Datasets:

PolyAgent
/

wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (2)

train · 2.12M rows

id stringlengths 3 8	url stringlengths 31 795	title stringlengths 1 211	text stringlengths 12 350k
1957321	https://en.wikipedia.org/wiki/What%20If	What If	What If may refer to: Film What If, a 2006 TV film starring Niall Buggy What If... (2010 film), an American film What If... (2012 film), a Greek film What If (2013 film) or The F Word, a Canadian-Irish film Television What/If, a 2019 American thriller streaming miniseries What If... (web series), a 2010 American soap-opera crossover series What If...? (TV series), a 2021 American animated series by Marvel Studios "What If..." (Agents of S.H.I.E.L.D.), an episode of Agents of S.H.I.E.L.D. "What If" (Drop Dead Diva), an episode of Drop Dead Diva "What If?" (JAG), an episode of JAG Literature Alternate history, fiction based on what if historical questions Alternate universe (fan fiction), fiction based on what if questions in fiction "What If—", a fantasy short story by Isaac Asimov What If? (book), an xkcd blog and associated book by Randall Munroe What If (comics), comic book series featuring alternate versions of the Marvel Comics universe What If? (essays), an anthology of counterfactual history essays What If? (magazine), a Canadian arts and literature youth magazine What If...?: Amazing Stories selected by Monica Hughes, a book by Monica Hughes Music Albums What If (Dixie Dregs album) or the title song, 1978 What If? (Emerson Drive album) or the title song, 2004 What If (Jerry Douglas album) or the title song, 2017 What If? (Kenny Barron album) or the title song, 1986 What If... (Mr. Big album), 2011 What If (Tommy Shaw album) or the title song, 1985 What If..., by Burns Blue, 2003 Songs "What If" (112 song), 2005 "What If" (Ashley Tisdale song), 2009 "What If" (Babyface song), 2001 "What If" (Colbie Caillat song), 2011 "What If" (Creed song), 1999 "What If" (Dina Garipova song), 2013 "What If" (Friends song), featuring Darin, 2009 "What If" (Jason Derulo song), 2010 "What If" (Kate Winslet song), 2001 "What If" (Reba McEntire song), 1997 "What If", by Aaliyah from Aaliyah, 2001 "What If", by Adrienne Bailon from The Cheetah Girls: One World soundtrack album, 2008 "What If?", by AJ McLean from Have It All, 2010 "What If", by Armin van Buuren from Imagine, 2008 "What If", by Blanca, 2018 "What If", by Cog from Sharing Space, 2008 "What If", by Coldplay from X&Y, 2005 "What If...?", by Control Denied from The Fragile Art of Existence, 1999 "What If", by Craig David from Following My Intuition, 2016 "What If", by Emilie Autumn from Enchant, 2003 "What If", by Esmée Denters from Outta Here, 2009 "What If", by Five for Fighting from Bookmarks, 2013 "What If?", by Godsmack from The Oracle, 2010 "What If...", by J-Hope from Jack in the Box, 2022 "What If", by Johnny Orlando and Mackenzie Ziegler, 2018 "What If", by Kevin Gates from By Any Means 2, 2017 "What If", by King Missile from King Missile, 1994 "What If", by Nicole Nordemann from Brave, 2005 "What If", by PureNRG from PureNRG, 2007 "What If", by Ruben Studdard from Soulful, 2003 "What If", by Simple Plan from Simple Plan, 2008 "What If", written by Andrew Lippa for the musical The Addams Family, 2009 Other uses What-if analysis, or sensitivity analysis, the study of how model output varies with changes in input What if chart, a visual tool for modeling the outcome of a combination of different factors WHAT IF software, a molecular modeling and visualization package See also Alternate history Counterfactual history If (disambiguation) Hypothetical question Uchronia What (disambiguation)
525961	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%29	Миропільська вулиця (Київ)	Миропільська вулиця (Київ) Миропільська вулиця — вулиця у Дніпровському районі м. Києва, житловий масив Північно-Броварський. Пролягає від Чернігівської площі до проспекту Алішера Навої та вулиці Остафія Дашкевича. Прилучаються вулиці Андрія Малишка, Братиславська, Анатолія Солов'яненка, Космічна, Юності, Міста Шалетт. Історія Виникла у середині XX століття під назвою Нова, сучасну назву набула 1955 року. У період з 1977 по 1993 роки мала назву Комсомольська. У середині 1960-х років вулицю перебудовано і значно продовжено. У 1968 році від неї відокремлено проспект Алішера Навої. У 1969 році її правий бік отримав назву Братиславська вулиця. Установи На вулиці розташовані: Київський муніципальний академічний театр ляльок (№ 1) Міська психоневрологічна лікарня № 2 (№ 8) Міський мовний центр реабілітації дітей підлітків та дорослих (№ 8) Кінотеатр «Алмаз» (№ 19) Бібліотека ім. А. Малишка (№ 19) Дніпровська районна організація товариства Червоного Хреста України (№ 19) Спортивний клуб «Отаман» Примітки Джерела Вулиці Дніпровського району Києва
3018795	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BD%20%D0%A0%D1%8E%D0%BA%D0%BB	Антонін Рюкл	Антонін Рюкл (22 вересня 1932 — 12 липня 2016) — чеський астроном, картограф та письменник. На його честь названо астероїд 15395 Рюкл. Народився у Чаславі, Чехословаччина. Ще студентом розвинув зацікавлення в астрономії, яке зрештою виявилося пожиттєвим. 1956 року Рюкл закінчив Чеський технічний університет, після чого долучився до співробітників астрономічного відділення Інституту геодезії у Празі. 1960 року він працює у Празькому планетарії, де згодом стає спершу заступником директора, а потім і директором. Також він був головою Планетного відділу Астрономічного товариства Чехословаччини, а з 1996 по 1999 виконував роль віце-президента Міжнародної конференції директорів планетаріїв. На пенсію вийшов наприкінці 1999, але навіть після цього продовжував працювати над програмами для планетаріїв. Протягом своєї кар'єри Антонін Рюкл був популяризатором астрономії й написав чимало книжок на цю тематику. Також він спеціалізувався на картографії та селенографії (створення карт поверхні Місяця). Багато своїх книг він проілюстрував сам; серед таких — його Атлас Місяця, високо цінований у середовищі астрономів. Мав дружину Соню, яка померла за кілька років до нього. У них лишились дочка Яна і син Міхал. Бібліографія Неповний список: Atlas of the Moon, 2004, Sky Publishing Corp, . The Constellation Guide Book, 2000, . Moon, Mars and Venus, Reed Dump, 1976, . The Amateur Astronomer, Gallery Books, 1985, . Hamlyn Atlas of the Moon, Hamlyn, 1991, . A Guide to the Stars, Constellations and Planets, Caxton Editions, 2000, . Maps of Lunar Hemispheres, 1:10000000, D. Reidel, Dordrecht, 1972. Skeleton Map of the Moon, 1:6000000, Central Institute of Geodesy and Cartography, Prague, 1965. The Constellations. The Hamlyn Encyclopedia of Stars and Planets, The Hamlyn Publishing Group Limited, Prague, 1988. . Maps of Lunar Hemispheres Примітки Чеські астрономи Селенографи Науковці, на честь яких названо астероїд
4996271	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Глібово (Медвенський район)	Глібово (Медвенський район) Глебіво — село в Медвенському районі Курської області Російської Федерації. Населення становить 12 осіб. Входить до складу муніципального утворення Гостомлянська сільрада. Історія Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина. Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Гостомлянська сільрада. Населення Примітки Населені пункти Медвенського району
190441	https://en.wikipedia.org/wiki/Gao%20Xingjian	Gao Xingjian	Gao Xingjian (高行健 in Chinese; born January 4, 1940) is a Chinese émigré and later French naturalized novelist, playwright, critic, painter, photographer, film director, and translator who in 2000 was awarded the Nobel Prize in Literature "for an oeuvre of universal validity, bitter insights and linguistic ingenuity." He is also a noted translator (particularly of Samuel Beckett and Eugène Ionesco), screenwriter, stage director, and a celebrated painter. Gao's drama is considered to be fundamentally absurdist in nature and avant-garde in his native China. Absolute Signal (1982) was a breakthrough in Chinese experimental theatre. The Bus Stop (1983) and The Other Shore (1986) had their productions halted by the Chinese government, with the acclaimed Wild Man (1985) the last work of his to be publicly performed in China. He left the country in 1987 and his plays from The Other Shore onward increasingly centered on universal (rather than Chinese) concerns, but his 1989 play Exile angered both the government for its depiction of China and the overseas democracy movement for its depiction of intellectuals. In 1997, he was granted French citizenship. Gao's influences include classical Chinese opera, folk culture, and 20th century European drama such as Antonin Artaud, and he said in 1987 that as a writer he could be placed at the meeting point between Western and Eastern cultures. He is a very private person, however, and later claimed, "No matter whether it is in politics or literature, I do not believe in or belong to any party or school, and this includes nationalism and patriotism." His prose works tend to be less celebrated in China but are highly regarded elsewhere in Europe and the West, with Soul Mountain singled out in the Nobel Prize announcement. Early life Born in Ganzhou, Jiangxi, during wartime China in 1940 (Gao's original paternal ancestral home town is in Taizhou, Jiangsu with his maternal roots from Zhejiang), his family returned to Nanjing with him following the aftermath of World War II. He has been a French national since 1997. In 1992 he was awarded the Chevalier de l'Ordre des Arts et des Lettres by the French government. Early years in Jiangxi and Jiangsu Gao's father was a clerk in the Bank of China, and his mother was a member of YMCA. His mother was once a playactress of Anti-Japanese Theatre during the Second Sino-Japanese War. Under his mother's influence, Gao enjoyed painting, writing and theatre very much when he was a little boy. During his middle school years, he read much translated literature from the West, and he studied sketching, ink and wash painting, oil painting and clay sculpture under the guidance of painter Yun Zongying. In 1950, his family moved to Nanjing. In 1952, Gao entered the Nanjing Number 10 Middle School (later renamed Jinling High School) which was the Middle School attached to Nanjing University. Years in Beijing and Anhui In 1957 Gao graduated, and, following his mother's advice, chose Beijing Foreign Studies University (BFSU) instead of the Central Academy of Fine Arts, although he was thought to be talented in art. In 1962 Gao graduated from the Department of French, BFSU, and then he worked for the Chinese International Bookstore. During the 1970s, because of the Down to the Countryside Movement, he was persecuted as a public intellectual, forced to destroy his early writings, and was sent to the countryside to do hard labor in Anhui Province for six years. He taught as a Chinese teacher in Gangkou Middle School, Ningguo county, Anhui Province for a short time. In 1975, he was allowed to go back to Beijing and became the group leader of French translation for the magazine China Reconstructs. In 1977 Gao worked for the Committee of Foreign Relationship, Chinese Association of Writers. In May 1979, he visited Paris with a group of Chinese writers including Ba Jin. In 1980, Gao became a screenwriter and playwright for the Beijing People's Art Theatre. Gao is known as a pioneer of absurdist drama in China, where Signal Alarm (《絕對信號》, 1982) and Bus Stop (《車站》, 1983) were produced during his term as resident playwright at the Beijing People's Art Theatre from 1981 to 1987. Influenced by European theatrical models, it gained him a reputation as an avant-garde writer. The production of the former work (the title of which has also been translated as Absolute Signal) was considered a breakthrough and trend-setter in Chinese experimental theatre. His book Preliminary Explorations Into the Art of Modern Fiction was published in September 1981 and reprinted in 1982, by which point several established writers had applauded it. His plays Wild Man (1985) and The Other Shore (《彼岸》, 1986) openly criticised the government's state policies. The rehearsal of the latter was ordered to stop after one month. In 1986 Gao was misdiagnosed with lung cancer, and he began a 10-month trek along the Yangtze, which resulted in his novel Soul Mountain. The part-memoir, part-novel, first published in Taipei in 1990 and in English in 2000 by HarperCollins Australia, mixes literary genres and utilizes shifting narrative voices. It has been specially cited by the Swedish Nobel committee as "one of those singular literary creations that seem impossible to compare with anything but themselves." The book details his travels from Sichuan province to the coast, and life among Chinese minorities such as the Qiang, Miao, and Yi peoples on the fringes of Han Chinese civilization. Years in Europe and Paris By the late 1980s, Gao had shifted to Bagnolet, a city adjacent to Paris, France. His 1989 political drama Fugitives (also translated as Exile), about three people who escape to a disused warehouse after the tanks roll into Tiananmen Square on 4 June 1989, resulted in all his works being banned from performance in China and he was officially deemed persona non grata. Works Selected works: Dramas and performances 《絕對信號》 (Signal Alarm / Absolute Signal, 1982) 1982, in Beijing People's Art Theatre 1992, in Taiwan 《車站》 (Bus Stop, 1983) 1983, in Beijing People's Art Theatre 1984, in Yugoslavia 1986, in Hong Kong 1986, in Britain, University of Leeds, England. Translated and Directed by Carla Kirkwood 1991, in United States (California) Southwestern College, Chula Vista. Translated and Directed by Carla Kirkwood. 1992, in Austria 1997, in United States (Massachusetts) Smith College, Northampton. Translated and Directed by Carla Kirkwood. 1999, in Japan 2004, in United States (California) University of California at San Diego. Translated and Directed by Carla Kirkwood 《野人》 (Wild Men / Wilderness Man, 1985) 1985, in Beijing People's Art Theatre 1988, in Hamburg, Germany 1990, in Hong Kong 《彼岸》 (The Other Shore, 1986) 1986, published in magazine Oct., Beijing 1990, in Taiwan 1994, translated into Swedish by Göran Malmqvist 1995, in The Hong Kong Academy for Performing Arts 1997, translated into English by Jo Riley as The Other Side 1999, translated into English by Gilbert C. F. Fong 《躲雨》 (Shelter the Rain) 1981, in Sweden 《冥城》 (Dark City) 1988, in Hong Kong 《聲聲慢變奏》 (Transition of Sheng-Sheng-Man) 1989, in United States 《逃亡》 (Fugitives / Exile, 1989) 1990, published in magazine Today 1990, in Sweden 1992, in Germany, Poland 1993, in USA. Translated by Gregory B. Lee in Gregory Lee (ed.), Chinese Writing in Exile, Center for East Asian Studies, University of Chicago, 1993. 1994, in France 1997, in Japan, Africa 《生死界》 (Death Sector / Between Life and Death) 1991, published in magazine Today 1992, in France 1994, in Sydney, Italy 1996, in Poland 1996, in US 《山海經傳》 (A Tale of Shan Hai Jing) 1992, published by Hong Kong Cosmos Books Ltd. 2008, published by The Chinese University Press as Of Mountains and Seas: A Tragicomedy of the Gods in Three Acts 《對話與反詰》 (Dialogue & Rhetorical / Dialogue and Rebuttal) 1992, published in magazine Today 1992, in Vienna 1995, 1999, in Paris 《週末四重奏》 (Weekends Quartet / Weekend Quartet) 1999, published by Hong Kong New Century Press 《夜游神》 (Nighthawk / Nocturnal Wanderer) 1999, in France 《八月雪》 (Snow in August) 2000, published by Taiwan Lianjing Press Dec 19, 2002, in Taipei 《高行健戲劇集》 (Collection) 《高行健喜劇六種》 (Collection, 1995, published by Taiwan Dijiao Press 《行路難》 (Xinglunan) 《喀巴拉山》 (Mountain Kebala) 《獨白》 (Soliloquy) Fiction 《寒夜的星辰》 ("Constellation in a Cold Night", 1979) 《有隻鴿子叫紅唇兒》 ("Such a Pigeon called Red Lips", 1984) – a collection of novellas 《給我老爺買魚竿》 (Buying a Fishing Rod for My Grandfather, 1986–1990) – a short story collection 《靈山》 (Soul Mountain, 1989) 《一個人的聖經》 (One Man's Bible, 1999) Poetry While being forced to work as a peasant – a form of 'education' under the Cultural Revolution – in the 1970s, Gao Xingjian produced many plays, short stories, poems and critical pieces that he had to eventually burn to avoid the consequences of his dissident literature being discovered. Of the work he produced subsequently, he published no collections of poetry, being known more widely for his drama, fiction and essays. However, one short poem exists that represents a distinctively modern style akin to his other writings: 天葬臺宰了 / 割了 / 爛搗碎了 / 燃一柱香 / 打一聲呼哨 / 來了 / 就去了 / 來去都乾乾淨淨 Sky Burial Cut / Scalped / Pounded into pieces / Light an incense / Blow the whistle / Come / Gone / Out and out (April 13, 1986, Beijing) Other texts 《巴金在巴黎》 (Ba Jin in Paris, 1979, essay) 《現代小說技巧初探》 ("A Preliminary Examination of Modern Fictional Techniques", 1981) 《談小說觀和小說技巧》 (1983) 《沒有主義》 (Without -isms, translated by W. Lau, D. Sauviat & M. Williams // Journal of the Oriental Society of Australia. Vols 27 & 28, 1995–96 《對一種現代戲劇的追求》 (1988, published by China Drama Press)) 《高行健·2000年文庫——當代中國文庫精讀》 (1999, published by Hong Kong Mingpao Press) Paintings Gao is a painter, known especially for his ink and wash painting. His exhibitions have included: Le goût de l'encre, Paris, Hazan 2002 Return to Painting, New York, Perennial 2002 "無我之境·有我之境", Singapore, Nov 17, 2005 – Feb 7, 2006 The End of the World, Germany, Mar 29, – May 27, 2007 Calling for A New Renaissance, Taiwan, 2016 Solitude 幽居 - A Solo Exhibition by Gao Xingjian, iPreciation, Singapore, 2021 Works translated into English Bus Stop (Che zhan): Translated by Kirkwood, Carla. "Bus Stop". Modern International Drama Journal. SUNY Binghamton. Spring 1995. Buying a Fishing Rod for my Grandfather, short stories, trans. Mabel Lee, Flamingo, London, 2004, Gao Xingjian: Aesthetics and Creation (2012), essays, trans. Mabel Lee. Cambria Press. One Man's Bible, novel, trans. Mabel Lee. Flamingo. The Other Shore (Bi'an): Ballade Nocturne by Gao Xingjian. Translated by Claire Conceison. The Cahiers Series. Lewes, UK: Sylph Editions and the American University of Paris, 2010. Silhouette/Shadow: The Cinematic Art of Gao Xingjian, film/images/poetry, ed. Fiona Sze-Lorrain. Contours, Paris, Soul Mountain, novel, trans. Mabel Lee, Flamingo, London, 2001, Wild Man. Translated by Roubicek, Bruno. Asian Theatre Journal. University of Hawaii Press. 7 (2): 184–249. Autumn 1990. Calling for a New Renaissance, ed. by Mabel Lee, trans. Mabel Lee and Yan Qian, Cambria Press, 2022. - includes 50 images, of which 45 are paintings selected by Gao Xingjian from his private collection. Reception In the Eastern Hemisphere Gao first saw success and gained critical recognition with the publication of his novella Hanye de xingchen 《寒夜的星辰》 (1980; "Stars on a Cold Night"). When the Chinese Writers' Association launched two mass meetings to attack Preliminary Explorations Into the Art of Modern Fiction, a work which caused national controversy, well-known writers came forward to speak in defense of it. Australian sinologist Geremie Barmé stated in 1983 that the work gave some coherence to Chinese writers' attempts to understand Western art and literature after World War I, but "reads more like a loose collection of jottings and reflections [...] the only reason that it has become the Bible of Chinese modernists is that there is an absolute paucity of similar material for a non-specialist readership." He became a resident playwright with the Beijing People's Art Theatre in 1981, and in 1982 he wrote his first play, Absolute Signal. A committee appointed by the Ministry of Culture unanimously voted Absolute Signal the best play in a compilation of recent plays, though the playwright was by then a controversial figure and it was excluded from above as "ineligible for selection". His absurdist drama Chezhan (1983; Bus Stop) incorporated various European techniques from European Theater. While Cao Yu praised Bus Stop as "wonderful", it was openly condemned by Communist Party officials. He left Beijing and went into self-exile, returning in November 1984. His 1985 play Yeren (Wild Man) was favorably received, and according to scholar Gilbert C. F. Fong represented "the pinnacle of the development of experimental drama at the time. It also gave notice that drama [...] did not have to be guided by the concerns for socialist education or political usefulness, and that interpretive lacunae in any piece of work [...] would enhance artistic effectiveness." Both Western and Chinese critics described The Bus Stop as the first play to introduce elements of the Theatre of the Absurd to China, while Wild Man was considered to be influenced by Chinese theatrical traditions and praised more for its effort to improve the range of expression open to Chinese performing artists. Absolute Signal, Bus Stop, and Wild Man have been described as "both the origin and culmination of the initial phase of the Chinese avant-garde". In 1986 his play The Other Shore was banned, and since then none of his other plays have been performed on the mainland. Response from Zhu Rongji Premier Zhu Rongji of the State Council of the People's Republic of China delivered a congratulatory message to Gao Xingjian when interviewed by the Hong Kong newspaper East Daily: Q.: What's your comment on Gao's winning Nobel Prize ? A.: I am very happy that works written in Chinese can win the Nobel Prize for Literature. Chinese characters have a history of several thousand years, and Chinese language has an infinite charm, (I) believe that there will be Chinese works winning Nobel Prizes again in the future. Although it's a pity that the winner this time is a French citizen instead of a Chinese citizen, I still would like to send my congratulations both to the winner and the French Ministry of Culture. (Original words: 我很高兴用汉语写作的文学作品获诺贝尔文学奖。汉字有几千年的历史，汉语有无穷的魅力，相信今后还会有汉语或华语作品获奖。很遗憾这次获奖的是法国人不是中国人，但我还是要向获奖者和法国文化部表示祝贺。) Comments from Chinese writers Gao's work has led to fierce discussion among Chinese writers, both positive and negative. In his article on Gao in the June 2008 issue of Muse, a now-defunct Hong Kong magazine, Leo Ou-fan Lee praises the use of Chinese language in Soul Mountain: 'Whether it works or not, it is a rich fictional language filled with vernacular speeches and elegant 文言 (classical) formulations as well as dialects, thus constituting a "heteroglossic" tapestry of sounds and rhythms that can indeed be read aloud (as Gao himself has done in his public readings).' Before 2000, a dozen Chinese writers and scholars already predicted Gao's winning the Nobel Prize for Literature, including Hu Yaoheng (Chinese: 胡耀恒) Pan Jun as early as 1999. Jessica Yeung of Hong Kong Baptist University praised the story "Twenty-Five Years Later" (1982), writing that the manipulation of narrative perspectives creates effective humor and irony. In the western world Gilbert C. F. Fong has called Preliminary Explorations Into the Art of Modern Fiction "a rather crude attempt at theory". His plays Absolute Signal, Bus Stop, and Wild Man gave him a positive reputation overseas. A review in The Christian Science Monitor praised Wild Man as "truly amazing". Deirdre Sabina Knight of Smith College praised Gao's "inventiveness" in a review of Fong's translations of five of the plays. Each play is followed by notes written by Gao, and John B. Weinstein of Simon's Rock College of Bard argues that these notes "combine the practical with the theoretical. As a group, they embody a significant body of dramatic theory." Weinstein said that "tripartition allows Gao to probe his characters more deeply by presenting multiple perspectives for each one", and that Weekend Quartet (in which characters' self-analyses are integrated with more realistic settings and everyday situations than those of the other plays Fong translated) is a step toward Gao's theories being applied to plays besides his own. The primary translators of Gao's work into English are Mabel Lee (novels and essays from Chinese to English), Gilbert Fong (plays and poetry from Chinese to English), Noel Dutrait (novels and essays from French to English), and Claire Conceison (plays from French to English). English-language scholars who have written books about Gao's work include Sy Ren Quah, Letizia Fusini, Todd Coulter, Izabella Labedzka, and Mary Mazzilli. Influence of Gao's work in other fields The work of Gao Xingjian inspired professor Jin Hsu-ren from the Department of Educational Psychology and Counseling at National Taiwan Normal University to create a psychological therapy called "Psychological Displacement Paradigm in Diary-writing" (PDPD) based on the way Soul Mountain was written, using the three pronoun positions of "I", "you" and "he/she". Honors 1985, DAAD Fellowship, Germany 1989, Asian Cultural Council Fellowship, United States 1992, Chevalier de l'Ordre des Arts et des Lettres 2000, Nobel Prize in Literature 2000, Premio Letterario Feronia in Rome 2001, honorary doctorate by Chinese University of Hong Kong 2001, honorary doctorate by National Sun Yat-sen University 2002, honorary doctorate by National Chiao Tung University 2002, Legion of Honour by then French President Jacques Chirac 2002, Golden Plate Award of the American Academy of Achievement 2003, l'Anne Gao Xingjian, the City of Marseille 2005, honorary doctorate by National Taiwan University 2006, Lions Award, by the New York Public Library (NYPL) at Library Lions Benefit event 2017, honorary doctorate by National Taiwan Normal University 2023, elected as a Royal Society of Literature International Writer Gao Xingjian Center at National Taiwan Normal University For a long time Gao Xingjian has considered Taiwan his home and has a deep connection with National Taiwan Normal University (NTNU). In 2008, he accepted President Gou Yih-shun's invitation to become an honorary chair professor at the university. In 2011, President Chang Kuo-En traveled to France to extend an invitation, resulting in Mr. Gao becoming a chair professor at the Graduate Institute of Performing Arts in 2012, where he has been teaching courses for several years. His exceptional accomplishments and remarkable contributions to society led him being awarded an honorary doctorate in literature from NTNU in 2017. Since 2012, NTNU has collaborated closely with Professor Gao to organize a series of events and performances. For instance, in 2012, the university arranged the "Encounter Gao Xingjian at NTNU - Commemorating the Visit of Nobel Laureate in Literature Gao Xingjian." In 2014, NTNU, in conjunction with the National Palace Museum, co-presented the Taiwanese premiere of the cinematic poem "Requiem for Beauty," alongside the publication of the corresponding art book. Furthermore, Professor Gao himself donated and unveiled the Xingjian Hall, a rehearsal room for the Graduate Institute of Performing Arts. The years following saw additional significant events, including the "Gao Xingjian Art Festival" in 2017, where his ink wash painting "The Thinker" was presented, and the "Gao Xingjian Week" in 2019, which introduced courses such as "The Literature and Art of Gao Xingjian" and "Studies on Plays of Gao Xingjian", curses currently offered by NTNU each semester. Meanwhile, the Graduate Institute of Performing Arts performed several of his iconic works, including the Mandarin debut of "Nocturnal Wanderer" (2012), the vibrant rock-and-roll musical "Mountains and Seas" (2013, 2017), the dance theater production "Soul Mountain" (2016, 2017), the monologue "Soliloquy" (2019), and the university repertory production "Soliloquy on Soul Mountain" (2019). In 2020, Professor Gao celebrated his 10th year as an NTNU chair professor, commemorating this milestone by generously donating various manuscripts and pertinent books to the university. As a testament to the academic bond with Professor Gao and to foster research on his works, NTNU established the Gao Xingjian Center on the sixth floor of the NTNU Library. This center serves as a repository for his writings, documents, and relevant research materials. Leveraging its strengths and distinct characteristics in the realm of arts and humanities, as well as interdisciplinary collaboration across the College of Liberal Arts, College of Arts, and College of Music, NTNU aspires to emerge as a pivotal research hub for Gao Xingjian's works within the Chinese-speaking world. Trivia Gao is the second of the three laureates to give Nobel lecture in Chinese (the other two are Samuel C. C. Ting in 1976 and Mo Yan in 2012). Gao is an atheist. See also Chinese literature List of Nobel laureates in Literature List of Chinese writers References Bibliography External links The Voice of One in the Wilderness] critical essay on the works of Gao Xingjian by Olivier Burckhardt, PN Review #137, 27:3 (Jan–Feb 2001) 28–32, shorter version also published in Quadrant. 44:4 (2000) 54–57, and anthologized in Contemporary Literary Criticism Vol. 167, ed. Jeff Hunter, Gale Publishing, (2003) 200–204 Gao Xingjian: Bio, excerpts, interviews and articles in the archives of the Prague Writers' Festival List of Works "The Challenge to the 'Official Discourse' in Gao Xingjian's Early Fiction" by Deborah Sauviat. First-class Honours thesis. University of Sydney, 1996. Gao Xingjian and "Soul Mountain: Ambivalent Storytelling, Robert Nagle, Houston, Texas, 2002. 1940 births Living people 20th-century Chinese painters 20th-century Chinese dramatists and playwrights Nobel laureates in Literature Chinese dramatists and playwrights Chinese emigrants to France Chinese literary critics Writers from Jiangxi French Nobel laureates French translators People who lost Chinese citizenship Naturalized citizens of France People from Ganzhou Male dramatists and playwrights Chinese male novelists
1627594	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%B0%D1%84%20%D0%94%D0%B6%D0%B0%D1%85%20I	Асаф Джах I	Асаф Джах I (*20 серпня 1671 — 1 червня 1748) — політичний діяч часів занепаду Великих Моголів, засновник держави Хайдарабад, правив у 1724—1748 роках. Життєпис Кар'єра Походив із впливової могольської родини. Його дід був вихідцем з Бухари (сучасний Узбекистан). Батько Газі-уд-дін Сіддікі Фероз Джанг був один з придворних падишаха Ауранґзеба. При народженні звався Мір Камар-уд-дін. Здобув класичну освіту для мусульманина. У 1677 році завдяки батькові опинився при могольському дворі. Згодом бере активну участь у військових походах. Спочатку у 1684 році очолював загін у 100 кіннотників. Вже у 1688 році отримує в підпорядкування 500 кіннотників та особистий ранг (зат) у 2000. У 1690 році отримує почесний титул Чин Фатх-хан, а у 1691 році — Чин Кілич-хан. Тоді ж відзначився під час облоги маратхської фортеці Вагінгера, за що отримав в керування 5 тисяч кіннотників. З 1697 року очолює почергово війська у Біджапурі, Мальві та Декані. Після смерті Ауранґзеба сприяв піднесенню Бахадур-шаха I, за що той у 1707 році призначає його намісником Ауда. Втім, у 1712 році у зв'язку із смертю падишаха повертається до Делі. У 1713 році новий падишах Фарук-сіяр призначає Мір Камар-уд-діна намісником Декану із широкими повноваженнями та почесним титулом нізам-уль-мульк. З цього моменту він відомий більше під цим ім'ям. Поступово у декані він створює практично незалежну державу. Разом з тим надсилає гроші до Делі. Проте не зміг допомогти Фарук-сіяру під час заколоту братів Сайїдів. У 1715 році був позбавлений посади. За нового падишаха Мухаммад Шаха у 1719 році стає дивані (міністром з фінансів) й водночас субедаром (намісником) Мальви, а у 1722 році — великим візиром. На цій посаді Нізам-уль-Мульк намагався вирішити економічні, військові та внутрішньополітичні проблеми імперії, відродити її велич та відбити наступ зовнішніх ворогів. Проте вимушений був постійно боротися з палацовими інтригами. Незалежний володар У 1723 році його знову призначають намісником Декана. Втім доволі швидко падишах став підозрювати нізама-уль-мулька у спробі відколотися від імперії. У 1724 році Мухаммад шах наказав тимчасовому наміснику декана Мубариз-хану повалити Нізама-уль-мулька. Проте останній у битві при Шакаркхеді (у Берарі) розбив супротивника, розширивши свій вплив. Падишах вимушений був визнати владу нізама, надавши ім'я Асаф Джах. З цього моменту починається фактична незалежність держави, яка в подальшому називалася Хайдарабадом або областю Нізама (державою Асаф Джахі). Асаф Джах претендував на панування у Декані та всій південній Індії. У 1726 році він уклав союз з Самбхаджі II, магараджею Колхапура, проти пешви Баджі Рао I. Війська Асаф Джаха та Колхапура вигнали маратхських збирачів данини з Декану. Це призвело до війни з пешвою. Останній у 1728 році біля Палкхеда (західніше Даулатабаду) оточив військо Асаф Джаха й змусив укласти мир. Нізам відмовлявся від союз з Колхапуром та дозволив маратхським збирачам данини повернутися до Декану. Проте Асаф Джах не заспокоївся. Він зумів спровокувати конфлікт між Баджі Рао I та сенапаті (очільником війська) Тримбак Рао Дабхаде, що призвела до війни. Але пешва у 1731 році вийшов з неї переможцем та більш небезпечним суперником для Нізама. У 1736 році він виступив проти військ Надир-шаха, правителя Персії, укі вдерся до Пенджабу. При цьому залишив керувати своїми володіннями у Декані сина Насір Джанга. Водночас у 1738 році Асаф Джах знову кинув виклик маратхам, проте зазнав цілковитої поразки при Бхопалі. За новою угодою Асаф Джах зрікся прав на Мальву, території між річками Нарбада та Чамбал. У 1739 році зазнав цілковитої поразки від персів у Карнальській битві, в результаті чого Делі було захоплено ворогом й пограбовано. У 1741 році Асаф Джах повернувся до декану, де стикнувся з повстання сина Насир Джанга, яке успішно придушив. У 1743 році розпочав похід проти набоба Аркота, який зробив залежним від себе, поставивши у 1744 році залежного правителя Анвар-уд-діна Мухаммад-хана. Помер 1 червня 1748 року у Бурханпурі (Берар). Після його смерті розпочалася боротьба між синами за трон. Джерела Richards, J.F.; 1993: The New Cambridge History of India, vol. 1.5: The Mughal Empire, Cambridge University Press, ISBN 0 521 25119 2. Khalidi, Omar; Haydarabad State under the Nizams: 1724—1948; a bibliography of monographic and periodical literature; Wichita, Kan. 1985; Sert.: Haydarabad Historical Society: Monograph series, 2; ISBN 0-930811-00-3 Нізами Гайдарабаду Померли в Мадх'я-Прадеші
4543239	https://en.wikipedia.org/wiki/Baby%20Boom%20%28film%29	Baby Boom (film)	Baby Boom (film) Baby Boom is a 1987 American romantic comedy-drama film directed by Charles Shyer, written by Nancy Meyers and Shyer, and produced by Meyers and Bruce A. Block for United Artists. It stars Diane Keaton as a yuppie who discovers that a long-lost cousin has died, leaving her a fourteen-month-old baby girl as inheritance. The film received generally favorable reviews and was a modest box-office success during its original run, eventually grossing $26 million. The film spawned a television series of the same name (1988–1989) and was nominated for two Golden Globe Awards. Plot J. C. Wiatt is a driven Manhattan management consultant (nicknamed the "Tiger Lady") committed to her demanding and high-profile job. She lives with her boyfriend Steven Buchner, an investment banker. They both are happily focused on their careers and have no interest in having children. Notified that a distant cousin from Britain has died and left her a bequest, J.C. is shocked to discover that her "inheritance" is the cousin's orphaned toddler, Elizabeth. Unwilling to disrupt her hectic life and also clueless about childcare, J.C. arranges to give the child up for adoption, but she grows attached to Elizabeth, forcing J.C. to re-evaluate her priorities. She decides to become a working parent and to raise Elizabeth herself, something Steven has no desire to partake in. They amicably break up, and he moves out. J.C.'s boss, Fritz Curtis, offers her a chance to become a partner at the firm. CEO Hughes Larrabee is interested in having her manage the account of his major company, The Food Chain. Adjusting to life with Elizabeth, J.C. lands the account, and her protégé Ken Arrenberg is assigned to her team. Struggling to balance her work and home life, J.C. hires a series of nannies and enrolls Elizabeth in early development classes, as parenthood soon occupies much of her time. When she discovers Ken making decisions without her input, J.C. tells Fritz she wants him off her team. To her surprise, Fritz informs her for the good of the company, Ken will be in charge of the account and J.C. will be reassigned to a lower-profile client, allowing her to spend more time with Elizabeth. Postponing her promotion, Fritz explains that he too was forced to choose between his career and his family. Humiliated, J.C. quits, and moves with Elizabeth to a farmhouse in Vermont. Purchasing the house without first having seen it in person or having it inspected, she finds it is riddled with problems (failing plumbing and heating, lack of water, bad roof). By winter, she is strapped with escalating repairs needed to her new home, running out of money and patience, and overwhelmed with loneliness. On the brink of financial collapse, and suffering a nervous breakdown, J.C. meets local veterinarian Dr. Jeff Cooper. At first annoyed by him, she is opposed to Jeff's overtures and is focused now on returning to New York as fast as possible. Finding a buyer for the house proves almost impossible. She sees an opportunity to sell "gourmet" baby food applesauce she had concocted for Elizabeth from fresh ingredients. After a rough start, it grows into a full-fledged business called "Country Baby". As her business expands and orders start pouring in from all over the country, J.C. and Jeff strike up a romance. Later, Fritz reaches out to J.C. with an offer from The Food Chain to acquire Country Baby, and she returns to her former firm to meet with Larrabee and her former colleagues. They lay out the multi-million-dollar deal to buy her company and distribute its products nationwide, and offering her a lucrative salary with a Manhattan apartment and other benefits. Ready to accept and that she would be back into her original powerful and prestigious former life in corporate career of New York, J.C. has a change of heart and declines Fritz's offer. She is confident she can grow her company herself without having to sacrifice her relationship with Elizabeth and Jeff. J.C. returns home to Jeff and Elizabeth in Vermont, content with her new life as an active mother, girlfriend, and the CEO of her own burgeoning business. Cast Production The film was shot on location in Los Angeles, New York City and Peru, Vermont. Filming took place between November 5, 1986, and February 3, 1987. Reception Box office The film debuted at #3 at the domestic box office, behind Fatal Attraction and Hello Again. It earned a respectable USD$1,608,924 in its opening weekend in the U.S. and earned approximately $26,712,476 in its entire run. Critical response On Rotten Tomatoes, the film has an approval rating of 67% based on reviews from 46 critics, with an average rating of 6/10 and the consensus: "Baby Boom struggles to impart its feminist ideals, but Diane Keaton's winsome leading work helps keep things breezily entertaining." On Metacritic, it has a score of 53% based on reviews from 9 critics, indicating "mixed or average reviews". Audiences polled by CinemaScore gave the film an average grade of "B+" on an A+ to F scale. Janet Maslin of The New York Times said that the film "isn't much more than a glorified sitcom, but it's funny, and it's liable to hit home." Kevin Thomas of the Los Angeles Times said that the filmmakers were "not afraid to be sophisticated and screwballish in the best '30s tradition, and they know just how far to exaggerate for laughs without leaving touch with reality entirely or destroying sentiment. The humor in Baby Boom is sharp without being heartless." Roger Ebert gave the film three out of four stars, stating that "all of [the film's storyline] is too good to be true, of course, but that's why I enjoyed it." "Baby Boom makes no effort to show us real life. It is a fantasy about mothers and babies and sweetness and love, with just enough wicked comedy to give it an edge. The screenplay, written by producer Nancy Meyers and director Charles Shyer, has some of the same literate charm as their previous film, Irreconcilable Differences, and some of the same sly observation of a generation that wages an interior war between selfishness and good nature." Keaton's performance was singled out by Pauline Kael from The New Yorker, who described it as "a glorious comedy performance that rides over many of the inanities in this picture (...) Keaton is smashing: the Tiger Lady's having all this drive is played for farce and Keaton keeps you alert to every shade of pride and panic the character feels. She's an ultra-feminine executive, a wide-eyed charmer, with a breathless ditziness that may remind you of Jean Arthur in The More the Merrier." Baby Booms writers combat a one-dimensional review in which American journalist, writer, and university professor Caryn James expresses her distaste in J.C. "abandon[ing] a high-powered Manhattan career for the joys of life in Vermont with a baby and Sam Shepard." The article, published on August 13, 1989, by The New York Times, explains how J.C.'s search for equality prompted her to leave her elite New York position. According to its writers, Baby Boom depicts "the increasing prejudice women face today" stereotyped into two categories – the sweet caregiver or the self-reliant businesswoman – and aims to destroy that outdated mindset. Accolades Golden Globe for Best Actress in a Comedy or Musical - Diane Keaton (Nominated) Golden Globe Best Motion Picture Comedy or Musical (Nominated) National Society of Film Critics Award for Best Actress - Diane Keaton (Nominated) American Comedy Awards Funniest Actress in a Motion Picture - Diane Keaton (Nominated) Notes References External links 1987 films 1987 romantic comedy films 1980s business films American business films American romantic comedy films 1980s English-language films Films adapted into television shows Films directed by Charles Shyer Films scored by Bill Conti Films set in New York City Films set in Vermont Films shot in Los Angeles Films shot in New York City Films shot in Vermont Films with screenplays by Charles Shyer Films with screenplays by Nancy Meyers United Artists films Films about parenting 1980s American films
502995	https://uk.wikipedia.org/wiki/Latitude	Latitude	Latitude (офіційна назва Ernst & Young Tower at Latitude) — хмарочос в Сіднеї, Австралія. Висота 45-поверхового хмарочосу становить 190 метрів, з урахуванням антени 222 метри. Будівництво було завершено в 2004 році. Посилання Офіційний сайт Latitude на Emporis.com Latitude на Skyscraperpage.com Хмарочоси Сіднея Хмарочоси вище 200 метрів
3843247	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD-%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D0%BD%20%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%20%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Остен-Сакен Роберт Романович	Остен-Сакен Роберт Романович Роберт (Карл Роберт) Романович Остен-Сакен (1828, Санкт-Петербург — 1906, Гайдельберг) — ентомолог, дипломат. Біографія Походить із старовинного дворянського роду. Народився в 1828 році в Санкт-Петербурзі. Навчався у другій гімназії міста (1841—1845) і в Санкт-Петербурзькому університеті на камеральному відділенні. У 1849 році почав працювати в Міністерстві закордонних справ і служив секретарем місії у Вашингтоні (1856—1862) та генеральним консулом у Нью-Йорку (1862—1871). У 1873 році вийшов у відставку, з 1877-го оселився в Гайдельберзі. Під час перебування в Америці об'їздив Сполучені Штати і створив великі колекції комах, особливо двокрилих, які частково були розроблені самим Остен-Сакеном та Германом Левом. Численні роботи Остен-Сакена присвячені майже виключно двокрилим, головні з них відносяться до фауни Північної Америки, але частина також до фауни інших областей (Росії, Малайського архіпелагу, Філіппінських островів, Центральної Америки). Найважливіші роботи Остен-Сакена: «Monographs of North American Diptera by Н. Loew and C. K. Osten-Sacken» (4 т., 1862—1878, I, Вашингтон), «Catalogue of the described Diptera of North America» (Вашингтон, 1858; друге видання, 1878), «Western Diptera, discriptions of new general and Species of Diptera from the West of Mississipi» (Вашингтон, 1877), «Prodrome of a monograph of North American Tabanidae» («Mem. of the Boston Soc. of Natur. History», т. II, 1875-78). Про фауну Росії Остен-Сакен написав «Нарис сучасного стану пізнання ентомологічної фауни околиць Санкт-Петербурга» («Журнал Министерства народного просвещения», 1858); ця робота поклала початок вивченню петербурзької фауни. На честь Роберта Остен-Сакена названий астероїд (335) Роберта відкритий 1 вересня 1892 року німецьким астрономом Максом Вольфом в обсерваторії Гайдельберга Примітки Посилання Книпович Н. М. Остен-Сакен, Роберт Романович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. Російські ентомологи Дипломати Російської імперії Остени-Закени
51385200	https://en.wikipedia.org/wiki/Pristin	Pristin	Pristin (stylized in all caps, and pre-debut name Pledis Girlz) was a South Korean girl group formed by Pledis Entertainment in 2016. The group was composed of ten members: Nayoung, Roa, Yuha, Eunwoo, Rena, Kyulkyung, Yehana, Sungyeon, Xiyeon, and Kyla. Most of them appeared on the television show Produce 101 and, as the prize for becoming two of the top contestants, Nayoung and Kyulkyung went on to debut as part of the project girl group I.O.I, before reuniting with the other members to debut as Pristin on March 21, 2017, with the first EP Hi! Pristin. Pristin was known for writing and composing their own music. After nearly a year and a half without activity, the group disbanded on May 24, 2019 when only 3 of the 10 members renewed their contract with Pledis Entertainment. History Pre-debut The members Nayoung, Roa, Yuha, Eunwoo, Rena, Kyulkyung and Xiyeon competed together on Mnet's survival television show Produce 101, which aired from January 22 to April 1, 2016. While five of the members were eliminated, Nayoung and Kyulkyung became part of the final line-up for the project girl group I.O.I, which made its debut on May 4 with the single "Dream Girls". Pledis Girlz The group was officially announced as Pledis Girlz by Pledis Entertainment on March 23, 2016. On the same day, Eunwoo was featured on the song "Sickness" by Seventeen's Vernon as part of the soundtrack for the webtoon Love Revolution. Pledis Girlz held concerts from May 14 to September 10, 2016, in which the members performed weekly, with the exception of Nayoung and Kyulkyung, who were promoting with I.O.I at the time. On June 27, they released the promotional single "We", which was written by Roa, Eunwoo, Sungyeon and Xiyeon. The music video for the song was used to introduce the members' profiles. They held their last concert as Pledis Girlz, entitled Bye & Hi, on January 6, 2017, and then renamed to Pristin, a portmanteau of the words "prismatic" (bright and clear) and "elastin" (flawless strength). 2017–2018: Debut, moderate success and Pristin V On March 2, 2017, Pledis Entertainment announced the group's debut through a teaser image. On March 21, Pristin debuted and released their first mini album Hi! Pristin, accompanied by the title track "Wee Woo". They became the first rookie girl group to perform their debut song on a live broadcast during Mnet Present. Pristin was also part of the line-up for the KCON festival held in Japan on May 19. On the same day, a remixed version of "Black Widow" was released as the album's second and final single, which was performed on a few music shows in order to conclude Hi Pristin's promotions. On June 3, they performed at the 2017 Dream Concert at the Seoul World Cup Stadium. Their second mini album Schxxl Out was released on August 23, along with the single "We Like". On October 12, it was announced that Kyla would take a break from the group's activities due to health issues. She returned temporarily to the United States to focus on her recovery. On May 8, 2018, it was announced that Pristin would be debuting a sub-unit called Pristin V, consisting of members Nayoung, Roa, Eunwoo, Rena and Kyulkyung. Pristin V made their debut on May 28, 2018 with single album Like A V. 2019: Disbandment On May 24, 2019, Pristin was officially disbanded. Pledis Entertainment announced that while Kyulkyung, Yehana, and Sungyeon would stay with the company, the remaining seven (Xiyeon, Rena, Roa, Kyla, Nayoung, Yuha, and Eunwoo) would be departing. Members Nayoung — leader Roa Yuha Eunwoo Rena Kyulkyung Yehana Sungyeon Xiyeon Kyla Sub-units Pristin V – Nayoung, Roa, Eunwoo, Rena, Kyulkyung Discography Extended plays Singles Promotional singles Filmography Music videos Concerts Pledis Girlz Concert (2016) Awards and nominations Notes References External links Pledis Entertainment artists K-pop music groups Musical groups established in 2016 Musical groups disestablished in 2019 South Korean girl groups South Korean pop music groups South Korean dance music groups Musical groups from Seoul 2016 establishments in South Korea 2019 disestablishments in South Korea MAMA Award winners
795061	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BF%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%29	Шпилька (поворот)	Шпилька (поворот) Шпилька — тип повороту в автоспорті, коли після довгої прямої на короткій ділянці траси спортивні автомобілі різко повертають на 180 або трохи менше градусів, і після якого також слідує пряма частина траси. Такий тип поворотів передбачає сильне гальмування перед ним і проходиться на низьких швидкостях. Цей тип поворотів зустрічається найчастіше на автогонках з дуже високими швидкостями, оскільки тоді глядачам цікаво спостерігати процес гальмування автомобіля після довгої прямої. Особливо часто даний поворот зустрічається на трасах Формули-1. Див. також Шикана Апекс Терміни автоспорту
4086084	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%85%D0%B0%D0%BC%20%D0%9D%D0%B0%D1%97	Кхам Наї	Кхам Наї (1830–1858) — десятий володар королівства Тямпасак за умов сіамської окупації. Був третім сином короля Хуая. 1856 року сіамський король Монгкут призначив його новим королем Тямпасаку. Його правління тривало до 1858 року, після чого Кхам Наї помер, і в країні знову почався період міжцарства. 1863 року новим королем Тямпасаку став брат Кхам Наї Кхам Сук. Посилання Королі Тямпасаку
18516592	https://en.wikipedia.org/wiki/G%C4%83iceana	Găiceana	Găiceana is a commune in Bacău County, Western Moldavia, Romania. It is composed of four villages: Arini, Găiceana, Huțu and Popești. References Communes in Bacău County Localities in Western Moldavia
41353489	https://en.wikipedia.org/wiki/Oleksander%20Lototsky	Oleksander Lototsky	Oleksander Lototsky was a Ukrainian statesman, diplomat, writer, and scientist. He was a member of the Association of the Ukrainian Progressionists (TUP). Biography Lototsky graduated from the Kiev Theological Academy in 1896. In 1900-17, he worked in the office of state controller in Kiev and Saint Petersburg. During World War I Lototsky served as a gubernatorial commissar of Bukovina and Pokuttia. In 1917, he also one of organizers of the Ukrainian National Council in Saint Petersburg. In January 1918 he went to Kiev and was immediately appointed Secretary General (Minister) in the General Secretariat of the Ukrainian Centralna Rada. In the spring of 1918 he was briefly Minister of State Control in the government of the Ukrainian People's Republic, and in the Ukrainian State he was Minister of Religious Affairs in October/November 1918. As such, he was instrumental in the January 1, 1919 declaration of autocephaly of the Ukrainian Orthodox Church. In January 1919, he was appointed Ambassador of Ukraine to Turkey, and traveled to Constantinople on a diplomatic mission to obtain recognition of the status of the new church from the Patriarch of Constantinople. Due to the occupation of Turkey by the Entente and the Bolshevik takeover of Ukraine, he emigrated to Vienna in March 1920 and to Prague in 1922, where he was a lecturer and eventually professor of canon law at the Ukrainian Free University until 1928. From 1929 until his death he was professor of Orthodox Church history at the University of Warsaw. Between 1930 and 1939 he was director of the Ukrainian Scientific Institute in Warsaw. He also served as Minister of the Interior and Deputy Prime Minister of the Government-in-Exile of the Ukrainian People's Republic from 1927 to 1930. He died in Warsaw at the age of 69. His ashes were transferred to St. Andrew Cemetery in South Bound Brook, New Jersey, United States, in 1971 and reburied. Lototsky had a daughter Oksana who married Ivan-Stepan Tokarzhevsky. External links Biography at izbornik Biography at historic portal of Kamyanets Podilsky Reference 1870 births 1939 deaths People from Vinnytsia Oblast People from Mogilyovsky Uyezd (Podolian Governorate) Ukrainian Democratic Party (1904) politicians Politicians from the Russian Empire Interior ministers of Ukraine Members of the Ukrainian government in exile State controllers of Ukraine Members of the Central Council of Ukraine Ambassadors of Ukraine to Turkey Writers from the Russian Empire Kiev Theological Academy alumni
70192495	https://en.wikipedia.org/wiki/Anakhina%2C%20Kursk%20Oblast	Anakhina, Kursk Oblast	Anakhina, Kursk Oblast Anakhina is a rural locality in Chernitsynsky Selsoviet Rural Settlement, Oktyabrsky District, Kursk Oblast, Russia. Population: Geography The village is located on the Seym River (a left tributary of the Desna), 76 km from the Russia–Ukraine border, 11 km south-west of Kursk, 2 km east of the district center – the urban-type settlement Pryamitsyno, at the еаstern border of the selsoviet center – Chernitsyno. Streets There are the following streets in the locality: Druzhby, Internatsionalnaya, Narodnaya, Prigorodnaya, Priseymskaya, Shkolnaya, Shkolny pereulok, Solnechnaya, Stepnaya, Yunosti, Yuzhny pereulok, Vostochnaya, Zheleznodorozhnaya and Zelyonaya (510 houses). Climate Anakhina has a warm-summer humid continental climate (Dfb in the Köppen climate classification). Transport Anakhina is located 3.5 km from the federal route Crimea Highway (a part of the European route ), on the road of regional importance (Kursk – Lgov – Rylsk – border with Ukraine), 3 km from the nearest railway station Dyakonovo (railway line Lgov I — Kursk). The rural locality is situated 22 km from Kursk Vostochny Airport, 118 km from Belgorod International Airport and 223 km from Voronezh Peter the Great Airport. References Notes Sources Rural localities in Oktyabrsky District, Kursk Oblast
23524003	https://en.wikipedia.org/wiki/Structured%20document	Structured document	Structured document A structured document is an electronic document where some method of markup is used to identify the whole and parts of the document as having various meanings beyond their formatting. For example, a structured document might identify a certain portion as a "chapter title" (or "code sample" or "quatrain") rather than as "Helvetica bold 24" or "indented Courier". Such portions in general are commonly called "components" or "elements" of a document. Overview Structured documents generally focus on labeling things that can be used for a variety of processing purposes, not merely formatting. For example, explicit labeling of "chapter title" or "emphasis" is far more useful to systems for the visually impaired, than merely "Helvetica bold 24" or "italic". In the same way, meaningful labeling of the many items on a technical information sheet enables far better integration with databases, search systems, online catalogs, and so on. Structured documents generally support at least hierarchical structures, for example lists, not merely list items; sections, not merely section headings; and so on. This is in stark contrast to formatting-oriented systems. High-end systems also support multiple independent and/or overlapping sets of components. Structured document systems commonly permit creating explicit rules defining component types and how they may be combined. Such a set of rules is called a "schema" by analogy with database schemas. Several formal languages exist for specifying them, such as XSD, Relax NG, and Schematron. A structured document which obeys the rules of the schema is commonly called "valid according to that schema". Some systems also support documents with component of arbitrary types and combinations, but still with syntactic rules for how those components are identified. Lie and Saarela noted the "Standard Generalized Markup Language (SGML) has pioneered the concept of structured documents", although earlier systems such as Scribe, Augment, and FRESS provided many structured-document features and capabilities, and SGML's offspring XML is now favored. One very widely used representation for structured documents is HTML, a schema defined and described by the W3C. However, HTML has not only tags for meaning-oriented components such as paragraph, title, and code; but also format-oriented ones such as italic, bold, and most table. In practice, HTML is sometimes used as a structured document system, but often used as a formatting language. Many domains use structured documents via domain-specific schemas they have co-operatively developed, such as JATS for journal publishing, TEI for literary documents, UBL and EDI for business interchange, XTCE for spacecraft telemetry, REST for Web interfaces, and countless more. All these cases use specific schemas based on XML. Structural semantics In writing structured documents the focus is on encoding the logical structure of a document, with less or even no explicit work devoted to its presentation to humans by printed pages or screens (in some cases, no such use is even expected). Structured documents can easily be processed by computer systems to extract and present derivative forms of the document. In most Wikipedia articles for example, a table of contents is automatically generated from the different heading tags in the body of the document. Because the SGML conversion of the Oxford English Dictionary explicitly distinguished the many different meanings which attach to the print version's use of italics, search tools can retrieve entries based on etymology, quotations, and many other features of interest. When HTML provides structural rather than merely formatting information, visually impaired users can be easily given a more useful reading interface. When travel companies provide itineraries as structured documents rather than just displays, user tools can easily extract the necessary facts and pass them on to calendar or other applications. In HTML a part of the logical structure of a document may be the document body; <body>, containing a first level heading; <h1>, and a paragraph; <p>. <body> <h1>Structured document</h1> <p>A <strong class="selflink">structured document</strong> is an <a href="/wiki/Electronic_document" title="Electronic document">electronic document</a> where some method of <a href="/wiki/Markup_language" title="Markup language">markup</a> is used to identify the whole and parts of the document as having various meanings beyond their formatting.</p> </body> One of the most attractive features of structured documents is that they can be reused in many contexts and presented in various ways on mobile phones, TV screens, speech synthesisers, and any other device which can be programmed to process them. Other semantics Other meaning can be ascribed to text which isn't "structural" in quite the same sense as larger objects, but is still considered "document structure" because it expresses claims about the scope and nature or ontology of portions of a document, rather than instructions about its presentation. In the HTML fragment above, the <strong> element means that the enclosed text is emphatic. In visual terms this commonly rendered via bold, just like <b>; but a speech interface would instead likely use voice inflection. The term semantic markup excludes markup like <b> which directly expresses no meaning other than an instruction to a visual display (although an intelligent agent may be able to discern a structural meaning lurking behind the tag). The "strong" tag is "descriptive" or "structural" in that it is intended to label an abstract, quasi-linguistic property of its content, rather than to describe the appropriate presentation in some particular medium. Some other structural tags in HTML include <abbr>, <acronym>, <address>, <cite>, <del>, <dfn>, <ins>, <kbd>, and <q>. Other schemas such as DocBook and TEI have far larger selections. The anchor <a> tag is used for another slightly different kind of structure, namely the interconnection or cross-reference structure, rather than the interval section division. This is most definitely structure, and in fact it is possible to create alternate markup for documents that expresses the same particular structures in either way (for example, using transclusion to represent section contents, rather than navigational hyperlink presentations). HTML from early on has also had tags which express presentational semantics, such as bold (<b>) or italic (<i>), or to alter font sizes or which had other effects on the presentation. Modern versions of markup languages discourage such markup in favor of descriptive markup which is mapped to particular presentations via style sheets, a method pioneered by systems such as Scribe and FRESS. Different style sheets can be attached to any markup, semantic or presentational, to produce different presentations, although mapping an tag name "italic" to boldface presentation is not entirely intuitive. Context and intent In principle, just what constitutes "structure" vs. non-structure can vary. In a book specifically about typography, tagging something as "italic" or "bold" may well be the whole point. For example, a discussion of when to use particular styles will likely want to give examples and counter-examples, which would no longer make sense if the rendering is not in sync with the prose. Similarly, a particular edition of a document may be of interest not only for its content but for its typographic practice as well, in which case describing that practice is not only desirable but necessary. This problem is not unique to document structure, however; it also arises in grammar when discussing grammar, and in many other cases. See also Document processor Machine-readable document Overlapping markup Structured writing References Electronic documents
41230	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BE%D1%8E%D0%B7	Балканський мовний союз	Балканський мовний союз — сукупність граматичних, синтаксичних, фонологічних та лексичних рис, що є спільними для мов Балканського півострова, які належать до різних гілок індоєвропейської сім'ї: албанської, грецької, романської та слов'янської. Хоча кількість запозичених слів між балканськими мовами не дуже велика, їхня граматика демонструє надзвичайно високий ступінь подібності: наприклад, усі мови незалежно від походження тяжіють до аналітичного строю і використовують однакову систему відмінків. Історія Вперше помітив подібність граматик балканських мов словенський вчений Єрней Копітар у 1829 році, однак тільки у 1920-х—1930-х роках була розроблена загальна теорія цього явища; найбільший внесок у цю теорію був зроблений Густавом Вейгандом і Крістіаном Зандфельд-Єнсеном («»), 1930). Сам термін «балканського мовного союзу» започаткував в 1958 році румунський лінгвіст Александру Розетті. Мови Мови, що демонструють спільні риси мовного союзу, належать до п'яти різних гілок індоєвропейської сім'ї: Албанської (албанська) Грецької (грецька) Індоіранської (ромська) Романської (румунська, арумунська, мегленорумунська, істро-румунська) Слов'янської (болгарська, македонська, сербохорватська — особливо її торлакійський діалект). Але не всі мови демонструють однакову кількість спільних рис. Згідно з цім параметром вони були розділені на три групи: Албанська, румунська, македонська і болгарська мови мають найбільшу кількість спільних рис. Сербохорватська та грецька мови демонструють значно меншу кількість спільних рис. Турецька мова демонструє лише деяку спільну лексику та використання умовного способу замість інфінітиву. У 2000 році фінський лінгвіст Йоуко Ліндстед обчислив так званий «балканський фактор» — пропорційну кількість характерних рис мовного союзу, присутніх у даній мові. Він одержав такі результати: слов'янські мови — 11,5 албанська — 10,5 грецька та романські — 9,5 ромська — 7,5. З усіх досліджених мов цей фактор був найбільшим у македонській мові — 12,0. Ще однією мовою, яка могла відчути вплив мовного союзу, була іудео-іспанська в тій формі, що нею користуються євреї-сефарди, які живуть на Балканах. Спільні з балканськими мовами риси (особливо ті, що пов'язані з системою часів дієслова) були скоріше за все запозичені з грецької. Теорії походження Серед дослідників немає згоди у питанні про початкове джерело спільних рис мовного союзу і шляхи їхнього проникнення до інших мов; декілька теорій було запропоновано з цього приводу. Фракійська, дакська, іллірійська Більшість цих рис відсутня у мовах, споріднених з тими, що входять до складу мовного союзу (романських та слов'янських), тому перші дослідники, зокрема й сам Копітар, вважали, що вони були успадковані від мов туземного населення регіону — фракійської, дакської, іллірійської тощо — які формують субстрат в усіх сучасних балканських мовах. Однак внаслідок браку докладних відомостей про ці мови зараз неможливо достеменно з'ясувати, чи були ці риси присутні у тих мовах. Грецька Інша теорія, запропонована Крістіаном Зандфельдом у 1930 році, вважає, що Греція «завжди мала значно вищий за її сусідів рівень розвитку цивілізації», і тому грецька мова не могла запозичувати від них жодних лінгвістичних явищ; з цього робився висновок, що саме грецька повинна бути джерелом цих явищ, які розповсюдились з неї по всіх балканських мовах. Однак балканські риси відсутні у давньогрецьких діалектах; балканські інновації з'являються у грецькій мові вже після класичного і візантійського періодів. Окрім того, грецька мова є периферійною у мовному союзі, і не демонструє деяких важливих балканських рис, таких як постпозитивний артикль. Латино-романська Римська імперія колись володіла усіма Балканами, і, можливо, саме місцевий різновид латини започаткував лінгвістичні явища, які потім створили субстрат у балканських мовах. Слабким місцем цієї теорії є те, що тільки деякі балканські риси можна знайти у інших романських мовах, і немає переконливих доказів того, що балканська латина розвивалася ізольовано достатньо довго, щоб усі балканські риси мали можливість в неї незалежно розвинутись. Теорія багатьох джерел Найвизнанішою зараз є теорія, запропонована польським дослідником Збігневим Голобом, яка припускає, що не всі балканські риси походять з одного джерела, і що лінгвістична взаємодія між мовами була взаємною. Деякі риси можуть походити з латини, слов'янської чи грецької мови, інші, зокрема ті, що є спільними для румунської, албанської, македонської та болгарської мов, можуть бути пояснені субстратом, збереженим після романізації (у випадку румунської) чи слов'янізації (у випадку болгарської мови). Албанська піддавалася впливу з боку як латини, так і слов'янської мови, але зберегла багато своїх оригінальних властивостей. Аргументом на користь цієї теорії є бурхлива історія Балканського півострова, під час якої групи населення часто були змушені пересуватись з місця на місце, опиняючись у іншомовному оточенні. Ці групи, як правило, швидко асимілювалися і переймали мову свого оточення, трохи змінюючи її в процесі. Інша ідея полягає в тому, що до недавніх часів вживання кількох мов на Балканах було справою звичайною, і тому зміни в однієї мові швидко поширювались на сусідні. Ця ідея підтверджується тим, що найбільша кількість балканизмів спостерігається в мовах і діалектах регіонів, розташованих на кордонах мовних ареалів, де імовірність контактів між носіями різних мов є найвищою. Хронологія контактів Імовірно що найдавніші контакти відбувались між прото-албанською і прото-румунською мовами (I—V сторіччя); це підтверджується наявністю у албанському словнику балкано-романських запозичень, а також румунськім субстратом, який містить слова відверто албанського походження. З приводу контактної зони серед дослідників поки що немає згоди; різні теорії розташовують її від північної Албанії до Трансільванії. Усі діалекти румунської мови (від молдавської до мови влахів Сербії) входять до складу мовного союзу, з чого можна зробити висновок, що контакти мали місце ще до їхнього формування. Вторгнення до Балкан слов'ян у VII ст. призвело до значних переміщень населення по всьому регіону і започаткувало формування мовного союзу; основні його риси уже існували в XII ст., хоча в деяких місцях процес тривав до XVII ст. Сербська мова, певне, була останньою, що приєдналася до союзу; це очевидно з меншої кількості спільних рис, більшість котрих спостерігається тільки у торлакійському діалекті, перехідному до болгарської мови; цей діалект, очевидно, сформувався досить пізно, вже після того, як мовний союз в основному склався. Риси і явища У фонетиці балканським мовам властиві такі риси: близькість у такто-ритмічній організації мовлення екпіраторний наголос та відсутність розрізнення голосних за довготою-короткістю (крім сербської) наявність нейтрального голосного [ŭ] (графічно алб. ë, болг. ъ, рум. ă) (крім сербської та грецької) пом'якшення приголосних Типологічна близькість балканських мов виділяється за такими рисами: збіг родового та давального відмінків категорії означеності/неозначеності постпозитивний артикль (у вигляді суфікса): рум. lup-ul, болг. вълк-ът «вовк» (крім сербської та грецької) аналітичне утворення ступінів порівняння прикметників утворення числівників від 11 до 19 за локативним типом (порівняймо болг. един-на-десет, рум. un-spre-zece) (крім грецької) аналітичне утворення майбутнього часу за допомогою форми 3-ї особи однини дієслова «хотіти» та особової форми (болг. ще, макед. ќе, серб. ће, грец. θα) втрата інфінітиву, який замінено підрядними реченнями (болг. искам да ям «я хочу їсти», серб. хоћу да jедем, грец. θέλω να φάγω (дослівно: «хочу щоб їм») У синтаксисі спільні риси такі: подвоєння об'єкта вживання коротких займенників, що не мають самостійного наголосу, а прилягають до дієслова (клітики) (болг. събуди ме [събудиме] в осем часа «збуди мене о восьмій годині», грец. μβορείτε να μου δώσετε φωτιά; [borite namuðosete fotça] «можете мені дати прикурити?» Окрім спільних граматичних ознак, балканські мови мають значну кількість спільної лексики, яка походить з грецької, латинської, турецької та слов'янських мов. Відмінювання і відмінки Кількість відмінків значно скорочена, деякі замінені прийменниковими конструкціями. Єдиний виняток — сербохорватська мова. Балканська відмінна система складається з чотирьох відмінків: — називний відмінок, — знахідний відмінок (формувався за допомогою прийменника і називного відмінку), — давальний і родовий відмінки були поєднані, — кличний відмінок. Синкретизм давального і родового відмінку У балканських мовах давальний і родовий відмінки (чи відповідні прийменникові конструкції) злилися в одну форму. Наприклад: Синкретизм місця і напрямку дії Час дієслова Формування майбутнього часу Майбутній час дієслова формується в аналітичний спосіб за допомогою слова чи частки зі значенням «хотіти». Мовні союзи Південнослов'янські мови Балканістика
724959	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%86%D1%96	Альці	Альці — муніципалітет у Франції, у регіоні Корсика, департамент Верхня Корсика. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 910 км на південний схід від Парижа, 65 км на північний схід від Аяччо, 50 км на південь від Бастії. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка Сусідні муніципалітети Посилання Див. також Список муніципалітетів департаменту Верхня Корсика Примітки Муніципалітети департаменту Верхня Корсика
1379650	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%D0%B0%D0%BD%20%D0%90%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%BE	Хуан Аранго	Хуан Аранго (17 травня 1980, Маракай) — венесуельський футболіст, півзахисник збірної Венесуели та німецького клубу «Боруссія» (Менхенгладбах). Клубна кар'єра Народився 16 травня 1980 року в місті Маракай. Вихованець юнацьких команд футбольних клубів «Нуева Кадіс» та «Суліанос». У дорослому футболі дебютував 2000 року виступами за команду клубу «Каракас», в якій провів один рік, взявши участь у 19 матчах чемпіонату. Згодом з 2000 по 2004 рік грав у Мексиці у складі команд клубів «Монтеррей», «Пачука» та «Пуебла». Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу іспанського клубу «Мальорка», до складу якого приєднався 2004 року. Відіграв за клуб з Балеарських островів наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Мальорки», був основним гравцем команди. До складу клубу «Боруссія» (Менхенгладбах) приєднався 2009 року. Наразі встиг відіграти за менхенгладбаський клуб 99 матчів в національному чемпіонаті. Виступи за збірну З 1999 року викликався до лав національної збірної Венесуели, 2000 року дебютував в офіційних матчах за збірну. Провів у формі головної команди країни 129 матчів, забивши 22 гола. У складі збірної був учасником п'яти розіграшів Кубку Америки: 1999 року в Прагваї, 2001 року в Колумбії, 2004 року в Перу, 2007 року у Венесуелі та 2011 року в Аргентині. Примітки Джерела Профіль гравця на TransferMarkt , , Статистика на сайті www.footballdatabase.eu венесуельські футболісти Гравці збірної Венесуели з футболу Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 1999 Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 2001 Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 2004 Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 2007 Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 2011 Футболісти «Каракаса» Футболісти «Монтеррея» Футболісти «Пачуки» Футболісти «Пуебли» Футболісти «Мальорки» Футболісти «Боруссії» (Менхенгладбах) Футболісти «Нью-Йорк Космос» (2010) венесуельські футбольні легіонери Футбольні легіонери в Мексиці Футбольні легіонери в Іспанії Футбольні легіонери в Німеччині Футболісти, які зіграли 100 і більше матчів за збірну Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 2015
1143449	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%B0	Метання диска	Метання диска — легкоатлетична дисципліна, яка полягає в метанні на дальність спеціального спортивного снаряда — диска. Належить до метань і входить в технічні види легкоатлетичної програми. Вимагає від спортсменів сили та координації рухів. Є олімпійською дисципліною легкої атлетики для чоловіків з 1896 року, для жінок з 1928 року. Входить до складу легкоатлетичного багатоборства. Метання диска в Стародавній Греції Метання диска — дуже давній вид спорту. Як показують дослідження істориків і археологічні розкопки, метання диска (δισκοβολία) було популярно в Стародавній Греції, і ці змагання проходили на античних олімпійських іграх. Метальні прилади виготовляли з каменю і бронзи, вагою від 1,25 до 5,70 кг, діаметром від 16,5 до 34 см. Наскільки можна судити за історичними свідченнями того часу, метали атлети з узвишшя, бічним рухом, коли площина диска перебувала перпендикулярно землі. Широко відомі античні статуї, які представляли переможців змагань: «Дискобол» Мирона та «Дискофор» Поліклета. Давньогрецькі боги також грали з диском. За одним із міфів Аполлон змагався в метанні диска зі своїм улюбленцем, царевичем Спарти Гіакінтом (Гіацинтом). Щоб справити враження, Аполлон кинув диск щосили. Гіакінт, зі свого боку хотів вразити Аполлона, і спробував спіймати диск. Диск влучив у Гіакінфа, і той загинув. За іншою легендою, заздрісний бог західних вітрів Зефір подув на диск, щоб погубити царевича. Змагання і правила Учасники змагань виконують кидок з кола діаметром 250 см. Відстань кидка вимірюється як відстань від зовнішньої окружності цього кола до точки падіння снаряда. Вага диска у чоловіків — 2 кг, у юніорів 1,75 кг, у юнаків 1,5 кг. У жінок, юніорок та дівчат — 1 кг. Діаметр диска становить 219—221 мм для чоловіків і 180—182 мм для жінок. В офіційних змаганнях IAAF учасники роблять шість спроб. Якщо учасників понад вісім, то після 3-х перших спроб відбираються вісім найкращих і в наступних трьох спробах вони розігрують найкращого а результатами в шести спробах. Метання диска проводиться з огороджених сіткою сектора з дозволеним горизонтальним кутом вильоту не більше 35 °, а точніше 34,92 °, інакше диск не зможе вилетіти в поле і вріжеться в сітку або опори. Ширина воріт вильоту диска становить 6 метрів. Забороняється вихід спортсмена за кордон сектора, поки диск не приземлився. Під час кидку диск може зачепити огородження сектору, якщо інші правила не порушені. Сучасна техніка Метання диска, як вид, в сучасний час було вирішено відродити на перших олімпійських іграх в Афінах (1896). Тоді ще не було чіткого уявлення про техніку і вирішили провести змагання в грецькому стилі. У 1908 році на Олімпіаді в Лондоні змагання провели у двох стилях: грецькому і вільному (близькому до сучасного). Вільний стиль виграв за дальністю, і надалі почалося вдосконалення стилю, при якому в початковому положенні обертання диска відбувається в горизонтальній площині. Спочатку метали з узвишшя, як стародавні греки, надалі постановили метати у секторі, схожому на сектор для штовхання ядра. Однак, розміри сектора були малій з 1910 року IAAF збільшила розміри сектора для метання диска до 2,5 метрів. У 1921 році американець Догерті запропонував новий стиль — з півтора повороту. Атлет починав рух лівим боком в напрямку майбутнього кидка і, обертаючись спочатку на лівій нозі, переступав на праву. У 1930 році американець Кренц перевищив рубіж 50 м (51,03 м) і його варіант техніки, поворот у високому стрибку став найпопулярнішим в усьому світі. До 1940-х років йшло вдосконалення цього стилю і, принципово, з того часу техніка дискоболів не змінюється. Фізика метання диска Початкова швидкість диска в атлетів чоловіків високого класу досягає 25 м/с. Оптимальним для чоловіків дискоболів при затишності вважається кут вильоту снаряда порядку 36-38 °. При виконанні метального руху атлети також надають власного обертання диску, що дозволяє придати снаряду додаткову стійкість у польоті. Зустрічний вітер (також як і у стрибках на лижах з трампліна) швидкістю до ~ 5 м/с є сприятливим фактором. При цьому, чим вище швидкість зустрічного вітру, тим менше повинен бути кут вильоту снаряда з рук атлета. Тому, вміння відчувати вітер і вміння, як кажуть спортсмени, «потрапити в снаряд» і «покласти диск на вітер» одна зі складових майстерності дискобола високого класу. Свідченням невисокого класу спортсмена є поперечне биття диска в польоті, нестійка траєкторія, коли диск завалюється на ребро і швидко падає вниз. Сучасний розвиток Як і у всіх метальних дисциплінах, в метанні диска довгі роки безроздільно домінували атлети США. Починаючи з 1980-х років з ними конкурують атлети НДР і ФРН. Починаючи з 2000-х років, провідні позиції захопили спортсмени Угорщини, Естонії, Литви. У жінок метання диска увійшло в програму змагання Олімпійських ігор з 1928 року. Першою радянською олімпійською чемпіонкою в легкій атлетиці стала Ніна Ромашкова (1952). Видатних результатів у цьому виді спорту досяг американець Ел Ортер, який виграв 4 золотих медалі на Олімпійських іграх з 1956 по 1968 рік. Характерним для метання диска є часте поєднання його зі штовханням ядра. Радянська спортсменка Тамара Прес вигравала Олімпійські ігри в штовханні ядра (1960, 1964) і метанні диска (1964). Рекорди Чільна десятка метальників усіх часів Чоловіки Станом на липень 2021 Жінки Станом на липень 2021 Метання диска
18966985	https://en.wikipedia.org/wiki/Wincentyn%C3%B3w	Wincentynów	Wincentynów is a village in the administrative district of Gmina Sławno, within Opoczno County, Łódź Voivodeship, in central Poland. It lies approximately north of Sławno, north-west of Opoczno, and south-east of the regional capital Łódź. References Villages in Opoczno County
776644	https://uk.wikipedia.org/wiki/Lernu%21	Lernu!	Lernu! — безкоштовний сайт для ознайомлення з міжнародною мовою есперанто і її вивченням. Історія Ідея lernu! як навчального середовища народилася у зв'язку з першим семінаром Esperanto@Interreto (E@I) в Швеції в квітні 2000 року та конкретизувалася в жовтні 2001 року під час другого E@I, також у Швеції. У липні 2002 року проект одержав підтримку фонду ESF, і в серпні розпочалась робота. Пуск проекту відбувся 4 місяці пізніше, у грудні 2002 року. Український розділ У лютому 2010 року був відкритий перший в Україні форум есперантистів, де користувачі можуть отримати мовну консультацію, обговорити актуальні події українського та всесвітнього есперанто-руху, поділитись досвідом вивчення та використання есперанто тощо. Примітки Есперанто Дистанційне навчання Освітні сайти Соціальні мережі Українськомовні ресурси інтернету
19802246	https://en.wikipedia.org/wiki/Niwka%2C%20Tarn%C3%B3w%20County	Niwka, Tarnów County	Niwka, Tarnów County Niwka is a village in the administrative district of Gmina Radłów, within Tarnów County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately south of Radłów, west of Tarnów, and east of the regional capital Kraków. References Villages in Tarnów County
6544832	https://en.wikipedia.org/wiki/Spinea	Spinea	Spinea is a town in the Metropolitan City of Venice, Veneto, Italy. It is within Mestre's commuter belt, and is crossed by the SP32 provincial road. Twin towns Spinea is twinned with: Veroli, Italy, since 2008 Sources (Google Maps)
2676036	https://en.wikipedia.org/wiki/Upper%20Yafa	Upper Yafa	Upper Yafa or Upper Yafa'i, officially the State of Upper Yafa, was a military alliance in the British Aden Protectorate and the Protectorate of South Arabia. It was ruled by the Harharah dynasty and its capital was Mahjaba, a small town on a hill located about 50 km northeast of Habilayn. Upper Yafa was one part of Yafa'a, the other part being Lower Yafa. The sultan of Upper Yafa had very little control over Upper Yafa's constituent sheikdoms, which had separate protectorate treaties with the British, and were free to disassociate from the policies of the Upper Yafa sheikh. The only time that the Upper Yafa sheikh held influence was during a crisis that threatened the independence of Upper Yafa's states, during which they would unite under the sultan. This meant that Upper Yafa was more akin to a military alliance than a genuine state. History The Yafa'i tribe has traditionally inhabited the mountainous hinterland of the Aden area. Upper Yafa was formed in the 18th century. It included the sheikhdoms of Al-Busi, Al-Dhubi, Al-Hadrami, Al-Muflihi, Al-Mausata, Na'wah and Rubeitein. In 1895 Sultan Qahtan bin Umar succeeded to the titular chieftainship on the death of Sultan Muhammad bin Ali. Very few dealings were held with the Upper Yafai till 1903, when in that year it was proposed to demarcate the north-eastern frontier. Treaties were concluded with the Dhubi, Mausatta and Muflahi sections, with Sultan Qahtan as titular chief of the whole tribe, and with the Hadrami and Shaibi sections. In August the Shaibi frontier was demarcated, but, on the survey party entering the Rubiatein district, a post which had been established at Awabil was attacked by Sultan Salih bin Umar, Sultan Qahtan's brother. The attack was repelled; but, as the Turks declared that any advance into the Rada district would imperil the negotiations then proceeding between the two countries, all attempts to demarcate the north-eastern frontier were abandoned. In October 1903 an Agreement was made by Shaikh Mutahir Ali of the Shaibi tribe, by which he undertook to look after the boundary pillars for a monthly stipend of 7 dollars. In 1904 owing to the agreement entered into with the British Government, Sultan Qahtan bin Umar was deposed by tribesmen headed by his brother, Salih. In 1905 Government sanctioned the gift to Sultan Qahtan of $3,000 as assistance towards effecting his rehabilitation. The Shaibi tribesmen have their headmen of clans, who owe a sort of allegiance to a stipendiary by name Shaikh Ali Mana, the Saqladi. The Nuqaba of Mausatta, two of whom share the stipend granted to them by His Majesty's Government under the terms of their Treaty, assert that they have considerable influence in Shaibi; and Shaikh Ali Muhsin Askar, the son of Muhsin Askar (one Mausatta stipendiary), frequently visited the country as mediator. In recognition of his importance, Ali Muhsin Askar was granted an allowance of $20 a month, so long as he remained faithful to Government. In 1906 Ali Muhsin Askar, owing to a fancied slight which he asserted that he had received in Aden, returned to the Shaibi country and knock- ed down a boundary pillar. His allowance was stopped till he came into Dhala before the Resident and asked for pardon. In 1913 Sultan Qahtan died, without having succeeded in getting himself reinstated. He was succeeded by his son, Sultan Umar, but his recognition was withheld by Government who gave him one year's time within which to bring about his rehabilitation, and continued to him provisionally the stipend paid to his father. The period was extended from year to year till 1919, when he abdicated in favour of his uncle Salih. The latter had been accepted by the Muflahi section as their Sultan in 1911, and in 1920 he was recognized by His Majesty's Government and was granted the stipend previously paid to Sultan Umar. In November 1919 the Imam of Sanaa's troops captured Shaib', Rubiatein, Nawa and Dhabiani. They were compelled to evacuate Shuib in July 1928 but still occupied the other three Yafai sections. In 1923, with a view to cheeking the advance of the troops of the Imam of Sanaa, Khan Bahadur Sayyid Husein bin Hamid el Mehdar, the Minister of the Sultan of Shir and Mukalla, paid a special visit, to Upper Yafa, with the approval of the Resident, and obtained the signatures of the Yafai Shailchs to an agreement by which they declared themselves bound by their existing treaties with Great Britain and pledged themselves to tribal unity and combination against any aggressors. This agreement contributed to the successful co-operation of the Upper Yafai tribes in the expulsion of the Imam's forces from Shaibi territory in July 1928. Sultan Salih bin Umar abdicated in 1927 in favour of his son, Sultan Muhammad bin Salih, who was accorded recognition by the British government. In 1931, the numbers of the Upper Yafai tribesmen were estimated very approximately at 80,000. The area of Upper Yafa had not been visited by Europeans before Colonel M.C. Lake of the British Indian Army explored it in order to gather intelligence and to find suitable sites for landing grounds. In 1925 Lake built a small army of tribal warriors that would be able to assist the British Aden Protectorate in eventual territorial scuffles with the Imam of Yemen. Between 1955 and 1957 there were uprisings against the British authorities in Upper Yafa that were successfully suppressed. In 1959, several tribal leaders with assistance of the Mutawakkilite Kingdom of Yemen rose up against the Upper Yafa sultan. The rebellion was suppressed following bombardment by the Royal Air Force on 15, 16, and 18 June. Unlike Lower Yafa, in the 1960s Upper Yafa did not join the British-sponsored Federation of South Arabia, forming instead an exclave part of the Protectorate of South Arabia. The Upper Yafa Sultanate was abolished in 1967 upon the founding of the People's Republic of South Yemen. South Yemen united with North Yemen in 1990 to form the Republic of Yemen. Rulers Sheikhs of Upper Yafa c.1730 – 1735: `Ali ibn Ahmad Al Harhara c.1735 – 1750: Ahmad ibn `Ali Al Harhara c.1750 – 1780: Salih I ibn Ahmad Al Harhara c.1780 – 1800: `Umar I ibn Salih Al Harhara Sultans of Upper Yafa c.1800 – 1810: Qahtan I ibn `Umar ibn Salih Al Harhara (1st time) c.1810 – 1815: `Umar II ibn Qahtan ibn `Umar Al Harhara c.1815 – 1840: Qahtan I ibn `Umar ibn Qahtan Al Harhara (2nd time) c.1840 – 1866: `Abd Allah ibn Nasir ibn Salih Al Harhara 1866 – 1875: al-Husayn ibn Abi Bakr ibn Qahtan Al Harhara 1875 – 28 Apr 1895: Muhammad I ibn `Ali ibn Salih ibn Ahmad Al Harhara 1895 – 1903: Qahtan II ibn `Umar ibn al-Husayn Al Harhara 4 Dec 1903 – 1913: Salih II ibn `Umar ibn al-Husayn Al Harhara (1st time) 1913 – 1919: `Umar III ibn Qahtan ibn `Umar Al Harhara 1919 – 1927: Salih II ibn `Umar ibn al-Husayn Al Harhara (2nd time) 1927 – 1948: Umar IV ibn Salih ibn `Umar Al Harhara 1948 – 29 Nov 1967: Muhammad II ibn Salih ibn `Umar Al Harhara Postage stamps The Sultanate of Upper Yafa issued stamps in September 1967 although Mahjaba did not have functioning postal services at that time. Artistamp artist Bruce Grenville has created a set of stamps for the Sultanate of Upper Yafa. Many further stamps were issued, not by the official authority, even after the dissolution of the Federation and the establishment of the Republic of South Yemen. These stamps can be found in the Phillips CD Catalogue of Oman State, Dhufar and South Arabia (Volume 15) See also List of Sunni dynasties Lower Yafa Protectorate of South Arabia References External links Ba Wazir of the Hadhramaut British Protectorate of the Banu Afif Sultanate of Upper Yafa States in the Aden Protectorate Protectorate of South Arabia Former countries in the Middle East Former sultanates
797934	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B8%D1%81	Орис	Орис, Оріс — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Ланди. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 610 км на південь від Парижа, 115 км на південь від Бордо, 12 км на південний захід від Мон-де-Марсана. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 238 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 650,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Орис на сайті французького Національного інституту географії Орис на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень Див. також Список муніципалітетів департаменту Ланди Примітки Муніципалітети департаменту Ланди
4053008	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%80%D1%96%D1%82%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B0%D1%84%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9	Приріт західноафриканський	Приріт західноафриканський (Batis occulta) — вид горобцеподібних птахів прирітникових (Platysteiridae). Поширення Вид поширений в Західній Африці. Трапляється від Сьєрра-Леоне до Республіки Конго. Мешкає в тропічних вологих лісах. Примітки Посилання Del Hoyo, J.; Elliot, A. & Christie D. (editors). (2006). Handbook of the Birds of the World. Volume 11: Old World Flycatchers to Old World Warblers. Lynx Edicions. . Прирітникові Птахи, описані 1984 Птахи Екваторіальної Гвінеї Птахи Сьєрра-Леоне Птахи Ліберії Птахи Кот-д'Івуару Птахи Гани Птахи Нігерії Птахи Камеруну Птахи Габону Птахи Республіки Конго Птахи Центральноафриканської Республіки
4286201	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B4%D0%B0%20%D0%93%D1%83%D0%BB%D0%BA%D0%BA%D0%BE	Іда Гулкко	Іда Гулкко (12 грудня 1998) — фінська плавчиня. Призерка Чемпіонату Європи з водних видів спорту 2020 року. Примітки Народились 1998 Фінські плавчині Призери з плавання чемпіонатів Європи з водних видів спорту Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2020 Плавчині брасом Фінські олімпійські плавці та плавчині
4926713	https://uk.wikipedia.org/wiki/JP-4	JP-4	JP-4 або JP4 (від «Jet Propellant») — паливо для реактивних двигунів, рекомендоване урядом США в 1951 році (MIL-DTL-5624). Код НАТО — F-40. Також відоме як avtag. Використання JP-4 була сумішшю гасу та бензину 50-50. Вона мала нижчу температуру спалаху, ніж JP-1, але було кращим через його більшу доступність. Це було основним реактивним паливом ВПС США з 1951 по 1995 рік. MC-77 є шведським військовим еквівалентом JP-4. Суміш JP-4 було сумішшю аліфатичних і ароматичних вуглеводнів. Це була легкозаймиста прозора рідина прозорого або солом’яного кольору із запахом, схожим на гас. Вона легко випаровувалась і плавала на воді. Хоча вона мала низьку температуру спалаху, запалений сірник, опущений у JP-4, не запалить суміш. JP-4 замерзало при , а його максимальна температура горіння становила . JP-4 була непровідною рідиною, схильною до накопичення статичної електрики під час руху по трубах і резервуарах. Оскільки він є летким і має низьку температуру спалаху, статичний розряд може спричинити пожежу. Починаючи з середини 1980-х років до палива додавали антистатик, щоб зменшити накопичення заряду та відповідний ризик пожеж. Необхідно контролювати швидкість потоку, а все обладнання, що використовується, має бути електрично з’єднане та добре заземлене. Поступова відмова Прагнення до менш легкозаймистого та менш небезпечного палива змусило ВПС США відмовитися від JP-4 на користь JP-8. Перехід до операцій ВПС США у Великій Британії був здійснений у 1979 році, а зміни були завершені в усіх ВПС США до кінця 1995 року. Див. також JP-7 JP-8 Авіаційне паливо Примітки Література Фарун, Обейд; Манделл, Діана; Наварро, Ернан. Токсикологічний профіль реактивного палива JP-4 та JP-7 . Агентство реєстру токсичних речовин і захворювань, Атланта, червень 1995 р. З'явилися 1951
4524130	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%A8%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B5%D1%80	Йоганна Шопенгауер	Йоганна Шопенгауер Йоганна Генрієтта Шопенгауер (до шлюбу Трозінер) — німецька письменниця (романи, новели, література про подорожі), господиня літературного салону та мистецтвознавиця. Мати філософа Артура Шопенгауера та письменниці Аделі Шопенгауер. Біографія Народилася 9 липня 1766 року в домі гданського купця, комерсанта Христіана Генріха Трозінера та його дружини Елізабет (до шлюбу Леман) в так званому Будинку під Черепахою, що розташовувався на вулиці Св. Духа, 81. Тепер нумерація змінилася і будинок знаходиться під номером 111. У 18 років під тиском батька Йоганна стала дружиною 37-річного комерсанта Генріха Флоріса Шопенгауера (1747-1805). Разом із чоловіком Йоганна об'їздила всю Європу. Після окупації Данцига Пруссією в 1793 році Шопенгауери, як і багато інших ліберально налаштованих представників вищих кіл, переїхали до вільного ганзейського Гамбурга. Після смерті чоловіка Йоганна Шопенгауер стала спадкоємицею третини його статку (дві третини відійшли дітям, Артуру та Аделі) та здобула фінансову незалежність. У 1806 році разом із дочкою 39-річна Йоганна Шопенгауер перебралася до Веймара, де її щотижневі чайні прийоми відразу опинилися в центрі культурного життя міста. Завдяки цьому Шопенгауер познайомилася з Йоганном Вольфгангом Гете. В 1819 році торговельний дім «Abraham Ludwig Muhl & Co.», куди Шопенгауер вклала всі свої кошти, збанкрутував. Їй повернулося лише 30 % її статків. Її син Артур, який отримав батьківську спадщину, запропонував допомогу матері, але вона відмовилася, щоб не потрапити у залежність від сина, і мусила самостійно заробляти на життя. Важливим джерелом засобів для існування стало письмо. Йоганна Шопенгауер публікувала розповіді про подорожі, романи та новели. Разом із Софією фон Ларош, Софією Меро та Кароліною Августою Фішер Йоганна Шопенгауер була серед перших жінок, які заробляли на життя літературною працею. На вимогу дочки Шопенгауер переїхала до Бонна. Але життя там виявилося для них дуже дорогим, тому вони переїхали до Ункеля на Рейні. Стан здоров'я письменниці погіршувалося, вона могла більше займатися літературою, і фінансове становище ускладнювалося. Незадовго до смерті Йоганна Шопенгауер переїхала до Єни, де за кілька тижнів померла в бідності 16 квітня 1838 року на 72-у році життя. Примітки Посилання Німецькі письменниці Господині салонів Новелісти Романісти Мистецтвознавиці Німецькі мистецтвознавці
3798914	https://en.wikipedia.org/wiki/1979%E2%80%9380%20European%20Cup	1979–80 European Cup	1979–80 European Cup The 1979–80 season of the European Cup football club tournament was won by holders Nottingham Forest in the final against Hamburg. The winning goal was scored by John Robertson, who drilled the ball into the corner of the Hamburg net from outside the penalty area. Nottingham Forest remain the only side to have won the European Cup more times than their domestic top flight. Teams Preliminary round \|} First leg Second leg Dundalk won 3–1 on aggregate. Bracket First round \|} First leg Second leg Nottingham Forest won 3–1 on aggregate. Argeș Pitești won 3–2 on aggregate. BFC Dynamo won 4–1 on aggregate. Servette won 4–2 on aggregate. Dukla Prague won 4–3 on aggregate. Strasbourg won 6–1 on aggregate. Ajax won 16–2 on aggregate. Omonia won 7–3 on aggregate. Celtic won 4–2 on aggregate. Dundalk won 2–1 on aggregate. Porto won 1–0 on aggregate. Real Madrid won 3–0 on aggregate. Hamburg won 5–1 on aggregate. Dinamo Tbilisi won 4–2 on aggregate. Vejle won 4–3 on aggregate. Hajduk Split won 2–0 on aggregate. Second round \|} First leg Second leg Nottingham Forest won 4–1 on aggregate. BFC Dynamo won 4–3 on aggregate. Strasbourg won 2–1 on aggregate. Ajax won 10–4 on aggregate. Celtic won 3–2 on aggregate. 2–2 on aggregate; Real Madrid won on away goals. Hamburg won 6–3 on aggregate. Hajduk Split won 4–2 on aggregate. Quarter-finals \|} First leg Second leg Nottingham Forest won 3–2 on aggregate. Ajax won 4–0 on aggregate. Real Madrid won 3–2 on aggregate. 3–3 on aggregate; Hamburg won on away goals. Semi-finals \|} First leg Second leg Nottingham Forest won 2–1 on aggregate. Hamburg won 5–3 on aggregate. Final Top scorers The top scorers from the 1979–80 European Cup (excluding preliminary round) are as follows: References External links 1979–80 All matches – season at UEFA website European Cup results at Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation All scorers 1979–80 European Cup (excluding preliminary round) according to protocols UEFA 1979/80 European Cup - results and line-ups (archive) 1979–80 in European football UEFA Champions League seasons
1079106	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B1%D1%80%D0%BE%D1%8F	Кліматична зброя	Кліматична зброя — гіпотетична зброя масового ураження і руйнування економіки окремо взятої країни або групи країн, що використовує як фактор ураження штучний вплив на природні ресурси, погоду і клімат окремо взятої території, країни, держави, материка, континенту. Як механізм «пуску» можуть бути використані різні технології і засоби, штучно створені техногенні катастрофи, що тягнуть за собою екологічні катастрофи і, як наслідок, створюють економічні проблеми (кризи). Історія Відомі факти впливу американців на верхів'я Меконга в ході війни у В'єтнамі з метою виведення з ладу «стежки Хо Ши Міна», системи доріг, по якій здійснювалося постачання партизан Національного фронту визволення Південного В'єтнаму в Південному В'єтнамі (Операція «Шпинат»). Хоча американцям і вдалося викликати проливні дощі і частково паралізувати постачання партизан, але це вимагало величезних матеріальних затрат (як впливаючі речовини, використовуються йодисте срібло.. Сухий лід і т д), а отриманий ефект був короткочасний. ООН у 1977 р. прийняла резолюцію, яка забороняла будь-яке використання технологій зміни навколишнього середовища у ворожих цілях. Це призвело до виникнення відповідного договору, ратифікованого США в 1978 р. Проблеми Для здійснення впливу на синоптичних об'єктах розмірами в сотні й тисячі кілометрів, якими є циклони, антициклони і атмосферні фронти, що визначають погоду в період часу від десятків годин до декількох діб, необхідні колосальні технологічні ресурси, а ефект від їх дії непередбачуваний і негарантований в силу неточності прогнозу наслідків цього впливу. Наприклад, в купчасто-дощової хмари середніх розмірів (діаметром кілька кілометрів) міститься енергія, порівнянна з енергією декількох ядерних бомб, скинутих на Хіросіму. Завдання, як зосередити величезну кількість енергії, необхідну для зміни природного перебігу синоптичних процесів на величезній території, яку вони займають, у короткий — щодо часу їх існування — проміжок часу, є найскладнішою з науково-технічної точки зору проблемою, оскільки енергія, яка вводиться ззовні, повинна бути не меншою, ніж та, якою володіє синоптичне утворення освіту. Крім того, обов'язково необхідно передбачити можливість виведення введеної ззовні енергії: синоптичне утворення переміщається, незважаючи на державні кордони . Сучасний стан На сучасному рівні розвитку техніки подібна науково-практична задача технічно нездійсненна, хоча і є дуже привабливою. Ймовірно, тому повідомлення про існування (або застосування) кліматичної зброї нерідко зустрічаються в т. зв. теоріях змови. Активні роботи в області гарантованого впливу на погодні умови на територіях в десятки кілометрів ведуться в цілому ряді держав. При цьому активні дії на погоду у військових цілях заборонені відповідно до міжнародної конвенції. У вересні 2012 року президент Ірану Махмуд Ахмадінежад звинуватив недоброзичливців своєї країни у застосуванні проти неї кліматичної зброї. Він заявив: «Ворог розганяє дощові хмари, що прямують до нашої країни, і тим самим викликає посуху.». Член Ради Федерації Катерина Лахова пояснила погану погоду в Росії 2017 року застосуванням кліматичної зброї. Аномальна літня посуха в Україні у 2016—2018 рр. Див. також Метеотрон Геофізична зброя Екологічна зброя Проєкт HAARP Примітки Джерела Ковтуненко О. П., Богучарський В. В., Слюсар В. І., Федоров П. М. Зброя на нетрадиційних принципах дії (стан, тенденції, принципи дії та захист від неї). — Полтава: ПВІЗ. — 2006. — С. 140—158. Правда о климатическом оружии. Дмитрий Чердынцев, 13 марта 2012 Климатическое оружие покруче атомной бомбы. Кліматична зброя: міфи і реальність Кліматичне зброю: Росія проти Америки-протистояння Зброя масового ураження Клімат Планетарна інженерія
3430244	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD	Ярковський район	Ярковський район — адміністративний район в складі Тюменської області, Росія. Адміністративний центр — село Ярково. Географія Межує з Тюменським, Тобольским, Нижньотавдинськии, Ялуторовським, Вагайським та Юргінським районами області. Населення Населення - 23 158 осіб. Національний склад: росіяни - 55,6%, татари - 33,0%, чуваші - 6,2%, інші національності - 5,2% Економіка Основою економіки району є сільське господарство, в першу чергу - молочне та м'ясне тваринництво, а також супутнє йому виробництво зернових. Примітки Райони Тюменської області
5007895	https://en.wikipedia.org/wiki/Kurdistan%20Freedom%20Hawks	Kurdistan Freedom Hawks	Kurdistan Freedom Hawks The Kurdistan Freedom Hawks or TAK, is a Kurdish nationalist militant group in Turkey seeking an independent Kurdish state in Turkish Kurdistan (eastern and southeastern Turkey). The group also opposes the Turkish government's policies towards Kurds in Turkey. The group presents itself as a break-away faction of the Kurdistan Workers Party (PKK) in open dissent with the PKK's readiness to compromise with the Turkish state. The PKK distances itself from the TAK, stating that the Turkish government uses the TAK to portray the PKK as a terrorist organization in the international arena, that the PKK only targets the Turkish Armed Forces or their proxies, that it always takes responsibility for its attacks, and that there are no links between the PKK and TAK. Analysts and experts disagree on whether or not the two groups are in reality linked. The group first appeared in August 2004, just weeks after the PKK called off the 1999 truce, assuming responsibility for two hotel bombings in Istanbul which claimed two victims. Since then, TAK has followed a strategy of escalation, committing numerous violent bomb attacks throughout Turkey, with a focus on western and central Turkey, including some tourist areas in Istanbul, Ankara, and southern Mediterranean resorts. TAK also claimed responsibility for the February 2016 Ankara bombing, which killed at least 28 people, the March 2016 Ankara bombing in the same city that killed another 37 people, and the December 2016 Istanbul bombings which killed 47 people. Historical context After several decades of oppressive measures by the Turkish government towards the ethnic Kurdish population of Turkey, the Kurdistan Workers' Party (PKK) was formed in 1978 in an aim to establish equal rights and self-determination for the Kurds in Turkey, who comprise between 18% and 25% of the population. Since 1984, however, an armed conflict began between the PKK and the Turkish security forces resulting in the deaths of around 7,000 Turkish security personnel and over 30,000 Kurds. Throughout the conflict, the European Court of Human Rights has condemned Turkey for thousands of human rights abuses. The judgments are related to executions of Kurdish civilians, torturing, forced displacements, destroyed villages, arbitrary arrests, and murdered and disappeared Kurdish journalists. As a result of a brief PKK cease-fire in 2004, the Kurdistan Freedom Hawks were formed, a group that presents itself as a break-away faction of the PKK and is in open dissent with the PKK's readiness to compromise with the Turkish state. The TAK opposes, through militant action, the treatment of Kurds in Turkey and seeks retaliation for those Kurds who were killed at the hands of the Turkish government. Founding philosophy The TAK seek an independent state of Kurdistan. The group violently opposes the Turkish government's policies towards its ethnic Kurdish citizens. TAK first appeared in 2004. There is substantial debate on the origin, composition, and affiliations of the group. Some Turkish analysts claim that the group is either a small splinter of or an alias for the Kurdistan Workers' Party (PKK), the most active Kurdish militant group. Others suggest that the group may be totally independent of the PKK, or only loosely connected to it. PKK leaders deny having any control over the TAK. There are some indications that the TAK was founded by disgruntled or former members of the PKK. Structure Little is known about the internal structure of the TAK. An employee of the later banned Kurdish German news agency MHA told Süddeutsche Zeitung in 2005 that representatives of the TAK would always remain anonymous and tight-lipped. The Freedom Hawks recruited a new generation of "frustrated young Kurds", raised in the Kurdish diaspora slums of Istanbul, Izmir and Ankara, after their parents had to flee the Kurdish villages depopulated by Turkey in the 1990s. Other Kurdish observers saw the Freedom Hawks as a socially disrooted youth, a new urban guerrilla born out of despair. Relationship with the PKK According to the Jamestown Foundation, the TAK has been a rival to the PKK since 2006. From then on, the group's operations have been repeatedly at odds with Murat Karayılan's and other PKK leaders' repeated calls for a ceasefire followed by negotiations. However, Vera Eccarius-Kelly, a scholar of political science, has noted that there are no clear signs that indicate a struggle between the two groups. According to her, whilst TAK repeatedly damaged the PKK's efforts to negotiate cease-fires with "unapproved" bombings, in a way that has been compared to the Real IRA in the Northern Ireland conflict, the fact that there is no such struggle may have two explanations; the TAK may be operating outside the PKK's command structure, or it may be used by the PKK for "specific missions". TAK's origins however remain controversial. Some Turkish security analysts alleged that Bahoz Erdal may be the leader of TAK. Other analysts believe that the group was initially formed by PKK leaders in 2003, when it engaged in illegal demonstrations, roadblocks and occasional Molotov cocktails. TAK has since claimed to have split from the PKK, accusing it of being "passive", most recently in December 2015, when they criticized the PKK's "humanist character" as inept in the face of "the methods used by the existing Turkish state fascism." Some experts say that TAK is affiliated to the PKK; according to France24's correspondent in Turkey, "most" analysts share the view that whilst the TAK is affiliated to the PKK, it enjoys some operational autonomy. The National Consortium for the Study of Terrorism and Responses to Terrorism, an academic research centre funded by the US Department of Homeland Security, describes the TAK as the "special urban terrorism wing" of the PKK. This view is shared by the White House, which called TAK the PKK's "urban terrorism wing" in October 2016. According to The Guardian, "Turkish officials as well as some security analysts say TAK still acts as a militant front of the PKK". Business Insider has reported that "experts who follow Kurdish militants say the groups retain ties". Istanbul-based Turkish independent security analyst Metin Gürcan, writing for Al-Monitor, described TAK as "a semi-autonomous, armed outfit that carries out attacks under the PKK umbrella", saying that while the PKK ideologically and financially supports TAK, it allows it to decide on the nature and timing of its attacks. Gürcan further wrote that the TAK was set up by the PKK but then split from it. Aliza Marcus, an expert on the PKK, also expressed her skepticism of the claims of separation by saying, "It would be the first time in the history of the PKK that they allow the existence of any other group representing the Kurds than themselves. In the 1990s, the PKK fought with rival Kurdish groups in Europe, it has killed dissidents within its own ranks. I see no reason why they would allow another group on the stage now." Marcus believes that it is unlikely that the TAK gets direct orders from PKK but thinks that the PKK has control over TAK's actions. Newsweek and Al-Arabiya have written that the group is linked to the PKK while Deutsche Welle has described it as a breakaway from the PKK. In 2012, Human Rights Watch mentioned the TAK in its January 2012 report, calling the TAK "a group linked to PKK". According to Howard Eissenstat, a Turkey expert at St Lawrence University in New York, the TAK is damaging the PKK's short-term and long-term goals, and it's unlikely that the TAK is under PKK control. PKK's spokesman Serhat Varto denied a link between the PKK and the TAK in an interview by saying that the PKK targets only military entities and that it always takes responsibility for its attacks. PKK leader Cemil Bayik also denied a link or any resemblance between the PKK and the TAK. He went on to claim that the Turkish government carries out attacks in the name of TAK to better characterise the PKK as a terrorist organization in the international arena. In 2015, a member of TAK denied links with the PKK, saying "The target perspectives, manner of action, and tactics pursued by the PKK and other Kurdish organisations in war have a quite 'humanist' character in the face of the methods used by the existing Turkish state fascism against the Kurdish people. In this regard, we are not dependent on the target perspectives, manner of action and tactics of these organisations. We as TAK will determine and realize our independent action strategy, tactics and manner in line with the mission we have undertaken. Designation as a terrorist organisation The group has been designated as a terrorist organization by the US, UK and Australian governments, as well as by the European Union. The Turkish government regards the group as part of the PKK and does not list it separately. Attacks TAK has claimed responsibility for a number of attacks against police officers, soldiers, government and business institutions since 2004. Its earliest attacks were small, non-lethal bombings in public places which the group described as "warning actions." These warnings, however, had become deadly by the summer of 2005. 20 people were injured when a bomb exploded at Çeşme, a coastal resort town on July 10, 2005. Less than one week later, five people were killed and more than a dozen wounded when a bus was blown up in the seaside town of Kuşadası. This type of attack against a tourist target is perhaps the signature tactic of TAK. The group has targeted civilians to discourage tourism in Turkey by attacking targets such as hotels and ATMs. TAK claims to have no desire to kill foreigners, only that it wishes to cut off a key source of revenue for the Turkish government. In 2006 the group's attacks continued, including a failed plot to attack a bus carrying legal officials on April 12, 2006. Five of the group's members were arrested when the plot was broken up. The group also claimed responsibility for an April 5, 2006 attack on a district office of the Justice and Development Party in Istanbul. In March, one person was killed and thirteen injured when TAK detonated a bomb near a bus station in Istanbul. On August 28, 2006, The Kurdish Freedom Hawks attacked the resort area of Marmaris with three explosions, at least two of which bombs were hidden in garbage cans. In the resort city of Antalya, 20 were injured when another explosion went off and 3 were killed. A final bomb detonated in Turkey's largest city of Istanbul where more than 20 people were injured. A separate attack is claimed to have been stopped in the port city of İzmir when a raid turned up plastic explosives. The group's website states the rash of attacks are revenge for the imprisonment of Abdullah Ocalan, the figurehead for the armed Kurdish nationalist movement. On August 30, 2006, the town of Mersin was attacked via a bomb planted in a rubbish container on Inonu street, one person was injured. The bombing is believed to be linked to the recent attacks by TAK, however they have not claimed responsibility. In the July 2008 bombings, the deadliest attack against civilians in Turkey since 2003, two bombs hit a shopping mile in Güngören district of Istanbul. In June 2010, they blew up a military bus in Istanbul, killing four people including 3 soldiers and a 17-year-old girl. This was received by observers as a "resumption of guerrilla warfare" which "brings to a final end an unofficial truce between the PKK and the government, which last year launched an initiative giving Kurds greater civil rights." On October 31, 2010, a suicide bomber detonated a bomb on Taksim Square in Istanbul, Turkey, killing the perpetrator and resulting in 32 injuries, 15 of whom were police officers. The bombing is believed to be linked to TAK, however they have not claimed responsibility. September 20, 2011 3 people died and 34 people were injured in a bomb attack in Ankara. Kurdistan Freedom Hawks claimed the attack. On December 23, 2015 Istanbul's Sabiha Gökçen International Airport was hit by mortar fire from the Kurdistan Freedom Hawks. On February 17, 2016, the Kurdistan Freedom Hawks attacked military buses in Ankara killing 28 Turkish military personnel and 1 civilian. The group claimed responsibility two days later, on 19 of February. On March 13, 2016, a car bombing in the Kizilay district of Ankara killed 37 and injured more than 120 others. TAK claimed responsibility for the attack on March 17. On April 27, 2016, a suicide bomber blew herself up in the northwestern city of Bursa leaving thirteen people wounded. TAK claimed responsibility for the Bursa attack on May 1, 2016. On June 7, 2016, a bomb targeting a police bus in Istanbul detonated, killing seven police officers and four civilians. TAK claimed responsibility for the bomb, warning tourists that Turkey wouldn't be a safe destination any longer. On October 6, 2016, Kurdistan Freedom Hawks (TAK) claimed responsibility a bomb attack was carried out in İstanbul's Yenibosna district outside of police station on October 6, causing 10 civilians to get wounded. On November 24, 2016, TAK claimed responsibility for a car bomb attack that killed two people and wounded 30 more in the Turkish city of Adana, according to a statement on its website. On December 10, 2016, a car bombing and a suicide bomber in the Beşiktaş district of Istanbul killed 46 people, of which 37 were police officers, and injured at least 160 others. TAK claimed responsibility for the attack the day after. On December 20, 2016, TAK claimed responsibility for Kayseri bombing which killed 14 soldiers. On January 11, 2017, TAK claimed responsibility for İzmir attack which killed 2 people and wounded 9 others On November 10, 2017 The female TAK Fighter Çiçek Karabulut was immolated with a hand grenade after a gunfight in Mardin, Mardin Province. The organization claimed this incident in a statement published on January 17, 2018. References Bibliography External links Profile of the Kurdistan Freedom Hawks at the Global Terrorism Database Organisations designated as terrorist by the United Kingdom Organizations designated as terrorist by the United States Organizations designated as terrorist by Turkey
18604790	https://en.wikipedia.org/wiki/Michele%20Mitchell%20%28diver%29	Michele Mitchell (diver)	Michele Mitchell (diver) Michele Anne Mitchell (born January 10, 1962, in Phoenix, Arizona) is a former diver from the United States. She is a two-time Olympic medalist on the 10-meter platform, winning silver in 1984 and 1988. In 1988 she was inducted into the University of Arizona Athletic Hall of Fame and the International Swimming Hall of Fame in 1995. Formerly the longtime diving coach at UA, she is the director of operations for the swimming and diving teams. A four-time All-American at Arizona, Mitchell's accomplishments also include the 1986 Sullivan Award nominee, 1989 Lawrence J. Johnson Award, 2009 Phil Boggs Award, nine-time U.S. national champion, 1985 World FINA Cup champion, 1987 Pan American Games champion, four-time U.S. Olympic Committee Athlete of the Year honoree, and American record holder for platform diving, 479.40 points for an eight-dive list. Mitchell is also the most decorated diver in Arizona history. She serves the sport today by holding notable roles in the collegiate and world diving communities, including the chair of the NCAA Swimming and Diving Rules Committee, the chair of the USA Diving Committee for Competitive Excellence, and the Head Diving Coach at the University of Arizona. Mitchell has also shared her knowledge of the sport through television. Her television resume includes the 1992 Olympic Trials and Games, the 1994 and 1995 NCAA Women's Championships, and the 1993 World University Games. During the summer of 1996, she anchored the in-stadium radio broadcasts for diving at the Olympic Games in Atlanta and was the bungee jump analyst for the ESPN X-Games. Education Mitchell earned a bachelor's degree in English in 1983, with a minor in athletic coaching and secondary education. She received her master's degree in sports administration in December 2000 and a doctorate in educational psychology in May 2007, all from the University of Arizona. See also List of members of the International Swimming Hall of Fame References External links Arizona Wildcats.com - Swimming & Diving - Dr. Michele Mitchell tucsondivingteam.com 1962 births Living people Divers at the 1984 Summer Olympics Divers at the 1988 Summer Olympics Olympic silver medalists for the United States in diving Sportspeople from Phoenix, Arizona Arizona Wildcats women's divers American female divers Medalists at the 1988 Summer Olympics Medalists at the 1984 Summer Olympics Summer World University Games medalists in diving Medalists at the 1985 Summer Universiade FISU World University Games silver medalists for the United States Divers at the 1987 Pan American Games Medalists at the 1987 Pan American Games Pan American Games gold medalists for the United States in diving
70908481	https://en.wikipedia.org/wiki/Imperial%20and%20Royal%20Uhlan%20Regiment%20%22Prince%20of%20Schwarzenberg%22%20No.%202.	Imperial and Royal Uhlan Regiment "Prince of Schwarzenberg" No. 2.	Imperial and Royal Uhlan Regiment "Prince of Schwarzenberg" No. 2. was a regiment in the army of the Austro-Hungarian Empire. The regiment could trace its antecedence to 1790 and the formation of the Ulanen Free Corps (Ulanen-Frei-Korp) for the Imperial Habsburg Army. From this beginning it was a regiment in the army of the Imperial and Royal (kaiserlich und königlich (k.u.k.)) Austrian Empire during the first half of the 19th century, and hence a regiment in the Austro-Hungarian Empire up until its dissolution at the end of the First World War. Up until 1798, regiments were named after the regiment owner (who did not also have to be the commander). A binding regulation of the spelling did not exist (e.g. Regiment Graf Serbelloni – or Regiment Serbelloni). With each change of ownership, the affected regiment also changed its name. After the system was changed in 1798, the numbered designation, which could sometimes be combined with the name of the owner, prevailed In 1800 the regiment was given the name of Prince Schwarzenberg and this was expected to last indefinitely. Nevertheless, the honorary names of the regiments were deleted in 1915 without replacement. From then on, the regiment was only called "Imperial and Royal Uhlan Regiment No. 2" (However, this did not catch on, in particular, the very thrifty Imperial and Royal military administration had ordered that all existing letterhead and stamps be used up first). As a reward for the merits acquired by the regiment in the earlier campaigns, the officers wore the curb chain on the czapka (cap) instead of gold-plated metal, as in the other Uhlan regiments, made of silver. The regiment celebrated its feast day on 21 May, on the anniversary of the Battle of Aspern in 1809. Notes References Military history of Austria-Hungary Austro-Hungarian Army
63370785	https://en.wikipedia.org/wiki/COVID-19%20pandemic%20in%20Haiti	COVID-19 pandemic in Haiti	COVID-19 pandemic in Haiti The COVID-19 pandemic in Haiti is part of the worldwide pandemic of coronavirus disease 2019 caused by severe acute respiratory syndrome coronavirus 2. The virus was confirmed to have reached Haiti in March 2020. The index case was in Port-au-Prince. As of 14 September 2021, there are 21,178 total confirmed cases, 1,184 active cases, about 32,000 suspected cases, with 591 deaths and 8,657 recoveries. Haiti has administered 50,624 doses of the COVID-19 vaccination. Background On 12 January 2020, the World Health Organization (WHO) confirmed that a novel coronavirus was the cause of a respiratory illness in a cluster of people in Wuhan City, Hubei Province, China, which was reported to the WHO on 31 December 2019. The case fatality ratio for COVID-19 has been much lower than SARS of 2003, but the transmission has been significantly greater, with a significant total death toll. Timeline 2020 March On 16 March, at midnight local time, Haiti's Prime Minister, Joseph Jouthe, announced a two-week suspension of flights from Europe, Canada, the Dominican Republic, and Latin America. On 19 March, the first two COVID-19 cases in the country were confirmed. April On 5 April, the country confirmed its first death from COVID-19. On 9 April, the World Bank's Board of Executive Directors approved a US$20 million grant for the Haiti COVID-19 Response Project. On 12 April, The Intercept wrote that "the Haitian government has closed schools and most factories and is encouraging people to adopt social distancing measures." On 15 April 2020 the Prime Minister of Haiti Joseph Jouthe announced that Haiti would reopen textile factories the following Monday 20 April. Textiles account for 90 percent of Haiti's exports, and the industry would resume at 30 percent capacity to ensure workplace social distancing. The Miami Herald wrote that Jouthe's messaging "seems counter to what the regional health experts are telling countries in the region," noting that Pan American Health Organization Director Carissa Etienne had warned that social distancing "remains our best bet to reduce transmission and slow the spread of the virus" and stated that "COVID-19 has yet to hit with full force in our region, particularly in Latin America and the Caribbean, and we expect it to intensify in the next few weeks," and that "the rise in hospitalizations and deaths we see in some countries highlights how quickly the situation could change." May On 5 May, Dr. Etienne, Director of the Pan American Health Organization, expressed her worries about Haiti. There are already 17,000 repatriates and that number is expected to rise to 55,000. Etienne called the situation "a perfect storm approaching." On 8 May, the United Nations' Economic and Social Council's Ad-Hoc Advisory Group on Haiti expressed concern that "Unless adequately managed, the COVID-19 health emergency and its socio-economic impact could become a humanitarian catastrophe, threatening to unravel some of the hard-won development and security gains achieved in the past decade and a half in Haiti". About a third of Haitians practice Vodou, and in view of the shortage of medical facilities, by late May, the Vodou community had identified 1,000 Vodou temples with space available that could be used to isolate up to 15 COVID-19 patients each. Reuters quoted Vodou priestess (mambo) Lamercie Charles as stating that "We live in a country where the health system is not able to respond to the challenge of the pandemic, so we rely on natural remedies instead... I consider my temple a clinic". June On 4 June, Doctors Without Borders/Medecins Sans Frontieres (MSF) expressed alarm that the number of COVID-19 cases in Haiti had increased rapidly in less than one month from 100 cases to more than 2,600 cases and 50 deaths. 2021 July On July 7, 2021, Haiti's former president, Jovenel Moise was assassinated, leaving Haiti with an unstable political system during the COVID-19 pandemic. The first doses of the COVID-19 vaccine were delivered on July 13, 2021, to Haiti. 500,000 vaccine doses were made available to the Haitians. August On 14 August 2021, Haiti experienced a 7.2 magnitude earthquake. The natural disaster has disrupted the COVID-19 response and vaccine distribution. September As of 17 September 2021, 0.16% of Haitians had been fully vaccinated against COVID-19 and 0.21% had received at least one dose. Non-governmental organizations assisting with the response to the earthquake were also providing vaccinations. Statistics Daily New Confirmed Cases Daily New Deaths Analysis & commentary Richard Frechette, a 67-year-old physician and Roman Catholic priest from the United States who is working in Haiti, stated in an article published on 9 April 2020 that See also COVID-19 pandemic in North America COVID-19 pandemic by country Influx of disease in the Caribbean HIV/AIDS in Latin America 2013–2014 chikungunya outbreak 2009 swine flu pandemic 2019–2020 dengue fever epidemic COVID-19 vaccination in Haiti Notes References External links Daily reports on Coronavirus pandemic on mspp.gouv.ht MSPP Plan of Preparation and Response against Coronavirus (March 2020) on mspp.gouv.ht COVID-19 pandemic COVID-19 pandemic Haiti Haiti Disease outbreaks in Haiti
2295261	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B7%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%85%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B0	Азійська хокейна ліга	Азійська хокейна ліга — елітна хокейна ліга Східної Азії. Нині вона складається з семи команд. Чемпіонат має чітку структуру (сезон 2018/19): на першому етапі (кваліфікація) команди грали в круговому турнірі. Потім найкращі шість команд чемпіонату грали в плей-оф. Історія Ліга була організована через розформування Японської хокейної ліги в 2003 році. Новостворена ліга складалась у першому сезоні (2003/04) з п'яти команд, чотирьох японських та однієї південнокорейської. Вже в другому сезоні ліги поповнилась трьома клубами, які представляли один Росію та два Китай. Ще один китайський клуб приєднався наступного сезону. У сезоні 2006/07 ліга скоротилась до восьми команд, а ще через рік на ще один клуб, таким чином у лізі виступали чотири клуби з Японії, два з Південної Кореї та один з Китаю. У сезоні 2013/14 до ліги приєднався третій клуб з Південної Кореї, таким чином ліга знову складалась з восьми команд. Наступного сезону до ліги приєднався російський клуб «Сахалін» (Южно-Сахалінськ). З 2017 припинив виступати єдиний китайський клуб, а з сезону 2018/19 ліга зменшилась ще на одну команду. Клуби Чемпіони Титули Примітки Посилання Офіційний сайт Офіційний сайт Фансайт Японська федерація хокею Хокейна асоціація Китайської Народної Республіки Федерація хокею Південної Кореї Хокей у Китаї Хокей у Південній Кореї Хокейні змагання у Росії Хокей у Японії Хокейні ліги Міжнародні хокейні змагання серед клубів
2398741	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Головченко Юрій Іванович	Головченко Юрій Іванович Юрій Іванович Головченко — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри неврології № 1 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Біографічні відомості Народився 12 жовтня 1943року в місті Луганськ. 1966 р. закінчив Київський медичний інститут. Освіта В 1966 р. закінчив медичний факультет Київського медичного інституту. Ще в студентські роки Юрій Іванович мав можливість вчитись у таких видатних неврологів як академік Маньківський Микита Борисович. Вчителем Ю. І. Головченка був видатний професор, учень корифеїв теоретичної та практичної неврології Л. А. Орбелі, М. І. Аствацатурова, Б. С. Дойнікова, — Дмитро Панченко. Захист дисертаційних робіт В 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Парестетична мералгія», в 1980 р. докторську дисертацію «Особливості старіння нервових стовбурів попереково-крижового сплетення» під керівництвом Д. І. Панченка. Лікувальна і наукова діяльність У 1968 р. повторив експеримент Генрі Геда по самоспостереженню відновлення чутливості при травматичному пошкодженні нервових стовбурів. У 1980 р. став засновником та завідувачем кафедри неврології № 3 Київського інституту удосконалення лікарів, яка згодом була перейменована в кафедру неврології № 1 НМАПО імені П. Л. Шупика. З 1985 по 1993 рр. займав посаду декана терапевтичного факультету академії післядипломної освіти. З 1983 по 2003 рр. — головний невропатолог МОЗ України. Ю. І. Головченко має звання "Заслужений діяч науки та техніки України, голова спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 зі спеціальності «Нервові хвороби», член експертної проблемної комісії НМАПО імені П. Л. Шупика зі спеціальності «Неврологія», віце-президент президії Українського товариства неврологів та психіатрів, член президії «Академії практикуючих неврологів», член президії Науково-практичного товариства неврологів м. Києва. Член редакційної ради наукових фахових видань: «Український медичний часопис», «Мистецтво лікування», «Український неврологічний журнал», «Український вісник психоневрології», «Інноваційні технології в медицині», «East European Journal of Parkinson's Disease and Movement Disorders», «Международный научно-практический журнал. Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа». Головними напрямками наукової та консультативної роботи є судинна, спадкова, нейродегенеративна, інфекційно-алергічна патологія нервової системи, наслідки черепно-мозкових травм. Міжнародна співпраця Підготував плеяду декількох поколінь лікарів-неврологів України та ближнього зарубіжжя. Джерела https://nmapo.edu.ua/index.php/uk/terapevtichnij-fakultet/kafedra-nevrologiji-1/601-kafedra-nevrologiji-1 http://esu.com.ua/search_articles.php?id=25428 https://web.archive.org/web/20170517075901/http://science-projects.kiev.ua/golovchenko-yurij-ivanovich/ Українські неврологи
2455902	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%20%D0%A1%D1%96%D0%BB%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B5%D0%BA%D1%81	Атланта Сілвербекс	Атланта Сілвербекс — футбольний клуб з міста Атланта (США). Заснований у 1994 році. Грає у чемпіонаті NPSL. Протягом своєї історії грав у лігах USL (A-Ліга, USL-1) і у Північноамериканській футбольній лізі — футбольному дивізіоні 2-го рівня США і Канади. Домашні матчі проводить на Атланта Сілвербекс Парк. «Атланта Сілвербекс» був одним з клубів, які у 2009 році планували разом створити NASL. З 2011 по 2015 рік клуб провів у цій лізі, останній сезон команда провела під управлінням ліги, не маючи власників. З 2016 року виступає у National Premier Soccer League, що не має професіонального статусу. До цього в цій лізі грала резервна команда «Атланта Сілвербекс». Посилання Офіційний сайт клубу Футбольні клуби США Клуби Північноамериканської футбольної ліги Спорт в Атланті Футбольні клуби, засновані 1994 Футбольні клуби, розформовані 2015 Неіснуючі футбольні клуби США
500430	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D0%B0	Північна вулканічна зона	Північна вулканічна зона — вулканічна дуга на північному заході Південної Америки, одна з чотирьох вулканічних зон Андійського вулканічного поясу. Північна вулканічна зона простягнулася на території Колумбії та Еквадору та містить всі материкові вулкани цих країн. Ця вулканічна дуга сформувалася субдукції плити Наска, що рухається під Південноамериканською плитою. Найбільші вулкани Антісана Каямбе Котопахі Ґалерас Ільїнса Уїла Пічінча Ревентадор Руїс Санґай Толіма Тунґурауа Посилання Вулканічні дуги
64829439	https://en.wikipedia.org/wiki/Nemanja%20Stoji%C4%87	Nemanja Stojić	Nemanja Stojić (born 15 January 1998) is a Serbian professional footballer who plays as a center back for Red Star Belgrade. International career Stojić made his debut for the Serbia national football team on 25 January 2023 in a friendly match against the United States. Serbia won the game 2–1. Career statistics International Honours Individual Serbian SuperLiga Team of the Season: 2023–24 References External links 1998 births Footballers from Belgrade Living people Men's association football defenders Serbian men's footballers RFK Grafičar Beograd players FK Zlatibor Čajetina players FK Metalac Gornji Milanovac players FK TSC players Serbian First League players Serbian SuperLiga players Serbia men's international footballers UEFA Euro 2024 players
9307679	https://en.wikipedia.org/wiki/Stedum	Stedum	Stedum is a village in the Dutch province of Groningen. It is located in the municipality of Eemsdelta, about northeast of the city of Groningen. Stedum was a separate municipality until 1990, when it merged with Loppersum. The German municipality of Hohenhameln, which includes the German village of Stedum, was twinned with the Dutch municipality of Loppersum. History The village was first mentioned in the 10th or 11th century as Stedion and means "settlement near the (farmers) place". Stedum is a terp (artificial living village) with an elongated structure which developed during the early Middle Ages. The shape was partially a result of the former river Fivel. The church was built on the west side, and a borg on the northeastern side. The first church was constructed in the 9th or 10th century. The tower of the current church dates from the 13th century and was enlarged in the 14th century. Around 1400, the church and tower were turned into a single structure. In the 15th and 16th century, the church was enlarged, and restored between 1877 and 1878. Borg Nittersum was built before 1400. It was destroyed in 1579 by Spanish troops, and Egbert Clant, the owner of the castle, fled to East Frisia. It was rebuilt before 1594 by his son. In 1669, it was demolished and replaced by a manor house; however, it was demolished again in 1818. Stedum was a heerlijkheid until 1795 and then became a municipality. Stedum was home to 537 people in 1840. In 1884, a railway station opened in Stedum. The town hall was constructed in 1926 in expressionist style and has served as an office building since 1990. In 1990, Stedum ceased to be an independent municipality and merged into Loppersum. Gallery See also Stedum railway station References External links Populated places in Groningen (province) Former municipalities of Groningen (province) Eemsdelta
2033918	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%90%D0%BB%D0%BB%D0%B0%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0	Синельникова Алла Миколаївна	Синельникова Алла Миколаївна Алла Миколаївна Синельникова (місто Дзержинськ, тепер Торецьк Донецької області) — українська радянська діячка, бригадир птахокомплексу, голова Зорянської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань (у 1981—1990 роках). Біографія У 1966—1969 роках — няня дитячого садка в Донецькій області. З 1969 року — пташниця, бригадир птахокомплексу Щербинівської птахофабрики Костянтинівського району Донецької області. Член КПРС з 1972 року. Освіта вища. У 2006—2010 роках — голова Зорянської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. Член Партії регіонів. Вибиралася депутатом Костянтинівської районної ради Донецької області від Партії регіонів. Потім — на пенсії в селищі Зоря Костянтинівського району Донецької області. Нагороди ордени медалі Література Депутати Верховної Ради УРСР. 11-е скликання — 1985 р. Уродженці Торецька Діячі УРСР Депутати Верховної Ради УРСР 10-го скликання Депутати Верховної Ради УРСР 11-го скликання
5141404	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%BA%20%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29	Аск (річка)	Аск (річка) Аск — річка в Уельсі на південному заході Великої Британії. Впадає в Бристольську затоку. Джерела річки Аск знаходяться в Середньому Уельсі на північних схилах , на крайньому заході національного парку Брекон-Біконс. Спочатку утворює межу округів Кармертеншир і Повіс, де впадає також річка Гонді. Потім протікає у напрямку на південний схід, по території графства Монмутшир і в Південному Уельсі. Впадає в естуарій Северн за 6 км на південь від Ньюпорта. Довжина річки Аск складає 112 км. В ті часи, коли Велика Британія входила до складу Римської імперії, в I—III століттях н. е., поблизу гирла Аска знаходився римський військовий табір (Isca Silurum), місце дислокації II легіону Августа (Legio II Augusta). Сама ця річка також неодноразово згадується в легендах та оповідях з циклу про короля Артура. На її ім'я названо містечко Аск поблизу Ньюпорта. Примітки Інтернет-ресурси The Usk Valley Walk — photos A trophy salmon from the Usk in October 1917 Canoe Wales website information on canoe touring the Usk Річки Уельсу
74401731	https://en.wikipedia.org/wiki/Novomykhailivka%2C%20Kharkiv%20Oblast	Novomykhailivka, Kharkiv Oblast	Novomykhailivka, Kharkiv Oblast Novomykhailivka is a village in Krasnohrad Raion, Kharkiv Oblast (province) of Ukraine. Until 18 July 2020, Novomykhailivka was located in Sakhnovschyna Raion. The raion was abolished on 18 July 2020 as part of the administrative reform of Ukraine, which reduced the number of raions of Kharkiv Oblast to seven. The area of Sakhnovschyna Raion was merged into Krasnohrad Raion. References Villages in Krasnohrad Raion
1523993	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%AF%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Булавицький Яків Іванович	Булавицький Яків Іванович (нар. 1 березня 1973, місто Миколаїв) — український живописець, іконописець. Син відомого українського графіка, живописця та скульптора Булавицького Івана Яковича. Біографія Яків Булавицький народився 1 березня 1973 року в місті Миколаєві. Закінчив художню школу. Освіту здобував в Одеському художньому училищі і Національній художній Академії в місті Софії на факультеті витонченого мистецтва за спеціальністю «живописець». З 1994 року член Національної спілки художників України. Яків Булавицький був стипендіатом Міжнародного фонду ім. Кирила і Мефодія у 1991–1993 роках, стипендіат (1994–1995) та дипломант (1996) Всеукраїнського конкурсу «Нові імена України», лауреат Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Перлини сезону—97» у номінації «Образотворче мистецтво». Отримав диплом і I премію за серію робіт «Велике Сонце Скіфії» у 1998 році та диплом і II премію в міському конкурсі «Молоде ім'я року» у 1999. У липні 2006 року, у переобладнаній власній квартирі, родина Булавицьких створила іменну арт-галерею «Апрель-В». Її відкриття розпочалося з презентації нового проекту Якова Булавицького «Індіанці й українці».. Сьогодні роботи Якова знаходяться в Миколаївському художньому музеї ім. В. В. Верещагіна, в Національному художньому музеї в Києві, у приватних колекціях України та за кордоном, в колекціях фірм і банків міста Миколаєва. Виставки та проекти «Потьомкінські мар'яжі» «Потьомкінські мар'яжі» — мультимедійний проєкт Якова Булавицького, присвячений миколаївським жінкам. Слово «мар'яж» є двозначним і в перекладі з французької означає «шлюб» або «особливий вид карткової гри, ворожіння на картах». Натхнення для виставки автор почерпнув зі старої миколаївської легенди про те, як князь Потьомкін в часи, коли місто тільки почало зароджуватись, розставив в один ряд чоловіків, які працювали на Інгульській верфі, а в інший — привезених звідусюди красивих наречених. За командою вони мали вибрати собі дівчат, які їм сподобались, а священик тут-же вінчав їх. Про те, як жилося тим жінкам, ніхто не думав, адже можновладцям потрібно було зберегти тільки що закладену судноверф, так необхідну для будівництва військового флоту Росії, побудувати місто. Жінки в цьому будівництві виявилися цементуючим розчином. Головна ідея виставки: спроба підняти проблему жіночої ідентичності в Миколаєві та вплив на ідентичність історичного та культурного минулого міста. «Гламур тужур» «Гламур тужур» або «Гламур назавжди» — виставка Якова Булавицького, вперше представлена в Миколаєві в галереї «Апрель-В». На презентації в Києві проєкт допрацювали мистецтвознавчим супроводом Олександри Філоненко та відеофільмом, який знімали в трьох гламурних клубах. У роботах Якова переважають золоті фарби — багато золота і атрибути того, що сьогодні вважають гламуром: багаті дівчата, маса мобільних телефонів, лисі кішки-сфінкси. Також, крім олійних фарб, художник використав золоту фольгу. «Конфеті для Героя» У проекті «Конфеті для Героя» Яків Булавицький піддає художньому аналізу феномен масової культури та телебачення як її найбільш яскравого прояву, а також свою «заморочену» телевізійною квазіреальністю свідомість. Роботи, які представлені в проекті, діляться на дві групи: у першій художник звертається до естетики старої фотографії, у другій — до телевізійної реальності, що створює ефект певної архаїчності та «застою» для першої групи і яскравості, динамічності для другої. Основні твори «Балканський рух» (1993) «Каміння магії» (1994) «Більше наснаги» (2006) «Орест-соняшник» (2006) Примітки Посилання Булавицький Яків Іванович. Живописець. на сайті nikartist.info Булавицький Яків Іванович. Живописець, іконописець на сайті laginlib.org.ua Роботи Якова булавицького (останні п'ять) на виставці «Из дальних странствий возвратясь…» Публікації За чудом — к художнику: [про творчість Якова Булавицького] / Катерина Наточа // Вечерний Николаев. — 2012. — № 146 (20 грудня) . — С. 5. : фото. Смотрите, мужчины, в оба… / Катерина Наточа // Вечерний Николаев. — 2008. — № 108 (25 вересня). — С. 4. Навколо гламуру: [про виставку миколаївського художника Я. Булавицького] / С. Змієвський // Культура і життя. — 2009. — № 3 — 4 (28 січня). — C. 11 Наколдуй себе судьбу: [презентація нового проекту Якова Булавицького в галереї Булавицьких]/ Л. Костюк //Южная правда. — 2006. — № 77 (13 червня). — С. 1. В галерее «Апрель В»: [презентація нової іменної арт-галереї сім'ї художників Булавицьких]/ Катерина Наточа // Вечерний Николаев.- 2006. — № 83 (18 липня). — С. 3. Венеция вдохновила: [Іван Булавицький на 51-ій Венеціанській бієнале] / Катерина Наточа //Вечерний Николаев. — 2005. — 12 липня. — С. 4. Когда фамилия звучит: [відкриття фамільної галереї Булавицьких] / Катерина Наточа // Вечерний Николаев. — 2006. — № 71 (20 червня). — С. 2. Николаевский гламур покоряет столицу / Катерина Наточа // Вечерний Николаев. — 2008. — № 9 (26 січня). — С. 1. Неординарное дарование / Е. Никанорова // Вечерний Николаев. — 1997. — 15 березня «Точка Архимеда» Якова Булавицкого / В. Полянская // Вечерний Николаев. — 2000. — 10 серпня Иван и Яков, отец и сын: творческая мастерская: крещение советом / С. Росляков // Вечерний Николаев. — 1995. — 8 квітня В николаевской галерее на Спасской заговорили о гламуре: [виставка картин Якова Булавицького] / А. Савочкина // Николаевские новости. — 2008. — № 83 (9 липня). — С. 2. Художник в храме / К. Терина //Вечерний Николаев. −1998. — 16 липня Література Булавицький Яків Іванович // Енциклопедія сучасної України: т.3: Біо — Бя. — К., 2004. — С. 570. Яків Булавицький. Yakov Boulavitsky // Сучасні миколаївські митці.- Миколаїв, 2000. — С. 14 — 15. Див. також Булавицький Іван Якович Люди, пов'язані з Миколаєвом Посилання Уродженці Миколаєва Українські іконописці Українські художники Випускники Одеського художнього училища Стипендіати і дипломанти конкурсу «Нові імена України»
2424031	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%B9%20%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B1	Тай Кобб	Тай Кобб Тайрус Реймонд Тай Кобб (18 грудня 1886 — 17 липня 1961) — американський професійний бейсболіст, який виступав у Вищій лізі бейсболу на позиції аутфілдера. Кобб народився в невеликому фермерському співтоваристві Нерроус (штат Джорджія), яке в той час не мало статусу ні міста, ні села. Більшу частину своєї професійної кар'єри він провів у клубі «Детройт Тайгерз», причому останні шість років як граючий менеджер. Кар'єру Кобб закінчив в клубі «Філадельфія Атлетикс». У 1936 році Кобб отримав найбільше голосів, 222 з 226 можливих, в голосуванні на введення в бейсбольний Зал слави. За свою кар'єру Кобб встановив 90 рекордів МЛБ, причому на 2013 рік він досі утримує низку рекордів, включаючи рекорд по середньому відсотку відбивання за кар'єру (36,6 або 36,7 залежно від джерела) і за кількістю титулів чемпіона ліги за отбиванию — 11 (або 12 в залежності від джерел). Більше п'ятдесяти років він утримував такі рекорди, а кількість хітів за кар'єру, який був побитий тільки в 1985 році[6][7], кількістю ранов за кар'єру до 2001 року[8], кількістю зіграних ігор за кар'єру і кількістю виходів на биту до 1974 року і кількістю вкрадених баз до 1977 року. Йому досі належить рекорд за кількістю вкрадених домашніх баз — 54. Після закінчення ігрової кар'єри Кобб заснував університетську стипендію для жителів Джорджії, яка фінансувалася з його інвестицій в компанії Coca-Cola і General Motors Раннє життя Тай Кобб народився в 1886 році в невеликому сільському співтоваристві фермерів Нерроус (штат Джорджія), яке на той час не мало статусу ні міста, ні села. Тай став першим з трьох дітей Вільяма Хершиля Кобба (1863—1905) і Аманди Читвуд Кобб (1871—1936). Першими бейсбольними командами у Кобба були «Ройстон Ромперс», «Ройстон Редс» і «Серпня Туристс» з Південно-атлантичної ліги, остання з яких звільнила Тайа вже через два дні. Пішовши з «Туристс», Кобб спробував свої сили в «Енністон Стиллерз» — напівпрофесійної команді з Теннессі-Алабамской ліги. Йдучи в цю команду він отримав від батька таке напуття: «Не повертайся з невдачею». У новій команді Коббу платили 50 доларів в місяць. Граючи в «Стиллерз» Тай став писати листи, підписуючи їх різними іменами, спортивного редактору Atlanta Journal Грентленду Райсу. Ці дії не залишилися непоміченими, і, одного разу, Райс написав невелику замітку, в якій говорилося «молодий хлопець Кобб, здається демонструє неабиякий талант». У «Стиллерз» Кобб провів три місяці, після чого повернувся в «Туристс», де відіграв до кінця сезону 35 матчів з відсотком відбивання 23,7. У серпні 1905 року керівництво «Туристс» продало Кобба в клуб Американської ліги «Детройт Тайгерс» за 750 доларів. Примітки Література Alexander Charles. Ty Cobb. — New York: Oxford University Press, 1984. — ISBN 0-8032-6359-7. Бейсболісти США Спортсмени Атланти Спортсмени Детройта
561499	https://en.wikipedia.org/wiki/University%20of%20S%C3%A3o%20Paulo	University of São Paulo	University of São Paulo The University of São Paulo (USP) is a public university in the Brazilian state of São Paulo. It is the largest Brazilian public university and one of the country's most prestigious educational institutions. USP is involved in teaching, research and university extension in all areas of knowledge, offering a broad range of courses. The university was founded in 1934, regrouping already existing schools in the state of São Paulo, such as the Law School, the Polytechnic School, and the College of Agriculture. The university's foundation in that year was marked by the creation of the Faculty of Philosophy, Sciences and Literature, and subsequently new departments. Currently, it has eleven campuses, four of them in the city of São Paulo. The remaining campuses are in the cities of Bauru, Lorena, Piracicaba, Pirassununga, Ribeirão Preto and two in São Carlos. Several students from the University of São Paulo have achieved important positions in Brazilian society. It was the alma mater of thirteen Brazilian presidents, such as Fernando Henrique Cardoso and Michel Temer. In terms of research, the USP is among Brazil's largest research institutions, producing more than 25% of the scientific papers published by Brazilian researchers in high-quality conferences and journals. History After its defeat in the Constitutionalist Revolution, São Paulo needed institutional improvements. Therefore, in 1933 a group of businessmen founded the Free School of Sociology and Politics (ELSP) (the current Foundation of the School of Sociology and Politics in São Paulo). In 1934, the intervenor of São Paulo (which corresponded to the governor), Armando de Sales Oliveira, founded the University of São Paulo (USP). That was one of the efforts carried out to provide Brazil with modern administrative, educational, and military institutions in a period known as "search for alternatives". One of the main initiatives included the founding, that same year, of the University of São Paulo. Its nucleus was the School of Philosophy, Sciences, and Languages, with professors coming from France, Italy, Spain, Germany and other European countries. The ELSP assumed the goal of administrative elites to form a new model in which they noted an increasing role of the state, while the USP focused on training teachers for secondary schools, experts in sciences, engineers, lawyers, physicians and professors. The ELSP followed a sociological American model, while the USP used the French academic world as its main source of inspiration. Foreign professors such as Claude Lévi-Strauss (France), Fernand Braudel (France), Roger Bastide (France), Robert H. Aubreton (France), Heinrich Rheinboldt (Germany), Paul Arbousse Bastide (France), Jean Magüé (France), Martial Gueroult (France), Emilio Willems (Germany), Donald Pierson (US), Gleb Vassielievich Wataghin (Russia), Pierre Monbeig (France), Giacomo Albanese (Italy), Luigi Fantappiè (Italy), Vilém Flusser (Czech Republic), Giuseppe Ungaretti (Italy) and Herbert Baldus (Germany), broadcast in various institutions new standards for teaching and research, creating new generations of scientists in Brazil. Since its foundation the USP received professors and researchers from all over the world, such as David Bohm (US), Giuseppe Occhialini (Italy), François Châtelet (France), Anatol Rosenfeld (Germany), Helmi Nasr (Egypt), Gérard Lebrun (France), Fritz Köberle (Austria), Alexander Grothendieck (France), and Heinz Dieter Heidemann (Germany). Origins The University of São Paulo is the result of a combination of the newly founded School of Philosophy, Sciences and Languages (Faculdade de Filosofia, Ciências e Letras, FFCL, currently the Faculty of Philosophy, Languages and Human Sciences – Faculdade de Filosofia, Letras e Ciências Humanas, FFLCH) with the existing Polytechnic School of Engineering (founded in 1893), the Luiz de Queiroz College of Agriculture (Escola Superior de Agricultura Luiz de Queiroz) (founded in 1901), the Medical School (founded in 1912), the traditional Law School (founded in 1827), the old School of Pharmacy and Dentistry (founded in 1898), the Institute of Astronomy, Geophysics and Atmospheric Sciences (founded in 1886), and the School of Veterinary Medicine (founded in 1919). The FFCL emerged as the integrating element of the university, bringing together courses in various areas of knowledge. Also in 1934 the School of Physical Education (sports science) of the State of São Paulo was created, the first civil school of physical education in Brazil, which would later be part of the university. In 1944 the Medical School opened its public hospital (Hospital das Clínicas da Universidade de São Paulo). In the same year, the School of Engineering of Sao Carlos (EESC) emerged. In subsequent years several other research units were also created, such as a second Medical School, located in the city of Ribeirão Preto (São Paulo's inland) in 1952. In the 1960s, the university gradually transferred the headquarters of some of its units to the City University Armando de Salles Oliveira, in São Paulo. In 1963, the Heart Institute of the University of São Paulo was founded. Thereafter new institutes and schools were created, for instance the School of Journalism, Communications and Arts (ECA) in 1966. Over the years, some of the university's old departments were transformed into autonomous faculties or institutes, such as the Institute of Biomedical Sciences (ICB), the Institute of Geosciences (IGc) and the Institute of Biosciences (IB) in 1969. Military dictatorship During the 1970s and part of the 1980s, some critics believe that the USP underwent an intellectual dissection, both in terms of knowledge production and the quality of human resources. During the past decades, the university played an essential role in the discussion and dissemination of important political ideas that contributed to the democratization of the country, bringing together many leftist intellectuals (such as Florestan Fernandes, Boris Fausto, Paul Singer, Antonio Candido, Gioconda Mussolini among others). During the Brazilian dictatorship a large number of professors from the USP were persecuted and even tortured – many were forced to leave the country. This slowed down scientific production in Brazil. It also promoted a systematic increase in the total number of graduate vacancies, encouraged by the state government. The gap caused by the removal of teachers and students chased by the military regime was interrupted with the campaign of political amnesty, since the early 1980s. Several units of USP celebrated the return of their deposed professors, although many of them were rehired in a different set of conditions (former full professors took new positions as assistant professors). Expansion Parallel to the resulting intellectual emptiness of political repression in the 1960s-80s, a process of fragmentation of the academic units occurred, new faculties were created and new institutes, which resulted in new courses, new lines of research and graduate programs. Originally conceived as the academic core of the university – gathering itself the various fields of knowledge – the FFCL (School of Philosophy, Sciences and Letters) saw its departments gain autonomy and become separate units. The Institute of Physics was the first department to extricate itself from the old FFCL, followed also by other departments of natural science. In 2004, the university founded the Institute of International Relations, with the aim of studying global matters in a multidisciplinary environment (law, political science, economy, and history) with Brazilian and international students and professors (International Exchange Program). In 2005, it was built in the East Zone of the city of São Paulo a new School of Arts, Sciences, and Humanities (EACH), taking a few courses that go beyond the traditional Brazilian university model and aim to diversify the areas of the consolidated institution. [22] On 21 March 2006, the USP approved the merger of a second School of Chemical Engineering (FAENQUIL) in the city of Lorena (rural area), at the Paraíba Valley (State of São Paulo's rural area), with about 1,600 students in total and of these 1,200 at graduation. In 2007, a second Law School was established in the city of Ribeirão Preto, also in the State of São Paulo's countryside. Academics Today the USP has five hospitals and offers 247 undergraduate programs and 239 graduate programs in all areas of study. The university houses altogether 24 museums and galleries – with half a million visitors a year – two theaters, a cinema, a TV channel and an orchestra. The University of São Paulo welcomes people from all continents and stimulates this process via networks and consortiums (International Office – USP), such as Erasmus Mundus, Associação das Universidades de Língua Portuguesa, and Rede Magalhães (SMILE – Student Mobility in Latin America, Caribbean and Europe), among others. Rankings According to ARWU, the USP was classified in first place, regarding the number of doctorates awarded during 2011. USP is ranked among the top 70 universities in the world, in the Ranking "Top Universities by Reputation 2013" published by Times Higher Education. According to the 2013 Academic Ranking of World Universities, the USP is placed in the group of the 101–151 top world universities. According to the 2020 CWTS Leiden Ranking, the University of São Paulo is ranked 7th in the world. In the 2024 QS World University Rankings, the University of São Paulo ranked 85th in the world and is ranked 1st in Latin America. As of 2021, the University of São Paulo is the first Latin American institution in the Times Higher Education World University Rankings to be ranked at 201-250th. Healthcare The USP operates four hospitals, among them University of São Paulo Medical School Public Hospital, the largest hospital complex in Latin America and the major teaching and training site for the university's Faculty of Medicine, which is highly ranked within Latin America. All of them are: University of São Paulo Medical School Public Hospital Heart Institute of the University of São Paulo Public Hospital of Ribeirão Preto Medical School Hospital de Reabilitação de Anomalias Craniofaciais – Centrinho Library system The USP has 42 libraries managed by the Integrated Library System (SIB – Sistema Integrado de Bibliotecas in Portuguese), which is also responsible for the university's online system, DEDALUS. Dedalus is an online database that allows simultaneous consultation in all libraries in the university. Dedalus is also integrated to a system named Integrated Research which integrates all online databases signed by the university. That makes academic researches faster and it provides researchers easy access to international publications. Museums and art galleries The University of São Paulo manages a rich set of museums and art galleries, most of them located on the central campus, in the city of São Paulo: Museu de Arte Contemporânea da Universidade de São Paulo (Museum of Contemporary Art) Museu Paulista (Historical Museum of São Paulo) Museu de Zoologia (Museum of Zoology) MAE-USP – Museu de Arqueologia e Etnologia (Museum of Archeology and Ethnology) Museu do Café Francisco Schmidt (Ribeirão Preto Campus) Academic career Teaching Assistant (Auxiliar de Ensino) – MS-2 (must have a master's degree and be enrolled in a doctoral program). Undergraduate students can also be a teaching assistant for a semester, with scholarships from each department. Professor Doctor (Professor Doutor) – MS-3 (must have a doctoral or equivalent degree). Associate Professor (Professor Associado) – MS-5 (must have a Livre Docente title; equivalent to the German Habilitation). Full Professor (Professor Titular) – MS-6 (top rank, only MS-6 professors are allowed to hold positions such as the Dean of a Faculty/School or the Rector of the university). Admissions Brazilian students take the USP's entrance exam, the vestibular, which is prepared and administered by FUVEST (University Foundation for Vestibular), subject to regulations approved by the university's Undergraduate Studies Council. In 2012, 159,603 students signed up for Fuvest's vestibular, for a total of 10,982 openings. Candidates are required to take a multiple choice test involving chemistry, physics, mathematics, biology, geography, history, Portuguese and English. The second round of tests is written and specific to the chosen field of studies, including more-in-depth questions in physics, chemistry and mathematics for engineering; history, math and geography for law and so on. In-depth written Portuguese questions are required for all. More recently, students are now also able to access the university by taking the nation-wide high school evaluation test, ENEM, through the Unified Selection System (SISU). Each undergraduate course manages the vacancies available for each admission process. International students may come through several exchange programs. In 2012, the USP hosted over 2,300 exchange students. Roughly a third of the international students are enrolled in humanities and social sciences, with another third enrolled in engineering courses. The USP does not require its students, national or foreigners, to pay any tuition, as its source of funding comes from the state of São Paulo. Organization The USP corresponds to the idea of "university" as a set of autonomous schools, institutes and colleges, each of which is responsible for one area of knowledge (the aforementioned thirty-six teaching, research and extension). And like most Brazilian universities, grants autonomy to its teaching, research and extension units regarding the didactic organization and curricular definition of each of the courses, which often results in a considered excessive fragmentation of teaching and the research and the disconnection between the knowledge produced in each of the units. Each unit is divided into departments. A department usually is responsible for one of the courses offered by the unit or for a specific search line. In the case of units with only one or two courses, departments are not responsible for the entire course, but for a part of it. Due to the aforementioned fragmentation and decentralization of the university, it is common to see departments with similar profiles in different units, which raises criticism as to the effectiveness of public investments and duplication of efforts. Administration The administrative structure of the USP has in the Rectory its central organ, as well as in the Rector the main figure of the university. Subordinated to the Rectory are the four Pro-Rectorates, specialized agencies in each of the university's fields of activity: Pro-Rectorate (PRG), Post-Graduation Pro-Rectorate (PRPG), Pro-Rectory of Research (PRP) and Pro-Rectory of Culture and Extension (PRC). In recent years there has been discussion about the creation of a Pro-Rectorate for Student Assistance, a subject that according to critics has always been considered secondary to the university's leaders. In popular culture The USP is referenced in Bernardo Kucinski's 2011 novel, K'', a fictionalized account of the disappearance of an assistant lecturer in 1974, and her father's desperate attempt to find her. See also List of state universities in Brazil List of University of São Paulo alumni List of University of São Paulo faculty Rankings of universities in Brazil Universidade Estadual de Campinas (Unicamp) Universidade Estadual Paulista Júlio de Mesquita Filho (Unesp) Universities and Higher Education in Brazil Notes References External links International Cooperation Office – USP Universidade de São Paulo – Universidades e Carreiras Online (Portuguese) List of undergraduate courses offered by USP (English) List of USP's Schools, Colleges and Institutes (English) Institute of Mathematics and Statistics (English) Dept. of Computer Science (English) 1934 establishments in Brazil Universities and colleges established in 1934 State universities in Brazil Tourist attractions in São Paulo Universities and colleges in São Paulo
49017444	https://en.wikipedia.org/wiki/Before%20I%20Fall%20%28film%29	Before I Fall (film)	Before I Fall (film) Before I Fall is a 2017 American science fantasy teen drama film directed by Ry Russo-Young and written by Maria Maggenti and Gina Prince-Bythewood, based on the 2010 novel of the same name by Lauren Oliver. The film stars Zoey Deutch, Halston Sage, Logan Miller, Kian Lawley, Elena Kampouris, Diego Boneta and Jennifer Beals. The film had its world premiere at the Sundance Film Festival on January 21, 2017, and was theatrically released on March 3, 2017, by Open Road Films. It received mixed reviews from critics and grossed $18million worldwide against its $5million budget. Plot Samantha Kingston wakes on February 12, known as Cupid's Day. She is picked up by her friends, queen bee Lindsay, Ally and Elody, who are excited about Sam's plans to lose her virginity to her boyfriend Rob that night. During a class lecture on Sisyphus, students distribute roses, with Sam getting one from Rob and another from a boy named Kent McFuller, a former grade school friend who is in love with her. Kent invites her to a party at his house, but she is unenthusiastic. During lunch the girls make fun of Juliet Sykes, an outsider girl whom they view as a "psycho". At the party, Juliet shows up. Lindsay confronts her and the two fight, resulting in many of the guests dousing her with beer. Humiliated, Juliet leaves in tears. As Sam and her friends are driving back from the party, the car hits something and crashes, apparently killing them. Sam wakes in her room on Cupid's Day again. Thinking the previous day was just a nightmare, Sam continues on with her day but finds that the similar events occur, and they again crash after leaving the party, though slightly later. Sam wakes up on the same day again. Realizing she is in a time loop, she convinces the group to have a sleepover instead of going to the party. They avoid the crash, but find out later in the night that Juliet committed suicide, with Sam also discovering that Lindsay and Juliet were once best friends. Even though Sam manages to avoid the crash, she continues to live through the same day over and over again. Realizing that nothing she does matters, she starts doing whatever she wants, first airing her grievances with everyone she knows, then trying to spend more quality time with the ones she loves. During these loops, she attempts to make amends with Anna Cartullo, a student she had bullied, and becomes closer to Kent, who comforts her after an unsatisfying first sexual experience with Rob. In another loop, at the party, Sam and Kent remember their earlier friendship, with Kent recalling how she had heroically defended him from a bully after his father died and that he had resolved to one day be her hero. Afterwards, they share a kiss. Sam hears the fight between Lindsay and Juliet from the hall and chases after her through the woods. Sam tries to apologize and learns from Juliet that Lindsay's misery from her parents' fighting and divorce caused her to start wetting her bed. When the two were on a camping trip and Lindsay wet her sleeping bag, she blamed Juliet and had been bullying her ever since. Juliet commits suicide by running in front of Lindsay's car, horrifying Sam, and making her realize that it was Juliet who was hit by the car on the original day. Sam wakes up again with a sense of calm and understanding, knowing what she must do to end the loop. She resolves to be kind and considerate as she goes about her day. She sends roses to both Juliet and Kent, breaks up with Rob and tells her friends why she loves them. At the party, she kisses Kent and tells him she loves him. She again intervenes to save Juliet, but when she attempts to run into traffic, Sam pushes her out of the way at the last second and is killed by a truck. As she dies, Sam remembers all the good times she has had. Her ghost sees Juliet standing over her body saying that Sam saved her, but Sam states: "No. You saved me." Cast Zoey Deutch as Samantha Kingston Halston Sage as Lindsay Edgecombe Logan Miller as Kent McFuller Kian Lawley as Rob Cokran Elena Kampouris as Juliet Sykes Diego Boneta as Mr. Daimler Jennifer Beals as Mrs. Kingston, Samantha and Izzy's mother Cynthy Wu as Ally Harris Medalion Rahimi as Elody Liv Hewson as Anna Cartullo Nicholas Lea as Dan Kingston, Samantha and Izzy's father Erica Tremblay as Izzy Kingston, Samantha's sister Claire Corlett as Devil Cupid Roan Curtis as Marian Sykes Production On July 15, 2010, Fox 2000 Pictures bought the feature film rights to the teen novel Before I Fall, Lauren Oliver's debut, which was published that year. Maria Maggenti was hired to adapt the novel into a screenplay, while Jonathan Shestack was set to produce and Ginny Pennekamp to co-produce. The film is about a high school student who re-lives the same day until she gets everything in her life right. In 2011, the script was listed among the Black List of best unproduced screenplays. Ry Russo-Young was attached as the film's director. On September 15, 2015, it was announced that Zoey Deutch had been cast in the film's lead role, Samantha Kingston. Brian Robbins and Matthew Kaplan produced the film through their Awesomeness Films, along with Shestack, with production starting in late October 2015. On October 27, 2015, more cast was announced, consisting of Halston Sage, Logan Miller, Kian Lawley, Diego Boneta, and Elena Kampouris. Good Universe handled the film's international sales at the American Film Market. On November 3, 2015, Jennifer Beals joined the film's cast, to play Samantha's mother. On November 20, 2015, Liv Hewson was cast in the film to play Anna Cartullo. Adam Taylor composed the film's score. Filming Principal photography on the film began on November 16, 2015, in Squamish, British Columbia, where they filmed at Quest University. Shooting also took place in and around Vancouver. Filming ended on December 19, 2015. Release In May 2016, Open Road Films acquired U.S. distribution rights to the film. Before I Fall had its world premiere at the Sundance Film Festival on January 21, 2017. The film was originally scheduled to be released on April 7, 2017, but was moved up to March 3. It also screened in Italy at Giffoni Film Festival on July 18, 2017. Home media The film was released on DVD and Blu-ray on May 30, 2017, in the United States by Universal Pictures Home Entertainment. Reception Box office Before I Fall made $12.2million in the United States and Canada and $6.7million in other territories for a worldwide gross of $18.9million. In the United States and Canada, Before I Fall opened alongside The Shack and Logan, and was projected to gross around $4million in its opening weekend. It ended up opening to $4.69million. In its second weekend the film grossed $3.1million, dropping just 34% and again finishing 6th at the box office. Critical response On Rotten Tomatoes, the film holds an approval rating of 64% based on 124 reviews, with an average rating of 5.9/10. The site's critical consensus reads, "Before I Falls familiar ingredients are enlivened by a fresh YA perspective and a strong performance from emerging star Zoey Deutch." On Metacritic, the film has a score of 58 out of 100, based on 31 critics, indicating "mixed or average reviews". Audiences polled by CinemaScore gave the film an average grade of "B" on an A+ to F scale, while PostTrak reported filmgoers gave a 72% overall positive score. Abbey Bender of Uproxx gave the film a generally positive review and praised Ry Russo-Young's direction. She disliked the ending but noted "along the way, though, there are plenty of scenes of compellingly lush nature and teenage girlhood." AllMovie gave it 2.5 stars out of 5, while Susan Wloszczyna of RogerEbert.com gave it 3 out of 4. Awards and nominations The film earned a nomination in 2017 Teen Choice Awards Choice Movie: Drama category, and the cast also earned nominations: Zoey Deutch in the 2017 Teen Choice Awards Choice Movie: Drama Actress category and Kian Lawley in the Choice Movie: Drama Actor category for the movie. Lawley went on to win the award. See also List of films featuring time loops References External links 2017 films 2010s high school films 2017 independent films 2010s teen drama films American high school films American independent films American mystery drama films American teen drama films Awesomeness Films films Films about road accidents and incidents Films based on American novels Films based on young adult literature Films shot in Vancouver 2010s mystery drama films Open Road Films films Fiction about sacrifices Films set in 2016 Teen mystery films Time loop films 2017 drama films 2010s English-language films 2010s American films
4364453	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%83%D0%BC	Арон Деннум	Арон Деннум Арон Леонард Деннум (20 квітня 1998, Ейдсволл, Норвегія) — норвезький футболіст, нападник французької «Тулузи» та національної збірної Норвегії. Клубна кар'єра Арон Деннум народився у містечку Ейдсволл, що на півдні Норвегії. Грати у футбол починав у місцевому клубі аматорського рівня. У 2013 році футболіста запросили до академії столичного клубу «Волеренга». Влітку 2017 року Деннум дебютував у першій команді «Волеренги» у матчі Тіппеліги. На початку 2018 року нападник був відправлений в оренду для набуття ігрової практики у клуб Другого дивізіону «Хам-Кам». Після закінчення терміну оренди Деннум повернувся до «Волеренги». У квітні 2019 року Деннум забив свій перший гол на вищому рівні. Влітку 2021 року Арон Деннум підписав чотирирічний контракт з бельгійським клубом «Стандард». І 1 серпня вже зіграв перший матч у новій команді. Збірна 2 червня 2021 року у товариському матчі проти команди Люксембургу дебютував у складі національної збірної Норвегії. Статистика виступів Статистика виступів за збірну Примітки Посилання Арон Деннум на soccer365.ru норвезькі футболісти гравці молодіжної збірної Норвегії з футболу гравці збірної Норвегії з футболу футболісти «Волеренги» футболісти «Стандарда» (Льєж) футболісти «Гамаркамератене» футболісти «Тулузи» норвезькі футбольні легіонери футбольні легіонери в Бельгії футбольні легіонери у Франції
3267990	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%83%D0%BD%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B7%D0%B0%D1%81%29	Джеймстаун (Канзас)	Джеймстаун (Канзас) Джеймстаун — місто в США, в окрузі Клауд штату Канзас. Населення — 237 осіб (2020). Географія Джеймстаун розташований за координатами (39.599471, -97.861246). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 0,75 км², уся площа — суходіл. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 286 осіб у 126 домогосподарствах у складі 84 родин. Густота населення становила 383 особи/км². Було 148 помешкань (198/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 0,3 %. Частка іспаномовних становила 0,7 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 22,0 % — особи молодші 18 років, 62,6 % — особи у віці 18—64 років, 15,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,6 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 98,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 104,6 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — долар . За межею бідності перебувало 19,5 % осіб, у тому числі 39,7 % дітей у віці до 18 років та 8,8 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 163 особи. Основні галузі зайнятості: виробництво — 22,1 %, роздрібна торгівля — 19,0 %, будівництво — 13,5 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 11,7 %. Джерела Міста Канзасу Населені пункти округу Клауд (Канзас)
1719049	https://uk.wikipedia.org/wiki/Kill%20la%20Kill	Kill la Kill	Kill la Kill — аніме, створене студією Trigger, а також манґа в жанрі сейнен, ілюстроване Ре Акідзукі. Kill la Kill — перший приватний і оригінальний аніме-проект Trigger, створений на чолі Хіроюкі Імаіші, сценарії створював для нього Кадзукі Накасіма, який раніше працював над створенням Gurren Lagann. Прем'єра аніме відбулася 3 жовтня 2013 на каналі MBS. Компанія Aniplex of America ліцензувала дане аніме для одночасної передачі по телебаченню та випуску для домашнього перегляду. Адаптація манґи, ілюстрована Ре Акадзукі, почала публікацію в журналі сьонен-манґи Young Ace, що випускається видавничою компанією Kadokawa Shoten. Сюжет Рюко Матой — дівчина, що подорожує разом з гігантською половиною ножиць як зброєю, схожою на червоний меч, для того, щоб знайти володаря іншої половини ножиць, тієї людини, що вбила її батька, Ишіна Матой. Рюко потрапляє в старшу школу, яка живе та існує в страху. Ця вигадана академія знаходиться в Токійській затоці, в постапокаліптичній Японії. Править цією школою студентська рада на чолі з президентом студентської ради, Сацкі Кірюін. Ці люди мають незвичайну уніформу, відому як, яка здатна розчавити будь-кого на своєму шляху. Прихильники Сацкі - учні Академії Хонноджі, які володіють тризірковою ультраформою. Після того, як Рюко зазнала поразки від рук Сацкі, яка щось знає про ножиці і пов'язана з убивством батька Матой, Рюко падає в підвал, де знаходить дивну шкільну уніформу-матроску, яка вміє рухатися і розмовляти, яку Рюко назвала Кровопивцею (- Сенкецу), яка «одягається» на Рюко, забезпечуючи їй незвичайні здібності. Після «об'єднання» з Кровопивцею, Рюко повертається в академію, щоб помститися Сацкі, яка використовує уніформу в своїх цілях, і студентській раді, який тримає в страху всю академію. Використовуючи здатності Кровопивці, Рюко протистоїть Сацкі та її поплічникам, щоб звільнити академію Хонноджі і з'ясувати правду про свого батька. Подробиці Kill la Kill є першим аніме-телесеріалом студії Trigger, яка була створена в 2011 році двома колишніми співробітниками студії GAINAX — Масахіко Оцукой і Хіроюкі Імаіші. Вперше це аніме було згадано в лютому 2013 року в журналі Newtype. Кадзукі Накасіма і Хіроюкі Імаісі разом створювали концепцію серій (Накасіма як сценарист, а Хіроюкі як режисер). Вони удвох працювали над Gurren Lagann, а також Сігето Кояма, дизайнер персонажів, Тоенорі Ямада, оператор, і Дзюніті Уемацу як монтажер серій. Таким чином зібралося багато знайомих людей, які працювали раніше разом, для створення нового аніме. Перша трансляція відбулася 3 жовтня на каналі MBS в Кансай, потім на TBS в Токіо (регіон Канто) і на CBC в Нагої з 5 жовтня, і на BS-TBS з 6 жовтня по супутниковому телебаченню по всій країні. Ще до прем'єри серіал був переданий компанії Aniplex of America для одночасного мовлення (з субтитрами англійською мовою), а також для показу по всьому світу (за винятком Австралії, Нової Зеландії, Великої Британії, Ірландії, Франції та деяких франкомовних і азійських країн). У Північній Америці права придбала компаніями Crunchyroll і Hulu, в Австралії та Новій Зеландії — Madman Entertainment, а для франкомовних країн серії ліцензовані компанією Wakanim, які вже транслюються одночасно з Японією. Таким чином, дане аніме набрало популярність ще до виходу першої серії. Див. також «Promare» «BNA: Brand New Animal» Примітки Посилання Trigger Манґа Kadokawa Shoten Твори про контроль над свідомістю
7286505	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Clown%20%28album%29	The Clown (album)	The Clown (album) The Clown is a studio album by the jazz bassist and composer Charles Mingus. It was released in September 1957 through Atlantic Records. The recording took place on February 13 and March 12, 1957. The title track features the improvised narration of Jean Shepherd. According to Nat Hentoff's liner notes, Mingus explained why he chose those four tracks for the album: "I selected these four over two others that were more intricate because some of those guys had been saying that I didn't swing. So I made some that did. This album also has the first blues I've made on record." Notes about the tracks The following excerpts come from the original liner notes and are statements made by Mingus himself. On "Haitian Fight Song", Mingus said "I'd say this song has a contemporary folk feeling. My solo in it is a deeply concentrated one. I can't play it right unless I'm thinking about prejudice and hate and persecution, and how unfair it is. There's sadness and cries in it, but also determination. And it usually ends with my feeling: 'I told them! I hope somebody heard me.’ ". "Blue Cee" is a standard blues in two keys, C and B, "but that's not noticeable and it ends up in C, basically", he said and continued "I heard some Basie in it and also some church-like feeling". "Reincarnation of a Lovebird" is a composition dedicated to bebop saxophonist Charlie Parker, known commonly as "Bird". "I wouldn't say I set out to write a piece on Bird. [...] Suddenly I realize it was Bird. [...] In one way, the work isn't like him. It's built on long lines and most of his pieces were short lines. But it's my feeling about Bird. I felt like crying when I wrote it." "The Clown" tells the story of a clown "who tried to please people like most jazz musicians do, but whom nobody liked until he was dead. My version of the story ended with his blowing his brains out with the people laughing and finally being pleased because they thought it was part of the act. I liked the way Jean changed the ending; leaves it more up to the listener." According to a later biography, Mingus was a fan of Shepherd's radio show on WOR and outlined a concept for Shepherd but encouraged him to elaborate and improvise. A deluxe edition of The Clown was issued in 2000 on Rhino featuring two bonus tracks. Track listing All tracks written by Charles Mingus. "Haitian Fight Song" - 12:01 "Blue Cee" - 7:48 "Reincarnation of a Lovebird" - 8:31 "The Clown" - 12:29 Deluxe Edition bonus tracks "Passions of a Woman Loved" - 9:52 "Tonight at Noon" - 5:57 Personnel Charles Mingus - bass Shafi Hadi - alto and tenor saxophone Jimmy Knepper - trombone Wade Legge - piano Dannie Richmond - drums Jean Shepherd - narration (track 4) References Charles Mingus albums 1957 albums Atlantic Records albums Albums produced by Nesuhi Ertegun
1444159	https://en.wikipedia.org/wiki/Black%20Angels	Black Angels	Black Angels may refer to: Black Angels (Crumb), a 1970 composition for string quartet by George Crumb Black Angels (album), a 1990 album by Kronos Quartet, featuring Crumb's composition The Black Angels (band), an American rock band The Black Angels (EP), a 2005 EP The Black Angels, a 1926 novel by Maud Hart Lovelace The Black Angels, a 1970 outlaw biker film Brussels Black Angels, a Belgian Football League team Los Ángeles Negros, a Latin pop group See also The Black Angel (disambiguation)
4343678	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%89%D1%83%D0%BA%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Лабащук Михайло Степанович	Лабащук Михайло Степанович Михайло Степанович Лабащук (16 липня 1956, Осінники, РРФСР) — український мовознавець, доктор філологічних наук (2000), доктор габілітації (2005). Чоловік Оксани Лабащук. Життєпис Закінчив філологічний факультет Київського університету (1984). Працював викладачем (1984—1994), доцентом (1994) Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Від 2002 — професор Лодзького університету, від 2009 — Технічно-гуманітарної академії в м. Бєльсько-Бяла. Доробок Автор близько 80 наукових праць. Сфера наукових досліджень — лінгвістичний аналіз текстів, психолінгвістика, полоністика, творчість К. Айдукевича, А. Брюкнера, М. Завірського, Г. Сенкевича. Джерела Випускники Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Науковці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
5071169	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B8%20%28%D0%B7%D1%83%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%29	Харитони (зупинний пункт)	Харитони (зупинний пункт) Харитони — зупинний пункт Берестейського відділення Білоруської залізниці в Берестейському районі Берестейської області. Розташований на південно-східній околиці села Харитони; на лінії Барановичі-Центральні — Берестя-Центральний, між зупинними пунктами Нагорани та Кошелево. Джерела Посилання Інформація на сайті Державного центру картографо-геодезичних матеріалів і даних Республіки Білорусь Станції Берестейського відділення Білоруської залізниці Берестейський район Транспорт Берестейської області
63393402	https://en.wikipedia.org/wiki/Short-billed%20gull	Short-billed gull	Short-billed gull The short-billed gull (Larus brachyrhynchus) is a medium-sized species of gull that breeds in northwestern North America. In North America, it was previously known as the mew gull, when it was considered conspecific with the palearctic common gull (Larus canus). Most authorities, including the American Ornithological Society in 2021, have split the two populations as distinct species. Taxonomy The species was first described by Scottish naturalist John Richardson in 1831 as the 'short-billed mew gull', Larus brachyrhynchus. Though some authorities, including the American Ornithologist's Union from 1931 onwards, have long considered brachyrhynchus to be a subspecies of the common gull, others have recognized the two as distinct species. In 2021, the American Ornithological Society agreed to split the short-billed gull as a distinct species based on differences in genetics, plumage, morphology and vocalizations. Though 'mew gull' has been used as name for the species in North America, the name short-billed gull was chosen due to the usage of "mew gull" in recent literature to denote all forms of L. canus and the fact that short-billed gull was previously used in older AOS checklists since 1886. Description The short-billed gull is a small gull with a length and a wingspan . It is smaller than other gulls in the Common gull complex, with a shorter bill and longer wings. Its wings appear long and narrow in flight relative to its short body. In breeding plumage, adults have a white head, pale eyes surrounded by a red orbital skin, yellow legs and bill with no markings. In winter, the head is marked with brown mottling, the eye orbital skin becomes greyish and the bill becomes duller with a faint dark marking. In flight, the two outermost primary feathers (p9 and p10) have conspicuous white spots or "mirrors". Between p5 and p8, the primaries have white "tongue tips" which form a 'string of pearls' transitioning to the broad white trailing edge. p4 usually has a black markings in many birds. In comparison, common gulls have a larger bill and shorter wings. The wingtips of common gulls have more extensive black wingtips with smaller mirrors on p9-10, a narrower trailing edge, and typically lack black markings on p4 as well as the white tongue tip on p8. Short-billed gulls take 3 years to attain breeding plumage. Juveniles are brownish overall with dark brown wingtips. They appear darker and more smudged on the head and neck, compared to the paler and finely-marked common gull, which more closely resembles Ring-billed gull at this stage. Many first-year birds retain juvenile plumage through the winter, but some grow greyish saddle feathers intermixed with juvenile feathers. The bill becomes pink at the base with a black tip by the first winter. Second-year birds resemble adults but may have brown wing covert feathers and black markings on the tertials, lacking white spots on the wingtips except the p10 mirror. Third-year birds are similar to adults but may have dark markings on primary coverts, secondaries, underwing and tail, with more extensive black on the wingtips. Distribution The short-billed gull breeds in colonies along coastal areas and inland wetlands, mainly in Alaska and Northwest Canada. Most birds winter along the Pacific coast down to the Sacramento Valley, and less frequently to Baja California, the Northern Rockies and Ontario. It is a very rare visitor to eastern North America and a vagrant to east Asia. There is one recent record of a short-billed gull in Europe, on the Azores in 2003. References Birds of North America Gulls Birds described in 1831 Taxa named by John Richardson (naturalist)
645778	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%9F%D1%8E%D1%97-%D0%B4%D0%B5-%D0%94%D0%BE%D0%BC%29	Сен-Дона (Пюї-де-Дом)	Сен-Дона (Пюї-де-Дом) Сен-Дона — муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь-Рона-Альпи, департамент Пюї-де-Дом. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 380 км на південь від Парижа, 45 км на південний захід від Клермон-Феррана. Історія До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Овернь. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Овернь-Рона-Альпи. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 117 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 249,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Посилання Сен-Дона на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Пюї-де-Дом Примітки Муніципалітети департаменту Пюї-де-Дом
32659767	https://en.wikipedia.org/wiki/Begovoy%20District	Begovoy District	Begovoy District is an administrative district (raion) of Northern Administrative Okrug, and one of the 125 raions of Moscow, Russia. The area of the district is . Population: 37,900 (2017 est.) Economy The aviation companies Mikoyan (MiG) and Sukhoi have their head offices in the Begovoy District. There are factories such as Rumyantsev MPO, Znamya Truda (MiG), Duks and Temp. See also Administrative divisions of Moscow References Notes Sources Districts of Moscow Northern Administrative Okrug
12289520	https://en.wikipedia.org/wiki/Hokuei%2C%20Tottori	Hokuei, Tottori	Hokuei, Tottori is a town located in Tōhaku District, Tottori Prefecture, Japan. , the town had an estimated population of 14,508 in 5471 households and a population density of 210 persons per km². The total area of the town is . Geography Hokuei is located in central Tottori Prefecture, bordered by the Sea of Japan to the north. It is designated as a heavy snowfall area. The rivers consist of the Yura River, which flows through the center of the town, and the Tenjin River, which flows through the eastern edge, forming a lowland delta called the Hojo Plain. Hojo sand dunes are located on the coastline. Neighboring municipalities Tottori Prefecture Yurihama Kurayoshi Kotoura Climate Hokuei is classified as a Humid subtropical climate (Köppen Cfa) characterized by warm summers and cold winters with heavy snowfall. The average annual temperature in Hokuei is 14.1 °C. The average annual rainfall is 2097 mm with September as the wettest month. The temperatures are highest on average in August, at around 25.4 °C, and lowest in January, at around 3.5 °C. Demography Per Japanese census data, the population of Hokuei has been as follows. History As with all of Hōki Province, the area was part of the holdings of a branch of the Ikeda clan, daimyō of Tottori Domain under the Edo period Tokugawa shogunate. In 1719, the Ikeda clan developed the a settlement at the mouth of he Yura River as a port and administrative center for collection of taxes. In 1863, this port was fortified with coastal artillery as part of the domain's increased defenses against the possibility of foreign invasion. Following the Meiji restoration, the area was organized into villages within Tōhaku District, Tottori Prefecture on April 1, 1896. Hokuei was created on October 1, 2005, from the merger of the towns of Hōjō and Daiei, both from Tōhaku District. Government Hokuei has a mayor-council form of government with a directly elected mayor and a unicameral town council of 15 members. Hokuei, collectively with the other municipalities of Tōhaku District, contributes three members to the Tottori Prefectural Assembly. In terms of national politics, the town is part of Tottori 2nd district of the lower house of the Diet of Japan. Economy The economy of Hokuei is based agriculture and commercial fishing. Its main agricultural products are watermelon, nagaimo, tobacco, rakkyō, grapes and wine. The town has nine wind turbines along the coast. Education Hokuei has two public elementary schools and two public junior high schools operated by the town government, and one public high school operated by the Tottori Prefectural Board of Education. Transportation Railway JR West - San'in Line - Highways Sister city relations Dadu District, Taichung, Taiwan, Friendship city since July 27, 2010 Noted people from Hokuei Gosho Aoyama - Born in formerly Daiei town. A famous manga artist, creator of the Detective Conan series. In 2007, a museum dedicated to the series, called the Gosho Aoyama Manga Factory, was opened in his home town. In popular culture In honor of manga artist Gosho Aoyama, who was born in the former town of Daiei, the town has various tourist attractions related to his most famous work, Detective Conan (known as Case Closed in the United States), including a Detective Conan-themed train station, and is promoted as Conan Town. Tottori Airport, 25 miles away from Hokuei (and located in the town of Koyama, within the city of Tottori, not Hokuei) was renamed Tottori Sand Dunes Conan Airport (鳥取砂丘コナン空港 Tottori Sakyū Konan Kūkō) in 2015. This has caught the attention of American late night talk show host Conan O'Brien, who discussed the town in his talk show and visited in September 2018, during which he became honorary mayor for one day and served hamburgers to the townspeople. External links Hokuei official website References Towns in Tottori Prefecture Tōhaku District, Tottori Populated coastal places in Japan
37258947	https://en.wikipedia.org/wiki/Alen%20Halilovi%C4%87	Alen Halilović	Alen Halilović (born 18 June 1996) is a Croatian professional footballer who plays as an attacking midfielder for Dutch club Fortuna Sittard. As the Prva HNL's youngest ever goalscorer (until May 2021) and the youngest ever debutant for the Croatia national team, he was considered to be one of the most promising young talents of European football. In March 2014, Barcelona reached an agreement with Dinamo Zagreb for a five-year transfer to the club. He made one appearance for the senior team (in the Copa del Rey), spending most of the season with the B-team. He then had a season-long loan to Sporting Gijón, before signing for Hamburg in July 2016. He spent much of the next two seasons on loan to Las Palmas before joining AC Milan. He went on loan spells with Standard Liège and Heerenveen. Having left Milan after contract termination in October 2020, he signed with Birmingham City in 2020, then Reading in 2021 and Rijeka in 2022 all on brief spells. Club career Dinamo Zagreb On 27 September 2012, he made his debut for the first team in the "Eternal derby" win over Hajduk Split (3–1), when he replaced Sammir for the final ten minutes of the match. This made him the youngest debutant in the history of Dinamo Zagreb, at the age of 16 years and 101 days. In the next round match against Slaven Belupo, he again came off the bench and scored the final goal in a 4–1 victory. This made him the youngest goalscorer in the history of the league, at the age of 16 years and 112 days – breaking the record set in November 2010 by his teammate, Mateo Kovačić. The record would last until 22 May 2021, when Lovro Zvonarek broke it by scoring his first goal aged 16 years and 14 days. In November 2012, Halilović scored his second league goal for Dinamo in a 5–0 win against NK Zadar, from outside of the box on an assist provided by Kovačić. In his first professional season with Dinamo, he also managed to participate in UEFA Champions League. On 24 October 2012, he made his European debut in the 90th minute of the encounter against the French team Paris Saint-Germain at Maksimir Stadium, coming on as a substitute for Kovačić. Thus he became the club's youngest player ever to feature in a Champions League match, and second youngest player in the history of the UEFA Champions League. Barcelona On 27 March 2014, FC Barcelona reached an agreement with Dinamo Zagreb for Halilović to join Barcelona in July 2014 at the start of the summer transfer window. He signed a five-year contract for an initial amount of €2.2 million, set to increase if he secures a spot on the first team, and was assigned to the reserves in Segunda División. On 2 April 2014, FIFA announced that Barcelona would be banned from buying players until summer 2015 after illegally signing underaged players, putting the move in doubt. On 23 April 2014, FC Barcelona's transfer ban was suspended pending an appeal, allowing the transfer to go ahead for the time being. On 2 May 2014, Halilović signed for Barcelona on a five-year contract for €2.2 million. Halilović made his first appearance for Barcelona's senior team on 15 January 2015, replacing Adama Traoré for the last 28 minutes of a 4–0 away win against Elche CF in the last 16 of the Copa del Rey. Loan to Sporting Gijón On 21 August 2015, he was loaned to fellow league team Sporting de Gijón, in a season-long deal. On 29 August, Halilović made his La Liga debut, coming on as a second-half substitute for Carlos Carmona in a 0–0 away draw against Real Sociedad. His first goal in the category came on 3 October, opening a 2–1 win away to RCD Espanyol, and on 1 November he netted the only goal of a win against Málaga CF at El Molinón. Halilović was a half-time substitute for Nacho Cases on 15 December in the national cup last-32 second leg and scored twice – one a penalty kick – to ensure a 3–3 home draw against Real Betis, who advanced 5–3 on aggregate. Hamburger SV On 19 July 2016, it was announced that Halilović would join Bundesliga side Hamburger SV for €5.5 million, with a buy-back clause for Barcelona worth €10 million. Two days later the move was confirmed, with Halilović signing a four-year deal. Halilović scored his first goal for the club on his debut in a DFB-Pokal cup match against FSV Zwickau on 22 August 2016. This was the only goal of the match and helped Hamburg to the next round. He had to wait until 10 September to make his league debut, however, which was in the second league game of the season against Bayer Leverkusen. Loan to Las Palmas In January 2017, Halilović joined Las Palmas for 18 months in a loan deal, with an option for Las Palmas to buy him. In the first game of the 2017–18 season for Las Palmas, playing against Valencia, Halilović received a straight red card for a tackle on José Gayà, in the 33rd minute. AC Milan On 3 July 2018, Alen Halilović joined Serie A club AC Milan on a free transfer. He signed a contract until 30 June 2021. Loan to Standard Liège On 31 January 2019, Halilović joined Standard Liège on loan with an option to buy until 30 June 2020. Loan to SC Heerenveen Starting September 2019, Halilović's loan to Standard Liége got cancelled and he went on loan to the Dutch team SC Heerenveen for the duration of a year. Following the abandonment of the Eredivisie on 24 April 2020 due to the COVID-19 pandemic, Halilović returned to Milan. On 5 October, Milan announced they terminated his contract by mutual consent. Birmingham City On 23 November 2020, Halilović joined EFL Championship club Birmingham City as a free agent; he signed until the end of the season. After a lengthy wait for international clearance, he made his Birmingham debut as a second-half substitute in a 1–0 win away to Bristol City on 5 December. He scored his first and only goal for Birmingham on 27 February 2021 with "a superb left-footed curler from " to complete a 2–1 win over Queens Park Rangers. In celebration, he took off his shirt to reveal a caricature depicting Serbian musician Đorđe Balašević, who had died eight days earlier. He made 17 league appearances, and was offered terms for the coming season, but had not signed by the time his contract expired. Reading Halilović signed a one-year deal with another Championship club, Reading, on 27 August 2021. On 20 May 2022, Reading confirmed that he would leave the club at the end of his contract with the club. Rijeka On 6 July 2022, Halilović signed for the Croatian SuperSport HNL club Rijeka on a free transfer. The club and Halilović mutually terminated his contract in January 2023. Fortuna Sittard On 18 July 2023, Halilović returned to the Netherlands and signed a contract with Fortuna Sittard for one year, with an option for two more. He scored his first goal for the club on 16 September 2023, in an Eredivisie match at home against FC Volendam, also grabbing his first assist the same game. International career Halilović was eligible to play for Croatia or Bosnia and Herzegovina on international level, opting for the former and representing them at various youth levels. In March 2013, he was a member of Croatia U17 that qualified for the European Under-17 Championship in Slovakia. On 10 June 2013, Halilović made his debut for the senior team against Portugal in a friendly match as a 50th-minute substitute for Ivan Strinić. At age 16, he became the youngest debutant in the history of Croatia. In 2016, ahead of Euro 2016, Halilović was left out of the 23-man squad for the tournament, reportedly taking it personally. He did not make an appearance for the national team until June 2019, when he played 30 minutes in a friendly against Tunisia. Later that month, he captained Croatia at Under-21 Euro 2019. After a heavy 4–1 loss to Romania, he was left on the bench for the remaining matches against France and England, as Croatia failed to qualify for the knockout stage. Personal life His father, Sejad Halilović, is a former Bosnian international who also played for Dinamo Zagreb. The entire family relocated to Spain when he was signed by FC Barcelona, with his two younger brothers, Dino and Damir, also being signed to play for one of the club's youth teams. He is a supporter of Bosnian club FK Sarajevo. Career statistics Club International Honours Source: Dinamo Zagreb Prva HNL: 2012–13, 2013–14 Croatian Supercup: 2013 Barcelona Copa del Rey: 2014–15 References External links 1996 births Living people Footballers from Dubrovnik Croatian people of Bosniak descent Men's association football midfielders Croatian men's footballers Croatia men's youth international footballers Croatia men's under-21 international footballers Croatia men's international footballers GNK Dinamo Zagreb players FC Barcelona Atlètic players FC Barcelona players Sporting de Gijón players Hamburger SV players UD Las Palmas players AC Milan players Standard Liège players SC Heerenveen players Birmingham City F.C. players Reading F.C. players HNK Rijeka players Fortuna Sittard players Croatian Football League players Segunda División players La Liga players Bundesliga players Serie A players Belgian Pro League players Eredivisie players Croatian expatriate men's footballers Expatriate men's footballers in Spain Croatian expatriate sportspeople in Spain Expatriate men's footballers in Germany Croatian expatriate sportspeople in Germany Expatriate men's footballers in Italy Croatian expatriate sportspeople in Italy Expatriate men's footballers in Belgium Croatian expatriate sportspeople in Belgium Expatriate men's footballers in the Netherlands Croatian expatriate sportspeople in the Netherlands Expatriate men's footballers in England Croatian expatriate sportspeople in England English Football League players
2530841	https://uk.wikipedia.org/wiki/RNF182	RNF182	RNF182 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 6-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 247 амінокислот, а молекулярна маса — 27 402. Кодований геном білок за функцією належить до трансфераз. Задіяний у такому біологічному процесі, як убіквітинування білків. Білок має сайт для зв'язування з іонами металів, іоном цинку. Локалізований у цитоплазмі, мембрані. Література Примітки Див. також Хромосома 6 Некатегоризовані білки
54571487	https://en.wikipedia.org/wiki/USS%20Jack%20H.%20Lucas	USS Jack H. Lucas	USS Jack H. Lucas (DDG-125) is an , first of the Flight III variants and 75th overall in the class. She is named after then-Marine Corps Private First Class, later United States Army captain Jacklyn H. Lucas, recipient of the Medal of Honor. On 17 September 2016, she was named by Secretary of the Navy Ray Mabus. Construction Jack H. Lucas was launched on 4 June 2021, and christened 26 March 2022. The ship was commissioned on 7 October 2023 with the ceremony taking place in Tampa, Florida. Operational history Jack H. Lucas left Ingalls on 12 December 2022 for three days of sea trials before returning to port on 15 December 2022. On 27 June 2023, the US Navy formally took delivery of Jack H. Lucas from Ingalls. She remained in Pascagoula for another 120 days after delivery to allow the crew to move onto the ship. On 26 September 2023, Jack H. Lucas left Ingalls for her home port in San Diego, California, with a stopover in Florida. She was commissioned in Tampa Bay on 7 October 2023. Namesake Jacklyn Harold "Jack" Lucas (1928–2008) was a U.S. Marine, and later U.S. Army airborne officer, who received the Medal of Honor for his actions at the Battle of Iwo Jima, at the age of 17. He is the youngest Marine and youngest serviceman in World War II to be awarded the United States' highest military decoration for valor. When the keel of was laid in 1997, Lucas placed his Medal of Honor citation in the ship's hull, where it remains sealed. Gallery References External links Arleigh Burke-class destroyers 2021 ships
2775220	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20XL%20%281%2B1%29	Модель XL (1+1)	Модель XL (1+1) Модель XL — українське модельне реаліті-шоу, яке транслюється на каналі 1+1. Про проект Учасницями проекту стають жінки, які мріють стати фешн-моделями категорії plus-size і згідно з умовами шоу 10 дівчат відібраних дівчат повинні пройти ряд випробувань, зокрема позувати перед камерами і численними глядачами, дефілювати на подіумі, з'являтися в різних образах і ефектно представляти себе. Переможниця отримує можливість з'явитися на обкладинці популярного глянцевого українського журналу, а також стати обличчям нової колекції дизайнера Андре Тана. Перший сезон проходив у 2017 році. Зокрема у шостому випуску для Марії Павлюк, Рими Пенджіева, Ольги Євси, Вікторії Щелко, Олесі Пріт і Аліси Дубровської журі приготувало завдання — зйомки в кліпі на пісню «Атятя» групи MOZGI з Потапом. Переможцем першого сезону була обрана Марія Павлюк, а на початку 2018 року було оголошено про кастинг на другий сезон. Судді Сезони 1 сезон Випуски 2 сезон Випуски Примітки Посилання Модель XL — офіційний канал на YouTube Реаліті-шоу України Телепередачі України Телепрограми «1+1»
4301364	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%80%D0%B5%D0%BD%20%D0%9B%D1%83%D0%BD%D0%B3%D1%83	Ірен Лунгу	Ірен Лунгу (6 жовтня 1997, Замбія) — замбійська футболістка, півзахисниця клубу «Грін Баффалос» та національної збірної Замбії. Одна з гравчинь, яка поїхала на футбольний турнір Літньої Олімпіади 2020 року. Клубна кар'єра З 2018 року захищає кольори замбійського клубу «Грін Баффалос». Кар'єра в збірній У складі дівочої збірної Замбії (WU-17) поїхала на Дівочий чемпіонат світу (WU-17) 2014 року. У складі команди WU-17 дебютувала 16 березня 2014 року в програному (0:2) поєдинку проти одноліток з Італії. Грейс вийшла на поле в стартовому складі, а на 56-ій хвилині її замінила Геллен Чанда. Загалом на вище вказаному турнірі зіграла 3 матчі. У 2018 році отримала виклик до національної збірної Замбії для участі в Кубку африканських націй. На вище вказаному турнірі дебютувала 18 листопада 2018 року в переможному (5:0) поєдинку проти Екваторіальної Гвінеї. Лунгу вийшла на поле в стартовому складі, на 43-ій хвилині відзначилася дебютним голом за національну команду, а на 61-ій хвилині її замінила Геллен Чанда. Загалом на вище вказаному турнірі зіграла 3 матчі. Голи за збірну Рахунок та результат збірної Замбії в таблиці подано на першому місці Примітки Посилання Профіль гравчині на сайті soccerdonna.de Профіль гравчині на сайті soccerpunter.com Профіль гравчині на сайті worldfootball.net Замбійські футболістки Футболісти на літніх Олімпійських іграх 2020
70887429	https://en.wikipedia.org/wiki/Jiangxi%20giant%20salamander	Jiangxi giant salamander	Jiangxi giant salamander The Jiangxi giant salamander (Andrias jiangxiensis) is a species of very large salamander endemic to Jiangxi Province in China. It is the only Chinese Andrias species known to have a genetically pure wild population. Discovery and description Prior to 2018, all giant salamanders in China were thought to belong to a single species: the Chinese giant salamander (A. davidianus), the largest known amphibian species. However, a major genetic study that year found deep divergences between lineages of the Chinese giant salamander, with many genetically distinct clades restricted to different river basins, and thus proposed it to be a species complex comprising at least 5 different species. In addition, none of these species were known to have native wild populations, with most wild individuals being releases from salamander breeding farms and belonging to multiple different lineages or hybrids between them. One of the lineages identified in the study was named clade U2, but its exact geographic origin remained uncertain due to the only specimens being of farm-bred individuals. Despite the 2018 study finding no evidence of wild Chinese giant salamander populations, other researchers found these assessments to be biased, with much of the survey effort being targeted within either a single county (Guizhou) or in regions that were predicted to have suitable habitat but had no historic records of giant salamanders. For this reason, targeted surveys involving closed nature reserves (national nature reserves inaccessible to the public) were taken from 2020 to 2022. This led to the discovery of a breeding population of giant salamanders in the Jiulingshan National Nature Reserve in Jing’an County, Jiangxi Province. Genetic analysis of this population found it to be genetically pure with no evidence of intermixing with translocated individuals, and also found them to match with the U2 clade identified in previous studies. This lineage was thus described as a distinct species, Andrias jiangxiensis. Taxonomy A. jiangxiensis is the second-most basal known member of the Chinese Andrias lineages, with only the unnamed Clade E being more basal (although the 2018 study instead found both to be sister groups to one another). It is thought to be the sister group to all other identified Chinese Andrias lineages, including A. davidianus, A. sligoi, and several undescribed species. A. jiangxiensis and its sister group are thought to have split from Clade E during the early Pliocene, about 4.95 million years ago. Distribution The Jiangxi giant salamander is thought to be restricted to Jiangxi Province in China. It is known to have been densely distributed around two towns in Jing’an County prior to the 1990s, but by 2020, wild populations were only known from Jiulingshan National Nature Reserve. Description A. jiangxiensis differs from the three previously described Chinese and Japanese Andrias species by having a smooth head with indistinct tubercules. Status Due to its very small distribution that is vulnerable to environmental changes, it has been recommended that this species be classified as Critically Endangered on the IUCN Red List. In contrast to many other regions of China, giant salamanders are not regularly consumed around the range of A. jiangxiensis, and they are viewed significantly more positively compared to the negative views seen in other regions. Two small-scale farms are known near the wild range of this species, but A. jiangxiensis is the only species bred in them, as their owners refused to farm other species of giant salamander aside from the local one. References Cryptobranchidae Amphibians described in 2022 Amphibians of China Endemic fauna of China
2098729	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%20%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B1%D0%B0%D1%85	Герберт Тримбах	Герберт Тримбах Герберт Йозеф Тримбах (Herbert Josef Trimbach) (нар. 18 серпня 1954 у насел.пункті /Нижня Франконія) — німецький юрист, який з 1 лютого 2012 працює начальником відділу «Громадська безпека та порядок, поліція, законодавство правопорядку, служба з надзвичайних ситуацій, рятувальна справа» Міністерства внутрішніх та комунальних справ федеральної землі Бранденбург. Тримбах є членом робочої групи II «Внутрішня безпека», а з 1 липня 2015 також головою робочої групи V «Питання пожежної безпеки, рятувальна справа, служба з надзвичайних ситуацій та цивільна оборона» Конференції міністрів внутрішніх справ. На цих зборах федеральні землі та федерація домовляються серед іншого про такі питання як боротьба з надзвичайними ситуаціями, наслідки реформи бундесверу, завдання цивільної оборони та безпеки життєдіяльності населення, а також зокрема обговорюють вплив демографічних змін та його наслідки для пожежників, рятувальників служби з надзвичайних ситуацій та добровольців, що ведуть громадську роботу. Окрім того, істотну роль відіграють захист критичних об'єктів інфраструктури та подальший розвиток служби з надзвичайних ситуацій з огляду на кліматичні зміни. Біографія Після закінчення гімназії ім. Фробеніуса у м. Гаммельбург, Тримбах з 1974 по 1975 проходив дійсну військову службу. З 1975 по 1980 він вивчав право та історію в університетах Вюрцбурга та Шпаєра. Своє навчання він завершив у 1983 складанням 2-го державного юридичного іспиту у Мюнхені. Згодом Тримбах працював у Республіці Баварія на посадах прокурора та судді, а також у Федеральному міністерстві юстиції у Бонні. Під час роботи на посаді референта в міністерстві він відповідав головним чином за публічне право, а на посаді судді у земельному суді у м. Швайнфурт він зосередився на цивільному та комерційному праві, а також на кримінальному праві. У 1988 році в університеті ім Юліуса Максіміліана у м. Вюрцбург під науковим керівництвом Франца-Людвига Кнемаєра він здобув науковий ступінь доктора обох прав (світського та церковного). З 1984 по 1992 роки Тримбах був членом міськради м. Гаммельбург та районної ради району Бад-Кіссінген. У серпні 1992 року він перейшов на роботу у федеральну землю Бранденбург. Після суддівської діяльності в районному суді м. Потсдам він до 2007 року працював в Міністерстві юстиції та європейських питань, очолюваному . Там він був керівником відділу цивільного, цивільно-процесуального та земельно-кадастрового права, а з 1997 року заступником начальника відділу публічного права, приватного права та правової політики. Керував відділом Дірк Бруер, який згодом став директором бундесрату. В цей період Тримбах інтенсивно займався правовим регулюванням теми «Відкриті майнові питання». З 2002 року Тримбах за сумісництвом був головою ради представників держслужбовців в Міністерстві юстиції, а з 2005 — членом кадрового комітету федеральної землі. З 2007 по 2012 рік Тримбах був головуючим суддею вищого суду землі Бранденбург, де він очолював 13-ту судову колегію з цивільних справ та 4-ту судову колегію з сімейних справ. З 1 лютого 2012 він у ранзі міністеріальдиригента є начальником відділу «Громадська безпека та порядок, поліція, законодавство правопорядку, служба з надзвичайних ситуацій, рятувальна справа» Міністерства внутрішніх та комунальних справ федеральної землі Бранденбург. На цій посаді він став наступником Юргена Шторбека. Тримбах займається підготовкою референдарів та за сумісництвом є екзаменатором на 1-му та 2-му державних юридичних іспитах, а також автором наукових публікацій на юридичні та політико-правові теми (напр. у тижневику «Новий юридичний тижневик» (Neue Juristische Wochenschrift), «Нова Юстиція» (Neue Justiz (NJ)). Він є співвидавцем спеціалізованого часопису «pvt – Поліція, транспорт + техніка» («pvt – Polizei Verkehr + Technik»). Тримбах є членом Соціал-демократичної партії Німеччини (СДП) та профспілки поліції (GdP). Окрім того, він є співзасновником та віцепрезидентом Німецько-української асоціації юристів. З 1975 року він є членом «Союзу Європа» м. Гаммельбуг. Тримбах в рамках лекцій та семінарів, в тому числі в європейському закордонні, виступає за ідею об'єднаної Європи. За свою діяльність під час 40-річного членства він отримав у 2015 році почесний диплом від району Бад-Кіссінген. Література Дірк Бруер (Dirk Brouër), Герберт Тримбах (Herbert Trimbach) та ін.: Відкриті майнові питання, довідник. Ровольт (Rowohlt) 1995, ISBN 3-499-13672-4 Посилання * Бехьорденшпіґель – Керівник департаменту залишається на посаді Примітки Спеціаліст з адміністративного права Судді
25198	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%20%D0%96%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE	Марко Жмайло	Марко Жмайло-Кульчицький (рр. н. і см. невід.) — гетьман реєстрового козацтва (1625), керівник селянсько-козацького повстання 1625 року. За одним із джерел рід Жмайло походить з с. Кульчиці (тепер село в Самбірському районі, Львівської області). Відомо, що до обрання гетьманом Жмайло брав участь у Хотинській битві (1621). В листопаді 1625 року, скинутий з гетьманства поміркованою частиною козацької старшини, яка через складні обставини, здобувши перемогу над 35-тисячним військом Речі Посполитої неподалік Куруківського озера (сучасне передмістя Кременчука) була змушена піти на перемир'я з коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. Гетьманом обрали Михайла Дорошенка, який уклав з командуванням Речі Посполитої Куруківський договір 1625. Подальша доля Жмайла невідома. Імовірно його було страчено. Вшанування пам'яті У Світловодську існує вулиця Гетьмана Марка Жмайла. У місті Кременчук перейменували тупик Бригадний на тупик Марка Жмайла. Див. також Селянсько-козацьке повстання під проводом Марко Жмайло 1625 р. Куруківський договір 1625 Примітки Джерела та література В. О. Щербак. Жмайло Марко // Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000 Жмайло Марко / Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.— К.: Генеза, 1993 Посилання Біографія М. Жмайла Гетьмани України Ватажки повстань Повстання Жмайла
6547728	https://en.wikipedia.org/wiki/Vladimir%20Virchis	Vladimir Virchis	Vladimir Virchis (18 August 1973 – 28 January 2022) was a Ukrainian professional boxer. Competing from 1999 to 2009, he held the European heavyweight title from 2006 to 2008. Life and career Virchis, born in Kakhovka, Kherson Oblast, Ukrainian SSR, was known as "The Hunter." Large and powerful, he turned professional in 1999 and won his first 20 bouts with 17 knockouts, including victories over club fighters Julius Francis, Cliff Couser, and Michael Sprott. Virchis' career was sidetracked in 2007 when he faced undefeated amateur star Ruslan Chagaev and lost a controversial majority decision. Later that same year, he rebounded by knocking out European champion, Paolo Vidoz. In late 2008 Virchis lost a decision to Juan Carlos Gomez. Virchis had alcohol before the match, and he was drunk while fighting. After the loss a disappointed Virchis announced his retirement from the sport. On the night from 27 to 28 January 2022, Virchis' was found dead of suicide by hanging on Raisa Okipna Street in Kyiv. He was 48, and his body was identified by his wife. Professional boxing record \|- \|align="center" colspan=8\|26 Wins (21 knockouts, 5 decisions) 2 Losses (2 decisions) \|- \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|Result \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|OppRecord \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|Opponent \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|Type \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|Round \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|Date \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|Location \| align="center" style="border-style: none none solid solid; background: #e3e3e3"\|Notes \|-align=center \|Win \| \|align=left\| Edgars Kalnārs \|UD \|6 \|24 October 2009 \|align=left\| Kugelbake Halle, Cuxhaven, Lower Saxony \| \|- \|Loss \| \|align=left\| Juan Carlos Gómez \|UD \|12 \|27 September 2008 \|align=left\| Color Line Arena, Altona, Hamburg \| \|- \|Win \| \|align=left\| Robert Hawkins \|KO \|5 \|17 November 2007 \|align=left\| Bordelandhalle, Magdeburg, Saxony-Anhalt \| \|- \|Win \| \|align=left\| Paolo Vidoz \|UD \|12 \|19 May 2007 \|align=left\| Color Line Arena, Altona, Hamburg \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Ihar Shukala \|TKO \|1 \|23 February 2007 \|align=left\| Palace of Sports, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Marcus McGee \|KO \|3 \|13 January 2007 \|align=left\| Brandberge Arena, Halle an der Saale, Saxony-Anhalt \| \|- \|Win \| \|align=left\| Paolo Vidoz \|KO \|6 \|15 July 2006 \|align=left\| Color Line Arena, Altona, Hamburg \|align=left\| \|- \|Loss \| \|align=left\| Ruslan Chagaev \|MD \|12 \|11 March 2006 \|align=left\| Color Line Arena, Altona, Hamburg \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Michael Sprott \|UD \|12 \|13 December 2005 \|align=left\| Freizeit Arena, Soelden \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Lisandro Ezequiel Díaz \|TKO \|1 \|10 September 2005 \|align=left\| Dm-Arena, Karlsruhe, Baden-Württemberg \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Adnan Serin \|KO \|1 \|10 May 2005 \|align=left\| Pueblo Espanol, Palma de Mallorca, Balearic Islands \| \|- \|Win \| \|align=left\| Taras Bidenko \|TKO \|12 \|29 March 2005 \|align=left\| Sporthalle, Wandsbek, Hamburg \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Cliff Couser \|TKO \|5 \|26 June 2004 \|align=left\| Zorianyi Hall, Feodosiya \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Balu Sauer \|KO \|8 \|31 January 2004 \|align=left\| Palace of Sports, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Julius Francis \|UD \|12 \|6 September 2003 \|align=left\| Palace of Sports, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Valeriy Klymenko \|TKO \|1 \|19 July 2003 \|align=left\| Oasis Entertaining Complex, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Farhat Chaanoune \|UD \|8 \|31 May 2003 \|align=left\| Brandenburg Halle, Frankfurt, Brandenburg \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Mihail Bekish \|TKO \|10 \|22 February 2003 \|align=left\| Circus, Kharkiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Igor Petrenco \|TKO \|2 \|28 September 2002 \|align=left\| Mykolaiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Thomas Williams \|KO \|1 \|21 September 2002 \|align=left\| Circus, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Yuriy Yelistratov \|KO \|1 \|23 March 2002 \|align=left\| Circus, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Serhiy Ivanets \|KO \|2 \|15 June 2001 \|align=left\| Casino Bingo, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Roman Kapytonenko \|KO \|1 \|30 April 2001 \|align=left\| Circus, Kyiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Stanislav Tovkachov \|RTD \|3 \|27 January 2001 \|align=left\| Nadiya Sport Palace, Mykolaiv \| \|- \|Win \| \|align=left\| Oleksandr Myleiko \|TKO \|3 \|4 March 2000 \|align=left\| Kherson \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Ruslan Qurbonov \|TKO \|2 \|16 January 2000 \|align=left\| Poltava \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Oleksandr Myleiko \|TKO \|5 \|16 October 1999 \|align=left\| Chernihiv \|align=left\| \|- \|Win \| \|align=left\| Andriy Oliynyk \|KO \|2 \|24 August 1999 \|align=left\| Sumy \|align=left\| \|} References External links 1973 births 2022 deaths 2022 suicides European Boxing Union champions Heavyweight boxers Sportspeople from Kyiv Suicides by hanging in Ukraine Ukrainian male boxers
4109181	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Hoax%20of%20the%20Twentieth%20Century	The Hoax of the Twentieth Century	The Hoax of the Twentieth Century: The Case Against the Presumed Extermination of European Jewry is a book by Northwestern University electrical engineering professor and Holocaust denier Arthur Butz. The book was originally published in 1975 in the United Kingdom by Anthony Hancock’s Historical Review Press, known as a Holocaust denial publisher. An antisemitic work, it has been influential in the Holocaust denial movement. Canadian academic Alan T. Davies has described it as an "antisemitic classic". Butz argues that Nazi Germany did not exterminate millions of Jews using homicidal gas chambers during World War II but that the Holocaust was a propaganda hoax. The book has been banned in Canada and is X-rated in Germany where it cannot be displayed or advertised. In 2017, the online book seller Amazon.com removed the book, along with other Holocaust-denying titles, from its US and UK sites. Notes 1975 non-fiction books Antisemitic publications Censored books Censorship in Canada Censorship in Germany English-language books Holocaust-denying books
4387511	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0	Альципа	Альципа (Alcippe) — рід горобцеподібних птахів, єдиний у родині альципових (Alcippeidae). Представники цього роду мешкають в Південній і Південно-Східній Азії. Опис Альципи — дрібні співочі птахи, середня довжина тіла яких становить 12,5–16,5 см, а середня вага — 12–23 г. Верхня частина тіла у них бурувата або оливково-коричнева, нижня частина тіла — білувата або рудувата. Верхня частина голови і шия у них коричнева або сіра. У більшості видів альцип є білі кільця навколо очей або темні "брови". Альципи мають менші розміри, ніж їх найближчі родичі з родини Leiothrichidae та менш яскраве забарвлення. Порівняно з представниками родини Pellorneidae, альципи мають стрункіші ноги, їх спосіб життя більш деревний. Таксономія і систематика Раніше альцип відносили до родини тимелієвих (Timaliidae), однак за результатами ґрунтовного молекулярно-філогенетичного дослідження надродини Sylvioidea вони були виділені в окрему родину. Види Виділяють десять видів: Альципа бурохвоста (Alcippe brunneicauda) Альципа сіроголова (Alcippe poioicephala) Альципа яванська (Alcippe pyrrhoptera) Альципа чорноброва (Alcippe peracensis) Альципа індокитайська (Alcippe grotei) Альципа сірощока (Alcippe morrisonia) Альципа китайська (Alcippe davidi) Альципа юнанська (Alcippe fratercula) Альципа мандаринська (Alcippe hueti) Альципа непальська (Alcippe nipalensis) Примітки Джерела Alcippeidae Роди птахів Родини птахів
5134516	https://uk.wikipedia.org/wiki/Gerbillus%20somalicus	Gerbillus somalicus	Gerbillus somalicus — вид гризунів з родини мишевих, що зустрічається тільки в Сомалі. Примітки Джерела Musser, G. G. and M. D. Carleton. 2005. Superfamily Muroidea. pp. 894–1531 in Mammal Species of the World a Taxonomic and Geographic Reference. D. E. Wilson and D. M. Reeder eds. Johns Hopkins University Press, Baltimore. Ссавці Африки somalicus
23526468	https://en.wikipedia.org/wiki/Panayotis%20Potagos	Panayotis Potagos	Panayotis Potagos (Greek: Παναγιώτης Ποταγός; 1838 – 1903) was a Greek physician and explorer born in Vytina. Potagos began his travels in 1867, visiting Iraq, Iran, Afghanistan, Gobi Desert, and India. He arrived in Egypt in 1876, ascending the Nile River to southern Sudan and then crossed the Congo-Nile Divide into the Congo River basin through what is now the Central African Republic and finally reached the Uele River in 1877. He was the first European to reach the Mbomou and Uele rivers from the north. He published an account of his travels, which was translated into French. He died in the village of Nymfes, Corfu. References Encyclopædia Britannica A biographical dictionary of the Sudan by Richard Leslie Hill Sur le voyage de M. Panagiotis Potagos en Asie centrale - 1880 External links Dix années de voyages dans l'Asie centrale et l'Afrique équatoriale by Papagiotis Potagos (1885) - Google Books Greek explorers 20th-century Greek physicians 19th-century Greek physicians 1903 deaths 1838 births 19th-century explorers Explorers of Africa Explorers of Asia Explorers of Central Asia People from Vytina
2515372	https://uk.wikipedia.org/wiki/CCDC78	CCDC78	CCDC78 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 16-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 438 амінокислот, а молекулярна маса — 48 521. Задіяний у таких біологічних процесах, як біогенез та деградація війок, альтернативний сплайсинг. Локалізований у клітинній мембрані, цитоплазмі, цитоскелеті, мембрані, саркоплазматичному ретикулумі. Література Примітки Див. також Хромосома 16 Некатегоризовані білки
654559	https://en.wikipedia.org/wiki/Christine%20Baranski	Christine Baranski	Christine Baranski Christine Jane Baranski (born May 2, 1952) is an American actress. She has received numerous accolades including a Primetime Emmy Award and two Tony Awards. She received the Primetime Emmy Award for Outstanding Supporting Actress in a Comedy Series for her role as Maryann Thorpe in the sitcom Cybill (1995–1998). Baranski is also known for her roles as Diane Lockhart in the legal drama series The Good Wife (2009–2016) and its spin-off series The Good Fight (2017–2022) as well as Agnes van Rhijn in the HBO Max period drama The Gilded Age (2022–present). Baranski is also known for her film roles in Reversal of Fortune (1990), The Birdcage (1996), Cruel Intentions (1999), How the Grinch Stole Christmas (2000), Chicago (2002), Mamma Mia! (2008), Into the Woods (2014), and Mamma Mia! Here We Go Again (2018). For her recurring role as Dr. Beverly Hofstadter in the sitcom The Big Bang Theory (2009–2019), she received four Emmy Award nominations. Baranski won two Tony Awards for Best Featured Actress in a Play for her role as Charlotte in Tom Stoppard's The Real Thing (1984) and as Chris Gorman in Neil Simon's Rumors (1989). Her major Broadway credits include Hurlyburly (1984), The House of Blue Leaves (1986), and Boeing Boeing (2008). She portrayed Mrs. Lovett in the Kennedy Center's production of Sweeney Todd: The Demon Barber of Fleet Street (2002). Early life and education Baranski was born in Buffalo, New York, the daughter of Virginia (née Mazurowska) and Lucien Baranski, who edited a Polish-language newspaper. She had an older brother, Michael J. Baranski (1949–1998), an advertising executive who died at age 48. She is of Polish descent, and her grandparents were stage actors in Poland before emigrating to America. Baranski was raised in a heavily Polish and Catholic neighborhood in the Buffalo suburb of Cheektowaga. She attended high school at the Villa Maria Academy where she was class president and salutatorian. She later studied at New York City's Juilliard School (Drama Division Group 3: 1970–1974), where she graduated with a Bachelor of Fine Arts degree in 1974. Career Stage Baranski made her Off-Broadway debut in Coming Attractions at Playwrights Horizons in 1980, and has appeared in several Off-Broadway productions at the Manhattan Theatre Club, starting with Sally and Marsha in 1982. Baranski made her Broadway debut in Hide & Seek in 1980. For her next Broadway performance, in Tom Stoppard's The Real Thing, she won the 1984 Tony Award Best Featured Actress in a Play. Other Broadway credits include Hurlyburly, The House of Blue Leaves, Rumors (for which she won her second Tony), Regrets Only, Nick & Nora, and the Encores! concert staging of Follies. At the Kennedy Center in Washington, D.C., Baranski starred as Mrs. Lovett in Sweeney Todd in 2002 (for which she won the 2003 Helen Hayes Award for Outstanding Actress in a Musical) and as the title character in Mame in 2006. In her first Broadway production since 1991, Baranski was featured as the maid Berthe in the 2008 revival of Boeing Boeing. The show garnered two Tony Awards, one for Best Revival of a Play and the other for Best Actor (Mark Rylance). The original cast was Bradley Whitford (Bernard), Kathryn Hahn (Gloria), Christine Baranski (Berthe), Gina Gershon (Gabriella), and Mary McCormack (Gretchen). The show closed on January 4, 2009. Baranski also appeared in a one-night-only concert benefit performance of Stephen Sondheim's A Little Night Music for Roundabout Theatre Company as Countess Charlotte Malcolm on January 12, 2009. The cast included Vanessa Redgrave, Natasha Richardson, Victor Garber and Marc Kudisch. Baranski has won both the Tony Award and Drama Desk Awards twice. In 2018, she was inducted into the American Theater Hall of Fame. Film Baranski has appeared in various film roles. Some of her better-known roles are as Katherine Archer in The Birdcage (1996), Martha May Whovier in How the Grinch Stole Christmas (2000), Mary Sunshine in Chicago (2002) and Connie Chasseur in The Ref (1994). Baranski received further recognition for her role as Tanya Chesham-Leigh in the hit musical film Mamma Mia! (2008), and its sequel Mamma Mia! Here We Go Again (2018). Baranski played Cinderella's stepmother in the 2014 film adaptation of the musical Into the Woods. Baranski appeared in the films 9½ Weeks (1986), Legal Eagles (1986), Reversal of Fortune (1990), Addams Family Values (1993), Jeffrey (1995), The Odd Couple II (1998) Bulworth (1998), Cruel Intentions (1999), Bowfinger (1999), Trolls (2016) and A Bad Moms Christmas (2017). Television Baranski appeared in short-term roles on various daytime soap operas, including All My Children and Another World. Baranski was featured as Cybill Shepherd's sarcastic, hard-drinking friend Maryann Thorpe in the CBS sitcom Cybill, which ran from 1995 until 1998, during which time she hosted Saturday Night Live and won an Emmy Award as Best Supporting Actress in a Comedy Series along with three other nominations. During this, Baranski portrayed a librarian named Sonja Umdahl in the "Dick and the Single Girl" episode of 3rd Rock from the Sun. A few years later, Baranski received an Emmy nomination for a guest starring role in the NBC series Frasier as a controversial tough love radio psychiatrist named Dr. Nora. The episode, which was named for the character, parodied Dr. Laura Schlessinger. The episode was pulled from syndication by Paramount. Baranski had an uncredited role in the series Now and Again as the voice of Roger's overbearing wife Ruth, who was never seen by viewers. Baranski later appeared in the 2000–2001 sitcom Welcome to New York and, with John Laroquette, in the 2003–2004 NBC sitcom Happy Family. She co-starred with Bernadette Peters in a pilot for an ABC sitcom, Adopted, in 2005, which was not picked up. She also played Faith Clancy, the mother of Jim Clancy in Ghost Whisperer. In 2009, Baranski began guest-starring in The Big Bang Theory as Dr. Beverly Hofstadter, a dispassionate psychiatrist and neuroscientist and mother of one of the protagonists, Leonard Hofstadter. She first appeared in the second-season episode "The Maternal Capacitance", for which she received an Emmy nomination. Due to the popularity of her first appearance, Baranski returned in the third season for the Christmas episode "The Maternal Congruence", receiving another Emmy nomination. She appeared in a total of 16 episodes during the show's run, earning four Emmy nominations for her recurring role. From 2009 to 2016, Baranski played the role of Diane Lockhart, a top litigator and senior partner of a Chicago law firm on the CBS series The Good Wife. She was nominated for the Primetime Emmy Award for Outstanding Supporting Actress in a Drama Series for six seasons of the series, in the years 2010 to 2015. Besides her work on The Good Wife and the aforementioned guest appearances on The Big Bang Theory, her other recent appearances include Ugly Betty in 2009 as Victoria Hartley, the haughty mother of Betty's new boyfriend. From 2017 to 2022, Baranski starred in the CBS spinoff of The Good Wife, titled The Good Fight. Her character, Diane Lockhart, joins another law firm after being forced to return to work. In the 79th Golden Globe Awards, she was nominated for the Golden Globe Award for Best Actress – Television Series Drama for her work in the fifth season of the show. Since 2022 she has portrayed Agnes van Rhijn in the Julian Fellowes created HBO Max period drama The Gilded Age starring opposite Carrie Coon, Louisa Jacobson, and Cynthia Nixon. The cast received a nomination for the Screen Actors Guild Award for Outstanding Performance by an Ensemble in a Drama Series. Acting style and screen persona Although recognized for her versatility across genres and performing media, Baranski is particularly known for playing sophisticated and highly educated upper-class women. Consequently, the media began alluding to the resemblance between this repeated on-screen persona and Baranski's real personality. Caroline Hallemann of Town & Country notes that, "For years, the award-winning actress has been the definition of on-screen sophistication." In 2017, the actress told Zac Posen for Interview Magazine, "What I'm getting at is if your career is not predicated on just your physical beauty, you're able to project a sophistication. You can take sophisticated to your grave. You can be that worldly woman, that woman who looks beautiful dressed up." On the other hand, Baranski humorously addressed these claims during her appearance on The Late Show with Stephen Colbert, "Everybody thinks this is, you know, this sophisticated lady, this New York type, these characters that I play, they think that's me. They should be in a room alone with me when I watch the Buffalo Bills. It is loud." Personal life Baranski was married to actor Matthew Cowles from October 1983 until his death on May 22, 2014. They have two daughters, Isabel (b. 1984), a lawyer, and Lily (b. 1987), an actress. She lives in Connecticut. A devout Catholic, Baranski often attends Mass with Robert King, co-creator of The Good Fight. Filmography Film Television Theatre Video games Audio Awards and nominations Baranski has received numerous accolades over her career including a Primetime Emmy Award, three Screen Actors Guild Awards, and two Tony Awards. Baranski is also the most nominated performer at the Critics' Choice Television Awards, with 10 nominations. References External links 1952 births Living people 20th-century American actresses 20th-century American women singers 20th-century American singers 21st-century American actresses 21st-century American women singers 21st-century American singers Actresses from Buffalo, New York American film actresses American musical theatre actresses American people of Polish descent American Roman Catholics American stage actresses American television actresses American voice actresses Catholics from Connecticut Catholics from New York (state) Drama Desk Award winners Juilliard School alumni Outstanding Performance by a Cast in a Motion Picture Screen Actors Guild Award winners Outstanding Performance by a Female Actor in a Comedy Series Screen Actors Guild Award winners Outstanding Performance by a Supporting Actress in a Comedy Series Primetime Emmy Award winners Tony Award winners
1720151	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%20%D0%A2%200609	Автошлях Т 0609	Автошлях Т 0609 — автомобільний шлях територіального значення у Житомирській області. Пролягає територією Андрушівського району через Андрушівку — Волицю. Загальна довжина — 5 км. Маршрут Автошлях проходить через такі населені пункти: Джерела Постанова Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2012 р. № 301 Київ Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення: Кабінет Міністрів України; Постанова, Перелік від 16.09.2015 № 712 Т0609 Територіальні автомобільні шляхи України Транспорт Андрушівського району Транспорт Андрушівки
3999491	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%B9%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%29	Ісламей (село)	Ісламей (село) Ісламей — село у Баксанському районі Кабардино-Балкарії Російської Федерації. Орган місцевого самоврядування — сільське поселення Ісламей. Населення становить 11 261 особа. Історія Згідно із законом від 27 лютого 2005 року органом місцевого самоврядування є сільське поселення Ісламей. Населення Примітки Населені пункти Баксанського району Села Кабардино-Балкарії
2938025	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%96	Бертовиці	Бертовиці — село в Польщі, у гміні Сулковиці Мисленицького повіту Малопольського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Краківського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Мисленицького повіту
146363	https://en.wikipedia.org/wiki/Fire%20engine	Fire engine	Fire engine A fire engine or fire truck is a vehicle, usually a specially-designed or modified truck, that functions as a firefighting apparatus. The primary purposes of a fire engine include transporting firefighters and water to an incident as well as carrying equipment for firefighting operations in a fire drill. Some fire engines have specialized functions, such as wildfire suppression and aircraft rescue and firefighting, and may also carry equipment for technical rescue. Many fire engines are based on commercial vehicle chassis that is further upgraded and customized for firefighting requirements. They are generally considered emergency vehicles authorized to be equipped with emergency lights and sirens, as well as communication equipment such as two-way radios and mobile computer technology. The terms fire engine and fire truck are often used interchangeably to a broad range of vehicles involved in firefighting; however, in some fire departments they refer to separate and specific types of vehicle. Design and construction The design and construction of fire engines focuses greatly on the use of both active and passive warnings. Passive visual warnings involve the use of high contrast patterns to increase the noticeability of the vehicle. These types of warnings are often seen on older vehicles and those in developing countries. More modern designs make use of retroreflectors to reflect light from other vehicles. Vehicles will also often have these reflectors arranged in a chevron pattern along with the words fire or rescue. European countries commonly use a pattern known as Battenburg markings. Along with the passive warnings, are active visual warnings which are usually in the form of flashing colored lights (also known as "beacons" or "lightbars"). These flash to attract the attention of other drivers as the fire truck approaches, or to provide warning to drivers approaching a parked fire truck in a dangerous position on the road. While the fire truck is headed towards the scene, the lights are always accompanied by loud audible warnings such as sirens and air horns. Some fire engines in the United States are lime yellow rather than red due to safety and ergonomics reasons. A 2009 study by the U.S. Fire Administration concluded that fluorescent colors, including yellow-green and orange, are easiest to spot in daylight. In some regions, a fire engine may be used to transport first responder firefighters, paramedics or EMTs to medical emergencies due to their proximity to the incident. Warning devices Fire engines are equipped with sirens, horns, and flashing lights. They are used to warn of vehicles that they pull over. Types Conventional fire engine The standard fire engine transports firefighters to the scene, carries equipment needed by the firefighters for most firefighting scenarios, and may provide a limited supply of water with which to fight the fire. The tools carried on the fire engine will vary greatly based on many factors including the size of the department and the usual situations the firefighters handle. For example, departments located near large bodies of water or rivers are likely to have some sort of water rescue equipment. Standard tools found on nearly all fire engines include ladders, hydraulic rescue tools (often referred to as the jaws of life), floodlights, fire hose, fire extinguishers, self-contained breathing apparatus, and thermal imaging cameras. The exact layout of what is carried on an engine is decided by the needs of the department. For example, fire departments located in metropolitan areas will carry equipment to mitigate hazardous materials and effect technical rescues, while departments that operate in the wildland-urban interface will need the gear to deal with brush fires. Some fire engines have a fixed deluge gun, also known as a master stream, which directs a heavy stream of water to wherever the operator points it. An additional feature of engines are their preconnected hose lines, commonly referred to as preconnects. The preconnects are attached to the engine's onboard water supply and allow firefighters to quickly mount an aggressive attack on the fire as soon as they arrive on scene. When the onboard water supply runs out, the engine is connected to more permanent sources such as fire hydrants or water tenders and can also use natural sources such as rivers or reservoirs by drafting water. Aerial apparatus An aerial apparatus is a fire truck mounted with an extendable boom that enables firefighters to reach high locations. They can provide a high vantage point for spraying water and creating ventilation, an access route for firefighters and an escape route for firefighters and people they have rescued. In North America, aerial apparatuses are used for fire suppression, whereas in Europe, they are used more for rescue. Turntable ladder A turntable ladder (TL) is an aerial apparatus with a large ladder mounted on a pivot which resembles a turntable, giving it its name. The key functions of a turntable ladder are allowing access or egress of firefighters and fire victims at height, providing a high-level water point for firefighting (elevated master stream), and providing a platform from which tasks such as ventilation or overhaul can be executed. To increase its length and reach, the ladder is often telescoping. Modern telescopic ladders may be hydraulic or pneumatic. These mechanical features allow the use of ladders which are longer, sturdier, and more stable. They may also have pre-attached hoses or other equipment. The pivot can be mounted at the rear of the chassis or in the middle, just behind the cab. The latter is sometimes called a "mid-ship" arrangement, and it allows a lower travel height for the truck. While the traditional characteristic of a TL was a lack of water pumping or storage, many modern TLs have a water pumping function built in (and some have their own on-board supply reservoir). Some may have piping along the ladder to supply water to firefighters at the top of the ladder, and some of these may also have a monitor installed at the top. Other appliances may simply have a track-way to securely hold a manually-run hose reel. In the United States, turntable ladders with additional functions such as an onboard pump, a water tank, fire hose, aerial ladder and multiple ground ladders, are known as quad or quint engines, indicating the number of functions they perform. The highest TL in the world is the Magirus M68L, with a range of . Tiller truck In the United States, a tiller truck, also known as a tractor-drawn aerial, tiller ladder, or hook-and-ladder truck, is a specialized turntable ladder mounted on a semi-trailer truck. Unlike a commercial semi, the trailer and tractor are permanently combined and special tools are required to separate them. It has two drivers, with separate steering wheels for front and rear wheels. One of the main features of the tiller-truck is its enhanced maneuverability. The independent steering of the front and back wheels allow the tiller to make much sharper turns, which is particularly helpful on narrow streets and in apartment complexes with maze-like roads. An additional feature of the tiller-truck is that its overall length, over for most models, allows for additional storage of tools and equipment. The extreme length gives compartment capacities that range between in the trailer with an additional in the cab. Some departments elect to use tiller-quints, which are tiller trucks that have the added feature of being fitted with an on-board water tank. These are particularly useful for smaller departments that do not have enough personnel to staff both an engine company and a truck company. Platform truck A platform truck carries an aerial work platform, also known as a basket or bucket, on the end of a ladder or boom. These platforms can provide a secure place from which a firefighter can operate. Many platforms also allow for rescues to be performed and are outfitted with tie down clips and rappelling arms. Some booms are capable of articulating, allowing the arm to bend in one or more places. This allows the platform truck to go "up and over" an obstacle, and is an advantage over the traditional platform ladder, which can only extend in a straight line. Wildland fire engine A wildland fire engine is a specialized fire engine that can negotiate difficult terrain for wildfire suppression. A wildland fire engine is smaller than standard fire engines and has a higher ground clearance. They may also respond to emergencies in rough terrain where other vehicles cannot respond. Many wildland engines feature four-wheel drive capability to improve hill climbing and rough terrain capability. Some wildland apparatus can pump water while driving (compared to some traditional engines which must be stationary to pump water), allowing "mobile attacks" on vegetation fires to minimize the rate of spread. Fire departments that serve areas along the wildland–urban interface have to be able to tackle traditional urban fires as well as wildland fires. Departments in these areas often use a wildland-urban interface engine, which combine features of a standard fire engine with that of a wildland fire engine. Water tender A water tender is a specialist fire appliance with the primary purpose of transporting large amounts of water to the fire area to make it available for extinguishing operations. These are especially useful in rural areas where fire hydrants are not readily available and natural water resources are insufficient or difficult to exploit. Most tankers have an on-board pumping system. This pump is often not of sufficient power to fight fires (as it is designed to be attached to a fire engine), but is more often used to draw water into the tender from hydrants or other water sources. Many tankers are equipped with fast-drain valves on the sides and back of the truck. This allows firefighters to empty thousands of gallons of water into a portable water tank in just a few seconds. Most water tenders are designed to carry loads of . Airport crash tender An airport crash tender is a specialized fire engine designed for use at aerodromes in aircraft accidents. Some of the features that make the airport crash tender unique are its ability to move on rough terrain outside the runway and airport area, large water capacity as well as a foam tank, a high-capacity pump, and water/foam monitors. Newer airport crash tenders also incorporate twin agent nozzles/injection systems that add dry chemical fire retardant (such as Purple-K) to create a stream of firefighting foam which is able to stop the fire faster. Some also have gaseous fire suppression tanks for electrical fires. These features give the airport crash tenders a capability to reach an airplane rapidly, and rapidly extinguish large fires with jet fuel involved. Other vehicles Other vehicles that are used by fire departments but may not be directly involved in firefighting may include Fire car Fire investigation unit Fire police unit Hazardous materials apparatus Light and air unit Marine rescue unit Mobile communications vehicle Operational support unit History An early device used to squirt water onto a fire was known as a squirt or fire syringe. Hand squirts and hand pumps are noted before Ctesibius of Alexandria invented the first fire pump around the 2nd century B.C., and an example of a force-pump possibly used for a fire-engine is mentioned by Heron of Alexandria. In 1650, Hans Hautsch built a fire engine with a compressed air vessel. On each side 14 men worked a piston rod back and forth in a horizontal direction. The air vessel, a type of pressure tank, issued an even stream despite the backward motion of the piston. This was made possible by a rotating pipe mounted on the hose which allowed the jet to reach heights up to . Caspar Schott observed Hautsch's fire engine in 1655 and wrote an account of it in his Magia Universalis. Colonial laws in America required each house to have a bucket of water on the front stoop in preparation for fires at night. These buckets were intended for use by the initial bucket brigade that would supply the water at fires. Philadelphia obtained a hand-pumped fire engine in 1719, years after Boston's 1654 model appeared there, made by Joseph Jenckes Sr., but before New York's two engines arrived from London. By 1730, Richard Newsham, in London, had made successful fire engines. He also invented those first used in New York City in 1731 where the amount of manpower and skill necessary for firefighting prompted Benjamin Franklin to found an organized fire company in 1737. Thomas Lote built the first fire engine made in America in 1743. These earliest engines are called hand tubs because they are manually (hand) powered and the water was supplied by a bucket brigade dumping it into a tub (cistern) where the pump had a permanent intake pipe. An important advancement around 1822 was the invention of an engine which could draft water from a water source. This rendered the bucket brigade obsolete. In 1822, a Philadelphia-based manufacturing company called Sellers and Pennock made a model called "The Hydraulion". It is said to be the first suction engine. Some models had the hard, suction hose fixed to the intake and curled up over the apparatus known as a squirrel tail engine. The earliest engines were small and were either carried by four men, or mounted on skids and dragged to a fire. As the engines grew larger they became horse-drawn and later self-propelled by steam engines. Until the mid-19th century, most fire engines were maneuvered by men, but the introduction of horse-drawn fire engines considerably improved the response time to incidents. The first self-propelled steam pumper fire engine was built in New York in 1841. Unfortunately for the manufacturers, some firefighters sabotaged the device and its use of the first engine was discontinued. However, the need and the utility of power equipment ensured the success of the steam pumper well into the twentieth century. Many cities and towns around the world bought the steam fire engines. Motorised fire engines date back to January 1897, when the Prefect of Police in Paris applied for funds to purchase "a machine worked by petroleum for the traction of a fire-engine, ladders, and so forth and for the conveyance of the necessary staff of pompiers". With great prescience the report states "If the experiment prove successful, as is anticipated, horses will eventually be entirely replaced by automobiles". This was, indeed, the case and motorised fire engines became commonplace by the early 20th century. By 1905, the idea of combining gas engine motor trucks into fire engines was attracting great attention; according to a Popular Mechanics article in that year, such trucks were rapidly gaining popularity in England. That same year, the Knox Automobile Company of Springfield, Massachusetts, began selling what some have described as the world's first modern fire engine. A year later, the city of Springfield, Illinois, had filled their fire department with Knox engines. Another early motorized fire engine was developed by Peter Pirsch and Sons of Kenosha, Wisconsin. For many years firefighters sat on the sides of the fire engines, or even stood on the rear of the vehicles, exposed to the elements. This arrangement was uncomfortable and dangerous (some firefighters were thrown to their deaths when their fire engines made sharp turns on the road), and today nearly all fire engines have fully enclosed seating areas for their crews. Hook and ladder The "hook and ladder" was an early type of fire units known since late 1700s. It was a horse-drawn carriage which brought ladders and hooks to the fire place. Ladders were used for access to upper floors and the roof. "Hooks" were pike poles used for pulling down and apart the burning constrction. Early pumpers Early pumpers used cisterns as a source of water. Water was later put into wooden pipes under the streets and a "fire plug" was pulled out of the top of the pipe when a suction hose was to be inserted. Later systems incorporated pressurized fire hydrants, where the pressure was increased when a fire alarm was sounded. This was found to be harmful to the system and unreliable. Today's valved hydrant systems are kept under pressure at all times, although additional pressure may be added when needed. Pressurized hydrants eliminate much of the work in obtaining water for pumping through the engine and into the attack hoses. Many rural fire engines still rely upon cisterns or other sources for drafting water into the pumps. Steam pumper came in to use in the 1850s. Early aerials In the late 19th century, means of reaching tall structures were devised. At first, manually extendable ladders were used; as these grew in length (and weight), they were put onto two large wheels. When carried by fire engines these wheeled escape ladders had the wheels suspended behind the rear of the vehicle, making them a distinctive sight. Before long, turntable ladders—which were even longer, mechanically extendable, and installed directly onto fire trucks—made their appearances. After the Second World War turntable ladders were supplemented by the aerial work platform (sometimes called "cherry picker"), a platform or bucket attached onto a mechanically bending arm (or "snorkel") installed onto a fire truck. While these could not reach the height of similar turntable ladders, the platforms could extend into previously unreachable "dead corners" of a burning building. See also Containerized firefighting equipment Electric fire engine Fire appliances in the United Kingdom Glossary of firefighting terms Jan van der Heyden NFPA 1901 List of fire stations References External links Fire engines Emergency vehicles
38898371	https://en.wikipedia.org/wiki/Fatih%20%C3%9C%C3%A7%C3%BCnc%C3%BC	Fatih Üçüncü	Fatih Üçüncü (born 14 March 1989 in Samsun, Turkey) is a male wrestler from Turkey competing in the 55 kg division of Greco–Roman style. He is a member of Ankara ASKİ SK since 2008. Üçüncü began with wrestling in 2000. He won the bronze medal at the 2012 European Wrestling Championships in Belgrade, Serbia and repeated his same success at the 2013 European Wrestling Championships held in Tbilisi, Georgia. References External links 1989 births Sportspeople from Samsun Living people European Games competitors for Turkey Wrestlers at the 2015 European Games Turkish male sport wrestlers Mediterranean Games silver medalists for Turkey Competitors at the 2013 Mediterranean Games Mediterranean Games medalists in wrestling European Wrestling Championships medalists 21st-century Turkish sportspeople
870614	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BC	Ракенгем	Ракенгем, Ракенґем — муніципалітет у Франції, у регіоні О-де-Франс, департамент Па-де-Кале. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 210 км на північ від Парижа, 50 км на захід від Лілля, 55 км на північний захід від Арраса. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 844 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 2343,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Посилання Історія муніципалітету Ракенгем Офіційний сайт муніципалітету Ракенгем Ракенгем на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Па-де-Кале Примітки Муніципалітети департаменту Па-де-Кале
635302	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%B7%D1%8C%D1%94%D1%80	Лізьєр	Лізьєр — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Крез. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 300 км на південь від Парижа, 50 км на північний схід від Ліможа, 24 км на захід від Гере. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 118 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 286,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Посилання Лізьєр на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Крез Примітки Муніципалітети департаменту Крез
951585	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Добрянський Анатолій Миколайович	Добрянський Анатолій Миколайович Анатолій Миколайович Добрянський (26 серпня 1935, с. Волосо-Крикливець, нині Крикливець Крижопільський район Вінницька область — 4 березня 2003, м. Чернівці) — український поет, літературознавець, мистецтвознавець, педагог, перекладач, громадський діяч. Біографія Добрянський Анатолій Миколайович народився 26 серпня 1935 року в селі Крикливець Крижопільоького району Вінницької області в учительській родині. Батько, Добрянський Микола Єфремович, учитель історії та української мови і літератури, репресований у 1937 році, реабілітований посмертно у 1956 році. Мати, Добрянська Феодосія Василівна, сорок років учителювала в селах Вінницької та Чернівецької областей, померла у 1988 році. У 1952 році Анатолій закінчив Сокирянську СШ № 1 і вступив на філологічний факультет Чернівецького університету. У студентські роки разом з Й. Курлатом, М. Ткачем, С. Будним, Б. Мельничуком, Н. Кащук та іншими брав участь у роботі обласного літературного об'єднання, у підготовці радіоальманахів та літсторінок, виступав з читанням своїх віршів перед трудящими міста й області, писав пісні. Пісня Григорія Шевчука на слова Добрянського «Гей, піду я на Черемош», створена у 1954 році і досі живе в репертуарі Заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю. На слова А. Добрянського писали музику Степан Сабадаш, Леонід Затуловський, Михайло Мафтуляк, Андрій Кушніренко. Окрім пісень, А. Кушніренко створив на лібретто Добрянського народну оперу «Буковинська весна». Закінчивши університет (1957), А. Добрянський став літпрацівником, а згодом — літредактором газети «Радянська Буковина», був головою обласного літературного об'єднання, директором клубу письменників у Чернівцях, керував літературною студією при гарнізонному Будинку офіцерів. За дорученням Бюро пропаганди художньої літератури СПУ виїздив з письменницькими бригадами в інші області України, виступав у військових частинах та на прикордонних заставах разом з Ю. Збанацьким, Ю. Мушкетиком, А. Косматенком, В. Кочевським, Д. Павличком та іншими. Брав участь у проведенні на Буковині Днів літератури Таджикистану, Латвії, Молдови, Російської Федерації. Після навчання в аспірантурі, з 1962 року, А. Добрянський працював у Чернівецькому державному університеті спочатку старшим викладачем, а згодом — доцентом кафедри української літератури. Читав курси «Новітня українська література», «Історія української і зарубіжної культури», «Література народів СРСР», спецкурси «Література і музика», «Історія українського мистецтва». Захистив кандидатську дисертацію «Шляхи світової сонетистики і розвиток сонета в українській літературі» (1975). В 1984–1986 роках був виконуючим обов'язки завідувача кафедри української літератури. У 1965 році А. Добрянський пройшов атестацію Міністерства культури СРСР і отримав Атестаційне посвідчення артиста за № 01914. Вищою атестаційною комісією Міністерства культури СРСР йому в 1966 році присвоєно виконавчу спеціальність «Лектор-мистецтвознавець», що надавало право виступати на концертній естраді. Як артист А.Добрянський співпрацював з Чернівецькою філармонією, кінотеатром «Чернівці». Тісні узи єднали А. Добрянського з колективом музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, де він упродовж ряду років керував теоретичним семінаром, був членом художньої ради. Значний внесок у громадсько-політичне та культурне життя Буковини зробив А. Добрянський як автор кількох сотень (!) гостропроблемних статей, рецензій, мистецтвознавчих нарисів, опублікованих у періодичній пресі. Добрянський брав участь у діяльності Товариства ім. Т. Шевченка «Просвіта», у громадсько-культурних акціях Народного Руху, у пропагандистсько-освітній роботі громадської організації захисту навколишнього середовища «Зелений світ Буковини» та культурно-мистецьких заходах Народного дому. Громадянська пристрастність, відданість ідеалам добра й справедливості, глибокі знання і безмежна ерудиція, блискучий хист оратора (його називали ЗЛАТОУСТОМ Буковини) принесли Анатолію Миколайовичу Добрянському заслужену популярність і шану в Україні і далеко за її межами. Він зібрав унікальну фонотеку (понад 1500 грамплатівок і касет) та книгозбірню (32296 книг та періодичних видань), на основі якої 2005 року у Чернівцях відкрито Муніципальну бібліотеку його імені. Помер Анатолій Добрянський в 2003 році. Похований на центральному цвинтарі Чернівців. В Чернівцях його іменем названо вулицю. Творча діяльність Літературознавча, поетична та перекладацька діяльність Упорядник, автор передмови та приміток до антології «Український сонет» (К., 1976). Автор мистецтвознавчих книг: «Лідія Липковська» (Чернівці, 2000); «Дивосвіт Василя Шевчука» (Чернівці, 2001); «Гуморист Микола Савчук» (літературний портрет) (Коломия, 1999, у співавторстві). Найвідоміші поезії увійшли до: колективного збірника «Розквітай, мій краю!» (Станіслав, 1959); хрестоматії-антології «Письменники Буковини» (т. 2, Чернівці, 2003). Поетичні переклади з: румунської (І. Ґеорґіце, Є. Буков, Ж. Менюк, М. Роман); російської (С. Єсенін). Популярні пісні: «Гей, піду я на Черемош» (композитор Г. Шевчук); «Дівочі мрії» (композитор Степан Сабадаш); «Мрії» (композитор Л. Затуловський). Одноактна опера «Буковинська весна» (композитор Андрій Кушніренко). Мистецтвознавчі розвідки та статті: Пісня розправляє крила (про розвиток музичного життя на Буковині) // Тези доповідей міжвузівської ювілейної наукової конференції. — Чернівці. — 1965 Образ нашого сучасника (в репертуарі Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка) // Рад. Буковина. — 1968. — 24 липня. Бібігуль (нарис про казахську співачку Бібігуль Тулегенову) // Рад. Буковина. — 1969. — 2 квітня Пісня з Сучави (про румунський ансамбль пісні і танцю ім. Ч. Порумбеску) // Рад. Буковина. — 1969. — 18 травня Життя, в акорди перелите (про творчість Станіслава Людкевича)// Рад. Буковина. — 1969. — 26 грудня Вітер з Німану (про ансамбль пісні і танцю «Лєтува») // Музика. — 1970, — № 3 Об эмоциональном воздействии на слушателей // Методическая работа и задачи повышения идейно-политического и научного уровня лекционной пропаганды.- Москва — Рига, 1980. Дійти до розуму і серця // Трибуна лектора. — 1982. — № 3. Режисерські принципи В. С. Василька в інсценізації творів Ольги Кобилянської // Народний артист СРСР В. С. Василько і український театр. — Одеса, 1983. Будні, що передують святу. Деякі складові культури лекторської праці // Трибуна лектора, — 1983. — № 3. Кіно для батьків і дітей. Роздуми про виховання // Рад. Буковина. — 1983. 11 жовтня. Зачарованість піснею (про творчий шлях Андрія Кушніренка) // Радянська Буковина. — 1983. — 16 жовтня. Джерело правди і краси. Радянська драматургія на канадській сцені // Радянська Буковина. — 1986. — 23 квітня (у співавторстві з канд. мистецтвознавства М. Костишиною). Театр Анатолія Паламаренка // Радянська Буковина. — 1986. — 28 травня. Незабутні зустрічі (про творчий шлях Марії Бієшу) // Радянська Буковина. — 1986. — 5 жовтня. Випробування класикою (Репертуар Молдавського театру опери і балету) // Радянська Буковина. — 1986. — 31 жовтня. Виховання красою. Думки після звітного концерту // Радянська Буковина. — 1987. — 3 червня. Зерно з рідної ниви (Мелодрама Сидора Воробкевича «Гнат Приблуда») // Радянська Буковина. — 1987. — 20 січня. «Чи любите ви театр?..» // Рад. Буковина. — 1988. — 26 березня. Лицар української пісні (про Володимира Івасюка) // Рад. Буковина. — 1989. — 4 березня. Пісні любові і печалі (про творчість єврейського композитора Лейба Левіна) // Рад. Буковина. — 1990. — 17 лютого. Солов'яненко на Буковині // Радянська Буковина. — 1990. — 2 червня. Перша державна музична (про розвиток музичної освіти на Буковині) // Рад. Буковина.- 1990.-17 червня. Елегії люблячого серця (про книгу Михайла Івасюка — «Елегії для сина») // Голос України. −1992. — 1 серпня. «Життя моє — не таємниця…» (про творчість Михайла Осадчого) // Буковинське віче. — 1993. — 14 квітня. Браво, маестро! Роздуми після гастролей А. Солов'яненка // Буковина. — 1993. — 26 травня. Незабутня (про мистецтво Сіді Таль) // Сиди Таль в воспоминаниях современников. — М., 1993. Пам'яті Михайла Осадчого // Буковинське віче. — 1994. — 13 липня. Його незгасна зоря. Пам'яті Олеся Гончара // Буковина. — 1995. — 22 липня. Недремна думка і перо невтомне (про поета і вченого Богдана Мельничука) // Буковина, — 1997.- 19 лютого. Чесно пройдені дороги (про художнього керівника філармонії Остапа Савчука) // Буковина. — 1997. — 19 березня. Мистецтвознавчо-лекційна діяльність У 1965 році А. Добрянський пройшов атестацію Міністерства культури СРСР і отримав Атестаційне посвідчення артиста за № 01914. Вищою атестаційною комісією Міністерства культури СРСР йому в 1966 році присвоєно виконавчу спеціальність «Лектор-мистецтвознавець», що надавало право виступати на концертній естраді. З 1962 року за сумісництвом та на разових умовах А. Добрянський працює лектором-мистецтвознавцем Чернівецької обласної філармонії. За тридцять п'ять років плідного співробітництва з музичним лекторієм він підготував більше сотні концертних програм, які відзначалися змістовною глибиною, оригінальністю та розмаїттям форм, яскравим, емоційним викладом матеріалу. Це і традиційні для лекторіїв концерти-бесіди («Музика в нашому житті», «Музичні жанри», «Камерна музика», «Оперна музика» тощо), і тематичні концерти-огляди та літературно-музичні композиції («Пісні і музика кіно», «Пісні оновленого краю», «Пісні, обпалені війною», «Повернення до романсу»), і концерти-монографії («Творчість композиторів Прикарпаття», «Пісні композиторів Буковини», «Тарас Шевченко і музика», «Юрій Федькович і музика», «Іван Франко і музика», «Леся Українка і музика», «Сергій Єсенін і музика». У жанрі концерту-нарису та концерту-новели подавалися розповіді про творчість М. Лисенка, його попередників, сучасників і послідовників: С. Воробкевича, М. Леонтовича, В. Косенка, Л. Ревуцького, К. Данькевича, А. Штогаренка, Ю. Мейтуса, Г. Майбороди, П. Майбороди, С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, А. Кушніренка, І. Міського, Л. Затуловського, В. Михайлюка, Ю. Гіни, російських композиторів М. Глінки, О. Даргомижського, М. Мусоргського, П. Чайковського, С. Рахманінова, Р. Глієра, Д. Шостаковича, С. Прокоф'єва, І. Дунаєвського, Д. Кабалевського, В. Соловйова-Сєдого, композиторів інших країн і народів. Як мистецтвознавчі нариси будував Добрянський сольні концерти П. Кармалюка, Д. Гнатюка, А. Солов'яненка, а також концерти-звіти, покликані якомога повніше ознайомити слухачів з репертуаром і творчою самобутністю співаків та інструменталістів філармонії — С. Шкургана, Я. Келермана, В. Ломанця, Є. Ясногородської, Н. Каплієнко, І. Дерди, Я. Солтиса, А. Шкургана, П. Дворського, камерного оркестру філармонії. Разом з акторами музичного лекторію філармонії А. Добрянський провів тисячі концертів у містах і селах Буковини, в Івано-Франківській і Тернопільській областях, у Криму і Молдові. Багато разів виступав він у ролі ведучого на літературно-мистецьких святах та ювілейних вечорах, присвячених Т. Шевченку, О. Кобилянській, Ю. Федьковичу, С. Воробкевичу, О. Руснаку, Заслуженому Буковинському ансамблю пісні і танцю та його художньому керівникові — народному артисту України, лауреату Державної премії ім. Т. Шевченка, професору А. Кушніренку, Святу слов'янської писемності тощо. Театрально-музична діяльність Тісні узи єднали А. Добрянського з колективом музично-драматичного театру імені О. Кобилянської, де він упродовж ряду років керував теоретичним семінаром, був членом художньої ради, брав участь в обговоренні вистав і творчих планів театру. Виступав у пресі з рецензіями на окремі постановки театру («Дівчата нашої країни» І. Микитенка", «Наближення» Ю. Щербака, «Гнат Приблуда» С. Воробкевича), з аналітичними оглядами гастролей Харківського ім. Т. Шевченка, Львівського ім. М. Заньковецької, Черкаського ім. Т. Шевченка, Тернопільського ім. Т. Шевченка, Молдавського театру опери і балету. Активно співробітничав Добрянський з міським Палацом культури та Будинком естетики і дозвілля. Тут він проводив творчі вечори вокального тріо «Золоті ключі», акторів Львівського театру ім. М. Заньковецької Федора Стригуна, Таісії Литвиненко, Лариси Кадирової, солістів Молдавської опери Марії Бієшу та Михайла Мунтяна, композитора Євгена Доги, актора Національного театру ім. І. Франка Богдана Ступки, солістів Національної опери Анатолія Солов'яненка, братів Павла і Петра Приймаків, поетів Ліни Костенко, Світлани Йовенко, Софії Майданської, Тамари Севернюк, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Ігоря Калинця, Михайла Осадчого, авторів бардівської пісні, драматурга і прозаїка Валерії Врублевської. Кінознавча та культурно-просвітницька діяльність Багато сил і уваги віддав Добрянський пропаганді найкращих надбань українського і зарубіжного кіномистецтва, вихованню високих естетичних смаків кіноглядачів, особливо юних. Він представляв прем'єрний показ у Чернівцях видатного кінофільму «Вавилон ХХ» за участю знімальної групи на чолі з Іваном Миколайчуком. Проводив вечори пам'яті нашого славного краянина, учасниками яких були Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук, Валентина Ковальська, Іван Гаврилюк, Раїса Недашківська, Лесь Сердюк. Разом з актором Костянтином Степанковим виступав на ретроспективному показі (1989) «Тіней забутих предків» пам'яті І. Миколайчука. Брав активну участь у підготовці та відзначенні 90- і 100-річчя від дня народження О. Довженка, 100-річчя кіно, у представленні чернівчанам фільмів Ф. Фелліні, М. Формана, М. Михалкова, М. Вінграновського та інших. В останні роки А. Добрянський свою кінопросвітительську роботу зосередив у керованому ним кіноклубі «Співрозмовник» при кінотеатрі «Чернівці». Цей кінотеатр є чи не єдиним у місті пропагандистом досягнень українського кіно. Саме тут кіноклуб «Співрозмовник» представляв чернівчанам прем'єри таких документальних, публіцистичних і художніх кінострічок, як «Глибокий колодязь», «Довженко, Щоденник, 1941–1945», «Голгофа Володимира Винниченка», «Енеїда», «Камінна душа», «Нам дзвони не грали», «Вишневі ночі», «Кайдашева сім'я», «Ніч питань», «Пригоди кирпатого Мефістофеля» та ін. Велику культурно-просвітницьку роботу проводив Добрянський у робітничих колективах бавовняного об'єднання «Восход» як організатор і керівник клубу «У світі прекрасного». Широкий резонанс мали проведені тут читацькі конференції та літературні диспути, вечори, присвячені знайомству з провідними акторами театру ім. О. Кобилянської і солістами обласної філармонії, з творчістю Володимира Івасюка і мистецтвом Софії Ротару, програми «Золоті голоси України», «Чарівний світ Чюрльоніса», виставки авторських робіт художників «Восходу» тощо. Просвітницька діяльність Понад тридцять років свого життя віддав А. Добрянський участі в роботі товариства «Знання», де він очолював обласну науково-методичну раду методики лекційної пропаганди, був ректором університету лекторської майстерності і ораторського мистецтва, виступав на пленумах і конференціях у Києві, Мінську, Ризі, Тбілісі, був делегатом республіканського та всесоюзного з'їздів, друкував статті з методики, читав щороку сотні лекцій з питань літератури і мистецтва. Запрошувався для читання лекцій у Тернопільську, Івано-Франківську, Чернігівську, Дніпропетровську, Сумську області, а також у Молдову та Білорусь. Відзначений багатьма почесними грамотами і нагрудним знаком Всесоюзного товариства «Знання» «За активную работу» № 4327 (1976). З самого початку існування добровільного товариства любителів книги А. Добрянський став його діяльним членом. Пристрасний бібліофіл, що зібрав унікальну бібліотеку наукового і літературно-мистецького профілю (про неї писали Л. Тарнашинська в газеті «Друг читача» та Л. Ісаченко в журналі «Вітчизна»), він виступив одним з ініціаторів надання приватних бібліотек у громадське користування. Обирався делегатом республіканського і всесоюзного з'їздів, членом республіканського і головою обласного правління товариства. Відзначений грамотами і знаком Всесоюзного добровільного Товариства любителів книги «Активист Общества книголюбов» № 9 (1976). Чимало зробив Добрянський як член правління Українського фонду культури та член обласного правління товариства «Україна». Він читав лекції з історії української літератури й мистецтва студентам і вчителям з Канади, Румунії, Польщі, знайомив нашу громадськість через пресу, телебачення, публічні виступи з культурними діячами зарубіжжя. Упродовж кількох років А. Добрянський вів на обласному телебаченні культурно-пізнавальну програму, створив ряд телепортретів письменників і артистів — Михайла Стельмаха, Михайла Івасюка, Галини Янушевич, Павла Кармалюка, грузинського художника Ніко Піросманашвілі, українських митців Михайла Дерегуса, Георгія Якутовича, Ганни Верес та Анни Василашук. Громадянська пристрасність, відданість ідеалам добра й справедливості, глибокі знання і безмежна ерудиція, блискучий хист оратора принесли Анатолію Добрянському заслужену популярність і шану в Україні і далеко за її межами. Нагороди Заслужений діяч мистецтв України (1997); Грамота Президії Верховної Ради України; Міжнародна премія імені Сіді Таль (1997); Літературно-мистецька премія імені Сидора Воробкевича (1995); Почесний громадянин м. Чернівці (1995); Нагрудний знак Міністерства освіти УРСР «Відмінник народної освіти» (1975); Нагрудний знак Всесоюзного Товариства «Знання» «За активну роботу» (1976); Нагрудний знак Всесоюзного (СРСР) добровільного Товариства любителів книги «Активист Общества книголюбов»; Медаль «Ветеран праці» (1987); Медаль на честь 50-річчя від дня заснування Тбіліського університету (1968); Джерела Леся Щербанюк, Григорій Заславець. Коли автографи заговорили… Білоцерковська Л. М. Чернівці — місто-музей // Бібліотечно-інформаційний центр «Слово» . Гусар Ю. Налаштовував на духовну піднесенність: [про Анатолія Добрянського]/ Юхим Гусар // Буковинський Златоуст Анатолій Добрянський: спогади, статті, вірші / укладання Б. Мельничука, Л. Щербанюк. — Київ: Академвидав, 2010. С. 80-82. (Серія "Унікум"). Гусар Ю. Атлант духовності / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 28 липня (№5 6). — С. 4. Тамара Мінченко. Златоуст Буковини // Освітній простір. Глобальні, регіональні та інформаційні аспекти: Науково-методичний журнал. — Чернівці: Черемош, 2010. — 92 с. Анатолій Добрянський // Знаменні та пам'ятні дати Буковини. 2010. — Чернівці, 2009. Анатолій Добрянський // Лауреати літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича (1993–2000 pp.): Реком. бібліогр. покажчик. — Чернівці, 2001. — С. 18—19. Анатолій Добрянський // Письменники Буковини другої половини XX століття: Хрестоматія. Ч. 2. — 2-ге вид., допов. / Упоряд. Б. І. Мельничук, М. І. Юрійчук. — Чернівці, 2003. — С. 670—675. Савчук О. Сівач культурної ниви: [про А.Добрянського] / О. Савчук, Г. Засланець // Буковинське віче. — 2005. — 14 вересня. Сторінки студентського щоденника Анатолія Добрянського 1956–1957 років // Буковина. — 2005. — 31 серп. (№ 66) — С. 3. НЕЗАБУТНЄ Владне слово Анатолія Добрянського Книжкові скарби від Добрянського Газета «Молодий буковинець»: Найкращого друга Анатолій Добрянський втратив ще в молодості «Златоуст» (Громадсько політичний тижневик «Доба») Не шануємо ми своїх світочів Василь УРСУЛ, випускник Сокирянської СШ № 1 1951 року. Газета «Буковина» Книжкові скарби від Добрянського У останню неділю вересня відмічатимемо «Всеукраїнський день бібліотек». Парасковія НЕЧАЄВА, спеціально для «Дня» Посилання Чернівці Муніципальна бібліотека імені Анатолія Добрянського Мистецтво — список літератури для рефератів Літакцент. Іван Рябчій та Дмитро Чистяк: «Там на сівер сині гори…» Націо- нальна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Електронний каталог НБУВ Студентський вісник Журнал «Старожитності та сучасність». «КОЛИ АВТОГРАФИ ЗАГОВОРИЛИ» Буковина online Про головне в кольорах У ЧНУ відбулись літературні читання Запорізь кий національний університет Українські письменники Українські перекладачі Українські поети Українські мистецтвознавці Лектори Українські публіцисти Уродженці Крикливця Випускники Чернівецького університету Науковці Чернівецького університету Почесні громадяни Чернівців Заслужені діячі мистецтв України Персоналії:Сокирянський район Персоналії:Дністровський район Лауреати Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича Люди, на честь яких названо вулиці
1054655	https://en.wikipedia.org/wiki/Mount%20Helicon	Mount Helicon	Mount Helicon is a mountain in the region of Thespiai in Boeotia, Greece, celebrated in Greek mythology. With an altitude of , it is located approximately from the north coast of the Gulf of Corinth. Some researchers maintain that Helicon was also the Greek name of mount Rocca Salvatesta in Sicily as a river started from it was called also Helikon. Greek mythology In Greek mythology, two springs sacred to the Muses were located here: the Aganippe and the Hippocrene, both of which bear "horse" (ἵππος híppos) in their names. In a related myth, the Hippocrene spring was created when the winged horse Pegasus aimed his hoof at a rock, striking it with such force that the spring burst from the spot. On Mount Helicon too was the spring where Narcissus was inspired by his own beauty. Mount Helicon and the Hippocrene spring were considered to be a source of poetic inspiration. In the late seventh century BCE, the poet Hesiod placed a reference to the Muses on the Helicon at the very beginning of his Theogony: Later in the text, he describes a meeting between himself and the Muses on Mount Helicon, where he had been pasturing sheep when the goddesses presented him with a laurel staff, a symbol of poetic authority. The Helicon thus was an emblem of poetical inspiration. (It is not clear, if the other names mentioned – Permessus and Olmeius – are different springs or other names for Hippocrene.) In the Homeric Hymn to Poseidon – generally dated to the seventh century, but a bit later than Hesiod's works – a brief invocation, the god is hailed as "Lord of Helicon". In his Aitia, the third-century BC poet Callimachus recounts his dream in which he was young once more and conversed with the Muses on Helicon. and thus follows explicitly in the footsteps of Hesiod. He also placed on Helicon the episode in which Tiresias stumbles upon Athena bathing and is blinded but at the same time given the art of prophecy, by which means poetry and prophecy are implicitly connected to each other. Perhaps reflecting this account, the Roman poet Ovid, in his Metamorphoses, writes of Minerva visiting the muses on Mount Helicon. The cult centers on Helicon established in the Valley of the Muses, a fertile valley near Thespiai and Ascra, under the influence of the Hesiodic texts, in Hellenistic times if not before, were visited by Pausanias in the second century CE. He explored the sacred grove by the spring Aganippe thoroughly and left a full description as it then was. He saw images of Eupheme, nurse of the Muses, and of the legendary poet Linus "in a small rock which has been worked into the manner of a cave" (cf. the religious use of grottoes). In the temenos were statues, some by famous masters, of Apollo and Dionysus and famed poets. The absence of Homer at Helicon has been noticed by Richard Hunter: "The presence of Homer would spoil the party, for the tendency to see these as rival figures for supremacy in epos is familiar from the Contest of Homer and Hesiod, parts of which derive from the classical period". But even if the presence of Homer at the festival Hesiod mentions in Works and Days (650–59) was a later interpolation, the sacrificial tripod which Hesiod won at a contest in Chalcis in Euboea was still on view at Helicon in Pausanias' day. Since the Renaissance The poetical image of Helicon established by the Roman poets became once more an emblem of cultural inspiration with the Renaissance and is often referred to in poetry. The Hungarian composer Leó Festetics (1800–1884) held 'Helicon balls' at his Festetics Palace near Keszthely (whose Slavic place name suggests the Hungarian equivalent hely), also naming the library he founded the Helikon Library. John Milton, in Paradise Lost, refers to Mount Helicon as "th'Aonian mount" at the very beginning (line 15) of the poem. Torquato Tasso refers to "Elicona" in the second verse of "Gerusalemme Liberata". Religious sites The monastery of Hosios Loukas, a UNESCO World Heritage Site, is located on Mount Helicon. Modern references The Four Seasons released the album Helicon in 1977, with a song "Helicon" containing the lyric "Take me to Helicon, I want to write my song" During the 1980s an Australian Broadcasting Corporation radio arts programme was called Radio Helicon. The Scottish band Mogwai recorded two tracks as part of their Government Commissions: BBC Sessions 1996–2003 album entitled New Paths to Helicon, Pt. 1 and New Paths to Helicon, Pt. 2. Irish author Seamus Heaney wrote a poem entitled “Personal Helicon”, which references the story of Narcissus and the mountain's spring. The poet John Godfrey Saxe mentioned the waters from Mount Helicon in the poem, “Where There's a Will There's a Way.” In Gilbert and Sullivan's 1884 opera Princess Ida, ladies who are interested in reading Classics are said to want to "climb the Helicon". German author Eduard Mörike poem entitled "Antike Poesie" refers to Mount Helicon. The title of Bryan Aldiss's 1982 novel Helliconia Spring may be an oblique reference to the Heliconian springs and their sacredness to the Muses that inspire literature. Tom Zé mentions the mount on the song Cabeça De Aluguel from his 2014 album Vira Lata na Via Láctea. References Sources Richard Hunter, The Shadow of Callimachus: Studies in the Reception of Hellenistic Poetry at Rome (Cambridge University Press) 2006:16ff "De Monte Sororum: In the Grove". Helicon Helicon Landforms of Boeotia Mountains of Central Greece Helicon Helicon Helicon Greek Muses Pegasus
24984989	https://en.wikipedia.org/wiki/2005%20Qatar%20Total%20German%20Open	2005 Qatar Total German Open	2005 Qatar Total German Open The 2005 Qatar Telecom German Open was a women's tennis event that was played in Berlin, Germany from 2 May to 8 May 2005. It was one of two Tier I events that took place on red clay in the build-up to the second Grand Slam of the year, the French Open. Justine Henin-Hardenne won the singles title. Finals Singles Justine Henin-Hardenne defeated Nadia Petrova, 6–3, 4–6, 6–3 Doubles Elena Likhovtseva / Vera Zvonareva defeated Cara Black / Liezel Huber, 4–6, 6–4, 6–3 Prize money External links ITF tournament edition details Tournament draws Qatar Total German Open Qatar Total German Open Qatar Total German Open Qatar Total German Open Qatar Total German Open WTA German Open
4880	https://uk.wikipedia.org/wiki/705	705	705 Раннє Середньовіччя. Триває чума Юстиніана. У Східній Римській імперії завершилося правління Тиберія III, відновилося правління Юстиніана II. Більшу частину території Італії займає Лангобардське королівство, деякі області належать Візантії. Франкське королівство розділене між правителями з династії Меровінгів. Іберію займає Вестготське королівство. В Англії триває період гептархії. Авари та слов'яни утвердилися на Балканах. Центр Аварського каганату лежить у Паннонії. Існують слов'янські держави: Карантанія та Перше Болгарське царство. Омеядський халіфат займає Аравійський півострів, Сирію, Палестину, Персію, Єгипет, Північну Африку. У Китаї відновилося правління династії Тан. Індія роздроблена. В Японії триває період Ямато. Хазарський каганат підпорядкував собі кочові народи на великій степовій території між Азовським морем та Аралом. Відновився Тюркський каганат. На території лісостепової України в VIII столітті виділяють пеньківську й корчацьку археологічні культури. У VIII столітті продовжилося швидке розселення слов'ян. У Північному Причорномор'ї співіснують різні кочові племена, зокрема булгари, хозари, алани, авари, тюрки, кримські готи. Події Юстиніан II у союзі з булгарським ханом Тервелом скинув василевса Тиберія III і відновився на троні. Тервел отримав титул цезаря. Араби жорстоко придушили повстання у Вірменії. У Китаї перед смертю імператриця У Цзетянь відновила на престолі свого сина Чжун-цзуна. Халіфом Омеядського халіфату став Валід I. Розпочався понтифікат Івана VII. Заснування міста Іскоростень (Коростень) Народились Померли Абд аль-Малік ібн Марван, халіф. У Цзетянь, імператриця. Іван VI, папа римський. Див. також Список керівників держав 705 року 700-ті
2474368	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%81%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29	Брас (значення)	Брас (значення) Брас — стиль плавання. Брас — снасть для повертання рей. Музика Брас — музичний ансамбль, який грає на мідних духових інструментах. Найчастіше складається з п'яти музикантів (квінтет). Прізвище Венсеслау Брас (1868—1966) — бразильський державний діяч, дев'ятий президент Бразилії Жуан Брас де Авіс (1947) — бразильський кардинал, архієпископ Бразиліа з 28 січня 2004 по 4 січня 2011 Ернест Брас (1931—2014) — американський військовий діяч Топонім Брас — муніципалітет у Франції Брас-Пирис — муніципалітет у Бразилії Див. також Брасс
182620	https://en.wikipedia.org/wiki/John%20Taylor%20%28bass%20guitarist%29	John Taylor (bass guitarist)	John Taylor (bass guitarist) Nigel John Taylor (born 20 June 1960) is a British musician who is best known as the bass guitarist for new wave band Duran Duran, of which he was a founding member. Duran Duran was one of the most popular bands in the world during the 1980s due in part to their music videos which played in heavy rotation in the early days of MTV. Taylor played with Duran Duran from its founding in 1978 until 1997, when he left to pursue a solo recording and film career. He recorded a dozen solo releases (albums, EPs, and video projects) through his private record label B5 Records over the next four years, had a lead role in the movie Sugar Town, and made appearances in a half dozen other film projects. He rejoined Duran Duran for a reunion of the original five members in 2001 and has remained with the group since. Taylor was also a member of two supergroups: the Power Station and Neurotic Outsiders. Early life Born in Solihull, which was then in Warwickshire, John Taylor grew up in nearby Hollywood, Worcestershire, England. As a child, he attended Our Lady of the Wayside Catholic School and the Abbey High School, in Redditch, wore glasses (due to severe myopia, over -10 dioptres), enjoyed James Bond movies and was interested in the hobby of wargaming with hand-painted model soldiers. In his early teen years, he discovered music, choosing Roxy Music as his favourite band, and before long was collecting records and teaching himself to play the piano. His first band was called Shock Treatment. Career 1978–1997: Duran Duran and the Power Station In 1978, Taylor and school friend Nick Rhodes formed Duran Duran with Stephen Duffy while attending the School of Foundation Studies & Experimental Workshop at Birmingham Polytechnic (now Birmingham City University). Soon after, Taylor underwent an "ugly duckling" transformation—ditching the glasses for contact lenses, adopting the ruffles and sashes of the fashion that would become known as the New Romantic style, and learning to wear eyeliner and lipstick. He stopped using the name "Nigel", and has been known throughout his professional career as John Taylor. Taylor played guitar when Duran Duran was founded, but switched to bass guitar after discovering the funky rhythms of Chic, and learned to enjoy playing in the rhythm section with Duran's newly recruited drummer Roger Taylor. He has frequently cited Chic's Bernard Edwards and the Clash's Paul Simonon as his strongest influences, in addition to Paul McCartney, James Jamerson, and Roxy Music players Graham Simpson and John Porter. Duran Duran released their first album in 1981, and went on to worldwide success in the early 1980s. In 1985, after recording the theme song to the Bond movie A View to a Kill, Duran Duran split into two side projects. John Taylor and guitarist Andy Taylor joined forces with former Chic drummer Tony Thompson and Robert Palmer, who earlier met at Duran Duran's charity concert at Villa Park 1983, to form the band the Power Station. With the guidance of producer Bernard Edwards, they released one album, The Power Station, which produced the hit singles "Some Like It Hot" and the T. Rex cover song "Bang a Gong (Get It On)". That year, Taylor also launched his first solo effort, recording the single "I Do What I Do..." for the soundtrack to the movie 9½ Weeks starring Kim Basinger. He also wrote some instrumental music for the movie's score with collaborator Jonathan Elias. When Andy and Roger Taylor left the band, the three remaining members reformed Duran Duran for the 1986 Notorious album, and continued to record and tour throughout the 1990s with new guitarist Warren Cuccurullo. On 24 December 1991, Taylor married Amanda de Cadenet, who was already pregnant with his daughter Atlanta (born 31 March 1992). He moved from England to Los Angeles to help further his wife's acting career, as well as to escape constant attention from the British tabloids. Taylor's marriage declined even as Duran Duran's star rose with the success of 1993's Duran Duran, also known as The Wedding Album. He and de Cadenet separated in May 1995. Duran Duran's success rapidly waned with the widely derided 1995 covers album Thank You. Following that album's supporting tour, Duran Duran spent part of the summer of 1995 in London working on the album Medazzaland. Concurrently, Taylor devoted time to the side project Neurotic Outsiders, recording and touring with that band from the end of 1995 through the start of 1996. 1997–2001: Solo music career In January 1997, Taylor announced at a Duran Duran fan convention that he was leaving the band. During 1997 and 1998, Taylor built and toured with a band called "John Taylor Terroristen" (Gerry Laffy on guitar, Michael Railton/Tio Banks on keyboard, Larry Aberman on drums, John Amato on sax and flute) which played numerous shows in Southern California before touring the East and West Coasts of the United States. Terroristen released a live EP 5.30.98 and the accompanying video Better Off Alive through the Trust The Process website. After 9/11, Taylor said he would never use the band name "Terroristen" again. Taylor also began making forays into acting. His long friendship with Allison Anders led to a starring role in her independent film, Sugar Town, in 1998. He also appeared in small roles in several other movies and TV programmes over the next couple of years. In 1999, Taylor released two albums of earlier material. The first, Résumé, was made up of unreleased music that he and Jonathan Elias had worked on together during the 1985 sessions for the 9½ Weeks movie soundtrack. The second, Meltdown, was a collection of tracks Taylor had laid down in 1992, during the extensive delays in Duran Duran's recording of The Wedding Album. Later in 1999 Taylor signed a recording contract with the Japanese record label Avex Trax, and released an album labelled simply John Taylor on the cover, but listed in his official discography as The Japan Album. He continued recording for Avex in 2000, and early in 2001 released Techno for Two (featuring the international hit "6,000 Miles" co-written by Matthew Hager), a decidedly non-techno album filled with very personal songs. Shortly after, as talks began for a potential Duran Duran reunion, Taylor decided to create a retrospective package called Retreat into Art demonstrating his development over the previous five years. Taylor's final solo release, completed after the Duran Duran reunion was under way, was the collection MetaFour released in 2002. It features a 17-minute Q&A interview with fellow bass player Christopher Maloney at Musicians Institute in Hollywood, California. In October 2012, Taylor released an autobiography called In the Pleasure Groove: Love, Death and Duran Duran. In 2013, the Writers in Treatment organisation awarded Taylor with the "Experience, Strength and Hope" award for his work. 2001–present: Duran Duran reunion In 2000, Taylor was approached at his home in Los Angeles by singer Simon Le Bon about a possible reunion with the original Duran Duran lineup, and he was enthusiastic about the idea as long as the other Taylors (Roger and Andy, who had left the band in 1986) were willing to rejoin as well. An agreement was soon reached, and Taylor demonstrated his renewed commitment to the band by getting an enormous linked-D's tattoo on the upper side of his right arm. After a highly successful tour of Japan in 2003, the reunited band was signed with Epic Records, and released the album Astronaut in October 2004. They toured throughout the first half of 2005 before returning to the studio to work on their next new album. Guitarist Andy Taylor left the band again in October 2006, and recordings from this session (with the working title Reportage) were set aside when the band got a chance to work with famed producer Timbaland. The resulting album, Red Carpet Massacre, was released in November 2007. To celebrate its release the band took the unprecedented step of performing the album in its entirety for 10 special performances on Broadway in New York City, with a world tour in 2008. In December 2010, the band released its 13th studio album, All You Need Is Now, on its own record label, Tapemodern. Initially, an abbreviated version was offered to iTunes, but the physical album arrived in shops in March 2011. In February 2013, he placed 29th in MusicRadar's greatest bassist poll. In December 2021, Bass Player magazine awarded Taylor a Lifetime Achievement Award. Guest appearances Taylor's side project Neurotic Outsiders has re-convened for an occasional live show or two since a surprise four-show stint at the Viper Room in 1999. Taylor made his first film appearance outside of Duran Duran as "The Hacker" (alongside then-girlfriend Virginia Hey) in the pilot episode of Timeslip, a 1985 TV programme that was not further developed. He later made a guest appearance in the 1985 Miami Vice episode titled "Whatever Works". In the episode, he, along with Tony Thompson, Andy Taylor, and Michael Des Barres played the Power Station's 1985 hit "Bang a Gong (Get It On)". John was the only band member who had spoken lines, introducing character Sonny Crockett (Don Johnson) to new lead singer Michael Des Barres. Taylor also made cameo appearances in The Flintstones in Viva Rock Vegas, and Politically Incorrect with Bill Maher in 2000, and A Diva's Christmas Carol in 2000 starring Vanessa Williams as the Ghost of Christmas Present, and That '80s Show in 2002. He also appeared on BBC Two comedy panel game Never Mind the Buzzcocks as a panelist in April 2001. In 2010, he contributed bass to the debut album by Swahili Blonde with ex-Weave! drummer Nicole Turley on the track "Tigress Ritual". In 2020, he was interviewed in the Michael Cumming/Stewart Lee documentary King Rocker – a film about Robert Lloyd and the Nightingales, in regards to the early punk music scene in Birmingham and his band Shock Treatment. Personal life From 1985 to 1989, John dated Danish model Renée Toft Simonsen, to whom he was engaged. John married Amanda De Cadenet at Chelsea Old Town Hall's register office on 24 December 1991, and they had one daughter, Atlanta Noo, on 31 March 1992. They officially separated in May 1995. In late 1994, Taylor sought treatment for his alcohol and substance abuse, and has remained sober since. John met his second wife, Gela Nash, co-founder of Juicy Couture, in 1996, and they married in Las Vegas on 27 March 1999. Taylor and Nash-Taylor reside primarily in Los Angeles, but spend several weeks a year at South Wraxall Manor, which they purchased in 2005. In 2013 Taylor became an American citizen, maintaining dual citizenship. Discography Studio albums Feelings Are Good and Other Lies (1997) Résumé with Jonathan Elias (1999) Meltdown (1999) The Japan Album (1999) Techno for Two (2001) MetaFour (2002) with Duran Duran Duran Duran (1981) Rio (1982) Seven and the Ragged Tiger (1983) Notorious (1986) Big Thing (1988) Liberty (1990) The Wedding Album (1993) Thank You (1995) Medazzaland (1997) Astronaut (2004) Reportage (2006; unreleased) Red Carpet Massacre (2007) All You Need Is Now (2010) Paper Gods (2015) Future Past (2021) Danse Macabre (2023) with the Power Station The Power Station (1985) with Neurotic Outsiders Neurotic Outsiders (1996) Live albums (:live cuts) (2000) Compilation albums Only After Dark with Nick Rhodes (2006) Box sets Retreat into Art (2001) Extended plays Autodidact (1997) The Japan EP (2000) Terroristen: Live at the Roxy (2001) Soundtrack appearances "I Do What I Do" (from 9½ Weeks) (1985) Film credits 1999 – Sugar Town: Clive 2000 – Four Dogs Playing Poker: Dick 2000 – The Flintstones in Viva Rock Vegas: Keith Richrock 2000 – A Diva's Christmas Carol: Ghost of Christmas Present (VH1) 2001 – Strange Frequency: Jimmy Blitz (VH1) 2001 - Vegas: City of Dreams Byron Lord References Further reading External links Duran Duran official website Interview with John Taylor, iProng Radio, 2006-10-11 duranplanet.com Unofficial Italian Duran Duran site (Italian and English) 1960 births English rock bass guitarists British male bass guitarists English male singer-songwriters English new wave musicians English record producers British synth-pop new wave musicians Living people Duran Duran members The Power Station (band) members Ivor Novello Award winners Alumni of Birmingham City University Musicians from Birmingham, West Midlands Neurotic Outsiders members
4465733	https://uk.wikipedia.org/wiki/Prodigy%20%28%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D1%80%29	Prodigy (репер)	Prodigy (репер) Альберт Джонсон; (2 листопада 1974, Гемпстед, Лонг-Айленд, Нью-Йорк - 20 червня 2017, Лас-Вегас, Невада), більш відомий під сценічним псевдонімом Prodigy - американський репер, музичний продюсер, автор пісень і письменник, який разом з репером Havoc був половиною хіп-хоп дуету Mobb Deep. У складі дуету Mobb Deep Альберт Джонсон випустив вісім студійних альбомів, чотири з яких стали «золотими» з продажу в США, і лише один з них, Murda Muzik, став «платиновим» всього за два місяці, показавши тим самим найуспішніший результат із продажу у кар'єрі групи. Гурт Mobb Deep випустив чотири альбоми, перш ніж Prodigy розпочав свою сольну кар'єру. Дебютний альбом, H.N.I.C. (2000), є найуспішнішим у його кар'єрі, ставши «золотим» з продажу в США лише через місяць після виходу. Всього Продіджі випустив п'ять студійних і чотири спільні альбоми, кожен з яких мав успіх у чартах американського журналу Billboard. З 2007 по 2011 рік Prodigy відсидів три з половиною роки у в'язниці за зберігання зброї, знайдене в його автомобілі поліцією в 2006. З 2011 по 2017 рік Продіджі випустив чотири книги, одна з яких присвячена кулінарії. Продіджі знявся у чотирьох фільмах: Murda Muzik (1999), Full Clip (2006), Blackout (2007), Rhyme and Punishment (2011). Prodigy помер від випадкової задухи 20 червня 2017 року у віці 42 років. Раннє життя Альберт Джонсон народився 2 листопада 1974 року в місті Хемпстед, Нью-Йорк, розташованому на острові Лонг-Айленд. У нього був один старший брат Грег Джонсон. Він народився у музичній сім'ї. Його дідусь Бадд Джонсон був саксофоністом, а його дідусь Кег Джонсон був тромбоністом. Їх обох пам'ятають за їхній внесок в еру бібопу в джазі. Його мати, Фатіма Френсіс (Коллінз) Джонсон, була учасником гурту The Crystals. Його батько, Бадд Джонсон-молодший, був учасником музичного духу гурту під назвою The Chanters. Його пра-пра-пра-прадід, журналіст Вільям Джефферсон Уайт, заснував коледж Морхаус у штаті Джорджія. Продіджі виріс у районі Лефрак Сіті. Під час навчання у Вищій школі мистецтва та дизайну на Манхеттені він зустрів свого майбутнього музичного партнера Havoc. Дует став називати себе «Poetical Prophets», перш ніж вибрати собі ім'я «The Infamous Mobb Deep». Під псевдонімом Lord-T (The Golden Child) тодішній 16-річний Джонсон приєднався до лейблу Jive Records і отримав незгадану гостьову появу на саундтреку до фільму Хлопці по сусідству за його спільну роботу над піснею «Too Young» з R&B -групою Hi-Fi в 1991 році. Музична кар'єра 1995-1996: The Infamous та Hell on Earth Спочатку в порівнянні з таким же репером Nas, який використовував ліричний підхід у своєму альбомі Illmatic в 1994, Mobb Deep випустив The Infamous в 1995, який був сертифікований RIAA як «золотий» протягом перших двох місяців після його випуску. Півтора роки по тому, наприкінці 1996 року, Prodigy і Havoc випустили Hell on Earth, що дебютував під номером шість у чарті Billboard 200 в американському журналі Billboard. Їхній наступний реліз, Murda Muzik, був широко поширений бутлегерами, поки що знаходився на стадії демо. 2000-2006: HNIC У листопаді 2000 року Prodigy випустив свій дебютний сольний альбом H.N.I.C. Його наступний сольний альбом буде випущений у 2008 році. Але протягом наступних 6 років, між випуском його перших двох сольних альбомів, Prodigy продовжував працювати з Mobb Deep, випустивши Infamy у 2001 році, Amerikaz Nightmare у 2004 році та Blood Money у 2006 році. 2007-2011: Спільні роботи та HNIC Part 2 В цей час Prodigy розпочав роботу над своїм другим сольним альбомом H.N.I.C. Part 2, який вперше був показаний на його офіційному мікстейпі Return of the Mac, а потім був випущений на незалежному лейблі Koch Records. Потім Продіджі випустив H.N.I.C. Pt. 2 на лейблі Voxonic Inc., в якому він був акціонером. Наприкінці 2009 року дует Mobb Deep був звільнений від контракту з лейблом 50 Cent, G-Unit Records. Протягом цього періоду Prodigy був засуджений до трьох років позбавлення волі у в'язниці середньої строгості Mid-State Correctional Facility, відповідно до угоди про визнання провини, яка випливає з обвинувачення у зберіганні зброї. Він був офіційно звільнений 7 березня 2011. Prodigy був показаний у документальному фільмі 2009 року Rhyme and Punishment (з англ. - «Рима і покарання»), в якому розповідається про хіп-хоп артистів, які були ув'язнені. У 2011 році Prodigy випустив безкоштовний EP під назвою The Ellsworth Bumpy Johnson EP, який був його першим проектом після визволення з в'язниці. 21 квітня була випущена пісня під назвою «The Type» на безкоштовному альбомі репера Curren $ y під назвою Covert Coup. 2013-2014: The Infamous Mobb Deep У 2013 році Prodigy випустив свій другий спільний альбом із продюсером The Alchemist під назвою Albert Einstein. 1 квітня 2014 року дует Mobb Deep випустив свій восьмий студійний альбом The Infamous Mobb Deep. У серпні 2016 року він випустив EP без назви з п'яти треків, випущений у партнерстві з BitTorrent, асоціацією, з якою Prodigy якийсь час працював. Книжки У 2011 році Prodigy випустив свою автобіографію My Infamous Life: The Autobiography of Mobb Deep's Prodigy. Книга була написана у співавторстві з Лорою Чековей та опублікована видавництвом Touchstone Books. У 2013 році спільно з британським автором Стівеном Савілем Prodigy написав кримінальний роман H.N.I.C.. Книга була опублікована видавництвом Akashic/Infamous Books. Вони також спільно написали другий роман Ritual, який був випущений в 2015 видавництвом Akashic. Продіджі написав кулінарну книгу разом із Кеті Яндолі під назвою Commissary Kitchen: My Infamous Prison Cookbook. Книга містить передмову від шеф-кухаря та спеціаліста з їжі Едді Хуана і була опублікована у 2016 році видавництвом Infamous Books. Проблеми із законом Нижче наводиться хронологія деяких проблем із законом, з якими Prodigy стикався протягом свого життя: 6 листопада 2003 року Prodigy був заарештований у місті Кохос у штаті Нью-Йорк за звинуваченням у незаконному зберіганні зброєю третього ступеня та незаконному зберіганні марихуани. За повідомленнями, поліція виявила у нього пістолет 25 калібру та марихуану. 26 жовтня 2006 року Prodigy був заарештований у Нью-Йорку за звинуваченням у незаконному зберіганні зброї. Його зупинили в куленепробивному позашляховику за 120 тисяч доларів після незаконного розвороту близько 2:15 ранку. Після обшуку автомобіля поліція виявила пістолет 22 калібру в підлокітнику. 8 жовтня 2007 року Prodigy був засуджений до трьох з половиною років позбавлення волі за незаконне зберігання вогнепальної зброї. Спочатку засуджений до 15 років ув'язнення, Prodigy уклав угоду з прокурором і визнав себе винним в обмін на більш короткий термін ув'язнення. 7 березня 2011 року, Prodigy був звільнений із в'язниці середньої суворості Mid-State Correctional Facility у місті Марсі, Нью-Йорк після трьох років позбавлення волі за незаконне зберігання зброї. Він шість місяців намагався зменшити свій початковий вирок за добру поведінку і залишався в умовно-достроковому звільненні до 2014 року. Конфлікти West Coast З 1995 по 1997 рік відбувалося підживлене ЗМІ «хіп-хоп суперництво між Східним та Західним узбережжями». Ця «ворожнеча» почалася, коли Tha Dogg Pound випустили пісню «New York, New York», на яку дует Мобб Діп образився, оскільки на додаток до тексту в музичному відео зображені нью-йоркські будівлі, на які наступали учасники групи Dogg Pound. У відповідь Mobb Deep об'єднався з Capone-N-Noreaga та Tragedy Khadafi і випустив трек «LA, LA». 2Pac образив Mobb Deep (разом з The Notorious B.I.G. ) у пісні «Hit 'Em Up», де в кінці пісні він зробив пряме посилання на хворобу Prodigy, що має серповидноклітинну анемію. Mobb Deep відповів треком під назвою «Drop A Gem On 'Em», який був випущений як сингл за два тижні до вбивства Тупака . 2Pac також образив Mobb Deep у пісні «Against All Odds» та «Bomb First (My Second Reply)», які були випущені після його смерті. Але Продіджі пізніше засемплював голос Тупака з фрістайлу для приспіву в пісні «Return of the Mac» (aka «New York Shit») з однойменного альбому. Def Squad На треку «The Infamous Prelude» з альбому The Infamous Продіджі зробив зауваження реперам, які римують про куріння трави і говорять про «космічну нісенітницю». Def Squad образився на це, але ворожнеча була улагоджена, коли репери Prodigy та Keith Murray зустрілися на відеозйомці. Ворожнеча відновилася, коли Prodigy знову послався на «космічне марення» у своїй появі на треку LL Cool J «I Shot Ya», в якому також фігурував Кіт Мюррей. Якось уночі Мюррей побачив у клубі Продіджі і вдарив його. Продіджі згадав сварку і погрожував Мюррею в пісні «In the Long Run» на альбомі Hell on Earth . Мюррей випустив пісню «Call My Name» на своєму альбомі Enigma, в якій він образив Mobb Deep. Ворожнеча, здавалося, стихла, поки Prodigy знову не образив Мюррея у своїй пісні 2004 року «Bad Blood» (з англ. - «Ворожність»). Мюррей відповів із численними піснями з того часу. Ворожнеча стихла, коли в соціальних мережах вони поділилися спільною фотографією з Busta Rhymes. У Твіттері примирення було підтверджено Prodigy у відповідь на фото невдовзі після цього. Під час інтерв'ю Prodigy заявив, що йому не подобаються репери Saigon та Tru-Life (разом з багатьма іншими реперами). У ніч на 19 вересня 2007 року, після імпровізованого виступу Сайгона під час шоу Mobb Deep, між Сайгоном та Prodigy відбувся обмін словами. Це переросло в суперечку, яка привела до бійки, коли Сайгон двічі вдарив Продіджі, перш ніж він (Сайгон) покинув клуб. З того часу з'явилися дві відео версії подій. В одній з версій, у сповільненій зйомці, Сайгон ховався під столом. Інша випущена версія відео показала, що Сайгон тікав із клубу. Ворожнеча, однак, очевидно, вщухла, оскільки (в інтерв'ю за два місяці до визволення Prodigy із в'язниці) Сайгон висловив щастя, що Prodigy повертається додому. Crooked I Перебуваючи у в'язниці, Prodigy написав листа про своє розчарування у хіп-хопі та реперах. У листі він прямо послався на ім'я Crooked I, коментуючи: Crooked I відповів записом у блозі і кинув виклик Prodigy у вигляді бою віч-на-віч після звільнення репера. Після смерті Продіджі Crooked I віддав належне на його честь, розмістивши його зображення на своїй сторінці в Інстаграмі. Havoc У липні 2012 року музичний партнер Prodigy, Havoc, написав серію принизливих коментарів про Prodigy у Твіттері, у тому числі звинуватив Prodigy у гомосексуальних стосунках у в'язниці. Спочатку Хавок стверджував, що його обліковий запис у Твіттері був зламаний. Проте пізніше він підтвердив, що написав твіти і висловив своє розчарування з приводу Prodigy в інтерв'ю з AllHipHop. Він заявив, що Mobb Deep перебував у «безстроковій відпустці», поки дует розбирався зі своїми розбіжностями. Havoc пізніше випустив дис-трек, націлений на Prodigy, який називався «Separated (Real from the Fake)» (англ. - «Я відокремлюю (реальне від підробки)»). Продіджі не відповів на пісню Хавока і навіть публічно заявив, що Mobb Deep зрештою примириться. У березні 2013 дует оголосив, що вони помирилися і збираються в тур. Теорія ілюмінатів Деяка реп-музика була натхненна теорією існування потужного міжнародного таємного суспільства. Часто його називають «Товариство баварських ілюмінатів» після того, як Баварське таємне товариство було засноване в 1776 році. Журнал Complex стверджував, що саме Prodigy почав цікавитись теорією. Prodigy часто публічно виступав проти ймовірного міжнародного таємного суспільства протягом його життя. Prodigy розповідав про таємне суспільство у співпраці з LL Cool J у пісні «I Shot Ya (Remix)» 1995 року. У 2007 році, незадовго до виходу H.N.I.C. Part 2, Prodigy написав із в'язниці і опублікував «відкритий лист» Jay-Z, в якому він зробив кілька загадкових тверджень, що посилаються на теорію. У 2008 році Prodigy назвав одну зі своїх пісень на альбомі H.N.I.C. Part 2 «Illuminati" (англ. - «Ілюмінати»). У своєму останньому сольному альбомі, випущеному під час його життя, The Hegelian Dialectic (2017), Prodigy також послався на теорію. Повідомлялося, що Prodigy працював над мюзиклом щодо його теорії ілюмінатів під час його смерті. Хвороба та смерть В інтерв'ю з журналом Vibe у листопаді 2000 року, Prodigy розповів про те, що надихнуло його безпосередньо звернутися до битви з серповидноклітинною анемією у своїй пісні «You Can Never Feel My Pain» з його дебютного студійного альбому H.N.I.C. Він приписує свій нігілізм «постійним фізичним стражданням», викликаним його довічною битвою із цим захворюванням. 20 червня 2017 року стало відомо, що Продіджі помер у медичному центрі Spring Valley Medical Center в Лас-Вегасі, Невада, в той час як він був госпіталізований з ускладненнями, пов'язаними з його серповидноклітинною анемією. 17 червня 2017 року одразу після виступу Mobb Deep у Лас-Вегасі на фестивалі The Art of Rap Продіджі залишив захід та попрямував до свого готелю, щоб відпочити. Його стан погіршився. Його промоутер каже, що Prodigy довелося госпіталізувати за деякий час після цього. Після двох днів інтенсивного стаціонарного лікування репер помер 20 червня. Як показало розтин, Prodigy помер не від серповидноклітинної анемії, а від випадкової задухи. Як стало відомо, у вівторок вранці у лікарні під час сніданку він подавився яйцем. У скарзі, яка була подана від імені сім'ї юридичною фірмою The Gage Law Firm, стверджується, що лікарня Spring Valley порушила свій обов'язок догляду за Prodigy, «не підтримуючи робочий доступ до внутрішньовенних вливань» і «не змогла постійно контролювати рівень кисню», як наказано лікарями в лікарні, і що ці невдачі призвели до смерті Prodigy. Дискографія Студійні альбоми H.N.I.C. (2000) H.N.I.C. Pt. 2 (2008) H.N.I.C. 3 (2012) The Bumpy Johnson Album (2012) Hegelian Dialectic (The Book of Revelation) (2017) Спільні альбоми Return of the Mac (разом з The Alchemist ) (2007) Product of the 80's (2008) Albert Einstein (спільно The Alchemist) (2013) Young Rollin Stonerz (разом з Boogz Boogetz) (2014) Примітки Персоналії:Квінз Репери США Артисти, відомі під псевдонімами Померли в Лас-Вегасі Уродженці Гемпстеда (Нью-Йорк) Американські репери-чоловіки Гангста-репери Музиканти MNRK Music Group Репери з Квінз, Нью-Йорк Засуджені
13009335	https://en.wikipedia.org/wiki/Argenthal	Argenthal	Argenthal is an Ortsgemeinde – a municipality belonging to a Verbandsgemeinde, a kind of collective municipality – in the Rhein-Hunsrück-Kreis (district) in Rhineland-Palatinate, Germany. It belongs to the Verbandsgemeinde Simmern-Rheinböllen, whose seat is in Simmern. Geography Location Argenthal lies on the northwest edge of the Soonwald, a heavily wooded section of the west-central Hunsrück, which reaches an elevation of 657 m above sea level and is part of the Rhenish Massif. Major centres in the nearby area are Simmern to the west and Rheinböllen to the east. Argenthal's highest elevation is the Schanzerkopf at 643 m above sea level. Also within municipal limits is the Waldsee, a bathing pond that arose from an old ore strip mine that was shut down in 1935. Argenthal is one of the bigger centres in the Hunsrück in which only a few people still work the land. Most of the municipality's inhabitants earn livelihoods as blue- or white-collar workers, officials, handcrafters, business operators and soldiers. Municipal area’s extent With a total surface area of 28.52 km2, of which 19.85 km2 is wooded (the Soonwald), Argenthal's municipal area is, after Boppard’s, the district’s second biggest. History In 1091, the municipality had its first documentary mention as Argantal. The overlord was the Count Palatine of the Rhine. Beginning in 1794, Argenthal lay under French rule. In 1815 it was assigned to the Kingdom of Prussia at the Congress of Vienna. Since 1946, it has been part of the then newly founded state of Rhineland-Palatinate. Population development The following table shows the development of Argenthal’s population (figures for 31 December each time): Politics Municipal council The council is made up of 16 council members, who were elected at the municipal election held on 7 June 2009, and the honorary mayor as chairman. The municipal election held on 7 June 2009 yielded the following results: Mayor Argenthal's mayor is Hans-Werner Merg. Coat of arms The German blazon reads: Im schräggeteilten Schild vorne von Blau und Silber schräg gerautet, hinten ein rot bewehrter und -gezungter Löwe nach rechts. The municipality's arms might in English heraldic language be described thus: Per bend bendy lozengy argent and azure, and sable a lion rampant sinister Or armed and langued gules. The “bendy lozengy” pattern on the dexter (armsbearer's right, viewer's left) side stands for the Duke of Bavaria, a former overlord, while the charge on the sinister (armsbearer's left, viewer's right) side, the lion rampant sinister (called “sinister” because he faces the armsbearer's left) likewise refers to a former overlord, in this case the Count Palatine of the Rhine. The arms have been borne since 9 December 1980. Culture and sightseeing Buildings The following are listed buildings or sites in Rhineland-Palatinate’s Directory of Cultural Monuments: Evangelical church, Turmgasse 6 – aisleless church, 1770, west tower and lengthening marked 1852; graveyard; warriors’ memorial, sandstone pillar with relief, Palatine-Bavarian coat of arms; whole complex Saint John the Baptist's Catholic Church (branch church; Filialkirche St. St. Johannes Baptist), Aulergasse 1 – aisleless church, 1826, sacristy addition from latter half of the 19th century, lengthening 1949 On Bundesstraße 50 going towards Simmern – milestone; Prussian basalt obelisk, first third of the 19th century Sport and leisure In the summer, the municipality and its outlying area offers hiking and cycling in the vast Soonwald and swimming and recreation at the Waldsee. In the winter, the Schanzerkopf with its sledding slope is a popular outing destination, especially for families with children. Economy and infrastructure The well developed local infrastructure and the short distance to the district seat of Simmern and Frankfurt-Hahn Airport, which is currently enjoying an upswing, favour the municipality as a living place, as do the links to Bundesstraße 50 and the Autobahn A 61 leading to the state capital, Mainz, and the Frankfurt Rhine Main Region. In 1996, Bundesstraße 50 was widened and also realigned so that it now no longer runs through the village, but rather bypasses it as a four-lane highway. References External links Municipality’s official webpage Municipalities in Rhineland-Palatinate Rhein-Hunsrück-Kreis
1574594	https://uk.wikipedia.org/wiki/Iniopterygiformes	Iniopterygiformes	Iniopterygiformes — вимерлий ряд хрящових риб підкласу Суцільноголові (Holocephali), який існував від девону до кам'яновугільного періоду (345–280 мільйонів років тому). Найближчі сучасні родичі — химери. Викопні рештки були знайдені у Північній Америці в штатах Монтана, Індіана, Іллінойс і Небраска. Опис Характеризуються великими грудними плавцями, що нагадували крила, і зазубреними кістковими пластинками на голові і щелепах. Iniopterygiformes були невеликими: їх середня довжина — близько 45 см. Подовжені грудні плавці мали зубчики уздовж передньої кромки, які, можливо, виконували певну роль у спарюванні. Вважається, що вони були в змозі переміщати свої грудні плавники у вертикальній площині, «літаючи» через воду так само, як сучасні летючі риби. Систематика Більшість ініоптеригій поміщають у родину Sibyrhinchidae. Ця родина включає Sibyrhinchus denisoni, Inioptera richardsoni і Inioxyele. За іронією долі, Iniopteryx rushlaui, типовий вид, досі не призначений конкретній родині, хоча деякі автори поміщають його у власну монотипічну родину Iniopterygidae. Найближчими сучасними родичами Iniopterygiformes є химероподібні (Chimaeriformes). Посилання AMNH article Scientists snare 3-D image of oldest fossil brain Викопні риби Ряди риб
4772616	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%28%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29	Полевий (Тверська область)	Полевий (Тверська область) Полевий — селище в Старицькому районі Тверської області Російської Федерації. Населення становить 63 особи. Входить до складу муніципального утворення сільське поселення Луковниково. Історія Від 2005 року входить до складу муніципального утворення сільське поселення Луковниково. Раніше населений пункт належав до Луковниковського сільського округу. Населення Примітки Населені пункти Старицького району
2189083	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%82%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE	Євтушенково	Євтушенково — колишнє село в Україні, підпорядковувалося Різуненківській сільській раді Коломацького району Харківської області. Дата зникнення невідома, приєднане до смт Коломак. Село знаходилося на лівому березі річки Коломак, вище за течією — смт Коломак, нижче за течією — Різуненкове. Принагідно Мапіо Колишні населені пункти Коломацького району
1570217	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%9E%D0%A2%20%E2%84%96%20481%20%28%D0%9A%D0%B8%D0%A3%D0%A0%29	ДОТ № 481 (КиУР)	ДОТ № 481 (КиУР) ДОТ № 481 — довготривала оборонна точка (ДОТ) та артилерійський спостережний пункт (АСП), що входила до складу першої лінії оборони київського укріпленого району. Розташований у Мостищі (у 1930-40-х роках окремий населений пункт, а зараз — частина Гостомеля). Пам'ятка історії, науки і техніки місцевого значення. Історія АСП побудовано у 1930 році. Він має два рівні-поверхи, 4 амбразури для спостережень та запасний вихід за 20 метрів від споруди. ДОТ № 481 мав спеціальне протихімічне приміщення і тому належить до фортифікаційних споруд типу «Б». Його клас стійкості «М1». Тобто споруда могла витримати 1 влучення 203-мм гаубиці. На відміну від інших спостережних пунктів КиУР (див. наприклад ДОТ № 204 або ДОТ № 504) даний ДОТ бронековпака не мав. Організаційно він входив до складу 1-го батальйонного району оборони (БРО) КиУРа, що прикривав район сіл Горенка — Мостище. З початком Німецько-радянської війни гарнізон самої оборонної точки складався з бійців 161-го окремого кулеметного батальйону КиУР. До 24 — 25 серпня 1941 року АСП знаходився у тилу радянських військ, бо фронт пролягав західніше. Під час другого штурму КиУР, що розпочався 16 вересня 1941 року, спостережний пункт не мав бойового контакту із супротивником. Вдень 18 вересня війська 37-ї армії Південно-Західного фронту розпочали за наказом відхід з КиУР та міста Київ. Гарнізони ДОТ КиУР належали до останніх, хто відходив на лівий берег Дніпра, серед них був і гарнізон ДОТ № 481. Удень 19 вересня передові загони 71-ї піхотної дивізії німців зайняли територію 1-го БРО без бою, затримуючи лише дезертирів-червоноармійців та перебіжчиків. Сьогодення ДОТ збережений. Має статус пам'ятки історії, науки і техніки місцевого значення (наказ Міністерства культури України від 20.01.2012 № 45, охоронний номер 513/60-Ко). Світлини Див. також ДОТ № 204 (КиУР) ДОТ № 429 (КиУР) ДОТ № 453 (КиУР) ДОТ № 504 (КиУР) Список ДОТів КиУРа Баришівський котел Битва за Київ (1941) Примітки ДОТи КиУРа Пам'ятки Київської області Історія Києво-Святошинського району
940262	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%82-%D1%96%D0%BC-%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D1%83	Альтенмаркт-ім-Понгау	Альтенмаркт-ім-Понгау - ярмаркова громада в окрузі Санкт-Йоганн-ім-Понгау австрійської федеральної землі Зальцбург. Це невеличке містечко, розташоване на віддалі приблизно 65 км від Зальцбурга. Воно відоме завдяки зимовому туризму. В ньому є фабрика з виробництва лиж фірми Atomic Skis. Відомі люди В Альтенмаркті-ім-Понгау живе австрійський гірськолижник, чемпіон світу, Міхаель Вальхгофер. Громади Зальцбургу
3584078	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D0%B2%D0%BE%D0%BD	Янвон	Янвон (559) — корейський ван, двадцять четвертий правитель держави Когурьо періоду Трьох держав. Правління Був старшим сином вана Анвона. 533 року його було проголошено спадкоємцем престолу. 558 року когурьоська знать розділилась на два табори й почалась боротьба за спадкування престолу, в якій, імовірно, загинув батько Янвона, ван Анвон. За його правління Когурьо поступово втрачала свою могутність та була змушена вживати заходів для відбиття іноземних вторгнень. Зокрема Янвон втратив у боротьбі проти союзу Пекче та Сілли район сучасного Сеула. 557 року Янвон проголосив спадкоємцем престолу свого сина Пхьонвона, який зайняв трон після смерті батька 559 року. Примітки
2167519	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%B2%2068-%D0%BC%D1%83	Народжені в 68-му	Народжені в 68-му «Народжені в 68-му» — французький драматичний фільм 2008 року, поставлений режисерами Олів'є Дюкастелем і Жаком Мартіно. Фільм розповідає про долі молодих людей протягом 20 років, від травневих подій 1968-го до теперішнього часу. Сюжет Дія фільму починається в Парижі під час травневих заворушень 1968 року. 20-літні студенти Катрін, Ів і Ерве навчаються в Сорбонні і утворюють «любовний трикутник». Революційні події корінним чином змінили їхнє життя. Катрін ледве не помирає під час нелегального аборту. Вдруге завагітнівши від Іва, вона народжує доньку, якій дає ім'я Людмила. Разом з іншими друзями, які постраждали від руху хіпі, трійця переїжджає на покинуту ферму поблизу Фіжака в департаменті Лот, де вони, пройнявшись ідеями комунальної утопії, намагаються побудувати сексуальну комуну. Там вони знайомляться з сусідами Маріс і Сержем, у яких є син Крістоф. Спочатку громада живе в гармонії вільного кохання. До спільноти долучається брат Катрін Мішель, але невдовзі йде від них через відсутність грошей і важку роботу на фермі. Кошти для існування забезпечує продаж вирощених овочів і козячий сир. Ерве вирішив продовжувати революційну боротьбу проти капіталізму і врешті-решт до Парижа повертається і Ів. На фермі залишається лише Катрін з двома дітьми, Людмилою і молодшим Борисом. Вона підтримує ферму за допомогою сусідів і свого брата, який одружився і оселився неподалік. Через деякий час з'являється Ерве, який перебуває в бігах за вбивство поліцейського. Мішель переховує його, а коли Ерве знаходять, здійснює самогубство. Його дружина Даліла і син Жозеф залишаються допомагати на фермі. У 1989 році діти Катрін залишають ферму. Людмила виходить в Лондоні заміж за іранця Фарівара; Борис і Крістоф — геї, і живуть разом у Парижі. Обидва вони інфіковані ВІЛ і працюють волонтерами в одній з ЛГБТ-організацій. Після смерті Крістофа від СНІДу, Борис ще активніше бере участь у наданні допомоги особам, які шукають притулку в церкві Сен-Бернар-де-ла-Шапель. Там він зустрічає Вінсента, який також працює волонтером. Катрін, яка навіть через 20 років не відмовилася від своїх ідеалів свободи і волі, перебуває у складних стосунках як з донькою, яка перебуває у шлюбі, так і з сином, який звинувачує Міттерана в тому, що той замовчує проблему СНІДу. Лише коли лікарі виявили у Катрін ракову пухлину, вона мириться з дітьми і невдовзі помирає. Борис з Вінсентом укладають . Ів живе разом зі своєю партнеркою в Парижі. Дія фільму закінчується подіями весни 2007 року, під час президентських виборів, в ході яких до другого туру проходять Ніколя Саркозі і Жан-Марі Ле Пен. Для Іва це означає крах його мрії, за яку він боровся усе своє життя. Йдучи ввечері перед виборами Площею Бастилії, Ів спостерігає за колоною молодих демонстрантів біля Липневої колони, які є наступним поколінням французів, що прагнуть змін у суспільстві. У ролях Визнання Примітки Посилання (станом на 21.04.2016) (станом на 21.04.2016) Народжені в 68-му на oKino.ua Телефільми 2008 Фільми-драми Франції Телефільми Франції ЛГБТ-фільми Франції Фільми Олів'є Дюкастеля Фільми Жака Мартіно Фільми французькою мовою Фільми, дія яких відбувається в Парижі Фільми про СНІД
2963927	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%B0-%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B0	Бихавка-Друга	Бихавка-Друга — село в Польщі, у гміні Бихава Люблінського повіту Люблінського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Люблінського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Люблінського повіту
264659	https://uk.wikipedia.org/wiki/Gluconacetobacter%20diazotrophicus	Gluconacetobacter diazotrophicus	Gluconacetobacter diazotrophicus — вид бактерій родини Acetobacteraceae, що був ізольований з тканин коріння та стебел цукрової тростини. Вважається, що ця бактерія відповідає за фіксації атмосферного азоту, що спостерігається у цукрової тростини. Бактерія також була ізольована з інших, багатих на цукрозу рослин, таких як солодка картопля (Ipomoea batatas) та камерунська трава (Pennisetum purpureum), що розмножуються вегетативним шляхом, так і на разних комахах, що мешкають на цих рослинах. Посилання Alphaproteobacteria

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.