Datasets:

HPLT
/

ua-gec

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (1)

train · 1.56k rows

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.

id stringlengths 4 4	source stringlengths 69 1.45k	target stringlengths 69 1.45k
1141	відкрила щоденник на четвертій сторінці, і бачу що там у списку друзів помічений твій день народження. багато тоді приємних спогадів, наче вихор промайнуло у моїй п‘ятнадцятирічній голові. поглянувши на дату ще раз, я помітила цікавий збіг – вона була ідентичною даті на моєму віртуальному календареві. і тоді все у моїй свідомості склалося воєдино – у тебе сьогодні День народження!!! із чим я тебе, звісно, вітаю. ти сьогодні почуєш багато побажань, мої лиш молекула Натрію у океані, що складають суцільну стихію привітань та гарних слів. короче, бажаю тобі провести цей день із задоволенням, і щоб цей позитив був з тобою протягом твого шістнадцятиріччя. люблю	відкрила щоденник на четвертій сторінці і бачу, що там у списку друзів помічений твій день народження. Багато тоді приємних спогадів, наче вихор, промайнуло у моїй п‘ятнадцятирічній голові. Поглянувши на дату ще раз, я помітила цікавий збіг — вона була ідентичною даті на моєму віртуальному календарі. І тоді все у моїй свідомості склалося воєдино — у тебе сьогодні День народження!!! Із чим я тебе, звісно, вітаю. Ти сьогодні почуєш багато побажань, мої — лиш молекула натрію в океані, що складають суцільну стихію привітань та гарних слів. Коротше, бажаю тобі провести цей день із задоволенням, і щоб цей позитив був з тобою протягом твого шістнадцятиріччя. Люблю
1144	- Ну ж бо, - сказав незнайомець, - почнемо з початку. Перш з все вклонися і зроби реверанс! Гайда! Іван Іванович витягнув шию, кивнув у кожну сторону і шурхнув лапкою. - Так, молодець... Тепер помри! Гусак ліг на спину і витягнув лапки догори. Зробивши ще кілька подібних посередніх фокусів, незнайомець раптом схопився за голову і загорлав: - Алярм! Пожежа! Рятуйте! Іван Іванович підбіг до П, взяв шнур у дзьоба і задзвенів у дзвін. Незнайомець залишився дуже задоволеним. Він погладив гусака по шийці й сказав: - Молодець, Іван Іванович. Тепер уяви, що ти ювелір, який торгує золотом і діамантами. Уяви тепер, що ти приходиш до себе в магазин, а там застаєш грабіжників. Що б ти скоїв у такому випадку? Гусак узяв у дзьоба інший мотузок і потягнув, що спричинило миттєвий оглушливий постріл. Каштанці дуже сподобався дзвін, а від вистрілу вона була настільки в захваті, що почала бігати навколо П і заскулила.	— Ну ж бо, — сказав незнайомець, — почнімо з початку. Перш за все вклонися і зроби реверанс! Гайда! Іван Іванович витягнув шию, кивнув у кожну сторону і шурхнув лапкою. — Так, молодець... Тепер помри! Гусак ліг на спину і витягнув лапки догори. Зробивши ще кілька подібних посередніх фокусів, незнайомець раптом схопився за голову і загорлав: — Алярм! Пожежа! Рятуйте! Іван Іванович підбіг до П., узяв шнур у дзьоба і задзвенів у дзвін. Незнайомець залишився дуже задоволеним. Він погладив гусака по шийці й сказав: — Молодець, Іване Івановичу. Тепер уяви, що ти ювелір, який торгує золотом і діамантами. Уяви тепер, що ти приходиш до себе в магазин, а там застаєш грабіжників. Що б ти скоїв у такому випадку? Гусак узяв у дзьоба інший мотузок і потягнув, що спричинило миттєвий оглушливий постріл. Каштанці дуже сподобався дзвін, а від вистрілу вона була настільки в захваті, що почала бігати навколо П. і заскулила.
1145	Ще б рік тому, я б написав, що моє улюблене місто — Львів, настільки вже мене приваблювала атмосфера тісних вуличок, наповнених прекрасною архітектурою, приправлена ароматом запашної кави, попри те, що мене там ніколи й не було... Своє рідне місто Кропивницький, я завжди вважав еталоном безликості. Чуюючи про Полтаву одразу згадуються пампушки та такий містичний Микола Гоголь, Одеса — одназначно столиця гумору, а Запоріжжя у всіх асоціюється з хоробрими та войовничими козаками. Але коли мене запитували в чому полягає ідентичність Кропивницького, так і не скажеш, попередньо не погугливши... Під час навчання в Українській Академії Лідерства, до мене прийшло усвідомлення, що Кропивницький це одне з так званих "сплячих міст", після цього мені завжди хотілося бодай на день потрапити в Кропивницький і так би мовити підзарядитись енергією. Коли я їхав додому з Академії на дистанційку, в мене була можливість прогулятися Кропивницьким, і о Богі, наскільки же він прекрасний, та рідний! Зараз я впенений, що точно щось є особливе в нас, треба трошки копнути, чим я зараз активно займаюсь!	Ще рік тому я б написав, що моє улюблене місто — Львів, настільки вже мене приваблювала атмосфера тісних вуличок, наповнених прекрасною архітектурою, приправлена ароматом запашної кави, попри те, що мене там ніколи й не було... Своє рідне місто Кропивницький я завжди вважав еталоном безликості. Чуючи про Полтаву, одразу згадуються пампушки та такий містичний Микола Гоголь, Одеса — однозначно столиця гумору, а Запоріжжя у всіх асоціюється з хоробрими та войовничими козаками. Але коли мене запитували, в чому полягає ідентичність Кропивницького, так і не скажеш, попередньо не погугливши... Під час навчання в Українській академії лідерства до мене прийшло усвідомлення, що Кропивницький — це одне з так званих "сплячих міст", після цього мені завжди хотілося бодай на день потрапити в Кропивницький і так би мовити підзарядитись енергією. Коли я їхав додому з Академії на дистанційку, в мене була можливість прогулятися Кропивницьким, і, о Боги, наскільки же він прекрасний та рідний! Зараз я впевнений, що точно щось є особливе в нас, треба трошки копнути, чим я зараз активно займаюсь!
1147	- Я бачив як ви... Цілувалися... - повторив я, сміючись та насолоджуючись її зніяковілістю. - Ага! От я і скажу мамі! Боягузлива Зіночка пильно подивилася на мене і, впевнившися, що я дійсно все знаю, в відчаї схопила мене за руку та пробурмотіла тремтячим шепотом: - Петю, це низько... Я вас прошу, богу ради.. Будьте чоловіком... Не кажіть нікому... Порядні люди не шпіонять... Це низько.... Пршу вас... Бідолаха боялася своєї матері, як вогню, - дами доброчинної та строгої, - це по-перше, по-друге, моє ухмиляючеся рило не могло не могло не опоганити її перше, чистеньке і поетичне кохання, а тому можете собі уявити стан її духу. По моїй милості вона не спала всю ніч і зранку явилася до чаю із сніми кругами під очима... Зустрічаючися після чаю з Сашком, я не витерпів, щоб не посміхнутися єхидно та не похвастати:	— Я бачив, як ви... Цілувалися... — повторив я, сміючись та насолоджуючись її зніяковілістю. — Ага! От я і скажу мамі! Боягузлива Зіночка пильно подивилася на мене і, впевнившись, що я дійсно все знаю, у відчаї схопила мене за руку та пробурмотіла тремтячим шепотом: — Петю, це низько... Я вас прошу, бога ради.. Будьте чоловіком... Не кажіть нікому... Порядні люди не шпіонять... Це низько.... Прошу вас... Бідолаха боялася своєї матері, як вогню, — дами доброчинної та строгої, — це по-перше, по-друге, моє ухмиляючеся рило не могло не могло не споганити її перше, чистеньке і поетичне кохання, а тому можете собі уявити стан її духу. По моїй милості вона не спала всю ніч і зранку явилася до чаю із синіми кругами під очима... Зустрічаючись після чаю з Сашком, я не витерпів, щоб не посміхнутися єхидно та не похвастати:
1148	Привид зупинився серед могил і вказав на одну з них. Скрудж, тремтячи, підійшов до неї. Нічого не змінилося у виразі Привида, але Скрудж із жахом відчув, що якийсь новий зміст відкривається йому в цій величній фігурі. – Перш ніж я підійду ближче до могильної плити, на яку ти вказуєш, – сказав Скрудж, – відповіси мені на одне питання. Це тіні того, що буде, чи того, що може бути? Але Дух і далі мовчав, а рука його вказувала на могилу, біля якої він зупинився. – Життєвий шлях людини, якщо йти ним неухильно, веде до певного кінця, – мовив Скрудж. – Але якщо людина зійде з цього шляху, то й кінець буде іншим. І так само може змінитися й те, що ти показуєш мені зараз? Але Привид був непорушним, як завжди.	Привид зупинився серед могил і вказав на одну з них. Скрудж, тремтячи, підійшов до неї. Нічого не змінилося у виразі Привида, але Скрудж із жахом відчув, що якийсь новий зміст відкривається йому в цій величній фігурі. – Перш ніж я підійду ближче до могильної плити, на яку ти вказуєш, – сказав Скрудж, – відповіси мені на одне питання. Це тіні того, що буде, чи того, що може бути? Але Дух і далі мовчав, а рука його вказувала на могилу, біля якої він зупинився. – Життєвий шлях людини, якщо йти ним неухильно, веде до певного кінця, – мовив Скрудж. – Але якщо людина зійде з цього шляху, то й кінець буде іншим. І так само може змінитися й те, що ти показуєш мені зараз? Але Привид був непорушним, як завжди.
1150	Коли я думала про Скандинавію, то уявляла собі нуар, дощ і сніг, фьорди, сувору архітектуру, камінь, цеглу й скло. Як на першому фото, але без сонця. Таке є, але ...дивіться далі. Окрім цього шалена кількість зелені та квітів (і велосипедів, але це вже інша історія:). Троянди у під'їздів ростуть буквально на клаптику землі, не більше А4. І цей клаптик землі і велетенський кущ, що росте з нього, кардинально змінюють вигляд будинків і настрій	Коли я думала про Скандинавію, то уявляла собі нуар, дощ і сніг, фьорди, сувору архітектуру, камінь, цеглу й скло. Як на першому фото, але без сонця. Таке є, але …. дивіться далі. Окрім цього, шалена кількість зелені та квітів (і велосипедів, але це вже інша історія:). Троянди біля під'їздів ростуть буквально на клаптику землі, не більше А4. І цей клаптик землі, і велетенський кущ, що росте з нього, кардинально змінюють вигляд будинків і настрій.
1151	Арт галереї..Це напевно моя слабкість. Особливо коли я подорожую, я завжди відвідую галереї, більшість із них галереї сучасного мистецтва. Не можу сказати, що я завжди розумію , що автор\ка тієї чи іншої виставки хотів\ла сказати своєю творчістю, але я завжди відчуваю певну атмосферу, яка мене завжди надихає. Нещодавно я відвідала виставку художниці @ninamurashkina , яка за допомогою своїх картин висвітлила важливі теми сучасності.Вона показала, що жінка із своєю фемінністю має неабияку силу ,аби досягти своєї мети та протистояти сексуальному насильству. Також, я насолодилась деталізацією та кольорами, які яскраво виражені у її творчості. На мою думку, масштабні проблеми мають місце у творчості, аби їх уникати у реальному житті.	Артгалереї. Це, напевно, моя слабкість. Особливо коли я подорожую, я завжди відвідую галереї, більшість із них — галереї сучасного мистецтва. Не можу сказати, що я завжди розумію, що автор\ка тієї чи іншої виставки хотів\ла сказати своєю творчістю, але я завжди відчуваю певну атмосферу, яка мене завжди надихає. Нещодавно я відвідала виставку художниці @ninamurashkina, яка за допомогою свої картини висвітлила важливі теми сучасності. Вона показала, що жінка із своєю фемінністю має неабияку силу, щоб досягати своєї мети та протистояти сексуальному насильству. Також я насолодилась деталізацією та кольорами, які яскраво виражені у її творчості. На мою думку, масштабні проблеми мають місце у творчості, аби їх уникати у реальному житті.
1152	Слідство відбувалось в кабінеті Варенухи, куди і стали по черзі викликати тих службовців Вар'єте, які були свідками вчорашніх подій під час сеансу. Потрібно сказати, що слідству на кожному кроці доводилося долати непередбачені труднощі. Ниточка раз у раз рвалася в руках. Афіші-то були? Були. Але за ніч їх заклеїли новими, і тепер жодної немає, хоч убий. Звідки взявся цей маг-то самий? А хто ж його знає. Можливо, з ним укладали договір? - Швидше за все, - відповідав схвильований Василь Степанович. - А якщо укладали, то він повинен був пройти через бухгалтерію? - Обов'язково, - відповідав, хвилюючись, Василь Степанович. - Так де ж він? - Нема, - відповідав бухгалтер, все більше бліднучи і розводячи руками. І дійсно, ні в папках бухгалтерії, ні у фіндиректора, ні у Лиходеева, ні у Варенухи ніяких слідів договору немає.	Слідство відбувалось у кабінеті Варенухи, куди і стали по черзі викликати тих службовців вар'єте, які були свідками вчорашніх подій під час сеансу. Потрібно сказати, що слідству на кожному кроці доводилося долати непередбачені труднощі. Ниточка раз у раз рвалася в руках. Афіші-то були? Були. Але за ніч їх заклеїли новими, і тепер жодної немає, хоч убий. Звідки взявся цей маг? А хто ж його знає. Можливо, з ним укладали договір? — Швидше за все, — відповідав схвильований Василь Степанович. —А якщо укладали, то він повинен був пройти через бухгалтерію? — Обов'язково, — відповідав, хвилюючись, Василь Степанович. - Так де ж він? — Нема, — відповідав бухгалтер, усе більше бліднучи і розводячи руками. І дійсно, ні в папках бухгалтерії, ні у фіндиректора, ні у Лиходєєва, ні у Варенухи ніяких слідів договору немає.
1153	- Ви, Тітонька, посидьте, - сказав їй господар, - а ми з дядечком потанцюємо Камаринського. Федір Тимофійович в очікуванні, коли його змусять робити дурниці, стояв і байдуже поглядав по сторонам. Танцював він мляво, недбало, похмуро і видно було по його рухах, по хвості і по вусах, що він глибоко зневажав і натовп, і яскраве світло, і господаря, і себе... Протанцювавши свою порцію, він позіхнув і сів. - Ну-с, Тітонька, - сказав господар, - спочатку ми з вами заспіваємо, а потім потанцюємо. Добре? Він вийняв з кишені дудочку і заграв. Тітка, не виносячи музики, безспокійно засувалась на стільці і завила. З усіх сторін почувся рев і оплески. Господар вклонився і коли все стихло продовжував грати... Під час виконання однієї дуже високої ноти десь нагорі серед публіки хтось голосно ахнув.	— Ви, тітонько, посидьте, — сказав їй господар, — а ми з дядечком потанцюємо Камаринського. Федір Тимофійович в очікуванні, коли його змусять робити дурниці, стояв і байдуже поглядав по сторонам. Танцював він мляво, недбало, похмуро і видно було по його рухах, по хвості і по вусах, що він глибоко зневажав і натовп, і яскраве світло, і господаря, і себе... Протанцювавши свою порцію, він позіхнув і сів. — Ну-с, тітонько, — сказав господар, — спочатку ми з вами заспіваємо, а потім потанцюємо. Добре? Він вийняв із кишені дудочку і заграв. Тітка, не виносячи музики, безспокійно засувалась на стільці і завила. З усіх сторін почувся рев і оплески. Господар вклонився і, коли все стихло, продовжував грати... Під час виконання однієї дуже високої ноти десь нагорі серед публіки хтось голосно ахнув.
1155	Ніканору Івановичу стало легше після вприскування, та він заснув без жодних сновидінь. Проте завдяки його викрикам занепокоєння передалось у 120-у кімнату, де хворий прокинувся та почав шукати власну голову, та в 118-й, де почав хвилюватися невідомий майстер і в самоті заломав руки, поглядаючи на місяць, пригадуючи гірку, останню в житті осінню ніч, смужку світла з-під двері в підвалі та розпатлане волосся. Зі 118-ї кімнати занепокоєння балконом перелетіло до Івана, і він прокинувся та заплакав. Проте лікар швидко заспокоїв усіх занепокоїних, блаженних, та вони почали засинати. Останнім забувся Іван, коли над рікою вже світало. Після ліків, що наповнили все його тіло, заспокоєння прийшло до нього, наче хвиля, що накриває. Тіло його полегшало, а голову обдувало теплим вітерцем дрьому. Він заснув, та останнє, що він почув наяву, було передранішнє щебетання птахів у лісі. Та вони швидко зтихли, і наснилось, що сонце вже сходило над Лисою Горою, та була ця гора оповита подвійним оточенням.	Никанору Івановичу стало легше після вприскування, та він заснув без жодних сновидінь. Проте завдяки його викрикам занепокоєння передалось у 120-ту кімнату, де хворий прокинувся та почав шукати власну голову, та в 118-ту, де почав хвилюватися невідомий Майстер і на самоті заламав руки, поглядаючи на місяць, пригадуючи гірку, останню в житті осінню ніч, смужку світла з-під дверей у підвалі та розпатлане волосся. Зі 118-ї кімнати занепокоєння балконом перелетіло до Івана, і він прокинувся та заплакав. Проте лікар швидко заспокоїв усіх занепокоєних, блаженних, та вони почали засинати. Останнім забувся Іван, коли над рікою вже світало. Після ліків, що наповнили все його тіло, заспокоєння прийшло до нього, наче хвиля, що накриває. Тіло його полегшало, а голову обдувало теплим вітерцем дрьому. Він заснув, та останнє, що він почув наяву, було передранішнє щебетання птахів у лісі. Та вони швидко стихли, і наснилось, що сонце вже сходило над Лисою Горою, та була ця гора оповита подвійним оточенням.
1156	Обережно, слово "бляха" в цьому пості використовується тричі. "Привіт, На дистанційці ти почала відчувати самотність. Ти почала сумувати за контактом, фізичним, бляха, контактом з людьми. Обіймами і щирими поглядами. Ти починаєш випадати з програми, бо не відчуваєш задоволення від процесу. Не викладаєшся на сто відсотків, спиш по 8 годин, але ненавидиш прокидатись зранку, бо нудить від зуму. Смак більше не той, і це не через ковід. Ти не відчуваєш емоційної прив'язки до нових людей, бо ви не дивились в телескоп на нічні зорі на вишколі, бо ви не були поруч. Примітка від автора: і хоча прив'язка до людей через фізичний контакт ацтой, і не робіть так, будь ласка, але виявляється, це дійсно важливо для хомо соціальних бляха сапіенс. Так от про самотність. От і наче розмов вдосталь, а всі вони порожні, як твоя кімната. А єдина жива комунікація - вечірні сварки з батьками. Але не сси, дай нам час, і ми виправимось. З любов'ю і сарказмом, Твої гормони" Мені настільки самотньо, що я скотилась і почала писати пости в інстаграм.	Обережно, слово "бляха" в цьому пості використовується тричі. "Привіт, На дистанційці ти почала відчувати самотність. Ти почала сумувати за контактом, фізичним, бляха, контактом з людьми. Обіймами і щирими поглядами. Ти починаєш випадати з програми, бо не відчуваєш задоволення від процесу. Не викладаєшся на сто відсотків, спиш по 8 годин, але ненавидиш прокидатись зранку, бо нудить від зуму. Смак більше не той, і це не через ковід. Ти не відчуваєш емоційної прив'язки до нових людей, бо ви не дивились у телескоп на нічні зорі на вишколі, бо ви не були поруч. Примітка від автора: і хоча прив'язка до людей через фізичний контакт — відстій, і не робіть так, будь ласка, але виявляється, це дійсно важливо для гомо соціальних, бляха, сапіенс. Так от про самотність. От і наче розмов удосталь, а всі вони порожні, як твоя кімната. А єдина жива комунікація — вечірні сварки з батьками. Але не сси, дай нам час, і ми виправимось. З любов'ю і сарказмом твої гормони" Мені настільки самотньо, що я скотилась і почала писати пости в інстаграм.
1157	- Господи, народжуються ж такі розбійники! - шепче Палегія Іванівна, з шахом дивлячись на чоловіка. - Як - то бідній матері! Наступає мовчання. Степан голосно зіває та роздивояється на чайниці китайця, якого він бачив уже тисячу разів. Обидві тітоньки і Марківна обережно хлібають з тарілочок. У повітрі тиша та духота від пічки.. На обличчях і в рухах лінь, перенасиченість, коли шлунки повні до верху, а їсти все ж потрібно. Прибираються самовар, чашки та скатерть, а родина все сидить за столом.. Пелагія Іванівна то і вскакує і з вираженням жаху на обличчі біжить на кухню, щоби поговорити там з поваркою щодо вечері. Обидві тітоньки сидять у колишніх позах, непорушно, склав ручки на грудях, і дрімають, споглядаючи своїми олов'яними очами на лампу. Марковна кожну хвилину гикає та питає: - Від чого це я гикаю?Здається, і не їла нічого такого... і ніби не пила... Гик!	— Господи, народжуються ж такі розбійники! — шепче Пелагія Іванівна, з жахом дивлячись на чоловіка. — Як-то бідній матері! Наступає мовчання. Степан голосно зіває та роздивляється на чайниці китайця, якого він бачив уже тисячу разів. Обидві тітоньки і Марківна обережно хлібають з тарілочок. У повітрі тиша та духота від пічки. На обличчях і в рухах лінь, перенасиченість, коли шлунки повні до верху, а їсти все ж потрібно. Прибираються самовар, чашки та скатерть, а родина все сидить за столом. Пелагія Іванівна то і вскакує і з вираженням жаху на обличчі біжить на кухню, щоби поговорити там з поваркою щодо вечері. Обидві тітоньки сидять у колишніх позах, непорушно склавши ручки на грудях, і дрімають, споглядаючи своїми олов'яними очами на лампу. Марківна кожну хвилину гикає та питає: — Від чого це я гикаю?Здається, і не їла нічого такого... і ніби не пила... Гик!
1158	- Джонсі, люба,- сказала Сью, нахиляючись над нею, пообіцяєш мені не розплющувати очі і не виглядати у вікно доки я не завершу працювати? Я мушу перетримати ці малюнки всередині до завтра. Мені потрібне світло або ж я намалюю тіні. - А ти не можеш малювати в іншій кімнаті? - холодно запитала Джонсі. - Я краще побуду тут, біля тебе, - сказала Сью. До того ж, я не хочу щоб ти продовжувала дивитись на те дурне листя плюща. - Скажеш, як тільки закінчиш, - сказала Джонсі, заплющуючи очі і лежучи тихенько, наче статуя, що впала, - тому що я хочу побачити як впаде останній. Я втомилась чекати. Я втомилась думати. Я хочу остаточно втратити владу наж всім і просто летіти вниз, вниз, як один з цих бідолашних, втомлених листочків.	— Джонсі, люба, — сказала Сью, нахиляючись над нею, — пообіцяєш мені не розплющувати очі і не виглядати у вікно, доки я не завершу працювати? Я мушу перетримати ці малюнки всередині до завтра. Мені потрібне світло, або ж я намалюю тіні. — А ти не можеш малювати в іншій кімнаті? — холодно запитала Джонсі. — Я краще побуду тут, біля тебе, — сказала Сью. — До того ж, я не хочу, щоб ти продовжувала дивитись на те дурне листя плюща. — Скажеш, як тільки закінчиш, — сказала Джонсі, заплющуючи очі і лежучи тихенько, наче статуя, що впала, — тому що я хочу побачити, як упаде останній. Я втомилась чекати. Я втомилась думати. Я хочу остаточно втратити владу над усім і просто летіти вниз, вниз, як один із цих бідолашних, утомлених листочків.
1159	-- Да-ай! --говорить виючим басом Рябов; чутно, як тісниться його дихання, і відчувається, що він хотів би сказати багато чого, але не знаходить слів. -- Да-ай! -- Ні, братці, і не просіть, -- зітхає Семен, сумно похитуючи головою. -- Не вводьте мене в гріх. Не дам я вам рушницю. Нема такої моди, щоб річ із застави виймати і грошей не платити. Та і до чого баловство? Йдіть собі з Богом! Слинка витирає рукавом спітнівше обличчя і починає гаряче клястись і просити. Він хреститься, протягує до образу руки, призиває у свідки своїх покійних батька й матір, але Семен як і раніше дивиться смиренно на в'язку баранок і зітхає. В кінці кінців Ігнашка Рябов, що до того не рухався, поривисто підіймається і бухкає перед кабатчиком земний уклін, але і це не діє! --Вдавись же ти моєю рушницею, сатана! -- говорить Слинка, кліпаючи обличчям і дригаючи плечима. -- Вдавись, холеро, розбійницька душе!	— Да-ай! --говорить виючим басом Рябов; чутно, як тісниться його дихання, і відчувається, що він хотів би сказати багато чого, але не знаходить слів. — Да-ай! — Ні, братці, і не просіть, — зітхає Семен, сумно похитуючи головою. — Не вводьте мене в гріх. Не дам я вам рушницю. Нема такої моди, щоб річ із застави виймати і грошей не платити. Та і для чого баловство? Йдіть собі з Богом! Слинка витирає рукавом спітніле обличчя і починає гаряче клястись і просити. Він хреститься, протягує до образа руки, призиває у свідки своїх покійних батька й матір, але Семен, як і раніше, дивиться смиренно на в'язку баранок і зітхає. В кінці кінців Ігнашка Рябов, що до того не рухався, поривисто підіймається і бухкає перед кабатчиком земний уклін, але і це не діє! — Вдавись же ти моєю рушницею, сатано! — говорить Слинка, кліпаючи обличчям і дригаючи плечима. — Вдавись, холеро, розбійницька душе!
1160	-Чудово ! - каже він Саші. -Слава Богу! Ти, Мій друже, можеш йти додому та спати спокійно. Ми вирішили заплатити по векселю, проте за умови, що ти покаєшся та завтра ж поїдеш до села займатися справою. Через хвилину Іван Маркович та Саша, у пальто та шапках, йдуть вниз по сходах. Дядько бурмотить щось повчальне. Саша не слухає та відчуває, як поступово з його речей спадає щось важке та жахливе. Його попросили, він вільний. Радість, мов вітер, вривається до його грудей та обдає солодким холодком його серце. Йому хочеться дихати, швидко рухатися, жити! Розглянувши на вуличні ліхтарі та на чорне небо, він згадує, що сьогодні у "Ведмедя" фон Брауст святкує свої іменини, і знову радість заполоняє його душу. Їду! - вирішує він. Ба тут згадує він, що у нього немає ні копійчини, що товариші, до яких він зараз поїде, завдають його за бідність. Треба дістати грошей за будь яких обставин	— Чудово! — каже він Саші. — Слава Богу! Ти, мій друже, можеш іти додому та спати спокійно. Ми вирішили заплатити по векселю, проте за умови, що ти покаєшся та завтра ж поїдеш до села займатися справою. Через хвилину Іван Маркович та Саша, у пальто та шапках, ідуть вниз сходами. Дядько бурмотить щось повчальне. Саша не слухає та відчуває, як поступово з його речей спадає щось важке та жахливе. Його попросили, він вільний. Радість, мов вітер, вривається до його грудей та обдає солодким холодком його серце. Йому хочеться дихати, швидко рухатися, жити! Розглянувши на вуличні ліхтарі та на чорне небо, він згадує, що сьогодні у "Ведмідь" фон Брауст святкує свої іменини, і знову радість заполоняє його душу. — Їду! — вирішує він. Та тут згадує він, що у нього немає ні копійчини, що товариші, до яких він зараз поїде, завдають йому за бідність. Треба дістати грошей за будь яких обставин.
1161	Спостерігаю сьогодні картину маслом: дорога на 3 полоси в одну сторону. По середині другої полоси чухає велосипедист. Обидві руки на яйцях, голова набік і в гору. Цей поц порушив цілий букет ПДР, але коли він здохне в ДТП, возмущьонна общественость зробить винним водія. Особливо якщо водвй на пристойній автівці. А суд, відповідно ще совкових законів, засудить водія. Дуже, дуже жаль, що цих дятлів випускають на дорогу без екзамену з ПДР і номерів.	Спостерігаю сьогодні картину маслом: дорога на 3 полоси в одну сторону. По середині другої полоси чухає велосипедист. Обидві руки на яйцях, голова набік і в гору. Цей поц порушив цілий букет ПДР, але коли він здохне в ДТП, возмущьонна общественость зробить винним водія. Особливо якщо водій на пристойній автівці. А суд, відповідно ще совкових законів, засудить водія. Дуже, дуже жаль, що цих дятлів випускають на дорогу без екзамену з ПДР і номерів.
1162	Начальник таємної служби більше не кидав своїх несподіваних поглядів на гегемона і продовжував, примружившись, слухати його, а Пілат продовжував: - Уявіть, чи приємно буде первосвященику у святкову ніч отримати такий подарунок? - Не тільки не приємно, прокураторе, - посміхнувшись, відповів гість, - я вважаю, що це викличе дуже великий скандал. - І я такої ж думки. Ось тому я прошу вас зайнятися цією справою, тобто вжити всіх мжливих заходів щодо охорони Іуди з Кіріафи. - Наказ гегемона буде виконано, - заговорив Афраній, - але я повинен заспокоїти гегемона: задум лиходіїв надзвичайно важко виконати. Адже подумати тільки, - гість, кажучи, обернувся і продовжував: - вистежити людину, зарізати, ще дізнатися, скільки отримав, та ще примудритися повернути гроші Каіфу, і все це в одну ніч? Сьогодні? - Тим не менше, його заріжуть сьогодні, - вперто повторив Пилат, - у мене передчуття, кажу я вам! Не було випадку, щоб воно мене обмануло, - тут судома перекосила обличчя прокуратора, і він швидко потер руки.	Начальник таємної служби більше не кидав своїх несподіваних поглядів на гегемона і продовжував, примружившись, слухати його, а Пилат продовжував: — Уявіть, чи приємно буде первосвященику у святкову ніч отримати такий подарунок? — Не тільки не приємно, прокураторе, — посміхнувшись, відповів гість, — я вважаю, що це викличе дуже великий скандал. — І я такої ж думки. Ось тому я прошу вас зайнятися цією справою, тобто вжити всіх можливих заходів щодо охорони Іуди з Кіріафи. — Наказ гегемона буде виконано, — заговорив Афраній, — але я повинен заспокоїти гегемона: задум лиходіїв надзвичайно важко виконати. Адже подумати тільки, — гість, кажучи, обернувся і продовжував: — Вистежити людину, зарізати, ще дізнатися, скільки отримав, та ще примудритися повернути гроші Каіфу, і все це в одну ніч? Сьогодні? - Тим не менше, його заріжуть сьогодні, — вперто повторив Пилат, - у мене передчуття, кажу я вам! Не було випадку, щоб воно мене обмануло, — тут судома перекосила обличчя прокуратора, і він швидко потер руки.
1163	Приїхав він до Москви з вечірнім поїздом. Поки артільник ходив за його багажем, він встиг випити в буфеті дві пляшки пива ... Від пива він став дуже добрим, так що, коли візник віз його з вокзалу на Пресні, він весь час бурмотів: - Ти, візник, хороший візник ... Я люблю російських людей! .. Ти російська, і моя дружина російська, і я росіянин ... Мій батько німець, а я російська людина ... Я бажаю битися з Німеччиною ... Як він і мріяв, двері відчинила йому кухарка Марія. - І ти росіянин, і я росіянин ... - бурмотів він, віддаючи Марії багаж. - Всі ми російські люди і маємо російські мови ... А де Наташа? - Вона спить. - Ну, не буди її ... Тсс ... Я сам розбуджу ... Я бажаю її налякати і буду сюрприз ... Тсс! Сонна Марія взяла багаж і пішла в кухню.	Приїхав він до Москви вечірнім поїздом. Поки артільник ходив за його багажем, він встиг випити в буфеті дві пляшки пива ... Від пива він став дуже добрим, так що, коли візник віз його з вокзалу на Пресні, він весь час бурмотів: — Ти, візнику, хороший візник ... Я люблю російських людей! .. Ти росіянин, і моя дружина росіянка, і я росіянин ... Мій батько німець, а я російська людина ... Я бажаю битися з Німеччиною ... Як він і мріяв, двері відчинила йому кухарка Марія. — І ти росіянин, і я росіянин ... — бурмотів він, віддаючи Марії багаж. — Усі ми російські люди і маємо російські мови ... А де Наташа? — Вона спить. — Ну, не буди її ... Тсс ... Я сам розбуджу ... Я бажаю її налякати і зробити сюрприз ... Тсс! Сонна Марія взяла багаж і пішла в кухню.
1164	Однак, пославши Петраковой спокусливу усмішку, Арчибальд Арчибальдович направив до неї офіціанта, а сам не покинув своїх дорогих гостей. Ах, розумний був Арчибальд Арчибальдович! А уж спростережливим, мабуть, не менше, ніж самі письменники. Арчибальд Арчибальдович знав про сеанс у Варьєті, і про багато інших подій цих днів, чув, але, на противагу іншим, повз вух не пропускав ні слова "картатий", ні слова "кіт". Арчибальд Арчибальдович одразу здогадався, хто його відвідувачі. А здогадавшись, натурально, сваритись з ними не став. А от Софья Павлівна хороша! Адже треба ж вигадати - перегороджувати цим двох шлях на веранду! А втім, що з неї питати. Гордовито тикаючи ложечкою в розкисаюче вершкове морозиво, Петракова недовольними очима дивилась, як стіл перед двома одягненими якимись шутами гороховими, ніби за помахом чарівної палички обростає стравами. До блиску вимите салатне листя вже стирчало з вази зі свіжою ікрою...мить, і з'явилось на спеціально підідвинутому окремому столику, запотівше срібне відерце...	Однак, пославши Петраковій спокусливу усмішку, Арчибальд Арчибальдович направив до неї офіціанта, а сам не покинув своїх дорогих гостей. Ах, розумний був Арчибальд Арчибальдович! А уж спостережливим, мабуть, не менше ніж самі письменники. Арчибальд Арчибальдович знав про сеанс у Варьєті, і про багато інших подій цих днів, чув, але, на противагу іншим, повз вуха не пропускав ні слова "картатий", ні слова "кіт". Арчибальд Арчибальдович одразу здогадався, хто його відвідувачі. А здогадавшись, натурально, сваритись із ними не став. А от Софія Павлівна хороша! Адже треба ж вигадати — перегороджувати цим двом шлях на веранду! А втім, що з неї питати. Гордовито тикаючи ложечкою в розкисаюче вершкове морозиво, Петракова недовольними очима дивилась, як стіл перед двома одягненими, якимись шутами гороховими, ніби за помахом чарівної палички обростає стравами. До блиску вимите салатне листя вже стирчало з вази зі свіжою ікрою...мить, і з'явилось на спеціально підідвинутому окремому столику запотіле срібне відерце...
1165	Порухавши пальцями ніг, Стьопа зрозумів, що лежить у шкарпетках, тремтячою рукою провів по стегну, щоб визначити, у штанах він чи ні, і не визначив. Нарешті, бачачи, що він кинутий і самотній, що нікому йому допомогти, вирішив встати, яких би нелюдських зусиль це не коштувало. Стьопа розліпив склеєні повіки і побачив, що відбивається в трюмо у вигляді людини з волоссям, що стирчать в різні боки, з опухлою, покритою чорною щетиною фізіономією, з опухлими очима, в брудній сорочці з коміром і краваткою, в кальсонах і в шкарпетках. Таким він побачив себе в трюмо, а поруч з дзеркалом побачив невідомого чоловіка, одягненого в чорне і в чорному береті. Стьопа сів на ліжко і наскільки міг витріщив налиті кров'ю очі на невідомого. Мовчання порушив цей невідомий, вимовивши низьким, важким голосом і з іноземним акцентом такі слова:	Порухавши пальцями ніг, Стьопа зрозумів, що лежить у шкарпетках, тремтячою рукою провів по стегну, щоб визначити, у штанах він чи ні, і не визначив. Нарешті, бачачи, що він кинутий і самотній, що нікому йому допомогти, вирішив встати, яких би нелюдських зусиль це не коштуватиме. Стьопа розліпив склеєні повіки і побачив, що відбивається в трюмо у вигляді людина з волоссям, яке стирчать у різні боки, з опухлою, покритою чорною щетиною фізіономією, з опухлими очима, в брудній сорочці з коміром і краваткою, в кальсонах і в шкарпетках. Таким він побачив себе в трюмо, а поруч із дзеркалом побачив невідомого чоловіка, одягненого в чорне і в чорному береті. Стьопа сів на ліжко і, наскільки міг, витріщив налитими кров'ю очима на невідомого. Мовчання порушив цей невідомий, вимовивши низьким, важким голосом і з іноземним акцентом такі слова:
1166	Лікар питально подививсяна Рюхіна , й той хмуро пробубонив: -Ресторан так називається. -Ага ,-відповів лікар,-а чого так поспішала? Якась ділова зустріч? -Консультанта я ловлю,- відповів Іван Миколаєвич й тривожно озернувся. -Якого консультанта? -Ви знаєте берліоза?-спитав Іван багатозначно. -Це... композитор? Іван засмутився. Який там композитор?Ах та, та ні!Композитор - це однофамілець Міши Берліоза! Рюхіну нічого не хотілось казати, але довелось пояснити. -Секратаря МАССОЛІТа Берліоза сьогодні ввечері задовило трамваєм на Патріаршах. -Не бреши ти, чого не знаєш!- розсердився на Рюхіна Іван, -я, а не ти був там при цьому! Він його спеціально під травмай підлаштував! -Штовхнув? -Та до чого тут "штовхнув"?- розсердившись на загальну безтолковість, виголосив Іван,- такому і штовхати не треба! Він такі штуки може виробляти , що тільки тримайся! Він завчасно знав , що Берліоз потрапить під трамвай!	Лікар питально подивився на Рюхіна, й той хмуро пробубонів: — Ресторан так називається. — Ага, — відповів лікар,— а чого так поспішали? Якась ділова зустріч? — Консультанта я ловлю, — відповів Іван Миколайович й тривожно озирнувся. — Якого консультанта? — Ви знаєте Берліоза? — спитав Іван багатозначно. — Це... композитор? Іван засмутився. — Який там композитор? Ах та, та ні! Композитор — це однофамілець Міші Берліоза! Рюхіну нічого не хотілось казати, але довелось пояснити. — Секратаря МАССОЛІТу Берліоза сьогодні ввечері задавило трамваєм на Патріарших. — Не бреши ти, чого не знаєш! — розсердився на Рюхіна Іван, — я, а не ти, був там при цьому! Він його спеціально під травмай підлаштував! — Штовхнув? — Та до чого тут "штовхнув"? — розсердившись на загальну безтолковість, виголосив Іван, — такому і штовхати не треба! Він такі штуки може виробляти, що тільки тримайся! Він завчасно знав, що Берліоз потрапить під трамвай!
1167	Розумієте, місяць, бліде обличчя, що дихає пристрастю, тиша... навіть мені, свиненку, стало приємно. Слухав я її, дивився на її очі... Спочатку мені було приємно і в новинку, але потім пробрав страх, я скрикнув і щодуху побіг в дім. Я вирішив, що найкраще - це поскаржитися maman. І я пожалівся, розповівши, до речі, про те, як Саша цілувався з Зіночкою. Я був дурний і не знав наслідків, інакше я б залишив твємницю при собі... Maman, вислухавши мене, спалахнула обуренням і сказала: — Не твоє діло говорити про це, ти ще дуже молодий... Але, однак, який приклад для дітей! Моя maman була не тільки доброзичлива, але і тактовна. Вона, щоб не вчиняти скандал, вижила Зіночку не відразу, а поступово, систематично, як взагалі виживають порядних, але нестерпних людей. Пам'ятаю, коли їхала від нас Зіночка, то останній її погляд, який вона кинула на будинок, був направлений до вікна, де я сидів, і, запевняю вас, я досі пам'ятаю цей погляд.	Розумієте, місяць, бліде обличчя, що дихає пристрастю, тиша... навіть мені, свиненку, стало приємно. Слухав я її, дивився на її очі... Спочатку мені було приємно і в новинку, але потім пробрав страх, я скрикнув і щодуху побіг у дім. Я вирішив, що найкраще — це поскаржитися maman. І я пожалівся, розповівши, до речі, про те, як Саша цілувався із Зіночкою. Я був дурний і не знав наслідків, інакше я б залишив таємницю при собі... Maman, вислухавши мене, спалахнула обуренням і сказала: — Не твоє діло говорити про це, ти ще дуже молодий... Але, однак, який приклад для дітей! Моя maman була не тільки доброзичлива, але і тактовна. Вона, щоб не вчиняти скандал, вижила Зіночку не відразу, а поступово, систематично, як узагалі виживають порядних, але нестерпних людей. Пам'ятаю, коли їхала від нас Зіночка, то останній її погляд, який вона кинула на будинок, був направлений до вікна, де я сидів, і, запевняю вас, я досі пам'ятаю цей погляд.
1168	«Треба буде йому заперечити так, - вирішив Берліоз, - так, людина смертна, ніхто проти цього і не сперечається. А справа в тому, що ... » Однак він не встиг вимовити цих слів, як заговорив іноземець: - Так, людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те, що він іноді раптово смертний, ось у чому фокус! І взагалі не може сказати, що він буде робити в сьогоднішній вечір. «Якась безглузда постановка питання ...» - подумав Берліоз і заперечив: - Ну, тут вже є перебільшення. Сьогоднішній вечір мені відомий більш-менш точно. Само собою зрозуміло, що, якщо на Бронній мені звалиться на голову цегла ... - Цегла ні з того ні з сього, - переконливо перебив невідомий, - нікому і ніколи на голову не звалиться. Зокрема ж, запевняю вас, вам він ні в якому разі не загрожує. Ви помрете інший смертю.	«Треба буде йому заперечити так, — вирішив Берліоз, — так, людина смертна, ніхто проти цього і не сперечається. А справа в тому, що ...» Однак він не встиг вимовити цих слів, як заговорив іноземець: — Так, людина смертна, але це було б ще пів біди. Погано те, що вона іноді раптово смертна, ось у чому фокус! І взагалі не може сказати, що вона буде робити в сьогоднішній вечір. «Якась безглузда постановка питання ...», — подумав Берліоз і заперечив: - Ну, тут вже є перебільшення. Сьогоднішній вечір мені відомий більш-менш точно. Само собою зрозуміло, що якщо на Бронній мені звалиться на голову цегла ... — Цегла ні з того ні з сього, —переконливо перебив невідомий, — нікому і ніколи на голову не звалиться. Зокрема ж, запевняю вас, вам вона ні в якому разі не загрожує. Ви помрете іншою смертю.
1169	Краще за все мені подобається чути, як він розповідає про свої попередні дні, коли він продавав лініменти та засоби від кашлю на кутках вулиць, живучи руками до рота, серцем до серця з людьми, кидаючи голови чи хвости з удачею за останню монету. "Я вдарив Фішер Хілла, Аркансоу", - сказав він, - "в костюмі з натуральної шкіри, мокасинах, довгому волоссі та діамантовому кільці в тридцять карат, яке дісталося акторові в Тексаркані. Я замінив його на це ". Я був доктором Во-го, відомим індійським медиком. Тоді я провів лише одну найкращу ставку, і це було “Воскресіння Гірке”. Він був виготовлений з животворних рослин і трав, випадково виявлених Та-ква-ла, прекрасною дружиною вождя нації Чоктау, збираючи вантажівку, щоб прикрасити блюдо вареної собаки для щорічного танцю кукурудзи.	Краще за все мені подобається чути, як він розповідає про свої попередні дні, коли він продавав лініменти та засоби від кашлю на кутках вулиць, живучи руками до рота, серцем до серця з людьми, кидаючи голови чи хвости з удачею за останню монету. "Я вдарив Фішер Хілла, Аркансоу, — сказав він, — у костюмі з натуральної шкіри, мокасинах, довгому волоссі та діамантовому кільці в тридцять карат, яке дісталося акторові в Тексаркані. Я замінив його на це". Я був доктором Во-го, відомим індійським медиком. Тоді я провів лише одну найкращу ставку, і це було “Воскресіння Гірке”. Він був виготовлений із животворних рослин і трав, випадково виявлених Та-ква-ла, прекрасною дружиною вождя нації Чоктау, збираючи вантажівку, щоб прикрасити блюдо вареної собаки для щорічного танцю кукурудзи.
1170	Тут порушується принцип рівності всіх перед законом. Ініціатор ПДР — велосипедист, а відповідальність покладена на водія. Доречі, велодятел теж повинен дотримуватись ПДР, але нема механізму притягнення до відповідальності.	Тут порушується принцип рівності всіх перед законом. Ініціатор ПДР — велосипедист, а відповідальність покладена на водія. До речі, велодятел теж повинен дотримуватись ПДР, але нема механізму притягнення до відповідальності.
1171	"Сонце схиляється, а смерті немає". Тепер Левій Матвій безнадійно записав гострою паличкою так: "Бог! За що гніваєшся на нього? Пошли йому смерть". Записаши це, він болісно всхлипнув і знову нігтями поранив свої груди. Причина відчаю Левія полягала в тій страшній невдачі, що наздогнала Іешуа і його, і, окрім цього, в тій важкій помилці, яку він, Левій, за його думкою, скоїв. Позавчора вдень Іешуа і Левій знаходились у Віфанії під Єршалаімом, де гостювали в одного городника, допомагаючи господару, а до вечора збирались іти в холодку в Єршалаім. Але Іешуа чомусь запоспішав, сказав, що у нього в місті невідкладна справа, і пішов біля полудня один. Ось в цьому-то і полягала перша помилка Левія Матвія. Навіщо, навіщо він відпустив його одного!	"Сонце схиляється, а смерті немає". Тепер Левій Матвій безнадійно записав гострою паличкою так: "Боже! За що гніваєшся на нього? Пошли йому смерть". Записавши це, він болісно схлипнув і знову нігтями поранив свої груди. Причина відчаю Левія полягала в тій страшній невдачі, що наздогнала Ієшуа і його, й, окрім цього, в тій важкій помилці, яку він, Левій, за його думкою, скоїв. Позавчора вдень Ієшуа і Левій знаходились у Віфанії під Єршалаїмом, де гостювали в одного городника, допомагаючи господарю, а до вечора збирались іти в холодку в Єршалаїм. Але Ієшуа чомусь запоспішав, сказав, що у нього в місті невідкладна справа, і пішов біля полудня один. Ось у цьому-то і полягала перша помилка Левія Матвія. Навіщо, навіщо він відпустив його одного!
1172	- Мій брат теж офіцір, морьяк, але він сімейний, має дружину і троє дітей. Га! Чухонець чомусь дивувався, ідіотськи-широко посміхався, коли вигукував «га!», і раз у раз продував свою смердючу трубку. Климов, якому нездужалось і важко було відповідати на питання, ненавидів його всією душею. Він мріяв про те, що добре б вирвати з його рук сипівшу трубку та жбурнути її під диван, а самого чухонца прогнати кудись в інший вагон. «Огидний народ ці чухонці і ... греки, - думав він. - Зовсім зайвий, ні до чого не потрібний, огидний народ. Займають лише на земній кулі місце. До чого вони?» І думка про чухонців і греків виробляла в усьому його тілі щось на зразок нудоти. Для порівняння хотів він думати про французів і італійців, але спогад про ці народи викликало в нього уявлення чомусь тільки про шарманщика, голих жінок та закордонних олеографіях, які висять вдома у тітки над комодом.	— Мій брат — теж офіцер, моряк, але він сімейний, має дружину і троє дітей. Га! Чухонець чомусь дивувався, ідіотськи- широко посміхався, коли вигукував «га!», і раз у раз продував свою смердючу трубку. Климов, якому нездужалось і важко було відповідати на питання, ненавидів його всією душею. Він мріяв про те, що добре б вирвати з його рук осоружну трубку та жбурнути її під диван, а самого чухонця прогнати кудись в інший вагон. «Огидний народ ці чухонці і ... греки, — думав він. — Зовсім зайвий, ні до чого не потрібний, огидний народ. Займають лише на земній кулі місце. До чого вони?» І думка про чухонців і греків виробляла в усьому його тілі щось на зразок нудоти. Для порівняння хотів він думати про французів і італійців, але спогад про ці народи викликало в нього уявлення чомусь тільки про шарманщика, голих жінок та закордонні олеографії, які висять удома у тітки над комодом.
1173	У ванній страшно гула вода і в кухні теж. «Здається, вже полилося на підлогу», - подумала Маргарита і додала вголос: - Однак розсиджуватися нічого. З кухні в коридор уже біг потік. Шльопаючи босими ногами в воді, Маргарита відрами носила з кухні воду в кабінет критика і виливала її в ящики письмового столу. Потім, розламавши молотком двері шафи в цьому ж кабінеті, кинулася в спальню. Розбивши дзеркальна шафа, вона витягла з нього костюм критика і втопила його в ванні. Повну чорнильницю чорнила, захоплену в кабінеті, вона вилила в пишно збиту двоспальне ліжко в спальні. Руйнування, яке вона виробляла, доставляло їй пекуче насолоду, але при цьому їй весь час здавалося, що результати виходять якісь мізерні. Тому вона стала робити що попало. Вона била вазони з фікусами в тій кімнаті, де був рояль. Не закінчивши цього, поверталася в спальню і кухонним ножем різала простирадла, била засклені фотографії. Втоми вона не відчувала, і тільки піт тік по ній струмками.	У ванній страшно гула вода і в кухні теж. «Здається, вже полилося на підлогу», - подумала Маргарита і додала вголос: — Однак розсиджуватися нічого. З кухні в коридор уже біг потік. Шльопаючи босими ногами в воді, Маргарита відрами носила з кухні воду в кабінет критика і виливала її в ящики письмового столу. Потім, розламавши молотком двері шафи в цьому ж кабінеті, кинулася в спальню. Розбивши дзеркальну шафу, вона витягла з нього костюм критика і втопила його в ванні. Повну чорнильницю чорнила, захоплену в кабінеті, вона вилила в пишно збите двоспальне ліжко в спальні. Руйнування, яке вона виробляла, доставляло їй пекуче насолоду, але при цьому їй весь час здавалося, що результати виходять якісь мізерні. Тому вона стала робити що попало. Вона била вазони з фікусами в тій кімнаті, де був рояль. Не закінчивши цього, поверталася в спальню і кухонним ножем різала простирадла, била засклені фотографії. Втоми вона не відчувала, і тільки піт тік по ній струмками.
1174	"Як довго ти хворієш",- я запитав. "Мене схватило (звуки болі) минулої ночі", - сказав Мер. "Лікар, чи не могли Ви дати мені щось для цього? ". Я сказав :"? Містер Фідл, може Ви піднімите трохи завісу? ". Молодий хлопець, Бідл сказав:"Дядько Джеймс, Ви відчуваєте задоволення, що можете їсти шинку та яйця? "." Містер Мер, - я сказав, кладучи моє вухо на його праву лопатку та прислухаючись, - Ви маєте поганий діагноз великого запалення правої ключиці... "Господи, - сказав він з стогіном, - можете Ви щось втерти чи вправити що-небудь?". "Я беру свій капелюх та направляюсь до двері". "Куда Ви, Лікар - кричить мер". "Не залишите же Ви Мене помирати з цим?".	"Як довго ти хворієш", 一 я запитав. "Мене схватило (звуки болі) минулої ночі, 一 сказав Мер. 一 Лікарю, чи не могли Ви дати мені щось для цього?". Містере Бідле, може, Ви піднімете трохи завісу?". Молодий хлопець Бідл сказав: "Дядьку Джеймсе, Ви відчуваєте задоволення, що можете їсти шинку та яйця?".Містере мер, 一 я сказав, кладучи моє вухо на його праву лопатку і прислухаючись, 一 ви маєте поганий діагноз велике запалення правої ключиці... "Господи, 一 сказав він зі стогоном, 一 можете Ви щось втерти чи вправити що-небудь?". Я беру свій капелюх і направляюсь до дверей. "Куда ви, лікарю 一 кричить мер. 一Не залишите же Ви мене помирати з цим?".
1175	— Ні, нічого вже не можна зробити! — вздихнув хазяїн. — Все закінчено. Зник Іван Іванович! І по його щокам поповзли вниз блискучі краплі, такі, які бувають на вікнах під час дощу. Не розуміючи в чому справа, Тітка і Федір Тимофійович тиснулись до нього і з жахом дивились на гуся. — Бідний Ваан Іванович! — говорив хазяїн, журбливо вздихаючи. — А я-то мріяв, що навесні повезу тебе еа дачу і буду гуляти з тобою по знленій травичці. Миле створіння, нарний мій товарише, тебе вже немає! Як же я тепер буду поратись без теье? Тітці здавалось, що і з нею станеться те ж саме, тобто що вона теж отак, незрозуміло від чого, заплющить очі, протягне лапи, оскалить пот, і всі на неї будутьь дивитись з жахом. Схоже, що такі ж думки були в голові Федора Тимофіїчв. Ніколи раніше старий кіт не був таким угрюмим і мрачним, як зараз.	— Ні, нічого вже не можна зробити! — вздихнув хазяїн. — Усе закінчено. Зник Іван Іванович! І по його щоках поповзли вниз блискучі краплі, такі, які бувають на вікнах під час дощу. Не розуміючи в чому справа, тітка і Федір Тимофійович притискалися до нього і з жахом дивились на гуся. — Бідний Іван Іванович! — говорив хазяїн, журливо вздихаючи. — А я-то мріяв, що навесні повезу тебе на дачу і буду гуляти з тобою по зеленій травичці. Миле створіння, гарний мій товаришу, тебе вже немає! Як же я тепер буду поратись без тебе? Тітці здавалось, що і з нею станеться те ж саме, тобто що вона теж отак, незрозуміло від чого, заплющить очі, протягне лапи, оскалить рот, і всі на неї будуть дивитись із жахом. Схоже, що такі ж думки були в голові Федора Тимофійовича. Ніколи раніше старий кіт не був таким угрюмим і мрачним, як зараз.
1176	Надія Пилипівна байдуже глянула на матір, встала і пройшлася з кутка в куток. - Вчора барометр піднімався, - сказала вона в задумі, - а сьогодні, кажуть, знову падає. Стара розклала карти в три довгі ряди і похитала головою. - Соскучилась? - запитала вона, глянувши на дочку. - Звісно! - Ото ж бо я бачу. Як не скучити? Вже п'ятий день його немає. Бувало, в травні, найбільше два дні, ну три, а тепер - жарт чи що? - п'ятий день! Я йому не дружина і то скучила. А вчора, як сказали мені, що барометр піднімається, я для нього, для Олексія Степановича-то, веліла курчати зарізати і карасів почистити. Любить він. Покійний твій батько бачити риби не міг, а він любить. Завжди з апетитом їсть. - У мене за нього серце болить, - сказала дочка. - Нам нудно, але ж йому, мама, ще нудніше.	Надія Пилипівна байдуже глянула на матір, встала і пройшлася з кутка в куток. — Вчора барометр піднімався, — сказала вона в задумі, — а сьогодні, кажуть, знову падає. Стара розклала карти в три довгі ряди і похитала головою. — Соскучилась? — запитала вона, глянувши на дочку. — Звісно! —Ото ж бо я бачу. Як не скучити? Вже п'ятий день його немає. Бувало, в травні, найбільше два дні, ну три, а тепер — жарт чи що? — п'ятий день! Я йому не дружина і то скучила. А вчора, як сказали мені, що барометр піднімається, я для нього, для Олексія Степановича-то, веліла курча зарізати і карасів почистити. Любить він. Покійний твій батько бачити риби не міг, а він любить. Завжди з апетитом їсть. — У мене за нього серце болить, — сказала дочка. — Нам нудно, але ж йому, мамо, ще нудніше.
1177	"Добраніч, пане", — сказав поліціянт, що був на чергуванні, смикаючи ручки дверей, поки він проходив. Вітер дмухав вже не непередбачено уривисто, а сильно і не затихаючи. Прекрасно, але по-холодному моросило. Поодинокі, стурбовані, похмурі пішоходи тихенько бігли вздовж того кварталу із піднятими комірцями, тримаючи руки в кишенях. У дверях господарської крамниці, докурюючи цигарку, чекав чоловік, що раніше пройшов зо дві тисячі кілометрів, щоб домовитись про ненадійну ледь не до абсурду зустріч. Після близько двадцятихвилинного очікування, високий діловий чолов'яга у довгому пальто із комірцем з'явився на протилежному боці вулиці. Він крокував прямо до чоловіка, що чекав.	"Добраніч, пане", — сказав поліціянт, що був на чергуванні, смикаючи ручки дверей, поки він проходив. Вітер дмухав уже не непередбачено уривисто, а сильно і не затихаючи. Прекрасно, але по-холодному моросило. Поодинокі, стурбовані, похмурі пішоходи тихенько бігли тим кварталом із піднятими комірцями, тримаючи руки в кишенях. У дверях господарської крамниці, докурюючи цигарку, чекав чоловік, що раніше пройшов зо дві тисячі кілометрів, щоб домовитись про ненадійну, ледь не абсурдну, зустріч. Після близько двадцятихвилинного очікування високий діловий чолов'яга у довгому пальті із комірцем з'явився на протилежному боці вулиці. Він крокував прямо до чоловіка, який чекав.
1178	- Я не зовсім розумію, що ви хочете сказати. Він продовжував: - Їй-богу! Що ж тоді нам виспівував цей нещасний архідиякон? Де він? - Він зник, пане, - озвався один із солдатів. - А ти, божевільна стара, - не вгавав командувач, - не бреши мені. Тобі доручили наглядати за відьмою. Що ти з нею зробила? Затвірниця не бажала нічого заперечувати, боячись викликати підозри, тому відповіла у щирому, та похмурому тоні: - Якщо ви говорите про високу юнку, до якої мене приставили ось нещодавно, то вона мене покусала і я її відпустила. Ось як. Тепер залиште мене в спокої. Обличчя командувача виражало невдоволеність. - Не смій мені брехати, стара карго. Я Трістан Відлюдник, кум короля. Трістан Відлюдник, чуєш? Дивлячись на Гревську площу, він додав: - Це ім'я тут розноситься луною.	-— Я не зовсім розумію, що ви хочете сказати. Він продовжував: — Їй-богу! Що ж тоді нам виспівував цей нещасний архідиякон? Де він? — Він зник, пане, — озвався один із солдатів. — А ти, божевільна стара, — не вгавав командувач, — не бреши мені. Тобі доручили наглядати за відьмою. Що ти з нею зробила? Затвірниця не бажала нічого заперечувати, боячись викликати підозри, тому відповіла у щирому, та похмурому тоні: — Якщо ви говорите про високу юнку, до якої мене приставили ось нещодавно, то вона мене покусала і я її відпустила. Ось як. Тепер залиште мене в спокої. Обличчя командувача виражало невдоволеність. — Не смій мені брехати, стара карго. Я Трістан Відлюдник, кум короля. Трістан Відлюдник, чуєш? Дивлячись на Гревську площу, він додав: —Це ім'я тут розноситься луною.
1180	- Чому ти сам на це не полював? Я запитав. "Ну," сказав він, "я знаю про газету лише десять років. Спочатку потрібно було провести оранку яри, а потім подрібнити бур'ян з кукурудзи; а потім приймати корм; і могутній незабаром нас чекала зима. Здавалося, що рік за роком так пролягало ". Для мене це звучало цілком розумно, тому я одразу взявся за це з молодим Лі Рандлом. Вказівки на папері були прості. Ціла кавалькада, навантажена скарбами, починалася зі старої іспанської місії в окрузі Долорес. Вони подорожували компасом на південь, поки не дійшли до річки Аламіто. Вони допустили це і поховали скарб на вершині маленької гори у формі зграї-сідла, що стояла в ряд між двома вищими. Купа каміння позначила місце закопаного скарбу. Всю партію, крім іспанського священика, були вбиті індіанцями через кілька днів. Секрет полягав у монополії. Мені це виглядало добре.	— Чому ти сам на це не полював? — я запитав. "Ну, — сказав він, — я знаю про газету лише десять років. Спочатку потрібно було провести оранку яри, а потім подрібнити бур'ян з кукурудзи; а потім приймати корм; і незабаром нас чекала зима. Здавалося, що рік за роком так пролягало ". Для мене це звучало цілком розумно, тому я одразу взявся за це з молодим Лі Рандлом. Вказівки на папері були прості. Ціла кавалькада, навантажена скарбами, починалася зі старої іспанської місії в окрузі Долорес. Вони подорожували за компасом на південь, поки не дійшли до річки Аламіто. Вони допустили це і поховали скарб на вершині маленької гори у формі зграї-сідла, що стояла в ряду між двома вищими. Купа каміння позначила місце закопаного скарбу. Всю партію, крім іспанського священника, були вбили індіанці через кілька днів. Секрет полягав у монополії. Мені це виглядало добре.
1181	"Я була поганою дівчинкою, Суді",- сказала Джонсі. "Щось змусило той останній листок залишитись там і показати мені наскільки слабкою я була. Воліти померти - це гріх. Чи не могла б ти тепер принести мені трохи супу і молока з дещицею портвейну, і - ні; принеси мені спершу люстерко, а потім уклади подушки біля мене, і я сяду та буду спостерігати як ти готуєш." За годину вона сказала: "Суді, я сподіваюсь одного дня намалювати залив Неаполя." Доктор прийшов вдень, і Сью вийшла до холу вслід за ним. "Шанси рівні", - мовив лікар, беручи тендітні тремтячі руки Сью до своїх. "Ви переможете з добрим лікуванням." А зараз мені потрібно розглянути інший випадок, вниз по сходам від вас. Берман його звуть - якийсь артист. Також пневмонія. Він старий, слабкий чоловік і напад дуже важкий. Безнайдійний випадок, але він лягає до госпіталю на днях, щоб почуватися більш комфортно.	"Я була поганою дівчинкою, Сьюді, — сказала Джонсі. —Щось змусило той останній листок залишитись там і показати мені, наскільки слабкою я була. Воліти померти — це гріх. Чи не могла б ти тепер принести мені трохи супу і молока з дещицею портвейну, і — ні; принеси мені спершу люстерко, а потім уклади подушки біля мене, і я сяду та буду спостерігати, як ти готуєш". За годину вона сказала: "Сьюді, я сподіваюсь одного дня намалювати залив Неаполя". Доктор прийшов удень, і Сью вийшла до холу вслід за ним. "Шанси рівні, — мовив лікар, беручи тендітні тремтячі руки Сью до своїх. — Ви переможете з добрим лікуванням. А зараз мені потрібно розглянути інший випадок, униз по сходах від вас. Берман його звуть— якийсь артист. Також пневмонія. Він старий, слабкий чоловік і напад дуже важкий. Безнадійний випадок, але він лягає до госпіталю на днях, щоб почуватися більш комфортніше.
1182	Я не раз чув про те, що Католицизм це несумісна з Православ'ям єресь. Насправді це не так: різниця в догматиці не є принциповою, більш того, на практиці мало на що впливає; світове Православ'я не вважає Католицизм єресью ба співслужить з католиками та монофізитами. Нижче наведено приклад суміщення Православ'я та Католицизму в одному флаконі.	Я не раз чув про те, що католицизм — це несумісна з православ'ям єресь. Насправді це не так: різниця у догматиці не є принциповою, більш того, на практиці мало на що впливає; світове православ'я не вважає католицизм єрессю, бо співслужить з католиками та монофізитами. Нижче наведено приклад суміщення православ'я та католицизму в одному флаконі.
1183	Щоб не образити батька відмовою, Борис взяв чарку і мовчки випив. Коли принесли самовар, він мовчки, з меланхолійним особам, на догоду старому, випив дві чашки противного чаю. Мовчки він слухав, як «Бабенцова» натяками говорила про те, що на цьому світі є жорстокі та безбожні діти, які кидають своїх батьків. - Я знаю, що ти тепер думаєш! - говорив підпилий старий, входячи у своє звичайний п'яний, збуджений стан. - Ти думаєш, я опустився, загруз, я жалюгідний, а по-моєму, ця проста життя набагато нормальніше твоєму житті, молода людина. Ні в кого я не потребую і ... і не має наміру принижуватися ... Терпіти не можу, коли який-небудь хлопчисько дивиться на мене з жалем. Після чаю він чистив оселедець і посипав її цибулею з таким почуттям, що навіть на очах у нього виступили сльози розчулення. Він знову заговорив про тоталізатор, про виграші, про якийсь капелюсі з панамської соломи, за яку він вчора заплатив 16 рублів. Брехав він з таким же апетитом, з яким їв оселедець і пив. Син мовчки висидів годину і став прощатися	Щоб не образити батька відмовою, Борис узяв чарку і мовчки випив. Коли принесли самовар, він мовчки, з меланхолійним особам, на догоду старому, випив дві чашки противного чаю. Мовчки він слухав, як «Бабенцова» натяками говорила про те, що на цьому світі є жорстокі та безбожні діти, які кидають своїх батьків. — Я знаю, що ти тепер думаєш! — говорив підпилий старий, входячи у свій звичайний п'яний, збуджений стан. — Ти думаєш, я опустився, загруз, я жалюгідний, а по-моєму, це просте життя набагато нормальніше життя, молода людина. Нікого я не потребую і ... і не маю наміру принижуватися ... Терпіти не можу, коли який-небудь хлопчисько дивиться на мене з жалем. Після чаю він чистив оселедець і посипав її цибулею з таким почуттям, що навіть на очах у нього виступили сльози розчулення. Він знову заговорив про тоталізатор, про виграші, про якийсь капелюх з панамської соломи, за яку він вчора заплатив 16 рублів. Брехав він з таким же апетитом, з яким їв оселедець і пив. Син мовчки висидів годину і став прощатися
1184	"Боб, чи це ти?" він спитав сумніваючись. "Чи це ти, Джимме Веллсе?" закричав чоловік в дверях. "Благослови мене Маріє!" вигукнув новоприбулий, схопивши своїми руками обидві руки іншого. "Це Боб, точно він. Я був впевнений, що знайду тебе тут, якщо ти ще живий. Так, так, так! -- двадцять років це довгий термін. Минуле відійшло, Боббе; я б хотів, щоб воно тривало, і ми могли б ще раз пообідати. Як захід обійшовся з тобою, старий чоловіче?" "Дідько; він дав мені все, що я просив. Ти змінився, Джимме. Я думав ти був нищим, на дюйми два або три." "Хе, я трохи виріс після двадцяти." "В Нью-Йорку справи йдуть добре, Джимме?"	"Бобе, чи це ти?" спитав він, спитав сумніваючись. "Чи це ти, Джиме Веллсе?" — закричав чоловік у дверях. "Благослови мене, Маріє!" — вигукнув новоприбулий, схопивши своїми руками обидві руки іншого. "Це Боб, точно він. Я був упевнений, що знайду тебе тут, якщо ти ще живий. Так-так-так! — двадцять років — це довгий термін. Минуле відійшло, Бобе; я б хотів, щоб воно тривало, і ми могли б ще раз пообідати. Як захід обійшовся з тобою, старий чоловіче?" "Дідько; він дав мені все, що я просив. Ти змінився, Джиме. Я думав, ти нижчий, на дюйми два або три.". "Хе, я трохи виріс після двадцяти". "У Нью-Йорку справи йдуть добре, Джиме?"
1185	"Любий мій лікарю", - сказав Найт трохи скуто. "Я нагадую вам, що я не азартний гравець". "Вибачте, - сказав я. - Але я не думаю, що ви знайдете Йолнеса". Кабіна зупинилася перед однією з найкрасивіших резиденцій на проспекті. Вгору,вниз,спереду будинку йшов чоловік із довгими червоними вусами, на лацкані якого був значок детектива. Час від часу чоловік знімав вуса, щоб витерти обличчя, і тоді я одразу впізнавав би добре відомі риси великого нью-йоркського детектива. Джолнес пильно стежив за дверима та вікнами будинку. - Ну, докторе, - сказав Найт, не маючи змоги придушити ноту тріумфу в своєму голосі, - ви бачили?	"Любий мій лікарю, — сказав Найт трохи скуто. — Я нагадую вам, що я не азартний гравець". "Вибачте, — сказав я. — Але я не думаю, що ви знайдете Йолнеса". Кабіна зупинилася перед однією з найкрасивіших резиденцій на проспекті. Вгору, вниз, спереду будинку йшов чоловік із довгими червоними вусами, на лацкані якого був значок детектива. Час від часу чоловік знімав вуса, щоб витерти обличчя, і тоді я одразу впізнавав добре відомі риси великого нью-йоркського детектива. Джолнес пильно стежив за дверима та вікнами будинку. — Ну, докторе, — сказав Найт, не маючи змоги придушити ноту тріумфу в своєму голосі, — ви бачили?
1186	Досить не погано на Заходу, чи не так?" - спитав міліціонер. "Звичайно! Я сподіваюся, Джиммі зробив половину. Хоча він був свого роду шахраєм, хорошим хлопцем, як і був. Мені довелося змагатися з деякими найрозумнішими розумами, які збираються отримати свою купу. Чоловік потрапляє жолобок у Нью-Йорку. Захід потрібен для того, щоб поставити на нього бритву ". Поліцейський крутив палицю і зробив крок-другий. "Я піду своєю дорогою. Сподіваюся, ваш друг приїде. Збираєтесь назвати час на нього різким?" "Я повинен сказати, що ні!" - сказав другий. "Я дам йому щонайменше півгодини. Якщо Джиммі живий на землі, він буде тут уже до того часу. Так довго, офіцере".	Досить непогано на Заході чи не так?"— спитав міліціонер. "Звичайно! Я сподіваюся, Джиммі зробив половину. Хоча він був свого роду шахраєм, хорошим хлопцем, як і був. Мені довелося змагатися з деякими найрозумнішими розумами, які збираються отримати свою купу. Чоловік потрапляє у жолобок у Нью-Йорку. Захід потрібен для того, щоб поставити на нього бритву". Поліцейський крутив палицю і зробив крок-другий. "Я піду своєю дорогою. Сподіваюся, ваш друг приїде. Збираєтесь назвати час на нього різким?" "Я повинен сказати, що ні! — сказав другий. — Я дам йому щонайменше півгодини. Якщо Джиммі живий на землі, він буде тут уже до того часу. Так довго, офіцере".