Datasets:

HPLT
/

ua-gec

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (1)

train · 1.56k rows

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.

id stringlengths 4 4	source stringlengths 69 1.45k	target stringlengths 69 1.45k
1491	Привид наблизився повільно, загрозливо і тихо. Коли він підійшов ближче, Скрудж опустився на коліна. Здавалося, що куди б цей Дух не йшов, він скрізь лишав у повітрі загадковість і морок. Він був закутаний у темно чорний плащ, який покривав його голову, лице, форму, і не дозволяв побачити нічого на відстані витягнутої руки. Було навіть важко відокремити цю постать від ночі і відділити її від темряви, що оточувала. Скрудж відчув, що Дух високий і величний, коли той став поруч; його таємнича присутність навіювала смертельний жах. Більше не було зрозуміло коли Дух говорив, чи рухався. "Мене відвідав тепер Дух Різдва?" - спитав Скрудж.	Привид наблизився повільно, загрозливо і тихо. Коли він підійшов ближче, Скрудж опустився на коліна. Здавалося, що куди б цей Дух не йшов, він скрізь лишав у повітрі загадковість і морок. Він був закутаний у темно-чорний плащ, який покривав його голову, лице, форму, і не дозволяв побачити нічого на відстані витягнутої руки. Було навіть важко відокремити цю постать від ночі і відділити її від темряви, що оточувала. Скрудж відчув, що Дух високий і величний, коли той став поруч; його таємнича присутність навіювала смертельний жах. Більше не було зрозуміло, коли Дух говорив чи рухався. "Мене відвідав тепер Дух Різдва?" — спитав Скрудж.
1492	І Маргарита у чорному плащі, і майстер у лікарняному халаті вийшли в коридор ювелірчиної квартири, у якому горіла свічка і де на них очікувала свита Воланда. Коли пішли з коридору, Гелла несла валізу, в якій був роман та невеликі ймення Маргарити Миколаївни, а кіт допомагав Геллі. Коло дверей квартири Коровьйов розкланявся та зник, а інші пішли проводжати по сходах. Вона була пустою. Коли проходили майданчик третього поверху, щось м‘яко стукнуло, але на це ніхто не звернув уваги. Біля самих дверей шостого парадного Азазелло дмухнув догори, і тільки що вийшов до двору, в який не заходив місяць, побачили сплячого на ґанку, й, напевно, сплячу мертвим сном людину у чоботях та в кепці, а також стоящу коло під‘їзду велику чорну машину з потушеними фарами. У передньому склі смутно виднівся силует грача.	І Маргарита у чорному плащі, і Майстер у лікарняному халаті вийшли в коридор ювелірчиної квартири, у якому горіла свічка і де на них очікувала свита Воланда. Коли пішли з коридору, Гелла несла валізу, в якій був роман та невеликі ймення Маргарити Миколаївни, а кіт допомагав Геллі. Коло дверей квартири Коров'єв розкланявся та зник, а інші пішли проводжати по сходах. Вони були порожніми. Коли проходили майданчик третього поверху, щось м‘яко стукнуло, але на це ніхто не звернув уваги. Біля самих дверей шостого парадного Азазелло дмухнув догори, і тільки що вийшов до двору, в який не заходив місяць, побачили сплячого на ґанку, й, напевно, сплячого мертвим сном людину у чоботях та в кепці, а також припарковану коло під‘їзду велику чорну машину з потушеними фарами. У передньому склі смутно виднівся силует грача.
1493	«Ага! ..» - сказав собі Поплавський, - але хто-небудь же є в правлінні? - Я, - слабким голосом відгукнувся чоловік. - Бачте, - переконливо заговорив Поплавський, - я є єдиним спадкоємцем покійного Берліоза, мого племінника, який загинув, як відомо, на Патріарших, і я зобов'язаний, відповідно до закону, прийняти спадщину, що полягає в нашій квартирі номер п'ятдесят ... - Чи не в курсі я, товариш, - тоскно перебив чоловік. - Але, дозвольте, - звучним голосом сказав Поплавський, - ви член правління і зобов'язані ... І тут до кімнати зайшов якийсь громадянин. Побачивши увійшов сидить за столом зблід. - Член правління Пятнажко? - запитав у сидячого увійшов. - Я, - ледь чутно відповів той. Увійшовши щось прошепотів сидить, і той, абсолютно засмучений, піднявся зі стільця, і через кілька секунд Поплавський залишився один в порожній кімнаті правління. «Ех, яке ускладнення! І потрібно ж було, щоб їх всіх відразу ... »- з досадою думав Поплавський, перетинаючи асфальтовий двір і поспішаючи в квартиру N 50.	— Ага!.. — сказав собі Поплавський, — але хто-небудь же є в правлінні? — Я, — слабким голосом відгукнувся чоловік. — Бачте, — переконливо заговорив Поплавський, — я є єдиним спадкоємцем покійного Берліоза, мого племінника, який загинув, як відомо, на Патріарших, і я зобов'язаний, відповідно до закону, прийняти спадщину, що полягає в нашій квартирі номер п'ятдесят ... — Чи не в курсі я, товаришу, — тоскно перебив чоловік. — Але, дозвольте, — звучним голосом сказав Поплавський, — ви член правління і зобов'язані ... І тут до кімнати зайшов якийсь громадянин. Побачивши його, той, що сидів за столом, зблід. — Член правління Пятнажко? — запитав у сидячого прибулий. — Я, — ледь чутно відповів той. Той, що увійшов, щось прошепотів сидячому, і той, абсолютно засмучений, піднявся зі стільця, і через кілька секунд Поплавський залишився один у порожній кімнаті правління. «Ех, яке ускладнення! І потрібно ж було, щоб їх всіх відразу ...», — з досадою думав Поплавський, перетинаючи асфальтовий двір і поспішаючи в квартиру N 50.
1494	"У поліцію. Члена МАССОЛІТа Івана Миколайовича Бездомного. Заява. Вчора ввечері я прийшов з покійний М.А.Берліозом на Патріарщі пруди..." І відразу поет заплутався, головним образом через слово "покійний". З місця виходила якась безлепіца: як це так - прийшов з покійним? Не ходять покойникі! Дійсно, чого доброго, за божевільного приймуть! Подумав так, Іван Миколайович почав виправляти написанне. Вийшло наступне: "...з М.А. Берліозом, внаслідок покійний...". І це не задовільняло автора. Довелось примінити третю редакцію, а та виявилась ще гірше перших двух: "...Берліозом, який потрапив під трамвай..."-а тут ще причепився цей нікому не потрібний композитор-однофамілець, і прийшлось вписати:"...не композитором..." Намучившись з цими двома Берліозами, Іван все перекреслив і вирішив почати відразу з чогось дуже сильного, щоб неодмінно привернути увагу читача, і написав, що кіт сідає у трамвай, а потім повернувся до єпізоду з відрізаною головою. Голова і передбачення консультанта привели його до думки о Понтіі Пілате, і для більшої переконливості Іван вирішив всю розповідь про прокуратора викласти повністю з того самого моменту, як той у білому плащі з кривавої підкладкою вийшов в колонаду іродова палацу.	"У поліцію. Члена МАССОЛІТа Івана Миколайовича Бездомного. Заява. Вчора ввечері я прийшов з покійним М.А.Берліозом на Патріарші пруди..." І відразу поет заплутався, головним образом через слово "покійний". З місця виходила якась безлепіца: як це так — прийшов із покійним? Не ходять покійники! Дійсно, чого доброго, за божевільного приймуть! Подумавши так, Іван Миколайович почав виправляти написане. Вийшло наступне: "...з М. А. Берліозом, унаслідок покійний...". І це не задовольняло автора. Довелось примінити третю редакцію, а та виявилась ще гірша за перші дві: "...Берліозом, який потрапив під трамвай..." — а тут ще причепився цей нікому не потрібний композитор-однофамілець, і прийшлось вписати:"...не композитором..." Намучившись з цими двома Берліозами, Іван усе перекреслив і вирішив почати відразу з чогось дуже сильного, щоб неодмінно привернути увагу читача, і написав, що кіт сідає у трамвай, а потім повернувся до епізоду з відрізаною головою. Голова і передбачення консультанта привели його до думки про Понтія Пилата, і для більшої переконливості Іван вирішив усю розповідь про прокуратора викласти повністю з того самого моменту, як той у білому плащі з кривавою підкладкою вийшов у колонаду Іродового палацу.
1495	Іван Миколайович зиркнув з недовірою,але все ж пробурчав : - Слава тобі господи! Знайшовся хоча б один нормальний серед ідіотів, із яких перший - телепень і бездарність Сашко! - Хто цей Сашко-бездарність? - прийшов до тями лікар. - А ось він ,Рюхін! - відповів Іван і тикнув брудним пальцем в сторону Рохіна. Той вибухнув від непорозуміння. "Це він мені замість дякую! - гірко подумав він,-за те,що я взяв у ньому участь! От же,дійсно, гімно!" - Типовий кулачок по своїй психології, - заговорив Іван Миколайович,якому, очевидно, захотілося опозорити Рюхіна,- і потім кулачок,добре маскуючий під пролетарія. Подивіться на його пафосну фізіономію і співвідносьте з тими звучними віршами,який він написав до першого числа! Хе-хе-хе... "Звийтеся!' та "розвийтеся!"... А ви зазирніть до нього всередину - що він там думає... ви ахнете! - і Іван Миколайович злюще розсміявся	Іван Миколайович зиркнув з недовірою, але все ж пробурчав: — Слава тобі Господи! Знайшовся хоча б один нормальний серед ідіотів, із яких перший — телепень і бездарність Сашко! — Хто цей Сашко-бездарність? — прийшов до тями лікар. — А ось він, Рюхін! — відповів Іван і тикнув брудним пальцем в сторону Рохіна. Той вибухнув від непорозуміння. "Це він мені замість "дякую"! — гірко подумав він, — за те, що я узяв у ньому участь! От же, дійсно, гімно!" — Типовий кулачок по своїй психології, — заговорив Іван Миколайович, якому, очевидно, захотілося опозорити Рюхіна, — і потім кулачок,добре маскується під пролетарія. Подивіться на його пафосну фізіономію і співвідносьте з тими звучними віршами, які він написав до першого числа! Хе-хе-хе... "Звийтеся!' та "розвийтеся!"... А ви зазирніть до нього всередину — що він там думає... ви ахнете! - й Іван Миколайович злюще розсміявся
1496	Пiлат освідчився. Римська влада нітрохи не зазіхає на права духовної місцевої влади, первосвященика це добре відомо, але в даному випадку в наявності явна помилка. І в виправленні цієї помилки римська влада, звичайно, зацікавлена. Справді: злочини Вар-раввана і Га-Ноцрі абсолютно непорівнянні по тяжкості. Якщо другий, явно божевільний людина, винний у проголошенні безглуздих промов, бентежить народ в Ершалаиме і інших деяких місцях, то перший обтяжений набагато значніше. Мало того, що він дозволив собі прямі заклики до заколоту, але він ще вбив сторожа при спробах брати його. Вар-равван набагато небезпечніше, ніж Га-Ноцрі. В силу всього викладеного прокуратор просить первосвященика переглянути рішення і залишити на волі того з двох засуджених, хто менш шкідливий, а таким, без сумніву, є Га-Ноцрі. Отже? Каифа прямо в очі подивився Пилата і сказав тихим, але твердим голосом, що Синедріон уважно ознайомився зі справою і вдруге повідомляє, що має намір звільнити Вар-раввана.	Пилат освідчився. Римська влада нітрохи не зазіхає на права духовної місцевої влади, первосвященникам це добре відомо, але в даному випадку в наявності явна помилка. І у виправленні цієї помилки римська влада, звичайно, зацікавлена. Справді: злочини Вар-раввана і Га-Ноцрі абсолютно не порівняти тяжкістю. Якщо другий, явно божевільний людина, винний у проголошенні безглуздих промов, бентежить народ у Єршалаїмі й інших деяких місцях, то перший обтяжений набагато значніше. Мало того, що він дозволив собі прямі заклики до заколоту, але він ще й убив сторожа при спробах брати його. Вар-равван набагато небезпечніший, ніж Га-Ноцрі. У силу всього викладеного прокуратор просить первосвященника переглянути рішення і залишити на волі того з двох засуджених, хто менш шкідливий, а таким, без сумніву, є Га-Ноцрі. Отже? Каїфа прямо в очі подивився Пилата і сказав тихим, але твердим голосом, що Синедріон уважно ознайомився зі справою і вдруге повідомляє, що має намір звільнити Вар-раввана.
1498	-Жила людина й померла! - сказав кучер, дивлячись на вікна, у яких усе ще миготіли тіні. - Сьогодні вранці тут по подвір'ї ходив, а тепер мертвий лежить. -Прийде час, і ми помремо, - сказав двірник, ідучи з продавцем оселедцем, і їх обох уже не було видно в темряві. Кучер, а за ним Альошка несміливо підійшли до освітлених вікон. Дуже блідна пані з великими заплаканими очима та сідий, благовидий чоловік зрушували серед кімнати два ломберні столи, ймовірно, для того, щоб покласти на них покійника, і на зеленому сукні столів видно було ще цифри, написані крейдою. Кухарка, що вранці бігала по подвір'ю й галасувала, тепер стояла на стільці й, витягуючись, намагалася закрити простирадлом дзеркало. - Діду, що вони роблять? - запитав пошепки Альошка. -Зараз його на столи класти будуть, - відповів дід. - Ходімо, дитино, час спати.	— Жила людина й померла! — сказав кучер, дивлячись на вікна, у яких усе ще миготіли тіні. — Сьогодні вранці тут по подвір'ї ходив, а тепер мертвий лежить. -Прийде час, і ми помремо, — сказав двірник, ідучи з продавцем оселедців, і їх обох уже не було видно в темряві. Кучер, а за ним Альошка, несміливо підійшли до освітлених вікон. Дуже блідна пані з великими заплаканими очима та сідий, благовидий чоловік зрушували серед кімнати два ломберні столи, ймовірно, для того, щоб покласти на них покійника, і на зеленому сукні столів видно було ще цифри, написані крейдою. Кухарка, що вранці бігала по подвір'ю й галасувала, тепер стояла на стільці й, витягуючись, намагалася закрити простирадлом дзеркало. — Діду, що вони роблять? — запитав пошепки Альошка. — Зараз його на столи класти будуть, — відповів дід. — Ходімо, дитино, час спати.
1499	Незалежно від повідомлення про Ялтинського самозванця, Варенуха знову взявся по телефону розшукувати Стьопу де попало і, звичайно, ніде його не знайшов. Як раз тоді, коли Варенуха, тримаючи в руках слухавку, роздумував про те, куди б йому ще подзвонити, увійшла та сама жінка, що принесла й першу блискавку, та вручила Варенусі новий конвертик. Поспішно вскривши його, Варенуза прочитав надруковане та свиснув. -Що ще? - знервовано дригнувшись, запитав Римський. Варенуха мовчки подав йому телеграму, і фіндиректор побачив у ній слова: "Благаю вірити кинутий Ялту гіпнозом Воланда повідомте карному розшуку підтверження особи Лиходєєв". Римський та Варенуха, торкаючись одне одного головами, перечитували телеграму, а перечитавши, мовчки витріщилися одне на одного. -Громадяни! - раптом розгнівалася жінка, - розписуйтесь, а потім уже будете мовчати, скільки завгодно! Я же блискавки розношу. Варенуха, не зводячи очей з телеграмми, криво розчеркнувся в зошиті, і жінка зникла.	Незалежно від повідомлення про Ялтинського самозванця, Варенуха знову взявся по телефону розшукувати Стьопу де попало і, звичайно, ніде його не знайшов. Якраз тоді, коли Варенуха, тримаючи в руках слухавку, роздумував про те, куди б йому ще подзвонити, увійшла та сама жінка, що принесла й першу блискавку, та вручила Варенусі новий конвертик. Поспішно вскривши його, Варенуха прочитав надруковане та свиснув. — Що ще? — знервовано дригнувшись, запитав Римський. Варенуха мовчки подав йому телеграму, і фіндиректор побачив у ній слова: "Благаю вірити кинутий Ялту гіпнозом Воланда повідомте карному розшуку підтвердження особи Лиходєєв". Римський та Варенуха, торкаючись одне одного головами, перечитували телеграму, а перечитавши, мовчки витріщилися одне на одного. — Громадяни! — раптом розгнівалася жінка, — розписуйтесь, а потім уже будете мовчати, скільки завгодно! Я ж блискавки розношу. Варенуха, не зводячи очей з телеграми, криво розчеркнувся в зошиті, і жінка зникла.
1500	«Вогонь, кажись, в церкви, - думає він. - Звідки йому бути там? Спаси і помилуй, володарка! Так воно і є!" Хвилину сторож стоїть перед вибитим вікном і з жахом дивиться в вівтар ... Маленька воскова свічка, яку забули загасити злодії, миготить від вривається у вікно вітру і кидає тьмяні червоні плями на розкидані ризи, повалений шафку, на численні сліди ніг біля престолу і жертовника ... Проходить ще трохи часу, і виє вітер розносить по кладовищу квапливі, нерівні звуки сполоху ... будинки - Приходили від Григор'євих за якоюсь книжкою, але я сказала, що вас немає вдома. Листоноша приніс газети і два листи. До речі, Євген Петрович, я просила б вас звернути вашу увагу на Сергійка. Сьогодні і третього дня я помітила, що він курить. Коли я стала його усовещивать, то він, як звичайно, заткнув вуха і голосно заспівав, щоб заглушити мій голос.	«Вогонь, кажись, у церкві, — думає він. — Звідки йому бути там? Спаси і помилуй, володарко! Так воно і є!" Хвилину сторож стоїть перед вибитим вікном і з жахом дивиться в вівтар ... Маленька воскова свічка, яку забули загасити злодії, миготить від вривається у вікно вітру і кидає тьмяні червоні плями на розкидані ризи, повалену шафку, на численні сліди ніг біля престолу і жертовника... Проходить ще трохи часу, і виє вітер розносить по кладовищу квапливі, нерівні звуки сполоху ... будинки — Приходили від Григор'євих за якоюсь книжкою, але я сказала, що вас немає вдома. Листоноша приніс газети і два листи. До речі, Євгене Петровичу, я просила б вас звернути вашу увагу на Сергійка. Сьогодні і третього дня я помітила, що він курить. Коли я стала його усовещивать, то він, як звичайно, заткнув вуха і голосно заспівав, щоб заглушити мій голос.
1501	Він не намагався заснути, а сидів у ліжку, обійняв руками коліна, і думав. Думка про екзамен була йому огидна. Він вже вирішив, що його виключать і що у цьому виключенні немає нічого жахливого. Навпаки, все дуже добре, навіть дуже. Завтра він буде вільним, наче птах, одягне партикулярну сукню, буде палити явно, їздити сюди і доглядати за Нютою, коли завгодно; і вже він буде не гімназистом, а "молодим чоловіком". А інше, що називається кар'єрою і майбутнім, так зрозуміло: Володя вступить до однорічників, у телеграфісти, нарешті, в аптеку, де дослужиться до провізора...хіба мало посад? Пройшла година-друга, а він усе сидів та думав... О третій годині, коли вже світало, двері обережно скрипнули і до кімнати увійшла maman. — Ти не спиш? — запитала вона, позіхаючи. — Спи, спи, я на хвилинку... Я лише краплі візьму...	Він не намагався заснути, а сидів на ліжку, обійнявши руками коліна, і думав. Думка про екзамен була йому огидна. Він вже вирішив, що його виключать і що у цьому виключенні немає нічого жахливого. Навпаки, все дуже добре, навіть дуже. Завтра він буде вільним, наче птах, одягне партикулярну сукню, буде палити явно, їздити сюди і доглядати за Нютою, коли завгодно; і вже він буде не гімназистом, а "молодим чоловіком". А інше, що називається кар'єрою і майбутнім, так зрозуміло: Володя вступить до однорічників, у телеграфісти, нарешті, в аптеку, де дослужиться до провізора...хіба мало посад? Пройшла година-друга, а він усе сидів та думав... О третій годині, коли вже світало, двері обережно скрипнули і до кімнати увійшла maman. — Ти не спиш? — запитала вона, позіхаючи. — Спи, спи, я на хвилинку... Я лише краплі візьму...
1502	Хто б мені сказав, що в країні декількох морів ми поїдемо замість того на річку? А все почалося з того, що я переплутала схожі назви міст :))) Раніше таке закінчувалося крюком в Х кілометрів. А цього разу - теплим і дуже затишним відпочинком. Хочеться повернутися якось подовше P.S. І книжки в місцевій бібліотеці цікаві. Не знала, що Марго Даррелл теж видала книжку. А тут хтось читав і полишив, й "Трилогію про Корфу" і "Що трапилося з Марго?"	Хто б мені сказав, що в країні декількох морів ми поїдемо замість них на річку? А все почалося з того, що я переплутала схожі назви міст :))) Раніше таке закінчувалося крюком в Х кілометрів. А цього разу — теплим і дуже затишним відпочинком. Хочеться повернутися якось подовше P.S. І книжки в місцевій бібліотеці цікаві. Не знала, що Марго Даррелл теж видала книжку. А тут хтось читав і полишив, й "Трилогію про Корфу", і "Що трапилося з Марго?"
1503	Це була довга процедура. Спочатку Пашка йшов з матір'ю під дощем то по скошеному полю, то лісовими стежками, де до його чобіт липли жовте листя, йшов до тих пір, Поки не розвиднілося. Потім він години два стояв в темних сінях і чекав, коли відімкнуть двері. У сінях було не так холодно і сиро, як на дворі, але при вітрі і сюди залетали дощові бризки. Коли сени мало-помалу битком набилися народом, стиснутий Пашка довелося віч -на-чиємусь тулуп, від якого сильно пахло солоною рибою, і задрімав. Але ось клацнув засувка, двері відчинилися, і Пашка з матір'ю увійшов до приймальні. Тут знову довелося довго чекати. Всі хворі сиділи на лаві, а не ворушилися і мовчали. Пашка оглядав їх і теж мовчав, хоча бачив багато дивного і смішного. Раз тільки, коли в приймальню, підстрибуючи на одній нозі, увійшов якийсь хлопець, Пашку самому захотілося також пострибати; він штовхнули мати під лікоть, пирснув в рукав і сказав:	Це була довга процедура. Спочатку Пашка йшов з матір'ю під дощем то по скошеному полю, то лісовими стежками, де до його чобіт липло жовте листя, йшов до тих пір, Поки не розвиднілося. Потім він години дві стояв у темних сінях і чекав, коли відімкнуть двері. У сінях було не так холодно і сиро, як на дворі, але при вітрі і сюди залітали дощові бризки. Коли сіни мало-помалу битком набилися народом, стиснутому Пашці довелося лягти на чиємусь тулупі, від якого сильно пахло солоною рибою, і задрімати. Але ось клацнула засувка, двері відчинилися, і Пашка з матір'ю увійшов до приймальні. Тут знову довелося довго чекати. Всі хворі сиділи на лаві, не ворушилися і мовчали. Пашка оглядав їх і теж мовчав, хоча бачив багато дивного і смішного. Раз тільки, коли в приймальню, підстрибуючи на одній нозі, увійшов якийсь хлопець, Пашці самому захотілося також пострибати; він штовхнув матір під лікоть, пирснув у рукав і сказав:
1504	Зробили ще одну спробу здобути кота. Було кинуто аркан, він зачепився за одну зі свічок, люстра зірвалася. Удар її потряс, здавалося, весь корпус будинку, але толку від цього не вийшло. Присутніх облило осколками, а кіт перелетів по повітрю і сів високо під стелею на верхній частині позолоченій рами камінного дзеркала. Він нікуди не збирався тікати і навіть, навпаки, сидячи в відносній безпеці, завів ще одну мову. - Я абсолютно не розумію, - говорив він зверху, - причин такого різкого звернення зі мною ... І тут цю промову на самому початку перебив невідомо звідки почувся важкий низький голос: - Що відбувається в квартирі? Мені заважають займатися. Інший, неприємний і, гугнявий голос відгукнувся: - Ну, звичайно, Бегемот, чорт його забирай! Третій, що деренчить, голос сказав: - Мессир! Субота. Сонце схиляється. Нам пора. - Вибачте, не можу більше розмовляти, - сказав кіт з дзеркала, - нам пора. - Він жбурнув свій браунінг і вибив обидва скла у вікні. Потім він хлюпнув вниз бензином, і цей бензин сам собою спалахнув, викинувши хвилю полум'я до самої стелі.	Зробили ще одну спробу здобути кота. Було кинуто аркан, він зачепився за одну зі свічок, люстра зірвалася. Удар її потряс, здавалося, весь корпус будинку, але толку від цього не вийшло. Присутніх облило осколками, а кіт перелетів через повітря і сів високо під стелею на верхній частині позолоченої рами камінного дзеркала. Він нікуди не збирався тікати і навіть, навпаки, сидячи в відносній безпеці, завів ще одну мову. — Я абсолютно не розумію, — говорив він зверху, — причин такого різкого звернення зі мною... І тут цю промову на самому початку перебив невідомо звідки почувся важкий низький голос: — Що відбувається у квартирі? Мені заважають займатися. Інший, неприємний і гугнявий голос відгукнувся: — Ну, звичайно, Бегемот, чорт його забирай! Третій, що деренчить, голос сказав: — Мессіре! Субота. Сонце схиляється. Нам пора. — Вибачте, не можу більше розмовляти, — сказав кіт із дзеркала, — нам пора. — Він жбурнув свій браунінг і вибив обидва скла у вікні. Потім він хлюпнув вниз бензином, і цей бензин сам собою спалахнув, викинувши хвилю полум'я до самої стелі.
1505	Нарешті, він мені набрид, і я запитав його, чи буде він друкувати роман чи не буде. Тут він заметушився, почав щось мямлити і заявив, що особисто вирішити це питання він не може, що з моїм твором повинні ознайомитися інші члени редакційної колегії, саме критики Латунський і Аріман і літератор Мстислав Лаврович. Він просив мене прийти через два тижні. Я прийшов через два тижні і був прийнятий якоюсь дівчиною зі скошеними до носа від постійної брехні очима. - Це Лапшеннікова, секретар редакції, - усміхнувшись, сказав Іван, добре знає той світ, який так гнівно описував його гість. - Може бути – - відрізав той, - так от, від неї я отримав свій роман, вже порядно засмальцьований і розпатланий. Намагаючись не потрапляти своїми очима в мої, Лапшеннікова повідомила мені, що Редакція забезпечена матеріалами на два роки вперед і що тому питання про надрукування мого роману, як вона висловилася, відпадає.	Нарешті, він мені набрид, і я запитав його, чи буде він друкувати роман чи не буде. Тут він заметушився, почав щось мямлити і заявив, що особисто вирішити це питання він не може, що з моїм твором повинні ознайомитися інші члени редакційної колегії, а саме: критики Латунський і Аріман і літератор Мстислав Лаврович. Він просив мене прийти через два тижні. Я прийшов через два тижні, і був прийняла якась дівчина зі скошеними до носа від постійної брехні очима. — Це Лапшеннікова, секретар редакції, — усміхнувшись, сказав Іван, — добре знає той світ, який так гнівно описував його гість. —Може бути, — відрізав той, — так-от, від неї я отримав свій роман, вже порядно засмальцьований і розпатланий. Намагаючись не потрапляти своїми очима в мої, Лапшеннікова повідомила мені, що Редакція забезпечена матеріалами на два роки вперед і що тому питання про надрукування мого роману, як вона висловилася, відпадає.
1506	"" Детектив ", - кажу я. "" Правильно, - каже Біддл. - Мені доведеться передати вас шерифу ". Джефф Пітерс як Персональний Магніт, Біддл "" Подивимось, як ти це зробиш ", - кажу я, і я хапаю Біддла за горло і наполовину викидаю його у вікно, але він витягує пістолет і суне його мені під підборіддя, а я стою непорушно. Потім він надягає на мене наручники і виймає гроші з моєї кишені. "" Я бачу, - каже він, - що це ті самі банківські купюри, які ми з вами позначили, суддя Бенкс. Я передам їх шерифу, коли ми дістанемося до його офісу, і він надішле Вам розписку. Вони повинні бути використані як докази у справі ".	"Детективе", — кажу я. "Правильно, — каже Біддл. — Мені доведеться передати вас шерифу ". Джефф Пітерс як Персональний Магніт, Біддл." Подивимось, як ти це зробиш ", — кажу я, і я хапаю Біддла за горло і наполовину викидаю його у вікно, але він витягує пістолет і суне його мені під підборіддя, а я стою непорушно. Потім він надягає на мене наручники і виймає гроші з моєї кишені. "Я бачу, — каже він, — що це ті самі банківські купюри, які ми з вами позначили, судде Бенксе. Я передам їх шерифу, коли ми дістанемося до його офісу, і він надішле Вам розписку. Вони повинні бути використані як докази у справі".
1507	- А погано, Лізавета, о ми не дали тому козаку розговоритись. - Чудний ти, їй-богу! - Сказала Лізавета і з подивом стиснула плечима. - Де ти взяв таку моду, щоб освячену паску роздавати по дорозі? Може це булка? Тепер вона порізана на столі лежить, хай їсть, хто хоче, хоч і козак твій! Хіба мені жаль? - Так-то воно, але жаль мені козака. Адже він гірше сироти. В дорозі, далеко від дому, хворий... Торчаков випив півстакану чаю і ба бльше нічого не пив і не їв.Їсти йому не хотілося, чай здавався як трава, і знову стало скучно. Після розмови лягли спати. Коли через ві години Лізавета прокинулась, він стояв біля вікна і дивився на подвір'я. - Ти уже прокинувся? - спитала дружина. - Не спиться щось... Ехх, Лізавета, - вздихнув він, - образили ми з тобою козака!	— А погано, Лизавето, що ми не дали тому козаку розговоритись. — Чудний ти, їй-богу! — сказала Лизавета і з подивом стиснула плечима. — Де ти взяв таку моду, щоб освячену паску роздавати по дорозі? Може, це булка? Тепер вона порізана на столі лежить, хай їсть, хто хоче, хоч і козак твій! Хіба мені жаль? — Так-то воно, але жаль мені козака. Адже йому гірше від сироти. У дорозі, далеко від дому, хворий... Торчаков випив пів склянки чаю і ба більше нічого не пив і не їв. Їсти йому не хотілося, чай здавався як трава, і знову стало скучно. Після розмови лягли спати. Коли через дві години Лизавета прокинулась, він стояв біля вікна і дивився на подвір'я. —Ти уже прокинувся? —спитала дружина. — Не спиться щось... Ехх, Лизавето, — вздихнув він, — образили ми з тобою козака!
1508	«Мабуть так», відповів я напружено. «Але якщо Великий Біл — « «Припини це», перебив Лицар з посмішкою, « Я чув це кілька разів. Занадто пізно. Я продовжуватиму. Якщо вбивства в Нью-Йорку не розслідувались, я міркував, хоча й найкращі детективи були найняті для розслідувань, напевно детективи неправильно підійшли до цієї роботи. І не просто неправильно, а в зовсім протилежному напрямку від правильного. Це мої роздуми. Я наткнувся на чоловік в Сентрал Парку. Тепер дозволь описати тобі себе. Я високий, з чорною бородою, і я ненавиджу публічність. Я не маю особливо грошей; я не люблю вівсянку, амбіція мого життя - померти багатим. Я людина холодна і безсердечна. Мені начхати на моїх товаришів і я ніколи не даю ні цента жебракам або на благодійність.	«Мабуть, так, — відповів я напружено. — Але якщо Великий Біл...»« «Припини це, — перебив Лицар з посмішкою. — Я чув це кілька разів. Занадто пізно. Я продовжуватиму». Якщо вбивства в Нью-Йорку не розслідувались, я міркував, хоча й найкращі детективи були найняті для розслідувань, напевно, детективи неправильно підійшли до цієї роботи. І не просто неправильно, а у зовсім протилежному напрямку від правильного. Це мої роздуми. Я наткнувся на чоловіка в Сентрал-Парку. Тепер дозволь описати тобі себе. Я високий, з чорною бородою, і я ненавиджу публічність. Я не маю особливо грошей; я не люблю вівсянку, амбіція мого життя — померти багатим. Я людина холодна і безсердечна. Мені начхати на моїх товаришів, і я ніколи не даю ні цента жебракам або на благодійність.
1509	—Так... є-є-є... Чим я можу бути корисним? —Чи бачите ви...(Мурашкина опустила очі й зарум'янилася). Я знаю ваш талант... ваші погляди, Павло Васильович, й мені хотілося би дізнатись вашої думки, чи, точніше... попросити поради. Я, потрібно вам сказати перепрошую, вирішилася від тягаря драмою, та й мені, перш ніж посилати її в цензуру, хотілося б дізнатися вашу думку. Мурашкіна нервово, з виразом спійманої птиці, порилася у себе у сукні й витягла великий жирний зошит. Павло Васильович любив тільки свої статті, чужі ж, які він мав прочитати або прослухати, виробляли на нього завжди враження гарматного жерла, спрямованого йому прямо в обличчя. Побачивши зошит, він злякався і поспішив сказати: —Добре, залиште ... я прочитаю. —Павло Васильович! — сказала томно Мурашкина, піднімаючись й складаючи молитовно руки. —Я знаю, що ви зайняті... вам кожна хвилина дорога, я знаю, ви зараз у душі посилаєте мене до біса, але... будьте ласкаві, дозвольте мені прочитати вам мою драму зараз... Будьте милі!	— Так... є-є-є... Чим я можу бути корисним? — Чи бачите ви...(Мурашкіна опустила очі й зарум'янилася). Я знаю ваш талант... ваші погляди, Павле Васильовичу, й мені хотілося би дізнатись вашої думки, чи, точніше... попросити поради. Я, потрібно вам сказати, перепрошую, вирішилася від тягаря драмою, та й мені, перш ніж посилати її в цензуру, хотілося б дізнатися вашу думку. Мурашкіна нервово, з виразом пійманої птиці, порилася у себе у сукні й витягла великий жирний зошит. Павло Васильович любив тільки свої статті, чужі ж, які він мав прочитати або прослухати, виробляли на нього завжди враження гарматного жерла, спрямованого йому прямо в обличчя. Побачивши зошит, він злякався і поспішив сказати: — Добре, залиште ... я прочитаю. — Павле Васильовичу! — сказала томно Мурашкіна, піднімаючись й складаючи молитовно руки. — Я знаю, що ви зайняті... вам кожна хвилина дорога, я знаю, ви зараз у душі посилаєте мене до біса, але... будьте ласкаві, дозвольте мені прочитати вам мою драму зараз... Будьте милі!
1510	-Ну ось бачиш... Жирков намацав нарешті в себе в кишені гаманець і почав розплачуватися. - Домовились ми з тобою,друже,за гривню двадцять п'ять копійок. Отримай свій гонорар. Ось тобі гривня,ось три копійки. П'ять копійок надбавки. Прощай і не забувай про мене. Що ж спочатку знеси цей кошик та постав його на ганок. Обережніше,в кошику балетна сукня дівчини,яку я кохаю більше свого життя. Візник зітхнув та неохоче зліз з козла. Балансуючи в сумерках та шльопає по багнюці,він доніс кошик до ганку і опустив її на східці. - А ну почекай! - проговорив він докірливо та,крякнув з подихом,видавши носом схлипуючий звук,неохоче сів на козла. Він чмокнув губами,і кінь його не рішуче кинув у багнюку. - Здається,зі мною все,що потрібно,- розмірковував Жирков,шукаючи рукою по одвірку та шукаючи дзвінок. - Надя просила заїхати до модістке та взяти сукню - є,просила цукерок в сиру - є, букет - є. 《 Привіт тебе, притулок священний...》 - заспівав він. - Але де ж,чорт його,дзвінок?	一 Ну ось бачиш... Жирков намацав нарешті в себе в кишені гаманець і почав розплачуватися. 一 Домовились ми з тобою, друже, за гривню двадцять п'ять копійок. Отримай свій гонорар. Ось тобі гривня, ось три копійки. П'ять копійок надбавки. Прощай і не забувай про мене. Що ж, спочатку знеси цей кошик та постав його на ганок. Обережніше, у кошику балетна сукня дівчини, яку я кохаю більше, ніж своє життя. Візник зітхнув та неохоче зліз з козла. Балансуючи в сумерках та шльопає по багнюці, він доніс кошик до ґанку й опустив його на східці. 一 Ану почекай! 一 проговорив він докірливо та крекнув із подихом, видавши носом схлипуючий звук, неохоче сів на козла. Він цмокнув губами, і кінь його нерішуче кинув у багнюку. 一 Здається, зі мною все, що потрібно,一 розмірковував Жирков,шукаючи рукою по одвірку та шукаючи дзвінок. 一 Надя просила заїхати до модістке та взяти сукню 一 є, просила цукерок в сиру 一 є, букет 一 є. 《 Привіт тобі, притулку священний...,》,一 заспівав він. 一 Але де ж,чорт його, дзвінок?
1511	Настало мовчання. Стичкін почав голосно сморкатися, а сваха розчервонілася та, соромливо глядячи на нього, запитала: -А ви скільки отримуєте. Микола Миколайович? - Я? Сімдесят рублів, не рахуючи нагороджень... Окрім того, ми маємо дохід від стеарінових свічей та зайців. -Мисливством займаєтесь? -Ні, зайцями в нас називаються безквіткові пасажири. Пройшла ще хвилина в мовчанні. Стичкін піднявся та у хвилюванні заходив по кімнаті. -Мені молодої жінки не треба,-сказав він,- Я людина літня, і мені потріба, котра така... нібито як ви...солідна...і нібито вашої комплекції - Бозна що ви говорите...-захіхікала сваха, прикриваючи хусткою своє багрове обличчя. - Що ж тут довго думати? Ви мені по серцю та для мене ви підходите у віших якостях. Людина я позитивна, твереза та, якщо вам подобаюсь, то...що ж краще? Дозвольте вам зробити пропозицію!	Настало мовчання. Стичкін почав голосно сморкатися, а сваха розчервонілася та, соромливо дивлячись на нього, запитала: — А ви скільки отримуєте. Миколо Миколайовичу? — Я? Сімдесят рублів, не рахуючи нагороджень... Окрім того, ми маємо дохід від стеаринових свічок та зайців. — Мисливством займаєтесь? — Ні, "зайцями" в нас називають безквиткових пасажирів. Пройшла ще хвилина в мовчанні. Стичкін піднявся та у хвилюванні заходив по кімнаті. — Мені молодої жінки не треба, — сказав він. — Я людина літня, і мені потрібна, котра така... нібито як ви...солідна...і нібито вашої комплекції. — Бозна що ви говорите...– захихикала сваха, прикриваючи хусткою своє багрове обличчя. — Що ж тут довго думати? Ви мені по серцю та для мене ви підходите у ваших якостях. Людина я позитивна, твереза та, якщо вам подобаюсь, то... що ж краще? Дозвольте вам зробити пропозицію!
1513	Тепер Гудлоу Бенкс саркастично пояснює його навчання та долучення мене до класу, що читав "Бідолашна Джейн Рей, її пташка мертва, вона не може гратися". Гаразд, мені б подобався Гудлоу, і я зневажав його навчання в коледжі, і мене вважали здібним, тож я заспокоївся. І я намагався зрозуміти, чи знав він щось про Мей Марса, тому я витримував його компанію. Щоб усе прояснити, одного дня він сказав мені: "Навіть якщо ти знайдеш її, Ед, де ж ти отримаєш вигоду? Міс Мангум теж так вважає. Можливо, так негарно казати, але їй призначено вищі речі, ніж ви могли б їй дати. Я не розмовляв ні з ким, хто, здавалося б, більше не оцінював причарування давніх поетів та письменників та сучасних культів, які засвоїли і витратили свою життєву філософію. Чи ти не думаєш, що ти марнуєш час шукаючи її?"	Тепер Гудлоу Бенкс саркастично пояснює його навчання та долучення мене до класу, що читав "Бідолашна Джейн Рей, її пташка мертва, вона не може гратися". Гаразд, мені б подобався Гудлоу, і я зневажав його навчання в коледжі, і мене вважали здібним, тож я заспокоївся. І я намагався зрозуміти, чи знав він щось про Мей Марса, тому я витримував його компанію. Щоб усе прояснити, одного дня він сказав мені: "Навіть якщо ти знайдеш її, Еде, де ж ти отримаєш вигоду? Міс Мангум теж так вважає. Можливо, так негарно казати, але їй призначено вищі речі, ніж ви могли б їй дати. Я не розмовляв ні з ким, хто, здавалося б, більше не оцінював причарування давніх поетів та письменників та сучасних культів, які засвоїли і витратили свою життєву філософію. Чи ти не думаєш, що ти марнуєш час шукаючи її?"
1514	Джонсі, дорогий, - сказала Сью, нахиляючись до неї, - ти пообіцяєш мені тримати очі закритими і не дивитись у вікно, поки я не закінчу працювати? Я повинен здати ці малюнки завтра. Мені потрібне світло, інакше я б намалював тінь. "Ви не могли б намалювати в іншій кімнаті?" - холодно спитав Джонсі. - Я воліла б бути тут, - сказала Сью. - Крім того, я не хочу, щоб ти продовжував дивитись на ці безглузді листки плюща. "Скажи мені, як тільки закінчиш", сказала Джонсі, закривши очі, лежачи білою і нерухомою, як впала статуя, "тому що я хочу бачити, як падає остання. Мені набридло чекати. Я втомився Я хочу розв’язати все, і плисти вниз, вниз, як один із тих бідних, втомлених листя	"Джонсі, люба, — сказала Сью, нахиляючись до неї, — ти пообіцяєш мені тримати очі закритими і не дивитись у вікно, поки я не закінчу працювати? Я повинна здати ці малюнки завтра. Мені потрібне світло, інакше я б намалюю тінь. "Ти не могла б намалювати в іншій кімнаті?" — холодно спитала Джонсі. "Я воліла би бути тут, — сказала Сью. — Крім того, я не хочу, щоб ти продовжувала дивитись на ці безглузді листки плюща". "Скажи мені, як тільки закінчиш, — сказала Джонсі, закривши очі, лежачи білою і нерухомою, як впала статуя, — тому що я хочу бачити, як падає остання. Мені набридло чекати. Я втомилася Я хочу розв’язати все, і плисти вниз, вниз, як один із тих бідних, втомлених листків.
1515	Водій, до Калуських воріт! У Калужці живе ваш кум,мануфактур-порадник Дятлов. Він хватає вас до обіймів і тягне вас прямо до закусочного столу. За все життя образиш! Не вип'єш – не відпущу! Сережка, зайкрий-но двері на ключ! Робити нічого, ви згнітивши серце п'єте. Кум приходить до захвату! - Ну, дякую! – каже він. – За те, що ти гарна людина, давай ще раз вип'ємо. Ні-ні-ні! Образиш! І не відпущу! Треба пити другу. – Дякую другу! – захоплюється кум. – За те, що ти мене не забув, ще треба випити! І так далі.... Випите у кума діє на вас так цілюще, що при наступному візиті(Сокольницький гай[11], будинок Кюрдюкової) ви господарку приймаєте за покоївку, а покоївці довго і гаряче потискаєте руку....	Водію, до Калузьких воріт! У Калужці живе ваш кум, мануфактур-порадник Дятлов. Він хватає вас до обіймів і тягне вас прямо до закусочного столу. За все життя образиш! Не вип'єш — не відпущу! Сережка, зайкрий-но двері на ключ! Робити нічого, ви згнітивши серце п'єте. Кум приходить до захваті! 一 Ну, дякую! – каже він. – За те, що ти гарна людина, давай ще раз вип'ємо. Ні-ні-ні! Образиш! І не відпущу! Треба пити другу. – Дякую, друже! – захоплюється кум. – За те, що ти мене не забув, ще треба випити! І так далі.... Випите у кума діє на вас так цілюще, що при наступному візиті (Сокольницький гай[11], будинок Кюрдюкової) ви господарку приймаєте за покоївку, а покоївці довго і гаряче тиснете руку....
1517	Сью з тривогою подивилася за вікно. Що там можна було порахувати? Там був тільки порожній, сухий двір та порожня стіна цегляного будинку за двадцять футів. Старий, сухий плющ, сучкуватий та розтлілий при корені, звивався до половини цегляної стіни. Холодний подих осені повідривав його листя від лози допоки його кістляві, майже голі, гілки не причіпилися до поруйнованих цеглин. «Що сталося, любий?», спитала Сью. «Шість», відповів Джонсі, майже пошепки. «Зараз вони падають швидше. Три дні тому їх було майже сотня. Моя голова болить від їх підрахунку. Але зараз вже легше. Ось полетів ще один. Лишилося тільки п'ятеро.» «Кого п'ятеро, любий? Розкажи свої Сьюді».	Сью з тривогою подивилася за вікно. Що там можна було порахувати? Там був тільки порожній, сухий двір та порожня стіна цегляного будинку за двадцять футів. Старий, сухий плющ, сучкуватий та розтлілий при корені, звивався до половини цегляної стіни. Холодний подих осені повідривав його листя від лози, допоки його кістляві, майже голі, гілки не причепилися до поруйнованих цеглин. «Що сталося, люба?», — спитала Сью. «Шість, відповіла Джонсі, майже пошепки. — Зараз вони падають швидше. Три дні тому їх була майже сотня. Моя голова болить від їхнього підрахунку. Але зараз уже легше. Ось полетів ще один. Лишилося тільки п'ятеро». «Кого п'ятеро, люба? Розкажи своїй Сьюді».
1518	"Я хотів партнера, тому ми з Енді домовились вийти разом. Я розповів йому про ситуацію на Фішер-Хілл і про те, що фінанси були низькі через місцеву суміш політики та халапу. Енді щойно сідав у поїзд, який Вранці. Він сам був досить низьким і збирався обстежити все місто за кілька доларів, щоб побудувати новий броненосець за популярною підпискою на Юріка Спрінгз. Тож ми вийшли, сіли на ґанок і обговорили це. "Наступного ранку, одинадцятої години, коли я сидів там один, дядько Том пробирається до готелю і попросив лікаря прийти до судді Бенкса, який, здається, був мером і могутнім хворим.	"Я хотів партнера, тому ми з Енді домовились вийти разом. Я розповів йому про ситуацію на Фішер-Хілл і про те, що фінанси були низькі через місцеву суміш політики та халапу. Енді щойно сідав у поїзд, який Вранці. Він сам був досить низьким і збирався обстежити все місто за кілька доларів, щоб побудувати новий броненосець за популярною підпискою на Юріка Спрінгз. Тож ми вийшли, сіли на ґанку й обговорили це. "Наступного ранку, близько одинадцятої години, коли я сидів там один, дядько Том пробрався до готелю і попросив лікаря прийти до судді Бенкса, який, здається, був мером і могутнім хворим.
1519	Втерши очі, Швей зайшов до трактиру. -Дай-но мені паперу та чорнил! - промовив він служнику. - Я волію писати! Тремтячою рукою він написав листа спочатку до батьків дружини, що живуть у Серпухові. Він писав старим, що чесний вчений майстер не бажає жити з розпусною жінкою, що батьки свині й доньки їх свині, що Швей воліє плювати на кого завгодно... Наприкінці він потребував, аби старі взяли свою доньку до себе разом з її рудим мерзотником, якого він не вбив лише тому, що не бажає бруднити руки. Потому він вийшов з трактиру та опустив листа до поштової скриньки. До чотирьох годин ранку блукав він містом та думав про своє горе. Бідолашний схуд, осунувся та прийшов до висновку, що життя - це гірка посмішка долі, що жити - глупо та не гідно порядного німця. Він вирішив не мститися ані жоні, ані рудому чоловіку. Найкраще, що він міг зробити - покарати дружину душевною величчю.	Втерши очі, Швей зайшов до трактиру. — Дай-но мені паперу та чорнила! — промовив він служнику. — Я волію писати! Тремтячою рукою він написав листа спочатку до батьків дружини, що живуть у Серпухові. Він писав старим, що чесний вчений майстер не бажає жити з розпусною жінкою, що батьки свині й доньки їхні — свині, що Швей воліє плювати на кого завгодно... Наприкінці він потребував, аби старі взяли свою доньку до себе разом з її рудим мерзотником, якого він не вбив лише тому, що не бажає бруднити руки. Потому він вийшов з трактиру та опустив листа до поштової скриньки. До чотирьох годин ранку блукав він містом та думав про своє горе. Бідолашний схуд, осунувся та прийшов до висновку, що життя — це гірка посмішка долі, що жити — глупо та не гідно порядного німця. Він вирішив не мститися ані жоні, ані рудому чоловіку. Найкраще, що він міг зробити — покарати дружину душевною величчю.
1520	– Що я тобі такого зробив? — запитав він з подивом, кліпаючи очима. — Я сьогодні ні разу не був у твоєму кабінеті і нічого не чіпав. – Зараз Наталія Семенівна скаржилась мені, що ти куриш... Це правда? Ти куриш? – Так, раз курив... Це правда!.. – От бачиш, ти ще й на додачу брешеш, — сказав прокурор, насупившись і тим самим маскуючи свою посмішку. — Наталія Семенівна двічі бачила, що ти курив. А це означає, що тебе викрито в трьох поганих вчинках: куриш, берег зі столу чужий табак і обманюєш! Три провини! – Ах, точно! — згадав Сергій, і посміхнувся очима. — Це правда, саме так! Я двічі курив: сьогодні і до цього. – Ось бачиш, значить не раз, а два рази... Я будням і дуже тобою незадоволений! Раніше ти був хорошим хлопчиком, але тепер, я бачу, зіпсувався і став поганим.	– Що я тобі такого зробив? — запитав він з подивом, кліпаючи очима. — Я сьогодні ні разу не був у твоєму кабінеті і нічого не чіпав. – Зараз Наталія Семенівна скаржилась мені, що ти куриш... Це правда? Ти куриш? – Так, раз курив... Це правда!.. – От бачиш, ти ще й на додачу брешеш, — сказав прокурор, насупившись і тим самим маскуючи свою посмішку. — Наталія Семенівна двічі бачила, що ти курив. А це означає, що тебе викрито в трьох поганих вчинках: куриш, берег зі столу чужий табак і обманюєш! Три провини! – Ах, точно! — згадав Сергій, і посміхнувся очима. — Це правда, саме так! Я двічі курив: сьогодні і до цього. – Ось бачиш, значить не раз, а два рази... Я будні дуже тобою незадоволений! Раніше ти був хорошим хлопчиком, але тепер, я бачу, зіпсувався і став поганим.
1521	Падала холодна мілка мряка, й непевні поодинокі пориви перетворилися на постійний натиск вітру. Ті пару людей в цьому кварталі, яким не пощастило добиратися пішки, мовчки поспішали, піднявши вище комір та заховавши руки до кишень. А у дверях магазину обладнання чоловік, що пройшов тисячу миль для цієї зустрічі, непевної майже до абсурду, з другом свого дитинства, курив сигару та чекав. Він чекав близько двадцяти хвилин, коли високий чоловік у довгому пальто, з комірцем піднятим під самі вуха, поспіхом перейшов з протилежного краю вулиці. Він попрямував прямо до того, хто очікував. "Боб? Ти?", - він спитав, з сумнівом "Джиммі Уеллс, кого я бачу!", - закричав чоловік у дверях	Падала холодна мілка мряка, й непевні поодинокі пориви перетворилися на постійний натиск вітру. Ті пару людей у цьому кварталі, яким не пощастило добиратися пішки, мовчки поспішали, піднявши вище комір та заховавши руки до кишень. А у дверях магазину обладнання чоловік, що пройшов тисячу миль для цієї зустрічі, непевної майже до абсурду, з другом свого дитинства, курив сигару та чекав. Він чекав близько двадцяти хвилин, коли високий чоловік у довгому пальті, з комірцем, піднятим під самі вуха, поспіхом перейшов із протилежного краю вулиці. Він попрямував прямо до того, хто очікував. "Бобе? Ти?" - він спитав із сумнівом. "Джиммі Веллс, кого я бачу!" — закричав чоловік у дверях
1522	- Зараз його на столи класти будуть, - відповів дід. - Підемо, дитинко, пора спати. Кучер і Олексьо повернулися в сарай. Помолилися богу та й роззулися. Степан ліг в кутку на підлозі, Олексій у санях. Сарайні двері були вже закриті, смерділо горілим від погашеного ліхтаря. Трохи згодом Олексь підняв голову і подивився навколо себе; крізь щілини дверей видно було світло від тих же чотирьох вікон. - Дідусю, мені страшно! - сказав він. - Ну, спи, спи ... - Я кажу тобі, мені моторошно! - Що тобі моторошно? Охі ти бешкетник! Мовчання. Олекса раптом вискочив з саней, голосно заплакав і підбіг до діда. - Що ти? Чого тобі? - злякався кучер, теж підводячись. - Я чую виття! - Хто виє? - Страшно, дід ... Чуєш? Кучер прислухався. - Це плачуть, - сказав він. - Ну піди, дурнику. Їм шкода, ну і плачуть. - Я в село хочу ... - продовжував онук, схлипуючи і тремтячи всім тілом. - Дід, поїдемо в село до мами; поїдемо, діду, милий, бог тебе за це відправить у царство небесне ...	— Зараз його на столи класти будуть, — відповів дід. — Підемо, дитинко, пора спати. Кучер і Олексьо повернулися в сарай. Помолилися богу та й роззулися. Степан ліг в кутку на підлозі, Олексій у санях. Сарайні двері були вже закриті, смерділо горілим від погашеного ліхтаря. Трохи згодом Олексь підняв голову і подивився навколо себе; крізь щілини дверей видно було світло від тих же чотирьох вікон. — Дідусю, мені страшно! — сказав він. — Ну, спи, спи... — Я кажу тобі, мені моторошно! — Що тобі моторошно? Ох, ти бешкетнику! Мовчання. Олекса раптом вискочив із саней, голосно заплакав і підбіг до діда. — Що ти? Чого тобі? — злякався кучер, теж підводячись. — Я чую виття! — Хто виє? — Страшно, діду... Чуєш? Кучер прислухався. — Це плачуть, — сказав він. — Ну піди, дурнику. Їм шкода, ну і плачуть. — Я в село хочу ... — продовжував онук, схлипуючи і тремтячи всім тілом. — Діду, поїдемо в село до мами; поїдемо, діду милий, Бог тебе за це відправить у царство небесне...
1523	"Ви зачепили мою професійну гордість, лікарю,- він сказав роздратовано.- Я вас запевняю". Заможний городянин огинав кущі близько одинадцяти метрів перед нами, там де повертала стежка. Лицар раптом витягнув револьвер і вистрелив йому в спину. Жертва впала і лежала нерухомо. Великий вбивця неквапливо підійшов до нього, дістав з його речей гроші, годинник, дорогоцінного перстня і шпильку для краватки. Він повернувся до мене з спокійною посмішкою, і ми продовжили наш путь. Десять кроків по тому ми зустріли поліцейського, який біг до місця, де прозвучав постріл. Лицар Ейвері зупинив його. "Я тільки що вбив чоловіка,- він заявив серйозно- а ще я викрав його речі".	"Ви зачепили мою професійну гордість, лікарю, — він сказав роздратовано. — Я вас запевняю". Заможний городянин огинав кущі близько одинадцяти метрів перед нами, там, де повертала стежка. Лицар раптом витягнув револьвер і вистрелив йому в спину. Жертва впала і лежала нерухомо. Великий убивця неквапливо підійшов до нього, дістав з його речей гроші, годинник, дорогоцінного перстня і шпильку для краватки. Він повернувся до мене з спокійною посмішкою, і ми продовжили наш путь. Десять кроків по тому ми зустріли поліцейського, який біг до місця, де прозвучав постріл. Лицар Ейвері зупинив його. "Я тільки що вбив чоловіка, — він заявив серйозно,— а ще я викрав його речі".
1524	Кілька людей зриваються з місця і біжать до села по рогожу. Натхнення охоплює писаря. Він закатує рукави, тручи боки долонями, і робить купу дрібних тілесних рухів, що свідчать про надмір енергії та рішучості. — Не товчіться, не товчіться, — бурмоче він. — Усі зайві — йдіть! Вже поїхали по урядника? А ви би йшли, Герасиме Алпатич, — звертається він до старшини. — Ви набрались, і у цьому вашому прецікавому стані найкраще — сидіти вдома тепер. Старшина туманно ворушить пальцями і, прагнучи щось сказати, так надимає обличчя, що воно, диви, візьме й лусне, розлітаючись навсібіч. — Ну, клади його, — кричить писар, коли приносять рогожу. — Беріть за руки і за ноги. Ось так. А тепер кладіть. — Йди ти до біса, — бурмоче утопельник, не чинячи спротиву і немов не помічаючи, що його піднімають і кладуть на рогожу. — Ми не хотим.	Кілька людей зриваються з місця і біжать до села по рогожу. Натхнення охоплює писаря. Він закатує рукави, тручи боки долонями, і робить купу дрібних тілесних рухів, що свідчать про надмір енергії та рішучості. — Не товчіться, не товчіться, — бурмоче він. — Усі зайві — йдіть! Уже поїхали по урядника? А ви би йшли, Герасиме Алпатичу, — звертається він до старшини. — Ви набрались, і у цьому вашому прецікавому стані найкраще — сидіти вдома тепер. Старшина туманно ворушить пальцями і, прагнучи щось сказати, так надимає обличчя, що воно, диви, візьме й лусне, розлітаючись навсібіч. — Ну, клади його, — кричить писар, коли приносять рогожу. — Беріть за руки і за ноги. Ось так. А тепер кладіть. — Йди ти до біса, — бурмоче утопленик, не чинячи спротиву і немов не помічаючи, що його піднімають і кладуть на рогожу. — Ми не хочемо.
1526	СТРОФА ДРУГА ПЕРШИЙ ІЗ ТРЬОХ ДУХІВ Коли Скрудж прокинувся, було настільки темно, що він ледве міг відрізнити прозоре вікно від сірих стін своєї кімнати. Він старався пробратися через темряву за допомогою своїх очей, наче у тхора, коли дзвони сусідньої церкви пробили чотири чверті. Він прислухався, котра ж була година. На його подив важкий дзін продовжував відбивати від шостої до сьомої, від сьомої до восьмої і так далі до дванадцятої, а потім зупинився. Дванадцята! Була майже друга, коли він лягав спати. Годинник йшов неправильно. Здається, бурулька потрапила в механізм. Дванадцята! Він торкнувся частини свого годинника, щоб привести до ладу несправність. Його частий пульс пробив дванадцять: і зупинився.	СТРОФА ДРУГА ПЕРШИЙ ІЗ ТРЬОХ ДУХІВ Коли Скрудж прокинувся, було настільки темно, що він ледве міг відрізнити прозоре вікно від сірих стін своєї кімнати. Він старався пробратися через темряву за допомогою своїх очей, наче у тхора, коли дзвони сусідньої церкви пробили чотири чверті. Він прислухався, котра ж була година. На його подив, важкий дзін продовжував відбивати від шостої до сьомої, від сьомої до восьмої і так далі до дванадцятої, а потім зупинився. Дванадцята! Була майже друга, коли він лягав спати. Годинник ішов неправильно. Здається, бурулька потрапила в механізм. Дванадцята! Він торкнувся частини свого годинника, щоб привести до ладу несправність. Його частий пульс пробив дванадцять: і зупинився.
1527	- Послухайте, Ольга, - почав він. - Приділіть мені хвилину уваги. Мені потрібно запитати вас про щось. Втім, вам тепер не до мене. Я потім ... після ... Він знову сів і задумався. Горький, благальний плач, схожий на плач дівчинки, тривав. Не чекаючи його кінця, Цвєтков зітхнув і вийшов з вітальні. Він попрямував до дитячої до Міші. Хлопчик, як і раніше лежав на спині і нерухомо дивився в одну точку, точно прислухаючись. Лікар сів на його ліжко і помацав пульс. - Міша, болить голова? - запитав він. Міша відповів не відразу: - Так. Мені все сниться. - Що ж тобі сниться? - Усе… Доктор, що не вмів говорити ні з тими, хто плаче жінками, ні з дітьми, погладив його по гарячій голові і пробурмотів: - Нічого, бідний хлопчик, нічого ... На цьому світі не можна прожити без хвороб ... Міша, хто я? Ти впізнаєш?	— Послухайте, Ольго, — почав він. — Приділіть мені хвилину уваги. Мені потрібно запитати вас про щось. Утім вам тепер не до мене. Я потім ... після ... Він знову сів і задумався. Горький, благальний плач, схожий на плач дівчинки, тривав. Не чекаючи його кінця, Цвєтков зітхнув і вийшов з вітальні. Він попрямував у дитячу до Міші. Хлопчик, як і раніше, лежав на спині і нерухомо дивився в одну точку, точно прислухаючись. Лікар сів на його ліжко і помацав пульс. — Мішо, болить голова? — запитав він. Міша відповів не відразу: — Так. Мені все сниться. — Що ж тобі сниться? — Усе… Доктор, що не вмів говорити ні з тими, хто плаче жінками, ні з дітьми, погладив його по гарячій голові і пробурмотів: — Нічого, бідний хлопчику, нічого ... На цьому світі не можна прожити без хвороб ... Мішо, хто я? Ти впізнаєш?
1528	Отруєний вибухом неврастенії, поет похитнувся, підлога під ним припинила трястися. Рюхин підняв голову і побачив, що вони вже в Москві і, більш того, що над Москвою світанок, що хмара підсвічена золотом, що вантажівка, застрягнувши в колоні інших машин поруч з поворотом на бульвар, і що близенько від нього стоїть на постаменті металева людина, трохи нахиливши голову, і байдуже дивиться на бульвар. Якісь дивні думки хлинули в голову хворому поетові. «Ось приклад справжньої успішності ... - тут Рюхин встав у повний зріст на платформі вантажівки і руку підняв, нападаючи чомусь на нікого не чіпавшу чавунну людину, зробить- який би крок він не зробив в житті, що б не трапилося з ним, все йшло йому на користь, все зверталося до його слави! Але що він зробив? Я не розумію ... Що-небудь особливе є в цих словах: "Буря млою ...«? Не розумію! .. Повезло, пощастило! - раптом отруйно уклав Рюхин і відчув, що вантажівка під ним ворухнулася, - стріляв, стріляв в нього цей білогвардієць і роздробив стегно і забезпечив безсмертя ... »	Отруєний вибухом неврастенії, поет похитнувся, підлога під ним припинила трястися. Рюхин підняв голову і побачив, що вони вже в Москві і, більш того, що над Москвою світанок, що хмара підсвічена золотом, що вантажівка, застрягнувши в колоні інших машин поруч із поворотом на бульвар, і що близенько від нього стоїть на постаменті металева людина, трохи нахиливши голову, і байдуже дивиться на бульвар. Якісь дивні думки хлинули в голову хворому поетові. «Ось приклад справжньої успішності ..., 一 тут Рюхин встав у повний зріст на платформі вантажівки і руку підняв, нападаючи чомусь на нікого не чіпала чавунну людину, зробить у житті, що б не трапилося з ним, все йшло йому на користь, усе зверталося до його слави! Але що він зробив? Я не розумію ... Що-небудь особливе є в цих словах: "Буря млою ...«? Не розумію! .. Повезло, пощастило! 一 раптом отруйно уклав Рюхин і відчув, що вантажівка під ним ворухнулася, 一 стріляв, стріляв у нього цей білогвардієць і роздробив стегно і забезпечив безсмертя ...»
1529	"Суді, я була поганою дівчинкою," сказала Джонсі. "Щось змусило той останній листочок ще висіти, щоб показати мені наскільки поганою я була. Це гріх хотіти померти. Ти можеш принести мені трішки бульйону та молока з протвейном. А ні, принеси мені спочатку дзеркальце та постав ще подушки мені під спину, я сидітиму і дивитимуся як ти готуєш." Годиною пізніше вона сказала: "Суді, я сподіваюся, що колись зможу намалювати Неаполітанський залив." Лікар приходив в обід і Сью мала нагоду вийти в коридор коли він йшов. "Рівні шанси," сказав лікар, беручи в свої долоні худу та тримтячу руку Сью. "З хорошим доглядом ти переможеш." А зараз мені треба йти вниз до іншого пацієнта. Його звати Берман, я думаю він -- художник. у нього теж пневмонія. Він є старим, слабким чоловіком, і хвороба протікає в нього важко. Я думаю у нього немає шансів, та ми госпіталізуємо його сьогодні, щоб йому було комфортніше."	"Сьюді, я була поганою дівчинкою, — сказала Джонсі. — Щось змусило той останній листочок ще висіти, щоб показати мені, наскільки поганою я була. Це гріх хотіти померти. Ти можеш принести мені трішки бульйону та молока з портвейном. А ні, принеси мені спочатку дзеркальце та постав ще подушки мені під спину, я сидітиму і дивитимуся, як ти готуєш". Годиною пізніше вона сказала: "Сьюді, я сподіваюся, що колись зможу намалювати Неаполітанську залив." Лікар приходив в обід, і Сью мала нагоду вийти в коридор, коли він ішов. "Рівні шанси,— сказав лікар, беручи в свої долоні худу та тремтячу руку Сью. — З хорошим доглядом ти переможеш. А зараз мені треба йти вниз до іншого пацієнта. Його звати Берман, я думаю він — художник. у нього теж пневмонія. Він є старий, слабкий чоловік, і хвороба протікає в нього важко. Я думаю, у нього немає шансів, та ми госпіталізуємо його сьогодні, щоб йому було комфортніше".
1530	Тепер по сходах знизу вверх піднімався потік. Маргарита перестала бачити те, що відбувається у швейцарській. Вона механічно піднімала і опускала руку і, одноманітно скалячи зуби, посміхалась гостям. У повітрі на майданчику вже стояв гул, із покинутих Маргаритою бальних залів, як море, було чути музику. - А ось це - нудна жінка, - уже не шепотів, а голосно розмовляв Коров'єв, знаючи, що в гулі голосів його вже не почують, - обожнює бали, усе мріє поскаржитись на свою хустку. Маргарита зловила поглядом серед тих хто підіймався ту, на яку показував Коров'єв. То була молода жінка років двадцяти, неймовірної краси статура, але з якимось неспокійними і настирливими очима. - Яка хустка? - запитала Маргарита. - До неї служниця приставлена, - пояснив Коров'єв, - і тридцять років кладе їй на ніч на стіл носовичок. Як вона прокинеться, так він вже тут. Вона ж і спалювала його в печі і топила його в річці, але нічого не допомагає.	Тепер по сходах знизу вверх піднімався потік. Маргарита перестала бачити те, що відбувається у швейцарській. Вона механічно піднімала й опускала руку і, одноманітно скалячи зуби, посміхалась гостям. У повітрі на майданчику вже стояв гул, із покинутих Маргаритою бальних залів, як море, було чути музику. — А ось це — нудна жінка, — уже не шепотів, а голосно розмовляв Коров'єв, знаючи, що в гулі голосів його вже не почують, — обожнює бали, усе мріє поскаржитись на свою хустку. Маргарита зловила поглядом серед тих, хто підіймався, ту, на яку показував Коров'єв. То була молода жінка років двадцяти, неймовірної краси статура, але з якимось неспокійними і настирливими очима. — Яка хустка? — запитала Маргарита. — До неї служниця приставлена, — пояснив Коров'єв, — і тридцять років кладе їй на ніч на стіл носовичок. Як вона прокинеться, так він вже тут. Вона ж і спалювала його в печі і топила його в річці, але нічого не допомагає.
1531	Я хотів партнера, тому ми з Енді погодилися піти погуляти разом. Я розказав йому про ситуацію в Фішер Хіл так як фінансів було мало враховуючи локальний мікс політики. Енді тільки сів на потяг того ранку. Він був доволі низьким, і збирався обстежити все місто за кілька доларів, щоб побудувати новий броненосець за популярною підпискою на Юріка Спрінгз. Тож ми вийшли і сіли на ґанок і обговорили це. Наступного ранку об 11 годині, коли я сидів там один, дядя Том прослизнув в готель і попросив доктора підійти і оглянути суддю Бенкса, який, здається, був майором і сильно хворим чоловіком.	Я хотів партнера, тому ми з Енді погодилися піти погуляти разом. Я розказав йому про ситуацію в Фішер-Гіл, так як фінансів було мало, враховуючи локальний мікс політики. Енді тільки сів на потяг того ранку. Він був доволі низьким, і збирався обстежити все місто за кілька доларів, щоб побудувати новий броненосець за популярною підпискою на Юріка Спрінгз. Тож ми вийшли, і сіли на ґанку і обговорили це. Наступного ранку об 11 годині, коли я сидів там один, дядя Том прослизнув у готель і попросив доктора підійти й оглянути суддю Бенкса, який, здається, був майором і сильно хворим чоловіком.
1532	Тут два рочки Томосу виповнилося. На мою думку, з позиції віри, він є приємним бонусом, не більше. В Україні Томос важливіший як атрибут суверенної держави. Нажаль, ПЦУ працює як діди за царату працювали і не видно ознак усвідомлення викликів. З усіх них, найбільш важливо, щоб ПЦУ навчилася працювати з людьми. Бо буде великий пшик.	Тут два рочки Томосу виповнилося. На мою думку, з позиції віри, він є приємним бонусом, не більше. В Україні Томос важливіший як атрибут суверенної держави. На жаль, ПЦУ працює, як діди за царату працювали і не видно ознак усвідомлення викликів. З усіх них найважливіше, щоб ПЦУ навчилася працювати з людьми. Бо буде великий пшик.
1535	Після цього два чи три рази вона бачила перед собою якісь тьмяно відблискуючі саблі, що лежали у відкритих чорних футлярах, та збагнула, що це ріки. Повернувши голову догору та вліво, летяча милувалася тим, що місяць несеться під нею, наче навіжений, назад до Москви і в той же час дивним чином залишаеться на місці, так що чітко видно на ньому якийсь загадковий, темний — чи то дракон, чи то коник-горбунець, гострою мордою обернутий до покинутого міста. Тут Маргаритою заволоділа думка, що, насправді, вона марно так несамовито гонить щітку. Що вона лишає себе можливості будь-що як слід роздивитися, як слід насолодитися польотом. Їй щось підказувало, що там, куди вона летить, її зачекають і що не має сенсу їй нудьгувати від такої божевільної швидкості та висоти.	Після цього два чи три рази вона бачила перед собою якісь тьмяно відблискуючі саблі, що лежали у відкритих чорних футлярах, та збагнула, що це ріки. Повернувши голову вгору та вліво, летячи милувалася тим, що місяць несеться під нею, наче навіжений, назад до Москви і в той же час дивним чином залишається на місці, так що чітко видно на ньому якийсь загадковий, темний — чи то дракон, чи то коник-горбунець, гострою мордою обернутий до покинутого міста. Тут Маргаритою заволоділа думка, що насправді вона марно так несамовито гонить щітку. Що вона лишає себе можливості будь-що як слід роздивитися, як слід насолодитися польотом. Їй щось підказувало, що там, куди вона летить, її зачекають і що немає сенсу їй нудьгувати від такої божевільної швидкості та висоти.
1537	Коли я, що бувало дуже рідко, заходив вечорами в цю квартиру, то всякий раз заставав таку картину: Путохін сидів за своїм столом і переписував що-небудь, його мати та дружина, худа жінка з втомленим обличчям, сиділи біля лампи та шили; Єгорович верещав Терпугов. А гаряча, ще не зовсім згасла грубка випускала з себе жар і духоту; в тяжкому повітрі пахло щами, пелюшками та Єгорович. Бідно і душно, але від робочих осіб, від дитячих штанців, розвішаних уздовж печі, від залозок Єгорича віяло все-таки світом, ласкою, достатком ... За дверима, в коридорі бігали дітлахи, причесані, веселі та глибоко переконані в тому, що на цьому світлі все гаразд і так буде без кінця, варто тільки вранці та лягаючи спати молитися богу. Тепер уявіть собі, що посеред цієї самої кімнати, за два кроки від грубки, стоїть труна, в якому лежить дружина Путохіна. Ні того чоловіка, дружина якого жила б вічно, але тут ця смерть мала щось особливе. Коли я під час панахиди глянув на серйозне обличчя чоловіка, на його суворі очі, то подумав:	Коли я, що бувало дуже рідко, заходив вечорами в цю квартиру, то всякий раз заставав таку картину: Путохін сидів за своїм столом і переписував що-небудь, його мати та дружина, худа жінка з утомленим обличчям, сиділи біля лампи та шили; Єгорович верещав Терпугову. А гаряча, ще не зовсім згасла грубка випускала з себе жар і духоту; в тяжкому повітрі пахло щами, пелюшками та Єгоровичем. Бідно і душно, але від робочих осіб, від дитячих штанців, розвішаних уздовж печі, від залозок Єгорича віяло все-таки світом, ласкою, достатком ... За дверима, в коридорі бігали дітлахи, причесані, веселі та глибоко переконані в тому, що на цьому світі все гаразд і так буде без кінця, варто тільки вранці та лягаючи спати молитися богу. Тепер уявіть собі, що посеред цієї самої кімнати, за два кроки від грубки, стоїть труна, в якому лежить дружина Путохіна. Не того чоловіка, дружина якого жила б вічно, але тут ця смерть мала щось особливе. Коли я під час панахиди глянув на серйозне обличчя чоловіка, на його суворі очі, то подумав: