Datasets:

HPLT
/

ua-gec

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (1)

train · 1.56k rows

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.

id stringlengths 4 4	source stringlengths 69 1.45k	target stringlengths 69 1.45k
1735	Годинник пробив десяту. — Ну, хлопчику, пора спаи, — сказав прокурор. — Прощайся і йди. — Ні, тату, — насупився Серьожа, — я ще посиджу. Розкажи мені щось! Розкажи казку. — Ну добре, але після казки — одразу спати. Вільними вечорами Євген Петрович мав звичку розповідати Серьожі казки. Як і більшість ділових людей, він не знав напамять жодного вірша і не памятав жодної казки, а тому щоразу мусив імпровізувати. Зазвичай він починав із шаблону "Одного разу були собі...", далі ніс всілякі дурниці, і, розповідаючи початок, ніколи не знав, якими будуть середина та кінець. Картини, обличчя та положення він брав навмання, експромтом, а фабула та мораль витікали якось самі, не волі оповідача. Серьожа дуже любив такі імпровізації, і прокуров помічав, що чим скромнішою та простішою була фабула, тим сильніше вона діяла на хлопчика.	Годинник пробив десяту. — Ну, хлопчику, пора спати, — сказав прокурор. — Прощайся і йди. — Ні, тату, — насупився Серьожа, — я ще посиджу. Розкажи мені щось! Розкажи казку. — Ну, добре, але після казки — одразу спати. Вільними вечорами Євген Петрович мав звичку розповідати Серьожі казки. Як і більшість ділових людей, він не знав напам'ять жодного вірша і не памятав жодної казки, а тому щоразу мусив імпровізувати. Зазвичай він починав із шаблону "Одного разу були собі...", далі ніс усілякі дурниці, і, розповідаючи початок, ніколи не знав, якими будуть середина та кінець. Картини, обличчя та положення він брав навмання, експромтом, а фабула та мораль витікали якось самі, не з волі оповідача. Серьожа дуже любив такі імпровізації, і прокурор помічав, що чим скромнішою та простішою була фабула, то сильніше вона діяла на хлопчика.
1736	Тут сталася друга дивність, що стосувалася одного Берліоза. Він раптово перестав гикати, серце його стукнуло та на мить кудись провалилось, потім повернулося, але з тупою голкою, що засіла в ньому. Крім того, Берліоза охопив необґрунтований, але настільки сильний страх, що йому захотілося в цей же час тікати з Патріарших, не озираючись. Берліоз сумно озирнувся, не розуміючи, що його налякало. Він зблід, витер лоба, подумав: "Що це зі мною? Цього не було... серце пустує...я перевтомився. Мабуть, пора кинути все до біса і в Кисловодськ..." І тут гаряче повітря згутилося перед ним, і зіткався з цього повітря прозорий громадянин предивного вигляду. На маленькій головці жокейний картузик, картатий, куций повітряний же піджачок... Громадянин на зріст, як сажень, але в плечах вузький, неймовірно худий, і фізіономія, прошу зауважити, глузлива. Життя Берліоза складалося так, що до незвичайних явищ він не звик. Ще більше збліднівши, він вирячив очі і зніяковілий подумав: "Цього не може бути!...!	Тут сталася друга дивність, що стосувалася одного Берліоза. Він раптово перестав гикати, серце його стукнуло та на мить кудись провалилось, потім повернулося, але з тупою голкою, що засіла в ньому. Крім того, Берліоза охопив необґрунтований, але настільки сильний страх, що йому захотілося в цей же час тікати з Патріарших, не озираючись. Берліоз сумно озирнувся, не розуміючи, що його налякало. Він зблід, витер лоба, подумав: "Що це зі мною? Цього не було... серце пустує...я перевтомився. Мабуть, пора кинути все до біса і в Кисловодськ..." І тут гаряче повітря згутилося перед ним, і зіткався з цього повітря прозорий громадянин предивного вигляду. На маленькій головці жокейний картузик, картатий, куций повітряний же піджачок... Громадянин на зріст, як сажень, але в плечах вузький, неймовірно худий, і фізіономія, прошу зауважити, глузлива. Життя Берліоза складалося так, що до незвичайних явищ він не звик. Ще більше збліднівши, він вирячив очі і зніяковілий подумав: "Цього не може бути!...!
1737	Старий Берман був художником, що мешкав поверхом нижче. йому було за шістдесят, його борода, наче у Мікеланджелової скульптури Мойсея вилася донизу від голови сатира до тіла бісеняти. Берман був художником-невдахою. сорок років він опановував пезель, але навіть не дістався до подолу вбрання його Кохання. Він все готувався написати шедевр, але навіть не розпочав його. І вже кілька років він майже нічого не малював, хіба що були поодинокі замовлення якоїсь мазанини для продавців чи реклами. Трохи він заробляв, позуючи молодим художникам, які не могли дозволити оплачувати професійних натурників. Він пив забагато джину, і не вгавав розповідати про свій майбутній шедевр. Зрештою, його вважали злостивим дідуганом, котрий зневажав м'якість у людях, але сам, як сторожовий пес, був готовий захищати двох молодих художниць з квартири нагорі.	Старий Берман був художником, що мешкав поверхом нижче. Йому було за шістдесят, його борода, наче у Мікеланджелової скульптури Мойсея вилася донизу від голови сатира до тіла бісеняти. Берман був художником-невдахою. сорок років він опановував пензель, але навіть не дістався до подолу вбрання його Кохання. Він усе готувався написати шедевр, але навіть не розпочав його. І вже кілька років він майже нічого не малював, хіба що були поодинокі замовлення якоїсь мазанини для продавців чи реклами. Трохи він заробляв, позуючи молодим художникам, які не могли дозволити оплачувати професійних натурників. Він пив забагато джину і не вгавав розповідати про свій майбутній шедевр. Зрештою, його вважали злостивим дідуганом, котрий зневажав м'якість у людях, але сам, як сторожовий пес, був готовий захищати двох молодих художниць із квартири нагорі.
1738	- Це підступно, шановний пане! - сердито крикнув він. - Це шахрайство! Я вас, до дідька, у поліцію відправлю! Ви злиденний, голодний, але це не дає вам права так нахабно, безсовісно брехати! Обірванець схопився за дверну ручку та розгубленно, як спійманий крадій, окинув оком коридор. - Я... я не брешу... - пробуркотів він. - Я можу показати документи. - Хто вам повірить? - продовжував обурюватися Скворцов. - Використовувати прихільність суспільства до сільських вчителів і студентів - це так низько, підступно, огидно! Обурливо! Скворцов розійшовся і безжалісно розпік прохача. Своєю нахабною брехнею обірванець викликав у нього презирство та відразу, образив те, що він, Скворцов, так любив і цінував в собі: доброту, чуттєвість, співчуття до нещасних людей; своєю брехнею, зазіханням на милосердя "суб'єкт" осквернив ту милостиню, що він від щирого серця полюбляв давати біднякам. Обірванець спочатку виправдовувався, божився, але потім замовк і, присоромлений, похнюпився.	一 Це підступно, шановний пане! 一 сердито крикнув він. 一 Це шахрайство! Я вас, до дідька, у поліцію відправлю! Ви злиденний, голодний, але це не дає вам права так нахабно, безсовісно брехати! Обірванець схопився за дверну ручку та розгублено, як спійманий крадій, окинув оком коридор. 一 Я... я не брешу... 一 пробурмотів він. 一 Я можу показати документи. 一 Хто вам повірить? 一 продовжував обурюватися Скворцов. 一 Використовувати прихильність суспільства до сільських учителів і студентів 一 це так низько, підступно, огидно! Обурливо! Скворцов розійшовся і безжалісно розпік прохача. Своєю нахабною брехнею обірванець викликав у нього презирство та відразу, образив те, що він, Скворцов, так любив і цінував у собі: доброту, чуттєвість, співчуття до нещасних людей; своєю брехнею, зазіханням на милосердя "суб'єкт" осквернив ту милостиню, що він від щирого серця полюбляв давати біднякам. Обірванець спочатку виправдовувався, божився, але потім замовк і, присоромлений, похнюпився.
1739	Але повернулась вона набагато раніше, перед обідом, коли стара вже сиділа у себе в спальні на сундуці, і, дрімаючи, придумувала, щоб б таке посмажити на вечерю для свого зятя. Донька, увійшовши в її кімнату бліда та засмучена, не сказав ані слова, не знімаючи капелюх, опустилась на ліжко та притулилась головою до подушки. - Та що з тобою? - здивувалась стара. - Чому так швидко? Олексій Степанович де? Надія Філіповна підняла голову і сухими, благаючими очима подивилась на матір. - Він бреше нам, мамо! - промовила вона. - Та що ти, Господь з тобою! - злякалась стара, і з її голови зповз чепчик. - Хто стане нам з тобою брехати? Змилуйся, Господи! - Він бреше нам, мамо! - повторила донька, і підборіддя в неї задрижало. - Звідки ти взяла? - гукнула стара, поблідши. - Наша квартира зачинена. Двірник говорить, що за ці 5 днів Олексій жодного разу додому не приходив. Він не вдома живе! Не вдома! Не вдома!	Але повернулась вона набагато раніше, перед обідом, коли стара вже сиділа у себе в спальні на сундуці, і, дрімаючи, придумувала, що б такого посмажити на вечерю для свого зятя. Донька, увійшовши в її кімнату бліда та засмучена, не сказала ані слова, не знімаючи капелюх, опустилась на ліжко та притулилась головою до подушки. —Та що з тобою? — здивувалась стара. — Чому так швидко? Олексій Степанович де? Надія Филипівна підняла голову і сухими, благаючими очима подивилась на матір. —Він бреше нам, мамо! — промовила вона. — Та що ти, Господь з тобою! — злякалась стара, і з її голови сповз чепчик. — Хто стане нам з тобою брехати? Змилуйся, Господи! — Він бреше нам, мамо! — повторила донька, і підборіддя в неї задрижало. — Звідки ти взяла? — гукнула стара, збліднувши. — Наша квартира зачинена. Двірник говорить, що за ці 5 днів Олексій жодного разу додому не приходив. Він не вдома живе! Не вдома! Не вдома!
1740	Мені потрібен був партнер, тож Енді і я погодилися піти разом. Я сказав йому про випадок у Фішер Холі і як фінансування було низьким через місцеву суміш політики і беззаконня. Енді саме сів у потяг цього ранку. Він був доволі далеким і збирався загітувати ціле місто за декілька доларів, щоб побудувати новий лінкор за популярною підпискою на Еріка Спрінгса. Тож ми вийшли і сіли на ганку та обговорили це. "Наступного ранку об одинадцятій годині, коли я сидів там наодинці, дядько Том пробрався до готелю і попросив лікаря прийти та оглянути суддю Бенкса, який, здається, був мером і надзвичайно хворобливим чоловіком".	Мені потрібен був партнер, тож Енді і я погодилися піти разом. Я сказав йому про випадок у Фішер-Холі і що фінансування було низьким через місцеву суміш політики і беззаконня. Енді саме сів у потяг цього ранку. Він був доволі далеким і збирався загітувати ціле місто за декілька доларів, щоб побудувати новий лінкор за популярною підпискою на Еріка Спрінгса. Тож ми вийшли і сіли на ганку та обговорили це. "Наступного ранку об одинадцятій годині, коли я сидів там наодинці, дядько Том пробрався до готелю і попросив лікаря прийти та оглянути суддю Бенкса, який, здається, був мером і надзвичайно хворобливим чоловіком".
1741	Наступного ранку я прийшов вчасно.{=> } — О, пане Ріддл, — промовив я, коли той відкрив двері спальні. — І як там сьогодні дядечко? — Значно краще, — відповів молодик. — Блідість у мера зійшла, пульс в порядку. Я дав йому інші ліки, і він сказав, що біль щез. — У такому випадку, — сказав я. — кілька днів проведете у ліжку і все пройде. Пощастило ще, що ви проїжджали повз Фішер Хілл, пане мер, — промовив я. — Жодна з безлічі панацей, якими славиться традиційна медицина, вам би не допомогла. І раз вже криза минула і біль відступив, пропоную побесідувати про приємне. З вас – двісті п'ятдесят долларів. Без чеків, будь-ласка. Ненавиджу писати своє ім'я на звороті майже так сильно як і на чільному боці.	Наступного ранку я прийшов вчасно.{=> } — О, пане Ріддле, — промовив я, коли той відкрив двері спальні. — І як там сьогодні дядечко? — Значно краще, — відповів молодик. — Блідість у мера зійшла, пульс у порядку. Я дав йому інші ліки, і він сказав, що біль щез. — У такому випадку, — сказав я. — кілька днів проведете у ліжку і все пройде. Пощастило ще, що ви проїжджали повз Фішер-Гілл, пане мер, — промовив я. — Жодна з безлічі панацей, якими славиться традиційна медицина, вам би не допомогла. І раз вже криза минула і біль відступив, пропоную побесідувати про приємне. З вас — двісті п'ятдесят доларів. Без чеків, будь ласка. Ненавиджу писати своє ім'я на звороті майже так сильно, як і на чільному боці.
1742	"" Я не практикую медицину, - кажу, - я маю державну торгову ліцензію, і я виймаю міську, де б вони її не вимагали ". "Я пішов до кабінету мера наступного ранку, і вони сказали мені, що він ще не з'явився. Вони не знали, коли він зійде. Тож Док Во-ху знову горбиться в кріслі готелю і запалює джимпсон -регіон бур'яну, і чекає. "Позаду молодий чоловік у блакитному краватці прослизає до стільця поруч зі мною і запитує час. "" Половині десятої, - кажу я, - а ви Енді Такер. Я бачив, як ви працюєте. Хіба ви не внесли пакет "Комбінація Великого Амура" на південні штати? Побачимо, це був чиліан діамантове обручку, обручку, картоплярувальницю, пляшку заспокійливого сиропу та Дороті Вернон - все за п'ятдесят центів ".	"Я не практикую медицини, — кажу, — я маю державну торгову ліцензію, і я виймаю міську, де б вони її не вимагали". Я пішов до кабінету мера наступного ранку, і вони сказали мені, що він ще не з'явився. Вони не знали, коли він зійде. Тож Док Во-ху знову горбиться в кріслі готелю і запалює джимпсон -регіон бур'яну, і чекає. Позаду молодий чоловік у блакитній краватці прослизає до стільця поруч зі мною і запитує час. " О пів на десяту, — кажу я, — а ви Енді Такер. Я бачив, як ви працюєте. Хіба ви не внесли пакет "Комбінація Великого Амура" на південні штати? Побачимо, це був чиліан діамантову обручку, обручку, картоплярувальницю, пляшку заспокійливого сиропу та Дороті Вернон — все за п'ятдесят центів ".
1743	"По-перше, я стверджував, що, оскільки злочин було скоєно в Нью-Йорку серед білого дня, в громадському місці та за надзвичайно жорстоких обставин, і що, оскільки найвигідніший доступний злочин буде розпущений по справі, винний буде ніколи не бути виявленим. Ви не вважаєте мою постуляцію виправданою прецедентом? " - Можливо, так, - завзято відповів я. "Але якщо Біг Білл Дев ..." "Припиніть це," перебив його Найт із посмішкою, "я чув це кілька разів. Зараз вже пізно. Я продовжу. "Якщо вбивства в Нью-Йорку залишились невиявленими, я міркував, хоча для їх викриття було задіяно найкращий талант детективів, це має бути правдою, що детективи виконували свою роботу не тим шляхом. це було моєю підказкою.	"По-перше, я стверджував, що, оскільки злочин було скоєно в Нью-Йорку серед білого дня, в громадському місці та за надзвичайно жорстоких обставин, і що, оскільки найвигідніший доступний злочин буде розпущений по справі, винний буде ніколи не виявити. Ви не вважаєте мою постуляцію виправданим прецедентом?" — Можливо, так, — завзято відповів я. —Але якщо Біг Білл Дев ... "Припиніть це, — перебив його Найт із посмішкою, — я чув це кілька разів. Зараз уже пізно. Я продовжу. "Якщо вбивства в Нью-Йорку залишились невиявленими, я міркував, хоча для їхнього викриття було задіяно найкращий талант детективів, це має бути правдою, що детективи виконували свою роботу не тим шляхом. Це було моєю підказкою".
1744	Настала тиша. Никанор Іванович перевів подих та тихо заговорив: — Богом клянуся, що... Але не встиг він виговорити ці слова, як увесь зал розфарбувався криками обурення. Никанор Іванович розгубився й вщухнув. - Наскільки я зрозумів вас, - заговорив ведучий програму, - ви хотіли поклястися богом, що у вас нема валюти? - і він співчутливо поглянув на Никанора Івановича. -Так точно, нема, - відповів Никанор Іванович. -Так, - відгукнувся артист, - а перепрошую за нескромність: відки ж взялися чотириста доларів, виявлені у вбиральні тої квартири, єдиним мешканцем якої є ви з вашою дружиною? -Чарівні! - явно іронічно сказав хтось у темному залі. -Так точно, чарівні, - боязко відповів Никанор Іванович по невизначеній адресі, не то артисту, не то в темний зал, та пояснив: - Нечиста сила, перекладач у клітинку підкинув. І знову обурено заревів зал. Коли ж настала тиша, артист сказав:	Настала тиша. Никанор Іванович перевів подих та тихо заговорив: — Богом клянуся, що... Але не встиг він виговорити ці слова, як увесь зал розфарбувався криками обурення. Никанор Іванович розгубився й вщухнув. — Наскільки я зрозумів вас, — заговорив ведучий програми, — ви хотіли поклястися богом, що у вас нема валюти? — і він співчутливо поглянув на Никанора Івановича. — Так точно, нема, — відповів Никанор Іванович. — Так, — відгукнувся артист, — а перепрошую за нескромність: звідки ж узялися чотириста доларів, виявлені у вбиральні тої квартири, єдиним мешканцем якої є ви з вашою дружиною? — Чарівні! — явно іронічно сказав хтось у темному залі. — Так точно, чарівні, — боязко відповів Никанор Іванович за невизначеною адресою, не то артисту, не то в темний зал, та пояснив: — Нечиста сила, перекладач у клітинку підкинув. І знову обурено заревів зал. Коли ж настала тиша, артист сказав:
1746	Маленький чоловік у дирявому жовтому котелці і з грушевидним малиновим носом, у клетчатих брюках і лакованих ботинках виїхав на сцену Варьете на звичайному двоколісному велосипеді. Під звуки фокстрота він зробив круг, а потім перепустив перемогу, від якої велосипед піднявся на диби. Проехавшись на одному задньому колесі, людина перевернувся вгору ногами, захопився ходом, щоб відтворити попереднє колесо і відпустив його за куліси, а потім продовжує шлях до одного колеса, вертя педалі руками. На високій металевій мачті з седлом наверху і з одним колесом виїхала повна блондинка в трико та юбочці, усеяною срібними зорями, і стала ездити по кругу. Встречаясь з ней, людина видавала привітні крики і ногой знімав з голови котелок. Наконець, прикатил малюнок років восьми з старцькою ліцею та зашняряв між взрослыми на крошечній двоколіссі, до якої був приделан громадський автомобільний гудок.	Маленький чоловік у дірявому жовтому котелці і з грушевидним малиновим носом, у клетчатих брюках і лакованих ботинках виїхав на сцену вар'єте на звичайному двоколісному велосипеді. Під звуки фокстроту він зробив круг, а потім перепустив перемогу, від якої велосипед піднявся на диби. Проїхавшись на одному задньому колесі, людина перевернувся вгору ногами, захопився ходом, щоб відтворити попереднє колесо і відпустив його за куліси, а потім продовжив шлях до одного колеса, вертя педалі руками. На високій металевій мачті зі сідлом наверху і з одним колесом виїхала повна блондинка в трико та юбочці, всіяній срібними зорями, і стала їздити по кругу. Встречаясь з ней, людина видавав привітні крики і ногой знімав з голови котелок. Наконець, прикатил малючок років восьми з старцького ліцею та зашняряв між взрослыми на крошечній двоколіснику, до якого був приделан громадський автомобільний гудок.
1748	- Висипний тиф. - Ось що. А тепер мені добре, дуже добре! Де Катя? - Вдома немає. Ймовірно, зайшла кудись з іспиту. Стара сказала це і нагнулася до панчохи; губи її затремтіли, вона відвернулася і раптом заридала. У розпачі, забувши заборону лікаря, вона промовила: - Ах, Катя, Катя! Немає нашого янгола! Ні! Вона впустила панчіх і нагнулася за ним, і в цей час з голови її звалився очіпок. Поглянувши на її сиву голову і нічого не розуміючи, Климов злякався за Катю і запитав: - Де ж вона? Тітка! Стара, яка вже забула про Климова і пам'ятала тільки своє горе, сказала: - Заразилася від тебе тифом і ... і померла. Третього дня поховали. Ця страшна, несподівана новина цілком увійшла в свідомість Климова, але, як не була вона страшна і сильна, вона не могла побороти тваринної радості, що наповнювала одужує поручика. Він плакав, сміявся і скоро став лаятися за те, що йому не дають їсти.	— Висипний тиф. — Ось що. А тепер мені добре, дуже добре! Де Катя? — Вдома немає. Ймовірно, зайшла кудись з іспиту. Стара сказала це і нагнулася до панчохи; губи її затремтіли, вона відвернулася і раптом заридала. У розпачі, забувши заборону лікаря, вона промовила: — Ах, Катя, Катя! Немає нашого янгола! Ні! Вона впустила панчоху і нагнулася за нею, і в цей час з голови її звалився очіпок. Поглянувши на її сиву голову і нічого не розуміючи, Климов злякався за Катю і запитав: —Де ж вона? Тітка! Стара, яка вже забула про Климова і пам'ятала тільки своє горе, сказала: — Заразилася від тебе тифом і ... і померла. Третього дня поховали. Ця страшна, несподівана новина цілком увійшла в свідомість Климова, але, як не була вона страшна і сильна, вона не могла побороти тваринної радості, що наповнювала поручника. Він плакав, сміявся і скоро став лаятися за те, що йому не дають їсти.
1749	- Каштанка, пішли! Почувши своє ім'я, суміш такси з дворнягою вийшла з-під верстака, де вона спала на стружках, солодко потягнулась і побігла за господарем. Замовники Луки Олександровича жили жахливо далеко, так що перед як дійти до кожного з них, столяр повинен був по кілька разів заходити в шинок і підкріплятись. Каштанка пам'ятала, що по дорозі вона вела себе вкрай непристойно. Від радості, що її взяли гуляти, вона стрибала, кидалась з гавкотом на вгони конно-залізниці, забігала в двори і ганялась за собаками. Столяр те і робив, що губив її з виду, зупиняючись і сердито кричав на неї. Одного разу він навіть з виразом жадібності на лиці взяв в кулак її лисе вухо, потріпав її і промовив з розстановкою: - Та... щоб... ти... ви... дох... ла, холеро! Побувавши у замовників, Лука Олександрович зайшов на хвилинку до сестри, в якої пив та закусував; від сестри він пішов до знайомовго палітурника, від палітурника в трактир, від трактира до кума і т.д. Одним словом, коли Каштанка потрапила на незнайомий тротуар, то вже звечоріло і столярбув п'яний, як чоботяр. Він розмахував руками і, глибоко зітхаючи, бормотав:	—Каштанко, пішли! Почувши своє ім'я, суміш такси з дворнягою вийшла з-під верстака, де вона спала на стружках, солодко потягнулась і побігла за господарем. Замовники Луки Олександровича жили жахливо далеко, так що перед тим як дійти до кожного з них, столяр повинен був по кілька разів заходити в шинок і підкріпитись. Каштанка пам'ятала, що по дорозі вона вела себе вкрай непристойно. Від радості, що її взяли гуляти, вона стрибала, кидалась з гавкотом на вгони конно-залізниці, забігала в двори і ганялась за собаками. Столяр те і робив, що губив її з виду, зупиняючись і сердито кричав на неї. Одного разу він навіть з виразом жадібності на лиці взяв у кулак її лисе вухо, потріпав її і промовив з розстановкою: - Та... щоб... ти... ви... дох... ла, холеро! Побувавши у замовників, Лука Олександрович зайшов на хвилинку до сестри, в якої пив та закусував; від сестри він пішов до знайомого палітурника, від палітурника в трактир, від трактира до кума і т.д. Одним словом, коли Каштанка потрапила на незнайомий тротуар, то вже звечоріло і столяр був п'яний, як чоботар. Він розмахував руками і, глибоко зітхаючи, бормотав:
1750	Звісно, що так писати гріх 🙂. Але я такий код бачив не тільки в книжках та на форумах 🙂 Напевно, автори книг та статей новачки, бо їх код рясніє мішаниною логіки та гуі. З іншої сторони, якщо писати не тяп-ляп, як на це провокує Delphi, то втрачається головний її point - швидкість розробки.	Звісно, що так писати гріх 🙂. Але я такий код бачив не тільки в книжках та на форумах 🙂 Напевно, автори книг та статей — новачки, бо їхній код рясніє мішаниною логіки та гуі. З іншого сторони, якщо писати не тяп-ляп, як на це провокує Delphi, то втрачається головний її point — швидкість розробки.
1751	Юнак не тільки помітив цю жінку, ні, він впізнав її, а, впізнавши, здригнувся, зупинився, з подивом дивлячись їй у спину, почав її наздоганяти. Ледь не збивши з ніг якогось перехожого із глечиком в руках, юнак наздогнав жінку і, тяжко дихаючи від хвилювання, гукнув: - Нізо! Жінка обернулася, прищурилася, при чому на її обличчі виступило холодне розчарування, і вона сухо відповіла грецькою: - А, це ти, Юдо? Я тебе одразу і не впізнала. Але ж це й на краще. У нас є прикмета, що той, кого не ввпізнають, стане багатим... Хвилюючись від того, що серце почало підстрибувати, як птах під чорною ковдрою, Юда пошепки запитав, боячись, щоб перехожі не почули: - Куди ти йдеш, Нізо? - А навіщо тобі це знати? - відповіла Ніза, сповільнюючи крок і зверхньо поглядаючи на Юду.	Юнак не тільки помітив цю жінку, ні, він впізнав її, а впізнавши, здригнувся, зупинився, з подивом дивлячись їй у спину, почав її наздоганяти. Ледь не збивши з ніг якогось перехожого із глечиком у руках, юнак наздогнав жінку і, тяжко дихаючи від хвилювання, гукнув: — Нізо! Жінка обернулася, прищурилася, причому на її обличчі виступило холодне розчарування, і вона сухо відповіла грецькою: — А, це ти, Юдо? Я тебе одразу і не впізнала. Але ж це й на краще. У нас є прикмета, що той, кого не ввпізнають, стане багатим... Хвилюючись від того, що серце почало підстрибувати, як птах під чорною ковдрою, Юда пошепки запитав, боячись, щоб перехожі не почули: — Куди ти йдеш, Нізо? — А навіщо тобі це знати? — відповіла Ніза, сповільнюючи крок і зверхньо поглядаючи на Юду.
1752	Варенуха, слідкуючи за дверями, підстрибував біля неї, надовго застряючи у повітрі і качаючись у ньому. Зкрюченими пальцями він махав у сторону Римського, шипів і чмокав, підмигувавши дівиці у вікно. Та заспішила, засунула руду голову у фіртку, витягнула скільки змогла руку, нігтями почала царапати нижній шпингалет і трясти раму. Рука її стала подовжуватися, як гумова, і покрилася тупною зелінню. Нарешті зелені пальці мертвої обхватили голівку шпингалета, повернули її, і рама стала відкриватися. Римський слабо вскрикнув, прислонився до стінки і портфель виставив наперед, як щит. Він розумів, що прийшла його смерть. Рама широко распахнулася. Покійниця вступила на підвіконня. Римський точно бачи плями тліну на її грудях. І в цей час радісний, неочікуваний крик півня долеліт із садочка, з тієї низької будівлі за тиром, де трималися пташки, які брали участь у програмах. Горластий дресирований півень трубив, говорячи, що до Москви із сходу наближається схід сонця.	Варенуха, слідкуючи за дверима, підстрибував біля неї, надовго зависаючи у повітрі і качаючись у ньому. Покрученими пальцями він махав у сторону Римського, шипів і чмокав, підмигувавши дівиці у вікно. Та заспішила, засунула руду голову у хвіртку, витягнула скільки змогла руку, нігтями почала царапати нижній шпінгалет і трясти раму. Рука її стала подовжуватися, як гумова, і покрилася трупною зеленню. Нарешті зелені пальці мертвої обхватили голівку шпінгалета, повернули її, і рама стала відкриватися. Римський слабо вскрикнув, прислонився до стінки і портфель виставив наперед, як щит. Він розумів, що прийшла його смерть. Рама широко распахнулася. Покійниця вступила на підвіконня. Римський точно бачив плями тліну на її грудях. І в цей час радісний, неочікуваний крик півня долетів із садочка, з тієї низької будівлі за тиром, де тримали пташок, які брали участь у програмах. Горластий дресирований півень трубив, говорячи, що до Москви зі сходу наближається схід сонця.
1753	- Скажіть, яку б мені почитати психологію? - почав він розумну розмову, сильно зморщивши ніс. - А для чого вам? - Без знання психології не можна бути вчителем. Перш ніж вчити хлопчика, я повинен дізнатися його душу. Я сказав йому, що однією психології мало для того, щоб дізнатися душу хлопчика, і до того ж психологія для такого педагога, який ще не засвоїв собі технічних прийомів навчання грамоті та арифметиці, є такою ж розкішшю, як вища математика. Він охоче погодився зі мною і став описувати, як важка і відповідальна посада вчителя, як важко викорінити в хлопчика схильність до зла і забобонів, змусити його мислити самостійно і чесно, вселити йому справжню релігію, ідею особистості, свободи та ін. У відповідь на це я сказав йому щось. Він знову погодився. Взагалі він дуже охоче погоджувався. Очевидно, все «розумне» неміцно сиділо в його голові.	— Скажіть, яку б мені почитати психологію? — почав він розумну розмову, сильно зморщивши ніс. — А для чого вам? — Без знання психології не можна бути вчителем. Перш ніж учити хлопчика, я повинен дізнатися його душу. Я сказав йому, що однієї психології мало для того, щоб дізнатися душу хлопчика, і до того ж психологія для такого педагога, який ще не засвоїв собі технічних прийомів навчання грамоти та арифметики, є такою ж розкішшю, як вища математика. Він охоче погодився зі мною і став описувати, як важка і відповідальна посада вчителя, як важко викорінити в хлопчика схильність до зла і забобонів, змусити його мислити самостійно і чесно, вселити йому справжню релігію, ідею особистості, свободи та ін. У відповідь на це я сказав йому щось. Він знову погодився. Взагалі він дуже охоче погоджувався. Очевидно, все «розумне» неміцно сиділо в його голові.
1754	Я шукав партнера, тому ми з Енді домовились вийти разом. Я розповів йому про ситуацію на Фішер-Хіллі та про те, що фінанси були низькі через місцеву суміш політики та халапу. Того ранку Енді щойно сідав у поїзд. Сам він був досить низьким і збирався обстежити все місто за кілька доларів, щоб побудувати новий броненосець за популярною підпискою на Юріка Спрінгз. Тож ми вийшли і сіли на ґанок і обговорили це. "Наступного ранку, одинадцятої години, коли я сидів там наодинці, дядько Том пробирається до готелю і попросив лікаря прийти до судді Бенкса, який, здається, був мером і могутнім хворим.	Я шукав партнера, тому ми з Енді домовились вийти разом. Я розповів йому про ситуацію на Фішер-Хіллі та про те, що фінанси були низькі через місцеву суміш політики та халепу. Того ранку Енді щойно сідав у поїзд. Сам він був досить низьким і збирався обстежити все місто за кілька доларів, щоб побудувати новий броненосець за популярною підпискою на Юріка Спрінгз. Тож ми вийшли, і сіли на ґанку й обговорили це. "Наступного ранку, близько одинадцятої години, коли я сидів там наодинці, дядько Том пробрався до готелю і попросив лікаря прийти до судді Бенкса, який, здається, був мером і могутнім хворим.
1755	Шановні сусіди, шукаю свого папужку. В неділю, 25 лютого, він вилетів з вікна, і не повернувся. Папужка зелений, з жовтими пір'ячками на крилах. Його звати Хаук, але на ім'я своє не відгукується, хоча я маю причини підозрювати, що повністю усвідомлює, що ім'я його. Оскільки надворі тепло, надіюся, шо він вижив і тусується з синицями біля годівниць. Якщо ви підгодовуєте птахів, чи буля вашого дому є місце, де птахи збираються, будь ласка, зверніть увагу. Папужка добре копіює поведінку тих, хто поруч, тому може бути помітний не відразу. Якщо ви маєте будь яку інформацію про його місцезнаходженя, будь ласка, повідомте за номером, вказаним нижче. В винагороду за знайденого Хаука пригощатиму кавою в моїй кавярні цілий рік.	Шановні сусіди, шукаю свого папужку. В неділю, 25 лютого, він вилетів із вікна і не повернувся. Папужка зелений, з жовтими пір'ячками на крилах. Його звати Хаук, але на ім'я своє не відгукується, хоча я маю причини підозрювати, що повністю усвідомлює, що ім'я його. Оскільки надворі тепло, надіюся, що він вижив і тусується з синицями біля годівниць. Якщо ви підгодовуєте птахів чи біля вашого дому є місце, де птахи збираються, будь ласка, зверніть увагу. Папужка добре копіює поведінку тих, хто поруч, тому може бути помітний не відразу. Якщо ви маєте будь яку інформацію про його місцезнаходження, будь ласка, повідомте за номером, вказаним нижче. У винагороду за знайденого Хаука пригощатиму кавою в моїй кав'ярні цілий рік.
1756	Приказник піднімав і опускав курки, дтхав на стволи, прицілювався і робив вигляд, що задихається від захвату. Дивлячись на його захоплене обличчя, можна було подумати, що сам він охоче пустив би в себе кулю, якби тільки мав револьвер такої прекрасої системи як Сміт і Весон. - А яка ціна? - запитав Сигаєв. - Сорок п'ять рублів, місьє _-Гм!.. Для мене це дуже дорого! - В такому випадку, місьє, я запропоную вас інші системи, дешевші. Ось, чи не хочете подивитися? Вибір у нас величезний, на різні ціни... Наприклад, цей револьвер системи Лефоше коштує тільки вісімдесять рублів, але... (приказник презирливо зморщився)... але, місьє, ця система вже застаріла. Її купують тепер тільки розумові пролетарі і психопати. Застрелитися чи вбити дружину з Лефоше тепер вважається дурною манерою. Гарний тон признає тільки Сміта і Весон.	Прикажчик піднімав і опускав курки, дихав на стволи, прицілювався і робив вигляд, що задихається від захвату. Дивлячись на його захоплене обличчя, можна було подумати, що сам він охоче пустив би в себе кулю, якби тільки мав револьвер такої прекрасної системи, як Сміт і Вессон. — А яка ціна? — запитав Сигаєв. — Сорок п'ять рублів, месьє. — Гм!.. Для мене це дуже дорого! — У такому випадку, месьє, я запропоную вам інші системи, дешевші. Ось, чи не хочете подивитися? Вибір у нас величезний, на різні ціни... Наприклад, цей револьвер системи Лефоше коштує тільки вісімдесят рублів, але... (прикажчик презирливо зморщився)... але, месьє, ця система вже застаріла. Її купують тепер тільки розумові пролетарі і психопати. Застрелитися чи вбити дружину з Лефоше тепер вважається дурною манерою. Гарний тон признає тільки Сміта і Вессона.
1757	Великий убивця ліниво підійшов до нього і забрав гроші, наручний годинник, цінний перстень і шпильку краватки з його одягу. Потім він приєднався до мене, спокійно посміхаючись, і ми продовжили гуляти. Десять кроків – і ми зустріли поліцейського, що біг до місця, де пролунав вистріл. Евері Найт зупинив його. "Та йди ж, – сердито сказав поліцейський, – або я в тебе вріжуся! Хоч, шоб твоє ім'я потрапило до документів? Ніколи не бачив, шоб роззяви так скоро з'являлися після стрілянини. Геть із парку, або ж я вас заберу до дільниці". "Те, що ти зробив, – сказав я аргументовано, коли Найт продовжив іти, – було легко. Але коли ти погодишся на завдання вбити детектива, якого вони за тобою послали, ти зрозумієш, що ти важко попрацював".	Великий убивця ліниво підійшов до нього і забрав гроші, наручний годинник, цінний перстень і шпильку краватки з його одягу. Потім він приєднався до мене, спокійно посміхаючись, і ми продовжили гуляти. Десять кроків — і ми зустріли поліцейського, що біг до місця, де пролунав вистріл. Евері Найт зупинив його. "Та йди ж, – сердито сказав поліцейський, – або я в тебе вріжуся! Хоч, щоб твоє ім'я потрапило до документів? Ніколи не бачив, щоб роззяви так скоро з'являлися після стрілянини. Геть із парку, або ж я вас заберу до дільниці". "Те, що ти зробив, – сказав я аргументовано, коли Найт продовжив іти, – було легко. Але коли ти погодишся на завдання вбити детектива, якого вони за тобою послали, ти зрозумієш, що ти важко попрацював".
1761	Мені щиро дивно від того,що людина з якою я провела більше року разом( інколи не фізично, але ментально точно(у мене так,хз як у нього)). З якою я намагалась провести кожен свій вільнй день разом,з повідомленнями якої я засипала та прокидалась,з якою я не бачилась місяцями та перша зустріч після яких змушувала серце калатати;людина, яка присвячувала мені вірші,зізнавалась не один раз у коханні, плакала коли прощалась зі мною та коли думала,що мені подобається хтось інший;людина, яка йшла годинами через все місто, аби лише побачити мене, яка займала своє місцк у моїй голові та частинку мого серця- ВРАЗ може стати НІКИМ. Як ніби не було того року, не було тих повідомлень, віршів, сліз через прощання, та усіх зусиль аби лише побачитись. ВРАЗ і всі мені кажуть серти та забути те, що посідало у моєму житті вагоме місце. Мені щиро дивно від того,як моя улюблена людина так швидко може знайти мені заміну,запееречуючи це і може так легко відпусит мене, після усіх тих речей, які мені так щиро дивні. А ще мені щиро дивно,що прив'язаність та відчуття любові такі сильні в мені, вони тримають та не відпускають.	Мені щиро дивно від того, що людина, з якою я провела більше рік разом (інколи не фізично, але ментально точно (у мене так, хз, як у нього)), з якою я намагалась провести кожен свій вільний день разом, з повідомленнями якої я засипала та прокидалась, з якою я не бачилась місяцями та перша зустріч після яких змушувала серце калатати; людина, яка присвячувала мені вірші, зізнавалась не один раз у коханні, плакала, коли прощалась зі мною та коли думала, що мені подобається хтось інший; людина, яка йшла годинами через все місто, аби лише побачити мене, яка займала своє місце у моїй голові та частинку мого серця, — ВРАЗ може стати НІКИМ. Як ніби не було того року, не було тих повідомлень, віршів, сліз через прощання та усіх зусиль, аби лише побачитись. ВРАЗ і всі мені кажуть стерти та забути те, що посідало у моєму житті вагоме місце. Мені щиро дивно від того, як моя улюблена людина так швидко може знайти мені заміну, заперечуючи це і може так легко відпустити мене, після усіх тих речей, які мені так щиро дивні. А ще мені щиро дивно, що прив'язаність та відчуття любові такі сильні в мені, вони тримають та не відпускають.
1762	Скрудж, не маючи кращої відповіді, готовий у найближчий час сказав: "Бах!" знову; і продовжив це "Хамбуг". "Не сердись, дядьку!" - сказав племінник. "Я що я ще можу робити", повернувся дядько, "коли я живу в світі таких дурнів? Щасливого Різдва! З Різдвом Христовим! Що для вас Різдво, як не час для оплати рахунків без грошей; час для знаходження себе на рік дорослішими, але ні на годину багатший; час збалансувати свої книги і показати, що кожен предмет у них протягом круглого десятка місяців представлений мертвим проти вас? Якби моя воля, - обурено сказав Скрудж, - кожного ідіота, який ходить із «Щасливого Різдва» на вустах, слід зварити у власному пудингу і закопати в серці колом падуба. Йому варто!"	Скрудж, не маючи кращої відповіді, готовий у найближчий час сказав: "Бах!" знову; і продовжив це "Хамбуг". "Не сердься, дядьку!" — сказав племінник. "Я що я ще можу робити —, повернувся дядько, — коли я живу в світі таких дурнів? Щасливого Різдва! З Різдвом Христовим! Що для вас Різдво, як не час для оплати рахунків без грошей; час для знаходження себе на рік дорослішими, але ні на годину багатшими; час збалансувати свої книги і показати, що кожен предмет у них протягом круглого десятка місяців представлений мертвим проти вас? Якби моя воля, — обурено сказав Скрудж, — кожного ідіота, який ходить із «Щасливого Різдва» на вустах, слід зварити у власному пудингу і закопати в серці колом падуба. Йому варто!"
1763	"Зараз Раббек дізнається від чоловіків, що ми приїхали і пошле за нами",-думав Рябович, заходячи у хатинку і не розуміючи, навіщо товариш запалює свічку і навіщо солдати квапляться ставити самовари... Тяжкий неспокій заволодів ним. Він ліг, потім встав і поглянув у вікно, чи не їде там верховий? Але верхового не було. Він знову ліг, через півгодини встав і, не витримавши неспокою, вийшов на вулицю і попрямував до церкви. На площі, біля огорожі, було темно і пусто...Якісь три солдати стояли біля самого спуску і мовчали. Побачивши Рябовича, вони заметушились і віддали шану. Він відкозиряв їм у відповідь і почав спускатись у вниз по знайомій стежинці. На тому березі все небо було залите багряною краскою: сходив місяць; якісь дві бабусі, голосно розмовляючи, ходили по городу і рвали капустяні листя; за городами темніло декілька хатин...А на тому березі було все те ж, що і в травні: стежинка, кущі, верби, навислі над водою...тільки не чутно було хороброго соловейка та і не пахло тополею і молодою травою.	"Зараз Раббек дізнається від чоловіків, що ми приїхали, і пошле за нами", — думав Рябович, заходячи у хатинку і не розуміючи, навіщо товариш запалює свічку і навіщо солдати квапляться ставити самовари... Тяжкий неспокій заволодів ним. Він ліг, потім встав і поглянув у вікно, чи не їде там верховий? Але верхового не було. Він знову ліг, через пів години встав і, не витримавши неспокою, вийшов на вулицю і попрямував до церкви. На площі, біля огорожі, було темно і пусто...Якісь три солдати стояли біля самого спуску і мовчали. Побачивши Рябовича, вони заметушились і віддали шану. Він відкозиряв їм у відповідь і почав спускатись у вниз по знайомій стежинці. На тому березі все небо було залите багряною краскою: сходив місяць; якісь дві бабусі, голосно розмовляючи, ходили по городу і рвали капустяні листя; за городами темніло декілька хатин...А на тому березі було все те ж, що і в травні: стежинка, кущі, верби, навислі над водою...тільки не чутно було хороброго соловейка та і не пахло тополею і молодою травою.
1764	- Хм... Чим ж це вона вам так сподобалася? - запитує задоволений чоловік. - Неймовірне, поетичне створіння, яке може торкнутися і закохати в себе навіть камінь! В загальному, ви, мужики, прозаїки і розумієте своїх жінок тільки в перших місяць після весілля... Зрозумійте, що ваша дружина ідеальна жінка! Зрозумійте і радійте, що доля послала вам таку дружину! Таких-то саме в наш час і потрібно жінок... саме таких! - Що ж в ній такого особливого? - дивується чоловік. - Помилуйте, красуня, повна грації, життя і правди, поетична, щира і в той же час загадкова! Такі жінки якщо раз полюблять, то люблять сильно, усім запалом... І інше в такому роді. Чоловік в той же день, лягаючи спати, не втерпить, щоб не сказати дружині: - - Бачив я Петра Семеновича. Жахливо тебе розхвалював. У захваті... І красуня ти, і граціозна, і загадкова... і ніби любити ти здатна якось особливо. З сім мішків гречаної вовни наговорив... Ха-ха...	— Хм... Чим же це вона вам так сподобалася? — запитує задоволений чоловік. — Неймовірне, поетичне створіння, яке може торкнутися і закохати в себе навіть камінь! У загальному, ви, мужики, прозаїки і розумієте своїх жінок тільки в перший місяць після весілля... Зрозумійте, що ваша дружина — ідеальна жінка! Зрозумійте і радійте, що доля послала вам таку дружину! Таких-то саме в наш час і потрібно жінок... саме таких! — Що ж в ній такого особливого? — дивується чоловік. — Помилуйте, красуня, повна грації, життя і правди, поетична, щира і в той же час загадкова! Такі жінки якщо раз полюблять, то люблять сильно, з усім запалом... І інше в такому роді. Чоловік в той же день, лягаючи спати, не втерпить, щоб не сказати дружині: — Бачив я Петра Семеновича. Жахливо тебе розхвалював. У захваті... І красуня ти, і граціозна, і загадкова... і ніби любити ти здатна якось особливо. З сім мішків гречаної вовни наговорив... Ха-ха...
1765	Помовчали, потім Пілат задав питання грецбкою: - Тож, ти лікар? - Ні, ні, - жваво відповів арестант, - повір мені, я не лікар. - Ну добре. Якщо хочеш тримати це у таємниці, тримай. До справи це прямого відношення не має. Так ти кажеш, що не закликав зруйнувати... або підпалити, або якимось іншим чином зруйнувати храм?	Помовчали, потім Пилат задав питання грецькою: — Тож ти — лікар? — Ні, ні, — жваво відповів арестант, — повір мені, я не лікар. — Ну добре. Якщо хочеш тримати це у таємниці, тримай. До справи це прямого відношення не має. Так ти кажеш, що не закликав руйнувати... або підпалити, або якимось іншим чином зруйнувати храм?
1766	-- Я, Лушков, тепер можу запропонувати Вам іншу роботу, більш чисту. Ви можете писати? -- Можу-с. -- Так ось, із цим листом ви завтра попрямуєте до мого товарища і отримаєте від нього переписку. Працюйте, не пиячте, не забувайте того, що я Вам казав. Прощавайте! Скорцов, задоволений тим, що поставив людину на шлях істини, ласкаво поплескав Лушкова по плечу і навіть подав йому на прощання руку. Лушков узяв лист, пішов і вже більше не приходив у двір за роботою. Минуло два роки. Одного разу, стоячи у театральної каси и оплачуючи квиток, Скворцов побачив поряд із собою маленьку людину з барашковим комірцем у старій шапці з кота. Людина скромно попрохала у касира квиток на гальорку і заплатила мідними п'ятаками. -- Лушков, це Ви? - запитав Скворцов, впізнавши у людині свого давнього дровокола. - Ну як? Що поробляєте? Гарно живеться?	— Я, Лушков, тепер можу запропонувати вам іншу роботу, більш чисту. Ви можете писати? — Можу-с. — Так ось, із цим листом ви завтра попрямуєте до мого товариша і отримаєте від нього переписку. Працюйте, не пиячте, не забувайте того, що я вам казав. Прощавайте! Скворцов, задоволений тим, що поставив людину на шлях істини, ласкаво поплескав Лушкова по плечу і навіть подав йому на прощання руку. Лушков узяв лист, пішов і вже більше не приходив у двір за роботою. Минуло два роки. Одного разу, стоячи у театральної каси й оплачуючи квиток, Скворцов побачив поряд із собою маленьку людину з барашковим комірцем у старій шапці з кота. Людина скромно попрохала у касира квиток на гальорку і заплатила мідними п'ятаками. — Лушков, це ви? —запитав Скворцов, упізнавши у людині свого давнього дровокола. — Ну як? Що поробляєте? Гарно живеться?
1767	Поет провів рукою по лицю, як людина, що тільки-но отямилась, і побачив, що на Патріаршій вечір. Вода в ставку почорніла і легенька лодка скользила по ньому і було чути сплеск весла і сміх якоїсь громадянки в лодці. В алеях на лавочках з'явилась публіка, але знову-таки на всіх трьох сторонах квадрата, крім тієї, де були наші співрозмовники. Небо над Москвою немов би вицвіло і зовсім чітко було видно у висоті повний Місяць, але ще не золотий, а білий. Дихати стало набагато легше, і голоси під липами звучали м'ягкіше, по-вечірньому. "Як це я не помітив, що він зміг видумати цілу розповідь?.. - подумав Безпритульний здивовано, - Уже ж ечір! А може, це і не він розповідав, а просто я заснув і все це мені приснилось?"	Поет провів рукою по лиці, як людина, що тільки-но отямилась, і побачив, що на Патріаршій вечір. Вода в ставку почорніла, і легенький лодка скользила по ньому, і було чути сплеск весла і сміх якоїсь громадянки в лодці. В алеях на лавочках з'явилась публіка, але знову-таки на всіх трьох сторонах квадрата, крім тієї, де були наші співрозмовники. Небо над Москвою немовби вицвіло, і зовсім чітко було видно у висоті повний місяць, але ще не золотий, а білий. Дихати стало набагато легше, і голоси під липами звучали м'якше, по-вечірньому. "Як це я не помітив, що він зміг видумати цілу розповідь?.. — подумав Безпритульний здивовано. — Уже ж вечір! А може, це і не він розповідав, а просто я заснув, і все це мені приснилось?"
1770	«Звісно ж я буду, - каже він. А тепер повертайтесь до роботи, лікарю, бо болі повертаються знов» «Моя послуга коштуватиме двісті п‘ятдесят доларів, одуження гарантовано після двох процедур, -кажу я.» «Добре, - каже Майор. Я оплачу їх. Напевно моє життя того варте.» Я сів навпроти ліжка і подивився йому прямо в око. «Тепер, - кажу я, не зволікайте на хворобу. Ви не хворі . У вас нема ні сердця, ні ключиці, ні ліктьової кістки, ні мізків чи взагалі будь-чого. У вас нема болю. Оголосіть що це помилка. Тепер ви відчуваєте, як біль, якого у вас і не було, відступає, правда ж? «Я справді почуваюся краще, лікарю, - каже Майор, Чорт забирай ще б не почувався б. Тепер ще декілька разів повторіть свою брехню про відсутність цього набряку у моєму лівому боці, і думаю я можу вважатись вилікуваним щоб ласувати сосисками і гречаними тортами.»	«Звісно ж, я буду, — каже він. — А тепер повертайтесь до роботи, лікарю, бо болі повертаються знов». «Моя послуга коштуватиме двісті п‘ятдесят доларів, одужання гарантоване після двох процедур, — кажу я». «Добре, — каже Майор. — Я оплачу їх. Напевно, моє життя того варте». Я сів навпроти ліжка і подивився йому прямо в очі. «Тепер, — кажу я, не зволікайте на хворобу. Ви не хворі. У вас нема ні серця, ні ключиці, ні ліктьової кістки, ні мізків чи взагалі будь-чого. У вас нема болю. Оголосіть, що це помилка. Тепер ви відчуваєте, як біль, якого у вас і не було, відступає, правда ж?» «Я справді почуваюся краще, лікарю, — каже Майор. — Чорт забирай, ще б не почувався. Тепер ще декілька разів повторіть свою брехню про відсутність цього набряку у моєму лівому боці, і, думаю, я можу вважатись вилікуваним, щоб ласувати сосисками і гречаними тортами».
1771	В десять ж, учинивши над собою формове насилля, Римський зняв слухавку з апарата, і тут переконався в тому, що телефон його мертвий. Кур'єр доклав, що і решта апаратів у будівлі зіпсувались. Це, звичайно, неприємна, але не надприродня подія, чомусь остаточно потрясло фіндиректора, але а той же час і ощасливило? відвалилась необхідність дзвонити. В той час, як над головою фіндиректора спалахнула і заблимала червона лампочка, сповіщаючи початок антракта, ввійшов кур'єр і повідомив, що приїхав іноземний артист. Фіндиректора чомусь пересіпнуло, і, ставши вже зовсім похмурішим за хмару, він вирушив за куліси, щоб приймати гастролера, оскільки більше приймати було нікому. До великої вбиральні, де вже тріщали сигнальні дзвінки, з різними причинами заглядали допитливі. Тут були фокусники в яскравих халатах і чалмах, ковзанобіжець в білій в'язаній куртці, блідний від пудри оповідач і гример	А о десятій, учинивши над собою формове насилля, Римський зняв слухавку з апарата і тут переконався в тому, що телефон його мертвий. Кур'єр доклав, що і решта апаратів у будівлі зіпсувалась. Ця, звичайно, неприємна, але не надприродна подія, чомусь остаточно похитнула фіндиректора, але в той же час і ощасливила відвалилась необхідність дзвонити. В той час, як над головою фіндиректора спалахнула і заблимала червона лампочка, сповіщаючи про початок антракту, ввійшов кур'єр і повідомив, що приїхав іноземний артист. Фіндиректора чомусь пересіпнуло, і, ставши вже зовсім похмурішим за хмару, він вирушив за куліси, щоб приймати гастролера, оскільки більше приймати було нікому. До великої вбиральні, де вже тріщали сигнальні дзвінки, з різними причинами заглядали допитливі. Тут були фокусники в яскравих халатах і чалмах, ковзанобіжець у білій в'язаній куртці, блідий від пудри оповідач і гример.
1772	Явище відступило від нього; і з кожним його кроком вікно потроху розчинялося ширше, тож, коли спектр звуків дісталося його, воно було широко відчинене. Воно манило Скруджа підійти, що він і зробив. Коли вони були за два кроки один від одного, Привид Марлі взяв його руку, застерігши не підходити ближче. Скрудж зупинився. Не стільки в послуху, як у здивуванні та страху: як тільки взяв руку, він став чутливим до сплутаних звуків у повітрі; не пов'язані звуки лементу та вибачень, стогін, неймовірно печальний та звинувачуючий себе. За момент слухання спектр злився з тужливим співом; і виплив у морок темної ночі. Скрудж слідкував за вікном; відчаївшись у своїй допитливості. Він зазирнув.	Явище відступило від нього; і з кожним його кроком вікно потроху розчинялося ширше, тож коли спектр звуків дістався його, воно було широко відчинене. Воно манило Скруджа підійти, що він і зробив. Коли вони були за два кроки одне від одного, Привид Марлі взяв його руку, застерігши не підходити ближче. Скрудж зупинився. Не стільки в послуху, як у здивуванні та страху: як тільки взяв руку, він став чутливим до сплутаних звуків у повітрі; не пов'язані звуки лементу та вибачень, стогін, неймовірно печальний та самозвинувачувальний. За момент слухання спектр злився з тужливим співом; і виплив у морок темної ночі. Скрудж слідкував за вікном; відчаївшись у своїй допитливості. Він зазирнув.
1773	Та ж погана посмішка спотворила обличчя Левія, і він сказав: - Ні, тому що ти будеш мене боятися. Тобі не дуже-то легко буде дивитися мені в обличчя після того, як ти його вбив. - Мовчи, - відповів Пілат, - візьми грошей. Левій заперечливо похитав головою, а прокуратор продовжував: - Ти, я знаю, вважаєш себе учнем Ієшуа, але я тобі скажу, що ти не засвоїв нічого з того, чого він тебе вчив. Бо, якби це було так, ти обов'язково взяв би у мене що-небудь. Май на увазі, що він перед смертю сказав, що він нікого не звинувачує, Пілат значно підняв палець, обличчя Пилата сіпалось. - І сам він неодмінно взяв би що-небудь. Ти жорстокий, а той жорстоким не був. Куди ти підеш? Левій раптом наблизився до столу, уперся в нього обома руками і, дивлячись палаючими очима на прокуратора, зашепотів йому:	Та ж погана посмішка спотворила обличчя Левія, і він сказав: — Ні, тому що ти будеш мене боятися. Тобі не дуже-то легко буде дивитися мені в обличчя після того, як ти його вбив. — Мовчи, — відповів Пилат, — візьми грошей. Левій заперечливо похитав головою, а прокуратор продовжував: — Ти, я знаю, вважаєш себе учнем Ієшуа, але я тобі скажу, що ти не засвоїв нічого з того, чого він тебе вчив. Бо якби це було так, ти обов'язково взяв би у мене що-небудь. Май на увазі, що він перед смертю сказав, що він нікого не звинувачує, — Пилат значно підняв палець, обличчя Пилата сіпалось. — І сам він неодмінно взяв би що-небудь. Ти жорстокий, а той жорстоким не був. Куди ти підеш? Левій раптом наблизився до столу, уперся в нього обома руками і, дивлячись палаючими очима на прокуратора, зашепотів йому:
1774	На це Фагот ображено вигукнув: - Що ви, що ви! – і кіт від образи нявкнув. - Я беру цю пару, мосьє, - сказала брюнетка з гідністю, надягаючи й другу туфлю. Старі туфлі брюнетки були викинуті за фіранку, і туди ж прослідувала й вона сама у супроводі рудої дівиці та Фагота, який ніс на вішалках декілька модельних суконь. Кіт метушився, допомагав та для більшої важливості повісив собі на шию сантиметр. Через хвилину з-за фіранки вийшла брюнетка в такій сукні, що по усьому партеру прокотилося зітхання. Хоробра жінка, що на диво погарнішала, зупинилась біля дзеркала, повела оголеними плечима, торкнулася волосся на потилиці й вигнулася, намагаючись зазирнути собі за спину. - Фірма просить вас прийняти це на згадку, - сказав Фагот і подав брюнетці відкритий футляр з флаконом. - Мерсі, - з пихою відповіла брюнетка й пішла трапом у партер. Допоки вона йшла, глядачі підскакували торкаючись футляру.	На це Фагот ображено вигукнув: — Що ви, що ви! – і кіт від образи нявкнув. — Я беру цю пару, месьє, — сказала брюнетка з гідністю, надягаючи й другу туфлю. Старі туфлі брюнетки були викинуті за фіранку, і туди ж прослідувала й вона сама у супроводі рудої дівиці та Фагота, який ніс на вішалках декілька модельних суконь. Кіт метушився, допомагав та для більшої важливості повісив собі на шию сантиметр. Через хвилину з-за фіранки вийшла брюнетка в такій сукні, що по усьому партеру прокотилося зітхання. Хоробра жінка, що на диво погарнішала, зупинилась біля дзеркала, повела оголеними плечима, торкнулася волосся на потилиці й вигнулася, намагаючись зазирнути собі за спину. — Фірма просить вас прийняти це на згадку, — сказав Фагот і подав брюнетці відкритий футляр із флаконом. — Мерсі, — з пихою відповіла брюнетка й пішла трапом у партер. Допоки вона йшла, глядачі підскакували, торкаючись футляра.
1775	Найцікавішою людиною в моєму житті став міц одногрупник. Я б насправді ніколи б не подумала, що ми з ним зконектимось, але вже так сталось. Ми зустрілись в університеті і при першій нашій зустрічі він показував фотгографії моєму другові. ПОтім ми якось розговорилиь і він на диво виявився доволі цікавим співрозмовником. Перші наші теми розмов зачіпали наші емоції і способи їх вираження, потім ми обговорювали і інші теми. Якщо ви запитаєте, чому ця людина є найцікавішою в моєму дитті, то я відпоавім, що уе тому, що у нас зовсім різні погляди на багато речей, ділячись ними один з одним ми дивимось на ситуації з іншого боеку, що часто доапомагає побачити те, чого раніше я могла не бачити. Його думки завжди глибокі і допомагають мені знаходити відповіді на запитання, які я ставлю собі і іншим.	Найцікавішою людиною в моєму житті став мій одногрупник. Я насправді ніколи б не подумала, що ми з ним зконектимось, але вже так сталось. Ми зустрілись в університеті і при першій нашій зустрічі він показував фотографії моєму другові. Потім ми якось розговорились, і він, на диво, виявився доволі цікавим співрозмовником. Перші наші теми розмов зачіпали наші емоції і способи їхнього вираження, потім ми обговорювали й інші теми. Якщо ви запитаєте, чому ця людина є найцікавішою в моєму житті, то я відповім, що це тому, що у нас зовсім різні погляди на багато речей, ділячись ними один з одним ми дивимось на ситуації з іншого боку, що часто допомагає побачити те, чого раніше я могла не бачити. Його думки завжди глибокі і допомагають мені знаходити відповіді на запитання, які я ставлю собі й іншим.
1776	Найцікавіша людина в моєму житті це я,кожного дня дивуюсь наскільки я різна і багатогранна.В житті я зустрічала безліч неймовірних людей,зараз найцікавішою людинкою для мене є Катя Черевко.Менторка,заступник з особистісного розвитку в УАЛ Харків.Я її обожнюю,її зовнішність можна годинами розглядати.Катерина самовиражається одягом і маленькими сенсовними дрібничками.Уявлаєте вона пробігла 42км і це найкращий день у її житті.Ця жінка є моєю рольовою моделью у житті.Ерудована багатогранна красуня,вона вміє радіти дрібницям,не дуже вміє злитися і має велику віру у людей.Ця дівчина ризикована,цікава,перебуває в постійному челенджу.Вона гуртує людей біля себе,створює книжкові клуби,бігові,допомагає бабусям і агітує молодь вести фейсбук.Катюша-найцікавіша людина в моєму житті,люблю її.	Найцікавіша людина в моєму житті 一 це я,кожного дня дивуюсь, наскільки я різна і багатогранна. В житті я зустрічала безліч неймовірних людей, зараз найцікавішою людинкою для мене є Катя Черевко. Менторка, заступник з особистісного розвитку в УАЛ, Харків. Я її обожнюю, її зовнішність можна годинами розглядати. Катерина самовиражається одягом і маленькими сенсовними дрібничками. Уявлаєте, вона пробігла 42 км і це найкращий день у її житті. Ця жінка є моєю рольовою моделлю у житті. Ерудована, багатогранна красуня, вона вміє радіти дрібницям, не дуже вміє злитися і має велику віру у людей. Ця дівчина ризикована, цікава, перебуває в постійному челенджі. Вона гуртує людей біля себе, створює книжкові клуби, бігові, допомагає бабусям і агітує молодь вести фейсбук. Катюша 一 найцікавіша людина в моєму житті, люблю її.
1777	- Діду, що вони роблять? - запитав пошепки Альошка. - Зараз його на столи класти будуть, - відповів дід. - Підемо, дитинко, пора спати. Кучер і Альошка повернулися в сарай. Помолилися богу, роззулися. Степан ліг в кутку на підлозі, Альошка в санях. Сарайні двері були вже зачинені, сильно смерділо гаррю від погашеного ліхтаря. Трохи згодом Альошка підняв голову і подивився навколо себе; крізь щілини дверей видно було світло все від тих ж чотирьох вікон. - Дід, мені страшно! - сказав він. - Ну, спи, спи... - Тобі кажу, страшно! - Що тобі страшно? Який балуваний! Помовчали. Альошка раптом вискочив з саней і, голосно заплакав, підбіг до діда. - Що ти? Чого тобі? - злякався кучер, теж підводячись. - Виє! - Хто виє? - Страшно, дід... Чуєш? Кучер прислухався. - Це плачуть, - сказав він. - Ну дивись, дурнику. Їм шкода, ну і плачуть.	— Діду, що вони роблять? — запитав пошепки Альошка. — Зараз його на столи класти будуть,— відповів дід. — Підемо, дитинко, пора спати. Кучер і Альошка повернулися в сарай. Помолилися богу, роззулися. Степан ліг у кутку на підлозі, Альошка в санях. Сарайні двері були вже зачинені, сильно смерділо горілим від погашеного ліхтаря. Трохи згодом Альошка підняв голову і подивився навколо себе; крізь щілини дверей видно було світло все від тих ж чотирьох вікон. — Діду, мені страшно! — сказав він. — Ну, спи, спи... — Тобі кажу, страшно! — Що тобі страшно? Який балуваний! Помовчали. Альошка раптом вискочив із саней і, голосно заплакавши, підбіг до діда. — Що ти? Чого тобі? — злякався кучер, теж підводячись. — Виє! — Хто виє? — Страшно, діду... Чуєш? Кучер прислухався. — Це плачуть, — сказав він. — Ну дивись, дурнику. Їм шкода, ну, і плачуть.
1778	Лопухова була дуже повна і дуже висока дама, давно вже перевалила за сорок. Генерал, що живили пристрасть до великих осіб, якого б віку вони не були, підозрював у цьому пристрасті та своїх офіцерів. Офіцери шанобливо посміхнулися. Бригадний, задоволений тим, що сказав щось дуже смішне та отруйна, голосно зареготав, торкнувся фурманської спини та зробив під козирок. Коляска покотила далі... «Все, про що я тепер мрію і що мені тепер здається неможливим і неземним, по суті дуже звичайно, - думав Рябович, дивлячись на хмари пилу, які втекли за генеральської коляскою. - Все це дуже звичайно і переживається всіма ... Наприклад, цей генерал свого часу любив, тепер одружений, має дітей. Капітан Вахтер теж одружений і любимий, хоча у нього дуже негарний червону потилицю і немає талії ... Салманом грубий і занадто татарин, але у нього був роман, скінчилися одруженням ... Я такий же, як і всі, і переживу рано чи пізно те ж саме, що і всі ... »	Лопухова була дуже повна і дуже висока дама, їй давно вже перевалило за сорок. Генерал, що живили пристрасть до великих осіб, якого б віку вони не були, підозрював у цьому пристрасті та своїх офіцерів. Офіцери шанобливо посміхнулися. Бригадний, задоволений тим, що сказав щось дуже смішне й отруйна, голосно зареготав, торкнувся фурманської спини та зробив під козирок. Коляска покотився далі... «Усе, про що я тепер мрію і що мені тепер здається неможливим і неземним, по суті, дуже звичайне, — думав Рябович, дивлячись на хмари пилу, які втекли за генеральським коляскою. — Все це дуже звичайне і переживається всіма ... Наприклад, цей генерал свого часу любив, тепер одружений, має дітей. Капітан Вахтер теж одружений і любимий, хоча у нього дуже негарна червона потилиця і немає талії ... Салманов грубий і занадто татарин, але у нього був роман, скінчився одруженням ... Я такий же, як і всі, і переживу рано чи пізно те ж саме, що й усі ...»
1779	Двері відчинились і скуйовджена, гола та з повною відсутністю ознак алкоголю жінка з божевільними очима забігла до кімнати і простягнула руки до Маргарити, на що та величаво відповіла: - Тебе прощено. Не будуть більше подавати хустку. Стало чути викрик Фріди, вона впала на підлогу навзнак і простягнулась хрестом перед Маргаритою. Воланд махнув рукою, і Фріда зникла з поля зору. - Дякую, прощавайте, - мовила Маргарита і піднялась. - Що ж, Бегемоте, - промовив Воланд, - не будемо наживатись на вчинку непрактичної людини у святкову ніч, - він повернувся до Маргарити, - отже, це не рахується, адже я нічого не робив. Що ви хочете для себе? Запала мовчанка, і перервав її Коров'єв, який прошептав на вухо Маргариті: - Алмазна донно, цього разу раджу вам бути більш поміркованою! Бо фортуна може і висковзнути! - Я хочу, щоб прямо зараз, цієї ж миті, мені повернули мого коханця, майстра, - сказала Маргарита і її обличчя звела судома.	Двері відчинились і скуйовджена, гола та з повною відсутністю ознак алкоголю жінка з божевільними очима забігла до кімнати і простягнула руки до Маргарити, на що та величаво відповіла: — Тебе прощено. Не будуть більше подавати хустку. Стало чути викрик Фріди, вона впала на підлогу навзнак і простягнулась хрестом перед Маргаритою. Воланд махнув рукою, і Фріда зникла з поля зору. — Дякую, прощавайте, — мовила Маргарита і піднялась. — Що ж, Бегемоте, — промовив Воланд, — не будемо наживатись на вчинку непрактичної людини у святкову ніч, — він повернувся до Маргарити, — отже, це не рахується, адже я нічого не робив. Що ви хочете для себе? Запала мовчанка, і перервав її Коров'єв, який прошептав на вухо Маргариті: — Алмазна донно, цього разу раджу вам бути більш поміркованою! Бо фортуна може і висковзнути! — Я хочу, щоб прямо зараз, цієї ж миті, мені повернули мого коханця, Майстра, — сказала Маргарита, і її обличчя звела судома.
1780	— Для бюстгальтеру, для спинки, одним словом, на весь гарнітур. — Цю ж хвилину. Микола Тимофійович кладе перед Полінкою декілька сортів аграманту; та ліниво обирає та починає торгуватися. — Змилуйтеся, рубль зовсім недорго! — переконує прикажчик, поблажливо посміхаючись. — Це аграмант французький, восьмигранний... Будьте ласкаві, ми маємо звичайний, ваговий... Той 45 копійок за аршин, це вже не та гідність! Змилуйтеся! — Мені ще потрібен стеклеярусний бік з аграмантними ґудзиками, каже — Полінка, нахиляючись над аграмантом, і чомусь зітхає. — А не знайдуться у вас під цей колір стеклеярусні підвіски? — Є. Полінка ще нижче нахиляється до прилавку і тихо питає: — А навіщо це ви, Микола Тимофійович, в четверг пішли від нас так рано? — Хм!.. Дивно, що ви це помітили, — каже прикажчик з усмішкою, — Ви так були захоплені паном студентом, що... дивно, як це ви помітили!	— Для бюстгальтера, для спинки, одним словом, на весь гарнітур. — Цієї ж хвилини. Микола Тимофійович кладе перед Полінкою декілька сортів аграманту; та ліниво обирає та починає торгуватися. — Змилуйтеся, рубль зовсім недорого! — переконує прикажчик, поблажливо посміхаючись. — Це аграмант французький, восьмигранний... Будьте ласкаві, ми маємо звичайний, ваговий... Той 45 копійок за аршин, це вже не та гідність! Змилуйтеся! — Мені ще потрібен стеклеярусний бік з аграмантними ґудзиками, каже — Полінка, нахиляючись над аграмантом, і чомусь зітхає. — А не знайдуться у вас під цей колір стеклеярусні підвіски? — Є. Полінка ще нижче нахиляється до прилавка і тихо питає: — А навіщо це ви, Миколо Тимофійовичу, в четверг пішли від нас так рано? — Хм!.. Дивно, що ви це помітили, — каже прикажчик з усмішкою, — ви так були захоплені паном студентом, що... дивно, як це ви помітили!
1781	Привіт, Олесю! В мене в суботу (12 червня) день народження, я давненько його не святкувала, але цього року дуже хочеться. Так от, запрошую на пікнік у ліс! З вогнищем, рослинними сосисками, чайною церемонією і веселими іграми. Збираємось в суботу о 10.30 на кінцевій третього маршруту. Тобі, мабуть, цікав, хто буде на пікніку? Я запросила нашу проєктну команду і ще кількох близьких друзів, тож буде весело. Одягайся зручно і тепло, бо може бути прохолодно. А ще візьми, будь ласка, улюблене горнятко, щоб ми обійшлися без одноразового посуду і пікнік вийшов якомога екологічнішим. До речі, про екологічність. Мені буде ок, якщо ти нічого не подаруєш, бо не знатимеш, що вибрати, наприклад. Це краще, ніж дарувати гель для душу)) А ще краще - чорний шоколад. Буду неймовірно рада тебе бачити! З любов'ю Анна	Привіт, Олесю! У мене в суботу (12 червня) день народження, я давненько його не святкувала, але цього року дуже хочеться. Так от, запрошую на пікнік у ліс! З вогнищем, рослинними сосисками, чайною церемонією і веселими іграми. Збираємось у суботу о 10.30 на кінцевій третього маршруту. Тобі, мабуть, цікаво, хто буде на пікніку? Я запросила нашу проєктну команду і ще кількох близьких друзів, тож буде весело. Одягайся зручно і тепло, бо може бути прохолодно. А ще візьми, будь ласка, улюблене горнятко, щоб ми обійшлися без одноразового посуду і пікнік вийшов якомога екологічнішим. До речі, про екологічність. Мені буде ок, якщо ти нічого не подаруєш, бо не знатимеш, що вибрати, наприклад. Це краще, ніж дарувати гель для душу)) А ще краще — чорний шоколад. Буду неймовірно рада тебе бачити! З любов'ю Анна