id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
73466278
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oksana%20Zhdanova
|
Oksana Zhdanova
|
Oksana Zhdanova
Oksana Victorivna Zhdanova (born February 3, 1993) is a Ukrainian theater, film and television actress.
Biography
Oksana Victorivna Zhdanova was born on February 3, 1993, in Kherson. Her mother, Olena Khokhlatkina is named People's Artist of Ukraine. Her father, Viktor Zhdanov, is a Merited Artist of Ukraine. Both of her parents act in theater. She has a brother. She had her first acting role at age two as an extra at the Kherson Regional Ukrainian Music and Drama Theater, where both of her parents worked at the time. She wanted to become a ballerina at first. However, she got rejected after applying for a ballet school due to her height and figure. In 2010, she moved to Kyiv to study at the Kyiv National I. K. Karpenko-Kary Theatre, Cinema and Television University. She graduated in 2015. She earned her first television acting role in the series Dvornyazhka Lyalya. She said that the role was very competitive, having a long casting call. She was doubtful about earning the role, having only acted in student films and theater at that point. She said that at the last minute, she had a sudden phone call announcing that she earned the role. She has been part of the Ivan Franko National Academic Drama Theater since 2020.
She speaks Russian, Ukrainian and English.
Credits
Theater
Film
Television
References
Ukrainian stage actresses
Ukrainian television actresses
Ukrainian film actresses
21st-century Ukrainian actresses
1993 births
Living people
People from Kherson
|
4639106
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B2%D1%96%D1%80/%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%80
|
Нірматрелвір/ритонавір
|
Нірматрелвір/ритонавір
Нірматрелвір/Ритонавір, відомий також під торговою назвою Паксловід — комбінований противірусний препарат для перорального застосування, який використовується для лікування COVID-19. До його складу входять противірусні препарати нірматрелвір і ритонавір.
У грудні 2021 року нірматрелвір/ритонавір отримав схвалення для екстреного використання від FDA для лікування COVID-19. Препарат не отримав схвалення для профілактики COVID-19 до або після контакту з хворим, або для початку лікування тих, хто потребує госпіталізації внаслідок важкої або критичної форми хвороби. Пізніше того ж місяця нірматрелвір/ритонавір було схвалено у Великій Британії, а в січні 2022 року — в Європейському Союзі та Канаді.
Медичне використання
Нірматрелвір/ритонавір показаний для лікування COVID-19 легкого та середнього ступеня тяжкості у хворих старших 12 років і вагою 40 кілограмів з позитивними результатами тестування на SARS-CoV-2, які мають високий ризик розвитку важкої форми COVID-19, включаючи госпіталізацію або смерть. Якщо почати застосовувати препарат протягом 5 днів після появи симптомів, ефективність паксловіду щодо запобігання госпіталізації або смерті невакцинованих дорослих становить приблизно 88 % (95 % в довірчому інтервалі 75–94 %).
Станом на травень 2022 року ефективність препарату у вакцинованих та ефективність проти постковідного синдрому невідомі.
У Європейському Союзі нірматрелвір/ритонавір схвалений для лікування COVID-19 у дорослих, які не потребують додаткового кисню та мають підвищений ризик розвитку важкої форми COVID-19.
У клінічних дослідженнях показало, що приблизно у 2 % пацієнтів спостерігається рецидив хвороби після закінчення лікування. Подібна кількість рецидиву за цей же час спостерігалася і в групі плацебо. Рецидив може бути спричинений резервуарами вірусу в тканинах, які не досягаються ліками, або повторним зараженням. У цих випадках компанія «Pfizer» запропонувала повторити курс лікування, але FDA заявило, що доказів користі повторного курсу препарату немає.
Препарат не запобігає зараженню осіб, які проживають разом з інфікованою особою.
Протипоказання
Нірматрелвір/ритонавір не схвалений для профілактики COVID-19 до або після контакту, або для початку лікування тих хворих, які потребують госпіталізації внаслідок важкої або критичної форми COVID-19.
Цей препарат не рекомендується застосовувати під час вагітності та жінкам, які можуть завагітніти, але не використовують засоби контрацепції. На час лікування годування груддю слід припинити. Ці рекомендації пояснюються тим, що лабораторні дослідження на тваринах свідчать про те, що високі дози препарату можуть впливати на ріст плоду.
Немає даних щодо ризику вроджених вад, спонтанних абортів або несприятливих наслідків застосування нірматрелвіру під час вагітності. Також немає даних про присутність нірматрелвіру в грудному молоці, його вплив на виробництво молока або немовля. У вагітних кролиць спостерігалося зниження маси тіла плоду при системному застосуванні, що в 10 разів перевищував дозволену дозу препарату для людини. Тимчасове зниження маси тіла спостерігалося у потомства щурів, яких вигодовували самки, що отримували нірматрелвір/ритонавір.
Взаємодія та побічні ефекти
Одночасне застосування з певними препаратами може мати серйозні наслідки, а інколи може призвести до смерті. Препарат протипоказаний особам із підвищеною чутливістю до двох основних компонентів, із серйозно зниженою функцією нирок або печінки, при одночасному застосуванні з деякими препаратами, такими як ті, що взаємодіють з цитохромом Р-450, та можуть спричинити підвищення концентрації нірматрелвіру/ритонавіру, що призводить до серйозних побічних реакцій, або з потужними індукторами цитохрому Р-450, при застосуванні яких спостерігається зниження концентрації в крові двох основних компонентів препарату, що, зокрема, може призвести до втрати ефекту проти вірусу та можливої резистентності. Одночасне застосування також може впливати на концентрацію кількох препаратів, іноді потребуючи зміни дози або ретельного моніторингу застосування. Значна частина з цих препаратів часто призначають людям із високим ризиком захворювання на COVID-19.
Побічними явищами препарату, незалежно від причинно-наслідкового зв'язку, які спостерігалися у II—III фазі клінічного дослідження EPIC-HR, були порушення смаку (4,8–6 %), діарея (3–3,9 %), блювання (1,3 %), артеріальна гіпертензія (1 %) та міалгія (1 %).
Специфічного антидоту при передозуванні препаратом немає. У лікуванні передозування застосовуються симптоматична терапія, яка призначається на основі моніторингу життєво важливих показників і спостереження за клінічним станом хворого.
Виробництво
Компанія «Pfizer» вибрала як стартове підприємство для виробництва паксловіду свою найбільшу фабрику з виробництва таблетованих препаратів у Фрайбурзі. Нірматрелвір, основна частина комбінованого препарату, вперше був розроблений у США, і спочатку виготовлявся в невеликих кількостях у Гротоні в штаті Коннектикут для підтримки клінічних досліджень, але завод у Фрайбурзі в Німеччині мав більшу можливість масового виробництва ліків в промислових масштабах. Компанія «Pfizer» вибрала іншу фабрику в Асколі-Пічено в Італії для допомоги фабриці у Фрайбурзі з пакуванням таблеток у блістерні упаковки.
Історія розробки
Основні дані, що підтверджують схвалення FDA для екстреного використання нірматрелвіру/ритонавіру, взяті з рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого клінічного дослідження EPIC-HR, яке вивчало застосування нірматрелвіру/ритонавіру для лікування не госпіталізованих дорослих із симптомами хвороби та лабораторно підтвердженим діагнозом інфекції SARS-CoV-2. Учасниками дослідження були дорослі віком від 18 років із заздалегідь визначеним фактором ризику розвитку тяжкого перебігу хвороби або мали вік 60 років і старші, незалежно від попередньо встановлених хронічних захворювань. Усі учасники не були вакциновані проти COVID-19, і раніше не були інфіковані COVID-19. Основним результатом, який підраховувся у дослідженні, була частка людей, які були госпіталізовані внаслідок COVID-19 або померли з будь-якої причини протягом 28 днів спостереження. Нірматрелвір/ритонавір значно зменшив частку госпіталозаних хворих або померлих з будь-якої причини, пов'язаної з COVID-19, на 88 % порівняно з плацебо, серед учасників, які отримували лікування протягом 5 днів після появи симптомів і не отримували лікування моноклональними антитілами проти COVID-19. У цьому дослідженні 1039 учасників отримували нірматрелвір/ритонавір, а 1046 учасників отримували плацебо, і серед цих учасників 0,8 % тих, хто отримував нірматрелвір/ритонавір, були госпіталізовані або померли протягом 28 днів спостереження порівняно з 6 % серед учасників, які отримували плацебо.
У вересні 2021 року компанія «Pfizer» розпочала клінічні дослідження II—III фази нірматрелвіру/ритонавіру.
У грудні 2021 року компанія «Pfizer» завершила III фазу дослідження нірматрелвіру/ритонавіру. 14 грудня компанія 2021 року «Pfizer» повідомила, що II—III фаза клінічного дослідження нірматрелвіру в поєднанні з ритонавіром показало зниження ризику госпіталізації або смерті. 31 грудня Британське агентство контролю за лікарськими засобами схвалило використання нірматрелвіру/ритонавіру в дорослих хворих легкого та середнього ступеня тяжкості та мають високий ризик важкого перебігу хвороби.
Ефективність комбінованого препарату нірматрелвіру з ритонавіром щодо запобігання госпіталізації або смерті із групи високого ризику при застосованні протягом 5 днів після появи симптомів становить приблизно 88 % (95 % в довірчому інтервалі 75–94 %).
У 2022 році ефективність нірматрелвіру/ритонавіру в лікуванні COVID-19 вивчалось у клінічному дослідження «PANORAMIC».
Компанія «Pfizer» також провела клінічне дослідження II—III фази за участю хворих із стандартних груп ризику під назвою «EPIC-SR», яке розпочалося в грудні 2021 року. Це дослідження не виявило статистично значущого зниження ризику госпіталізації або смерті (лікування: 5/576; плацебо: 10/569), а також не досягло своєї основної мети — тривалого полегшення симптомів хвороби. Проте було виявлено зниження на 62 % відвідувань лікаря, пов'язаних із COVID-19 (p =0,023), що узгоджується зі зниженням на 67 % у дослідженні «EPIC-HR» (пацієнти високого ризику). Компанія «Pfizer» припинила участь у дослідженні у зв'язку з низьким рівнем госпіталізації та смертності в цій популяції.
Використання
У грудні 2021 року нірматрелвір у комбінації з ритонавіром (торгова марка «Паксловід») отримав дозвіл на екстрене використання в США. Станом на липень 2022 року паксловід відповідно до рекомендацій FDA можна застосовувати для лікування хворих з підтвердженим COVID-19 легкої та середньої тяжкості і високим ризиком розвитку важкої форми хвороби. З 6 липня 2022 року фармацевти з державною ліцензією в США також можуть «призначати паксловід відповідним хворим з певними обмеженнями».
Суспільство і культура
16 листопада 2021 року компанія «Pfizer» подала заявку до FDA на отримання дозволу на екстрене використання комбінованого препарату нірматрелвіру з ритонавіром. 22 грудня 2021 року препарат отримав схвалення до застосування в дорослих і дітей віком від 12 років, які інфіковані коронавірусом і знаходяться в групі ризику. 16 грудня 2021 року Європейське агентство з лікарських засобів оприлюднило рекомендації щодо використання нірматрелвіру/ритонавіру для лікування COVID-19 в ЄС. 26 грудня 2021 року міністерство охорони здоров'я Ізраїлю схвалило використання препарату. 27 грудня 2021 року Південна Корея схвалила використання паксловіду.
У грудні 2021 року Агентство контролю за лікарськими засобами Великої Британії надало умовне схвалення нірматрелвіру/ритонавіру. Міністерство охорони здоров'я Канади схвалило використання паксловіду в січні 2022 року. У лютому 2022 року управління охорони здоров'я Сінгапуру схвалило використання комбінації нірматрелвіру і ритонавіру для лікування дорослих. У лютому 2022 року Китай схвалив препарат для лікування дорослих із легкою та помірною формою COVID-19 і мають високий ризик розвитку важкої форми хвороби.
Поширення
Станом на квітень 2022 року в США замовили загалом 20 мільйонів курсів паксловіду. Міністерство охорони здоров'я і соціальних служб США створило щонайменше 2200 сайтів, де хворі могли отримати препарат відразу після того, як у них виявили позитивний результат тесту на коронавірус, включаючи аптеки, громадські медичні центри та заклади довгострокового догляду. У липні 2022 року FDA США дозволило фармацевтам, які мають державну ліцензію, призначати паксловід хворим із підтвердженим COVID-19 із високим ризиком розвитку важкої форми хвороби.
Порівняння та плутанина з івермектином
Інколи неправдиво стверджують, що паксловід є перепакованою версією протипаразитарного препарату івермектину, який часто рекламується як засіб для лікування COVID-19. Такі повідомлення, іноді з використанням прізвиська «Пфайзермектин», ґрунтуються на поверхневій подібності між механізмами дії обох препаратів, і твердженнями, що «Pfizer» применшує переваги івермектину. Проте для того, щоб івермектин був ефективним проти COVID-19, його концентрація в крові досягається лише за дози, яка в 10–20 разів перевищує безпечну.
Примітки
Посилання
Лікарські засоби за алфавітом
Противірусні препарати
Експериментальне лікування COVID-19
Комбіновані ліки
Pfizer
|
2613965
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%D0%93%D1%96%D1%80%D0%B4%D0%BB%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD
|
Кемерон Гірдлстон
|
Кемерон Гірдлстон (29 квітня 1988, Аделаїда, Австралія) — австралійський веслувальник, срібний призер Олімпійських ігор 2016 року, бронзовий призер Олімпійських ігор 2020 року.
Виступи на Олімпіадах
Зовнішні посилання
Профіль на сайті FISA.
австралійські академічні веслувальники
австралійські срібні олімпійські медалісти
Австралійські бронзові олімпійські медалісти
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 2016
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2020
Академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2016
Академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2020
Спортсмени Сіднея
|
7082052
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lax%2C%20Switzerland
|
Lax, Switzerland
|
Lax, Switzerland
Lax is a municipality in the district of Goms in the canton of Valais in Switzerland.
History
Lax is first mentioned in 1295 as Lacx. Lax is next documented as a community named Zend Goms Lax in 1308. The first division of irrigation was in 1347; the current system feeds seven farms around the small town. The first local regulations date from 1436.
Geography
Lax has an area, , of . Of this area, 37.1% is used for agricultural purposes, while 38.9% is forested. Of the rest of the land, 6.4% is settled (buildings or roads) and 17.6% is unproductive land.
The municipality is located above the Deisch valley on a small plateau on the right bank of the Rhone.
Coat of arms
The blazon of the municipal coat of arms is Azure, a mountain fesswise Argent, in chief three pine trees eradicated Vert trunked proper.
Demographics
Lax has a population of . , 13.7% of the population are resident foreign nationals. Over the last 10 years (1999–2009 ) the population has changed at a rate of -4.7%. It has changed at a rate of -9.7% due to migration and at a rate of 3.7% due to births and deaths.
Most of the population speaks German (273 or 94.1%) as their first language, Serbo-Croatian is the second most common (12 or 4.1%) and Dutch is the third (2 or 0.7%)., 1 person who speaks Italian.
, the gender distribution of the population was 53.9% male and 46.1% female. The population was made up of 137 Swiss men (44.8% of the population) and 28 (9.2%) non-Swiss men. There were 124 Swiss women (40.5%) and 17 (5.6%) non-Swiss women. Of the population in the municipality 140 or about 48.3% were born in Lax and lived there in 2000. There were 89 or 30.7% who were born in the same canton, while 20 or 6.9% were born somewhere else in Switzerland, and 34 or 11.7% were born outside of Switzerland.
The age distribution of the population is children and teenagers (0–19 years old) make up 23.1% of the population, while adults (20–64 years old) make up 65.2% and seniors (over 64 years old) make up 11.7%.
, there were 124 people who were single and never married in the municipality. There were 144 married individuals, 15 widows or widowers and 7 individuals who are divorced.
, there were 112 private households in the municipality, and an average of 2.6 persons per household. There were 31 households that consist of only one person and 10 households with five or more people. Out of a total of 113 households that answered this question, 27.4% were households made up of just one person. Of the rest of the households, there are 29 married couples without children, 41 married couples with children There were 8 single parents with a child or children. There were 3 households that were made up of unrelated people and 1 household that was made up of some sort of institution or another collective housing.
there were 64 single family homes (or 38.8% of the total) out of a total of 165 inhabited buildings. There were 81 multi-family buildings (49.1%), along with 13 multi-purpose buildings that were mostly used for housing (7.9%) and 7 other use buildings (commercial or industrial) that also had some housing (4.2%).
, a total of 111 apartments (29.1% of the total) were permanently occupied, while 128 apartments (33.6%) were seasonally occupied and 142 apartments (37.3%) were empty. , the construction rate of new housing units was 3.3 new units per 1000 residents. The vacancy rate for the municipality, , was 2.31%.
Politics
In the 2007 federal election the most popular party was the CVP which received 63.01% of the vote. The next three most popular parties were the SVP (16.57%), the SP (13.19%) and the Green Party (3.5%). In the federal election, a total of 129 votes were cast, and the voter turnout was 56.3%.
In the 2009 Conseil d'État/Staatsrat election a total of 109 votes were cast, of which 7 or about 6.4% were invalid. The voter participation was 50.9%, which is similar to the cantonal average of 54.67%. In the 2007 Swiss Council of States election a total of 124 votes were cast, of which 7 or about 5.6% were invalid. The voter participation was 55.6%, which is similar to the cantonal average of 59.88%.
Economy
, Lax had an unemployment rate of 3%. , there were 15 people employed in the primary economic sector and about 8 businesses involved in this sector. 27 people were employed in the secondary sector and there were 3 businesses in this sector. 52 people were employed in the tertiary sector, with 16 businesses in this sector. There were 163 residents of the municipality who were employed in some capacity, of which females made up 36.8% of the workforce.
the total number of full-time equivalent jobs was 82. The number of jobs in the primary sector was 9, all of which were in agriculture. The number of jobs in the secondary sector was 26 of which 5 or (19.2%) were in manufacturing and 21 (80.8%) were in construction. The number of jobs in the tertiary sector was 47. In the tertiary sector; 10 or 21.3% were in wholesale or retail sales or the repair of motor vehicles, 9 or 19.1% were in a hotel or restaurant, 5 or 10.6% were in the information industry, 7 or 14.9% were the insurance or financial industry, 11 or 23.4% were technical professionals or scientists, 1 was in education.
, there were 46 workers who commuted into the municipality and 94 workers who commuted away. The municipality is a net exporter of workers, with about 2.0 workers leaving the municipality for every one entering. Of the working population, 13.5% used public transportation to get to work, and 57.7% used a private car.
Religion
The principal landmark is the neo-gothic church of Saint Anne, designed by Antonio Croci, which dates from 1868.
From the , 248 or 85.5% were Roman Catholic, while 11 or 3.8% belonged to the Swiss Reformed Church. Of the rest of the population, there were 14 members of an Orthodox church (or about 4.83% of the population), and there was 1 individual who belongs to another Christian church. There were 7 (or about 2.41% of the population) who were Islamic. 2 (or about 0.69% of the population) belonged to no church, are agnostic or atheist, and 7 individuals (or about 2.41% of the population) did not answer the question.
Education
In Lax about 120 or (41.4%) of the population have completed non-mandatory upper secondary education, and 24 or (8.3%) have completed additional higher education (either university or a Fachhochschule). Of the 24 who completed tertiary schooling, 95.8% were Swiss men, 4.2% were Swiss women.
, there were 8 students in Lax who came from another municipality, while 25 residents attended schools outside the municipality.
References
External links
Municipalities of Valais
|
962421
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%86%D0%B5%D0%BF%D1%86%D1%96%D1%8F
|
Соціальна перцепція
|
Соціальна перцепція — суспільне розуміння й оцінка соціальних об’єктів.
Історія
Даний термін введений американським психологом Дж. Брудером для позначення факту соціальної зумовленості сприйняття, залежності і від характеристик стимулу, й від минулого досвіду суб’єкта, його цілей, намірів тощо. Пізніше поняття стали розуміти як цілісне сприйняття суб’єктом не тільки предметів матеріального світу, але й соціальних об’єктів.
Особливості
1) активність суб’єкта соціальної перцепції, яка означає, що він не є пасивним стосовно того, що сприймає, на противагу сприйняття неістот. І об’єкт, і суб’єкт соціального сприйняття впливають один на одного, прагнуть трансформувати уявлення про себе в сприятливий бік;
2) цілісність того, що сприймається, вказує на те, що увага суб’єкта зосереджена не на моментах породження образу як результату відбиття реальності, а на змістовних і оціночних інтерпретаціях об’єкта сприйняття;
3) вмотивованість суб’єкта, свідчить про те, що сприйняття соціальних об’єктів характеризується більш вираженим поєднанням пізнавальних інтересів суб’єкта з його емоційним ставленням до того, кого сприймають.
4) сприйняття групою іншої групи (або груп). Процес соціальної перцепції являє собою діяльність його суб’єкта з оцінки зовнішнього вигляду, психологічних особливостей, дій і вчинків особи, за якою спостерігають.
Залежно від цих уявлень суб’єкт прогнозує своє ставлення і поведінку в різних ситуаціях взаємодії й спілкування з іншими людьми.
Примітки
Література
Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. — К., 2000;
Крысько В.Г. Социальная психология: Схемы и комментарии. — М., 2001;
Психологический словарь / Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов-на-Дону, 2003;
Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990.
Соціальна психологія
Соціологія
Психічні процеси
Міжособові стосунки
|
1099202
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BA%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Рибенчук Микола Миколайович
|
Рибенчук Микола Миколайович — український архітектор, реставратор, педагог.
Біографія
Закінчив архітектурний факультет Львівського сільськогосподарського інституту (1977). Працював в інституті «Укрзахідпроектреставрація». 1992 року створив власну архітектурну майстерню під назвою «Симетрія». Член спілки архітекторів України. Заслужений архітектор України (1999). Доцент Львівської національної академії мистецтв, викладає на кафедрі монументально-декоративного живопису (від 2001 року). Лауреат Державної премії України в галузі архітектури 2006 року в складі творчого колективу.
Реставрація, реконструкція
Реконструкція та переобладнання інтер'єрів колишнього костелу святої Урсули у Львові та історичного кварталу, що оточує храм (початок робіт 1995 року).
Реставрація будинку на вулиці Руській, 2 у Львові.
Реставрація колишнього костелу та монастиря францисканців у Городку Львівської області.
Реставрація костелу монастиря францисканців у Львові на вулиці Короленка (1990-ті).
Реставрація монастирського комплексу Унівської лаври (початок робіт 1994 року). Робота відзначена державною премією в галузі архітектури 2006 року.
Реставрація військового цвинтаря в селі Потелич Львівської області (1996).
Власні проєкти
Греко-католицька церква святого Миколи у смт. Великий Любінь Львівської області (проєкт 1991–1992 років, будівництво від 1992).
Греко-католицька церква святого Володимира у селі Купичволя Львівської області (початок будівництва 1992).
Греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці у селі Туради Жидачівського району (проєкт 1992 року, збудована у 1992–1994 роках).
Церква Вознесіння Господнього на Левандівці (1993–2002).
Греко-католицька церква святих Володимира та Ольги і плебанія в селі Бірки під Львовом (початок будівництва 1991 року).
Православна церква Божого Тіла УАПЦ в селі Брюховичі під Львовом (проєкт 1991–1992, початок будівництва 1992 року).
Церква УПЦ КП у селі Лужани Чернівецької області (початок робіт 1996 року).
Вівтар споруджений на Львівському іподромі з нагоди візиту Івана Павла II до Львова (2001).
Супермаркет «Арсен» на проспекті Червоної Калини у Львові (проєкт 2000–2001 років, будівництво завершено 2002 року).
Церква і ораторія оо Оріоністів на вулиці Лінкольна, 12 у Львові. Проєкт 2007 року, будівництво завершено 2008.
Нереалізовані проєкти
Капітула церкви святого Миколая УПЦ МП на вулиці Руській у Чернівцях (1995).
Монастирський комплекс монахів Студійського уставу в с. Зарваниця Теребовлянського району (1996).
Публікації
Автор книги «СИМЕТРІЯ АРХІТЕКТУРИ».
Примітки
Джерела
Худицький В. Микола Рибенчук: мої кращі будівлі ще попереду // Є. — 2005. — № 1. — С. 14, 15.
Рибенчук М. Романтичні ідеї відновлення галицької сакральної архітектури // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. — 1997. — № 6. — С. 70—75.
Заслужені архітектори України
Члени Національної спілки архітекторів України
Лауреати Державної премії України в галузі архітектури
Архітектори Львова
Архітектори XX століття
Архітектори XXI століття
|
2939541
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%80%D0%B0%D0%B4%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%20%D0%92%D1%8E%D1%80%D1%86%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3
|
Конрад фон Вюрцбург
|
Конрад фон Вюрцбург (ср-в.-нім. Konrad von Würzburg, також - Конрад Вюрцбурзький; 1220/1230 – ) — німецький середньовічний епічний і ліричний поет, письменник-дидактик.
Біографія
Про життя Конрада Вюрцбургского збереглися скупі відомості. Вважається, що деякий час він проживав у Клеве. Останні роки життя провів у Базелі, де помер разом з сім'єю від епідемії і був похований у каплиці Магдалени в Базельському соборі.
Творчість
Крім невеликих ліричних творів Конрад писав на замовлення більші історичні саги і легенди в так званому «квітковому стилі». У своїй промові біля труни Конрада Вюрцбургского Фрауенлоб говорив про його «фіалкове мистецтво». Творчість Конрада об'єднує практично всі літературні жанри свого часу. Воно відрізняється цілісністю світосприйняття, в якому помітний вплив Тангейзера. Йому чуже зображення любовних страждань, в трактуванні любові відчувається умиротворення, переконаність в гармонійності світу. Звертає на себе увагу досконала форма його віршів. Мейстерзингери відносили Конрада до обраних «дванадцяти старих майстрів» мінезангу.
Твори
«Лицар з лебедем»
«Партенопіер і Маліур»
«Троянська війна»
Література
Rüdiger Brandt: Konrad von Würzburg. Kleinere epische Werke. Berlin 2000.
Horst Brunner: Konrad von Würzburg. In: Die deutsche Literatur des Mittelalters. Verfasserlexikon (VL). Herausgegeben von Kurt Ruh et. al. 2. Auflage. Bd. 5. Berlin / New York 1985, Sp. 272—304.
Посилання
Bibliotheca Augustana — електронна бібліотека Ульріха Харша на сайті Університету прикладних наук м. Аугсбурга
Померли 31 серпня
Поети XIII століття
Німецькі поети
Уродженці Вюрцбурга
Уродженці Німеччини
|
5218119
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D0%93%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8F
|
Метрика Геделя
|
Метрика Геделя — точний розв'язок рівнянь Ейнштейна, який Курт Гедель отримав 1949 року. Цей розв'язок породжений тензором енергії-імпульсу, який складається із двох частин; перша являє собою густину матерії однорідно розподілених обертових частинок пилу, а друга — ненульову космологічну сталу.
Цей розв'язок має деякі дивні властивості, зокрема, допускає існування замкнутих часоподібних ліній, що дозволяють деякі види подорожей у часі. Як космологічний розв'язок метрика Геделя виглядає дещо штучно, оскільки значення космологічної сталої точно налаштовується, щоб відповідати густині частинок пилу, проте цей простір-час важливий із педагогічної точки зору.
Визначення
Як і будь-який лоренців простір-час, розв'язок Геделя можна задати метричним тензором у системі локальних координат:
де — ненульова дійсна стала, що являє собою кутову швидкість, виміряну спостерігачем, який не обертається і рухається разом з однією з частинок пилу.
Космологічна інтерпретація
Як і автор, ми можемо як інтерпретацію прийняти галактики за частинки пилу. В цьому випадку метрика Геделя стає космологічною моделлю обертового Всесвіту. Оскільки в ній відсутнє розширення Габбла, її не можна вважати хоч трохи реалістичною моделлю нашого Всесвіту. Однак вона є гарним прикладом альтернативного всесвіту, який, в принципі, допускає загальна теорія відносності (якщо визнати легітимність ненульової космологічної сталої).
Примітки
Космологічні моделі
Подорожі у часі
Розв'язки рівнянь Ейнштейна
|
4744017
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D1%84%D0%B5%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D2%91%20%28%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3%29
|
Філозофенвеґ (Гайдельберг)
|
Філозофенвеґ (Гайдельберг)
Філозофенвеґ (нім. філософський шлях) — вулиця в Гейдельберзі, на схилі гори Хайлігенберг. Має довжину близько двох кілометрів. Іде вгору від району Нойенхайм. Місцями дуже крута, особливо на початку.
Знаходиться на протилежному березі Неккару від Старого міста, Гайдельберзького замку і гори Кенігштуль. Красиві краєвиди на Неккар і Старе місто роблять Філозофенвеґ однією з визначних пам'яток Гайдельберга.
Географія
Хоча в'їзд на вулицю й позначений вказівниками, він відносно непомітний, і його важко знайти немісцевим. Нижня половина протягом перших 700 метрів крута і звивиста. Вона проходить через один із найдорожчих житлових районів Гайдельберга. На першому повороті знаходиться Інститут фізики (Філозофенвеґ 12), побудований на початку XX століття нобелівським лауреатом Філіппом Ленардом. Поруч знаходяться інші будівлі фізичного факультету, дві з них на Філософенвеґу: Інститут теоретичної фізики і бібліотека. З 1912 року тут жив зоолог Г'юго Мертон, який втратив свою професорську посаду під час правління націонал-соціалістів і емігрував до Англії в 1937 році. Фізик Ханс Єнсен (нобелівський лауреат 1963 року) придбав будинок у 1952 році від імені Гайдельберзького університету.
Крута, тісно забудована частина Філософенвеґа закінчується після будинку номер 21. Шлях продовжується майже рівно, спочатку вздовж Філософського саду. Звідти відкривається найкращий вид на Неккар, Старе місто, Кенігштуль і замок. На платформі в маленькому саду стоїть бюст Ейхендорфа, німецького поета-романтика, що навчався в Гайдельберзі кілька місяців. На основі вигравіруваний вірш Ейхендорфа.
На східному кінці вулиці знаходиться сквер Гельдерліна, — іншого поета-романтика. На камені Гельдерліна написана ода поета Гайдельбергу. В сквері Гельдерліна також стоїть пам'ятний камінь на згадку про церкву Енгельскірхе (Церкви Ангелів) покинутого поселення Дагерсбах, що колись тут знаходилось.
Далі Філозофенвеґ продовжується як лісова стежка.
Існує також Oberen Philosophenweg (верхній філософський шлях), який веде трохи вище через ліс та має кращий вид на місто і замок.
Іншим входом на Філозофенвеґ є Шланґенвеґ (нім. зміїний шлях), який веде вгору від Старого мосту . Він частково складається зі сходів і звивається на гору зигзагом, що пояснює його назву.
Походження назви
Філософенвег, ймовірно, завдячує назвою не відомим науковцям, а гайдельберзьким студентам, які використовували цю дорогу для романтичних прогулянок і спокійного спілкування. Синонімічне вживання слів «студент» і «філософ» походить з часів, коли кожен студент повинен був спочатку вивчати філософію — так звані сім вільних мистецтв — перед початком більш спеціалізованого навчання.
Література
Richard Henk: Heidelberg, Verlag Brdruck, ISBN 3-921524-46-6
Примітки
Вулиці Гайдельберга
|
15736480
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Villiers-Saint-Orien
|
Villiers-Saint-Orien
|
Villiers-Saint-Orien is a commune in the Eure-et-Loir department in northern France.
Population
See also
Communes of the Eure-et-Loir department
References
Communes of Eure-et-Loir
|
2516129
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/CHST4
|
CHST4
|
CHST4 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 16-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 386 амінокислот, а молекулярна маса — 45 134.
Кодований геном білок за функцією належить до трансфераз.
Задіяний у таких біологічних процесах, як запальна відповідь, вуглеводний обмін.
Локалізований у мембрані, апараті гольджі.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 16
Трансферази
|
35943586
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sony%20Xperia%20Ion
|
Sony Xperia Ion
|
Sony Xperia Ion is an Android smartphone developed and manufactured by Sony Mobile Communications. It was launched at the 2012 Consumer Electronics Show with Sony Xperia S.
Hardware
The device has a capacitive touchscreen display that measures 4.6 inches with a resolution of 1280 x 720 at 323 ppi with Sony's Mobile BRAVIA Engine reality display. The glass that the screen was made from is also scratch-resistant, and the screen supports multitouch which is also capable of displaying 16 million colours. The phone features a 12-megapixel camera capable of recording high-definition videos at 1080p at 30 fps with continuous autofocus, video light and video stabilizer. It also has a front-facing camera of 1.3 megapixels capable of recording 720p videos at 30fps. The device is equipped with a 1.5 GHz Dual-core Qualcomm Snapdragon processor with 1 GB RAM, 16 GB of internal memory, which also supports 32 GB external memory with NFC (Near Field Communication) enabled which can be used with Xperia SmartTags, or for low value financial transactions, as NFC becomes more widespread in use, with the appropriate applications from Google Play. The device also features a micro USB connector with USB on the Go support and a HDMI port for viewing photos and videos on a TV screen.
Software
The Xperia ion for AT&T (LT28at) was released with Android 2.3.7 Gingerbread but it has received an update to Android 4.0.4 on 26 September 2012. The HSPA version (LT28h) came with Ice Cream Sandwich pre-installed while the LTE version came pre-installed with Gingerbread and then was updated to Ice Cream Sandwich. The Xperia ion is fully Facebook integrated with the Timescape UI with Twitter. The browser supports HTML, HTML5, XHTML, Flash and CSS 3. The phone is also integrated PlayStation Certified which allows users to play PlayStation Suite games, and is connected to the Sony Entertainment Network, allowing users to access Music & Video Unlimited. The device has WiFi and WiFi hotspot functionality with Bluetooth connectivity and is also DLNA certified. Sony Xperia ion received the upgrade Android 4.1 Jelly Bean on 26 June 2013.
References
External links
Official website
Android (operating system) devices
Ion
Mobile phones introduced in 2012
|
867727
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%8E%D1%97%D0%B7%D0%B0%D0%BD
|
Дюїзан
|
Дюїзан — муніципалітет у Франції, у регіоні О-де-Франс, департамент Па-де-Кале. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 165 км на північ від Парижа, 50 км на південний захід від Лілля, 8 км на захід від Арраса.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 460 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 1218,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Дюїзан на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Па-де-Кале
Примітки
Муніципалітети департаменту Па-де-Кале
|
16054735
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Neuville-l%C3%A8s-L%C5%93uilly
|
Neuville-lès-Lœuilly
|
Neuville-lès-Lœuilly (literally Neuville near Lœuilly) is a former commune in the Somme department in Hauts-de-France in northern France. On 1 January 2019, it was merged into the new commune Ô-de-Selle.
Geography
The commune is situated on the D61 road, some southwest of Amiens, on the banks of the river Selle.
Population
See also
Communes of the Somme department
References
Former communes of Somme (department)
Populated places disestablished in 2019
|
21174435
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Novelo
|
Novelo
|
Novelo is a small settlement east of Kostanjevica na Krasu in the Municipality of Miren-Kostanjevica in the Littoral region of Slovenia.
References
External links
Novelo on Geopedia
Populated places in the Municipality of Miren-Kostanjevica
|
1179551
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%94%D1%88%D1%82%D1%8C%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Геєшть (значення)
|
Геєшть (значення)
Геєшть — місто в Румунії, у повіті Димбовіца.
Хеєшть — село в Румунії, у повіті Горж. Входить до складу комуни Сечелу.
Геєшть — село в Румунії, у повіті Муреш. Входить до складу комуни Акецарі.
|
940610
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ehrgeiz
|
Ehrgeiz
|
Ehrgeiz: God Bless the Ring (в пер. З ньому. — «Марнославство: Так благословить Бог рингу»), японська назва — відеогра в жанрі файтинг, розроблена студією DreamFactory та випущена в 1998 році компанією Namco. Спочатку видавалася у вигляді аркадних автоматів і поширювалася тільки на території Японії, але пізніше була портована для гри на приставці PlayStation та за участю контори Square випущена в інших регіонах, у тому числі в Північній Америці та Європі. Через 10 років, у 2008 році компанія Square Enix адаптувала Ehrgeiz для завантаження через сервіс PlayStation Network.
Головною особливістю гри є присутність персонажів з Final Fantasy VII (у версії для PlayStation). Серед ігрових бійців Клауд Страйф, Тіфа Локхарт, Сефірот, Юффі Кісарагі, Вінсент Валентайн та Зак Фейр (останні троє спочатку відсутні, але можуть бути відкриті при виконанні деяких умов).
Компанія DreamFactory раніше була відома за файтингом Tobal No. 1, режисером-постановником виступив Сейіті Ісіі, який брав участь у розробці таких ігор як Tekken і Virtua Fighter. Дизайн всіх персонажів розробив штатний художник Square Тецуо Номура. Написанням музики займався Такаюкі Накамура, в саундтрек, виданий 21 листопада 1998 року, увійшла шістдесят одна звукова доріжка.
До грудня 2004 року в Японії було продано 340 937 копій гри. З моменту видання Ehrgeiz удостоївся змішаних відгуків, головний японський ігровий журнал Famitsu дав грі 32 бали з 40-а, а в листопаді 2000 року поставив її на 73-е місце в списку найкращих 100 ігор, коли-небудь видавалися для приставки PlayStation. Загальний рейтинг Game Rankings, заснований на 21-му огляді, склав 76 %. Компакт-диск із грою зараз є об'єктом колекціонування, оскільки ніколи не перевидавався в рамках серії Greatest Hits.
Примітки
Посилання
id = 374 Ehrgeiz: God Bless the Ring — огляд на сайті Final Fantasy Forever
Відеоігри 1998
Ігри для аркадних автоматів
Ігри для PlayStation
Ігри для PlayStation Network
Ігри Namco
Ігри Square
Файтинги
Багатокористувацькі відеоігри
Відеоігри-кросовери
|
25815560
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Order%20of%20Military%20Merit%20%28Bulgaria%29
|
Order of Military Merit (Bulgaria)
|
Order of Military Merit (Bulgaria)
The Order of Military Merit is a Bulgarian order during the Kingdom of Bulgaria and the Republic of Bulgaria. It is the third highest order in the Republic of Bulgaria along with the Order of Civil Merit and the Order of the Madara Rider.
The Royal Order
The order was established with a decree of the Knyaz on 19 May 1900 as a sign of the benevolence of the Monarch to the bravery of the Bulgarian army. It was similar to the Order of Civil Merit but made for military personnel. The order was given to military figures for immaculate service and special merit. It was established with six grades and in 1933 the Grand Cross was added.
The order had a shape of Pisan cross with shoulder covered in red enamel. There were two swords between them with edges pointing to the top. In the centre of the averse was placed the monogram of the founder Knyaz Ferdinand, surrounded by a ring in green enamel with inscription ЗА ВОЕННА ЗАСЛУГА (For Military Merit). The averse resembled that of the Order of Civil Merit but with green ring. It had a royal crown on the top.
During war the order had slightly different resemblance with laurel wreath on the shoulders of the cross and white ring.
The Grand Cross was worn on a wide yellow ribbon with black and white edges - the colours of the Saxe-Coburg and Gotha dynasty. The fourth, fifth and sixth grade were worn on a small triangle ribbon on the chest.
After 9 September 1944 the ribbon was substituted with the one of the Order of Civil Merit, the monogram of Ferdinand was removed and replaced with the Bulgaria tricolour flag. In the 1950s the order was abolished. It was restored in two grades in 2004.
Grades
I grade, Grand Cross. Awarded to senior state officers and military personnel. It was worn with a sash over the shoulder.
II grade, Grand Officer. Awarded only to generals. It is similar to the cross of I grade but had a size of 63 mm. It was worn with a ribbon around the neck.
III grade, Commander. Awarded to commanders of regiments (colonels and lieutenant colonels). The size of the cross was between 54 and 63 mm. It had no stars and was worn with a ribbon around the neck.
IV grade, Officer. Awarded to majors and captains who commanded companies. It was similar to the cross of III grade but smaller - between 48 and 51 mm.
V grade, Knight. Awarded to commanders with rank up to captain, Opalchentsi, volunteers in the Serbo-Bulgarian War, the Balkan Wars and others. The size was between 48 and 51 mm.
VI grade, Silver Cross. Awarded to sergeants, Opalchentsi, volunteers in the wars and others. The diameter of the cross was 46 mm.
Republic of Bulgaria
The Order of Military Merit is the third highest order in Bulgaria. It was reestablished with the Law for the Orders and Medals of the Republic of Bulgaria on 13 June 2003. It is awarded by the president of the nation.
Gallery
References
Military awards and decorations of Bulgaria
Orders of chivalry of Bulgaria
Awards established in 1900
|
4951155
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BD%D1%8C%20%28%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B3%D1%80%D1%96%D1%85%29
|
Лінь (смертний гріх)
|
Лінь (смертний гріх)
Лінь — це один із семи смертних гріхів у католицькому вченні. Цей гріх найважче визначити, оскільки він стосується цілого ряду ідей, що походять із давнини, зокрема різних психічних, духовних, патологічних і фізичних станів. Одне з визначень — це звичайна несхильність до зусиль або лінощі.
Погляди щодо чесноти праці для підтримки суспільства та реалізації Божого плану припускають, що через бездіяльність людина заохочує до гріха: «Бо сатана знаходить щось лихе для ледачих рук». («Проти неробства та пустощів» Ісаака Воттса).
Визначення
Слово «лінь» є перекладом латинського терміну acedia (з середньоанглійської, acciditties, укр. зневіра) і означає «без догляду». У духовному плані слово acedia спочатку вказувало на страждання жінок, релігійних осіб, коли вони стали байдужими до своїх зобов’язань перед Богом. Якщо говорити про психіку, то поняття acedia має декілька складових, найважливішим з яких є безафективність, тобто відсутність будь-яких почуттів щодо себе чи інших, емоційний стан, що викликає нудьгу, злобу, апатію та пасивне, інертне або мляве мислення. У фізичному аспекті acedia — це припинення руху та байдужість до роботи; поняття можна також виразити через такі слова як в лінощі чи неробство. Двоє коментаторів вважають найточнішим перекладом слова acedia «жалість до себе», оскільки воно «передає як меланхолію стану, так і егоїзм, на якому він базується».
Католицизм
У своїй «Сумі теології» святий Фома Аквінський визначив лінь як «печаль про духовне добро» і як «жартівливість розуму, який нехтує тим, щоб бути добрим... [це] зло в наслідку, якщо воно настільки пригнічує людей, що повністю відтягує їх від добрих справ». Відповідно до Катехизму Католицької Церкви, «лінь заходить так далеко, що відмовляється від радості Бога і відштовхує від себе доброту».
Лінь ігнорує сім дарів, даних Святим Духом (мудрість, розуміння, рада, знання, благочестя, мужність і страх Господній); така зневага уповільнює духовний поступ до життя, підштовхує до нехтування різноманітними обов’язками милосердя до ближнього та ворожого ставлення до Бога.
На відміну від інших тяжких гріхів, лінь є гріхом бездіяльності, тобто браком бажання та/або виконання. Вона може виникнути через будь-який інший смертний гріх; наприклад, син може забути про свій обов'язок перед батьком через гнів.
Італійський поет Данте Аліг'єрі розмірковує про природу ліні як основного пороку в пісні 18 Чистилища, другій пісні Божественної комедії. Данте стикається з лінню на четвертому колі гори Чистилище, де його провідник, римський поет Вергілій, пояснює, що лінь можна розглядати як наслідок недостатньої кількості любові. Відповідно до покарання душ, ліниві працюють, щоб очистити себе від своїх пороків через безперервний біг.
Православ'я
У Філокалії замість слова лінь вживається слово пригніченість, оскільки людина, яка впадає в депресивні стани, втрачає інтерес до життя.
Інше
Лінь також визначають як неспроможність робити речі, які слід робити, хоча в давнину цей гріх розуміли по-іншому. Лінощі або відсутність роботи вважали просто симптомом пороку апатії чи байдужості, зокрема нудьги чи апатії до Бога. Водночас цю апатію можна розглядати як недостатню кількість любові.
Лінь не тільки підриває будь-які засоби тіла до існування, не даючи дбати про його повсякденні потреби, але й уповільнює розум, відволікає від справ великого значення. Лінь заважає людині в її праведних починаннях і стає шляхом до загибелі.
Християнський автор і клінічний психолог д-р Вільям Бекус вказав на схожість між лінню та депресією. «Депресія включає відразу до зусиль, а моральна небезпека ліні полягає саме в цій характеристиці. Робота застосування сили волі для прийняття моральних і духовних рішень здається особливо небажаною та вимогливою. Таким чином, лінива людина дрейфує у звичках до гріха, переконана, що у неї немає сили волі, і їй у цьому допомагають ті, хто наполегливо шукає лише біологічні й екологічні причини ліні та медичні засоби її подолання».
Примітки
Джерела літератури
Bible, English Standard Version Revised, 1971, Biblegateway.com, http://www.biblegateway.com/
Thomas Pynchon: The Deadly Sins/Sloth; Nearer, My Couch, to Thee, New York Times, June 6, 1993
Lectura Dantis: Purgatorio, ed. Allen Mandelbaulm, University of California Press, 2008
Purgatorio, Dante Alighieri, transl. Robert M. Durling, Oxford University Press, 2004
Смертельні гріхи
|
2912805
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%BE-%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5
|
Мішево-Велике
|
Мішево-Велике — село в Польщі, у гміні Нове Място Плонського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Цехановського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Плонського повіту
|
2437971
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B9%20%D1%87%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A1%D0%A8%D0%90%20%D0%B7%20%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%83%201983%2C%20%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B8%2C%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
|
Відкритий чемпіонат США з тенісу 1983, чоловіки, одиночний розряд
|
Відкритий чемпіонат США з тенісу 1983, чоловіки, одиночний розряд
Джиммі Коннорс був чемпіоном попереднього року і зумів захистити свій титул, у фіналі перемігши Івана Лендла з рахунком 6–3, 6–7, 7–5, 6–0.
Сіяні гравці
Сітка
Фінальна вісімка
Секція 1
Секція 2
Секція 3
Секція 4
Секція 5
Секція 6
Секція 7
Секція 8
Посилання
Association of Tennis Professionals (ATP) – 1983 US Open Men's Singles draw
1983 у тенісі
Відкритий чемпіонат США з тенісу
|
13025397
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Multilateral%20Investment%20Guarantee%20Agency
|
Multilateral Investment Guarantee Agency
|
Multilateral Investment Guarantee Agency
The Multilateral Investment Guarantee Agency (MIGA) is an international financial institution which offers political risk insurance and credit enhancement guarantees. These guarantees help investors protect foreign direct investments against political and non-commercial risks in developing countries. MIGA is a member of the World Bank Group and is headquartered in Washington, D.C. in the United States.
MIGA was established in 1988 as an investment insurance facility to encourage confident investment in developing countries. MIGA is owned and governed by its member states, but has its own executive leadership and staff which carry out its daily operations. Its shareholders are member governments that provide paid-in capital and have the right to vote on its matters. It insures long-term debt and equity investments as well as other assets and contracts with long-term periods. The agency is assessed by the World Bank's Independent Evaluation Group each year.
History
In September 1985, the Board of Governors of the World Bank endorsed the Convention establishing the Multilateral Investment Guarantee Agency. MIGA was established and became operational on 12 April 1988 under the leadership of then-Executive Vice President Yoshio Terasawa, becoming the fifth member institution of the World Bank Group. MIGA initially had $1 billion ($1.94 billion in 2012 dollars) in capital and 29 member states.
All members of the International Bank for Reconstruction and Development (IBRD) were eligible to become members of the agency. MIGA was established as an effort to complement existing sources of non-commercial risk insurance for investments in developing countries. By serving as a multilateral guarantor, the agency reduces the likelihood of confrontations among the investor's country and the host country.
MIGA's inaugural investment guarantees were issued in 1990 to cover $1.04 billion ($1.83 billion in 2012 dollars) worth of foreign direct investment (FDI) comprising four individual projects. The agency also issued its first reinsurance contracts signed in collaboration with Export Development Canada and the United States' Overseas Private Investment Corporation (OPIC).
The agency joined the Berne Union, an international community of export credit and investment insurance providers in 1994.
In 1997, MIGA issued the inaugural contract under its Cooperative Underwriting Program to support an energy project in Indonesia. In collaboration with the European Union Investment Trust Fund for Bosnia and Herzegovina, the agency set up a fund for investment guarantees amounting to $12 million ($17 million in 2012 dollars). The agency also established the West Bank and Gaza Investment Guarantee Trust Fund with a capacity of $20 million ($29 million in 2012 dollars).
In 1998, the Council of Governors of MIGA adopted a resolution establishing a general capital increase of $850 million ($1.2 billion in 2012 dollars), and transferring a grant of $150 million ($212 million in 2012 dollars) from the IBRD. MIGA exceeded $1 billion ($1.4 billion in 2012 dollars) in investment guarantees within a single year for the first time in 1999.
In 2000, MIGA paid its first insurance claim since the agency's founding.
In 2001, MIGA's issuance of new investment guarantees grew to $2 billion. The agency launched its Small Investment Program in 2005 in an effort to promote investment among small and medium enterprises. That same year, MIGA set up its Afghanistan Investment Guarantee Facility in an effort to promote FDI into Afghanistan.
In 2007, MIGA issued investment guarantees for a Djibouti port, marking its first support in the form of Islamic finance. The agency also launched PRI-Center.com (now no longer active) as a portal for information on political risk management and investment insurance, which also contained its FDI information services.
In 2009, the Board of Directors enacted changes to MIGA's operating procedures and authorized coverage for default of sovereign financial obligations. The agency also launched an annual publication titled World Investment and Political Risk which reports on trends in worldwide investment and corporate perceptions of prospects and risk, as well as shifts in the political risk insurance industry.
Although once dominated by large public and multilateral underwriters, private insurance firms accounted for approximately half of the political risk insurance market in 2007. As a result, MIGA has paid closer attention to exceptionally risky countries that have little appeal to foreign investors, and has insured projects among nations in the global south.
MIGA conducted a survey in 2010 which showed that political risk is the most important deterrent of long-term foreign direct investment in developing countries, even more than economic uncertainty and poor public infrastructure.
MIGA's Council of Governors amended the agency's convention in 2010 in an attempt to improve the organization's effectiveness by expanding the range of investments eligible for political risk insurance.
Governance
MIGA is governed by its Council of Governors which represents its member countries. The Council of Governors holds corporate authority, but primarily delegates such powers to MIGA's Board of Directors. The Board of Directors consists of 25 directors and votes on matters brought before MIGA. Each director's vote is weighted in accordance with the total share capital of the member nations that director represents. MIGA's board is stationed at its Washington, D.C. headquarters where it meets regularly and oversees the agency's activities. The agency's Executive Vice President directs its overall strategy and manages its daily operations. , Hiroshi Matano serves as Executive Vice President of MIGA.
Membership
MIGA is owned by its 182 member governments, consisting of 156 developing and 25 industrialized countries. The members are composed of 181 UN member states plus Kosovo. Membership in MIGA is available only to countries who are members of the World Bank, particularly the International Bank for Reconstruction and Development.
As of 2022, the six World Bank member states that are not MIGA members are Brunei, Kiribati, the Marshall Islands, San Marino, Tonga, and Tuvalu (the UN member states that are non-members of the World Bank, and thus MIGA, are Andorra, Cuba, Liechtenstein, Monaco, Nauru, and North Korea). The Holy See and Palestine are also non-MIGA members.
Somalia is the most recent country to have joined MIGA, having done so in March 2020.
Investment guarantees
MIGA offers insurance to cover five types of non-commercial risks: currency inconvertibility and transfer restriction; government expropriation; war, terrorism, and civil disturbance; breaches of contract; and the non-honoring of financial obligations. MIGA will cover investments such as equity, loans, shareholder loans, and shareholder loan guarantees. The agency may also insure investments such as management contracts, asset securitization, bonds, leasing activities, franchise agreements, and license agreements. The agency generally offers insurance coverage lasting up to 15 years with a possible five-year extension depending on a given project's nature and circumstances. When an event occurs that is protected by the insurance, MIGA can exercise the investor's rights against the host country through subrogation to recover expenses associated with covering the claim. However, the agency's convention does not require member governments to treat foreign investments in any special way. As a multilateral institution, MIGA is also in a position to attempt to sort out potential disputes before they ever turn into insurance claims.
The agency's Small Investment Program aims to promote FDI into specifically small and medium enterprises. The program offers standard MIGA coverage types except it does not cover breaches of contract. Under the program, small and medium enterprises may take advantage of discounted insurance premiums and no application fees, which are not available to larger investors. To qualify an investment for the Small Investment Program, MIGA defines small and medium enterprise projects as having 300 or fewer employees, total assets not to exceed $15 million and annual revenues not to exceed $15 million. MIGA limits the request amount for the investment guarantee to $10 million, and will guarantee only up to 10 years with a possible 5-year extension.
MIGA's annual reports offer an overview of the agency's business.
Financial performance
MIGA prepares consolidated financial statements in accordance with United States GAAP which are audited by KPMG.
See also
International Finance Corporation
List of countries by FDI abroad
List of countries by received FDI
Overseas Private Investment Corporation (OPIC)
References
External links
Official MIGA—Multilateral Investment Guarantee Agency website
MIGA Convention
Multilateral
International banking institutions
International development agencies
International finance institutions
United Nations Development Group
Organizations established in 1988
Intergovernmental organizations established by treaty
|
4017988
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Thalattoarchon%20saurophagis
|
Thalattoarchon saurophagis
|
Thalattoarchon saurophagis — вид примітивних іхтіозаврів надродини Merriamosauria, що існував у ранньому тріасі (245 млн років тому). Рештки тварини виявлені у 2010 році у штаті Невада (США). Описаний у 2013 році. Назва Thalattoarchon saurophagis перекладається з латини як «Володар морів, що харчується ящерами».
Опис
Голотип включав частковий череп, хребетний стовп, кістки стегна та частини задніх плавників. За оцінками, тварина сягала 8,6 м завдовжки. Тіло видовжене, хвостовий плавець слабо розвинений. Він мав великі тонкі зуби з двома ріжучими кромками. Більшість пізніших іхтіозаврів мали набагато менші конусоподібні зуби. Вважається, що Thalattoarchon був одним із перших морських макрохижаків, здатних поїдати здобич, яка за розмірами була близька йому — екологічна роль, яку можна порівняти з роллю сучасних косаток.
Філогенія
Кладограма, що зображує еволюційні зв'язки виду:
Примітки
Іхтіозаври
Фауна тріасового періоду
Вимерлі тварини, описані 2013
|
571851
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/FastCGI
|
FastCGI
|
FastCGI
Інтерфейс FastCGI — клієнт-серверний протокол взаємодії вебсервера та програми, подальший розвиток технології CGI. У порівнянні з CGI є продуктивнішим і безпечнішим.
FastCGI усуває безліч обмежень CGI-програм. Проблема CGI-програм у тому, що вони перезапускаються вебсервером при кожному запиті, що призводить до зниження продуктивності.
FastCGI прибирає це обмеження, зберігаючи процес запущеним і передаючи запити цьому постійно запущеному процесу. Це дозволяє не витрачати час на запуск нових процесів.
У той час, як CGI-програми взаємодіють з сервером через STDIN і STDOUT запущеного CGI-процесу, FastCGI-процеси використовують Unix Domain Sockets або TCP/IP для зв'язку з сервером. Це дає наступну важливу перевагу над звичайними CGI-програмами: FastCGI-програми можуть бути запущені не тільки на цьому ж сервері, але і будь-де в мережі. Також можлива обробка запитів кількома FastCGI-процесами, що працюють паралельно.
Вебсервер lighttpd включає в себе внутрішній розподільник навантаження FastCGI, який може використовуватися для розподілу відразу на кілька FastCGI-серверів. На відміну від інших рішень, в кластері повинен знаходитися тільки FastCGI-процес, а не цілий вебсервер. Це дозволяє використовувати FastCGI-процесу більше ресурсів, що характерно, наприклад, для load-balancer+apache + mod_php.
При порівнянні php-FastCGI з apache + mod_php, необхідно звертати увагу на те, що FastCGI забезпечує додаткову безпеку, як, наприклад, запуск FastCGI процесу під користувачем, відмінним від користувача web-сервера, а також може знаходитися в chroot-оточенні, відмінному від chroot-оточення вебсервера.
При порівнянні perl-FastCGI з apache + mod_perl (1,2), крім вищевказаного, помітно, що для розділяється використання пам'яті між процесами, що реалізується в mod_perl через startup.pl, необхідний FastCGI — менеджер процесів, реалізований на Perl. Це реалізується модулем FCGI::ProcManager і надбудовою над ним, FCGI::Spawn.
Вебсервери з підтримкою FastCGI
Abyss Web Server
Apache HTTP-сервер (частково)
Використовуються чужі модулі mod_fastcgi або mod_fcgid
Мультиплексування запитів через одне з'єднання неможливо в цій архітектурі веб сервера Apache
AXesW3
Cherokee HTTP Server
Hiawatha webserver
Підтримка ізольованою FastCGI сервера
Lighttpd
LiteSpeed Web Server
Microsoft IIS
MyServer
Nginx
Підтримка групи серверів
Open Market Web Server
Roxen webserver
Sun Java System Web Server (і попередники)
WebSTAR
Zeus
Прив'язки FastCGI API в мовах програмування
FastCGI може бути використаний в будь-якій мові, що підтримує сокети. Існуючі API:
C / C++
Chicken Scheme
Common Lisp: CLISP and CMUCL
D (мова програмування)
Erlang
Guile Scheme
Goanna Eiffel
Haskell
HP BASIC for OpenVMS
Java
Lua
Ocaml
Mono XSP
Perl
PHP
Roadsend PHP
Python
Ruby
SmallEiffel
Smalltalk: FasTalk and Dolphin Smalltalk
TCL
Примітки
Див. також
CGI
SCGI
PCGI
Джерела
Сайт присвячений FastCGI
Специфікація протоколу FastCGI
Опис FastCGI модуля для сервера lighttpd
Налаштування FastCGI модуля для сервера nginx
Вебпрограмування
|
590776
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BA%D1%96%D1%88%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%88%D0%BD%D1%8F%29
|
Бенгальська кішка (домашня)
|
Бенгальська кішка (домашня)
Бенгальська (BEN) — рідкісна порода кішок, що виведена в результаті селекційної роботи.
Історія
Виникла порода завдяки старанням студентки Жанни Міль, що жила в Аризоні й хотіла вивести породу домашніх кішок, зовні схожих на диких.
Родоначальниками породи є дика бенгальська кішка Felis Bengalensis (звідки порода й одержала свою назву) й американська короткошерста. Надалі в становленні породи брали участь кішки інших порід: єгипетські мау, бурмеси й різні кішки із забарвленням табі. Знадобилося майже 22 роки на те, щоб нова порода затвердилася. У 1990-91 pp. нова порода була допущена до участі в чемпіонатах.
Поступово порода набуває популярності. Представники породи завезені до Європи, але оскільки вони поки що там рідкісні, є одними з найдорожчих.
Характер
Кішки бенгальської породи мають гармонійну статуру, дуже прив'язуються до господаря, постійно потребують людського товариства. Дуже активні й рухливі, люблять підійматися на плечі. А ще вони дуже люблять водні процедури, можуть навіть приймати душ разом із господарями. Кішка прекрасно задовольняється життям у квартирі, легко звикає до нового житла. Її не можна випускати гуляти самостійно, тому що є небезпека загубити тварину. Ці домашні улюбленці дуже грайливі й високо стрибають, вони підкорять усі вершини у вашому будинку. При нагоді стараються вполювати все, що рухається. Вони часто при полюванні або іграх видають хижі звуки, які не вміють видавати звичайні домашні коти. Дуже розумні, якщо є бажання можна навчити грати у хованки та багато іншим речам.
Ці кішки дуже сміливі, вміють захищати свою територію.
Розмноження
Кошенят приносить раз на рік. Спарювати краще на території кота, бо кішка дуже захищає свою територію. Досить часто кішка навіть спочатку може бути трохи агресивною до кота і не підпускати до себе навіть на його території. Але через кілька годин, інколи наступного дня вони починають гратися і бути більш дружніми.
Вагітність проходить так само як у всіх інших кішок 58-65 днів. Ці кішки дуже гарно виховують своїх кошенят і багато чому їх навчають. Кошенята дуже активні, грайливі і люблять бігати. Періоди ігор чергуються з періодами сну кілька разів на день. Досить часто кішка сама може приносити хазяїну іграшки, щоб той погрався з кошенятами.
Зовнішній вигляд
Кішки бенгальської породи — тварини важкі, від середніх до великих розмірів. Коти важать 5-6 кг, кішки — 3-4 кг. Тіло довге, гнучке, з добре розвиненою м'язовою системою. Кінцівки міцні, мускулясті. Задні кінцівки трохи довші, ніж передні, що надає стрімкості ході. Хвіст товстий, досить довгий, тоншає до кінчика. Кінчик хвоста заокруглений і чорний.
Голова невелика (менша, ніж в американської короткошерстої), не дуже широка, довга, але не звужується до кінця морди. У профіль помітний легкий нахил від верхівки до чола й від чола до носа. Ніс міцний і широкий. Вуха короткі, маленькі, широкі біля основи, з округленими кінцями, направлені вперед. Кінчики вух темніші. Шия довга, товста й сильна.
Хутро коротке, густе, м'яке й блискуче. У кошенят воно може бути довшим. Морда у кошенят видовжується коли вони підростають.
Забарвлення
Забарвлення коричневе, сніжне (сріблясте), блакитне з малюнком табі: або плямистим, або мармуровим. Найпоширенішим є коричневе плямисте забарвлення. Колір очей у коричневих кішок золотавий.
Світлини
Див. також
Тойгер
Оцикет
Джерела
Посилання
Бенгальська кішка
Відгуки власників
Відео огляд з Animal Planet
Породи кішок
Породи кішок з США
|
58503
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Otto%20of%20Bamberg
|
Otto of Bamberg
|
Otto of Bamberg (1060 or 1061 – 30 June 1139) was a German missionary and papal legate who converted much of medieval Pomerania to Christianity. He was the bishop of Bamberg from 1102 until his death. He was canonized in 1189.
Early life
Three biographies of Otto were written in the decades after his death. Wolfger of Prüfening wrote his between 1140 and 1146 at Prüfening Abbey; Ebo of Michelsberg wrote between 1151 and 1159); and Herbord of Michelsberg wrote in 1159.
According to contemporary sources, Otto was born into a noble (edelfrei) family which held estates in the Swabian Jura. He was related to the Staufers through his mother. A possible descent from the Franconian noble house of Mistelbach has not been conclusively established. As his elder brother inherited their father's property, Otto prepared for an ecclesiastical career and was sent to school, probably in Hirsau Abbey or one of its filial monasteries.
When in 1082 the Salian princess Judith of Swabia, sister of Emperor Henry IV, married the Piast duke Władysław I Herman, he followed her as a chaplain to the Polish court. In 1091 he entered the service of the Henry IV; he was appointed the emperor's chancellor in 1101 and supervised the construction of Speyer Cathedral.
Bishop
In 1102, the emperor appointed and invested him as Bishop of Bamberg in Franconia (now in the state of Bavaria), and Otto became one of the leading princes of medieval Germany. He consolidated his widely scattered territories and during his tenure as bishop, Bamberg rose to great prominence. Otto established more than 30 monasteries and hospitals between Carinthia and Saxony and had castles built. He helped the population out of his own pocket when they were in need.
In 1106 Otto received the pallium from Pope Paschal II. It was Bishop Otto, substituting for the imprisoned archbishop Adalbert of Mainz, who clothed Hildegard of Bingen as a Benedictine nun at Disibodenberg Abbey about 1112. He remained loyal to the Imperial court and, as a consequence, was suspended by a papal party led by Cuno of Praeneste at the Synod of Fritzlar in 1118. He achieved fame as diplomat and politician, notably during the Investiture Controversy between the emperor and the papacy. At the Congress of Würzburg in 1121, Otto successfully negotiated the peace treaty, the Concordat of Worms, which was signed in 1122. For his contribution, Otto I received gifts from Emperor Heinrich V for the benefit of the cathedral. In the 1130s, he continued to arbitrate between Emperor Lothair of Supplinburg and the rising Hohenstaufens.
As bishop, Otto led a simple and frugal life, but did much to improve his ecclesiastical and temporal realms. He restored and completed Bamberg Cathedral after it had been damaged by fire in 1081, improved the cathedral school, established numerous monasteries and built a number of churches throughout his territory. He greatly expanded the town of Bamberg, rebuilding the Monastery of St. Michael, which had been destroyed by an earthquake around 1117.
Missionary
Among his great accomplishments was his peaceful and successful missionary work among the Pomeranians, after several previous forcible attempts by the Polish rulers and the Spanish bishop Bernard to convert Pomerania to Christianity had failed. Otto was sent on his first mission by the Polish duke Bolesław III Wrymouth in 1124.
Otto's approach was decidedly different from the one Bernard's. Bernard traveled alone and as a poor and unknown priest, whereas Otto, a wealthy and famous man, was accompanied by 20 clergy of his own diocese, numerous servants, 60 warriors supplied to him by Boleslaw, and carried with him numerous supplies and gifts. The fact that he was already wealthy assured the Pomeranians that his aim was only to convert them to Christianity, not to become wealthy at their expense. As the official papal legate, he converted a large number of Pomeranians, notably in the towns of Pyritz, Cammin, Stettin, and Jomsborg, and became known as the "Apostle of Pomerania." The Bamberg bishop is said to have baptized over 22,000 people in Pomerania and founded eleven churches.
After he returned to Bamberg in 1125, some pagan customs began to reassert themselves, and Otto journeyed once more to Pomerania in 1128. In this he had the support of Wartislaw I, Duke of Pomerania. He also sent priests from Bamberg to serve in Pomerania. His intent to consecrate a bishop for Pomerania was thwarted by the bishops of Magdeburg and Gniezno who claimed metropolitan rights over Pomerania. Only after his death in 1139 was his former companion, Adalbert of Pomerania, consecrated as Bishop of Wolin, in 1140.
The area of western Prussia around Danzig was Christianized via Pomerania as well, and the monastery of Oliwa at Danzig was established at that time, while eastern Prussia was Christianized later via Riga by the Teutonic Knights.
Veneration
Otto died on 30 June 1139, and was buried in Michaelsberg Abbey, Bamberg. He was canonised in 1189 by Pope Clement III. Although he died on 30 June, his name is recorded in the Roman martyrology on 2 July. The high festival of the saint is still celebrated in the Archdiocese of Bamberg on September 30.
Otto is the patron saint of the Archdiocese of Bamberg, co-patron of the Archdiocese of Berlin, of the Diocese of Stettin-Kammin, and invoked for help against fever and rabies.
See also
Christianization of Pomerania
References
Charles Henry Robinson (editor), "The Life of Otto, Apostle of Pomerania, 1060-1139", New York: The Macmillan Company, 1920. Two contemporary biographies by Ebbo, d. 1163 and Herbordus, d. 1168 - from Internet Archive.
1060s births
1139 deaths
German Roman Catholic saints
Roman Catholic bishops of Bamberg
12th-century Roman Catholic bishops in Bavaria
German Roman Catholic missionaries
Diplomats of the Holy See
12th-century Christian saints
Roman Catholic missionaries in Germany
Roman Catholic missionaries in Poland
|
2489610
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/FUCA1
|
FUCA1
|
FUCA1 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 1-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 466 амінокислот, а молекулярна маса — 53 689.
Кодований геном білок за функціями належить до гідролаз, глікозидаз.
Локалізований у лізосомі.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 1
Некатегоризовані білки
|
363261
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BC%20%D0%9A%D1%96%D1%81%D1%81%D0%B0%D0%BC%20%D0%92%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%82%20II
|
Вільям Кіссам Вандербільт II
|
Вільям Кіссам Вандербільт II (2 березня 1878, Нью-Йорк — 8 січня 1944, Нью-Йорк) — ентузіаст автогонок і яхтсмен, член багатої і відомої американської родини Вандербільт.
Він народився в Нью-Йорку та був другою дитиною Вільяма Кіссама Вандербільта і Альви Ерскін Сміт, він був відомий як «Віллі К», а до смерті батька — як Вандербільт Молодший, замість формального Вандербільт II. Його братами були Гарольд Стірлінг Вандербільт і Консуело Вандербільт. Вільям Кіссам виріс у розкоші, часто подорожував до Європи та по всьому світу на яхтах свого батька.
Хоча більшу частину життя провів у розвагах, він керував великою Центральною Нью-Йоркською залізницею. Він активно брав участь у змаганнях яхт і керував автогоночною трасою в Нью-Йорку. В межах цього проекту він спланував та керував будівництвом приватної автотраси на Лонг-Айленді Long Island Motor Parkway, що використовувалася як для автогонок, так і як звичайна платна автодорога. Цей проект, проте, ніколи не приносив прибутків, і дорогоа була продана уряду штату.
Див. також
Кубок Вандербільта
Примітки
Посилання
William K. Vanderbilt Jr. на сайті VanderbiltCupRaces.com
Яхтсмени США
Родина Вандербільт
Уродженці Нью-Йорка
Спортсмени з Коннектикуту
Спортсмени зі штату Нью-Йорк
|
15420382
|
https://en.wikipedia.org/wiki/CRYZL1
|
CRYZL1
|
CRYZL1
Quinone oxidoreductase-like protein 1 is an enzyme that in humans is encoded by the CRYZL1 gene.
This gene encodes a protein that has sequence similarity to zeta crystallin, also known as quinone oxidoreductase. This zeta crystallin-like protein also contains an NAD(P)H binding site. Alternatively spliced transcript variants have been observed but their full-length nature has not been completely determined.
References
External links
Further reading
|
3000059
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%83%D1%81
|
Фестус
|
Фестус Могає, Фестус Гонтебаньє Могає (англ. Festus Gontebanye Mogae, нар. 21 серпня 1939) — президент Ботсвани з 1 квітня 1998 до 1 квітня 2008.
Фестус Онігбінде (англ. Festus Onigbinde, нар. 5 березня 1938, Модакеке) — нігерійський футбольний тренер.
|
15077099
|
https://en.wikipedia.org/wiki/FCRLA
|
FCRLA
|
FCRLA
Fc receptor-like A is a protein that in humans is encoded by the FCRLA gene.
Receptors for the Fc fragment of IgG, or FCGRs (see MIM 146790), are cell surface glycoproteins of the Ig superfamily (IgSF). These receptors mediate phagocytosis of IgG-coated pathogens and promote activation of effector cells, leading to inflammatory responses and antibody-mediated cellular cytotoxicity. All FCGR genes map to human chromosome 1. Additional genes in this region, including FREB, encode FCGR homologs that are selectively expressed in B cells and may be implicated in B-cell development and lymphomagenesis.[supplied by OMIM]
References
Further reading
Fc receptors
|
26197134
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Capitanejo%2C%20Ponce%2C%20Puerto%20Rico
|
Capitanejo, Ponce, Puerto Rico
|
Capitanejo, Ponce, Puerto Rico
Capitanejo is one of the 31 barrios of the municipality of Ponce, Puerto Rico. Along with Anón, Coto Laurel, Guaraguao, Quebrada Limón, Real, San Patricio, and Marueño, and the coastal barrio of Canas, Capitanejo is one of the municipality's nine bordering barrios. It borders the municipality of Juana Diaz. Along with Playa, Bucana, Vayas and Canas, Capitanejo is also one of Ponce's five coastal barrios. Together with Vayas, Capitanejo is also one of two rural coastal barrios in the municipality. It was founded in 1822.
Location
Capitanejo is a rural, coastal barrio located in the southeastern section of the municipality, southeast of the city of Ponce. The toponymy, or origin of the name, makes reference to the proper noun of a local junior or lieutenant commander below a cacique, or a local junior commander subject to a superior authority. The barrio formed from a community of tobacco plant growers dating back to the 1680s.
Boundaries
Capitanejo is bounded on the north by Río Inabón and barrio Sabana Llana of the municipality of Juana Díaz, on the south by the Caribbean Sea, on the west by Río Inabón, and on the east by Río Jacaguas.
In terms of barrio-to-barrio boundaries, Capitanejo is bounded on the north by barrio Vayas, in the south by the Caribbean Sea, in the west by barrio Vayas, and in the east by barrios Sabana Llana and Capitanejo of the municipality of Juana Díaz. Capitanejo has the distinction of being the only one of Ponce's 31 barrios that borders a barrio in another municipality with the same name.
Features and demographics
The communities of La Fe, La Plena, La Cuarta, Buyones, and Tiburones are located in barrio Capitanejo.
Capitanejo has of land area and of water area. In 2000, the population of Capitanejo was 1,404 persons, and it had a density of 355 persons per square mile.
In 2010, the population of Capitanejo was 1,011 persons, and it had a density of 257.3 persons per square mile.
The main roads serving Barrio Capitanejo are PR-1 and PR-510.
Notable landmarks
Capitanejo has the second shortest coastline of all of Ponce's five coastal barrios, after Bucaná.
See also
List of communities in Puerto Rico
References
External links
Barrio Capitanejo
Populated coastal places in Puerto Rico
1831 establishments in Puerto Rico
|
4539942
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/SADARM
|
SADARM
|
SADARM
M898 155 mm SADARM — американський високоточний боєприпас для 155 мм артилерійських снарядів, спроєктований для стрільби на великі відстані й ураження бронетехніки з верхньої напівсфери.
Принцип застосування
Снаряд M898 155 мм SADARM розрахований на здійснення пострілів зі звичайної 155-мм артилерійської гармати з носовим запалом M762/M767, налаштованим на розрив на висоті 1000 м над цілью, щоб випустити два суббоєприпаси SADARM. Після викиду суббоєприпасу зі снаряда відкривається початковий парашут, щоб розкрутити і сповільнити суббоєприпас. Потім розгортається другий парашут «вихрового кільця», щоб повільно обертати суббоєприпас, підвішуючи його приблизно під кутом 30° до вертикалі. Коли він обертається, його датчики проглядають спіральну доріжку під суббоєприпасом, щоб сканувати область діаметром близько 150 м. Датчики складаються з радара міліметрового діапазону, пасивного радіометра міліметрового діапазону та інфрачервоного сенсора. Магнітометр використовується як допоміжний засіб при прицілюванні. Коли суббоєприпас виявляє ціль, його вибуховий заряд LX-14 масою 1,5 кг підривається, щоб сформовати вибухом ударне ядро, яке має достатньо енергії, щоб пробити тонку верхню броню більшості основних бойових танків на дальності близько 152 м. Якщо суббоєприпас досягає землі до того, як знайде ціль, він самознищується.
Суббоєприпас також призначався для використання в ракетах реактивних систем залпового вогню (РСЗВ), при цьому в ракеті їх може бути чотири або шість.
Вперше був застосований у 2003 р. в Іраці.
Характеристики
Боєприпас M898
Вага: 44 кг
Довжина: 805 мм
Калібр: 155 мм
Дальність стрільби (M109A6): 22500 м
Суббоєприпас SADARM
Вага: 11.77 кг
Бойова частина: 1.5 кг LX-14
Довжина: 204.4 мм
Діаметр: 147 мм
Швидкість обертання: 456 обертів за хвилину.
Див. також
JDAM
M982 Excalibur
BONUS
Примітки
Посилання
Артилерійські боєприпаси
Високоточна зброя
Суббоєприпаси
Зброя США
Протитанкова зброя США
|
53758567
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Konak%20Tram
|
Konak Tram
|
Konak Tram is a urban light rail transit (LRT) system in Konak district of Izmir, Turkey and is one of the two lines of Tram İzmir. The line serves 19 stations and began operating on 24 April 2018.
The tram line runs between Fahrettin Altay Square, Konak and Halkapınar. It is part of the Karşıyaka and Konak Tram project of İzmir Metropolitan Municipality, which cost nearly 450 million (approx. US$120 million).
The Konak tram is operated by the İzmir Metro. It has 21 tramcars, produced by Hyundai Rotem plant in Adapazarı. The double-ended -long five-module tramcars are each 43.1 t heavy. They have 48 seating capacity, and can carry up to 285 passengers each. Service speed is , and top speed is . The tramcars run on standard track gauge at . The electrification system of the tramcars is 750 V DC. The line has a communications-based train control (CBTC) signalling system.
See also
Trams İzmir
Karşıyaka Tram
References
Tram transport in İzmir
Railway lines opened in 2018
2018 establishments in Turkey
Konak District
|
2722291
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0%20%D1%96%20%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8C%20%D0%A5%D0%BE%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D0%9C%D1%83%D1%80%27%D1%94%D1%82%D0%B8%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Зірка і смерть Хоакіна Мур'єти (фільм)
|
Зірка і смерть Хоакіна Мур'єти (фільм)
«Зірка і смерть Хоакіна Мур'єти» — радянський художній фільм 1982 року за однойменною рок-оперою.
Сюжет
Рок-опера Олексія Рибникова і Павла Грушко — історія легендарного героя латиноамериканського фольклору й поеми чилійського поета Пабло Неруди. У період «золотої лихоманки» середини XIX століття, мріючи розбагатіти, Хоакін Мур'єта прямує до Каліфорнії. Його тягне передчуття любові, незвичайної долі і незліченні багатства. На кораблі Хоакін зустрічає ту, з ким йому судилося зв'язати свою долю. Але далеко від батьківщини вони не знаходять щастя…
У ролях
Знімальна група
Автори сценарію: Володимир Грамматиков, Олексій Тімм
Режисер: Володимир Грамматиков
Оператор: Олександр Антипенко
Художник: Костянтин Загорський
Композитор: Олексій Рибников
Посилання
Фільми СРСР 1982
Фільми Володимира Грамматікова
Фільми кіностудії імені Максима Горького
|
3087506
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%87%20%28%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B1%29
|
Печ (футбольний клуб)
|
Печ (футбольний клуб)
Футбольний клуб «Печ» — угорський футбольний клуб з однойменного міста, заснований у 1950 році. Виступає у Третій лізі. Домашні матчі приймає на стадіоні «ПМФК», місткістю 10 000 глядачів.
Досягнення
Чемпіонат Угорщини
Срібний призер (1): 1985–86
Бронзовий призер (1): 1990–91
Друга ліга
Чемпіон (4): 1958–59, 1976–77, 2002–03, 2010–11
Кубок Угорщини
Володар (1): 1989–90
Фіналіст (2): 1977–78, 1986–87.
Посилання
Офіційний сайт
Профіль клубу на transfermarkt.com
Профіль клубу на us.soccerway.com
Футбольні клуби Угорщини
Футбольні клуби, засновані 1950
Засновані в Угорщині 1950
|
5326869
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Leotiomycetes
|
Leotiomycetes
|
Leotiomycetes
The Leotiomycetes are a class of ascomycete fungi. Many of them cause serious plant diseases.
Systematics
The class Leotiomycetes contains numerous species with an anamorph placed within the fungi imperfecti (deuteromycota), that have only recently found their place in the phylogenetic system. The older classifications placed Leotiomycetes into the Discomycetes clade (inoperculate Discomycetes). Molecular studies have recently shed some new light to the still obscure systematics. Most scholars consider Leotiomycetes a sister taxon to Sordariomycetes in the phylogenetic tree of Pezizomycotina. Its division into subclasses have received strong support by the molecular data, but the overall monophyly of Leotiomycetes is dubious.
The order Lichinodiales and family Lichinodiaceae, newly circumscribed in 2019 to contain the genus cyanolichen genus Lichinodium, is the first known group of lichen-forming fungi in the Leotiomycetes. Family Lichinodiaceae was then placed in 2020 in the Leotiales order.
More orders were added in 2020, Lahmiales, Lauriomycetales, Marthamycetales, Medeolariales, Micraspidales and Phacidiales.
Characteristics
Most Leotiomycetes grow their asci in apothecia (seldom cleistothecia). The asci are cylindrical, without operculum.
The spores are hyaline, of various shapes, and are released through a circular apical pore.
References
External links
Tree of Life: Leotiomycetes
Fungal plant pathogens and diseases
Fungus classes
Taxa described in 1997
|
2537230
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/MON1B
|
MON1B
|
MON1B – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 16-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 547 амінокислот, а молекулярна маса — 59 217.
Кодований геном білок за функцією належить до фосфопротеїнів.
Задіяний у таких біологічних процесах, як ацетилювання, альтернативний сплайсинг.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 16
Некатегоризовані білки
|
38172995
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tauro%20Sport%20Auto
|
Tauro Sport Auto
|
Tauro Sport Auto is a Spanish manufacturer of luxury sports cars based in Valladolid, founded in 2010, when a group of Spanish businessmen joined with a British manufacturer of racing cars to create the company.
Their most popular model is the Tauro V8. It is based on the mechanical underpinnings i.e. chassis of the Pontiac Solstice and is powered by a Chevrolet-sourced powertrain as its base engine and is offered in four variants: Spider, Coupe, Saeta and Portago. The Spider is based on the Kappa platform, purchased from GM. New body styling and a range of big V-8 has replaced the turbocharged four cylinder, the interior design has now some modifications, upgraded in materials and given a variety of colors. The Tauro's core markets include the European Union, Russia, United Arab Emirates, China, and America.
History
In 2010, several Spanish businessmen, including Pedro J Santos, and a British manufacturer of racing cars joined to create the company based in Valladolid.
They are produced in small series and made to order, with much of the manufacturing process done by hand.
Models
All models are called the Tauro V8. They were all powered by a Chevrolet LS3 engine.
The Tauro V8 Spider is a traditional front engine, rear wheel drive roadster.
The Tauro V8 Coupé is the hardtop version.
The Tauro V8 Saeta takes its name from the first jet plane made in Spain in the mid-twentieth century, the Hispano Aviación HA-200 Saeta and incorporates some of its design elements.
Tauro V8 Spider – Coupé – Saeta and Super Saeta were designed by Christopher Reitz, Ferdinand Porsche's great grandson.
The Tauro V8 Portago is a Barchetta named after the Marquis, Portago, Spanish F1 gentleman driver who died in the 1957 Mille Miglia while driving for Ferrari.
See also
Sports car
Supercar
Hispano-Suiza
Pegaso
References
External links
Facebook Official Tauro Page
Tauro's YouTube Channel
Car brands
Car manufacturers of Spain
Vehicle manufacturing companies established in 2010
Spanish brands
Sports car manufacturers
Luxury motor vehicle manufacturers
Cars of Spain
|
4576412
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B9%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%96%202021
|
Чемпіонат світу з плавання на короткій воді 2021
|
Чемпіонат світу з плавання на короткій воді 2021 пройшов з 16-го по 21-ше грудня 2021 року.
Медальний залік
Результати
Чоловіки
Плавці, що взяли участь лише в попередніх запливах і одержали медалі.
Жінки
Плавці, що взяли участь лише в попередніх запливах і одержали медалі.
Змішані
Плавці, що взяли участь лише в попередніх запливах і одержали медалі.
Виступ українських спортсменів
Чоловіки
Жінки
Посилання
Official website
Results book
2021 в спорті ОАЕ
Спортивні події 2021
Грудень 2021
|
887303
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0-5
|
Венера-5
|
Венера-5
«Венера-5» — автоматична міжпланетна станція (АМС), призначена для дослідження планети Венера.
Технічна характеристика
Дата старту 5 січня 1969 року 9 годин 28 хвилин 7,927 секунди київського часу
Ракета-носій: «Молнія-М» з розгінним блоком ВЛ
Маса КА: 1130 кг
Маса апарату приземлення: 410 кг
Склад наукової апаратури
Орбітальний апарат
прилад КС-18-3М для вивчення потоків космічних часток
прилад ЛА-2У для визначення розподілу кисню і водню в атмосфері планети.
Апарат приземлення
датчики тиску типу МДДА-А для вимірювання тиску атмосфери в діапазоні від 100 до 30000 мм рт. ст. (0,13-40 атм)
газоаналізатори Г-8 для визначення хімічного складу атмосфери
прилад ВИП для визначення густини атмосфери по висоті.
ФО-69 для вимірювання освітленості в атмосфері
ИС-164Д для визначення температури атмосфери по висоті.
Підготовка космічної експедиції
Автоматична міжпланетна станція (АМС) «Венера-5» була створена на Машинобудівному заводі імені С. А. Лавочкіна.
Конструкція АМС «Венера-5» була аналогічна конструкції АМС «Венера-4», суттєвих змін зазнав тільки апарат приземлення.
При створенні «Венери-5» були враховані параметри атмосфери планети Венера, які були отримані під час космічної експедиції міжпланетної станції «Венери-4». Апарат приземлення розраховувався на роботу при температурі 290°C і тиску до 25 атмосфер.
Було зменшено площу парашуту гальмування до 1,9 м² і основного парашута до 12 м². Термостійка тканина парашута була розрахована на роботу при температурі понад 500 °C.
Перебіг космічної експедиції
Автоматична станція «Венера-5» стартувала в парі з «Венера-6». «Венера-5» стартувала на п'ять діб раніше «Венери-6». Планету Венера станція «Венера-5» досягла на одну добу раніше станції «Венера-6».
«Венера-5» була запущена з космодрому Байконур 5 січня 1969 року 9 годин 28 хвилин київського часу.
14 березня 1969 року було зроблено корекцію траєкторії польоту станції, яка знаходилася на відстані 15,525 млн км від Землі.
16 травня 1969 року, за 131 добу після старту, станція «Венера-5» досягла планети Венера. Вхід в атмосферу планети Венера пройшов з нічного боку. Після відокремлення апарату приземлення був розкритий парашут. Під час спуску, який відбувався 52,5 хвилини, радіовисотомір передав три значення висоти над поверхнею: 40,4, 31,9 і 23,8 км.
Під час спуску проводилися виміри температури, тиску, освітлення та хімічного складу атмосфери планети Венера. Діапазон виміру температури становив від 25 до 320 °C, а тиску від 0,5 до 27 атмосфер, діапазон висоти від 55 до 18 км.
Двічі аналізувався склад атмосфери. Перший раз аналіз складу атмосфери виконувався при тиску 0,6 атмосфери та температурі близько 25 °C. Другий раз — 5 атмосфер і 150 °C.
Апарат приземлення перестав передавати інформацію на Землю, коли тиск становив 27 атмосфер, що перевищило розрахункове значення для апарату у 25 атмосфер. Під час польоту було отримано нові дані про структуру потоків плазми сонячного вітру поблизу Венери. це сталося на висоті 18 км над поверхнею.
Аналіз складу атмосфери показав, що вона складається на 97 % із вуглекислого газу, 2 % азоту, не більш як 0,1 % кисню, і незначної кількості водяного пару.
Посилання
«Венера-5»
Космічні апарати
Автоматичні міжпланетні станції
Програма «Венера»
Космонавтика 1969
Січень 1969
|
2798196
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%91%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BA
|
Великий Бучек
|
Великий Бучек
Великий Бучек — село в гміні Ліпка Злотовського повіту Великопольського воєводства
Великий Бучек — село в гміні Рихталь Кемпінського повіту Великопольського воєводства
|
5139202
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B5%20%D0%9B%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD
|
Сенне Линен
|
Сенне Линен (19 лютого 1999, Борсбеек, Бельгія) — бельгійський футболіст, півзахисник німецького клубу «Вердер».
Ігрова кар'єра
Клубна
Сенне Линен займався футболом у ряді юнацьких академій бельгійських клубів. У 2015 році він приєднався до академії клубу «Брюгге». Але в першій команді Линен не провів жодного матчу.,а у 2018 році був відправлений в оренду у клуб нідерландського Еерстедивізі «Телстар» до кінця сезону. Після чого, влітку 2018 року футболіст підписав з нідерландським клубом повноцінний контракт на два роки.
Після завершення контракту, у 2020 році як вільний агент Линен повернувся до Бельгії, де приєднався до клубу «Юніон Сент-Жилуаз», з яким за результатами першого ж сезону вийшов до елітного дивізіону чемпіонату Бельгії. Двічі у складі «Юніона» Линен ставав призером бельгійського чемпіонату.
Перед сезоном 2023/24 Линен перейшов до клубу німецької Бундесліги «Вердер» з Бремена. Першу гру у новій команді футболіст провів 18 серпня в рамках Бундесліги проти мюнхенської «Баварії».
Збірна
Протягом 2014-2018 років Сенне Линен захищав кольори юнацьких збірних Бельгії.
Примітки
Посилання
Сенне Линен на сайті weltfussball.de
Сенне Линен на soccer365.com.ua
бельгійські футболісти
футболісти «Брюгге»
футболісти «Телстара»
футболісти «Юніона»
футболісти «Вердера»
бельгійські футбольні легіонери
футбольні легіонери в Нідерландах
футбольні легіонери в Німеччині
|
2713193
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%8C-%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Трноваць-Соколовацький
|
Трноваць-Соколовацький — населений пункт у Хорватії, в Копривницько-Крижевецькій жупанії у складі громади Соколоваць.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 104 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Примітки
Населені пункти Хорватії
Копривницько-Крижевецька жупанія
|
2144917
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%28%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5%29
|
Кессель (прізвище)
|
Кессель (прізвище) — нідерландське прізвище. Існувала династія художників Кессель.
Відомі носії
Ієронімус ван Кессель старший
Ян ван Кессель старший (1626—1629) — майстер натюрмортів
Ян ван Кессель молодший (1654—1708) — художник, син Яна ван Кесселя старшого
Фердинанд ван Кессель (1648—1696) — художник, син Яна ван Кесселя старшого
|
529476
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sirolimus
|
Sirolimus
|
Sirolimus, also known as rapamycin and sold under the brand name Rapamune among others, is a macrolide compound that is used to coat coronary stents, prevent organ transplant rejection, treat a rare lung disease called lymphangioleiomyomatosis, and treat perivascular epithelioid cell tumor (PEComa). It has immunosuppressant functions in humans and is especially useful in preventing the rejection of kidney transplants. It is a mechanistic target of rapamycin (mTOR) kinase inhibitor that reduces the sensitivity of T cells and B cells to interleukin-2 (IL-2), inhibiting their activity.
This compound also has a use in cardiovascular drug-eluting stent technologies to inhibit restenosis.
It is produced by the bacterium Streptomyces hygroscopicus and was isolated for the first time in 1972, from samples of Streptomyces hygroscopicus found on Easter Island. The compound was originally named rapamycin after the native name of the island, Rapa Nui. Sirolimus was initially developed as an antifungal agent. However, this use was abandoned when it was discovered to have potent immunosuppressive and antiproliferative properties due to its ability to inhibit mTOR. It was approved by the U.S. Food and Drug Administration (FDA) in September 1999. Hyftor was approved for treatment of facial angiofibroma in the European Union in May 2023.
Medical uses
Sirolimus is indicated for the prevention of organ transplant rejection and for the treatment of lymphangioleiomyomatosis (LAM).
Sirolimus (Fyarro), as protein-bound particles, is indicated for the treatment of adults with locally advanced unresectable or metastatic malignant perivascular epithelioid cell tumor (PEComa).
In the EU, sirolimus, as Rapamune, is indicated for the prophylaxis of organ rejection in adults at low to moderate immunological risk receiving a renal transplant and, as Hyftor, is indicated for the treatment of facial angiofibroma associated with tuberous sclerosis complex.
Prevention of transplant rejection
The chief advantage sirolimus has over calcineurin inhibitors is its low toxicity toward kidneys. Transplant patients maintained on calcineurin inhibitors long-term tend to develop impaired kidney function or even kidney failure; this can be avoided by using sirolimus instead. It is particularly advantageous in patients with kidney transplants for hemolytic-uremic syndrome, as this disease is likely to recur in the transplanted kidney if a calcineurin-inhibitor is used. However, on 7 October 2008, the FDA approved safety labeling revisions for sirolimus to warn of the risk for decreased renal function associated with its use. In 2009, the FDA notified healthcare professionals that a clinical trial conducted by Wyeth showed an increased mortality in stable liver transplant patients after switching from a calcineurin inhibitor-based immunosuppressive regimen to sirolimus. A 2019 cohort study of nearly 10,000 lung transplant recipients in the US demonstrated significantly improved long-term survival using sirolimus + tacrolimus instead of mycophenolate mofetil + tacrolimus for immunosuppressive therapy starting at one year after transplant.
Sirolimus can also be used alone, or in conjunction with a calcineurin inhibitor (such as tacrolimus), and/or mycophenolate mofetil, to provide steroid-free immunosuppression regimens. Impaired wound healing and thrombocytopenia are possible side effects of sirolimus; therefore, some transplant centers prefer not to use it immediately after the transplant operation, but instead administer it only after a period of weeks or months. Its optimal role in immunosuppression has not yet been determined, and it remains the subject of a number of ongoing clinical trials.
Lymphangioleiomyomatosis
In May 2015, the FDA approved sirolimus to treat lymphangioleiomyomatosis (LAM), a rare, progressive lung disease that primarily affects women of childbearing age. This made sirolimus the first drug approved to treat this disease. LAM involves lung tissue infiltration with smooth muscle-like cells with mutations of the tuberous sclerosis complex gene (TSC2). Loss of TSC2 gene function activates the mTOR signaling pathway, resulting in the release of lymphangiogenic growth factors. Sirolimus blocks this pathway.
The safety and efficacy of sirolimus treatment of LAM were investigated in clinical trials that compared sirolimus treatment with a placebo group in 89 patients for 12 months. The patients were observed for 12 months after the treatment had ended. The most commonly reported side effects of sirolimus treatment of LAM were mouth and lip ulcers, diarrhea, abdominal pain, nausea, sore throat, acne, chest pain, leg swelling, upper respiratory tract infection, headache, dizziness, muscle pain and elevated cholesterol. Serious side effects including hypersensitivity and swelling (edema) have been observed in renal transplant patients.
While sirolimus was considered for treatment of LAM, it received orphan drug designation status because LAM is a rare condition.
The safety of LAM treatment by sirolimus in people younger than 18 years old has not been tested.
Coronary stent coating
The antiproliferative effect of sirolimus has also been used in conjunction with coronary stents to prevent restenosis in coronary arteries following balloon angioplasty. The sirolimus is formulated in a polymer coating that affords controlled release through the healing period following coronary intervention. Several large clinical studies have demonstrated lower restenosis rates in patients treated with sirolimus-eluting stents when compared to bare-metal stents, resulting in fewer repeat procedures. A sirolimus-eluting coronary stent was marketed by Cordis, a division of Johnson & Johnson, under the tradename Cypher. However, this kind of stent may also increase the risk of vascular thrombosis.
Vascular malformations
Sirolimus is used to treat vascular malformations. Treatment with sirolimus can decrease pain and the fullness of vascular malformations, improve coagulation levels, and slow the growth of abnormal lymphatic vessels. Sirolimus is a relatively new medical therapy for the treatment of vascular malformations in recent years, sirolimus has emerged as a new medical treatment option for both vascular tumors and vascular malformations, as a mammalian target of rapamycin (mTOR), capable of integrating signals from the PI3K/AKT pathway to coordinate proper cell growth and proliferation. Hence, sirolimus is ideal for "proliferative" vascular tumors through the control of tissue overgrowth disorders caused by inappropriate activation of the PI3K/AKT/mTOR pathway as an antiproliferative agent.
Angiofibromas
Sirolimus has been used as a topical treatment of angiofibromas with tuberous sclerosis complex (TSC). Facial angiofibromas occur in 80% of patients with TSC, and the condition is very disfiguring. A retrospective review of English-language medical publications reporting on topical sirolimus treatment of facial angiofibromas found sixteen separate studies with positive patient outcomes after using the drug. The reports involved a total of 84 patients, and improvement was observed in 94% of subjects, especially if treatment began during the early stages of the disease. Sirolimus treatment was applied in several different formulations (ointment, gel, solution, and cream), ranging from 0.003 to 1% concentrations. Reported adverse effects included one case of perioral dermatitis, one case of cephalea, and four cases of irritation.
In April 2022, sirolimus was approved by the FDA for treating angiofibromas.
Adverse effects
The most common adverse reactions (≥30% occurrence, leading to a 5% treatment discontinuation rate) observed with sirolimus in clinical studies of organ rejection prophylaxis in individuals with kidney transplants include: peripheral edema, hypercholesterolemia, abdominal pain, headache, nausea, diarrhea, pain, constipation, hypertriglyceridemia, hypertension, increased creatinine, fever, urinary tract infection, anemia, arthralgia, and thrombocytopenia.
The most common adverse reactions (≥20% occurrence, leading to an 11% treatment discontinuation rate) observed with sirolimus in clinical studies for the treatment of lymphangioleiomyomatosis are: peripheral edema, hypercholesterolemia, abdominal pain, headache, nausea, diarrhea, chest pain, stomatitis, nasopharyngitis, acne, upper respiratory tract infection, dizziness, and myalgia.
The following adverse effects occurred in 3–20% of individuals taking sirolimus for organ rejection prophylaxis following a kidney transplant:
Diabetes-like symptoms
While sirolimus inhibition of mTORC1 appears to mediate the drug's benefits, it also inhibits mTORC2, which results in diabetes-like symptoms. This includes decreased glucose tolerance and insensitivity to insulin. Sirolimus treatment may additionally increase the risk of type 2 diabetes. In mouse studies, these symptoms can be avoided through the use of alternate dosing regimens or analogs such as everolimus or temsirolimus.
Lung toxicity
Lung toxicity is a serious complication associated with sirolimus therapy, especially in the case of lung transplants. The mechanism of the interstitial pneumonitis caused by sirolimus and other macrolide MTOR inhibitors is unclear, and may have nothing to do with the mTOR pathway. The interstitial pneumonitis is not dose-dependent, but is more common in patients with underlying lung disease.
Lowered effectiveness of immune system
There have been warnings about the use of sirolimus in transplants, where it may increase mortality due to an increased risk of infections.
Cancer risk
Sirolimus may increase an individual's risk for contracting skin cancers from exposure to sunlight or UV radiation, and risk of developing lymphoma. In studies, the skin cancer risk under sirolimus was lower than under other immunosuppressants such as azathioprine and calcineurin inhibitors, and lower than under placebo.
Impaired wound healing
Individuals taking sirolimus are at increased risk of experiencing impaired or delayed wound healing, particularly if they have a body mass index in excess of 30 kg/m2 (classified as obese).
Interactions
Sirolimus is metabolized by the CYP3A4 enzyme and is a substrate of the P-glycoprotein (P-gp) efflux pump; hence, inhibitors of either protein may increase sirolimus concentrations in blood plasma, whereas inducers of CYP3A4 and P-gp may decrease sirolimus concentrations in blood plasma.
Pharmacology
Pharmacodynamics
Unlike the similarly named tacrolimus, sirolimus is not a calcineurin inhibitor, but it has a similar suppressive effect on the immune system. Sirolimus inhibits IL-2 and other cytokine receptor-dependent signal transduction mechanisms, via action on mTOR, and thereby blocks activation of T and B cells. Ciclosporin and tacrolimus inhibit the secretion of IL-2, by inhibiting calcineurin.
The mode of action of sirolimus is to bind the cytosolic protein FK-binding protein 12 (FKBP12) in a manner similar to tacrolimus. Unlike the tacrolimus-FKBP12 complex, which inhibits calcineurin (PP2B), the sirolimus-FKBP12 complex inhibits the mTOR (mammalian Target Of Rapamycin, rapamycin being another name for sirolimus) pathway by directly binding to mTOR Complex 1 (mTORC1).
mTOR has also been called FRAP (FKBP-rapamycin-associated protein), RAFT (rapamycin and FKBP target), RAPT1, or SEP. The earlier names FRAP and RAFT were coined to reflect the fact that sirolimus must bind FKBP12 first, and only the FKBP12-sirolimus complex can bind mTOR. However, mTOR is now the widely accepted name, since Tor was first discovered via genetic and molecular studies of sirolimus-resistant mutants of Saccharomyces cerevisiae that identified FKBP12, Tor1, and Tor2 as the targets of sirolimus and provided robust support that the FKBP12-sirolimus complex binds to and inhibits Tor1 and Tor2.
Pharmacokinetics
Sirolimus is metabolized by the CYP3A4 enzyme and is a substrate of the P-glycoprotein (P-gp) efflux pump. It has linear pharmacokinetics. In a sample of six healthy males, absorption was rapid (1.3 hours +or- 0.5 hours) and the elimination was slow (elimination half-life 60 hours +or- 10 hours).
The absorption of sirolimus into the blood stream from the intestine varies widely between patients, with some patients having up to eight times more exposure than others for the same dose. Drug levels are, therefore, taken to make sure patients get the right dose for their condition. This is determined by taking a blood sample before the next dose, which gives the trough level. However, good correlation is noted between trough concentration levels and drug exposure, known as area under the concentration-time curve, for both sirolimus (SRL) and tacrolimus (TAC) (SRL: r2 = 0.83; TAC: r2 = 0.82), so only one level need be taken to know its pharmacokinetic (PK) profile. PK profiles of SRL and of TAC are unaltered by simultaneous administration. Dose-corrected drug exposure of TAC correlates with SRL (r2 = 0.8), so patients have similar bioavailability of both.
Chemistry
Sirolimus is a natural product and macrocyclic lactone.
Biosynthesis
The biosynthesis of the rapamycin core is accomplished by a type I polyketide synthase (PKS) in conjunction with a nonribosomal peptide synthetase (NRPS). The domains responsible for the biosynthesis of the linear polyketide of rapamycin are organized into three multienzymes, RapA, RapB, and RapC, which contain a total of 14 modules (figure 1). The three multienzymes are organized such that the first four modules of polyketide chain elongation are in RapA, the following six modules for continued elongation are in RapB, and the final four modules to complete the biosynthesis of the linear polyketide are in RapC. Then, the linear polyketide is modified by the NRPS, RapP, which attaches L-pipecolate to the terminal end of the polyketide, and then cyclizes the molecule, yielding the unbound product, prerapamycin.
The core macrocycle, prerapamycin (figure 2), is then modified (figure 3) by an additional five enzymes, which lead to the final product, rapamycin. First, the core macrocycle is modified by RapI, SAM-dependent O-methyltransferase (MTase), which O-methylates at C39. Next, a carbonyl is installed at C9 by RapJ, a cytochrome P-450 monooxygenases (P-450). Then, RapM, another MTase, O-methylates at C16. Finally, RapN, another P-450, installs a hydroxyl at C27 immediately followed by O-methylation by Rap Q, a distinct MTase, at C27 to yield rapamycin.
The biosynthetic genes responsible for rapamycin synthesis have been identified. As expected, three extremely large open reading frames (ORF's) designated as rapA, rapB, and rapC encode for three extremely large and complex multienzymes, RapA, RapB, and RapC, respectively. The gene rapL has been established to code for a NAD+-dependent lysine cycloamidase, which converts L-lysine to L-pipecolic acid (figure 4) for incorporation at the end of the polyketide. The gene rapP, which is embedded between the PKS genes and translationally coupled to rapC, encodes for an additional enzyme, an NPRS responsible for incorporating L-pipecolic acid, chain termination and cyclization of prerapamycin. In addition, genes rapI, rapJ, rapM, rapN, rapO, and rapQ have been identified as coding for tailoring enzymes that modify the macrocyclic core to give rapamycin (figure 3). Finally, rapG and rapH have been identified to code for enzymes that have a positive regulatory role in the preparation of rapamycin through the control of rapamycin PKS gene expression.
Biosynthesis of this 31-membered macrocycle begins as the loading domain is primed with the starter unit, 4,5-dihydroxocyclohex-1-ene-carboxylic acid, which is derived from the shikimate pathway. Note that the cyclohexane ring of the starting unit is reduced during the transfer to module 1. The starting unit is then modified by a series of Claisen condensations with malonyl or methylmalonyl substrates, which are attached to an acyl carrier protein (ACP) and extend the polyketide by two carbons each. After each successive condensation, the growing polyketide is further modified according to enzymatic domains that are present to reduce and dehydrate it, thereby introducing the diversity of functionalities observed in rapamycin (figure 1). Once the linear polyketide is complete, L-pipecolic acid, which is synthesized by a lysine cycloamidase from an L-lysine, is added to the terminal end of the polyketide by an NRPS. Then, the NSPS cyclizes the polyketide, giving prerapamycin, the first enzyme-free product. The macrocyclic core is then customized by a series of post-PKS enzymes through methylations by MTases and oxidations by P-450s to yield rapamycin.
Research
Cancer
The antiproliferative effects of sirolimus may have a role in treating cancer. When dosed appropriately, sirolimus can enhance the immune response to tumor targeting or otherwise promote tumor regression in clinical trials. Sirolimus seems to lower the cancer risk in some transplant patients.
Sirolimus was shown to inhibit the progression of dermal Kaposi's sarcoma in patients with renal transplants. Other mTOR inhibitors, such as temsirolimus (CCI-779) or everolimus (RAD001), are being tested for use in cancers such as glioblastoma multiforme and mantle cell lymphoma. However, these drugs have a higher rate of fatal adverse events in cancer patients than control drugs.
A combination therapy of doxorubicin and sirolimus has been shown to drive Akt-positive lymphomas into remission in mice. Akt signalling promotes cell survival in Akt-positive lymphomas and acts to prevent the cytotoxic effects of chemotherapy drugs, such as doxorubicin or cyclophosphamide. Sirolimus blocks Akt signalling and the cells lose their resistance to the chemotherapy. Bcl-2-positive lymphomas were completely resistant to the therapy; eIF4E-expressing lymphomas are not sensitive to sirolimus.
Tuberous sclerosis complex
Sirolimus also shows promise in treating tuberous sclerosis complex (TSC), a congenital disorder that predisposes those afflicted to benign tumor growth in the brain, heart, kidneys, skin, and other organs. After several studies conclusively linked mTOR inhibitors to remission in TSC tumors, specifically subependymal giant-cell astrocytomas in children and angiomyolipomas in adults, many US doctors began prescribing sirolimus (Wyeth's Rapamune) and everolimus (Novartis's RAD001) to TSC patients off-label. Numerous clinical trials using both rapamycin analogs, involving both children and adults with TSC, are underway in the United States.
Effects on longevity
mTOR, specifically mTORC1, was first shown to be important in aging in 2003, in a study on worms; sirolimus was shown to inhibit and slow aging in worms, yeast, and flies, and then to improve the condition of mouse models of various diseases of aging. Sirolimus was first shown to extend lifespan in wild-type mice in a study published by NIH investigators in 2009; the studies have been replicated in mice of many different genetic backgrounds. A study published in 2020 found late-life sirolimus dosing schedules enhanced mouse lifespan in a sex-specific manner where limited rapamycin exposure enhanced male lifespan but not female, providing evidence for sex differences in sirolimus response. The results are further supported by the finding that genetically modified mice with impaired mTORC1 signalling live longer.
Sirolimus has potential for widespread use as a longevity-promoting drug, with evidence pointing to its ability to prevent age-associated decline of cognitive and physical health. In 2014, researchers at Novartis showed a related compound, everolimus, increased elderly patients' immune response on an intermittent dose. This led to many in the anti-aging community self-experimenting with the compound. However, because of the different biochemical properties of Sirolimus the dosing is potentially very different than everolimus. Ultimately, due to known side effects of sirolimus, as well as inadequate evidence for optimal dosing, more research is required before sirolimus could be widely prescribed for this purpose.
Sirolimus has complex effects on the immune system—while IL-12 goes up and IL-10 decreases, which suggests an immunostimulatory response, TNF and IL-6 are decreased, which suggests an immunosuppressive response. The duration of the inhibition and the exact extent to which mTORC1 and mTORC2 are inhibited play a role, but are not yet well understood.
Topical administration
When applied as a topical preparation, researchers showed that rapamycin can regenerate collagen and reverse clinical signs of aging in elderly patients. The concentrations are far lower than those used to treat angiofibromas.
SARS-CoV-2
Rapamycin has been proposed as a treatment for severe acute respiratory syndrome coronavirus 2 insofar as its immunosuppressive effects could prevent or reduce the cytokine storm seen in very serious cases of COVID-19. Moreover, inhibition of cell proliferation by rapamycin could reduce viral replication.
Atherosclerosis
Rapamycin can accelerate degradation of oxidized LDL cholesterol in endothelial cells, thereby lowering the risk of atherosclerosis. Oxidized LDL cholesterol is a major contributor to atherosclerosis.
Lupus
As of 2016, studies in cells, animals, and humans have suggested that mTOR activation as process underlying systemic lupus erythematosus and that inhibiting mTOR with rapamycin may be a disease-modifying treatment. As of 2016 rapamycin had been tested in small clinical trials in people with lupus.
Lymphatic malformation
Lymphatic malformation, or cystic hygroma, is an abnormal growth of lymphatic vessels that usually affects children around the head and neck. Treatment often consists of to removal of the tissue, but the rate of recurrence is high. Sirolimus has shown evidence of being helpful in alleviating symptoms and reducing the size of the malformation.
Graft-versus-host disease
Due to its immunosuppressant activity, Rapamycin has been assessed as prophylaxis or treatment agent of Graft-versus-host disease (GVHD), a complication of hematopoietic stem cell transplantation. While contrasted results were obtained in clinical trials, pre-clinical studies have shown that Rapamycin can mitigate GVHD by increasing the proliferation of regulatory T cells, inhibiting cytotoxic T cells and lowering the differentiation of effector T cells.
Applications in biology research
Rapamycin is used in biology research as an agent for chemically induced dimerization. In this application, rapamycin is added to cells expressing two fusion constructs, one of which contains the rapamycin-binding FRB domain from mTOR and the other of which contains an FKBP domain. Each fusion protein also contains additional domains that are brought into proximity when rapamycin induces binding of FRB and FKBP. In this way, rapamycin can be used to control and study protein localization and interactions.
Veterinary uses
A number of veterinary medicine teaching hospitals are participating in a long-term clinical study examining the effect of rapamycin on the longevity of dogs.
References
Further reading
External links
Anti-aging substances
Immunosuppressants
Lactams
Macrolides
Orphan drugs
Drugs developed by Pfizer
Polyenes
Drugs developed by Wyeth
Ophthalmology drugs
Chemical biology
|
2792426
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B5
|
Островіте
|
Островіте
Населені пункти та їхні частини
Островіте — гміна в Слупецькому повіті Великопольського воєводства
Островіте — село в гміні Льняно Свецького повіту Куявсько-Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Бжузе Рипінського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Ґолюб-Добжинь Ґолюбсько-Добжинського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Ліпно Ліпновського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Сухий Домб Ґданського повіту Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Ґнев Тчевського повіту Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Хойниці Хойницького повіту Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Черськ Хойницького повіту Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Ліпниця Битівського повіту Поморського воєводства
Островіте — село в гміні Домбрувно Острудського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства
Островіте — село в гміні Біскупець Новомейського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства
Островіте — село в гміні Островіте Слупецького повіту Великопольського воєводства
Островіте — село в гміні Тшемешно Гнезненського повіту Великопольського воєводства
Островіте — колонія в гміні Ліпно Ліпновського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Островіте — осада в гміні Добеґнев Стшелецько-Дрезденецького повіту Любуського воєводства
Островіте — осада в гміні Пщулки Ґданського повіту Поморського воєводства
Островіте — осада в гміні Суленчино Картузького повіту Поморського воєводства
Примітки
|
3759293
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%83%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Черекулевська сільська рада
|
Черекулевська сільська рада — муніципальне утворення у складі Ілішевського району Башкортостану, Росія. Адміністративний центр — село Нижньочерекулево.
Населення
Населення — 989 осіб (2019, 975 у 2010, 973 у 2002).
Склад
До складу поселення входять такі населені пункти:
Примітки
Поселення Ілішевського району
|
4134568
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Анджелкович
|
Анджелкович — прізвище сербського походження. Відомі носії:
Міодраг Анджелкович — сербський футболіст
Синиша Анджелкович — словенський футболіст
Слободан Анджелкович — югославський футболіст
|
5270597
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%B0
|
Дрндава
|
Дрндава — річка; ліва притока Драгожиці, протікає в окрузі Партизанське.
Довжина приблизно 3,5—4,0 км. Витік знаходиться в масиві Трибеч; схил гори Михайлів-Верх — на висоті приблизно 330 метрів.
Протікає територією сіл Колачно і Великі Угерці..
Примітки
Посилання
Vodny tok 2020
Басейн Дунаю
округ Партизанське
|
4857075
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8C%D1%94%20%28%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%29
|
Раменьє (Дмитровський міський округ)
|
Раменьє (Дмитровський міський округ)
Раменьє — присілок у складі Дмитровського міського округу Московської області, Росія.
Населення
Населення — 168 осіб (2010; 154 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 94 %
Джерела
Примітки
Населені пункти Дмитровського міського округу
Присілки Московської області
|
2712847
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B0
|
Соєва паста
|
Соєва паста — азійська ферментована страва, що готується з переброджених соєвих бобів. Крім сої, до складу можуть входити інші боби, наприклад, садові боби.
Назва
У різних країнах Азії ферментована соєва паста має різні види та назви. Найпоширеніший з них в Кореї називається твенджан, в Японії — місо та натто («боби, які зберігаються»).
Склад
Паста містить глутамат натрію і має солоний смак і смак умами, проте деякі види пасти гострі. Соєвою пастою приправляють м'ясо, овочі, супи та інші страви. Колір варіюється від світло-коричневого до темного червоно-коричневого. Відмінності в кольорі відображають різні способи приготування, умови ферментації, можливе додавання борошна, рису або цукру, також впливає те, чи були боби попередньо оброблені.
Із соєвої пасти готується кілька типів соєвого соусу, наприклад, японського різновиду — «тамарі».
Білок при ферментації вивільняє багато глутаміну, який змішєються з сіллю і перетворюється на глутамат натрію.
Примітки
Ферментована їжа
|
2900833
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%28%D2%90%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B7%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Ґронди (Ґродзиський повіт)
|
Ґронди (Ґродзиський повіт)
Ґронди — село в Польщі, у гміні Якторув Ґродзиського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Скерневицького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Ґродзиського повіту (Мазовецьке воєводство)
|
1217745
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD245112
|
HD245112
|
HD245112 є хімічно пекулярною зорею спектрального класу
A0 й має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 10,3.
Пекулярний хімічний вміст
Зоряна атмосфера HD245112 має підвищений вміст
Si
.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (4h-6h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу A0
1
|
6501801
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Callinicus%20III%20of%20Constantinople
|
Callinicus III of Constantinople
|
Callinicus III of Constantinople
Callinicus III (died 20 November 1726) was Ecumenical Patriarch of Constantinople for one day in 1726. He is sometimes not counted amongst the patriarchs, and Callinicus IV, who was Patriarch for a short time in 1757, is then numbered as the third of that name.
Life
Callinicus was a native of Naxos and before he was elected as Patriarch of Constantinople he was Metropolitan of Heraclea.
When Jeremy III was deposed on 19 November 1726, Callinicus was elected as Patriarch on the evening of the same day, but he died in the night at his home before the enthronement, possibly from a heart attack due to the happiness at his election.
The appointment fee that he had to pay to the Ottoman Sultan to allow his election was the maximum ever reached: no less than 36,400 Kuruş, about 5,600 gold pounds. The high amounts of these appointment fees, that the Greek Church could barely afford, were due both to the greed of the Ottoman rulers and to the rivalries and quarrels into the Greek community which led to rapid changes and re-installments of Patriarchs. After the scandal due to a such large amount wasted for a single day reign, the situation slowly improved with longer reigns and lower fees.
Notes
1726 deaths
People from Naxos
Year of birth unknown
18th-century Ecumenical Patriarchs of Constantinople
|
25997884
|
https://en.wikipedia.org/wiki/La%20Soukra
|
La Soukra
|
La Soukra is a city and commune in the Ariana Governorate of Tunisia. As of 2004 it had a total population of 129,693.
It is located in the center of a vast agricultural plain occupied by orange orchards of which only a few traces remain. Indeed, during the years 2000 and 2010, urban expansion changed the appearance of the city.
Education
British International School of Tunis is in La Soukra.
See also
List of cities in Tunisia
References
Communes of Tunisia
Populated places in Ariana Governorate
Tunisia geography articles needing translation from French Wikipedia
|
2506324
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/ERICH5
|
ERICH5
|
ERICH5 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 8-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 374 амінокислот, а молекулярна маса — 39 936.
Кодований геном білок за функцією належить до фосфопротеїнів.
Задіяний у такому біологічному процесі, як альтернативний сплайсинг.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 8
Некатегоризовані білки
|
21422
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%87
|
Василь Такач
|
Василь Такач (27 жовтня 1879, с. Вучкове, Мармарощина — 13 травня 1948, Піттсбург) — єпископ Русинської греко-католицької церкви, апостольський екзарх США, титулярний єпископ Зели.
Життєпис
Народився в с. Вучкове — нині Міжгірський район Закарпатської області. Висвятив його на священика 12 грудня 1902 р. єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Юлій Фірцак. З 1911 р. — управитель єпархіальної фундаційної Каси та директор видавничої спілки «Уніо» в Ужгороді, від 1919 духівник єпархіальної семінарії. 20 травня 1924 року призначений греко-католицьким єпископом для закарпатців у США з осідком у Мунгалі (Пенсільванія) і титулярним єпископом Зели. 15 червня того ж року в Римі отримав єпископську хіротонію з рук єпископів: Перемишльського Йосафата Коциловського, Крижевецького Діонісія Няраді та єпископа Італо-албанської католицької церкви Джованні Меле.
Під тиском Риму 1930 р. ввів целібат, що викликало релігійну боротьбу і дало початок незалежній (православній) закарпатській єпархії у Джанставні. З 1946, через хворобу, єпархією управляв його помічник єпископ Даніель Іванчо.
Помер 13 травня 1948 року в Піттсбурзі.
Джерела
Посилання
Bishop Basil Takacs (Takach) † // The Hierarchy of the Catholic Church (дата доступу 11 січня 2016)
Bishop Basil Takach // The Byzantyne catholic archeparchy of Pittsburgh (дата доступу 12 січня 2016)
Персоналії за алфавітом
Мармарощина
Титулярні єпископи
Єпископи Русинської греко-католицької церкви
Уродженці Міжгірського району
Померли від раку
Померли в Піттсбурзі
Українці Пенсільванії
Чехословацькі емігранти до США
|
1991703
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%B2%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96
|
Таврійські губернські відомості
|
Таврійські губернські відомості
«Таврíйські губернські відомості» — газета, представницький орган Таврійського губернського правління, який видавався 1838–1920 роках у Сімферополі (Таврійська губернія, Російська імперія), щотижневик, з половини 1866 року — 2 рази на тиждень, з 1884 — 3 рази на тиждень, з 1899 — щотижневик, з 1904 — 2 рази на тиждень.
Газета «Таврические губернские ведомости» виходила російською мовою, видавалась та редагувалася при губернському правлінні .
Періодичне друковане видання «Таврические губернские ведомости» — перша газета в Криму та остання губернська газета, яка видавалась після Української революції. Останній виконувач обов'язків редактора виконував Микола Чоглоков.
Див. також
Черниговские губернские ведомости
Примітки
Посилання
Джерела
Газети Криму
Російськомовні газети України
Таврійська губернія
Регіональні відомості Російської імперії
Засновані у Сімферополі 1838
|
3277881
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B5%D0%BD-%D0%A8%D0%B0%D1%84%D1%82%20%28%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B4%29
|
Борден-Шафт (Меріленд)
|
Борден-Шафт (Меріленд)
Борден-Шафт — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Аллегені штату Меріленд. Населення — 208 осіб (2020).
Географія
Борден-Шафт розташований за координатами (39.622004, -78.938986). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 2,06 км², з яких 2,04 км² — суходіл та 0,03 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало 235 осіб у 87 домогосподарствах у складі 64 родин. Густота населення становила 114 особи/км². Було 96 помешкань (47/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,9 %. Частка іспаномовних становила 0,9 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 23,8 % — особи молодші 18 років, 57,9 % — особи у віці 18—64 років, 18,3 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 41,9 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 97,5 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 96,7 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 38,3 % осіб, у тому числі 82,1 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 190 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 47,9 %, виробництво — 18,9 %, публічна адміністрація — 14,7 %.
Джерела
Переписні місцевості Меріленду
Населені пункти округу Аллегені (Меріленд)
|
3330115
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B4%D1%81%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Гадсон (Пенсільванія)
|
Гадсон (Пенсільванія)
Гадсон — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Лузерн штату Пенсільванія. Населення — 1436 осіб (2020).
Географія
Гадсон розташований за координатами (41.277249, -75.831171). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 0,98 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали особи в домогосподарствах у складі родини. Густота населення становила 1476 осіб/км². Було 697 помешкань (713/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,7 %. Частка іспаномовних становила 0,7 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 17,0 % — особи молодші 18 років, 62,4 % — особи у віці 18—64 років, 20,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 47,2 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 90,4 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 89,7 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 9,3 % осіб, у тому числі 7,6 % дітей у віці до 18 років та 4,3 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: роздрібна торгівля — 15,0 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 13,0 %, фінанси, страхування та нерухомість — 11,9 %, публічна адміністрація — 11,2 %.
Джерела
Переписні місцевості Пенсільванії
Населені пункти округу Лузерн (Пенсильванія)
|
1893632
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Platyrrhinus%20guianensis
|
Platyrrhinus guianensis
|
Platyrrhinus guianensis — вид родини листконосові (Phyllostomidae), ссавець ряду лиликоподібні (Vespertilioniformes, seu Chiroptera).
Етимологія
Назва виду походить від опису свого ендемічного розподілу в Гвіані.
Морфологія
Невеликого розміру, із загальною довжиною від 54 до 59 мм, довжина передпліччя між 38 і 40 мм, довжина стопи між 10 і 12 мм, довжина вух від 16 до 17 мм і масою до 15 грамів.
Спинна частина темно-коричневого кольору, світліша на плечах, з основами волосся темними, з яскравою білою спинною смугою, яка простягається від області між плечей до крижів, а черевна частина темно-сіра. Морда коротка і широка. Лист носа добре розвинений, ланцетний і жовтий. Дві білі смуги, на кожній стороні обличчя. Вуха широкі, трикутні, широко розставлені, відмічені жовтим кольором. Ступні густо покриті довгим коричневим волоссям. Вид не має хвоста.
Середовище проживання
Цей вид широко поширений в Гаяні і Суринамі. Він живе в тропічних лісах і саванах до 500 метрів над рівнем моря.
Життя
Харчується фруктами. Вагітні жінки були захоплені в січні, лютому, квітні та вересні.
Джерела
Velazco PM & Lim BK, A new species of broad-nosed bat Platyrrhinus Saussure, 1860 (Chiroptera: Phyllostomidae) from the Guianan Shield in Zootaxa, vol. 3796, nº 1, 2014, pp. 175-193. PDF
Листконосові
Тварини, описані 2014
Ссавці Гаяни
Ссавці Суринаму
|
53777101
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Russian%20spring%20punch
|
Russian spring punch
|
Russian spring punch
The Russian spring punch is a highball cocktail of vodka and liqueur, per IBA specified ingredients. The International Bartenders Association lists the beverage in its New Era Drinks category.
The Russian spring punch was created in London, England by Dick Bradsell in the 1980s. He claims not to remember which bar he was working at at the time, but tells the story of how he created the recipe for personal friends wishing to hold a cocktail party while minimizing the amount of money they had to spend on alcohol. Participants were provided with the vodka, cassis, sugar syrup and lemon juice, and were asked to bring their own sparkling wine. It is named for the Russian vodka, and the Tom Collins, which is a spring drink.
See also
Black Russian
White Russian
List of cocktails
References
Cocktails with vodka
Cocktails with liqueur
Cocktails with lemon juice
|
2720910
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BA
|
Винипоток
|
Винипоток — населений пункт у Хорватії, у Крапинсько-Загорській жупанії у складі громади Лобор.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 400 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 9,76 °C, середня максимальна – 23,33 °C, а середня мінімальна – -6,07 °C. Середня річна кількість опадів – 1018 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
Крапинсько-Загорська жупанія
|
3033576
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9%20%C2%AB%D0%A5%D0%B0%D1%82%D0%B0-%D2%91%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B4%D0%B0%C2%BB%20%D0%B3%D1%83%D1%86%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B8
|
Музей «Хата-ґражда» гуцульської господарки
|
Музей «Хата-ґражда» гуцульської господарки — історико-етнографічний музей, створений у хаті-ґражді родини Харуків, побудованої 1858 року на присілку Заріччя (село Криворівня). Музей діє з 1994 року.
Історія
Хата-ґражда — характерний для Галичини тип садиби, коли житлове та господарські приміщення з'єднані між собою і утворюють замкнений прямокутний дворик. Цей тип сільських садиб був поширений на Гуцульщині у XVII—XIX століття.
У садибі на присілку Заріччя, яка зараз стала музеєм, мешкали Палій Харук та Параска Миронівна Харук. Іван Франко часто відвідував садибу Харуків, щоб послухати фольклорні оповіді Параски Харук. На початку ХХ століття у родині Харуків часто бували відомі діячі української науки і культури, які гостювали у Івана Франка, зокрема Володимир Гнатюк, Михайло Коцюбинський та інші. 1963 року хата-ґражда Харуків стала одним з майданчиків для зйомок фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» як хата головного героя фільму Івана (актор Іван Миколайчук). Після смерті родини Харуків садиба тривалий час перебувала в занедбаному стані. Лише 1993 року було проведено реставраційні роботи й через рік, під час Першого світового конгресу гуцулів, тут було відкрито історико-етнографічний музей гуцульської господарки. 2006 року було проведено ремонт садиби.
Архітектура
Хата-ґражда є трикамерною хатою, спорудженою за схемою «хата+сіни+хата». Вона також має бокову й задню притули, перпендикулярну кліть та огорожу, що вкрита навісами (шириною до двох метрів). Двір садиби вимощено плиткою.
Експозиція
У Музеї представлено чимало автентичних предметів гуцульського побуту переважно XIX та початку XX століття.
Практична інформація
Адреса: присілок Заріччя, с. Криворівня, Верховинський р-н, 78710
Години роботи: з 10:00 до 18:00 год.
Обід: з 13:00 до 14:00 год.
Вихідний: понеділок
Література
Дмитро Ватаманюк. Проблеми відродження та розвитку матеріальної культури гуцулів / Матеріали XI Гуцульського міжнародного фестивалю Всекраїнського літературно-мистецького свята «Криворівня 2001», Гуцульщина, 2001 — с. 179.
Петро Лесюк. Гуцульщина: короткий довідник, Прут-принт, 2002, с. 22, 26.
Примітки
Посилання
Музейне коло Прикарпаття: Музей «Хата-ґражда» гуцульської господарки
Етнографічні музеї України
Криворівня
Музеї Верховинського району
Засновані в Україні 1994
|
1719202
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%94%D1%96%D0%BC%20%D1%83%20%D0%9A%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%8F%D1%85
|
Народний Дім у Копичинцях
|
Народний Дім у Копичинцях
Народний дім у Копичинцях — культурна установа міста Копичинці, архітектурна пам'ятка XIX століття. У будівлі розташована Копичинецька міська бібліотека для дорослих.
Історія
Ідея та будівництво
З метою створення культурно-просвітницького центру в 1897 році Михайло Петрицький, Лука Сафіян та священик Северин Матковський запропонували побудувати в Копичинцях власний будинок, так званий «Народний Дім» з великим залом для театральних вистав, концертів, забав, зборів громадян та приміщеннями, де змогли б розміститись громадські організації. Для ведення будови було створено організаційний комітет у складі священиків С.Матковського, Н.Темницького, Д.Бахтаровського, Іл. Сіменовича, К.Лукасевича, І.Кисілівського, М.Струмінського, та інші. У зв’язку з будовою комітет звернувся з відозвою, яка називалась «До всієї добро мислячої Руси». Відозва закликала всіх мешканців Копичинець і навколишніх сіл взяти участь у будові. Через невеликий проміжок часу будова в дійсності стала всенародною.Кошти на неї збирали шляхом дачі платних вистав, концертів, фестонів, збору особистих пожертвувань жителів міста та сіл повіту. Солідну суму внесли церковні громади.В книзі діяльності Баворівської читальні записано, що в 1902 році її члени заколядували на будівництво «Народного Дому» 40 австрійських крон. На квітень 1904 року було зібрано 2200 крон і уділів, 2774 крон резервових фондів, 7500 крон кредиту.Заздалегідь надіючись перетворити посвяту фундаменту у велику патріотичну маніфестацію, її організатори написали до українського населення відозву, в якій від імені Ради управляючих і дирекції товариства говорилось: «Родимі! З огляду на важність справи і на пекучу потребу завершення вже сего року наміреної будови власного дому, надіємось що вся руська спільність, як міська так і доокресна, інтелігенція духовна і світська, міщани і селяни з цілого повіту Гусятинсько-Копичинецького, явившися во многих тисячах на наше народне торжество, сим задокументують, що живем власним життям і що ворожа сила не знищила нас і не зламала». За дирекцію:Д-р Лука Сафіян, Вітольд Білінський, о. Д. Бахталовський, Теодор Яскуляк. План будови виконав інженер Баб'як, вів будову майстер з Теребовлі Кость Геваніцький та підмайстер Дем'ян Елиїв з Копичинець, син Костя Елиїва, що подарував цеглу на будову.
Посвята фундаменту
Посвята фундаментів майбутнього «Народного Дому» відбулась 2 червня 1904 р. Публічний похід до місця події очолили Рада Управителів та дирекція будівництва. Тогочасні архівні джерела дають опис цієї знаменної акції: в 11 годин після богослужіння, що відбулось в церкві св. Миколая на Горі, багатотисячна процесія направилась до закладених фундаментів. Попереду в українських строях з синьо-жовтими стрічками через плече йшли ряди товариств руських соколів. Вели соколів їхні старшини. Далі йшли відділи, які несли хоругви і свічки. За ними йшли 11 священиків, далі — поверх 2000 міщан та селян із навколишніх сіл.
Біля ставу за шлюзами поліція на чолі з комісаром Строкою перегородила дорогу, не дозволяючи йти далі. Керівництву походу був вручений рескрипт про заборону староством відзначення цієї події по тій причині, що місце не відповідає для збору такої великої кількості людей. Священики та Рада Управляючих відмовились виконати вимогу комісара. Зупинивши процесію, стали напастувати священиків та керівників заходу, старались розігнати весь хід. Не слухаючи заборон комісара, керівники на чолі з суддею Іваном Кивелюком закликали народ до непокори і, прорвавши поліцейський заслін, рушили далі до місця посвяти фундаментів. Далі все відбулось, як було заплановано при небаченій досі активності як виступаючих, так і учасників маніфестації.
Сам захід став не тільки формальною процедурою молодих ще українських організацій, а, в першу чергу, показав швидке зростання національної самосвідомості, став виявом нової сили, що здатна буде в майбутньому на більш потужні і грізні політичні акції з метою захисту не тільки своїх прав, а й утвердження себе, як господаря на своїй власній землі. В проведенні цієї акції активну участь взяли: Лука Сафіян — лікар, Степан Сафіян — працівник пошти, Іван Пензівол — голова «Просвіти» на Боварівщині, Микола Петрицький — купець, Іван Кивелюк — секретар суду в Копичинцях, голова філії «Просвіти», селяни — Іван Титор, Михайло Шпунярський, Іван Гуменний, Михайло Марак.
Присутніми на посвяті були священики: о.о. Петро Шанковський — Копичинці, Ізидор Кисілевський — Крогульці, Северин Матковський — Басири, Степан Шанковський — Гадинківці, Антін Шанковський — Нижній Нижбірок, М. Бахталовський — Яблунів, О. Лукасевич — Мшанець, І. Струмінський — Кутець, М. Темницький — Шидлівці.
Дана подія відбулась в день римо-католицького польського свята «Божого тіла», яке було в четвер. В газеті «Діло» за 14 червня 1904 року є рубрика про події 2-го червня в Копичинцях. В ній говориться, що д-р Евген Олесницький разом із д-ром Михайлом Королем вдались до намісництва в цій справі і зажадали сатисфакції. Намісник Галичини визнав їх рацію в тому, що староста і комісар Строка допустились великої безтактовності, пообіцяв із своєї сторони покарати їх за неправильні дії. В наступних газетах є повідомлення про те, що Строка переведений на службу до міста Долини.
В газетній репліці додається, що «якби подібне вчинив русин (тобто українець), то був би на мазурах.»
Діяльність
1904 року, завдяки зусиллям народних мас, частина «Народного Дому» була збудована. В ній розмістились товариства «Згода», «Воскресеніє» та зал для глядачів. 1910-го будову було закінчено повністю. В добудові було розміщено класи для гімназії, їдальню для учнів, кімнату для "бесід" та помешкання для сторожа. З закінченням будівництва до товариства «Народний Дім» приєднано кредитову спілку «Згода», яка до війни мала досить велику суму капіталу.
За час воєн його не стало. Все потрібно було починати з нуля. На початку 20-х років до т-ва «Народний Дім» було приєднано і місцеве товариство «Сільський господар», засноване на початку століття Михайлом Петрицьким. Згодом «Народний Дім» перетворюється в кооперативну інституцію, придбавши під свою зверхність інші. «Просвіта» продовжує чітко дотримуватись уставних вимог, наполегливо сіючи серед народу рятівні зерна освіти, зерна національного самоутвердження, стає для галицьких українців своєрідним "міністерством просвіти". З 1922 року розпочалось навчання в «Рідній Школі», яка розміщалась в Народному Домі. Першим її директором був Іван Базник. Школа була 7-клясовою, приватною, де навчалось приблизно 450 учнів. Викладання всіх предметів велося виключно українською мовою. На фронтальній стіні збереглась меморіальна дошка такого змісту: "1814-1914" - народному генієви Тарасови Шевченкови в соті роковини уродин. Українські Товариства копичинецької землі". З грудня 1939 року в кількох кімнатах «Народного Дому» розміщено Копичинецьку районну бібліотеку. З добудовою кінотеатру 1987 року бібліотека зайняла всі приміщення «Народного Дому».
Бібліотека для дорослих
На сьогоднішній день в приміщенні «Народного Дому» знаходиться Копичинецька міська бібліотека для дорослих. При бібліотеці функціонують відділи: абонемент, читальний зал, юнацький відділ. За сприянням відділу преси, освіти та культури посольства США України в 2001 році було відкрито Інтернет-Центр. Фонд бібліотеки становить 21 266 примірників українською та іноземною мовами з різних галузей знань.
Посилання
Народний дім
Замки та храми України
Копичинці - український народний дім, Kopychyntsi - narodny dim(community hall), 1910
Копичинці
Джерело
Савка Б. Копичинці. Мандрівка через століття (Історичний нарис).— Тернопіль: Джура, 2001.— 580 с.
Волошин А. Сутичка в Копичинцях: Влада проти міщан // Вісник Надзбруччя.— 17 березня 2000.— С. 4
Копичинці
Народні доми
|
2582292
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%BD%D0%B5%20%28%D0%93%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Степне (Глобинський район)
|
Степне (Глобинський район)
Степне — колишнє село в Україні.
Підпорядковувалося Землянківській сільській раді Глобинського району Полтавської області.
На 3-версній карті 1869 року на місці села позначено невеликий вівчарний завод. Село було розташоване за 1 на північ від села Малинівка.
12 липня 2001 року рішенням Полтавської обласної ради село виключене з облікових даних.
Посилання
Постанова Полтавської обласної ради
2001 у Полтавській області
Колишні населені пункти Глобинського району
|
2324322
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B9%20%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D0%BA
|
Малий Кальчик
|
Малий Кальчик — річка в Україні, ліва притока, впадає до Кальчика (Кальчицьке водосховище) (басейн Азовського моря). Довжина 38 км. Площа водозбірного басейну 278 км². Похил 5,1 м/км. Долина коритоподібна.
Назва Малий Кальчик є суто науковою, оскільки в розмовній мові приазовців побутує форма Кальчик (оскільки мало хто знає, звідки він насправді бере початок) або Калка.
За легендарними описами давнини значна кількість науковців визнає те, що події Слова о полку Ігоревім відбулись саме на берегах Калки, південніше за Чердакли.
Живиться за рахунок атмосферних опадів. Льодостав нестійкий (з грудня до початку березня). Використовується на сільськогосподарські потреби.
Річка бере початок на південно-східних околицях м. Волноваха. Тече прямо з півночі на південь. На південь від с. Анадоль за сотню метрів по правому берегу є затоплений гранітний кар'єр. Тече територією Волноваського та Маріупольського районів Донецької області. Впадає до Кальчицького водосховища за Кременівкою, навпроти Касянівки. Споруджено ставки.
Притоки
Балка Тавлу, Балка Попова (ліві).
Література
«Каталог річок України» . — К. : Видавництво АН УРСР, 1957. — С. 135. — (№ 2335).
«Ресурсы поверхностных вод СССР». — Ленинград, 1967.
Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 345
Малі річки України
Річки Донецької області
Річки Маріупольського району
Річки Волноваського району
Річки Волновахи
Статті про річки Донецької області без зображення в картці
|
4035384
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9%20%D1%83%20%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D1%96
|
Єврейський музей у Львові
|
Єврейський музей у Львові — перший музей єврейського мистецтва, історії та культури у Львові, який існував у 1934—1939 роках.
Історія створення
Ініціаторами створення були члени Кураторії з опіки над єврейськими пам'ятками при єврейській релігійній громаді Львова та Товариства друзів єврейського музею у Львові, створеного у 1931 році. Відкрився 17 травня 1934 року на другому поверсі і будинку єврейської релігійної громади (вулиця Бернштайна, 12, теперішня вул. Шолом-Алейхема), де йому було відведено п'ять залів та коридор.
Музей очолив художник-живописець, знавець єврейської старовини Людвіг Лілле.
Музей був відкритим для всіх охочих з правом безкоштовного відвідування щоденно в першій половині дня.
Колекція
В музеї було зібрано пам'ятки єврейської історії та культури з різних місцевостей Галичини. Частина експонатів складалася з депозитів релігійної громади, зокрема родини доктора Марека Райхенштайна.
В експозиції було представлено старовинні срібні вироби культового призначення з львівських синагог, тканини XVII–XIX століть, ємності на бесанім, ханукальні лампи, зразки культової та світської кераміки, колекцію вибійчаної тканини, колекцію кетуб, виконаних на пергаменті, корони на Тору, а також фотографії пам'яток архітектури та надгробків.
У 1938 році зібрання містило 809 предметів: 196 предметів, які були у власності музею, 458 предметів, що належали Товариству друзів єврейського музею, 84 безстрокових депозитів і 71 тимчасовий депозит. Музей було закрито 1939 року після утвердження радянської влади.
Після закриття
У 1940 році приміщення музею націоналізовано, колекцію разом передано Музею художнього промислу, де нею опікувався Максиміліан Гольдштейн.
Під час нацистської окупації колекція залишалась у Львові, попри наміри окупаційної влади її не було вивезено за межі міста завдяки тому, що її сховали зберігачі. Після Другої світової війни частина колекції разом із предметами, що походили зі збірки Райхенштайна, залишилась у Музеї художнього промислу. Але певні предмети передано Львівському музею історії релігії та Львівській картинній галереї.
У 2000-х роках виникали ініціативи з відновлення музею.
Див. також
Музей історії та культури євреїв Буковини (Чернівці)
Музей історії євреїв Глухівщини (Глухів)
Музей історії євреїв Одеси «Мігдаль-Шорашим»
Музей єврейства міста Бердичева
Музей Михайла Мармера (Кривий Ріг)
Список єврейських музеїв
Примітки
Посилання
Байбула Л. Колекція єврейських вибійок у Львівському музеї етнографії та художнього промислу // Збірник матеріалів Наукових конференцій «Збереження єврейської історико-культурної спадщини, як частки української та світової культури: правові, історичні, мистецькі та музейні аспекти» та «Україно-єврейські взаємини: культурологічні, історичні, соціологічні аспекти», присвячена 90–й річниці проголошення ЗУНР. — Львів, 2010. — С. 17-25.
Єврейські музеї
Засновані у Львові 1934
|
73176795
|
https://en.wikipedia.org/wiki/125th%20Territorial%20Defense%20Brigade%20%28Ukraine%29
|
125th Territorial Defense Brigade (Ukraine)
|
125th Territorial Defense Brigade (Ukraine)
The 125th Independent Brigade of the Territorial Defense Forces is a military formation of the Territorial Defense Forces of Ukraine in Lviv. It is part of Operational Command West.
History
Formation
On 27 February 2022 the brigade was formed in Lviv. In early March Brigade was actively recruiting reservists and was in organizational process. Its purpose was protection of Lviv, its strategic facilities, protection of government facilities and counter-sabotage. Brigade was fully formed on 12 March. Lt Gen Artur Horbenko was assigned to command it.
Russo-Ukrainian War
Russian invasion of Ukraine
As of 13 August, the brigade had lost 9 soldiers. Units of the brigade along with other formations of the Ukrainian Armed Forces liberated following villages and settlements in Donetsk Oblast: Ozerne, Dibrova, Yampil and Torske. As of December 2022, units of the brigade were deployed to Kharkiv Oblast, Sumy Oblast and Donetsk Oblast. On 4 December, the brigade received its battle flag. In February 2023, medics from the brigade were serving in Bakhmut.
Structure
As of 2022 the brigade's structure is as follows:
Headquarters
215th Territorial Defense Battalion А7390
216th Territorial Defense Battalion А7391
217th Territorial Defense Battalion А7392
218th Territorial Defense Battalion А7393
219th Territorial Defense Battalion А7394
Counter-Sabotage Company
Engineering Company
Communication Company
Logistics Company
Mortar Battery
Commanders
Lt Gen Artur Horbenko 2022 - present
See also
Territorial Defense Forces of the Armed Forces of Ukraine
References
Territorial defense Brigades of Ukraine
2022 establishments in Ukraine
Military units and formations established in 2022
Lviv in the Russian invasion of Ukraine
|
4757
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/583
|
583
|
583
Раннє Середньовіччя. Триває чума Юстиніана. У Східній Римській імперії продовжується правління Маврикія. Лангобарди частково окупували Італію і утворили в ній Лангобардське королівство. Франкське королівство розділене між синами Хлотара I. Іберію займає Вестготське королівство. В Англії розпочався період гептархії. Авари та слов'яни утвердилися на Балканах.
У Китаї період Північних та Південних династій. На півдні править династія Чень, на півночі — династія Суй. Індія роздроблена. В Японії триває період Ямато. У Персії править династія Сассанідів. Степову зону Азії та Східної Європи контролює Тюркський каганат.
На території лісостепової України в VI столітті виділяють пеньківську й празьку археологічні культури. VI століття стало початком швидкого розселення слов'ян. У Північному Причорномор'ї співіснують різні кочові племена, зокрема кутригури, утигури, сармати, булгари, алани, авари, тюрки.
Події
Війна між персами та візантійцями не приносить значних успіхів жодній із сторін. Розпочалися мирні переговори.
Візантійський імператор Маврикій припинив виплату щорічної данини аварам, які захопили Балкани.
Франкські королі Гунтрамн та Хільперік ведуть міжусобну війну.
Виникли сутички між баварами і слов'янами на Драві.
Народились
Померли
Див. також
Список керівників держав 583 року
Виноски
580-ті
583
|
25880496
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Terek%20barbel
|
Terek barbel
|
Terek barbel
The Terek barbel (Barbus ciscaucasicus) is a species of ray-finned fish in the genus Barbus which is found in the western drainage basin of the Caspian Sea from the Terek basin to the Samur basin in Dagestan, Georgia and Azerbaijan.
References
ciscaucasicus
Cyprinid fish of Asia
Fish described in 1877
|
4263260
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0
|
Нижньоніманська низовина
|
Нижньоніманська низовина — заболочена придельтова низовина, складена алювіальними наносами дельти річки Німан та дрібніших поточків. Розташована у межах Калінінградської області РФ (більшість) і республіки Литва (о. Русне). Має трикутну форму зі сторонами 60, 100 і 150 кілометрів. Західний, найширший край, омивається Курською затокою Балтійського моря. Східна межа визначена руслом річки Німан, північний берег урвистійший за південний. На півдні прокладена напівколом залізниця Полєськ-Піддуб'я-Славськ-Совєтськ. На південному сході Н. н. переходить у Поліську низовину.
Особливості
Західний берег Нижньоніманської низовини сильно заболочений. На деякій відстані від берега, у центрі рівнини розташоване близько 9 досить великих ділянок, розташованих нижче рівня моря. У центрі найбільшої з них знаходиться селище Прохолодне. Найнижча точка низовини — 1,4 м нижче рівня Світового океану.
По долинах річок і рукавів Німану поширені низинні болота. Переважають польдерні землі, які потребують постійного дренажу. Низовину перетинають річки Арга та Тиренбергер-Мюленфліс, а також канали (і каналізовані рукава Німану (Немонін, тощо) Клімат низовини м'який. Середня температура січня становить лише -3,5 ° C, хоча через відкритість північним вітрам, тут можливі короткочасні морози до -31 ° C.
Нижньоніманську низовину нижньої течії річки Німан і його дельти не варто плутати з Німанською низовиною у середній течії річки Німан.
Примітки
Низовини Росії
Низовини Литви
|
2724050
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0%20%D0%B7%20%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8%201928
|
Чемпіонат УСРР з легкої атлетики 1928
|
Чемпіонат УСРР з легкої атлетики 1928 року відбувся 9-15 липня в Києві на щойно спорудженому спортивному майданчику залізничників на Солом'янці.
1928 р. увійшов до історії радянського спорту як рік Всесоюзної спартакіади. Для визначення складу збірної команди України було влаштовано особисту першість республіки з легкої атлетики. Програма була досить широка — 27 видів для чоловіків і 16 для жінок. Бажання кожного учасника ввійти до складу збірної України зробило спортивну боротьбу цікавою й напруженою. І хоча місця змагань були обладнані не досить добре, це не завадило спортсменам показати високі результати. В ході змагань було поліпшено 13 республіканських рекордів, 2 з яких перевищували всесоюзні. Першими серед легкоатлетів України рекорди Радянського Союзу встановили Марко Підгаєцький у бігу на 400 метрів (50,8) та Анфіса Спиридонова у бігу на 500 метрів (1.25,4).
Вага снаряду в жіночому метанні диска відрізнялась від загальноприйнятої на сьогодні — 1,5 кг проти сучасного 1 кг.
Медалісти
Чоловіки
Жінки
Примітки
Див. також
Чемпіонат СРСР з легкої атлетики 1928
Джерела
Бєлих М. О., Богачик П. Т., Синицький З. П. Легкоатлети України. Видання друге, доповнене і перероблене. — К.: Здоров'я, 1979. — С. 18, 217—274.
1928
Липень 1928
1928 у легкій атлетиці
1928 у Києві
Змагання з легкої атлетики у Києві
|
20187
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%20%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE
|
Кардинальне число
|
Кардинальне число
Кардинальним числом (кардиналом) в теорії множин називається об'єкт, який характеризує потужність множини. Кардинальне число деякої множини позначається як або .
Георг Кантор давав таке визначення кардинального числа: "Потужністю даної множини А називається та загальна ідея, яка залишається у нас, коли ми, мислячи про цю множину, відволікаємося як від всіх властивостей її елементів, так і від їх порядку".
Для скінченної множини A кардинальним числом |A| є натуральне число, яким позначається кількість елементів цієї множини.
Для нескінченних множин кардинальне число є узагальненням поняття числа елементів.
Хоча кардинальні числа нескінченних множин не мають відображення в натуральних числах, але їх можна порівнювати:
Нехай A і B нескінченні множини, тоді логічно можливі такі чотири випадки:
Існує взаємно однозначна відповідність між A і B, тобто A ~ B і |A|=|B|.
Існує взаємно однозначна відповідність між множиною A і деякою власною підмножиною B множини B. Тоді кажуть, що потужність множини A не більша від потужності множини B і записують |A|≤|B|.
Множина A рівнопотужна деякій підмножині множини B і, навпаки, множина B рівнопотужна деякій підмножині множини A, тобто A~B' ⊆ B і B~A' ⊆ A. За теоремою Кантора — Бернштейна, у цьому випадку виконується A ~ B, тобто |A|=|B|.
Не існує взаємно однозначної відповідності між множиною A і жодною підмножиною множини B і, також, не існує взаємно однозначної відповідності між множиною B і жодною підмножиною множини A. З цієї ситуації випливало б, що потужності множин A і B непорівнювані між собою.
Однак більш глибокі дослідження в теорії множин показали, що, спираючись на аксіому вибору, можна довести неможливість четвертого випадку.
Таким чином, потужності будь-яких двох множин A і B завжди порівнювані між собою. Отже, для кардинальних чисел |A| і |B| довільних множин A і B виконується одне з трьох співвідношень: |A|=|B|, |A|≤|B| або |B|≤|A|.
Якщо |A|≤|B|, однак множина A нерівнопотужна множині B, то |A|<|B|.
Операції над кардинальними числами ДодаванняНехай а та b два кардинальні числа. Їх сумою a+b називається кардинальне число множини A ∪ B , де А та В - довільні множини, що не перетинаються такі, що: a=[A], b=[B]. Очевидно, що операція додавання комутативна і асоціативна.МноженняДобутком двох кардинальних чисел а та b називається кардинальне число множини
, де a=[A], b=[B], А та В-довільні множини. Операція множення комутативна та асоціативна.Піднесення до степеня'''
Степенем кардинального числа а з показником b називається кардинальне число множини , де a=[A], b=[B].
Арифметика кардинальних чисел
Додавання та множення кардинальних чисел є операціями асоціативними та комутативними, тобто:
Множення дистрибутивне відносно додавання,тобто:
Мають місце рівності:
Істинні наступні твердження:
1) якщо і , то
2) якщо , то
3) якщо , то
4) якщо , то Теорема 1.
для будь-якої множини А.Теорема 2.(Г.Кантор)
для будь-якого кардинального числа а.
Числа алеф
Кардинальне число множини всіх натуральних чисел (зокрема, і будь-якої зліченної множини) позначають через (читається «алеф-нуль»).
Кардинальне число континуальних множин позначають c'' (якщо приймати континуум-гіпотезу, то ; останнє читається як «алеф-один»).
Наступні кардинальні числа в порядку зростання позначають . Г. Кантор довів, що не існує множини найбільшої потужності, тобто не існує найбільшого кардинального числа.
Гіпотеза континуума
Континуум-гіпотеза стверджує, що не існує множини, кардинальне число якої розташоване між (кардиналом множини натуральних чисел) та (кардиналом множини дійсних чисел), тобто .
Див. також
Потужність множини
Теорема Кантора — Бернштейна
Континуум-гіпотеза
Великі кардинальні числа
Джерела
Математична термінологія
|
4770945
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Мартинки (Калузька область)
|
Мартинки (Калузька область)
Мартинки — присілок в Ульяновському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Село Дудоровський.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Село Дудоровський
Населення
Примітки
Населені пункти Ульяновського району Калузької області
|
4319405
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Гаврилов Валерій Костянтинович
|
Гаврилов Валерій Костянтинович
Валерій Костянтинович Гаврилов (21 квітня 1932, Ленінград) — російський театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1981 року.
Біографія
Народився 21 квітня 1932 року в місті Ленінграді (тепер Санкт-Петербург, Росія). У 1954 році закінчив Ленінградський театральний інститут (курс Леоніда Вів'єна).
Після здобуття освіти працював у Львівському російському драматичному театрі Радянської армії (згодом Львівський драматичний театр Західного оперативного командування). У 1993 році переїхав до Санкт-Петербурга, де працював у Будинку офіцерів.
Вистави
«Діти Ванюшина» Сергія Найдьонова;
«Забути Герострата» Григорія Горіна;
«Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна;
«Солдатами не народжуються» Костянтина Симонова (1983);
«Зінуля» Олександра Гельмана (1985);
«Іван і Мадонна» Анатолія Кудрявцева (1986);
«Зірки на вранішньому небі» Олександра Галича (1988);
«Сім'я злочинця» Паоло Джакометті (1990);
«Циганка сказала» Італо Тердзолі та Енріко Вайме (1991).
</div>
Література
В. І. Куреньогін. Гаврилов Валерій Костянтинович //
Російські театральні режисери
Театральні режисери СРСР
Режисери Львова
Митці Санкт-Петербурга
|
10526029
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lager%20%28disambiguation%29
|
Lager (disambiguation)
|
Lager (disambiguation)
A Lager is a type of beer.
Lager may also refer to:
Nazi concentration camps, or Konzentrationslager, abbreviated Lager
Låger, a dialect of the Ladin language
People
Bengt Lager (born 1951), Swedish modern pentathlete
Brad Lager (born 1975), American politician from Missouri
Fritjof Lager (1905–1973), Swedish communist politician
Gunnar Lager (1888–1960), Swedish rower
Hans Lager (born 1952), Swedish modern pentathlete
Kris Lager, American blues rock musician
John Lager (1887–1961), Swedish rower
See also
Saint-Lager, French commune
Lagger, surname
|
5060603
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%87-%D0%9A%D0%B0%D1%8F
|
Ач-Кая
|
Ач-Кая (крим. Aç Qaya), Скіфський мис або Мис Батарея — гора в Сімферопольському районі АРК, за 8 км від Сімферополя біля села Ливадки, належить до Кримських гір.
З кримськотатарської мови назва перекладається як «Відкрита скеля», від açıq — відкритий, qaya — скеля, вершина.
Опис
Біля самої основи 30-метровового вапнякового обриву, у місці де виступ куести різко змінює свій напрямок зі східного на північний, можна побачити початок вузької і стрімчастої скелистої ущелини, що йде вгору під саму кромку плато.
Не зовсім безпечний підйом по ущелині приводить до входу в печеру Зміїна (Йилан-Коба) — одної з найбільших карстових порожнин Кримського Передгір'я (загальна довжина трьох її галерей, що поєднані колодязями, складає 310 м). Печера закладена по прямовисній тектонічній тріщині, звиваючись наче змія вона веде в глибину масиву куести, що складена з нумулітових вапняків.
Якщо уважно придивитися, то видно, що колись з плато до печери вели вирубані в скелі примітивні сходи. Археологи встановили, що ще в добу раннього заліза в печері Зміїна було родове святилище.
З півночі знаходиться лісова діброва «Левадки».
Джерела
Ена Ал. В., Ена Ан. В. Куэсты Крымского Предгорья. Научно-популярный очерк-путеводитель. — Симферополь: Н.Оріанда, 2010.
https://www.deviantart.com/badusev/art/HE-THAT-LIVES-IN-THE-ROCK-487975341
Примітки
Скелі Криму
Кримські гори
Сімферопольський район
Географія Сімферопольського району
|
5261521
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B4
|
Ненсі Стеффорд
|
Ненсі Стеффорд (5 червня 1954) — акторка серіалів та кіно, яка має походження та громадянство США.
Біографія
Фільмографія
Примітки
Американські телеакторки
|
344293
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ted%20DiBiase
|
Ted DiBiase
|
Ted DiBiase
Theodore Marvin DiBiase Sr. (born January 18, 1954) is an American retired professional wrestler, manager, and color commentator. He is signed to WWE as of 2023, where he works in their Legends program. DiBiase achieved championship success in a number of wrestling promotions, holding thirty titles during his professional wrestling career. He is best recalled by mainstream audiences for his time in the World Wrestling Federation (WWF), where he wrestled as "the Million Dollar Man" Ted DiBiase. He has been named as one of the best technical wrestlers, and greatest villains, in pro wrestling history.
Among other accolades in the WWF/E, DiBiase was the first WWF North American Heavyweight Champion, a three-time WWF Tag Team Champion (with Irwin R. Schyster), a one-time WWE 24/7 Champion, and winner of the 1988 King of the Ring tournament. DiBiase also awarded himself the Million Dollar Championship, which was held by various associated wrestlers including DiBiase's onscreen proteges, Stone Cold Steve Austin and LA Knight. DiBiase headlined multiple WWF cards, including WrestleMania IV and the first-ever SummerSlam in 1988. DiBiase is a member of several professional wrestling halls of fame: he was inducted into the Wrestling Observer Newsletter Hall of Fame upon its inception in 1996, and headlined the 2010 WWE Hall of Fame ceremony.
Early life
DiBiase was born Theodore Marvin Willis in Omaha, Nebraska. He is the biological son of wrestler Helen Nevins and Ted Wills, an entertainer and singer. He is the adopted son of wrestler "Iron" Mike DiBiase, who married his mother when he was 4 years old.
His adoptive father Mike died of a heart attack in the ring when DiBiase was 15. Seven-time NWA World champion Harley Race rushed to the ring and performed CPR, but was unable to save Iron Mike's life. In response, his mother suffered from depression and alcoholism, so DiBiase was moved to Willcox, Arizona, to live with his grandparents. He attended Creighton Preparatory high school in Omaha, Nebraska and attended West Texas State University on a football scholarship. While there he became a member of the Alpha Tau Omega fraternity. However, due to an injury in his senior year, he later dropped out of college to begin a career in professional wrestling.
Professional wrestling career
Mid-South Wrestling (1974–1979)
Ted DiBiase was trained by Dory Funk Jr. and Terry Funk. He made his professional wrestling debut as a referee in June 1974 in the Amarillo territory owned by the Funks. He then went to the Mid-South territory of Bill Watts being promoted as the son of Iron Mike in 1975 where he wrestled for four years. His first match was a loss against Danny Hodge. By February 1978, DiBiase would unseat Dick Slater to become Missouri State champion only to lose to Dick Murdoch after a few weeks on television.
World Wide Wrestling Federation / World Wrestling Federation (1979)
In the beginning of 1979, DiBiase came to Vince McMahon Sr.'s World Wide Wrestling Federation / World Wrestling Federation.
On February 13, 1979, the WWWF North American Heavyweight Championship was created, and Ted DiBiase would be awarded the WWWF North American Heavyweight Championship, becoming the first champion.
In March 1979, the WWWF was renamed as the World Wrestling Federation (WWF).
The newly established championship would be renamed the WWF North American Heavyweight Championship shortly after the company's name change.
On June 19, 1979, DiBiase would go onto lose the North American Championship to Pat Patterson.
He was Hulk Hogan's opponent in Hogan's first Madison Square Garden match.
National Wrestling Alliance and return to MSW / Universal Wrestling Federation (1980–1987)
DiBiase also spent time in the Georgia area where he had an early face run. One legendary angle had DiBiase enduring four piledrivers (one on the concrete floor and three in the ring) administered in the WTBS studio arena by The Fabulous Freebirds before his tag team partner, Tommy "Wildfire" Rich, threw in the towel (the angle of DiBiase being badly injured was so real the TBS studio audience could be seen crying). Rich and DiBiase later feuded, leading to a loser leaves town match which DiBiase won, but instead of Rich leaving the area, he donned a mask calling himself "Mister R." The feud culminated in a match between Mister R and DiBiase, Rich appeared from backstage and distracted DiBiase. Mister R then rolled up DiBiase to get the win and unmasked as Brad Armstrong. Both DiBiase and Rich left the territory shortly thereafter.
In the early to mid-1980s, DiBiase participated in angles in various territories feuding with the likes of Ric Flair best known from this point in his Mid South return with the likes of Bob Roop, Paul Orndorff, Dick Murdoch, The Fabulous Freebirds and One Man Gang. DiBiase turned heel against the Junkyard Dog and formed a group called The Rat Pack with Jim Duggan and Matt Borne, ran Mid-south for months. Aligning with Skandor Akbar, Dibiase caused a riff with the group, namely Duggan. The two would feud until DiBiase lost a loser leaves town match. He also held various championships and made frequent trips to All Japan Pro Wrestling until his eventual departure from Mid-South Wrestling (which by this point was now the UWF). Typically, his matches ended with the use of a "loaded" black glove, which he pulled from his tights to "knock out" his opponent when the referee was not looking.
While locked in talks with the National Wrestling Alliance in 1987 after the UWF was acquired by Jim Crockett, DiBiase received an offer from the WWF. DiBiase was eventually convinced by WWF to sign despite the fact that he would not be told his gimmick until after he agreed, under the promise that it was something that would receive a serious push. WWF official Pat Patterson informed DiBiase that if owner Vince McMahon were to go out to wrestle, it would be the gimmick that he would give himself.
All Japan Pro Wrestling (1983–1987, 1993)
DiBiase entered All Japan Pro Wrestling (AJPW) in 1983. He won the NWA United National Championship on October 14, 1983, in a tournament defeating Jerry Lawler by forfeit. Three months later, on January 28, 1984, DiBiase lost the title to Michael Hayes. DiBiase's mother Helen Hild died two months later on March 4, 1984.
In August 1985, DiBiase formed a tag team with fellow gaijin Stan Hansen, and the two became the PWF Tag Team Champions when Hansen chose DiBiase to replace Bruiser Brody, who left for New Japan Pro-Wrestling (NJPW). Later that year, DiBiase and Hansen entered the 1985 World's Strongest Tag Determination League and would emerge victorious, finishing in first place with 7 points.
On July 3, 1987, DiBiase and Hansen would lose the PWF Tag Team Championship to Jumbo Tsuruta and Tiger Mask, ending their two-year reign as champions. Eight days later, on July 11, DiBiase and Hansen regained the title for a second time, but would be stripped of the title shortly after due to DiBiase leaving AJPW for the WWF.
In September 1993, DiBiase returned to AJPW and reformed his team with Hansen. The two immediately saw success as they defeated The Holy Demon Army on September 3, 1993 for the World Tag Team Championship. Two months later, on November 13, 1993, DiBiase and Hansen would be stripped of the title so it could be put on the line for the 1993 World's Strongest Tag Determination League. DiBiase would enter the tournament, but would only wrestle one match, on November 14, where he and Hansen defeated Tracey Smothers and Richard Slinger before he suffered neck and back injuries which forced him out of the tournament (Giant Baba ended up replacing him).
Return to the WWF (1987–1993, 1994–1996)
The Million Dollar Man (1987–1991)
DiBiase made his return to the WWF as a babyface on May 15, 1987, at a house show in Houston, Texas. He came out to the ring to announce to those in attendance that it was only fitting that he was now competing in the WWF. Moments later The One Man Gang and Slick came to the ring for Gang's scheduled match. The referee had to force DiBiase to leave before there was a confrontation. At the next house show on June 7, DiBiase would have his first match and lose to The One Man Gang. He went on to lose two additional house show confrontations to The Gang. DiBiase would tag-team with Sam Houston on June 26 against The One Man Gang and Ron Bass (Houston had run in to assist DiBiase against The Gang at one of the earlier house show matches); towards the end of the match, DiBiase (kayfabe) turned on and attacked Houston after Houston missed a dropkick on Bass, leaving him to get double-teamed and pinned. His actions during the match served to effectively turn DiBiase heel, right before the onscreen debut of his new gimmick.
On a June 27 episode of WWF Superstars, DiBiase had his first vignette. He would now be known as "The Million Dollar Man", a millionaire who wore a gold-studded, dollar-sign-covered suit and, in time, a custom-made, diamond-encrusted and self-awarded "Million Dollar Championship" belt. The Million Dollar Man character was based on the type of wrestler who Vince McMahon would want to be. He was billed as having a spring residence in Palm Beach, Florida, a summer residence in Hyannis Port, Massachusetts, an autumn residence in Bel Air, California, and a winter residence in the Netherlands Antilles.
DiBiase had a bodyguard by the name of Virgil, who was by his side during his matches and vignettes. The idea for the name Virgil was based on then-NWA/WCW booker Dusty Rhodes, whose real name was Virgil Runnels, though booker and producer Bruce Prichard disputes this. The name of DiBiase's finishing move, the Million Dollar Dream (a Cobra Clutch), was also supposedly meant to be a rib (inside joke) towards Dusty Rhodes, who was nicknamed "The American Dream". Virgil was often seen performing humiliating tasks, such as rubbing DiBiase's feet. DiBiase claimed "Everybody has a price" demonstrating his "power" through a series of vignettes in which he did things such as bribe the manager of a local swimming pool to close for the day so he could have the pool to himself, or when the honeymoon suite in a hotel was already booked, he bribed the desk clerk to have the couple already in there thrown out. Other skits featured DiBiase traveling in limousines, giving $100 tips to waiters, and using $100 bills in convenience stores for small purchases like chewing gum. In reality, DiBiase's road travel was deliberately booked for first-class airplane flights and five-star hotel accommodations, and he was given a stipend of petty cash from the WWF Offices so that he could "throw money around" in public (i.e. pick up tabs and "overtip", buy drinks for entire bars, actually pay for small items with a $100 bill, etc.) in order to make the character seem more real. Other times, DiBiase invited fans (including a young Rob Van Dam and a then-unknown Linda McMahon) to perform humiliating acts (such as kissing his feet) for money. During one skit, he invited a young boy onto a stage and told him if he bounced a ball 15 times in succession, DiBiase would pay him $500. After the 14th bounce, DiBiase kicked the ball away, sending the boy home without pay; however, according to his autobiography, everybody who wasn't paid on-camera was paid off-camera. He frequently stuffed a $100 bill into the mouth of a wrestler on whom he had used the Million Dollar Dream move. Virgil, however, would more often than not surreptitiously retrieve the discarded bill from the wrestler's mouth.
His first big in-ring angle came in late 1987 on an episode of Superstars of Wrestling, where he announced his plan to buy the WWF World Heavyweight Championship from Hulk Hogan, as Hogan refused and said that DiBiase would have to defeat him in the ring for the championship belt. Hogan got the upper hand in a series of matches, and a frustrated DiBiase approached André the Giant to win the title for him, which did happen on the February 5, 1988, edition of The Main Event I (which aired live on NBC), where André defeated Hogan under questionable circumstances for the WWF World Heavyweight Championship. This was the match of the infamous "who is the true Dave Hebner" debacle. Whom the crowd and viewers at home thought was the "real" Dave Hebner (it was actually his real-life twin brother Earl, whom many now mistake as being the original Hebner) counted the match finishing pin for André despite the fact that Hogan's shoulder was up at the count of one. Afterwards the real Dave Hebner came running into the ring to dispute the ruling his "evil twin" had made awarding the WWF world championship to Andre the Giant; André then announced he was surrendering the championship belt and handed it to DiBiase. In the following days, DiBiase was, in fact, billed as the WWF World Heavyweight Champion in three house shows, defending the title one time against Bam Bam Bigelow.
However, WWF President Jack Tunney declared DiBiase was not the champion, as he did not win the title by pin or submission, and said that because Andre had surrendered the title, it was therefore vacant. André's world title win was still recognized, though it is still considered the shortest world title reign in WWF history. This angle was an amplification of an angle in the old Georgia Championship Wrestling (GCW), when Larry Zbyszko paid Killer Tim Brooks $25,000 for his NWA National Heavyweight Championship in 1983.
A tournament was announced to crown a new WWF World Heavyweight Champion at WrestleMania IV, where DiBiase defeated Hacksaw Jim Duggan in the first round and Don Muraco in the quarterfinal before receiving a bye in the semi-finals to advance to the finals of the tournament. The reason for the bye was a double-elimination of Hulk Hogan and André the Giant when they both were disqualified in their match, with DiBiase meant to face the winner. In a backstage interview afterwards, André revealed that DiBiase paid him to make sure Hogan didn't advance in the tournament. DiBiase was defeated by "Macho Man" Randy Savage in the finals, helped by Hulk Hogan negating André's repeated interference in the match. DiBiase continued to feud with Savage over the WWF World Heavyweight Championship throughout the summer of 1988, even headlining in a tag team match pitting DiBiase and André the Giant vs. Hogan and Savage at the inaugural SummerSlam (in a match billed as "Where The Mega Powers Meet The Mega Bucks"). Although pro-heel commentator Jesse "The Body" Ventura served as the guest referee, Hogan pinned DiBiase to win the match. DiBiase then defeated Brutus Beefcake, Ken Patera, Ron Bass, and Randy Savage to win the 1988 King of the Ring tournament, receiving his first WWF success.
Bobby Heenan sold Hercules' contract to Ted DiBiase for his services as his personal slave. DiBiase claimed that Hercules was his slave, but started feuding with him after Hercules turned face. He eliminated Hercules from the main event at Survivor Series.
At the Royal Rumble in 1989, DiBiase purchased the #30 entrance spot from Akeem to become the final entrant in the match. Big John Studd and DiBiase were the final two participants in the match. DiBiase offered Studd a bribe to eliminate himself, but Studd eliminated him to win the match. DiBiase continued to feud with Hercules; the two had a series of matches including a match that DiBiase won on the February 3 The Main Event II. He defeated The Blue Blazer on the March 11 Saturday Night's Main Event XX. After that match, he introduced the Million Dollar Championship, his own championship belt which was not recognized by the WWF. He created this belt because he was unable to buy or win the WWF World Heavyweight Championship from Hulk Hogan and Randy Savage.
DiBiase fought Brutus Beefcake to a double-count-out at WrestleMania V. DiBiase's next big feud was with Jake "The Snake" Roberts. A few weeks after WrestleMania, DiBiase attacked Roberts on WWF Superstars of Wrestling after Roberts defeated Virgil in a match. DiBiase put Roberts out of action for several months with a neck injury. (The storyline was created so Roberts could get surgery on his back from the guitar attack from The Honky Tonk Man a year earlier.) While Roberts recuperated, DiBiase defeated Jimmy "The Superfly" Snuka at SummerSlam by count-out. On the October 14 Saturday Night's Main Event XXIII, DiBiase faced Hulk Hogan in a match for the WWF Championship where DiBiase had the monster Zeus by his side. DiBiase lost the match when he accidentally hit Zeus and was pinned by Hogan with a small package. At Survivor Series, DiBiase captained a team dubbed the "Million Dollar Team" consisting of himself, The Powers of Pain (The Warlord and The Barbarian), and Zeus against Hogan's "Hulkamaniacs" consisting of Hogan, Jake Roberts, and Demolition (Ax and Smash). DiBiase eliminated Roberts after pinning him with help from Virgil before being pinned himself by Hogan.
In 1990, he was punished for buying #30 in the previous year's Royal Rumble. For his punishment, he was forced to enter as entrant #1. He broke the record at the time by lasting 45 minutes in the Royal Rumble match after entering as the #1 entrant. He eliminated two opponents before he was eliminated by The Ultimate Warrior. This may have foreshadowed Dibiase seeking revenge on Warrior after Warrior became WWF Champion, by facing him several months later at a co-promotional All Japan and New Japan event in the Tokyo Dome. He then continued his feud with Jake Roberts, who stole the Million Dollar Belt, leading to a match at WrestleMania VI where Roberts was counted out. Shortly after WrestleMania, he had a brief feud with Big Bossman which dated back to when DiBiase tried to bribe Bossman into retrieving the Million Dollar Belt. Bossman refused DiBiase's bribe and returned the Million Dollar Belt to Roberts. At SummerSlam, DiBiase bought the services of Sapphire, who was the manager of Dusty Rhodes at the time. This led to Rhodes and DiBiase feuding throughout the end of 1990 into the beginning of 1991. On the October 13 Saturday Night's Main Event XXVIII, he attacked Dusty's son Dustin Rhodes during Dusty's match with Randy Savage. DiBiase and Dusty captained rival teams at Survivor Series, with DiBiase's mystery partner turning out to be the debuting Undertaker. DiBiase wound up eliminating both members of The Hart Foundation and was the sole survivor of the match. He, however, was eliminated in the main event by Hogan. DiBiase said about Undertaker's debut "nobody knew him, at the time if you know how this works they were using my celebrity and me introducing The Undertaker was helping him get over. He wasn't 'The Phenom' then he was just a new kid on the card, this new character The Undertaker and of course he grew in to be one of the greatest attractions the WWE has ever had. At the time it wasn't a big deal to me, I was just doing my job." DiBiase then received a shot at the WWF champion: The Ultimate Warrior on a special Thanksgiving episode of Saturday Night's Main Event, which ended when DiBiase was disqualified after Virgil attacked Warrior, which was seemingly an interlude to Randy Savage further assaulting Warrior. During this time DiBiase started to develop a real-life disdain for the Warrior and would later become very vocal about it both in behind the scenes interviews and in his autobiography.
At the Royal Rumble, Ted DiBiase and Virgil defeated Dusty and Dustin Rhodes in a tag team match. After the match, DiBiase ordered Virgil to put the Million Dollar Championship belt around his waist. Virgil instead hit DiBiase with the belt, turning face. At WrestleMania VII, DiBiase lost by count-out to Virgil, who had help from 'Rowdy' Roddy Piper. Sensational Sherri, who earlier in the night had turned on a losing Randy Savage, came down midway through the match to help DiBiase and became his full-time valet. On the April 27 Saturday Night's Main Event XXIX, DiBiase fought Bret Hart to a double count-out.
DiBiase lost the Million Dollar Championship to Virgil at SummerSlam when Virgil smashed his head into an exposed turnbuckle and pinned him to get the victory. DiBiase participated in the 1991 King of the Ring tournament drawing with Ricky Steamboat in the first round. DiBiase and Steamboat would battle to a time-limit draw with neither man advancing in the tournament. DiBiase regained the Million Dollar Championship from Virgil with help from Repo Man on the November 11 edition of Prime Time Wrestling which was dubbed Survivor Series Showdown. At Survivor Series, he was one of the contestants eliminated from his match. At This Tuesday in Texas, DiBiase and Repo Man defeated Virgil and Tito Santana.
Money Inc. and retirement (1992–1993)
Shortly after Royal Rumble 1992, DiBiase quietly dropped Sherri as his valet (so she could manage Shawn Michaels) and officially formed the tag team Money Incorporated with Irwin R. Schyster (IRS). The duo, mostly managed by Jimmy Hart, won the WWF Tag Team Championship three times between February 1992 and June 1993. Their first reign came on February 7, 1992, when they defeated The Legion of Doom for the titles. Money Incorporated then feuded with The Natural Disasters (Earthquake and Typhoon). They defended the title against the Natural Disasters at WrestleMania VIII and lost the match by count-out, thus retaining the title. On July 20, they lost the title to the Natural Disasters.
After losing a match to the Legion of Doom at SummerSlam, DiBiase and IRS regained the belts on the October 13 edition of Wrestling Challenge from the Natural Disasters. This title change led to a feud with The Nasty Boys, who were originally scheduled for the title shot. On the November 14 Saturday Night's Main Event XXXI, they defended their titles against the Ultimate Maniacs (Ultimate Warrior and Randy Savage). DiBiase and IRS lost the match by count-out and thus retained the titles once more.
DiBiase participated in the Royal Rumble match, entering at #4 before eventually being eliminated by The Undertaker. Shortly after, DiBiase and IRS became involved in a major angle with the returning Brutus Beefcake. DiBiase faced Beefcake on one of the first episodes of Monday Night Raw. DiBiase and IRS attacked Beefcake after the match and slammed his face (which had been surgically repaired following a wind sailing accident) with a briefcase. Money Inc. also attacked their manager Jimmy Hart, who was disgusted by their actions. Beefcake's best friend Hulk Hogan came to Beefcake's defense and challenged Money Inc. to a tag team title match at WrestleMania IX. DiBiase and IRS retained their titles by disqualification after Hogan used Beefcake's protective face mask as a weapon.
Money Inc. dominated the tag team division of the WWF. They feuded with the Steiner Brothers (Rick and Scott) and had a series of title exchanges. DiBiase and IRS were defeated by the Steiners for the WWF Tag Team Championship on June 14 in a non-televised match at a Wrestling Challenge taping. They would regain the titles on June 16 at a live event but lost them back to the Steiners three days later on June 19 at another live event, their feud culminated in a tag team steel cage match for the WWF Tag Team Championship at SummerSlam Spectacular. DiBiase last wrestled for the WWF in August, bowing out following an angle which saw Razor Ramon turn face and 1-2-3 Kid debut. The Kid had scored an upset pinfall against a cocky Ramon, causing DiBiase to mock Ramon and tell him he would show him how it was done. He then went on to also lose to the Kid, giving Razor a newfound respect for the Kid thus turning Razor face. This included a match at SummerSlam between DiBiase and Ramon which DiBiase lost. This was DiBiase's last TV appearance in the WWF during this run. He revealed in a shoot interview that his decision to leave the WWF at this point was motivated by a desire to resolve his marital problems.
After a few months back in AJPW, where he won the World Tag Team Championship with Hansen, he quietly announced his retirement due to sustaining an injury to two cervical discs in his neck and returned to the USA.
Million Dollar Corporation (1994–1996)
DiBiase returned to the WWF at the Royal Rumble as a guest commentator. DiBiase then began working as a commentator and manager for the WWF. Later in 1994, DiBiase purchased the contracts of many wrestlers for his Million Dollar Corporation stable in the WWF, which over time included I.R.S., Bam Bam Bigelow, Nikolai Volkoff, Kama, King Kong Bundy, Sycho Sid, 1-2-3 Kid, and in a swerve, Tatanka. DiBiase also renewed his connection with the Undertaker after the latter's six-month hiatus after the January Royal Rumble. Saying that he had originally brought the Undertaker to the WWF, and he was going to bring him back, DiBiase debuted a new Undertaker under his control. This Undertaker, however, proved to be an impostor played by Brian Lee, and was subsequently defeated by the real Undertaker at SummerSlam.
DiBiase also had a place in the main event of WrestleMania XI as the manager of Bam Bam Bigelow in his match versus Lawrence Taylor. Surrounding the ring were members of DiBiase's corporation to offset Taylor's entourage of NFL All-Pros on the opposite side. After Taylor defeated Bigelow, DiBiase publicly referred to Bigelow as an embarrassment. This culminated in Bigelow quitting The corporation after DiBiase fired him following a loss to Diesel in a WWF Championship match. Bigelow aligned himself with Diesel in a feud versus members of DiBiase's corporation.
As a manager, DiBiase also later introduced "The Ringmaster", who eventually became Stone Cold Steve Austin, to the WWF in January 1996. Austin became the Million Dollar Champion and began wearing DiBiase's gold belt that was introduced in 1989. DiBiase's last appearance with the company was at In Your House: Beware of Dog 2 in 1996, where he was kayfabe forced to leave the WWF after Steve Austin lost to Savio Vega. In reality, he left for rival promotion World Championship Wrestling (WCW).
World Championship Wrestling (1996–1999)
DiBiase debuted in WCW on August 26, 1996, revealing himself as the fourth member of the New World Order, joining Scott Hall, Kevin Nash and Hollywood Hogan. DiBiase claimed to be financing the group (seemingly playing on his "Million Dollar Man" WWF persona). He was jokingly referred to by the members of the group as "Trillionaire Ted", satirizing "Billionaire Ted", which was itself a disparaging nickname WWF had given to WCW owner Ted Turner. DiBiase was the spokesperson for the nWo for 3 months until Eric Bischoff joined the nWo and replaced him in that role.
DiBiase quit the nWo shortly after Spring Stampede. Less than a few months later, on the August 4, 1997, episode of Nitro, he made a face turn and began managing The Steiner Brothers, leading them to two World Tag Team Championships. DiBiase managed The Steiners until Scott Steiner turned heel via betraying Rick Steiner at SuperBrawl VIII on February 22 and joined the nWo (DiBiase still remained in Rick's corner thru April 1998). DiBiase also managed one-time WWF rival Ray Traylor for a while until he stopped managing altogether.
In 2013, DiBiase said about his time in WCW: "Eric Bischoff doesn't know that much about wrestling", "Eric took credit for the nWo but that wasn't his idea, the nWo had already been done in Japan, so they had copied something that had already been done. It was a good idea, but originally I was supposed to be the mouthpiece of the nWo and reality is I think Eric saw how it was getting over and he saw how he could put himself in the role that he had hired me for. As each week went by pretty soon Eric isn't the announcer anymore, he becomes part of the nWo and I just went to him one day and told him I'm not just going to walk out there and be Hulk Hogan's Virgil, you hired me to be the spokesperson for this, so if that's not what I'm going to do you can send me home. The reason I said that was because they had to pay me one way or the other because I had a contract where they had to pay me for three years".
Second return to WWE (2004–2008, 2009–present)
Backstage roles (2004–2008)
In late 2004, WWE offered DiBiase a job as creative. He accepted the job and worked as part of the creative team a year and a half. In April 2005, DiBiase was hired as a creative consultant and road agent for the SmackDown! brand of World Wrestling Entertainment. On October 3, 2005, at WWE Homecoming, DiBiase appeared with other WWE legends in a ceremony. He eventually led the attack on Rob Conway, who had come down to the ring to insult the legends.
DiBiase inducted his former manager Sensational Sherri into the WWE Hall of Fame on April 1, 2006 and made an appearance at WrestleMania 22, offering Eugene $1,000 to dribble a basketball 100 times backstage and kicked the ball away at the last second. DiBiase also appeared on the April 17 episode of Raw behind a newspaper doing his famous evil laugh as the camera went off air. DiBiase made an appearance at an IPW show in Newton, Iowa, on July 14, 2006, where he watched his sons' tag team match. The following day, he accepted the George Tragos/Lou Thesz Professional Wrestling Hall of Fame induction for his father, Mike, at the International Wrestling Institute and Museum. He also appeared at the Raw Family Reunion on October 9, 2006, aiding Ric Flair in his match with the Spirit Squad. On October 26, 2006, Ted DiBiase was released from his WWE contract.
DiBiase made his first in ring appearance in over five years at the Raw 15th Anniversary Special on December 10, 2007, by winning a 15-man battle royal, in which he was not even an active participant. Irwin R. Schyster, DiBiase's former tag team partner of Money Incorporated, had won the battle royal. DiBiase came down to ringside and offered Schyster a bribe to eliminate himself. Schyster accepted and hopped over the top rope, making DiBiase the victor. DiBiase then declared that even after fifteen years, everyone still had a price for the "Million Dollar Man."
On the May 19, 2008, edition of Raw, he was seen alongside Mr. McMahon about to "discuss business", in William Regal's office. On the following Raw, DiBiase introduced his son Ted DiBiase Jr. to WWE as its newest member.
WWE Hall of Fame and sporadic appearances (2009–present)
On the June 29 episode of Raw, Ted DiBiase Jr. announced in a segment with Cody Rhodes and Randy Orton that DiBiase would appear on Raw the following week as the special guest host, and DiBiase appeared as scheduled on July 6. On the show, DiBiase booked his son to face Randy Orton. After DiBiase Jr. lost the match, he accused his father of setting him up and trying to steal his time, even slapping his father across the face. DiBiase would later come out at the end of the show and sanctioned a triple threat match for Randy Orton's WWE Championship at Night of Champions including John Cena and Triple H in his final act as the guest host. He is also a playable character in WWE Legends of WrestleMania and an unlockable superstar in WWE SmackDown vs. Raw 2010 and WWE 2K14. DiBiase was announced as the first inductee of the WWE Hall of Fame Class of 2010 on the February 8 episode of Raw. DiBiase appeared again on the November 2 edition of NXT, where he was the minister for Aksana and Goldust's wedding. Later in November 2010, DiBiase made an appearance on Raw, accompanied by Irwin R. Schyster, wherein Goldust returned the stolen Million Dollar Championship to him. DiBiase immediately offered to give the newly returned title to his son Ted DiBiase Jr., but was refused. On February 21, 2011, it was announced DiBiase would induct Jim Duggan into the Hall of Fame. He appeared on the Slammy Awards episode of Raw on December 12 alongside fellow legend Mick Foley, and presented the "Holy %&@*# Move of the Year" award, which was won by Mark Henry and Big Show. On April 10, 2012, DiBiase made an appearance on Smackdown: Blast from the Past. He returned on the March 4, 2013 Old School Raw at ringside with The Prime Time Players and agreed to be their manager if they won the match against Team Hell No. DiBiase, again accompanied by IRS, appeared at the 2014 Old School Raw special, encountering Big E Langston on his way to a match and told him everybody's got a price, to which Langston smiled.
On January 22, 2018, DiBiase made an appearance during the 25th Anniversary episode of Raw in which he played Poker with The Acolytes Protection Agency.
On July 22, 2019, DiBiase "bought" the WWE 24/7 Championship from Alundra Blayze. The 26-year space between his last title victory in 1993 is reportedly the longest in WWE history. He later lost the title to Drake Maverick in a limousine on the same night.
On the April 27, 2021, episode of NXT, DiBiase "was inside the jewelry store showing his Silver and Gold diamond watch in front of Cameron Grimes and his gold watch and made Grimes jealous. Throughout May 2021, DiBiase would continue to cost Grimes matches and outdo him during skits such as outbidding him during a house auction on May 11, and costing him a victory on May 18th, following this incident it was announced the pair would have a 'Million Dollar Faceoff' on the May 25 episode of NXT. During the showdown, Grimes was attacked by L. A. Knight, with DiBiase yelling him he's "never gonna get it" before laughing and leaving with Knight. DiBiase put the Million Dollar Championship on the line in a ladder match between Knight and Grimes at NXT TakeOver: In Your House, in which Knight was victorious. On June 15, 2021, episode of NXT, Knight turned on DiBiase and attacked him. Grimes saved DiBiase from Knight. At NXT Takeover 36 Knight would face Grimes again, If Grimes lost, DiBiase would have had to become Knight's butler. At the event, Grimes defeated Knight to become the Million Dollar Champion with the help of DiBiase. On August 24, the storyline came to a conclusion on NXT, as they talked about Grimes' journey to the title and how he was now headed "Straight to the moon!". The celebration ended with fake $100 bills with Grimes' face raining down over the Capitol Wrestling Center.
Grimes later escorted DiBiase to his limousine and handed him the Million Dollar Championship. DiBiase handed the belt back, however upon checking it, Grimes realizes he has been handed a cheap replica. DiBiase leaves after giving his signature laugh.
On January 23, 2023, Dibiase made a backstage appearance at Raw is XXX alongside Irwin R. Schyster.
Christian ministry
DiBiase is now a Christian minister. In 1999, he founded Heart of David Ministry and travels the world ministering to churches, camps and conferences including Promise Keepers and Youth of the Nation. Ted is also the author of Every Man Has His Price, a part-autobiography and part-Christian testimony.
Welfare fraud accusations
In February 2020, it was reported that DiBiase's ministry received more than $2.1 million in welfare funds from the state of Mississippi after his son, Brett, was hired as deputy administrator of the state's Department of Human Services. His son, Brett, pleaded guilty to creating fraudulent statements in what has been labeled as Mississippi's largest public embezzlement case in state history. In October 2021, a court ordered Ted DiBiase Sr. to pay $722,299 of the misappropriated funds given to his Heart of David Ministries. In May 2022, the Mississippi Department of Human Services sued DiBiase, his sons, and retired NFL quarterback Brett Favre, and several others to recover more than $20 million in money "squandered" from the Temporary Assistance for Needy Families anti-poverty program.
In April 2022, the Mississippi Office of State Auditor reported that DiBiase personally received a $250,000 check from the Family Resource Center, a Mississippi welfare grantee, to "provide services as a Motivational Speaker." DiBiase forwarded an email from the welfare grantee to his sons, Ted DiBiase Jr. and Brett DiBiase, stating: "Look what I got today!". DiBiase says his famous name made his family a target for federal investigators. “We’re caught in the middle of it. If I didn’t have a celebrity name they wouldn’t even be looking at me.”
On February 22, 2024, Ted's ex-agent opened up in an exclusive interview to discuss his thoughts on Ted's involvement where eWrestlingNews quoted him as saying, "it just doesn’t match the man that I’ve known. Ted, is careful in the sense that he wouldn’t do that, he has a real love for God and his wife. He just wouldn’t do that in my honest opinion."
Books
DiBiase, Ted. Every Man Has His Price. Multnomah Publishers. 1997.
DiBiase, Ted. The Million Dollar Man. Pocket Books. 2008.
DiBiase, Ted (Foreword). Bruce, William J., III. Penholder. Queensbridge Publishing. 2010.
Documentaries
Wrestling with Faith is a documentary film about Ted DiBiase. It went into production in February 2010.
The Price of Fame is a documentary film directed by Peter Ferriero and executive produced by Ferriero, Ted DiBiase Jr. & Engage Media Partners. The film features Ted DiBiase Jr. following his father's story of redemption and faith. It was released on November 7, 2017, in 650 theaters through Fathom Events. The film was released on DVD and digitally on April 10, 2018.
Nine Legends is a documentary in which Ted DiBiase is profiled as one of the nine legends.
Personal life
DiBiase's sons, Mike, Ted Jr. and Brett were formerly professional wrestlers.
DiBiase went to West Texas State University, where he was a member of Alpha Tau Omega. Junkyard Dog was the best man at Ted DiBiase's wedding
In a 2016 interview with ESPN.com, DiBiase revealed that he and Virgil had a falling out over Virgil trying to book himself and DiBiase on independent wrestling shows without DiBiase's knowledge. DiBiase stated that Virgil does not represent him for bookings.
In June 2023, DiBiase admitted that he is suffering from a severe brain trauma in his Everybody's Got A Pod podcast.
Championships and accomplishments
All Japan Pro Wrestling
NWA United National Championship (1 time)
PWF World Tag Team Championship (2 times) – with Stan Hansen
World Tag Team Championship (1 time) – with Stan Hansen
World's Strongest Tag Determination League (1985) – with Stan Hansen
Champion Carnival Technique Award (1980)
Champion Carnival Outstanding Performance Award (1982)
Cauliflower Alley Club
Iron Mike Mazurki Award (2010)
Central States Wrestling
NWA Central States Heavyweight Championship (2 times)
Dutch Pro Wrestling
Dutch Heavyweight Championship (1 time)
Georgia Championship Wrestling
NWA National Heavyweight Championship (2 times)
NWA National Tag Team Championship (2 times) – with Stan Frazier (1), and Steve Olsonoski (1)
George Tragos/Lou Thesz Professional Wrestling Hall of Fame
Class of 2007
NWA Tri-State/Mid-South Wrestling Association
Mid-South North American Heavyweight Championship (4 times)
NWA North American Heavyweight Championship (Tri-State version) (1 time)
NWA United States Tag Team Championship (Tri-State version) (1 time) – with Dick Murdoch
Mid-South Tag Team Championship (6 times) – with Paul Orndorff (1), Matt Borne (1), Jerry Stubbs (1), Hercules Hernandez (1), and Steve Williams (2)
NWA Western States Sports
NWA Western States Tag Team Championship (2 times) – with Ervin Smith (1) and Tito Santana (1)
Pro Wrestling Illustrated
Most Hated Wrestler of the Year (1982)
Ranked No. 17 of the top 500 singles wrestlers in the PWI 500 in 1991
Ranked No. 32 of the top 500 singles wrestlers of the "PWI Years" in 2003
Ranked No. 20, No. 24, and No. 61 of the top 100 tag teams of the PWI Years with Steve Williams, Stan Hansen, and Irwin R. Schyster, respectively, in 2003
Professional Wrestling Hall of Fame
Class of 2007
St. Louis Wrestling Club
NWA Missouri Heavyweight Championship (2 times)
St. Louis Wrestling Hall of Fame (2014)
Texas All-Star Wrestling
TASW Heavyweight Championship (1 time)
World Wrestling Federation/World Wrestling Entertainment/WWE
WWE 24/7 Championship (1 time)
Million Dollar Championship (2 times, inaugural)
WWF North American Heavyweight Championship (1 time)
WWF Tag Team Championship (3 times) – with Irwin R. Schyster
WWF Championship (1 time, not official)
King of the Ring (1988)
WWE Hall of Fame (Class of 2010)
Slammy Award (2 times)
Humanitarian of the Year (1987)
Best Manager (1994)
Wrestling Observer Newsletter
Best Gimmick (1987)
Best Heel (1987, 1988)
Best Technical Wrestler (1979–1981)
Feud of the Year (1982)
Feud of the Year (1985)
Best Gimmick (1996) – nWo
Feud of the Year (1996) New World Order vs. World Championship Wrestling
Wrestling Observer Newsletter Hall of Fame (Class of 1996)
Nebraska Pro Wrestling Hall of Fame (2019)
References
External links
HeartOfDavidMinistry.com (Official Ministry Website)
Professional Wrestling Hall of Fame Profile
Ted Dibiase Interview
Ted DiBiase Article
1954 births
20th-century male professional wrestlers
American adoptees
American color commentators
American male professional wrestlers
American male television writers
American Protestant ministers and clergy
American television writers
Living people
Million Dollar Champions
NWA National Heavyweight Champions
NWA National Tag Team Champions
NWA United National Champions
People from Willcox, Arizona
Professional wrestling announcers
Professional wrestling executives
Professional Wrestling Hall of Fame and Museum
Professional wrestling managers and valets
Professional wrestling trainers
PWF World Tag Team Champions
Million Dollar Corporation members
New World Order (professional wrestling) members
World Tag Team Champions (AJPW)
WWE 24/7 Champions
WWE Hall of Fame inductees
WWF North American Heavyweight Champions
King of the Ring tournament winners
World Tag Team Champions (WWE, 1971–2010)
|
48084864
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hyorhinomys%20stuempkei
|
Hyorhinomys stuempkei
|
Hyorhinomys stuempkei, the hog-nosed shrew rat or Sulawesi snouter, is a species of rodent in the family Muridae, more specifically in the subfamily Murinae, endemic to Sulawesi, Indonesia. This species was discovered in 2015 by Jacob A. Esselstyn and his team, Anang S. Achmadi, Heru Handika, and Kevin C. Rowe. Esselstyn proposed "Sulawesi snouter" as a common name for it. The word "snouter" references the spoof biological text The Snouters: Form and Life of the Rhinogrades, authored by the German zoologist Gerolf Steiner as the fictional naturalist "Harald Stümpke". H. stuempkei pays homage to this fictional individual.
It is known only from Mount Dako in Tolitoli Regency, North Sulawesi, Indonesia.
The species has particularly long incisors. Unusually, it lacks the coronoid process jaw muscle attachment point, presumably because its diet of earthworms and beetle larvae does not require forceful chewing.
Its morphological distinctions from other shrew rats, along with phylogenetic analysis, led to it being placed in the new genus Hyorhinomys as the only species.
References
Old World rats and mice
Endemic fauna of Indonesia
Rodents of Sulawesi
Mammals described in 2015
|
246283
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Миколаївка (Краматорський район)
|
Миколаївка (Краматорський район)
Миколаївка — село Костянтинівської міської громади Краматорського району Донецької області, України.
Новітня Історія
Загальні відомості
Відстань до центру громади становить близько 11 км і проходить автошляхом місцевого значення. Територія Миколаївки межує із містом Часів Яр (місцевість Шевченко). Селом протікає річка Грузька.
Інфраструктура
У селі є такі заклади:
Часівоярський вогнетривкий комбінат
Миколаївський навчально-виховний комплекс;
сільська бібліотека;
сільська клуб;
ФАП;
поштове відділення.
Населення
За даними перепису 2001 року населення села становило 644 особи, з них 79,5 % зазначили рідною мову українську, 19,72 % — російську, 0,16 % — білоруську та циганську мови.
Примітки
Посилання
Костянтинівська райрада
Села Краматорського району
|
20158
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Maria%20Eleonora%20of%20Brandenburg
|
Maria Eleonora of Brandenburg
|
Maria Eleonora of Brandenburg (11 November 1599 – 28 March 1655) was Queen of Sweden from 1620 to 1632 as the wife of King Gustav II Adolph (Gustavus Adolphus). She was born a German princess as the daughter of John Sigismund, Elector of Brandenburg, and Anna, Duchess of Prussia, daughter of Albert Frederick, Duke of Prussia.
In 1620, Maria Eleonora married Gustavus Adolphus with her mother's consent, but against the will of her brother George William, Elector of Brandenburg, who had just succeeded her father. She bore her husband a daughter, Christina, in 1626, who later became the Queen of Sweden.
Early life
Born on 11 November 1599 in Königsberg, in the Duchy of Prussia, Maria Eleonora was the third child and second daughter of John Sigismund, Elector of Brandenburg, and his wife, Duchess Anna of Prussia, the Electress of Brandenburg. Maria Eleonora's upbringing, and that of her siblings, was largely governed by their mother.
Engagement
In 1616, the 22-year-old Gustavus Adolphus of Sweden started looking for a Protestant bride. He had since 1613 tried to get his mother's permission to marry the noblewoman Ebba Brahe, but this was not allowed, and he had to give up his wishes to marry her, though he continued to be in love with her. He received reports with the most flattering descriptions of the physical and mental qualities of the beautiful 17-year-old princess Maria Eleonora. Maria Eleonora’s father, the Elector John Sigismund, was favorably inclined towards the Swedish king, but he had become very infirm after an apoplectic stroke in the autumn of 1617. His determined Prussian wife showed a strong dislike for this Swedish suitor, because Prussia was a Polish fief and the Polish King Sigismund III Vasa still resented his loss of Sweden to Gustavus Adolphus' father Charles IX.
Maria Eleonora had additional suitors in the young William of Orange (?), Wladislaw Vasa of Poland, Adolf Friedrich of Mecklenburg and even the future Charles I of England. Maria Eleonora's brother George William was flattered by the offer of the British Crown Prince and proposed their younger sister Catherine (1602–1644) as a more suitable wife for the Swedish king. Maria Eleonora, however, seems to have had a preference for Gustavus Adolphus. For him it was a matter of honour to acquire the hand of Maria Eleonora and none other.
He had the rooms of his castle in Stockholm redecorated and started making preparations to leave for Berlin to press his suit in person, when a letter arrived from Maria Eleonora's mother to his mother. The Electress demanded in no uncertain terms that the Queen Dowager should prevent her son's journey, as "being prejudicial to Brandenburg's interests in view of the state of war existing between Sweden and Poland". Her husband, she wrote, was "so enfeebled in will by illness that he could be persuaded to agree to anything, even if it tended to the destruction of the country". It was a rebuff that verged on an insult.
Queen of Sweden
The Elector John Sigismund, Maria Eleonora's father, died on 23 December 1619, and the prospect of a Swedish marriage seemed gone with him. In the spring of 1620, however, stubborn Gustavus Adolphus arrived in Berlin. The Electress Dowager Anna maintained an attitude of reserve and even refused to grant the Swedish king a personal meeting with Maria Eleonora. All those who were present, however, noticed the princess's interest in the young king. Afterwards, Gustavus Adolphus made a round of other Protestant German courts with the professed intention of inspecting a few matrimonial alternatives.
On his return to Berlin, the Electress Dowager seems to have become completely captivated by the charming Swedish king. After plighting his troth to Maria Eleonora, Gustavus Adolphus hurried back to Sweden to make arrangements for the reception of his bride.
The new Elector, George William, who resided in Prussia, was appalled when he heard of his mother's independent action. He wrote to Gustavus Adolphus to refuse his consent to the marriage until Sweden and Poland had settled their differences. It was the Electress Dowager, however, who, in accordance with Hohenzollern family custom, had the last word in bestowing her daughter's hand in marriage. She sent Maria Eleonora to territory outside of George William's reach and concluded the marriage negotiations herself.
On 7 October 1620, Maria Eleonora, her mother and her sister Catherine left Brandenburg. Anna of Prussia provided herself with a selection of objects of value from the exchequer before she joined Maria Eleonora in Brunswick. A detachment of the Swedish fleet took the women over to Kalmar, where Gustavus Adolphus was impatiently awaiting them. The wedding took place in Stockholm on 25 November 1620. A comedy was performed based on the history of Olof Skötkonung. Gustavus Adolphus - in his own words - finally "had a Brandenburg lady in his marriage bed". Anna of Prussia actually stayed with her daughter in Sweden for several years after the marriage.
Gustavus Adolphus shared Maria Eleonora's interest in architecture and her love of music, while she was sentimentally devoted to her husband. Often, she lamented that she never had her hero for herself. Foreign ambassadors found her gracious and beautiful and she had good taste, although her character showed some extravagant traits. Maria Eleonora had a definite liking for entertainment and sweetmeats, and she soon succumbed to the current fashionable craze for buffoons and dwarfs. She spoke French, the court language of the age, but never bothered to learn to write German or Swedish correctly.
Within six months of their marriage, Gustavus Adolphus left to command the siege of Riga, leaving Maria Eleonora in the early stages of her first pregnancy. She lived exclusively in the company of her German ladies-in-waiting and had difficulty in adapting herself to the Swedish people, countryside and climate. She disliked the bad roads, sombre forests and wooded houses, roofed with turf. She also pined for her husband.
A year after their wedding she had a miscarriage and became seriously ill. She was tempestuous, excessive, neurotic and jealous. She was often given to harsh language, and she did not spare her husband, even when strangers were present. Her emotional life lacked balance, and everything Maria Eleonora undertook on her own initiative needed careful watching. Soon Gustavus Adolphus' intimates knew that his married life was a source of grief and anxiety.
In the autumn of 1623 Maria Eleonora gave birth to a daughter, Christina, but the baby died the next year. At that time, the only surviving male heirs were the hated king of Poland and his sons. With Gustavus Adolphus risking his life in battles, an heir to the throne was anxiously awaited. In the autumn Maria Eleonora was pregnant for a third time. In May 1625 she was in good spirits and insisted on accompanying her husband on the royal yacht to review the fleet. There seemed to be no danger, as the warships were moored just opposite the castle, but a sudden storm nearly capsized the yacht. The queen was hurried back to the castle, but when she got there she was heard to exclaim: "Jesus, I cannot feel my child!". Shortly afterwards the longed-for son was stillborn.
Birth of Christina
With the renewal of the war with Poland, Gustavus Adolphus had to leave his wife again. It is likely that she gave way to depression and grief, as we know she did in 1627, and it is probably for this reason that the king let his queen join him in Livonia after the Poles had been defeated in January 1626. By April, Maria Eleonora found she was again pregnant. No risks were taken this time and the astrologers predicted the birth of a son and heir.
During a lull in the warfare, Gustavus Adolphus hurried back to Stockholm to await the arrival of the baby. The birth was a difficult one. On 7 December, a baby was born with a fleece (lanugo), which enveloped it from its head to its knees, leaving only its face, arms and lower part of its legs free. Moreover, it had a large nose and was covered with hair. Thus, it was assumed the baby was a boy, and so the King was told. Closer inspection, however, determined that the baby was a girl. Gustavus Adolphus' half-sister Catherine informed him that the child was a girl. She "carried the baby in her arms to the king in a condition for him to see and to know and realise for himself what she dared not tell him". Gustavus Adolphus remarked: "She is going to be clever, for she has taken us all in." His disappointment did not last long, and he decided that she would be called Christina after his mother. He gave orders for the birth to be announced with all the solemnity usually accorded to the arrival of a male heir. This seems to indicate that Gustavus Adolphus, at the age of 33, had little hope of having other children. Maria Eleonora's state of health seems to be the most likely explanation for this. Her later portraits and actions, however, do not indicate that she was physically fragile.
Shortly after the birth, Maria Eleonora was in no condition to be told the truth about the baby's sex, and the king and court waited several days before breaking the news to her. She screamed: "Instead of a son, I am given a daughter, dark and ugly, with a great nose and black eyes. Take her from me, I will not have such a monster!" She may have suffered from a post-natal depression. In her agitated state, the queen tried to injure the child.
In Christina's early childhood, she had frequent accidents. Once a beam fell mysteriously upon the cradle. Another time, she fell from a flight of stairs, apparently by accident. On another occasion the nursemaid was blamed for dropping the baby onto a stone floor, injuring a shoulder that ever afterwards remained a little crooked.
In the year after Christina's birth, Maria Eleonora was described as being in a state of hysteria owing to her husband's absences. In 1632 Gustavus Adolphus described his wife as being "a very sick woman". There was some excuse for her; she had lost three babies and still felt herself an isolated foreigner in a hostile land, even more so after 1627 when her brother joined Sweden's enemies. Meanwhile, her husband's life was constantly in danger when he was on campaign. In 1627 Gustavus Adolphus was both ill and wounded. Two years later he had a narrow escape at Stuhm.
Gustavus Adolphus was devoted to his daughter and tried to raise Christina like a boy. At the age of two, she clapped her hands and laughed with joy when the great cannons of Kalmar Castle boomed out the royal salute. Afterwards, Gustavus Adolphus often took his daughter with him to military reviews. Maria Eleonora showed little affection for her daughter and was not allowed any influence in Christina's upbringing. The princess was placed in the care of Gustavus Adolphus' half-sister Catherine and the Chancellor Axel Oxenstierna.
In 1630 Gustavus Adolphus concluded that Habsburg designs for Baltic supremacy threatened Sweden's very existence and also its religious freedom. Before he left to join the Thirty Years War, he discussed a possible regency with members of the government and admitted to them that his wife was "a miserable woman". Even so, Gustavus Adolphus could not bring himself to nominate a regency council in which her name did not appear. To Axel Oxenstierna, he confessed: "If anything happens to me, my family will merit your pity [..], the mother lacking in common sense, the daughter a minor - hopeless, if they rule, and dangerous, if others come to rule over them."
Queen dowager
During the next two years Gustavus Adolphus marched across a devastated Germany, conquering Pomerania and Mecklenburg. In early November 1632 he went to Erfurt to say goodbye to Maria Eleonora, who had been in Germany since the previous winter. In the Battle of Lützen, the 37-year-old Gustavus Adolphus was shot in the back. He fell and was dragged for some distance by his horse. He managed to free himself from the stirrup, but while lying on the ground "The Lion of the North" was killed by another shot through his head. By nightfall both armies were exhausted, but Bernard of Saxe-Weimar and the Swedes had captured all the Imperial artillery and were in possession of the key position. The king's body was found lying face downwards in the mud, plundered of everything but his shirt.
Maria Eleonora was not included in the regency government during the minority of her daughter, as the council of the state did not consider her suitable as regent. The king had never actually left any instructions that she should not be included in the case of a minor regency, but they supported their grounds for excluding her by the claim that the late king had said to them that she should never be entrusted with matters of state, though he never left any papers to confirm this. When she was informed that the regency government had been formed in May 1633 and that she had been excluded from it, Maria Eleonora was reportedly offended, and pointed out that her late mother-in-law, Christina of Holstein-Gottorp, had served as regent during the minority of her late spouse. In reply, however, the representative of the regency council, Gabriel Gustafsson Oxenstierna, responded that her information of the regency of queen dowager Christina was highly exaggerated, and that Sweden actually had no tradition to include queen dowagers in minor regencies. This was in fact a lie: not only had the queen dowager Christina in fact been regent, but king Gustav I of Sweden had proclaimed his queen Margaret Leijonhufvud regent in case of a minor regency in 1544, and John III of Sweden had provided for such a regency for both his first queen, Catherine Jagiellon, as well as for his second, Gunilla Bielke. Maria Eleonora, however, accepted the response, and declared that she would satisfied to entrust politics to others and to be in control of the custody of her daughter.
In 1633 Maria Eleonora returned to Sweden with the embalmed body of her husband. In Nyköping, 7-year-old Queen Christina came in solemn procession to the ship to receive her mother. Later she wrote: "I embraced the queen my mother, she drowned me with her tears and practically smothered me in her arms." For more than a year Maria Eleonora condemned Christina to a mourning seclusion in rooms draped with black and lit by candles day and night, from which every ray of light was excluded. She made her daughter sleep with her in a bed over which her father's heart was hung in a golden casket. Things were made worse by Maria Eleonora's continual weeping. Christina, who also was somewhat malformed with one shoulder higher than the other, also detested her mother's dwarfs and buffoons. She became seriously ill; an ulcer appeared on her left breast, causing her terrible pain and a high fever until it burst. In the summer of 1634 the funeral procession finally wound its way to Stockholm. Queen Christina later wrote about her mother: "She carried out her role of mourning to perfection."
Maria Eleonora had plunged into a prolonged period of emotional dysregulation due to grief. She found it more difficult than ever to conceal her dislike of Swedish "rocks and mountains, the freezing air, and all the rest of it". During the rest of her life she preserved the memory of her husband, weeping for hours and even days on end. When the regency council tried to separate Christina from her mother, Maria Eleonora wept and protested so bitterly that nothing was done.
Relationship with Queen Christina
In 1636 Maria Eleonora was taken to Gripsholm castle and officially lost her parental rights to her daughter, because at times she was completely out of her mind. In 1639 a letter written by her and intended for Sweden's archenemy, the King Christian IV of Denmark, was intercepted. After a summons, Maria Eleonora appeared at her daughter's court in a flood of tears in the summer of 1640. Queen Christina, 13 years old, reasoned with her mother and dissuaded her from taking up residence at Nyköping near Denmark. Afterwards, Maria Eleonora returned to Gripsholm. To undertake one of her periodic fasts, she retired to the seclusion of her own apartment, accompanied by only one of her ladies-in-waiting, Anna Sofia von Bülow. Maria Eleonora wrote regularly to her daughter Christina. She and her German court wanted to leave their exile at Gripsholm castle. Christina replied tactfully, knowing that the Council would not permit the queen mother any leave. Eventually her mother asked to leave Sweden altogether. Christina invited her to Stockholm, attempting to persuade her to stay in the country. At night the two ladies let themselves down from a window and were rowed in a boat to the other side of the nearby lake, where a carriage was waiting for them. They drove to Nyköping, where they boarded a Danish ship. King Christian IV had intended the ship to take her home to Brandenburg, but she convinced the captain to bring her to Denmark instead. She was well received by the Danish king, but Maria Eleonora wanted to go home to Brandenburg. The electoral prince there demanded financial compensation from Sweden, where on the contrary the Council expected to withdraw her appanage as well as her properties. Finally the teenage Christina succeeded in negotiating a certain alimony for her mother, adding to this from her own purse.
In Denmark, Maria Eleonora became the guest of King Christian IV. The Elector George William refused to receive his sister in Brandenburg, so Maria Eleonora had to wait until his death in December that year before her nephew gave her permission to visit Brandenburg. Still, the new Elector insisted that Sweden should provide for his aunt's upkeep. She received a small pension of 30,000 écus a year. After a while Maria Eleonora surprisingly started to long for Sweden, and in 1648 she returned.
Queen Christina went to meet her mother's ship. It was delayed by a storm and the young queen slept in the open for two nights and contracted a fever, which kept her in bed for some days. In October 1650 Maria Eleonora attended her daughter's postponed coronation ceremony. Christina then bought the newly erected castle Makalös ("Unequalled") for her, close to the royal castle in Stockholm. It would have been enormously expensive, but Christina never paid. Instead she handed it back in 1652.
In June 1654, Christina shocked everyone when she decided to abdicate in favour of her cousin Charles Gustav. Maria Eleonora had grave doubts about her daughter's abdication and its possible effect upon her own finances. Christina and Charles Gustav visited her at Nyköping in April 1654 and promised the Queen Dowager that she would be provided for. Christina abdicated June 5, 1654. Maria Eleonora died in March 1655. At that time, ex-Queen Christina was living in Brussels; she converted to Catholicism in December 1655.
Issue
Ancestry
References
Further reading
External links
Biography of Maria Eleonore of Brandenburg
|-
1599 births
1655 deaths
Maria Eleanor
House of Hohenzollern
Burials at Riddarholmen Church
Swedish queen mothers
Daughters of monarchs
Women who experienced pregnancy loss
|
765393
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%A2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96
|
Громадянська війна в Таджикистані
|
Громадянська війна в Таджикистані — збройний конфлікт в Таджикистані між прибічниками центральної влади та опозицією. Найбільші збройні сутички проходили з серпня 1992 року до липня 1993 року, коли країна була фактично розділена на дві ворожі частини. Після 1993 року конфлікт почав спадати, але окремі сутички проходили до 27 червня 1997 року.
Передісторія
Фактично прелюдією до майбутньої війни стали масові заворушення в Душанбе в лютому 1990 року, з вимогою відставки першого секретаря ЦК компартії Таджицької РСР Кахарі Махкамова, який в листопаді того ж року був обраний першим президентом Таджикистану, дані заворушення були організовані Рахмоном Набієвим, який після 1985 р. (був знятий ЦК КПРС у 1985 р. за аморальну поведінку з посади 1-ого секретаря ЦК Компартії Таджицької РСР), вирішив взяти реванш і спробував повернутися до влади таким чином, тобто через організацію заворушень і погромів, потім звинувативши в цьому владу в особі Махкамова.
Після провалу ГКЧП, опозиція організувала численні мітинги з вимогами відставки Махкамова, що підтримав ГКЧП, та розпуску комуністичної партії і скасування закону про заборону Ісламської партії відродження. Через деякий час Махкамов подав у відставку з поста президента республіки.
24 листопада 1991 року у Таджицькій РСР пройшли президентські вибори, перемогу на яких здобув Рахмон Набієв, який набрав 56,92 % голосів. Його головний суперник Давлат Худоназаров, який підтримувався Демократичною партією Таджикистану, Партією ісламського відродження, Національно-демократичним рухом «Растохез» і мусульманським духовенством, набрав 30 % голосів. Опозиція звинуватила владу у фальсифікації виборів. У перші кілька місяців після виборів у країні трималася крихка рівновага сил — провідним представникам ісламістської опозиції була гарантована недоторканність в обмін на згоду дотримуватися політичних методів боротьби за владу.
Передумови
Передумовами до громадянської війни в Таджикистані слугували такі причини:
важке економічне становище в республіці;
клановий світогляд таджиків;
високий рівень релігійності населення.
Спроба перебудови привела до виникнення ісламсько-демократичного руху в Таджицькій РСР. Основу опозиції склали Партія ісламського відродження (ПІВ), Демократична партія Таджикистану і ряд інших рухів. Протистояння між колишньою комуністичною елітою та національно-демократичними й ісламськими силами перешло з політичної сфери в етнічно-кланову.
В радянські часи в політичному житті республіки домінували мешканці Ленінабадської області («ленінабадці»), які займали найвищі адміністративні посади, з якими співпрацювали вихідці з Кулябу — «кулябці», які в свою чергу займали найвищі посади в силових структурах (МВС). Після проголошення незалежності Таджикистану інші кланові групи — «бадахшанці», «гіссарці» та «гармці» намагалися змінити розподіл ролей в керуванні країною.
Проблеми з сусідами
В цей же час в Афганістані встановився режим талібів, а Узбекистан почав грубо втручатися у справи колишньої братської республіки. В цей же час на території Таджикистану зіткнулися інтереси США і Ірану. Нарешті, СРСР не стало, а новостворена РФ вже не могла виконувати обов'язки арбітра в цьому регіоні. Напруга поступово зростала, його логічним підсумком стала громадянська війна в Таджикистані.
Хід війни
Виступи опозиції
На початку березня 1992 року був заарештований голова Душанбінського міськвиконкому Максуд Ікрамов, 11 березня два роки ув'язнення отримав один із керівників «Растохеза» Мірбобо Міррахімов. 23 березня перед президентським палацом на площі Шахідон почались багатоденні мітинги памірців з вимогами відставки Сафаралі Кенжаєва. 26 березня Кенжаєв звинуватив міністра внутрішніх справ Мамадайоза Навджуванова, памірця за походженням, у перевищенні своїх обов'язків. За два тижні кількість мітингуючих зросла до 50-60 тисяч осіб. 21 квітня опозиція взяла в заручники 20 осіб, серед яких 16 депутатів та два заступника прем'єр-міністра. Наступного дня Кенжаєв покинув свою посаду. У відповідь прибічники влади організували 26 квітня на площі Озоді перед Верховною Радою свій мітинг у підтримку Кенжаєва.
29 квітня опозиція блокувала президентський палац. Наступного дня у відповідь Верховна Рада оголосила про введення прямого президентського правління. 1 травня президент Рахмон Набієв видав указ про формування особливого батальйону Національної гвардії та санкціював видачу зброї прибічникам влади на площі Озоді. 5 травня в одному з кишлаків Яванської нохії пройшла збройна сутичка — місцеві жителі відмовили у проїзді прибічників влади з Куляба для участі у мітингу. На місце прибула Національна гвардія та мітингуючі з площі Озоді. В ході сутички загинуло дві особи з батальйону та 15 місцевих жителів. Через декілька годин опозиція захопила телецентр, пізніше блокували транспортні магістралі Душанбе, встановили контроль над аеропортом та вокзалом. На їхній бік стали місцева міліція, ОМОН та радник президента з військових питань Бахром Рахмонов.
7 травня президент підписав з опозицією договір, за яким їй був наданий контроль над 8 міністерствами, розпускалась гвардія, повноваження президента зменшились. Однак ситуація в країні не стабілізувалась. 10 травня опозиція рушила до будівлі Комітету нацбезпеки, де був президент. Опозиціонери вимагали, щоби він виступив перед ними. По мітингуючих був відкритий вогонь, загинуло 14 осіб. На площі Шахідон розгорівся новий мітинг. Наступного дня був сформований Уряд національного перемир'я, в якому опозиція отримала 8 посад. 16 травня прибічники опозиції роз'їхались по домівках.
Початок громадянської війни. Повалення Набієва
На початку червня бойові дії між прихильниками Набієва та ісламсько-демократичною опозицією перемістилися з Душанбе в південні регіони. 19 червня в Душанбе під керівництвом заступника голови ІПВ Давлата Усмона і голови ДПТ Шодмона Юсуфа був утворений Штаб національного порятунку, який організував сили на підтримку ІПВ і ДПТ, до складу яких увійшли сили МВС, призовники та добровольці.
27 червня в південних районах Таджикистану спалахнули збройні зіткнення, що почалося через конфлікт місцевого населення Вахшського району з переселенцями з сусідніх регіонів. Скориставшись цим, озброєні прихильники Набієва з Куляба захопили місцеву радіостанцію і повідомили про напад на Вахшівського тритисячного загону демократів-ісламістів, закликавши жителів Куляба, Ленінабада і узбецьке населення в Курган-Тюбе почати збройну боротьбу з ісламськими демократами. В ході п'ятигодинного бою, в якому з обох сторін згідно з даними республіканського МВС брало участь близько 400 осіб і два БТР, загинули 35 і були поранені 56 осіб.
29 червня в Курган-Тюбе за посередництва Давлата Худоназарова було досягнуто згоди про припинення протиборчими сторонами бойових дій.
За відомостями Кулябського обласного виконавчого комітету, число біженців в результаті зіткнень в червні-липні склало 132 тисячі чоловік. 1 липня через загострення ситуації на півдні уряд прийняв постанову про охорону особливо важливих об'єктів в республіці, відповідно до якого частинам російської 201-ї мсд була доручена охорона Нурекської ГЕС, Яванского електромеханічного комбінату, Вахшська азотно-тукового заводу, ряду об'єктів військового призначення, а також кількох ділянок автодоріг на гірських перевалах уздовж кордону Кулябської і Курган-Тюбінской областей.
27 липня протиборчі сторони підписали в Хорозі угоду про припинення вогню з 10.00 28 липня. Однак, через кілька годин після цього, в Бохтарському районі Курган-Тюбінскій області сталося збройне зіткнення між прокомуністично налаштованими таджиками Кулябського походження з кишлаку Сарі Пул-1 і прихильниками опозиції Гармського походження з кишлаку Сарі Пул-2, що призвело до втручання збройних підрозділів СНД, дислоковані в області, і міліціонерів.
24 серпня ісламськими бойовиками Р. Нуруллобековим і Д. Махмудовим був убитий генеральний прокурор Таджикистану Нурулла Хувайдуллоєв, це викликало на батьківщині загиблого в кишлаку Пангаз Аштского району Ленінабадської області і в Кулябі масові мітинги, на яких різко засуджувалося уряд національного примирення.
Приблизно в 15 годині 31 серпня «молодь Душанбе» спільно з біженцями з Курган-Тюбінській і Кулябськії областях, блокували виходи з президентського палацу, зажадали зустрічі з президентом. Через кілька годин вони захопили резиденцію, але Набієва там не виявилося, оскільки він встиг сховатися в гарнізоні 201-ї мотострілецької дивізії ОВС СНД. В руках загарбників виявилася група заручників чисельністю 48 осіб, одного з яких жорстоко вбили. Умовою їх звільнення біженці поставили негайну відставку президента і для більшої переконливості з вікна будівлі був висунутий гранатомет. У телефонній розмові зі спікером Верховної Ради Акбаршо Іскандаровим, Набієв повідомив, що він не збирається йти на пенсію, а «заручників нехай стріляють, якщо хочуть». Через два дні заручники були відпущені. На тлі цих подій в Ленінабадській області було оголошено про створення «Національної гвардії» чисельністю в 2 тисячі чоловік. 2 вересня члени кабінету міністрів підписали спільну заяву про недовіру президенту і прийняли рішення відкрити 4 вересня сесію Верховної Ради.
В цей же день перед будівлею облвиконкому в місті Курган-Тюбе зібралися прихильники президента. Під час виступу сангак Сафарова загони ІПВ і ДПТ, взявши мітингувальників в кільце, відкрили вогонь, а також одночасно за підтримки бронетехніки захопили ключові місця в місті. У місті почалася різанина, в тому числі і в кварталі, де жили узбеки — вихідці з-під Самарканди. Тисячі людей ринули під захист 191-го полку 201-ї дивізії в прилегле до нього селище імені Ломоносова. Намічена на 4-5 вересня сесія Верховної Ради Таджикистану, яка повинна була вирішити питання про відставку глави держави, не відбулася через відсутність кворуму.
7 вересня Рахмон Набієв спробував таємно відбути в рідний Ходжент, який, як і Куляб, що не контролювався ісламістами, але його перехопили по дорозі в аеропорт. З метою не допустити розправи над президентом до аеропорту прибули 4 танка, 1 БТР і 1 БМП 201-й мсд, а також 4 БТРа МВС Таджикистану. Увечері того ж дня після зустрічі з членами Президії Верховної Ради Таджикистану, Набієв підписав заяву про відставку. Виконувачем обов'язків президента став голова Верховної Ради Акбаршо Іскандаров. Після цього політична криза в Таджикистані остаточно набула характеру громадянської війни. Події в Таджикистані призвели до масового виходу біженців.
Ескалація конфлікту
У наступні дні після відставки Набієва розгорнулися бойові дії. Голова Верховної Ради республіки Сафаралі Кенджаєв втік до Куляб і організував власні загони бойовиків . На основі Кулябсько-гісарської коаліції був створений Народний фронт Таджикистану, який проголосив своєю метою відновлення «конституційного порядку». Його лідером став кримінальний авторитет Сангак Сафаров. У російськомовному середовищі прихильників ісламістів називали «Вовчик» (від слова ваххабізм), а прихильників Народного фронту — «Юрчик», від імені Юрія Андропова, через значну кількість в їх рядах колишніх співробітників міліції і КДБ Таджицької РСР.
Кулябські загони Народного фронту почали регулярні бойові операції проти Курган-Тюбе, де оборонялися загони опозиції. Обидві сторони використовували бронетехніку і важке озброєння. У Кулябській і Курган-Тюбінскій областях почався взаємний терор. Сангак Сафаров і його сподвижник Файзали Саїдов почали розправи над прихильниками ісламістів, а також жителями Гарма, Каратегіна, Курган-Тюбе, Гірського Бадахшана, які вважалися противниками Народного фронту.
У Курган-Тюбе і його околицях відбувалися жорстокі бої. Загони Гармських ісламістів, які прибули на допомогу Курганським прихильникам опозиції, відкинули «Юрчик» назад, в Кулябську область. Потім Гармські ісламісти влаштували різанину в узбецькому кварталі Курган-Тюбе, нападам піддалися і російські жителі цього міста. Тільки втручання дислокованих в місті підрозділів 201-ї дивізії запобігло подальші жертви.
Опозиція в військово-політичному відношенні стала залежати від Гармських ісламістів, що відштовхнуло від неї душанбанців, курган-тюбінців і бадахшанців. Збільшилася підтримка Кулябських прихильників Народного фронту. Узбекистан почав постачати їм зброю. На території Узбекистану були сформовані, озброєні і навчені загони узбеків з Таджикистану. Серед них виділявся колишній офіцер Радянської Армії, учасник афганської війни Махмуд Худойбердієв. На початку вересня ці загони захопили Гісарську долину, де виникло нове угруповання «Юрчик» — Гісарсько-Турсунзадеське. Воно перерізало залізницю, що сполучає Душанбе з зовнішнім світом і над Душанбе, Гарма і Паміром нависла загроза голоду. На початку вересня на таджико-афганський кордон в Московський і Пянджський ПО були спрямовані для посилення частини ВДВ. У Пянджський ПО прибув зведений батальйон ВДВ 387 з Фергани.
25 вересня було скоєно напад ісламістів на селище імені Ломоносова під Курган-Тюбе, де зосередилися великі групи біженців. Ісламісти проникли в селище і відтіснивши офіцерів 191-го полку 201-ї дивізії, влаштували різанину.
27 вересня Кулябські загони під командуванням колишнього вихователя в колонії для неповнолітніх офіцера внутрішніх військ Лангар Лангарієва штурмом взяли Курган-Тюбе і утримували його до 4 жовтня.
24 жовтня Гісарські збройні групи під командуванням колишнього голови Верховної Ради Сафаралі Кенджаєва зробили невдалу спробу захопити Душанбе і були вибиті з центру міста протягом декількох годин.
До жовтня 1992 року загальні жертви склали 15-20 тисяч убитими і кілька десятків тисяч пораненими (переважно мирні жителі), сотні тисяч жителів стали біженцями. З півдня виїхало практично всі переселенці з Узбекистану і Північного Таджикистану. З Таджикистану виїхали близько 90 тисяч російськомовних жителів. Промисловість була практично паралізована, а сільське господарство зруйновано.
З 16 листопада по 2 грудня в Худжанді пройшла 16-а «примирна» сесія Верховної Ради Таджикистану, на якій прийняли відставку Рахмона Набієва, обрали головою Верховної Ради вихідця з Куляба Емомалі Рахмонова, а також звернулися до Казахстану, Киргизії, Узбекистану і Росії із закликом ввести в Таджикистан миротворчі сили. Через десять днів 26 листопада польові командири «Народно-демократичної армії» і Кулябських збройних формувань підписали в Худжанді угоду про мир.
Однак, Сафаралі Кенджаєв, незадоволений тим, що йому в новому керівництві, сформованому Верховною Радою, не дали жодної посади, організував новий наступ своїх прихильників на Душанбе. Базоване на захід від міста гісарське угруповання також почало наступати на столицю. В кінці листопада і на початку грудня околиці Душанбе піддавалися обстрілу з реактивних установок системи «Град». 4 грудня представники «Народно-демократичної армії Таджикистану», яка контролює столицю, заявили по республіканському радіо, що вважають нове керівництво країни на чолі з Емомалі Рахмоновим «віроломним і комуністично одіозним» і що вони не впустять новий уряд, що базується в Худжанді, в столицю.
Воєнізовані угруповання прихильників Народного фронту почали витісняти загони опозиції з Душанбе. 10 грудень в столицю з боку Гісара з боями увійшов спеціальний батальйон міністра внутрішніх справ Якуба Салімова. Після взяття міста сили Народного фронту розгорнули наступ на оплот опозиції і вузол шосейних доріг — Кофарніхон і 20 грудня Кулябські збройні формування вибили противника з цього населеного пункту, після чого бойові дії перемістилися в Рамітську ущелину і на схід, в напрямку Гарма. За шість місяців громадянської війни в 1992 році загинуло за даними «Меморіалу» 20 тисяч осіб або за деякими оцінками — до 50 тисяч.
Після взяття Душанбе силами Народного фронту там почався терор тих хто проживав в Душанбе, в місті тривало кримінальне свавілля. У січні — лютому 1993 року силами Народного фронту були заарештовані практично всі діячі опозиційних партій і рухів у Ленінабадській області, в тому числі і займали найбільш помірковані позиції (наприклад, Саідшо Акрамов).
Продовження війни
На початку 1993 року основні бойові дії перемістилися в Каратегін (Гарм, Роміт) і Дарваз (Тавільдара). 21 червня 1993 судова колегія у цивільних справах Верховного суду Таджикистану заборонила діяльність опозиційних партій (Демократичної партії Таджикистану, Ісламської партії відродження, народного руху «Растохез» і товариства «Лалі бадахшон»). Всі чотири політичні рухи організували військово-політичний блок — Об'єднану таджицьку опозицію, який виступив проти офіційної політики влади.
Неспокійна ситуація складалася на таджицько-афганському кордоні, де свою службу несли російські прикордонники. З весни бойовики таджицької опозиції за підтримки афганських моджахедів неодноразово намагалися здійснити прорив кордону. Рано вранці 13 липня афганські моджахеди силами одного батальйону (200 осіб) з числа військовослужбовців 55-ї піхотної дивізії афганських збройних сил і бойовиків таджицької опозиції прорвалися на територію Таджикистану, вступивши в бій з 12-ї заставою російських прикордонних військ. До кінця дня на місця бою підійшли частини російської 201-ї мотострілецької дивізії, які вибили моджахедів з займаних позицій і відновили цілісність кордону. До літа інтенсивність збройних дій пішла на спад.
У 1994 році опозиція намагалася активізуватися, але не досягла відчутних успіхів. Загострилися відносини між кулябцями і гісарцями, що користувалися підтримкою Узбекистану. У квітні 1995 року опозиція почала контрнаступ з території Афганістану, яке однак знову не принесло їм успіхів. В кінці квітня в Москві пройшли переговори уряду та опозиції на вищому рівні, результатом чого стала угода про продовження припинення вогню ще на місяць. У травні в Кабулі пройшла зустріч Рахмонова і Саїда Абдулло Нурі, де вони домовилися продовжити припинення вогню ще на три місяці.
З квітня 1994 року по травень 1997 року за егідою ООН пройшло вісім раундів переговорів між ворогуючими сторонами, але самі їх лідери не мали чіткої позиції. Тоді ж Демократична партія розпалася на кілька блоків-«платформ», одна з яких стояла за збройне протистояння, а інша за врегулювання конфлікту дипломатичними засобами. В результаті опозицію стали представляти розрізнені групи польових командирів — «комсомолабадські», «таджікабадські», «Гармські». 23 грудня 1996 року в Москві підписано угоду, під яким поставили підписи Емомалі Рахмонов і Саїд Абдулло Нурі, яка передбачала включення опозиції до уряду. 4498 бійців було вирішено інтегрувати в офіційні силові структури, 5377 членів опозиції підлягали безумовній амністії.
Президентом Таджикистану (за результатами президентських виборів 1999 року) залишився прихильник світського правління Емомалі Рахмонов, проте опозиція отримала місця в парламенті, адміністративні посади, директорські пости на різних великих підприємствах, а рядові бійці сил опозиції увійшли до складу армії. Почався процес повернення біженців з Афганістану. З 1998 року 27 червня є державним святом «День національної єдності». Постановою національного парламенту цей день оголошений неробочим.
Після примирення обстановка в країні поступово стабілізувалася. Продовжував вести збройну боротьбу польовий командир Махмуд Худойбердієв, що контролював Курган-Тюбе. У 1998 році місто було взято під контроль урядовими військами. Сам польовий командир загинув при нез'ясованих обставинах в 2001 році, але доказів його загибелі досі немає.
Малі групи, які не підписали угоди, продовжували опір і в 2009 році, зокрема загін Мулло Абдулло контролював важкодоступні райони.
У наступні роки противники уряду Емомалі Рахмона намагалися організовувати збройні заколоти — в листопаді 1998 року на чолі з Махмудом Худайбердієвим, в 2010 році Мірзо Зієвим і в 2011 році Мулло Абдулло, однак ці спроби не увінчалися успіхом, вони були розгромлені зусиллями силових структур Таджикистану.
Перемир'я 1997 року
27 червня 1997 на тлі посилення влади талібів в Афганістані було укладено перемир'я між урядом і Об'єднаною таджицькою опозицією. Частина «ісламістів» влилася в державні структури. Ті, що відмовилися визнати мирну угоду й скласти зброю (наприклад, польовий командир Абдулло Рахімов, який контролював в роки війни район Дарбанд), продовжували збройний опір протягом наступних років.
26 вересня 1999 року в Таджикистані відбувся референдум щодо внесення поправок до конституції, зокрема й про збільшення терміну президентських повноважень з 4 до 7 років. На президентських виборах 6 листопада перемогу отримав Емомалі Рахмонов, набравши 96,9 % голосів.
Міжтаджицькі переговори щодо врегулювання конфлікту
Раунди міжтаджицьких переговорів
1 раунд 5–19 квітня 1994 року в Москві
2 раунд 18–28 червня 1994 в Тегерані
3 раунд 20 жовтня–1 листопада 1994 в Ісламабаді
4 раунд 22 травня–1 червня 1995 року в Алма-Аті
5 раунд в Ашхабаді
1 етап 30 листопада–22 грудня 1995 р.
2 етап 26 січня–18 лютого 1996 р.
3 етап 8–21 липня 1996 р
6 раунд 5–19 січня 1997 року в Тегерані
7 раунд 26 лютого–8 березня 1997 року в Москві
8 раунд в Тегерані
1 етап 9–16 квітня 1997 р.
2 етап 22–28 травня 1997 р.
Додатково відбулися три раунди проміжних консультацій Уряду РТ і Об'єднаної таджицької опозиції:
1 раунд — за 12-17 вересня 1994 року в Тегерані,
2 раунд — в лютому 1995 року в Москві, Душанбе, Ісламабаді, Тегерані.
3 раунд — 19–26 квітня 1995 року в Москві.
Особисті зустрічі, переговори і документи, підписані Президентом РТ Е. Рахмоновим і Керівником ОТО Саїдом Абдулло Нурі
1 зустріч — 17–19 травня 1995 р. Спільна заява (Кабул).
2 зустріч — 19 липень 1995 — серпень 1995 р. Спільна заява (Тегеран).
Заочна зустріч — Протокол «Про основні засади встановлення миру і злагоди в Таджикистані» від 17 серпня 1995 року (Підписано окремо).
3 зустріч — 10–11 грудня 1996 р. Спільну заяву. Протокол «Про врегулювання військово-політичної обстановки в зонах протистояння» від 11 грудня 1996 року (Хосдех — Північний Афганістан).
4 зустріч — 23 грудень 1996 р. Угода Президента РТ і Керівника ОТО. Протокол «Про основні функції та повноваження Комісії з національного примирення» від 23 грудня 1996 р Спільна заява (Москва).
5 зустріч — 20–21 лютого 1997 р. Додатковий протокол до протоколу «Про основні функції та повноваження Комісії з національного примирення» від 21 лютого 1997 р. Положення про Комісію з національного примирення (Мешхед).
6 зустріч — 16–18 травня 1997 р. Бішкекський меморандум. Протокол «З політичних питань» від 18 травня 1997 р. (Бішкек).
Генеральна угода про встановлення миру і національної злагоди в Таджикистані
27 червня 1997 р. в Москві були підписані такі документи:
Загальна угода про встановлення миру і національної злагоди в Таджикистані
Протокол про взаєморозуміння між Президентом Республіки Таджикистан Е. Рахмоновим і Керівником Об'єднаної таджицької опозиції Саїд Абдулло Нурі
Московську заяву Президента Республіки Таджикистан Е. Рахмонова, Керівника Об'єднаної таджицької опозиції Саїд Абдулло Нурі і спеціального представника Генерального Секретаря ООН Г. Д. Мерремем.
«Генеральна угода про встановлення миру і національної злагоди в Таджикистані» об'єднує пакет документів (протоколів, угод), підписаних в ході міжтаджицьких переговорів між делегаціями Уряду РТ і ОТО під егідою ООН протягом квітня 1994 по 27 червня 1997 гг. Загальна угода включає в себе дев'ять документів:
Протокол про основні принципи встановлення миру і національної злагоди в Таджикистані (підписаний 17 серпня 1995 Президент РТ і Керівником ОТО).
Угода Президента РТ Е. Рахмонова і Керівника ОТО С. А. Нурі за підсумками зустрічі в Москві 23 грудня 1996 р.
Протокол про основні функції та повноваження Комісії з національного примирення (підписаний Президентом РТ і Керівником ОТО в Москві 23 грудня 1996 р.).
Положення про Комісію з національного примирення (підписана 21 лютого 1997 р. Президентом РТ і Керівником ОТО в Мешхеді).
Додатковий протокол до протоколу «Про основні функції та повноваження Комісії з національного примирення» (підписаний 21 лютого 1997 року в Мешхеді).
Протокол з питань біженців (підписаний 13 січня 1997 року в Тегерані).
Протокол з військових проблем (підписаний 8 березня 1997 року в Москві).
Протокол з політичних питань (підписано 18 травня 1997 р Президентом РТ і Керівником ОТО в Бішкеку).
Протокол про гарантії здійснення Загальної угоди про встановлення миру і національної злагоди в Таджикистані (підписаний 28 травня 1997 в Тегерані).
Комісія з національного примирення
Комісія з національного примирення (КНП) утворена відповідно до документів «Загальної угоди» з числа представників уряду і опозиції (Всього 26 членів, по 13 від уряду і опозиції) стала основним механізмом виконання документів «Загальної угоди» під час перехідного періоду 1997—2000 рр.
КНП провела своє перше засідання 7–11 червня 1997 року в Москві і почала свою роботу в Душанбе 15 вересня 1997 р.
КНП припинила свою діяльність після проведення парламентських виборів і скликання нового парламенту Таджикистану–Меджліс Олі РТ 1 квітня 2000 р. В ході діяльності КНП в Таджикистані були реалізовані основні положення (документи) Загальної угоди про встановлення миру і національної злагоди в Таджикистані від 27 червня 1997 року.
Наслідки
Наслідки війни у результаті війни тільки в 1992—1993 рр. загинуло приблизно 60 000 чоловік і багато пропали безвісти. Більш 60 000 чоловік втекли в Афганістан і 195 000 були змушені переселитися в країни Співдружності Незалежних Держав, в основному в Узбекистан і Росію. Число внутрішніх переселенців досягло близько 1 млн осіб. Були зруйновані 35 723 житлових приміщення. У результаті війни 25 000 жінок стали вдовами, 53 000 дітей сиротами. 61 медичних заклади повністю виведені з ладу. У Душанбе і Хатлонської області багато шкіл були розграбовані і зруйновані. У результаті внутрішнього конфлікту 1992—1993 рр. загальна сума матеріальних втрат склала більше $ 10 млрд. За час війни економіка країни була підірвана. Таджикистан став однією з найбідніших країн світу. Величезна кількість біженців покинуло країну.
Примітки
Література
Г. М. Перепелиця. Громадянська війна в Таджикистані // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання
Петро Гладієвський. Вибори президента Рахмона. // Zbruch, 08.11.2013
Збройні конфлікти на пострадянському просторі
Новітня історія Таджикистану
Таджикистан
Війни Таджикистану
Війни XX століття
1990-ті в Азії
Конфлікти в 1992
Конфлікти в 1993
Конфлікти в 1994
Конфлікти в 1995
Конфлікти в 1996
Конфлікти в 1997
Події 5 травня
Травень 1992
Події 27 червня
Червень 1997
|
25658340
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mexico%20men%27s%20national%20junior%20ice%20hockey%20team
|
Mexico men's national junior ice hockey team
|
Mexico men's national junior ice hockey team
The Mexican men's national under 20 ice hockey team is the national under-20 ice hockey team in Mexico. The team represents Mexico at the International Ice Hockey Federation's IIHF World U20 Championship.
International competitions
World Junior Championships
References
Ice hockey teams in Mexico
Junior national ice hockey teams
Ice hockey
|
4126177
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%B2%20%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Куліков Данило Михайлович
|
Куліков Данило Михайлович
Данило Михайлович Куліков (24 червня 1998, Москва) — російський футболіст, півзахисник клубу «Локомотив» (Москва).
Виступав, зокрема, за клуб «Локомотив» (Казанка)».
Ігрова кар'єра
Народився в Москві. Проживав в підмосковному Реутові біля стадіону «Старт». Футболом починав займатися у футбольній школі клубу «Приаліт». Потім перейшов в академію московського «Локомотива».
У березні 2016 дебютував в молодіжній першості Росії. У матчі 19-го туру в Грозному проти «Терека» (0:1) вийшов на заміну на 72-й хвилині замість Олександра Довбні. За підсумками сезону 2015/16 «залізничники» стали переможцями молодіжної першості.
19 липня 2017 дебютував у першості ПФЛ у складі «Казанки». У першому турі сезону 2017/18 вийшов в стартовому складі на гру проти клубу «Знамя Труда» (7:0) .
В кінці жовтня 2018 вперше вийшов у складі «Локомотива» — у грі 1/8 фіналу кубка Росії проти «Єнісея» (4:1). З'явився на поле замінивши на 64-й хвилині Антона Міранчука.
13 квітня 2019 забив свій перший гол на професійному рівні. На 72-й хвилині гри проти «Мурома» з пенальті довершив розгром суперника (5:0).
18 жовтня 2019 роки зіграв перший матч у Прем'єр-лізі. У гостьовій зустрічі з «Ахматом» на 32-й хвилині замінив травмованого Луку Джорджевича.
Міжнародна кар'єра
В кінці серпня 2018 року був викликаний в збірну Росії до 20 років на вересневі товариські ігри проти збірної Хорватії, однак в обох зустрічах залишився на лаві запасних.
Особисте життя
Захоплюється риболовлею, з музики віддає перевагу репу.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів
Досягнення
Локомотив
Срібний призер чемпіонату Росії: 2018/19
Володар Кубка Росії: 2018/19, 2020/21
Володар Суперкубка Росії: 2019
Переможець молодіжної першості Росії: 2015/16
Примітки
Посилання
російські футболісти
Футболісти «Локомотива-Казанки»
Футболісти «Локомотива» (Москва)
Уродженці Реутова
|
67041
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%204640A
|
NGC 4640A
|
NGC 4640A
Об'єкти NGC
Діва (сузір'я)
Галактики
|
4618365
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%B0%D0%BF%D1%83%D0%B3%D0%B0
|
Гірський папуга
|
Гірський папуга (Psilopsiagon) — рід папугоподібних птахів родини папугових (Psittacidae). Представники цього роду мешкають в Андах.
Види
Виділяють вісім видів:
Папуга буроголовий (Psilopsiagon aymara)
Папуга гірський (Psilopsiagon aurifrons)
Етимологія
Наукова назва роду Psilopsiagon походить від сполучення слів — голий і — щока.
Примітки
Джерела
Joseph M. Forshaw: Parrots of the World: An Identification Guide. Princeton University Press, Princeton, New Jersey, and Woodstock, United Kingdom 2006. ISBN 978-0-691-09251-5
Juniper, T., and M. Parr (1998). A Guide to the Parrots of the World. Pica Press, East Sussex.
Папугові
Роди птахів
|
4402674
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B4%D1%96%D1%82-%D0%9B%D1%8E%D1%81%D1%96%20%D0%91%D0%BE%D0%BD%D0%B3%D0%BE%20%D0%9E%D0%BD%D0%B4%D1%96%D0%BC%D0%B1%D0%B0
|
Едіт-Люсі Бонго Ондімба
|
Едіт-Люсі Бонго Ондімба (10 березня 1964, Браззавіль, Республіка Конго — 14 березня 2009, Рабат, Марокко) — перша леді Габону (4 серпня 1989 — 14 березня 2009), третя дружина президента Ель-Хаджа Омара Бонго Ондімбаса, лікар-педіатр, відомий борець зі СНІДом.
Біографія
Представник народності мбоші. Християнка. Старша дочка конголезького президента Сассу-Нгессо. За повідомленнями Reuters, її шлюб з президентом Бонго з політичної точки зору розглядався як приклад успішної співпраці між двома країнами. Закінчила Університет Маріан Нгуабі в Браззавілі.
Брала участь у створенні форуму перших леді Африки по боротьбі зі СНІДом, заснувала асоціації для дітей та людей з обмеженими можливостями.
Померла у віці 45 років з невстановленої причини. Похована в Еду, Республіка Конго, після короткої релігійної церемонії, на якій були присутні сім лідерів африканських країн.
Президент Ель-Хадж Омар Бонго Ондімбаса помер 8 червня 2009 року, майже через три місяці після смерті Едіт-Люсі, в клініці м. Барселона, Іспанія.
У шлюбі народилося двоє дітей, Омар Дені і Ясін Квіні.
Посилання
Wife of Gabon’s President Bongo dies
Примітки
Кавалери ордена Почесного легіону
Померли в Рабаті
Померли 2009
Померли 14 березня
Уродженці Браззавіля
Народились 1964
Народились 10 березня
Персоналії:Габон
|
3969367
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hodon%C3%ADn%20%28disambiguation%29
|
Hodonín (disambiguation)
|
Hodonín (disambiguation)
Hodonín is a town in the South Moravian Region of the Czech Republic.
Hodonín may also refer to places in the Czech Republic:
Hodonín (Blansko District), a municipality and village in the South Moravian Region
Hodonín (Chrudim District), a municipality and village in the Pardubice Region
Hodonín, a village and part of Zdíkov in the South Bohemian Region
Hodonín District, a district around the town of Hodonín
|
2998990
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%82%20%D0%9E%D0%B1%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8
|
Міст Обуховської оборони
|
Міст Обуховської оборони — міст через річку Монастирку в Центральному районі Санкт-Петербурга, що з'єднує Безіменний і Монастирський острови.
Розташування
Розташований по осі проїзду, що з'єднує проспект Обуховської оборони з Синопською набережною, біля витоку Монастирок.
Нижче за течією знаходиться Монастирський міст.
Найближчі станції метрополітену — «Площа Олександра Невського-1», «Площа Олександра Невського-2».
Назва
Назва мосту відома з 1964 року і була присвоєна від назви проспекту Обухівської Оборони.
Історія
У 1926 році на цьому місці був побудований залізничний міст. У 1963–1964 роках у складі проекту будівництва мосту Олександра Невського і перепланування передмостової території, був побудований суміщений автотранспортний та залізничний міст. Автори проекту — інженери Ленгіпротрансмосту К. Є. Паліцин (залізнична частина мосту), А. Д. Гутцайт і архітектор Л. О. Носков (міська частина мосту).
У 2013 році була розібрана одноколійна залізнична лінія, що вела до промислових підприємств на Синопській набережній.
Конструкція
Міст однопролітний, залізобетонний, балочно-розрізної системи. Пролітна будова складається з типових двотаврових балок постійної висоти з перенапруженого залізобетону. Підвалини з монолітного залізобетону на підставі палі, що облицьовані гранітом. Загальна ширина моста складає 58 м (з них 11,5 м — ширина залізничної частини мосту, 46,5 м — міської частини), довжина мосту — 24,2 м.
Міст призначений для руху трамваїв, автотранспорту і пішоходів. Проїжджа частина мосту включає в себе 6 смуг для руху автотранспорту і 2 трамвайних шляхи, які влаштовані в підвищеному рівні. Покриття проїжджої частини і тротуарів — асфальтобетон. Тротуари відокремлені від проїжджої частини високим гранітним парапетом. На мосту встановлене металеве перильне огородження, що завершується на підвалинах гранітними тумбами.
Примітки
Література
Новиков Ю. В. Мосты и набережные Ленинграда / Сост. П. П. Степнов. — Л.: Лениздат, 1991. — 320 с.
Посилання
міст Обуховської оборони //СПб ДБУ «Мостотрест»
|
4825522
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Олена Вознесенська
|
Олена Вознесенська
Вознесенська Олена Андріївна — українська телеведуча і акторка. Юрист, викладач права, кандидат юридичних наук. Miss Blonde Ukraine 2009.
Біографія
Народилася 17 серпня 1986 року в Запоріжжі.
Навчалася в Харківському національному університеті внутрішніх справ за спеціалізацією «Інтерпол». Закінчила Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна та отримала дві вищі освіти за спеціальністю «Юридична журналістика» та «Філологія».
Вперше на телебачення потрапила у 2006 році. Працювала ведучою «Новин Онлайн» на телеканалі Simon.
Паралельно викладала трудове право в Харківському торговельно-економічному коледжі КНТЕУ. Після закінчення університету переїхала до Києва і працювала викладачем трудового та інформаційного права в Київському національному торговельно-економічному університеті. Паралельно закінчила аспірантуру та захистила кандидатську дисертацію на тему «Державне управління та регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації», отримала науковий ступінь кандидата юридичних наук.
Разом з тим, продовжувала працювати ведучою на українському телебаченні.
З 2007 року – на телеканалі Перший діловий. вела програму FASHIONLINE.
З 2009 року – ведуча ранкової інформаційно-розважальної програми «Доброго ранку, Україно!» на телеканалі «ЕРА».
З 2011 до 2017 року працювала ведучою редакції інформаційного мовлення на телеканалі ТОНІС.
З 2017 до 2020 року – ведуча новин на телеканалі іноземного мовлення «UA|TV».
З 2020 року – ведуча редакції інформаційного мовлення на телеканалі «Київ».
Паралельно з телебаченням, освоювала ази кінематографії. Закінчила курси театрального та кіномистецтва у Харкові. З 2006 року працює актрисою театру і кіно. В 2018 році закінчила Українську школу кіно Ukrainian Film School. Зіграла головні ролі в короткометражних стрічках «Ярлики», «Вороги», «Лаунжерон», «Грааль», в серіалах «Клініка» (телеканал «1+1»), «Женский доктор» (телеканал «Україна»), «Історія одного злочину» (телеканал «Україна»), «Школа» (телеканал «1+1»).
Зіграла одну з головних ролей (судмедексперт - патологоанатом Марія Небесна) в детективному серіалі «Слід» (телеканал СТБ).
З червня 2020 року і до відпустки, у звʼязку із вагітністю та пологами (2022 рік) - вела на телеканалі «Київ» програму «Київ Newsroom» разом із Василем Климчуком.
З квітня 2024 року працює над однією із головних ролей у новому українському серіалі «К.О.Д.» (серіал обʼєднав два проєкти - «Слід» та «Водна поліція»), де продовжує грати подругу Ольги Косач (Тетяна Кравченко) - патологоанатома Марію Небесну.
Вибрана фільмографія
2024 - «К.О.Д.»
2020 — «Філін», «Слід»
2019 — «Жіночий лікар-4», «Інше життя Анни», «Паніка Вова».
2018 — «Історія одного злочину», «Ярлики», «Опер за викликом», «Парашутисти», «Лаунжерон», «Грааль», «Голос з минулого»
2017 — «Школа»
2016 — «Клініка»
2015 — «Центральна лікарня».
Примітки
|
14874824
|
https://en.wikipedia.org/wiki/KCNK4
|
KCNK4
|
KCNK4
Potassium channel subfamily K member 4 is a protein that in humans is encoded by the KCNK4 gene. KCNK4 protein channels are also called TRAAK channels.
Function
KNCK4 is a gene segment that encodes for the TRAAK (TWIK-related Arachidonic Acid-Stimulated K+) subfamily of mechanosensitive potassium channels. Potassium channels play a role in many cellular processes including action potential depolarization, muscle contraction, hormone secretion, osmotic regulation, and ion flow. The K2P4.1 protein is a lipid-gated ion channel that belongs to the superfamily of potassium channel proteins containing two pore-forming P domains (K2P). K2P4.1 homodimerizes and functions as an outwardly rectifying channel. It is expressed primarily in neural tissues and is stimulated by membrane stretch and polyunsaturated fatty acids.
TRAAK channels are found in mammalian neurons and are part of a protein family of weakly inward rectifying potassium channels. This subfamily of potassium channels is mechanically gated. The C-terminal of TRAAK has a charged cluster that is important in maintaining the mechanosensitive properties of the channel.
TRAAK is only expressed in neuronal tissue, and can be found in the brain, spinal cord, and retina, which suggests that it has a function beyond mechanotransduction in terms of neuronal excitability. The highest levels of TRAAK expression are in the olfactory system, cerebral cortex, hippocampal formation, habenula, basal ganglia, and cerebellum. TRAAK channels are mechanically activated when there is a convex curvature in the membrane that alters the channel’s activity. TRAAK channels are thought to have a role in axonal pathfinding, growth cone motility, and neurite elongation, as well as possibly having a role in touch or pain detection.
TRAAK channels play a critical role in the maintenance of the resting membrane potential in excitable cell types. More recently, TRAAK channels have been identified as an integral component of the nervous system, contributing to a variety of important biological functions such as: neurite migration, neurotransmission, and signal transduction across several sensory modalities. TRAAK and related mechanosensitive ion channels initiate these and other complex physiological processes by detecting asymmetrical pressure gradients generated across the inner and outer leaflets of the cell membrane, characterizing a rich profile of mechanical bilayer interactions. Furthermore, KCNK4 expression patterns the axonal segments of neurons in both central and peripheral nervous systems by inserting TRAAK membrane protein channels at the Nodes of Ranvier and allowing for saltatory conduction. The pathologies that are associated with improper KCNK4 expression such as Hirchsprung's Disease and FHEIG (facial dysmorphism, hypertrichosis, epilepsy, developmental/ID delay, and gingival overgrowth) syndrome, manifest accordingly as a constellation of neurological symptoms resulting from neuronal dysplasia. Animal models containing known syndromic KCNK4 mutations have recapitulated these phenotypic abnormalities. High TRAAK channel density has also been implicated in the resulting cerebral ischemia following the event of a stroke.
See also
Tandem pore domain potassium channel
References
Further reading
External links
Ion channels
|
78205
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D0%BD%20%28%D0%AF%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Хан (Японія)
|
Хан (Японія)
Хан — ленне володіння самурайського роду на чолі з даймьо у період Едо (1603-1867).
Перелік хан
Хани подані за регіонами, у напрямку з півночі на південь. У таблицях представлені японське написання ханів, їхні правлячі самурайські роди, фінансова і військова потужність хану у графі дохід (кокудака), статус хану та його правителя-даймьо у ієрахічній системі сьоґунат Едо (класифікація за рівнем наближеності до роду Токуґава: сінпан , фудай і тодзама). Також подані назви місць, яке мусив займати правитель хан кожного хан під час аудієнції з сьоґуном або на зборах васалів (янаґінома, обірома, тайканннома, оорока) і ранг даймьо відповідно до статусу його резиденції чи володінь — володарі ставки (дзін'я) замку (дзьосю), чи провінції (кокусю і , кунімоті). Вказано період існування ханів, їх місцерозташування у історичних провінціях, а також відповідність сучасним адміністративним одиницям — префектурам.
Земля Едзо
Регіон Тохоку
Регіони Хокуріку і Косін'ецу
Кюсю
Протягом періоду Едо на Кюсю існувало 36 ханів. Лише 8 з них мали статус фудай; решта належали до найнижчої категорії володарів тодзама. Найбільшим ханом був південний Сацума-хан, яким керували тодзама з роду Сімадзу. Річний дохід цього хану становив 770 000 коку. Іншими великими ханами, дохід яких перевищував 100 000 коку, були західний Кумамото-хан роду Хосокава (540 000 коку), північний Фукуока-хан роду Курода (473 000 коку), північно-західний Саґа-хан роду Набесіма (357 000 коку), північно-західний Куруме-хан роду Аріма (210 000 коку), північно-східний Кокура-хан роду Оґасавара (150 000 коку), північно-західний Янаґава-хан роду Татібана (109 000 коку), північно-східний Накацу-хан роду Окудайра (100 000 коку) та північний Цусіма-хан роду Со (100 000 коку). Усі ці роди, за винятком Оґасавари й Окудайри, належали до категорії тодзама.
Дохід: коку
сімпан
фудай
тодзама
П: володар провінції (国主)
З: володар замку (城主)
Т: володар табору (陣屋)
Шікоку
Примітки
Див. також
Ханські фракції
Джерела та література
Посилання
Список трьохсот ханів періоду Едо
Карти усіх хан
Списки хан Японії
Період Едо
|
1773606
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%96%D1%8F%20%28%D0%9C%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%B0%29
|
Скандія (Міннесота)
|
Скандія (Міннесота)
Скандія — місто в США, в окрузі Вашингтон штату Міннесота. Населення — 3984 особи (2020).
Географія
Скандія розташована за координатами (45.251536, -92.833409). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 103,13 км², з яких 90,14 км² — суходіл та 12,99 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 38 осіб/км². Було 1704 помешкання (17/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,9 %. Частка іспаномовних становила 1,3 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 22,7 % — особи молодші 18 років, 62,8 % — особи у віці 18—64 років, 14,5 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 46,9 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 104,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 103,5 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 8,6 % осіб, у тому числі 11,7 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 19,3 %, виробництво — 13,3 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 11,1 %, будівництво — 9,2 %.
Примітки
Джерела
Посилання
Офіційний web-сайт міста
Міста Міннесоти
Населені пункти округу Вашингтон (Міннесота)
|
702506
|
https://en.wikipedia.org/wiki/White%20Palace%20%28film%29
|
White Palace (film)
|
White Palace (film)
White Palace is a 1990 American erotic romantic drama film directed by Luis Mandoki. It stars Susan Sarandon, James Spader, Jason Alexander, Kathy Bates, Steven Hill, Jeremy Piven, and Renée Taylor. It was written by Ted Tally and Alvin Sargent, based on the novel of the same name by Glenn Savan (who appears in the film as an extra with a small speaking part).
It centers on the unlikely relationship between a young upper middle class widower (Spader) who falls in love with a middle-aged working class waitress (Sarandon) in St. Louis, Missouri. The original music score was composed by George Fenton. The film is marketed with the tagline "The story of a younger man and a bolder woman".
Plot
Twenty-seven-year-old St. Louis advertising executive Max Baron has completely shut himself off from the world in the two years since the auto accident that killed his wife Janey. On the way to his friend Neil's bachelor party, Max picks up fifty burgers from a diner called White Palace. At the party, he discovers that the order is six burgers short and, to the ridicule of his friends, returns to the restaurant to complain. In a moment that defines his initial character, Max declares, "It's the principle." He is roundly mocked by his friends.
At the White Palace diner, after a heated exchange occurs between Max and a forty-three-year-old waitress, Nora Baker, she exasperatedly refunds him. Max returns to the party but leaves upset and heads to a bar, where he runs into Nora. Drunk, she flirts with him, but he pushes her advances away and starts to leave. She senses he's upset, asks why, and discovers his wife died in a car crash. She discloses that she lost her young son to leukemia. The 'connection' prevents him from leaving. They have a few drinks and eventually he gives her a lift home to the Dogtown neighborhood in St. Louis, but drunkenly crashes his car into her mailbox. She invites him to spend the night at her house, with the couch as his bed. Max starts dreaming about his late wife, then wakes up to find Nora performing fellatio on him. They end up having passionate sex.
After visiting his wife's grave on the second anniversary of her death, Max returns to White Palace to watch a busy Nora from a distance. He visits her at home with the pretext of replacing the broken mailbox, but instead they begin a relationship. Max becomes more relaxed and cheerful around Nora and at his work, but remains reluctant to reveal their relationship to his family and friends. At one point, he gets frustrated that all he and Nora do is sit and watch TV in her house. She firmly reminds him of their differences in age and social backgrounds.
Nora is angry after Max has lied to her about his friend Neil's wedding and that he didn't take her. They argue about how Max keeps their relationship a secret and that he is probably ashamed of being seen with her. Nora's sister, Judy (Eileen Brennan), meets Max the following day and explains to him, in Nora's absence, how they were abandoned as children and that she left a young Nora to fend for herself. Judy also explains that Nora's son drowned.
While at the supermarket with Nora, Max leaves her at the counter and runs into Neil's wife, Rachel, who invites him and his "mystery woman" to Thanksgiving. At Max's apartment, Nora hears a message on his answering machine inviting them to the Horowitzes' home for Thanksgiving. Nora brings up the subject to an initially hesitant Max; however, they resolve to attend as a couple. At the Thanksgiving dinner with Neil, Rachel, Mrs. Baron, Max's friends, and the Horowitz extended family make Nora uncomfortable. Following an argument between Nora and Neil's father, she walks out, Max and his mother following. After the dinner, Nora and Max argue in her house over what happened, and she tells him to leave.
Some time later, Max finds Nora's house empty and a note explaining to him that she left and that he shouldn't come looking for her. He visits White Palace and is informed that Nora quit. He goes to a brunch with friends and meets Heidi Solomon, but cannot stop thinking about Nora. He then realizes that everyone around him seems stuck-up and obsessed with their "perfect" upper-middle class lives. He travels to New York to find Nora's sister Judy, and is informed that Nora is waitressing in a restaurant. Max finds Nora there and confesses his love to her, revealing that he quit his job and moved to New York to be with her. They reunite, kissing tenderly as patrons of the restaurant look on. Max playfully clears the table of its contents and lays a laughing Nora down on it, climbing on top of her and passionately kissing her, while the whole restaurant cheers and applauds.
Cast
Susan Sarandon as Nora Baker
James Spader as Max Baron
Jason Alexander as Neil
Kathy Bates as Rosemary
Eileen Brennan as Judy
Steven Hill as Sol Horowitz
Corey Parker as Larry Klugman
Rachel Chagall as Rachel
Renée Taylor as Edith Baron
Jonathan Penner as Marv Miller
Barbara Howard as Sherri Klugman
Kim Myers as Heidi Solomon
Mitzi McCall as Sophie Rosen
Production
The original title for the film was to have been The White Castle, and the novel even makes reference to a specific real White Castle location at the intersection of S. Grand Blvd. and Gravois Ave. in south St. Louis, but the restaurant chain refused permission to use its trademarked name in either the novel or the film, and also refused permission to allow any of its restaurants for filming locations.
Instead, an independent diner at the intersection of North Eighteenth and Olive Streets just west of downtown St. Louis was used – and that address is even given in the film as a plug for the diner. After the film was released the diner's owners sought permission to permanently rename it "White Palace", but were refused by the studio, so the diner was instead renamed "White Knight".
The movie also features and was shot almost entirely in the St. Louis area, one of the few major movie productions to be filmed and set there, including the Thanksgiving Dinner scenes, which were filmed in a private home off Conway Road located at #2 Frontenac Place in west St. Louis County, and Nora's house, which was in the Dogtown neighborhood of the City of St. Louis northwest of the intersection of Hampton and Manchester Avenues at 1521 W. Billon Avenue.
The film also originally shot scenes which followed a subplot in the film, in which Max (James Spader) and his boss Rosemary (Kathy Bates) start working for a new client at their advertising agency. In the book, this woman is named Stephanie Deluc. Both Max and Rosemary have a difficult relationship with her throughout the novel, culminating in Max losing his temper with her later on and losing his job because of it. Gina Gershon was cast as Stephanie Deluc in the film, and shot many scenes, presumably following this subplot of the novel. However, for reasons unknown, the studio removed all the scenes, which meant that Gershon's entire role ended up on the cutting room floor, and she no longer appears in the film. This also meant that Kathy Bates's role of Rosemary, Max's boss, was greatly reduced, now appearing very briefly in the finished film in a couple of scenes, in only one of which she has some dialogue.
In the January 1995 issue of Movieline magazine, Susan Sarandon revealed she was very nervous before doing the infamous oral sex scene with James Spader.
Home media
White Palace was released on VHS on March 21, 1991 & released on Laserdisc in 1993 by MCA/Universal Home Video. GoodTimes Entertainment released the film via DVD on May 1, 2001. The DVD was released on March 1, 2005, from Universal's Studio Collections after the DVD release in UK. The Blu-ray was released on October 30, 2017, in United Kingdom (which was never released in United States) by Fabulous Films Limited.
Reception
White Palace received mixed reviews from critics. On Rotten Tomatoes, it has a 50% approval rating based on 28 reviews, with an average score of 5.8/10.
Roger Ebert wrote that the film is at its best when exploring the two main leads' "nonconforming relationship" outside of their social circles and suffers when going through the "same sappy romantic clichés as countless other love stories." He concluded: "And yet there's a lot that's good in "White Palace," involving the heart as well as the mind." Gene Siskel of the Chicago Tribune wrote that "the film manages to avoid the more interesting problem area of what will happen to the couple once they decide to settle down and live openly together. Both principals, however, are good in their limited roles." Entertainment Weeklys Owen Gleiberman gave the film a "B−" grade, calling it "yet another bogus movie about class differences" that wants its audience to laugh at the characters' "most superficial traits", but praised Spader and Sarandon for bringing "a shaggy sense of fun" to their roles, saying they "make White Palace worth seeing, but too often they're fighting the movie's smugness." Janet Maslin of The New York Times was critical of the "unconvincing" production design of the "nouveau riche" and "squalid" sides of St. Louis and the "badly cast" supporting characters for diminishing the overall plot, but gave praise to Spader and Sarandon for elevating the "many preconceptions and clichés" throughout the material, highlighting the latter for giving "a zesty, spirited, fully formed performance".
References
External links
1990 films
1990 romantic drama films
1990s American films
1990s English-language films
1990s erotic drama films
American erotic romance films
American romantic drama films
Films based on American novels
Films based on romance novels
Films directed by Luis Mandoki
Films scored by George Fenton
Films set in Missouri
Films set in St. Louis
Films shot in Missouri
Films shot in St. Louis
Films with screenplays by Alvin Sargent
Films with screenplays by Ted Tally
Universal Pictures films
|
4313222
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8E%D0%BA%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D0%B4%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%82%29
|
Костюк Юрій Юрійович (диригент)
|
Костюк Юрій Юрійович (диригент)
Юрій Юрійович Костюк (справжнє прізвище до 1944 року — Костьо; 3 березня 1912, Сірма — 12 липня 1998, Пряшів) — український педагог, диригент, скрипаль, фольклорист-етномузикознавець, композитор, музикознавець; заслужений учитель з 1964 року; доктор філософії з 1969 року.
Біографія
Народився 3 березня 1912 року в селі Сірмі (тепер село Дротинці Берегівського району Закарпатської області, Україна) в сім'ї безземельного сільськогосподарського робітника. Відвідував угорськомовну початкову школу в рідному селі, після закінчення якої впродовж 1924—1927 років навчався у Севлюській горожанській школі, де здобув основи музики. В 1927 році поступив у Мукачівську учительську семінарію з російською мовою навчання. З 1931 року з дипломом учителя початкових шкіл розпочав свою педагогічну практику в Росвигові, потім — у Кайданові, і згодом в Старому Давидкові. В кожному з цих сіл він заснував шкільні хори, драматичні гуртки та розвинув широку позашкільну самодіяльність. Одночасно до 1935 року заочно навчався в Мукачівській гімназії. Здобувши атестат гімназії у тому ж році його був зарахований на третій курс Празької консерваторії та записався на перший курс відділення музичних наук філософського факультету Карлового університету у Празі. Одночасно з навчанням у 1936—1938 роках керував українським хором у Празі.
Восени 1938 року успішно закінчив навчання у Празькій консерваторії та Карловому університеті і з двома дипломами в руках повернувся на Закарпатську Україну. З січня 1939 року викладав музику і спів в Учительській семінарії в Севлюші. Після Віденського арбітражу евакуйованій з Мукачева та Ужгорода. Після окупації Карпатської України угорськими військами в березні 1939 року став учителем Севлюської горожанської школи, а в 1941 році призначений професором музики та співу в Ужгородській учительській семінарії, підпорядкованій новій угорській владі.
У січні 1944 року був мобілізований і згодом відправлено на фронт. Вночі 27 квітня того ж року в селі Раківчику біля Коломиї перейшов на бік Радянської армії. Демобілізований у 1945 році. Протягом 1945—1948 років викладав музику в Празькій учительській семінарії. В Празі також записався заочником музичного відділу філософського факультету Карлового університету, в якому 1947 року здобув дальшу музичну кваліфікацію — склав державні іспити гри на клавірі. З 1948 року керував хорами та музичними ансамблями у Пряшеві. У 1953 році заснував і впродовж 1953–1955 років очолював український ансамбль пісні і танцю в Меджилабірцях у Словаччині, впродовж 1956–1958 років очолював Піддуклянський український народний ансамбль в Пряшеві, одночасно у 1958–1977 роках працював в Університеті імені Павла Шафарика: з 1966 року — завідувач кафедри музичного виховання на педагогічному факультеті.
Помер у Пряшеві 12 липня 1998 року. Похований в Пряшеві, поруч з батьками і сином. На могилі мармурова дошка з однослівним написом українською мовою: «КОСТЮКИ».
Творчість
Записував український музичний фольклор на Закарпатті, Галичині, народні пісні українців Польщі, Румунії, Пряшівчини, Югославії. Видав:
«Народні пісні підкарпатських русинів» (Ужгород, 1944; 1992, у співавторстві);
«Українські народні пісні Пряшівського краю» (Пряшів, 1958, том 1).
В рукописах залишаються дослідження:
«Музичний ренесанс Закарпаття в період 1918—1938»;
«Хорова культура Закарпаття і Пряшівщини»;
«Народні пісні села Дара» (у співавторстві).
Автор підручника «Музичне виховання» (Пряшів, 1959; 1964; 1966).
Творча спадщина музиканта зберігається у фондах Музею української культури у Свиднику.
Вшанування
У 2012 році на будинку школи в Дротинцях відкрито меморіальну дошку.
Примітки
Література
Любимов О. Юрій Юрійович Костюк. Пряшів, 1982;
Костюк Юрій Юрійович // ;
Мушинка М. І. Музикант з абсолютним слухом і широким серцем // Народознавчі зошити. Л., 1998. № 6;
Мушинка М. І. Костюк Юрій Юрійович //
Українські диригенти
Українські композитори
Українські музичні педагоги
Українські музикознавці
Музиканти Праги
Педагоги Праги
Педагоги Пряшева
Українці Праги
Учасники Другої світової війни
Чеські музичні педагоги
Поховані у Пряшеві
|
7760047
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Deerslayer
|
The Deerslayer
|
The Deerslayer, or The First War-Path (1841) was James Fenimore Cooper's last novel in his Leatherstocking Tales. Its 1740–1745 time period makes it the first installment chronologically and in the lifetime of the hero of the Leatherstocking tales, Natty Bumppo. The novel's setting on Otsego Lake in central, upstate New York, is the same as that of The Pioneers, the first of the Leatherstocking Tales to be published (1823). The Deerslayer is considered to be the prequel to the rest of the series. Fenimore Cooper begins his work by relating the astonishing advance of civilization in New York State, which is the setting of four of his five Leatherstocking Tales.
Plot
This novel introduces Natty Bumppo as "Deerslayer," a young frontiersman in early 18th-century New York, who objects to the practice of taking scalps, on the grounds that every living thing should follow "the gifts" of its nature, which would keep European Americans from taking scalps. Two characters who actually seek to take scalps are Deerslayer's foil Henry March (alias "Hurry Harry") and the former pirate 'Floating Tom' Hutter, to whom Deerslayer is introduced en route to a rendezvous with the latter's lifelong friend Chingachgook (who first appeared as "Indian John" in The Pioneers).
Shortly before the rendezvous, Hutter's residence is besieged by the indigenous Hurons, and Hutter and March sneak into the camp of the besiegers to kill and scalp as many as they can, but they are captured in the act, and later ransomed by Bumppo, Chingachgook, and Hutter's daughters Judith and Hetty. Bumppo and Chingachgook thereafter plan to rescue Chingachgook's kidnapped betrothed Wah-ta-Wah (alias 'Hist') from the Hurons, but while rescuing her, Bumppo is captured. In his absence, the Hurons invade Hutter's home, and Hutter is scalped alive. On his deathbed, he confesses that Judith and Hetty were not his daughters by birth, and Judith determines to discover her natural father's identity, but her search reveals only that her late mother had been of aristocratic descent, and had married 'Floating Tom' after the collapse of an illicit affair.
Later, Judith attempts and fails to rescue Deerslayer. They are all saved at last when March returns with English reinforcements, who massacre the Hurons and mortally wound Hetty. After Hetty's death, Judith proposes marriage to Deerslayer, but is refused, and is last described as the paramour of a soldier. Fifteen years later, Bumppo and Chingachgook return to the site to find Hutter's house in ruins.
Criticism
The brunt of Mark Twain's satire and criticism of Cooper's writing, "Fenimore Cooper's Literary Offenses" (1895), fell on The Deerslayer and The Pathfinder. Twain wrote at the beginning of the essay: "In one place in Deerslayer, and in the restricted space of two-thirds of a page, Cooper has scored 114 offenses against literary art out of a possible 115. It breaks the record." He then lists 18 out of 19 rules "governing literary art in domain of romantic fiction" that Cooper violates in The Deerslayer.
Proponents of Cooper have criticized Twain's essay as unfair and distorted. Cooper scholars Lance Schachterle and Kent Ljungquist write, "Twain's deliberate misreading of Cooper has been devastating....Twain valued economy of style (a possible but not necessary criterion), but such concision simply was not a characteristic of many early nineteenth-century novelists' work." Similarly, John McWilliams comments:
In Carl Van Doren's view, the book is essentially a romance, at the same time considerably realistic. The dialect is careful, the wordcraft generally sound. The movement is rapid, the incidents varied, and the piece as a whole absorbing. The reality of the piece comes chiefly from the reasoned presentation of the central issue: the conflict in Leather-Stocking between the forces which draw him to the woods and those which seek to attach him to his human kind. Van Doren calls Judith Hutter one of the few convincing young women in Cooper's works; of the minor characters only the ardent young Chingachgook and the silly Hetty Hutter call for his notice.
D. H. Lawrence called The Deerslayer "one of the most beautiful and perfect books in the world: flawless as a jewel and of gem-like concentration."
Adaptations
Comics
In January 1944 Classic Comics adapted the story for issue 17 of the series.
French comics artist Jean Ache adapted the story into a newspaper comic for Jeudi-Matin in 1949.
Film
1913: The Deerslayer, starring Harry T. Morey and Wallace Reid. Filmed at Otsego Lake, the actual setting of the novel. Filmed in 1911, released two years later.
1920: The Deerslayer and Chingachgook, a German film with Béla Lugosi as Chingachgook. This was the first part of the two-part Lederstrumpf silent film.
1943: Deerslayer, starring Bruce Kellogg and Jean Parker.
1957: The Deerslayer, starring Lex Barker and Rita Moreno.
1967: Chingachgook, die große Schlange, an East German Red Western from DEFA studios, starring Gojko Mitić.
1990: Зверобой, a Soviet version.
1994: Hawkeye (1994 TV series), starring Lee Horsley and Lynda Carter, the 8th episode Out Of The Past tells how Henry March came to kill Natty Bumppo after Judith's death, fifteen years of the events of The Deerslayer.
Radio
In 1932, the Leatherstocking Tales were adapted as a thirteen-part serial radio drama. It is directed and performed by Charles Fredrick Lindsay and contains both Deerslayer and Last of the Mohicans.
TV
A made-for-television film was released in 1978. The film was directed by Richard Friedenberg and starred Steve Forrest as Hawkeye.
References
Further reading
Rowland Hughes: "The Deerslayer, or The First War Path". In: Christopher John Murry: Encyclopedia of the Romantic Era, 1760–1850. Routledge, 2013, ISBN 9781135455798, pp. 271-273
DARNELL, D. (1979). “THE DEERSLAYER”: COOPER’S TRAGEDY OF MANNERS. Studies in the Novel, 11(4), 406–415. http://www.jstor.org/stable/29532000
Vasile, P. (1975). Cooper’s “The Deerslayer”: The Apotheosis of Man and Nature. Journal of the American Academy of Religion, 43(3), 485–507. http://www.jstor.org/stable/1461847
Lawrence H Klibbe: CliffsNotes on Cooper's The Deerslayer. HMH Books, 1970, ISBN 9780544181182
External links
1841 American novels
Novels by James Fenimore Cooper
American historical novels
Novels set in the American colonial era
Novels set in New York (state)
Novels set in the 1740s
American novels adapted into films
Novels adapted into comics
Novels adapted into radio programs
American novels adapted into television shows
Prequel novels
Leatherstocking Tales
Novels about pirates
|
2877146
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D1%88%D0%B5%D0%B2%20%28%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%B1%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Закшев (Поддембицький повіт)
|
Закшев (Поддембицький повіт)
Закшев — село в Польщі, у гміні Поддембиці Поддембицького повіту Лодзинського воєводства.
У 1975-1998 роках село належало до Серадзького воєводства.
Примітки
Села Поддембицького повіту
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.