id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
4866790
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Calyptommatus%20sinebrachiatus
|
Calyptommatus sinebrachiatus
|
Calyptommatus sinebrachiatus — вид ящірок родини гімнофтальмових (Gymnophthalmidae). Ендемік Бразилії.
Поширення і екологія
Calyptommatus sinebrachiatus мешкають на правому березі річки Сан-Франсиску в штаті Баїя, від Лагоа-Ітапаріки до Гамелейра-ду-Ассуруа, а також в горах Серра-ду-Ассуруа. Вони живуть на піщаних дюнах, порослих сухими заростями каатинги, на висоті до 600 м над рівнем моря. Ведуть нічний, наземний спосіб життя, живляться личинками комах.
Збереження
МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває під загрозою зникнення. Calyptommatus sinebrachiatus є рідкісним видом, якому загрожує знищення природного середовища.
Примітки
Гімнофтальмові
Тварини, описані 1991
Плазуни Бразилії
Ендемічна фауна Бразилії
|
975585
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%BD%20%D0%A4%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80
|
Золтан Фодор
|
Золтан Фодор (29 липня 1985, Будапешт) — угорський борець греко-римського стилю, олімпійський медаліст.
Життєпис
Боротьбою почав займатися з 1994 року. У 2002 році став чемпіоном Європи серед кадетів.
Виступав за борцівський клуб «Ferencvárosi TC» Будапешт. Тренери — Андраш Шике (з 1999), Йожеф Шелес (з 1996).
Спортивні результати на міжнародних змаганнях
Виступи на Олімпіадах
Виступи на Чемпіонатах світу
Виступи на Чемпіонатах Європи
Виступи на Кубках світу
Виступи на інших змаганнях
Виступи на змаганнях молодших вікових груп
Джерела
Посилання
Уродженці Будапешта
угорські борці греко-римського стилю
угорські срібні олімпійські медалісти
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 2008
Борці греко-римського стилю на літніх Олімпійських іграх 2008
Спортсмени Будапешта
|
1511758
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%83%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B9
|
Інтернунцій
|
Інтернунцій (посередник, вісник) — глава дипломатичного представництва Ватикану, який акредитувався при главах держав. За старшинством належав до другого класу дипломатичних представників, що відповідає класу посланника.
Інтернунцій очолював папське дипломатичне представництво — інтернунціатуру й за своїм дипломатичним класом та ієрархією дипломатичної служби Ватикану слідував після нунція. Оскільки, починаючи з XVII ст. інтернунції були главами представництв 2-го класу, то їх скеровували в держави, які з дипломатичного погляду не відігравали значної ролі, чи в країни некатолицького віросповідання. Їхній статус спричиняв низку протокольних незручностей, оскільки був недостатньо високим. У державах, де дуаєном є папський нунцій, заступником дуаєна є посол, акредитований раніше від інших послів. Дружина цього посла на протокольних заходах ніби компенсує відсутність дружини у дуаєна. Дуаєном дипкорпусу може стати лише нунцій, дипломатичний статус якого прирівняний до рангу Надзвичайного і повноважного посла. На пронунціїв та інтернунціїв це положення не розповсюджувалося.
Згідно з новим Кодексом канонічного права від 1983 року, категорія інтернунцій у дипломатичній службі Ватикану була ліквідована.
Джерела
Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Отрош M.I. Система органів зовнішніх зносин Святого Престолу / M.I. Отрош // Часопис Київського університету права. — 2009. — № 2. — С. 278—284.
Посилання
Інтернунцій //
Політика Ватикану
Дипломатичні ранги
|
250363
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gartner
|
Gartner
|
Gartner, Inc. is an American technological research and consulting firm based in Stamford, Connecticut, that conducts research on technology and shares this research both through private consulting as well as executive programs and conferences. Its clients include large corporations, government agencies, technology companies, and investment firms.
In 2018, the company's client base consisted of over 12,000 organizations in over 100 countries. As of 2022, Gartner has over 15,000 employees located in over 100 offices worldwide. It is a member of the S&P 500.
History
Gideon Gartner founded Gartner, Inc. in 1979. Originally private, the company launched publicly as Gartner Group in 1986 before Saatchi & Saatchi acquired it in 1988.
In 1990, Gartner Group was acquired by some of its executives, including Gartner himself, with funding from Bain Capital and Dun & Bradstreet. The company went public again in 1993. In 2000, the name was simplified from Gartner Group to Gartner.
In 2000, Gartner coined the term Supranet. Gene Hall has been the CEO of the company since August 2004.
In the course of its growth, Gartner has acquired numerous companies providing related services, including Real Decisions—which became Gartner Measurement, now part of Gartner's consulting division—and Gartner Dataquest, a market research firm. It acquired Datapro Information Services, a computer industry analysis-focused unit of McGraw-Hill, in 1997; that in turn had once been Datapro Research Corporation of Delran Township, New Jersey.
It has also acquired a number of direct competitors: Meta Group in 2005, AMR Research and Burton Group in early 2010, and Ideas International in 2012.
In 2013, whilst working for Gartner, Anton Chuvakin coined the term "endpoint threat detection and response" for "tools primarily focused on detecting and investigating suspicious activities (and traces of such) other problems on hosts/endpoints".
In March 2014, Gartner announced that it had acquired the privately held company Software Advice for an undisclosed amount.
In 2014, Gartner also coined the term "Digital BizOps" and further developed the early philosophy for digital business operations. In July 2015, Gartner acquired Nubera, the business app discovery network that owns properties like GetApp (a peer review site), AppStorm, AppAppeal, and CloudWork. Terms of the deal were not disclosed. In September 2015, it acquired the privately held peer review site (PRS) Capterra.
In June 2016, Gartner announced that it had acquired the privately held company SCM World, headquartered in London, U.K. On January 5, 2017 Gartner announced it had reached an agreement to acquire CEB, Inc. in a cash and stock deal worth about US$2.6 billion. On March 7, 2017 Gartner announced that it has agreed to buy New York–based L2 Inc, which specialises in benchmarking the digital performance of brands. Terms of the deal were not disclosed.
See also
Gartner hype cycle, a graphical presentation developed by Gartner
Magic Quadrant, a market research report type published by Gartner
SoundView Technology Group, founded as a financial service for Gartner
References
External links
1993 initial public offerings
Companies based in Stamford, Connecticut
Companies listed on the New York Stock Exchange
Consulting firms established in 1979
Futures studies organizations
International information technology consulting firms
Research and analysis firms of the United States
Bain Capital companies
|
57921074
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Endika%20Guarrotxena
|
Endika Guarrotxena
|
Endika Guarrotxena Arzubiaga (born 26 October 1961), usually known mononymously as Endika, is a Spanish former professional footballer who played as a forward.
His career was associated primarily with Athletic Bilbao, winning the national championship in 1984 as well as the Copa del Rey, in which he scored the winning goal in the final. He also featured in La Liga for Real Valladolid.
He later served a spell as manager of amateur club CD Getxo.
Playing career
Athletic Bilbao
Born in Bilbao, Biscay, Basque Country, Endika was a graduate of Athletic Bilbao's youth system. He made his senior debut with the reserve team, Bilbao Athletic, in the regionalised third tier during 1979–80. Midway through his second campaign, he made his league debut for the Athletic senior team on 30 November 1980, a 4–1 defeat away to Real Sociedad, scoring a late consolation goal for his side.
He was promoted at the start of the following campaign, but only made seven league appearances and three in the Copa Del Rey, usually appearing from the bench or himself being substituted. Under coach Javier Clemente, Athletic were beginning were one of the most successful periods in club history, in which they were champions of Spain in 1982–83 and 1983–84 before finishing third in the next two seasons. Endika missed the first of those league wins, having been loaned back to the third tier to play for AD Ceuta for the whole of 1982–83.
On his return to Bilbao, he began to feature more regularly and appeared 23 times as they retained the championship. He played and scored in the second leg of the 1983 Supercopa de España which Athletic lost on aggregate to FC Barcelona, and featured in six matches during the run to the 1984 Copa del Rey Final including both legs of the semi-final in which Athletic overcame Real Madrid C.F. on penalties. He was then selected to start the final against Barcelona, and scored what would be the only goal of the match in the 14th minute with a left-footed shot. However, his achievement was overshadowed in the reporting of the match due to the violent scenes after the final whistle between both sets of players. Athletic were awarded the Supercopa automatically the following year having won the double, and at the end of the season they reached the 1985 Copa del Rey Final, this time losing 2–1 to Atlético Madrid – Endika was brought on as a substitute with his team chasing a two-goal deficit.
In 1986–87, Endika posted his best figures for Athletic (30 league matches, completing 90 minutes in half of those), benefitting from a serious injury to fellow forward José María Noriega. However, he only scored five goals, with his final appearance for the club being a 2–1 win away to UD Las Palmas on 20 June 1987.
Later years
In summer 1987, Endika signed for top division side Real Valladolid, making 24 league appearances but scoring only three time and falling out of favour towards the end of the season. He moved on to second tier RCD Mallorca, playing less often – 626 minutes from 15 matches, two goals – but helping the club achieve promotion in 4th place.
Endika again moved clubs that summer, returning to the Spanish mainland and dropping down to Segunda B to play for Hércules CF. In Alicante he featured regularly, but the club finished only 13th, and he transferred to neighbours Benidorm CF who had been 5th in the same group. In his final season as a professional, Endika made 32 appearances and scored 4 goals as Benidorm achieved a respectable 10th place.
International
As an emerging player at Athletic Bilbao, Endika was selected for Spain Under-19 in 1981, and later played two matches for the Under-21s in 1984. He was never selected for the senior team.
Coaching career
Endika studied in sports medicine while still playing, and after retiring he became a physical education teacher at an ikastola in Sopelana, as well as a football coach. He had a spell as manager of amateurs CD Getxo (his childhood club as a player), taking over in 2011 after previously coaching its youth teams and winning promotion from the Biscay División de Honor to the Tercera División (regionalised fourth tier) at the first attempt, with his son Markel among the players. However the club were relegated back on the final matchday of the 2012–13 season after rivals SD Balmaseda won their fixture.
Personal life
Endika is the uncle of footballer Iker Guarrotxena, who also came through the ranks at Athletic Bilbao but played professionally for teams such as CD Mirandés.
He has been involved in politics, favouring left-wing organisations such as EH Bildu (a coalition of Basque nationalist parties); in 2012, he coached one of the teams in an Athletic Bilbao vs Real Sociedad veterans match for the benefit of ETA prisoners.
He is the uncle of Spanish and European Champion, the surfer Leticia Canales.
Honours
Athletic Bilbao
La Liga: 1983–84
Copa del Rey: 1983–84
Runner-up: 1984–85
References
External links
1961 births
Living people
Footballers from Bilbao
Footballers from Getxo
Spanish men's footballers
Men's association football forwards
La Liga players
Segunda División players
Segunda División B players
Athletic Bilbao B footballers
Athletic Bilbao footballers
AD Ceuta footballers
Real Valladolid players
Hércules CF players
Benidorm CF footballers
Spain men's youth international footballers
Spain men's under-21 international footballers
Spanish football managers
Basque nationalists
CD Getxo players
|
15822590
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Saint-Crespin-sur-Moine
|
Saint-Crespin-sur-Moine
|
Saint-Crespin-sur-Moine is a former commune in the Maine-et-Loire department in western France.
History
On 15 December 2015, Le Longeron, Montfaucon-Montigné, La Renaudière, Roussay, Saint-André-de-la-Marche, Saint-Crespin-sur-Moine, Saint-Germain-sur-Moine, Saint-Macaire-en-Mauges, Tillières and Torfou merged becoming one commune called Sèvremoine.
See also
Communes of the Maine-et-Loire department
References
Saintcrespinsurmoine
|
2432204
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%BE%20%D0%9A%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%85%D0%BE
|
Фернандо Клавіхо
|
Фернандо Клавіхо
Фернандо Каетано Клавіхо Седрес (12 січня 1956, Мальдонадо, Уругвай) — уругвайсько-американський футболіст і тренер, а також гравець в шоубол і міні-футбол. Нині працює технічним директором у футбольному клубі «Даллас».
Клубна кар'єра
Футбол
Клавіхо розпочав свою професійну кар'єру у віці 16 років в уругвайському клубі «Атенас». Він провів шість сезонів з «Атенасом» на позиції форварда.
У 1979 році Клавіхо і його дружина переїхали в Сполучені Штати для того, щоб він став грати за «Нью-Йорк Аполло» в американській футбольній лізі. «Нью-Йорк Аполло» змінив свою назву на «Нью-Йорк Юнайтед» у період між 1979 і 1980 роком. Клавіхо потім провів два сезони з Юнайтед.
У 1983 році він переїхав у «Голден Бей Ерсквейкс» з Північноамериканської футбольної ліги. У 1984 році він був включений у команду всіх зірок ліги.
Шоубол
Клавіхо почав грати в шоубол, кар'єра в якому швидко затьмарила його футбольну кар'єру в 1981 році з «Нью-Йорк Ерроуз» в Major Indoor Soccer League. Цей крок також змінив позицію гравця з нападника на захисника.
У 1984 році він переїхав у «Сан-Дієго Соккерз», де зробив внесок у виграші трьох чемпіонатів за чотири роки зі своєю командою. У 1988 році він покинув Соккерз і перейшов до «Лос-Анджелес Лейзерс».
Останнім клубом Клавіхо став «Сент-Луїс Сторм», в який він перейшов у 1989 році. У 1992 році він завершив свою кар'єру в шоуболі і вирішив зосередитися виключно на матчах за збірну США. У 2014 році він був введений в Залу слави шоуболу.
Кар'єра в збірній
Футбол
Його кар'єра в шоуболі не завадила йому бути викликаним до збірної США, вперше він був викликаний 21 листопада 1990 року на товариський матч проти збірної СРСР у Порт-оф-Спейн.
Він зіграв у декількох турнірах за команду зі зірково-смугастим прапором, таких як Золотий кубок КОНКАКАФ, що команда виграла в 1991 році, Кубок короля Фахда 1992 (третє місце), Кубок Америки 1993 і Золотий кубок КОНКАКАФ 1993 (друге місце).
Але його найбільшим змаганням стало включення у заявку на домашній чемпіонат світу 1994 року, на який Клавіхо був викликаний сербським тренером Борою Милутиновичем. Він зіграв три матчі з чотирьох: в груповому етапі 22 червня 1994 проти Колумбії (перемога 2:1) і 26 червня проти Румунії (поразка 0:1), в 1/8 фіналу 4 липня проти Бразилії (поразка 0:1). Це був його останній матч у кар'єрі. На самому чемпіонаті він був найстаршим гравцем в команді, і третім на турнірі після камерунців Роже Мілла і Жозефа-Антуана Белла.
Футзал
У складі збірної США з футзалу виграв срібні медалі чемпіонату світу з футзалу 1992 року. Зіграв на турнірі 7 матчів і забив 1 м'ячі. Загалом же провів за футзальну збірну 8 матчів, забив 2 м'ячі.
Тренерська кар'єра
Тренерська кар'єра Клавіхо почалася 1991 року з «Сент-Луїс Сторм», де він був граючим тренером.
1994 року він став головним тренером команди «Сієтл Сідогс» з Континентальної Ліги Шоуболу (CISL). 1997 року він був визнаний тренером року CISL, вигравши лігу.
1998 року Фернандо переїхав у клуб «Флорида ТандерКетс» з Національної професійної футбольної ліги, і паралельно допомагав екс-тренеру збірної США Борі Милутиновичу зі збірною Нігерії на чемпіонаті світу 1998 року.
Після турніру Клавіхо пішов за Борою в MLS, допомагаючи йому з «МетроСтарз» в 1999 році, який досяг найгіршого сезону серед всіх команд в історії ліги. Він покинув клуб наступного року, після чого приєднався до «Нью-Інгленд Революшн», але був звільнений у середині сезону 2002 року після поганих результатів.
1998 року він також працював головним тренером збірної США з футзалу.
16 жовтня 2003-го Клавіхо був призначений Федерацією футболу Гаїті новим тренером національної збірної Гаїті з місією вивести її на чемпіонат світу 2006 року. У кваліфікації на «мундіаль», Гаїті подолав Теркс і Кайкос (5-0, 2-0), а потім поступився збірній Ямайки (1-1, 0-3), хоча слід зазначити, що Гаїті грав свої домашні матчі в місті Маямі (США). Після вильоту Гаїті, 6 жовтня 2004 року Федерація звільнила його.
22 грудня 2004 року, «Колорадо Рапідз» найняв Клавіхо головним тренером команди. Тренер Клавіхо пішов з «Колорадо» 20 серпня 2008 року.
У 2009 році очолював футбольний клуб «Маямі». З 2012 року, Клавіхо служить технічним директором у клубі MLS «Даллас».
Клавіхо був введений до Залу слави США з футболу у 2005 році.
Досягнення
Переможець Золотого кубка КОНКАКАФ: 1991
Срібний призер Золотого кубка КОНКАКАФ: 1993
Примітки
Посилання
Футболісти США
Футзалісти США
Уругвайські футболісти
Футболісти «Атенас»
Футболісти «Сан-Дієго Соккерс»
Футболісти «Сан-Хосе Ерсквейкс» (1974—1988)
Гравці збірної США з футболу
Гравці збірної США з футзалу
Гравці розіграшу Золотого кубка КОНКАКАФ з футболу 1991
Гравці розіграшу Кубка конфедерацій з футболу 1992
Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 1993
Гравці розіграшу Золотого кубка КОНКАКАФ з футболу 1993
Гравці чемпіонату світу з футболу 1994
Футбольні тренери США
Тренери ФК «Нью-Інгленд Революшн»
Тренери збірної Гаїті з футболу
Тренери ФК «Колорадо Рапідз»
Тренери ФК «Форт-Лодердейл Страйкерз»
Футболісти за алфавітом
Персоналії за алфавітом
Народились 12 січня
Народились 1956
Спортсмени за алфавітом
Футболісти «Нью-Йорк Аполло»
Натуралізовані громадяни США
Уругвайські емігранти до США
|
1716020
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%9C%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C
|
Ново-Міловатська волость
|
Ново-Міловатська волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Богучарського повіту Воронізької губернії з центром у слободі Ново-Міловатка.
Станом на 1880 рік складалася 15 поселень, 5 сільських громад. Населення — (6320 чоловічої статі та 6271 — жіночої), 1959 дворових господарств.
Поселення волості на 1880 рік:
Ново-Міловатка — колишня державна слобода при річці Міловатка за 71 версту від повітового міста, , 907 дворів, 2 православні церкви, школа, 5 лавок, постоялий двір, винокурний завод, 3 ярмарки на рік.
Лесковий — колишній державний хутір, , 135 дворів, молитовний будинок, 2 шкіряних заводи.
Медвежа — колишня державна слобода, , 116 дворів, православна церква.
Попасна — колишня державна слобода, , 140 дворів, православна церква.
Розсипний — колишній державний хутір, , 96 дворів.
Хвощевата (Фощевата) — колишня державна слобода, , 120 дворів, православна церква, шкіряний завод.
Хрищата (Хрещата) — колишня державна слобода, , 260 дворів, православна церква, шкіряний завод.
За даними 1900 року у волості налічувалось 15 поселень із переважно українським населенням, 8 сільських товариств, 335 будівель й установ, 3358 дворових господарств, населення становило (7943 чоловічої статі та 7688 — жіночої).
1915 року волосним урядником був Олександр Дмитрович Лакоценін, старшиною був Іван Петрович Деменьєвський, волосним писарем — Михайло Семенович Волов'янов.
Примітки
Джерела
Волості Воронізької губернії
Історія Воронезької області
|
63279842
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Matino%2C%20Vologda%20Oblast
|
Matino, Vologda Oblast
|
Matino, Vologda Oblast
Matino is a rural locality (a village) in Yenangskoye Rural Settlement, Kichmengsko-Gorodetsky District, Vologda Oblast, Russia. The population was 18 as of 2002.
Geography
Matino is located 67 km southeast of Kichmengsky Gorodok (the district's administrative centre) by road. Ogryzkovo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Kichmengsko-Gorodetsky District
|
67167374
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Weightlifting%20at%20the%202020%20Summer%20Olympics%20%E2%80%93%20Women%27s%2087%20kg
|
Weightlifting at the 2020 Summer Olympics – Women's 87 kg
|
Weightlifting at the 2020 Summer Olympics – Women's 87 kg
The Women's 87 kg weightlifting competitions at the 2020 Summer Olympics in Tokyo took place on 2 August at the Tokyo International Forum. Wang Zhouyu won the gold, with a combined lift of 270 kg.
The bouquets were presented by IWF Delegate Sam Coffa (Olympian in weightlifting, Australia), and the medals were presented by IOC Member Luis Mejía Oviedo (Dominican Republic).
Records
Results
References
Weightlifting at the 2020 Summer Olympics
Olymp
Women's events at the 2020 Summer Olympics
|
13402596
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hollenbek
|
Hollenbek
|
Hollenbek is a municipality in the district of Lauenburg, in Schleswig-Holstein, Germany.
References
Herzogtum Lauenburg
|
3355145
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D0%B5%D0%B9%D0%BD%20%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96
|
Двейн Козловські
|
Двейн Козловські
Двейн Едвард Козловські (Вотертаун, Південна Дакота) — американський борець греко-римського стилю, Панамериканський чемпіон, чемпіон Панамериканських ігор, бронзовий призер Кубку світу, учасник Олімпійських ігор.
Життєпис
Родина
Брат-близнюк Двейна — Денніс теж борець. Виступав у греко-римській боротьбі, зазвичай, на вагову категорію нижче — до 100 кг. Входив до збірної США. Срібний призер чемпіонату світу, срібний призер Панамериканського чемпіонату, дворазовий срібний призер Панамериканських ігор, чотириразовий срібний призер Кубків світу, срібний та бронзовий призер Олімпійських ігор.
Спортивні результати на міжнародних змаганнях
Виступи на Олімпіадах
Виступи на Чемпіонатах світу
Виступи на Панамериканських чемпіонатах
Виступи на Панамериканських іграх
Виступи на Кубках світу
Виступи на інших змаганнях
Примітки
Джерела
Посилання
Борці греко-римського стилю США
Борці греко-римського стилю на літніх Олімпійських іграх 1988
Панамериканські чемпіони з греко-римської боротьби
Чемпіони Панамериканських ігор з греко-римської боротьби
Призери Панамериканських ігор 1987 року
|
36997
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Christian%20Democracy%20%28Italy%29
|
Christian Democracy (Italy)
|
Christian Democracy (Italy)
Christian Democracy (DC) was a Christian democratic political party in Italy. The DC was founded on 15 December 1943 in the Italian Social Republic (Nazi-occupied Italy) as the nominal successor of the Italian People's Party, which had the same symbol, a crusader shield (scudo crociato). As a Catholic-inspired, centrist, catch-all party comprising both centre-right and centre-left political factions, the DC played a dominant role in the politics of Italy for fifty years, and had been part of the government from soon after its inception until its final demise on 16 January 1994 amid the Tangentopoli scandals. Christian Democrats led the Italian government continuously from 1946 until 1981. The party was nicknamed the "White Whale" due to its huge organisation and official colour. During its time in government, the Italian Communist Party was the largest opposition party.
From 1946 until 1994, the DC was the largest party in the Italian Parliament, governing in successive coalitions, including the Pentapartito system. It originally supported liberal-conservative governments, along with the moderate Italian Democratic Socialist Party, the Italian Liberal Party, and the Italian Republican Party, before moving towards the Organic Centre-left involving the Italian Socialist Party. The party was succeeded by a string of smaller parties, including the Italian People's Party, the Christian Democratic Centre, the United Christian Democrats, and the still active Union of the Centre. Former DC members are also spread among other parties, including the centre-right Forza Italia and the centre-left Democratic Party. It was a founding member of the European People's Party in 1976.
History
Early years
The party was founded as the revival of the Italian People's Party (PPI), a political party created in 1919 by Luigi Sturzo, a Catholic priest. The PPI won over 20% of the votes in the 1919 and 1921 general elections, but was declared illegal by the Fascist dictatorship in 1926 despite the presence of some Popolari in Benito Mussolini's first government.
As World War II was ending, the Christian Democrats started organising post-Fascist Italy in coalition with all the other mainstream parties, including the Italian Communist Party (PCI), the Italian Socialist Party (PSI), the Italian Liberal Party (PLI), the Italian Republican Party (PRI), the Action Party (Pd'A) and the Labour Democratic Party (PDL). In December 1945 Christian Democrat Alcide De Gasperi was appointed Prime Minister of Italy.
The Christian Democracy party was opposed to both Fascism and Communism. In elections Italians were voting based on a way of life, not just a political party. Christian ideals were usually paired with the idea of freedom.
In the 1946 general election the DC won 35.2% of the vote.
De Gasperi and centrism
In May 1947 De Gasperi broke decisively with his Communist and Socialist coalition partners under pressure from U.S. President Harry Truman. This opened the way for a centrist coalition that included the Italian Workers' Socialist Party (PSLI), a centrist break-away from the PSI, as well as its usual allies, the PLI and the PRI.
In the 1948 general election the DC went on to win a decisive victory, with the support of the Catholic Church and the United States, and obtained 48.5% of the vote, its best result ever. Despite his party's absolute majority in the Italian Parliament, De Gasperi continued to govern at the head of the centrist coalition, which was successively abandoned by the Liberals, who hoped for more right-wing policies, in 1950 and the Democratic Socialists, who hoped for more leftist policies, in 1951.
Under De Gasperi, major land reforms were carried out in the poorer rural regions in the early postwar years, with farms appropriated from the large landowners and parcelled out to the peasants. In addition, during its years in office, Christian Democrats passed a number of laws safeguarding employees from exploitation, established a national health service, and initiated low-cost housing in Italy's major cities.
De Gasperi served as Prime Minister until 1953 and died a year later. No Christian Democrat would match his longevity in office and, despite the fact that DC's share of the vote was always between 38 and 43% from 1953 to 1979, the party was more and more fractured. As a result, Prime Ministers changed more frequently.
Centre-left governments
From 1954 the DC was led by progressive Christian Democrats, such as Amintore Fanfani, Aldo Moro and Benigno Zaccagnini, supported by the influential left-wing factions. In the 1950s the party formed centrist or moderately centre-left coalitions, and even a short-lived government led by Fernando Tambroni relying on parliamentary support from the Italian Social Movement (MSI), the post-fascist party.
In 1963 the party, under Prime Minister Aldo Moro, formed a coalition with the PSI, which returned to ministerial roles after 16 years, the PSDI and the PRI. Similar "Organic Centre-left" governments became usual through the 1960s and the 1970s.
Historic Compromise
From 1976 to 1979 the DC governed with the external support of the PCI, through the Historic Compromise. Moro, who was the party main leader and who had inspired the Compromise, was abducted and murdered by the Red Brigades.
The event was a shock for the party. When Moro was abducted, the government, at the time led by Giulio Andreotti, immediately took a hardline position stating that the "State must not bend" on terrorist demands. This was a very different position from the one taken in similar cases before and after (such as the kidnapping of Ciro Cirillo, a Campanian DC member for whom a ransom was paid thanks to the local ties of the party with the Camorra). It was however supported by all the mainstream parties, including the PCI, with the two notable exceptions of the PSI and the Radicals. In the trial for Mafia allegations against Andreotti, it was said that he took the chance of getting rid of a dangerous political competitor by sabotaging all of the rescue options and ultimately leaving the captors with no option but killing him. During his captivity Moro wrote a series of letters, at times very critical of Andreotti.. Later the memorial written by Moro during his imprisonment was subject to several plots, including the assassination of journalist Mino Pecorelli and general Carlo Alberto Dalla Chiesa.
Pentapartito
At the beginning of the 1980s, the DC had lost part of its support among Italian voters. In 1981, Giovanni Spadolini of the PRI was the first non-Christian Democrat to lead a government since 1944, at the head of a coalition comprising the DC, the PSI, the PSDI, the PRI and the PLI, the so-called Pentapartito. In the successive 1983 general election, the DC suffered one of its largest declines in votes up to that point, receiving only 32.5% of the vote cast (a decline of -5.8% relative to 1981). Subsequently, Bettino Craxi (leader of the rising PSI) reclaimed for himself the post of Prime Minister, again at the head of a Pentapartito government.
DC re-gained the post of Prime Minister in 1987, after a modest recovery in the 1987 general election (34.2%), and the Pentapartito coalition governed Italy almost continuously until 1993. While Italy experienced steady economic progress in the 1980s, the Italian economy was being undermined by a constant devaluation of the Italian lira and the issuing of large amounts of high-interest treasury bonds, so that, between 1982 and 1992, the excessive budget deficit built a significant proportion of the debt that would plague the country well into the 21st century.
Dissolution and aftermath
In 1992 the Mani pulite investigation was started in Milan, uncovering the so-called Tangentopoli scandals (endemic corruption practices at the highest levels), and causing numerous, often controversial, arrests and resignations. After the dismal result in the 1992 general election (29.7%), also due to the rise of in northern Italy and two years of mounting scandals (which included several Mafia investigations which notably touched Andreotti), the party was disbanded in 1994. In the 1990s most of the politicians prosecuted during those investigations were acquitted, sometimes however on the basis of legal formalities or on the basis of statutory time limit rules.
In 1992, Mario Segni led a breakaway faction called Populars for Reform (PR). The DC suffered heavy defeats in the 1993 provincial and municipal elections. Subsequently, Segni's PR would be reformed as the Segni Pact, and contemporary polling suggested heavy losses for the DC in the upcoming 1994 general election. In hopes of changing the party's image, the DC's last secretary, Mino Martinazzoli decided to change the name of the party into the Italian People's Party (PPI).
Pier Ferdinando Casini, representing the right-wing faction of the party (previously led by Forlani) decided to launch a new party called Christian Democratic Centre and form an alliance with Silvio Berlusconi's new party, Forza Italia (FI). The left-wing factions stayed within the new PPI, though a minority would form the Social Christians in 1993 and would join forces with the post-communist Democratic Party of the Left (DPS). Some right-wingers, feeling Casini was still too moderate, joined the National Alliance.
In 1995, the centre-right United Christian Democrats, which were led by Rocco Buttiglione, split off from the PPI and also entered in alliance with FI. In the following years, most Christian Democrats joined FI, which became the party with the most ex-DC members in absolute terms. In December 1999, Forza Italia gained full membership in the European People's Party.
The PPI would continue in a rump fashion, usually finding itself in left of centre political coalitions. In 1996, under Franco Marini, the PPI would ally with the DPS and several smaller centre-left parties to form The Olive Tree. The alliance, whose primary components were two legal successors to the two major political forces of pre-1990s Italy, won the election. Romano Prodi, an independent former PPI member, led the list and became Prime Minister.
Faced with flagging poll numbers, the PPI formed Democracy is Freedom – The Daisy (DL) after allying three other smaller, social liberal parties to contest the 2001 election. DL would be formed as an official political party in 2002, succeeding the PPI and its three allies. In 2007, DL would merge with the Democrats of the Left, the successor of the DPS, to form the Democratic Party, which is today the largest centre-left political party in Italy.
Ideology
The party's ideology drew on the Christian democratic doctrines developed from the 19th century referred to as Catholic social teaching, the political thought of Romolo Murri and Luigi Sturzo, and ultimately the tradition of the defunct Italian People's Party. Two Papal encyclicals, Rerum novarum (1891) of Pope Leo XIII, and Quadragesimo anno (1931) of Pope Pius XI, offered a further basis for the DC's social and political doctrine.
In economics, the DC preferred competition to cooperation, supported the model of social market economy, and rejected the Marxist idea of class struggle. The party thus advocated collaboration between social classes and was basically a catch-all party which aimed to represent both right-wing and left-wing Italian Catholics under the principle of the "political unity of Catholics" against socialism, communism and anarchism. It ultimately represented the majority of Italians who were opposed to the Italian Communist Party. The party was, however, originally equidistant between the Communists and the hard right represented by the Italian Social Movement.
As a catch-all party, the DC differed from other European Christian Democratic parties, such as the Christian Democratic Union of Germany, that were mainly conservative political groupings. The DC, which included conservative as well as social-democratic and liberal elements was characterised by factionalism and by the double adherence of members to the party and to factions which were often identified with individual leaders.
Factions
The DC's factions spanned the political spectrum from left to right and continually evolved over time.
In the early years, centrists and liberal-conservatives such as Alcide De Gasperi, Giuseppe Pella, Ezio Vanoni and Mario Scelba led the party. After them, progressives led by Amintore Fanfani were in charge, though opposed by right wing led by Antonio Segni. The party's left wing, with its roots in the left of the late Italian People's Party (Giovanni Gronchi, Achille Grandi and controversial Fernando Tambroni), was reinforced by new leaders such as Giuseppe Dossetti, Giorgio La Pira, Giuseppe Lazzati and Fanfani himself. Most of them were social democrats by European standards.
The party was often led by centrist figures unaffiliated to any faction such as Aldo Moro, Mariano Rumor (both closer to the centre-left) and Giulio Andreotti (closer to the centre-right). Moreover, it was often the case that if the government was led by a centre-right Christian Democrat, the party was led by a left-winger and vice versa. This was what happened in the 1950s when Fanfani was party secretary and the government was led by centre-right figures such as Scelba and Segni, as well as in the late 1970s when Benigno Zaccagnini, a progressive, led the party and Andreotti the government. This custom, in clear contrast with the principles of a Westminster system, deeply weakened DC-led governments, so that even with broad majorities they were unable to resolve differences between the several factions of the party, and ultimately turning the Italian political system into a de facto particracy (partitocrazia).
From the 1980s the party was divided between the centre-right led by Arnaldo Forlani (supported also by the party's right wing) and the centre-left led by Ciriaco De Mita (whose supporters included trade unionists and the internal left), with Andreotti holding the balance. De Mita, who led the party from 1982 to 1989, tried to transform the party into a mainstream "conservative party" in line with the European People's Party to preserve party unity. He became Prime Minister in 1988 but was replaced by Forlani in 1989. Disagreements between de Mita and Forlani brought Andreotti back to the prime-ministership from 1989 to 1992.
With the fall of the Berlin Wall and the end of the great Cold War ideological conflict, and ultimately the Tangentopoli scandals, the heterogeneous nature of the party led it to its collapse. The bulk of the DC's membership joined the new Italian People's Party (PPI), but immediately several centre-right elements led by Pier Ferdinando Casini joined the Christian Democratic Centre (CCD), while others directly joined Forza Italia. A split from the PPI, the United Christian Democrats (CDU), joined Forza Italia and the CCD in the centre-right Pole of Freedoms coalition (later becoming the Pole for Freedoms), while the PPI was a founding member of The Olive Tree centre-left coalition in 1996.
Popular support
In its early years, the party was stronger in Northern Italy (especially in eastern Lombardy and Veneto), due to the strong Catholic roots of those areas, than it was in the South. There, the Liberal establishment that had governed Italy for decades before the rise of Benito Mussolini still had grip on voters, as well as the Monarchist National Party and the Common Man's Front. The DC was very weak in Emilia-Romagna and Central Italy, where the Italian Communist Party was the dominant political force.
In the 1948 general election the party had its best result ever (48.5%) and an absolute majority in the Italian Parliament. The party won 66.8% in eastern Lombardy (73.6% in the Province of Bergamo), 60.5% in Veneto (71.9% in the Province of Vicenza), 69.6% in Trentino and 57.8% in Friuli-Venezia Giulia, that is to say where the late Italian People's Party had its strongholds. In the Centre-South the DC gained more than 50% of the vote in Lazio (51.9%), Abruzzo (53.7%) and Campania (50.5%).
From the late 1950s, the DC's support started to move South and by the 1980s it was stronger in the South than in the North, with the exception of Veneto, which remained one of the party's strongholds. In the 1983 general election the party suffered a dramatic decrease in term of votes and its electoral geography was very different from 30 or even 10 years before, as the region where it obtained the best result was Apulia (46.0%).
In the 1992 general election the shift was even more evident as the party was over the 40% mark only in some Southern regions (41.1% in Campania, 44.5 in Basilicata and 41.2% in Sicily), while it barely reached 20-25% of the vote in the North. As a result of the rise of , which was stronger precisely in the traditional Christian Democratic heartlands, the DC was reduced to 21.0% in Piedmont (with the League at 16.3%), 32.1% in western Lombardy (League at 25.2%), 31.7% in Veneto (League at 17.3%) and 28.0% in Friuli-Venezia Giulia (League at 17.0%).
As the DC's role was reduced, the 1919 PPI strongholds and the DC's traditional heartlands would become the Lega Nord's power base. Meanwhile, the successor parties of the DC continued to be key political actors only in the South, where the clientelistic way of government practised by the Christian Democrats and their allies had left a mark. In the 1996 general election the League gained 7 out of 8 single-seat constituencies in the Province of Bergamo and 5 out of 6 in the Province of Vicenza, winning well over 40%, while the combined score of the three main post-DC parties (the new PPI, the CCD and the CDU) was highest in Campania (22.3%). In the 1996 Sicilian regional election the combined score of those parties was 26.4%.
The electoral results of the DC in general (Chamber of Deputies) and European Parliament elections since 1946 are shown in the chart below.
Controversies
Having ruled Italy for over 40 years with no alternative other than the Italian Communist Party, DC members had ample opportunity to abuse their power, and some did. In the 1960s, scandals involved frauds such as huge illegal profits in the administration of banana import quotas and preferential allocation of purposely misprinted and therefore rare postage stamps. Giovanni Leone was forced to resign as President of the Italian Republic in 1978 after the Lockheed bribery scandals. He was later acquitted.
Like the other parties of the Pentapartito coalition, the DC was invested in the Tangentopoli scandals and in the subsequent Mani pulite. Moreover, as Southern Italy had become the party's stronghold in the 1970s and the 1980s, it was likely that the Sicilian Mafia and dishonest politicians tried to collaborate. The DC was the party most associated with Mafia among the public. Leaders such as Antonio Gava, Calogero Mannino, Vito Ciancimino, Salvo Lima and especially Giulio Andreotti were perceived by many to belong to a grey zone between simple corruption and Mafia business, even if most of them were later acquitted.
Election results
Italian Parliament
European Parliament
Regional elections
Leadership
Secretary: Alcide De Gasperi (1944–1946), Attilio Piccioni (1946–1949), Giuseppe Cappi (1949), Paolo Emilio Taviani (1949–1950), Guido Gonella (1950–1953), Alcide De Gasperi (1953–1954), Amintore Fanfani (1954–1959), Aldo Moro (1959–1964), Mariano Rumor (1964–1969), Flaminio Piccoli (1969), Arnaldo Forlani (1969–1973), Amintore Fanfani (1973–1975), Benigno Zaccagnini (1975–1980), Flaminio Piccoli (1980–1982), Ciriaco De Mita (1982–1989), Arnaldo Forlani (1989–1992), Mino Martinazzoli (1992–1994)
President: Alcide De Gasperi (1946–1954), Adone Zoli (1954–1960), Attilio Piccioni (1960–1966), Mario Scelba (1966–1969), Benigno Zaccagnini (1969–1975), Amintore Fanfani (1976), Aldo Moro (1976–1978), Flaminio Piccoli (1978–1980), Arnaldo Forlani (1980–1989), Ciriaco De Mita (1989–1992), Rosa Russo Iervolino (1992–1994)
Party Leader in the Chamber of Deputies: Giovanni Gronchi (1946–1948), Giuseppe Cappi (1948–1949), Giuseppe Spataro (1949), Giuseppe Cappi (1950), Giuseppe Bettiol (1950–1953), Aldo Moro (1953–1956), Attilio Piccioni (1956–1958), Luigi Gui (1958–1962), Benigno Zaccagnini (1962–1968), Fiorentino Sullo (1968), Giulio Andreotti (1968–1972), Flaminio Piccoli (1972–1978), Giovanni Galloni (1978–1979), Gerardo Bianco (1979–1983), Virginio Rognoni (1983–1986), Mino Martinazzoli (1986–1989), Vincenzo Scotti (1989–1990), Antonio Gava (1990–1992), Gerardo Bianco (1992–1994)
Symbols
Further reading
References
Notes
Sources
Massimo L. Salvadori, Enciclopedia storica, Zanichelli, Bologna 2000
Igino Giordani, De Gasperi, il ricostruttore, Cinque Lune, Rome 1955
Giulio Andreotti, De Gasperi e il suo tempo, Mondadori, Milan 1956
Gianni Baget Bozzo, Il partito cristiano al potere: la DC di De Gasperi e di Dossetti 1945–1954, Vallecchi, Florence 1974
Gianni Baget Bozzo, Il partito cristiano e l'apertura a sinistra: la DC di Fanfani e di Moro 1954–1962, Vallecchi, Florence 1977
Pietro Scoppola, La proposta politica di De Gasperi, Il Mulino, Bologna 1977
Nico Perrone, Il segno della DC, Dedalo, Bari 2002
Luciano Radi, La DC da De Gasperi a Fanfani, Rubbettino, Soveria Mannelli 2005
External links
Archive of DC posters – part 1
Archive of DC posters – part 2
1943 establishments in Italy
1994 disestablishments in Italy
Catholic political parties
Christian democratic parties in Italy
Centrist parties in Italy
History of the Italian Republic
History of the Sicilian Mafia
Defunct Christian political parties
Defunct political parties in Italy
Political parties established in 1943
Political parties disestablished in 1994
Anti-communist parties
Social conservative parties
|
2946688
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B9%D1%82%20%28%D0%B0%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%2C%20%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Детройт (аеропорт, значення)
|
Детройт (аеропорт, значення)
Детройт (аеропорт)
Міжнародний аеропорт імені Колмана Янга
|
4053715
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0%20%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%20%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%97%20%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%9C%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%29
|
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Мужилів)
|
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Мужилів)
Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Мужилові — парафія і храм греко-католицької громади Підгаєцького деканату Бучацької єпархії Української греко-католицької церкви в селі Мужилів Тернопільського району Тернопільської области.
Оголошена пам'яткою архітектури місцевого значення.
Історія церкви
Перша згадка про греко-католицьку парафію села датується 1715 роком. Храм збудовано з каменю в 1881 році. Фундатор — Василій Медицький. Він окрім зазначеної, має ще й попередню назву — на честь Різдва Христового. У 1881—1946 роках храм належав греко-католицькій громаді.
У 1990 році парафія і церква повернулися в лоно УГКЦ.
У церкві є мощі священномученика Йосафата Кунцевича. У 2002 році владика Бучацької єпархії Іриней Білик освятив капличку Зарваницької Матері Божої.
У 2011 році проведено Святу Місію: реколеннтант — о. протоігумен Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ.
При парафії діють: Вівтарна дружина, братство «Святої Варвари», спільнота «Матері в молитві».
Біля церкви є фігура Матері Божої. Парафія є дочірньою до парафії села церкви Святого Василія Великого.
Парохи
о. Володимир Барановський (1888),
о. Софроній Онишкевич (1906),
о. Петро Барановський (1891—1944),
о. Іван Барановський (1940—1946),
о. Роман Гурко (1945—1958),
о. Михайло Будник (1958—1970),
о. Павло Беш (1971—1977),
о. Петро Федчишин (1977—1979),
о. Онуфрій Швигар (1980—1985),
о. Михайло Стахнів (1986—1990),
о. Василь Прищ (1990—1991),
о. Михайло Касіян (з 1992).
Примітки
Джерела
Церкви Тернопільського району
Мужилів
Мужилів
Культові споруди, побудовані 1881
засновані в Україні 1881
|
13267332
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wallhausen%2C%20Saxony-Anhalt
|
Wallhausen, Saxony-Anhalt
|
Wallhausen, Saxony-Anhalt
Wallhausen is a municipality in the Mansfeld-Südharz district of Saxony-Anhalt, Germany. It is located on the Helme river north of the Kyffhäuser mountain range and the border with Thuringia. Wallhausen is part of the Verbandsgemeinde ("collective municipality") Goldene Aue. The municipality consists of the 4 villages Wallhausen, Hohlstedt, Martinsrieth and Riethnordhausen. The former municipalities Martinsrieth and Riethnordhausen were absorbed into Wallhausen in July 2009.
In 909 Henry the Fowler, the son of Duke Otto I of Saxony, married Matilda at the Pfalz of Wallhausen, their son Otto was possibly born here in 912. King Otto III gave the castle to his aunt Abbess Matilda of Quedlinburg in 985. Wallhausen later was a possession of the Saxon Electorate, it became part of the Prussian Province of Saxony in 1815. Wallhausen Castle was owned by the House of Asseburg from 1414 until the expropriation in the Soviet occupation zone in 1945.
References
Mansfeld-Südharz
|
339359
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%B0-%D1%96-%D0%A0%D0%B0%D1%88%D1%8F%D0%BA
|
Монказа-і-Рашяк
|
Монказа-і-Рашяк — муніципалітет, розташований у районі (кумарці) Бальєс-Уксідантал (коди району — 40 та VC) провінції Барселона в Автономній області Каталонія, в Іспанії. Код муніципалітету за номенклатурою Інституту статистики Каталонії — 81252. Після нової адміністративної реформи перебуватиме у складі Баґарії (округи) Барселона. За кількістю населення у 2007 р. місто займало 38 місце серед муніципалітетів Каталонії.
Населення
Населення міста (у 2018 р.) становить 35 599 осіб (з них менше 14 років — 16,2 %, від 15 до 64 — 69,8 %, понад 65 років — 14 %). У 2006 р. народжуваність склала 400 осіб, смертність — 204 особи, зареєстровано 131 шлюб. У 2001 р. активне населення становило 13.793 особи, з них безробітних — 1.487 осіб.
Серед осіб, які проживали на території міста у 2001 р., 18.559 народилися в Каталонії (з них 6.427 осіб у тому самому районі, або кумарці), 8.917 осіб приїхало з інших областей Іспанії, а 819 осіб приїхало з-за кордону.
Університетську освіту має 7,2 % усього населення.
У 2001 р. нараховувалося 9.967 домогосподарств (з них 15,7 % складалися з однієї особи, 28,9 % з двох осіб,23,2 % з 3 осіб, 23,6 % з 4 осіб, 6,4 % з 5 осіб, 1,6 % з 6 осіб, 0,3 % з 7 осіб, 0,2 % з 8 осіб і 0,1 % з 9 і більше осіб).
Активне населення міста у 2001 р. працювало у таких сферах діяльності: у сільському господарстві — 0,5 %, у промисловості — 34,2 %, на будівництві — 9,4 % і у сфері обслуговування — 55,9 %.
У муніципалітеті або у власному районі (кумарці) працює 15.698 осіб, поза районом — 7.913 осіб.
Доходи населення
У 2002 р. доходи населення розподілялися таким чином :
Безробіття
У 2007 р. нараховувалося 1.274 безробітних (у 2006 р. — 1.332 безробітних), з них чоловіки становили 45,4 %, а жінки — 54,6 %.
Економіка
У 1996 р. валовий внутрішній продукт розподілявся по сферах діяльності таким чином :
Підприємства міста
Промислові підприємства
Роздрібна торгівля
Сфера послуг
Житловий фонд
У 2001 р. 10,6 % усіх родин (домогосподарств) мали житло метражем до 59 м2, 55,7 % — від 60 до 89 м2, 25,5 % — від 90 до 119 м2 і
8,2 % — понад 120 м2.З усіх будівель у 2001 р. 42,8 % було одноповерховими, 31,1 % — двоповерховими, 11,7 % — триповерховими, 5,5 % — чотириповерховими, 4,6 % — п'ятиповерховими, 2,2 % — шестиповерховими,
0,9 % — семиповерховими, 1,2 % — з вісьмома та більше поверхами.
Автопарк
Вживання каталанської мови
У 2001 р. каталанську мову у місті розуміли 93,8 % усього населення (у 1996 р. — 91,7 %), вміли говорити нею 66,5 % (у 1996 р. — 63 %), вміли читати 67,9 % (у 1996 р. — 61,3 %), вміли писати 41,6 % (у 1996 р. — 35,1 %). Не розуміли каталанської мови 6,2 %.
Політичні уподобання
У виборах до Парламенту Каталонії у 2006 р. взяло участь 11.763 особи (у 2003 р. — 13.760 осіб). Голоси за політичні сили розподілилися таким чином:
У муніципальних виборах у 2007 р. взяло участь 11.310 осіб (у 2003 р. — 13.784 особи). Голоси за політичні сили розподілилися таким чином:
Див. також
Дані Інституту статистики Каталонії
Інформація про підприємства муніципалітету
Монказа-і-Рашяк
Етимологія, літературна та діалектна вимова назв муніципалітетів
Міста Каталонії
Міста Іспанії
|
4611984
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B5%20%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Мале Варакино (Костромська область)
|
Мале Варакино (Костромська область)
Мале Варакино — присілок в Шар'їнському районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Шангське сільське поселення.
Історія
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Шангське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Шар'їнського району
|
2164765
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%B0
|
Меланоливка коротконога
|
Меланоливка коротконога (Melanoleuca melaleuca) — вид грибів роду меланоливка (Melanoleuca).
Будова
У діаметрі шапинка гриба досягає 8 см, форма її розпростерта. Якщо уважно придивитися до шапки, то вона здається голою, сухою, проте хоча тонка, але м'ясиста. Ніжка заввишки до 5 см, завширшки до 2 см. У переважної більшості грибів вона здається циліндричною, але в певної частини плодових тіл наче до основи дещо злегка розширена. Ніжка зовні у грибів волокниста, трошки бурувата, у зрілих бура. Якщо розрізати ножем вздовж молодий грибочок, то у середині вдається побачити білувату м'якоть, розрізавши дорослий — бурувато–коричневу. Принюхавшись до м'якоті, не відчувається особливого запаху.
Поширення та середовище існування
Цей шапковий гриб росте у листяних лісах.
Практичне використання
Маловідомий їстівний гриб. Подібностей з отруйними грибами немає.
Примітки
Джерела
Гриби Хмельниччини. Навчальний посібник. Говорун В. Д., Тимощук О. О. — Хмельницький: Поліграфіст-1, 2014. — 176 с. — С.46.
Трихоломові
Їстівні гриби
Гриби Європи
Гриби України
Гриби, описані 1911
|
22674218
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Zarya%20%28space%20capsule%29
|
Zarya (space capsule)
|
Zarya (space capsule)
The Zarya spacecraft was a secret Soviet project of the late 1980s aiming to design and build a large crewed vertical-takeoff, vertical-landing (VTVL) reusable space capsule, a much larger replacement for the Soyuz (spacecraft). The project was developed during 1985–1989 years by Energia corporation until it was shelved in 1989, "on the eve of the Soviet Union's collapse" due to lack of funding. The name of the project was later reused by the Zarya space station module which served as the first component of International Space Station in 1998.
Design
The Zarya spacecraft would have differed from all previous spacecraft by having an array of a dozen rocket engines for making a soft landing upon return to Earth, without using a parachute.
Mission
Zarya spacecraft would have brought crew and supplies to Mir or supplies only in automated mode.
It would have had a normal crew of one or two and offered the possibility of carrying a maximum of eight to twelve if used as a Mir lifeboat.
Timeline
1985 January 27
Preliminary design work began on Zarya "Super Soyuz". Concept was reusable spacecraft, launched by Zenit launch vehicle, with all possible systems recovered in landing module, together with significant payload delivered to and returned from orbit. Carriage in payload bay of Buran shuttle was also a requirement.
1986 December 22
Zarya "Super Soyuz" briefed to the Military-Industrial Commission.
During 1989
Zarya "Super Soyuz" cancelled on financial grounds.
See also
References
Proposed spacecraft
Crewed space program of the Soviet Union
Cancelled Soviet spacecraft
VTVL rockets
|
12249836
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Toki%20Pona
|
Toki Pona
|
Toki Pona is a philosophical artistic constructed language known for its small vocabulary, simplicity, and ease of acquisition. It was created by Sonja Lang (née Elen Kisa), a Canadian linguist and translator, to simplify her thoughts and communication. The first drafts were published online in 2001, while the complete form was published in the 2014 book Toki Pona: The Language of Good. Lang also released a supplementary dictionary, the Toki Pona Dictionary, in July 2021, describing the language as used by its community of speakers. In January of 2024, a third book was released, titled “su” which is a Toki Pona adaptation of the Wizard of Oz story, written in Sitelen Pona. These three books are named pu, ku, and su respectively in Toki Pona.
Toki Pona is an isolating language with only 14 phonemes and an underlying feature of minimalism. It focuses on simple, near-universal concepts to maximize expression from very few words. In Toki Pona: The Language of Good (referred to as pu), Lang presents around 120 words, while the later Toki Pona Dictionary (referred to as ku) lists 137 "essential" words and a number of less-used ones. Its words are easy to pronounce across language backgrounds, which allows it to serve as a bridge of sorts for people of different cultures. However, it was not created as an international auxiliary language. Partly inspired by Taoist philosophy, the language is designed to help users concentrate on basic things and to promote positive thinking, in accordance with the Sapir–Whorf hypothesis. Despite the small vocabulary, speakers can understand and communicate, mainly relying on context, combinations of words, and expository sentences to express more specific meanings.
After its initial creation, a small community of speakers developed in the early 2000s. While activity mainly takes place online in chat rooms, on social media, and in other online groups, there have been a few organized in-person meetings.
Etymology
The name of the language has two parts – ('language'), derived from Tok Pisin , which itself comes from English talk; and ('good/simple'), from Esperanto , from Latin . The name toki pona therefore means both 'good language' and 'simple language', emphasizing that the language encourages speakers to find joy in simplicity.
Purpose
One of the language's main goals is a focus on minimalism. It is designed to express maximal meaning with minimal complexity. Like a pidgin, it focuses on simple concepts and elements that are near-universal among cultures. It has a minimal vocabulary and 14 phonemes devised to be easy to pronounce for speakers of various language backgrounds.
Partly inspired by Taoist philosophy, another goal of Toki Pona is to help its speakers focus on the essentials by reducing complex concepts to basic elements. From these simple notions, more complex ideas can be built up by simple combining. This allows the users to see the fundamental nature and effect of the ideas expressed.
On the basis of the Sapir–Whorf hypothesis, which states that a language influences the way its speakers think and behave, Toki Pona was designed to induce positive thinking.
Another aim of the language is for the speakers to become aware of the present moment and pay more attention to the surroundings and the words people use. According to its author, it is meant to be "fun and cute".
Although it was not intended as an international auxiliary language, a worldwide online community uses it for communication.
History
Toki Pona was developed by the Canadian linguist and translator Sonja Lang (formerly Sonja Elen Kisa). Born in 1978 in Moncton, New Brunswick, Lang grew up in a bilingual family; her mother spoke French, and her father spoke English. During and after her high school years, she became fluent in five languages, including Esperanto. She later said that Esperanto was the inspiration for her creation of constructed languages.
In 2001, Lang was experiencing depression and started working on Toki Pona as a way to simplify her thoughts. In the same year, an early version of the language was published online, and it quickly gained popularity. Early activity took place in a Yahoo! group. Members of the group discussed the language with one another in English, Toki Pona, and Esperanto, proposed changes, and talked about the resources on the site. At its peak member count, the group had a little over 500 members. Messages in the group were archived in the Toki Pona forum using phpBB.
In 2014, Lang released her first book on the language, Toki Pona: The Language of Good, which features 120 main words, plus 3 words presented as synonyms of these, and provides a completed form of the language based on how Lang used the language at the time. In 2016, the book was also published in French.
In 2015, YouTuber jan Misali uploaded a series titled 12 Days of , which proved influential and was recommended as a learning tool by creator Jonathan Gabel.
In 2021, Lang released her second book, Toki Pona Dictionary, a comprehensive two-way Toki Pona–English dictionary including more than 11,000 entries detailing the use of the language as she gathered from polls conducted in the Discord server over a few months. The book presents the original 120 words plus 16 (major dictionary words) as gathered from at least over 40% of respondents. It also contains 45 words given by 40% or less of respondents, referred to as (minor dictionary words), sometimes also called . As of 2021, this is the second published print book about Toki Pona that can be ordered over the internet, the first being Lang's 2014 work, Toki Pona: The Language of Good.
After two failed applications for an ISO 639-3 code, a third request was filed in August 2021, which resulted in the ISO 639-3 code "" being adopted in January 2022.
Toki Pona was the subject of some scientific works, and it has also been used for artificial intelligence and software tools, as well as a therapeutic method for eliminating negative thinking by having patients keep track of their thoughts in the language. In 2010 it was chosen for the first version of the vocabulary for the ROILA project. The purpose of the study was to investigate the use of an artificial language on the accuracy of machine speech recognition, and it was revealed that the modified vocabulary of Toki Pona significantly outperformed English.
In 2024, Lang released the book The Wonderful Wizard of Oz (Toki Pona edition), the first in a series of illustrated storybooks called , illustrated by Evan Dahm. This book series establishes content for using the language as opposed to learning it.
Phonology and phonotactics
Phonemic inventory
Toki Pona has nine consonants and five vowels, shown here with the International Phonetic Alphabet symbols. Stress falls on the initial syllable of a word, and it is marked by an increase in loudness, length, or pitch. There are no diphthongs, vowel hiatus, contrasting vowel length, consonant clusters (except those starting with the nasal coda), or tones. Both its sound inventory and phonotactics are compatible with the majority of human languages, and are therefore readily accessible.
More narrow model pronunciations for the vowels are , but can vary from to , can vary from to , and can vary from to .
Distribution
The statistical vowel spread is fairly typical when compared with other languages. Counting each root once, 32% of vowels are , 25% are , with and a bit over 15% each, and 10% are . The usage frequency in a 10kB sample of texts was slightly more skewed: 34% , 30% , 15% each and , and 6% .
Of the syllable-initial consonants, is the most common, at 20% total; are over 10%, then the nasals (not counting final n), with the least common, at little more than 5% each, being . The high frequency of and low frequency of is somewhat unusual among the world's languages.
Phonotactics
The first syllable of a word follows the form (C)V(N), i.e. an optional consonant, a vowel, and an optional final nasal. Subsequent syllables follow the same form, except that the leading consonant is required. Syllables can thus be CV, CVN, V, or VN. As in most languages, CV is the most common syllable type, at 75% (counting each root once). V and CVN syllables are each around 10%, while only 5 words have VN syllables (for 2% of syllables).
Most roots (70%) are disyllabic; about 20% are monosyllables and 10% trisyllables. This is a common distribution, and similar to Polynesian.
The following sequences are not allowed: *, nor may a syllable's final nasal occur before or in the same root.
Proper nouns are usually converted into Toki Pona proper adjectives using a set of guidelines. The native, or even colloquial, pronunciation is used as the basis for the subsequent sound conversion. Thus, England or English become and John becomes .
Allophony
The nasal at the end of a syllable can be pronounced as any nasal stop, though it is normally assimilated to the following consonant. That is, it typically occurs as an before , or , as an before or , as an before , and as an before .
Because of its small phoneme inventory, Toki Pona allows for extensive allophonic variation. For example, may be pronounced as well as , as or as well as , as as well as , and vowels may be either long or short.
Writing systems
Fourteen Latin letters, a e i j k l m n o p s t u w, are used to write the language. They have the same values as in the International Phonetic Alphabet: j sounds like English y (as in many Germanic and Slavic languages) and the vowels are like those of Spanish, Modern Greek, or Modern Hebrew. Capital initials are used to mark proper nouns, while Toki Pona roots are always written with lowercase letters, even when they start a sentence.
Besides the Latin alphabet, which is the most common way of writing the language, many alternative writing systems have been developed for and adapted to Toki Pona. Most successful and widespread are two logographic writing systems, and . Both were included in the book Toki Pona: The Language of Good.
Sitelen Pona
The Sitelen Pona writing system was devised as an alternative writing system by Lang herself, and first published in her book Toki Pona: The Language of Good in 2014. In it each word is represented by its own symbol. It has been described as "a hieroglyphic-like script that makes use of squiggles and other childlike shapes".
Symbols representing a single adjective may be written inside or above the symbol for the preceding word that they modify. The symbol of the language is written in , with the symbol written inside the symbol .
sitelen sitelen
The ('drawn writing') writing system, also known as ('cute writing'), was created by Jonathan Gabel. This more elaborate non-linear system uses two separate methods to form words: logograms representing words and an alphasyllabary for writing the syllables (especially for proper names). The complex artful designs of the glyphs are chosen to help people who use this writing system to slow down and explore how not only the language but also the method of communication can influence their thinking.
's overall aesthetics are inspired by US west-coast comix artists such as Jim Woodring and US east-coast graffiti artists such as Kenny Scharf.
For both writing systems, the designs of many individual characters are inspired by characters and principles from various other writing systems, including Egyptian hieroglyphs, Linear B, Chinese characters, Maya script, Miꞌkmaw hieroglyphic writing, Dongba symbols, as well as early Pagan and Christian signs and symbols.
Grammar
Toki Pona's word order is subject–verb–object. The word introduces predicates, introduces direct objects.
{| cellspacing="5"
|- style="font-variant: small-caps; font-size: larger;"
! Subject || + || "li" || + || Verb || + || "e" || + Object
|}
A noun is followed by its adjectives. Likewise, a verb is followed by its modifiers.
The position of a word in a sentence tells you its role. This allows Toki Pona's limited number of words to serve many purposes. Thus, the word when in the verb position means "to eat". But in the noun position, it means "food". As an adjective, it might mean "edible".
Toki Pona has more complicated sentence structures too. Prepositional phrases follow the objects, and ends a phrase or clause that comes before the subject to add additional context.
Some roots are grammatical particles, while others are content words with lexical meanings. The content words do not fall into well defined parts of speech; rather, they may be used generally as nouns, verbs, modifiers, or interjections depending on context or their position in a phrase.
Sentence structures
A sentence may be an interjection, statement, wish/command, or question.
For example, interjections such as , , , , , , , , etc. can stand alone as a sentence.
Statements follow the normal structure of subject-predicate with an optional phrase at the beginning. The word always precedes the predicate unless the subject is or , in which case it always doesn't. The direct object marker comes before direct objects. More and markers can present new predicates or direct objects. Vocative phrases come before the main sentence and are marked with at the end of the phrase, after the addressee.
In commands, the word comes before a verb to express a second person command. It can also replace , or come after the subjects or , to express wishes.
There are two ways to form yes–no questions in Toki Pona. The first method is to use the "verb verb" construction in which comes in between a duplicated verb, auxiliary verb, or other predicators. Another way to form a yes–no question is to put after the phrase being inquired about. Questions cannot be made by just putting a question mark at the end of a sentence.
Non-polar questions are formed by replacing the unknown information with the interrogative word .
Pronouns
Toki Pona has four basic pronouns: (first person), (second person), (third person), and (demonstrative). Number and gender are not specified by default, but they can be specified with additional modifiers to the pronouns.
Nouns
With such a small root-word vocabulary, Toki Pona relies heavily on noun phrases, where a noun is modified by a following root, to make more complex meanings. A typical example is combining ('person') with ('to fight') to make ('fighter, soldier, warrior').
Nouns do not decline according to number. can mean 'person', 'people', 'humanity', or 'somebody', depending on context.
Toki Pona does not use isolated proper nouns; instead, they must modify a preceding noun. For this reason, they may be called "proper adjectives" or simply "proper words" instead of "proper nouns". For example, names of people and places are used as modifiers of the common roots for "person" and "place", e.g. or .
Modifiers
Phrases in Toki Pona are head-initial; modifiers always come after the word that they modify. Therefore, , , can be a 'fighting animal', whereas , , can mean 'animal war'.
When a second modifier is added to a phrase, for example , it modifies all that comes before it, so might mean 'many good people', with both 'good' and 'many' modifying 'person'. The particle is placed before two or more modifiers to group them into another phrase that functions as a unit to modify the head: In , as a unit means 'much goodness', to together mean 'very good person'. modifies , and as a whole modifies .
Demonstratives, numerals, and possessive pronouns come after the head like other modifiers.
Verbs
Toki Pona does not inflect verbs according to person, tense, mood, or voice, as the language features no inflection whatsoever. Person is indicated by the subject of the verb; time is indicated through context or by a temporal adverb in the sentence.
Prepositions are used in the predicate in place of a regular verb.
Vocabulary
Toki Pona has around 120 to 137 words. Each is polysemous and covers a range of similar concepts, so not only means 'big' or 'long', but also 'important'. Their use relies heavily on context. To express more complex thoughts, the roots can be combined. For example, can mean 'friend', although it translates to , and , , could be understood to mean 'alcohol' or 'alcoholic beverage' depending on the context. The verb to teach can be expressed by , . Essentially identical concepts can be described by different words as the choice relies on the speaker's perception and experience.
Colors
Toki Pona has five words for colors: (black), (white), (red), (yellow), and (blue and green). Although the simplified conceptualization of colors tends to exclude a number of colors that are commonly expressed in Western languages, speakers sometimes may combine these five words to make more specific descriptions of certain colors. For instance, "purple" may be represented by combining and . The phrase means "a reddish shade of blue" and means "a bluish shade of red".
Numbers
Toki Pona has words for one, two, and many. In addition, can mean 'zero', although its meaning is , and 'all' can express an infinite or immense amount.
The simplest number system uses these five roots to express any amount necessary. For numbers larger than two, speakers would use which means 'many'.
A more complex system expresses larger numbers additively by using phrases such as for three, for four, and so on. This feature purposely makes it impractical to communicate large numbers. This system, described in Lang's book, also uses to signify 'five', to signify 'twenty' and to signify 'hundred'. For example, using this structure would mean '102' and would signify '78'.
Roots history
Some words have obsolete synonyms. For example, replaced (protuberance) early in the language's development for unknown reasons. Later, the pronoun replaced ('he, she, it, they'), which was sometimes confused with ('bad').
Similarly, was added as an alternative to ('all') to avoid confusion with ('no, not') among people who reduce unstressed vowels, though both forms are still used.
Originally, meant 'eye' and was used as a verb 'see'. In the book, the meanings were later merged into , being the alternative.
Words that were simply removed from the lexicon include ('block, stairs'), ('monster, fear'), ('old'), ('to cut'), and ('sibling'). These words were considered outdated because they were not included in the official book. However, , , , and retained enough usage in the community that they were re-included in the lexicon as in Toki Pona Dictionary.
Besides and , which replaced existing roots, a few roots were added to the original 118: ('grain, bread, pasta, rice'), ('market, shop, trade'), ('hunt, gather'), and ('extra, additional, spice'), another word for ('new, fresh').
Provenance
Most Toki Pona roots come from English, Tok Pisin, Finnish, Georgian, Dutch, Acadian French, Esperanto, and Serbo-Croatian, with a few from Chinese (Mandarin and Cantonese).
Many of these derivations are transparent. For example, ('speech, language') is similar to Tok Pisin and its English source talk, while ('good, positive'), from Esperanto , reflects generic Romance , , English bonus, etc. However, the changes in pronunciation required by the simple phonetic system often make the origins of other words more difficult to see. The word ('to sleep, to rest'), for example, comes from Dutch and is cognate with English sleep; ('to use') is somewhat distorted from Dutch , and from ('lizard') is scarcely recognizable. [Because *ti is an illegal syllable in Toki Pona, Dutch di becomes si.]
Although only 14 roots (12%) are listed as derived from English, a large number of the Tok Pisin, Esperanto, and other roots are transparently cognate with English, raising the English-friendly portion of the vocabulary to about 30%. The portions of the lexicon from other languages are 15% Tok Pisin, 14% Finnish, 14% Esperanto, 12% Serbo-Croatian, 10% Acadian French, 9% Dutch, 8% Georgian, 5% Mandarin, 3% Cantonese; one root each from Welsh, Tongan (an English borrowing), Akan, and an uncertain language (apparently Swahili); four phonesthetic roots (two which are found in English, one from Japanese, and one which was made up); and one other made-up root (the grammatical particle ).
Signed Toki Pona and Luka Pona
Signed Toki Pona, or , is a manually coded form of Toki Pona. Each word and letter has its own sign, which is distinguished by the hand shape, location of the hand on the body, palm or finger orientation, and the usage of one or both hands. Most signs are performed with the right hand at the required location. A few signs, however, are performed with both hands in a symmetrical way. To form a sentence, each of the signs is performed using the grammar and word order of Toki Pona.
A more naturalistic constructed sign language called also exists, and is more widely used in the Toki Pona community than . It is a separate language with its own grammar, but has a vocabulary that generally parallels Toki Pona. 's signs have increased iconicity as compared to , and many signs are loan-words from natural sign languages. Its grammar is subject-object-verb, and, like natural sign languages, it makes use of classifier constructions and signing space. In Toki Pona Dictionary, Sonja Lang recommends learning instead of .
Community
The language is fairly well known among Esperantists, who often offer courses and conversation groups at their meetings. In 2007, Lang reportedly said that at least 100 people speak Toki Pona fluently and estimated that a few hundred have a basic knowledge of the language. One-hour courses of Toki Pona were taught on various occasions by the Massachusetts Institute of Technology during their Independent Activities Period.
The language is used mainly online on social media, in forums, and other online groups. Users of the language are spread out across multiple platforms. A Yahoo! group existed from about 2002 to 2009, when it moved to a forum on a phpBB site. For a short time there was a Wikipedia written in Toki Pona (called ). It was closed in 2005 and moved to Wikia/Fandom, and then moved from Fandom to an independent website on 23 April 2021.
The largest groups exist on Facebook, Discord, and Reddit. Two large groups exist on Facebook—one designated for conversation in Toki Pona and English, and the other for conversation in only Toki Pona. The former of the two is the more popular. As of June 2024, the most joined Facebook group has over 7k members, the largest Discord group has over 14k members, and the largest community on Reddit has over 21k members.
In November 2021, the language was added as an interface language for the video game Minecraft. Toki Pona is also an available language on fanfiction site Archive of Our Own.
Language learning resources
Memrise has user-created materials for learning Toki Pona.
Literature
There are few published books and many other works in Toki Pona. Most of the published works are language-learning books for beginners like and . Many other works are translations of original literature in other languages. Starting in 2020, a group has been working on and publishing a zine in Toki Pona called , and it is officially registered as a zine in the United Kingdom.
Sample texts
An original poem about time by , which won first place in a 2023 poetry contest.
(excerpt)
The opening lines of by , a 2022 Toki Pona translation of the novel Siddhartha by Hermann Hesse. Using interpuncts like this to mark the end of a sentence is less common than using periods, but not unusual.
Back-translation in English:
See also
Alphabet of human thought
Hyponymy and hypernymy
Philosophical language
Army Slavic
Notes
References
Publications
External links
– The creator's website
Toki Pona dictionary
, a wiki-based encyclopedia written in Toki Pona
, a wiki about Toki Pona
Where is Toki Pona used? – A page with many links to Toki Pona related websites
How can a language only have 120 words? – Rob Watts on his RobWords YouTube channel
Lang's personal website
2001 introductions
Constructed languages
Constructed languages introduced in the 2000s
Analytic languages
Engineered languages
Artistic languages
Isolating languages
Taoism in popular culture
Logographic writing systems
|
44028
|
https://en.wikipedia.org/wiki/National%20Security%20Advisor%20%28United%20States%29
|
National Security Advisor (United States)
|
National Security Advisor (United States)
The Assistant to the President for National Security Affairs (APNSA), commonly referred to as the National Security Advisor (NSA), is a senior aide in the Executive Office of the President, based at the West Wing of the White House. The national security advisor serves as the principal advisor to the President of the United States on all national security issues. The national security advisor participates in meetings of the National Security Council (NSC) and usually chairs meetings of the Principals Committee of the NSC with the Secretary of State and Secretary of Defense (those meetings not attended by the president). The NSA also sits on the Homeland Security Council (HSC). The national security advisor is supported by NSC staff who produce classified research and briefings for the national security advisor to review and present, either to the NSC or the president. The national security advisor is appointed by the president and does not require confirmation by the United States Senate. An appointment of a three- or four-star general to the role requires Senate confirmation to maintain that rank in the new position.
Role
The influence and role of the national security advisor varies from administration to administration and depends not only on the qualities of the person appointed to the position, but also on the style and management philosophy of the incumbent president. Ideally, the national security advisor serves as an honest broker of policy options for the president in the field of national security, rather than as an advocate for his or her own policy agenda.
The national security advisor is a staff position in the Executive Office of the President and does not have line or budget authority over either the Department of State or the Department of Defense, unlike the secretary of state and the secretary of defense, who are Senate-confirmed officials with statutory authority over their departments. The national security advisor is able to offer daily advice (due to the proximity) to the president independently of the vested interests of the large bureaucracies and clientele of those departments.
In times of crisis, the national security advisor is likely to operate from the White House Situation Room or the Presidential Emergency Operations Center (as on September 11, 2001), updating the president on the latest events in a crisis situation.
History
The National Security Council was created at the start of the Cold War under the National Security Act of 1947 to coordinate defense, foreign affairs, international economic policy, and intelligence; this was part of a large reorganization that saw the creation of the Department of Defense and the Central Intelligence Agency. The Act did not create the position of the national security advisor per se, but it did create an executive secretary in charge of the staff. In 1949, the NSC became part of the Executive Office of the President.
Robert Cutler was the first national security advisor in 1953, and held the job twice, both times during the Eisenhower administration. The system has remained largely unchanged since then, particularly since President John Kennedy, with powerful national security advisors and strong staff but a lower importance given to formal NSC meetings. This continuity persists despite the tendency of each new president to replace the advisor and senior NSC staff.
President Richard Nixon's national security advisor, Henry Kissinger, enhanced the importance of the role, controlling the flow of information to the president and meeting with him multiple times per day. Kissinger also holds the distinction of serving as national security advisor and secretary of state at the same time from September 22, 1973, until November 3, 1975. He holds the record for longest term of service (2,478 days); Michael Flynn holds the record for shortest term, at just 24 days.
Brent Scowcroft held the job in two non-consecutive administrations: the Ford administration and the George H. W. Bush administration.
List
See also
White House Chief of Staff
Homeland Security Council
Homeland Security Advisor
Notes
References
Further reading
Falk, Stanley L., "The National Security Council under Truman, Eisenhower, and Kennedy". Political Science Quarterly 79.3 (1964): 403–434. online
George, Robert Z. and Rishikof, Harvey, eds., The National Security Enterprise: Navigating the Labyrinth (2nd ed.: Georgetown University Press, 2017). Excerpt
Preston, Andrew, "The Little State Department: McGeorge Bundy and the National Security Council Staff, 1961‐65". Presidential Studies Quarterly 31.4 (2001): 635–659. Online
Rothkopf, David, Running the world: The inside story of the National Security Council and the architects of American power. (PublicAffairs, 2009).
External links
WhiteHouse.gov/NSC
Assistants to the President of the United States
United States National Security Council
United States diplomacy
|
185193
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Eurovision%20Song%20Contest%201990
|
Eurovision Song Contest 1990
|
Eurovision Song Contest 1990
The Eurovision Song Contest 1990 was the 35th edition of the Eurovision Song Contest, held on 5 May 1990 in the Vatroslav Lisinski Concert Hall in Zagreb, Yugoslavia. Organised by the European Broadcasting Union (EBU) and host broadcaster (RTV Zagreb) on behalf of (JRT), and presented by Oliver Mlakar and Helga Vlahović, the contest was held in Yugoslavia following the country's victory at the with the song "Rock Me" by the group Riva. It was the first contest to be held in the Balkans and the first to be held in a socialist state.
Twenty-two countries participated in the contest, with the same countries that had participated in 1989 returning. The 1990 contest was the first to implement an age limit on the competing performers, following criticism of the participation of two child performers in the previous year's event; all artists were now required to reach the age of sixteen within the year of the contest.
The winner was for the second time in its history, with the song "Insieme: 1992", written and performed by Toto Cutugno. and shared second place, with and rounding out the top five countries. France and Spain both placed within the top 5 for the first time in several years, while Iceland recorded their best ever result.
Location
The 1990 contest took place in Zagreb, Yugoslavia, following the country's victory at the with the song "Rock Me", performed by the group Riva. It was the first time that Yugoslavia had hosted the contest, and marked the first time the contest had been held in the Balkans and the first edition to be held in a socialist state. The chosen venue was the Vatroslav Lisinski Concert Hall, named after the 19th-century Croatian composer Vatroslav Lisinski and whose main hall has an audience capacity of over 1,800. Constructed between 1963 and 1971, the venue underwent significant renovation ahead of hosting the Eurovision Song Contest.
Participating countries
The same twenty-two countries which had participated in 1989 returned for the 1990 contest; this marked the first time since that no changes to the composition of the competing countries were made compared to the previous event.
Among the competing artists in this year's event was Ketil Stokkan who was representing for the second time, having previously represented the country at the . Additionally, Kari Kuivalainen, who had also competed in 1986 as 's entrant, returned as a backing vocalist for the Finnish group Beat, and the Slovene group supported 's Toto Cutugno as backing vocalists, having previously represented in the .
Many of the competing songs made reference to the changing political and social landscape across the European continent following revolutions in Central and Eastern European countries in 1989 and spoke of the future of the European continent. The and entries referenced the increasing freedoms experienced by citizens in countries formerly under repressive regimes, the and entries harked back to the fall of the Berlin Wall six months prior and the opening of frontiers along the Iron Curtain between east and west Europe, while the made reference to the planned signing of the Maastricht Treaty in 1992 which would form the European Union and lead to greater European integration. Other social and political messages were also present among the competing entries, including a message for racial harmony from , an ode to the environment from the , and 's Philippe Lafontaine presenting a love song for his Macedonian wife.
Production
The Eurovision Song Contest 1990 was produced by the Yugoslav public broadcaster (RTV Zagreb) on behalf of (JRT). Goran Radman served as executive producer, Nenad Puhovski served as director, Zvjezdana Kvočić served as designer, Seadeta Midžić served as musical director, and Igor Kuljerić served as conductor leading an assembled orchestra, with assistance from . A separate musical director could be nominated by each country to lead the orchestra during their performance, with the host conductors also available to conduct for those countries which did not nominate their own conductor.
Following the confirmation of the twenty-two competing countries, the draw to determine the running order of the contest was held on 10 November 1989.
Rehearsals for the participating artists began on 30 April 1990. Two technical rehearsals were conducted for each participating delegation in the week approaching the contest, with countries rehearsing in the order in which they would perform. The first rehearsals, comprising 15 minutes for stage set-up and 35 minutes for performances, were held on 30 April and 1 May. Following these rehearsals each delegation was provided an opportunity to watch back recordings of their performances and engage in a press conference. Each country's second rehearsals were held on 2 and 3 May and lasted 35 minutes total, followed by another viewing session and press conference. Three dress rehearsals were held with all artists, two held in the afternoon and evening of 4 May and one final rehearsal in the afternoon of 5 May. An audience was present during the two dress rehearsals held on 4 May; the final dress rehearsal on 5 May was also recorded for use as a production standby for use should broadcast of the live event became impossible.
During the week of rehearsals, problems arose regarding the choice of presenters for the event. Oliver Mlakar and Helga Vlahović had been selected to host the contest, officially announced publicly in March 1990, however a second couple, Rene Medvešek and , had also been chosen as a reserve hosting pair. No agreement on which duo would host the contest had been settled going into the rehearsal week however, and screen tests of the voting sequence with the contest's executive supervisor Frank Naef were scheduled to determine which of the pairings would get the job. The ages of Mlakar and Vlahović, respectively 54 and 45 years old at the time, had also resulted in criticism from press outlets ahead of the contest. Subsequently Mlakar and Vlahović walked away during rehearsals on the Wednesday before the event and announced their resignations as show hosts, leading to a hastily arranged press conference to announce Medvešek and Marković as their replacements. Meetings held behind closed doors over the following 24 hours however led to Mlakar and Vlahović returning to the contest as the show's presenters.
For the first time in its history the contest featured an official mascot, "Eurocat", an animated anthropomorphic cat created by the Croatian illustrator Joško Marušić. Eurocat featured within the video postcards which served as an introduction to each country's entry, as well as providing an opportunity for transition between entries and allow stage crew to make changes on stage. The postcards for the 1990 contest centered around the theme of tourism, in conjunction with 1990 being the European Year of Tourism; each participating country commissioned their own postcard to highlight their country as a tourist destination, with Eurocat introducing these clips while highlighting cultural stereotypes associated with the competing countries.
With the advent of music videos during the 1980s, the television production of the contest also adapted to new aesthetics as it entered the 1990s; in contrast to previous editions, the 1990 contest saw an increased use of dynamic camera direction, with footage captured from cameras moving to and around the stage during the performances and showing angles that could not be seen by spectators in the auditorium. This change in the visual aesthetics was part of a transition which made elaborately staged performances possible, bearing similarities to music videos and which went on to develop throughout the 1990s and into editions of the contest held during the twenty-first century.
Format
Each participating broadcaster submitted one song, which was required to be no longer than three minutes in duration and performed in the language, or one of the languages, of the country which it represented. A maximum of six performers were allowed on stage during each country's performance. Each entry could utilise all or part of the live orchestra and could use instrumental-only backing tracks, however any backing tracks used could only include the sound of instruments featured on stage being mimed by the performers. The 1990 contest was the first to implement restrictions on the age of the performers, following criticism of the young age of the and entrants in the previous year's contest, 12-year-old and 11-year-old Nathalie Pâque respectively. For the 1990 event performers were required to be at least 16 years old in the year they competed in the event; although the United Kingdom had selected 15-year-old Emma as their representative, as she turned 16 later in the year she was still eligible to compete. The introduction of this rule, which remains in effect but which now specifies that the contestant must be 16 years old on the day of the contest final, means that Sandra Kim, who won the contest in 1986 for at the age of 13, will hold the record of the youngest ever Eurovision winner in perpetuity, barring any further changes to the rule.
The results of the 1990 contest were determined through the same scoring system as had first been introduced in : each country awarded twelve points to its favourite entry, followed by ten points to its second favourite, and then awarded points in decreasing value from eight to one for the remaining songs which featured in the country's top ten, with countries unable to vote for their own entry. The points awarded by each country were determined by an assembled jury of sixteen individuals, who were all required to be members of the public with no connection to the music industry, split evenly between men and women and by age. Each jury member voted in secret and awarded between one and ten votes to each participating song, excluding that from their own country and with no abstentions permitted. The votes of each member were collected following the country's performance and then tallied by the non-voting jury chairperson to determine the points to be awarded. In any cases where two or more songs in the top ten received the same number of votes, a show of hands by all jury members was used to determine the final placing.
Contest overview
The contest took place on 5 May 1990 at 21:00 (CEST) with a duration of 2 hours and 47 minutes and was presented by Oliver Mlakar and Helga Vlahović.
The contest was opened with a pre-recorded film entitled Zagreb: City of Music, which showcased various locations in Zagreb and featured performances of various musical styles and genres. Another pre-recorded film featured during the interval between the competing entries and the voting sequence; entitled Yugoslav Changes, which highlighted the various cultures, landscapes, cuisines and industries within Yugoslavia. The trophy awarded to the winners was presented at the end of the broadcast by the contest's executive producer Goran Radman.
The contest's first entry suffered from a technical incident. The conductor of the Spanish entry was unable to hear the backing track, as the sound engineers had failed to raise the volume of the tape, and could not cue the orchestra to commence on time. When the volume was eventually raised the track was already partway through the song, meaning the orchestra and performers were out of sync with the tape, resulting in the two Salazar sisters of Azúcar Moreno leaving the stage as the backing tape continued to play. The tape was ultimately reset and the performance restarted with no further issues.
The winner was represented by the song "Insieme: 1992", written and performed by Toto Cutugno. It was Italy's second win in the contest, following their first victory in . At 46 years old Cutugno became the oldest Eurovision winner at that point. achieved their first top 5 placing since , placing equal second with , while 's fourth place finish was the country's best ever result to that point. also achieved their best finish since , placing fifth. The 1990 contest marks the last time that the future "Big Five" countries all placed within the top 10: alongside Italy's first place, France's equal second place and Spain's fifth place finished, the placed sixth and placed ninth.
Spokespersons
Each country nominated a spokesperson, connected to the contest venue via telephone lines and responsible for announcing, in English or French, the votes for their respective country. Known spokespersons at the 1990 contest are listed below.
Eileen Dunne
Colin Berry
Detailed voting results
Jury voting was used to determine the points awarded by all countries. The announcement of the results from each country was conducted in the order in which they performed, with the spokespersons announcing their country's points in English or French in ascending order. The detailed breakdown of the points awarded by each country is listed in the tables below.
12 points
The below table summarises how the maximum 12 points were awarded from one country to another. The winning country is shown in bold. France received the maximum score of 12 points from six of the voting countries, with Italy receiving three sets of 12 points, Iceland, Ireland, Switzerland and Yugoslavia receiving two sets of maximum scores each, and Austria, Germany, Luxembourg, Spain and the United Kingdom each receiving one maximum score.
Broadcasts
Each participating broadcaster was required to relay the contest via its networks. Non-participating member broadcasters were also able to relay the contest as "passive participants". Broadcasters were able to send commentators to provide coverage of the contest in their own native language and to relay information about the artists and songs to their television viewers. In addition to the participating countries, a number of additional non-participating countries were name-checked by Helga Vlahović during the event as also broadcasting the contest, specifically Australia, Bulgaria, Canada, China, Czechoslovakia, Hungary, Japan, Poland, Romania, South Korea and the Soviet Union. Known details on the broadcasts in each country, including the specific broadcasting stations and commentators are shown in the tables below.
Notes and references
Notes
References
Bibliography
External links
1990
Music festivals in Yugoslavia
1990 in music
1990 in Yugoslavia
1990s in Zagreb
1990 in Croatia
May 1990 events in Europe
Events in Zagreb
Music in Zagreb
|
396721
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sheldon%20Glashow
|
Sheldon Glashow
|
Sheldon Glashow
Sheldon Lee Glashow (born December 5, 1932) is a Nobel Prize-winning American theoretical physicist. He is the Metcalf Professor of Mathematics and Physics at Boston University and Eugene Higgins Professor of Physics, emeritus, at Harvard University, and is a member of the board of sponsors for the Bulletin of the Atomic Scientists.
Birth and education
Sheldon Glashow was born on December 5, 1932, in New York City, to Jewish immigrants from Russia, Bella (née Rubin) and Lewis Gluchovsky, a plumber. He graduated from Bronx High School of Science in 1950. Glashow was in the same graduating class as Steven Weinberg, whose own research, independent of Glashow's, would result in Glashow, Weinberg, and Abdus Salam sharing the 1979 Nobel Prize in Physics (see below). Glashow received a Bachelor of Arts degree from Cornell University in 1954 and a PhD degree in physics from Harvard University in 1959 under Nobel-laureate physicist Julian Schwinger. Afterwards, Glashow became a NSF fellow at NORDITA and met Murray Gell-Mann, who convinced him to become a research fellow at the California Institute of Technology. Glashow then became an assistant professor at Stanford University before joining the University of California, Berkeley where he was an associate professor from 1962 to 1966. He joined the Harvard physics department as a professor in 1966, and was named Eugene Higgins Professor of Physics in 1979; he became emeritus in 2000. Glashow has been a visiting scientist at CERN, and professor at Aix-Marseille University, MIT, Brookhaven Laboratory, Texas A&M, the University of Houston, and Boston University.
Research
In 1961, Glashow extended electroweak unification models due to Schwinger by including a short range neutral current, the Z0. The resulting symmetry structure that Glashow proposed, SU(2) × U(1), forms the basis of the accepted theory of the electroweak interactions. For this discovery, Glashow along with Steven Weinberg and Abdus Salam, was awarded the 1979 Nobel Prize in Physics.
In collaboration with James Bjorken, Glashow was the first to predict a fourth quark, the charm quark, in 1964. This was at a time when 4 leptons had been discovered but only 3 quarks proposed. The development of their work in 1970, the GIM mechanism showed that the two quark pairs: (d.s), (u,c), would largely cancel out flavor changing neutral currents, which had been observed experimentally at far lower levels than theoretically predicted on the basis of 3 quarks only. The prediction of the charm quark also removed a technical disaster for any quantum field theory with unequal numbers of quarks and leptons — an anomaly — where classical field theory symmetries fail to carry over into the quantum theory.
In 1973, Glashow and Howard Georgi proposed the first grand unified theory. They discovered how to fit the gauge forces in the standard model into an SU(5) Lie group group, and the quarks and leptons into two simple representations. Their theory qualitatively predicted the general pattern of coupling constant running, with plausible assumptions, it gave rough mass ratio values between third generation leptons and quarks, and it was the first indication that the law of Baryon number is inexact, that the proton is unstable. This work was the foundation for all future unifying work.
Glashow shared the 1977 J. Robert Oppenheimer Memorial Prize with Feza Gürsey.
Criticism of superstring theory
Glashow is a skeptic of superstring theory due to its lack of experimentally testable predictions. He had campaigned to keep string theorists out of the Harvard physics department, though the campaign failed. About ten minutes into "String's the Thing", the second episode of The Elegant Universe TV series, he describes superstring theory as a discipline distinct from physics, saying "...you may call it a tumor, if you will...".
Personal life
Glashow is married to Joan Shirley Alexander. They have four children. Lynn Margulis was Joan's sister, making Carl Sagan his former brother-in-law. Daniel Kleitman, who was another doctoral student of Julian Schwinger, is also his brother-in-law, through Joan's other sister, Sharon.
In 2003, he was one of 22 Nobel Laureates who signed the Humanist Manifesto. Glashow has described himself as a "practising atheist" and a Democrat.
Glashow is one of the 20 American recipients of the Nobel Prize in Physics to sign a letter addressed to President George W. Bush in May 2008, urging him to "reverse the damage done to basic science research in the Fiscal Year 2008 Omnibus Appropriations Bill" by requesting additional emergency funding for the Department of Energy’s Office of Science, the National Science Foundation, and the National Institute of Standards and Technology.
Works
The Charm of Physics (1991)
From Alchemy to Quarks: The Study of Physics as a Liberal Art (1994)
Interactions: A Journey Through the Mind of a Particle Physicist and the Matter of this World (1988)
First Workshop on Grand Unification: New England Center, University of New Hampshire, April 10–12, 1980 edited with Paul H. Frampton and Asim Yildiz (1980)
Third Workshop on Grand Unification, University of North Carolina, Chapel Hill, April 15–17, 1982 edited with Paul H. Frampton and Hendrik van Dam (1982)
"Desperately Seeking Superstrings?" with Paul Ginsparg in Riffing on Strings: Creative Writing Inspired by String Theory (2008)
Awards and honors
J. Robert Oppenheimer Memorial Prize (1977)
Nobel Prize in Physics (1979)
Golden Plate Award of the American Academy of Achievement (1980)
Member of the American Philosophical Society (2002)
See also
Neutral current
Tadpole
Weak hypercharge
List of Jewish Nobel laureates
References
External links
including the Nobel Lecture, December 8, 1979 Towards a Unified Theory – Threads in a Tapestry
Sheldon Lee Glashow on www.nobel-winners.com
Interview with Glashow on Superstrings
Contributions to the theory of the unified weak and electromagnetic interaction between elementary particles, including inter alia the prediction of the weak neutral current.
Sheldon Glashow Boston University Physics Department
Sheldon Glashow Photos
Interview with Glashow About Contemporary Physics and Winning the Nobel Prize
1932 births
Living people
21st-century American physicists
American atheists
American humanists
American Nobel laureates
American people of Russian-Jewish descent
Boston University faculty
Cornell University alumni
Foreign Members of the Russian Academy of Sciences
Harvard Graduate School of Arts and Sciences alumni
Harvard University faculty
Jewish American atheists
Jewish American physicists
Jewish humanists
New York (state) Democrats
Nobel laureates in Physics
Members of the American Philosophical Society
Members of the United States National Academy of Sciences
American particle physicists
People associated with CERN
Scientists from New York (state)
The Bronx High School of Science alumni
American theoretical physicists
|
4752105
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B0%D0%BD%D0%B1%D0%B0%D1%94%D0%B2%20%D0%A1%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%B1%D0%B0%D0%B9
|
Жанбаєв Сагалбай
|
Жанбаєв Сагалбай
Сагалбай Жанбаєв (січень , аул Каратал Петропавловського повіту Акмолінської області, тепер Русько-Полянського району Омської області, Російська Федерація — , місто Алма-Ата, тепер Алмати, Казахстан) — радянський державний і партійний діяч, 1-й секретар Акмолінського, Кустанайського, Кзил-Ординського обласних комітетів КП(б) Казахстану. Депутат Верховної ради Казахської РСР 1-го, 3—4-го скликань. Депутат Верховної ради СРСР 3-го скликання.
Біографія
З 1918 по 1924 рік працював пастухом у баїв.
У 1925—1928 роках — учень Петропавловського педагогічного технікуму.
У 1928—1929 роках — відповідальний секретар Тонкерейського районного комітету ВЛКСМ Казакської АРСР. Член ВКП(б).
У 1929—1930 роках — відповідальний секретар Кара-Калпацького обласного комітету ВЛКСМ.
У 1930—1931 роках — завідувач організаційного відділу Енбекшиказахського районного комітету ВКП(б) Казакської АРСР.
У 1931—1932 роках — завідувач організаційного відділу Павлодарського районного комітету ВКП(б) Казакської АРСР.
У 1932—1933 роках — завідувач організаційного відділу Енбекшильдерського районного комітету ВКП(б) Карагандинської області.
У 1933—1935 роках — заступник начальника політичного відділу машинно-тракторної станції в Казакській АРСР.
У 1935—1937 роках — заступник секретаря, 2-й секретар Тонкерейського районного комітету ВКП(б) Північно-Казахстанської області.
У 1937—1938 роках — 1-й секретар Айртауського районного комітету КП(б) Казахстану Північно-Казахстанської області.
У 1938—1939 роках — секретар партійної колегії Північно-Казахстанського обласного комітету КП(б) Казахстану.
У 1939 році — заступник завідувача відділу кадрів Північно-Казахстанського обласного комітету КП(б) Казахстану.
У 1939 — березні 1944 року — секретар Акмолінського обласного комітету КП(б) Казахстану з кадрів; 2-й секретар Акмолінського обласного комітету КП(б) Казахстану.
У березні 1944 — 1945 року — 1-й секретар Акмолінського обласного комітету КП(б) Казахстану.
У 1945—1948 роках — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б).
У 1948 — січні 1954 року — 1-й секретар Кустанайського обласного комітету КП(б) Казахстану.
У лютому — червні 1954 року — 1-й секретар Кзил-Ординського обласного комітету КП Казахстану.
У 1954—1957 роках — голова виконавчого комітету Семипалатинської міської ради депутатів трудящих.
У 1957—1958 роках — заступник голови виконавчого комітету Семипалатинської обласної ради депутатів трудящих.
У 1958—1963 роках — член Партійної комісії КП Казахстану.
З 1963 року — персональний пенсіонер. У 1963—1967 роках працював у Державному комітеті Ради міністрів Казахської РСР з трудових резервів.
Помер 18 травня 1972 року в місті Алма-Аті (Алмати). Похований на Центральному цвинтарі Алмати.
Нагороди
орден Леніна
орден Трудового Червоного Прапора
орден «Знак Пошани»
медалі
Грамота Верховної ради Казахської РСР
Примітки
Джерела
Ашимбаев Д. Р. Кто есть кто в Казахстане. Биографическая энциклопедия. Алматы, 2008
Жанбаев Сагалбай
Члени КПРС
Депутати Верховної Ради СРСР 3-го скликання
Депутати Верховної Ради Казахської РСР 1-го скликання
Депутати Верховної Ради Казахської РСР 3-го скликання
Депутати Верховної Ради Казахської РСР 4-го скликання
|
2296155
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%D1%83
|
Гайльнау
|
Гайльнау — громада в Німеччині, розташована в землі Рейнланд-Пфальц. Входить до складу району Рейн-Лан. Складова частина об'єднання громад Діц.
Площа — 2,25 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Рейнланд-Пфальцу
|
1502101
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%20%D0%86%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BC%20%D0%95%D1%80%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Алдатов Ібрагім Ерікович
|
Алдатов Ібрагім Ерікович
Ібрагім Ерікович Алдатов (4 листопада 1983, Брут, Північна Осетія, РРФСР) — український борець вільного стилю, чемпіон та багаторазовий призер чемпіонатів світу і Європи, учасник Олімпійських ігор. Багаторазовий переможець чемпіонатів України. Заслужений майстер спорту України з вільної боротьби.
Біографія
Народився 4 листопада 1983 року у селі Брут, неподалік Беслана, (Автономна Республіка Північна Осетія-Аланія).
Боротьбою почав займатися в одинадцять років. Перший тренер — Артур Базаєв. Тренери — Ельбрус Тедеєв, Юрій Тєлєшкін, Руслан Савлохов.
У 1999 році переїхав до Владикавказа і виграв Чемпіонат Осетії. 2004 і 2006 рр.. — переможець міжнародних турнірів у Києві та Дагестані. На Київському Міжнародному турнірі молодого борця помітив олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв і переконав переїхати до України. У 2006 році Алдатов отримав українське громадянство і виграв чемпіонат світу у вазі до 74 кг. А наприкінці того ж року Міжнародна федерація боротьби (FILA) називає його найкращим борцем світу. Два роки поспіль, у 2006 та 2007, Академія олімпійців при Національному олімпійському комітеті визнавала Ібрагіма Алдатова найкращим спортсменом України, а наприкінці 2009-го Асоціація спортивної боротьби України назвала його найкращим борцем України. Міжнародна федерація об'єднаних стилів боротьби визнала Ібрагіма Алдатова (вагова категорія до 84 кг) найкращим борцем 2013 року.
Закінчив Владикавказький інститут фізичного виховання та спорту. Випускник Міжрегіональної академії управління персоналом.
Одружений. Живе в Харкові. Представляє товариство «Динамо».
Спортивні результати на міжнародних змаганнях
Виступи на Олімпіадах
Виступи на Чемпіонатах світу
Виступи на Чемпіонатах Європи
Виступи на Кубках світу
Виступи на інших змаганнях
Примітки
Посилання
«Ібрагім Алдатов: Я полюбив Україну не менше ніж Росію» // Газета «Україна молода», Номер 169—170 за 23.09.2011
«У чемпіона світу з боротьби відібрали закордонний паспорт» // Західна інформаційна корпорація, 3 лютого 2010
Ібрагім Алдатов: «Від мене чекають лише перемог» // Газета «Високий Замок», 02.10.2007
Досьє членів олімпійської збірної України на літніх Олімпійських іграх 2012 в Лондоні на сайті НОК України
Алдатов Ибрагим. Досье // «Кореспондент», 21.12.2010
Ібрагім Алдатов на сайті «Осетины»
http://www.sports-reference.com/olympics/athletes/al/ibrahim-aldatov-1.html
Українці здобули дві нагороди на чемпіонаті Європи з боротьби
Уродженці Північної Осетії
Українські борці вільного стилю
Українські чемпіони світу
Чемпіони світу з вільної боротьби
Борці вільного стилю на літніх Олімпійських іграх 2012
Борці вільного стилю на літніх Олімпійських іграх 2008
Спортсмени Харкова
Персоналії:Владикавказ
Випускники Міжрегіональної академії управління персоналом
Уродженці Беслана
|
65365781
|
https://en.wikipedia.org/wiki/COVAX
|
COVAX
|
COVAX
COVID-19 Vaccines Global Access, abbreviated as COVAX, is a worldwide initiative aimed at equitable access to COVID-19 vaccines directed by the GAVI vaccine alliance, the Coalition for Epidemic Preparedness Innovations (CEPI), and the World Health Organization (WHO), alongside key delivery partner UNICEF. It is one of the four pillars of the Access to COVID-19 Tools Accelerator, an initiative begun in April 2020 by the WHO, the European Commission, and the government of France as a response to the COVID-19 pandemic. COVAX coordinates international resources to enable low-to-middle-income countries equitable access to COVID-19 tests, therapies, and vaccines. UNICEF is the key delivery partner, leveraging its experience as the largest single vaccine buyer in the world and working on the procurement of COVID-19 vaccine doses, as well as logistics, country readiness and in-country delivery.
By 19 October 2020, 184 countries had joined COVAX.
COVAX began distributing vaccines in February 2021. Though COVAX promised 100 million doses by the end of March, this goal was not reached until 6 July. By mid-August 2021, COVAX delivered 200 million vaccine doses to nearly 140 countries instead of the 600 million doses initially projected. The continued shortage of COVID-19 vaccines delivered through COVAX is blamed on "vaccine nationalism" by richer nations, and the diversion of 400 million Oxford–AstraZeneca COVID-19 vaccine doses, produced under license by the Serum Institute of India (SII), for domestic use in India. As of April 2022, more than 1.4 billion doses were delivered, when the largest recipients were Bangladesh (183 mil. of doses), Pakistan (112 mil.) and Indonesia (104 million).
History
In April 2020 the World Health Organization (WHO), the European Commission, and the government of France founded the Access to COVID-19 Tools Accelerator, an initiative begun as a response to the COVID-19 pandemic. COVID-19 Vaccines Global Access (COVAX) is one of its four pillars. It is a worldwide initiative aimed at equitable access to COVID-19 vaccines directed by the GAVI vaccine alliance, the Coalition for Epidemic Preparedness Innovations (CEPI), and the WHO, alongside key delivery partner UNICEF.
COVAX coordinates international resources to enable low-to-middle-income countries equitable access to COVID-19 tests, therapies, and vaccines.
A financing instrument called the COVID-19 Vaccines Advance Market Commitment (COVAX AMC) was presented to prospective donors at the Gavi COVAX AMC 2021 Investment Opportunity Launch Event, otherwise named One World Protected, on 15 April 2021. The virtual event was hosted by GAVI board chair José Manuel Barroso, U.S. Secretary of State Antony Blinken, and acting United States Agency for International Development (USAID) Administrator Gloria Steele. Among the attendees were heads of state, corporate leaders and representatives from global nonprofit organizations. The program was fully launched by GAVI at the Global Vaccine Summit on 4 June 2021.
Vaccine candidates
As of 23 December 2021, the WHO had approved Oxford–AstraZeneca, Pfizer–BioNTech, Moderna, Sinopharm BIBP, CoronaVac, Janssen, Covaxin, and Novavax vaccines for emergency use.
These vaccines can be distributed as part of COVAX per decision in May 2021.
Many of the countries benefitting from COVAX have "limited regulatory capacity" and depend on WHO's authorisations. By early 2021, WHO was reviewing 11 potential COVID-19 vaccines for its Emergency Use Listing (EUL). The first vaccine WHO authorised for its EUL on 31 December 2020 was the Pfizer–BioNTech COVID-19 vaccine—an RNA vaccine developed by the German company BioNTech in cooperation with the American company Pfizer sold under the brand name Comirnaty.
On 24 August 2020 WHO stated that COVAX had nine CEPI-supported vaccine candidates and nine candidates undergoing trials, giving it the largest selection of COVID-19 vaccinations in the world. By December 2020, COVAX had finalized negotiations with other manufacturers that gave it access to two billion vaccine doses.
Distribution (recipients)
COVAX provides vaccines to the developing world. A total of 92 low- and middle-income countries are eligible to receive COVID-19 vaccines through the COVAX mechanism through the COVAX Vaccines Advance Market Commitment (AMC) financing instrument. COVAX AMC is funded by donor contributions. COVAX AMC funds the COVAX Facility, the vaccine procurement platform.
On 3 February 2021, GAVI, the WHO, and UNICEF published the country-by-country distribution of the Pfizer–BioNTech and Oxford–AstraZeneca vaccines forecast for first half of 2021. The early projection includes 336 million doses of the Oxford–AstraZeneca vaccine as well as 1.2 million doses of the Pfizer–BioNTech vaccine to the 145 COVAX facility participants. It is expected that health care workers and the most vulnerable will receive the first doses, which are anticipated to reach approximately 3.3% of the total population of each participating country by the end of the first half of 2021.
In February 2021, the WHO and Chubb Limited announced the roll out of a no-fault compensation scheme for COVID-19 vaccinations for low and middle-income countries which would be financed initially through Gavi COVAX AMC donor funding.
On 24 February 2021, Ghana became the first country in the world to receive vaccines through COVAX when 600,000 doses of the Oxford–AstraZeneca vaccine were delivered to Accra. On 2 March, COVID-19 vaccines were being distributed in Ghana by Zipline drones. This method allows reaching remote areas (which are underserved by traditional logistics).
On 1 March 2021, frontline workers and public officials from the Ivory Coast became the first persons to be inoculated with COVID-19 vaccines shipped from the COVAX Facility. More than 500,000 doses of the Oxford–AstraZeneca COVID-19 vaccine manufactured by the Serum Institute of India were shipped to the city of Abidjan the week before. The vaccines were flown in by UNICEF from Mumbai.
On 5 March 2021, Moldova received 14,400 Oxford–AstraZeneca COVID-19 vaccine units through COVAX, becoming the first European country to do so. The country had already been donated 21,600 doses of the same vaccine by Romania some days earlier.
On 25 March 2021, Bosnia and Herzegovina received 24,300 Pfizer–BioNTech and 26,400 Oxford–AstraZeneca COVID-19 vaccine units through COVAX, becoming the second European country to do so. The country had already been, in total, donated over 20,000 doses of the Oxford–AstraZeneca vaccine by Serbia and Slovenia some weeks earlier.
On 8 June 2021, Uruguay released health data from their vaccination efforts through the COVAX program. Almost 800,000 individuals or 52% of the adult population received two doses of the CoronaVac or Pfizer vaccines. The government also studied the effectiveness of the Pfizer/BioNTech vaccine among 162,047 health workers and people over 80 years old. Both vaccine types reduced hospitalisations and deaths by over 90%, and infection rates by more than 60%. Because of accessible healthcare and available COVAX vaccine supplies, the small Latin nation was able to ward off a serious COVID-19 spike in May 2021.
On 1 August 2021, the Venezuelan government announced it will receive 6.2 million doses of coronavirus vaccines through the COVAX initiative. Part of the payment to the GAVI alliance was first blocked due to economic sanctions. Venezuela is a self-financing participant of COVAX. According to the Pan-American Health Organization (PAHO), Venezuela will receive China's Sinopharm BIBP vaccine and CoronaVac. The country previously obtained the AstraZeneca vaccine through the program, but Venezuelan health officials did not approve the product for domestic use.
According to a report produced by the People's Vaccine Alliance covering 14 countries, 'vaccine hesitancy' was not the reason for low jab rates in low- and middle-income countries. But the report found that a lack of testing capacity, sufficient vaccine doses and refrigerated storage were mostly to blame for the low vaccination rates. Poor information policies on vaccine distribution and underfunded healthcare systems were also mentioned. The Vaccine Alliance found that "systemic racism has plagued the global response to Covid-19".
Participants (donors)
COVAX is principally funded by Western countries. As of 19 February 2021, 30 countries have signed commitment agreements to the COVAX Facility as well as the European Union (apart from the individual member states). Although more than $6 billion was pledged, not all of the funding has been delivered yet. In April, the initiative wrote that it had not yet received its target of $3.2 billion for 2021.
Although mainly funded by governments ("Official Development Assistance"), the COVAX scheme is also funded by private-sector and philanthropic contributions, and recipient countries may share some costs for vaccines and delivery.
In May 2021, UNICEF made an urgent appeal to industrialised nations to pool their excess COVID-19 vaccine capacity to make up for a 125-million-dose gap in the COVAX program. Only a limited amount of vaccines are distributed efficiently, and the shortfall of vaccines in South America and parts of Asia are due to a lack of expedient donations by richer nations. International organisations have pointed at Nepal, Sri Lanka, and Maldives as well as Argentina and Brazil, and some parts of the Caribbean as problem areas, where vaccines are in short supply. UNICEF has also been critical towards proposed donations of Moderna and Pfizer vaccines since these are not slated for delivery until the second half of 2021, or early 2022.
Canada
Canada pledged $220 million worth of vaccines on 25 September 2020 to join as a self-financing contributor to COVAX. On 14 June, Canada doubled its pledge to add an additional 13 million doses of AstraZeneca, Johnson & Johnson, and NovaVax vaccines. This was in addition to the over 80 million available to purchase through financial contribution.
China
China joined COVAX on 9 October 2020. The Sinopharm BIBP vaccine and CoronaVac (by Sinovac Biotech) are Chinese-developed vaccines approved by the WHO for distribution through COVAX. By July 2021, GAVI had signed advanced purchase agreements for 170 million doses of the Sinopharm BIBP vaccine, 350 million doses of CoronaVac, and 414 million doses of SCB-2019, another vaccine in Phase III trials. On 8 August 2021, China pledges US$100 million towards equitable access to COVID-19 vaccines for lower-income countries, brings the total raised for the Covax to nearly US$10 billion Further, China's Leader Xi Jinping pledges 2 billion vaccines globally through year's end. According to AP News, China has already delivered 770 million doses to foreign countries since September 2020 (as of 6 August 2021)
India
India joined COVAX through a membership with the GAVI alliance. The Serum Institute of India is the main producer for the Oxford–AstraZeneca vaccine, up to 700 million doses were expected for 2021. After initial deliveries to North Africa, West Africa, Eastern Europe and the Middle East in March and April 2021, India began to limit vaccine exports until the end of 2021, due to high domestic demand. Based on the high infection rates in India, COVAX was projected to deliver only 145 million doses instead of 240 million by May 2021. Vaccine production was also negatively affected because of a ban by the U.S. on the export of key raw materials. In September 2021, the Government of India announced the resumption of vaccines exports from October 2021 onwards since it had quadrupled its production and only excess supplies would be exported.
European Union
, the European Union (EU) and EU members have pledged €870 million to COVAX. The European Commission (EC) brought the EU into COVAX on 31 August 2020 and pledged €400 million in guarantees, but did not state how this money would be paid out or its conditions. The EC pledged a further €100 million from the 11th European Development Fund to COVAX via a grant to GAVI on 12 November. Individual EU member states have also made additional pledges; France donated an additional €100 million, Spain an additional €50 million, and Finland an additional €2 million.
According to the Foreign Office of the Federal Republic of Germany, Germany has joined COVAX through the European Union and has pledged €300 million for the treatment of COVID-19 in developing nations bringing the total EU contribution to over €2.2 billion.
On the consilium site, Team Europe reported a €2.47 billion donation.
The Gavi COVAX Advance Market Commitment, a financing mechanism supported by donors and expedited by the European Investment Bank, provided free vaccinations to individuals in the world's 92 poorest countries. So far, more than 1.6 billion COVAX doses have been provided to poor nations, assisting in the vaccination of 52% of their population, compared to a global average of 64%.
United Kingdom
The United Kingdom has provided £548 million to Covax. The United Kingdom was the biggest single donor to COVAX-AMC until being overtaken by the European Union and the United States.
United States
As part of its America First policy, the Trump administration stated that it would not join COVAX because of its association with the WHO, from which it had begun a year-long withdrawal process on 6 July 2020.
After Joe Biden was elected president in the 2020 election, he announced that the United States would remain in the WHO and would join COVAX on 20 January 2021. This reversal of American policy (announced by Anthony Fauci, Chief Medical Advisor to the President) was welcomed globally. On 19 February, the US pledged $4 billion, making it the single largest contributor to the fund.
On 16 July 2021, the African Union (AU)/African Vaccine Acquisition Trust (AVAT), COVAX and the United States government announced the donation of 25 million Johnson & Johnson COVID-19 vaccines to 49 African countries. Afreximbank put in place a US$2 billion Advance Procurement Commitment (APC) Guarantee to obtain 400 million more doses of the Johnson & Johnson COVID-19 vaccine, providing a total of 620 million doses to Africa by the end of 2021. The vaccines will be in part sourced from licensed production in South Africa, and distributed by COVAX with the goal to vaccinate 60% of the population.
United Arab Emirates
Since the UAE started producing Hayat-Vax in late March 2021, a rebranded version of the Chinese Sinopharm BIBP vaccine through a joint venture between Sinopharm and Group 42, the country has donated vaccine doses to several African countries.
Private donors
It is possible for private donors to donate to COVAX through the "Go Give One" campaign. The WHO estimates the campaign's cost-effectiveness at one vaccine dose per US$7 donated.
See also
World Health Organization's response to the COVID-19 pandemic
Medicines Patent Pool
References
External links
List of participants in the COVAX Facility, Confirmations of intent to participate and AMC-Eligible economies
WHO information page about COVAX
GAVI page about COVAX
COVID-19 vaccines
European Union health policy
World Health Organization
|
1135329
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%20%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C
|
За Державність
|
За Державність
«За Державність» — збірники Українського воєнно-історичного товариства (у 1925 році у назві замінено компонент «військово-» на «воєнно-»), що було створене у середовищі інтернованої Армії УНР і діяло протягом 1920–1939 років у Польщі. У збірниках публікувались матеріали, присвячені подіям Української революції 1917–1921 і першим Визвольним змаганням у цілому, які містять спогади учасників тих подій. З 1938 року головним редактором видання був полковник Армії УНР Михайло Садовський. Видання Українського воєнно-історичного товариства та Українського воєнно-історичного інституту.
Джерела
UCL Library services, UCL School of Slavonic and East European Studies Library
Армія УНР
|
1776011
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%8C%20%D1%83%20%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%96%D1%97%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%82%D1%82%D0%BE%29
|
Митна пристань у Венеції (Каналетто)
|
Митна пристань у Венеції (Каналетто)
«Митна пристань у Венеції» — картина італійського живописця Каналетто (1697—1768), майстра архітектурного пейзажу (ведути). Створена приблизно між 1724 та 1730 роками. Зберігається у колекції Музею історії мистецтв у Відні (інв. №GG 6331).
Опис
Полотно походить із серії ведут, що були придбані у 1740 році принцом Йосифом Венцлавом Ліхтенштейнським. Картина була придбана музеєм у 1918 році.
На ведуті зображена митна пристань Пунта-делла-Догана у Венеції, з протилежного боку острів Джудекка та церква Ле-Дзітелле (приписуєтся архітектору Андреа Палладіо). Колір, нанесений дрібними дотиками білого та вохри, створює чисте і розсіяне сонячне освітлення. Завдяки майстерному володінню технікою, художник відтворює різноманіття та красу архітектури, прозорість води і неба. Художник захоплює своїм живописом, який передає глибину простору, бездоганну перспективу та ідеальне освітлення у дусі просвітницьких ідей.
В картині Каналетто досягає незвичного сприйняття: точка стику у перспективі на горизонті не віддаляє на відстані палаци, канали, а, ніби, підштовхує їх на передній план до глядача. Разом з цим атфосфера лагуни, яка розмиває контури речей, створює розсіяне освітлення.
Примітки
Література
Посилання
Картина на сайті Музею історії мистецтв
Картини 1724
Картини 1730
Картини Музею історії мистецтв
Картини Каналетто
Пейзажі
Венеція в живописі
|
1607038
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Hold%20On
|
Hold On
|
Hold On
'Hold On''' - пісня ню-метал-групи Korn і другий сингл з їх восьмого студійного альбому, Untitled''. Трек був обраний шанувальниками групи за результатами голосування на MySpace, випередивши «Bitch We Got a Problem» і «Innocent Bystander»
Музика та структура
Манки охарактеризував пісню як "найбільш близьку до оригінальним пісням Korn" з альбому Untitled, можливо через її ритму. Також це одна з чотирьох пісень, ударні партії до якої виконав Брукс Вакерман з Bad Religion.
Музичне відео
Дія відео на "Hold On" відбувається в обстановці родео з Манкі і Девісом, що намагаються утримати своїх биків щоб виграти змагання. Відео присвячене наїзникові на биках Лейн Фросту, загиблому 30 липня 1989 в результаті травм, отриманих після падіння з бика.
|
57488034
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pristin%20V
|
Pristin V
|
Pristin V was a sub-group of South Korean girl group Pristin, formed by Pledis Entertainment in 2018. It was composed of five Pristin members: Nayoung, Roa, Eunwoo, Rena, and Kyulkyung.
History
2018: Debut with Like a V
On May 17, Pledis Entertainment released a teaser confirming that Pristin would be debuting its first sub-unit. Soon after both individual and group teasers began to be released, along with the title of their debut single album Like a V. On May 28, their first single album was released, along with the music video of the leading track in the album, "Get It".
Members
Nayoung
Roa
Eunwoo
Rena
Kyulkyung
Discography
Single albums
Singles
Other charted songs
Filmography
Music videos
Notes
References
External links
Pristin
Pledis Entertainment artists
1
K-pop music groups
Musical groups established in 2018
Musical groups disestablished in 2019
2018 establishments in South Korea
2019 disestablishments in South Korea
South Korean girl groups
South Korean pop music groups
South Korean dance music groups
Musical groups from Seoul
|
3284898
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%91%D1%83%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%BD
|
Раджанат Бутуан
|
Раджанат Бутуан (989—1521) — доіспанське наднаціональне державне утворення на острові Мінданао у Філіппінах.
Епізодичні відомості
Раджанат Бутуан — історична філіппінська країна, існувала на острові Мінданао в доіспанський час із центром у сучасному місті Бутуан.
Бутуан був відомий видобутком золота, золотими виробами та розвиненою торговою мережею по всій островній Південно-Східній Азії. Був союз із Раджанатом Себу.
Раджа Сіагу — останній незалежний Раджа Бутуана. Був підпорядкований Іспанській імперії після того, як він і його брат Раджа Коламбу з Лімасави у 1521 році склали кровну угоду з Фернаном Магелланом.
Примітки
Джерела
Історія Філіппін
A Short History of Philippines
Rajahnate of Butuan
засновані в Азії 989
Держави і території, засновані 989
Історія Філіппін
Мінданао
1521 в Азії
Держави і території, зникли 1521
|
5011416
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%BE
|
Головне дзеркало
|
Головне дзеркало (або первинне) — це головна світлозбиральна поверхня (об'єктив) телескопа-рефлектора.
Опис
Головне дзеркало телескопа, що відбиває, — це сферичної або параболічної форми диск з полірованого відбиваючого металу (до середини 19 століття — з спекулум-металу), а в пізніших телескопах — зі скла або іншого матеріалу, покритого відбиваючим шаром. Один з перших відомих рефлекторних телескопів, рефлектор Ньютона 1668 року, використовував головне дзеркало з полірованого металу діаметром 3,3 см. Наступною важливою зміною було використання срібла на склі замість металу, як це було у 19 столітті рефлектором Crossley. На зміну йому прийшов алюміній, нанесений у вакуумі на скло, який використовувався на 200-дюймовому телескопі Галея.
Тверді первинні дзеркала повинні витримувати власну вагу і не деформуватися під дією сили тяжіння, що обмежує максимальний розмір цільного первинного дзеркала.
Сегментовані конфігурації дзеркал використовуються для того, щоб обійти обмеження на розмір одного головного дзеркала. Наприклад, гігантський Магелланів телескоп матиме сім 8,4-метрових головних дзеркал з роздільною здатністю, еквівалентною оптичній апертурі 24,5 м (80,4 футів).
Первинні дзеркала чудової якості
Рендеринг художника основного дзеркала ELT .
Найбільшим оптичним телескопом у світі станом на 2009 рік, який використовує несегментоване одинарне дзеркало як головне, є 8,2 м (27 футів) телескоп SubaruНаціональної астрономічної обсерваторії Японії, розташований в обсерваторії Мауна-Кеа на Гаваях з 1997 року; однак це не найбільше за діаметром одинарне дзеркало в телескопі, американський/німецький/італійський Великий бінокулярний телескоп має два дзеркала по 8,4 м (28 футів) (які можуть використовуватися разом для інтерферометричного режиму). Обидва дзеркала менші за 10-метрові сегментовані головні дзеркала подвійного телескопа Кека. Космічний телескоп Габбл має головне дзеркало 2,4 м (7 футів 10 дюймів).
Радіо- і субміліметрові телескопи використовують набагато більші тарілки або антени, які не повинні бути виготовлені так само точно, як дзеркала, що використовуються в оптичних телескопах. Телескоп Аресібо використовував 305-метрову антену, яка була найбільшим у світі радіотелескопом з однією антеною, закріпленою на землі. Телескоп Грін-Бенк має найбільшу в світі керовану одиночну радіоантену діаметром 100 м. Існують більші радіорешітки, що складаються з декількох антен, які мають кращу роздільну здатність зображення, але меншу чутливість.
Див. також
Стільникове дзеркало
Активна оптика
Рідко-дзеркальний телескоп
Список найбільших оптичних рефлекторів
Перелік частин і конструкції телескопа
Кріплення дзеркала
Опорна комірка дзеркала
Вторинне дзеркало
Сріблення
Джерела
Дзеркала
Телескопи
|
43310089
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Odense%20Letbane
|
Odense Letbane
|
Odense Letbane
The Odense Letbane (English: Odense Tramway) is a tram system in Odense, Denmark. The first phase opened on 28 May 2022. The tramway starts in Tarup, in the north-western part of Odense, and travels via the central train station, University of Southern Denmark, and the new hospital before reaching its final destination in Hjallese, in the southernmost part of the city. The first line consists of of tracks and has 26 stations. Expected number of passengers is 34,000 daily. The total budget is 3.3 billion Danish krone (2017 numbers). The tramway is financed by the Odense Municipality, the Danish State, and the Region of Southern Denmark.
The planned second line consists of of tracks with a budget of 1.9 billion Danish krone. The city council has decided to work towards establishing a second line. However, there is no construction regulation or co-financing from the Danish state .
History
The political process
The tramway in Odense was suggested for the first time in 2008 by the then mayor, the late Jan Boye. Since then Odense Municipality and the Region of Southern Denmark have been working on the project, which was unanimously backed up by the city council. A formal agreement between the State, the Region of Southern Denmark and Odense Municipality dated 23 June 2014, constituted the official declaration of financial support to the tramway project by the State and the Region.
On 5 February 2015, the construction regulation "Law on Odense Letbane" was approved by the Danish parliament, Folketinget, after which it was possible to form a construction company Odense Letbane P/S to implement the project.
Planning
In August 2012, the competition for the design and visualization consultancy for the Odense Tramway was won by a team consisting of Niras, PLH Architects, Atelier Villes & Paysages and MBD Design. The team will create a design coherence of the tramway line's first stage of and be responsible for its integration of the light rail in the existing urban environment.
In March 2015, Parsons Brinckerhoff won the contract for project management, and strategic and economic advice. COWI was selected as technical advisor.
Construction
All utilities (pipes, cables i.e.) were moved before the actual construction work commenced. These works lasted from April 2015 until December 2017.
To make space for the tramway, it was necessary to relocate the roads, bike lanes, and pavements. The tramway needed eight meters width for the tramway tracks. The work commenced in August 2017 and construction of new roads, bike lanes, and pavements continued until spring 2019. This work was carried out by the three Danish contractors Arkil, M.J. Eriksson, and Barslund. The next phase was the track work where the contractors established the tracks with foundations, drainage, and cables. The Spanish company COMSA was the contractor for this part of the project, collaborating with their sub-contractors Munck (Denmark), EFACEC (Portugal) and IDOM (Spain). Last part of the project was the test and trial run of the tramway. This was carried out during 2019 and 2020 by the assigned operator which is also in charge of maintenance. The contract for operation and maintenance was expected to be closed by the end of 2018. The Swiss-German tram company Stadler Pankow delivers 16 trams of the model Variobahn for the Odense Tramway project.
Operation
According to the current schedule, the tram will run daily from 05:00 until 24:00 on weekdays and until 01:00 during weekends. During working hours, the tram will run every 7.5 minutes, and during evenings, it will run every 15 minutes. Runtime between the two terminals will be 42 minutes. As such average speed is roughly
The first tram was delivered in February 2020.
References
External links
Official website
Transport in Odense
Transport in Funen
Tram transport in Denmark
Railway lines opened in 2022
|
4286311
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%20%D0%93%D0%B5%D0%B4%D0%B5%20%D0%A1%D1%96%D0%BC%D0%B0%D0%BD%20%D0%A1%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B0
|
І Геде Сіман Судартава
|
І Геде Сіман Судартава (8 вересня 1994) — індонезійський плавець.
Учасник Олімпійських Ігор 2012 року.
Переможець Ігор Південно-Східної Азії 2011, 2013, 2017, 2019 років, призер 2015 року.
Посилання
І Геде Сіман Судартава на Olympedia.org
І Геде Сіман Судартава на Sports-Reference.com
Примітки
Індонезійські плавці
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2012
Призери Ігор Південно-Східної Азії з плавання
Плавці кролем на спині
Плавці та плавчині на Азійських іграх 2010
Плавці та плавчині на Азійських іграх 2014
Плавці та плавчині на Азійських іграх 2018
Індонезійські олімпійські плавці та плавчині
|
402708
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Leonid%20Levin
|
Leonid Levin
|
Leonid Levin
Leonid Anatolievich Levin (born November 2, 1948) is a Soviet-American mathematician and computer scientist.
He is known for his work in randomness in computing, algorithmic complexity and intractability, average-case complexity, foundations of mathematics and computer science, algorithmic probability, theory of computation, and information theory. He obtained his master's degree at Moscow University in 1970 where he studied under Andrey Kolmogorov and completed the Candidate Degree academic requirements in 1972.
He and Stephen Cook independently discovered the existence of NP-complete problems. This NP-completeness theorem, often called the Cook–Levin theorem, was a basis for one of the seven Millennium Prize Problems declared by the Clay Mathematics Institute with a $1,000,000 prize offered. The Cook–Levin theorem was a breakthrough in computer science and an important step in the development of the theory of computational complexity.
Levin was awarded the Knuth Prize in 2012 for his discovery of NP-completeness and the development of average-case complexity.
He is a member of the US National Academy of Sciences and
a fellow of the American Academy of Arts and Sciences.
Biography
He obtained his master's degree at Moscow University in 1970 where he studied under Andrey Kolmogorov and completed the Candidate Degree academic requirements in 1972. After researching algorithmic problems of information theory at the Moscow Institute of Information Transmission of the National Academy of Sciences in 1972–1973, and a position as senior research scientist at the Moscow National Research Institute of Integrated Automation for the Oil/Gas Industry in 1973–1977, he emigrated to the U.S. in 1978 and also earned a Ph.D. at the Massachusetts Institute of Technology (MIT) in 1979. His advisor at MIT was Albert R. Meyer.
He is well known for his work in randomness in computing, algorithmic complexity and intractability, average-case complexity, foundations of mathematics and computer science, algorithmic probability, theory of computation, and information theory.
His life is described in a chapter of the book Out of Their Minds: The Lives and Discoveries of 15 Great Computer Scientists.
Levin and Stephen Cook independently discovered the existence of NP-complete problems. This NP-completeness theorem, often called the Cook–Levin theorem, was a basis for one of the seven Millennium Prize Problems declared by the Clay Mathematics Institute with a $1,000,000 prize offered. The Cook–Levin theorem was a breakthrough in computer science and an important step in the development of the theory of computational complexity. Levin's journal article on this theorem was published in 1973; he had lectured on the ideas in it for some years before that time (see Trakhtenbrot's survey), though complete formal writing of the results took place after Cook's publication.
Levin was awarded the Knuth Prize in 2012 for his discovery of NP-completeness and the development of average-case complexity.
He is currently a professor of computer science at Boston University, where he began teaching in 1980.
Notes
References
External links
Levin's home page at Boston University.
2012 Knuth Prize to Leonid Levin
1948 births
Living people
Scientists from Dnipro
Massachusetts Institute of Technology alumni
Moscow State University alumni
American computer scientists
American people of Ukrainian-Jewish descent
20th-century American mathematicians
21st-century American mathematicians
Boston University faculty
Russian information theorists
Russian computer scientists
Russian mathematicians
Soviet computer scientists
Soviet mathematicians
Soviet emigrants to the United States
American information theorists
21st-century Russian politicians
Knuth Prize laureates
21st-century Ukrainian mathematicians
Ukrainian Jews
Russian scientists
Humboldt Research Award recipients
|
41151959
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vishkhes%20Mahalleh
|
Vishkhes Mahalleh
|
Vishkhes Mahalleh (also Romanized as Vīshkhes Maḩalleh; also known as Vīshkheşeh Maḩalleh) is a village in Khaleh Sara Rural District, Asalem District, Talesh County, Gilan Province, Iran. At the 2006 census, its population was 324, in 84 families.
References
Populated places in Talesh County
|
4992426
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%83%D1%80%D0%B0%20%28%D1%85%D1%83%D1%82%D1%96%D1%80%29
|
Понура (хутір)
|
Понура (хутір)
Понура — хутір в Льговському районі Курської області Російської Федерації.
Населення становить 9 осіб. Входить до складу муніципального утворення Іванчиківська сільрада.
Історія
Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина.
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Іванчиківська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Льговського району
|
3132821
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Camillea
|
Camillea
|
Camillea — рід грибів родини Graphostromataceae. Назва вперше опублікована 1849 року.
Класифікація
До роду Camillea відносять 56 видів:
Примітки
Джерела
Fries, E.M. 1849. Summa vegetabilium Scandinaviae. 2:259-572 - P.382
Роди грибів
Сордаріоміцети
|
2952993
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%86%D0%B5
|
Бутримовце
|
Бутримовце — село в Польщі, у гміні Новий Двур Сокульського повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Білостоцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Сокульського повіту
|
29211869
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Viktor%20Kozin
|
Viktor Kozin
|
Viktor Kozin
Viktor Mikhailovich Kozin (born February 22, 1953) is a Russian naval engineer, ship designer and inventor of a new method of icebreaking, called the resonance method of ice destruction. He received his assistant professorship in technical sciences (PhD) for his work Mechanics of deformable solids in Vladivostok in 1994. He became a full professor in 1996 and was awarded the title Honored Inventor of the Russian Federation in 2000. Since 2008 he has been a member of the Russian Academy of Natural Sciences (RANS).
Kozin was awarded a diploma from the president of the Russian Academy of Sciences (1999) and won grants from the Russian Ministry of Education (2006). He received multiple prizes for his academic and scientific achievements in the theory of watercraft statics and dynamics, design of vessels, hydraulics and hydromechanics, ship and submarine construction. He is the author of two textbooks in naval engineering and twelve works on the methods of education in the area of naval design.
With the direct participation of Victor Kozin construction was completed the towing basin (45x4,2x4m), Komsomolsk-on-Amur State Technical University.
Accomplishments
Kozin has authored just over 500 publications, including 18 publications of the Higher Attestation Commission of the Ministry of Education and Science of the Russian Federation. He has made 35 presentations at international conferences, published eight monographs, and is the owner of more than 320 patents for inventions.
Prepared
Ph.D.: Zhyostkaya V.D.; Onischuk A.V.; Baranov E.V.; Morozov V.S.; Zemlyak V.L.; Dzhabrailov M.R.
Basic activities
- Research opportunities resonance method of ice destruction, congestion and hanging ice dams.
- Using fusible substances for automatic balancing of traffic congestion.
- Development of new technologies and devices for cleaning hard pavements of ice and snow rolling.
- Using the power expansion of ice for kolibrovki zigovki and thin-walled tubes.
- Develop technologies to improve the bearing capacity of ice, use-forming as the ice crossings and the load-carrying platforms.
Awarded
Honored inventor of the Russian Federation (2000)
For the development of inventions in Russia by the Presidium of RANS awarded the medal. Alfred Nobel (2007)
Winner of first prize at the competition of the Governor of Khabarovsk Krai for university professors (2009)
Three silver medals at the competition "Archimedes", dedicated to the 100th anniversary of the latest inventions in Russia (Sankt-Peterburg. March 2009)
Two silver and one bronze medal at 1X Moscow International Salon of Innovations and Investments (Moscow, August 2009)
Silver medal at the St. Petersburg Technical Fair (St. Petersburg, March 2010).
Silver Medal at the Tenth International Salon of Innovations and Investments (Moscow, August 2010).
Bronze Medal XIV Moscow International Salon of inventions and innovative technologies "Archimedes - 2011" (Moscow, 2011)
Gold Medal XIV Moscow International Salon of inventions and innovative technologies "Archimedes - 2011" (Moscow, 2011)
Developed
Developed and implemented the practice of the resonance method of ice destruction, implemented by the courts amphibious hovercraft that can many times lower power compared to conventional technologies (application crust of ice crystals, ice-breaker boxes, etc.)
A technique for estimating icebreaking qualities under-water vessels. deplete the ice by a resonance method in their ascent to the PA-kovom ice. Received depending on the evaluation of the bearing capacity of ice when it is used as an avtozimnikov, ice crossings and the runways during emergency landings. The design, which increase the carrying ability of the ice. exploited as load-carrying platforms.
Improved technology for ice for transportation to prevent accidents, in particular, as modes of movement of vehicles and devices that increase the capacity of ice at its dynamic loading. patented technology and developed a design, allowing more efficient than existing technologies to destroy the ice cover in the elimination of congestion and hanging ice dams on the rivers during periods of icy conditions and drifting.
Improve the technology of explosive works to prevent the complications of ice on the inland waterways, causing devastating floods. Through the use of low-melting substances (Wood's metal) has developed methods and devices for automatic balancing of rotors, protected by several patents of the Russian Federation on the invention.
Proposed a theory and a device for cleaning hard pavement of snow and ice runup. Developed solutions allow sparing coating mode to clear the road several times more efficient than existing designs and technologies.
Books and Monographs
Zuev VA, Kozin VM Using hovercraft to break ice / Vladivostok .. - M.: Far Eastern State University, 1988. - S. 128. -
Kozin, VM Shepel VT and other project analysis of appropriate operation of vessels with a small area of the waterline in the Far Eastern basin. - M.: Preprint: Vladivostok, IMM RAS, 1991. - S. 48.
Kozin, VM Shepel VT and other advanced surface and underwater facilities of Ocean Development of the Far Eastern basin. - M.: Preprint: Vladivostok, IMM RAS, 1992. - S. 54.
Kozin, VM Shepel VT and other features of the design and operation of icebreaking ships on air cushion. - M.: Preprint: Vladivostok, IMM RAS, 1992. - S. 63.
Rigid VD, Kozin, VM, Investigation of the possibility of ice cover destruction amphibious ships on air cushion. - M.: Dal'nauka, 2003. - S. 161. -
Kozin, VM, Nicolay G. Povsyk, Shport VI Ledorazrushayuschaya ability flexural-gravity waves on the motion of objects. - M.: Dal'nauka, 2005. - S. 191. -
Kozin, VM, Marin BN et al. Gidrogazovye system aircraft (Tutorial). - M.: Dal'nauka, 2006. - S. 459. -
Sharlaimov VI, Kozin, VM, Experimental studies of transients in the motion of a continuous medium in a gravitational field. - Moscow: The Academy of Natural Sciences, 2007. - S. 232C. -
Kozin, VM, Nicolay G. Povsyk, Shport VI Applied problems in the dynamics of ice cover. - Moscow: The Academy of Natural Sciences, 2008. - S. 329. -
Kozin, VM Resonance method of destruction of ice cover. Inventions and Experiments .. - Moscow: The Academy of Natural Sciences, 2007. - S. 355. -
Kozin, VM The possibility of using low-melting substances for automatic rotor balancing .. - Moscow: The Academy of Natural Sciences, 2009. - S. 231. -
References
Encyclopedia - SCIENTISTS OF RUSSIA - scientists from the CIS and countries of CIS
Scientific Electronic Library - monographs published by the publishing house of the Russian Academy of Natural Sciences
External links
Living people
Russian inventors
Russian marine engineers
1953 births
|
18974578
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cienia%20Wielka
|
Cienia Wielka
|
Cienia Wielka is a village in the administrative district of Gmina Błaszki, within Sieradz County, Łódź Voivodeship, in central Poland. It lies approximately south-east of Błaszki, west of Sieradz, and west of the regional capital Łódź.
References
Villages in Sieradz County
|
1479111
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B5%20%28%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Клеве (район)
|
Клеве (район)
Клеве — район в Німеччині, в складі округу Дюссельдорф землі Північний Рейн-Вестфалія. Адміністративний центр — місто Клеве.
Населення
Населення району становить 308085 осіб (2011).
Адміністративний поділ
Район поділяється на 8 комун та 8 міст:
Райони округу Дюссельдорф
|
2594125
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BD%D0%BE
|
Нопіно
|
Нопіно — присілок у складі Афанасьєвського району Кіровської області, Росія. Входить до складу Бісеровського сільського поселення.
Населення становить 4 особи (2010, 4 у 2002).
Національний склад станом на 2002 рік — росіяни 100 %.
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Афанасьєвського району
Присілки Кіровської області
|
500166
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%8C%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Карась (значення)
|
Карась (значення)
Карась — рід риб родини коропових
Прізвище
Карась Анатолій Андрійович (1940—2017) — український сценарист, режисер-документаліст.
Карась Анатолій Федосович (1950) — український вчений-філософ, доктор філософських наук, професор.
Карась Валерій Юрійович (1939—2017) — український художник монументально-декоративного мистецтва.
Карась Володимир Васильович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну у 2022 році.
Карась Володимир Федорович (1944) — український графік.
Карась Данило Андрійович (1997) — український футболіст, захисник.
Карась Євген Валерійович (1964) — колекціонер, галерист, арт-експерт, арт-менеджер, засновник та куратор «Карась Галерея», Президент Асоціації діячів сучасного мистецтва України.
Карась Євген Васильович — український громадський діяч та активіст, лідер української праворадикальної організації С14.
Карась Євген Олександрович (1988—2022) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Карась Йосип Ілліч — український живописець.
Карась Кирило (1887—1920) —український військовик-артилерист.
Карась Леонід Мойсейович (* 1916 — ?) — радянський господарник. Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1969).
Карась Мечислав (1924—1977) — польський мовознавець, доктор філологічних наук.
Карась Петро Прокопович (1938) — український поет.
Карась Роман Валентинович (1985—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Карась Сава Леонтійович — Герой Радянського Союзу.
Карась Станіслав Васильович (1936—2009) — український вчений, доктор технічних наук.
Карась Юрій Леонідович — лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Інше
Карась (підводний човен)
Карась Галерея — художня галерея сучасного мистецтва в Києві.
Див. також
Карас Оксана Михайлівна (нар. 1979, Харків) — російський кінорежисер, сценарист.
Примітки
Українські прізвища
|
8294647
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Shalit
|
Shalit
|
Shalit
Shallit, Shalit (šallīt "ruler"), also transliterated as Schalit or Schallit, is a Hebrew-language surname. Notable people with the surname include:
Abraham Schalit (1898 1979), Jewish Galician-Israeli historian
Amos de-Shalit (1926 1969), Israeli nuclear physicist
Gene Shalit (born 1926), American film critic
Gilad Shalit (born 1986), Israeli soldier captured by Hamas
(18861976), Jewish Austrian-American musician and composer
Jean Schalit (1937-2020), French journalist
Rabbi Joseph Shalit Riqueti (17th century), Israeli-Italian rabbi
Jeffrey Shallit (born 1957), computer scientist, number theorist
Joseph Shallit (19151995), an American mystery novelist and science fiction author
Moshe Shalit (1885 1941), researcher, journalist, essayist, ethnographer, and humanist
Paula Szalit (1886 or 1887–1920), Polish pianist
Ruth Shalit (born 1971, Milwaukee), American journalist
Shulamit Shalit, Israeli wiriter and essayist
Wendy Shalit (born 1975), American author
Willa Shalit (born 1955), Jewish American artist, activist entrepreneur, and philanthropist
See also
Hebrew-language surnames
Surnames of Jewish origin
|
3363129
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BD%D1%87%D1%96%D1%82%D0%BE%D1%81-%D0%86%D1%81%D1%82%20%28%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%B0%D1%81%29
|
Ранчітос-Іст (Техас)
|
Ранчітос-Іст (Техас)
Ранчітос-Іст — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Вебб штату Техас. Населення — 189 осіб (2020).
Географія
Ранчітос-Іст розташований за координатами (27.490087, -99.366803). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 0,16 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало 212 осіб у 48 домогосподарствах у складі 42 родин. Густота населення становила 1349 осіб/км². Було 59 помешкань (375/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,0 %. Частка іспаномовних становила 100,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 40,6 % — особи молодші 18 років, 57,5 % — особи у віці 18—64 років, 1,9 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 22,3 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 103,8 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 90,9 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари .
Цивільне працевлаштоване населення становило 142 особи. Основні галузі зайнятості: будівництво — 40,8 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 28,9 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 12,7 %, виробництво — 7,7 %.
Джерела
Переписні місцевості Техасу
Населені пункти округу Вебб (Техас)
|
21822959
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Popowo%20Sal%C4%99ckie
|
Popowo Salęckie
|
Popowo Salęckie is a village in the administrative district of Gmina Mrągowo, within Mrągowo County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately north-east of Mrągowo and east of the regional capital Olsztyn.
References
Villages in Mrągowo County
|
1309221
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B2%D1%85%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Совхозненська сільська рада
|
Совхозненська сільська рада — адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування у Красноперекопському районі Автономної Республіки Крим. Адміністративний центр — село Совхозне.
Загальні відомості
Населення ради: 3 243 особи (станом на 2001 рік)
Населені пункти
Сільській раді підпорядковані населені пункти:
с. Совхозне
с. Рисове
с. Таврійське
Склад ради
Рада складається з 20 депутатів та голови.
Голова ради: Ліпай Євген Володимирович
Керівний склад попередніх скликань
Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України
Депутати
За результатами місцевих виборів 2010 року депутатами ради стали:
За суб'єктами висування
За округами
Примітки та джерела
Адміністративний устрій Красноперекопського району
|
4097772
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%89%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA
|
Вищинський замок
|
Вищинський замок — колишній ранньофеодальний замок ХІІ — ХІІІ століть біля села Вищин, Рогачовський район, Республіка Білорусь, на території якого був виявлений один із найвизначніших у художньому відношенні монетно-речовий скарб .
Опис
Вищинський замок займає площу 0,63 га і розташований на високій правобережній терасі Дніпра, крута скеля якого захищала замок від річки. Також укріплені напівкруглі три паралельні вали та рови заввишки 3 м.
Історія
Вищинський замок з'явився в середині XII століття. Матеріали розкопок свідчать про розвиток сільського господарства, мисливства, обробки металу та деревини. Найповніші матеріали розкопок відображають ювелірну справу.
Розкопки
Під час розкопок, які були проведені доктором історичних наук Е. М. Загорульським в 1976 — 1984 рр., досліджено значну площу пам'ятки. У верхній частині внутрішнього валу були знайдені обвуглені залишки дерев'яної стіни та 6 дерев'яних однокамерних будівель, які розташовувались вздовж валу за 10-15 м одна від одної. Знайдено два зруби з дерев'яною підлогою та руїнами печі, ювелірну майстерню та комору. На місці колишньої ювелірної майстерні був знайдений ківш, наповнений бронзою, матриці для виготовлення підвісок, бляшок, кольт, свинцеві пластини, з яких виготовляли емалі. Низку прикрас, таких як браслети, кільця, брязкальця, натільні хрестики, підвіски було знайдено біля майстерні.
Під час розкопок на валу серед каменів знайдений монетно-речовий скарб XII — XIII ст., що був, очевидно, захований в останні години існування замку. Були викопані високомайстерні срібні вироби, в тому числі колти, пластинчасті та кручені браслети, хрестоподібної підвіски, намиста, ланцюжки та 18 монет гривень різних типів. Два колти і підвіски позолочені. Речі мають точні аналоги у скарбах, закопаних під час татаро-монгольської навали, і датуються другою половиною ХІІ — першою третиною ХІІІ ст. Відкриття свинцевої печатки Мстислава Ростиславича Хороброго свідчить про зв'язок замку з династією смоленських князів.
Див. також
Вищинський монетно-речовий скарб
Примітки
Література
Загорульский Э. М. Исследования Вищинского замка // Древнерусское государство и славяне. Мн., 1983. С. 86-90.
Вішчын (гарадзішча) // Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш.. — Мн.: БелЭн, 1997. — Т. 4: Варанецкі — Гальфстрым. С. 242.
Посилання
Сельская абшчына і вёска ў IX—XIII ст.
Зникли в XIII столітті
Засновані у XII столітті
Рогачовський район
Замки Білорусі
Вікіпедія:Статті з іншим значенням на Вікіданих
|
1990091
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%20U.N.C.L.E.
|
Агенти U.N.C.L.E.
|
Агенти U.N.C.L.E.
«Агенти О.М.К.З.П.» — американський комедійний шпигунський фільм режисера і сценариста Гая Річі, що вийшов в 2015 році. У головних ролях Генрі Кавілл, Армі Гаммер, Алісія Вікандер. Стрічку створено на основі однойменного телесеріалу 1964—1968 років.
Вперше фільм продемонстрували 13 серпня 2015 року у низці країн, у тому числі в Україні. У США стрічка вийшла на екрани 14 серпня 2015 року.
Сюжет
1960-ті, світ у стані Холодної війни. Міжнародне злочинне угруповання на чолі з Вікторією Вінчіґеррою, яке займається розповсюдженням ядерної зброї, намагається зруйнувати і без того крихкий стан миру між ворожими країнами. Тому навіть непримиренні вороги, щоб урятуватися, об'єднуються. Найкращий агент ЦРУ Наполеон Соло і перспективний агент КДБ Ілля Карякін починають співпрацювати разом, щоб відвернути загрозу знищення.
Творці фільму
Знімальна група
Кінорежисер — Гай Річі, сценаристами були Гай Річі і Ліонель Віґрем, кінопродюсерами — Стів Кларк-Голл, Джон Девіс, Джефф Клімен і Ліонель Віґрем, Виконавчий продюсер — Девід Добкін. Композитор: Даніель Пембертон, кінооператор — Джон Метісон, кіномонтаж: Джеймс Герберт. Підбір акторів — Реґ Порскот-Еджертон, художник-постановник: Олівер Шолл, артдиректор: Девід Оллдей, Ґай Бредлі, Тобі Бріттон, Кейт Ґримбл, Джеймс Гембідж, Ріккардо Монті і Ремо Тоцці, художник по костюмах — Джоанна Джонстон.
У ролях
Сприйняття
Оцінка і критика
Станом на 9 серпня 2015 року рейтинг очікування фільму на сайті Rotten Tomatoes становив 98% із 16,033 голоси, на Kino-teatr.ua — 9.30/10 (10 голосів).
Фільм отримав переважно позитивні відгуки: Rotten Tomatoes дав оцінку 67% на основі 213 відгуків від критиків (середня оцінка 6,2/10) і 78% від глядачів зі середньою оцінкою 3,8/5 (39 090 голосів). Загалом на сайті фільми має позитивний рейтинг, фільму зарахований «стиглий помідор» від кінокритиків і «попкорн» від глядачів, Internet Movie Database — 7,4/10 (84 787 голосів), Metacritic — 55/100 (40 відгуків критиків) і 7,7/10 від глядачів (324 голоси). Загалом на цьому ресурсі від критиків фільм отримав змішані відгуки, а від глядачів — позитивні.
Щомісячний журнал про кінематограф «Empire» сказав, що це хороший фільм і поставив йому 3 зірки з 5, підсумувавши, що «Кавілл і Гаммер створені одне для одного, проте фільм не може завжди відшуковувати піротехніку, щоб поєднувати їхній зв'язок».
Українська кінокритик Надія Заварова у своїй рецензії на фільм написала, що «Агенти А.Н.К.Л.» просто виткані з радості монтажу, іронії, елегантної простоти форм і тієї безтурботної, неспішної стрімкості, яку могли собі дозволити тільки шпигуни 1960-х».
Касові збори
Під час показу в Україні, що розпочався 13 серпня 2015 року, протягом першого тижня на фільм було продано 64 907 квитків, фільм показали у 178 кінотеатрах і він зібрав 4 319 925 ₴, або ж 195 915 $ (за іншими даними 200 012$), що на той час дозволило йому зайняти 1 місце серед усіх прем'єр. Показ в Україні тривав 9 тижнів і за цей час фільм зібрав 676 986 $.
Під час показу у США, що розпочався 14 серпня 2015 року, протягом першого тижня фільм показали у 3 638 кінотеатрах і він зібрав 13 421 036 $, що на той час дозволило йому зайняти 3 місце серед усіх прем'єр. Фільм зібрав у домашньому прокаті 45 445 109 доларів США, а у решті світу 64 млн.$, тобто загалом 105 445 109 доларів США при бюджеті 75 млн доларів США.
Музика
Музику до фільму «Агенти U.N.C.L.E.» написав Даніель Пембертон, саундтрек випустив лейбл «WaterTower Music» 7 серпня 2015 року.
Дубляж українською мовою
Дублювання українською мовою зроблено студією «Postmodern». Переклад здійснено Олексою Негребецьким, режисером дубляжу був Павло Скороходько, звукорежисер — Антон Семикопенко, звукорежисер перезапису — Максим Пономарчук.
Ролі озвучили: Володимир Остапчук, Михайло Войчук, Дмитро Гаврилов, Антоніна Хижняк, Андрій Альохін, Наталя Романько-Кисельова, Олег Лепенець, Михайло Кришталь та інші.
Джерела
Виноски
Посилання
Фільми англійською мовою
Комедійні екшн-фільми США
Фільми про шпигунів
Фільми Гая Річі
Фільми IMAX
Фільми-трилери Австралії
Фільми Davis Entertainment
Фільми Warner Bros.
Фільми США 2015
ЦРУ в художніх творах
Фільми про ядерну війну та зброю
Фільми США про вігілантів
|
1003809
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/68325%20%D0%91%D0%B5%D2%91%D0%B5%D1%81
|
68325 Беґес
|
68325 Беґес (68325 Begues) — астероїд головного поясу, відкритий 23 квітня 2001 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,150.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (68301-68400)
Посилання
Астрономічні об'єкти, відкриті 2001
Головний пояс астероїдів
|
4352019
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%93%D1%80%D1%8F%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Яковлевка (Грязовецький район)
|
Яковлевка (Грязовецький район)
Яковлевка — присілок у складі Грязовецького району Вологодської області, Росія. Входить до складу Перцевського сільського поселення.
Населення
Населення — 1 особа (2010; 0 у 2002).
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Грязовецького району
Присілки Вологодської області
|
2421545
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oeil-de-boeuf
|
Oeil-de-boeuf
|
Oeil-de-boeuf
An oeil-de-boeuf, also œil de bœuf and sometimes anglicized as ox-eye window, is a relatively small elliptical or circular window, typically for an upper storey, and sometimes set in a roof slope as a dormer, or above a door to let in natural light.
Windows of this type are commonly found in the grand architecture of Baroque France. The term is also applied to similar round windows, such as those found in Georgian architecture in Great Britain, and later Greek Revival and Colonial Revival styles in North America, so that must be considered part of the usage. The term initially applied to horizontal elliptical windows, but is also used for vertical ones.
The spread is not limited to ecclesiastical architecture. This type of window can also be found in the late Romanesque period in the area of secular architecture in the castles of Frederick II of Hohenstaufen, Holy Roman Emperor from 1220 to 1250, (Castel del Monte, Palazzo San Gervasio, on the donjon in the castle of Lucera, etc.), later also in Renaissance palaces and villas and in the Baroque.
See also
Oculus (architecture)
References
Windows
Ancien Régime French architecture
|
678367
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%90%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D1%8C-%D0%B4%D0%B5-%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8C
|
Сент-Андеоль-де-Валь
|
Сент-Андеоль-де-Валь — муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь-Рона-Альпи, департамент Ардеш. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 490 км на південь від Парижа, 125 км на південь від Ліона, 17 км на захід від Прива.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Рона-Альпи. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Овернь-Рона-Альпи.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році у муніципалітеті числилось 233 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 550,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача.
Сусідні муніципалітети
Посилання
Сент-Андеоль-де-Валь на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ардеш
Примітки
Муніципалітети департаменту Ардеш
|
24763042
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Katerina%20Rohonyan
|
Katerina Rohonyan
|
Katerina Rohonyan (born 25 April 1984) is a Ukrainian-American chess player holding the title of Woman Grandmaster (WGM).
She moved from Ukraine to United States in 2004. She regularly competes in U.S. Women's Chess Championship.
Rohonyan won the Women's Ukrainian Chess Championship in 2000 in her hometown, Mykolaiv. She competed in the Women's World Chess Championship 2008 in Nalchik, Russia, where she defeated Natalia Zhukova in the first round to progress to the second, losing to Inna Gaponenko. In 2010, she tied for the first place in the Paul Keres Memorial Tournament in Vancouver, British Columbia, Canada.
Rohonyan played for the USA team that won the bronze medal at the Women's Chess Olympiad of 2008 in Dresden. She contributed to this result by scoring 6/10 points on board four. Rohonyan also played for the gold medal-winning Ukrainian team in the European Girls' Under-18 Team Chess Championships of 2000 and 2002.
References
External links
Katerina Rohonyan chess games at 365Chess.com
1984 births
Living people
Chess Woman Grandmasters
American female chess players
American chess players
Ukrainian female chess players
Ukrainian chess players
Chess Olympiad competitors
Sportspeople from Mykolaiv
American people of Ukrainian descent
American people of Armenian descent
American sportswomen
Ukrainian people of Armenian descent
21st-century American women
|
29634919
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tolsti%20Vrh%20pri%20Mislinji
|
Tolsti Vrh pri Mislinji
|
Tolsti Vrh pri Mislinji is a dispersed settlement in the Municipality of Mislinja in northern Slovenia. It lies in the hills east of Mislinja. The area is part of the traditional region of Carinthia. It is now included in the Carinthia Statistical Region.
Name
The name of the settlement was changed from Tolsti Vrh to Tolsti Vrh pri Mislinji in 1952.
Cultural heritage
A small chapel-shrine in the settlement dates to the late 19th century.
References
External links
Tolsti Vrh pri Mislinji on Geopedia
Populated places in the Municipality of Mislinja
|
4933187
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%91%D1%80%D1%96%D1%94%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%29
|
Сен-Бріє (округ)
|
Сен-Бріє (округ)
Округ Сен-Бріє — округ у Франції, в департаменті Кот-д'Армор. 2023 року округ об'єднував 113 муніципалітети, населення становило особи.
Адміністративний центр (супрефектура) — Сен-Бріє.
Муніципалітети
Список муніципалітетів округу та їхні коди INSEE:
Аллінек (22001)
Андель (22002)
Бінік-Етабль-сюр-Мер (22055)
Бреан (22015)
Герледан (22158)
Гомене (22062)
Госсон (22060)
Грас-Юзель (22068)
Емонстуар (22075)
Енанбіан (22076)
Енансаль (22077)
Енон (22079)
Ереак (22053)
Еркі (22054)
Жугон-ле-Лак - Коммюн-нувель (22084)
Ілліон (22081)
Ілліфо (22083)
Іль-де-Бреа (22016)
Іффіньяк (22389)
Кентен (22262)
Кентенік (22261)
Кессуа (22258)
Коетлогон (22043)
Коетм'є (22044)
Корель (22033)
Корле (22047)
Ла-Армуа (22073)
Ла-Буї (22012)
Ла-Малур (22140)
Ла-Меогон (22144)
Ла-Мотт (22155)
Ла-Пренессе (22255)
Ла-Шез (22039)
Ламбаль-Армор (22093)
Ланге (22106)
Ландеан (22098)
Ланрела (22114)
Лантік (22117)
Ланфен (22099)
Ле-Бодео (22009)
Ле-В'є-Бур (22386)
Ле-Камбу (22027)
Ле-Кілліо (22260)
Ле-Леле (22126)
Ле-Мене (22046)
Ле-О-Корле (22074)
Ле-Фей (22059)
Лоренан (22122)
Лоскуе-сюр-Ме (22133)
Лудеак (22136)
Мердриньяк (22147)
Меріяк (22148)
Мерлеак (22149)
Монконтур (22153)
Нуаяль (22160)
Пангілі (22165)
Пледельяк (22175)
Пледран (22176)
Плек-Л'Ермітаж (22203)
Племе (22183)
Племі (22184)
Плен-От (22170)
Плене-Жугон (22185)
Пленеф-Валь-Андре (22186)
Плентель (22171)
Плерен (22187)
Плестан (22193)
Плугенаст-Лангаст (22219)
Плуран (22232)
Плуфраган (22215)
Плюм'є (22241)
Плюр'ян (22242)
Плюссюльян (22244)
Поммере (22246)
Пордік (22251)
Руяк (22267)
Севіньяк (22337)
Сен-Барнабе (22275)
Сен-Бії (22276)
Сен-Брандан (22277)
Сен-Бріє (22278)
Сен-Вран (22333)
Сен-Глан (22296)
Сен-Денуаль (22286)
Сен-Донан (22287)
Сен-Ерве (22300)
Сен-Жильда (22291)
Сен-Жиль-В'є-Марше (22295)
Сен-Жульєн (22307)
Сен-Карадек (22279)
Сен-Каррек (22281)
Сен-Ке-Порріє (22325)
Сен-Коннек (22285)
Сен-Лонек (22309)
Сен-Майо (22316)
Сен-Мартен-де-Пре (22313)
Сен-Модан (22314)
Сен-Р'єль (22326)
Сен-Тело (22330)
Сен-Тримоель (22332)
Сент-Альбан (22273)
Сент-Етьєнн-дю-Ге-де-л'Іль (22288)
Трамен (22341)
Требрі (22345)
Треве (22376)
Тревенек (22377)
Треге (22360)
Треданьєль (22346)
Тредія (22348)
Тремер (22369)
Треморель (22371)
Тремюзон (22372)
Юзель (22384)
Примітки
Сен-Бріє
|
72267042
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Viktor%20Taratuta
|
Viktor Taratuta
|
Viktor Taratuta
Viktor Konstantinovich Taratuta (Russian: Виктор Константинович Таратута) (16 April 1881 – 13 May 1926) was a Russian revolutionary and Soviet official.
Early life
Viktor Taratuta was born in a middle-class family in Yelizavetgrad (Kropyvnytskyi) in the Kherson province of Ukraine. He was educated at a technical school in Odesa, became involved in revolutionary circles as a teenager, and joined the Russian Social Democratic Labour Party (RSDLP) in 1898. He was arrested for the first time in June 1898, at the age of 17, and spent five months in prison in Odesa, before being released because of his age, and placed under police supervision for two years. Rather than accept these conditions, he moved from city to city, initially within Ukraine. In 1901 was a member of the RSDLP committee in Yekaterinoslav (Dnipro). He was arrested again in 1902, and spent 18 months in prison, and a year in exile in Siberia. In August 1904, he escaped from exile in Siberia to Batumi, in Georgia, where he was recruited by Lev Kamenev to the Bolshevik faction of the RSDLP. He was arrested in spring 1905 and deported to the far north, but was released under an amnesty during the 1905 revolution, and settled in Moscow. In 1907, he was a delegate at the RSDLP Congress in London, where he was elected an alternate member of the Central Committee. Afterwards, he was co-opted onto the Bolshevik Centre, which acted as the Central Committee of the Bolsheviks faction.
The Schmidt Inheritance
In 1906, a 23-year old named Nikolai Schmidt, a member of the hugely wealthy Morozov family of Moscow-based manufacturers, died in prison, probably by suicide, after being arrested for his role in the Moscow uprising. In his will, he left his money to the RSDLP, apparently intending that it should go to the party as a whole, rather than its Bolshevik or Menshevik factions. Taratuta was assigned by the Bolshevik leader Vladimir Lenin to secure the inheritance, which he did by courting and living with Schmidt's 19-year-old sister, Yekaterina (1887–1937) - though his status as a wanted revolutionary prevented them from marrying. She therefore entered into a fictitious marriage with a Bolshevik named Ignatiev, which enabled her to get control of her share of the inheritance, which she handed over to the Bolsheviks.
The dead man also had a 15 years brother, Andrei, who met Lenin and Taratuta in Vyborg with his lawyers. According to one witness, the negotiations were going calmly until Taratuta suddenly threatened death on anyone who came between the Bolsheviks and the inheritance. The youth waived his claim on the money.
The affair created a scandal in revolutionary circles, not least because Taratuta was not popular or trusted. The leader of the Moscow Bolsheviks, Rosalia Zemlyachka accused him of being a police agent. This accusation was investigated by Vladimir Burtsev, the RSDLP's specialist in exposing police agents, who concluded that he was a scoundrel, but not a spy. When other revolutionaries complained to Lenin about Taratuta's questionable character, he reputedly laughed and replied:
Later career
Taratuta emigrated in summer 1908, where Lenin appointed him secretary of the Bolsheviks' Foreign Bureau, and to France in 1909, where he joined the French Socialist Party. He returned to Russia in 1919, and ran the French section of Comintern. In 1921, he transferred to economic work. From 1924 until his death, he was head of the USSR Bank of Foreign Trade.
References
1881 births
1926 deaths
Candidates of the Central Committee of the 5th Congress of the Russian Social Democratic Labour Party
Russian revolutionaries
Russian Social Democratic Labour Party members
Old Bolsheviks
Soviet journalists
Comintern people
|
917578
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%BC%D0%B5%D1%85%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%BB%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B8
|
Японські механічні ляльки
|
Японські механічні ляльки — традиційні механічні ляльки в Японії, що виготовляються з 17 століття. Щодо етимології, то кажуть, що «karakuru» означає «тягнути й пересунути нитку», і приклади підтверджуються з другої половини 16 століття. Рухаються завдяки простому механізму, з використанням ниток, пружин тощо. Справили вплив на розвиток традиційного лялькового театру дзьорурі, а також міського театру кабукі. Часто використовуються на рухливих возах під час синтоїстських свят мацурі. Прообраз японських роботів. Скорочена назва — каракурі.
Див. також
Японський годинник
Джерела та література
Ляльковий театр
Ляльки Японії
|
1871374
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%20%D0%A4%D0%B5%D0%B1%D1%80%D0%B5%D1%81-%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BE%20%D0%A0%D1%96%D0%B1%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B9%D1%80%D0%B0
|
Леон Фебрес-Кордеро Рібаденейра
|
Леон Фебрес-Кордеро Рібаденейра
Леон Естебан Фебрес-Кордеро Рібаденейра (9 березня 1931 — 15 грудня 2008) — еквадорський політичний діяч, президент країни (1984—1988). Двічі обирався на пост мера рідного міста.
Життєпис
Народився у місті Гуаякіль (провінція Гуаяс) в 1931 році. Освіту отримав у США — військове училище в Шарлотт-Голл (штат Меріленд), Академії Мерсерберг (штат Пенсільванія) і Технологічному інституті Стівенса (штат Нью-Джерсі). Повернувшись на батьківщину працював на сільськогосподарських підприємствах концерну «Нобоа», у низці латиноамериканських об'єднань промисловості. 1965 року розпочав політичну кар'єру як президент Федерації промисловості Ґуаякіля, а також президент Асоціації латиноамериканських промисловців.
У 1966—1970 роках був депутатом Конгресу Еквадору, а потім — сенатором. Наприкінці 1970-их років вступив до лав Соціал-християнської партії, а 1979 знову був обраний до Національного конгресу. Перебуваючи в опозиції, відкрито критикував реформістські соціальні програми президентів Хайме Рольдоса й Освальдо Уртадо Ларреа.
У 1984—1988 роках обіймав посаду президента Еквадору. На відміну від своїх попередників, прагнув провадити політику на базі вільних ринкових відносин. Однак для її реалізації не мав більшості у парламенті. Його політика не мала підтримки і з боку населення, що призвело до загострення соціально-економічної ситуації в країні.
Був політичним союзником президента США Рональда Рейгана. Його різко критикували за порушення прав людини, звинувачували у потуранні тортурам та позасудовим стратам в'язнів.
16 січня 1987 року був викрадений прибічниками заарештованого генерала Френка Варгаса, які все ж домоглись його звільнення.
Примітки
Джерела
Ежегодник БСЭ: 1985. Выпуск 29. Москва, «Советская энциклопедия». 1985. — 576с. с.569.
|
23904
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B6%D0%B8%D0%BD%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Сажин Михайло Макарович
|
Сажин Михайло Макарович (1818—1887) — російський та український маляр і графік.
Життєпис
Народився 1818 р. у місті Галич Костромської губернії, у купецькій родині. Батько — купець 3 гільдії Макар Олексійович Сажин.
Навчався в Петербурзькій академії мистецтв (1834—1840) як сторонній учень («вольноприходящий»). Вихованець Товариства заохочення художників. За успіхи у пейзажному живописі був нагороджений срібною медаллю (1839). З 1840 р. мав звання вільного («некласного») художника.
В історію він увійшов як «художник старого Києва, Шевченків приятель». З Т. Шевченком він був знайомий ще з Петербургу, приятелював з часів навчання у академії.
1844 року художник приїхав в Україну. Виконав аквареллю і сепією низку краєвидів і архітектурних споруд Києва. Так відбулася поява альбому його малюнків «Виды Киева» (1846, виданий Йосипом Лауфером). 1846 року він зустрівся й працював разом з Т. Шевченком. Вони винаймали помешкання в будинку Івана Житницького на Козиному болоті.
Шевченко та Сажин змальовували визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів. Вони планували змалювати усі визначні місця Києва. Та цьому задуму завадив арешт Тараса Шевченка. Щоб зберегти деякі малюнки Шевченка, Сажин поставив на них свій підпис. Згодом частина малюнків була втрачена.
Михайло Сажин після арешту Тараса Шевченка продовжив роботу сам, однак видати альбом так і не вдалося.
У Києві Михайло Сажин мешкав до 1855 року. Повернувшись у Петербург, він за картину «Внутрішній вигляд Києво-Софійської соборної церкви» того ж-таки 1855 року отримав звання академіка перспективного і ландшафтного живопису.
Мешкаючи у Петербурзі, художник малював зовнішні та внутрішні види церков Санкт-Петербурга, зокрема Ісакіївського собору.
1861 року художник переїхав у місто Омськ. Там він тривалий час викладав малювання у Вищій гімназії. Помер 1888 року у Омську.
Творчість
Найкращі твори: «Руїни Золотих Воріт у Києві», «Краєвид з Подолу», «Рибальські халупи на березі Дніпра», «Видубецький монастир», «Щекавиця — місце поховання кн. Олега», «Андріївський собор у Києві»; олійні картини «Внутр. вигляд київ. Софійського собору», «Біля переправи через Дніпро» (1846) та ін. (Вони здебільшого зберігаються в Київському Музеї українського мистецтва, деякі роботи — у Будинку-музеї Тараса Шевченка).
Пам'ять
На його честь 1962 року в Києві було названо вулицю.
Микола Сажин та Левко Чикаленко
1916 року у Петербурзі син Євгена Чикаленка Левко Чикаленко замешкав у помешканні свояків з боку дружини. Там він познайомився із Миколою Сажиним, якому Михайло Сажин доводився рідним дядьком. Микола Сажин подарував Левку Чикаленку деякі роботи дядька, які Левко вже у Києві подарував Київському музею.
Галерея
Примітки
Література
«Згадайте, братія моя…». Київ Тараса Шевченка. К., «Либідь», 2016.
Посилання
Українські художники
Російські художники
Випускники Петербурзької академії мистецтв
Знайомі Тараса Шевченка
Персоналії:Галич (Костромська область)
Академіки Петербурзької академії мистецтв
|
41078814
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Francesca%20Romana%20Coluzzi
|
Francesca Romana Coluzzi
|
Francesca Romana Coluzzi (20 May 1943 – 15 July 2009) was an Italian actress. A respected dramatic actress on stage, she is probably best known for her roles in the commedia sexy all'italiana.
Life and career
Born in Tirana, Albania, of Italian parents, Coluzzi soon moved to Italy with her family to Perugia.
As a teenager, during a student twist dancing contest, Federico Fellini noticed her and offered her a role in 8½. Coluzzi declined the offer to continue her studies, but however the encounter with Fellini marked her life, and she eventually decided to leave the university to pursue a career in the cinema.
She started her career as a body double, first of Mylène Demongeot in Fantômas and later of Marisa Mell in Danger: Diabolik. In 1965, at 22, Coluzzi made her acting debut in the Lucio Fulci's comedy film 002 Operazione Luna.
Her breakout role came in 1969, with the role of Asmara, the Adriano Celentano's lover in Pietro Germi's Serafino. One year later she played Tarsilla Tettamanzi in Alberto Lattuada's Come Have Coffee with Us, and for this role she won a Nastro d'Argento for Best Supporting Actress and a Globo d'oro in the same category. In the following years Coluzzi was mainly active in comedy films, especially in the commedia sexy all'italiana genre, often playing roles of unbearable and jealous wives. In 1985, she founded in Rome a theater workshop for children, Associazione Culturale Minestrone d'Arte. She died at 66 of lung cancer.
Selected filmography
The Cousin (1974)
Banzai (1997)
References
External links
Italian film actresses
1943 births
Actors from Tirana
2009 deaths
20th-century Italian actresses
Nastro d'Argento winners
Italian television actresses
Italian stage actresses
Deaths from lung cancer in Lazio
|
1534877
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BF%D1%83%D1%85%D0%B0%20%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0
|
Ропуха нічна
|
Ропуха нічна (Nectophryne afra) — вид земноводних з роду Nectophryne родини Ропухові.
Опис
Загальна довжина досягає 3 см. Голова й тулуб витягнуті. Очі середнього розміру. Має на пальцях диски для прилипання, що дозволяють їй легко пересуватися по листю дерев і навіть по вертикальних скляним поверхням. ця ропуха також майстерний стрибун. Забарвлення складається темно-й світло-коричневих плям, з боків присутні рожеві білі або бежеві плями.
Спосіб життя
Полюбляє тропічні та субтропічні низинні ліси. Майже усе життя проводить на деревах. Лише під час розмноження спускається на землю. Уникає сонця, але при достатній вологості може потраплятися і вдень. Живиться дрібними безхребетними, перш за все мурахами та комахами.
Самиця відкладає яйця у невеличкі водойми. В подальшому за ікру та пуголовок піклується самець.
Розповсюдження
Мешкає в районах від Нігерії до Демократичної Республіки Конго.
Джерела
Jean-Louis Amiet, Marius Burger 2004. Nectophryne afra. In:2006 IUCN Red List of Threatened Species. Downloaded on 12 August 2012.
Земноводні Африки
Ропухові
Фауна Нігерії
Фауна Демократичної Республіки Конго
Тварини, описані 1875
|
3399841
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%D0%9F%D1%83%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE-%D0%A0%D0%B8%D0%BA%D0%BE%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83
|
Молодіжна збірна Пуерто-Рико з футболу
|
Молодіжна збірна Пуерто-Рико з футболу — національна молодіжна футбольна збірна Пуерто-Рико, що складається із гравців віком до 20 років. Вважається основним джерелом кадрів для підсилення складу основної збірної Пуерто-Рико. Керівництво командою здійснює Пуерториканська футбольна федерація.
Команда має право участі у молодіжних чемпіонатах світу та молодіжних чемпіонатах КОНКАКАФ, а також може брати участь у товариських і регіональних змаганнях.
Посилання
Профіль на Soccerway
Puerto Rico national Фан-сайт команди
Пуерто-Рико
Збірна Пуерто-Рико з футболу
|
66517120
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2018%20Georgian%20protests
|
2018 Georgian protests
|
2018 Georgian protests
The 2018 Georgian protests were series of mass protests in Tbilisi that started on 12 May, when police raided the nightclubs Bassiani and Gallery with a stated purpose of preventing illegal drug sale. Protesters gained momentum when thousands gathered in front of the Parliament building, where organizers called for the drug policy reform. The protests were met by various counter-protests and rallies. On May 13, the fascist organization Georgian National Unity rallied against the "drug dealers and LGBT propagandists", as its leader, Giorgi Chelidze has stated. Various conservative organizations headed by Georgian March and Georgian Idea also organized counter-protests against the drug liberalization, gathering thousands of people in front of the Parliament building. As the protests became more politicized, thousands demanded the resignation of prime minister Giorgi Kvirikashvili.
According to the Institute for War and Peace Reporting, "street protests have highlighted divisions between Georgia's long-standing conservative traditions and emerging, more liberal views". The protests were described as "Raveolution" and "Technoprotests" by media outlets. President Giorgi Margvelashvili said the following day that Tbilisi was "on the brink of civil war".
The Minister of Internal Affairs Giorgi Gakharia has stated that the raid in nightclubs on May 12 came after 48 cases of drug intoxication of clubbers over the past two weeks. According to his statement, the ministry has been monitoring the nightclubs and detected various cases of illegal drug trade. The aim of the special operation was to uncover links between the drug dealers and the nightclub personnel. The minister showed up in front of protesters on May 13 and apologized for alleged instances of police misconduct. He met the organizers of the protests and agreed to create two working groups. One group would work on the draft of a drug policy and another on the police raid and whether the individual law enforcers exceeded their powers or not. The actions of the minister caused negative reaction among the conservative public.
The protest mobilization continued in the next days on both sides, which led to a planned pro-LGBT rally being cancelled on 17 May due to "safety concerns". Conservative groups said that they would not allow LGBT propaganda in the Tbilisi's streets. Instead, the celebrations of Family Purity Day were held, a holiday created by the Georgian Orthodox Church in 2014 to counteract "LGBT propaganda".
On 31 May another wave of demonstrations started in the streets of Tbilisi to protest a perceived miscarriage of justice following the killing of two 15 years old teenagers in a street knife-combat in December. The protests continued sporadically until June 11, when the police dismantled camps erected by the protesters in front of the parliament building in Tbilisi. Georgia's chief prosecutor Irakli Shotadze resigned over the case, while the government established a special parliamentary fact-finding commission chaired by an opposition politician.
On 13 June 2018, Prime Minister Giorgi Kvirikashvili resigned following the May protests.
On 30 July 2018, the Constitutional Court of Georgia ruled that "consumption of marijuana is an action protected by the right to free personality" and that "[Marijuana] can only harm the user's health, making that user him/herself responsible for the outcome. The responsibility for such actions does not cause dangerous consequences for the public." The ruling made effectively legalized the use and possession of cannabis in Georgia but kept in place penalties for cultivation and sale of the drug. Actions which also remain illegal include public consumption and use in the presence of children.
See also
White Noise Movement
Cannabis in Georgia (country)
2021 Tbilisi Pride protests
References
2018 protests
Protests in Georgia (country)
2018 in Georgia (country)
|
4585444
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%BE%20%D0%A8%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%80
|
Фернандо Шерер
|
Фернандо Шерер (6 жовтня 1974) — бразильський плавець.
Призер Олімпійських Ігор 1996, 2000 років, учасник 2004 року.
Призер Чемпіонату світу з водних видів спорту 1994 року.
Чемпіон світу з плавання на короткій воді 1993, 1995 років.
Переможець Панамериканських ігор 1995, 1999, 2003 років.
Переможець літньої Універсіади 1995 року.
Примітки
Посилання
Фернандо Шерер на Olympedia.org
Фернандо Шерер на Olympics.com
Фернандо Шерер на Sports-Reference.com
Народились 1974
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 1996
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2000
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2004
Бразильські бронзові олімпійські медалісти
Рекордсмени світу з плавання
Бронзові олімпійські медалісти з плавання
Призери з плавання чемпіонатів світу з водних видів спорту
Призери чемпіонатів світу з плавання на короткій воді
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2000
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 1996
Призери Панамериканських ігор з плавання
Призери Універсіад з плавання
Призери Панамериканських ігор 1995 року
Призери Панамериканських ігор 1999 року
Призери Панамериканських ігор 2003 року
Плавці батерфляєм
Плавці вільним стилем
Спортсмени Флоріанополіс
Бразильські олімпійські плавці та плавчині
Медалісти літньої Універсіади 1995
|
39150764
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Venus%20in%20Fur%20%28film%29
|
Venus in Fur (film)
|
Venus in Fur (film)
Venus in Fur is a 2013 French-language erotic drama film directed by Roman Polanski, based on the play of the same name by American playwright David Ives, which itself was inspired by Leopold von Sacher-Masoch's novel Venus in Furs. It stars Emmanuelle Seigner and Mathieu Amalric, the only actors in the film.
The film premiered in competition for the Palme d'Or at the 2013 Cannes Film Festival on 25 May. In January 2014 the film received five nominations at the 39th César Awards, winning for Best Director.
Plot
Thomas Novacheck is the writer-director of a new play, an adaptation of the 1870 novel Venus in Furs by Austrian author Leopold von Sacher-Masoch. Early in the movie, we learn that the book begins with a quote from the Book of Judith: "And the Lord hath smitten him and delivered him into a woman's hands."
The film begins with Thomas alone in a Parisian theatre after a day of auditioning actresses for the lead character, Wanda von Dunayev. Thomas laments on the phone about the poor performances he's had to deal with.
As Thomas prepares to leave the theatre, an actress named Vanda Jordan arrives disheveled from the rain. She claims to have had an audition slot earlier in the day, but her name does not appear on the audition list. Thomas wants to leave for his fiancée. In a whirlwind of energy and unrestrained aggression, Vanda persuades Thomas to let her stay and read for the part. At first appearing untalented, when she begins to read it becomes clear that she is an excellent actress and perfect for the part.
Although initially presenting as uneducated, throughout the movie Vanda displays knowledge and talent that almost seems superhuman. For example, she surprises Thomas by producing the full script, not just the portion given out to actors to use in the audition and having memorized it. The audition is in a theater and she shows not only a command of staging but also the lighting rig – adjusting the theater's lightboard, which presumably she has never seen before, without hesitation –, and she also has brought a full set of costumes, including some for Thomas to wear which fit him perfectly. At one point she "guesses" an amazingly accurate picture of Thomas' fiancée's life and background.
The subject of the play is sexual domination and submission. As the audition continues Vanda attacks the script as sexist, soft-core S&M pornography. Thomas at first defends it as a faithful adaptation of a literary classic about passion and desire. Vanda accuses Thomas of having his own masochistic fantasies, which he denies. However, as the film develops, he increasingly identifies with the masochistic male lead in the play. By the end of the film, he has become Vanda's slave.
In the final scene Thomas is bound and tied to a pole. Vanda appears, proclaims "Bacchae of the Cadmea. Dance for Dionysus!", dances before Thomas, and leaves. The movie ends with the quote from the Book of Judith: "And the Lord hath smitten him and delivered him into a woman's hands."
Cast
Emmanuelle Seigner as Vanda Jourdain
Mathieu Amalric as Thomas Novacheck
Production
The intention to adapt Ives' play was announced in September 2012. Louis Garrel was to play Novacheck. Filming was scheduled to begin in November 2012 but production was delayed until January 2013 and Garrel was replaced by Amalric.
Release
Sundance Selects and IFC Films acquired the U.S. rights to the film following its premiere at Cannes.
Critical reception
A. O. Scott of The New York Times said, "Working from a French translation of the play (which was widely acclaimed when it ran on and off Broadway a few years ago), Mr. Polanski has marked the text with his own fingerprints. One of the two characters—the splendidly volatile Vanda, an actress—is played by Emmanuelle Seigner, his wife. Her foil—a writer and theater director named Thomas—is played by Mathieu Amalric in a performance that is very close to a Polanski impersonation."
PopMatters wrote, "Venus in Fur is fascinating to the point that (subtitles or not), you simply cannot look away from the screen. There is always something to see, hear and feel."
References
External links
2013 films
2013 drama films
2010s erotic drama films
2010s French-language films
BDSM in films
Films directed by Roman Polanski
Films scored by Alexandre Desplat
Films shot in Paris
Films whose director won the Best Director César Award
Films with screenplays by Roman Polanski
French erotic drama films
French films based on plays
Polish erotic drama films
Polish films based on plays
Two-handers
2010s French films
|
2839522
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%B5%D0%BA-%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F
|
Осек-Мали-Кольонія
|
Осек-Мали-Кольонія — село в Польщі, у гміні Осек-Малий Кольського повіту Великопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Конінського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Кольського повіту
|
2526481
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/BTBD8
|
BTBD8
|
BTBD8 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 1-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 378 амінокислот, а молекулярна маса — 42 793.
Задіяний у такому біологічному процесі, як альтернативний сплайсинг.
Локалізований у ядрі.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 1
Некатегоризовані білки
|
312990
|
https://en.wikipedia.org/wiki/7%20World%20Trade%20Center
|
7 World Trade Center
|
7 World Trade Center (7 WTC, WTC-7, or Tower 7) is an office building constructed as part of the new World Trade Center in Lower Manhattan, New York City. The tower is located on a city block bounded by Greenwich, Vesey, Washington, and Barclay Streets on the east, south, west, and north, respectively. 7 World Trade Center was developed by Larry Silverstein, who holds a ground lease for the site from the Port Authority of New York and New Jersey, and designed by Skidmore, Owings & Merrill.
The building was constructed to replace the original structure on the site, part of the original World Trade Center. The previous structure, completed in 1987, was destroyed in the September 11 attacks in 2001. Construction of the new Trade Center began in 2002 and was completed on May 23, 2006. The building is tall (plus one underground floor), making it the 64th-tallest in New York. It is built on a smaller footprint than the original; a small park across Greenwich Street occupies space that was part of the original building's footprint.
The current building's design emphasizes safety, with a reinforced concrete core, wider stairways, and thicker fireproofing on steel columns. It also incorporates numerous green design features. The building received the U.S. Green Building Council's Leadership in Energy and Environmental Design (LEED) Gold certification and was part of the council's pilot program for Leadership in Energy and Environmental Design – Core and Shell Development (LEED-CS).
History
The original 7 World Trade Center was a 47-story skyscraper with a red granite facade. It opened in 1987 as part of the original World Trade Center building complex. The September 11, 2001, terrorist attacks caused the collapse of the World Trade Center; falling debris from the collapsing 110-story Twin Towers destroyed or severely damaged nearby buildings, including 7 World Trade Center, which collapsed shortly thereafter.
Construction
The construction phase of the new 7 World Trade Center began on May 7, 2002, with the installation of a fence around the construction site. Restoring the Consolidated Edison substation was an urgent priority to meet power demands of Lower Manhattan; the utility stated that it need to replace four of the ten destroyed transformers by 2003. Because 7 World Trade Center is separate from the main World Trade Center site, Larry Silverstein required approval only from the landowner, the Port Authority, before he could rebuild the tower. Construction of the power substation was completed in October 2003, and the substation went into service in May 2004.
Work next proceeded on the office tower itself. An unusual approach was used in constructing the building; erecting the steel frame before adding the concrete core. This approach allowed the construction schedule to be shortened by a few months. By July 2005, American Express Financial Advisors was planning to lease of space, making it the building's first tenant. Although Silverstein intended for the building's design to attract tenants, he wanted occupants to pay to lease space by 2005, which New York magazine called "easily the highest price in lower Manhattan".
Construction was completed in 2006 at a cost of $700 million. Though Silverstein received $861 million from insurance on the old building, he owed more than $400 million on its mortgage. Costs to rebuild were covered by $475 million in Liberty Bonds, which provide tax-exempt financing to help stimulate rebuilding in Lower Manhattan and insurance money that remained after other expenses.
A triangular park was created between the extended Greenwich Street and West Broadway by David Childs with Ken Smith and his colleague, Annie Weinmayr, of Ken Smith Landscape Architect. The park comprises an open central plaza with a fountain and flanking groves of sweetgum trees and boxwood shrubs. At the center of the fountain, sculptor Jeff Koons created a stainless steel sculpture called Balloon Flower (Red).
Completion and early years
2000s
The building was officially opened on May 23, 2006. The opening was marked by a free concert featuring Suzanne Vega, Citizen Cope, Bill Ware Vibes, Brazilian Girls, Ollabelle, Pharaoh's Daughter, Ronan Tynan (of the Irish Tenors), and special guest Lou Reed. Prior to its opening, in March 2006, the new building was used as a filming location for the movie Perfect Stranger.
The building was 10 percent leased by August 2006. Several of the unoccupied upper floors were used for events such as charity lunches, fashion shows, and black-tie galas. Silverstein Properties allowed space in the new building to be used for these events as a means to draw people to see the building. From September 8 to October 7, 2006, the work of photographer Jonathan Hyman was displayed in "An American Landscape", a free exhibit hosted by the World Trade Center Memorial Foundation, on the 45th floor of 7 World Trade Center. The exhibit consisted of 63 photographs that captured Americans' responses after the September 11 attacks.
In September 2006, Moody's signed a 20-year lease for 15 floors at 7 World Trade Center; prior to Moody's lease, only eight floors had been occupied. Other tenants that had signed leases in 7 World Trade Center in its first two years included ABN AMRO, Ameriprise Financial Inc., DRW Trading Group, publisher Mansueto Ventures, and the New York Academy of Sciences. Silverstein Properties also had offices and the Silver Suites executive office suites at 7 World Trade Center. Architectural and engineering firms working on 1 World Trade Center, 150 Greenwich Street, 175 Greenwich Street, and 200 Greenwich Street also set up offices in the building. Two-thirds of the building's office space had been leased by April 2007. After ABN AMRO was acquired by the Royal Bank of Scotland, forex services provider FXDD subleased some of the Royal Bank of Scotland's space in 2009.
2010s to present
The law firm WilmerHale signed at the building in April 2011. The building became fully leased that September after MSCI agreed to occupy on the top floor; other tenants at the time included FXDD, WilmerHale, and the bank WestLB. Following this, Silverstein announced in 2012 that he would refinance the building with a $452.8 million Liberty bond issue and a $125 million commercial mortgage-backed security loan. At the time, the building was valued at $940 million, in large part because it was fully occupied. FXDD subleased its space to engineering company Permasteelisa in 2015 and artificial intelligence firm IPsoft in 2016. The building was 94.8 percent occupied by 2017. By then, roughly three-quarters of the space was occupied by four tenants, including Moody's, the Royal Bank of Scotland, and WilmerHale.
Wedding planning company Zola and the building's own architecture firm Skidmore, Owings & Merrill both leased space at 7 WTC in early 2019. This was followed in July 2019 by luxury drink brand Moët Hennessy and media company AccuWeather. After Mansueto Ventures and three other firms leased space at 7 WTC in April 2022, the building was 97 percent occupied. Shortly afterward, Silverstein Properties refinanced the property with a $458 million loan from Goldman Sachs.
Architecture
The new 7 World Trade Center has 52 stories and is tall. The building has 42 floors of leasable space, starting at the 11th floor, and a total of of office space. The first ten floors house an electrical substation which provides power to much of Lower Manhattan. The office tower has a narrower footprint at ground level than did its predecessor, so the course of Greenwich Street could be restored to reunite TriBeCa and the Financial District. The original building, on the other hand, had bordered West Broadway on the east, necessitating the destruction of Greenwich Street between Barclay Street and the northern border of the World Trade Center superblock.
Facade
David Childs of Skidmore, Owings and Merrill worked in conjunction with glass artist and designer James Carpenter to create a design that uses ultra-clear, low-iron glass to provide reflectivity and light. There are stainless-steel spandrels behind the glass to help reflect sunlight. The spandrels are textured and are curved in a manner that reflects light both from each story's window sills and from the sky. On the lower stories, there are panels with steel triangular prisms. There are 130,000 prisms in total, which are tilted at different angles to reflect natural light from the sky. The window panes on the upper floors are high and are made of white glass with low concentrations of iron. Stainless steel used in the facade is molybdenum-containing Type 316, which provides improved resistance to corrosion.
The new 7 World Trade Center was built above the Con Edison substation. When the current building was constructed, the transformer vaults were rearranged into an shell at the building's base. To enclose the power substation and improve its aesthetics, the base of the building has a curtain wall with stainless steel louvers that provide ventilation for the machinery. The transformers each weigh and are tall. There are also radiators with vertical cooling blades facing the street, which in turn cool down the transformers.
There is a cable-net glass wall on the eastern elevation of the facade, just above the Greenwich Street entrance. This cable-net wall measures across. During the day, the curtain wall reflects light, while at night it is illuminated by blue and white LED lights. The curtain wall has 220,000 LEDs; at night, the prisms on the facade reflect light from each LED onto the street. The curtain wall around the lobby uses heavily laminated, heat-strengthened glass that meets high standards for blast resistance. At night, a large cube of light above the lobby also emanates blue light, while during the day it provides white light to the lobby, and at dusk, it transitions to violet and back to blue.
Features
Inside the main lobby, artist Jenny Holzer created an LED installation with glowing text moving across wide plastic panels. The wall measures wide and tall. Holzer worked with Klara Silverstein, the wife of Larry Silverstein, to select poetry for the art installation. The wall of the lobby is structurally fortified as a security measure. On the upper stories, some tenants customized the design of their spaces. The space occupied by Mansueto Ventures was designed to maximize natural light exposure and has an open floor plan. The 40th-floor space used by the New York Academy of Sciences was designed by H3 Hardy Collaboration Architecture and includes a reception lobby with an openwork screen; a 296-seat event room; and a horizontal mural.
7 World Trade Center is equipped with Otis destination elevators to reduce dwell times and travel times. After pressing their destination floor number on a keypad in the lobby, passengers are directed to specific elevators that will stop at the selected floor; the elevator cabs do not contain buttons. The elevator system is integrated with the lobby key-card system, which can identify the floor on which an employee works, then automatically call an elevator for that floor.
WSP Cantor Seinuk served as structural engineer on the project, while Jaros, Baum & Bolles was the MEP engineer. Nearly 30 percent of structural steel used in the building consists of recycled steel. Rainwater is collected and used for irrigation of the park and to cool the building. Along with other sustainable design features, the building is designed to allow in plenty of natural light, power is metered to tenants to encourage them to conserve energy, the heating steam is reused to generate some power for the building, and recycled materials are used for insulation and interior materials.
The building was promoted as one of the safest skyscrapers in the U.S. upon its completion According to Silverstein Properties, it "incorporate[s] a host of life-safety enhancements that will become the prototype for new high-rise construction." The building has reinforced-concrete and fireproofed elevator and stairway access shafts. The original building used only drywall to line these shafts. The stairways are wider than in the original building to permit faster egress.
See also
List of tallest buildings in New York City
World Trade Center in popular culture
References
External links
7 World Trade Center at SilversteinProperties.com
7 World Trade Center on CTBUH Skyscraper Center
2006 establishments in New York City
Leadership in Energy and Environmental Design gold certified buildings
Office buildings completed in 2006
Skidmore, Owings & Merrill buildings
Skyscraper office buildings in Manhattan
World Trade Center
|
369201
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80
|
Аракар
|
Аракар — гора в Аргентині біля кордону з Чилі висотою 6082 м. Ця гора являє собою великий стратовулкан із нееродованою вершиною близько 1,5 км в діаметрі, що містить невелике озеро. Гора розташована на межі плато Пуна-де-Атакама, на схід від пустелі Атакама. 28 березня 1993 року з поселення Толар-Ґранде, на південний схід від вулкана на його вершині помітили вулканічну активність у вигляді пари та викидів попелу.
Посилання
Інформація про вулкан
Гори Аргентини
Вершини Анд
Шеститисячники
Сальта (провінція)
Стратовулкани
Вулкани-шеститисячники
Вулкани Аргентини
Ультра-піки
Субдукційні вулкани
|
5967429
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Amato
|
Amato
|
Amato (Calabrian: ) is an Arbëreshë comune and town in the province of Catanzaro in the Calabria region of Italy.
History
Amato is one of the oldest towns in Calabria. It is mentioned by the Greek philosopher Aristotle and by the Roman Pliny the Elder in one of his books. He calls it "Sinus Lametinus" (Lametino Harbour).
It appears that the people of Amato originated from the ancient city of Lametia, on the promontory of the Gulf of Saint Euphemia, near the mouth of the Amato River. It was one of the most thriving cities of ancient Bruttium.
It was destroyed during the late age of the Western Roman Empire, the inhabitants taking shelter in the nearby Nicastro. A settlement is mentioned again only starting from the 12th century.
References
Arbëresh settlements
Cities and towns in Calabria
|
43274401
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sushkivka
|
Sushkivka
|
Sushkivka, Ukraine, is the site of an ancient mega-settlement belonging to the Cucuteni–Trypillia culture dating to between 3600-3200 BC. The settlement was very large for the time, covering an area of . This proto-city is just one of 2,440 Cucuteni–Trypillia settlements discovered so far in Moldova and Ukraine. Some 194 (8%) of these settlements had an area of more than 10 hectares between 5000 and 2700 BC and more than 29 settlements had an area in the range of 100 to 450 hectares.
See also
Cucuteni–Trypillia culture
Danubian culture
References
Cucuteni–Trypillia culture
Umansky Uyezd
Archaeological sites in Ukraine
|
2416715
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0
|
Кевін Баланта
|
Кевін Баланта (28 квітня 1997, Сантандер-де-Куїлікао) — колумбійський футболіст, півзахисник клубу «Тіхуана».
Виступав, зокрема, за олімпійську збірну Колумбії.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 2014 року виступами за команду клубу «Депортіво Калі», кольори якого захищав до 2019 року. Влітку 2019на правах оренди перейшов до мексиканської команди «Тіхуана», з 2020 уклав з клубом контракт.
Виступи за збірні
З 2015 року захищав кольори олімпійської збірної Колумбії. У складі цієї команди провів 10 матчів. У складі збірної — учасник футбольного турніру на Олімпійських іграх 2016 року у Ріо-де-Жанейро.
2016 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Колумбії. Наразі провів у формі головної команди країни 1 матч.
Титули і досягнення
Переможець Суперліги Колумбії (1): 2014
Чемпіон Колумбії (1): 2015 А
Примітки
Посилання
Колумбійські футболісти
Гравці збірної Колумбії з футболу
Футболісти на літніх Олімпійських іграх 2016
Футболісти «Депортіво Калі»
Футболісти «Тіхуани»
Колумбійські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Мексиці
|
18379425
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Laski%20Ma%C5%82e%2C%20Kuyavian-Pomeranian%20Voivodeship
|
Laski Małe, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship
|
Laski Małe, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship
Laski Małe is a village in the administrative district of Gmina Gąsawa, within Żnin County, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship, in north-central Poland. It lies approximately east of Gąsawa, south-east of Żnin, and south of Bydgoszcz.
References
Villages in Żnin County
|
3229949
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Brenden%20Morrow
|
Brenden Morrow
|
Brenden Morrow
Brenden Blair Morrow (born January 16, 1979) is a Canadian former professional ice hockey left winger. Morrow was drafted in the first round, 25th overall, by the Dallas Stars at the 1997 NHL Entry Draft, the organization he would play with for 13 seasons before brief stints with the Pittsburgh Penguins, St. Louis Blues, and Tampa Bay Lightning.
Morrow played major junior hockey in the Western Hockey League (WHL) for the Portland Winter Hawks. During his junior career, he helped Portland win the 1998 Memorial Cup during the 1997–98 season.
Internationally, Morrow represented Canada, first winning a silver medal at the 1999 World Junior Championships with the junior team. He has also represented the senior Team Canada squad, most often at the Ice Hockey World Championships (four times), winning a gold medal in 2004 and a silver medal in 2005. He also played for Canada at the 2004 World Cup of Hockey, which Canada won. Morrow was named to Canada's roster for the 2010 Winter Olympics, where he scored two goals and added an assist in the tournament as Canada won gold.
Playing career
Minor
Morrow played minor hockey in his hometown of Carlyle, Saskatchewan, and in the nearby community of Estevan. Despite putting up impressive numbers in his final year of bantam hockey (117 goals, 72 assists in 60 games), Morrow was not selected in the WHL Bantam Draft, and instead walked-on with the Portland Winter Hawks.
Junior
Morrow spent his entire junior career with the Winterhawks. In his rookie WHL season, he played in 65 games and recorded 25 points (13 goals and 12 assists). Later in his junior career, Morrow contributed more offensively and in his final three seasons in the WHL, he scored 88, 86 and 85 points, respectively. After the 1996–97 season, Morrow was selected by the Dallas Stars in the first round, 25th overall, of the 1997 NHL Entry Draft. During the 1997–98 WHL Season, Morrow helped the Winterhawks capture the Memorial Cup. During the 1998 Memorial Cup tournament, Morrow scored one goal and added two assists in four games. He represented the Western Conference in the WHL's All-Star Classic three times, in 1997, 1998 and 1999. After the 1998–99 season, Morrow was named to the WHL's Western Conference First All-Star Team and also to the CHL Third All-Star Team.
Professional
Morrow began his professional career in 1999. He split the 1999–2000 season between the NHL's Dallas Stars and the Michigan K-Wings of the International Hockey League (IHL). He played his first game with the Stars on November 18, 1999, against the Philadelphia Flyers, and recorded his first points (a goal and an assist) on November 22, 1999, against the Colorado Avalanche. After this season, Morrow was named the team's Rookie of the Year.
After his rookie campaign with the Stars, Morrow became a regular fixture in the Dallas lineup, playing at least 70 games in each season until the 2006–07 season, when he missed 33 games after suffering severed tendons in his wrist. He bounced back with a strong 2007–08 season, where he played in all of the Stars' 82 games, but a knee injury (an ACL tear) limited him to just 18 games in 2008–09. He has often played through injuries, including a return to play despite breaking a bone in his ankle during the 2000 Stanley Cup playoffs.
Morrow played in the NHL YoungStars Game at the 2002 NHL All-Star Game, which was held in Los Angeles, California, where he scored a goal and added an assist. During the 2001–02 NHL season, he recorded his 100th career NHL point against the San Jose Sharks. He recorded his 300th career NHL point against the Chicago Blackhawks during the 2006–07 NHL season.
During the NHL lockout of 2004–05, Morrow signed a contract with the Oklahoma City Blazers of the Central Hockey League and played in 19 games.
Prior to the 2006–07 NHL season, Morrow was named the captain of the Stars, after the team asked incumbent captain Mike Modano to step down from the position. The Stars wanted to reward Morrow for his commitment to the team, after he bypassed free agency to sign a six-year contract with the team. The Stars also felt the need to shift some leadership responsibilities to younger members of the team. Morrow's teammates and coaches greatly admired his dedication to the team, and believed he was an ideal choice to fill the role.
Heading into the 2009–10 season, Morrow ranked 14th on the all-time scoring list for the Stars' franchise. He has a knack for scoring big goals, as evidenced by his scoring three of the team's last four overtime winning goals in the playoffs.
Morrow was injured often during the 2011–12 season. He missed 25 games due to shoulder and upper back injuries, including 18 matches at the beginning of the 2012 year. Morrow returned to action on March 9 after the Stars activated him from injure reserve.
On March 24, 2013, Morrow was traded to the Pittsburgh Penguins, along with Dallas' third-round pick in 2013, in exchange for Joe Morrow (no relation) and the Penguins' 2013 fifth-round draft pick.
On September 23, 2013, Morrow signed a one-year deal as an unrestricted free agent with the St. Louis Blues.
On July 11, 2014, Morrow signed as a free agent to a one-year deal with the Tampa Bay Lightning. On June 17, 2015, two days after losing in the Stanley Cup Finals to the Chicago Blackhawks during exit interviews, Morrow stated that he may "give it one more go," though he stated that he could change his mind in two weeks when it was time to resume workouts. Morrow stated that he had not spoken to Lightning General Manager Steve Yzerman about returning to the team, but he stated that he would love to return. Morrow said that he "had more fun here in this short time than I've had in I don't know how many years." Despite this, the Lightning opted not to re-sign Morrow, who had finished the season with career-low offensive statistics, and Morrow went unsigned throughout the summer.
On March 17, 2016, Morrow announced his retirement. He bookended his career with Stanley Cup Finals appearances in 2000 with the Stars and 2015 with the Lightning.
International play
Morrow's first international experience with Hockey Canada was at the 1995 World U17 Hockey Challenge in Moncton, New Brunswick, where he played for Team West and finished fourth. He was selected to Canada's team at the 1999 World Junior Ice Hockey Championships, which were held in Winnipeg, Manitoba. During the tournament, Morrow scored one goal and recorded seven assists in seven games. During this tournament, Morrow set a Canadian World Junior record with five assists in one game against Kazakhstan. Canada finished the tournament with the silver medal after losing to Russia in overtime in the gold medal game.
Morrow has also represented Canada at the senior men's level, playing in the World Championships four times (2001, 2002, 2004 and 2005) after his NHL season was over. In these four tournaments, he did not score a goal for Canada, but contributed with five assists. In 2004, Morrow helped Canada to a gold medal and in 2005, captured the silver medal. Morrow played in a single game for Canada at the 2004 World Cup of Hockey, where Canada captured the championship.
Morrow was invited to Canada's summer evaluation camp prior to the 2006 Winter Olympics in Turin, Italy, but was not selected for the final squad. In August 2009, Morrow participated in Hockey Canada's summer orientation camp prior to the 2010 Winter Olympics in Vancouver, British Columbia, Canada. After a strong start to the 2009–10 season, Morrow was ultimately selected as a member of Canada's Olympic Men's Hockey Team. He was selected to the team to provide toughness and grit. As the tournament progressed, Morrow found himself playing a larger role on a physical line with Ryan Getzlaf and Corey Perry of the Anaheim Ducks. Morrow finished the tournament with two goals and one assist, as Canada captured the gold medal with an overtime victory against the United States.
Personal life
Morrow is the son-in-law of former Montreal Canadiens coach and former Dallas Stars teammate Guy Carbonneau, having married Carbonneau's daughter Anne-Marie on July 20, 2002. They have three children together.
Awards and honors
1998 Memorial Cup Champion (Portland Winter Hawks)
Named to WHL West First All-Star Team (1999)
2004 Men's World Ice Hockey Championships gold medal
Gold medal in the 2010 Winter Olympics (Team Canada)
Inducted into the Winterhawks Hall of Fame (2018).
Career statistics
Regular season and playoffs
International
References
2005 NHL Official Guide & Record Book
External links
1979 births
Living people
Canadian expatriate ice hockey players in the United States
Canadian ice hockey left wingers
Dallas Stars draft picks
Dallas Stars players
Ice hockey people from Saskatchewan
Ice hockey players at the 2010 Winter Olympics
Kalamazoo Wings (1974–2000) players
Medalists at the 2010 Winter Olympics
NHL first-round draft picks
Oklahoma City Blazers (1992–2009) players
Olympic gold medalists for Canada
Olympic ice hockey players for Canada
Olympic medalists in ice hockey
Pittsburgh Penguins players
Portland Winterhawks players
St. Louis Blues players
Tampa Bay Lightning players
|
15578562
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Villers-sous-Chalamont
|
Villers-sous-Chalamont
|
Villers-sous-Chalamont is a commune in the Doubs department in the Bourgogne-Franche-Comté region in eastern France.
Population
See also
Communes of the Doubs department
References
External links
Commune website
Communes of Doubs
|
4964904
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%8F
|
Шокова терапія
|
Шокова терапія — застарілий метод лікування у психіатрії та неврології, який базується на викликанні у пацієнта судомних нападів за допомогою подразнення головного мозку електричним струмом
Шокова терапія — назва комплексу радикальних економічних реформ, що спрямовані на «лікування» економіки держави, виведення її з економічної кризи.
= Див. також
Лікування шоком
|
71564873
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2022%20Tennis%20in%20the%20Land%20%E2%80%93%20Doubles
|
2022 Tennis in the Land – Doubles
|
2022 Tennis in the Land – Doubles
Nicole Melichar-Martinez and Ellen Perez defeated Anna Danilina and Aleksandra Krunić in the final, 7–5, 6–3 to win the doubles tennis title at the 2022 Tennis in the Land.
Shuko Aoyama and Ena Shibahara were the reigning champions, but Shibahara competed in Granby instead. Aoyama partnered Chan Hao-ching, but lost in the semifinals to Melichar-Martinez and Perez.
Seeds
Draw
Draw
References
External links
Main draw
Tennis in the Land - Doubles
Tennis in the Land
|
2929249
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Спитково
|
Спитково — село в Польщі, у гміні Ґіжицько Гіжицького повіту Вармінсько-Мазурського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Сувальського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Гіжицького повіту
|
3349707
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D1%8E%D1%81%20%D0%91%D0%B0%D1%83%D0%B1%D0%B0
|
Дайнюс Бауба
|
Дайнюс Бауба (Dainius Bauba; 10 січня 1972, Каунас, Литовська СРСР, СРСР) — литовський хокеїст і тренер. Виступав за національну збірну.
Спортивна кар'єра
В сімнадцять років дебютував за київську команду другої ліги ШВСМ (Школа вищої спортивної майстерності). Взимку 1992 року грав за «Сокіл» у перехідному турнірі команд вищої і першої ліги. Після розпаду СРСР була створена Міжнаціональна хокейна ліга, а якій Бауба провів півтора десятки матчів і переїхав до Великої Британії. За сімнадцять сезонів захищав кольори команд з Британського дивізіону 1, Британської хокейної суперліги, Британської національної ліги, Англійської національної лиги і Британської елітної ліги.
У складі національної збірної брав участь у шести чемпіонатах світу (дивізіон C або D). На цих турнірах провів 29 матчів (40+29). У збірній грав разом з меншим братом — Егідіюсом Баубой.
Навесні 2011 року був призначений помічником головного тренера збірної Литви Сергія Борисова, який свого часу також виступав за київський «Сокіл».
Досягнення
Переможець Британської суперліги (1): 1998
Статистика
Статистика виступів в українських командах:
Статистика виступів в елітних лігах Великої Британії:
Статистика виступів на чемпіонатах світу:
Примітки
Посилання
Радянські хокеїсти
Хокеїсти ШВСМ (Київ)
Хокеїсти «Сокола» (Київ)
литовські хокеїсти
Гравці збірної Литви з хокею
хокеїсти великобританських клубів
хокейні тренери
уродженці Каунаса
|
4877538
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Senao%20Networks
|
Senao Networks
|
Senao Networks, Inc. — тайванська компанія, виробник продуктів для мереж передачі даних і телефонії, що продаються під брендами EnGenius і Senao.
Компанію було засновано 12 жовтня 2006 року, її штаб-квартира розташована в місті Таоюань (Тайвань).
Компанію було виділено 2006 року від , дистриб'ютора стільникових телефонів і пов'язаної електроніки та аксесуарів, — дочірнього підприємства , чинного оператора телефонної мережі загального користування, мобільного та широкосмугового зв'язку Тайваню. Усі три є публічними компаніями, зареєстрованими на Тайванській фондовій біржі.
Мережеві продукти представлені комутаторами, точками доступу Wi-Fi для приміщень і для зовнішнього застосування, та пристроями LTE.
Продукти для телефонії включають лінійку DuraFon бездротових телефонів великого радіусу дії (версії PSTN та VoIP/SIP).
Примітки
Джерела
Офіційний вебсайт компанії Senao Networks
Офіційний вебсайт EnGenius Networks Europe
Підприємства у галузі інформаційних технологій
Підприємства Тайваню
Виробники апаратного забезпечення Тайваню
Підприємства, засновані 2006
|
2070302
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%20%28%D0%A3%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Озерне (Усть-Канський район)
|
Озерне (Усть-Канський район)
Озерне — село Усть-Канського району, Республіка Алтай Росії. Входить до складу Козульського сільського поселення.
Населення — 180 осіб (2015 рік).
Примітки
Населені пункти Усть-Канського району
Села Республіки Алтай
|
10919809
|
https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20birds%20of%20Jordan
|
List of birds of Jordan
|
List of birds of Jordan
This is a list of the bird species recorded in Jordan. The avifauna of Jordan include a total of 448 species, of which 7 have been introduced by humans.
22 species are globally threatened.
This list's taxonomic treatment (designation and sequence of orders, families and species) and nomenclature (common and scientific names) follow the conventions of The Clements Checklist of Birds of the World, 2022 edition. The family accounts at the beginning of each heading reflect this taxonomy, as do the species counts found in each family account. Introduced and accidental species are included in the total counts for Jordan.
The following tags have been used to highlight several categories. The commonly occurring native species do not fall into any of these categories.
(A) Accidental - a species that rarely or accidentally occurs in Jordan
(I) Introduced - a species introduced to Jordan as a consequence, direct or indirect, of human actions
(Ex) Extirpated - a species that no longer occurs in Jordan although populations exist elsewhere
(X) Extinct -a species or subspecies that no longer exists
Ostriches
Order: StruthioniformesFamily: Struthionidae
The ostrich is a flightless bird native to Africa. It is the largest living species of bird. It is distinctive in its appearance, with a long neck and legs and the ability to run at high speeds.
Common ostrich, Struthio camelus reintroduced
North African ostrich, Struthio camelus camelus (I)
Arabian ostrich, Struthio camelus syriacus (X)
Ducks, geese, and waterfowl
Order: AnseriformesFamily: Anatidae
Anatidae includes the ducks and most duck-like waterfowl, such as geese and swans. These birds are adapted to an aquatic existence with webbed feet, flattened bills, and feathers that are excellent at shedding water due to an oily coating.
Graylag goose, Anser anser
Greater white-fronted goose, Anser albifrons (A)
Lesser white-fronted goose, Anser erythropus (A)
Mute swan, Cygnus olor (A)
Tundra swan, Cygnus columbianus (A)
Whooper swan, Cygnus cygnus (A)
Egyptian goose, Alopochen aegyptiaca (I)
Ruddy shelduck, Tadorna ferruginea (A)
Common shelduck, Tadorna tadorna
Cotton pygmy-goose, Nettapus coromandelianus (A)
Garganey, Spatula querquedula
Northern shoveler, Spatula clypeata
Gadwall, Mareca strepera
Falcated duck, Mareca falcata (A)
Eurasian wigeon, Mareca penelope
Mallard, Anas platyrhynchos
Northern pintail, Anas acuta
Green-winged teal, Anas crecca
Marbled teal, Marmaronetta angustirostris
Red-crested pochard, Netta rufina
Common pochard, Aythya ferina
Ferruginous duck, Aythya nyroca
Tufted duck, Aythya fuligula
Long-tailed duck, Clangula hyemalis (A)
Red-breasted merganser, Mergus serrator (A)
Ruddy duck, Oxyura jamaicensis (I)
White-headed duck, Oxyura leucocephala (A)
Pheasants, grouse, and allies
Order: GalliformesFamily: Phasianidae
The Phasianidae are a family of terrestrial birds which consists of quails, partridges, snowcocks, francolins, spurfowls, tragopans, monals, pheasants, peafowls and jungle fowls. In general, they are plump (although they vary in size) and have broad, relatively short wings.
See-see partridge, Ammoperdix griseogularis (I)
Sand partridge, Ammoperdix heyi
Common quail, Coturnix coturnix
Chukar, Alectoris chukar
Black francolin, Francolinus francolinus
Flamingos
Order: PhoenicopteriformesFamily: Phoenicopteridae
Flamingos are gregarious wading birds, usually tall, found in both the Western and Eastern Hemispheres. Flamingos filter-feed on shellfish and algae. Their oddly shaped beaks are specially adapted to separate mud and silt from the food they consume and, uniquely, are used upside-down.
Greater flamingo, Phoenicopterus roseus
Grebes
Order: PodicipediformesFamily: Podicipedidae
Grebes are small to medium-large freshwater diving birds. They have lobed toes and are excellent swimmers and divers. However, they have their feet placed far back on the body, making them quite ungainly on land.
Little grebe, Tachybaptus ruficollis
Great crested grebe, Podiceps cristatus
Eared grebe, Podiceps nigricollis
Pigeons and doves
Order: ColumbiformesFamily: Columbidae
Pigeons and doves are stout-bodied birds with short necks and short slender bills with a fleshy cere.
Rock pigeon, Columba livia
Stock dove, Columba oenas
Common wood-pigeon, Columba palumbus (A)
European turtle-dove, Streptopelia turtur
Eurasian collared-dove, Streptopelia decaocto
African collared-dove, Streptopelia roseogrisea (A)
Laughing dove, Streptopelia senegalensis
Namaqua dove, Oena capensis
Bruce's green-pigeon, Oena capensis (I)
Sandgrouse
Order: PterocliformesFamily: Pteroclidae
Sandgrouse have small, pigeon like heads and necks, but sturdy compact bodies. They have long pointed wings and sometimes tails and a fast direct flight. Flocks fly to watering holes at dawn and dusk. Their legs are feathered down to the toes.
Pin-tailed sandgrouse, Pterocles alchata
Chestnut-bellied sandgrouse, Pterocles exustus (A)
Spotted sandgrouse, Pterocles senegallus
Black-bellied sandgrouse, Pterocles orientalis
Crowned sandgrouse, Pterocles coronatus (A)
Lichtenstein's sandgrouse, Pterocles lichtensteinii (A)
Bustards
Order: OtidiformesFamily: Otididae
Bustards are large terrestrial birds mainly associated with dry open country and steppes in the Old World. They are omnivorous and nest on the ground. They walk steadily on strong legs and big toes, pecking for food as they go. They have long broad wings with "fingered" wingtips and striking patterns in flight. Many have interesting mating displays.
MacQueen's bustard, Chlamydotis macqueenii
Cuckoos
Order: CuculiformesFamily: Cuculidae
The family Cuculidae includes cuckoos, roadrunners and anis. These birds are of variable size with slender bodies, long tails and strong legs. The Old World cuckoos are brood parasites.
Great spotted cuckoo, Clamator glandarius
Common cuckoo, Cuculus canorus
Nightjars and allies
Order: CaprimulgiformesFamily: Caprimulgidae
Nightjars are medium-sized nocturnal birds that usually nest on the ground. They have long wings, short legs and very short bills. Most have small feet, of little use for walking, and long pointed wings. Their soft plumage is camouflaged to resemble bark or leaves.
Eurasian nightjar, Caprimulgus europaeus
Egyptian nightjar, Caprimulgus aegyptius
Nubian nightjar, Caprimulgus nubicus (A)
Swifts
Order: CaprimulgiformesFamily: Apodidae
Swifts are small birds which spend the majority of their lives flying. These birds have very short legs and never settle voluntarily on the ground, perching instead only on vertical surfaces. Many swifts have long swept-back wings which resemble a crescent or boomerang.
Alpine swift, Apus melba
Common swift, Apus apus
Pallid swift, Apus pallidus
Little swift, Apus affinis
Rails, gallinules, and coots
Order: GruiformesFamily: Rallidae
Rallidae is a large family of small to medium-sized birds which includes the rails, crakes, coots and gallinules. Typically they inhabit dense vegetation in damp environments near lakes, swamps or rivers. In general they are shy and secretive birds, making them difficult to observe. Most species have strong legs and long toes which are well adapted to soft uneven surfaces. They tend to have short, rounded wings and to be weak fliers.
Water rail, Rallus aquaticus
Corn crake, Crex crex
Spotted crake, Porzana porzana
Eurasian moorhen, Gallinula chloropus
Eurasian coot, Fulica atra
African swamphen, Porphyrio madagascariensis (A)
Gray-headed swamphen, Porphyrio poliocephalus (A)
Little crake, Zapornia parva
Baillon's crake, Zapornia pusilla
Cranes
Order: GruiformesFamily: Gruidae
Cranes are large, long-legged and long-necked birds. Unlike the similar-looking but unrelated herons, cranes fly with necks outstretched, not pulled back. Most have elaborate and noisy courting displays or "dances".
Demoiselle crane, Anthropoides virgo (A)
Siberian crane, Leucogeranus leucogeranus (A)
Common crane, Grus grus
Thick-knees
Order: CharadriiformesFamily: Burhinidae
The thick-knees are a group of largely tropical waders in the family Burhinidae. They are found worldwide within the tropical zone, with some species also breeding in temperate Europe and Australia. They are medium to large waders with strong black or yellow-black bills, large yellow eyes and cryptic plumage. Despite being classed as waders, most species have a preference for arid or semi-arid habitats.
Eurasian thick-knee, Burhinus oedicnemus
Egyptian plover
Order: CharadriiformesFamily: Pluvianidae
The Egyptian plover is found across equatorial Africa and along the Nile River.
Egyptian plover, Pluvianus aegyptius (A)
Stilts and avocets
Order: CharadriiformesFamily: Recurvirostridae
Recurvirostridae is a family of large wading birds, which includes the avocets and stilts. The avocets have long legs and long up-curved bills. The stilts have extremely long legs and long, thin, straight bills.
Black-winged stilt, Himantopus himantopus
Pied avocet, Recurvirostra avosetta
Oystercatchers
Order: CharadriiformesFamily: Haematopodidae
The oystercatchers are large and noisy plover-like birds, with strong bills used for smashing or prising open molluscs.
Eurasian oystercatcher, Haematopus ostralegus
Plovers and lapwings
Order: CharadriiformesFamily: Charadriidae
The family Charadriidae includes the plovers, dotterels and lapwings. They are small to medium-sized birds with compact bodies, short, thick necks and long, usually pointed, wings. They are found in open country worldwide, mostly in habitats near water.
Black-bellied plover, Pluvialis squatarola
European golden-plover, Pluvialis apricaria (A)
Pacific golden-plover, Pluvialis fulva (A)
Northern lapwing, Vanellus vanellus
Spur-winged lapwing, Vanellus spinosus
Black-headed lapwing, Vanellus tectus (A)
Red-wattled lapwing, Vanellus indicus (A)
Sociable lapwing, Vanellus gregarius (A)
White-tailed lapwing, Vanellus leucurus
Greater sand-plover, Charadrius leschenaultii
Caspian plover, Charadrius asiaticus
Kentish plover, Charadrius alexandrinus
Common ringed plover, Charadrius hiaticula
Little ringed plover, Charadrius dubius
Three-banded plover, Charadrius tricollaris (A)
Eurasian dotterel, Charadrius morinellus
Painted-snipes
Order: CharadriiformesFamily: Rostratulidae
Painted-snipes are short-legged, long-billed birds similar in shape to the true snipes, but more brightly coloured.
Greater painted-snipe, Rostratula benghalensis
Sandpipers and allies
Order: CharadriiformesFamily: Scolopacidae
Scolopacidae is a large diverse family of small to medium-sized shorebirds including the sandpipers, curlews, godwits, shanks, tattlers, woodcocks, snipes, dowitchers and phalaropes. The majority of these species eat small invertebrates picked out of the mud or soil. Variation in length of legs and bills enables multiple species to feed in the same habitat, particularly on the coast, without direct competition for food.
Whimbrel, Numenius phaeopus (A)
Eurasian curlew, Numenius arquata
Bar-tailed godwit, Limosa lapponica (A)
Black-tailed godwit, Limosa limosa
Ruddy turnstone, Arenaria interpres
Red knot, Calidris canutus (A)
Ruff, Calidris pugnax
Broad-billed sandpiper, Calidris falcinellus
Curlew sandpiper, Calidris ferruginea
Temminck's stint, Calidris temminckii
Sanderling, Calidris alba (A)
Dunlin, Calidris alpina
Little stint, Calidris minuta
Pectoral sandpiper, Calidris melanotos (A)
Jack snipe, Lymnocryptes minimus
Eurasian woodcock, Scolopax rusticola (A)
Great snipe, Gallinago media (A)
Common snipe, Gallinago gallinago
Pin-tailed snipe, Gallinago stenura (A)
Terek sandpiper, Xenus cinereus (A)
Red-necked phalarope, Phalaropus lobatus
Red phalarope, Phalaropus fulicarius (A)
Common sandpiper, Actitis hypoleucos
Green sandpiper, Tringa ochropus
Spotted redshank, Tringa erythropus
Common greenshank, Tringa nebularia
Marsh sandpiper, Tringa stagnatilis
Wood sandpiper, Tringa glareola
Common redshank, Tringa totanus
Crab plover
Order: CharadriiformesFamily: Dromadidae
The crab plover is related to the waders. It resembles a plover but with very long grey legs and a strong heavy black bill similar to a tern. It has black-and-white plumage, a long neck, partially webbed feet and a bill designed for eating crabs.
Crab-plover, Dromas ardeola (A)
Pratincoles and coursers
Order: CharadriiformesFamily: Glareolidae
Glareolidae is a family of wading birds comprising the pratincoles, which have short legs, long pointed wings and long forked tails, and the coursers, which have long legs, short wings and long, pointed bills which curve downwards.
Cream-colored courser, Cursorius cursor
Collared pratincole, Glareola pratincola
Black-winged pratincole, Glareola nordmanni (A)
Skuas and jaegers
Order: CharadriiformesFamily: Stercorariidae
The family Stercorariidae are, in general, medium to large birds, typically with grey or brown plumage, often with white markings on the wings. They nest on the ground in temperate and arctic regions and are long-distance migrants.
South polar skua, Stercorarius maccormicki (A)
Pomarine jaeger, Stercorarius pomarinus (A)
Parasitic jaeger, Stercorarius parasiticus
Long-tailed jaeger, Stercorarius longicaudus (A)
Gulls, terns, and skimmers
Order: CharadriiformesFamily: Laridae
Laridae is a family of medium to large seabirds, the gulls, terns, and skimmers. Gulls are typically grey or white, often with black markings on the head or wings. They have stout, longish bills and webbed feet. Terns are a group of generally medium to large seabirds typically with grey or white plumage, often with black markings on the head. Most terns hunt fish by diving but some pick insects off the surface of fresh water. Terns are generally long-lived birds, with several species known to live in excess of 30 years.
Black-legged kittiwake, Rissa tridactyla (A)
Sabine's gull, Xema sabini (A)
Slender-billed gull, Chroicocephalus genei
Gray-hooded gull, Chroicocephalus cirrocephalus (A)
Black-headed gull, Chroicocephalus ridibundus
Little gull, Hydrocoloeus minutus (A)
Mediterranean gull, Ichthyaetus melanocephalus (A)
White-eyed gull, Ichthyaetus leucophthalmus
Sooty gull, Ichthyaetus hemprichii (A)
Pallas's gull, Ichthyaetus ichthyaetus
Audouin's gull, Ichthyaetus audouinii (A)
Common gull, Larus canus
Yellow-legged gull, Larus michahellis
Caspian gull, Larus cachinnans
Armenian gull, Larus armenicus
Lesser black-backed gull, Larus fuscus
Glaucous gull, Larus hyperboreus (A)
Great black-backed gull, Larus marinus (A)
Bridled tern, Onychoprion anaethetus
Little tern, Sternula albifrons
Gull-billed tern, Gelochelidon nilotica
Caspian tern, Hydroprogne caspia
Black tern, Chlidonias niger
White-winged tern, Chlidonias leucopterus
Whiskered tern, Chlidonias hybrida
Common tern, Sterna hirundo
Arctic tern, Sterna paradisaea (A)
White-cheeked tern, Sterna repressa
Great crested tern, Thalasseus bergii (A)
Sandwich tern, Thalasseus sandvicensis
Lesser crested tern, Thalasseus bengalensis (A)
Tropicbirds
Order: PhaethontiformesFamily: Phaethontidae
Tropicbirds are slender white birds of tropical oceans, with exceptionally long central tail feathers. Their heads and long wings have black markings.
Red-billed tropicbird, Phaethon aethereus (A)
Loons
Order: GaviiformesFamily: Gaviidae
Loons, known as divers in Europe, are a group of aquatic birds found in many parts of North America and northern Europe. They are the size of a large duck or small goose, which they somewhat resemble when swimming, but to which they are completely unrelated.
Arctic loon, Gavia arctica
Southern storm-petrels
Order: ProcellariiformesFamily: Oceanitidae
The southern storm-petrels are relatives of the petrels and are the smallest seabirds. They feed on planktonic crustaceans and small fish picked from the surface, typically while hovering. Their flight is fluttering and sometimes bat-like.
Wilson's storm-petrel, Oceanites oceanicus (A)
Shearwaters and petrels
Order: ProcellariiformesFamily: Procellariidae
The procellariids are the main group of medium-sized "true petrels", characterised by united nostrils with medium septum and a long outer functional primary.
Soft-plumaged petrel, Pterodroma mollis (A)
Atlantic petrel, Pterodroma incerta (A)
Streaked shearwater, Calonectris leucomelas (A)
Cory's shearwater, Calonectris diomedea
Flesh-footed shearwater, Ardenna carneipes (A)
Sooty shearwater, Ardenna griseus
Storks
Order: CiconiiformesFamily: Ciconiidae
Storks are large, long-legged, long-necked, wading birds with long, stout bills. Storks are mute, but bill-clattering is an important mode of communication at the nest. Their nests can be large and may be reused for many years. Many species are migratory.
Black stork, Ciconia nigra
White stork, Ciconia ciconia
Yellow-billed stork, Mycteria ibis (A)
Frigatebirds
Order: SuliformesFamily: Fregatidae
Frigatebirds are large seabirds usually found over tropical oceans. They are large, black-and-white or completely black, with long wings and deeply forked tails. The males have coloured inflatable throat pouches. They do not swim or walk and cannot take off from a flat surface. Having the largest wingspan-to-body-weight ratio of any bird, they are essentially aerial, able to stay aloft for more than a week.
Lesser frigatebird, Fregata ariel (A)
Boobies and gannets
Order: SuliformesFamily: Sulidae
The sulids comprise the gannets and boobies. Both groups are medium to large coastal seabirds that plunge-dive for fish.
Brown booby, Sula leucogaster
Northern gannet, Morus bassanus (A)
Anhingas
Order: SuliformesFamily: Anhingidae
Anhingas or darters are often called "snake-birds" because of their long thin neck, which gives a snake-like appearance when they swim with their bodies submerged. The males have black and dark-brown plumage, an erectile crest on the nape and a larger bill than the female. The females have much paler plumage especially on the neck and underparts. The darters have completely webbed feet and their legs are short and set far back on the body. Their plumage is somewhat permeable, like that of cormorants, and they spread their wings to dry after diving.
African darter, Anhinga rufa
Cormorants and shags
Order: SuliformesFamily: Phalacrocoracidae
Phalacrocoracidae is a family of medium to large coastal, fish-eating seabirds that includes cormorants and shags. Plumage colouration varies, with the majority having mainly dark plumage, some species being black-and-white and a few being colourful.
Pygmy cormorant, Microcarbo pygmeus
Great cormorant, Phalacrocorax carbo
Pelicans
Order: PelecaniformesFamily: Pelecanidae
Pelicans are large water birds with a distinctive pouch under their beak. As with other members of the order Pelecaniformes, they have webbed feet with four toes. There are 8 species worldwide and 2 species which occur in Jordan.
Great white pelican, Pelecanus onocrotalus
Pink-backed pelican, Pelecanus rufescens (A)
Herons, egrets, and bitterns
Order: PelecaniformesFamily: Ardeidae
The family Ardeidae contains the bitterns, herons and egrets. Herons and egrets are medium to large wading birds with long necks and legs. Bitterns tend to be shorter necked and more wary. Members of Ardeidae fly with their necks retracted, unlike other long-necked birds such as storks, ibises and spoonbills.
Great bittern, Botaurus stellaris
Little bittern, Ixobrychus minutus
Gray heron, Ardea cinerea
Black-headed heron, Ardea melanocephala (A)
Goliath heron, Ardea goliath (A)
Purple heron, Ardea purpurea
Great egret, Ardea alba
Intermediate egret, Ardea intermedia (A)
Little egret, Egretta garzetta
Western reef-heron, Egretta gularis
Cattle egret, Bubulcus ibis
Squacco heron, Ardeola ralloides
Striated heron, Butorides striata (A)
Black-crowned night-heron, Nycticorax nycticorax
Ibises and spoonbills
Order: PelecaniformesFamily: Threskiornithidae
Threskiornithidae is a family of large terrestrial and wading birds which includes the ibises and spoonbills. They have long, broad wings with 11 primary and about 20 secondary feathers. They are strong fliers and despite their size and weight, very capable soarers.
Glossy ibis, Plegadis falcinellus
Northern bald ibis, Geronticus eremita (A)
Eurasian spoonbill, Platalea leucorodia
Osprey
Order: AccipitriformesFamily: Pandionidae
The family Pandionidae contains only one species, the osprey. The osprey is a medium-large raptor which is a specialist fish-eater with a worldwide distribution.
Osprey, Pandion haliaetus
Hawks, eagles, and kites
Order: AccipitriformesFamily: Accipitridae
Accipitridae is a family of birds of prey, which includes hawks, eagles, kites, harriers and Old World vultures. These birds have powerful hooked beaks for tearing flesh from their prey, strong legs, powerful talons and keen eyesight.
Black-winged kite, Elanus caeruleus
Bearded vulture, Gypaetus barbatus
Egyptian vulture, Neophron percnopterus
European honey-buzzard, Pernis apivorus
Oriental honey-buzzard, Pernis ptilorhynchus (A)
Cinereous vulture, Aegypius monachus (A)
Lappet-faced vulture, Torgos tracheliotos
Eurasian griffon, Gyps fulvus
Bateleur, Terathopius ecaudatus (A)
Short-toed snake-eagle, Circaetus gallicus
Lesser spotted eagle, Clanga pomarina
Greater spotted eagle, Clanga clanga (A)
Booted eagle, Hieraaetus pennatus
Steppe eagle, Aquila nipalensis
Imperial eagle, Aquila heliaca
Golden eagle, Aquila chrysaetos
Verreaux's eagle, Aquila verreauxii
Bonelli's eagle, Aquila fasciata
Eurasian marsh-harrier, Circus aeruginosus
Hen harrier, Circus cyaneus
Pallid harrier, Circus macrourus
Montagu's harrier, Circus pygargus
Levant sparrowhawk, Accipiter brevipes
Eurasian sparrowhawk, Accipiter nisus
Northern goshawk, Accipiter gentilis
Red kite, Milvus milvus (A)
Black kite, Milvus migrans
Rough-legged hawk, Buteo lagopus (A)
Common buzzard, Buteo buteo
Long-legged buzzard, Buteo rufinus
Barn-owls
Order: StrigiformesFamily: Tytonidae
Barn-owls are medium to large owls with large heads and characteristic heart-shaped faces. They have long strong legs with powerful talons.
Barn owl, Tyto alba
Owls
Order: StrigiformesFamily: Strigidae
The typical owls are small to large solitary nocturnal birds of prey. They have large forward-facing eyes and ears, a hawk-like beak and a conspicuous circle of feathers around each eye called a facial disk.
Eurasian scops-owl, Otus scops
Pallid scops-owl, Otus brucei (A)
Eurasian eagle-owl, Bubo bubo
Pharaoh eagle-owl, Bubo ascalaphus
Brown fish-owl, Ketupa zeylonensis (Ex)
Little owl, Athene noctua
Tawny owl, Strix aluco
Desert owl, Strix hadorami
Long-eared owl, Asio otus
Short-eared owl, Asio flammeus
Hoopoes
Order: BucerotiformesFamily: Upupidae
Hoopoes have black, white and orangey-pink colouring with a large erectile crest on their head.
Eurasian hoopoe, Upupa epops
Kingfishers
Order: CoraciiformesFamily: Alcedinidae
Kingfishers are medium-sized birds with large heads, long, pointed bills, short legs and stubby tails.
Common kingfisher, Alcedo atthis
White-throated kingfisher, Halcyon smyrnensis
Pied kingfisher, Ceryle rudis
Bee-eaters
Order: CoraciiformesFamily: Meropidae
The bee-eaters are a group of near passerine birds in the family Meropidae. Most species are found in Africa but others occur in southern Europe, Madagascar, Australia and New Guinea. They are characterised by richly coloured plumage, slender bodies and usually elongated central tail feathers. All are colourful and have long downturned bills and pointed wings, which give them a swallow-like appearance when seen from afar.
Arabian green bee-eater, Merops cyanophrys
Blue-cheeked bee-eater, Merops persicus
European bee-eater, Merops apiaster
Typical rollers
Order: CoraciiformesFamily: Coraciidae
Rollers resemble crows in size and build, but are more closely related to the kingfishers and bee-eaters. They share the colourful appearance of those groups with blues and browns predominating. The two inner front toes are connected, but the outer toe is not.
European roller, Coracias garrulus
Woodpeckers
Order: PiciformesFamily: Picidae
Woodpeckers are small to medium-sized birds with chisel-like beaks, short legs, stiff tails and long tongues used for capturing insects. Some species have feet with two toes pointing forward and two backward, while several species have only three toes. Many woodpeckers have the habit of tapping noisily on tree trunks with their beaks.
Eurasian wryneck, Jynx torquilla
Syrian woodpecker, Dendrocopos syriacus
Falcons and caracaras
Order: FalconiformesFamily: Falconidae
Falconidae is a family of diurnal birds of prey. They differ from hawks, eagles and kites in that they kill with their beaks instead of their talons.
Lesser kestrel, Falco naumanni
Eurasian kestrel, Falco tinnunculus
Red-footed falcon, Falco vespertinus
Eleonora's falcon, Falco eleonorae (A)
Sooty falcon, Falco concolor
Merlin, Falco columbarius
Eurasian hobby, Falco subbuteo
Lanner falcon, Falco biarmicus
Saker falcon, Falco cherrug
Peregrine falcon, Falco peregrinus
Old World parrots
Order: PsittaciformesFamily: Psittaculidae
Characteristic features of parrots include a strong curved bill, an upright stance, strong legs, and clawed zygodactyl feet. Many parrots are vividly colored, and some are multi-colored. In size they range from to in length. Old World parrots are found from Africa east across south and southeast Asia and Oceania to Australia and New Zealand.
Rose-ringed parakeet, Psittacula krameri (I)
Old World orioles
Order: PasseriformesFamily: Oriolidae
The Old World orioles are colourful passerine birds. They are not related to the New World orioles.
Eurasian golden oriole, Oriolus oriolus
Shrikes
Order: PasseriformesFamily: Laniidae
Shrikes are passerine birds known for their habit of catching other birds and small animals and impaling the uneaten portions of their bodies on thorns. A typical shrike's beak is hooked, like a bird of prey.
Red-backed shrike, Lanius collurio
Red-tailed shrike, Lanius phoenicuroides
Isabelline shrike, Lanius isabellinus (A)
Long-tailed shrike, Lanius schach (A)
Great gray shrike, Lanius excubitor
Lesser gray shrike, Lanius minor
Masked shrike, Lanius nubicus
Woodchat shrike, Lanius senator
Crows, jays, and magpies
Order: PasseriformesFamily: Corvidae
The family Corvidae includes crows, ravens, jays, choughs, magpies, treepies, nutcrackers and ground jays. Corvids are above average in size among the Passeriformes, and some of the larger species show high levels of intelligence.
Eurasian jay, Garrulus glandarius
Eurasian jackdaw, Corvus monedula
House crow, Corvus splendens
Rook, Corvus frugilegus (A)
Carrion crow, Corvus corone
Hooded crow, Corvus cornix
Brown-necked raven, Corvus ruficollis
Fan-tailed raven, Corvus rhipidurus
Common raven, Corvus corax
Tits, chickadees, and titmice
Order: PasseriformesFamily: Paridae
The Paridae are mainly small stocky woodland species with short stout bills. Some have crests. They are adaptable birds, with a mixed diet including seeds and insects.
Coal tit, Periparus ater (A)
Eurasian blue tit, Cyanistes caeruleus
Great tit, Parus major
Penduline-tits
Order: PasseriformesFamily: Remizidae
The penduline-tits are a group of small passerine birds related to the true tits. They are insectivores.
Eurasian penduline-tit, Remiz pendulinus
Larks
Order: PasseriformesFamily: Alaudidae
Larks are small terrestrial birds with often extravagant songs and display flights. Most larks are fairly dull in appearance. Their food is insects and seeds.
Greater hoopoe-lark, Alaemon alaudipes
Thick-billed lark, Ramphocoris clotbey
Bar-tailed lark, Ammomanes cincturus
Desert lark, Ammomanes deserti
Black-crowned sparrow-lark, Eremopterix nigriceps (A)
Horned lark, Eremophila alpestris
Temminck's lark, Eremophila bilopha
Greater short-toed lark, Calandrella brachydactyla
Bimaculated lark, Melanocorypha bimaculata
Calandra lark, Melanocorypha calandra
Arabian lark, Eremalauda eremodites
Mediterranean short-toed lark, Alaudala rufescens
Turkestan short-toed lark, Alaudala heinei
Wood lark, Lullula arborea
Eurasian skylark, Alauda arvensis
Oriental skylark, Alauda gulgula (A)
Crested lark, Galerida cristata
Cisticolas and allies
Order: PasseriformesFamily: Cisticolidae
The Cisticolidae are warblers found mainly in warmer southern regions of the Old World. They are generally very small birds of drab brown or grey appearance found in open country such as grassland or scrub.
Graceful prinia, Prinia gracilis
Zitting cisticola, Cisticola juncidis
Reed warblers and allies
Order: PasseriformesFamily: Acrocephalidae
The members of this family are usually rather large for "warblers". Most are rather plain olivaceous brown above with much yellow to beige below. They are usually found in open woodland, reedbeds, or tall grass. The family occurs mostly in southern to western Eurasia and surroundings, but it also ranges far into the Pacific, with some species in Africa.
Booted warbler, Iduna caligata (A)
Eastern olivaceous warbler, Iduna pallida
Upcher's warbler, Hippolais languida
Olive-tree warbler, Hippolais olivetorum
Icterine warbler, Hippolais icterina (A)
Aquatic warbler, Acrocephalus paludicola (A)
Moustached warbler, Acrocephalus melanopogon
Sedge warbler, Acrocephalus schoenobaenus
Paddyfield warbler, Acrocephalus agricola (A)
Blyth's reed warbler, Acrocephalus dumetorum (A)
Marsh warbler, Acrocephalus palustris (A)
Eurasian reed warbler, Acrocephalus scirpaceus
Great reed warbler, Acrocephalus arundinaceus (A)
Clamorous reed warbler, Acrocephalus stentoreus
Grassbirds and allies
Order: PasseriformesFamily: Locustellidae
Locustellidae are a family of small insectivorous songbirds found mainly in Eurasia, Africa, and the Australian region. They are smallish birds with tails that are usually long and pointed, and tend to be drab brownish or buffy all over.
River warbler, Locustella fluviatilis
Savi's warbler, Locustella luscinioides (A)
Common grasshopper-warbler, Locustella naevia (A)
Swallows
Order: PasseriformesFamily: Hirundinidae
The family Hirundinidae is adapted to aerial feeding. They have a slender streamlined body, long pointed wings and a short bill with a wide gape. The feet are adapted to perching rather than walking, and the front toes are partially joined at the base.
Bank swallow, Riparia riparia
Eurasian crag-martin, Ptyonoprogne rupestris
Rock martin, Ptyonoprogne fuligula
Barn swallow, Hirundo rustica
Red-rumped swallow, Cecropis daurica
Common house-martin, Delichon urbicum
Bulbuls
Order: PasseriformesFamily: Pycnonotidae
Bulbuls are medium-sized songbirds. Some are colourful with yellow, red or orange vents, cheeks, throats or supercilia, but most are drab, with uniform olive-brown to black plumage. Some species have distinct crests.
White-spectacled bulbul, Pycnonotus xanthopygos
White-eared bulbul, Pycnonotus leucotis (A)
Leaf warblers
Order: PasseriformesFamily: Phylloscopidae
Leaf warblers are a family of small insectivorous birds found mostly in Eurasia and ranging into Wallacea and Africa. The species are of various sizes, often green-plumaged above and yellow below, or more subdued with grayish-green to grayish-brown colors.
Wood warbler, Phylloscopus sibilatrix
Eastern Bonelli's warbler, Phylloscopus orientalis
Yellow-browed warbler, Phylloscopus inornatus (A)
Plain leaf warbler, Phylloscopus neglectus (A)
Willow warbler, Phylloscopus trochilus
Common chiffchaff, Phylloscopus collybita
Bush warblers and allies
Order: PasseriformesFamily: Scotocercidae
The members of this family are found throughout Africa, Asia, and Polynesia. Their taxonomy is in flux, and some authorities place some genera in other families.
Scrub warbler, Scotocerca inquieta
Cetti's warbler, Cettia cetti
Sylviid warblers, parrotbills, and allies
Order: PasseriformesFamily: Sylviidae
The family Sylviidae is a group of small insectivorous passerine birds. They mainly occur as breeding species, as the common name implies, in Europe, Asia and, to a lesser extent, Africa. Most are of generally undistinguished appearance, but many have distinctive songs.
Eurasian blackcap, Sylvia atricapilla
Garden warbler, Sylvia borin
Asian desert warbler, Curruca nana
Barred warbler, Curruca nisoria
Lesser whitethroat, Curruca curruca
Arabian warbler, Curruca leucomelaena
Eastern Orphean warbler, Curruca crassirostris
Cyprus warbler, Curruca melanothorax
Menetries's warbler, Curruca mystacea
Rüppell's warbler, Curruca ruppelli
Eastern subalpine warbler, Curruca cantillans
Sardinian warbler, Curruca melanocephala
Greater whitethroat, Curruca communis
Spectacled warbler, Curruca conspicillata
Laughingthrushes
Order: PasseriformesFamily: Leiothrichidae
The members of this family are diverse in size and colouration, though those of genus Turdoides tend to be brown or greyish. The family is found in Africa, India, and southeast Asia.
Arabian babbler, Argya squamiceps
Kinglets
Order: PasseriformesFamily: Regulidae
The kinglets, also called crests, are a small group of birds often included in the Old World warblers, but frequently given family status because they also resemble the titmice.
Goldcrest, Regulus regulus (A)
Wallcreeper
Order: PasseriformesFamily: Tichodromidae
The wallcreeper is a small bird related to the nuthatch family, which has stunning crimson, grey and black plumage.
Wallcreeper, Tichodroma muraria (A)
Wrens
Order: PasseriformesFamily: Troglodytidae
The wrens are mainly small and inconspicuous except for their loud songs. These birds have short wings and thin down-turned bills. Several species often hold their tails upright. All are insectivorous.
Eurasian wren, Troglodytes troglodytes
Starlings
Order: PasseriformesFamily: Sturnidae
Starlings are small to medium-sized passerine birds. Their flight is strong and direct and they are very gregarious. Their preferred habitat is fairly open country. They eat insects and fruit. Plumage is typically dark with a metallic sheen.
European starling, Sturnus vulgaris
Rosy starling, Pastor roseus
Common myna, Acridotheres tristis (I)
Bank myna, Acridotheres ginginianus (Ex)
Tristram's starling, Onychognathus tristramii
Thrushes and allies
Order: PasseriformesFamily: Turdidae
The thrushes are a group of passerine birds that occur mainly in the Old World. They are plump, soft plumaged, small to medium-sized insectivores or sometimes omnivores, often feeding on the ground. Many have attractive songs.
Mistle thrush, Turdus viscivorus
Song thrush, Turdus philomelos
Redwing, Turdus iliacus (A)
Eurasian blackbird, Turdus merula
Fieldfare, Turdus pilaris
Ring ouzel, Turdus torquatus (A)
Old World flycatchers
Order: PasseriformesFamily: Muscicapidae
Old World flycatchers are a large group of small passerine birds native to the Old World. They are mainly small arboreal insectivores. The appearance of these birds is highly varied, but they mostly have weak songs and harsh calls.
Spotted flycatcher, Muscicapa striata
Black scrub-robin, Cercotrichas podobe (A)
Rufous-tailed scrub-robin, Cercotrichas galactotes
European robin, Erithacus rubecula
White-throated robin, Irania gutturalis
Thrush nightingale, Luscinia luscinia
Common nightingale, Luscinia megarhynchos
Bluethroat, Luscinia svecica
Red-breasted flycatcher, Ficedula parva
Semicollared flycatcher, Ficedula semitorquata
European pied flycatcher, Ficedula hypoleuca
Collared flycatcher, Ficedula albicollis
Common redstart, Phoenicurus phoenicurus
Black redstart, Phoenicurus ochruros
Rufous-tailed rock-thrush, Monticola saxatilis
Blue rock-thrush, Monticola solitarius
Whinchat, Saxicola rubetra
European stonechat, Saxicola rubicola
Siberian stonechat, Saxicola maurus (A)
Northern wheatear, Oenanthe oenanthe
Isabelline wheatear, Oenanthe isabellina
Hooded wheatear, Oenanthe monacha
Desert wheatear, Oenanthe deserti
Eastern black-eared wheatear, Oenanthe melanoleuca
Cyprus wheatear, Oenanthe cypriaca
Red-rumped wheatear, Oenanthe moesta
Blackstart, Oenanthe melanura
White-crowned wheatear, Oenanthe leucopyga
Finsch's wheatear, Oenanthe finschii
Mourning wheatear, Oenanthe lugens
Kurdish wheatear, Oenanthe xanthoprymna (A)
Sunbirds and spiderhunters
Order: PasseriformesFamily: Nectariniidae
The sunbirds and spiderhunters are very small passerine birds which feed largely on nectar, although they will also take insects, especially when feeding young. Flight is fast and direct on their short wings. Most species can take nectar by hovering like a hummingbird, but usually perch to feed.
Palestine sunbird, Cinnyris oseus
Waxbills and allies
Order: PasseriformesFamily: Estrildidae
The estrildid finches are small passerine birds of the Old World tropics and Australasia. They are gregarious and often colonial seed eaters with short thick but pointed bills. They are all similar in structure and habits, but have wide variation in plumage colours and patterns.
Indian silverbill, Euodice malabarica (I)
Red avadavat, Amandava amandava (I)
Accentors
Order: PasseriformesFamily: Prunellidae
The accentors are in the only bird family, Prunellidae, which is completely endemic to the Palearctic. They are small, fairly drab species superficially similar to sparrows.
Alpine accentor, Prunella collaris (A)
Radde's accentor, Prunella ocularis (A)
Dunnock, Prunella modularis
Old World sparrows
Order: PasseriformesFamily: Passeridae
Old World sparrows are small passerine birds. In general, sparrows tend to be small, plump, brown or grey birds with short tails and short powerful beaks. Sparrows are seed eaters, but they also consume small insects.
House sparrow, Passer domesticus
Spanish sparrow, Passer hispaniolensis
Dead Sea sparrow, Passer moabiticus
Yellow-throated sparrow, Gymnoris xanthocollis (A)
Rock sparrow, Petronia petronia
Pale rockfinch, Carpospiza brachydactyla
Wagtails and pipits
Order: PasseriformesFamily: Motacillidae
Motacillidae is a family of small passerine birds with medium to long tails. They include the wagtails, longclaws and pipits. They are slender, ground feeding insectivores of open country.
Gray wagtail, Motacilla cinerea
Western yellow wagtail, Motacilla flava
Citrine wagtail, Motacilla citreola
White wagtail, Motacilla alba
Richard's pipit, Anthus richardi
Long-billed pipit, Anthus similis
Blyth's pipit, Anthus godlewskii (A)
Tawny pipit, Anthus campestris
Meadow pipit, Anthus pratensis
Tree pipit, Anthus trivialis
Olive-backed pipit, Anthus hodgsoni (A)
Red-throated pipit, Anthus cervinus
Water pipit, Anthus spinoletta
American pipit, Anthus rubescens (A)
Finches, euphonias, and allies
Order: PasseriformesFamily: Fringillidae
Finches are seed-eating passerine birds, that are small to moderately large and have a strong beak, usually conical and in some species very large. All have twelve tail feathers and nine primaries. These birds have a bouncing flight with alternating bouts of flapping and gliding on closed wings, and most sing well.
Common chaffinch, Fringilla coelebs
Brambling, Fringilla montifringilla
Hawfinch, Coccothraustes coccothraustes
Common rosefinch, Carpodacus erythrinus (A)
Sinai rosefinch, Carpodacus synoicus
Trumpeter finch, Bucanetes githaginea
Desert finch, Rhodospiza obsoleta
European greenfinch, Chloris chloris
Eurasian linnet, Linaria cannabina
Red crossbill, Loxia curvirostra
European goldfinch, Carduelis carduelis
European serin, Serinus serinus
Fire-fronted serin, Serinus pusillus (A)
Syrian serin, Serinus syriacus
Eurasian siskin, Spinus spinus
Old World buntings
Order: PasseriformesFamily: Emberizidae
The emberizids are a large family of passerine birds. They are seed-eating birds with distinctively shaped bills. Many emberizid species have distinctive head patterns.
Black-headed bunting, Emberiza melanocephala
Corn bunting, Emberiza calandra
Rock bunting, Emberiza cia
Yellowhammer, Emberiza citrinella
Pine bunting, Emberiza leucocephalos (A)
Cinereous bunting, Emberiza cineracea
Ortolan bunting, Emberiza hortulana
Cretzschmar's bunting, Emberiza caesia
Striolated bunting, Emberiza striolata
Reed bunting, Emberiza schoeniclus
Little bunting, Emberiza pusilla (A)
Rustic bunting, Emberiza rustica (A)
See also
List of birds
Lists of birds by region
References
Jordan
Jordan
Jordan
Birds
Birds
|
23682319
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Quah%20Ting%20Wen
|
Quah Ting Wen
|
Quah Ting Wen (born 18 August 1992) is a Singaporean professional swimmer who specialises in butterfly, freestyle and individual medley events. She is currently representing DC Trident at the International Swimming League.
Education
Quah was educated at Raffles Girls' School and Raffles Institution, before graduating from the University of California, Los Angeles in 2014.
Swimming career
Collegiate level
Quah had represented the UCLA Bruins during her time at the University of California, Los Angeles.
International level
2005 Southeast Asian Games
Quah first represented Singapore on the international level in the 2005 Southeast Asian Games.
2008 Olympic Games
At the 2008 Olympic Games, Quah failed to qualify in the heats of the 400m Individual Medley event but set a new national record (4:51.25).
2009 Asian Youth Games
Quah was Singapore's flag bearer for the 2009 Asian Youth Games. She won three individual gold medals in the 50 m, 100 m and 200 m freestyle events while setting national records for all three (25.43, 55.57 and 1:59.21). She won the team gold and bronze medals in the 4 × 100 m freestyle relay and 4 × 100 m medley relay events, respectively.
2013 FINA Swimming World Cup
Quah set a new national record in the 200 m freestyle event in the second leg of the 2013 FINA Swimming World Cup, held in Berlin, Germany. Her new timing of 1:58.80 was 0.09 seconds faster than Lynette Lim's three-day-old record of 1:58.89.
Southeast Asian Games
Quah has represented Singapore and won, at the following games:
2005 Southeast Asian Games (2 silvers, 2 bronzes)
2007 Southeast Asian Games (2 golds, 3 silvers)
2009 Southeast Asian Games (5 golds, 2 silvers, 1 bronze)
2013 Southeast Asian Games (2 golds, 5 silvers)
2015 Southeast Asian Games(4 golds, 4 silvers)
2017 Southeast Asian Games (4 golds, 1 silver, 1 bronze)
2019 Southeast Asian Games (6 golds)
2021 Southeast Asian Games (4 golds, 2 silvers, 1 bronze)
2023 Southeast Asian Games (6 golds, 2 silvers)
Personal life
Quah has a younger brother, Quah Zheng Wen, and a younger sister, Quah Jing Wen, who both are national swimmers of Singapore as well.
References
External links
1992 births
Living people
Swimmers at the 2008 Summer Olympics
Swimmers at the 2016 Summer Olympics
Olympic swimmers for Singapore
Swimmers at the 2006 Asian Games
Swimmers at the 2010 Asian Games
Swimmers at the 2014 Asian Games
Swimmers at the 2018 Asian Games
Asian Games bronze medalists for Singapore
Medalists at the 2018 Asian Games
Singaporean sportspeople of Chinese descent
Commonwealth Games competitors for Singapore
Swimmers at the 2014 Commonwealth Games
Swimmers at the 2018 Commonwealth Games
SEA Games gold medalists for Singapore
SEA Games silver medalists for Singapore
SEA Games bronze medalists for Singapore
SEA Games medalists in swimming
Asian Games medalists in swimming
Competitors at the 2005 SEA Games
Competitors at the 2007 SEA Games
Competitors at the 2009 SEA Games
Competitors at the 2013 SEA Games
Competitors at the 2015 SEA Games
Competitors at the 2017 SEA Games
Competitors at the 2019 SEA Games
Competitors at the 2021 SEA Games
Competitors at the 2023 SEA Games
Singaporean female freestyle swimmers
Singaporean female butterfly swimmers
Singaporean female medley swimmers
Raffles Girls' Secondary School alumni
Raffles Institution alumni
Swimmers at the 2020 Summer Olympics
UCLA Bruins women's swimmers
Singaporean expatriate swimmers in the United States
Swimmers at the 2022 Commonwealth Games
21st-century Singaporean women
|
2750340
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%85%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%B8%20%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D1%83
|
Археологічні пам'ятки Добровеличківського району
|
Археологічні пам'ятки Добровеличківського району Кіровоградської області.
Нововиявлені археологічні пам'ятки
Джерела
Лист від державних органів влади у Кіровоградській області на запит ГО «Вікімедія Україна» від 2013 року. Додаток 1 до листа департаменту культури, туризму та культурної спадщини облдержадміністрації «27» червня 2013 р. № 01-19-103/1
Археологічні пам'ятки районів Кіровоградської області
Добровеличківський район
Переліки пам'яток археології Кіровоградської області
|
1189311
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8F-%D0%A3%D1%80%D1%81%D1%83%D0%BB%D1%83%D0%B9%20%28%D0%92%D0%B8%D0%BB%D1%87%D0%B0%29
|
Валя-Урсулуй (Вилча)
|
Валя-Урсулуй (Вилча)
Валя-Урсулуй — село у повіті Вилча в Румунії. Входить до складу комуни Фиртецешть.
Село розташоване на відстані 172 км на захід від Бухареста, 46 км на південний захід від Римніку-Вилчі, 54 км на північ від Крайови.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали осіб, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Вилча
|
2097005
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Шевельов Сергій Миколайович
|
Шевельов Сергій Миколайович
Сергій Миколайович Шевельов (1909 — 1979) — радянський військовий льотчик-винищувач часів Другої світової війни, штурман 249-го винищувального авіаційного полку 217-ї винищувальної авіаційної дивізії (4-а повітряна армія), капітан. Герой Радянського Союзу (1943).
Життєпис
Народився 25 червня 1909 року у волосному містечку Петровірівка Тираспольського повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині — село Петровірівка Ширяївського району Одеської області) в селянській родині. Українець.
У 1926 році закінчив 7 класів у місті Каттакургані (Узбекистан). Працював агротехніком.
До лав РСЧА призваний у жовтні 1931 року. У 1933 році закінчив Харківську військову авіаційну школу льотчиків-спостерігачів, а наступного року — Вищу військову авіаційну школу пілотів у Качі. Член ВКП(б) з 1938 року.
Учасник німецько-радянської війни з травня 1942 року. Воював на винищувачах Як-1, Ла-5, ЛаГГ-3 і «Аерокобра» в окремій Приморськії армії, на Північно-Кавказькому, Закавказькому, Південному, 4-у Українському і 2-у Білоруському фронтах.
До вересня 1942 року воював у складі 821-го винищувального авіаційного полку, до грудня того ж року — в складі 862-го винищувального авіаційного полку. З грудня 1942 року обіймав посади штурмана 249-го (до листопада 1943 року), 329-го (до січня 1945 року) і 66-го (до кінця війни) винищувальних авіаційних полків.
Всього за роки війни майор С. М. Шевельов здійснив 157 бойових вильотів, провів 36 повітряних боїв, у яких збив особисто 10 і в складі групи 2 літаки супротивника.
Після закінчення війни продовжив військову службу у ВПС СРСР. У 1950 році підполковник С. М. Шевельов вийшов у запас. Мешкав у селі Седміховка Золотухинського району Курської області Російської РФСР, до виходу на пенсію працював бригадиром будівельної бригади. Помер 13 лютого 1979 року.
Нагороди
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 травня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, капітанові Шевельову Сергію Миколайовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1006).
Також нагороджений орденами Червоного Прапора (05.04.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (30.06.1945), Червоної Зірки і медалями.
Література
«Подвиг во имя жизни: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Одесской области». / Сост.: Абрамов А. Ф., Бульба А. И. — Одеса: Маяк, 1984, стор. 299—302.
Посилання
Біографія на сайті «Герои страны»
Уродженці Тираспольського повіту
Радянські льотчики Другої світової війни
Члени КПРС
Герої Радянського Союзу — українці
Герої Радянського Союзу — уродженці України
Померли в Курській області
Поховані в Курській області
|
3051499
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%83%D1%81%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%97%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Укус змії (значення)
|
Укус змії (значення)
Укус змії — специфічна травма, зумовлена укусом змії.
Укус змії — алкогольний напій, що складається з рівних часток лагеру та сидру;
|
4197524
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gulf%20of%20Martaban
|
Gulf of Martaban
|
Gulf of Martaban
The Gulf of Martaban or the Gulf of Mottama is an arm of the Andaman Sea in the southern part of Burma. The gulf is named after the port city of Mottama (formerly known as Martaban). The Sittaung, Salween and Yangon rivers empty into it.
A characteristic feature of the Gulf of Martaban is that it has a tide-dominated coastline. Tides ranges between 4–7 m with the highest tidal range at the Elephant Point in the western Gulf of Martaban.
During spring tide, when the tidal range is around 6.6 m, the turbid zone covers an area of more than 45,000 km2 making it one of the largest perennially turbid zones of the world's oceans. During neap tide, with tidal range of 2.98 m, the highly turbid zone coverage drops to 15,000 km2. The edge of the highly turbid zone migrates back-and-forth in-sync with every tidal cycle by nearly 150 km.
The gulf is home to varieties of species and the Eden's whale was scientifically recognized in the water.
In 2008, the region was found to be rich with oil deposits. It has been a site of oil exploration since 2014 under the "Zawtika development project", an international consortium of American, British, French, Chinese, Thai, Indonesian (PT Gunanusa) and Indian oil and construction companies exploring oil in M7, M9 and M11 blocks.
References
Bodies of water of Myanmar
Martaban
Andaman Sea
Bay of Bengal
Ramsar sites in Myanmar
Important Bird Areas of Myanmar
|
1140087
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83
|
Теорія раціонального вибору
|
Теорія раціонального вибору — загальний термін для різних підходів теорії дії в економічних та соціальних науках. Ці підходи описують раціональну поведінку діючих суб'єктів (акторів).
Основні припущення класичної теорії раціонального вибору вбачаються вже в працях Фукідіда:
Держави — головні актори міжнародної політики;
Дії держав раціональні;
Зовнішні дії з боку природи, як правило, безладні, але існують винятки;
Основні цілі держав: могутність і безпека.
Поряд з цим теорія раціонального вибору орієнтується на класичну політичну економію Адама Сміта, посилається на «розуміючу соціологію» Макс Вебер та ідеї Ганса Моргентау. Робиться спроба пояснити складні соціальні дії на абстрактних моделях. Раніше представники теорії раціонального вибору бачили перспективи її застосування в можливості встановлення універсальних соціальних законів за аналогією з ньютонівської механікою, проте сучасні дослідники, визнаючи гідності математичних моделей для теоретичних побудов, також вказують на пріоритет причинних пояснень.
Моделі раціонального вибору варіюються від класичної концепції Homo œconomicus (економічна людина) до моделі RREEMM (людина винахідлива, обмежена, оцінююча, очікуюча, максимізуюча) у сучасній соціології. Щодо розуміння переваг раціонального індивіда в наш час відсутня єдність.
Теорія раціонального вибору в релігієзнавстві
Теорія раціонального вибору релігії (ТРВР) і теорія релігійної економіки (ТРЕ) є зрізом більш широкої сукупності теорії, що загалом називаються теоріями раціонального вибору. Ці теорії досліджують релігійні традиції загалом як економічні інститути, поведінку віруючого – як споживача релігійних послуг, а секуляризацію – як наслідок втрати монополії в суспільстві колишніми офіційними церквами. Обидві теорії набули поширення в США та виходили з унікальної ситуації цієї країни, суспільство якої не є секулярним, але держава є цілковито модерною та відмежована в правовому полі від релігії, ніколи не мавши офіційної церкви. В певному сенсі, ситуацію з численними рівноправними релігійними деномінаціями можна порівняти з вільним ринком, де кожен гравець має докласти маркетингових зусиль, щоб забезпечити себе клієнтурою (в даному випадку – вірянами), що й було зроблено представниками «нової парадигми». Можна сказати, що ТРЕ – це конкретне пристосування ТРВ до соціології релігії, і деякими авторами вважається синонімом ТРВ, якщо брати останню в вузькому сенсі, лише в соціолого-релігієзнавчому аспекті.
Загальний погляд представників ТРВ на релігію складається з кількох важливих постулатів.
1. Релігія не є чимось відсталим та ірраціональним, рудиментом архаїчної свідомості тощо. Людина робить релігійний вибір цілком раціонально, і взагалі більшість (якщо не всі) соціальних дій людини є раціонально вмотивованими, тобто перед тим, як їх вчинити, людина хоча б приблизно вимірює можливі ризики, позитивні та негативні результати. Емпіричні дослідження, на які спираються представники ТРВ, підкреслюють, що релігійні люди більш психічно врівноважені, соціально, розумово та навіть фізично здорові. Раціональність релігійного вибору полягає в тому, що людина завдяки йому максимізує вигоду від взаємин із надприродним та задовольняє свої релігійні потреби. В такому розумінні атеїсти – це просто люди з нульовою релігійною потребою, і лише тому вони не беруть участі в релігійному житті.«Вони розуміють раціональність як раціональність суб’єктивну – виходячи з обмежених ресурсів та інформації, люди засвоюють таку поведінку, яка максимізує вигоду, у випадку з релігіями – від спілкування з надприродним»Раціональність у даному випадку позиціонується як прагнення до ефективності практики, тобто акцент робиться на її прагматичному значенні, а раціоналізація є третьою компонентою процесу модернізації, поряд із диференціацією та соцієталізацією. Між тим, прагнення до ефективності властиве будь-якій соціально значущій діяльності, оскільки саме в соціальному вимірі формулюються ціннісні орієнтири, які слугують критеріями ефективності, і релігійна традиція також набуває раціональних рис із набуттям соціального виміру – можна стверджувати, що це відбувається у процесі становлення традиції як такої.
2. Релігійна активність вірян залежить від плюралізму та активності релігійних організацій, що в конкурентній боротьбі за адептів підвищують активність. Отже, саме від пропозиції на ринку релігійних послуг залежить попит, а попит і є релігійною участю та активністю вірян. Існування офіційної державної церкви знижує пропозицію і стає умовою поступового зниження попиту, як це сталося в Європі – тоді як релігійний плюралізм збільшує конкуренцію, а відтак і пропозицію, що призводить до зростання попиту.
3. Розвиток релігійності відбувається не лінійно, а циклічно – зниження напруги між релігійною організацією та суспільством призводить до секуляризації в настроях її вірян, але неодмінно виникають нові релігійні культи, з високою соціальною напругою, і відроджується релігійна активність населення. Процес циклу складається з трьох елементів – секуляризації, інновації та відродження, які поступово переходять з одного в інший, отже релігія ніколи не зазнає повного занепаду.
Міф про секуляризацію
Одним зі значних напрямків, який розробляють автори ТРВ, є спростування теорії секуляризації. Зокрема, в статті Р. Старка «Секуляризація, спочивай із миром» (Secularization, R.I.P., 1999) розглядаються та спростовуються основні положення класичної теорії секуляризації: «доктрина секуляризації зросла на більш широкій теоретичній традиції теорії модернізації, яка стверджує, що зі зростанням індустріалізації, урбанізації та раціоналізації релігійність з необхідністю занепадає»; секуляризаційні пророцтва «не передбачають інституціональної диференціації – вони нічого не говорять про відокремлення церкви та держави або втрату безпосередньої світської влади церковними лідерами. Ці пророцтва стосуються перш за все індивідуальної побожності, особливо – релігійної віри»; «з усіх аспектів модернізації саме наука має найбільший руйнівний вплив на релігію»; «секуляризація вважається всепоглинаючим та незворотним станом, який поступово навіює якесь містичне відчуття недоторканості»; «в той час як більшість дискусій щодо секуляризації зосереджують свою увагу на християнському світі, всі провідні прихильники цієї теорії застосовують її більш глобально»
Отже, якщо підсумувати характерні риси секуляризації за Старком, то це процеси занепаду релігійного світогляду за доби модерну та заміни його світоглядом, зорієнтованим на природничі науки та заснованим на вірі у прогрес людства, що веде до довершеного суспільства та поширення західної цивілізації на всю земну кулю. Сам дослідник стверджує, що в 60-ті роки він поділяв цю думку і лише згодом відмовився від неї, як і П. Бергер та багато інших вчених, вважаючи, що місце цієї просвітницької вигадки якщо не на смітнику – то на кладовищі історії.
Брак документальних підтверджень існування періоду повного домінування релігійного в психіці індивідів, а також відсутність перед очима європейського прикладу боротьби релігії та держави (адже США як держава створювалася в просвітницькому середовищі англосаксонського протестантського світу, на відміну від, наприклад, Іспанії чи Франції), призвели до надання теорії секуляризації американськими вченими гротескних форм, створення «міфу про секуляризацію», який в подальшому і був жорстко розкритикований. Сутність цього міфу, спираючись на огляд концепту «теорії секуляризації» В. Суатосом та К. Хрістіано, які наслідували погляди Р. Старка, можна сформулювати наступним чином: раніше люди були значно більш релігійними, ніж зараз; колись, десь, у далекому минулому, існувало Століття Віри, що нині замінене на Століття Розуму. Така концепція секуляризації відображає лише одну з позицій, з яких варто розглядати цей процес, але видно, що вона стосується, переважно, доби Просвітництва, як й інші аспекти теорії секуляризації, вона спрямована не на індивідуальну релігійність, а на соціальне значення релігійних інституцій. Під «Століттям Віри» європейські та американські дослідники розуміють середньовіччя, прив’язуючи теорію секуляризації до теорії модернізації, і це стало причиною того, що теорія секуляризації була поставлена під сумнів внаслідок загальної кризи модерної раціональності та втрати переконання в її абсолютному статусі після світових війн ХХ століття. У 50-ті роки ХХ ст. відбувається стрімке зростання релігійності по всьому світу, а вже за 20-30 років постають нові теорії, що заперечують факт секуляризації та поступового занепаду релігії, і ТРВ стала однією з найяскравіших теорій у цьому контексті.
Найбільш впливові представники ТРВ
Одним з найпослідовніших і найбільш важливих представників ТРВ є Родні Старк, який розвивав цю теорію ще з 70-х років і став автором чи співавтором найбільш важливих творів, присвячених ТРВ, зокрема: «Майбутнє релігії: Секуляризація, відродження та становлення культу» (The Future of Religion: Secularization, Revival and Cult Formation, 1985) та «Теорія релігії» (A Theory of Religion, 1987) – у співавторстві з В. Бейнбріджем; «Справи віри: Пояснення людського боку релігії» (Acts of Faith: Explaining the Human side of Religion, 2000) та «Воцерковлення Америки, 1776-2005: Переможці та невдахи в нашій церковній економіці» (The churching of America, 1776-2005: Winners and Losers in Our Religious Economy, 2008) – у співавторстві з Роджером Фінке.
Крім Р. Фінке та В. Бейнбріджа, ТРВ разом зі Старком чи окремо від нього розвивають Л. Яннакконе, Д. Шеркат, Е. Грілі та ін. Близькою до ТРВ є концепція «нової парадигми», розроблена в працях С. Ворена.
Див. також
Джеймс Семюель Колмен
Раціональний агент
Людина взаємна
Людина економічна
Сталий розвиток
Штучний інтелект
Економетрика
Виноски
Література
А. Субботін. Раціонального вибору теорія // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
В. Константинов, В. Солошенко. «Раціонального вибору» теорія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.625 ISBN 978-966-611-818-2.
Gary Becker. The Economic Way of Looking at Life, Nobel Lecture, 9. Dezember 1992
Amartya Sen. Rational Fools. A Critique of the Behavioural Foundations of Economic Theory in: ders. Choice, Welfare and Measurement; Oxford, Blackwell 1982.
Herbert A. Simon. Homo rationalis. Die Vernunft im menschlichen Leben. Frankfurt/ New York 1993.
Volker Kunz. Rational Choice. Frankfurt/ New York, Campus Verlag 2004.
Вододіли секуляризації / Український інститут стратегій глобального розвитку і адаптації. — Вінниця: Нілан-ЛТД, 2015. — 240 с.
Опалев С. А. Критика теории секуляризации в теории рационального выбора / Степан Опалев // Религиоведческие исследования. — 2010. — № 3-4. — М.: Издатель Воробьев А. В. — С. 170—189.
Руткевич Е. Д. «Новая парадигма» в социологии религии: Pro et Contra / Елена Руткевич // Вестник ИС РАН. — 2012. — № 6. — С. 208—233.
Халіков Р. Х. Дискурс про секуляризацію в постсекулярному суспільстві // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХХХ міжнародної науково-практичної конференції. — Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2011. — С. 92-95.
Людська поведінка
Теорія прийняття рішень
Релігієзнавство
Соціологія релігії
Економіка
Економічна теорія
|
4006376
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%B7%D0%B8%D0%BA%20%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Повзик великий
|
Повзик великий (Sitta tephronota) — вид горобцеподібних птахів родини повзикових (Sittidae).
Поширення
Вид поширений в Західній та Середній Азії від східної частини Туреччини до Пакистану і на північ до Казахстану. Мешкає на скелястих, сонячних і посушливих схилах пагорбів, в ущелинах, ярах або скелястих відслоненнях.
Опис
Дрібний птах, але порівняно великий вид повзиків, завдовжки 15-16 см, вага 42-55 г. Верхні частини тіла синювато-сірого кольору. Від основи дзьоба через очі до лопаток проходить чорна лоральна смужка, яка ширша порівняно з іншими видами повзиків. Горло та груди білі. Черево та боки рудувато-коричневі.
Спосіб життя
Мешкає у скелястих місцевостях. Полює на комах та павуків, яких видобуває з щілин. Восени їсть також ягоди та насіння. Сезон розмноження триває з квітня по червень. Утворює моногамні пари. Самець спільно з самицею будують гніздо з глини у формі горщика. Якщо гніздо облаштовує у невеликій печері, то вхід обмуровує глиною. Дно вистелюють сухою травою чи мохом. У кладці 4-8 яєць. Інкубація триває 14-15 днів.
Підвиди
S. t. dresseri Zarudny & Buturlin, 1906 — Південно-Східна Туреччина, Північний Ірак, Західний Іран
S. t. obscura Zarudny & Loudon, 1905 — Північно-Східна Туреччина, Кавказ, Північний Іран
S. t. tephronota Sharpe, 1872 — схід Туркменістану, південь Казахстану, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Афганістан, Пакистан
S. t. iranica (Buturlin, 1916) — північ Ірану, південь Туркменістану.
Примітки
в
Тварини, описані 1872
Птахи Азії
|
591680
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C
|
Беонвіль
|
Беонвіль — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Арденни. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 210 км на схід від Парижа, 70 км на північний схід від Шалон-ан-Шампань, 50 км на південний схід від Шарлевіль-Мезьєра.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Шампань-Арденни. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
Сусідні муніципалітети
Посилання
Беонвіль на сайті французького Національного інституту географії
Беонвіль на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Арденни
Примітки
Муніципалітети департаменту Арденни
|
565203
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%88%D0%B0%D0%BC%20%28%D0%99%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0%29
|
Граншам (Йонна)
|
Граншам (Йонна)
Граншам, Ґраншам — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Йонна. Населення — осіб (2011).
Муніципалітет був розташований на відстані близько 135 км на південний схід від Парижа, 155 км на захід від Діжона, 31 км на захід від Осера.
Історія
1 січня 2016 року Граншам, Шамбегль, Шарні, Шен-Арну, Шевійон, Дісі, Фонтенуй, Малікорн, Марше-Бетон, Перре, Прюнуа, Сен-Дені-сюр-Уанн, Сен-Мартен-сюр-Уанн i Вільфранш було об'єднано в новий муніципалітет Шарні-Оре-де-Пюїзе.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 166 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 380,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Граншам на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Йонна
Примітки
Колишні муніципалітети департаменту Йонна
|
3068433
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%9A%D0%B0%D1%81%D1%96%D1%80%D0%B0%20%D0%9D%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D1%84%D0%B0%D0%BB%D1%96-%D0%BA%D0%B8%D0%B7%D0%B8
|
Гасанова Касіра Наджафалі-кизи
|
Гасанова Касіра Наджафалі-кизи
Касіра Наджафалі-кизи Гасанова (нар. 29 травня 1950, Ленкоранський район) — радянський азербайджанський овочівник, лауреат Державної премії СРСР (1984). Депутат Верховної ради СРСР 9—10-го скликань.
Біографія
Народилася 29 травня 1950 року в смт Ашаги-Нюведі Ленкоранського району Азербайджанської РСР.
Закінчила Азербайджанський сільськогосподарський інститут.
З 1967 року — робітниця, з 1990 року — голова профкому, з 1991 року — директор радгоспу імені Балоглана Аббасова Ленкоранського району.
Ретельно вивчаючи нові агротехнічні методи і передову практику, Гасанова разом з агрономами радгоспу прийшла до висновку про необхідність застосування в радгоспі нового способу отримання високих врожаїв — методу ущільнених посадок. В результаті Касіра Гасанова першою в бригаді стала отримувати відразу кілька врожаїв різних культур з одного гектара. Бригада, в якій працювала Гасанова в 1983 році отримала 1350 тонн овочів, що більше планового на 570 т; сама овочівник зібрала 97 т овочів. План одинадцятої п'ятирічки Касіра Гасанова виконала однією з перших в радгоспі, в липні 1983 року.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 7 листопада 1984 року, за великий особистий внесок у збільшення виробництва, зниження собівартості і поліпшення якості с/г продукції Гасановій Касірі Наджафалі кизи присуджена Державна премія СРСР.
Активно брала участь у суспільному житті Азербайджану і Радянського Союзу. Делегат XVII з'їзду профспілок СРСР.
Проживає в Ленкоранському районі Азербайджану.
Література
Mirhaşım Talışlı, Etibar Əhədov. Lənkəran: ensiklopedik məlumat. — Lənkəran, 2014. — Т. I. — С. 203—204.
Фәһлә характери // Коммунист: газета. — 1984. — 7 ноября. — С. 3.
Депутати Верховної Ради СРСР 9-го скликання
Депутати Верховної Ради СРСР 10-го скликання
|
1341934
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BC%20%D0%98%D0%BD%20%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD
|
Сім Ин Джон
|
Сім Ин Джон (нар. ) — південнокорейська бадмінтоністка, олімпійська медалістка, призерка чемпіонату світу.
Спортивні досягнення
Бронзова призерка літніх Олімпійських ігор 1992 в Барселоні в жіночому парному розряді (з Кіль Йон А).
Двічі бронзова призерка чемпіонату світу 1991 року: в парному жіночому розряді (з Кіль Йон А) та в змішаному розряді (з Кан Кьйон Джином).
Примітки
Джерела
Олімпійське досьє на sport.references.com
Посилання
Південнокорейські бадмінтоністки
Південнокорейські бронзові олімпійські медалісти
бронзові призери літніх Олімпійських ігор 1992
бадмінтоністи на літніх Олімпійських іграх 1992
Бадмінтоністи на Азійських іграх 1990
Бадмінтоністи на Азійських іграх 1994
Бронзові призери чемпіонатів світу
|
3682962
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%20%D0%A0%D0%B0%D1%8F%D0%BD
|
Саманта Раян
|
Саманта Раян (3 березня 1978 року) — сценічний псевдонім американської порноактриси Джеймі Мейнс.
Біографія
Раян народилася в Канзасі. Закінчила старшу школу Shawnee Mission Northwest в 1996 році і вступила в Канзаський університет. В порноіндустрію прийшла в 2004 році у віці 26 років і з тих пір, за даними на 2014 рік, знялася в більш ніж 500 фільмах. У 2007 році вона виступила в ролі режисера відео Sorority Sluts: Iota Eta Pi.
Премії і номінації
2006 номінація на AVN Award — Краща сцена лесбійського сексу (відео) — War of the Girls (разом з Флавер Туччі, Мері Посса та Селеною Сільвер)
2007 номінація на AVN Award — Краща сцена групового сексу (відео) — Butt Pirates of the Caribbean (разом з Курт Локвуд, Амбер Піч, Мері Посса і Хершел Севадж)
2008 номінація на AVN Award — Краща сцена мастурбації — All by Myself
2011 номінація на AVN Award — Краща актриса — Awakening to Love
2011 номінація на AVN Award — Краща парна сцена сексу — Gigolos (разом з Мануелем Феррарою)
2012 номінація на XBIZ Award — Acting Performance of the Year — The Interns 2
2012 номінація на AVN Award — Краща актриса другого плану — Pervert
2012 номінація на AVN Award — Краща сцена лесбійського сексу — Girls Kissing Girls 8 (разом з Зої Восс)
2013 номінація на AVN Award — Не підписана зірка року
2013 номінація на XRCO Award — Unsung Siren
2014 номінація на AVN Award — Краща актриса другого плану — Man of Steel XXX: An Axel Braun Parody
2014 номінація на XBIZ Award — MILF Performer of the Year
Примітки
Посилання
Профіль на сайті AVN
Профіль на сайті агентства 101modeling
Уродженці Канзасу
Американські порноакторки
Вікіпедія:Статті з іншим значенням на Вікіданих
Народились 1978
Народились 3 березня
Порноактори та порноакторки, відомі під псевдонімами
|
889991
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ab%20Urbe%20condita
|
Ab Urbe condita
|
Ab Urbe condita або anno Urbis conditae (AUC або a.u.c.) — латинська сентенція, яка означає «від закладення міста» (Риму) — події, яка згідно з старожитніми розрахунками, відбулася 21 квітня 753 року до н. е.
У римські часи це була одна з багатьох методик, яка застосовувалася істориками для літочислення минулих років, коли в ужитку були римський і юліанський календарі. Ця система була витіснена означенням anno Diocletiani (A.D.), яке згодом було замінене на anno Domini (A.D.).
Деякі сучасні історики твердять, що в античному світі цей вислів насправді не застосовувався — його вживання в зазначений спосіб з'явилося лише у наш час. Однак, він зустрічається, наприклад в книзі XVIII розділі 107 «Природничої історії» Плінія Старшого: Pistores Romae non fuere ad Persicum usque bellum annis ab Urbe condita super DLXXX (в Римі не було пекарів аж до війни з Персеєм упродовж понад 580 років від закладення міста), або в книзі XXXV розділі 22, де знову застосовується ця система датування. Подібне зустрічається і в інших авторів: Секст Помпей Фест, Секст Юлій Фронтін, Авл Геллій, Тит Лівій, Мавр Сервій Гонорат. Абревіатура «AUC» засвідчується Валерій Пробус.
Ab Urbe condita — це також назва монографії Тита Лівія, присвяченої історії Риму, і твору Юліана Тувіма.
Порівняння календарів
Див. також
Список латинських висловів
Посилання
Книга Тита Лівія "Ab urbe condita "
Книга Тіта Лівія «The History of Rome», Vol. I
AUC — Ab Urbe Condita на сайті www.about.com
Книга Тита Лівія, том I—X, XXI—XLV
Ab urbe condita (зображення)
Стародавній Рим
Календар
Календарні ери
Римський календар
Латинські вирази
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.