id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
3436843
|
https://en.wikipedia.org/wiki/R%C3%A9jean%20Houle
|
Réjean Houle
|
Réjean Houle (born October 25, 1949) is a Canadian former professional ice hockey forward who played the majority of his career with the Montreal Canadiens of the National Hockey League (NHL), also serving in a controversial stint as general manager for the Canadiens.
Playing career
Drafted as the first pick overall in the 1969 NHL Amateur Draft by the Montreal Canadiens, Houle played for the Habs from 1970 to 1973 and from 1976 to 1983. He won five Stanley Cup championships with the Canadiens. In between his NHL stints, he played for the Quebec Nordiques of the World Hockey Association (WHA).
Management career
After retiring as a player, Houle became an executive with Molson, one of Canada's leading breweries and the then-owner of the Montreal Canadiens organization. A disastrous start to the 1995–96 season resulted in then-general manager Serge Savard's termination, and the team saw Houle, with his business background and history with the team, as the most viable replacement candidate.
Houle then served as GM of the Canadiens from 1995 to 2000, though his tenure was largely viewed as a disaster by many fans. He initiated the infamous trade that sent Patrick Roy and Mike Keane to the Colorado Avalanche in exchange for Jocelyn Thibault, Martin Ručinský and Andrei Kovalenko just six weeks into the job. Following this trade, he dealt-away marquee players including Mark Recchi, Vincent Damphousse and Pierre Turgeon in exchange for players of little value to the team. He was also criticized for frequently trading with non-contending teams, being unable to land widely coveted free agents and for signing marginal players to inflated contracts.
Houle's drafting was considered even worse, however, as he was criticized for selecting players such as Matt Higgins, Jason Ward, Eric Chouinard and Marcel Hossa, the younger brother of then-rising talent Marián Hossa, with his first round selections. Houle was fired from his post two months into the 2000–01 season.
Personal life
Houle and his wife Micheline have three children; two sons Jean-François, who is the head coach of the AHL's Laval Rocket and Sylvain, and a daughter, Annie.
Awards
1968–69: Eddie Powers Memorial Trophy
Career statistics
Regular season and playoffs
International
References
External links
Profile from Hockey Draft Central
1949 births
Living people
Canadian ice hockey forwards
Ice hockey people from Rouyn-Noranda
Montreal Canadiens draft picks
Montreal Canadiens executives
Montreal Canadiens players
Montreal Junior Canadiens players
First overall NHL draft picks
NHL first-round draft picks
Quebec Nordiques (WHA) players
Stanley Cup champions
|
5128961
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BC%D1%96%D1%80%20%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B8%D1%87
|
Владімір Станкич
|
Владімір Станкич (11 жовтня 1994, Сремська Камениця, Воєводина) — сербський борець греко-римського стилю, чемпіон Середземноморського чемпіонату, бронзовий призер Середземноморських ігор, срібний призер чемпіонату Європи серед молоді.
Життєпис
Боротьбою почав займатися з 2009 року.
Виступав за спортивний клуб «Фрушкогорац» Новий Сад. Тренери — Драган Радоєвич (з 2012), Александар Йованчевич та Александар Лугоньї.
Спортивні результати на міжнародних змаганнях
Виступи на Середземноморських чемпіонатах
Виступи на Середземноморських іграх
Виступи на інших змаганнях
Виступи на змаганнях молодших вікових груп
Примітки
Джерела
Посилання
Уродженці Воєводини
Сербські борці греко-римського стилю
Спортсмени Нового Сада
Учасники Середземноморських ігор 2018
|
1049863
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/48736%20%D0%95%D1%85%D1%96%D0%BC%D0%B5
|
48736 Ехіме
|
48736 Ехіме (48736 Ehime) — астероїд головного поясу, відкритий 27 лютого 1997 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,602.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (48701-48800)
Посилання
http://www.minorplanetcenter.net/iau/lists/NumberedMPs
Астрономічні об'єкти, відкриті 1997
Головний пояс астероїдів
|
43292577
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Donbas%20National%20Academy%20of%20Civil%20Engineering%20and%20Architecture
|
Donbas National Academy of Civil Engineering and Architecture
|
Donbas National Academy of Civil Engineering and Architecture (abbreviated ДонНАБА) is one of the largest engineering universities in Ukraine. It was founded on 1 January 1972 as the Makiivka Civil Engineering Institute.
Background
The Academy has been training engineers for over sixty years. Its history starts in 1947 with the establishment of the civil engineering department of the Donetsk Polytechnic Institute. It was established as an independent institution in 1972. It was renamed on 23 June 1993 as the Donbas Institute of Civil Engineering. In 1994, the institution was awarded the status of Academy, and renamed Donbas State Academy of Civil Engineering and Architecture.
Donbas National Academy of Civil Engineering and Architecture is the only educational institution in Donetsk and Luhansk oblasts, together known as the Donbas, that trains architects, urban development specialists, and civil engineers. The academy has trained more than 25,000 engineers and architects, including over 500 foreigners. The academy teaches more than 8,000 students from Ukraine, the Commonwealth of Independent States, Africa, the Middle East, and Asia. There are 436 teachers at the academy. Starting in 1997, the Academy worked toward European integration, as part of the Bologna Process. The Academy is accredited by the Britain-based Institution of Civil Engineers (ICE), only such institution in Ukraine. The rector of the Academy, Professor Yevhen Horokhov, is the only specialist in Ukraine that has attained the highest level of professional certification with the ICE.
In 2014, due to the war in Donbas, the university moved its offices to Kramatorsk, establishing a campus on the basis of the Donbass State Engineering Academy.
References
External links
Buildings and structures in Kramatorsk
Universities and colleges established in 1972
1972 establishments in Ukraine
National universities in Ukraine
Institutions with the title of National in Ukraine
|
109074
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sea%20Ranch%20Lakes%2C%20Florida
|
Sea Ranch Lakes, Florida
|
Sea Ranch Lakes, Florida
Sea Ranch Lakes is a village in Broward County, Florida, United States. The village is part of the Miami metropolitan area of South Florida. It is located on North Ocean Drive (Highway A1A) and is surrounded by Lauderdale-by-the-Sea. The majority of the village is a gated community, with the remainder being a public shopping plaza and a private beach club for village residents, with a pool and access to Sea Ranch Lakes Beach. The population was 540 at the 2020 census.
History
It was named after the Sea Ranch Hotel, a landmark hotel across from North Ocean Drive, the gated community's main, public road. The "Lakes" part was added because of the residential village's two artificial lakes. The private road leading into the village's entrance is Gatehouse Drive.
Geography
Th approximate coordinates for thr Village of Sea Ranch Lakes is located at (26.200711, –80.096839).
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , of which , or 18.18%, is water.
To its north:
Lauderdale-by-the-Sea
To its south:
Lauderdale-by-the-Sea
To its east:
Atlantic Ocean
To its west:
Intracoastal Waterway
Fort Lauderdale
Climate
The Village of Sea Ranch Lakes has a tropical climate, similar to the climate found in much of the Caribbean. It is part of the only region in the 48 contiguous states that falls under that category. More specifically, it generally has a tropical savanna climate (Köppen climate classification: Aw), bordering a tropical monsoon climate (Köppen climate classification: Am).
Demographics
2010 and 2020 census
As of the 2020 United States census, there were 540 people, 175 households, and 145 families residing in the village.
As of the 2010 United States census, there were 670 people, 320 households, and 242 families residing in the village.
2000 census
In 2000, 14.5% had children under the age of 18 living with them, 56.3% were married couples living together, 3.6% had a female householder with no husband present, and 39.5% were non-families. 34.3% of all households were made up of individuals, and 19.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.00 and the average family size was 2.56.
In 2000, the village population was spread out, with 14.5% under the age of 18, 2.1% from 18 to 24, 14.7% from 25 to 44, 32.5% from 45 to 64, and 36.1% who were 65 years of age or older. The median age was 57 years. For every 100 females, there were 83.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 82.8 males.
In 2000, the median income for a household in the village was $62,813, and the median income for a family was $85,729. Males had a median income of $62,765 versus $42,500 for females. The per capita income for the village was $60,088. About 6.7% of families and 7.0% of the population were below the poverty line, including 9.8% of those under age 18 and 3.2% of those age 65 or over.
As of 2000, speakers of English as a first language were at 85.50%, with Spanish at 6.02%, French at 3.58%, Portuguese at 2.85%, and Italian at 2.03%.
As of 2000, the village had the 19th highest percentage of Brazilians in the U.S. (tied with Revere, Massachusetts and Malden, Massachusetts) at 1.7% of the population, while it was the 60th most Peruvian-populated area at 1.01% of all residents (tied with Brentwood, New York).
Government
Sea Ranch Lakes has seven village council members and one mayor. All elected officials serve two-year terms. The village was incorporated on October 6, 1959, because residents in the original gated community feared that they would be forcibly annexed by Fort Lauderdale, Lauderdale-by-the-Sea, or Pompano Beach. By incorporating itself as a municipality within Broward County, it can remain indefinitely autonomous. The village is unique in that it owns no property within its municipal borders. All roads, streets, parks, and lakes are private property owned by the Sea Ranch Beach Club. Because all property in the village is private land, the Sea Ranch Lakes Police Department is legally allowed to deny access to residential areas of the village to non-residents through the use of the village's main gate.
The Sea Ranch Beach Club owns all property within the village, including the oceanfront property on which the actual beach clubhouse and pool are built. The beach club has members who are elected to serve on its board of directors; they are responsible for maintaining all of the beach club's property, such as roads, street lights, and street signs. All major issues that affect the beach club must be voted upon by its members, and all residents of Sea Ranch Lakes are allotted one vote for each parcel of property he/she owns. There are annual membership dues to the Sea Ranch Lakes Beach Club that all residents must pay in addition to their annual property taxes. These membership dues to the beach club are used for capital improvements such as street repaving, painting of the beach club, and salaries of the employees that manage the beach club and maintain its property.
Public services
Police
Law enforcement services to the village are provided by the Sea Ranch Lakes Police Department, which patrols the walled-in residential section of the village, the oceanfront beach club, and the shopping plaza within the village's municipal boundaries. The department has approximately 15 certified police officers and is led by Chief James O'Brien. Chief O'Brien retired from the Rochester NY Police Department as a captain and has over 40 years of law enforcement experience. Traditionally the department was staffed by former officers of the New York Police Department. Current members reflect officers from neighboring South Florida agencies as well as former state and federal law enforcement agencies. The department is dispatched by the Broward County Sheriff's Office 911 communications and responds as District 26. The department has six (6)patrol vehicles and a minimum of two sworn officers on duty at all times, with a normal weekday staffing of two officers, one police service aide, and the police chief.
The department prides itself on its low crime rate, with the majority offenses occurring within the commercial plaza. In the early 1980s, the department was one of the first in Broward County to have developed a formal hurricane emergency policy. Supplementing uniform patrol efforts, the department has detectives who are responsible for conducting most criminal investigations. The Sea Ranch Lakes Police Department has partnered with area law enforcement agencies through signed Memorandums of Understanding (M.O.U.) to address jurisdictional and/or resource issues that might be associated with any major occurrence.
The department provides all first responder services and assumes responsibility for such matters as Animal Control and residential security checks. The department renders "Mutual Aid Assistance" to other Law enforcement agencies operating primarily along the coast.
The department sadly has experienced the line of duty death of one of its patrol officers, Sergeant Henry Nelson Adams, in 1975. Sergeant Adams suffered a fatal heart attack while conducting a traffic stop, and died at the age of 50 after having served with the department for four years.
Fire and medical services
Fire and emergency medical services to Sea Ranch Lakes are provided by the Pompano Beach Fire Department. The village averages fewer than 100 calls for fire or medical services each year, with many being for services to the shopping plaza or residential fire alarms in the village. The village also averages less than one working structure fire per year. Throughout the history of the village, fire services have varied with each contract. Broward County Fire Rescue, the Lauderdale-by-the-Sea Volunteer Fire Department, and Fort Lauderdale Fire-Rescue have all provided fire suppression services to the village at some point.
The lowest bidder for fire services is usually awarded the four-year contract for services to the village. Before 1996, the Lauderdale-by-the-Sea Volunteer Fire Department served the town, with Fort Lauderdale Fire-Rescue serving until 2001. The Broward County Sheriff's Office Department of Fire Rescue & Emergency Services provided fire suppression services to the town from 2001 until 2008. As of October 2008, the Pompano Beach Fire Department provides services after Broward County Sheriff's Office closed its station in Lauderdale-by-the-Sea.
Utilities
Water services are provided to the town by the Fort Lauderdale Water Department. The residential section of the village has no sewer system, with each resident having an individual septic system. However, the shopping plaza is connected to the Pompano Beach sewer system. Power services are provided to the town by Florida Power & Light, with all residential power lines being buried underground. By having no utility poles inside the village, it is relatively easy to return power to the entire village following a storm, and is also aesthetically pleasing.
Public works
The employees of the Sea Ranch Lakes Beach Club are responsible for maintaining all of the villages lakes, parks, streets, and other property.
Education
Residents are within the Broward County Public Schools district. It is zoned to McNab Elementary School, Pompano Beach Middle School, and Northeast High School.
In addition the community is in the service area of the magnet school Pompano Beach High School.
References
External links
Official Website
Villages in Broward County, Florida
Gated communities in Florida
Villages in Florida
Populated coastal places in Florida on the Atlantic Ocean
Beaches of Broward County, Florida
Beaches of Florida
|
60658881
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Radion%20Kertanti
|
Radion Kertanti
|
Radion Kertanti (born 9 January 1971) is a Slovak wrestler. He competed at the 1996 Summer Olympics and the 2000 Summer Olympics.
References
External links
1971 births
Living people
People from Irafsky District
Slovak male sport wrestlers
Olympic wrestlers for Slovakia
Wrestlers at the 1996 Summer Olympics
Wrestlers at the 2000 Summer Olympics
|
2827769
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%88%D0%B5%D1%86%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%28%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Пшецлав (Любуське воєводство)
|
Пшецлав (Любуське воєводство)
Пшецлав — село в Польщі, у гміні Неґославиці Жаґанського повіту Любуського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Зеленогурського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Жаґанського повіту
|
6211766
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Carvalhal
|
Carvalhal
|
Carvalhal may refer to:
Carvalhal (Abrantes), a civil parish in the municipality of Abrantes
Carvalhal (Barcelos), a civil parish in the municipality of Barcelos
Carvalhal (Mêda), a civil parish in the municipality of Mêda
Carvalhal (grape), another name for the Portuguese wine grape Azal Branco
Carlos Carvalhal (born 1965), Portuguese football coach
|
2505659
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/STK17A
|
STK17A
|
STK17A – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 7-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 414 амінокислот, а молекулярна маса — 46 558.
Кодований геном білок за функціями належить до трансфераз, кіназ, серин/треонінових протеїнкіназ, фосфопротеїнів.
Задіяний у такому біологічному процесі, як апоптоз.
Білок має сайт для зв'язування з АТФ, нуклеотидами.
Локалізований у ядрі.
Італійське дослідження довгожителів та супердовгожителів 2021 року показало можливий зв'язок генів STK17A та COA1 з довготривалістю життя.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 7
Протеїнкінази
Некатегоризовані білки
|
7795814
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Learjet%2028
|
Learjet 28
|
Learjet 28
The Learjet 28 is an American eight-to-ten-seat (two crew and six to eight passengers), twin-engine, high-speed business jet, intended to be the successor to the Learjet 25. The Learjet 29 is identical except for the addition of a long-range fuel tank, resulting in the reduction of the capacity to six (two crew and four passengers). Both were manufactured by Learjet and were marketed under the Longhorn name.
History
The first flight of the Learjet 28 took place on August 24, 1977. The Learjet 28/29 was based on the Learjet 25, and received a completely new wing fitted with winglets which resulted in improved performance and fuel economy. The new wing was designed for the Learjet 55, and the Learjet 28 was originally planned to be a testbed for the wing, not a production type, but after the prototypes demonstrated excellent climb performance and the ability to operate at (the first business jet to do so), it was decided to offer the Learjet 28 and 29 as production aircraft. FAA certification was awarded to both the Learjet 28 and 29 on January 30, 1979.
The Learjet 28/29 was the first production jet aircraft to utilize winglets (entering service in 1977).
Both models were commercially unsuccessful, showing reduced range compared to the Learjet 31, as the addition of winglets required the deletion of the earlier model's wingtip tanks, and they sold mainly to customers with a requirement for good altitude performance. Only five production Learjet 28s, and four Learjet 29s, were constructed before production ceased in August 1982. Both types were subsequently replaced by the Learjet 31.
The first production aircraft was used by Neil Armstrong to set five aerospace records.
Noise compliance
In 2013, the FAA modified 14 CFR part 91 rules to prohibit the operation of jets weighing 75,000 pounds or less that are not stage 3 noise compliant after December 31, 2015. The Learjet 28 is listed explicitly in Federal Register 78 FR 39576. Any Learjet 28s that have not been modified by installing Stage 3 noise compliant engines or have not had "hushkits" installed for non-compliant engines will not be permitted to fly in the contiguous 48 states after December 31, 2015. 14 CFR §91.883 Special flight authorizations for jet airplanes weighing 75,000 pounds or less – lists special flight authorizations that may be granted for operation after December 31, 2015.
Specifications (Learjet 28)
See also
References
Notes
Bibliography
External links
Specs of LJ28
Specs of LJ29
A history of the LJ23-LJ29 series on Airliners.net
28 29
1970s United States business aircraft
Twinjets
Low-wing aircraft
T-tail aircraft
Aircraft first flown in 1977
|
4728867
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%BD%20%D0%90%D0%BB%D1%8C-%D0%93%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BC
|
Султан Аль-Ганам
|
Султан Аль-Ганам (6 травня 1994) — саудівський футболіст, захисник клубу «Аль-Наср» (Ер-Ріяд).
Виступав, зокрема, за клуб «Аль-Фейсалі», а також національну збірну Саудівської Аравії.
Чемпіон Саудівської Аравії.
Клубна кар'єра
Народився 6 травня 1994 року.
У дорослому футболі дебютував 2016 року виступами за команду «Аль-Фейсалі», в якій провів два сезони, взявши участь у 24 матчах чемпіонату.
До складу клубу «Ан-Наср» (Ер-Ріяд) приєднався 2018 року. Станом на 14 листопада 2022 року відіграв за саудівську команду 109 матчів в національному чемпіонаті.
Виступи за збірну
У 2018 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Саудівської Аравії.
У складі збірної — учасник кубка Азії з футболу 2019 року в ОАЕ, чемпіонату світу 2022 року у Катарі.
Титули і досягнення
Чемпіон Саудівської Аравії (1):
«Ан-Наср» (Ер-Ріяд): 2018—2019
Посилання
Саудівські футболісти
Гравці збірної Саудівської Аравії з футболу
Футболісти «Аль-Фейсалі»
Футболісти «Аль-Насра» (Ер-Ріяд)
|
2820011
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%85%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B0
|
Махендрапарвата
|
Махендрапарвата — стародавнє місто часів існування Кхмерської імперії в Камбоджі. Місто розташовувалось на території сучасної провінції Сіємреап.
Рештки поселення було виявлено 2013 року археологічною експедицією за допомогою лазерного сканування.
Етимологія
Назва Махендрапарвата, що означає «Гора великого Індри», походить від санскритських слів महेन्द्र (Великий Індра, йменування індуїстського бога Індри) й पर्वत (гора) та є відсиланням до священної вершини, нині відомої як Пномкулен, де 802 року був освячений Джаяварман II як перший король імперії кхмерів. Назва міста зустрічається в написах на храмі Ак Юм у районі Ангкор.
Географія
Махендрапарвата розташовувалась за 40 км на північ від комплексу Ангкор-Ват (45 км на північ від Сіємреапа) на схилах плато Кулен у провінції Сіємреап.
Примітки
Джерела
Archaeology and Development Foundation — Phnom Kulen Program
Стародавні міста
Зниклі міста
Кхмерська імперія
|
22477882
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kyshtym%20disaster
|
Kyshtym disaster
|
Kyshtym disaster
The Kyshtym disaster, sometimes referred to as the Mayak disaster or Ozyorsk disaster in newer sources, was a radioactive contamination accident that occurred on 29 September 1957 at Mayak, a plutonium production site for nuclear weapons and nuclear fuel reprocessing plant located in the closed city of Chelyabinsk-40 (now Ozyorsk) in Chelyabinsk Oblast, Russian SFSR, Soviet Union.
The disaster is the second worst nuclear incident by radioactivity released, after the Chernobyl disaster and was regarded as the worst nuclear disaster in history until Chernobyl. It is the only disaster classified as Level 6 on the International Nuclear Event Scale (INES), which ranks by population impact, making it the third-worst after the two Level 7 events: the Chernobyl disaster, which resulted in the evacuation of 335,000 people, and the Fukushima Daiichi disaster, which resulted in the evacuation of 154,000 people. At least 22 villages were exposed to radiation from the Kyshtym disaster, with a total population of around 10,000 people evacuated. Some were evacuated after a week, but it took almost two years for evacuations to occur at other sites.
The disaster spread hot particles over more than , where at least 270,000 people lived. Since Chelyabinsk-40 (later renamed Chelyabinsk-65 until 1994) was not marked on maps, the disaster was named after Kyshtym, the nearest known town.
Background
After World War II, the Soviet Union lagged behind the United States in the development of nuclear weapons, so its government started a rapid research and development program to produce a sufficient amount of weapons-grade uranium and plutonium. The Mayak plant was built in haste between 1945 and 1948. Gaps in physicists’ knowledge about nuclear physics at the time made it difficult to judge the safety of many decisions.
Environmental concerns were secondary during the early development stage. Initially Mayak dumped high-level radioactive waste into a nearby river, which flowed to the river Ob, flowing farther downstream to the Arctic Ocean. All six reactors were on Lake Kyzyltash and used an open-cycle cooling system, discharging contaminated water directly back into the lake. When Lake Kyzyltash quickly became contaminated, Lake Karachay was used for open-air storage, keeping the contamination a slight distance from the reactors but soon making Lake Karachay the "most-polluted spot on Earth".
A storage facility for liquid nuclear waste was added around 1953. It consisted of steel tanks mounted in a concrete base, underground. Because of the high level of radioactivity, the waste was heating itself through decay heat (though a chain reaction was not possible). For that reason, a cooler was built around each bank, containing twenty tanks. Facilities for monitoring operation of the coolers and the content of the tanks were inadequate. The accident involved waste from the sodium uranyl acetate process used by the early Soviet nuclear industry to recover plutonium from irradiated fuel. The acetate process was a special process never used in the West; the idea is to dissolve the fuel in nitric acid, alter the oxidation state of the plutonium, and then add acetic acid and base. This would convert the uranium and plutonium into a solid acetate salt.
Explosion
In 1957, the Mayak plant was the site of a major disaster, one of many other such accidents, releasing more radioactive contamination than the Chernobyl disaster. An improperly stored underground tank of high-level liquid nuclear waste exploded, contaminating thousands of square kilometers of land, now known as the Eastern Ural Radioactive Trace (EURT). The matter was covered up, and few either inside or outside the Soviet Union were aware of the full scope of the disaster until 1980.
Before the 1957 accident, much of the waste was dumped into the Techa River, which severely contaminated it and residents of dozens of riverside villages such as Muslyumovo, who relied on the river as their sole source of drinking, washing, and bathing water. After the 1957 accident, dumping in the Techa River officially ceased, but the waste material was left in convenient shallow lakes near the plant instead, of which 7 have been officially identified. Of particular concern is Lake Karachay, the closest lake to the plant (now notorious as "the most contaminated place on Earth") where roughly 4.4 exabecquerels of high-level liquid waste (75–90% of the total radioactivity released by Chernobyl) was dumped and concentrated in the shallow lake over several decades.
On September 29, 1957, Sunday, 4:22 pm, an explosion occurred within stainless steel containers located in a concrete canyon deep used to store high-level waste. The explosion completely destroyed one of the containers, out of 14 total containers ("cans") in the canyon. The explosion was caused because the cooling system in one of the tanks at Mayak, containing about 70–80 tons of liquid radioactive waste, failed and was not repaired. The temperature in it started to rise, resulting in evaporation and a chemical explosion of the dried waste, consisting mainly of ammonium nitrate and acetates (see ammonium nitrate/fuel oil). The explosion was estimated to have had a force of at least 70 tons of TNT. The explosion lifted a concrete slab weighing 160 tons, and a brick wall was destroyed in a building located from the explosion site. A tenth of the radioactive substances were lifted into the air. After the explosion, a column of smoke and dust rose to a kilometre high; the dust flickered with an orange-red light and settled on buildings and people. The rest of the waste discarded from the tank remained at the industrial site.
The workers at Ozyorsk and the Mayak plant did not immediately notice the contaminated streets, canteens, shops, schools, and kindergartens. In the first hours after the explosion, radioactive substances were brought into the city on the wheels of cars and buses, as well as on the clothes and shoes of industrial workers. After the blast at the facilities of the chemical plant, dosimetrists noted a sharp increase in the background radiation. Many industrial buildings, vehicles, concrete structures, and railways were contaminated. The most polluted were the central city street Lenin, especially when entering the city from the industrial site, and Shkolnaya street, where the management of the plant lived. Subsequently, the city administration imposed measures to stop the spreading of contamination. It was forbidden to enter the city from industrial sites in cars and buses. Site workers at the checkpoint got off the buses and passed the checkpoint. This requirement extended to everyone, regardless of rank and official position. Shoes were washed on flowing trays. The city was intentionally constructed to be upwind from the Mayak plant given the prevailing winds, so most of the radioactive material drifted away from, rather than towards, Ozyorsk.
There were no immediate reported casualties as a result of the explosion, however, and the scope and nature of the disaster were covered up both internally and abroad. Even as late as 1982, Los Alamos published a report investigating claims that the release was actually caused by a weapons test gone awry. The disaster is estimated to have released 20 MCi (800 PBq) of radioactivity. Most of this contamination settled out near the site of the accident and contributed to the pollution of the Techa River, but a plume containing 2 MCi (80 PBq) of radionuclides spread out over hundreds of kilometers. Previously contaminated areas within the affected area include the Techa river, which had previously received 2.75 MCi (100 PBq) of deliberately dumped waste, and Lake Karachay, which had received 120 MCi (4,000 PBq).
In the next ten to eleven hours, the radioactive cloud moved towards the north-east, reaching from the accident. The fallout of the cloud resulted in long-term contamination of an area of , depending on what contamination level is considered significant, primarily with caesium-137 and strontium-90. The land area thus exposed to radioactive contamination was termed the "East Ural Radioactive Trace" (EURT). About 270,000 people inhabited this area. Fields, pastures, reservoirs, and forests in the area were polluted and rendered unsuitable for further use.
In a memo addressed to the Central Committee of the CPSU, Industry Minister E.P. Slavsky wrote: "Investigating the causes of the accident on the spot, the commission believes that the main culprits of this incident are the head of the radiochemical plant and the chief engineer of this plant, who committed a gross violation of the technological regulations for the operation of storage of radioactive solutions". In the order for the Ministry of Medium Machine Building, signed by E.P. Slavsky, it was noted that the reason for the explosion was insufficient cooling of the container, which allowed it to increase in temperature to the point its contents reacted with each other and exploded. This was later confirmed in experiments carried out by the Central Factory Laboratory (CPL). The director of the plant M. A. Demyanovich took all the blame for the accident, for which he was relieved of his duties as director.
Evacuations
Aftermath
Because of the secrecy surrounding Mayak, the populations of affected areas were not initially informed of the accident. A week later, on 6 October 1957, an operation for evacuating 10,000 people from the affected area started, still without giving an explanation of the reasons for evacuation.
Vague reports of a "catastrophic accident" causing "radioactive fallout over the Soviet and many neighboring states" began appearing in the Western press between 13 and 14 April 1958, and the first details emerged in the Viennese paper Die Presse on 17 March 1959. But it was only eighteen years later, in 1976, that Soviet dissident Zhores Medvedev made the nature and extent of the disaster known to the world. Medvedev's description of the disaster in the New Scientist was initially derided by Western nuclear industry sources, but the core of his story was soon confirmed by Professor Lev Tumerman, former head of the Biophysics Laboratory at the Engelhardt Institute of Molecular Biology in Moscow.
The true number of fatalities remains uncertain because radiation-induced cancer is very often clinically indistinguishable from any other cancer, and its incidence rate can be measured only through epidemiological studies. Recent epidemiological studies suggest that around 49 to 55 cancer deaths among riverside residents can be associated with radiation exposure. This would include the effects of all radioactive releases into the river, 98% of which happened long before the 1957 accident, but it would not include the effects of the airborne plume that was carried north-east. The area closest to the accident produced 66 diagnosed cases of chronic radiation syndrome, providing the bulk of the data about this condition.
To reduce the spread of radioactive contamination after the accident, contaminated soil was excavated and stockpiled in fenced enclosures that were called "graveyards of the earth". The Soviet government in 1968 disguised the EURT area by creating the East Ural Nature Reserve, which prohibited any unauthorised access to the affected area.
According to Gyorgy, who invoked the Freedom of Information Act to gain access to the relevant Central Intelligence Agency (CIA) files, the CIA had known of the 1957 Mayak accident since 1959, but kept it secret to prevent adverse consequences for the fledgling American nuclear industry. Starting in 1989, several years after the Chernobyl disaster, the Soviet government gradually declassified documents pertaining to the incident at Mayak.
Current situation
The level of radiation in Ozyorsk, at about 0.1 mSv a year, is harmless, but a 2002 study showed the Mayak nuclear workers and the Techa riverside population are still affected.
See also
Andreev Bay nuclear accident
References
Bibliography
(c1979)
External links
Focus on the 60th anniversary of the Kyshtym Accident and the Windscale Fire
An Analysis of the alleged Kyshtym Disaster
Der nukleare Archipel (in German)
Official documents pertaining to the disaster (in Russian)
Disasters in the Soviet Union
Environmental disasters in Europe
INES Level 6 accidents
Military nuclear accidents and incidents
Nuclear energy in Russia
Radiation accidents and incidents
Radioactively contaminated areas
Soviet cover-ups
1957 health disasters
1957 in the environment
1957 in the Soviet Union
September 1957 events in Europe
Environment of the Soviet Union
Nuclear history of the Soviet Union
1957 disasters in the Soviet Union
Chelyabinsk Oblast
fi:Majak#Ky.C5.A1tymin ydinonnettomuus 1957
|
1013063
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Earnie%20Stewart
|
Earnie Stewart
|
Earnie Stewart
Earnest Lee Stewart Jr. (born March 28, 1969) is a former soccer player who played as a striker or a midfielder. His career spanned 17 years from 1988 until his retirement in 2005, with the majority of the years spent in the Netherlands, the country of his birth. Stewart also represented the United States in international soccer.
Since his retirement from professional soccer, Stewart has served as a soccer executive in various positions for multiple organizations. He is currently the director of football for PSV Eindhoven.
In 2011, Stewart was inducted into the National Soccer Hall of Fame.
Early life and education
Earnie Stewart is the son of U.S. Air Force airman Earnie Stewart Sr. and his wife Annemien, Stewart grew up in Uden, the Netherlands.
Playing career
Stewart began his professional career in the Netherlands in 1988 with VVV-Venlo. By the end of 1990, he made his first appearance for the United States national team against Portugal.
In his first season at Willem II, he finished third on the goal-scoring list for the Dutch First Division with 17. He went on to score 49 goals in six seasons there. In the meantime, he became a regular for the United States national team, starting all four games that the United States played in the 1994 FIFA World Cup. Most notably, he scored the goal that gave the United States its winning margin against Colombia in the group stage, the first World Cup game won by the United States since 1950.
By 1996, Stewart had moved to NAC Breda, eventually spending more than six seasons there. NAC was relegated in 1999, but Stewart helped the club win the First Division in 2000, thereby earning promotion back to the Eredivisie. During his years at NAC, he also played in all of the United States team's matches at the 1998 and 2002 FIFA World Cups, becoming one of only five American men to play at three World Cups.
In January 2003, he left the Netherlands to play in Major League Soccer, and was allocated to D.C. United, where he won the MLS Cup in his second season. His scoring numbers did not equal his earlier high standards, as he tallied just four regular season goals and one playoff goal in MLS. He left D.C. after the 2004 season, coming back to the Netherlands and his original club, VVV-Venlo, where he became technical director following his retirement in 2005.
Stewart became the eighth American man to make his 100th international appearance in a 2004 World Cup qualifier against Grenada. His 111 goals as a professional in the Netherlands makes him the highest-scoring American in international club play. He was named U.S. Soccer Athlete of the Year in 2001.
Post-playing career
On May 14, 2006, Earnie Stewart was named technical director of NAC Breda.
He was appointed as AZ Alkmaar's director of football affairs in June 2010. The 41-year-old succeeded Marcel Brands, who left AZ for PSV. Stewart left his post as technical director at NAC Breda by mutual consent.
One of Stewart's long-term goal was to returning to United States as an soccer executive: "One ambition I do have is to go back to the United States and to be of importance to soccer."
Stewart accomplished that goal on October 26, 2015, when the Philadelphia Union officially announced that Stewart would take on the role of sporting director for the club.
On June 6, 2018, Stewart was named general manager of the United States men's national team.
On August 12, 2019, Stewart was promoted to the position of sporting director of the United States Soccer Federation.
On January 26, 2023, the U.S. Soccer Federation announced that Stewart would be departing and would be joining PSV as the new technical director for the club. Stewart remained with U.S. Soccer until February 15, 2023, to assist with a peaceful transition to the next sporting director.
Career statistics
Club
International
Scores and results list the United States' goal tally first, score column indicates score after each Stewart goal.
See also
List of United States men's international soccer players born outside the United States
List of men's footballers with 100 or more international caps
References
External links
Stewart to Join NAC Breda
Moneyball comes to AZ Alkmaar
1969 births
Living people
People from Veghel
People from Uden
United States men's international soccer players
American men's soccer players
D.C. United players
NAC Breda players
VVV-Venlo players
Willem II (football club) players
Major League Soccer players
1994 FIFA World Cup players
1995 Copa América players
1998 FIFA World Cup players
1999 FIFA Confederations Cup players
2002 FIFA World Cup players
2003 FIFA Confederations Cup players
2003 CONCACAF Gold Cup players
Dutch emigrants to the United States
African-American soccer players
FIFA Men's Century Club
Eredivisie players
Eerste Divisie players
Dutch people of American descent
Sportspeople of American descent
Directors of football clubs in the Netherlands
Men's association football forwards
Men's association football midfielders
National Soccer Hall of Fame members
21st-century African-American people
20th-century African-American sportspeople
Footballers from North Brabant
Dutch men's footballers
UDI '19 players
|
4632055
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Баженовка (Нижньогородська область)
|
Баженовка (Нижньогородська область)
Баженовка — присілок в Сеченовському районі Нижньогородської області Російської Федерації.
Населення становить 32 особи. Входить до складу муніципального утворення Верхнєтализинська сільрада.
Історія
Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Верхнєтализинська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Сеченовського району
|
406321
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%D0%96%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Усенко-Чорна Жанна Іванівна
|
Усенко-Чорна Жанна Іванівна
Жанна Іванівна Усенко-Чорна (1 травня 1973, Київ, Українська РСР, СРСР) — український державний службовець, Заслужений юрист України, заступник Голови Центральної виборчої комісії.
Біографія
Народилася 1 травня 1973 у Києві.
У 1997 закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Історія», у 2000 році — Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Міжнародне право».
Трудову діяльність розпочала в серпні 1999 головним консультантом Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України.
З травня 2000 — головний консультант секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, пізніше обіймала посади юридичного радника проекту закритого акціонерного товариства «Євро-Україна Консалтинг», головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, головного консультанта Управління Адміністрації Президента України по зв'язках з Верховною Радою України, Конституційним Судом України і Кабінетом Міністрів України, заступника завідувача відділу цього ж Управління.
У грудні 2004 року призначена членом Центральної виборчої комісії. З червня 2007 — заступник Голови Центральної виборчої комісії.
Відзнаки
Заслужений юрист України, нагороджена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Примітки
Посилання
Біографічні відомості на сайті ЦВК
Українські правники
Члени Центральної виборчої комісії України
|
2735331
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%20%D0%91%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BA
|
Ян Беднарек
|
Ян Беднарек
Ян Кацпер Беднарек (12 квітня 1996, Слупца) — польський футболіст, захисник клубу «Саутгемптон».
Виступав, зокрема, за «Лех», а також національну збірну Польщі.
Клубна кар'єра
Народився 12 квітня 1996 року в місті Слупца. Беднарек розпочав займатись футболом у клубі «Сокул» (Клечев), після чого у 2011 році за ініціативою тренера Тадеуша Яроса він перейшов у академію .. У 2012 році Беднарек потрапив в «Лех», де спочатку виступав у молодіжній Екстракласі.
Перед сезоном 2013/14 він був включений до першої команди, але за два роки так і не став основним гравцем, зігравши лише 4 матчах і у 2015 році виграв чемпіонат Польщі. Влітку того ж року для отримання ігрової практики Беднарек на правах оренди перейшов в «Гурник» (Ленчна). 29 серпня в матчі проти «Пяста» він дебютував за новий клуб.
По закінченні оренди Ян повернувся в «Лех». Сезон 2016/17 Ян розпочав знову як запасний гравець і вперше в новому сезоні зіграв у 5-му турі Екстракласи 12 серпня 2016 року проти «Краковії» (2:1). Він зіграв 90 хвилин, а також забив свій дебютний гол за «Лех», який виграв цю зустріч 2:1. З цього матчу і до кінця сезону він був основним захисником команди, яка посіла третє місце в чемпіонаті і вийшла у фінал Кубка Польщі.
1 липня 2017 року він підписав п'ятирічний контракт з англійським «Саутгемптоном», який заплатив за гравця біля 5 млн. фунтів. У новій команді не був основним гравцем і дебютував у Прем'єр-лізі лише 14 квітня 2018 року, забивши голу на 60-й хвилині в матчі проти «Челсі». Станом на 8 травня 2018 року відіграв за клуб з Саутгемптона 5 матчів в національному чемпіонаті.
Виступи за збірні
2010 року дебютував у складі юнацької збірної Польщі, взяв участь у 31 іграх на юнацькому рівні.
Протягом 2015–2018 років залучався до складу молодіжної збірної Польщі. На молодіжному рівні зіграв у 14 офіційних матчах.
4 вересня 2017 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Польщі у матчі проти Казахстану (3:0), а наступного року поїхав з командою на чемпіонат світу 2018 року у Росії.
Цікаві факти
2 лютого 2021 року в матчі «Манчестер Юнайтед» ― «Саутгемптон», який закінчився з рахунком 9:0, Ян став першим гравцем в історії англійського футболу, який в одному матчі заробив пенальті (86 хвилина), забив автогол (34 хвилина) і отримав червону картку.
Особисте життя
Старший брат Яна Філіп Беднарек також професійний футболіст, воротар польського клубу «Лех» з Познані.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів
Статистика виступів за збірну
Титули і досягнення
Чемпіон Польщі (1):
«Лех»: 2014–15
Примітки
Посилання
польські футболісти
Гравці молодіжної збірної Польщі з футболу
Гравці збірної Польщі з футболу
Футболісти «Леха»
Футболісти «Гурника» (Ленчна)
Футболісти «Саутгемптона»
Футболісти «Астон Вілли»
польські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Англії
|
132634
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Morgan%20Township%2C%20Pennsylvania
|
Morgan Township, Pennsylvania
|
Morgan Township, Pennsylvania
Morgan Township is a township that is located in Greene County, Pennsylvania, United States. The population was 2,341 at the time of the 2020 census.
Geography
Morgan Township is located in northeastern Greene County and is bordered to the north by Washington County. Tenmile Creek, an eastward-flowing tributary of the Monongahela River, forms the short northeastern border of the township, while the South Fork of Tenmile Creek forms the longer southeastern border. The borough of Clarksville, located between the two creeks at their confluence, borders the northeastern corner of the township.
According to the United States Census Bureau, the township has a total area of , of which , or 0.06%, are water.
Unincorporated communities in the township include Teagarden Homes, Burson Plan, Chartiers, Mather, Stony Point, and Lippincott.
Demographics
As of the census of 2000, there were 2,600 people, 1,025 households, and 744 families residing in the township.
The population density was . There were 1,117 housing units at an average density of .
The racial makeup of the township was 98.69% White, 0.46% African American, 0.23% Native American, 0.08% Asian, 0.04% from other races, and 0.50% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.38% of the population.
There were 1,025 households, out of which 27.9% had children under the age of eighteen living with them; 58.0% were married couples living together, 10.3% had a female householder with no husband present, and 27.4% were non-families. 24.7% of all households were made up of individuals, and 12.5% had someone living alone who was sixty-five years of age or older.
The average household size was 2.53 and the average family size was 2.98.
Within the township, the population was spread out, with 22.7% of residents who were under the age of eighteen, 8.0% who were aged eighteen to twenty-four, 27.8% who were aged twenty-five to forty-four, 25.7% who were aged forty-five to sixty-four, and 15.7% who were sixty-five years of age or older. The median age was forty years.
For every one hundred females there were 100.2 males. For every one hundred females who were aged eighteen or older, there were 93.4 males.
The median income for a household in the township was $33,629, and the median income for a family was $38,009. Males had a median income of $34,659 compared with that of $22,301 for females.
The per capita income for the township was $15,588.
Approximately 10.6% of families and 13.3% of the population were living below the poverty line, including 19.7% of those who were under the age of eighteen and 7.0% of those who were aged sixty-five or older.
Government and infrastructure
A state prison site was located in Morgan Township; originally it was a juvenile prison operated by the Pennsylvania Department of Public Welfare. This became the Pennsylvania Department of Corrections State Correctional Institution – Waynesburg, an adult prison, in 1984. It closed in 2003, and the land was sold to Basalt Trap Rock Co.
Education
The school district is the Jefferson-Morgan School District.
References
Townships in Greene County, Pennsylvania
|
2736568
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%87%D1%83%D1%80%D0%B0%20%28%D0%9B%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%29
|
Очура (Лепоглава)
|
Очура (Лепоглава)
Очура — населений пункт у Хорватії, у Вараждинській жупанії у складі міста Лепоглава.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 188 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 9,41 °C, середня максимальна – 23,05 °C, а середня мінімальна – -6,25 °C. Середня річна кількість опадів – 1062 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
5161317
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Phrynonax
|
Phrynonax
|
Phrynonax — рід змій родини полозових (Colubridae). Представники цього роду мешкають в Мексиці, Центральній і Південній Америці.
Види
Рід Phrynonax нараховує 3 види:
Phrynonax poecilonotus
Phrynonax sexcarinatus (Wagler, 1824)
Phrynonax shropshirei Barbour & Amaral, 1924
Етимологія
Наукова назва роду Phrynonax походить від сполучення слів — ропуха і — король.
Примітки
Полозові
Роди плазунів
|
3375547
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%9B%D1%83%D1%97%D0%B7%D1%96%D0%B0%D0%BD%D0%B0%29
|
Наполеонвілл (Луїзіана)
|
Наполеонвілл (Луїзіана)
Наполеонвілл — селище в США, в окрузі Ассумпсьйон штату Луїзіана. Населення — 540 осіб (2020).
Географія
Наполеонвілл розташований за координатами (29.938267, -91.026361). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 0,44 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкало 660 осіб у 249 домогосподарствах у складі 173 родин. Густота населення становила 1512 осіб/км². Було 287 помешкань (658/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,9 %. Частка іспаномовних становила 0,2 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 25,2 % — особи молодші 18 років, 61,2 % — особи у віці 18—64 років, 13,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 37,6 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 85,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 79,6 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 41,0 % осіб, у тому числі 66,5 % дітей у віці до 18 років та 14,5 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 196 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 33,7 %, роздрібна торгівля — 10,7 %, будівництво — 10,7 %.
Джерела
Селища Луїзіани
Населені пункти округу Ассумпсьйон (Луїзіана)
Окружні центри Луїзіани
|
1023365
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%B0-%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%8F
|
Сарса-Капілья
|
Сарса-Капілья — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Естремадура, у провінції Бадахос. Населення — особи (2010).
Муніципалітет розташований на відстані близько 220 км на південний захід від Мадрида, 160 км на схід від Бадахоса.
Демографія
Примітки
Муніципалітети провінції Бадахос
|
2849150
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%92%D0%BE%D0%BD%D2%91%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Калиська (Вонґровецький повіт)
|
Калиська (Вонґровецький повіт)
Калиська — село в Польщі, у гміні Вонґровець Вонґровецького повіту Великопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Пільського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Вонґровецького повіту
|
1671602
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Болотницька сільська рада
|
Болотницька сільська рада — колишня сільська рада, Житомирська область, Народицький район
Болотницька сільська рада — Чернігівська область, Талалаївський район
|
11860584
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Eduardo%20Ni%C3%B1o
|
Eduardo Niño
|
Eduardo Niño García (born 8 August 1967) is a retired Colombian football goalkeeper. He was born in Bogota, and started his career playing for Independiente Santa Fe, and was then transferred to América de Cali. He later became goalkeeping coach at Millonarios. He is currently the goalkeeping coach for the Colombia national football team as well as for Primera Division Liga Aguila Side: Deportivo Cali
References
1967 births
Living people
Free University of Colombia alumni
Footballers from Bogotá
Men's association football goalkeepers
Colombian men's footballers
Colombian expatriate men's footballers
Independiente Santa Fe footballers
América de Cali footballers
Botafogo de Futebol e Regatas players
Unión Magdalena footballers
Millonarios F.C. players
Categoría Primera A players
Colombian expatriate sportspeople in Brazil
Expatriate men's footballers in Brazil
Colombia men's under-20 international footballers
Colombia men's international footballers
1989 Copa América players
1990 FIFA World Cup players
1991 Copa América players
Association football goalkeeping coaches
|
2252825
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%20E117
|
Автошлях E117
|
Автошлях E117
E117 — європейський маршрут, що проходить по півдню Росії через територію Грузії в Вірменію. Починається в місті Мінеральні Води, йде по Військово-грузинській дорозі в грузинську столицю — Тбілісі, а далі через вірменську столицю Єреван йде на кордон з Іраном, місто Мегрі. Протяжність маршруту складає 1 050 км.
На ділянці між Мінеральними Водами та Бесланом траса збігається з маршрутом .
Маршрут
Мінеральні Води, П'ятигорськ, Нальчик, Беслан
Беслан, Владикавказ, Нижній Ларс
Степанцмінда, Мцхета, Тбілісі
Тбілісі
Марнеулі
Ташир, Ванадзор, Спітак, Аштарак Єреван
Єреван, Горіс, Капан, Каджаран, Мегрі
Європейські маршрути
Дороги Росії
Дороги Грузії
Дороги Вірменії
|
13142971
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Zarnewanz
|
Zarnewanz
|
Zarnewanz is a municipality in the Rostock district, in Mecklenburg-Vorpommern, Germany.
References
External links
Municipality of Zarnewanz
|
14828096
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pouldergat
|
Pouldergat
|
Pouldergat is a commune in the Finistère department of Brittany in north-western France.
International relations
Pouldergat is twinned with the village of Glanamman, in Wales.
Population
Inhabitants of Pouldergat are called in French Pouldergatois.
Breton language
The municipality launched a linguistic plan through Ya d'ar brezhoneg on 31 October 2005.
See also
Communes of the Finistère department
References
External links
Official website
Mayors of Finistère Association
Communes of Finistère
|
4832464
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%BD%D1%96%20%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%20%D1%82%D0%B8%D0%BF%D1%83%20%C2%AB%D0%93%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BA%D1%96%C2%BB
|
Ракетні катери типу «Гельсінкі»
|
Ракетні катери типу «Гельсінкі» — тип із чотирьох катерів, побудованих для ВМС Фінляндії. Усі кораблі були побудовані на верфі Wärtsilä Helsinki Shipyard, Фінляндія, і мали порт приписки Пансіо.
Конструкція
Катери були спроектовані як швидкісні ударні катери, у ВМС Фінляндії класифікуються як «ракетні катери». На їх озброєнні було до восьми ССМ RBS-15, одна 57-мм універсальна гармата «Бофорс», дві 23 мм двоствольна зенітні гармати фінського виробництва і дві стійки глибинних бомб.
Служба
Наприкінці 1990-х катери мали пройти модернізацію середини житєвого циклу корабля у 2006–2008 років, але цього не сталося через бюджетні обмеження. Кораблі були виведені з експлуатації у Фінляндії, а Гельсінкі та Турку використовувалися для випробувань, перш ніж їх розписали на металобрухт у 2011 році.
Два катери були продані ВМС Хорватії за символічну ціну в 9 євро мільйонів (65 мільйонів кун) в рамках офсетної угоди щодо попередньої покупки Хорватією 126 бронетранспортерів Patria AMV.
Кораблі прибули до Хорватії 2 листопада 2008 року. Вони пройшли основний ремонт і перефарбування, і ввели в експлуатацію в січні 2009 року. Згідно з нинішніми планами, кораблі повинні залишатися активними до 2020-2022 років.
Примітки
Кораблі, збудовані у Фінляндії
Ракетні катери Фінляндії
Ракетні катери Хорватії
Ракетні катери за типами
|
4637652
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Bedford%20CA
|
Bedford CA
|
Bedford CA — особливий легкий комерційний транспортний засіб із загнутим носом, який вироблявся між 1952 і 1969 роками компанією Bedford у Лутоні, Англія.
Він виготовлявся у версіях з короткою та довгою колісною базою, кожна з яких була доступна у версіях потужністю 10–12 або 15 cwt. Зазвичай він поставлявся як легкий фургон із розсувними дверима, але також був доступний у вигляді шасі з капотом, на який можна було додати спеціальний кузов.
CA також експортувався до Канади та продавався як Envoy CA, як частина бренду Envoy. За 17 років виробництва було виготовлено 370 000 одиниць.
Двигуни
1.5 L I4 OHV
1.6 L I4 OHV
Примітки
Посилання
Bedford CA
Мікроавтобуси
|
265649
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BE%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83
|
Парафінізація нафтопроводу
|
Парафінізація нафтопроводу — нерівномірні відкладання щільного шару із парафінів, церезинів, асфальтено-смолистих речовин та механічних домішок на внутрішній поверхні трубопроводу при перекачуванні нафт та нафтопродуктів, які охолоджені нижче температури випадання парафінів. П.н. відбувається в промислових та магістральних трубопровідних системах транспорту, що зменшує поперечний перетин трубопроводу і знижує його пропускну здатність.
Див. також
нафтопровід
Література
Нафтопроводи
|
3250048
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%20%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29
|
Нов (річка)
|
Нов (річка)
Нов — річка в Росії, тече по території Архангельського й Іглінського районів Республіки Башкортостан. Гирло річки знаходиться в 29 км по правому березі річки Лемеза. Довжина річки становить 17 км.
Іменовані притоки: Нах, Нуй, Кизил'елга.
Дані водного реєстру
За даними державного водного реєстру Росії належить до Камського басейнового округу, водогосподарська ділянка річки — Сім від витоку до гирла, річковий підбасейн річки — Біла. Річковий басейн річки — Кама.
Код об'єкта в державному водному реєстрі — 10010200612111100019393.
Примітки
Річки Башкортостану
|
4627473
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Фаладово
|
Фаладово — присілок в Городецькому районі Нижньогородської області Російської Федерації.
Населення становить 22 особи. Входить до складу муніципального утворення Ніколо-Погостинська сільрада.
Історія
Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Ніколо-Погостинська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Городецького району
|
4966631
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Giorgi%20Demetradze
|
Giorgi Demetradze
|
Giorgi Demetradze
Georgi Demetradze (born 26 September 1976) is a Georgian former professional footballer who played as a striker. He made 56 appearances for the Georgia national team scoring 12 goals.
Career
Born in Tbilisi, Demetradze played for the Dinamo Tbilisi youth team and signed for the club in 1994 after spending two seasons with Kaheti Telavi. He has become the Georgian league top scorer with Dinamo.
In 1997 Demetradze moved to Rotterdam to play for Feyenoord, but an injury limited his playing time. After one season in Netherlands, he moved to Russia to play for Alania Vladikavkaz. With them Demetradze has become Russian Top Division top scorer in 1999. In 2000, he transferred to Dynamo Kyiv to become a Ukrainian champion. While there he famously missed an open goal against Manchester United in the Champions League that would have seen the English side eliminated from the competition.
After a year at Real Sociedad Demetradze returned to Russia where he spent half a season with Lokomotiv Moscow and half a season with Alania.
In 2003, he moved to Ukraine again, to play for Metalurh Donetsk. He spent 2.5 seasons with them. In mid-2005 he went to play for Alania for the third time. After Alania were relegated, Demetradze transferred to Maccabi Tel Aviv. In 2005 Demetradze participated in three different Leagues. In 2007, he returned to Ukraine and played for Arsenal Kyiv. A year later he signed an annual contract with Azerbaijani football club FC Baku.
Post retirement
Demetradze was arrested by Georgian police in July 2010, and on 23 March 2011 he was found guilty of extortion from people who lost at illegal betting on sports, and sentenced to six years of imprisonment. He was released from prison as a political prisoner on 13 January 2013. Demetradze later married and had a daughter.
Career statistics
All data on his participation in the top league of Ukraine can be found at the FFU official website and supplemented by the National Football Teams website.
References
External links
Demetradze moves to Israel, sport.ru, 4 February 2006
Profile at Dynamo Kyiv's fansite
Profile at GeorgianSoccer.com
Demetradze in Spain
Living people
1976 births
Men's association football forwards
Men's footballers from Georgia (country)
Georgia (country) men's international footballers
FC Dinamo Tbilisi players
Feyenoord players
FC Spartak Vladikavkaz players
FC Dynamo Kyiv players
FC Dynamo-2 Kyiv players
Real Sociedad footballers
FC Lokomotiv Moscow players
FC Metalurh Donetsk players
Maccabi Tel Aviv F.C. players
FC Arsenal Kyiv players
FC Baku players
FC Tskhinvali players
Erovnuli Liga players
Russian Premier League players
Eredivisie players
La Liga players
Ukrainian Premier League players
Ukrainian First League players
Expatriate men's footballers from Georgia (country)
Expatriate men's footballers in the Netherlands
Expatriate sportspeople from Georgia (country) in the Netherlands
Expatriate men's footballers in Russia
Expatriate sportspeople from Georgia (country) in Russia
Expatriate men's footballers in Ukraine
Expatriate men's footballers in Spain
Expatriate sportspeople from Georgia (country) in Spain
Expatriate men's footballers in Azerbaijan
Expatriate sportspeople from Georgia (country) in Azerbaijan
Ukrainian Premier League top scorers
Expatriate sportspeople from Georgia (country) in Ukraine
Footballers from Tbilisi
|
2943446
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1%83%D0%B1%D1%80%D0%B8%20%28%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B0%29
|
Зубри (Польща)
|
Зубри (Польща)
Зубри — село в Польщі, у гміні Ґрудек Білостоцького повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Білостоцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Білостоцького повіту
|
4908286
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%87%D0%BB%D0%B4%D0%B8%D0%B7%20%28%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%B5%D0%B6%D0%B0%29
|
Їлдиз (годинникова вежа)
|
Їлдиз (годинникова вежа)
Годинникова вежа Їлдиз — годинникова вежа, розташована поруч із двором мечеті Їлдиз Гамідіє в кварталі району Бешикташ у Стамбулі (Туреччина), на європейській стороні Босфору.
Історія
Будівництво вежі відбувалося за наказом османського султана Абдул-Гаміда II між 1889 і 1890 роками.
Структура
Триповерхова споруда в османському та неоготичному стилях має восьмикутний план. На першому поверсі ззовні є чотири окремі написи, на другому поверсі знаходяться термометр і барометр, а на верхньому — кімната з годинником, який був відремонтований 1993 року. На вершині декоративного даху зображена роза вітрів.
Див. також
Палац Їлдиз
Парк Їлдиз
Мечеть Їлдиз Гамідіє
Османська архітектура
Посилання
Архітектура Османської імперії
Споруди, збудовані в XIX столітті
Споруди Стамбула
Бешикташ (район)
|
2821812
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%9E%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Просна (Опольське воєводство)
|
Просна (Опольське воєводство)
Просна — село в Польщі, у гміні Прашка Олеського повіту Опольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Ченстоховського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Олеського повіту
|
13169614
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Albelda
|
Albelda
|
Albelda is a municipality located in the province of Huesca, Aragon, Spain. According to the 2004 census (INE), the municipality had a population of 877 inhabitants.
References
Municipalities in the Province of Huesca
|
54449949
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kingmax
|
Kingmax
|
Kingmax is a Taiwan-based corporate group and manufacturer of RAM modules and memory cards. The principal company of the group is Kingmax Semiconductor Inc. was established in 1989, headquartered in Zhubei City, Hsinchu County, Taiwan, and the group manufactures and offers computer hardware and electronics products all over the world.
Overview
Originally, in 1989, Kingmax Semiconductor Inc. was established. The Group has several manufacturing facilities in Taiwan, China, and Hong Kong. The group manufactures and offers flash memory products (SD cards, USB flash drives and Solid state drives), Hard disk drives, DRAM, Card readers, USB adapters, and other electronics products all over the world. The business type and scope is same as ADATA, Silicon Power and Transcend Information, these are also the companies in Taiwan. In 2011, Kingmax was known that introduced the first 64GB microSD card in the world. In 2015, Kingpak Technology Inc. was merged into International Branding Marketing Inc. (English name is still Kingpak Technology Inc). And then, it was the first company of the group that changed status from private to public listed on the Taiwan OTC Market (6238.TWO). In 2017, Kingmax was also known that AirQ Check, the portable air quality checker for checking PM2.5 etc., received Taiwan Excellence Award.
In the aspect of business-to-business, as the supplier of computer hardware, Kingmax has contributed to offer the various products to major computer companies. The group has offered TinyBGA to IBM, hp, Sun Microsystems, Compaq, Dell, NEC, Acer, Asus
, CMOS image sensor to ON Semiconductor, etc. However, the group has been offered flash memory and DRAM by Lexar (Micron Technology) and Elixir (Nanya Technology).
Group Companies
Kingmax Semiconductor Inc. (勝創科技股份有限公司)
Kingmax Digital Inc. (協泰國際股份有限公司)
Kingpak Technology Inc. (勝麗國際股份有限公司)
See also
List of companies of Taiwan
References
External links
Official Website
Computer companies established in 1989
Computer hardware companies
Computer memory companies
Computer peripheral companies
Computer storage companies
Electronics companies of Taiwan
Taiwanese brands
Taiwanese companies established in 1989
|
1726507
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Walery%20S%C5%82awek
|
Walery Sławek
|
Walery Sławek
Walery Jan Sławek (2 November 1879 – 3 April 1939) was a Polish politician, freemason, military officer and activist, who in the early 1930s served three times as Prime Minister of Poland. He was one of the closest aides of Polish leader, Józef Piłsudski.
Early years
Walery Sławek was born on 2 November 1879 into an impoverished noble family, in the village of Strutynka in the region of Podolia, then part of the Russian Empire. He was one of four children: two of his older sisters died early of Tuberculosis. His father, Bolesław Sławek, worked at a sugar plant owned by Count Józef Mikołaj Potocki. His mother was Florentyna née Przybylska, and the Sławek family was distinctly related to the family of composer and politician Ignacy Jan Paderewski.
Between 1888 and 1894, he attended an elementary school in Nemyriv. In 1899, Sławek graduated from a trade school in Warsaw and began working for an insurance company. At that time, he became involved in the activities of several socialist organizations. In 1900, Sławek moved to Łódź as an employee for the insurance company Horodiczka i Stamirowski. Soon afterwards, he joined the Polish Socialist Party (PPS). While in Łódź, he was deeply involved in the activities of the PPS, which targeted the Tsarist authorities and struggled for Polish independence.
Upon returning to Warsaw (May 1901), Sławek was named one of the leaders of local branch of the PPS. He was frequently sent on missions to other cities of the Russian Empire. In Vilnius (1902), he met and became friends with the future Marshal of Poland, Józef Piłsudski, and Aleksander Prystor. In June 1902, Sławek was elected leader of the PPS for the Governorates of Kielce and Piotrków Trybunalski. At that time, he fell in love with Wanda Juszkiewicz, the stepdaughter of Józef Piłsudski. She became the love of his life, and after her premature death, Sławek did not become involved in any other relationship.
On 6 March 1903 he was for the first time arrested by Russian police, at a rail station in Będzin. Sent first to a prison in Piotrków Trybunalski, Sławek escaped on December 18, 1903, while being transferred to a prison in Sieradz. Soon afterwards, by the order of Piłsudski, he began working on the creation of a secret, paramilitary organization within the socialist party. On 13 November 1904 he organized a mass anti-Tsarist rally at Warsaw's Grzybowski Square. Sławek delivered weapons to some participants, and the rally ended in an exchange of fire with the police. It was the first act of armed resistance in Congress Poland since the January Uprising.
During the 1905 Congress of the PPS, Sławek was elected to the Central Workers Committee (CKR), as its youngest member. His main duty was coordination of local party chambers in southwestern corner of Congress Poland. Sławek himself never became a true Socialist: he regarded this party as the only real organization which would bring back independent Poland. During the Revolution of 1905, he was a key member of Combat Organization of the Polish Socialist Party, and participant in numerous missions. On 10 September 1905 he was arrested and sent to the Warsaw Citadel. Russian authorities planned to send him to Siberia, but on 19 October an amnesty was declared, and on 4 November 1905 Sławek was released. He continued his activities: during a raid on a train near Milanówek on 9 June 1906, a bomb exploded in his hand, injuring his head and chest. Sławek lost his left eye, three fingers in his right hand and two fingers in his left hand. Furthermore, he permanently lost hearing in his left ear, and for the rest of his life, Sławek wore a beard, which covered numerous scars on his face. Arrested again, he was acquitted by court and ordered to leave the Russian Empire.
Sławek left for Kraków, then located in Austrian Galicia. There, he underwent two operations, which improved his health. Nevertheless, he suffered from severe depression, caused both by the injuries, and the death of his wife. Józef Piłsudski ordered him to oversee party finances. In 1908, he was sent to Paris, and after his return, took part in the legendary Bezdany raid.
On 1 June 1909 Sławek, already a member of the Union of Active Struggle (ZWC), was arrested by the Austrian authorities. He was released after two weeks, with help from Austrian military intelligence (Hauptkundschaftstelle, HK-Stelle), which cooperated with the leadership of the ZWC. The Austrians highly appreciated the information on Russian army, stationed in Congress Poland. In exchange, the HK-Stelle allowed the ZWC to carry out its activities.
World War I
Sławek was one of the chief advisors of Piłsudski. In mid-1914, he joined 1st Brigade, Polish Legions, but in August, he did not march with First Cadre Company to Congress Poland, remaining in Kraków. In 1915, Sławek was sent by Piłsudski to Warsaw, where he created local structures of Polish Military Organisation (POW). At the same time, he formed a secret body within the POW, called Military Association (Zwiazek Wojskowy), later renamed into Organization A. In December 1916, after the creation of Provisional Council of State, Sławek was employed by its Military Commission. Following the Oath crisis, he was arrested by the Germans (13 July 1917) and sent to Warsaw Citadel and then to Szczypiorno and Modlin. He was finally released on 12 November 1918.
Polish Army
On 1 January 1919 Sławek joined the 4th (Intelligence) Department of Polish General Staff. In May 1919, he was sent to the Lithuanian borderland, where he tried to reach an agreement with the Lithuanian general Silvestras Zukauskas. The purpose was to initiate a joint Polish-Lithuanian anti-Bolshevik front, but his attempt failed. In November 1919, he left for Tallinn, to negotiate with envoys of Estonian and Latvian governments. In January 1920, Sławek was sent to Ukraine, where he cooperated with Civil Commissar for Podolia and Volhynia, Antoni Minkiewicz. Promoted to major (22 April 1920), he was a Polish envoy to Ataman Symon Petliura. Together with Wacław Jędrzejewicz, he signed a military appendix to the Treaty of Warsaw (1920), between Poland and Ukrainian People's Republic. For the remaining part of Polish–Soviet War he remained in southeastern provinces of Poland, where he tried to create mixed, Polish-Ukrainian volunteer units.
Between 1922 and 1923, Sławek attended the Wyższa Szkoła Wojenna (military school) in Warsaw. After graduation and nomination to the rank of Officer of the General Staff, he was sent to Łódź on 15 October 1923, to the staff of 4th Military District. At that time, he became a Freemason. On 29 November 1923 Sławek was transferred to the Officer Reserve Corps, and on 30 June 1924 he became chairman of the Association of Polish Legionnaires, together with Adam Skwarczyński.
During 1926 May Coup (Poland), Sławek remained close to Piłsudski but did not take part in military activities. After the coup, he returned to active service, remaining in the army until 1928.
In Polish government
Soon after the May Coup, Józef Piłsudski sent Sławek to the Tarnowski family's Dzików Castle, for a series of talks with members of Polish nobility. His mission was to convince them to support the Sanacja regime.
In the autumn of 1927, the informal “Council of Colonels” was created. It consisted of a group of close Piłsudski aides and was headed by Sławek. Its meetings took place at Sławek's Warsaw apartment. Before the 1928 Polish legislative election, Sławek came up with the idea of creating a new pro-government political body, the Nonpartisan Bloc for Cooperation with the Government (BBWR) of which he was the chairman. After the BBWR's victory in the election, Sławek was its main ideologist and one of the most influential persons in the country. One of the closest associates of Piłsudski, he was fanatically devoted to the Marshal, who called him the “Loyal Walery”. Sławek was one of the first ten persons awarded with the Cross of Independence with Swords.
After the collapse of the government of Kazimierz Bartel, on 29 March 1930, Sławek became Prime Minister of Poland as one of the so-called Piłsudski's colonels. His cabinet was almost identical to the government of Bartel, with Stanisław Car as Minister Justice, Leon Janta Połczyński as Minister of Agriculture and Felicjan Sławoj Składkowski as Minister of Interior.
The creation of the new cabinet resulted in deterioration of the relations between the government and the Sejm. The Centrolew coalition called for an extraordinary session of the Parliament, but President Ignacy Mościcki refused. On 30 June a massive anti-government rally took place in Kraków, the Congress for the Defense of Law and Freedom of People (Kongres Obrony Prawa i Wolnosci Ludu). The size of the Congress took the government by surprise, and on 23 August 1930 Sławek resigned, claiming that he was unable to be prime minister and chairman of the BBWR at the same time.
Following the so-called Brest Election, Sławek returned to the previous post and once again became the Polish Prime Minister (December 4, 1930). Due to the fact that in late 1930 and early 1931, Józef Piłsudski spent three months in Madeira, Sławek was de facto the most important person in Poland. He faced several difficulties: the economic situation of the country was worsening, the opposition fiercely attacked the cabinet, and the Pacification of Ukrainians in Eastern Galicia (1930) had just ended. Sławek urged members of the BBWR not to engage in any talks with the opposition, and the government quickly accepted a number of new regulations. At the same time, the case of Minister of Treasury, Gabriel Czechowicz, was dropped without ruling due to pressure from the regime.
On 26 May 1931 Sławek resigned his post, to be replaced by Aleksander Prystor. Sławek then devoted his time to writing a new Constitution of Poland, together with Kazimierz Świtalski and Stanislaw Car. The April Constitution of Poland was passed by the act of the Sejm on 23 April 1935. It introduced in Poland a presidential system with certain elements of authoritarianism.
On 28 March 1935 Sławek was, for the third time, named Prime Minister of Poland. On 13 July President Ignacy Mościcki awarded him with the Order of the White Eagle (Poland), for his work on the new Constitution. Since Sławek regarded himself as the new leader of Poland after the death of Józef Piłsudski (12 May 1935), President Mościcki decided to make a pact with Edward Rydz-Śmigły, in order to sideline Sławek and remove him from the government. In the second half of 1935, Sławek began to lose his position, to resign on 12 October 1935. Furthermore, on 30 October he decided to dissolve the BBWR. Soon afterwards, Ignacy Mościcki offered the seat of Prime Minister to Sławek, on the condition that Eugeniusz Kwiatkowski becomes his deputy. Sławek refused, and as a result, Marian Zyndram-Kościałkowski was named the new premier.
On 15 August 1935 deputies and senators of BBWR handed to Sławek a privately purchased manor house, located in the village of Janowiczki, near the site of the Battle of Racławice.
Late 1930s
Walery Sławek planned to replace the dissolved BBWR with a new structure, called Common Organization of the Society (Powszechna Organizacja Społeczeństwa). His idea was harshly criticized by Edward Rydz-Śmigły, who sent to him a letter writing that there is no need for such a body to be formed. On 24 May 1936 Sławek was replaced by Adam Koc, who became new chairman of the Association of Polish Legionnaires. A few weeks later, he was named chairman of the Józef Piłsudski Institute of Modern History, a post, designed to keep him away from political life. This nomination was purely honorary and marked Sławek's decline.
On 11 November 1936 President Mościcki nominated Edward Rydz-Śmigły to the post of Marshal of Poland. Most of the so-called Piłsudski's Colonels refused presidential invitation to this event. Sławek himself decided to accept the invitation, but later stated that his promotion to Marshal was one of the saddest days of his life, as he was of the opinion that Józef Piłsudski was the only person worthy of that rank.
On 21 February 1937 the Camp of National Unity (OZN) was officially formed. It was yet another blow to Sławek's prestige, as in his opinion, the new party was designed to provide Rydz-Śmigły with unlimited power. On 22 June 1938, after the death of Stanisław Car, Sławek became the new speaker of the Sejm, with 114 deputies voting for him. The parliament, however, was dissolved by the President on 18 September. The new election took place on 6 November 1938 (see 1938 Polish legislative election). Sławek failed to win the seat in the parliament.
Suicide
On 2 April 1939 at 8:45 p.m. (the exact hour of Piłsudski's death), Sławek shot himself in the mouth at his Warsaw apartment, located on Jan Chrystian Szuch Avenue. Before the suicide, he wrote a farewell letter that said: “I am taking away my life. Please do not blame anybody. 2/IV. 1939. W. Sławek (...) I have burned all private papers, and those confined to me. If not all, please forgive me. God Almighty will perhaps forgive me my sins, including this final one”. Furthermore, he left a letter for President Mościcki, however, its contents have never been revealed.
The bullet was stuck in Sławek's palate, and he was taken to Józef Piłsudski Military Hospital. He underwent a blood transfusion, and then a two-hour surgery. His condition temporarily improved at approximately 4 a.m. on 3 April, but he died the same day at 6:45 a.m.
The funeral took place on 5 April at Warsaw Garrison Church. Sławek was buried at the Powązki Cemetery; among the pallbearers were Aleksander Prystor, Janusz Jędrzejewicz, Michał Tadeusz Brzek-Osinski and General Lucjan Żeligowski. The funeral was a demonstration of those followers of Piłsudski who opposed the Rydz-Śmigły's regime. The Marshal himself was present at the cemetery, but was unable to get closer to the coffin, prevented by the pallbearers, who blamed him for Sławek's death.
Until 1964, the body of Walery Sławek was kept at the Avenue of Notables. On 17 October 1964 it was moved to the quarter of soldiers of the Polish–Soviet War. In 1965, friends of Sławek's family decided to fund a stone monument. Wacław Jędrzejewicz, who was responsible for the collection of the money, contacted a number of influential people and organizations, including Generals Tadeusz Kasprzycki and Wacław Stachiewicz, Adam Koc, the Association of Wilno, Chicago's Polish Independence League and the Association of Formers Soldiers of the 5th Infantry Division. Currently, the remains of Walery Sławek are buried in the new spot, while his old tomb remains empty.
Reasons
Polish writer and air-force pilot Mieczysław Pruszyński, in his book "The Secret of Piłsudski" ("Tajemnica Piłsudskiego") claims that Sławek's suicide was directly linked to the Anglo-Polish military alliance, and British guarantee to Poland, accepted by Józef Beck: "Sławek killed himself after British guarantee to Poland had been announced and accepted. This guarantee was developed into an alliance, which Adolf Hitler saw as casus belli. Sławek was of the opinion that such an alliance, aimed at the Third Reich, would end in a Polish-German war. The war against which Józef Piłsudski had warned until the last days of his life (...) When on 2 April Sławek found out that Beck had left for London, he committed suicide in the evening of the same day. For him, Beck's trip meant the war with Germany and the end of Poland" (Mieczysław Pruszyński, Tajemnica Piłsudskiego, Warszawa 1997). A few hours before his death, Sławek met with a man named Bogdan Podoski, to whom he said: "I know it, I feel that they are leading Poland to destruction, and I do not know how to react against it".
In 2004, in a Polish Newsweek article, historian Dariusz Baliszewski wrote that in early spring of 1939, a group of leading Polish political figures, such as General Kazimierz Sosnkowski, former Premier Leon Kozłowski and Kazimierz Puzak, planned a putsch, in which they wanted to get rid of Józef Beck, Ignacy Mościcki and Edward Śmigły-Rydz, whose recent change to anti-German and pro-British policies would lead to the destruction of Poland. Walery Sławek was to be elected new President of Poland, but the plot was revealed, and to avoid embarrassment, Sławek either killed himself or was murdered.
Honours and awards
Order of the White Eagle
Silver Cross of the Virtuti Militari
Independence Cross with Swords
Cross of Valour - four times
Order of the Cross of the Eagle, 1st Class (Estonia, 1934)
See also
Prometheism
References
External links
Włodzimierz Suleja: Walery Sławek. In: Polski słownik biograficzny. 1997–1998.
1879 births
1939 suicides
People from Vinnytsia Oblast
People from Bratslavsky Uyezd
Ruthenian nobility
Polish Socialist Party politicians
Nonpartisan Bloc for Cooperation with the Government politicians
Prime Ministers of the Second Polish Republic
Marshals of the Sejm of the Second Polish Republic
Members of the Sejm of the Second Polish Republic (1928–1930)
Members of the Sejm of the Second Polish Republic (1930–1935)
Members of the Sejm of the Second Polish Republic (1935–1938)
Polish Freemasons
Combat Organization of the Polish Socialist Party members
Polish assassins
20th-century Polish criminals
Recipients of the Silver Cross of the Virtuti Militari
Recipients of the Cross of Independence with Swords
Recipients of the Cross of Valour (Poland)
Recipients of the Military Order of the Cross of the Eagle, Class I
Polish politicians who died by suicide
Suicides by firearm in Poland
Burials at Powązki Military Cemetery
1939 deaths
Recipients of the Order of the White Eagle (Poland)
|
4251774
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%B7%D1%83%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B8
|
Лизуноворуднянські дуби
|
Лизуноворуднянські дуби — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Об'єкт розташований на території Ріпкинського району Чернігівської області, по вул. Шкільна, 3, с. Лизунова Рудня Клубівської сільської ради..
Площа — 0,05 га, статус отриманий у 2020 році.
Вікові дерева в кількості 2 особин, віком понад 300 років, які мають естетичну, наукову та природоохоронну цінність.
Джерела
Рішення Чернігівської обласної ради від 12 травня 2020 року №15-23/VII "Про розширення мережі природно-заповідного фонду області»
Ботанічні пам'ятки природи Чернігівської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2020
Засновані у Чернігівській області 2020
Дуби
|
5267265
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%BA
|
Ямницький потік
|
Ямницький потік — річка; права притока Рачкови, протікає в окрузі Ліптовський Мікулаш.
Довжина приблизно 7.0-7.5 км. Витік знаходиться в масиві Західні Татри (Вишне Ямницьке плесо) на висоті приблизно 1834 метри.
Протікає територією сіл Прібиліна і Ямнік. Впадає в Рачкову на висоті приблизно 955 метрів.
Примітки
Посилання
Vodny tok 2020
Басейн Дунаю
округ Ліптовски Мікулаш
|
923164
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%B1%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0
|
Південносибірська раса
|
Південносибірська раса
Південносибірська, туранська раса — одна з перехідних (змішаних) між європеоїдною та монголоїдною рас, яка склалася у процесі їх змішування на півдні Сибіру, у Казахастані та Середній Азії. Характерна для багатьох народів азійської частини колишнього СРСР (казахи, каракалпаки, киргизи, частина узбеків, власне алтайці, телеути, теленгіти, деякі групи хакасів), Монголії (казахи, хотони) та Північного Заходу Китаю (уйгури, салари). Для раси властиві ущілене, широке та високе обличчя, середньовиступаючий ніс, послаблений ріст бороди, темне забарвлення волосся та очей, брахікефалія (короткоголовість), середній зріст.
У класифікаціях відомого радянського антрополога В. П. Алексєєва південносибірська локальна раса входить до азійської гілки східного америко-азійського стовбура та поділяється на наступні групи:
Алтайо-Саянська група популяцій;
Казахстанська група популяцій;
Притяншаньська група популяцій.
Такої ж думки притримувався і М. Г. Абдушелішвілі.
Походження
Південносибірська раса має змішане походження. Такий висновок обґрунтовується достатніми даними анропологічних досліджень давніх періодів. Початок змішування європеоїдів та монголоїдів у євразійських степах упевнено датується серединою І тисячоріччя до н. е. Відтоді можна провести безперервну лінію наступництва до сучасних груп південносибірського антропологічного типу.
Примітки
Раси
Монголоїди
|
2559882
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BD%20%28%D0%9C%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3-%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8F%20%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Цитен (Мекленбург-Передня Померанія)
|
Цитен (Мекленбург-Передня Померанія)
Цитен — громада в Німеччині, розташована в землі Мекленбург-Передня Померанія. Входить до складу району Передня Померанія-Грайфсвальд. Складова частина об'єднання громад Цюссов.
Площа — 18,35 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Мекленбургу-Передньої Померанії
|
322054
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Олексіївка (Олександрійський район)
|
Олексіївка (Олександрійський район)
Олексіївка — село в Україні, у Світловодській міській громаді Олександрійського району Кіровоградської області. Населення становить 96 осіб.
Географія
У селі бере початок річка Сухий Омельничок.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 122 особи, з яких 41 чоловік та 81 жінка.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 98 осіб.
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Посилання
Погода в селі Олексіївка
Села Кіровоградської області
|
19015391
|
https://en.wikipedia.org/wiki/K%C5%82odnica%2C%20Lublin%20Voivodeship
|
Kłodnica, Lublin Voivodeship
|
Kłodnica, Lublin Voivodeship
Kłodnica is a village in the administrative district of Gmina Wilków, within Opole Lubelskie County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland. It lies approximately south-east of Wilków, north-west of Opole Lubelskie, and west of the regional capital Lublin.
References
Villages in Opole Lubelskie County
|
2994414
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Panamarenko
|
Panamarenko
|
Panamarenko
Henri Van Herwegen (5 February 1940 – 14 December 2019), known by the pseudonym Panamarenko, was a prominent assemblagist Belgian sculptor. Famous for his work with aeroplanes as theme; none of which are able nor constructed to actually leave the ground.
Life and Work
Panamarenko was born in Antwerp, where he studied at the Royal Academy of Fine Arts from 1955 to 1960. Before 1968, his art was inspired by pop-art, but early on he became interested in aeroplanes and human powered flight. This interest is also reflected in his name, which supposedly is an acronym for "Pan American Airlines and Company". The name Panamarenko may also be influenced by Panteleimon Ponomarenko, a politician-ambassador from the former Soviet Union.
Starting in 1970, he developed his first models of imaginary vehicles, aeroplanes, balloons or helicopters, in original and surprising appearances. Many of his sculptures are modern variants of the myth of Icarus. The question of whether his creations can actually fly is part of their mystery and appeal. His airship The Aeromodeller (1980) was a major exhibit at the MSK and S.M.A.K. Back and forth exhibition at the Museum of Fine Arts, Ghent.
The artists he admired include, amongst others: Joseph Beuys, Marcel Broodthaers, Bruce Nauman and Pablo Picasso.
In 2003, Panamarenko married Eveline Hoorens.
At the opening of a large-scale overview exhibition of his work in Brussels in 2005, Panamarenko announced his retirement as an artist. Following his stated retirement
from creating visual art he promoted his own coffee brand PanamaJumbo. On 24 April 2009, VLM Airlines based in Antwerp, Belgium named one of its Fokker 50 aircraft in his honour. Panamarenko received two honorary doctorates: In 2010 at the University of Hasselt and in 2014 at the University of Mons. While retired, Panamarenko created the Waving Crabs, a series of fountains sprayed by crab figures on three stainless-steel half bowl shaped islands situated in the Zegemeer, a large pond at Knokke-Heist. He inaugurated it on 7 October 2011 stating the idea dated from 1975.
In July 2020 a graffiti artwork was made dedicated to him, opposite his former atelier.
References
External links
Panamarenko's Webshop
Hoorens Koffie
Art galleries with works by Panamarenko:
Galerie Jamar
Deweer Gallery
Belgian male sculptors
20th-century Belgian sculptors
21st-century Belgian sculptors
1940 births
2019 deaths
Belgian contemporary artists
|
1321980
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%20%D0%A1%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%BD
|
Теофіло Стівенсон
|
Теофіло Стівенсон Лоуренс (Пуерто-Падре, Куба — , Гавана) — кубинський боксер, триразовий олімпійський чемпіон з боксу та триразовий чемпіон світу. Крім Теофіло, всього двом боксерам в історії вдалося тричі виграти Олімпійські ігри — угорцю Ласлові Паппу і кубинцю Феліксові Савону. Його вважають найяскравішим боксером-любителем XX століття.
Біографія
Народився в невеликому містечку Пуерто-Падре в східній частині Куби. Його батько — Теофіло Стівенсон Парсонс — емігрував на Кубу в 1920-ті роки. Прибувши з Карибського острова Сент-Вінсент, він почав, з роботи на плантаціях цукрової тростини. Мати Теофіло, також була емігранткою, але з іншого Карибської острівної держави — Сент-Кіттс. Через те, що батьки Теофіло прибули з островів, які перебували під протекторатом Великої Британії, то англійська мова була для них рідною. Завдяки цьому, їх син з дитинства вільно володів не тільки іспанською мовою, а й англійською.
У 13 років батько привів Тео Стівенсона в секцію боксу. Тренером там був друг Стівенсона-старшого легендарний кубинський важковаговик і чемпіон 1930-х років Джон Еррера. Боксерська секція, до якої прийшов Стівенсон, була настільки бідна, що не мала свого залу. Тренування відбувалися на прилеглому пустирі.
Спочатку Теофіло займався, особливо не напружуючись. Тому особливих успіхів не було. Стівенсон згадував: «Я програв 14 з 20 своїх перших боїв. Я ненавидів, коли мене били…». Та коли Теофіло виповнилося 17 років, на нього звернув увагу радянський тренер Андрій Кіндратович Червоненко, який розгледів в довготілесому юнакові великий талант. З цим тренером прийшли й успіхи.
Приїхавши на Олімпійські ігри 1972 року в Мюнхені, Стівенсон в знаменитому фінальному поєдинку завдав поразки нокаутом «білій надії» Сполучених Штатів, як його називали, Дуейну Бобіку, якому поступився за рік до цього на Панамериканських Іграх в Калі.
На Чемпіонаті світу в Гавані в 1974 році кубинський боксер знову завоював золото, нокаутувавши іншого американця Марвіна Стінсона. Стівенсон перемагав й інших американських претендентів, таких як Майк Докес (Панамериканські ігри, Мехіко-75), Джон Тейт (Олімпіада, Монреаль-76), Тоні Таббс (Чемпіонат світу, Белград-78).
Після закінчення боксерської кар'єри Теофіло став особистим охоронцем Фіделя Кастро. Протягом останніх років життя займав посаду віце-президента Федерації боксу Куби. Помер у ніч на 12 червня у віці 60 років. Причиною смерті став серцевий напад.
Нагороди
Олімпійський чемпіон 1972, 1976, 1980 років.
Володар Кубка Вела Баркера 1972 року.
Чемпіон світу 1974, 1978, 1986 років.
Чемпіон Панамериканських ігор 1975, 1979 років.
У 1972 році Стівенсон був удостоєний звання заслуженого майстра спорту СРСР в числі найкращих спортсменів соціалістичних країн.
Теофіло Стівенсон увійшов до п'ятірки видатних постатей Латинської Америки і Карибського регіону XX століття.
Цікаві факти
Стівенсона буквально закидали пропозиціями перейти в професіонали. Дон Кінг пропонував Теофіло поєдинок з чемпіоном світу серед професіоналів Мухаммедом Алі, пропонував довгостроковий контракт. Називалася сума, від 5 до 10 мільйонів доларів. Але на Кубі професійний бокс був заборонений. Тому Стівенсон вимовив знамениту фразу: «Я не поміняю любов десяти мільйонів кубинців на мільйон доларів».
Стівенсон тричі поспіль вигравав Олімпійські ігри: у 1972, 1976 та 1980 роках. Дві наступні Олімпіади: 1984 року в Лос-Анджелесі та 1988 року в Сеулі боксер вимушений був пропустити. В першому випадку — через бойкот цієї Олімпіади з боку соціалістичних країн, у другому — через те, що Куба приєдналася до бойкоту Олімпіади в Південній Кореї, ініційованого Північною Кореєю. Таким чином він втратив шанс стати єдиним в історії чотириразовим чи п'ятиразовим олімпійським чемпіоном.
Радянський боксер Ігор Висоцький був єдиним, хто двічі перемагав Стівенсона, причому у другому поєдинку він наніс Теофіло перший і останній в кар'єрі кубинця нокаут.
Примітки
Джерела
http://www.rbc.ua/ukr/top/show/skonchalsya-velikiy-kubinskiy-bokser-teofilo-stivenson-12062012095700
Територія бокса. Теофіло Стівенсон Лоуренс: Золотий запас країни.
Uaboxing.com. Біографії боксерів | Стівенсон Теофіло
Кубинські боксери
Боксери важкої ваги
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1972
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1976
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1980
Боксери на літніх Олімпійських іграх 1972
Боксери на літніх Олімпійських іграх 1976
Боксери на літніх Олімпійських іграх 1980
Кубинські олімпійські чемпіони
Кубинські чемпіони світу
Чемпіони світу з боксу серед любителів
Олімпійські чемпіони з боксу
Заслужені майстри спорту СРСР
Володарі Кубка Вела Баркера
Поховані на цвинтарі Колон
Призери Панамериканських ігор 1971 року
Призери Панамериканських ігор 1975 року
Призери Панамериканських ігор 1979 року
Бронзові призери Панамериканських ігор
|
4772698
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Терпниково
|
Терпниково — присілок в Старицькому районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 1 особу. Входить до складу муніципального утворення Степуринське сільське поселення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Степуринське сільське поселення. Раніше населений пункт належав до Гур'євського сільського округу.
Населення
Примітки
Населені пункти Старицького району
|
1530326
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/SPICA
|
SPICA
|
SPICA S.p.A (акціонерне товариство) — компанія, яка була італійським виробником інжекторних систем подачі палива .
Історія
Компанія була заснована Франческо Кассані в 1932 році. Інжекторні системи від SPICA використовувалися на дизельних і бензинових двигунах. У 1941 році Alfa Romeo придбала права на компанію і взяла їх під свій контроль. Пізніше компанія почала виробляти свічки запалювання, гідравлічні амортизатори, паливні насоси та інші автомобільні запчастини.
У 1987 році компанія стала частиною концерну Fiat Group і, починаючи з 1995 року, компанія стала спеціалізуватися на продажі запчастин Delphi і TRW Inc..
Засновник компанії Франческо Кассані покинув компанію ще в 1942 році. Він заснував пізніше нову компанію разом зі своїм братом Євгеніо, названу SAME (Società Accomandita Motori Endotermici). Зараз це відома італійська компанія з виробництва сільськогосподарської техніки та тракторів. І відома вона під ім'ям SAME Deutz-Fahr.
Див. також
Fiat
Delphi Corporation
Примітки
Alfa Romeo
Торгові марки Італії
Системи впорскування палива
Засновані в Італії 1932
Зникли в Європі 1987
|
1224785
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lawrence%20Park
|
Lawrence Park
|
Lawrence Park may refer to:
People
Lawrence Park (art historian) (1873–1924), American art historian, architect, and genealogist
Places
Lawrence Park, Toronto, Canada
Lawrence Park Township, Erie County, Pennsylvania, United States
Lawrence Park Historic District, Bronxville, New York, United States
Lawrence Gardens, Lahore, Pakistan
|
2725433
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/SimulationX
|
SimulationX
|
SimulationX — це міждисциплінарний програмний комплекс (CAE-Software) для моделювання фізико-технічних об'єктів і систем, який розроблений і продається на комерційній основі фірмою ESI ITI GmbH з Дрездена з 2000 року. SimulationX є наступником програми ITI-SIM, перша версія якої з'явилася в 1993 році. Вчені й інженери, що працюють в промисловості і сфері освіти, використовують цей інструмент для розробки, моделювання, симуляції, аналізу та віртуального тестування складних мехатронних систем. На єдиній платформі програма моделює поведінку і взаємодію різних фізичних об'єктів механіки (1D і 3D), приводної техніки, електричних, гідравлічних, пневматичних і термодинамічних систем, а також магнетизму і аналогових і цифрових систем управління. Одними з основних додатків SimulationX є дослідження в області автомобільних приводів, наприклад такі, як стаціонарний аналіз силових агрегатів, за що SimulationX був удостоєний премії «Top Product of Powertrain Simulation» Товариства Автомобільних Інженерів SAE International в 2006 році.
Моделювання та Функціонал
Моделі створюються на основі дискретного мережевого підходу. Це означає, що система розбита на логічні частини, які пов'язані певним чином. Ці підсистеми представлені заздалегідь налаштованими або нестандартними елементами моделі, організованими в бібліотеках, специфічних для домену та користувацьких моделей. Підмоделі потім параметризують і з'єднують одну з одною. Моделі можуть бути створені або через графічний інтерфейс користувача, або за допомогою командних рядків Modelica.
Домени та бібліотеки
Програмний комплекс SimulationX підтримує функціональність Windows і містить попередньо підготовлені групи продуктів, які зібрані в бібліотеки для різних розділів фізики. Ці бібліотеки класифікують модельні об'єкти відповідно до їх фізичних властивостей і сфер застосування. Для створення однієї моделі можна використовувати готові елементи з усіх бібліотек, а також елементи, створені користувачем. Наприклад, гідравлічні, пневматичні та електричні приводи, а також системи управління можуть бути інтегровані в одній моделі разом з елементами механіки систем багатьох тіл. В ході розрахунку можна спостерігати і аналізувати поведінку системи, при цьому параметри можуть бути скориговані. Практичним прикладом цього є будівельні машини, в яких використовуються гідравлічні системи управління. Програмний комплекс SimulationX об'єднує окремі компоненти в єдину систему, придатну для моделювання триботехнічних проблем і для аналізу енергоефективності обладнання та систем управління. У розділі «Флюідтехніка» є бібліотека, яка надає спеціалізовані компоненти для підводної техніки (підводна гідравліка, електрика та інші). З їх допомогою розраховується і аналізується динамічна поведінка компонентів і систем для видобутку і розподілу нафти і природного газу. Іншим застосуванням є віртуальні випробування обладнання для глибоководного буріння і сейсмографії, а також підводних конструкцій і технологій.
SimulationX підтримує мову моделювання Modelica, який використовується зокрема для створення користувачем власних моделей. Моделі зі стандартних бібліотек мови Modelica та інших бібліотек, заснованих на мові Modelica, також можуть бути використані в SimulationX.
Інтерфейси
SimulationX має відкриті CAx інтерфейси для зовнішніх програм різних напрямків, наприклад, CAE, CAD (SolidWorks, Pro / ENGINEER, Autodesk Inventor), Автоматизована оптимізація САО (Isight, modeFRONTIER, OptiY), FEA / FEM (Abaqus, Ansys, COMSOL Multiphysics, MSC Nastran), CFD.
Інтерфейс CAE дозволяє використовувати SimulationX з іншими інструментами CAE, такими як MSC.Adams, SIMPACK, MATLAB / Simulink, Fluent, Cadmould.
Інтерфейс COM забезпечує комунікації між SimulationX і іншими додатками Windows для вбудованого моделювання, дослідження параметрів або оптимізації.
Для повного структурного і системного аналізу (розрахунки рівноваги, власні частоти, форми коливань, передавальні функції) в SimulationX є вбудовані інструменти.
Зв'язок SimulationX з такими тестувальними та моделювальними платформами, які працюють в режимі реального часу, як LabVIEW, NI VeriStand, dSPACE, ETAS LABCAR та SCALE-RT значно підвищує продуктивність у дизайнерському циклі та скорочує час виходу на ринок нових продуктів.
Примітки
Фізичне програмне забезпечення
CAM
|
1215159
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/6621%20%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D1%87%D1%83%D0%BA
|
6621 Тимчук
|
6621 Тимчук (6621 Timchuk) — астероїд головного поясу, відкритий 2 листопада 1975 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,392.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (6601-6700)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1975
Головний пояс астероїдів
|
4565162
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Eudelphis
|
Eudelphis
|
Eudelphis — вимерлий рід кашалотів, що належить до Physeteroidea, який жив у стародавньому басейні Північного моря приблизно 16–11 мільйонів років тому, у середньому міоцені (лангійському періоді).
Розповсюдження
Голотип Eudelphis відомий з берхемської формації лангіанського віку в околицях Антверпена, Бельгія.
Таксономія
Колись Eudelphis вважався синонімом роду Scaldicetus, але зараз цей рід вважається сумнівною валідністю через сумнівну діагностичну оцінку голотипу зуба, і Lambert (2008) повторно підтвердив Eudelphis, класифікувавши його як базальний фізетероїд.
Див. також
Aulophyseter
Orycterocetus
Примітки
Роди ссавців
Ссавці міоцену
|
4991337
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F-%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Знам'я-Колтовська
|
Знам'я-Колтовська — присілок в Касторенському районі Курської області Російської Федерації.
Населення становить 137 осіб. Входить до складу муніципального утворення Ленінська сільрада.
Історія
Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина.
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Ленінська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Касторенського району
|
3490056
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B2%20%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%97
|
Жінки в Біблії
|
Жінки в Біблії рідко згадуються на ім'я. Жінки, імена яких згадується, становлять лише 5,5 — 8 % всіх названих персонажів. Це говорить про те, що жінки не були на першому плані у суспільно-політичному житті. Ті жінки, імена яких згадуються, не є звичайними. Вони зазвичай зустрічаються в біблійному тексті, як видатні.
Біблія містить розповіді про жінок як переможниць та жертв. Суддя Ізраїлю Девори (пророчиця, яка надихнула ізраїльтян до боротьби та взяла особисту участь у війні) та пророчиця Хульда презентують впливових у ізраїльському суспільстві жінок. Авігайла та Есфір, Яїл, яка вбила ворожого командира у сні — приклади жінок, які проявляли силу духу та відвагу. Цариці, пророчиці, судді та героїні згадуються поіменно, тоді як інші жінки багато в чому, хоча і не повністю, стерті. Прикладами останніх є історії рабині Агар та Рахав.
Усі суспільства стародавнього Близького Сходу були патріархальними. Шлюбні закони в Біблії також відображають патріархальний устрій суспільства, зокрема у законах спадкування. Суворі закони карають перелюб побиттям камінням. Жінка в стародавні часи завжди перебувала під захистом чоловіка і підпадала під суворі закони чистоти, як ритуальні, так і моральні.
Новий Завіт говорить про кількох жінок у внутрішньому колі Ісуса, і вчені розглядають його поводження з жінками як поважливе. Новий Завіт згадує жінок на керівних посадах і в ранній церкві. У сучасній церкві існують суперечки стосовно ролі жінок у релігійній ієрархії. Наприклад, апостол Павло називає Юнію «видатною серед апостолів», й існують розбіжності, чи була Юнія апостолкою, роль Марії Магдалини також є спірною.
Жінки, секс та закон у навколишніх культурах
Практично все суспільство Близького Сходу бронзи (3000—1200 рр. до н. е.) та осьового віку (800—300 рр. до н. е.) були патріархальними, а патріархат був сформованим у більшості до 3000 р. до н. е. У Східних народів, таких як аккадці, хетти, ассирійці та перси, жінки займали низьке та підпорядковане становище. Винятків дуже мало. У третьому тисячолітті до нашої ери у шумерів соціальне та політичне становище жінкок було майже рівне становищу чоловіків, але до другого тисячоліття права та статус жінок були зменшені. На Заході статус єгиптянок був високим, і їхні законні права наближалися до рівності з чоловіками протягом останніх трьох тисячоліть до нашої ери Кілька жінок займали посаду фараонів. Однак історикиня Сара Померой пояснює, що навіть у тих давніх патріархальних суспільствах, де жінка могла ставати царицею, її становище не змінювало загальної ролі жінок у суспільстві.
Дослідниця класики Бонні Маклаклан пише, що Греція та Рим були патріархальними культурами.
Ролі, які жінки повинні були виконувати у всіх цих стародавніх суспільствах, були переважно домашніми, за кількома винятками, такими як Спарта, яка годувала жінок рівноправно з чоловіками і навчала їх боротися, вважаючи, що жінки таким чином народять сильніших дітей. Переважно погляди Стародавньої та Класичної Греції були патріархальними; однак, також існує мізогінінний штамп, присутній у грецькій літературі від її початку. Поляризований погляд на жінок дозволив деяким класичним авторам, наприклад, Фалесу, Сократу, Платону, Арістотелю, Арістофану та Філону, писати про жінок як про «вдвічі гірших за чоловіків», «згубну расу», «яким ніколи не можна довіряти на будь-який рахунок», і як суттєво неповноцінну расу істот, окрему від раси людей. У Стародавній Греції була приказка, яку в різні часи приписували Фалесу, Сократу і Платону, в якій чоловік дякував богам, що він не є нецивілізованим, невільником чи жінкою. Життя жінок покращилося після Олександра, проте ідеологія залишилася. Рим сильно впливав на грецьку думку. Сара Померой каже, що «ніколи римське суспільство не заохочувало жінок займатися тією ж діяльністю, що і чоловіки одного соціального класу». У «Світі Одіссея» класик-дослідник Мойсей Фінлі каже про факт, що: «Гомер повністю розкриває те, що залишилося правдою для всієї античності: про те, що жінки природно вважалися неповноцінними…» .
Однак, за Померой, жінки також відігравали важливу роль у класичній грецькій та римській релігії, запереченій їм в інших місцях. Жриці, відповідальні за офіційні культи, такі як Афіна Полія в стародавніх Афінах, оплачувалися добре, розглядалися як моделі для наслідування і мали значну соціальну та політичну владу. У важливих Елевсінських таємницях Стародавньої Греції чоловіки, жінки, діти і раби були прийняті і введені в її таємниці на основі повної рівності. Ці обряди християнський римський імператор Феодосій I ліквідував у 392 році. У Римі жриці державних культів могли займати статусні і владні посади. Серед найважливіших були весталки — жриці, які давали обітницю 30-річної цноти, підтримували священний вогонь у храмі Вести, проводили релігійні та державні ритуали, урочисті виступи на публічних заходах і могли накопичувати чималі статки. Хоча роль жінки у творах та висловлюваннях чоловіків-філософів та лідерів полягала у житті поза публікою та фокусі на керуванні домашнім господарством та вихованням дітей, на практиці деякі жінки і в Стародавній Греції, і Римі змогли досягти значного впливу за межами суто внутрішньої сфери. Грецький історик Плутарх (бл. 46 р. н. е. — 120 р. н. е.) каже про жінку, яка відповідала за управління містом-державою Фригія і робила це, за його словами, «чудово». У Римі жінки змогли успадковувати і ставати надзвичайно заможними. Археологічні розкопки в Помпеях показали приклад Юлії, жриці в культі Ісіди, яка була впливовою і могутньою членкинею громади, сама володіла і керувала кіолькома підприємствами та керувала власним майном.
Закони в патріархальних суспільствах регулювали три види сексуальних злочинів з участю жінок: зґвалтування, блуд (який включав перелюб та проституцію) та інцест. Значне застосування тілесних покарань, смертної кари, тілесних каліцтв, покарань «за око» за таліонними покараннями та жорстоких покарань (дітей замість їхніх батьків) були стандартними для Месопотамського закону. Ур-Намму, який заснував шумерську третю династію Ур на півдні Месопотамії, був спонсором найдавнішіх збережених законів, що існують приблизно з 2200 року до н. е. Більшість таких законів датується другим тисячоліттям до нашої ери, включаючи знамениті вавилонські закони Хаммурапі, які сягають приблизно 1750 р. до н. е.
У всіх цих законах зґвалтування карається по-різному залежно від того, чи відбувається воно в місті, чи полі, як у. Кодекс Хетті також засуджує жінку, зґвалтовану у її будинку, припускаючи, що чоловік не міг увійти без її дозволу. У кодексі Хаммурапі та в ассирійському кодексі й перелюбну жінку, і її партнера слід пов'язати та втопити, але прощення може дати відшкодування. У біблійному законі прощення не є варіантом: ті, хто вчинив перелюб, повинні померти. За законами Хаммурапі жінка може подати заяву на розлучення, але повинна довести свою моральну гідність або бути утопленою. Якщо чоловік звинуватить дружину, що вона не була цнотливою, коли вони одружилися, вона буде забита камінням до смерті.
Поки кодекси не були затвердженні Біблією, більшість кодексів закону дозволяла займатися проституцією. Вчені-класикині Аллісон Глазбрук та Мадлен М. Генрі вважають, що відношення до проституції «сформоване в основі суспільного ставлення до статі та до соціальних структур сексуальності». Багато жінок у різних античних культурах були у проституції, в тому числі неповнолітні За словами історика Геродота V століття, до н. е., культова проституція вавилонян була «ганебним звичаєм», що вимагав від кожної жінки країни їхати до району Венери і вступити у сексуальний зв'язок з незнайомцем. Ритуали ініціації дівчат девадасі включали церемонію відродження, яка давала священикам право бути з кожною дівчиною у храмі. У Греції рабині виконували також роль повій Біблійний закон — єдиний із цих законів, який засуджує проституцію.
Єврейська Біблія (Старий Завіт)
Найдавніші з 24 книг тексти єврейської Біблії відображають пізню бронзову епоху близькосхідної цивілізації, тоді як її останній текст, який вважають більшість науковців Книгою Даниїла, походить з елліністичного світу другого століття до н.
Порівняно з кількістю чоловіків, у Біблії поіменно згадується мало жінок. Точна кількість іменованих та безіменних жінок у Біблії дещо невизначена через низку труднощів, пов'язаних із підрахунком загальної кількості. Наприклад, Біблія іноді використовує різні імена для однієї жінки, імена на різних мовах можуть бути перекладені по-різному, а деякі імена можуть використовуватися як для чоловіків, так і для жінок. Професорка Карла Бомбах каже, що в одному дослідженні було загалом 3000-3100 імен, 2900 з яких — чоловіки, а 170 — жінки. Однак можливість дублювання призвела до перерахунку загалом 1700 різних особистих імен у Біблії, лише 137 з яких — жінки. В іншому дослідженні лише єврейської Біблії було загалом 1426 імен, 1315 — чоловіки та 111 — жінки. 70 % названих і безіменних жінок у Біблії походять з єврейської Біблії. «Незважаючи на розбіжності між цими різними підрахунками,… [залишається правдою, що] імена жінок складають від 5,5 до 8 % від загальної кількості [імен у Біблії], що є надзвичайним відображенням андроцентричного характеру Біблії». Дослідження жінок, у яких записані розмовні слова, виявило 93, з яких 49 жінок названі.
Звичайна, повсякденна єврейська жінка «значною мірою не помічена» на сторінках Біблії, а жінки, яких бачать, — незвичайні, такі що піднялися на чільне місце. Ці видатні жінки включають Матриархів Сару, Ревекку, Рахиль і Лію, пророчицю Міріам, суддю Девору , пророчицю Хульду, Авігайлу, Рахав і Есфір. Поширене явище в Біблії — це ключова роль, яку жінки відіграють у підриві техногенних силових структур. Такий результат є частіше більш справедливим, ніж той, що мав би місце за звичайних обставин. Професор юридичного факультету Джеффрі Міллер пояснює, що ці жінки не зустрічалися з опозицією, а були шановані за роль, яку мали.
Єврейські погляди Біблії на стать
Серед широкого кола вчених існує велика згода, що єврейська Біблія є переважно патріархальним документом з патріархальної доби. Дослідник Нового Завіту Бен Уїтрінгтон ІІІ стверджує, що вона «обмежувала жіночі ролі та функції дому і суворо обмежувала: (1) їх права на спадщину, (2) вибір відносин, (3) їх здатність отримувати релігійну освіту або повністю брати участь у синагозі та (4) їхню свободу пересування». Вчена-текстологиня Філіс Трібле каже, що «значні докази зображають Біблію як документ чоловічого верховенства». Богослов Еріл Девіс пише: «З вступних розділів книги Буття, де жінка створена, щоб служити помічницею чоловіка» ({{Біблія|1 М.|2:20-24) до висловів Павла про подання дружин чоловікам і мовчання жінок у спільних богослужіннях, основний акцент Біблії робиться на статусі підлеглих жінок. Девіс каже, що патріархальний етос відображений у текстах, починаючи від юридичних текстів до оповідань, і від пророчих висловлювань до літератури мудрості.
Інші науковці, такі як єврейська біблієзнавиця Тіква Фрімер-Кенська, стверджують, що в єврейській Біблії є свідчення «гендерної сліпоти». Фрімер-Кенська зазначає, що роль жінок, як правило, підпорядкована чоловікам, а Єврейська Біблія не зображує Ізраїль менш патріархальним, ніж культури, які його оточували, однак, на відміну від іншої стародавньої літератури, Біблія не пояснює і не виправдовує підпорядкування, зображаючи жінок, які заслуговують меншого, через їх «природно злі» натури. Біблійне зображення культури ранньої епохи бронзи через осьову епоху зображує «сутність» жінок (тобто метафізичний погляд Біблії на буття і природу) чоловіків і жінок як «створених за образом Бога», і ні одна по суті не поступається іншій за своєю суттю. Дискусії про природу жінок помітно відсутні в єврейській Біблії. Біблійні розповіді не показують, що жінки мають різні цілі, бажання чи стратегії, або мають методи, що відрізняються від методів, якими користуються чоловіки, які не мають повноважень. Вчений з питань юдаїзму Девід Р. Блюменталь пояснює, що ці стратегії використовували «неформальну владу», яка відрізнялася від стратегії чоловіків. У єврейській Біблії немає жодних рис особистості, описаних як унікальні для жінок. Більшість богословів погоджуються, що єврейська Біблія не зображує раба, бідного чи жінки, як різних метафізично, як це робили інші суспільства тих же епох.
Богослови Евелін Штагг та Френк Штагг заявляють, що Десять заповідей Виходу 20 містять аспекти як пріоритету чоловіків, так і гендерного балансу. У десятій заповіді проти бажання дружина зображена в прикладах, яких не потрібно бажати: раб чи рабиня, віл чи віслюк, або «все, що належить вашому ближньому». З іншого боку, п'ята заповідь про вшанування батьків не робить жодної різниці у честі, яку слід проявляти між батьком та матір'ю.
Єврейська Біблія часто зображує жінок як переможниць, лідерок та героїнь з якостями, які Ізраїль повинен наслідувати. Такі жінки, як Агар, Тамар, Міріам, Рахав, Девора, Есфір та Яїл, — серед багатьох жінок-рятівниць Ізраїлю. Тиква Фрімер-Кенська каже, що «історії переможниць слідують парадигмі центральної священної історії Ізраїлю: низькі підняті, маргінали приходять до центру, бідний хлопчик робить добро». Вона продовжує говорити, що ці жінки перемогли ворога «своєю дотепністю та сміливістю, були символічними уявленнями свого народу та вказали на порятунок Ізраїлю». Наприклад, у Книзі Чисел 31 ізраїльтяни вбивають народ мідіян, за винятком 32 000 цнотливих жінок, яких тримають як здобич війни. Фрімер-Кенська каже, що автор Біблії використовує вразливих жінок символічно "як образ Ізраїлю, який також є маленьким і вразливим… " Вона додає: «Це не мізогінна розповідь, а щось набагато складніше, коли поводження з жінками стає підказкою моралі суспільного порядку». Професор релігії Дж. Девід Плейнс каже, що ці казки включені істориком-учасницею, щоб продемонструвати зло життя без централізованої святині та єдиного політичного авторитету.
Жінки мали певну роль у ритуальному житті, як це представлено в Біблії, хоча вони не могли бути священницями (тільки левити могли). Жінки (як і чоловіки) повинні були проводити паломництво до храму в Єрусалимі раз на рік і приносити жертву Пасхи. Вони також робили це в особливі випадки свого життя, такі як дарування тоди («подяки») після пологів. Отже, вони брали участь у багатьох основних публічних релігійних ролях, які нелевітні люди могли, хоч і рідше, і дещо менших та загалом більш дискретних масштабах. Вчена, дослідниця Старого Завіту Крістін Рой Йодер каже, що в Книзі притч божественний атрибут Святої Мудрості представлений як жіночий. Вона вказує, що «з одного боку» така довідка підносить жінок, а «з іншого боку» «дивна» жінка також у Прислів'ях «увічнює стереотип жінки як цілком добра, так і цілком зла».
Секс, шлюб та сім'я
Дослідниця Талмуду Юдит Гаптман каже, що шлюб та сімейне законодавство в Біблії віддають перевагу чоловікам над жінками. Наприклад, чоловік може розлучитися з дружиною, якщо захоче, але дружина не може розлучитися з чоловіком без його згоди. Законом сказано, що жінка не може скласти обов'язкову обітницю без згоди чоловічого авторитету, тому вона не може законно одружуватися без чоловічого схвалення. Практика левіратного шлюбу застосовувалася до вдів бездітних чоловіків, але не до вдівців бездітних дружин; хоча, якщо він чи вона не погодились на шлюб, натомість була проведена інша церемонія, яка називалася халітою ; яка передбачає, що вдова знімає взуття свого зятя, плює перед ним і проголошує: «Це відбувається з тим, хто не збудує будинок брата!». Закони, що стосуються втрати жіночої цноти, не мають чоловічого еквівалента. Жінки в біблійні часи економічно залежали від чоловіків. Жінки мали право володіти майном спільно зі своїми чоловіками, за винятком рідкісних випадків успадкування землі від батька, який не мав синів. Навіть «у таких випадках від жінок вимагатимуть повторний шлюб у племені, щоб не зменшити його земельні володіння». Майно передавалося по чоловічій лінії і жінки не могли успадкувати, якщо не було спадкоємців чоловічої статі. Ці та інші ґендерні відмінності, виявлені в Торі, говорять про те, що жінки розглядаються як підлеглі чоловікам; однак вони також припускають, що біблійне суспільство розглядає наступність, власність та єдність сім'ї як найважливіше.
Філософ Майкл Бергер каже, що сільська родина була основою біблійного суспільства. Жінки виконували завдання, такі ж важливі, як і чоловіки, керували домашніми господарствами та були рівними у повсякденному житті, але всі громадські рішення приймали чоловіки. Чоловіки мали специфічні обов'язки, які вони повинні були виконувати для дружин, включаючи забезпечення одягом, їжею та сексуальними відносинами. Стародавній Ізраїль був рубежем, і життя було «жорстким». Усі були «маленьким власником» і доводилося наполегливо працювати, щоб вижити. Значний відсоток дітей рано помирав, а ті, хто вижили, навчилися розподіляти тягар та обов'язки сімейного життя в міру їх зростання. Граничне середовище вимагало суворої структури повноважень: батьків доводилося не просто шанувати, але й не кидати їм виклик. Некерованих дітей, особливо дорослих, потрібно було стримувати або відкидати. Повага до загиблих була обов'язковою, а сексуальні кордони жорстко утримувались. Цнота була очікуваною, перелюбство належало до найгірших злочинів і навіть підозра на перелюб призводила до процесів з тортурами. Перелюб визначався по-різному для чоловіків і жінок: жінка вважалася перелюбницею, якщо вона мала секс поза шлюбом, але якщо чоловік мав секс поза шлюбом з неодруженою жінкою, наложницею чи повією, це не вважалося перелюбом з його боку. Жінка вважалася «власністю господаря». , завжди перебуваючи під владою чоловіка: батька, братів, чоловіка, а оскільки вона не мала спадку, зрештою і старшого сина. На неї накладалися суворі закони чистоти, як ритуальні, так і моральні, а невідповідний секс — лесбійство, зоофілія, перев'язка та мастурбація — каралися. Суворий захист подружнього зв'язку та відданість родині були дуже сильними.
Культова проституція єврейської Біблії — це жінки, які не перебували під владою чоловіка; могли бути платними повіями, але не обов'язково. У Біблії для жінки та дівчини, яка перебувала під захистом чоловіка, її називали зоною, що було серйозною образою для неї та її родини. Зонах показана як відсутність захисту, що робить кожну зонах вразливою та доступною для інших чоловіків; відсутність конкретного чоловіка, що керує нею, означала, що вона вільна діяти так, як інші жінки не могли. За словами Девіда Блюменталя, Біблія зображує зонах як «небезпечну, страшну та загрозливу її свободі, але водночас привабливу». Її свобода визнана біблійним законом, і її сексуальна активність не карається. Вона є джерелом позаінституціонального сексу. Тому її розглядають як загрозу патріархату та родинній структурі, яку він підтримує. З часом термін зонах став застосовуватися до одруженої жінки, яка вчинила перелюб, і це значення терміна використовувалося як метафора для людей, невірних Ягве, особливо в Книзі Осії та Книзі Єзекіїля; описи статевих актів та покарань метафоричної зонах в цих книгах є жорстокими та порнографічними.
Агар і Сара
Авраам є важливою фігурою в Біблії, але «його історія обертається навколо двох жінок». Сара була дружиною Авраама, а Агар була рабинею Сари, яка потім стала наложницею Авраама. Сара спочатку не народила дітей, хоча Бог пообіцяв їм дитину. Пізніше, коли Сара чує обіцянку Бога, вона не вірить. «Авраам же й Сара були старі, дожили пізніх літ, і в Сари перестало бувати, що звичайне в жінок. Тож і засміялася Сара, кажучи сама до себе: Оце б то, зів'янувши, та здобутись на таку втіху? І чоловік мій вже старенький“. Сара віддає свою рабиню Агар Аврааму наложницею, і він має з нею сексуальні стосунки, від яких Агар вагітніє. Сара сподівається створити сім'ю через Агар, але Агар „стала зневажати свою господиню“. Тоді Сара почала утискати Агар, яка від цього втекла. Бог говорив до рабині Агар в пустелі, послав її додому, і вона народила Авраамові сина Ізмаїла, „Він буде дикий чоловік“.
Коли Ізмаїлу було 13 років, Авраам отримав заповідь обрізання і обрізав кожного чоловіка із своїх домочадців. Пізніше „Господь навідав Сару, як обіцяв був, і вчинив їй так, як сказав був. Сара зачала і народила Авраамові сина, в його старості, того часу, коли Господь призначив йому. І назвав Авраам сина, що народився в нього, якого вродила Сара, Ісааком. Авраам обрізав Ісаака, свого сина, восьмого дня, як велів йому Бог. Було ж Авраамові сто років, коли народився в нього син Ісаак.“(). Агар і Ізмаїла відпустив Авраам, і цього разу вони вже не повертаються.
Фраймер-Кенська каже: „Ця історія настільки яскраво висвітлює відносини між жінками в патріархаті“. Вона додає, що це демонструє проблеми, пов'язані з перетином гендеру і класу: Сара має владу, її дії є законними, не співчутливими, але її мотиви зрозумілі: „Вона [Сара] вразлива, що робить її нездатною до співчуття і відповідно "соціально неповноцінною"».
Дочки Лота
Книга Буття, розділ 19 розповідає, що Лот та його дві дочки живуть у Содомі, і їх відвідують два ангели. Збирається натовп, і Лот пропонує йому своїх дочок, захищаючи ангелів, але ангели втручаються. Содом зруйнований, а родина йде жити в печеру. Оскільки навколо немає чоловіків, окрім Лота, дочки вирішують змусити його пити вино і запліднити їх. У кожної з них є син Моав та Бен-Аммі.
Інші жінки в книгах Буття та Виходу
Дружина Потіфара, чиї помилкові звинувачення Йосипа призводять до його ув'язнення. Дочка фараона Бітія, яка рятує і піклується про немовля Мойсея. Пуа і Шіфра, дві єврейські акушерки, які не дотримуються наказу фараона вбити всіх новонароджених єврейських хлопчиків. Бог підтримує їх за це. Дружина Мойсея Ціппора, яка рятує його життя, коли Бог має намір вбити Мойсея. Міріам, сестра Мойсея, пророчиця. Козбі, жінка, убита Пінхасом незадовго до війни з мідіянами.
Рахав
Книга Ісус Навин розповідає історію про повію (зонах) Рахав, жительку Єрихону, в якої знаходяться два шпигуни, послані Ісусом Навином, щоб підготуватися до нападу на місто. Цар Єрихона знав, що шпигуни були там, і послав солдатів до її дому, щоб захопити їх, але вона сховала їх, відправила солдатів у неправильному напрямку та збрехала царю від їхнього імені. Вона сказала шпигунам: «Я знаю, що Господь дав вам цей край, бо на нас напав страх перед вами, й усі мешканці краю помліли перед вами; чували ми про те, як Господь висушив був воду у Червонім морі перед вами, як ви виходили з Єгипту, і про те, що ви були вчинили обом царям аморійським, Сихонові та Огові, по тім боці Йордану, що ви їх вигубили. Почули ми про це, й охляло серце наше, і ні в кого нема більш духу перед вами, бо Господь, Бог ваш — Бог на небі вгорі і на землі внизу. Отож кляніться мені, прошу, Господом, що за мою добрість до вас і ви теж покажете добрість домові батька мого, вдайте мені певний знак, що зоставите живими батька мого й матір мою, і братів моїх, і сестер моїх, і всіх тих, що їм належать, і вирятуєте життя наше від смерти». Їй сказали пов'язати червоний шнур у тому ж вікні, через яке вона допомагала шпигунам врятуватися, і мати всю свою родину в будинку з собою і не виходити на вулицю. Усіх же тих, що будуть із тобою в хаті — кров їх на нашій голові, якби хто до них приторкнувся. Вона погодилася, і вона та її вся родина були врятовані до захоплення та спалення міста.
Даліла
У главах 13-16 Книга Суддів розповідає про Самсона, який зустрічає Далілу. З самого народження Самсон був Назореєм — спеціально відданою особою, але його історія свідчить про те, що він порушував усі вимоги назорейської обітниці. Довге волосся було одним із символічних зображень його особливих стосунків з Богом; жодна бритва не повинна була торкатися його волосся. Самсон подорожує до Гази і "закохався в жінку в долині Сорека, яку звали Даліла. Філістимські правителі підійшли до неї і сказали: "Подивись, чи зможеш ти заманити його, щоб він показав таємницю його великої сили, і як ми можемо його перемогти, щоб ми могли зв'язати його і підкорити його. Кожен з нас дасть вам одинадцять сотень шеклів срібла. Самсон не говорить їй правди декілька разів, але потім розкриває таємницю сили, що полягає в його волоссі."
Історія не називає Далілу філістимлянкою. Долина Сорека була територією данітів, яку було затоплено філістимлянами, тому населення там було змішане. Даліла, швидше за все, була ізраїльтянкою, або історія була б розказана інакше. Філістимляни запропонували Далілі величезну суму грошей, щоб зрадити Самсона. Мистецтво загалом зображує Далілу як тип фатальної жінки, але біблійний термін, що використовується (патті), означає швидше переконання словами. Даліла використовує емоційний шантаж і любов Самсона до неї, щоб зрадити його. Жоден інший єврейський біблійний герой ніколи не переможений ізраїльтянкою. Самсон не підозрює, можливо тому, що не може вважати жінку небезпечною, але Даліла рішуча, смілива і дуже небезпечна. Вся філістимська армія не могла його вбити, а Даліла зробила це.
Наложниця Левіта
Наложниця Левіта в книзі Суддів «вразлива, оскільки вона лише неповнолітня жінка, наложниця». Вона одна з біблійних безіменних. Фрімер-Кенський каже, що ця історія також є прикладом класу, що перетинається з гендером та силою: коли вона нещасна, вона біжить додому, лише щоб батько віддав її іншому, левіту. Левіт та його наложниця подорожують до дивного містечка, де вони вразливі, тому що їдуть поодинці без родини, що могла б врятувати їх; нападають незнайомці. Щоб захистити левіта, господар дому пропонує свою дочку натовпу, однак левіт відправляє свою наложницю. Триблей говорить: «Історія дає нам зрозуміти, що в ті часи чоловіки мали остаточні повноваження щодо своїх жінок». Фрімер-Кенський каже, що сцена схожа на сюжет із історії Содома та Гоморри, коли Лот послав своїх дочок натовпу, але в історії книги Буття ангели їх рятують, а в Книзі суддів Бог більше не втручається. Наложниця зґвалтована до смерті.
Левітські м'ясники використовують її тіло для того, щоб збудити Ізраїль проти племені Веніяміна. Громадянська війна слідує і завершується майже винищенням цілого племені. Щоб реанімувати Плем'я Веніямина, сотні жінок захоплюють і примушують до шлюбу. Фріман-Кенська каже: «Жах слід за жахом». Оповідач пояснює історію, «в ті часи в Ізраїлі не було царя, і кожен робив так, як йому заманеться». Занепад Ізраїлю відбивається на насильстві проти жінок, яке відбувається, коли влада зазнає невдач і соціальних потрясінь.
За словами вченого дослідника Старого Завіту Джерома Кріха, деякі феміністські критикині Книги Суддів кажуть, що Біблія дає мовчазне схвалення насильства над жінками, не виступаючи проти цих діянь. Фрімер-Кенська каже, що залишати читачам моральні висновки — це визнаний метод написання, який називається прогалиною і використовується в багатьох біблійних оповіданнях. Біблійний вчений Майкл Патрік О'Коннор приписував дії насильства проти жінок, описані в Книзі Суддів, до періоду кризи в суспільстві стародавнього Ізраїлю перед інституцією Царства. Однак інші вважають, що подібні проблеми є вродженими для патріархату.
Тамар, невістка Юди
У «Книзі Буття» Тамар — невістка Юди. Вона була одружена з сином Юди ́Ером, але Ер помер, залишивши Тамар бездітною. Відповідно до закону про левірат, наступному сину Юди Онану було призначено взяти в шлюб Тамар і народити з нею дитину, але коли Онан спав з Тамар, він «просипав своє насіння на землю», а не давав їй потомства, яке належатиме його брату. Онан теж помер. "Тоді Юда сказав своїй невістці Тамар: " Живи як вдова в домі твого батька, поки не виросте мій син Шела". Бо він думав: «Він теж може померти, як і його брати». Але коли Шела виріс, Тамар не дали йому як дружину. Одного разу Юда їде до міста (Тімна), щоб стригти овець. Тамар "зняла одяг вдови, накрилась покривалом, щоб переодягнутися, а потім сіла біля входу в Енаїм, який знаходиться в дорозі до Тімни. Коли Юда побачив її, він подумав, що вона — повія, бо вона прикрила обличчя. Не усвідомлюючи, що вона його невістка, він підійшов до неї на узбіччя і сказав: «Прийди зараз, дозволь мені спати з тобою». Він сказав, що він дасть їй щось у відповідь, і вона попросила обіцянку, прийнявши його палицю, печатку та шнур як заставу для подальшої оплати. Тож Юда спав з нею, і вона завагітніла. Потім вона пішла додому і знову вдягнула одіж сдови. Через кілька місяців, коли було виявлено, що вона вагітна, її звинувачували в проституції (зонах) і хотіли спалили. Натомість вона надіслала Юді заставу, сказавши: «Від чоловіка, чиї оці речі, я зачала. І додала: Пізнавай, будь ласка, чиї оці речі: печатка, мотузка й палиця». Юда впізнав їх і сказав: «Вона слушніша від мене, бо я не дав їй Шелу, мого сина!».
Дочка Їфтаха
Історія дочки Їфтаха у Книзі Суддів починається як архетипна біблійна агіографія героя. Їфтах — син маргінальної жінки, повії (зонах), і через це він вразливий. Він живе в батьківському домі, але коли батько помирає, його напівбрати відкидають його. За словами Фрімер-Кенської, «Це неправильно. У стародавньому Близькому Сході повій можна було наймати як сурогатних матерів, так і для сексуальних стосунків. Закони та договори регулювали стосунки між дитиною такої матері та дітьми першої дружини… їх не можна було знехтувати. Їфтах образився, але він не має прав. Він повинен піти з дому». Фрімер-Кенська каже, що автор припускає, що біблійна аудиторія знайома з цим, знатиме, що Їфтах був неправий, і буде співчувати йому.
Тим не менш, Їфтах виходить у світ і називає себе могутнім воїном — героєм Ізраїлю. Загроза амонітян серйозна. Брати визнають свої правопорушення перед ним, щоб отримати його захист. Фрімер-Кенська каже, що відповідь Їфтаха виявляє навички ведення переговорів та глибоку побожність. Потім він намагається домовитися про мир з Аммоном, але не вдається. Настає війна з уразливим Ізраїлем. Перед битвою він дає бойову обітницю: «Якщо ви дасте аммонітян у мою руку… того, хто вийде першим з дверей мого дому… Я запропоную Ягве». Це виявляється його дочка. Реакція Їфтаха виражає його жах і почуття трагедії у трьох ключових виразах жалоби, повної поразки та докорів. Він дорікає їй і собі, але передбачає лише свою приреченість або в дотриманні, або у порушенні обітниці. Дочка Їфтаха відповідає на його обітницю і стає справжньою героїнею цієї історії. Вони обоє позитивні герої, але стається трагедія. Фраймер-Кенська підсумовує: «Уразлива героїня приносить себе у жертву, ім'я героя пішло». Вона додає, що автор книги Суддів знав, що люди приносять жертви своїми дітьми, і оповідач книги Суддів перебуває до цього в опозиції. «Жах — це сама причина цієї історії в книзі Суддів».
Деякі вчені інтерпретували цю історію так, що дочка Їфтаха насправді не була принесена в жертву, а трималася в усамітненні.
Тамар, дочка Давида
Історія Тамар — літературний твір, що складається з семи частин. За словами Фрімер-Кенської, оповідання «привертало велику увагу як чудовий витвір літератури, а багато коментаторів концентрувались на роз'ясненнях художньої цінності твору». Ця історія (Друга книга Самуїла) фокусується на трьох дітях царя Давида - "Амнон первісток, Авесалом улюблений син, і красива сестра Тамар.
Амнон глибоко бажає Тамар. Одразу після пояснення бажання Амнона оповідач спочатку використовує термін сестра, щоб розкрити місце Тамар — це не тільки сестра Авесалома, але й сестра Амнона від іншої матері. Філліс Трибл каже, що оповідач «підкреслює родинні зв'язки, оскільки така близькість посилює прийдешню трагедію». Повний хіті князь, безсилий діяти; Тамар — незаймана і захищена власність. Тоді приходить план від його двоюрідного брата Іонадаба, «дуже хитрої людини».
Схема Йонадаба допомогти Амнону націлена на царя Давида. Амнон робить вигляд, що хворий, і Давид приходить до нього. Він просить, щоб його сестра Тамар зробила йому їжу і нагодувала. Цар наказує надіслати повідомлення Тамар. Амнон відсилає слуг геть. Одна із братом вона вразлива, проте Тамар стверджує голос. Фрімер-Кенська каже, що Тамар з мудрістю розмовляє з Амноном, а він — як дурний чоловік. Вона намагається його відвернути, потім пропонує альтернативу одруження і каже йому звернутися до царя. Він не слухає, а ґвалтує її.
Амнон одразу сповнюється сорому і сердито викидає Тамар. «Ні!» — сказала вона йому. «Відправити мене було б більшою помилкою, ніж те, що ти вже зробив зі мною». Але він відмовляється слухати. Тамар спустошена: зруйнована і нещасна. Цар Давид розлючений, але він нічого не робить, щоб помститися за дочку або покарати сина. Фрімер-Кенська каже: «Читач історії, який очікує, що держава забезпечить захист вразливих людей, тепер бачить, що держава не може контролювати себе». Авесалом наповнюється ненавистю, і вбиває Амнона через два роки. Потім Авесалом повстає проти батька, і його також вбивають.
Ветсавія
У Книзі Самуїла Вітсавія — одружена жінка, яку бачить цар Давид під час купання. Він привів її до себе, і вона завагітніла. У тексті Біблії прямо не зазначено, чи погодилася Ветсавія на секс. Давид успішно планує смерть її чоловіка Урії, і вона стає однією з його дружин. Їхню дитину вбито як божим покаранням, але згодом Ветсавія народжує Соломона. У «Книзі царів», коли Давид старий, вона та пророк Натан переконують Давида дозволити Соломону зайняти престол замість старшого брата.
Сусанна
Історія про Сусанну входить у 13 розділ Книги пророка Даниїла і у свою чергу до канону Старого Завіту римо-католицької та східної православної церков. Сусанна — одружена, красива і законослухняна жінка. Двоє старих новопризначених судей прагнуть її та намагаються примусити її займатися сексом з ними. Вона відмовляється, на що старці брехливо свідчать, ніби вона вчинила перелюб з молодим чоловіком. Сусанну засуджують на смерть, і вона кличе Бога на допомогу. Бог її чує, і надсилає Даниїла, який викриває брехню старців, і їх засуджують замість неї.
Інші жінки в єврейській Біблії
Єва
Історія Єви описана в Книзі Буття 2:18 із "Господь Бог сказав: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього". Тоді Господь Бог утворив жінку з ребра, яке він вийняв у чоловіка, і він привів її чоловікові… Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом. А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та (одне одного) не соромилися». Єву обманює та спокушає змій, і вона ділиться яблуком Пізнання з чоловіком, який, очевидно, не запитує і не сперечається. Вони прозрівають і розуміють, що вони нагі, і роблять одяг з листя інжиру. Коли Бог приходить у сад, вони ховаються. Обидва намагаються перекласти провину, але в кінцевому підсумку несуть відповідальність, Бог проклинає обох і разом викидає іх із Саду ({{Біблія|Бт.|2).
За словами дослідниці Близького Сходу Керол Маєрс, «Можливо, більше ніж будь-яка інша частина Біблії, [історія Єви] вплинула на західні уявлення про стать та ідентичність». Соціологиня Лінда Л. Ліндсі каже, що «жінки понесли більший тягар первородного гріха"… Створення Єви з ребра Адама, другої за порядком, Боже «прокляття» при вигнанні — це стійкі рамки, які використовуються для виправдання чоловічого верховенства". Триблі і Фрімер-Кенська коментують, що історія Єви в Бутті не передбачає підкорення Єви Адамові; слово helpmate (ezer) означає часто в Біблії наставника, а не помічника, і часто використовується для відношення Бога до Ізраїлю (а не Ізраїлю до Бога). Трібле вказує, що в міфології остання створена річ традиційно є кульмінацією творіння, що мається на увазі в Бутті 1, де людина створена після всього іншого — крім Єви. Однак дослідник Нового Завіту Крейг Бломберг каже, що стародавні євреї, можливо бачили порядок творення у відповідності до законів первородства (як у своїх писаннях, так і в навколишніх культурах) і тлумачили створення Адама першим як ознаку привілею.
Девора та Яїл
Книга суддів розповідає історію Девори, четвертої за рахунком судді (шофет) Ізраїлю й пророчиці епохи Суддів, дружини Лапіддота і матері. Вона перебувала в регіоні між Рамою у Веніяма та Бет-Елом на землі Єфрема. Девору також можна було б описати як воїтельку, вождя війни та вождя віри..
В оповіданні описується народ Ізраїлю, пригнічуваний Явіном, цар ханаанським, протягом 20 років. Девора надсилає пророкування Бараку зібрати армію і боротися з ними. Однак Барак злякався місії, яку вона поклала на нього, і відповів, що згоден стати на чолі народного ополчення лише якщо Девора сама візьме участь у цій війні, навіть якщо слава перемоги над ворогом буде належати не йому, чоловікові, а жінці Деворі. Тоді до гори Фавор з'явилася і Девора. Біля потоку Кішон ізраїльське ополчення зустрілося з військом фінікійського полководця Сісера. Ведеться битва (керується Бараком), а Сісера, воєначальник, зазнає поразки.
Сісера викликав усіх своїх людей та 900 залізних колісниць, але він був розбитий і втік пішки. «Варак же кинувсь навздогінці за колісницями й за військом аж до Харошет-Гоїму, і все військо Сісери полягло від леза меча, ані одного не зосталось. Сісера ж прибіг пішки до намету Яїл, жінки Хевера, кенія, бо між Явіном, царем хацорським, і домом Хевера, кенія, панував мир». Яїл дала йому пити, накрила його ковдрою, і коли, знесилений від битви, Сісера спав, Яїл вхопила наметовий кілок і молоток і загнала кілка у скроню Сісери, і він помер (Сд. 4:18).
Відьма Ендора
Відьма Ендора — це жінка, яка викликає дух пророка Самуїла на вимогу царя Саула у 28-му розділі Першої книги Самуїла. Саул, цар Ізраїлю, шукає мудрості у Бога у виборі курсу дій проти зібраних сил філістимлян. Він не отримує відповіді ні від снів, ні від пророків, ні від уримів і туммімів. Вигнавши всіх некроманів та магів із Ізраїлю, Саул шукає відьму анонімно та маскується. Його пошуки приводять його до жінки у Ен-дор, яка стверджує, що може бачити привид померлого пророка Самуїла, що піднімається з оселі мертвих.
Голос привида пророка спочатку лякає відьму Ендора, а після того сварить Саула за непослух Богу і пророкує його падіння. Дух повторює передсмертне пророцтво Самуїла, додаючи, що Саул наступного дня загине зі всією своєю армією в бою. Саул жахнувся. Наступного дня його армія зазнає поразки, як і пророковано, і Саул покінчив життя самогубством.
Хоча Саул зображений як ворог чаклунів і віщунів, чаклунка втішає його, коли бачить, що він страждає, і наполягає на тому, щоби погогодувати його, перш ніж він йде.
Єзавель
Єзавель описується в Книзі Царів як цариця, яка була дочкою Етбаала Сидонського і дружиною Ахава, царя Ізраїля.
Згідно з Книгами Царів, Єзавель підбурювала свого чоловіка царя Ахава відмовитися від поклоніння Ягве та натомість заохочувати поклоніння богам Ваалу та Ашері. Єзавель переслідувала пророків Ягве і сфабрикувала свідчення про богохульство проти невинного землевласника, який відмовився продати своє майно цареві Ахаві, внаслідок чого землевласника було забито. За ці злочини проти Бога та людей Ізраїлю Єзавель зустріла жахливу смерть — її скопці викидають її з вікна, і м'ясо її трупа їли бродячі собаки.
У біблійній історії Єзавель стала асоціюватися з фальшивими пророками. У деяких інтерпретаціях її одяг вишуканий та вона носила макіяж і це призводило до асоціації використання косметики з «розмальованими жінками» чи повіями.
Аталія
Аталія була дочкою Єзавелі та царя Ахава. Її історія розповідається в Другі книзі царів 8:16 — 11:16 та Другі книзі хронік 22: 10-23: 15. Згідно з цими уривками, Аталія одружилася з Йорамом, царем Юдеї. Після смерті чоловіка син Аталії Ахазія прийшов на Юдиний престол, але він царював лише рік, перш ніж його вбили. Коли він помер, Аталія узурпувала владу і шість років правила Юдеєю. Намагаючись закріпити своє становище, вона наказала засудити весь царський дім Юди. Однак вона упустила одного сина Ахаза — Йоаса, якого приховав і виховав первосвященик Єгояда.
Через кілька років після цих подій до Аталії прийшла звістка, що Єгояда помазав в Храмі Йоаса з дому Давида і проголосив того новим царем Юдеї. Поспішно Аталія вирушила в Храм, маючи намір захопити Йоаса. Священики озброїли військо і змогли схопити царицю і відвести її в долину Кедрон. Там вона була страчена мечем.
Шунамітська жінка
Друга книга царів у розділі 4 розповідає про багату жінку з Шунаму, яка з повагою поставилася до пророка Єлисея, годувала його і забезпечувала йому місце для проживання, коли він подорожував містом. Одного разу Єлисей запитав свого слугу, що можна зробити для неї, і слуга сказав, що у неї немає сина. Тож Єлисей сказав їй: Через рік о цій порі пригортатимеш сина. Вона народжує, хлопчик росте, а потім одного дня помирає. Вона поклала тіло дитини на ліжко Єлисея і пішла його шукати. "Коли вона дісталася до людини Божої на гору Кармель, вона обняла його ноги. Гехазі, слуга Єлисея, підійшов, щоб підняти її, але Божий чоловік сказав: "Лиши її, бо вона тяжко сумна, і Господь скрив це від мене, не об'явив мені". І вони пішли разом і Єлисей зцілює хлопця.
Біблійний вчений Берк Лонг каже, що «велика жінка» Шунамійка, яка фігурує в Книзі царів, визнає і поважає позицію пророка Єлисея, але також є «рішучим рушієм і формувачем подій». За словами Фрімер-Кенської, ця розповідь демонструє, як стать перетинається з класом у зображенні Біблії стародавнього Ізраїлю. Історія Шунамітської жінки відбувається серед сільських бідняків, і на цьому «тлі крайньої бідності, заможність Шунамітки надає їй більше сміливості, ніж бідним жінкам або іноді навіть бідним чоловікам». Їй досить добре, що вона здатна поширити своє покровительство на Єлисея, і є достатньо незалежною, вона готова протистояти пророкові та цареві в пошуках добробуту для свого дому.
Хульда
Друга книга царів у розділі 22 показує, що в давньому Ізраїлі жінки були пророчицями, навіть не будучи священницями. Царем Йосією був відремонтований храм, коли первосвященик Хілкія знайшов загублену Книгу Закону. Він віддав його Шафану, царевому книжнику, який її читав, а потім віддав цареві Йосії. Цар розірвав одежу в розпачі і сказав: "Іди і розпитай Господа про мене…" Так вони пішли до пророчиці Хульди, дружини Шальми. У тексті не коментується той факт, що ця пророчиця була жінкою, але говориться лише про те, що вони відповіли її цареві (вірші 15-20), тим самим продемонструвавши, що у жінці-пророчиці немає нічого незвичайного.
Авігайл
Авігайла була дружиною Навала, який відмовився допомагати майбутньому цареві Давидові. Авігайла, зрозумівши, що гнів Давида буде небезпечним для всього домогосподарства, діє негайно. Вона перехоплює Давида, несучи їжу і подарунки, і те, що Фрімер-Кенська описує як «блискучу риторику» Авігайли. Вона переконує Давида нікого не вбивати. Коли Навал помирає після її розповіді, Давид бере її за дружину. Фрімер-Кенська каже: «Знову розумна рішуча жінка впливає далеко за межі патріархату», показуючи, що біблійні жінки мали те, що антропологія має на увазі як неформальну владу.
Рут
Рут — титульна персонажки Книги Рут. У розповіді вона не ізраїльтянка, а скоріше похлдить з Моава; вона одружується з ізраїльтянином. І чоловік, і її тесть помирають, і вона допомагає свекрусі Наомі знайти притулок. Вони разом подорожують до Вифлеєму, де Рут отримує любов Боаза завдяки її доброті.
Вона одна з п'яти жінок, згаданих у генеалогії Ісуса, описаній в Євангелії від Матвія, поряд із Тамар, Рахавою, Ветсавією та Дівою Марією.
Есфір
Есфір описується в Книзі Естер як єврейська за походженням цариця перського царя Агасфера. В оповіданні Агасфер шукає нову дружину після того, як його цариця Вашті відмовляється підкорятися йому, і Естер обрана за її красу. Головний радник царя Хаман ображається на кузена і опікуна Естер Мардехая і отримує дозвіл від короля вбивати всіх євреїв у царстві. Естер протидіє цьому плану і отримує дозвіл від царя для євреїв оборонятися і вбивати своїх ворогів, і вони роблять це. Її історія є традиційною основою для єврейського свята Пурим, який відзначається в дату, вказану в оповіданні, коли наказ Хамана мав набути чинності, і в той самий день, коли євреї вбивають своїх ворогів після нового плану.
Новий Завіт
Новий Завіт — друга частина християнської Біблії. Він розповідає про вчення та особу Ісуса та події в християнстві першого століття. Він складається з чотирьох Євангелій про життя, вчення, смерть та воскресіння Ісуса. Він включає запис апостольських служінь у ранній церкві, який називається Діями апостолів; двадцять один лист-«послання», написаний різними авторами конкретним групам з конкретними потребами, що стосуються християнського вчення, поради, повчання та вирішення конфліктів; і одна Апокаліптична книга — Книга Одкровення, яка є книгою пророцтв і містить деякі вказівки до семи місцевих церков Малої Азії, але здебільшого пророчу символіку про кінцеві часи.
Новозавітні погляди на стать
Новий Завіт називає багатьох жінок серед послідовників Ісуса та на керівних посадах ранньої церкви. Дослідниця Нового Завіту Лінда Бельвілл каже, що «практично кожну керівну роль, при якій названо чоловіка, також називають і жінку. Насправді в Новому Завіті є багато жінок-лідерок, ніж чоловіків. Фива — сестра і служителька. Марія, мати Іоана Марка, Лідія та Німфа — наглядачки будинкових церков. Євдодія і Синтиха є одними з „сестер і дияконів“ у Філіппі (пор. ). Єдина роль, якій бракує конкретних жіночих імен — це роль „старійшин“, але там також бракує чоловічих імен».
Дослідник Нового Завіту Крейг Бломберг та інші доповнювачі стверджують, що є три основні тексти, які мають вирішальне значення для традиційного погляду на жінки та жіночі ролі: "1 Коринтян 14: 34-35, де жінкам наказано мовчати в церкві; 1Тимофію 2 : 11-15, коли жінкам (згідно з ТНІВ) заборонено навчати або мати владу над чоловіком; та 1 Коринтян 11: 2-16, коли чоловічі та жіночі стосунки визначаються з точки зору кефалі, що зазвичай перекладається голова. «
Взаємодія Ісуса з жінками
Новий Завіт стосується декількох жінок із внутрішнього кола Ісуса. Ісус часто публічно спілкувався з жінками. Учні були здивовані, побачивши Ісуса, що розмовляв із самарянкою біля криниці Сихара. Він вільно розмовляв з жінкою, звинуваченою в перелюбі, із вдовою Наїна, жінкою із кровотечею (пор. ) і жінкою, яка покликала його з натовпу. Так само Ісус звернувся до жінки, скорченої недугою протягом 18 років та групи жінок, що рухалися до хреста. Ісус говорив вдумливо, турботливо. Кожен євангелист-синоптик записує Ісуса, який ніжно звертається до жінки із кровотечею як дочки, і він називає зігнуту жінку „дочкою Авраама“. Богослов Дональд Г. Бльош вважає, що „Ісус називав єврейських жінок дочками Авраама“, тим самим вважаючи їх духовний статус рівним статусу чоловіків».
Ісус вважав жінок особисто відповідальними за власну поведінку, як це видно в його поводженні з жінкою біля криниці, жінкою, звинуваченою в перелюбі, і грішною жінкою, яка помазала його ноги (та три інші євангелії). Ісус вирішив, що кожен має особисту свободу і достатньо самовизначення, щоб мати справу з власним каяттям і прощенням. Є кілька євангельських розповідей про Ісуса, що передають важливе вчення про жінок: його публічне захоплення бідною вдовою, яка пожертвувала дві мідні монети в храм в Єрусалимі, його дружбу з Марією з Віфанії та Мартою, сестрами Лазара та присутність Марії Магдалини, його матері й інших жінок, коли він був розп'ятий. Науковець Нового Завіту Бен Уїтрінгтон III каже: «Ісус порушив як біблійні, так і раввинські традиції, які обмежували ролі жінок у релігійних практиках, і він відкинув спроби знецінити жінку або її слова свідчення».
Жінки в ранній церкві
Соціологиня Лінда Л. Ліндсі говорить: «Віра в духовну рівність статей та включення Ісусом жінок до відомих ролей призвели до того, що рання церква визнала внесок жінок у благодійність, євангелізацію та навчання». Пліній Молодший (перше століття) у своєму листі до імператора Траяна говорить, що в християнстві були люди різного віку та чину, і посилається на «двох рабинь, яких називають дияконами». Професорка релігії Маргарет Ю. Макдональд використовує «суспільно-наукову концепцію влади», яка розрізняє владу і владу, щоб показати ранньохристиянських жінок, хоча не маючи явного авторитету все ще зберігала достатню непряму силу і вплив, щоб відігравати значну роль у заснуванні християнства. На думку Макдональда, значна частина голосистої язичницької критики ранньої церкви є свідченням цієї «жіночої ініціативи», яка сприяла тому, що римське суспільство бачило християнство як загрозу. Звинувачення, що християнство підірвало римську сім'ю та авторитет чоловіків у домі, використовувались для того, щоб розпалити опозицію до християнства та негативно впливати на громадську думку.
Деякі тексти Нового Завіту чітко обговорюють ранньохристиянські громади, обтяжені наклепом, оскільки римське суспільство сприймає християнство як загрозу. Християн звинувачували в інцесті, оскільки вони говорили один про одного як про брата і сестру і любили одне одного. Їх звинувачували у канібалізмі через вечерю Господа, а також їх звинувачували у підриві сім'ї та суспільства. Така негативна громадська думка зіграла свою роль у переслідуванні християн у Римській імперії. Макдональд каже, що деякі тексти Нового завіту, що підтверджують традиційні ролі стосовно поведінки жінок, були написані у відповідь на ці небезпечні обставини.
Жінки в Новому Завіті
Марія, мати Ісуса
Поза дитячих розповідей Марія згадується рідко після початку Ісусового громадського служіння. Євангелії кажуть, що Марія — це та, з якої народився Ісус", і що їй було «надано перевагу»(). Деякі вчені вважають, що дитячі розповіді були інтерполяцією ранньої церкви. Барт Ерман пояснює, що Ісуса ніколи не згадують по імені в Талмуді, але є тонка атака на народження діви, яка посилається на позашлюбного сина римського солдата на ім'я «Пантера». (Ерман каже: "Грецькою мовою слово для діви є партенос ").
Марія не представлена в Євангеліях таким чином, щоб вона здавалася примітною або заслуговувала особливої честі. Вона молода, проживає в мізерному містечку, далеко від центрів влади, без особливого соціального становища чи статусу, але вона є найвищою з усіх статусів, демонструючи найвище навернення. Коли вона отримує благовість про народження Ісуса, вона запитує «Як це може бути?» Тоді «… хай буде».
У Євангелії від Луки Марія двічі відвідує Єлизавету, її двоюрідну сестру, і Єлизавета називає її блаженною. Сама Марія заявляє, що всі майбутні покоління будуть називати її благословенною. Марія «розмірковує над попередженням Симеона про те, що» меч пронизує її душу "в Луки 2: 34,35. Її турбує Ісус, який залишається позаду в храмі в Єрусалимі у 12 років, і за його думкою, його батьки мали знати де він знаходиться. Марія «розмірковує над усім цим у серці».
У всіх трьох синоптичних Євангеліях Марко, Матвій та Лука, Марія та брати Ісуса відштовхнуті Ісусом. У версії євангелиста Матея написано так: «Каже один до нього: „Он твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи говорити з тобою.“ Тоді він відповів тому, що говорив до нього: „Хто моя мати і хто брати мої?“ Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: „Ось моя мати і брати мої! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати.“». У Луки відречення ще сильніше, там Ісус каже, що його учні повинні ненавидіти своїх матерів. «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем.».
Євангеліє від Івана ніколи не ототожнює її по імені, а натомість посилається на «матір Ісуса». Марія з'являється два рази в Іоана, один раз на початку Євангелія та один раз біля його кінця. Перший — це весільний бенкет у Кані де не вистачає вина. Марія каже Ісусу, а його відповідь — «Жінко, що я маю з тобою? Моя година ще не настала». Незважаючи на це, Марія каже слугам: «Робіть все, що він скаже». Ісус замовляє 6 кам'яних жбанів, наповнених водою, а потім наказує, щоб її віднесли до управителя, який описує їх як «найкраще» вино.
Мати Ісуса знову з'являється в євангелиста Іоана під час розп'яття, де Ісус говорить про наступні роки догляду за своєю матір'ю. Марія не говорить ні слова, і оповідач не описує її.
Юнія
Павло написав у посланні до Римлян 16:7 «Вітайте Андроніка та Юнію, родичів моїх і співв'язнів, що є визначні між апостолами, які випередили мене в Христі». Перекладач Біблії Хайк Ованеннісян каже, що Юнія була жінкою, і існує консенсус, який підтримує цю точку зору. Він каже, що "Деякі вчені стверджують, що Юнія справді була людиною на ім'я Юнія… Будь це ім'я чоловічим чи жіночим, залежить від того, як слово було наголошено грецькою мовою…. книжники писали Юнію як жіноче ім'я. Експертиза давньогрецької та латинської літератури підтверджує, що чоловіче ім'я Юнія ніде не засвідчене, тоді як жіноче ім'я Юнія… зустрічається понад 250 разів… " Дослідник Нового Завіту Крейг С. Кінер говорить, що рання церква розуміла Андроніка і Юнію як апостольську команду чоловіка і дружини.
Присцила
У посланні до Римлян 16:3-5 апостол Павло згадує подружню пару Присцилу та Аквіллу як своїх «колег по роботі», кажучи, що вони ризикували своїм життям за нього. Павло працював і, здавалося б, прожив з ними чималий час, і вони пішли за ним до Ефесу, перш ніж він вирушив у свою наступну місіонерську подорож. У Діяннях апостолів 18:25,26 Лука каже, що Аполос, «учений чоловік», прийшов до Ефесу і почав говорити в синагозі. Коли Присцилла і Акілла почули його, вони взяли його з собою і «точніше пояснили Божий шлях». Гайк Ованеннісян каже, що «або Присцила не знала [вчення Павла про те, що жінка не повинна навчати чоловіка], що практично неможливо; або вона про це знала і вирішила збунтуватися — або вчення не існувало».
Марія з Віфанії
У євангелії від Луки 10:39 автор каже, що Марія сиділа «біля ніг Ісуса». Автор «вибирає термінологію, пов'язану з навчанням у рабинів (порівняйте Дії апостолів 22:3), припускаючи, що Марія стала учнем Ісуса».
Марія Магдалина
Науковець Нового Завіту Мері Енн Гетті-Салліван каже, що Марію Магдалину, або Марію з міста Магдали, іноді «помилково ідентифікують як грішницю, яка обмивала ноги Ісуса згідно опису євангелія від Луки 7:36-50. Іноді її також плутають з Марією з Віфанії, сестрою Марти та Лазара», і іноді вважається жінкою, спійманою в перелюбі, хоча в тексті немає нічого, що б це вказувало. Лука кваліфікує її як «ту, яка була зцілена», але інакше про неї мало що відомо. Немає нічого, що прямо вказує на те, що Марія Магдалина була колишньою повією, і деякі вчені вважають, що вона була багатою жінкою, які матеріально підтримували Ісуса та його служіння.
У , Марія Магдалина сама бачить воскреслого Ісуса, і він каже їй: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого.». Науковець з Нового Завіту Бен Уїтрінгтон ІІІ каже, що Іван — єдиний євангеліст, який «зацікавлений» зображати жінок в історії Ісуса, але "Пасха єдиний захід, про який розповідали всі чотири євангелісти, і це стосується візиту жінок до гробу Ісуса. " Марія Магдалина та інші жінки йдуть помазати тіло Ісуса біля гробу, але знаходять тіло зниклим. Марія Магдалина невтішна, але вона обертається і Ісус говорить з нею. Він називає її по імені, і вона впізнає його. Вітерґінгтон додає: "Існують певні паралелі між історією появи Марії та Івана 20: 24-31 (коли Ісус з'являється до Фоми) [проте] Марії дано апостольське завдання (йти розповідати людям), а Тома — ні…. Немає сумнівів, що Четвертий євангеліст бажає зобразити Марію Магдалину як важливу, і можливо, однаково важливу для Ісусової громади молодшого віку, як і сама Марія Марія. "
Римський письменник Цельс у праці «Про справжнє вчення», написаній близько 175 р., і яка є найбільш ранньою відомою всеосяжною критикою християнства відомий виключно в цитатах з нього в «Contra Celsum» — спростуванні доктрин Цельса, написаному в 248 р. Орігеном Олександрійським. Маргарет Макдональд каже, що вивчення християнського Писання Цельса змусило його зосередити увагу на Марії Магдалині як свідку воскресіння, як на когось хто обманув «чаклунство», яким Ісус творив чудеса, і як на когось, хто потім стає одним із головних Ісусових дослідників. Макдональд пояснює, що "У праці Цельса роль Марії Магдалини в історії про воскресіння принижує її достовірність… Від початку до кінця [Цельс каже] історію життя Ісуса формували «вигадливі уяви» жінок, тим самим надаючи неправдиві свідоцтву противникам важливості жінок у ранній церкві та самої Марії Магдалини
Макдональд розглядає цей негативний погляд на Марію як відображення виклику, що має місце в церкві другого століття. Це було викликом ролі Марії як жінки-учениці та керівних ролей для жінок загалом. «Виклик позиції Марії був оцінений як ознака напруженості між наявним фактом жіночого лідерства в християнських громадах та традиційними греко-римськими поглядами на ролі статі». Макдональд додає, що «Кілька апокрифних та гностичних текстів свідчать про таку суперечку».
Геродіада та її дочка
У Євангеліях від Матвія та Марка ці жінки причетні до страти Івана Хрестителя. Іродіада хотіла, щоб Іван був мертвим, бо він назвав її другий шлюб незаконним, але її чоловік цар Ірод цьому завадив. У день народження Ірода дочка Іродіади танцювала перед ним, і він був такий задоволений, що склав присягу перед свідками, що він дасть їй те, що вона хоче. Мати доручила їй попросити на тарілку голову Івана Хрестителя і Ірод сумно погодився. Ув'язненого Івана обезголовили, голову віддали дочці, і вона віддала її матері.
Дочка Іродіада в Євангеліях безіменна, але за межами Біблії її називають Саломією.
Сапфіра
Ананія та його дружина Сапфіра були, згідно з Діями Апостолів, глави , членами ранньої церкви в Єрусалимі. У творі зафіксовано їхню раптову смерть після брехні про гроші.
Діяння апостолів, глава закінчується, заявляючи що перші послідовники Ісуса вважали свої володіння спільними, щоб використовувати все що вони мали разом. Як було сказано на початку Діяннь апостолів у главі Ананія та Сапфіра продали свою землю, але таємно утримали частину виручки. Ананія вручив свою пожертву Петру. Петро відповів: «Чому Сатана так наповнив ваше серце, що ви збрехали Святому Духу?» Петро вказував, що Ананія контролює гроші і може здавати або зберігати їх, як вважає за потрібне, але заховав частину. Петро заявив, що Ананія брехав не людям, а Богу. Ананія загинув на місці і був похований. Через три години після смерті Ананія прийшла його дружина Сапфіра, не знаючи, що сталося. Петро запитав у неї ціну землі, яку вона та Ананія продали, а Сапфіра заявила ту саму неправдиву ціну, яку назвав і Ананія. Вона також впала мертвою.
Богослов Джеймс Данн характеризує цю історію як «один з найбільш неспокійних епізодів у всьому Новому Завіті».
Послання Павла та жінки
Павло апостол був першим письменником, який дав церковні настанови про роль жінки в церкві. Деякі з них зараз є предметом дискусій. Є також аргументи, що деякі твори, приписувані Павлу, є псевдоепіграфічними постпауліанськими інтерполяціями. Деякі науковці погоджуються, що певні тексти, приписувані Павлові та його посланням, надавали велику підтримку погляду на роль жінки як підлеглої. Інші заявляють, що культура перекладу наклала певний відбиток на його тексти, які Павло насправді не підтримував.
1-е до коринтян 14: 34-35
Ці вірші читаються в перекладі Івана Огієнко: «Нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, — тільки коритись, як каже й Закон. Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві!».
1 Тимофію 2: 11-15
Ці вірші читаються в перекладі Івана Огієнко: «Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні. Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою».
1 Тимофію 5: 3-16
В перекладі Івана Огієнко зазначається: «Шануй вдів, удів правдивих. А як має вдовиця яка дітей чи внучат, нехай учаться перше побожно шанувати родину свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно. А вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. А котра у розкошах живе, — та живою померла. І це наказуй, щоб були непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного. А вдову вносити до списку не менше, як шістдесятлітню, що була за дружину одному чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей виховала, якщо подорожніх приймала, якщо ноги святим умивала, якщо помагала обездоленим, якщо всякий добрий учинок виконувала. Але вдів молодих не приймай, бо вони, розпалившися, хочуть, наперекір Христові, заміж виходити, через що мають осуд, бо від першої віри відкинулись. А разом із тим неробітні вони, бо вчаться ходити по домах, і не тільки неробітні, але й лепетливі, і занадто цікаві, і говорять, чого не годиться. Отож бо, я хочу, щоб молодші заміж виходили, родили дітей, домом рядили, не давали противникові ані жодного поводу для лихомовства. Бо вже дехто пішли слідом за сатаною. А коли має вдів який вірний, нехай їх утримує, а Церква нехай не обтяжується, щоб могла вона втримувати вдів правдивих».
1 Кор. 11: 2-16
В перекладі Івана Огієнко ці вірші читаються так: «Похваляю ж вас, браття, що ви все моє пам'ятаєте, і заховуєте так передання, як я вам передав. Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог. Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, — осоромлює він свою голову. І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою голову, бо це є те саме, як була б вона виголена. Бо коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стригтися чи голитися, нехай покривається! Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікові слава. Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. Тому жінка повина мати на голові знака влади над нею, ради анголів. Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все — від Бога. Поміркуйте самі між собою, чи пристойне воно, щоб жінка молилася Богові непокрита? Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то безчестя для нього? Коли ж жінка косу запускає, — це слава для неї, бо замість покривала дана коса їй. Коли ж хто сперечатися хоче, — ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі».
Перше послання апостола Петра про жінок
У розділі 3 першого листа від Петра дружин закликають підкорятися своїм чоловікам, «щоб вони були приєднані без слова». «Так само дружини, — коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин, як побачать ваше поводження чисте в страху».
Сучасні погляди
Сучасного консенсусу щодо новозавітного погляду на жінок немає. Психолог Джеймс Р. Бек вказує, що « християни євангелії ще не врегулювали екзегетичні та теологічні питання». Ліберальне християнство, представлене розвитком історичної критики, також не було об'єднане в погляді на жінок: суфрагістка Елізабет Кейді Стентон розповідає про комітет, який утворив Біблію жінки у 1895 році. Двадцять шість жінок придбали дві Біблії і перебрали їх, вирізавши кожен текст, що стосувався жінок, вставили їх у книгу та написали коментарі під ними. Їх метою було оскаржити ліберальну теологію того часу, яка підтримувала ортодоксальну позицію про те, що жінка повинна бути підпорядкованою чоловікові. Книга викликала велику кількість суперечок та антагонізмів. Сучасне християнство досі поділяється між тими, хто підтримує рівність всіх типів жінок у церкві, тими, хто підтримує духовну рівність з розподілом ролей, і тими, хто підтримує більш сучасний еквівалент патріархату.
У мистецтві та культурі
Є сотні прикладів жінок з Біблії як персонажів живопису, скульптури, опери та кіно. Історично мистецькі виклади, як правило, відображають мінливі погляди на жінок зсередини суспільства більше, ніж біблійний виклад, який згадує про них.
Єва — загальна тема. Історик мистецтва Маті Мейєр говорить, що погляди суспільства на жінки дотримуються в різних баченнях Єви в мистецтві протягом століть. Мейєр пояснює: «Книга Буття розділи 2–3 розповідають про створення людини та походження зла та смерті; Єва, спокусниця, яка не дотримується Божої заповіді, є, мабуть, найбільш широко обговорюваною та зображуваною фігурою в мистецтві». За словами Маті Мейєра, Єва історично зображується в сприятливому світлі через раннє середньовіччя (800 р. Н. Е.), Але в пізньому середньовіччі (1400-ті роки) художня інтерпретація Єви стає сильно мізогіністичною. Мейєр бачить на цю зміну впливом творів богослова 4 століття Аврелія Августина, «який бачить сексуальність Єви як руйнівну для чоловічої раціональності». У XVII столітті виникає тема гріхопадіння людини як боротьби між чоловіком і жінкою, а у вісімнадцятому столітті на сприйняття Єви впливає Джон Мільтонса Утрачений рай де підкреслюється вільна воля Адама разом із красою Єви. Після цього виникає світський погляд на Єву, «завдяки її перетворенню у фатальну жінку — сполуку краси, спокусливості та незалежності, що знищують людину».
Сміливі та переможні жінки, такі як Яїл, Естер та девтероканонічна Юдит, були популярними «моральними» фігурами в середні століття. Епоха Відродження, яка віддала перевагу чуттєвій жіночій чутливості тривала до вісімнадцятого століття, і «фатальна жінка», така як Деліла, починаючи з дев'ятнадцятого століття і далі, демонструють, як Біблія та мистецтво формують і відображають погляди жінок.
Історія про біблійну царицю Аталію стала натхненником для однієї з найбільших трагедій французького драматурга Жана Расіна, Аталія.
Опера «Саломея» Річарда Штрауса була дуже суперечливою, коли її вперше поставили через поєднання біблійної теми, еротики та вбивства. Розповідь про її танець перед Іродом з головою Івана Хрестителя на срібній тарілці змусила середньовічних християнських художників зобразити її як уособлення звабливої жінки, спокусниці, яка заманює чоловіків від порятунку. Опера Штрауса заснована на п'єсі Оскара Уайльда «Саломея», яка зображує її в ролі фатальної жінки. Ця біблійна історія вже давно є улюбленицею художників. Помітними образами Саломеї є твори Масоліно да Панікакале, Філіппо Ліппі, Беноццо Гоццолі, послідовники Леонардо да Вінчі Андреа Соларіо та Бернардіно Луїні, Лукас Кранах Старший, Тіціан, Караваджо, Гвідо Рені, Фабріцій, Анрі Рено, Жорж Рошгросс, Ловіс Коррін, Лостас Моро та Федеріко Бельтран-Масс.
Інші приклади жінок Біблії в операх включають розповідь про Самсона і Далілу Каміля Сен-Сана; це одна з п'єс, яка визначає французьку оперу. Рут — опера з лібретто англійською мовою, яку створив Леннокс Берклі, прем'єра якої відбулася в Лондоні в 1956 році.
Джордж Фрідріх Гендель склав серію драматичних ораторій англійською мовою на біблійні теми. Серед головних ролей для знатних жінок з Біблії є Естер створена для приватного виступу в будинку дворян у 1718 році, переглянута на повну ораторію в 1732 році, Девора, вперше виконана в театрі короля в Лондоні 17 березня 1733 року, Аталія, вперше виконана 10 липня 1733 року в театрі Шелдоняна в Оксфорді, Самсон, прем'єрний спектакль у театрі Ковент Гарден у Лондоні 18 лютого 1743 р. та Їфтах прем'єра якої відбулася у Ковент Гарден 26 лютого 1752 року.
Жіноча сексуальність у ранній церкві
Дослідник класики Кайл Харпер згадує історика Пітера Брауна як такого, що продемонстрував сексуальність (особливо жіночу сексуальність) лежала в основі ранньої сутички за місце християнства у світі. Погляди на сексуальність у ранній церкві були різноманітними та жорстко дискутувались у різних її громадах; ці доктринальні дебати проходили в межах ідей листів апостола Павлва та в контексті часто переслідуваної меншини, яка прагне визначити себе у навколишньому світі. У своїх листах Павло часто намагався знайти середину серед цих суперечок, яка би включала людей, які бачили Євангеліє як звільнення їх від усіх моральних кордонів, так і тих, хто займав дуже суворі моральні позиції. Конфлікти з приводу сексуальності з культурою навколо християнства, як і всередині самого християнства, були жорстокими. Багато вчених вважають, що ці конфлікти вплинули на зміст Біблії в пізніших Посланнях Павла. Наприклад, в римській культурі вдови повинні були повторно одружитися протягом декількох років після смерті свого чоловіка, але християнські вдови не повинні були повторно одружуватися, і вони могли вільно вибрати, щоб залишитися самотніми і безшлюбними за підтримки церкви. Як каже Гарпер, «Церква виробила радикальне поняття свободи особистості, зосереджене навколо лібертаріанської парадигми повного статевого життя». Багато вдів і одиноких жінок вирішили не одружуватися, перебували в безшлюбності і заохочували інших жінок слідувати, але язичницька реакція на цю жіночу діяльність була негативною і часом насильницькою щодо християнства в цілому. Маргарет Макдональд демонструє, що ці небезпечні обставини, ймовірно, були каталізаторами "зрушення в перспективі щодо незаміжніх жінок від [раннього] дня Павла до часу пастирських послань ".
Сексуально-етичні структури римського суспільства будувались на статусі, а сексуальна скромність та сором означали щось інше для чоловіків, ніж для жінок, і для багатих народжених, ніж для бідних, і для вільних громадян, ніж для раба. У Римській імперії сором був соціальним поняттям, яке завжди опосередковувалося статтю та статусом. Професор класики Ребекка Ланглендс пояснює: «Мало того, що дружина просто регулює свою сексуальну поведінку прийнятними способами; потрібно було, щоб її чеснота в цій галузі була помітною». Молодший каже, що чоловіки, з іншого боку, були дозволені живими коханками під назвою палак. Римське суспільство не вірило, що раби мають внутрішнє етичне життя або будь-яке почуття сорому, оскільки вони не мають статусу, тому поняття сексуальної моралі не застосовуються до рабів. Ланглендс зазначає, що ця система цінностей дозволила римському суспільству знайти як контроль чоловіка над сексуальною поведінкою дружини в питаннях, що мають надзвичайно важливе значення, і в той же час бачити секс чоловіка з молодими хлопцями-рабами як мало хвилюючими.
Харпер каже: «Модель нормативної сексуальної поведінки, що склалася внаслідок реакції Павла на еротичну культуру, що його оточує… була виразною альтернативою суспільному устрою Римської імперії». Для Пола, за словами Харпера, «тіло було освяченим простором, точкою посередництва між індивідуумом і божественним». Зобов'язання щодо сексуального самоконтролю покладалося однаково на всіх людей у християнських громадах, чоловіків чи жінок, рабів чи вільних. У посланнях Павла ця porneia (єдине ім'я для низки сексуальних поведінок поза статевим зв'язком у шлюбі) стала центральною визначальною концепцією сексуальної моралі, і ухилення від неї — ключова ознака вибору слідування за Ісусом. Сексуальну мораль можна показати, якщо взагалі відмовитися від сексу і практикують цнотливість, залишаючись незайманими або займатися сексом лише в шлюбі. Гарпер вказує, що це було перетворенням глибокої логіки сексуальної моралі як особистої, а не соціальної, духовної, а не просто фізичної, і для всіх, а не лише для тих, хто має статус.
Див. також
Список жінок у Біблії
Список літератури
Жінки в Біблії
Статті про декількох людей у Біблії
Суперечки, пов'язані з Біблією
Жінка в юдаїзмі
Жінка в християнстві
Стать у Біблії
Жінки і релігія
|
1699216
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%D0%B0%D0%BD%20%D0%90%D0%B3%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%BE
|
Хуан Агудело
|
Хуан Агудело (23 листопада 1992, Манісалес) — американський футболіст, нападник нідерландського «Утрехта» та національної збірної США.
Клубна кар'єра
Народився 23 листопада 1992 року в колумбійському місті Манісалес. У 7-річному віці перебрався з родиною до США, де згодом почав займатися футболом. Вихованець футбольної школи клубу «Нью-Йорк Ред Буллз». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 2010 року в основній команді того ж клубу, в якій провів два сезони, взявши участь у 38 матчах чемпіонату.
Згодом з 2012 по 2013 рік грав у складі команд клубів «Чівас США» та «Нью-Інгленд Революшн».
На початку 2014 року уклав контракт з англійським «Сток Сіті», який відразу ж відда американця в оренду до нідерландського «Утрехта».
Виступи за збірні
2008 року дебютував у складі юнацької збірної США, взяв участь у 16 іграх на юнацькому рівні, відзначившись 12 забитими голами.
2010 року залучався до складу молодіжної збірної США. На молодіжному рівні зіграв у 8 офіційних матчах, забив 2 голи.
Того ж 2010 року отримав свій перший виклик до національної збірної США, у складі якої відтоді провів 18 матчів.
Досягнення
Володар Золотого кубка КОНКАКАФ: 2017
Срібний призер Золотого кубка КОНКАКАФ: 2011
Примітки
Посилання
Профіль гравця на TransferMarkt , ,
Статистика виступів на сайті national-football-teams.com
Футболісти США
Гравці молодіжної збірної США з футболу
Футболісти «Нью-Йорк Ред Буллз»
Футболісти «Чивас США»
Футболісти «Нью-Інгленд Революшн»
Футболісти «Сток Сіті»
Футболісти «Утрехта»
Футбольні легіонери США
Футбольні легіонери в Англії
Футбольні легіонери в Нідерландах
Спортсмени з Коннектикуту
Спортсмени з Нью-Джерсі
Натуралізовані громадяни США
Колумбійські емігранти до США
|
4330568
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%20%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B7%D0%B8%D1%87
|
Алекса Терзич
|
Алекса Терзич (17 серпня 1999, Белград) — сербський футболіст, лівий захисник австрійського клубу «Ред Булл» (Зальцбург) і національної збірної Сербії.
Клубна кар'єра
Народився 17 серпня 1999 року в Белграді. Вихованець футбольної школи клубу «Црвена Звезда». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 2018 року в основній команді того ж клубу, в якій провів один сезон, взявши участь у 2 матчах чемпіонату.
Влітку 2019 року юного сербського захисника запросила до своїх лав італійська «Фіорентина». У сезоні 2019/20 провів дві гри у Серії A, після чого для отримання ігрової практики був відданий в оренду до друголігового «Емполі», де був основним гравцем захисту команди.
Влітку 2021 року повернувся до «Фіорентини».
Виступи за збірні
2015 року дебютував у складі юнацької збірної Сербії (U-17), загалом на юнацькому рівні взяв участь у 20 іграх, відзначившись одним забитим голом.
Протягом 2018–2019 років залучався до складу молодіжної збірної Сербії. На молодіжному рівні зіграв у 8 офіційних матчах, забив 1 гол.
Влітку 2021 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Сербії.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів
Статистика виступів за збірну
Посилання
Уродженці Белграда
сербські футболісти
Гравці молодіжної збірної Сербії з футболу
Гравці збірної Сербії з футболу
Футболісти «Црвени Звезди»
Футболісти «Графичара»
Футболісти «Фіорентини»
Футболісти «Емполі»
Футболісти «Ред Булла»
сербські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Італії
Футбольні легіонери в Австрії
|
1604964
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Micronycteris%20minuta
|
Micronycteris minuta
|
Micronycteris minuta — вид родини листконосові (Phyllostomidae), ссавець ряду лиликоподібні (Vespertilioniformes, seu Chiroptera).
Середовище проживання
Країни поширення: Болівія, Бразилія, Колумбія, Коста-Рика, Еквадор, Французька Гвіана, Гаяна, Гондурас, Нікарагуа, Панама, Перу, Суринам, Тринідад і Тобаго, Венесуела. Проживає у вічнозелених і листяних лісах низовини, однак, був виявлений в сільськогосподарських районах з рідкісними деревами.
Звички
Сідала лаштує поодинці або невеликими групами в дуплах дерев або печерах, часто з іншими видами кажанів; зрідка зустрічаються в шахтах. Раціон включає комах (76%) і рослинний матеріал (24%), такий як фрукти. Вагітні самиці були зафіксовані в березні і квітні в Коста-Риці.
Загрози та охорона
Вирубка лісів є проблемою, хоча це не є серйозною загрозою. Цей вид зустрічається в ряді природоохоронних територій.
Джерела
Sampaio, E., Lim, B., Peters, S. & Pineda, W. 2008. Micronycteris minuta
Листконосові
|
18185334
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sacred%202%3A%20Fallen%20Angel
|
Sacred 2: Fallen Angel
|
Sacred 2: Fallen Angel is an action role-playing game. It is the second in the Sacred video game series. It is a prequel which takes place 2,000 years before the events of Sacred. Like its predecessor, the game takes place in a fantasy setting. A new game engine allows the game to be rendered in perspective correct 3D, while retaining the viewpoint found in older isometric games. Video game designer Bob Bates was involved in its production. Power metal band Blind Guardian wrote the song "Sacred Worlds" as the theme for the game and also make an appearance as characters.
The PC version was released in late 2008, the console versions were delayed until 2009 with the discs being pressed in April 2009 for a May release, in April the developer, Ascaron, went into administration citing the extended development as the reason. An add-on titled Ice & Blood was released 2 October for European PC players only. Support for the US PC version has been taken over by Deep Silver, though all support for current and future expansions and console versions in the US has been dropped.
Plot
A mysterious and volatile substance called T-Energy is the source of all life and magic in Ancaria. It was originally solely under the control of the ancient race of Seraphim. However, over time as they lost interest in the world they gave some of their control to the High Elves. With this power, the High Elves quickly became the dominant race of Ancaria.
A power struggle is raging between two factions within the High Elves. The nobility and clergy are each trying to gain control over the T-Energy. Other races take advantage of the distraction the conflict provides and try to gain control of the T-Energy themselves, so they can become the dominant and most powerful race. As these events unfold, the T-Energy goes increasingly out of control and changes into a destructive force that mutates creatures, destroys cities, and renders entire regions uninhabitable. The campaign selection you make will determine whether your story involves healing the land, or intensifying the chaos.
Gameplay
Campaigns
There are two campaign path choices: Light and Shadow. The player will select the path they want to follow at the beginning of the game, and this choice determines the ultimate goal of their character. Throughout the game, the paths intersect at different points. In one path you may be asked to help defend a town, while in the other you may be the person attacking the town.
World
Sacred 2: Fallen Angel features minimal loading times between regions. The surface map is . The world also contains dungeons and caves going as far as 2 levels deep, and surface dwellings of up to four stories. Most of the action takes place in the open world above ground.
There are a variety of different regions, from arid desert to tropical rain forest. Every region differs in its climate, terrain, architecture, inhabitants, flora, fauna and lighting.
In addition to playable characters and enemies, there are different neutral creatures who inhabit the various regions, as well as enemies and NPCs (non-player characters).
NPCs are constructed to behave realistically within the Day/Night cycle. For example, merchants will be at home at night.
Classes
There are 7 playable fixed-gender classes, each of which has different class-specific equipment and animations that are dependent on the weapons being wielded. Maximum character level will be at least 200.
Seraphim: The Seraphim is the only class from Sacred that appears in Sacred 2: Fallen Angel. She embodies all that is good, and therefore she can only play the Light path.
Shadow Warrior: An elite warrior, returned to life against his will after his death on the battlefield.
High Elf: A student of magic, freshly emerged from the academy ready to explore the world and expand her knowledge.
Dryad: Adept at ranged combat, nature magic and voodoo.
Temple Guardian: Cyborg canine creature - adept at the mechanical and technological arts.
Inquisitor: He embodies all that is evil, and therefore can only play the Shadow path.
Dragon Mage
Mounts
Players are able to use horses as they could in Sacred, for transportation as well as in combat. Though players can engage in combat while riding a horse, they cannot execute Combat Arts, Sacreds version of special moves. Mounts do, however, add to character stats - acting as an additional equipment slot. Each class also has access to a special unique mount type via a quest, that allows the use of Combat Arts whilst mounted, and even improves some of them.
Quests
Ancaria has a variety of quest types. Current figures indicate that there will be 100 core campaign quests as well as 600 side quests. The side quests will include character specific quests, as well as quest related to the specific deity you choose when creating your character.
Customization
Character customization is accomplished in a variety of ways. In addition the choice of using a mount or not, and if so which, there is a wide variety of equipment and weapon types; the game features an RPG-standard set of equipment options.
Equipment can be generated with dozens of modifiers as well as sockets and both dropped and bought equipment is predominantly class-specific.
Players can modify their characters further by allocating stat points, choosing from a range of overarching skills which improve their special powers (combat arts), allow them to barter with NPCs or use different types of weapons. Players can also increase the level of their individual combat arts, pick and choose combat arts to execute together in "combos" and even further customize individual combat arts with additional effects.
Multiplayer
Sacred 2 multiplayer mode features "hot-swapping" capabilities, which allow players to leave their single player campaign, join a friend's game in multiplayer, then return to their single player campaign at the point they left off while retaining any levels and items that they received while in their friend's multiplayer game.
All platforms allow a variety of game modes, with five distinct multiplayer modes, with the maximum number of players varying based on the platform and game type:
Microsoft Windows: Maximum of 16 players per game for PvP or free play, and 5 players (PvE - player(s) versus environment) for the campaign co-op mode.
PlayStation 3: Maximum of 4 players via PlayStation Network, or 2 offline.
Xbox 360: Maximum of 4 players via Xbox Live, or 2 offline.
Release
Sacred 2 was released in late 2008 for Microsoft Windows. The console versions for Xbox 360 and PlayStation 3 were delayed until 2009 with the discs being pressed in April 2009 for a May release. All versions contain the same content, with the exception of the Xbox 360 pre-order. If pre-ordered at GameStop, a code was given to access a creature that allows access to inventory storage anywhere in the world as long as both players are signed into Xbox Live. It is also available to purchase as DLC. The main difference is in the UI, which has been designed in attempt to allow optimal control for the hardware differences of each platform.
In April the developer Ascaron went into administration citing the extended development as the reason.
Support for the US PC version has been taken over by CDV, though all support for current and future expansions and console versions in the US has been dropped.
After the end of official support the game's community continued support themself with community patches.
Ice & Blood
An expansion pack titled Ice & Blood was released 28 August 2009 for European PC players only, however Sacred 2 Gold, released on Steam, would bring Ice & Blood to US PC players as well.
Expanding the world of Ancaria, Ice & Blood features two new regions, a new playable character and many new items, enemies, weapons and missions
Reception
In January 2009, Sacred 2 received a "Gold" certification from the Bundesverband Interaktive Unterhaltungssoftware (BIU), indicating sales of at least 100,000 units in the German market. The game's worldwide sales surpassed 750,000 units by August 2009.
The PC version of Sacred 2 received mixed reviews with an average critic score of 71% at GameRankings, and 71 out of 100 at Metacritic. While the design, world map and multiplayer were praised, common criticisms were directed at the visuals and technical glitches, as well as the lack of character customization and mostly female, gender-fixed classes. The later release of the Xbox 360 and PS3 versions scored a 71% and a 70% on GameRankings, respectively. While some critical issues were found and fixed in the PC version, there were a lot more problems in the PS3 and Xbox 360 version which were never fixed.
Sequel
In August 2009, Deep Silver announced their plans for a sequel with a working title Sacred 3. A year later, in August 2010, Sacred 3 was officially announced.
Spin-off novels
A. D. Portland, Sacred 2: The Shadow Warrior - The official past story (Sacred 2: Der Schattenkrieger – die offizielle Vorgeschichte zum Game) December 2007, Panini,
A. D. Portland, Sacred 2: Fallen Angel - The novelization (Sacred 2: Fallen Angel – Der offizielle Roman zum Videogame), Panini Verlag, August 2008,
References
External links
Sacred 2 Wiki
Ascaron games
Role-playing video games
Action role-playing video games
Hack and slash role-playing games
Cooperative video games
Fantasy video games
Games for Windows
Multiplayer online games
PlayStation 3 games
Video game prequels
Video games about angels
Video games developed in Germany
Video games with gender-selectable protagonists
Video games scored by Pedro Camacho
Xbox 360 games
Open-world video games
Video games using PhysX
Windows games
Deep Silver games
2008 video games
CDV Software Entertainment games
Multiplayer and single-player video games
|
25272759
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2010%20FIFA%20World%20Cup%20Group%20H
|
2010 FIFA World Cup Group H
|
2010 FIFA World Cup Group H
Group H of the 2010 FIFA World Cup began on 16 June and ended on 25 June 2010. The group consisted of Switzerland, Honduras, Chile and reigning European champions Spain. Spain would eventually win the tournament.
Chile and Spain were in the same group in 1950, in a group from which only the Spanish team qualified for the next round. Chile and Switzerland were also in the same group in 1962, when Chile was host and went on to finish in third place. Switzerland and Spain competed in the same group in 1966, but neither advanced to the next round. Finally, Honduras and Spain were in the same group in 1982. Four years later, in the next World Cup, Chile and Spain would meet again in Group B, against the Netherlands and Australia; Chile would upset Spain 2–0 in their second match, eliminating Spain from the tournament.
Standings
Spain advanced to play Portugal (runner-up of Group G) in the round of 16.
Chile advanced to play Brazil (winner of Group G) in the round of 16.
Switzerland would wind up being the first team since Norway in 1994 to defeat the group winner in their opening match but fail to advance to the second round.
Matches
All times local (UTC+2)
Honduras vs Chile
Spain vs Switzerland
Chile vs Switzerland
Spain vs Honduras
Chile vs Spain
Switzerland vs Honduras
See also
Chile at the FIFA World Cup
Honduras at the FIFA World Cup
Spain at the FIFA World Cup
Switzerland at the FIFA World Cup
References
Group H
Group
Chile at the 2010 FIFA World Cup
Switzerland at the 2010 FIFA World Cup
Group
|
2962482
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1002%20%D0%BA%D0%BC%20%28%D0%B7%D1%83%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%29
|
1002 км (зупинний пункт)
|
1002 км (зупинний пункт)
1002 кілометр — залізничний пасажирський зупинний пункт Луганської дирекції Донецької залізниці.
Розташований за кількасот метрів від смт Новосвітлівка, Сорокинський район, Луганської області на лінії Кіндрашівська-Нова — Довжанська між станціями Новосвітлівський (4 км) та Сімейкине-Нове (20 км).
Через військову агресію Росії на сході України транспортне сполучення припинене. Лінія не діюча з 2007 року. Лінію в майбутньому передбачено демонтувати.
Примітки
Джерела
Транспорт Довжанського району
Зупинні пункти Донецької залізниці
Зупинні пункти Луганської області
|
242343
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Robert%20Silverberg
|
Robert Silverberg
|
Robert Silverberg (born January 15, 1935) is an American author and editor, best known for writing science fiction. He is a multiple winner of both Hugo and Nebula Awards, a member of the Science Fiction and Fantasy Hall of Fame, and a Grand Master of SF. He has attended every Hugo Award ceremony since the inaugural event in 1953.
Biography
Early years
Silverberg was born January 15, 1935, to Jewish parents in Brooklyn, New York. A voracious reader since childhood, he began submitting stories to science fiction magazines during his early teenage years. He received a BA in English Literature from Columbia University, in 1956. While at Columbia, he wrote the juvenile novel Revolt on Alpha C (1955), published by Thomas Y. Crowell with the cover notice: "A gripping story of outer space". He won his first Hugo in 1956 as the "best new writer".
That year Silverberg was the author or co-author of four of the six stories in the August issue of Fantastic, breaking his record set in the previous issue. For the next four years, by his own count, he wrote a million words a year, mostly for magazines and Ace Doubles. He used his own name as well as a range of pseudonyms during this era, and often worked in collaboration with Randall Garrett, who was a neighbor at the time. (The Silverberg/Garrett collaborations also used a variety of pseudonyms, the best-known being Robert Randall.) From 1956 to 1959, Silverberg routinely averaged five published stories a month, and he had over 80 stories published in 1958 alone.
In 1959, the market for science fiction slumped due in part to changing tastes among readers, and also due to the bankruptcy of several leading magazines of the era. Silverberg adapted by writing copiously to other fields, from historical non-fiction to crime fiction and softcore pornography. "Bob Silverberg, a giant of science fiction... was doing two [books] a month for one publisher, another for a second publisher, and the equivalent of another book for a magazine... He was writing a quarter of a million words a month" under many different pseudonyms including about 200 erotic novels published as Don Elliott. In a 2000 interview, Silverberg explained that the erotic fiction (published under the pseudonym "Don Elliott")
... was undertaken at a time when I was saddled with a huge debt, at the age of 26, for a splendid house that I had bought. There would have been no way to pay the house off by writing science fiction ... so I turned out a slew of quick sex novels. I never concealed the fact that I was doing them; it made no difference at all to me whether people knew or not. It was just a job. And it was, incidentally, a job that I did very well. I think they were outstanding erotic novels.
Literary growth
In the mid-1960s, many writers in science fiction were moving away from the adventure, hard science fiction and space opera themes that often characterized the early years of the genre, and writing stories with greater literary ambitions, psychological sophistication and experimental methods (see New Wave science fiction). Frederik Pohl, then editing three science fiction magazines, offered Silverberg creative freedom in writing for them. Thus inspired, Silverberg returned to the field that gave him his start, paying far more attention to depth of character development and social background than he had in the past and mixing in elements of the modernist literature he had studied at Columbia.
Silverberg continued to write rapidly—Algis Budrys reported in 1965 that he wrote and sold at least 50,000 words ("call it the equivalent of a commercial novel") weekly—but the novels he wrote in this period are considered superior to his earlier work; Budrys in 1968 wrote of his surprise that "Silverberg is now writing deeply detailed, highly educated, beautifully figured books" like Thorns and The Masks of Time. Perhaps the first book to indicate the new Silverberg was To Open the Sky, a fixup of stories published by Pohl in Galaxy Magazine, in which a new religion helps people reach the stars. That was followed by Downward to the Earth, a story containing echoes of material from Joseph Conrad's work, in which the human former administrator of an alien world returns after the planet's inhabitants have been set free. Other acclaimed works of that time include To Live Again, in which the memories and personalities of the deceased can be transferred to other people; The World Inside, a look at an overpopulated future; and Dying Inside, a tale of a telepath losing his powers.
In the August 1967 issue of Galaxy, Silverberg published a 20,000-word novelette called "Hawksbill Station". This story earned Silverberg his first Hugo and Nebula story award nominations. An expanded novel form of Hawksbill Station was published the following year. In 1969 Nightwings was awarded the Hugo for best novella. Silverberg won a Nebula award in 1970 for the short story "Passengers", two the following year for his novel A Time of Changes and the short story "Good News from the Vatican", and yet another in 1975 for his novella Born with the Dead.
Later developments
After suffering through the stresses of a major house fire and a thyroid malfunction, Silverberg moved from his native New York City to the West Coast in 1972, and he announced his retirement from writing in 1975. In 1980 he returned, however, with Lord Valentine's Castle, a panoramic adventure set on an alien planet, which has become the basis of the Majipoor series—a cycle of stories and novels set on the vast planet Majipoor, a world much larger than Earth and inhabited by no fewer than seven different species of settlers. In a 2015 interview Silverberg said that he did not intend to write any more fiction.
Silverberg received a Nebula award in 1986 for the novella Sailing to Byzantium, which takes its name from the poem by William Butler Yeats; a Hugo in 1987 for the novella Gilgamesh in the Outback, set in the Heroes in Hell universe of Bangsian Fantasy; a Hugo in 1990 for Enter a Soldier. Later: Enter Another. The Science Fiction and Fantasy Hall of Fame inducted Silverberg in 1999, its fourth class of two deceased and two living writers, and the Science Fiction and Fantasy Writers of America made him its 21st SFWA Grand Master in 2005.
Personal life
Silverberg has been married twice. He and Barbara Brown married in 1956, separated in 1976, and divorced a decade later. Silverberg and science fiction writer Karen Haber married in 1987. They live in the San Francisco Bay Area. Before the age of 30, Silverberg was independently wealthy through his investments and once owned the former mansion of New York City Mayor Fiorello La Guardia.
Awards
Hugo Awards
Most Promising New Author (1956)
Nightwings (Best Novella, 1969)
Gilgamesh in the Outback (Best Novella, 1987)
Enter a Soldier. Later: Enter Another (Best Novelette, 1990)
Locus Award
Born with the Dead (Best Novella, 1975)
Lord Valentine's Castle (Best Fantasy Novel, 1981)
The Secret Sharer (Best Novella, 1988)
Nebula Awards
Passengers (Best Short Story, 1969)
A Time of Changes (Best Novel, 1971)
Good News from the Vatican (Best Short Story, 1971)
Born with the Dead (Best Novella, 1974)
Sailing to Byzantium (Best Novella, 1985)
Damon Knight Grand Master Award (2003)
Bibliography
See also
Notelist
References
Further reading
Sandra Miesel, "Dreams Within Dreams" in Darrell Schweitzer (ed.). Exploring Fantasy Worlds: Essays on Fantastic Literature. San Bernardino, CA: Borgo Press, April 1985, pp. 35–42. (On the novel Son of Man.)
External links
1935 births
20th-century American male writers
20th-century American novelists
21st-century American male writers
21st-century American novelists
American alternate history writers
American erotica writers
American fantasy writers
American male novelists
American male short story writers
American science fiction writers
American anthologists
Asimov's Science Fiction people
Columbia College (New York) alumni
Erasmus Hall High School alumni
Hugo Award-winning writers
Jewish American novelists
Jewish American short story writers
Living people
Nebula Award winners
Novelists from New York (state)
Science fiction editors
Science Fiction Hall of Fame inductees
SFWA Grand Masters
Writers from Brooklyn
Presidents of the Science Fiction and Fantasy Writers Association
|
4758678
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D1%94%D0%B2%D0%BE
|
Березеєво
|
Березеєво — присілок в Чудовському районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 24 особи. Входить до складу муніципального утворення Грузинське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Грузинське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Чудовського району
|
3399410
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9%20%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2
|
Калузький музей образотворчих мистецтв
|
Калузький музей образотворчих мистецтв — художній музей у місті Калуга (Росія). Заснований 1917 року. Головна будівля музею є об'єктом культурної спадщини народів Росії федерального значення.
Історія
Початок колекції музею поклали твори з приватного зібрання уродженця Калуги, лікаря Никанора Івановича Васильєва (1832-1917). Музей відкритий 12 червня 1918 в його будинку (нинішня адреса: Дзержинського, 81).
1924 року художній музей поряд з іншими калузький музеями був перетворений у відділ Калузького об'єднаного музею.
У 1921-1935 рр. завідувачем музею був Всеволод Миколайович Левандовський (1884-1935), талановитий художник, випускник Імператорської Академії мистецтв. Врятовані Левандовським художні цінності з садиб Калузької губернії збагатили збірки обласних краєзнавчого та художнього музеїв. 1926 року при його участі при музеї було організовано філію Асоціації художників революційної Росії (АХРР), влаштовувалися регулярні виставки калузький художників, працювала ізостудія.
У 1937-1960 рр. музей очолював М. М. Днепровський, перший в історії музею мистецтвознавець.
1939 року художній відділ був знову перетворений в Калузький міський художній музей і переданий у систему Комітету в справах мистецтв.
Під час Другої світової війни при окупації Калуги колекції музею були підготовлені до відправки в Німеччину. Значна кількість творів була втрачена, проте повністю вивезти колекції німці не встигли. Співробітникові музею Н. М. Маслову вдалося заховати ящики з творами мистецтва, зберігши таким чином частину колекції. Деякі предмети були виявлені і повернені в музей у новітній час.
Осінню 1944 року музей знову відкрився для відвідувачів. Фонди почали поповнюватися новими експонатами. З 1944 року музей носив назву «Калузький обласний художній музей».
1969 року музею був переданий головний будинок міської садиби Білібіних-Чістоклетових. З 1989 по 1997 рік у приміщенні музею проводилася реставрація. 26 червня 1997 року музей відкрив для відвідувачів оновлену експозицію.
17 липня 2014 року, при злитті з обласною картинною галереєю «Образ», музей отримав нинішню назву.
Колекція
Основою збірок музею стали предмети з колекції Н. І. Васильєва, заповідані їм місту 1905 року: 77 картин, 11 скульптурних робіт і 3 предмети з порцеляни. 1919 року, через рік після відкриття музею, кількість експонатів збільшилася в кілька разів за рахунок художніх цінностей, вивезених з садиб Таруського, Мещовського, Козельського повітів Калузької губернії. Найбільш значною за якісним і кількісним складом була колекція князів Горчакових з маєтку Барятіно Таруського повіту («Мадонна з щогльонком» невідомого італійського художника кінця XV — початку XVI століть, «Вівці» Б. П. Оммеганка, «Фрукти» А. ван Беєрена, унікальні збірки гравюр і малюнків). З маєтку Делянових Железники надійшли фамільні портрети пензля І. Б. Лампі і серія пастельних портретів К. В. Барда, з маєтку Степанівське (Павлищев Бор) походить чудове зібрання творів М. О. Ярошенка.
Подальше розширення колекції здійснювалося за допомогою передачі предметів з Ермітажу, Третьяковської галереї, Державного музейного фонду, від приватних осіб. У збірки увійшли твори, передані через Міністерства культури СРСР і РРФСР, а також закупівлі на обласних і персональних виставках.
Загалом музей зберігає більше 10 000 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва, з яких понад 200 представлені в постійній експозиції.
Філії
Таруська картинна галерея
Ульяновська картинна галерея
Мосальська картинна галерея
Хвастовічська картинна галерея
Галерея
Посилання
Офіційний сайт музею
Калужский музей изобразительных искусств / Музеи России
Калужский музей изобразительных искусств / Калужский край
Примітки
Художні музеї Росії
Музеї, засновані 1917
Калуга
Об'єкти культурної спадщини Росії федерального значення
засновані в Європі 1917
|
5057280
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%20%D1%88%D0%BE%D1%81%D0%B5%204%20%28%D0%95%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Національне шосе 4 (Естонія)
|
Національне шосе 4 (Естонія)
Національне шосе 4 (скор. Т4; також відома як Пярнуське шосе) — 192-кілометрова національна магістральна дорога в Естонії, що прямує з півночі на південь. Маршрут пролягає тим самим шляхом, що й європейський маршрут E67, також відомий як Via Baltica. Шосе починається в Таллінні. Звідти простягається через основні міста Сауе, Мяр'ямаа та Пярну. Закінчується в Іклі на кордоні з Латвією.
Дорога утворює головний транспортний шлях з півночі на південь між Естонією та Центральною / Західною Європою. У 2020 році найбільший обсяг трафіку був навколо Таллінна, де AADT становив близько 28 000. Це другі найвищі показники в Естонії, їх перевершує лише T1 за межами Таллінна. Цифри знову зростають навколо Пярну, коливаючись біля 10 000.
Довжина дороги – 14,1 кілометра з подвійним рухом. Ділянка між Лаагрі та Еасмяе була побудована за радянських часів. Ділянка між Аасмяе та Кустья має профіль 2+1. Інша ділянка 2+1 знаходиться між Яанесселйя та Nurme.
Опис маршруту
T4 — головна автомагістраль з півночі на південь в Естонії, що з’єднує столицю країни, Таллінн, з четвертим за величиною містом Естонії, Пярну, і зрештою латвійський кордон (де латвійська A1 продовжується до Риги). T4 є частиною європейського маршруту E67, також відомого як Via Baltica.
Маршрут оминає всі міста, лише в Таллінні проходить 13-кілометрова ділянка. Шосе починається в Таллінні від площі Віру і проходить через місто на 13 кілометрів. У місті вона перетинається з Т8 на площі Свободи та T15у Järve. Невдовзі після перетину межі міста дорога перетворюється на подвійну проїжджу частину та переходить на Т11 у Сауе. На 27 кілометрі дорога зустрічається з Т9 і перетворюється на дорогу 2+1. Дорога залишається такою до Кусті, коли дорога перетворюється на звичайну трасу 1+1. Дорога продовжується прямо в південному напрямку до Пярну. Перед в'їздом у Пярну знову коротка ділянка 2+1 між Янесселя та Нурме.
У Пярну дорога повертає ліворуч на об’їзну дорогу Пярну (70 обмеження швидкості км/год). Тут дорога перетинається з Т5 і перетинає річку Пярну. Після цього дорога знову повертає ліворуч і незабаром після Пярну перетинається з Т6. Далі маршрут пролягає вздовж узбережжя Естонії до Ікла, де перетинається латвійський кордон і дорога продовжується як A1 у Латвії.
Зараз на трасі T4 встановлено 11 камер контролю швидкості між 92 і 141 кілометрами.
Кількість смуг шосе
Дивись також
Транспорт Естонії
Примітки
Посилання
Дороги Естонії
|
5025693
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B0%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0
|
Вулиця Петра Григоренка
|
Вулиця Петра Григоренка (також вулиця Генерала Григоренка) — назва вулиць у різних населених пунктах України.
вулиця Петра Григоренка — вулиця в місті Дніпро
вулиця Петра Григоренка — вулиця в місті Дружківка
вулиця Петра Григоренка — вулиця в місті Каховка
вулиця Петра Григоренка — вулиця в місті Кропивницький
вулиця Петра Григоренка — вулиця в місті Рівне
вулиця Петра Григоренка — вулиця в місті Хуст
Вулиця Генерала Григоренка
вулиця Генерала Григоренка — вулиця в місті Вінниця
вулиця Генерала Григоренка — вулиця в місті Полонне
вулиця Генерала Григоренка — вулиця в місті Стрий
Вулиця Генерала Петра Григоренка
вулиця Генерала Петра Григоренка — вулиця в місті Запоріжжя
вулиця Генерала Петра Григоренка — вулиця в місті Коломия
вулиця Генерала Петра Григоренка — вулиця в місті Херсон
Вулиця Григоренка
вулиця Григоренка — вулиця в місті Бердянськ
вулиця Григоренка — вулиця в місті Сокаль
вулиця Григоренка — вулиця в місті Чернігів
Провулок Генерала Григоренка
провулок Генерала Григоренка — провулок в місті Вінниця
Див. також
проспект Петра Григоренка — проспект в місті Київ
проспект Петра Григоренка — проспект в місті Харків
Багатозначні терміни: урбаноніми
Вулиці, названі на честь людей
|
801789
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Інтернаціонал (значення)
|
Інтернаціонал (значення)
Міжнародні громадсько-політичнні об'єднання (Інтернаціонали):
Перший Інтернаціонал, в створенні якого брав участь Карл Маркс
Сент-Ім'єнський анархістський інтернаціонал - міжнародна анархістська організація утворена після розколу Першого Інтернаціоналу (1872-1877)
Другий інтернаціонал — міжнародне об'єднання робочих партій (1889-1915).
Третій Інтернаціонал, також відомий як Комуністичний інтернаціонал, або комінтерн
Комуністичний інтернаціонал молоді
Четвертий Інтернаціонал - троцькістський інтернаціонал (з 1938).
Возз'єднаний Четвертий інтернаціонал
Ліберальний Інтернаціонал
Соціалістичний інтернаціонал - нині діюче міжнародне об'єднання соціал-демократичних, соціалістичних і лейбористських партій.
Центристський демократичний інтернаціонал - об'єднання християнсько-демократичних і центристських партій.
Піратський Інтернаціонал - об'єднання партій, які виступають за реформування авторського права.
Інтернаціонал (гімн)
|
1952897
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/871%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
871 (значення)
|
871 (значення)
Натуральне число 871
871 рік до нашої ери
871 рік нашої ери
|
75988594
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stanislav%20Kozlovsky
|
Stanislav Kozlovsky
|
Stanislav Kozlovsky
Stanislav Alexandrovich Kozlovsky (born 8 December 1976) is a Russian scientist-psychologist, specialist in the field of cognitive neuroscience of memory and perception. Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor.
In addition to teaching and scientific activities, he is actively involved in promoting the Runet. He is an active participant in Russian Wikipedia and a former director of Wikimedia RU.
Biography
Stanislav Kozlovsky was born on 8 December 1976, in Moscow.
In 1995 Stanislav Kozlovsky started to study in the Moscow State University, from which he graduated in 2000 with honors. In the same time he began to engage in teaching and scientific activities. Since 2014 he was working as an associate professor of the Department of Psychophysiology.
In 2003, he graduated from the graduate school of M.V. Lomonosov Moscow State University in the Department of Psychophysiology. A year later, under the scientific supervision of Professor E. N. Sokolov, defended his dissertation for the academic degree of Candidate of Psychological Sciences on the topic "Psychophysiological mechanisms storing visual images in working memory".
From 2005 to 2008, he was a researcher at the Laboratory of Psychophysiology of Creativity at the Institute of Psychology of the Russian Academy of Sciences.
From 2009 to 2013, he was Head of the Department of "Methods of Neurocognitive Research" at the Institute of Cognitive Research of the Russian Scientific Center "Kurchatov Institute". After the Institute of Cognitive Research, along with other structural divisions, joined the Kurchatov Complex of NBICS Technologies in 2010–2011, he held the position of deputy head of the laboratory of neurobiological influences, and in 2011-2012 he was a senior researcher at the laboratory of biocontrol.
In the year of 2002 he completed an internship at the University of Helsinki, in 2007 at the University of Padua, the Università Cattolica del Sacro Cuore, and in 2010 at the TU Dresden.
He is a full member of a number of scientific organizations such as the I. P. Pavlov Physiological Society of the Russian Academy of Sciences (since 2007), the Organization of Human Brain Mapping (OHBM, since 2006), the Association of Computing Technology, the International Organization of Psychophysiology at the United Nations (Eng. International Organization of Psychophysiology), the International Neuropsychological Society (English: International Neuropsychological Society, INS; since 2015).
In 2023, he was forced to resign "of his own free will" from the Faculty of Psychology of Moscow State University due to the threat of recognition as a foreign agent, after which the general meeting of Wikimedia RU decided to terminate the project for the safety of all its participants. Despite that on 2 February 2024, he was still labeled as a foreign agent.
Teaching
At the Faculty of Psychology of Moscow State University he gives lecture courses on "Physiology of sensory systems", "Physiology of higher nervous activity", "Psychophysiology" for 2-3 year students, as well as special courses "Memory Mechanisms" and "Tomographic Methods in Psychophysiology" for students and undergraduates specialty "psychophysiologists". At the Faculty of Physics he teaches the section "Cognitive Neuroscience" of the special course "Fundamentals of Cognitive Sciences" for 5th year students of a specialty related to nanotechnology.
Since 2012, together with A. A. Kiselnikov at the Faculty of Psychology of Moscow State University named after M. V. Lomonosov, he has been the scientific director of the Interdisciplinary Scientific Seminar "Fundamental Cognitive Neuroscience", and since 2015 the scientific director of the School of Psychophysiology for junior students.
Awards
2006 — Laureate of the program "Best Candidates and Doctors of Science of the Russian Academy of Sciences", conducted by the Russian Academy of Sciences and the Foundation for the Promotion of Russian Science (in the nomination "Best Candidates of Science of the Russian Academy of Sciences").
2008 — I.V. Kurchatov Prize in the direction of "research and development in the field of information science, computer technology and management" for the creation (together with A.V. Vartanov) of a new method for processing tomographic images, which allows to significantly reduce the dynamic range of represented intensity values MRI signal with the collection of important image details, leaving them contrasted equally in the high and low brightness ranges.
2009 — First place in the All-Russian competition of popular science articles and documentaries "Science to Society", held by the Ministry of Education and Science of Russia and M.V. Lomonosov Moscow State University (in the category "Best popular science article").
2016 — First prize in the competition of works that contribute to solving the problems of the Development Program of Moscow University (in the category "Achievements in Research Activities").
Scientific works
In Russian
Козловский С. А., Вартанов А. В. Оперативная память и зрительный вызванный потенциал // Журнал высшей нервной деятельности имени И. П. Павлова. 2000. Т. 50. No. 4. С. 638.
Козловский С. А. Мозговые механизмы удержания зрительного образа в рабочей памяти // Психология. Журнал Высшей школы экономики. 2005. Т. 2. No. 3. С. 142–147.
Вартанов А. В., Козловский С. А. Методы избирательной компрессии динамического диапазона томографических данных // Медицинская физика. 2008. No. 1. С. 29–35.
Вартанов А. В., Козловский С. А., Скворцова В. Б., Созинова Е. В., Пирогов Ю. А., Анисимов Н. В., Куприянов Д. А. Память человека и анатомические особенности гиппокампа // Вестник Московского университета. Серия 14: Психология. 2009. No. 4. С. 3–16.
Величковский Б. Б., Козловский С. А., Вартанов А. В. Тренировка когнитивных функций: перспективные исследования в России // Национальный психологический журнал. 2010. No. 1. С. 122–127.
Величковский Б. Б., Козловский С. А. Рабочая память человека: фундаментальные исследования и практические приложения // Интеграл. 2012. No. 6. С. 14–17.
Козловский С. А., Величковский Б. Б., Вартанов А. В., Никонова Е. Ю., Величковский Б. М. Роль областей цингулярной коры в функционировании памяти человека // Экспериментальная психология. 2012. Т. 5. No. 1. С. 12–22.
Меньшикова Г. Я., Козловский С. А., Полякова Н. В. Исследование целостности системы «глаз-голова-тело» при помощи технологии виртуальной реальности // Экспериментальная психология. 2012. Т. 5. No. 3. С. 115–121.
Вартанов А. В., Козловский С. А., Попов В. В., Исакова Ю. А., Баев А. А., Беззубик Е. Г., Глозман Ж. М. Методика диагностики цереброваскулярной реактивности // Избранные вопросы нейрореабилитации Материалы VII международного конгресса «Нейрореабилитация — 2015». 2015. С. 58–61.
In other languages
Sozinova E. V., Kozlovskiy S. A., Vartanov A. V., Skvortsova V. B., Pirogov Y. A., Anisimov N. V., Kupriyanov D. A. The role of hippocampus parts in verbal memory and activation processes // International Journal of Psychophysiology. 2008. Т. 69. No. 3. С. 312.
Kozlovskiy S. A., Pyasik M. M., Vartanov A. V., Nikonova E. Yu. Verbal working memory: magnetic resonance morphometric analysis and a psychophysiological model // Psychology in Russia: State of the Art. 2013. Т. 6. No. 3. С. 19–30.
Kozlovskiy S., Vartanov A., Pyasik M., Nikonova E., Boris V. Anatomical Characteristics of Cingulate Cortex and Neuropsychological Memory Tests Performance // Procedia — Social and Behavioral Sciences. 2013. Т. 86. С. 128.
Kiselnikov A. A., Sergeev A. A., Dolgorukova A. P., Vartanov A. V., Glozman J. M., Kozlovskiy S. A., Pyasik M. M. Psychophysiological mechanisms of color-emotional semantic // International Journal of Psychophysiology. 2014. Т. 94. No. 2. С. 241.
References
1976 births
Wikipedia people
People from Moscow
People listed in Russia as foreign agents
Living people
Academic staff of Moscow State University
Russian neuroscientists
|
11360474
|
https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20mammals%20of%20Gibraltar
|
List of mammals of Gibraltar
|
List of mammals of Gibraltar
This is a list of the mammal species recorded in Gibraltar. There are twenty-four mammal species in Gibraltar, of which one is critically endangered, one is endangered, three are vulnerable, and one is near threatened.
The following tags are used to highlight each species' conservation status as assessed by the International Union for Conservation of Nature:
Order: Chiroptera (bats)
Suborder: Microchiroptera
Family: Vespertilionidae
Genus: Myotis
Greater mouse-eared bat, Myotis myotis extirpated
Genus: Pipistrellus
Soprano pipistrelle, Pipistrellus pygmaeus
Genus: Miniopterus
Schreibers' long-fingered bat, Miniopterus schreibersii
Family: Molossidae
Genus: Tadarida
European free-tailed bat, Tadarida teniotis
Family: Rhinolophidae
Subfamily: Rhinolophinae
Genus: Rhinolophus
Greater horseshoe bat, R. ferrumequinum extirpated
Lesser horseshoe bat, R. hipposideros extirpated
Order: Primates (monkeys, lemur-relatives, lemurs and apes)
Family: Cercopithecidae
Genus: Macaca
Barbary macaque, M. sylvanus introduced
Order: Carnivora (carnivores)
Family: Canidae (dogs and foxes)
Genus: Vulpes
Red fox, Vulpes vulpes extirpated
Infraorder (Order: Artiodactyla): Cetacea (dolphins and whales)
Suborder: Mysticeti
Family: Balaenopteridae (rorquals)
Genus: Balaenoptera
Fin whale, Balaenoptera physalus
Common minke whale, Balaenoptera acutorostrata
Suborder: Odontoceti
Family: Physeteridae (sperm whales)
Genus: Physeter
Sperm whale, Physeter macrocephalus
Family: Ziphiidae (beaked whales)
Genus: Ziphius
Cuvier's beaked whale, Ziphius cavirostris
Family: Delphinidae (marine dolphins)
Genus: Tursiops
Common bottlenose dolphin, Tursiops truncatus
Genus: Steno
Rough-toothed dolphin, Steno bredanensis
Genus: Stenella
Striped dolphin, Stenella coeruleoalba
Genus: Delphinus
Short-beaked common dolphin, Delphinus delphis
Genus: Grampus
Risso's dolphin, Grampus griseus
Genus: Globicephala
Long-finned pilot whale, Globicephala melas
Genus: Orcinus
Orca, Orcinus orca
Order: Rodentia (rodents)
Family: Muridae (rats and mice)
Genus: Rattus
Black rat, Rattus rattus introduced
Brown rat, Rattus norvegicus introduced
Genus: Mus
House mouse, Mus musculus
Order: Lagomorpha (rabbits and hares)
Family: Leporidae
Genus: Oryctolagus
European rabbit, Oryctolagus cuniculus
Order: Artiodactyla (even-toed ungulates)
The even-toed ungulates are ungulates whose weight is borne about equally by the third and fourth toes, rather than mostly or entirely by the third as in perissodactyls. There are about 220 artiodactyl species, including many that are of great economic importance to humans.
Family: Bovidae (bovids)
Subfamily: Caprinae
Iberian ibex, C. pyrenaica extirpated
Southeastern Spanish ibex, C. p. pyrenaica extirpated
See also
Barbary macaques in Gibraltar
List of birds of Gibraltar
List of chordate orders
Lists of mammals by region
Mammal classification
List of mammals described in the 2000s
References
Gibraltar
Gibraltar-related lists
Fauna of Gibraltar
Gibraltar
|
13662693
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bechstedt
|
Bechstedt
|
Bechstedt is a municipality in the district Saalfeld-Rudolstadt, in Thuringia, Germany.
References
Municipalities in Thuringia
Saalfeld-Rudolstadt
Schwarzburg-Rudolstadt
|
2398812
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B9%20%28%D0%97%D1%83%D0%B1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%29%20%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Володай (Зубкова) Тетяна Володимирівна
|
Володай (Зубкова) Тетяна Володимирівна
Тетяна Володимирівна Зубкова (псевдонім — Тетяна Володай; 6 жовтня 1965, Боярка) — поетеса, журналістка, композиторка, лауреатка премії імені Володимира Самійленка Боярської міської ради за 2009 рік.
Життєпис
Народилася поетеса 6 жовтня 1965 року в Боярці Київської області.
Вірші писала з дитинства. Вчителька за фахом.
Її твори розкривають природу людських почуттів, красу навколишнього світу і таємниці минулого.
Працювала Тетяна лаборантом, старшою піонервожатою, вихователькою дитячого садка, бібліотекарем. Її вірші народжувались в тиші фондосховища Боярського краєзнавчого музею, де вона працювала старшим науковим співробітником, потім журналістом — кореспондентом районної газети «Новий день», відповідальним секретарем редакції медичної газети «Ваше здоров'я».
Нині — головний редактор КП "Інформаційне агентство «Боярка-інформ» .
Перша книга «Лілея біла» вийшла 1995 року. Друга збірка «Птах на долоні» побачила світ 2003 року. До неї увійшли два вінка сонетів та кілька поем. Згодом були збірки «Береги» (2006 р.), «Слід зорі» (2009 р.), до останньої увійшла поема «Материнська пісня», над якою поетеса працювали близько 20 років.
У книжці під символічно-загадковою назвою «Творці райдуг. Дума про Торчеськ» поетеса ніби з'єднує час теперішній і часи Київської Русі, шукає паралелі з сьогоднішніми негараздами, і дає можливість відчути ту далеку епоху в якій теж, на жаль, були не тільки героїзм, а і роз'єднаність, і підступність, і зрада.
Поезії Тетяни Володай приваблюють відкритістю думок, непідкупним ліризмом, правдою про реальне життя, живим словом. Природа і людина — таке коло тем, що окреслює духовні інтереси ліричного героя. Її поезія тиха, мелодійна, щемлива.
Тетяна легко створює віршовані музичні композиції, які дарує всьому світу і світ із захопленням сприймає її обдаровану душу. 2012 року побачив аудіоальбом «Вранішня зірка» з піснями Тетяни Володай.
За патріотичність та невгамовну творчу працю у 2009 році Тетяна Володай нагороджена премією імені Володимира Самійленка Боярської міської ради. З 2011 року член Національної спілки письменників України. Відповідальний секретар Київської обласної організації НСПУ.
Джерела
Л. Г. Золотаренко Зубкова Тетяна Володимирівна // .
Українські поетеси
Уродженці Боярки
Лауреати Літературно-мистецької премії імені Володимира Самійленка
|
946545
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D1%96
|
Бойовичі
|
Бойовичі — село (поселення) в Чорногорії, підпорядковане общині Андрієвиця. Християнське поселення з населенням 128 мешканців.
Населення
Динаміка чисельності населення (станом на 2003 рік):
1948 → 192
1953 → 195
1961 → 144
1971 → 157
1981 → 155
1991 → 131
2003 → 128
Національний склад села (станом на 2003 рік):
Слід відмітити, що перепис населення проводився в часи міжетнічного протистояння на Балканах й тоді частина Чорногорців солідаризувалася з Сербами й відносила себе до спільної з ними національної групи (найменуючи себе югославами-сербами — притримуючись течії панславізму). Тому, в запланованому переписі на 2015 рік очікується суттєва кореляція цифр національного складу (в сторону збільшення кількості чорногорців) — оскільки тепер чіткіше проходитиме розмежування, міжнаціональне, в самій Чорногорії.
Примітки
Села общини Андрієвиці
Села Чорногорії
|
3397227
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%B1%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82%D1%82%2C%20%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BD%29
|
Вебстер (округ Бернетт, Вісконсин)
|
Вебстер (округ Бернетт, Вісконсин)
Вебстер — селище в США, в окрузі Бернетт штату Вісконсин. Населення — 694 особи (2020).
Географія
Вебстер розташований за координатами (45.880025, -92.363111). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 4,57 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкали 653 особи в 308 домогосподарствах у складі 172 родин. Густота населення становила 143 особи/км². Було 355 помешкань (78/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 2,9 %. Частка іспаномовних становила 2,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,2 % — особи молодші 18 років, 54,2 % — особи у віці 18—64 років, 21,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,3 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 77,4 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 73,7 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 25,0 % осіб, у тому числі 38,1 % дітей у віці до 18 років та 12,7 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 292 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 27,4 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 23,3 %, роздрібна торгівля — 21,2 %.
Примітки
Джерела
Селища Вісконсину
Населені пункти округу Бернетт (Вісконсин)
|
1780660
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BD%D0%B4%D0%B0%20%D0%94%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B7%D1%96%D0%BE%D0%BD%20%D0%91
|
Сегунда Дивізіон Б
|
Сегунда Дивізіон Б — колишня третя за рівнем футбольна ліга Іспанії, вища з двох іспанських аматорських футбольних ліг. Розіграш турніру проводився з 1977 по 2021 рік, після чого роль третього іспанського дивізіону отримала новостворена Прімера Дивізіон КІФФ.
Історія
Термін «Сегунда Дивізіон Б» вперше був використаний під час проведення першого сезону Ла Ліги (1928/29 роки). Він був використаний для позначення третього рівня команд після Прімера Дивізіону та Сегунда Дивізіону А. Після першого сезону Сегунду Б замінив Терсера Дивізіон. 1977 року Сегунда Б була відроджена, через що Терсера стала чертвертим за силою дивізіоном в Іспанії.
У 2020 році Королівська федерація футболу Іспанії оголосила про створення трьох нових дивізіонів, двох напівпрофесіональних та одного аматорського: Прімера Дивізіон КІФФ як новий третій рівень іспанської футбольної системи; Сегунда Дивізіон КІФФ як новий четвертий рівень (при проведенні змагання використовується той самий принцип, що використовувався у Сегунді Б); і Терсера Дивізіон КІФФ як новий п'ятий рівень (так само, як і в Терсері, відповідно до правил проведення якого утворюються групи, які обмежені будь-якою автономною спільнотою та керуються місцевими органами управління). В результаті цього сезон 2020/21 став останнім для Сегунди Б, в ньому взяли участь рекордні 102 команди у п'яти групах, замість стандартних 80 учасників, поділених на чотири групи, які грали у такому форматі з 1987 року.
Структура та регламент
Спочатку дивізіон складався з двох груп. У сезоні 1986/87 грали 22 команди в одній групі. Регламент було змінено наступного сезону — було створено 4 групи, у кожній з яких виступало по 20 команд.
Найкращі чотири команди з кожної групи, 16 загалом, виходять до плей-оф, для визначення, які чотири замінять ті, що вибули з Сегунди. Однак резервні склади мають право на просування, лише якщо їхні старші команди беруть участь в Ла Лізі. Найкращі п'ять учасників із кожної групи мають право на гру в Кубку Іспанії наступного сезону. Вибувають до Терсеру 2 команди, вони визначаються в плей-оф, у якому беруть участь останні 4 місця в кожній групі (разом 16 команд). Резервні команди також можуть бути переведені до Терсери, якщо їхні головні команди вибули з Сегунди.
Чемпіони
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Футбольні ліги Іспанії
Засновані в Іспанії 1977
|
14692221
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Radzieszyn
|
Radzieszyn
|
Radzieszyn is a village in the administrative district of Gmina Bierutów, within Oleśnica County, Lower Silesian Voivodeship, in south-western Poland.
Radzieszyn is known for its historic church, which was built in the 15th century and is dedicated to St. Nicholas. The church features a unique bell tower with a spire that is covered in glazed ceramic tiles.
Radzieszyn is located near several other attractions in the region, such as the ruins of the medieval Czersk Castle and the scenic Pilica River Valley.
References
Radzieszyn
|
18914017
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Alzheimer%27s%20disease
|
Alzheimer's disease
|
Alzheimer's disease (AD) is a neurodegenerative disease that usually starts slowly and progressively worsens, and is the cause of 60–70% of cases of dementia. The most common early symptom is difficulty in remembering recent events. As the disease advances, symptoms can include problems with language, disorientation (including easily getting lost), mood swings, loss of motivation, self-neglect, and behavioral issues. As a person's condition declines, they often withdraw from family and society. Gradually, bodily functions are lost, ultimately leading to death. Although the speed of progression can vary, the average life expectancy following diagnosis is three to twelve years.
The cause of Alzheimer's disease is poorly understood. There are many environmental and genetic risk factors associated with its development. The strongest genetic risk factor is from an allele of apolipoprotein E. Other risk factors include a history of head injury, clinical depression, and high blood pressure. The progress of the protein misfolding disease is largely associated with amyloid plaques, neurofibrillary tangles, and loss of neuronal connections in the brain. A probable diagnosis is based on the history of the illness and cognitive testing, with medical imaging and blood tests to rule out other possible causes. Initial symptoms are often mistaken for normal brain aging. Examination of brain tissue is needed for a definite diagnosis, but this can only take place after death.
No treatments can stop or reverse its progression, though some may temporarily improve symptoms. A healthy diet, physical activity, and social engagement are generally beneficial in ageing, and may help in reducing the risk of cognitive decline and Alzheimer's. Affected people become increasingly reliant on others for assistance, often placing a burden on caregivers. The pressures can include social, psychological, physical, and economic elements. Exercise programs may be beneficial with respect to activities of daily living and can potentially improve outcomes. Behavioral problems or psychosis due to dementia are sometimes treated with antipsychotics, but this has an increased risk of early death.
As of 2020, there were approximately 50 million people worldwide with Alzheimer's disease. It most often begins in people over 65 years of age, although up to 10% of cases are early-onset impacting those in their 30s to mid-60s. It affects about 6% of people 65 years and older, and women more often than men. The disease is named after German psychiatrist and pathologist Alois Alzheimer, who first described it in 1906. Alzheimer's financial burden on society is large, with an estimated global annual cost of trillion. It is ranked as the seventh leading cause of death worldwide.
Signs and symptoms
The course of Alzheimer's is generally described in three stages, with a progressive pattern of cognitive and functional impairment. The three stages are described as early or mild, middle or moderate, and late or severe. The disease is known to target the hippocampus which is associated with memory, and this is responsible for the first symptoms of memory impairment. As the disease progresses so does the degree of memory impairment.
First symptoms
The first symptoms are often mistakenly attributed to ageing or stress. Detailed neuropsychological testing can reveal mild cognitive difficulties up to eight years before a person fulfills the clinical criteria for diagnosis of Alzheimer's disease. These early symptoms can affect the most complex activities of daily living. The most noticeable deficit is short term memory loss, which shows up as difficulty in remembering recently learned facts and inability to acquire new information.
Subtle problems with the executive functions of attentiveness, planning, flexibility, and abstract thinking, or impairments in semantic memory (memory of meanings, and concept relationships) can also be symptomatic of the early stages of Alzheimer's disease. Apathy and depression can be seen at this stage, with apathy remaining as the most persistent symptom throughout the course of the disease. Mild cognitive impairment (MCI) is often found to be a transitional stage between normal aging and dementia. MCI can present with a variety of symptoms, and when memory loss is the predominant symptom, it is termed amnestic MCI and is frequently seen as a prodromal stage of Alzheimer's disease. Amnesic MCI has a greater than 90% likelihood of being associated with Alzheimer's.
Early stage
In people with Alzheimer's disease, the increasing impairment of learning and memory eventually leads to a definitive diagnosis. In a small percentage, difficulties with language, executive functions, perception (agnosia), or execution of movements (apraxia) are more prominent than memory problems. Alzheimer's disease does not affect all memory capacities equally. Older memories of the person's life (episodic memory), facts learned (semantic memory), and implicit memory (the memory of the body on how to do things, such as using a fork to eat or how to drink from a glass) are affected to a lesser degree than new facts or memories.
Language problems are mainly characterised by a shrinking vocabulary and decreased word fluency, leading to a general impoverishment of oral and written language. In this stage, the person with Alzheimer's is usually capable of communicating basic ideas adequately. While performing fine motor tasks such as writing, drawing, or dressing, certain movement coordination and planning difficulties (apraxia) may be present, but they are commonly unnoticed. As the disease progresses, people with Alzheimer's disease can often continue to perform many tasks independently, but may need assistance or supervision with the most cognitively demanding activities.
Middle stage
Progressive deterioration eventually hinders independence, with subjects being unable to perform most common activities of daily living. Speech difficulties become evident due to an inability to recall vocabulary, which leads to frequent incorrect word substitutions (paraphasias). Reading and writing skills are also progressively lost. Complex motor sequences become less coordinated as time passes and Alzheimer's disease progresses, so the risk of falling increases. During this phase, memory problems worsen, and the person may fail to recognise close relatives. Long-term memory, which was previously intact, becomes impaired.
Behavioral and neuropsychiatric changes become more prevalent. Common manifestations are wandering, irritability and emotional lability, leading to crying, outbursts of unpremeditated aggression, or resistance to caregiving. Sundowning can also appear. Approximately 30% of people with Alzheimer's disease develop illusionary misidentifications and other delusional symptoms. Subjects also lose insight of their disease process and limitations (anosognosia). Urinary incontinence can develop. These symptoms create stress for relatives and caregivers, which can be reduced by moving the person from home care to other long-term care facilities.
Late stage
During the final stage, known as the late-stage or severe stage, there is complete dependence on caregivers. Language is reduced to simple phrases or even single words, eventually leading to complete loss of speech. Despite the loss of verbal language abilities, people can often understand and return emotional signals. Although aggressiveness can still be present, extreme apathy and exhaustion are much more common symptoms. People with Alzheimer's disease will ultimately not be able to perform even the simplest tasks independently; muscle mass and mobility deteriorates to the point where they are bedridden and unable to feed themselves. The cause of death is usually an external factor, such as infection of pressure ulcers or pneumonia, not the disease itself. In some cases, there is a paradoxical lucidity immediately before death, where there is an unexpected recovery of mental clarity.
Causes
Alzheimer's disease is believed to occur when abnormal amounts of amyloid beta (Aβ), accumulating extracellularly as amyloid plaques and tau proteins, or intracellularly as neurofibrillary tangles, form in the brain, affecting neuronal functioning and connectivity, resulting in a progressive loss of brain function. This altered protein clearance ability is age-related, regulated by brain cholesterol, and associated with other neurodegenerative diseases.
The cause for most Alzheimer's cases is still mostly unknown, except for 1–2% of cases where deterministic genetic differences have been identified. Several competing hypotheses attempt to explain the underlying cause; the most predominant hypothesis is the amyloid beta (Aβ) hypothesis.
The oldest hypothesis, on which most drug therapies are based, is the cholinergic hypothesis, which proposes that Alzheimer's disease is caused by reduced synthesis of the neurotransmitter acetylcholine. The loss of cholinergic neurons noted in the limbic system and cerebral cortex, is a key feature in the progression of Alzheimer's. The 1991 amyloid hypothesis postulated that extracellular amyloid beta (Aβ) deposits are the fundamental cause of the disease. Support for this postulate comes from the location of the gene for the amyloid precursor protein (APP) on chromosome 21, together with the fact that people with trisomy 21 (Down syndrome) who have an extra gene copy almost universally exhibit at least the earliest symptoms of Alzheimer's disease by 40 years of age. A specific isoform of apolipoprotein, APOE4, is a major genetic risk factor for Alzheimer's disease. While apolipoproteins enhance the breakdown of beta amyloid, some isoforms are not very effective at this task (such as APOE4), leading to excess amyloid buildup in the brain.
Genetic
Late onset
Late-onset Alzheimer's is about 70% heritable. Genetic models in 2020 predict Alzheimer's disease with 90% accuracy. Most cases of Alzheimer's are not familial, and so they are termed sporadic Alzheimer's disease. Most cases of sporadic Alzheimer's disease are late onset, developing after the age of 65 years.
The strongest genetic risk factor for sporadic Alzheimer's disease is APOEε4. APOEε4 is one of four alleles of apolipoprotein E (APOE). APOE plays a major role in lipid-binding proteins in lipoprotein particles and the ε4 allele disrupts this function. Between 40 and 80% of people with Alzheimer's disease possess at least one APOEε4 allele. The APOEε4 allele increases the risk of the disease by three times in heterozygotes and by 15 times in homozygotes. Like many human diseases, environmental effects and genetic modifiers result in incomplete penetrance. For example, Nigerian Yoruba people do not show the relationship between dose of APOEε4 and incidence or age-of-onset for Alzheimer's disease seen in other human populations.
Early onset
Only 1–2% of Alzheimer's cases are inherited due to autosomal dominant effects, as Alzheimer's is highly polygenic. When the disease is caused by autosomal dominant variants, it is known as early onset familial Alzheimer's disease, which is rarer and has a faster rate of progression. Less than 5% of sporadic Alzheimer's disease have an earlier onset, and early-onset Alzheimer's is about 90% heritable. FAD usually implies multiple persons affected in one or more generations.
Early onset familial Alzheimer's disease can be attributed to mutations in one of three genes: those encoding amyloid-beta precursor protein (APP) and presenilins PSEN1 and PSEN2. Most mutations in the APP and presenilin genes increase the production of a small protein called amyloid beta (Aβ)42, which is the main component of amyloid plaques. Some of the mutations merely alter the ratio between Aβ42 and the other major forms—particularly Aβ40—without increasing Aβ42 levels in the brain. Two other genes associated with autosomal dominant Alzheimer's disease are ABCA7 and SORL1.
Alleles in the TREM2 gene have been associated with a three to five times higher risk of developing Alzheimer's disease.
A Japanese pedigree of familial Alzheimer's disease was found to be associated with a deletion mutation of codon 693 of APP. This mutation and its association with Alzheimer's disease was first reported in 2008, and is known as the Osaka mutation. Only homozygotes with this mutation have an increased risk of developing Alzheimer's disease. This mutation accelerates Aβ oligomerization but the proteins do not form the amyloid fibrils that aggregate into amyloid plaques, suggesting that it is the Aβ oligomerization rather than the fibrils that may be the cause of this disease. Mice expressing this mutation have all the usual pathologies of Alzheimer's disease.
Hypotheses
Amyloid-beta and tau protein
The tau hypothesis proposes that tau protein abnormalities initiate the disease cascade. In this model, hyperphosphorylated tau begins to pair with other threads of tau as paired helical filaments. Eventually, they form neurofibrillary tangles inside nerve cell bodies. When this occurs, the microtubules disintegrate, destroying the structure of the cell's cytoskeleton which collapses the neuron's transport system.
A number of studies connect the misfolded amyloid beta and tau proteins associated with the pathology of Alzheimer's disease, as bringing about oxidative stress that leads to neuroinflammation. This chronic inflammation is also a feature of other neurodegenerative diseases including Parkinson's disease, and ALS. Spirochete infections have also been linked to dementia. DNA damages accumulate in AD brains; reactive oxygen species may be the major source of this DNA damage.
Sleep
Sleep disturbances are seen as a possible risk factor for inflammation in Alzheimer's disease. Sleep disruption was previously only seen as a consequence of Alzheimer's disease, but , accumulating evidence suggests that this relationship may be bidirectional.
Metal toxicity, smoking, neuroinflammation and air pollution
The cellular homeostasis of biometals such as ionic copper, iron, and zinc is disrupted in Alzheimer's disease, though it remains unclear whether this is produced by or causes the changes in proteins. Smoking is a significant Alzheimer's disease risk factor. Systemic markers of the innate immune system are risk factors for late-onset Alzheimer's disease. Exposure to air pollution may be a contributing factor to the development of Alzheimer's disease.
Other hypotheses
Retrogenesis is a medical hypothesis that just as the fetus goes through a process of neurodevelopment beginning with neurulation and ending with myelination, the brains of people with Alzheimer's disease go through a reverse neurodegeneration process starting with demyelination and death of axons (white matter) and ending with the death of grey matter. Likewise the hypothesis is, that as infants go through states of cognitive development, people with Alzheimer's disease go through the reverse process of progressive cognitive impairment.
The association with celiac disease is unclear, with a 2019 study finding no increase in dementia overall in those with CD, while a 2018 review found an association with several types of dementia including Alzheimer's disease.
According to one theory, dysfunction of oligodendrocytes and their associated myelin during aging contributes to axon damage, which in turn generates in amyloid production and tau hyper-phosphorylation.
Studies have shown a potential link between infection with certain viruses and developing Alzheimer's disease later in life. Notably, a large scale study conducted on 6,245,282 patients has shown an increased risk of developing Alzheimer's disease following COVID-19 infection in cognitively normal individuals over 65.
Pathophysiology
Neuropathology
Alzheimer's disease is characterised by loss of neurons and synapses in the cerebral cortex and certain subcortical regions. This loss results in gross atrophy of the affected regions, including degeneration in the temporal lobe and parietal lobe, and parts of the frontal cortex and cingulate gyrus. Degeneration is also present in brainstem nuclei particularly the locus coeruleus in the pons. Studies using MRI and PET have documented reductions in the size of specific brain regions in people with Alzheimer's disease as they progressed from mild cognitive impairment to Alzheimer's disease, and in comparison with similar images from healthy older adults.
Both Aβ plaques and neurofibrillary tangles are clearly visible by microscopy in brains of those with Alzheimer's disease, especially in the hippocampus. However, Alzheimer's disease may occur without neurofibrillary tangles in the neocortex. Plaques are dense, mostly insoluble deposits of beta-amyloid peptide and cellular material outside and around neurons. Tangles (neurofibrillary tangles) are aggregates of the microtubule-associated protein tau which has become hyperphosphorylated and accumulate inside the cells themselves. Although many older individuals develop some plaques and tangles as a consequence of aging, the brains of people with Alzheimer's disease have a greater number of them in specific brain regions such as the temporal lobe. Lewy bodies are not rare in the brains of people with Alzheimer's disease.
Biochemistry
Alzheimer's disease has been identified as a protein misfolding disease, a proteopathy, caused by the accumulation of abnormally folded amyloid beta protein into amyloid plaques, and tau protein into neurofibrillary tangles in the brain. Plaques are made up of small peptides, 39–43 amino acids in length, called amyloid beta (Aβ). Amyloid beta is a fragment from the larger amyloid-beta precursor protein (APP) a transmembrane protein that penetrates the neuron's membrane. APP is critical to neuron growth, survival, and post-injury repair. In Alzheimer's disease, gamma secretase and beta secretase act together in a proteolytic process which causes APP to be divided into smaller fragments. One of these fragments gives rise to fibrils of amyloid beta, which then form clumps that deposit outside neurons in dense formations known as amyloid plaques.
Alzheimer's disease is also considered a tauopathy due to abnormal aggregation of the tau protein. Every neuron has a cytoskeleton, an internal support structure partly made up of structures called microtubules. These microtubules act like tracks, guiding nutrients and molecules from the body of the cell to the ends of the axon and back. A protein called tau stabilises the microtubules when phosphorylated, and is therefore called a microtubule-associated protein. In Alzheimer's disease, tau undergoes chemical changes, becoming hyperphosphorylated; it then begins to pair with other threads, creating neurofibrillary tangles and disintegrating the neuron's transport system. Pathogenic tau can also cause neuronal death through transposable element dysregulation. Necroptosis has also been reported as a mechanism of cell death in brain cells affected with tau tangles.
Disease mechanism
Exactly how disturbances of production and aggregation of the beta-amyloid peptide give rise to the pathology of Alzheimer's disease is not known. The amyloid hypothesis traditionally points to the accumulation of beta-amyloid peptides as the central event triggering neuron degeneration. Accumulation of aggregated amyloid fibrils, which are believed to be the toxic form of the protein responsible for disrupting the cell's calcium ion homeostasis, induces programmed cell death (apoptosis). It is also known that Aβ selectively builds up in the mitochondria in the cells of Alzheimer's-affected brains, and it also inhibits certain enzyme functions and the utilisation of glucose by neurons.
Iron dyshomeostasis is linked to disease progression, an iron-dependent form of regulated cell death called ferroptosis could be involved. Products of lipid peroxidation are also elevated in AD brain compared with controls.
Various inflammatory processes and cytokines may also have a role in the pathology of Alzheimer's disease. Inflammation is a general marker of tissue damage in any disease, and may be either secondary to tissue damage in Alzheimer's disease or a marker of an immunological response. There is increasing evidence of a strong interaction between the neurons and the immunological mechanisms in the brain. Obesity and systemic inflammation may interfere with immunological processes which promote disease progression.
Alterations in the distribution of different neurotrophic factors and in the expression of their receptors such as the brain-derived neurotrophic factor (BDNF) have been described in Alzheimer's disease.
Diagnosis
Alzheimer's disease (AD) can only be definitively diagnosed with autopsy findings; in the absence of autopsy, clinical diagnoses of AD are "possible" or "probable", based on other findings. Up to 23% of those clinically diagnosed with AD may be misdiagnosed and may have pathology suggestive of another condition with symptoms that mimic those of AD.
AD is usually clinically diagnosed based on the person's medical history, history from relatives, and behavioral observations. The presence of characteristic neurological and neuropsychological features and the absence of alternative conditions supports the diagnosis. Advanced medical imaging with computed tomography (CT) or magnetic resonance imaging (MRI), and with single-photon emission computed tomography (SPECT) or positron emission tomography (PET), can be used to help exclude other cerebral pathology or subtypes of dementia. Moreover, it may predict conversion from prodromal stages (mild cognitive impairment) to Alzheimer's disease. FDA-approved radiopharmaceutical diagnostic agents used in PET for Alzheimer's disease are florbetapir (2012), flutemetamol (2013), florbetaben (2014), and flortaucipir (2020). Because many insurance companies in the United States do not cover this procedure, its use in clinical practice is largely limited to clinical trials .
Assessment of intellectual functioning including memory testing can further characterise the state of the disease. Medical organizations have created diagnostic criteria to ease and standardise the diagnostic process for practising physicians. Definitive diagnosis can only be confirmed with post-mortem evaluations when brain material is available and can be examined histologically for senile plaques and neurofibrillary tangles.
Criteria
There are three sets of criteria for the clinical diagnoses of the spectrum of Alzheimer's disease: the 2013 fifth edition of the Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (DSM-5); the National Institute on Aging-Alzheimer's Association (NIA-AA) definition as revised in 2011; and the International Working Group criteria as revised in 2010. Three broad time periods, which can span decades, define the progression of Alzheimer's disease from the preclinical phase, to mild cognitive impairment (MCI), followed by Alzheimer's disease dementia.
Eight intellectual domains are most commonly impaired in AD—memory, language, perceptual skills, attention, motor skills, orientation, problem solving and executive functional abilities, as listed in the fourth text revision of the DSM (DSM-IV-TR).
The DSM-5 defines criteria for probable or possible Alzheimer's for both major and mild neurocognitive disorder. Major or mild neurocognitive disorder must be present along with at least one cognitive deficit for a diagnosis of either probable or possible AD. For major neurocognitive disorder due to Alzheimer's disease, probable Alzheimer's disease can be diagnosed if the individual has genetic evidence of Alzheimer's or if two or more acquired cognitive deficits, and a functional disability that is not from another disorder, are present. Otherwise, possible Alzheimer's disease can be diagnosed as the diagnosis follows an atypical route. For mild neurocognitive disorder due to Alzheimer's, probable Alzheimer's disease can be diagnosed if there is genetic evidence, whereas possible Alzheimer's disease can be met if all of the following are present: no genetic evidence, decline in both learning and memory, two or more cognitive deficits, and a functional disability not from another disorder.
The NIA-AA criteria are used mainly in research rather than in clinical assessments. They define Alzheimer's disease through three major stages: preclinical, mild cognitive impairment (MCI), and Alzheimer's dementia. Diagnosis in the preclinical stage is complex and focuses on asymptomatic individuals; the latter two stages describe individuals experiencing symptoms. The core clinical criteria for MCI is used along with identification of biomarkers, predominantly those for neuronal injury (mainly tau-related) and amyloid beta deposition. The core clinical criteria itself rests on the presence of cognitive impairment without the presence of comorbidities. The third stage is divided into probable and possible Alzheimer's disease dementia. In probable Alzheimer's disease dementia there is steady impairment of cognition over time and a memory-related or non-memory-related cognitive dysfunction. In possible Alzheimer's disease dementia, another causal disease such as cerebrovascular disease is present.
Techniques
Neuropsychological tests including cognitive tests such as the mini–mental state examination (MMSE), the Montreal Cognitive Assessment (MoCA) and the Mini-Cog are widely used to aid in diagnosis of the cognitive impairments in AD. These tests may not always be accurate, as they lack sensitivity to mild cognitive impairment, and can be biased by language or attention problems; more comprehensive test arrays are necessary for high reliability of results, particularly in the earliest stages of the disease.
Further neurological examinations are crucial in the differential diagnosis of Alzheimer's disease and other diseases. Interviews with family members are used in assessment; caregivers can supply important information on daily living abilities and on the decrease in the person's mental function. A caregiver's viewpoint is particularly important, since a person with Alzheimer's disease is commonly unaware of their deficits. Many times, families have difficulties in the detection of initial dementia symptoms and may not communicate accurate information to a physician.
Supplemental testing can rule out other potentially treatable diagnoses and help avoid misdiagnoses. Common supplemental tests include blood tests, thyroid function tests, as well as tests to assess vitamin B12 levels, rule out neurosyphilis and rule out metabolic problems (including tests for kidney function, electrolyte levels and for diabetes). MRI or CT scans might also be used to rule out other potential causes of the symptoms – including tumors or strokes. Delirium and depression can be common among individuals and are important to rule out.
Psychological tests for depression are used, since depression can either be concurrent with Alzheimer's disease (see Depression of Alzheimer disease), an early sign of cognitive impairment, or even the cause.
Due to low accuracy, the C-PIB-PET scan is not recommended as an early diagnostic tool or for predicting the development of Alzheimer's disease when people show signs of mild cognitive impairment (MCI). The use of 18F-FDG PET scans, as a single test, to identify people who may develop Alzheimer's disease is not supported by evidence.
Prevention
There are no disease-modifying treatments available to cure Alzheimer's disease and because of this, AD research has focused on interventions to prevent the onset and progression. There is no evidence that supports any particular measure in preventing Alzheimer's, and studies of measures to prevent the onset or progression have produced inconsistent results. Epidemiological studies have proposed relationships between an individual's likelihood of developing AD and modifiable factors, such as medications, lifestyle, and diet. There are some challenges in determining whether interventions for Alzheimer's disease act as a primary prevention method, preventing the disease itself, or a secondary prevention method, identifying the early stages of the disease. These challenges include duration of intervention, different stages of disease at which intervention begins, and lack of standardization of inclusion criteria regarding biomarkers specific for Alzheimer's disease. Further research is needed to determine factors that can help prevent Alzheimer's disease.
Medication
Cardiovascular risk factors, such as hypercholesterolaemia, hypertension, diabetes, and smoking, are associated with a higher risk of onset and worsened course of AD. The use of statins to lower cholesterol may be of benefit in Alzheimer's. Antihypertensive and antidiabetic medications in individuals without overt cognitive impairment may decrease the risk of dementia by influencing cerebrovascular pathology. More research is needed to examine the relationship with Alzheimer's disease specifically; clarification of the direct role medications play versus other concurrent lifestyle changes (diet, exercise, smoking) is needed.
Depression is associated with an increased risk for Alzheimer's disease; management with antidepressants may provide a preventative measure.
Historically, long-term usage of non-steroidal anti-inflammatory drugs (NSAIDs) were thought to be associated with a reduced likelihood of developing Alzheimer's disease as it reduces inflammation; however, NSAIDs do not appear to be useful as a treatment. Additionally, because women have a higher incidence of Alzheimer's disease than men, it was once thought that estrogen deficiency during menopause was a risk factor. However, there is a lack of evidence to show that hormone replacement therapy (HRT) in menopause decreases risk of cognitive decline.
Lifestyle
Certain lifestyle activities, such as physical and cognitive exercises, higher education and occupational attainment, cigarette smoking, stress, sleep, and the management of other comorbidities, including diabetes and hypertension, may affect the risk of developing Alzheimer's.
Physical exercise is associated with a decreased rate of dementia, and is effective in reducing symptom severity in those with AD. Memory and cognitive functions can be improved with aerobic exercises including brisk walking three times weekly for forty minutes. It may also induce neuroplasticity of the brain. Participating in mental exercises, such as reading, crossword puzzles, and chess have shown a potential to be preventative. Meeting the WHO recommendations for physical activity is associated with a lower risk of AD.
Higher education and occupational attainment, and participation in leisure activities, contribute to a reduced risk of developing Alzheimer's, or of delaying the onset of symptoms. This is compatible with the cognitive reserve theory, which states that some life experiences result in more efficient neural functioning providing the individual a cognitive reserve that delays the onset of dementia manifestations. Education delays the onset of Alzheimer's disease syndrome without changing the duration of the disease.
Cessation in smoking may reduce risk of developing Alzheimer's' disease, specifically in those who carry APOE ɛ4 allele. The increased oxidative stress caused by smoking results in downstream inflammatory or neurodegenerative processes that may increase risk of developing AD. Avoidance of smoking, counseling and pharmacotherapies to quit smoking are used, and avoidance of environmental tobacco smoke is recommended.
Alzheimer's disease is associated with sleep disorders but the precise relationship is unclear. It was once thought that as people get older, the risk of developing sleep disorders and AD independently increase, but research is examining whether sleep disorders may increase the prevalence of AD. One theory is that the mechanisms to increase clearance of toxic substances, including Aβ, are active during sleep. With decreased sleep, a person is increasing Aβ production and decreasing Aβ clearance, resulting in Aβ accumulation. Receiving adequate sleep (approximately 7–8 hours) every night has become a potential lifestyle intervention to prevent the development of AD.
Stress is a risk factor for the development of Alzheimer's. The mechanism by which stress predisposes someone to development of Alzheimer's is unclear, but it is suggested that lifetime stressors may affect a person's epigenome, leading to an overexpression or under expression of specific genes. Although the relationship of stress and Alzheimer's is unclear, strategies to reduce stress and relax the mind may be helpful strategies in preventing the progression or Alzheimer's disease. Meditation, for instance, is a helpful lifestyle change to support cognition and well-being, though further research is needed to assess long-term effects.
Management
There is no cure for Alzheimer's disease; available treatments offer relatively small symptomatic benefits but remain palliative in nature. Treatments can be divided into pharmaceutical, psychosocial, and caregiving.
Pharmaceutical
Medications used to treat the cognitive symptons of Alzheimer's disease rather than the underlying cause include: four acetylcholinesterase inhibitors (tacrine, rivastigmine, galantamine, and donepezil) and memantine, an NMDA receptor antagonist. The acetylcholinesterase inhibitors are intended for those with mild to severe Alzheimer's, whereas memantine is intended for those with moderate or severe Alzheimer's disease. The benefit from their use is small.
Reduction in the activity of the cholinergic neurons is a well-known feature of Alzheimer's disease. Acetylcholinesterase inhibitors are employed to reduce the rate at which acetylcholine (ACh) is broken down, thereby increasing the concentration of ACh in the brain and combating the loss of ACh caused by the death of cholinergic neurons. There is evidence for the efficacy of these medications in mild to moderate Alzheimer's disease, and some evidence for their use in the advanced stage. The use of these drugs in mild cognitive impairment has not shown any effect in a delay of the onset of Alzheimer's disease. The most common side effects are nausea and vomiting, both of which are linked to cholinergic excess. These side effects arise in approximately 10–20% of users, are mild to moderate in severity, and can be managed by slowly adjusting medication doses. Less common secondary effects include muscle cramps, decreased heart rate (bradycardia), decreased appetite and weight, and increased gastric acid production.
Glutamate is an excitatory neurotransmitter of the nervous system, although excessive amounts in the brain can lead to cell death through a process called excitotoxicity which consists of the overstimulation of glutamate receptors. Excitotoxicity occurs not only in Alzheimer's disease, but also in other neurological diseases such as Parkinson's disease and multiple sclerosis. Memantine is a noncompetitive NMDA receptor antagonist first used as an anti-influenza agent. It acts on the glutamatergic system by blocking NMDA receptors and inhibiting their overstimulation by glutamate. Memantine has been shown to have a small benefit in the treatment of moderate to severe Alzheimer's disease. Reported adverse events with memantine are infrequent and mild, including hallucinations, confusion, dizziness, headache and fatigue. The combination of memantine and donepezil has been shown to be "of statistically significant but clinically marginal effectiveness".
An extract of Ginkgo biloba known as EGb 761 has been used for treating Alzheimer's and other neuropsychiatric disorders. Its use is approved throughout Europe. The World Federation of Biological Psychiatry guidelines lists EGb 761 with the same weight of evidence (level B) given to acetylcholinesterase inhibitors and memantine. EGb 761 is the only one that showed improvement of symptoms in both Alzheimer's disease and vascular dementia. EGb 761 may have a role either on its own or as an add-on if other therapies prove ineffective. A 2016 review concluded that the quality of evidence from clinical trials on Ginkgo biloba has been insufficient to warrant its use for treating Alzheimer's disease.
Atypical antipsychotics are modestly useful in reducing aggression and psychosis in people with Alzheimer's disease, but their advantages are offset by serious adverse effects, such as stroke, movement difficulties or cognitive decline. When used in the long-term, they have been shown to associate with increased mortality. Stopping antipsychotic use in this group of people appears to be safe.
Psychosocial
Psychosocial interventions are used as an adjunct to pharmaceutical treatment and can be classified within behavior-, emotion-, cognition- or stimulation-oriented approaches.
Behavioral interventions attempt to identify and reduce the antecedents and consequences of problem behaviors. This approach has not shown success in improving overall functioning, but can help to reduce some specific problem behaviors, such as incontinence. There is a lack of high quality data on the effectiveness of these techniques in other behavior problems such as wandering. Music therapy is effective in reducing behavioral and psychological symptoms.
Emotion-oriented interventions include reminiscence therapy, validation therapy, supportive psychotherapy, sensory integration, also called snoezelen, and simulated presence therapy. A Cochrane review has found no evidence that this is effective. Reminiscence therapy (RT) involves the discussion of past experiences individually or in group, many times with the aid of photographs, household items, music and sound recordings, or other familiar items from the past. A 2018 review of the effectiveness of RT found that effects were inconsistent, small in size and of doubtful clinical significance, and varied by setting. Simulated presence therapy (SPT) is based on attachment theories and involves playing a recording with voices of the closest relatives of the person with Alzheimer's disease. There is partial evidence indicating that SPT may reduce challenging behaviors.
The aim of cognition-oriented treatments, which include reality orientation and cognitive retraining, is the reduction of cognitive deficits. Reality orientation consists of the presentation of information about time, place, or person to ease the understanding of the person about its surroundings and his or her place in them. On the other hand, cognitive retraining tries to improve impaired capacities by exercising mental abilities. Both have shown some efficacy improving cognitive capacities.
Stimulation-oriented treatments include art, music and pet therapies, exercise, and any other kind of recreational activities. Stimulation has modest support for improving behavior, mood, and, to a lesser extent, function. Nevertheless, as important as these effects are, the main support for the use of stimulation therapies is the change in the person's routine.
Caregiving
Since Alzheimer's has no cure and it gradually renders people incapable of tending to their own needs, caregiving is essentially the treatment and must be carefully managed over the course of the disease.
During the early and moderate stages, modifications to the living environment and lifestyle can increase safety and reduce caretaker burden. Examples of such modifications are the adherence to simplified routines, the placing of safety locks, the labeling of household items to cue the person with the disease or the use of modified daily life objects. If eating becomes problematic, food will need to be prepared in smaller pieces or even puréed. When swallowing difficulties arise, the use of feeding tubes may be required. In such cases, the medical efficacy and ethics of continuing feeding is an important consideration of the caregivers and family members. The use of physical restraints is rarely indicated in any stage of the disease, although there are situations when they are necessary to prevent harm to the person with Alzheimer's disease or their caregivers.
During the final stages of the disease, treatment is centred on relieving discomfort until death, often with the help of hospice.
Diet
Diet may be a modifiable risk factor for the development of Alzheimer's disease. The Mediterranean diet, and the DASH diet are both associated with less cognitive decline. A different approach has been to incorporate elements of both of these diets into one known as the MIND diet. Studies of individual dietary components, minerals and supplements are conflicting as to whether they prevent AD or cognitive decline.
Prognosis
The early stages of Alzheimer's disease are difficult to diagnose. A definitive diagnosis is usually made once cognitive impairment compromises daily living activities, although the person may still be living independently. The symptoms will progress from mild cognitive problems, such as memory loss through increasing stages of cognitive and non-cognitive disturbances, eliminating any possibility of independent living, especially in the late stages of the disease.
Life expectancy of people with Alzheimer's disease is reduced. The normal life expectancy for 60 to 70 years old is 23 to 15 years; for 90 years old it is 4.5 years. Following Alzheimer's disease diagnosis it ranges from 7 to 10 years for those in their 60s and early 70s (a loss of 13 to 8 years), to only about 3 years or less (a loss of 1.5 years) for those in their 90s.
Fewer than 3% of people live more than fourteen years after diagnosis. Disease features significantly associated with reduced survival are an increased severity of cognitive impairment, decreased functional level, disturbances in the neurological examination, history of falls, malnutrition, dehydration and weight loss. Other coincident diseases such as heart problems, diabetes, or history of alcohol abuse are also related with shortened survival. While the earlier the age at onset the higher the total survival years, life expectancy is particularly reduced when compared to the healthy population among those who are younger. Men have a less favourable survival prognosis than women.
Aspiration pneumonia is the most frequent immediate cause of death brought by Alzheimer's disease. While the reasons behind the lower prevalence of cancer in Alzheimer's patients remain unclear, some researchers hypothesize that biological mechanisms shared by both diseases might play a role. However, this requires further investigation.
Epidemiology
Two main measures are used in epidemiological studies: incidence and prevalence. Incidence is the number of new cases per unit of person-time at risk (usually number of new cases per thousand person-years); while prevalence is the total number of cases of the disease in the population at any given time.
Regarding incidence, cohort longitudinal studies (studies where a disease-free population is followed over the years) provide rates between 10 and 15 per thousand person-years for all dementias and 5–8 for Alzheimer's disease, which means that half of new dementia cases each year are Alzheimer's disease. Advancing age is a primary risk factor for the disease and incidence rates are not equal for all ages: every 5 years after the age of 65, the risk of acquiring the disease approximately doubles, increasing from 3 to as much as 69 per thousand person years. Females with Alzheimer's disease are more common than males, but this difference is likely due to women's longer life spans. When adjusted for age, both sexes are affected by Alzheimer's at equal rates. In the United States, the risk of dying from Alzheimer's disease in 2010 was 26% higher among the non-Hispanic white population than among the non-Hispanic black population, and the Hispanic population had a 30% lower risk than the non-Hispanic white population. However, much Alzheimer's research remains to be done in minority groups, such as the African American, East Asian and Hispanic/Latino populations. Studies have shown that these groups are underrepresented in clinical trials and do not have the same risk of developing Alzheimer's when carrying certain genetic risk factors (i.e. APOE4), compared to their caucasian counterparts.
The prevalence of Alzheimer's disease in populations is dependent upon factors including incidence and survival. Since the incidence of Alzheimer's disease increases with age, prevalence depends on the mean age of the population for which prevalence is given. In the United States in 2020, Alzheimer's dementia prevalence was estimated to be 5.3% for those in the 60–74 age group, with the rate increasing to 13.8% in the 74–84 group and to 34.6% in those greater than 85. Prevalence rates in some less developed regions around the globe are lower. As the incidence and prevalence are steadily increasing, the prevalence itself is projected to triple by 2050. As of 2020, 50 million people globally have AD, with this number expected to increase to 152 million by 2050.
History
The ancient Greek and Roman philosophers and physicians associated old age with increasing dementia. It was not until 1901 that German psychiatrist Alois Alzheimer identified the first case of what became known as Alzheimer's disease, named after him, in a fifty-year-old woman he called Auguste D. He followed her case until she died in 1906 when he first reported publicly on it. During the next five years, eleven similar cases were reported in the medical literature, some of them already using the term Alzheimer's disease. The disease was first described as a distinctive disease by Emil Kraepelin after suppressing some of the clinical (delusions and hallucinations) and pathological features (arteriosclerotic changes) contained in the original report of Auguste D. He included Alzheimer's disease, also named presenile dementia by Kraepelin, as a subtype of senile dementia in the eighth edition of his Textbook of Psychiatry, published on 1910.
For most of the 20th century, the diagnosis of Alzheimer's disease was reserved for individuals between the ages of 45 and 65 who developed symptoms of dementia. The terminology changed after 1977 when a conference on Alzheimer's disease concluded that the clinical and pathological manifestations of presenile and senile dementia were almost identical, although the authors also added that this did not rule out the possibility that they had different causes. This eventually led to the diagnosis of Alzheimer's disease independent of age. The term senile dementia of the Alzheimer type (SDAT) was used for a time to describe the condition in those over 65, with classical Alzheimer's disease being used to describe those who were younger. Eventually, the term Alzheimer's disease was formally adopted in medical nomenclature to describe individuals of all ages with a characteristic common symptom pattern, disease course, and neuropathology.
The National Institute of Neurological and Communicative Disorders and Stroke (NINCDS) and the Alzheimer's Disease and Related Disorders Association (ADRDA, now known as the Alzheimer's Association) established the most commonly used NINCDS-ADRDA Alzheimer's Criteria for diagnosis in 1984, extensively updated in 2007. These criteria require that the presence of cognitive impairment, and a suspected dementia syndrome, be confirmed by neuropsychological testing for a clinical diagnosis of possible or probable Alzheimer's disease. A histopathologic confirmation including a microscopic examination of brain tissue is required for a definitive diagnosis. Good statistical reliability and validity have been shown between the diagnostic criteria and definitive histopathological confirmation.
Society and culture
Social costs
Dementia, and specifically Alzheimer's disease, may be among the most costly diseases for societies worldwide. As populations age, these costs will probably increase and become an important social problem and economic burden. Costs associated with AD include direct and indirect medical costs, which vary between countries depending on social care for a person with AD. Direct costs include doctor visits, hospital care, medical treatments, nursing home care, specialized equipment, and household expenses. Indirect costs include the cost of informal care and the loss in productivity of informal caregivers.
In the United States , informal (family) care is estimated to constitute nearly three-fourths of caregiving for people with AD at a cost of US$234 billion per year and approximately 18.5 billion hours of care. The cost to society worldwide to care for individuals with AD is projected to increase nearly ten-fold, and reach about US$9.1 trillion by 2050.
Costs for those with more severe dementia or behavioral disturbances are higher and are related to the additional caregiving time to provide physical care.
Caregiving burden
Individuals with Alzheimer's will require assistance in their lifetime, and care will most likely come in the form of a full-time caregiver which is often a role that is taken on by the spouse or a close relative. Caregiving tends to include physical and emotional burdens as well as time and financial strain at times on the person administering the aid. Alzheimer's disease is known for placing a great burden on caregivers which includes social, psychological, physical, or economic aspects. Home care is usually preferred by both those people with Alzheimer's disease as well as their families. This option also delays or eliminates the need for more professional and costly levels of care. Nevertheless, two-thirds of nursing home residents have dementias.
Dementia caregivers are subject to high rates of physical and mental disorders. Factors associated with greater psychosocial problems of the primary caregivers include having an affected person at home, the carer being a spouse, demanding behaviors of the cared person such as depression, behavioral disturbances, hallucinations, sleep problems or walking disruptions and social isolation. Regarding economic problems, family caregivers often give up time from work to spend 47 hours per week on average with the person with Alzheimer's disease, while the costs of caring for them are high. Direct and indirect costs of caring for somebody with Alzheimer's average between $18,000 and $77,500 per year in the United States, depending on the study.
Cognitive behavioral therapy and the teaching of coping strategies either individually or in group have demonstrated their efficacy in improving caregivers' psychological health.
Media
Alzheimer's disease has been portrayed in films such as: Iris (2001), based on John Bayley's memoir of his wife Iris Murdoch; The Notebook (2004), based on Nicholas Sparks's 1996 novel of the same name; A Moment to Remember (2004); Thanmathra (2005); Memories of Tomorrow (Ashita no Kioku) (2006), based on Hiroshi Ogiwara's novel of the same name; Away from Her (2006), based on Alice Munro's short story The Bear Came over the Mountain; Still Alice (2014), about a Columbia University professor who has early onset Alzheimer's disease, based on Lisa Genova's 2007 novel of the same name and featuring Julianne Moore in the title role. Documentaries on Alzheimer's disease include Malcolm and Barbara: A Love Story (1999) and Malcolm and Barbara: Love's Farewell (2007), both featuring Malcolm Pointon.
Alzheimer's disease has also been portrayed in music by English musician the Caretaker in releases such as Persistent Repetition of Phrases (2008), An Empty Bliss Beyond This World (2011), and Everywhere at the End of Time (20162019). Paintings depicting the disorder include the late works by American artist William Utermohlen, who drew self-portraits from 1995 to 2000 as an experiment of showing his disease through art.
Research directions
Antibodies may have the ability to alter the disease course by targeting amyloid beta with immunotherapy medications such as donanemab, aducanumab, and lecanemab. Aducanumab was approved by the US Food and Drug Administration (FDA) in 2021 using the accelerated approval process, although the approval generated controversy and more evidence is needed to address administration, safety, and effectiveness. It has less effectiveness in people who already had severe Alzheimer's symptoms. Lecanemab was also approved via the FDA accelerated approval process, and was converted to traditional approval in July 2023 after further testing, along with the addition of a black box warning about amyloid-related imaging abnormalities. Anti-amyloid drugs also cause brain shrinkage.
Specific medications that may reduce the risk or progression of Alzheimer's disease have been studied. The research trials investigating medications generally impact Aβ plaques, inflammation, APOE, neurotransmitter receptors, neurogenesis, growth factors or hormones.
Machine learning algorithms with electronic health records are being studied as a way to predict AD earlier.
References
Further reading
External links
Alzheimer's disease
Aging-associated diseases
Ailments of unknown cause
Amyloidosis
Aphasias
Cognitive disorders
Dementia
Diseases named for discoverer
Herpes simplex virus–associated diseases
Learning disabilities
Unsolved problems in neuroscience
Wikipedia medicine articles ready to translate
Wikipedia neurology articles ready to translate
|
3031869
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lightweight%20Fighter%20program
|
Lightweight Fighter program
|
Lightweight Fighter program
The Lightweight Fighter (LWF) program was a United States Air Force technology evaluation program initiated in the late 1960s by a group of officers and defense analysts known as the "Fighter Mafia". It was spurred by then-Major John Boyd's 'energy-maneuverability' (E-M) theory, which indicated that excessive weight would have severely debilitating consequences on the maneuverability of an aircraft. Boyd's design called for a light-weight fighter with a high thrust-to-weight ratio, high maneuverability, and a gross weight of less than , half that of its counterpart, the McDonnell Douglas F-15 Eagle. It resulted in the development of the General Dynamics YF-16 and Northrop YF-17. Late in the program, in 1974, with the promise of European sales, the Air Force changed the program name to Air Combat Fighter (ACF), and committed to purchasing 650 models of the YF-16, adopted as the F-16 Fighting Falcon. The U.S. Navy adopted a modified version of the YF-17 as the McDonnell Douglas F/A-18 Hornet.
History
"Missileers"
Project Forecast, a 1963 Air Force study, attempted to identify future weapons trends and "certain high-priority areas for research and development (R&D), recommendations based on the greatest potential payoff for the future." The report strongly suggested that future air combat would be carried out primarily by long-range missile fire. Future "fighters" would be designed primarily for long range, high speed, and equipped with extremely large radar systems in order to detect and engage opposing fighters at beyond visual range (BVR). This made them much more like interceptors than classic fighter designs, and led to increasingly heavier and more technologically sophisticated designs – and thus costlier.
The US Navy had long ago come to similar conclusions, and had been designing a series of aircraft dedicated to this role. Notable among these was the well named Douglas F6D Missileer, a long endurance but slow and unmaneuverable design equipped with very powerful missiles and radar for fleet defense. The US Air Force had similar designs, but these had been dedicated to the interceptor role, where the large size of its targets allowed reasonable radar performance. As radar equipment improved, in particular the introduction of Doppler radar systems, fighters gained similar range performance against smaller targets. By the early 1960s, even before the release of Forecast, both the Air Force and Navy expected to use the General Dynamics F-111 Aardvark (then still in development as the TFX) and McDonnell Douglas F-4 Phantom II for their long- and medium-range needs. The perception of a declining need for close-in "dogfighting" capabilities resulted in the original decision to not install internal cannons in the Phantom.
Combat experience and E-M theory
However, real-world experience in the Vietnam War revealed some shortcomings in American fighter capabilities, as early generation Soviet jet fighters proved to be more of a challenge than expected for U.S. designs. Although U.S. pilots had achieved favorable kill-to-loss ratios, combat had revealed that air-to-air missiles (AAM) of this era were significantly less reliable than anticipated. Furthermore, the rules of engagement in Vietnam precluded long-range missile attacks in most instances, as visual identification was normally required. Under these conditions, combat invariably closed to short ranges where maneuverability and short-range air-to-air weapons became critical, even for dedicated interceptors like the Convair F-102 Delta Dagger.
Based on his experiences in the Korean War and as a fighter tactics instructor, in the early 1960s Colonel John Boyd and mathematician Thomas Christie developed the Energy-Maneuverability (E-M) theory of the value of aircraft specific energy maintenance as an advantage in fighter combat. Maneuverability was the means of getting “inside” an adversary’s decision-making cycle, a process Boyd called the "OODA" loop (from "Observation-Orientation-Decision-Action"). This approach emphasized an aircraft design capable of “fast transients” – quick changes in speed, altitude, and direction. A fighter that is superior in its ability to gain or lose energy while out-turning an opponent can initiate and control any engagement opportunity; a fast transient capability allows the pilot to stay inside a hard-turning opponent when on the offensive or to force an overshoot of an opponent when on the defensive.
These parameters called for a small, lightweight aircraft – which would minimize drag and increase the thrust-to-weight ratio – but a larger, higher-lift wing to minimize wing loading – which tends to reduce top speed while increasing payload, and can lower range (which can be compensated for by increased fuel in the larger wing).
Lightweight Fighter program
The need for new air superiority fighters led the USAF to initiate two concept development studies in 1965: the Fighter Experimental (F-X) project originally envisioned a 60,000-pound (27,200 kg) class twin-engine design with a variable-geometry wing. This would be a very expensive aircraft, too expensive to consider equipping the entire Air Force with it as its standard aircraft. For this reason a less-expensive Advanced Day Fighter (ADF) was also considered, a lightweight design in the 25,000 lb (11,300 kg) class which would out-perform the MiG-21 by 25%.
Boyd used his E-M theory to argue that the F-X design was far too heavy, and this led to new requirements for a smaller F-X in the 40,000-pound (18,100 kg) class. However, the appearance of the Mach-3-capable MiG-25 in July 1967 led to serious concerns within the Defense Department that the Soviets had developed a super fighter capable of outrunning anything the US fielded, while its huge wing would make it highly maneuverable. In response, the ADF effort was essentially ignored in favour of an all-out effort to develop a superior F-X, which would emerge as the F-15 Eagle.
Boyd was unimpressed with the resulting weight growth in the F-15, and the shelving of the ADF. In the late 1960s he gathered a group of like-minded innovators that became known as the "Lightweight Fighter Mafia". In 1969, this "Fighter Mafia" was able to secure funds for a "Study to Validate the Integration of Advanced Energy-Maneuverability Theory with Trade-Off Analysis". General Dynamics received $49,000 and Northrop $100,000 study contracts to design concepts that embodied Boyd's E-M theory – a small, low-drag, low-weight, pure fighter with no bomb racks; their work would lead to the YF-16 and YF-17, respectively.
Although the Air Force’s F-X proponents remained hostile to the concept because they perceived it as a threat to the F-15 program, the ADP concept (revamped and renamed as the "F-XX") gained civilian political support under the reform-minded Deputy Secretary of Defense David Packard, who favored the idea of competitive prototyping. As a result, in May 1971 the Air Force Prototype Study Group was established, with Boyd a key member. Two of its six proposals would be funded, one being the Lightweight Fighter (LWF). The Request for Proposals (RFP) was issued 6 January 1972, and called for a 20,000 lb (9,100 kg) class fighter with a good turn rate, acceleration and range, and optimized for combat at speeds of Mach 0.6–1.6 and altitudes of 30,000–40,000 ft (9,150–12,200 m). This was the region in which the USAF expected most future air combat to occur, based on studies of the Vietnam, Six-Day, and Indo-Pakistani wars. The anticipated average flyaway cost of a production version was $3 million.
Five manufacturers – Boeing, General Dynamics, Lockheed, Northrop, and Vought – submitted proposals. The Vought V-1100 and the Lockheed CL-1200-2 Lancer were eliminated in March 1972. Though the Boeing Model 908-909 was initially most favored, it was quite similar in technology and appearance to the cheaper General Dynamics Model 401-16B. Since one of the goals of the program was to validate emerging technologies, Secretary of the Air Force Robert Seamans chose to select the General Dynamics and Northrop entries.
The first YF-16 had its official maiden flight on 2 February 1974. The second YF-16 prototype first flew on 9 May 1974. This was followed by the first flights of the Northrop’s YF-17 prototypes, which were achieved on 9 June and 21 August 1974, respectively. The fly-off commenced in 1974 as both prototypes were delivered. The YF-16s would complete 330 sorties during the flyoff, accumulating a total of 417 flight hours; the YF-17s would accomplish 268 sorties.
Air Combat Fighter competition
Three factors would converge to turn the LWF into a serious acquisition program. First, four North Atlantic Treaty Organization (NATO) members – Belgium, Denmark, the Netherlands, and Norway – were looking to replace their F-104G fighter-bomber variants of the Lockheed F-104 Starfighter interceptor; furthermore, they were seeking an aircraft that their own aerospace industries could manufacture under license, as they had the F-104G. In early 1974, they reached an agreement with the U.S. that if the USAF placed orders for the aircraft winning the LWF flyoff, they would consider ordering it as well.
Secondly, while the USAF was not particularly interested in a complementary air superiority fighter competing with F-X, it did need to begin replacing its F-4 and Republic F-105 Thunderchief fighter-bombers. In April 1974, U.S. Secretary of Defense James R. Schlesinger announced that the LWF program would be redirected to a multirole fighter design in the new Air Combat Fighter (ACF) competition. ACF would not be a pure fighter, but more of a fighter-bomber, which essentially ended opposition from the F-X group.
Finally, the U.S. Congress was seeking to achieve greater commonality in fighter procurements by the Air Force and Navy. In August 1974, Congress redirected funds for the Navy’s VFAX program to a new Navy Air Combat Fighter (NACF) program that would essentially be a navalized variant of ACF. These requirements meshed relatively well, but the timing of the procurement was driven by the timeframe needs of the four allies, who had formed a "Multinational Fighter Program Group" (MFPG) and were pressing for a U.S. decision by December 1974. The U.S. Air Force had planned to announce the ACF winner in May 1975, but the decision was advanced to the beginning of the year, and accelerated testing.
ACF also raised the stakes for GD and Northrop because it brought in further competitors intent on securing the lucrative order that was touted at the time as "the arms deal of the century". These included the Dassault-Breguet Mirage F1 E (E for Europe) powered by a Snecma M53 engine and utilizing a fly-by-wire system similar to the one used in Dassault Mirage 2000 series. Only two prototypes were built for the ACF program, the Anglo-French SEPECAT Jaguar, and a proposed derivative of the Saab 37 Viggen named the Saab 37E Eurofighter (not to be confused with the later and unrelated Eurofighter Typhoon). Northrop also offered their earlier design, the P-530 Cobra, which looked very similar to its YF-17. The Jaguar and Cobra were dropped by the MFPG early on, leaving two European and the two U.S. LWF designs as candidates.
On 11 September 1974, the U.S. Air Force confirmed firm plans to place an order for of the winning ACF design sufficient to equip five tactical fighter wings. The flight test program revealed that the YF-16 had superior acceleration, climb rates, endurance, and (except around Mach 0.7) turn rates. Another advantage was the fact that the YF-16 – unlike the YF-17 – employed the Pratt & Whitney F100 turbofan engine, which was the same powerplant used by the F-15; such commonality would lower the unit costs of the engines for both programs. On 13 January 1975, Secretary of the Air Force John L. McLucas announced that the YF-16 had been selected as the winner of the ACF competition. The chief reasons given by the Secretary for the decision were the YF-16's lower operating costs; greater range; and maneuver performance that was "significantly better" than that of the YF-17, especially at near-supersonic and supersonic speeds.
However, in the Navy Air Combat Fighter (NACF) competition, the Navy announced on 2 May 1975 that it selected the YF-17 as the basis for what would become the McDonnell Douglas F/A-18 Hornet.
References
Notes
Citations
Bibliography
Correll, John T. "The Reformers". Air Force Magazine Online, February 2008.
Jenkins, Dennis R. F/A-18 Hornet, A Navy Success Story. McGraw-Hill, 2000. .
Jenkins, Dennis R. McDonnell Douglas F-15 Eagle: Supreme Heavy-Weight Fighter. Hinckley, UK: Midland Publishing, 1998. .
Michel, Col. Marshall. The Revolt of the Majors: How the Air Force Changed After Vietnam (and Saved the World). Cambridge, MA: MIT Security Studies Program, 2005.
Peacock, Lindsay. On Falcon Wings: The F-16 Story. RAF Fairford, UK: The Royal Air Force Benevolent Fund Enterprises, 1997. .
Richardson, Doug. General Dynamics F-16 Fighting Falcon. London: Salamander Books, 1990. .
External links
Light Weight Fighter competitive models
Military aircraft procurement programs of the United States
General Dynamics F-16 Fighting Falcon
|
1706212
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B9%20%D1%87%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B7%20%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%83%202014
|
Відкритий чемпіонат Франції з тенісу 2014
|
Відкритий чемпіонат Франції з тенісу 2014 (відомий також як Ролан Гаррос на честь знаменитого французького авіатора) — тенісний турнір, який проводиться на відкритому повітрі на ґрунтових кортах. Це 113 Відкритий чемпіонат Франції, другий турнір Великого шолома в календарному році. Турнір проходив на Стад Ролан Гаррос у Парижі з 25 травня по 8 червня 2014 року.
Результати фінальних матчів
Одиночний розряд. Чоловіки
Рафаель Надаль переміг Новака Джоковича, 3–6, 7–5, 6–2, 6–4
Одиночний розряд. Жінки
Марія Шарапова перемогла Сімону Халеп, 6-4, 5-7, 6-4
Парний розряд. Чоловіки
Жульєн Беннето / Едуар Роже-Васслен перемогли пару Марсель Гранольєрс / Марк Лопес, 6–3, 7–6(7–1)
Парний розряд. Жінки
Сє Шувей / Пен Шуай перемогли пару Сара Еррані / Роберта Вінчі, 6–4, 6–1
Мікст
Анна-Лена Гренефельд / Жан-Жульєн Роєр перемогли пару Юлія Гергес / Ненад Зімоньїч, 4–6, 6–2, [10–7]
Юніори
Хлопці. Одиночний розряд
Андрій Рубльов переміг Жайме Антоні Мунара Клара, 6–2, 7–5
Дівчата. Одиночний розряд
Дарія Касаткіна перемогла Івану Йорович, 6–7(5–7), 6–2, 6–3
Хлопці. Парний розряд
Банжамен Бонзі / Квантен Аліс перемогли пару Лукас Мідлер / Акіра Сантіллан, 6–3, 6–3
Дівчата. Парний розряд
Йоана Дуку / Йоана Лоредана Рошка перемогли пару Сісі Белліс / Маркета Вондроушова, 6–1, 5–7, [11–9]
Виноски
Тур WTA 2014
2014 у тенісі
Травень 2014
Червень 2014
2014 у французькому спорті
|
828872
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%B1%D0%B5%D1%80
|
Вільсбер
|
Вільсбер — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Мозель. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 360 км на схід від Парижа, 90 км на південний схід від Меца.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Лотарингія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 148 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 388,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Вільсбер на сайті французького Національного інституту географії
Вільсбер на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Вільсбер на сайті Quid (загальні відомості, історія, пам'ятки, фото, адреси)
Мапа муніципалітету Вільсбер на сайті Mapquest
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Мозель
Примітки
Муніципалітети департаменту Мозель
|
115267
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wildwood%2C%20Kentucky
|
Wildwood, Kentucky
|
Wildwood, Kentucky
Wildwood is a home rule-class city in Jefferson County, Kentucky, United States. The population was 261 at the 2010 census.
Geography
Wildwood is located in eastern Jefferson County at . It is bordered to the west by Lyndon and otherwise by consolidated Louisville/Jefferson County. U.S. Route 60 (Shelbyville Road) forms the southern boundary of the community, and downtown Louisville is to the west.
According to the United States Census Bureau, Wildwood has a total area of , all land.
Demographics
As of the census of 2000, there were 247 people, 111 households, and 75 families living in the city. The population density was . There were 115 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 98.79% White, 0.40% Native American, 0.40% Asian, and 0.40% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.21% of the population.
There were 111 households, out of which 25.2% had children under the age of 18 living with them, 58.6% were married couples living together, 8.1% had a female householder with no husband present, and 32.4% were non-families. 28.8% of all households were made up of individuals, and 15.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.23 and the average family size was 2.72.
In the city, the population was spread out, with 18.6% under the age of 18, 4.5% from 18 to 24, 18.6% from 25 to 44, 28.7% from 45 to 64, and 29.6% who were 65 years of age or older. The median age was 49 years. For every 100 females, there were 80.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 73.3 males.
The median income for a household in the city was $61,250, and the median income for a family was $75,484. Males had a median income of $52,083 versus $37,143 for females. The per capita income for the city was $38,251. None of the families and 0.8% of the population were living below the poverty line, including no under eighteens and 2.7% of those over 64.
References
Cities in Jefferson County, Kentucky
Cities in Kentucky
Louisville metropolitan area
|
2729702
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D1%81%D0%BA%D0%B5%D0%BB%D1%96
|
Сіретські скелі
|
Сіретські скелі — геологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Вижницького району Чернівецької області, на південь від центральної частини смт Берегомет і на схід від села Заріччя.
Площа 11,7 га. Статус надано згідно з рішенням 20-ї сесії обласної ради IV скликання від 28.04.2005 року № 66-20/05. Перебуває у віданні ДП «Берегометське лісомисливське господарство» (Долішньо-Шепітське л-во, кв. 2, вид. 16-19).
Статус надано для збереження частини лісового масиву з мальовничими скелями заввишки бл. 30 м, які утворилися з пісковиків ямненської світи. Є цікаві форми вивітрювання та спалео-карстові утворення.
Скелі розташовані на горі Малий Стіжок, що в межах гірського масиву Покутсько-Буковинські Карпати.
Джерела
Сіретські скелі
Геологічні пам'ятки природи Чернівецької області
Природно-заповідний фонд Вижницького району
Природоохоронні об'єкти, засновані 2005
Скелі Карпат
Покутсько-Буковинські Карпати
Берегомет
|
2091255
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%20%D0%91%D0%BE%D1%82%D1%82%D1%96%D0%BD
|
Роб Боттін
|
Роб Боттін (1 квітня 1959) — американський майстер зі створення спеціального гриму і постановник спеціальних і візуальних ефектів.
Біографія
Роб Боттін народився 1 квітня 1959 року в місті Ель Монте, штат Каліфорнія. У віці 14 років, він представив свої ілюстрації фахівцеві по гриму Ріку Бейкеру, який тут же прийняв його на роботу своїм помічником і учнем. Він працював разом з Бейкером в різних фільмах, але його першою самостійною роботою стало створення процесу перевтілення з людини на перевертня у фільмі «Виття» (1981).
Під час роботи над картиною «Щось» (1982) Роб жив прямо на знімальному майданчику, працюючи 7 днів на тиждень більше року. Він спав у декораціях і лабораторіях. Коли картина була знята, Джон Карпентер відправив Роба до лікарні, де у нього виявили крайнє виснаження організму. Роб поклявся ніколи так багато не працювати надалі. Для фільму «Робот-поліцейський» (1987) працював над створенням костюма Робокопа. Боттін був одним з численних сценаристів картини «Фредді проти Джейсона» (2003). Він повинен був сісти в режисерське крісло цієї картини в 1998 році, але проект був покладений на полицю на кілька років, а пізніше режисером став Ронні Ю.
Здобув премію «Оскар» за візуальні ефекти до картини «Пригадати все» (1990), а також номінувався за картину «Легенда» (1985). Здобув дві премії «Сатурн», за картину «Робот-поліцейський» (1987), у двох номінаціях: за грим і спецефекти, та за фільм «Сім» (1995) за найкращій грим. Також номінувався за картини «Виття» (1981), «Щось» (1982), «Дослідники» (1985), «Легенда» (1985), «Пригадати все» (1990) і «Робот-поліцейський 2» (1990).
Фільмографія
1976 — Кінг-Конг / King Kong
1977 — Зоряні війни. Епізод IV. Нова надія / Star Wars
1978 — Лють / The Fury
1978 — Піранья / Piranha
1978 — Людозвір! Міф чи монстр? / Manbeast! Myth or Monster?
1979 — Школа рок-н-ролу / Rock 'n' Roll High School
1979 — Господиня мавп / Mistress of the Apes
1980 — Тварюки з безодні / Humanoids from the Deep
1980 — Туман / The Fog
1980 — Маніяк / Maniac
1980 — Аероплан! / Airplane!
1980 — Острів Тані / Tanya's Island
1981 — Виття / The Howling
1982 — Щось / The Thing
1983 — Сутінкова зона / Twilight Zone: The Movie
1985 — Дослідники / Explorers
1985 — Легенда / Legend
1985 — Срібна куля / Silver Bullet
1986 — Дивовижні історії / Amazing Stories («The Greibble»)
1987 — Іствікські відьми / The Witches of Eastwick
1987 — Внутрішній космос / Innerspace
1987 — Робот-поліцейський / RoboCop
1988 — Велика вилазка на природу / The Great Outdoors
1990 — Робот-поліцейський 2 / RoboCop 2
1990 — Пригадати все / Total Recall
1991 — Багсі / Bugsy
1992 — Іграшки / Toys
1992 — Основний інстинкт / Basic Instinct
1993 — Робот-поліцейський 3 / RoboCop 3
1995 — Сім / Se7en
1996 — Місія нездійсненна / Mission: Impossible
1997 — Адвокат Диявола / Devil's Advocate
1997 — Мутанти / Mimic
1998 — Підйом з глибини / Deep Rising
1998 — Страх і огида в Лас-Вегасі / Fear and Loathing in Las Vegas
1999 — Бійцівський клуб / Fight Club
2000 — Ангели Чарлі / Charlie's Angels
2002 — Шахраї / Serving Sara
2002 — Мільйонер мимоволі / Mr. Deeds
2014 — Гра престолів / Game of Thrones («The Lion and the Rose»)
2014 — Новий хлопець Сінді / Cindy's New Boyfriend
Посилання
Уродженці округу Лос-Анджелес
Майстри спецефектів
Лауреати премії «Оскар»
Лауреати премії «Сатурн»
|
1282369
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82
|
Травневий проспект
|
Травневий проспект — вулиця у Буенос-Айресі, столиці Аргентини. Він пов'язує Травневу площу з площею Конгресу. Має довжину 1,5 км із заходу на схід, переходить у проспект Рівадавії.
Історія
Проспект було побудовано за ініціативою мера міста . роботи почались у 1885 й завершені у 1894 році. Травневий проспект отримав свою назву на честь Травневої революції 1810 року (події якої призвели до незалежності Аргентини). Через прокладання нової вулиці 1888 року було частково демонтовано будівлю Ратуші.
Автором проєкту був директор департаменту міського будівництва та архітектури . Йому ж було доручено розробити проєкти деяких будівель, зведених уздовж Травневого проспекту. Деякі труднощі й затримки у будівництві були спричинені кризою 1890 року. В результаті відкриття проспекту відбулось 9 липня 1894 року (у день 78-ї річниці незалежності Аргентини).
Травневий проспект став першим в Буенос-Айресі місцем прокладання лінії метро. Першу станцію тут було відкрито 1913 року, це була перша станція метро, відкрита за межами США та європейських країн. Єдина зміна проспекту відбулась 1937 року, що було пов'язано із будівництвом перпендикулярної до нього вулиці 9 Липня (найширшої у світі). 1997 року забудову Травневого проспекту було проголошено національною пам'яткою, в результаті чого було заборонено вносити будь-які зміни в його архітектуру без спеціального рішення відповідної державної комісії
Архітектурні скарби Травневого проспекту
Примітки
Посилання
Asociación Amigos de la Avenida de Mayo
Вулиці Буенос-Айреса
Проспекти
|
1483151
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%29
|
Мутанна (провінція)
|
Мутанна (провінція)
Мутанна — провінція (мухафаза) на півдні Іраку, що граничить з Саудівською Аравією. Адміністративний центр — місто Ес-Самава. Інші великі міста — Ер-Румайта, Ель-Хідр, Ес-Сальман. Переважна більшість населення — мусульмани-шиїти.
На території Мутанни знаходяться руїни стародавнього шумерського міста-держави Урук.
Округи
Ель-Хідр — центр Ель-Хідр
Ер-Румайта — центр Ер-Румайта
Ес-Сальман — центр Ес-Сальман
Ес-Самава — центр Ес-Самава
Влада
Губернатор: Ibrahim S. Al-Miali
Голова провінційної ради: Абдул Латіф Х. Аль-Хассані
Примітки
Провінції Іраку
|
19021658
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Za%C5%82%C4%99%C5%BCe%2C%20Lesser%20Poland%20Voivodeship
|
Załęże, Lesser Poland Voivodeship
|
Załęże, Lesser Poland Voivodeship
Załęże is a village in the administrative district of Gmina Wolbrom, within Olkusz County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately west of Wolbrom, north-east of Olkusz, and north-west of the regional capital Kraków.
References
Villages in Olkusz County
|
2727921
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%8C-%D0%A4%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Бенковаць-Фужинський
|
Бенковаць-Фужинський — населений пункт у Хорватії, у Приморсько-Горанській жупанії у складі громади Фужине.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 33 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 7,45 °C, середня максимальна – 20,09 °C, а середня мінімальна – -6,14 °C. Середня річна кількість опадів – 1529 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
1272491
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Aleksandr%20Khanzhonkov
|
Aleksandr Khanzhonkov
|
Aleksandr Khanzhonkov
Aleksandr Alekseevich Khanzhonkov (26 September 1945) was a pioneering Russian cinema entrepreneur, film director and screenwriter. He is known for producing Defence of Sevastopol, Russia's first feature film, as well as Ladislas Starevich's ground-breaking stop motion animation. Most of his career was in Russian Empire. During 1923-1926 he worked in the Soviet Union, where his career ended with a financial scandal, however his past achievements earned him a personal pension and an apartment from the state.
Early years
Khanzhonkov was born in the small village of Khanzhonkova of the Don Host Oblast (modern-day Makiivka, Donetsk Oblast) into a noble family of Don Cossacks. His father Alexei Petrovich Khanzhonkov was a landlord who went bankrupt. His mother Paraskeva Sergeevna Khanzhonkova (née Dmitrieva) came from a colonel's family who owned a Singer shop in Moscow. The noble title was first granted to Aleksandr's great-grandfather Vasily Khanzhonkov.
He studied in the Novocherkassk Cossack School and was sent to serve in the Moscow host after his graduation in 1886. He took part in the Russo-Japanese War which undermined his health. In 1905, upon a discharge from military training due to health issues, Khanzhonkov sat in on a screening of Train Pulling into a Station by the Lumiere Brothers.
Career
In 1906 Khanzhonkov founded Russia's first cinema factory, A. Khanzhonkov and Co., whose main financial backer was Ivan Ozerov, an influential banker and member of the Russian State Council. Initial productions were shot on stage in the vein of Melies and were overshadowed by the work of Alexander Drankov. Known for his unabashed commercialism, Drankov would remain a competitor up to the revolution of 1917.
It wasn't until 1911 that Khanzhonkov's factory would receive widespread acclaim with the release of Defence of Sevastopol. One of the earliest full length Russian feature films, it was equally notable for its technical aspects. By the end of 1912, Khanzhonkov had established a permanent studio in Moscow and went on to produce over a hundred films over the course of the next several years. Much of Khanzhonkov's work during this time period went "virtually unseen by the Russian masses" and often took aim at aristocratic sensibilities or adapted great Russian novels of the 19th century. Nonetheless, Khanzhonov helped create many standards in Russian cinema production; the first confirmed use of artificial light in the Russian film industry takes place in a Khanzhonkov documentary piece.
During the Russian Revolution, Khanzhonkov fled Russia to Constantinople and Vienna, and, despite previous affiliation with the royal family, returned upon invitation to the USSR in 1923 and was appointed director of the new Soviet studio Proletkino and later as a production consultant for Goskino. His career in the Soviet Union ended in 1926: he was forced to abdicate after a corruption scandal struck Proletkino, and never worked in cinema again. Khanzhonkov spent the rest of his life in Yalta, living on a personal pension from the state. There he survived the Nazi occupation of Crimea in 1941–1944, and died in Yalta after many years of declining health on September 26, 1945.
Bibliography
Aleksandr Khanzhonkov (1937). First Years of Russian Cinema. Memoirs. — Moscow/Leningrad: Iskusstvo // Moscow: Karamzin, 254 pages
M. Kuznetsova. Aleksandr Khanzhonkov: Life Behind the Frame article from Profile magazine № 29, 1997
Rashit Yangirov. An addition to A. A. Khanzhonkov's biography: New angle article from Cinema Historian's Notes magazine № 55, 2011
Tetiana Avdashkova. Ukrainian Cossack that made it in Hollywood article from The Day newspaper № 43, 9 August 2012
See also
Vera Kholodnaya
Ossip Runitsch
Vitold Polonsky
References
External links
Biography (in Russian)
1877 births
1945 deaths
Don Cossacks
People from Makiivka
Businesspeople from the Russian Empire
Film directors from the Russian Empire
Film producers from the Russian Empire
Silent film directors
Silent film producers
Russian screenwriters
Writers from the Russian Empire
Russian male screenwriters
|
3805131
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%8F%20%D0%94%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%281546%E2%80%941617%29
|
Доротея Данська (1546—1617)
|
Доротея Данська (1546—1617)
Доротея Данська (29 червня 1546 — 6 січня 1617) — данська та норвезька принцеса з династії Ольденбургів, донька короля Данії та Норвегії Крістіана III та принцеси Доротеї Саксен-Лауенбурзької, дружина герцога Брауншвейг-Люнебургу Вільгельма.
Біографія
Народилась 29 червня 1546 року у Коллінгу. Була п'ятою дитиною та другою донькою в родині короля Данії та Норвегії Крістіана III та його дружини Доротеї Саксен-Лауенбурзької. Мала старшу сестру Анну, яка за два роки вже вийшла заміж, та братів Фредеріка, Магнуса та Йоганна.
Батька не стало, коли дівчинці було 12 років. Матір суворо контролювала дітей, вважаючи що Бог надав їй право та обов'язок не лише любити, а й давати поради й керувати нащадками. Вона мала намір одружитися вдруге, проте їй завадили.
Доротею у віці 15 років видали заміж за 26-річного князя Люнебургу Вільгельма. Весілля відбулося 12 жовтня 1561. Матір навідувала її у Німеччині кожного року. У подружжя народилося п'ятнадцятеро дітей:
Софія (1563—1639) — дружина маркграфа Бранденбург-Ансбаху та Бранденбург-Кульмбаху Георга Фрідріха, дітей не мала;
Ернст (1564—1611) — князь Люнебургу у 1592—1611 роках, одруженим не був, дітей не мав;
Єлизавета (1565—1621) — дружина графа Фрідріха Гогенлое-Лангенбурзького, мала єдину доньку, що померла в дитячому віці;
Крістіан (1566—1633) — князь Люнебургу у 1611—1633 роках, одруженим не був, дітей не мав;
Август (1568—1636) — єпископ Ратцебургу у 1610—1636 роках, князь Люнебургу в 1633—1636 роках, мав стосунки з Ільзою Шмідіген, від якої мав дванадцятеро дітей;
Доротея (1570—1649) — дружина герцога Пфальц-Цвейбрюккен-Біркенфельду Карла I, мала четверо дітей;
Клара (1571—1658) — дружина графа Шварцбург-Франкенхаузену Вільгельма I, дітей не мала;
Анна Урсула (1572—1601) — неодружена, дітей не мала;
Маргарита (1573—1643) — дружина герцог Саксен-Кобургу Йоганна Казимира, дітей не мала;
Фрідріх (1574—1648) — князь Люнебургу у 1636—1648 роках, одруженим не був, дітей не мав;
Марія (1575—1610) — неодружена, дітей не мала;
Магнус (1577—1632) — чернець у Брауншвейзі,
Георг (1582—1641) — князь Каленбергу у 1635—1641 роках, був одружений з Анною Елеонорою Гессен-Дармштадтською, мав восьмеро дітей;
Йоганн (1583—1628) — чернець у Міндені;
Сибілла (1584—1652) — дружина князя Брауншвейг-Данненбергу Юліуса Ернста, мала двох дітей, що померли немовлятами.
З осені 1577 Вільгельм потерпав від психічного захворювання. Спочатку в його стані наступило покращання, але у 1582 році ремісія закінчилася. Доротея шукала поради у родичів і лікарів, але реально допомогти ніхто не міг. Герцогиня зажадала ізолювати чоловіка в ім'я безпеки його самого та сім'ї, через що посварилася з вищими чиновниками. Зрештою, втрутився імператор Рудольф II, й імперська комісія постановила помістити герцога Вільгельма під суворий арешт. Щасливим чином психічні проблеми у Вільгельма зникли на багато років, але поновилися у 1587 році. Після цього герцог більше не міг виконувати свої обов'язки і був відправлений під домашній арешт в Целле. Країною надалі управляв уряд під керівництвом Філіпа Грубенхагенского та герцогині Доротеї. Регентом вона була здібним та енергійним, що, втім, не вберегло Люнебург від певних економічних труднощів. З дітьми проводила більшість часу у Медінгенському монастирі та Вінзенському замку
Вільгельм помер у серпні 1592 року. Доротея після цього проживала у замку Вінзена разом з трьома доньками. Дехто з її синів також мешкав із нею. Активно займалася справами містечка. Була присутньою на кількох спаленнях відьом, про що залишились нотатки дослідника Генріха Шульца. Відвідала велику родинну зустріч у 1599 році в німецькому Хельдбурзі. Пережила чоловіка на чверть століття і пішла з життя 6 січня 1617 року у Вінзені. Була похована 16 лютого поруч із ним у князівській крипті міської кірхи Целле.
Генеалогія
Примітки
Посилання
Ольденбурги
Профіль на Geni.com
Профіль на Thepeerage.com
Генеалогія Доротеї Данської
Генеалогія Вільгельма Брауншвейг-Люнебурзького
Ольденбурги
Вельфи
Принцеси Данії
Регентки
Уродженці Коллінга
Померли в Нижній Саксонії
|
1675991
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BB
|
Сульфонол
|
Сульфонол (m pl) — аніоноактивні поверхнево-активні речовини із групи алкілбензолсульфонату натрію, суміші натрієвих солей алкілбензолсульфокислот з алкільним залишком, які використовуються в технологіях діяння на привибійну зону нафтового пласта (компоненти у складах для видалення асфальтено-смоло-парафінових відкладів; інгібітори кислотної і сірководневої корозії; стимулятор утворення міцелярного розчину) і на пласт (додаток до води при заводненні для придушення росту сульфатвідновлювальних бактерій). Випускають під назвами сульфонол-Б, сульфонол НП-1, сульфонол НП-3, сульфонол НП-36, АС-2, АНПО, Карпатол. Товарний С. — пластини або гранули жовтого — світло-коричневого кольору. Добре розчиняється у дистильованій воді; у жорсткій воді випадає осад; за наявності в розчині хлористого натрію, солей алюмінію і барію водні розчини мутніють. Нетоксичний, стабільний.
Джерела
Сульфонати
Сполуки натрію
Поверхнево-активні речовини
|
564214
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5-%D0%B0%D0%BD-%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B2%D0%B0%D0%BD
|
Сент-Андре-ан-Морван
|
Сент-Андре-ан-Морван — муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Ньєвр. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 200 км на південний схід від Парижа, 90 км на захід від Діжона, 70 км на північний схід від Невера.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 131 оподатковане домогосподарство, у яких проживали 277,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Сент-Андре-ан-Морван на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ньєвр
Примітки
Муніципалітети департаменту Ньєвр
|
59537915
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2019%20in%20LGBT%20rights
|
2019 in LGBT rights
|
2019 in LGBT rights
This is a list of notable events in the history of LGBT rights that took place in the year 2019.
Events
January
1
Same-sex marriage becomes legal in Austria.
A law banning conversion therapy on minors in the U.S. state of New Hampshire takes effect.
A law banning hate speech based on "transgender identity or expression" takes effect in Sweden.
A law allowing third gender option ("diverse") on official documents takes effect in Germany.
A law allowing legal gender change without medical or psychological requirements, as well as third gender option ("X") on birth certificates takes effect in New York City.
23 - Angola decriminalizes homosexuality.
25 - New York Governor Andrew Cuomo signs a bill banning the use of conversion therapy on minors. The law takes effect immediately, making New York the 15th U.S. state to enact such a ban.
February
New Jersey has become the second state in United States of America to require public schools to teach LGBT and disability-inclusive material.
15 - Health Minister of Germany, Jens Spahn, calls for a ban on conversion therapy.
17 - The French Parliament votes to replace the use of the words "mother" and "father" in official school forms with the terms "parent 1" and "parent 2". Supporters of the legislation say it aims to guarantee equal treatment for pupils with parents of the same sex.
19 - Same-sex marriage becomes legal in the Mexican state of Nuevo León, following a unanimous ruling by the National Supreme Court of Justice which struck down the state's ban on such marriages as unconstitutional.
March
8 - The Evangelical Church of the Augsburg Confession in Austria allowed blessings of same-sex marriages.
16 - The Reformed Church in Austria allowed blessings of same-sex marriages.
23 - The Evangelical-Lutheran Church in Württemberg allowed blessing of same-sex unions in Christian churches.
28 - Governor of Puerto Rico, Ricardo Rosselló, issues an executive order prohibiting mental health professionals from offering conversion therapy for minors.
April
23 - Madras High Court Justice GR Swaminathan directed Tamil Nadu Government to issue Government Order banning sex reassignment surgeries on intersex infants and children.
May
15 - The Evangelical-Lutheran Church of Hanover allowed blessings of same-sex marriages.
22 - The Evangelical Church of the Palatinate allowed blessings of same-sex marriages.
24 - Same-sex marriage becomes legal in Taiwan.
June
2 - San Marino bans discrimination based on sexual orientation by constitution. The motion passed with 71.46% of votes in a referendum.
7 - The decriminalization of homosexuality pass the lower house in Bhutan.
11 - Botswana's High Court unanimously decriminalizes homosexuality.
12 - High court in Ecuador allowed same-sex marriages in a ruling landmark decision.
13 - Brazil's Supreme Federal Court with a majority of 8 out of 11 judges voted in favour of making homophobia and transphobia crimes similar to racism.
14 - German reformed Church of Lippe allowed blessings of same-sex marriages.
21 - After receiving Royal Assent, the bill equalizing the age of consent in Canada came into force
July
3 - UK Methodist Conference voted by 247 votes to 48 to allow same-sex marriages in UK Methodist Churches.
6 - In Iceland a law allowing self-determination gender change as well as third gender option came into effect.
9 - In UK House of Commons, MPs overwhelmingly voted 383–73 in favour of extending same-sex marriage to Northern Ireland. The clause will require secondary legislation, and will only come into force if a devolved Northern Ireland Assembly is not formed by 21 October.
25 - Poland, Warsaw district court ordered that distribution of LGBT-free zone stickers should halt pending the resolution of a court case. However Gazeta Polska's editor dismissed the ruling saying it was "fake news" and censorship, and that the paper would continue distributing the stickers. Gazeta continued distribution of the stickers, but modified the decal to read "LGBT ideology-Free Zone".
August
8- The Evangelical Reformed Church of the canton of Zürich allowed bessing of same-sex marriages.
28 - Tamil Nadu became the first state in India to ban sex reassignment surgeries on intersex infants and children, with an exception of cases where it would be required to overcome life-threatening situations. Tamil Nadu Government passed a Government Order as per the Madras High Court directive.
29 - The Swiss Reformed Church allowed blessing of same-sex marriages.
September
18 - The Reformed Church of Aargau allowed blessings of same-sex marriages.
20 - The Evangelical Lutheran Church in Northern Germany allowed blessings of same-sex marriages.
October
22 - Legislation to recognize same-sex marriage in Northern Ireland passed by MPs at Westminster, taking effect after 21 October deadline passed without a devolved Northern Ireland government being re-formed.
November
9 - The Union of Evangelical Churches in Germany allowed blessings of same-sex marriages.
17 - The Union of Protestant Churches of Alsace and Lorraine allowed blessings of same-sex marriages.
20 - The Evangelical Church of Westphalia allowed blessings of same-sex marriages
29 - The Evangelical Church in Central Germany allowed blessings of same-sex marriages
December
13 - Gabon adopted a ban on homosexuality.
References
External links
2019
|
53713590
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1973%20Virginia%20Slims%20of%20Chicago
|
1973 Virginia Slims of Chicago
|
1973 Virginia Slims of Chicago
The 1973 Virginia Slims of Chicago was a women's tennis tournament played on indoor carpet courts at the Lake Shore Racquet Club in Chicago, Illinois in the United States that was part of the 1973 Virginia Slims World Championship Series. It was the second edition of the tournament and was held from March 8 through March 11, 1973. First-seeded Margaret Court won the singles title and earned $6,500 first-prize money.
Finals
Singles
Margaret Court defeated Billie Jean King 6–2, 4–6, 6–4
Doubles
Rosie Casals / Billie Jean King defeated Karen Krantzcke / Betty Stöve 6–4, 6–2
Prize money
References
External links
Women's Tennis Association (WTA) tournament details
Virginia Slims of Chicago
1973 in Illinois
Carpet court tennis tournaments
March 1973 sports events in the United States
|
5266218
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mohammad%20Nur%20Ahmad%20Etemadi
|
Mohammad Nur Ahmad Etemadi
|
Mohammad Nur Ahmad Etemadi (22 February 1921 – 16 September 1979) was an Afghan diplomat and politician.
Etemadi was born in Kandahar, Afghanistan. He served as ambassador to Pakistan for the first time from 1964 to 1965. He was appointed Foreign Minister in 1965 and became Prime Minister of Afghanistan on 1 November 1967. Due to a failure to improve the stagnating economy, he lost both positions on 9 June 1971 and named ambassador to Italy. Unlike many politicians who were prominent under the rule of Zahir Shah, Etemadi remained in the government after the 1973 coup in which a republic was established under the rule of Mohammed Daoud Khan. Etemadi left Italy and served as ambassador to the Soviet Union until 1976. He then had a second stint as ambassador to Pakistan, until the Communist coup of 1978.
Etemadi returned to Afghanistan and was arrested by the Communist government. In 1979, along with many other officials in the Zahir Shah and Daud Khan governments, including former prime minister Mohammad Musa Shafiq, Etemadi was executed.
Resignation
References
Executed prime ministers
Executed Afghan people
20th-century executions by Afghanistan
1921 births
1979 deaths
People from Kandahar
Prime ministers of Afghanistan
Government ministers of Afghanistan
Ambassadors of Afghanistan to Pakistan
Ambassadors of Afghanistan to Italy
Foreign ministers of Afghanistan
Ambassadors of Afghanistan to the Soviet Union
|
1641919
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%85%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BD
|
Етиленхлоргідрин
|
Етиленхлоргідрин — безбарвна летка рідина із слабким запахом етеру або етанолу. Це токсична речовина та сильна отрута, що діє на нервову систему.
Фізичні властивості
Етиленхлоргідрин – це безбарвна рухлива рідина зі слабким запахом ефіру. Змішується в будь-яких співвідношеннях з водою, а також зі спиртом, діетиловим етером, ацетоном, дихлороетаном і хлороформом. Слабо розчинний у чотирихлористому вуглеці, бензині і октані. Молекулярна маса речовини 80,5 г/моль.
Етиленхлоргідрин утворює азеотропну суміш з водою (температура кипіння 97,8 °С, концентрація етиленхлоргідрину 42%) і потрійну азеотропну суміш з трихлороетилен і водою (температура кипіння 70,8—71,5 °С).
Отримання
Історичні методи
Етиленхлоргідрин був вперше одержаний у 1859 році взаємодією етиленгліколю з хлороводню:
і дещо пізніше — із етиленгліколю і монохлориду сірки:
а також із етилену під дією гіпохлоритної кислоти:
Як історичні методи одержання водного етиленхлоргідрину варто зазначити взаємодію етилену з гіпохлоритом у присутності слабких кислот, а також спосіб, що полягає у пропусканні хлору і етилену в охолоджений розчин карбонату або гідрокарбонату натрію (вихід етиленхлоргідрину за цим методом не перевищує 30%). Етиленхлоргідрин одержували також взаємодією гіпохлориту натрію, хлору і етилену. Найбільші виходи етиленхлоргідрину досягали при виділенні гіпохлоритної кислоти з хлорного вапна в результаті дії на неї діоксиду вуглецю. Були спроби одержати етиленхлоргідрин пропусканням етилену в суміші з хлором і водяною парою через колонку, заповнену шматками піролюзиту. У газовій фазі і при високій температурі процес відбувається переважно у напрямку утворення дихлороетану та інших поліхлоридів, а не етиленхлоргідрину.
Препаративні методи
Безводний етиленхлоргідрин утворюється при взаємодії хлористого водню з оксираном:
У лабораторних умовах цим шляхом можна отримувати безводний етиленхлоргідрин з виходом 93%. Оптимальні умови реакції: температура 30 °С, молярне співвідношення оксиран:хлороводень = 1:1,1, швидкість подачі реагентів 650—750 л/год.
Безводний етиленхлоргідрин утворюється при взаємодії з оксираном з подальшим гідролізом одержаного тетра-β-хлоретоксисилану:
Промислові методи
Одержання водного розчину
Для одержання водного етиленхлоргідрину в промисловості використовують реакцію між етиленом, хлором і водою:
Механізм реакції утворення етиленхлоргідрину з етилену, хлору і води до кінця ще не з'ясований, причому досі існують різні точки зору.
Запропоновано дві схеми одержання етиленхлоргідрину з газів з низькою концентрацією етилену:
напівбезперервна з періодичним розвантаженням колони при досягненні концентрації етиленхлоргідрину в розчині 8—10% і без уловлювання дихлороетану;
з безперервним відведенням з реакційного апарату розчину етиленхлоргідрину високої концентрації (15—20%) і з уловлюванням дихлороетану.
Існує ще один спосіб одержання етиленхлоргідрину, який полягає в тому, що вапняне молоко при тиску 200 атм змішують з етиленом і потім обробляють хлором. При цьому утворюється нестійке хлорне вапно, яке у водному середовищі за наявності хлору дає хлористий кальцій і гіпохлоритну кислоту. Остання реагує з етиленом, в результаті чого утворюється 35—40%-ний розчин етиленхлоргідрину:
Виділення з водних розчинів
Виділити безводний етиленхлоргідрин з його водних розчинів методом ректифікації неможливо, оскільки він утворює з водою азеотропну суміш (41—42% етиленхлоргідрину), яка кипить при 97—98 °С. При перегонці розбавлених розчинів етиленхлоргідрину спочатку відганяється азеотропна суміш, а потім вода. Різкого переходу від азеотропної суміші до води не спостерігається, так як температура кипіння азеотропної суміші дуже близька до температури кипіння води.
Для розділення азеотропної суміші були запропоновані методи концентрування водних розчинів етиленхлоргідрину шляхом висолювання і екстракції за допомогою розчинника (наприклад, діетилового ефіру, хлороформу або дихлороетану), в якому етиленхлоргідрин розчиняється краще, ніж у воді, і температура кипіння якого відрізняється від температури кипіння самого етиленхлоргідрину.
Додавання хлористого натрію або кальцію до розчинів значно полегшує розділення, оскільки перехід від азеотропної суміші до води робиться більш різким. Однак при додаванні до розведених розчинів етиленхлоргідрину мінеральних солей підвищується температура кипіння розчинів, а у стічних водах, крім хлорорганічних продуктів, з'являється велика кількість солей, що є істотним недоліком цього способу.
Для концентрування розчинів етиленхлоргідрину можна також використовувати метод азеотропної ректифікації — перегонки в присутності рідин, що утворюють з водою суміші з температурою кипіння більш низькою, ніж у азеотропної суміші етиленхлоргідрину з водою. Для цієї мети застосовуються, наприклад, бензен і дихлороетан, а також нітрометан, етилацетат і диізопропіловий ефір.
Одержання безводного етиленхлоргідрину
Спосіб одержання безводного етиленхлоргідрину з водних розчинів шляхом азеотропної ректифікації має ряд недоліків. У зв'язку з цим для одержання безводного етиленхлоргідрину була використана здатність оксирану легко вступати в реакцію з хлороводнем:
Процес проводять у реакторі — вертикальному циліндричному апараті зі сферичною кришкою, який футерований двома шарами діабазової плитки на ґумовому підшарі. Температура на вході в реактор не вища ніж 50 °С, а на виході з реактора 60—80 °С.
Хімічні властивості
Наявність у молекулі етиленхлоргідрину рухомого атома хлору і спиртової групи робить його дуже реакційно здатною сполукою. Більшість відомих хімічних реакцій етиленхлоргідрину полягає в заміні його атома хлору на інші атоми або групи атомів. Найбільш важливими реакціями, частина з яких має промислове значення, є такі:
Реакція утворення оксирану при взаємодії етиленхлоргідрину з основами:
Розкладання етиленхлоргідрину у водному розчині проводиться при 95—100 °С. Кількість утвореного оксирану залежить від умов процесу і коливається від 16 до 97%. Для розкладання етиленхлоргідрину, крім поширеного гідроксиду кальцію, пропонувалося використовувати також гідроксид магнію, карбонат барію і їдкий натр (розбавлений або концентрований розчин). Таким способом оксиран можна одержувати при пониженому і підвищеному тиску.
Гідроліз етиленхлоргідрину з утворенням етиленгліколю:
Взаємодія етиленхлоргідрину із сульфідом натрію, в результаті якого утворюється тіодіетиленгліколь:
Реакція етиленхлоргідрину з ціанідом натрію. В результаті цієї реакції утворюється етиленціангідрин, який є напівпродуктом у виробництві акрилонітрилу і акрилатів:
Взаємодія етиленхлоргідрину з аміаком з утворенням моно-, ди- і триетаноламінів:
Етаноламіни широко застосовуються для очищення промислових газів від діоксиду вуглецю і сірководню.
реакція етиленхлоргідрину з аніліном з утворенням етаноланіліну:
Надалі етаноланілін можна перевести в індиго.
Взаємодія спиртової групи етиленхлоргідрину з кислотами і їх ангідридами, при якій утворюються складні ефіри. Так, з етиленхлоргідрину і хлороксиду фосфору синтезують пластифікатори, наприклад цетамол Qu (трихлоретилфосфат).
Нагрівання етиленхлоргідрину з концентрованою сульфатною кислотою до 100 °С з утворенням β, β’-дихлородіетилового ефіру:
Останній застосовується як селективний розчинник у виробництві мастильних матеріалів.
Реакції етиленхлоргідрину з магнійорганічними сполуками:
Застосування
Водний етиленхлоргідрин застосовувався переважно для виробництва оксирану, однак останнім часом цей напрямок втратив промислове значення. Безводний етиленхлоргідрин може використовуватися як розчинник жирів, олій і смол, для видалення дієнів з газів або рідин. Етиленхлоргідрин можна використовувати для виробництва пластичних мас і спеціальних видів синтетичного каучуку, змочувальних і емульгуючих речовин.
Водний розчин етиленхлоргідрину використовується як антифриз.
Фізіологічна дія
Загальна дія
Етиленхлоргідрин є токсичною речовиною. Це сильна отрута, що діє на нервову систему, обмін речовин, викликає ураження паренхіматозних органів, подразнює слизові оболонки, легко проникає через шкіру. У людей, що з ним працюють, спостерігалися випадки отруєння, першими ознаками якого є блювання і запаморочення. При важких отруєннях в результаті вдихання концентрованих випарів етиленхлоргідрину спостерігаються головний біль, слабкість, розлад шлунка і подразнення очей.
Гранично допустима концентрація етиленхлоргідрину в повітрі прийнята рівною 1 мг/м3, а в повітрі робочої зони 0,5 мг/м3. При роботі з етиленхлоргідрином необхідно користуватися промисловим фільтрувальним протигазом марки А. Етиленхлоргідрин не слід вживати як розчинник у тих випадках, коли апаратура не може бути повністю герметизована.
Дія на тварин
Для білих мишей ЛК50 = 0,74 мг/л . Відзначаються тремтіння, атаксія, параліч кінцівок, бічне положення. Через кілька годин наступає смерть від паралічу дихання. Особини, що залишаються живими, не оговтуються протягом тижнів. Кумуляція етиленхлоргідрину мало виражена. При отруєнні по 4 години в день 0,00125 мг/л з першого ж місяця виявлялися збільшення кількості SH-групи в крові, зміна активності ферментів і фазні зміни функцій центральної нервової системи. Для морських свинок ЛК50 = 0,87 мг/л. Концентрація 0,07 мг/л (протягом 40 хвилин) у кроликів змінює безумовно-рефлекторну діяльність. При вдиханні по 7 годин 0,5 мг/л у кішок виникає блювання і пронос, млявість зіничної реакції, ністагм, судоми.
При розтині і гістологічному дослідженні загиблих тварин виявлене подразнення глибоких дихальних шляхів, жирове переродження серцевого м'яза, печінки і особливо нирок.
У щурів, яких 220 днів поїли 0,01—0,08 % розчином етиленхлоргідрину не знайдено змін, а при застосуванні 0,12% розчину відзначене схуднення тварин зі зростанням вмісту етиленхлоргідрину.
Дія на людину
Відомо, що вдихання концентрації етиленхлоргідрину 1—1,2 мг/л при 2-годинній експозиції є смертельною. Описане раптове важке отруєння після тривалої роботи при контакті з етиленхлоргідрином. В результаті виникли блювання, коматозний стан, ціаноз, порушення дихання і зниження сухожильних рефлексів. Стан покращився після введення розчину глюкози і левульози, гідрокортизону, бікарбонату натрію, глюконату кальцію. Одужання настало через тиждень.
Дія на шкіру
Білі миші гинуть через 15—20 хвилин після занурення хвоста в чистий етиленхлоргідрин. Для щурів при всмоктуванні через шкіру ЛД50 — 84 мг/кг, для кролика ЛД50 — 750 мг/кг при площі аплікації 5×5 см². Місцево тільки слабкий ефект. При нанесенні чистого етиленхлоргідрину на око кролика розвивалися кон'юнктивіт, помутніння рогівки, запалення райдужної оболонки. Те саме відбувалося при нанесенні розведеного в 5 разів розчину
Відомі легкі і важкі отруєння людини через шкіру. При попаданні етиленхлоргідрину на поверхню шкірного покриву через 1 годину виникає важке блювання, відчуття сп'яніння, через 5 годин порушення свідомості, яке зникає лише після 6 діб лікування.
Невідкладна терапія
Постраждалому необхідні свіже повітря, зігрівання, спокій. Потрібно провести тривалу (протягом багатьох годин) інгаляцію кисню, чергуючи (через 45—30 хвилин) із вдиханням , ввести великі кількості лугів (всередину і внутрівенно). При блюванні і проносі необхідно багато пити, ввести 20—30 мг 40% розчину глюкози внутрівенно. Слідкувати за діурезом, при зниженні — діатермія нирок. При подразненні слизових оболонок треба промивати очі 2% розчином соди або борної кислоти, провести лужні інгаляції і полоскання. Адреналін і адреноміметичні засоби, а також і хлороформ протипоказані. Для реабілітації потрібен тривалий постільний режим, вітамінотерапія, особливо вітаміни E, C, B1, В6, В12 і ліпоєва кислота.
Див. також
Етилен
Оксиран
Хлорометан
Спирти
Токсини
Примітки
Посилання
Джерела
Спирти
Хлорорганічні сполуки
|
18655352
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Osowiec%2C%20%C5%81om%C5%BCa%20County
|
Osowiec, Łomża County
|
Osowiec, Łomża County
Osowiec is a village in the administrative district of Gmina Zbójna, within Łomża County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland. It lies approximately south-west of Zbójna, west of Łomża, and west of the regional capital Białystok.
References
Villages in Łomża County
|
13024095
|
https://en.wikipedia.org/wiki/%C3%89vin-Malmaison
|
Évin-Malmaison
|
Évin-Malmaison is a commune in the Pas-de-Calais department in the Hauts-de-France region of France.
Geography
An ex-coalmining village, now centred on farming and light industry, situated some east of Lens, at the junction of the D161 and the D54. The canalised river Deûle forms the south-western boundary of the commune.
Population
Places of interest
The church of St.Vaast, dating from the sixteenth century.
The war memorial.
Remains of an 18th-century priory.
See also
Communes of the Pas-de-Calais department
References
External links
Official commune website
Evinmalmaison
Artois
|
2411856
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%88%D1%82%D0%B0%D0%B4%D1%96%D1%83%20%D0%B4%D0%B0%20%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%B4%D1%83%20%D0%9C%D1%83%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C
|
Ештадіу да Капіталь ду Мувель
|
Ештадіу да Капіталь ду Мувель
«Ештадіу да Капіталь ду Мувель» — багатофункціональний стадіон у місті Пасуш-де-Феррейра, Португалія, домашня арена ФК «Пасуш ді Феррейра».
Опис
Стадіон побудований та відкритий у 1973 році як «Ештадіу да Мата Реал» із місткістю глядачів 5 250 глядачів. У 2000, 2013 та 2017 роках стадіон реконструйовувався та розширювався, у результаті чого було досягнуто місткості 9 076 глядачів та набуття стадіоном сучасного вигляду.
Посилання
Про стадіон на офіційному сайті ФК «Пасуш ді Феррейра»
Estádio da Mata Real на footballtripper.com
Фотогалерея
Стадіони Португалії
Засновані в Португалії 1973
|
975120
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BD%20%D0%A1%D1%96%D0%BD%D1%8C
|
Ван Сінь
|
Ван Сінь (11 серпня 1992) — китайська стрибунка у воду, олімпійська чемпіонка.
Виступи на Олімпіадах
Посилання
Досьє на sport.references.com
Китайські стрибуни у воду
Китайські олімпійські чемпіони
Китайські бронзові олімпійські медалісти
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 2008
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2008
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 2008
Олімпійські чемпіони зі стрибків у воду
Уродженці Уханя
Стрибуни у воду на Азійських іграх 2006
Спортсмени Уханя
Медалісти літньої Універсіади 2011
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.