id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
3240323
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B9%D1%81%29
|
Бенсенвілл (Іллінойс)
|
Бенсенвілл (Іллінойс)
Бенсенвілл — селище в США, в округах Дюпаж і Кук штату Іллінойс. Населення — особи (2020).
Географія
Бенсенвілл розташований за координатами (41.959701, -87.943460). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 14,54 км², з яких 14,42 км² — суходіл та 0,12 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкали особи в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 1262 особи/км². Було 6743 помешкання (464/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,0 %. Частка іспаномовних становила 47,8 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,5 % — особи молодші 18 років, 64,6 % — особи у віці 18—64 років, 10,9 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 34,4 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 106,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 107,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долар США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 13,9 % осіб, у тому числі 25,1 % дітей у віці до 18 років та 6,8 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: виробництво — 20,5 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 12,9 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 12,6 %.
Примітки
Джерела
Селища Іллінойсу
Населені пункти округу Дюпаж (Іллінойс)
Населені пункти округу Кук (Іллінойс)
Населені пункти США, засновані 1884
|
5143173
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%86%D1%96%D1%97
|
Плавції
|
Плавції — давньоримський заможний плебейський рід. З IV ст. до н. е. представники роду починають обіймати вищі магістратури, входять у групу нобілів римського сенату і мають великий вплив у пізній Римській республіці та ранній імперії.
Україномовне написання номену
Українською мовою давньоримський номен «Плавцій» можуть помилково писати як «Плавтій», але це не відповідає правилам латино-української практичної транскрипції. За фонетичними правилами, в українській мові латинське ti перед голосною та не після s, t, x передається як «ці». Таким чином, в множині (як найменування усього роду загалом) пишеться: Plautii — Плавції (не Плавтії). Відповідно, в однині (як найменування одного представника роду) пишеться: Plautius — Плавцій (не Плавтій).
Етимологія
Американський мовознавець Джордж Девіс Чейз пише, що номен Плавцій походить від загального латинського імені Plautius.
Походження
Плавції часів пізньої Римської республіки стверджували, що походять від , сина Нептуна і Темісто, і доньки , царя лапітів. Британський історик в своїй праці з давньоримської нумізматики відзначає, що на монетах, викарбуваних Публієм Плавцієм Гіпсеєм, зображені Нептун і Левкон.
Американський мовознавець Джордж Девіс Чейз класифікує номен Плавцій як побутуючий або серед корінних мешканців Риму, або тих, котрі вперше засвідчені саме у Римі, і немає доказів, що вони походять з іншого місця. Натомість сучасний італійський історик , який присвятив Плавціям широку монографічну розвідку, припускає, що Плавції могли походити з Привернума (нині Приверно), міста вольсків у південній частині італійського регіону Лація. Терренато пише, що ранні Плавції були численною родиною, що мала зв'язки з головними латинськими центрами Тібур (нині Тіволі) і Пренесте (нині Палестрина), а також із сусіднім центром сабінів або еквів (поблизу Чичиліано)..
Попри можливе походження з Привернума, кілька ранніх Плавціїв, імена яких записані у «Списках римських консулів», воювали проти мешканців міста. Це Гай Плавцій Веннон, який у 341 р. до н. е. змусив жителів Привернума укласти вигідну для Риму угоду, і Гай Плавцій Деціан, який у 329 р. до н. е. завоював місто, приєднавши його разом з рештою земель вольсків до римських володінь.
Родовід
Плавції Веннони та Гіпсеї
І
Гай Плавцій Веннон Гіпсей (? — після 341 до н. е.) — консул 347 і 341 рр. до н. е.
(? — після 189 до н. е.) — претор 189 р. до н. е. Нащадок Гая Плавція Веннона Гіпсея.
Марк Плавцій Гіпсей (? — після 125 до н. е.) — консул 125 р. до н. е. Нащадок Гая Плавція Веннона Гіпсея.
Публій Плавцій Гіпсей (? — не раніше 52 до н. е.) — міський претор 55/54 р. до н. е. Правнук Марка Плавція Гіпсея.
ІІ
Луцій Плавцій Веннон (? — після 330 до н. е.) — консул 330 р. до н. е.
Луцій Плавцій Веннон (? — після 318 до н. е.) — консул 318 р. до н. е.
ІІІ
Гай Плавцій Венокс (? — після 312 до н. е.) — цензор 312 р. до н. е.
Плавції Сільвани
IV
(? — після 89 до н. е.) — народний трибун 89 р. до н. е.
V
Авл Плавцій (Плавцій Простий) (? — після 63 до н. е.) — народний трибун 70 р. до н. е.
Авл Плавцій (100—48 до н. е.) — міський претор 51 р. до н. е.
Авл Плавцій (? — після 44 до н. е.).
Авл Плавцій (44 — після 1 до н. е.) — консул-суффект 1 р. до н. е. Дружина: .
Авл Плавцій (5 до н. е. — не раніше 57) — консул-суффект 29 р. Дружина: Помпонія Грецина.
Плавція (І ст.).
Авл Плавцій (І ст.) — нобіль.
Квінт Плавцій (? — після 36) — консул 36 р.
(? — 65) — 65 р.
(? — не раніше 25) — римська матрона, теща імператора Вітеллія. Чоловік: Публій Петроній.
Марк Плавцій Сільван (? — не раніше 38 до н. е.) — претор. Дружина: Ургуланія.
Марк Плавцій Сільван (39 до н. е. — після 9) — консул 2 р. Дружина: .
Плавція Ургуланілла (8 до н. е. — після 26) — матрона. Чоловік: імператор Клавдій.
Марк Плавцій Сільван (бл. 7 до н. е. — 24) — міський претор 24 р. Дружини: 1-а — Елія; 2-а — Фабія Нумантіна; 3-я — .
(до 11 — ?) — нобіль. Всиновлений від Еліїв.
Тиберій Плавцій Сільван Еліан (до 11 — 79/80) — консул-суффект 45 р. Всиновлений від Еліїв.
Луцій Елій Ламія Плавцій Еліан (45 — 81) — консул-суффект 80 р. Дружини: 1-а — Доміція Лонгіна; 2-а — .
Плавція (70 — ?) — матрона. Чоловік: Луцій Фунданій.
(не пізніше 82 — не раніше 125) — матрона. Чоловіки: 1-й — Луцій Цейоній Коммод; 2-й — Гай Авідій Нігрін; 3-й — .
Авл Плавцій Ургуланій (після бл. 7 до н. е. — після 9) — нобіль.
(бл. 6 — 49/53) — пропретор 48 р. Дружина: Вібія Лелія.
VI
(? — після 68) — консул-суффект 68 р.
Інші
VII
Публій Плавцій Прокул (? — після 328 до н. е.) — консул 328 р. до н. е.
Гай Плавцій Прокул (402/401 — після 358 до н. е.) — консул 358 р. до н. е.
VIII
Публій Плавцій Деціан (IV ст. до н. е.).
Гай Плавцій Деціан (? — після 312 до н. е.) — консул 329 р. до н. е.
ІХ
Луцій Плавцій (? — не раніше бл. 83 до н. е.).
Луцій Плавцій Планк (бл. 83 — 43 до н. е.) — претор 43 р. до н. е. Всиновлений від .
Х
Гай Плавцій Руф (І ст. до н. е.) — двічі претор.
(І ст. до н. е. — І ст.) — нобіль.
ХІ
(І ст.) — правник.
ХІІ
(90—150) — нобіль. Дружина: .
(110 — не раніше 125) — матрона, бабуся імператора Септимія Севера. Чоловік: Фульвій Пій.
Гай Фульвій Плавціан (130 — ?) — нобіль.
ХІІІ
Луцій Плавцій (? — не раніше 112/113) — нобіль.
Луцій Плавцій Елій Ламія Сільван (112/113 — після 145) — консул-суффект 145 р. Всиновлений від Еліїв. Дружина: .
(120 — після 160) — матрона. Чоловік: .
XIV
(ІІІ ст.) — торевт.
Вшанування
Римський військовий та політичний діяч Публій Плавцій Гіпсей у 58 р. до н. е. викарбував срібний денарій на честь військової звитяги свого роду, зі сценою тріумфу консула Гая Плавція Деціана. Денарій викарбувано під час каденції Публія Плавція на посаді курульного едила. Британський історик в своєму нумізматичному двотомнику подає опис монети. На аверсі денарію зображений профіль голови морського бога Нептуна, від якого Плавції виводили свій рід. На реверсі відтворено урочистий в'їзд переможця на кінній колісниці до Риму. Тріумф Гая Плавція Деціана відбувся у 329 р. до н. е. після взяття ним італійського міста Привернума (нині Приверно), і приєднання захопленої території до Римської республіки.
Примітки
Бібліографія
Marcus Tullius Cicero, , , , Pro Flacco, Pro Plancio.
Gaius Julius Caesar, Commentariorum libri tres de bello civili.
Diodorus Siculus, Bibliotheca historica.
Marcus Terentius Varro, De lingua Latina.
Давньоримські роди
|
3269341
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%88-%D0%A1%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B7%D0%B0%D1%81%29
|
Раш-Сетер (Канзас)
|
Раш-Сетер (Канзас)
Раш-Сетер — місто в США, в окрузі Раш штату Канзас. Населення — 141 особа (2020).
Географія
Раш-Сетер розташований за координатами (38.464821, -99.310788). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 1,00 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 170 осіб у 83 домогосподарствах у складі 50 родин. Густота населення становила 169 осіб/км². Було 100 помешкань (100/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,8 %. Частка іспаномовних становила 2,4 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 14,7 % — особи молодші 18 років, 54,1 % — особи у віці 18—64 років, 31,2 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 52,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 93,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 90,8 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 13,9 % осіб, у тому числі 31,6 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 72 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 23,6 %, транспорт — 16,7 %, роздрібна торгівля — 16,7 %.
Джерела
Міста Канзасу
Населені пункти округу Раш (Канзас)
|
1203506
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8F-%D0%A8%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%B9%20%28%D0%9B%D1%83%D0%BF%D1%88%D0%B0%2C%20%D0%90%D0%BB%D0%B1%D0%B0%29
|
Валя-Шесій (Лупша, Алба)
|
Валя-Шесій (Лупша, Алба)
Валя-Шесій — село у повіті Алба в Румунії. Входить до складу комуни Лупша.
Село розташоване на відстані 310 км на північний захід від Бухареста, 42 км на північний захід від Алба-Юлії, 52 км на південний захід від Клуж-Напоки.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Алба
|
782642
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%AE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%97%20%D0%B7%20%D0%B1%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%83
|
Чемпіонат Югославії з бадмінтону
|
Чемпіонат Югославії з бадмінтону — щорічні змагання з бадмінтону в Югославії. Проводились з 1994 по 2002 роки. У 2002 році їх змінив Чемпіонат Сербії і Чорногорії з бадмінтону.
Переможці
Посилання
Архів результатів
Бадмінтон у Європі
Спорт у Югославії
|
21736850
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bowley
|
Bowley
|
Bowley is a surname. Notable people with the surname include:
Arthur Lyon Bowley (1869–1957), English statistician and economist
Flora Juliet Bowley (1881–1966), American actress
Frederick Bowley (Worcestershire cricketer) (1873–1943), English cricketer
James E. Bowley, American academic
Marian Bowley (1911–2002), economist and historian of economic thought
Ted Bowley (1890–1974), cricketer who played for Sussex and England
Will Bowley (born 1984), English rugby player
|
7622
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Complex%20instruction%20set%20computer
|
Complex instruction set computer
|
Complex instruction set computer
A complex instruction set computer (CISC ) is a computer architecture in which single instructions can execute several low-level operations (such as a load from memory, an arithmetic operation, and a memory store) or are capable of multi-step operations or addressing modes within single instructions. The term was retroactively coined in contrast to reduced instruction set computer (RISC) and has therefore become something of an umbrella term for everything that is not RISC, where the typical differentiating characteristic is that most RISC designs use uniform instruction length for almost all instructions, and employ strictly separate load and store instructions.
Examples of CISC architectures include complex mainframe computers to simplistic microcontrollers where memory load and store operations are not separated from arithmetic instructions. Specific instruction set architectures that have been retroactively labeled CISC are System/360 through z/Architecture, the PDP-11 and VAX architectures, and many others. Well known microprocessors and microcontrollers that have also been labeled CISC in many academic publications include the Motorola 6800, 6809 and 68000 families; the Intel 8080, iAPX 432 and x86 family; the Zilog Z80, Z8 and Z8000 families; the National Semiconductor NS320xx family; the MOS Technology 6502 family; the Intel 8051 family; and others.
Some designs have been regarded as borderline cases by some writers. For instance, the Microchip Technology PIC has been labeled RISC in some circles and CISC in others.
Incitements and benefits
Before the RISC philosophy became prominent, many computer architects tried to bridge the so-called semantic gap, i.e., to design instruction sets that directly support high-level programming constructs such as procedure calls, loop control, and complex addressing modes, allowing data structure and array accesses to be combined into single instructions. Instructions are also typically highly encoded in order to further enhance the code density. The compact nature of such instruction sets results in smaller program sizes and fewer main memory accesses (which were often slow), which at the time (early 1960s and onwards) resulted in a tremendous saving on the cost of computer memory and disc storage, as well as faster execution. It also meant good programming productivity even in assembly language, as high level languages such as Fortran or Algol were not always available or appropriate. Indeed, microprocessors in this category are sometimes still programmed in assembly language for certain types of critical applications.
New instructions
In the 1970s, analysis of high-level languages indicated compilers produced some complex corresponding machine language. It was determined that new instructions could improve performance. Some instructions were added that were never intended to be used in assembly language but fit well with compiled high-level languages. Compilers were updated to take advantage of these instructions. The benefits of semantically rich instructions with compact encodings can be seen in modern processors as well, particularly in the high-performance segment where caches are a central component (as opposed to most embedded systems). This is because these fast, but complex and expensive, memories are inherently limited in size, making compact code beneficial. Of course, the fundamental reason they are needed is that main memories (i.e., dynamic RAM today) remain slow compared to a (high-performance) CPU core.
Design issues
While many designs achieved the aim of higher throughput at lower cost and also allowed high-level language constructs to be expressed by fewer instructions, it was observed that this was not always the case. For instance, low-end versions of complex architectures (i.e. using less hardware) could lead to situations where it was possible to improve performance by not using a complex instruction (such as a procedure call or enter instruction) but instead using a sequence of simpler instructions.
One reason for this was that architects (microcode writers) sometimes "over-designed" assembly language instructions, including features that could not be implemented efficiently on the basic hardware available. There could, for instance, be "side effects" (above conventional flags), such as the setting of a register or memory location that was perhaps seldom used; if this was done via ordinary (non duplicated) internal buses, or even the external bus, it would demand extra cycles every time, and thus be quite inefficient.
Even in balanced high-performance designs, highly encoded and (relatively) high-level instructions could be complicated to decode and execute efficiently within a limited transistor budget. Such architectures therefore required a great deal of work on the part of the processor designer in cases where a simpler, but (typically) slower, solution based on decode tables and/or microcode sequencing is not appropriate. At a time when transistors and other components were a limited resource, this also left fewer components and less opportunity for other types of performance optimizations.
The RISC idea
The circuitry that performs the actions defined by the microcode in many (but not all) CISC processors is, in itself, a processor which in many ways is reminiscent in structure to very early CPU designs. In the early 1970s, this gave rise to ideas to return to simpler processor designs in order to make it more feasible to cope without (then relatively large and expensive) ROM tables and/or PLA structures for sequencing and/or decoding.
An early (retroactively) RISC-labeled processor (IBM 801 IBM's Watson Research Center, mid-1970s) was a tightly pipelined simple machine originally intended to be used as an internal microcode kernel, or engine, in CISC designs, but also became the processor that introduced the RISC idea to a somewhat larger audience. Simplicity and regularity also in the visible instruction set would make it easier to implement overlapping processor stages (pipelining) at the machine code level (i.e. the level seen by compilers). However, pipelining at that level was already used in some high-performance CISC "supercomputers" in order to reduce the instruction cycle time (despite the complications of implementing within the limited component count and wiring complexity feasible at the time). Internal microcode execution in CISC processors, on the other hand, could be more or less pipelined depending on the particular design, and therefore more or less akin to the basic structure of RISC processors.
The CDC 6600 supercomputer, first delivered in 1965, has also been retroactively described as RISC. It had a load–store architecture which allowed up to five loads and two stores to be in progress simultaneously under programmer control. It also had multiple function units which could operate at the same time.
Superscalar
In a more modern context, the complex variable-length encoding used by some of the typical CISC architectures makes it complicated, but still feasible, to build a superscalar implementation of a CISC programming model directly; the in-order superscalar original Pentium and the out-of-order superscalar Cyrix 6x86 are well-known examples of this. The frequent memory accesses for operands of a typical CISC machine may limit the instruction-level parallelism that can be extracted from the code, although this is strongly mediated by the fast cache structures used in modern designs, as well as by other measures. Due to inherently compact and semantically rich instructions, the average amount of work performed per machine code unit (i.e. per byte or bit) is higher for a CISC than a RISC processor, which may give it a significant advantage in a modern cache-based implementation.
Transistors for logic, PLAs, and microcode are no longer scarce resources; only large high-speed cache memories are limited by the maximum number of transistors today. Although complex, the transistor count of CISC decoders do not grow exponentially like the total number of transistors per processor (the majority typically used for caches). Together with better tools and enhanced technologies, this has led to new implementations of highly encoded and variable-length designs without load–store limitations (i.e. non-RISC). This governs re-implementations of older architectures such as the ubiquitous x86 (see below) as well as new designs for microcontrollers for embedded systems, and similar uses. The superscalar complexity in the case of modern x86 was solved by converting instructions into one or more micro-operations and dynamically issuing those micro-operations, i.e. indirect and dynamic superscalar execution; the Pentium Pro and AMD K5 are early examples of this. It allows a fairly simple superscalar design to be located after the (fairly complex) decoders (and buffers), giving, so to speak, the best of both worlds in many respects. This technique is also used in IBM z196 and later z/Architecture microprocessors.
CISC and RISC terms
The terms CISC and RISC have become less meaningful with the continued evolution of both CISC and RISC designs and implementations. The first highly (or tightly) pipelined x86 implementations, the 486 designs from Intel, AMD, Cyrix, and IBM, supported every instruction that their predecessors did, but achieved maximum efficiency only on a fairly simple x86 subset that was only a little more than a typical RISC instruction set (i.e., without typical RISC load–store limits). The Intel P5 Pentium generation was a superscalar version of these principles. However, modern x86 processors also (typically) decode and split instructions into dynamic sequences of internally buffered micro-operations, which helps execute a larger subset of instructions in a pipelined (overlapping) fashion, and facilitates more advanced extraction of parallelism out of the code stream, for even higher performance.
Contrary to popular simplifications (present also in some academic texts) not all CISCs are microcoded or have "complex" instructions. As CISC became a catch-all term meaning anything that's not a load–store (RISC) architecture, it's not the number of instructions, nor the complexity of the implementation or of the instructions, that define CISC, but that arithmetic instructions also perform memory accesses. Compared to a small 8-bit CISC processor, a RISC floating-point instruction is complex. CISC does not even need to have complex addressing modes; 32- or 64-bit RISC processors may well have more complex addressing modes than small 8-bit CISC processors.
A PDP-10, a PDP-8, an Intel 80386, an Intel 4004, a Motorola 68000, a System z mainframe, a Burroughs B5000, a VAX, a Zilog Z80000, and a MOS Technology 6502 all vary widely in the number, sizes, and formats of instructions, the number, types, and sizes of registers, and the available data types. Some have hardware support for operations like scanning for a substring, arbitrary-precision BCD arithmetic, or transcendental functions, while others have only 8-bit addition and subtraction. But they are all in the CISC category. because they have "load-operate" instructions that load and/or store memory contents within the same instructions that perform the actual calculations. For instance, the PDP-8, having only 8 fixed-length instructions and no microcode at all, is a CISC because of how the instructions work, PowerPC, which has over 230 instructions (more than some VAXes), and complex internals like register renaming and a reorder buffer, is a RISC, while Minimal CISC has 8 instructions, but is clearly a CISC because it combines memory access and computation in the same instructions.
See also
Reduced instruction set computer
One-instruction set computer
Zero instruction set computer
VLIW
Microcode
Comparison of instruction set architectures
References
General references
Tanenbaum, Andrew S. (2006) Structured Computer Organization, Fifth Edition, Pearson Education, Inc. Upper Saddle River, NJ.
Further reading
Classes of computers
|
97656
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%204465
|
IC 4465
|
IC 4465 — галактика типу S (спіральна галактика) у сузір'ї Волопас.
Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу.
Посилання
IC 4465 в оригінальному новому загальному каталозі
IC 4465 в оригінальному новому загальному каталозі
Перевірена інформація про IC 4465
IC 4465 в базі SIMBAD
IC 4465 в базі Vizier
IC 4465 в базі NASA Extragalactic Database
Бази даних про об'єкти NGC/IC
IC 4465
IC 4465
IC 4465
|
2294640
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kontinent
|
Kontinent
|
Kontinent was an émigré dissident journal which focused on the politics of the Soviet Union and its satellites. Founded in 1974 by writer Vladimir Maximov, its first editor-in-chief, it was published in German and Russian and later translated into English. A Norwegian edition, , was published from 1979 to 1981.
Its Editorial Board at various times included Raymond Aron, George Bailey, Saul Bellow, Józef Czapski, Robert Conquest, Milovan Djilas, Alexander Galich, Jerzy Giedroyc, Gustaw Herling-Grudzinski, Eugène Ionesco, Arthur Koestler, Naum Korzhavin, Mihajlo Mihajlov, Ludek Pachman, Andrei Sakharov, Alexander Schmemann, Ignazio Silone, Joseph Brodsky.
This initial issue featured a debate between Andrei Sakharov and Aleksandr Solzhenitsyn regarding Solzhenitsyn's Letter to the Soviet Leaders (q:ru:Письмо вождям Советского Союза).
Current status
Kontinent continues to be published in English and Russian by Russia House. Currently, the editorial is located at Moscow,
registered in the committee on the printed materials of the Russian federation, registration license no. 014255. The Russian version has been available online since 1999.
See also
Kultura
Notes
External links
Issued of Kontinent available online
Further reading
Vladimir E. Maximov, editor, Kontinent, Anchor Books (1976), trade paperback, 196 pages,
Vladimir E. Maximov, editor, Kontinent 2, Doubleday (1977), trade paperback,
1974 establishments in France
Dissent
German-language magazines
Magazines established in 1974
Magazines published in Moscow
Russian-language magazines
Literary magazines published in Russia
Political magazines published in Russia
|
4601933
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Осташово (Костромська область)
|
Осташово (Костромська область)
Осташово — присілок в Чухломському районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Петровське сільське поселення.
Історія
У 1936-1944 року населений пункт перебував у складі Ярославської області. Від 1944 належить до Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Петровське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Чухломського району
|
8585633
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jorge%20Guasch
|
Jorge Guasch
|
Jorge Guasch
Jorge Catalino Guasch Bazán (born 17 January 1961, in Itá, Paraguay) is a former football midfielder.
Nicknamed "El Chino" (the Chinese), Guasch started his career at the small regional club Guaraní de Davaru in the city of Carapeguá, in 1975. Scouts from Club Olimpia noticed his talent and one year later, in 1976, he was playing in the Paraguayan first division. Guasch became Olimpia's captain in 1988 and he remained with the club until his retirement in 1991, winning several national and international championships. He is regarded as one of the club's most important players.
International
Guasch made his international debut for the Paraguay national football team on 3 February 1985, in a friendly match against Uruguay (1–0 loss). He obtained a total number of 47 international caps, scoring no goals for the national side. Guasch was part of the Paraguay squad at the 1986 World Cup and also competed in several Copa América tournament editions.
Honours
Club
Olimpia
Paraguayan Primera División: 1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1985, 1988, 1989
Copa Libertadores: 1979, 1990
Copa Interamericana: 1979
Intercontinental Cup: 1979
Supercopa Sudamericana: 1990
Recopa Sudamericana: 1990
References
External links
Jorge Guasch: Un ‘‘6’’ estupendo y líder dentro del campo de juego
rsssf
1961 births
Living people
People from Itá, Paraguay
Sportspeople from Central Department
Paraguay men's international footballers
1986 FIFA World Cup players
Paraguayan men's footballers
Club Olimpia footballers
Paraguayan Primera División players
1987 Copa América players
1989 Copa América players
Men's association football midfielders
|
51333722
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yalynkuvate
|
Yalynkuvate
|
Yalynkuvate is a village in Stryi Raion, Lviv Oblast, of Western Ukraine on the border of the Zakarpattia Oblast. It belongs to Slavske settlement hromada, one of the hromadas of Ukraine.
The population of the village is 569 persons and Local government is administered by Volosiankivska village council (village Volosyanka ).
Geography
The village is located away from the central of roads at a distance from the regional center Lviv , from the district center Skole, and from the urban village Slavske.
History and attractions
The first information about the Yalynkuvate village dates back from in 1574 year.
The village Yalynkuvate has two architectural monuments of Stryi Raion:
Church of the Intercession of the Virgin (wooden) 1868 (SN - 1422/1)
The bell tower of the church Intercession of the Virgin (wooden) 19th century. (SN - 1422/2)
Until 18 July 2020, Yalynkuvate belonged to Skole Raion. The raion was abolished in July 2020 as part of the administrative reform of Ukraine, which reduced the number of raions of Lviv Oblast to seven. The area of Skole Raion was merged into Stryi Raion.
References
External links
weather.in.ua, Yalynkuvate (Lviv region)
Ялинкувате, Церква Св. Арх. Михайла 1868
Походження назв людських поселень. ВОЛОСЯНКА, ХАЩОВАНЕ І ЯЛИНКУВАТЕ
Церква св.Архистратига Михаїла (с.Ялинкувате, Львівська обл.): карта (Церква Покрови Пресвятої Богородиці)
Дзвіниця церкви св.Архистратига Михаїла (Дзвіниця церкви Покрови Пресвятої Богородиці)
Literature
Горак Р. Ялинкувате / Роман Горак // Радянська Верховина (Сколе). — 1990.
Villages in Stryi Raion
|
25494691
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Loopealse
|
Loopealse
|
Loopealse (Estonian for "Alvar", literally "Above Alvar") is a subdistrict in the district of Lasnamäe, Tallinn, the capital of Estonia. , it has a population of 2,388.
Gallery
See also
Church of the Icon of the Mother of God "Quick to Hearken"
References
Subdistricts of Tallinn
|
13062512
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2005%20Women%27s%20World%20Amateur%20Boxing%20Championships
|
2005 Women's World Amateur Boxing Championships
|
2005 Women's World Amateur Boxing Championships
The 2005 Women's World Amateur Boxing Championships was an international women's boxing competition hosted by Russia from September 25 to October 2, 2005 in Podolsk. It was the 3rd championship, which debuted 2001 in Scranton, Pennsylvania, United States.
The World Championship was contested in 13 weight disciplines by 152 amateur woman boxers from 28 countries.
Russia won seven gold, one silver and four bronze medals, while Canada finished second with one gold, one silver and two bronze medals, followed by India with a tally of 1-0-4. The Canadian, Mary Spencer (66 kg) was awarded "Best Boxer of the Competition".
Participating nations
Results
Medal count table
References
External links
Results
Women's World Amateur Boxing Championships, 2005
Women's World Boxing Championships
Boxing
Boxing
Boxing
2005 in women's boxing
October 2005 sports events in Europe
|
1246079
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%83%D0%BD%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%82%D0%B8
|
Нотоунгуляти
|
Нотоунгуляти (Notoungulata) — вимерлий ряд ссавців, представники якого були поширені в Південній Америці в кайнозойській ері. Вимирання цих тварин, які належали до південноамериканських копитних, припало на плейстоцен.
Морфологія
Нотоунгуляти були найрізноманітнішою групою південноамериканських копитних. Для них був характерний широкий плоский череп і особливості в будові вух. Кінцівки несли від п'яти до двох пальців, для більшості форм було характерно пальцеходіння. Найбільшими представниками ряду були токсодони, які за розмірами відповідали сучасним носорогам. Дрібніші представники були розмірами подібні до сучасних Зайцеподібних.
Еволюційна історія
Нотоунгуляти як і всі південноамериканські копитні виникли на південноамериканському континенті і їхній ареал майже завжди ним й обмежувався. Лише в плейстоцені, незадовго до вимирання ряду, один з останніх представників нотоунгулятів під назвою міксотоксодон зміг проникнути на північноамериканський континент. Раніше висловлювалося припущення, що деякі нотоунгуляти в палеоцені мешкали в Північній Америці і в Китаї, оскільки родину Arctostylopidae відносили до нотоунгулятів. Сьогодні цю родину виділяють в окремий ряд.
Найбільш древньої групою нотоунгулятів є Notioprogonia, яка існувала від раннього палеоцену до середнього еоцену. З неї розвинулися три майбутні лінії нотоунгулятів. Однією з них були токсодонтові, до складу яких входив й рід токсодонів. Вони змогли вижити до пізнього плейстоцену. Вельми своєрідною формою токсодтонів був гомалодотерій, що мешкав в міоцені в Патагонії. Цей великий і важкий звір потужними кігтями на передніх лапах й нагадував також вимерлого халікотерія ряду непарнокопитних. Інші токсодтони включали роди Thomashuxleya, Scarrittia і Nesodon. Ще одна група нотоунгулятів під назвою Typotheria, нагадувала зовні великих гризунів або даманів, але розміром з чорного ведмедя.
Через довгу ізоляцію Південної Америки в третинному періоді, нотоунгуляти змогли, як і багато інших південноамериканських груп ссавців безперешкодно розвиватися і зайняти численні екологічні ніші. В цілому, виникло 13 родин і більш ніж 100 родів. Однак, як й інші південноамериканські ендеміки, більшість нотоунгулятів вимерло після появи сухопутного сполучення між Південною та Північною Америкою в пізньому пліоцені. Вони не змогли конкурувати з північноамериканськими видами-іммігрантами. Як один з небагатьох родів, конкурентоспроможними показали себе токсодони, переживши фаунообмін обох американських континентів. Цей рід вимер за кілька мільйонів років, вже в кінці плейстоцену, а разом з ним зник і ряд нотоунгулятів.
Класифікація
Ряд Notoungulata
Підряд Notioprogonia
Родина Henricosborniidae
Родина Notostylopidae
Підряд Toxodonta
Родина Isotemnidae
Родина Leontiniidae
Родина Notohippidae
Родина Toxodontidae
Родина Homalodotheriidae
Підряд Typotheria
Родина Archaeopithecidae
Родина Oldfieldthomasiidae
Родина Interatheriidae
Родина Campanorcidae
Родина Mesotheriidae
Підряд Hegetotheria
Родина Archaeohyracidae
Родина Hegetotheriidae
Література
Черепанов Г. О., Иванов А. О. Ископаемые высшие позвоночные. Изд СПбГУ. 2001 (2007).
T. S. Kemp: The Origin & Evolution of Mammals. Oxford University Press, Oxford 2005. ISBN 0198507615
A. H. Müller: Lehrbuch der Paläozoologie, Band III Vertebraten, Teil 3 Mammalia, 2. Auflage. Gustav Fischer Verlag, 1989. ISBN 3-334-00223-3
Нотоунгуляти
Ссавці Південної Америки
Меридіунгуляти
Вимерлі ряди ссавців
|
2937278
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%28%D0%9B%D1%96%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Ліпове (Лімановський повіт)
|
Ліпове (Лімановський повіт)
Ліпове — село в Польщі, у гміні Ліманова Лімановського повіту Малопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Новосондецького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Лімановського повіту
|
3524496
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%81%D0%B0%20%28%D0%90%D0%BB%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Беса (Албанія)
|
Беса (Албанія)
Беса — одне з основоположних понять національної самосвідомості і національного характеру албанців.
Беса як лінгвокультурне поняття
Слово besa дослівно перекладається українською як «віра», «обіцянка» або «чесне слово». Це поняття близьке до і, ймовірно, є його когнатом (при цьому те ж саме латинське слово в значенні релігійного почуття набуло в албанській мові іншу форму ). Від besa похідний прикметник besnik, що означає «вірний» або «чесний». Серед албанців поширені жіноче ім'я Besa і чоловіче Besnik.
Концепція «беса» заснована на вірності своєму слову і обов'язку по відношенню до члена сім'ї або друга. Також це основне поняття в ситуації, пов'язаній з волею померлих предків або даною їм обіцянкою.
У Шкодерських статутах, написаних у XV столітті італовенетським діалектом, вживається дієслово bessare (клястися), що, згідно з Ардіану Кльосі і Ардіану Вехбіу, є першою задокументованою згадкою цієї практики. У XVI столітті слово besa у значенні релігійної віри використали в місалі, перекладеному Гьоном Бузуку: → (пор. ). На початку XIX століття при складанні албано-грецького словника Боцаріс Маркос переклав албанське слово besa (записане літерами грецького алфавіту як ) словом , що позначає релігійну віру. У 1896 році була опублікована стаття про поняття «беса» у зіставленні з .
Історія
Поняття «беса» включено в Канун — звід албанських правових звичаїв. Беса була інструментом регулювання відносин як всередині громад, так і між ними. Представники традиційного суспільства Північної Албанії давали клятву такого роду, обіцяючи спільно боротися проти уряду. У той же час османський уряд також використав цей спосіб договору при спробах об'єднання албанських громад або з метою укладання з ними угод.
У період османського правління беса згадувалася в державних документах, коли мова йшла про опір албанців. Під час повстань проти османських правителів беса була сполучною ланкою між різними громадами.
У культурі
Багато албанських прислів'їв пов'язані з концепцією «беса»:
Besa e shqiptarit nuk shitet pazarit (з алб. — «Честь албанця не продається і не купується на базарі»)
Shqiptarët vdesin dhe besen nuk e shkelin (з алб. — «Албанці швидше помруть, ніж порушать своє слово»)
Besa e shqiptarit si purteka e arit (з алб. — «Честь албанця дорожче золота»).
Беса в грецькій мові й новітній історії Греції
В результаті співіснування греків і албанців у межах Османської імперії слово і концепція «беса» перейшли в грецьку мову. Крім того, від слова «беса» утворилися похідні: «бабесис» тобто людина, що порушує клятву, та ін.
У XX столітті слово поступово стало виходити з ужитку, зберігаючи при цьому свої позиції поза літературною грецькою мовою і в жаргоні. Проте у XVII—XIX століттях навіть усна «беса» гарантувала дотримання договорів між воюючими православними греками і албанцями-мусульманами, що були на службі або в васалітеті Османської імперії.
Так в ході 3-го походу турко-албанців Алі-паші проти суліотів в 1800 році, через три роки облоги Сули, Алі–паша уклав угоду з голодуючими суліотами, лише б пішли. Заручившись священним для албанця і грека словом «беса», Ф. Дзавелас повів колону суліотів з Сули в Паргу, звідки вони переправилися на острів Керкіра, який перебував під російським контролем. Частина суліотів попрямувала до монастиря Залонго, але була обкладена тисячами солдатів албанця Бекіра. Суліоти «усвідомили, що стали жертвами найбезчеснішого з людей». Їм не залишалося нічого іншого, як битися і померти.
З іншого боку, на початку Визвольної війни Греції (1821—1829), коли повсталі греки увірвалися в обложену ними Триполицю і розпочали масову різанину озброєних і не тільки мусульман, албанці, заручившись «бесою» Т. Колокотроніса, вишикувалися на площі, спокійно очікуючи, що їх виведуть за стіни міста. У супроводі Д. Плапутаса 2 тисячі албанців провели до затоки Корінфа і відправили на батьківщину, давши свою «беса», що не воюватимуть проти греків.
Примітки
Присяга
Культура Албанії
|
500087
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Постриження
|
Постриження — в православній та католицькій церквах символічна і обрядова дія, що полягає в обстриженні волосся на знак приналежності до церкви. У західній традиції обряд постриження здійснювався тільки над священиками і ченцями, які носили тонзуру (від — стрижка). У східно-слов'янській традиції аналогом тонзури було гуменце.
Православна церква
Постриження здійснюється:
над новохрещеними після таїнства миропомазання в ознаменування рабства, до якого зобов'язується пострижений щодо Христа (в греко-римському світі остриження волосся служило ознакою рабства).
за посвячення на читця і співака архієрей постригає посвячуваного хрестоподібно, на знак відділення його від суспільства простих віруючих.
В східно-слов'янській традиції священики виголювали гуменце — круг на голові, що символізував терновий вінець. Поголена частина покривалася невеликою шапочкою, яку називали гуменце або скуф'я. Звичай вистригати гуменце існував у Росії до середини XVII століття.
Чернече постриження
Постриження є основною дією посвячення в чернецтво і його ступеня — рясофор, мала схима, велика схима.
При посвяченні так званих новоначальних після читання покаянних тропарів і молитов за того, хто постригається, здійснюється хрестоподібне остриження посвячуваного з вимовленням слів: «во ім'я Отця і Сина і Святого Духа»; потім пострижений одягається в рясу і камілавку. Цей обряд називається «послідуванням в одіяння ряси і камілавки».
Введення в другий ступінь здійснюється за допомогою обряду, званого послідування малої схими, а також поєднанням. Обряд поділяється на дві частини:
оголошення (умовляння, виголошення обітниць, настанови давшому обітницю)
саме постриження.
Ігумен випробовує твердість того, хто постригається, триразовим велінням подати ножиці і триразовим відкиданням їх. Постригуваний щоразу покірливо подає їх і цілує руку ігумена. Прийнявши ножиці утретє, ігумен хрестоподібно постригає посвячуваного і нарікає йому нове ім'я, нагадуючи цим остаточне зречення його від світу.
Після постриження посвячуваний одягається в хітон, параман, рясу, пояс, мантію, камілавку, клобук, сандалії і отримує вервицю. Обряд постриження великосхимників носить назву послідування великої схими і відрізняється від обряду малої схими тільки більшою тривалістю і урочистістю. Після засвідчення в твердості наміру прийняти велику схиму посвячуваний приймає постриг, при цьому отримує нове ім'я і вдягається в схимницький одяг (кукіль й аналав).
Католицька церква
В католицизмі використовувалася тонзура — поголене місце на маківці — знак приналежності до духовенства.
Початкове значення тонзури повністю не з'ясоване. Раніше налисо голили голову ті, що каються. З цього погляду тонзуру можна тлумачити як знак звернення до Бога. Перші ченці перейняли цей звичай, який з VI століття розповсюдився на всіх духовних осіб. Офіційне розпорядження про носіння тонзури було прийняте четвертим синодом в Толедо.
Тонзура була скасована папою Павлом VI з 1 січня 1973 року.
Руський звичай
На Русі існував звичай першого постриження волосся у дітей чоловічої статі — п́остриг (устар. пострег). Спочатку він практикувався в сім'ях великих і удільних князів, а потім і знатних бояр та дворян.
Постриження здійснювалося через три, чотири і більше років після народження, з читанням особливої молитви, в церкві, для чого туди приводив «духовного сина» хрещений батько. Про цей обряд згадують Мартін Гал і Кадлубок; останній говорить, що постриження «народжувало духовну властивість, і мати того, хто постригається, вважалася за його названу сестру».
Посилання
Постриг // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Гуменце, тонзура //
Стаття про обряд пострижин на xutir-savky.com.ua
Обряди і ритуали
Чернецтво
|
413402
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gran%20Turismo%20%28series%29
|
Gran Turismo (series)
|
Gran Turismo (series)
(GT) is a series of racing simulation video games developed by Polyphony Digital. Released on PlayStation systems, Gran Turismo games are intended to emulate the appearance and performance of a large selection of vehicles, most of which are licensed reproductions of real-world automobiles. Since the franchise's debut in 1997, over 90 million units have been sold worldwide, making it the best selling video game franchise under the PlayStation brand. An adapted film based on the series and Jann Mardenborough's career was released in August 2023 and directed by Neill Blomkamp.
Gameplay
The Gran Turismo series is known for accurate driving physics emulation, a large number of licensed vehicles, attention to vehicle detail, the ability to tune a car's performance, and realistic graphics. Its physics emulation includes "real-world dynamics such as weight transfer, suspension response, and understeer/oversteer characteristics". The game has been a flagship for the PlayStation console's graphics capabilities, and is often used to demonstrate the system's potential. It has a replay system shown with a cinematic presentation. The sound of the vehicles are based on recordings of their real-life counterparts, and they are represented in the PlayStation controllers' rumble features.
Although Gran Turismo has an arcade mode, most gameplay derives from its simulation mode. Players start with a certain number of credits, usually 10,000, which are used to purchase vehicles from several manufacturer-specific shops, or (more likely at the beginning) from used car dealers, and then tune their car at the appropriate parts store for best performance. Certain events are open only to particular types of vehicles. In order to enter and progress through more difficult races, a license-testing system has been implemented, which guides players through skill development. Players may apply prize money won in events to upgrade their existing car or buy a new one, collecting a garage of vehicles.
History
The Gran Turismo series is developed by Polyphony Digital and produced by Kazunori Yamauchi. Its origins can be traced back to 1992, when Kazunori Yamauchi started developing the original Gran Turismo with a team that started with five people and eventually became seventeen. The development took five years to complete. In comparison to the era's other racing games, which had "over-simplified" arcade-style racing with exaggerated car movement, Gran Turismo is a complex racing simulator. Sony initially rejected Yamauchi's pitch for a realistic racing game. However, his team was still working on it as a side project. After the success of the team's other arcade racing games, Motor Toon Grand Prix and Motor Toon Grand Prix 2, he pitched the idea to Sony again, and they accepted it.
The first Gran Turismo essentially has role-playing elements; players start the game with "entry-level cars" which can be upgraded over time, and faster cars can be bought with prize money from winning races. The complexities of the simulation are taught to the player through in-game driving tests. It has a realistic visual style which demonstrated the PlayStation's visual capabilities, and had a roster of licensed vehicles larger than any other game at the time, at 150. The vehicles can also be customized. The game's content was accessible via icons in a hub world. The game was released for the PlayStation in Japan in 1997, 1998 for North America, Europe, and other territories. By mid-1998, it had sold two million copies in Japan. Gran Turismo 2 was released for the PlayStation in Japan and North America in 1999, and PAL regions in 2000. Players could now compete in rally events, and had a larger roster of cars, at 650. Seven tracks are available for racing, two of them available in reversed layouts. The size of the game meant it had to be put onto two discs.
The next four games were released on PlayStation 2 (PS2). Gran Turismo 3: A-Spec was released in 2001, originally titled Gran Turismo 2000. The player can maintain their car by changing its oil and washing it in the new "GT Auto" area. Endurance events are racing marathons where the player drives around the same track for a long time, performing pit stops, with the winning prize being a new car. Three versions of a spin-off game, Gran Turimso Concept, were released in 2002: Gran Turismo Concept: 2001 Tokyo, Gran Turismo Concept: 2002 Tokyo-Seoul, and Gran Turismo Concept: 2002 Tokyo-Geneva. Gran Turismo 4 Prologue was released in 2003. The series' subtitle has been "The Real Driving Simulator" since Gran Turismo 4, which was released in 2004. The game's car list was significantly larger than A-Spec's, at 700. The hub world was expanded to be much larger. New modes included a photography mode, and a mode where the player acts as a "mogul" of an AI racer the player employs. The AI racer, known as the "B driver", races on the player's behalf, and gains driving skills over their career. They can perform endurance events.
A youth-focused Gran Turismo was announced in November 2004 with a scheduled release date of 2005, though the game was not released at that time. In September 2006, Kazunori Yamauchi confirmed the game was still in development. In April 2008, while discussing plans for Gran Turismo 5, Kazunori Yamauchi was quoted as saying, "we're hoping to make Gran Turismo for Boys a feature within GT5." In a 2013 interview with GTPlanet, Kazunori Yamauchi said that the 2009 game Gran Turismo was a rendition of the Gran Turismo for Boys idea, and there was no need for a separate game.Sony demonstrated an updated version of Gran Turismo 4, Vision Gran Turismo, at E3 2005, and it would be the basis for Gran Turismo 5 when it released years later. Yamauchi said that developing for the PlayStation 3 (PS3) was a "nightmare", and the game's release was delayed multiple times. Gran Turismo 4 Online Test Version, Polyphony's test of future series development, was released for the PS2 in 2006. It featured online play, which was a feature cut out of Gran Turismo 4 mid-development. When online, players could join races seeking entrants, look at other players' profiles, or join up a chat room to talk over private races with up to 100 people at once. Gran Turismo HD Concept, a demo, was the first PS3 game in the series, and released in 2006. It had ten playable cars and one track. Since Gran Turismo 5 Prologue launched on the PS3 in 2007, the series has included online play. The game enabled users to race online with up to 16 players on track at once.
Another installment titled simply Gran Turismo was released for the PlayStation Portable in 2009. It has 800 cars and 35 tracks, each track having a reversed layout version. It also does not have the series' traditional career mode; instead, IGN wrote, it was "just racing". Gran Turismo 5 was shown off at E3 2009, and released for the PS3 in 2010. It was the first game in the series to have the GT Academy, a former initiative in which players of the game could became real-life motorsport racers. According to Yamauchi, the cars in the first two games were made from 300 polygons, while those in Gran Turismo 3 and 4 were made up of 4,000 polygons, and the "premium cars" in Gran Turismo 5 were made up of 500,000 ("standard cars" are slightly more detailed versions of those in Gran Turismo 4). Gran Turismo 6 was released for the PS3 in 2013, and was unannounced until shortly before its release. It released after the PlayStation 4 (PS4) was already out, which resulted from the same development issues that effected Gran Turismo 5. Players now had 1,200 cars to drive with.
Yamauchi said the PS4 was much easier to develop for. Gran Turismo Sport was then released for the console in 2017. The game was the first in the series to focus on online-only racing, meaning it has no single-player mode. It also did not include a career mode, and thus, the idea of "car ownership". The game received post-release content at no charge, including cars and tracks, along with offline events, as well as bug fixes. The most recent game in the series, Gran Turismo 7, was revealed at the PS5 Future of Gaming event in 2020. The title was developed for PlayStation 4 and PlayStation 5, and was released in 2022. The game brought back the series' usual career mode.
Other releases
During Christmas 1998, a special promotional demo of Gran Turismo was included with the PlayStation console. The demo was limited to an Arcade Mode race at Clubman Stage Route 5 with three cars (Subaru Impreza WRX, Honda NSX, and Chevrolet Corvette), with the race limited to ninety seconds. Other demos existed in other regions with different restrictions.
Gran Turismo 2000 was a demo on display at E3 2000 and 2001, promoting the capabilities of the PlayStation 2. Due to a delay in the release date, the name of the final version of the game was changed to Gran Turismo 3: A-Spec. A demo version of the game was given out for the visitors of PlayStation Festival 2000, allowing the players to drive a Mitsubishi Lancer Evolution V in Seattle Circuit for two minutes.
In the summer of 2004, Toyota sent a demo disc of GT4 along with a marketing brochure for its 2004 Prius hybrid car by way of customer request from their website. The demo was also given out at a presentation of the Toyota MTRC at the New York International Auto Show. The demo disc featured only two cars, namely the Prius and the Toyota MTRC concept car. Two tracks were included, Fuji Speedway ('90s version) and Grand Canyon rally track, but each was limited to two minutes of play time. Toyota stopped offering the demo discs when the requests for the marketing brochure became disproportional to the real interest in their cars. The disc became a collectible item for Prius owners and is still sometimes available via auction at eBay. The game ran on a modified GT4P engine.
The Gran Turismo 4 – BMW 1-Series demo disc features two models of the BMW 1 Series (120i and 120d), and three Gran Turismo 4 tracks – including the Nürburgring (driving around this circuit was limited to three minutes). BMW customers in the United Kingdom who ordered a 1-series before its official release date were invited to a private event at the Rockingham Motor Speedway in Northamptonshire. On departure from the event, all guests were given a pack containing the demo disc. The game ran on a modified pre-release GT4 engine.
With the release of the Nissan Micra Roma, Nissan distributed a press kit for each concessionaire in several countries in Europe to promote the car. This press kit included several photographs, a press information booklet and three discs. One of the discs included in this kit is an official Gran Turismo demo named Nissan Micra Edition. Similarly, the Gran Turismo – Nissan 350Z Edition demo disc also comes in one of the many press kits available for the Nissan 350Z in the United States. There is no confirmation that a European version exists. The press kit containing the game demo comes with two other discs inside a silver folder. An additional booklet with information and pictures of the Nissan 350Z is also included. The game ran on a modified Gran Turismo Concept engine and races are limited on 150 seconds. Only Côte d'Azur, not available in Gran Turismo Concept but available in Gran Turismo 3: A-Spec, was the available course.
Tourist Trophy is a motorcycle racing game released on January 26, 2006. It was designed by Polyphony Digital. It was largely created off of the Gran Turismo 4 game engine. Tourist Trophy is one of only four titles for the PlayStation 2 that is capable of 1080i output, the others being Gran Turismo 4, Valkyrie Profile 2: Silmeria, and Jackass: The Game. Polyphony Digital reused the physics engine, graphical user interface and all but one of the circuits found in Gran Turismo 4. The number of AI racers was reduced from the series' usual five to only three. Tourist Trophy also uses the License School feature that was popularized by the Gran Turismo series, as well as the Photo Mode introduced in Gran Turismo 4. The B-spec mode, which appeared in Gran Turismo 4, was removed from Tourist Trophy.
The Gran Turismo Academy Time Trial demo was released on December 17, 2009. It featured the Indianapolis GP Circuit for the first time in the franchise's history and also included a tuned and stock Nissan 370Z. The object of the Time Trial was as the first stage of the 2010 GT Academy to find two of the best Gran Turismo drivers to end up competing in a real racing car in a real racing series. The demo showed off a new physics model and some graphical improvements to GT5 Prologue but was also criticised. Its primary objective was as the first stage of the 2010 GT Academy and not as a demonstration of the upcoming Gran Turismo 5.
Related products
Polyphony Digital has collaborated with peripherals manufacturer Logitech and auto parts maker Sparco to design official driving simulator kits for the Gran Turismo franchise. The most recent product designation is Driving Force GT. Two other racing wheels are compatible with Gran Turismo.
In 2009, radio-control model car company HPI Racing released an official RC car tie-in: the HPI E10 RTR Ford GT LM Race Car Spec II designed by Gran Turismo (200mm), a pre-built officially licensed radio-control car kit built to look exactly like the cover car for Gran Turismo 4 . Plans for future releases include releasing more kits to replicate other Gran Turismo cover cars.
Sponsorships and partnerships with the car industry
Gran Turismo lead to greater involvement of the car industry in video games. The series increased sales of several of its playable cars, including the Mistubishi Lancer Evolution VIII. The first seven models of the Lancer Evolution series were only sold in Japan, and the eighth model was brought to America in a decision Mitsubishi said was partially inspired by the popularity of the game. The TVR car brand from the United Kingdom increased six-fold in sales after its inclusion in the first game. The series has partnerships with Japan Race Promotion, Brembo, Michelin, Mazda, Toyota Gazoo Racing, BBS, and Fanatec. The series has worked with Mercedes-Benz, BMW, Mitsubishi, Volkswagen, Nissan, Chaparral, Subaru, Mazda, Infiniti, Alpine, Dodge, Bugatti, Lamborghini, Ferrari, and various other car manufactures to come up with cars for the future with the Vision Gran Turismo project. Participating manufacturers in the Gran Turismo World Series are Alfa Romeo, AMG, Aston Martin, Audi, BMW, Chevrolet, Citroën, Dodge, Ferrari, Ford, Genesis, Honda, Hyundai, Jaguar, Lamborghini, Lexus, Mazda, McLaren, Mitsubishi, Nissan, Peugeot, Porsche, Renault, Subaru, Suzuki, Toyota, and Volkswagen.
The series has been involved in sponsoring various sporting events and teams, including Super GT, Super Formula, the Pikes Peak International Hill Climb as of November 2014, D1GP since the 2008 season, the 2004 Race of Champions, the first chicane on the Mulsanne Straight at Circuit de la Sarthe until 2012, and racing teams/drivers such as Prost Grand Prix, Pescarolo Sport, Audi/Oreca, Peugeot, Abt Sportsline, Signatech-Nissan, Audi A4 DTM, Vita4One-BMW Z4, Aston Martin Rapide S, Igor Fraga, Lewis Hamilton, and Sébastien Loeb. In 2009, a Gran Turismo-themed cafe opened at the Twin Ring Motegi racetrack.
Competitions
GT Academy
The GT Academy was a driver discovery/development program initiated through a partnership between Sony Computer Entertainment Europe, Polyphony Digital, and Nissan Europe. The program lasted from 2008 to 2016.Online qualifiers were held within Gran Turismo, with the top qualifiers being invited to National Finals in each participating country. The top winners of each country were sent to a Race Camp held at Silverstone, UK for the final selection. The winners were to undergo an intensive Driver Development Program designed by Nissan with the intention to train and license them into a professional driver, competing in races worldwide. The four winning drivers were to join the Nismo Global Driver Exchange and go on to race in the following years' Dubai 24 Hour. Winners of the Gran Turismo Academy include Lucas Ordóñez, Jordan Tresson and Jann Mardenborough, who have all gone on to compete in professional real-life racing. Some of these winners, who would normally be seen as "non-professionals", have received praise relating to how they are as skilled as drivers with years of experience. Based on this merit, four GT Academy drivers have been barred entry to the British GT (specifically the 'gentleman driver' section of the competition).
Gran Turismo World Series
The Gran Turismo World Series is a series of Gran Turismo tournaments held around the world since 2018.
Olympic Virtual Series
In 2021, the FIA and the International Olympic Committee collaborated and hosted the Olympic Virtual Series, in which Gran Turismo Sport was used as one of the games used to host the motorsport event. The motorsport virtual series was an online time trial competition, in which entry is open to all players of Gran Turismo Sport's Sport Mode.
In 2023, it was announced that Gran Turismo would be a part of the Olympics Esports Series 2023 as the motorsport event. Gran Turismo 7 was used for the inaugural Olympic Esports Week motorsport event in Singapore, held from 22 June to 25 June, and the final was won by France's Kylian Drumont.
Reception
The Gran Turismo video game series has been one of the most popular over its lifetime, appealing to an audience ranging from casual gamers to fans of realistic racing sims.
In 2017, Edge said the first Gran Turismo was one of the 10 greatest video games of the last 20 years. Gran Turismo 2, Gran Turismo 3: A-Spec, and Gran Turismo 4 have all been named by different organizations as one of the best games of all time. Gran Turismo Sport's changes to series tradition were initially controversial among fans, but it ultimately became a popular game for esports competitions. Gran Turismo 7 was strongly criticized by players for its implementation of microtransactions and a "pay-to-play" system. The user score in Metacritic as of 20 March 2022 is 2.2 out of 10, which is Sony's lowest user rating and the lowest score in PlayStation exclusive history on the site to date.
Because of the success of the Gran Turismo series, Guinness World Records awarded the series seven world records in the Guinness World Records: Gamer's Edition 2008. These records include "Largest Number of Cars in a Racing Game", "Highest Selling PlayStation Game", "Oldest Car in a Racing Game", and "Largest Instruction Guide for a Racing Game". The success of the series has led to other studios creating simulation racing games similar to the franchise. It started with Sega GT, Sega's answer to the franchise, which was released on the short-lived Dreamcast console and later had a sequel on the original Xbox before the franchise died off after low sales success. Turn 10 would later create the Forza Motorsport series for the Xbox consoles, which later saw releases on Windows, which has been often seen as the primary rival of the Gran Turismo series. Other similar titles include Driving Emotion Type-S by Square and Enthusia Professional Racing by Konami.
In 2005, Maeda Corporation, in association with Tokyo University of Science, researched the feasibility of making a real-life replica version of the fictional Grand Valley Speedway used in the series.
In acknowledgment of the Mount Panorama Circuit's inclusion in Gran Turismo 6, the City of Bathurst in Australia unveiled a new street called Gran Turismo Drive in December 2013. Mayor of Bathurst, Gary Rush said "Driving a lap of our world famous motor racing circuit is a life changing experience for those who have the chance, and the Bathurst Regional Council is very excited about opening up the Mount Panorama experience through the launch of Gran Turismo 6." Also in 2013, series creator Kazunori Yamauchi had a street named in honor of him in the city of Ronda, Spain. Named Paseo de Kazunori Yamauchi, the street snakes around the Parador de Ronda. According to Ronda's city mayor Maria de la Paz Fernandez Lobato, "There is no doubt that his work has a huge cultural resonance with people today. He has driven the racing game genre to new levels of realism and his creations are as much art as technology. Ronda’s association with Gran Turismo is also a reflection that our ancient city is a modern, vibrant place to live and very much part of the 21st century.”
Sales
As of November 16, 2022, more than 90 million copies of Gran Turismo titles have been sold. It is the highest-selling game series on PlayStation consoles. The first Gran Turismo sold just under 11 million copies, making it the highest-selling game on the original PlayStation. Gran Turismo 2 is the third-best selling game on the console, at 9 million. As of 2022, Gran Turismo 3: A-Spec was the highest-selling out of the entire series, at 15 million copies. It was also the second-highest selling game on the PS2, behind Grand Theft Auto: San Andreas. Gran Turismo 4 was the third best-selling game on the console. Gran Turismo 5 was the second-highest selling out of the entire series, which IGN attributes to the long wait between the series' main installments. Gran Turismo 6 sold half-the copies of the previous game, being even lower than 5 Prologue.
Films
Documentary
At the Jalopnik Film Festival, Kazunori announced a documentary film covering the past 15 years of the game series up until that point, titled KAZ: Pushing The Virtual Divide. It was released on January 22, 2014 on Hulu.
Adaptation
In 2013, Sony Pictures announced it was developing a Gran Turismo film with Michael De Luca and Dana Brunetti producing it, with a script by Alex Tse. In 2015, Joseph Kosinski was set to direct the film, with a new screenplay by Jon and Erich Hoeber. By 2018, the Kosinski version was no longer moving forward.
On May 26, 2022, a new iteration of the Gran Turismo film was revealed to be in development, with Neill Blomkamp eyed to direct. On June 14, 2022, it was confirmed that Blomkamp would direct and announced that the film would be released on August 11, 2023, which is intended to be a non-fiction Bildungsroman focusing on GT Academy 2011 graduate Jann Mardenborough and his transition from gamer to race car driver. It was also confirmed that Jason Hall and Zach Baylin would write the screenplay. Asad Qizilbash, Carter Swan, Doug Belgrad and Dana Brunetti will serve as producers. David Harbour is set to star in the film as Jack Salter, who teaches Mardenborough how to drive a real car. Archie Madekwe will play Jann Mardenborough, with Orlando Bloom as Danny Moore. Filming began in November 2022 in Hungary, and wrapped in December. Darren Barnet will play a racer who is ranked at the top at the GT academy and who is not thrilled to see Mardenborough excel. Both Djimon Hounsou and Geri Halliwell-Horner will play Mardenborough's parents and Daniel Puig as his brother, Josha Stradowski as Mardenborough's rival and Thomas Kretschmann as his father.
Notes
References
External links
Racing simulators
Sony Interactive Entertainment franchises
Video game franchises introduced in 1997
Video game franchises
Video games adapted into films
|
626627
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%8C%D1%8F%D0%BA-%D1%81%D1%8E%D1%80-%D0%A8%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82
|
Саліньяк-сюр-Шарант
|
Саліньяк-сюр-Шарант — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Приморська Шаранта. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 420 км на південний захід від Парижа, 120 км на південний захід від Пуатьє, 80 км на південний схід від Ла-Рошель.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 247 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 659,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Саліньяк-сюр-Шарант на сайті французького Національного інституту географії
Саліньяк-сюр-Шарант на сайті Quid (загальні відомості, історія, пам'ятки, фото, адреси)
Мапа муніципалітету Саліньяк-сюр-Шарант на сайті Mapquest
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Приморська Шаранта
Примітки
Муніципалітети департаменту Приморська Шаранта
|
2786518
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%BE%D1%88%D0%B8%D1%86%D1%96
|
Ґошиці
|
Ґошиці
Населені пункти та їхні частини
Ґошиці — село в гміні Коцмижув-Любожиця Краківського повіту Малопольського воєводства
Ґошиці — село в гміні Берава Кендзежинсько-Козельського повіту Опольського воєводства
Ґошиці — частина міста Клодзько в Клодзькому повіті Нижньосілезького воєводства
Примітки
|
2721329
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B8%D1%87%29
|
Млаква (Перушич)
|
Млаква (Перушич)
Млаква — населений пункт у Хорватії, у Лицько-Сенській жупанії у складі громади Перушич.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 51 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 8,77 °C, середня максимальна – 22,39 °C, а середня мінімальна – -6,83 °C. Середня річна кількість опадів – 1264 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
4699876
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B6%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D1%81%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%B0%D1%82%29
|
Кожушко Олександр Сергійович (солдат)
|
Кожушко Олександр Сергійович (солдат)
Олександр Сергійович Кожушко — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис
Олександр Кожушко народився 29 січня 1980 року в селі Сосонки Вінницького району Вінницької області. Проживав в обласному центрі. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року став до лав Вінницької територіальної оборони, а 9 березня пішов до українського війська. Обіймав військову посаду старшого бойового медика 3-ої протитанкової батареї 115-ої окремої бригади територіальної оборони військової частини А4053. Був смертельно поранений 19 травня 2022 року в районі Сєвєродонецька Луганської області, рятуючи своїх побратимів та ризикуючи собою. Чин прощання із загиблим проходив 25 травня, коли жителі Стрижавської селищної громади зустріли Олександра Кожушка «живим коридором». Поховали загиблого у рідному селі Сосонка. У місцевій церкві отець Василь звершив заупокійне похоронне богослужіння за померлим воїном. Поховали Олександра Кожушка на сільському кладовищі.
Родина
У загиблого залишилися мама, дружина та син.
Нагороди
Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Примітки
Джерела
Уродженці Вінницького району
Померли в Сєвєродонецькому районі
Поховані у Вінницькому районі
|
2576908
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%94%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Вєтрова Марія Федосіївна
|
Вєтрова Марія Федосіївна (1870, Солонівка – 24(12) лютого 1897) — українська революціонерка родом із Гетьманщини, акторка українських театрів, вчителька. Вчинила акт самоспалення у Петропавловській фортеці Санкт-Петербурга, спричинивши так звані «вєтровські демонстрації» у найбільших містах Російської імперії. Особисто знайомий з нею Борис Грінченко відгукнувся віршем «Марусі Вітровій, мучениці, що спалила сама себе у Петропавловській тюрмі у Петербурзі», надрукованим 1897 у часописі «Житє і слово» на додаток до написаного Миколою Вороним некролога.
Біографія
Народилася в с. Солонівка Чернігівської губернії (нині село Городнянського району Чернігівської обл.), за іншими даними, в м. Чернігів. Була позашлюбною дитиною Ганни Вєтрової, дружини станового малоросійського козака.
Виховувалась у сирітському будинку.
1888 закінчила Чернігівську жіночу гімназію. Викладала в народній школі. Виступала в українській трупі Миколи Садовського.
Від 1894 навчалась на Вищих жіночих курсах у м. Санкт-Петербург. Входила до народницького гуртка.
Вночі з 2 на 3 січня 1897 (з 21 на 22 грудня 1896) заарештована за звинуваченням у зберіганні антиурядових видань, підозрювана в причетності до Лагтинської підпільної друкарні «Групи народовольців».
20(08) лютого 1897, будучи ув'язненою в Трубецькому бастіоні Петропавловської фортеці, вчинила самоспалення й понад три доби перед смертю страждала з тяжкими опіками. Таємно похована на петербурзькому Преображенському цвинтарі.
Звістка про цю трагедію викликала багатолюдні, переважно студентські, «вєтровські демонстрації» у С.-Петербурзі (за підтримки М. Бекетова, М. Кареєва, В. Ламанського, С. Платонова, Н. Котляревського), Москві та Києві.
Низкою конспіративних організацій було видано прокламації з приводу загибелі В. Особисто знайомий з нею Борис Грінченко відгукнувся віршем «Марусі Вітровій, мучениці, що спалила сама себе у Петропавловській тюрмі у Петербурзі», надрукованим 1897 у часописі «Житє і слово» на додаток до написаного Миколою Вороним некролога.
Джерела
Усенко П.Г. Вітрова (Вєтрова) Марія Федосіївна (Тодосівна) //
Народники
Уродженці Чернігівської губернії
Уродженці Городнянського району
Актори Театру Миколи Садовського
В'язні Петропавлівської фортеці
Українські педагоги
Українські акторки
Політики-самогубці
Самогубиці
Акти самоспалення
|
36437217
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Markarian
|
Markarian
|
Markarian (Armentian: Մարգարյան) or its Eastern Armenian variant Margaryan, is a common Armenian family name.
Markarian may refer to:
Persons
Benjamin Markarian (1913–1985), Armenian astrophysicist
Henri Markarian (1926–1985), better known as Marc Aryan, well-known Armenian-Belgian international singer
Hrant Markarian (born 1958), Armenian politician and head of the ARF
Roberto Markarian (born 1946), Uruguayan-Armenian mathematician, Rector of the University of the Republic 2014-2018
Ronald Markarian (1931–2019), United States Air Force Major General
Sergio Markarián (born 1944), Uruguayan-Armenian football coach and coach of national football team of Greece
Tatoul Markarian (born 1964), Armenian Ambassador most notably to the United States
Space
Markarian's Chain, a stretch of galaxies that forms part of the Virgo Cluster
Markarian galaxies, including a list of galaxies that include the name Markarian
See also
Margaryan (disambiguation), Eastern Armenian variant of Markarian
Armenian-language surnames
|
1786438
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ginzel%20%28crater%29
|
Ginzel (crater)
|
Ginzel (crater)
Ginzel is a lunar impact crater that is located on the far side of the Moon, just beyond the eastern limb. It is named after the Austrian astronomer Friedrich Karl Ginzel. It lies at the eastern edge of the Mare Marginis, in a region of the surface that is sometimes brought into sight of the Earth due to libration. To the north-northeast of Ginzel is the crater Popov, and Dreyer lies due south.
Much of the rim and interior of Ginzel have been flooded, leaving only a faint trace of the rim in the otherwise relatively level surface. The western rim projects more prominently above the surrounding irregular plain. The flooded satellite crater Ginzel L is attached to the southern part of the rim, and a small craterlet lies across the rim to the north. Within the interior is a pair of joined small craterlets in the western half. The interior is otherwise nearly featureless.
Satellite craters
By convention these features are identified on lunar maps by placing the letter on the side of the crater midpoint that is closest to Ginzel.
References
Impact craters on the Moon
|
2649445
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D1%81%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%20%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%82%D1%96
|
Гейнсборо Триніті
|
Гейнсборо Триніті
ФК «Гейнсборо Триніті» — англійський футбольний клуб з міста Гейнсборо, заснований у 1873 році. Виступає в Національній лізі Півночі. Домашні матчі приймає на стадіоні «Нортголм», потужністю 4 340 глядачів.
Посилання
Офіційний сайт
Профіль клубу на transfermarkt.com
Профіль клубу на soccerway.com
Футбольні клуби Англії
Футбольні клуби, засновані 1873
засновані у Великій Британії 1873
1873 у британському спорті
Засновані в Англії 1873
|
1000061
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%BA%D1%81%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%2C%20%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B7%D0%B0%D1%81%29
|
Рукс (округ, Канзас)
|
Рукс (округ, Канзас)
Округ Рукс — округ (графство) у штаті Канзас, США. Ідентифікатор округу 20163.
Історія
Округ утворений 1867 року.
Демографія
За даними перепису
2000 року
загальне населення округу становило 5685 осіб, усе сільське.
Серед мешканців округу чоловіків було 2815, а жінок — 2870. В окрузі було 2362 домогосподарства, 1556 родин, які мешкали в 2758 будинках.
Середній розмір родини становив 2,93.
Віковий розподіл населення поданий у таблиці:
Суміжні округи
Філліпс — північ
Сміт — північний схід
Осборн — схід
Елліс — південь
Трего — південний захід
Грем — захід
Див. також
Список округів штату Канзас
Виноски
|
4792883
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Apache%20Kafka
|
Apache Kafka
|
Apache Kafka — це розподілене сховище подій і платформа для їх багатопотокового оброблення. Метою проєкту є створення уніфікованої високопродуктивної платформи з низькою затримкою для обробки потоків даних у реальному часі.
Kafka може бути підключена до зовнішніх систем (для імпорту/експорту даних) через Kafka Connect, програми потокової обробки даних можуть працювати з Kafka через бібліотеку Kafka Streams. Kafka використовує бінарний протокол на базі TCP, оптимізований для більшої ефективності.
В основі концепції Kafka лежить абстракція «набір повідомлень», яка передбачає групування повідомлення разом, щоб зменшити накладні витрати на транспортування по мережі. Це призводить до "більших мережевих пакетів, більших послідовних операцій на диску та неперервних блоків пам'яті […], що дозволяє Kafka перетворювати хаотичний потік випадкових повідомлень на лінійні записи".
Історія
Kafka було розроблено компанією LinkedIn. На початку 2011 року було відкрито вихідний код проєкту. Серед розробників Kafka: Джей Крепс, Неха Наркхеде та Джун Рао. Вихід з Apache Incubator відбувся 23 жовтня 2012 року. Джей Крепс вибрав ім'я Kafka на честь письменника Франца Кафки, тому що це «система, оптимізована для записування», а йому подобались роботи Кафки.
Додатки
В основі Apache Kafka лежить журнал транзакцій (commit log), на який клієнти можуть підписуватись і куди публікувати дані для будь-якої кількості додатків реального часу. До прикладів таких додатків можна віднести управління підбором водія для пасажира в Uber, забезпечення аналітики в реальному часі і прогнозування необхідності обслуговування для розумних будинків компанії British Gas і, робота численних сервісів у реальному часі по усьому LinkedIn.
Архітектура
Kafka зберігає повідомлення у форматі ключ-значення, які приходять від необмеженої кількості клієнтів, що називаються «продюсерами» (producers). Дані можуть бути розділені на окремі «розділи» (partitions) залежно від теми «теми» (topic). Всередині розділу, повідомлення суворо впорядковуються за відступом (offsets) — позицією повідомлення в розділі, індексуються і зберігаються разом з позначкою часу (timestamp). Інші клієнти, які називається «споживачами» (consumers) можуть читати повідомлення з розділів. Для потокової обробки Kafka надає Streams API, що дозволяє створювати додатки, які зчитують інформацію з Kafka і записують результати назад в Kafka. Apache Kafka також працює з зовнішіми системами потоковї обробки даних, такими як Apache Apex, Apache Beam, Apache Flink, Apache Spark, Apache Storm і Apache NiFi.
Kafka працює в кластері з одного або більше серверів (які ще називаються брокерами (brokers)), і розділи усіх тем (топіків) розподіляються по вузлах кластера. Додатково, розділи реплікуються декількома брокерами. Така архітектура дозволяє Kafka доставляти масивні потоки повідомлень у відмовостійкий спосіб і замінити собою деякі традиційні систему обміну повідомленнями, такі як Java Message Service, AMQP, тощо. Починаючи з версії 0.11.0.0, Kafka дозволяє виконувати транзакційні записи (transactional writes), що дозволяє забезпечити лише одне опрацювання даних, використовуючи Streams API.
В Kafka є 5 основних API:
Producer API — Дозволяє клієнту публікувати потоки записів.
Consumer API — Дозволяє клієнту підписуватися на теми та обробляти вхідні потоки записів.
Connector API — Дозволяє перевикористовувати клієнтів Consumer та Producer API, для зв’язування існуючих додатків з новими темами (топіками).
Streams API — Перетворює вхідні потоки на вихідні та формує результат.
Admin API — Дозволяє керувати темами (топіками), брокерами та іншими об’єктами Kafka.
Consumer та Producer API відокремлені від основого функціоналу за допомогою базового протоколу обміну повідомленнями. Це дозволяє писати сумісні API на будь-якій мові програмування і вони будуть такими ж ефективними як Java API, що постачається з коробки. Проєкт Apache Kafka веде список таких сторонніх API.
Див. також
RabbitMQ
Redis
Apache Spark Streaming
Data Distribution Service
Streaming analytics
Сервісно-орієнтована архітектура
Примітки
Посилання
Вільне програмне забезпечення
Вільне програмне забезпечення на Scala
|
4718235
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%96
|
Два перстені
|
Два перстені
«Два перстені» — українська естрадна пісня, написана 1973 року Володимиром Івасюком; стала однією з основних у першому репертуарі Софії Ротару та увійшла в її знаменитий альбом «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» 1977 року.
Історія
Володимир Івасюк написав «Два перстені» 1973 року в Долині Троянд у Криму, де відпочивав разом із сестрою Галиною. Натхненням до написання пісні стали рядки з вірша його товариша, поета Богдана Стельмаха — «мов два перстені у вечірню воду», Володимир навіть пропонував зазначити Стельмаха як співавтора , але той відмовся, адже з його тексту там було лише два слова. «Два слова — це не ідея. Два слова — це мій тобі подарунок з нагоди написання нової пісні», — казав Стельмах. За його спогадами, весною 1973 року він дав Володимиру вірш «Щороку і весна, і осінь», але пісні не вийшло — натомість Івасюк зіграв йому іншу мелодію, яка згодом стала піснею «Два перстені». За словами Стельмаха, він був першим слухачем цієї пісні.
Назарій Яремчук згадував, як влітку 1973 року Івасюк зіграв «Два перстені» у Колонній залі ім. Лисенка, коли ансамбль «Смерічка» готувався до концерту, присвяченному врученню Україні ордена Жовтневої революції з нагоди зібраного Україною врожаю у 1 млрд пудів. «У приміщенні Київської філармонії є дуже гарна старовинна зала й чудовий рояль. Але коли Володя заспівав нову пісню „Два перстені“, зала стала устократ кращою», — писав Яремчук у своєму ессе «Орфей синіх гір».
Пісня стала однією з основних у першому репертуарі Софії Ротару та увійшла в її знаменитий альбом «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» 1977 року. 1988 року «Два перстені» видали у книзі вокальних творів «Володимир Івасюк. Моя пісня».
Критика
У часописі «Радянський літературознавець» за 1989 рік оглядач журналу писав про пісню: «…в гармонізації думки і почуття, слова і мелодії досягнуто нового для митця рівня в осягненні світової гармонії, єдності та взаємоперетворень усього сущого, [в пісні] вчуваємо тепер своєрідний заповіт любові».
Виконавці
Володимир Івасюк
Софія Ротару та ВІА «Червона Рута»
Назарій Яремчук
ВІА «Смерічка»
Дует «Писанка»
Брія Блессінг разом із Shockolad
Примітки
Посилання
Література
Українські пісні
Пісні Володимира Івасюка
Пісні Софії Ротару
Пісні 1970-х
|
2171481
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B3%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%85%D1%96
|
Семгамахі
|
Семгамахі — село Акушинського району, Дагестану Росії. Входить до складу муніципального утворення Сільрада Акушинська.
Населення — 668 (2010).
Населення
За даними перепису населення 2002 року в селі мешкало 628 осіб. У тому числі 308 (49,04 %) чоловіків та 320 (50,96 %) жінок.
Переважна більшість мешканців — даргинці (100 % від усіх мешканців). У селі переважає північнодаргинська мова.
Примітки
Населені пункти Акушинського району
Села Дагестану
|
537186
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BF%D1%88%D0%B0%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Лепша Іван Дмитрович
|
Лепша Іван Дмитрович (*) — український журналіст, член Національної Спілки журналістів України. Автор ідеї проведення фестивалю-конкурсу «Червона Рута».
Основний доробок (книги)
Лепша І. Життя і смерть Володимира Івасюка. — К., 1994. — 127 c.
Лепша І. Пісня буде поміж нас: Зірки української естради. — К.: Україна, 1989. — 91 с.
Лепша І. Сто облич української естради.
Джерела
Офіційний сайт Київської організації спілки журналістів України
"Ти признайся мені, де тепер цвіте «Рута». Наталія Фещук,2002 Газета «Чернівці» № 50,51
Гусар Ю. Ти признайся, де чар-зілля знайшла /Юхим Гусар // Буковинський журнал.- 2011. — (№ 1). — С.202-204. — ISBN 966-7109-34-8.
Члени НСЖУ
|
1049105
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Michael%20Haneke
|
Michael Haneke
|
Michael Haneke (born 23 March 1942) is an Austrian film director and screenwriter. His work often examines social issues and depicts the feelings of estrangement experienced by individuals in modern society. Haneke has made films in French, German, and English and has worked in television and theatre, as well as cinema. He also teaches film direction at the Film Academy Vienna.
Haneke is known for his "glaciation" trilogy, consisting of The Seventh Continent (1989), Benny's Video (1992), and 71 Fragments of a Chronology of Chance (1994), each of which depict a "coldly bureaucratic society in which genuine human relationships have been supplanted by a deep-seated collective malaise" and explore "the relationship among consumerism, violence, mass media, and contemporary alienation". He has since won the Cannes Film Festival's Grand Prix for The Piano Teacher (2001) as well as its twice, for The White Ribbon (2009) and Amour (2012), the latter of which received five Academy Award nominations and won the Academy Award for Best Foreign Language Film. He is also known for directing Funny Games (1997), Code Unknown (2000), Caché (2005), and Happy End (2017).
Early life and education
Haneke is the son of German actor and director Fritz Haneke and Austrian actress . His stepfather, the composer , had later married the mother of actor Christoph Waltz. Haneke was raised in the city of Wiener Neustadt, Austria.
Haneke showed a strong interest in literature and music, but as an adolescent developed a "downright contempt for any form of school". During this period of his life, he has later described himself as a "rebel". He had ambitions of becoming an actor in his youth, later abandoning these plans after failing an entrance examination at the Max Reinhardt Seminar in Vienna. He later attended the University of Vienna to study philosophy, psychology and drama. Not a committed student, he would spend most of his time attending local movie theatres. After leaving university, he began working odd jobs, before working as an editor and dramaturge at the southwestern German television station Südwestfunk from 1967 to 1970, a time during which he also worked as a film critic. He made his debut as a television director in 1974.
Career
1974–1988: Early work in television
Haneke started his career directing numerous television projects. He made his debut as a writer and director with the 1974 television movie After Liverpool starring Hildegard Schmahl and Dieter Kirchlechner. The project originally started as a radio play. He then directed two more television films, Three Paths to the Lake (1976), about war photo journalist faces a moral crisis when she is forced to examine the implications of her work, and another telefilm Sperrmüll (1976). In 1979 he directed two episodes of Lemminge followed by Variation – oder Daß es Utopien gibt, weiß ich selber! (1983). In 1986 he directed Fraulein: A German Melodrama which was described as Haneke's answer to Fassbinder's The Marriage of Maria Braun. Haneke wanted to make a film about German history that doesn't drown in self-pity and yet still attracts the public". A few years later he would make the experimental tele-documentary film Nachruf für einen Mörder about a young Austrian who provoked a hideous bloodbath in Vienna.
1989–1997: Rise to prominence
Haneke's feature film debut was 1989's The Seventh Continent, which served to trace out the violent and bold style that would bloom in later years. The film chronicles the last years of an Austrian family played by Birgit Doll and Dieter Berner. Peter Bradshaw of The Guardian described the film as a "masterpiece". Despite being shortlisted for the Academy Award for Best Foreign Language Film it wasn't nominated. Three years later he directed the controversial psychological horror film Benny's Video (1992). The film premiered at the 1992 Cannes Film Festival to positive reviews. It later won the FIPRESCI Award at the European Film Awards. The film showed at the New York Film Festival where Stephen Holden of The New York Times praised the performances and Haneke writing, "The film makes strong, if heavy-handed, points about the confusing effects of television violence". His third film in the trilogy is entitled, 71 Fragments of a Chronology of Chance (1994), Manohla Dargis's The New York Times called it an "An icy-cool study of violence both mediated and horribly real", adding "For Mr. Haneke, the point seems less that evil is commonplace than that we don't engage with it as thinking, actively moral beings. We slurp our soup while Sarajevo burns on the boob tube."
In 1997 he directed the television film The Castle (1997). The project is based of the Franz Kafka's novel of the same name. The film starred Ulrich Mühe and Susanne Lothar. It premiered at the Berlin International Film Festival. Also that year he directed the feature film Funny Games (1997). The plot involves two young men who hold a family hostage and torture them with sadistic games in their vacation home. The film premiered at the 1997 Cannes Film Festival. David Rooney of Variety wrote about his continuation of the examination of violence writing, "Haneke is clearly more interested in the implications of violence than the acts themselves, and the psychological wallop they pack is strengthened by having most of the physical and emotional carnage played off-camera".
2000–2009: Breakthrough and acclaim
He directed the French film Code Unknown (2000) starring Juliette Binoche. The film revolves around separates storylines which weave and intersect with each other. The film is inspired by the life of the French novelist and war reporter Olivier Weber. The film screened at the 2000 Cannes Film Festival. The New York Times praised Haneke "as a skillful, minutely observant filmmaker who trusts his audience to be able to put two and two together" but adds "Unfortunately, he's often too cryptic, which leaves viewers still trying to make connections when they should already be reacting to the moral lessons implied by them." Haneke has directed a number of stage productions in German, which include works by Strindberg, Goethe, and Heinrich von Kleist in Berlin, Munich and Vienna.
Haneke achieved great success with the critically acclaimed French film The Piano Teacher (2001). The film starred Isabelle Huppert as a sexually repressed piano teacher who soon becomes involved with a younger man. The film tackles subjects such as masochism, rape, incest, sexual repression, sexual violence, and the relationships between men and women. It premiered at the 2001 Cannes Film Festival where it received rapturous reviews. It won the prestigious Grand Prize at the festival and also won its stars, Benoît Magimel and Huppert the Best Actor and Actress awards. David Denby of The New Yorker wrote, "Haneke avoids the sensationalism of movie shockers, even high-class shockers like Hitchcock's Psycho and Polanski's Repulsion. There are no expressionist moments in The Piano Teacher—no scenes of longing, no soft-focus dreams or cinematic dreck". Denby concluded, "[the film] is a seriously scandalous work, beautifully made, and it deserves a sizable audience that might argue over it, appreciate it—even hate it."
A few years later he directed the dystopian drama Time of the Wolf (2003) starring Huppert. The film revolves around a family trying to find their way after a global cataclysm. The film received positive reviews with Scott Foundas of Variety Magazine writing, "Haneke demonstrates profound insight into the essence of human behavior when all humility is pared away, raw panic and despair are the order of the day, and man becomes more like wolf than man." In 2005 Haneke reunited with Juliette Binoche in the psychological thriller Caché after she expressed interest in working with him. Haneke frequently worked with real-life couple Ulrich Mühe and Susanne Lothar – thrice each. The film opened the 2005 Cannes Film Festival to positive reviews. The film involves themes of collective guilt, collective memory and colonialism. He incorporated stories of the Paris massacre of 1961 into the film. Haneke won the Cannes Film Festival Award for Best Director for the film. It was also included in the BBC's 100 Greatest Films of the 21st Century.
In 2006 he gave his debut as an opera director, staging Mozart's Don Giovanni for the Opéra National de Paris at Palais Garnier when the theater's general manager was Gerard Mortier. With his next film The White Ribbon (2009) Haneke chose to shoot in black-and-white and in Germany. The film is set in 1913 and deals with strange incidents in a small town in Northern Germany, depicting an authoritarian, fascist-like atmosphere, where children are subjected to rigid rules and suffer harsh punishments, and where strange deaths occur. The film premiered at the 2009 Cannes Film Festival and won his first . It later won the Golden Globe Award for Best Foreign Language Film and earned two Academy Award nominations for Best International Feature Film and Best Cinematography losing to The Secret in Their Eyes (2009) from Argentina and Avatar (2009). Critic Roger Ebert described the film as "visual[ly] masterful" adding, "His films are like parables, teaching that bad things sometimes happen simply because they...happen. The universe laughs at man's laws and does what it will."
2012–present
In 2012, Haneke directed Amour starring Jean-Louis Trintignant, Emmanuelle Riva and Isabelle Huppert. The film revolves around an elderly couple aging together. The film premiered at the 2012 Cannes Film Festival and received the . This is the second career honour for Haneke. He joined a list of 9 other directors who have won the two Palme d'or awards. Other directors include Alf Sjöberg, Francis Ford Coppola, Bille August, Emir Kusturica, Shōhei Imamura, the Dardenne Brothers, Ken Loach and Ruben Östlund. Ella Tayor of NPR praised the film describing it as "Touching and tragic" adding "Haneke implicates us in the full range of human capacity". The film also earned the Academy Award for Best Foreign Language Film with Haneke earning Academy Award nominations for Best Director and Best Original Screenplay, the later nominations being the first of his career.
In 2012, he was to direct Così fan tutte for the New York City Opera. This production had originally been commissioned by Jürgen Flimm for the Salzburg Festival 2009, but Haneke had to resign due to an illness preventing him from preparing the work. Haneke realized this production at Madrid's Teatro Real in 2013. In 2013, he was the subject of the documentary film Michael H – Profession: Director. That year, Haneke won the Prince of Asturias Award for the arts.
In 2017, for his twelfth film, Happy End Haneke reunited with Trintignant and Huppert. The film also starred Mathieu Kassovitz and Toby Jones. The film centers around a bourgeois French family dealing with a series of setbacks and crises. The film was nominated for the Palme d'Or at the 70th Cannes Film Festival. The film received respectable reviews. Alissa Wilkinson of Vox described it as a commentary on "the European refugee crisis and the pitfalls of privilege". Wilkinson added, " challenges its audience to pay attention to put together the story, then, is as much an aesthetic statement about how to watch a movie as a political one. We have to observe and see what's in the background. And that's just what the family at the center of the movie doesn't do, and what makes them civilized monsters — a proclivity they pass on through generations."
Haneke says that films should offer viewers more space for imagination and self-reflection. Films that have too much detail and moral clarity, Haneke says, are used for mindless consumption by their viewers. Haneke teaches film direction at the Film Academy Vienna. One of his students there was director Katharina Mückstein.
Style and reception
Haneke is known for directing films which are often unsentimental and uses disturbing imagery to explore social critiques on issues such as class, race, gender, and violence. The Museum of Modern Art showcased his films in 2007 adding that they feature themes "of alienation and social collapse; the exploitation and consumption of violence; the bourgeois family as the incubator of fascistic impulse; individual responsibility and collective guilt; and the ethics of the photographic image". He is also known for his use of the long take rather than relying on quick edits or fast paced editing. Haneke prefers to let his scenes unfold slowly, allowing the audience to fully experience the tension and emotion of each moment. This creates a sense of intimacy for the audience to draw them into a scene. He also uses static shots, ambiguous endings, meta-narratives, and silence. Haneke also has collaborated with Isabelle Huppert and Juliette Binoche on numerous films.
Favourite films
In 2012, Haneke participated in the Sight & Sound poll and submitted these films as his favorite.
Au Hasard Balthazar by Robert Bresson (France, 1966)
Lancelot of the Lake by Robert Bresson (France, 1974)
Mirror by Andrei Tarkovsky (USSR, 1975)
Salo, or the 120 Days of Sodom by Pier Paolo Pasolini (Italy, 1975)
The Exterminating Angel by Luis Buñuel (Mexico, 1962)
The Gold Rush by Charlie Chaplin (USA, 1925)
Psycho by Alfred Hitchcock (USA, 1960)
A Woman Under the Influence by John Cassavetes (USA, 1974)
Germany Year Zero by Roberto Rossellini (Italy, 1948)
L'Eclisse by Michelangelo Antonioni (Italy, 1962)
In June 2024, Haneke's list of all-time favorite films was published on LaCinetek. He lists more than 100 films, quoting several works by directors Ingmar Bergman (Persona, Through a Glass Darkly, Winter Light, Scenes from a Marriage, The Silence) and Abbas Kiarostami (Where Is the Friend's House?, Through the Olive Trees, And Life Goes On, Taste of Cherry, The Wind Will Carry Us).
Filmography
Feature films
Television
Short films
Lumière and Company (1995) (segment "Michael Haneke/Vienne")
Awards and nominations
His directorial debut, The Seventh Continent, won the Bronze Leopard at the Locarno International Film Festival in 1989. He later won the Grand Prix at the 2001 Cannes Film Festival for The Piano Teacher and the Best Director Award for Caché at the 2005 Cannes Film Festival. He subsequently directed the 2007 remake of his controversial 1997 film Funny Games.
At the 2009 Cannes Film Festival, his film The White Ribbon won the , and at the 67th Golden Globe Awards the film won the Golden Globe Award for Best Foreign Language Film. In 2012, his film Amour premiered and competed at the 2012 Cannes Film Festival. The film would go on to win the , making it his second win of the prestigious award in three years; this made him the seventh director to have won it twice and the only Austrian director to have accomplished this. The film received five Academy Award nominations, including Best Picture, Best Director, Best Original Screenplay, and Best Actress in a Leading Role for Emmanuelle Riva; it won in the category of Best Foreign Language Film.
In 2013, Haneke won the Prince of Asturias Award for the arts. His twelfth and most recent film, Happy End, was nominated for the at the 2017 Cannes Film Festival.
Bibliography
Catherine Wheatley: Michael Haneke's Cinema: The Ethic of the Image, New York: Berghahn Books, 2009, review
Michael Haneke. Special Issue of Modern Austrian Literature. 43.2, 2010.
Alexander D. Ornella / Stefanie Knauss (ed.): Fascinatingly Disturbing. Interdisciplinary Perspectives on Michael Haneke's Cinema, Eugene, Pickwick, 2010, .
A Companion to Michael Haneke. Germany: Wiley, 2010.
Fatima Naqvi, Trügerische Vertrautheit: Filme von Michael Haneke/ Deceptive Familiarity: Films by Michael Haneke, Synema, Wien, 2010.
Wheatley, Catherine. Michael Haneke's Cinema: The Ethic of the Image. United Kingdom: Berghahn Books, 2013.
Grundmann, Roy, Fatima Naqvi, and Colin Root. Michael Haneke: Interviews. University Press of Mississippi, Jackson, 2020.
References
External links
1942 births
Living people
Austrian film critics
Austrian film directors
Austrian opera directors
Austrian television directors
Austrian theatre directors
Austrian screenwriters
Best Director César Award winners
Best Director German Film Award winners
Cannes Film Festival Award for Best Director winners
Directors of Best Foreign Language Film Academy Award winners
Directors of Palme d'Or winners
European Film Award for Best Director winners
European Film Award for Best Screenwriter winners
Filmmakers who won the Best Foreign Language Film BAFTA Award
Film directors from Munich
French-language film directors
Knights Commander of the Order of Merit of the Federal Republic of Germany
Georges Delerue Award winners
Austrian male screenwriters
Members of the Academy of Arts, Berlin
People from Wiener Neustadt
Recipients of the Pour le Mérite (civil class)
University of Vienna alumni
|
44899691
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Discoverer%2010
|
Discoverer 10
|
Discoverer 10, also known as Corona 9007, was an American optical reconnaissance satellite launched on 19 Feb 1960 at 20:15:14 GMT, the seventh of ten operational flights of the Corona KH-1 spy satellite series.
Background
"Discoverer" was the civilian designation and cover for the Corona satellite photo-reconnaissance series of satellites managed by the Advanced Research Projects Agency of the Department of Defense and the U.S. Air Force. The primary goal of the satellites was to replace the U-2 spyplane in surveilling the Sino-Soviet Bloc, determining the disposition and speed of production of Soviet missiles and long-range bombers assess. The Corona program was also used to produce maps and charts for the Department of Defense and other US government mapping programs.
The first series of Corona satellites were the Keyhole 1 (KH-1) satellites based on the Agena-A upper stage, which not only offered housing but whose engine provided attitude control in orbit. The KH-1 payload included the C (for Corona) single, vertical-looking, panoramic camera that scanned back and forth, exposing its film at a right angle to the line of flight. The camera, built by Fairchild Camera and Instrument with a f/5.0 aperture and focal length, had a ground resolution of . Film was returned from orbit by a single General Electric Satellite Return Vehicle (SRV) constructed by General Electric. The SRV was equipped with an onboard small solid-fuel retro motor to deorbit at the end of the mission. Recovery of the capsule was done in mid-air by a specially equipped aircraft.
Discoverer began with a series of three test flights whose satellites carried no cameras, all launched in the first half of 1959. There followed five operational Discoverer satellites, all of them partial or complete failures. Following the subsystem issues which prevented the recovery of the film capsules on Discoverer 7 and Discoverer 8 in November 1959, flight tests were suspended for several months of intensive corrective engineering.
After this delay, Discoverer 9 was launched 4 Feb 1960, but it failed to reach orbit.
Spacecraft
The battery-powered Discoverer 10 was of similar configuration to prior Discoverer satellites, being housed in an Agena-A stage and composed of a satellite bus and SRV equipped with the C camera. The satellite also carried a Transit on Discoverer (TOD) payload designed to test orbital tracking techniques for the Transit navigational satellite program.
Mission
Launched 19 Feb 1960 at 20:15:14 GMT from Vandenberg LC 75-3-5 by a Thor DM-21 Agena-A rocket, the Thor first stage began wobbling soon after launch, and the booster was destroyed by range safety officers, causing pieces of the vehicle to rain down on the base. The shattered camera was quickly retrieved to prevent a breach of security.
Legacy
Having sustained ten failures in a row (partial or complete), morale among the program engineers reached a nadir, and there was discussion of canceling CORONA. Richard Bissell, head of the program, and USAF Colonel Paul Worthman, liaison between the CIA and Air Force on the program, worked to raise spirits and quash rumors of cancellation.
CORONA continued, achieving its first fully successful flight with the mission of Discoverer 14, launched on August 18, 1960. The program ultimately comprised 145 flights in eight satellite series, the last mission launching on 25 May 1972. CORONA was declassified in 1995, and a formal acknowledgement of the existence of US reconnaissance programs, past and present, was issued in September 1996.
References
Spacecraft launched in 1960
|
4624621
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A8%D1%83%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Прудовка (Шудська сільрада)
|
Прудовка (Шудська сільрада)
Прудовка — присілок в Варнавинському районі Нижньогородської області Російської Федерації.
Населення становить 7 осіб. Входить до складу муніципального утворення Шудська сільрада.
Історія
Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Шудська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Варнавинського району
|
1741102
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Полковниченська сільська рада
|
Полковниченська сільська рада
Склад ради
Рада складається з 16 депутатів та голови.
Керівний склад ради
Примітка: таблиця складена за даними джерела
Примітки
Джерела
Картка ради на сайті Верховної Ради України
Адміністративний устрій Ставищенського району
|
1168646
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%87
|
Панач
|
Панач — село у повіті Сучава в Румунії. Адміністративний центр комуни Панач.
Село розташоване на відстані 317 км на північ від Бухареста, 79 км на південний захід від Сучави, 144 км на схід від Клуж-Напоки.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали осіб, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Сучава
|
2911898
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B8%D0%BD
|
Пйончин
|
Пйончин — село в Польщі, у гміні Старожреби Плоцького повіту Мазовецького воєводства.
У 1975-1998 роках село належало до Плоцького воєводства.
Примітки
Села Плоцького повіту
|
13767000
|
https://en.wikipedia.org/wiki/W%C4%85dro%C5%BCe%20Ma%C5%82e
|
Wądroże Małe
|
Wądroże Małe is a village in the administrative district of Gmina Wądroże Wielkie, within Jawor County, Lower Silesian Voivodeship, in south-western Poland. It lies approximately west of Wądroże Wielkie, north-east of Jawor, and west of the regional capital Wrocław.
References
Villages in Jawor County
|
1054889
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0
|
Верховенство права
|
Верховенство права, також правовладдя — це фундаментальний принцип права, який означає, що жодна людина не є вище права, що нікого не може бути карано державою, окрім як за порушення приписів права, і що нікого не може бути притягнуто до відповідальності за правопорушення інакше, ніж порядком, що його встановлено приписами права. Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права та деяких інших систем права.
Стрижневі елементи
Існує консенсус щодо стрижневих елементів поняття the rule of law (правовладдя). Такими стрижневими елементами є:
законність — включно з прозорою, підзвітною та демократичною процедурою запровадження приписів права;
юридична визначеність;
заборона свавільності;
доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах — включно із судовим контролем щодо адміністративних актів;
поважання людських прав;
недискримінація та рівність перед законом.
В Україні принцип верховенства права (правовладдя) встановлено частиною першою ст. 8 Конституції.
Термін застосовують від 17 століття, хоча сама концепція значно давніша. Наприклад, грецький філософ Арістотель сказав: «Закон повинен правити».
«Верховенство права» чи «правовладдя»?
Український вчений Олександр Миколайович Костенко, виходячи з принципу соціального натуралізму, розглядає принцип «верховенства права» як принцип «верховенства законів природного права», заперечуючи таким чином позитивістський підхід, згідно з яким визнається верховенство законів, сформульованих відповідно до волі і свідомості людей. Роль волі і свідомості має зводитися лише до відкриття і законодавчого закріплення законів природного права.
Самостійного значення принцип верховенства права набуває, коли ми розрізняємо закон і право; поза лоном доктрини природного права цей принцип існувати не може (А. С. Довгерт).
Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб.
Коротко співвідношення понять «право» та «закон» можна виразити через співвідношення відповідно змісту й форми.
Фундаментальним дослідженням проблематики верховенства права є праця Сергія Головатого «Верховенство права: Монографія: У 3- кн.» (2006 р.), в якій запропоновано як відповідник англійського поняття "the rule of law" двослівний український вираз «верховенство права» замінити на однослівний — «правовладдя».
27 червня 2016 року в Києві за участі президента Венеційської комісії Джанні Букіккіо відбулась Національна презентація документа «Rule of Law Checklist» у перекладі українською як «Мірило правовладдя».. Документ Венеційської Комісії "Report on the Rule of Law" (CDL-AD (2011) 003rev в перекладі українською подано як «Доповідь про правовладдя».
Підстави для переходу до терміну «правовладдя»
Підставами для переходу від двослівного «верховенство права» до однослівного «правовладдя» як відповідника англійського "the rule of Law" були кілька чинників:
По ухваленні Конституції України вітчизняні вчені вдались до пояснення сутності поняття «верховенство права» в спосіб «поелементного аналізу» змісту кожного із компонентів двослівного виразу, а не шляхом з'ясування сутності поняття як цілого, тобто нерозкладного. Прикладом такого підходу була пропозиція «встановити, по-перше, яке явище відображається поняттям „право“, і, по-друге, у чому полягає верховенство цього явища».
Вислів «Верховенство права» лексично є близьким до одного з базових елементів позитивістської доктрини права у вигляді поняття «верховенство закону», що, своєю чергою, спричиняло ототожнення обох понять. Як приклад — теза про те, що «принцип верховенства права має вираз верховенства закону».
Ще одним поширеним напрямком тлумачення сутності поняття «верховенство права» у вітчизняній науці виявився підхід, за якого воно визнавалось або як «необхідна ознака», або як «основоположний принцип», або як «частина характеристики» іншого поняття — «правової держави». Тут мало місце перехрещування двох цілком самостійних правничих концепцій, тоді як «верховенство права» та «правова держава» історично ніколи не були і матеріально не є структурно взаємопов'язаними.
З огляду на те, що хибність тлумачення вітчизняними науковцями двослівного поняття «верховенство права» як відповідника англійського поняття "the rule of law" у наслідку істотно спотворювало його сутність як нерозкладного, в монографії «Верховенство права» було запропоновано застосовувати український однослівний відповідник: правовладдя — як категоричне й однозначне заперечення будь-якого прояву свавільного й егоїстичного людиновладдя (стор. 1664—1665).
Такий однослівний термін:
усуває спокусу «поелементного» аналізу, яка виникає внаслідок застосування двослівного виразу,
органічно вписується в українську правничу терміносистему: його побудовано відповідно до наявної в сучасній українській мові словотвірної моделі (пор. також: народовладдя, двовладдя, безвладдя, самовладдя тощо).
Термін «правовладдя» дає можливість зберегти два змістовних складники його англомовного прототипу, де rule — влада, law — право.
Пропозиція замінити українську двослівну фразу «верховенство права» однослівним терміном «правовладдя» також ґрунтується на практиці конституційного текстотворення в таких новопосталих демократіях, що проголосили свою незалежність на теренах колишньої комуністичної Югославії. В їхніх конституціях містяться фрази, що є дослівним перекладом англійського the rule of law відповідними офіційними (державними) мовами, які як слов'янські мови є близькими до української: владавина права (конституції Сербії, а також Боснії та Герцеговини), vladavina prava (конституції Хорватії, Чорногорії), владаньето на правото (Конституція Македонії).
Водночас ряд відомих українських науковців (П. Рабінович, О. Луців) вважають, що запропонований С. Головатим переклад на українську мову англомовного виразу "the rule of law" за допомогою однослівного терміну «правовладдя» не є точним і таким, що знімає проблему універсального розуміння принципу верховенства права. Адже й у цьому випадку без з'ясування змісту поняття права все одно залишається неясним, яке все ж таки явище має «владарювати» (і до того ж — над ким/чим…).
Оскільки в Україні в Конституції та у законах, а також в офіційних перекладах міжнародних договорів, у тому числі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, застосовано українською мовою саме словосполуку «верховенство права», то введення в обіг замість неї терміна «правовладдя» суддя Конституційного Суду України у відставці Микола Козюбра теж спочатку вважав таким, що вносить плутанину під час застосовування понять в науці та в практичній діяльності. Проте останнім часом професор Микола Козюбра змінив свій погляд і погодився з тим, що українською «правовладдя» може бути замінником словосполуки «верховенство права». Про це зокрема свідчить колективна праця за участі Миколи Козюбри.
Просування терміну
Після виходу в світ монографії «Верховенство права» (2006) її автор Сергій Головатий продовжував просувати ідею заміни українського двослівного відповідника англійського the rule of law однослівним — правовладдя.
Хибне тлумачення терміну «верховенство права»
У вітчизняній науковій доктрині було запропоновано дуже близький до ідеї «поелементного» аналізу метод етимологічного тлумачення категорії «верховенство права», виходячи з того, що така категорія — це, так би мовити, не що інше як «поєднання двох самостійних за значенням слів», а саме: «верховенство» та «право», і тому, мовляв, слід з'ясовувати значення кожного з них, аби можна було вийти на інтегральний результат.
З наукової доктрини перекочувала до офіційної юридичної доктрини стала теза, побудована на методології юридичного позитивізму й розкладанні двослівного поняття: «верховенство права — це панування права в суспільстві». Її зафіксовано у низці рішень Конституційного Суду України.
Тлумачення Венеційською Комісією
Цілком відмінним від позитивістського сприйняття багатьма вітчизняними науковцями та Конституційним Судом України англійського поняття "the rule of law" є побудоване на західній доктрині природного права тлумачення цього поняття Венеційською Комісією, схвалене нею на 106-му пленарному засіданні (11-12 березня 2016) у спеціальному дослідженні "Rule of Law Checklist" (CDL-AD (2026) 007). Документ у перекладі українською можна знайти на офіційному сайті Венеційської Комісії.
Формальна та матеріальна концепції верховенства права
Можна виділити дві основні концепції верховенства права: формальне (або «вузьке») та матеріальне (або «широке»), себто субстанціональне, тлумачення верховенства права (правовладдя).
Формальне тлумачення верховенства права (правовладдя) не торкається питання «справедливості» самого закону, а визначає конкретні процедурні атрибути, що їх повинна мати юридична система, щоб бути згідно з принципом верховенства права (правовладдя).
Матеріальні концепції верховенства права (правовладдя) виходять за межі цього і включають деякі сутнісні елементи права, що, як випливає з таких концепцій, і визначають посутній зміст самого верховенства права (правовладдя).
Відмінності між матеріальною та формальною концепціями
Паул Крейг так формулює відмінності між цими концепціями.
«Формальні концепції верховенства права (правовладдя) розглядають спосіб, у який було встановлено приписи права; чіткість норми і часову характеристику впровадженої норми. Проте формальні концепції верховенства права (правовладдя) не мають на меті винесення суджень щодо фактичного змісту приписів права. Для формальних концепцій права не має значення, добрий чи поганий закон, якщо формальних вимог щодо верховенства права (правовладдя) було дотримано. Ті ж, хто надає перевагу матеріальним концепціям, прагнуть вийти за ці рамки. Визначаючи наявність зазначених формальних властивостей верховенства права (правовладдя), вони прагнуть розвинути цю доктрину. Вважається, що певні реальні права базуються на верховенстві права (правовладді) або випливають з нього. Цю концепцію використовують як основу таких прав, і такі права потім застосовують, щоб розмеувати „добрі“ закони, які відповідають цим правам, і „погані“ закони, що їм не відповідають».
Іншими словами основна відмінність коротко може бути сформульована так: формальні теорії зосереджують увагу на належних джерелах і законності (хоча остання іноді відноситься саме до матеріальних теорій), а матеріальні теорії включають, окрім формальних, також вимоги щодо відповідності змісту закону принципам права або моралі.
Формальні концепції верховенства права
Б. Таманага виділяє такі три моделі формальних концепцій:
Правління на основі закону — «закон як інструмент дій уряду». У цьому випадку відпадає сенс в окремому понятті верховенства права (правовладдя). При цьому воно фактично існує в будь-якій державі. Така концепція не передбачає достатнього обмеження уряду правом. Ця модель не характерна для західної правової доктрини, натомість властива, зокрема, точці зору на верховенство права китайського уряду.
Формальна законність, що є загальною та ґрунтується на передбачуваності, зрозумілості, чіткості закону. Теоретиками цієї моделі є Джозеф Рац, Лон Фуллер, Фрідріх фон Гаєк та ін.
Демократія плюс законність — згода суспільства щодо певного питання визначає зміст закону.
Формальну концепцію верховенства права (правовладдя) підтримують чимало науковців.
Водночас багато дослідників засуджують напр. «правління за допомогою закону» (governmemnt by the law) як авторитаристську деформацію традиції верховенства права (правовладдя). Формальна концепція цілком сумісна з авторитарним режимом, бо закон може встановити рабство, расову сегрегацію, сексуальну нерівність, не порушуючи вимог верховенства права (правовладдя).
Формальна концепція верховенства права (правовладдя) є морально нейтральною. Для ілюстрації цього … використовує порівняння закону (права) і ножа, що його можна використовувати як для приготування їжі, так і для вбивства людини.
Водночас окремі моделі можуть і відрізнятися в цьому відношенні. Так, формальна законність є до певної міри морально позитивною, тому що підтримує гідність особи, дозволяючи їй передбачати і планувати власні дії.
Матеріальні концепції верховенства права
Загальними їх характеристиками є те, що вони: ґрунтуються на доктрині природного права та відповідно чітко розрізняють право і закон;
є складнішими по суті, бо включають формальні вимоги законності, проте йдуть далі і враховують оцінні критерії щодо змісту та реалізації законів (сприйняття людини та її гідності як найвищої цінності, особистої автономії, індивідуальних прав).
Відомим представником теорій цього виду є зокрема Рональд Дворкін.
Б. Таманага виділяє три моделі матеріальних концепцій, що
ґрунтуються на таких варіантах своїх центральних ідей:
Індивідуальні права — власність, контракти, приватність, автономія.
Право гідності та/або правосуддя.
Держава загального добробуту — реальна рівність, добробут, захист громади (найширша концепція).
Проблемними питаннями зазначених теорій є баланс індивідуальних прав та
демократії, абстрактність та конкретна невизначеність змістовних критеріїв оцінки закону, визначення конкретного розуміння змісту індивідуальних прав тощо.
Доповідь Венеційської комісії «Про правовладдя»
Доповідь Венеційської комісії "On the Rule of Law" — «Про правовладдя» (Venice Commission: the Rule of Law) — Венеційська комісія увалила на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р. на основі коментарів, що надали її члени — Пітер Ван Дайк (Нідерланди), Ґрет Галлер (Швейцарія), Джефрі Джоуелл (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія). Доповідь побудовано на аналізі підходів до розуміння правовладдя в актах міжнародного права, конституціях та законодавстві низки країн, а також у науковій літературі.
Метою цієї доповіді є виявлення консенсусного визначення поняття правовладдя, а також виклад його стрижневих складників. Це має сприяти практичному застосуванню цього важливого принципу.
Основний зміст
У п. 41 документа зазначено, що наразі можливий консенсус щодо неодмінних складників (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «правовладдя», як-от:
Законність, включаючи прозору, з'ясовну (поясненну) та демократичну процедуру надання юридичної сили актам права;
Юридична визначеність;
Заборона свавільности;
Доступ до правосуддя в особі незалежних і безсторонніх судів, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю;
Дотримання людських прав;
Недискримінація та рівність перед приписами права.
Перелічені складники лежать в основі конституційних і законодавчих приписів та судової практики як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Структура доповіді
І. Вступ
ІІ. Історичні витоки понять Rule of Law, Etat de droit та Rechtsstaat
ІІІ. Правовладдя в позитивному праві
IV. У пошуку чіткого розуміння
V. Нові виклики
VI. Висновок
Додаток: Мірило оцінювання стану правовладдя в окремішній держав
Значення для правової системи України
Доповідь Венеційської комісії «Про правовладдя» в Україні застосовують для поглиблення осмислення змісту поняття правовладдя. Зокрема, її використовують для роз'яснення деяких статей, їх тлумачення, формування юридичних позицій, розвитку наукової діяльності. Так, юридичні позиції Венеційської комісії стосовно правовладдя відображено в практиці Конституційного Суду України.
Дослідження та обговорення проблеми верховенства права
Конференцію «Правовладдя як практична концепція» проведено Венеційською Комісією у співпраці з Міністерством закордонних справ і справ Співдружності Сполученого Королівства та Бінґемовим Центром правовладдя 2 березня 2012 р. у Лондоні.
Див. також
Rechtsstaat
Etat de droit
Верховенство закону
Правова держава
Жива конституція
Правління згідно з вищим правом
Примітки
Посилання
Офіційний текст доповіді "Report on the Rule of Law" (CDL-AD (2011) 003rev) англійською на офіційному сайті Венеціанської комісії:
Неофіційний переклад тексту доповіді Венеціанської комісії "Report on the Rule of Law" (CDL-AD (2011) 003rev)українською
«Мірило правовладдя»
Література
Фундаментальні дослідження:
С. Головатий'' Верховенство права — монографія у трьох книгах (К., 2006 р.),
Таманага Б. Верховенство права: історія, політика, теорія: Пер. з англ. — К.: Вид. дім «Києво-Могилян. акад.», 2007. — 208 с.
Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: У 2-х кн. / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: Юридична думка, 2008. — 458 с.
Тертишник В. М. Права і свободи людини. Київ: Алерта, 2022. 432 с.
Енциклопедичні статті:
А. Волченко''. Верховенство права // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.
Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
Верховенство права //
Рул оф ло //
Верховенство права. Українська правнича енциклопедія / За заг. ред. В. М. Тертишника, Л. Р. Наливайко, А. Є. Фоменко, В. В. Ченцова. Київ : Алерта, 2023. С. 83-86.
Правова держава
Правові терміни
Філософія права
Політична філософія
Філософські терміни
Правові концепції
|
21145117
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Marvila%2C%20Lisbon
|
Marvila, Lisbon
|
Marvila, Lisbon
Marvila is a (civil parish) and typical quarter of Lisbon, the capital city of Portugal. Located in eastern Lisbon, Marvila is to the southwest of Parque das Nações north of Beato, and east of Alvalade. The population in 2021 was 35,479.
History
The place occupied by Marvila is as old as the founding of the country. It is one of the most typical neighborhoods in the eastern part of the city of Lisbon. Until the 19th century, there were numerous country houses in this area, surrounded by orchards due to the fertility of the banks of the Tagus.
Until recently, Marvila was an essentially rural parish, where farms and orchards proliferated. Even today, they are easy to spot: Quinta dos Ourives, Quinta da Rosa, Quinta das Flores, Quinta das Amendoeiras, Quinta do Leal, Quinta do Marquês de Abrantes etc. These properties generally belonged to families from northern Portugal, and supplied the street markets spread throughout the neighborhood and, later, throughout the capital.
At the old Praça da Ribeira market, merchandise arrived transported by carts. This population originally from the north brought many of their habits and customs, namely, the Feira da Espiga, which may have its origins in a custom from northern market gardeners. But from a rural area, Marvila transformed, over the years, into an urban area with a neighborhood and factory look. However, traces of great horticultural activity can still be seen today. The Marquês de Abrantes Palace, on Marvila Street, or Mitra Palace, on Açúcar Street, are true examples of the various manor houses that were built there. There were also plenty of religious monuments, such as the old Marvila Monastery. In the 20th century, the installation of manufacturing units continued from Rua do Açúcar to Braço de Prata. The cooperages on Rua Capitão Leitão and the wine warehouses of Abel Pereira da Fonseca (who, shortly before he died, told his descendants "as long as the Tagus has water, Lisbon should never lack wine") date back to this period. Today, these warehouses have been transformed into cultural centers.
Due to the high presence of factories, the Eastern zone of Lisbon was a working-class region in which figures of the Portuguese Communist Party (PCP), disguised, used to supervise and organise resistance movements, namely in the neighborhoods of Xabregas or Marvila. One notable PCP official active in the area was Fernanda de Paiva Tomás.
The current Marvila is a parish created by the decree-law 42,142 of February 7, 1959. It is a very significant part of the peripheral area of a large, rapidly growing European city.
The central area of Marvila, in Chelas, saw the emergence of the first shanty towns in the 1950s and 1960s, inhabited primarily by people from the Beira region who predominantly worked at the Fábrica Nacional de Sabões, Fábrica de Borracha, Fábrica dos Fósforos, and the wine warehouses of Abel Pereira da Fonseca.
Many of these shantytowns eventually merged and became one of the largest shanty settlements in eastern Lisbon and came to be known as the "Bairro Chinês" (Chinese Neighborhood). The name stemmed from imagery seen in films of the time, depicting junks and floating villages at the mouths of Chinese rivers. These films also portrayed vast concentrations of wooden houses scattered along narrow and labyrinthine alleyways, densely populated with people. There was a second version for the name of the same neighborhood, which originated from the possibility that the owner or tenant of some of the land had Oriental features. By 1965, the shanty town hosted 10,000 people divided in 2,000 shacks. It is important to remind that, at the same time, in the Lisbon area around 500,000 people (or a third of the total population, of which 44% were illiterate) lived in 115,000 shacks.
Marvila is characterised by the large proportion of the population living in public housing, divided amongst 10 main neighborhoods originating in shanty towns. Around 22,000 people live in these neighbourhoods, the total ascending to 24,500 when taking into account also PRODAC neighbourhood. All in all, it is estimated that up to 70% of the parish population might be living in public housing neighbourhoods. They were built between 1970 (PRODAC) although the majority of the relocations from shacks to apartments occurred in the 1980s and 1990s, with the last buildings dating from 2001 to 2002 and major relocations ending by 2003. The neighbourhoods, all characterised by a rich and diverse history, are, in order of construction:
Demographics
Demographic statistics
Historical resident population (before the 2012 Administrative Reform)
The resident population recorded according to Censuses carried over the years is shown in the following table for Marvila. It is noteworthy that Marvila lost 12,348 people from 1991 to 2021 or 25.82% of its 1991 population in just 30 years, not having recorded a single population gain since 1991.
Demographic statistics
Age
The last censuses show that the parish's population is ageing at a fast pace: in 2021 23.81% of the population was below 25 and, at the same time, almost a quarter (24.07%) of the residents was 65 or older.
Religion
The parish is predominantly catholic and 77.50% of the population aged 15 or above are followers of a Christian or Jeovah's Witness denomination as of 2021.
Interestingly, around 18.96% of the population does not practice a religion and is thus non religious.
The presence of minor religions such as Islam, Hinduism and Buddhism (3.54% of the population amongst the three) is probably due to an increasing community of people coming from India, Pakistan, Bangladesh or Nepal.
Immigration
In 2021, 5.42% of the population of the parish was constituted by foreigners. In particular, amongst women foreigners were 5.48% of the total. This means that in Marvila there are 1,924 resident foreigners, a sharp increase from 2011, when there were 1,311 resident foreigners (3.47%). Since the foreign population increased by 613 people from 2011 to 2021 and given that the total population of the parish decreased by 2,314 units in the same timespan, it is noteworthy that the total population would have decreased even more were not it for the increase in immigration. The largest group of foreigners is constituted by nationals of PALOP countries (552 people or -2.47% since 2011) Brazilians (495 people or +95.65% since 2011), Chinese (375 people or +74.41%) and people from the Indian Subcontinent, most notably Nepalis and Indians, totaling 129 people, or recording an increase of +258.33% since 2011. Moreover, the presence of foreigners is even more noticeable amongst the pupils attending government-fund schools in the parish.
Dealing with the foreign-born population, 11.45% of the parish's population was born abroad as of 2021. The most common countries of birth were PALOP countries (2,061 people), Brazil (707 people), China (309 people), Spain (137 people) and the Indian Subcontinent (289 people). Of the Portuguese nationals born abroad, the most common countries of birth were PALOP countries (1,581 people) and Brazil (219 people), all countries having ancient historical ties with Portugal as well as a rooted migration history towards the country, and who are, thus, more likely to have acquired Portuguese citizenship along the years.
Moreover, as of 2021 in the parish there were 2,206 people who have entered Portugal after 2010, constituting 6.22% of the population. Of those with recent migrant background, 18.90% were Portuguese nationals returning from a period of emigration abroad.
Amongst the Portuguese, 5,474 had already lived abroad as of 2021 (12.54% of the Portuguese population). The majority of those having lived in Angola and Mozambique (1,574 people) entered Portugal in the Seventies (1,058 people or 58.77%), following the independence of the two former colonies (so called retornados). Those coming from countries hosting large Portuguese emigrant communities such as France, Spain, Germany, Switzerland, Luxembourg or Belgium (804 people) have mostly entered Portugal after 1991 (74.50%), probably due to the development of the Portuguese economy since its accession to the EU. Interestingly, 59.56% of the Portuguese nationals having lived in the UK and residing in the parish, has left the UK after 2016, (date of the Brexit referendum).
If the whole population (regardless of the nationality held) is taken into account, then 16.65% of the parish's population has already lived abroad for at least one year as of 2021, with PALOP countries, EU countries, Brazil the United Kingdom and China being the most commonly cited countries of previous residence.
Education
The parish serves as seat of Instituto Superior de Engenharia de Lisboa (ISEL)
Health
The establishment of the Health Center, which includes a family health unit, has brought benefits to Lóios, as has the Association "Tempo de Mudar para o Desenvolvimento do Bairro dos Lóios," which has contributed to social improvement in the neighborhood. Improving public space and quality of life in the neighborhood has also been a concern of the Marvila Parish Council.
Economy
In the parish of Marvila there are 2,111 residents who, as of 2021, were unemployed. Of these, 42.49% received a state-fund subsidy or pension (41.34% in Lisbon). In 2021 the unemployment rate in the parish is considerably higher than the one recorded for Lisbon and for Portugal as a whole, standing at 13.68%. In the same year, Portugal as a whole had an unemployment rate of 8.13% that has progressively decreased to 6.1% in 2023. As the statistics dealing with unemployment at the parish level are available only every 10 years, the current (2023) unemployment rate in Marvila is unknown. Amongst youth aged 15–24 the unemployment rate in 2021 in the parish stood at 29.70%, 58.99% higher than in the rest of the country.
On the other hand, in 2021 13,323 residents were employed, of which 79.94% were employees and 17.58% were independent workers. Below is the table showing the employment rate per age group. The low share of people aged 20–24 employed is due to the fact that many are still in education (e.g. university) while the low proportion of those in employment aged 60–64 is due to many being early pensioners.
Dealing with commuting, the residents of Marvila spent 24.22 minutes of daily commuting, 2 minutes more than the average inhabitant of Lisbon.
Landmarks
A Tabaqueira: Industrial archaeology building dating from 1928
Aos Construtores da Cidade monument: Monument inaugurated in 1999
Armazéns Vinícolas Abel Pereira da Fonseca: Ancient industrial building dating from 1910, now used as an event venue
Chafariz na Rua do Vale Formoso de Cima: Ancient water fountain
Fábrica Braço de Prata: The "Braço de Prata War Material Factory," built 1904–1908, evolved from artillery production to a cultural center. Notable for its 1953 explosion, it peaked during the Ultramar War, now housing diverse amenities
Fábrica de Borracha Luso-Belga: Example of Industrial archaeology dating from 1895. This factory, the sole rubber transformation hub in Portugal, produced various rubber and ebonite products, including irrigation pipes, gaskets, footwear rubber sheets, belts, surgical items, hot water bags, soles, rubber heels, rubber balls, and toys. It closed in 1975 due to bankruptcy.
Igreja e convento de Chelas (Convento de São Félix e Santo Adrião de Chelas): Its origins date back to a Visigothic occupation of ancient Roman structures, although the first surviving material evidence dates back to the 17th century. Of particular significance is the Manueline portal of the church. It is now an Orthodox church
Igreja de Santa Clara de Assis: Catholic church built by the Franciscan order in the second half of the 20th century
Igreja de São Maximiliano Kolbe: Catholic church built by the Franciscan order in 1983 in Bairro da Flamenga neighbourhood
Igreja das Missionárias da Caridade (Mother Teresa)
: Including a convent (Convento de Nossa Senhora da Conceição) and chapels such as Capela da Mansão de Santa Maria de Marvila and Capela do Asilo dos Velhos, the building dates from 1660
Palácio da Mitra: Palace dating from the 17th century
Palácio dos Condes de Figueiró: Palace dating from the 17th century
Parque da Belavista geomonumento: natural formation dating from the Miocene. During the Lower Miocene, the Lisbon area experienced seasonal river flooding, providing habitats for ancestors of elephants and wild boars. Nearby seas formed limestone deposits containing marine fossils.
Rua Capitão Leitão geomonumento: natural formation dating from the Miocene
Parque da Belavista geomonumento: natural formation dating from the Miocene
Underdogs Gallery: Cultural centre inaugurated in 2013
Sport
Marvila, due to the large number of sports facilities and sports events organised, has the nickname of freguesia do desporto (lit. sports' parish). Although not used in everyday life, the "motto" is often used to promote public initiatives.
Amongst many institutions found in the parish, there is the Seat of Clube Oriental de Lisboa (football and swimming). The parish also hosts the , a football stadium built in 1949 with a capacity for 4,000 people.
Since 2012 the parish hosts the "Zumba colours" festival in June.
In 2023, the multi-sports field at Marquês de Abrantes was inaugurated.
Culture
The parish hosts two important orchestras, namely Sociedade Musical 3 de Agosto de 1885 , established in 1885, and Associação para o Desenvolvimento Cultural e Social de Marvila established in 1993. The parish also offers a free monthly newspaper for all Marvila inhabitants.
Numerous institutions, associations, and projects with cultural and artistic influences are present in the parish. Entities such as the theater company Cepa Torta, Casa Conveniente, the Guinean Association for Social Solidarity in Marvila, and Batoto Yetu play a crucial role in social integration and cultural development in the neighborhood.
Marvila is also known for thriving on the essence of urban art. It embodies a genuine urban context steeped in the history and characteristics of street art. In Portugal, this neighborhood can be considered a cradle of urban art, as it centralizes its essence and encompasses all expressions of urban art. The artist Sam the Kid, revered as the king of hip-hop in Portugal, represents Chelas and Zone J; this Marvila neighborhood is adorned with graffiti, another form of street art; and, almost organically, one can find groups of young people listening to hip-hop and making rap music on the streets. Additionally, there are schools with hip-hop dance groups.
Notable people
Luís of Portugal, Duke of Beja (1506–1555): second son of King Manuel I of Portugal and his second wife, Maria of Aragon. He participated in the Conquest of Tunis
(1634–1720): Portuguese poet of the 17th and 18th centuries
(? - 1737): Portuguese religious figure
António de Castro (1741–1814): Bishop of Porto, Patriarch of Lisbon, and Governor of Portugal during the Transfer of the Portuguese court to Brazil following Napoleon's Invasion of Portugal (1807)
Leonor de Almeida Portugal (1750–1839): Portuguese noblewoman, painter, and poet. Commonly known by her nickname, Alcipe, the Marquise was a prime figure in the Portuguese Neoclassic a proto-Romantic literary scene. She was confined for around 20 years in a convent in nowadays Marvila.
(1823–1878): Portuguese teacher, lexicographer, grammarian and politician, author of several textbooks and initiator of the
Rogério Pipi (1922–2019): Portuguese footballer who played mainly as a forward
(1962): Portuguese dancer and choreographer
(1967): Portuguese fadista
Carlos Resende (1971): Portuguese former handball player and current coach of FC Porto
Boss AC (1975): Cape Verdean-born Portuguese rapper
Sam the Kid (1979): Portuguese rapper and producer from Chelas
(1979–2010): Portuguese rapper who died due to a police intervention in Alcântara
(1980–2020): Portuguese actor, from the Casa Conveniente theater company. He was murdered in 2020 in Moscavide, victim of a racial hate crime
Marinho (1983): Portuguese former professional footballer who played as a winger
(1984): One of the main drivers of the hip hop movement in Portugal and a social entrepreneur dedicated to community projects
Matay (1987): Cape Verdean-born Portuguese popular singer, especially known for his single O Que Tu Dás
(1991): Portuguese singer and composer
João Amorim (1991): Portuguese former professional footballer who played as a right-back
Felisberto Pereira Tavares (?-2017): Portuguese-Cape Verdean rapper known as Beto Diguetto
Sara Correia (1993): Portuguese singer, specializing in the fado genre
Fábio Carvalho (2002): Portuguese footballer
References
Parishes of Lisbon
|
1550366
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%88%D1%88%D1%8F%20%28%D0%94%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Замошшя (Довгиновська сільрада)
|
Замошшя (Довгиновська сільрада)
Замошшя — село в складі Вілейського району Мінської області, Білорусь. Село підпорядковане Довгиновській сільській раді, розташоване в північній частині області.
Історія
У 1921–1945 роках застінок знаходилось у Польщі, у Вільнюській воєводстві, Вілейського повіту, гміні Довгиново.
Населення
1921 рік - 41 люди, 8 будинки.
1931 рік - 47 люди, 10 будинки.
Примітки
Джерела
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя.» Т.6, Менска вобласьць/С. В. Марцэлеў; Рэдкалегія: Г. П. Пашкоў (галоўны рэдактар) і інш. — Мн.: Белэн
Посилання
Інформація про Вілейський район
Каталог сіл Вілейського району
Села Мінської області
Населені пункти Вілейського району
|
1573449
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Flag%20of%20%C3%85land
|
Flag of Åland
|
Flag of Åland
The flag of Åland is a yellow or gold Nordic cross with another red cross inside on a blue background with the vertical bar shifted towards the hoist side. It is intended to resemble the Swedish flag defaced by a red cross symbolizing Finland. The flag was officially adopted as the flag of Åland in 1954 and first hoisted in Mariehamn on 3 April 1954. Prior to autonomy, an unofficial horizontal bicolour triband of blue-yellow-blue was in use until it was made illegal in 1935.
The dimensions of the Ålandish flag are 16:3:4:3:26 horizontally and 12:3:4:3:12 vertically.
History
When Finland obtained independence from Russia in 1917, many Ålanders feared they would lose their Swedish culture and language which led to the native population starting a movement to unite with Sweden. This led to Finland, Sweden, and Russia appealing to the League of Nations, who decided in favour of Ålander autonomy. Starting in the early 1920s, Åland unofficially used a blue and yellow tricolour flag until it was banned in 1935 by the Finnish government. In 1952, new laws gave Åland the right to make its own flag and a proposed flag resembling the Swedish flag with a blue cross inside was rejected by the president. The final design ended up being the first proposed model with a red cross inside to represent Finland.
Colors
Gallery
See also
Åland
Åland's Autonomy Day
Coat of arms of Åland
References
External links
Flags of Åland Island
Flags of Finland
Flag
Nordic cross flags
Åland
Flags introduced in 1954
Flags of dependent territories
|
4103990
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bartolom%C3%A9%20Blanche
|
Bartolomé Blanche
|
Bartolomé Blanche
Bartolomé Guillermo Blanche Espejo (June 6, 1879 – June 10, 1970) was a Chilean military officer and provisional president of Chile in 1932.
Life
He was born in La Serena, Coquimbo Region, where he completed his early studies. Later, he was accepted at the military academy. He had a very successful military career and was promoted to brigadier general in 1927.
Politics
In 1932, he became interior minister in the provisional government of Carlos Dávila. After the latter's resignation, he became provisional president on September 13, 1932. Nonetheless, the Antofagasta coup d'état of September 27, 1932, followed by the uprising of the army garrison of Concepción, forced him to resign less than a month later, on October 3.
He was replaced by Abraham Oyanedel, president of the Supreme Court of Justice.
External links
Official biography
Bibliography:
Remembranzas del General Bartolome Blanche Espejo. . (2008)
1879 births
1970 deaths
People from La Serena
Heads of state of Chile
Chilean Ministers of the Interior
Chilean Ministers of Defense
Chilean Army generals
Chilean people of French descent
Liceo Gregorio Cordovez alumni
Bernardo O'Higgins Military Academy alumni
|
1355098
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%96%D1%87
|
Герланець Валерій Ілліч
|
Герланець Валерій Ілліч (28 січня 1951, Орськ) — український донецький журналіст, дитячий письменник, завідувач відділу редакції газети «Вечерний Донецк», головний редактор дитячого журналу «Апельсин».
Біографія
Народився 28 січня 1951 а в місті Орськ Оренбурзької області. Навчався в Донецькому політехнічному інституті і закінчив його в 1974 році. У 1981 році закінчив Вищі курси режисерів і сценаристів при Держкіно та Союзі кінематографістів СРСР.
Керував галузевої кіностудією. Головний редактор дитячого журналу «Апельсин». Заступник голови правління обласної організації Конгресу літераторів України. Завідувач відділом науки і культури закритого акціонерного товариства «Газета» Вечірній Донецьк" і журналіст цієї газети. Член генеральної ради з розробки Стратегії розвитку міста Донецька до 2020 року. Був деканом факультету журналістики Донецького відкритого університету. Працював головним редактором творчого об'єднання «Донецький центр гумору».
Перша книга «Подорож за зіркою» вийшла в 1993 році у видавництві «Донеччина». Твори автора були опубліковані в журналах «Простоквашино», «Мурзилка», «Фонтан», «Пізнайко».
Творчий доробок
Герланець Валерій Ілліч — автор 30 книг для дітей.
Герланец, Валерий Ильич. Новая рукавичка [Текст]: сказки, стихи, кроссворды, загадки, ребусы / В. И. Герланец. — Донецк: Сталкер, 1998. — 320 с. — (Загадки гномика). — ISBN 966-596-144-6
Герланец, Валерий. Невероятные приключения Медвежонка, Гагагава и Моли [Текст]: веселая повесть- сказка для детей, которые станут взрослыми и взорслых, которые были детьми / В. Герланец ; худож. О. Рыжкова. — Донецк: Юго- Восток, 2000. — 152 с.: ил. — ISBN 966-7695-10-7
Герланець, Валерій Ілліч. Новорічні пригоди [Текст]: повість-казка / В. І. Герланець, Г. Ю. Рогінська ; худож. Н. Стешенко-Дядечко. — Х. : Веста: Ранок, 2004. — 64 с.: іл. — ISBN 966-314-288-X
Герланець, Валерій. Мурашка Юрашко [Текст] / В. Герланець ; худож. Є. Ковалець. — К. : Преса України, 2007. — 11 с.: іл. — ISBN 978-966-8373-83-1
Герланец, Валерий Ильич. Лена, Катя, и Мылопуз Бессмертный [Текст]: повести, сказки, истории, стихи / В. И. Герланец. — Донецк: Донбассинформ, 2007. — 288 с.: ил. — ISBN 966-8388-16-Х
Герланец, Игорь Изяславович. Открою душу без ключа… [Текст]: стихотворения / И. И. Герланец. — Донецк: Юго-Восток, 2006. — 184 с. — ISBN 966-374-133-3
Герланець, Валерій. Дивовижна подорож до країни Канцелярії [Текст]: відверто детективна пригода / В. Герланець ; худож. Є. Ковалець. — К. : Преса України, 2008. — 48 с.: іл. — ISBN 978-966-472-020-2
Герланець, Валерій. Як Сонечко плям позбавилось [Текст] / В. Герланець ; худож. В. Дунаєва. — К. : Преса України, 2008. — 16 с.: іл. — ISBN 978-966-472-041-7
Герланец, Валерий Ильич. Приключения Санта Клаусёнка [Текст]: невероятно-правдивая сказочная история / Валерий Герланец ; [худож. Екатерина Радько]. — К. : Пресса Украины, 2009. — 62 с. : цв.ил. — 15000 экз. — ISBN 978-966-472-064-6
Герланець, Валерій Ілліч. Неймовірні пригоди Молі та її друзів [Текст]: весела повість-казка для дітей, які стануть дорослими і для дорослих, які були дітьми / Валерій Герланець ; [переклала з рос. Оляна Чередниченко]. — Донецьк: Донбасінформ, 2011. — 145 с. : іл. — 3000 экз. — ISBN 978-966-8733-06-2
Герланець, Валерій Ілліч. Чудовисько з озера та інші веселі дачні історії [Текст]: [для дітей дошк. та мол. шк. віку] / [Валерій Герланець ; пер. з рос. О. Чередниченко ; худож. Богдан В. М.]. — Донецьк: ІАЦ «Донбасінформ», 2011. — 64 с. : кольор. іл. — 3000 экз. — ISBN 978-966-8733-05-5
Нагороди
Лауреат літературних фестивалів та конкурсів «Золотий Скіф», «Достояние Донбасса», «Кленове листя» (Канада), «Территория мира и согласия» (Росія), Міжнародного академічного рейтингу популярності «Золотая Фортуна», Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс «Коронація слова», нагородженого «Почесною відзнакою» Митрополита Київського і всієї України.
Література
Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2011 рік [Текст] / Упр. культури і туризму Донец. облдержадмін., Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської ; уклад. І. В. Гайдишева ; ред. Т. С. Литвин ; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко ; від. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. — Донецьк: Сх. вид. дім, 2010. — 132 с.
Інтернет-ресурси
В. Герланець — дитячий письменник Донеччини
Валерий Герланец. Биографическая справка
Тернистый путь книги к читателю
Журналист, аналитик и… детский писатель (стр 11-12)
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Каталоги видань
Примітки
Українські письменники
Уродженці Орська
Митці Донецька
|
1864940
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HAT-P-13b
|
HAT-P-13b
|
HAT-P-13b - екзопланета приблизно на відстані 700 світлових років від Землі в сузір'ї Великої Ведмедиці. Ця планета належить до класу Гарячий юпітер. Маса планети - 0,851 маси Юпітера і 1,28 радіуса.
Планета була відкрита під час проходження по диску її зірки - HAT-P-13.
Примітки
HAT-P-13, GSC 3416-00543
Екзопланети
Екзопланети, відкриті 2009
|
2943146
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D2%91%D1%83%D0%B2%D0%B5%D0%BA%20%28%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Роґувек (Підляське воєводство)
|
Роґувек (Підляське воєводство)
Роґувек — село в Польщі, у гміні Хорощ Білостоцького повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Білостоцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Білостоцького повіту
|
3390420
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BA%2C%20%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BD%29
|
Сентервілл (округ Манітовок, Вісконсин)
|
Сентервілл (округ Манітовок, Вісконсин)
Сентервілл — місто в США, в окрузі Манітовок штату Вісконсин. Населення — 631 особа (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 645 осіб у 252 домогосподарствах у складі 179 родин. Було 283 помешкання
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,5 %. Частка іспаномовних становила 1,6 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 22,6 % — особи молодші 18 років, 62,4 % — особи у віці 18—64 років, 15,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 44,4 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 121,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 116,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила долари для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 10,6 % осіб, у тому числі 15,0 % дітей у віці до 18 років та 9,2 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 337 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,0 %, виробництво — 20,5 %, сільське господарство, лісництво, риболовля — 16,6 %.
Примітки
Джерела
Містечка Вісконсину
Населені пункти округу Манітовок (Вісконсин)
|
5151965
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B7%D0%B1%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%87%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D1%84%D0%B0%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0
|
Степногорська збагачувальна фабрика
|
Степногорська збагачувальна фабрика — підприємство гірничорудної промисловості на півночі Казахстану.
У 1968 році у складі Цілинного гірничо-хімічного комбінату почав роботу гірничо-металургійний завод. У його складі діяв збагачувальний майданчик, що доводив продукцію рудоуправлінь комбінату (Шантобінського, Манибайського, Заозерного, Ішимського, Володарівського), а з якогось моменту також займався купчастим вилуговування урану з низькосортних та некондиційних руд.
Одним із кроків для виходу комбінату з кризи стало розширення сфери діяльності його збагачувальної фабрики. Так, 2006-го стала до ладу нова ділянка, яка мала переробляти 0,5 млн тонн мідно-молібденової руди з Шорського родовища. Втім, рудник на останньому так і не змогли запустити у повноцінну експлуатацію.
У 2013-му Степногорська фабрика переробила першу партію золотовмісної руди від компанії «Казахалтин», яка провадила видобуток на розташованому в районі Степногорська Аксуському руднику.
У 2015-му в межах підготовки до прийому мідно-молібденової руди з родовища Кизилту провели реконструкцію з метою збільшення потужності фабрики в цьому напрямі до 1 млн тонн на рік.
Примітки
Збагачувальні фабрики Казахстану
|
133477
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lower%20Mount%20Bethel%20Township%2C%20Pennsylvania
|
Lower Mount Bethel Township, Pennsylvania
|
Lower Mount Bethel Township, Pennsylvania
Lower Mount Bethel Township is a township in Northampton County, Pennsylvania, United States. The population of Lower Mount Bethel Township was 3,101 at the 2010 census. Lower Mount Bethel Township is part of the Lehigh Valley metropolitan area, which had a population of 861,899 and was the 68th-most populous metropolitan area in the U.S. as of the 2020 census.
Geography
According to the U.S. Census Bureau, the township has a total area of 24.7 square miles (63.9 km2), of which 24.2 square miles (62.7 km2) is land and 0.5 square miles (1.2 km2) (1.95%) is water. It is drained by the Delaware River, which forms its eastern and southern boundary and separates it from New Jersey. Its villages include Gruvertown, Martins Creek, Mount Pleasant, and Riverton.
Neighboring municipalities
Upper Mount Bethel Township (northeast)
Washington Township (northwest)
Plainfield Township (west)
Forks Township (southwest)
Harmony Township, New Jersey (south)
White Township, New Jersey (southeast)
Belvidere, New Jersey (east)
Demographics
At the 2000 census, there were 3,228 people, 1,223 households and 900 families residing in the township. The population density was . There were 1,347 housing units at an average density of . The racial makeup of the township was 98.30% White, 0.68% African American, 0.06% Native American, 0.25% Asian, 0.03% Pacific Islander, 0.25% from other races, and 0.43% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.99% of the population.
There were 1,223 households, of which 31.7% had children under the age of 18 living with them, 63.5% were married couples living together, 6.6% had a female householder with no husband present, and 26.4% were non-families. 22.2% of all households were made up of individuals, and 8.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.63 and the average family size was 3.09.
24.3% of the population were under the age of 18, 7.4% from 18 to 24, 27.9% from 25 to 44, 27.0% from 45 to 64, and 13.4% who were 65 years of age or older. The median age was 40 years. For every 100 females, there were 105.7 males. For every 100 females age 18 and over, there were 103.8 males. The median household income was $51,568 and the median family income was $56,553. Males had a median income of $41,164 compared with $26,563 for females. The per capita income for the township was $21,088. About 4.8% of families and 5.8% of the population were below the poverty line, including 6.9% of those under age 18 and 5.8% of those age 65 or over.
Education
The township is served by the Bangor Area and Easton Area school districts. Students in grades nine through 12 attend either Easton Area High School in Easton or Bangor Area High School in Bangor.
Transportation
As of 2007, there were of public roads in Lower Mount Bethel Township, of which were maintained by the Pennsylvania Department of Transportation (PennDOT) and were maintained by the township.
Pennsylvania Route 611 traverses Lower Mount Bethel Township, following a southwest-northeast alignment through the center of the township.
References
External links
Official township website
Pennsylvania populated places on the Delaware River
Townships in Northampton County, Pennsylvania
Townships in Pennsylvania
|
487368
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%BD%D0%BE%D0%BA%29
|
Бригантина (обладунок)
|
Бригантина (обладунок)
Бригантина (від ) — обладунок, який складається з металевих пластин, прикріплених до суконної чи шкіряної основи. Також у широкому значенні слова означає обладунок, обтягнутий тканиною, що нерідко робилось для покращення зовнішнього вигляду великопластинчастих обладунків. Починаючи з 14 століття бригантина поступово почала витіснятися латами.
Передумови виникнення
Перші бригантини були зроблені в Європі наприкінці 12 століття, як відчайдушна спроба скопіювати пластинчасті обладунки. Справа в тому, що звичайним захистом корпусу вершника були кольчуга і сюрко, яке виконувало лише функцію захисту від сонця. Був потрібен більший захист, ніж це забезпечувала класична кольчуга. Під час хрестових походів на Схід деякі лицарі мали змогу здобути пластинчасті (ламілярні) обладунки, які прекрасно, на той час, доповнювали кольчугу, давали додатковий захист від стріл та холодної зброї. Решта лицарства намагалися знайти заміну пластинчастим обладункам. Саме такою альтернативою стала бригантина.
Історія використання
На початку вона являла собою окремі пластинки, що підшивалися під сюрко, і швидко виділилася в окремий тип обладунку. Найбільшого розквіту набула у XIII та XIV століттях. Починаючи з кінця XIV століття у середовищі лицарів поступово витісняється пластинчастим обладунком, але залишається як обладунок для простолюдинів до XVI включно.
Конструкція
Являє собою сталеві пластинки, прикріплені зсередини на заклепках до несучої обтяжки. Як обтяжка найчастіше використовувалася різноманітна тканина нерідко у декілька шарів. Існування бригантин, обтягнутих шкірою, ставиться під сумнів. До цього часу бригантин, обтягнутих шкірою, не збереглося.
На початку виникнення пластинки мали середні розміри і їх було потрібно до декількох десятків на корпусний обладунок. В подальшому з метою підвищення рухливості воїна розмір пластинок було зменшено, а кількість відповідно збільшилася. Бригантини стають приталеними. З кінця XVI з розвитком зброї, що здатна пробивати обладунки, розмір пластинок знов збільшується аж до кірас, обтягнутих тканиною з характерною ламінарною юбкою. В цей же час бригантини для простолюдинів втратили талію і стали безрозмірним масовим дешевим обладунком.
Також терміном «бригантинний обладунок» об'єднують елементи захисту різних частин тіла (крім голови) з характерною бригантною конструкцією. У повному комплекті майже ніколи не існували.
Примітки
Джерела
Середньовічні обладунки
|
1625195
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Стреково
|
Стреково — присілок у складі Дмитровського міського округу Московської області, Росія.
Населення
Населення — 4 особи (2010; 16 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 100 %
Джерела
Примітки
Населені пункти Дмитровського міського округу
Присілки Московської області
|
3040642
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%20%28%D0%A8%D0%B0%D1%84%D1%82%29
|
Халілян (Шафт)
|
Халілян (Шафт)
Халілян — село в Ірані, у дегестані Джірдег, в Центральному бахші, шагрестані Шафт остану Ґілян. За даними перепису 2006 року, його населення становило 463 особи, що проживали у складі 110 сімей.
Клімат
Середня річна температура становить 14,24°C, середня максимальна – 27,75°C, а середня мінімальна – -0,71°C. Середня річна кількість опадів – 1015 мм.
Примітки
Населені пункти шагрестану Шафт
|
1895481
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%BB%D0%B5%D1%80
|
Гасслер
|
Гасслер — німецьке прізвище. Відомі носії:
Ганс Лео Гасслер (1564–1612) — німецький композитор і органіст.
Еміль Гасслер (1864–1937) — швейцарський ботанік, лікар, хірург та етнограф.
Див. також
Гаслер
Німецькі прізвища
|
2527822
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/RFX8
|
RFX8
|
RFX8 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 2-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 586 амінокислот, а молекулярна маса — 66 266.
Задіяний у таких біологічних процесах, як транскрипція, регуляція транскрипції, альтернативний сплайсинг.
Білок має сайт для зв'язування з ДНК.
Локалізований у ядрі.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 2
Некатегоризовані білки
|
44119999
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Hound%20of%20the%20Baskervilles%20%28disambiguation%29
|
The Hound of the Baskervilles (disambiguation)
|
The Hound of the Baskervilles (disambiguation)
The Hound of the Baskervilles is the third of four Sherlock Holmes novels written by Sir Arthur Conan Doyle.
The Hound of the Baskervilles may also refer to:
Film
Der Hund von Baskerville, a 1914 German silent film
The Hound of the Baskervilles (1921 film), a British silent film starring Eille Norwood
The Hound of the Baskervilles (1929 film), a German silent mystery film starring Carlyle Blackwell
The Hound of the Baskervilles (1932 film), a British film starring John Stuart
The Hound of the Baskervilles (1937 film), a German film starring Bruno Güttner,
The Hound of the Baskervilles (1939 film), an American film starring Basil Rathbone
The Hound of the Baskervilles (1959 film), a British film starring Peter Cushing
The Hound of the Baskervilles (1978 film), a British comedy film starring Peter Cook
Television
The Hound of the Baskervilles, a two part episode of the 1968 British television series Sherlock Holmes starring Peter Cushing
The Hound of the Baskervilles, a 1971 Soviet television film starring Alexander Kaidanovsky
The Hound of the Baskervilles (1972 film), an American television film starring Stewart Granger
The Hound of the Baskervilles (1981 film), a Soviet television film starring Vasily Livanov
The Hound of the Baskervilles (TV serial), a 1982 British television serial starring Tom Baker
The Hound of the Baskervilles (1983 film), a British television film starring Ian Richardson
The Hound of the Baskervilles, a 1988 feature-length episode of the British television series The Return of Sherlock Holmes starring Jeremy Brett
The Hound of the Baskervilles (2000 film), a Canadian television film starring Matt Frewer
The Hound of the Baskervilles (2002 film), a British television film starring Richard Roxburgh
See also
Sherlock Holmes and the Baskerville Curse, a 1983 Australian animated television film featuring the voice of Peter O'Toole
"The Hounds of the Baskervilles", a 1999 episode of the U.K./U.S. animated television series Sherlock Holmes in the 22nd Century
"The Hounds of Baskerville", a 2012 episode of the British television series Sherlock
"Hounded", a 2016 episode of the American television series Elementary
|
3756757
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%20%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Красногор Тетяна Сергіївна
|
Красногор Тетяна Сергіївна
Тетяна Сергіївна Красногор (* 1988) — українська плавчиня, заслужений майстер спорту України (2013).
Життєпис
Народилася 1988 року в місті Харків. 2010 року закінчила Харківський державний університет харчування та торгівлі, по тому навчалася у Харківській академії фізичної культури.
Золота нагорода — Чемпіонат світу з підводного швидкісного плавання-2006 (Турин), естафета 4×3000 м.
Золота нагорода — Чемпіонат світу з підводного швидкісного плавання-2007 (Барі), естафета 4×3000 м та бронзова нагорода — 6000 м.
Бронзова призерка Чемпіонату Європи з підводного швидкісного плавання-2008 (Егер), естафета 4×3000 м.
Золота нагорода — Чемпіонат світу з підводного швидкісного плавання-2009 (Санкт-Петербург), естафета 4×3000 м, срібло — 6000 м.
Золота нагорода — Чемпіонату Європи з підводного швидкісного плавання-2008 (Казань), естафета 4×3000 м.
Срібна призерка Чемпіонат світу з підводного швидкісного плавання-2011 (Годмезевашаргей), естафета 4×3000 м, бронза — 20000 м.
Золота нагорода — Чемпіонат Європи з підводного швидкісного плавання 2012 (Ліньяно-Сабб'ядоро), 6000 м, срібло — естафета 4×3000 м.
Золота нагорода — Чемпіонат світу з підводного швидкісного плавання-2013 (Казань), 6000 м, дві срібні нагороди — 20000 м та естафета 4×3000 м.
Золота нагорода — Чемпіонат світу з підводного швидкісного плавання-2015 (Яньтай), змішана естафета 4×2000 м та срібло — естафета 4×200 м.
Двічі срібна призерка Чемпіонат світу з підводного швидкісного плавання-2016 (Волос), змішана естафета 4х2000 і дистанція 6000 м.
Виступала за спортивний клуб «Кондиціонер» (Харків), від 2011 — ДЮСШ «Аквалідер» (Київ).
Від 2010 працює тренером із плавання в ластах спортивного клубу «Кондиціонер».
Джерела
Красногор Тетяна Сергіївна
Уродженці Харкова
Українські плавчині
Випускники Харківського державного університету харчування та торгівлі
Випускники Харківської державної академії фізичної культури
Українські тренери з плавання
Чемпіони Європи з плавання
Чемпіони світу з плавання
Срібні призери чемпіонатів світу
Бронзові призери чемпіонатів світу
Срібні призери чемпіонатів Європи
Бронзові призери чемпіонатів Європи
Українські тренери
|
3806032
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BC%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%BA
|
Пісьмянтамак
|
Пісьмянтамак — присілок у складі Буздяцького району Башкортостану, Росія. Входить до складу Кузеєвської сільської ради.
Населення — 37 осіб (2010; 46 у 2002).
Національний склад:
башкири — 78 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Буздяцького району
Присілки Башкортостану
|
5867872
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gerardo%20Garc%C3%ADa%20Le%C3%B3n
|
Gerardo García León
|
Gerardo García León (born 7 December 1974), known simply as Gerardo, is a Spanish retired footballer, currently manager of EDF Logroño women's team. A defender of wide range, he operated on the right flank.
During his extensive professional career he played for ten different clubs, all in his country, after emerging through Real Madrid's youth system. He amassed La Liga totals of 240 games and nine goals mainly in representation of Málaga (five seasons), adding 280 matches and 19 goals in the Segunda División.
Club career
Born in Seville, Andalusia, Gerardo was an unsuccessful Real Madrid graduate – he never appeared for the first team – and started playing professionally in the Segunda División, with CD Leganés, UE Lleida and CD Badajoz. In 1998–99 he made his debut in La Liga, playing 34 matches for Villarreal CF who was relegated at the season's end.
Having started 1999–2000 in the second division, Gerardo was purchased by Valencia CF in January 2000, appearing scarcely for the Che during the campaign but being a starter in the UEFA Champions League final loss to Real Madrid. He spent 2000–01 on loan to CA Osasuna, also in the top flight.
Gerardo had his most successfully period at Málaga CF, playing five seasons for a side that had four consecutive mid-table positions and also helping them win the 2002 UEFA Intertoto Cup. In 2005–06 the team finished last, with the player scoring twice (in two 2–1 defeats).
For 2006–07, Gerardo joined Real Sociedad, who would also be relegated at the end of the campaign. He retained his first-choice status in his second and third years.
Gerardo moved to Córdoba CF initially for one season, in the last hours of the August 2009 transfer window. After only 12 second-tier games in the second season, the 36-year-old left after his contract was not re-renewed, and signed for SD Logroñés of Tercera División, retiring two years later.
After retiring, Gerardo founded the 'Gerardo García León Tiki-taka Football Academy' and also acted as youth coach for amateurs Comillas CF. On 12 June 2019, he was appointed manager of Primera División (women) team EDF Logroño.
Personal life
Gerardo's two older brothers, Eduardo (born 1969) and Moisés, and younger Manuel (1978), were also footballers. The second, a forward, played nearly 600 games as a professional.
Honours
Valencia
UEFA Champions League runner-up: 1999–2000
Málaga
UEFA Intertoto Cup: 2002
Spain U16
UEFA European Under-16 Championship: 1991
Spain U17
FIFA U-17 World Cup runner-up: 1991
References
External links
1974 births
Living people
Spanish men's footballers
Footballers from Seville
Men's association football fullbacks
La Liga players
Segunda División players
Segunda División B players
Tercera División players
Real Madrid Castilla footballers
Real Madrid C footballers
CD Leganés players
UE Lleida players
CD Badajoz players
Villarreal CF players
Valencia CF players
CA Osasuna players
Málaga CF players
Real Sociedad footballers
Córdoba CF players
SD Logroñés players
Spain men's youth international footballers
Spain men's under-23 international footballers
Spanish football managers
Liga F managers
|
1457908
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C
|
Прелесненська волость
|
Прелесненська волость — адміністративно-територіальна одиниця Ізюмського повіту Харківської губернії з центром у селі Прелесне.
Станом на 1885 рік складалася з 3 поселень, 4 сільських громад. Населення — 2774 особи (1436 чоловічої статі та 1338 — жіночої), 395 дворових господарства.
Основне поселення волості:
Прелесне (Бантишева) — колишнє власницьке село при річці Сухий Торець за 38 верст від повітового міста, 1185 осіб, 166 дворів, православна церква, школа. За 2 версти — залізнична станція.
Привілля — колишнє власницьке село при річці Торець, 1114 осіб, 180 дворів, православна церква, 3 ярмарки на рік.
Джерела
Примітки
Волості Харківської губернії
Історія Краматорського району
|
1446533
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D0%B5%D1%86%D1%8C%20%28%D0%A2%D0%BE%D0%BB%D0%BC%D0%B8%D0%BD%29
|
Лисець (Толмин)
|
Лисець (Толмин)
Лисець — поселення в общині Толмин, Регіон Горишка, Словенія. Висота над рівнем моря: 573,6 м.
Посилання
Вебсайт общини Толмин
Статистичне бюро Республіки Словенія, населення общини Толмин, 2002
Населені пункти Словенії
|
74593
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bydgoszcz
|
Bydgoszcz
|
Bydgoszcz is a city in northern Poland, straddling the confluence of the Vistula River and its left-bank tributary, the Brda. With a city population of 339,053 as of December 2021 and an urban agglomeration with more than 470,000 inhabitants, Bydgoszcz is the eighth-largest city in Poland. It is the seat of Bydgoszcz County and the co-capital, with Toruń, of the Kuyavian-Pomeranian Voivodeship.
The city is part of the Bydgoszcz–Toruń metropolitan area, which totals over 850,000 inhabitants. Bydgoszcz is the seat of Casimir the Great University, University of Technology and Life Sciences and a conservatory, as well as the Medical College of Nicolaus Copernicus University in Toruń. It also hosts the Pomeranian Philharmonic concert hall, the Opera Nova opera house, and Bydgoszcz Airport. Situated between the Vistula and Oder (Odra in Polish) rivers, and by the Bydgoszcz Canal, the city is connected via the Noteć, Warta, Elbe and German canals with the Rhine, a river linked to the Mediterranean and Black Seas by canals and flowing into the North Sea.
Bydgoszcz is an architecturally rich city, with gothic, neo-gothic, neo-baroque, neoclassicist, modernist and Art Nouveau styles present, for which it has earned the nickname Little Berlin. The notable granaries on Mill Island and along the riverside belong to one of the most recognized timber-framed landmarks in Poland. In 2023, the city entered the UNESCO Creative Cities Network and was named UNESCO City of Music.
Etymology
The name Bydgoszcz, originally Bydgoszcza, derives from Bydgost, a personal name, and the suffix -ja, denoting ownership. The German name Bromberg is an alteration of Braheberg, meaning "hill on the Brahe River" (Polish: Brda). The Latin names for the city is Bidgostia and Civitas Bidgostiensis.
In Polish, the city's name has feminine grammatical gender.
History
Early history and first settlements
In ancient times, there was a development of settlements related to lively trade contacts with the Roman Empire, as a convenient location of today's Bydgoszcz laid on the Amber Road heading northwest to the Baltic coastline avoiding crossing the Vistula river.
During the early Slavic period a fishing settlement called Bydgoszcza ("Bydgostia" in Latin) became a stronghold on the Vistula trade routes.
The gród of Bydgoszcz was built between 1037 and 1053 during the reign of Casimir I the Restorer. In the 13th century it was the site of a castellany, mentioned in 1238, probably founded in the early 12th century during the reign of Bolesław III Wrymouth. In the 13th century, the church of Saint Giles was built as the first church of Bydgoszcz. The Germans later demolished it in the late 19th century. The first bridge was constructed at the reign of Casimir I of Kuyavia. In the early 14th century, the Duchy of Bydgoszcz and Wyszogród was created, with Bydgoszcz serving as its capital with Wyszogród, a settlement today within its borders.
During the Polish–Teutonic War (1326–1332), the city was captured and destroyed by the Teutonic Knights in 1330. Briefly regained by Poland, it was occupied by the Teutonic Knights from 1331 to 1337 and annexed to their monastic state as Bromberg. In 1337, it was recaptured by Poland and was relinquished by the Knights in 1343 at their signing of the Treaty of Kalisz along with Dobrzyń and the remainder of Kuyavia.
Royal city of Poland
King Casimir III of Poland granted Bydgoszcz city rights (charter) on 19 April 1346. The king granted a number of privileges, regarding river trade on the Brda and Vistula and the right to mint coins, and ordered the construction of the castle, which became the seat of the castellan. Bydgoszcz was an important royal city of Poland located in the Inowrocław Voivodeship.
The city increasingly saw an influx of Jews after that date. In 1555, however, due to pressure from the clergy, the Jews were expelled and returned only with their annexation to Prussia in 1772. After 1370, Bydgoszcz castle was the favourite residence of the grandson of the king and his would-be successor Duke Casimir IV, who died there in 1377. In 1397 thanks to Queen Jadwiga of Poland, a Carmelite convent was established in the city, the third in Poland after Gdańsk and Kraków.
During the Polish–Lithuanian–Teutonic War in 1409 the city was briefly captured by the Teutonic Knights. In the mid-15th century, during the Thirteen Years' War, King Casimir IV of Poland often stayed in Bydgoszcz. At that time, the defensive walls were built and the Gothic parish church (the present-day Bydgoszcz Cathedral). The city was developing dynamically thanks to river trade. Bydgoszcz pottery and beer were popular throughout Poland. In the 15th and 16th centuries, Bydgoszcz was a significant location for wheat trading, one of the largest in Poland. The first mention of a school in Bydgoszcz is from 1466.
In 1480, a Bernardine monastery was established in Bydgoszcz. The Bernardines erected a new Gothic church and founded a library, part of which has survived to this day. A Sejm of the Kingdom of Poland was held in Bydgoszcz in 1520. In 1522, after a decision taken by the Polish king, a salt depot was established in Bydgoszcz, the second in the region after Toruń. In 1594, Stanisław Cikowski founded a private mint, which in the early 17th century was transformed into a royal mint, one of the leading mints in Poland.
In 1621, on the occasion of the Polish victory over the Ottoman Empire at Chocim, one of the most valuable and largest coins in the history of Europe was minted in Bydgoszcz – 100 ducats of Sigismund III Vasa. In 1617 the Jesuits came to the city, and subsequently established a Jesuit college.
During the year of 1629, shortly before the end of the Polish-Swedish War of 1626–29, the town was conquered by Swedish troops led by king Gustav II Adolph of Sweden personally. During this war, the town suffered destruction. The town was conquered a second and third time by Sweden in 1656 and 1657 during the Second Northern War. On the latter occasion, the castle was destroyed completely and has since remained a ruin. After the war only 94 houses were inhabited, 103 stood empty and 35 had burned down. The suburbs had also been considerably damaged.
The Treaty of Bromberg, agreed in 1657 by King John II Casimir Vasa of Poland and Elector Frederick William II of Brandenburg-Prussia, created a military alliance between Poland and Prussia while marking the withdrawal of Prussia from its alliance with Sweden.
After the Convocation Sejm of 1764, Bydgoszcz became one of three seats of the Crown Tribunal for the Greater Poland Province of the Polish Crown alongside Poznań and Piotrków Trybunalski. In 1766 royal cartographer Franciszek Florian Czaki, during a meeting of the Committee of the Crown Treasury in Warsaw, proposed a plan of building a canal, which would connect the Vistula via the Brda with the Noteć river. Józef Wybicki, Polish jurist and political activist best known as the author of the lyrics of the national anthem of Poland, worked at the Crown Tribunal in Bydgoszcz.
Late modern period
In 1772, in the First Partition of Poland, the town was acquired by the Kingdom of Prussia as Bromberg and incorporated into the Netze District in the newly established province of West Prussia. At the time, the town was seriously depressed and semi-derelict. Under Frederick the Great the town revived, notably with the construction of a canal from Bromberg to Nakel (Nakło) which connected the north-flowing Vistula River via the Brda to the west-flowing Noteć, which in turn flowed to the Oder via the Warta. From this period until the end of the German Empire, a large majority of the city's inhabitants spoke German as their main language, and the city woud later acquire the nickname "little Berlin" from its similar architectural appearance to the prewar image of the German capital and the work of shared architects such as Friedrich Adler, Ferdinand Lepcke, Heinrich Seeling, or Henry Gross. During the Kościuszko Uprising, in 1794 the city was briefly recaptured by Poles, commanded by General Jan Henryk Dąbrowski, and the local Polish administration was co-organized by Józef Wybicki.
In 1807, after the defeat of Prussia by Napoleon and the signing of the Treaty of Tilsit, Bydgoszcz became part of the short-lived Polish Duchy of Warsaw, within which it was the seat of the Bydgoszcz Department. With Napoleon's defeat at the Battle of Nations in 1813, the town was re-annexed by Prussia as part of the Grand Duchy of Posen (Poznań), becoming the capital of the Bromberg Region. During the November Uprising, a Polish insurgent organization was active in the city and local Poles helped smuggle volunteers, weapons and ammunition to the Russian Partition of Poland. After the fall of the uprising, one of the main escape routes for surviving insurgents and civilian insurgent authorities from partitioned Poland to the Great Emigration led through the city.
In 1871 the Province of Posen, along with the rest of the Kingdom of Prussia, became part of the newly formed German Empire. During German rule, the oldest church of the city (church of Saint Giles), the remains of the castle, and the Carmelite church and monastery were demolished. In the mid-19th century, the city saw the arrival of the Prussian Eastern Railway. The first stretch, from Schneidemühl (Piła), was opened in July 1851.
At the time of World War I, Poles in Bydgoszcz formed secret organizations, preparing to regain control of the city in the event of Poland regaining its independence.
Interbellum
After the war, Bydgoszcz was assigned to the recreated Polish state by the 1919 Versailles Treaty. Now officially Bydgoszcz again, the city belonged to the Poznań Voivodeship. The local populace was required to acquire Polish citizenship or leave the country. This led to a drastic decline in ethnically German residents, whose number within the town decreased from over 40.000 in 1910 to 11,016 in 1926. A Nazi German youth organization was subsequently founded, which distributed Nazi propaganda books from Germany among the German minority.
The city's boundaries were greatly expanded in 1920 to include the surrounding suburbs of Okole, Szwederowo, Bartodzieje, Kapuściska, Wilczak, Jachcice and more, which made Bydgoszcz the third biggest in terms of size area city of the Second Polish Republic. In 1938, the city was made part of the Polish Greater Pomerania.
World War II
During the invasion of Poland, at the beginning of World War II, on September 1, 1939, Germany carried out air raids on the city. The Polish 15th Infantry Division, which was stationed in Bydgoszcz, fought off German attacks on September 2, but on September 3 was forced to retreat. During the withdrawal of Poles, as part of the diversion planned by Germany, local Germans opened fire on Polish soldiers and civilians. Polish soldiers and civilians were forced into a defensive battle in which several hundred people were killed on both sides. The event, referred to as the Bloody Sunday by the propaganda of Nazi Germany, which exaggerated the number of victims to 5,000 "defenceless" Germans, was used as an excuse to carry out dozens of mass executions of Polish residents in the Old Market Square and in the Valley of Death. Between September 3–10, 1939, the Germans executed 192 Poles in the city.
On September 5, while the Wehrmacht entered the city, German-Polish skirmishes still took place in the Szwederowo district, and the German occupation of the city began. The German Einsatzgruppe IV, Einsatzkommando 16 and SS-Totenkopf-Standarte "Brandenburg" entered the city to commit atrocities against the Polish population, and afterwards some of its members co-formed the local German police. Many of the murders were carried out as part of the Intelligenzaktion, aimed at exterminating the Polish elites and preventing the establishment of a Polish resistance movement, which emerged regardless. On September 24, the local German Kreisleiter called local Polish city officials to a supposed formal meeting in the city hall, from where they were taken to a nearby forest and exterminated. The Kreisleiter also ordered the execution of their family members to "avoid creating martyrs". By decision from September 5, 1939, one of the first three German special courts in occupied Poland was established in Bydgoszcz.
The Germans established several camps and prisons for Poles. As of September 30, 1939, over 3,000 individuals were imprisoned there, and in October and November, the Germans carried out further mass arrests of over 7,200 people. Many of those people were then murdered. Poles from Bydgoszcz were massacred at various locations in the city, at the Valley of Death and in the nearby village of Tryszczyn. The victims were both men and women, including activists, school principals, teachers, priests, local officials, merchants, lawyers, and also boy and girl scouts, gymnasium students and children as young as 12. The executions were presented as punishment for supposedly "murdering Germans" and "destroying peace", and were used by Nazi propaganda to show the world that it was alleged "Polish terror" that forced Hitler to start the war. On the Polish National Independence Day, November 11, 1939, the Germans symbolically publicly executed Leon Barciszewski, the mayor of Bydgoszcz. On November 17, 1939, the commander of the local SD-EK unit declared there was no more Polish intelligentsia capable of resistance in the city.
The city was annexed to the newly formed province of Reichsgau Danzig-West Prussia as the seat of the district or county (kreis) of Bromberg. However, the annexation was not recognised in international law. Extermination of the inhabitants continued throughout the war, and in total, around 10,000 inhabitants, mostly Poles, but also Polish Jews, were killed. Some Polish inhabitants were also murdered in the village of Jastrzębie in January 1940, and local teachers were also among Polish teachers murdered in both Mauthausen and Dachau concentration camps. The history of Jews in Bydgoszcz ended with the German invasion of Poland and the Holocaust. The city's Jewish citizens, who constituted a small community in the city (about two percent of the prewar population) and many of whom spoke German, were sent to extermination camps or murdered in the town itself. The city renamed Bromberg was the site of Bromberg-Ost, a women's subcamp of the Stutthof concentration camp. A deportation camp was situated in Smukała village, now part of Bydgoszcz. On February 4, 1941, the first mass transport of 524 Poles came to the Potulice concentration camp from Bydgoszcz. The local train station was one of the locations, where Polish children aged 12 and over were sent from the Potulice concentration camp to slave labor. The children reloaded freight trains.
During the occupation, the Germans destroyed some of the city's historic buildings to erect new structures in the Nazi style. The Germans built a huge secret dynamite factory (DAG Fabrik Bromberg) hidden in a forest in which they used the slave labor of several hundred forced laborers, including Allied prisoners of war from the Stalag XX-A POW camp in Toruń. In 1943, local Poles managed to save some kidnapped Polish children from the Zamość region, by buying them from the Germans at the local train station.
The Polish resistance was active in Bydgoszcz. Activities included distribution of underground Polish press, sabotage actions, stealing German ammunition to aid Polish partisans, espionage of German activity and providing shelter for British POWs who escaped from the Stalag XX-A POW camp. The Gestapo cracked down on the Polish resistance several times.
In spring 1945, Bydgoszcz was occupied by the advancing Red Army. Those German residents who had survived were expelled in accordance with the Potsdam Agreement and the city was returned to Poland, although with a Soviet-installed communist regime, which stayed in power until the 1980s. The Polish resistance remained active in Bydgoszcz.
Post-war period
In the same year 1945, the city was made the seat of the Pomeranian Voivodship, the northern part of which was soon separated to form Gdańsk Voivodship. The remaining part of the Pomeranian Voivodship was renamed Bydgoszcz Voivodeship in 1950. In 1951 and 1969, Bydgoszcz University of Science and Technology and Kazimierz Wielki University in Bydgoszcz were founded respectively.
In 1973, the former town of Fordon, located on the left bank of the Vistula, was included in the city limits and became the easternmost district of Bydgoszcz. In March 1981, Solidarity's activists were violently suppressed in Bydgoszcz.
With the Polish local government reforms of 1999, Bydgoszcz became the seat of the governor of a province entitled Kuyavian-Pomeranian Voivodeship. In 2005, Casimir the Great University was opened in Bydgoszcz.
Currently, Bydgoszcz is the biggest center of NATO headquarters in Poland, the most known being the Joint Force Training Centre. In May 2023, debris of a Russian Kh-55 air-sol missile was found in the forest of the near village Zamość.
Main sights
The oldest building in the city is the Cathedral of St Martin and St Nicolas, commonly known as Fara Church. It is a three-aisle late Gothic church, erected between 1466 and 1502, which boasts a late-Gothic painting entitled Madonna with a Rose or the Holy Virgin of Beautiful Love from the 16th century. The colourful 20th-century polychrome is also especially worthy of note.
The Church of the Assumption of the Holy Virgin, commonly referred to as "The Church of Poor Clares," is a famous landmark of the city. It is a small, Gothic-Renaissance (including Neo-Renaissance additions), single-aisle church built between 1582 and 1602. The interior is rather austere since the church has been stripped of most of its furnishings. This is not a surprising fact, considering that in the 19th century the Prussian authorities dissolved the Order of St Clare and turned the church into a warehouse, among other uses. Nonetheless, the church is worth visiting. In particular, the original wooden polychrome ceiling dating from the 17th century draws the attention of every visitor.
Wyspa Młyńska (Mill Island) is among the most spectacular and atmospheric places in Bydgoszcz. What makes it unique is the location in the very heart of the city centre, just a few steps from the old Market Square. It was the 'industrial' centre of Bydgoszcz in the Middle Ages and for several hundred years thereafter, and it was here that the famous royal mint operated in the 17th century. Most of the buildings which can still be seen on the island date from the 19th century, but the so-called Biały Spichlerz (the White Granary) recalls the end of the 18th century. However, it is the water, footbridges, historic red-brick tenement houses reflected in the rivers, and the greenery, including old chestnut trees, that create the unique atmosphere of the island.
"Hotel pod Orłem" (The Eagle Hotel), an icon of the city's 19th-century architecture, was designed by the distinguished Bydgoszcz architect Józef Święcicki, the author of around sixty buildings in the city. Completed in 1896, it served as a hotel from the very beginning and was originally owned by Emil Bernhardt, a hotel manager educated in Switzerland. Its façade displays forms characteristic of the Neo-baroque style in architecture.
Saint Vincent de Paul's Basilica, erected between 1925 and 1939, is the largest church in Bydgoszcz and one of the biggest in Poland. It can accommodate around 12,000 people. This monumental church, modeled after the Pantheon in Rome, was designed by the Polish architect Adam Ballenstaedt. The most characteristic element of the neo-classical temple is the reinforced concrete dome 40 metres in diameter.
The three granaries in Grodzka Street, picturesquely located on the Brda River near the old Market Square, are the official symbol of the city. Built at the turn of the 19th century, they were originally used to store grain and similar products, but now house exhibitions of the city's Leon Wyczółkowski District Museum.
The building of the former Prussian Eastern Railway Headquarters erected between 1886 and 1889 in Dutch Mannierist style is another notable structure in the city. Initially it served as a headquarters of the Prussian Eastern Railway and later it belonged to the Polish State Railways. Since 2022 it is privately owned.
The city is mostly associated with water, sports, Art Nouveau buildings, waterfront, music, and urban greenery. Bydgoszcz boasts the largest city park in Poland (830 ha). The city was also once famous for its industry.
Some great monuments have been destroyed, for example, the church in the Old Market Square and the Municipal Theatre. Additionally, the Old Town lost a few characteristic tenement houses, including the western frontage of the Market Square. The city also lost its Gothic castle and defensive walls. In Bydgoszcz, there are a great number of villas in the style of typical garden suburbs.
Economy and demographics
In the city, there are 38 banks represented through a network of 116 branches (including the headquarters of the Bank Pocztowy SA), whilst 37 insurance companies also have offices in the city. JP Morgan Chase, one of the largest financial institutions in the world, has established a branch in Bydgoszcz. Most industrial complexes are scattered throughout the city, however, the 'Zachem' chemical works deserve attention, covering tens of square kilometers in the south-east of the city, the remnants of the German explosives factory built in World War II occupy an area which has its own rail lines, internal communication, housing, and large forested area. the open-air museum, Exploseum, was built on its base.
Since 2001, Bydgoszcz has been annually subjected to international 'verification' ratings. In February 2008 the Agency 'Fitch Ratings', recategorised the city, increasing its rating from BBB-(stable forecast) to BBB (stable estimate).
In 2004, Bydgoszcz launched an Industrial and Technology Park of 283 hectares, an attractive place for doing business as companies that relocate there receive tax breaks, 24-hour security, access to large plots of land and to the media, the railway line Chorzów Batory – Tczew (passenger, coal), the DK5 and DK10 national roads, and future freeways S10 and S5. Bydgoszcz Airport is also close by.
Population growth since 17th century
Culture
Bydgoszcz is a major cultural centre in the country, especially for music. Traditions of the municipal theatre date back to the 17th century, when the Jesuit college built a theatre. In 1824, a permanent theatre building was erected, and this was rebuilt in 1895 in a monumental form by the Berlin architect Heinrich Seeling. The first music school was established in Bydgoszcz in 1904; it had close links to the very well-known European piano factory of Bruno Sommerfeld. Numerous orchestras and choirs, both German (Gesangverein, Liedertafel) and Polish (St. Wojciech Halka, Moniuszko), have also made the city their home. Since 1974, Bydgoszcz has been home to a very prestigious Academy of Music. Bydgoszcz is also an important place for contemporary European culture; one of the most important European centers of jazz music, the Brain club, was founded in Bydgoszcz by Jacek Majewski and Slawomir Janicki.
Bydgoszcz was a candidate for the title of European Capital of Culture in 2016.
It joined the list of UNESCO's Cities of Music in 2023.
Museums
Muzeum Okręgowe im. Leona Wyczółkowskiego (Leon Wyczółkowski District Museum) is a municipally-owned museum. Apart from a large collection of Leon Wyczółkowski's works, it houses permanent as well as temporary exhibitions of art. It is based in several buildings, including the old granaries on the Brda River and Mill Island and the remaining building of the Polish royal mint. Exploseum, a museum built around the World War II Nazi Germany munitions factory, is also part of it.
In Bydgoszcz, the Pomeranian Military Museum specializes in documenting 19th- and 20th-century Polish military history, particularly the history of the Pomeranian Military District and several other units present in the area.
The city has many art galleries, two symphony orchestras, many chamber orchestras and choirs. Bydgoszcz's cultural facilities also include libraries, including the Provincial and Municipal Public Library with an extensive collection of volumes from the 15th to the 19th centuries. The municipally-owned Palaces and park ensemble in Ostromecko near the city contains the Andrzej Szwalbe Collection of Historical Pianos, one of the largest such collections in Poland.
Classical music
The Pomeranian Philharmonic performance home with full name Filharmonia Pomorska im. Ignacego Paderewskiego (Ignacy Paderewski's [Concert Hall]) includes its 880-seat main hall, the Arthur Rubinstein Hall, a key European, rectangular, concert hall with superb acoustic qualities, still mainly hosting all types of classical music.
Popular music
Concerts of popular music in Bydgoszcz are usually held in Filharmonia Pomorska, Łuczniczka, Zawisza and Polonia stadiums as well as open plains of Myslecinek's Rozopole on the outskirts of the city.
Alternative music festival "Low Fi"
Smooth Festival Złote Przeboje Bydgoszcz
Eska Music Festival Bydgoszcz
Hity na Czasie Festival Bydgoszcz
Bydgoszcz Hit Festival
Theatre
Teatr Polski im Hieronima Konieczki (Hieronim Konieczka's Polish Theatre): Despite its name, the theatre offers a wide variety of shows both of national and foreign origin. It also regularly plays host to a large number of touring shows. Founded in 1949, since 2002 the theatre has taken part in the "Festiwal Prapremier" where the most renowned Polish theatres stage their latest works. There are also a number of private theatre companies operating in Bydgoszcz.
From 1960 to 1986, there was an outdoor theater, the reactivation of which is currently being pursued by the Theatre Culture Association, "Fides" and the Acting School A. Grzymala-Siedlecki.
The Pomeranian Philharmonic named after Ignacy Jan Paderewski has existed since 1953. The concert hall, which can hold 920 people is classified, in terms of sound, as one of the best in Europe, which is confirmed by well-known artists and critics (including Jerzy Waldorff). Due to the phenomenon of acoustics, it attracts the interest of many famous artists. Bydgoszcz's stage has been frequented by many global celebrities, including Arthur Rubinstein, Benjamin Britten, Witold Małcużyński, Luciano Pavarotti, Shlomo Mintz, Mischa Maisky, Kevin Kenner, Kurt Masur, Kazimierz Kord, Jerzy Maksymiuk and Antoni Wit. In recent years, the city has also hosted an excellent range of bands such as the BBC Radio Symphony Orchestra, the Polish National Radio Symphony Orchestra, and others.
The Opera Nova, in existence since 1956, started the construction of a new building in 1974 which was to consist of three main halls, situated on the Brda. The Opera Nova has become a cultural showcase of Bydgoszcz in the world. Considering the short history of the Opera, its success has been astounding; a large number of famous opera singers have performed there and theatrical troops from the Wrocław Opera, Theatre of Leningrad, Moscow, Kiev, Minsk, and Gulbenkian Foundation of Lisbon have also made appearances.
Cinematography
The International Film Festival of the Art of Cinematography CAMERIMAGE is a festival dedicated to cinematography and its creators cinematographers.
Education
Transport
Airports
Bydgoszcz Ignacy Jan Paderewski Airport
Railways
Bydgoszcz is one of the biggest railway junctions in Poland, with two important lines crossing there – the east–west connection from Toruń to Pila and the north–south line from Inowrocław to Gdańsk (see: Polish Coal Trunk-Line). There are also secondary-importance lines stemming from the city, to Szubin and to Chełmża. Among rail stations located in the city, there are:
Buses and trams
Local buses and trams are operated by ZDMiKP Bydgoszcz
PKS Bydgoszcz – operates inter-city and international bus routes.
Sports
Sports clubs
Basket 25 Bydgoszcz – women's basketball team playing in Basket Liga Kobiet, the country's top division.
Astoria Bydgoszcz – men's basketball team playing in Polish Basketball League, the country's top division (as of 2022–23).
Bydgoszcz Archers – American football team playing in Polish Football League, the country's top division.
Pałac Bydgoszcz – women's volleyball team playing in Polish Women's Volleyball League, the country's top division.
BKS Visła Bydgoszcz – men's volleyball team playing in Polish Volleyball League, the country's top division.
KKP Bydgoszcz – women's football team playing in Ekstraliga, the country's top division.
Chemik Bydgoszcz – men's football team playing in the country's lower league.
Polonia Bydgoszcz – speedway team, seven-time Polish League champions (lately in 2002) and three-time European Speedway Club Champions' (lately in 2001) and football team, which played in the top tier in the 1950s and 1960s.
Zawisza Bydgoszcz – football team, which played in the past in the country's top flight, most recently in 2015, currently playing in the lower league.
RTW Bydgostia Bydgoszcz – Rowing (sport) Bydgostia Regional Rowing Association was founded on 4 December 1928. The club was A Team Polish Champion in the following years: 1938, 1966, 1967, 1970 and for the successive seventeen years from 1993 to 2009.
Gwiazda Bydgoszcz – men's table tennis team playing in Superliga, the country's top division. The club is also successfully competing in table tennis Europe Cup.
Sports facilities
Łuczniczka, Show and Fair Arena
Sisu Arena, a closed indoor arena
Zdzisław Krzyszkowiak Stadium
Polonia Stadium
Hala Torbyd, a closed indoor arena
Sports events
Athletics
2003 European Athletics U23 Championships
2008 World Junior Championships in Athletics
2010 IAAF World Cross Country Championships
2013 IAAF World Cross Country Championships
2016 World Junior Championships in Athletics
2017 European Athletics U23 Championships
2019 European Team Championships
European Athletics Festival Bydgoszcz (annual event part of the European Permit Meetings circuit)
Speedway
Grand Prix of Poland: (1998–1999, 2001–2009)
Grand Prix of Europe: (2000)
Mieczysław Połukard Criterium of Polish Speedway Leagues Aces (1951–1960, since 1982)
Team sports
Eurobasket 2009
Women's European Volleyball Championships 2009
2019 FIFA U-20 World Cup
Politics
Bydgoszcz constituency
Members of Polish Sejm 2007–2011 elected from Bydgoszcz constituency:
Members of Polish Senate 2007–2011 elected from Bydgoszcz constituency:
Zbigniew Pawłowicz, Civic Platform
Jan Rulewski, Civic Platform
International relations
Twin towns and friendship relations
Legends
It is said that Pan Twardowski spent some time in the city of Bydgoszcz, where, in his memory, a figure was recently mounted in a window of a tenement, overseeing the Old Town. At 1:13 p.m. and 9:13 p.m. the window opens and Pan Twardowski appears, to the accompaniment of weird music and devilish laughter. He takes a bow, waves his hand, and then disappears. This little show gathers crowds of amused spectators.
Gallery
Climate
Bydgoszcz has a humid continental climate (Köppen Dfb).
People born in Bydgoszcz
See also
Notes
References
External links
Bydgoszcz.pl homepage (Polish)
Visit Bydgoszcz.pl homepage (Polish, English)
Municipal website
Bibliography
Further reading
Ludwig Kühnast: Historische Nachrichten über die Stadt Bromberg – Von der Gründung der Stadt bis zur preußischen Besitznahme (Historical news about the town of Bromberg – From the town's founding to the Prussian occupation). Bromberg Berlin Posen 1837 (Online) (in German).
Cities and towns in Kuyavian-Pomeranian Voivodeship
Pomeranian Voivodeship (1919–1939)
City counties of Poland
Cities with powiat rights
Populated places on the Vistula
Holocaust locations in Poland
|
2504808
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tobramycin
|
Tobramycin
|
Tobramycin is an aminoglycoside antibiotic derived from Streptomyces tenebrarius that is used to treat various types of bacterial infections, particularly Gram-negative infections. It is especially effective against species of Pseudomonas.
It was patented in 1965, and approved for medical use in 1974. It is on the World Health Organization's List of Essential Medicines. In 2021, it was the 299th most commonly prescribed medication in the United States, with more than 500,000 prescriptions.
Medical uses
Like all aminoglycosides, tobramycin does not pass the gastro-intestinal tract, so for systemic use it can only be given intravenously or by injection into a muscle. Eye drops and ointments (tobramycin only, Tobrex, or combined with dexamethasone, sold as Tobradex) and nebulised formulations both have low systemic absorption. The formulation for injection is branded Nebcin. The nebulised formulation (brand name Tobi) is indicated in the treatment of exacerbations of chronic infection with Pseudomonas aeruginosa in people diagnosed with cystic fibrosis.
Tobramycin eye drops (with or without dexamethasone) are indicated in the treatment of superficial infections of the eye, such as bacterial conjunctivitis.
Tobramycin, in its injectable form, is also indicated for various severe or life-threatening infections caused by susceptible strains: sepsis, meningitis, lower respiratory tract infections, intra-abdominal infections, skin infections, bone infections, and skin structure infections, complicated and recurrent urinary tract infections.
Spectrum of susceptibility
Tobramycin has a narrow spectrum of activity and is active against Gram-positive Staphylococcus aureus and various Gram-negative bacteria. Clinically, tobramycin is frequently used to eliminate Pseudomonas aeruginosa in cystic fibrosis patients. The following represents the minimum inhibitory concentration (MIC) susceptibility data for a few strains of Pseudomonas aeruginosa:
Pseudomonas aeruginosa - <0.25 μg/mL – 92 μg/mL
Pseudomonas aeruginosa (non-mucoid) – 0.5 μg/mL - >512 μg/mL
Pseudomonas aeruginosa (ATCC 27853) – 0.5 μg/mL – 2 μg/mL
The MIC for Klebsiella pneumoniae, KP-1, is 2.3±0.2 μg/mL at 25 °C [unpublished].
Contraindications
Tobramycin is contraindicated in people with hypersensitivity against aminoglycoside antibiotics. The Infusion is also contraindicated in people with myasthenia gravis.
Side effects
Like other aminoglycosides, a major side effect for tobramycin is ototoxicity or a loss of equilibrioception, or both in genetically susceptible individuals. Other side effects include nephrotoxicity, neuromuscular toxicity, and hypersensitivity reactions. Nephrotoxicity can be particularly worrisome when multiple doses accumulate over the course of a treatment or when the kidney concentrates urine by increasing tubular reabsorption during sleep. Adequate hydration may help prevent excess nephrotoxicity and subsequent loss of renal function. For these reasons parenteral tobramycin needs to be carefully dosed by body weight, and its serum concentration monitored. Tobramycin is thus said to be a drug with a narrow therapeutic index.
Interactions
Muscle relaxants and diethylether can add to the neuromuscular blocking effects of tobramycin.
Methoxyflurane, when used as an inhalational anesthetic, can aggravate the nephrotoxic effects of injected tobramycin. Likewise, combining injected tobramycin with other nephrotoxic or ototoxic drugs can lead to more adverse effects; examples include amphotericin B, ciclosporin, cisplatin, vancomycin, and the diuretic furosemide. Other diuretics can also increase the risk for side effects because they raise tobramycin concentrations in the body fluids.
Combining tobramycin with betalactam antibiotics can be desirable because of their synergistic effects. However, when they are given through the same drip, as well as in people with reduced kidney function, they can react with each other to form antibiotically inactive amides.
Pharmacology
Mechanism of action
Tobramycin works by binding to a site on the bacterial 30S and 50S ribosome, preventing formation of the 70S complex. As a result, mRNA cannot be translated into protein, and cell death ensues. Tobramycin also binds to RNA-aptamers, artificially created molecules to bind to certain targets. However, there seems to be no indication that Tobramycin binds to natural RNAs or other nucleic acids.
The effect of tobramycin can be inhibited by metabolites of the Krebs (TCA) cycle, such as glyoxylate. These metabolites protect against tobramycin lethality by diverting carbon flux away from the TCA cycle, collapsing cellular respiration, and thereby inhibiting Tobramycin uptake and thus lethality.
Pharmacokinetics
Tobramycin is not absorbed in the gut. When given as infusion, it is distributed in the extracellular fluid. It can accumulate in the kidney's tubular cells and in the lymph of the inner ear. Only low concentrations reach the central nervous system and breast milk. Tobramycin passes the placenta: in the fetus, 20% of the mother's concentrations have been measured.
The substance is neither bound to plasma proteins, nor is it metabolized. It is excreted in unchanged form via the kidneys with a biological half-life of about 2 to 3 hours. Elimination from deep compartments such as the renal cortex follows after 8 to 12 hours. In newborns the half-life is 4.6 hours on average; in those with a low birth weight it is as long as 8.7 hours on average. People with reduced kidney function also have a longer half-life for tobramycin, while in those with severe burns it can be shorter.
Society and culture
Tobramycin was patented in 1965, and approved for medical use in 1974.
Tobramycin in the form of eye drops is available in Bulgaria, Hungary, the United States, and Canada by prescription only, whereas in the other countries it may be available over the counter.
Tobrex eye drops are a 0.3% tobramycin sterile ophthalmic solution produced by Alcon Pharmaceuticals. Benzalkonium chloride 0.01% is added to Tobrex as a preservative.
In Egypt, tobramycin (in the form of eye drops) is sold under the brand Tobrin, produced by EIPICo.
Tobramycin is on the World Health Organization's List of Essential Medicines.
In 2021, tobramycin was the 299th most commonly prescribed medication in the United States, with more than 500,000 prescriptions.
References
Further reading
Aminoglycoside antibiotics
Drugs developed by Novartis
|
1597956
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%80%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B1%D1%96%D0%B9%20%281790%29
|
Керченський бій (1790)
|
Керченський бій (1790)
Керченський бій — морський бій між ескадрами Чорноморського флоту Російської імперії та османською ескадрою під час Російсько-турецької війни 1787—1792 років. Відбувся 8(19) липня 1790 року.
Передумови бою
Османська ескадра під командуванням капудан-паші Хусейна прямувала з Османської імперії, аби висадити десант на узбережжі Криму.
Ескадра російського чорноморського флоту під командуванням контр-адмірала Ф. Ф. Ушакова крейсерувала вздовж анатолійського узбережжя з 16 травня по 5 червня 1790 року. У ніч з 1 на 2 червня ескадра мала сутички з батареями фортеці Анапа та османськими суднами, що перебували поблизу неї. Після поповнення запасів і незначного поточного ремонту в Севастополі, ескадра Ф. Ушакова знову вийшлу у море 2 липня 1790 року. Отримавши відомості про перебування османського флоту поблизу кримського узбережжя, Ушаков направив ескадру на пошуки османських суден.
Хід бою
8(19) липня 1790 року о 10-й годині ранку вислана Ф. Ушаковим розвідка помітила османську ескадру в складі 10 лінійних кораблів, 8 фрегатів і 36 допоміжних суден, що йшла з боку Анапи.
Опівдні за 20-25 миль на південь від Керченської протоки обидві ескадри зустрілись. Користуючись перевагою в озброєнні (1100 османських гармат проти 860 у росіян), османська ескадра здійснила напад на російський авангард, але вогнем гармат росіяни відбили атаку. Капудан-паша Хусейн увів нові кораблі для підсилення атаки. У відповідь за наказом Ф. Ушакова фрегати полишили загальну лінію строю й утворили резерв, а решта кораблів, зімкнувши стрій, прийшла на допомогу своєму авангардові.
Близько 14-ї години російська ескадра зблизилась з османською на відстань картечного пострілу й, за наказом Ушакова, перейшла у наступ. Не витримавши, найближчі до російської ескадри османські кораблі почали повертати й виходити з бою. При цьому 2 османські судна, отримавши пошкодження щогл, вийшли за лінію російських суден. Намагання капудан-паші пройти повз російської ескадри контркурсом викликали нову хвилю вогню та нові ушкодження.
До 17-ї години османська ескадра остаточно відмовилась від спротиву й, користуючись перевагою у швидкості, почала відступ.
Результат і наслідки бою
Внаслідок бою османські судна отримали значні пошкодження, а 1 посильне судно разом з екіпажем затонуло. Значними були й втрати османів у живій силі.
Росіяни втратили 29 осіб загиблими та 68 пораненими.
Висадка османського десанту в Криму була зірвана. 12 липня 1790 року російська ескадра повернулась до Севастополя.
Посилання
Керченское сражение (1790 г.)
Военное обозрение: 8 июля (19 июля) 1790 года произошло Керченское сражение
Російсько-турецька війна (1787—1792)
Морські битви Російської імперії
Морські битви Туреччини
Битви на Чорному морі
Битви XVIII століття
Історія Криму
Битви 1790
Події 19 липня
Липень 1790
1790 в Україні
|
1183212
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B0%D1%86%D1%8C%20%28%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%29
|
Гімпаць (комуна)
|
Гімпаць (комуна)
Гімпаць, Гімпаці — комуна у повіті Джурджу в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Валя-Плопілор (645 осіб)
Гімпаць (2557 осіб)
Копачу (1104 особи)
Найпу (1826 осіб)
Комуна розташована на відстані 35 км на південний захід від Бухареста, 36 км на північний захід від Джурджу.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у комуні проживали особи.
Національний склад населення комуни:
Рідною мовою назвали:
Склад населення комуни за віросповіданням:
Посилання
Дані про комуну Гімпаць на сайті Ghidul Primăriilor
Примітки
Комуни повіту Джурджу
|
238977
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%20%28%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Веселе (Феодосійський район)
|
Веселе (Феодосійський район)
Веселе (до 1948 року — Кутлак) — село в Україні, у складі Феодосійського району Автономної Республіки Крим.
Географія
Село Веселе розташоване за 6 км на захід від міста Судак, у долині річки Кутлак, з південної сторони від автодороги Алушта — Феодосія, висота центру села над рівнем моря 126 м. Найближчі населені пункти — Межиріччя на північному заході та Морське на південному заході. За 2,5 км на півд.-захід від нп Веселе — гора Кизил-Кая.
Історичні пам'ятки
Поблизу села, на березі моря, знаходяться законсервовані залишки боспорської фортеці.
Історія
1520 року османська влада проводить перепис населення Південного берега Криму, у поселенні Кутлак проживає 277 людей — 10 мусульман і 267 християн.
Станом на 1886 у селі Кутлак Таракташської волості Феодосійського повіту Таврійської губернії мешкало 735 осіб, налічувалось 161 дворове господарство, існували мечеть та 2 лавки.
.
У 1918 році встановлено радянську владу.
В селі розташовувалась центральна садиба колгоспу «Веселовський», за яким було закріплено більше 1,2 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 744 га орних земель, у тому числі 504 га під виноградниками. Основним напрямком господарства було виноградарство.
63 передовика господарства нагороджено орденами та медалями СРСР, серед них І. А. Черепененко — орденом Леніна.
47 жителів села перебували на фронтах німецько-радянської війни, всі вони нагороджені бойовими орденами та медалями, 19 осіб загинуло.
Сучасний стан
В наш час в селі розташовані сільська рада, восьмирічна школа, літній кінотеатр, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пошта, 4 магазини, їдальня.
Діють православний храм апостола Андрія Первозванного та мечеть Кутлак Джамісі. Знаходиться пам'ятка архітектури — Турецький фонтан.
У 1926 році поблизу села виявлені «погрібальна урна» з двома ручками-вушками та клеймений піфос (діаметр — 0,63 м, висота — 0,78 м) з кришкою. Збереглись руїни середньовічної церкви.
У селі розташоване виноробне підприємство ДП «Веселівське» (в 2010 році об'єднане з ДП «Морське») входить до складу НВАО «Масандра».
За 4 км від морського узбережжя, на західному схилі гори Караул-Оба, поблизу руїн Боспорської фортеці будується пансіонат «Марианіда».
Влітку 2000 року в селі, на узбережжі Кутлакської бухти, пройшов фестиваль «КаZантип».
Джерела
Міста і села України. Автономна Республіка Крим. Місто Севастополь. Історико-краєзнавчі нариси. — К: Український видавничий консорціум. Українське наукове товариство краєзнавства, геральдики та фалеристики. Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу. Українська конфедерація журналістів, 2009. — 480 с. — ISBN 978-966-8189-91-3 (стор. 53)
Посилання
Туристичний сайт села Веселого
Примітки
Села Автономної Республіки Крим
Села Феодосійського району
1520 в Україні
|
2078081
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Andrew%20Sznajder
|
Andrew Sznajder
|
Andrew Sznajder (pronounced: shnigh-der) (born 25 May 1967) is a Canadian former professional tour tennis player.
Sznajder achieved a career-high singles ranking of World No. 46 in September 1989. This was the highest any Canadian male was ranked in singles by the ATP until Greg Rusedski made it to No. 41 (before becoming a British citizen; subsequently in February 2011, Milos Raonic reached World No. 37). He was inducted into the Canada Tennis Hall of Fame.
Early life
Sznajder was born in Preston, Lancashire, England, moved to Canada at age seven, and is Jewish. He lives in Oakville, Ontario.
Tennis career
He was named Tennis Canada's "Most Improved Player" in 1985, and "Male Player of the Year" in 1986. Over his career, he was a five-time Canada national champion. Sznajder was a record six-time winner of the Canadian Closed singles championship and three-time Tennis Canada singles Player of the Year.
Prior to his pro career, Sznajder played college tennis at Pepperdine University for the Pepperdine Waves, and was a two-time All-American selection (1987 and 1988; he was # 3 in college rankings both years). His .800 won-lost percentage there (40–10) is the 6th-best in the school's history. In 1988, he won the Intercollegiate Tennis Association indoor individual championship. He turned pro in his second year.
The summer of 1989 was his best season as a pro – he won the Chicoutimi challenger event, reached the 3rd round at both the Stratton Mountain and Indianapolis Grand Prix events, the quarter-finals of the Canadian Open and Los Angeles Grand Prix tournament, and the 2nd round of the U.S. Open. In July 1989 he defeated world # 24 Jay Berger in Stratton Mountain, 6–2, 2–6, 6–3, in August he beat # 23 Kevin Curren in Montreal, 6–2, 2–6, 6–3, and in September he upset # 8 Tim Mayotte in Los Angeles, 6–4, 3–6, 7–5.
In April 1990, Sznajder was a finalist of the Rio de Janeiro Grand Prix event. In November he upset world # 35 Karel Nováček 6–4, 6–3, in Brazil.
Upon retiring from the tour, Sznajder worked as Product Manager at PageNet Canada Inc. for 10 years. He then founded his own tennis health and racquet club software company, and directs his own tennis academy ASTA, and GSM Tennis Club, in Kitchener, Ontario.
He continued to play competitively, and captured the 2002 Ontario Indoor Championship.
After retiring, Sznajder became a top-ranking competitor on the ITF sanctioned Wilson/Mayfair Senior Circuit Over-35s.
In 2002 he was inducted into the Canada Tennis Hall of Fame.
Olympics
Sznajder represented Canada at the 1992 Summer Olympics, reaching the 2nd round.
Davis Cup
As a Canada Davis Cup team competitor, he had a career win-lose record of 14–10, all in singles, including a win and a loss in a losing tie to Spain in the first round of the 1991 World Group. It was Canada's first appearance in the World Group.
ATP career finals
Singles: 1 (1 runner-up)
ATP Challenger and ITF Futures finals
Singles: 4 (1–3)
Doubles: 1 (1–0)
Performance timeline
Singles
See also
List of select Jewish tennis players
References
External links
1967 births
Living people
Canadian male tennis players
British emigrants to Canada
Jewish Canadian sportspeople
Jewish tennis players
Olympic tennis players for Canada
Sportspeople from Oakville, Ontario
Pepperdine Waves men's tennis players
Canadian expatriate tennis players in the United States
Racket sportspeople from Ontario
Tennis players at the 1992 Summer Olympics
|
18816222
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ion%20Creang%C4%83%2C%20Neam%C8%9B
|
Ion Creangă, Neamț
|
Ion Creangă, Neamț
Ion Creangă is a commune in Neamț County, Western Moldavia, Romania. It was named after the Romanian writer Ion Creangă. The commune is composed of six villages: Averești, Ion Creangă (Brătești until 1908 and then Brăteanu until the advent of the Communist regime in 1948), Izvoru, Muncelu, Recea, and Stejaru.
References
Communes in Neamț County
Localities in Western Moldavia
|
4864233
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Леляново
|
Леляново — присілок в Дєдовицькому районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Пожеревицька волость.
Історія
Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Пожеревицька волость.
Населення
Примітки
Населені пункти Дєдовицького району
|
4278475
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D1%86%D1%83%D0%BD%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%E2%80%99%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Ковцун Дмитро Мар’янович
|
Ковцун Дмитро Мар’янович
Дмитро Мар'янович Ковцун — радянський і український легкоатлет, фахівець з метання диска. Виступав за збірні СРСР та України з легкої атлетики в 1978—1994 роках, призер Кубка Європи та Ігор доброї волі, переможець першостей національного значення, учасник літніх Олімпійських ігор в Барселоні. Представляв Москву і Київ, спортивне товариство « Трудові резерви». Майстер спорту СРСР міжнародного класу. Тренер з легкої атлетики.
Біографія
Дмитро Ковцун народився 29 вересня 1955 року в селі Мухавка Чортківського району Тернопільської області Української РСР.
Почав займатися легкою атлетикою в 1971 році, в різний час проходив підготовку під керівництвом тренерів Дмитра Дякуна, Отто Григалки, Анатолія Бондарчука. З 1974 року перебував у складі юніорської збірної СРСР, в 1976 році на Кубку Москви виконав нормативи майстера спорту у метанні диска і штовханні ядра. Закінчив ДПТУ № 23 в Москві та здобув пофесію — слюсара-інструментальника. Пізніше закінчив Московський обласний державний інститут фізичної культури. Представляв добровільне спортивне товариство «Трудові резерви».
Вперше заявив про себе на міжнародному рівні в сезоні 1978 року, коли увійшов до складу радянської національної збірної і виступив на чемпіонаті Європи в Празі, де з результатом в 61,84 метра став в метанні диска сьомим.
У 1979 році на чемпіонаті країни в рамках VII літньої Спартакіади народів СРСР в Москві виборов в метанні диска бронзу.
У 1981 році здобув перемогу на зимовому чемпіонаті СРСР в Сочі і став бронзовим призером на літньому чемпіонаті СРСР в Москві, тоді як на Кубку Європи в Загребі посів друге місце в особистому та командному заліках. Будучи студентом, представляв країну на літній Універсіаді в Бухаресті, де опинився в своїй дисципліні четвертим.
У 1982 році був другим і третім на зимовому і літньому чемпіонатах СРСР відповідно, показав дев'ятий результат на чемпіонаті Європи в Афінах. За підсумками сезону удостоєний почесного звання « Майстер спорту СРСР міжнародного класу».
На чемпіонаті СРСР 1984 року в Донецьку перевершив усіх суперників в метанні диска і завоював золоту медаль. У 1985 році на чемпіонаті СРСР в Ленінграді отримав бронзову нагороду.
У 1986 році виграв срібну медаль на Іграх доброї волі в Москві, поступившись в метанні диска тільки Ромасу Убартасу. У 1987 році переміг на зимовому чемпіонаті СРСР в Адлері і став срібним призером на літньому чемпіонаті СРСР в Брянську. У 1988 році додав у послужний список бронзову нагороду, отриману на зимовому чемпіонаті СРСР по довгих метань в Адлері.
У 1992 році виграв бронзові медалі на зимовому і літньому чемпіонатах СНД. Завдяки низці вдалих виступів увійшов до складу Об'єднаної команди, зібраної зі спортсменів колишніх радянський республік для участі в літніх Олімпійських Іграх в Барселоні - у фіналі метнув диск на 62,04 метра, розташувавшись в підсумковому протоколі змагань на сьомому рядку.
Після розпаду Радянського Союзу Дмитро Ковцун ще протягом деякого часу представляв на міжнародній арені українську національну збірну. Так, в 1993 році в складі команди України він відзначився виступом на чемпіонаті світу в Штутгарті, а в 1994 році стартував на Іграх доброї волі в Санкт-Петербурзі.
Ще будучи діючим спортсменом, в 1982 році закінчив Київський державний інститут фізичної культури і з 1984 року здійснював тренерську діяльність. Підготував ряд титулованих легкоатлетів, в їх числі Ю. Вікпіш, І. Захарченко, А. Немчанінов та В. Сидоров. Заслужений тренер України (1995). У 2009—2012 роках обіймав посаду старшого тренера збірної команди України.
Примітки
Заслужені тренери України
Українські тренери з легкої атлетики
Випускники Національного університету фізичного виховання і спорту України
Спортсмени Києва
Спортсмени Москви
Майстри спорту СРСР міжнародного класу
Легкоатлети на літніх Олімпійських іграх 1992
Чемпіони СРСР з легкої атлетики
Українські метальники диска
Радянські метальники диска
Уродженці Чортківського району
|
621145
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BC%D0%B5
|
Шеномме
|
Шеномме — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Шаранта. Населення — осіб (2011).
Муніципалітет був розташований на відстані близько 370 км на південний захід від Парижа, 75 км на південь від Пуатьє, 33 км на північ від Ангулема.
Історія
1 січня 2017 року Шеномме, Онак i Беє було об'єднано в новий муніципалітет Онак-сюр-Шарант.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 68 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 153,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Шаранта
Примітки
Колишні муніципалітети департаменту Шаранта
|
1628
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%8C
|
Березень
|
Березень, заст. березіль, березоль, марець — третій місяць року в юліанському та григоріанському календарях. Один із семи місяців, що налічує 31 день.
Березень є першим місяцем метеорологічної весни в Північній півкулі. У середньовічній Русі на березень припадав початок нового року. Найімовірніше, його святкували з появою молодика в перші весняні дні, найближчі до рівнодення. Після хрещення Русі, а остаточно з 1492 року, громадський Новий рік на українських землях відзначали 1 березня. Ця традиція тривала до 1721 року.
Назва
Українська назва місяця пов'язана з березою, що починає цвісти в період з кінця березня до початку травня. Можливо, саме (від *berza — «береза») було первісним найменням третього місяця в давньослов'янському календарі. Співзвучна назва březen побутує у чеській мові. Того самого походження старопольська назва місяця — brzezień (сучасне ). У болгарській мові назви брѣзень, брѣзокъ вживали на позначення квітня.
Давньоруське наймення березня — «сухий». Назва пов'язана з малою кількістю опадів у цей час, сухістю землі. Трапляється в Путнянському та Крилоському євангеліях (у написаннях: ), а також у Студійському уставі, перекладеному в Києві близько 1070 року.
Назва (у значенні «квітень») вперше згадується в Стихирарі XII століття:
На думку В. В. Німчука, вона є старослов'янською формою наймення , не засвідченого в давньокиївських писемних пам'ятках.
Також на позначення квітня в давньоруських джерелах значно частіше натрапляємо на слово «березозол» (у написаннях: , , ). Це питомо східнослов'янське утворення, складене з berz- «береза» і zol-, що тлумачать по-різному:
як різновид кореня zel- «зелений»;
як пов'язане з діал. зола «березовий сік»;
як тотожне із зола «попіл» та зумовлене гутницьким промислом, тобто заготівлею березового попелу для виготовлення скла.
Більшість дослідників схильні до останнього, проте суперечливим залишається спосіб, яким ця назва місяця пов'язана із золою. М. Карамзін, К. Ербен, І. Раковецький, А. Петрушевич вважають «березозол» пов'язаним зі спалюванням беріз на попіл для лугів. Д. Прозоровський, Р. Кравчук розуміють назву як пору спалювання беріз для розчистки площ під оранку. На думку М. Кочергана, мотивування як першої, так і другої етимологій не зовсім переконливе. Більш імовірно, що в основі назв березень і березозол лежить одне й те саме явище — розпускання березових бруньок. Зважаючи на це, М. Кочерган вважає zol- і zel- різними варіантами одного кореня зі значенням «зелений», порівнюючи такий розвиток із найменням четвертого місяця у чехів («пора розвивання дуба»).
У XVII столітті відбувається перехід давньоруської назви квітня на березень. Наприклад, у колонтитулах «Анфологіону», виданого Памвом Бериндою 1619 року, трапляється як у старому значенні, так і — у новому, котре засвідчене в пізніших руських стародруках (у написаннях: ). Крім того, в «Анфологіоні» Беринди вперше можна знайти повноголосу форму у значенні «квітень», що згодом зазнає аналогічного семантичного зсуву.
До середини XIX століття словом «березень» позначали четвертий місяць року. Вперше цю назву на позначення третього місяця подає «Місяцеслов» на 1853 рік, хоч після того інші джерела ще довго зберігають її за квітнем. Таке зміщення назви березень спричинене зникненням з української мови латинського наймення март. У гуцульських та східних закарпатських говірках лексему березень у старому значенні використовують і досі.
У новій українській літературі, як і донині в деяких діалектах, на позначення третього місяця вживали назви березіль (березоль). У «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка березіль вводиться до реєстру як основне найменування, а березень подають з посиланням на березіль, що дає основу стверджувати про більшу поширеність першої назви в українській мові XIX століття. Слово «березіль» було настільки популярним, що в 30-ті роки XX ст. стало назвою театрального об'єднання під керівництвом Леся Курбаса. З етимологічного погляду березіль є продовженням давньоруської та староукраїнської назви , що втратила один склад унаслідок контамінації основ береза і зол. У деяких джерелах фіксувалася також її неконтаміновану форму — березозол (березозіл).
Проте, на зламі XIX—XX століть найбільш поширеною була назва марець, про що свідчить її широке розповсюдження в усіх дореволюційних календарях, лексикографічних працях, фольклорних джерелах, а також побутування цієї назви в сучасних наддністрянських і закарпатських говірках. Українські письменники використовували це слово незалежно від того, з якої місцевості вони були (серед них: Леся Українка, А. Свидницький, М. Коцюбинський, В. Винниченко, І. Франко). До того ж, наймення , можна побачити в староукраїнських пам'ятках XV—XVII століть. Воно запозичене через західнослов'янське посередництво з «місяць Марса», утвореного від імені римського бога родючості, а пізніше — бога війни Марса. З латини походять назви місяця в більшості мов світу: , , , .
В активному вжитку були й інші народні назви: березінь, березотік, соковик, березовень, зимобор, крапельник, весновій, протальник, а також: марот, марчик, марчак, марціюш, полютий, сочень, красовик, запалі сніги, заграй-ярочки, з гір потоки.
Кліматична характеристика в Україні
Середня місячна температура повітря в березні порівняно з лютневою різко підвищується та становить від мінус 3 °C до 2 °C, на Закарпатті та на півдні України — до 6 °C.
Абсолютний мінімум температури становить мінус 22—37 °C, на півдні України — мінус 11—27 °C. Абсолютний максимум — 16—28 °C, на Одещині та в Криму — до 29—30 °C.
Перехід середньої добової температури повітря через 0 °C у бік підвищення: на півдні України та Закарпатті — у першій декаді, у східних та північно-східних областях — у третій, на інших територіях — у другій декаді місяця. На Закарпатті та в більшості районів південної частини країни перехід через 5 °C відбувається у третій декаді березня.
Середня місячна кількість опадів становить 20—40 мм, у гірських районах місцями 45—70 мм. Снігового покриву переважно немає у південних і західних областях. На інших частинах території України сніг поступово тане протягом першої та другої декад, у Чернігівській і Сумській областях — у третій декаді. Для березня ще характерні хуртовини, ожеледь, налипання мокрого снігу.
У фольклорі
Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба урожай;
Березень сухий, а мокрий май — буде каша й каравай;
Як прийде марець, то обмерзне старцю палець;
Білий як в марці сніг;
Згинув як марцевий сніг;
В марець ще замерзне старець.
У літературі
Олександр Токар присвятив цьому місяцю оповідання Зиму обнімає, а до весни моргає , а також низку замальовок, присвячених святам українського народу, які відзначають в березні.
Свята і пам'ятні дні
Релігія
Християнство
Місяць Святого Йосифа.
Офіційні в Україні
8 березня
Міжнародний жіночий день
14 березня
День українського добровольця
25 березня
День Служби безпеки України
26 березня
День Національної гвардії України
Рухомі
Друга субота березня
День землевпорядника
Третя неділя березня
День працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення
Інші
9 березня
День народження Тараса Григоровича Шевченка
15 березня
Усесвітній день захисту прав споживачів
23 березня
Усесвітній день книги та авторського права
25 березня
Благовіщення Пресвятої Богородиці
27 березня
Усесвітній день театру
Офіційні в Америці
Місяць жіночої історії.
Культурне значення
Оскільки весняне рівнодення відбувається 21 березня, то в багатьох народів березень був першим місяцем нового року (а не січень, як тепер). Ймовірно, що з цієї ж причини до 15 століття і в Україні березень вважали першим місяцем громадського року (див. докладніше Новий рік на Русі та Новий час).
Індійці на початку березня святкували мале свято богині Дурги. А велике свято цієї богині індійці святкували в день осіннього рівнодення.
У стародавньому Римі в березні було свято Кібели, на якому її жерці оплакували Аттіса — символ сонця, яке поверталося на весну. На другий день після оплакування римляни зустрічали весняний поворот сонця всенародним радісним святом.
У Єгипті в березні згадували похорон Озіріса, який згідно з єгипетською релігією був сонцем, що було слабким узимку, а на весні знов показувало свою силу. В цьому ж місяці відбувалася їзда на ослі. Верхи на осла опановував місцевий баляндрасник. Подібний звичай був поширений і в країнах Західної Європи та в Середньовіччі.
За свідченнями Плутарха, в Афінах також у березні було свято «Гілконошення» — жителі міста носили по майданах пальмове гілля. Цей звичай зберігся і понині в країнах Близького Сходу, але тепер він пов'язаний з весільними обрядами.
У стародавніх юдеїв у березні починався новий святий рік, а перси цього місяця святкували новоліття.
У чехів і частково у німців за часів язичництва перше число березня вважали початком весни і першим днем світобудови.
Весняні свята язичницького походження, що відзначали зв'язок навколишньої природи з життям людини, сплелися з обрядами, метою яких було прогнати зиму, тобто смерть. Подібні обряди були поширені не тільки в Україні, але й у балтійських народів та німців.
У Скандинавії, особливо у стародавніх шведів, за часів язичництва у березні було велике свято, яке супроводжувалося жертвоприношенням, масовими іграми та торгами протягом тижня.
У персів та в стародавніх слов'ян за часів язичництва був звичай влаштовувати урочистий обід — «тризну» на честь мертвих родичів. Такі тризни відбувалися на початку березня. Під час неї люди оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне опудало. Таке свято ще й досі збережено у південних шведів, лужичан та чехів, і там воно минає під знаком ослаблої зими та воскреслої весни. Поляки сьомого березня топили Маржану і при цьому співали про смерть, яка в'ється по парканах і шукає собі поживи.
Див. також
Березень: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31
Список усіх днів
Коментарі
Примітки
Література
Воропай О. Звичаї нашого народу : у 2 т. — Мюнхен, 1954.
Березозиль // Словник української мови / Білецький-Носенко П.; АН УРСР. Інститут мовознавства імені О. О. Потебні; Підготував до видання В. В. Німчук; Відп. ред. К. К. Цілуйко. — Київ: Наукова думка, 1966. — С. 54. — 419 с. — (Пам'ятки української мови).
Місяці
Весна
Григоріанський календар
|
2107340
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E-%D0%B4%D0%B5-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81
|
О-де-Франс
|
О-де-Франс (також Верхня Франція) — регіон Франції, створений відповідно до територіальної реформи французьких регіонів 2014 внаслідок об'єднання регіонів Нор-Па-де-Кале і Пікардія. Датою утворення нового регіону вважається 1 січня 2016.
Назва
У тексті закону визначено тимчасове найменування регіону, що складається з поєднання назв історичної області Пікардія, протоки Па-де-Кале і позначення місця регіону на мапі Франції (Нор — північ), розділених (у французькому написанні) дефісами. Постійна назва та місцезнаходження регіональної столиці повинні бути визначені Регіональною радою до 1 липня 2016 і затверджено Державною радою Франції до 1 жовтня 2016.
Географія
Регіон, загальною площею 31813 км² є восьмим за величиною на території метрополії Франції. Він розташований на північному сході країни і межує з регіоном Іль-де-Франс на півдні, регіоном Нормандія на південному заході та регіоном Гранд-Ест на південному сході. На північному сході регіон межує з Бельгією. З північного сходу регіон омивається Північним морем і протокою Па-де-Кале.
Історія
У Середньовіччі Пікардія розпадалася на графства Вермандуа, Валуа і Ам'єннуа. Області навколо Суассона і Лана жили самостійним політичним життям. Вперше назву «Пікардія» зафіксовано в документах XIII століття. Так називали область поширення особливої пікардської говірки. Володіння Пікардії у французької корони оскаржували англійці і герцоги Бургундські. Через Пікардію проходили шляхи майже всіх завойовників, які прагнули опанувати Парижем. У ході Першої світової війни багато старовинних міст Пікардії, включаючи Перонн і Сен-Кантен, були повністю зруйновані.
Пікардія — батьківщина готичної архітектури, тут збереглося шість видатних середньовічних соборів, найбільший з яких — в Ам'єні.
У 1790 році історичні провінції Франції були перетворені в департаменти. Під час Третьої республіки у 1919 році Етьєном Клементелем були засновані «економічні регіони» і зроблена перша спроба економічного планування.
Українська громада
Сильвестр Бондар (1899, Ольгопіль, Ольгопільський повіт, Подільська губернія - 19.10.1963, Камон, Сомма, Франція) - поручник Армії УНР, учасник бою під Крутами
Адміністративний поділ
Регіон має площу понад 31813 км² з чисельністю населення 5987883 осіб. Щільність населення складає (станом на 2013 рік) 188,22 осіб/км². Адміністративним центром регіону О-де-Франс є Лілль (рішення про статус центру ухвалене 28 вересня 2016 року).
Департаменти
Найбільші міста
Найбільшими містами регіону (з населенням понад 30 000 мешканців) є:
Примітки
Регіони Франції
Держави і території, засновані 2016
Засновані у Франції 2016
|
1167624
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Collared%20trogon
|
Collared trogon
|
Collared trogon
The collared trogon (Trogon collaris) is a near passerine bird in family Trogonidae, the quetzals and trogons. It is found in Mexico, throughout Central America, and in northern South America.
Taxonomy and systematics
The International Ornithological Committee (IOC) and the Clements taxonomy recognize these 10 subspecies of collared trogon. They treated T. c. aurantiiventris ("orange-bellied trogon") as a separate species until the late 2010s.
T. c. puella Gould (1846)
T. c. underwoodi Bangs (1908)
T. c. aurantiiventris Gould (1846)
T. c. extimus Griscom (1929)
T. c. heothinus Wetmore (1967)
T. c. virginalis Cabanis & Heine (1863)
T. c. subtropicalis Zimmer (1948)
T. c. exoptatus Cabanis & Heine (1863)
T. c. collaris Vieillot (1817)
T. c. castaneus Spix (1824)
BirdLife International's Handbook of the Birds of the World (HBW) recognizes eight subspecies, excluding T. c. aurantiiventris and T. c. underwoodi.
Description
Trogons have distinctive male and female plumages, with soft, often colorful, feathers. The collared trogon is about long and weigh abouts . Both sexes have a black face and throat. The male's crown, nape, back, and rump are bright metallic green. The folded wing shows black and white vermiculation. The breast is also metallic green with a white band separating it from the bright red belly and vent. The upperside of the tail is green with a black tip and the underside is barred black and white. The female is olive brown where the male is green, the closed wing is brown with black vermiculation, and the belly is a duller red than the male's. The underside of the tail is gray with a few black bars and white tips.
Distribution and habitat
The 10 subspecies of collared trogon are found thus:
T. c. puella, central Mexico to western Panama
T. c. underwoodi, northwestern Costa Rica
T. c. aurantiiventris, central Costa Rica to western Panama
T. c. extimus, eastern Darién Province in northeastern Panama
T. c. heothinus, Panama's Serranía del Darién
T. c. virginalis, western Colombia through western Ecuador into northwestern Peru
T. c. subtropicalis, central Colombia, especially the Magdalena and Cauca valleys
T. c. exoptatus, northern Venezuela (and Trinidad & Tobago?)
T. c. collaris, east of the Andes from Colombia south to northern Bolivia and east through the Guianas and much of west central Brazil (and Trinidad & Tobago?)
T. c. castaneus, southeastern Colombia south to eastern Peru and northern Bolivia and into northwestern Brazil; also eastern Brazil
Clements places T. c. exoptatus in Trinidad & Tobago; the IOC places T. c. collaris there instead.
In South America the collared trogon inhabits humid lowland evergreen forest, both primary and well-established secondary. In Mexico and Central America it inhabits those forest types and in addition humid montane, semideciduous, and pine-evergreen forests. It is found as high as in Mexico and in Costa Rica, but in the Andes it is mostly below in Ecuador and in Peru.
Behavior
The collared trogon usually perches between the higher understory and the lower part of the canopy. It is usually seen singly or in pairs, but small groups may gather outside the breeding season.
Feeding
The collared trogon eats small fruits (such as berries) and invertebrates such as caterpillars, crickets, cicadas, beetles, and phasmids. They often accompany the edges of mixed-species foraging flocks but do not mix with the other members.
Breeding
The collared trogon's nesting season is highly variable across the species' wide distribution, beginning as early as November in French Guiana and as late as April in Venezuela. It nests in cavities in decaying wood or arboreal termite nests; the cavity is often so shallow that much of the bird is visible. The normal clutch size is two eggs. Both sexes incubate the eggs and care for the young.
Vocalization
The collared trogon's song varies geographically. The Mexican and Central American populations sing "a plaintive 2-3 noted kyow'-kyow or caow' caow, and a faster kyow kyow-kyow". South American songs are described as "a series of mellow whistled notes, usually with a stuttered introductory note: whi'whi whew-whew-whew." Calls include "a prolonged charr" and a "snorting chur-r-r-r".
Status
The IUCN has assessed the collared trogon as being of Least Concern. It has a very large, though not quantified, population and a very large range.
References
External links
Further reading
collared trogon
Birds of Central America
Birds of Tumbes-Chocó-Magdalena
Birds of Trinidad and Tobago
Birds of the Amazon rainforest
Birds of the Atlantic Forest
collared trogon
collared trogon
|
3153199
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Viscount%20Melville%20Sound
|
Viscount Melville Sound
|
Viscount Melville Sound, formerly Melville Sound, is an arm of the Arctic Ocean in the Kitikmeot Region, Nunavut and the Inuvik Region, Northwest Territories, Canada. Forming part of the Parry Channel, it separates Victoria Island and Prince of Wales Island from the Queen Elizabeth Islands. East of the sound, via Barrow Strait, lies Lancaster Sound, leading into Baffin Bay; westward lies the M'Clure Strait and the Arctic Ocean / Beaufort Sea. The sound is a part of the Northwest Passage.
In 1854, Edward Belcher abandoned his ship, HMS Resolute, in the sound while searching for Sir John Franklin and his lost expedition. In 1855 HMS Resolute was found drifting off Baffin Island, and was later ceremonially returned to Queen Victoria.
References
Sounds of Kitikmeot Region
Victoria Island (Canada)
Parry Channel
|
2721087
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%20%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D0%B0%20%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%97%20%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2-%D0%BD%D0%B0-%D0%94%D0%BE%D0%BD%D1%83%29
|
Собор Різдва Пресвятої Богородиці (Ростов-на-Дону)
|
Собор Різдва Пресвятої Богородиці (Ростов-на-Дону)
Кафедральний собор в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці — кафедральний собор Ростовської і Новочеркаської єпархії, пам'ятник архітектури.
Передісторія
Наприкінці XVIII століття, після масштабного переселення в Солдатську слободу навколишніх солдатів, міщан і купців, було вирішено побудувати в тій же слободі, біля нинішнього Центрального ринку (в ті часи базару, а згодом Старого базару) храм Різдва Пресвятої Богородиці. Храм було закладено 20 лютого 1781 року, а відкрито 5 вересня 1781 року. І початок будівництва, і готовий храм освячував протоієрей Іван Андрєєв. Однак, 27 грудня 1791 року від удару блискавки храм згорів.
Тодішній міський голова, купець М. П. Наумов клопоче перед митрополитом Гавриїлом — головою Катеринославської єпархії, яка курирувала в той час територію нинішнього Ростова, про будівництво нової церкви. І в 1795 році на тому ж місці будується церква Різдва Пресвятої Богородиці, що має статус купецької. На її території розміщується ще одна, так звана тепла церква Трьох Святителів. У 1822 році указом Святійшого Синоду церква стає соборною.
Історія
Через швидке зростання населення міста, в 1854 році було затверджено проект нової мурованої церкви замість кам'яної з дерев'яними куполами соборної церкви, яка прийшла у ветхість.
Собор було збудовано в період з 1854 до 1860 року за типовим проектом архітектора К. А. Тони і він зовні схожий з іншими храмами, побудованим за його проектами: храмом Христа Спасителя в Москві і Введенським храмом Семенівського полку в Санкт-Петербурзі та Святодухівським кафедральним собором у Петрозаводську, які не збереглися до наших днів. Безпосередню «посадку» храму на місцевості виконав архітектор А. С. Кутєпов.
Головним опікуном будівництва був церковний староста Костянтин Михайлов-Нефьодов. На кошти потомственого почесного громадянина Ростова І. С. Панченко були розписані стіни собору, придбані ікони, виготовлена дорога церковна огорожа і встановлені цінні хрести на куполи.
У 1887 році побудовано чотириярусну дзвіниця (див. розділ «Дзвіниця»).
У 1937 році собор було закрито, і на його території розмістився зоопарк, а згодом складські приміщення. У 40-х роках XX століття було зруйновано верхні яруси дзвіниці
Знову собор відкрито в 1942 році, в умовах окупації. У 1950 році в соборі було проведено ремонт та відновлено розпис, у 1988 році проведено реконструкцію внутрішнього оздоблення храму.
У 1999 році, до 250-річчя міста Ростова, відновлено дзвіницю в її первісному вигляді.
Зовнішній вигляд і внутрішній вигляд храму
Собор Різдва — кам'яний п'ятибанний храм, в плані має форму хреста, побудований в російсько-візантійському стилі. Триярусний іконостас у східній частині собору виконаний у вигляді каплиці, яка увінчана шатром і главкою. На подвір'ї собору розташовані ще малий требний храм в ім'я Іоанна Предтечі і хрестильня Святителя Миколая; а також дзвіниця і кілька службових будівель: єпархіальне управління, резиденція владики Ростовській єпархії, канцелярія та єпархіальні відділи та комісії; духовно-просвітницький центр в ім'я Святителя Димитрія, митрополита Ростовського, видавництво Ростовської-на-Дону єпархії і друкарня, магазини церковного начиння та духовної літератури.
Дзвіниця
В 1875 році з західної сторони собору було закладено дзвіницю. Її проект було виконано військовим архітектор-інженером А. А. Кампіоні за участю художника-архітектора Д. В. Лебедєва. Будівництво здійснювалося на кошти купців П. Р. Максимова і С. Н. Кошкіна, тютюнового фабриканта і мецената В. І. Асмолова і В. С. Панченко, який вже став тоді церковним старостою, і було закінчено в 1887 році.
Дзвіниця має висоту 75 м. В її проекті було використано елементи класицизму і ренесансу. Главку купола синього кольору прикрашено блискучими зірками. У верхньому ярусі було встановлено четирициферблатний годинник з четвертним боєм. У середніх ярусах розміщуються дзвони, перші з яких були повішені 15 жовтня 1887 року. Головний дзвін, відлитий на кошти В. С. Панченко у Москві на заводі Н. Д. Фінляндського, вагою 1032 пуди (16,5 т) було повішено 22 жовтня. Цей дзвін було прикрашено чотирма зображеннями: Різдва Пресвятої Богородиці, великомученика Пантелеймона Цілителя, Іверської ікони Божої Матері та Святого євангеліста Іоанна Богослова. Вважається, що дзвін з дзвіниці було чути за 40 верст.
У 1882 році на першому ярусі було влаштовано малий храм-хрестильню в ім'я Святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця.
Під час Великої Вітчизняної війни виникли побоювання, що дзвіниця може бути використана німцями як орієнтир для артилерії і авіації, і в липні 1942 року, на підставі рішення обкому ВКП(б), було підірвано два верхніх яруси. А в 1949 році було розібрано і другий ярус.
Дзвіницю було відновлено в 1999 році. Над проектом відновлення працював архітектор Ю. Н. Солнишкін. Нові дзвони були виготовлені на МП «Віра» (місто Воронеж). При цьому нові дзвони відрізняються від своїх попередників назвами і меншими розмірами. Тепер вони були названі на честь небесних покровителів тодішніх духовних і світських керівників регіону:
дзвін Великомученика Пантелеймона Цілителя; вага дзвону 4 тонни, ім'я пов'язане з колишнім владикою єпархії;
дзвін Святого рівноапостольного князя Володимира; вага дзвону 2 тонни, ім'я пов'язане з колишнім губернатором;
дзвін Архистратига Михаїла; вага дзвону 1 тонна, ім'я пов'язане з мером Ростова;
дзвін Преподобного Сергія Радонезького; вага дзвону 0,5 тонни, ім'я пов'язане з колишнім настоятелем собору;
дзвін Різдва Пресвятої Богородиці; вага дзвону 0,25 тонни.
Незважаючи на те, що експлуатацію самої дзвіниці було розпочато в 1999 році, відновлення інтер'єрів першого ярусу було закінчено лише 4 грудня 2011 року, коли каплицю Миколи Чудотворця було знову освячено.
Соборна площа
Перед собором, між вулицями ім. Станіславського і Московською, розташована Соборна площа, історія якої нерозривно пов'язана з історією храму.
17 квітня 1890 року там було встановлено пам'ятник Олександру II з написом на п'єдесталі: «Імператор Олександр II. Вдячні громадяни Ростова-на-Дону». Пам'ятник було зведено за проектом М. О. Микешина. Висота пам'ятника становила 10 м, а вага бронзової скульптури — 250 пудів (4 тонни). У 1920 році пам'ятник закрили фанерним ящиком з червоною зіркою, а в 1924 знесли.
У 1999 році, приблизно на місці знесеного пам'ятника імператору, було зведено пам'ятник Святителю Димитрію Ростовському. Автори: скульптор В. Р. Бєляков і архітектор Н. Ф. Гмиря. Пам'ятник, за наполяганням адміністрації Ростова-на-Дону, було поспішно встановлено в дні святкування 250-річчя міста. Ця акція викликала неоднозначну оцінку. Пам'ятник критикували за низький художній рівень, невдале розташування, написи на ньому, облачення Святителя. Багато ростовчан — історики, мистецтвознавці, архітектори, художники, журналісти, краєзнавці, письменники і частина парафіян — вважають, що пам'ятник Святителю Димитрію, митрополитові треба було встановити на території колишньої фортеці, приміром, у Першотравневому парку, або в районі вулиці імені С. Шаумяна, яка раніше носила назву Димитрівська, за іменем святителя.
Примітки
Споруди, збудовані 1860
Росто-на-Дону
Церкви Ростова-на-Дону
Неовізантійська архітектура
Об'єкти культурної спадщини Росії регіонального значення
|
3059475
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Acalypha%20indica
|
Acalypha indica
|
Acalypha indica
{{Taxobox
| name =
| image = (Arya) Acalypha indica Pilangsari 2019 0.jpg
| image_width = 240px
| domain = Ядерні (Eukaryota)
| regnum = Рослини (Plantae)
| divisio = Вищі рослини (Streptophyta)
| superclassis = Покритонасінні (Magnoliophyta)
| classis = Евдикоти
| subclassis = Розиди (Rosids)
| ordo = Мальпігієцвіті (Malpighiales)
| familia = Молочайні (Euphorbiaceae)
|subfamilia = Acalyphoideae
|tribus = Acalypheae
|subtribus = Acalyphinae
|genus = Міднолист (Acalypha)
| species = Міднолист індійський
| binomial = Acalypha indica
| binomial_authority = L., 1753
|synonyms = *Acalypha bailloniana <small>Müll.Arg.</small> Acalypha canescens Benth., nom. nud. Acalypha bailloniana Müll.Arg. Acalypha caroliniana Blanco, nom. illeg. Acalypha chinensis Benth. Acalypha ciliata Benth., nom. nud. Acalypha cupamenii Dragend. Acalypha decidua Forssk. Acalypha fimbriata Baill. Acalypha indica var. bailloniana (Müll.Arg.) Hutch. Acalypha indica var. minima (H.Keng) S.F.Huang & T.C.Huang Acalypha minima H.Keng Acalypha somalensis Pax Acalypha somalium Müll.Arg. Acalypha spicata Forssk. Cupamenis indica (L.) Raf. Ricinocarpus baillonianus (Müll.Arg.) Kuntze Ricinocarpus deciduus (Forssk.) Kuntze Synonym Ricinocarpus indicus (L.) Kuntze
}}Acalypha indica — вид рослин родини молочайні.
Назва
Через схожісь на європейські види отримала багато назви в англійській мові «переліска індійська», «кропива індійська». У мові тамілів та малайській назва трави відсилає до її наркотичного впливу на котів і перекладається як «дерево збудженого кота».
Будова
Однорічна трав'яниста рослина до 75 см висотою. Має багато стебел, що вкриті м'якими волосинами та яйцеподібні гладкі листя. Квіти з'являються на довгих квітконіжках. Плоди маленькі, вкриті волосинками, містять світло-коричневе насіння.
Поширення та середовище існування
Зростає у тропіках Азії та Африки. Росте обабіч доріг, на берегах річок.
Практичне використання
Використовується у традиційній медицині.
Цікаві факти
Рослина має наркотичний вплив на котів. По ефекту дія рослини схожа на Nepeta cataria'', але вплив проявляється сильніше.
Див. також
Список видів роду міднолист
Галерея
Примітки
Джерела
Mick Lavelle ``An Illustrated Identifier and Encyclopedia of Wild Flowers and Flora: An authoritative guide to more than 750 wild flowers of the world`` // Hermes House, 2006—256 p. — P. 69 ISBN 10: 1846810213 ISBN 13: 9781846810213
indica
Рослини, описані 1753
Флора Азії
Флора Африки
|
837755
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Carel%20de%20Moor
|
Carel de Moor
|
Carel de Moor (25 February 1655 – 16 February 1738) was a Dutch Golden Age etcher and painter. He was a pupil of Gerard Dou.
Biography
Carel de Moor was born in Leiden. According to Houbraken, his father was an art dealer who wanted him to study languages and only allowed him to study art when his talent for drawing surfaced at a young age. Houbraken met him in person at the atelier of Godfried Schalcken when he was completing his education there.
According to the RKD he was the son of a Leiden painter of the same name and a pupil of Dou, Frans van Mieris, Godfried Schalcken, and Abraham van den Tempel. He became a member of the Leiden Guild of St. Luke in 1683, and became deacon many times over in the years 1688–1711. His own pupils later were Pieter Lyonet, Andrei Matveev, his own son Carel Isaak de Moor, Arent Pijl, Arnout Rentinck, Nicolaas Six and Mattheus Verheyden.
He died in Leiden or Warmond.
References
Arthur Mayger Hind, A History of Engraving & Etching: From the 15th Century to the Year 1914, Courier Dover Publications, 1963, reprint of 1923 ed., p. 186,
1655 births
1738 deaths
Artists from Leiden
Dutch Golden Age painters
Dutch male painters
Painters from Leiden
|
3132062
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D1%87%D1%83%D0%BA%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Киричук Олександр Олексійович
|
Киричук Олександр Олексійович
Олександр Олексійович Киричук (місто Луцьк Волинської області) — український діяч, 1-й заступник голови Волинської обласної державної адміністрації, тимчасовий виконувач обов'язків голови Волинської обласної державної адміністрації (з 11 червня по 2 грудня 2019 року).
Життєпис
У 1991 році закінчив Луцький кооперативний навчально-виробничий комплекс «ПТУ-технікум», організація кооперативної торгівлі, товарознавство товарів народного споживання, товарознавець-організатор.
У серпні 1995 — травні 2004 року — підприємець.
У травні 2004 — січні 2007 року — помічник-консультант ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс» у місті Луцьку.
У лютому 2006 — липні 2016 року — директор ТзОВ «Тарлес» за сумісництвом.
У лютому 2007 — березні 2009 року — 1-й заступник директора ТзОВ «Західбуд індустрія».
У березні 2009 — квітні 2011 року — комерційний директор ТзОВ «Евротон».
У квітні — травні 2011 року — заступник директора державного комунального підприємства «Луцьктепло» Волинської області.
У 2011 році закінчив Київський національний торгово–економічний університет, маркетинг, спеціаліст з маркетингу.
У червні 2011 — грудні 2014 року — директор державного комунального підприємства «Луцьктепло» Волинської області.
У грудні 2014 — жовтні 2015 року — тимчасово не працював.
У жовтні 2015 — травні 2016 року — керівник проектів керівництва та функціональних виконавців ДП «Укравтогаз» регіонального виробничого управління «Київавтогаз».
У травні — липні 2016 року — радник апарату при керівництві регіонального виробничого управління «Львівавтогаз».
У 2016 році закінчив приватний вищий навчальний заклад «Академія рекреаційних технологій і права», педагогіка вищої школи, викладач університетів та вищих навчальних закладів, викладач професійно-технічного навчального закладу, професіонал з інноваційної діяльності.
У липні 2016 — липні 2018 року — директор ТзОВ «Тарлес».
У липні — листопаді 2018 року — тимчасово не працював.
З листопада 2018 року — перший заступник голови Волинської обласної державної адміністрації.
З 11 червня по 2 грудня 2019 року — тимчасовий виконувач обов'язків голови Волинської обласної державної адміністрації.
Примітки
Джерела
Киричук Олександр Олексійович
Уродженці Луцька
Українські підприємці
Голови Волинської облдержадміністрації
Підприємці XXI століття
|
1981766
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BB%D0%B5%D1%80%20%D0%9F%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD
|
Флер Пеллерен
|
Флер Пеллерен
Флер Пелерран (Сеул) — французька політична діячка південнокорейського походження, з 2012 року член французького уряду, з 2014 по 2016 рік міністр культури і масових комунікацій.
Народилася у Південній Кореї, при народженні отримала ім'я Кім Чен Сук; була удочерена французькою сім'єю, коли їй виповнилося 6 місяців.
Дитинство і юність провела в Івеліні. Закінчила престижну комерційну школу ESSEC у віці 21 року. Продовжила навчання в Інституті політичних досліджень у Парижі, а у віці 24 років пройшла конкурс на навчання у Національній школі адміністрації, де навчалася у 1998—2000 роках. Потім працювала в Comptes des cours, французькій Рахунковій палаті. У 2006 році стала членом Соціалістичної партії.
Під час президентської кампанії у 2012 році входила до штабу Франсуа Олланда, де була відповідальною за питання зв'язків з громадськістю та електронної економіки. 16 травня 2012 була номінована на посаду делегованого міністра (еквівалент заступник міністра). Відповідала за малий і середній бізнес, інновації та електронну економіку в уряді, на чолі якого перебував Жан-Марк Еро. 9 квітня 2014 увійшла до складу нового кабінету Мануеля Вальса як міністр з питань зовнішньої торгівлі та розвитку туризму. Після реорганізації уряду 26 серпня 2014 була призначена на посаду міністра культури і масових комунікацій, замінивши Орелі Філіпетті.
Одружена з адвокатом Лораном Оллеоном, у шлюбі має доньку.
Посилання
Профіль на сайті уряду
Примітки
Уродженці Сеула
Випускники Інституту політичних досліджень
Випускники Національної школи адміністрації (Франція)
Міністри культури Франції
Члени французької Соціалістичної партії
Французькі жінки-політики
Командори Ордена мистецтв та літератури
Південнокорейські емігранти до Франції
|
3448870
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B8%20%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%97
|
Нерозв'язані проблеми біології
|
Нерозв'язані проблеми біології
У цій статті перераховано наразі нерозв'язані проблеми біології.
Загальна біологія
Еволюція та витоки життя
Походження життя. Як саме і коли зародилося життя на Землі? Яка, якщо така є, із багатьох гіпотез правильна?
Витоки вірусів. Як саме і коли виникли різні групи вірусів?
Позаземне життя. Чи могло життя, яке не походить від планети Земля, розвинутись і на інших планетах? Чи може це життя бути розумним?
Які хімічні витоки життя? Як неживі хімічні сполуки породили самовідтворювані складні життєві форми?
Еволюція статевого розмноження. Які вибіркові переваги сприяли розвитку статевого розмноження, і як воно розвивалося?
Гомосексуальність. У чому причина гомосексуальності, особливо у людського виду?
Розвиток та еволюція мозку. Як і чому розвивався мозок? Які молекулярні детермінанти розвитку індивідуального мозку?
Біохімія та біологія клітин
Що роблять білки з невідомою функцією? Майже за два десятиліття з моменту секвенування перших еукаріотів «біологічна роль» близько 20 % білків досі невідома. Багато з цих білків зберігаються у більшості видів еукаріотів, а деякі зберігаються в бактеріях, що вказує на життєво важливу роль.
Визначники розміру клітин. Як клітини визначають, до якого розміру рости, перш ніж ділитись?
Апарат Гольджі. Який точний механізм транспортування білків через апарат Гольджі?
Механізм дії ліків. Механізми дії багатьох лікарських засобів, включаючи парацетамол, літій, талідомід та кетамін, повністю не вивчено.
Згортання білків. Який код згортання? Який механізм згортання? Чи можемо ми передбачити нативну структуру білка з його амінокислотної послідовності? Чи можна передбачити вторинну, третинну та четвертинну структуру поліпептидної послідовності, виходячи виключно з самої послідовності та інформації про навколишнє середовище? Зворотна проблема згортання білка: чи можливо створити поліпептидну послідовність, яка буде приймати задану структуру в певних умовах навколишнього середовища? Це було досягнуто для кількох малих кулястих білків за останні роки.
Кінетика ферментів: чому деякі ферменти проявляють кінетику, швидшу за дифузію?
Проблема згортання РНК: чи можна точно передбачити вторинну, третинну та четвертинну структуру послідовності полірибонуклеїнової кислоти на основі самої послідовності та середовища?
Конструкція білка: Чи можна створити високоактивні ферменти de novo для будь-якої бажаної реакції?
Біосинтез: чи можна отримувати бажані молекули, природні продукти тощо, з високим виходом за допомогою маніпуляції шляхом біосинтезу?
Який механізм алостеричних переходів білків? Було висунуто гіпотези про узгоджені та послідовні моделі, але жодну з них не було перевірено.
Які в рецепторів-сиріт ендогенні ліганди?
Яка речовина є гіперполяризуючим фактором, що походить від ендотелію?
Інше
Чому відбувається біологічне старіння? Існує ряд гіпотез, чому виникає старіння, в тому числі й те, що його запрограмовано змінами експресії генів і що це накопичувальна шкода біологічних процесів.
Послідовність руху. Як ми можемо рухатися так керовано, хоча рухові нервові імпульси здаються випадковими та непередбачуваними?
Як органи ростуть до правильної форми та розміру? Як остаточно формуються кінцева форма і розміри органів? Частково ці процеси контролюються сигнальним шляхом Гіппо
Чи можуть біологічні системи, що розвиваються, вказувати на час? Певною мірою це, мабуть, так, як показав ген CLOCK.
Чому малюки так рідко народжуються з раком?
Біологія не людини
Екологія, еволюція та палеонтологія
До нерозв'язаних проблем взаємодії організмів та їх розповсюдження в навколишньому середовищі належать:
Парадокс планктону. Велика різноманітність фітопланктону, здається, порушує принцип конкурентного виключення.
Кембрійський вибух. Що є причиною очевидного швидкого урізноманітнення багатоклітинного життя тварин приблизно на початку кембрію, внаслідок чого виникли майже всі сучасні типи тварин?
Широтний градієнт різноманітності. Чому біорізноманіття збільшується, рухаючись від полюсів до екватора?
Дарвінська таємниця ботаніки / рослин. Яка точна еволюційна історія квітів і що є причиною очевидно раптової появи майже сучасних квітів у викопних шарах?
Відсутність скам'янілостей Loricifera. Існує щонайменше 100 видів цього типу морських тварин (багато з яких не описані), але жоден з них, як відомо, не присутній у викопних шарах.
Дорослий вигляд ракоподібних з інфракласу . Дорослих особин цих тварин ніколи не знаходили і їхній вигляд залишається загадкою.
Походження змій. Від наземних чи водних ящірок пішли змії? Існують свідчення на користь обох гіпотез.
Походження черепах. Чи розвинулися черепахи від анапсид чи діапсид? Існують свідчення на користь обох гіпотез.
Едіакарська біота. Як слід класифікувати біоти едіакарію? Незрозуміло навіть до якого царства вони належать. Чому їх так швидко й повно витіснили кембрійські біоти?
Етологія
До нерозв'язаних проблем, пов'язаних з поведінкою тварин, належать:
Хомінг. Задовільне пояснення нейробіологічних механізмів, які дозволяють хомінг у тварини, ще не знайдено.
Міграція метеликів. Як нащадки метеликів-монархів по всій Канаді та США, врешті-решт, мігруючи протягом кількох поколінь, вдається повернутися до кількох відносно невеликих місць зимування?
Кит синій. Даних про сексуальність синього кита не так багато.
Галові оси. В основному невідомо, як перетинчастокрилі індукують утворення галів у рослин; обговорювались хімічні, механічні та вірусні тригери.
Нелюдські органи та біомолекули
До нерозв'язаних проблем, пов'язаних зі структурою та функцією органів, процесів та біомолекул, що не належать людині, належать:
Алкалоїди. Функція цих речовин у живих організмах, які їх продукують, не відома
Korarchaeota (архея). Метаболічні процеси цього типу археї поки що незрозумілі.
Коловертки. Яка функція ретроцеребрального органу коловерток (псевдокоеломатних тварин)?
Глікогенове тіло. Функція цієї структури в спинному мозку птахів не відома.
Проблема голови членистоногих. Давня зоологічна суперечка щодо сегментарного складу голів різних груп членистоногих та того, як вони еволюційно пов'язані між собою.
Яєчники велетенських акул. Видається, що у самок велетенських акул функціонує лише правий яєчник. Причина невідома.
Остеодерми/пазухи стегозавра. Існує давня дискусія щодо того, чи є основною функцією остеодерм / пазух стегозаврів: захист від хижаків, сексуальний прояв, розпізнавання видів, терморегуляція чи інші функції.
Нейрологія та пізнання
Нейрофізіологія
Пізнання та психологія
Див. також
Примітки
Біологічні списки
|
4601817
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A7%D1%83%D1%85%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Константиново (Чухломський район)
|
Константиново (Чухломський район)
Константиново — присілок в Чухломському районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Судайське сільське поселення.
Історія
У 1936-1944 року населений пункт перебував у складі Ярославської області. Від 1944 належить до Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Судайське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Чухломського району
|
65689242
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Call%20of%20Duty%20Endowment
|
Call of Duty Endowment
|
Call of Duty Endowment
The Call of Duty Endowment (C.O.D.E.) is a 501(c)(3) non-profit foundation co-created by Bobby Kotick, the former CEO of Activision Blizzard, and General James L. Jones, Jr., a retired United States Marine Corps four-star general, to help U.S., and later, U.K. military veterans find high-quality careers. The Endowment funds non-profit organizations that help former service members transition to high quality civilian careers after their military service and raises awareness of the value veterans bring to the workplace. The name of the Endowment is a reference to the video game series Call of Duty.
Primary partners receiving Endowment funding today include AMVETS (since 2011), Vet Jobs (since 2013), Hire Heroes USA (since 2010), JVS SoCal (since 2014), Operation: Job Ready Veterans (since 2015), The Forces Employment Charity (since 2017), Still Serving Veterans (since 2011), US VETS (since 2013), Veterans Inc. (since 2013), and Walking With The Wounded (since 2017).
History
2009–2011
The Call of Duty Endowment was born in 2009 from a conversation between Activision Blizzard CEO, Bobby Kotick, and former VA Secretary, Jim Nicholson. Kotick mentioned that a philanthropic foundation was planning on building a performing arts center on the grounds of the VA facility in West Los Angeles, to which Secretary Nicholson replied: “That’s stupid. Our real priorities are finding jobs for veterans and improving their healthcare. I think if we could redirect people's energies and efforts for job creation, that would be a better use of capital and better for veterans.”
The conversation inspired Kotick to learn more about unemployment and underemployment among U.S. veterans, discovering that 50,000 of the 150,000 service members returning to civilian life at the time couldn’t find jobs. Kotick co-founded the Call of Duty Endowment with General Jones on Veteran’s Day in 2009, with the mission to place veterans into high-quality careers.
The Endowment made its first grant of $25,000 in 2010. From 2009 to 2011, the Endowment offered several small and medium-sized grants to nonprofit organizations, but the board became concerned that they could not measure the impact of the grants and slowed the organization’s grant-making.
2012
In 2012, the Endowment funded the placement of its 1,000th veteran into a high-quality job and the organization grew to include several more distinguished military officials as part of its Advisory Board and General James L. Jones was formally introduced as co-founder of the Call of Duty Endowment. A former National Security Advisor to the President of the United States, European Command/NATO Commander, and Commandant of the United States Marine Corps, General Jones brought over 40 years of experience in military and government affairs to the Call of Duty Endowment.
2013
In 2013, CAPT Dan Goldenberg, US Navy(ret.) a veteran and experienced business executive, was hired as executive director. The Endowment changed its strategy to only support organizations with a proven track record of placing veterans into high-quality jobs. The same year, the Endowment started the "Seal of Distinction" grant program, which identifies and recognizes non-profit organizations that are successful in placing veterans in quality jobs. The Endowment worked with Deloitte to develop a rigorous assessment process to measure the effectiveness, efficiency and integrity of the nonprofits that apply. Organizations that earn the Seal of Distinction received a $30,000 unrestricted grant to use in their veteran job placement activities and are then eligible for future restricted funding, typically averaging more than $500,000 annually.
2014
The Endowment funds the placement of more than 20,000 veterans cumulatively and, for the first time, more than 10,000 in one year, due to the Seal of Distinction vetting model’s effectiveness. The Endowment’s first in-game fundraiser, the now iconic Badass George Washington Xbox Theme utilizing art by Jason Heuser, was launched in August.
2015
In partnership with Activision Publishing Studio Treyarch, the Endowment launched the “Be a Zombie in Call of Duty” campaign to raise funds and awareness and wins its first national recognition, Engage for Good’s Halo Award. Treyarch further innovates by launching the first in-game personalization pack to benefit the Endowment, Call of Duty®: Black Ops III’s C.O.D.E. Warriors Pack.
2016
In 2016, the Endowment funded the placement of more than 30,000 veterans cumulatively. Activision Publishing Studio Treyarch launched the Call of Duty®: Black Ops III –C.O.D.E. Valor Pack and Activision Publishing Studio Infinity Ward created the Call of Duty®: Infinite Warfare –C.O.D.E. Courage Pack.
2017
In 2017, the Endowment announced that it would expand its efforts to include ex-forces members in the United Kingdom. RFEA (now The Forces Employment Charity) and Walking With The Wounded were the first U.K. organizations to be awarded the Seal of Distinction and related grants.The Endowment also worked with ZipRecruiter on a policy paper entitled “Challenges on the Homefront: Underemployment Hits Veterans Hard,” and funded the placement of more than 40,000 veterans cumulatively.
For the first time, the Endowment participated in the NFL’s My Cause, My Cleats program, partnering with two Pittsburgh Steelers players: former Army Ranger Alejandro Villenueva and Le'Veon Bell. Activision Publishing studio, Raven Software created the Call of Duty®: Modern Warfare Remastered –C.O.D.E. Brass Pack. Activision Publishing Studio Treyarch launched the Call of Duty®: Black Ops III –C.O.D.E. Double Duty Pack. Activision Publishing Studio Sledgehammer Games published the Call of Duty ®: WWII –C.O.D.E. Bravery Pack.
2018
In 2018, the Endowment officially launched in the United Kingdom to help Ex Forces find high-quality jobs while hitting the milestone of placing more than 50,000 veterans cumulatively. Activision Publishing studio, Sledgehammer Games launched the Call of Duty®: WWII –C.O.D.E. Fear Not Pack in partnership with artist Jason Heuser who returned to also create the Fear Not Playstation Dynamic Theme. Activision Publishing studio Treyarch published the Call of Duty®: Black Ops 4 –C.O.D.E. Salute Pack. The Endowment partners with the Pittsburgh Steelers' wide receiver JuJu Smith-Schuster for the NFL’s My Cause, My Cleats.
2019
In 2019, the Endowment funded the placement of more than 60,000 veterans cumulatively and partnered with the U.S. Army Esports team to launch the C.O.D.E. Bowl, an event that would grow to become the first-ever transatlantic military esports tournament to drive awareness of the veteran employment cause . It was the biggest year yet for in-game Endowment fundraisers. Activision Publishing studio Treyarch launched the Call of Duty®: Black Ops 4 (Blackout) –C.O.D.E. Jump Pack. Additionally, famed Marine Corps Veteran and artist Max Uriarte (who created Terminal Lance) developed the Night Raid Playstation Theme. Activision Publishing Studio Infinity Ward also published the Call of Duty®: Modern Warfare –C.O.D.E. Defender Pack.
The Endowment launched the #HireHonor campaign to celebrate its 10th anniversary. The campaign featured a call to action video from former U.S. Secretary of Defense, General James Mattis. General Mattis urged the video's viewers to honor veterans by hiring them.
Additionally, in two firsts, Activision Publishing Studio Beenox created the first in-game item to benefit the Endowment outside of Call of Duty–the Crash™ Team Racing Nitro-Fueled –C.O.D.E. Firehawk Kart, and the brand new Call of Duty®: Mobile team got in on the action with their C.O.D.E. Honor Pack.
2020
In the midst of the COVID-19 Pandemic, great need surfaced and enormous progress was made. The Endowment funded the placement of more than 80,000 veterans cumulatively. Activision Publishing Studio Infinity Ward launched the Call of Duty®: Modern Warfare –C.O.D.E. Fearless Pack, inspired by the heroic actions of Medal of Honor Recipient CPT Florent “Flo” Groberg, U.S. Army(ret.). Call of Duty®: Mobile launched the C.O.D.E. Freedom Pack. Activision Publishing Studio Vicarious Visions created the Tony Hawk Pro Skater 1 and 2 –C.O.D.E. United Pack. Additionally, Activision Publishing studio Treyarch published the Call of Duty®: Black Ops Cold War –C.O.D.E. Challenger Pack. The Endowment also partnered with Arizona Cardinals quarterback Kyler Murray for My Cause, My Cleats.
2021
In 2021, the Endowment funded the placement of more than 90,000 veterans cumulatively. Helene Imperiale is appointed the Endowment’s first Marketing Director. During Military Appreciation Month, the Endowment focused on chronic unemployment and underemployment amongst former military medics, and published a seminal policy paper. The Endowment also launched the C.O.D.E. Revival Challenge, and partnered with Activision Publishing studio Treyarch to create the Call of Duty®: Black Ops Cold War –C.O.D.E. Battle Doc Pack. Additionally, Sledgehammer Games published the Call of Duty®: Vanguard –C.O.D.E. Timeless Pack, and Call of Duty®: Mobile created their own version of the C.O.D.E. Timeless Pack. The brand new U.S. Space Force shocked an audience of more than 1 million by defeating eight other U.S. and U.K. military branches to win C.O.D.E. Bowl II.
2022
In 2022 the Endowment achieved its long-term goal of 100,000 placements and ended the year having funded the placement of more than 110,000 veterans cumulatively while publishing a policy paper on the lessons learned through its work, and winning six national awards. In partnership with the Call of Duty®: Warzone Team, the Endowment launched Call of Duty Veteruns, the first-ever in-game charity run to raise awareness and funds for veteran job placement–3.4 million players participated. The C.O.D.E. Bowl trophy was launched into space with a challenge from the U.S. Space Force to “Come and Get It!”--the Royal Air Force did just that, defeating all other U.S. and U.K. military branches to bring home the C.O.D.E. Bowl III trophy in front of more than 2 million viewers.
Call of Duty®: Mobile launched the C.O.D.E. Timeless Pack, and Infinity Ward published the Call of Duty®: Modern Warfare® II and Call of Duty®: Warzone™ 2.0 –C.O.D.E. Protector Pack. The Endowment partnered with the LA Ram's wide receiver Cooper Kupp for My Cause, My Cleats.
2023
In 2023, the Endowment won a record nine national awards, and announced that they had reached one million followers across its social media channels. During May’s Military Appreciation Month, the Endowment published a policy paper on Women Veteran Employment, and also partnered with the Call of Duty team and country music duo War Hippies on the “Loot For Good” activation in Warzone 2.0. Infinity Ward launched the Call of Duty®: Modern Warfare® II –C.O.D.E. Perseverance Pack and the Call of Duty®: Modern Warfare® II and Call of Duty®: Warzone™ 2.0 –C.O.D.E. Valkyrie Pack that honors women veterans. Leading up to C.O.D.E. Bowl IV on October 5, the C.O.D.E. Bowl trophy went on a #RoyalRoadTrip of London with the C.O.D.E. Bowl III winners, the Royal Air Force. In their C.O.D.E. Bowl debut, the Royal Canadian Air Force, the first and only Canadian team to participate in the event, took home the C.O.D.E. Bowl trophy on October 5. The event followed Call of Duty® NEXT, the Call of Duty®: Modern Warfare III showcase event. During the event, the Endowment announced the Call of Duty Endowment (C.O.D.E.) Warrior Pack for Call of Duty® Modern Warfare III. The pack was inspired by and created in close collaboration with a retired U.S. Navy SEAL.
Impact
Veterans often face barriers to transitioning to civilian careers because their military experience does not transfer easily to civilian jobs.The Call of Duty Endowment funds organizations that help veterans with resume preparation, career coaching, mock interviews, and other skill-building to help them enter the civilian workforce. The Endowment also works with employers to show that hiring veterans makes good business sense and that veterans make valuable additions to the workplace.
In 2018, the Endowment announced that it reached its goal of funding the placement of 50,000 veterans into meaningful employment a year ahead of the 2019 deadline it had set. Then the Endowment set a new goal of placing 100,000 U.S. and U.K. veterans into jobs by 2024. The organization reached its goal to place 100,000 veterans in 2022, two years ahead of schedule. Now the Endowment is focused on placing the next 100,000 veterans.
To date, the Endowment has donated more than $73 million to the cause, funding the placement of more than 125,000 veterans into high-quality jobs. In 2022, the Seal of Distinction model of veteran job placement cost 1/13 the amount per veteran placement that it costs the U.S. Department of Labor.[15] In 2022, the Endowment reported an average cost per placement of $615, and stated that 19% of the veterans placed were women, compared to 10% of the veteran population. The starting salary for veterans placed by the endowment in 2022 is $65,144, with a 93% 6-month retention rate.
Funding
The Call of Duty Endowment is funded with donations from Activision Blizzard, gamers, corporate partners and individual donors. Activision Blizzard funds all of the operating costs for the Endowment, so 100% of donations go directly to grantees to fund veteran job placements.
The Endowment raises money through promotions and in-game merchandise in the Call of Duty game series. It also partners with retailers such as GameStop, which have historically donated a portion of games sold to the Endowment and raised funds through in-store donation programs, and through efforts with celebrities such as actor Josh Duhamel and Green Bay Packers running back Aaron Jones. In 2019, the Endowment launched the #HireHonor campaign to celebrate its 10th anniversary. The campaign featured a call to action video from former U.S. Secretary of Defense, General James Mattis. General Mattis urged the video's viewers to honor veterans by hiring them and said that combat veterans are great assets to the workforce.
In 2019, the U.S. Army Esports team partnered with the Endowment to launch the CODE Bowl, an event where teams of popular streamers and members of the Army Esports team competed in Call of Duty: Modern Warfare to raise awareness about the value of military service. Streamers also used their channels to raise funds for the Endowment.
In May 2020, Activision Blizzard donated $2 million to the Call of Duty Endowment to help fund emerging needs during the COVID-19 pandemic. The company also launched the Fearless Pack as an in-game purchase in Call of Duty: Modern Warfare and Call of Duty: Warzone with all proceeds going to the Endowment. The organization stated they saw a 50 percent increase in calls for assistance during the pandemic, and advocated for employing veteran medics and hospital corpsmen as emergency medical technicians and paramedics.
Awards and recognition
Engage for Good Golden Halo in 2015.
American Red Cross Diamond Community Philanthropic Circle in 2015.
Engage for Good Golden Halo Awards for Best Digital Campaign in 2016 and 2017.
YouTube Streamy Purpose Award and Social Good Award in 2017.
The Social Good Awards Nonprofit/Corporate Partnership in 2017.
My Cause, My Cleats with Alejandro Villenueva in 2017
Engage for Good Golden Halo Gold Award in Best Social Service Initiative in 2018, and 2022
Received a Vetty Award, presented by the Academy of the United States Veterans Foundation, in the Employment category in 2019.
In 2020, the #HireHonor campaign was recognized as a Webby Awards Honoree in the Public Service and Activision Category.
YouTube Streamy Social Good Award in 2021 for #CODEMedicalHeroes Campaign.
My Cause, My Cleats Award with Stefon Diggs in 2021.
Guidestar awarded the Endowment the Platinum Seal of Transparency in 2017–2023.
Los Angeles Business Journal 2022 Nonprofit & Corporate Citizenship Awards: Most Innovative Awareness Campaign
Global Agency Awards in 2022 Best Not-For-Profit Campaign
BullDog PR Awards: Best Not-For-Profit/Association Campaign in 2022.
PR News Platinum Award In The Media Relations: Non-Profit Category in 2022. This Was The Endowment’s 7th National Award For The #CODEMedicalHeroes Campaign.
Ragan’s CSR And Diversity Awards for Best Cause Advocacy Campaign in 2022
My Cause, My Cleats with Cooper Kupp in 2022.
PR News Platinum Award for Media Relations campaign #CODVeteruns100k in 2023
Anthem Award in The Diversity, Equity & Inclusion, Non-Profit Campaign Category For #CODVeteruns100k in 2023.
2023 Silver Pencil in the Direct Marketing for Experiential & Visual Events at the One Club for Creativity Show.
PR News Social Impact Awards: Social Good Responsibility Campaign #CODVeteruns100k in 2023.
PR Daily Ragan's CSR and Diversity Awards Nonprofit Award for #CODVeteruns100k in 2023.
PR Daily CSR and Diversity Awards Best Cause Advocacy Campaign #CODVeteruns100k in 2023.
References
External links
American veterans' organizations
Foundations based in the United States
Endowment
|
35592904
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lalita%20Yauhleuskaya
|
Lalita Yauhleuskaya
|
Lalita Yauhleuskaya (born 31 December 1963 in Sokol, Russia) is a professional sporting shooter who won a bronze medal at the 2000 Summer Olympics in Sydney representing Belarus and currently represents Australia in international competition.
Yauhleuskaya began competitive shooting at age 13. In 1986, representing the Soviet Union, she finished 5th in the women's 10 metre air pistol at the ISSF World Shooting Championships in Suhl, Germany. Ten years later she was selected in the Belarusian team for the Atlanta Olympics where she placed 8th in the 10m air pistol. Four years later she picked up a bronze medal in the women's 25 metre pistol at the Sydney Olympics. She became an Australian citizen after the Sydney Olympics and represented her new country in Athens and Beijing. She was also selected for the Australian team for the 2012 Summer Olympics in London, finishing 40th in the women's 10 m air pistol and 17th in the women's 25 m pistol. In 2014 Commonwealth Games, she clinched a bronze medal in women’s 25-metre pistol event.
Shooting success runs in the family. Lalita’s son; Sergei Evglevski represents Australia and is very successful in his own right. He competed at the Tokyo 2020 Olympics.
References
External links
1963 births
Australian female sport shooters
Belarusian female sport shooters
Commonwealth Games bronze medallists for Australia
Commonwealth Games gold medallists for Australia
Commonwealth Games silver medallists for Australia
Living people
Shooters at the 1996 Summer Olympics
Shooters at the 2000 Summer Olympics
Shooters at the 2002 Commonwealth Games
Shooters at the 2004 Summer Olympics
Shooters at the 2006 Commonwealth Games
Shooters at the 2008 Summer Olympics
Shooters at the 2010 Commonwealth Games
Shooters at the 2012 Summer Olympics
Shooters at the 2014 Commonwealth Games
Shooters at the 2016 Summer Olympics
Olympic bronze medalists for Belarus
Olympic medalists in shooting
Olympic shooters for Australia
Olympic shooters for Belarus
Commonwealth Games medallists in shooting
Medalists at the 2000 Summer Olympics
Belarusian emigrants to Australia
People from Sokol, Vologda Oblast
Sportspeople from Vologda Oblast
Medallists at the 2002 Commonwealth Games
Medallists at the 2006 Commonwealth Games
Medallists at the 2010 Commonwealth Games
Medallists at the 2014 Commonwealth Games
|
4501597
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B5%D0%B9%D1%80%D0%B0%D0%BD-%D0%A5%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%BC
|
Хейран-Ханум
|
Хейран-Ханум - азербайджанська поетеса першої половини XIX століття.
Біографія
Народилася в Нахічевані в аристократичній сім'ї. Дата її народження та смерті невідомі. На початку XIX століття Хейран-Ханум переїхала до Ірану, і до кінця своїх днів жила в Тебризі. Володіла перською та арабською мовами, вивчала класичну літературу Сходу.
Хейран-Ханум писала ліричні вірші різноманітні формою: газелі, мухамаси, рубаї, касиди та ін. двома мовами - азербайджанською та перською.
Основна тема її поезії — палке, благородне і самовіддане кохання. У деяких віршах звучать невдоволення навколишнього життя, протест проти зла та соціальної несправедливості, безправ'я та пригніченого становища жінки.
Бібліографія
Сечилмиш эсэрлэри. (Г. Мэммэдлинин мугэддимэсилэ), Бакы, 1961.
Посилання
Хейран-Ханум — статья из Большой советской энциклопедии.
Азербайджанська шляхта
Уродженці міста Нахічевань
Персоналії за алфавітом
Померли 1848
Народились 1790
Азербайджанські емігранти до Ірану
Азербайджаномовні поети
|
1711057
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8
|
Патрульна служба поліції особливого призначення України
|
Патрульна служба поліції особливого призначення України
Патрульна служба поліції особливого призначення — універсальні підрозділи Національної поліції України, що об'єднали в собі функіції патрульної служби та поліції особливого призначення для захисту держави та її громадян від російської збройної агресії проти України, що почалась ще в 2014 році. Ці підрозділи були створені в 2015 році після набрання чинності закону «Про Національну поліцію» на основі корпусу добровольчих спецпідрозділів Міністерства внутрішніх справ України.
Після проведення заходів з реформування та оптимізації штатної чисельності у структурі Головних управлінь Національної поліції в областях та місті Києві на основі 56 добровольчих підрозділів МВС особливого призначення було створено 22 підрозділи патрульної служби поліції особливого призначення (3 полки, 9 батальйонів, 10 рот).
Як зазначив тодішній міністр внутрішніх справ ці підрозділи необхідні на перехідний період в країні для виконання поліцейських функцій, характерних для зони військового конфлікту.
Законодавчі основи діяльності
Підрозділи у своїй діяльності керуються Конституцією України, Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України «Про Національну поліцію», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про боротьбу з тероризмом», «Про оборону України», іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність Національної поліції України та Положенням про підрозділи поліції особливого призначення.
Тільки 04 грудня 2017 року було затверджене «Положення про підрозділи поліції особливого» (далі - Положення).
Відповідно п. 7 Положення залежно від специфіки, функцій, посадових (функціональних) обов’язків, що покладені на поліцейських, підрозділи поліції особливого призначення в штаті мають відділення, взводи, роти швидкого реагування, які призначені для безпосереднього проведення спеціальних поліцейських операцій із припинення злочинів, пов’язаних з високим ступенем суспільної небезпеки та вчиненням збройного опору, а також для здійснення відповідно до компетенції заходів у сфері протидії злочинності, що пов’язані з підвищеною загрозою для життя і здоров’я поліцейських та потребують від поліцейських високого рівня фізичної і професійної підготовленості, уміння впевнено діяти в екстремальних умовах.
Історія
Створення добровольчого корпусу спецпідрозділів МВС (2014 рік)
У березні—травні 2014 року внаслідок розвалу системи управління державою і тяжкої економічної й політичної кризи операція російських спецслужб із організації збройних терористичних акцій в Україні поставила під загрозу здатність держави забезпечити правопорядок. Більшість працівників міліції не виявляла готовності виконувати накази, пов'язані з якимось особистим ризиком для життя. Ті, хто намагався записатися на службу в міліцію, не могли скоро пройти складну бюрократичну процедуру працевлаштування.
У квітні 2014 року головою МВС України Арсеном Аваковим було прийнято рішення про створення добровольчого корпусу спецпідрозділів з охорони громадського порядку — батальйонів та рот патрульної служби міліції особливого призначення (ПСМОП) — для захисту від злочинних посягань та охорони громадського порядку. Спочатку планувалося створити близько 20 регіональних спецпідрозділів підпорядкованих ГУМВС та УМВС України в областях.
Створення перших добровольчих підрозділів МВС із цивільних осіб з числа добровольців було ініційоване Дніпропетровською та Луганською облдержадміністраціями. Головне управління МВС України в Дніпропетровській області 14 квітня оголосило про набір добровольців на посади рядового і молодшого начальницького складу до батальйону та роти патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» та «Дніпро-2». ГУМВС України в Луганській області створило спецпідрозділ «Тимур».
За станом на 16 червня згідно з інформацією Арсена Авакова в областях України сформовано 30 регіональних спецпідрозділів ПСМОП плановою чисельністю 5 660 чоловік, з яких близько 3 000 чоловік вже проходили службу. Всього ж за весну—літо 2014 року було створено 56 батальйонів та рот.
Колишні активісти Євромайдану, які після Революції гідності прийшли до МВС, такі, як наприклад, Юрій Береза, зазначали:
29 червня 2014 року у складі МВС було створено «Департамент з управління та забезпечення підрозділів міліції особливого призначення» на чолі з підполковником Віктором Чалаваном, радником Міністра внутрішніх справ, який брав участь у формуванні нових спецпідрозділів МВС. Голова МВС Аваков підкреслив:
В Закарпатській, Чернівецькій, Рівненській, Черкаській та Житомирській областях замість підрозділів МВС з охорони громадського порядку були сформовані територіально-громадські батальйони самооборони, підпорядковані обласним державним адміністраціям, і батальйони територіальної оборони (БТрО) підпорядковані Міністерству оборони України.
30 вересня 2014 року в інтерв'ю журналу «Фокус» Голова МВС Аваков зазначив, що у складі МВС на добровольчій основі було сформовано 34 спецбатальйони міліції.
Участь у АТО на Донбасі
2 липня 2014 року Арсен Аваков назвав добровольчі спецпідрозділи МВС, які беруть участь в АТО. Це добровольчі батальйони міліції:
«Луганськ-1»
«Київщина»
«Артемівськ»
«Азов»
«Миколаїв»
«Шторм»
«Київ-1»
«Слобожанщина»
«Харків-1»
«Харків-2»
«Дніпро-1»
«Чернігів»
а також добровольчі резервні батальйони оперативного та спеціального призначення Нацгвардії:
1-й БОП НГУ ім. Сергія Кульчицького
2-й БСП НГУ «Донбас»
4-й БОП НГУ «Крук»
16 липня 2014 року Антон Геращенко, радник міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, підтвердив, що в МВС створили 30 батальйонів, з яких вже більше десятка знаходиться в зоні АТО. У тому числі «Азов», «Київ-1», «Миротворець», «Артемівськ», «Луганськ-1». За словами Геращенко, усі новостворені спецпідрозділи МВС мають свою спеціалізацію — від охоронних функцій до штурмових, згідно з якою МВС і планує їхнє використання в зоні АТО на Донбасі.
За два роки добровольчі батальйони МВС провели близько 600 операцій з зачистки території, ліквідації диверсійних груп у зоні проведення антитерористичної операції на Донбасі, повідомив президент України Петро Порошенко.
Реформа та підпорядкування Національній поліції (2015—2016 роки)
7 листопада 2015 року, після набуття чинності Закону України «Про Національну поліцію», 30 спецбатальйонів перейшли в підпорядкування Національної поліції, решта була розформована, або увійшла до складу Нацгвардії.
17 січня 2016 року, після нагородження бійців підрозділу поліції особливого призначення «Дніпро-1» за їх участь в обороні Маріуполя, заступник глави Національної поліції Олександр Фацевич повідомив, що колишні добровольчі підрозділи в системі МВС, а нині — підрозділи поліції особливого призначення повинні стати «кістяком» при формуванні нового поліцейського спецпідрозділу «КОРД».
Проте ті працівники, які не потраплять до спецпідрозділу, на вулиці все ж не залишаться. Зараз підрозділи поліції особливого призначення забезпечують правопорядок у зоні проведення АТО.
Заступник глави Національної поліції зазначив, що у Дніпропетровську спільно з нарядами патрульної поліції цілодобово працюватимуть три бронегрупи. До кожної з них увійдуть по три бійця спецпідрозділу «Дніпро-1». Бронегрупи залучатимуть у разі необхідності проведення поліцейської спецоперації, зокрема — затримання озброєних злочинців. Олександр Фацевич підкреслив, що подібний досвід впроваджуватимуть і в інших містах, де функціонують батальйони поліції особливого призначення.
Станом на 14 лютого 2016 року, за інформацією Арсена Авакова, із 38 добробатів, які свого часу входили в систему МВС, залишилося 22. На службі в них перебувають 4207 працівників. Частина розформована, частина влилася в інші підрозділи. Бійцям батальйонів, які припинили існування, пропонується вибір — НГУ, КОРД чи інші підрозділи поліції. Але будь-який варіант припускає участь у жорсткому відборі.
З моменту створення спецбатальйони не беруть участі в активних бойових діях. Вони виконують тільки поліцейські функції в зоні АТО та прифронтових областях, а саме: чергування на блокпостах, патрулювання, підтримку порядку в буферних зонах, перевірку паспортного режиму, зачищення, внутрішні операції. Батальйонів залишається рівно стільки, скільки необхідно для здійснення нормальної ротації.
14 квітня 2016 міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков під час участі у ІХ Київському Безпековому Форумі заявив наступне:
За словами Арсена Авакова, за два роки добровольчі батальйони МВС та Нацгвардії — стали одними із найбільш дисциплінованих та боєздатних військових підрозділів.
«Поки іде війна і поки іде перехідна функція — ці спеціальні підрозділи у силах МВС будуть існувати», — додав очільник міністерства.
Арсен Аваков підкреслив, що частина добровольців «є запасом» для інших цивільних органів і нової поліції.
10 грудня 2016 року у рамках декомунізації батальйон спецпризначення МВС «Кіровоград», який дислокується у Кропивницькому, офіційно перейменували на «Святослав». Батальйон названий на честь князя Святослава. Документи про перейменування батальйону були подані у серпні 2016 року, проте сам наказ про перейменування підписали тільки 10 грудня 2016 року.
Об'єднання в штурмову бригаду Національної поліції України
13 січня 2023 року Кабмін постановив утворити міжрегіональний територіальний орган Департамент поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» для посилення Сил оборони та звільнення окупованих територій України. 2 лютого 2023 року бригаду було створено на базі двох полків спецпризначення «Сафарі» та «Цунамі», батальйону патрульної поліції особливого призначення «Луганськ-1». Це бійці, які виконували бойові завдання на Київщині, Запорізькому, Харківському, Херсонському і Донецькому напрямках.
Станом на лютий 2024 року до складу ОШБ НПУ «Лють» входять полки «Цунамі», «Сафарі», «Луганськ», «Дніпро-1», а також батальйони «Миротворець», «Скіф», «Захід», «Тавр» і рота спецоперацій «Еней», що робить її однією з найбільших бригад серед Сил оборони України. Бійці цього воєнізованого підрозділу разом із ЗСУ виконують завдання у гарячих точках на багатьох напрямках. Бригада звільняла більшість територій на Харківщині, Кремінну, Сватове, Кліщіївку, брала участь у боях поблизу Курдюмівки, Майорська, Богданівки. А нині тримає оборону переважно на Бахмутському напрямку.
Впродовж 2023-2024 років всі спецпідрозділи патрульної служби поліції особливого призначення були розформовані, реорганізовані, або переведені на службу в Департамент поліції особливого призначення ОШБ НПУ Лють.
Завдання
Особовий склад 20 підрозділів наразі задіяний в зоні проведення АТО та прифронтових районах. Спецбатальйони, забезпечують правопорядок у звільнених від сепаратистів населених пунктах; протидіють незаконному вивезенню із зони проведення АТО озброєння та боєприпасів, вибухових речовин, охороняють об'єкти державного та місцевого значення.
Важливе завдання спецпризначенців — боротьба з диверсійно-розвідувальними групами та незаконними військовими формуваннями, розшук та затримання осіб, які підозрюються у вчиненні терористичних актів та сепаратистських рухів.
Список спеціальних підрозділів поліції
Втрати
Голова МВС Арсен Аваков повідомив 19 вересня 2014 року, що з початку АТО на Донбасі загинуло більше 70 спецпризначенців добровольчих батальйонів МВС, 300 було поранено, 38 — зникли безвісти.
25 січня 2016 року, у Міністерстві внутрішніх справ України з нагоди Дня Соборності України відбулася церемонія нагородження працівників поліції, які брали участь у бойових діях на Сході країни, отримали поранення, виховують трьох та більше дітей, опікуються дітьми з функціональними обмеженнями. Загалом, на церемоній 33 бійці підрозділів МВС нагороджені медаллю «Захиснику Вітчизни». Відповідно до Указів Президента було вручено орден «За Заслуги» ІІ ступеня та присвоєне почесне звання «Заслужений лікар України» бойовому лікарю.
4 листопада 2019 року помер на блокпосту майор Стецюк Володимир Михайлович.
2 березня 2022 року внаслідок ракетного удару загинули бійці роти патрульної служби поліції особливого призначення "Схід" Волик Максим та Тарусін Богдан.
18 березня 2022 року внаслідок ракетного удару загинув боєць роти «Схід» Купріянов Дмитро.
Див. також
Батальйони територіальної оборони України
Об’єднана штурмова бригада Нацполіції «Лють»
Національна поліція України
Національна гвардія України
Добровольчий український корпус
Примітки
Посилання
Добровольчі батальйони, які беруть участь в бойових діях на сході України
Поліція в зоні АТО
ПОЛОЖЕННЯ про підрозділи поліції особливого призначення
Підрозділи Національної поліції України
|
11644740
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Regional%20cuisine
|
Regional cuisine
|
Regional cuisine is cuisine based upon national, state or local regions. Regional cuisines may vary based upon food availability and trade, varying climates, cooking traditions and practices, and cultural differences. One noteworthy definition is based upon traditional cuisine: "A traditional cuisine is a coherent tradition of food preparation that rises from the daily lives and kitchens of a people over an extended period in a specific region of a country, or a specific country, and which, when localized, has notable distinctions from the cuisine of the country as a whole." Regional food preparation traditions, customs and ingredients often combine to create dishes unique to a particular region. Regional cuisines are often named after the geographic areas or regions that they originate from.
See also
Hawaii regional cuisine
Japanese regional cuisine
List of regional dishes of the United States
List of street foods around the world
Fusion cuisine
National dish
References
External links
eNotes - Encyclopedia of Food and Culture
The Global Gastronomer - Cuisines of the World
Cuisine
Gastronomy by type
|
2183486
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D0%BD%D0%B3%D1%96%D1%83%D0%BE%D0%BC%D0%BF
|
Гунгіуомп
|
Гунгіуомп, — археологічна пам'ятка біля м. Гротон, штат Коннектикут, США. Тут виявлено кромлех (кам'яний круг), залишки індіанських і пізніших колоніальних споруд, а також артефакти, в основному архаїчного періоду (2000—770 років до Р.Х.). Серед численних руїн звертає на себе увагу кам'яна камера, мабуть, орієнтована на астрономічні події (рівнодення).
Огляд
На території 404,7 м² виявлено численні артефакти різних історичних періодів, зокрема, залишки будинків, майстерень по виготовленню тканини і обробці заліза. Також виявлено декілька кам'яних камер, імовірно підвально-складських приміщень, з яких два збереглися практично неушкодженими. Крім того, як відмічає Державний археолог штату Коннектикут, Ніколас Беллантоні: «Гунгіуомп унікальний тим, що тут виявлено так багато (знахідок)».
Одне з «підвальних приміщень», відомих також як «календарні камери», має астрономічну особливість: внутрішній альков освітлюється під час рівнодень завдяки тому, що світло проникає через отвір у західній стіні і потрапляє на камінь з протилежного боку усередині невеликої, вуликовидної камери.
На деякому видаленні від цих споруд знаходиться кам'яний круг (кромлех), що складається з двох концентричних кіл, викладених з каменів, зовнішнім діаметром понад 3 м. Зовнішній круг складається з 12 валунів і має викривлену форму. На думку деяких археологів, це міг бути млин.
Ще далі знаходиться ряд вертикальних каменів, поставлених по лінії північ-південь, на одному з яких є витравлене зображення птаха з розпростертими крилами.
Артефакти
Серед артефактів індіанського періоду, виявлених у Гунгіуомпі, — наконечники стріл, кам'яні відщепи і фрагменти кераміки. Артефакти колоніального періоду включають: кераміку, порцеляну, ґудзики, монети, пляшкове і шибкове скло, посуд, курильні трубки, цеглу і кістки тварин. Про призначення кам'яних споруд по артефактах судити неможливо, оскільки знайдені артефакти неможливо асоціювати з ними.
Кам'яні камери
Призначення і датування кам'яних камер доки не встановлені, хоча з високою імовірністю вони могли бути споруджені європейськими колоністами. Серед інших версій: раби колоніальних часів, або місцеві індіанські племена, пеквоти або мохегани. Висловлювалася і напівфантастична версія про те, що споруду могли збудувати ірландці, що нібито відвідували Америку до Колумба, оскільки по архітектурних особливостях воно нагадує споруди Середньовічної Ірландії.
Інші американські мегаліти
Американський Стоунхендж
Кам'яні споруди Блафф-Пойнт
Оулі-Гіллз
Примітки
Мегаліти Америки
Археологічні пам'ятки США
Історія Коннектикуту
|
5011999
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Yarima
|
Yarima
|
Yarima
YARIMA (також Марія Коваленко, , Карлівка, Полтавська обл., Україна) — українська R’n’B, соул, неосоул співачка. Переможниця digital-проєкту PEPSI MUSIC STAR. Переможниця в номінації Young Blood (Jury's Choice) 2024 від Jager Music Awards.
Біографія
Марія народилася 17 січня 2003 року у місті Карлівка, Полтавщина. З дитинства займалася вокалом, також брала заняття хореографії та гри на гітарі.
У 2020 році переїхала до міста Київ, де вступила у Київський Національний Університет ім. Т. Г. Шевченка на факультет соціології.
Восени 2020 року взяла участь у діджитал-проєкті «Pepsi Music Star», проведеного українським рок-гуртом THE HARDKISS за підтримки компанії Pepsi. Конкурс складався з чотирьох етапів, особливість проєкту полягала в тому, аби перенести телевізійний формат виключно у діджитал-простір.
31 жовтня 2020 року серед 1500 учасників Марія стала переможицею «Pepsi Music Star», здобувши головний приз — продюсування від The HARDKISS, а також можливість записати власний EP, зняти відеокліп і виступити разом із The HARDKISS 29 травня 2021 року на найбільшій сцені України — НСК «Олімпійський». Після релізу ЕР Марія припинила співпрацю з THE HARDKISS. 7 жовтня 2022 року YARIMA повернулася до роботи, оновивши свій сольний проєкт та змінивши напрям у музиці. Цього ж дня у мережі з’явився реліз з назвою «Під три чорти». 27 січня 2023 року вийшов сингл «Зазіхаю». 24 березня 2023 року YARIMA у співавторстві з українською R&B-виконавицею Sofia Shanti випустила ліричну баладу «Між усіх».
11 серпня 2023 року співачка випустила новий сингл "Не довіряй", який передує майбутньому міні-альбому "Цикл".
Дискографія
EP
«Цикл» (2023)
Сингли
«Під три чорти» (2021)
«Зазіхаю» (2023)
«Між усіх» (2023)
«Не довіряй» (2023)
«Ікар» (2023)
«Зажила» (2024)
Примітки
Посилання
Авторки-виконавиці України
Співачки України XXI століття
Українські співачки
|
3215315
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%B8%D1%80%D0%BB%D0%B8%D2%91%D0%B0%20%D1%96%20%D1%86%D1%96%D0%BF
|
Ґирлиґа і ціп
|
Ґирлиґа і ціп — символи, вживані в Стародавньому Єгипті. Первісно вони були атрибутами Осіріса, потім стали знаками влади фараона. Ґирлиґа (гека) мала символізувати царську владу, а ціп (нехаха) — плодючість землі.
Найраніший відомий зразок царського жезла-ґирлиґи походить з Герзейської культури (доба Наґада II), знайдений у гробниці U547 в Абідосі. На пізні додинастичні часи ґирлиґа вже була узвичаєним клейнодом царя. Ціп первісно використовувався окремо, фігуруючи на деяких найраніших зображеннях царського церемоніалу. Приблизно ближче до часу Другої династії ґирлиґа і ціп починають використовуватися в парі.
Єдиний збережений екземпляр комплекту ґирлиґи і ціпа походить з гробниці Тутанхамона. Їхні держаки зроблені з бронзи, покритої почерговими смужками смальти, обсидіану і золота, а намистини ціпа виконані з позолоченого дерева.
Традиційно ці клейноди тримали перехрещеними на грудях. Вони, здогадно, представляли правителя як пастуха, чия милість значно поміркована його могутністю.
Згідно з тлумаченням Тобі Вілкінсона, ціп вживався для поганяння худоби, отже, він був символом примусової влади правителя: подібно пастуху стада, правитель спонукав своїх підданих так само, як обмежував їх. Е. А. Волліс Бадж припускає, що це ціп для обмолоту зерна.
Примітки
Регалії
Символи Стародавнього Єгипту
Стародавній Єгипет
|
5208618
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B5%20%D0%B7%D0%BE%D0%BC%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Рефлекторне зомління
|
Рефлекторне зомління — це короткочасна через неврологічно індуковане падіння артеріального тиску та/або зниження частоти серцевих скорочень. Перед тим, як жертва втрачає свідомість, у неї може спостерігатися пітливість, погіршення зору або дзвін у вухах. Іноді людина може сіпатися, перебуваючи без свідомості. Ускладненнями рефлекторного зомління можуть бути травми, отримані в результаті втрати контрою над тілом та падіння з ударом.
Рефлекторне зомління поділяється на три підтипи: вазовагальна, ситуаційна та каротидно-синусова. Вазовагальне зомління, як правило, спричиняється коли жертва фіксує кров, біль, емоційний стрес або тривале стояння. Ситуаційне зомління часто спричиняється при сечовипусканні, ковтанні або кашлі. Каротидно-синусове зомління виникає через тиск на каротидний синус у шиї. Нервова система сповільнює частоту серцевих скорочень і розширює кровоносні судини, що призводить до зниження кров'яного тиску, у наслідок відбувається недостатній приплив крові до мозку. Діагноз затверджують на основі саме цих симптомів, після виключення инших можливих причин.
Відновлення після рефлекторного зомління відбувається без специфічного лікування. Профілактика епізодів полягає в тому, щоб уникати триґерів, які викликають зомління. Також може бути корисним вживання достатньої кількості рідини, солі та зайняття фізичною діяльністю. Якщо цього недостатньо для лікування вазовагальної зомління, тоді використовують такі ліки, як або . Іноді для лікування може використовуватися пейсмейкерні клітини. На рефлекторне зомління страждають щонайменше 1 з 1 000 людей на рік. Це найпоширеніший тип зомління, що становить понад 50% від усіх випадків.
Причини
Рефлекторне зомління виникає у відповідь на тригер через дисфункцію механізму регулювання частоти серцевих скорочень і артеріального тиску. Коли ритм серцевих скорочень сповільнюється або артеріальний тиск падає, нестача крові до мозку викликає знепритомнення.
Вазовагальні
Типові тригери:
Тривале стояння
Емоційний стрес
Біль
Страх крові
Вплив зміни магнітного поля (транскраніальна магнітна стимуляція)
Ситуаційні
Після або під час сечовипускання
Напруження, наприклад, при дефекації
Кашель
Ковтання
Підняття важкої ваги
Каротидний синус
Тиск на певну ділянку шиї. Це може статися під час носінні тугого комірця, гоління або поворота голови.
Діагностика
Окрім описаного вище механізму, зомління може викликати низка инших захворювань. Затвердити правильний діагноз при втраті свідомості навіть спеціалістам досить складно. Основа діагностики вазовагального змління полягає у чіткому описі та оцінки типової картини тригерів, симптомів та часового перебігу.
Важливо диференціювати , епілептичні судоми, вертиго та низький рівень цукру в крові як инші можливі причини зомління.
У людей з рецидивним вазовагальними зомлінням точність діагностики часто можна підвищити за допомогою одного з наступних діагностичних тестів:
(результати слід інтерпретувати враховуючи контекст клінічної картини пацієнта і з розумінням чутливості та специфічності тесту)
Імплантація
Холтерівське моніторування або
Ехокардіографія
Див. також
Ортостатична гіпотензія
Гастрокардіальний синдром
Примітки
Кардіологія
Симптоми та ознаки психічних розладів
Автономна нервова система
|
2720939
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%94%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C-%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Фркулєвець-Миховлянський
|
Фркулєвець-Миховлянський — населений пункт у Хорватії, в Крапинсько-Загорській жупанії у складі громади Миховлян.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 87 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 10,04 °C, середня максимальна – 24,10 °C, а середня мінімальна – -6,41 °C. Середня річна кількість опадів – 978 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
Крапинсько-Загорська жупанія
|
17650443
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1998%20Veikkausliiga
|
1998 Veikkausliiga
|
1998 Veikkausliiga
Statistics of Veikkausliiga in the 1998 season.
Overview
It was contested by 10 teams, and Haka Valkeakoski won the championship.
League standings
Results
Matches 1–18
Matches 19–27
See also
Suomen Cup 1998
References
Finland - List of final tables (RSSSF)
Veikkausliiga seasons
Fin
Fin
1
|
5124611
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%82%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE
|
Обуховицьке ткацтво
|
Обуховицьке ткацтво — узористе ткацтво, у якому переважно домінують червоний, чорний та білий кольори. Побутує в селі Обуховичі Вишгородського району Київської області. У 2023 році внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.
Для створення узористих рушників скатертин-настільників, ряден тв інших виробів використовувався ремізно-човниковий спосіб ткацтва, деякі елементи візерунка виконуються способом ручного перебору. Верстат має складну систему так званих ремізок, зв’язаних петлями, що підіймають окремі нитки чи групи ниток основи.
Розквіт ремесла став поштовхом для організації роботи Цеху декоративного ткацтва в Обуховичах, який входив до складу Київського виробничо-художнього об’єднання ім. Т. Г. Шевченка, відкрите в 1958 році за ініціативи Ганни Іванівни Верес та її матері Марії Маркелівни Пособчук. Цех виготовляв традиційні текстильні вироби – рушники, доріжки, серветки, скатертини, наволочки для диванних подушок.
Відомі майстрині:
Верес Ганна Іванівна
Верес Валентина Іванівна
Верес Олена Іванівна
Пособчук Марія Маркелівна
Бондарева Ольга Кирилівна
Примітки
Посилання
Опис обуховицького ткацтва як елементу НКС на сайті Українського центру культурних досліджень
Джерела
Кравець І. Рушники Ганни Василащук та Ганни Верес // Народна творчість та етнографія. – 1968. - № 4. – С. 13-17.
Нематеріальна культурна спадщина України
Ткацтво
|
2880958
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%B7%D1%83%D0%B2
|
Ґзув
|
Ґзув — село в Польщі, у гміні Слупія Скерневицького повіту Лодзинського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Скерневицького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Скерневицького повіту
|
9755178
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Blink%20%28Doctor%20Who%29
|
Blink (Doctor Who)
|
Blink (Doctor Who)
"Blink" is the tenth episode of the third series of the British science fiction television series Doctor Who. It was first broadcast on 9 June 2007 on BBC One. The episode was directed by Hettie MacDonald and written by Steven Moffat. The episode is based on a previous short story written by Moffat for the 2006 Doctor Who Annual, entitled "'What I Did on My Christmas Holidays' By Sally Sparrow".
In the episode, the Tenth Doctor—a time travelling alien played by David Tennant—is trapped in 1969 and tries to communicate with a young woman in 2007, Sally Sparrow (Carey Mulligan), to prevent the statue-like Weeping Angels from taking control of the TARDIS. Sparrow and her best friend's brother, Larry Nightingale (Finlay Robertson), must unravel a set of cryptic clues sent through time by the marooned Doctor, left in DVD Easter eggs.
Both the Doctor and his companion Martha Jones, played by Freema Agyeman, have very little screen time in this episode, which let another episode be filmed simultaneously; "Blink" is consequently sometimes referred to by fans as a "Doctor-lite" episode. The scenes at Wester Drumlins were shot in a derelict house in Newport. To create the angels, two actresses wore makeup and prosthetics. The episode was seen by 6.62 million viewers in the United Kingdom.
"Blink" received widespread praise, and is widely considered to be one of the best episodes of the show. Moffat won the BAFTA Craft and BAFTA Cymru awards for Best Writer, and the Hugo Award for Best Dramatic Presentation, Short Form; while for her single performance in the series, Mulligan won the Constellation Award for Best Female Performance in a 2007 Science Fiction Television Episode. In 2009 the episode was voted the second best Doctor Who story ever by readers of Doctor Who Magazine.
Plot
In 2007, Sally Sparrow, intrigued by a message written to her under peeling wallpaper about "the Weeping Angels", explores the abandoned house Wester Drumlins a second time with her friend Kathy Nightingale. Kathy is sent back in time to 1920 by an angel statue. At that moment, Kathy's grandson Malcolm delivers to the house a message from 1987 about the long life Kathy led. Before leaving, Sally takes a Yale key hanging from the hand of a statue. Sally visits Kathy's brother Larry at work to tell him Kathy loves him, as she was asked to in the message. Larry explains that he has been documenting an Easter egg in seventeen different DVDs containing a video message of a man having half of a conversation with the viewer. Larry gives Sally a list of the DVDs. Four statues follow Sally to the police station, where they take an impounded fake police box and send DI Billy Shipton back to 1969. The man in the Easter egg, a time traveller called the Doctor, has also been sent to the past, and asks Billy to relay a message decades later. Billy puts the Easter egg on the DVDs. In 2007, a much older Billy phones Sally to visit him on his deathbed in the hospital. Before he dies, Billy instructs Sally to look at the list. The list is Sally's own DVD collection.
Sally and Larry return to the house and play the Easter egg on a portable DVD player. Sally discovers she can converse with the Doctor in 1969, as he possesses a copy of the complete transcript that Larry is currently compiling. The Doctor explains that aliens called Weeping Angels turn to stone statues when any living creature observes them. He fears they are seeking the vast reserves of time energy in the police box, which is his time machine the TARDIS.
A Weeping Angel pursues Sally and Larry to the basement where the TARDIS is. Sally and Larry use the Yale key to hide inside. Larry inserts a now-glowing DVD, which also functions as a control disk, in the console's DVD player. The ship returns to the Doctor, while leaving Sally and Larry behind. The Weeping Angels standing around the TARDIS get tricked into looking at each other and are permanently frozen. A year later, Sally meets the Doctor prior to his being stuck in 1969. She hands the Doctor the transcript, and warns that he will need it.
Production
Writing
"Blink" was written by Steven Moffat. Part of the story for "Blink" is based on Moffat's Ninth Doctor short story from the Doctor Who Annual 2006 called "'What I Did on My Christmas Holidays' by Sally Sparrow". The short story is presented as a homework essay from Sally, though only 12 years old, who encounters evidence of the Doctor's presence from the past in her aunt's house while visiting. "What I Did" includes several elements that are reused in "Blink", including messages under the wallpaper and an ontological paradox involving a conversation between Sally and the Doctor, prerecorded on a video cassette, based on a written transcript—the essay itself; however, instead of the Weeping Angels, "What I Did" features the Doctor and the TARDIS inadvertently separated twenty years in time by a fault in the time machine, and the Doctor is able to instruct Sally how to bring it back to him in the past.
Moffat had held the idea of the Weeping Angels since seeing an angel statue in a graveyard whilst on a family holiday, and had planned to use them for the next series in the episodes that became "Silence in the Library" and "Forest of the Dead". However, after withdrawing from the writing of series three's first two-part story—Helen Raynor took over these episodes, writing "Daleks in Manhattan" and "Evolution of the Daleks"—Moffat volunteered to write the series' Doctor-lite episode and opted to use the Weeping Angels in what would become "Blink". Moffat was also inspired to write the episode based on the popular children's game Statues, which he always found "frightening". Murray Gold, the composer for the series, later compared the creatures to the moving ghostly topiary animals in Stephen King's 1977 horror novel The Shining.
"Blink" is the third story of the revived series to be adapted for television by the same writer from a piece of their spin-off writing. It follows the "Human Nature" and "The Family of Blood" story arc, which was adapted by Paul Cornell from his 1995 novel Human Nature; and "Dalek", which used the basic premise as well as several scenes and lines of dialogue adapted by Robert Shearman from his 2003 audio drama Jubilee. "Blink" is referred to as a "Doctor-Lite" episode because the Doctor and his companion have very little screen time. This allowed two episodes to be filmed simultaneously, a process known as "double banking". The practice began with the 2006 entry "Love & Monsters", and continued for episodes such as "Turn Left", "Midnight", and "The Girl Who Waited". Moffat stated that he felt relaxed when he was writing the script for "Blink", for if it proved to be unpopular, he could blame the "Doctor-lite" structure of the episode. Due to the show's tight schedule, "Blink" had only one script meeting.
Filming
"Blink" was directed by Hettie MacDonald, making her the first female director of a Doctor Who episode since the Sixth Doctor serial The Mark of the Rani. Russell T Davies, the series' executive producer, later noted that, due to MacDonald's work, the episode included some of "the most beautiful [visuals] we've ever had". British actress Carey Mulligan was chosen to play Sally Sparrow; Mulligan was reportedly ecstatic to have been cast in the series. She was initially concerned with the fact that Tennant would have little screen time, but after the episode aired was very pleased with the final result.
Location shooting for scenes set at the Police Station Garage took place at the Coal Exchange and Mount Stuart Square, Cardiff Bay on 21 November 2006. Fields House, located in Newport, filled in for Wester Drumlins. The house was already abandoned and falling into disrepair when the filming crews arrived. Moffat noted that "very little of it was tarted up" for the shoot; Moffat later called the location "the creepiest house" he had ever seen. The name was taken from a previous residence that Moffat lived in during the late 1990s. Larry describes the residence as "Scooby-Doo's house", a reference to the dilapidated mansions that the Scooby-Doo gang would usually visit. The BBC Fact File for the episode notes that 1969—the year Martha, the Doctor and Billy are sent to—is the first year Scooby-Doo, Where Are You! aired.
Originally, the producers considered having Michael Obiora play both the young and old version of Billy Shipton. However, it was decided that Obiora in makeup would look too fake, and so Louis Mahoney was cast to play the older version. Initially, Obiora played the role with a London accent; Mahoney, however, had a Gambian accent, and so Obiora had to re-dub his lines to match. Billy mentions that the windows of the TARDIS are the wrong size for a real police box. In 2004, when the first photographs of the new series' TARDIS prop were revealed, there was a vigorous discussion of the box's dimensions on the Outpost Gallifrey Doctor Who discussion forum, in which some fans complained that the prop's windows were too big. Moffat has confirmed that this line is an in-joke aimed at the Outpost Gallifrey forum.
Effects
Moffat joked that "since I was a kid, I've been thinking of Doctor Who monsters, just now when I do, it costs the art department […] a lot of money". To create the rigid structure of the angels' dresses, prosthetics supervisors Rob Mayor soaked fabric in fibreglass resin, which was then painted over. Although they are never shown moving on screen, all of the Weeping Angels were played by actresses Aga Blonska and Elen Thomas wearing makeup and prosthetics. The actresses wore two distinct masks: one that was more docile looking, and one with fangs bared. Blonska later noted that "I'm partly painted, partly glued into the costume, but it's quite comfortable." Although the actresses were slightly "wobbly" when they stood still, the producers used digital effects to, in essence, freeze the angels on film. Moffat was very pleased with the results, and called them "fantastic". Mulligan later called the effects "so good" and "really creepy".
To create the effect of the Angels rocking the TARDIS Mulligan and Robertson threw themselves around the ship's set. The camera's operator then shook the camera in the opposite direction that Mulligan and Robertson threw themselves. The scene wherein the Doctor talks to Sally via a DVD extra was created by writing a conversation, removing Sally's lines, then having David Tennant record his lines. Moffat felt that this one-way filming made the performance more convincing. Moffat initially wrote placeholder dialogue in the script for the scene where the Doctor tells Sally that he can hear her in the DVD shop, because he knew the lines that appeared would have to play "double duty later on" and be authentic and fresh both times. Gold called the sequences "the heart of the Chinese puzzle".
Broadcast and reception
"Blink" was first broadcast in the United Kingdom on BBC One on 9 June 2007. Overnight ratings showed that it was watched by 6.1 million viewers, which rose to 6.62 once time-shifted viewers were taken into account. The episode was the seventh most watched episode on BBC One for the week ending 10 June and was the lowest-rated episode of Doctor Who third series. It received an Appreciation Index of 87, considered "excellent". In its initial broadcast, a short clip of a card reading "One Year Later" was shown before the episode's denouement. In the syndicated and the DVD version, this shot has been removed.
A Region 2 DVD containing "Blink" together with the episodes "Human Nature" and "The Family of Blood" was released on 23 July 2007. It was re-released as part of the complete series three DVD on 5 November 2007.
Critical reception and accolades
"Blink" received positive reviews, with many praising the acting, the script, the level of fear and the Weeping Angels themselves. The Guardian Stephen Brook called it a "wonderfully creepy episode" that "ultimately made sense" despite "barely featur[ing] the Doctor and Martha". David Bradley of SFX awarded "Blink" five out of five stars, saying that it could have featured any of the previous Doctors and predicted that its "timelessness" would ensure that it would "[go] down as one of the finest, scariest, cleverest Who episodes ever". IGN's Travis Fickett gave the episode 9.1 out of 10, praising the way the audience felt they had known Sally Sparrow for a while, as well as the strength of Mulligan's performance, although he noted that "all of the performances in this episode are exceptional". He concluded that, "it's difficult to believe that so much was accomplished in such a short amount of time. The story of not one, but two relationships was told, several time lines intersected and a new and rather frightening enemy was vanquished without The Doctor ever coming face to face with them". Ross Ruedinger of Slant Magazine believed that the episode was not just the best Doctor Who episode, but also a great episode of the science fiction and horror genre that could allow it to stand alone. He also praised the fear-inducing concept of the Weeping Angels as well as the "tenderness of the story and the characters" which were "quite intricate given how much is going on in these 45 minutes". The Daily Telegraph named the episode one of the best of the show's entire run, noting that, while the Doctor "is somewhat on the periphery here", it "adds to the threat".
Many critics consider the episode one of the strongest during Tennant's time as the Doctor. IGN's Matt Wales named it the sixth best episode of Tennant's tenure, while Sam McPherson of TVOvermind listed it as the second best Tenth Doctor episode. In 2011, before the second half of the sixth series, The Huffington Post labelled "Blink" as one of the five essential episodes for new viewers to watch. The Weeping Angels also received critical praise. In 2009 SFX named the climax with the Weeping Angels advancing on Sally and Larry the scariest moment in Doctor Who history, describing it as "a terrifying combination of scary concept and perfect direction". The Weeping Angels came in at number three in Neil Gaiman's "Top Ten New Classic Monsters" in Entertainment Weekly, while TV Squad named them the third scariest television characters. They were also rated the third-best "baddie" in Doctor Who by The Daily Telegraph, behind the Nestene Consciousness and Daleks. In 2009 SFX listed the Angels in their list of favourite things of the revival of Doctor Who, writing, "Scariest. Monsters. Ever."
Writer Steven Moffat was awarded the 2008 BAFTA Craft and BAFTA Cymru awards for Best Writer for his work on this episode. "Blink" won the Hugo Award for Best Dramatic Presentation, Short Form, and Carey Mulligan received the Constellation Award for Best Female Performance in a 2007 Science Fiction Television Episode. The episode was nominated for the Nebula Award for Best Script, but lost to Pan's Labyrinth by Guillermo del Toro.
Legacy
"Blink" received the award for Best Story in the Doctor Who Magazine 2007 Survey. In Doctor Who Magazine 2009 poll to find the greatest Doctor Who story ever, it came in second place after Peter Davison's final story, The Caves of Androzani. In a 2007 poll conducted by the BBC, taking votes from 2,000 readers of the Doctor Who Adventures magazine, the Weeping Angels were voted the scariest monsters of 2007 with 55% of the vote; the Master and the Daleks took second and third place with 15% and 4% of the vote. In a 2012 poll of over ten thousand respondents conducted by the Radio Times, the Weeping Angels were again voted the best Doctor Who monster with 49.4% of the vote. In Doctor Who Magazine 2014 fan poll of the greatest episodes of all time, "Blink" again came in second, this time behind the 2013 episode "The Day of the Doctor".
Moffat, after becoming lead writer of the programme, wrote "The Time of Angels" and "Flesh and Stone" for the fifth series as a more action-oriented sequel that brought back the Weeping Angels, believing that good monsters should come back with a different style of story. They also returned in "The Angels Take Manhattan" from the show's seventh series , featured in the mini-episode, "Good as Gold", written by children for a Blue Peter contest and have made cameo appearances in the episodes "The God Complex", "The Time of the Doctor", "Hell Bent", "Revolution of the Daleks" and in the finale to the first series of the Doctor Who spin-off, Class. They are also featured in the New Series Adventures novel Touched by an Angel by Jonathan Morris. They returned to face the Thirteenth Doctor in series 13, Flux.
A line spoken by the Doctor, "The angels have the phone box", is rhetorically repeated by Larry and prompts him to say "I've got that on a T-shirt". As expected by Moffat and Gold, this led online retailers such as ThinkGeek, and Zazzle, among others, to offer versions of such a product for sale. In addition, the "wibbly-wobbly timey-wimey" line has been used to describe several of Moffat's complex time travel stories, such as "Let's Kill Hitler" and "The Big Bang". The line was also referenced in the first episode of the fifth series, "The Eleventh Hour", when the Eleventh Doctor (Matt Smith) scans the crack in young Amelia Pond's (Caitlin Blackwood) wall with his sonic screwdriver. BBC America created a series of four specials prior to the seventh series premiere of Doctor Who, including one entitled "The Timey-Wimey Stuff of Doctor Who".
British "Timelord rock" band Chameleon Circuit, composed of YouTube bloggers Alex Day and Charlie McDonnell among others, wrote a song about the episode, also entitled "Blink", and released it on their debut eponymous album.
References
Bibliography
External links
Fiction set in 1920
Fiction set in 1969
Fiction set in 2007
Fiction set in 2008
2007 British television episodes
British horror fiction
Doctor Who stories set on Earth
Fiction about holography
Hugo Award for Best Dramatic Presentation, Short Form-winning works
Television episodes written by Steven Moffat
Tenth Doctor episodes
Television episodes based on short fiction
|
868460
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%D0%BD%20%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%83%D0%BD
|
Дастін Браун
|
Дастін Браун
Дастін Джеймс Браун (4 листопада 1984, м. Ітака, США) — американський хокеїст, правий нападник.
Виступав за «Гвелф Сторм» (ОХЛ), «Манчестер Монаркс» (АХЛ), «Лос-Анджелес Кінгс», ЦСК Лайонс.
В чемпіонатах НХЛ — 699 матчів (191+213), у турнірах Кубка Стенлі — 50 матчів (13+18).
У складі національної збірної США учасник зимових Олімпійських ігор 2010 (6 матчів, 0+0), чемпіонатів світу 2004, 2006, 2008 і 2009 (32 матчі, 14+14). У складі молодіжної збірної США учасник чемпіонатів світу 2002 і 2003.
Досягнення
Володар Кубка Стенлі (2012, 2014)
Срібний призер зимових Олімпійських ігор (2010)
Бронзовий призер чемпіонату світу (2004)
Учасник матчу всіх зірок НХЛ (2009).
Посилання
Профіль на Eliteprospects
Американські хокеїсти
Гравці збірної США з хокею
Хокеїсти «Лос-Анджелес Кінгс»
Хокеїсти «Цюриха»
Задрафтовані «Лос-Анджелес Кінгс»
Хокеїсти на зимових Олімпійських іграх 2010
Срібні призери зимових Олімпійських ігор 2010
Хокеїсти на зимових Олімпійських іграх 2014
Володарі Кубка Стенлі
Учасники матчів всіх зірок НХЛ
Хокеїсти АХЛ
Срібні олімпійські медалісти США
Уродженці Ітаки (Нью-Йорк)
Спортсмени Ітаки (Нью-Йорк)
|
1803143
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B7%D0%B3%D0%BE%D0%B9%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%2C%201930%29
|
Ізгой (фільм, 1930)
|
Ізгой (фільм, 1930)
«Ізгой» — американський пригодницький фільм режисера Роуленда В. Лі 1930 року.
Сюжет
У ролях
Джордж Бенкрофт — Білл Рафферті
Джессі Ройс Лендіс — Гелен Лорбер
Вільям «Стейдж» Бойд — Джед Грейвс
Дональд Стюарт — Фін Томсон
Вейд Ботелер — капітан Грегг
Пол Порказі — Масоні
Брукс Бенедікт — Макфолл
Посилання
Derelict на сайті IMDb
Фільми США 1930
Фільми англійською мовою
Пригодницькі фільми США
Чорно-білі фільми США
Фільми Paramount Pictures
|
19018300
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jurk%C3%B3w%2C%20Limanowa%20County
|
Jurków, Limanowa County
|
Jurków, Limanowa County
Jurków is a village in the administrative district of Gmina Dobra, within Limanowa County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately south of Dobra, west of Limanowa, and southeast of the regional capital Kraków.
References
Villages in Limanowa County
|
62411803
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Moto%20G8
|
Moto G8
|
Moto G8 (stylized by Motorola as moto g⁸) is a series of Android smartphones developed by Motorola Mobility, a subsidiary of Lenovo. It is the eighth generation of the Moto G family. The G8 Play and G8 Plus were first released in October 2019, only 8 months after the previous generation. Other variants were released in March and April 2020.
Release
The G8 Plus and Play were announced in October 2019 and released in October and November 2019 in Europe and Latin America; an international version was also released. The G8 Power was announced in February 2020, followed by the G8 in March 2020. The G8 and G8 Power were released in Europe and Latin America in March and April 2020. The G8 Power Lite was announced and released in April 2020 for Europe and Latin America.
Specifications
Some specifications such as wireless technologies and storage will differ between regions.
Reception
G8 Plus
The G8 Plus was met with mixed to positive reviews by critics. The Verge gave it a score of 8/10, praising its battery life and day to day performance, among others, while criticizing the lack of wireless charging, water resistance, Android 10, and camera performance. Android Authority gave it a score of 6.8/10, positively describing the usability, action camera, and build quality, while criticizing the performance and camera image quality. TechRadar gave it a score of 3.5/5.
References
Android (operating system) devices
Mobile phones introduced in 2019
Mobile phones with multiple rear cameras
Motorola smartphones
Discontinued smartphones
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.