id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
4782088
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BE
|
Одрено
|
Одрено (мак. Одрено) — село в громаді Ранковце, розташоване в районі Славіште, на північному сході Македонії.
Географія та розташування
Село розташоване в південній частині території громади Ранковце. Воно розташоване у безпосередній близькості від самого коридору 8, уздовж якого проходить головна дорога від Скоп’є та Куманово до Кривої Паланки і до прикордонного переходу Деве Баїр на македонсько-болгарському кордоні.
Населення
Згідно з переписом 2002 року, в Одрено проживає 131 житель, усі є православними македонцями.
|
2992068
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Shortest%20job%20next
|
Shortest job next
|
Shortest job next (SJN), also known as shortest job first (SJF) or shortest process next (SPN), is a scheduling policy that selects for execution the waiting process with the smallest execution time. SJN is a non-preemptive algorithm. Shortest remaining time is a preemptive variant of SJN.
Shortest job next is advantageous because of its simplicity and because it minimizes the average amount of time each process has to wait until its execution is complete. However, it has the potential for process starvation for processes which will require a long time to complete if short processes are continually added. Highest response ratio next is similar but provides a solution to this problem using a technique called aging.
Another disadvantage of using shortest job next is that the total execution time of a job must be known before execution. While it is impossible to predict execution time perfectly, several methods can be used to estimate it, such as a weighted average of previous execution times. Multilevel feedback queue can also be used to approximate SJN without the need for the total execution time oracle.
Shortest job next can be effectively used with interactive processes which generally follow a pattern of alternating between waiting for a command and executing it. If the execution burst of a process is regarded as a separate "job", the past behaviour can indicate which process to run next, based on an estimate of its running time.
Shortest job next is used in specialized environments where accurate estimates of running time are available.
Weighted shortest job first
Weighted shortest job first (WSJF) is a modification of the concept used in agile development where jobs get weighted with the cost of delay so that the highest valued jobs get done sooner.
Value-flow rate (VFR) is an alternate, more intuitive name given to WSJF which expresses cost of delay and duration using unitless relative "points" rather than actual units of time or money.
See also
Shortest remaining time
References
External links
Processor scheduling algorithms
|
1498686
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BA%D0%B0%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%AE%D0%BD%D0%B3%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3
|
Мікаель Юнгберг
|
Мікаель Юнгберг
Мікаель Юнберг (13 червня 1970 — 11 листопада 2004) — шведський борець греко-римського стилю, олімпійський чемпіон, дворазовий чемпіон світу та Європи.
11 листопада 2004 покінчив життя самогубством, повісившись у психіатричній лікарні, де проходив реабілітацію після депресії, яку викликали завершення спортивної кар'єри, смерть матері та розлучення.
У 2014 внесений до Зали слави Міжнародної федерації об'єднаних стилів боротьби (FILA).
Виступи на Олімпіадах
Виступи на Чемпіонатах світу
Виступи на Чемпіонатах Європи
Виступи на Кубках світу
Виступи на інших змаганнях
Примітки
Посилання
Досьє на sport.references.com
FILA database
Шведські борці греко-римського стилю
Шведські чемпіони світу
чемпіони світу з греко-римської боротьби
шведські олімпійські чемпіони
Шведські бронзові олімпійські медалісти
Борці греко-римського стилю на літніх Олімпійських іграх 1992
Борці греко-римського стилю на літніх Олімпійських іграх 1996
Борці греко-римського стилю на літніх Олімпійських іграх 2000
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 2000
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 1996
Уродженці Гетеборга
Спортсмени-самогубці
Члени Зали слави FILA
Самогубці, які повісилися
Спортсмени Гетеборга
|
7568881
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mark%20IV%20tank
|
Mark IV tank
|
Mark IV tank
The Mark IV (pronounced Mark four) was a British tank of the First World War. Introduced in 1917, it benefited from significant developments of the Mark I tank (the intervening designs being small batches used for training). The main improvements were in armour, the re-siting of the fuel tank and ease of transport. A total of 1,220 Mk IV were built: 420 "Males", 595 "Females" and 205 Tank Tenders (unarmed vehicles used to carry supplies), which made it the most numerous British tank of the war. The Mark IV was first used in mid 1917 at the Battle of Messines Ridge. It remained in British service until the end of the war, and a small number served briefly with other combatants afterwards.
Development
The director of the Tank Supply Department, Albert Gerald Stern, first intended to fit the Mark IV with a new engine and transmission. Production of battle tanks was halted until the new design was ready, necessitating the use of the Mark II and III as interim training tanks. Failing to complete development soon enough to start production in time to have 200 tanks ready for the promised date of 1 April 1917, Stern was ultimately forced to take a Mark IV into production in May 1917 that was only slightly different from the Mark I tank.
The Mark IV Male initially carried three Lewis machine guns – one in the cab front and one in each sponson – and a QF 6 pdr 6 cwt gun in each sponson, with its barrel shortened as it had been found that the longer original was apt to strike obstacles or dig into the ground. The sponsons were not mirror images of each other, as their configuration differed to allow for the 6 pdr's gun-layer operating his gun from the left and the loader serving the gun from the right. The guns had a 100 degree arc of fire but only the starboard gun could fire straight ahead. The Female had five Lewis guns but no 6-pounders.
The decision to standardise on the Lewis gun was due to the space available within the tanks. Despite its vulnerable barrel and a tendency to overheat or foul after prolonged firing, the Lewis had the advantage that it used compact pan magazines which could hold up to 96 rounds. The Hotchkiss was fed from a rigid strip which was trimmed down to only 14 rounds for tank use; no sooner had the machine gunner guided the fall of shot onto the target than it was time to change the strip and the process repeated. It was not until a flexible 50 round strip was fully developed in May 1917 that the Hotchkiss would become the standard machine gun for tanks again. The changes caused delays, such as adapting the design for the bulky Lewis cooling barrel, and later, problems when the Hotchkiss strips had to be stored in positions designed for Lewis gun magazines.
At the 1917 Battle of Cambrai, Mark IV tanks were equipped with fascines, bundles of brushwood bound with chains, about long and in diameter carried on the roof of the cab. They were dropped into trenches to allow the tank to cross over more easily.
A large number of these tanks were also used for development work. In an attempt to improve trench-crossing capability, the "tadpole tail", an extension to the rear track horns, was introduced. However, it proved insufficiently rigid and does not appear to have been used in combat. Other experimental versions tested radios, mortars placed between the rear horns, and recovery cranes. Some of these devices were later used on operational tanks. Mark IVs were also the first tanks fitted with "unditching beams" by field workshops. A large wooden beam, reinforced with sheet metal, was stored across the top of the tank on a set of parallel rails. If the tank became stuck, the beam was attached to the tracks (often under fire) and then the tracks would drag it beneath the vehicle, providing grip.
Crew: 8
Combat weight:
Male: 28 tons (28.4 tonnes)
Female: 27 tons (27.4 tonnes)
Armour: 0.25–0.47 in (6.1–12 mm)
Armament: Three machine guns and two 6-pdrs (Male), Five .303 Lewis light machine guns (Female)
Ammunition storage: 6 pounder: 180 HE rounds and remainder Case
Production
The Mark IV was built by six manufacturers: Metropolitan (the majority builder), Fosters of Lincoln, Armstrong-Whitworth, Coventry Ordnance Works, William Beardmore & Company and Mirrlees, Watson & Co., with the main production being in 1917. The first order was placed for 1,000 tanks with Metropolitan in August 1916. It was then cancelled, reinstated and then modified between August and December 1916. The other manufacturers, contracted for no more than 100 tanks each, were largely immune to the conflict between Stern and the War Office.
Service
The Mark IV was first used in large numbers on 7 June 1917, during the British assault on Messines Ridge. Crossing dry but heavily cratered terrain, many of the 60-plus Mark IVs lagged behind the infantry, but several made important contributions to the battle. By comparison, at the Third Battle of Ypres (also known as Passchendaele) from 31 July, where the preliminary 24-day long barrage had destroyed all drainage and heavy rain had soaked the field, the tanks found it heavy going and contributed little; those that sank into the swampy ground were immobilised and became easy targets for enemy artillery.
Nearly 460 Mark IV tanks were used during the Battle of Cambrai in November 1917, showing that a large concentration of tanks could quickly overcome even the most sophisticated trench systems.
In the aftermath of the German spring offensive on the Western Front, the first tank-to-tank battle was between Mk IV tanks and German A7Vs in the Second Battle of Villers-Bretonneux in April 1918.
About 40 captured Mark IVs were employed by the Germans as Beutepanzerwagen (the German word Beute means "loot" or "booty") with a crew of 12. These formed four tank companies from December 1917. Some of these had their six pounders replaced by a German equivalent.
The last Mark IV to see service, briefly, was Excellent, a Mark IV male retained by the naval gunnery school HMS Excellent on Whale Island in Portsmouth harbour. In 1940 it was restored to operational status and driven to the mainland, where its new career was allegedly brought to an early end after damaging a car.
Surviving vehicles
A Mark IV Female that fought at the Battle of Cambrai is at the Museum of Lincolnshire Life, Lincoln.A local company, William Foster & Co., manufactured the first tanks, although as the only Mark IVs built in Lincoln were Male, this vehicle was probably built by Metropolitan in Birmingham. Recent research had put the identity of this tank into doubt, a partial serial number was found in 2014 that suggests this tank is not in fact Flirt II, as it was previously described.
A Mark IV Female is preserved at Ashford in Kent. This is one of many that were presented for display to towns and cities in Britain after the war; most were scrapped in the 1920s and 1930s. The engine was removed to install an electricity substation inside it. This was then removed a decade or so later to leave an empty interior.
The Royal Museum of the Armed Forces in Brussels has a Male Mark IV tank, Lodestar III, still in original colours.
A Mark IV Female, Grit, is owned by the Australian War Memorial and annually goes on display at their open day.
A Mark IV Male, Excellent, is displayed at The Tank Museum in Bovington Camp. This tank was presented by the army to HMS Excellent, a Royal Navy shore establishment where some tank crewmen were trained during WWI. It was very briefly restored to running condition in 1940, with a view to assisting in home defence, but did not see service. It was donated to the Tank Museum in 1971.
Mark IV Female Liberty: stored at Anniston Army Depot, Anniston, Alabama, US. After decades of exposure to the elements it is in poor condition, but is now in the Armor Restoration Shop at Fort Benning, Georgia where it is being stored ahead of restoration.
A Mark IV Female, D51: Deborah, was excavated at the village of Flesquières in France in 1999. It had been knocked out by shell-fire at the Battle of Cambrai and subsequently buried when used to fill a crater. Badly damaged and corroded when rediscovered, Deborah has been stabilised and is now housed in a small museum at Flesquières, close to the graves of members of the crew.
Popular culture
In the film War Horse, the title character, Joey, narrowly escapes a Mark IV tank.
In the anime film series Girls und Panzer das Finale, a Mark IV becomes Ooarai's ninth tank. It is operated by pirate themed "Shark Team", humorously referencing the Mark IV's nickname as a "landship".
To commemorate the centenary of the development of the Tank, in 2017 Channel 4, the JCB company and Guy Martin with the help of the Norfolk Tank Museum constructed a running replica Mk IV female (named Deborah II) for the television documentary Guy Martin's WWI Tank. Deborah II is now on permanent display at the Norfolk Tank Museum
On Transformers: The Last Knight, an elderly Autobot named Bulldog transforms to an army green Mark IV tank.
In the Twisted Metal 4 video game, one of the selectable characters General Warthog's vehicle of choice resembles a Mark IV tank.
See also
Mark V tank
Steam tank: an unsuccessful US design based on the Mark IV, but steam-powered and armed with a flamethrower.
Notes
Citations
References
External links
Headquarters, Tank Corps, 1 December 1917, British Army : "Instructions for the training of the Tank Corps in France". Includes Mk IV & V tank specifications.
Archaeological discovery: the Mark IV tank of Flesquières (Battle of Cambrai 1917)
A site dedicated to listing all the British tanks that fought in World War One
Military vehicles introduced in the 1910s
World War I tanks of the United Kingdom
Heavy tanks of the United Kingdom
History of the tank
|
3200201
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%8C%D1%94%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%93%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%29
|
Кондратьєва (Гаринський міський округ)
|
Кондратьєва (Гаринський міський округ)
Кондратьєва — присілок у складі Гаринського міського округу Свердловської області.
Населення — 5 осіб (2010, 21 у 2002).
Національний склад населення станом на 2002 рік: росіяни — 95 %.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Гаринського міського округу
Присілки Свердловської області
|
61079
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Хрінівка
|
Хрінівка
Села:
Хрінівка — Вінницька область, Вінницький район
Хрінівка — Чернігівська область, Сновський район
|
65848215
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Michnik
|
Michnik
|
Michnik is a Polish-language surname. Notable people with this surname include:
Adam Michnik, Polish former dissident, historian, journalist, and politician
Stefan Michnik, military judge in Communist Poland
Ewa Michnik, Polish music conductor, professor, director of Krakow Opera and Wroclaw Opera
Polish-language surnames
|
2328895
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA%20%D0%A2%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BD%D1%87
|
Замок Тіннагінч
|
Замок Тіннагінч
Замок Тіннагінх — замок Тіх на х-Іннс — один із замків Ірландії, розташований в графстві Карлоу, прихід Ріараймор, на схід від селища Клонаслі. Нині замок лежить в повних руїнах.
Історія замку Тіннагінх
На місці нинішніх руїн замку Тіннагінх в давні часи була ірландська фортеця. До англо-норманського завоювання земель Тіннагінх ця фортеця була резиденцією вождя ірландського клану О'Дунн або Ві Дунн. Зокрема, тут була резиденція вождя клану Ві Дунн — Тадга Мак Лайхніха Ві Дунна, що правив своїм кланом з цієї фортеці біля 1475 року. Про цей замок є повідомлення, що датується 1563 роком. У цьому джерелі цей замок називається Баун Ріаганах на березі річки Барроу. Замок розташований на відстані 1 милі від давнього мосту Тіннагінх через річку Барроу, що мав стратегічне значення. Назва Тіннагінх походить від ірландського Тіх-на-х-Іннс — «будинок на острові». Досить великий потік в цьому місці вливається в річку Барроу, оточує з усіх боків замок і створює враження острова серед річки. Поле на східній стороні річки називається Міллфілд.
У 1547 році Ентоні Сант-Лежер — лорд-суддя Ірландії захопив ці землі і збудував тут фортецю, чи перебудував стару з метою захисту цих захоплених земель від ірландських кланів О'Коннор та О'Мур.
Нинішній замок Тіннагінх був побудований в 1615 році Джеймсом Батлером. Можливо, до цього тут теж була американська споруда — замок побудований на штучному пагорбі, така будівництво в XVII століття вже не практикували. Це відбулося після завершення завоювання Ірландії Англією для зміцнення захисту англійських володінь від вічно бунтівних Ірландців. Але в 1641 році спалахнуло повстання за незалежність Ірландії. І як це не дивно Батлери підтримали повстанців. Хоча вони були нащадками англійських колоністів, але вони були католиками. Ірландці католики були ближчі «старим англійцям», аніж «нові англійці» протестанти. Після придушення повстання Олівером Кромвелем замок і землі Тіннагінх були в Батлерів конфісковані. Замок Тіннагіх тримав оборону до 1653 році. У цьому році війська Олівера Кромвеля — загони під командуванням полковника Х'юсона штурмували замок. Оборону замку тримав ірландський ватажок Чарльз Дунн — син Барнабі Ога — одного з лідерів Ірландської конфедерації. Ірландці чинили шалений опір, полковник Х'юсон застосував артилерію — замок був сильно зруйнований. У 1700 році сталася пожежа — підозрювали штучний підпал. З того часу замок лежить в руїнах — більше замок не відбудовувався. Доктор О'Донован писав у 1838 році, що «нинішні убогі руїни є лише частиною колись великого і могутнього замку».
Див. також
Список замків Ірландії
Джерела
https://web.archive.org/web/20161221063213/http://www.discoverireland.ie/Arts-Culture-Heritage/tinnahinch-castle/6114
http://www.askaboutireland.ie/reading-room/history-heritage/heritage-towns/towns-and-villages-of-lao/clonaslee/tinnahinch-castle/
Замки графства Карлоу
|
4544549
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1997%20%D1%83%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%94%D0%B2%D1%96
|
1997 у Миколаєві
|
1997 у Миколаєві — список важливих подій, що відбулись у 1997 році в Миколаєві. Також подано перелік відомих осіб, пов'язаних з містом, що народились або померли цього року, отримали почесні звання від міста.
Події
Органами місцевої влади підтримано проєкт комплексної програми підтримки розбудови обласного телеканалу «Миколаїв», що забезпечило подальший розвиток регіонального державного телеканалу.
Школу-ліцей № 38 реорганізовано в колегіум, наразі Миколаївський муніципальний колегіум імені В. Д. Чайки — працює у складі Миколаївського національно-культурного комплексу Чорноморського державного університету ім. П. Могили.
1 серпня до складу Військово-Морських Сил України увійшов великий протичовновий корабель «Безукоризненний», де отримав назву «Миколаїв» на честь міста корабелів і бортовий номер U133.
Засновані
Оріон-Авто — автотранспортна компанія, що здійснює міжміські та міжнародні пасажирські автоперевезення.
Особи
Очільники
Міський голова — Олександр Бердніков.
Почесні громадяни
Холявко Володимир Андрійович — академік Академії інженерних наук України. Працював генеральним директором ВО «Зоря».
Городянин року і «Людина року»
Бажов Валерій Аркадійович.
Бердник Віталій Іванович.
Ігнатьєв Олег Григорович.
Карнаух Валерій Анатолійович.
Клименко Леонід Павлович.
Нагорний Микола Олександрович.
Январьов Еміль Ізраїльович.
Номінація «Людина року» — Бажов Валерій Аркадійович.
Народились
Барський Владислав Валерійович (17 липня 1997, Миколаїв, Україна) — український футболіст, захисник.
Вітенко Євгеній Ігорович — український футболіст, нападник клубу МФК «Миколаїв».
Гришак Ірина Віталіївна (30 вересня 1997, Миколаїв) — українська кіноакторка.
Вітенчук Вадим В'ячеславович (13 січня 1997) — український футболіст, опорний півзахисник МФК «Миколаїв».
Соколов Олександр Юрійович — український легкоатлет, який спеціалізується в бігу на короткі дистанції, багаторазовий чемпіон та призер національних першостей у спринтерських дисциплінах.
Померли
Заболотний Юрій Леонідович (2 жовтня 1939, Одеса — 4 квітня 1997, Одеса) — український футболіст і тренер, Заслужений тренер УРСР; Заслужений тренер України. Зіграв 79 матчів за миколаївський Суднобудівник, забив 3 голи.
Кульчицький Костянтин Іванович (9 липня 1922, Миколаїв — 18 листопада 1997, Київ) — український науковець, лікар-морфолог, педагог, академік, засновник Національної академії педагогічних наук України, топографоанатом, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки УРСР, лауреат Державної премії України.
Глубоченко Григорій Іванович (13 жовтня 1915, Миколаїв — 4 жовтня 1997, Романківці) — український лікар, кавалер ордена Леніна.
Ставниченко Григорій Іларіонович (26 лютого 1917, Покровка — 29 березня 1997, Миколаїв) — радянський військовик, у роки Другої світової війни — старшина кулеметної роти 3-го стрілецького батальйону 216-го гвардійського стрілецького полку 79-ї гвардійської стрілецької дивізії, гвардії старшина. Повний кавалер ордена Слави.
Див. також
1997 у Миколаївській області
Примітки
Посилання
|
4877943
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE-%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Палиці (Струго-Красненський район)
|
Палиці (Струго-Красненський район)
Палиці — присілок в Струго-Красненському районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 54 особи. Входить до складу муніципального утворення Новосельська волость.
Історія
Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Новосельська волость.
Населення
Примітки
Населені пункти Струго-Красненського району
|
2973323
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BA%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Приозерне сільське поселення (Корткероський район)
|
Приозерне сільське поселення (Корткероський район)
Приозерне сільське поселення — муніципальне утворення у складі Корткероського району Республіки Комі, Росія. Адміністративний центр — селище Приозерний.
Населення
Населення — 783 особи (2017, 861 у 2010, 1059 у 2002, 1486 у 1989).
Склад
До складу поселення входять такі населені пункти:
Примітки
Поселення Корткероського району
|
2467775
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%20%D0%9B%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%81
|
Александер Лопес
|
Александер Лопес (5 червня 1992, Тегусігальпа) — гондураський футболіст, півзахисник клубу «Олімпія» та олімпійської збірної Гондурасу. Учасник Олімпійських ігор 2012 року в Лондоні.
Клубна кар'єра
Народився 5 червня 1992 року в місті Тегусігальпа. Вихованець футбольної школи клубу «Олімпія». 9 серпня 2010 року в матчі проти «Гомаягуа» він дебютував у чемпіонаті Гондурасу. У цьому ж поєдинку Александер забив свій перший гол за команду. У 2012 році після вдалого виступу на Олімпійських іграх у Лондоні до Лопеса проявляли інтерес норвезький «Русенборг та англійський «Віган Атлетік», але Александер залишився в «Олімпії» ще на сезон. Всього провів в команді чотири сезони, взявши участь у 68 матчах чемпіонату.
Влітку 2013 року Лопес перейшов в американський «Х'юстон Динамо», підписавши контракт на чотири роки. Сума трансферу склала 212 тис. доларів. 25 серпня в матчі проти «Монреаль Імпакт» він дебютував у MLS. 9 вересня в поєдинку проти «Нью-Йорк Ред Буллс» Александер віддав гольову передачу на Джейсона Джонсона, рабоною на 30 метрів. Незважаючи на відмінну техніку і індивідуальну майстерність Лопес не зміг до кінця адаптуватися в США і розгубив форму. У першому сезоні він провів всього два матчі. 12 червня 2014 року в матчі Кубку Ламара Ханта проти «Ларедо Хіт» Александер забив свій перший гол за «Х'юстон».
На початку 2016 року Лопес повернувся в «Олімпію», але вже через півроку перейшов у аравійський «Аль-Халідж». 12 серпня в матчі проти «Аль-Фейсалі» він дебютував у чемпіонаті Саудівської Аравії. У цьому ж поєдинку Александер забив свій перший гол за нову команду. На початку 2017 року Лопес втретє повернувся в «Олімпію».
На початку 2017 року Лопес втретє повернувся в «Олімпію». Відтоді встиг відіграти за клуб з Тегусігальпи 14 матчів в національному чемпіонаті.
Виступи за збірні
2008 року дебютував у складі юнацької збірної Гондурасу, разом з якою був учасником юнацького чемпіонату КОНКАКАФ та юнацького чемпіонату світу у 2009 році. Всього взяв участь у 8 іграх на юнацькому рівні, відзначившись одним забитим голом.
Протягом 2010—2011 років залучався до складу молодіжної збірної Гондурасу і був учасником молодіжного чемпіонату КОНКАКАФ 2011 року у Гватемалі. На молодіжному рівні зіграв у 7 офіційних матчах, забив 3 голи.
13 жовтня 2010 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Гондурасу в товариському матчі проти збірної Гватемали.
Влітку 2012 року Александер був включений в заявку олімпійської команди на поїздку в Лондон на Олімпійські ігри. На турнірі він взяв участь у трьох матчах проти команд Марокко, Японії та Бразилії.
У 2013 році Лопес взяв участь у розіграші Золотого кубка КОНКАКАФ. На турнірі він зіграв у всіх матчах турніру проти збірних Гаїті, Сальвадора, США, Коста-Рики та Тринідаду і Тобаго.
На початку 2017 року Лопес став переможцем Центральноамериканського кубка. На турнірі він зіграв у матчі проти збірної Сальвадору. У тому ж році в складі збірної Александер взяв участь у розіграші Золотого кубка КОНКАКАФ. На турнірі він зіграв у матчі проти збірної Коста-Рики та Французької Гвіани.
Наразі провів у формі головної команди країни 11 матчів, забивши 1 гол.
Досягнення
Чемпіон Гондурасу: 2010 (Кл.), 2011 (Ап.), 2012 (Кл.), 2012 (Ап.), 2016 (Кл.)
Переможець Центральноамериканського кубка: 2011, 2017
Примітки
Посилання
Гондураські футболісти
Гравці молодіжної збірної Гондурасу з футболу
Гравці збірної Гондурасу з футболу
Футболісти «Олімпії» (Тегусігальпа)
Футболісти «Х'юстон Динамо»
Футболісти «Аль-Халіджа»
Гондураські футбольні легіонери
Футбольні легіонери у США
Футбольні легіонери в Саудівській Аравії
Уродженці Тегусігальпи
|
38112305
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Podio
|
Podio
|
Podio supplies a web-based platform for creating no code solutions and automated workflows. The feature set includes organizing team communication, business processes, data and content in project management workspaces according to project needs.
History
Podio was founded in Denmark as Hoist by Jon Froda, Anders Pollas and Andreas Haugstrup Pedersen in early 2009. Thomas Madsen-Mygdal joined as chairman. The company signed up its first customers in August 2009 and was joined by Kasper Hulthin as co-founder.
In August 2010, Danish entrepreneur Tommy Ahlers, best known for the mobile social site ZYB, joined as CEO and angel investor.
Podio officially launched in March 2011. As part of the launch, Podio briefly opened a storefront in San Francisco where people could walk in for help with building apps.
In September, 2011, Podio launched mobile apps for iPhone and Android.
In April 2012, Citrix acquired Podio.
In June 2015, Podio added two additional plans: Podio Plus (Advanced project processes and workflows) and Podio Premium (Priority support) to offer them to its expanded customer base. The application's basic version is still free but needs to be upgraded after reaching an entry threshold.
Reception
PC Magazine has given Podio an Editor's Choice award and selected it as one of The Best Online Collaboration Software of 2016, saying "Podio is an extremely flexible and highly customizable online hub for work and communication. Because it's so user friendly and scales easily for growing businesses, it's an Editors' Choice.".
See also
Software as a service
Collaboration software
Project management software
Comparison of file hosting services
Cloud storage
Cloud collaboration
Enterprise social software
References
External links
Citrix Systems
Web applications
2012 mergers and acquisitions
|
4702374
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%96%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B0%20%D0%A1%D1%83-34%20%D0%B2%20%D0%84%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%83
|
Авіакатастрофа Су-34 в Єйську
|
Авіакатастрофа Су-34 в Єйську — авіаційна катастрофа, що сталася в місті Єйськ Краснодарського краю Росії 17 жовтня 2022 року. При наборі висоти для навчально-тренувального польоту на житловий будинок упав військовий літак Су-34. Унаслідок катастрофи постраждали жителі 9-поверхівки. Льотчики катапультувалися.
Перебіг подій
Військовий літак Су-34 ЗС РФ при наборі висоти для навчально-тренувального польоту з військового аеродрому Південного військового округу зазнав аварії. Літак упав поблизу торгового центру «Меотида» у дворі багатоповерхового житлового будинку на Комуністичній (Західній) вулиці в Єйську Краснодарського краю Росії. Місцеві видання спершу повідомили, що літак упав просто на багатоповерхівку. За повідомленням льотчиків, що катапультувалися, причиною катастрофи стало займання одного з двигунів при зльоті.
Після падіння літака стався вибух боєкомплекту і вогонь перекинувся на житловий будинок, почалася велика пожежа. Місцевими виданнями уточнюється, що в результаті пожежі зайнялися кілька її поверхів, постраждало щонайменше 15 квартир. Пожежники довгий час не могли локалізувати загоряння.
Причини
За інформацією Міністерстві оборони РФ Су-34 розбився Су-34 через займання одного з двигунів під час зльоту. Одну з причин авіакатастрофи назвали так звані «воєнкори»: під час зльоту в двигун потрапили птахи. До масштабної пожежі у багатоповерхівці, згідно з офіційною версією, призвів розлив авіаційного палива.
Наслідки та жертви
За офіційними даними, пожежа, що виникла внаслідок авіакатастрофи Су-34, пошкодила щонайменше 17 квартир. Загалом, тією чи іншою мірою від вогню постраждали 45 квартир. В одному з під'їздів стався обвал перекриттів з дев'ятого по п'ятий поверхи. Також повідомляється, що деякі мешканці стрибали з верхніх поверхів, але ця інформація наразі не підтверджена.
Загинуло, щонайменше, тринадцять осіб. Ще 25 осіб постраждало, четверо з них у тяжкому стані. Серед потерпілих двоє дітей.
Див. також
Авіакатастрофа Су-30 в Іркутську
Інциденти на Східній Слобожанщині під час російсько-української війни
Примітки
Авіакатастрофи 2022
Авіаційні події з Су-34
Авіакатастрофи в Росії
Події 17 жовтня
Жовтень 2022
2022 у Росії
Єйськ
Історія Краснодарського краю
Військові інциденти на території Росії та Білорусі під час російсько-української війни
|
2158021
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BC%D0%B7%D0%B0%20%D0%9F%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%8F
|
Амза Пелля
|
Амза Пелля (7 квітня 1931, Олтенія, Румунія — 12 січня 1983, Бухарест) — румунський актор. Найбільш відомий ролями Децебала у фільмі «Даки» і Міхая Хороброго в однойменній картині.
Біографія
Пелля народився 7 квітня 1931 року в Олтенія, Румунія. У 1956 закінчив інститут театру і кіно імені Караджале. У тому ж році дебютував в Національному театрі Крайова. З 1961, після першої ролі у фільмі «Жага» (Setea), регулярно знімається в кіно. Грав в театрі Комедії і Національному театрі (Бухарест), пізніше знову повернувся в Крайова. Одночасно виконав головні ролі в таких фільмах, як «Даки», «Міхай Хоробрий», «Завжди винен», популярному циклі про пригоди комісара Міклована і комісара Романа і інших. У 1973—1974 був директором Національного театру Крайова. В кінці 1970-х створив образ дядька Марина — яскравий, народний характер жартівника з Олтенії, що став пізніше надзвичайно популярним. Помер 12 грудня 1983 від онкологічного захворювання. Похований в Бухаресті на цвинтарі Беллу.
Батько акторки Оани Пелля («Марія, Мирабела в транзисторах», «Дитя людське», «Вогонь і Лід: Хроніки Драконів» та інші фільми)
Вибрана фільмографія
Примітки
Посилання
Сайт памяти актёра
Померли в Бухаресті
Румунські кіноактори
Актори за алфавітом
Румунські актори
Померли від раку
Поховані на цвинтарі Беллу
Нагороджені орденом «За заслуги в культурі» (Румунія)
|
191608
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B5%D1%80%D1%82
|
Вайнерт
|
Вайнерт:
Вайнерт Еріх — німецький письменник і громадський діяч
Вайнерт Голкер — німецький журналіст і телеведучий
Вайнерт Йорн — німецький історик
Вайнерт-Вілтон:
Вайнерт-Вілтон Луї — німецький письменник
Німецькі прізвища
|
1561662
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B3%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%28%D0%90%D0%BA%D1%81%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Єгінсуський сільський округ (Аксуський район)
|
Єгінсуський сільський округ (Аксуський район)
Єгінсуський сільський округ — адміністративна одиниця у складі Аксуського району Жетисуської області Казахстану. Адміністративний центр — село Єгінсу.
Населення — 611 осіб (2021; 598 у 2009, 743 у 1999, 1176 у 1989).
Станом на 1989 рік існувала Єгінсуська сільська рада (села Єгінсу, Кумтобе) колишнього Бурлютобинського району.
Склад
До складу округу входять такі населені пункти:
Примітки
Сільські округи Аксуського району
|
2230262
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0%20%D0%B7%20%D0%BB%D1%83%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%202016%20%E2%80%94%20%D1%96%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%88%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%28%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B8%29
|
Стрільба з лука на літніх Олімпійських іграх 2016 — індивідуальна першість (чоловіки)
|
Стрільба з лука на літніх Олімпійських іграх 2016 — індивідуальна першість (чоловіки)
Змагання зі стрільби з лука в особистій першості серед чоловіків на літніх Олімпійських іграх 2016 року проходять з 5 по 12 серпня на Самбодромі. У змаганнях беруть участь 64 спортсмени. Як і інші три дисципліни, чоловіча особиста першість проходить у класичному різновиді лука, за правилами Світової федерації стрільби з лука, з відстані 70 метрів від мішені. Змагання розпочинаються з туру за місце, у якому кожен учасник вистрілює 72 стріли. На основі результатів цього раунду спортсмени розміщуються в сітці турніру на вибування. Така система вперше з'явилась 2012 року. Кожен матч складається з щонайбільше 5 сетів, у яких лучники вистрілюють по три стріли. Учасник з кращим результатом у кожному сеті отримує по два очки. Якщо очок у сетах порівну, то кожен спортсмен отримує по одному очку. Перший лучник, який здобуває 6 очок, — виграє матч. Якщо рахунок рівний 5-5 після 5 сетів, то учасники вистрілюють по одній тай-брейковій стрілі і перемагає той, хто влучає ближче до центру мішені.
Розклад змагань
Час місцевий (UTC−3).
Рекорди
Тур за місце — 72 стріли.
світовий і олімпійський рекорди були такими:
Результати
Тур за місця
Турнірна сітка
Фінальний раунд
Секція 1
Секція 2
Секція 3
Секція 4
Примітки
Стрільба з лука на літніх Олімпійських іграх 2016
|
57849174
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lygodactylus%20pauliani
|
Lygodactylus pauliani
|
Lygodactylus pauliani is a species of gecko, a lizard in the family Gekkonidae. The species is endemic to Madagascar.
Etymology
The specific name, pauliani, is in honor of French entomologist Renaud Paulian.
Geographic range
L. pauliani is found in southeastern Madagascar. The holotype was collected at an elevation of .
Habitat
The natural habitats of L. pauliani are forest, grassland, rocky areas, and shrubland.
Reproduction
L. pauliani is oviparous.
References
Further reading
Glaw F, Vences M (1994). A Fieldguide to the Amphibians and Reptiles of Madagascar, Second Edition. Cologne, Germany: Vences & Glaw Verlag / Serpents Tale. 480 pp. . (Lygodactylus pauliani, p. 284).
Krüger, Jens (2001). "Die madagassischen Gekkoniden. Teil II. Die Geckos der Gattung Lygodactylus Gray 1864 (Reptilia: Sauria: Gekkonidae)". Gekkota 3: 3-28. (in German).
Pasteur G, Blanc CP (1991). "Un lézard parthénogénétique à Madagascar? Description de Lygodactylus pauliani sp. nov. (Reptilia: Gekkonidae)". Bulletin du Muséum National d'Histoire Naturelle, Paris 13 (1-2): 209–215. (Lygodactylus pauliani, new species). (in French).
Röll, Beate; Pröhl, Heike; Hoffmann, Klaus-Peter (2010). "Multigene phylogenetic analysis of Lygodactylus dwarf geckos (Squamata: Gekkonidae)". Molecular Phylogenetics and Evolution 56 (1): 327–335.
Rösler H (2000). "Kommentierte Liste der rezent, subrezent und fossil bekannten Gekkotaxa (Reptilia: Gekkonomorpha)". Gekkota 2: 28–153. (Lygodactylus pauliani, p. 94). (in German).
Lygodactylus
Reptiles described in 1991
Reptiles of Madagascar
Endemic fauna of Madagascar
Taxa named by Charles Pierre Blanc
|
74488293
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2023%E2%80%9324%20Federation%20Cup%20%28Bangladesh%29
|
2023–24 Federation Cup (Bangladesh)
|
2023–24 Federation Cup (Bangladesh)
The 2023–24 Federation Cup (also known as ABG Bashundhara Federation Cup 2023–24 for sponsorship reasons) was the 35th edition of the tournament, the main domestic annual top-tier club football competition in Bangladesh organized by Bangladesh Football Federation (BFF). Ten participants were participated in the tournament. It was played from 26 December 2023 to 22 May 2024.
Bashundhara Kings is the defending champions having defeated Mohammedan SC by 2–1 goals in the final on 22 May 2024.
Participating teams
The following eleven teams will take part in the tournament.
Venues
The matches were being played following these four venues.
Draw
The draw ceremony were held on 13 December 2023 at 3rd floor of BFF house Motijheel, Dhaka. There are ten team was divided into three groups. Top two team from each group and two best third-placed teams were through in the Knockout stage.
Group summary
Round Matches Dates
Match officials
Referees
Md Mizanur Rahman
Md Anisur Rahman Sagor
Md Nasir Uddin
Jashim Akther
Bituraj Barua
Md Alamgir Sarker (†)
Sabuj Das
Golam Mourshed Chowdhury Nayon
Jasim Akhter
Saymoon Hasan Sany (†)
Assistant Referees
Bikash Sarker
Md Khorshed Islam
Sharifuzzaman Tipu
Md Nazmul Huda
Mehedi Hasan Emon
Sujoy Barua
Md Monir Ahmmad Dhali
Md Nuruzzaman
Jashim Akter (†)
Md Kamruzzaman
Md Alamgir Sarker
(†): working as both referee and assistant
Group stages
Tiebreakers
Teams were ranked according to points (3 points for a win, 1 point for a draw, 0 points for a loss), and if tied on points, the following tie-breaking criteria were applied, in the order given, to determine the rankings.
Points in head-to-head matches among tied teams;
Goal difference in head-to-head matches among tied teams;
Goals scored in head-to-head matches among tied teams;
If more than two teams are tied, and after applying all head-to-head criteria above, a subset of teams are still tied, all head-to-head criteria above are reapplied exclusively to this subset of teams;
Goal difference in all group matches;
Goals scored in all group matches;
Penalty shoot-out if only two teams were tied and they met in the last round of the group;
Disciplinary points (yellow card = 1 point, red card as a result of two yellow cards = 3 points, direct red card = 3 points, yellow card followed by direct red card = 4 points);
Drawing of lots.
Group A
Group B
Group C
Ranking of third-placed teams
Due to groups having different numbers of teams, the results against the fourth-placed teams in four-team groups are considered null and void for this ranking.
Knockout stage
In the knockout stages, if a match finished goalless at the end of normal playing time, extra time would have been played (two periods of 15 minutes each) and followed, if necessary, by a penalty shoot-out to determine the winner.
Bracket
Quarter-finals
Semi-finals
Final
Winners
Statistics
Goalscorers
5 Goals
Washington Brandão (Abahani Limited Dhaka)
4 Goals
Cornelius Stewart (Abahani Limited Dhaka)
Sunday Emmanuel (Mohammedan SC)
3 Goals
Jafar Iqbal (Mohammedan SC)
2 Goals
Muzaffar Muzaffarov (Mohammedan SC)
Dorielton Gomes (Bashundhara Kings)
Shakil Ali (Chittagong Abahani)
Foysal Ahmed Fahim (Sheikh Jamal DC)
Stanley Dimgba (Sheikh Jamal DC)
Pa Omar Babou (Fortis FC)
Edis Ibargüen García (Bangladesh Police FC)
Syed Shah Quazem Kirmane (Bangladesh Police FC)
1 Goal
Miguel Figueira (Bashundhara Kings)
Abu Azeez (Chittagong Abahani)
Amiruzzaman Saymon (Chittagong Abahani)
Mohammad Abdullah (Sheikh Jamal DC)
Sazzad Hossain (Sheikh Jamal DC)
Shahriar Emon (Mohammedan SC)
Sourav Dewan (Mohammedan SC)
Nabib Newaj Jibon (Abahani Limited Dhaka)
Bruninho Goncalves Rocha (Abahani Limited Dhaka)
Jonathan Fernandes (Abahani Limited Dhaka)
Emeka Ogbugh (Abahani Limited Dhaka)
Jahid Hasan (Bashundhara Kings)
Sohel Rana (Bashundhara Kings)
Mfon Udoh (Bashundhara Kings)
Asror Gafurov (Bashundhara Kings)
Robinho Azevedo (Bashundhara Kings)
Mohammad Ibrahim (Bashundhara Kings)
Mostafa Kahraba (Brothers Union)
Sajed Hasan Jummon Nijum (Fortis FC)
Amir Hakim Bappy (Fortis FC)
Ernest Boateng (Rahmatganj MFS)
Dawda Ceesay (Rahmatganj MFS)
Samuel Mensah Konney (Rahmatganj MFS)
Sekou Sylla (Sheikh Russel KC)
Landry Ndikumana (Sheikh Russel KC)
Sahed Miah (Bangladesh Police FC)
Javokhir Sokhibov (Bangladesh Police FC)
Abdullaev Azamat (Bangladesh Police FC)
Akhrorbek Uktamov (Bangladesh Police FC)
Hat-tricks
† Bold Club indicates winner of the match
Individual awards
Man of the match
Washington Brandão won the most Man of the match awards.(3)
† Bold club indicates winner of the match
Group Stage
Knockout Stage
Best Player Awards
See also
2023–24 Independence Cup (Bangladesh)
References
Bangladesh Federation Cup
2022 in Bangladeshi football
2023 in Bangladeshi football
2022–23 Asian domestic association football cups
|
3217926
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%92%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D1%82%D0%BE%D0%BD%29
|
Колвілл (Вашингтон)
|
Колвілл (Вашингтон)
Колвілл — місто в США, в окрузі Стівенс штату Вашингтон. Населення — 4917 осіб (2020).
Географія
Колвілл розташований за координатами (48.545147, -117.898109). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 7,58 км², уся площа — суходіл. В 2017 році площа становила 7,99 км², уся площа — суходіл.
Клімат
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкали особи в домогосподарствах у складі родини. Густота населення становила 616 осіб/км². Було 2221 помешкання (293/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,0 %. Частка іспаномовних становила 3,8 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,0 % — особи молодші 18 років, 57,1 % — особи у віці 18—64 років, 18,9 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,4 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 84,4 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 79,7 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 21,7 % осіб, у тому числі 29,1 % дітей у віці до 18 років та 18,5 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,1 %, роздрібна торгівля — 21,3 %, виробництво — 13,6 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 7,7 %.
Примітки
Джерела
Міста Вашингтону
Населені пункти округу Стівенс (Вашингтон)
Окружні центри штату Вашингтон
Населені пункти США, засновані 1825
|
2861544
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D2%90%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Яново (Ґрудзьондзький повіт)
|
Яново (Ґрудзьондзький повіт)
Яново — село в Польщі, у гміні Радзинь-Хелмінський Ґрудзьондзького повіту Куявсько-Поморського воєводства.
У 1975-1998 роках село належало до Торунського воєводства.
Примітки
Села Ґрудзьондзького повіту
|
1759629
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%94%D1%80%D1%8E%D0%B4%D1%81%D0%BE%D0%BD
|
Вієрюдсон
|
Вієрюдсон — річка на півдні Швеції, у лені Блекінге. Площа басейну — 165,2 км², середня річна витрата води — 1,3 м³/с.
Посилання
Річки Швеції
|
3186667
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Limnephilus%20antiquastepposus
|
Limnephilus antiquastepposus
|
Limnephilus antiquastepposus — викопний вид волохокрилих комах родини лімнефілід (Limnephilidae), що існував у міоцені. Описаний зі скам'янілого відбитка передньої частини екзоскелета, який знайдено у Ставропольському краї Росії.
Примітки
Викопні комахи
Волохокрильці
Комахи міоцену
Вимерлі тварини, описані 2018
|
14799848
|
https://en.wikipedia.org/wiki/TTK%20%28gene%29
|
TTK (gene)
|
TTK (gene)
Dual specificity protein kinase TTK also known as Mps1 is an enzyme that in humans is encoded by the TTK gene.
References
Further reading
EC 2.7.11
|
750831
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sophia%20Palaiologina
|
Sophia Palaiologina
|
Sophia Palaiologina
Sophia Fominichna Palaiologina or Paleologue (born Zoe Palaiologina; ; – 7 April 1503) was a Byzantine princess from the Palaiologos imperial dynasty and the grand princess of Moscow as the second wife of Ivan III of Russia. Her father was Thomas Palaiologos, the despot of the Morea. Through her eldest son, Vasili III, she was the grandmother of Ivan IV, the first crowned tsar of all Russia.
Family
Zoe was born in the Morea in 1449. Her father was Thomas Palaiologos, Despot of the Morea and younger brother of the last Byzantine Emperor, Constantine XI Palaiologos. Her mother was Catherine, the only legitimate daughter and heiress of Centurione II Zaccaria, the last independent Prince of Achaea and Baron of Arcadia.
The marriage between Thomas Palaiologos and Catherine Zaccaria produced four children: Helena (later wife of Lazar Branković, Despot of Serbia), Zoe, Andreas, and Manuel.
In Italy
The fall of the Byzantine Empire in 1453 was a turning point in Zoe's life. Seven years later, in 1460, the Ottoman army attacked Morea and quickly breached the Hexamilion wall across the Isthmus of Corinth, which was too long to be effectively manned and defended by Thomas' forces. Thomas and his family escaped to Corfu and then to Rome, where (already recognized as the legitimate heir to the Byzantine Empire by the Pope) he made a ceremonial entrance as Byzantine Emperor on 7 March 1461. Catherine remained in Corfu with her children and died there on 16 August 1462.
Zoe and her brothers remained in Petriti, a fishing port on the southeast coast of Corfu, until 1465, when their dying father recalled them to Rome. Thomas Palaiologos died on 12 May 1465.
Zoe and her brothers were adopted by the Papacy after her father's death. Born and raised in the Orthodox religion, it is possible that she was educated as a Catholic in Rome. She spent the next years in the court of Pope Sixtus IV.
The care of the Imperial children was assigned to a famous Greek humanist, theologian and scholar, Cardinal Basilios Bessarion. The Cardinal's surviving correspondence shows that the Pope took an interest in the welfare and development of Sophia and her brothers. They received 3,600 crowns (in payments of 200 crowns per month) for their clothes, horses and servants, and an additional 100 crowns for the maintenance of a modest household that included a doctor, a Latin teacher, a Greek teacher, a translator, and one or two priests.
After the death of Thomas Palaeologus, his eldest son, Andreas, claimed the Imperial title, but he sold his rights to several European monarchs and ultimately died in poverty. During the reign of Bayezid II, Manuel returned to Constantinople (now Istanbul) and remained there, at the mercy of the Sultan. According to some sources, he converted to Islam, raised a family and served in the Turkish Navy.
In 1466, the Venetian Republic invited King James II of Cyprus to ask for the hand of Sophia in marriage, but he refused. Around 1467, Pope Paul II offered Sophia's hand to a Prince Caracciolo. Although they were solemnly betrothed, the marriage never took place.
Grand Princess consort of Moscow
Maria of Tver, the first wife of Grand Prince Ivan III of Moscow, died in 1467. Their marriage produced one son, Ivan the Young, born in 1458.
The marriage between Sophia and Ivan III was proposed by Pope Paul II in 1469, probably in hopes of strengthening the influence of the Catholic Church in Russia and eventually unifying the Orthodox and Catholic churches, as stipulated in the Council of Florence. Ivan III's motives for pursuing this union were probably related to Sophia's status and her rights over Constantinople. Cardinal Bessarion, a dedicated advocate of reunification, may have conceived the marriage plan.
Negotiations lasted for three years. Russian chronicles describe the events as follows:
On 11 February 1469, a delegation led by Cardinal Bessarion arrived in Moscow with the formal proposal of a marriage between Sophia and the Grand Prince. Ivan III consulted his mother, Maria of Borovsk, the Metropolitan Philip and his boyars, and received a positive response.
In 1469, Ivan Fryazin (Gian-Battista della Volpe) was sent to the Papal Court to engage in formal negotiations for the match. The Pope received the Russian Ambassador with great honors. According to the chronicles, Fryazin returned to Moscow with a portrait of the princess that "caused an extreme surprise in the court". (This portrait has not survived. It was probably painted by one of the painters in residence at the Papal Court at that time, either Pietro Perugino, Melozzo da Forlì or Pedro Berruguete).
On 16 January 1472, Fryazin was sent to Rome again, this time to bring home his master's bride. He arrived in Rome on 23 May, after a journey of more than four months.
The marriage took place on 1 June 1472, at St. Peter's Basilica. Because Grand Prince Ivan III could not be present, Fryazin served as his proxy. Clarice Orsini (wife of Lorenzo the Magnificent, ruler of Florence) and Queen Catherine of Bosnia were among the guests at the ceremony. Sophia received 6,000 ducats as a dowry.
On 24 June 1472, Sophia and Fryazin left Rome with a grand entourage. The bride was accompanied by Cardinal Bessarion, who was probably there to act as an agent at the Moscow court. Legend says that Sophia's dowry included books that became the basis of the famous library of Ivan the Terrible, her grandson. Their itinerary took them to the north of Italy and through Germany to the port of Lübeck, where they arrived on 1 September. The voyage across the Baltic Sea took 11 days. The ship landed in Reval (now Tallinn) in October 1472, and she continued the trip through Dorpat (now Tartu), Pskov, and Novgorod. Sophia was officially acclaimed in Pskov, and she impressed onlookers by the way she thanked the public for the celebrations. Sophia finally arrived in Moscow on 12 November 1472.
Even before she departed for Russian lands, it became apparent that the Vatican's plans to have Sophia represent Catholicism had failed: Immediately after her wedding, she returned to the faith of her fathers. Papal Legate Anthony was not permitted to enter Moscow carrying the Latin cross before him. The Korsun cross is on view in the collections of the Moscow Kremlin Museums.
The formal wedding between Ivan III and Sophia took place at the Dormition Cathedral in Moscow on 12 November 1472. Some sources say that the ceremony was performed by Metropolitan Philip, others state that Hosea, Abbot of Kolomna, was the officiant.
Special mansions and gardens were built for Sophia in Moscow. They were burned in the great Moscow fire of 1493, and much of the treasure of the Grand Princess was lost.
Sophia was apparently not obliged to follow the custom of isolation that was practiced by elite Russian women among the wealthy boyars and the royal family. It was noted that she did not confine herself to the terems, the women's quarters, but greeted foreign representatives as the queens of Western Europe did.
The Venetian ambassador, Ambrogio Contarini, wrote that in 1476 he had an audience with the Grand Duchess, who received him politely and kindly, and respectfully asked about the Doge.
Before the invasion of Akhmad in 1480, Sophia, her children, household and treasury were sent away, first to Dmitrov and then on to Belozersk. For fear Akhmad would finally take Moscow, she was advised to flee farther north, to the sea. These precautions led Vissarion, Bishop of Rostov, to warn the Grand Duke that his excessive attachment to his wife and children would be his destruction. The family did not return to Moscow until the winter.
Dynastic problems and rivalry
Over time, the second marriage of the Grand Prince became one of the main sources of tension in the court, thanks to the "shrewd" character of the new Grand Princess and the spreading rumours that her husband let himself be directed by her suggestions. It is believed that Sophia introduced grand Byzantine ceremonies and meticulous court etiquette into the Kremlin, pleased with the idea of Moscow as a Third Rome.
In 1472, she was repelled by the formal tributary gesture with which her spouse greeted the Mongolian representatives. She is supposed to have convinced him to abandon that subordinate relationship with the Mongols in a break that was eventually completed in 1480.
Soon, the court divided into two parties. One supported the heir to the throne, Ivan the Young, and the other sided with Sophia. In 1476, the Venetian Ambrogio Contarini noted that the heir to the throne had lost his father's favor, thanks to the intrigues of the Despoina. Despoina, or “Lady”, was used as a Byzantine court title. Sophia was so honoured as her father's heir. However, if any tension existed between father and son, it did not interfere with his rights: From 1477 Ivan the Young was officially referred to as the co-ruler of Ivan III.
The princely family increased significantly: between 1474 and 1490, as the Grand Princess gave birth to eleven children, five sons and six daughters.
There is a legend associated with the birth of Sophia's eldest son, the future Vasily III: During one of her devout visits to the Trinity Lavra of St. Sergius, the Grand Princess had a vision of the Venerable Sergius of Radonezh in which the saint "presented her the long-waited son between his arms."
Another source of tension appeared in the Russian court in January 1483, when Ivan the Young married Elena, daughter of Stephen III the Great, Prince of Moldavia. The heir's new wife soon became involved in court intrigues, especially after 10 October 1483, when she gave birth to a son, Dmitry. After the annexation of Tver in 1485, the Grand Duke named Ivan the Young Grand Prince of this domain. During the 1480s, Ivan's position as the rightful heir was quite secure and Sophia's supporters became less so. In particular, the Grand Princess was unable to obtain government posts for her relatives: Her brother, Andreas, departed from Moscow with nothing, and her niece, Maria (wife of Vasily Mikhailovich, Hereditary Prince of Verey-Belozersky), was forced to flee to Lithuania with her husband, an event that further undermined Sophia's position at court. According to sources, Sophia had arranged her niece's marriage to Prince Vasily in 1480, and in 1483 she gave Maria some jewelry that belonged to Ivan III's first wife. When Ivan the Young asked for these jewels (he wanted to give them to his wife, Elena, as a gift), he discovered they were missing. Outraged, he ordered a search. Prince Vasily did not wait for retribution, but fled to Lithuania with his wife. One direct consequence of this episode was that Prince Michael of Verey-Belozersky, Vasily's father, bequeathed his domains to the Grand Prince, effectively disinheriting his son. Sophia was able to obtain a pardon for her niece and her husband in 1493, but they never returned.
New factors came into play around 1490 when Ivan the Young became ill. The diagnosis was gout. Sophia wrote to a Venetian doctor named Leon, who imprudently promised Ivan III that he could cure the heir to the throne. All efforts failed. Ivan the Young died on 7 March 1490, and the doctor was executed. Rumors spread through Moscow that Sophia had poisoned the heir. Andrey Kurbsky, who wrote about these events almost 100 years later, said that these rumors were indisputable facts. However, modern historians say that, due to lack of sources, the theory that Sophia poisoned Ivan the Young cannot be verified.
In 1497, Sophia and her eldest son, Vasili, were allegedly involved in a plot to kill Prince Dmitry, son of Ivan the Young. Both were disgraced and probably banished from court. On 4 February 1498, in the Dormition Cathedral in an atmosphere of great splendor, Prince Dmitry was crowned Grand Prince and co-ruler with his grandfather. Sophia and her son Vasili were not invited to the coronation. However, they were restored to favor in mid-1499 and allowed to return to court.
On 11 April 1502, the dynastic struggle came to an end. According to chronicles, Ivan III suddenly changed his mind and imprisoned both Grand Prince Dmitry and his mother, Elena, placing them under house arrest, surrounded by guards. Three days later, on 14 April, Vasili was crowned the new Grand Prince and co-ruler. Soon, Dmitry and his mother were transferred from house arrest to prison.
The downfall of Dmitry and Elena also determined the fate of the Moscow-Novgorod Reformation movement in the Orthodox Church. In 1503, a council finally defeated it, and many prominent and progressive leaders of the movement were executed. Elena of Moldavia died in prison on 18 January 1505. Her son Dmitry died a few years later, on 14 February 1509, either from hunger and cold, or, as some claim, by suffocation on the orders of his uncle.
Death
The triumph of her son was the last important event in Sophia's life. She died on 7 April 1503, two years before her husband, who died on 27 October 1505.
She was buried in a massive white stone sarcophagus in the crypt of the Ascension Convent in the Kremlin, next to the grave of Maria of Tver, the first wife of Ivan III. The word "Sophia" is carved on the lid of the sarcophagus.
The Ascension Convent was demolished in 1929 as ordered by the Soviet government, and the remains of Sophia and of other royal women were transferred to an underground chamber in the southern extension of the Cathedral of the Archangel.
Issue
Elena (18 April 14749 May 1476, died as child).
Feodosia (May 1475died young).
Elena (19 May 147620 January 1513), married Alexander Jagiellon, King of Poland and Grand Duke of Lithuania.
Vasili (26 March 14793 December 1533), became Grand Prince of Moscow.
Yuri (23 March 14803 August 1536), Prince of Dmitrov, died of starvation in prison.
Dmitri (6 October 148114 February 1521), Prince of Uglich.
Eudokia (February 14838 February 1513), married Khudakul, Kazan Tsar of the Tartars (baptized as Peter).
Elena (8 April 1484died young).
Feodosia (29 May 148519 February 1501), married Vasili, Prince of Kholm.
Simeon (21 March 148726 June 1518), Prince of Kaluga, fled to Lithuania after being accused of treason.
Andrei (5 August 149011 December 1537), Prince of Staritza, killed in prison.
In popular culture
Sophia Palaiologina was the subject of the 2016 Russian television series Sophia, in which she was portrayed by Mariya Andreyeva.
She is a minor character in Dorothy Dunnett's acclaimed series of historical novels, known as The House of Niccolò, which is set in the late 15th century.
Ancestors
References
External links
Софья (Зоя) Палеолог at Xpoнoc: Всемирная история в интернете
|-
|-
|-
1440s births
1503 deaths
Sophia
Greek women of the Byzantine Empire
Princesses consort of Moscow
15th-century Byzantine women
15th-century Byzantine people
16th-century Greek people
16th-century Greek women
Daniilovichi family
Burials at Ascension Convent
Medieval Russian princesses
15th-century Russian women
15th-century Russian people
16th-century Russian women
16th-century Russian nobility
Mothers of Russian monarchs
|
12760650
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Thug%20Lord%3A%20The%20New%20Testament
|
Thug Lord: The New Testament
|
Thug Lord: The New Testament is the second solo studio album by American rapper Yukmouth. It was released on March 27, 2001 via Rap-A-Lot/Virgin Records. Production was handled by Mike Dean, 7 Aurelius, Mr. Lee, Damon Elliott, L.T. Hutton, P. Killer Trackz and Rick Rock, with J. Prince serving as executive producer. It Features guest appearances from C-Bo, Phats Bossi, CJ Mac, Kokane, Kool G Rap, Kurupt, Lil' Mo, Mac Minister, Mad Max, Nate Dogg, Outlawz, Poppa LQ and Tech N9ne. The album peaked at number 71 on the Billboard 200 and number 17 on the Top R&B/Hip-Hop Albums in the United States.
Track listing
Charts
References
External links
2001 albums
Yukmouth albums
Albums produced by Rick Rock
Albums produced by L.T. Hutton
Albums produced by Mike Dean (record producer)
|
849896
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Soyuz%20T-8
|
Soyuz T-8
|
Soyuz T-8 was a crewed mission to the Salyut 7 space station in 1983. Shortly into the mission, the spacecraft failed to dock with the space station due to an incident involving an antenna being torn off the craft by the protective launch shroud. After a fuel-consuming attempt made in darkness for an optical rendezvous with Salyut 7 resulted in an abort in order to avoid collision, it was decided to de-orbit T-8 two days into the mission in order to ensure that the spacecraft had a sufficient amount of propellant for the de-orbit maneuver. After de-orbiting, landing of the craft occurred normally.
Crew
Backup crew
Mission parameters
Mass: 6850 kg
Perigee: 200 km
Apogee: 230 km
Inclination: 51.6°
Period: 88.6 minutes
Mission highlights
Soyuz T-8 failed to dock with Salyut 7 due to problems with the capsule's automated docking system. It was the first failure to dock at a space station since Soyuz 33 in 1979.
Once in orbit, the Soyuz rendezvous radar antenna boom failed to deploy properly. Several attitude control maneuvers at high rates were made but failed to swing the boom out. The postflight inquiry later discovered that the antenna had been torn off when the Soyuz payload shroud separated. However, during the flight, the crew believed that the boom was still attached to the spacecraft's orbital module and that it had not locked into place. Accordingly, they shook the spacecraft using its attitude thrusters in an effort to rock it forward so it could lock.
With FCC permission, the crew attempted a rendezvous using only an optical sight and ground radar inputs for guidance. During the final approach, which was made in darkness, Titov believed that the closing speed was too great. He attempted a braking maneuver but felt that the two spacecraft were still closing too fast. He aborted the rendezvous to avoid a crash, and no further attempts were made. The abortive docking attempts consumed much propellant. To ensure that enough would remain to permit deorbit, the cosmonauts shut down the attitude control system and put Soyuz T-8 into a spin-stabilized mode of the type used by Soyuz Ferries in the early 1970s. The three men returned to Earth after a flight lasting just 2 days, 17 minutes, 48 seconds, and the landing proceeded normally.
References
Crewed Soyuz missions
1983 in spaceflight
1983 in the Soviet Union
Spacecraft launched in 1983
|
511219
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rivi%C3%A8re-du-Loup
|
Rivière-du-Loup
|
Rivière-du-Loup (2021 population 20,118) is a small city on the south shore of the Saint Lawrence River in Quebec. The city is the seat for the Rivière-du-Loup Regional County Municipality and the judicial district of Kamouraska. Its one of the largest cities in Bas-Saint-Laurent.
History
The city was named after the nearby river, whose name means Wolf's River in French. This name may have come from a native tribe known as "Les Loups" ("The Wolves") or from the many seals, known in French as loup-marin (sea wolves), once found at the river's mouth.
Rivière-du-Loup was established in 1673 as the seigneurie of Sieur Charles-Aubert de la Chesnaye. The community was incorporated as the village of Fraserville, in honour of early Scottish settler Alexander Fraser, in 1850, and became a city in 1910. The city reverted to its original name, Rivière-du-Loup, in 1919.
Between 1850 and 1919, the city saw large increases in its anglophone population. Most of them left the region by the 1950s. Only 1% of the population still speaks English as its first language.
In fall of 1950 Rivière-du-Loup was the site of a nuclear accident. A United States Air Force B-50 was returning a nuclear bomb to the United States. The bomb was released due to engine troubles, and then was destroyed in a non-nuclear detonation before it hit the ground. The explosion scattered nearly 100 pounds (45 kg) of uranium (U-238).
Demographics
In the 2021 Census of Population conducted by Statistics Canada, Rivière-du-Loup had a population of living in of its total private dwellings, a change of from its 2016 population of . With a land area of , it had a population density of in 2021.
Transportation
Rivière-du-Loup is a traditional stopping point between Quebec City, the Maritimes and the Gaspé Peninsula. The Trans-Canada Highway turns south here, transferring from Autoroute 20 to Autoroute 85 and continuing southwards to Edmundston, New Brunswick.
There is a ferry that crosses the river (fleuve St Laurent) to Saint-Siméon on the north shore.
The city is also served by the Rivière-du-Loup Airport (IATA airport code YRI). The town can also be reached by Via Rail on the train named The Ocean, between Montreal and Halifax.
Culture
Notable events in the city include the annual Festival Vues dans la tête de... film festival.
Media
Television
Rivière-du-Loup is an unusual television market, as each of its stations has two transmitters in the city. The city's hilly terrain causes residents of the lower, western portions of the city to experience frequent signal dropout. That makes it all but impossible for a television station to serve the entire area with a single transmitter. Accordingly, each station in the city has both a primary transmitter and a "nested" low-power rebroadcaster to serve viewers in the western part of the city who cannot receive the primary signal.
Until August 2021, the city was served by Canada's only triple-stick operation, in which all three of its licensed stations are owned by the same company, Télé Inter-Rives. This would be pared down to a twin-stick following the closedown of CKRT-DT in August 2021.
Defunct station:
Rivière-du-Loup is a mandatory market for digital television conversion; Télé Inter-Rives converted all of its transmitters to digital prior to the deadline of August 30, 2011.
Unlike most larger cities in Quebec, Rivière-du-Loup has no local Télé-Québec outlet, though Rimouski's CIVB-DT is available on the Vidéotron system in Rivière-du-Loup. Following the closedown of CKRT-DT, Radio-Canada would be seen on Vidéotron from CJBR-DT Rimouski.
Radio
FM 89.5 - CJBR-FM-1, Ici Radio-Canada Première
FM 90.7 - CBRX-FM-3, Ici Musique
FM 103.7 - CIEL-FM, AC
FM 107.1 - CIBM-FM, CHR
FM 107.9 - CIBM-FM-1 (local CIBM rebroadcaster)
Notable people
Sir John A. Macdonald, Canada's first prime minister, had a summer home in Rivière-du-Loup.
People born there include:
Danielle April, artist
Joseph Jean Benoit, 31st Canadian Surgeon General
Nicolas Dickner, writer
Dr. John McLoughlin, known as "the father of Oregon"
Louis-Philippe Picard, member of the House of Commons of Canada
Maurice Arthur Pope, soldier and diplomat
Alex Belzile, professional hockey player
Allan Sirois, professional hockey player
Alexandre-Antonin Taché, first Archbishop of Saint Boniface
See also
List of cities in Quebec
1950 Rivière-du-Loup B-50 nuclear weapon loss incident where 100 pounds (45 kg) of radioactive uranium-238 was exploded. The radioactive material release was revealed in the 1980's.
References
External links
Official city site
Cities and towns in Quebec
Quebec populated places on the Saint Lawrence River
|
63220
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%201083
|
NGC 1083
|
NGC 1083
Об'єкти NGC
Ерідан (сузір'я)
Галактики
Астрономічні об'єкти, відкриті 1886
|
4758956
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D1%96%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B8%20%28%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Великі Гриви (Новгородська область)
|
Великі Гриви (Новгородська область)
Великі Гриви — присілок в Старорусському районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Івановське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Івановське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Старорусського району
|
2841298
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%A9%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Нове Щепанково
|
Нове Щепанково — село в Польщі, у гміні Сміґель Косцянського повіту Великопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Лешненського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Косцянського повіту
|
6266236
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1%2B1%20%28Herbie%20Hancock%20and%20Wayne%20Shorter%20album%29
|
1+1 (Herbie Hancock and Wayne Shorter album)
|
1+1 (Herbie Hancock and Wayne Shorter album)
1 + 1 is a duet studio album by pianist Herbie Hancock and soprano saxophonist Wayne Shorter.
Overview
Hancock and Shorter perform 10 compositions on the album, including the Grammy Award-winning "Aung San Suu Kyi", named after the Burmese pro-democracy activist of the same name; "Joanna's Theme", which originally was on Hancock's original soundtrack to the film Death Wish; and "Diana", originally recorded for Shorter's album Native Dancer. It is Hancock's forty-first album and Shorter's twenty-first.
Track listing
Personnel
Musicians
Herbie Hancock – grand piano
Wayne Shorter – soprano saxophone
Production
Herbie Hancock – producer
Wayne Shorter – producer
Tomoo Suzuki – recording, mixing
Dave Hampton – studio technician
Mitch Robertson – studio technician
Doug Sax – mastering
Kathy Lucien – production coordinator, liner notes
Melinda Murphy – production coordinator
Camille Tomonaro – production coordinator
Nate Herr – release coordinator
Giulio Turturro – art direction, design
Michael O'Neill – photography
Theodora Kuslan – liner notes
Mastered at The Mastering Lab (Hollywood, California).
References
1997 collaborative albums
Herbie Hancock albums
Wayne Shorter albums
Free improvisation albums
Instrumental duet albums
Verve Records albums
|
3126528
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B8%20%D0%93%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BF
|
Герб комуни Гресторп
|
Герб комуни Гресторп — символ шведської адміністративно-територіальної одиниці місцевого самоврядування комуни Гресторп.
Історія
На печатках гераду (територіальної сотні) Осе з документів XVІ століття використовувалося зображення рукавички та двох покладених навхрест стріл. На печатці гераду Вісте було зображення правиці з жестом благословення, лук і стріла. Ці мотиви використано при розробці 1957 року гербів для цих герадів. проекту символа для комуни.
Після адміністративно-територіальної реформи, проведеної в Швеції на початку 1970-х років, муніципальні герби стали використовуватися лишень комунами. Обидва геради увійшли до складу комуни Гресторп, для якої було розроблено новий герб з урахуванням символів герадів. Герб комуни Гресторп офіційно зареєстровано 1981 року.
Герби давніших адміністративних утворень, що увійшли до складу комуни, більше не використовуються.
Опис (блазон)
Щит перетятий золотою хвилястою балкою; у верхньому чорному полі золота правиця з піднятими вгору двома пальцями, праворуч неї такий же лук без тятиви, а ліворуч — золота стріла вістрям вгору; у нижньому червоному полі золота рукавичка та такі ж дві скошені навхрест вістрями вгору стріли.
Зміст
Сюжети герба походить з печаток XVІІ століття і гербів 1957 року герадів Вісте й Осе. Хвиляста балка символізує річку Носсан, яка протікає через комуну.
Див. також
Гресторп (комуна)
Джерела
Heraldiskt register
Nevéus C. Ny svensk vapenbok. — Stockholm: Streiffert, 1992. — S. 68—69.
Герби комун лену Вестра-Йоталанд
|
1660980
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%91%D0%BE%D0%B1%D1%80%D1%96
|
Володимир Бобрі
|
Володимир Бобрі
Володимир Васильович Бобрицький (Бобрі; 13 травня 1898, Харків — 3 листопада 1986, Розендейл, США) — український ілюстратор, художник, композитор, автор книг, присвячених гітаріному мистецтву.
Творчість
Народився 13 травня 1898 року в Харкові. Навчався в Харківському художньому училищі, де його головним захопленням був театральний живопис та іконопис. У 1905 році покинув навчання та почав працювати декоратором у театрі Синельникова.
Вже на той час Бобрицький був відомим живописцем, графіком та театральним художником. Був одним із лідерів групи харківських художників-авангардистів «Союз Семи», в який також входили В. Дяков, М. Калмиков, Б. Косарєв, М. Міщєнко, Г. Цапок і Б. Цибис. У травні 1918 року разом із ними Бобрицький бере участь у першій виставці картин «Союзу мистецтв» у Харківському художньому училищі. Приблизно в той самий час допомагає видати колективний збірник-альбом «Сім плюс три».
Восени 1918 року співпрацює з журналом «Театральний журнал», в якому розміщувалися його роботи. На початку 1919 року Бобрицький входив у керівництво «Професійний Союз Діячів Лівого мистецтва в Харкові». Також тісно співпрацював із журналом «Дороги творчості», де допомагав в оформленні номерів видання.
Коли місто захопила Добровольча армія, Володимир Бобрицький покинув Харків. Деякий час мешкав у Стамбулі. Там він продовжував займатися улюбленою справою — створював костюми та декорації для російського балету, малював ікони для монастирів, плакати, обкладинки.
В Анталії зацікавився археологією. Зробив важливе археологічне відкриття візантійського розпису в покинутій турецькій мечеті.
У 1921 році (за іншими джерелами 1923 року) Володимир Бобрицький виїхав у Нью-Йорк, де прославився як майстер іконопису, художньої реклами та ілюстратор під псевдонімом Бобрі. 1930—40 роки стали піковими для художника в сфері реклами, яка тільки починала розвиватися. Працював з такими відомими компаніями як «Сакс Фіт Авеню» (Saks Fifth Avenue), «Гейнс» (Hanes) та ін.. Також Бобрі ілюстрував такі видання як: «Нью-Йоркер» (New Yorker), «Воґ» (Vogue), «Гарперс Базар» (Harper's Bazaar), зокрема ним були проілюстровані обкладинки журналів. Окреме місце у його творчості займала ілюстрація книг. На його рахунку 20 таких книг, дві з них належать американській дитячій письменниці Дороті К. Кріпке (Dorothy K. Kripke) — «Поговоримо про Бога»(Let's tolk about God) та «Поговоримо про правду і брехню» (Let's tolk about Right and Wrong). В ілюстраціях відчувається стиль: простота фону та візуальних ефектів, концентрація уваги на найважливішому.
Брав участь у Міжнародній виставці (1923 р., Філадельфія) і виставці російського живопису та скульптури (1932 р., Вілмінгтон). Також у виставках Арт Діректорс Клаб у Нью-Йорку (The New York Art Director's Club).
Ще одним із захоплення Бобрі була гітара. Власне він є засновником та очільником Товариства класичної гітари в Нью-Йорку (New York Society of the Classic Guitar), художнім керівником та активним учасником товариства був відомий іспанський гітарист Андрес Сеговія (Andres Segovia). Також Володимир Бобрі був ініціатором створення журналу «Гітар Ревю» (The Guitar Review), перший номер якого вийшов у 1946 році. У журналі працював редактором та головним художником, у 1985 році покинув свої посади.
Бобрі відомий і як автор багатьох публікацій, присвячених гітарі, створив декілька музичних для цього інструмента. У багатьох країнах, зокрема в Іспанії, була високо оцінена продуктивна діяльність на цьому ґрунті. Володимир Бобрі був дизайнером альбомів гітариста Андреса Сеговії, з яким товаришував. Великої популярності набула його книга «Техніка Сеговії» (The Segovia Technique), видана 1972 року, яка була декілька разів перевидана. Цінним та популярним виданням його зробило співавторство з Сеговією, який не тільки позував для малюнків, а й редагував текст.
Особисте життя
У 1919 році одружився з Лідією Третяковською, з якою згодом розлучився. Маргарет Гарсіа стала останньою обраницею. Усі шлюби були бездітні.
Смерть
Загинув 3 листопада 1986 року внаслідок пожежі у власному будинку при спробі врятувати унікальну колекцію малюнків, картин, листів, музичних записів, гітар.
Примітки
Посилання
Ілюстрований біографічний енциклопедичний словник «Гітаристи та композитори»
Аукціонний дім «Корнерс»
Children's Illustrator
Українські художники
Художники-ілюстратори США
Сценографи
Іконописці
Український авангард
Гітара
Загинули внаслідок пожежі
|
1439488
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B2%20%28%D0%B3%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%2C%20%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B7%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Баранув (гміна, Гродзиський повіт)
|
Баранув (гміна, Гродзиський повіт)
Гміна Баранув — сільська гміна у центральній Польщі. Належить до Ґродзиського повіту Мазовецького воєводства.
Станом на 31 грудня 2011 у гміні проживало 5002 особи.
Площа
Згідно з даними за 2007 рік площа гміни становила 75.37 км², у тому числі:
орні землі: 92.00%
ліси: 0.00%
Таким чином, площа гміни становить 20.54% площі повіту.
Населення
Станом на 31 грудня 2011:
Сусідні гміни
Гміна Баранув межує з такими гмінами: Блоне, Віскіткі, Ґродзиськ-Мазовецький, Тересін, Якторув.
Примітки
Баранув (Ґродзіський повіт)
Баранув
|
1672659
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Строківська сільська рада
|
Строківська сільська рада — Житомирська область, Попільнянський район
Строківська сільська рада — Київська область, Переяслав-Хмельницький район
|
122728
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Blairstown%2C%20Missouri
|
Blairstown, Missouri
|
Blairstown, Missouri
Blairstown is a village in Henry County, Missouri, United States. The population was 97 at the 2010 census. A post office, and a firearms store are located there.
History
Blairstown got its start when the railroad was extended to that point. A post office called Blairstown has been in operation since 1886. The city was named after railroad magnate John Insley Blair.
Geography
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 97 people, 41 households, and 25 families living in the city. The population density was . There were 60 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 89.7% White and 10.3% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 2.1% of the population.
There were 41 households, of which 31.7% had children under the age of 18 living with them, 34.1% were married couples living together, 22.0% had a female householder with no husband present, 4.9% had a male householder with no wife present, and 39.0% were non-families. 29.3% of all households were made up of individuals, and 2.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.37 and the average family size was 3.00.
The median age in the city was 38.8 years. 21.6% of residents were under the age of 18; 10.4% were between the ages of 18 and 24; 31.9% were from 25 to 44; 26.8% were from 45 to 64; and 9.3% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 49.5% male and 50.5% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 141 people, 56 households, and 38 families living in the city. The population density was . There were 69 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 95.74% White, 0.71% African American, 1.42% Native American, 2.13% from other races. Hispanic or Latino of any race were 3.55% of the population.
There were 56 households, out of which 33.9% had children under the age of 18 living with them, 46.4% were married couples living together, 14.3% had a female householder with no husband present, and 30.4% were non-families. 30.4% of all households were made up of individuals, and 12.5% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.52 and the average family size was 3.10.
In the city the population was spread out, with 29.1% under the age of 18, 11.3% from 18 to 24, 26.2% from 25 to 44, 21.3% from 45 to 64, and 12.1% who were 65 years of age or older. The median age was 30 years. For every 100 females, there were 98.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 96.1 males.
The median income for a household in the city was $21,250, and the median income for a family was $21,500. Males had a median income of $25,833 versus $20,500 for females. The per capita income for the city was $9,613. There were 13.6% of families and 21.2% of the population living below the poverty line, including 28.8% of under eighteens and 10.5% of those over 64.
References
Cities in Henry County, Missouri
Cities in Missouri
|
4977504
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Домашин (значення)
|
Домашин (значення)
Домашин — прізвище. Жіноча форма — Домашина. Станом на травень 2023 року в Україні зареєстровано 45 і 47 носіїв.
Домашин Юрій Григорович (1969—2022) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Домашин — село в Україні, у Закарпатській області, Ужгородському районі.
Примітки
|
910704
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82%20%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%97%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%9C.%20%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE
|
Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії імені М. Горького
|
Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії імені М. Горького (у просторіччі Донецька обласна травматологія) — науково-дослідний інститут в Донецьку, створений як організаційно-методичний центр ортопедо-травматологічної служби із завданням наблизити висококваліфіковану ортопедо-травматологічну допомогу населенню.
Будівля інституту розташована в Київському районі міста, по вулиці Артема. На його подвір'ї 2001 року встановлено Пам'ятник зціленому хворому.
Історія
Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії було організовано в Донецьку в 1956 р. за рішенням Ради Міністрів СРСР № 6430 від 1.11.1955 р. та Ради Міністрів УРСР від 23 вересня 1955 № 1070-Р. Наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР від 27 Січень 1956 року № 48, Харківський науково-дослідний інститут травматології, ортопедії та протезування було реорганізовано з переведенням в м. Сталіно (зараз м. Донецьк) на базу Сталінської обласної травматологічної лікарні. Положення про інститут затверджено Міністром охорони здоров'я УРСР 9 травня 1956 року.
Інститут став іменуватися «Сталінський науково-дослідний інститут травматології, ортопедії та протезування». У листопаді 1961 р., у зв'язку з перейменуванням міста Сталіно в місто Донецьк, інститут був перейменований в Донецький науково-дослідний інститут травматології, ортопедії та протезування.
У виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 19 грудня 1964 р. № 1244 «Про впорядкування мережі наукових установ Міністерства охорони здоров'я УРСР», наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР від 18 січня 1965 р. № 40 назву інституту було змінено на «Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії».
Першим директором інституту був Н. В. Новіков (згодом доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою травматології і ортопедії Київського інституту удосконалення лікарів). Через рік директором інституту призначається вихованець Харківського інституту травматології і ортопедії ім. М. І. Ситенка к.м.н. Ревенко Т. А. Завдяки його організаторським здібностям, професійним знанням в короткий термін в Донбасі створюється найбільша в СРСР травматологічна служба.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 252 від 09.08.1996 р. інститут став структурною одиницею Донецького медичного університету з подальшим створенням науково-практичного об'єднання з Донецькою обласною травматологічною лікарнею.
З 01.01.2000 р. у структуру інституту введено 80 ліжок з відповідним штатним розкладом (наказ № 277 від 25.11.1999 р.). При цьому директор інституту поєднує свої обов'язки з обов'язками головного лікаря Обласної травматологічної лікарні.
Структура інституту
Будівля, в якій розташовані інститут і лікарня, побудована за типовим проектом. Вона має 5 поверхів, 1300 кімнат. Немає кімнати, в якій протягом дня не бувало б сонце. Площа будівлі становить 25 тис. м², загальна площа території установи - 6,2 га. У дворі багато зелені. Висаджено понад 1700 плодових і декоративних дерев, більше тисячі кущів троянд. У структурі інституту клінічний, експериментально-лабораторний і організаційно-методичний відділи.
Клінічний відділ включав клініки ортопедії і травматології для дорослих і дітей, відновної хірургії і протезування, нейротравми, очної травми, наслідків кістково-суглобового туберкульозу, рентгенологічний відділ, консультативно-поліклінічний відділ, ургентну службу.
У різні роки структура інституту розвивалася й удосконалювалася, були утворені нові відділи: мікрохірургії кисті, анестезіології тощо.
Експериментальний відділ включав лабораторії фізіології і біомеханіки опорно-рухового апарату, патофізіології, бактеріологічну, біохімічну, клінічну, патогістологічну лабораторію і лабораторію консервації тканин. Крім того, існувала ціла низка допоміжних підрозділів — наукова бібліотека, віварій, кіномікрофотолабораторія, експериментальні майстерні з конструкторським бюро, науковий архів, музей.
Новітня історія
На початку квітня 2015 року інститут травматології та ортопедії відновив роботу у Красному Лимані (перейменований на місто Лиман) — був переведений з окупованих терористично-російськими формуваннями територій. Внаслідок цього сформувався колектив працівників у кількості 200 осіб, який розпочав спільну роботу в інституті. Завдяки посиленій спільній допомозі керівництва області та міської адміністрації діяльність клініки травматології стає більш благотворною. І спільними зусиллями науково-дослідний інститут зміг розпочати свою діяльність, для забезпечення покращення медичного обслуговування та життєдіяльності мешканців міста та області.
Примітки
Посилання
Донецкий научно-исследовательский институт травматологии и ортопедии (ДНИИТО) ДонГМУ им. М.Горького
На сайті Донецького національного медичного університету
Науково-дослідний інститут травматології та ортопедії
Травматологія
Наука в Донецьку
Заклади та установи, евакуйовані із зони російської окупації в Україні
|
42675115
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tr%C3%A4ngslet%20Dam
|
Trängslet Dam
|
Trängslet Dam
The Trängslet Dam is a rock-filled embankment dam on the Dal River near the town of Trängslet in Dalarna, Sweden. At in height, it is the tallest dam in the country. Its reservoir, with a capacity of , is also the largest artificial lake in Sweden. The dam was constructed between 1955 and 1960. Its hydroelectric power station has an installed capacity of 330 MW. It is owned by Fortum.
See also
List of power stations in Sweden
References
Dams in Sweden
Hydroelectric power stations in Sweden
Dams completed in 1960
Energy infrastructure completed in 1960
Rock-filled dams
Dalarna
|
3226780
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%BA%D1%96%D0%B2
|
Правило відрізків
|
Правило відрізків або правило важеля — правило, що використовується у металознавстві, яке на основі діаграми станів сплаву дозволяє визначити при будь-якій температурі кристалізації:
склад (концентрацію) твердої і рідкої фаз;
відносні вагові кількості твердої і рідкої фаз.
У процесі кристалізації сплавів змінюються і концентрація фаз (тому склад рідини змінюється), і кількість кожної фази (при кристалізації кількість твердої фази збільшується, а рідкої зменшується). Безпосередній хімічний аналіз і зважування рідкої і твердої фаз на будь-якій стадії кристалізації сплавів могли б дати точну відповідь про їх склад та відносні вагові кількості. Однак ці способи громіздкі і тривалі. Крім того, практично вони далеко не завжди здійсненні.
Коли у сплаві одночасно існують дві фази, правило відрізків у будь-якій точці діаграми, дозволяє встановити кількість обох фаз та їх концентрацію.
Перше положення правила відрізків формулюється так:
Щоб визначити концентрації компонентів у фазах, через дану точку, що характеризує стан сплаву, проводять коноду (горизонтальну лінію, паралельну до осі складу сплаву), до перетину з лініями, що обмежують дану область; проєкції точок перетину на вісь концентрацій показують склади фаз.
Проєкція точки перетину з лінією ліквідус (точка L на рисунку праворуч) на вісь складу покаже концентрацію (Wl) компонентів у рідкому розчині, а проєкція точки перетину з лінією солідус (точка S) — концентрацію (Ws) компонентів у твердому розчині.
Друге положення правила відрізків формулюється так:
Для того щоб визначити кількісне співвідношення фаз, через задану точку проводять горизонтальну лінію. Довжини відрізків цієї лінії між заданою точкою і точками, що визначають склади фаз, обернено пропорційні до кількості цих фаз.
Масова частка QP рідкого розчину для обраної точки зі складом компонентів C0 при температурі Т2 становить:
і масова частка QT твердого розчину для цієї ж точки на діаграмі:
Правило відрізків у подвійних діаграмах стану можна застосувати лише у двофазних зонах. В однофазній області є лише одна фаза; будь-яка точка всередині зони характеризує її концентрацію.
Див. також
Фазова діаграма
Фазовий перехід
Примітки
Джерела
Бялік О. М. Металознавство: Підручник / О. М. Бялік, В. С. Черненко, В. М. Писаренко, Ю. Н. Москаленко. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Політехніка, 2006. — 384 с. — ISBN 966-622-090-3
Афтанділянц Є. Г. Матеріалознавство: підручник / Є. Г. Афтанділянц, О. В. Зазимко, К. Г. Лопатько. — Херсон: ОЛДІ-плюс; К.: Ліра-К, 2013. — 612 с. — ISBN 978-966-2393-67-5
Металургія
Фазові переходи
Матеріалознавство
Діаграми
|
3152489
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BE%D1%86%D1%8C%20%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Валівоць Любомир Миколайович
|
Валівоць Любомир Миколайович
Любомир Миколайович Валівоць (20 серпня 1992, Хмельницький, Україна) — український актор театру, кіно та телебачення, найбільш відомий за роллю Стафа у стрічці «Бачення метелика».
Життєпис
Народився 20 серпня 1993 року в місті Хмельницький.
У 2015 році закінчив факультет театрального мистецтва Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, майстерня Богдана Бенюка. Під час навчання в КНУТКТ, у 2013 році, був учасником Міжнародного фестивалю театру і кіно «Artorium» у м. Банська-Бистриця з виставою «Солодкоголоса птаха юності» та Третього міжнародного театрального фестивалю «SINT» у місті Бекешчаба, Угорщина, з виставою «Малороси-європейці». Пройшов програму стажування на телеканалі «1+1» за спеціальністю «актор дубляжу».
З 2015 року — актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Театр
Навчальний театр КНУТКТ
«Солодкоголоса птаха юності» Теннессі Вільямса; реж. Богдан Бенюк — Чанс Вейн
«Благочестива Марта» Тірсо де Моліни; реж. Богдан Бенюк — Дон Феліппе (фільм-вистава)
«Украдене щастя» за однойменною п'єсою Івана Франка; реж. Богдан Бенюк — Михайло
«Малороси-європейці» Володимира Винниченка; реж. Богдан Бенюк
Київський академічний театр юного глядача на Липках
«Сирена та Вікторія»; реж. Віктор Гирич — француз
«Король Дроздобород» Братів Ґрімм; реж. Віктор Гирич — солдат
«Місто» за однойменним романом Валер'яна Підмогильного; реж. Артур Артименьєв — Степан Радченко.
«Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена; реж. Костянтин Дубінін — вчитель
«Без вини винні» Олександра Островського; реж. Віктор Гирич — Григорій Незнамов
«Не хочу бути собакою»; реж. Олександра Сенчук — кіт
«Білоксі-блюз» Ніла Саймона; реж. Максим Михайличенко — Джозеф Віковський
«Невидима з солодкого королівства»; реж. Ольга Оноприюк — Принц Балдан
«Ромео і Джульєтта» за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Віктор Гирич — Друг Тібальта та Ромео
Київський академічний театр «Золоті ворота»
«Гедда Ґаблер» за однойменною п'єсою Генріка Ібсена; реж. Олена Щурська
Театр Єсіних
«Ти-дурень» Олексія Єсіна; реж. Олексій Єсін — Джесь молодший
Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
«Сватання на Гончарівці» за однойменною п'єсою Григорія Квітки-Основ‘яненка; реж. Олексій Гнатковський — Осип Скорик
«Лісова пісня на полі крові» за Лесею Українкою; реж. Ростислав Держипільський — Перелесник
«Інтерв‘ю з Богом» Ростислава Держипільського; реж. Ростислав Держипільський — Бог
Фільмографія
Примітки
Посилання
Любомир Валівоць на сайті Київського академічного театру юного глядача на Липках
Уродженці Хмельницького
Випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Актори та акторки Київського академічного театру юного глядача на Липках
Українські кіноактори
Українські театральні актори
Українські телеактори
|
11310493
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Publius%20Canidius%20Crassus
|
Publius Canidius Crassus
|
Publius Canidius Crassus (died 30 BC) was a Roman general and Mark Antony's lieutenant. He served under Lepidus in southern Gallia in 43 BC, and was henceforth allied with Antony. He became suffect consul in 40 BC and then served as a commander in Armenia whence he invaded, in 36 BC, Iberia (Georgia), and forced its king Pharnabazus into alliance against Zober, king of Albania. Having subjugated the Iberians and Albanians, Crassus then joined Antony's campaign against Parthia.
In the Battle of Actium in 31 BC, he commanded Antony's land forces against Octavian, having advised Antony before the battle that it would be more advantageous for their forces, together with those of Cleopatra, to fight on land, where they would have had the advantage over those of Octavian. After Antony's defeat and flight to Egypt, Crassus was accused of deserting his army. He went to Egypt, where he was executed on Octavian's order.
See also
Canidia (gens)
References
30 BC deaths
Ancient Roman generals
Executed ancient Roman people
People executed by the Roman Republic
Crassus, Publius
Year of birth unknown
1st-century BC Roman generals
People of the War of Actium
|
3816567
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%B4%20%D0%9C%D1%83%D1%80%20%28%D0%BA%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%29
|
Тед Мур (кінооператор)
|
Тед Мур (кінооператор)
Тед Мур (7 серпня 1914—1987) — південноафриканський кінооператор, відомий своїми роботами над семи фільмами про Джеймса Бонда в 1960-х та на початку 1970-х. Він здобув премію Оскар за кращу операторську роботу над стрічкю «Людина на всі часи» Фреда Циннеманна, а також дві нагороди BAFTA за кращу кінематографію за фільми «Людина на всі часи» та «З Росії з любов'ю»
Біографія
Тед Мур народився у Південній Африці. У віці 16 років він переїхав до Великої Британії, де служив у Королівських ВПС під час Другої світової війни. Під час війни він приєднався до підрозділу, ща займалось кінозйомками. Відтоді він Тед почав освоювати ремесло оператора.
Він працював над низкою фільмів для фільмів студії Warwick Films продюсерського дуету Ірвінга Аллена та Альберта Брокколі, серед яких «Герої з раковин», «Зарак», «Джонні Ніхто» та «Не час вмирати».
У 1962 році Брокколі та режисер Теренс Янг запросили Теда у якості кінооператора для першого фільму про Джеймса Бонда «Доктор Ноу». Мур продовжив свою роботу ще на шістю фільмами про Бонда: «З Росії з любов'ю» (за яку він отримав нагороду BAFTA), «Голдфінгер», «Кульова блискавка», «Діаманти залишаються назавжди», «Живи та дай померти», а також частиною фільму «Чоловік із золотим пістолетом», де його через хворобу замінив Освальд Морріс .
Крім того, Мур отримав премію BAFTA та Оскар за операторську роботу у найкращий картині 1967 року «Людина на всі часи» та став першим південноафриканцем, який отримав нагороду Академії. Він також працював над такими культовими стрічками, як «День триффідів», «Золота подорож Сіндбада», та «Битва титанів» .
Вибрана фільмографія
April in Portugal (1954)
A Prize of Gold (1955)
The Gamma People (1955)
«Одонго»(1956)
«Зарак» (1957)
«Інтерпол» (1957)
«Як вбити заможнього дядька» (1957)
High Flight (1957)
«Не час вмирати» (1958)
The Man Inside (1958)
«Ідол на параді» (1959)
«Бандит Жобе» (1959)
«Убивці з Кіліманджаро» (1959)
«Джазовий човен» (1960)
«Давай одружимося» (1960)
The Trials of Oscar Wilde (1960)
In the Nick (1960)
«Джонні Ніхто» (1961)
«Гелліони» (1961)
Mix Me a Person (1962)
«Доктор Ноу» (1962)
«День триффідів» (1962)
Nine Hours to Rama (1963)
«Називай мене Бвана» (1963)
«З Росії з любов'ю» (1963)
«Голдфінгер» (1964)
"Любовні пригоди Молль Флендерс" (1965)
«Кульова блискавка» (1965)
«Людина на всі часи» (1966)
The Last Safari (1967)
Prudence and the Pill (1968)
«Шалако» (1968)
The Prime of Miss Jean Brodie (1969)
The Chairman (1969) (uncredited)
Country Dance (1970)
She'll Follow You Anywhere (1971)
«Діаманти залишаються назавжди» (1971)
Psychomania (1973)
«Живи та дай померти» (1973)
«Золота подорож Сіндбада» (1974)
The Story of Jacob and Joseph (1974) (television film)
«Чоловік із золотим пістолетом» (1974)
«Сіндбад і око тигра» (1977)
Orca (1977)
Dominique (1978)
The Martian Chronicles (1980) (miniseries; 3 episodes)
«Битва титанів» (1981)
Priest of Love (1981)
Нагороди та номінації
Академія кіномистецтв та наук
Краща операторська робота
«Людина на всі часи» (виграв)
Британська академія кіно- і телевізійних мистецтв
Краща операторська робота
«З Росії з любов'ю» (виграв)
«Людина на всі часи» (виграв)
Британське товариство кінематографістів
Краща операторська робота
«З Росії з любов'ю» (виграв)
Примітки
Посилання
Персоналії:Суррей
Британські кінооператори
Лауреати премії «Оскар» за найкращу операторську роботу
Warwick Films
Південноафриканські емігранти до Великої Британії
|
2427592
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BA%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0
|
Снарк подвійна зірка
|
Снарк подвійна зірка
В теорії графів снарк подвійна зірка — це снарк з 30 вершинами і 45 ребрами.
У 1975 році представив два нескінченних сімейства снарків — снарк «квітка» та БДС снарк, сімейство, яке включає в себе два снарка Блануша, снарк Декарта і снарк Секереша (БДС означає Блануша Декарта Секереша). Ісаак також виявив один 30-верховий снарк, який не належить до сімейства БДС, і це не снарк «квітка», а снарк подвійна зірка.
Як снарк, снарк подвійна зірка являє собою зв'язний, кубічний граф без мостів з хроматичним індексом рівним 4. Снарк подвійна зірка є непланарним і негамільтоновим, але є . Граф має книжкову товщину 3 в число черг 2.
Галерея
Посилання
Графи, що мають власну назву
Регулярні графи
|
14164436
|
https://en.wikipedia.org/wiki/BCL3
|
BCL3
|
BCL3
B-cell lymphoma 3-encoded protein is a protein that in humans is encoded by the BCL3 gene.
This gene is a proto-oncogene candidate. It is identified by its translocation into the immunoglobulin alpha-locus in some cases of B-cell leukemia. The protein encoded by this gene contains seven ankyrin repeats, which are most closely related to those found in I kappa B proteins. This protein functions as a transcriptional coactivator that activates through its association with NF-kappa B homodimers. The expression of this gene can be induced by NF-kappa B, which forms a part of the autoregulatory loop that controls the nuclear residence of p50 NF-kappa B.
Like BCL2, BCL5, BCL6, BCL7A, BCL9, and BCL10, it has clinical significance in lymphoma.
Interactions
BCL3 has been shown to interact with:
BARD1,
C-Fos,
C-jun,
C22orf25,
COPS5,
EP300,
HTATIP,
NFKB1,
NFKB2,
PIR, and
NR2B1.
Clinical significance
Genetic variations in BCL3 gene have been associated with late-onset Alzheimer's disease (LOAD) and chronic lymphocytic leukemia. β-amyloid accumulation in neurons of Alzheimer's patients results in activation of NF-κB, which induces BCL3 expression. Increased expression of BCL3 has been observed in the brains of patients with LOAD.
The role of Bcl3 in solid tumors was established through the ability of Bcl3 to promote metastasis without affecting primary tumor growth or normal mammary function, within models of ErbB2-positive breast cancer. Further research has uncovered the role of Bcl3 in promoting progression of other solid tumors. The role of Bcl3 in promoting tumor hallmarks has been most widely reported for advanced colorectal cancer; where Bcl3 expression is up-regulated in >30% of colorectal cancer cases and is associated with a poor prognosis. For example, in colorectal cancer models, elevated Bcl3 expression was found to activate AKT signalling, drive a cancer stem cell phenotype through enhancing β-catenin signalling, drive the COX-2 mediated response to inflammatory cytokines, and protect colorectal tumor cells against DNA damage. The role of Bcl3 in enabling multiple cancer hallmarks in colorectal carcinogenesis has been reviewed.
More recently other cancer cell signalling pathways have been shown to be modulated by Bcl3. These include Wnt/beta-catenin through direct protein interaction; Smad3, through an unknown mechanism of protein stabilisation and transcriptional regulation of Stat3. Other pathways influenced by Bcl3 activity include phosphorylation of AKT through an unknown mechanism.
Role in cancer therapy
Bcl3 also influences responses of cancer cells to treatment. Bcl3 promotes resistance to alkylating chemotherapy in gliomas, DNA damaging agents in colorectal cancer, and regulates the cancer immune checkpoint control gene PD-L1 in ovarian cancer cells.
The first discovery of a small molecule anti-metastatic Bcl3 inhibitor was reported utilising a virtual drug design and screening approach, targeting the protein-protein interaction between Bcl3 and partner protein p50. The virtual screening hit compound showed potent intracellular Bcl3-inhibitory activity, and led to reductions in NF-κB signalling, tumor colony formation and cancer cell migration within in vitro cellular models of breast cancer. In vivo inhibition of tumor growth and anti-metastatic activity was observed in invasive breast cancer models, without overt systemic toxicity.
Development
TNA Therapeutics, is the only company engaged in developing a BCL3 inhibitor. TNAT-101, is an orally bioavailable, small molecule inhibitor of the novel target BCL3. BCL3 is a transcriptional regulator of multiple pathways critical for cancer initiation, maintenance and progression. It plays an important role in tumor growth, cell death, migration, metastasis and cancer stem cell viability.
https://www.tnatherapeutics.com/
References
Further reading
External links
|
1884076
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0%20%D0%A1%D1%83%D1%85%D1%96%20%D0%AF%D0%BB%D0%B8-%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8F
|
Балка Сухі Яли-нижня
|
Балка Сухі Яли-нижня — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні.
Один з об'єктів природно-заповідного фонду Запорізької області.
Розташування
Розташована в Розівському районі Запорізької області, на території Новомлинівської сільської ради.
Історія
Ботанічна пам'ятка природи оголошена рішенням Запорізької обласної ради народних депутатів 6-го скликання № 20 від 30 жовтня 2014 року.
Мета
Мета створення — збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, підтримання екологічного балансу, раціональне використання природних і рекреаційних ресурсів Запорізької області.
Значення
Пам'ятка природи «Балка Сухі Яли-нижня» має особливе природоохоронне, естетичне і пізнавальне значення.
Загальна характеристика
Площа 45 га.
Флора
Флора балки представлена луговою та степовою рослинністю. Тут ростуть стоколос та кострець безостий, лисохвіст лучний, тимофіївка лучна, куничник наземний, ковила волосиста, півники карликові, чебрець звичайний, шавлія кільчаста та інші рослини.
Фауна
Мешкають представники ентомофауни, занесені до Червоної книги України — махаон, подалірій, поліксена, жук-олень, рогач звичайний.
Див. також
Балка Сухі Яли
Джерела
Рішення Запорізької обласної ради № 20 від 30 жовтня 2014 року «Про оголошення території природно-заповідного фонду місцевого значення Розівського району Запорізької області»
Природно-заповідний фонд Розівського району
Ботанічні пам'ятки природи Запорізької області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2014
Балки Запорізької області
|
4479590
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bergen%20auf%20R%C3%BCgen
|
Bergen auf Rügen
|
Bergen auf Rügen is the capital of the former district of Rügen in the middle of the island of Rügen in Mecklenburg-Western Pomerania, Germany. Since 1 January 2005, Bergen has moreover been the administrative seat of the Amt of Bergen auf Rügen, which with a population of over 23,000 is Mecklenburg-Vorpommern's most populous Amt.
Geography
Location
Bergen is in the middle of Germany's biggest island, Rügen, on the Baltic Sea coast. The town lies in a hilly area, with the Rugard woods on the town's northeast outskirts reaching a height of 91 m above sea level. The area around Bergen is predominantly agricultural. The town itself is built on a glacial moraine deposited when the ice sheets retreated during the last ice age. Not far from central Bergen, to the northeast, is the Kleiner Jasmunder Bodden, a shallow bay, and to the southeast lies another bay, the Greifswalder Bodden, and with the town of Putbus.
South of the town is the Kiebitzmoor ("Peewit Moor") and to the northwest is the lake of Nonnensee which was reactivated a few years ago.
Subdivisions
The following wards are parts of Bergen:
Bergen Süd
Dumsevitz
Kaiseritz
Karow
Kiekut
Neklade
Streu
Tilzow
Trips
Zittvitz
Bergen Süd
Bergen Süd is the most populous district of Bergen. It consists mainly of plattenbau dwellings and was built in the mid-1960s. The buildings were renovated during the 1990s. Bergen Süd has one of the two cemeteries in the town and an industrial estate, where several car dealers, a social enterprise workshop for people with mental disabilities, the town cleaning department and other small companies are based.
Rotensee
Rotensee is the second most populous district in Bergen and is situated in the west of the town. Just like Bergen Süd, Rotensee is made of plattenbau houses, built in the 1980s. Not until 2000 were the first houses renovated. Due to the declining population of the town, a number of houses were demolished or dismantled. Rotensee has two day care centres, a regional day school, the socio-cultural community centre/"multi-generational house" (NBZ Rotensee) and a special-needs school.
Tetel
Tetel is the smallest district in Bergen. It is located southeast of Bergen auf Rügen near Zittvitz. Three families live in Tetel. The oldest house is about 120 years old.
History
Name
The origin of the name stretches back to 1232 when there was a place on Rügen called Gora, a Slavic word for "mountain" (Berg in German) which came from the Polabian language spoken by the Rani (or Rujani), a Slavic people who once inhabited the area. The Roskilde Register (Roeskilder Matrikel) of 1294 mentioned the place as Villa Berghe. In 1278 it was called Berghe, in 1302 Bergh in Ruya and in 1306 Berghen. In 1314 it was mentioned in the records as villa montis.
On 6 November 1995, it was renamed from Bergen/Rügen to Bergen auf Rügen.
Middle Ages
Bergen's history goes back over one thousand years. The first settlements on the present day territory of Bergen are, however, considerably older. During the Early Middle Ages, Rügen was settled by a Slavic tribe, the Rani who established a pagan worship site on Cape Arkona, defended by a fort, the Jaromarsburg. In the area of present-day Bergen, a castle was established on the Rugard hill.
When the tribe was subdued by the Danes, who erected the Principality of Rügen ruled by a local dynasty, the Rugard burgh became an administrative centre. With Danish rule, the principality became Christian and subject to German immigration in the course of the Ostsiedlung. While the Rugard stronghold included a suburbium already, the town of Bergen was erected on the neighbouring hilltop and not within the ramparts of the Rugard, that today are preserved in a park north of the town centre.
Soon after the fall of the Jaromarsburg in 1168, construction started on St. Mary's as the palace church of the Rügen prince, Jaromar I. In 1193 the church, now consecrated and complete apart from the westwork, was turned into a Cistercian convent. Even today there is an unusual curiosity here: the clock face on the north side of the church tower shows 61 minutes. The foundation of the abbey encouraged the first inn to be built in 1232.
In 1325, Bergen, along with the Principality of Rügen, became part of the Duchy of Pomerania by inheritance. Until the 15th century, Bergen was under the monastery's administration. Fires, such as that in 1445, almost destroyed the entire town, the monastery and parts of the church.
Early Modern era
In 1534, after a decree by the Pomeranian Landtag in Treptow an der Rega (today Trzebiatów), the Reformation was introduced to Pomerania. Ownership of the monastery was transferred to the Pomeranian dukes.
In 1613, Bergen was granted Lübeck law town rights. This is exceptional when compared with most other Pomeranian towns, which had already been granted town rights in the 13th century. After the Thirty Years' War, the town became Swedish as part of Swedish Pomerania in 1648. In 1815, it became part of the Prussian Province of Pomerania.
19th century
The first industrial enterprises were established in 1823 and 1853, when leather factories set up shop here. In 1883, the first trains reached Bergen station on the railway from Altefähr. In 1890, the dairy began operations and the following year, the post office was built by the marketplace. When in 1898 and 1899, the waterworks and the power station came into operation, and the infrastructure that Bergen had at its disposal made it worthy of being the district seat.
20th century
Four days before the end of the Second World War, undefended Bergen was occupied by the Red Army on 4 May 1945. After the German Democratic Republic (East Germany) was founded, the new government pressed ahead with further industrialization. In 1952, construction began on the industrial area on the town's western outskirts. From 1953 to 1958, the dairy was established, which furnished 300 tonnes of milk daily. In 1955–1956 came the establishment of the VEB Brot- und Backwaren (Bread and Baked Goods). In 1957–1958, the slaughterhouse and meat plant went into production. An efficient food industry was set up in Bergen, supplied from the island and parts of the mainland. Since Reunification and East Germany's accession into the Federal Republic, the town has undergone a number of marked changes. The population dwindled from its former level of almost 20,000 to 16,500. Many prefabricated concrete structures, common in the former Warsaw Pact countries, were modernized and adapted to new demands. In addition, a few schools were closed and new hotels built. Historical downtown was completely renovated and decorated, giving it a new appeal.
Population growth
Transport
Bergen auf Rügen railway station is served by trains to and from Berlin, Cologne, Dresden, Düsseldorf, Frankfurt, Hamburg, Hannover, Prague, Rostock, Stralsund and Stuttgart.
Bergen has essentially good transport connections. This refers to travel on the island of Rügen and the national rail system. The road connection with the mainland, on the other hand, used to be very choked. In summer, the Rügen Causeway – the bridge that joins Rügen to the mainland at Stralsund often became a bottleneck. This has recently been alleviated by the new Strelasund Crossing – a second crossing over the Strelasund with an expressway feeder.
Individually, the road network serving Bergen is as follows. The B 96 reaches Bergen from Stralsund, where it connects with the B 105 which leads to Rostock. Bergen is also accessible by car by taking the ferry from Glewitz. In Bergen, the road further branches into the B 196, affording access to the island's eastern area, where there are bathing beaches. The B 96 itself leads further on to Sassnitz.
Those who would rather forgo the car may also reach Bergen by train. Already by the time the first stretches of railway were built on Rügen in 1883, trains were reaching the island from afar. The island's capital, Bergen, has always profited from this, as it lies right on the main transport arteries to the bathing resorts and the harbour at Mukran (Sassnitz).
All parts of the island of Rügen can also be reached from Bergen by the many buslines there.
Until the 1960s, Bergen was also served by a local narrow gauge railway, the Rügen Light Railway, popularly known as Rasender Roland ("Racing Roland"), but the Deutsche Reichsbahn, which owned it at the time, shut all the lines in the central and northern parts of Rügen down at that time. Part of the system still runs, however.
Recreation
Not far from the historic town centre is the Rugard Forest (Rugardwald). From the Ernst Moritz Arndt Tower, at 91 m above sea level, there is a stunning panoramic view far across Rügen.
In the northern part of the Rugard Forest, a summer luge track was opened on 25 June 2005.
Bergen Rotensee Socio-cultural Neighbourhood Centre, since February 2005 with club-cinema. Readings, concerts and creative arts are held here.
Culture and sights
Museums
The museum of the town of Bergen is located in one of the carefully restored buildings of the former abbey. The exhibition covers the following:
Ground floor: prehistory and early history of Rügen, from the Stone Age to the end of the Slavic period in 1168, when Christianity came to the island
Upstairs: Bergen's town history from the foundation of the abbey to the mid-19th century.
Buildings
The former abbey church, St. Mary's, began in 1168 as a palace church for the Rügen prince, Jaromar I, and was completed before 1193, apart from the westwork. The triple-aisled basilica church is the oldest surviving brick building in Mecklenburg-Western Pomerania. The gravestone recessed into the outer wall of St. Mary's Church is believed to be that of the Prince. Of note is the Roman mural, the only example in northern Germany of the complete painting of a church. In the 14th century it was expanded into a hall church.
St. Boniface's Church, seat of the Roman Catholic Church in Rügen.
The monastery buildings of Bergen Abbey, founded in 1193, date to the 12th and 13th centuries. Some were knocked down in 1600 and after 1829, leaving only remnants of the refectory in the carriage house and two two-storey brick houses from 1732.
Many town houses, mostly two-story timber framed buildings, for example those in Kirchplatz 13 with its brick facade.
Many notable front doors, for example, Mühlenstraße 4
Memorial stone at the "cemetery" entrance in Billrothstraße for twelve murdered prisoners at Stutthof concentration camp who, during the evacuation of the camp and their arrival in Lauterbach were shot by SS troops and buried in 1947 in Bergen.
1964 memorial on Rugardweg to anti-fascist resistance fighters
Adjacent to the historic town centre is the woodland area of Rugard. From the Ernst Moritz Arndt tower, completed in 1877 and which stands at a height of , there are extensive views over large parts of the island.
A sommerrodelbahn opened on 25 June 2005 in the northern part of the Rugard.
The Bergen Rotensee "socio-cultural community centre", with cinema club, open since February 2005. Readings, concerts and creative art exhibitions are at held here.
Notable people from Bergen auf Rügen
Arnold Ruge (1802–1880), writer.
George Boldt, (1851–1916), US entrepreneur, hotelier, and builder of Boldt Castle in New York State
Theodor Billroth (1829–1894), doctor and surgeon and amateur pianist and violinist.
Hans Delbrück, (1848–1929), German historian and politician.
Max Delbrück (1850–1919), an agricultural chemist.
Karl Albrecht, (DE Wiki) (1859–1929), Protestant theologian, philologist and orientalist
Gertrud Berger (1870–1949), painter of landscapes and still life associated with Greifswald.
Hans Langsdorff (1894–1939), naval officer, commanded German cruiser Admiral Graf Spee
Andreas Khol (born 1941), Austrian politician
Holger Teschke, (DE Wiki) (born 1958), German writer
Nils Jörn (born 1964), historian and archivist
Devid Striesow (born 1973), actor
Sport
Diana Gansky (born 1963), discuss thrower; silver medallist at the 1988 Summer Olympics
Ines Pianka (born 1969), volleyball player, team captain, 1996 Summer Olympics
Steffi Nerius (born 1972), javelin thrower; silver medallist at the 2004 Summer Olympics
City partnerships
Oldenburg in Holstein, Germany
Svedala, Sweden
Goleniów, Poland
Pictures
Literature
Gustav Kratz: Die Städte der Provinz Pommern – Abriss ihrer Geschichte, zumeist nach Urkunden. Berlin 1965 (Nachdruck 1996 durch Sändig Reprint Verlag, Vaduz), pp. 39–42 (Volltext).
Wolfgang Rudolph: Die Insel Rügen. Hinstorff Verlag, Rostock 1999, .
Sabine-Maria Weitzel: Die romanischen Wandmalereien im Chor und Querschiff der St.-Marien-Kirche in Bergen auf Rügen – Original und Erfindung. In: Baltische Studien. Pommersche Jahrbücher für Landesgeschichte. Neue Folge Band 91 (Band 137 Der Gesamtreihe) 2005, Kiel 2006, pp. 39–60.
Gerold Schmidt: Der Kirchenmaler und Mosaikkünstler des Historismus Prof. August Oetken (1868–1951). In: Das Melanchthonhaus Bretten. Verlag Regionalkultur, Ubstadt-Weiher 1997, pp. 167–212.
References
External links
Official website of Bergen auf Rügen
Bergen Marienkirche church and church community
(all in German)
Vorpommern-Rügen
Towns and villages on Rügen
Populated places established in 1613
1613 establishments in the Holy Roman Empire
|
5014424
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%97%D1%80%D1%82%20%28%D0%B0%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%29
|
Сіїрт (аеропорт)
|
Сіїрт (аеропорт)
Аеропорт Сіірт — аеропорт за 14 км від Сіїрту, Південно-Східна Анатолія, Туреччина.
Аеропорт було відкрито в 1998 році і використовується виключно в цивільних цілях.
Має термінал пропускною здатністю 100 тис. пасажирів на рік і асфальтовану злітно-посадкову смугу, яка, однак, не обладнана системою посадки за приладами (ILS).
Дістатися до міста можна на таксі, приватному автомобілі або автобусі.
Перед терміналом є двадцять паркувальних місць.
Авіалінії та напрямки, вересень 2023
Статистика
Примітки
Аеропорти Туреччини
Сіїрт
засновані в Туреччині 1998
Аеропорти, збудовані 1998
|
4194
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bohrium
|
Bohrium
|
Bohrium is a synthetic chemical element; it has symbol Bh and atomic number 107. It is named after Danish physicist Niels Bohr. As a synthetic element, it can be created in particle accelerators but is not found in nature. All known isotopes of bohrium are highly radioactive; the most stable known isotope is 270Bh with a half-life of approximately 2.4 minutes, though the unconfirmed 278Bh may have a longer half-life of about 11.5 minutes.
In the periodic table, it is a d-block transactinide element. It is a member of the 7th period and belongs to the group 7 elements as the fifth member of the 6d series of transition metals. Chemistry experiments have confirmed that bohrium behaves as the heavier homologue to rhenium in group 7. The chemical properties of bohrium are characterized only partly, but they compare well with the chemistry of the other group 7 elements.
Introduction
History
Discovery
Two groups claimed discovery of the element. Evidence of bohrium was first reported in 1976 by a Soviet research team led by Yuri Oganessian, in which targets of bismuth-209 and lead-208 were bombarded with accelerated nuclei of chromium-54 and manganese-55 respectively. Two activities, one with a half-life of one to two milliseconds, and the other with an approximately five-second half-life, were seen. Since the ratio of the intensities of these two activities was constant throughout the experiment, it was proposed that the first was from the isotope bohrium-261 and that the second was from its daughter dubnium-257. Later, the dubnium isotope was corrected to dubnium-258, which indeed has a five-second half-life (dubnium-257 has a one-second half-life); however, the half-life observed for its parent is much shorter than the half-lives later observed in the definitive discovery of bohrium at Darmstadt in 1981. The IUPAC/IUPAP Transfermium Working Group (TWG) concluded that while dubnium-258 was probably seen in this experiment, the evidence for the production of its parent bohrium-262 was not convincing enough.
In 1981, a German research team led by Peter Armbruster and Gottfried Münzenberg at the GSI Helmholtz Centre for Heavy Ion Research (GSI Helmholtzzentrum für Schwerionenforschung) in Darmstadt bombarded a target of bismuth-209 with accelerated nuclei of chromium-54 to produce 5 atoms of the isotope bohrium-262:
+ → +
This discovery was further substantiated by their detailed measurements of the alpha decay chain of the produced bohrium atoms to previously known isotopes of fermium and californium. The IUPAC/IUPAP Transfermium Working Group (TWG) recognised the GSI collaboration as official discoverers in their 1992 report.
Proposed names
In September 1992, the German group suggested the name nielsbohrium with symbol Ns to honor the Danish physicist Niels Bohr. The Soviet scientists at the Joint Institute for Nuclear Research in Dubna, Russia had suggested this name be given to element 105 (which was finally called dubnium) and the German team wished to recognise both Bohr and the fact that the Dubna team had been the first to propose the cold fusion reaction, and simultaneously help to solve the controversial problem of the naming of element 105. The Dubna team agreed with the German group's naming proposal for element 107.
There was an element naming controversy as to what the elements from 104 to 106 were to be called; the IUPAC adopted unnilseptium (symbol Uns) as a temporary, systematic element name for this element. In 1994 a committee of IUPAC recommended that element 107 be named bohrium, not nielsbohrium, since there was no precedent for using a scientist's complete name in the naming of an element. This was opposed by the discoverers as there was some concern that the name might be confused with boron and in particular the distinguishing of the names of their respective oxyanions, bohrate and borate. The matter was handed to the Danish branch of IUPAC which, despite this, voted in favour of the name bohrium, and thus the name bohrium for element 107 was recognized internationally in 1997; the names of the respective oxyanions of boron and bohrium remain unchanged despite their homophony.
Isotopes
Bohrium has no stable or naturally occurring isotopes. Several radioactive isotopes have been synthesized in the laboratory, either by fusing two atoms or by observing the decay of heavier elements. Twelve different isotopes of bohrium have been reported with atomic masses 260–262, 264–267, 270–272, 274, and 278, one of which, bohrium-262, has a known metastable state. All of these but the unconfirmed 278Bh decay only through alpha decay, although some unknown bohrium isotopes are predicted to undergo spontaneous fission.
The lighter isotopes usually have shorter half-lives; half-lives of under 100 ms for 260Bh, 261Bh, 262Bh, and 262mBh were observed. 264Bh, 265Bh, 266Bh, and 271Bh are more stable at around 1 s, and 267Bh and 272Bh have half-lives of about 10 s. The heaviest isotopes are the most stable, with 270Bh and 274Bh having measured half-lives of about 2.4 min and 40 s respectively, and the even heavier unconfirmed isotope 278Bh appearing to have an even longer half-life of about 11.5 minutes.
The most proton-rich isotopes with masses 260, 261, and 262 were directly produced by cold fusion, those with mass 262 and 264 were reported in the decay chains of meitnerium and roentgenium, while the neutron-rich isotopes with masses 265, 266, 267 were created in irradiations of actinide targets. The five most neutron-rich ones with masses 270, 271, 272, 274, and 278 (unconfirmed) appear in the decay chains of 282Nh, 287Mc, 288Mc, 294Ts, and 290Fl respectively. The half-lives of bohrium isotopes range from about ten milliseconds for 262mBh to about one minute for 270Bh and 274Bh, extending to about 11.5 minutes for the unconfirmed 278Bh, which may have one of the longest half-lives among reported superheavy nuclides.
Predicted properties
Very few properties of bohrium or its compounds have been measured; this is due to its extremely limited and expensive production and the fact that bohrium (and its parents) decays very quickly. A few singular chemistry-related properties have been measured, but properties of bohrium metal remain unknown and only predictions are available.
Chemical
Bohrium is the fifth member of the 6d series of transition metals and the heaviest member of group 7 in the periodic table, below manganese, technetium and rhenium. All the members of the group readily portray their group oxidation state of +7 and the state becomes more stable as the group is descended. Thus bohrium is expected to form a stable +7 state. Technetium also shows a stable +4 state whilst rhenium exhibits stable +4 and +3 states. Bohrium may therefore show these lower states as well. The higher +7 oxidation state is more likely to exist in oxyanions, such as perbohrate, , analogous to the lighter permanganate, pertechnetate, and perrhenate. Nevertheless, bohrium(VII) is likely to be unstable in aqueous solution, and would probably be easily reduced to the more stable bohrium(IV).
The lighter group 7 elements are known to form volatile heptoxides M2O7 (M = Mn, Tc, Re), so bohrium should also form the volatile oxide Bh2O7. The oxide should dissolve in water to form perbohric acid, HBhO4.
Rhenium and technetium form a range of oxyhalides from the halogenation of the oxide. The chlorination of the oxide forms the oxychlorides MO3Cl, so BhO3Cl should be formed in this reaction. Fluorination results in MO3F and MO2F3 for the heavier elements in addition to the rhenium compounds ReOF5 and ReF7. Therefore, oxyfluoride formation for bohrium may help to indicate eka-rhenium properties. Since the oxychlorides are asymmetrical, and they should have increasingly large dipole moments going down the group, they should become less volatile in the order TcO3Cl > ReO3Cl > BhO3Cl: this was experimentally confirmed in 2000 by measuring the enthalpies of adsorption of these three compounds. The values are for TcO3Cl and ReO3Cl are −51 kJ/mol and −61 kJ/mol respectively; the experimental value for BhO3Cl is −77.8 kJ/mol, very close to the theoretically expected value of −78.5 kJ/mol.
Physical and atomic
Bohrium is expected to be a solid under normal conditions and assume a hexagonal close-packed crystal structure (c/a = 1.62), similar to its lighter congener rhenium. Early predictions by Fricke estimated its density at 37.1 g/cm3, but newer calculations predict a somewhat lower value of 26–27 g/cm3.
The atomic radius of bohrium is expected to be around 128 pm. Due to the relativistic stabilization of the 7s orbital and destabilization of the 6d orbital, the Bh+ ion is predicted to have an electron configuration of [Rn] 5f14 6d4 7s2, giving up a 6d electron instead of a 7s electron, which is the opposite of the behavior of its lighter homologues manganese and technetium. Rhenium, on the other hand, follows its heavier congener bohrium in giving up a 5d electron before a 6s electron, as relativistic effects have become significant by the sixth period, where they cause among other things the yellow color of gold and the low melting point of mercury. The Bh2+ ion is expected to have an electron configuration of [Rn] 5f14 6d3 7s2; in contrast, the Re2+ ion is expected to have a [Xe] 4f14 5d5 configuration, this time analogous to manganese and technetium. The ionic radius of hexacoordinate heptavalent bohrium is expected to be 58 pm (heptavalent manganese, technetium, and rhenium having values of 46, 57, and 53 pm respectively). Pentavalent bohrium should have a larger ionic radius of 83 pm.
Experimental chemistry
In 1995, the first report on attempted isolation of the element was unsuccessful, prompting new theoretical studies to investigate how best to investigate bohrium (using its lighter homologs technetium and rhenium for comparison) and removing unwanted contaminating elements such as the trivalent actinides, the group 5 elements, and polonium.
In 2000, it was confirmed that although relativistic effects are important, bohrium behaves like a typical group 7 element. A team at the Paul Scherrer Institute (PSI) conducted a chemistry reaction using six atoms of 267Bh produced in the reaction between 249Bk and 22Ne ions. The resulting atoms were thermalised and reacted with a HCl/O2 mixture to form a volatile oxychloride. The reaction also produced isotopes of its lighter homologues, technetium (as 108Tc) and rhenium (as 169Re). The isothermal adsorption curves were measured and gave strong evidence for the formation of a volatile oxychloride with properties similar to that of rhenium oxychloride. This placed bohrium as a typical member of group 7. The adsorption enthalpies of the oxychlorides of technetium, rhenium, and bohrium were measured in this experiment, agreeing very well with the theoretical predictions and implying a sequence of decreasing oxychloride volatility down group 7 of TcO3Cl > ReO3Cl > BhO3Cl.
2 Bh + 3 + 2 HCl → 2 +
The longer-lived heavy isotopes of bohrium, produced as the daughters of heavier elements, offer advantages for future radiochemical experiments. Although the heavy isotope 274Bh requires a rare and highly radioactive berkelium target for its production, the isotopes 272Bh, 271Bh, and 270Bh can be readily produced as daughters of more easily produced moscovium and nihonium isotopes.
Notes
References
Bibliography
External links
Bohrium at The Periodic Table of Videos (University of Nottingham)
Chemical elements
Transition metals
Synthetic elements
Chemical elements with hexagonal close-packed structure
|
1727880
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D1%85%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D1%8E%202009%E2%80%942010
|
Чемпіонат Німеччини з хокею 2009—2010
|
Чемпіонат Німеччини з хокею 2009—2010
Чемпіонат Німеччини з хокею 2010 — 93-ий чемпіонат Німеччини з хокею, чемпіоном став Ганновер Скорпіонс. Чемпіонат тривав з 4 вересня 2009 року по 21 березня 2010 року. Матчі серії плей-оф проходили з 30 березня по 30 квітня 2010 року.
Регулярний сезон
Скорочення: М = підсумкове місце, І = ігри, В = перемоги, ВО = перемога в овертаймі, ВБ = перемога по булітах, ПО = поразки в овертаймі, ПБ = поразки по булітах, П = поразки, Ш = закинуті та пропущені шайби, О = набрані очки
Згідно регламенту за перемогу - 3 очка, за перемогу у овертаймі та по булітах - 2 очка, поразка в овертаймі та по булітах - 1 очко, поразка - 0 очок.
Кваліфікація
Аугсбург Пантерс — Адлер Мангейм 4:1, 3:2
Інгольштадт — Кельнер Гайє 1:6, 3:2 ОТ, 6:3
Плей-оф
Чвертьфінали
«Франкфурт Ліонс» — Інгольштадт 3:0, 0:2, 1:4, 2:3 ОТ
Ганновер Скорпіонс — Томас Сабо Айс Тайгерс 3:2 ОТ, 4:3, 2:5, 1:4, 4:3
Грізлі Адамс Вольфсбург — ДЕГ Метро Старс 4:2, 6:3, 3:1
Айсберен Берлін — Аугсбург Пантерс 2:1, 1:2, 3:5, 5:3, 2:6
Півфінали
Грізлі Адамс Вольфсбург — Аугсбург Пантерс 2:3 ОТ, 0:1, 6:1, 2:3
Ганновер Скорпіонс — Інгольштадт 6:0, 4:1, 5:4 ОТ
Фінал
Ганновер Скорпіонс — Аугсбург Пантерс 3:1, 3:2 ОТ, 4:2
Джерела
Хокейний архів 2010
Чемпіонат Німеччини з хокею
Німеччина
Німеччина
2009 у Німеччині
2010 у Німеччині
2009 у німецькому спорті
2010 у німецькому спорті
|
19293279
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Crataegus%20triflora
|
Crataegus triflora
|
Crataegus triflora is an uncommon hawthorn species of the south-eastern United States, of known by the common name three-flowered hawthorn.
It is a multi-stemmed shrub tall. The flowers are quite large for hawthorn flowers, and occur in small clusters (not necessarily exactly three to a cluster). Although rarely cultivated, it can be very attractive if well grown.
References
External links
"Three-flowered Hawthorn, Crataegus triflora Chapman", (Floyd County, Northwest Georgia, Southeastern United States)
triflora
Flora of Northern America
Taxa named by Alvan Wentworth Chapman
|
1497389
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BD%20%D0%91%D0%B0%D0%B1%D1%83%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Бобан Бабунський
|
Бобан Бабунський (5 травня 1968, Скоп'є) — югославський та македонський футболіст, захисник. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 1986 року виступами за «Вардар», в якому провів сім сезонів, взявши участь у 141 матчі чемпіонату.
Після розпаду Югославії, у 1992 році, перейшов у софійське ЦСКА. Відіграв за армійців наступні два сезони своєї ігрової кар'єри.
Протягом 1994–1996 років захищав кольори іспанської «Льєйди», що виступала в Сегунді.
1996 року уклав контракт з клубом «Гамба Осака», у складі якого провів наступні два роки своєї кар'єри гравця, після чого перейшов у грецький АЕК, де теж надовго не затримався.
Протягом сезону 1999-00 років захищав кольори іспанського «Логроньєса» в Сегунді, але не зміг врятувати команду від вильоту і перейшов у німецький «Хемніцер», де провів лише півроку.
Завершив професійну ігрову кар'єру у «Работнічках», за які виступав протягом першої половини 2001 року, після чого завершив кар'єру.
Виступи за збірні
Виступав за молодіжну збірну Югославії, у складі якої був учасником молодіжного чемпіонату Європи 1990 року, на якому разом із збірною здобув срібні нагороди.
4 вересня 1991 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії в товариській грі проти збірної Швеції, яка завершилась поразкою балканців з рахунком 3-4.
Після розпаду Югославії став виступати за новостворену збірну Македонії, в складі якої дебютував 13 жовтня 1993 року в історичному першому для збірної матчі, в якому вона обіграла під керівництвом Андона Дончевського збірну Словенії з рахунком 4-1. За «червоних левів» грав до 2000 року. Протягом кар'єри у національній команді провів у формі головної команди країни 23 матчі, забивши 1 гол.
Кар'єра тренера
Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 2005 року, увійшовши до тренерського штабу Николи Ілиєвського у збірній Македонії, після відставки якого з 23 серпня 2005 по 17 лютого 2006 року сам був тренером збірної, поки на цю посаду не призначили Сречко Катанця.
2008 року став головним тренером «Работнічків», і в тому ж сезоні допоміг команді виграти кубок Македонії, після чого очолив молодіжну збірну Македонії. Протягом 2011—2012 років паралельно входив до тренерського штабу національної збірної Македонії.
Наразі останнім місцем тренерської роботи Бабунського був клуб «Вардар», команду якого він тренував протягом частини 2018 року.
Особисте життя
У Бобана є два сина-футболіста. Старший, Давид, гравець національної збірної, а молодший, Доріан, грав за молодіжку.
Примітки
Посилання
Статистика виступів в Іспанії на сайті BDFutbol.com
Югославські футболісти
Македонські футболісти
Македонські футбольні тренери
Гравці збірної Югославії з футболу
Гравці збірної Північної Македонії з футболу
Футболісти «Вардара»
Футболісти ЦСКА (Софія)
Футболісти «Льєйди»
Футболісти «Гамби» (Осака)
Футболісти АЕКа (Афіни)
Футболісти «Логроньєса»
Футболісти «Хемніцера»
Тренери ФК «Работнічкі»
Тренери молодіжної збірної Македонії з футболу
Тренери ФК «Вардар»
Македонські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Болгарії
Футбольні легіонери в Іспанії
Футбольні легіонери в Японії
Футбольні легіонери у Греції
Футбольні легіонери в Німеччині
Уродженці Скоп'є
|
27658059
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tim%20Scott
|
Tim Scott
|
Tim Scott
Timothy Eugene Scott (born September 19, 1965) is an American businessman and politician serving as the junior United States senator from South Carolina since 2013. A member of the Republican Party, he previously served as a Charleston city councilor, a state representative, and a U.S. Representative. He also worked in financial services before entering politics.
Scott served on the Charleston County Council from 1995 to 2009. He then served in the South Carolina General Assembly from 2009 to 2011 and represented in the U.S. House of Representatives from 2011 to 2013.
Nikki Haley, then governor of South Carolina, appointed Scott to the U.S. Senate in 2013 to fill a vacancy. He retained his Senate seat after winning a special election in 2014 and was elected to a full term in 2016 and reelected in 2022. He became the first African-American senator to be elected from the Southern United States since the Reconstruction era.
Scott was a candidate in the 2024 Republican Party presidential primaries, forming an exploratory committee on April 13, 2023. He filed Federal Election Commission paperwork to run for president on May 19 and formally declared his candidacy three days later. Scott suspended his campaign on November 12 of that year due to low poll numbers.
Early life and education
Tim Scott was born on September 19, 1965, in North Charleston, South Carolina, to Frances, a nursing assistant, and Ben Scott Sr. When Scott was seven years old, his parents divorced, leaving him and his older brother, who later became a sergeant major in the U.S. Army, to grow up in working-class poverty with their mother, Frances, who often worked double shifts to support her family.
After his parents divorced, Scott, his mother, and his older brother moved into his maternal grandparents' house. There, he formed a close bond with his grandfather.
As a freshman at North Charleston's R.B. Stall High School, he failed several subjects, prompting his mother to send him to summer school, which he had to finance by working at a local movie theater. During this time, he met John Moniz, the owner of a nearby Chick-fil-A. Their initial interaction over a sandwich at Scott's workplace evolved into a substantial mentorship. Moniz educated Scott on individual responsibility, conservative business principles, philanthropy, and finance.
From an early age, Scott enjoyed sports and excelled at football. He overcame racial prejudice in high school, securing election as student body vice president in his junior year and student body president as a senior.
A month before his senior year, he fell asleep while driving, resulting in a car accident that dimmed his prospects as a football recruit. Nevertheless, he attended Presbyterian College from 1983 to 1984 on a partial football scholarship. He was introduced to the Fellowship of Christian Athletes, an encounter that led him to his Christian faith, which became a central part of his life. Scott later transferred to Charleston Southern University, where he graduated in 1988 with a Bachelor of Science degree in political science.
Upon graduating from college, Scott worked as an insurance agent and financial adviser, a stepping stone toward starting his insurance agency, Tim Scott Allstate.
Early political career
Charleston County Council (1995–2009)
Elections
Scott ran in a February 1995 special election for the Charleston County Council at-large seat vacated by Keith Summey, who had resigned upon being elected mayor of North Charleston. Scott won the seat as a Republican, receiving nearly 80% of the vote in the white-majority district. He became the first black Republican elected to any office in South Carolina since the late 19th century.
In 1996, Scott challenged Democratic State Senator Robert Ford in South Carolina's 42nd Senate district but lost 65–35%.
Scott was reelected to the Charleston County Council in 2000. In 2004, he was reelected again with 61% of the vote, defeating Democrat Elliot Summey (son of Mayor Keith Summey).
Tenure on County Council
Scott served on the Charleston County Council from 1995 until 2009, becoming chairman in 2007. In 1997, he supported posting the Ten Commandments outside the council chambers, saying it would remind members of the absolute rules they should follow. The county council unanimously approved the display, and Scott nailed a King James version of the Commandments to the wall. Shortly thereafter, the ACLU and Americans United for Separation of Church and State challenged this in a federal suit. After an initial court ruling that the display was unconstitutional, the council settled out of court to avoid incurring more legal fees. Of the costs of the suit, Scott said, "Whatever it costs in the pursuit of this goal is worth it."
In January 2001, the U.S. Department of Justice sued Charleston County, South Carolina for racial discrimination under the Voting Rights Act, because its council seats were based on at-large elections, meaning that the whole county voted to fill each seat. DOJ had attempted to negotiate with county officials on this issue in November 2000. Justice officials noted that at-large seats dilute the voting strength of the significant African American minority in the county, who in 2000 made up 34.5% of the population. They had been unable to elect any "candidates of their choice" for years. Whites or European Americans made up 61.9% of the county population. County officials noted that the majority of voters in 1989 had approved electing members by at-large seats in a popular referendum.
Scott, the only African American member of the county council, said of this case and the alternative of electing council members from single-member districts:
I don't like the idea of segregating everyone into smaller districts. Besides, the Justice Department assumes that the only way for African-Americans to have representation is to elect an African-American, and the same for whites. Obviously, my constituents don't think that's true.
The Department of Justice alleged that the issue was not a question of ethnicity, stating that voters in black precincts in the county had rejected Scott as a candidate for the council. The lawsuit noted that because of the white majority, "white bloc voting usually results in the defeat of candidates who are preferred by black voters." The Department added that blacks live in compact areas of the county and could be a majority in three districts if the county seats were apportioned as nine single-member districts.
The Department of Justice won the case. A new districting plan replaced the at-large method of electing the Charleston City Council. The federal court found that the former method violated the Voting Rights Act, following a lawsuit brought by the Justice Department. Scott was then elected to the Charleston County Council by District 3, rather than by the whole county.
Committee assignments
Economic Development Committee (Chair)
South Carolina House of Representatives (2009–2011)
Elections
In 2008, incumbent Republican State Representative Tom Dantzler decided to retire. With support from advisors such as Nicolas Muzin, Scott ran for his seat in District 117 of the South Carolina House of Representatives and won the Republican primary with 53% of the vote, defeating Bill Crosby and Wheeler Tillman. He won the general election unopposed, becoming the first Republican African-American State Representative in South Carolina in more than 100 years.
Tenure in state legislature
Scott supported South Carolina's right-to-work laws and argued that Boeing chose South Carolina as a site for manufacturing for that reason.
In South Carolina Club for Growth's 2009–2010 scorecard, Scott earned a B and a score of 80 out of 100. The South Carolina Association of Taxpayers praised his "diligent, principled and courageous stands against higher taxes."
Committee assignments
Judiciary
Labor, Commerce and Industry
Ways and Means
U.S. House of Representatives (2011–2013)
Elections
2010
Scott entered the election for lieutenant governor but switched to run for South Carolina's 1st congressional district after Republican incumbent Henry Brown announced his retirement. The 1st district is based in Charleston and includes approximately the northern 3/4 of the state's coastline (except for Beaufort and Hilton Head Island, which were included in the 2nd District after redistricting).
Scott finished first in the nine-candidate June 8 Republican primary, receiving a plurality of 32% of the vote. Fellow Charleston County Councilman Paul Thurmond was second with 16%. Carroll A. Campbell III, the son of former Governor Carroll A. Campbell Jr., was third with 14%. Charleston County School Board member Larry Kobrovsky ranked fourth with 11%. Five other candidates had single-digit percentages.
A runoff was held on June 22 between Scott and Thurmond. Scott was endorsed by the Club for Growth, various Tea Party movement groups, former Alaska governor and vice presidential nominee Sarah Palin, Republican House Whip Eric Cantor, former Arkansas governor Mike Huckabee, and South Carolina Senator and Minuteman Project founder Jim DeMint. He defeated Thurmond 68–32% and won every county in the district.
According to the Associated Press, Scott "swamped his opponents in fundraising, spending almost $725,000 during the election cycle to less than $20,000 for his November opponents". He won the general election against Democratic nominee Ben Frasier 65–29%. With this election, Scott and Allen West of Florida became the first African-American Republicans in Congress since J. C. Watts retired in 2003. Scott also became the first African-American Republican elected to Congress from South Carolina in 114 years.
2012
Scott was unopposed in the primary and won the general election against Democratic nominee Bobbie Rose, 62–36%.
Tenure as congressman
Scott declined to join the Congressional Black Caucus (CBC). He recognized the efforts of the CBC but said "My campaign was never about race."
In March 2011, Scott co-sponsored a welfare reform bill that the liberal blog ThinkProgress said would terminate food stamps to families when a family member participates in a labor strike; the Republican Study Committee denied that charge. He introduced legislation in July 2011 so that the National Labor Relations Board could not order "any employer to relocate, shut down, or transfer employment under any circumstance". The NLRB had recently opposed the relocation of a Boeing production facility from Washington state to South Carolina.
Scott successfully advocated for federal funds for a Charleston harbor dredging project estimated at $300 million, saying the project was neither an earmark nor an example of wasteful government spending. He said the project was merit-based and in the national interest because larger cargo ships could use the port and jobs would be created. During the summer 2011 debate over raising the U.S. debt ceiling, Scott supported the inclusion of a balanced budget amendment in the debt ceiling bill, but after a day full of meetings and prayer he went from leaning No on the bill to voting No.
Committee assignments
The House Republican Steering Committee appointed Scott to the Committee on Transportation and the Committee on Small Business. He was later appointed to the Committee on Rules and relinquished his other two assignments.
Committee on Rules
Subcommittee on Rules and the Organization of the House
U.S. Senate (2013–present)
2012 appointment
On December 17, 2012, South Carolina governor Nikki Haley announced she would appoint Scott to replace retiring Senator Jim DeMint, who had previously announced that he would retire from the Senate to become the President of The Heritage Foundation. Scott is the first African American U.S. senator from South Carolina. He was one of three black U.S. Senators in the 113th Congress, alongside Mo Cowan and later Cory Booker (and the first since Roland Burris retired in 2010 after succeeding Barack Obama). He is the first African American to be a U.S. senator from the Southern United States since Reconstruction.
During two periods, first from January 2, 2013, until February 1, 2013, and again from July 16, 2013, until October 31, 2013, Scott was the only African American senator. He and Cowan were the first black senators to serve alongside each other.
News media reported that Scott, Representative Trey Gowdy, former South Carolina Attorney General Henry McMaster, former First Lady of South Carolina Jenny Sanford, and South Carolina Department of Health and Environmental Control Director Catherine Templeton were on Haley's short list to replace DeMint. Of choosing Scott, Haley said, "It is important to me, as a minority female, that Congressman Scott earned this seat, he earned this seat for the person that he is. He earned this seat with the results he has shown."
Elections
2014
Scott ran to serve the final two years of DeMint's term and won. In January 2014, he signed an amicus brief in support of Senator Ron Johnson's legal challenge to the U.S. Office of Personnel Management's Affordable Care Act ruling.
2016
Scott was reelected to a full term in office. He was endorsed by the Club for Growth.
In July 2018, Scott and Senators Cory Booker and Kamala Harris introduced a bipartisan bill to make lynching a federal hate crime.
In February 2019, Scott was one of 16 senators to vote against legislation preventing a partial government shutdown and containing $1.375 billion for barriers along the U.S.–Mexico border that included 55 miles of fencing.
In April 2021, Scott delivered the Republican response to President Joe Biden's Joint Address to Congress.
On May 28, 2021, Scott voted against creating an independent commission to investigate the 2021 U.S. Capitol attack.
2022
In August 2019, Scott said, "I plan to run for reelection, but that will be my last one, if I run." He was reelected in 2022, defeating Democratic nominee Krystle Matthews.
Tenure in U.S. Senate
Justice Act
Scott led the drafting of a bill on race and police reform. Amid skeptical reactions from others in the black community, he tweeted, "Not surprising the last 24 hours have seen a lot of 'token' 'boy' or 'you're being used' in my mentions" and "Let me get this straight ... you DON'T want the person who has faced racial profiling by police, been pulled over dozens of times, or been speaking out for YEARS drafting this?".
Scott's 106-page Justice Act included:
Increased federal reporting requirements for use of force, no-knock warrants.
Increased penalties for false police reports.
Withheld funding for police departments that allow chokeholds when deadly force is not authorized.
Grants for expanding police body cameras with penalties for failing to use them.
Creation of a database of police disciplinary records for use in hiring.
Creation of a federal crime for lynching.
Direction that the Justice Department provide training on deescalation tactics and implement duty-to-intervene policies.
The bill lacked provisions demanded by Democrats, including restrictions on qualified immunity. Nancy Pelosi called Scott's bill "inadequate", and said Republicans "understand that there's a need to get something done. ... They admit that and have some suggestions that are worthy of consideration—but so far, they were trying to get away with murder, actually—the murder of George Floyd." Senate Minority Whip Democrat Dick Durbin called the bill "token" legislation, although he later apologized to Scott. Two Democrats and one Independent senator who caucuses with Democrats broke with the party to support Scott's bill, but, ultimately, Democrats used the filibuster to block it; it received 55 of the required 60 votes.
Committee assignments
Current
Committee on Banking, Housing, and Urban Affairs
Subcommittee on Financial Institutions and Consumer Protection
Subcommittee on Housing, Transportation, and Community Development (Chairman)
Subcommittee on Securities, Insurance, and Investment
Committee on Finance
Subcommittee on Energy, Natural Resources, and Infrastructure
Subcommittee on Fiscal Responsibility and Economic Growth (Chairman)
Subcommittee on Taxation and IRS Oversight
Committee on Health, Education, Labor, and Pensions
Subcommittee on Employment and Workplace Safety (Chairman)
Subcommittee on Primary Health and Retirement Security
Committee on Small Business and Entrepreneurship
Special Committee on Aging
Previous
Committee on Commerce, Science, and Transportation (2013–2015)
Committee on Energy and Natural Resources (2013–2015)
Committee on Armed Services (2018–2019)
2024 presidential campaign
In February 2023, it was reported that Scott was preparing for a presidential run. He announced a "listening tour" that would include a Black History Month event in Charleston, South Carolina, as the tour's first stop and then hosted events and speeches throughout Iowa, the first state to vote in the 2024 Republican presidential primaries. Other announced and suspected Republican candidates also hosted events in Iowa at the same time as Scott.
On April 12, 2023, Scott formed an exploratory committee to potentially run for president. On May 19, he filed with the Federal Election Commission to run for president. He formally announced his candidacy on May 22, in North Charleston, South Carolina.
Scott announced the suspension of his campaign on Fox News's Sunday Night in America with Trey Gowdy on November 12, 2023.
Political positions
Taxes and spending
Scott believes that federal spending and taxes should be reduced, with a Balanced Budget Amendment and the FairTax respectively implemented for spending and taxes.
Health care
Scott believes the Affordable Care Act should be repealed. He has said that U.S. health care is among the greatest in the world, that people all over the world come to study in American medical schools, waiting lists are rare, and that Americans are able to choose their insurance, providers, and course of treatment. Scott supports an alternative to the ACA that he says keeps its benefits while controlling costs by reforming the medical tort system by limiting non-economic damages and by reforming Medicare.
In January 2019, Scott was one of six senators to cosponsor the Health Insurance Tax Relief Act, delaying the Health Insurance Tax for two years.
Economic development
Scott supports infrastructure development and public works for his district. He opposes restrictions on deepwater oil drilling. He proposed the opportunity zone designation in the Tax Cuts and Jobs Act of 2017.
Scott was among the 31 Senate Republicans who voted against final passage of the Fiscal Responsibility Act of 2023.
Social issues
Scott describes himself as pro-life and has been a vocal opponent of abortion. He supports adult and cord blood stem cell research, but opposes taxpayer-funded embryonic stem cell research and the creation of human embryos for experimentation. In a 2023 interview, he said he would sign a 20-week federal abortion ban into law if elected president. He also opposes assisted suicide. While campaigning for president, he has dodged questions about whether he supports a six-week abortion ban.
Scott opposes same-sex marriage, and voted against the Respect for Marriage Act of 2022, which provided federal statutory recognition of same-sex marriage.
In 2022 and 2023, he and Senator Rick Scott (no relation) co-sponsored the PROTECT Kids Act, a bill that would cut federal funding to schools unless they informed parents of changes in children's "pronouns, gender markers, or sex-based accommodations (including locker rooms and bathrooms)." On August 23, 2023, in a debate between Republican presidential candidates, he said: "If God made you a man, you play sports—against men."
Immigration
Scott supports federal legislation similar to Arizona SB 1070. He supports strengthening penalties for employers who knowingly hire illegal immigrants. He also promotes cultural assimilation by making English the official language in the government and requiring new immigrants to learn English. He opposes a pathway to citizenship for undocumented immigrants.
Labor
Scott introduced a bill that would deny food stamps to families whose incomes declined to the point of eligibility because a family member was participating in a labor strike.
Foreign policy
Scott advocated continued military presence in Afghanistan and believed early withdrawal would benefit al-Qaeda. He views Iran as the world's most dangerous country and believes the U.S. should aid pro-democracy groups there. Scott opposed the 2011 military intervention in Libya.
Scott rejected calls for a ceasefire in the 2023 Israel–Hamas war, saying: "You cannot negotiate with evil. You have to destroy it." He opposed sending humanitarian aid to Palestinian civilians in the Gaza Strip. In a November 2023 Republican presidential primary debate, Scott suggested there could be no U.S.-Iranian diplomatic settlement; when asked about attacks by Iranian proxy forces in Iraq and Syria, he responded, "You actually have to cut off the head of the snake, and the head of the snake is Iran and not simply their proxies."
China
In November 2017, in response to efforts by China to purchase US tech companies, Scott was one of nine cosponsors of a bill that would broaden the federal government's ability to prevent foreign purchases of U.S. firms by strengthening the Committee on Foreign Investment in the United States (CFIUS) to allow it to review and possibly decline smaller investments and add national security factors, including whether information about Americans would be exposed as part of transactions or whether a deal would facilitate fraud.
Trade
In January 2018, Scott was one of 36 Republican senators to sign a letter asking Trump to preserve the North American Free Trade Agreement in modernized form.
Police body cameras
After the shooting of Walter Scott (no relation), Scott urged the Senate to hold hearings on police body cameras.
Environment
In 2017, Scott was one of 22 senators to sign a letter to President Donald Trump urging him to withdraw the United States from the Paris Agreement. In the 2012, 2014, and 2016 election cycles, Scott's campaigns received over $540,000 in political donations from oil, gas and coal interests.
Judicial nominations
Scott did not support the nomination of Ryan Bounds to the 9th U.S. Circuit Court of Appeals, effectively killing the nomination. His decision was based on what he called Bounds's "bigoted statements he made as a Stanford student in the 1990s." Marco Rubio joined him in opposing the nomination shortly thereafter, prompting Mitch McConnell to drop the nomination.
In November 2018, Scott bucked his party in opposing the nomination of Thomas A. Farr for a federal judgeship. Farr had been accused of suppression of African-American voters. Scott cited Farr's involvement in the 1984 and 1990 Senate campaigns of Jesse Helms, which sought to suppress black voters, and a 1991 memo from the Department of Justice under the George H. W. Bush administration that stated that "Farr was the primary coordinator of the 1984 'ballot security' program conducted by the NCGOP and 1984 Helms for Senate Committee. He coordinated several 'ballot security' activities in 1984, including a postcard mailing to voters in predominantly black precincts that was designed to serve as a basis to challenge voters on election day." Further explaining his vote, Scott said the Republican Party was "not doing a very good job of avoiding the obvious potholes on race in America." In an editorial, the Wall Street Journal criticized Scott, arguing that Democrats would see Farr's defeat as a "vindication of their most underhanded and inflammatory racial tactics." In a letter to the Wall Street Journal, Scott said the publication was trying to "deflect concerns" about Farr's nomination.
President Trump and racism
In 2017, Scott reacted to the Unite the Right rally in Charlottesville by acknowledging that "Racism is real. It is alive." Asked to comment on Trump's statement that there had been "good people" on both sides at the rally and that there was "blame on both sides" for the violence that ensued, Scott said that while Trump had initially "rejected hatred, bigotry, and racism" in his "strong" comments on the ensuing Monday, his comments on Tuesday "started erasing the comments that were strong. What we want to see from our president is clarity and moral authority. And that moral authority is compromised when Tuesday happens. There's no question about that [...] I'm not going to defend the indefensible."
After meeting with Trump, Scott said that Trump "was very receptive to listening" and had "obviously reflected on what he's said, on his intentions and the perceptions of those comments" which were "not exactly what he intended".
Scott called upon Trump to delete his tweets that attacked demonstrators against the murder of George Floyd. Scott said, "Those are not constructive tweets, without any question. I'm thankful that we can have the conversation. ... We talked about the fact that there is a constructive way to have a dialogue with a nation in this similar fashion that we had a conversation after Charlottesville, the President will listen, if you engage him with the facts of the issue". Scott also advocated that Trump delete his retweet of supporters chanting "white power", which he soon did.
Electoral history
Personal life
Scott has never been married and has no children. During the late 1990s, he publicly declared himself a virgin, and claimed to have taken a pledge of abstinence until marriage. In 2012, when asked if he was still following his pledge, Scott replied, "Not as well as I did then".
In May 2023, he shared details about being in a relationship with an unnamed girlfriend. In November 2023, he publicly announced he was dating Mindy Noce, an interior designer from Charleston. The couple appeared together at the third 2024 Republican primary debate. On January 21, 2024, Scott announced their engagement.
Before entering politics, Scott worked in the insurance and real estate industries, becoming the owner of Tim Scott Allstate and a partner in Pathway Real Estate Group, LLC. He is a member of Seacoast Church, a large evangelical church in Charleston.
See also
Black conservatism in the United States
Timeline of African-American firsts
List of African-American Republicans
List of African-American United States representatives
List of African-American United States senators
References
External links
Tim Scott Presidential Exploratory Committee
Senator Tim Scott official U.S. Senate website
Tim Scott for Senate
|-
|-
|-
|-
|-
|-
1965 births
Living people
20th-century South Carolina politicians
20th-century African-American people
20th-century evangelicals
21st-century South Carolina politicians
21st-century African-American politicians
21st-century American legislators
21st-century evangelicals
African-American candidates for President of the United States
African-American Christians
African-American members of the United States House of Representatives
African-American people in South Carolina politics
African-American state legislators in South Carolina
African-American United States senators
American businesspeople in insurance
American evangelicals
Black conservatism in the United States
Candidates in the 2024 United States presidential election
Charleston Southern University alumni
Christians from South Carolina
People from North Charleston, South Carolina
American real estate and property developers
Republican Party members of the South Carolina House of Representatives
Republican Party members of the United States House of Representatives from South Carolina
Republican Party United States senators from South Carolina
American Christian Zionists
|
2077337
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C
|
Зенгенталь
|
Зенгенталь — громада в Німеччині, розташована в землі Баварія. Підпорядковується адміністративному округу Верхній Пфальц. Входить до складу району Ноймаркт. Складова частина об'єднання громад Ноймаркт-ін-дер-Оберпфальц.
Площа — 28,53 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Баварії
|
1661663
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D1%83%D0%BF%D1%96%D1%82
|
Скупіт
|
Скупіт — мінерал, водний оксид урану. За прізв. бельг. мінералога А.Схупа (A. Schoep), T.L.Walker, 1923. Син. — епіїантиніт, щопіт.
Опис
Хімічна формула:
1. За Є. Лазаренком: 8[UO2|(OH)2]•8H2O.
2. За «Fleischer's Glossary» (2004): UO3•2(H2O).
Склад у %: UO3 — 87,6; H2O — 12,4.
Сингонія ромбічна. Ромбо-дипірамідальний вид. Форми виділення: дрібні таблички, пластинчасті або подовжені кристали, радіально-променисті аґреґати. Спайність досконала по (001). Густина 4,8. Тв. 2,0-3,5. Колір сірчано-жовтий до лимонно-жовтого. Риса жовта. Блиск алмазний. Напівпрозорий. Вторинний продукт зміни уранініту. Знаходиться разом з бекерелітом, кюритом, вадом кобальтистим, вторинними мінералами урану. Рідкісний.
Мінерал класифікується за вмістом урану до 72,9% як дуже високоактивний і має специфічну активність близько 130,5 кБк / г (для порівняння: природний калій 0,0312 Бк / г).
Розповсюдження
Місця осн. знахідок: Вьользендорф та Хагендорф (Баварія), Ейвейлер (Рейланд-Пфальц), Менценшванд (Шварцвальд), ФРН; Бессін (вех. В'єнна, Франція); Маршалл-Пасс (шт. Колорадо, США); родов. Шинколобве (Конго). Рідкісний.
Різновиди
Розрізняють:
скупіт І (власне скупіт),
скупіт ІІ (метаскупіт — частково зневоднений скупіт),
скупіт III (параскупіт).
Див. також
Список мінералів
Примітки
Література
Посилання
Мінерали урану
Гідроксиди (мінерали)
Мінерали, названі на честь людей
|
1062554
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%8F%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%2C%201910%29
|
Аталія (фільм, 1910)
|
Аталія (фільм, 1910)
«Аталія» (1910) — французький художній фільм Мішеля Карре.
Сюжет
Фільм є екранізацією трагедії Жана Расіна.
Аталія, вдова царя Юдеї, знищила всіх законних спадкоємців покійного чоловіка і царює сама, але один з царевичів живий і перебуває під захистом верховного коена. У сні Аталія бачить юного спадкоємця царем. Вона наказує штурмувати Храм, але, коли жрець відсмикує завісу і всі бачать царевича, який сидить на троні, рятується втечею, вирішивши, що сон вже втілився в життя.
Художні особливості
Режан досить вдало використовує великий план.
Так епізод, в якому Аталію переслідують сновидіння (друга частина), знята загальним планом, але актриса моментами наближається до апарату, даючи можливість глядачам побачити обличчя, спотворене страхом і таким чином відтворює жах, що охопив при цьому її героїню.
Цікаві факти
Ця велика на ті часи постановка вийшла в кольорі за методом «Пате-колор» (2 частини, 550 метрів).
У різних джерелах режисером стрічки називають те Карре, то Альбера Капеллані
Джерела
В. Комаров. История зарубежного кино. Том 1. Немое кино. — М.: «Искусство», 1965.
Аталія (1910) на сайті Британського інституту кіно
Фільми Франції 1910
Короткометражні фільми Франції
Фільми-драми Франції
Німі фільми Франції
Чорно-білі фільми Франції
Фільми Альбера Капеллані
|
1244243
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%91%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D1%96%D0%BD%D1%96
|
Франко Бальдіні
|
Франко Бальдіні (3 жовтня 1960, Реджелло) — італійський футболіст, півзахисник. Після завершення ігрової кар'єри — спортивний функціонер.
Як гравець насамперед відомий виступами за клуб «Барі», а також за молодіжну збірну Італії.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував у 1979 році виступами за команду клубу «Санджованезе», в якій провів один сезон, взявши участь у 30 матчах чемпіонату.
Згодом з 1980 до 1982 року грав у складі команд клубів «Варезе» та «Болонья».
Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Барі», до складу якого приєднався у 1982 році. Відіграв за команду з Барі наступні два сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Барі», був гравцем в основному складі команди.
Протягом 1984—1989 років захищав кольори клубів «Пескара», «Кампобассо», «Фоджа» та «Казертана».
Завершив професійну ігрову кар'єру у нижчоліговому клубі «Колліджана», за команду якого виступав протягом 1991—1992 років.
Виступи за збірну
У 1981 році залучався до складу молодіжної збірної Італії. Але на молодіжному рівні не зіграв жодного офіційного матчу.
Джерела
Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії.
Статистика Франко Бальдіні на сайті legaserieb.it
Італійські футболісти
Гравці молодіжної збірної Італії з футболу
Футболісти «Санджованезе»
Футболісти «Варезе»
Футболісти «Болоньї»
Футболісти «Барі»
Футболісти «Пескари»
Футболісти «Кампобассо»
Футболісти «Фоджі»
Футболісти «Казертани»
|
26469466
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stara%20Cerkev
|
Stara Cerkev
|
Stara Cerkev (in older sources also Srednja vas) is a village northwest of Kočevje in southern Slovenia. The area is part of the traditional region of Lower Carniola and is now included in the Southeast Slovenia Statistical Region.
Name
The Slovene name Stara Cerkev (literally, 'old church') refers to the original church in the settlement, which was dedicated to the Virgin Mary and built before 1339. The name was applied to differentiate it from the newer Saint Bartholomew's Church in Kočevje (or Mahovnik at the time, which also included Kočevje), built in 1339.
History
Stara Cerkev is one of the oldest settlements in the Kočevje region. It was founded by ethnically Slovene settlers. In 1574 the settlement had six full farms that were subdivided into 12 half-farms. It was a village inhabited largely by Gottschee Germans. A school was established in the village in 1843. In 1941, at the start of the Second World War, its ethnic German population was evicted. The Stara Cerkev volunteer fire department became a founding unit of the Kočevje municipal fire department on 28 August 1955.
Church
The local parish church is dedicated to the Assumption of Mary and belongs to the Roman Catholic Diocese of Novo Mesto. It was built between 1853 and 1855 by the Friulian master builder Silvester Venchiarutti on the site of an earlier church. The sole fresco in the church, located above the main altar, depicts the Assumption of Mary. It is work by the Italian painter Domenico Fabris. The first church at the site was built before 1339 and stood until 1820. A second church stood at the site until 1853. Stara Cerkev was elevated to a parish in 1788. Stara Cerkev was a chapelry to the parishes of Ribnica and later Kočevje before it was elevated to a parish. The bell tower of the current church contains a bell from the 15th century, which is also the oldest bell in the Kočevje region. The rear wall of the chancel features a painting of the Assumption by Domenico Fabris (1814–1901) from Osoppo. The church also has two paintings by Henrika Langus (1836–1876).
Cemetery
The parish cemetery lies west of the settlement.
Notable people
Notable people that were born or lived in Stara Cerkev include:
Ferdinand Erker (1866–1939), deacon in Kočevje and honorary canon in Ljubljana
Jožef Erker (1851–1924), prebendary and canon in Ljubljana, religious writer, founder of the Kočevje orphanage
Jožef Erker (1873–1939), parish priest and folk writer
Jože Šeško (1908–1942), Partisan and People's Hero of Yugoslavia
References
External links
Stara Cerkev on Geopedia
Pre–World War II map of Stara Cerkev with oeconyms and family names
Populated places in the Municipality of Kočevje
|
4330198
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B3%D1%83%D0%B7%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%29
|
Донгуз (село)
|
Донгуз (село)
Донгуз — село у Балтайському районі Саратовської області Російської Федерації.
Населення становить 1138 осіб. Належить до муніципального утворення Царевщинське муніципальне утворення.
Історія
Населений пункт розташований у межах українського історичного та культурного регіону Жовтий Клин.
Від 23 липня 1928 року в складі Балтайського району Вольського округу Нижньо-Волзького краю.
З 1934 року підпорядковується Саратовському краю, з 1936 року — в складі Саратовської області.
Населення
Примітки
Населені пункти Балтайського району
Села Саратовської області
|
1972365
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%88
|
Алтинташ
|
Алтинташ
Алтинташ — присілок, Учалинський район, Башкортостан
Алтинташ — присілок, Чебаркульський район, Челябінська область
|
2317555
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B0%20%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Кравченко Микита Якович
|
Кравченко Микита Якович
Микита Якович Кравченко (14 червня 1997, Зугрес, Донецька область, Україна) — український футболіст, правий захисник київського «Динамо». На правах оренди грає за «Колос» (Ковалівка).
Кар'єра гравця
У ДЮФЛ грав у складі команди академії донецького «Шахтаря». У 2011 році продовжив навчання в спортивній школі маріупольського «Іллічівця». Після завершення навчання був зарахований в юнацьку команду «приазовців». Сезон 2014/15 років футболіст починав в команді U-19, але вже восени став гравцем молодіжного складу, а наступної весни дебютував і в Прем'єр-лізі. 18 квітня 2015 року в домашньому матчі проти донецького «Металурга» Кравченко на 90-й хвилині замінив Дмитра Скоблова, ставши 227-им гравцем маріупольців, який коли-небудь виступав у Прем'єр-лізі та сьомим футболістом з прізвищем «Кравченко» в історії чемпіонатів України. Наступного разу в головній команді маріупольців молодий футболіст зіграв в останньому турі чемпіонату проти ще одного донецького клубу — «Олімпіка», вийшовши на поле після перерви замість Максима Ілюка.
У липні 2015 року підписав контракт з київським «Динамо». Дебютував за юнацьку команду «біло-синіх» 1 серпня 2015 року в першому турі чемпіонату U-19 проти «Олександрії» (0:1). А за першу команду дебютував 26 квітня 2017 року в Кубку України проти «Миколаєва» (4:0), коли вийшов на заміну Віторіну Антунешу на 69-й хвилині. Так і не пробившись до стартового складу, Кравченко зіграв за столичну команду лише 3 гри у чемпіонаті і одну в кубку.
У січні 2020 року Микита був відданий в оренду в «Олімпік» (Донецьк), за який провів 12 поєдинків і зумів відзначитися однією результативною передачею. По завершенні сезону 2019/20 орендна угода, на правах якого Микита виступав за Олімпік, підійшла до кінця і футболіст повернувся в розташування київського «Динамо». Втім вже за кілька днів Кравченко знову був відданий в оренду, цього разу в «Колос» (Ковалівка) до кінця сезону.
У сезоні 2021/22 грав на правах оренди за «Дніпро-1», після чого повернувся в «Динамо». У першій половині сезону 2022/23 Кравченко взяв участь лише у чотирьох офіційних матчах киян в усіх турнірах, сумарно провівши на полі 80 хвилин. Через це у лютому 2023 року був знову відданий в оренду у «Колос» (Ковалівка) до кінця року
Приєднався до футбольного клубу «Полісся» Житомир на правах оренди літом 2023 року. Угода розрахована на один рік та включає право викупа.
Кар'єра в збірній
У 2016 році провів один матч за збірну України U-20.
Примітки
Посилання
Профіль гравця на сайті soccerpunter.com
Профіль гравця на сайті footballdatabase.eu
Уродженці Зугреса
Українські футболісти
Футболісти «Маріуполя»
Футболісти «Динамо» (Київ)
Футболісти «Олімпіка» (Донецьк)
Футболісти «Колоса» (Ковалівка)
Футболісти «Дніпра-1» (Дніпро)
Футболісти «Полісся» (Житомир)
|
796964
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tolna%20County
|
Tolna County
|
Tolna County
Tolna is an administrative county (comitatus or vármegye) in present-day Hungary as it was in the former Kingdom of Hungary. It lies in central Hungary, on the west bank of the river Danube. It shares borders with the Hungarian counties of Somogy, Fejér, Bács-Kiskun, and Baranya. The capital of Tolna county is Szekszárd. Its area is 3,703 km2.
History
Tolna (in Latin: comitatus Tolnensis) was also the name of a historic administrative county (comitatus) of the Kingdom of Hungary. Its territory, which was about the same as that of the present Tolna county, is now in central Hungary. The capital of the county was Szekszárd.
Demographics
In 2015, Tolna had a population of 225,936 and the population density was .
Ethnicity
Besides the Hungarian majority, the main minorities are the Germans (approx. 10,000) and Roma (8,500).
Total population (2011 census): 230,361
Ethnic groups (2011 census):
Identified themselves: 214,953 persons:
Hungarians: 194,685 (90,57%)
Germans: 10,195 (4,74%)
Roma: 8,768 (4,08%)
Others and indefinable: 1 305 (0,61%)
Approx. 32,000 persons in Tolna County did not declare their ethnic group at the 2011 census.
Religion
Religious adherence in the county according to 2011 census:
Catholic – 108,755 (Roman Catholic – 108,392; Greek Catholic – 331)
Reformed – 18,533;
Evangelical – 6,800;
Other religions – 2,734;
Non-religious – 35,803;
Atheism – 2,194;
Undeclared – 55,542.
Regional structure
Politics
The Tolna County Council, elected at the 2014 local government elections, is made up of 15 counselors, with the following party composition:
Presidents of the General Assembly
Municipalities
Tolna County has 1 urban county, 10 towns, 5 large villages and 93 villages.
City with county rights
(ordered by population, as of 2011 census)
Szekszárd (34,296) – county seat
Towns
Paks (19,369)
Dombóvár (19,010)
Bonyhád (13,630)
Tolna (11,126)
Dunaföldvár (8,775)
Tamási (8,349)
Bátaszék (6,370)
Simontornya (4,057)
Nagymányok (2,338)
Gyönk (2,052)
Villages
Alsónána
Alsónyék
Aparhant
Attala
Báta
Bátaapáti
Belecska
Bikács
Bogyiszló
Bonyhádvarasd
Bölcske
Cikó
Csibrák
Csikóstőttős
Dalmand
Decs
Diósberény
Döbrököz
Dunaszentgyörgy
Dúzs
Értény
Fadd
Fácánkert
Felsőnána
Felsőnyék
Fürged
Gerjen
Grábóc
Györe
Györköny
Gyulaj
Harc
Hőgyész
Iregszemcse
Izmény
Jágónak
Kajdacs
Kakasd
Kalaznó
Kapospula
Kaposszekcső
Keszőhidegkút
Kéty
Kisdorog
Kismányok
Kisszékely
Kistormás
Kisvejke
Kocsola
Koppányszántó
Kölesd
Kurd
Lápafő
Lengyel
Madocsa
Magyarkeszi
Medina
Miszla
Mórágy
Mőcsény
Mucsfa
Mucsi
Murga
Nagydorog
Nagykónyi
Nagyszékely
Nagyszokoly
Nagyvejke
Nak
Németkér
Ozora
Őcsény
Pálfa
Pári
Pincehely
Pörböly
Pusztahencse
Regöly
Sárpilis
Sárszentlőrinc
Sióagárd
Szakadát
Szakály
Szakcs
Szálka
Szárazd
Szedres
Tengelic
Tevel
Tolnanémedi
Udvari
Újireg
Varsád
Váralja
Várdomb
Várong
Závod
Zomba
municipalities are large villages.
Gallery
References
External links
Official site in Hungarian and German
Tolnai Népújság (teol.hu) - The county portal
Counties of Hungary
|
63783
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%201606
|
NGC 1606
|
NGC 1606
Об'єкти NGC
Ерідан (сузір'я)
Галактики
Астрономічні об'єкти, відкриті 1849
|
14877001
|
https://en.wikipedia.org/wiki/ARID3A
|
ARID3A
|
ARID3A
AT-rich interactive domain-containing protein 3A is a protein that in humans is encoded by the ARID3A gene.
Function
This gene encodes a member of the ARID (AT-rich interaction domain) family of DNA binding proteins. It was found by homology to the Drosophila dead ringer gene, which is important for normal embryogenesis. Other ARID family members have roles in embryonic patterning, cell lineage gene regulation, cell cycle control, transcriptional regulation, and possibly in chromatin structure modification.
Interactions
ARID3A has been shown to interact with:
BTK, and
E2F1
References
Further reading
External links
Transcription factors
|
6341158
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Xq28
|
Xq28
|
Xq28 is a chromosome band and genetic marker situated at the tip of the X chromosome which has been studied since at least 1980. The band contains three distinct regions, totaling about 8 Mbp of genetic information. The marker came to the public eye in 1993 when studies by Dean Hamer and others indicated a link between the Xq28 marker and male sexual orientation.
Initial linkage
The 1993 study by Hamer et al. examined 114 families of gay men in the United States and found increased rates of homosexuality among maternal uncles and cousins, but not among paternal relatives. This pattern of inheritance suggested that there might be linked genes on the X chromosome, since males always inherit their copy of the X chromosome from their mothers. Polymorphisms of genetic markers of the X chromosome were analyzed for 40 families to see if a specific marker was shared by a disproportionate amount of brothers who were both gay. The results showed that among gay brothers, the concordance rate for markers from the Xq28 region were significantly greater than expected for random Mendelian segregation, indicating that a link did exist in that small sample. It was concluded that at least one form of male homosexuality is preferentially transmitted through the maternal side and is genetically linked to the Xq28 region.
A follow-up study, Hu et al. (1995), conducted by the Hamer lab in collaboration with two groups of statistical experts in 1995, corroborated the original results for males with homosexual brothers sharing Xq28 at significantly elevated rates. This study also included heterosexual brothers, who showed significantly less than expected sharing of the Xq28 region, as expected for a genetic locus that in one form is associated with same-sex attraction and in another form is associated with opposite-sex attraction. In this study no link to Xq28 was found among homosexual females, indicating a different genetic pathway as for most sex-specific phenotypes.
Hamer's findings were highlighted in scientific journals including Science, Nature and the topic of a mini-symposium in Scientific American.
Controversy
In June 1994, an article in the Chicago Tribune by John Crewdson stated that an anonymous junior researcher in Hamer's laboratory alleged that Hamer selectively presented the data in his 1993 paper in the journal Science. The junior researcher had assisted in the gene mapping in Hamer's 1993 study. Shortly after voicing her questions, she was summarily dismissed from her post-doctoral fellowship in Hamer's lab; who dismissed her could not be determined. Later, she was given another position in a different lab. Hamer stated that Crewdson's article was "seriously in error" and denied the allegations made against him. An official inquiry launched by the Office of Research Integrity (ORI) to investigate the allegations of selective presentation of the data ended in December 1996. It determined that Hamer had not committed any scientific misconduct in his study.
Subsequent studies
Two further studies in the 1990s gave mixed results. One was an X chromosome linkage analysis of 54 pairs of gay brothers carried out by the independent research group of Sanders et al. in 1998. The results of the study were indistinguishable from the results of the study by Hu et al.: both reported that the chromosomal location of maximum sharing was locus DXS1108 and both reported similar degrees of allele sharing (66% versus 67%). The second study by Rice et al. in 1999 studied 52 pairs of Canadian gay brothers and found no statistically significant linkage in alleles and haplotypes. Consequently, they concluded against the possibility of any gene in the Xq28 region having a large genetic influence on male sexual orientation (though they could not rule out the possibility of a gene in this region having a small influence). Rice et al. also asserted that their results do not exclude the possibility of finding male homosexuality genes elsewhere in the genome. Hamer criticized the study for not selecting families for their study population based on maternal transmission as selecting only families that show an excess of maternal gay relatives is necessary to detect the Xq28 linkage. A meta-analysis of all data available at that time (i.e., Hamer et al. (1993), Hu et al. (1995), Rice et al. (1999), and the unpublished 1998 study by Sanders et al. indicated that Xq28 has a significant but not exclusive role in male sexual orientation.
The authors of the meta-analysis (which included three authors of the Rice et al. study, Rice, Risch and Ebers) presented several methodological reasons due to which Rice et al. (1999) may have been unable to detect statistically significant linkage between Xq28 and male sexual orientation: the families genotyped by Rice et al. were non-representative as they had an excess of paternal instead of maternal gay relatives thus obscuring the display of any X-chromosome linkage; the statistical power of their sample was insufficient to adequately detect linkage and they lacked definite criteria for what constituted as homosexuality (the researchers depended on their own judgement and sometimes based their judgement on a single question to the subject). They also lacked criteria "to select appropriate families for the study of a putative X-linked locus" — as they did not select families based on the presence of maternal transmission of homosexuality, the Xq28 contribution to male sexual orientation may have been hidden. In addition, the meta-analysis revealed that the family pedigree data of Rice et al. (1999), in contrast to the genotyping data, seemed to support X chromosome linkage for homosexuality.
In 2012, a large, comprehensive genome-wide linkage study of male sexual orientation was conducted by several independent groups of researchers. The study population included 409 independent pairs of gay brothers from 384 families, who were analyzed with over 300,000 single-nucleotide polymorphism markers. The study confirmed the Xq28 linkage to homosexuality by two-point and multipoint (MERLIN) LOD score mapping. Significant linkage was also detected in the region near the centromere of chromosome 8, overlapping with one of the regions detected in a previous genomewide linkage study by the Hamer lab. The authors concluded that "our findings, taken in context with previous work, suggest that genetic variation in each of these regions contributes to development of the important psychological trait of male sexual orientation." It was the largest study of the genetic basis of homosexuality to date and was published online in November 2014.
In August 2019, a genome-wide association study of 493,001 individuals concluded that hundreds or thousands of genetic variants underlie homosexual behavior in both sexes, with 5 variants in particular being significantly associated. They stated that in contrast to linkage studies that found substantial association of sexual orientation with variants on the X-chromosome, they found no excess of signal (and no individual genome-wide significant variants) on Xq28 or the rest of the X chromosome.
Other contents
Xq28 is a large, complex, and gene-dense region. Among its various genes are the 12 genes of the melanoma-associated antigen (MAGE) family, of which MAGEA11 has been identified as a coregulator for the androgen receptor. Mutations involving the production of extra copies of the MECP2 and IRAK1 genes within Xq28 have been associated with phenotypes including anxiety and autism in mice.
See also
Biology and sexual orientation
Daily Mail#Gay gene controversy
The Science of Desire
Notes
References
External links
Molecular Genetic Study of Sexual Orientation A genetic study of gay brothers at Northwestern University.
Sexual orientation and science
Genes on human chromosome X
|
15935819
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Long%C3%A8ves%2C%20Vend%C3%A9e
|
Longèves, Vendée
|
Longèves, Vendée
Longèves is a commune in the Vendée department in the Pays de la Loire region in western France.
See also
Communes of the Vendée department
References
Communes of Vendée
|
2654672
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%28%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%BE-%D0%B1%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0%29
|
Санки (санно-бобслейна траса)
|
Санки (санно-бобслейна траса)
Центр санного спорту «Санки» — санно-бобслейна траса, розташована на північному схилі хребта Аібга, та побудована спеціально для Зимових Олімпійських ігор 2014 в Сочі. Будівництво траси завершилося в 2012 році. Траса знаходиться в 60 кілометрах на північний схід від Сочі (недалеко від Червоної Поляни). На ній пройшли змагання з бобслею, скелетону та санного спорту в рамках зимових Олімпійських ігор 2014. Передові технології підготовки льоду забезпечують точний і постійний контроль температури траси. Місткість комплексу: 5000 глядачів. Після Олімпійських ігор об'єкт планується використовувати в якості Національного тренувального центру.
Історія
Вперше будівництво санно-бобслейних комплексів в Росії анонсували ще в 2006 році, планувалось побудувати дві траси: одна в Парамонові та одна в Червоній Поляні. Першу звели там як і планувалося, а другу в 2009 році вирішили перенести на урочище «Житня Поляна».
Тендерний пакет на будівництво траси склав 135,7 млн руб. Розташований на висоті в 670—840 м над рівнем моря, комплекс повинен буде вміщати 9 000 глядачів, у тому числі 1000 сидячі місця та 8 000 стоячі. Старти заїздів по бобслею й скелетону відбуватимуться на позначці 836 м, одиночного чоловічого санного спорту на позначці в 839,24 м, в той час як змагання з санного спорту між жінками в одиночних заїздах та між чоловіками в двійках почнуться з висоти в 823. Траса має 17 поворотів в бобслеї і скелетоні, 17 в чоловічому одиночному санному спорті й 16 для жінок-саночниць і чоловічих двійок. По завершенні Олімпійських ігор тут був відкритий національний тренувальний центр, який займається підготовкою спортсменів у відповідних видах спорту.
Центр санного спорту «Санки» в Сочі — перша траса в Росії для змагань міжнародного рівня та єдина траса в світі, що має три контр-нахили. Всього в світі подібних трас налічується не більше 20. Олімпійська траса проходить по захищеному від прямих сонячних променів північному схилу хребта Аібга у селища Червона Поляна. Загальна протяжність траси 1814 метрів, з них 314 метрів — зона гальмування. Максимальна швидкість — 139 км/год. Траса максимально повторює існуючий рельєф місцевості, її найвища точка розташується на позначці 836 метрів над рівнем моря, нижча — на позначці 704 метри. Безпека спортсменів забезпечується радіусом віражів і трьома контр-нахилами, які гасять швидкість.
Генеральний підрядник і проектувальник: ТОВ «НВО» Мостовик".
У квітні 2016 року в результаті пожежі частково постраждала невелика ділянка траси.
Безпека
Спочатку планувалося спорудити трасу, яка стала б найшвидшим і складнішим треком в світі, але після загибелі в 2010 році грузинського саночника Нодара Кумаріташвілі, організатори вирішили внести деякі корективи, зокрема зменшити середню швидкість на 5-6 км / год, щоб максимально убезпечити спортсменів від подібних інцидентів.
Технічні характеристики траси
Змагання
Зимовий сезон 2012/2013
14 листопада 2012 в Центрі санного спорту «Санки» в Сочі завершився перший Міжнародний тренувальний тиждень з санного спорту, який відкрив світовий сезон 2012—2013 років та етап Кубка світу, який пройшов на сочинській трасі в лютому 2013 року. За час цього представницького заходу, що зібрав понад 130 спортсменів з 26 країн, команда Оргкомітету «Сочі 2014» в режимі повної бойової готовності тестувала взаємодію з усіма службами на Олімпійській санно-бобслейній трасі.
Міжнародний тренувальний тиждень пройшов у вільному форматі і траса була відкрита для всіх спортсменів, які виявили бажання випробувати сочинський Центр санного спорту. Проведення подібних тижнів організаторами Олімпійських ігор є сформованим міжнародним форматом. На цей раз, тривалість заходу спочатку вирішили збільшити до 10 днів, щоб спортсмени і персонал якнайкраще і детальніше ознайомилися з особливостями траси.
Згідно з регламентом Міжнародної тренувального тижня, в перші два дні тестів саночники поступово здійснювали систематичний підйом до точки старту, а з 7 листопада багато спортсменів стали починати свої заїзди з вищої позиції на трасі — Олімпійської точки старту.
Протягом усіх десяти днів в Сочі функціонував Центр управління тестовими заходами, який координували централізовані сервіси для учасників Міжнародного тренувального тижня, такі як зустрічі та проводи, транспорт, харчування, зв'язок та інформація про погоду.
18-24 лютого 2013 року провідні саночники світу знову зібралися в Сочі для участі в етапі Кубку світу, включаючи Кубок Націй та Естафету Кубка світу. А в листопаді 2013 року відбувся другий передолімпійський Міжнародний тренувальний тиждень.
Етап Кубку світу з бобслею та скелетону (15-17 лютого 2013).
Зимовий сезон 2013/2014
Під час XXII Зимових Олімпійських ігор на трасі було розіграно 9 комплектів олімпійських медалей в бобслеї, санному спорті й скелетоні.
Зимовий сезон 2014/2015
З 9 по 15 лютого 2015 року на трасі пройшли змагання в рамках восьмого етапу Кубка світу з бобслею і скелетону FIBT Viessmann. У них взяли участь 140 спортсменів з 13-ти країн світу: Австрії, Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Канади, Кореї, Латвії, Росії, Сербії, Словаччини, США, Швейцарії.
Етап Кубка світу з санного спорту (28 лютого — 1 березня 2015). Чемпіонат Європи з санного спорту 2015.
Зимовий сезон 2015/2016
З 5 по 7 лютого 2016 року на базі «Санно-бобслейної траси в м. Сочі» пройшов 7-ий етап Кубка світу з санного спорту, в якому брали участь найсильніші саночники планети.
Зимовий сезон 2016/2017
Чемпіонат світу з бобслею і скелетону 2017. У грудні 2016 року Міжнародна федерація бобслею і скелетону (IBSF) на тлі допінгового скандалу, пов'язаного з розслідуванням Всесвітнього антидопінгового агентства і відмовою ряду спортсменів брати участь в чемпіонаті Росії, повідомила про рішення перенести чемпіонат світу 2017 року з Сочі в Кйонігзе (Німеччина).
Примітки
Посилання
Центр санного спорту «Санки» на офіційному сайті зимових Олімпійських ігор 2014
Про конструкцію Санно-бобслейної траси
Об'єкти зимових Олімпійських ігор 2014
Споруди, збудовані 2012
|
41153083
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Keshli
|
Keshli
|
Keshli is a village in Khotbeh Sara Rural District of Kargan Rud District, Talesh County, Gilan province, Iran.
Demographics
Population
At the time of the 2006 National Census, the village's population was 2,784 in 719 households. The following census in 2011 counted 3,081 people in 831 households. The 2016 census measured the population of the village as 2,920 people in 884 households. It was the most populous village in its rural district.
See also
Notes
References
Populated places in Talesh County
|
47761221
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gerda%20Laski
|
Gerda Laski
|
Gerda Laski (4 June 1893, Vienna – 24 November 1928, Berlin) was an Austrian/German physicist known for her research in infrared radiation. She went to a private girls secondary grammar school in Vienna and graduated in 1913.
She earned her doctorate in physics from the University of Vienna in 1917 on "Size Determination of Submicroscopic Particles Based on Optical and Mechanical Effects". From 1918 to 1919, she worked as an assistant at the University of Göttingen and, in 1920, as an assistant in the Physical Institute of the Technical University of Berlin, where she was introduced to the experimental technique that became her major interest.
Her early research concerned extensions of the Bohr model of hydrogen atoms to hydrogen molecules. Laski was a student of Peter Debye, who was awarded the Nobel Prize in chemistry in 1936. Debye studied the dispersion of light by Bohr's hydrogen model and found that the theoretical curve corresponded satisfactorily to the curve observed. Laski later showed agreement between theory and experiment, however based on an erroneous interpretation of data.
Laski's main research focus later on was infrared research. This included the examination of selected chemical substances by means of infrared radiation—a field of application. Beginning in 1924, Laski was the director of the Infrared Department at the Institute for Fibre Chemistry of the Kaiser Wilhelm Society, a department which was closed due to lack of financing. She then became a voluntary assistant at the Physikalisch-Technische Bundesanstalt (Imperial Physical-Technical Institute) in 1927, in order to establish an infrared laboratory.
After serious illness, the Kaiser Wilhelm Institute for Physics provided Laski with a monthly stipend until her death in 1928.
Her final work was on special methods for infrared measurement and thermoelectricity. Her research also included studying natural infrared frequencies of diatomic Bohr gas molecules and their specific heat at high temperatures.
Literature
Laski wrote her thesis on "Size Determination of Submicroscopic Particles Based on Optical and Mechanical Effects", which was published in 1917 and is 48 pages long. The book is written in German and is part of the holdings of the German National Library.
References
1893 births
1928 deaths
20th-century Austrian physicists
20th-century Austrian women scientists
20th-century German physicists
German women physicists
University of Vienna alumni
20th-century German women scientists
Austrian emigrants to Germany
Max Planck Institute directors
|
3221118
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D1%96%D1%80%D0%B0%D0%BB%20%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%20%28%D1%84%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D1%82%29
|
Адмірал Макаров (фрегат)
|
Адмірал Макаров (фрегат)
«Адмірал Макаров» — військове судно ВМФ Росії, третій фрегат проєкту 11356Р («Буревісник»), класу «Адмірал Григорович», флагман і один із найновіших кораблів російського флоту. Дислокується в тимчасово окупованому росіянами Севастополі. Названий на честь віцеадмірала російського імператорського флоту, уродженця Миколаєва, Степана Макарова.
Судном керує колишній український військовий, уродженець Вінниччини, військовий злочинець і колаборант із Росією капітан 1 рангу Григорій Бреєв, який 2014 року зрадив українську військову присягу та склав присягу ЗС РФ.
Опис
Фрегат закладено в лютому 2012 року на суднобудівному заводі «Янтар» у Калінінграді, спущено на воду у вересні 2015 року. Судно введено в дію 2017 року.
Заявлена довжина — 124 метри, ширина — 15 м. Екіпаж фрегата — 180 осіб. На озброєнні можуть бути гармати, зенітна артилерія, ракетні установки.
Станом на початок 2022 року ЧФ РФ мав три фрегати проєкту 11356Р, ще кілька подібних суден РФ будувала для ВМС Індії.
У кодифікації НАТО такі кораблі мають маркування «Krivak V», це серія російських багатоцільових фрегатів другого рангу з керованим ракетним озброєнням ближньої, далекої морської та океанської зони.
Бойове застосування
З 2018 року судно брало участь у вторгненні РФ до Сирії, воювало в складі оперативного з'єднання ВМФ РФ у Середземному морі.
Російсько-українська війна
2022 року брав участь у повномасштабному вторгненні Росії до України, з його борту запускали крилаті ракети «Калібр» по Україні.
Передчасна інформація про ураження
5 травня окремі українські ЗМІ 2022 року оприлюднили фейк, що Збройні сили України атакували судно поблизу острова Зміїний та на кораблі виникла пожежа також ЗМІ зауважили на зміну в статистиці знищених кораблів та катерів.
6 травня з'явилася інформація про активність авіації РФ та вихід рятувальних суден з тимчасово окупованого Криму в район подій, видання припускало що корабель уражено та він лишається на плаву.. Одночасно видання вказували на відсутність підтвердження пошкодження судна від ЗСУ.
7 травня у ЗМІ з'явилася інформація, що морська ціль, ураження якої з'явилося у зведенні Генерального штабу ЗСУ була не «Адміралом Макаровим», а десантним катером типу «Серна». Того самого дня було підтвердження цієї інформації від офіційної особи, позаштатного радника голови Офісу президента України Олексія Арестовича.
Пошкодження
29 жовтня 2022 року кораблі ЧФ РФ у Севастопольській бухті було атаковано за допомогою 9 повітряних дронів та 7 автономних морських безпілотних апаратів. Російська окупаційна влада стверджувала, що атаку здійснили військові українського 73-го морського центру спецоперацій. Унаслідок атаки, імовірно, було пошкоджено кілька суден ВМФ РФ, зокрема, «Адмірал Григорович», «Адмірал Макаров» та морський тральщик «Іван Голубець».
7 вересня 2023 року росіяни оголосили, що судно було виведено на бойове чергування до Чорного моря. Але за тиждень стало відомо, що фрегат не міг самостійно пересуватися, його буксирували два катери.
Характеристики
Водотоннажність — 3830 т (стандартна), 4035 т (повна).
Довжина — 124,8 м (для порівняння: футбольне поле має довжину 105 м).
Ширина — 15,2 м.
Занурення — 4,2 м, найбільший — 7,5 м.
Двигуни — дизель-газотурбінна енергетична установка.
Швидкість ходу — від 14 вузлів в економічному режимі до 30 вузлів (повна швидкість, близько 55,5 км/год).
Дальність плавання — 4850 миль (на швидкості у 14 вузлів).
Автономність плавання — 30 діб.
Екіпаж — 180 осіб.
Озброєння
Радіолокаційне озброєння: станції радіолокації «Фрегат-М2М» «і Позитив-М1.2», а також корабельна навігаційна станція радіолокації кругового огляду «Вайгач-У».
Радіоелектронне озброєння: бойова інформаційно-керівна система «Требование-М» або «Сигма», корабельний комплекс радіоелектронного придушення «Смєлий», радіолокаційні системи управління стрільбою артилерії та ракетною зброєю «Пума» та «Вимпєл».
Тактичне ударне озброєння: крилаті ракети «Калібр».
Артилерія: універсальна корабельна артустановка А-190 «Універсал» (100 мм).
Зенітна артилерія: дві корабельні автоматичні артилерійські установки калібром 30 мм АК-630М.
Ракетне озброєння: універсальні пускові установки на 8 крилатих ракет «Калібр» (можуть вражати морські цілі на 400 км, сухопутні — на 2000 км) та «Онікс» (надзвукові протикорабельні ракети), 8 ракетних комплексів ППО «Ігла-С» або «Верба».
Авіаційна група: вертоліт Ка-27ПЛ або Ка-31 у палубному ангарі, БПЛА «Орлан-10».
Корабель оснащений протичовновим та мінно-торпедним озброєнням.
Примітки
Кораблі, побудовані на заводі «Янтар»
Кораблі 2015
Фрегати ВМС Росії
Кораблі Чорноморського флоту Росії
Фрегати проєкту 1135
Фрегати класу «Адмірал Григорович»
Військово-морська техніка російсько-української війни
|
3063363
|
https://en.wikipedia.org/wiki/One%20for%20the%20Road%20%28short%20story%29
|
One for the Road (short story)
|
One for the Road (short story)
"One for the Road" is a short story by Stephen King, first published in the March/April 1977 issue of Maine, and later collected in King's 1978 collection Night Shift.
Plot summary
The story is told by a man named Booth. Three years after the events of Salem's Lot, vampires still prowl the burned-out remains of Jerusalem's Lot and its environs. Residents of nearby towns, including Booth, know this and live in unspoken fear, wearing religious symbols for protection and never venturing near the area. One night, Booth and his friend, bar owner Herb "Tookey" Tooklander, attempt to rescue the wife and daughter of a motorist named Gerard Lumley, whose vehicle is stranded in a ferocious blizzard. Initially contemptuous of Lumley for driving in such weather, both are horrified upon realizing that his vehicle is stranded in Jerusalem's Lot. They reluctantly drive out in an International Scout with Lumley to try to save his wife and daughter, fearing the worst.
The three locate Lumley's Mercedes still running and heated but nonetheless abandoned. The two men, realizing what has likely happened to Lumley's family, try to get him to leave with them, but Lumley refuses and stumbles around in the snow, calling for his wife and daughter. Lumley's wife emerges from the dark and Lumley hurries toward her; he notices her fanged teeth and red eyes too late and is bitten. Booth nearly falls victim to Lumley's daughter, but Tookey throws a Douay Bible at her as both men scramble into the Scout, quickly fleeing the area.
Booth concludes by saying Tookey died of a heart attack a couple of years after the incident. He mentions that he has nightmares about that night and about Lumley's daughter, and warns the reader that if they are in the area, to never go up the road into Jerusalem's Lot for any reason, especially at night, lest the reader encounters Lumley's daughter, the little girl who is "still waiting for her goodnight kiss".
Connection to King's other works
This story acts as a sequel to King's 1975 novel 'Salem's Lot, and is also connected to the story of "Jerusalem's Lot", which is a prequel to both, while also appearing in Night Shift. Both stories were later collected in the 2005 Salem's Lot Illustrated Edition.
See also
Stephen King short fiction bibliography
References
External links
'Salem's Lot
1978 short stories
Horror short stories
Short stories by Stephen King
Short stories set in Maine
Short stories about vampires
Works originally published in American magazines
Works originally published in lifestyle magazines
|
4325592
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Нільтава синьоголова
|
Нільтава синьоголова (Cyornis rubeculoides) — вид горобцеподібних птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії.
Опис
У самців голова і верхня частина тіла сині, махові пера бронзово-сірі, груди руді, живіт білий. Він схожий на самця вохристоволої нільтави, однак відрізняється своїм синім горлом. Самиця синьоголової нільтави має сірувато-коричневу верхню частину тіла і білувату нижню. Груди самиці руді, однак не такі яскраві, як в самця. На відміну від самця, у самиці горло також руде.
Підвиди
Виділяють три підвиди:
C. r. rubeculoides (Vigors, 1831) — Гімалаї, західна і північна М'янма;
C. r. dialilaemus Salvadori, 1889 — східна і південно-східна М'янма, північний і західний Таїланд;
C. r. rogersi Robinson & Kinnear, 1928 — центральна і південно-західна М'янма.
Поширення і екологія
Синьоголові нільтави гніздяться в Гімалаях, в М'янмі і Таїланді. Гімалайські популяції взимку мігрують на південний захід Індії. Бірманські і тайські популяції переважно осілі, хоча деякі мігрують на південь.
Галерея
Примітки
Посилання
BtFlycatcher
Мухоловкові
Птахи, описані 1831
Птахи Азії
|
3495770
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%20%D1%83%20%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%BD%D1%94
|
Погляд у майбутнє
|
Погляд у майбутнє
Всеукраїнський конкурс молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє» – це загальнонаціональна акція, що була заснована у 2000 році.
Історія
Всеукраїнський конкурс молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє» був заснований у 2000 році з метою розвитку та підтримки молодих талантів.
Вже понад 20 років конкурс «ПОГЛЯД у майбутнє» є стартовим майданчиком для українських дизайнерів, Більшість із відомих в Україні та за її межами дизайнерів були переможцями чи фіналістами конкурсу. На подіумі конкурсу вперше продемонстрували свої колекції Олена Буреніна, Андре Тан, Олена Пржонська, Ксенія Шнайдер, Олександр Каневський, Юлія Єфімчук, Яна Червінська, Олександр Каневський, Ірина Джус, Олена Пржонська, Наталя Каменська, Олеся Кононова, Артем Климчук, Іван Фролов, Кирило Харитонцев.
Конкурс проводиться за сприянням Ukrainian Fashion Council.
Умови участі
«ПОГЛЯД у майбутнє» – єдиний конкурс в Україні, що має статус Загальнонаціонального . Участь можуть брати дизайнери-фахівці, що вже працюють або навчаються у сфері моди понад три роки, віком до 28 років.
Структура конкурсу
Загальнонаціональний конкурс проходить у три етапи.
Розгляд журі надісланих ескізів (конкурсанти заповнюють заявку на участь у Конкурсі, до якої додають фото ескізів колекції.
Півфінал Конкурсу. Учасники, запрошені на півфінал, демонструють 2 одиниці своєї колекції на моделях у присутності членів журі.
Фінал Конкурсу проходить у форматі Fashion Show. Це дефіле нон-стоп, де кожен фіналіст представляє 5 образів (looks).
Журі
Журі конкурсу складають відомі українські дизайнери, які є лауреатами Best Fashion Awards та членами Ukrainian Fashion Council.
У 2021 році членами журі стали Артем Климчук, Ліля Літковська, Володимир Подолян, Катерина Сільченко, Іван Фролов та Андре Тан - президент Ukrainian Fashion Council. Голова журі конкурсу – Лілія Пустовіт, член експертного комітету Ukrainian Fashion Council.
Призи
Журі визначає три офіційні премії (перше, друге і третє місця) та спеціальний приз – від Офіційного Партнера Конкурсу.
Володар третьої офіційної премії отримує професійний подарунок від партнера конкурсу.
Володар другої офіційної премії отримує шанс представляти Україну на International Young Designers Contest та можливість участі у New Names в рамках Ukrainian Fashion Week.
Володар Ґран-прі конкурсу отримує шанс представляти Україну на International Young Designers Contest та можливість участі у New Names в рамках Ukrainian Fashion Week.
У 2021 році оргкомітет Конкурсу започаткував спеціальну премію імені Сергія Єрмакова за використання ручної роботи - як визнання майстерності та унікальності кожної речі.
Посилання
Як минув фінал ХХ конкурсу молодих дизайнерів «Погляд у майбутнє». Vogue Ukraine
«ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ»: ЯК ДИЗАЙНЕРИ ГОТУВАЛИСЬ ДО КОНКУРСУ. Elle Ukraine
Всеукраинский конкурс молодых дизайнеров одежды "Погляд у майбутнє" отмечает 20-летний юбилей. L'Officiel Украина
Новое поколение фэшн-дизайнеров: Конкурс "Погляд у майбутнє" назвал победителей 2019-го. Buro 24/7 Ukraine
У Львові вперше відбувся регіональний конкурс молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє». Zahid.net
Примітки
Засновані в Україні 2000
|
7129491
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Strabo%20%28disambiguation%29
|
Strabo (disambiguation)
|
Strabo (disambiguation)
Strabo ('squinter') was a term given by the Romans to anyone whose eyes were distorted or crooked or affected by strabismus.
People
Strabo, Greek historian and geographer (c. 64 BC–24 AD), the most famous figure bearing this name
Gnaeus Pompeius Strabo (d. 87 BC), Roman consul and general, father of Pompey the Great
Gaius Julius Caesar Strabo Vopiscus (c. 130 BC–87 BC), Roman politician and playwright
Lucius Seius Strabo (46 BC–16 AD), Praetorian prefect and father of Sejanus
Walahfrid Strabo (c. 808–849), Frankish theologian
Theodoric Strabo (d. 481), Ostrogoth chieftain
In fiction
Landover (Magic Kingdom)#Strabo, a dragon in the Magic Kingdom of Landover series of fantasy novels
Places
Strabo (crater), a lunar crater
|
75839693
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sribne%20settlement%20hromada
|
Sribne settlement hromada
|
Sribne settlement hromada is a hromada of Ukraine, located in Pryluky Raion, Chernihiv Oblast. Its administrative center is the town of Sribne.
It has an area of and a population of 10,519, as of 2020.
Composition
The hromada includes 29 settlements: 2 towns (Sribne and Dihtiari) and 27 villages:
See also
List of hromadas of Ukraine
References
2020 establishments in Ukraine
States and territories established in 2020
|
817569
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Airman%27s%20Medal
|
Airman's Medal
|
Airman's Medal
The Airman's Medal (AmnM) is a military award and decoration of the United States Air Force and United States Space Force for personnel who distinguish themselves by heroism involving voluntary risk of their life not involving actual combat with an armed enemy of the United States. The medal was established on 6 July 1960 by 10 U.S. Code 8750 and is awarded to those service members or those of a friendly nation while serving in any capacity with the U.S. Air Force or U.S. Space Force. The performance must have involved personal hazard or danger.
The Airman's Medal was authorized on 10 August 1956 to replace the U.S. Army's Soldier's Medal which had also been awarded to qualifying Air Force personnel since 26 September 1947. According to Air Force Instruction 36–2803, The Office of the Secretary of the Air Force, Personnel Council approves or disapproves recommendations for Airman's Medals requiring Secretary of the Air Force final approval and determines upon approval, entitlement to 10 percent increase in retirement pay for the Airman's Medal when awarded to enlisted members for extraordinary heroism.
The Airman's Medal is equivalent to the Army's Soldier's Medal, the Navy and Marine Corps Medal, and the Coast Guard Medal. Additional awards of the Airman's Medal are denoted by oak leaf clusters.
The first recipient of the Airman's Medal was Captain John Burger, U.S. Air Force, who was awarded the medal at MacDill Air Force Base, Florida, on 21 July 1960, for heroism performed on 9 September 1959.
Design
The medal was designed and sculpted by Thomas Hudson Jones of the Army Institute of Heraldry. On the obverse of the circular medal is the figure of the Greek god Hermes, son of Zeus, resting on one knee. He has just released from his open hands an American Bald Eagle, shown rising into flight. Within the raised rim of the medal, is the inscription "Airman's Medal" in raised letters. The reverse of the medal, has a raised outer edge and bears the inscription: “For Valor” above a space for the recipient's name which is within a stylized laurel wreath open at the top and tied at the bottom.
The Airman's Medal is unique in that its shape does not follow the octagonal shape of its counterparts, the Soldier's Medal, Navy and Marine Corps Medal and the Coast Guard Medal. It had been established practice heretofore to design military decorations with a distinctive shape, so that they would not be confused at a distance with service or campaign medals, which are always circular in shape. The reason for this is because the design was originally approved for use as the Air Force Distinguished Service Medal.
Notable recipients
Paul K. Carlton Jr., for his rescuing several people after American Airlines Flight 77, which crashed into the Pentagon during the September 11 attacks
Adam Kinzinger, for saving the life of a woman who was being attacked by her knife-wielding boyfriend.
Michael Landsberry, for his actions during the 2013 Sparks Middle School shooting, including reasoning with the shooter and protecting several students.
William H. Pitsenbarger for aiding and defending a unit of soldiers pinned down by an enemy assault during the Vietnam War. Before his death he helped save over 60 men in the battle.
Spencer Stone, for disarming a terrorist during the 2015 Thalys train attack.
Colonel Paul Sowada and Phillip Michael Sowada, who rescued three people from drowning off the beach at Vandenberg Airforce Base on Christmas Day, 1997. The three swimmers were caught in a dangerous rip tide and were being swept out to sea. They are also the only father/son duo to be awarded the medal for the same act of valor.
Matthew La Porte , Cadet La Porte distinguished himself by heroism involving voluntary risk of life in Norris Hall on the campus of Virginia Polytechnic Institute and State University on 16 April 2007. On that day gunfire erupted in the hallway outside of Room 211 and the professor told her students to get down and to move to the back of the classroom to take cover behind desks, Cadet La Porte instead moved to the front of the room and barricaded the door with a large, heavy desk in an attempt to defend the class. When the shooter subsequently forced his way into the classroom, Cadet La Porte, with complete disregard for his own safety, unhesitatingly charged the shooter in an aggressive attempt to stop him, drawing heavy fire at close range, and sustaining seven gunshot wounds. Cadet La Porte's actions helped save lives by slowing down the shooter and by taking fire that would have been directed at his classmates.
References
Awards and decorations of the United States Air Force
Awards and decorations of the United States Space Force
Awards established in 1960
Courage awards
|
1139717
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/New%20World%20Pictures
|
New World Pictures
|
New World Pictures — американська кінокомпанія, заснована у 1970 році і закрита у 1997 році. New World Pictures створила багато фільмів, серед них такі як «Діти кукурудзи», «Пекло у Фрогтауні», «Чорнокнижник».
Кінокомпанії США
Засновані в США 1970
Підприємства Атланти
Злиття і поглинання 1997
|
5122917
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%B3%20%28%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5%29
|
Феннінг (прізвище)
|
Феннінг (прізвище)
Феннінг — англомовне прізвище англійського або ірландського походження.
Англійський варіант: прізвище походить від топографічного імені Fenning, що бере початок від середньоанглійського fen(ne) «болото» (давньоанглійське fenn) -ing, стосувалось того, хто жив біля болота.
Ірландський варіант: прізвище похідне від («нащадок Фіннана»), зменшувальна форма якого — Finn. Воно також може бути варіантом назви нормандської родини в Мюнстері, яку інакше називають Panin (зменшувальне від Pagan), гельською — Fainín.
Відомі носії прізвища
(1969) — австралійський музикант, співак і автор пісень.
Дакота Феннінг (1994) — американська акторка, старша сестра акторки Ель Феннінг.
(1837—1911) — американський архітектор і інженер-гідравлік.
(1769—1841) — американський дослідник і мореплавець.
Ель Феннінг (1998) — американська акторка, молодша сестра акторки Дакоти Феннінг.
(1968) — американський державний і військовий діяч, міністр армії США (2016—2017).
Шон Феннінг (1980) — інтернет-підприємець, програміст, творець файлообмінної комп'ютерної мережі Napster.
Примітки
|
3584392
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Future%20Stock
|
Future Stock
|
Future Stock
"Future Stock" is the twenty-first episode in the third season of the American animated television series Futurama, and the 53rd episode of the series overall. It originally aired on the Fox network in the United States on March 31, 2002.
Plot
At a Planet Express stockholders' meeting, Hermes Conrad and Professor Farnsworth inform the shareholders that the company is on the verge of bankruptcy and the stock is worthless. Meanwhile, Fry wanders away from the meeting in search of food and finds his way into a support group meeting for cryogenic clients who have been defrosted. There he meets a sleazy 1980s businessman (Who is never named and referred to only as "That Guy" throughout the episode, though called Steve Castle in the script.) who froze himself while awaiting a cure for his terminal "boneitis", having gutted a company that was close to developing a cure for $100,000,000.
When the Planet Express stockholders decide to vote on a new CEO, Fry nominates That Guy and he beats out the Professor by one vote. That Guy names Fry his new Vice Chairman, and sets out to remake Planet Express by giving it an expensive image overhaul. That Guy spends the company funds on creating the image that Planet Express is a success, despite not having made a delivery since his takeover. The rest of the crew grow concerned about the company's trajectory, leading Zoidberg to sell all his stock to That Guy for a sandwich. They voice their concerns to Fry, who reassures them That Guy has all their interests at heart, before That Guy announces that he is selling Planet Express to Mom so she can eliminate them as competitors.
Feeling guilty for letting the company go out of business, Fry vows to block the takeover. The takeover is held at the orbiting Intergalactic Stock Exchange, where all Planet Express employees vote against it, but the stock That Guy bought from Zoidberg gave him a controlling interest and he outvotes them. Mom and her sons vote for the takeover and agree to buy out all outstanding shares in Planet Express at the current market price of $107 a share, which the crew discovers will make them all rich. Before the final approval can take place, That Guy suddenly succumbs to his boneitis, having forgotten to cure the disease, and dies, leaving Fry in control of his shares. Fry then makes a speech having learned that even though money's fine, in the end, what counts is friendship, which is more important. The crew try to stop Fry from doing the right thing and sell the company for their financial gain, but it's too late: as a result of his speech, the stock price has gradually crashed down until it reached $0.03 a share, leaving the stock again worthless. Since they will all now be poor either way, Fry votes against the deal. The staff leaves to spend the weekend in disappointment over the loss of their potential wealth, with Fry content in saving Planet Express.
Cultural references
The title is wordplay on Future Shock, a book written by the futurist Alvin Toffler in 1970. The Planet Express advert, in which a woman hurls a Planet Express box at a giant glass screen with Mom on it, is a parody of the famous 1984 television advert that introduced the Apple Macintosh. At 'The Big Ape Fight', Calculon uses a similar line from the original Planet of the Apes film in the style of Charlton Heston. The episode also references the 1987 film Wall Street and other 1980s films related to stockbroking.
Broadcast and reception
In its initial airing, the episode received a Nielsen rating of 2.7/6, placing it 94th among primetime shows for the week of March 25–31, 2002. The episode was given an A by the A.V. Club.
References
External links
Future Stock at The Infosphere.
Futurama season 3 episodes
2002 American television episodes
|
111770
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kingston%20Mines%2C%20Illinois
|
Kingston Mines, Illinois
|
Kingston Mines, Illinois
Kingston Mines is a village in Peoria County, Illinois, United States. The population was 259 at the 2000 census. It is part of the Peoria, Illinois Metropolitan Statistical Area. Located on the Illinois River, it was a shipping port, loading coal from the nearby mines (the largest nearby mine was called Kingston).
History
In the early 20th century, an archeological site of an indigenous village on the north shore of Kingston Lake, Illinois River was destroyed by the Kingston Lake Gravel Company. The Peoria Academy of Science performed some fieldwork in the 1930s.
The original post office and village hall were constructed circa 1880. These facilities were rebuilt in 1953.
Geography
Kingston Mines is located at . It is located in the southwestern corner of Timber Township, mostly within the bounds of quarter sections 25 and 26.
According to the 2010 census, Kingston Mines has a total area of , of which (or 90.31%) is land and (or 9.69%) is water.
Demographics
As of the census of 2000, there were 259 people, 98 households, and 68 families residing in the village. The population density was . There were 105 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 95.75% White, 2.32% from other races, and 1.93% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 3.09% of the population.
There were 98 households, out of which 29.6% had children under the age of 18 living with them, 56.1% were married couples living together, 11.2% had a female householder with no husband present, and 29.6% were non-families. 26.5% of all households were made up of individuals, and 14.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.64 and the average family size was 3.20.
In the village, the population was spread out, with 23.2% under the age of 18, 12.4% from 18 to 24, 27.4% from 25 to 44, 21.2% from 45 to 64, and 15.8% who were 65 years of age or older. The median age was 35 years. For every 100 females, there were 105.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 101.0 males.
The median income for a household in the village was $31,250, and the median income for a family was $45,556. Males had a median income of $26,000 versus $21,875 for females. The per capita income for the village was $14,908. About 2.9% of families and 5.2% of the population were below the poverty line, including 7.8% of those under the age of eighteen and none of those 65 or over.
Point of interest
Kingston Mines Park has a covered pavilion, covered bandstand, basketball court, and baseball diamond. There is also a veteran's memorial.
References
Villages in Peoria County, Illinois
Villages in Illinois
Peoria metropolitan area, Illinois
|
1080446
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B2%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B8%20%D0%B2%20%D0%94%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%97%202011
|
Парламентські вибори в Данії 2011
|
Парламентські вибори в Данії 2011
Дострокові парламентські вибори у Данії відбулися 15 вересня 2011 року. У парламенті країни засідають 179 депутатів, обираних на чотири роки. Четверо з 179 депутатів обираються від Фарерських островів і Гренландії.
За оцінками політологів, головною темою виборів стала економіка, яка переважила всі інші проблеми, такі як імміграція та прикордонний контроль.
На виборах переміг «Червоний блок» лівих і лівоцентристських сил: ліві отримали 50,2 відсотка голосів і 89 місць в парламенті країни. Відтак новим прем'єр-міністром Данії стає лідер соціал-демократів, найбільшої партії «червоного блоку», Гелле Торнінг-Шміт (Helle Thorning-Schmidt). Вона буде першою жінкою-головою уряду в історії країни. Її економічна програма передбачає збільшення державних витрат і оригінальний план змусити громадян працювати на 12 хвилин більше на день. На думку пані Торнінг-Шміт, додаткова виробнича година на тиждень стимулюватиме зростання економіки.
Примітно, що соціал-демократи, набравши 24,9 відсотка, показали трохи нижчий результат у порівнянні з попередніми виборами в 2007 році і втратили одне місце в парламенті. Друга за величиною партія лівої коаліції — Соціалістична народна партія — втратила сім мандатів. Однак зростання популярності двох інших учасників «червоного блоку» — «Радикальної Венстре» і Червоно-зеленої коаліції — дозволив лівим здобути перемогу. Обидві партії отримали на вісім місць більше, ніж чотири роки тому.
Представники ліберально-консервативного «синього блоку», який перебував при владі в країні останні десять років, отримали на виборах 49,7 відсотка голосів і 86 мандатів. Найпопулярнішою партією Данії, як і раніше залишається ліберальна «Венстре», яка входить в праву коаліцію. Вона набрала 26,7 відсотка відсотка голосів і отримала ще одне місце в парламенті. Однак її партнери — націоналістична Данська народна партія, Консервативна партія і Ліберальний альянс — показали в цілому незадовільні результати.
Лідери «синього блоку», у тому числі нинішній прем'єр-міністр Данії та голова Венстре Ларс Люкке Расмуссен, одразу по оголошенні результатів визнали поразку. У першу після виборів ніч на 16 вересня Расмуссен оголосив про майбутню відставку уряду.
Виноски
Посилання
Результати виборів у Данії (екзит-пол)
Вибори в Данії
Вибори 2011
Данії 2011
Події 15 вересня
Вересень 2011
2011 у Данії
|
379878
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dawn%20Fraser
|
Dawn Fraser
|
Dawn Fraser (born 4 September 1937) is an Australian freestyle champion swimmer and former politician. She is one of only four swimmers to have won the same Olympic individual event three times – in her case the women's 100-metre freestyle.
Early life
Fraser was born in the Sydney suburb of Balmain, New South Wales, in 1937 into a poor working-class family, the youngest of eight children. Her father, Kenneth Fraser, was from Embo, Scotland. She was spotted at the early age of 14 by Sydney coach Harry Gallagher swimming at the local sea baths.
Swimming career
Fraser won eight Olympic medals, including four gold medals, and six Commonwealth Games gold medals. She also held 39 records. The 100 metres freestyle record was hers for 15 years from 1 December 1956 to 8 January 1972.
She is the first of only four swimmers in Olympic history (Hungarian Krisztina Egerszegi and Americans Michael Phelps and Katie Ledecky being the three others) to have won individual gold medals for the same event at three successive Olympics (100 metres freestyle – 1956, 1960, 1964).
In October 1962, she became the first woman to swim 100 metres freestyle in less than one minute. It was not until 1972, eight years after Fraser retired, that her 100 m record of 58.9 secs was broken.
Several weeks before the 1964 Olympics, Fraser was injured in a car crash that resulted in the death of her mother Rose. Her sister and a friend were also travelling in Fraser's car when it crashed, but they survived. This was a fresh tragedy for Fraser and her family following her older brother's death from leukaemia in 1950, and her father died after a long battle against cancer in 1960.
1964 Summer Olympics incidents and ban from swimming
During the 1964 Summer Olympics in Tokyo, Fraser angered swimming team sponsors and the Australian Swimming Union (ASU) by marching in the opening ceremony against their wishes, and wearing an older swimming costume in competition, as she found it more comfortable than the one supplied by the sponsors. She was also accused of stealing an Olympic flag from a flagpole outside Emperor Hirohito's palace, the Kōkyo. She was arrested but released without charge. In the end she was given the flag as a souvenir.
Fraser later denied having swum the moat to steal the flag, telling The Times in 1991: "There's no way I would have swum that moat. I was terrified of dirty water and that moat was filthy. There's no way I'd have dipped my toe in it." The Australian Amateur Swimming Association banned Fraser from competitive swimming for 10 years.
Post-swimming activities
Fraser became a publican at the Riverview Hotel, Balmain, and took up swimming coaching.
In 1988, Fraser was elected as an independent to the New South Wales Legislative Assembly for the seat of Balmain. That electorate was abolished in 1991, and after she failed to win the new seat of Port Jackson, she retired from politics.
Personal life
Fraser married Gary Ware on 30 January 1965 at St Stephens Church, Macquarie Street, Sydney. The marriage was short-lived. She has one daughter from the marriage, who has a son. They all live in Noosa on the Sunshine Coast in Queensland. This move north from Sydney to a warmer, subtropical climate was due to the fact Fraser suffers from severe asthma.
Fraser is the great-aunt of Canadian soccer player Danielle Steer.
Controversies
Political and racial views
In 1997, Fraser told the ABC: "I mean I wish I could be as outspoken, I suppose, as Pauline Hanson and say, 'look, I'm sick and tired of the immigrants that are coming into my country.'" Fraser also stated her interest in joining Hanson's One Nation Party.
In 2015, during an interview on the Today program, Fraser was asked about recent behaviour of Nick Kyrgios at Wimbledon and Bernard Tomic’s comments about Tennis Australia, which resulted in Tomic being removed from the Davis Cup team. Fraser said, "They should be setting a better example for the younger generation of this country ... If they don’t like it, go back to where their fathers or their parents came from". (Kyrgios is of Malay and Greek ancestry, while Tomic is of Croat extraction.) Kyrgios responded by describing her as a "blatant racist", and Fraser's comments were criticised by Australia’s Race Discrimination Commissioner Tim Soutphommasane. Fraser "unreservedly" apologised for her comments.
In popular culture
In 1979, a movie called Dawn! was made about Fraser's life and career. It starred Bronwyn Mackay-Payne as Fraser.
Fraser was played by Melissa Thomas in the 2003 film Swimming Upstream. Fraser herself is credited in the film as Dawn Fraser's coach.
On 1 September 2015, Dawn Fraser featured on Season 7, Episode 5, of the SBS genealogy television series Who Do You Think You Are?, which traced her heritage back to South America.
Honours
Fraser was named the Australian of the Year in 1964, was inducted into the International Swimming Hall of Fame in 1965, (as Dawn Ware) was made a Member of the Order of the British Empire (MBE) in 1967, and appointed an Officer of the Order of Australia (AO) in 1998. Also in 1998, she was voted Australia's greatest female athlete in history. She was named Australian Female Athlete of the Century by the Sport Australia Hall of Fame, who had inducted her as their first female member in 1985. In 1999 the International Olympic Committee named her the World's Greatest Living Female Water Sports Champion. on 14 July 2000, Fraser was awarded the Australian Sports Medal for "outstanding contribution as a swimming competitor".
She was one of the bearers of the Olympic Torch at the opening ceremony of the 2000 Summer Olympics in Sydney. She carried the Olympic Torch at the stadium, as one of the bearers for the final segment, before the lighting of the Olympic Flame.
The Australian Sport Awards includes an award named in honour of and presented by Fraser. The sea baths in Balmain where she swam were named the Dawn Fraser Swimming Pool in her honour in 1964, and in 1992, the State Transit Authority named a RiverCat ferry after Fraser.
As part of the 2018 Queen's Birthday Honours she was advanced to a Companion of the Order of Australia (AC).
In 2022, she was an inaugural inductee of the Swimming Australia Hall of Fame.
Olympic accomplishments
1962 Perth Commonwealth Games
110 yards freestyle – gold medal
440 yards freestyle – gold medal
4 × 110 yards (4 × 100.58 metres) freestyle relay – gold medal
4 × 110 yards (4 × 100.58 metres) medley relay – gold medal
See also
Michael Jackson
References
External links
1937 births
Australian female freestyle swimmers
Olympic swimmers for Australia
Swimmers from Sydney
Swimmers at the 1956 Summer Olympics
Swimmers at the 1960 Summer Olympics
Swimmers at the 1964 Summer Olympics
Swimmers at the 1958 British Empire and Commonwealth Games
Swimmers at the 1962 British Empire and Commonwealth Games
Olympic gold medalists for Australia
Olympic silver medalists for Australia
Commonwealth Games gold medallists for Australia
Commonwealth Games silver medallists for Australia
World record setters in swimming
Australian sportsperson-politicians
Independent members of the Parliament of New South Wales
Members of the New South Wales Legislative Assembly
Australian autobiographers
Australian of the Year Award winners
Companions of the Order of Australia
Australian Members of the Order of the British Empire
Recipients of the Australian Sports Medal
Sport Australia Hall of Fame inductees
Living people
Australian women autobiographers
Australian people of Scottish descent
Medalists at the 1964 Summer Olympics
Medalists at the 1960 Summer Olympics
Medalists at the 1956 Summer Olympics
Olympic gold medalists in swimming
Olympic silver medalists in swimming
Commonwealth Games medallists in swimming
Women members of the New South Wales Legislative Assembly
The Apprentice Australia candidates
Medallists at the 1958 British Empire and Commonwealth Games
Medallists at the 1962 British Empire and Commonwealth Games
Sportswomen from New South Wales
|
44934043
|
https://en.wikipedia.org/wiki/A%20Kiss%20for%20Susie
|
A Kiss for Susie
|
A Kiss for Susie is a lost 1917 American silent comedy film directed by Robert Thornby and written by Harvey F. Thew and Paul West. The film stars Vivian Martin, Tom Forman, John Burton, Jack Nelson, Pauline Perry, and Chris Lynton. The film was released on August 2, 1917, by Paramount Pictures.
Plot
As described in a film magazine, while the male members of the family bring home money, Susie (Martin) keeps house and tries to keep them filled with food. A wealthy uncle dies and leaves the bricklayer fifty thousand pounds of gold, so the Nolans move into better quarters and fall in with a cheap set. Susie sees the ruin that money is bringing her father, brother, and sister, and succeeds in convincing them to invest in a supposedly poor stock. The venture fails and they suppose themselves penniless until Susie's beau (Forman) returns the money which he has invested in securities to take care of the family for life.
Cast
Vivian Martin as Susie Nolan
Tom Forman as Phil Burnham
John Burton as Peter Schwartz
Jack Nelson as Jim Noolan Jr.
Pauline Perry as Lizzie Nolan
Chris Lynton as Jim Nolan Sr.
Elinor Hancock as Mrs. Burnham
References
External links
1917 films
1910s English-language films
Silent American comedy films
1917 comedy films
Paramount Pictures films
Films directed by Robert Thornby
American black-and-white films
American silent feature films
Lost American comedy films
1917 lost films
1910s American films
|
2118022
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%94%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Березівка (Полєський район)
|
Березівка (Полєський район)
Березівка — селище Полєського району, Калінінградської області Росії. Входить до складу Саранського сільського поселення.
Населення — 96 осіб (2015 рік).
Населення
Примітки
Селища Калінінградської області
Населені пункти Полєського району
|
5258742
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%88%D0%B8%D0%BA%20%D0%9C%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%B5
|
Короткокошик Мільде
|
Короткокошик Мільде (Brachythecium mildeanum) — вид мохів порядку гіпнобрієвих (Hypnales).
Поширення
Ареал охоплює такі частини світу: Європа, Макаронезія Північна Америка, Азія, Австралія.
Росте у вологих або вологих місцях, насичених вапном або основою, від світлих до частково затінених. Середовищем проживання є, зокрема, болота і вологі луки, весняні луки, відкриті пустощі та болота, а також росте на суглинистих ґрунтах.
Характеристика
Міцні, до десяти сантиметрів заввишки, від розпростертих до висхідних, неправильно розгалужені рослини утворюють блідо-зелені або жовто-зелені нещільні газони. На стеблах є лише розріджені або відсутні ризоїди. Листки мають довжину приблизно до трьох міліметрів, не зігнуті або помірно поздовжньо складені, трикутно-ланцетні та поступово звужуються до довгого тонкого кінця. Краї листя плоскі або частково вузько закручені, а весь край дуже дрібно зубчастий. Листова жилка простягається над серединою листка. Листя гілок трохи менше. Плодоносить вид рідко. Коробочкові ніжки гладкі, завдовжки 2–2.5 (рідше до 4) сантиметрів. Подовжено-яйцеподібна коробочка нахилена до горизонталі, зігнута, кришечка конічна. Спори дрібнобугоркові й мають розмір від 14 до 22 мікрометрів.
Галерея
Примітки
Джерела
Jan-Peter Frahm, Wolfgang Frey: Moosflora (= UTB. 1250). 4., neubearbeitete und erweiterte Auflage. Ulmer, Stuttgart 2004, ISBN 3-8252-1250-5.
Martin Nebel, Georg Philippi (Hrsg.): Die Moose Baden-Württembergs. Band 2. 1. Auflage, Ulmer Verlag, 2005, ISBN 3-8001-3530-2
Флора Європи
Флора Макаронезії
Флора Північної Америки
Флора Азії
Флора Австралії
|
4674679
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Рискулово
|
Рискулово — село, Талгарський район, Алматинська область, Казахстан
Рискулово — село, Сарактаський район, Оренбурзька область, Росія
|
408481
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jean%20Stapleton
|
Jean Stapleton
|
Jean Stapleton (born Jeanne Murray; January 19, 1923 – May 31, 2013) was an American character actress of stage, television and film. Stapleton portrayed Edith Bunker, the perpetually optimistic and devoted wife of Archie Bunker, on the 1970s sitcom All in the Family, a role that earned her three Emmys and two Golden Globes for Best Actress in a comedy series. She also made occasional appearances on the All in the Family follow-up series Archie Bunker's Place, but asked to be written out of the show during the first season due to becoming tired of the role.
Early life
Stapleton was born on January 19, 1923, in Manhattan, the daughter of Marie A. Stapleton, an opera singer, and Joseph E. Murray, a billboard advertising salesman. She had an elder brother, Jack. Her uncle was a vaudevillian performer, and her brother was a stage actor who inspired her to pursue acting.
Career
Stapleton began her career in 1942 aged 18 in summer stock theatre and made her New York debut in the Off-Broadway play American Gothic. She was featured on Broadway in several hit musicals, such as Funny Girl, Juno, Damn Yankees and Bells Are Ringing, recreating her parts from the latter two musicals in the film versions of Damn Yankees (1958) (her film debut) and Bells Are Ringing (1960).
Stapleton's early television roles included parts in Starlight Theatre, Robert Montgomery Presents, Lux Video Theater, Woman with a Past, The Philco-Goodyear Television Playhouse, The Patty Duke Show, Dr. Kildare, My Three Sons, Dennis the Menace, Naked City, and as Rosa Criley in a 1963 episode of NBC's medical drama about psychiatry, The Eleventh Hour, entitled "The Bride Wore Pink". In 1962, Stapleton guest-starred as Mrs. Larsen in "The Hidden Jungle", an episode of the TV series The Defenders (broadcast on December 1 that year), alongside her future All in the Family co-star Carroll O'Connor.
Stapleton also appeared in the feature films Something Wild (1961), Up the Down Staircase (1967), Klute (1971) and the Norman Lear comedy Cold Turkey (also 1971).
Stapleton bested both Mary Tyler Moore and Marlo Thomas for the "Best Actress in a Comedy" Primetime Emmy award on May 9, 1971. She was offered a role in the feature film Willy Wonka & the Chocolate Factory (1971) as Mrs. Teevee, but declined because it coincided with the production of the All in the Family pilot (the role went to Nora Denney).
All in the Family
Stapleton's played the role of Edith in All in the Family, which premiered in 1971. The show was originally broadcast on the CBS network for nine seasons from January 12, 1971, to April 8, 1979, for a total of 205 episodes. The role earned her three Emmys and two Golden Globes.
Feeling her character had run its course, Stapleton continued the role of Edith for only five more episodes in the follow-up series Archie Bunker's Place to help the transition, and then Edith was written out via stroke, offscreen, in the first episode of season two.
Other works
Stapleton appeared in the Emmy Award–winning TV movie Tail Gunner Joe (1977), dramatizing the life of U.S. Senator Joseph R. McCarthy, and later guest-starred in the sixth episode of the third season of The Muppet Show (broadcast on September 30, 1978).
In 1979, she featured in the original Canadian production of the musical Something's Afoot, which was later broadcast on Showtime. She played the title role in the Hallmark Hall of Fame TV movie, Aunt Mary (also 1979), which detailed the true story of Baltimore children's advocate Mary Dobkin. In 1982, Stapleton portrayed Eleanor Roosevelt in the TV movie Eleanor, First Lady of the World, focusing on the subject's later life. The role earned her Emmy and Golden Globe nominations for Best Actress.
She continued to guest-star in a number of television series during the 1980s including two episodes of Faerie Tale Theatre — in 1983 and 1985 editions entitled "Jack and the Beanstalk" as the Giant's Wife and "Cinderella" as the Fairy Godmother — Scarecrow and Mrs. King and The Love Boat. Stapleton also co-starred in the film The Buddy System (1984), alongside Susan Sarandon and Richard Dreyfuss, and played Ariadne Oliver in the 1986 television adaptation of Dead Man's Folly, opposite Peter Ustinov as Hercule Poirot. She declined the role of Jessica Fletcher in the TV series Murder, She Wrote, which went to Angela Lansbury.
From 1990 to 1991, Stapleton co-starred with Whoopi Goldberg in 15 episodes of Bagdad Cafe, the television series based on the movie of the same name.
In 1994, Stapleton played the role of Mrs. Piggle-Wiggle in a children's series of the same name based on the books by Betty MacDonald.
In 1996, Stapleton appeared in the educational series Beakman's World as Beakman's mother, Beakmom, and also appeared on Everybody Loves Raymond playing Ray's imperious aunt. The same year, she appeared in the Murphy Brown episode "All in the Family" playing Miles's grandmother, Nana Silverberg, and also played opposite John Travolta in Nora Ephron's hit film Michael as the eccentric rooming house owner, Pansy Milbank.
Making a debut in the world of video games, Stapleton was the voice of Grandma Ollie on KinderActive, Turner Pictures, and New Line Cinema's venture Grandma Ollie's Morphabet Soup. The game won a Teacher's Choice Award from Learning Magazine.
On January 26, 1998, Stapleton guest-starred on the Jean Smart sitcom Style & Substance in the episode "A Recipe for Disaster", playing a former television chef who has an alcohol problem. She voiced John Rolfe's maid, Mrs. Jenkins, in Disney's 1998 direct-to-video animated film Pocahontas II: Journey to a New World, and appeared in the film You've Got Mail as a close co-worker in whom Meg Ryan's character confides. From 1998, Stapleton took her "Eleanor" characterization to live theaters, now adapted as a one-woman show.
In May 2000, Stapleton appeared in "Mother's Day", an episode of the TV series Touched by an Angel, portraying an angel named Emma who came to help Celine who was taking care of her late best friend's mother.
Stapleton's final acting role was as Irene Silverman in the 2001 fact-based TV movie, Like Mother, Like Son: The Strange Story of Sante and Kenny Kimes, starring Mary Tyler Moore as convicted criminal Sante Kimes. (correction: Final acting role was in Horton Foote's The Carpetbaggers Children at Lincoln Center in NY. March 7th 2002.). https://www.lct.org/shows/the-carpetbaggers-children/
https://putchfilms.com/jean-stapleton-career-timeline
Stapleton was inducted into the American Theatre Hall of Fame in 2002. She was also inducted into the Television Hall of Fame that same year.
Personal life
Stapleton was married to William Putch from 1957 until his death in 1983. The couple had two children: actor/writer/director John Putch and television producer Pamela Putch.
For 30 years, William Putch directed a summer stock theater, Totem Pole Playhouse, at Caledonia State Park in Fayetteville, Pennsylvania. Stapleton performed regularly at the theatre with the resident company. When William Putch died of a heart attack during the run of a production Stapleton had been appearing in at the playhouse, Stapleton insisted on performing that night.
Stapleton's brother, Jack Stapleton, was a stage actor. Her cousin was actress Betty Jane Watson. Stapleton was active in the Christian Science church. She was unrelated to actress Maureen Stapleton, contrary to a common misconception.
Stapleton supported Walter Mondale's campaign in the 1984 presidential election, was a vocal supporter of the Equal Rights Amendment, and took an active role in the 1977 National Women's Conference.
Stapleton rarely appeared on talk shows, but reunited on-camera with Carroll O'Connor on Donny and Marie Osmond's show on April 24, 2000, a little over a year before O'Connor's death. When the Osmonds asked her to perform in Edith Bunker's voice, she declined to do so, and jokingly told them that she only does so "for pay".
Stapleton admitted that she seldom watched All in the Family, but by 2000 she reconsidered, she told the Archive of American Television.
Death and reaction
Stapleton died at her apartment in Manhattan, on May 31, 2013, at age 90.
Norman Lear said, "No one gave more profound 'how to be a human being' lessons than Jean Stapleton." Co-star Rob Reiner said, "Working with her was one of the greatest experiences of my life." Sally Struthers said, "Jean lived so in the present. She was a Christian Scientist who didn't say or think a negative thing ... She was just a walking, living angel".
The marquee lights on Broadway were dimmed for two minutes on June 5, 2013, at 8 p.m. EDT, to honor the memory of Stapleton. She is buried at Lincoln Cemetery in Chambersburg, Pennsylvania.
Filmography
Films
Television
References
External links
Obituary on BroadwayWorld
1923 births
2013 deaths
20th-century American actresses
21st-century American actresses
American Christian Scientists
American film actresses
American musical theatre actresses
American stage actresses
American television actresses
Best Musical or Comedy Actress Golden Globe (television) winners
New York (state) Democrats
Outstanding Performance by a Lead Actress in a Comedy Series Primetime Emmy Award winners
Actresses from Manhattan
|
3116976
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%81%D0%BA%20%D0%96%D0%B5%D0%B2%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Франциск Жевуський
|
Франциск Жевуський
Франциск Міхал Жевуський (1730—1800) — державний діяч, дипломат Речі Посполитої.
Життєпис
Походив з польського магнатського роду Жевуських гербу Кривда. Другий син Міхала Юзефа Жевуського, подільського воєводи, та Франциски Цетнер. Народився 1730 року.
1748 року стає королівським дворянином короля Августа II. У 1752 році отримав посаду писаря польного коронного. 1755 року пошлюбив Юліанну Скарбек. У 1756 і 1758 роках обирається до сейму від Перемиської землі та Руського воєводства відповідно. 1757 року отримав орден Білого Орла.
1761 року обирається маршалком галицького сеймику. 1762 року обирається послом від Руського воєводства на вальний сейм. У 1764 році був обраний послом (депутатом) на конвокаційний сейм, де підтримав Станіслава Понятовського. У липні 1764 році король Станіслав II Август призначив Жевуського послом до Російської імперії. Тут він намагався вибудовувати позитивні відносини з російським урядом, щоб домогтися для нового короля Речі Посполитої субсидій для підтримки реформ. Втім зусилля Франциска Жевуського були зірвані прусським і австрійським послами, а також російськими сановниками, насамперед братами Орловим.
У січні 1765 року Жевуський був акредитований як надзвичайний і повноважний міністр короля і Речі Посполитої. Королівська інструкція від 26 січня 1765 року наказувала йому визначити комісарів для демаркації кордону з Російською імперією. За цією інструкцією повинен домагатися від російського уряду відшкодування збитків, яких Річ Посполита зазнала під час Семирічної війни і дій російської армії. Але через труднощі дипломатичної місії, в березні 1765 року Жевуський попросив короля Станіслава II Августа про відпустку. 14 травня того ж року виїхав з Санкт-Петербургу, а його заступник Якуб Псарський був призначений тимчасовим повіреним у перемовинах з Росією. У грудні Псарський офіційно замінив Жевуського на посаді посланця. Водночас Франциск Жевуський отримав орден Святого Станіслава.
У 1766 році виявилося не здатність Псарського вирішити покладенні на нього завдання. У червні того ж року Франциск Жевуський прибув до Санкт-Петербургу, а Якуб Псарський виїхав до Речі Посполитої. Втім Жевуський також не зміг поліпшити відносини з Російською імперією. Отримав того ж року кам'янське і богуславське староства. У січні 1767 року попросив про відставку і виїхав до Речі Посполитої, залишивши у Санкт-Петербурзі свого секретаря Петра Морица Глера як заступника. 20 березня 1767 року Сенат Речі Посполитої призначив резидентом в Росії Якуба Псарського.
У 1770 році після смерті батька отримав багатий маєток Новокостянтинівський ключ. Водночас разом з матір'ю вступив у судовий спір з Шимом і Бонавентурою Тарлам щодо Міньковецького маєтку. У 1775 році отримав посаду маршалка надвірного коронного (до 1783 року). У 1776 році на сеймі був обраний консуляром (радником) Постійної Ради. У 1777 році стає членом департаменту поліції Постійної ради.
У 1783 році домовився з братом Казимиром щодо отримання маєтку Лучинець. Того ж року Франциск Жевуський продав містечко Дяківці Яну Жуковському, а з 1784 року передав останньому в 3-річну оренду Новокостянтинівський маєток. 1786 року продав Лучинець за 526 тис. польських злотих підкоморію надвірному коронному Томашу Адамову Уруському. Погіршення фінансового стану Жевуського почалася після Другого поділу Речі Посполитої. Тому невдовзі Франциск Жевуський відмовився від державної і господарської діяльності, перебравшись до великого герцогства Тосканського. Став мешкати у Пізі. У 1797 році продав свій Новокостянтинівський маєток (без королівщини) за 400 тис. злотих братові Казимиру. 1799 року продав королівщину цього маєтку братам Адамові і Костянтинові Чорторийським. Помер Франциск Жевуський у 1800 році, ймовірно в Пізі.
Джерела
Historia Dyplomacji Polskiej / pod red. Zbigniewa Wójcika. — tom II: 1572—1795. — Warszawa: PWN, 1982. — S. 499, 536—538.
Ю. Овсінський Маєтковий комплекс Жевуських у Подільському воєводстві Речі Посполитої в XVIII столітті // Вісник Львівського національного університету. Серія історична. — 2009. — Вип. 44. — С. 59—72.
Посли Польщі
Надвірні маршалки коронні
Писар польний коронний
Депутати Сейму Речі Посполитої
Богуславські старости
Кам'янські старости
Кавалери ордена Білого Орла (Річ Посполита)
Кавалери ордена Святого Станіслава
жевуські
Шамбеляни королівські
|
1735057
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%81%20%D0%92%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD
|
Ніколас Вінтон
|
Ніколас Вінтон
Сер Ніколас Джордж Вінтон (Гампстед, Велика Британія ) — британський філантроп, напередодні Другої світової війни організував порятунок 669 дітей (переважно єврейського походження) у віці від двох до сімнадцяти років з окупованої німцями Чехословаччини в ході операції, що отримала згодом назву «Чеський Кіндертранспорт».
Походить з родини німецьких євреїв, які в 1907 році емігрували до Великої Британії, прийняли хрещення і змінили прізвище з Вертхайм на Вінтон.
Знаходив для дітей притулок і організовував їх вивезення до Великої Британії. Преса Сполученого Королівства охрестила Вінтона «Британським Шиндлером». Зберігав таємницю порятунку дітей протягом 49 років.
Широку популярність здобув у 1988 році, коли в передачі «That's Life!» на BBC показали зустріч Вінтона з низкою врятованих ним людей, які іменували себе «дітьми Ніки». Під час знімання передачі він вперше зустрів їх знову, але не знав, що вони сидять поруч з ним.
У 2002 році королева Єлизавета II посвятила його в лицарі.
Ніколасу Вінтону присвячений фільм «Всі мої близькі» («Vsichni moji blízcí»).
Смерть
Вінтон помер у віці 106 років ранком 1 липня 2015 в лікарні Уексгем в Слау від дихальної недостатності. Поряд з ним були донька Барбара та двоє онуків.
В цей день 76 років до того 241 дітей, яких він врятував, залишили Прагу на потязі. В день смерті Вінтона BBC News підготувала спеціальний випуск про декількох дітей, врятованих ним під час війни.
У культурі
Про життєпис Ніколаса Вінтона розповідається у британському фільмі 2023 року «Одне життя (фільм, 2023)».
Примітки
Кавалери ордена Британської імперії
Лицарі-бакалаври
Нагороджені орденом Томаша Масарика
Ті, хто пережив Голокост
Люди, на честь яких названо астероїд
|
1629384
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HMS%20Porpoise%20%28N14%29
|
HMS Porpoise (N14)
|
HMS Porpoise (N14)
«Попос» (N14) (військовий корабель, підводний човен/підводний мінний загороджувач типу «Грампус» Королівського військово-морського флоту Великої Британії часів Другої світової війни.
«Попос» був закладений 22 вересня 1931 року на верфі компанії Vickers-Armstrongs, Барроу-ін-Фернес. 11 березня 1933 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії.
Див. також
HMS Taku (N38)
HMS Cachalot (N83)
ORP Orzeł (1938)
Підводні човни типу «T»
Кампанія U-Boot на Середземному морі (Друга світова війна)
Список поставок вантажів підводними човнами під час блокади Мальти (1940-1942)
Примітки
Посилання
HMS Porpoise (N14) (+1945)
Література
Colledge, J. J. & Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
Подводные лодки: Свыше 300 подводных лодок всех стран мира. — Москва: АСТ, 2003. — (Энциклопедия военной техники). — ISBN 5-17-004327-9
Підводні човни Великої Британії часів Другої світової війни
Кораблі 1932
Кораблі, що затонули з усім екіпажем
Підводні човни, затоплені авіацією
Кораблі, побудовані в Барроу-ін-Фернессі
|
10172073
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dunama%20I
|
Dunama I
|
Dunama I
Muhammed Dunama bin Hummay I (1092-1150) was the king of the Kanem–Bornu Empire and a member of the Sayfawa dynasty. He was born to Hummay and a Toubou wife and succeeded his father as king in 1097 when Hummay died in Egypt on the hajj. Dunama made the pilgrimage twice in his own right, each time leaving 300 slaves in Egypt as gifts for his hosts. He was succeeded by his son, Bir I of Kanem.
All Sayfawa dynasty kings named Muhammad are also called Dunama (and vice versa). The name likely came from a compound of Dun ("power" or "might" in Kanuri) and Aman (i.e, Ammon) the Berber god, according to historian H.R. Palmer.
References
Further reading
Gerald S. Graham, Thomas Hodgkin; Nigerian Perspectives: An Historical Anthology
Rulers of the Kanem Empire
12th-century monarchs in Africa
|
4441742
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B1%D0%B5%D0%B3%D0%B0
|
Сбега
|
Сбега — селище у складі Могочинського району Забайкальського краю, Росія. Адміністративний центр Сбегинського сільського поселення.
Населення
Населення — 1712 осіб (2010; 1532 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 98 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Могочинського району
Селища Забайкальського краю
|
52694720
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Alexandria%20Airlines
|
Alexandria Airlines
|
Alexandria Airlines is an Egyptian airline headquartered in Cairo.
History
The airline was established in 2006 and commenced its operations in March 2007.
In April 2022, it was announced the airline would be resuming operations, from 23 April, from Alexandria to Amman and Kuwait.
Destinations
As of March 2023, Alexandria Airlines operates to the following destinations:
Fleet
Current fleet
, Alexandria Airlines operates the following aircraft:
Former fleet
The airline previously operated two Boeing 737-300 (at August 2017).
Partners
Alexandria Airlines served more than 100 tour operators, as well as airlines such as Nas Air, Buraq Air, Marsland aviation and White Airways.
References
Airlines of Egypt
Airlines established in 2007
Egyptian companies established in 2007
|
812448
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Joaquim%20Cruz
|
Joaquim Cruz
|
Joaquim Cruz
Joaquim Carvalho Cruz (born March 12, 1963) is a Brazilian former middle-distance runner, winner of the 800 meters at the 1984 Summer Olympics. He is one of only six men to run the 800 metres in less than 1 minute, 42 seconds.
Biography
Joaquim Cruz was born in Taguatinga, Federal District. The son of a steel worker, he began running as a 13-year-old, and showed great promise as a junior. At the age of 15 his personal best over 800 m stood at 1:51 min. After setting a junior world record of 1:44.3 min in 1981, he received a scholarship for the University of Oregon in 1983. The move immediately paid off, and Cruz won the National Collegiate Athletic Association (NCAA) championships over 800 m that same year. He also competed in the inaugural World Championships in 1983, winning the bronze.
The following year at the 1984 NCAA Track and Field Championships, Cruz became one of only a handful of people to win the 800/1500 m double (a feat that would not be repeated until Andrew Wheating achieved it in 2010). Cruz is the co-holder of University of Oregon 1,500 m school record of 3:36.48 along with A.J. Acosta. Later that summer, he ran a time of 2:14.09 min over 1000 m in Nice which is still the current South American record over that distance.
The 1984 Summer Olympic Games were held in Los Angeles, and Cruz was considered to be one of the 800 m favorites, along with world record holder Sebastian Coe of Great Britain. In the last turn of the 800 meter final, Cruz started a sprint from second place and took the lead, never losing it. He crossed the line in 1:43.00, breaking Alberto Juantorena's Olympic Record and making him the first Brazilian Olympic athletics gold medalist since triple jumper Adhemar Ferreira da Silva won both in 1952 and 1956.
Later that week, after winning his first round heat of the Olympic 1500 m, Cruz did not start in the semi-finals due to a cold. After recovering from the cold, Cruz had a five-day stretch of racing a few weeks after the Olympic Games in which he set several extremely fast times. First, he ran a new Brazilian 800 m record of 1:42.34 at the Weltklasse meet in Zurich, becoming only the second runner in history to break 1:43. Two days later he ran a 1:42.41 at the Memorial Van Damme meet in Brussels, and then two days after that, at a meeting in Cologne, Cruz ran the second fastest 800 meters in history at the time, his time of 1:41.77 being only four hundredths of a second outside of Coe's world record. He is the fifth fastest athlete in the history of the event. By the end of the year, he was the NCAA champion, the Olympic champion, undefeated in all seven of his 800-meter finals, had run the 2nd, 4th, 5th, and 6th fastest 800 meter times in history, and easily ranked as #1 in the world for 800 meters in 1984 by Track & Field News magazine.
In 1985 Cruz won six of his eight 800 meter races, the last three of which were won under 1:43: 1:42.98 at ISTAF, 1:42.53 in Cologne (beating Sebastian Coe), and 1:42.49 in Koblenz. His record was good enough to earn him a World #1 ranking by Track & Field News magazine for the second year in a row. He also ran the world's 3rd fastest 1,000 meter time for 1985, a 2:15.11. In the following two years he struggled with injuries and raced little, though he did manage to win the gold medal in the 1,500 meters at the 1987 Pan American Games, defeating both Jim Spivey (who within the next month would win a bronze medal at the World Championships) and American mile record holder Steve Scott.
During the 1988 Summer Olympics, Cruz appeared to be on his way to retaining his Olympic 800 m title when he was passed by Kenyan runner Paul Ereng, leaving Cruz with the silver medal. Troubled by Achilles' tendon injuries, Cruz was never again able to reach the international top level. In 1993, he tried to make a comeback and started over 1500 m at various Grand Prix races in Europe but failed to make a major impact. His last victory of significance came in the 1500 meters at the 1995 Pan American Games. One year later, taking part at his third Olympics at the 1996 Summer Olympics, Cruz was the Brazilian flag-bearer and ran the 1500 meters without reaching the finals.
Cruz competed at the 2001 Masters West Region Track and Field Championship winning the 5000 meter run at age 38.
Cruz was the last torchbearer and lit the flame cauldron at the 2007 Pan American Games in Rio de Janeiro, on July 13, 2007. After retiring from competitions he became a running coach at the Olympic Training Center in Chula Vista, California. He guides David Brown and Shaquille Vance, among other Paralympic athletics.
International competitions
1Representing the Americas
2Did not finish in the semifinal
3Did not start in the semifinal
4Out of competition performance
References
External links
Official site
1963 births
Living people
Sportspeople from the Federal District (Brazil)
Brazilian male middle-distance runners
Athletes (track and field) at the 1984 Summer Olympics
Athletes (track and field) at the 1988 Summer Olympics
Athletes (track and field) at the 1996 Summer Olympics
Athletes (track and field) at the 1987 Pan American Games
Athletes (track and field) at the 1995 Pan American Games
Olympic athletes for Brazil
Olympic gold medalists for Brazil
Olympic silver medalists for Brazil
Oregon Ducks men's track and field athletes
Pan American Games medalists in athletics (track and field)
World Athletics Championships medalists
Medalists at the 1988 Summer Olympics
Medalists at the 1984 Summer Olympics
Pan American Games gold medalists for Brazil
Olympic gold medalists in athletics (track and field)
Olympic silver medalists in athletics (track and field)
Medalists at the 1987 Pan American Games
Medalists at the 1995 Pan American Games
20th-century Brazilian people
Brazilian masters athletes
Troféu Brasil de Atletismo winners
NCAA Division I Outdoor Track and Field Championships winners
|
1240259
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%28%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%29
|
Військо України (журнал)
|
Військо України (журнал)
«Військо України» — колишній часопис, офіційний друкований орган Міністерства оборони України.
19 грудня 2018 року вийшов останній номер журналу, видання припинило діяльність, а журналісти перейшли до редакції новоствореного інтернет-ЗМІ «АрміяInform».
Історія
За ініціативою Володимира Коркодима (Національна гвардія України) на громадських засадах до першої річниці незалежності України вийшов перший номер журналу «Військо України».
У подальшому, починаючи з 1994 року, журнал «Військо України» — Центральний друкований орган Міністерства оборони України.
Головні редактори
Болотнюк В'ячеслав Андрійович (1994—2004 рр.)
Горішняк В. В. (2004—2011 рр.)
Ярцев В. В. (2011—2012 рр.)
Клубань О. М. (2012 р.)
Буряченко Валентин І. (2013—2018 р.)
Теми публікацій
З випусками журналу можливо ознайомитись в архіві номерів на вебсайті «Чтиво».
Від початку російської агресії проти України військові журналісти інформували суспільство про події на охопленому війною Донбасі, перебуваючи поруч з українськими захисниками на передовій, захищали Україну на інформаційному фронті.
Колектив журналу започаткував унікальний спецпроєкт «Історії українських воїнів». Під загальною редакцією головного редактора Валентина Буряченка вийшли книги «Побратими», «Відчайдухи», «Наші», «Пророцтво Жанни», «Бойправи».
19 грудня 2018 року вийшов фінальний номер журналу «Військо України». Відповідно до Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» видання припиняє свою діяльність. Досвідчені журналісти видання перейшли до редакції новоствореного інтернет-ЗМІ «АрміяInform».
Див. також
АрміяInform
Атлантична панорама.
Народна армія (газета).
Наука і оборона.
Національна оборона.
Примітки
Посилання
Архів номерів «Військо України» на сайті Чтиво.
Офіційний сайт Міністерства оборони України /
Журнали Києва
Українськомовні журнали України
Міністерство оборони України
Військова преса
Військові видання України
Друковані видання, закриті 2018
Зникли в Україні 2018
Засновані в Україні 1992
|
3097774
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Internationaux%20de%20Strasbourg%202008%2C%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
|
Internationaux de Strasbourg 2008, парний розряд
|
Internationaux de Strasbourg 2008, парний розряд
Янь Цзи і Чжен Цзє були чинними чемпіонками, але цього разу Чжен вирішила не брати участі.
Янь грала в парі з Тетяною Перебийніс, і вони виграли титул, перемігши у фіналі пару Чжань Юнжань і Chia-jung Chuang з рахунком 6–4, 6–7(3–7), 10–6.
Сіяні пари
Сітка
Посилання
Draw
2008
Internationaux de Strasbourg
2008 у французькому спорті
|
2968584
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Doomguy
|
Doomguy
|
Doomguy is the protagonist of the Doom game series by id Software. He was created by American video game designer John Romero and was introduced as the player character in the original 1993 video game Doom. Within the Doom series, Doomguy is a demon hunter space marine dressed in green combat armor who rarely speaks onscreen, and his personality and backstory were intentionally vague to reinforce his role as a player avatar. In Doom Eternal, he is voiced by American voice actor Matthew Waterson, while Jason Kelley voices the character in that game's downloadable content The Ancient Gods: Part Two, and was portrayed by Karl Urban in the 2005 film adaptation. He has appeared in several other games developed by id Software, including Quake Champions and Quake III Arena.
He has been featured in several other game franchises, including his likeness as a customizable skin for the Mii Gunner character in Super Smash Bros. Ultimate, being added as an outfit in Fall Guys, and an outfit in Fortnite. He received mainly positive reviews, with some critics praising him for being a competent protagonist.
Concept and creation
The Marine is not referred to by name in the original game. Designer and programmer John Romero described this choice as increasing player immersion: "There was never a name for the [Doom] marine because it's supposed to be YOU [the player]". The character sprites were created by Adrian Carmack, based on an initial sketch and clay model he made. In 2017, Romero stated that he was the original model of the character for the cover box art. In 2020, Romero revealed that the real name of the character is Doomguy. In 2021, Doom Eternal director Hugo Martin revealed that a female Doomguy was nearly added to the game, but was scrapped due to how much of an endeavor it would have been.
Tom Hall's original design draft, "The Doom Bible", described several planned characters, all of whom went unused in the final version. The sole non-playable character, Buddy Dacote, bore the most similarities to the original game's eventual protagonist. "Dacote" is an acronym for "Dies at conclusion of this episode", and Buddy was supposed to be killed by a boss at the end of the planned third episode. In the finished product, this nearly happens to the Marine in the final level of the first episode, but the player survives. Later, when asked, Tom Hall and John Romero confirmed that the Marine was, at least originally, a descendant of Wolfenstein protagonist B.J. Blazkowicz.
Characterization
Doom and Doom II
The unnamed protagonist of the series is a Marine who is often referred to in the fan community as the "Doomguy". While id Software chose a somewhat generic pictorial representation of the Marine for the box art, as well as gameplay purposes (damage feedback, story transitions), the true identity of the Doom Marine is meant to be the player themselves and so these depictions should only be considered illustrative.
The box art for the original Doom, which was done by Don Ivan Punchatz, shows the Doomguy firing a weapon (which does not make an appearance in the final game) at a horde of Demons below him as one of them grabs his left wrist, while a fellow Marine (similar battle dress uniform, except in grey) in the background is rushing to catch up. This image is also used in the introduction screen of Doom, where the Doomguy has a shotgun clutched in his left hand, while a Baron of Hell kills the grey-uniformed Marine in the background. The Doomguy appears without a helmet, in the ending to The Ultimate Doom episode IV "Thy Flesh Consumed", then again in the cover art of Doom II where he is fighting a Cyberdemon with a shotgun.
For the player's in-game avatar in single-player mode (also seen at the ending of Doom II), the Doomguy wears green armor and a light grey space helmet that conceals his facial features. Several corpses of other Marines are occasionally encountered, and they feature the same uniform as the Doomguy. In multiplayer mode there is a palette swap applied; with green and grey for players one and two in co-op, while in deathmatch there is a choice of green, red, brown, and indigo/blue.
For Doom and Doom II, the Doomguy's face is seen in the game's HUD, where it is shown as a white male with blue eyes and light brown hair in a buzz cut. In Doom, Doom II, and Final Doom, the Marine expresses little emotion at the horror unfolding around him, maintaining a stern and alert glare, eyes constantly darting left and right. When the Marine takes damage, his reaction is a mixture of pain and anger. The Marine grins upon picking up a new weapon, and the most emotional face is seen when the Marine suffers 20 hit points or more taken away during a single attack, showing a shocked face.
The Marine in Doom 64 is less muscular, with slightly modified green armor with black highlights, a black helmet with an antenna, and a blue visor. In Wolfenstein RPG, it is hinted that the Doom 64 Marine is a descendant of William "B.J." Blazkowicz, to whom the Marine's helmetless look in the original games bears a striking similarity. In a reference to the Marine's confrontation with the Cyberdemon, when Blazkowicz defeats the "Harbinger of Doom", the creature states that he will return in the future to confront his descendants.
Doom 3
In Doom 3, the Marine's appearance is similar to that of his classic Doom incarnation as he wears green armor with exposed arms, but the Marine's facial features are not concealed, his muscular build is less exaggerated, and he has thick black hair. During the game, the player can interact with several characters, most of whom, like Sergeant Kelly, give the player some briefing regarding his mission. The player character remains silent throughout and is portrayed as tough and fearless in the game's cut scenes; generally only glaring at the demons he sees. When he discovers the towering Cyberdemon for the game's final battle, however, he steps back in fear.
The Doomguy in the expansion Doom 3: Resurrection of Evil is a different character than the Marine in Doom 3, being older and more heavyset with a shaved head, and is a Marine combat engineer who wears blue armor.
Doom (2016) and Doom Eternal
Contrary to previous incarnations, the 2016 Doom Marine is more vaguely characterized: the Doom Slayer is never seen nor heard other than from the first person, and other than gameplay at the beginning of the game that shows him having a white skin color and the muscular masculine suit seen in the introduction, practically no details are revealed. The Doom Slayer's eyes and nose can be made out through the visor of his helmet on the game's box art, the 3D model viewer, and his Quake Champions appearance. It has been also noted for its visibly irreverent tone conveyed by its hand gestures, fist bumping a small Doomguy figurine, and a late-game moment where the Doom Slayer decides to make a backup of a friendly AI rather than erasing it.
Doom Eternal is more specific about The Slayer's characterization relative to the previous episode: Doomguy is seen without a helmet in first-person, and for the first time in the series' history, he also speaks, voiced in flashback by Matthew Waterson. He follows the streak for irreverence: a room in his Fortress of Doom is filled with comic books, collectible figurines, and guitars. Doomguy also contains alternate costumes, including a winged unicorn skin. According to the character description, He stands about 7 feet 0 inches (2.13 m) tall and weighs 1000 pounds (450 kg) in armor; without it, he stands 6 feet, 8 inches (2.03 m) tall and weighs 360 pounds (163 kg). A life-sized figure of the Slayer made by Studio Oxmox for DOOM (2016) stands 205 centimeters tall, suggesting the Slayer was also the same height as in the previous installment.
Appearances
Doomguy appears as the lead of the original 1993 video game Doom, and its sequels Doom II, and Doom 64, the 2004 series reboot Doom 3, and its expansion pack Resurrection of Evil, the 2016 series reboot, also titled Doom, and in its sequel Doom Eternal.
Doomguy also appeared in the mobile game Doom RPG and Doom II RPG. and in 2016's Doom Pinball, the virtual pinball adaptation of that game developed by Zen Studios as one of the three tables of the Bethesda Pinball pack, an add-on for Zen Pinball 2, Pinball FX 2 and Pinball FX 3.
Other appearances
The Marine's corpse appears in a secret area in Duke Nukem 3D; they are seen halfway through their Classic Doom death animation clutching their throat and gurgling, surrounded by various Satanic iconography. Upon seeing them, Duke Nukem says, "That's one doomed space marine". Doomguy appears in the PC version Tony Hawk's Pro Skater 3. In the Saturn version of Quake, the Marine briefly appears at the end of the bonus feature "Dank & Scuz". Doomguy also appeared in Quake Champions. In Quake III Arena, the Marine appears in three levels under the name "Doom". The character "Phobos" is also a Doom Marine, though his skin is darker and his armor is orange rather than green. The third Doom Marine in the game, a woman named "Crash" is mentioned as being Doom's training instructor before arriving at the Arena. A Doomguy costume was made available in Fall Guys: Ultimate Knockout, along with Cyberdemon and Cacodemon on January 12, 2021, for a limited time. Doom Slayer appears as a Mii Fighter Costume in Super Smash Bros. Ultimate, which was released as downloadable content in October 2021. On December 4, 2022, Doom Slayer appeared as an outfit alongside multiple other Doom themed cosmetics in the Fortnite Chapter 4, Season 1 Battle pass.
Novels
In the 1990s Doom novels, the main character is referred to as Flynn "Fly" Taggart. For the Doom 3 novels, the Marine's name is John Kane. His past is similar to that of the protagonist in the original Doom, having been demoted after disobeying the command to save some of his fellow Marines. During the Hellish invasion, Kane is forced to take command of several of the surviving marines despite his stripped ranking. He battles the demons singlehandedly or with a few other marines. He is depicted as compassionate to his fellow survivors, working to save the child Theo and to save the damned in Hell. After volunteering to enter Hell to retrieve the soul cube, Campbell is shown as very impressed by him. He and Maria start to feel romantic ties to each other. At the end of Doom 3: Maelstrom, Kane's leg is blown off and he is admired as the "man who saved Mars City". He also appeared in the point-and-click visual novel Doomed Love on Itch.io.
Film
Arnold Schwarzenegger, Vin Diesel and Dwayne Johnson were mooted for the role of Doomguy in the 2005 film Doom, with Karl Urban ultimately cast in the role of John "Reaper" Grimm in September 2004. Urban underwent military training for two weeks under military advisor Tom McAdams. The film's first person shooter sequence, told from Doomguy/Reaper's perspective, was completely directed by visual effects supervisor Jon Farhat and was filmed in 14 days after a planning period of three months. While the scene is one continuous shot, multiple cuts, that Farhat called "hook-ups", were made during filming, Farhat stated: "You can do it by moving a camera, and passing something, and cutting. And then rolling the camera again on a subsequent date." Other hook-up styles were used by using a green screen or blue screen when a door opens or jump-cutting by whipping an object. Doomguy/Reaper's gun was only used on-screen when it was needed due to its size affecting the aspect ratio.
For the 2019 film Doom: Annihilation director Tony Giglio created the character of gender-swapped Doomguy Joan Dark after taking inspiration from The Terminator and Aliens, feeling that a female protagonist would be more effective in a sci-fi action film. Joan was named after Joan of Arc. Four suits were produced for the Imps, with one designed for leaping. Inspiration was drawn from Doomguy's depiction in the first three Doom games, as Universal did not retain the rights to the Bethesda version. Amy Manson and Agleya Gumnerova were then confirmed to have been cast in the role. Dark's depiction as Doomguy received negative criticism from fans.
Cultural impact
Reception
In 2009, GameDaily included the Doom Marine on its list of "ten game heroes who fail at the simple stuff" for his inability to look up and down in the original series. UGO Networks ranked the Marine fourth on its 2012's list of best silent protagonists in video games, noting his courage to continue in silence even when faced with Hell's army. In 2013, Complex ranked the Doom Marine at number 16 on its list of the greatest soldiers in video games for being "the original video game space marine" and "one of the classic silent protagonists". Both CraveOnline and VGRC ranked the Marine the fifth most "badass" male character in the video game's history. Kirk McKeand of VG247 described Doomguy as "Jesus with a super shotgun". David Houghton of GamesRadar claimed that Doomguy is the smartest player character around, even with fist bumps, violence and zero dialogue. In 2021, Rachel Weber of GamesRadar ranked him as 47th iconic video game character.
The Doom Marine's 2016 incarnation has received special acclaim for its characterization and how the game presents the player character as a representation of the player playing Doom: writing for GamesRadar, David Houghton called the presentation "incidental, not explicit", which allows the players to immerse completely in the character. Christian Donlan writing for Eurogamer theorized that "the guy in Doom is playing Doom", and explained that the main character's impatience with exposition is analogous to "the temporary frustration of being inside Doom while not being able to play Doom". In his column Extra Punctuation Ben Croshaw wrote that the game "establishes the player character as someone who doesn't give a flake of dried Marmite for the larger context, and only cares about ridding the planet of demons. Which is hopefully representative of the player's motivation." Additional praise was given for the subtlety of Doomguy's expressions: Jim Sterling noted that both the "glory kill" moves and additional pieces of animation "reinforce his consistent sense of irreverence", Sterling, along with a number of other reviewers including Houghton, Donlan, and Croshaw from Zero Punctuation noted the initial moment of the game with Doomguy throwing away a communications monitor while a mission briefing plays as a minimalistic, but effective way to convey the entire character's motivations.
Doomguy was a popular choice for inclusion in the roster of Super Smash Bros. by fans, and also by multiple websites, including PC Gamer, GamingBolt, GameRevolution, and Shacknews staffs.
In popular culture
The character has been the subject of extensive fan art. One popular variant involving them has fans creating and sharing images of his hypothetical visage using 3D graphics software program and AI enhancements on social media platforms. In May 4, 2021, Bethesda featured Doomguy as part of a Star Wars Day tribute on its official Twitter account.
When Doom Eternal was delayed and released the same day as Animal Crossing: New Horizons, fans of both games began creating and sharing artwork depicting Doom Slayer and Isabelle together as friends, which eventually trended on social media in 2020. Commentators responded positively towards the fan-made pairing, including acknowledgments from Aya Kyogoku, director of New Horizons,
as well as Bethesda. Because of this pairing, when Doomguy was added as a Mii fighter costume in Super Smash Bros. Ultimate in October 2021, together with Isabelle on the roster, the final update of the game was dubbed "friendship" and "love story" by video game publications. The Doomguy and Isabelle friendship pairing has also been subject to other forms of fan labor, like a fan video and cosplay.
Promotion and merchandise
In September 2020, Limited Run Games offered a Doomguy Helmet Collector's Bundle, which includes a wearable "full-size" helmet, a recreation of the game's original floppy disk pin, and a limited edition print. McFarlane Toys released two Doomguy Figurines. In 2020, subscribers to Twitch Prime were entitled to an 1980s style blonde mullet themed Doom Eternal skin for Doomguy. In April 2021, the Xbox brand released a series of portraits featuring Doomguy and Master Chief to commemorate Microsoft's acquisition of Bethesda Softworks' parent company ZeniMax Media.
See also
Isaac Clarke
Gordon Freeman
Master Chief (Halo)
Samus Aran
Notes
References
Sources
Bethesda characters
Doom (franchise)
Fictional characters with post-traumatic stress disorder
Fictional demon hunters
Fictional gunfighters in video games
Fictional mass murderers
Fictional melee weapons practitioners
Fictional soldiers in video games
Fictional sole survivors
Fictional super soldiers
Fictional swordfighters in video games
Fictional United Nations personnel
First-person shooter characters
Horror video game characters
Male characters in video games
Male horror film characters
Microsoft protagonists
Science fantasy video game characters
Science fiction film characters
Space marines
Video game characters introduced in 1993
Video game mascots
Video game protagonists
|
4360367
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%83%20%D0%A1%D1%8E%D0%B9%D0%B2%D0%B5%D0%B9
|
Ху Сюйвей
|
Ху Сюйвей (Hu Xuwei, 25 лютого 1997, Гуансі-Чжуанський автономний район) — китайський гімнаст, дворазовий чемпіон світу та чемпіонату Азії.
Спортивна кар'єра
2021
На дебютному чемпіонаті світу в Кітакюсю, Японія, здобув перемоги в фіналі вправ на паралельних брусах та поперечині.
Результати на турнірах
Примітки
Посилання
https://www.gymnastics.sport/site/athletes/bio_detail.php?id=38085
Китайські спортивні гімнасти
Чемпіони світу зі спортивної гімнастики
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.