id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
321649
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Журавка (Новомиргородський район)
|
Журавка (Новомиргородський район)
Журавка — колишнє село в Україні, у Новомиргородському районі Кіровоградської області. Населення в Журавці відсутнє. Орган місцевого самоврядування — Мар'ївська сільська рада.
Історія
Село було виключене з облікових даних рішенням 23-ї сесії Кіровоградської обласної ради 6-го скликання від 20 вересня 2013 року у зв'язку з переселенням жителів до інших населених пунктів.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 30 осіб, з яких 9 чоловіків та 21 жінка.
За переписом населення України 2001 року в селі ніхто не мешкав.
Примітки
Посилання
Погода в селі Журавка
Села Кіровоградської області
Колишні населені пункти Кіровоградської області
Зникли у Кіровоградській області 2013
|
4991326
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%8F%D1%97%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Горяїново (Курська область)
|
Горяїново (Курська область)
Горяїново — село в Касторенському районі Курської області Російської Федерації.
Населення становить 179 осіб. Входить до складу муніципального утворення Оріховська сільрада.
Історія
Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина.
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Оріховська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Касторенського району
|
2407576
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%28%D0%97%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Графський заказник (Звенигородський район)
|
Графський заказник (Звенигородський район)
Графський заказник — гідрологічний заказник місцевого значення. Об'єкт розташований на території Звенигородського району Черкаської області, село Рижанівка.
Площа — 10,7 га, статус отриманий у 2002 році.
Охороняється штучно створена водойма, пов'язана з історичним минулим. Водно-болотний масив є регулятором гідрологічного режиму місцевості.
Джерела
Природно-заповідний фонд Черкаської області в розрізі територіальних громад
Гідрологічні заказники Черкаської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2002
|
7676566
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roho%C5%BEn%C3%ADk%2C%20Humenn%C3%A9%20District
|
Rohožník, Humenné District
|
Rohožník, Humenné District
Rohožník is a small village and municipality in Humenné District in the Prešov Region of north-east Slovakia.
History
In historical records the village was first mentioned in 1454.
Geography
The municipality lies at an altitude of 230 metres and covers an area of 3.594 km².
It has a population of about 32 people.
References
External links
http://www.statistics.sk/mosmis/eng/run.html
Villages and municipalities in Humenné District
Zemplín (region)
|
42193820
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Maksim%20Yermakov
|
Maksim Yermakov
|
Maksim Yermakov
Maksim Vladimirovich Yermakov (born 21 April 1995) is a Russian former footballer.
Career
Club
Yermakov made his debut in the Russian Professional Football League for FC Spartak-2 Moscow on 30 July 2013 in a game against FC Vityaz Podolsk. Yermakov left FC Pyunik at the start of the winter break during the 2017–18 season.
Career statistics
Club
References
External links
Profile at Crimean Football Union
1995 births
People from Kamensk-Uralsky
Footballers from Sverdlovsk Oblast
Living people
Russian men's footballers
Men's association football midfielders
FC Krasnodar players
FC Spartak-2 Moscow players
FC Stumbras players
FC Pyunik players
FC Noah players
FC Isloch Minsk Raion players
FC Mashuk-KMV Pyatigorsk players
Russian Second League players
A Lyga players
Armenian Premier League players
Belarusian Premier League players
Russian expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Lithuania
Russian expatriate sportspeople in Lithuania
Expatriate men's footballers in Armenia
Russian expatriate sportspeople in Armenia
Expatriate men's footballers in Belarus
Russian expatriate sportspeople in Belarus
|
14769316
|
https://en.wikipedia.org/wiki/John%20Cordier
|
John Cordier
|
John Cordier (Oudenburg, 1 September 1941-Bonheiden, 22 January 2002) was a Belgian businessman. He founded Telindus in 1969, a modem and network component company. In October 1999 he succeeded Julien De Wilde as President of the board of directors of Agoria.
John Cordier was also very active in supporting sports, he served as President of the Belgian football club K.V. Mechelen for eleven years from 1982 to 1993. Under his management and thanks to his financial support the club became an important player in Belgian soccer during that period, and beat AFC Ajax in the UEFA Cup Winners' Cup final in 1988.
Sources
John Cordier overleden
John Cordier overleden
20th-century Belgian businesspeople
1942 births
2002 deaths
People from West Flanders
K.V. Mechelen
Belgian sports executives and administrators
|
2703219
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/The%20Varangian%20Way
|
The Varangian Way
|
The Varangian Way
«The Varangian Way» — другий студійний альбом фінського вікінг-метал-гурту Turisas. Реліз відбувся 28 травня 2007.
Список композицій
"To Holmgard and Beyond" – 5:17
"A Portage to the Unknown" – 4:50
"Cursed Be Iron" – 5:03
"Fields of Gold" – 4:34
"In the Court of Jarisleif" – 3:17
"Five Hundred and One" – 6:18
"The Dnieper Rapids" – 5:20
"Miklagard Overture" – 8:18
"Rasputin" (кавер пісні Boney M.) (бонусний трек режисерської версії) - 3:53
"To Holmgard and Beyond" [синглова версія] (бонусний трек розширеного видання) - 3:00
"Rex Regi Rebellis" [фінська версія із прологом] (бонусний трек розширеного видання) - 10:20
"Battle Metal" Live at Party San '06 (бонусний трек розширеного видання) - 5:40
Учасники запису
Матіас "Warlord" Нюгор — вокал, ударні
Юссі Вікстрьом — електрогітара, акустичні гітари
Туде Летонен — ударні
Оллі Вянска — скрипка
Ханнес "Хану" Хорма — бас-гітара, задній вокал
Янне "Ліско" Мекінен — акордеон
Чарти
Примітки
Посилання
Офіційна сторінка гурту Turisas на MySpace
Офіційна сторінка гурту Turisas на Facebook
Альбоми Turisas
Альбоми фінських виконавців
Альбоми вікінг-металу
Альбоми симфонічного металу
Альбоми павер-металу
Альбоми Century Media Records
|
97831
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%204644
|
IC 4644
|
IC 4644 — галактика типу Sb (компактна витягнута галактика) у сузір'ї Райський Птах.
Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу.
Посилання
IC 4644 в оригінальному новому загальному каталозі
IC 4644 в оригінальному новому загальному каталозі
Перевірена інформація про IC 4644
IC 4644 в базі SIMBAD
IC 4644 в базі Vizier
IC 4644 в базі NASA Extragalactic Database
Бази даних про об'єкти NGC/IC
IC 4644
IC 4644
IC 4644
|
2327900
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%8F%D1%81%D1%96%20%D0%A1%D1%83%D0%BC%D1%96%D0%BE
|
Кобаясі Суміо
|
Кобаясі Суміо
Суміо Кобаяші (префектура Міє, Японія) — композитор сучасної класичної музики. У віці 3-х років почав навчання сольфеджіо та фортепіано. Закінчив Університет Хітоцубасі (Токіо, Японія). Неодноразово був призером міжнародних конкурсів в області музики.
Брав участь як запрошений композитор у Міжнародному Музичному Фестивалі Takefu в Японії (2010, 2013, 2014 року), Фестивалі Сучасної Музики Icon Arts в Румунії (2013), Міжнародному Музичному Фестивалі Tongyeong в Кореї (2015).
Крім композиторської діяльності, займається дослідженнями в галузі лінгвістики. Вступив в Кентський університет (Кентербері, Велика Британія). На даний момент (2016) є аспірантом даного університету. Отримав науково-дослідницький грант для роботи над темою «Вплив рідної мови і музичного досвіду на ритм сприйняття» (2016—2017). Крім рідної японської мови, вільно володіє англійською та французькою, вивчає російську.
Нагороди
2007 TIAA, Японія. Переможець конкурсу композиторів
2009 Переможець музичного конкурсу Японії
2011 Міжнародний конкурс ICOMS в Італії. Друге місце
2011 Міжнародний конкурс композиторів Isang Yun в Кореї. Особлива нагорода
2012 Міжнародний конкурс Mullord Award у Великій Британії. Приз Mullord за поему
2012 4й міжнародний конкурс Synthermia в Греції. Переможець конкурсу
2013 Конкурс композиторів Toru Takemitsu в Японії. Друге місце
2015 Міжнародний конкурс композиторів Pablo Casa у Франції. Друге місце
2015 Міжнародний конкурс Sun River Prize в Китаї. Заохочувальна премія
2016 17й міжнародний конкурс композиторів Weimarer Frühjahrstage в Німеччині. Третє місце
2016 Міжнародний конкурс BMIMF в Кореї. Перше місце
2016 Міжнародний конкурс композиторів у Вроцлаві. Перше місце
Роботи
A Silver Note of Perfumed Moon
Sounds from the Forests are
Music by Krasnale
Офіційний сайт
http://sumiokobayashi.com
Примітки
Японські композитори
|
323007
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%83%D1%85%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Раухівка
|
Раухівка — селище Березівського району Одеської області України. Адміністративний центр Раухівської селищної громади.
Новітня історія
В жовтні 2015-го у Раухівці відкрили меморіальну дошку честі Євгена Кравця (1988—2014) — бійця Української армії, загинув під Маріуполем.
Постаті
Пасулька Роман Сергійович (1999—2022) — старший лейтенант Збройних сил України. Учасник російсько-української війни.
Примітки
Посилання
Облікова картка
На Одещині відкрили меморіальну дошку бійцю, який загинув під Маріуполем
Селища Березівського району
Селища міського типу Одеської області
|
2418628
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%B6%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%85%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%29
|
Медвежка (Казахстан)
|
Медвежка (Казахстан)
Медвежка — село у складі району Магжана Жумабаєва Північноказахстанської області Казахстану. Входить до складу Булаєвської міської адміністрації, раніше було центром та єдиним населеним пунктом Медвежинської сільської ради.
Населення — 653 особи (2009; 721 у 1999, 992 у 1989).
Національний склад станом на 1989 рік:
росіяни — 67 %.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти району Магжана Жумабаєва
Села Північноказахстанської області
|
631282
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%B3%D1%8E%D0%B6%D0%B5
|
Лігюже
|
Лігюже, Ліґюже — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент В'єнна. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 310 км на південний захід від Парижа, 8 км на південь від Пуатьє.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 1259 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 3042,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту В'єнна
Примітки
Муніципалітети департаменту В'єнна
|
2142744
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%B9%D0%BB%D1%96%20%28%D0%90%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D1%85%D0%BE%29
|
Гейлі (Айдахо)
|
Гейлі (Айдахо)
Гейлі — місто і окружний центр в окрузі Блейн, у долині річки Вуд, в штату Айдахо, США. Згідно з переписом 2010 року населення становило 7960 осіб, що на 1760 осіб більше, ніж 2000 року. Тут розташований аеропорт Фрідман-Меморіал, яким дістаються до курортної місцевості Сан-Валлі/Кетчум, що за 19 км на північ звідси. Місто Беллвью лежить за кілька кілометрів на південь. Від 1882 до 1895 Гейлі був окружним центром колишнього округу .
Місто назване на честь , який двічі був делегатом у Конгресі США від .
Географія
Гейлі розташоване за координатами (43.512475, -114.300205). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 9,47 км², з яких 9,46 км² — суходіл та 0,01 км² — водойми.
Клімат
Демографія
Перепис 2010 року
Згідно з переписом 2010 року, у місті проживало 7 960 осіб у 3 065 домогосподарствах у складі 2 053 родин. Густота населення становила 842,0 особи/км². Було 3 527 помешкання, середня густота яких становила 373,1/км². Расовий склад міста: 80,2 % білих, 0,2 % афроамериканців, 0,7 % індіанців, 0,8 % азіатів, 0,1 % тихоокеанських остров'ян, 16,2 % інших рас, а також 1,9 % людей, які зараховують себе до двох або більше рас. Іспанці та латиноамериканці незалежно від раси становили 28,1 % населення.
Із 3 065 домогосподарств 41,0 % мали дітей віком до 18 років, які жили з батьками; 51,1 % були подружжями, які жили разом; 11,0 % мали господиню без чоловіка; 5,0 % мали господаря без дружини і 33,0 % не були родинами. 25,8 % домогосподарств складалися з однієї особи, у тому числі 6 % віком 65 і більше років. У середньому на домогосподарство припадало 2,58 мешканця, а середній розмір родини становив 3,15 особи.
Середній вік жителів міста становив 35,1 року. Із них 28,6 % були віком до 18 років; 6,7 % — від 18 до 24; 29,8 % від 25 до 44; 28,3 % від 45 до 64 і 6,5 % — 65 років або старші. Статевий склад населення: 50,0 % — чоловіки і 50,0 % — жінки.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 7,6 % осіб, у тому числі 11,1 % дітей у віці до 18 років та 16,3 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: науковці, спеціалісти, менеджери — 19,7 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 17,4 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 14,4 %.
Перепис 2000 року
Згідно з переписом 2000 року, у місті проживало 6 200 осіб у 2 389 домогосподарствах у складі 1 603 родин. Густота населення становила 757,5 особи/км². Було 2 557 помешкань, середня густота яких становила 312,4/км². Статевий склад міста 89,68 % білих, 0,26 % афроамериканців, 0,35 % індіанців, 1,08 % азіатів, 0,05 % тихоокеанських остров'ян, 7,02 % інших рас і 1,56 % людей, які зараховують себе до двох або більше рас. Іспанці та латиноамериканці незалежно від раси становили 11,95 % населення.
Із 2 389 домогосподарств 42,6 % мали дітей віком до 18 років, які жили з батьками; 51,5 % були подружжями, які жили разом; 10,2 % мали господиню без чоловіка, і 32,9 % не були родинами. 23,7 % домогосподарств складалися з однієї особи, у тому числі 5,2 % віком 65 і більше років. У середньому на домогосподарство припадало 2,56 мешканця, а середній розмір родини становив 3,09 особи.
Віковий склад населення: 29,7 % віком до 18 років, 6,7 % від 18 до 24, 37,4 % від 25 до 44, 20,9 % від 45 до 64 і 5,3 % років і старші. Середній вік жителів — 33 роки. Статевий склад населення: 49,9 % — чоловіки і 50,1 % — жінки.
Середній дохід домогосподарств у місті становив US$51 347, родин — $56 379. Середній дохід чоловіків становив $37 750 проти $29 025 у жінок. Дохід на душу населення в місті був $21 255. Приблизно 4,6 % родин і 6,1 % населення перебували за межею бідності, включаючи 7,3 % віком до 18 років і 4,2 % від 65 і старших.
Примітки
Джерела
Міста Айдахо
Населені пункти округу Блейн (Айдахо)
Окружні центри Айдахо
|
3579133
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Technical%20pen
|
Technical pen
|
Technical pen
A technical pen is a specialized instrument used by an engineer, architect, or drafter to make lines of constant width for architectural, engineering, or technical drawings. Technical pens may use either a refillable ink reservoir or a replaceable ink cartridge.
History
Early technical pens (ruling pens) consisted of a small pair of calipers, having one flat and one bowed leg holding ink between them. By adjusting the gap between the legs the width of the line drawn by the pen could be adjusted. Such pens, kept at a constant angle to the paper, were used for ruling lines, but not for cursive handwriting, nor for off-hand flourishes. The Graphos technical pen introduced in 1934 miniaturized the caliper principle and made the points easily interchangeable. The Sheaffer company produced an expensive drafting set which included such pens for use on linen prints. These sets were often presented to a draftsman upon completing 'time served', which marked the end of the apprenticeship.
Fountain pen versions
In the 1950s, fountain pens with cylindrical points became available, but they were complex instruments with tubes holding a tiny shaft. To release ink the shaft is depressed and a line of about the width of the exterior diameter of the tube can be drawn. Additionally, in later models, the tube had a small ledge that effectively narrowed its end, that—while maintaining the line thickness—made the tube thicker along most of its length and also protected ink from spilling while drawing along the edge of a rule, set-square, T-square or other template (the ink had no immediate contact with the template's edge). Some special, more expensive nibs were equipped with tubes made of tungsten carbide or with their tips made of synthetic precious stones such as sapphire, to slow their wear on hard surfaces.
Ink tubes
In the 1960s, the pen's design evolved to feature tubes of ink that were filled with a Pasteur pipette or from a narrow spout on a special bottle of ink. Such pens frequently came in sets of various sizes, and several pen points which were installed into the holders that also contained a filled fountain, which in turn would be screwed into a handle. The construction and number of parts varied depending on the company, and the parts were not cross-compatible in most cases. Some later designs (like the Staedtler MarsMatic700) had specially designed channels to allow better air flow in between the wall of the external grip and the point assembly. This made ink flow more reliable. The general drawback of this group of pens is that they have to be frequently and carefully cleaned to remove all ink from the tubing, otherwise it would set and could not be removed.
Brands
In the United States, several firms produced this kind of technical pen: WRICO, Leroy, and Koh-I-Noor. Each had its own proprietary sequence of line widths, meaning that the widths were not standardized across the industry, and each company's specifications for the widths did not match the others. And the specifications were given as fractions of an inch instead of fractions of a millimeter. In the case of technical pens made for the US market, they were marked with both proprietary symbolic expressions (4×0, 3×0, 2×0, 0, 1, 2 etc.) and standard metric dimensions denominated in millimetres.
For the rest of the world, the most recognized brands were Staedtler, Rotring, and Faber-Castell; currently only Koh-I-Noor USA, Rotring, Rystor, Aristo, Staedtler, and Trident Desegraph (from Brazil) still make the traditional technical pen. Some other brands that manufacture technical pens not following ISO standards are Faber-Castell, Isomars, Alvin, Hero, and Standardgraph.
Technical information
A full set of pens would have the following nib sizes: 0.10, 0.13, 0.18, 0.25, 0.35, 0.50, 0.70, 1.0, 1.4, and , which correspond to the line widths as defined in ISO 128.
However, the International Organization for Standardization (ISO) called for four pen widths and set a colour code for each: 0.25 (white), 0.35 (yellow), 0.5 (brown), 0.7 (blue); these nibs produced lines that related to various text character heights and the ISO paper sizes.
{| class="wikitable"
|-
! Diameter (mm) !! Diameter (in) !! colspan=2 | ISO colour code
|-
| 0.25 || 0.010 || style="background-color: white;" | || White
|-
| 0.35 || 0.014 || style="background-color: yellow;" | || Yellow
|-
| 0.50 || 0.020 || style="background-color: brown;" | || Brown
|-
| 0.70 || 0.028 || style="background-color: blue;" | || Blue
|}
Text (produced by an ISO stencil template for use with the technical pens) of 5 mm in height has a stroke or line thickness of 0.5 mm, and so requires a brown-nibbed 0.5 mm pen. If this text were used in an ISO-sized document (e.g. A0), and the document were reproduced at half its original height (A2), the text would be rendered 2.5 mm high with a stroke thickness of 0.25 mm—the white-nib size. Thus, changes to reductions or enlargements can be made easily as everything is in proportion. This worldwide standard (excepting Canada and the United States) ensures that drawings can always be legible even after microfilming, photocopying, and faxing.
The main drafting sets of four nibs came in two kinds: Gold and Silver. The Silver (steel tip) was for rough tracing paper, and the Gold (tungsten tip or jewel tip) was for plastic film (velograph or durables). Drawing boards changed as a result of technical pens—a hard (not spongy) surface was required, and when plastic film was used, the static attraction between plastic cursors, T-squares, set-squares etc. meant that as one lifted the edge from the film, the film would rise through static attraction and the ink would blot. The solution was to stick down a plastic sheet (Ozalid) that attracted the film more strongly than the drafting instruments. The tracing paper or velograph sheet would be placed on the Ozalid sheet stuck onto the drawing board and the air brushed away. Brushing charged the surface, and the film would then be taped taut (but released at the end of each working day to allow for overnight temperature expansions and contractions).
When pen plotters became widespread, a special variety of point assemblies was produced. These had the basic characteristics of the standard pen nib, but the tube was much thicker to strengthen it against quick lateral movements. Only the tip of the tube had the desired, line-size width. They fell out of use as plotters were replaced with ink-jet printers.
While the Rapidograph style of pen is still widely used by artists, the use of computer-aided design (CAD) has largely replaced the need for manual drafting. Also, the development of felt-tip, ink-based pens has provided cheaper, lower-maintenance disposable tools that sell much better than traditional technical pens.
See also
List of pen types, brands and companies
Stylus
References
Lutz, Ronald J. (1991). Applied Sketching and Technical Drawing. The Goodheart - Willcox Company.
Pens
|
21042537
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tublje%20pri%20Hrpeljah
|
Tublje pri Hrpeljah
|
Tublje pri Hrpeljah is a village southeast of Hrpelje in the Municipality of Hrpelje-Kozina in the Littoral region of Slovenia close to the border with Croatia.
Name
The name of the settlement was changed from Tublje to Tublje pri Hrpeljah in 1953.
References
External links
Tublje pri Hrpeljah on Geopedia
Populated places in the Municipality of Hrpelje-Kozina
|
1735295
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B0
|
Сабурова дача
|
Сабурова дача («Сабурка») — харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3, один з найбільших наукових центрів в області психіатрії Російської імперії, СРСР та України.
Історія найменувань «Сабурової дачі» (як Харківської лікарні для божевільних):
з 1820 — лікарня Наказу громадського піклування на території Сабуровой дачі,
з 1865 — Харківська губернська земська психіатрична лікарня;
з 1918 — 4-я радянська лікарня ім. Я. М. Свердлова;
з 1926 — Український інститут клінічної психіатрії та соціальної психогігієни;
з 1955 — Харківська психоневрологічна лікарня;
з 1960 — Харківська міська клінічна психіатрична лікарня № 36;
з 1976 — Харківська міська клінічна психіатрична лікарня № 15;
з січня 2005 — Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3.
Також Сабуровою дачею називається невелика історична частина Харкова між Салтівськім шосе, вулицею Академіка Павлова та річкою Немишля в районі 3-й психіатричної лікарні.
Історія Сабуровой дачі
У 1793 Наказ громадського піклування в Харкові вибудував гамівний будинок. У 1796 у Харкові побудований будинок божевільних та невиліковно хворих. Інші частини «богоугодних закладів» розміщувалися в особливому будинку до 1812 (будівля клінік університету). У 1812 всі соматичні відділення «богоугодного закладу» були переведені на територію колишньої заміської резиденції генерала Сабурова — намісника Катерини II на Слобожанищині. У 1820 сюди переведений та будинок божевільних, відкритий в 1796. Тому і харківські «богоугодні заклади» отримали назву Сабурової дачі. Будинок божевільних у 1820 було переведено в один з двох півтораповерхових флігелів, що перебували з боків центральної напівкруглої будівлі (приміщення колишнього театру), займаючи невелике місце. Сама лікарня Наказу громадського піклування в Харкові в той час була змішана. У ній, крім невеликого контингенту душевнохворих, значилося 225 ліжок соматичних, з них 125 ліжок для осіб військового відомства.
Як лікувальний заклад, Сабурова дача розташована на території колишньої садиби генерал-губернатора Слобожанщини Петра Сабурова, що знаходиться по дорозі з Харкова на Старий Салтів (нині вулиця Академіка Павлова, 46). Губернатор заповідав свій маєток та будинок лікарні, оскільки мав душевнохвору дочку. До 1897 року це була найбільша психіатрична клініка в Російській імперії, на 1100 місць.
У 1921 році тут було організовано психоневрологічний інститут, а у 1961 році відкрита перша в світі кафедра психотерапії, психопрофілактики та психогігієни. Саме тут К. І. Платонов вперше застосував гіпноз як анальгетик, насамперед при пологах.
18 грудня 1941 року на розі Салтівського шосе і нинішнього проспекту Льва Ландау, в двох кілометрах від лікарні, німцями було розстріляно більше 470 пацієнтів та кілька медсестер, які не побажали залишити хворих Сабурової дачі. На цьому місці встановлена пам'ятна стела. На цей момент ведеться забудова їх братської могили торговим центром.
У ніч на 27 квітня 2024 року по території лікарні нанесли удар двома ракетами С-300 російські війська. Ракети влучили в землю між корпусами. У лікарні були вибиті вікна, пошкоджено оздоблення приміщень, дахи, лінії електропередач, водогін та інші комунікації; поранено одну пацієнтку.
Знамениті пацієнти лікарні
Наприкінці 1880 тут провів кілька місяців письменник Всеволод Гаршин.
Відомий поет Велимир Хлєбніков перебував на обстеженні в лікарні влітку 1919. Справа в тому, що в червні Харків був зайнятий Добровольчою армією генерала Май-Маєвського, і Хлєбнікову загрожував призов до Білої армії. Знайомі лікарі, співчуваючі йому, направили його на медичний огляд в психіатричну лікарню на Сабуровій дачі. Там він написав вірш «Ангели».
У 1905 в лікарні під виглядом хворого переховувався від поліції відомий більшовик Артем, в майбутньому глава Донецько-Криворізької республіки.
Олег Мітасов — «міський божевільний».
В тунелях опалювальної системи лікарні в роки першої російської революції 1905–1906 з відома деяких лікарів ховалося зброя, прокламації та агітаційна література більшовиків.
На початку 1960-х тут деякий час перебував Едуард Савенко (Лимонов).
Фольклор
Враховуючи факт періодичної зміни (зменшення) номера психіатричної лікарні, серед її працівників народився жарт: «Раніше в Харкові божевільним був кожен 36-й, потім кожен 15-й, тепер кожен 3-й».
Примітки
Література
Історія української психіатрії. Збірник наукових праць Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії та Харківської міської клінічної психіатричної лікарні № 15 (Сабуровой дачі)/За заг. ред. І. І. Кутько, П. Т. Петрюка. Харків, 1994
Історія Сабуровой дачі. Успіхи психіатрії, неврології, нейрохірургії та наркології: Збірник наукових праць Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії та Харківської міської клінічної психіатричної лікарні № 15 (Сабуровой дачі)/За заг. ред. І. І. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харків, 1996. — Т. 3. — 560 с.
Н. М. Зеленський. 150 років Сабуровой дачі — Київ-Харків: Госмедіздат УРСР, 1946. — 160 с.
Смирнова С. Н. Нариси історії Сабуровой дачі. — X.: Ранок, 2007. — 292 с.
Посилання
Інформаційний сайт про Сабуровій дачі
Музей на Сабурці (укр.)
проф. В. Я. Анфимов про пацієнта Сабуровой дачі Велимира Хлебникова
Карта району
Сабурова дача, пам'ятник Олександру Невському та вул. Академіка Павлова з супутника. Можна збільшити та зменшити
Лимонов Е. VIP-психи // журнал GQ, 14.05.2011
Психіатричні заклади
Садиби Харківської області
Медичні заклади в Україні
Лікарні Харкова
|
1143616
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B8%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82
|
Мультиінструменталіст
|
Мультиінструменталіст, рідше поліінструменталіст (поліструменталіст), багатоінструменталіст — музикант, який володіє грою на двох і більше музичних інструментах.
Опис
Професійні музиканти-мультиінструменталісти чудово володіють грою на музичних інструментах зазвичай кількох різних родин (струнні, клавішні, духові тощо). Інструменти різних родин (груп) — це інструменти з різним принципом звукоутворення, початковою методикою навчання та технікою гри;
Мультиінструменталістами зазвичай не називають музикантів, що грають на кількох інструментах, де техніка гри є дуже схожа або ідентична (наприклад, гітара, бас-гітара й укулеле, або скрипка та альт).
Деякі представники
Брайан Джонс, засновник «The Rolling Stones», був здатний освоїти гру на будь-якому інструменті менше, ніж за пів години . На записах «The Rolling Stones» він, окрім гітари, грав на маримбі (Under My Thumb, Out of Time), ситарі (Paint It Black, Street Fighting Man), губній гармоніці (Come On і пр.), цимбалах (Lady Jane), акордеоні, ксилофоні, різних клавішних (фортепіано, орган, клавесин, меллотрон) і духових (саксофон, гобой, блок-флейта). Джонс зіграв партію саксофона в пісні «Бітлз» You Know My Name (Look Up the Number).
Джон Пол Джонс найвідоміший як бас-гітарист «Led Zeppelin», однак на записах і концертах гурту він грав не тільки на бас-гітарі й гітарі, а й на безлічі різних клавішних (The Rain Song, Trampled Underfoot, No Quarter), на блок-флейтах (Stairway To Heaven), мандоліні (Gallows Pole) і т. д. До, під час, і після існування «Led Zeppelin» працював як сесійний музикант із безліччю артистів, включаючи таких відомих, як The Rolling Stones, Пол Маккартні, Донован.
Дан Сван, колишній співак і співзасновник «Edge of Sanity», вміє грати на гітарі, бас-гітарі, клавішних, ударних і саксофоні. Це дозволило Дану стати учасником більш аніж, у 30 музичних проєктах (Nightingale, Pan.Thy.Monium, Brejn Dedd, Unicorn, Infestdead, Route Nine, Katatonia, Ribspreader, Bloodbath та інші). Також він раніше використовував ґроулінґ, але відмовився від нього заради чистого вокалу.
Шолохов Володимир Анатолійович, колишній сопілкар, перкусіоніст гурту «TaRuta», вміє грати на клавішних, ударних, флейті, гітарі, сопілці, саксофоні, волинці, бас-гітарі, вістлі. Це дозволило Володимиру стати учасником більше ніж 10 музичних проєктів («TaRuta», Go-A, Телері (гурт), та інші), а також записати з гуртом Kozak System диску Шабля (альбом) Також він популяризатор української культури, народний майстер (музичні інструменти, кераміка, гончарство, ткацтво..) та вчитель.
Він Батлер, соліст гурту «Arcade Fire», вміє грати на гітарі, бас-гітарі, мандоліні, клавішних та банджо. Всі інші учасники гурту «Arcade Fire» також мультиінструменталісти.
Режін Шассан, вокалістка гурту «Arcade Fire», вміє грати на акордеоні, барабанах, піаніно, клавішних, ксилофоні, лірі колісній і блокфлейті.
Примітки
Посилання
Список найвідоміших мільтиінструментів
Музиканти-інструменталісти
Мультиінструменталісти
|
2018041
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Atelopus%20zeteki
|
Atelopus zeteki
|
Atelopus zeteki
Ателоп Зетека, або ателоп золотавий (Atelopus zeteki) — вид отруйних жаб родини Ропухові (Bufonidae).
Таксономія
Вид описано 1933 року і названо на честь відомого панамського герпетолога Джеймса Зетека (James Zetek). Один із 96 видів роду Ателоп (Atelopus).
Поширення
Цей вид є ендеміком Панами. Поширений на схід від гірського хребта Табасара у провінціях Кокле і Панама на висоті 335–1315 м над рівнем моря.
Загрози
Вважають, що головною причино зникнення виду є хвороба хітридіомікоз, що викликає грибок Batrachochytrium dendrobatidis.
Примітки
Посилання
Ропухові
Земноводні Центральної Америки
Ендемічна фауна Панами
Тварини, описані 1933
|
227104
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oda%20Nobuyuki
|
Oda Nobuyuki
|
Oda Nobuyuki
, also known as , was the son of Oda Nobuhide and younger brother of Oda Nobunaga, who lived during the Sengoku period of Japan.
Nobuyuki conspired against his brother Nobunaga with the Hayashi clan (Owari), which Nobunaga viewed as treason. Nobuyuki's Suemori Castle was reduced by Ikeda Nobuteru. Nobuyuki was pardoned, however in 1558 it was discovered that he had been planning yet another revolt and Nobuyuki was executed.
Family
Father: Oda Nobuhide (1510–1551)
Mother: Tsuchida Gozen (died 1594)
Brothers:
Oda Nobunaga (1534–1582)
Oda Nagamasu (1548–1622)
Oda Nobukane (1548–1614)
Oda Nobuharu (1549–1570)
Oda Nobuoki
Oda Hidetaka
Oda Hidenari
Oda Nobuteru
Oda Nagatoshi
Sisters:
Oichi (1547–1583)
Oinu
Half Brothers:
Oda Nobuhiro (died 1574)
Oda Nobutoki (died 1556)
Sons:
Tsuda Nobuzumi (1555–1583)
Tsuda Nobutada (:Ja:津田 信糺) (1555–1633)
Oda Nobukane (:Ja:織田信兼) (d.1583) Not to be confused with Oda Nobukane 織田信包
References
1536 births
1557 deaths
Samurai
Oda clan
|
64640161
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2020%20Portuguese%20Grand%20Prix
|
2020 Portuguese Grand Prix
|
2020 Portuguese Grand Prix
The 2020 Portuguese Grand Prix (officially known as the Formula 1 Heineken Grande Prémio de Portugal 2020) was a Formula One motor race that was held on 25 October 2020 at the Algarve International Circuit in Portimão, Portugal. It was the first Portuguese Grand Prix held since 1996 and the first time held at the Algarve International Circuit. The race was the twelfth round of the 2020 Formula One World Championship.
Lewis Hamilton's victory put him ahead of Michael Schumacher for most victories in Formula One with 92.
Background
Impact of the COVID-19 pandemic
The 2020 Formula One World Championship was heavily affected by the COVID-19 pandemic. Most of the originally planned Grands Prix were cancelled or postponed, prompting the FIA to draft a new calendar. The Portuguese Grand Prix did not feature on the original 2020 schedule, but was added in July 2020 in order to maximise the number of races in the season.
Up to 45,000 fans were initially expected to attend the race. However, due to a surge of cases attributed to the COVID-19 pandemic in the country, the number of fans allowed to attend the race was later reduced to 27,500.
Entrants
Ten teams (each representing a different constructor) each entered two drivers. The drivers and teams were the same as those on the season entry list with no additional stand-in drivers for either the race or practice.
Tyres
Sole Formula One tyre manufacturer Pirelli brought their C1, C2 and C3 compound tyres for teams to use in the race, the three hardest compounds available. Pirelli also tested the tyre compounds during the first 30 minutes of the second practice session.
Other
Former Renault and Caterham driver Vitaly Petrov was given the role of driver steward for the weekend, however was required to depart the role during the weekend following the death of his father. Bruno Correia, the Safety Car driver for Formula E and the World Touring Car Cup and a local to Portimão, took his place for the remainder of the weekend.
Practice
The first practice session ran without incidents and ended with Valtteri Bottas fastest ahead of Mercedes teammate Lewis Hamilton and Red Bull driver Max Verstappen. The second practice session saw two red flags; the first when Pierre Gasly's AlphaTauri caught fire, the second when Lance Stroll and Verstappen collided. The session ended with Bottas fastest ahead of Verstappen and McLaren's Lando Norris. The race stewards investigated the Stroll–Verstappen collision and took no action. Following the collision, Verstappen referred to Stroll as a "mongol" on the team radio to his engineer, a comment which was condemned by the Mongolian government as being offensive. The third practice session was red flagged in the final minute of the session after Sebastian Vettel ran over a drain cover. which subsequently came loose. The session ended with Bottas fastest ahead of Hamilton and Verstappen.
Qualifying
The start of qualifying was delayed to allow track repairs to be completed. The repairs were deemed necessary after a drain cover came loose at the end of the final practice session.
Qualifying classification
Race
On the first lap, Pérez and Verstappen made contact, forcing the former to pit and dropping him down the order. Pérez would eventually recover to finish seventh. The opening few laps of the race were chaotic as the drivers who started on the medium tyres (Hamilton, Bottas, and Leclerc) fell behind those who started on the soft tyre, and so after the second lap Sainz was leading the race from seventh on the grid until being passed by the faster cars from lap 6 onwards. On lap 18, Stroll tried to pass Norris around the outside of turn 1, but Stroll misjudged the manoeuvre and collided with Norris resulting in a 5-second penalty for Stroll.
Hamilton took his 92nd race win, passing seven-time world champion Michael Schumacher's record for most Grand Prix wins. He finished ahead of his teammate Bottas by 25.592s, the second-biggest winning margin of the season, and Verstappen in 3rd position, making his 40th appearance on the podium.
Race classification
Notes
– Includes one point for fastest lap.
– Romain Grosjean finished 16th on the track, but received a five-second time penalty for exceeding track limits.
Championship standings after the race
Drivers' Championship standings
Constructors' Championship standings
Note: Only the top five positions are included for both sets of standings.
Competitors marked with an asterisk still had a mathematical chance of winning the Championship.
Notes
References
External links
Portuguese
Portuguese Grand Prix
Portuguese Grand Prix
Portuguese Grand Prix
|
1542421
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Speed%20Up
|
Speed Up
|
Speed Up S.r.l. — італійська компанія, що займається розробкою та виробництвом спортивних мотоциклів та комплектуючих до них. Також представлена у чемпіонаті світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів MotoGP в класі Moto2.
Історія
Передісторія
Компанію «Speed Up» заснував Лука Боскоскуро — в минулому гонщик, сьогодні конструктор. Він дебютував в мотогонках у 1990 році і в 1995 році став чемпіоном Європи в класі 250сс на Aprilia.
З 1996 по 2001 роки він брав участь в чемпіонаті світу MotoGP, в 1996 вигравши IRTA Cup (чемпіонат світу у заліку приватних команд) в класі 250сс. Після завершення кар'єри професійного гонщика, Боскоскуро залишився у Великому мотоспорті, в 2002 ставши спортивним директором Gilera і Derbi. З 2006 по 2009 роки був менеджером команди «Gilera Team», у складі якої в 2008 році чемпіоном світу в класі 250cc став Марко Сімончеллі.
Заснування команди
У 2010 році Лука Боскоскуро вирішив заснувати власну команду. Саме в цьому році на зміну класу 250сс був створений новий клас — Moto2, що викликало радикальні зміни у правилах — був здійснений перехід від 2-тактних двигунів об'ємом 250 см³ до 4-тактних об'ємом 600 см³. Команда «Speed Up» дебютує в чемпіонаті світу у класі Moto2 з мотоциклом S10, який фактично був спроектований інженерами Aprilia, але в останній момент керівник Piaggio Group Роберто Коланінно відмовився від участі команди у змаганнях серії Moto2. У першому ж сезоні гонщики команди здобувають 3 перемоги, 6 поулів та 9 подіумів. У цьому сезоні це єдина команда, обоє гонщиків якої піднялись на подіум у одній гонці.
У 2011 році команда почала співпрацю з FTR Moto, отримавши нову раму. Це негативно позначилось на результатах команди, що втілилось лише у 2 подіуми протягом усього сезону.
Після невдалого сезону «Speed Up» повернулась до шасі власної розробки, а співпраця з Еросом Браконі призвела до утворення команди «Speed Up Factory». Наслідком їхньої співпраці став мотоцикл моделі S12, на якому виступали гонщики команди у сезоні 2012 року.
Для сезону 2013 року був розроблений новий мотоцикл S13. Три команди використовували цей прототип: «NGM Mobile Forward Racing», «QMMF Racing Team» та «Argiñano & Ginés Racing». Мотоцикл не міг на рівні конкурувати з Suter та Kalex, тому найкращий результат на ньому продемонстрував Сімоне Корсі, який зайняв лише 11-е місце у загальному заліку.
Для сезону 2014 року інженери компанії розробили новий прототип SF14. «Speed Up» самостійно узяла участь у чемпіонаті як окрема команда з гонщиком Семом Лоусом (чемпіоном світу серії Суперспорт попереднього сезону). Окрім того, мотоцикл SF14 використовувала команда «QMMF Racing Team». Ця модель виявилась більш вдалою за попередню: вже на першому Гран-Прі сезону у Катарі Лоус зміг піднятись на 6-е місце. В середині сезону, на дощовій гонці у Нідерландах ветеран мотогонок Ентоні Вест здобув на SF14 перемогу. Найкращим же результатом Лоуса стало 5 місце на Гран-Прі Австралії.
У сезоні 2015 співпраця «Speed Up» з Семом Лоусом продовжилась. Компанія також продовжила постачати свої мотоцикли команді «QMMF Racing Team». Сезон виявився успішнішим за попередні: Лоус здобув одну перемогу (на Гран-Прі Америк) та ще 4 рази піднімався на подіум, що дозволило йому зайняти у загальному заліку 4-е місце. В заліку виробників «Speed Up» закінчила сезон на другому місці, поступившись лише «Kalex».
На наступний сезон Лоус, спокушений можливістю виступати у «королівському» класі, перебрався до команди «Federal Oil Gresini Moto2», а на його місце був запрошений досвідчений Сімоне Корсі. «Speed Up» також продовжила постачати свої мотоцикли «QMMF Racing Team».
Статистика сезонів
Примітки
Джерела
Офіційний сайт компанії
Підприємства Венето
Виробники мотоциклів Італії
Підприємства, засновані 1994
Команди Moto2
Засновані в Італії 2010
|
6553357
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Monzelfeld
|
Monzelfeld
|
Monzelfeld is an Ortsgemeinde – a municipality belonging to a Verbandsgemeinde, a kind of collective municipality – in the Bernkastel-Wittlich district in Rhineland-Palatinate, Germany.
Geography
Location
The municipality lies at an elevation of 450 m on the Hunsrück’s south slope some 2 km from the Moselle valley near Bernkastel-Kues. There are 1,340 inhabitants within its area of 12.5 km2. Monzelfeld belongs to the Verbandsgemeinde of Bernkastel-Kues, whose seat is in the like-named town.
Neighbouring municipalities
Clockwise from the north, these are Bernkastel-Kues, Traben-Trarbach, Longkamp, Morbach-Gonzerath, Morbach-Elzerath, Gornhausen, Veldenz and Mülheim an der Mosel.
Constituent communities
Monzelfeld has two Ortsteile, the main centre, also called Monzelfeld, and the outlying centre of Annenberg lying in the Hinterbach valley.
History
In 634, Monzelfeld had its first documentary mention as Munzelvelt. A very old transport route once led through the village, witnessing which is the main street’s name, Alte Poststraße (“Old Post Road”).
Supposedly, Johann Wolfgang von Goethe once changed horses in Monzelfeld, as witnessed by an entry in his valet's diary.
Politics
Municipal council
The council is made up of 16 council members, who were elected by proportional representation at the municipal election held on 7 June 2009, and the honorary mayor as chairman.
The municipal election held on 7 June 2009 yielded the following results:
Coat of arms
The municipality's arms might be described thus: Gules five bezants, three and two, in a chief argent a cross of the first.
Culture and sightseeing
Clubs
Village life is enhanced by several clubs:
Monzelfeld Volunteer Fire Brigade
Musikverein „Cäcilia“ Monzelfeld 1926 e.V. (music)
Heimatverein Monzelfeld 1984 e.V. (local history)
SV Monzelfeld 1921 e.V. (sport)
Jugendgruppe „Zum Backes“ Monzelfeld 1981 e.V. (youth group)
KV „Welle Baie“ 1954 Monzelfeld e.V (Carnival)
Sightseeing
Monzelfeld is surrounded by hiking trails offering scenic views of the Moselle valley, and the woods of the Hunsrück.
Economy and infrastructure
Formerly characterized by agriculture, Monzelfeld is today mainly a residential community with a great many commuters who shuttle to and from jobs in nearby Bernkastel-Kues and Morbach. In the small outlying centre of Annenberg in the Hinterbach valley, there was once mining, as recalled by a fountain in the village centre.
Monzelfeld has its own kindergarten, a primary school and a Catholic Church (St. Stephanus, or Saint Stephen's).
Lying 24 km away is Frankfurt-Hahn Airport.
References
External links
Municipality’s official webpage
Bernkastel-Wittlich
|
639811
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%9F%D1%80%D1%96%D1%94%D1%81%D1%82-%D0%B4%D0%B5-%D0%96%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C
|
Сен-Прієст-де-Жимель
|
Сен-Прієст-де-Жимель, Сен-Прієст-де-Жімель — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Коррез. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 400 км на південь від Парижа, 80 км на південний схід від Ліможа, 12 км на північний схід від Тюля.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 216 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 474,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Сен-Прієст-де-Жимель на сайті французького Національного інституту географії
Сен-Прієст-де-Жимель на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Сен-Прієст-де-Жимель на сайті Quid (загальні відомості, історія, пам'ятки, фото, адреси)
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Коррез
Примітки
Муніципалітети департаменту Коррез
|
160143
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D1%96%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BA%D1%81
|
Альбіорікс
|
Альбіорікс — гігант у кельтській міфології, інша назва бога Тоутатіса
Альбіорікс — супутник Сатурна
|
425980
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ivane%20Javakhishvili
|
Ivane Javakhishvili
|
Ivane Javakhishvili
Ivane Alexandres dze Javakhishvili (23 April 1876 – 18 November 1940) was a Georgian historian and linguist whose voluminous works heavily influenced the modern scholarship of the history and culture of Georgia. He was one of the founding fathers of the Tbilisi State University (1918) and its rector from 1919 to 1926.
Biography
Ivane Javakhishvili was born in Tbilisi, Georgia (then part of Imperial Russia) to the aristocratic family of Prince Alexander Javakhishvili, who served as an educator at the Tbilisi Gymnasium. Having graduated from the Faculty of Oriental Studies of the St. Petersburg University in 1899, he became a privat-docent of the Chair of Armenian and Georgian Philology at his alma mater. From 1901 to 1902, he was a visiting scholar at the University of Berlin. In 1902, he accompanied his mentor, Academician Nikolai Marr, to Mount Sinai where they studied medieval Georgian manuscripts (such as the Georgian manuscripts of Saint Paul's letters). After the first volumes of Javakhishvili's monumental, but yet unfinished, kartveli eris istoria (A History of the Georgian Nation) appeared between 1908 and 1914, the young scholar quickly established himself as a preeminent authority on Georgian and Caucasian history, Georgian law, paleography, diplomacy, music, drama and other subjects, producing landmark studies in these fields.
Early in 1918, he was instrumental in founding Georgia's first regular university in Tbilisi, thus realizing a long-time dream cherished by generations of Georgian intellectuals but consistently frustrated by the Imperial Russian authorities. The Tbilisi University (present-day I. Javakhishvili Tbilisi State University, TSU, which now bears his name), of which Javakhishvili became a professor and the head of the Department of the History of Georgia, rapidly assumed a dominant position in Georgia's educational life.
After a major role in founding Tbilisi State University Javakhishvili offered the role of its head to Petre Melikishvili. After Petre Melikishvili resigned in 1919, Javakhishvili became the second Rector of the University. He served until June 1926, when, in the aftermath of anti-Soviet August Uprising of 1924, tolerance of non-Marxist intellectuals began to contract. In 1936, the repression against Javakhishvili escalated, as TSU Rector K. Oragvelidze delivered a thesis at the Faculty of History that criticized his scientific work. Under the threat of Soviet oppression, the majority of Javakhishvili's associates and students failed to show their support.
He served until June 1926, when, in the aftermath of anti-Soviet August Uprising of 1924, tolerance of non-Marxist intellectuals began to contract. Although he was permitted to publish and teach, this eclipse probably saved his life, since his successor at the university, was among the victims of the Stalinist Great Purge of 1936–7. He was forced to step down at TSU in 1938, but was soon appointed director of the Department of History at the State Museum of Georgia which he headed until his death in Tbilisi in 1940. He was interred at the yard of the TSU.
Legacy and works
Javakhishvili authored more than 170 works dealing with various aspects of Georgia's political, cultural, social and economic history. Since the publication of its first edition in 1908, his main work, A History of the Georgian Nation (fully published between 1908 and 1949), has remained one of the most comprehensive and eloquent treatments of pre-modern Georgian history. Regrettably, it has not been translated into any other language. Several of Javakhishvili's most influential articles and books including A History of the Georgian Nation have been reprinted in his twelve-volume collected works from 1977 and 1998.
References
Further reading
Akaki Surguladze (1976), "Ivane Javakhishvili (1876–1940)"
Sergo Jorbenadze (1986), Life and Works of Ivane Javakhishvili, Publishing House of the Tbilisi State University, 611 pp. (In Georgian)
1876 births
1940 deaths
Full Members of the USSR Academy of Sciences
Rectors of Tbilisi State University
Saint Petersburg State University alumni
Academic staff of Tbilisi State University
Recipients of the Order of the Red Banner of Labour
Recipients of the Stalin Prize
20th-century historians from Georgia (country)
Historians of the Caucasus
Kartvelian studies scholars
Linguists from Georgia (country)
Writers from Tbilisi
|
61984557
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Posyolok%20imeni%20Gorkogo
|
Posyolok imeni Gorkogo
|
Posyolok imeni Gorkogo is a rural locality (a settlement) and the administrative center of Vakhromeyevskoye Rural Settlement, Kameshkovsky District, Vladimir Oblast, Russia. The population was 2,342 as of 2010. There are 17 streets.
Geography
The settlement is located 18 km north of Kameshkovo (the district's administrative centre) by road. Vakhromeyevo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Kameshkovsky District
|
32236
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BD
|
Покон
|
Покон вірного (поклон, поклонне) — один із видів платежів у Київській державі. Сплачувався місцевим населенням князеві або його представникам (наприклад, вирникам) грошима і натурою під час проїзду або тимчасовому перебуванні їх у місті чи на території волості. Зокрема, існував покон вирний, запроваджений, на думку більшості дослідників, Ярославом Мудрим. Покон вирний сплачувало натурою («корм») або грошима населення території чи громада, куди приїжджав вирник, для утримання його та осіб з князівської адміністрації, що його супроводжували.
Джерела
Ерстенюк М. Покон // — С.589.
Посилання
Покон //
Русь
Руське право
|
432919
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BC
|
Нем
|
Нем — річка на півночі європейської частини Росії, ліва притока Вичегди.
Загальні дані
Довжина річки — 260 км, площа басейну — 4 230 км².
Пересічний показник річної витрати води — 196 37,3 м³/сек.
Живлення річки — змішане, з переважанням снігового.
Нем береться кригою в листопаді, скресає у травні.
Найбільші притоки — Кук'ю, Ин, ліві; Закубан (права).
Географія протікання
Нем бере початок на південному сході Республіки Комі на кордоні з Пермським краєм. Тече майже весь час у західному напрямку.
Русло — звивисте, впродовж течії річка «збирає» численні притоки, береги сильно заболочені, малонаселені.
Нем впадає у Вичегду в межах села Усть-Нем.
Раніше (у 1-й пол. і 3-й чв. ХХ століття) річкою здійснювався сплав деревини.
Примітки
Річки Росії
Комі
Північна Двіна
|
19918088
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kolonia%20Ku%C5%BAnia
|
Kolonia Kuźnia
|
Kolonia Kuźnia is a village in the administrative district of Gmina Jastrząb, within Szydłowiec County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. It lies approximately north of Jastrząb, north-east of Szydłowiec, and south of Warsaw.
References
Villages in Szydłowiec County
|
908415
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%81%D0%BE%D0%BD%D0%B8%20%28%D1%81%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BD%204%29
|
Сімпсони (сезон 4)
|
Сімпсони (сезон 4)
Четвертий сезон мультсеріалу «Сімпсони» був показаний на телеканалі «Fox» з по року і містить 22 серії.
Четвертий сезон був випущений на DVD у США 15 червня 2004, в Європі 2 серпня 2004 року та в Південній Америці 25 серпня 2005 року.
Список серій
Примітки
Посилання
Четвертий сезон на сайті Wikisimpsons
1
Списки епізодів мультсеріалів
|
5186046
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BD%20%D0%A1%D0%B8%D0%BD%20%D0%A1%D0%B5%D0%B1
|
Сон Син Себ
|
Сон Син Себ, інший варіант Сон Син-Себ (1 червня 1922, Єсан, Південний Чхунчхон, Корея — 27 лютого 2014, Миколаївська область, Україна) — ланковий колгоспу імені Мікояна Нижньо-Чирчикського району Ташкентської області Узбецької РСР. Герой Соціалістичної Праці (1951).
Біографія
Народився в 1922 році в селянській сім'ї в одному із сільських населених пунктів повіту Єсан провінції Південний Чхунчхон, Корея (у радянських документах місце народження — Ханкайська волость Нікольськ-Уссурійського повіту Приморської області Далекосхідної Республіки). 1931 року разом із батьками емігрував на радянський Далекий Схід. Трудову діяльність розпочав 12-річним підлітком. Працював різноробом на різних виробництвах.
У 1937 році депортований на спецпоселення в Ташкентську область Узбецької РСР. 1939 року закінчив 9 класів середньої школи № 7 імені Молотова в Нижньо-Чирчикському районі. З 1940 року — рядовий колгоспник колгоспу «Північний маяк» Середньо-Чирчикського району. У наступні роки: ланковий колгосп імені Мікояна Нижньо-Чирчикського району (1950—1954), рядовий колгоспник, бригадир рільничої бригади, рибник, заправник колгоспу імені Леніна Нижньо-Чирчикського району (1955—1982).
1950 року ланка під керівництвом Сон Син Себа зібрала в середньому з кожного гектара по 99,7 центнера зеленцевого стебла кенафа на ділянці площею 6,3 гектара. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1951 року удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».
Персональний пенсіонер союзного значення. 2005 року переїхав до України. Останні роки свого життя мешкав у Миколаєві.
Помер у лютому 2014 року. Похований на цвинтарі села Галицинове Вітовського району Миколаївської області.
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна — двічі (1951, 1953)
Орден Трудового Червоного Прапора (1948)
Медаль «За трудову доблесть» (1949)
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Примітки
Література
Шин Д. В., Радянські корейці Герої Соціалістичної праці, Алмати: Service Press, 2019
З. В., Пан Н. Г. Герої Соціалістичної Праці — казахстанці, Алма-Ата, 1969—1985, тт. 1-5
Мен Д. В., Квон Л. А., Кім, Радянські корейці Казахстану, Алмати, 1992
Кім П. Г., Корейці Республіки Узбекистан, Ташкент: Узбекистон. 1993
Кан Г. В., Історія корейців Казахстану, Алмати: Гилим, 1995
Кім Г. Н., Мен Д. В., Історія та культура корейців Казахстану, Алмати: Гилим, 1995
Кім Б. І., Корейці Узбекистану. Хто є хто, Ташкент, 1999
Посилання
Герман Кім, Енциклопедія коре сарам. Герой Соціалістичної Праці Сон Син Себ
Ланкові
Корейці України
Репресовані в СРСР
Поховані в Миколаївській області
Депортовані
|
2308971
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%81%D0%B0%20%D0%90%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%BD
|
Борса Антін
|
Борса Антін
Бóрса Антін (20 грудня 1905, c. Товстеньке — 12 березня 1997, Абердин) — український греко-католицький священник, освітній діяч.
Життєпис
Антін Борса народився 1905 року в селі Товстеньке (нині Чортківського району Тернопільської области, Україна).
Навчався в Чортківській українській гімназії. 8 листопада 1921 року вступив до Василіянського Чину на новіціят у Крехівський монастир, де на облечинах отримав ім'я Атанасій. Після перших обітів (15 лютого 1924) вивчав гуманістику і риторику в Лаврівському монастирі та філософію в Кристинополі. Залишив Василіянський Чин на початку 1928 року. В 1932 році закінчив духовну семінарію в Станиславові (нині Івано-Франківськ) і висвячений на священника 8 травня 1932 року.
Служив парохом у Коропці та Буданові на Тернопільщині. В 1936 році виїхав у США. Священник, декан у Джерсі-Сіті, Філадельфії й інших містах.
Помер 12 березня 1997 року в м. Абердіні, Нью-Джерсі, похований на цвинтарі Св. Духа в Гемптонбурзі, Нью-Йорк.
Творчість
Автор богословських праць, уклав «Календар Провидіння», брав участь у виданні збірника «Чортківська округа» (1974).
Примітки
Джерела
Уродженці Товстенького
Священники УГКЦ
Колишні василіяни
Поховані в штаті Нью-Йорк
|
10744760
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tourism%20in%20Nicaragua
|
Tourism in Nicaragua
|
Tourism in Nicaragua has grown considerably recently, and it is now the second largest industry in the nation. Nicaraguan President Daniel Ortega has stated his intention to use tourism to combat poverty throughout the country.
The growth in tourism has positively affected the agricultural, commercial, and finance industries, as well as the construction industry. The results for Nicaragua's tourism-driven economy have been significant, with the nation welcoming one million tourists in a calendar year for the first time in its history in 2010.
In mid-2018, tourism in Nicaragua came to a virtual standstill due to the 2018–2021 Nicaraguan protests.
History
During the Nicaraguan Revolution in the 1980s, Nicaragua was not regarded as a place to travel, which caused a decrease in tourism. However, rapid expansion of the tourist industry over the last decade has made it the nation's second largest industry. Over the last 7 years tourism has grown about 70% nationwide with rates of 10%-16% annually.
Nicaragua is mostly famous for its landscapes, flora and fauna, wildlife, culture, beaches, lakes, and volcanoes. By 2010, the nation welcomed one million visitors—the most in its entire history for a calendar year. Nicaragua's tourism industry in 2010 raked in approximately 360 million dollars for the nation's economy.
According to the Nicaraguan news program Canal 2 TV Noticias, the country's main tourist attractions are beaches, scenic routes, the architecture of cities such as León and Granada, and most recently ecotourism and agritourism, particularly in Northern Nicaragua.
Tourism
In 2013, more than 1.2 million tourists visited Nicaragua, representing an increase of nearly a third from 2009. Two-thirds of these tourists were from other Central American countries, 290,000 were from North America and 80,000 from Europe. Of those that come for recreation, their principal activities include surfing, hiking volcanoes and getting to know the country's nature trails.
According to the Ministry of Tourism of Nicaragua (INTUR) the colonial city of Granada is the preferred spot for tourists. The city's central park, Parqué Colón, hosts many vendors of traditional foods and arts and crafts, and there are always several horse-drawn carriages ready to give thorough and affordable tours of the city. Venturing outside of the city limits, one can explore the verdant islets of Granada by a relaxing guided boat ride or by kayak. The islets also have hotels for those that wish to take in the sunrise from the Mombacho Volcano, a common day destination for those interested in climbing into a cloud forest. The Apoyo Lagoon is also a popular destination for those visiting Granada. Also, the cities of León, Masaya, Rivas and the likes of San Juan del Sur, San Juan River, Ometepe, Mombacho Volcano, and others are the main tourist attractions. Ecotourism and surfing also attract many tourists.
Another popular destination are the Corn Islands located about 70 km east off the Caribbean coast of Nicaragua near Bluefields. They have been regarded as a "tropical paradise" by the Los Angeles Times. Cruise ships have been docking in San Juan del Sur since January 2000 and average 50,000 tourists alone every year, some who partake in tours to nearby Lake Cocibolca and the colonial city of Granada.
Nicaragua was ranked with the lowest crime rate in Latin America by Interpol and many other sources, with only 12 crimes for every 100,000 citizens. Nicaragua also holds the largest lake in Central America, about 700 species of birds, and unspoiled natural beauty. Despite all this, it is still the least visited country in the region. However, the lower number of tourists help Nicaragua keep low prices, and an "off-the-beaten-track" feel.
Rural and community-based tourism
CECOCAFEN is an organization of coffee cooperatives in Northern Nicaragua that manage a rural and community-based tourism project, which has been developed with support from Lutheran World Relief. Tourism allows farmers to receive new opportunities in alternative markets, harvest coffee and diversify their income. CECOCAFEN offers visitors the opportunity to visit a coffee farm, learn about coffee craftsmanship, and even to stay overnight on a coffee farm and explore with a community guide.
Ecological tourism
Eco-tourism aims to be ecologically and socially conscious; it focuses on local culture, wilderness, and adventure. Nicaragua's eco-tourism grows every year, as the country boasts a number of eco-tourist tours and perfect places for adventurers. Nicaragua has three eco-regions, the Pacific, Central and Atlantic, which contain volcanoes, tropical rainforest and agricultural land. The majority of ecolodges and other environmentally-focused touristic destinations are found on Ometepe Island, found in the middle of Lake Nicaragua, an hour's boat ride from Granada. While some are foreign-owned, such as the tropical permaculture lodge at Finca El Zopilote, others are owned by local families, like the small but acclaimed Finca Samaria.
Nicaragua is home to 78 protected areas covering over 20% of its landmass, and is home to 7% of the world's biodiversity. This is more than Costa Rica, which is thought to hold more natural areas than Nicaragua.
Nicaragua is also home to Bosawas, located in Northern Nicaragua, which is the largest rainforest north of the Amazon in Brazil. It also holds the largest lake in Central America, Lake Cocibolca, also known as Lake Nicaragua. Lake Cocibolca attracts a fair number of tourists yearly, most of whom visit Ometepe, a large volcanic island formed by two volcanoes in the lake. Tourists may explore the flora and fauna found in the Charco Verde Nature Reserve.
Nicaragua's rich biodiversity also attracts many tourists to protected areas such as the Indio Maíz Biological Reserve, which holds a higher number in species of trees, birds, and insects than all of Europe.
International tourist arrivals
International airport
Nicaragua only has one international airport, the Augusto C. Sandino International Airport, located in Managua. A large expansion and renovation programme was undertaken between 2003-2006 to modernise the facilities.
Visa regulations
Tourists from Afghanistan, Albania, Angola, Armenia, Bosnia and Herzegovina, China, Cuba, Ecuador, Ghana, Haiti, India, Iraq, Jordan, Lebanon, Liberia, Mali, Mozambique, Nepal, Nigeria, North Korea, Pakistan, the Palestinian National Authority, Romania, Sierra Leone, Somalia, Sri Lanka, Sudan, Syria, Vietnam and Yemen require a visa to enter Nicaragua.
Other tourists can obtain a Tourist Card for US$10 valid for 1 month upon arrival, provided with a valid passport with at least six months to run. There is also a US$32 departure tax (the tax is usually already included in a round-trip ticket).
Tourist attractions
Volcanoes
Nicaragua is referred to as "the land of lakes and volcanoes" due to the number of its lagoons and lakes, and the chain of volcanoes that runs from the north to the south along the country's Pacific side. Today, only 7 of the 50 volcanoes in Nicaragua are considered active. Many of these volcanoes offer some great possibilities for tourists with activities such as hiking, climbing, camping, and swimming in crater lakes.
Sand skiing has become a popular attraction at the Cerro Negro volcano in León. Both dormant and active volcanoes can be climbed. Some of the most visited volcanoes include the Masaya Volcano, Momotombo, Mombacho, Cosigüina and Ometepe's Maderas and Concepción.
The Masaya Volcano is one of the most popular tourist attractions in Nicaragua. It is one of 18 distinct volcanic centres that make up the Nicaraguan portion of the Central American Volcanic Belt (CAVF).
The Apoyo Lagoon was created by the eruption of the Apoyo Volcano about 23,000 years ago, which left a huge 7 km-wide crater that gradually filled with water. It is surrounded by the old crater wall. The rim of the lagoon is lined with restaurants, many of which have kayaks available. Besides exploring the forest around it, many water sports are practiced in the lagoon, most notably kayaking.
Another popular attraction is the archipelago of 365 islands known as the Islets of Granada (Isletas de Granada). The islets were formed when the Mombacho volcano blew most of its cone into the lake, thereby creating the archipelago. The islets are popular with both locals and tourists. The islets differ in size and have a community of about 1200 people, most of whom make their living as fishermen. Many visitors take boat rides along the islets, which are abundant with many different species of birds and fish such as cormorants, herons, kingfisher, oropendola, hawks and many more.
Popular destinations
Department of Chinandega
Chinandega, Rum Flor de Caña tour, Marina Puesta del Sol yacht club
Department of Estelí
Estelí, Mira Flor Nature Reserve
Department of Granada:
Granada, Parque central, Islets of Granada
Department of Jinotega
Jinotega, El Jaguar Cloud Forest Reserve, Lake Apanás, Reserve Naturals, Peña of Cross, Bosawás Biosphere Reserve.
Department of León
León, Ruins of León, El Fortin, Cerro Negro, Telica
Department of Managua:
Managua, Montelimar Beach, Mercado Roberto Huembes, Metrocentro, Pharaoh's Casino, Galerias Santo Domingo Chocoyero-El Brujo Natural Reserve
Department of Masaya:
Apoyo Lagoon Natural Reserve, Masaya
Department of Matagalpa
Selva Negra Mountain Resort, Selva Negra Cloud Forest Reserve
North Caribbean Coast Autonomous Region:
Puerto Cabezas, Bosawás Biosphere Reserve
Department of Río San Juan:
Solentiname Islands, El Castillo, San Carlos, Los Guatuzos Wildlife Refuge
Department of Rivas
San Juan del Sur, Iguana beach, Guacalito de la isla, Esmerald coast, Ometepe, Zapatera Island
South Caribbean Coast Autonomous Region:
Corn Islands, Bluefields, Laguna de Perlas, Indio Maíz Biological Reserve
See also
Economy of Nicaragua
Museums of Nicaragua
Protected areas of Nicaragua
Visa policy of Nicaragua
Wildlife of Nicaragua
Further reading
References
External links
INTUR.gob.ni
Panorama Turismo Responsable
San Juan del Sur Surfing
ViaNica.com
ElUniversal.com.mx Nicaragua destaca en ecoturismo
Alternativas al Turismo de Sol y Playa
WelcomeToNicaragua.net
Nicaraguan Tourism
Economy of Nicaragua
Nicaragua
|
3221731
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D1%88%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0
|
Хріниця широколиста
|
Хріниця широколиста, хрінниця широколиста (Lepidium latifolium) — вид рослин з родини капустяних (Brassicaceae); населяє більшу частину Європи, Північну Африку, помірну Азію, Індію та Пакистан.
Опис
Багаторічна рослина 40–120 см. Листки цілісні, стеблові — б.-м. великі; нижні — яйцевидно-ланцетні або еліптичні, пильчато-зубчасті, звужені в черешок; верхні — майже сидячі, ланцетні. Китиці укорочені й зібрані в густу або пірамідальну волоть. Пелюстки білі, 2–3 мм завдовжки. Стручечки пухнасті, округло-еліптичні або округлі, 1.5–2 мм довжиною.
Поширення
Населяє більшу частину Європи, Північну Африку, помірну Азію, Індію та Пакистан; натуралізований у Канаді, США, північній Мексиці, Аргентині.
В Україні вид зростає на засолених луках, солончаках, на берегах річок, на посушливих і засолених місцях — у Лісостепу, Степу та Криму, зазвичай; на Поліссі (Київ, Чернігівська обл., м. Ніжин, Бахмацький р-н, с. Матіївка; Сумська обл., Кролевецький р-н, с. Тулиголове) і в Закарпатті (Ужгород), рідко.
Використання
Дикий родич і потенційний донор генів для L. sativum.
Джерела
широколиста
Флора України
Флора Європи
Флора Північної Африки
Флора Азії
Рослини, описані 1753
|
42632611
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Abortive%20initiation
|
Abortive initiation
|
Abortive initiation, also known as abortive transcription, is an early process of genetic transcription in which RNA polymerase binds to a DNA promoter and enters into cycles of synthesis of short mRNA transcripts which are released before the transcription complex leaves the promoter. This process occurs in both eukaryotes and prokaryotes. Abortive initiation is typically studied in the T3 and T7 RNA polymerases in bacteriophages and in E. coli.
Overall process
Abortive initiation occurs prior to promoter clearance.
RNA polymerase binds to promoter DNA to form an RNA polymerase-promoter closed complex
RNA polymerase then unwinds one turn of DNA surrounding the transcription start site to yield an RNA polymerase-promoter open complex
RNA polymerase enters into abortive cycles of synthesis and releases short RNA products (contains less than 10 nucleotides)
RNA polymerase escapes the promoter and enters into the elongation step of transcription
Mechanism
Abortive initiation is a normal process of transcription and occurs both in vitro and in vivo. After each nucleotide-addition step in initial transcription, RNA polymerase, stochastically, can proceed on the pathway toward promoter escape (productive initiation) or can release the RNA product and revert to the RNA polymerase-promoter open complex (abortive initiation). During this early stage of transcription, RNA polymerase enters a phase during which dissociation of the transcription complex energetically competes with the elongation process. Abortive cycling is not caused by strong binding between the initiation complex and the promoter.
DNA scrunching
For many years, the mechanism by which RNA polymerase moves along the DNA strand during abortive initiation remained elusive. It had been observed that RNA polymerase did not escape from the promoter during transcription initiation, so it was unknown how the enzyme could read the DNA strand to transcribe it without moving downstream. Within the last decade, studies have revealed that abortive initiation involves DNA scrunching, in which RNA polymerase remains stationary while it unwinds and pulls downstream DNA into the transcription complex to pass the nucleotides through the polymerase active site, thereby transcribing the DNA without moving. This causes the unwound DNA to accumulate within the enzyme, hence the name DNA "scrunching". In abortive initiation, RNA polymerase re-winds and ejects the downstream portion of the unwound DNA, releasing the RNA, and reverting to the RNA polymerase-promoter open complex; in contrast, in productive initiation, RNA polymerase re-winds and ejects the upstream portion of the unwound DNA, breaking RNA polymerase-promoter interactions, escaping the promoter, and forming a transcription elongation complex.
A 2006 paper that demonstrated the involvement of DNA scrunching in initial transcription proposed the idea that the stress incurred during DNA scrunching provides the driving force for both abortive initiation and productive initiation. A companion paper published the same year confirmed that detectable DNA scrunching occurs in 80% of transcription cycles, and is actually estimated to be 100%, given the limitation of the ability to detect rapid scrunching (20% of scrunches have a duration of less than 1 second).
A 2016 paper showed that DNA scrunching also occurs before RNA synthesis during transcription start site selection.
Function
There are no widely accepted functions for the resulting truncated RNA transcripts. However, a study in 1981 found evidence that there was a relationship between the number of abortive transcripts produced and the time until long RNA strands are successfully produced. When RNA polymerase undergoes abortive transcription in the presence of ATP, UTP, and GTP, a complex is formed that has a much lower capacity for abortive recycling and a much higher rate of synthesis of the full-length RNA transcript. A study in 2010 found evidence that these truncated transcripts inhibit termination of RNA synthesis by a RNA hairpin-dependent intrinsic terminator.
See also
Oligonucleotide
Eukaryotic transcription
Bacterial transcription
References
Gene expression
Molecular biology
|
36657779
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Fanny%20Lecluyse
|
Fanny Lecluyse
|
Fanny Lecluyse (born 11 March 1992) is a Belgian former swimmer. At the 2012 Summer Olympics, she competed in the women's 200 metre breaststroke, finishing in 19th place overall in the heats, failing to qualify for the semifinals. Belgium's Olympic Committee said that Lecluyse "was sent home before the end of the games after an incident of inappropriate behavior."
References
External links
Belgian female breaststroke swimmers
1992 births
Living people
Olympic swimmers for Belgium
Swimmers at the 2012 Summer Olympics
Swimmers at the 2016 Summer Olympics
Sportspeople from Kortrijk
Swimmers at the 2020 Summer Olympics
21st-century Belgian sportswomen
|
2160245
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F
|
Пірамідальна інверсія
|
Пірамідальна інверсія — політопне перегрупування, в якому зміна напрямків зв'язків з трикоординованим центральним атомом, що має пірамідальне (триподальне) розташування зв'язків, спричиняє позірний перехід центрального атома (вершини піраміди) в еквівалентне положення по іншу сторону основи піраміди.
Якщо три ліганди або замісники центрального атома різні, пірамідальна інверсія взаємоперетворює енантіомери. Перехід однієї конфігурації молекули XYZE з трикоординаційним пірамідальним sp3-гібридизованим атомом Е (наприклад, N, P, As, C–, Si–) внаслідок коливань у іншу форму є звичайно швидким і відбувається з проходженням неподіленої електронної пари через площину XYZ.
Див. також
Конфігураційна інверсія
Джерела
Реакції перегрупування
Молекулярна геометрія
|
396863
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D1%80%D0%BC%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B3
|
Дурмстренг
|
Дурмстренг — школа чарів із чарівного світу Гаррі Поттера, розташована на європейському континенті. Має погану репутацію через лояльне ставлення до темних чарів.
Назва школи
Швидше за все, назва школи походить від (у перекладі Буря і натиск).
Місце розташування
Школа вміло приховує своє місце розташування, однак, найімовірніше, вона розташована на північному сході Європи, ймовірно, на півночі Скандинавії або на Кольському півострові в Росії. Аргументи на користь Кольського півострова або Скандинавії:
Серед учнів та персоналу школи є чарівники зі слов'янськими прізвищами: Поляков, Каркаров (див. книгу «Гаррі Поттер і келих вогню», у фільмі начебто Поляков не згадується), Крум.
Крум у книзі «Гаррі Поттер і келих вогню» розповідав, що навколо Дурмстренга є гори, і взимку вони засніжені. На Кольському півострові є два гірські масиви: Хібіни (висота до 1200 м) і Ловозерська тундра (висота до 1120 м), взимку там досить сніжно. У Скандинавії теж присутні засніжені гірські масиви.
Також, у фільмі «Гаррі Поттер і келих вогню» Албус Дамблдор, зустрічаючи делегацію з Дурмстренга, мовив: «Зустрічайте наших гостей із півночі». Знаючи, наскільки південніше від Великої Британії знаходиться Болгарія (а Віктор Крум на чемпіонаті із квідичу грав за збірну Болгарії), можна припускати, що Дурмстренг не може знаходитися там. Дурмстренг є школою для чарівників не однієї країни, а декількох — усієї Центрально-СхідноїСхідної Європи. У фільмі «Гаррі Поттер і кубок вогню» на прапорі корабля, яким прибули дурмстрензці, зображений двоголовий орел та написи назви Школи кирилицею та латиницею, що свідчить про те, що там навчаються представників тих народів, які використовують кирилицю та латиницю. Не прив'язаний до конкретної країни образ Дурмстренгу відображає стереотипи західного європейця про східну та частково північну Європу.
Форма
Мантії криваво-червоного кольору. Поверх них носять хутряні шуби.
Викладання
Манера викладання досить сильно відрізняється від гоґвортської. У цій школі викладають не захист від темних мистецтв, а самі темні мистецтва. У Дурмстренг не беруть маґлонароджених чарівників. Таким чином, дурмстрензці не тільки користуються темними чарами, мають ідеологію, що позитивно ставиться до темних мистецтв, але й використовують магічні принципи чистокровних зв'язків і строгої чистокровності, не допускаючи «бруднокровців».
Відомі директори
Ігор Каркаров — колишній смертежер. Після падіння «Темного Лорда» зрадив багатьох його прихильників. Коли Волдеморт повернувся, Каркаров утік, переховувався близько року, потім його знайшли й вбили смертежери.
Відомі учні
Віктор Крум
Ґелерт Ґріндельвальд
Схід проти Заходу
Відмінності між Гоґвортсом і Дурмстренгом є не тільки в стилі викладання, форми та ін., але й у тому, що школи являють собою Захід і Схід. Гоґвортс — гарний приклад демократичних, за поданням автора, традицій Заходу, а Дурмстренг — суворіший заклад, де виховують чарівників, яким не можна довіряти. Однак у кінці книги «Гаррі Поттер і келих вогню» всі забувають розбіжності й ворожнечу заради об'єднання для боротьби зі спільним ворогом.
Література
Локації світу Гаррі Поттера
Організації (Гаррі Поттер)
|
4999402
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%8C%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA
|
Школьний Посьолок
|
Школьний Посьолок — присілок в Красноборському районі Архангельської області Російської Федерації.
Населення становить 23 особи. Входить до складу муніципального утворення Телеговське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Телеговське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Красноборського району
|
3466380
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Gerrhonotus%20mccoyi
|
Gerrhonotus mccoyi
|
Gerrhonotus mccoyi — вид ящірок з родини веретільницевих (Anguidae).
Етимологія
Вид названо на честь американського герпетолога Кларенса Джона Маккоя за його вагомий внесок у вивчення земноводних та плазунів Північної Мексики.
Поширення
Населяє пустелі на півночі Мексики у штаті Коауїла.
Примітки
Посилання
García-Vázquez, U.O., Contreras-Arquieta, A., Trujano-Ortega, M. & Nieto‐Montes de Oca, A. 2018. A New Species of Gerrhonotus (Squamata: Anguidae) from the Cuatro Ciénegas Basin, Coahuila, Mexico. Herpetologica 74(3): 269—278.
Веретільниці
Плазуни Мексики
Ендемічна фауна Мексики
Тварини, описані 2018
|
3965562
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Intrepido%20%281913%29
|
Intrepido (1913)
|
Intrepido (1913)
«Інтрепідо» - ескадрений міноносець типу «Індоміто» ВМС Італії часів Першої світової війни.
Історія створення
Ескадрений міноносець «Інтрепідо» був закладений 1 червня 1910 року на верфі «Cantiere Pattison» в Неаполі. Спущений на воду 7 серпня 1912 року, вступив у стрій 6 лютого 1913 року.
Історія служби
Після вступу у стрій та початкової підготовки есмінець здійснив ряд місій у Середземному морі. У 1914 році він був включений до складу II ескадри, яка мала відповідати за постанову мін в Адріатичному морі..
Перша світова війна
Після вступу Італії у Першу світову війну «Інтрепідо» був включений до складу II ескадри есмінців, разом з однотипними «Імпавідо», «Індоміто», «Імпетуозо», «Інсідіозо» та «Іррек'єто».
5 червня 1915 року «Інтрепідо» супроводжував британський крейсер «Даблін», який здійснював обстріл далматинського узбережжя.
9 червня «Інтрепідо» разом з есмінцями «Індоміто», «Іррек'єто», «Імпетуозо», «Інсідіозо», «Анімозо», «Ардіто», «Арденте», «Аудаче» і крейсер-скаут «Куарто» супроводжували крейсери «Джузеппе Гарібальді» і «Веттор Пізані», здійснюючи обстріли албанського узбережжя.
17 липня «Інтрепідо» разом з есмінцями «Анімозо», «Іррек'єто» і крейсером «Куарто» здійснили обстріл радіотелеграфної станції та інших військових об'єктів на острові Шипан. Але місія була перервана повідомленням про активність ворожих підводних човнів, які згодом потопили крейсер «Джузеппе Гарібальді». «Інтрепідо» взяв участь в операції з порятунку вцілілих членів екіпажу крейсера.
3 грудня «Інтрепідо» вийшов з Бріндізі і разом з есмінцями «Індоміто», «Іррек'єто», «Імпетуозо» та «Інсідіозо» супроводжував один з перших конвоїв, які доставили війська та спорядження в Албанію. Конвой складався з транспортів «Ре Умберто» та «Вальпараїсо» та перевозили 1800 вояків та 150 коней.
Поблизу албанського узбережжя «Ре Умберто» підірвався на міні, розламався навпіл та затонув. «Інтрепідо» взяв участь у рятувальній операції, врятувавши загалом 712 чоловік
Вивантаживши вцілілих у Валоні, «Інтрепідо» вирушив на протичовнове патрулювання, але о 14:00 4 грудня підірвався на міні. Внаслідок вибуху був відірваний ніс корабля та зруйнована носова надбудова, загинуло 4 члени екіпажу, декілька, включаючи капітана корабля, були важко поранені. Щоб уникнути затоплення, корабель був посаджений на мілину поблизу Пунта-Лінгетта. Але оскільки його неможливо було безпечно відбуксирувати, з корабля зняли гармати, торпедні апарати та інше обладнання, після чого покинули напризволяще.
За декілька днів корабель затонув.
У 2007 році рештки корабля були виявлені на глибині 32 метри.
Література
Conway's All the World's Fighting Ships, 1906—1921. — London: Conway Maritime Press, 1985. — ISBN 0 85177 245 5
Примітки
Посилання
Ескадрений міноносець «Інтрепідо» (1913) на сайті www.marina.difesa.it
Ескадрені міноносці типу «Індоміто» (1913)
|
6331547
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Helena%20Josefsson
|
Helena Josefsson
|
Helena Josefsson
Helena Marianne Josefsson (born 23 March 1978) is a Swedish singer and songwriter. She is the lead vocalist in the band Sandy Mouche and has collaborated with Per Gessle, Roxette, Arash Labaf, The Ark and various other Swedish musical projects as a backing vocalist. Josefsson toured with Roxette during 2011 on their Neverending World Tour and also toured with Gessle, most notably during his 2018 Per Gessle's Roxette tour around Europe, where she was lead singer in a number of songs. In 2015 she recorded a jazz-covers album Happiness with Swedish trio Kontur, as well as cooperating with Roxette's bass guitarist Magnus Börjesson in a "jazz electronique" project. In addition to Happiness she has released three other solo albums, Dynamo (2007), Kyss Mej (Kiss me 2011) and Beauty Love Anything (2019).
Early life and Sandy Mouche
Helena Marianne Josefsson was born in Kalmar, Sweden on 23 March 1978. Her parents, Per Olof Josefsson (born 1947 in Virserum, Kalmar County) and Margareta (née Danielsson) (born 12 February 1952 in Landskrona), divorced when Helena was seven years old, and she and her sisters moved with their mother to a village called Björnstorp (outside of Lund, Skåne County, southern Sweden) when she was ten. Helena has four sisters (Charlotta, Sofia, Hanna (born on 2 April 1988) and Carolina).
Josefsson began to play in some groups of Lund and Malmö at High School. Her first band was Plastic Soul (firstly called "Jive with Clive"), with Josefsson, Johan Duncanson (guitar), Fredrick Whitling (lead-guitar and keyboards), Olof Martinsson (bass) and Per Blomgren (drums). Between 1996 and 2000, they took part in club gigs and indie Summer festivals and released some singles, "Uneasy" and "Take a dive". Johan and Per began a new successful project, The Radio Dept. Josefsson also took part in two non-long-lasting projects. In 1999, she played and recorded two promo E.P.'s with Magnus Tingsek and their band ewing.1. Between 2000 and 2001, she was the lead singer of Dan Bornemark's rock band, The Good Mornings, recording an album (The Good Mornings, 2000).
In the fall of 2001, during a holiday trip to the Greek island of Crete, Josefsson and her boyfriend Martinique Josefsson started the band Sandy Mouche with their friends, the Blomgren brothers, Per (drums) and Ola (guitar) and Danyal Taylan (bass until 2004). They toured Japan, France and Poland, and went on to release three albums, White Lucky Dragon (2004), ... and poems for the unborn (2006) and Glory and grace (2013). The song, "Spiderweb suit", written by Josefsson, features in the film New York Waiting (directed by Joachim Hedén, 2006). Sandy Mouche played together in a gig in Malmö in 2010.
Backing vocals
Josefsson started as a backing vocalist for The Ark, singing on their We Are the Ark (2000) and In Lust We Trust (2002) albums.
In early 2003, Josefsson started collaborating with Per Gessle as a backing singer for his successful solo album Mazarin, which topped the charts in Sweden. Christoffer Lundquist, Gessle's producer was looking for a female singer and picked Josefsson. She first came to the attention of Lundquist after she and Sandy Mouche wanted to record at his Aerosol Grey Machine (AGM) studio. "I remember driving a car between Lund and Lomma when Christoffer called and wondered if I was interested in starting singing with Per who wanted a girl for his solo projects.", recalled Josefsson.
She went on the Mazarin Sommarturne (Summer tour) in 2003 with Gessle and his solo band: Clarence Öfwerman (keyboards), Christoffer Lundquist (bass), Jonas Isaakson (guitar), Jens Jansson (drums). She then was involved with Gessle's band Gyllene Tider for their album Finn 5 fel! (2004) and then sung in Swedish and English for Gessle's solo albums, Son of a Plumber (2005), En händig man (2007) and Party Crasher (2008). Her voice became more prominent in Party Crasher, significantly contributing to the songs, "Hey, I Died and Went to Heaven" and "Perfect Excuse". She toured Sweden again with Gessle for the En händig man Sommarturne (2007), and around Europe for The Party Crasher Tour (2009), and then went on a world tour with Roxette in 2011.
She has also featured in a number of songs for Iranian singer Arash Labaf. The video for their 2010 collaboration, Broken Angel, has over 200 million views on YouTube. Their more recent releases include "Dooset Daram" (2018) and "One Night in Dubai" (2019).
Josefsson has also done backing vocals for other artists including, Righteous Boy, Swan Lee, Junior Senior, Andreas Johnson, Sebastian Karlsson, and Pelle Ossler.
Solo albums and other projects
In 2007 Josefsson released her first solo album, Dynamo. The album was produced by Lundquist at his AGM studio and was published by EMI and Gessle's own company, Elevator Entertainment. The album spent two weeks on the Swedish Charts reaching No. 23 as the highest position. Josefsson toured with her own band in 2007 to promote Dynamo in Sweden and Germany.
Her second album, Kyss Mej (Kiss me), followed in 2011. It was her first in Swedish but it received mixed reviews from the press. In the same year, she took part in a tribute project to the American country music singer Dolly Parton. Josefsson along with other Swedish female singers, Nina Persson (the Cardigans), Cecilia Nordlund (aka Cilihili), Lotta Wenglén and Gudrún Hauksdóttir, performed a live concert and recorded a documentary film Jag är min egen Dolly Parton (I am My Own Dolly Parton, dir. Jessica Nettelbladt). An English version of the documentary was also released.
In 2013 Josefsson sang together with the Vindla String Quartet, performing in French, notably "Hymne à l'amour" by Edith Piaf. and "Ne Me Quitte Pas" by Jacques Brel. "Ne Me Quitte Pas" was filmed by Sveriges Berlin, a Malmö based video magazine that followed local culture.
In late 2015 she released Happiness, a jazz-covers album with Swedish trio Kontur, and toured Sweden with them. Peter Eliasson of Skånska Dagbladet reviewed the tour premiere in Malmö, scoring the concert 3 out of 5. She released Beauty love anything in 2019.
Personal life
Josefsson married Martinique Josefsson, her longtime boyfriend, in 2003; they live in Malmö and became the parents of a boy, Charles Diedrick, on 8 November 2008. On 31 May 2012 her second child, a boy named Cornelis was born. In 2012 Helena graduated from the University of Copenhagen with an optometrist diploma. In between touring and recording sessions she works in one of the optic stores in Landskrona (near Malmö, south Sweden).
Discography
Solo albums
Dynamo (2007)
Kyss Mej (2011)
Happiness feat. Kontur (2015)
Beauty Love Anything (2019)
Singles
As featured artist
Air Bureau: "Had it With You" (2006).
Andreas Johnson: Mr. Johnson, your room is on fire (2005), The Collector (2007).
The Ark: We Are the Ark (2000), In Lust We Trust (2002).
Arash: "Arash" (2005), "Pure Love" (2008), "Broken Angel" (2010), "One Day" (2014), "Dooset Daram" (2018), "One Night in Dubai" (2019), "Angel's Lullaby" (2021).
District 1269: "Summertown" (2006).
Doug Wyatt: The Dream of I (2006).
Fredo: Smack (2005), Remack (2006).
Hideki Kaji: "This is Still OK" (2000, single), You will love me (2001).
Gyllene Tider: Finn 5 fel! (2004).
The Margarets: Love Will Haunt You Down (2005).
Metro Jets: "Jingle Jangle Christmas" (2006).
Pelle Ossler: Den siste som kom ut (2002).
Per Gessle: Mazarin (2003), Son of a Plumber (2005), En Händig Man (2007), Party Crasher (2008), En vacker natt (2017), En vacker dag (2017), Small Town Talk (2018), Mind Control (Mono Mind, 2019)
Junior Senior: "Rhythm Bandits" (2003, single), D-D-Don't Don't Stop the Beat (2003).
Justin Winokur: Thirteen Songs About Love (2004).
Righteous Boy: I Sing Because Of You (2003).
Roxette: Travelling (2012), Good Karma (2016)
PG Roxette: Pop-Up Dynamo! (2022)
Sebastian Karlsson: "Words and Violence" (2006), The Vintage Virgin (2007).
stockfinster: Red wood (2004), Sunset (2005), All Becomes Music (2005), Car crash (2009), Dead line (2009).
Swan Lee: Swan Lee (2004), The Complete Collection (2007).
References
External links
Helena Josefsson's Official site (from archive)
Helena Josefsson's Myspace
Sandy Mouche's Official site
Le Journal des Mouches – News about Helena, Sandy Mouche and Per Gessle's Solo Band
1978 births
Living people
People from Kalmar
Musicians from Kalmar County
Swedish women singers
Swedish musical groups
Swedish pop singers
Swedish women songwriters
|
4825381
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BA%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Назимок Іван Григорович
|
Назимок Іван Григорович (1923—2009) — генерал-майор Радянської Армії, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1944).
Біографія
Народився 28 січня 1923 року в селі Шишине (нині — селище Станційне Топкінського району Кемеровської області). Закінчив дев'ять класів школи, після чого вступив на навчання до Кемеровського гірничого технікуму. У 1941 році був призваний на службу до Робітничо-селянської Червоної Армії. 1942 року він закінчив Кемеровське піхотне училище. З липня того ж року — на фронтах Другої світової війни. У боях тричі був поранений.
До вересня 1943 року старший лейтенант Іван Назимок командував 1-ю мінометною ротою 465-го стрілецького полку 167-ї стрілецької дивізії 38-ї армії Воронезького фронту. Відзначився під час битви за Дніпро. 28 вересня 1943 року рота під командуванням Івана Назимка переправилася через Дніпро у районі села Вишгород Київської області Української РСР та взяла активну участь у боях за захоплення та утримання плацдарму, відобразивши велику кількість німецьких контратак.
Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про присвоєння звання Героя Радянського Союзу генералам, офіцерському, сержантському та рядовому складу Червоної Армії» від 10 січня 1944 року за "зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлено " був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» за номером 2442.
Після закінчення війни продовжив службу у Радянській Армії. 1956 року він закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Був звільнений у запас у званні генерал-майора. Помер 19 квітня 2009 року, похований на Троєкурівському цвинтарі Москви.
Був також нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, Червоної Зірки, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня, медалями.
Посилання
|
59016
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BD%D1%8F%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%20%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Міняйло Павло Денисович
|
Міняйло Павло Денисович (*1896 Полтавська губернія Російської імперії — †1973 США) — бандурист Полтавської капели бандуристів (з 1925), Державної капели бандуристів УРСР (з 1935) та Української Капели Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка (нині у м. Детройт, США) (1942–1973). Володів технікою харківського способу гри на бандурі, яку розробив Гнат Хоткевич. Володів сильним, красивим, оригінального тембру бас-баритоном.
Біографія
Початкову музичну освіту отримав до революції 1917 у Полтавській духовній семінарії, де навчався на священика.
Після встановлення радянської влади на Полтавщині працював у друкарні.
Ще до вступу до Полтавської капели бандуристів співав разом з Йосипом Панасенком у Катедральному та Національному хорах у Полтаві.
Разом із Володимиром Кабачком виїздив на консультації до Гната Хоткевича у Харків.
Після ліквідації владою Полтавської капели бандуристів в 1934 р. переїхав до Києва (1934), на нетривалий термін деяких членів капели прикріпили до хору під керівництва Нестора Городовенка (капели «Думка»).
В жовтні 1935 став учасником Об'єднаної капели бандуристів під керівництва М. Михайлова де працював солістом аж до вибуху другої світової війни. Як тенор соліст записав ряд творів на платівках у супроводі капели бандуристів.
На початку війни був мобілізований до Червоної армії і мав вишкіл радиста-зв'язківця. Потрапив у полон, але зміг втекти на шляху до табору військовополонених.
З кінця 1941 року у Капелі бандуристів ім. Т. Шевченка.
Пройшов весь шлях Капели від початку до кінця. На гастролі до Європи (1958) не поїхав через поважний вік, але пізніше виступав у локальних концертах.
Із споминів Петра Китастого: «У Павла Міняйла було вроджене відчуття музичної фрази. Він глибоко відчував українську пісню і вміло поєднував слово і мелодію. Іншими словами — співав художньо. А це — найбільший комплімент вокалісту. Він віддавав пісні всю свою душу. Його тембр, його спів прикрашали Капелу. Як і спів усіх інших корифеїв. Любив поезію Тараса Шевченка. Не забуду, як на одній із Шевченківських імпрез, він, стоячи невидимим за великим портретом Шевченка у центрі сцени, натхненно і зворушливо прочитав своїм красивим, резонансним голосом вибірки поезій з „Кобзаря“, створивши враження, що говорить сам поет».
До Америки виїхав разом з дружиною Оленою Миколаївною і донькою Ніною.
Похований на українському цвинтарі у Бавдн Бруці, на дільниці, виділеній для членів Капели бандуристів.
Після війни рідний брат Сергій залишився в Києві і далі грав в Державній капелі бандуристів УРСР. Між братами йшло активне листування і обмін матеріалами з одного континенту на другий.
Література
Назаренко, Г. — Павло Міняйло (посмертна згадка) // «Нові дні», Торонто, листопад, 1973
Самчук, У. — Живі струни — Детройт, США, 1976 (468с.)
Лідія Корсун. Хоробра «сімнадцятка», яка зберегла Капелу.—"Час і Події", 08/09/2007, номер #2007-32, 08/16/2007, номер #2007-33
Мішалов В. Ю. Харківська бандура - Культурологічно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на українському народному інструменті - (Серія Слобожанський світ)— Харків,- Торонто, 2013 –368с.
Примітки
Українські музиканти
Українські диригенти
Бандуристи діаспори
Українська діаспора США
Артисти Київської капели бандуристів
|
15684852
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Les%20Essards-Taignevaux
|
Les Essards-Taignevaux
|
Les Essards-Taignevaux is a commune in the Jura department in Bourgogne-Franche-Comté in eastern France.
Population
See also
Communes of the Jura department
References
Communes of Jura (department)
|
4054066
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Quercus%20lenticellata
|
Quercus lenticellata
|
Quercus lenticellata — вид рослин з родини букових (Fagaceae), поширений у Таїланді.
Середовище проживання
Поширення: північний Таїланд.
Примітки
lenticellata
Ендемічна флора Таїланду
Рослини, описані 1938
|
1077830
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%28%D0%92%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D1%82%D0%BE%D0%BD%29
|
Капітолій (Вашингтон)
|
Капітолій (Вашингтон)
Капітолій (United States Capitol) — місцеперебування Конгресу США на Капітолійському пагорбі в Вашингтоні, центр округу Колумбія. З'єднується з Монументом Вашингтона та Монументом Лінкольна 1800-метровою Національною алеєю. На схід від парламентського центру розкинулися Бібліотека Конгресу і резиденція Верховного суду США (до 1935 р. засідання Верховного суду проходили в самому Капітолії).
Історія
Перший камінь у фундамент Капітолія був закладений Джорджем Вашингтоном 18 вересня 1793 між 11:15 та 12:30. Будівництво Капітолія у стилі ампір велося кількома поколіннями архітекторів. Цю неокласичну споруду ретельно сплановано так, щоб нагадувати про велич Давнього Риму, чиї ідеали надихали батьків-засновників Америки під час ухвалення законів. Вже в листопаді 1800 в недобудованому Капітолії вперше зібрався Конгрес, проте в 1814 р. його спалили британці та відновні роботи зайняли п'ять років. У 1820-27 роках південне та північне крила будівлі були нарешті з'єднані переходом, над яким піднісся купол.
Через тридцять років Капітолій було визнано недостатньо містким, і почалося його розширення. При цьому було вирішено зберегти унікальні риси первісної будівлі — зокрема, капітелі колон, прикрашені тютюновим листям і качанами кукурудзи замість традиційної в класицизмі середземноморської флори. Замість старого купола було споруджено новий, чавунний, заввишки 87 метрів і вагою понад 4000 тонн. Його прообразом традиційно вважається Собор св. Петра в Римі, хоча структурно він ближче до Дому Інвалідів молодшого Мансара.
За наполяганням Лінкольна, який бажав підкреслити єдність нації, Капітолій добудовувався під час Громадянської війни Півночі та Півдня. 2 грудня 1863 на купол була піднята 6-метрова алегорична статуя Свободи. Зсередини купол Капітолія прикрашений першою в США фрескою, що зображає «Апофеоз Вашингтона» в оточенні олімпійських богів (автор — греко-італієць Костянтин Бруміді, 1865).
У XX столітті Капітолій піддався лише незначної модернізації (монтаж ліфтів, проведення центрального опалення), і лише в 1959-60 рр.. його східний фасад був подовжений на 10 метрів. В наш час в Капітолії близько 541 приміщення, а навколо нього закладений парк площею 53 га.
6 січня 2021 року прихильники чинного президента Дональда Трампа захопили штурмом будівлю Капітолія, протестуючи проти результату президентських виборів 2020 року та затвердження перемоги обраного президента Джо Байдена. 7 січня 2021 внаслідок цих подій влада уперше в історії огородила Капітолій парканом і бетонними блоками та виставила охорону по периметру паркану.
Примітки
Посилання
The US Capitol Building | www.nps.gov
CAPITOL BUILDINGS AND GROUNDS UNITED STATES CAPITOL OVERVIEW OF THE BUILDING AND ITS FUNCTION
The U.S.Capitol building // SlideShare.net
Архітектура Вашингтона
Капітолій США
Вашингтон
Споруди Вашингтона
Будівлі парламентів
Пам'ятки США
|
4760391
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%94%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%91%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Погорєлово (Биковське сільське поселення)
|
Погорєлово (Биковське сільське поселення)
Погорєлово — присілок в Пестовському районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 121 особу. Входить до складу муніципального утворення Биковське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Биковське сільське поселення
Населення
Примітки
Населені пункти Пестовського району
|
13541990
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sakuramochi
|
Sakuramochi
|
Sakuramochi
is a Japanese confection (wagashi) consisting of sweet, pink-colored rice cake (mochi) with red bean paste (anko) filling, wrapped in a pickled cherry blossom (sakura) leaf, which may or may not be eaten depending on individual preference.
Traditionally, the sweet is eaten during the spring season, especially at the annual Hinamatsuri celebration on March 3 and flower viewing (hanami) parties.
History
The invention of sakuramochi is traditionally attributed to the Mukōjima neighborhood of Edo (today Tokyo) in the second year of the Kyōhō era (1717 AD), when Shinroku Yamamoto, who had worked as a gatekeeper at Chōmei-ji Temple since 1691, established a teahouse named Yamamoto-ya in front of the temple.
Originally meant for those visiting their family graves in the Chōmei-ji cemetery, the sweet was wrapped in cherry blossom leaves Yamamoto collected while cleaning up the temple grounds. The sweet grew popular among the crowds of hanami-goers, many of whom were attracted by the cherry blossom trees planted along the Sumida River by the order of the shōgun Tokugawa Yoshimune.
Yamamoto-ya remains in business to this day and is often simply referred to as Chōmeiji. Available all year, its sakuramochi is made from wheat flour, adzuki from Hokkaido, and Oshima cherry leaves from Matsuzaki, Shizuoka, using a recipe largely unchanged since the Edo period.
Types
There are two major types of sakuramochi: Chōmeiji and Dōmyōji. Though their origins are regional, both types are often available at wagashi shops and supermarkets.
Kanto style
Sakuramochi common in the Kantō region, particularly in Tokyo, also known as Chōmeiji-mochi. This type is a kind of crêpe made from shiratama-ko (glutinous rice flour), though the original sakuramochi at Chōmeiji Yamamoto-ya uses wheat flour.
Kansai style
Sakuramochi common in the Kansai region, also referred to as Dōmyōji-mochi after the Buddhist temple in Osaka where its nuns made the famous Dōmyōji-hoshii (dried glutinous rice). It is somewhat similar to ohagi.
See also
Sakurayu
Sakura cheese
Hwajeon
Japanese tea ceremony
Wajik
Kashiwa mochi
Hanabiramochi
Hishi mochi
Warabimochi
Zunda-mochi
Kuzumochi
Kusa mochi
Hyōroku mochi
Botamochi
Kusamochi
References
Japanese cuisine
Cherry blossom
Wagashi
|
150712
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ionia%2C%20Missouri
|
Ionia, Missouri
|
Ionia, Missouri
Ionia is a village in northern Benton and southern Pettis counties in the U.S. state of Missouri. The population was 88 at the 2010 census.
History
Ionia was originally called Ionia City, and under the latter name was platted in 1866. A post office called Ionia City was established in 1867, and the name was changed to Ionia in 1895. The community most likely was named after the Ionic order in Freemasonry.
Geography
Ionia is located at along the Pettis-Benton county line on Missouri Route P 1.5 miles west of US Route 65 and approximately seven miles west-northwest of Cole Camp.
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 88 people, 43 households, and 23 families living in the village. The population density was . There were 57 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 93.2% White, 1.1% African American, 4.5% from other races, and 1.1% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 8.0% of the population.
There were 43 households, of which 23.3% had children under the age of 18 living with them, 32.6% were married couples living together, 11.6% had a female householder with no husband present, 9.3% had a male householder with no wife present, and 46.5% were non-families. 44.2% of all households were made up of individuals, and 23.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.05 and the average family size was 2.70.
The median age in the village was 41.7 years. 20.5% of residents were under the age of 18; 6.8% were between the ages of 18 and 24; 25% were from 25 to 44; 27.3% were from 45 to 64; and 20.5% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 50.0% male and 50.0% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 108 people, 47 households, and 28 families living in the town. The population density was . There were 54 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 98.15% White, and 1.85% from two or more races.
There were 47 households, out of which 31.9% had children under the age of 18 living with them, 53.2% were married couples living together, 6.4% had a female householder with no husband present, and 38.3% were non-families. 34.0% of all households were made up of individuals, and 17.0% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.30 and the average family size was 2.97.
In the town the population was spread out, with 26.9% under the age of 18, 6.5% from 18 to 24, 23.1% from 25 to 44, 23.1% from 45 to 64, and 20.4% who were 65 years of age or older. The median age was 38 years. For every 100 females, there were 107.7 males. For every 100 females age 18 and over, there were 92.7 males.
The median income for a household in the town was $21,250, and the median income for a family was $32,500. Males had a median income of $28,125 versus $13,125 for females. The per capita income for the town was $12,317. There were 19.2% of families and 27.6% of the population living below the poverty line, including 44.4% of under eighteens and 12.5% of those over 64.
References
Villages in Benton County, Missouri
Villages in Pettis County, Missouri
Villages in Missouri
|
114634
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Valley%20Falls%2C%20Kansas
|
Valley Falls, Kansas
|
Valley Falls, Kansas
Valley Falls is a city in Jefferson County, Kansas, United States. As of the 2020 census, the population of the city was 1,092.
History
Valley Falls was originally called Grasshopper Falls, from the falls in the Grasshopper River (now known as the Delaware River). The first settlement was made there in 1854, and the town was platted in 1855. Many of the town's streets were named after women pioneer settlers.
Geography
Valley Falls is located at (39.342936, -95.460584). According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , of which is land and is water.
Climate
The climate in this area is characterized by hot, humid summers and generally mild to cool winters. According to the Köppen Climate Classification system, Valley Falls has a humid subtropical climate, abbreviated "Cfa" on climate maps.
Demographics
Valley Falls is part of the Topeka, Kansas Metropolitan Statistical Area.
2010 census
As of the census of 2010, there were 1,192 people, 444 households, and 290 families residing in the city. The population density was . There were 518 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 96.2% White, 2.1% African American, 1.0% Native American, 0.1% Asian, 0.1% from other races, and 0.5% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.8% of the population.
There were 444 households, of which 36.3% had children under the age of 18 living with them, 50.7% were married couples living together, 7.7% had a female householder with no husband present, 7.0% had a male householder with no wife present, and 34.7% were non-families. 31.1% of all households were made up of individuals, and 16.9% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.44 and the average family size was 3.04.
The median age in the city was 40.8 years. 26.1% of residents were under the age of 18; 6.3% were between the ages of 18 and 24; 24.6% were from 25 to 44; 24.6% were from 45 to 64; and 18.5% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 46.5% male and 53.5% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 1,254 people, 485 households, and 297 families residing in the city. The population density was . There were 521 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 96.89% White, 0.72% African American, 1.12% Native American, 0.40% Asian, 0.16% from other races, and 0.72% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.64% of the population.
There were 485 households, out of which 33.2% had children under the age of 18 living with them, 48.7% were married couples living together, 8.7% had a female householder with no husband present, and 38.6% were non-families. 34.6% of all households were made up of individuals, and 21.9% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.44 and the average family size was 3.21.
In the city, the population was spread out, with 28.0% under the age of 18, 8.3% from 18 to 24, 25.6% from 25 to 44, 19.5% from 45 to 64, and 18.7% who were 65 years of age or older. The median age was 37 years. For every 100 females, there were 98.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 92.9 males.
The median income for a household in the city was $34,018, and the median income for a family was $41,500. Males had a median income of $28,000 versus $21,771 for females. The per capita income for the city was $15,626. About 5.1% of families and 7.9% of the population were below the poverty line, including 5.2% of those under age 18 and 19.6% of those age 65 or over.
Government
Valley Falls is governed by a mayor/council form of government. There are five council members. The day-to-day business of the city is conducted by the city administrator, and a part-time city clerk, paid employees of the city.
Education
The community is served by Valley Falls USD 338 public school district. It has one local grade school serving grades PreK-8 and one local high school serving grades 9-12. The local sports teams are known as the Dragons and their school colors are black and gold.
Notable people
Puella Dornblaser, temperance activist, lived in Valley Falls and edited at a newspaper in Oskaloosa
Moses Harman, American schoolteacher and publisher of the anarchist periodical Lucifer, the Light-Bearer. The periodical began as The Kansas Liberal and was published in Valley Falls.
Lillian Harman, American sex radical feminist and editor. Famous for her "free marriage" for which she was prosecuted under the Kansas Marriage Act of 1867. "In a ceremony in Valley Falls, Kansas, on September 19, 1886, she joined Edwin Cox Walker, thirty-seven, in an “autonomistic marriage” that repudiated Christian and governmental ideas of marriage."
Fred Marsh, professional baseball player, born in Valley Falls in 1924.
King O'Malley, member of the Australian House of Representatives in the early 20th century, although he also claimed he was born in Quebec, Canada
George Stafford, former chairman for the Interstate Commerce Commission was born and schooled in Valley Falls
See also
Great Flood of 1951
References
External links
City of Valley Falls
Valley Falls - Directory of Public Officials
USD 338, local school district
Valley Falls City Map, KDOT
Cities in Kansas
Cities in Jefferson County, Kansas
Topeka metropolitan area, Kansas
1854 establishments in Kansas Territory
|
2100947
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B0
|
Ненкатакоа
|
Ненкатакоа — веселий бог родючості, мрії, покровитель ткачів в міфології чибча-муїска. Його ім'я перекладається як «Ведмідь полів та стовпів». Його уособленням була лисиця (Фо).
Міфи
На думку вчених образ Ненкатакоа відображає давню стадію організації праці, коли робота і ритуальні узливання богам, танці та пісні в їх честь складали єдиний, нерозривний процес.
Зображувався одягненим у бавовняний плащ ведмедем з великим хвостом, інколи напівлюдиною-напівтвариною. В міфології чибча-муісків — бог ритуальних пиятик і хмільного напою чічі, покровитель ткачів і виробників барвників, кераміки, скульптури. Допомагав при доставці стовбурів дерев з навколишніх гір в селища тим, що влаштовував пиятики, які перемежовувалися з фізичною роботою. Під час свят зображувався прихід і участь його у святі. Відповідав він за порядок в релігійних ходах і на всіляких святах.
Культ
Як жертвопринесення цей бог приймав лише чічу (маїсове ферментоване писо), а тому під час свят на його честь кожен муїска мав напитися до нестями — аж доки не починали «хитатися моральні устої цього народу». За свідченням іспанського хроніста Педро Симона, під час означених свят муїски напивались до нестями і сходилися з ким попало, навіть якщо це були жінки касиків і знаті, на що був загальний дозвіл на час свят.
Під час подібних свят траплялися навіть смертельні випадки, проте муїски не засуджували таких занадто завзятих любителів хмільного, навпаки, вони вважали їх святими мучениками, що загинули на шляху служіння богу Ненкатакоа. Таких небіжчиків ховали у спеціальних гротах, котрі з того моменту ставали «священними печерами».
Окремо свято на честь цього бога влаштовували ткачі. Перед тим робилися спеціальні плащі. Ткачі пили чічі й танцювали колом до запаморочення, а потім кидали догори плащі.
Джерела
Рубель В. А. Історія цивілізацій Доколумбової Америки. К. — С. 396
Nencatacoa
Чибча
Божества
|
25472
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96
|
Кенгурові
|
Кенгурові (Macropodidae) — родина ссавців з когорти сумчастих (Marsupialia). Це найбільша сучасна, себто не вимерла, родина ряду Кускусоподібних, що налічує 11 родів та 63 сучасних видів і 4 вимерлих нещодавно. Різні представники родини заселяють усю територію Австралії, Нової Гвінеї і Тасманії та багатьох сусідніх островів.
Поширення
Кенгурові поширені в Австралії, Тасманії, Новій Гвінеї та деяких сусідніх індонезійських островах. 6 родин кенгурових живуть виключно в Австралії: Wallabia, Setonix, Petrogale, Onychogalea, Lagorchestes, Lagostrophus. Кенгуру (Macropus) теж переважно мешканці зеленого континенту, бо тільки один вид Macropus agilis живе не лише тут, але й на півдні Нової Гвінеї. Падемелони (Thylogale) та деревні кенгуру (Dendrolagus) поширені як в Австралії, так і в Новій Гвінеї, а роди Dorcopsis та Dorcopsulus виключно у Новій Гвінеї та на деяких індонезійських островах, а в Австралії не трапляються. Кенгурові також були інтродуковані в інші країни, і зараз окремі види живуть у Новій Зеландії, на Гаваях і навіть у Британії та Німеччині.
Кенгурові освоїли майже усі види ландшафтів, що є в Австралії та Новій Гвінеї: від сухих та спекотних пустель до вологих лісів та прохолодних альпійських луків. Нерідко в одній місцевості живе одразу кілька видів кенгурових, часто різних родів, а у вологих лісах уздовж Великого Вододільного хребта в одній місцині мешкають до 12 різних видів.
Різні роди кенгурових освоїли різні середовища. Представники таких родів, як Dorcopsis, Dorcopsulus та деревні кенгуру живуть лише у дощових лісах півночі Австралії та Нової Гвінеї. Падемелони теж надають перевагу вологим лісам, однак менш вибагливі і поширені від Нової Гвінеї до Тасманії. Гірські кенгуру (Petrogale) живуть у найрізноманітнішому кліматі, і в посушливому, і у вологому тропічному, але завжди їх ареали прив'язані до кам'янистих схилів, розсипів валунів, скелястих виступів тощо. А от види родів Lagorchestes та Onychogalea без прив'язки до специфічного ландшафту живуть як у напівпустелях, так і в степах, скребі чи вологій саванні. Найбільш універсальним є рід Macropus, представники якого живуть практично скрізь, де відома ця родина.
Характерні риси
Хоча кенгурові живуть у різних середовищах і ведуть різний спосіб життя та, відповідно, суттєво розрізняються будовою тіла та зовнішнім виглядом, однак загалом для представників родини характерні певні схожі риси.
Macropodidae в перекладі з латини означае «великі ногі» — найхарактернішою рисою усіх представників родини є сильно розвинуті задні ноги. Саме довгим та дуже розвинутим ногам кенгурові зобов'язані своєму характерному способу пересування — стрибкам на задніх лапах. Хоча подібний спосіб руху трапляється і серед плацентарних, наприклад тушканових, але кенгурові є найбільшими серед сучасних ссавців та й тварин узагалі, що скачуть на задніх лапах. Іншими характерними ознаками родини є довгий хвіст та настовбурчені вуха. Ці риси притаманні усім кенгуровим.
На противагу заднім кінцівкам передні в більшості кенгурових розвинуті слабко. У власне кенгуру вони настільки слабкі, що коли тварина «ходить», себто пересувається не стрибками, то змушена опиратися, окрім передніх лап, іще й на хвіст як на п'яту кінцівку, аби пересунути задні лапи. Винятком є родина деревних кенгуру. Ця наземна група повернулася до життя на деревах і задля лазіння на деревах в них відродилися добре розвинуті передні кінцівки.
Для родини характерна значна розмірна різноманітність. Найменшими є представники підродини Lagorchestes, які мають заледве 29 сантиметрів завдовжки і важать до півтора кілограма, з іншого боку, самці таких великих види, як сірий та великий рудий кенгуру, нерідко досягають довжини понад 2 метри та ваги 70–80 кілограмів та навіть більше.
Усі представники родини вкриті хутром, яке, однак, у різних видів суттєво відрізняється забарвленням та структурою. Для родини характерна велика різноманітність відтінків у проміжку від піщано-рудого до чорного. Нерідкі смуги на спині, плечах, стегнах, у деяких видів лінії чи плями навколо очей. У деяких видів деревних кенгуру та валабі трапляються смуги на хвості.
Для кенгурових характерні відносно довгі та тонкі шиї. Сумки у всіх видів відкриваються вперед.
Зубна формула: I 3/1, C 1-0/0, P 2/2, M 4/4 = 32–34.
Систематика
Родину Кенгурових (Macropodidae) як окремий таксон вперше встановив Грей у 1821 році. Надалі систематика родини переглянута Тейтом у 1948 році.
Типовий рід
Типовий рід родини — Macropus Shaw, 1790, якого донедавна називали «Кенгуру», проте з 2012 року застосування цієї назви обмежили невеликою групою великорозмірних представників цього роду і родини загалом. Цей погляд не є прийнятим у науковій літературі, однак є компромісом для узгодження сфер застосування назви «кенгуру» у різних мовних версіях вікіпедії.
У зоологічному словнику О. П. Маркевича й К. Татарка (1983: с. 183, 396) фіксовано однозначну відповідність назв «Macropus» (лат.) = «кенгуру» (укр.).
Підродини і їхній кількісний склад
Родина кенгурових налічує 11 сучасних родів, які вміщують 67 видів.
Родину поділяють на дві сучасні підродини: Lagostrophinae та Macropodinae.
Колись «успішна» підродина Sthenurinae, яка ще в плейстоцені налічувала щонайменше 20 видів, у сучасній фауні не відома (всі її представники вимерли). З усіх представників підродини Lagostrophinae до нашого часу дожив лише один вид — смугастий валабі-заєць. Усі інші 61 вид кенгурових, відомих у складі сучасної фауни, представляють 10 родів підродини Macropodinae.
Родина Macropodidae
рід †Watutia
рід †Dorcopsoides
рід †Kurrabi
підродина † Sthenurinae
триба (не названа)
рід †Hadronomas (1 вид, вимерлий)
триба Sthenurini
рід †Eosthenurus
рід †Metasthenurus (1 вид, вимерлий: †Metasthenurus newtonae)
рід †Sthenurus (6 вимерлих видів: S. andersoni, S. atlas, S. murrayi, S. notabilis, S. stirlindi, S. tindalei)
триба Simosthenurini
рід †Archaeosimos (2 вимерлі види: A. cegsai, †A. correlli)
рід †Procoptodon (8 вимерлих видів: P. goliah, P. pusio, P. rapha, P. browneorum, P. gilli, P. mccoyi, P. oreas, P. williamsi)
рід †Simosthenurus (8 вимерлих видів: S. euryskaphus, S. maddocki, S. occidentalis, S. antiquus, S. baileyi, S. brachyselenis, S. pales, S. tirarensis)
підродина Lagostrophinae
рід Валабі-заєць (Lagostrophus) (1 вид, сучасний)
рід †Protemnodon (10 видів, всі вимерлі: Protemnodon otibandus, Protemnodon buloloensis, Protemnodon hopei. Protemnodon tumbuna, Protemnodon nombe, Protemnodon snewiki, Protemnodon anak, Protemnodon antaeus, Protemnodon goliah, Protemnodon parvus''')
рід †Troposodon (5 видів, всі вимерлі)
підродина Macropodinae
рід †Congruus (1 вид)
рід †Fissuridon рід †Prionotemnus (1 вид)
рід †Silvaroo рід †Synaptodon (1 вид: Synaptodon aevorum)
рід †Bohra (1 вид, вимерлий)
рід Деревні кенгуру (Dendrolagus) — 12 видів (всі сучасні)
рід †Baringa (1 вид, вимерлий)
рід Dorcopsis — 5 видів (всі сучасні)
рід Dorcopsulus — 2 види (обидва сучасні)
рід Lagorchestes — 4 види (всі сучасні)
рід Кенгуру (Macropus) — 25 видів (з них 12 вимерлих)
рід Notamacropus рід Кігтехвіст (Onychogalea) — 3 види (1 вимерлий)
рід Osphranter рід Petrogale — 16 видів (всі сучасні)
рід Квока (Setonix) — 1 вид (сучасний)
рід Падемелон (Thylogale) — 9 видів, у тому числі 7 сучасних)
рід Валабі (Wallabia'') — 3 види, тільки 1 сучасний.
Поведінка
Загалом поведінка кенгурових як типових травоїдних схожа з поведінкою бикових чи оленевих відповідних розмірів. Зазвичай невеликі спеціалізовані травоїдні тримаються поодинці, а великі неспеціалізовані (генералісти), навпаки, тримаються групами. Хоча в цілому кускусоподібні є мало соціальними тваринами, але деякі великі види кенгурових часом утворюють на зручних пасовиськах стада у півсотні чи навіть більше голів. Хоча в середині таких груп і спостерігається певне соціальне життя, але в цілому вони не мають чіткої організації, ієрархії тощо і є випадковими тимчасовими об'єднаннями.
Кенгурові не утворюють постійних сімейних груп, тож самцям кожного разу доводиться змагатися між собою за право злучитися з самицями. Зазвичай більші шанси мають особини з вищим статусом, який у великих та середніх видів пов'язаний насамперед з розмірами. Наслідком цього є значний статевий диморфізм багатьох видів. Наприклад, у рудих кенгуру самиці рідко бувають важчі за 30 кілограмів, у той час як звичайна вага самців близько 85 кілограмів. Ієрархія самців у кенгурових — річ вкрай непостійна, тож вони регулярно б'ються, аби встановити свій статус щодо один одного. Особливо це характерно для великих видів зі значним статевим диморфізмом. Роль бійок настільки значна, що, як вважають, кращий розвиток передніх кінцівок у самців порівняно із самицями деяких кенгурових пояснюється саме тим, що вони використовують їх в подібних боях.
Великі види кенгурових — денні тварини, але піки їх активності припадають на ранок та вечір. Серед малих видів багато нічних тварин. У темну частину доби вони можуть ховатися від хижаків або ж уберегтися від денної спеки. Дрібні кенгурові переважно солітарні тварини, які уникають ворогів, ховаючись від них, серед більших чимало утворюють стада, бо кількість до певної міри гарантує безпеку, адже хижаку значно важке наблизитися непоміченим до групи тварин, аніж до однієї.
Живлення
Кенгурові переважно травоїдні, хоча деякі дрібні види всеїдні. У цілому дрібні види більш спеціалізовані і тяжіють до більш калорійної їжі, як-то фрукти, насіння, гриби,безхребетні, у той час як великі види здебільшого універсальні травоїдні, що споживають найрізноманітніші рослини. Збільшений шлунок кенгурових допомагає їм перетравлювати різноманітні низькокалорійні корми, як-от листя чи траву.
Розмноження
Кенгурові не утворюють постійний пар чи гаремних груп. В кенгуру, валабі та деревних кенгуру вік статевої зрілості прямо корелює з розмірами. У великих видів самиці досягають статевої зрілості на 2–3 році життя, а в деяких малих видів вже на 4–5 місяць після того, як покинуть матір. Зазвичай самці досягають статевої зрілості пізніше за самиць.
У великих видів кенгурових добре виражений статевий диморфізм, часом самці в 2–3 більші за самиць. Розмір самців прямо впливає на їх статус, тож найбільші запліднюють більшість самиць. У невеликих видів кенгурових статевий диморфізм незначний і дорослі особини обох статей мають зіставні розміри.
У всіх кенгурових народжується одне маля (рідше — два). У більшості видів спостерігається явище так званої ембріональної діапаузи, коли розвиток ембріона зупиняється на певній стадії, аж доки попереднє дитинча не звільнить місце у сумці наступному. Завдяки ембріональній діапаузі скорочується, часом до одного дня, проміжок між народженнями. Вона дає змогу гнучкіше реагувати на зміну умов існування чи загибель молодняка. Більшість кенгурових розмножується цілорічно, хоча деякі види мають сезонні періоди розмноження.
Як і в решти сумчастих, у кенгурових дитинчата народжуються дуже маленькими — лише 5–15 міліметрів завдовжки з недорозвиненими задніми кінцівками, хвостом та очима. Однак передні кінцівки у немовлят розвинуті, і саме завдяки ним вони добираються від родових шляхів до сумки, де міцно чіпляються за материнський сосок. Період вигодовування в сумці залежно від виду триває 180–320 днів. Навіть підрісши та покинувши сумку, дитинчата певний час продовжують підгодовуватися материнським молоком. Цей період досить тривалий у великих видів, а в деяких дрібних кенгурових його практично немає.
Сучасний стан
З 62 сучасних видів кенгурових 4 вже вимерли, один на межі зникнення, 7 видів перебувають під загрозою, 18 уразливі чи близькі до загрозливого стану. У гіршому стані опинилися дрібні види з посушливих регіонів, саме такими були 3 з 4 вимерлих. Головною загрозою для них є скорочення середовища існування, конкуренція з інтродукованими травоїдними, як дикими — кролями чи верблюдами, так і худобою, передовсім вівцями, не меншу загрозу становлять інтродуковані хижаки — коти та лисиці. У вологому кліматі Нової Гвінеї головною загрозою для кенгурових є втрата середовища існування через вирубування лісів на деревину та під поля. Однак великі види за останні сторіччя постраждали від людського впливу значно менше за дрібні, хоча зазвичай буває навпаки. Мало того, такі види, як кенгуру рудий, кенгуру гігантський, західний сірий кенгуру та звичайний валару, з приходом європейців значно розширили свій ареал та збільшили чисельність внаслідок розчищення територій від лісу та кущів у вологих місцевостях та влаштування водопоїв для худоби у посушливих.
Значення для людини
Кенгурові здавна мали неабияке значення для людей. В Австралії різноманітні види кенгуру зображенні на наскельних малюнках, яким 20 тисяч років. Взагалі після зникнення австралійської мегафауни саме кенгурові стали основним об'єктом полювання тубільців, що вплинуло не лише на їх господарство, але й фольклор. Важливу роль відігравали кенгурові й для перших поселенців: саме полювання на різноманітних дрібних валабі попервах було головним джерелом м'яса. Пізніше, однак, внаслідок розведення худоби значення полювання на кенгурових зменшилося.
Шкіра в кенгурових неміцна, але еластична і в багатьох видів має добре хутро, тож у середині XIX століття помітну роль відігравала торгівля нею.
Не втратили кенгурові економічного значення й досі, оскільки дозволене полювання на багато поширених видів, особливо на найбільші, як руді та гігантські кенгуру, звичайні валару тощо. Зараз щороку впольовують від 2 до 4 мільйонів тварин цих видів. Оскільки полювання добре регулюється, а чисельність популяцій цих тварин дуже велика, то ніякої шкоди цим не завдається. Обсяги полювання настільки значні, що м'ясо кенгуру навіть експортується в інші країни. Взагалі великі види кенгурових настільки поширені, що часто є конкурентами домашньої худоби на пасовищах. Тобто є шкідниками сільського господарства.
Кенгурові є символом Австралії, і їх зображення широко використовується на емблемах, гербах, печатках тощо як приватних компаній, так і окремих громад та громадських організацій.
Примітки
Джерела
Grzimek's Animal Life Encyclopedia, 2nd edition, 2003, Mammals II (том 13), с. 83–90
Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed), Johns Hopkins University Press, 2,142 pp
Посилання
Відомості про родину Macropodidae на Paleobiology Database
Кенгурові
Родини ссавців
Кенгуровиді
|
2719213
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Курилов Василь Іванович
|
Курилов Василь Іванович
Василь Іванович Курилов (/; 30 листопада 1947, Берестя, Білоруська РСР — 12 листопада 2019) — радянський футболіст та білоруський тренер, виступав на позиції півзахисника.
Клубна кар'єра
Вихованець берестейської ДЮСШ-4, перший тренер — В. Ільїнковський. У 1965 році розпочав кар'єру в берестейському «Спартаку», але вже наступного сезону прийняв запрошення мінського «Динамо». У 1969 році виїхав до України, де захищав кольори запорізького «Металурга», севастопольського та рівненського «Авангардів», полтавського «Колоса». У 1975 році повернувся до рідного клубу, який на той час виступав під назвою «Буг», а згодом — «Динамо». Завершив кар'єру в 1978 році.
Кар'єра в збірній
У складі юнацької збірної СРСР переможець юніорського турніру УЄФА 1966 року.
Кар'єра тренера
Тренерську діяльність розпочав у 1978 році. Спочатку працював другим тренером, а з 1982 року директором клубу «Динамо» (Берестя). Після звільнення Івана Щокіна з травня 1982 року й до завершення сезону виконував обов'язки головного тренера команди. Протягом двох років навчався у вищій школі тренерів. Потім виїхав до Рівного, де з перервами працював на посаді директора рівненського «Авангарду», а в 1992 році перейшов на посаду головного тренера клубу, який в той час змінив свою назву на «Верес». В 1993 році повернувся до берестейського «Динамо», де спочатку допомагав тренувати клуб, а в червні 1993 року призначений головним тренером, яким керував до травня 1994 року.
Досягнення
Як гравця
Юнацький чемпіонат Європи (U-19)
Чемпіон (1): 1966
Відзнаки
Майстер спорту СРСР: 1966
Примітки
Посилання
Профіль гравця на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
Профіль тренера на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
Профіль на сайті footbook.ru
Уродженці Берестя
Радянські футболісти
Футболісти «Динамо-Берестя»
Футболісти «Динамо» (Мінськ)
Футболісти «Металурга» (Запоріжжя)
Футболісти «Чайки-ВМС»
Футболісти «Вереса» (Рівне)
Футболісти «Ворскли»
Футбольні тренери СРСР
Білоруські футбольні тренери
Тренери ФК «Динамо-Берестя»
|
1518436
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Air%20Antilles
|
Air Antilles
|
Air Antilles is a French airline based at Pointe-à-Pitre International Airport in Guadeloupe, France. It is a regional airline operating scheduled and seasonal services in the French Antilles.
History
The airline began operations in December 2002 owned by Air Guyane. It is another title for Air Guyane Express's Caribbean operations and both airlines share their call sign, IATA and ICAO codes. The airline uses as its Airline Reservations System Zenith, developed by Travel Technology Interactive, a French-based company.
Air Antilles is the subsidiary of the Guyanese airline Air Guyane.
Air Antilles and Air Guyane are the 2 airlines from the Guadeloupean group CAIRE.
In 2016, the airline changed its name to Air Antilles and introduced a new livery with the delivery of its first ATR 72-600.
In September 2023, the group CAIRE of which both Air Antilles and Air Guyane were a part of was terminated. Air Antilles was set to be brought up by a public-private partnership, while Air Guyane was to be liquidated. Air Antilles is said to resume the selling of tickets online in May 2024, with a reduced service, instead only serving Fort-de-France, Pointe-à-Pitre, Saint Barthélemy and Saint Martin. However, there are still plans for their full service to swing back into action in the upcoming year.
Destinations
Fleet
, Air Antilles operates the following aircraft:
Accidents and Incidents
On August 24, 2023, Air Antilles flight 3S722 veered off of runway 28 at the Saint Barthélemy airport moments after touchdown. The aircraft involved was a DHC-6-400 Twin Otter registered F-OMYS. The Twin Otter then stuck a parked and unoccupied helicopter that had landed 30 minutes prior. While none of the six onboard the Twin Otter were seriously injured, the high speed impact caused substantial damage to both aircraft.
The pilots blamed the loss of directional control on a steering issue. Furthermore, video evidence shows F-OMYS having steering difficulties while taxiing at Saint Barth only ten days prior to the crash.
Air Antilles was temporarily suspended from flying to Saint Barth following the accident.
References
External links
Air Antilles Express route map
Photo of an Air Antilles Express ATR-42-300
Photo of an Air Antilles Express ATR-42-500
Photo of an Air Antilles Express Twin Otter
Airlines of France
Airlines of Guadeloupe
Airlines established in 2002
2002 establishments in France
|
3830283
|
https://en.wikipedia.org/wiki/USS%20Kickapoo%20%281864%29
|
USS Kickapoo (1864)
|
USS Kickapoo (1864)
USS Kickapoo was a double-turreted river monitor, the lead ship of her class, built for the Union Navy during the American Civil War. The ship supported Union forces during the Mobile Campaign as they attacked Confederate fortifications defending the city of Mobile, Alabama in early 1865. She was placed in reserve after the end of the war and sold in 1874.
Description
Kickapoo was long overall and had a beam of . The ship had a depth of hold of and a draft of . She had a tonnage of 970 tons burthen and displaced . Her crew numbered 138 officers and enlisted men.
The ship was powered by two 2-cylinder horizontal non-condensing steam engines, each driving two propellers, using steam generated by seven tubular boilers. The engines were designed to reach a top speed of . Kickapoo carried of coal.
The ship's main armament consisted of four smoothbore, muzzle-loading 11-inch Dahlgren guns mounted in two twin-gun turrets. Her forward turret was designed by James Eads and her rear turret by John Ericsson. Each gun weighed approximately and could fire a shell up to a range of at an elevation of +15°.
The cylindrical turrets were protected by eight layers of wrought iron plates. The sides of the hull consisted of three layers of one-inch plates, backed by of pine. The deck was heavily cambered to allow headroom for the crew on such a shallow draft and it consisted of a single iron plate thick. The pilothouse, positioned behind and above the fore turret, was protected by of armor.
Construction and service
James Eads was awarded the contracts for all four of the Milwaukee-class ships. He subcontracted Kickapoo to G. B. Allen & Co. of St. Louis, Missouri who laid down the ship in 1862. She was the first U.S. Navy ship to be named after the Indian tribe, and was launched on 12 March 1864. Kickapoo was brought to Mound City, Illinois, on the Ohio River, for fitting out and commissioned on 8 July 1864 with Lieutenant David C. Woods in command.
The ship was initially assigned to the Mississippi River Squadron and spent the summer off the mouth of the Red River. She was transferred to the West Gulf Blockading Squadron on 1 October. Although the victory at the Battle of Mobile Bay on 5 August had closed the port of Mobile to blockade runners, the city itself had not been taken. The Confederates fortified the approaches to the city and heavily mined the shallow waters surrounding it. Lieutenant Commander Meriweather P. Jones relieved Woods on 23 December.
On 28 March 1865, Kickapoo was at anchor in the Blakely River when her sister ship struck a mine in an area already swept some away. Milwaukee remained afloat forward long enough to allow her crew to escape without loss and they were rescued by Kickapoo. She rescued the crew of the river monitor the following day after that ship also struck a mine and sank. In late June, the ship sailed to New Orleans to be placed in ordinary; she was decommissioned on 29 July. Kickapoo was renamed to Cyclops on 15 June 1869 and then Kewaydin on 10 August. The ship was sold on 12 September 1874.
Notes
References
Milwaukee-class monitors
Ships built in St. Louis
1864 ships
Ships of the Union Navy
American Civil War monitors of the United States
|
13819556
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wailly-Beaucamp
|
Wailly-Beaucamp
|
Wailly-Beaucamp is a commune in the Pas-de-Calais department in the Hauts-de-France region of France.
The inhabitants of Wailly-Beaucamp are known as Wailly-Beaucampiens.
Geography
Wailly-Beaucamp is situated south of Montreuil-sur-Mer, east of Berck-sur-Mer and from Le Touquet, on the plateau between the valleys of the Canche and the Authie. The town is crossed by the former Route-Nationale 1 (N1) linking Boulogne-sur-Mer to Paris and is served by junction 25 of autoroute A16.
Nearby towns and villages include: Boisjean, Lépine, Verton, Airon-Saint-Vaast, Campigneulles-les-Grandes, Campigneulles-les-Petites and Ecuires.
The nature of the local geology lends itself to sand and gravel extraction.
Local place-names and hamlets
Beaucamp. This hamlet was given its name in 1901, on the initial creation of ‘Wailly-Beaucamp’.
La Réderie.
Le Mouflet ou Moufflet. Also called Mont-Ruflel in 1311 or Mont-Riflet in 1337. Tradition says that Mouflet was named in homage to the young Dauphin Louis XVII who, when imprisoned, did not want his dog Mouflet to be imprisoned too.
La Houssoye. The name comes from the Picard word houshe, which means bosquet in French and spinney in English. There are other Houssoyes in the region: Houssoie at Parenty, Bellebrune and Buire-le-Sec. (From Abbé Haigneré: Histoire de l'arrondissement de Boulogne).
Le Point du Jour.
Le Halloy.
Les Champs Rayés.
Les Rives.
Le Mont-Guislain.
Les Fonds de Wailly.
Le Monthodion or Montaudion. According to Monsieur Albert Leroy, Montaudion was the name of an old Picardy family.
Les Garennes.
Etymology
We don't really know the origin of the name Wailly.
Place-names in France were subject to intensive research during the 19th century. Wailly didn't escape the investigations.
Here are some hypotheses:
From Monsieur Harbaville, Wailly is from the Latin vallis, (French : vallon. Eng: little valley)
R. Rodière judged this hypothesis probable, given the geographical position of the village.
Walliacum, is Galliacum, caused by mutation of W to G. 'Gallus ->Gaullois, Wailly being a border village of Picardy and therefore, of France.
According to L. Ricouart, Wailliacum, a little ford
In the Cueilloir de l'Hôtel-Dieu de Montreuil (15th-century manuscript), in the article entitled Wailly,there's a curious drawing of a dog that is barking Wail, wail.
The changing spellings of the name Wailly :
11th-12th century - Uali, Codex traditionum Sancti georgii Hisdiniensis.'
1239 - Walliacum, listed as a member of the commune of Saint-Josse sur Mer.
1240 - Walli, - as above.
1251 - Velleia, Local map.
1311 - Wailli, Fiefdom of Maintenay.
1475 - Wailly, Cueilloir de l'Hôtel-Dieu de Montreuil.
1495 - Vuailly, Terrier de la commanderie de Loison.
15th century - Census of Wally, Carte de l'Artois de J. S. Montensi.
1656 - Ouailly,
1709 - Wailli, - Map by N. de Fer: Les environs de Boulogne, d'Etaple, de Montreuil, de Montulin, de Rue, et d'Hêdin.
Around 1750 - Vuailly, in a Catholic Register.
End of 18th century - Wailly, on Cassini Maps
1901 - Wailly became Wailly-Beaucamp (Beaucamp, an adjoining hamlet)
History
Medieval Period
There's no mention of Wailly before 1143. A certain Wermon, lord of Wailly, signed as witness at the bottom of a map, in 1144. This was the first mention of a village called Wailly, near Montreuil.
18th century
8 May 1783 : The death of Adrien du Bus who sold the manor-house of Cossette.
19th and 20th centuries
During the French Revolution, the village was spared from any violence, despite the presence of a scaffold on one of Montreuil's squares. The Cossette family didn't leave the château, but Curate Waro preached revolutionary sermons.
With the creation of the new départements, Wailly was no longer part of the canton of Waban, but moved to that of Montreuil.
During the 19th century, no events of great importance unfolded at Wailly. In 1871 Wailly saw some visiting Prussian soldiers.
Five years later, a tornado shook the town and in 1881 saw the arrival of a hot air balloon.
From 1891 to 1955, the Berck - Aire-sur-la-Lys railway line crossed the town. This train, called the Le Tortillard, ch'tacot or Ch'tiot train, stopped at Wailly twice a day. Nothing remains of the railway nowadays, except for the station building (now a private dwelling) and a pedestrian footpath linking up the Lombard footpath to the Route Nationale No 1.
Because of problems with mail being sent in error to Wailly-les-Arras, it was decided to rechristen the town in 1901.
Since then, the hamlet of Beaucamp lent its name to go alongside Wailly, and so was born Wailly-Beaucamp.
The Girls’ school was constructed in 1908, alongside the N1 road.
During the Great War, the town paid with the life of 27 of its inhabitants.
As with just about everywhere else in France, a war memorial was erected, in 1921, facing the church porch.
Population
Places and Monuments
St.Peter’s Church
Constructed originally in the 16th century (about 1571) after the war against the Spaniards. We know that it was then dedicated to St. George. The church probably had a second nave, to the north, in line with the lateral chapel. In 1770, during a storm, the tower collapsed but was rebuilt a year later. The lower north side is probably made of brick.
During the 19th century, the church was in a very bad state. The Vicomtesse of Cossette first of all proposed to demolish the church and rebuild it, offering 10,000 francs and a gift of land. After the refusal of the town council, the priest, Dubois obtained an estimate from architect Clovis Normand, and in the spring of 1883, work began with the financial assistance of the Vicomtesse. The present church is the product of these restorations. Nothing much of the original sixteenth-century church remains, except for the choir, the nave of three vaults up to the triumphant arch and the lateral chapel. The big nave was therefore rebuilt in the 19th century and the northern nave was demolished. Two arches resting on an octagonal battery in sandstone separate the chapel nave. The furniture was replaced, it was of neogothic style and decorated with biblical scenes and fantasy beasts.
Chapels
The chapel of Our Lady of the Salette is of neo-Byzantine style, constructed by architect Clovis Normand in 1869.
The chapel of Our Lady of Good Death is in the neogothic style, erected by the Bloquel family in 1919.
Domestic Architecture
The town was generously endowed during the preceding centuries with grand houses and still preserves its rural character thanks to a multitude of Picardy farms.
A stately home, former a feudal castle, known as Petite Chateau, constructed in 1701 by the feudal Du Bus family
Moufflet chateau, 19th century example of the Empire style of construction.
Beaucamp chateau, 19th century.
La Houssoie chateau, 19th century.
La Tilleuls chateau, 19th century.
La Prairière chateau, 19th century.
The farm of Monthodion (Albert Leroy, Les Vieilles Fermes du Pays de Montreuil, T1, p. 77) and other Picardy farms.
Economy and services
· Religious Offices
· Library
· Primary School
· Multiuse Hall
· Football pitches and basketball
· Post Office
· Doctors
· Pharmacy
· Camping
· GuestRooms
· Bars and restaurants
· Bakery
· Butchery
· Mechanic and service station
· Hairstylist
· Plumbers
· Joinery
· Iron Foundry
· Agricultural and Horticultural enterprises
· Housing of equipment of work-site.
· Quarry and quarrying equipment
Events
The European Meeting of Nature and Hunting, (7000 visitors in 2005, 10000 in 2007)
Miracles and legends
By Roger Rodière, historian and inhabitant of the village, at the end of the 19th century.
Superstition has it that, in Puit-Bérault woods, sorcerers carried out their satanic rites, right up until the Revolution, which seems somewhat exaggerated. They kept, at Wailly, huge sandstone blocks, called 'Sorcerers’ Rocks', of altar shape, on which, it's claimed, the 'Naudois' cut the throats of their victims. These rocks are in various locations: five to the entry of Wailly, towards Airon; a huge one at the start of the woods and three or four opposite Boidin's wine-shop, at the junction with Church St.
Today, these stones have all disappeared.
Albéric de Calonne tells us of the miracle of St Adrien at Wailly, in the Canton de Montreuil.
"Saint-Adrien the martyr, whose relics were preserved in Haynaut in the city of Grammont, was the object of special worship at Wailly. The Bollandists relate the following:
"October 3rd, 1516, Joan Le Fèvre, wife of Jacques du Bois, who lived at Wailly near Montreuil, was gathering vegetables in her garden when her mother, dead for the past 3 years, appeared before her and said:
"Joan my girl, be assured, I am your mother. Do you remember that during one of your illnesses we promised to make the pilgrimage to Grammont together? Well, because you didn’t fulfil this engagement, I now suffer cruelly in Purgatory!"
The vision disappeared and Joan didn't speak to anyone about it. Eight days later, she was preparing the kitchen fire, when suddenly, her mother appeared again and deprived her of her senses:
"Learn this, that there will be no rest for you until you go and revere the relics of St. Adrien at Grammont!"
The unfortunate woman, deprived of her senses, told her husband, in a lucid moment, what had happened. Jacques du Bois didn't hesitate for a minute and took her, accompanied by a large number of the townsfolk, to Grammont. Immediately after she had kissed the relics of the glorious martyr, Joan opens her eyes and shouted:
"Praise and blessings be to God and St. Adrien, I am cured!"
On the following day, October 18, St Leu's day, she recounted the event in the parish church of Wailly,
in the presence of thirty witnesses. (Acta sanctorum, 8th Sept.)"
The worship of St. Adrien has disappeared nowadays. "
Sources
BLANC Benoît, MAEYAERT Delphine, MORES Pascal, Patrimoine rural en Montreuillois, Cahiers du Musée de Berck, 2003.
DE CALONNE Albéric, Histoire du canton de Montreuil, Res Universis, 1988.
LEROY Albert, Les Vieilles Fermes du pays de Montreuil T1, Henry, 1972.
RODIERE Roger, Le Pays de Montreuil, 1933.
RODIERE Roger, Notice historique et archéologique du village de Wailly, archives départementales.
Wailly-Beaucamp hier et aujourd'hui, 2003.
Histoire d'églises, Service d'animation du patrimoine de Montreuil.
Dictionnaire du Nord-Pas-de-Calais, Larousse, 2001.
See also
Communes of the Pas-de-Calais department
References
Waillybeaucamp
|
1749733
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Mentha%20cervina
|
Mentha cervina
|
Mentha cervina — вид губоцвітих рослин родини глухокропивових.
Поширення, екологія
Країни поширення: Алжир; Франція; Марокко; Португалія; Іспанія. Знаходиться в водно-болотних угіддях і тимчасово затоплених місцях проживання (басейни, річки, луки). Це багаторічний вид, який цвіте навесні і влітку. Це світлолюбний вид, чутливий до тіні і до модифікації водних режимів.
Морфологія
Це багаторічна, трав'яниста рослина, яка досягає росту від 10 до 30 сантиметрів. Листя розміром 1—2,5 × 0,1—0,4 сантиметрів. Вони лисі й сидячі. Верхні листки лопатеві. Крона фіолетова або біла. Квітки гермафродити (є і чоловічі і жіночі органи) і запилюються комахами. Період цвітіння триває з червня по вересень.
Використання
Рідко використовується як декоративна рослина для альпінаріїв. Листки мають сильний м'ятний аромат і можуть бути використані, щоб зробити трав'яний чай. Ефірна олія в листках є антисептиком, хоча воно токсичне у великих дозах. Пацюкам і мишам дуже не подобаються запах м'яти. Тому рослина використовувалося в будинках і засіках як посипальня трава, щоб тримати гризунів подалі.
Загрози та охорона
Основною загрозою є руйнування місця існування антропогенною діяльністю, такі як зміни в гідрології або дренажу, сільське господарство, заповнення та греблі. У Франції, види захищена на національному та регіональному рівні й перебуває в природному заповіднику . У Північній Африці немає заходів щодо збереження.
Посилання
PFAF Plant Database
Рослини, описані 1753
cervina
Флора Алжиру
Флора Франції
Флора Марокко
Флора Португалії
Флора Іспанії
|
841634
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%89%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BE
|
Дощове озеро
|
Дощове озеро (оджибва gojijii-zaaga'igan, ) — озеро, що є одним із залишків гігантського льодовикового озера Агассіс. По озеру проходить державний кордон між Канадою (провінція Онтаріо) та США (штат Міннесота). Озеро відноситься до басейну Гудзонової затоки (Північний океан). Площа 932 км². Має безліч островів та острівців, понад 2,5 тисяч.
Озера Онтаріо
Озера США
Льодовикові озера
|
48702334
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hilda%20Nilsson
|
Hilda Nilsson
|
Hilda Nilsson (24 May 1876 – 10 August 1917) was a Swedish serial killer from Helsingborg who became known as "the angel maker on Bruks Street". She is one of Sweden's most notorious female serial killers.
In 1917, she was imprisoned for murdering eight children. Her trial, which included a mental examination, began on 2 June 1917. At the conclusion of the trial on 15 June 1917, she was sentenced to death. She escaped execution by committing suicide while in jail in Landskrona. She hanged herself with a linen cloth which she had tied to a cell door, and was thus the last person sentenced to death in Sweden not to have the sentence commuted.
Background
Hilda Nilsson and her husband Gustaf lived in Helsingborg. The couple had accrued large debts and needed a way to pay their bills.
As a way to raise cash, Nilsson cared for infants in return for money from unmarried mothers who needed help. At that time, having a child outside of marriage was considered to be a shameful moral crime, and caring for these children for a fee (known as baby farming) was a common practice.
Nilsson kept her home in a good, clean condition, which made mothers more willing to leave their unwanted children in her care. However, the small sums of money she received was far from what she needed to support all the children she had agreed to look after.
Murders
Nilsson murdered the children she took care of shortly after their mothers left them in her care. This was possible because the authorities rarely knew of these babies' existence. Furthermore, the mothers almost never came back to learn how their children were doing.
One method Nilsson used for murdering the children was to put them into a washtub and then place heavy objects—such as a washboard and coal scuttle—on top of them. She then left the room and returned hours later when the children were dead. The next step in her procedure was to burn their bodies. On occasions when she did not burn them, she dug graves and buried them.
Nilsson was different from other baby-farmer child killers of that time, in that she actively killed the children. Most others simply left the children with insufficient food and in unhealthy living conditions which led to their death.
Discovery, trial and sentence
Nilsson's crimes were discovered when a woman named Blenda Henricsson wanted to contact her child. When Nilsson refused contact, Henricsson asked the police to investigate. The police soon found ample incriminating evidence of the murders.
Nilsson was sentenced to death by guillotine for eight murders. Before the punishment could be carried out, she died from suicide by hanging on 10 August 1917.
She was the last death penalty prisoner in Swedish history whose sentence was not commuted.
See also
List of serial killers by country
Notes
References
External links
1876 births
1917 deaths
1917 suicides
20th century in Landskrona
Infanticide
Female serial killers
People convicted of murder by Sweden
People from Helsingborg
Prisoners sentenced to death by Sweden
Prisoners who died in Swedish detention
Serial killers who died by suicide in prison custody
Swedish female murderers
Swedish murderers of children
Swedish people convicted of murder
Swedish people who died in prison custody
Swedish prisoners sentenced to death
Swedish serial killers
Suicides by hanging in Sweden
Women sentenced to death
|
1851261
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Deep%20Six%20%28%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D0%BB%29
|
Deep Six (сингл)
|
Deep Six (сингл)
«Deep Six» — другий сингл з дев'ятого студійного альбому гурту Marilyn Manson The Pale Emperor.
Реліз
Пісня стала приступною для завантаження на сервісах цифрової дистриб'юції 16 грудня 2014. 23 грудня обмеженим накладом виключно для Best Buy видали подвійний А-сторонній CD-сингл «Third Day of a Seven Day Binge» і «Deep Six». Лімітована кількість дисків постачалася з ексклюзивною футболкою.
Відеокліп
Режисер: біотехнологічний художник Барт Гесс. Кліп з'явився на YouTube 19 грудня. На відміну від попередніх робіт з великим використанням комп'ютерної графіки у відео задіяні раніше створені текстуровані конструкції Гесса. У кліпі знялася бурлеск-танцівниця Олівія Беллафонтейн. Станом на 2 березня 2015 має понад 3,9 млн переглядів на YouTube.
Зміст
Відео починається кадрами, де Менсон стоїть перед білим екраном, виконує пісню в одязі преподобного. В той час як гола Олівія Беллафонтейн корчить тіло, на екрані з'являється хвиляста «гофротрубка», що потім розпадається на кілька сеґментів. Чорний циліндричний зміюватий «шланг» повільно поглинає тіло Беллафонтейн, розтягуючи його до неймовірних розмірів. Пізніше у відео показано, що шлангом керує голова Менсона. В кліпі використано ефект нескінченого дзеркала. В сцені, названій Rolling Stone «фалічною», показано повторюваний послідовний відеоряд, де чорний шланг стирчить з рота Менсона.
Список пісень
Цифровий сингл
«Deep Six» — 5:02
Ексклюзивний CD-сингл для Best Buy
«Third Day of a Seven Day Binge» — 4:26
«Deep Six» — 5:02
Чартові позиції
Тижневі чарти
Пісня дебютувала на 33-ій сходинці Mainstream Rock з поміткою «Найкраще посилення позиції», перш ніж піднятися на 8-му, ставши найвищим досягненням гурту в цьому чарті. Трек також дебютував на 46-му місці Active Rock з 186 ротаціями, 6 січня піднявся на 22-ге з 392 ротаціями, а 10 березня — 7-ме з 1206 ротаціями.
Річні чарти
Історія виходу
Посилання
Сингли 2014
Сингли Marilyn Manson
|
65783890
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Velyka%20Bahachka
|
Velyka Bahachka
|
Velyka Bahachka is a rural settlement in Poltava Oblast in Ukraine. It was formerly the administrative center of Velyka Bahachka Raion, but now administered within Myrhorod Raion. It is located on the Psel, a left tributary of the Dnieper. Population: The first mentions of the settlement appeared at the end of the 16th - at the beginning of the 17th century. On Guillaume de Beauplan's map, created in the 17th century, it is marked as Bagachka. The settlement arose as a result of Cossack colonization.
History
Until 26 January 2024, Velyka Bahachka was designated urban-type settlement. On this day, a new law entered into force which abolished this status, and Velyka Bahachka became a rural settlement.
Economy
Transportation
The settlement has access to Highway M03 connecting Kyiv and Kharkiv via Poltava. It also has road access to Myrhorod.
The closest railway station, Yareski, about northeast of Velyka Bahachka and on the railway line connecting Poltava and Romodan via Myrhorod. There is both local and long-distance passenger traffic.
References
Rural settlements in Myrhorod Raion
Mirgorodsky Uyezd
|
3472734
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%28%D0%91%D0%B0%D0%BB%D1%82%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Мата (Балтачевський район)
|
Мата (Балтачевський район)
Мата — присілок у складі Балтачевського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Штандинської сільської ради.
Населення — 407 осіб (2010; 475 у 2002).
Національний склад:
башкири — 98 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Балтачевського району
Присілки Башкортостану
|
1854799
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%20%D0%99%D0%BE%D0%BD%20%D0%A7%D1%85%D0%BE%D0%BB%D1%8C
|
Чо Йон Чхоль
|
Чо Йон Чхоль (31 травня 1989, Ульсан) — південнокорейський футболіст, нападник клубу «Катар СК».
Виступав, зокрема, за клуби «Альбірекс Ніїгата» та «Омія Ардія», а також національну збірну Південної Кореї.
Клубна кар'єра
Навчався футболу в Вищій школі Наксунг у рідному місті Ульсан.
У дорослому футболі дебютував 2007 року виступами за японську «Йокогаму», проте основним гравцем став лише у сезоні 2008, після того як команда вилетіла в другий дивізіон. Всього за команду взяв участь у 33 матчах чемпіонату.
Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Альбірекс Ніїгата», до складу якого приєднався на початку 2009 року. Відіграв за команду з міста Ніїгати наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Альбірекс Ніїгата», був основним гравцем атакувальної ланки команди.
2012 року уклав контракт з клубом «Омія Ардія», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця.
До складу клубу «Катар СК» приєднався 2014 року. Відтоді встиг відіграти за катарську команду 13 матчів в національному чемпіонаті.
Виступи за збірні
Протягом 2007–2010 років залучався до складу молодіжної збірної Південної Кореї. 2009 року у складі збірної до 20 років взяв участь у молодіжному чемпіонаті, де дійшов з командою до чвертьфіналу. На молодіжному рівні зіграв у 22 офіційних матчах, забив 16 голів.
11 серпня 2010 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Південної Кореї в матчі проти збірної Нігерії. Включений до складу збірної на Кубок Азії 2015 в Австралії, де у першому ж матчі на турнірі приніс перемогу своїй команді, забивши єдиний гол у матчі проти збірної Оману. Наразі провів у формі головної команди країни 13 матчів, забивши 1 гол.
Гол за збірну
Титули і досягнення
Бронзовий призер Азійських ігор: 2010
Срібний призер Кубка Азії: 2015
Примітки
Посилання
Статистика виступів у змаганнях під егідою ФІФА.
Південнокорейські футболісти
Гравці молодіжної збірної Південної Кореї з футболу
Гравці збірної Південної Кореї з футболу
Футболісти «Йокогами»
Футболісти «Альбірекс Ніїгата»
Футболісти «Омія Ардія»
Футболісти «Катар СК»
Південнокорейські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Японії
Футбольні легіонери в Катарі
Уродженці Ульсана
|
6292927
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Serra%20d%27Aiello
|
Serra d'Aiello
|
Serra d'Aiello is a town and comune of Arbëreshë origin in the province of Cosenza in the Calabria region of southern Italy.
References
Arbëresh settlements
Cities and towns in Calabria
|
18992
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Омельченко Олександр Олександрович
|
Омельченко Олександр Олександрович
Олександр Олександрович Омельченко (село Зозів, Вінницька область, Українська РСР, СРСР — 25 листопада 2021, Київ, Україна) — український державний і політичний діяч, підприємець. Голова КМДА (8 серпня 1996 — 20 квітня 2006). Голова Київської міської ради (30 квітня 1998 — 30 травня 1999). Київський міський голова (30 травня 1999 — 14 квітня 2006). Народний депутат України (23 листопада 2007 — 12 грудня 2012). Лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2004), кандидат технічних наук, полковник міліції. Герой України (2001), «Заслужений будівельник України».
Життєпис
Народився 9 серпня 1938 року в селі Зозів Липовецького району Вінницької області.
Із початком війни його батько столиці пішов на фронт, а мати забрала трьох дітей — Катерину, Мілу та Шурика (так називали Олександра Омельченка в дитинстві), — і повернулася до себе на батьківщину в село Соловіївка. Згодом родина переїхала в Карабачин, що в Брусилівському районі на Житомирщині.
У 1956 році закінчив Брусилівську середню школу зі срібною медаллю. Класним керівником була вчителька математики Віра Харитонівна Рода. А потім продовжив навчання у Київському будівельному технікумі.
По закінченні Київського будівельного технікуму здобував вищу освіту у Київському інженерно-будівельному інституті та інституті народного господарства. 10 місяців відслужив у Збройних силах. Затим працював на підприємствах «Головкиївміськбуду». Пройшов шлях від робітника до директора заводу залізобетонних виробів, головного інженера домобудівного комбінату, а згодом — першого заступника начальника «Головкиївміськбуду».
З 1987 по 1989 рік перебував у Республіці Афганістан. Після — працював у системі Держбуду, був заступником голови виконкому Київської міської ради народних депутатів, обіймав посаду генерального директора ДКП «Київреконструкція».
У 1994—1996 роках — заступник голови, перший заступник голови Київської міськдержадміністрації.
З серпня 1996 по 20 квітня 2006 року — голова Київської міської державної адміністрації.
29 березня 1998 року відбулися чергові вибори до Київської міської ради. Усупереч рішенню суду, положень ч. 1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою визначено, що повноваження міського голови закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої, обраної відповідно до закону особи, роз'яснення Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, діяльності рад і самоврядування та Міністерства праці й соціальної політики № 06-1164 від 23 березня 1998 року щодо вивільнення, надання пільг і гарантій працівникам, які вивільняються в зв'язку з виборами депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, де говорилося, що сільський, селищний, міський голова звільняється в момент вступу на посаду іншої обраної відповідно до закону особи, 30 квітня 1998 року на пленарному засіданні депутати Київської міської ради ухвалили рішення про обрання на посаду голови Київради (до того ж не передбачену в Києві ні Конституцією, ні законами України) голову міської державної адміністрації Олександра Омельченка. Це відбулося при чинному міському голові Леонідові Косаківському, чиї повноваження підтвердив суд, і нові вибори якого 29 березня 1998 року не проводилися на підставі рішення Конституційного суду України.
У травні 1999 році 76 % киян проголосувало за Олександра Омельченка як за міського голову Києва, у 2002 році — 73 % виборців висловили йому свою підтримку.
У травні 2001 року, після відставки уряду Віктора Ющенка, подейкували, що український уряд може очолити саме Омельченко, однак сам він ставився до цієї інформації достатньо скептично.
У липні 2004 року з'їзд партії «Єдність» висунув свого керівника Олександра Омельченка кандидатом на президента України. Декларацію про його підтримку підписали 129 громадських організацій з усіх регіонів держави. У першому турі виборів Омельченко отримав 0,48 % виборців, у столиці він набрав 4,48 %. Після цього Омельченко заявив про підтримку Віктора Ющенка.
У 2005 році звинувачений у розбазарюванні київських земельних ділянок та у погіршенні історичного вигляду Києва. Того ж року він був виключений з лав Української партії «Єдність».
На виборах київського міського голови у березні 2006 року програє та займає лише третє місце. 20 квітня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видає указ про звільнення Омельченка з посади голови Київської міської державної адміністрації.
На парламентських виборах 2007 року став депутатом він «НУНС» (№ 13). Голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.
25 листопада 2009 року збив насмерть пішохода, що перетинав дорогу на нерегульованому переході. Інцидент стався о 21:20 на Столичному шосе у Києві на виїзді з села Чапаївка. Омельченко їхав на позашляховику «Міцубісі Паджеро» зі сторони Конча-Заспи в напрямку Києва. Аварія відбулася біля зупинки громадського транспорту «Віта-2», приблизно в 40 метрах від пішохідного переходу, за словами свідків, чоловік переходив дорогу у спеціально відведеному для цього місці по зебрі. Від удару машиною на великій швидкості пішохода відкинуло за перехід на кілька десятків метрів, повідомляв прес-центр ДАІ Києва. Від отриманих тілесних ушкоджень 48-річний пішохід помер на місці пригоди. Оскільки винуватець був народним депутатом, притягнення його до кримінальної відповідальності було можливе лише за згодою Верховної Ради.
4 жовтня 2011 року вийшов з фракції НУНС через невизначеності, яка панує в самій фракції та через «Основне і головне — це висока аморальність так званого почесного президента, який, на жаль, і сьогодні очолює „Нашу Україну“». Він заявив, що буде залишатися позафракційним.
2014 року брав участь у виборах міського голови Києва, а також у виборах до міської ради, очолюючи список Київської міської організації Української партії «Єдність».
З червня 2014 року був депутатом Київської міської ради.
У листопаді 2021 року був госпіталізований із коронавірусом та значним ураженням легень. Помер 25 листопада від наслідків коронавірусу в лікарні «Феофанія». Через ускладнення від коронавірусної хвороби стався інфаркт. Йому зробили операцію на серці, однак Омельченко її не переніс. Був похований 29 листопада на Байковому кладовищі (ділянка № 42а).
Діяльність
Діяльність Олександра Омельченка дуже неоднозначна і суперечлива. За час його перебування на посаді мера було відкрито 8 станцій метро. По всьому місту встановлено бювети артезіанської води. Відновлено стародавні храми:
Михайлівський собор
Успенский собор
Церква Богородиці Пирогощої
Церква Різдва Христового
Аскольдова могила (повернутий первісний вигляд) та ін.
Проте, в той же час скорочувалася мережа громадського транспорту, закривалися маршрути, ліквідовувалися лінії. Активно розвивалися маршрутні таксі. Значної шкоди трамвайній мережі міста було завдано з 1996 по 2006 роки. За цей час ліквідовані 60,6 км колій (в одноколійному вимірі), скасовані маршрути в центрі міста (всього скасовано 12 маршрутів), закрита лінія на мосту Патона, в результаті чого утворилося 2 незв'язані між собою трамвайні мережі на правому і лівому березі. Було закрито найстаріше в Києві Лук'янівське депо, депо ім. Шевченка перенесено з центру на околицю міста. Озвучувалися подальші плани по ліквідації трамвайного руху, але їм, на щастя, не судилося збутися, тому що в 2006 році Омельченко програв вибори.
Після 1995 року, припинилися закупівлі тролейбусів, і для нього настали важкі часи. Щоб хоч якось зберегти інтервали на підвізних маршрутах на околицях, було ухвалено рішення масово скоротити тролейбусну мережу в центрі: були зняті лінії з вулиці Володимирської, Богдана Хмельницького, а в 2001 році і з Хрещатика і вулиці Грушевського. При цьому нові лінії все-таки продовжували будуватися: були прокладені лінії по Протасовому яру, вул. Саксаганського (замість знятої трамвайної), в Святошино, Троєщині та по мосту Патона. Однак необхідної закупівлі рухомого складу не проводилося, і інтервали на існуючих маршрутах продовжували збільшуватися.
За час перебування Омельченко на посаді мера почалася незаконна роздача земельних ділянок в центрі під забудову та знесення пам'ятників архітектури. В результаті з'явилися дисонуючі будівлі в буферній зоні Софійського собору, на схилах Дніпра і біля Києво-Печерської Лаври.
27 квітня 2010 року голосував за ратифікацію угоди Януковича — Медведєва, тобто за продовження перебування ЧФ Росії на території України до 2042 р.
Нагороди та почесні звання
Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у соціально-економічному та культурному розвитку столиці України — міста Києва.
Нагороджений орденами Пошани (1982 р.) та Трудового Червоного Прапора (1986 р.), Почесною відзнакою Президента України (1996 р.), орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (1998 р.), IV ступеня (1999 р.) та ІІІ ступеня (2006 р.).
Орден Данила Галицького (24 серпня 2013) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм
«Заслужений будівельник України».
Почесний громадянин Бучі (2002)
Командорський хрест ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)
Голова Ради з питань реклами у місті Києві (з липня 2004 р.).
Президент Федерації хокею України.
Президент футбольного клубу «Арсенал».
Член Ради з питань збереження національної культурної спадщини (1997—1998 рр.).
У березні 1998 року обраний депутатом Київської міської ради, а в травні 1998 року — її головою. Обіймав ці посади до квітня 2006 року включно.
Почесний доктор НаУКМА з 2001 р.
21 лютого 2013 року Київрада ухвалила рішення про присвоєння Омельченку звання Почесного громадянина Києва.
Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджений ювілейною медаллю «25 років незалежності України».
Примітки
Джерела
Помер екс-мер Києва Олександр Омельченко // Інтерфакс-Україна, 25.11.2021
Посилання
Помер Олександр Омельченко. Ексгосподар Києва, який завжди був задоволений собою ,// ВВС-новини, 25.11.2021
Омельченко //
Біографія О. Омельченка на сайті Ліга
Біографія О. О. Омельченко
Блок Олександра Омельченка
Персоналії:Брусилівський район
Міські голови Києва
Голови Київської міської державної адміністрації
Народні депутати України 6-го скликання
Кандидати технічних наук України
Випускники Київського національного університету будівництва і архітектури
Уродженці Зозевого
Почесні громадяни Києва
Члени конституційних комісій в Україні
Лауреати премії імені Івана Огієнка
Депутати Київської міської ради
Кандидати в президенти України (2004)
Почесні громадяни Обухова
Померли в лікарні «Феофанія»
Померли від COVID-19
Почесні громадяни Бучі
Заслужені будівельники України
|
857392
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Богаєвський Костянтин Федорович
|
Богаєвський Костянтин Федорович (Феодосія — 17 лютого, 1943, Феодосія) — художник пейзажист. Представник стилю символізм.
Життєпис
Народився в місті Феодосія в родині дрібного службовця. Перші навички ремесла опановував у Адольфа Феслера. Деякий час займався малюванням у майстерні Айвазовського.
Перебрався в столицю Російської імперії, де навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, його вчитель — Куїнджі Архип Іванович. Серед учнів у Куїнджі в цей час і Рилов, приятель Богаєвського, з яким він листувався.
У 1890 р. учні майстерні виїхали на Волгу працювати на пленері.
У 1891—1895 рр. Куїнджі разом з учнями виїхали за кордон, де малювали краєвиди Німеччини, Австро-Угорщини, Франції. У Відні на Богаєвського мали вплив твори майстрів Сецесії, а серед художників — пейзажі Арнольда Бекліна.
З 1900 р. твори художника беруть на виставки у Петербурзі, Мюнхені, Москві, Парижі.
У 1906 р. Богаєвський (по закінченню військової служби у фортеці міста Керч) бере шлюб із Жозефіною Дуранте. У 1906 р. митцю збудували майстерню в місті Феодосія, що стане постійним місцем його праці.
У 1908—1909 рр. нова подорож до Європи, мандрував Німеччиною, Італією та Грецією.
З 1910 р. — член Московського Товариства художників. Давав свої твори на виставки мистецького об'єднання «Світ мистецтва».
Мобілізований у війська в роки 1-ї світової війни 1914—1918 рр.
Після більшовицького перевороту у жовтні 1917 р. перебрався до Феодосії.
1933 р. отримав почесне звання Заслуженого діяча мистецтв РРФСР. Три роки працював в місті Таруса (1936—1939), потім знову перебрався до Феодосії.
Залишився в роки 2-ї світової війни в окупованій Феодосії. Загинув під час бомбардування окупованої Феодосії радянськими військами на 71 році життя у лютому 1943 року.
Богаєвський та книги
Ще у 1910 р. створив малюнки до книги віршів Волошина Максиміліана «Роки мандрів».
За спогадами сучасників відрізнявся неагресивною поведінкою, схильністю до самотності. Мав власну бібліотеку, екслібрис для якої створив у 1930 р. графік Микола Піскарьов (1892—1959). Добре знаючи скелясті пейзажі художника, освітлені сліпучим сонцем, Микола Піскарьов подав і на екслібрисі Богаєвського скелястий пейзаж в сонячному освітленні. Аби збагатити графічний образ, додав бога природи Пана на скелі, що грає на сопілці, перетворивши графічну мініатюру на справжній шедевр.
Вибрані твори
Старий Крим, 1903
Місто Судак. Консульська вежа, 1903
Тропічний пейзаж, 1906, Російський музей
Південна країна. Печерне місто, 1908, Севастопольський художній музей імені Крошицького
Італійський пейзаж, 1911, Третьяковська галерея
Вітрильники. Захід сонця, 1912
Скелі, ескіз панно, 1912
Три панно (пейзажі) для особняка мільйонера Рябушинського, Москва, 1912
Романтичний пейзаж, 1920-ті рр.
Феодосія, краєвид, 1926
Кримський пейзаж, 1930
Глиняний посуд, натюрморт, 1930-ті рр.
Феодосія, 1930
Дніпрогес, Україна, 1934
Гірський краєвид. Після дощу, 1930-ті рр.
Підмосковний пейзаж, 1930-ті рр.
Місто в долині, 1935 р.
Тавроскифія, 1937 р.
Стара гавань, 1941 р.
Гірський пейзаж, 1940-ті рр.
Феодосія взимку, 1940-ті рр.
Галерея
Див. також
Арнольд Беклін
Севастопольський художній музей імені Крошицького
3839 Боґаєвський — астероїд, названий на честь художника.
Персоналії, пов'язані із Санкт-Петербургом
Примітки
Посилання
Альбом «К. Богаевский», составитель — Ромашкова Л. И., М, 1979
Манин В. Богаевский. — М.: Белый Город, 2000. — 64 с. — ISBN 5-7793-0228-6.
Р. Д. Бащенко К. Ф. Богаевский. — М.: Изобразительное искусство, 1984.
Эссе Максимилиана Волошина Константин Богаевский
Константин Богаевский — картины и биография на сайте Art-каталог
Константин Богаевский. Виртуальная галерея работ
Костянтин Богаєвський. Альбом. Київ, Мистецтво, 1973.
Українські художники
Радянські художники
Уродженці Феодосії
Люди, на честь яких названо астероїд
Кримські художники
Випускники Петербурзької академії мистецтв
Померли у Феодосії
|
2722342
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%83%D1%94%D1%86%D1%8C
|
Васлуєць
|
Васлуєць(рум. Vasluieț) — річка в Румунії, у повітах Ясси та Васлуй. Ліва притока Бирлад (басейн Чорного моря).
Опис
Довжина річки — 81 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 57,58 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,41 , середньорічні витрати води і гирлі — 1,1 м³/с. Площа басейну водозбору 692 км².
Розташування
Бере початок у комуні Скіту-Дука повіту Ясси. Тече переважно на південний схід через село Пояна і у комуні Албешть повіту Валуй, впадає у річку Барлад, ліву притоку Серету.
Притоки: Коропчень (рум. Coropceni), Чортешті (рум. Ciortești), Хірчешті (рум. Chircești) (ліві); Кабунарія (рум. Cărbunăria), Табела (рум. Tabăra), Трестіяна (рум. Trestiana) (праві).
Населені пункти вздовж берегової смуги від витоку до гирла: Сату-Ноу, Коропчень, Шерботешть, Солешть, Велень, Васлуй, Булбоака.
Галерея
Примітки
Річки Румунії
|
918042
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%20%28%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8E%29
|
Сновськ (пункт контролю)
|
Сновськ (пункт контролю)
Сновськ — пункт пропуску через державний кордон України на кордоні з Білоруссю.
Розташований у Сновському районі Чернігівській області на однойменній станції в місті Сновськ на залізничній лінії Бахмач — Гомель (Білорусь). Відстань до державного кордону — 53 км. З білоруського боку знаходиться пункт пропуску на станції Терехівка.
Вид пункту пропуску — залізничний. Статус пункту пропуску — міжнародний.
Характер перевезень — пасажирський, вантажний.
Окрім радіологічного, митного та прикордонного контролю, пункт пропуску «Сновськ» здійснює санітарний, фітосанітарний, ветеринарний та екологічний контроль.
Пункт пропуску «Сновськ» входить до складу митного посту «Сновськ» Чернігівської митниці. Код пункту контролю — 20506 09 00 (12).
Примітки
Посилання
Пункти пропуску на кордоні з республікою Білорусь // Державна прикордонна служба
Пункти пропуску через державний кордон України
Сновськ
|
2419127
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D1%8E%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D1%96%20%28%D0%B3%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%29
|
Брюховичі (гміна)
|
Брюховичі (гміна)
Гміна Бжуховіце — колишня (1934—1939 роки) сільська ґміна Львівського повіту Львівського воєводства Польської республіки (1918—1939) рр.. Центром ґміни було село Брюховичі.
1 серпня 1934 року було створено ґміну Бжуховіце у Львівському повіті. До неї увійшли сільські громади: Боркі Домініканськє, Боркі Яновскє, Бжуховіце, Голоско Вєлькє, Косьцєюв, Козіце, Рокітно, Женсна Польска, Женсна Руска, Вулька Гамулєцка, Зарудце, Зашкув, Завадув.
У 1934 році територія ґміни становила 148,34 км². Населення ґміни станом на 1931 рік становило 15530 особи. Налічувалося 2720 житлових будинків.
Національний склад населення ґміни Бжуховіце на 1 січня 1939 року:
Публіковані ж польським урядом цифри про національний склад населення за результатами перепису 1931 року (ніби-то було аж 60,7% поляків) суперечать даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище) та пропорціям за допольськими (австрійськими) та післяпольськими (радянським 1940 і німецьким 1943) переписами.
Відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа 23 вересня територія ґміни була передана німцями радянським військам. Ґміна ліквідована 1940 році у зв'язку з утворенням Брюховицького району.
Примітки
Гміни Львівського воєводства
|
21262038
|
https://en.wikipedia.org/wiki/W%C4%85sosz%20Dolny
|
Wąsosz Dolny
|
Wąsosz Dolny is a village in the administrative district of Gmina Popów, within Kłobuck County, Silesian Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately north-east of Popów, north of Kłobuck, and north of the regional capital Katowice.
References
Villages in Kłobuck County
|
1227038
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/GSC149-1070
|
GSC149-1070
|
GSC149-1070 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу A3, що має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 11,4.
Пекулярний хімічний вміст
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (6h-8h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу A3
Зорі
|
19858258
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Niena%C5%82ty-Szymany
|
Nienałty-Szymany
|
Nienałty-Szymany is a village in the administrative district of Gmina Zaręby Kościelne, within Ostrów Mazowiecka County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland.
References
Villages in Ostrów Mazowiecka County
|
2528344
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/OXNAD1
|
OXNAD1
|
OXNAD1 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 3-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 312 амінокислот, а молекулярна маса — 34 854.
Кодований геном білок за функцією належить до оксидоредуктаз.
Білок має сайт для зв'язування з НАД.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 3
Некатегоризовані білки
|
6907022
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bandana%2C%20Kentucky
|
Bandana, Kentucky
|
Bandana, Kentucky
Bandana is a census-designated place (CDP) in Ballard County, Kentucky, United States. As of the 2020 census it had a population of 177.
History
A post office has been in operation at Bandana since 1880. Some say the community was so named for a traveling salesman who carried his goods in a bandana sack, while others believe the name marks an incident when a bandana was lost by a group of pioneers near the site.
Geography
Bandana is located in northern Ballard County at the intersection of Kentucky Route 358 (Bandana Road) and Kentucky Route 473 (Needmore Road / Woodville Road). It is south of the Ohio River and west of Paducah.
Demographics
As of the census of 2010, there were 203 people, 77 households, and 63 families residing in the CDP. The population density was . There were 101 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 97.0% White, 2.5% African American, and 0.5% from two or more races.
There were 77 households, out of which 23.4% had children under the age of 18 living with them, 70.1% were married couples living together, 10.4% had a female householder with no husband present, and 18.2% were non-families. 11.7% of all households were made up of individuals living alone, and 9.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.64 and the average family size was 2.87.
In the CDP, the population was spread out, with 21.7% under 18, 3.9% from 20 to 24, 22.1% from 25 to 44, 30.6% from 45 to 64, and 19.3% who were 65 or older. The median age was 44.9 years. For every 100 females, there were 95.2 males. For every 100 females age 18 and over, there were 91.6 males.
The median income for a household in the CDP was $88,906, and the median income for a family was $88,906. The per capita income for the CDP was $40,536.
Notable people
Technical Sergeant Morris E. Crain, Medal of Honor recipient for his service during World War II
References
Census-designated places in Ballard County, Kentucky
Census-designated places in Kentucky
|
6700966
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ternate%2C%20Lombardy
|
Ternate, Lombardy
|
Ternate, Lombardy
Ternate is a comune (municipality) in the Province of Varese in the Italian region Lombardy, located about northwest of Milan and about southwest of Varese. As of 31 December 2004, it had a population of 2,270 and an area of .
Ternate borders the following municipalities: Biandronno, Cazzago Brabbia, Comabbio, Inarzo, Travedona-Monate, Varano Borghi.
Demographic evolution
References
External links
www.comune.ternate.va.it/
Cities and towns in Lombardy
|
1509400
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB
|
Базовий матричний кристал
|
Базовий матричний кристал (БМК) - Велика інтегральна схема (ВІС) . На відміну від ПЛІС програмується технологічно, шляхом нанесення маски з'єднань останнього шару металізації. БМК з маскою замовника зазвичай виготовлялися на замовлення невеликими серіями.
Перевага БМК полягає в наступному. Розробнику необхідно застосувати оригінальні схемні рішення на основі ВІС, але існуючі ВІС для цих цілей не підходять. Розробляти з нуля і виробляти дуже довго, неефективно і дорого. Вихід - використовувати базові матричні кристали, які вже розроблені і виготовлені. Базовий матричний кристал нагадує бібліотеку підпрограм і функцій для мов програмування. На ньому розведені, але не з'єднані елементарні кола і логічні елементи. Замовником розробляється схема з'єднань, так звана маска. Ця маска наноситься як останній шар на базовий матричний кристал і елементарні схеми і розрізнені кола на БМК складаються в одну велику схему. У підсумку замовник отримує готову ВІС, яка виходить ненабагато дорожчою за початкову БМК.
В даний час БМК в більшості застосувань витіснені ПЛІС, що не вимагають заводського виробничого процесу для програмування і допускають перепрограмування.
Див. також
ПЛІС
Мікроелектроніка
Вентильні матриці
|
14699
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Geography%20of%20Italy
|
Geography of Italy
|
Geography of Italy
The geography of Italy includes the description of all the physical geographical elements of Italy. Italy, whose territory largely coincides with the homonymous geographical region, is located in southern Europe and comprises the long, boot-shaped Italian Peninsula crossed by the Apennines, the southern side of Alps, the large plain of the Po Valley and some islands including Sicily and Sardinia. Italy is part of the Northern Hemisphere. Two of the Pelagie Islands (Lampedusa and Lampione) are located on the African continent.
The total area of Italy is , of which is land and is water. It lies between latitudes 35° and 47° N, and longitudes 6° and 19° E. Italy borders Switzerland, France, Austria and Slovenia. San Marino and Vatican City are enclaves. The total border length is . Including islands, Italy has a coastline of on the Adriatic Sea, Ionian Sea, Tyrrhenian Sea, Ligurian Sea, Sea of Sardinia and Strait of Sicily.
The Italian geographical region, in its traditional and most widely accepted extent, has an area of approximately , which is greater than the area of the entire Italian Republic. The Italian geographical region also includes territories that are sovereign parts of Croatia, France, Slovenia and Switzerland, as well as the four small independent states of the Principality of Monaco, the Republic of Malta, the Republic of San Marino and the Vatican City State (the Holy See).
General features
Italy is joined to the central-western section of the European continent by the Alps. Due to its position, it constitutes a bridge between Europe and Africa. In particular, the Italian peninsula is located in the center of the Mediterranean Sea, between the Balkans and Hellenic peninsula to the east, the Iberian peninsula to the west, North Africa to the south and continental Europe to the north separated by the Alps.
Italy also separates the western basin of the Mediterranean Sea from the eastern basin — that is, the Tyrrhenian Sea from the Ionian Sea — extending towards the west with Calabria and Sicily, which together geologically form a peninsular extension. Only separate Sicily and Africa (the Tunisian peninsula), by the channel of Sicily.
To the east, Salento is from the Albanian coast, at the narrowest point of the Strait of Otranto. It is Capo d'Otranto (also called Punta Palascìa), located at 40° 7' north latitude and 18° 31' east longitude. To the north of Salento lies the long and narrow inlet of the Adriatic Sea.
The islands of Sardinia and Corsica then divide the Tyrrhenian Sea from the Sardinian Sea.
The coastal development of the Italian peninsula and islands is vast; about , which is much larger than that of the Iberian peninsula, but much less than that of the Balkans.
Italy has a prevalence of hilly areas (41.6% of the territory) compared to mountainous areas (35.2% of the territory), or flat areas (23.2%).
The Italian soil today is the result of anthropization and is partly mountainous, partly hilly, partly volcanic, partly endolagunar with bumps, polesine, islands, dried up by reclamation (Bonifiche Circeo, Ferraresi, Comacchio, Ostiense, Pisana and so on) with ever greater raising of embankments (for example the withdrawal of 1.7 billion cubic meters per year of fresh water, from 20 consortia from Veneto alone).
No inhabited center in Italy is more than from the sea and the Italian municipality farthest from the sea is Madesimo (province of Sondrio) which is from the Ligurian Sea.
Boundaries
Italy borders Switzerland, France, Austria and Slovenia. San Marino and Vatican City are enclaves. The total border length is . Including islands, Italy has a coastline of on the Adriatic Sea, Ionian Sea, Tyrrhenian Sea, Ligurian Sea, Sea of Sardinia and Strait of Sicily.
Latitude and longitude
Northernmost point — Testa Gemella Occidentale, Prettau (Predoi), South Tyrol at
Southernmost point — Punta Pesce Spada, Lampedusa, Sicily at (whole territory); Capo Spartivento, Palizzi, Calabria at (mainland)
Westernmost point — Rocca Bernauda, Bardonecchia, Piedmont at
Easternmost point — Capo d'Otranto, Otranto, Apulia at
The distance that separates the Testa Gemella Occidentale from Punta Pesce Spada is ; the maximum distance between the eastern and western borders is about . The municipalities at the ends of Italy are:
Predoi, the northernmost municipality
Lampedusa e Linosa, the southernmost municipality
Otranto, the easternmost municipality
Bardonecchia, the westernmost municipality
Elevation
Highest point: Mont Blanc (Aosta Valley) at
Lowest point: Jolanda di Savoia (province of Ferrara) at
Highest settlement: Trepalle, Livigno at
Maritime claims
Territorial sea:
Continental shelf: or to the depth of exploitation
Exclusive Economic Zone:
Geographical centre
Although the Istituto Geografico Militare of Florence has repeatedly declared that it is impossible to uniquely determine the center of a non-geometric shape such as that of Italy, there are several locations that, depending on the measurement criteria adopted, compete for the primacy of the geographical centre of Italy:
Monteluco (province of Perugia);
Narni (province of Terni);
Orvieto (province of Terni);
Rieti (province of Rieti).
Land use
Artificial (urban, industrial etc.): 4.9%
Agricultural: 52.2%
Arable land: 27.9%
Permanent: 7.1%
Other: 17.2%
Wood: 41.4%
Wetlands: 0.4%
Water (lakes etc.): 1.1%
Irrigated land
39,510 km2 (2007)
Total renewable water resources
191.3 km3 (2011)
Freshwater withdrawal (domestic/industrial/agricultural)
total: 45.41 km3/yr (24%/43%/34%)
per capita: 789.8 m3/yr (2008)
Divisions
The Italian geographical region, in its traditional and most widely accepted extent, has an area of approximately , which is greater than the area of the entire Italian Republic. The Italian geographical region also includes territories that are sovereign parts of Croatia, France, Slovenia and Switzerland, as well as the four small independent states of the Principality of Monaco, the Republic of Malta, the Republic of San Marino and the Vatican City State (the Holy See). Italy and the Italian geographical region are both divided into three parts, albeit with some differences.
Continental Italy
Continental Italy defined as the southern side of the Alps, the Po Valley, Liguria and the portion of the Apennines bounded by the conventional line that connects La Spezia to Rimini. The region of Nice (corresponding to the historic County of Nice), Italian Switzerland, part of Julian March and other less extensive portions of territory such as Valle Stretta, Gondo and Val Monastero, are not part of the Italian Republic in its continental part but they are part of the Italian geographical region. Conversely, the Val di Lei, the Val di Livigno, the San Candido basin, the Rio Sesto valley and the Tarvisio basin, although part of the Italian Republic, are not included in the Italian geographical region.
Peninsular Italy
Peninsular Italy refers to the entire southern part of the aforementioned line, up to Punta Melito in Calabria (which is the southernmost point of the peninsula) and Santa Maria di Leuca in Apulia. San Marino and the Vatican City are foreign territories, although included in the Italian geographical region.
The Italian peninsula occupies a median position between the three main peninsulas of southern Europe, emerging right in the center of the Mediterranean Sea, with large islands and some archipelagos.
Insular Italy
Insular Italy is made up of Sardinia, Sicily and numerous smaller islands, scattered or grouped into archipelagos in the seas that bathe the coasts of the peninsula. Corsica is not politically included in insular Italy since it belongs to France, however, it is included in the Italian geographical region.
The five largest islands belonging to the Italian state are, in order of size:
Sicily
Sardinia
Elba
Sant'Antioco
Pantelleria.
Other islands belonging to Italy are grouped into the following archipelagos:
Archipelago of the Gulf of La Spezia, formed by the island of Palmaria, Tino and Tinetto;
Tuscan archipelago, formed by the island of Elba, the largest and most important of the group from whose bowels iron has been extracted for centuries. To the north of the island of Elba rise Capraia and Gorgona, to the south Pianosa, Montecristo, Giannutri and the island of Giglio. Minor islets are Cerboli and Palmaiola off the coast of Elba, the Islet of the Sparviero at Punta Ala, the Formiche di Grosseto, the Formica di Burano, the Formica di Montecristo (or Scoglio d'Africa) and some islets off the coast of promontory of the Argentario including Argentarola, Isola Rossa and Isolotto, in addition to the Secche della Meloria and the Secche di Vada.
The Phlegraean Islands (Ischia and Procida) plus Capri, in the Gulf of Naples; sometimes the three islands are included in the Campanian Archipelago;
Pontine islands: Ponza, Palmarola, Zannone and Ventotene, in the gulf of Gaeta;
Archipelago of the Aeolian Islands or Lipari, which includes Salina, Lipari, the largest of the group, Vulcano, a now almost extinct volcano; Panarea and then Stromboli, an eruptive cone still in activity which was called Stronghilo by the ancient Greeks (hence Stromboli), due to its conical shape of an inverted top on the sea; to these must be added Filicudi and Alicudi;
Aegadian Islands, i.e. the islands of Favignana, Marettimo, Levanzo and Stagnone, which arise between Marsala and Trapani, west of Sicily;
Pelagie Islands, including Linosa, Lampione and Lampedusa;
In Sicily we still find Ustica off the Gulf of Palermo and Pantelleria in the middle of the Sicilian Channel;
The group of the Tremiti Islands and the island of Pianosa, which rise in the Adriatic Sea;
To the north of Sardinia the Asinara and the archipelago of La Maddalena, to the south San Pietro and Sant'Antioco.
The Cheradi Islands of San Pietro and San Paolo in the Gulf of Taranto.
Orography
Mountains
Almost 40% of the Italian territory is mountainous, with the Alps as the northern boundary and the Apennine Mountains forming the backbone of the peninsula and extending for . The Alpine mountain range is linked with the Apennines with the Colle di Cadibona pass in the Ligurian Alps. Nineteen Italian regions are crossed by either the Alps or the Apennines, or their offshoots. Sardinia has mountains with their own characteristics and are included in the Sardinian-Corsican relief, since it also affects Corsica.
The Alps (formed during the Mesozoic and Cenozoic) surround the Po Valley to the north, east and west, and develop along the entire northern border of Italy (about ), creating a natural border. The Alps contain the highest peak in the European Union, Mont Blanc, at above sea level, located between the Aosta Valley and France.
The Apennines (formed during the Oligocene) rise south of the Po Valley and run from north to south throughout the Italian peninsula, from Liguria to Calabria and continue in northern Sicily ending in the Madonie, acting as a watershed between the Tyrrhenian and Adriatic-Ionian coast.
The highest peaks in Italy are found in the Western Alps, where there are numerous peaks that exceed including Monte Rosa, the Cervino and Mont Blanc which with its . The maximum height of the Apennines is the Gran Sasso d'Italia.
Famous mountains in Italy are Monte Cervino (Matterhorn), Monte Rosa, Gran Paradiso in the West Alps, and Bernina, Stelvio and Dolomites along the eastern side of the Alps.
Hills
The hills cover most of the Italian territory. They are mainly located in the central-southern part of the peninsula, along the sides of the Apennine ridge, but also in the pre-Alpine area, close to the Alps.
The hilly reliefs, which alternate with hollows and valleys, have slight slopes and do not exceed .
The first two hilly systems are the subalpine hills and the Preappennino, two hilly strips arranged between the Alps and the Po Valley and between the Apennines and the Adriatic coast respectively. The subalpine hills widen more in the western part of the Po Valley, where they form the hills of the Langhe and Montferrat. Two other hill systems are the Tyrrhenian Anti-Apennine, which extends from the Colline Metallifere of Tuscany to Vesuvius and the Beneventane Hills in Campania, and the Adriatic Anti-Apennine, present in Puglia with the Murge and Gargano hills.
The Italian hills have different origins:
The Langhe, Monferrato, Chianti and Murge are sedimentary hills formed by the lifting of the seabed.
The Beneventane Hills are of tertiary formation, that is, composed of gravel stratifications or masses of pebbles mixed with limestone and sandstone, probably due to the raising of the lake bottom.
The hills of Brianza, of Canavese and more generally of the entire strip that runs at the foot of the Alps are morainic, that is, made up of deposits of earth and crushed stone transported by ancient glaciers.
The Euganean Hills and numerous other formations in Tuscany, Lazio, Campania are of volcanic origin, i.e. they are the remains of ancient extinct volcanoes, rounded by a long erosion.
Plains
The plains make up 23.2% of the Italian national territory. In between the two lies a large plain in the valley of the Po, the largest river in Italy, which flows eastward from the Cottian Alps to the Adriatic. The Po Valley is the largest plain in Italy, with , and it represents over 70% of the total plain area in the country. The Po Valley is divided into two bands: the high plain, which borders the Alpine and Apennine hills, and the low plain located in the center and extended up to the Po delta.
In the peninsular part and in the islands there are only small plains often located along the coasts and at the mouth of the major rivers, near which they formed: this is the case, for example, of the Tavoliere delle Puglie, of the Campidano in Sardinia or the Maremma in Tuscany.
The Italian plains have different origins:
Most of it is of alluvial origin, that is, formed by the debris deposited by the rivers along their course. The Po Valley, Valdarno, Pontine Marshes, Campidano, Metapontino, Plain of Sele, Salento, Plain of Sibari, Plain of Catania and Plain of Sant'Eufemia are alluvial.
The second largest Italian plain is the Tavoliere delle Puglie, which is a rising plain, formed from the raising of the seabed.
Other plains, for example the Plain of Campania, are of volcanic origin where the ashes of the volcanoes have filled the surrounding valleys, transforming them into fertile plains.
Hydrography
Italy is surrounded, except to the north, by the sea, and its territory has a rich reserve of inland waters (rivers and lakes). The southern regions, however, are drier than the northern ones, due to the scarcity of rains and the absence of glaciers that can feed the rivers.
Rivers
Italian rivers are shorter than those of other European regions due to the Apennines that run along the entire length of the peninsula, dividing the waters into two opposite sides. They are numerous however, due to the relative abundance of rains in Italy in general, and to the presence of the Alpine chain, rich in snowfields and glaciers, in northern Italy.
The fundamental watershed follows the ridge of the Alps and the Apennines and defines five main slopes, corresponding to the seas into which the rivers flow: the Adriatic, Ionic, Tyrrhenian, Ligurian and Mediterranean sides. Italian rivers are categorized into two main groups: the Alpine-Po river rivers and the Apennine-island rivers.
The longest Italian river is the Po, which flows from the Monviso, runs through the entire Po Valley from west to east, and then flows, with a delta, into the Adriatic Sea. In addition to being the longest, it is also the river with the largest basin and the largest flow at its mouth. The second longest Italian river is the Adige, which originates near Lake Resia and flows into the Adriatic Sea, after having made a north–south route, near Chioggia. The third longest river in Italy is the Tiber, the second longest Italian river in terms of hydrographic basin; it was formed on Monte Fumaiolo (in Emilia-Romagna) and flows into the Tyrrhenian Sea after having crossed the center of Rome. After the Tiber, in order of length are the rivers Adda, Oglio, Tanaro and Ticino (of which is in Italy).
Most of Italy's rivers drain either into the Adriatic Sea (such as Po, Piave, Adige, Brenta, Tagliamento, Reno) or into the Tyrrhenian (like Arno, Tiber and Volturno), though the waters from some border municipalities drain into the Black Sea through the basin of the Drava (Innichen and Sexten in Trentino-Alto Adige/Südtirol, Tarvisio in Friuli-Venezia-Giulia) or the Inn (Livigno in Lombardy), both tributaries of the Danube, and the waters from the Lago di Lei in Lombardy drain into the North Sea through the basin of Rhine.
Lakes
In Italy there are more than 1,000 lakes, mostly artificially created by the damming of river valleys.
In the north of the country are a number of subalpine moraine-dammed lakes (the Italian Lakes), including the largest in Italy, the Garda. Other well known of these subalpine lakes are Lake Maggiore, whose most northerly section is part of Switzerland, Como (which holds the record of depth in the Italian Republic, which amounts to ), Orta, Lugano, Iseo, Idro. These lakes occupy wide valleys carved by ancient glaciers.
In Italy there are also coastal lakes, such as Lake Lesina, separated from the sea by a narrow strip of land, and volcanic lakes (Lake Bolsena, Lake Vico, Lake Bracciano), which occupy the craters of extinct volcanoes. Lake Trasimeno, on the other hand, formed in a hollow in the territory. Other notable lakes in the Italian peninsula are Varano and Omodeo in Sardinia.
The swamps and ponds that in the past covered vast flat areas of Italy, in recent centuries have been largely dried up; the few remaining wetlands, such as the Valli di Comacchio in Emilia-Romagna or the Stagno di Cagliari in Sardinia, are protected as very precious natural environments.
Along the Italian coasts there are lagoons, among which the Venetian Lagoon, that of Grado Lagoon and that of Marano Lagoon in the northern Adriatic stand out for their size and importance, and the Orbetello Lagoon on the Tuscan coast.
Seas and coasts
The Italian peninsula overlooks the Mediterranean Sea, which around it is divided into various seas.
The Ligurian Sea bathes the coasts of Liguria and, according to the cartography of the Hydrographic Institute of the Navy, the northern Tuscan coasts to the south as far as the island of Elba.
The Tyrrhenian Sea bathes the western coasts of the peninsula south of the island of Elba (and therefore all the regions from Tuscany to Calabria), the northern coasts of Sicily and the eastern coasts of Sardinia.
The Adriatic Sea bathes the eastern coasts of the peninsula, from Friuli-Venezia Giulia to the Cape of Santa Maria di Leuca, Apulia.
The Ionian Sea bathes the eastern coasts of Sicily and Calabria, the coast of Basilicata and the western coasts of Apulia.
To the south of Sicily lies the Strait of Sicily, while to the west of Sardinia lies the Sea of Sardinia.
Italy has a coastline of approximately , with a great variety of shapes that depends both on the nature of the mainland and on the action of the sea.
The Adriatic coasts are quite straight, characterized to the north by the gulfs of Trieste and Venice, in the center by the Conero promontory, to the south by that of the Gargano, which forms the Gulf of Manfredonia. The Adriatic coasts are low and sandy, with lagoons in the northern section. Only in the Trieste area, in correspondence with the Gargano, the Conero and the lower eastern Salento (between Otranto and Santa Maria di Leuca) do rocky sections follow one another.
The Ionian coasts are mainly low and sandy and are characterized by the wide Gulf of Taranto, closed to the east by the Salento Peninsula (which divides it from the Adriatic) and to the west by the Calabrian peninsula (which divides it from the Tyrrhenian Sea).
The Strait of Messina connects the Ionian and the Tyrrhenian seas.
The Tyrrhenian coasts are very articulated, with rocky stretches alternating with sandy beaches, with numerous gulfs and headlands. Among the many gulfs include Naples, Salerno and Gaeta, between the peninsulas that of Sorrento and the promontories that of Circeo and that of Piombino. In the Tyrrhenian Sea, there are three important channels: between the island of Elba and the Tuscan coast the Strait of Piombino, between Elba and Corsica the Strait of Corsica, and between Sardinia and Corsica the Strait of Bonifacio.
The Ligurian Sea, which has the Gulf of Genoa at its center, has high and rocky coasts in the Riviera di Levante and mixed coasts in the Riviera di Ponente.
Geology
The underground thrusts that millions of years ago gave rise to the reliefs of Italy still continue: the earthquakes and the eruptive activity of volcanoes testify to this.
Earthquakes
Squeezed between two plates, the African Plate and the Eurasian Plate, Italy is very subject to earthquakes, even intense ones, so much so that it holds the record in Europe. In particular, the areas at greatest seismic risk are the north and south-west of Sicily, the whole Apennines (but in particular the central-southern area), northern Apulia, almost all of Friuli-Venezia Giulia and finally the north-west of Veneto. On the contrary, the areas with little or no seismic risk are the Alps (excluding the extreme western and eastern area), most of the Po Valley, the Tyrrhenian coasts up to Lazio, central-southern Apulia, Sardinia and central Sicily.
Volcanoes
Italy is also known for the presence of numerous volcanoes, the most well-known being Vesuvius near Naples, Etna near Catania (which with its is the highest volcano in Europe), Stromboli and Vulcano, in the Aeolian Islands in the province of Messina, in addition to the large caldera formed by the Campi Flegrei in Campania.
The peninsula also has many extinct volcanoes, that is, which have ceased their eruptive activity, such as the Euganean Hills in the province of Padua, Mount Amiata in Tuscany, the Berici Hills in the province of Vicenza and the Castelli Romani area, where there are several lakes that occupy the craters of ancient volcanoes. The lakes of Bracciano, Vico and Bolsena in northern Lazio also had a similar origin.
In recent years, numerous studies have also been conducted to better understand the structure and destructive potential of the submarine volcano Marsili, located about north of Sicily and about west of Calabria. With its of length and of width (equal to of surface) the Marsili is one of the largest volcanoes in Europe.
Many elements of the Italian territory are of volcanic origin. Most of the small islands and archipelagos in the south, like Capraia, Ponza, Ischia, Eolie, Ustica and Pantelleria are volcanic islands.
Gallery
See also
Climate of Italy
Italy (geographical region)
List of islands of Italy
Natural hazards in Italy
Notes
References
Geology of Italy
|
2571165
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%20%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Данило Каменський
|
Данило Каменський творче псевдо Даниіл Каменський (27 жовтня 2000, Полтава, Україна) — український актор кіно та театру. Відомий завдяки головній ролі у фільмі 2017 року Сторожова застава.
Життєпис
Данило Каменський народився 27 жовтня 2000 року в Полтаві. У 2016 році закінчив театральне відділення Полтавської міської школи мистецтв «Мала академія мистецтв» імені Раїси Кириченко (викладач Світлана Долженко).
Вступив до Гадяцького державного коледжу культури та мистецтв імені І. П. Котляревського (викладач Людмила Фастовець).
З 2017 року актор Українського малого драматичного театру в Києві.
14 березня 2017 року потрапив у ДТП, його збила автівка на Лісовому масиві у Києві. Данило Каменський отримав важкі травми — перелом тазу та ураження селезінки, йому зробили операцію з видалення селезінки. Лише у 2018 р. актор став на ноги, до цього Каменський міг пересуватися лише за допомогою милиць.
Фільмографія
Повнометражні художні фільми
Телебачення
Примітки
Посилання
Уродженці Полтави
Випускники Хмельницького музичного училища
Актори Київського театру юного глядача
Українські кіноактори
Українські телеактори
|
570584
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B4%D1%96%D0%BA%D1%83%D1%80%20%28%D0%A1%D0%BE%D0%BC%D0%BC%D0%B0%29
|
Едікур (Сомма)
|
Едікур (Сомма)
Едікур — муніципалітет у Франції, у регіоні О-де-Франс, департамент Сомма. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 140 км на північ від Парижа, 60 км на схід від Ам'єна.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 210 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 516,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Едікур на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Сомма
Примітки
Муніципалітети департаменту Сомма
|
18516427
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Suseni%2C%20Arge%C8%99
|
Suseni, Argeș
|
Suseni, Argeș
Suseni is a commune in Argeș County, Muntenia, Romania. It is composed of ten villages: Burdești, Cerșani, Chirițești, Gălășești, Odăeni, Pădureni, Strâmbeni, Suseni, Ștefănești and Țuțulești.
References
Communes in Argeș County
Localities in Muntenia
|
2856280
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BD%D0%B4%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%B8
|
Кіндікти
|
Кіндікти — село у складі Аксуатського району Абайської області Казахстану. Адміністративний центр Кіндіктинського сільського округу.
Населення — 570 осіб (2009; 1058 у 1999, 1139 у 1989).
Національний склад станом на 1989 рік:
казахи — 100 %
У радянські часи село називалось також Кіндікті.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Аксуатського району
Села Абайської області
|
1011447
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%B5%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5
|
Альдеасіпресте
|
Альдеасіпресте — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Кастилія-і-Леон, у провінції Саламанка. Населення — особи (2010).
Муніципалітет розташований на відстані близько 190 км на захід від Мадрида, 70 км на південь від Саламанки.
На території муніципалітету розташовані такі населені пункти: (дані про населення за 2010 рік)
Альдеасіпресте: 111 осіб
Вальбуена: 31 особа
Демографія
Зовнішні посилання
Провінційна рада Саламанки: індекс муніципалітетів
Посилання на Google Maps
Примітки
Муніципалітети провінції Саламанка
|
6754319
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roccagiovine
|
Roccagiovine
|
Roccagiovine (in Romanesco simply known as ) is a (municipality) in the Metropolitan City of Rome in the Italian region of Latium, located about northeast of Rome. It is included in the Natural Park of the Monti Lucretili.
The ancient town was known by the Romans as Fanum Vacunae.
A Roman inscription found here enabled identification of Horace's Villa nearby.
Twin towns
Dampierre-lès-Conflans, France
References
Cities and towns in Lazio
|
4202621
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%20%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B9%20%D0%9A%D1%96%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%3A%20%D0%95%D0%BF%D1%96%D0%B7%D0%BE%D0%B4%20Zero
|
Машин Сентай Кірамейджер: Епізод Zero
|
Машин Сентай Кірамейджер: Епізод Zero
«Машин Сентай Кірамейджер: Епізод Zero» (Машін Сентай Кірамейдзя Епізодо Зеро, «Машин Сентай Кірамейджер: Епізод Нуль») — японський фантастичний фільм-фічуретка про супергероїв, який слугує нульовим епізодом серіалу «Машин Сентай Кірамейджер». Фільм був показаний в театрах разом з «Кішірю Сентай Рюсоулґер проти Люпінранґера проти Патранґера», як частина «Вечірки фільмів „Супер Сентай“».
Це перший раз, коли команда Супер Сентай була представлена у фільмі, а не в серіалі. Спочатку фільм планувався як перший епізод, але було вирішено, що він буде короткометражним фільмом, коли продюсери зрозуміли, що звичних 23 хвилин їм недостатньо. Іронічно, але пізніше скорочена 23-хвилинна версія фільму була показана на телебаченні між епізодами 10 і 11 серіалу.
Сюжет
Королівство Кристалія — країна прекрасних діамантів, якою править мудрий король Орадін. Однак під керівництвом молодшого брата Орадіна, Демонічного генерала зрада Ґальзи, Темний корпус Йодон на чолі з Маскою Темряви Карантулою раптово вторгається в країну, вбиває короля та знищує Кристалію. Проте, перед цим принцеса Мабушіна разом з секретними скарбами Кристалії, Каменями Кірімай, вирушає на Землю, наступну мішень армії Йодона. Там вона зустрічає Мірьоу Хакатамінамі, керівника CARAT, який розробив Кірамай Ченджери, готуючись до вторгнення Йодона на Землю. Мабушіна використовує Камені Кірамай для пошуку воїнів, які мають сильний Кіраментал.
За допомогою Каменів, Мабушіна знаходить Тамемото Імізу, гравцем № 1 у шутерах, спортсменку Сену Хаямі, відому на японських змаганнях з атлетики, зірку бойовиків Сігуру Осікірі та Сайо Охару, геніального хірурга. Коли команда збирається у своєму новому штабі, раптово з'являється повідомлення про атаку Йодона. Спустившись вниз до автостоянки, вони четверо перетворюються на Кірімаґерів і перемагають нападників. Обнак вияв, що це була лише голограма Хакатамінамі, за допомогою якої вони тренували свої здібності.
Проте п'ятий, червоний Кірамейджер все ще не знайдений. Машин Фаір прилітає до Середньої школи Хікарігамін, очевидно відчуваючи, що п'ятим воїном стане захоплений юнак Дзюру Ацута, який малює портрет своєї однокласниці.
В ролях
Примітки
Джерела
«Машин Сентай Кірамейджер: Епізод Zero» на Power Rangers Wiki (перекладено зі статті за ліцензією CC-BY-SA)
Фільми про Супер Сентай
Японські фільми про супергероїв
Фантастичні фільми Японії
Фантастичні фільми 2021
|
46626692
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2015%20Italian%20Open%20%E2%80%93%20Women%27s%20singles
|
2015 Italian Open – Women's singles
|
2015 Italian Open – Women's singles
Maria Sharapova defeated Carla Suárez Navarro in the final, 4–6, 7–5, 6–1 to win the women's singles tennis title at the 2015 Italian Open. It was her third title in Rome.
Serena Williams was the two-time defending champion, but withdrew before her third-round match because of a right elbow injury.
Seeds
The top eight seeds received a bye into the second round.
Draw
Finals
Top half
Section 1
Section 2
Bottom half
Section 3
Section 4
Qualifying
Seeds
Qualifiers
Lucky losers
Qualifying draw
First qualifier
Second qualifier
Third qualifier
Fourth qualifier
Fifth qualifier
Sixth qualifier
Seventh qualifier
Eighth qualifier
References
Main draw
Qualifying draw
Women's Singles
|
25062445
|
https://en.wikipedia.org/wiki/MTV%20Europe%20Music%20Award%20for%20Best%20Group
|
MTV Europe Music Award for Best Group
|
MTV Europe Music Award for Best Group
The MTV Europe Music Award for Best Group is one of the original general awards that has been handed out every year since the first annual MTV Europe Music Awards in 1994. Spice Girls, Backstreet Boys, Linkin Park have all won the award twice. The world-famous group BTS won the award 4 times in a row.
Winners and nominees
Winners are listed first and highlighted in bold.
† indicates an MTV Video Music Award for Best Group Video–winning artist.
‡ indicates an MTV Video Music Award for Best Group Video–nominated artist that same year.
1990s
2000s
2010s
2020s
See also
MTV Video Music Award for Best Group Video
References
Group
Awards established in 1994
|
61860832
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ananyevka
|
Ananyevka
|
Ananyevka is a rural locality (a selo) and the administrative center of Ananyevsky Selsoviet, Kulundinsky District, Altai Krai, Russia. The population was 633 as of 2013. There are 6 streets.
Geography
Ananyevka is located on the Kulundinskaya plain, 56 km east of Kulunda (the district's administrative centre) by road. Yekaterinovka is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Kulundinsky District
|
6311758
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kunisaki
|
Kunisaki
|
Kunisaki
is a small coastal city located in Ōita Prefecture, Kyushu, Japan. , the city had an estimated population of 25,721 in 13082 households, and a population density of 81 persons per km². The total area of the city is .
Geography
Kunisaki covers the northeastern part of Ōita Prefecture and almost the eastern half of the Kunisaki Peninsula (excluding the southeastern part), and faces the Gulf of Iyo on the Seto Inland Sea to the north and east. Settlements are scattered in areas near the sea, and the city center is located near the sea in the central eastern part of the city. The western part of the city is located in the central part of the Kunisaki Peninsula and is mountainous. The city center is located approximately 60 km by road (approximately 40 km in a straight line) from Ōita City, the prefectural capital.
Neighboring municipalities
Ōita Prefecture
Bungo-Takada
Kitsuki
Mountains
Mt. Futago (Futago-san) at 720m and the tallest
Mt. Monju (Monju-san)
Mt. Odomure
Mt. Otake
Mt. Takeshi Washinosu
Mt. Fudo (or Hudo)
Climate
Kunisaki has a humid subtropical climate (Köppen climate classification Cfa) with hot summers and cool winters. Precipitation is significant throughout the year, but is somewhat lower in winter. The average annual temperature in Kunisaki is . The average annual rainfall is with June as the wettest month. The temperatures are highest on average in August, at around , and lowest in January, at around . The highest temperature ever recorded in Kunisaki was on 10 August 2013; the coldest temperature ever recorded was on 8 January 2021.
Demographics
Per Japanese census data, the population of Kunisaki in 2020 is 26,232 people. Kunisaki has been conducting censuses since 1920.
History
The area of Kunisaki was part of ancient Bungo Province. During the Edo period it was mostly under control of Kitsuki Domain and was ruled by a cadet branch of the Matsudaira clan, with smaller areas administered as tenryō territory under the direct control of the Tokugawa shogunate. After the Meiji restoration, the village of Kunisaki within Higashikunisaki District, Ōita was established on May 1, 1889 with the creation of the modern municipalities system. It was raised to town status on November 8, 1894. The city of Kunisaki was founded on March 31, 2006, from the merger of the former town of Kunisaki, absorbing the towns of Aki, Kunimi and Musashi (all from Higashikunisaki District).
On June 25, 2008, the City of Kunisaki declared itself a 'Nuclear-free Peace City" in wishing the abolition of nuclear weapons and world permanent peace.
Government
Kunisaki has a mayor-council form of government with a directly elected mayor and a unicameral city council of 18 members. Kunisaki, together with the village of Himeshima, Ōita contributes one member to the Ōita Prefectural Assembly. In terms of national politics, the city is part of the Ōita 3rd district of the lower house of the Diet of Japan.
Economy
The main industry is agriculture, including fruit and vegetable cultivation and commercial fishing. Industries include factories operated by Oita Canon and Sony Semiconductor Manufacturing Co., Ltd.
Education
Kunisaki has seven public elementary schools and three public junior high schools and one public high school operated by the city government and one public high school operated by the Ōita Prefectural Board of Education.
Transportation
Airports
Oita Airport is located in Kunisaki.
Railways
Kunisaki has no passenger railway service. The nearest railway stations are Kitsuki Station, Ōgami Station, or Usa Station on the JR Kyushu Nippō Main Line, each of which has a bus service to the city.
Highways
Ōita Airport Road
Local attractions
Gyonyu Dam and Lake Taro
Futago-ji
Onizuka Kofun, National Historic Site
Ankokuji Site, National Historic Site
Notable people from Kunisaki
Miura Baien, Edo period scholar
Motoda Hajime, politician
Sunao Tawara, pathologist
Tatsumi Fujinami, Japanese professional wrestler
Toyohiko Yoshida, former Japanese baseball pitcher (Nippon Professional Baseball)
References
External links
Cities in Ōita Prefecture
Populated coastal places in Japan
Kunisaki
|
4432584
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BC%20%D0%92%27%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Кім В'ячеслав Костянтинович
|
Кім В'ячеслав Костянтинович
В'ячеслав Костянтинович Кім (12 червня 1969 року, Алмати, Казахська РСР) — економіст, фінансист, громадський діяч, співзасновник, акціонер та голова ради директорів Kaspi.kz, президент Національної Федерації Тхеквондо Казахстану. Входить до п'ятірки найвпливовіших і найбагатших бізнесменів Казахстану.
Освіта
Випускник Республіканської фізико-математичної школи. Закінчив Алматинський державний університет ім. Абая за спеціальністю «Економіст-фінансист» (1998), Російсько-Казахстанський сучасний гуманітарний університет за спеціальністю «Фінансист» (2002).
У 1987-1989 проходив військову службу у збройних силах СРСР.
Кар'єра
У 1990 році разом із партнером заснував офтальмологічну клініку Коновалова. З 1996 року займався роздрібним бізнесом, дистрибуцією електронної техніки в компаніях АТ "ALTAIR", ТОВ "Азія Технікс", ТОВ "ATG" впродовж 8 років.
У 1993 став одним із засновників та власників торгової мережі «Планета електроніки». Впродовж 2003-2004 займав посаду Голови наглядової ради Казахстанської асоціації товаровиробників та техніки. У 2004-2005 був Президентом АТ «Азія ТехніксГруп» та у 2004-2006 — Радником міністра економіки та бюджетного планування Республіки Казахстан. У 2005-2006 був керуючим директором з економіки АТ «Казахстан Темір Жоли».
Kaspi.kz
Впродовж 2002-2006 був акціонером та членом ради директорів АТ «Банк Каспійський», ставши мажоритарним акціонером у 2006. З 2008 року обіймає посаду голови ради директорів АТ «Kaspi Bank». З 5 грудня 2018 року є головою ради директорів Kaspi.kz. За оцінкою інформаційного агентства Bloomberg, вартість пакета акцій, що належать В'ячеславу Кім після успішного IPO Kaspi.kz у жовтні 2020 року на Лондонській фондовій біржі, склала 1,9 мільярдів доларів США.
21 лютого 2020 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв провів зустріч із В'ячеславом Кімом та головою правління Kaspi.kz Михайлом Ломтадзе, під час якої обговорювалася стратегія розвитку цифрових сервісів, перспективи зростання електронної комерції в Казахстані, а також плани компанії з підтримки бізнесу. Президент наголосив на важливості впровадження технічних інновацій у діяльності Kaspi.kz. Через рік, 26 лютого 2021 року Касим-Жомарт Токаєв провів другу зустріч із засновниками Kaspi.kz В'ячеславом Кімом та Михайлом Ломтадзе, в ході якої були окреслені перспективні напрямки спільної діяльності державних органів та Kaspi.kz, у тому числі у питаннях розвитку безготівкових платежів у Казахстані.
Інші проєкти
З 2013 року є співвласником компанії Kolesa Group та з 2015 року співвласником компанії “Алсеко”.
У 2016—2019 був членом ради директорів та незалежним директором в АТ «Група Компаній Алюр». З 2017 по 2019 був співвласником торгової мережі "Magnum". З 2019 року – голова наглядової ради торгової мережі «Magnum».
У 2021—2022 був незалежний директор у раді директорів АТ «Фонд національного добробуту «Самрук-Қазына».
Статки
З 2002 року є одним з найбагатших людей Казахстану за версією Forbes Казахстан. У 2021 році він був на 2 місці зі статками у 4,200 мільйонів доларів. 21 грудня 2020 року він увійшов до п'яти найвпливовіших бізнесменів Казахстану.
У 2020 році вперше редакція Forbes Казахстан оголосила лауреатами звання "Бізнесмен року" відразу двох підприємців — співзасновника Kaspi.kz В'ячеслава Кіма та співзасновника та голову управління компанії Михайла Ломтадзе.
У 2021 році вперше увійшов до глобального списку мільярдерів Forbes (925 місце).
Громадська діяльність
2016-2019 — Президент Федерації Кендо та Іайдо в Республіці Казахстан.
З 11 листопада 2013 року — президент Національної федерації Тхеквондо Казахстану.
З 13 квітня 2017 року він є частиною правління громадського фонду "FizmatEndowmentFund", членом Ради директорів Республіканської фізико-математичної школи.
У 2018 році він увійшов до Ради Алматинської Федерації тріатлону AlmatyTriathlonFederation.
З 2019 року — член Ради Національного географічного товариства Казахстану Kazakhgeography.
Благодійна діяльність
2010-2014 — був спонсором благодійного фонду "Аяла" у проєкті "Дихай, дитина".
З 2016 року він є членом правління добровільної спільноти "Милосердя". У березні 2017 року В'ячеслав Кім разом з Михайлом Ломтадзе подарували проєкту "Аутизм можна подолати" відремонтовану будівлю площею 1400 квадратних метрів.
З 2013 року є одним з керівників та партнерів Благодійного фонду Саби у проєкті "Побудуй свій бізнес".
У 2020 році засновники Kaspi.kz В'ячеслав Кім та Михайло Ломтадзе надавали фінансову підтримку системі охорони здоров'я Республіки Казахстан під час пандемії коронавірусу, виділивши 100 мільйонів тенге для придбання експрес-тестів і апаратів ШВЛ та надавши державі 100 машин швидкої допомоги.
У січні 2022 року засновники Kaspi.kz В'ячеслав Кім та Михайло Ломтадзе виділили 579 млн тенге на допомогу суб'єктам малого підприємництва, які постраждали під час заворушень в Алмати, та передали 10 млрд тенге до фонду "Народу Казахстану", діяльність якого спрямована на розв'язання проблем охорони здоров'я, освіти, соціальної підтримки, культури та спорту.
Нагороди
Орден Пошани (14 грудня 2007)
Орден Благородства (13 грудня 2016)
Нагрудний знак "Енбегі үшін" та звання почесного громадянина Алмати (15 вересня 2019)
Примітки
Народились 12 червня
Народились 1969
Персоналії за алфавітом
Кавалери ордена Благородства (Казахстан)
|
2116440
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Дунаєвка (Калінінградська область)
|
Дунаєвка (Калінінградська область)
Дунаєвка — селище Зеленоградського району, Калінінградської області Росії. Входить до складу Ковровського сільського поселення.
Населення — 128 осіб (2015 рік).
Населення
Примітки
Селища Калінінградської області
Населені пункти Зеленоградського району
|
2780950
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%87-%D0%A2%D0%B0%D0%BF%D0%BF%D0%B5
|
Келіч-Таппе
|
Келіч-Таппе — село в Ірані, у дегестані Хондаб, у Центральному бахші, шагрестані Хондаб остану Марказі. За даними перепису 2006 року, його населення становило 429 осіб, що проживали у складі 93 сімей.
Клімат
Середня річна температура становить 12,33 °C, середня максимальна – 31,02 °C, а середня мінімальна – -10,43 °C. Середня річна кількість опадів – 273 мм.
Примітки
Населені пункти шагрестану Хондаб
|
4342453
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chris%20Hardwick
|
Chris Hardwick
|
Chris Hardwick
Christopher Ryan Hardwick (born November 23, 1971) is an American comedian, actor, television and podcast host, writer, and producer. He hosts Talking Dead, an hourlong aftershow on AMC affiliated with the network's zombie drama series The Walking Dead and Fear the Walking Dead, as well as Talking with Chris Hardwick, a show in which Hardwick interviews prominent pop culture figures, and The Wall, a plinko-inspired gameshow on NBC, Hardwick created Nerdist Industries, operator of the Nerdist Podcast Network and home of his podcast The Nerdist Podcast, which later left the network and was renamed to ID10T with Chris Hardwick. His podcast has broadcast 1,000 episodes as of December 2019.
From 2011, he hosted the BBC America Britcom block Ministry of Laughs. From 2013 to 2017, he hosted @midnight with Chris Hardwick, a nightly comedy-game show series on Comedy Central. In 2013, he hosted Talking Bad, a live half-hour talk show on AMC following the final eight episodes of Breaking Bad. From 2016, he hosted Talking Saul for the Breaking Bad spin-off Better Call Saul. He is also known for performing with Mike Phirman in the musical comedy duo Hard 'n Phirm, as well as hosting Singled Out, Wired Science, and Web Soup, the voice of Glowface on The X's, and the voice of Otis the Cow in Back at the Barnyard.
Early life
Christopher Ryan Hardwick was born in Louisville, Kentucky, on November 23, 1971, the son of Billy Hardwick (1941–2013), a professional ten-pin bowler, and Sharon Hills (née Facente), a real estate agent in Pasadena, California. His maternal grandfather was Italian-American, and opened a bowling alley where Hardwick's parents first met. Hardwick was raised in his mother's Roman Catholic faith. At age four, he met comedian Joan Rivers and they became lifelong friends. Hardwick grew up in Memphis, Tennessee, where he was the 1983 Memphis City Junior High Chess Champion. He later attended St. Benedict at Auburndale before moving to Regis Jesuit High School in Aurora, Colorado, and spent his senior year at Loyola High School in Los Angeles. He studied philosophy at UCLA, where he was a member of the Chi Phi Fraternity during his freshman year and graduated in 1993. He was roommates with Wil Wheaton, whom he had met at a screening of Arachnophobia in Burbank, California.
Career
Acting and podcasting
Hardwick was a DJ on Los Angeles radio station KROQ-FM during the mid-1990s. In the fall of 1998, he starred in the UPN comedy Guys Like Us; the show aired 12 episodes before it was cancelled in January 1999.
Hardwick appeared in Rob Zombie's horror films House of 1000 Corpses and Halloween II. He also made a small appearance in Terminator 3: Rise of the Machines. In 2010, he was featured in the film The Mother of Invention. He made guest appearances on such shows as CSI: Crime Scene Investigation, Married... with Children, Boy Meets World and Zoey 101, and was a guest commentator on VH1's I Love the '90s, which aired in 2005. He appeared as a television host on hip hop group Little Brother's 2005 album, The Minstrel Show.
Hardwick is a contributing writer for Wired (since 2007), wrote for Web Soup and Back at the Barnyard, and he made regular appearances on The Late Late Show with Craig Ferguson and Chelsea Lately. As part of what Hardwick calls his "nerd media empire", he ran Nerdist Theater, an entertainment space at Meltdown Comics in Los Angeles. He entered into an equity partnership with GeekChicDaily in June 2011 to form Nerdist Industries.
Hardwick published a self-help book, The Nerdist Way: How to Reach the Next Level (In Real Life), with Penguin Publishing, in late 2011. In February 2012, GeekChicDaily fully merged with Nerdist Industries and became Nerdist News, with Hardwick operating as Chief Creative Officer.
On July 10, 2012, Nerdist Industries was acquired by Legendary Entertainment. Hardwick was given the title of co-president of Legendary's digital business.
In February 2018, Hardwick announced that he would be rebranding The Nerdist Podcast to ID10T and that he would be leaving Nerdist since the contract with Legendary came to an end in 2017.
Voice-over work
Hardwick voiced Alexander Hamilton in The Radio Adventures of Dr. Floyd and Otis the Cow in the Barnyard series (originally voiced by Kevin James in the film Barnyard).
He provided the voice for Green Arrow/Oliver Queen on The Batman and Lego Dimensions, Glowface in The X's, and Sokka in The Legend of Korra, as well as voice work for The Minstrel Show from the rap group Little Brother, and narration for the introduction video for the Flash animation game George Plimpton's Video Falconry. Between May 2013 and July 2016, he voiced "Craig the Snake" on Sanjay and Craig. He also voiced the character Vaughn in Telltale Games's Tales from the Borderlands, reprising his role in the Borderlands 2 DLC Commander Lilith and the Fight for Sanctuary and in Borderlands 3.
In 2017, Hardwick guest-voiced the villain Klaxxon for a special episode of Futurama released on the Nerdist podcast.
Hosting
In 1993, Hardwick hosted the MTV game show Trashed, in which contestants would answer trivia questions or risk some of their belongings being destroyed. From 1995 to 1998, he co-hosted with Jenny McCarthy the MTV dating game show Singled Out, in which the main contestant selects from a pool of 50 people based on their attributes without seeing them. While working on Singled Out, he met fellow MTV personality Jacinda Barrett, to whom he became engaged but never married. Later, he hosted the syndicated dating show Shipmates.
From October through December 2007, Hardwick hosted the weekly series Wired Science on PBS, while writing for Wired magazine. On June 7, 2009, he became the host of G4's Web Soup, a spinoff of E!'s The Soup. Hardwick had previously guest-hosted The Soups predecessor, Talk Soup.
Since February 2010, Hardwick has been producing the "Nerdist" podcast, which he hosts with Jonah Ray and Matt Mira. The podcast was named one of 2010's best by The A.V. Club and one of the 10 best comedy podcasts by Rolling Stone.
In May 2011, Hardwick signed a contract with BBC America to host a pilot of a panel talk show for the network based on the podcast. The pilot also included Hardwick doing intros and outros for BBC America's new Saturday-night Ministry of Laughs comedy block of Britcoms.
In 2011, Hardwick began hosting Talking Dead, a live half-hour (later expanded to one hour) aftershow to AMC's series The Walking Dead. Hardwick interviews celebrity fans of The Walking Dead as well as members of its cast and crew, interacts with the studio audience, re-airs clips of the episode, plays games with and polls the viewers via the Internet, and offers exclusive clips of the next episode.
In August 2013, Hardwick began hosting Talking Bad, a live half-hour (later expanded to one hour on the final episode) talk show companion series to the final eight episodes of the AMC series Breaking Bad. In February 2016, Hardwick began hosting Talking Saul, a live one-hour talk show companion series to the season two premiere and finale of the AMC series Better Call Saul.
On December 24, 2011, BBC America aired The Nerdist: The Year in Review, a comedy special hosted by Hardwick in Los Angeles. In August 2012, he hosted a special episode of The Nerdist on BBC America to "debate" the effects of time and space with other friends and celebrity nerds. The episode was really an effort to promote the network's upcoming September 1 seventh-season premiere of the series Doctor Who.
On April 30, 2013, Comedy Central announced that Hardwick would host a half-hour comedic panel show called @midnight with Chris Hardwick. Thomas Lennon and Robert Ben Garant, formerly of Reno 911!, served as executive producers/showrunners. It premiered on October 21, 2013.
On November 7, 2014, he hosted the "Talent, Art, Movie and Costume" section of the BlizzCon gaming convention.
Stand-up comedy
Hardwick is also a stand-up comedian and performs with Mike Phirman in the music comedy duo Hard 'n Phirm, whose half-hour comedy special Comedy Central Presents: Hard 'n Phirm premiered in January 2008.
In 2004, Comedy Central used some of his material for an animated series called Shorties Watchin' Shorties. In 2007, both his solo standup and duo act were featured on the comedy compilation CD Comedy Death Ray. Hard 'n Phirm completed several songs for the 2009 Rob Zombie animated movie The Haunted World of El Superbeasto. Hardwick announced plans to do a live stand-up album from his 2009 tour. He has toured as a featured comedian for Joel McHale. In 2010, he appeared as a stand-up comic on John Oliver's New York Stand-Up Show twice. In the same year, Hardwick performed on the Comedy Central show The Benson Interruption.
On February 17, 2012, Hardwick filmed Mandroid, his first one-hour stand-up special for Comedy Central in New York City. Jonah Ray was his unaired opener. The special aired on Comedy Central on November 10, 2012, and was well received. Extended and uncensored DVD, CD, and digital versions were released January 22, 2013.
Influences
Hardwick has said his influences include Steve Martin, George Carlin, Richard Pryor, Sam Kinison, Rodney Dangerfield, Bill Hicks, Emo Philips, and Bill Cosby.
Personal life
Hardwick is a recovering alcoholic and says he has been sober since October 2003. A former co-worker said that Hardwick "replaced his alcoholism with workaholism".
Relationships
Hardwick was previously engaged to model and actress Jacinda Barrett, and had a relationship with actress Andrea Savage. In 2004, he started a relationship with actress and comedian Janet Varney and they were together for seven years until their separation in 2011. Shortly after, he would go on to date Chloe Dykstra (from late 2011 to July 2014). He became engaged to model and actress Lydia Hearst on September 12, 2015, and the two married on August 20, 2016, in Pasadena, California. In August 2021, they announced that they were expecting their first child together. On January 29, 2022, they announced the arrival of their daughter.
Hardwick, his wife Lydia Hearst, and their daughter currently live in Los Feliz, Los Angeles. He also owns a residence in Eagle Rock, Los Angeles.
Abuse allegation
Hardwick's ex-girlfriend Chloe Dykstra published an essay on Medium on June 14, 2018, in which she alleged that she had been subjected to emotional and sexual abuse by an unnamed ex-boyfriend, and claimed that she was subject to career blacklisting in retaliation for ending the relationship. The essay did not name the abuser, but the timing and several key details led readers to conclude it was Hardwick. In response, Nerdist removed all mentions of Hardwick from its website while AMC announced that further episodes of Talking with Chris Hardwick would be pulled. Hardwick also stepped away from moderating all AMC and BBC America panels at San Diego Comic-Con.
On July 25, 2018, AMC announced that a comprehensive investigation conducted alongside law firm Loeb & Loeb had failed to confirm Dykstra's allegations and that Hardwick would return as host of Talking Dead and Talking with Chris Hardwick. Their statement read, "We take these matters very seriously and given the information available to us after a very careful review, including interviews with numerous individuals, we believe returning Chris to work is the appropriate step." Dykstra, who refused to cooperate in the investigation, stated two days later on Twitter, "I chose not to participate in the investigation of the person I spoke of. I do not believe in an eye for an eye." She also stated that she "originally wrote her essay so she could move on with her life, and now she intends to do so". On July 31, 2018, NBC announced that Hardwick would return as host of The Wall following its own investigation. On August 10, 2018, his name was returned to Nerdist's website after their own investigation.
Discography
Horses and Grasses (2005)
Mandroid (2012)
Funcomfortable (2016)
Filmography
Film
Television
Video games
Music Videos
Ben Folds Five's "Do It Anyway": Executive producer and actor
Awards and nominations
References
External links
1971 births
American stand-up comedians
American male musicians
American podcasters
American male voice actors
American people of Italian descent
Male actors from Louisville, Kentucky
Musicians from Louisville, Kentucky
Actual play performers
American comedy musicians
American male film actors
American game show hosts
American male television actors
American television producers
American television writers
American male television writers
Melodica players
Late night television talk show hosts
Living people
University of California, Los Angeles alumni
Male actors from Memphis, Tennessee
Nerdist Industries
American television talk show hosts
American male screenwriters
American technology chief executives
20th-century American comedians
21st-century American comedians
Hearst family
Screenwriters from Kentucky
Screenwriters from Tennessee
Comedians from Kentucky
Comedians from Memphis, Tennessee
American male comedians
|
24157940
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Velyki%20Korovyntsi
|
Velyki Korovyntsi
|
Velyki Korovyntsi is an urban-type settlement in Zhytomyr Raion, Zhytomyr Oblast, Ukraine. Population: In 2001, population was 2,794.
References
Rural settlements in Zhytomyr Raion
Zhitomirsky Uyezd
|
909042
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C
|
Тамервіль
|
Тамервіль — муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Манш. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 290 км на захід від Парижа, 90 км на північний захід від Кана, 55 км на північний захід від Сен-Ло.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Нижня Нормандія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Нормандія.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 257 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 671,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Посилання
Офіційний сайт муніципалітету Тамервіль
Тамервіль на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Манш
Примітки
Муніципалітети департаменту Манш
|
2629024
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B2%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%83%D0%B3
|
Список правителів королівства Морганнуг
|
Список правителів королівства Морганнуг — перелік володарів держави, що спочатку називалася Глівісінг, а з 930 року отримала назву Морганнуг. Усі королі були представниками династія Магна Максима. Згодом посідали володарі з династії Гуртеірна
Королі
Династія Магна Максима
Глівіс ап Солор, 470—480 роки
Гвінліу Бородатий, 480—523 роки
Кадок Мудрий, 523—580 роки
Мейріг ап Карадог, 580—590 роки
Ербіг ап Мейріг, 590—595 роки
Ерб ап Ербіг, 595—610 роки
Нинніон ап Ерб, 610—615 роки
Лліварх ап Нинніон, 615—620 роки
Династія Гуртеірна
Ітел ап Атруіс, 620—625 роки
Морган ап Атруіс, 625—665 роки
Ітел II, 665—685 роки
Морган II Багатий, 685—715 роки
Ітел III ап Морган, 715—755 роки
Династія Магна Максима
Родрі ап Ітел, 775—785 роки
Ріс ап Ітел, 750—785 роки
Меуріг II, 775—785 роки
Артфел Старий, 785—825 роки
Ріс II, 825—856 роки
Гівел ап Ріс, 856—886 роки
Овейн I, 886—930 роки
Гріфід ап Овейн, 930—934 роки
Кадуган ап Овейн, 930—950 роки
Морган III Старий, 930—974 роки
Ідвалон ап Морган, 974—990 роки
Ріс III, 990—1000 роки
Гівел II, 990—1043 роки
Іестін ап Овейн, 990—1015 роки
Рідерх ап Іестін, 1015—1033 роки
Гріфід II, 1033—1055 роки
Гургант ап Ітел, 1033—1070 роки
Династія Рудлан
Гріфід III, 1055—1063 роки
Династія Магна Максима
Кадуган II, 1063—1074 роки
Карадог ап Гріфід, 1074—1081 роки
Іестін II, 1081—1093 роки
Джерела
Mike Ashley, The Mammoth Book of Britisg Kings & Queens, Robinson, Londres, 1998, (ISBN 1841190969), " Gwent and Glywysing ", p. 121, table généalogique n° 3, p. 122.
Lloyd, John E. A History of Wales from the Earliest Times to the Edwardian Conquest, Vol. 1, p. 274. Longmans, Green, & Co. (London), 1911. Accessed 22 Feb 2013.
Історія Уельсу
|
21841258
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Szeroki%20B%C3%B3r%20Piski
|
Szeroki Bór Piski
|
Szeroki Bór Piski is a settlement in the administrative district of Gmina Pisz, within Pisz County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately west of Pisz and east of the regional capital Olsztyn.
Throughout World War II, the Oberkommando der Luftwaffe (Air Force High Command) was temporarily located in Breitenheide.
References
Villages in Pisz County
|
1013754
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BD%D1%80%D1%83%D0%B1%D1%96%D1%8F-%D0%B4%D0%B5-%D0%BB%D0%B0-%D0%9A%D1%83%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B0
|
Онрубія-де-ла-Куеста
|
Онрубія-де-ла-Куеста — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Кастилія-і-Леон, у провінції Сеговія. Населення — осіб (2010).
Муніципалітет розташований на відстані близько 120 км на північ від Мадрида, 70 км на північний схід від Сеговії.
Демографія
Примітки
Муніципалітети провінції Сеговія
|
27543498
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vincent%20Aboubakar
|
Vincent Aboubakar
|
Vincent Aboubakar (born 22 January 1992) is a Cameroonian professional footballer who plays as a striker for Süper Lig club Beşiktaş and captains the Cameroon national team.
Aboubakar began his career at Coton Sport and moved to Europe in 2010, playing for Ligue 1 clubs Valenciennes and Lorient, totalling 109 appearances and 26 goals in France's top division. In 2015, he signed for Porto, where he played 125 games and scored 58 goals, winning a Primeira Liga title. He won the Turkish Süper Lig while on loan at Beşiktaş in 2017, and again in 2021.
Aboubakar has earned 100 caps for Cameroon since his international debut in May 2010. He was part of their squads for the 2010, 2014 and 2022 FIFA World Cups, as well as the Africa Cup of Nations in 2015, 2017, 2021 and 2023. He scored the winning goal in the final of the 2017 tournament, and was the top goalscorer of the 2021 edition.
Aboubakar is the third-highest scorer in the history of the Cameroonian national team, behind Roger Milla with 43 goals and Samuel Eto'o with 56 goals.
Early life
Vincent Aboubakar was born on 22 January 1992 in Garoua, North Region of Cameroon. He was raised in a devout Christian family in a Muslim-majority city and his mother Maobeal Alice was a deaconess for the Evangelical Missionary Society of Cameroon.
Club career
Valenciennes
On 26 May 2010, Aboubakar signed with Valenciennes in France. He was assigned the number 9 shirt and made his debut in the club's opening league match of the season against Nice appearing as a substitute. He scored his first goal and hat-trick against Boulogne in Coupe de la Ligue.
Lorient
Aboubakar signed for Lorient on a free transfer on 1 July 2013. He made his debut for the Breton team on 10 August, playing the full 90 minutes of a 1–0 loss at Lille, and scored his first goal eight days later, equalising in a 2–1 win over Nantes at the Stade du Moustoir. He came joint second top scorer over the season with 16 league goals from 35 appearances, including braces in a 4–0 win at Évian on 23 November and a 4–4 home draw with Montpellier on 20 April 2014.
Porto
Aboubakar signed for Porto on 24 August 2014, signing a four-year contract for a fee of €3 million, equivalent to 30% of his economic rights. He had previously been a target for Hull City.
He made his debut on 14 September in a 1–1 Primeira Liga draw at Vitoria S.C., replacing Héctor Herrera in added time. Three days later in the UEFA Champions League, after coming on for Jackson Martínez, he scored his first Porto goal to conclude a 6–0 home win over BATE Borisov in the UEFA Champions League group stage. On 25 October, again as the Colombian's replacement, he scored a first league goal to wrap up a 5–0 victory at F.C. Arouca. He was used almost exclusively as a substitute over the season, as Porto finished runners-up to S.L. Benfica.
In his second season in Portugal, following the sale of Martínez, Aboubakar played much more regularly. He opened the season on 15 August 2015 with two goals in a 3–0 win over Vitória at the Estádio do Dragão, and scored twice the following 10 January in a 5–0 win at city rivals Boavista FC. He scored once in five games as the team reached the final of the Taça de Portugal, and scored the only goal of the fifth-round win at C.D. Feirense on 16 December 2015.
Loan to Beşiktaş
On 27 August 2016, Süper Lig reigning champions Beşiktaş signed Aboubakar on a season-long loan. He made his debut for the Istanbul-based club on 10 September, replacing Olcay Şahan for the last six minutes of a 3–1 home win over Kardemir Karabükspor. He did not score until his eighth match, in which he contributed two goals to a 3–2 Champions League win at Napoli on 19 October 2016 that was his club's first win in the competition since November 2009. Four days later he scored his first league goal, also assisting Talisca in a 3–0 victory over Antalyaspor at Vodafone Park. In March 2017, he scored in each leg of a 5–2 aggregate win over Olympiakos in the last 16 of the UEFA Europa League, although he was sent off in the second game for fighting with Panagiotis Retsos. He finished the season scoring 12 goals in 27 league appearances, as the Black Eagles retained their league title.
Return to Porto
After returning to Portugal, Aboubakar was part of a three-pronged attack made of African players, alongside the Malian Moussa Marega and Algeria's Yacine Brahimi. He scored his first hat-trick for the Dragons on 20 August 2017 in a 3–0 home win over Moreirense FC. On 13 September, as the Champions League campaign began with a 3–1 home loss to Beşiktaş, he celebrated with his former teammates in their changing room. He scored five times in the group as Porto advanced, including two-goal hauls in both wins over French champions AS Monaco. On 10 December, he scored another hat-trick in a 5–0 win at Vitória F.C. that put Porto back on top of the table.
In September 2018, Aboubakar suffered an anterior cruciate ligament injury against C.D. Tondela. He underwent surgery, causing a long-term absence. On 4 May 2019, he made his comeback as a late substitute for Marega in a 4–0 home win over C.D. Aves.
On 18 August 2019, Aboubakar played the full 90 minutes of FC Porto B's 1–1 home draw with Varzim S.C. in LigaPro.
Return to Beşiktaş
After terminating his contract with Porto, Aboubakar returned to Istanbul to meet with Beşiktaş on 25 September 2020. The following day, he signed a contract until 31 May 2021. In his one season back in Istanbul, he was the fifth-highest goalscorer with 15 goals as his team won the league. This included two on 29 November in a 4–3 win at city rivals Fenerbahçe.
Al Nassr
On 8 June 2021, Aboubakar signed with Saudi Pro League club Al Nassr on a three-year deal. His salary was set at €6 million per year.
Aboubakar reached a mutual agreement to terminate his contract at the Riyadh-based club in January 2023, being compensated for what remained of it. His exit was required in order to free a foreigner quota place for Cristiano Ronaldo.
Third stint at Beşiktaş
On 21 January 2023, Aboubakar re-signed with Turkish club Beşiktaş as a replacement for departing striker Wout Weghorst. The 2-year deal involved a €1.1 million signing bonus and €1.5 million for the 2022–23 season, and €3.1 million per season for the remaining seasons, in addition to a maximum of €12,000 per match depending on the duration and type of competition." Aboubakar scored 13 goals from 16 matches in second half of the season, placing him ninth in the Süper Lig top scorers list for 2022–23.
On 11 December 2023, it was officially announced that Aboubakar has been excluded from the squad along with Valentin Rosier, Eric Bailly, Rachid Ghezzal and Jean Onana due to poor performance and incompatibility within the team.
On 14 February 2024, Aboubakar has been pardoned and started training with the team. He has been included in the squad for the upcoming game against Konyaspor.
International career
On 18 August 2009, Aboubakar was called up to the Cameroon national under-20 football team for the Francophone Games in Beirut.
In May 2010, aged 18, he was named to the Cameroon 23-man squad for the 2010 FIFA World Cup. Aboubakar was the only player in the squad who was based in Cameroon. He made his debut in the friendly match on 29 May 2010 against Slovakia. On 11 August 2010, Aboubakar scored his first goal for the national team, in a friendly against Poland.
He was called up for the 2014 FIFA World Cup in Brazil, and subsequently for the 2015 Africa Cup of Nations. In the 2017 Africa Cup of Nations, Aboubakar scored an 88th-minute goal in the final to hand Cameroon a comeback 2–1 victory against Egypt to end his nation's 15-year wait for a continental crown.
Later that year, he was part of the Cameroon squad at the 2017 FIFA Confederations Cup in Russia. He scored a consolation goal in their 3–1 loss to world champions Germany in Sochi on 25 June.
Aboubakar was a noted absence from Cameroon's 2019 Africa Cup of Nations squad, with manager Clarence Seedorf doubting his fitness after his recent return from long-term injury.
Aboubakar returned to the national team for the 2021 Africa Cup of Nations, hosted by his country at the start of the following year. He scored five group stage goals against Burkina Faso, Ethiopia and Cape Verde, followed by a sixth in a 2–1 win over Comoros in the last 16. In the third-place match against Burkina Faso, he scored twice in a 3–3 draw, which was eventually won on penalties. With 8 goals in 7 games, he was the top scorer and made the Team of the Tournament.
In the 2022 FIFA World Cup, he scored a goal and provided an assist in a 3–3 draw against Serbia. His goal was described as an "outrageous scoop" by BBC Sport. He scored the winning goal against Brazil in the third match, after which he drew his second yellow card for taking off his shirt and was therefore sent off.
Aboubakar was injured before the 2023 Africa Cup of Nations in the Ivory Coast. He recovered in time for the last 16, where his team were eliminated by rivals Nigeria, which also marked his 100th match with the national team.
Career statistics
Club
International
Scores and results list Cameroon's goal tally first, score column indicates score after each Aboubakar goal.
Honours
Coton Sport
Elite One: 2009–10
Beşiktaş
Süper Lig: 2016–17, 2020–21
Turkish Cup: 2020–21, 2023–24
Porto
Primeira Liga: 2017–18, 2019–20
Taça de Portugal: 2019–20
Supertaça Cândido de Oliveira: 2018
Cameroon
Africa Cup of Nations: 2017; third place: 2021
Individual
Africa Cup of Nations Golden Boot: 2021
Africa Cup of Nations Team of the Tournament: 2021
France Football Africa Team of the Year: 2017
See also
List of men's footballers with 100 or more international caps
References
External links
1992 births
Living people
People from Garoua
Cameroonian men's footballers
Men's association football forwards
Cameroon men's international footballers
Cameroon men's youth international footballers
Africa Cup of Nations-winning players
2010 FIFA World Cup players
2014 FIFA World Cup players
2015 Africa Cup of Nations players
2017 Africa Cup of Nations players
2017 FIFA Confederations Cup players
2021 Africa Cup of Nations players
2022 FIFA World Cup players
2023 Africa Cup of Nations players
Coton Sport FC de Garoua players
Valenciennes FC players
FC Lorient players
FC Porto players
Beşiktaş J.K. footballers
FC Porto B players
Al Nassr FC players
Ligue 1 players
Primeira Liga players
Süper Lig players
Liga Portugal 2 players
Saudi Pro League players
Cameroonian expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in France
Expatriate men's footballers in Portugal
Expatriate men's footballers in Turkey
Expatriate men's footballers in Saudi Arabia
Cameroonian expatriate sportspeople in France
Cameroonian expatriate sportspeople in Portugal
Cameroonian expatriate sportspeople in Turkey
Cameroonian expatriate sportspeople in Saudi Arabia
FIFA Men's Century Club
|
45653634
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Micro%20Bit
|
Micro Bit
|
Micro Bit
The Micro Bit (also referred to as BBC Micro Bit or stylized as micro:bit) is an open source hardware ARM-based embedded system designed by the BBC for use in computer education in the United Kingdom. It was first announced on the launch of BBC's Make It Digital campaign on 12 March 2015 with the intent of delivering 1 million devices to pupils in the UK. The final device design and features were unveiled on 6 July 2015 whereas actual delivery of devices, initially planned for September 2015 to schools and October 2015 to general public, began on 10 February 2016.
The device is described as half the size of a credit card and has an ARM Cortex-M0 processor, accelerometer and magnetometer sensors, Bluetooth and USB connectivity, a display consisting of 25 LEDs, two programmable buttons, and can be powered by either USB or an external battery pack. The device inputs and outputs are through five ring connectors that form part of a larger 25-pin edge connector. In October 2020, a physically nearly identical v2 board was released that features a Cortex-M4F microcontroller, with more memory and other new features.
Hardware
v1
The physical board measures and, , included:
Nordic nRF51822 – 32-bit ARM Cortex-M0 microcontroller, flash memory, static RAM, Bluetooth low energy wireless networking. The ARM core has the capability to switch between or .
NXP/Freescale KL26Z – ARM Cortex-M0+ core microcontroller, that includes a full-speed USB 2.0 On-The-Go (OTG) controller, used as a communication interface between USB and main Nordic microcontroller. This device also performs the voltage regulation from the USB supply (4.5-5.25 V) down to the nominal 3.3 volts used by the rest of the PCB. When running on batteries this regulator is not used.
NXP/Freescale MMA8652 – 3-axis accelerometer sensor via I²C-bus.
NXP/Freescale MAG3110 – 3-axis magnetometer sensor via I²C-bus (to act as a compass and metal detector).
MicroUSB connector, battery connector, 25-pin edge connector.
Display consisting of 25 LEDs in a 5×5 array.
Three tactile pushbuttons (two for applications, one for reset).
I/O includes three ring connectors (plus one power one ground) which accept crocodile clips or 4 mm banana plugs as well as a 25-pin edge connector with two or three PWM outputs, six to 17 GPIO pins (depending on configuration), six analog inputs, serial I/O, SPI, and I²C. Unlike early prototypes, which had an integral battery, an external battery pack (AAA batteries) can be used to power the device as a standalone or wearable product. Health and safety concerns, as well as cost, were given as reasons for the removal of the button battery from early designs.
The available hardware design documentation consist of only the schematic and BOM distributed under the Creative Commons By Attribution license, no PCB layout is available. The compatible reference design by Micro:bit Educational Foundation, however, is fully documented.
v2
v2, released on 13 October 2020, includes:
Nordic nRF52833 – 32-bit ARM Cortex-M4 microcontroller, flash memory, static RAM, Bluetooth low energy wireless networking provided by Nordic S113 SoftDevice, integrated temperature sensor.
NXP/Freescale KL27Z – ARM Cortex-M0+ core microcontroller, preprogrammed as a full-speed USB 2.0 controller, used as a communication interface between USB and the CPU.
Either ST LSM303 or NXP FXOS8700 – 3-axis combined accelerometer and magnetometer sensor via I²C-bus.
Knowles MEMS microphone with a built-in LED indicator.
Jiangsu Huaneng MLT-8530 magnetic visual.
MicroUSB connector, JST PH battery connector, 25-pin edge connector.
Display consisting of 25 LEDs in a 5×5 matrix.
Three tactile pushbuttons (two for applications, one for reset) and a touch sensor button.
In micro:bit v2, the reset button can be used to turn the board off by holding it for 3 seconds.
Software
There are three official code editors on the micro:bit foundation web site:
Microsoft MakeCode
MicroPython
Scratch
The Python programming experience on the Micro Bit is provided by MicroPython. Users are able to write Python scripts in the Micro Bit web editor which are then combined with the MicroPython firmware and uploaded to the device. Users can also access the MicroPython REPL running directly on the device via the USB serial connection, which allows them to interact directly with the Micro Bit's peripherals.
The Micro Bit was created using the ARM mbed development kits. The run-time system and programming interface utilize the mbed cloud compiler service to compile the user's code into a .UF2 file. The compiled code is then flashed onto the device using USB or Bluetooth connections. The device appears as a USB drive when connected to a computer, and code can be flashed dragging and dropping the .UF2 file.
Other editors for the BBC micro:bit include:
Mu, a Python editor
Espruino, a JavaScript interpreter
EduBlocks, a block editor for MicroPython
Other programming languages for the BBC micro:bit include:
Free Pascal (instructions)
Simulink in Matlab (Simulink Coder Support Package for BBC micro:bit Board) signal logging, parameter tuning, code development from the Simulink block editor.
C++ (instructions)
Forth (instructions)
Lisp (instructions)
Rust (instructions)
Ada (instructions)
Swift (instructions)
BASIC (instructions)
Operating systems which can be built for the BBC micro:bit:
Zephyr - the Zephyr lightweight OS comes with the required parameters file to be able to run it on this board.
History
Development
The micro:bit was designed to encourage children to get actively involved in writing software for computers and building new things, rather than being consumers of media. It was also designed to work alongside other systems (such as the Raspberry Pi) and build on BBC's legacy with the BBC Micro for computing in education. The BBC planned to give away the computer free to every Year 7 (ages 11 and 12) child in Britain starting from October 2015 - around 1 million devices. In advance of the roll-out an online simulator was made available to help educators prepare and some teachers were to receive the device in September 2015. The device was planned to be on general sale by the end of 2015. However, problems delayed the launch until 22 March 2016.
The BBC had a difficult decision to choose which year group would be the first to receive the free micro:bits, and the BBC's head of learning said that the reason they "plumped for Year 7, rather than Year 5, is it had more impact with that age group as they were more interested in using it outside the classroom".
Planning for the project began in 2012 as part of the BBC Computer Literacy Programme, and by the time of the launch in July 2015 the BBC had taken on board 29 partners to help with the manufacturing, design, and distribution of the device. The BBC has said that the majority of the development costs were borne by the project partners.
Partnerships
The development of the Micro Bit is a product of a number of partners working with the BBC:
Microsoft – contributed its software expertise and customised the TouchDevelop platform to work with the device. It hosts the projects and code for users of the device. It has also developed the teacher training materials for the device.
Lancaster University – developing the device runtime.
Farnell element14 – official manufacturer and global distributor overseeing the manufacture of the device.
Nordic Semiconductor – supplied the CPU for the device.
NXP Semiconductors – supplied the sensors and USB controller.
ARM Holdings – provided mbed hardware, development kits and compiler services.
Technology Will Save Us – designing the physical appearance of the device.
Barclays – supported product delivery and outreach activities.
Samsung – developed an Android app and helped connect the device to phones and tablets.
The Wellcome Trust – provided learning opportunities for teachers and schools.
ScienceScope – developing an iOS app and distributing the device to schools.
Python Software Foundation – worked to bring MicroPython to the device, created native and web-based beginner-friendly Python code editors, produced numerous educational resources and organised developer-led workshops for teachers.
Bluetooth SIG – Developed the custom Bluetooth LE profile.
Creative Digital Solutions – developed teaching materials, workshops and outreach activities.
Cisco – provided staff and resources to STEMNET to aid with the national rollout.
Code Club – Created a series of coding resources aimed at children ages 9 to 11 and delivered via volunteer-run coding clubs.
STEMNET – Provided STEM ambassadors to support schools and teachers and to liaise with third parties such as Bloodhound SSC and Cisco.
Kitronik – Produced and gave away 5,500 e-textile kits for the BBC micro:bit to D&T (Design & Technology) teachers across the UK. Designed hardware such as a Motor Driver board to allow the BBC micro:bit to control devices such as motors and servos.
Tangent Design – Created the brand identity for the BBC micro:bit and developed the website.
A prototype device and software stack created by BBC R&D, demonstrated in the initial announcement, was used to test the proposition in schools, and to provide a reference specification for the partnership to build upon.
Microbit Educational Foundation
After a successful roll-out of the micro:bit across the UK, the BBC handed over the future of the BBC micro:bit, and adoption in other parts of the world, to the newly formed, not-for-profit, Microbit Education Foundation. The announcement was made on 18 October 2016 to a small group of journalists and educators at Savoy Place in London, that included a review of the past year and their plans for the future. The transition from the BBC to the micro:bit Education Foundation moved the official home of the micro:bit from microbit.co.uk to microbit.org.
The BBC licensed the hardware technology as open source and allows it to be manufactured around the world for use in education. The foundation oversees this.
On 2 January 2018, it was announced that Gareth Stockdale from BBC Learning would succeed Zach Shelby as CEO of the Microbit Educational Foundation.
Microbit Reference Design
The foundation is also providing a fully documented reference design of a device different from the marketed, but software compatible, with the intention of easing the independent development and manufacturing of micro:bit derived devices and products. The reference design is open source hardware, but unlike the marketed device employing a CC BY 4.0 license it is distributed under the terms of the Solderpad Hardware Licence, Version 0.51. The available design documentation for the reference design includes both schematic and circuit board layout in several EDA suite formats.
micro:bit v2
On 13 October 2020, the Micro:bit Educational Foundation has announced a revised version of micro:bit. Available for the same price as the original micro:bit and sharing its general design, micro:bit v2 includes Nordic nRF52833 CPU (ARM Cortex-M4, 64 MHz, 128 KB RAM, 512 KB flash), and additionally a microphone, a speaker, a touch sensor, and power saving mode.
See also
Arduino
List of Arduino boards and compatible systems
Raspberry Pi
BBC Micro
Calliope mini
micro:bit universal hex format
References
Further reading
"Beginning Data Science, IoT, and AI on Single Board Computers: Core Skills and Real-World Application with the BBC micro:bit and XinaBox 1st ed. Edition" Authors: Pradeeka Seneviratne, Philip Meitiner (2020)
"BBC micro:bit Recipes: Learn Programming with Microsoft MakeCode Blocks" Author: Pradeeka Seneviratne (2019)
"Beginning BBC micro:bit:A Practical Introduction to micro:bit Development" Author: Pradeeka Seneviratne (2018); Chinese translation by Jason Liu (2019)
"Robótica Educativa - 50 Proyectos con micro:bit" Author: Ernesto Martínez de Carvajal Hedrich (2018).
"The Official BBC micro:bit User Guide" Author: Gareth Halfacree (2017)
"micro: bit in Wonderland: Coding & Craft with the BBC micro:bit" Authors: Tracy Gardner and Elbrie de Kock (2018).
"Getting Started with the BBC Micro:Bit" Author: Mike Tooley (2017)
"Micro:Bit – A Quick Start Guide for Teachers" Author: Ray Chambers (2015)
External links
BBC micro:bit technical specifications
BBC micro:bit edge pinout
hands-on with BBC's Micro Bit (original prototype)
BBC micro:bit at Microsoft Research
BBC computer literacy projects
Single-board computers
Products introduced in 2016
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.