id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
731270
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96
|
Виноградарство в Україні
|
Виноградарство в Україні — сукупність усієї наявної в державі аграрної та промислово-виробничої інфраструктури сфери виноградарства.
Загальна характеристика
Основні виноградарські регіони України — АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, Закарпатська й Запорізька області. За природним районуванням, на території України виділено 15 виноградарських зон (макрозон), які є основою для сорторайонування, і 58 природно-виноградарських районів (мікрозони). У Автономній Республіці Крим нараховується 6 макрозон і 12 мікрозон, в Одеській області — 3 і 16, Херсонській — 2 і 10, Миколаївській — 2 і 7, Закарпатській — 1 і 12 та в Запорізькій — 1 і 6.
В Україні найбільшу площу виноградних насаджень має Одеська область — 38,95 тис. га (46 % від загальної по Україні). Виноградники Автономної Республіки Крим посідають 31,0 тис. га. (37 %). Решта (17,4 %) зосереджені в Миколаївській (7,1 %), Закарпатській (2,7 %) та Запорізькій (0,4 %) областях.
Середня урожайність винограду у 2005—2007 рр. в основних виноградарських регіонах України становить 44,9 ц /га. Найвища в Херсонській області — 81,6 ц/га, в Миколаївській — 61,2, Одеській — 51,1, АР Крим 32,5, Закарпатській — 32,2 і Запорізькій — 8,8.
На початку XXI ст. технічні сорти винограду ростуть в Україні на майже 73 тис. га, що становить 84,4 % всіх насаджень. Частка столового винограду складає лише 15,6 %. З них в АР Крим зосереджено 48,5 % і в Одеській області — 40,7%.
Основні виноградарські регіони
АР Крим
Крим — сьогодні один з найбільших, найвідоміших і найстарших виноградарських регіонів України. Сортовий склад Автономної Республіки Крим найбагатший серед регіонів — 107 сортів, з них — 69 технічних і 38 столових, які разом посідають площу 27,7 тис. га. На решті — 3,3 тис. га ростуть сортосуміші та маловідомі сорти. Що виділяється тут, так це місцеві сорти винограду Екім Кара та Кефесія. З цих сортів створені відомі лікерні вина «Чорний доктор» і «Чорний полковник».
Найпоширеніші технічні сорти АР Крим: Ркацителі — 30,3 % площі, Каберне Совіньйон — 11,9, Аліготе — 11,1, Рислінг — 5,0, Бастардо магарацький — 4,0, Кокур білий — 3,7. Серед столових сортів найбільшу площу посідають сорти: Молдова — 17,7 %, Мускат гамбурзький — 13,2, Мускат Італія — 12,8, Мускат Бурштиновий — 7,9, Шабаш — 7,8, Ранній Магарача — 6,0.
Одеська область
У Одеській області культивують 82 сорти винограду, в тому числі 42 технічних і 40 столових. Технічні сорти переважають — понад 90 % виноградників, з них Аліготе — 16,2 %, Каберне Совіньйон — 13,1, Ркацителі — 7,4, Одеський чорний — 6,0, Мерло — 5,7, Шардоне — 5,3, Совіньйон зелений — 4,7. Зі столових сортів найбільше поширені сорти Молдова — 25,2 %, Ранній Магарача — 10,8, Королева виноградників — 5,6, Іршаї Олівер — 5,5, Аркадія — 4,7, Мускат бурштиновий — 4,5.
Закарпатська область
На Закарпатті вирощують 32 сорти винограду, більшість з яких — технічні (24). 94 % виноградарських площ зайняті технічними сортами і лише 6 % — столовими. Загальна площа технічних сортів становить 2187,2 га (94,2 %). Найпоширенішим є сорт Ізабела, який росте на 1405,0 га або 64,2 %. Каберне Совіньйон посідає 10,1 %, а Трамінер рожевий — 8,2. Серед столових сортів Жемчуг Зала або Заладьондь посідає 53,1 % площі, інші: 13,1 % — Іршаї Олівер і 9,3 — Шасла біла.
Миколаївська область
У Миколаївській області вирощують 38 сортів винограду, більша частина з яких — технічні (31 сорт). Поширені такі технічні сорти: Аліготе — 19,2 % від площі технічних сортів області, Ізабела — 10,9, Ркацителі — 9,7, Каберне Совіньйон — 7,9, Совіньйон — 7,7, Рислінг — 5,5, Шардоне — 4,4, Фетяска біла — 4,3. У загальній площі столових сортів більше, ніж половину посідає сорт Молдова — 53,5 %, крім того 21,7 % — Шасла біла, 16,6 — Ранній Магарача, 5,8 — Іршаї Олівер.
Запорізька область
Запорізька область має незначну площу виноградників. Тут вирощують тільки 5 технічних сортів, які посідають лише 19,4 га і 8 столових — 277,8 га. Основні технічні сорти: Одеський чорний — 25,7 %, Цветочний — 23,2, Біанка — 21,7, Мускат одеський — 17,0. Найпоширеніші столові сорти: Плевен — 22,3 % площі, Аркадія — 18,0, Восторг — 14,4, Русбол — 11,8, Кодрянка — 10,7.
Херсонська область
Площа технічних сортів винограду на Херсонщині становить 5,1 тис. га (84 %), з них 4,2 тис. га або 82,1 % районованих (28 найменувань). Частка районованих столових сортів (17 найменувань) у їхній загальній площі становить 48,7 %.
Найбільшу площу серед технічних сортів Херсонської області займає сорт Ркацителі — 960,5 га (18,7 %), меншу площу — сорт Первенець Магарача — 413,9 га (8,0 %). Культивують також сорти: Біанка — 6,6 %, Сапераві — 6,2, Совіньйон зелений — 6,1, Каберне Совіньйон — 5,5, Рислінг — 5,5 та ін. Серед столових сортів, які посідають 928 га (15 %) найпоширенішим є Молдова, сорт дуже пізнього строку дозрівання. Також вирощують виноград сортів: Суручанський білий — 6,2 %, Восторг — 5,5, Жемчуг зала — 3,9. Столові сортосумішні виноградні площі — 39,1 %.
Див. також
Виноградарство
Виноробство в Україні
День виноградаря і винороба
Національний інститут винограду і вина «Магарач», Ялта
Джерела
Виноградний кадастр України
Аматорське виноградарство. Виноградарство в Україні.
Винний туризм України
Сільське господарство України
|
52874
|
https://en.wikipedia.org/wiki/People%20of%20the%20Book
|
People of the Book
|
People of the Book or Ahl al-kitāb is an Islamic term referring to followers of those religions which Muslims regard as having been guided by previous revelations, generally in the form of a scripture. In the Quran they are identified as the Jews, the Christians, the Sabians, and—according to some interpretations—the Zoroastrians. Starting from the 8th century, some Muslims also recognized other religious groups such as the Samaritans, and even Buddhists, Hindus, and Jains, as People of the Book.
Historically, the religious communities recognized by Muslims as People of the Book were subject to the legal status known as ('protection'), meaning that they were allowed to practice their faith and to govern their community according to the rules and norms of their own religion, in return for paying a special head tax called the .
The Quran uses the term in a variety of contexts, from religious polemics to passages emphasizing the community of faith among those who possess monotheistic scriptures.
In Islamic law, Muslim men are permitted to marry women who are People of the Book; however, Muslim women are prevented from marrying men who are People of the Book. In the case of a Muslim-Christian marriage, which is to be contracted only after permission from the Christian party, the Christian woman should not be prevented from attending church for prayer and worship.
The term 'People of the Book' has been reappropriated as a means of self-identification by Jews and by the members of certain Christian denominations.
In the Quran
Meaning of the term
When used in conjunction with a person, the term identifies the members of that person's household, including their fellow tribesmen, relatives and all those who share a family background with them. However, it may also be used with place names to refer to people living in a certain locality (e.g., in Quran 9:101, 'the people of Medina'), or with more abstract nouns, as in , 'the people of a certain or school of thought'.
The word , meaning 'writing' or 'book', occurs very often in the Quran, generally in the sense of a divine rather than a human activity, which consists in writing down and recording everything that is created. More than just referring to a 'book', it conveys meanings of divine knowledge, divine authority, and divine revelation.
The term , then, refers to those who have been given access to such knowledge and revelation: they are the people to whom God has 'sent down' (see ) his wisdom by means of a prophet, as an act of divine grace. However, the revelations given to the People of the Book, taking the form of the Torah, the Psalms, and the Gospel, were all partial, and it is precisely by already being familiar with the books previously sent down that the People of the Book were expected to be able to recognize Muhammad as a prophet, and the Quran as the final and most complete revelation.
Identity
Several verses in the Quran are commonly understood as identifying the Jews, the Christians, and the Sabians as People of the Book. Thus for example 5:68–69, which mentions these groups along with the Muslims ("the believers") as being safe from fear and grief:
2:62 is similar to this, but there is also a verse (22:17) which lists the same groups in another context, that of how God will judge them on the Day of Resurrection, but now adding two more groups to the list:
The last named group, "the polytheists" (the ), are the opposite of the first named, "the believers" (the Muslims). What is less clear, however, is the status of the groups mentioned in between, who now also include the "Magi", that is to say, the Zoroastrians (who are named only once in the Quran, in this verse). This was a matter of dispute among medieval Muslim scholars, who questioned whether the Zoroastrians had a clear prophet and scripture, as well as whether their doctrines on the nature of God and creation were in accordance with those of Islam and the other religions recognized as having received a revelation. Ultimately though, most Islamic jurists granted the Zoroastrians partial status as a People of the Book, while still disagreeing on the extent to which legal privileges such as intermarriage with Muslims should be allowed.
Usage
The Quran emphasizes the community of faith between possessors of monotheistic scriptures, and occasionally pays tribute to the religious and moral virtues of communities that have received earlier revelations, calling on Muhammad to ask them for information. More often, reflecting the refusal of Jews and Christians in Muhammad's environment to accept his message, the Quran stresses their inability to comprehend the message they possess but do not put into practice and to appreciate that Muhammad's teaching fulfills that message.
The People of the Book are mentioned several times in the 98th chapter of the Quran, ('The Clear Proof'):
According to Islamic studies scholar Yvonne Haddad, this short chapter condemns all those who reject the 'clear proof' of the Prophet to the eternal fire of hell, whether they are People of the Book or disbelievers.
The People of the Book are also referenced in the jizya verse (Q9:29), which has received varied interpretations.
The Quran permits marriage between Muslim men and women who are People of the Book (Jews and Christians).
History
Muhammad's era (610–632)
The Ashtiname of Muhammad, a treaty purportedly made between the Muslims of Muhammad and the Christians of Saint Catherine's Monastery, stated that if a Muslim man wished to marry a Christian woman, marriage could only occur with her consent and she must be permitted to continue attending church to pray and worship. The Ashtiname states that Christians cannot be forced to fight in wars and that Muslims should fight on their behalf; it also states that Christian churches are to be respected and forbids stealing from them. The Ashtiname forbids Muslims to remove Christians from their jobs, including those who serve as judges or monks. Muslims are bound until the Last Judgment to adhere to the treaty or "he would spoil God's covenant and disobey His Prophet." The policy of the Ottoman Sultans abided by the Ashtiname.
Rashidun Caliphate (634–661)
During the second caliph Umar's reign, the Christian community of Najran and the Jewish community of Khaybar were deported to the newly conquered regions of Syria and Iraq. Umar set aside the Christian ban on the Jews and allowed them to pray and reside in Jerusalem. Umar signed a pact with the Christians of Jerusalem, which granted them safety in the region. He also awarded the status of the People of the Book to the Zoroastrians, although some practices contrary to Islam were prohibited.
At the beginning of the Muslim conquest of Mesopotamia in , the leader of the Mandaeans (one of the religious groups who historically claimed to be the Sabians mentioned in the Quran), Anush bar Danqa, is said to have traveled to Baghdad in order to appear before the Muslim authorities, showing them a copy of the Ginza Rabba (the Mandaean holy book), and proclaiming the chief Mandaean prophet to be John the Baptist (known to Muslims as Yahya ibn Zakariyya). Consequently, the Muslim authorities afforded them the status of People of the Book. However, this account is likely apocryphal, and if it took place at all, it must have occurred after the founding of Baghdad in 762. The earliest source to unambiguously apply the term 'Sabian' to the Mandaeans was al-Hasan ibn Bahlul citing the Abbasid vizier Abu Ali Muhammad ibn Muqla (–940). However, it is not clear whether the Mandaeans of this period already identified themselves as Sabians or whether the claim originated with Ibn Muqla.
Later Islamic usage
When the Umayyad general Muhammad ibn Qasim (–715) conquered Brahmanabad, he is said to have granted Hindus, Buddhists, and Jains the status of People of the Book.
Islamic scholars differ on whether Hindus are People of the Book. The Islamic conquest of India necessitated the definition be revised, as most India's inhabitants were followers of the Indian religions. Many of the Muslim clergy of India considered Hindus as people of the book, and from Muhammad bin Qasim in the Umayyad era to the Mughal ruler Aurangzeb in the 17th century, Muslim rulers were willing to consider Hindus as People of the Book.
Dhimmi
Dhimmi is a historical term referring to the status accorded to People of the Book living in an Islamic state. The word literally means "protected person." According to scholars, dhimmis had their rights fully protected in their communities, but as citizens in the Islamic state, had certain restrictions, and it was obligatory for them to pay the jizya tax, which complemented the zakat, or alms, paid by the Muslim subjects. Dhimmis were excluded from specific duties assigned to Muslims, and did not enjoy certain political rights reserved for Muslims, but were otherwise equal under the laws of property, contract, and obligation.
Under sharia, the dhimmi communities were usually subjected to their own special laws, rather than some of the laws which were applicable only to the Muslim community. For example, the Jewish community in Medina was allowed to have its own Halakhic courts, and the Ottoman millet system allowed its various dhimmi communities to rule themselves under separate legal courts. These courts did not cover cases that involved religious groups outside of their own community, or capital offences. Dhimmi communities were also allowed to engage in certain practices that were usually forbidden for the Muslim community, such as the consumption of alcohol and pork.
Historically, dhimmi status was originally applied to Jews, Christians, and Sabians. This status later also came to be applied to Zoroastrians, Hindus, Jains and Buddhists. Moderate Muslims generally reject the dhimma system as inappropriate for the age of nation-states and democracies.
Usage by Jews and Christians
In Judaism, the term "People of the Book" (Hebrew: עם הספר, Am HaSefer) has been reappropriated as a term to designate the Jewish people, in reference to the Torah or to the entire Hebrew Bible. Members of some Christian denominations have also embraced the term "People of the Book" in reference to themselves, foremost among them the Puritans as well as the Seventh-day Adventist Church and the Baptists.
See also
Abrahamic religions
Al-Bayyina
Christianity and Islam
Divisions of the world in Islam
Islam and Judaism
Islam and other religions
Islamic schools and branches
Judeo-Christian
Pact of Umar
References
Sources
Further reading
Boekhoff-van der Voort, Nicolet, "Ahl al-Kitab (People of the Book)", in Muhammad in History, Thought, and Culture: An Encyclopedia of the Prophet of God (2 vols.), Edited by C. Fitzpatrick and A. Walker, Santa Barbara, ABC-CLIO, 2014, Vol I, pp. 9–11.
External links
The Books of the People of the Book at the US Library of Congress, Hebraic Collections
Islamic terminology
Islam and Judaism
Islam and other religions
Christianity and Islam
Christian–Islamic–Jewish interfaith dialogue
|
15413354
|
https://en.wikipedia.org/wiki/%C3%89treux
|
Étreux
|
Étreux is a commune in the Aisne department in Hauts-de-France in northern France.
History
The first major engagement of the British Expeditionary Force (BEF) in the First World War in August 1914, resulted in what became known as the Great Retreat during the Battle of Mons, in the course of which a strategic rearguard action was called for in order to allow the BEF to escape.
Tasked with holding their ground under all circumstances, the 2nd Royal Munster Fusiliers, in their first action in France, achieved a military feat seldom paralleled in modern warfare. A brigade may occasionally have the task of trying to delay a whole enemy division. A division may perhaps be deployed in an attempt to turn aside or halt an advancing army corps – but for a single battalion to stem the advance of an entire army by their sole action was unprecedented. In fact, less than a battalion strength, just 3 companies of the 2nd. Battalion of The Munsters halted the advance of the German Army for fourteen hours in the area of Oisny & Étreux during the retreat from Mons on 27 August, thus enabling the rest of the British Army to withdraw to a safe distance of twelve miles.
In their action at Ètreux the 2nd Munsters were decimated, with only five officers and 196 other ranks surviving. Nevertheless, the Battalion's action effectively prevented German pursuit of the BEF I Corps. They were outnumbered at odds of over 6 to 1, and when finally defeated, the survivors were congratulated on their supreme bravery by the German soldiers they had fought.
In 1922, a cross was erected in an orchard in Étreux, just behind the railway station, to the memory of 120 men of the Munsters's 2nd. Battalion who fell there in their last stand on 27 August 1914. The officers and men of the Regiment who died in that battle are buried there alongside the carved monumental cross dedicated to their memory. Part of the inscription reads " In proud and lasting memory of ..... the officers, warrant officers, non-commissioned officers and men of the 2nd. Battalion, Royal Munster Fusiliers ..... who laid down their lives during The Great War in the cause of Freedom and Justice, 1914–1918"
The Great War occupation by the Germans soldiers in Etreux has been recorded by Albert Denisse (1868 – 1946)
Population
See also
Communes of the Aisne department
References
Communes of Aisne
Aisne communes articles needing translation from French Wikipedia
|
4064571
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B0%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Барбарелла (фільм)
|
Барбарелла (фільм)
«Барбарелла» — науково-фантастичний фільм 1968 року знятий спільними зусиллями французьких та італійських кінематографістів.
Сюжет
4100 рік. Красуня Барбарелла (Джейн Фонда) вирушає в міжгалактичну експедицію на пошуки земного вченого Дюрана Дюрана (О'Ши). Вона не підозрює, з якими «жахами» їй доведеться зіткнутися на крижаній планеті, де її корабель зробить вимушену посадку. Барбарелла наївна і добра. Даруючи любов жителям всіх галактик, вона перемагає лиходіїв всесвіту.
В ролях
Примітки
Фільми Італії 1968
Фільми Франції 1968
Науково-фантастичні фільми Італії
Науково-фантастичні фільми Франції
Фантастичні кінокомедії
Фільми Роже Вадима
Фільми англійською мовою
Фільми, дія яких відбувається на вигаданих планетах
Фільми, які були засуджені Католицьким Легіоном Пристойності
|
53780927
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Icebreaker%20%28film%29
|
The Icebreaker (film)
|
The Icebreaker (film)
The Icebreaker is a 2016 Russian disaster film directed by Nikolay Khomeriki. The plot of the film is based in part on the real events that occurred in 1985 with the icebreaker , which was trapped by Antarctic ice and spent 133 days in forced drift.
The film premiered in Russia on October 20, 2016.
Plot
In the Spring of 1985. The icebreaker "Mikhail Somov" is off the coast of Antarctica. While navigating, the ship heads towards an iceberg and Captain Petrov starts to take measures to avoid it. The captain's efforts are hindered when a passenger and dog fall overboard. Because of the rescue operation, the ship fails to avoid the iceberg and sustains damage.
The First Officer, who has shown antipathy towards the Captain due to his perception that the Captain runs a lax ship radios the undefined “Ministry” in Leningrad, to which the Ministry issues orders removing the captain.
A new captain Valentin Sevchenko, a man of uncompromising and domineering power, is sent to the ship by helicopter. He immediately enters into a confrontation with Andrei Petrov, accusing the latter of disorder and as a consequence of the misfortune that has occurred. Under the control of Sevchenko, the icebreaker rises in the ice. His actions to the extreme heat up the already heavy atmosphere on the ship: the sailors are starting to give up nerves, which provokes conflict within the team. In anticipation of rescue, the crew of the ship spends 133 days among the ice.
Cast
Production
Filming took place in severe weather conditions in Murmansk, Saint Petersburg, Sevastopol and in the mountains of the Kola Peninsula - Khibiny for 3.5 months. The 1957 nuclear icebreaker Lenin was used, which has now been taken out of service 1989 and parked permanently in Murmansk.
Box office
During the opening weekend, the film led the Russian rental market, bypassing the American action movie Jack Reacher: Never Go Back with Tom Cruise in the title role and collecting 127.3 million rubles (129). However, even so, the film at the box office collected less than 3/5 of the amount spent on it.
References
External links
2016 films
2010s Russian-language films
2010s disaster films
2016 action drama films
Films directed by Nikolay Khomeriki
Russian disaster films
Russian action drama films
Russian adventure thriller films
Films set in Antarctica
Disaster films based on actual events
Films scored by Tuomas Kantelinen
|
418313
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%BA%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B0
|
Сечова кислота
|
Сечова кислота — органічна сполука з формулою C5H4N4O3.
Є двоосновною кислотою (pK1 = 5,75, pK2 = 10,3), утворює кислі і середні солі — урати. Під дією концентрованних кислот і лугів розкладається на хлороводень, аміак, вуглекислий газ і гліцин. Легко алкілюється спочатку за положенням N-9, потім за N-3 і N-1.
Урати
Урати — сечокислі солі, при стоянні сечі утворюють осад цегляно-червоного кольору. Випаданню уратів в осад сприяють зниження температури та різко кисла реакція сечі. Під мікроскопом мають вигляд дрібних жовтуватих зерняток. При підігріванні — розчиняються, так як і від додавання краплі 10 % КОН або NaOH. Додавання до осаду сечі соляної або оцтової кислоти приводить до утворення з уратів кристалів ромбоподібної форми. Урати випадають в осад при гострих інфекційних захворюваннях, непомірному харчуванні, застійних явищах при декомпенсованих вадах серця.
Див. також
Цикл сечовини
Джерела
КИСЛОТА СЕЧОВА //Фармацевтична енциклопедія
Посилання
Органічні кислоти
Пурини
Подагра
Лабораторна діагностика
|
3083274
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%80%D0%BE%D1%8E
|
Кірою
|
Кірою-Унгурень, Кірою-Унгурень, Кірою-Унгурені (рум. Chiroiu-Ungureni) — село у повіті Яломіца в Румунії.
Кірою-Пеминтень, Кірою-Пеминтені (рум. Chiroiu-Pământeni) — село у повіті Яломіца в Румунії.
Кірою-Сату-Ноу (рум. Chiroiu-Satu Nou) — село у повіті Яломіца в Румунії.
|
4689113
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%20%D0%92%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Скорик Віталій Григорович
|
Скорик Віталій Григорович
Віталій Григорович Скорик — лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис
Віталій Скорик народився 15 травня 1986 року в селі Харитонівка Срібнянського (з 2020 року — Прилуцького району) Чернігівської області. З 1 серпня 2014 року служив у лавах Збройних силах України у 169-му навчальному центрі «Десна». Захищав Україну в зоні АТО під час війни на сході України. Під час виходу з оточення військової частини в районі м. Дебальцево Донецької області в лютому 2015 року лейтенант Віталій Скорик, виконуючи бойовий наказ, будучи зв'язківцем ротно-тактичної групи, під постійним обстрілом противника, забезпечував надійний зв'язок підрозділу та, рятуючи ввірене державне майно, на собі виніс технічне обладнання зв'язку роти. 31 липня 2015 року був демобілізований. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 2 березня 2022 року повернувся до України з-за кордону, став на військовий облік. У складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила вирушив на схід України. Загинув 18 березня 2022 року, потрапивши під артилерійський обстріл. 26 березня 2022 року з благословення Високопреосвященнішого митрополита Ніжинського і Прилуцького Климента настоятель Хрестовоздвиженського храму селища Срібне протоієрей Іоанн Багмет звершив чин поховання воїна Віталія Скорика в с. Харитонівка на Срібнянщині.
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Примітки
Джерела
Уродженці Срібнянського району
Поховані в Прилуцькому районі
|
3601681
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0
|
Правиця великого майстра
|
Правиця великого майстра
«Правиця великого майстра» — радянський художній фільм, знятий в 1969 році на кіностудії «Грузія-фільм» за мотивами однойменного роману Костянтина Гамсахурдії. Прем'єра відбулася 31 січня 1972 року.
Сюжет
Фільм про приреченість майстра, який був змушений творити в тиранічній державі, докладний опис Грузії при правлінні царя Георгія I. У фільмі розповідається про архітектора Костянтина. Йому було доручено будівництво церкви. Йому було дуже важко — по-перше, через знатних людей, яким не дуже подобалося призначення на цю посаду жебрака. По-друге, його кохана весь час дорікає йому в тому, що він весь час піклується про свою «Светіцховелі» (так називається церква), і не може приділити їй трохи часу, а цар і ці знатні люди нічим йому не віддячять. Він і сам знає про це, але він будує не тому, що чекає взамін багатства або подяки.
У ролях
Отар Мегвінетухуцесі — цар Георгій I
Тенгіз Арчвадзе — Костянтин Арсакідзе
Лалі Бадурашвілі — Шорена
Тенгіз Мушкудіані — Чіабер Еріставі
Дмитро Мчедлідзе — Еріставі Колонкелідзе
Акакій Васадзе — Парсмані
Сесилія Такайшвілі — Бордохані
Давид Абашидзе — Мамамзе Еріставі
Гіві Тохадзе — Ражден
Зураб Капіанідзе — Піпа
Василь Годзіашвілі — католікос Мелкіседек I
Софіко Магалашвілі — цариця Маріамі
Джуаншер Джурхадзе — Звіад Спасаларі
Георгій Геловані — Гіршел Еріставі
Ліана Асатіані — Гурандухті
Веріко Анджапарідзе — мати Арсанідзе
Лейла Абашидзе — Вардісахар (озвучила Серафима Холіна)
Аміран Такідзе — Шавлег Тохаїсдзе (озвучив Юрій Леонідов)
Спартак Багашвілі — Клалундаурі
Коте Даушвілі — Бодокія
Михайло Султанішвілі — Ганмгетухуцесі
Картлос Марадішвілі — Пховелі
Знімальна група
Режисери — Вахтанг Табліашвілі, Деві Абашидзе
Сценаристи — Костянтин Гамсахурдія, Вахтанг Табліашвілі
Оператор — Георгій Челідзе
Композитор — Арчіл Кереселідзе
Художники — Шота Гоголашвілі, Кахабер Хуцишвілі
Посилання
Фільми СРСР 1969
Історичні фільми СРСР
Фільми Деві Абашидзе
Фільми студії «Грузія-фільм»
|
448624
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE
|
Мартано
|
Мартано — муніципалітет в Італії, у регіоні Апулія, провінція Лечче.
Мартано розташоване на відстані близько 530 км на схід від Рима, 160 км на південний схід від Барі, 21 км на південний схід від Лечче.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 15 серпня. Покровителька — Богородиця Небовзята.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Калімера
Карпіньяно-Салентино
Кастриньяно-де'-Гречі
Корильяно-д'Отранто
Мартіньяно
Солето
Цолліно
Галерея зображень
Див. також
Список муніципалітетів провінції Лечче
Примітки
Муніципалітети провінції Лечче
|
2278235
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2
|
Адміністрування податків
|
Адміністрування податків, згідно зі статтею 14 Податкового кодексу України, є сукупністю:
рішень контролюючих органів;
процедур контролюючих органів ;
дій посадових осіб контролюючих органів.
Ці рішення, процедури і дії:
визначають інституційну структуру податкових і митних відносин,
організовують ідентифікацію і облік об'єктів оподаткування та платників податків,
забезпечують обслуговування платників податків
забезпечують організацію та контроль за сплатою податків
Порядок організації та контролю за сплатою податків встановлюється законом.
Податки
Податкове право
Оподаткування
|
4626772
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%83%D1%94%D0%B2%D0%BE
|
Сисуєво
|
Сисуєво — присілок в Воскресенському районі Нижньогородської області Російської Федерації.
Населення становить 95 осіб. Входить до складу муніципального утворення Богородська сільрада.
Історія
Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Богородська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Воскресенського району Нижньогородської області
|
1065233
|
https://en.wikipedia.org/wiki/David%20Pringle
|
David Pringle
|
David Pringle (born 1 March 1950) is a Scottish science fiction editor and critic.
Pringle served as the editor of Foundation, an academic journal, from 1980 to 1986, during which time he became one of the prime movers of the collective which founded Interzone in 1982. By 1988, he was the sole publisher and editor of Interzone, a position he retained until he sold the magazine to Andy Cox in 2004. For years, from 1991 to 1993, he also edited and published a magazine entitled Million: The Magazine About Popular Fiction.
Interzone was nominated several times for the Hugo award for best semiprozine, winning in 1995. In 2005, the Worldcon committee gave Pringle a Special Award for his work on Interzone.
Pringle is a scholar of J. G. Ballard. He wrote the first short monograph on Ballard, Earth is the Alien Planet: J. G. Ballard's Four-Dimensional Nightmare (Borgo Press, 1979) and compiled J. G. Ballard: A Primary and Secondary Bibliography (G. K. Hall, 1984). He also published a newsletter, first titled News From The Sun then JGB News, from 1981 until 1996.
He worked as a series editor for Games Workshop, in 1988–1991, commissioning shared world novels and short stories based on their Warhammer and Dark Future games.
Pringle has written several guides to science fiction, including Science Fiction: The 100 Best Novels, The Ultimate Guide to Science Fiction, and Modern Fantasy: The 100 Best Novels. His books are less American-oriented and more British-oriented than many similar works. He has also edited two large reference books, St James Guide to Fantasy Writers and St James Guide to Horror, Ghost and Gothic Writers; plus a number of anthologies and illustrated coffee-table books about genre writing.
See also
References
External links
David Pringle at The Encyclopedia of Science Fiction
Works by David Pringle at the Internet Archive
1950 births
British speculative fiction editors
Living people
Speculative fiction editors
Science fiction editors
Scottish editors
Scottish science fiction writers
|
832281
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0-%D0%92%D0%B0%D1%88%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%81-%D0%B5-%D0%BB%D0%B0-%D0%A0%D1%83%D1%97
|
Ла-Вашересс-е-ла-Руї
|
Ла-Вашересс-е-ла-Руї — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Вогези. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 270 км на схід від Парижа, 115 км на південь від Меца, 50 км на захід від Епіналя.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Лотарингія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 55 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 142,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Ла-Вашересс-е-ла-Руї на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Вогези
Примітки
Муніципалітети департаменту Вогези
|
1185018
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B0%D1%81%D0%B0%20%28%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%2C%20%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B6%29
|
Аніноаса (комуна, Горж)
|
Аніноаса (комуна, Горж)
Аніноаса — комуна у повіті Горж в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Аніноаса (1166 осіб) — адміністративний центр комуни
Бобая (325 осіб)
Грошеря (727 осіб)
Костешть (1135 осіб)
Стерпоая (988 осіб)
Комуна розташована на відстані 209 км на захід від Бухареста, 36 км на південний схід від Тиргу-Жіу, 53 км на північний захід від Крайови.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у комуні проживала особа.
Національний склад населення комуни:
Рідною мовою назвали:
Склад населення комуни за віросповіданням:
Зовнішні посилання
Дані про комуну Аніноаса на сайті Ghidul Primăriilor
Примітки
Комуни повіту Горж
|
970676
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BD%20%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96
|
Стівен Гендрі
|
Стівен Гендрі MBE (нар. 13 січня 1969 року) — видатний шотландський колишній професіональний гравець у снукер.
Семиразовий чемпіон світу (1990, 1992—1996, 1999). Найтитулованіший гравець за всю історію снукеру — 36 перемог у рейтингових турнірах. У дев'яти сезонах (з них 8 сезонів поспіль) посідав перший рядок світового рейтингу. Багато фахівців називають його найкращим снукеристом сучасності.
1994 року Стівена Гендрі нагороджено Орденом Британської імперії.
Біографія й кар'єра
Народився в Единбурзі, став відомим у Файфі, де закінчив Inverkeithing High School — одну із давніх шкіл Великої Британії. Зараз Стівен мешкає в маленькому місті Охтерадер із дружиною Менді, а також синами Блейном (1996 р.н.) і Картером (2004 р.н.).
На думку багатьох, стати найкращим гравцем за всю історію гри в снукер Стівену Гендрі вдалося, встановивши всі рекорди: за кількістю титулів, сенчурі-брейків і, звичайно, за сумою призових. Його сім титулів чемпіона світу поступаються тільки Джо й Фреду Девісам, але їх перемоги було завойовано, коли снукер був грою для вузького кола. Можливо, були ті, хто мав кращий поттінг або грав акуратніше, і сам Стівен визнавав, що дехто має більший природний талант, але ніхто не зміг бути найкращим гравцем протягом стількох сезонів. Насправді талант Стівена Гендрі величезний і незаперечний. Стівена не визнали найталановитішим гравцем тому, що він непопулярний у світі снукеру. Його гра така, що захоплюватися нею можуть тільки такі ж великі майстри або фахівці, а для публіки Стівен не грав ніколи. Він виграв сім чемпіонських титулів і, хоча його суперники були тоді дуже сильні, Гендрі утримував корону чемпіона світу протягом 5 років. Принципово можливі докори у бік Гендрі із приводу в'язкості його гри компенсуються його фантастичною витримкою — Стівен завжди вмів не тільки вигравати, але й програвати. Так само як Стів Девіс домінував у 1980-х, 1990-і роки належали Стівену. У те десятиліття він виграв 28 рейтингових турнірів і одержав величезну кількість інших перемог. Як і в Девіса, його домінування було таким, що безліч суперників зазнавали поразки перш, ніж підходили до столу. Гендрі вигравав від 2 до 4 турнірів за сезон протягом 10 років, до того ж, тоді проводилося від 12 до 16 турнірів. Однак його домінування визначалося великою кількістю чемпіонських титулів.
Рання кар'єра (1981—1985)
Шотландії довелося довго чекати, аби з'явився справді добрий гравець. Були один чи два гравці, хто зміг увійти до 32 найкращих, але жодного, хто зміг би вигравати рейтингові турніри, більше того - чемпіонати світу, із часів Волтера Дональдсона у 1950-х. Всі були дуже раді появі 14-річного юнака, що виграв 1983 року національну першість серед гравців, молодших 16 років, і з'явився на турнірі Junior Pot Black ледь здатний дотягтися до кулі поперек столу. У 15 років він став чемпіоном Шотландії серед аматорів і наймолодшим учасником чемпіонату світу серед аматорів. 1985 року, у віці 16 років захистивши титул чемпіона Шотландії й отримавши професійну ліцензію, він став наймолодшим гравцем-професіоналом в історії снукеру.
Початок професійної кар'єри (1986—1988)
У свій перший професійний сезон 1985/86 він дійшов до 1/16 фіналу на турнірі Mercantile Credit Classic і в завзятій боротьбі поступився Віллі Торну у першому раунді чемпіонату світу у Крусіблі. Після того, як він став наймолодшим чемпіоном Шотландії серед професіоналів, він завершив сезон на півшляху до вершини рейтингу — на 51 місці, але фахівці вже його відзначили.
У наступному сезоні він дійшов до чвертьфіналу турніру гран-прі і півфіналу турніру Mercantile Credit Classic. На чемпіонаті світу у вирішальній партії у чвертьфіналі він поступився майбутньому переможцеві, Джо Джонсону. Він виграв фінал турніру World Doubles у парі з Майком Галлеттом, зберіг звання чемпіона Шотландії серед професіоналів і посів 23 рядок світового рейтингу. Уже тоді професіонали дивувалися надзвичайно сильній грі юнака, якому ледь виповнилось 18 років.
Ян Дойл, шотландський бізнесмен, помітивши потенціал Стівена, почав фінансувати його вже тоді. Це партнерство стало основою тієї імперії сучасного снукеру, що контролює сьогодні більшість гравців, що входять в еліту. Стівен уже розглядався як спадкоємець Стіва Девіса, але в турнірних матчах, що відбулися між ними, майстер дав молодому претендентові серйозний урок. Це, однак, додало Стівену впевненості в собі й, в остаточному підсумку, допомогло усвідомити можливість стати таким же, якщо не кращим за Девіса. Це були часи надзвичайної популярності снукеру в Британії. Тоді молодому Гендрі повністю дали розкрити його талант — з 15 турнірів молодий гравець мав півфінали, чвертьфінали й навіть деякі перемоги.
Його третій професійний сезон дав йому перші рейтингові титули: Grand Prix і British Open. Він також виграв Australian Masters, третє звання чемпіона Шотландії серед професіоналів і, знову з Майком Галлеттом, World Doubles, і завершив сезон під четвертим номером у рейтингу. Тепер уже кожен зрозумів, що Стівен був особливим. Він не зміг виграти чемпіонський титул у сезоні 1988/89, його досягненнями в рейтингових турнірах стали друге місце у Великій Британії, також він виграв свої перші титули Мастерс в Уемблі і в Новій Зеландії. Незважаючи на нестачу рейтингових перемог, він став третім. Після цього сезону він став перемагати на багатьох рейтингових турнірах.
Період розквіту (1989—1999)
У сезоні 1989/90 він виграв чемпіонат Великої Британії, Dubai Classic і Asian Open на додачу до Scottish і Wembley Masters і прибув до Шеффілда як фаворит, щоб уперше взяти світову корону. У довгій і завзятій боротьбі він переграв Джиммі Вайта у фіналі й уже у віці 21 року зібрав всі головні титули й призи. Перший номер рейтингу дістався йому по праву. У сезоні 1990/91, хоча він не зміг захистити звання чемпіона світу, Гендрі виграв п'ять наступних турнірів, встановивши рекорд перемог в одному сезоні. До того ж він зберіг звання переможця турнірів Мастерс і Scottish Masters і лише на двох турнірах програв у чвертьфіналах.
Звання чемпіона світу було повернено 1992 року разом із перемогами на Grand Prix і Welsh Open, також як і на шести інших турнірах, включаючи четвертий поспіль титул B&H, яких у нього стало п'ять. Відтоді положенню Стівена поступово почало загрожувати нове покоління молодих гравців, включаючи Ронні О'Саллівана, Джона Гіггінса і Марка Вільямса, але він продовжував вигравати по три рейтингових турніри на рік і перемагати всіх претендентів на світову корону в Шеффілді. Його заслуги були оцінені королевою, яка нагородила його званням MBE.
Однак загроза зриву його довгого чемпіонства поступово почала втілюватись у реальність. 1993 року він був переможений найперспективнішим гравцем, Ронні О'Салліваном, у фіналі чемпіонату Великої Британії (6:10). Ронні ще не виповнилося вісімнадцяти років, а він вже переміг людину, що, здавалося, стане абсолютно непереможною. У фіналі British Open 1993 Гендрі відігрався в О'Саллівана, але стало зрозуміло, що із цим майстром він буде грати нарівні ще довго, а про абсолютну перевагу мова взагалі не йде.
У сезоні 1993/94 він зазнав перших поразок від Джона Гіггінса й Марка Вільямса. Стівен змушений був спостерігати, як Гіггінс і О'Салліван ділять між собою титул чемпіона British Open. Так Гіггінс встановив новий рекорд снукеру — виграв 3 рейтингових турніри до того, як йому виповнилося 20 років. Але світову корону Стівен зумів захистити, тому що ніхто з молодих далі чвертьфіналу не пробився. У чомусь Гендрі був упевнений: він виграв уже 4 світових титули й величезну кількість інших турнірів, а молоді, попри всі прогнози фахівців, за світовий титул боротися не змогли.
У сезоні 1994/95 Гендрі виграв чемпіонат Великої Британії, перегравши Кена Догерті (10:5). Потім виграв Humo European Open, перегравши Джона Перрота (9:3). Однак на інших турнірах далі чвертьфіналів він не пройшов. Він програв О'Саллівану, Гіггінсу, Свейлу, Марку Джонстон-Аллену та іншим маловідомим гравцям. Ці поразки дозволяли скептично дивитися на талант Гендрі, але виграш світової першості в Найджела Бонда (18:9) знову розставило все на місця.
У наступному сезоні Гендрі виграв Гран-прі, Чемпіонат Великої Британії й Мастерс, а в інших турнірах «повилітав», і не з таким рахунком, що личить чинному чемпіонові світу. Проте Стівен став шестиразовим чемпіоном світу, перемігши Пітера Ебдона (18:12), і зрівнявся за цим показником з Реєм Ріардоном і Стівом Девісом. Це було дуже важливо для Стівена, і він був налаштований завоювати сьомий титул.
у сезоні 1996/97 Гендрі став п'ятиразовим чемпіоном Великої Британії, виграв Welsh Open, International Open, Liverpool Victoria Charity Challenge, і Benson & Hedges Irish Masters, після чого, як звичайно, вийшов до фіналу чемпіонату світу. Здавалося, що він зможе досягти сьомого титулу. Однак він натрапив на рішучий опір Кена Догерті, що, багато програючи під час матчу, зумів перемогти 18:12.
Стівен був упевнений, що поверне собі чемпіонське звання, але в наступному році він програв у першому ж раунді Джиммі Вайту, у якого він вигравав у чотирьох фіналах. Справи пішли гірше, ніж він припускав, тому що Джон Гіггінс, завоювавши звання чемпіона світу, посів перший номер світового рейтингу, який Стівен старанно оберігав протягом восьми років.
Він дуже пишався своїм статусом «першого гравця» у світі й узявся за відновлення цього положення, що виявилося не так просто. На той час було четверо провідних гравців, які ділили між собою більшість перемог у рейтингових турнірах: Стівен Гендрі, Джон Гіггінс, Ронні О'Салліван і Марк Вільямс. Відтоді їх стали називати «Великою четвіркою». Але Гендрі все-таки зумів завоювати сьоме звання чемпіона світу 1999 року, вигравши в Марка Вільямса (18:11), проте не зумів повернути собі перший номер світового рейтингу. Він почав наступний сезон, вигравши Champions Cup і British Open, але перший рядок рейтингу залишався для нього недосяжним.
Наступна кар'єра (1999—2006)
З кожним сезоном гра Гендрі вгасала. Його талант, що розкрився в 18, на початку XXI сторіччя дозволяв віднести Стівена до старої гвардії. Він продовжував вигравати чимало турнірів, але це був уже не той майстер, що втримував перший рядок рейтингу 8 років поспіль. На превеликий подив, Гендрі переміг 2002 року Ронні О'Саллівана, що захищав свій світовий титул (17:13), і зробив вагому заявку на восьмий світовий титул. У фіналі він знову зустрівся з Пітером Ебдоном, який у нервовому закінченні матчу із численними помилками все ж вирвав перемогу в Стівена з рахунком 18:17. І хоча Гендрі помстився Ебдону наступного сезону, розраховувати на щось визначне йому вже не доводилося.
На чемпіонаті світу 2003 він програв Марку Вільямсу (7:13), а за весь сезон виграв лише один титул — Welsh Open. Гра Гендрі стала скоріше класикою, ніж серйозною погрозою для Вільямса, О'Саллівана й навіть для молодого Пола Гантера.
У сезоні 2003/04 він виграв British Open, блискуче перегравши Ронні О'Саллівана у фіналі з рахунком 9:6. Майже кожна партія фіналу була шедевром, обидва гравці були в чудовій формі, зробили багато сенчурі-брейків. На чемпіонаті Великої Британії Гендрі продовжував перебувати в блискучій формі й дійшов до фіналу, де перспективний Меттью Стівенс у завзятій боротьбі залишив Гендрі лише фіналістом. На чемпіонаті світу Стівен зазнав нищівної поразки від Ронні О'Саллівана (4:17).
сезон 2004/05 виявився якщо не захоплюючим, то дуже напруженим. Гендрі продовжував працювати в тісному співробітництві із тренером, Террі Гріффітсом, і їх зусилля привели до перемоги на Malta Cup і участі у фіналах на Welsh Open, де він поступився в завзятому двобої Ронні О'Саллівану у вирішальному фреймі (8:9) і на China Open, де він програв новому юному азійському даруванню Діну Цзюньхуею (5:9). І хоча Стівен чи не жахливо виступив на чемпіонаті світу, програвши у чвертьфіналі Меттью Стівенсу (11:13), і навіть дав волю своїм почуттям на прес-конференції із приводу своєї гри, нагородою за зусилля в сезоні стало повернення на другий рядок світового рейтингу.
сезон 2005/06 став для Гендрі провальним. Найкращим досягненням став півфінал чемпіонату Великої Британії, де його переміг Стів Девіс, 9:6. Програш чекав Стівена й у фіналі Прем'єр-ліги. Тут Ронні в матчі «в одні ворота» розгромив Стівена (6:0). Стівен програв у першому раунді Masters Алану Макманусу (4:6), а потім не зумів захистити титул чемпіона Мальти. Жвавий початок — перемога над Нілом Робертсоном (5:1), (до того ж Гендрі зробив у цьому матчі аж 4 сенчурі) призвела до поразки від Джона Гіггінса (2:5) у чвертьфіналі. Не завдалася гра й на інших турнірах. У результаті конкуренція між ним і Ронні О'Салліваном за перше місце мала б скінчитись, тому що обидва провели сезон погано. Гендрі на додачу до всього програв у першому раунді чемпіонату світу Найджелу Бонду (9:10) на переграванні на чорній кулі. Але, як не парадоксально, Гендрі за підсумками цього сезону знову став першим. Трапилося те, що не вдавалося йому, починаючи з 1998 року, однак за збігом обставин, а не через сильну гру Стівена.
Останні роки(2007-2012)
Сезон 2006/07
У сезоні 2006/07 Гендрі програв у другому раунді турніру Трофей Північної Ірландії Стівену Лі 4:5. Поступився в першому раунді Pot Black Cup Кену Догерті. На Гран-прі він показав безпрецедентну гру, поступившись всім гравцям у своїй групі, крім Марка Селбі, й закінчивши виступ на останньому місці. Стівен не зумів пробитися в основні змагання Прем'єр-ліги й посів лише 6 місце в груповому етапі. Реабілітація настала на чемпіонаті Великої Британії. Спочатку Гендрі ледве переміг Дейва Гарольда (9:7) але потім переграв Марка Вільямса (9:6). У чвертьфіналі Ронні О'Салліван відмовився продовжувати матч із ним, мотивувавши це своєю огидною грою, і здався за рахунку 1:4. У півфіналі Стівен здолав Грема Дотта, і здавалося б, повернувся до еліти снукеру. Але у фіналі він безнадійно програв Пітеру Ебдону (6:10), хоча спочатку вів у рахунку 3:1. На Мастерс Гендрі програв Діну Цзюньхуею в півфіналі, однак йому вдалося дійти до чвертьфіналу на Мальті, де він поступився у вирішальному фреймі Алістеру Картеру. На Мальті шотландець зробив свій рекордний — 700 - й — сенчурі-брейк у матчі з Мілкінсом. На Welsh Open він зазнав поразки від Ніла Робертсона (3:5). Гендрі забив чимало дуже важких куль і зумів скоротити відставання з 0:4 до 3:4, але у восьмій партії Ніл показав дуже сильну гру в низці відігравань і поставив важкий снукер, з якого Гендрі чудово вийшов. Але оскільки Стівен грав зі снукеру, у Ніла все-таки залишилася складна червона у середину, і поклавши її до лузи, Ніл, як виявилося, не дав Стівену більше підійти до столу. На China Open він поступився в першому раунді Марко Фу (4:5). На чемпіонаті світу він ледь здолав Девіда Гілберта (10:7), хоча спочатку програвав 1:5. У другому раунді Картер завдав Гендрі серйозної поразки (13:6). У результаті Стівен опустився до восьмого місця у рейтингу.
Сезон 2007/08
Перша половина сезона 2007/08, м'яко говорячи, не вдалася. Стівен на новому рейтинговому турнірі — Шанхай Мастерс — переміг лише Найджела Бонда, повернувши звичайно не весь «борг», але його частину за поразку на чемпіонаті світу 2006 у першому колі, а потім поступився Стівену Лі. Поступився в півфіналі Pot Black Шону Мерфі, спершу перегравши Ніла Робертсона. На Гран-прі до останнього матчу мав шанси на вихід із групи, але, програвши маловідомому Марку Девісу, у наступний раунд не вийшов. Вигравши перший матч, знову поступився Мерфі, цього разу на Northern Ireland Trophy 2007. На Чемпіонаті Великої Британії у першому раунді провів один зі своїх, що вже стали звичними, провальних матчів, цього разу з Марком Алленом, програвши 4:9. І тільки в Прем'єр-лізі Гендрі взяв непоганий старт, перемігши, наприклад, Ронні О'Саллівана, Джона Гіггінса, Ніла Робертсона. Але закінчилося все це поразкою в півфіналі від усе того ж Ронні (1:5).
У другій половині сезону на Мастерс 2008 Стівен у завзятій боротьбі поступився майбутньому чемпіонові — Марку Селбі (5:6), хоча й вів 5:3. На тепер уже не рейтинговій Мальті Стівену вдалося взяти гарний реванш у Селбі, де поступаючись 0:2, він виграв останні 4 фрейми. Потім обіграв Тоні Драго і була нічия з Стівеном Магуайром. Але у вирішальному матчі за вихід із групи Гендрі знову програв Мерфі, до то ж без шансів — 1:5, хоча тоді стало ясно, що в грі семиразового чемпіона світу є проблиски. І дійсно, на двох із трьох рейтингових турнірах, що залишилися: на Welsh Open і на головному старті сезону — чемпіонаті світу Стівен часом показував близьку до своєї найкращої форми гру й дійшов на обох турнірах до півфіналу, до того ж обидва рази програв майбутнім переможцям. На Welsh Open у півфіналі він ще раз зустрівся із Селбі й у важкому двобої поступився (4:6), продемонструвавши однак 2 сенчурі. І, нарешті, на чемпіонаті світу Гендрі в стартовому матчі взяв реванш в Аллена, але наскільки важким був матч! Після першої перерви Гендрі поступався (3:6), і в першому фреймі нової сесії Стівену вдалося відіграти в Аллена 2 необхідних йому снукери, після чого він блискуче зіграв позицію, що залишилася. Потім рахунок уже був 7:9, і Аллен мав кілька відмінних можливостей виграти матч. Але молодий Марк, що показував найкращу свою гру, виявив гарячність, а досвідчений Гендрі одержував у кожному з фреймів, що залишалися, шанси, й у вирішальні моменти був точним — . Далі Гендрі впевнено переграв у матчі фаворита Діна Цзюньхуея (13:7), і з тим же рахунком Райана Дея. Складно сказати, що найбільше посприяло поразці в півфіналі від Ронні О'Саллівана (6:17) після рахунку 4:1 на користь Стівена, навіть попри те, що за словами Стівена, Ронні показав «найкращу гру, продемонстровану в матчах проти нього коли-небудь». За підсумками сезону Гендрі зміг здійнятися на 2 рядки офіційного рейтингу, тобто на 6-ю позицію.
Сезон 2008/09
Початок сезону 2008/09 Гендрі провів не найкращим чином. На багатьох турнірах він вибув у першому раунді, і тільки на Чемпіонаті Бахрейну дійшов до півфіналу, де програв Меттью Стівенсу (4:6). На Мастерс 2009 року Гендрі програв у першому ж матчі. На чемпіонаті світу 2009 року Гендрі в першому колі обіграв свого принципового суперника по початку XXI століттяа, Марка Вільямса, з рахунком 10:7, хоча поступався 5:7. У другому раунді його очікував інший принциповий опонент — Дін Цзюньхуей. Протягом усього матчу відчувалася перевага досвідченішого Гендрі, який зробив у третій вирішальній сесії фінальний ривок із брейком у 140 очок і, у підсумку, переміг з рахунком 13:10. У чвертьфіналі суперником Стівена став Шон Мерфі, обидва гравці показали відмінну гру, а Стівен у 7-му фреймі за рахунку 4:2 зробив максимальний брейк — 147 очок (9-й у кар'єрі та 2-й на чемпіонатах світу). Проте, за словами самого Гендрі, він не зміг упоратись з емоційним станом після такого досягнення й у підсумку програв з рахунком 11:13.
Сезон 2009/10
На Шанхай Мастерс Стівен пройшов до другого раунду завдяки вольовій перемозі над Маркусом Кэмпбеллом: з 0:4 Гендрі вирвав перемогу — 5:4. Однак, у другому колі він повністю поступився торішньому переможцеві турніру — Рікі Уолдену (1:5). У своєму першому матчі Прем'єр-ліги 2009 він зустрівся з Джаддом Трампом і поступився 2:4, хоча взяв два стартових фрейми, зробивши в першому черговий сенчурі. У другому матчі Гендрі переконливо переграв Ніла Робертсона (5:1) і знову зробив сенчурі-брейк. Третій матч — із Джоном Гіггінсом — завершився внічию, 3:3. У четвертому матчі — нічия з Ронні О'Салліваном, також 3:3. Чергова нічия, цього разу із Шоном Мерфі, 3:3. В останньому матчі групового етапу непрогнозовано розгромно поступився Марко Фу (1:5) і втратив можливість грати в півфіналі.
На Гран-прі у шотландському Глазго Гендрі перший матч з Меттью Селтом, виграв — 5:2. У другому поступився Марку Уільямсу (2:5). На Мастерс Гендрі знову поступився в першому раунді, цього разу Шону Мерфі (4:6). А на Welsh Open він пробився в друге коло, де вперше за кар'єру програв Раяну Дею — 3:5.
Уперше в сезоні Гендрі вийшов до 1/4 фіналу на China Open 2010, перемігши Ендрю Гіггінсона (5:2) і Дея (5:0). У третьому раунді він поступився Марку Аллену з рахунком 4:5. Через два тижні в Шеффілді Стівен дійшов до 1/8-ї, де з великим рахунком поступився Марку Селбі — 5:13. За результатами сезону, що став одним з найгірших для Гендрі за останні роки, він посів 11-ю позицію в рейтингу.
Сезон 2010/11
На початку червня Гендрі виступив на нерейтинговому турнірі Wuxi Classic, де програв у другому раунді Шону Мерфі — 1:5.
У сезоні 2010/11 Гендрі жодного разу не дійшов до чвертьфіналу у рейтингових турнірах, а на чемпіонаті світу знов програв у 1/8-й і знову Марку Селбі (4:13). Але, завдяки тому, що Стівен протягом двох сезонів був єдиним з гравців з топ-16, що не програв жодного матчу першого раунду, йому все ж вдалось залишитись у топ-16 офіційного рейтингу. В цьому сезоні шотландець зробив всього 9 сенчурі-брейків (один із них — максимальний) — найнижчий для нього показник з кінця 80-х, коли він тільки починав кар'єру.
Сезон 2011/12
Сенчурі-брейки та максимальні брейки
За свою кар'єру він зробив понад сімсот сімдесят сенчурі-брейків — у середньому по 28 сенчурі за сезон, і 52 сенчурі за один сезон (1994/95) (цей рекорд протримався 16 років, і був перевершений тільки у сезоні 2010/2011, завдяки значному збільшенню залікових турнірів (на 12)). Крім того, йому належить рекорд за кількістю сенчурі в одному турнірі — 16 (чемпіонат світу 2002) і в одному матчі — 7 (фінальний матч чемпіонату Великої Британії 1994 проти Кена Догерті).
Максимальних брейків у Гендрі 11 (стільки ж скільки у Ронні О'Саллівана). Три з них — на чемпіонатах світу: 1995, 2009 та 2012 років. Останній максимум-брейк він зробив 21 квітня 2012 в ході матчу першого кола Чемпіонату Світу зі Стюартом Бінгемом при поточному рахунку 6:1.
Рекорди
Стівену належать багато досягнень в снукері. Крім семи чемпіонських титулів він п'ятикратний чемпіон Великої Британії, шестиразовий чемпіон Мастерс (п'ять титулів він виграв поспіль, у 1989—1993), шестиразовий чемпіон Прем'єр-ліги й чотириразовий чемпіон Гран-прі. Усього на його рахунку 36 рейтингових титулів. Гендрі заробив снукером більше за будь-якого іншого гравця — близько 9 мільйонів фунтів стерлінгів. Також Гендрі довше за будь-кого з інших гравців перебував у топ-16 світового рейтингу — 24 сезони поспіль, до того ж 9 сезонів він був першим номером.
Повернення до Мейнтуру
У сезоні 2020/2021 Стівен Гендрі оголосив про відновлення спортивної кар'єри і повернення до Мейнтуру. Це стало можливим завдяки наданню йому дворічної вайлд-кард Міжнародною федерацією снукеру (World Snooker Tour). Але через пандемію коронавірусу в Британії повернення відбулося лише на початку травня 2021 року і вийшло невдалим: не зважаючи на 776-й сенчурі-брейк у кар'єрі, Стівен програв Метью Селту 4-1 у першому турі Gibraltar Open.
Під час кваліфікації до Чемпіонату світу 2021 Гендрі в першому раунді переміг Джиммі Вайта 6-3, але програв у наступному раунді китайському молодому гравцеві Сю Си (Xu Si) з рахунком 1-6 і вибув з кваліфікації.
Досягнення в кар'єрі
Чемпіонат світу
1986 Програш у першому раунді
1/16 фіналу: Віллі Торн 10:8 Стівен Гендрі
1987 Чвертьфінал
1/16 фіналу:Стівен Гендрі 10:7 Віллі Торн
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:3 Стів Лонгворт
Чвертьфінал: Джо Джонсон 13:12 Стівен Гендрі
1988 1/8 фіналу
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:6 Дін Рейнольдс
1/8 фіналу: Джиммі Вайт 13:12 Стівен Гендрі
1989 Півфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:9 Гері Вілкінсон
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:4 Віллі Торн
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:5 Террі Гріффітс
Півфінал: Стів Девіс 16:9 Стівен Гендрі
1990 Чемпіон
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:7 Ален Робіду
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:7 Тоні Мео
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:6 Даррен Морган
Півфінал: Стівен Гендрі 16:11 Джон Перрот
Фінал: Стівен Гендрі 18:12 Джиммі Вайт
1991 Чвертьфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:4 Воррен Кінг
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:8 Ален Робіду
Чвертьфінал: Стів Джеймс 13:11 Стівен Гендрі
1992 Чемпіон
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:3 Стівен Мерфі (снукерист)
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:10 Джеймс Ваттана
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:6 Дін О'Кейн
Півфінал: Стівен Гендрі 16:4 Террі Гріффітс
Фінал: Стівен Гендрі 18:14 Джиммі Вайт
1993 Чемпіон
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:1 Денні Фаулер
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:4 Даррен Морган
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:7 Найджел Бонд
Півфінал: Стівен Гендрі 16:9 Алан Макманус
Фінал: Стівен Гендрі 18:5 Джиммі Вайт
1994 Чемпіон
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:1 Саррінда Гілл
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:2 Дейв Гарольд
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:8 Найджел Бонд
Півфінал: Стівен Гендрі 16:9 Стів Девіс
Фінал: Стівен Гендрі 18:17 Джиммі Вайт
1995 Чемпіон
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:3 Стефан Мазроціс
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:6 Тоні Драго
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:8 Ронні О'Салліван
Півфінал: Стівен Гендрі 16:12 Джиммі Вайт (у цьому матчі Гендрі зробив свій перший 147 на чемпіонатах світу)
Фінал: Стівен Гендрі 18:9 Найджел Бонд
1996 Чемпіон
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:8 Джейсон Фергюсон
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:7 Гері Вілкінсон
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:5 Даррен Морган
Півфінал: Стівен Гендрі 16:7 Найджел Бонд
Фінал: Стівен Гендрі 18:12 Пітер Ебдон
1997 Фінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:6 Енді Гікс
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:8 Марк Вільямс
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:10 Даррен Морган
Півфінал: Стівен Гендрі 17:13 Джеймс Ваттана
Фінал: Кен Догерті 18:12 Стівен Гендрі
1998 Програш у першому раунді
1/16 фіналу: Джиммі Вайт 10:4 Стівен Гендрі
1999 Чемпіон
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:8 Пол Гантер
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:7 Джеймс Ваттана
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:5 Меттью Стівенс
Півфінал: Стівен Гендрі 17:13 Ронні О'Салліван
Фінал: Стівен Гендрі 18:11 Марк Вільямс
2000 Програш у першому раунді
1/16 фіналу: Стюарт Бінгем 10:7 Стівен Гендрі
2001 Чвертьфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:5 Марк Девіс
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:5 Пол Гантер
Чвертьфінал: Меттью Стівенс 13:5 Стівен Гендрі
2002 Фінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:4 Шон Мерфі
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:3 Ентоні Девіс
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:12 Кен Догерті
Півфінал: Стівен Гендрі 17:13 Ронні О'Салліван
Фінал: Пітер Ебдон 18:17 Стівен Гендрі
2003 Чвертьфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:7 Гері Вілкінсон
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:11 Дрю Генрі
Чвертьфінал: Марк Вільямс 13:7 Стівен Гендрі
2004 Півфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:2 Стюарт Петтман
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:12 Баррі Пінчес
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:3 Ян Маккалох
Півфінал: Ронні О'Салліван 17:4 Стівен Гендрі
2005 Чвертьфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:7 Ніл Робертсон
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:3 Ентоні Гамільтон
Чвертьфінал: Меттью Стівенс 13:11 Стівен Гендрі
2006 Програш у першому раунді
1/16 фіналу: Найджел Бонд 10:9 Стівен Гендрі
2007 1/8 фіналу
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:7 Девід Гілберт
1/8 фіналу: Алістер Картер 13:6 Стівен Гендрі
2008 Півфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:9 Марк Аллен
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:7 Дін Цзюньхуей
Чвертьфінал: Стівен Гендрі 13:7 Райан Дей
Півфінал: Ронні О'Салліван 17:6 Стівен Гендрі
2009 Чвертьфінал
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:7 Марк Вільямс
1/8 фіналу: Стівен Гендрі 13:10 Дін Цзюньхуей
Чвертьфінал: Шон Мерфі 13:11 Стівен Гендрі (у цьому матчі Гендрі зробив свій другий 147 на чемпіонатах світу)
2010 1/8 фіналу
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:9 Чжан Анда
1/8 фіналу: Марк Селбі 13:5 Стівен Гендрі
2011 1/8 фіналу
1/16 фіналу: Стівен Гендрі 10:9 Джо Перрі
1/8 фіналу: Марк Селбі 13:4 Стівен Гендрі
Чемпіонат Великої Британії
1988 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 12:16 Дуг Маунтджой
1989 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 16:12 Стів Девіс
1990 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 16:15 Стів Девіс
1993 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 6:10 Ронні О'Салліван
1994 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:5 Кен Догерті
1995 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:3 Пітер Ебдон
1996 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:9 Джон Гіггінс
1997 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 6:10 Ронні О'Салліван
2003 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:10 Меттью Стівенс
2006 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 6:10 Пітер Ебдон
Гран-прі
1987 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:7 Денніс Тейлор
1990 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:5 Найджел Бонд
1991 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:6 Стів Девіс
1995 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Джон Гіггінс
British Open
1988 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 13:2 Майк Галлетт
1991 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:9 Гері Вілкінсон
1997 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 2:9 Марк Вільямс
1998 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Джон Гіггінс
1999 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Пітер Ебдон
2003 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:6 Ронні О'Салліван
Мастерс
1989 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:6 Джон Перрот
1990 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:4 Джон Перрот
1991 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:8 Майк Галлетт
1992 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:4 Джон Перрот
1993 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Джеймс Ваттана
1994 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Алан Макманус
1996 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:5 Ронні О'Салліван
1998 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:10 Марк Вільямс
2003 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:10 Марк Вільямс
Welsh Open
1992 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:3 Даррен Морган
1997 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:2 Марк Кінг
1999 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Марк Вільямс
2003 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Марк Вільямс
2005 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Ронні О'Салліван
Премь'єр-лига
1988 Друге місце в груповому етапі, переможець — Стів Девіс
1990 Друге місце в груповому етапі, переможець — Стів Девіс
1991 Перемога в груповому етапі, переможець — Стів Девис
1992 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:2 Стів Девіс
1994 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:7 Джон Перрот
1995 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:2 Кен Догерті
1997 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:10 Ронні О'Салліван
2000 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Марк Вільямс
2001 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 7:9 Ронні О'Салліван
2004 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:6 Джон Гіггінс
2005 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 0:6 Ронні О'Салліван
Euroupean Open/Malta Cup
1990 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 6:10 Джон Перрот
1993 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:10 Стів Девіс
1993 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Ронні О'Салліван
1994 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:3 Джон Перрот
2001 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:2 Джо Перрі
2003 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 6:9 Ронні О'Салліван
2005 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:7 Грем Дотт
Malta Grand Prix
1998 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 7:6 Кен Догерті
2001 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 7:1 Марк Вільямс
Asian Open/China Open
1989 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:6 Джеймс Ваттана
1990 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:3 Денніс Тейлор
2005 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 5:9 Дін Цзюньхуей
Dubai Classic
1989 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:2 Дуг Маунтджой
1990 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:1 Стів Девіс
1992 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Джон Перрот
1994 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:3 Стів Девіс
International Open
1989 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:9 Стів Девіс
1993 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:6 Стів Девіс
1997 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:1 Тоні Драго
Thailand Masters
1998 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:6 Джон Перрот
2000 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 5:9 Марк Вільямс
2001 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 3:9 Кен Догерті
Scottish Open
1999 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:1 Грем Дотт
Scottish Masters
1989 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:1 Террі Гріффітс
1990 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:6 Террі Гріффітс
1994 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 7:9 Кен Догерті
1995 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Пітер Ебдон
2000 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 6:9 Ронні О'Салліван
Irish Masters
1989 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Алекс Гіггінс
1992 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:6 Кен Догерті
1995 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Пітер Ебдон
1997 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:8 Даррен Морган
1999 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:8 Стівен Лі
2000 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:9 Джон Гіггінс
2001 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Ронні О'Салліван
Трофей Північної Ірландії
2005 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 7:9 Меттью Стівенс
Pot Black Cup
1991 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 1:2 Стів Девіс
Scottish Professional Championship
1986 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:5 Метт Гібсон
1987 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:7 Джім Доннеллі
1988 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 10:4 Мердо Маклауд
Liverpool Victoria Charity Challenge/Champion's Cup
1995 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:1 Денніс Тейлор
1997 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:8 Ронні О'Салліван
1999 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 7:5 Марк Вільямс
Red Bull Champions Super League
1998 Друге місце в груповому етапі, переможець — Стів Девіс
Red Bull Super Challenge
1998 Перемога в груповому етапі, друге місце — Джон Гіггінс
Top Rank Classic
1995 Перемога в груповому етапі, друге місце — Джиммі Вайт
1996 Перемога в груповому етапі, друге місце — немає даних
Kent Classic
1992 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 5:6 Джон Перрот
Indian Challenge
1991 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:5 Джон Перрот
555 BCE Belgian Challenge
1991 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:10 Стів Девіс
Continental Airlines London Masters
1988 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:2 Джон Перрот
1989 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:2 Джон Перрот
1990 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 0:4 Стів Девіс
European Challenge
1992 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:0 Джо Джонсон
1993 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 5:3 Тоні Драго
Hong Kong Challenge
1991 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:1 Джеймс Ваттана
Hong Kong Masters
1987 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 3:9 Стів Девіс
Mercantile Credit Classic
1991 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:10 Джиммі Вайт
1992 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 8:9 Стів Девіс
Norwich Union Grand Prix
1991 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 4:5 Джо Джонсон
New Zealand Masters
1988 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 6:1 Майк Галлетт
Australian Masters
1988 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 371—226 Майк Галлетт (сумарний рахунок за підсумками п'яти фреймів)
Pontins Professional Championship
1988 Чемпіон. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі 9:6 Майк Галлетт
World Doubles Championship
1986 Друге місце. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі й Майк Галлетт 3:12 Стів Девіс і Тоні Мео
1987 Чемпіони. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі й Майк Галлетт 12:8 Кліфф Торбурн і Денніс Тейлор
World Masters Doubles
1991 Чемпіони. Фінальний рахунок: Стівен Гендрі й Майк Галлетт 8:5 Джим Віч і Бреді Голлан
Статистика виступів у найпрестижніших турнірах
Результати у турнірах, які належать до Triple Crown.
Місця у світовому рейтингу
Бібліографія
Remember My Name: Authorized Biography of Stephen Hendry. Автор: Джон Докресли, HC, DJ, Pelham Books, 1990.
«Запам'ятайте моє ім'я. Авторизована біографія Стівена Гендрі» на Top-Snooker.com (Переклад Вікторії Бутковой)
Примітки
Посилання
Профіль Стівена Гендрі на World Snooker
Профіль Стівена Гендрі на Global Snooker
Стівен Гендрі на Snooker.org
Стівен Гендрі на Snookerclub.com
Чемпіони світу зі снукеру
Снукеристи Шотландії
Снукеристи, що зробили 100 і більше сенчурі-брейків
Кавалери ордена Британської імперії
Шотландські ютубери
|
3081579
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B9%20%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B9
|
Звіробій крилатий
|
Звіробій крилатий, звіробій чотирикрилий (Hypericum tetrapterum) — вид трав'янистих рослин з родини звіробійних (Hypericaceae), поширений у Європі крім сходу, Північній Африці й на південний схід до Кавказу й Ірану.
Опис
Багаторічна трав'яниста рослина 20–50 см заввишки. Грані стебла крилаті. Листки овальні, з численними, що просвічуються точковими залозками. Чашолистки ланцетні, гострі, з рідкісними чорними точковими залозками або без них; пелюстки блідо-жовті, 7–9 мм завдовжки.
Поширення
Поширений у Європі крім сходу, Північній Африці й на південний схід до Кавказу й Ірану; натуралізований у Новій Зеландії.
В Україні вид зростає на вологих луках, берегах річок і озер — в Закарпатті, Прикарпатті, Розточчі-Опіллі, Поліссі, Донецькому лісостепу (околиці Сніжного, на пагорбі Савур-Могила), в Степу, дуже рідко (Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Збур'ївка; Одеса).
Галерея
Джерела
крилатий
Флора Азії
Флора Європи
Флора Північної Африки
Флора України
Рослини, описані 1823
|
13358265
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Niklas%20Skoog
|
Niklas Skoog
|
Niklas Skoog
Jan Niklas Skoog (born 15 June 1974) is a Swedish former professional footballer who played as a striker. He was the Allsvenskan top scorer in 1995 with Västra Frölunda IF and in 2003 with Malmö FF. A full international between 2002 and 2004, he appeared nine times for the Sweden national team, scoring four goals.
Club career
Skoog was the Allsvenskan top scorer for Västra Frölunda in 1995 and for Malmö FF in 2003.
In 2004, Skoog was part of the Malmö FF side that won Allsvenskan. In the final game, he had a penalty kick saved that teammate Jon Inge Høiland scored the rebound of to seal a 1-0 win against Elfsborg that ultimately secured the title.
He initially ended his career for Malmö FF in March 2009. In January 2010, he announced that he would restart his playing career in Swedish lower league club BK Näset.
International career
Having scored 10 goals in 14 games for the Sweden U21 team, Skoog made his full international debut for Sweden on 20 November 2002 in a friendly game against the Czech Republic. On 16 February 2003, he scored his first goal for Sweden in a friendly against Qatar.
Skoog made his first and only competitive appearance for Sweden on 6 September 2003 in a UEFA Euro 2004 qualifier against San Marino, replacing Mattias Jonson as a forward in the 73rd minute. He made his last international appearance for Sweden in a friendly against Portugal on 29 April 2004, replacing Marcus Allbäck at half time in a 2–2 draw.
Career statistics
International
Scores and results list Sweden's goal tally first, score column indicates score after each Skoog goal.
Honours
Malmö FF
Allsvenskan: 2004
Individual
Allsvenskan top scorer: 1995, 2003
References
External links
1974 births
Living people
Footballers from Gothenburg
Men's association football forwards
Swedish men's footballers
Sweden men's international footballers
Sweden men's under-21 international footballers
MSV Duisburg players
1. FC Nürnberg players
Örebro SK players
Malmö FF players
Allsvenskan players
Bundesliga players
Swedish expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Germany
|
19856473
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dobra%20Wola%2C%20M%C5%82awa%20County
|
Dobra Wola, Mława County
|
Dobra Wola, Mława County
Dobra Wola is a village in the administrative district of Gmina Lipowiec Kościelny, within Mława County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. It lies approximately south-east of Lipowiec Kościelny, west of Mława, and north-west of Warsaw.
References
Villages in Mława County
|
1647651
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/A%20Question%20of%20Lust
|
A Question of Lust
|
A Question of Lust
«A Question of Lust» — другий сингл британської групи Depeche Mode з їх п'ятого студійного альбому Black Celebration і 16-й в дискографії групи. Вийшов 14 квітня 1986 на лейблі Mute Records.
Подробиці
Це другий сингл групи (перший - «Somebody»), у пісні з якого Мартін Гор виконує основний вокал, і перший сингл, в якому пісня з основним вокалом Гора є заголовної. У США версія синглу 12" була випущена як подвійний сингл (з двома сторонами «А», друга - «A Question of Time»), подібно до «Blasphemous Rumours/Somebody».
Сторону «Б» займає «Christmas Island» - інструментальна композиція, що отримала свою назву на честь австралійського острова Різдва, розташованого в Індійському океані. Вона була написана спільно з Мартіном Гором і Аланом Уайлдером і спродюсована тільки самими учасниками Depeche Mode.
Відеокліп на «A Question of Lust» був знятий Клайвом Річардсон. Це була його остання робота з Depeche Mode.
Сингли 1986
Пісні Depeche Mode
Сингли Depeche Mode
|
4972717
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D0%B1%D0%BE%D0%BB%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%202024
|
Волейбол на літніх Олімпійських іграх 2024
|
Волейбол на літніх Олімпійських іграх 2024
Волейбольний турнір на Олімпійських іграх 2024 року в Парижі пройшов у чотирьох номінаціях: чоловічий та жіночий волейбол, а також чоловічий та жіночий пляжний волейбол. Змагання відбудуться з 27 липня по 11 серпня. Участь візьмуть 24 волейбольні збірні, а також 48 команд з пляжного волейболу.
Кваліфікація
Волейбол
6 квітня 2022 року Міжнародна федерація волейболу ухвалила рішення про зміни кваліфікаційної системи на Олімпійські ігри. В чоловічому та жіночому турнірах візьмуть участь по 12 збірних. Країна-господарка, Франція, автоматично отримала олімпійську ліцензію для чоловіків та жінок. Ще шість путівок буде розіграно на трьох світових кваліфікаційних турнірах, які відбудуться у вересні та жовтні 2023 року. П'ять вакантних місць, будуть надані збірним відповідно до світового рейтингу ФІВБ. Це відбудеться у червні 2024 року, після завершення сезону Ліги націй. В першу чергу квоти будуть розподілятися за континентальним принципом: кожен континент має бути представлений на змаганнях. Після цього квоти отримають збірні, з найвищим рейтингом, які ще не пройшли кваліфікацію.
Чоловіки
Жінки
Пляжний волейбол
Чоловіки
Жінки
Медальний залік
Призери
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
|
3382692
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Nematopogon%20pilella
|
Nematopogon pilella
|
Nematopogon pilella — вид метеликів родини довговусих молей (Adelidae).
Поширення
Вид поширений майже по всій Європі. Присутній у фауні України.
Опис
Розмах крил 13-16 мм. Тіло та крила сірувато-вохристого забарвлення. Голова блідо-помаранчева. Вусики жовті та довгі, у самців втричі довші за переднє крило, у самиць — вдвічі довші.
Спосіб життя
Трапляється у болотистих змішаних та листяних лісах. Метелики літають у червні-липні. Гусениці живляться опалим листям чорниці. Живуть личинки у чохлику.
Примітки
Посилання
Images representing Nematopogon pilella at Consortium for the Barcode of Life
Молі довговусі
Комахи Європи
Метелики України
Тварини, описані 1775
|
62985828
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ghostwire%3A%20Tokyo
|
Ghostwire: Tokyo
|
Ghostwire: Tokyo
is a 2022 action-adventure game developed by Tango Gameworks and published by Bethesda Softworks. The game is directed by Kenji Kimura, who also co-wrote the narrative with Syoji Ishimine and Seiji Ebihara. The story is set in a fictionalized interpretation of Tokyo, Japan that has been overrun by supernatural entities unleashed on the city by an occultist. The player character, a boy named Akito who was fatally injured in a car crash, is found and possessed by a spirit who imbues him with several abilities, allowing him to fight against the specters, investigate the disappearances of Tokyo's population, and save his family.
The game is played from a first-person perspective, with the player primarily navigating through a set of linear, narrative-driven environments around Tokyo in a mission-based structure. The player has access to several elemental abilities as a result of Akito's spiritual possession, granting him combat-based skills that are able to be utilized offensively against the specter-based standard enemies and larger boss encounters, as well as melee attacks and a physical parry that are likewise able to be upgraded in a skill tree by generating enough experience from combat. The game additionally boasts several side-missions off the main story path that rewards the player with various collectibles and items that can augment Akito's abilities while providing further context on the game's world and characters.
The game was announced during Bethesda's E3 2019 press conference by its executive producer Shinji Mikami and Ikumi Nakamura, who originally served as the game's creative director before departing Tango Gameworks that September, by which point Kimura took over said role. The game's action combat, a departure from the survival horror gameplay of the studio's prior The Evil Within series, was designed by Shinichirō Hara, drawing primary inspiration from martial arts disciplines and the ritualistic mantras of Kuji-kiri.
Ghostwire: Tokyo was released on March 25, 2022 for Windows and PlayStation 5, where it remained a timed console-exclusive for one year. A version of the game for Xbox Series X/S was later released on April 12, 2023 alongside the "Spider's Thread" content update, which introduced new enemy types, unlockable skills, side-missions, story cinematics and areas within Tokyo to explore. The game received favorable reviews upon launch, with praise directed towards the game design, presentation and narrative, while the lack of technical polish, limited depth of combat and repetitive game content drew divisive reactions.
Gameplay
Ghostwire: Tokyo is an action-adventure game played from a first-person perspective. The player can use various psychic and paranormal abilities to defeat the ghosts and spirits haunting Tokyo. Combat director Shinichiro Hara described the combat as "karate meets magic", as the player character utilizes hand movements inspired by Kuji-kiri hand gestures to cast spells. When an enemy loses most of their health, its core is exposed and the player can use takedown moves to destroy it. By defeating these spirits and collecting Yokai, the character will collect spirit points and resources used to upgrade their abilities.
Plot
The game begins with a spirit (Kazuhiko Inoue / Stephen Oyoung) flying over the scene of a traffic collision. The spirit is looking for a body to possess and decides on a boy named Akito Izuki (Kensuke Nishi / Cory Yee) who was rendered unconscious from the accident. Akito wakes up, still in control of his body except for his right hand, which is under control of the spirit. Soon after, a terrifying fog rolls in, turning anyone caught in it into a spirit, but Akito is spared thanks to the spirit possessing him. A man in a Hannya mask (known only as Hannya (Shunsuke Sakuya / Feodor Chin) appears on the digital signs near the area and uses a spell to summon evil entities, known as visitors, sealing the disembodied spirits of the civilians away in cages all across Shibuya. Akito is told by the spirit he needs to hunt Hannya down to stop him, but Akito convinces the spirit to let him go check on his sister, Mari Izuki (Asami Seto / Anne Yatco), who is in a coma at the local hospital.
The spirit grants Akito spirit-based powers to help him fight his way to Mari's room, but find that Hannya has beat them there and wants to use Mari for some sort of ritual. When Akito tries to interfere, Hannya stabs him through the chest and kidnaps Mari. As he lays dying, Akito has a flashback, showing that Mari is comatose due to a house fire. Akito talks to the spirit (who tells Akito to call him KK) and agrees to help him stop Hannya. KK saves Akito's life and tells him to go to a safe house KK had set up before he died.
At the safe house, KK reveals he was part of a team of investigators who tried to stop Hannya but failed. KK sends Akito to the Kagerie Observation tower to scan the town for clues, where they spot one of Hannya's allies going into an underground train station. The two follow and find an underground shrine where Hannya and his allies are preparing for their ritual. KK reveals that Hannya plans to steal enough souls to destroy the barrier between the world of the living and the dead so Hannya can resurrect his dead wife and daughter. Hannya and the others escape, leaving Akito to fight Hannya's ally, but in the course of the fight the enemy's mask gets blown off, revealing it is actually a puppet made from KK's human body. The puppet capitalizes on KK's shock to separate KK from Akito and seal him away, leaving Akito powerless.
Akito manages to escape to the surface and heads back to KK's safe house to figure out how to find him. There he meets one of KK's old partners, Rinko, who gives him KK's commuter pass case and a picture of KK's wife and son. Rinko also helps Akito use his lingering connection to KK to find and reunite with him. Just as the two reunite, a pillar of light appears, showing that Hannya has started his ritual. The two pursue Hannya and confront him. Hannya's two other allies reveal themselves to be puppets made from Hannya's wife and daughter. Akito defeats the daughter puppet, but is delayed enough for Hannya to unleash a giant spirit monster upon the town and escape into the toxic fog.
Unable to follow on foot, KK reveals that Rinko made a custom motorcycle capable of passing through the fog. After collecting additional parts to complete the bike, the two travel to Tokyo Tower and confront the mother puppet. At the top of the tower, Hannya takes Mari and jumps into the mouth of the giant spirit monster. Akito is attacked by the KK puppet again but manages to destroy it.
Akito and KK follow Hannya into the giant's mouth. Inside, they pass through a series of doors representing Akito and Mari's memories, revealing that Akito was an emotionally closed off person, which was only exacerbated by his parents' deaths. With the loss of her parents and Akito's coldness towards her, Mari fell into an almost suicidal depression. The two heroes catch up to Hannya as he opens a direct gate to the underworld, but before he can finish the ritual, Mari's spirit appears and throws him into the gate. As her spirit starts to fade away, she tells Akito that her accident wasn't his fault. She reveals that she had a chance to escape the fire but went back to grab their parents' wedding rings as they were the only thing they had left of them. As Mari dies, Hannya climbs back out and fuses himself with his daughter and wife's spirits, turning himself into a monstrous amalgamation. The two heroes finish him off for good, freeing all the souls Hannya captured. The spirits of Akito's parents arrive to escort Mari to the afterlife as Akito promises her that he'll lead a good life from then on. With the crisis averted, Akito returns to the living world and KK's spirit leaves his body permanently.
Development
In June 2019, during Bethesda Softworkss press conference at E3 2019, Shinji Mikami and creative director Ikumi Nakamura announced Ghostwire: Tokyo, an action-adventure game with horror elements. Nakamura later resigned from Tango Gameworks in September 2019, leaving the studio after nine years. Unlike The Evil Within series of video games, Ghostwire is primarily an action-adventure game instead of a survival horror game, though the game still retains some horror themes and elements. Shinichirō Hara, who worked on the combat of 2016's Doom, joined Tango to help the team craft the game's action-oriented combat. According to him, the game's combat, which was largely inspired by Kuji-kiri and martial arts, enabled the team to "put a lot more movement and personality into the player action as the player's hands are organic extensions of the character". The game uses Unreal Engine 4.
On September 21, 2020, Bethesda Softworks' parent company, ZeniMax Media and Microsoft announced Microsoft's intent to buy ZeniMax and its studios, including Tango Gameworks, for , incorporating the studios as part of Xbox Game Studios, with the sale finalized on March 9, 2021. Xbox Game Studios head Phil Spencer said that this deal would not affect the pre-existing plan to release Ghostwire: Tokyo as a console-exclusive on the PlayStation 5, and the game would eventually arrive on Xbox consoles at least one year after the initial release. Those who pre-ordered the Deluxe Edition via PlayStation Store were granted early access to the game on March 22, 2022. The game released for PlayStation 5 and Windows on March 25, 2022.
On March 15, 2023, the game was announced to be releasing for the Xbox Series X/S on April 12, 2023 alongside a new content update for the game.
Reception
Ghostwire: Tokyo received "generally favorable" reviews from critics, according to review aggregator Metacritic.
Reviewers linked the lack of polish and antiquated nature of the game's action elements to a "different era of action game design", while others, though reviewing the title positively, acknowledged the narrow target audience due to said elements.
Combat was criticized for lacking depth through its lack of combos, rudimentary skill tree, and slow and imprecise movement, but was praised for its engaging presentation, kinetic feel, and its use of the DualSense controller. Movement was also criticized for being slow and imprecise during combat. Several review outlets felt that the Ghostwire: Tokyo's premise was largely compelling, and that its story and characters were tightly written, but that none of these elements were fully realized.
Many outlets also claimed that the game felt particularly uninspired and repetitive after a while, and that it failed to do anything new or interesting with its premise in terms of gameplay. They also felt that the game's structure of cleansing gates was largely repetitive and criticized the underutilized potential of the linearly designed open world. The visual style and theming, atmosphere, dense design, and compact scale of the world was largely praised.
Some commended side quests for their weirder tones, engaging design, and short length, while others criticized them for being unmemorable and repetitive. Enemies were heavily praised for their haunting designs, but were criticized for the lack of variety and unchallenging design. Bosses in particular were deemed underwhelming in nature.
Prior to release, a number of outlets noted technical issues with the PC version of the game, citing stuttering as an issue.
The PlayStation 5 version of Ghostwire: Tokyo was the sixth bestselling retail game during its first week on sale in Japan, with 10,144 physical copies being sold.
The game won the Award for Excellence at the 2022 Japan Game Awards. The game has reached 4 million players by May 2023. And reached 6 million players by September 2023.
Future
A sequel to Ghostwire: Tokyo was mentioned in Bethesda's internal roadmap as scheduled for the 2024 fiscal year period ending March 2025. Tango Gameworks was closed by Microsoft as part of a significant restructure of Bethesda's operations in May 2024, leaving the game's future uncertain.
Notes
References
External links
2022 video games
Action-adventure games
Bethesda Softworks games
PlayStation 5 games
Single-player video games
Tango Gameworks games
Unreal Engine games
Video games about spirit possession
Video games about ghosts
Video games about the paranormal
Video games developed in Japan
Video games set in Tokyo
Microsoft games
Windows games
Japan Game Award winners
Xbox Series X and Series S games
|
25043993
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mota%2C%20Ljutomer
|
Mota, Ljutomer
|
Mota, Ljutomer
Mota is a settlement on the right bank of the Mura River in the Municipality of Ljutomer in northeastern Slovenia. The area traditionally belonged to the Styria region and is now included in the Mura Statistical Region.
The local chapel-shrine in the centre of the village was built in 1861 and restored in 1987.
References
External links
Mota on Geopedia
Populated places in the Municipality of Ljutomer
|
59404106
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Juan%20de%20Dios%20Aranzazu
|
Juan de Dios Aranzazu
|
Juan de Dios Aranzazu (1798–1845) was a Colombian politician.
His political career took off in 1832, when he became the governor of the Antioquia Department. He held that office until 1836, in which time he opened the first Provincial Legislative sessions. From July 5, 1841, until May 19, 1842, he was President of the Republic of New Granada.
Biography
He was born on March 8, 1798, in La Ceja, Antioquia. His parents were María Antonia González and José María de Aranzazu, the latter of which was a wealthy merchant originally from Spain. As a youth he studied law and jurisprudence in the Colegio de San Bartolomé, in Bogotá. He also got involved with the family business, which led him to travel across widely, both within Colombia and to the surrounding countries.
He entered politics in 1823, starting in one of his many stints as a congressman. In 1828, he served as a delegate to the Convention of Ocaña. Shortly thereafter he was part of a delegation to José Antonio Páez to attempt to convince not to separate Venezuela from Gran Colombia.
In 1829 he supported the rebellion of José María Córdova against the dictator and liberator Simón Bolívar.
Governor of Antioquia
As governor the towns of Campamento, Cocorná, Ebéjico, Entrerríos, Girardota, and Liborina were all founded. He also lobbied for what became the precursor of the modern road to the sea.
President of the Republic
During the presidency of Pedro Alcántara Herrán he held the post of President of the Council of State. It is due to this office that he became acting president from late 1841 to early 1842. This was because President Alcántara Herrán was busy directing the army in the War of the Supremes, and vice-President Domingo Caicedo was too ill to take office.
Death and legacy
Juan de Dios Aranzazu died on April 14, 1845, due to cancer.
In 1853, the town of Aranzazu, in the department of Caldas, was founded on land he donated and named in his honour.
References
People from Antioquia Department
1845 deaths
Deaths from cancer in Colombia
Governors of Antioquia Department
1798 births
Presidents of Colombia
People from the Republic of New Granada
|
5240363
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B9%29
|
Шевченківське сільське поселення (Краснодарський край)
|
Шевченківське сільське поселення (Краснодарський край)
Шевченківське сільське поселення — муніципальне утворення у складі Крилівського району Краснодарського краю Росії.
В рамках адміністративно-територіального устрою Краснодарського краю йому відповідає Шевченківський сільський округ.
Адміністративний центр та єдиний населений пункт — село Шевченківське.
Населення
Економіка
У районі знаходяться: різних підприємств, установ та організацій — 5; селянсько-фермерських господарств — 115; індивідуальних підприємців — 5.
Посилання
Краснодарський край
|
21668848
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Strzelino
|
Strzelino
|
Strzelino is a village in the administrative district of Gmina Słupsk, within Słupsk County, Pomeranian Voivodeship, in northern Poland.
It lies approximately north-west of Słupsk and west of the regional capital Gdańsk.
References
Strzelino
|
1279198
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/TV%20Globo
|
TV Globo
|
TV Globo
Glóbo (TV Globo) — «глобус», «куля», читається «Ґлобу», «Геджі Ґлобу» — бразильська телекомпанія створена у передмісті Ріо-де-Жанейро журналістом Роберту Пізані Марінью.
Ствоерння та історія телекомпанії Globo
Засновник і власник Globo - Роберту Марінью, помер у віці 98 років. Він почав розвивати свою компанію з газети, що перейшла йому у спадок в 1925 році. Займав пост президента компанії до кінця життя. Після його смерті президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва сказав, що країна втратила велику людину. Зараз «Ґлобу» належить старшому синові Роберту. Телекомпанія Globo зробила теленовели предметом бразильського експорту в 50 країн світу.
Уже в 60-х роках новели Globo цікавили всю Бразилію. Теленовели виробляли й інші компанії, але Globo традиційно вважалася лідером у виробництві фільмів цього жанру. З часом кількість теленовел збільшувалася, і Globo побудувала для зйомок величезну студію, аналог американського Голлівуду - телемістечко «Прожак» в передмісті Ріо-де-Жанейро.
У липні 1957 року бразильський президент Жуселіну Кубічек, дозволив концесію телебачення для Радіо Ґлобу і 30 грудня того ж року Національна Рада Телекомунікацій оприлюднила указ про дозвіл 4 каналу Ріо-де-Жанейро розпочати трасляцію програм Ґлобу.
Канал в телебаченні з'явився 26 квітня 1965 року під пісню «Місячна ріка» Генрі Манчіні. Диктор Рубенш Амарал презентував нову телестанцію телеглядачам міста Ріо-де-Жанейро та штату Гуанабара. Перше що показали в прямому ефірі каналу це була програма Uni-Duni-Tê, музичні номери, і серії мультсеріалів «Кіт Фелікс» і «Геркулес».
В січні 1966 року Ріо страждав від своїх найгірших повеней в якій загинуло понад 100 осіб і 20000 залишились без домівки. Globo транслював в новинах наслідки повені і передавав інформацію для населення, а також брав участь в кампанії збору пожертв, що відбувалось в двох його студіях.
Теленовели Globo
Значна частина продукції телекомпанії Ґлобу, яка вже багато десятиліть не має серйозних конкурентів на кінематографічному ринку Бразилії і практично є монополістом, є теленовелами. Перший бразильський серіал показаний в СРСР це — «Рабиня Ізаура», який показали в 1988—1989 роках. На відміну від багатьох інших серіалів знятих в країнах Латинської Америки, бразильські серіали відрізняються не тільки якістю, але й більшою реалістичністю та дидактичністю. Часто розглядаються різні важливі соціальні теми, наприклад такі як суїцид, наркоманія («Нова жертва», 1995), гомосексуальність («Жінки в коханні» 2003), расизм, СНІД, насильство та інші. В деяких серіалах розглядаються навіть такі теми, як сурогатне материнство («Сурогатна матір», 1990), клонування («Клон», 2001), пластична хірургія («Два обличчя», 2007—2008). Бразильські серіали відрізняються оригінальністю сюжету і оригінальстю заставок в серіалах («В ім'я кохання», 1997; «Камня на камені», 1992; «Саломея», 1991), де майже ніколи не показують обличчь самих акторів, що знімаються, а також використанням відомих музичних композицій, так званих «тем» для певних персонажів, міст чи кварталів. Бразильські телесеріали знімають з мінімальною кількістю дублів — перед зйомками актори ретельно репетирують сцени. В бразильських телесеріалах вперше не зовсім позитивні (або навіть негативні) персонажі стали головними героями серіалу («Жорстокий янгол», 1997). Серед бразильських міні-серіалів варто відмітити серіал-біографію «Шікінья Ґонзаґа» («Музика її душі»), 1999; «Неприборкувана Хільда» («Неприборкувана Ільда»), 1998; «Присутність Аніти», 2001; «Амазонія», 2007, що відрізняються не тільки якістю, але й використанням нових телевізійних технологій, як от наприклад панорамна зйомка («Амазонія»).
Найзнаменитіші теленовели
Fina Estampa, 2011
Дороги Індії (Індія. Історія кохання), 2009
Фаворитка, 2008
Заборонене бажання, 2007
Сім гріхів, 2007
Пророк, 2006
Золоте серце, 2006
Сеньйорита, 2006
Сторінки життя, 2006
Америка, 2005
Беліссіма, 2005
Голос серця, 2005
Сьогодні — день Марії, 2005
Історія Рози, 2005
Хазяйка долі, 2004
Колір гріха, 2004
Жінки в коханні, 2003
Шоколад з перцем, 2003
Святкування, 2003
Земля кохання, земля надії, 2002
Берег мрії, 2001
Діти Єви, 2001
Клон, 2001
Caramuru — A Invenção do Brasil, 2001
Normais, Os, 2001
Sítio do Pica-Pau Amarelo, 2001
Сімейні узи, 2000
Хоробрий люд, 2000
Влада бажання, 1999
Земля кохання, 1999
Шалені гроші, 1998
Неприборкувана Ільда, 1998
В ім'я кохання, 1997
Жорстокий янгол, 1997
Sai de Baixo, 1996
Vira Lata, 1996
Нова жертва, 1995
Malhação, 1995
Тропіканка, 1994
Секрет тропіканки, 1993
Fera Ferida, 1993
Menino de Engenho, 1993
Sex Appeal, 1993
Você Decide, 1992
Tieta, 1989
Будь-якою ціною, 1988
Cida, a Gata Roqueira, 1986
Сеньйорита, 1986
Рокі-святеник, 1985
Війна статей, 1983
Alice & Alice, 1983
Ромео і Жульєта, 1980
Vestido de Noiva, 1979
A Ordem Natural das Coisas, 1977
Рабиня Ізаура, 1976
A Cartomante, 1974
Isto É Pelé, 1974
Capote, O, 1973
Medéia, 1973
Sombra de Suspeita, 1972
Somos Todos do Jardim de Infância, 1972]], 1976
A Cartomante, 1974
Isto É Pelé, 1974
Capote, O, 1973
Medéia, 1973
Sombra de Suspeita, 1972
Somos Todos do Jardim de Infância, 1972
Комерційний успіх
13 червня 2003 року відбулось вручення премій ІНТЕ, однієї з найперстижніших премій, якими нагороджують за вагомий внесок в розвиток телебачення Латинської Америки. Компанія Globo отримала приз, як найкраща компанія виробник телесеріалів, а знятий нею серіал «Клон» був названий найкращою теленовелою.
Примітки
Телекомпанії Бразилії
Телеканали Бразилії
Телеканали, запущені 1965
Засновані в Бразилії 1965
|
4034615
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B0%D0%B1%D1%96%D1%80%20II%20%D0%B0%D1%81-%D0%A1%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%85
|
Джабір II ас-Сабах
|
Джабір II ас-Сабах
Джабір аль-Мубарак ас-Сабах (1860 — 5 лютого 1917) — восьмий емір Кувейту.
Біографія
Був старшим сином і спадкоємцем еміра Мубарака Великого. Він був першим помічником батька, особисто брав участь у палацовому перевороті 1896 року, коли було повалено та вбито еміра Мухамада, згодом заміщав батька на час його відсутності у столиці. У листопаді 1915 року після смерті Мубарака Джабір II успадкував кувейтський престол.
Зійшовши на престол, Джабір скасував податок на нерухомість та вигнав з Кувейту аджманів — противників еміра Неджда Абдель-Азіза ібн Сауда, з яким у еміра були дружні стосунки.
Джабір II був амбітним, честолюбним і незалежним правителем, постійно конфліктував з англійцями.
5 лютого 1917 року 57-річний Джабір помер. Трон успадкував його молодший брат Салім.
Примітки
Література
Примаков Е. М., Лебедев Е. А., Наумкин В. В. «Новейшая история арабских стран Азии. 1917—1985»
Рыжов К. В. «Все монархи мира. Мусульманский восток в XV—XX вв.», Москва, «Вече», 2004
Посилання
|
49316563
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Verongiida
|
Verongiida
|
Verongiida (also known as Verongida) is an order of sea sponges within the phylum Porifera. The "skeleton" in these sponges is made up of spongin, rather than of spicules. They live in marine environments. The name was proposed by Patricia Bergquist in 1978.
References
Sponge orders
Verongimorpha
Taxa named by Patricia Bergquist
|
15742881
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Petit-Palais-et-Cornemps
|
Petit-Palais-et-Cornemps
|
Petit-Palais-et-Cornemps is a commune in the Gironde department in Nouvelle-Aquitaine in southwestern France.
Population
Puisseguin road crash
Most of the forty-three dead of the Puisseguin road crash the 23 October 2015, passengers of a bus which hit a lorry, belonged to the Petit-Palais seniors' club. This accident was the deadliest road accident in France since 1982.
See also
Communes of the Gironde department
References
Communes of Gironde
|
4302668
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B0%20%D0%86%D0%BA%D0%B5%D1%8F%20%E2%80%94%20%D0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%96
|
Комета Ікея — Секі
|
Комета Ікея — Секі
Комета Ікея — Секі, C/1965 S1 (Ікея — Секі) — довгоперіодична комета, яку, незалежно один від одного, відкрили японські спостерігачі Ікея Каору і Секі Цутому. Уперше спостерігалася 18 вересня 1965 року як слабкий телескопічний об'єкт. Перші обчислення її орбіти показали, що 21 жовтня вона пройде на відстані всього близько 450 тис. км над поверхнею Сонця і, можливо, стане надзвичайно яскравою.
Очікування виправдалися: коли комета наблизилася до перигелію, спостерігачі повідомляли, що її було ясно видно навіть на денному небі поруч із Сонцем. У Японії комета проходила перигелій опівдні за місцевим часом і мала зоряну величину −17m, тобто була в 60 разів яскравішою від повного місяця. Комета Ікея — Секі виявилася однією з найяскравіших комет останнього тисячоліття, і тому іноді її називають «Великою кометою 1965 року».
Незадовго до проходження перигелію комета розпалася на три частини. Три фрагменти продовжували рухатися майже ідентичними орбітами, і комета знову стала видною на ранковому небі в кінці жовтня, демонструючи дуже яскравий хвіст. На початку 1966 року комета перестала спостерігатися, оскільки прямувала в зовнішню частину Сонячної системи.
Комета Ікея — Секі належить до сімейства навколосонячних комет Крейца, для яких характерна виключно мала перигелієва відстань, і які, можливо, є фрагментами однієї великої комети, яка зруйнувалася 1106 року.
Галерея
Див. також
C/2012 S1 (ISON) — комета, що мала подібні умови 2013 року, але зруйнувалася під час проходження перигелію.
Посилання
C/1965 S1 (Ikeya-Seki)
Довгоперіодичні комети
Великі комети
Присонячні комети Крейца
|
466196
|
https://en.wikipedia.org/wiki/T%20Tauri
|
T Tauri
|
T Tauri is a variable star in the constellation Taurus, the prototype of the T Tauri stars. It was discovered in October 1852 by John Russell Hind. T Tauri appears from Earth amongst the Hyades cluster, not far from ε Tauri, but it is actually 420 light-years behind it and not a member of the cluster. The cloud to the west of the system is NGC 1555, known more commonly as Hind's Variable Nebula.
Although this system is considered to be the prototype of T Tauri stars, a later phase in a protostar's formation, it is a very atypical T Tauri star.
Orbital characteristics and mass
The system has three stars: T Tauri North (T Tau N), T Tauri South A (T Tau Sa), and T Tauri South B (T Tau Sb). T Tau N is estimated to be approximately 300 AU away from the southern binary, with the separation of the binary believed to be approximately 7 AU with an orbital period of 27.2±0.7 years. The orbit of T Tau N about the southern binary is poorly constrained, with the period ranging from 400 years to 14,000 years as of 2020. T Tau N has a mass of ~, T Tau Sa is estimated to be , and T Tau Sb is estimated to be approximately .
Variability and optical extinction
The southern binary is visible mainly in infrared, which is likely due to a circumbinary ring that is blocking the optical light (if there is any optical light leaking through, it must be at a magnitude of less than 19.6), while the accretion disk of T Tau N is believed to be nearly perpendicular to our line of sight, thus allowing us to see T Tau N in the optical.
The southern binary's brightness varies dramatically over seemingly short timescales in the infrared. It is believed this variability is due to both the matter in the circumbinary ring not being uniform, thus varying the light let through as it orbits the binary, and due to the individual components of the binary flaring up as they accrete matter. It is unknown which mechanism contributes the most to the variability.
Outflow system
All three stars are believed to be in the T Tauri phase. During this phase, a star does not undergo nuclear fusion within its core; it shines due to the residual heat given off by its collapse. This causes a T Tauri star to vary in brightness over the course of weeks or months as they accrete matter. An important mechanic in star formation are the jets that are formed by the accretion, which function similarly to the jets of a quasar or an active galactic nucleus (AGN). These jets form due to the magnetic fields formed in the accretion disk, and as a side effect, they carry away excess angular momentum from the star. Without this mechanism, a star would not be able to accrete to more than .
As of 2020, T Tau Sb is passing through the plane of the T Tau S circumbinary ring, and is currently dimming as the ring blocks its light.
The T Tauri system has been of particular interest to astronomers because it is by no means a typical T Tauri star. Specifically, it appears that T Tau N is actually supposed to still be an embedded protostar, but it was likely ejected from the dense cloud it was born in sometime in the past few thousand years. It is almost certainly still gravitationally bound to the other two stars. Its spectra is exactly that of a Classic T Tauri Star (CTTS), but evolutionary speaking it is not a T Tauri star.
The complex outflow system created by the stars is poorly understood, particularly in how it evolves over time. It is believed there are two bipolar outflows, with one coming from T Tau N, and the other coming from T Tau S. Since the two stars of T Tau S are so close, their individual outflows appear to either merge or T Tau Sb does not produce much of an outflow. The two outflows seem to be interacting somewhat, and it is believed this interaction will only become more intense in the future.
Surrounding nebulosity
Surrounding the system are three distinct Herbig-Haro objects. These are patches of nebulosity caused by the outflows interacting with the interstellar medium. They can be thought of as shock fronts for the jets as the fast moving material slams into the cold gas and dust surrounding the system.
The most noticeable nebulosity is the NGC 1555 cloud, known as Hind's Variable Nebula, only an arcminute west of T Tauri. This was the nebulosity first discovered by Hind in 1852, which is now known to be a reflection nebula due to the spectra being very similar to that of T Tauri itself. It is thought that the nebula's brightness varies due to material interposing occasionally between T Tauri and the reflection nebula.
The darker nebulosity is not technically part Hind's Variable Nebula, but it is part of the same cloud, and most catalogues consider them the same object. Various designations of this cloud are GC 839, HH 155, vdB 28, Ced 32b, SH 2-238, GN 04.18.9, and BDN176.28-20.89.
HH155 appears to be part of the NGC 1555 cloud, and is in fact a patch of emission nebulosity emanating from the blue-shifted east-west outflow from T Tau N. It stretches all the way to NGC 1555, and causes the reflection nebulosity to have some faint, in-situ forbidden line emission, which is produced by the fast-moving outflow interacting with the material at rest within NGC 1555.
HH255 is nebulosity much closer to the star system itself, otherwise known as Burnham's Nebula (also known as Ced 32c). It is another patch of emission nebulosity, likely caused by the outflows of the individual stars interacting and the outflows escaping the dense inner regions of the star system.
When Sherburne Wesley Burnham used the new 36" Great Lick Refractor in 1890 to find Hind's Nebula, which had been intermittently missing since the 1860s, he mistakenly inspected T Tauri itself rather than the area immediately west, and was successful in finding a nebula. When he noticed the description of Hind's Nebula did not match what he was seeing, he asked his colleague Edward Emerson Barnard to take a look since he had more experience with nebulosity and finer eyes. Barnard discovered another nebula, approximately an arcminute south-west of T Tauri and about an arcminute in diameter. This nebula Barnard found was temporarily called Barnard's Nebula until it was realized to be Hind later in the decade, and the nebulosity found around T Tauri was named Burnham's Nebula. This would be the first ever discovered Herbig-Haro object, although the object class would not be coined until 1953.
HH355 is a so-called "giant outflow" that reaches nearly 1.5pc away from the star system, discovered in 1997. This outflow is unusually large, possibly explained by the ejection of T Tau N from a closer, chaotic orbit with T Tau Sa and Sb many thousands of years ago. The patches are easily observed using the H-Alpha emission line, and by measuring the Doppler Shift of the two lobes, it appears they originated from the T Tau system. The lobes, referred to as HH355 North and HH355 South, each have three major patches (totaling six overall). The northern lobe has patches A, B, and C; the southern lobe has patches D, E, and F. The patches were seemingly created in pairs, with patches A and F being created 5000 years ago, B and E 900 years later, and C and D 900 years after that (assuming a tangential velocity of 150 km/s, which is a fairly common outflow velocity). After the last pair was created, a period of relative quiescence followed.
Planetary system
As typical for the young stars, all three stars of T Tauri system are surrounded by a compact disks trimmed by star-star interaction. The disk around T Tauri N has a gap around 12 AU radius, indicating a presence of orbiting Saturn-mass planet within a gap.
Struve's Lost Nebula
The nebula NGC 1554 (Ced 32a) is believed to be associated with T Tauri. In the 1860s, Hind's nebula had faded from view for nearly all astronomers on Earth, including Hind himself, but Otto Wilhelm von Struve, having the third most powerful telescope in the world at the time, could still see it. In 1868, Struve lost the nebula, but found a new patch of nebulosity approximately four arcminutes west that he believed to be distinct from Hind's Nebula. He did not bother properly reporting this due to his lack of interest in nebulae, and instead wrote privately to d'Arrest, who would publish the finding. Over the course of the next 10-20 years, Struve's Nebula faded from view, and Hind's Nebula came back into view of most astronomers at the same time. It is likely Struve truly did observe something, especially considering that d'Arrest confirmed it, but as of 2022 there is no agreed explanation for the cause of this phenomenon.
The exact dynamics of the outflow system of T Tauri, particularly its evolution, is poorly understood. It is possible some sort of interaction between the outflows in the past may have caused the phenomena that Struve observed, but more data on at least the orbital constraints of T Tau N and how the outflows interact currently will be needed before any concrete theory can be reached. More likely than not, T Tau N underwent an ejection from the southern binary T Tau S into an eccentric and large orbit a few thousand years ago (based on the age of the HH 355 lobes), and Struve's Nebula may have been related somehow, but this is purely speculative.
In popular culture
In the 2014 video game Elite: Dangerous, the star system and surrounding nebula are featured as a location that players can visit. It is slightly further from Earth in the game than real life, and incorrectly simulates the star system itself, with T Tau N being represented by a main-sequence G-type star, and T Tau S being represented by a similar main-sequence G-type star (instead of a binary with two T Tauri stars). Notably, there is a small starport in the system called Hind's Mine that is in the ring system of a fictional gas giant in orbit of T Tau N, notable for its large distance from most other settled systems.
See also
List of stars in Taurus
P Cygni profile
Hind's Variable Nebula
Struve's Lost Nebula
References
External links
AAVSO Variable Star of the Month Profile of T Tauri
http://www.kencroswell.com/TTauri.html
http://www.daviddarling.info/encyclopedia/T/T_Tauri.html
Simbad
Taurus (constellation)
T Tauri stars
Tauri, T
284419
185210??
020390
BD+19 706
Hypothetical planetary systems
TIC objects
Triple star systems
|
466528
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Somerset%20House
|
Somerset House
|
Somerset House is a large Neoclassical complex situated on the south side of the Strand in central London, overlooking the River Thames, just east of Waterloo Bridge. The Georgian era quadrangle was built on the site of a Tudor palace ("Old Somerset House") originally belonging to the Duke of Somerset. The present Somerset House was designed by Sir William Chambers, begun in 1776, and was further extended with Victorian era outer wings to the east and west in 1831 and 1856 respectively. The site of Somerset House stood directly on the River Thames until the Victoria Embankment parkway was built in the late 1860s.
The great Georgian era structure was built to be a grand public building housing various government and public-benefit society offices. Its present tenants are a mixture of various organisations, generally centred around the arts and education.
Old Somerset House
16th century
In the 16th century, the Strand, the north bank of the Thames between the City of London and the Palace of Westminster, was a favoured site for the mansions of bishops and aristocrats, who could commute from their own landing stages upriver to the court or downriver to the City and beyond. In 1539, Edward Seymour, 1st Earl of Hertford (died 1552), obtained a grant of land at "Chester Place, outside Temple Bar, London" from his brother-in-law King Henry VIII. When his nephew the young King Edward VI came to the throne in 1547, Seymour became Duke of Somerset and Lord Protector. In about 1549 he pulled down an old Inn of Chancery and other houses that stood on the site, and began to build himself a palatial residence, making liberal use of other nearby buildings, including some of the chantry chapels and cloisters at St Paul's Cathedral, which were demolished partly at his behest as part of the ongoing dissolution of the monasteries. It was a two-storey house built around a quadrangle, with a gateway rising to three storeys, and was one of the earliest examples of Renaissance architecture in England. It is not known who designed the building.
Before it was finished, however, the Duke of Somerset was overthrown, attainted by Parliament and in 1552 was executed on Tower Hill. Somerset Place, as the building was referred to, then came into the possession of the Crown. The duke's royal nephew's half-sister, the future Queen Elizabeth I, lived there during the reign of her half-sister Queen Mary I (1553–58). The process of completion and improvement was slow and costly. As late as 1598 John Stow refers to it as "yet unfinished".
17th and 18th centuries
On 18 August O.S. (28 August N.S.) 1604, Somerset House was the probable location for the negotiations, known as the Somerset House Conference that culminated in the Treaty of London and concluded the nineteen-year Anglo-Spanish War. The conference was the subject of an oil-on-canvas painting depicting the 11 representatives of the governments of England, Spain and the Spanish Netherlands, seated around a conference table, probably in Old Somerset House.
During the 17th century, the house was used as a residence by royal consorts. In the reign of King James I, the building was the London residence of his wife, Anne of Denmark, and was renamed Denmark House. She commissioned a number of expensive additions and improvements, some to designs by Inigo Jones. In 1609 Simon Basil and William Goodrowse made steps and terraces in the garden. Anne of Denmark built an orangery and employed a French gardener and hydraulic engineer Salomon de Caus. He built a fountain known as Mount Parnassus with a grotto carved with sea-shells and a black marble female figure representing the River Thames. The fountain was topped by a statue of Pegasus. A surviving cistern for the fountain in nearby Strand Lane was misidentified as a Roman bath.
The refurbished palace was the setting for elaborate entertainments at the wedding of Anne's lady in waiting Jean Drummond on 3 February 1614, including a masque Hymen's Triumph written by Samuel Daniel. On 22 May 1614, Christian IV of Denmark paid a surprise visit to his sister. In 1619, King James granted the palace to Prince Charles. Frances Coke, Viscountess Purbeck was appointed keeper of Denmark House, and Mary Villiers, Countess of Buckingham frequently stayed there.
After the death of King James in April 1625, his body was brought from Theobalds to lie in state at Denmark House. The state rooms were hung with black cloth. At this period there was no chapel at Denmark House, and so the Great hall was adapted, and the body moved there before the funeral at Westminster Abbey.
Between 1630 and 1635 Inigo Jones built a chapel where Henrietta Maria of France, the wife of King Charles I, could exercise her Roman Catholic religion. This was in the care of the Capuchin Order and was on a site to the southwest of the Great Court. A small cemetery was attached and some of the tombstones are still to be seen built into one of the walls of a passage under the present quadrangle.
Royal occupation of Somerset House was interrupted by the Civil War, and in 1649 Parliament tried to sell it. They failed to find a buyer, although a sale of the contents (most notably 1,570 paintings owned by Charles I) realised the very considerable sum (for that time) of £118,000. Use was still found for it however. Part of it served as an army headquarters, with General Fairfax (the Parliamentarians' commander-in-chief) being given official quarters there; lodgings were also provided for certain other Parliamentarian notables. It was in Somerset House that Lord Protector Oliver Cromwell's body lay in state after his death in 1658.
Two years later, with the Restoration, Queen Henrietta Maria returned and in 1661 began a considerable programme of rebuilding, the main feature of which was a magnificent new river front, again to the design of the late Inigo Jones, who had died at Somerset House in 1652. However she returned to France in 1665 before it was finished. It was then used as an occasional residence by Catherine of Braganza, wife of King Charles II. During her time it received a certain notoriety as being, in the popular mind, a hot-bed of Catholic conspiracy. Titus Oates made full use of this prejudice in the fabricated details of the Popish Plot and it was alleged that Sir Edmund Berry Godfrey, whose murder was one of the great mysteries of the age, had been killed in Somerset House before his body had been smuggled out and thrown into a ditch below Primrose Hill.
Somerset House was refurbished by Sir Christopher Wren in 1685. After the Glorious Revolution in 1688, Somerset House entered on a long period of decline, being used (after Queen Catherine left England in 1692) for grace and favour residences. In the conditions of the time this meant almost inevitably that little money could be found for its upkeep, and a slow process of decay crept in. During the 18th century, however, the building ceased its royal associations. Though the view from its terraced riverfront garden, open to the public, was painted twice on his London visit by Canaletto (looking up- and downriver), it was used for storage, as a residence for visiting overseas dignitaries and as a barracks for troops. Suffering from neglect, Old Somerset House began to be demolished in 1775.
Somerset House (Sir William Chambers, 1776)
Since the middle of the 18th century there had been growing criticism that London had no great public buildings. Government departments and the learned societies were huddled away in small old buildings all over the city. Developing national pride found comparison with the capitals of continental Europe disquieting. Edmund Burke was the leading proponent of the scheme for a "national building", and in 1775 Parliament passed an act, the Crown Lands Act 1775 (15 Geo. 3. c. 33), for the purpose of, inter alia, "erecting and establishing Offices in Somerset House, and for embanking Parts of the River Thames lying within the bounds of the Manor of Savoy". The list of public offices mentioned in the act comprised "The Salt Office, The Stamp Office, The Tax Office, The Navy Office, The Navy Victualling Office, The Publick Lottery Office, The Hawkers and Pedlar Office, The Hackney Coach Office, The Surveyor General of the Crown Lands Office, The Auditors of the Imprest Office, The Pipe Office, The Office of the Duchy of Lancaster, The Office of the Duchy of Cornwall, The Office of Ordnance, The King's Bargemaster's House, The King's Bargehouses".
Somerset House was still technically a royal palace and therefore Crown property, with most work being done by the King's Master Mason, John Deval. The building had been placed in trust for the use of Queen Charlotte in the event that her husband King George III predeceased her. Therefore, the 1775 act annulled this arrangement and instead provided for another property, Buckingham House, to be vested in trust for the Queen on the same terms. (Provision was made for the King, who had privately purchased Buckingham House some years earlier, to be duly compensated). In due course, the King outlived the Queen and the property (later known as Buckingham Palace) reverted "to the use of His Majesty, his heirs and successors". By virtue of the same act, Ely House in Holborn (which had itself been purchased just a few years earlier as a potential site for new public offices) was sold and the proceeds applied to the Somerset House project.
Initially a certain William Robinson, Secretary to the Board of Works, was commissioned to design and build the new Somerset House, but he died in 1775 shortly after being appointed. So Sir William Chambers, Comptroller of the King's Works, (who had in any case been vying for the commission) was appointed in his stead, at a salary of £2,000 per year. He spent the last two decades of his life, beginning in 1775, in several phases of building at the present Somerset House. Thomas Telford, then a stonemason, but later an eminent civil engineer, was among those who worked on its construction. One of Chambers's most famous pupils, Thomas Hardwick Jnr, helped build parts of the building during his period of training and later wrote a short biography of Chambers. The design influenced other great buildings: Charles Bulfinch's Massachusetts State House, begun in 1795, has been described as a work "frankly derivative" of Somerset House.
Design
Chambers' own influences stemmed from Palladianism, the principles of which were applied throughout Somerset House, inside and outside, both in its large-scale conception and in its small-scale details. The footprint of the building was that of the old palace, ranging from its gateway block in the Strand across what was originally a gently sloping site down to the river. Chambers experimented with at least four different configurations of buildings and courtyards in drawing up his designs; his final version provided a single courtyard, by , flanked by a pair of terraces, the whole presenting a unified frontage to the river, wide. Around the courtyard, each block consisted of six storeys: cellar, basement, ground, principal, attic and garret. The public offices and learned societies which were accommodated around the courtyard varied greatly in size, but each occupied all six floors of its allotted area, the upper floors often providing living space for a secretary or other official. Large vaults for storing public documents were provided, extending under the entire northern section of the courtyard.
Construction
The North Wing, fronting the Strand, was the first part of the complex to be built; its design was based on Inigo Jones's drawings for the riverfront of the former palace. By 1780 the North Wing was finished and occupied, and Chambers reported to Parliament that the rest of the quadrangle was complete up to a height of two storeys. Construction of the riverside wing followed; it was finished in 1786. At the time of construction, the Thames was not embanked and the river lapped the South Wing, where a great arch allowed boats and barges to penetrate to landing places within the building. Meanwhile, work continued on the East and West Wings, which began to be occupied from 1788; by 1790 the main quadrangle was complete.
It was originally envisaged that the main quadrangle would be flanked by two terraces of houses, one to the east and one to the west, providing accommodation for several of the Commissioners whose offices were based there. It is not certain at what pace the rest of the construction progressed, but it is clear that the outbreak of war with France in 1793 caused delays through lack of money. Chambers died in 1796, whereupon James Wyatt took over as architect. In the end, only the western terrace was built and by 1801 the building was deemed to be complete, at a cost of £462,323.
In 1815 Sir Robert Smirke was appointed as Attached Architect to Somerset House; in 1817 he added the Legacy Duty Office to the north-west corner of the quadrangle, its design in keeping with Chambers's adjacent façade. Even as late as 1819, decorative work to the exterior of the North Wing was still being completed.
Ornamentation
In addition to applying a rich scheme of architectural decoration, Chambers enhanced the exterior of Somerset House with a multiplicity of sculptures and other visual embellishments. Giovanni Cipriani produced designs and the sculptors executing them included Joseph Wilton, Agostino Carlini, John Bacon, Joseph Nollekens, John Cheere and Giuseppe Ceracchi. Bacon oversaw production of the bronze group of statues (consisting of Neptune and George III) in the main courtyard, facing the main entrance from the Strand.
Inside, most of the offices were plain and business-like, but in the North Wing the formal rooms and public spaces of the learned societies were enriched with painted ceilings (by Cipriani, Benjamin West, Angelica Kauffman, J. F. Rigaud, Charles Catton and Joshua Reynolds), ornamental plasterwork (by Thomas Collins and Thomas Clerk) and casts of classical sculptures. John Papworth did the plasterwork in the great Royal Academy Room; many of the ceiling paintings were removed by the Royal Academy when they vacated their premises.
Accommodation
A key reason for rebuilding Somerset House was to provide accommodation for a diverse variety of learned societies, public offices and naval administrators.
A home for arts and learning
The North Wing of Somerset House was initially fitted out to house the Royal Academy, the Royal Society and the Society of Antiquaries. The Royal Academy took up residence first, in 1779, followed by the other two institutions the following year. The Royal Academy occupied the western half of the wing and the Royal Society the eastern half; their main entrances faced each other across the central vestibule leading from the Strand to the courtyard, topped by busts (of Michelangelo and Isaac Newton respectively) which are still in place today. The Society of Antiquaries was also accommodated in the eastern half of the wing, though its premises were limited to a first-floor meeting room, a ground-floor library, an apartment in the attic and a kitchen in the basement.
The Geological Society was also accommodated in the Somerset House from 1828, as was the Royal Astronomical Society from 1834.
The annual Royal Academy Exhibition was held in Somerset House from 1780 onwards, until the academy moved out in 1837 (initially to rooms in the new National Gallery, then to Burlington House, Piccadilly). Its former accommodation was given over to a newly established Government School of Design (which was much later to become the Royal College of Art); it remained in the complex from 1837 until, in 1853, the Registry of Births, Marriages and Deaths needed to expand its office space and the School relocated to Marlborough House.
In 1857, the Royal Society moved out of Somerset House, followed in 1874 by the Society of Antiquaries, the Geological Society and the Royal Astronomical Society; they were all provided with new purpose-built accommodation in Burlington House.
The Navy Office
In 1789 the Navy Board moved into grand riverside rooms in the western half of the newly completed South Wing. It was soon followed by its subsidiary Boards, the Victualling Commissioners and the Sick and Hurt Commissioners, which (along with the autonomous Navy Pay Office) occupied the West Wing; they had all hitherto been based in the City of London. Thus the various Navy offices occupied around a third of Chambers' completed building. In addition, the terrace to the west of the quadrangle provided dwelling-houses for the Comptroller of the Navy, the Secretary to the Board and three Commissioners of the Navy, along with the chairman, Secretary and two Commissioners of Victualling, with the Treasurer of the Navy allotted the 'mansion' at the river end of the terrace (which included a coach house and stables for ten horses in the vaults under the terrace). As well as providing office space and accommodation, Somerset House was the place where examinations for promotion to the rank of lieutenant took place, sat by several hundred midshipmen each year. The Admiralty Museum (a precursor to the National Maritime Museum) was also accommodated there, in the central room above the south portico.
In 1832 the Navy Board and its subsidiaries were abolished and their departments placed under the direct oversight of the Admiralty. Their administrative staff remained in Somerset House, but communications with the Admiralty (based a mile away in Whitehall) were problematic as what became known as the "civil departments" of the Admiralty guarded their independence. In 1868, the Admiralty took the decision to move all their staff from Somerset House to Whitehall; this necessitated reconfiguring what had been a set of residences there pertaining to the Lords Commissioners of the Admiralty into office accommodation. Nevertheless, the move was completed by 1873, and the expanding Inland Revenue immediately took over the vacated space in Somerset House.
Taxes, stamps and the Inland Revenue
From the beginning of the new Somerset House there was a fiscal presence in the shape of the Stamp Office and the Tax Office, the former occupying the eastern part of the South Wing from 1789 and the latter occupying part of the East Wing. The Stamp Office had the task of applying an impressed duty stamp to various specific items to show that the required duty had been paid. For example, up until 1855 (when the relevant duty was abolished) every newspaper produced in the country had to be brought to Somerset House to be stamped. The Tax Office administered and collected various taxes, including income tax (first levied in 1799). Introduced as a means of raising revenue in wartime, it was collected during the French Revolutionary Wars and the Napoleonic Wars; though repealed in 1816, it was reintroduced in peacetime (in 1842) and has been collected ever since.
The Inland Revenue was created by a merger of the Stamp and Taxes Office and the Excise Office in 1849; in 1854 the Excise Office staff were moved from their old headquarters in the City of London into the newly built New Wing.
Somerset House continued in use by the Inland Revenue throughout the 20th century. In 2005, the Inland Revenue was merged with HM Customs and Excise; its successor HM Revenue & Customs continued to occupy much of the building, although its executive and senior management moved to 100 Parliament Street shortly after the merger. Various divisions and directorates of HMRC continued to occupy the East Wing until 2009, the West Wing until 2011 and the New Wing until March 2013, by which time all staff had been relocated (with most moving across the street to the southwest wing of Bush House). This brought to an end a 224-year association of the revenue services with Somerset House.
Somerset House Laboratory
In 1842, the Excise Office had established a laboratory within its Broad Street headquarters for the prevention of the adulteration of tobacco products. It had started as basically a one-man operation by an employee of the Excise, George Phillips. After the Excise Office had been merged with the Office of Stamps and Taxes to form the Inland Revenue, the latter took over the laboratory; by 1858 it was reestablished in Somerset House as the Inland Revenue Laboratory (with Phillips remaining in charge). It was also known as the Somerset House Laboratory. Under the Inland Revenue, the Laboratory's work expanded to encompass the testing of many different substances, including food, beer and spirits, as well as tobacco.
Phillips retired as principal chemist in 1874. James Bell was then the principal chemist of Somerset House Laboratory until his retirement in 1894. He was replaced as principal chemist by Sir Thomas Edward Thorpe. At the same time, the laboratory was amalgamated with a similar facility that had been established within HM Customs and it was renamed the Government Laboratory. In 1897, Thorpe moved the Government Laboratory from Somerset House to a new building of his own design.
Registry of Births, Marriages and Deaths
In 1837, following the establishment of civil registration in the United Kingdom, the Registrar General of Births, Marriages and Deaths set up his office in the North Wing of Somerset House, establishing a connection that lasted for over 130 years. This office held all birth, marriage and death certificates in England and Wales until 1970, when the Registry and its associated archives were moved to nearby St Catherine's House at Aldwych.
From 1859 until 1998, the Principal Registry of the Court of Probate (latterly the Principal Probate Registry of the Family Division) was based in Somerset House, prior to its move to First Avenue House, High Holborn.
Other public offices
In addition to the learned societies, the ground floor rooms of the North Wing housed the Hawkers and Pedlars Office (on the west side) and the Hackney Coach Office, the Lottery Office, the Privy Seal and Signet Offices (on the east side). The Hackney Coach commissioners had been established on a permanent footing in 1694, while the Board of Commissioners of Hawkers, Pedlars and Petty Chapmen dated from 1698; the latter was abolished in 1810 and its work taken over by the Hackney Coach Office until its abolition in 1831, whereupon responsibility for licensing both of hackney carriages and of travelling traders passed to the Stamp Office. The Lottery Office, established in 1779, was also abolished in 1831 and its residual business likewise passed to the Stamp Office. The Signet Office was abolished in 1851 and the Privy Seal Office in 1884.
One of the first occupants of the building had been the Duchy of Cornwall Office. It was accommodated in the East Wing along with the Tax Office and various Exchequer offices (including the Pipe Office, the Lord Treasurer's Remembrancer's Office and the Office of the Clerk of the Estreats). As early as 1795 the Exchequer was requesting that more space be made available; Sir John Soane was engaged to redesign their offices, and as part of the scheme the Duchy was relocated to another part of the East Wing, prompting complaints from its officers. Pipe rolls and other ancient records of the Treasury and Exchequer (which had been moved to Somerset House from the Palace of Westminster in 1793) remained stored in the basements until the establishment of the Public Record Office in 1838.
The office of Lord Treasurer's Remembrancer ceased to exist in 1833 and the Pipe Office was abolished in 1834; however space in Somerset House continued to be at a premium: in 1854 an act of Parliament, the Duchy of Cornwall Office Act 1854 (17 & 18 Vict. c. 93), was passed, noting that the Duchy's rooms in Somerset House were now needed "for the use of the Commissioners of Inland Revenue, whose present office is insufficient for the Business thereof, and adjoins the said Office of the Duchy of Cornwall". The act provided for the Duchy Office to move to new, purpose-built premises in Pimlico: now known as 10 Buckingham Gate, the building still serves as head office for the Duchy.
From 1785 the Commissioners for Auditing Public Accounts were also housed in the East Wing, as was the Duchy of Lancaster Office (having moved there from accommodation in Gray's Inn) until it moved in 1823 to new offices across the road in Lancaster Place. The Surveyor of Crown Lands also had his office here until the early 19th century. The Salt Office initially occupied rooms in the West Wing, alongside the naval offices, but it was abolished in 1798 (administration of the salt tax having been transferred to the Board of Excise).
During the 19th century the North Wing contained, in addition, the offices of the Poor Law Commissioners (1834–47) and the Tithe Commissioners (1836–51), who also acted as the Copyhold Commissioners.
19th-century expansion
Magnificent as the new building was, it was something short of what Chambers had intended, for he had planned for an additional terrace of houses to the east, as well as to the west of the quadrangle; work had stopped short, however, cost being the inhibiting factor. Eventually King's College London was erected to the east (the government granting the land on condition that the design conformed to Chambers' original design) by subscription between 1829 and 1834; the architect was Sir Robert Smirke. At the same time, as part of Smirke's scheme, the eastern third of the river frontage was completed, following Chambers's original design.
Then, increasing demand for space led to another and last step. The western edge of the site was occupied by a row of houses used as dwellings for Admiralty officials who worked in the South Wing. Between 1851 and 1856, this terrace was substantially expanded and remodelled to provide the Inland Revenue with an entire new wing of additional office accommodation. As part of this development, its architect James Pennethorne created a monumental new façade alongside the approach road to Waterloo Bridge (which had not been in existence when Chambers was alive). 150 years later this part of the building is still known as the "New Wing".
In 1891 a headquarters building was constructed in the West Court (between the West Wing and the New Wing) for the Civil Service Rifles, a Rifle Volunteer Corps.
20th-century modifications
By the start of the First World War the Civil Service Rifles, by then renamed the 15th (Prince of Wales' Own Civil Service Rifles) Battalion, The London Regiment, had its own Morris tube firing range (where the calibre of the rifle is reduced for indoor operation by a use of a tube) fitted with vanishing and running targets at Somerset House.
Somerset House had its share of trials and tribulations during the London blitz in the Second World War. Apart from comparatively minor blast effects at various times, sixteen rooms and the handsome rotunda staircase (the Nelson Stair) were completely destroyed in the South Wing, and a further 27 damaged in the West Wing by a direct hit in October 1940.
Still more windows were shattered and balustrades toppled, but the worst was over by the end of May 1941. It was not until the 1950s that this damage to the South Wing was repaired. The work required skilled masons, whose services were hard to come by in the early post-war years. Sir Albert Richardson was appointed architect for the reconstruction. He skillfully recreated the Nelson Room and rebuilt the Nelson Stair. The work was completed in 1952 at a cost of (then) £84,000.
In 1984 the (c. 21) was passed, legislating the way for Somerset House to be redeveloped as a centre for the arts. In 1997 the Somerset House Trust was established as a registered charity to maintain the building and develop it as a centre for arts and culture.
In the late 20th century the building began to be reinvigorated as a centre for the visual arts. The first institution to move in (in 1989) was the Courtauld Institute of Art, including the Courtauld Gallery, which has an important collection of old master and impressionist paintings. The Courtauld occupies the North Wing.
21st-century redevelopment
The main courtyard, which had been used as a Civil Service car park, and the main terrace overlooking the Thames were refurbished and opened to the public, these alterations being overseen by the conservation architects Donald Insall & Associates. Grants from the Heritage Lottery Fund financed the conversion of the South Wing between 1999 and 2003: a visitor centre featuring audio-visual displays on the history of the building, the gilded state barge of the Lord Mayor of the City of London and a shop and café were opened, overlooking the river. The Gilbert Collection of decorative arts, and the Hermitage Rooms, which staged exhibitions of items loaned from the Hermitage Museum in Saint Petersburg, moved into the same area. The last Hermitage exhibition took place in 2007 and the Gilbert Collection galleries closed in 2008; the collection moved into new galleries at the Victoria and Albert Museum in June 2009. Somerset House now puts on a programme of art exhibitions, drawing on various sources.
In stages from 2009 to 2013, HM Revenue and Customs withdrew from the other parts of the building; since March 2013 the Somerset House Trust has had oversight of the entire complex. Its management policy has been to rent out the upper floors at a commercial rate to "creative businesses", while devoting the ground floor to "public realm" activities. The trust receives no public subsidy and relies on income from rent and private hire to fund the upkeep of the estate and relies on ticket sales, merchandising and sponsorship to fund its artistic and cultural programme.
In the winter the central courtyard is home to a popular open-air ice rink, as seen during the opening credits of the 2003 Christmas-themed film Love Actually. At other times, 55 vertical jets of water rise to random heights from an array of fountains.
The courtyard is also used as a concert venue. In July each year the "Summer series" of music events takes place, which has included performances from artists such as Lily Allen.
Somerset House now has more than a hundred tenants, comprising a large and diverse collection of creative organisations and artists including Dance Umbrella, 7Wonder, Outset Contemporary Art Fund, Hofesh Shechter Company and the Royal Society of Literature. The largest tenant is King's College London, whose Cultural Institute, Executive Centre and Dickson Poon School of Law occupy the East Wing, which is adjacent to its historic College Building of 1831.
Filming location
Somerset House is a popular filming location, with its exterior featuring in several big-budget Hollywood films. These include two James Bond films, GoldenEye (1995) and Tomorrow Never Dies (1997), and several scenes of the 2003 film Shanghai Knights, starring Jackie Chan and Owen Wilson, were filmed in the courtyard of Somerset House. The courtyard was also used in the 1991 comedy King Ralph. Elements of the 2008 film The Duchess, starring Keira Knightley and Ralph Fiennes, were filmed in October 2007. Somerset House was also used as a filming location in several Sherlock Holmes films, including 1970's The Private Life of Sherlock Holmes and, more recently, Sherlock Holmes (2009), starring Jude Law and Robert Downey Jr., directed by Guy Ritchie. Somerset House was used as the external filming location for Olivia Newton-John's Stranger's Touch video, which featured as part of her Olivia Physical video album in 1981.
Exterior shots of Somerset House were used in the 1999 Tim Burton horror film Sleepy Hollow, starring Johnny Depp, and the 2006 film Flyboys. Somerset House was a filming location in the 2012 Bollywood film Jab Tak Hai Jaan, which starred Shah Rukh Khan, Katrina Kaif and Anushka Sharma, directed by Yash Chopra. Somerset House Courtyard was also used in the 2008 movie Last Chance Harvey, with Dustin Hoffman and Emma Thompson. Scenes were filmed in Somerset House for the Olympus Has Fallen sequel, London Has Fallen (2016). Exterior shots of Somerset House stood in for Himmler's HQ in Berlin in the 1976 film The Eagle Has Landed. The tunnels under Somerset House have also been used in filming Harry Potter, specifically some of scenes depicting 'Diagon Alley'.
Somerset House was also the main location for the BBC's New Year Live television show, presented by Natasha Kaplinsky, which celebrated the arrival of the year 2006.
Gallery
References
Notes
Bibliography
Borer, Mary Cathcart The City of London: A History. New York: McKay, 1977 (pp 156)
Stow, John A Survey of London. Reprinted from the Text of 1603. Ed. Charles Lethbridge Kingsford. 2 vols. Oxford: Clarendon, 1908 (2:394–395)
External links
Official website of Somerset House
Arts centres in London
Museums in the City of Westminster
National government buildings in London
Royal buildings in London
Courtauld Institute of Art
HM Revenue and Customs
King's College London
Houses completed in 1796
Grade I listed buildings in the City of Westminster
Grade I listed government buildings
Grade I listed educational buildings
Grade I listed museum buildings
William Chambers buildings
Georgian architecture in the City of Westminster
Neoclassical architecture in London
Organisation headquarters in the United Kingdom
1796 establishments in England
Victoria Embankment
Strand, London
Anne of Denmark
Charlotte of Mecklenburg-Strelitz
Catherine of Braganza
Henrietta Maria of France
|
1721964
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%82%20%D0%94%D0%B6%D0%B0%D1%84%D0%B5%D1%80%D1%96
|
Талат Джафері
|
Талат Джафері — македонський політик албанського походження, спікер парламенту Північної Македонії. Колишній міністр оборони.
Біографія
Народився 15 квітня 1962 року у селищі Форино поблизу Гостивара, СРМ, СФРЮ. Закінчив початкову школу у сусідньому селі Чегране, продовжив навчання у військовій середній школі у Белграді. Навчався у Військовій академії сухопутних сил Югославської народної армії (ЮНА) у Белграді та Сараєво, проходив службу на командно-штабних посадах у Військовій академії «Генерал Михайло Апостольський» в Скоп'є. З 1985 по 1991 року був офіцером ЮНА, а з 1992 по 2001 рік — офіцером Збройних сил Македонії.
Під час збройного конфлікту 2001 року, в якому албанці атакували сили безпеки країни, Джафері був старшим офіцером ЗСМ, командував у військовій частині в Тетово. 28 квітня, у день бійні у Вейце, він був черговим командиром у частині. Кілька днів потому він дезертував і приєднався до Національної визвольної армії (НВА), повстанської групи албанців, і став командиром її 116-ї бригади з позивним «командир Форино», на честь його місця народження. Після укладення Охридської угоди був амністований.
Політична діяльність
З 2004 по 2006 рік був заступником міністра оборони. З 2008 по 2013 рік був депутатом Зборів від партії Демократичний союз за інтеграцію, союзної з консервативною ВМРО-ДПМНЄ.
У 2012 році Джафері став відомим своїми довгими промовами, які використовував як тактику обструкції для блокування прийняття закону про ветеранів, який надавав пільги ветеранам-етнічним македонцям, залишаючи поза його дією ветеранів НВА. Він заблокував розгляд законопроєкту парламентською комісією «читаючи вірші, цитуючи іноземну літературу та доповіді про Македонію, бурмочучи чи просто мовчав, очікуючи на сплив часу».
У 2013 році Джафері був призначений міністром оборони у кабінеті Николи Груєвського, замінивши свого однопартійця Фатміра Бесімі. Призначення Джафері спровокувало протести як серед македонців (зокрема, відставного генерала Стоянса Ангелова з ветеранської опозиційної партії «Гідність»), так і серед албанців. Джафері заявив, що буде прагнути зробити збройні сили «символом спільного існування, терпимості та поваги до різноманіть».
Голова Зборів
У квітні 2017 року Джафері обрали головою македонського парламенту за підтримки коаліції албанських партій та опозиційної соціал-демократичної партії СДСМ, що спричинило заворушення у будівлі парламенту. Партія ВМРО-ДПМНЄ назвала це рішення переворотом. Згодом демонстранти увірвалися до будинку парламенту, побивши журналістів та депутатів, і були потім розігнані поліцією.
Нагороди
Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (Україна, 21 жовтня 2022) — за значні особисті заслуги у зміцненні міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий внесок у популяризацію Української держави у світі
Особисте життя
Окрім македонської та албанської, володіє сербсько-хорватською та англійською мовами.
Примітки
Посилання
Уряд Республіки Македонії
Персоналії за алфавітом
Персоналії:Гостивар
|
1215550
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/8907%20%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D1%96
|
8907 Такадзі
|
8907 Такадзі (8907 Takaji) — астероїд головного поясу, відкритий 24 листопада 1995 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,242.
Названо на честь Такадзі (такадзі).
Примітки
Див. також
Список астероїдів (8901-9000)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1995
Головний пояс астероїдів
|
4686364
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Каменська сільська рада (Сакмарський район)
|
Каменська сільська рада (Сакмарський район)
Каменська сільська рада — сільське поселення у складі Сакмарського району Оренбурзької області Росії.
Адміністративний центр — село Каменка.
Населення
Населення — 432 особи (2019; 432 в 2010, 427 у 2002).
Склад
До складу сільської ради входять:
Примітки
Поселення Сакмарського району
|
4180233
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gornji%20Petrovci
|
Gornji Petrovci
|
Gornji Petrovci (Prekmurje Slovene: Gornji Petrouvci) is a town in Slovenia. It is the seat of the Municipality of Gornji Petrovci.
Churches
There are two churches in Gornji Petrovci. The Roman Catholic parish church is dedicated to the Holy Trinity and is a structure that originated in the late 13th century, but was rebuilt on a number of occasions in the following centuries, preserving certain features from each phase. The relatively short nave is Romanesque, with Baroque internal furnishings. The sanctuary is Late Gothic. The local Lutheran church is a large single-nave building and is one of the largest Lutheran churches in Prekmurje. It was built in 1804 and renovated in 1894.
Notable people
Notable people that were born or lived in Gornji Petrovci include:
Mátyás Godina (1768–1835), Lutheran pastor and writer
János Hüll (1714–1781), dean of the Slovene March
Sándor Mikola (1871–1945), physics teacher and irredentist
References
External links
Gornji Petrovci on Geopedia
Populated places in the Municipality of Gornji Petrovci
|
908221
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%A0%D0%A2
|
КРТ
|
КРТ (до листопада 2019 розшифровувалось як «Київська Русь. Телебачення») — закритий проросійський пропагандистський інформаційно-просвітній телеканал в Україні.
З 21 серпня 2020 року, після заборони каналу Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, ця медіаструктура діє як новинний сайт krt.news та як проросійський YouTube-канал «КРТ», куди журналісти колишнього телеканалу викладають відео.
Історія
Перша програма вийшла в етер телеканалу 26 квітня 2003 року о 6:30.
На каналі почалися транслювати різні просвітні, інформаційно-аналітичні, розважальні, дитячі та інші програми власного виробництва.
9 травня 2020 року канал показово об 11:00 почав прямий етер білоруського параду до Дня перемоги в Мінську. Під час трансляції цензурувалися ордени та медалі ветеранів та символ СРСР — серп і молот. У червні того ж року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення почала перевірку каналу.
12 червня 2020 року канал розпочав трансляцію інформаційно-аналітичної програми «Гаряча лінія» на тему ЛГБТ в Україні. У коментарях ведучих програми містилися ознаки гомофобії, за що Нацрада знову призначила перевірку.
30 липня 2020 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення не проголосувала за продовження ліцензії каналу (5 — «Проти», 3 — «Утримались»). Голова Нацради Ольга Герасим'юк сказала, що для розгляду питання про відмову в продовженні ліцензії потрібно запросити на засідання представників компанії та дати їм можливість висловити аргументи. Тож члени Нацради перенесли питання на наступне засідання, на яке в режимі відеоконференції запросять представників КРТ.
20 серпня 2020 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення ухвалила рішення у відмові в продовженні ліцензії телеканалу. Наступного дня після цього було припинено мовлення телеканалу у кабельних мережах та на супутнику.
У лютому 2021 року YouTube-мовлення зупинилося на тиждень через скарги на канал у зв'язку з дезінформацією про COVID-19.
Логотип
Телеканал змінив 8 логотипів.
З 26 квітня 2003 по 5 вересня 2004 року логотипом було стилізоване зображення бані церкви жовтого кольору зі словом «КРТ» жовтим шрифтом. Знаходився у правому верхньому куті.
Як другий логотип використовувався той же, але баня зменшилася та стала золотого кольору, до неї додалися золоті лінії, а слово «КРТ» збільшилось та мало змінений шрифт. Знаходився там же.
Третім логотипом було напівпрозоре слово «КРТ», написане жирним білим шрифтом.
З 5 травня 2008 по 5 грудня 2010, з 18 листопада 2011 по 30 вересня (а також 13 та 14 листопада) 2019 року логотипом був синій квадрат, на якому написана абревіатура «КРТ» білим шрифтом.
З 6 грудня 2010 по 17 листопада 2011 року логотипом був білий трикутник з чорним зменшеним трикутником в середині, поруч слово «КРТ» чорним шрифтом.
З 1 жовтня по 12 листопада 2019 року логотипом був білий напис «Київська Русь», ліворуч якого зображення Сонця, а праворуч — сірий напівпрозорий квадрат, всередині якого була написана абревіатура «КРТ» білим шрифтом.
З 15 листопада 2019 по 21 серпня 2020 року логотипом було жовте коло, на якому написана абревіатура «КРТ» чорним шрифтом.
Власники
Телеканал відомий своєю непрозорою структурою власності, зокрема, через це у мовника у 2016 році були проблеми з Нацрадою ТБ та радіомовлення у питанні продовження їхньої ліцензії. «КРТ» належить ТОВ «Телестудія „Астра-ТБ“», що своєю чергою належить донецькій компанії ТОВ «Українська промислово-правова група». За інформацією українських ЗМІ, кінцевим бенефіціаром телеканалу є Віталій Захарченко, хоча сам канал це заперечує.
Примітки
Посилання
Проросійські організації в Україні
Закриті проросійські телеканали України
Російськомовні телеканали в Україні
Телеканали, запущені 2003
Зникли в Україні 2020
|
8840225
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Juan%20Jos%C3%A9%20Nogu%C3%A9s
|
Juan José Nogués
|
Juan José Nogués Portalatín (28 March 1909 – 2 July 1998), also known as Joan Josep Nogués, was a Spanish Aragonese footballer and manager. During the 1930s and 1940s, he played as a goalkeeper for FC Barcelona, the Catalan XI and Spain. He later became manager of several La Liga clubs including CF Barcelona, Gimnàstic de Tarragona and RCD Español.
Playing career
He was keeper from Zaragoza C.D. (known as Tomates -named Tomatoes because of their all red uniform-, team that merged with Iberia to create R. Zaragoza in 1932). Nogués made his La Liga debut for FC Barcelona on 12 December 1930 in a 1–1 draw with Racing de Santander. During his playing career with the club he helped them win the Campionat de Catalunya five times. Between 1932 and 1941 he also played 10 games for the Catalan XI. On 14 February 1934 he played against Spain at Les Corts. Spain, who were preparing for the 1934 World Cup, won 2–0. Nogués was subsequently included in the Spain squad for the World Cup. He played his only game for Spain in a quarter-final replay against Italy on 1 June 1934, replacing Ricardo Zamora who had been injured in the first game. After the World Cup was over, Brazil, with a team that included Leônidas, played the Catalan XI twice before going home and Nogués played in both games. On 17 June the Catalan XI beat Brazil 2–1 at Les Corts and then on 24 June they held them to a 2–2 draw in Girona.
Coaching career
After retiring as a player, Nogués took over as manager at FC Barcelona during the 1941–42 season. The season had seen Barça, with a team that included Domènec Balmanya, struggle in La Liga, narrowly avoiding being relegated after winning a play-off against Real Murcia. Despite this however the club managed to win the Copa del Generalísimo, beating Atlético Bilbao 4–3 after extra time. During the 1942–43 season Nogués led Barça to third in La Liga and to the Copa del Generalísimo semi-final. In the semi-final they were drawn against Real Madrid and after winning the first-leg 3–0 at Les Corts they were controversially beaten 11–1 at the Charmartín. It has been alleged that the Barça players were pressured into losing the game by supporters of Francoist Spain.
Nogués subsequently coached Gimnàstic de Tarragona during their seasons in La Liga during the 1940s. In 1947 Gimnàstic also reached the Copa del Generalísimo semi-final but lost to RCD Español. In the quarter-finals they had beaten FC Barcelona. They finished their debut La Liga season, 1947–48, in seventh place with the highlight coming on 11 January 1948 when they beat Real Madrid 3–1 at the Bernabéu. As a result, they became the first team to beat Real at the Bernabéu and are still the only team to win there on their first visit.
Honours
Player
FC Barcelona
Campionat de Catalunya: 5
1930, 1931, 1932, 1935, 1936
Manager
CF Barcelona
Copa del Generalísimo: 1
1942
References
External links
Spain stats
La Liga player stats
Nogués at www.fcbarcelona.com
La Liga manager stats
Profile at www.fcbarcelonaonline.com
1909 births
1998 deaths
People from Campo de Borja
Sportspeople from the Province of Zaragoza
Spanish men's footballers
Footballers from Aragon
Spain men's international footballers
1934 FIFA World Cup players
La Liga players
FC Barcelona players
Real Zaragoza players
Spanish football managers
La Liga managers
FC Barcelona managers
Gimnàstic de Tarragona managers
RCD Espanyol managers
UE Lleida managers
Sporting de Gijón managers
Men's association football goalkeepers
Catalonia men's international guest footballers
|
2596643
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B1%D1%96%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%91%D0%B5%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D1%83
|
Бібіана Беглау
|
Бібіана Беглау (16 липня 1971 року, Брауншвейг, Нижня Саксонія) — німецька акторка.
Життєпис
Бібіана Беглау почала з'являтися на сцені німецького театру відразу після того, як закінчила Hamburg Hochschule музики і театру. Вона регулярно виступала під керівництвом Крістофа Марталера, Ейнара Шлефа, Френка Касторфа та Лука Персевала, перш ніж завоювати національне та міжнародне визнання за її головну роль у повнометражному фільмі Фолька Шлендорфа «Легенда про Риту».
Бібіана Беглау була лауреатом багатьох нагород, у тому числі Срібного ведмідя Берліналу за кращу жіночу роль, премію Ульріха Дідгрубера та премію Адольфа Грімме. Крім театральних виступів у німецьких театрах, включаючи Венський Бурктеатр, Schauspielhaus Цюріх, Schaubühne Берлін та Thalia Theater Гамбург, Бібіана Беглау брала участь в багатьох фільмах та телевізійних постановоках, в тому числі The Murderer and His Child, The Ninth Day, 3 Degrees Colder and Under the Ice.
Вибрана фільмографія
1995: Der Mörder und sein Kind (Director: Matti Geschonneck)
1996: 2 ½ Minuten (Director: Rolf Schübel)
1996: Absprung (Director: Hanno Brühl)
1997: Gegen den Strom (Director: Thorsten Näter)
1999: No Sex (Director: Josh Broecker)
1999: Die Stille nach dem Schuss | The Legend of Rita (Director: Volker Schlöndorff)
2000: Der Briefbomber (Director: Torsten C. Fischer)
2001: Birthday (Director: Stefan Jäger)
2001: Liebesschuld (Director: Ulrich Stark)
2002: Hamlet — This is your family (Director: Peter Kern)
2002: Nachtangst (Director: Michael Rowitz)
2002: Ten Minutes Older (Director: Volker Schlöndorff)
2003: Belmondo (Director: Annette Carle)
2003: Tatort: Gefährliches Schweigen (Director: Martin Eigler)
2003: Der Neunte Tag | The Ninth Day (Director: Volker Schlöndorff)
2003: Kammerflimmern | Off Beat (Director: Hendrik Hoelzemann)
2004: Tatort: Sechs zum Essen (Director: Fillipos Tsitos)
2004: 3° Grad kälter (Director: Florian Hoffmeister)
2005: Ricordare Anna (Director: Walter Deuber)
2005: Unter dem Eis (Director: Aelrun Goette)
2005: Der große Schlaf (Director: Mona Lenz)
2006: Das Leuchten (Director: Krystof Zlatnik)
2007: Il Pugno di Gesù | ‘Boxing Jesus’ (Director: Stefan Jäger)
2009: Was Du nicht siehst (Director: Wolfgang Fischer)
2010: Gier (Director: Dieter Wedel)
2010: Machtergreifung (Director: Bernd Fischauer)
2010: Tatort: Königskinder (Director: Thorsten Näter)
2010: Der letzte Angestellte (Director: Alexander Adolph)
2010: Tatort: Leben gegen Leben (Director: Nils Willbrandt)
2010: Stubbe — Von Fall zu Fall: Verräter (Director: Peter Kahane)
2011: Der kurze Ruhm des Alexander K. (Director: Manuel Fluryn Hendry)
2011: Die Konterrevolution (Director: Bernd Fischerauer)
2012: Die Machtergreifung (Director: Bernd Fischerauer)
2012: Der Alte (Episode: Es ist niemals vorbei; Director: Hartmut Griesmayr)
2012: Europas letzter Sommer (Director: Bernd Fischerauer)
2012: SOKO Köln (Episode: In tödlicher Beziehung; Director: Manuel Fluryn Hendry)
2012: Zappelphilipp (Director: Connie Walther)
2013: Helmut Schmidt - Lebensfragen (Director: Ben von Grafenstein)
2014: Der Kriminalist — Tod im Paradies (Director: Christian Görlitz)
2014: Die Abrechnung (Director: Dror Zahavi)
2014: Tatort – Der sanfte Tod; (Director: Alexander Adolph)
2014: Willkommen im Klub; (Director: Andreas Schimmelbusch)
2015: Axel der Held; (Director: Hendrik Hölzemann)
2015: Der Andere — Schuld nach Ferdinand von Schirach; (Director: Maris Pfeiffer)
2015: Die Liebe unserer Eltern; (Director: Thomas Szabo)
2015: Schmutziges Blut; (Director: Friedemann Fromm)
Документальні фільми
Abgeschminkt: Bibiana Beglau. Документальний фільм про Бібіану Беглау, Німеччина, 2006 год (Сценарист і режисер: Johanna Schickentanz)
Театр (Вибране)
1997: Іванов , Антон Чехов в ролі Саші, Schauspielhaus Düsseldorf (Режисер: Anna Badora)
1997:Як вам це сподобається, Вільям Шекспір в ролі Rosalinde at Schauspielhaus Düsseldorf (Режисер: Nikolai Sykosch)
1997 — 1998: Lulu, Франк Ведекінд в ролі Lulu at Schauspielhaus Düsseldorf (Режисер: Anna Badora)
1997 — 1998: Salomé, Оскар Уайльд в ролі Herodias at Schauspielhaus Düsseldorf (Режисер: Einar Schleef)
1998 — 2003: Disco Pigs, Enda Walsh в ролі Pig at Hamburger Schauspielhaus, Deutschen Theater Berlin and Schaubühne Berlin (Режисер: Томас Остермайстер)
1999 — 2001: Nothing Hurts, Anouk van Dijk and Falk Richter at Kampnagel, Hamburg (Режисер: Anouk van Dijk and Falk Richter)
2000 — 2010: Berlin Alexanderplatz, Альфред Деблін в ролі Mietze at Volksbühne Berlin (Режисер: Frank Castorf)
2000 — 2001: Polaroids, Mark Ravenhills at Schauspielhaus Zürich (Режисер: Falk Richter)
2001 — 2012:4.48 Psychosis, Сара Кейн at Schaubühne Berlin (Режисер: Falk Richter)
2001 — 2002: Гамлет, Вільям Шекспір в ролі Ophelia at Schauspielhaus Zürich (Режисер: Christoph Schlingensief)
2002:Synchron by Thomas Hürlimann в ролі Sibylle at Schauspielhaus Zürich (Режисер: Christoph Marthaler)
2003: Mourning Becomes Electra, Юджин Гладстоун О'Нілл в ролі Lavinia at Schauspielhaus Zürich (Режисер: Frank Castorf)
2003 — 2004: 57 Minuten 38 Sekunden Ewigkeit — '57 Minutes and 38 Seconds of Eternity''' as Verschollene by Bibiana Beglau and Stefan Jäger at Schauspielhaus Zürich (Режисер: Stefan Jäger)
2004: Attabambi-Pornoland, Крістофер Шлінгензіф at Schauspielhaus Zürich (Режисер: Christoph Schlingensief)
2005 — 2006: Fatherless, Антон Чехов в ролі Anna Petrovna at Volksbühne Berlin (Режисер: Stefan Pucher)
2005 — 2007: Barebacklying, Simone Aughterlony at Gessnerallee, Zürich, Hebbel Theater, Berlin and Schauburg, Rotterdam (Режисер: Simone Aughterlony)
2005 — 2009: König Ottokars Glück und Ende — 'King Ottokar's Happiness and End by Франц Ґрільпарцер ass Queen Kunigunde at Burgtheater Wien and the Salzburger Festspielen (Режисер: Martin Kusej)
2006 — 2008: Привиди (п'єса), Генрік Ібсен в ролі Mrs. Alving at Schaubühne Berlin (Режисер: Sebastian Nübling)
2007: The Ugly One, Marius von Mayenburg в ролі Fanny at Schaubühne Berlin (Режисер: Benedict Andrews)
2007 — 2009: Три сестри, Антон Чехов в ролі Mascha at Schaubühne Berlin (Режисер: Falk Richter)
2007 — 2010: Im Ausnahmezustand — 'In a State of Emergency' by Falk Richter в ролі the Woman at Schaubühne Berlin (Режисер: Falk Richter)
2008: Macbeth by William Shakespeare в ролі Lady Macbeth at Schauspielhaus Zürich (Режисер: Sebastian Nübling)
2008 — 2009: Вишневий сад, Антон Чехов в ролі Mrs Ranewskaja at Schaubühne Berlin (Режисер: Falk Richter)
2009 — 2011: Oedipus, Tyrant, Фрідріх Гельдерлін, Мюллер Хайнер в ролі Creon, Tiresias and the Servant at Thalia Theater (Hamburg) (Режисер: Dimiter Gotscheff)
2009 — 2011: The truth about the Kennedys, Luk Perceval в ролі Rose Kennedy at Thalia Theater (Hamburg) (Режисер: Luk Perceval)
2010 — 2011: Twelfth Night, William Shakespeare в ролі Olivia at Thalia Theater (Hamburg) (Режисер: Jan Bosse)
2011 — 2012:Antigone, Bertolt Brecht в ролі Guard, Tiresias and the Courier at Thalia Theater (Hamburg) (Режисер: Dimiter Gotscheff)
2011: Eyjafjallajökull-Tam-Tam, Helmut Krausser at Residenztheater Munich (Режисер: Robert Lehniger)
2011 — :Immer noch Sturm, Peter Handke в ролі Ursula, at the Salzburger Festspielen, at Burgtheater Wien and at Thalia Theater (Hamburg) (Режисер: Dimiter Gotscheff)
2011—2012:Casimir and Caroline, Ödön von Horváth в ролі Erna, Rosa und Schürzinger at Residenztheater Munich (Режисер: Frank Castorf)
2012 — :The Bitter Tears of Petra von Kant, Райнер Вернер Фассбіндер в ролі Petra von Kant at Residenztheater Munich (Режисер: Мартін Кушей)
2013: Der Komet after Jean Paul в ролі 1 at Residenztheater Munich (Режисер: Katrin Plötner)
2013 –:Cement, Гайнер Мюллер в ролі Dascha Tschumalowa at Residenztheater Munich (Режисер: Dimiter Gotscheff)
2013 –: Подорож на край ночі, Луї-Фердінан Селін в ролі Ferdinand Bardamu at Residenztheater Munich (Режисер: Frank Castorf)
2014–: Faust, Йоганн Вольфганг фон Гете в ролі Mephisto at Residenztheater Munich (Режисер: Martin Kusej)
2014–: Who is afraid Virginia Woolf?, Едвард Олбі в ролі Martha at Residenztheater Munich (Режисер: Martin Kusej)
2015–: Ваал, Бертольт Брехт в ролі Isabelle, the Wife from Hell at Residenztheater Munich (Режисер: Frank Castorf)
Радіо
57 Minuten 38 Sekunden Ewigkeit’ — ‘57 Minutes and 38 Seconds of Eternity’ (Постановка: Theaterhörbuch Verlag)
Der Verschollene — 'The Missing' by Franz Kafka (Постановка: SWR 2)
Gott ist ein DJ — ‘God is a DJ by Falk Richter’ (Постановка: Theaterhörbuch Verlag)
Liebeserklärungen einer Reisenden — ‘Love declarations of a traveler’ by Annemarie Schwarzenbach (Постановка: Kein und Aber Records)
Wie ein Stein im Geröll — ‘Like a stone in the debris’ by Maria Barbal (Постановка: DAV)
Буремний перевал, Емілі Бронте музика Анна Кларк (Постановка: Der Hörverlag)
'Улісс (роман)' by Джеймс Джойс (Постановка: Südwestrundfunk, Deutschlandfunk)
2011: 'Sklavenmarkt Deutschland'by Tom Schimmeck/Thilo Guschas; Director: Ulrich Lampen (NDR/ARD radiofeature)
2013: 'Ich Wir Ihr Sie' by Inga Helfrich; Director: Inga Helfrich (Постановка: BR)
2014: 'Die Quellen sprechen' Director: Ulrich Gerhardt (Постановка: Der Hörverlag)
2014: 'Die Schuld einer Mutter' by Paula Daly (Постановка: Der Hörverlag)
2015: 'Die Erfindung der Flügel' by Sue Monk Kidd (Постановка: Der Hörverlag)
2015: 'Kein Ort Nirgends' by Кріста Вольф (Постановка: Der Audio Verlag GmbH)
Нагороди
2000: Berlinale Silver Bear for dramatic performance in The Legend of Rita 2000: Riga Filmfestival Award for dramatic performance in The Legend of Rita 2000: European Actress of the Year (nomination) for dramatic performance in The Legend of Rita 2000: Ulrich Wildgruber Award for dramatic performance in The Legend of Rita 2007: Adolf-Grimme-Award for dramatic performance in Under the Ice 2008: Audience Award for outstanding performances at Zurich Schauspielhaus in Macbeth 2012: Kurt-Meisel-Award for outstanding performances in Гіркі сльози Петри фон Кант and Kasimir and Karoline 2014: Theater Heute Prize Actress of the Year for Фауст, Подорож на край ночі and Cement''
Громадська позиція
У 2018 підтримала українського режисера Олега Сенцова, незаконно ув'язненого у Росії
Примітки
Посилання
Німецькі кіноакторки
Німецькі театральні акторки
|
4599249
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%BE%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%2C%20%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Бабиніно (село, Калузька область)
|
Бабиніно (село, Калузька область)
Бабиніно — село в Бабинінському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 439 осіб. Входить до складу муніципального утворення Муніципальне утворення Село Бабиніно.
Історія
У 1930-1937 року населений пункт належав до Московської області. Відтак, у 1937-1944 роках належав до Тульської області, від 1944 року в складі Калузької області.
Орган місцевого самоврядування від 2004 року — Муніципальне утворення Село Бабиніно.
Населення
Примітки
Населені пункти Бабинінського району
Села Калузької області
|
48480587
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kepler-23c
|
Kepler-23c
|
Kepler-23c is a Neptune-sized exoplanet orbiting the star Kepler-23, located in the constellation Cygnus. The planet is 3.12 times wider than the Earth and is 0.189 Jupiter masses. The planet was discovered using data taken from the Kepler spacecraft. It is likely a gas giant.
References
Kepler-23
Exoplanets discovered by the Kepler space telescope
Exoplanets discovered in 2012
Transiting exoplanets
Cygnus (constellation)
|
2684560
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%83%D1%85%20%D1%96%D0%B1%D0%BD%20%D0%90%D1%81%D0%B0%D0%B4
|
Нух ібн Асад
|
Нух ібн Асад (*نوح بن اسد, д/н — 841/842) — 1-й володар Самарканду з династії Саманідів.
Життєпис
Походив зі знатної родини. Син асада ібн Самана і онук Самана-Худата. У 810-х роках брав участь у боротьбі за владу в Аббасидському халіфату, підтримавши претендента аль-Мамуна. Після цього протистояв намаганням Тахірідів повністю приборкати Мавераннахр. У 819 році призначається валі Самарканду. У 839-840 роках спільно з братами брав участь у поході Тахіридів проти огузів, яким завдано поразки. У 840-841 роках в Ісфіджабіза наказом Нуха було споруджено потужну стіну для захисту від кочовників.
Зберіг владу до самої смерті у 841 або 842 році. Його володіння розділено між братами Ях'єю і Ахмадом.
Джерела
Frye, R.N. (1975). «The Sāmānids». In Frye, R.N. The Cambridge History of Iran, Volume 4: From the Arab Invasion to the Saljuqs. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 136—161. ISBN 0-521-20093-8.
Негматов Н. Н. Государство Саманидов. Мавераннахр и Хорасан в IX—X вв. Душанбе, «Ирфон», 1977
Саманіди
|
1047720
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Таксист (фільм)
|
Таксист (фільм)
«Таксист» — американський психологічний трилер у стилі неонуар режисера Мартіна Скорсезе за сценарієм Пола Шредера 1976 року. У головних ролях: Роберт Де Ніро, Джоді Фостер, Сібілл Шеперд, Гарві Кейтель, Пітер Бойл, та . Дія фільму розгортається в морально занепалому Нью-Йорку після війни у В'єтнамі. Фільм розповідає про Тревіса Бікла, ветерана-соціопата, що поступово божеволіє, працюючи таксистом по ночах.
Надихаючись фільмами «Не та людина» (1956) та «» (1973), Скорсезе хотів добитися у глядачів ефекту сновидіння. Найнявши Майкла Чепмена оператором, зйомки розпочалися влітку 1975 року в Нью-Йорку; акторам довелося піти на скорочення зарплатні, щоб вкластися в невеликий бюджет у 1,9 мільйона доларів. Зйомки завершилися того ж року. Бернард Геррманн написав музику до фільму, яка стала його останнім твором, завершеним лише за кілька годин до смерті; фільм присвячений йому.
Фільм вийшов у прокат кіностудією Columbia Pictures 7 лютого 1976 року і мав успіх у критиків та публіки, попри те, що викликав суперечки через графічне насильство у кульмінаційному фіналі та кастинг 12-річної Фостер на роль неповнолітньої повії. Фільм отримав численні нагороди, зокрема Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 1976 року та чотири номінації на 49-й церемонії вручення премії «Оскар», у тому числі за найкращий фільм, найкращу чоловічу роль (Де Ніро) та найкращу жіночу роль другого плану (Фостер).
Попри те, що «Таксист» викликав подальші суперечки через його роль у мотиві Джона Гінклі-молодшого здійснити замах на тодішнього президента Рональда Рейгана, фільм залишається популярним і вважається одним з найбільш культурно значущих і надихаючих фільмів свого часу, а також одним з найкращих фільмів, коли-небудь знятих, здобувши культовий статус. У 2022 році журнал Sight & Sound назвав його 29-м найкращим фільмом за версією десятирічного опитування критиків, а також 12-м найкращим фільмом усіх часів і народів за версією режисерів, розділивши перше місце з фільмом «Баррі Ліндон». У 1994 році Бібліотека Конгресу США визнала фільм «культурно, історично та естетично» значущим і внесла його до Національного реєстру фільмів.
На 1 березня 2024 року фільм займав 126-ту позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.
Сюжет
Головний герой фільму — Тревіс Бікл (Роберт Де Ніро), самотній 26-річний чоловік, який раніше служив у морській піхоті. Страждаючи від хронічного безсоння, він влаштовується працювати нічним таксистом у Нью-Йорку. У вільний час Тревіс відвідує порнокінотеатр або кружляє на своєму таксі по міських нетрях. Ці подорожі знято таким чином, що вони дають глядачеві можливість відчути й фатальну самотність головного героя, і його внутрішню відокремленість від людей, які залишаються за склом його автомобіля.
Йому вдається познайомитися з дівчиною, на ім'я Бетсі (Сібілл Шеперд), яка працює у виборчому штабі нью-йоркського сенатора Чарльза Палантайна. Тревіс запрошує її в кінотеатр, де йде порнофільм. Маючи його за ненормального, дівчина тікає. Тревіс відчуває себе розгубленим і кинутим. Одного разу в таксі до Тревіса сідає напівбожевільний бізнесмен (Мартін Скорсезе), який повертає його думки до насильства, розповівши про власний намір убити дружину, яка нібито зраджує йому з негром.
Перебуваючи за кермом, Тревіс знайомиться з Айріс (Джоді Фостер) — 12-річною дівчинкою-повією, що посварилася зі своїм сутенером. Він з усіх сил намагається «врятувати» Айріс, — умовити повернутися до батьків і до школи. Однак дівчинка не сприймає його слів, бо їй здається, що сутенер (Гарві Кейтель) у неї закоханий.
Врешті-решт Тревіс приходить до думки, що пора вичистити весь «бруд» у місті. Для цього він купує чотири пістолети. Випадково ставши свідком пограбування магазину, Тревіс стріляє в грабіжника, якого продавець потім несамовито добиває. Частково з ревнощів до Бетсі, почасти через свій загальний стан, Тревіс вирішує подражнити охорону сенатора Палантайна, удаючи, ніби він убивця. Налякавши сенатора та сполохавши охоронців, Тревіс тікає.
Потім він йде до сутенера, стріляє йому в живіт, вривається в бордель, вбиває викидайла та ще одного завсідника. У ході перестрілки Тревіс отримує поранення в шию. Здається, він помирає від кульової рани. Однак у наступній сцені показано лист батьків Айріс до Тревіса, в якому вони називають його героєм. Судячи з усього, історія вчиненої ним у борделі розправи отримує широкий суспільний резонанс і багато хто щиро захоплюється ним.
В останній сцені показано, як у таксі Бікла знову сідає Бетсі. Вона вважає його героєм, але він про себе так не думає. Бікл довозить її до будинку, не бере плату і їде. Поширеною є думка, що після сцени вбивства все відбувається в згасаючій уяві головного героя. Таксист здригається, впіймавши відображення своїх стривожених, залитих червоними вогнями очей у дзеркалі таксомотора. Коли починають йти фінальні титри, автомобіль зовсім пропадає з очей. Фільм закінчується планом нічної вулиці, по якій їде безліч машин, на узбіччі видно силуети людей, після чого сцена йде у затінення.
Актори
Роберт Де Ніро — Тревіс Бікл
Сібілл Шеперд — Бетсі
Гарві Кейтель — Мейта (сутенер Айріс)
Джоді Фостер — Айріс Стенсма
Пітер Бойл — «Чаклун» (таксист)
Леонард Герріс — Чарльз Пелентайн (сенатор)
Альберт Брукс — Том
Мартін Скорсезе — пасажир Тревіса
Джо Спінелл — кадровий працівник
Гарт Ейвері — подруга Айріс
Річард Гіґс — офіцер служби охорони
Боб Маров — мафіозі
Стівен Прінс — Енді (продавець зброї)
Пітер Севедж — Джон
Знімальна група
Режисер: Мартін Скорсезе
Продюсер: Джулія Філіпс (Julia Phillips), Майкл Філіпс (Michael Phillips)
Сценарист: Пол Шредер
Композитор: Бернард Герман помер до прем'єри, в кінці фільму йому висловлено окрему подяку
Оператор: Майкл Чепмен (Michael Chapman)
Монтаж: Том Рольф (Tom Rolf), Мелвін Шапіро (Melvin Shapiro)
Художник по костюмах: Рут Морлі (Ruth Morley)
Сценарій
Фільм знято за сценарієм відомого кінокритика Пола Шредера, який було засновано на переробленні фабули класичного вестерну «Шукачі» й насичено автобіографічними елементами. Серед літературних джерел, з яких він виходив, сценарист називає роботи Достоєвського («Записки з підпілля») й Сартра («Нудота»). «Я намагався перенести героя творів екзистенціалістів з Європи до Америки. Як можна помітити, в американському варіанті він ще менш здатний з'ясувати причини своїх проблем», — пише Шредер. Скорсезе та Шредера познайомив Браян де Пальма. Скорсезе наполіг на переробленні сценарію з кількох істотних позицій. Зокрема, дію перенесено з Лос-Анджелеса в більш звичний йому Нью-Йорк, а останні жертви Бікла з міркувань політкоректності замість негрів стали білими.
Нагороди
1976 Премія Каннського кінофестивалю:
Золота пальмова гілка — Мартін Скорсезе
1976 Премія Асоціації кінокритиків Лос-Анджелеса (LAFCA):
найкращому акторові — Роберт Де Ніро
за найкращу музику — Бернард Герман
приз нового покоління (New Generation Award) — Джоді Фостер, Мартін Скорсезе
1977 Премія БАФТА, Британської академії телебачення та кіномистецтва:
за найкращу музику — Бернард Герман
Премія Давида ді Донателло:
особливий Давид — Джоді Фостер, Мартін Скорсезе
Номінації
1977 рік — номінації на «Оскар» у категоріях
Премія «Оскар» за найкращий фільм — Мартін Скорсезе
Премія «Оскар» за найкращу чоловічу роль — Роберт Де Ніро
Премія «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану — Джоді Фостер
Премія «Оскар» за найкращу музику до фільму — Бернард Геррманн
1977 рік — номінації на «Золотий глобус» у категоріях:
Найкраща чоловіча роль (драма) — Роберт Де Ніро
Найкращий сценарій — Пол Шредер
Джерела
Брашинський М.«Таксист» (рецензія) / / Афіша (12 січня 2001)
Кортунов П.Асфальтові джунглі / / Цікаве кіно (6 травня 2005)
Нефедов Є.«Таксист» (рецензія) / / World Art.ru (5 грудня 2007)
Примітки
Посилання
(13.08.2021)
Фільми США 1976
Фільми — лауреати премії «Золота пальмова гілка»
Фільми-драми США
Фільми, дія яких відбувається в Нью-Йорку
Національний реєстр фільмів
Твори з ненадійними оповідачами
Фільми США про вігілантів
Фільми про водіїв
Фільми про дитячу проституцію
Фільми про війну у В'єтнамі
Фільми про проституцію в США
Суперечки про непристойність у фільмах
Фільми, які були засуджені Католицьким Легіоном Пристойності
Фільми англійською мовою
Фільми Мартіна Скорсезе
Фільми Columbia Pictures
|
1709584
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%BA%D0%B0%D1%80%27%D1%94%D1%80%D0%B0%20%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B1%D0%BB
|
Драматична кар'єра Мейбл
|
Драматична кар'єра Мейбл
«Драматична кар'єра Мейбл» — американська короткометражна кінокомедія Мака Сеннета 1913 року з Мейбл Норманд в головній ролі.
Сюжет
Мак зробив пропозицію куховарці Мейбл, але незабаром захопився іншою дівчиною, а Мейбл звільнив. Вона вирушила в місто шукати роботу, і стала кіноактрисою. Через кілька років Мак побачив свою колишню кохану на кіноекрані, і гірко пошкодував про свій вчинок.
У ролях
Мейбл Норманд — Мейбл
Мак Сеннет — Мак
Еліс Девенпорт — мама Мака
Кертлі Вірджинія — суперниця Мейбл
Чарльз Ейвері — фермер
Форд Стерлінг — актор
Роско «Товстун» Арбакл — чоловік в залі
Біллі Джейкобс — син Мейбл
Чарльз Інслі — режисер
Енді Андерсон — чоловік в залі
Біллі Гілберт — чоловік в залі
Гордон Гріффіт — хлопець
Вільям Гаубер — оператор
Берт Ганн — член команди
Едгар Кеннеді — чоловік в залі
Гроувер Лігон — чоловік в залі
Генк Манн — чоловік в залі
Посилання
Mabel's Dramatic Career'' на сайті Internet Movie Database
Фільми США 1913
Кінокомедії 1913
Фільми англійською мовою
Кінокомедії США
Короткометражні фільми США
Німі фільми США
Чорно-білі фільми США
Фільми Мака Сеннета
|
589794
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Praxidike%20%28moon%29
|
Praxidike (moon)
|
Praxidike (moon)
Praxidike , also known as , is a retrograde irregular satellite of Jupiter. It was discovered by a team of astronomers from the University of Hawaii led by Scott S. Sheppard in 2000, and given the temporary designation .
It was named in August 2003 after Praxidike, the Greek goddess of punishment.
Orbit
Praxidike orbits Jupiter at an average distance of 20,824,000 km in 609.25 days, at an inclination of 144° to the ecliptic (143° to Jupiter's equator), in a retrograde direction and with an eccentricity of 0.1840.
Praxidike belongs to the Ananke group, believed to be the remnants of a break-up of a captured heliocentric asteroid. With an estimated diameter of 7 km, Praxidike is the second largest member of the group after Ananke itself (assumed albedo of 0.04).
Characteristics
The satellite appears grey (colour indices B-V=0.77, R-V= 0.34), typical of C-type asteroids.
References
Ephemeris IAU-MPC NSES
Mean orbital parameters NASA JPL
External links
David Jewitt pages
Scott Sheppard pages
Ananke group
Moons of Jupiter
Irregular satellites
Discoveries by Scott S. Sheppard
20001123
Moons with a retrograde orbit
|
2600593
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%2057-%D1%97%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%97%20%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%85%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B8
|
Втрати 57-ї окремої мотопіхотної бригади
|
Втрати 57-ї окремої мотопіхотної бригади
У статті описано деталі загибелі військовослужбовців 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
2014
16.09.2014, в ДТП під час ротації до зони бойових дій, загинув солдат Сергій Кобицький.
2015
06.02.2015, під час бою в Чорнухиному Луганської області, під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій», загинули старший лейтенант Микола Карнаухов, старший солдат Віталій Іскандаров, солдати Олександр Мокляк та Євген Шверненко.
17.02.2015, в бою поблизу Чорнухиному Луганської області, зазнав поранення, несумісного із життям, солдат Анатолій Шумило.
17.05.2015, від поранень помер старший солдат Олександр Шмалько.
16.08.2015, під час мінометного обстрілу терористами поблизу міста Горлівка, загинув солдат Віктор Пронін, тоді ж полягла старший солдат Катерина Носкова.
28.09.2015, в результаті вибуху гранати загинув молодший сержант Дудинець Андрій Іванович.
12.11.2015, під час обстрілу російськими бойовиками взводного опорного пункту поблизу Зайцеве (смт) Донецької області, загинув солдат Магльона Володимир Петрович.
28.11.2015, від ускладнень, викликаних пораненням, помер солдат Ігор Гулевський.
04.12.2015, від кульового поранення голови під час обстрілу позицій бригади поблизу Зайцеве (смт) Донецької області, загинув старший солдат Віктор Мельник, який знаходився на бойовому чергуванні. Тоді ж загинув солдат Євген Крикунов.
28.12.2015, в лікарні помер старший лейтенант Назима Петро Васильович.
2016
04.02.2016, під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту поблизу Зайцеве (смт) Донецької області, загинув молодший сержант Ігор Гришин.
11.02.2016, перебуваючи у відпустці, від серцевого нападу помер сержант Степанець Юрій Вікторович.
05.07.2016, від серцевої хвороби у шпиталі помер водій артилерійського дивізіону солдат Серпак Сергій Євгенович.
02.09.2016, від поранень помер солдат Качур Олександр Миколайович (20.09.1976 р.н.). Поховано в м. Черкаси.
2017
10.08.2017, внаслідок підриву на міні МОН-50 з «розтяжкою» під час обстеження «сірої зони» неподалік селища Піски (Ясинуватський район), загинув молодший сержант Шаповал Ігор Анатолійович.
2018
19.02.2018, під час виконання бойового завдання поблизу с-ща Піски (Ясинуватський район), загинув сержант Єгоров Валерій Ігорович. Група сержанта Єгорова потрапила під обстріл з АГС-17, він дістав осколкове поранення у голову, але ще дві години боровся за життя. Похований в Прилуках на кладовищі «Новий побут».
2019
06.05.2019, загинув в зоні проведення боїв солдат Бондаренко Віктор Васильович. 13.06.2019, від мінно-вибухової травми під час виконання бойового завдання в с-щі Піски (Ясинуватський район), загинув командир відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу 34 ОМПБ старший солдат Малозовенко Віталій Володимирович.
17.06.2019, під час виконання бойового завдання в зоні проведення ООС, в районі Донецького аеропорту загинув командир розвідувального взводу прапорщик 42 ОМПБ 57-ї ОМПБр Тихонов Павло Борисович. У бригаді повідомили, що 17.06.2019 в зоні ООС внаслідок ДТП загинув військовослужбовець окремого мотопіхотного батальйону, який перебував за кермом, також тілесні ушкодження дістав ще один військовослужбовець бригади.
2020
08.02.2020, солдат Черних Євген Сергійович.
05.07.2020 (орієнтовно), в районі проведення ООС загинув/помер (дата, місце й обставини не уточнені) стрілець-зенітник зенітної ракетно-артилерійської батареї 57 ОМПБр солдат Савун Артем Леонідович. Похований в с. Єфремівка (Новобузький район) Миколаївська область.
2021
6.11.2021.від ворожої кулі снайпера в Луганській області молодша сержантка Тетяна Вікторівна Алхімова.
2022
29.08.2022, під час виконання бойового завдання в районі Херсону загинув лейтенант Довбня Василь Віталійович
30.08.2022, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Сухий Ставок Херсонської області загинув командир 3-ї роти танкового батальйону капітан Золотий Володимир Степанович, похований на Алеї Слави Центрального кладовища м. Чернівці.
03.09.2022, під час виконання бойового завдання в районі Сухий Ставок Херсонського напрямку загинув в/о командира 1 роти 42 батальйону ст. лейтенант Брацлавський Володимир Миколайович
3 вересня 2022 року в районі населеного пункту Сухий Ставок та Костромка Бериславського району Херсонської області загинув Бартко Ігор Анатолійович, солдат, стрілець-санітар 2 механізованого відділення - бойової машини 2 механізованого взводу 1 механізованої роти
10 грудня 2022 року в районі населеного пункту Бахмут, Донецької області загинув Таранюк Володимир Кирилович, солдат, номер обслуги розрахунку кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки.
11.12.2022, загинув під час виконання бойового завдання в м. Бахмут на Донеччині командир 3 роти, 34 ОМБ, Загребельний Сергій Костянтинович. Похований 18 грудня на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 12 ряд.
2023
22 січня 2023 року на Херсонському напрямку загинув Ткаченко Олександр Сергійович, майор, заступник командира стрілецького батальйону.
23 березня 2023 року обороняючи околиці м. Бахмут загинув командир взводу розвідки, лейтенант Буринський Олександр Вікторович.
15 жовтня 2023 року в районі смт Борова Ізюмського району Харківської області внаслідок ворожого авіаудару загинула Чернишова Юлія Олександрівна — сержантка, санітарна інструкторка евакуаційного відділення медичної роти
2024
23 січня 2024 в районі села Табаївка Куп’янського району Харківської області внаслідок атаки ворожого дрона загинув Калугін Ігор — молодший лейтенант, командир зв’язку.
Примітки
57
57-ма окрема мотопіхотна бригада
|
565610
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D0%B5%D0%B3%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D0%B8%D0%BD%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%9B.%D0%A1.%20%D0%93%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%86%D0%B8%D0%BD%D0%B0
|
Міжнародний дегустаційний конкурс ігристих вин імені Л.С. Голіцина
|
Міжнародний дегустаційний конкурс ігристих вин імені Л.С. Голіцина - міжнародний конкурс, який проводиться щоосені у домі шампанських вин "Новий Світ", починаючи з 2008 року. Названий на честь Льва Голіцина - засновника дому шампанських вин.
:Конкурс засновано у 130-ту річницю заводу шампанських вин. Це перший і наразі єдиний спеціалізований конкурс ігристих вин в Україні.
У 2009 році у конкурсі змагалося 30 підприємств з 15 країн: України, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Росії, Білорусі, Латвії, Молдови, Грузії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччини, Угорщини. Загалом виробники надали 79 зразків ігристих вин.
Конкурс проходить відповідно до правил Міжнародної організації винограду та вина (МОВВ) за участі спостерігача від цієї організації. Членами журі є незалежні експерти з різних країн.
:Шампанське та ігристі вина оцінюються у 15 номінаціях, 8 з яких - з пляшкової технології, 7 – з акратофорної. Дегустація зразків шампанського відбувається «всліпу».
Міжнародний дегустаційний конкурс ігристих вин імені Л.С. Голіцина проводиться за 100-бальною системою оцінювання, з усіх зразків медалями нагороджується не більше 30%. :Вино, яке набирає більше 92 балів отримує головний приз конкурсу - велику золоту медаль, решта – золоті та срібні медалі, бронзових медалей немає.
У 2009 році головний приз завойований не був. 2008-го його отримало шампанське колекційне «Новий Світ Піно Нуар» брют.
У 2009 році в рамках конкурсу відбувся перший ярмарок шампанських виноматеріалів. У заході взяли участь 13 провідних підприємств первинного виноробства з Криму, Херсонської та Одеської областей.
Посилання
сторінка конкурсу на сайті заводу шампанських вин "Новий Світ"
Шампанське, творене віками
Виноробство
Міжнародні конкурси
Новий Світ (Крим)
|
3403939
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B3%20%28%D0%9C%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%B0%D1%87%D1%83%D1%81%D0%B5%D1%82%D1%81%29
|
Стерлінг (Массачусетс)
|
Стерлінг (Массачусетс)
Стерлінг — місто в США, в окрузі Вустер штату Массачусетс. Населення — осіб (2010).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Було 2965 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,9 %. Частка іспаномовних становила 2,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,4 % — особи молодші 18 років, 62,1 % — особи у віці 18—64 років, 13,5 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 44,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 96,8 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 92,4 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долар для жінок. За межею бідності перебувало 6,0 % осіб, у тому числі 4,6 % дітей у віці до 18 років та 14,6 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 21,1 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 16,7 %, виробництво — 13,1 %, роздрібна торгівля — 10,1 %.
Примітки
Джерела
Містечка Массачусетсу
Населені пункти округу Вустер (Массачусетс)
|
1522500
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%B1%D0%BE%D0%BA%D1%81%D1%83%202004
|
Чемпіонат України з боксу 2004
|
Чемпіонат України з боксу 2004
XIII Чемпіонат України з боксу серед чоловіків — головне змагання боксерів-любителів в Україні, організоване Федерацією боксу України, що відбулося з 15 по 20 листопада 2004 року в Чернігові. Більше 200 спортсменів змагалися за нагороди у 11 вагових категоріях. Цікаво, що у категорії до 48 кг було заявлено лише четверо боксерів, які й отримали усі можливі медалі у своїй вазі.
Медалісти
Посилання
Чемпіонати України з боксу
2004 в українському спорті
2004 у боксі
|
855988
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Parliament%20of%20Pakistan
|
Parliament of Pakistan
|
Parliament of Pakistan
The Parliament of Pakistan ("Pakistan Advisory Council" or "Pakistan Consultative Assembly") is the supreme legislative body of the Islamic Republic of Pakistan. It is a bicameral federal legislature, composed of the President of Pakistan and two houses: the Senate and the National Assembly. The president, as head of the legislature, has the power to summon or prorogue either house of the Parliament. The president can dissolve the National Assembly, only on the Prime Minister's advice.
The Parliament meets at the Parliament House building in Islamabad, where debating chambers for both houses are present. Until 1960, the Parliament House was located in Karachi. The parliament building in Islamabad was inaugurated on 28 May 1986.
History
Founding
The Muslim League of India had, since the middle of twentieth century, demanded for a separate homeland on the basis of the Two-nation theory. The British rulers realized that the Hindus and Muslims of India remained two separate and distinct nations and socio-cultural entities. The British rulers were left with no option but to eventually accept the demand of the Muslims of India. On 3rd June 1947, Lord Mountbatten, the last Viceroy of India, called the conference of all the leaders of the Sub-continent and communicated to them his Government's Plan for the transfer of power. At that time, a notification was issued in the Gazette of India, published on 26 July 1947 in which the first Constituent Assembly of Pakistan was given shape with 69 Members (later on the membership was increased to 79), including one female Member. The State of Pakistan was created under the Independence Act of 1947. The Act made the existing Constituent Assemblies, the dominion legislatures. These Assemblies were allowed to exercise all the powers which were formerly exercised by the Central Legislature, in addition to the powers regarding the framing of a new Constitution, prior to which all territories were to be governed in accordance with the Government of India Act 1935. The first session of the first Constituent Assembly of Pakistan was held on 10 August 1947 at Sindh Assembly Building in Karachi. On 11 August 1947 Muhammad Ali Jinnah was elected unanimously as the president of the Constituent Assembly of Pakistan and the National Flag was formally approved by the Assembly. On 12 August 1947, a resolution was approved regarding officially addressing Jinnah as Quaid-i-Azam. On the same day, a special committee called the "Committee on Fundamental Rights of Citizens and Minorities of Pakistan" was appointed to look into and advise the Assembly on matters relating to fundamental rights of the citizens, particularly the minorities, with the aim to legislate on these issues appropriately. On 14 August 1947, the Transfer of Power took place. Lord Mountbatten, Governor General of India, addressed the Constituent Assembly of Pakistan. The Quaid gave a reply to the address in the house, on which the principles of the State of Pakistan were laid. On 15 August 1947, the Quaid-i-Azam was sworn in as the first Governor General of Pakistan. Mian Sir Abdur Rashid, Chief Justice of Pakistan, administered the oath of office from him. The Quaid remained in this position till his death on 11 September 1948.
1949 Objective Resolution
The foremost task before the first Constituent Assembly was the framing the Constitution for the nation. On 7 March 1949, the Objectives Resolution, which now serves as the basic law of Pakistan, was introduced by the first Prime Minister Nawabzada Liaquat Ali Khan, and later adopted by the Constituent Assembly on 12 March 1949. On the same day, a 24-member Basic Principles Committee was formed to prepare a draft Constitution on the basis of the Objectives Resolution. On 16 October 1951, Khan, the mover of the Objective Resolution, was assassinated and Khawaja Nazimuddin took over as the Prime Minister on 17 October 1951. The final draft of the Constitution was prepared in 1954. By that time, Muhammad Ali Bogra had taken over as the Prime Minister. However, just before the draft could be placed in the house for approval, the Assembly was dissolved by the then Governor General Ghulam Muhammad on 24 October 1954. The Prime Minister was, however, not dismissed and was asked to run the administration, with a reconstituted Cabinet, until such time as the elections were held. Maulvi Tamizuddin, President of the Assembly, challenged the dissolution in the Sindh Chief Court, and won the case. The Government in return, went to the Federal Court, where the famous judgment was given by the then Chief Justice Muhammad Munir, according to which Maulvi Tamizuddin lost the case.
Furthermore, according to the book: Nigel Kelly, the objective resolution was filed on 12 March 1949, filed by Khwaja Nazimudin, Liaquat ali khan along with 25 members of the basic principle committee. It declared the some objectives including that the legal system should be independent of government. It also contained references to Islam.
1955 Second Constituent Assembly
The second Constituent Assembly of Pakistan was created on 28 May 1955 under Governor General's Order No.12 of 1955. The Electoral College for this Assembly was the Provincial Assemblies of respective Provinces. The strength of this Assembly was 80 Members, half each from East Pakistan and West Pakistan. One of the major decisions taken by this Assembly was the establishment of West Pakistan (One Unit), with the aim to create parity between the two wings (East and West Pakistan). This Assembly also achieved its target by giving the first Constitution to the nation i.e. the Constitution of Pakistan 1956. Chaudhry Muhammad Ali was the Prime Minister at that time. The draft of this Constitution was introduced in the Assembly on 9 January 1956 and was passed by the Assembly on 29 February 1956. The assent was given on it by the Governor General on 2 March 1956. This Constitution was enforced with effect from 23 March 1956. Under this Constitution, Pakistan became an Islamic Republic, hence 23 March became the country's Republic day. It was the same day in 1940 that the historic Pakistan Resolution was adopted at Minto Park, Lahore. On 5 March 1956, Major General Iskandar Mirza became the first President of Pakistan. The 1956 constitution provided for Parliamentary form of government with all the executive powers in the hands of Prime Minister. The President was the Head of State, and was to be elected by all Members of the National and Provincial Assemblies. He was to hold office for 5 years. The President was to act on the advice of Prime Minister, except where he was empowered to act in his discretion. Under 1956 Constitution, Parliament was unicameral. Legislative powers vested in the Parliament, which consisted of the president and the National Assembly with 300 Members divided equally between East and West Pakistan. In addition to these 300 seats, five seats were reserved for women for each of the two wings, for a period of ten years: thus bringing the total membership of the house to 310. However, in the absence of any law to control the Political Parties and the problem of floor crossing, political instability perpetually ensued. Although the first general election were scheduled for early 1959, President Iskandar Mirza abrogated the Constitution, dissolved the National and Provincial Assemblies, and declared Martial Law, on 7 October 1958. He appointed General Muhammad Ayub Khan, Commander-in-Chief of the Army, as the Chief Martial Law Administrator. The new administration did not satisfy CMLA Ayub Khan who had more control in the administration than President Mirza. Ayub dispatched the military unit to enter in presidential palace on the midnight of 26–27 October 1958 and placed him in an airplane to exile in England.
1960 Constitution Commission
On 27 October 1958 General Muhammad Ayub Khan took over as second President of Pakistan. One of the first major steps taken by General Ayub Khan was the appointment of a Constitution Commission on 17 February 1960. The objective of this commission was to submit proposals, as to how best democracy can be strengthened and molded according to the country's socio-political environment and Islamic principles of justice. The Commission submitted its report to the government on 29 April 1961. On the basis of this report a new Constitution was framed and given to the nation on 1 March 1962. General elections under the new Constitution were held on 28 March 1962 and elections to the special seats reserved for women were held on 29 May 1962. The first session of the third National Assembly was held on 8 June 1962 at Ayub Hall, Rawalpindi. The Constitution of 1962 envisaged a Federal State with Presidential form of government, with the National Assembly at the centre and the Provincial Assemblies in the Provinces. The Legislatures, both at center and in provinces were unicameral. The Federal system had been curtailed by allowing the Provincial Governors to be appointed directly by the president. All executive authority of the Republic of Pakistan, under the Constitution, vested in the office of the president. The President appointed his Cabinet members who were directly responsible to him. The electoral system was made indirect, and the 'Basic Democrats', for both wings were declared Electoral College for the purpose of electing the assemblies and the president. Basic democrats were 80,000 in number (40,000 from each East and West Pakistan). The total membership of the National Assembly was 156, one half of whom were to be elected from East Pakistan and other half from West Pakistan, also three seats were reserved for women from each province. The term of this Assembly was three years. The norm was established that if the president was from West Pakistan, the Speaker was to be from East Pakistan and vice versa. One of the major achievements of this Assembly was the passage of Political Parities Act, 1962. On 25 March 1969 the second Martial law was imposed and General Agha Muhammad Yahya Khan took over as the president of Pakistan and Chief Martial Law Administrator (CMLA). He later issued a Legal Framework Order (LFO), under which the first ever general elections were held on 7 December 1970. This was the first Assembly elected on the adult franchise and population basis. It consist of 313 members, 169 from East Pakistan and 144 from West Pakistan including 13 reserved seats for women (6 were from West Pakistan and 7 from East Pakistan). Soon after the elections, due to grave political differences, the Province of East Pakistan seceded from West Pakistan and became Bangladesh. On 20 December 1971 Mr. Zulfiqar Ali Bhutto took over as the President of Pakistan as well as the first civil Chief Martial Law Administrator.
1973 Constitution of the Islamic Republic of Pakistan
The first session of the National Assembly, due to the delay caused by the separation of East Pakistan, was held on 14 April 1972 at the State Bank Building, Islamabad, in which all 144 Members from West Pakistan and two from former East Pakistan (Mr. Noor-ul-Amin and Raja Tridev Roy who had chosen to join Pakistan) participated. On 17 April 1972 an Interim Constitution was adopted by the National Assembly, which provided for a Presidential form of Government. Under this Constitution, the National Assembly was not to be dissolved earlier than 14 August 1973. The Interim Constitution dealt in detail with the distribution of powers between the Centre and the Provinces. The Assembly also formed a Constitution Committee on 17 April 1972 to prepare the first draft for framing a Constitution. The report of the committee was presented with a draft Constitution on 31 December 1972. It was unanimously passed by the Assembly in its session on 10 April 1973 and was authenticated by the president on 12 April 1973. This Constitution, called the Constitution of the Islamic Republic of Pakistan 1973, was promulgated on 14 August 1973. On the same day, Mr. Zulfiqar Ali Bhutto took oath as the Prime Minister, while Mr. Fazal Illahi Choudhary took oath as the president of Pakistan. The 1973 Constitution provides for a parliamentary form of government where the executive authority of the state vests with the Prime Minister. The President, according to the Constitution, is at the apex, representing the unity of the Republic. From 1947 to 1973, the country had had a unicameral system, but under the 1973 Constitution, Pakistan adopted a bicameral federal legislature, called Parliament, composed of the President, the Senate and the National Assembly. Originally, the general seats of the National Assembly were 200 with additional 10 seats reserved for women, bringing the total strength to 210. The newly created Upper house i.e. the Senate had 63 members. Later in 1985 through a Presidential Order (P.O. No. 14 of 1985), seven seats were added to the general seats and ten to the reserved seats for women in the National Assembly. Ten seats were exclusively reserved for minorities to be filled through separate electorate system. Thus the total strength of the lower house reached to 237 members. Similarly the size of the Senate was also increased from 63 to 87 members.
Under the 1973 Constitution the National Assembly is elected for five years term, unless sooner dissolved. The seats in National Assembly, unlike the Senate, are allocated to each province and other units of the federation, on the basis of population. The Constitutional provision of 20 special seats for women lapsed in 1990, thus decreased the Assembly strength from 237 to 217. Under the Constitution, elections to the 10 seats reserved for minority were held on separate electorate basis. Despite the tenure of the Assembly being five years, as prescribed in the Constitution, Mr. Z.A. Bhutto, on 7 January 1977 announced the holding of elections before time. Consequently, on 10 January 1977, he advised the president to dissolve the National Assembly. Elections were held on 7 March 1977. The opposition charged the government with rigging the elections to the National Assembly and thereafter boycotted the Provincial Assemblies elections. Since the opposition had not accepted the National Assembly elections result, they did not take oath. This resulted in severe political crisis and Martial Law was imposed by the then Army Chief, General Muhammad Zia-ul-Haq, on 5 July 1977.
1981 Majlis-e-Shoora
On 24 December 1981, under Presidential Order (P.O.15 of 1981) a Federal Council (Majlis-e-Shoora) was constituted by the president. Its members were nominated by the president. The first session of this council was held on 11 January 1982. In this way, limited and controlled political activities were resumed. General elections were later held for the National and Provincial Assemblies on 25 February 1985, on non-party basis.
1985 Amendments
On 2 March 1985, the revival of Constitution Order (P.O.14 of 1985) was issued in which a large number of amendments were made in the Constitution. Article 1 substituted the name "Parliament" for the more Islamic term Majlis-e-Shoora. The first session of the National Assembly was held 20 March 1985. Mr. Muhammad Khan Junejo, was nominated as the Prime Minister of Pakistan by the president (General Zia-ul-Haq). He received vote of confidence on 24 March 1985. In November 1985, the 8th Constitutional Amendment was adopted by the Parliament. Besides changes in other Articles in the Constitution the significant Article 58(2)(b) was added, according to which the president acquired discretionary powers to dissolves the National Assembly. On 29 May 1988 the Assembly was dissolved by the president by using the power acquired under Article 58(2)(b).
1988 elections
The General elections for the eighth National Assembly was held on 16 November 1988. The first session was convened by the President on 30 November 1988. Mr. Miraj Khalid was elected as the Speaker of the National Assembly on 3 December 1988. Benazir Bhutto was nominated as Prime Minister of Pakistan and took the oath of the Office on 2 December 1988. The Assembly was later dissolved by President Ghulam Ishaq Khan under Article 58(2)(b) of the Constitution of Pakistan, on 6 August 1990. The General elections for the ninth National Assembly was held on 24 October 1990. The first session was held on 3 November 1990. Mr. Gohar Ayub Khan was elected as the Speaker of the National Assembly and he took oath on 4 November 1990. Muhammad Nawaz Sharif was elected as Prime Minister of Pakistan and took oath on 11 November 1990. The Assembly was again dissolved by the then President Ghulam Ishaq Khan, under Article 58(2)(b) on 18 April 1993. The dissolution of the National Assembly was challenged in the Supreme Court of Pakistan and after hearing the case the Assembly was restored by the Supreme Court on 26 May 1993. The Assembly was later dissolved on the advice of the Prime Minister on 18 July 1993.
1993 Tenth National Assembly
The elections for tenth National Assembly was held on 6 October 1993. The first session was held on 15 October 1993. Syed Yousaf Raza Gillani took oath of the office of the Speaker National Assembly on 17 October 1993. Mohtarma Benizar Bhutto administered the oath as Prime Minister of Pakistan on 19 October 1993. The Assembly was dissolved by President Farooq Ahmad Khan Laghari on 5 November 1996. The elections for eleventh National Assembly was held on 3 February 1997. The first session was held on 15 February 1997. Mr. Illahi Bukhsh Soomro took oath of the office of the Speaker National Assembly on 16 February 1997. Mian Muhammad Nawaz Sharif took oath as prime minister of Pakistan and leader of the house on 17 February 1997. The new Assembly came into power with an overwhelming majority. The Article 58(2)(b) was later on omitted from the Constitution vide 13th Amendment in the Constitution in April 1997. It may be pertinent to note at this point that while, ostensibly, sixteen amendments have been made in the Constitution so far, the ninth and the eleventh Constitutional Amendments were, however, passed by the Senate alone and fifteenth by the National Assembly alone, hence these amendments lapsed. The fourteenth Amendment in the Constitution empowered a check on floor crossing of legislators.
1999 Musharraf Emergency
Chief of Army Staff General Pervez Musharraf, who was also Chairman Joint Staff Committee, took over the government from Prime Minister Nawaz Sharif and declared himself as Chief Executive through a Proclamation of Emergency, on 12 October 1999. Through Provisional Constitutional Order (PCO) issued on 14 October 1999, he held the Constitution in abeyance, suspended the Senate, National and Provincial Assemblies, chairman and Deputy Chairman Senate, Speaker, Deputy Speaker National and Provincial Assemblies and dismissed the Federal and Provincial governments. President Mr. Muhammad Rafiq Tarar was, however, allowed to continue in his office. Under PCO (order No. 6) 29 October 1999, (as amended by C.E. Order No.5, 4 July 2001), the National Security Council was established for the purpose to tender advice to the Chief Executive (later on President), on matters relating to Islamic ideology, national security, sovereignty, integrity and solidarity of Pakistan so as to achieve the aims and objective as enshrined in the Objectives Resolution 1949.
Syed Zafar Ali Shah, MNA and Illahi Bukhsh Soomro, Speaker National Assembly, challenged the suspension orders in the Supreme Court. The Court in its judgment on 12 May 2000 validated the military takeover by giving three years time frame to the government, starting from 12 October 1999. The Court in its judgement asked the government to complete its agenda and then hand over powers to the elected government. The court also allowed the military government to bring necessary Constitutional Amendments, provided that those should not change the basic feature of Federal Parliamentary democracy, independence of judiciary and Islamic provisions in the Constitution. The court reserved the right of Judicial Review and power of validity of any act or any action of the government, if challenged, in the light of State necessity. On 20 June 2001, through a notification (C.E. Order No.1) the Chief Executive assumed the office of the president of Pakistan under President's Succession Order, 2001. On the same day, through another Order (C.E. Order No. 2, 2001), the president converted the orders of suspension of legislative bodies and their presiding officers, into dissolution. The elections for twelfth National Assembly was held on 10 October 2002. The inaugural session of the National Assembly was held on 16 November 2002 and Ch Amir Hussain and Sardar Muhammad Yaqoob were elected Speaker and Deputy Speaker respectively on 19 November 2002. Mir Zafar ullah Jamali was elected leader of the house on 21 November 2002. Speaker Chaudhry Amir Hussain gave the ruling on 14 June 2003 that LFO is the part of the Constitution of Pakistan. On this issue, Opposition Parties submitted a resolution for vote of no confidence against Speaker National Assembly on 20 June 2003 which was rejected on 28 June 2003.
National Assembly of Pakistan expressed confidence in the leadership of President General Pervez Musharraf through the resolution on 1 January 2004. President General Pervez Musharraf addressed the Joint Session of the Parliament on 17 January 2004. Prime Minister Mir Zafarullah Khan Jamali resigned from his office on 26 June 2004. Chaudhry Shujaat Hussain was elected the 21st Prime Minister of Pakistan on 29 June 2004 and obtained a vote of confidence from the National Assembly on 30 June 2004. Mr. Shaukat Aziz was elected the leader of the house on 27 August 2004 and was administered oath of the Prime Minister of Pakistan on 28 August 2004. National Assembly of Pakistan completed its Constitutional tenure on 15 November 2007. After the resignation from the post of Chief of Army Staff, Mr. Pervez Musharraf administered the oath of President of Islamic Republic of Pakistan on 29 November 2007.
2008 Election
The date of next General Election was fixed for 28 January 2008. After the assassination of Muhtarma Benazir Bhutto on 27 December 2007, date of election was rescheduled for 18 February 2008. The first session of the National Assembly was held on 17 March 2008. Dr. Fehmida Mirza and Mr. Fasial Karim Kundi were elected Speaker and Deputy Speaker of the National Assembly respectively on 19 March 2008. Syed Yousaf Raza Gilani was elected the Prime Minister of Pakistan by the house on 24 March 2008 and unanimously obtained the Vote of Confidence from the house on 29 March 2008. Mr. Pervez Musharraf submitted his resignation from his office to the Speaker National Assembly on 18 August 2008 and Mr. Asif Ali Zardari was elected 13th President of Pakistan for next five years on 6 September 2008.
President Zardari
He addressed the Joint Session of the Parliament on 20 September 2008. President Asif Ali Zardari during his address to the Joint Session of the Parliament on 28 March 2009 asked the Speaker National Assembly to form a committee of both houses for the purpose of proposing amendments in the Constitution in the light of Charter of Democracy (COD). After consultation with the leadership of all political parties in the Parliament, Speaker National Assembly announced the Constitutional Reforms Committee (CRC) on 29 April 2009. After the marathon consultation in 77 meetings, CRC under the Chairmanship of Senator Raza Rabbani presented report of the committee on 18th Amendment in the Constitution to the Speaker National Assembly on 31 March 2010. The historic 18th Constitutional Amendment was presented and passed by the National Assembly on 8 April 2010 and Senate on 15 April 2010 respectively. After the assent of the president on 19 April 2010, 18th Amendments became part of Constitution of the Islamic Republic of Pakistan. 19th Amendment was passed by the National Assembly on 22 December 2010 and Senate on 30 December 2010 respectively. 19th Amendment became part of the Constitution after the assent of President Asif Ali Zardari on 1 January 2011. 20th Amendment was passed unanimously by National Assembly and Senate on 20 February 2012.
National Assembly (Qaumi Assembly or Lower House)
Qaumi Assembly (English: National Assembly of Pakistan) is the lower house of the parliament. The National Assembly has 336 seats, 266 of which are directly elected, 60 are reserved for women and a further 10 for religious minorities5. The National Assembly of Pakistan is the country's sovereign legislative body. It embodies the will of the people to let themselves be governed under the democratic, multi-party Federal Parliamentary System. The National Assembly makes laws for the Federation in respect of the powers enumerated in the Federal Legislative list. Through its debates, adjournment motion, question hour and Standing Committees, the National Assembly keeps as check over the Executive and ensures that the government functions within the parameters set out in the Constitution and does not violate the fundamental rights of citizens. Only the National Assembly, through its Public Accounts Committee, scrutinizes public spending and exercises control of expenditure incurred by the government. The Members of the National Assembly are to be elected by direct and free vote in accordance with law.
Article 50 of the Constitution provides that the Parliament of Pakistan shall consist of president and the two houses known as the National Assembly and the Senate. The National Assembly has an edge over the Senate by legislating exclusively on money matters. With exception to money bills, however, both the houses work together to carry out the basic work of the Parliament, i.e. law making. The bill relating to the Federal Legislative List can be originated in either house. If the house passed the bill through majority vote, it shall be transmitted to the other house. If the other house passes it without amendment, it shall be presented to the president for assent. If the bill, transmitted to the other house, is not passed within ninety days or rejected, it shall be considered in a joint sitting to be summoned by the president on the request of the house in which the bill was originated. If the bill is passed in the joint sitting, with or without amendments, by the votes of majority of the members of the two houses, it shall be presented to the president for assent.
If the bill is presented to the president for assent, he shall assent to the bill in not later than ten days. If it is not a money bill, the president may return the bill to the Majlis-e-Shoora with a message requesting that the bill be reconsidered and that an amendment specified in the message be considered. The Majlis-e-Shoora shall reconsider the bill in a joint sitting. If the bill is passed again, with or without amendment, by vote of the majority of the members present and voting, it shall be presented to the president and the president shall give his assent within ten days; failing which such assent shall be deemed to have been given. Under the Constitution, the Parliament may also legislate for two or more Provinces by consent and request made by those Provinces. If the Federal Government proclaims State of Emergency in any province, the power to legislate about that province is vested in the Parliament. But the bills passed by the Parliament during the State of Emergency, shall cease to be in force after the expiration of six months from the date Emergency is lifted. Nevertheless, the steps already taken under these Acts shall remain valid. In exercises of its constitutional role, the Parliament also has other very important duties to perform. The president, who is at the apex, is elected by members of both houses of the Parliament and the Provincial Assemblies. The Prime Minister, who heads the Cabinet and is meant to aid and advise the president in his functions, belongs to the National Assembly. He enjoys the confidence of the majority of the members of the National Assembly. Members of the Cabinet are appointed by the president on the advice of the prime minister.
In the formation of the Cabinet the major portion (75%), goes to National Assembly while the rest (25%) are taken from the Senate. There is a democratic procedure, under article 95 of the constitution, to remove the Prime Minister from his office if he or she loses confidence of the majority of the members of the National Assembly. In this respect a resolution for a vote of no-confidence is moved by not less than 20% of the total membership of the National Assembly. If the resolution is passed by majority of the total membership of the National Assembly, the Prime Minister immediately ceases to hold the office. Similarly, for the removal or impeachment of the president, not less than one-half of the total membership of either house may give in writing its intention to do so, to the Speaker National Assembly, or, as the case may be, to the Chairman Senate, for moving a resolution for the purpose. In a joint sitting of the two houses, convened for the purpose, and after the deliberations, if the resolution is passed by the votes of not less than two thirds of the total membership of the Parliament, the president shall cease to hold office immediately on the passing of the resolution. In case emergency is proclaimed, the Parliament holds the authority to extend the term of the National Assembly. Under the Constitution, the Parliament may also, on the request of the Federal Government, by law, confer functions upon officers or authorities subordinate to the Federal Government.
Senate (Aiwan-e Bala or Upper House)
The main purpose for the creation of the Aiwan-e Bala (English: Senate of Pakistan) was to give equal representation to all the federating units since the membership of the National Assembly was based on the population of each province. Equal provincial membership in the Senate, thus, balances the provincial inequality in the National Assembly and dispels doubts and apprehension, if any, regarding deprivation and exploitation. The role of the Senate is to promote national cohesion and harmony and to alleviate fears of the smaller provinces regarding domination by any one province because of its majority, in the National Assembly. The Senate, is a body which represents the provinces/territories of the country and promotes a feeling of equality, peace and harmony, which is essential for the growth and prosperity of a nation. Thus, the Senate in Pakistan, over the years, has emerged as an essential organ and a stabilizing factor of the federation. The Senate consists of 100 members. Each of the four provincial assemblies shall elect in the next Senate election twenty three members from their respective provinces that include fourteen on general seats, four on seats reserved for technocrats including Ulema, four on seats reserved for women and one on seat reserved for non-Muslims, 4 members are elected from Federally Administered Tribal Areas (FATA) by the members of National Assembly from these areas, 2 members, 1 woman and 1 technocrat is elected from the Federal Capital by the members of National Assembly, It is the responsibility of the Chief Election Commissioner to hold and make arrangements for the Senate elections in accordance with the system of proportional representation by means of a single transferable vote through electoral colleges. The term of the members of the Senate is 6 years. However, the term of the first group of the Senators, who shall retire after completion of first 3 years of the Senate, is determined by drawing of lots by the Chief Election Commissioner.
Electoral procedure
At the national level, Pakistan elects a bicameral legislature, the Parliament of Pakistan, which consists of a directly elected National Assembly of Pakistan and a Senate, whose members are chosen by elected provincial legislators. The Prime Minister of Pakistan is elected by the National Assembly. The president is elected by the Electoral college, which consists of both houses of Parliament together with the provincial assemblies. In addition to the national parliament and the provincial assemblies, Pakistan also has more than five thousand elected local governments. Elections in Pakistan are conducted under the supervision of Election Commission of Pakistan. The country offers a multi-party system, with numerous parties. Frequently, no single party holds a majority, and therefore parties must form alliances during or after elections, with coalition governments forming out of negotiations between parties. The Parliament of Pakistan consists of the president and two houses to be known respectively as National Assembly and the Senate. The National Assembly consists of 342 Seats including 60 seats reserved for Women and 10 Seats reserved for Non-Muslims. The Senate consists of 104 Members including 17 Seats reserved for Women and 17 Seats reserved for Technocrats and Ulema. The Members of the National Assembly are elected for a term of 5 years whereas the Members of the Senate are elected for a term of 6 years with staggered elections every 3 years
The Parliament of Pakistan – viz the Constituent Assembly of Pakistan – met on 10 August 1947 in the old Sindh Assembly Building at Karachi. It was in this venue that the Objectives Resolution, which now serves as the Grundnorm of Pakistan, was passed. In 1956, the first Constitution of the Islamic Republic of Pakistan was adopted in Karachi at the same Sindh Assembly building which also passed as the Parliament of Pakistan. After the adoption of the Second Constitution of 1962, Parliament sessions were arranged both at Dhaka and a newly constructed building (Ayub Hall) at Rawalpindi. The Parliament was unicameral. At the first session of the Parliament at the Ayub Hall, the martial law, imposed in 1958, was revoked. Later, in October, 1966, the Parliament was shifted to Dhaka. From 1972 onward, the State Bank auditorium in Islamabad functioned as the National Assembly of Pakistan. The Interim Constitution of Pakistan was adopted here in April, 1972. It was here that the first bicameral legislature of Pakistan was also born after the Constitution of the Islamic Republic of Pakistan was adopted in 1973. It was again here that the Martial Law, imposed in July, 1977, was revoked on 30 December 1985. The Parliament – the Senate and the National Assembly – have acquired a permanent abode in the present Parliament House, which was inaugurated on 28 May 1986. The Hall was renovated on the orders of the Speaker and inaugurated by the Prime Minister of Pakistan on 3 November 1996.
See also
Political history of Pakistan
Politics of Pakistan
List of constituencies of Pakistan
National Assembly of Pakistan
Senate of Pakistan
References
External links
Senate of Pakistan
National Assembly of Pakistan
1953 establishments in Pakistan
Buildings and structures in Islamabad
Pakistan
|
971716
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%84%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0
|
Муфта кабельна
|
Муфта кабельна — пристрій, для механічного та електричного (оптичного) сполучення електричних (оптичних) кабелів у кабельну лінію, а також, для забезпечення підведення кабелів до електроустаткування, споруд, ліній електропередачі та ліній зв'язку. Під кабельною муфтою розуміють комплект деталей і матеріалів, котрі забезпечують електричну (оптичну), конструктивну і механічну цілісність кабелю.
Класифікація
Кабельні муфти за призначенням бувають:
сполучні;
відгалужувальні;
кінцеві (приєднувальні).
Конструкція і арматура кабельних муфт залежать від призначення, умов експлуатації (напруги, частоти, кліматичних умов і т.д.), типу та конструктивних особливостей кабелю.
Усі види кабельних муфт за умовами використання можна розділити на
кабельні муфти ліній електропостачання, що у свою чергу призначені для силових та високовольтних ліній;
муфти кабелів зв'язку:
з мідними жилами;
з оптичними волокнами.
Муфти ліній електропостачання
Найпростіші кабельні муфти на напругу до 1 кВ мають чавунний або сталевий корпус, заповнений бітумінозною масою для ізоляції місця з'єднання кабелів від заземлених стінок. Перспективні литі кабельні муфти з епоксидних компаундів, котрі значно спрощують конструкцію і монтаж та зменшують масу і розміри муфти. Сполучні муфти на напругу 6...35 кВ можуть укладатись у водонепроникний кожух зі свинцю (до 10 кВ) або латуні (до 35 кВ). При прокладанні в землі кабельну муфту поміщають в чавунний захисний корпус. Часто використовуються муфти з полімерних матеріалів (поліаміду та поліаміду, армованого скловолокном), через дороговизну та складніший монтаж металевих муфт. Для запобігання переміщенню просочувального складу в кабелі на похилих ділянках траси застосовують стопорні муфти — різновид сполучної муфти. Високовольтні сполучні, стопорні і кінцеві кабельні муфти на напругу до 110...500 кВ — досить складні електротехнічні пристрої, досягають 2,5...6 м у довжину і до 0,6 м у діаметрі.
Муфти кабелів зв'язку
Муфта ліній зв'язку являє собою захищений від дії навколишнього середовища герметичний корпус, призначений для організації мідних або оптоволоконних з'єднань в зовнішніх мережах для розміщення: у повітрі, в каналізації, та безпосередньо в ґрунті. Для приєднання у зовнішніх електроустановках кабелів із просоченою паперовою ізоляцією при переході кабельних ліній на повітряні лінії електропередач застосовуються щоглові муфти.
Джерела
Бранзбург Е. З., Сохранский С. Т. Монтаж кабельных муфт на напряжение до 35 кВ, М. — Л., 1961.
Привезенцев В. А., Ларина Э. Т. Силовые кабели и высоковольтные кабельные линии, М., 1970.
Див. також
Кабель
Кабелі для гірничих робіт
Кабелі для нафтових промислів
Кабельна лінія електропередавання
Зв'язок
Кабельна лінія
|
624573
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sakaki%2C%20Nagano
|
Sakaki, Nagano
|
Sakaki, Nagano
is a town located in Nagano Prefecture, Japan. , the town had an estimated population of 15,025 in 6211 households, and a population density of 280 persons per km2. The total area of the town is .
Geography
Sakaki is located in the Toushin Region, or north-central region, of Nagano Prefecture. The Chikuma River flows through the town.
Surrounding municipalities
Nagano Prefecture
Ueda
Chikuma
Climate
The town has a climate characterized by characterized by hot and humid summers, and cold winters (Köppen climate classification Cfa. The average annual temperature in Sakaki is 12.4 °C. The average annual rainfall is 1086 mm with September as the wettest month. The temperatures are highest on average in August, at around 25.9 °C, and lowest in January, at around -0.3 °C.
Demographics
Per Japanese census data, the population of Sakaki has remained relatively constant over the past 70 years.
History
The area of present-day Sakaki was part of ancient Shinano Province. The area was part of the holdings of the short-lived Sakaki Domain (1683–1702) during the early Edo period, and was thereafter tenryō territory controlled directly by the Tokugawa shogunate via the Naka-no-jō daikanshō until the Meiji restoration. The modern village of Sakaki was established on April 1, 1889 by the establishment of the municipalities system and was elevated to town status on July 12, 1904. The town annexed the neighboring villages of Nakanojō and Nanjō on April 1, 1955, and the village of Murakami from neighboring Sarashina District on April 1, 1960.
Economy
Takeuchi Manufacturing, a construction equipment manufacturer, has its headquarters in the city. Agricultural products include rice, horticulture (apples, pears and grapes) and cut flowers.
Education
Sakaki has three public elementary schools and one public middle school operated by the town government, and one high school operated the Nagano Prefectural Board of Education.
Notable places
Katsurao Castle - A castle ruin, home castle of the Murakami clan.
Transportation
Railway
Shinano Railway - Shinano Railway Line
-
Highway
Jōshin-etsu Expressway
References
External links
Official Website
Towns in Nagano Prefecture
|
250738
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8
|
Гриненки
|
Гриненки — село в Україні, у Брацлавській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області. Населення становить 461 особу.
Географія
У селі бере початок річка Пуцавка, права притока Південного Бугу. Біля села знаходиться лісовий заказник місцевого значення Брацлавська дача.
Історія
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Брацлавської селищної громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Немирівського району, село увійшло до складу Тульчинського району.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Література
Слобода // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Вінницька область / Гол. ред. кол.: Тронько П. Т. (гол. Гол. редкол.), Бажан М. П., Білогуров М. К., Білодід I. K., Гудзенко П. П., Дерев'янкін Т. І., Компанієць І. І. (заст. гол. Гол. редкол.), Кондуфор Ю. Ю., Королівський С. М., Мітюков О. Г., Назаренко І. Д., Овчаренко П. М., Пількевич С. Д., Ремезовський Й. Д., Скаба А. Д. (заст. гол. Гол. редкол.), Слабєєв І. С. (відп. секр. Гол. редкол.), Цілуйко К. К., Шевченко Ф. П.; Ред. кол. тома: Олійник А. Ф. (гол. редкол.), Бабій М. Л., Бовкун В. Д., Вініковецький С. Я., Гелевера В. К. (відп. секр. редкол.), Гороховський О. 3., Каян П. Л., Косаківський Г. М., Кравчук В. І., Кривко П. С., Лютворт Г. А. (заст. гол. редкол.), Олійник Л. В., Олійник С. І., Орлик В. Я., Птущенко В. О., Пшук І. П., Совко В. М., Степаненко Ю. О., Трохименко С. К. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 777 с. — С. 504.
Посилання
Села Вінницької області
|
15787506
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Louvemont
|
Louvemont
|
Louvemont is a commune in the Haute-Marne department in north-eastern France.
Geography
The river Blaise flows through the commune.
See also
Communes of the Haute-Marne department
References
Communes of Haute-Marne
|
1238453
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Омелянський Василь Леонідович
|
Омелянський Василь Леонідович (*, Полтава, Російська імперія — †21 квітня 1928, Гагра, СРСР) — український вчений-мікробіолог Російської імперії та СРСР. Член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (1916), дійсний член Російської академії наук (1923), академік АН СРСР (з липня 1925).
Біографія
Народився у Полтаві у родині вчителя. Батько викладав у гімназії, а потім був директором гімназії у Житомирі. Цю ж гімназію і закінчив Василь Омелянський 1885 року зі срібною медаллю.
Того ж року вступив до Імператорського Санкт-Петербургського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. Під час навчанням захопився хімією, відвідував лекції Д. Менделєєва. На старших курсах займався хімією органічних сполук під керівництвом професора М. А. Меншуткіна. У цей час опублікував свою першу наукову роботу «До питання про вплив розведення на швидкість хімічних реакцій».
По за кінченні університету (1890) за браком коштів не зміг залишитись при ньому. Влаштувався на посаду лаборанта-хіміка на металургійному заводі поблизу Ростова-на-Дону.
1893 року за рекомендацією М. Меншуткіна був запрошений на роботу до створюваного у той час Інституту експериментальної медицини, у відділ вже широко відомого мікробіолога С. М. Виноградського, учня Н. Меншуткіна. Вперше зустрівся з ним і почав працювати асистентом С. Виноградського у листопаді 1893 року.
Завдяки своїй науковій діяльності стає відомим за межами Росії. 1909 року його обирають членом-кореспондентом Туринської медичної академії.
Під час хвороби С. Виноградского, з 1906 року, виконував його обов'язки завідувача відділу. 1912 року С. Виноградський залишив Інститут експериментальної медицини і за його вказівкою завідувачем відділу загальної мікробіології був обраний В. Л. Омелянський.
Опублікував серію статей з викладом результатів робіт з вивчення розкладу целюлози, перетворень вуглецю, з виділення мікроорганізмів, що брали участь у досліджуваних процесах.
Не любив виступати публічно, але коли доводилось це робити, то готувався до лекцій дуже старанно. Внаслідок цього підручник «Основи мікробіології», виданий 1909 року як збірка його раніше прочитаних лекцій, став на той час найкращим у світі підручником з цієї дисципліни. З того часу підручник перевидавався більше десяти разів.
1916 року його обирають членом-кореспондентом Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук.
Результати досліджень, викладені раніше у окремих статтях, В. Омелянський опублікував у монографії «Зв'язування атмосферного азоту ґрунтовими мікробами», що вийшла друком 1923 року.
У період 1917–1921 року В. Омелянський пише науково-популярні статті: «Війна і хлібна криза», «Бродіння тіста й приготування хліба», «Хліб, його приготування та властивості». Бере участь у роботі дослідної хлібопекарні Петроградської комуни, розробляє програму лабораторії.
Співпрацював у цей час з Інститутом сільськогосподарської мікробіології.
Його наукові досягнення були визнані: 1917 року вчена рада Санкт-Петербурзького університету присудила йому вчений ступінь доктора ботаніки без захисту дисертаційної роботи.
1923 року стає дійсним членом Російської академії наук, а після її реорганізації — академіком АН СРСР (з липня 1925).
1926 року обраний членом-кореспондентом Ломбардської Академії наук.
Був обраний також членом Американського товариства бактеріологів.
Писав не лише наукові роботи. На поїздку І. Мечникова до Л. Толстого відгукнувся статтею «Мечников и Толстой». Написав статтю «Творчество Пастера» та книжку «Луи Пастер». Опублікував нарис присвячений Виноградському — «С. Н. Виноградский в связи с его 70-летием». Пише нариси «Пути развития микробиологии в России», «Илья Ильич Мечников», «Развитие естествознания в России в последней четверти XIX века».
Редагував журнал інституту експериментальної медицини «Архив биологических наук». Крім нього, ще й часопис «Успехи биологической химии»" і, разом з Д. К. Заболотним, збірник «Чума на юго-востоке СССР».
За спогадами колег, починаючи з М. Меншуткіна та С. виноградчького, Василь Леонідович мав щасливий характер, був м'який по натурі, спокійний, врівноважений.
Був відомим шахістом свого часу, брав участь у Всеросійському турнірі (1905).
Наукова діяльність
Основні наукові роботи присвячені вивченню ролі мікробів в кругообігу речовин (вуглецю та азоту) в природі. Відкрив культури анаеробних бактерій, вивчив їх морфологію і фізіологію. Висунув ідею про участь мікроорганізмів в кругообігу речовин в природі (1909). Встановив можливість застосування мікроорганізмів як індикаторів на різноманітні хімічні речовини.
Всі дослідження учений проводив на основі точного експерименту, користуючись простими синтетичними середовищами, застосовуючи їх хімічний аналіз.
Вшанування пам'яті
10 березня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам’ятна дата – 150 років з дня народження Василя Омелянського (1867-1928), мікробіолога.
Примітки
Джерела
Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін. — 2-ге вид. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1987 — Т. 2. Каліграфія — Португальці. 736 с. — С. 574.
Григорій Рудницький. Шанувальники шахів і шашок. — Кримська світлиця, № 43, 25 жовтня 2002.
Большая Советская Энциклопедия. 3-е изд. М.: Советская Энциклопедия, 1974. Т. 18. Никко—Отолиты. — С. 393.
«NPLit.ru: Библиотека юного исследователя»
Посилання
Персоналії за алфавітом
Уродженці Полтави
Навчалися в Житомирі
Науковці Російської імперії з українських земель
Біологи XX століття
Українські мікробіологи
Академіки АН СРСР
Шахісти Російської імперії
|
517182
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%85%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%82
|
Полтавський хлібокомбінат
|
Полтавський хлібокомбінат
ТОВ «Полтавський хлібокомбінат» — концерн з виробництва хлібо-булочних виробів, провідний виробник галузі на Полтавщині, чия продукція випускається під 2 ТМ («Живий хліб» і «Хліби Полтави»); головний офіс міститься в місті Полтаві.
До складу ТОВ «Полтавського хлібокомбінату» входить три хлібозаводи № 1, № 3 у м. Полтава та Кохнівський хлібозавод, який знаходиться у м. Кременчук.
ТОВ «Полтавський хлібокомбінат» розпочав свою діяльність у сфері виробництва хліба, ще з 1933 року. Сьогодні він є лідером серед виробників хлібобулочних виробів на Полтавщині. Філії підприємства здійснюють свою діяльність в містах Київ, Харків, Кременчук, Дніпропетровськ та реалізують продукцію ВАТ «Полтавський хлібокомбінат» під двома торговими марками: ТМ «Живий хліб» та ТМ «Хліби Полтави».
Торговельна марка «Живий хліб», а це понад десяти сортів унікального продукту, була запущена у виробництво три роки назад.
Хлібобулочні вироби, які виготовляються на Полтавському хлібокомбінаті під цією маркою, були розроблені фахівцями підприємства на основі відродження старовинних народних рецептів Полтавщини.
Впроваджуючи народну традицію приготування хліба на заквасках, полтавчани вирішили одразу дві задачі: підвищити строк зберігання хліба до 7 днів та зробити його максимально натуральним та корисним для здоров’я споживачів.
Живий хліб тривалий час не черствіє, має підвищену біологічну цінність': в ньому присутні вітаміни групи В,С, Е, РР, мінерали, солі натрію, калію, залізу, магнію та кальцію. Це хліб з покращеним збалансованим вмістом білків та незамінних амінокислот.
Щоденно ВАТ «Полтавській хлібокомбінат» випускає 80 тонн хлібобулочних виробів. Майже третина з них припадає на ТМ «Живий хліб».
У 2007 році на Міжнародній виставці «Хліб-2007» ТМ «Живий хліб» виборола звання «Гордість України європейського рівня».
У 2008 році товариство «Полтавський хлібокомбінат» перемогло на всеукраїнському конкурсі «Найкращий вітчизняний товар року». За результатами змагання в номінації «Виробництво хлібобулочних та макаронних виробів» кубок, дипломи-сертифікати переможців та золоті медалі отримали продукти із серії «Живий хліб» «Дарунок», «Баварський» та «Сільський особливий». Перемога «Живого хлібу», який не має аналогів в Україні, підтвердила високу якість товарів вітчизняного виробництва.
2009 рік приніс Полтавському хлібокомбінату два знаки відповідності «100% натуральне» та «Національні традиції» в рамках програми «Національна конкурентоспроможність» Першим знаком відзначається продукція, виготовлена з використанням винятково натуральних компонентів без будь-яких штучних домішок. Другий знак присуджується за використання при виготовленні продукції унікальних національних рецептів і технологій. 18 серпня 2009 р. Полтавський хлібокомбінат отримав нагороду «Найкращий вітчизняний товар 2009». Нагороду отримали три види продукції ТМ «Живий хліб», а саме: «Гречаний на хмелю», «Полтавський цілющий», «Здоров’як».
На сьогодні продукцію ТОВ «Полтавського хлібокомбінату» можна купити в торговельних мережах Києва, Дніпропетровська, Харкова та Донецька.
ТОВ «Полтавський хлібокомбінат» активно розвиває мережу власних торговельних точок — «Добро». В Полтаві функціонує близько 40 магазинів.
Посилання
Хліб.info — сайт про хліб і хлібо-булочні вироби взагалі, ТМ «Живий хліб» ВАТ «Полтавського хлібокомбінату, політичну партію «Третя сила»
Підприємства Полтави
Підприємства, засновані 1933
Хлібопекарна промисловість
|
4150988
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D0%B1
|
Регоб
|
Регоб (Рехов, Ругубі) (*𐤓𐤇𐤁י; д/н — бл. 855 до н. е.) — цар Аммону близько 870—855 років до н. е.
Життєпис
Відомості про нього вкрай обмежені. Невідомо достеменно про його попередників. Є окремі згадки в Біблії. Також на Курхському моноліті (ассирійській стелі) згадується Біт-Ругубі (Будинком Регоба). З огляду на останнє можливо Регоб був засновником нової правлячої династії Аммона.
Помер близько 855 року до н. е. Йому спадкував син Бааша.
Джерела
Ulrich Hübner: Die Ammoniter. Untersuchungen zur Geschichte, Kultur und Religion eines transjordanischen Volkes im 1. Jahrtausend v. Chr. Harrassowitz, Wiesbaden 1992. ISBN 3-447-03275-8
Fawzi Zayadine: Biblische Traditionen und archäologische Entdeckungen. In: Welt und Umwelt der Bibel. Stuttgart 1978, H.7, S.31-34. ISSN 1431—2379
Царі Аммону
|
4584447
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B9%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%28%D0%9E%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Соймонове (Орловська область)
|
Соймонове (Орловська область)
Соймонове — присілок у Мценському районі Орловської області Російської Федерації.
Населення становить 10 осіб. Входить до муніципального утворення Високинське сільське поселення.
Історія
Населений пункт розташований у межах Чорнозем'я та історичного Дикого Поля. Від 30 липня 1928 року у складі Орловського округу Центрально-Чорноземної області, 13 червня 1934 року після ліквідації Центрально-Чорноземної області населений пункт увійшов до складу новоствореної Курської області.
З 1937 року в складі новоутвореної Орловської області.
Від 2013 року входить до муніципального утворення Високинське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Мценського району
|
28380060
|
https://en.wikipedia.org/wiki/V%C3%A4ike-N%C3%B5mmk%C3%BCla
|
Väike-Nõmmküla
|
Väike-Nõmmküla is a village in Lääne-Nigula Parish, Lääne County, in western Estonia.
References
Villages in Lääne County
|
9025163
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roman%20Catholic%20Diocese%20of%20Tortosa
|
Roman Catholic Diocese of Tortosa
|
Roman Catholic Diocese of Tortosa
The Diocese of Tortosa is a Latin church diocese of the Catholic Church covering the south of Catalonia and the north of the Valencian Community. It is a suffragan diocese of the Archdiocese of Tarragona.
History
The Diocese of Tortosa gives a certain foundation to an ancient historical region that, despite having no political representation, shares common historical, cultural and linguistic ties. This territory is known as Ilercavonia in academic and scientific circles.
The territory of the historical Diocese of Tortosa was greatly reduced during General Franco's dictatorship, following the Concordat of 1953 between the Francoist regime and the Vatican. Under the pretext of adapting the dioceses to the civil provincial limits the Consistorial Congregation, bending to the wishes of the dictator, broke up the traditional region of the Diocese of Tortosa:
On the 2d September 1955, the Cesaraugustanae et aliarum decree of the Consistorial Congregation was published and the following year the parishes of Arenys de Lledó, Calaceit, Cretes and Lledó d'Algars in Matarranya, doing away with the traditional Aragonese parishes of the Diocese of Tortosa. Meanwhile, Betxí, an enclave of the Diocese of Teruel, was briefly added (1956–1960) to the Diocese of Tortosa and Maials was transferred to the Roman Catholic Diocese of Lleida.
Following the De mutatione finium Dioecesium Valentinae-Segorbicensis-Dertotensis decree, of 31 May 1960, the parishes of Nules, Vila-real, Castelló de la Plana, Lucena and Albocàsser that had historically belonged to the Diocese of Tortosa were aggregated to the Diocese of Segorbe-Castellón along with the parish of Betxí. Francoist propaganda presented the changes as an occasion for rejoicing.
List of bishops
See also
Roman Catholic Diocese of Lleida
Roman Catholic Diocese of Segorbe-Castellón
Ilercavonia
References
External links
Diocese of Tortosa website
Roman Catholic dioceses in Catalonia
Roman Catholic dioceses in Spain
|
1677905
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%B1%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE
|
Дуб Карпінського
|
Дуб Карпінського — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Коломийського району Івано-Франківської області, в селі Голосків, поруч зі старою церковною дзвіницею, біля яру в урочищі «На хащах».
Площа 0,01 га. Статус надано згідно з рішенням обласної ради від 24.03.2011 року № 90-4/2011. Перебуває у віданні Голосківської сільської ради.
Статус надано з метою збереження вікового дуба. Обхват 7,13 м, висота 35 м, вік близько 1000 років. Один з найстаріших дубів України. Дуб носить ім'я відомого польського поета Францішека Карпінського, під яким той любив працювати. У верхній частині дерева є дупло. У 2011 р. за ініціативи Київського еколого-культурного центру отримав статус ботанічної пам'ятки природи.
Легенди
За однією з легенд, у дубі є потаємні двері, які можуть одчинити тільки обрані. Ключа до тих дверей не шукайте, бо відкрити їх можна тільки вимовивши містичні слова. З-під самого дуба б'є прозоре джерело, яке має неабияку енергію. Старожили говорять, що вода з-під дуба є цілющою. Та щоб переконатися в цьому, скуштуйте її самі.
За іншою легендою, в село одного разу завітав Олекса Довбуш і заховав свій скарб у дубі.
Див. також
Карпінський Францішек
Література
Шнайдер С. Л., Борейко В. Е., Стеценко Н. Ф. 500 выдающихся деревьев Украины. — К.: КЭКЦ, 2011. — 203 с.
Ресурси Інтернету
Фотогалерея самых старых и выдающихся деревьев Украины
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуб Карпінського»
Виноски
Ботанічні пам'ятки природи Івано-Франківської області
Природно-заповідний фонд Коломийського району
Природоохоронні об'єкти, засновані 2011
Засновані в Україні 2011
2011 в Івано-Франківській області
Дуби
Об'єкти, названі на честь Францішека Карпінського
|
5016598
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1917%20%D0%B2%20%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97
|
1917 в анімації
|
1917 в анімації
Випущені фільми
невідома дата — The Dinosaur and the Missing Link: A Prehistoric Tragedy (США)
22 січня — Kaiser (Бразилія)
4 лютого:
Colonel Heeza Liar On The Jump (США)
Throwing the Bull (США)
11 березня — Roses and Thorns (США)
19 березня — Colonel Heeza Liar, Spy Dodger (США)
квітень — Imokawa Mukuzo Genkanban no Maki (Японія)
12 квітня — Robbers and Thieves (США)
29 квітня — The Cook (США)
7 травня — Farmer Al Falfa's Wayward Pup (США)
27 травня — Moving Day (США)
червень — Some Barrier (США)
24 червня — All Is Not Gold That Glitters (США)
30 червня — Namakura Gatana (Японія)
липень — His Trial (США)
5 серпня — A Krazy Katastrophe (США)
20 серпня — Colonel Heeza Liar's Temperance Lecture (США)
9 листопада — El Apóstol (Аргентина)
Народилися
Січень
11 січня: Маргарет Райт, американська актриса (озвучувала Кейсі Джуніора в «Дамбо») (пом. 1999).
24 січня: Ернест Боргнайн, американський актор (озвучка Карфейса в серіалах «Усі собаки потрапляють до раю 2» і «Усі собаки потрапляють до раю», «Людина-русалка» в «Губка Боб Квадратні Штани», він сам в епізоді « Сімпсонів » Бойскаути з капюшоном), (д. 2012 р.).
Березень
12 березня: Міллард Кауфман, американський сценарист (співавтор «Містера Магу») (пом. 2009).
Квітень
8 квітня: Джон Вітні, американський мультиплікатор, композитор і винахідник («П'ять вправ у фільмах», співавтор анімації початкової серії «Запаморочення») (пом. 1995)
9 квітня: Рольф Каука, німецький художник коміксів і кінорежисер (Фікс і Фоксі) (пом. 2000).
15 квітня: Ганс Конрід, американський актор (озвучка Джорджа Дарлінга та Капітана Гака у «Пітер Пен», «Злий удар хлистом» у "Дадлі-ду-Райт ", Воллі Морж у «Дятел Вуді») (пом. 1982).
17 квітня: Марта Сігалл, американська аніматорка, художниця та художник (Warner Bros. Мультфільми), (пом. 2014).
18 квітня: Воррен Батчелдер, американський аніматор (Warner Bros. Мультфільми, DePatie-Freleng, Peanuts special), (пом. 2007).
19 квітня: Ге Ге Пірсон, американська акторка (другий голос Кролика-хрестоносця в Crusader Rabbit), (пом. 1975).
Травень
1 травня: Федір Хитрук, російський мультиплікатор і режисер («Історія одного злочину», «Фільм, фільм, фільм», «Вінні-Пух», "О, спорт, ти — спокій! ") (пом. 2012).
11 травня: Дін Елліотт, американський композитор (Чак Джонс, DePatie-Freleng Enterprises, Ruby-Spears Productions), (пом. 1999).
16 травня: Хел Сігер, американський аніматор, автор коміксів і художник коміксів (Fleischer Studios, Batfink, Мілтон Монстр), (пом. 2005).
23 травня: Тетяна Рябучинська, російська балерина (співвиконувала роль танцювальної моделі в сегменті «Танець годин» у «Фантазії» та сегменті «Два силуети» в "Зробити мою музику ") (пом. 2000).
Червень
2 червня: Бріс Мак, американський кінорежисер і художник (Компанія Уолта Діснея), (пом. 2008).
24 червня: Вільма Бейкер, американська аніматорка (компанія Уолта Діснея), (пом. 2016).
Липень
16 липня : Білл Вудсон, американський актор (оповідач у Супердрузі), (пом. 2017).
17 липня :
Філліс Діллер, американська актриса та комедійна акторка (голос королеви в «Життя жука», Тельми Ґріффін у «Сімейнику», подруги монстра у «Божевільній вечірці монстрів?», Білої королеви в «Алісі в Задзеркаллі», бабусі Нейтрон у «Пригодах Джиммі Нейтрона»)., Хлопчик-Геній, Фея Цукрової Сливи в " Найбожевільнішому Лускунчику «, Джейн Гудейр в епізоді „Капітан Планета і планетники“ „Smog Hog“, Сюзі Білка в епізоді Animaniacs „Сонячні білки“, Ліліан в епізоді „Король гори“ „Втеча“ з Party Island», Мітці в епізоді Hey Arnold! «Grandpa's Sister», Маска Скара в епізоді The Powerpuff Girls «A Made Up Story», сама в епізоді The New Scooby-Doo Movies «A Good Medium is Rare»), (д. 2012 р .).
Гас Арріола, мексикансько-американський художник коміксів і аніматор (Screen Gems, MGM), (пом. 2008).
Серпень
2 серпня: Ва Чанг, китайсько-американський дизайнер, скульптор, аніматор і продюсер анімації (Піноккіо, Бембі), (пом. 2003).
13 серпня: Селбі Келлі, американський художник коміксів і аніматор (працював на Walt Disney Animation, Warner Bros. Animation Studios, MGM Animation, Walter Lantz, George Pal 's Puppetoons, Hanna-Barbera, Jay Ward, Bill Melendez, Chuck Jones), (пом. 2005).
28 серпня: Джек Кірбі, американський художник коміксів і аніматор (Fleischer Studios, Hanna-Barbera, Ruby-Spears ), (пом. 1994).
29 серпня: Ізабель Сенфорд, американська актриса та комедійна акторка (голос Бетсі в епізоді «Почекай, поки ваш батько повернеться додому», «Потрібна допомога», Ширлі Маклун в епізоді "Цуценя на ім'я Скубі-Ду " «Велосипед, створений для Бу!», Берніс в епізоді Пеппер Енн «Кокон Гейблз», озвучила себе в епізоді Сімпсонів "Мілхаус тут більше не живе" (пом. 2004).
Вересень
17 вересня: Джун Форей, американська акторка (озвучка Люцифера в «Попелюшці», Бабусі та Відьми Хейзел у "Веселі мелодії ", Вузлоголового та Сплінтера у «Вуді Дятлі», Роккі — білка-летяга, Наташі Фатале та Нелл Фенвік у «Роккі та Булвінкл», Жартуючого Смурфа у «Смурфиках»)., Граммі Гаммі у Disney's Adventures of the Gummi Bears, Magica De Spell і Ma Beagle у DuckTales, Бабуся Фа у Mulan), (2017 р.).
28 вересня : Карл Баллантайн, американський фокусник, комік і актор (озвучка Ела Г. Суіндлера в "Гарфілді та друзях ", Ленні Лунца в «Людині-павуку», Хаски в епізоді Freakazoid! «Газонні гноми: Глава IV — Веселощі на сонці»), (пом. 2009 р.).
жовтень
2 жовтня : Альма Дункан, канадська художниця, графік і кінорежисер («Кумак, сонний мисливець», "Серця та підошви") (пом. 2004).
Листопад
11 листопада: Герберт Клінн, американський аніматор (УПА, засновник Format Films), (пом. 1999).
Грудень
18 грудня: Оссі Девіс, американський актор, режисер, письменник і активіст (голос Яра в «Динозаврі») (пом. 2005).
22 грудня : Френкі Дарро, американський актор (озвучка Лемпвіка в "Піноккіо ") (пом. 1976).
30 грудня : Уеслі Таттл, американський співак кантрі (виконував роль йодлю у фільмі фільмі "Білосніжка та сім гномів") (пом. 2003).
Примітки
Посилання
Анімаційні роботи року, занесені до списку IMDb
|
1971828
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Basilica%20of%20Saint%20Francis%20of%20Assisi
|
Basilica of Saint Francis of Assisi
|
Basilica of Saint Francis of Assisi
The Basilica of Saint Francis of Assisi is the mother church of the Roman Catholic Order of Friars Minor Conventual in Assisi, a town in the Umbria region in central Italy, where Saint Francis was born and died. It is a papal minor basilica and one of the most important places of Christian pilgrimage in Italy. With its accompanying friary, Sacro Convento, the basilica is a distinctive landmark to those approaching Assisi. It has been a UNESCO World Heritage Site since 2000.
The basilica, which was begun in 1228, is built into the side of a hill and comprises two churches (known as the Upper Church and the Lower Church) and a crypt, where the remains of the saint are interred. The interior of the Upper Church is an important early example of the Gothic style in Italy. The Upper and Lower Churches are decorated with frescoes by numerous late medieval painters from the Roman and Tuscan schools, and include works by Cimabue, Giotto, Simone Martini, Pietro Lorenzetti, and possibly Pietro Cavallini. The range and quality of the works give the basilica a unique importance in demonstrating the outstanding development of Italian art of this period, especially if compared with the rest of Christian Europe.
History
The Franciscan friary (Sacro Convento) and the Lower and Upper Basilicas of Francis of Assisi were begun in honor of this local saint, immediately after his canonization in 1228. Simone di Pucciarello donated the land for the church, a hill at the west side of Assisi, known as "Hill of Hell" where previously criminals were put to death. Today, this hill is called "Hill of Paradise".
On 16 July 1228, Francis was canonized by Pope Gregory IX in Assisi, and he laid the foundation stone of the new church the following day, although construction may already have been begun. The construction having been begun at his order, the Pope declared the church to be the property of the papacy. The church was designed by Maestro Jacopo Tedesco, who was in those days the most famous architect. The construction was supervised by Brother Elias of Cortona, one of the first followers of Saint Francis and the former Vicar General of the Order under Saint Francis. The Lower Basilica was finished in 1230. On Pentecost 25 May 1230, the remains of Saint Francis were brought in a solemn procession to the Lower Basilica from its temporary burial place in the church of San Giorgio (St. George), now the Basilica of Saint Clare of Assisi. The burial place was concealed for fear that St Francis' remains might be stolen and dispersed. The construction of the Upper Basilica was begun after 1239 and was completed in 1253. Both churches were consecrated by Pope Innocent IV in 1253.
Pope Nicholas IV, a former Minister-General of the Order of Franciscans, raised the church to the status of Papal Church in 1288. The Piazza del Loge, the square leading to the church, is surrounded by colonnades constructed in 1474. They housed the numerous pilgrims flocking to this church. In 1818, the remains of Saint Francis were rediscovered beneath the floor of the Lower Basilica. In the reign of Pope Pius VII the crypt was built so that the faithful might visit the burial place of the saint.
On 27 October 1986 and January 2002, Pope John Paul II gathered in Assisi with more than 120 representatives of different religions and Christian denominations for a World Day of Prayer for Peace.
Earthquake of 1997
On the morning of September 26, 1997, two earthquakes hit the region around Assisi in rapid succession, registering 5.7 and 6.0 magnitude respectively. There was widespread devastation and many ancient buildings were destroyed or damaged. While a group of specialists and friars were inspecting the damage to the Basilica of Saint Francis, an aftershock shook the building, causing the collapse of the vault. Two Franciscan friars who were among the group and two of the specialists were killed. Much of the cycle of frescoes of the life of Saint Francis by Giotto in the Upper Church of the Basilica were slightly damaged whereas those of the sections of the vault which collapsed were almost entirely destroyed. The church was closed for two years for restoration. The collapse was captured on tape.
Architecture
The church was designed by Maestro Jacopo Tedesco on two levels, each of which is consecrated as a church. They are known as the "Basilica superiore" (The Upper Basilica), generally called "The Upper Church" and the "Basilica inferiore" (The Lower Basilica), generally called "The Lower Church". The Lower Church was structurally a large crypt supporting the upper one. In the 19th century a lower crypt was constructed beneath the basilica. Architecturally, the exterior of the basilica appears united with the Friary of St. Francis, since the lofty arcades of the latter support and buttress the church in its apparently precarious position on the hillside.
The architecture is a synthesis of the Romanesque and Gothic styles, and established many of the typical characteristics of Italian Gothic architecture. As originally built, both upper and lower churches had a simple cruciform plan with an aisle-less nave of four square bays, a square crossing, a transept that projected by half a bay on each side, and an apse, the lower being semicircular and the upper polygonal. To the left of the church stands a free-standing bell tower of Romanesque design.
The Lower Church was built entirely in the Romanesque style, having low semi-circular ribbed cross-vaults over the nave and barrel vaults over the transept arms. However, the space has been greatly extended with a number of lateral and transept chapels added between 1350 and 1400. The main entrance to the nave is through an ornate Gothic doorway built between 1280 and 1300, and later enclosed with a simple Renaissance style porch of 1487 by Francesco di Bartolomeo da Pietrasanta (d. 1494). Set in the tympanum of the Gothic doorway is an ornate rose window which has been called "the eye of the most beautiful church in the world"
The Upper Church has a façade of white-washed brick divided into two horizontal zones of about equal height, and with a simple gable of height equal to the lower zones. There is a single large doorway in the Gothic style, divided by a column and with a rose window set in the tympanum above the two cusped arches. Above the door, in the second zone is a large and ornate rose window in which most of the decorative details are Romanesque in style. Surrounding it are carved the symbols of the Four Evangelists, combining with the window to create a square composition. Above it in the gable is an ocular window. To the left of the façade and visible from both the forecourts of the Upper Church and the Lower Church is the Benediction Loggia in the Baroque style which was built in 1754, when the church was raised to the status of basilica.
Internally, the Upper Church maintains Brother Elias' original simple aisleless cruciform plan. Like the Lower Church, there is a nave of four bays with ribbed cross-vaulting. Unlike that of the Lower Church, it is only the diagonal ribs which are of semi-circular form. The transverse ribs are pointed in the Gothic manner, and thus rise to the full height of the wider diagonal ribs. Each group of ribs springs from a group of clustered columns. Externally the columns and vault are supported by stout buttresses of semi-circular plan. Unlike the Lower Church, the transepts also have ribbed vaulting.
There are tall Gothic windows with Geometric tracery in each bay of the nave and in the polygonal apse of the chancel. The windows of the apse are believed to have been created by German craftsmen active around Assisi at the end of the 13th century. The windows on the left hand side of the nave were made by a French workshop (1270), while those on the right hand side are attributed to the workshop of Maestro di San Francesco. These stained glass windows are among the best examples of 13th-century Italian glasswork.
As is characteristic of Italian church architecture, the main decorative feature, and the main medium used for conveying the Church's message is fresco, rather than stained glass. The earliest frescoes are some of those in the Lower Church. The work proceeded with a number of different projects and appears to have involved numerous artists, some of whom are as renowned as Cimabue and Giotto, but many of whom are no longer known by name.
Upper Basilica
This bright and spacious basilica consists of a single four-bay nave with cross-vaulted ceiling bordered with patterns of crosses and leaves, a transept and a polygonal apse. The four ribbed vaults are decorated alternately with golden stars on a blue background and paintings. The second vault is decorated with roundels with busts of Christ facing Saint Francis and the Virgin facing Saint John the Baptist. The entrance vault gives us the Four Latin Doctors of the Church: St Gregory facing St. Jerome and Saint Ambrose facing St. Augustine. These are ascribed to the Isaac Master.
The choir has 102 wooden stalls with carvings and marquetry by Domenico Indovini (1501). In their centre, on a raised platform, stands the papal cathedra.
The west end of the transept and the apse have been decorated with many frescoes by Cimabue and his workshop (starting in ). The magnificent Crucifixion, with Saint Francis on his knees at the foot of the Cross, stresses again the veneration of the Passion of Christ by Saint Francis. The frescoes of Cimabue soon suffered from damp and decay. Due to the use of lead oxide in his colours and to the fact that the colours were applied when the plaster was no longer fresh, they have deteriorated and have been reduced to photographic negatives.
Prior to him there had been some decorations in the upper right hand section of the transept by an (anonymous) Northern Master, probably an English artist (1267–1270). He realized the two lunettes and the roundels on the west wall with paintings of the Angel and the Apostles. Another (anonymous) master, the Roman Master, painted the Isaiah and the David and the remainder of the wall under the eastern lunette.
The upper part on both sides of the nave, badly damaged by the earthquake of 1997, was decorated in two rows with in total 32 scenes from the Old Testament (starting with Creation of the World and ending with Joseph forgives his brothers) and the New Testament (from the Annunciation to The Women at the Tomb), while the upper register of the entrance wall is covered with two frescoes Pentecost and Ascension of Jesus. Since it took about six months to paint one bay of the nave, different Roman and Tuscan masters, followers of Cimabue, have performed this series of scenes such as Giacomo, Jacopo Torriti and Pietro Cavallini.
The two frescoes of the life of Isaac (Isaac blesses Jacob and Esau in front of Isaac) in the middle register of the third bay, are traditionally ascribed to the young Giotto (1290–1295) (previously wrongly ascribed to Cimabue by Vasari). But even this has been controversial. Many critics esteem these the work of the anonymous Isaac Master and his workshop. Deducing from stylistic details, attesting to his Roman background, some think that the Isaac Master may have been Pietro Cavallini or a follower. Pietro Cavallini had painted around 1290 a similar fresco Isaac blessing Jacob in the convent of the church Santa Cecilia in Trastevere in Rome. The position of the resting Isaac looks like the same position of the Virgin in Cavallini's mosaic Birth of the Virgin in the apse of the church Santa Maria in Trastevere in Rome. The Isaac Master is considered one of the first practitioners of the true fresco (buon fresco) technique, which revolutionized mural painting for the subsequent centuries.
But the most important decorations are the series of 28 frescoes ascribed to the young Giotto along the lower part of the nave. Each bay contains three frescoes above the dado on each side of the nave, two frescoes in the east galleries beside the entrance, and two more on the entrance wall. Giotto used the Legenda Maior, the biography of Saint Francis by Saint Bonaventure (1266) to reconstruct the major events in the life of Saint Francis. The prototype for this cycle may have been the (now lost) Saint Francis cycle by Pietro Cavallini in the church San Francesco a Ripa in Rome. The paintings are as vivid as if Giotto had been a witness to these events. According to Vasari, they were executed in the period between 1296 and 1304.
However the authorship of Giotto is disputed, due to the ambiguous attributions given in early descriptions of this work. Many Italian critics continue to support the authorship of Giotto and his workshop. But because of small differences in style with the frescoes of Isaac, it is thought that several or even all of these frescoes were painted by at least three separate painters, using the original concept of Giotto : the Master of Legend of Saint Francis (the principal painter and probable supervisor of the cycle), the Master of the Obsequies of Saint Francis and the Cecilia Master.
The first span of the ceiling is decorated with frescoes of the "Four Doctors of the Church“ (Jerome, Augustine, Gregory and Ambrose), attributed either to a young Giotto or to one of his followers. The third span presents four heart-shaped medallions of the Christ, Mary, John the Baptist and Francis, painted by Jacopo Torriti.
The cuspidate façade of the upper basilica has a portal in Gothic style with twin doors and a beautiful rose window.
There is a sculpture, Tau, by Guido Dettoni della Grazia, that is on permanent exhibition.
Lower Basilica
Brother Elias had designed the lower basilica as an enormous crypt with ribbed vaults. He had acquired his experience by building huge sepulchres out of hard rock in Syria.
The doors are surmounted by a large rose window, flanked by two smaller ones, called "the eye of the most beautiful church in the world" The decorations on the left wooden door were executed by Ugolinuccio da Gubbio and those on the right door by an anonymous Umbrian artist (1573). They portray stories from the lives of Saint Francis, Saint Clare, Saint Louis and Saint Anthony. On the left wall of the porch stands the bust of Pope Benedict XIV who granted this church the title of Patriarchal Basilica and Cappella Papale. Pope Benedict XVI's theological act in 2006 of renouncing the title of "Patriarch of the West" has had the consequence of the basilica changing its name to that of the Papal Basilica of St. Francis.
Entering the lower basilica, one sees at the other side of the vestibule the chapel of Saint Catherine of Alexandria, erected about 1270. It was enlarged by Gattapone da Gubbio and decorated at the expense of Cardinal Egidio Albornoz, papal legate in charge of the Papal States (from 1350 to 1367). He was initially buried here but his body was later transferred to Toledo, Spain. The frescoes with the eight episodes from the life of Saint Catherine were painted in 1368–1369 by 'Andreas pictor de Bononia'. This painter, called Andrea, is most probably Andrea de' Bartoli (–1369), the court artist of Albornoz (and not Andrea da Bologna, as usually, but wrongly, attributed). The saints in this chapel were painted by Pace di Bartolo d'Assisi (1344–1368). The stained glass windows are the work of Giovanni di Bonino of Assisi (mid-14th century).
On the left side of the entrance is the small Chapel of St. Sebastian with a canvas by Giorgetti and episodes of the life of the saint on the walls painted by G. Martelli (Irene taking care of St. Sebastian; St. Sebastian before Domitian). The left wall of this chapel is decorated by some paintings by Ottaviano Nelli (15th century) and a painting of Saint Christopher (Umbrian School, 14th century).
On the right side of the entrance there are two monuments by anonymous artists: in the first span, the mausoleum of Giovanni de' Cerchi, surmounted by an early 14th-century porphyry vase (a gift of a queen of Cyprus) and the mausoleum of John of Brienne, king of Jerusalem and emperor-regent of Constantinople. Above this last burial monument stands a statue of the Blessed Virgin and on its left the figure of a crowned woman seated on a lion, made by Cosmatesco (1290).
The badly deteriorating frescoes on the walls and the vaults of the third section of this entrance are the work of Cesare Sermei and G. Martelli (1645). The chapel on the right side of the third section is dedicated to St. Anthony the Abbot. The niches in the wall contain the burial monuments of the Governor of Spoleto (by then part of the Papal States) Blasco Fernandez and his son Garcia, both assassinated in 1367 (anonymous local artist, 14th century).
The lower basilica consists of a central nave with several side chapels with semi-circular arches. The nave is decorated with the oldest frescoes in the church by an unknown artist, called Maestro di San Francesco. They feature five scenes from the Passion of Christ on the right side, while on the left side equally five scenes from the Life of St. Francis. By this juxtaposition, the Franciscans wanted to contribute to the idea of their founder as a second Christ.
They are connected by a low blue-painted ceiling decorated with golden stars. Most images on the lower walls have decayed to leave almost no trace, except on the right wall fragments of Virgin and Child with an Angel by Cimabue.
These frescoes, executed in tempera on dry plaster, were completed about 1260–1263. They are considered by many as the best examples of Tuscan wall paintings prior to Cimabue. As the popularity of this church increased, side chapels for noble families were added between 1270 and 1350, destroying the frescoes on the opened walls.
The first chapel on the left is the San Martino Chapel, dedicated to Saint Martin of Tours. It was built by the Franciscan Cardinal Gentile Portino da Montefiore and was decorated between 1317 and 1319 with ten frescoes depicting the saint's life by Simone Martini. This dedication most likely referred to the Cardinal's position as Cardinal-Priest of the Basilica of St. Martin "ai Monti" in Rome, and was intended to be his burial place. It was probably incomplete at the time of Montefiore's death (October 1312), thus he was interred in the neighboring Chapel of St. Louis. Martini also painted a triptych depicting the Madonna and Child with Two Hungarian Royal Saints with a row of five attendant saints in the St. Elizabeth Chapel (southern arm of the transept). These are among the greatest Martini's works and the finest examples of 14th-century painting. Over time, however, his use of lead paint has led to the darkening of several sections of these works.
The other chapel on the left is dedicated to St. Peter of Alcantara.
The chapels on the right are dedicated to Saints:
Louis of Toulouse and Stephen I of Hungary, with frescoes by Dono Doni (1575) and stained glass, attributed to Simone Martini.
Anthony of Padua, with frescoes by Cesare Sermei (1610).
Mary Magdalene. This chapel, built by Teobaldo Pontano (the Bishop of Assisi from 1296 to 1329), contains some of the best works of the workshop of Giotto and maybe by the Master himself (about 1320). (It was wrongly attributed by Vasari to Puccio Capanna.) On the lateral walls are scenes from the Life of Mary Magdalene (above the portrait of Teobaldo Pontano), while in the vault there are roundels with busts of Christ, the Virgin, Mary Magdalene and Lazarus.
The nave ends in a richly decorated semicircular apse, preceded with a transept with barrel vaulting.
The frescoes in the right transept depict the childhood of Christ, partly by Giotto and his workshop and the Nativity by the anonymous Maestro di San Nicola. The lowest level shows three frescoes representing St. Francis posthumously intervening in favour of two children. These frescoes by Giotto were revolutionary in their time, showing real people with emotions, set in a realistic landscape.
On the transept wall Cimabue painted an image of Our Lady enthroned and Saint Francis (1280). This is probably the nearest likeness existing, showing the actual appearance of Saint Francis. This static painting in Gothic style is in stark contrast with the lively frescoes of Giotto.
This Chapel of Saint Nicholas of Bari, at the northern end of the transept, was commissioned by the papal legate Cardinal Napoleone Orsini and it contains the tomb of the cardinal's brother, Giovanni Orsini, who died between 1292 and 1294. The funerary monument is set in a niche above the altar, with the recumbent effigy of a young man placed inside a mortuary chamber and flanked by two angels. The reliefs were carved by an Umbrian sculptor, probably of local origin. Between the tomb and the stained glass window appears a frescoed triptych attributed to Giotto's school, representing the Madonna and Child with Saint Francis and Nicholas. The cycle decorating the walls of the chapel, completed by 1307, comprises twelve scenes painted on the ceiling and on the walls illustrating the life and miracles of St Nicholas A scene of the chapel's dedication is painted above the arch of the entrance on the southern wall: the Redeemer receives the homage of Giovanni Orsini, presented by St. Nicholas, and of Napoleone Orsini, presented by Saint Francis. The stained glass windows show Cardinal Napoleone presented to Christ in the summit and his brother presented to Saint Nicholas in the zone below. At the southern end of the transept cardinal Orsini commissioned another chapel, dedicated to St John the Baptist, which was probably originally built for the tomb of Napoleone Orsini himself, but the cardinal was never buried there and the tomb remained empty. The parallel architectural arrangement of both Orsini chapels suggests that they were conceived together. However, the decorations of the chapel dedicated to Saint John the Baptist were never finished. Pietro Lorenzetti (or his workshop) executed a frescoed triptych with a Madonna and Child with Saints John the Baptist and Francis.
The left transept was decorated by the Sienese painter Pietro Lorenzetti and his workshop between 1315 and 1330 (attributed by Vasari to Pietro Lorenzetti and also (wrongly) to Giotto and Puccio Capanna). This cycle of tempera frescoes are his masterworks. They depict six scenes from the Passion of Christ. The fresco of Deposition of the Cross is especially emotional. There were about 330 work-stages needed to complete this cycle. Beneath the monumental "Crucifixion" scene, Pietro Lorenzetti has executed a fresco of the Madonna and Child, accompanied by Saints John the Evangelist and Saint Francis (the so-called Madonna dei Tramonti). The fresco is accompanied by a frescoed niche containing the liturgical implements and a fictive bench.
The juxtaposition of the Childhood and the Passion frescoes emphasizes the parallel between the passion of Christ and the compassion of St. Francis.
The papal altar in the apse was made out of one block of stone from Como in 1230. Around the altar are a series of ornamented Gothic arches, supported by columns in different styles. The fine Gothic walnut choir stalls were completed in 1471 by Apollonio Petrocchi da Ripatransone, with the help of Tommaso di Antonio Fiorentino and Andrea da Montefalco.
Once featuring frescoes depicting an allegory of the Crucifixion by Stefano Fiorentino (destroyed in 1622), the walls of the apse are now covered with a "Last Judgment" by Cesare Sermei di Orvieto (1609–1668).
The paintings in the lunettes of the vaults (1315–20) depict the Triumph of St Francis and three allegories of Obedience, Poverty and Chastity by the so-called Maestro delle Vele (Master of the Assisi vaults), a pupil of Giotto (about 1330).
The stained glass windows in this lower basilica are attributed to Giovanni di Bonino and his workshop.
Crypt
Halfway down the nave one can descend into the crypt via a double stairway. This burial place of Saint Francis was found in 1818. His remains had been hidden by Brother Elias to prevent the spread of his relics in medieval Europe, a story told by Jon M. Sweeney in The Enthusiast. By order of Pope Pius VII a crypt was built under the lower basilica. It was designed by Pasquale Belli with precious marble in neo-classical style. But it was redesigned in bare stone in neo-Romanesque style by Ugo Tarchi between 1925 and 1932.
The ancient stone coffin with iron ties is enshrined in an open space above the altar. In 1934 his most faithful brothers were entombed in the corners of the wall around the altar: Brother Rufino, Brother Angelo, Brother Masseo and Brother Leo.
At the entrance of the crypt, an urn with the remains of Jacopa dei Settesoli was added to the crypt. This woman of Roman nobility, affectionately referred to as "Brother Jacoba", was the most faithful friend and benefactress of Saint Francis. She was at his side in the Porziuncola at the hour of his death.
Friary of Saint Francis
Next to the basilica stands the friary Sacro Convento with its imposing walls with 53 Romanesque arches and powerful buttresses supporting the whole complex. It towers over the valley below, giving the impression of a fortress. It was built with pink and white stone from Mount Subasio. It was already inhabited by the friars in 1230. But construction took a long time, with as result different styles intermingling : Romanesque with Gothic style. A major part was built under the reign of Pope Sixtus IV, a Franciscan, between 1474 and 1476.
The friary now houses a vast library (with medieval codices and incunables), a museum with works of art donated by pilgrims through the centuries and also the 57 works of art (mainly of Florentine and Sienese schools) of the Perkins collection.
The belfry, in Romanesque style, was finished in 1239.
Other burials
Giovanna of Italy
John of Brienne
See also
Italian Gothic architecture
Basilica of Saint Mary of the Angels in Assisi
Gothic architecture in Italy
Basilica of San Francisco (La Paz)
References
Citations
Bibliography
Bokody, Péter. "Mural Painting as a Medium: Technique, Representation and Liturgy." In Image and Christianity: Visual Media in the Middle Ages, ed. Péter Bokody (Pannonhalma: Pannonhalma Abbey, 2014), 136–151. https://www.academia.edu/8526688/Mural_Painting_as_a_Medium_Technique_Representation_and_Liturgy
External links
Saint Francis review – The official review of the Basilica of Saint Francis
The official website of the Basilica of Saint Francis
To see the webcam in the tomb of Saint Francis
The Basilica of Saint Francis
Frescoes of Giotto in the upper basilica
Frescoes of Pietro Lorenzetti in the lower basilica
Frescoes of Simone Martini in the lower basilica
Basilica of Saint Francis of Assisi – Italy
Churches completed in 1253
Francesco d'Assisi
Art museums and galleries in Umbria
Minor basilicas in Umbria
Fresco paintings in Umbria
World Heritage Sites in Italy
Properties of the Holy See
Franciscan churches in Italy
Franciscan convents
Romanesque architecture in Assisi
Gothic architecture in Assisi
Roman Catholic shrines in Italy
Museums in Umbria
Religious museums in Italy
Papal basilicas
Burial sites of the House of Saxe-Coburg and Gotha (Bulgaria)
13th-century Roman Catholic church buildings in Italy
|
33123939
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2011%20Guangzhou%20International%20Women%27s%20Open%20%E2%80%93%20Doubles
|
2011 Guangzhou International Women's Open – Doubles
|
2011 Guangzhou International Women's Open – Doubles
Edina Gallovits-Hall and Sania Mirza were the defending champions, but decided not to participate.
Hsieh Su-wei and Zheng Saisai won the title. They defeated Chan Chin-wei and Han Xinyun 6–2, 6–1 in the final.
Seeds
Jarmila Gajdošová / Anastasia Rodionova (quarterfinals)
Alberta Brianti / Petra Martić (semifinals)
Chang Kai-chen / Jill Craybas (quarterfinals)
Maria Kondratieva / Sun Shengnan (first round)
Draw
References
Main Draw
Guangzhou International Women's Open - Doubles
2011 Doubles
|
3123565
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D1%81%20%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D0%BC
|
Джеймс Бернгам
|
Джеймс Бернгам (James Burnham; 22 листопада 1905, Чикаго — 28 липня 1987, Кент, Коннектикут) — американський філософ, соціолог та економіст, професор Нью-Йоркського університету (1929—1953). Теоретик консерватизму.
Біографія
Ставши професором університету, співпрацював з різними радикальними журналами, разом з Сіднеєм Хуком брав участь в створенні Американської робочої партії. У 1934 виступав за її об'єднання з Комуністичною Лігою Америки (троцькістська). З цього часу деякий час був другом Льва Троцького.
У 1941 році видав свою головну роботу — «Революція директорів» («The Managerial Revolution»), в якій висунув ідею про трансформацію капіталізму в «менеджерське суспільство», влада в якому перейде до нового класу керуючих (менеджерів, технократів).
Див. також
Примітки
Посилання
Бернгам Джемс //
Бёрнхем Джеймс на сайті Хронос
Філософи США
|
2765004
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%BE%20%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Шугало Роман Васильович
|
Шугало Роман Васильович
Роман Васильович Шугало (нар. , село Байрак, тепер Семенівського району Полтавської області) — український діяч, 2-й секретар Семенівського районного комітету КПУ Полтавської області. Народний депутат України 7-го скликання. Був одним із депутатів, що голосували за «Диктаторські закони» 16 січня 2014 року.
Біографія
Народився у родині робітників.
У 2004—2009 роках — студент історико-юридично-філософського факультету Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, учитель історії.
З 2009 року — продавець-консультант магазину комп'ютерної техніки, охоронець приватного підприємства.
Член КПУ з 2010 року. 2-й секретар Семенівського районного комітету КПУ Полтавської області (з березня 2011).
Народний депутат України 7-го скликання (грудень 2012 — листопад 2014) від КПУ, № 23 в партійному списку. Член фракції КПУ (з грудня 2012 до липня 2014), член групи За мир та стабільність (з липня 2014). Член Комітету з питань соціальної політики та праці (з грудня 2012). Автор та співавтор п'яти законопроєктів, пів сотні депутатських звернень.
17 вересня 2014 року у час запеклих боїв на сході України, Роман Шугало разом з іншими народними депутатами (зокрема, регіонали Володимир Олійник, Олена Бондаренко, Владислав Лук'янов, комуніст Олександр Голуб та народна артистка України Таїсія Повалій) відвідав російську Держдуму. Цей вчинок став предметом досудового розслідування і звернення МВС до Генпрокуратури.
З вересня 2014 року Роман Шугало зник з інформаційного простору та соціальних мереж.
Джерела
Шугало Роман Васильович. Картка народного депутата на порталі rada.gov.ua.
Примітки
Уродженці Семенівського району (Полтавська область)
Випускники Черкаського національного університету
Народні депутати України 7-го скликання
Члени КПУ
|
2319245
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%86
|
Гельніц
|
Гельніц — громада в Німеччині, розташована в землі Тюрингія. Входить до складу району Альтенбургер-Ланд. Складова частина об'єднання громад Альтенбургер-Ланд.
Площа — 5,06 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Тюрингії
|
2112616
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D1%96%D0%B6%D0%B8%D1%82%20%D0%A4%D0%BE%D1%81%D1%81%D1%96
|
Бріжит Фоссі
|
Бріжит Фоссі (нар. 15 червня 1946, Туркуен, департамент Нор, Франція) — французька акторка театру і кіно.
Біографія
У кіно вперше знялася у 5 років («Заборонені ігри» Рене Клемана). Успіх фільму в Європі був таким, що дівчинку представили особисто королеві Великої Британії Єлизаветі II.
У 1960-1970-ті Фоссі грала в таких фільмах, як «Прощай, друг», «Вальсуючі», «Чоловік, який любив жінок». Велику популярність їй принесла роль Франсуаз Берретон в першій і другій частинах фільму Клода Піното «Бум».
Грає в багатьох театральних і телевізійних постановках. За роль в одному з серіалів отримала нагороду «Sept d'or» в номінації «Найкраща акторка» (1994). Також в 1977 і 1978 номінувалася на кінопремію «Сезар».
Жила в шлюбі з актором і продюсером Жаном-Франсуа Адамом (1938—1980). 13 жовтня 1968 народила дочку Марі Адам, що теж стала акторкою.
Фільмографія
1952 — Заборонені ігри / Jeux interdits
1968 — Adieu l'ami
1974 — Вальсуючі / Les Valseuses
1976 — Le Bon et les Méchants
1976 — Calmos
1977 — Чоловік, який любив жінок / L'Homme qui aimait les femmes
1979 — Quintet
1980 — Поганий син / Un mauvais fils
1980 — Бум / La Boum
1982 — Enigma
1982 — Бум 2 / La Boum 2
1983 — Au nom de tous les miens
1983 — Le Jeune Marié
1988 — Новий кінотеатр «Парадізо» / Nuovo Cinema Paradiso
1989 — 36:15 code Père Noël
1991 — Poslední motýl
1992 — Un vampire au paradis
1995 — Pour lamour de Thomas
1995 — Una bambina di troppo
2000 — Passage interdit
2003 — Toujours tout droit
2004 — L'homme en question
2006 — Grosse chaleur
2008 — La mort dans lile
2009 — Le mistere Josephine
2014 — Jusqu'au dernier
Примітки
Французькі акторки
|
858921
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1988%20%D1%83%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96
|
1988 у літературі
|
1988 у літературі
Нагороди
Народились
Померли
8 травня — Роберт Хайнлайн, американський письменник-фантаст (народився в 1907).
23 травня — Олексій Федорович Лосєв, російський філософ та філолог (народився в 1893).
30 грудня — Юлій Маркович Даніель, радянський поет, прозаїк, перекладач, дисидент (народився в 1925).
Нові книжки
Умберто Еко. Маятник Фуко.
Алхімік — роман Пауло Коельо.
|
1198544
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5-%D0%A4%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B9
|
Мунтеле-Філій
|
Мунтеле-Філій — село у повіті Клуж в Румунії. Входить до складу комуни Бейшоара.
Село розташоване на відстані 318 км на північний захід від Бухареста, 26 км на південний захід від Клуж-Напоки.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Клуж
|
638427
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD
|
Страшенський район
|
Страшенський район або Страшень — район у центральній Молдові. Адміністративний центр — Страшени.
Межує з Калараським районом на півночі та Оргіївським на північному сході, на сході — з Кріуленським, з муніципієм Кишинів на південному сході, Гинчештським і Яловенським районами на півдні та Ніспоренським районом на заході.
У районі розташований природний заповідник «Кондріца».
Національний склад населення згідно з Переписом населення Молдови 2004 року.
Примітки
Райони Молдови
Страшенський район
Райони Молдавської РСР
|
4885310
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%94%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Федоровська (Верхньотоємський район)
|
Федоровська (Верхньотоємський район)
Федоровська — присілок в Верхньотоємському районі Архангельської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Верхньотоємський муніципальний округ.
Історія
До 1 червня 2021 року входило до складу муніципального утворення Федьковське муніципальне утворення.
Населення
Примітки
Населені пункти Верхньотоємського району
|
10068022
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Molitva
|
Molitva
|
Molitva
"Molitva" ("Prayer") is a song recorded by Serbian singer Marija Šerifović with music composed by Vladimir Graić and Serbian lyrics written by Saša Milošević Mare. It in the Eurovision Song Contest 2007, held in Helsinki, resulting in the country's only ever win at the contest.
The song marked the country's Eurovision debut as an independent nation, the having dissolved in June 2006. It was released as a CD single in nine different versions on 27 July 2007.
Background
Conception
"Molitva" was composed by Vladimir Graić with Serbian lyrics by Saša Milošević Mare. It was recorded by Marija Šerifović in Serbian, English –as "Destiny" with lyrics by Jovan Radomir–, and Russian –as "" with lyrics by Andy Mikheev–. It was released as a CD single in nine different versions on 27 July 2007 by Connective Records after its win at Eurovision.
National selection
On 7–8 March 2007, "Molitva" performed by Šerifović competed in , the national final organised by Radio Television of Serbia (RTS) to select its song and performer for the of the Eurovision Song Contest. The song won the competition becoming the –and Šerifović the performer– for Eurovision.
Eurovision
On 10 May 2007, the Eurovision Song Contest semi-final was held at the Hartwall Areena in Helsinki. As this was Serbia's Eurovision debut as an independent nation, the song had to compete in the semi-final. Šerifović performed "Molitva" fifteenth on the evening. and received 298 points, placing first in a field of twenty-eight field and qualifying for the final. It was the highest number of points ever gained in the semi-final under the single semi-final format of the contest (2004–2007).
The song is memorable for its stage presentation because it lacked dance routines, revealing or showy costumes, pyrotechnics and other gimmicks –Eurovision is often accused of concentrating on these things instead of the music itself–. Many elements of "Molitva" contrasted with the previous winner, "Hard Rock Hallelujah". Šerifović's performance was complemented by the presence of the five backing singers – who after the contest joined together to form the group Beauty Queens.
On 12 May 2007, the final for the Eurovision Song Contest was held. Šerifović performed "Molitva" seventeenth on the evening. and received 268 points, winning the contest. It was the first song containing no English language lyrics to win since "Diva" by Dana International win for in . Molitva was the last entirely non-English song to win the contest until , where won with "Amar pelos dois" by Salvador Sobral, as well as being the first time a ballad had won since televoting became the standard, and the first one of the so-called "Balkan ballads" that came to prominence since the late 1990s to win the contest.
It was succeeded as the Serbian entry by "Oro" by Jelena Tomašević and as the winning song by "Believe" by Dima Bilan for .
Aftermath
As the winning broadcaster, the European Broadcasting Union (EBU) gave RTS the responsibility to host the of the Eurovision Song Contest. On 24 May 2008, Šerifović sang "Molitva" as the opening act of the grand final.
On 24 May 2012, Šerifović performed her song during the interval act of the second semi-final of the Eurovision Song Contest 2012 held in Baku accompanied by traditional Azeri musical instruments. The television special Eurovision: Europe Shine a Light, aired on 16 May 2020 throughout Europe, features Šerifović performing the song in an empty street in Belgrade.
Molitva was included in the list of the ten best Eurovision winners according to the Special Broadcasting Service (SBS) in 2016 and to The Independent in 2019, while The Eurovision Times, a fan blog, ranked it as the third best Eurovision song of all time.
Track listing
"Molitva" (Serbian version) – 3:03
"Destiny" (English version) – 3:04
"Molitva" (Russian version) – 3:01
"Molitva" (Magnetic Club reload mix Serbian version) – 4:26
"Destiny" (Magnetic Club reload mix English version) – 4:23
"Molitva" (Magnetic Club reload mix Russian version) – 4:25
"Molitva" (Jovan Radomir remix) – 3:38
"Rukoilen" (Finnish version) – 3:06
"Molitva" (instrumental) – 3:02
Charts
Weekly charts
Legacy
Other versions
The English version is titled "Destiny", the Russian version is titled "" (Molitva), and the Finnish version is called ""; these were performed by the Beauty Queens, without Šerifović. The song has also been released as a dance remix and a remix named "Jovan Radomir mix" by Swedish TV-presenter Jovan Radomir, who also wrote the English lyrics. An instrumental version has also been released as well as a karaoke version. The UK oompah band Oompah Brass recorded an instrumental version of "Molitva" on their album Oompocalypse Now (2008), premiered at the 2007 Belgrade Beer Festival.
In other media
Molitva has been often played for many successes Serbia has had in the year 2007. It was played at a welcome party for Serbia's tennis players after their French Open successes. During Wimbledon 2007, Molitva was often used during clips displaying the courts and players on the BBC. It was mainly used before and after footage or interviews with the Serbian players.
The short 10-second instrumental theme of the song can be heard even today on RTS between scheduled broadcasts as short intermezzo or when presenting RTS programme/image.
In 2015, the chorus of the song was played on Day 102 of the soap opera parody Kalyeserye of the Philippine noontime variety show Eat Bulaga!.
References
External links
2007 songs
Eurovision songs of Serbia
Eurovision songs of 2007
Eurovision Song Contest winning songs
Songs written by Vladimir Graić
Songs in Serbian
|
2521491
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D1%96%D0%B4%D0%B0
|
Питайбіда
|
Питайбіда — річка в Україні, у Козятинському районі Вінницької області, права притока Питай (басейн Південного Бугу).
Опис
Довжина річки 9 км. Площа басейну - 26,1 км². Формується з багатьох безіменних струмків та водойм.
Розташування
Бере початок у селі Вікторівці. Тече переважно на південний захід через Коритувату і у селі Збараж впає у річку Питай, ліву притоку Десни.
Річку перетинає автомобільна дорога
Джерела
Гавриков Ю.С. Реєстр річок Вінницької області.(Довідковий посібник, 2-ге видання, доповнене) – Вінниця: Басейнове управління водних ресурсів річки Південний Буг, 2018 - 28 с.
Малі річки України
Річки Вінницької області
Річки Козятинського району
Статті про річки Вінницької області без зображення в картці
|
3413573
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%96%D0%B5%D1%82%D1%82%D0%B0%20%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%29
|
Аріетта (Нью-Йорк)
|
Аріетта (Нью-Йорк)
Аріетта — місто в США, в окрузі Гамільтон штату Нью-Йорк. Населення — 292 особи (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкали 304 особи в 134 домогосподарствах у складі 85 родин. Було 726 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,3 %. Частка іспаномовних становила 0,3 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 20,7 % — особи молодші 18 років, 56,9 % — особи у віці 18—64 років, 22,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 50,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 93,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 92,8 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 1,9 % осіб, у тому числі 15,4 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 71 особа. Основні галузі зайнятості: мистецтво, розваги та відпочинок — 19,7 %, публічна адміністрація — 11,3 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 9,9 %.
Джерела
Містечка Нью-Йорку
Населені пункти округу Гамільтон (Нью-Йорк)
Населені пункти США, засновані 1827
|
2434493
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29
|
Мушкатівка (річка)
|
Мушкатівка (річка)
Мушкатівка — річка в Україні, у Жмеринському та Шаргородському районах Вінницької області. Ліва притока Мурашки (басейн Дністра).
Опис
Довжина річки приблизно 17 км. Висота витоку над рівнем моря — 342 м, висота гирла — 225 м, падіння річки — 117 м, похил річки — 6,89 м/км. Формується з багатьох безіменних струмків та 4 водойм.
Розташування
Бере початок на південно-східній стороні від села Варжинка. Спочатку тече на південний схід через село Пасинки, а потім повертає на південний захід і в селі Носиківка впадає в річку Мурашку, праву притоку Мурафи.
Примітки
Джерела
Гавриков Ю.С. Реєстр річок Вінницької області.(Довідковий посібник, 2-ге видання, доповнене) – Вінниця: Басейнове управління водних ресурсів річки Південний Буг, 2018 - 28 с.
Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 381
Малі річки України
Річки Вінницької області
Басейн Дністра
Річки Шаргородського району
Річки Жмеринського району
Статті про річки Вінницької області без зображення в картці
|
1781405
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%20%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%96%20%D0%B7%20%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%27%D1%8E
|
У любові з любов'ю
|
У любові з любов'ю — американська кінокомедія режисера Роуленда Лі 1924 року.
У ролях
Маргаріт Де Ла Мотт — Енн Джордан
Аллан Форрест — Джек Гарднер
Гарольд Гудвін — Роберт Меткалф
Вільям Остін — Джордж Сірс
Мері Воррен — Джулія
Вілл Воллін — містер Джордан
Аллан Сірс — Френк Оакс
Мейбл Форрест — Меріон Сірс
Кінокомедії США
Німі фільми США
Чорно-білі фільми
Фільми 20th Century Studios
|
1740429
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BC%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Сомководолинська сільська рада
|
Сомководолинська сільська рада
Склад ради
Рада складається з 12 депутатів та голови.
Керівний склад ради
Примітка: таблиця складена за даними джерела
Примітки
Джерела
Картка ради на сайті Верховної Ради України
Адміністративний устрій Переяслав-Хмельницького району
|
1925259
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D1%80%D0%BA%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%81%D0%B5%D0%BD%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%82
|
Дірк Волькертсен Корнгерт
|
Дірк Волькертсен Корнгерт (1522, Амстердам — 29 жовтня, 1590, Гауда) — нідерландський гуманіст, літератор і художник-графік.
Життєпис
Народився в місті Амстердам в родині Волькерта Корнгерта, торговця тканинами і сукнами. Працював юнаком разом із батьком, що відвідав Португалію й Іспанію.
Шлюб і позбавлення спадку
Сімнадцятирічним парубком Дірк Волькертсен узяв шлюб із пані Корнелією Сімонс, що була старшою за нього на дванадцять років, до того ж з бідної родини. Батьки не схвалювали ранній шлюб сина без їх дозволу і позбавили його спадку. Навіть смерть батька не втамувала розбрат в батьківській родині і мати, тоді вже вдова, підтвердила рішення померлого чоловіка позбавити сина спадку.
За припущеннями, скрутний матеріальний стан Дірка (рано одруженого) спонукав того до опанування графічних технік, аби матеріально підтримати себе і жінку. На щастя, у нього виявились непогані художні здібності.
Майстер гравер
Нема достеменних свідоцтв, де саме і у кого він здобув навички і техніку гравюри. В Гарлем, де мешкав Корнгерт, прибув з Італії близько 1536—1537 рр. художник Мартен ван Гемскерк (1498—1574). Йому сподобалась художня манера молодого гравера. Так народився тандем уславленого малювальника і художника (з досвідом праці в Італії) та молодого гравера, що майстерно переводив у друковану графіку численні малюнки Гемскерка. Розумний Гемскерк мав проблему з популяризацією власних творів і саморекламою, тиражована графіка як дешевий засіб самореклами добре вирішувала цю проблему. Живопис, навпаки, залишався трудоміським засобом і обслуговував надто мале коло багатих замовників. До того ж кількість картин, створених за життя Мартена ван Гемскерка, не перевищувала одної сотні, а більшість з них перебувала у недоступних для широкого загалу збірках.
Мартен ван Гемскерк почав швидко робити малюнки, а молодий Корнгерт швидко переводив їх у друковану графіку. Відомо, що разом вони створили і оприлюднили близько семисот гравюр. Мартен ван Гемскерк уславився таким чином як художник на батьківщині, а Корнгерт отримав авторитет як фаховий гравер і мав прибуток. Обидва заробляли і в інший спосіб. Гемскерк отримав замову від керівництва Гарлема на рекламу лотереї, котру почала проводити мерія міста. Гемскерк розробив рекламну афішу лотереї, а Корнгерт надрукував наклад і сприяв розповсюдженю афіші. Про це збережені свідоцтва в місцевому архіві від 1547 року, коли Корнгерту було близько 23-24 років. Якісь замови Корнгерт мав і від графа Рейнауда ІІІ ван Бредероде, коханкою котрого була Анна Сойманс, рідна сестра дружини Корнгерта. Завдання від графа Рейнауда ІІІ не перешкоджали працювати з Гемскерком чи брати інші замови.
Корнгерт був також автором гравюр і з творів Франса Флориса, котрі надрукував видавець і торговець гравюрами Ієронімус Кок, котрий співпрацював також з авторитетним Пітером Брейгелем старшим. Дірк Волькертсен Корнгерт брав також учнів, але додав згодом до власного фаху навички нотаріуса.
Взаємовпливи, самоосвіта і гарлемський історіограф
За зростанням авторитету самого Дірка Корнгерта стояли взаємовпливи і самоосвіта. На Корнгерта благодійно впливали не тільки співпраця, досвід і спілкування з Мартеном ван Гемскерком. Мав місце і зворотній процес, чимало ідей нових творів Гемскерку підказав сам Дірк Корнгерт, котрий графікою лише зробляв на життя, а сам визрівав як письменник-полеміст, ідеолог-теоретик, державний діяч, бо не припиняв пошуків. Нові графічні твори, таким чином, ставали оприлюденням ідей, настанов і повчальних прагнень як Мартена Гемскерка, так і Дірка Корнгерта. Ідеї і підказки Корнгерта, що ставали ідеологічними програмами, були перенесені як в картини Гемскерка, так і в нові графічні аркуші.
Серед графічних технік, котрі використовував Корнгерт — дереворит, гравюра на міді, офорт і співпраця з друкарем Ієронімом Коком, що мав патент на друк і був творцем широко розгалуженої мережі продажів друкованої графіки. На тому етапі гравер без реєстрації і патента не мав прав на розповсюдження власної продукції або робив це потайки. Реєстрація і вказівка імені друкаря були обов'язковими. Доволі широким був і перелік тем, що розробляв Корнгерт в гравюрі — біблійні сюжети («Голгофа», «Історія Товія», «Гріхопадіння Адама і Єви», «Притча про немилосердного раба», «Милосердний самаритянин»), моральне повчання («Блудний син», «Похвала добропорядних жінок», «Небезпека пихи і честолюбства», «Небезпека амбіцій», « Небезпека надій тільки на гроші»), батальний жанр («Імператор Карл V при захопленні Тунісу»), фольклорні і дидактичні твори (типи покарання чоловіків за глупоту) тощо.
Наче сама Фортуна попіклувалась про збереження (хоч якихось) свідоцтв про Мартена ван Гемскерка та про Дірка Корнгерта. Невдовзі по смерті обох свідоцтва про їх життя і твори почав збирати літній на той час історіограф Карел ван Мандер (1558—1606). Не маючи можливості розпитати померлих, він занотував свідоцтва помічника і приятеля Мартена ван Гемскерка — Якоба Рауверда (а міг би не встигнути й цього, бо сам помер 1606 року). Карел ван Мандер не перебільшив, коли написав про Корнгерта — " його дух, розум і руки були здатні усвідомити і реалізувати все, що тільки може усвідомити і відтворити людина ".
Корнгерт письменник, адміністратор і перекладач
Дірк Корнгерт, що знав латину (тодішню міжнародну мову західноєвропейських літераторів і науковців), не полишав літератури і сприяв перекладам на голландську творів класичної античної літератури. Так, йому належать переклади Сенеки, Цицерона , Боеція. Переклад дванадцяти книг Гомера " Одісей « 1562 року був одним із перших в черзі важливих перекладів нідерландського відродження.
Того ж 1562 року його призначили на посаду секретаря міста Гарлем (секретарів було три, один з трьох і був Корнгерт), а з 1564-го на посаду секретаря бургомістра. Саме він, учасник і ідейний натхненик боротьби з іспанськими загарбниками, був у 1566 році автором маніфеста, створеного для Вільгельма І Оранського. Зрозуміло, що на недовгий термін його матеріальний стан покращився, необхідності заробляти на життя графікою не стало, бо не було і вільного часу. Графічних творів в цей період просто не створено.
Вимушена еміграція
1568 року був заарештований іспанцями у місті Гаага. Рятуючи власне життя від смертельної небезпеки, втік до міста Клеве (нині Німеччина, земля Північний Рейн-Вестфалія). Під час перебування в Клеве узяв до себе учнем Гендріка Гольціуса, що стане видатним нідерландським гравером. Небезпека і стреси, пережиті в той період, сприяли роздумам і створенню книги „Boeventucht“ про витоки злочинів, де виклав їх аналіз і пропозиції про пом'якшення покарання та засоби виправлення ув'язнених.
Корнгерт богослов
За віросповідуванням Дірк Волькертсен Корнгерт був католиком з широким світоглядом і здатністю до аналітики. Це обумовило його підтримку революції у Нідерландах і перехід на бік ворогів іспанців-католиків, що повстали за національну незалежність від Іспанської імперії. Підозріле ставлення до Корнгерта з боку іспанської адміністрації примусило філософа і богослова тричі емігрувати з Нідерландів у Німеччину, де він не поривав зв'язку з керівництвом повсталих.
Вибрані твори
Галерея графічних творів
»
Джерела
http://dbnl.nl/tekst/veld039coor01_01/veld039coor01_01_0001.php (біографія Дірка Корнгерта, Ilja M. Veldman, Zutphen, 1989, in the DBNL (with prints))
Посилання
Див. також
Ранній нідерландський живопис
Північний маньєризм
Алегорія
Мартен ван Гемскерк
Гендрік Гольціус
Карел ван Мандер
Ламберт Ломбард
Мартен де Вос
Ян Санредам
Бартоломеус Шпрангер
Золотий кабінет шляхетного і вільного мистецтва живопису, книга біографій
Примітки
Нідерландські письменники
Нідерландомовні письменники
Нідерландські художники
Автори національних гімнів
Художники, чиї твори перебувають у суспільному надбанні
|
4054513
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D0%B3%D1%96%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%B0%D0%B9
|
Янгікургансай
|
Янгікургансай — річка в Бостанлицькому районі Ташкентського вілоята, в околицях гори Великий Чимган. Утворюється злиттям саїв Мазарсай і Гулькамсай, впадає в Чарвацьке водосховище, протікає по території Угам-Чаткальского національного парку. Перед впаданням у Чарвацьке водосховище перетинає автодорогу 4Р12 Юсуфхона — Бурчмулла. На берегах річки розташовується селище Янгікурган.
До заповнення Чарвацьке водосховище була притокою Чаткалу, тепер у зимовий період також впадає в Чаткал.
Довжина річки — 12 км. Середня витрата води — 0,691 м³/с .
Висота витоку — 1166 м над рівнем моря. Висота гирла — 900 м над рівнем моря.
Складові
Мазарсай і Гулькамсай стікають з північного схилу Чаткальского хребта, протікають переважно у вузьких долинах, місцями зі скелястими стінками. Навесні по руслах часті селеві явища, які іноді призводять до людських жертв.
Гулькамсай
Гулькамсай (також можлива назва Гулікамсай, з узбецької «Сай, де мало квітів») — ліва складова Янгікургансаю. Витоки лежать під перевалом Гулікам (туристична назва перевалу Пісочний), на відрозі гори Малий Чимган. Тече в напрямку на схід, ущелиною, густо порослою березами і хвойними деревами. Після злиття з Кічкіна-коксаєм повертає на північ. Рельєф змінюється, Гулькамсай тече серед скель («Гулькамські тіснини»). Тіснини являють собою каскад з трьох водоспадів (найвищий — 6 метрів), стислих стрімкими скелями. Проходження тіснин вимагає страхування, або альпіністських навичок. Нижче від тіснин приймає праву притоку Куйлюксай, далі течія проходить по дну широкої долини.
Мазарсай
Стікає з-під перевалу Сипкий, з відрога гори Аукашка (Чаткальский хребет). Тече переважно в північно-східному напрямку. Приймає велику праву притоку Семісозсай, далі протікає по вузькій, скелястій долині. Поблизу злиття з Гулькамсаєм обладнано водозабір, який забезпечує водою селище Янгікурган і розташовані поруч зони відпочинку.
У верхів'ях Мазарсаю лежать перевали Сипкий, Туманний, Юний краєзнавець, які ведуть у долину приток Акбулаку і Караарчі. Проходження маршрутів через зазначені перевали вимагає доброї фізичної підготовки і може займати 2—5 днів. Назву «Мазарсай» (струмок-кладовище) місцеві жителі пов'язують з тим, що під час навали завойовників (завойовниками вказують Тамерлана і навіть Олександра Македонського) місцеве населення ховалося в ущелинах Мазарсая і було зраджене. Через складність рельєфу, місцеві жителі не змогли втекти від війська і були всі перебиті.
Природа
Схили Янгікургансаю і його складових покриті арчею, аличею, яблунями, березами.
У верхів'ях Мазарсаю завдяки віддаленості від населених пунктів, зустрічаються великі ссавці — ведмеді і гірські козли.
Примітки
Джерела
Бостанлицький район
Річки Узбекистану
|
13844531
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Achlum
|
Achlum
|
Achlum is a village in the Waadhoeke municipality of Friesland, Netherlands. It is approximately 7 km southwest of the city of Franeker.
Achlum had about 629 inhabitants in January 2014.
History
Before 2018, the village was part of the Franekeradeel municipality. The village has a church which dates from the 12th century and is placed atop a so-called terp mound. Around the year 1260 there was a priory of Augustinian nuns, a part of the Lúntsjerk monastery which was destroyed in 1530. At that time the prior in Achlum was rebuilt but in 1572 the Geuzen destroyed it again. In Achlum used to be a butter factory which processed the milk of local farmers to butter.
In 1811 a farmer from Achlum called Ulbe Piers Draisma established a mutual fire insurance. The insurance society was called Onderlinge Waarborgmaatschappij Achlum.
De Achlumer Molen is a smock mill in Achlum which has been restored to working order. The mill is listed as a Rijksmonument, number 15821.
Community
Population
2009 - 635
2008 - 652
2005 - 663
2004 - 666
2003 - 664
2002 - 674
2001 - 679
2000 - 668
1999 - 652
1973 - 738
1969 - 796
1964 - 824
1959 - 881
1954 - 889
Notable residents
(1785–1830)), founder of insurance company Achmea
Gallery
References
Waadhoeke
Populated places in Friesland
|
4113974
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%D1%96%D1%80%D0%B6%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Очеретянка іржастоголова
|
Очеретянка іржастоголова (Horornis carolinae) — вид горобцеподібних птахів родини Cettiidae.
Поширення
Ендемік острова Ямдена (Молуккські острови на сході Індонезії). Природним середовищем існування є субтропічний або тропічний вологий низинний ліс.
Спосіб життя
Мешкає у густих лісах. Полює на дрібних комах у підліску і на землі.
Примітки
Cettiidae
Птахи, описані 1987
Ендемічні птахи Індонезії
|
2202167
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%82%20%D0%B3%D1%83%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%83%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Комендант гуртожитку (фільм)
|
Комендант гуртожитку (фільм)
«Комендант гуртожитку» — британська кінокомедія 1938 року режисера Герберта Бренона з Отто Крюгером, та в головних ролях. Знятий Асоціацією Британської Корпорації на . За сюжетом, три дівчини прибувають в елітну та спричиняють проблеми, як з чоловіками-студентами, так і з викладачами. Сюжет базується на 1936 року .
В ролях
Отто Крюгер — Чарльз Донкін
— Розмарі Фрінґдон
— Філіп де Пурвіль
— Барбара Фейн
— Кріс Фрінґдон
Кінастон Рівз — преподобний Едмунд Овінгтон
— Френк Гастінгс
— Віктор Біміш
— Флоссі Найтінгейл
— Берклі Найтінгейл
Генрі Гепворт — Бімбо Фрінґдон
Розамунд Барнс — Баттон Фрінґдон
Лоуренс Кітчин — Крамп
— Треверс
Примітки
Бібліографія
Low, Rachael. History of the British Film: Filmmaking in 1930s Britain. George Allen & Unwin, 1985.
Warren, Patricia. Elstree: The British Hollywood. Columbus Books, 1998.
Посилання
Фільми Великої Британії 1938
Кінокомедії 1938
Фільми англійською мовою
Чорно-білі фільми Великої Британії
Кінокомедії Великої Британії
Фільми Elstree Studios
Екранізації п'єс
Фільми Герберта Бренона
|
326634
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3%20%D0%93%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8E%D0%BA
|
Олег Гуменюк
|
Олег Гуменюк
Гуменюк Олег Анатолійович (3 травня 1983) — український футболіст, півзахисник.
Гуменюк Олег Іванович — народний депутат України.
Гуменюк Олег Мирославович (1972—2023) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Гуменюк Олег Олегович — український бізнесмен, керівник ІТ- та кіберспортивної компанії.
|
17249341
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Karen%20Harup
|
Karen Harup
|
Karen Harup
Karen Margrethe Harup Petersen (20 November 1924 – 9 July 2009) was a Danish swimmer. She competed in four events at the 1948 Summer Olympics and won three medals: a gold in the 100 m backstroke and silvers in the 400 m and 4 × 100 m freestyle, placing fourth in the 100 m freestyle.
She won three more gold medals at the 1947 European Championships. During her career she held 30 national titles and set two world records in freestyle relay events. In 1949, she retired from competitions and started a five decades long career of a swimming coach. In 1975, she was inducted into the International Swimming Hall of Fame.
See also
List of members of the International Swimming Hall of Fame
References
1924 births
2009 deaths
People from Gentofte Municipality
Danish female backstroke swimmers
Danish female freestyle swimmers
Danish female swimmers
Olympic swimmers for Denmark
Swimmers at the 1948 Summer Olympics
Olympic gold medalists for Denmark
Olympic silver medalists for Denmark
European Aquatics Championships medalists in swimming
Medalists at the 1948 Summer Olympics
Olympic gold medalists in swimming
Olympic silver medalists in swimming
Swimmers from the Capital Region of Denmark
20th-century Danish sportswomen
|
596451
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/The%20Everly%20Brothers
|
The Everly Brothers
|
The Everly Brothers — дует братів Дона (1 лютого 1937—21 серпня 2021) й Філа Еверлі (19 січня 1939—3 січня 2014) зі США, що мав успіх наприкінці 50-х — початку 60-х років. Дует працював у напрямках кантрі і рокабілі, та вплинув на творчість таких гуртів, як: The Beatles (аранжування «Please Please Me» виконане за взірцем «Cathy's Clown») і The Rolling Stones.
26 синглів The Everly Brothers входили до Billboard Top 40. В 1986 року вони виявилися в числі перших десяти виконавців, що потрапили до Зали славу рок-н-ролу. Нейл Янг у своїй промові відзначив, що всі колективи, у яких він будь-коли, брав участь, «…намагалися копіювати вокальну гармонію братів Еверлі, і щоразу терпіли фіаско». В 1997 році дует одержав премію «Ґреммі» «за життєві досягнення». За версією журналу Rolling Stone дует посідає 33-тє місце у списку 50 найбільших виконавців всіх часів.
Серед найуспішніших синглів гурту — «Bye Bye Love», «Wake Up Little Susie» (1957), «All I Have to Do Is Dream» (1958), «Bird Dog», пісні «All I Have to Do Is Dream» (1958) та «Cathy's Clown» (1960) потрапили до списку списку 500 найкращих пісень усіх часів за версією журналу Rolling Stone.
Примітки
Посилання
Дискографія/UK Charts info
Пісні Everly Brothers (tabs)
The Everly Brothers на сайті Last.fm
Американські музичні гурти
Зникли у США 2014
Музичні колективи, що розпались 2014
Музиканти Apex Records
Музиканти RCA Victor Records
Музиканти Mercury Records
Музиканти Arista Records
Сімейні музичні колективи
Уродженці Чикаго
Засновані в США 1957
|
2719386
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%81%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Пісочинський
|
Пісочинський
Лаврин Пісочинський (бл. 1550–1606), державний діяч, дипломат, урядник Речі Посполитої.
Олександр Пісочинський, або П'ясечинський гербу Лис (бл. 1580 — січень 1646) — шляхтич, воєначальник та урядник в Українських землях Королівства Польського.
|
94928
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%201673
|
IC 1673
|
IC 1673 — галактика типу E (еліптична галактика) в сузір'ї Риби.
Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу.
Посилання
IC 1673 в оригінальному новому загальному каталозі
IC 1673 в оригінальному новому загальному каталозі
http://www.seds.org/~spider/ngc/revngcic.cgi?IC+1673
IC 1673 в базі SIMBAD
IC 1673 в базі Vizier
IC 1673 в базі NASA Extragalactic Database
Бази даних про об'єкти NGC/IC
IC 1673
IC 1673
IC 1673
|
44638917
|
https://en.wikipedia.org/wiki/West%20Chazy%2C%20New%20York
|
West Chazy, New York
|
West Chazy, New York
West Chazy is a hamlet and census-designated place in the town of Chazy in Clinton County, New York, United States. The population was 529 at the 2010 census.
Geography
West Chazy is located in the southwestern part of the town of Chazy along the Little Chazy River, which flows northeastward to Lake Champlain. New York State Route 22 passes through the hamlet, leading south to Plattsburgh, the county seat, and north to Mooers. The hamlet of Chazy is to the northeast along county roads.
According to the United States Census Bureau, the West Chazy CDP has a total area of , all land.
Demographics
References
Hamlets in New York (state)
Census-designated places in New York (state)
Census-designated places in Clinton County, New York
Hamlets in Clinton County, New York
|
3383924
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%20%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%8C%D1%94
|
Леон Коньє
|
Леон Коньє (29 серпня 1794, Париж — 20 листопада 1880, Париж) — французький художник, представник неокласицизму і романтизму.
Життєпис
Леон Коньє народився 29 серпня 1794 р. в Парижі. У 1812 р. Леон вступив у паризьку Школу витончених мистецтв (клас художника П'єра Нарциса Герена). За участь у виставках у Паризькому салоні отримав грошову стипендію, яка дозволила поїхати в Італію і прожити п'ять років у Римі. У 1822 році Коньє повернувся у Францію. У 1824 він виставив свої картини «Марії на руїнах Карфагена» і «Побиття немовлят». Коньє мав численних учнів.
У 1855 році він останній раз виставився у Паризькому салоні з картиною «Віконтеса де Ноай». Згодом відійшов від художньої творчості, перестав працювати майже за сорок років до смерті. У 1863 році художник завершив викладання у Школі витончених мистецтв. Помер в похилому віці.
Творчість
Французький історичний живописець у своїх творах поєднував благородство композиції і глибину почуттів зі стильністю форм і силою теплого колориту. У 1814 році представив одну зі своїх робіт на виставці у Французькій академії. У 1815 році Коньє за полотно «Повернення Брісеіда Ахілла» отримав Римську премія 2-го ступеня, а в 1817 — за роботу «Звільнення Олени Кастор і Поллукс» — Римську премію 1-го ступеня. У 1822 році Коньє повернувся у Францію. У 1824 він виставив свої картини «Марія на руїнах Карфагена» [[і «Побиття немовлят». У 1831 році художник завершив картину «Викрадення Ревеки тамплієрами» (за романом Вальтера Скотта «Айвенго»). У 1843 році мистецькою сенсацією стало полотно — «Тінторетто, який малює свою мертву дочку».
Галерея
Учні
Вільгельм Амберг
Огюст Алонже
Луї-Ернест Барра
Нільс Бломмер
Леон Жозеф Флорантен Бонна
Альфред Деоданк
Нелі Жакмар
Пьєр Огюст Кот
Тоні Робер-Фльорі
Шарль Жирарде
Жан-Поль Лоран
Жуль Жозеф Лефевр
Егон Лундгрен
Еваріст Віталь Люміне
Войцех Герсон
Жан-Луї-Ернест Месоньє
Франсуа Шіфляр
Бланка Телекі
Фелікс-Емманюель-Анрі Філіппото
Август Шенк
Нагороди
1824 — кавалер Ордену Почесного легіону
1846 — офіцер Ордену Почесного легіона
1865 — Орден «Pour le Mérite» (Прусія)
Примітки
Посилання
КОНЬЕ Леон на persons-info.com
Джерела
Масол Л. М. Мистецтво. 9-10 класи, К., 2019
Картини художника на gallerix.ru
Художники-портретисти
Французькі художники
Уродженці Парижа
Кавалери ордена Pour le Mérite (цивільний клас)
Поховані на кладовищі Пер-Лашез
|
467274
|
https://en.wikipedia.org/wiki/A10
|
A10
|
A10, A.10 or A-10 most often refers to:
Fairchild Republic A-10 Thunderbolt II, a U.S. close ground support attack aircraft
Atlantic 10 Conference
A10, A.10 or A-10 may also refer to:
Transport
List of A10 roads
A10 class (disambiguation), rail locomotives
Arrows A10, a 1987 British racing car
Ascari A10, a British car
Bundesautobahn 10, also called Berliner Ring
Route A10, a London bus route
Aviation
Aero A.10, a Czech biplane airliner
AmeriPlanes Mitchell Wing A-10, an ultralight aircraft
Antares A-10 Solo, a Ukrainian ultralight trike design
Breda A.10, a 1928 Italian single-seat fighter-trainer prototype
Curtiss YA-10 Shrike, a 1932 American attack prototype
Fiat A.10, a World War I Italian aero engine
Military
10th Artillery Regiment (Sweden), in the list of Swedish artillery regiments
Aggregate 10, a German World War II rocket in the Aggregate rocket family
Cruiser Mk II, also known by its General Staff designation "A10", a British cruiser tank of World War II
, a British A-class submarine
Science and technology
British NVC community A10 (Polygonum amphibium community), a British Isles plant community
HLA-A10, a broad antigen serogroup of the Human MHC HLA-A
Homeobox A10, a human gene
Subfamily A10, a Rhodopsin-like receptors subfamily
Hardware and software
A10 chipset, mainly used in Android tablet computers
AMD A10, an accelerated processing unit from AMD
Apple A10, a 64-bit system on a chip
A10 Networks, U.S. computer network company
Samsung Galaxy A10, smartphone released in 2019
Sony NW-A10, a Walkman digital audio player released in 2014
Sports and games
A-10 Attack!, a combat flight simulator for the Apple Macintosh computer
A-10 Cuba!, a flight simulator computer game
A-10 Tank Killer, a flight simulation computer game for Amiga and DOS platforms
A10 World Series, a proposed new global motorsport series
English Opening, Encyclopaedia of Chess Openings code
Other uses
A10 – new European architecture, an architecture magazine
A10, an ISO 216 paper size
A10, the 10 acceding countries of the 2004 enlargement of the European Union
A10, the Metropolitan Police Service anti-corruption branch
|
3518572
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kaliakra
|
Kaliakra
|
Kaliakra is a cape in the Southern Dobruja region of the northern Bulgarian Black Sea Coast, which ends with a long and narrow headland east of Kavarna, northeast of Varna and southwest of Mangalia. The coast is steep with vertical cliffs reaching down to the sea.
Kaliakra is a nature reserve, where dolphins and cormorants can be observed. It sits on the Via Pontica, a major bird migration route from Africa into Eastern and Northern Europe. Many rare and migrant birds can be seen here in spring and autumn and, like much of this coastline, is home to several rare breeding birds (e.g. pied wheatear and a local race of European shag). The rest of the reserve also has unusual breeding birds; saker falcon, lesser grey shrike and a host of others.
It also features the remnants of the fortified walls, water-main, baths and residence of Despot Dobrotitsa in the short-lived Despotate of Dobruja's medieval capital. The Bolata Cove with a small sheltered beach lies just north at the mouth of a picturesque canyon, also part of the nature reserve.
Name
The following names have been used for the headland and the fortress throughout their history:
Thracian: Tirizis (Greek: Τίριζις)
, Akrai or Kalē Akra
The name "Kaliakra" is of Byzantine Greek origin. It is a combination of "καλός" ("beautiful") and "άκρα" ("headland" or "edge" or "extremity") and is traditionally translated as "Beautiful Headland".
History
Kaliakra was the site of the naval Battle of Cape Kaliakra on 11 August 1791, part of the Russo-Turkish War (1787–1792).
The first modern lighthouse on Kaliakra was built in 1866 by the Compagnie des Phares de l’Empire Ottoman; the present one, a cylindrical stone masonry tower with lantern and gallery, was erected in 1901, with focal plane height of and a white flash (every 5 seconds); it also has a radio navigation emitter and a foghorn.
Near Kaliakra, there is a large mediumwave broadcasting facility, which never went into service as planned. As of 2009, several wind power facilities are under development in the vicinity. The area now has three championship golf courses designed by the legendary golfers Gary Player and Ian Woosnam.
Ancient fortress
History
The earliest naval settlement dates back to the 4th century BC, when the area was inhabited by the Thracian tribe of Tiris and who gave the area its original name of Tirisis.
The ancient geographer Strabo, describing Kaliakra, stated that the capital of King Lisimachus, one of Alexander's generals and ruler of Thrace, was located here. According to rumor, he hid in the caves near the peninsula his innumerable treasure, reputedly captured on the campaigns against Persia. In the Hellenistic era, a second fortress wall was built inland, and in Roman times the Thracian fortress was expanded. In the years 341–342, round towers were completed, and there was already a city built up around the fortress. In the second half of the 4th century, a third fortification with 10 m walls, 2.90 m thick, was erected even farther from the end of the peninsula. During the archeological excavations made in the 20th century, the remains of ancient and early Christian necropolises were discovered on Kaliakra.
In the 5-6th century, according to Hierocele, the fortress (now known as Accra Castellium or simply Accra-cape) gained the importance of a fortified nucleus against the oncoming barbarian tribes and was one of the 15 cities in the province of Scythia. In 513, a battle ensued between Kaliakra and the Byzantine emperor Anastasius I. The settlement and fortress developed in the following centuries, but according to some researchers in the 7th century a decline occurred because the Slavs and Proto-Bulgarians showed no interest in settling this place. In 10th century sources, the area is variously listed as Tetrasida, Tetrasiada, Tetrisias, Trisa, Tirisa, or Tirista.
The earliest dated Western European map that mentions the modern name Kaliakra is that of the Italian Petrus Vesconta, from 1318. In other Italian maps and 14th-century writings, the peninsula is also described as Capo Calacria or Calacria. The German armored bearer Hans Schiltberger describes the peninsula as Kalacerca, derived from the "καλός" – beautiful / good and "τσέρκι" – a hoop, given the three walls of the Kaliakra fortress. The Bulgarian Navy of the First World War included a mine-clearing boat named "Kalatserka".
The heyday of Kaliakra was in the second half of the 14th century when it was the capital of the principality (despotate) of Carvun under the Bulgarian rulers Balik and Dobrotitsa. The despotate covered the northeastern Bulgarian lands, and was detached from the central government. Dobrotica is also called Dobrudzha, which is the Turkish pronunciation of its name. Written records speak of a powerful, medieval town where the ruler cut his own coins and turned the fortress into a church center. Today there are remains of the fortress walls on the tip of the headlands; some of the water supply, baths and the residence of the prince are still preserved. Kaliakra's despots were the first of the native rulers to begin building a navy. Dobrotica's galleys participated in successful combat operations in the Black Sea. In 1393 - 1394 the Carvun principality became one of the last Bulgarian possessions to fall under Ottoman rule.
In 1402, the Vlach voivode Mircea Stari took over the lands around Kaliakra, but later that year the area was again occupied by the Ottoman troops. In 1444, the knights of the Polish and Hungarian King Vladislav III Varnenczyk were stopped near Cape Kaliakra in their campaign against the Ottoman Empire. In the old Turkish lawmen, Kaliakra is mentioned as a port with a Kilagra or Celigra Burun customs.
On July 31, 1791, the largest naval battle in the Black Sea began off the coast of Kaliakra during the Russo-Turkish War of 1787–1792. The Russian squadron, led by Admiral Fyodor Ushakov, repeatedly defeated Hussein Pasha's superior Turkish armada, and helped end the war. A plaque with a bas-relief of the Russian Admiral was erected on the headland's tip. On August 10, 2006, the 215th anniversary of this victory, a monument to him was erected. The monument is a figure in full height and is located on a hill, where it is visible from the sea.
Legends
Probably the most popular legend about the place is one about 40 Bulgarian girls, who preferred to tie their hair together and jump into the Black Sea rather than face the prospect of being captured by the Ottomans. An obelisk dedicated to this legend is placed at the entrance to the cape, called The Gate of the 40 Maidens.
Another legend tells the story of Saint Nicholas, the patron of seamen, who was running away from the Ottomans when God made the earth under him longer and longer so he could escape, and the cape was formed this way. The saint was eventually captured and a chapel was built in 1993, symbolizing his grave. A dervish monastery is also said to have existed on the same place during Ottoman rule, which is thought to have preserved the relics of Muslim Bektashi saint Sarı Saltık.
A third legend is about Lysimachus, a successor of Alexander the Great, who seized the royal treasure and escaped to Kaliakra, dying in a major storm along with his whole fleet.
Climate
Honour
Kaliakra Glacier on Livingston Island in the South Shetland Islands, Antarctica is named after Kaliakra.
Gallery
See also
Kaliakra transmitter
Cape Emine
Bulgarian Black Sea Coast
Caliacra County
References
External links
aerial photos by Rumen Rainov
Headlands of Bulgaria
Castles in Bulgaria
Former capitals of Bulgaria
Bulgarian Black Sea Coast
Landforms of Dobrich Province
Tourist attractions in Dobrich Province
|
4247910
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%28%D0%9A%D1%96%D1%87%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Ісади (Кічменгсько-Городецький район)
|
Ісади (Кічменгсько-Городецький район)
Ісади — присілок у складі Кічменгсько-Городецького району Вологодської області, Росія. Входить до складу Городецького сільського поселення.
Населення
Населення — 31 особа (2010; 36 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 97 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Кічменгсько-Городецького району
Присілки Вологодської області
|
2331213
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3
|
Госпітальний округ
|
Госпітальний округ — територіальне об'єднання закладів охорони здоров'я України декількох районів в одну мережу за принципом доступності, щільності та кількості населення, наявності укомплектованих лікувальних закладів, усталених шляхів доставки пацієнтів та дорожнього сполучення. Один госпітальний округ передбачає обслуговування не менше ніж 120—200 тис. осіб, досяжність у радіусі 60 хвилин або 60 кілометрів. Адміністративним центром є населений пункт з населенням понад 40 тис. За задумом реформа дозволить оптимізувати витрати на утримання численних лікарень, наблизить саме якісні медичні заклади до населення областей без необхідності відвідування обласного центру. Частина лікарень за задумом буде перепрофільовано, тобто в невеликих населених пунктах залишаться тільки заклади сімейної медицини.
Умови
Обласним радам згідно з реформою надається можливість запропонувати такі округи самостійно. До основних критеріїв створення відносяться:
наявність принаймні однієї лікарні інтенсивного лікування (першого чи другого рівня);
охоплення території з населенням мінімум 200 тис. осіб у разі наявності лікарні 2-го рівня або 120 тис. осіб у разі наявності лікарні тільки 1-го рівня
можливість під'їзду основними дорогами з будь-якої точки округу не більш ніж за 60 хвилин за умови наявності доріг з твердим покриттям.
Інші умови створення та роботи медичних округів регламентувались постановою Кабміну від 27 листопада 2019 р. № 1074.
Проєкти госпітальних округів
Станом на 4 лютого 2017 року йшлося про створення 105 госпітальних округів у межах України, з них 59 у 16 регіонах викладені у проекті Розпорядження Кабінету Міністрів України, але 27 листопада 2019 року КМУ скасував розпорядження Про затвердження переліку та складу госпітальних округів у областях.
Порядок створення госпітальних округів
19 червня 2020 року Кабінет Міністрів України затвердив порядок створення госпітальних округів. Цим порядком, зокрема, передбачено створення госпітальних рад як дорадчих органів при обласних радах, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Київській та Севастопольській міській держадміністрації.
Округи маються створюватися на основі таких принципів: безпечність та якість медичної допомоги на основі доказової медицини; своєчасність доступу до медичної допомоги; економічна ефективність, яка полягає у забезпеченні максимально можливої якості медичної допомоги за умови раціонального та ощадливого використання ресурсів.
Спроможна мережа госпітального округу — це сукупність закладів охорони здоров’я, які провадять господарську діяльність з медичної практики та мають функціональні потужності, здатні забезпечувати надання якісної, комплексної, безперервної і орієнтованої на пацієнта медичної допомоги відповідно до соціально-демографічних характеристик населення, особливостей його розселення на відповідній території.
Спроможна мережа госпітального округу, за винятком опорних закладів охорони здоров’я, визначається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською чи Севастопольською міською держадміністрацією.
Спроможна мережа складається з опорних закладів охорони здоров’я та інших закладів: багатопрофільних перинатальних та спеціалізованих центрів, дитячих лікарень, закладів охорони здоров’я, які надають медичну допомогу при онкологічних, інфекційних захворюваннях, туберкульозі та інших соціально значущих хворобах.
Опорні заклади охорони здоров’я — багатопрофільні заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності, які відповідають або можуть бути підвищені до рівня багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування першого або другого рівня.
Примітки
Охорона здоров'я в Україні
|
844130
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BE%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B6%D0%B5%D1%81
|
Брено Боржес
|
Брено Боржес
Брено (* 13 жовтня 1989, Крузейру, Бразилія) — бразильський футболіст, центральний захисник, бронзовий призер Олімпійських ігор 2008 у складі збірної Бразилії.
Досягнення
Чемпіонат Бразилії:
Чемпіон: 2007 (Сан-Паулу)
Чемпіонат Німеччини:
Чемпіон: 2007—08 (Баварія)
Кубок Німеччини
Володар кубка: 2008 (Баварія)
Олімпійські ігри
Бронзовий призер Олімпійських ігор 2008
Примітки
Посилання
Профіль на сайті «Баварії»
на fussballdaten.de
Бразильські футболісти
Футболісти «Сан-Паулу»
Футболісти «Нюрнберга»
Футболісти «Баварії» (Мюнхен)
Гравці олімпійської збірної Бразилії з футболу
Футболісти «Васко да Гама»
Бразильські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Німеччині
Засуджені
|
1346397
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%B3%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%202012
|
Легка атлетика на літніх Олімпійських іграх 2012
|
Легка атлетика на літніх Олімпійських іграх 2012
Змагання з легкої атлетики на літніх Олімпійських іграх 2012 були проведені 3-12 серпня в Лондоні на Олімпійському стадіоні.
Олімпійські чемпіони зі спортивної ходьби та марафонського бігу визначались на шосейних трасах, прокладених вулицями міста.
Призери
Чоловіки
Жінки
Медальний залік
Примітки
Джерела
Сторінка легкоатлетичних змагань Олімпіади-2012 на сайті Міжнародного олімпійського комітету
Сторінка легкоатлетичних змагань Олімпіади-2012 на сайті Світової легкої атлетики
Сторінка олімпійських легкоатлетичних змагань на вебсайті Олімпіади-2012
Статистика легкоатлетичних змагань Олімпіади-2012 на сайті
Змагання на літніх Олімпійських іграх 2012
Олімпіада
Легка атлетика
Легка атлетика
Легка атлетика
Олімпіада
|
1785989
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%BF%20%D0%A5%D0%B5%D1%80%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D0%B3%D0%B5
|
Філіпп Херревеге
|
Філіпп Херревеге (* ) — бельгійський диригент, представник руху автентичного виконавства.
Біографія і музична кар'єра
Народився в Генті. Навчаючись у Гентському університеті, Херревеге поєднував дослідження в медичній науці і психіатрії з музичною освітою в Гентській консерваторії, де він вчитися грі на фортепіано з Марселем Газель, що був концертмейстером Ієгуді Менухіна. В цей же період він почав диригувати і у 1970 році заснував Collegium Vocale Gent і залишив медицину. Дуже скоро Ніколаус Арнонкур і Густав Леонгардт звернули увагу на його музичний підхід і запросили його разом з Collegium Vocale Gent приєднатися до них у їх записі кантат Баха.
Підхід Херревеге до барокової музики отримав широке визнання, і в 1977 році він заснував ще ансамбль в Парижі під назвою La Chapelle Royale, що виконував музику французької Золотої Епохи. З тих пір він заснував кілька інших групи та ансамблів, у репертуарі яких була музика від епохи Відродження і до сучасної музики, у числі яких були: ансамбль Vocal Européen, що спеціалізувався на Ренесансній поліфонії, і Orchestre des Champs-Élysées, заснований в 1991 році і покликаний відродити репертуар романтичної і передромантичної епохи на оригінальних інструментах.
Херревеге найбільш відомий як диригент музики Йоганна Себастьяна Баха. Він вважається батьком-засновником барокової автентичної практики.
Як запрошений диригент, Філіпп Херревеге виступав у ряді відомих оркестрів, включаючи Оркестр Консертгебау, Симфонічний оркестр Ставангера, Роттердамський філармонічний оркестр, Dutch Broadcasting Orchestra, Камерний оркестр Малера, берлінський і віденський філармонічні оркестри і Королівський філармонічний оркестр Фландрії. З 1998 по 2002 рік, він був головним диригентом Королівського філармонічного оркестру Фландрії.
Вибрана дискографія
Орландо ді Лассо. Moduli Quinis Vocibus (1979)
Йоганн Себастьян Бах. 4 короткі меси. Меса сі мінор. Кантати BWV39, 73, 93, 105, 107, 131. Virgin Classics 1990,1991.
Карл Філіпп Емануель Бах. Die Auferstehung und Himmelfahrt Jesu, Virgin Classics
Йоганнес Брамс. Німецький реквієм, Harmonia Mundi, 1996
Моцарт. Реквієм, Collegium Vocale and La Chapelle Royale, Harmonia Mundi, 1997
Бах. Магніфікат, La Chapelle Royale, Harmonia Mundi, 1999
Бах. Страсті за Матвієм. Collegium Vocale, Harmonia Mundi, 1999
Жан-Філіп Рамо. Les Indes Galantes, La Chapelle Royale, Musique d'Abord, 2000
Бах. Пристрасті по Іоанну (St John Passion), Collegium Vocale, Harmonia Mundi, 2003
Людвіг ван Бетховен. Симфонія № 9, Harmonia Mundi, 2003
Крістобаль де Моралес. Live @ The V. Sessions, video recording, 2009
Бетховен. Симфонія № 9, Pentatone, 2010
Визнання
У 1990 році європейська преса назвала Херревеге «музичною особистістю року», в 1993 році він і його Collegium Vocale були названі посланниками культури Фландрії. Кавалер ордена мистецтв і літератури (1994), почесний доктор Льовенського католицького університету (1997), кавалер ордена почесного легіона (2003).
Посилання
Бельгійські диригенти
Випускники Гентського університету
Уродженці Гента
Кавалери ордена Почесного легіону
Кавалери ордена Мистецтв та літератури
|
4761618
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Личево (Калузька область)
|
Личево (Калузька область)
Личево — присілок в Дзержинському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 21 особу. Входить до складу муніципального утворення Село Радгосп імені Леніна.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Село Радгосп імені Леніна.
Населення
Примітки
Населені пункти Дзержинського району Калузької області
Присілки Калузької області
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.