id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
262316
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%28%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Калинове (Покровський район)
|
Калинове (Покровський район)
Калинове (Марієнорт) — село Новогродівської міської громади Покровського району Донецької області, Україна. У селі мешкає 219 осіб.
Загальні відомості
Відстань до райцентру становить 32 км і проходить автошляхом місцевого значення. Землі села межують із с. Карлівка Мар'їнського району Донецької області.
Історія
Село засноване 1885 р. менонітами з молочанських колоній під назвою Марієнорт. Менонітська община Мемрик. Молитовний дім (1898). Землі 1260 десятин. Вітряк (1889), цегельний завод (1908), лавка. Школа (1887). Учасник Всеросійської менонітської конференції (1905).
Населення
За даними перепису 2001 року населення села становило 219 осіб, із них 74,89 % зазначили рідною мову українську та 25,11 % — російську.
Примітки
Посилання
Погода в селі Калинове
Села Покровського району (Донецька область)
Колишні німецькі колонії Донецької області
|
1025756
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/7923%20%D0%A7%D0%B8%D0%B1%D0%B0
|
7923 Чиба
|
7923 Чиба (7923 Chyba) — астероїд головного поясу, відкритий 28 листопада 1983 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,283.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (7901-8000)
Посилання
http://www.minorplanetcenter.net/iau/lists/NumberedMPs
Астрономічні об'єкти, відкриті 1983
Головний пояс астероїдів
|
2796906
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%88%D0%B5%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Стшешево
|
Стшешево
Населені пункти та їхні частини
Стшешево — село в гміні Гліноєцьк Цехановського повіту Мазовецького воєводства
Стшешево — село в гміні Бежунь Журомінського повіту Мазовецького воєводства
Стшешево — село в гміні Старожреби Плоцького повіту Мазовецького воєводства
Стшешево — село в гміні Снядово Ломжинського повіту Підляського воєводства
Стшешево — осада в гміні Вицько Лемборського повіту Поморського воєводства
Примітки
|
1114003
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B7%D0%B0%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%29
|
Превідза (округ)
|
Превідза (округ)
Округ Превідза — округ (район) в Тренчинському краї Словаччини. Площа округу становить — 959,8 км², на якій проживає — 139 627 осіб. Середня щільність населення становить — 145,5 осіб/км². Адміністративний центр округу — місто Превідза в якому проживає 50 351 жителів.
Загальні відомості
До 1918 року округ був головним чином частиною угорського графства Нітра, за винятком невеликої території на південному заході навколо містечка Гандлова, яка була частиною графства Теков.
Округ розташований у центральній частині Словаччини. Він межує з округами: на заході — Партизанське, Бановце-над-Бебравоу, Тренчин, на півночі — Ілава (Тренчинського краю); на півночі — Жиліна, на північному сході — Мартін, Турчянське Тепліце (Жилінського краю); на південному сході — Жьяр-над-Гроном, Жарновіца (Банськобистрицького краю)
Статистичні дані
Національний склад:
Словаки — 97,2%
Чехи — 0,7%
інші національності — 2,1%
Конфесійний склад:
Католики — 70,9%
Лютерани — 1,6%
інші релігії та атеїсти — 27,5%
Адміністративний поділ
Округ складається з 48 сільських муніципалітетів і 4 міст.
Міста:
Превідза
Бойніце
Гандлова
Новаки
Села:
Бистричани
Валаска Бела
Велька Чауша
Горна Весь
Горне Вестениці
Дів'яки-над-Нітріцоу
Дів'яцька Нова Вес
Длжин
Дольне Вестениці
Зем'янське Костолани
Каменець-под-Втачником
Кан'янка
Клячно
Костолна Вес
Коцурани
Кош
Лазани
Легота-под-Втачником
Липник
Л'єштяни
Мала Чауша
Малинова
Невідзани
Недожери-Брезани
Нітриця
Нітрянське Правно
Нітрянське Рудно
Нітрянське Сучани
Опатовце-над-Нітроу
Ослани
Подградьє
Полувсьє
Поруба
Правенець
Радобиця
Разточно
Руднянська Легота
Себедраж'є
Сеч
Темеш
Тужина
Хвойниця
Хреновец-Брусно
Цигель
Чавой
Череняни
Шутовце
Яловець
Примітки
Посилання
Округ Прєвідза. Статистика
Округ Прєвідза
Okres Prievidza
|
1729656
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%96%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%2C%201989%29
|
Забуті (фільм, 1989)
|
Забуті (фільм, 1989)
Забуті — американський кінотрилер 1989 року.
Сюжет
Шістьох американців, «зелених беретів», відпускають з в'єтнамського полону, де вони пробули довгі сімнадцять років. Але зустрічають їх на батьківщини не парадами і церемоніями. Замість цього їх забирають співробітники спецслужб і ув'язнюють, де починається особлива обробка.
У ролях
Посилання
Фільми США 1989
Фільми англійською мовою
Фільми-бойовики США
Фільми-трилери США
Фільми-драми США
|
4284014
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%88%D0%BB%D1%96%20%D0%A2%D0%B2%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BB%D0%BB
|
Ешлі Твічелл
|
Ешлі Твічелл (16 червня 1989) — американська плавчиня.
Чемпіонка світу з водних видів спорту 2011, 2017 років, призерка 2019 року.
Призерка Чемпіонату світу з плавання на короткій воді 2016 року.
Призерка Панамериканських ігор 2011 року.
Переможниця літньої Універсіади 2013 року.
Примітки
Народились 1989
Плавчині США
Призери Панамериканських ігор з плавання
Призери чемпіонатів світу з плавання на короткій воді
Призери Універсіад з плавання
Призери Панамериканських ігор 2011 року
Срібні призери Панамериканських ігор
Спортсмени зі штату Нью-Йорк
Плавчині вільним стилем
Медалісти літньої Універсіади 2013
|
26371279
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Manuel%20Gonz%C3%A1lez-Hontoria%20y%20Fern%C3%A1ndez-Ladreda
|
Manuel González-Hontoria y Fernández-Ladreda
|
Manuel González-Hontoria y Fernández-Ladreda (31 January 1878 – 26 October 1954) was a Spanish politician and diplomat who served two times as Minister of Estate during the reign of Alfonso XIII. He was also the son of the artillery inventor/engineer and military man José González Hontoria.
Hontoria was one of the architects of the Algeciras Conference of 1906 to mediate the First Moroccan Crisis between France and Germany.
He is the author of Tratado de Derecho Internacional y de El protectorado francés en Marruecos and co-author of Historia Universal de Oncken.
References and notes
Foreign ministers of Spain
1878 births
1954 deaths
People from Asturias
Conservative Party (Spain) politicians
|
4611441
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Вонишево
|
Вонишево — присілок в Солигалицькому районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 106 осіб. Входить до складу муніципального утворення Корцовське сільське поселення.
Історія
Від 1928 року належить до Солигалицького району, що у 1928-1929 роках перебував у складі Костромської губернії, у 1929-1936 роках Івановської промислової області, у 1936-1944 роках — Ярославської області. Від 1944 року населений пункт у складі Солигалицького району відійшов до новоутвореної Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Корцовське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Солигалицького району
|
74906266
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Volodarka%20settlement%20hromada
|
Volodarka settlement hromada
|
Volodarka settlement hromada is a hromada of Ukraine, located in Bila Tserkva Raion, Kyiv Oblast. Its administrative center is the town of Volodarka.
It has an area of and a population of 15,670, as of 2020.
The hromada includes 34 settlements: 1 town (Volodarka), 32 villages:
And 1 rural-type settlement: Vesnyanka.
See also
List of hromadas of Ukraine
References
Hromadas of Kyiv Oblast
2020 establishments in Ukraine
States and territories established in 2020
|
1548808
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D0%91%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Марія Баварська
|
Марія Баварська
Марія Людвіґа Терезія Баварська (6 липня 1872 — 10 червня 1954) — баварська принцеса з династії Віттельсбахів, дочка короля Баварії Людвіга III та австрійської принцеси Марії Терезії, дружина принца Фердинанда Пія Бурбон-Сицилійського, титулярного короля Обох Сицилій, що носив титул герцога Калабрії.
Біографія
Марія народилась 6 липня 1872 на віллі Амзеє в Ліндау, що на березі Боденського озера.
Вона була третьою дитиною та другою донькою в родині баварського принца Людвіга та його дружини Марії Терезії Австрійської. Дівчинка мала старшого брата Рупрехта та сестру Адельґунду. Протягом наступних двадцяти років в сім'ї з'явилося ще десятеро дітей.
Країною правив її дядько Людвіг II. Марії йшов чотирнадцятий рік, коли короля визнали недієздатним, а невдовзі він загинув. Владу в Баварії успадкував його менший брат Отто, що був психічно хворим. Фактичним правителем став дід Марії, Луїтпольд Баварський.
У віці 24 років Марія взяла шлюб із 27-річним Фердинандом Пієм Бурбон-Сицилійським, старшим сином титулярного короля Обох Сицилій Альфонсо Казерти. Весілля відбулося 31 травня 1897 у Мюнхені. У подружжя народилося шестеро дітей:
Антонієтта (1898——1957) — не одружувалася, дітей не мала;
Марія Крістіна (1899—1985) — дружина віце-президента Еквадору Мануеля де Сотомайор і Луна, дітей не мала;
Руджеро (1901—1914) — помер у віці 13 років;
Барбара (1902—1927) — дружина графа цу Штольберг-Верніґероде Франца Ксавьєра, мала із ним сина й трьох доньок;
Лючія (1908—2001) — дружина принца Еудженіо Савойського, герцога Ґенуї, мала із ним єдину доньку;
Уррака (1913—1999).
1913-го помер Луїтпольд Баварський. Внісши зміни до порядку престолонаслідування, королем країни став батько Марії під іменем Людвіга III.
У 1934 Фердинанд Пій, після смерті батька, став титулярним королем Обох Сицилій.
Подружжя багато років прожило на віллі Амзеє. Там вони і пішли з життя: Марія — у 1954, Фердинанд Пій — у 1960 році. Обидва поховані у Рідені в Баварії.
Нагороди
Орден зіркового хреста;
Костянтинівський орден Святого Георгія;
Мальтійський орден.
Генеалогія
Примітки
Посилання
Король Людвіг III
Профіль на Geneall.net
Профіль на Thepeerage.com
Генеалогія Марії Баварської
Генеалогія Фернандо Пія Бурбон-Сицилійського
Віттельсбахи
Сицилійські Бурбони
Німецькі принцеси
Дворянство Святого Престолу
Дами ордена Зоряного хреста
|
18523089
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Liski
|
Liski
|
Liski may refer to:
Places
Liski (Lošinj), a place on the island of Lošinj, Croatia
Liski, Iran, a village in South Khorasan Province, Iran
Liski, Gmina Dołhobyczów in Lublin Voivodeship, east Poland
Liski, Gmina Horodło in Lublin Voivodeship, east Poland
Liski, Bartoszyce County in Warmian-Masurian Voivodeship, north Poland
Liski, Ełk County in Warmian-Masurian Voivodeship, north Poland
Liski, Gołdap County in Warmian-Masurian Voivodeship, north Poland
Liski, Pisz County in Warmian-Masurian Voivodeship, north Poland
Liski Urban Settlement, an administrative division and a municipal formation comprising the town of Liski and the khutor of Kalach in Voronezh Oblast, Russia
Liski, Russia, several inhabited localities in Russia
Liski (Kiliya raion), a village in Odesa Oblast, Ukraine
People
(1939–2005), Honorary Professor in Arts, theater manager, theater director. Finnish actor featured as private Rokka in The Unknown Soldier, Aapo, Friends, Comrades or Poet and Muse
(born 1965), Finnish actor in Finnish National Theater. Drummer, songwriter and producer in pop-rock band Adam & Eve. Host in the Finnish version of The Price Is Right. Featured in Salatut elämät and Uusi päivä.
(born 1947), Emeritus Professor of Statistics in University of Tampere. (Co)author of seven books and over one hundred scientific papers. A wide variety of courses at both undergraduate and postgraduate level and numerous management positions.
Other uses
FC Lokomotiv Liski, a Russian association football club from Liski, Voronezh Oblast, Russia
See also
Lisky (disambiguation)
|
1441050
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%93%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Корміно (Гагарінський район)
|
Корміно (Гагарінський район)
Корміно — присілок Гагарінського району Смоленської області Росії. Входить до складу Ашковського сільського поселення.
Примітки
Населені пункти Гагарінського району
|
7453879
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mo%C4%8Da
|
Moča
|
Moča (Hungarian pronunciation:) is a village and municipality in the Komárno District in the Nitra Region of south-western Slovakia.
Geography
The village lies at an altitude of 110 metres and covers an area of 17.991 km2.
It has a population of about 1,170 people.
History
In the 9th century, the territory of Moča became part of the Great Moravia. In historical records the village was first mentioned in 1208.
After the Austro-Hungarian army disintegrated in November 1918, Czechoslovak troops entered the area, later acknowledged internationally by the Treaty of Trianon. Between 1938 and 1945 Moča was occupied by Miklós Horthy's Hungary through the First Vienna Award. From 1945 until the Velvet Divorce, it was part of Czechoslovakia. Since then it has been part of Slovakia.
Sights
Village Museum – We can see an excellent ethnographic and regional collectionin this Museum, and according to the interest the exhibition can be completed also with interactive programs. The visitors can discover the colourful and rich world of the old peasant culture. The present exhibition deals with four themes:
The development of the population and the village history
Important personalities of the village
The ship-mills, millars on the River Danube
The Statue of Lilla – the work of the sculptor Gyula Mag from the year 2009. The statue is a memory of the poet, Mihály Csokonai Vitéz's love, Lilla. She got to the village Moča through her second marriage.
The Reformed Church – built in the Classicist style between 1856 and 1860. Previously, the Reformed had a house of prayer and a bell tower in the village. The tower of the church was destroyed in 1945 and restored by 1956. One of the largest Reformed churches in Slovakia.
The Statue of St. John Nepomuk – a copy of the 18th century statue of St. John of Nepomuk, destroyed in 1945, by Gyula Mag, was inaugurated on May 16, 2009, on the Süttő promenade.
Actively
Eurovelo 6 bicycle tour from Komárno to Kravany nad Dunajom between Moča.
Demographics
The village is about 92% Hungarian, 6% Slovak and 1.5% Romany with 0.5% other minorities.
Facilities
The village has a public library, a gym and a football pitch.
References
External links
https://www.visitdanube.eu/en/sights-3
Villages and municipalities in the Komárno District
Municipalities in Slovakia where Hungarian is an official language
Populated places on the Danube
|
4898433
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Сомівка (Курська область)
|
Сомівка (Курська область)
Сомівка — присілок в Горшеченському районі Курської області Російської Федерації.
Населення становить 29 осіб. Входить до складу муніципального утворення Сосновська сільрада.
Історія
Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина.
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Сосновська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Горшеченського району
Присілки Курської області
|
4761620
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%BE%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%B0%20%D0%A2%D0%BE%D0%BB%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE
|
Село імені Льва Толстого
|
Село імені Льва Толстого
Льва Толстого — присілок в Дзержинському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 18 осіб. Входить до складу муніципального утворення Присілок Галкино.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Присілок Галкино.
Населення
Примітки
Населені пункти Дзержинського району Калузької області
Присілки Калузької області
|
1924187
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%B4%D1%83%20%D0%A1%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B0%20%D0%A7%D0%B6%D0%BE%D1%83
|
Роман про країни періоду Східна Чжоу
|
Роман про країни періоду Східна Чжоу, Дун Чжоу лє ґо чжи 東周列國志, — другий за впливовістю китайський історичний роман імперського часу, укладений напочатку династії Цін (18 ст.) з раніших матеріалів. На відміну від більш відомого «Роману трьох держав» має як розважальну, так і освітню функцію. Матеріалом роману стали класичні джерела, найвідоміші сцени з яких було об'єднано задля нарису історії від падіння династії Західна Чжоу до утворення першої імперії, Цінь (див. Цінь Ши Хуан-ді).
Роман було видано у період Цяньлун (1735–1796) із передмовою Цая Юаньфана :zh:蔡元放, це видання отримало найбільше розповсюдження. Цай використав текст Фена Менлуна (1574–1646, династія Мін), який у свою чергу опрацював ранішу збірку (автор Юй Шаоюй 余邵鱼 Yú Shàoyú, династія Мін). Зміст роману — белетризовані оповіді з «Ши цзі», «Чжаньґо це», збірки промов «Ґо юй» та літопису «Цзо чжуань», збарвлені фольклорними рисами.
Роман було перекладено тайською мовою у 1819 році, в'єтнамською у 1933 та корейською у 2003. Перекази сцен роману (?) виконав також японський письменник Харуо Сато (佐藤 春夫 Satō Haruo, 1892–1964).
Найяскравіші оповіді роману склали матеріал переказів сучасною літературною китайською мовою (:zh:东周列国故事新编, 1948) та екранізацій у телесеріалах (:zh:东周列国春秋篇, 1996; :zh:东周列国战国篇, 1997).
Китайські романи
Китайськомовні романи
Історичні романи
|
18640340
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Komosewo
|
Komosewo
|
Komosewo is a village in the administrative district of Gmina Wąsosz, within Grajewo County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland.
References
Komosewo
|
3606591
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B0%D1%81%D0%BC%D1%96%D0%BD%20%D0%9A%D0%B0%D1%88%D0%BC%D1%96%D1%80
|
Жасмін Кашмір
|
Жасмін Кашмір, справжнє ім'я Ніколь Б. Джонс — американська порноактриса, член Залу Слави Urban X Award.
Біографія
Народилася 17 квітня 1984 року в Іллінойсі, афроамериканка. Дебютувала в порноіндустрії у 2004 році, у віці близько 20 років. Знімалася для таких студій, як West Coast Productions, Wicked Pictures, Video Team, Platinum X Pictures, Mercenary Pictures, Jules Jordan Video, Elegant Angel, Black Ice і інших.
У 2008 році перемогла на Urban X Award в категорії «кращий анальний виконавець», а також була номінована ще в трьох категоріях — «найкраща виконавиця», «краща оральна виконавиця» і Freakiest Girl in Porn.
Пішла з індустрії, знявшись у 125 фільмах. В інтерв'ю в червні 2010 р. заявила, що залишила бізнес, тому що знайшла Бога в собі. Каже, що стурбована вихованням своїх трьох дітей.
Нагороди та номінації
2008 Urban X Award — краща виконавиця (номінація)
2008 Urban X Award — краща оральна виконавиця (номінація)
2008 Urban X Award — Freakiest Girl in Porn (номінація)
2008 Urban X Award — кращий анальний виконавець
2017 включена в Зал Слави Urban X Award
Примітки
Посилання
Профіль на сайті AVN
Афроамериканські порноакторки
Уродженці Іллінойсу
Народились 1984
Народились 17 квітня
Вікіпедія:Статті з іншим значенням на Вікіданих
Порноактори та порноакторки, відомі під псевдонімами
|
5265306
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%BA%20%D1%96%D0%B7%20%D0%91%D0%BE%D0%B3%D1%83%D0%BC%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%96%D0%B2
|
Пашек із Богуміловиців
|
Пашек із Богуміловиців
Пашек (Павел, Пашко) із Богуміловиців гербу Півкозич (між 26 і 28 квітня 1436) — державний діяч Королівства Польського, каштелян поланецький (1409—1413), маршалок королівський (1410), суддя земський краківський (1413—1436); староста стопницький (1421—1436).
Життєпис
Пашек чи Пашко з Бронішува, Мацеюва та Богуміловиців народився в останній третині XIV століття. Був сином представника середньозаможної малопольської шляхти Пашка званого Нєджьвєджєм (від — Ведмідь; до 1369), який разом зі своєю матір'ю Кларою зі Зборчиців отримав 1356 року Невятровиці, успадкував також Богуміловиці, Бронішув і Хмелюв. Пашек мав трьох братів — Міхала, Ґжеґожа, Яська (Яна) та сестру невідомого імені.
1400 року вперше згадується як дідич Мацеюва, принаймні до червня цього року володів Бронішувом.
1401 року разом із братом Міхалом згадується в Ужондкуві, в оточенні короля, з яким подорожував 1402 і 1405 року по землях Русі. Зокрема, згадується в документах із Добростанів (1402), Щекарева (тепер — Красностава) та Городка (1405). 1402 року згадується разом із своїми братами Міхалом і Яськом. Очевидно, розвитку кар'єри Павла сприяв старший брат Міхал, який уже на той час посідав значні земські уряди в Малопольщі та входив до оточення короля.
Протягом 1409—1413 років Павел обіймав посаду каштеляна поланецького. Від квітня до 18 грудня 1410 року, будучи каштеляном, він також обіймав посаду маршалка королівського (надвірного). Імовірно, брав участь у Грюнвальдській кампанії. 30 березня був з королем у Медиці, у травні перебував у Корчині під час надвірних судів, 18 і 31 грудня супроводжував короля під час перебування останнього в Ловичі, в замку архієпископа Ґнєзненського.
18 жовтня 1410 року в Іновроцлаві король здійснив запис Пашеку з Богуміловиців за позичених у останнього 300 гривень на Стопницькій королівщині. Протягом 1410—1421 років Павел зосередив під своїм управлінням більшість сіл стопницького ключа. Коли 1421 року борг зріс ще на 200 гривень, він почав уживати титул старости стопницького.
Після війни 1410 року біля Нешави було підписано перемир'я з хрестоносцями. На документі (з реляції Яна Менжика з Домброви), виданим Владиславом Ягайлом 18 грудня 1410 року в Ловичі серед свідків згадується каштелян поланецький і маршалок надвірний Пашек з Богуміловиців. Він також був гарантом 15 березня 1412 року між польським королем і королем Угорщини, Богемії й маркграфом Бранденбузьким Сигізмундом Люксембургом.
У квітні 1413 року Павел став суддею земським краківським, був ним до кінця життя. Ця посада, можливо, була нижчою від попередньої за рангом, проте давала більші можливості для отримання доходів і була більш впливовою. Звідтоді він, як суддя краківський, часто був свідком королівських документів. Зокрема, він разом із братами Міхалом, каштеляном сандомирським, і Яном, каштеляном чехувським, підписав Городельську унію 2 жовтня 1413 року. Павел був також гарантом мирних договорів: польсько-данського 15 липня 1419 року, Мельнського миру 27 вересня 1422 року та Брестського миру 31 грудня 1435 року.
Він також виступив свідком 1422 року короля для польської шляхти та, разом із братом Міхалом, були свідками Єдлінського привілею 1430 року про поширення шляхетських привілеїв Королівства Польщі на всі землі країни (литовські, українські та білоруські). Незважаючи на те, що його урядницькі функції були пов'язані з Малопольщею, Пашек також цікавився справами Русі, неодноразово бував там разом із королем, а також згадується на багатьох королівських документах, які стосувалися тамтешніх справ.
Збереглася його печатка як судді земського краківського, , датована 1417 роком, на якій зображений щит, відокремлений від обода двома колами з гербом Півкозич та написом готичним мінускулом:
1418 року Павел увійшов до складу надвірного суду, який засідав у Лелювському замку за участю короля. Серед членів цього суду, зокрема, були такі поважні на той час державні діячі, як підкоморій краківський Петро Шафранець, маршалок Королівства Польського Збіґнєв з Бжезя, Сандомирський воєвода Ян зі Здакова і каштелян поланецький . Суд, зокрема, зняв догану з Мацея з Вєльополя гербу Пилява.
Помер Павел із Богуміловичів між 26 і 28 квітня 1436 року. Напевно, не мав синів, тому що у всіх документах щодо позики на його поховання та розрахунків зі вдовою Ядвіґою згадуються лише його братанки Ян Дінквард з Богуміловиців, із Чижова та Міхал із Бронішува. На них же поширилося право на заставу Стопницької королівщини.
Маєтності
Окрім успадкованих Богуміловиців, Бронішува та Мацеюва, Пашек також володів Бочковицями (1414), землями біля міста Ксьонж-Великий (1417), між Яновицями та Мацеювом (1415), та біля Каліни-Великої (1416)..
Сім'я
Принаймні, від 1415 року був одружений із Ядвігою, якій 20 листопада цього року Павел записав 300 гривень на Мацеюві. Дружина Павла була близько пов'язаною з двором королеви Софії Гольшанської. Ян Длугош згадує її 1427 року, очевидно, помилково називаючи Геленою (можливо також, що це було її друге ім'я), серед 7 поважних матрон, які разом із королевою склали присягу, підтвердивши таким чином її неповинність у подружній зраді короля з .
Примітки
Джерела
Zbigniew Perzanowski, Paweł z Bogumiłowic (zm. 1436) [w:] Polski słownik biograficzny, t. 25 «Padło Jan — Piątkiewicz Aleksander», Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980, s. 374—375.
Краківські земські судді
Надвірні маршалки коронні
Поланецькі каштеляни
Стопницькі старости
|
97436
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Saline%20County%2C%20Arkansas
|
Saline County, Arkansas
|
Saline County, Arkansas
Saline County is a county located in the U.S. state of Arkansas. As of the 2020 census, the population was 123,416. Its county seat and largest city is Benton. Saline County was formed on November 2, 1835, and named for the salt water (brine) springs in the area, despite a differing pronunciation from saline. Until November 2014, it was an alcohol prohibition or dry county.
Saline County is included in the Central Arkansas region.
Geography
According to the U.S. Census Bureau, the county has a total area of , of which is land and (0.9%) is water.
Major highways
Interstate 30
Interstate 30 Business Loop
Interstate 530
U.S. Highway 65
U.S. Highway 67
U.S. Highway 70
U.S. Highway 167
Highway 5
Highway 9
Highway 35
Adjacent counties
Perry County (northwest)
Pulaski County (northeast)
Grant County (southeast)
Hot Spring County (southwest)
Garland County (west)
National protected area
Ouachita National Forest (part)
Demographics
2020 census
As of the 2020 United States census, there were 123,416 people, 45,455 households, and 31,395 families residing in the county.
2000 census
As of the 2000 United States Census, there were 83,529 people, 31,778 households, and 24,500 families residing in the county. The population density was . There were 33,825 housing units at an average density of . The racial makeup of the county was 95.27% White, 2.20% Black or African American, 0.49% Native American, 0.57% Asian, 0.03% Pacific Islander, 0.45% from other races, and 1.00% from two or more races. 1.30% of the population were Hispanic or Latino of any race.
There were 31,778 households, out of which 35.40% had children under the age of 18 living with them, 63.80% were married couples living together, 9.70% had a female householder with no husband present, and 22.90% were non-families. 19.60% of all households were made up of individuals, and 7.50% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.57 and the average family size was 2.94.
In the county, the population was spread out, with 25.50% under the age of 18, 7.70% from 18 to 24, 30.20% from 25 to 44, 24.20% from 45 to 64, and 12.50% who were 65 years of age or older. The median age was 37 years. For every 100 females, there were 98.10 males. For every 100 females age 18 and over, there were 95.30 males.
The median income for a household in the county was $42,569, and the median income for a family was $48,717. Males had a median income of $32,052 versus $23,294 for females. The per capita income for the county was $19,214. About 5.00% of families and 7.20% of the population were below the poverty line, including 8.80% of those under age 18 and 7.30% of those age 65 or over.
Media
The area is served online and in print by The Saline Courier.
Government
Over the past few election cycles Saline County has trended heavily towards the GOP. The last Democrat (as of the 2020 election) to carry this county was Bill Clinton in 1996.
Communities
Cities
Alexander
Benton (county seat)
Bryant
Haskell
Shannon Hills
Traskwood
Town
Bauxite
Census-designated places
Avilla
East End
Hot Springs Village
Salem
Sardis
Unincorporated communities
Brooks
Lakeside
Owensville
Paron
Townships
Banner (contains most of East End)
Bauxite (contains Bauxite, most of Benton)
Beaver (contains Avilla, part of Bryant)
Bryant (contains most of Alexander and Bryant, small parts of Benton and Shannon Hills)
Dyer (contains part of Hot Springs Village)
Fairplay
Haskell (contains Haskell)
Holland
Hurricane (contains small part of East End)
Jefferson
Kentucky
Liberty
Marble (contains part of Hot Springs Village)
Newcomb
Otter (contains most of Shannon Hills, small parts of Alexander and East End)
Owen (contains some of Bryant, small part of Alexander)
Salem (contains Salem, small part of Bryant)
Shaw
Smith
Traskwood (contains Traskwood)
Union
Source:
See also
List of lakes in Saline County, Arkansas
National Register of Historic Places listings in Saline County, Arkansas
Lanny Fite
References
External links
Government
Saline County Sheriff's Office
General information
Saline County, Arkansas at ARGenWeb (argenweb.net)
Saline County at Encyclopedia of Arkansas History & Culture
Saline County in the Civil War at The Historical Marker Database (HMdb.org)
Saline County Library
1835 establishments in Arkansas Territory
Arkansas counties
Little Rock–North Little Rock–Conway metropolitan area
Populated places established in 1835
|
2536796
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NMB
|
NMB
|
NMB – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 15-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 121 амінокислот, а молекулярна маса — 13 252.
Задіяний у такому біологічному процесі, як альтернативний сплайсинг.
Секретований назовні.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 15
Некатегоризовані білки
|
37977138
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ghiasabad%2C%20Markazi
|
Ghiasabad, Markazi
|
Ghiasabad, Markazi
Ghiasabad is a village in Farmahin Rural District of the Central District of Farahan County, Markazi province, Iran.
At the 2006 National Census, its population was 1,333 in 364 households, when it was in the former Farahan District of Tafresh County. The following census in 2011 counted 1,344 people in 426 households, by which time the district had been separated from the county in the establishment of Farahan County. The latest census in 2016 showed a population of 1,231 people in 392 households. It was the most populous village in its rural district.
Notes
References
Populated places in Farahan County
|
175893
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0
|
Кислотна ванна
|
Кислотна ванна — технологія оброблення стовбура свердловини в інтервалі продуктивного пласта солянокислотним розчином без нагнітання його в пласт.
Загальний опис
Кислотні ванни призначені для очищення поверхні відкритого вибою і стінок свердловини від цементної та глинистої кірок, смолистих речовин, продуктів корозії, кальцієвих відкладів з пластових вод, а також для очищення фільтру у свердловині зі спущеним перфорованим хвостовиком в інтервалі продуктивного об'єкта, вивільнення прихопленого корком підземного обладнання, очищення вибою і фільтрової частини після ремонтних робіт.
Об'єм робочого розчину, при кислотній ванні, становить не більше об’єму стовбура (колони) у заданому інтервалі. Його закачують до вибою, не продавлюючи в пласт. Розчин кислоти витримують в інтервалі обробки 16 - 24 год. Потім кислоту, що відреагувала, разом з продуктами реакції видаляють із свердловини зворотним промиванням. Як промивну рідину використовують воду.
Кислотна ванна може проводитися без тиску і під тиском. Без тиску кислотна ванна проводиться наступним чином: свердловина ретельно промивається водою, водним розчином ПАР, конденсатом тощо, потім кислотний розчин закачується в інтервал розкриття свердловини. Після реакції свердловина знову промивається. Якщо кислотна ванна проводиться в заповненій газом свердловині, то необхідний об'єм розчину закачується в насосно-компресорні труби, а потім гирло свердловини з'єднують із затрубним простором. Після закінчення робіт свердловина продувається на факел.
Кислотна ванна під тиском
Кислотна ванна під тиском проводиться в свердловинах, заповнених рідиною. У цьому випадку технологія аналогічна технології кислотної обробки.
Кислотна обробка під тиском застосовують з метою продавлювання кислоти в малопрониклі інтервали продуктивного пласта. Продавлювання кислоти проводять із застосуванням пакера.
При відкритій засувці затрубного простору свердловини та непосадженому пакері у свердловину закачують кислотний склад в об'ємі труб і підпакерного простору, після чого затрубний простір герметизують пакером і закачують кислоту в об’ємі спущених труб з максимальним підвищенням темпу закачування. Слідом за кислотою, не знижуючи тиску, прокачують розрахунковий об’єм продавочної рідини і закривають засувку. Свердловину залишають в спокої до повного спаду або стабілізації тиску.
Див. також
кислотна обробка свердловин
Методи підвищення нафтовилучення
Література
Українська нафтогазова енциклопедія / за загальною редакцією В. С. Іванишина. — Львів : Сполом, 2016. — 603 с. : іл., табл. — ISBN 9789669191403.
Білецький В. С., Орловський В. М., Вітрик В. Г. Основи нафтогазової інженерії. — Харків: НТУ «ХПІ», Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, Київ: ФОП Халіков Р. Х., 2018. — 416 с.
Видобування нафти і газу
|
3076619
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F%20%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B4%D1%96%D0%B2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8%20%E2%80%93%204%C3%97100%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%20%28%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B8%29
|
Хронологія рекордів України з легкої атлетики – 4×100 метрів (чоловіки)
|
Хронологія рекордів України з легкої атлетики – 4×100 метрів (чоловіки)
Рекорди України з естафетного бігу 4×100 метрів визнаються Федерацією легкої атлетики України з-поміж результатів, які показали українські легкоатлетичні квартети на біговій доріжці стадіону, за умови дотримання встановлених вимог.
Результати на дистанції естафетного бігу 4×100 метрів почали визнаватись національними рекордами, починаючи з 1922.
Хронологія рекордів
Див. також
Хронологія світових рекордів з легкої атлетики – 4×100 метрів (чоловіки)
Хронологія рекордів Європи з легкої атлетики – 4×100 метрів (чоловіки)
Хронологія рекордів СРСР з легкої атлетики – 4×100 метрів (чоловіки)
Примітки
Джерела
Ч
|
44456095
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kluai%20buat%20chi
|
Kluai buat chi
|
Kluai buat chi or banana in coconut milk is a Thai dessert. Bananas are simply cooked in a mixture of coconut milk and coconut cream to create a flavorful dessert. Usually, Kluai buat chi is composed of two batters, one salty and one sweet, both of which are cooked in a pot.
The dessert is widely served throughout Thailand and is popular in neighboring countries such as Burma, Laos, Cambodia, and Malaysia. It may be served hot or cold.
Etymology
The phrase buat chi in Thai may refer to the white clothing worn by a woman entering a sisterhood, a similar color palette to kluai buat chi.
See also
List of Thai desserts
List of desserts
Thai cuisine
References
Thai desserts and snacks
Banana dishes
Foods containing coconut
|
19003757
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ciosny%2C%20Tomasz%C3%B3w%20Mazowiecki%20County
|
Ciosny, Tomaszów Mazowiecki County
|
Ciosny, Tomaszów Mazowiecki County
Ciosny is a village in the administrative district of Gmina Ujazd, within Tomaszów Mazowiecki County, Łódź Voivodeship, in central Poland. It lies approximately north-west of Ujazd, north-west of Tomaszów Mazowiecki, and south-east of the regional capital Łódź.
References
Villages in Tomaszów Mazowiecki County
|
2964653
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%89%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D2%90%D1%83%D1%80%D0%B0
|
Прищова-Ґура
|
Прищова-Ґура — село в Польщі, у гміні Нємце Люблінського повіту Люблінського воєводства.
Населення — (2011).
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Люблінського повіту
|
795076
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D1%85%D0%B0%D1%80
|
Німецький лангхар
|
Німецький лангхар (анг. Deutsch langhaar) — мисливський собака, який, згідно з класифікацією, належить до 7 групи МКФ.
Історія породи
Батьківщиною породи є Німеччина. В 1877 році були відзначені перші характерні ознаки породи, однак, чистопорідних собак почали розводити тільки в 1879 році. На самому початку німецький довгошерстий лягавий собака був потужним, міцно збитим, схожим на ведмедя собакою, що вирізнявся різкою і твердою вдачею, але в 1920-х роках породу стали схрещувати з ірландським сетером та ґордон сетером — таким чином собаки придбали більш елегантну і витончену зовнішність.
Зовнішній вигляд
Висота в холці
Пси — 60-70 см, ідеально — 63-66 см
Суки — 58-66 см, ідеально — 60-63 см
Вага
Пси та суки — близько 30 кг.
Забарвлення
Забарвлення собаки зазвичай суцільне: світло-коричневе або кольору опалого листя. Також коричневий з мітками (білими або з сивиною); темна або світла сивина, при цьому голова і плями коричневі; форелевий плямистий (безліч невеликих коричневих плям на білому тлі).
Характер
Німецький лангхар досить легко піддається дресируванню, слухняний, це спокійний собака з урівноваженим і стриманим темпераментом, без ознак агресивності. Потребує тривалих прогулянок.
Лягаві
|
16698575
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Juan%20Campisteguy
|
Juan Campisteguy
|
Juan Campisteguy Oxcoby (7 September 1859 – 4 September 1937) was a Uruguayan soldier, lawyer, and President of Uruguay (1927–1931).
Biography
He was born in Montevideo.
Son of a soldier in the Great Siege of Montevideo, Campisteguy ended law studies in 1887. He participated in the Revolution of Quebracho and wrote in the newspaper El Día. He was Minister of Finance in 1899. He was Interior Minister from 1903 to 1904. He served as the President of the Senate of Uruguay in 1905.
Campisteguy was formerly a close political ally of the long-serving, liberal President of Uruguay José Batlle y Ordóñez, although he subsequently maintained a more independent political relationship within the Uruguayan Colorado Party.
He served as member of the National Council of Administration in 1921. Later, as President of Uruguay between 1927 and 1931. It was while Campisteguy was President in 1927 that women first exercised the vote in a local election (The Plebiscite of Cerro Chato of 1927).
Campisteguy was succeeded as President by Gabriel Terra.
He died in Montevideo in 1937.
References
Further reading
Lindahl, Göran E., Uruguay's New Path: A Study in Politics During the First Colegiado, 1919–33 (1962).
Uruguayan people of Basque descent
People from Montevideo
19th-century Uruguayan lawyers
Ministers of economy and finance of Uruguay
Presidents of Uruguay
Presidents of the Senate of Uruguay
Interior ministers of Uruguay
1859 births
1937 deaths
Colorado Party (Uruguay) politicians
|
2568021
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%20%D0%A7%D0%B8%D1%80%D0%B8%D1%87
|
Драголюб Чирич
|
Драголюб Чирич
Драголюб Миладин Чирич (12 листопада 1935, Новий Сад — 16 серпня 2014) — сербський шахіст, гросмейстер від 1965 року.
Шахова кар'єра
У 1960 роках належав до провідних югославських шахістів. У 1966 i 1968 роках двічі взяв участь у шахових олімпіадах (1968 здобув у командному заліку срібну медаль). У 1961 i 1965 роках виступив на командних чемпіонатах Європи, на яких здобув 3 медалі (двічі срібну в командному заліку, а також золоту в 1961 році в особистому заліку na 7-й шахівниці). 1962 року став срібним медалістом командних чемпіонатів світу серед студентів.
Його найвищі успіхи на міжнародній арені припадають на турнір Босна у Сараєво, де він двічі поділив посів 1-ше місце (1966, разом з Михайлом Талем, перед, зокрема, Бориславом Івковим, Людеком Пахманом, Міланом Матуловичем i Олександром Котовим) і 1968, разом з Анатолієм Лейном, перед, зокрема, Миколою Крогіусом, Любомиром Кавалеком i Ласло Барцаї). Серед інших успіхів:
поділив 2-ге місце в Белграді (1963, позаду Мілана Матуловича, разом з Драголюбом Мінічем),
посів 3-тє місце в Сочі (1965, меморіал Михайла Чигоріна, позаду Вольфганга Унцікера i Бориса Спаського),
поділив 1-ше місце в Реджо-Емілії (1966/67, разом з Віктором Чокилтя),
посів 3-тє місце в Бевервейку (1967, турнір Гооґовенс, позаду Бориса Спаського i Анатолія Лутікова),
двічі поділив 3-тє місце на турнірі IBM у Амстердамі (1967, позаду Лайоша Портіша i Олександра Котова, разом з Кіком Лангевегом, а також 1968, (позаду Любомира Кавалека i Волтера Брауна, разом з Гансом Реє, Лендьєлом Левенте, Кіком Лангевегом i Леонідом Шамковичем),
посів 1-ше місце в Чачаку (1991, турнір B).
Найвищий рейтинг у кар'єрі мав 1 липня 1971 року, досягнувши 2490 пунктів ділив тоді 82-94-те місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас ділив 8-13-тє місце серед югославських шахістів.
Зміни рейтингу
Примітки
Література
ChessBase Megabase 2008
W.Litmanowicz, J. Giżycki, «Шахи od A do Z», tom I, Варшава 1986, str. 158—159
In Memoriam: GM Dragoljub Ćirić
Посилання
Шахові гросмейстери
Югославські шахісти
Сербські шахісти
Уродженці Нового Сада
|
5640082
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Edmontosaurini
|
Edmontosaurini
|
Edmontosaurini are a tribe of saurolophine hadrosaur dinosaurs that lived in the Northern Hemisphere during the Late Cretaceous period. It currently contains Edmontosaurus (from Canada and the United States), Shantungosaurus and Laiyangosaurus (from Shandong, China), and Kamuysaurus (from Japan). Kerberosaurus and Kundurosaurus from Russia could also be members, though they are more likely saurolophins.
See also
Timeline of hadrosaur research
References
Saurolophines
|
781426
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Josef%20V%C3%A1clav%20Myslbek
|
Josef Václav Myslbek
|
Josef Václav Myslbek (20 June 1848 – 2 June 1922) was a Czech sculptor and medalist credited with founding the modern Czech sculpting style.
Life
Josef grew up poor in a suburb of Prague. His family pushed him to become a shoemaker but he shirked the duty by getting a job with a succession of Czech sculptors. There was no school program for sculpting so he studied painting at the Academy of Fine Arts in Prague instead. Afterwards he opened his own sculpting studio. He became greatly inspired by the French sculpting style as well as related arts such as photography and literature. Josef Václav Myslbek influenced an entire generation of Czech sculptors and his students include Stanislav Sucharda, Jan Štursa and Bohumil Kafka. Myslbek is buried in Prague's National Cemetery.
Works
Myslbek's most famous work is the Statue of Saint Wenceslas, which is located in the center of Wenceslas Square. It took him over 20 years to complete but has since become one of Prague's most recognizable landmarks and a symbol of Czech statehood.
In 1871, Myslbek produced some of his greater works including a commission to do a set of statues for the National Theater. Later he would do busts and monuments of several famous Czechs such as Bedřich Smetana and František Palacký.
His four pairs of statues for the Palacký Bridge have been relocated to the Vyšehrad:
Libuše and Přemysl, depicts Přemysl, the Ploughman and Libuše
Lumír and Píseň , depicts Lumír (a legendary bard) and Píseň ("song")
Záboj and Slavoj, heroic brothers from the "Rukopis královédvorský"
Ctirad and Šárka, characters from The Maidens' War, a traditional Bohemian tale
References
External links
1848 births
1922 deaths
Sculptors from Austria-Hungary
Czech medallists
Czech sculptors
Czech male sculptors
Artists from Prague
20th-century sculptors
19th-century sculptors
Burials at Vyšehrad Cemetery
|
5226438
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BD%D0%B5%D0%B9%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BF
|
Байкальський нейтринний телескоп
|
Байкальський нейтринний телескоп (Байкальский нейтринный телескоп) - нейтринна обсерваторія, що знаходиться на дні озера Байкал. Телескоп почав детектувати нейтрино з 1993 року, а з 2021 року запрацював на повну потужність. Має об'єм, порівнянний з найбільшим у світі нейтринним детектором IceCube. Разом з IceCube, ANTARES і KM3NeT входить до Глобальної нейтринної мережі як найважливіший її елемент в Північній півкулі.
Учасники проєкту
Обсерваторію використовує колаборація «Байкал», яка включає наступні наукові установи:
Інститут ядерних досліджень РАН,
Об'єднаний інститут ядерних досліджень,
Іркутський державний університет,
Московський державний університет імені М. В. Ломоносова,
,
,
Компанію Evologic (Німеччина),
,
Інститут експериментальної та прикладної фізики Празького університету,
Братиславський університет.
Історія
Ідею використовувати для детектування нейтрино з черенківського випромінювання глибокі природні водоймища висунув у 1960 році Мойсей Марков. 1980 року запропонував Байкал у якості такого водоймища. 1 жовтня того ж року при Інституті ядерних досліджень Академії наук СРСР було засновано очолювану лабораторію нейтринної астрофізики високих енергій, яка у 1981 році розпочала роботу з підводними детекторами. У 1984 році була випробувана установка "Гірлянда-84" з 12 детекторів, що послужила прототипом для майбутніх телескопів.
Перший етап будівництва
У 1993 році були занурені перші три гірлянди майбутнього нейтринного телескопа, які того ж року детектували перші два нейтрино. Ця частина телескопа носила назву НТ-36 і складалась з з 36 оптичних модулів на 3 коротких тросах. Вона приймала дані до березня 1995 року. НТ-72 працював у 1995 – 1996 роках, потім він був замінений на чотиригірляндний масив НТ-96. За 700 днів роботи на НТ-36, НТ-72 і НТ-96 було зібрано 320 000 000 мюонних подій.
Починаючи з квітня 1997 року дані приймав НТ-144, масив з шести гірлянд. Повний масив НТ-200 був завершений у квітні 1998 року. Він мав робочий об'єм 100 тис. м³ і складався з восьми 72-метрових гірлянд зі 192 детекторів на глибині понад 1 км, ставши першою чергою Байкальського нейтринного телескопа.
У 2004–2005 роках він був оновлений до НТ-200+ з трьома додатковими гірляндами навколо НТ-200 на відстані 100 метрів, кожна з 12 оптичними модулями.
Другий етап будівництва
До 2010 року було завершено проєктування другої черги телескопа. У квітні 2015 року було розміщено перший демонстраційний кластер «Дубна» оновленого телескопа зі 192 детекторами на восьми 345-метрових гірляндах на глибині до 1276 м. У 2016—2018 роках було розміщено перші три базові кластери телескопа (по одному щороку). У квітні 2019 року було запущено ще два кластери, всього їх стало 5. У квітні 2020 року було змонтовано ще два кластери, шостий та сьомий. Останній, восьмий кластер був встановлений в 2021, робочий об'єм телескопа досяг 0,4 км. Планується подальше розширення телескопа буде продовжено, до 2030 число кластерів має досягти 27.
Опис установки та принцип роботи
Установка має модульний характер. На 2008 рік працювало 11 гірлянд, проєктна потужність телескопа 1 Гт, що відповідає об'єму 1 км3.
Примітки
Література
Посилання
Відео-портрети учасників Байкальської експедиції в рамках проєкту, 2019 рік / Архивная копия
Хроники байкальской экспедиции 2018—2020 /
Байкальский телескоп получил прорывные результаты в изучении нейтрино (проєкт 100-миллионник "Нейтрино и астрофизика частиц", стартовал в 2020 году) // РГ, 7 сентября 2022
Байкал
Астрономічні обсерваторії Росії
Нейтринні обсерваторії
|
4797942
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0%20%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8
|
Архітектура Молдови
|
Архітектура Молдови — архітектура Молдавського князівства, пізніше Бессарабії, Молдавської АРСР, Молдавської РСР, сучасної Республіки Молдова та невизнаної Придністровської Молдавської Республіки . Молдавська архітектура втілила у собі багатовікові традиції молдавського та інших народів, що населяють країну, а також тих народів, з якими Молдова підтримувала тісні культурні зв'язки.
Історія
До молдавської державності
На території Молдови було розкопано поселення трипільської культури (3 — початок 2-го тис. до н. е.), пам'ятки культури фракійців (з ІХ століття до н. е.), черняхівської культури (II—IV ст. н. е.), слов'янських племен (з VI ст. н. е.). Слов'янські міста (з 10-11 ст.) мали дерев'яно-земляні та кам'яно-земляні укріплення (Єкимоуцьке городище, Алчедар).
Молдавське князівство
Після утворення Молдавського князівства в 1359 архітектура почала інтенсивно розвиватися. Будувалися в основному фортеці та укріплені монастирі. Збереглися Білгород-Дністровська, Бендерська, Сороцька та Хотинська та інші фортеці. Великий інтерес являє історико-археологічний комплекс «Старий Орхей», де збереглися сліди будівель різних періодів. Дерев'яні церковні споруди середньовічної Молдавії не дійшли до наших днів. Кам'яні церкви, що збереглися (св. Трійці в Сиреті та св. Миколи в Редеуцах) є прекрасними зразками молдавської архітектури, поширеною аж до початку XX століття.
За Стефана III Великого розвиваються міста з фортецею і посадом, вони обносять стіни, дерев'яно-земляні укріплення замінюються кам'яними. Будуються церкви та монастирі, що відрізняються строгістю конструкцій та оригінальністю оздоблення. Складається місцевий тричастковий (хрестоподібний) тип православного і нефного безкупольного храму з притвором, центральною частиною та апсидою (Успенська церква в Каушені, XVI—XVIII ст.) або з трьома утворюючими трилисник апсидами (церква Успіння в Кепріанському монастирі, сер. XVI ст.). Дверні прорізи — стрілчасті. У деталях будов церков та їх декоративному оформленні відчувається готичний вплив, що проникав до Молдови з Трансільванії та Польщі. З XV—XVI ст. у церквах облаштовувалися усипальниці з нішами у стінах. З'являється і самобутня конструкція — «молдавський купол», що складається з двох ярусів арок, де верхні арки підтримують барабан під кутом 45° по відношенню до нижніх (церква Рудського монастиря 1774). Зовні храми прикрашалися плоскими нішками та арочними поясками. Молдавська культова архітектура відрізняється і своєрідністю зовнішнього оформлення, яке досягалося застосуванням у зовнішній обробці кольорових кахлів та чергуванням кам'яної та цегляної кладки. Із XVI століття зовнішні стіни храмів оздоблювалися яскравими кольоровими фресками на біблійні теми (монастирі Воронець, Молдова). Церкви того періоду вінчали високі гострі дахи з виносним карнизом. У XVII столітті в оформленні храмів почала застосовуватися різьблення по каменю (церкви монастирів Трьох Святителів у Яссах та Драгомирни), що поширилася під впливом російської та вірменської архітектури.
Друга половина XVII — початок XVIII ст. характеризуються підйомом молдавського зодчества. Тоді були побудовані Успенська церква в Каушанах та Дмитрівська церква в Оргіїві. Збереглися і дерев'яні церкви XVIII—XIX ст. у селах Городище, Ворнічени, Ротунда та ін. Вони зазвичай мають прямокутний або 8-гранний критий наметом зруб. Цікаві і найстаріші кишинівські церкви: Мазаракіївська церква (1752), Церква Костянтина та Олени (1777), Вірменська (1803), Благовіщенська (1807–1810), Харлампіївська (1812) та Георгіївська (1818).
На території сучасної Молдови збереглося близько 20 монастирських комплексів, скитів, печерних церков: Ципова, Жабка, Хинку, Кепріяна, Гербовець, Курки, Сахарна, Рудь, Табора, Бекирівська гора, печерний монастир у Бутучен, Кіцканський монастир.
Громадянські будинки XIV—XV ст. — палаци, лазні — були дерев'яними чи землеробськими, і потім кам'яними. Траплялися споруди з тесаного каменю та цегли. Наприкінці XVIII століття склався тип міського і сільського будинку — переважно тричасткового, нерідко з виносним ґанком. У XVIII столітті поширився стиль бароко, що зазнав значного впливу російського бароко. До Молдавії також проникали архітектурні форми російського класицизму. На низці будівель ХІХ століття є українські бані.
Залежність від Османської імперії та численні війни не сприяли розвитку середньовічних молдавських міст.
Бессарабія у складі Росії
Після захоплення Бессарабії Російською імперією почалося інтенсивне зростання міст. Міста забудовуються прямокутною сіткою вулиць, з участю відомих архітекторів російського класицизму, наприклад А. І. Мельникова, створюються значні архітектурні ансамблі у стилі класицизму.
У містах XIX — початку XX ст. переважали одноповерхові оточені садами особняки. Серед них виділялися парадні громадські будівлі та церкви з каменю та цегли (Грецька церква в Кишиневі, кінець XIX століття). У сільських садибах облаштовували парки (Цаульський поблизу Тирнова, 1902-15), будувалися церкви (Верхні Кугурешти, Флорештський район, 1912-16).
Благоустрою бессарабських міст особливо сприяв видатний архітектор Олександр Бернардацці. Він був автором проектів найбільш значних будівель кінця XIX століття, використовував елементи візантійської та готичної архітектури.
Будуються меморіальні споруди: Арка Перемоги (1840, архітектор Л. Заушкевич), колона на згадку про битву при Кагулі (1845, архітектор Ф. К. Боффо), каплиця на згадку про похід російської армії, що визволила Болгарію від османського ярма (1845).
За часів Бессарабської губернії у багатьох містах було зведено велику кількість адміністративних будівель, були збудовані залізниці, до початку XX століття почалося будівництво заводів та фабрик.
Бессарабія у складі Румунії
У 1920—30-ті роки. міста забудовувалися невеликими особняками з цегли та вапняку. Зводилися головним чином особняки у стилі «модерн». Великомасштабного будівництва не було. На румунський період припала діяльність знаменитого скульптора О. М. Племедяле, що створив пам'ятник молдавському господареві Стефану III Великому (бронза, 1927).
Молдавська АРСР
Для архітектури Молдавської АРСР характерні активна забудова міст, будівництво багатоквартирних житлових будинків, громадських будівель та промислових споруд, стримане застосування класичних форм. Архітектура того періоду зазнала певного впливу конструктивізму.
1936 року в Тирасполі закінчилося будівництво архітектурного ансамблю театральної площі, що став центром планування міста. Було збудовано будинки Молдавського музично-драматичного театру (архітектор Г. М. Готгельф), Молдавській вищій комуністичній сільськогосподарській школі (архітектор Д. П. Коваленко), педагогічного інституту (архітектор М. Є. Петров).
Молдавська РСР
Відразу після утворення МРСР у 1940 році було розроблено план будівельних робіт у містах Молдови, проте його здійснення було перервано Німецьо-радянською війною, під час якої було зруйновано більшість промислових підприємств, адміністративних та громадських будівель, значно постраждав житловий фонд.
Після війни в Молдові, поряд із державною, було проведено великі обсяги індивідуального будівництва, яке регламентувалося так, щоб цей вид забудови не зайняв центральні зони міст і не став перешкодою для їхнього зростання. Але вже до 1960-х років у великих містах, у міру розвитку державного будівництва, індивідуальне було обмежено чи заборонено.
На початку повоєнного періоду було розроблено генеральні плани міст Бєльці, Бендери, Кагул, Кишинів, Оргіїв, Рибниця, Сороки, Тирасполь, над якими працювали архітектори В. А. Войцехівський, Р. Є. Курц, В. П. Меднек, П. М. Рагулін, В. Є. Калушіна, В. Ф. Смирнов, О. В. Щусєв, інженер-планувальник І. М. Бубіс. Перші архітектурні рішення мали реставраційний і реконструктивний характер. Будівництво велося в умовах слабкої технічної оснащеності будівельних організацій та невеликої різноманітності будівельних матеріалів. Часто використовувався місцевий будівельний камінь-черепашник — котелець, який надав певний колорит молдавським містам. Однак цей камінь без зміцнення конструкцій залізобетоном не відповідав антисейсмічним вимогам, що призвело до застосування нескладних архітектурних композицій. Бурхливе зростання населення, що викликало необхідність великомасштабного будівництва, дало поштовх і роботам з пошуку методів здешевлення житлового будівництва шляхом уніфікації деталей, типізації планувальних рішень тощо. Завдяки типовим проектам житлових будинків, дитячих садків, шкіл прискорюється процес будівництва будівель, скорочуються трудові витрати, знижується вартість будівництва.
У 1953-64 р.р. розробляються проекти детального планування міст з урахуванням економічних, транспортних та інших вимог, здійснюється перехід до спорудження мікрорайонів та великих кварталів, визначаються функціональні зони для житлових кварталів, промислових підприємств та місць відпочинку. З початку 1960-х років містобудування ведеться на вільних територіях (Ботаніка, Буюкань, Ришканівка — в Кишиневі, Пеминтени і Жовтневий — в Бєльцях, Колкотова балка — в Тирасполі). Зводяться 4-5-поверхові будинки. До 1970-х років резерви цих територій були вичерпані, і почалося будівництво 9-, 12-, 24-поверхових будівель за індивідуальними проектами, освоєння центральних зон міст.
У 1970-х роках почав усуватися головний недолік споруд минулих років — одноманітність. З'являються багатоповерхові будівлі, споруджувані шляхом збирання каркасів і монолітних конструкцій, використовуються блок-секції для створення будинків різної конфігурації, усувається монотонність житлових кварталів. Велика увага приділяється озеленення міст, створюються парки культури та відпочинку, сквери, зелені насадження. Будуються великі адміністративні та громадські будівлі, у тому числі: Будинок уряду Молдавської РСР (1964 р., архітектор С. Д. Фрідлін); Палац «Октомбріє» (Національний палац), (1978, архітектор С. Д. Фрідлін); ЦК КПМ (Парламент РМ), (1974, архітектор А. Черданцев); Кишинівський міськком партії (1977 р., архітектор Г. Соломінов); Молдавський державний театр опери та балету (1980 р., архітектори Н. Курінний, А. Горшков; скульптори В. Новіков, Н. Сажина, Б. Дубровін, Г. Дубровіна); Зал «Дружби» (Палац Республіки), (1984 р., архітектор М. М. Загорецький), Будинок Рад у Бендерах (архітектор А. Н. Черданцев), автовокзал у Бєльцях (архітектор І. А. Загорецький). Зводяться будівлі багатьох промислових підприємств, встановлюються численні пам'ятники.
Чималу увагу приділяють і забудови молдавських сіл. Було створено спеціалізований проектний інститут, який розробив генеральні плани реконструкції багатьох населених пунктів. У селах та селищах міського типу зводяться адміністративні та громадські будівлі, освітні установи.
Сучасна архітектура
Після здобуття Молдовою незалежності будівництво практично повністю призупинилося. Однак згодом починають відновлюватись церкви, храми та монастирі, будуватися елітні будинки з дорогими квартирами та фешенебельні особняки. Зводяться нові торгові центри (Fidesco), автозаправки, стадіони («Шериф»), розширюються вулиці, реставруються пам'ятники та меморіальні комплекси (Пам'ятники Кишинева).
Див. також
Архітектура Кишинева
Традиційне молдавське житло
Джерела
История Республики Молдова. С древнейших времён до наших дней = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару. — изд. 2-е, переработанное и дополненное. — Кишинёв: Elan Poligraf, 2002. — 360 с. — ISBN 9975-9719-5-4.
Література
Посилання
Архітектура історичного центру Кишинева
Архітектура Молдови
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
18523218
|
https://en.wikipedia.org/wiki/%C5%9Alipcze
|
Ślipcze
|
Ślipcze is a village in the administrative district of Gmina Hrubieszów, within Hrubieszów County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland, close to the border with Ukraine. It lies approximately south-east of Hrubieszów and south-east of the regional capital Lublin.
References
Villages in Hrubieszów County
|
4424686
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%28%D0%B7%D1%83%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%29
|
Приборове (зупинний пункт)
|
Приборове (зупинний пункт)
Приборове — пасажирський залізничний зупинний пункт Берестейського відділення Білоруської залізниці на неелектрифікованій лінії Берестя-Південний — Влодава між зупинними пунктами Харси та Селяхи. Розташований за 1,3 км на південний схід від села Приборове Берестейського району Берестейської області.
Див. також
Залізниця Берестя — Холм
Джерела
Посилання
Інформація на сайті Державного центру картографо-геодезичних матеріалів і даних Республікі Білорусь
Станції Берестейського відділення Білоруської залізниці
Транспорт Берестейської області
Берестейський район
|
21194276
|
https://en.wikipedia.org/wiki/King%20of%20the%20Lost%20World
|
King of the Lost World
|
King of the Lost World is a 2005 American fantasy monster adventure film produced by The Asylum. The film is adapted loosely from the 1912 novel The Lost World by Arthur Conan Doyle, the creator of Sherlock Holmes, but the film bears a closer resemblance to the remake of King Kong released in the same year, particularly as both stories center on a giant ape. Hence, King of the Lost World is a mockbuster of said film, a tradition that The Asylum usually undergoes.
Plot
A plane crashes in a remote jungle. Many survive, but the front end of the plane and the cockpit are nowhere to be found. The only way to seek help is to find the cockpit and radio a message.
Ed Malone (Jeff Denton) climbs a small hill and sees the cockpit about a mile distant. A group decides to leave the plane to search for the radio. John Roxton (Rhett Giles) leads the group through the jungle. The remaining survivors stay at the crash site in case a plane passes by.
The group arrives at the fuselage to learn that it's not part of the plane they crashed in. In addition, the radio and critical instruments have been stripped and removed. They are startled by the arrival of Lieutenant Colonel Challenger (Bruce Boxleitner), who managed to travel alone to the downed plane, carrying a briefcase he doesn't seem to want to part with.
The group continues to look for the cockpit with some individuals being killed or lost along the way. They encounter a military plane. Challenger tries to rig a missile as a signal gun, but fails. The group finds a cavern for shelter that night, and are attacked by giant prehistoric scorpions (Brontoscorpio). John and Tianka are killed, while a desperate Ed, Challenger, Rita, Dana, and Natalie flee for safety. As they escape from the stream, they are captured by natives living on a plateau. It is learned that the natives have been stripping the planes to avoid outsiders. The natives are discovered to be survivors from a crash long ago, and have developed a sacrificial rite to appease the creatures of the jungle. Dana and Natalie are brainwashed into joining them, while Ed is chosen as the sacrifice.
However, the sacrificial ceremony fails when a giant ape (Gigantopithecus) attacks a swarm of flying dragon-like lizards, and Dana (who faked being brainwashed) saves Ed. They meet up with Challenger and Rita, then spot military jets overhead, moving in to attack the giant ape, but are destroyed. Challenger kills a native, but dies during the ape's rampage, leaving Ed to fight it alone.
Ed detonates a nuclear bomb from a crashed plane and successfully kills the ape, but also destroys their cockpit, trapping Ed, Rita, and Dana in the jungle. They contemplate dying, to which Ed tersely replies, "Not today," as they stare in the distance.
Cast
Bruce Boxleitner as Lt. Challenger
Jeff Denton as Ed Malone
Rhett Giles as John Roxton
Sarah Lieving as Rita Summerlee
Christina Rosenberg as Dana
Steve Railsback as Larry
Chriss Anglin as Olo
Amanda Ward as Natalie
Boni Yanagisawa as Tianka
Andrew Lauer as Steven
Thomas Downey as Reggie
Amanda Barton as Taylor
James Ferris as Yuri
Jennifer Lee Wiggins as Etienne
Angela Horvath as Chrissy
Eliza Swenson as Gloria
Differences from The Lost World
The setting is the 21st century rather than the early 20th century.
In the novel by Arthur Conan Doyle, it was made clear that Ed Malone was Irish. In this film he is American.
In the novel, the character of Professor Challenger was a misanthropic scientist. In this film, he is a lieutenant colonel in the United States Air Force.
The character of Professor Summerlee is now a woman named Rita Summerlee.
The expedition in the novel originally journeyed to the Lost World to prove Prof. Challenger's claims that dinosaurs lived in modern times. In the film, the expedition accidentally crash-land into the Lost World.
There was no giant ape in the novel, the original antagonists were a race of ape-men living in the Lost World.
In the film, the characters are stranded on an island, however, in the novel and previous film adaptions, the story takes place on a plateau.
There are Brontoscorpios (giant scorpions), giant spiders, man-eating vines and giant winged lizards in the film. In the novel there are only dinosaurs and other prehistoric creatures.
In the movie many characters, including Challenger and John Roxton die. However they survive in the original novel.
Reception
HorrorTalk found the movie to be one of the Asylum's best, stating "The bottom line is King is a fun romp through the jungle from beginning to end."
Dread Central agreed it was a better work, but criticized the third act as convoluted, as well as lacking the titular ape.
References
External links
King of the Lost World at The Asylum
2000s fantasy adventure films
American fantasy adventure films
2005 independent films
2005 films
2005 direct-to-video films
The Asylum films
Mockbuster films
2000s English-language films
Films based on works by Arthur Conan Doyle
American independent films
Professor Challenger films
Films directed by Leigh Scott
Films about apes
American monster movies
Giant monster films
2000s American films
|
86324
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chelsea
|
Chelsea
|
Chelsea or Chelsey may refer to:
Places
Australia
Chelsea, Victoria, a suburb
Chelsea railway station, Melbourne
Canada
Chelsea, Nova Scotia, a community
Chelsea, Quebec, a municipality
United Kingdom
Chelsea, London, an area of London, bounded to the south by the River Thames
Chelsea (UK Parliament constituency), a former parliamentary constituency at Westminster until the 1997 redistribution
Chelsea (London County Council constituency), 1949–1965
King's Road Chelsea railway station, a proposed railway station
Chelsea Bridge, a bridge across the Thames
Metropolitan Borough of Chelsea, a former borough in London
United States
Chelsea, Alabama, a city
Chelsea (Delaware City, Delaware), a historic house
Chelsea, Georgia, an unincorporated community
Chelsea, Indiana, an unincorporated community
Chelsea, Iowa, in Tama County
Chelsea, Maine, a town
Chelsea, Massachusetts, a city
Bellingham Square station, which includes a commuter rail stop called Chelsea
Chelsea station (MBTA), a bus rapid transit station in Chelsea
Chelsea, Michigan, a city
Chelsey Brook, a stream in Minnesota
Chelsea, Jersey City, New Jersey, a neighborhood
Chelsea, Dutchess County, New York, a hamlet
Chelsea, Manhattan, New York City, a neighborhood
Chelsea, Staten Island, New York City, a neighborhood
Chelsea, Oklahoma, a town
Chelsea, Pennsylvania, in Delaware County
Chelsea, South Dakota, a town
Chelsea, Vermont, a New England town
Chelsea (CDP), Vermont, the main village in the town
Chelsea (West Point, Virginia), a historic house
Chelsea, Wisconsin, a town
Chelsea (CDP), Wisconsin, community in the northeast corner of the town
Chelsea Township, Butler County, Kansas
Chelsea Township, Fillmore County, Nebraska, a township
Arts and entertainment
Chelsea Cinema, former name of the Regal Theatre, Adelaide, South Australia
Film and television
Chelsea (film), a 2010 film
Chelsea (TV series), a US TV talk show starring Chelsea Handler
Made in Chelsea, a British reality television show
Music
Bands
Chelsea (band), an English punk rock band, formed in London in 1976
Chelsea (American band), an early-1970s folk-rock band from New York City, and former Kiss drummer Peter Criss' first band
Albums
Chelsea (American band album), the only album released by the eponymous American band
Chelsea (British band album), debut album released in 1979
Songs
"Chelsea" (song), a 2006 song by STEFY
"(I Don't Want to Go to) Chelsea", a 1978 song by Elvis Costello from This Year's Model
"Chelsea", a 2009 song by The Summer Set from Love Like This
"Chelsea", a song by The Featherz from their 2017 album Five-Year-Itch
"Chelsea", a song by Toto from their album Old Is New
Companies
Chelsea Food Services, an airline catering company
Chelsea Piers, a sports and entertainment complex in New York City, United States
Chelsea porcelain factory, a factory that was in London, England
Chelsea Sugar Refinery, a factory in Birkenhead, New Zealand
Hotel Chelsea, a hotel in New York City, United States
Organisations
Chelsea Building Society, a UK building society
Chelsea College of Arts, an art and design college in London, England
Royal Hospital Chelsea, home for former soldiers in London, England
People
Chelsea (name), a given name and list of people with the name Chelsea, Chelsey or variants thereof
Sports
Bechem Chelsea, the former name of Berekum Chelsea F.C., a Ghanaian football club based in Bechem, Ghana.
Chelsea F.C., a Premier League association football club in London, England
Chelsea F.C., the former name of Glenfield Rovers, a New Zealand association football club based in North Shore City
Chelsea Hajduk Soccer Club, the former name of Dandenong City SC, an association football club in Melbourne, Australia
Chelsea F.C. Women, a women's association football club associated with Chelsea F.C.
Other uses
Chelsea (magazine), a small literary magazine founded in 1958 in New York City
Chelsea (drink), a carbonated, low-alcohol beverage
Chelsea Publishing, an imprint of the American Mathematical Society
Chelsea Tower, a 250-metre skyscraper located in Dubai, United Arab Emirates
Chelsea boot, a boot with a distinct elastic side panel on the ankle
See also
Chelsea College (disambiguation)
Chelsea Council (disambiguation)
Chelsea and Fulham (UK Parliament constituency), a constituency at Westminster
Chelsea Girl (disambiguation)
Chelsea Heights (disambiguation)
Chelsea High School (disambiguation)
Chelsea Hotel (disambiguation)
Chelsea railway station (disambiguation)
Chelsea smile (disambiguation)
Royal Borough of Kensington and Chelsea, a borough in London
Chelsy (Japanese band), a Japanese band, who formed in 2011 and disbanded in 2018
|
675806
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D0%91%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B0
|
Серія Бальмера
|
Серія Бальмера — серія ліній у спектрі атома водню, які утворюються під час переходу електрона між другим та вищими енергетичними рівнями. Названа на честь швейцарського математика Йоганна Бальмера, який 1885 року опублікував формулу, що описувала цю серію.
У спектрі випромінювання окремі лінії серії утворюються під час переходу електрона на другий рівень (із вищих), а в спектрі поглинання — під час переходу з другого рівня на вищі.
Для позначення серії застосовується латинська літера H. Перехід між другим та третім енергетичними рівнями позначається грецькою літерою α, між 2-м та з 4-м — літерою β і т.д. Таким чином, повне позначення спектральної лінії, що виникає внаслідок переходу електрона між другим та третім рівнями — Hα (вимовляється Бальмер альфа).
Місце у спектрі
Перші 4 лінії серії Бальмера лежать у видимому діапазоні, усі інші — в ультрафіолетовому:
Формула Бальмера
де
— натуральне число, =3,4,5,…
— довжина поглинутої чи випроміненої хвилі.
— стала величина, що дорівнює 3,6456×10−7 м або 364.56 нм.
1888 року шведський фізик Йоганнес Рідберґ узагальнив формулу Бальмера для всіх переходів у атомі водню:
де
— натуральне число, .
— стала Рідберґа, =10973731.534(13) м−1 (=13.6056981(40) еВ).
Див. також
Бальмерівський стрибок — стрибкоподібна зміна розподілу енергії у спектрі астрономічних об'єктів на довжині хвилі 364.6 нм, яка відповідає межі серії Бальмера.
Серія Лаймана
Серія Пашена
Фотометрична система Стрьомґрена — два фільтри цієї фотометричної системи центровані на лінії Hβ.
Посилання
Література
Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
Спектроскопія
Водень
1885 у науці
|
51079890
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jascha%20Heifetz%20Competition
|
Jascha Heifetz Competition
|
Jascha Heifetz Competition
International Jascha Heifetz Competition is a competition for violinists of all nationalities, which is held in Lithuania. The first International Jascha Heifetz Competition for Violinists was held in 2001, commemorating the 100th anniversary of the birth of violinist Jascha Heifetz. The competition was organised by the Lithuanian Cultural Foundation together with the Lithuanian Academy of Music and Theatre. Currently the competition is organised by Public Institution Natų knygynas together with Lithuanian Academy of Music and Theatre. Main supporters of the competition are the Lithuanian Council for Culture and the Ministry of Culture of the Republic of Lithuania.
The competition takes place every four years. The participants that pass the preliminary round are evaluated by an international jury.
Past winners
References
External links
More information on official website
Violin competitions
|
698460
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%96
|
Кейсі
|
Кейсі — англомовне прізвище та ім'я а також, топонім.
Прізвище
Боб Кейсі-молодший (1960) — американський політик-демократ.
Вільям Кейсі (1913—1987) — 13-й Директор Центральної розвідки США (1981—1987), керівник виборчої кампанії Рейгана.
Двайн Кейсі (1957) — американський професійний баскетбольний тренер.
Джон Кейсі (1962) — американський хокеїст.
Джон Кейсі (1820—1891) — ірландський математик.
Джордж Кейсі (1948) — американський воєначальник,
Едгар Кейсі (1877—1945) — американський ясновидець і лікар.
Ім'я
Кейсі Аффлек (1975) — американський актор.
Кейсі Ваятор (1951) — американський культурист 1960—1970-х рр.
Кейсі Деллаква (1985) — австралійська тенісистка.
Кейсі Сміт (1990) — ірландська співачка.
Кейсі Стоунер (1985) — колишній австралійський мотогонщик.
Кейсі Тола (1992) — албанська співачка.
Кейсі Цісик — псевдонім Квітки Цісик.
Топоніми
Кейсі — округ (графство) у штаті Кентуккі
Кейсі — місто, штат Іллінойс
Кейсі — місто, штат Айова
Кейсі — місто, штат Вісконсин
Кейсі — містечко у штаті Вайомінг (США).
Кейсі — місто, штат Південна Кароліна
Кейсі — переписна місцевість, штат Кентуккі
Інше
Кейсі — постійна науково-дослідна антарктична станція Австралії.
|
1911858
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B8%2C%20%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%20%D0%90%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D1%83%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Господи, благослови Америку (значення)
|
Господи, благослови Америку (значення)
Господи, благослови Америку (пісня)
Господи, благослови Америку (фільм)
|
4607053
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%94%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Соболєво (Красносельський район)
|
Соболєво (Красносельський район)
Соболєво — присілок в Красносельському районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Прискоковське сільське поселення.
Історія
У 1936-1944 року населений пункт перебував у складі Ярославської області. Від 1944 належить до Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Прискоковське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Красносельського району Костромської області
|
3820276
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Catonyx
|
Catonyx
|
Catonyx — викопний рід лінивців вимерлої родини Scelidotheriidae, що існував впродовж плейстоцену в Південній Америці.
Скам'янілості
Викопні рештки Catonyx знайдено в Бразилії, Уругваї, Аргентині та Болівії. Наймолодші фосилії датуються 9600 роком до н. е.
Опис
Це була рослинноїдна наземна тварина. Тіло сягало до 4 м завдовжки, з 50-сантиметровим черепом. У нього були міцні кістки та довгі і потужні кігті.
Примітки
Викопні ссавці
Неповнозубі
Ссавці плейстоцену
Вимерлі тварини, описані 1891
|
1961344
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Avahi%20cleesei
|
Avahi cleesei
|
Avahi cleesei — вид приматів з родини індрієвих (Indriidae). Вид названий на честь Джона Кліза в основному через його прихильність до лемурів та його зусилля, спрямовані на захист і збереження їх.
Зовнішній вигляд
Важить близько 5-6 кілограмів, має коричневу шкіру з білими регіонами на задній і внутрішній поверхні стегон і має короткий вологий ніс, великі очі, і вуха, які навряд чи виділяються зі шкіри.
Поширення
Проживання обмежується Природним заповідником Цінжі-дю-Бемараха в західному Мадагаскарі, який є об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Поведінка
Вид денний. Як правило, має строго вегетаріанську дієту з листя і бутонів. Живе у невеликих сім'ях.
Загрози та охорона
Тварина, ймовірно, під загрозою вимирання в довгостроковій перспективі, тому що чисельність населення невідоме досі, а місце існування стискається безперервно.
Джерела
Andriaholinirina, N. et al. (2014). "Avahi cleesei". IUCN
Thalmann, U.; Geissmann, T. (2005). "New species of woolly lemur Avahi (Primates: Lemuriformes) in Bemaraha (Central Western Madagascar)" (PDF). American Journal of Primatology 67: 371–376.
Тварини, описані 2005
Індрієві
Ссавці Мадагаскару
Ендемічна фауна Мадагаскару
|
5155922
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A9%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D1%81%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%B9
|
Щитник сірий
|
Щитник сірий (Elasmucha grisea) — вид клопів з родини акантосомових (Acanthosomatidae).
Поширення
Вид поширений в Європі, Туреччині, на Кавказі і Закавказзі, у Казахстані, Сибіру, Монголії та Китаї. Мешкає у помірних лісах, парках, лісосмугах та деревних насадженнях, де ростуть кормові рослини.
Опис
Клоп завдовжки 8-12 мм. Забарвлення може мати різні кольори: типовий колір сірий, але є також екземпляри з червонувато-коричневим і коричнево-зеленим тілом. Верхня частина вкрита численними темними крапками, тоді як у нижній частині темнішими є лише трахеї. Восени тіло темніє і має тенденцію до червоно-коричневого кольору. Бічні краї задньої частини тіла іноді світліші. E. grisea виглядає дуже схожим на Elasmucha fieberi, який, однак, має темніші та помітніші точки у нижній частині тіла.
Спосіб життя
Це комахи-фітофаги, які живляться листям і квітами берези та вільхи.
Самиця відкладає 30-50 яєць на нижній стороні листа і залишається біля яєць, захищаючи їх від нападів хижаків, поки вони не вилупляться, що зазвичай відбувається через 10-15 днів. Самиця продовжує доглядати за молодими личинками протягом кількох тижнів, що є відносно рідкісною поведінкою у світі комах (але типовою для кількох видів акантосомових клопів). Щоб захистити яйця від потенційних хижаків (мурашок, павуків, жуків та інших комах), клоп використовує різні прийоми: у більшості випадків самиця просто стає між своїми личинками та потенційною загрозою. Коли цього недостатньо, вона приймає агресивнішу позицію, розкриваючи та махаючи крилами, і, зрештою, випускає шкідливу рідину, здатну паралізувати нападника. Невдовзі після вилуплення молоді личинки вперше линяють і набувають зелено-чорного кольору . На цій стадії німфи продовжують рухатися групами і можуть викидати шкідливу рідину в разі нападу. Рідина діє як феромон і закликає матір до небезпечного місця; його також використовують як запаховий слід, щоб скеровувати колонії німф у переході від однієї частини рослини-господаря до іншої.
Примітки
Посилання
Акантосомові
Комахи Європи
Комахи, описані 1758
Клопи України
|
9028685
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Smail%20Hamdani
|
Smail Hamdani
|
Smail Hamdani (11 March 1930 – 6/7 February 2017) was an Algerian politician. He was Prime Minister of Algeria from 15 December 1998 to 23 December 1999.
Early life and education
Hamdani was born in Guenzet, Bordj Bou Arréridj Province in eastern Algeria, on 11 March 1930.
Political career
Hamdani became a member of the National Liberation Front (FLN). In 1962 when Algeria gained its independence, he was named as chief of staff of the provisional government led by Abderrahmane Farès. Under the presidency of Ahmed Ben Bella, Hamdani was appointed ambassador to Belgium. Then he served as information officer and the director of legal and consular affairs at the Ministry of Foreign Affairs until 1970.
He was Prime Minister from 15 December 1998 to 23 December 1999.
Death
Hamdani died in his sleep on the night of 6 February or the morning of 7 February 2017 at the age of 86.
See also
List of ambassadors to Belgium
List of ambassadors to France
References
1930 births
2017 deaths
Ambassadors of Algeria to Belgium
Ambassadors of Algeria to France
21st-century Algerian people
People from Bordj Bou Arréridj Province
|
1908707
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%202000%20%E2%80%94%20%D0%9E%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D0%BA%20%28%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8%29
|
Спортивна гімнастика на літніх Олімпійських іграх 2000 — Опорний стрибок (жінки)
|
Спортивна гімнастика на літніх Олімпійських іграх 2000 — Опорний стрибок (жінки)
Фінал змагань з опорного стрибка серед жінок у рамках турніру зі спортивної гімнастики на літніх Олімпійських іграх 2000 року відбувся 24 вересня 2000 року.
Призери
Фінал
Примітка: була дискваліфікована рішенням МОК від 28 квітня 2010 року: на момент проведення Олімпійських ігор спортсменці не виповнилося 16 років . В фіналі Дун Фансяо набрала 9.487 бала і посіла сьоме місце.
Посилання
Результати на sports-reference.com
|
304142
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%97%D1%96%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Петрівка (Зіньківська міська громада)
|
Петрівка (Зіньківська міська громада)
Петрівка — село в Україні, у Зіньківській міській громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 216 осіб. Орган місцевого самоврядування — Шилівська сільська рада.
Географія
Село Петрівка знаходиться за 1,5 км від лівого берега річки Грунь. Примикає до сіл Одрадівка, Довбнівка та Василькове. Поруч проходить автомобільна дорога .
Історія
1859 року у власницькому селі (деревне) налічувалось 16 дворів, мешкало 175 осіб (81 чоловічої статі та 94 — жіночої) був 1 завод.
У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні перелічено 24 жителя села, що загинули від голоду.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Зіньківської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Зіньківського району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району Полтавської області.
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Полтавська область
Примітки
Посилання
Погода в селі Петрівка
Села Полтавської області
Населені пункти Полтавського району
|
3416159
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%96%2C%20%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%29
|
Флорида (округ Монтгомері, Нью-Йорк)
|
Флорида (округ Монтгомері, Нью-Йорк)
Флорида — місто в США, в окрузі Монтгомері штату Нью-Йорк. Населення — 2667 осіб (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарстві у складі 787 родин. Було 1209 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,4 %. Частка іспаномовних становила 3,1 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 19,9 % — особи молодші 18 років, 65,0 % — особи у віці 18—64 років, 15,1 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 44,8 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 101,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 102,7 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долар США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 13,9 % осіб, у тому числі 25,4 % дітей у віці до 18 років та 9,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 21,3 %, роздрібна торгівля — 14,2 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 10,5 %, виробництво — 10,5 %.
Примітки
Джерела
Містечка Нью-Йорку
Населені пункти округу Монтгомері (Нью-Йорк)
|
2619848
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D1%8F%D0%B4%20%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B8
|
Уряд Канади
|
Уряд Канади
Кабінет міністрів Канади — вищий орган виконавчої влади Канади.
Діяльність
Діє згідно з британською вестмінстерською системою. Рада міністрів під головуванням прем'єр-міністра, що являє собою вищий щабель управління. Технічно кабінет міністрів є комітетом Таємної ради Королеви для Канади, але на практиці це правління канадського уряду.
Голова уряду
Прем'єр-міністр — Джастін Трюдо.
Кабінет міністрів
Склад чинного уряду подано станом на 12 грудня 2016 року.
Будівля уряду
Історія
Див. також
Парламент Канади
Історія Канади
Примітки
Література
Посилання
|
2468546
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Поляков Сергій Володимирович
|
Поляков Сергій Володимирович
Сергій Володимирович Поляков (народився 3 травня 1951 року в Харкові, Українська РСР) — російський та американський науковець українського походження, що проводить дослідження для USPolyResearch. Він є найвідомішим за його НДДКР у галузі космічної техніки і хімічного машинобудування, включаючи теоретичні й експериментальні дослідження роботи систем життєзабезпечення (СЖЗ) для радянських міжпланетних космічних кораблів і орбітальних станцій «Мир» і «Альфа» з використанням в Інституті медико-біологічних проблем (російського космічного агентства-Центр).
Поляковим розроблено комплексний підхід до проектування повітряних активізації та водної меліорації / кондиціонування людських відходів на основі енергозберігаючих мембранних і глибинно-фільтраційних методів (мембрани випаровування, ультра/мікро-фільтрації, зворотного осмосу)
Біографія
Закінчив Харківський політехнічний інститут (1974) за спеціальністю інженерна фізика. У 1982 році він захистив дисертацію в Інституті медико-біологічних проблем (Москва), присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук в області космічної техніки. Працював провідним інженером та науковим консультантом у відділі ЗГС Інституту медико-біологічних проблем (з 1978 по 1985 та з 1992 по 1997 рр). Певний час, з 1985 по 1987 рр. завідував лабораторією Всесоюзного електротехнічного Інституту в Москві. Потім з 1987 по 1992 рр. працював на посаді старшого наукового співробітника Всеросійського науково-дослідного інституту атомної енергетики в Москві. З 2002 року С.Поляков — науковий співробітник USPolyResearch у США.
Основні наукові досягнення
Ним розроблено теоретичні засади проектування енергоефективних замкнутих систем регенерації води з відходів людини до космічного польоту на Марс, який оснований на комбінації мембранних і звичайних методів фільтрації, включаючи глибину фільтрації і адсорбції. Прототип системи був успішно протестований у тривалих наземних експериментах. Також ним розроблено ряд оригінальних наближених методів розрахунку масообмінних і гідродинамічних характеристик мембранних систем у мембрані випарювання, зворотний осмос та ультра / мікрофільтрації.
Примітки
Посилання
Сайт Всесоюзного електротехнічного інституту
Стаття про Інститут медико-біологічних проблем — на сайті Московського державного університету
Сайт Інституту медико-біологічних проблем
Моделювання експерименту на Марсі в Інституті медико-біологічних проблем
Сайт USPolyResearch
— документальний фільм про марсіанський симулятор в Інституті медико-біологічних проблем
Уродженці Харкова
Випускники Харківського політехнічного інституту
Російські фізики
Фізики США
|
61149628
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dicrodon%20holmbergi
|
Dicrodon holmbergi
|
Dicrodon holmbergi, also known commonly as Holmberg's desert tegu , is a species of lizard in the family Teiidae. The species is endemic to Peru.
Etymology
The specific name, holmbergi, is in honor of American anthropologist Allan R. Holmberg (1909–1966), who collected the holotype in 1947 during his ethnological investigations in Peru.
Geographic range
D. holmbergi is found in western Peru, in the regions of Ancash, La Libertad, and Lambayeque.
Habitat
The preferred natural habitat of D. holmbergi is desert, at altitudes around .
Behavior
D. holmbergi is terrestrial.
Diet
Adults of D. holmbergi are mainly herbivorous.
Reproduction
D. holmbergi is oviparous.
References
Further reading
Goldberg SR (2008). "Notes on Reproduction of Dicrodon guttulatum, D. heterolepis and D. holmbergi (Squamata: Teidae) from Peru". Bulletin of the Maryland Herpetological Society 44 (3): 103–106.
Lehr E (2002). Amphibien und Reptilien in Peru. Münster: Natur und Tier Verlag. 208 pp. . (in German).
Schmidt KP (1957). "Notes on Lizards of the Genus Dicrodon ". Fieldiana · Zoology 39 (9): 65–71. (Dicrodon holmbergi, new species, pp. 66–71, Figures 10–11).
Dicrodon
Reptiles described in 1957
Taxa named by Karl Patterson Schmidt
|
1563157
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%88%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%83%D1%82%D0%B8
|
Раштракути
|
Раштракути (rāṣṭrakūṭa, ; 753 —982 роки) — держава в Індії зі столицею в Ман'якхета (сучасний Малкхед), яка прийшла на зміну державі Чалук'я. У часи розквіту була найсильнішою імперією Центральної та Південної Індії. Сперечалася за владу над Північним Індостаном з династіями Гуджара-Пратіхарів та Пала.
Історія
Назва династії походить від посади раштракут, тобто начальник області (раштрака) в державі Чалук'я. Її засновником став Дантідурга, який очолював область Ачалапуру (в сучасному штаті Берар). З послабленням влади Чалук'їв у зв'язку з війнами проти Паллавів посилювалася влада місцевих намісників (раштракутів). Ймовірно Дантідурга мав у своєму розпорядженні доволі потужну армію, в результаті чого вирішив виступити проти своїх володарів. У 753 році він розбив їх армії й підкорив більшу частину земель Чалук'я, так було засновано державу Раштракутів.
На перших порах Раштракути уклали союз з Паллавами й розпочали завойовницькі походи на півночі. Здійснюються походи до Малви, Калінги (Орісса), Кошали. Справу Дантідургу продовжив його дядько Крішна I, який захопив землі узбережжя Конкана та сучасного штату Карнатака.
За часів Дхруви точилися запеклі війни з державами Гангів, Паллавів, відбулося перше вторгнення до Північної Індії, тут було завдано поразки Гуджара-Пратіхарам й у 786 році захоплено м.Каннаудж. З цього моменту розпочинається боротьба за гегемонію з державами Пратіхара, а згодом й Пала.
Серед наступних володарів найбільш успішними були Говінда III та Індра III. За часів першого було підкорено Центральну та Східну Індію. До 805 року визнали себе данниками Раштракутів держави Гангів, Чера, Пандья. При цьому стилем Раштракутів стає не приєднання інших держав до своєї, а лише визнання останніх влади над собою. За правління Амогхаварша I столицею стає Ман'якхета. Останнім великим володарем став Крішна III. Імперія за його правління тягнулася від річки Нармада до річки Кавері. Данину платили усі держави півдня, а також сингали з Шрі-Ланки.
Наприкінці 960-х років Раштракути зіштовхнулися як з внутрішніми негараздами, так й зовнішніми ворогами. Їм довелося вести війни з раджпутським кланом Парамара на півночі та імперією Чола на півдні. Водночас почалися повстання Західних та Східних Чалук'їв. Зрештою у 982 році останній володар Індра IV зрікся трону й став джайніським ченцем у Шраванабелаголі (Карнатака).
Молодші лінії Раштракутів правили Латою (сучасний Гуджарат) до 871 року) та Хастікунді (сучасне м.Джодхпур) — до 997 року.
Державний устрій
Раштракути зберегли систему, що дісталася їм у спадок від Чалук'я: імперія поділялася на рашктраки (провінції) та вішая (райони). У села призначалися старости (гавунди). Провінцій у часи розквіту було 16. Як правило на чолі провінцій стояли родичі володаря. Також своєрідними частинами імперії були залежні царства: Західних, Східних Чалук'їв, Ганга, Чера, Пандья, Чола.
Спадковість влади не була чітко визначена. Багато в чому саме це спричинило занепад держави. Трон переходив не обов'язково до старшого сина, частіше владу отримував найсильніший або найспритніший з родини.
Махараджахірадже допомагали в управлінні імперією головному міністру (махасандхівіграхі), якому підкорялися головнокомандувач (данданаяка), міністр закордонних справ (махакшапаталадхікріта) і перший міністр (махамат'я пурнаматх'я).
Військо
Раштракути вдосконалили військову систему Чалук'я. Основу армії складати підрозділи піхоти, бойових слонів, кінноти. Основні сили знаходилися неподалік столиці Ман'якхета. Інші частини перебували на територіях залежних царств. Очільниками військ могли бути усі чиновники держави Раштракутів. Водночас залежні країни зобов'язувалися надавати військову поміч армії Раштракутів.
Економіка
Головними джерелами доходів були: різні податки (з селян, ремісників, торгівців, на сіль та мінерали), штрафи, данина підкорених царств, награбовані скарби під час численних походів. Брахмани та храми опадатковувалися за нижчою ставкою, ніж інші верстви населення. Земельні податки здебільшого були натуральними. З інших верств податки збиралися у грошах.
Карбувалися золоті та срібні монети. В залежності від ваги мали такі назви: суварна (срібна) та драммас (золота) вагою у 4,04 г, каланджу вагою 2,98 г, гадянака (золота) вагою 5,97 г, касу вагою 0,93 г, манджаті вагою 0,15 г, аккам вагою 0,07 г.
Основу економіки імперії складали продукція сільського господарства та добування корисних копалин. У державі вироблялися тканини з бавовни. Розвиненою була промисловість з виготовлення шкіри, ситцю та мусліну. Еспорт цієї продукції відбувався кораблями Раштракутів та арабських купців до багдадського халіфату, Візантії. Раштракути контролювали більшу частину індійського узбережжя Аравійського моря, що сприяло отриманню значних коштів від морської торгівлі.
Крім текстильної продукції Раштракути торгували рисом, ебеновим деревом, сандалом, слоновою кісткою, індиго, прянощами та спеціями, кокосовими горіхами, кунжутною олією. алмазами. Напрямки виробництва визначалися урядом, за кожну справу відповідала окрема гільдія, яка отримувала відповідний документ від махараджахіраджи.
До країни арабами ввозилися італійські вина, олово, свинець, коні, кришталь, перли, срібло, золото. Головним торговельним портом цього часу був Бхаруч.
Культура
Архітектура
Архітектура періоду Раштракутів стала новим етапом розвитку будивництва храмів та віхар. Вона відображає вплив династій Чалук'я, Пандья та Паллавів. Вчені розрізняють три напрямки: Еллора; Бадамі (тут особливо відчутний вплив Чалук'я) та Гулбарга.
Особливо вражаючими є буддистські (12), індуїстські (17) та джайністські (5) печерні храми в Еллорі. Вони зводилися за перших представників династії. За часів Крішни I починається зводитися величний храм Кайсанатха (перша назва Крішнашвара). Його собливість полягає у тому, що цей храм витесано в суцільній скелі. Його виконано у дравидському стилі. Величною є віхара До Тхал, що розташована тут же в Еллорі.
Величними є скульптури та храми о. Елефанта, що знаходиться неподалік січасного Мумбая. Особливо величними є скульптури Ардханарішвара та Махешамуртхі, а також 8-метрове погруддя Шиви.
Іншими храмами, якими опікувалися Раштракути були Дасаватара (у сучасній Махараштрі), Дхумерлена.
У стилі Бадамі або (сплав архітектури Чалук'я та дравидів) виконані храми Кашивішванатха та нараяна у Паттадакалі. Інші значні храми: Пармашвара — в Коннурі, Брахмадева — у Саваді, Навалінга в Кукнорі.
У стилі Гулбарга або карнатському дравидському стилі створені численні храми навколо карнатського міста Гулбарга — у місцині Ширівал.
Освіта
За часів Раштракутів була налагоджена система підготовки як чиновників, так й брахманів. Утворювалися своєрідні навчальні заклади початкового рівня та установи вищої освіти (гхатіки). Навчання здійснювалося санскритом. Викладалися веди, в'якарані (граматика), йотіша (астрономія і астрологія), сахитья (література), міманса (тлумачення), дхармашастра (право), пурани (ритуал) і н'яя (логіка).
Разом з тим письменна частина населення володіла мовою каннада. Нею складалися накази за часів махараджахірадж, який були прихильниками джайнізму.
Література
За правління Раштракутів мова каннада стала доволі популярною в літературних колах. Завдяки цьому вона поширилася від півдня Індостану до Декану. Найбільш значущим твором цього періоду є «Кавіраджамарга» — праця з поетики. Накази низки володарів держави написані каннадою у поетичному метрі «канда».
Володарі
Дантідурга (735—756)
Крішна I (756—774)
Говінда II (774—780)
Дхрува (780—793)
Стамбха I (793)
Карка I (793)
Говінда III (793—814)
Амогхаварша I (814—878)
Крішна II (878—914)
Індра III (914—929)
Амогхаварша II (929—930)
Говінда IV (930—936)
Амогхаварша III (936—939)
Крішна III (939—967)
Хоттіга Амогхаварша (967—972)
Карка II (972—973)
Індра IV (973—982)
Джерела
Pollock, Sheldon (2006). The Language of the Gods in the World of Men: Sanskrit, Culture, and Power in Premodern India. Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-24500-8.
Hermann Kulke, Dietmar Rothermund: Geschichte Indiens. Von der Induskultur bis heute. C.H. Beck, München 2010, ISBN 978-3-406-60414-0.
Keay, John (2000). India: A History. New York: Grove Publications. ISBN 0-8021-3797-0.
засновані в Азії 753
Держави і території, засновані 753
Середньовічні держави Індії
Зникли в Азії 982
|
26513016
|
https://en.wikipedia.org/wiki/First%20Azarov%20government
|
First Azarov government
|
First Azarov government
The first Azarov government (Russian: Первое правительство Николая Азарова) was Ukraine's cabinet from its appointment on March 11, 2010 until its dissolution on December 3, 2012. It continued to serve as a caretaker government until 24 December 2012, when the second Azarov government was appointed by president Viktor Yanukovych.
The cabinet was formed as part of the "Stability and Reform" coalition between the Party of Regions, Lytvyn Bloc and the Communist Party of Ukraine in the Verkhovna Rada, Ukraine's parliament. The government was led by prime minister Mykola Azarov, who succeeded the ousted second Tymoshenko government led by ex-prime minister Yulia Tymoshenko. The Azarov government worked in cooperation with President Yanukovych.
A November 2010 Razumkov Centre nationwide survey showed that only 13.2 percent of respondents fully supported the Azarov Government while 45 percent stated they did not.
Its composition was reshuffled by Yanukovych early in 2012.
Creation and parliamentary issues
Termination
On December 3, 2012, the government became a caretaker government after Ukrainian president Viktor Yanukovich accepted the resignation of prime minister Mykola Azarov and his government following the 28 October 2012 parliamentary election. A number of government members, including Prime Minister Azarov, were elected to parliament in that election. In order to get these parliamentary mandates they were obliged to submit documents on the dismissal from their previous job to the Central Election Commission within 20 days after the election (by December 3).
On 9 December 2012, Yanukovych nominated Azarov for a new term as prime minister. This nomination was approved by parliament on 13 December 2012. On 24 December 2012, the second Azarov government was appointed by President Yanukovych.
In January 2013, President Yanukovych stated the government "has not completely fulfilled the assigned tasks on ensuring the introduction of reform and economic growth. This led to the fact that the results in 2012 were much worse than expected".
Controversy and criticism
Azarov's immediate predecessor Yulia Tymoshenko stated on the day the cabinet was elected "this government is completely made up of Ukrainian oligarchs"; she predicted the cabinet actions would lead to "megacorruption, the closure of strategic state programs, pressure on small and middle business and a return to stagnation and the absence of any reforms".
According to a February 2010 poll by the Kyiv Gorshenin Institute of Management Issues most Ukrainians wanted not a politician for prime minister but "a professional premier, who will implement unpopular reforms".
Ukraine's state budget for 2010 was adopted by parliament after a ten-minute-long hearing of the bill which consisted of a report by the finance minister and the head of the parliament's budget committee. The Verkhovna Rada 2010 budget was not presented at a parliament meeting, but approved on May 14, 2010.
Constitutional Court ruling
According to former president Victor Yushchenko the March 9, 2010 parliamentary amendment that made it possible for individual members of a parliamentary faction to join a coalition violated the Ukrainian Constitution, former Minister of Internal Affairs Yuriy Lutsenko accused Yanukovych of "trying to buy members of parliament for a new coalition" (President Viktor Yanukovych accused Lutsenko of badly handling the affairs at the Ministry of Internal Affairs before appointing Anatolii Mohyliov to Lutsenko's old position.) and Yulia Tymoshenko Bloc lawmaker Serhiy Mishchenko stated "that the Verkhovna Rada had shown to the average citizen a bad example of how to violate the country's laws and Constitution". Yushchenko did send a letter to Yanukovych with a request to veto the law on March 10. Yanukovych signed the law nevertheless. 56 lawmakers filed a challenge to the law who made these amendments possible on March 11, 2010, at the Constitutional Court of Ukraine. On March 16, 2010, Minister of Justice Oleksandr Lavrynovych stated that even if the Constitutional Court rules the amendments unconstitutional the format of the Ukrainian parliamentary coalition will remain unchanged because "the Constitutional Court's ruling becomes valid on the day of its announcement, not yesterday or the day before yesterday" and the Constitutional Court's ruling will apply only to measures intended to establish a new coalition in Ukraine in the future. On March 26, 2010, President Yanukovych told a delegation from the European Parliament "If the decision of the Constitutional Court will be that the coalition was formed illegally, then I will take a decision on a snap election, I will never go down the path of breaching the constitution that is in force". The Constitutional Court reviewing the case late March 2010. On urgent matters the court rules within weeks but on matters deemed less urgent it can take months or even longer. On March 29, 2010, former premier and Yulia Tymoshenko Bloc leader Yulia Tymoshenko accused "Representatives of Yanukovych" of trying to bribe and blackmail Constitutional Court judges in order to get a ruling that legitimates the coalition and the government. This was denied by Yanukovych's Party of Regions.
On April 8, 2010, the Constitutional Court ruled that the coalition supporting the Azarov government in parliament had been formed legally. The shadow government called the Constitutional Court ruling "cynical, hypocritical, and illegal".
Corruption
The Azarov government stated that it will fight corruption. However several of its members are assigned to two or more government positions, and, of course, are paid for them. That fact reflects direct disregard for the Constitution of Ukraine. Some of the members do not even qualify to the assigned positions either as in case with Valeriy Khoroshkovskiy who was elected to the Supreme Council of Justice. Some of the members of the government received their government assignments without a basic knowledge of the state language as in case with the Minister of Internal Affairs Mohyliov. The President Yanukovych gave him two months (until August 2010) to learn the language.
Opposition government formation
On March 16, eight parliamentarian parties signed an application for the establishment of an association of opposing political forces to the ruling Azarov government. Among the eight opposition parties are All-Ukrainian Union "Fatherland", Rukh, European Party of Ukraine, People's Self-Defense, Reforms and Order Party, Motherland Defenders Party, Christian-Democratic Union, and Ukrainian Social-Democratic Party. Tymoshenko immediately nominated a prime minister for the future opposition government (so called shadow government), while the leader of the European Party Mykola Katerynchuk suggests not to rush and consolidate all possible political forces in a single formed opposition government. On March 31, 2010, all members of this government were named. It is headed by parliamentarian Serhiy Sobolev of Bloc of Yulia Tymoshenko. Its vice premier, Volodymyr Stretovych, was dismissed on 7 February 2011, because "he had finally taken the side of the government".
Arseniy Yatsenyuk formed another oppositional government in March 2010.
On 8 August 2011 All-Ukrainian Union "Fatherland", Rukh, European Party of Ukraine, People's Self-Defense, Reforms and Order Party, Motherland Defenders Party, Civil Position and Front for Change formed the Dictatorship Resistance Committee "to better coordinate our efforts".
Composition
On March 11, 2010, Verkhovna Rada of Ukraine approved the structure of the Cabinet of Ministers of Ukraine. Note, Tihipko even though is a leader of the Strong Ukraine party, he was elected to Cabinet as unaffiliated. Strong Ukraine in Verkhovna Rada is not an independent party. The same goes with Vasyl Tsushko who was a former member of the Socialist Party of Ukraine at the time of his appointment (he became the leader of that party in July 2010); Tsushko was appointed on quote of the Communist Party.
The Cabinet originally consisted of 29 ministers, four more than the previous government, but has since been trimmed down. At the time of installation the Cabinet contained the highest number of ministers in Europe, and ranked second in Europe in terms of the number of its vice premiers. 8 out of the original 29 Cabinet members were born in Donetsk and the Donetsk Oblast.
The Cabinet was (also at the time of its installation) Europe's only government that has no female members in its composition till Raisa Bohatyryova was appointed Minister of Healthcare and Vice Prime Minister of Ukraine on 14 February 2012. It was the first Ukrainian government without a female minister.
As of May 21, 2010, the Cabinet stated it was planning to create a "Ministry of Science, Technologies and Innovation of Ukraine".
Changes since June 2010
On June 2, 2010, deputy-minister of Environmental Protection Bogdan Presner was sacked for accepting a bribe of $200,000 (he was sentenced to nine years in prison in October 2011). On June 17, 2010, Minister on Communal Living Oleksandr Popov (Party of Regions) was replaced by Yuriy Hivrich.
On July 2, 2010, Minister of Environmental Protection Viktor Boyko (Bloc Lytvyn) was replaced by Mykola Zlochevskiy and Vice Prime Minister Volodymyr Seminozhenko was fired by the Verkhovna Rada (Ukrainian parliament) the same day. A draft resolution proposing the dismissal of Semynozhenko was submitted by lawmaker Olha Bodnar of Bloc Yulia Tymoshenko. On July 10, 2010, Minister of Extraordinary Situations Nestor Shufrych was dismissed by Verkhovna Rada. For his dismissal voted 256 deputies. However Viktor Yanukovych found a new assignment for Shufrych and appointed him as the assistant to the secretary of the Council for National Security. Shufrych's duties were temporary assigned to Volodymyr Antonets till Mikhail Bolotskikh was appointed acting minister on July 23, 2010. Soon after the motion to overturn the 2004 Constitutional amendments was filed on July 14 by the representatives of the Azarov Government, Vasyl Tsushko, previously as an unaffiliated member of the government, was elected the leader of the Socialist Party of Ukraine (extra parliamentarian party, non-coalition) on July 24, 2010.
On October 13, 2010, President Yanukovych sacked two deputy prime ministers (Viktor Slauta and Volodymyr Sivkovich). The sackings were the first case when Yanukovych used the powers granted to him by this month's constitutional court ruling when 2004 constitutional amendments were overturned.
On November 12, 2010, President Yanukovych appointed Viktor Baloha (United Centre) Minister of Emergencies and Minister of the Protection of the Population from the Chernobyl disaster. According to Baloha this did not mean his party would join the coalition. Early 2010 United Centre had rejected any possibility of joining a parliamentary coalition with the Communist Party of Ukraine.
Another mayor reshuffle took place in December 2010, which reduced the number of ministers This was part of an administrative reform set in motion by Ukrainian president Viktor Yanukovych with the aim to reduce the number of civil servants in Ukraine. (see below Yanukovych Administration Reform)
A number of deputy ministers were dismissed early April 2011.
Minister of Health Zynoviy Mytnyk was dismissed on May 17, 2011, because he had "failed to properly organize the work of the ministry"; Oleksandr Anishchenko was appointed for the post on May 24, 2010.
Anatolii Mohyliov was replaced as Minister of Internal Affairs by Vitaliy Zakharchenko in November 2011.
Minister of Finance Fedir Yaroshenko resigned on 18 January 2012, and was replaced by Valeriy Khoroshkovsky the same day.
Minister of Defence Mykhailo Yezhel was sacked by President Yanukovich on 8 February 2012, and replaced by Dmytro Salamatin the same day
Raisa Bohatyryova was appointed Minister of Healthcare and Vice Prime Minister of Ukraine on 14 February 2012; she partly changed places with former First Vice Prime Minister of Ukraine-Minister of Economic Development and Trade Andriy Klyuyev who became Secretary of the National Security and Defense Council of Ukraine in her place while Oleksandr Anischenko lost his job as health minister.
On 22 February 2012, Khoroshkovsky was reshuffled to First Vice Prime Minister-Minister and dismissed as finance minister Yuriy Kolobov was appointed finance minister on 28 February 2012. On 9 March 2012 President Yanukovych stated he wanted Petro Poroshenko to work in the government on the post of economic development and trade minister. Poroshenko was appointed economic development and trade minister of Ukraine by Yanukovych on 23 March 2012.
Vice Prime Minister (Minister of Social Policy) Serhii Tihipko became a member of Party of Regions when that party merged with his former party Strong Ukraine on 17 March 2012; Strong Ukraine thus had no longer a minister in this Cabinet.
Mykola Zlochevsky was dismissed from the post of Ecology and Natural Resources Minister and appointed as the deputy secretary of the National Security and Defense Council on 20 April 2012. Eduard Stavytsky was appointed the Minister of Ecology and Natural Resources on April 20, 2012. Mykola Azarov introduced the new minister to the Cabinet on April 23, 2012.
On 20 November 2012, Viktor Baloha resigned as Ministers of Emergencies because he preferred to take in the seat in the Ukrainian Parliament he had won in the October 2012 Ukrainian parliamentary election.
Policy
The aims of the cabinet are:
Reducing the gap between the rich and the poor in Ukraine; which is characterized by these policies:
Raise the minimum wage in 2010 to 888 Hryvnya.
In April 2012 Prime Minister Azarov stated that the Azarov Government was planning to increase pensions and wages four times in 2013 - once every quarter - and to increase social benefits twice.
Improve the living standards of Ukrainians; which is characterized by these policies:
Creating a state "anti-crisis food basket" and a "state anti-crisis medical basket";
Stabilization of the price situation on the consumer market and the energy market.
Introduce "the European standards of social protection" in Ukraine; which is characterized by these policies:
Reform of the system of social standards and privileges;
Improvement of the social protection of children;
"Fight" against the demographic crisis.
Reviewing Ukraine's cooperation with international financial organizations;
Judicial reform;
Reduction of corruption; which is characterized by these policies:
The introduction of "a single window" in the registration system for entrepreneurial activity and regulation;
Transparent state purchases;
Allocation of land plots;
Economic growth, based on innovative technologies;
Improving the financial situation in state companies;
Reform the housing utility sector; which is characterized by these policies:
Provision of citizens with affordable housing;
The formation of a state order for the construction of social housing for young people, public sector employees, poor families, and disabled persons.
Strengthen the middle class;
Ensuring the rights and freedoms of citizens in Ukraine and their protection outside the country.
Other priorities of the government are the preparations for expected flooding, preparations for spring agricultural work and the improvement of medical services.
In order to increase state revenues with at least Hryvnya 10 billion the government is planning to step up privatization in 2010.
Led by the Party of Regions faction in March 2010 a draft law on the judiciary and a new criminal procedural code was shelved and the introduction of anti-corruption legislation was pushed back from April 2010 to January 2011 by the Verkhovna Rada.
On November 30, 2010, Yanukovych vetoed a new tax code made by the Azarov Government and earlier approved by the Verkhovna Rada but protested against in rallies across Ukraine (one of the largest protests since the 2004 Orange Revolution). Yanukovych signed a new Tax Code on December 3, 2010.
in an (Ukraine's) economy analysis of March 2014 The Economist claims that poor economic policies by the Azarov Government had weakened the state's finances.
Yanukovych Administration Reform
On December 9, 2010, the President of Ukraine reloaded a new government. According to the decree, the number of ministries was reduced from 20 to 16 and the number of cabinet employees (1,174 people at the time) is to be more than halved.
List of ministries with their respective agencies (if present)
Ministry of Economy is reorganized into Ministry of Economic Development and Trade (coordinated by the First Deputy Premier)
State Service of Export Control
State Committee of Statistics reorganized into State Service of Statistics
State Service of Technical Regulation
National Agency in ensuring of energy resources effective use reorganized into State Agency of Energy Effectiveness and Savings
State Agency in directing national projection and State Agency of investments and development merged into State Agency of investments and directing national projects
State Committee of state material reserves reorganized into State Agency of Reserves
Ministry of Industrial Policy reorganized into State Agency in directing state corporation rights and property
Ministry of Transportation and Communications reorganized into Ministry of Infrastructure with several state services (coordinated by a Deputy Premier)
State Aviation Service
State Automobile-Transportation Service
State Service of Communication
State Service of Sea and River Transportation
State Service of Automobile Roads
National Agency in preparation and conduction the final portion of Euro 2012 championship of football in Ukraine and realization of infrastructural projects
Ministry of Regional Development and Construction and Ministry of Communal Living merge into Ministry of Regional Development, Construction, and Communal Living (coordinated by a Deputy Premier)
State Architectural-Building Inspection
Ministry of Labor and Social Policy reorganized into Ministry of Social Policy and State Inspection in labor affairs (coordinated by a Deputy Premier)
State Inspection in Labor Affairs
State Committee in Veteran Affairs reorganized into State Service in affairs of handicapped and veterans
Pension Fund
Ministry of Agrarian Policy reorganized into Ministry of Agrarian Policy and Food
State inspection of rural management
State Committee of Veterinary Medicine reorganized into State Veterinary Services
State Committee of land resources reorganized into State Agency of land resources
State Committee of forest management reorganized into State Agency of forest resources
State Committee of fishing management reorganized into State Agency of fishing management
Ministry of Internal Affairs
State Migration Service
Ministry in protection of nature reorganized into Ministry of Ecology and Natural Resources
State Ecological Inspection
State Service of Geology and Subsoil
State Committee of Water Management reorganized into State Agency of Water Resources
National Agency of Ecological Investments reorganized into State Agency of Ecological Investments
Ministry of Fuel and Energy and Ministry of Coal [Mining] Industry merge into Ministry of Energy and Coal [Mining] Industry
Ministry of Foreign Affairs
Ministry of Culture and Tourism reorganized into Ministry of Culture
State Agency in Cinema Affairs
Ministry of Emergencies reorganized into Ministry of Emergencies
State Service of Mining Supervision and Industrial Safety
State Agency in directing the Zone of alienation
State Inspection of Techno-genetic Safety
Ministry of Defense
Ministry of Education and Science and Ministry in affairs of family, youth and sport merge into Ministry of Education and Science, Youth and Sport
State Service of Intellectual Property
State Service of Youth and Sport
State Committee of Science, Innovations, and Informatics reorganized into State Agency of Science, Innovations, and Informatics
Ministry of Health Protection
State Sanitary-Epidemiological Service
State Inspection in control of medicine quality and State Committee in Drug Control Affairs merged into State Service of Medicine and Drug Control
State Service to counteract HIV-infection/AIDS and other socially dangerous disease
Ministry of Finance
State Treasury Service
State Tax Administration reorganized into State Tax Services
State Customs Service
State Assay Service
State Committee of Financial Monitoring reorganized into State Service of Financial Monitoring
Main Control-Revisionary Directorate reorganized into State Financial Inspection
Ministry of Justice
State Committee of Archives reorganized into State Archive Services
State Executive Service
State Department in affairs of executions reorganized into State Penitentiary Services
State Registration Service
State Service in Protection of Personal Data
Other state services and agencies
Liquidated
State Committee of Industrial Safety, Labor Security, and Mining Supervision, functions transferred to agencies of Ministry of Emergencies
Supreme Attestation Commission, functions transferred to Ministry of Education and Science, Youth and Sport
Ukrainian Institute of National Memory
State Committee in affairs of regulatory policy and entrepreneurship
State Committee of Nationalities and Religions
Renamed
State Committee of Nuclear Regulation into State Inspection of Nuclear Regulation
National Space Agency into State Space Agency
See also
Cabinet of Ministers of Ukraine
Notes
References
External links
Governmental Portal of Ukraine - official site of the Cabinet of Ministers
Factbox: Challenges facing new Ukrainian government - Kyiv Post (March 11, 2010)
New Cabinet of Ministers (short biographies of the ministers; including photos) - Kyiv Post (March 11, 2010)
New old government (short biographies of the ministers; including photos) - Kyiv Weekly (March 18, 2010)
Power Grab (editorial) - Kyiv Post (March 11, 2010)
Experts: Ukraine's new government could be effective, regardless of absence of famous professionals - Kyiv Post (March 15, 2010)
Verbatim of the session on March 11, 2010
Ukrainian governments
2010 establishments in Ukraine
2012 disestablishments in Ukraine
Cabinets established in 2010
Cabinets disestablished in 2012
|
551758
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D1%85%D1%96%D0%BD%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Алелюхін Олексій Васильович
|
Алелюхін Олексій Васильович (30 березня 1920 — 29 жовтня 1990) — радянський льотчик-ас, двічі Герой Радянського Союзу (1943), в роки німецько-радянської війни командир ескадрильї 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку 6-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 8-ї повітряної армії Південного фронту. Генерал-майор авіації (1971).
Біографія
Народився в селі Кесова Гора (нині село Тверської області) у робітничій родині. Закінчив початкову школу. Працював на Московській фабриці канцелярських товарів, одночасно навчався в планерній школі.
У Червоній Армії з 1938 року, призваний Митищинським райвійськкоматом Московської області. У 1939 році закінчив Борисоглєбську військово-авіаційну школу імені В. П. Чкалова.
Учасник Німецько-радянської війни з перших днів. Бойовий шлях розпочав у небі Одеси на І-16. Був льотчиком-винищувачем, командиром ланки ескадрильї, заступником командира 9-го гвардійського винищувального авіаполку. Воював на Південному фронті, Південно-Західному фронті, Сталінградському фронті, Четвертому Українському фронті, Третьому і Першому Білоруських фронтах.
Здійснив 601 бойовий виліт, збив особисто 40 і у складі групи — 17 ворожих літаків. В 1948 закінчив Військову академію імені М. Фрунзе, 1954 — Військову академію Генштабу. Займав командні посади в армії. Нагороджений двома орденами Леніна, 3-ма — Червоного Прапора, ін. орденами й медалями.
У 1950 році полковник О. В. Алелюхін служив заступником командира 151-ї винищувальної авіаційної дивізії. У жовтні 1950 разом із дивізією був перекинутий до Китайської Народної Республіки, а з листопада по грудень 1950 року брав участь у бойових діях проти авіації США над Північною Кореєю. Особистих перемог у повітряних боях не мав. У грудні дивізія була відведена назад в Китай і займалася протиповітряною обороною промислових центрів і підготовкою китайських і корейських льотчиків.
З 1985 року генерал-майор авіації Алелюхін — у відставці. Жив у Москві. Помер 29 жовтня 1990 року. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка 11).
Примітки
Джерела та література
Хойнацька Л. М. Алелюхін Олексій Васильович //
Посилання
Алелюхін, Олексій Васильович // ВУЕ
Матеріали
Фотографії Алелюхін Олексій біля літаків у 9 ГИАП
Радянські льотчики-аси Другої світової війни
Двічі Герої Радянського Союзу
Радянські льотчики Корейської війни
Герої Радянського Союзу — росіяни
|
61263718
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chicken%20Run%3A%20Dawn%20of%20the%20Nugget
|
Chicken Run: Dawn of the Nugget
|
Chicken Run: Dawn of the Nugget is a 2023 British animated comedy film directed by Sam Fell from a screenplay written by Karey Kirkpatrick, John O'Farrell, and Rachel Tunnard, based on a story conceived by Kirkpatrick and O'Farrell. A sequel to Chicken Run (2000), the film was produced by Aardman Animations and stars the voices of Thandiwe Newton, Zachary Levi, Bella Ramsey, Romesh Ranganathan, David Bradley, Daniel Mays, Jane Horrocks, Imelda Staunton, Lynn Ferguson, Josie Sedgwick-Davies, Peter Serafinowicz, Nick Mohammed, and Miranda Richardson. It tells the story of Rocky and Ginger who lead a rescue mission when their daughter has been abducted to a highly-advanced poultry farm run by their old enemy Mrs. Tweedy.
Chicken Run: Dawn of the Nugget had its world premiere at the 67th London Film Festival on 14 October 2023, and was released by Netflix on 15 December 2023. The film received generally positive reviews from critics.
Plot
Since the chickens escaped from Mr. and Mrs. Tweedy's Farm, they have settled in an idyllic sanctuary on an island in a lake, where they can live happily, safe from humans. Ginger and Rocky start a family with a hatchling named Molly. The rats Nick and Fetcher visit periodically with supplies.
Molly grows into an adventurous 11-year-old, whom Ginger and Rocky try to protect from the outside world. The appearance of trucks and construction on the mainland concern Ginger that another chicken farm is being built, and with her more cautious perspective as a parent, she leads her community in better hiding themselves.
Molly's curiosity draws her to sneak away to the mainland, where she is saved from being run over by a teenage chicken named Frizzle. The two friends stow away on a truck full of chickens being taken to Fun-Land Farms, which looks appealing to them. Ginger and Rocky form a search party with chickens Babs, Bunty, Mac, and Fowler; they give chase and find that the "farm" is a highly-advanced poultry processing plant bristling with security systems.
Inside, Molly and Frizzle find an expansive amusement area, where the other chickens – all wearing numbered electronic collars – go on rides, play games, etc. Rocky impulsively catapults into the compound, inadvertently activating various security systems, giving Ginger and the others the info they need to infiltrate. They are joined by Nick and Fetcher, who are separated from the others, but meet up with Rocky.
Molly and Frizzle discover that the collars turn the other chickens into carefree idiots when activated. Frizzle is caught by the facility's scientist Dr Fry and given a collar; Molly leaves, promising to come back for her.
Ginger reunites with Molly, and learns in horror that her nemesis Mrs. Tweedy is running the operation alongside Dr. Fry, her new husband. The collars serve to suppress the chickens' fear, to make tastier chicken nuggets for Reginald Smith, a fast-food chain businessman looking for new food items. Mrs. Tweedy captures Ginger and puts a collar on her, which she resists unsuccessfully, but Rocky intervenes and Molly frees her. The hens, rooster, and rats are reunited in a corn silo, which they escape by turning it into popcorn. Molly mourns the fate of Frizzle, prompting Ginger and the others to turn back and help the other chickens as well.
Mrs. Tweedy orders Dr. Fry to start production of chicken nuggets, beginning a struggle for the remote control that brainwashes the chickens, between Mrs. Tweedy and the team of Rocky, Ginger, and Molly, while the rest of the rescue squad try to hold back the chickens marching mindlessly into the processor. The chicken trio win the fight, sending Mrs. Tweedy into the machine to be breaded like a chicken nugget, while the whole population of chickens and the rats escape in a truck. Mrs. Tweedy tries to stop them, but Fowler knocks her into the compound's moat, where she is stopped by the facility's security, as the site explodes from the chickens' sabotage.
The chickens return to the island, and their life returns to normal, now with Molly and Frizzle doing aerial reconnaissance for chicken farms on the mainland, and the chicken crew liberating those they find.
Voice cast
Production
After completing Chicken Run in 2000, Jeffrey Katzenberg, the CEO of DreamWorks Animation and one of the film's executive producers, proposed to Aardman Animations the idea of making a sequel. However, Aardman declined as they felt unready to make a sequel as well as its employees feeling exhausted after completing the original film and instead moved on to different projects. Since then, ideas and talks of a sequel floated around for years until numerous crew members of the first film agreed to continue the story.
A sequel to Chicken Run was reported in April 2018 with Aardman Animations, StudioCanal and Pathé set to produce. DreamWorks had no involvement due to ending their partnership with Aardman after the release of Flushed Away in 2006. Sam Fell directed, with Paul Kewley producing. Fell was approached by the film's original co-director Peter Lord in 2016 at a party and convinced him to return to Aardman to direct the sequel. The original Chicken Run writers Karey Kirkpatrick and John O'Farrell returned to write for the sequel. Aardman co-founders Peter Lord and David Sproxton served as executive producers as well as the film's original co-director Nick Park.
On 16 October 2019, the film officially began pre-production. Because very few props and models from the original film survived after being destroyed in a warehouse fire in 2005, Fell and his team resorted to use reference photos from the original film's making of book. Aardman said that Mel Gibson was not asked to return as Rocky. In June 2020, Fell released more details about the sequel, which would follow from the ending of the first film, where the chickens have settled into their new safe area. Molly, the chick of Ginger and Rocky, begins to outgrow the area, just as word of a new threat to the chickens arrives. In July 2020, Julia Sawalha, the voice of Ginger in the first film, revealed Aardman's intention to recast her role, saying her voice now sounded too old, and commented "I have officially been plucked, stuffed & roasted". The decision was met with widespread criticism with some finding the decision ageist.
Principal photography commenced in early 2021. In January 2022, Zachary Levi, Thandiwe Newton, David Bradley, Romesh Ranganathan and Daniel Mays replaced Gibson, Sawalha, Benjamin Whitrow, Timothy Spall and Phil Daniels as the voices of Rocky, Ginger, Fowler, Nick and Fetcher, while Jane Horrocks, Imelda Staunton and Lynn Ferguson reprised their roles as Babs, Bunty and Mac from the first film, with the film's title revealed as Chicken Run: Dawn of the Nugget. Bella Ramsey, Nick Mohammed and Josie Sedgwick-Davies voiced three new characters, Molly, Dr. Fry and Frizzle, respectively. In September 2023, it was announced that Miranda Richardson would reprise her role as the voice of Mrs. Tweedy and that Peter Serafinowicz also joined the cast as Reginald Smith, a "slightly bemused businessman".
The clay models were put in quarantine for 10 days after the animator had finished. The clay models were put in a tent with ultraviolet lights.
Music
Harry Gregson-Williams, who previously scored the predecessor with John Powell, returned to score the film, marking his fifth collaboration with Aardman. It is also the second time Gregson-Williams scored a sequel to a film solely by himself after he composed its predecessor with Powell, the first being DreamWorks Animation's Shrek 2 (2004). Chicken Run: Dawn of the Nugget — Original Motion Picture Soundtrack was released digitally on the day of the movie's worldwide release.
Release
Chicken Run: Dawn of the Nugget premiered at the 67th BFI London Film Festival on 14 October 2023, with none of the cast in attendance due to the 2023 SAG-AFTRA strike, with the film's characters walking the red carpet in their place. It was released on Netflix on 15 December 2023. The film had a preview at the Annecy International Animation Film Festival on 11 June 2023. Netflix purchased the worldwide distribution rights to the film, excluding China.
Reception
Critical response
John Nugent for Empire magazine wrote, "the ambition and technical scope are markedly bolder" than its predecessor Chicken Run, adding it is "silly, witty, extremely British — this is a family film made with a very Aardman-y kind of craft and care".
Accolades
Notes
References
External links
2023 films
2023 comedy films
2023 animated films
2023 adventure films
2020s British animated films
2020s stop-motion animated films
2020s children's adventure films
2020s children's comedy films
2020s children's animated films
2020s adventure comedy films
2020s English-language films
Clay animation films
British children's adventure films
British children's comedy films
British children's animated films
British adventure comedy films
British aviation films
British sequel films
Environmental films
Animal adventure films
Films about animal rights
Animated films set in the 1950s
Animated films about revenge
English-language adventure comedy films
Netflix original films
Animated films about chickens
Films about mice and rats
Animated films about aviation
Animated films set on islands
Casting controversies in film
Animated films affected by the 2023 SAG-AFTRA strike
Films directed by Sam Fell
Films with screenplays by Karey Kirkpatrick
Films scored by Harry Gregson-Williams
Aardman Animations feature films
British animated comedy films
Chicken Run (franchise)
|
771924
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%BD%20%D0%9A%D0%BE%D0%B3%D1%83%D1%82
|
Зенон Когут
|
Зенон Когут
Зенон-Євген Когут (Янів) — канадський та український історик. Доктор філософії, директор Канадського інституту українських студій Альбертського університету (1994—2012). Входить до складу наукової ради Українського історичного журналу.
Життєпис
Народився у містечку Янів (тоді Дистрикт Галичина, нині смт. Івано-Франкове, Яворівський район, Львівська область, Україна) в українській родині під час Другої світової війни. Відразу по народженню батьки виїхали до Німеччини, а згодом до США.
Здобув ступінь бакалавра в Ла Салль Коледжі (1966); ступінь магістра (1970) та доктора (1975) у Пенсільванському Університеті (Філадельфія), де його викладачем історії був Іван Лисяк-Рудницький. Тоді ж його залучає до наукової та організаційної роботи Омелян Пріцак, відкривши 1971-го Український науковий інститут Гарвардського університету. У 1973–75 та 1977–78 Зенон Когут працює старшим науковим співробітником HURI; редагує два спеціалізованих україно- та совєтознавчих журнали. На середину 1970-тих він уже відомий дослідник ранньомодерної історії України.
Викладав курст з історії України та Росії у Пенсильванському Університеті (1975–76), Гарвардському Українському Літньому Інституті (1978), Мічіганському Університеті (1979–80), Йєльському Університеті (гостьовий професор, 1988) та Альбертському Університеті (Едмонтон; Канада), де отримав звання Професора. Когут також був редактором American Bibliography of Soviet and East European Studies (1980–84), провідним науковим радником Бібліотеки Конгресу США (1984–89), радником з питань політичних відносин з СРСР Департаменту оборони США (1990–92). Зараз проф. Когут є Професором Емеритом Альбертського Університету.
Наукові праці
Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини, 1760—1830. — Київ, 1996.
Коріння ідентичности: Студії з ранньомодерної та модерної історії України
Відзнаки
Почесний доктор Харківського університету (2006)
Український Орден «За заслуги» ІІІ-го ступеня (2009, за роботу економічним радником Канадсько-Українського археологічного проекту в Батурині)
Премія фундації О. і Т. Антоновичів (2012)
Примітки
Джерела та література
Кравченко В. Когут Зенон //
Сенькусь Р. Когут Зенон-Євген //
Посилання
Коротка біографія
https://web.archive.org/web/20130515194215/http://www.ualberta.ca/CIUS/announce/media/Media%202004/2004-01-24_Zenon%20Kohut%2060th%20(eng).pdf
Kohut, Zenon in the Internet Encyclopedia of Ukraine
Уродженці Івано-Франкового
Українська діаспора Канади
Науковці Альбертського університету
Дослідники історії України
Дослідники козацтва
Канадські історики
Персоналії:Батурин
Випускники Пенсільванського університету
Американські емігранти до Канади
|
6898321
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Valea%20P%C4%83rului
|
Valea Părului
|
Valea Părului may refer to several villages in Romania:
Valea Părului, a village in Beceni Commune, Buzău County
Valea Părului, a village in Mârzănești Commune, Teleorman County
|
5054259
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D1%94%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%B0%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BC%29
|
Орєшково (аеродром)
|
Орєшково (аеродром)
Аеродром Орєшково — колишній військовий аеродром в Росії, розташований 2 км на південний схід від Воротинська Калузької області Росії. Після 2017 тут знаходиться аеродром малої авіації і авіамузей.
Історія
Аеродром був збудований у перші місяці радянсько-німецької війни, але через швидкий відступ Червоної Армії, перший бойовий виліт звідси зробили 8 жовтня 1941 року бомбардувальники Люфтваффе, які літали бомбити Москву.
Після війни аеродром реконструювали й 1953 року в Орєшково передислокували два полки 324-ї винищувальної авіаційної дивізії під командуванням тричі Героя Радянського Союзу Івана Микитовича Кожедуба. На початку 60-х на базі аеродрому була організована Калузька навчальна авіаційна організація, яка пізніше стала навчальним авіаційним центром ДТСААФ.
Довгі роки аеродром був військовим. У 90-ті сюди перевели 336-й окремий вертолітний полк (пізніше перейменований на 45-й окремий вертолітний полк бойової та управління), з вертольотами Мі-8, який ділив територію з літаками.
Військовий аеродром закрили у 2013 році після того, як у 2010 році до Вязьми перевели останню дислоковану тут частину — 45-й окремий вертолітний полк.
У 2015 році авіаційно-спортивним клубом «Альбатрос Аеро» спільно з «Музеєм техніки Вадима Задорожного» та фондом «Крилата пам'ять Перемоги» аеродрому було дано друге життя та створено на його території центр малої авіації та авіамузей. Злітно-посадкова смуга використовується для тренувань пілотів-спортсменів, регулярно влаштовуються авіашоу.
Станом на 2023 рік він більше не має військового ідентифікаційного коду, але відомий під місцевим цивільним кодом УУФО (UUFO).
На території аеродрому знаходиться авіаційний музей «ОРЕШКОВО».
Примітки
Посилання
Аэродром Орешково
Куда податься в это непростое время любителю авиации? Орешково!
Бывшый военный аэродром Орешково.
04-05 мая 2022 года, Орешково с квадрокоптера.
Аэродром Орешково.
Джерела
RussianAirFields.com
Калузька область
Летовища Росії
|
1067597
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82
|
Токійський технічний університет
|
Токійський технічний університет — державний університет у Японії. Розташований за адресою: префектура Токіо, район Меґуро, квартал Оокаяма 2-12-1. Відкритий 1929 року. Скорочена назва — Токо-дай.
Факультети
Природничий факультет
Інженерно-технічний факультет
Біологічно-технічний факультет
Аспірантура
Природничо-технічна аспірантура
Аспірантура біологічно-технічних наук
Аспірантура інтегрованих природничо-технічних наук (}})
Аспірантура інформаційно-технічних наук
Аспірантура суспільно-технічних наук
Аспірантура інноваційного менеджменту
Люди варті уваги
Хідекі Сіракава — лауреат Нобелівської премії з хімії у 2000 році
Осумі Йосінорі — лауреат Нобелівської премії з медицини у 2016 році
Примітки
Джерела та література
Посилання
Університети Японії
Освіта в Токіо
Засновані в Японії 1881
|
21546331
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gradec%2C%20Pivka
|
Gradec, Pivka
|
Gradec, Pivka
Gradec is a small village north of Pivka in the Inner Carniola region of Slovenia.
The local church in the settlement is dedicated to the Holy Trinity and belongs to the Parish of Pivka.
References
External links
Gradec on Geopedia
Populated places in the Municipality of Pivka
|
2048381
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F%20%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B7
|
Енциклопедія Брокгауз
|
Енциклопедія Брокгауз — німецька багатотомна універсальна енциклопедія, що видається з початку XIX століття. Хоча в різні роки вона виходила під різними назвами, загальна неофіційна назва лишається незмінною — «Брокгауз». Енциклопедія випускається видавництвом «F. A. Brockhaus», заснованим Ф. А. Брокгаузом (згодом — «Bibliographisches Institut & FA Brockhaus AG»).
Однією з основних особливостей енциклопедії є те, що для неї характерні не статті-огляди, а статті-довідки, що дозволяло включати у видання стандартного для енциклопедій формату до 200—300 тисяч статей.
Брокгауз є останньою з чотирьох універсальних енциклопедій світового рівня німецькою мовою після припинення випуску «Енциклопедичного Лексикону Майера» в 1984 році, «Універсального Лексикону Пірера» наприкінці XIX століття і «Енциклопедичного Лексикону Гердера» в 1960-х роках.
Історія створення
Історія енциклопедії починається з 1796 року, коли в Лейпцигу почав виходити «Енциклопедичний словник із визначною увагою до теперішніх часів» під редакцією доктора (1767–1799). «Словник …» включав статті по географічній і історичній тематиці, біографії, статті з міфології, філософії, природознавства та інші. Тома 1—4 (від A до R; видання «Leipzig: FA Leupold») вийшли в 1796–1800 роках, том 5 (видання «Leipzig: JC Werther») з'явився в 1806 році.
В 1808 році Ф. А. Брокгауз викупив у збанкрутілого видавця за 1800 талерів на Лейпцизькому книжковому ярмарку право видання «Словника …» і завершив його випуск до 1811 року, додавши до спочатку запланованих шести ще два томи доповнень (перший — видання «Amsterdam: F. A. Brockhaus»; другий — видання «Leipzig: F. A. Brockhaus»). Редактором останнього, шостого, тому був запрошений Крістіан Вільгельм Франке. Зрозумівши важливість цього підприємства, 1812 року Брокгауз розпочав працювати над другим виданням енциклопедії (в 10 томах), з відповідними змінами та доповненнями, взявши додатково на себе роль редактора енциклопедії. Вже це, друге, видання отримало загальне визнання.
В 1814 році, паралельно з другим, почався випуск третього видання, яке так само, як і попереднє, редагував сам Брокгауз. Обидва видання були завершені до 1819 року. У випуску четвертого і п'ятого видання Брокгаузу допомагали доктор Людвіг Гайн, потім професор Ф. Гассе. Після смерті Брокгауза в 1823 році видання продовжили його сини — Фрідріх і Генріх Брокгаузи, які виконали спільно з Гассе роботу над шостим і сьомим виданнями енциклопедії. Редактором восьмого і дев'ятого видань був доктор Карл Август Еспе. 1839 року до енциклопедії був доданий покажчик.
Доктор Август Куртцель і Оскар Пільц редагували десяте видання (в роботі також брав участь Генріх-Едуард Брокгауз); в роботі над одинадцятим виданням взяв участь Генріх-Рудольф Брокгауз. Після смерті в 1871 році Куртцеля редакторами енциклопедії стали доктори Густав Штокманн і Карл Віпперманн.
Підготовку п'ятнадцятого видання, що отримав неофіційну назву «Веймарський Брокгауз», перервала Перша світова війна, і роботи по ньому почалися тільки в 1925 році. У комплект видання також входив атлас (копій якого у наш час практично не залишилося) з картами розміром у повну сторінку і повнокольоровими вклейками. Весь текст набраний готичним шрифтом, а іноземні слова — антиквою; власне процес набору відбувався на . Хоча в ідеологічному плані редакція відчувала сильний тиск нацистської ідеології (що особливо проявилося в останніх двох томах), за деякими винятками якість матеріалів була досить високою.
Передбачалося, що друга редакція п'ятнадцятого, «великонімецього», видання буде повністю написана з пронацистських позицій, однак, реалізації планів видавництва завадила Друга світова війна. 1939 року вийшов лише один том, а в наступному році робота над виданням була зупинена.
Після закінчення Другої світової війни видавництво, що випускало «Брокгауз», розділилося на дві частини — народне видавництво «Brockhaus» в НДР і фірма «F. A. Brockhaus» у ФРН. Подальшу роботу над енциклопедією продовжило видавництво «F. A. Brockhaus», з 1984 року — «Bibliographisches Institut & FA Brockhaus AG».
Останнє, двадцять перше, видання стало найбільшою друкованою німецькою енциклопедією: воно містить близько 300 тис. статей і понад 40 тис. карт, схем і таблиць, розташованих на 24,5 тис. сторінках. Над створенням енциклопедії з літа 2003 року працювали 70 редакторів і понад 1000 авторів статей. Перші томи почали виходити восени 2005 року; до вересня 2006 року були повністю надруковані всі 30 томів. Цікавим фактом підготовки видання виявилося те, що ліцензійні витрати на ілюстрації перевищили вартість оплати всіх робіт над текстом енциклопедії.
У лютому 2008 року видавництво оголосило про те, що у зв'язку з низькими продажами двадцять першого видання (у тому числі через високу ціну — 2 670 євро), воно планує більше не видавати енциклопедію в паперовому вигляді, а зробити безкоштовною і розмістити на сайті, показ реклами на якому стане основним джерелом прибутку. Однак вже до квітня було оголошено про скасування цього, а також про те, що, ймовірно, «двадцять друге видання нашого словника все-таки відбудеться». Наприкінці 2008 року стало відомо про те, що права на видання енциклопедії переходять до компанії «Bertelsmann», а попередній власник продовжить видавати словники під маркою «Дуден».
У червні 2013 року «Bertelsmann» оголосив про плани припинення розповсюдження паперової версії енциклопедії з 2014 року, а електронної версії — з 2020 року. При цьому розглядається питання про долю самої торгової марки «Брокгауз» — «доброї марки», на думку власника. У серпні 2014 року продажі друкованих видань були припинені, проте редакційне оновлення електронної версії енциклопедії буде тривати протягом невизначеного часу.
Електронні версії
У листопаді 2002 року «Брокгауз» був вперше випущений в електронному вигляді — на двох CD і одному DVD-диску. Ця версія, заснована на двадцятому виданні енциклопедії, налічувала 260 тис. статей і 14,5 тис. ілюстрацій і коштувала понад 1000 євро. Електронна версія, що вийшла в листопаді 2005 року на двох DVD-дисках і USB-накопичувачі (вартістю 1500 євро), заснована на двадцять першому виданні енциклопедії та містить 260 тис. статей, 25 тис. зображень, 280 відеофайлів і 3000 аудіофайлів. Додатково в її комплект входили тривимірний анатомічний атлас, енциклопедія для студентів, англо-німецький словник і комп'ютерний планетарій. Електронна версія енциклопедії, випущена в 2008 році, в цілому повторює склад і вміст версії 2005 року.
В останні роки реалізовано декілька проєктів із оцифрування перших видань «Брокгауза»: зокрема, доступні для читання перше і чотирнадцяте видання енциклопедії.
Видання малого та середнього обсягу
Крім видання «великого» «Брокгауза», виходили і декілька серій малого та середнього обсягу, матеріал у яких оснований на його даних. Останніми є наступні видання:
«Брокгауз в п'ятнадцяти томах», друге видання, 7200 с, 140 тис. визначень (2002);
«Брокгауз в десяти томах», перше видання, +7360 с, 150 тис. визначень (2004);
«Брокгауз в п'яти томах», десяте видання, 5 472 с, 125 тис. визначень (2004);
«Брокгауз у трьох томах», четверте видання, 2592 с, 80 тис. визначень (2006).
У попередні роки виходили і інші серії аналогічних видань:
«Новий Брокгауз. Енциклопедія в чотирьох томах», 4 томи, 1936—1938;
«Новий Брокгауз», 5 томів, 1958—1960 (1 доп. Тому, 1964);
«Малий Брокгауз», 2 томи, 1961—1962;
«Народний Брокгауз», 1959.
Вплив на культуру
Енциклопедія завоювала широку популярність, оскільки розповідала про результати відкриттів і досліджень в простій і доступній формі без зайвих подробиць. Багато видавців в усьому світі згодом запозичили цей підхід до створення енциклопедій. Приміром, сьоме видання «Брокгауза» лягло в основу енциклопедії «Американа» (1829—1833) — першої значної американської енциклопедії, а тринадцяте було першоосновою для Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона. За образом Брокгауза були також побудовані голландська («Winkler Prins Geïllustreerde Encyclopaedie») і шведська («Svenskt Konversations-Lexicon») енциклопедії. Енциклопедія Британіка одинадцятого видання каже про це: «Ніяка інша робота довідкового характеру не є кориснішою та успішнішою, не копіюється, наслідується або переказується більше, ніж енциклопедія Брокгауза».
Про якість енциклопедії говорять наступне:
Енциклопедичний словник Брокгауза був зразковим виданням подібного роду: відмінно оформлений, сумлінно підготовлений в науковому та редакційному відношенні. Мільйони читачів оцінили і громадську позицію Брокгауза, який абсолютно виключив зі словника політичні та корпоративні оцінки, керуючись однією вимогою: все має бути описано і пояснено однаково ясно і добросовісно.
Однак, згідно з дослідженням журналу «Stern», проведеним наприкінці 2007 року, 43 з 50 випадково відібраних статей із німецького розділу Вікіпедії були якісно кращі, ніж аналогічні статті в енциклопедії Брокгауза. При цьому оцінювалися точність і повнота статей, оперативність оновлення інформації та простота читання.
Принципи видання та оформлення
Оскільки енциклопедія повинна служити багато років, велике значення відіграє не тільки зовнішній вигляд томів, але і якість верстки і зручність користування. Вже в 1824 році була введена двоколонкова верстка, що значно полегшує читання, а потім розпочато використання зовнішніх полів сторінки під ілюстрації, що стало новинкою в друкарській справі. З метою підвищення довговічності томів при виконанні палітурок замість шиття нитками стало застосовуватися шиття металічним дротом.
Основна частина томів кожного видання не оновлювалася близько десяти років, тому практично з самого початку випуску енциклопедії до кожного з них створювалися додаткові томи з оновленими даними. У виданнях, починаючи з п'ятнадцятого, в додаткові томи було вирішено виносити мовні словники і атласи.
Для багатих читачів деякі видання виходили в шкіряних палітурках, наприклад, сімнадцяте (у зеленій або коричневій шкірі) і вісімнадцяте. Спеціальні («deluxe») версії дев'ятнадцятого і двадцять першого видань вийшли в палітурках, оформлених, відповідно, архітектором і художником Фріденсрайхом Гундертвассером і актором Арміном Мюллер-Шталем. Двадцяте видання оформив художник і актор (в корінець кожного тому він помістив невелике прозоре віконце з яким-небудь предметом за ним, що «втілює» цей том).
Список видань
Див. також
Британіка
Велика енциклопедія Ларусса
Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона
Примітки
Література
И. В. Гудовщикова. Общие зарубежные энциклопедии. Учебное пособие. — Л.: Изд-во ЛГБИ, 1963. — 87 с.
R. L. Collison. Encyclopaedias: their history throughout the ages. 2nd ed. — New York: «Hafner», 1966. — 334 p.
J. M. Wells. The Circle of Knowledge: Encyclopaedias Past and Present. — Chicago: «The Newberry Library», 1968. — 56 p.
S. P. Walsh. Anglo-American General Encyclopedias. A Historical Bibliography, 1703—1967. — New York: «Bowker», 1968. — 270 p.
H. Sarkowski. Das Bibliographische Institut. Verlagsgeschichte und Bibliographie, 1826—1976. — Mannheim: «Bibliographisches Institut», 1976. — 314 S. — ISBN 3-411-01368-0.
K. F. Kister. Kister's Best Encyclopedias. A Comparative Guide to General and Specialized Encyclopedias. 2nd ed. — Phoenix: «The Oryx Press», 1994. — 506 p. — ISBN 0-89774-744-5.
A. zum Hingst. Die Geschichte des Grossen Brockhaus: vom Conversationslexikon zur Enzyklopädie. — Wiesbaden: «Harrassowitz», 1995. — 212 S. — ISBN 3-447-03740-7.
S. C. Awe. ARBA guide to subject encyclopedias and dictionaries. 2nd ed. — Englewood: «Libraries Unlimited», 1997. — 482 p. — ISBN 0-585-07048-2.
Bibliotheca lexicorum: kommentiertes Verzeichnis der Sammlung Otmar Seemann. Bearbeiten von M. Peche. — Wien: «Inlibris», 2001. — 708 S. — ISBN 3-9500813-5-6.
T. Keiderling. F. A. Brockhaus: 1905—2005. — Leipzig: «Brockhaus», 2005. — 448 S. — ISBN 3-7653-0284-8.
Ines Prodöhl: Genehmigtes Wissen. Enzyklopädien und Lexika im «Dritten Reich». (докт. дисертація)
Посилання
21-е видання Енциклопедії на офіційному сайті видавництва Брокгауз .
Брокгауз
Брокгауз
Брокгауз
Брокгауз
Енциклопедії XX століття
|
1368
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Assembly%20language
|
Assembly language
|
Assembly language
In computer programming, assembly language (alternatively assembler language or symbolic machine code), often referred to simply as assembly and commonly abbreviated as ASM or asm, is any low-level programming language with a very strong correspondence between the instructions in the language and the architecture's machine code instructions. Assembly language usually has one statement per machine instruction (1:1), but constants, comments, assembler directives, symbolic labels of, e.g., memory locations, registers, and macros are generally also supported.
The first assembly code in which a language is used to represent machine code instructions is found in Kathleen and Andrew Donald Booth's 1947 work, Coding for A.R.C.. Assembly code is converted into executable machine code by a utility program referred to as an assembler. The term "assembler" is generally attributed to Wilkes, Wheeler and Gill in their 1951 book The Preparation of Programs for an Electronic Digital Computer, who, however, used the term to mean "a program that assembles another program consisting of several sections into a single program". The conversion process is referred to as assembly, as in assembling the source code. The computational step when an assembler is processing a program is called assembly time.
Because assembly depends on the machine code instructions, each assembly language is specific to a particular computer architecture.
Sometimes there is more than one assembler for the same architecture, and sometimes an assembler is specific to an operating system or to particular operating systems. Most assembly languages do not provide specific syntax for operating system calls, and most assembly languages can be used universally with any operating system, as the language provides access to all the real capabilities of the processor, upon which all system call mechanisms ultimately rest. In contrast to assembly languages, most high-level programming languages are generally portable across multiple architectures but require interpreting or compiling, much more complicated tasks than assembling.
In the first decades of computing, it was commonplace for both systems programming and application programming to take place entirely in assembly language. While still irreplaceable for some purposes, the majority of programming is now conducted in higher-level interpreted and compiled languages. In "No Silver Bullet", Fred Brooks summarised the effects of the switch away from assembly language programming: "Surely the most powerful stroke for software productivity, reliability, and simplicity has been the progressive use of high-level languages for programming. Most observers credit that development with at least a factor of five in productivity, and with concomitant gains in reliability, simplicity, and comprehensibility."
Today, it is typical to use small amounts of assembly language code within larger systems implemented in a higher-level language, for performance reasons or to interact directly with hardware in ways unsupported by the higher-level language. For instance, just under 2% of version 4.9 of the Linux kernel source code is written in assembly; more than 97% is written in C.
Assembly language syntax
Assembly language uses a mnemonic to represent, e.g., each low-level machine instruction or opcode, each directive, typically also each architectural register, flag, etc. Some of the mnemonics may be built in and some user defined. Many operations require one or more operands in order to form a complete instruction. Most assemblers permit named constants, registers, and labels for program and memory locations, and can calculate expressions for operands. Thus, programmers are freed from tedious repetitive calculations and assembler programs are much more readable than machine code. Depending on the architecture, these elements may also be combined for specific instructions or addressing modes using offsets or other data as well as fixed addresses. Many assemblers offer additional mechanisms to facilitate program development, to control the assembly process, and to aid debugging.
Some are column oriented, with specific fields in specific columns; this was very common for machines using punched cards in the 1950s and early 1960s. Some assemblers have free-form syntax, with fields separated by delimiters, e.g., punctuation, white space. Some assemblers are hybrid, with, e.g., labels, in a specific column and other fields separated by delimiters; this became more common than column oriented syntax in the 1960s.
Terminology
A macro assembler is an assembler that includes a macroinstruction facility so that (parameterized) assembly language text can be represented by a name, and that name can be used to insert the expanded text into other code.
Open code refers to any assembler input outside of a macro definition.
A cross assembler (see also cross compiler) is an assembler that is run on a computer or operating system (the host system) of a different type from the system on which the resulting code is to run (the target system). Cross-assembling facilitates the development of programs for systems that do not have the resources to support software development, such as an embedded system or a microcontroller. In such a case, the resulting object code must be transferred to the target system, via read-only memory (ROM, EPROM, etc.), a programmer (when the read-only memory is integrated in the device, as in microcontrollers), or a data link using either an exact bit-by-bit copy of the object code or a text-based representation of that code (such as Intel hex or Motorola S-record).
A high-level assembler is a program that provides language abstractions more often associated with high-level languages, such as advanced control structures (IF/THEN/ELSE, DO CASE, etc.) and high-level abstract data types, including structures/records, unions, classes, and sets.
A microassembler is a program that helps prepare a microprogram to control the low level operation of a computer.
A meta-assembler is "a program that accepts the syntactic and semantic description of an assembly language, and generates an assembler for that language", or that accepts an assembler source file along with such a description and assembles the source file in accordance with that description. "Meta-Symbol" assemblers for the SDS 9 Series and SDS Sigma series of computers are meta-assemblers. Sperry Univac also provided a Meta-Assembler for the UNIVAC 1100/2200 series.
inline assembler (or embedded assembler) is assembler code contained within a high-level language program. This is most often used in systems programs which need direct access to the hardware.
Key concepts
Assembler
An assembler program creates object code by translating combinations of mnemonics and syntax for operations and addressing modes into their numerical equivalents. This representation typically includes an operation code ("opcode") as well as other control bits and data. The assembler also calculates constant expressions and resolves symbolic names for memory locations and other entities. The use of symbolic references is a key feature of assemblers, saving tedious calculations and manual address updates after program modifications. Most assemblers also include macro facilities for performing textual substitution – e.g., to generate common short sequences of instructions as inline, instead of called subroutines.
Some assemblers may also be able to perform some simple types of instruction set-specific optimizations. One concrete example of this may be the ubiquitous x86 assemblers from various vendors. Called jump-sizing, most of them are able to perform jump-instruction replacements (long jumps replaced by short or relative jumps) in any number of passes, on request. Others may even do simple rearrangement or insertion of instructions, such as some assemblers for RISC architectures that can help optimize a sensible instruction scheduling to exploit the CPU pipeline as efficiently as possible.
Assemblers have been available since the 1950s, as the first step above machine language and before high-level programming languages such as Fortran, Algol, COBOL and Lisp. There have also been several classes of translators and semi-automatic code generators with properties similar to both assembly and high-level languages, with Speedcode as perhaps one of the better-known examples.
There may be several assemblers with different syntax for a particular CPU or instruction set architecture. For instance, an instruction to add memory data to a register in a x86-family processor might be add eax,[ebx], in original Intel syntax, whereas this would be written addl (%ebx),%eax in the AT&T syntax used by the GNU Assembler. Despite different appearances, different syntactic forms generally generate the same numeric machine code. A single assembler may also have different modes in order to support variations in syntactic forms as well as their exact semantic interpretations (such as FASM-syntax, TASM-syntax, ideal mode, etc., in the special case of x86 assembly programming).
Number of passes
There are two types of assemblers based on how many passes through the source are needed (how many times the assembler reads the source) to produce the object file.
One-pass assemblers process the source code once. For symbols used before they are defined, the assembler will emit "errata" after the eventual definition, telling the linker or the loader to patch the locations where the as yet undefined symbols had been used.
Multi-pass assemblers create a table with all symbols and their values in the first passes, then use the table in later passes to generate code.
In both cases, the assembler must be able to determine the size of each instruction on the initial passes in order to calculate the addresses of subsequent symbols. This means that if the size of an operation referring to an operand defined later depends on the type or distance of the operand, the assembler will make a pessimistic estimate when first encountering the operation, and if necessary, pad it with one or more
"no-operation" instructions in a later pass or the errata. In an assembler with peephole optimization, addresses may be recalculated between passes to allow replacing pessimistic code with code tailored to the exact distance from the target.
The original reason for the use of one-pass assemblers was memory size and speed of assembly – often a second pass would require storing the symbol table in memory (to handle forward references), rewinding and rereading the program source on tape, or rereading a deck of cards or punched paper tape. Later computers with much larger memories (especially disc storage), had the space to perform all necessary processing without such re-reading. The advantage of the multi-pass assembler is that the absence of errata makes the linking process (or the program load if the assembler directly produces executable code) faster.
Example: in the following code snippet, a one-pass assembler would be able to determine the address of the backward reference BKWD when assembling statement S2, but would not be able to determine the address of the forward reference FWD when assembling the branch statement S1; indeed, FWD may be undefined. A two-pass assembler would determine both addresses in pass 1, so they would be known when generating code in pass 2.
B
...
EQU *
...
EQU *
...
B
High-level assemblers
More sophisticated high-level assemblers provide language abstractions such as:
High-level procedure/function declarations and invocations
Advanced control structures (IF/THEN/ELSE, SWITCH)
High-level abstract data types, including structures/records, unions, classes, and sets
Sophisticated macro processing (although available on ordinary assemblers since the late 1950s for, e.g., the IBM 700 series and IBM 7000 series, and since the 1960s for IBM System/360 (S/360), amongst other machines)
Object-oriented programming features such as classes, objects, abstraction, polymorphism, and inheritance
See Language design below for more details.
Assembly language
A program written in assembly language consists of a series of mnemonic processor instructions and meta-statements (known variously as declarative operations, directives, pseudo-instructions, pseudo-operations and pseudo-ops), comments and data. Assembly language instructions usually consist of an opcode mnemonic followed by an operand, which might be a list of data, arguments or parameters. Some instructions may be "implied", which means the data upon which the instruction operates is implicitly defined by the instruction itself—such an instruction does not take an operand. The resulting statement is translated by an assembler into machine language instructions that can be loaded into memory and executed.
For example, the instruction below tells an x86/IA-32 processor to move an immediate 8-bit value into a register. The binary code for this instruction is 10110 followed by a 3-bit identifier for which register to use. The identifier for the AL register is 000, so the following machine code loads the AL register with the data 01100001.
10110000 01100001
This binary computer code can be made more human-readable by expressing it in hexadecimal as follows.
B0 61
Here, B0 means 'Move a copy of the following value into AL, and 61 is a hexadecimal representation of the value 01100001, which is 97 in decimal. Assembly language for the 8086 family provides the mnemonic MOV (an abbreviation of move) for instructions such as this, so the machine code above can be written as follows in assembly language, complete with an explanatory comment if required, after the semicolon. This is much easier to read and to remember.
MOV AL, 61h ; Load AL with 97 decimal (61 hex)
In some assembly languages (including this one) the same mnemonic, such as MOV, may be used for a family of related instructions for loading, copying and moving data, whether these are immediate values, values in registers, or memory locations pointed to by values in registers or by immediate (a.k.a. direct) addresses. Other assemblers may use separate opcode mnemonics such as L for "move memory to register", ST for "move register to memory", LR for "move register to register", MVI for "move immediate operand to memory", etc.
If the same mnemonic is used for different instructions, that means that the mnemonic corresponds to several different binary instruction codes, excluding data (e.g. the 61h in this example), depending on the operands that follow the mnemonic. For example, for the x86/IA-32 CPUs, the Intel assembly language syntax MOV AL, AH represents an instruction that moves the contents of register AH into register AL. The hexadecimal form of this instruction is:
88 E0
The first byte, 88h, identifies a move between a byte-sized register and either another register or memory, and the second byte, E0h, is encoded (with three bit-fields) to specify that both operands are registers, the source is AH, and the destination is AL.
In a case like this where the same mnemonic can represent more than one binary instruction, the assembler determines which instruction to generate by examining the operands. In the first example, the operand 61h is a valid hexadecimal numeric constant and is not a valid register name, so only the B0 instruction can be applicable. In the second example, the operand AH is a valid register name and not a valid numeric constant (hexadecimal, decimal, octal, or binary), so only the 88 instruction can be applicable.
Assembly languages are always designed so that this sort of lack of ambiguity is universally enforced by their syntax. For example, in the Intel x86 assembly language, a hexadecimal constant must start with a numeral digit, so that the hexadecimal number 'A' (equal to decimal ten) would be written as 0Ah or 0AH, not AH, specifically so that it cannot appear to be the name of register AH. (The same rule also prevents ambiguity with the names of registers BH, CH, and DH, as well as with any user-defined symbol that ends with the letter H and otherwise contains only characters that are hexadecimal digits, such as the word "BEACH".)
Returning to the original example, while the x86 opcode 10110000 (B0) copies an 8-bit value into the AL register, 10110001 (B1) moves it into CL and 10110010 (B2) does so into DL. Assembly language examples for these follow.
MOV AL, 1h ; Load AL with immediate value 1
MOV CL, 2h ; Load CL with immediate value 2
MOV DL, 3h ; Load DL with immediate value 3
The syntax of MOV can also be more complex as the following examples show.
MOV EAX, [EBX] ; Move the 4 bytes in memory at the address contained in EBX into EAX
MOV [ESI+EAX], CL ; Move the contents of CL into the byte at address ESI+EAX
MOV DS, DX ; Move the contents of DX into segment register DS
In each case, the MOV mnemonic is translated directly into one of the opcodes 88-8C, 8E, A0-A3, B0-BF, C6 or C7 by an assembler, and the programmer normally does not have to know or remember which.
Transforming assembly language into machine code is the job of an assembler, and the reverse can at least partially be achieved by a disassembler. Unlike high-level languages, there is a one-to-one correspondence between many simple assembly statements and machine language instructions. However, in some cases, an assembler may provide pseudoinstructions (essentially macros) which expand into several machine language instructions to provide commonly needed functionality. For example, for a machine that lacks a "branch if greater or equal" instruction, an assembler may provide a pseudoinstruction that expands to the machine's "set if less than" and "branch if zero (on the result of the set instruction)". Most full-featured assemblers also provide a rich macro language (discussed below) which is used by vendors and programmers to generate more complex code and data sequences. Since the information about pseudoinstructions and macros defined in the assembler environment is not present in the object program, a disassembler cannot reconstruct the macro and pseudoinstruction invocations but can only disassemble the actual machine instructions that the assembler generated from those abstract assembly-language entities. Likewise, since comments in the assembly language source file are ignored by the assembler and have no effect on the object code it generates, a disassembler is always completely unable to recover source comments.
Each computer architecture has its own machine language. Computers differ in the number and type of operations they support, in the different sizes and numbers of registers, and in the representations of data in storage. While most general-purpose computers are able to carry out essentially the same functionality, the ways they do so differ; the corresponding assembly languages reflect these differences.
Multiple sets of mnemonics or assembly-language syntax may exist for a single instruction set, typically instantiated in different assembler programs. In these cases, the most popular one is usually that supplied by the CPU manufacturer and used in its documentation.
Two examples of CPUs that have two different sets of mnemonics are the Intel 8080 family and the Intel 8086/8088. Because Intel claimed copyright on its assembly language mnemonics (on each page of their documentation published in the 1970s and early 1980s, at least), some companies that independently produced CPUs compatible with Intel instruction sets invented their own mnemonics. The Zilog Z80 CPU, an enhancement of the Intel 8080A, supports all the 8080A instructions plus many more; Zilog invented an entirely new assembly language, not only for the new instructions but also for all of the 8080A instructions. For example, where Intel uses the mnemonics MOV, MVI, LDA, STA, LXI, LDAX, STAX, LHLD, and SHLD for various data transfer instructions, the Z80 assembly language uses the mnemonic LD for all of them. A similar case is the NEC V20 and V30 CPUs, enhanced copies of the Intel 8086 and 8088, respectively. Like Zilog with the Z80, NEC invented new mnemonics for all of the 8086 and 8088 instructions, to avoid accusations of infringement of Intel's copyright. (It is questionable whether such copyrights can be valid, and later CPU companies such as AMD and Cyrix republished Intel's x86/IA-32 instruction mnemonics exactly with neither permission nor legal penalty.) It is doubtful whether in practice many people who programmed the V20 and V30 actually wrote in NEC's assembly language rather than Intel's; since any two assembly languages for the same instruction set architecture are isomorphic (somewhat like English and Pig Latin), there is no requirement to use a manufacturer's own published assembly language with that manufacturer's products.
Language design
Basic elements
There is a large degree of diversity in the way the authors of assemblers categorize statements and in the nomenclature that they use. In particular, some describe anything other than a machine mnemonic or extended mnemonic as a pseudo-operation (pseudo-op). A typical assembly language consists of 3 types of instruction statements that are used to define program operations:
Opcode mnemonics
Data definitions
Assembly directives
Opcode mnemonics and extended mnemonics
Instructions (statements) in assembly language are generally very simple, unlike those in high-level languages. Generally, a mnemonic is a symbolic name for a single executable machine language instruction (an opcode), and there is at least one opcode mnemonic defined for each machine language instruction. Each instruction typically consists of an operation or opcode plus zero or more operands. Most instructions refer to a single value or a pair of values. Operands can be immediate (value coded in the instruction itself), registers specified in the instruction or implied, or the addresses of data located elsewhere in storage. This is determined by the underlying processor architecture: the assembler merely reflects how this architecture works. Extended mnemonics are often used to specify a combination of an opcode with a specific operand, e.g., the System/360 assemblers use as an extended mnemonic for with a mask of 15 and ("NO OPeration" – do nothing for one step) for with a mask of 0.
Extended mnemonics are often used to support specialized uses of instructions, often for purposes not obvious from the instruction name. For example, many CPU's do not have an explicit NOP instruction, but do have instructions that can be used for the purpose. In 8086 CPUs the instruction is used for , with being a pseudo-opcode to encode the instruction . Some disassemblers recognize this and will decode the instruction as . Similarly, IBM assemblers for System/360 and System/370 use the extended mnemonics and for and with zero masks. For the SPARC architecture, these are known as synthetic instructions.
Some assemblers also support simple built-in macro-instructions that generate two or more machine instructions. For instance, with some Z80 assemblers the instruction is recognized to generate followed by . These are sometimes known as pseudo-opcodes.
Mnemonics are arbitrary symbols; in 1985 the IEEE published Standard 694 for a uniform set of mnemonics to be used by all assemblers. The standard has since been withdrawn.
Data directives
There are instructions used to define data elements to hold data and variables. They define the type of data, the length and the alignment of data. These instructions can also define whether the data is available to outside programs (programs assembled separately) or only to the program in which the data section is defined. Some assemblers classify these as pseudo-ops.
Assembly directives
Assembly directives, also called pseudo-opcodes, pseudo-operations or pseudo-ops, are commands given to an assembler "directing it to perform operations other than assembling instructions". Directives affect how the assembler operates and "may affect the object code, the symbol table, the listing file, and the values of internal assembler parameters". Sometimes the term pseudo-opcode is reserved for directives that generate object code, such as those that generate data.
The names of pseudo-ops often start with a dot to distinguish them from machine instructions. Pseudo-ops can make the assembly of the program dependent on parameters input by a programmer, so that one program can be assembled in different ways, perhaps for different applications. Or, a pseudo-op can be used to manipulate presentation of a program to make it easier to read and maintain. Another common use of pseudo-ops is to reserve storage areas for run-time data and optionally initialize their contents to known values.
Symbolic assemblers let programmers associate arbitrary names (labels or symbols) with memory locations and various constants. Usually, every constant and variable is given a name so instructions can reference those locations by name, thus promoting self-documenting code. In executable code, the name of each subroutine is associated with its entry point, so any calls to a subroutine can use its name. Inside subroutines, GOTO destinations are given labels. Some assemblers support local symbols which are often lexically distinct from normal symbols (e.g., the use of "10$" as a GOTO destination).
Some assemblers, such as NASM, provide flexible symbol management, letting programmers manage different namespaces, automatically calculate offsets within data structures, and assign labels that refer to literal values or the result of simple computations performed by the assembler. Labels can also be used to initialize constants and variables with relocatable addresses.
Assembly languages, like most other computer languages, allow comments to be added to program source code that will be ignored during assembly. Judicious commenting is essential in assembly language programs, as the meaning and purpose of a sequence of binary machine instructions can be difficult to determine. The "raw" (uncommented) assembly language generated by compilers or disassemblers is quite difficult to read when changes must be made.
Macros
Many assemblers support predefined macros, and others support programmer-defined (and repeatedly re-definable) macros involving sequences of text lines in which variables and constants are embedded. The macro definition is most commonly a mixture of assembler statements, e.g., directives, symbolic machine instructions, and templates for assembler statements. This sequence of text lines may include opcodes or directives. Once a macro has been defined its name may be used in place of a mnemonic. When the assembler processes such a statement, it replaces the statement with the text lines associated with that macro, then processes them as if they existed in the source code file (including, in some assemblers, expansion of any macros existing in the replacement text). Macros in this sense date to IBM autocoders of the 1950s.
Macro assemblers typically have directives to, e.g., define macros, define variables, set variables to the result of an arithmetic, logical or string expression, iterate, conditionally generate code. Some of those directives may be restricted to use within a macro definition, e.g., MEXIT in HLASM, while others may be permitted within open code (outside macro definitions), e.g., AIF and COPY in HLASM.
In assembly language, the term "macro" represents a more comprehensive concept than it does in some other contexts, such as the pre-processor in the C programming language, where its #define directive typically is used to create short single line macros. Assembler macro instructions, like macros in PL/I and some other languages, can be lengthy "programs" by themselves, executed by interpretation by the assembler during assembly.
Since macros can have 'short' names but expand to several or indeed many lines of code, they can be used to make assembly language programs appear to be far shorter, requiring fewer lines of source code, as with higher level languages. They can also be used to add higher levels of structure to assembly programs, optionally introduce embedded debugging code via parameters and other similar features.
Macro assemblers often allow macros to take parameters. Some assemblers include quite sophisticated macro languages, incorporating such high-level language elements as optional parameters, symbolic variables, conditionals, string manipulation, and arithmetic operations, all usable during the execution of a given macro, and allowing macros to save context or exchange information. Thus a macro might generate numerous assembly language instructions or data definitions, based on the macro arguments. This could be used to generate record-style data structures or "unrolled" loops, for example, or could generate entire algorithms based on complex parameters. For instance, a "sort" macro could accept the specification of a complex sort key and generate code crafted for that specific key, not needing the run-time tests that would be required for a general procedure interpreting the specification. An organization using assembly language that has been heavily extended using such a macro suite can be considered to be working in a higher-level language since such programmers are not working with a computer's lowest-level conceptual elements. Underlining this point, macros were used to implement an early virtual machine in SNOBOL4 (1967), which was written in the SNOBOL Implementation Language (SIL), an assembly language for a virtual machine. The target machine would translate this to its native code using a macro assembler. This allowed a high degree of portability for the time.
Macros were used to customize large scale software systems for specific customers in the mainframe era and were also used by customer personnel to satisfy their employers' needs by making specific versions of manufacturer operating systems. This was done, for example, by systems programmers working with IBM's Conversational Monitor System / Virtual Machine (VM/CMS) and with IBM's "real time transaction processing" add-ons, Customer Information Control System CICS, and ACP/TPF, the airline/financial system that began in the 1970s and still runs many large computer reservation systems (CRS) and credit card systems today.
It is also possible to use solely the macro processing abilities of an assembler to generate code written in completely different languages, for example, to generate a version of a program in COBOL using a pure macro assembler program containing lines of COBOL code inside assembly time operators instructing the assembler to generate arbitrary code. IBM OS/360 uses macros to perform system generation. The user specifies options by coding a series of assembler macros. Assembling these macros generates a job stream to build the system, including job control language and utility control statements.
This is because, as was realized in the 1960s, the concept of "macro processing" is independent of the concept of "assembly", the former being in modern terms more word processing, text processing, than generating object code. The concept of macro processing appeared, and appears, in the C programming language, which supports "preprocessor instructions" to set variables, and make conditional tests on their values. Unlike certain previous macro processors inside assemblers, the C preprocessor is not Turing-complete because it lacks the ability to either loop or "go to", the latter allowing programs to loop.
Despite the power of macro processing, it fell into disuse in many high level languages (major exceptions being C, C++ and PL/I) while remaining a perennial for assemblers.
Macro parameter substitution is strictly by name: at macro processing time, the value of a parameter is textually substituted for its name. The most famous class of bugs resulting was the use of a parameter that itself was an expression and not a simple name when the macro writer expected a name. In the macro:
foo: macro a
load a*b
the intention was that the caller would provide the name of a variable, and the "global" variable or constant b would be used to multiply "a". If foo is called with the parameter a-c, the macro expansion of load a-c*b occurs. To avoid any possible ambiguity, users of macro processors can parenthesize formal parameters inside macro definitions, or callers can parenthesize the input parameters.
Support for structured programming
Packages of macros have been written providing structured programming elements to encode execution flow. The earliest example of this approach was in the Concept-14 macro set, originally proposed by Harlan Mills (March 1970), and implemented by Marvin Kessler at IBM's Federal Systems Division, which provided IF/ELSE/ENDIF and similar control flow blocks for OS/360 assembler programs. This was a way to reduce or eliminate the use of GOTO operations in assembly code, one of the main factors causing spaghetti code in assembly language. This approach was widely accepted in the early 1980s (the latter days of large-scale assembly language use). IBM's High Level Assembler Toolkit includes such a macro package.
A curious design was A-Natural, a "stream-oriented" assembler for 8080/Z80, processors from Whitesmiths Ltd. (developers of the Unix-like Idris operating system, and what was reported to be the first commercial C compiler). The language was classified as an assembler because it worked with raw machine elements such as opcodes, registers, and memory references; but it incorporated an expression syntax to indicate execution order. Parentheses and other special symbols, along with block-oriented structured programming constructs, controlled the sequence of the generated instructions. A-natural was built as the object language of a C compiler, rather than for hand-coding, but its logical syntax won some fans.
There has been little apparent demand for more sophisticated assemblers since the decline of large-scale assembly language development. In spite of that, they are still being developed and applied in cases where resource constraints or peculiarities in the target system's architecture prevent the effective use of higher-level languages.
Assemblers with a strong macro engine allow structured programming via macros, such as the switch macro provided with the Masm32 package (this code is a complete program):
include \masm32\include\masm32rt.inc ; use the Masm32 library
.code
demomain:
REPEAT 20
switch rv(nrandom, 9) ; generate a number between 0 and 8
mov ecx, 7
case 0
print "case 0"
case ecx ; in contrast to most other programming languages,
print "case 7" ; the Masm32 switch allows "variable cases"
case 1 .. 3
.if eax==1
print "case 1"
.elseif eax==2
print "case 2"
.else
print "cases 1 to 3: other"
.endif
case 4, 6, 8
print "cases 4, 6 or 8"
default
mov ebx, 19 ; print 20 stars
.Repeat
print "*"
dec ebx
.Until Sign? ; loop until the sign flag is set
endsw
print chr$(13, 10)
ENDM
exit
end demomain
Use of assembly language
Historical perspective
Assembly languages were not available at the time when the stored-program computer was introduced. Kathleen Booth "is credited with inventing assembly language" based on theoretical work she began in 1947, while working on the ARC2 at Birkbeck, University of London following consultation by Andrew Booth (later her husband) with mathematician John von Neumann and physicist Herman Goldstine at the Institute for Advanced Study.
In late 1948, the Electronic Delay Storage Automatic Calculator (EDSAC) had an assembler (named "initial orders") integrated into its bootstrap program. It used one-letter mnemonics developed by David Wheeler, who is credited by the IEEE Computer Society as the creator of the first "assembler". Reports on the EDSAC introduced the term "assembly" for the process of combining fields into an instruction word. SOAP (Symbolic Optimal Assembly Program) was an assembly language for the IBM 650 computer written by Stan Poley in 1955.
Assembly languages eliminate much of the error-prone, tedious, and time-consuming first-generation programming needed with the earliest computers, freeing programmers from tedium such as remembering numeric codes and calculating addresses. They were once widely used for all sorts of programming. However, by the late 1950s, their use had largely been supplanted by higher-level languages, in the search for improved programming productivity. Today, assembly language is still used for direct hardware manipulation, access to specialized processor instructions, or to address critical performance issues. Typical uses are device drivers, low-level embedded systems, and real-time systems (see ).
Numerous programs have been written entirely in assembly language. The Burroughs MCP (1961) was the first computer for which an operating system was not developed entirely in assembly language; it was written in Executive Systems Problem Oriented Language (ESPOL), an Algol dialect. Many commercial applications were written in assembly language as well, including a large amount of the IBM mainframe software written by large corporations. COBOL, FORTRAN and some PL/I eventually displaced much of this work, although a number of large organizations retained assembly-language application infrastructures well into the 1990s.
Assembly language has long been the primary development language for 8-bit home computers such as the Atari 8-bits, Apple II, MSX, ZX Spectrum, and Commodore 64. Interpreted BASIC dialects on these systems offer insufficient execution speed and insufficient facilities to take full advantage of the available hardware. These systems have severe resource constraints, idiosyncratic memory and display architectures, and provide limited system services. There are also few high-level language compilers suitable for microcomputer use. Similarly, assembly language is the default choice for 8-bit consoles such as the Atari 2600 and Nintendo Entertainment System.
Key software for IBM PC compatibles was written in assembly language, such as MS-DOS, Turbo Pascal, and the Lotus 1-2-3 spreadsheet. As computer speed grew exponentially, assembly language became a tool for speeding up parts of programs, such as the rendering of Doom, rather than a dominant development language. In the 1990s, assembly language was used to get performance out of systems such as the Sega Saturn and as the primary language for arcade hardware based on the TMS34010 integrated CPU/GPU such as Mortal Kombat and NBA Jam.
Current usage
There has been debate over the usefulness and performance of assembly language relative to high-level languages.
Although assembly language has specific niche uses where it is important (see below), there are other tools for optimization.
, the TIOBE index of programming language popularity ranks assembly language at 11, ahead of Visual Basic, for example. Assembler can be used to optimize for speed or optimize for size. In the case of speed optimization, modern optimizing compilers are claimed to render high-level languages into code that can run as fast as hand-written assembly, despite the counter-examples that can be found. The complexity of modern processors and memory sub-systems makes effective optimization increasingly difficult for compilers, as well as for assembly programmers. Moreover, increasing processor performance has meant that most CPUs sit idle most of the time, with delays caused by predictable bottlenecks such as cache misses, I/O operations and paging. This has made raw code execution speed a non-issue for many programmers.
There are some situations in which developers might choose to use assembly language:
Writing code for systems with that have limited high-level language options such as the Atari 2600, Commodore 64, and graphing calculators. Programs for these computers of the 1970s and 1980s are often written in the context of demoscene or retrogaming subcultures.
Code that must interact directly with the hardware, for example in device drivers and interrupt handlers.
In an embedded processor or DSP, high-repetition interrupts require the shortest number of cycles per interrupt, such as an interrupt that occurs 1000 or 10000 times a second.
Programs that need to use processor-specific instructions not implemented in a compiler. A common example is the bitwise rotation instruction at the core of many encryption algorithms, as well as querying the parity of a byte or the 4-bit carry of an addition.
A stand-alone executable of compact size is required that must execute without recourse to the run-time components or libraries associated with a high-level language. Examples have included firmware for telephones, automobile fuel and ignition systems, air-conditioning control systems, security systems, and sensors.
Programs with performance-sensitive inner loops, where assembly language provides optimization opportunities that are difficult to achieve in a high-level language. For example, linear algebra with BLAS or discrete cosine transformation (e.g. SIMD assembly version from x264).
Programs that create vectorized functions for programs in higher-level languages such as C. In the higher-level language this is sometimes aided by compiler intrinsic functions which map directly to SIMD mnemonics, but nevertheless result in a one-to-one assembly conversion specific for the given vector processor.
Real-time programs such as simulations, flight navigation systems, and medical equipment. For example, in a fly-by-wire system, telemetry must be interpreted and acted upon within strict time constraints. Such systems must eliminate sources of unpredictable delays, which may be created by (some) interpreted languages, automatic garbage collection, paging operations, or preemptive multitasking. However, some higher-level languages incorporate run-time components and operating system interfaces that can introduce such delays. Choosing assembly or lower-level languages for such systems gives programmers greater visibility and control over processing details.
Cryptographic algorithms that must always take strictly the same time to execute, preventing timing attacks.
Video encoders and decoders such as rav1e (an encoder for AV1) and dav1d (the reference decoder for AV1) contain assembly to leverage AVX2 and ARM Neon instructions when available.
Modify and extend legacy code written for IBM mainframe computers.
Situations where complete control over the environment is required, in extremely high-security situations where nothing can be taken for granted.
Computer viruses, bootloaders, certain device drivers, or other items very close to the hardware or low-level operating system.
Instruction set simulators for monitoring, tracing and debugging where additional overhead is kept to a minimum.
Situations where no high-level language exists, on a new or specialized processor for which no cross compiler is available.
Reverse engineering and modifying program files such as:
existing binaries that may or may not have originally been written in a high-level language, for example when trying to recreate programs for which source code is not available or has been lost, or cracking copy protection of proprietary software.
Video games (also termed ROM hacking), which is possible via several methods. The most widely employed method is altering program code at the assembly language level.
Assembly language is still taught in most computer science and electronic engineering programs. Although few programmers today regularly work with assembly language as a tool, the underlying concepts remain important. Such fundamental topics as binary arithmetic, memory allocation, stack processing, character set encoding, interrupt processing, and compiler design would be hard to study in detail without a grasp of how a computer operates at the hardware level. Since a computer's behavior is fundamentally defined by its instruction set, the logical way to learn such concepts is to study an assembly language. Most modern computers have similar instruction sets. Therefore, studying a single assembly language is sufficient to learn: I) the basic concepts; II) to recognize situations where the use of assembly language might be appropriate; and III) to see how efficient executable code can be created from high-level languages.
Typical applications
Assembly language is typically used in a system's boot code, the low-level code that initializes and tests the system hardware prior to booting the operating system and is often stored in ROM. (BIOS on IBM-compatible PC systems and CP/M is an example.)
Assembly language is often used for low-level code, for instance for operating system kernels, which cannot rely on the availability of pre-existing system calls and must indeed implement them for the particular processor architecture on which the system will be running.
Some compilers translate high-level languages into assembly first before fully compiling, allowing the assembly code to be viewed for debugging and optimization purposes.
Some compilers for relatively low-level languages, such as Pascal or C, allow the programmer to embed assembly language directly in the source code (so called inline assembly). Programs using such facilities can then construct abstractions using different assembly language on each hardware platform. The system's portable code can then use these processor-specific components through a uniform interface.
Assembly language is useful in reverse engineering. Many programs are distributed only in machine code form which is straightforward to translate into assembly language by a disassembler, but more difficult to translate into a higher-level language through a decompiler. Tools such as the Interactive Disassembler make extensive use of disassembly for such a purpose. This technique is used by hackers to crack commercial software, and competitors to produce software with similar results from competing companies.
Assembly language is used to enhance speed of execution, especially in early personal computers with limited processing power and RAM.
Assemblers can be used to generate blocks of data, with no high-level language overhead, from formatted and commented source code, to be used by other code.
See also
Compiler
Comparison of assemblers
Disassembler
Hexadecimal
Instruction set architecture
Little man computer – an educational computer model with a base-10 assembly language
Nibble
Typed assembly language
Notes
References
Further reading
(2+xiv+270+6 pages)
("An online book full of helpful ASM info, tutorials and code examples" by the ASM Community, archived at the internet archive.)
External links
Unix Assembly Language Programming
Linux Assembly
PPR: Learning Assembly Language
NASM – The Netwide Assembler BSD-licensed x86 assembler
Assembly Language Programming Examples
Authoring Windows Applications In Assembly Language
Assembly Optimization Tips by Mark Larson
Assembly language
Computer-related introductions in 1949
Embedded systems
Low-level programming languages
Programming language implementation
Programming languages created in 1949
|
4299231
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BF%20II
|
Хішепратеп II
|
Хішепратеп II
Хішепратеп (Хішеп-Ратеп) II (*поч. XXIII ст. до н. е.) — шарру (цар) Авану (Еламу). Не слід плутати з Хішепратепом I, що панував в XXIV ст. до н.е.
Життєпис
Походив з Аванської династії. Син царя Лухішшана. після загибелі батька близько 2300 рок удо н. е. продовжив боротьбу з Аккадом. На той час з основними силами цар Рімуш залишив еламські землі. Разом з цим поразка Лухішшана призвела до фактично розпаду державу, оскільки колишні залежні правителі стали самостійними. Тому Хішепратеп II вимушений був укласти рівноправну угоду з Абалгамашем, шакканаку Парахшума.
Поступово вдалося змусити аккадців залишити Елам. У відповідь Рімуш виступив з новим походом. Спочатку від задав рішучої поразки Абалгамашу, якого вважав більш могутнім. Зрештою атакував армію Хішепратепа II, який у битві на річці Кабніт (між Сузами та Аваном) зазнав тяжкої поразки. Його землі було сплюндровано аккадським військом.
Аккадці цього разу також не змогли закріпитися в Еламі, оскільки Рімуш вимушений був вести війну в Шумері. Також почалися напади племен гутіїв на Міжріччя. Десь між 270 і 258 роками до н. е. цар Еламу зазнав поразки від Хелу, вождя гутіїв, внаслідок чого загинув. Хелу захопив Аван, заснувавши власну династію.
Джерела
Walther Hinz: The lost World of Elam. London, 1972, S. 73.
Правителі Еламу
|
1652072
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%86%D1%96
|
Витомарці
|
Витомарці — поселення в общині Светий Андраж-в-Словенських Горицях, Подравський регіон, Словенія.
Примітки
Посилання
Статистичне бюро Республіки Словенія
Населені пункти Словенії
|
1948525
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%20%D0%94%D1%8E%D0%BA%D1%81
|
Френк Дюкс
|
Френк Дюкс
Френк Вільям Дюкс (13 липня 1956, Торонто, Канада) — американський актор, хореограф бойових сцен в кіно.
Біографія
За твердженням Дюкса, мистецтву ніндзюцу він навчався в Японії у наставника-ямабусі Сензо Танаки. В 1975 у Дюкса була відкрита власна школа бойових мистецтв «Dux Ryu Ninjutsu».
Френк Дюкс став відомий широкій громадськості після виходу фільму «Кривавий спорт», в основу якого були взяті деякі факти з його біографії, за твердженнями самого Дюкса. Роль самого Ф. Дюкса у фільмі виконав Жан-Клод Ван Дамм.
Фільмографія
Актор
1986 — Горець — епізодична роль
1986 — Murrow — директор по R & D
1986 — Лавка жахів — пацієнт № 2
1986 — The Last Days of Patton — американський кореспондент
1987 — Get the Terrorists — Брок Тауерс
1993 — Тільки найсильніші — Велдер
2010 — Put Up Your Dux — документальний фільм про кар'єру Ф. Дюкса
Сценарист
1996 — У пошуках пригод
Постановник бойових сцен
1988 — Кривавий спорт
1990 — Самоволка
1993 — Тільки найсильніші
Примітки
Посилання
Офіційний сайт Френка Дюкса
Персоналії за алфавітом
Актори США
Сценаристи США
Американські знавці бойових мистецтв
Актори XX століття
Актори XXI століття
Сценаристи XX століття
Спортсмени Торонто
Самозванці
|
3242149
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Accounts%20of%20Chemical%20Research
|
Accounts of Chemical Research
|
Accounts of Chemical Research is a semi-monthly peer-reviewed scientific journal published by the American Chemical Society containing overviews of basic research and applications in chemistry and biochemistry. It was established in 1968 and the editor-in-chief is Cynthia J. Burrows (University of Utah).
Abstracting and indexing
The journal is abstracted and indexed in:
According to the Journal Citation Reports, the journal has a 2022 impact factor of 18.3.
References
External links
Chemical Research
Academic journals established in 1968
Monthly journals
English-language journals
|
1502929
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Calomel
|
Calomel
|
Calomel is a mercury chloride mineral with formula Hg2Cl2 (see mercury(I) chloride). It was used as a medicine from the 16th to early 20th century, despite frequently causing mercury poisoning in patients.
The name derives from Greek kalos (beautiful) and melas (black) because it turns black on reaction with ammonia. This was known to alchemists.
Calomel occurs as a secondary mineral which forms as an alteration product in mercury deposits. It occurs with native mercury, amalgam, cinnabar, mercurian tetrahedrite, eglestonite, terlinguaite, montroydite, kleinite, moschelite, kadyrelite, kuzminite, chursinite, kelyanite, calcite, limonite and various clay minerals.
The type locality is Moschellandsburg, Alsenz-Obermoschel, Rhineland-Palatinate, Germany.
History
The substance later known as calomel was first documented in ancient Persia by medical historian Rhazes in year 850. Only a few of the compounds he mentioned could be positively identified as calomel, as not every alchemist disclosed what compounds they used in their drugs. Calomel first entered Western medical literature in 1608, when Oswald Croll wrote about its preparation in his Tyroncium Chemicum. It was not called calomel until 1655, when the name was created by Théodore de Mayerne, who had published its preparation and formula in “Pharmacopoeia Londinensis" in 1618.
By the 19th century, calomel was viewed as a panacea, or miracle drug, and was used against almost every disease, including syphilis, bronchitis, cholera, ingrown toenails, teething, gout, tuberculosis, influenza, and cancer. During the 18th and early 19th centuries pharmacists used it sparingly; but by the late 1840s, it was being prescribed in heroic doses—due in part to the research of Benjamin Rush, who coined the term "heroic dose" to mean about taken four times daily. This stance was supported by Samuel Cartwright, who believed that large doses were "gentlest" on the body. As calomel rose in popularity, more research was done into how it worked.
J. Annesley was one of the first to write about the differering effects of calomel when taken in small or large doses. Through experimentation on dogs, Annesley concluded that calomel acted more like a laxative on the whole body rather than acting specifically on the vascular system or liver as previous physicians believed. In 1853, Samuel Jackson described the harmful effects of calomel on children in his publication for Transactions of Physicians of Philadelphia. He noted that calomel had harmful effects causing gangrene on the skin, loss of teeth, and deterioration of the gums. On May 4, 1863, William A. Hammond, the United States' surgeon-general, stated that calomel would no longer be used in the army as it was being abused by soldiers and physicians alike. This caused much debate in the medical field, and eventually led to his removal as surgeon-general. Calomel continued to be used well into the 1890s and even into the early 20th century. Eventually calomel’s popularity began to wane as more research was done, and scientists discovered that the mercury in the compound was poisoning patients.
Calomel was the main of the three components of the pill number 9 of the British army during the First World War.
Electrochemistry
Calomel is used as the interface between metallic mercury and a chloride solution in a saturated calomel electrode, which is used in electrochemistry to measure pH and electrical potentials in solutions. In most electrochemical measurements, it is necessary to keep one of the electrodes in an electrochemical cell at a constant potential. This so-called reference electrode allows control of the potential of a working electrode.
Chemical properties
Calomel is a powder that is white when pure, and it has been used as a pigment in painting in 17th century South Americas art and in European medieval manuscripts. When it is exposed to light or contains impurities it takes on a darker tint. Calomel is made up of mercury and chlorine with the chemical formula Hg2Cl2. Depending on how calomel was administered, it affected the body in different ways. Taken orally, calomel damaged mainly the lining of the gastrointestinal tract. Mercury salts (such as calomel) are insoluble in water and therefore do not absorb well through the wall of the small intestine. Some of the calomel in the digestive system will likely be oxidized into a form of mercury that can be absorbed through the intestine, but most of it will not. Oral calomel was actually the safest form of the drug to take, especially in low doses. Most of the calomel ingested will be excreted through urine and stool.
Powdered forms of calomel were much more toxic, as their vapors damaged the brain. Once inhaled, the calomel enters the bloodstream and the mercury binds with the amino acids methionine, cysteine, homocysteine and taurine. This is because of the sulfur group these amino acids contain, which mercury has a high affinity for. It is able to pass through the blood brain barrier and builds up in the brain. Mercury also has the ability to pass through the placenta, causing damage to unborn babies if a pregnant mother is taking calomel.
Calomel was manufactured in two ways - sublimation and precipitation. When calomel first started being manufactured it was done through sublimation. Calomel made through sublimation tends to be a very fine white powder. There was some controversy over the sublimation of calomel. Many argued that the more times calomel was sublimed, the purer it got. Opponents believed that the repeated sublimation made calomel lose some of its therapeutic ability. In 1788 chemist Carl Wilhelm Scheele came up with the mechanism to make precipitated calomel. This became rapidly popular in the pharmaceutical industry because it was both a cheaper and safer form of production. Precipitation also tended to form very pure calomel salts.
Medicine
Calomel was a popular medicine used during the Victorian period, and was widely used as a treatment for a variety of ailments during the American Civil War. The medication was available in two forms, blue pills and blue masses. The blue pill was an oral form of calomel containing mercury that was often mixed with a sweet substance, like licorice or sugar in order to be taken by mouth. The blue mass was a solid form of calomel in which a piece could be pinched off and administered by a physician or other medical provider. Neither form of the medication came with a standardization of dosing. There was no way of knowing how much mercurous chloride each dose contained.
Uses
Calomel was marketed as a purgative agent to relieve congestion and constipation; however, physicians at the time had no idea what the medication’s mechanism of action was. They learned how calomel worked through trial and error. It was observed that small doses of calomel acted as a stimulant, often leading to bowel movements, while larger doses caused sedation. During the 19th century, calomel was used to treat numerous illnesses and diseases like mumps, typhoid fever, and others—especially those that impact the gastrointestinal tract, such as constipation, dysentery, and vomiting. As mercury softened the gums, calomel was the principal constituent of teething powders until the mid-twentieth century. Babies given calomel for teething often suffered from acrodynia.
Side effects
It became popular in the late 18th century to give calomel in extremely high doses, as Benjamin Rush normalized the heroic dose. This caused many patients to experience many painful and sometimes life-threatening side effects.
Calomel, in high doses, led to mercury poisoning, which had the potential to cause permanent deformities and even death. Some patients experienced gangrene of the mouth generated by the mercury in the medicine, which caused the tissue on the cheeks and gums inside the mouth to break down and die. Some patients would lose teeth, while others were left with facial deformities.
High doses of calomel would often lead to extreme cramping, vomiting, and bloody diarrhea; however, at the time, this was taken as a sign that the calomel was working to purge the system and rid the disease. Calomel was often administered as a treatment for dysentery; the effects of calomel would often worsen the severe diarrhea associated with dysentery and acted as a catalyst in speeding up the effects of dehydration.
One victim was Alvin Smith, the eldest brother of Joseph Smith, founder of the Church of Jesus Christ of Latter-day Saints. Alvin was suffering from a "bilious colic" better known as abdominal pain.
It was also used by Charles Darwin to treat his mysterious chronic gastrointestinal illness, which has recently been attributed to Crohn's disease.
Discontinuation
By the mid-19th century, some physicians had begun to question the usefulness of calomel. In 1863, the Surgeon General of the U.S. Army forbade calomel from inclusion in army medical supplies, a decision that angered many practicing doctors. The use of calomel gradually died out over the course of the late 19th and early 20th centuries, although its use persisted longer in the American South and American West.
Citations
General bibliography
Palache, P.; Berman H.; Frondel, C. (1960). Dana's System of Mineralogy, Volume II: Halides, Nitrates, Borates, Carbonates, Sulfates, Phosphates, Arsenates, Tungstates, Molybdates, Etc. (Seventh Edition). John Wiley and Sons, Inc., New York, pp. 25–28.
Halide minerals
Mercury(I) minerals
Withdrawn drugs
History of medicine
Mercury poisoning
|
3289211
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%81%D1%83%D1%80%D1%96%29
|
Орегон (Міссурі)
|
Орегон (Міссурі)
Орегон — місто в США, в окрузі Голт штату Міссурі. Населення — 837 осіб (2020).
Географія
Орегон розташований за координатами (39.985597, -95.143106). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 2,60 км², уся площа — суходіл. В 2017 році площа становила 2,40 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 857 осіб у 356 домогосподарствах у складі 235 родин. Густота населення становила 329 осіб/км². Було 401 помешкання (154/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,7 %. Частка іспаномовних становила 0,2 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 19,7 % — особи молодші 18 років, 58,4 % — особи у віці 18—64 років, 21,9 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 45,4 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 94,3 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 92,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила долари для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 8,2 % осіб, у тому числі 5,0 % дітей у віці до 18 років та 12,4 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 502 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 24,9 %, роздрібна торгівля — 12,5 %, виробництво — 10,4 %, публічна адміністрація — 9,2 %.
Примітки
Джерела
Міста Міссурі
Населені пункти округу Голт (Міссурі)
Окружні центри Міссурі
|
3817806
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%27%D1%94%D1%80%20%D0%9B%D1%83%D1%97%20%D0%93%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%BE
|
П'єр Луї Гудро
|
П'єр Луї Гудро (1694, Париж — 1731, Мангайм) — художник-портретист, представник французьких старих майстрів.
Життєпис
П'єр Луї Гудро народився 1694 року в Парижі.
Відомо, що Гудро був придворним художником у курфюрста Пфальцу Карла III Філіпа.
Художник жив у Мангаймі, куди курфюрст 1720 року переніс королівський двір Пфальцу.
П'єр Гудро помер 10 квітня 1731 року.
Картини Гудро на аукціонах
Полотна П'єра Луї Годро кілька разів виставляли на аукціоні. Вартість реалізованих творів коливалась від 1 248 до 16 854 доларів США.
2018 року в Лемперці (Кельн) за 16 854 доларів продали портрет принца-курфюрста Карла III Філіпа.
Картина «Коханці»
2013 року арт-дилер, власник Spanierman Gallery в Нью-Йорку, виставив на продаж на аукціоні Дойл полотно «Коханці», яку нацисти викрали з Музею Ханенків під час окупації Києва. Картину оцінили у понад 5000 доларів. На вимогу українського музею юридична фірма «Art Loss Register», яка здійснює перевірку законності творів на європейському антикварному ринку, зупинила продаж картини. У березні 2020 року картину повернули до Києва.
Творчий доробок
Примітки
Джерела
Французькі живописці бароко
Художники XVIII століття
Художники-портретисти Франції
Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків
|
4756764
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B4%20%28%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%84%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Великий Заход (Парфінський район)
|
Великий Заход (Парфінський район)
Великий Заход — присілок в Парфінському районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 12 осіб. Входить до складу муніципального утворення Полавське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Полавське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Парфінського району
|
811610
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%81-%D0%BB%D0%B5-%D0%A4%D0%BB%D0%BE
|
Палавас-ле-Фло
|
Палавас-ле-Фло — муніципалітет у Франції, в регіоні Лангедок-Русійон, департамент Еро. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 610 км на південь від Парижа, 11 км на південний схід від Монпельє.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Лангедок-Русійон. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Окситанія.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
2010 року в муніципалітеті нараховувалося 3635 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 6470,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Еро
Примітки
Муніципалітети департаменту Еро
|
30409594
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Al-Mansur%20al-Hasan
|
Al-Mansur al-Hasan
|
Al-Mansur al-Hasan (1199–1271) was an imam of the Zaidi state of Yemen who ruled in 1262–1271.
Al-Hasan bin Badr ad-Din came from the same family as imam al-Hadi Yahya (d. 1239). When the former imam Yahya bin Muhammad as-Siraji was blinded by the Rasulid governor in San'a in 1262, al-Hasan emerged as imam under the honorific al-Mansur al-Hasan. Politically, these years were the low ebb of Zaidi fortunes, since the Rasulids were in strong ascendancy. Al-Mansur al-Hasan had to stay for much of his time in Sa'dah, the traditional stronghold of the imams in the far north. Even Sa'dah was seized in 1264 by the troops of the Rasulid Sultan al-Muzaffar Yusuf. However, the hostile stance of the local tribesmen, which were still loyal to the Zaidis, forced the sultan's forces to withdraw. Like many Zaidi imams, al-Mansur al-Hasan was a prominent writer. He wrote a long urjuzah poem about the imams of the Prophet's family, up to his own days, adding a comprehensive commentary called Anwar al-yaqin. After the imam's death in Rughafa in 1271, al-Muzaffar Yusuf renewed the Rasulid push towards the north of Yemen.
See also
Imams of Yemen
History of Yemen
Rassids
References
Zaydi imams of Yemen
1199 births
1271 deaths
13th century in Yemen
13th-century Arab people
Rassid dynasty
13th-century Zaydis
|
714958
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Department%20of%20Moquegua
|
Department of Moquegua
|
Department of Moquegua
Moquegua is a department and region in southern Peru that extends from the coast to the highlands. Its capital is the city of Moquegua, which is among the main Peruvian cities for its high rates of GDP and national education.
Geography
The department's volcanoes and its geomorphology make its geography remarkable. It is formed by upstream portion of the Tambo River, one of the most torrential coastal rivers, which forms deep valleys that can be divided into three sectors, the first one being in the northwest, forming the Puquina-La Capilla sector. These are veritable oasis enclaved in the rocks; arid hillsides and some terraces where horticulture is possible. High quality alfalfa as well as fruits, especially grapes, are produced here, due to a good climate and a rich soil. The second sector is the valley of Omate, one of the most populated and fertile soils of the department. The Ubinas Volcano, Peru's most active volcano, is located nearby. In the hillsides, the land is fertile in contrast with the desolation and sterility of its highlands. In the southern part of the Tambo River is located the town of Carumas, which along with Puquina and Omate, are the vital centers of this geography. The Moquegua River is a short run one and is formed by its tributaries: the Torata, Huaracane and Tumilaca rivers. After passing through the regional capital, it digs deep into a canyon called the Osmare.
Boundaries
The Department of Moquegua is bordered by the Arequipa Region in the north, the Puno Region in the east, the Tacna Region in the south and the Pacific Ocean in the west.
Political division
The region is divided into 3 provinces (singular: ), which are composed of 20 districts (distritos, singular: distrito). The provinces, with their capitals in parentheses, are:
General Sánchez Cerro (Omate)
Ilo (Ilo)
Mariscal Nieto (Moquegua)
Demographics
Population
According to the 1993 census, the Moquegua Region has a population of 128,747 inhabitants, 51.9% of which (66,843) are male and 48.1% (61,904) are female.
, the Instituto Nacional de Estadística e Informática estimates the region's population to be 156,750.
Languages
According to the last census in Peru in 2007, the languages learnt first by the residents were Spanish (79.37%), Aymara (10.71%), Quechua (9.57%) and Asháninka (0.04%). Other indigenous languages were learnt first by 0.19% and foreign languages by 0.04%. The Quechua variety spoken in Moquegua is Cusco–Collao Quechua. The following table shows the results concerning the language learnt first in the Moquegua Region by province:
Immigration
Persons originating from other regions of the country make up 37.8% of the population and 0.2% of residents were born abroad.
The largest immigrant groups come from the Puno Region (14.7% of the total population) and the Arequipa Region (9.9%).
Age
The population is spread out, with 43.3% under the age of 20, 9.9% from 20 to 24, 28.6% from 25 to 44, 13.4% from 45 to 64, and 4.8% who are 65 years of age or older.
Education
Secondary education has been attended by 33.3% of the population and 5.5% also have graduated from non-university higher education, while 4.3% have complete university studies. 37.9% only have attended primary education and 7.1% have not had any education.
The illiteracy rate in the region is 10%.
History
Inca oral tradition as documented by the Spanish chroniclers has long held that the present-day Moquegua Region was inhabited by small groups of natives known as pukinas and qullas long before the arrival of the Incas. According to chronicler Garcilaso de la Vega, it was Inca Mayta Cápac who organized the military expedition to expand the domains of the Cusco monarchs along this part of the coast.
Since these were fertile lands, capable of supporting a larger population, the Inca army officers in charge decided to establish the towns of Cuchuna and Moquegua. In doing so, they were also protecting the Inca domain over the conquered lands.
Archaeological research conducted over the past several decades has shed considerable light on the ancient history of Moquegua, giving this remote section of Peru a unique place in the history of Peru. Archaeological surveys and excavations, documented in myriad professional publications, as well as books for the public available at Moquegua's Museo Contisuyo, demonstrate a sequence of occupation stretching from more than 10,000 B.C. through the present day.
There is no accurate data on the Spanish conquest or the founding of the city of Moquegua by its army. Presumably, it was founded on 25 November 1541 by Pedro Cansino and his wife, Josefa de Bilbao.
During the War of the Pacific, Moquegua suffered the invasion of Chilean troops. They looted all buildings —including churches— tortured women, and took people's jewelry.
Tourism
In the city
The attractions in the city of Moquegua are Main Square which features a fountain made and built in France by the Engineer Gustave Eifel, Santo Domingo Church contains the image of Santa Fortuna, a martyr, from the first centuries of Christianity who is worshipped by the faithful. The Jose Carlos Mariategui Museum is located in the main square and it presents the life and works of who is widely considered one of the most influential intellectuals of the 20th Century in Latin America. Contisuyo Museum is also located in the city of Moquegua. The museum exhibits a variety of archaeological remains of the Uros and Puquina cultures as well as an explanation of the time period in which different cultures settle in this region.
Other attractions in the city are casa del regidor perpetuo de la ciudad and casa de Alayza, which are houses built with architecture of the eighteenth century.
Outside the city
Attractions outside the city are Samegua which has the best typical food restaurants for tourists. Samegua also produces good quality avocados which are the reason why it's called the avocado territory. Another attraction located from Moquegua is Torata that is a district that offers the visitor a picturesque environment in which the visitor can admire the traditional ridged roof houses, the Torata Church, the stone windmills from the viceroyal period, and Sabaya and Camata an Inca administrative center known as the Machu Picchu of Moquegua. In addition at about northeast of Moquegua is found Mount Baul a geological formation which appear to have been cut perpendicular in the top area and it also bears a resemblance to the type of chest of trunk that was utilized all over Peru in the old days.
Another attraction outside of the city is Ilo located from Moquegua. Ilo is one of the most tourist visited places in Moquegua. The main places to visit in this town are: Punta Coles, Los Olivares, and El Puerto, La Glorieta Jose Galvez, San Geronino church and beautiful beaches like Roca del Rio.
Also at about northwest of Moquegua is Omate, town known as Villa de Omate that produces pisco and wine. The town is also considered to be one of the most important producing centers in Peru. The attractions in Omate are The Viceroyal Church, the Quinistacas Sanctuary, the Utucam Thermal baths, and the Tambo river. Other places of interest in the Outskirts of Moquegua are Puente Bello, Putina, Ichuna and Tolapalca thermal baths.
Festivities
In Moquegua there are two main Festivities that attract tourist; one of them is Santo Domingo Fortunata Festival. This festival is held on 14 October; it is an important religious festival in which the faithful from not only Moquegua but different places in Peru traveled to this town to join the Procession of the Image of the virgin and martyr St. Fortunata. Activities such as fairs, cultural and recreational events occur in this festival too.
The other main festival for the region of Moquegua is Moquegua Tourism Week. This festival starts in November and it holds competitions of typical dishes and beverages, a show with typical dances, and fairs.
Gastronomy
The Region of Moquegua offers a variety of typical food to his visitors. Some of the typical dishes offered are patasca moqueguana or Caldo de Mondogo, which is a soup made with cow innards, corn, and mint and Picante de Cuy that is Guinea pig stew cooked in a peanut and hot pepper sauce. Other typical dishes are Chupe de Camarones that is a shrimp soup made with eggs, milk, and oregano. In addition, there is also the well known, Cebiche de Jurel or Mixto, Parihuela, Chupin de Pejesapo, Sudado de machas, Aguadito de Mariscos, Chicharron de Pulpo, Picante de Mariscos, and Cuy Frito.
The most typical desserts in the Moquegua region are majarblanco which is a sweetened, condensed milk cooked down and used as a spread, alfar de penco which is a soft cookie, corn cake, guargueros, and oquendos. The most traditional drinks are macerado de damasco which is a peach liqueur made with Pisco, leche de monja, a liqueur that is made with a cordial, eggs, and lemon. Other traditional drinks are Chimbango de tres higos a liqueur combined of red, black, and green figs. In addition wine, pisco, licorice, cognac, and other pisco based fruit liqueurs are traditional drinks of this region.
Transportation and Tourist Information
Modes of transportation to Moquegua Region are by air or overland transport. The Moquegua Region has two airports: Hernan Turque Podesta Airport in Moquegua city and Ilo Airport located in Ilo. Overland transportation in Moquegua city is by bus, and in Ilo there is a bus station called Pampa Inalambrica.
See also
2001 southern Peru earthquake
References
External links
– Things to do in Moquegua site – Part of the Museo Contisuyo website
Gobierno Regional de Moquegua – Moquegua Regional Government Website
Moquegua
Moquegua
|
355670
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Northern%20flying%20squirrel
|
Northern flying squirrel
|
Northern flying squirrel
The northern flying squirrel (Glaucomys sabrinus) is one of three species of the genus Glaucomys, the only flying squirrels found in North America. They are found in coniferous and mixed coniferous forests across much of Canada, from Alaska to Nova Scotia, and south to the mountains of North Carolina and west to Utah in the United States. They are light brown with pale underparts and grow to a length of . They are proficient gliders but uncoordinated walkers on the ground. They feed on a variety of plant material as well as tree sap, fungi, insects, carrion, bird eggs and nestlings. They mostly breed once a year in a cavity lined with lichen or other soft material. Except when they have young, they change nests frequently, and in winter a number of individuals may huddle together in a shared nest. Unlike most members of their family, flying squirrels are strictly nocturnal.
Subspecies
Currently, 25 subspecies are recognized:
G. s. sabrinus
G. s. alpinus
G. s. bangsi
G. s. californcus
G. s. canescens
G. s. coloratus
G. s. columbiensis
G. s. flaviventris
G. s. fuliginosus
G. s. fuscus
G. s. goodwini
G. s. gouldi
G. s. griseifrons
G. s. klamathensis
G. s. lascivus
G. s. latipes
G. s. lucifugus
G. s. macrotis
G. s. makkovikensis
G. s. murinauralis
G. s. reductus
G. s. stephensi
G. s. yukonensis
G. s. zaphaeus
Habitat and range
The northern flying squirrel is found in coniferous and mixed coniferous forests across the top of North America, from Alaska to Nova Scotia, south to the mountains of North Carolina and Tennessee and west to Utah. The Humboldt's flying squirrel was formerly considered conspecific, but was found to be a cryptic species, and now considered distinct. It is generally smaller and darker than northern flying squirrel and occurs in British Columbia, northern California, Washington and Oregon.
Two subspecies are found in the southern Appalachians, the Carolina northern flying squirrel, G. s. coloratus, and the West Virginia northern flying squirrel G. s. fuscus, both of which are endangered, although the West Virginia subspecies has recovered enough that it was delisted in August 2008.
The U.S. Fish and Wildlife Service temporarily put the West Virginia northern flying squirrel back under protection on June 6, 2011 in response to a court order. On appeal, the delisting was reinstated in March 2013.
G. s. californicus, the San Bernardino flying squirrel, is found in the San Bernardino National Forest in California. In 2010, the Center for Biological Diversity petitioned the U.S. Fish and Wildlife Service to give the San Bernardino flying squirrel protections as an endangered species, but ultimately their request was denied. The U.S. Fish and Wildlife Service said, "in a thorough status review of the species using the best available science, the Service has found that the squirrel is abundant where it is found and that the threats to habitat loss from urban development, habitat fragmentation, wildfire, urban air pollution and climate change do not pose significant threats to its long-term survival.”. The Center for Biological Diversity argues that temperature changes are reducing the San Bernardino flying squirrel's forest habitat and negatively affecting the availability of the truffles it feeds on, with urban development impacting the area as well.
Description
These nocturnal, arboreal rodents have thick light brown or cinnamon fur on their upper body and greyish fur on the flanks and whitish fur underneath. They have large eyes and a flat tail. They can also be identified by their long whiskers, common to nocturnal mammals. The adult northern flying squirrel measures from 25 to 37 cm long, and their weight can range from 110 to 230 grams.
Gliding
Flying squirrels do not actually fly, they glide using a patagium created by a fold of skin. From atop trees, flying squirrels can initiate glides from a running start or from a stationary position by bringing their limbs under the body, retracting their heads, and then propelling themselves off the tree. It is believed that they use triangulation to estimate the distance of the landing as they often lean out and pivot from side to side before jumping. Once in the air, they form an "X" with their limbs, causing their membrane to stretch into a square-like shape and glide down at angles of 30 to 40 degrees. They maneuver with great efficiency in the air, making 90 degree turns around obstacles if needed. Just before reaching a tree, they raise their flattened tails, which abruptly changes their trajectory upwards, and point all of their limbs forward to create a parachute effect with the membrane to reduce the shock of landing. The limbs absorb the remainder of the impact, and the squirrels immediately run to the other side of the trunk or to the top of the tree to avoid any potential predators. Although graceful in flight, they are very clumsy walkers and if they happen to be on the ground in the presence of danger, they will prefer to hide rather than attempt to escape.
Diet
A major food source for the squirrels are fungi of various species, although they also eat lichens, all mast-crop nuts, tree sap, insects, carrion, bird eggs and nestlings, buds and flowers. The squirrels are able to locate truffles by olfaction, though they also seem to use cues such as the presence of coarse woody debris, indicating a decaying log, and spatial memory of locations where truffles were found in the past.
The northern flying squirrel is also known to cache food for when food supplies are lower. These caches can be in cavities in trees, as well as in the squirrels' nest. Lichens and seeds are commonly cached.
Behaviour
Northern flying squirrels generally nest in holes in trees, preferring large-diameter trunks and dead trees, and will also build outside leaf nests called dreys and will also nest underground. Tree cavities created by woodpeckers as suitable nest sites tend to be more abundant in old-growth forests, and so do the squirrels, though harvested forests can be managed in ways that are likely to increase squirrel numbers. Nests may also be established in buildings, including parts of occupied homes. Except when rearing young, the squirrels shift from nest to nest frequently. They often share nests during winter months, forming aggregations. Usually, aggregate nests contain 4 to 10 individuals. The sharing of nests in winter by northern flying squirrels is important in maintaining body temperature (biothermal regulation), as northern flying squirrels do not hibernate, nor do they enter torpor states.
Northern flying squirrels gliding distances tend to be between 5 and 25 metres, though glides of up to 45 m and longer have been observed. Average glides are about 5 m less for females than for males. Glide angle has been measured at 26.8 degrees and glide ratio at 1.98.
Since first documented by Shaw in 1801, the general understanding was that northern flying squirrels bred but once per year. Recently, in southern Ontario, Canada, polyestrous behaviour (two litters per year) has been documented for the first time. This observation has since been confirmed by a second research team in New Brunswick, Canada.
In southern Ontario, Canada, genetic evidence has recently shown hybridization with the rapid northward expansion and increased sympatry of southern flying squirrels.
Predation
Northern flying squirrels, along with pine squirrels, are a primary prey species for the spotted owl (Strix occidentalis) and eastern screech owl (Megascops asio). Other predators include various other large birds, especially the great horned owl and hawks, as well as mammals including American martens, Canadian lynxes, and red foxes.
References
Arbogast, B. S. (1999). Mitochondrial DNA phylogeography of the New World flying squirrels Glaucomys: implications for Pleistocene biogeography. Journal of Mammalogy, 80, 142–155.
Arbogast, B. S., Browne, R. A., Weigl, P. D. and Kenagy, G. J. (2005). Conservation genetics of endangered flying squirrels from the Appalachian mountains of eastern North America. Animal Conservation, 8, 123–133.
Bakker, V. J., & Hastings, K. (2002). Den trees used by northern flying squirrels (Glaucomys sabrinus) in southeastern Alaska. Canadian Journal of Zoology, 80, 1623–1633.
Carey, A. B., Kershner, J., Biswell, B., & De Toledo, L. D. (1999). Ecological scale and forest development: squirrels, dietary fungi, and vascular plants in managed and unmanaged forests. Wildlife Monographs 5-71.
Carey, A. B., Wilson, T. M., Maguire, C. C., & Biswell, B. L. (1997). Dens of northern flying squirrels in the Pacific northwest. Journal of Wildlife Management, 61, 684–699.
Cotton, C. L., & Parker, K. L. (2000). Winter activity patterns of northern flying squirrels in sub-boreal forests. Canadian Journal of Zoology, 78, 1896–1901.
Forsman, E. D., Otto, I. A., Aubuchon, D., Lewis, J. C., Sovereign, S. G., Maurice, K. J., & Kaminski, T. (1994). Reproductive chronology of the northern flying squirrel on the Olympic peninsula, Washington. Northwest Science, 68, 273–276.
Martin, K. J., & Anthony, R. G. (1999). Movements of northern flying squirrels in different-aged forest stands of western Oregon. Journal of Wildlife Management, 63, 291–297.
Mitchell, D. (2001). Spring and fall diet of the endangered West Virginia northern flying squirrel (Glaucomys sabrinus fuscus). American Midland Naturalist, 146, 439–443.
Pyare, S., & Longland, W. S. (2001). Mechanisms of truffle detection by northern flying squirrels. Canadian Journal of Zoology, 79, 1007–1015.
Pyare, S., Smith, W. P., Nicholls, J. V., & Cook, J. A. (2002). Diets of northern flying squirrels, Glaucomys sabrinus, in southeast Alaska. Canadian Field-Naturalist, 116, 98-103.
Odom, R.H., W.M. Ford, J.W. Edwards, C.W. Stihler, and J.M. Menzel. 2001. Developing a habitat model for the endangered Virginia northern flying squirrel (Glaucomys sabrinus fuscus) in the Allegheny Mountains of West Virginia. Biological Conservation 99: 245–252.
Vernes, K. (2001). Gliding performance of the northern flying squirrel (Glaucomys sabrinus) in mature mixed forest of eastern Canada. Journal of Mammalogy, 82, 1026–1033.
External links
Animal Diversity Web - Glaucomys sabrinus
Glaucomys
Rodents of the United States
Rodents of Canada
Natural history of the Great Smoky Mountains
Mammals described in 1801
Taxa named by George Shaw
|
3272737
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BA-%D0%A1%D1%96%D1%82%D1%96%20%28%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%BA%D0%BA%D1%96%29
|
Парк-Сіті (Кентуккі)
|
Парк-Сіті (Кентуккі)
Парк-Сіті — місто в США, в окрузі Беррен штату Кентуккі. Населення — 614 особи (2020).
Географія
Парк-Сіті розташований за координатами (37.093499, -86.048077). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 3,80 км², з яких 3,80 км² — суходіл та 0,01 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 537 осіб у 224 домогосподарствах у складі 142 родин. Густота населення становила 141 особа/км². Було 257 помешкань (68/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,7 %. Частка іспаномовних становила 4,3 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 23,6 % — особи молодші 18 років, 60,6 % — особи у віці 18—64 років, 15,8 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 39,2 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 86,5 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 85,5 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 22,7 % осіб, у тому числі 21,5 % дітей у віці до 18 років та 7,3 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 201 осіб. Основні галузі зайнятості: виробництво — 26,4 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,4 %, роздрібна торгівля — 12,9 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 9,0 %.
Джерела
Міста Кентуккі
Населені пункти округу Беррен (Кентуккі)
|
701310
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%82%D1%83%D1%80%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%86
|
Артур Боруц
|
Артур Боруц (20 лютого 1980, Седльце, Польща) — колишній польський футболіст. Виступав за польські «Погонь», «Легію» та «Дольцан», шотландський «Селтік» та італійську «Фіорентину». Потім грав в англійській Прем'єр-лізі за «Саутгемптон» та «Борнмут». Завершив кар'єру, повернувшись до «Легії».
За національну збірну Польщі Артур зіграв 65 матчів, пропустив 63 м'ячі. Учасник чемпіонату світу 2006 року та європейської першості 2008 року. Також Боруц був у складі збірної Польщі на чемпіонаті Європи 2016 року, проте не зіграв на цьому турнірі жодного матчу.
Досягнення
Командні
«Легія»
Чемпіон Польщі: 2001/02, 2020/21
Фіналіст Кубка Польщі: 2003/04
Володар Кубка Ліги: 2001/02
«Селтік»
Чемпіон Шотландії: 2005/06, 2006/07, 2007/08
Володар Кубка Шотландії: 2006/07
Володар Кубка Ліги: 2005/06, 2008/09
Борнмут
Чемпіонат Футбольної Ліги: 2014/15
Національна збірна
Володар Кубку Валерія Лобановського: 2005
Нагороди
Відкриття року (журнал Piłka Nożna): 2004
Найкращий футболіст Варшави (Gazeta Wyborcza): 2004
Найкращий футболіст Легії сезону 2004/05 (Тижневик Nasza Legia): 2005
Найкращий футболіст Легії сезону 2004/05 (Сайт legialive.pl ): 2005
Найкращий воротар польської ліги: 2005
Другий воротар шотландської Прем'єр-ліги сезону 2006—2007
Третій воротар світу (La Gazzetta dello Sport): 2007
52 у списку 100 найкращих гравців (журнал FourFourTwo): 2008 (із воротарів перед ним лише Ікер Касільяс (4) і Джанлуїджі Буффон (19)).
Статистика
Сухі матчі
Збірна
(Станом на 9 вересня 2009)
Клуб
(Станом на 17 квітня 2010)
* — забитий гол
Посилання
Досьє Артура Боруца на Sports.ru
Офіційний сайт Боруца
Профіль Боруца на офіційному сайті «Селтіка»
Відео пенальті, яке забив Боруц у матчі з «Відзевом»
Король Артур, «святой вратарь» или просто «человечище»
Уродженці Седльців
Польські футболісти
Футбольні воротарі
Футбольні воротарі-бомбардири
Гравці збірної Польщі з футболу
Гравці чемпіонату Європи з футболу 2008
Футболісти «Погоні» (Седльце)
Футболісти «Легії»
Футболісти «Легії-2»
Футболісти «Зомбковії»
Футболісти «Селтіка»
Футболісти «Фіорентини»
Футболісти «Саутгемптона»
Футболісти «Борнмута»
Польські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Шотландії
Футбольні легіонери в Італії
Футбольні легіонери в Англії
|
120109
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%B6%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2
|
Южаков
|
Южаков Владислав Геннадійович
Южаков Володимир Федорович — діяч російської еміграції, більш відомий за псевдонимом Володимир Сабік-Вогулов
Южаков Сергій Миколайович
|
3295545
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B4%20%28%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0%29
|
Рексфорд (Монтана)
|
Рексфорд (Монтана)
Рексфорд — місто в США, в окрузі Лінкольн штату Монтана. Населення — 78 осіб (2020).
Географія
Рексфорд розташований за координатами (48.899915, -115.171530). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 0,25 км², уся площа — суходіл. В 2017 році площа становила 0,22 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 105 осіб у 50 домогосподарствах у складі 31 родини. Густота населення становила 423 особи/км². Було 99 помешкань (399/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,0 %. Частка іспаномовних становила 3,8 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 15,2 % — особи молодші 18 років, 53,4 % — особи у віці 18—64 років, 31,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 57,6 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 105,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 111,9 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долар США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 7,9 % осіб, у тому числі 0,0 % дітей у віці до 18 років та 13,5 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 13 особи. Основні галузі зайнятості: роздрібна торгівля — 46,2 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 46,2 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 7,7 %.
Джерела
Містечка Монтани
Населені пункти округу Лінкольн (Монтана)
|
12243573
|
https://en.wikipedia.org/wiki/I%20Am%20the%20Blues
|
I Am the Blues
|
I Am the Blues is the sixth studio Chicago blues album released in 1970 by the well-known bluesman Willie Dixon. It is also the title of Dixon's autobiography, edited by Don Snowden.
The album features songs written by Dixon and originally performed by other artists for Chess Records.
Original performances
Four of the nine songs on I Am the Blues – "Back Door Man", "Spoonful", "I Ain't Superstitious", "The Little Red Rooster" – were originally performed by Howlin' Wolf. "Back Door Man" and "Spoonful" were recorded by Howlin' Wolf in June 1960 featuring bass work by Willie Dixon, piano work by Otis Spann, drum work by Fred Below, and guitar work by Hubert Sumlin. "The Little Red Rooster" was recorded in June 1961 with guitar work by Howlin' Wolf and Hubert Sumlin, piano work by Johnny Jones, bass work by Dixon, and drum work by Sam Lay. "I Ain't Superstitious" was recorded in December 1961 with Howlin' Wolf, Hubert Sumlin, and Jimmy Rogers on guitar, Henry Gray on piano, Willie Dixon on bass, and Sam Lay on drums.
The songs "You Shook Me", "I'm Your Hoochie Coochie Man", and "The Same Thing" were first recorded by Muddy Waters. "I'm Your Hoochie Coochie Man" was recorded on January 7, 1954 with Waters on vocals and guitar, Little Walter on harmonica, Jimmy Rogers on guitar, Otis Spann on piano, Willie Dixon on bass, and Fred Below on drums. "You Shook Me" was recorded on June 27, 1962 and "The Same Thing" was recorded on April 9, 1964.
"The Seventh Son" was recorded by Willie Mabon in 1955. "I Can't Quit You, Baby" was not even released on Chess Records; instead it was recorded and released by Otis Rush on the Cobra record label.
Reception
The AllMusic review of the album by Bruce Eder has the opinion that the production on the album was well done, but that the original performances were still better. Robert Christgau feels that Dixon's singing ability on the album is not as good as it could be, because he doesn't need to be a good singer since he's a good composer and producer.
Accolades
The album was inducted into the Blues Hall of Fame in 1986.
Track listing
All music and lyrics written by Willie Dixon, except as indicated.
Side one
"Back Door Man" – 6:08
"I Can't Quit You, Baby" – 6:40
"The Seventh Son" – 4:15
"Spoonful" – 4:56
Side two.
"I Ain't Superstitious" – 4:03
"You Shook Me" (Willie Dixon, J.B. Lenoir) – 4:15
"(I'm Your) Hoochie Coochie Man" – 4:48
"The Little Red Rooster" – 3:36
"The Same Thing" – 4:40
Personnel
The following people contributed to I Am the Blues:
Willie Dixon – vocals, bass
Chicago Blues All Stars
Walter Horton – harmonica
Lafayette Leake – piano
Sunnyland Slim – piano
Johnny Shines – guitar
Clifton James – drums
Technical
Abner Spector – producer
Virginia Team – cover design
Peter Amft – photography
References
External links
Willie Dixon biography
1970 albums
Willie Dixon albums
Columbia Records albums
|
1646843
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%82%D1%82%D0%B0%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Мітта Олександр Наумович
|
Мітта Олександр Наумович
Олександр Наумович Мітта (справжнє прізвище Рабинович; * 28 березня 1933, Москва, РРФСР) — радянський і російський кінорежисер, сценарист, актор, продюсер. Лауреат Премії Ленінського комсомолу (1974). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1974). Народний артист Російської Федерації (2004). Лауреат Державної премії Російської Федерації в області літератури і мистецтва (2002) і ряду вітчизняних та міжнародних кінопремій. Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2008) за великий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва і багаторічну творчу діяльність. Почесний член Російської академії мистецтв. Як псевдонім узяв прізвище одного з родичів з боку матері.
Біографія
Закінчив інженерно-будівельний факультет (1955). Працював графіком-карикатуристом в гумористичних і літературно-художніх журналах.
У 1960 році закінчив режисерський факультет Всеросійського державного інституту кінематографії (майстерня М. І. Ромма). Режисер, сценарист, знявся у фільмах М. М. Хуцієва.
Викладач московської «Школи-студії Олександра Мітти» і Вищих курсів сценаристів і режисерів.
Автор книжки «Кино между адом и раем».
Фільмографія
Режисер-постановник:
1961 — «Друг мій, Колька!..» (у співавт.)
1962 — «Без страху і докору»
1963 — «Великий фітиль» (у співавт.)
1965 — «Дзвонять, відкрийте двері»
1969 — «Гори, гори, моя зірко» (сценарист у співавт.)
1972 — «Крапка, крапка, кома…» (сценарист у співавт.)
1974 — «Москва, кохання моє» (режисер і сценарист у співавт.)
1976 — «Клоуни та діти» (к/м, фільм-концерт; сценарист)
1976 — «Розповідь про те, як цар Петро арапа женив» / (Сказ про то, как царь Пётр арапа женил) (сценарист у співавт.)
1979 — «Екіпаж» (сценарист у співавт.)
1983 — «Казка мандрів» (сценарист у співавт.)
1988 — «Крок» (СРСР — Японія)
1991 — «Загублений в Сибіру»
2000 — «Кордон. Тайговий роман» (т/с; сценарист у співавт., продюсер)
2002 — «Розпечена субота»
2004 — «Лебединий рай» (НТВ, серіал)
2013 — «Шагал — Малевич» (сценарист, продюсер) та ін.
Примітки
Посилання
Фільмографія на kino-teatr.ru
Випускники ВДІК
Фільми Олександра Мітти
Радянські кінорежисери
Російські кінорежисери
Кінорежисери XX століття
Кінорежисери XXI століття
Сценаристи XX століття
Сценаристи XXI століття
Випускники Московського державного будівельного університету
Лауреати Державної премії РФ в області літератури і мистецтва
Кавалери ордена «За заслуги перед Вітчизною»
Артисти, відомі під псевдонімами
|
64918
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%202687-1
|
NGC 2687-1
|
NGC 2687-1
Об'єкти NGC
Велика Ведмедиця
Галактики
Астрономічні об'єкти, відкриті 1858
|
9513184
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Royal%20Rumble%20%282008%29
|
Royal Rumble (2008)
|
Royal Rumble (2008)
The 2008 Royal Rumble was the 21st annual Royal Rumble professional wrestling pay-per-view (PPV) event produced by World Wrestling Entertainment (WWE). It was held for wrestlers from the promotion's Raw, SmackDown, and ECW brand divisions. The event took place on January 27, 2008, at Madison Square Garden in New York, New York. The event was also the first WWE pay-per-view broadcast in high definition. As has been customary since 1993, the Royal Rumble match winner received a world championship match at that year's WrestleMania. For the 2008 event, the winner received their choice to challenge for either Raw's WWE Championship, SmackDown's World Heavyweight Championship, or the ECW Championship at WrestleMania XXIV.
Five professional wrestling matches were featured on the event's supercard. The main event was the 2008 Royal Rumble match, which featured wrestlers from all three brands. Raw's John Cena, the surprise 30th entrant returning from a torn pectoral muscle, won the match by last eliminating Raw's Triple H, the 29th entrant. The primary match on the Raw brand was Randy Orton versus Jeff Hardy for the WWE Championship, which Orton won to retain the title. The primary match on the SmackDown brand was Edge versus Rey Mysterio for the World Heavyweight Championship, which Edge won to retain the title. The featured matches on the undercard were Montel Vontavious Porter (MVP) versus Ric Flair in a Career Threatening match and John "Bradshaw" Layfield (JBL) versus Chris Jericho.
Production
Background
The Royal Rumble is an annual gimmick pay-per-view (PPV) produced every January by World Wrestling Entertainment (WWE) since 1988. It is one of the promotion's original four pay-per-views, along with WrestleMania, SummerSlam, and Survivor Series, dubbed the "Big Four". It is named after the Royal Rumble match, a modified battle royal in which the participants enter at timed intervals instead of all beginning in the ring at the same time. The 2008 event was the 21st event in the Royal Rumble chronology and was scheduled to be held on January 27, 2008, at Madison Square Garden in New York, New York. It featured wrestlers from the Raw, SmackDown, and ECW brands. It was also the first WWE pay-per-view broadcast in high definition.
The Royal Rumble match generally features 30 wrestlers. Traditionally, the winner of the match earns a world championship match at that year's WrestleMania. For 2008, the winner could choose to challenge for either Raw's WWE Championship, SmackDown's World Heavyweight Championship, or the ECW Championship at WrestleMania XXIV.
Storylines
The event comprised six matches, including one dark match, that resulted from scripted storylines, where wrestlers portrayed heroes, villains, or less distinguishable characters in scripted events that built tension and culminated in a wrestling match or series of matches. Results were predetermined by WWE's writers on the Raw, SmackDown, and ECW brands, while storylines were produced on WWE's television shows, Raw, SmackDown, and ECW on Sci Fi.
Prior to the annual Royal Rumble match, several qualifying matches for the match took place on Raw. The first qualifying match was on the December 31, 2007, episode as Umaga squashed Jim Duggan to earn a place in the Rumble. Snitsky also defeated Drew McIntyre at a house show in White Plains, New York to also qualify for the Royal Rumble. Triple H was disqualified against Ric Flair after interference from Raw general manager William Regal; therefore he was no longer allowed to compete in the Royal Rumble match, per the orders of Regal. After Triple H destroyed part of the lower TitanTron on the January 14 episode, however, Vince McMahon announced he would allow Triple H a second chance at the Royal Rumble if he could defeat his opponent on the January 21 episode. Triple H defeated Snitsky, Mark Henry, and Regal in a gauntlet match to gain entry.
Royal Rumble Qualification Matches
Umaga defeated Jim Duggan – Raw, December 29 (aired December 31)
Snitsky defeated Drew McIntyre – Raw house show, January 4
Hardcore Holly defeated Trevor Murdoch – Raw house show, January 5
John Morrison and the Miz defeated Jimmy Wang Yang and Shannon Moore – SmackDown/ECW house show, January 6
Hornswoggle and Mick Foley defeated The Highlanders (Robbie and Rory McAllister) – Raw, January 7
Jamie Noble defeated Chuck Palumbo – SmackDown, January 8 (aired January 11)
Cody Rhodes defeated William Regal – Raw house show, January 11
Carlito and Santino Marella defeated DH Smith and Super Crazy in a tag team match at a Raw house show, January 12
Shawn Michaels defeated Trevor Murdoch – Raw, January 14
Triple H defeated Snitsky, Mark Henry, and William Regal in an Over the Top Rope Gauntlet match – Raw, January 21
CM Punk defeated Chavo Guerrero – WWE supershow, January 26
The main feud on the Raw brand was between the Intercontinental Champion Jeff Hardy and Randy Orton, with the two feuding over the WWE Championship, which was held by Orton. Orton retained the title at Armageddon against the returning Chris Jericho after being disqualified, when the then-SmackDown! broadcaster John "Bradshaw" Layfield (JBL) interfered and kicked Jericho in the head. Orton retained the championship, as a result, due to titles not changing hands on disqualifications. On the same night earlier, Jeff Hardy had defeated Triple H to earn the opportunity to face Orton at the Royal Rumble for the WWE Championship. The following night, on the December 17, 2007, episode of Raw, Hardy teamed up with Shawn Michaels to defeat Orton and Mr. Kennedy after Hardy pinned Orton. Two weeks later on the last Raw of 2007, Hardy and Orton had a face-to-face confrontation. Orton looked set to RKO Hardy, but Hardy countered and delivered a Twist of Fate to Orton. Later in the night, during Hardy's match with Santino Marella, Orton appeared on the Raw TitanTron and stated that he had kicked Jeff's brother Matt where his appendix used to be, proceeding further to punt him in the head. The following week on a special "Raw Roulette" edition of Raw, Hardy retained his Intercontinental Championship against Umaga in a Steel Cage match after performing a Whisper in the Wind from the top of the cage. On the January 14, 2008 edition of Raw, Hardy agreed to face Orton that night with his Intercontinental Championship on the line. However, as soon as the bell rang for the match, Orton immediately low-blowed Hardy, getting himself disqualified. Orton tried to deliver an RKO to Hardy on the concrete floor outside, but Hardy retaliated and the two began to brawl up the ramp. When Orton looked set to kick Hardy in the head, the Intercontinental Champion countered and back-dropped Orton onto the arena floor below. Hardy then climbed 30-feet above on the Raw set, and then Swanton Bombed off the side of the set onto Orton below. The following week on Raw, Hardy and Orton were scheduled to "shake hands", but Hardy instead shook the hands of "people he respected more than Orton", like Lilian Garcia, Jerry Lawler, Jim Ross, and several fans in the crowd before re-entering the ring to confront Orton. A frustrated Orton ordered Hardy to shake hands with him, but Hardy performed a Twist of Fate on the WWE Champion instead.
The main feud on the SmackDown brand was between Rey Mysterio and Edge with the two feuding over the latter's World Heavyweight Championship. Mysterio won a Beat the Clock Challenge on the January 4, 2008 edition of SmackDown! defeating Edge with 90 seconds to go, and securing an opportunity for the World Heavyweight Championship at the Royal Rumble.
The rivalry between Chris Jericho and John "Bradshaw" Layfield (JBL) started in Jericho's WWE Championship match against Randy Orton at Armageddon. During the match, Orton whipped Jericho over the SmackDown! announce table straight into JBL and when Jericho tried to get up, he "nudged" JBL out of his way. Later in the match, Jericho had Orton trapped in the Walls of Jericho, when JBL stormed into the ring and kicked Jericho in the head, thus giving the win to Jericho via disqualification, and hence, Jericho did not win the WWE Championship. This led to an argument the next night on Raw, where Jericho ended up stating to JBL, who appeared via satellite from the Raw TitanTron, that he was no longer a "wrestling god", but a "wrestling afterthought". Afterward, JBL gave his farewell address as SmackDown! color commentator on the December 21, 2007 airing of SmackDown! and announced his return as an active wrestler on Raw. JBL made his return to Raw on December 31, entering in his personal limousine with balloons and confetti shooting from the ceiling, and proceeded to address the crowd, Jericho quickly interrupted his promo and the two brawled until officials separated them. The following week, Jericho was put into a handicap match against Snitsky and JBL, which ended with JBL hitting Jericho in the head with the ring bell, resulting in a disqualification. He then tied a cable wire around Jericho's neck and dragged Jericho, by the wire, from near the ring to the Raw set, where he assaulted him some more. Jericho suffered from a bruised larynx, burns around his neck, and had difficulty speaking for a week.
Event
Before the event went live on pay-per-view, Shannon Moore and Jimmy Wang Yang defeated Deuce 'n Domino in a dark match. The first match that aired was a non-title "Career Threatening" match between the WWE United States Champion Montel Vontavious Porter (MVP) and Ric Flair, in which had Flair lost, he would have had to retire from wrestling. At the start of the match, Flair started out working on MVP's left arm. Flair attempted to get the figure-four leglock on MVP, but MVP turned it into a small package for a two count. MVP executed a running big boot on Flair in the corner and went for a pin, but Flair managed to get his foot on the rope when the referee Charles Robinson counted to three. After the three count, the referee did not call for the bell as he had noticed Flair's leg on the bottom-rope and restarted the match. The match ended when MVP attempted a Playmaker, but Flair countered the attempt into the figure-four leglock, to which MVP eventually tapped out. Hence, Flair won and kept his career alive.
The second match was between John "Bradshaw" Layfield (JBL) and Chris Jericho. The match began with Jericho trapping Layfield in the Walls of Jericho. JBL got to the ropes, however, and slid out of the ring with Jericho quickly following him. JBL strangled Jericho with the ring ropes and later, plunged him onto the ropes. Jericho recovered and clotheslined JBL out of the ring. When they got in again, JBL threw Jericho into the ring post, as a result of which, Jericho was busted open. JBL tried to take advantage of this situation, but Jericho still fought back. The fight went outside the ring, where JBL began clearing the ECW announce table. Jericho grabbed a steel chair and hit JBL with it. The referee immediately disqualified Jericho, who ignored the fact that he had lost the match and started to strangle JBL with some wires by the ring, in the same process JBL did to Jericho on Raw.
The third match was for the World Heavyweight Championship with champion, Edge taking on Rey Mysterio. During the match, Vickie Guerrero stood up from her wheelchair, attempting to comfort Edge. Mysterio had Edge set up for the 619, and Vickie jumped in the way, risking herself. Edge then recovered, and speared Mysterio in mid-air for the pinfall.
The fourth match was between the Intercontinental Champion Jeff Hardy and Randy Orton for Orton's WWE Championship. Early in the match, Hardy performed a baseball slide on Orton who hit head-first into the barricade outside due to the impact. Knowing he couldn't win the WWE Championship via a countout victory, Hardy brought the knocked-out Orton into the ring. Later, Orton took advantage in the match, as he applied a body scissors on Hardy, followed by a choke-hold. Some of the other main highlights of the match were Hardy performing a Whisper in the Wind on Orton; and, later executing a moonsault from the top-rope to Orton outside the ring. When Hardy brought Orton back in the ring and tried to deliver a Twist of Fate, Orton suddenly reversed it into an RKO and pinned Hardy to retain his WWE title.
Main event
The main event was the annual Royal Rumble match for a world championship match at WrestleMania XXIV; for the match, WWE was able to get Michael Buffer as a special guest ring announcer. The match began with The Undertaker and Shawn Michaels, who were the final two superstars in the previous year's Royal Rumble match. Undertaker and Michaels would both last over thirty minutes until Michaels eliminated Undertaker, only to be eliminated himself by Mr. Kennedy. Batista entered at number eight and would last the longest in the match at almost forty minutes. Hall of Famers Jimmy Snuka and Roddy Piper were both surprise entrants during the match, but both were eliminated by Kane. Hornswoggle, the ninth entrant, stayed hidden under the ring throughout most of the match (emerging once to help eliminate The Miz, the sixteenth entrant), however he was soon grabbed by Mark Henry and Big Daddy V, prompting Finlay to come out early and attack the two with his shillelagh. Finlay was disqualified for failing to wait for his entry number to be called and he left with Hornswoggle, who never returned. Triple H came out at number twenty-nine and scored the most eliminations with six. Afterwards, John Cena entered as the surprise thirtieth entrant, returning from a torn pectoral muscle injury months before his scheduled return. The ring soon cleared out and the final three came down to Batista, Triple H and Cena. The three would go back and forth trying to eliminate each other until Cena reversed a Batista Bomb attempt which allowed Triple H to eliminate Batista. Triple H and Cena were left as the final two and they traded moves for almost five minutes. The end came when Triple H attempted a Pedigree on Cena, but Cena reversed it and lifted Triple H up for an Attitude Adjustment, which he used to send Triple H over the top rope to eliminate him and win the match, earning the WrestleMania title shot. With this victory, Cena broke the record for spending the least amount of time in the rumble match before winning it, beating Brock Lesnar's 8:59 time by 31 seconds.
Aftermath
The next night on Raw, John Cena said that he did not want to wait until WrestleMania XXIV to face Randy Orton. The two agreed to face each other at No Way Out for the WWE Championship. In the match, Cena won after Orton intentionally got himself disqualified. As a result, Orton retained the title. At No Way Out, Triple H won Raw's Elimination Chamber match by last pinning Jeff Hardy after a Pedigree on a steel chair, earning the right to face Randy Orton for the WWE Championship at WrestleMania XXIV. At WrestleMania XXIV, Randy Orton retained the WWE Championship against Triple H and John Cena in a triple threat match.
Rey Mysterio received a rematch against Edge for the World Heavyweight Championship at No Way Out. Edge defeated Mysterio, who had suffered a biceps injury prior to the match. The Undertaker also won SmackDown's Elimination Chamber by pinning Batista last after a Tombstone Piledriver and earned the right to face Edge at WrestleMania XXIV. The Undertaker won the World Heavyweight title from Edge at WrestleMania XXIV via Submission using the Hell's Gate.
The Ric Flair retirement storyline continued as Flair defeated Montel Vontavious Porter (MVP) that same week on SmackDown in a rematch, which he won by disqualification. He then faced Mr. Kennedy at No Way Out, defeating Kennedy to further extend his wrestling career. At WrestleMania XXIV, Flair lost to Shawn Michaels, ending Flair's career.
During the 2008 WWE Draft, the WWE Championship and World Heavyweight Championship switched brands.
Results
Royal Rumble entrances and eliminations
– Raw
– SmackDown
– ECW
– Hall of Famer (HOF)
– Winner
Hornswoggle spent most of the match under the ring before being forced into the ring by Mark Henry, who would then team up with Big Daddy V to assault him. Finlay, who was supposed to be the next scheduled entrant, came out early and attacked them both with his shillelagh and was immediately disqualified. He left the ring with Hornswoggle, who left through the ropes and never returned.
References
External links
Official website
2008
2008 in New York City
Madison Square Garden
Professional wrestling shows in New York City
2008 WWE pay-per-view events
January 2008 events in the United States
|
2540214
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/TIMM29
|
TIMM29
|
TIMM29 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 19-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 260 амінокислот, а молекулярна маса — 29 233.
Задіяний у таких біологічних процесах, як транспорт, транспорт білків, транслокація.
Локалізований у мембрані, мітохондрії, внутрішній мембрані мітохондрії.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 19
Некатегоризовані білки
|
19955702
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nowy%20Jad%C3%B3w-Letnisko
|
Nowy Jadów-Letnisko
|
Nowy Jadów-Letnisko
Letnisko Nowy Jadów is a village in the administrative district of Gmina Jadów, within Wołomin County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland.
References
Letnisko Nowy Jadow
|
31151224
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Osojnik%2C%20Semi%C4%8D
|
Osojnik, Semič
|
Osojnik, Semič
Osojnik is a settlement north of Semič in southeastern Slovenia. The area is part of the traditional region of Lower Carniola. The municipality is now included in the Southeast Slovenia Statistical Region.
Name
Osojnik was attested in written sources in 1477 as Ossoynigk and Ossenigkh (and in 1674 as Ossoinigkh). The name is derived from the Slovene common noun osoje 'shady side' via the derived adjective osojen 'shady', referring to its geographical location.
History
During the feudal era, Osojnik belonged to the Dominion of Gradac, although the vineyards were controlled by the Dominion of Krupa. The freeholder Janez Konda served as a judicial officer in Osojnik from 1727 to 1738. On 4 July 1943, Italian troops burned nearly the entire village while withdrawing before a Partisan attack at Hom Hill.
Notable people
Notable people that were born or lived in Osojnik include:
Martin Konda (1872–1922), American editor and publisher
References
External links
Osojnik on Geopedia
Populated places in the Municipality of Semič
|
480610
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C%D0%BE-%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B5
|
Ронченьо-Терме
|
Ронченьо-Терме — муніципалітет в Італії, у регіоні Трентіно-Альто-Адідже, провінція Тренто.
Ронченьо-Терме розташоване на відстані близько 470 км на північ від Рима, 23 км на схід від Тренто.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 29 червня. Покровитель — Петро (апостол).
Демографія
Сусідні муніципалітети
Борго-Вальсугана
Фієроццо
Фрассілонго
Новаледо
Ронкі-Вальсугана
Торченьйо
Галерея зображень
Див. також
Список муніципалітетів провінції Тренто
Примітки
Муніципалітети провінції Тренто
|
20853765
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Radomlje
|
Radomlje
|
Radomlje is a settlement on the left bank of the Kamnik Bistrica River north of Domžale in the Upper Carniola region of Slovenia.
Church
The local church is dedicated to Saint Margaret and was first mentioned in documents dating to 1391.
References
External links
Radomlje on Geopedia
Populated places in the Municipality of Domžale
|
4650239
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D1%96
|
Словникова метрика на групі
|
Словникова метрика на групі
Словникова метрика — спосіб задавати відстані на скінченнопородженій групі.
Побудова
Якщо вибрано та зафіксовано скінченну систему твірних у скінченнопородженій групі , то відстань між елементами і — це найменша кількість твірних і обернених до них, у добуток яких розкладається частка .
Властивості
Словникова метрика лівоінваріантна; тобто зберігається при множенні зліва на фіксований елемент групи.
Для неабелевих груп вона, загалом, не є правоінваріантною.
Словникова метрика збігається з відстанню у графі Келі для тієї ж системи твірних.
Словникова метрика не зберігається при заміні системи твірних, проте вона змінюється квазіізометрично (в даному випадку це те саме, що біліпшицевим чином). Тобто для деяких констант має місце:
.
Зокрема це дозволяє застосовувати за допомогою словникової метрики до групи геометричні поняття, що зберігаються при квазіізометрії. Наприклад, говорити про ступінь зростання групи (поліноміальний, експоненційний, проміжний) і про її гіперболічність.
Варіації та узагальнення
Аналогічно словникову метрику можна побудувати на довільній групі (не обов'язково скінченнопородженій), при цьому стає необхідно брати нескінченну систему твірних і багато описаних властивостей перестають виконуватися.
Посилання
JW Cannon, Geometric group theory, в Handbook of geometric topology pages 261—305, North-Holland, Amsterdam, 2002, ISBN 0-444-82432-4
Метрична геометрія
Теорія груп
|
2779421
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Athens%20Trophy%201988%2C%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
|
Athens Trophy 1988, одиночний розряд
|
Athens Trophy 1988, одиночний розряд
Катарина Малеєва була чинною чемпіонкою, але того року не брала участі.
Ізабель Куето виграла титул, перемігши у фіналі Лауру Голарсу з рахунком 6–0, 6–1.
Сіяні гравчині
Сіяну чемпіонку виділено жирним, тоді як для інших сіяних прописом вказано коло, в якому вони вибули.
Ізабель Куето (переможниця)
Юдіт Візнер (чвертьфінал)
Барбара Паулюс (півфінал)
Сабрина Голеш (2-ге коло)
Ангелікі Канеллопулу (чвертьфінал)
Лаура Гарроне (1-ше коло)
Зілке Маєр (1-ше коло)
Лаура Голарса (фінал)
Сітка
Посилання
1988 Athens Trophy Draw
1988
Тур WTA 1988
|
22453
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B2%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%27%D1%8F%D0%BD%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Ревуцький Валер'ян Дмитрович
|
Ревуцький Валер'ян Дмитрович
Валер'ян Дмитрович Ревуцький (1 червня 1910, Київ — 23 грудня 2010, Ванкувер, Канада) — український театрознавець, педагог і театральний критик. Іноземний дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (2001), заслужений діяч мистецтв України (2002), лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Котляревського (1995).
Дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у США, Української вільної академії наук у США і в Канаді, член Канадської асоціації славістів. Член Об'єднання українських письменників «Слово».
Біографія
Син музикознавця Дмитра Ревуцького, племінник композитора Левка Ревуцького, хресник літературознавця Сергія Маслова.
Закінчив Московський театральний інститут (1941). У 1942—1943 мистецький керівник театру-студії «Ґроно» у Києві, 1941—1942 викладач історії українського театру в Києві (Музично-драматична консерваторія), 1943 — 1944 у Львові (Театральна Студія при Інституті Народної Творчості).
З 1944 перебуває за межами України: спочатку в Італії, потім у Великій Британії.
З 1950 постійно проживає в Канаді.
1956 — закінчив магістратуру Торонтського університету.
Від 1960 до 1976 професор славістики в Університеті Британської Колумбії (Ванкувер).
1976—1979 професор славістики в Університеті м. Вікторія (Канада).
Праці
Розвідки і статті з історії театру і драми в українських, російських та англійських журналах.
Автор праць «П'ять великих українських авторів» (1955), «В орбіті
світового театру» (1995), «Віра Левицька: життя і сцена» (1998), «По
обрію життя: спогади» (1998), «Заграва: кілька слів про театр» (2000), «П'єси М. Куліша», «Коротка історія українського театру», літературознавчої студії «The Prophetic Madman: The People's Malakhij» (1956) та ін.
Твори:
Кілька фактів з історії СМУ-у // Молода Україна. Часопис української демократичної молоді. — 1951, ч. 1, с.4-6; 1952, ч. 3, с. 3-7.
«П'ять великих акторів української сцени». — Париж: видання Першої української друкарні у Франції. Накладом Української Національної Єдности у Франції. — 1955.
«П'ять великих акторів української сцени» (Париж, 1995),
«Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська». — Нью-Йорк: Об'єднання українських письменників «Слово». — 1985. — 201 с.
Ще до справи зняття Танюка. 1988.
«Лесь Курбас у театральній діяльності в оцінках сучасників» (Балтімор—Торонто, 1989),
«В орбіті світового театру (про В. Блаватського)». (Київ—Харків — Нью-Йорк: видавництво М. Коця. — 1995),
"Віра Левицька: Життя і сцена. — Торонто-Нью-Йорк: Об'єднання українських письменників «Слово». — 1998. — 269 с.
«По обрію життя: Спогади. Передмова Валерія Шевчука, післямова Ігоря Михайлина». — Київ: Час. Серія Українська модерна література — 1998. — 344 с.
Примітки
Джерела
Василь Верига Професор Валеріян Ревуцький
Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
Василенко Р. Книга про великих (Валеріян Ревуцький «Нескорені березільці») // Життя в гримі та без (шляхами діаспори): Мемуари, поезії, публіцистика. — К.:Рада, 1999. — С. 325—328.
Михайлин І. Л. Портрет, складений за листами / Ігор Михайлин // Ревуцький Валеріян. По обрію життя: Спогади. — К.: Час. — 1998. — С. 323—327.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Шевчук Валерій. Кілька думок та рефлексій після прочитання спогадів Валеріяна Ревуцького // Ревуцький Валеріян. По обрію життя: Спогади. — К.: Час. — 1998. — С. 5–14.
Посилання
Валеріан Ревуцький на сайті Національної академії мистецтв України
Українські театральні критики
Українські театрознавці
Славісти
Діячі НТШ
Українські письменники
Уродженці Ічнянського району
Уродженці Чернігівської губернії
Українці Ванкувера (Британська Колумбія)
Персоналії:Вікторія (Британська Колумбія)
Іноземні члени Національної академії наук України
Сторічні довгожителі
|
1005285
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/8054%20%D0%91%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE
|
8054 Брентано
|
8054 Брентано (8054 Brentano) — астероїд головного поясу.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,625.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (8001-8100)
Посилання
Астрономічні об'єкти, відкриті 1960
Головний пояс астероїдів
|
30406030
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Volkswagen%20Passat%20%28B1%29
|
Volkswagen Passat (B1)
|
Volkswagen Passat (B1)
The Volkswagen Passat (B1) is a large family car produced by Volkswagen in West Germany from 1973 to 1981.
B1 in Europe
The original Volkswagen Passat was launched in 1973. The body types offered originally were two- and four-door fastback sedans (that were discontinued in 1981). These were joined in January 1975 by identically profiled three- and five-door hatchback versions. Externally all four shared a modern design, styled by the Italian designer Giorgetto Giugiaro. In essence, the first Passat was a fastback version of the mechanically identical Audi 80 sedan, introduced a year earlier. While the Audi 80 was nominated Car of the Year by the European motor press in 1973, they considered the Passat a facelifted version of the Audi and thus ineligible for the 1974 competition. The Passat became Wheels magazine's Car of the Year for 1974, however. A five-door station wagon/estate was introduced in 1974; the same car was available with Audi badging in many markets.
The Passat was one of the most modern European family cars at the time and was intended as a replacement for the aging Volkswagen Type 3 and Type 4. The platform serving it and the Audi 80 was named B1. In Europe, the Passat was equipped with either two rectangular, two round units, or quadruple round headlights depending on specification.
The Passat originally used the four-cylinder OHC 1.3 L and 1.5 L (with either 75 or 85 PS, 55 or 63 kW or 74 or 84 hp) petrol engines developed by Audi and also used in the Audi 80 -longitudinally mounted with front-wheel drive, in Audi tradition, with either a four-speed manual transmission or three-speed automatic. It had a MacPherson strut front suspension with a solid axle/coil spring setup at the rear.
The SOHC 1.5 was enlarged to 1.6 L in August 1975 with unchanged power ratings and slightly higher torque ratings. In July 1978 the Passat Diesel became available, equipped with the VW Golf's 1.5 L Diesel, followed in February 1979 (at the AutoRAI) by the Passat GLI with a fuel-injected version of the 1.6 L engine.
The whole range received a facelift in summer 1977 (model year 1978 - launched during 1978 outside of Europe), featuring an interior upgrade including a new dashboard and subtly revised styling including repositioned indicators and depending on model, either four round or two rectangular headlights. The objective, according to the manufacturer, was to differentiate the VW version from the mechanically similar Audi 80. Inside was a restyled dashboard in the style of the Golf, with the radio and heating controls now mounted centrally, one above the other, in a single unit alongside the principal dials. Engine mountings, the gearbox, and the exhaust system were modified in order to reduce interior noise, and comfort was also improved by changes to the springing and shock absorbers. The car's wheels were increased in size, and at the back, there was a stronger anti-roll bar. Right-hand-drive versions retained the original dashboard.
Export markets
North America
In North America, the car was called the Volkswagen Dasher. The three- and five-door hatchback and a station wagon model were launched in North America for and during the 1974 model year. Sole available engine was a carburetted 1.5 L inline-four developing (or in 1975), supplanted from model year 1976 by a Bosch fuel-injected 1.6 L four with . North American cars were equipped with single DOT standard headlights.
In 1978 the Dasher received a facelift along the lines of the European Passat, with quad sealed beam headlights and big polyurethane covered bumpers. The trim was also upgraded and the ride softened. 1979 saw the introduction of the 1.5 L diesel engine, which produced 48 PS (35 kW) in the 1130 kg (2500 lb) car. This version was not available as an Audi. 0–100 km/h time for the Diesel was 19.4 seconds, 6.2 seconds slower than the gasoline (petrol) engine. All gasoline engines were dropped for North America in 1981 in preparation for the next generation.
Australia
In Australia, the Passat was Wheels magazine's Car of the Year in 1974 and the car was assembled locally (CKD) from 1974 until 1977. It went on sale in February 1974, as a 2-door 1300 and a four-door 1500 (also available as a wagon beginning in May 1974). The smaller engine produces , while the bigger one offered . An automatic transmission was available on the larger engine, which was joined by a two-door 1500 TS version in May. The Passat immediately outsold the Beetle in the Australian market, although the T2 Transporter still sold more than Volkswagen's entire passenger car lineup. In 1976 Nissan took over Volkswagen's Australian operations and kept assembling the entire lineup, including the Passat. The two-door models were discontinued, with the LS sedan and wagon now equipped with a 1.6-liter engine. Nissan assembly only lasted until March 1977, when the entire range became fully imported.
The fully imported 1977 Passat GLS had a 1588 cc engine and was originally only available as a two- or four-door sedan, at a sizable cost increase compared to the previous year. In spite of promises to keep up existing sales volumes, Passat volumes dropped by more than 70 percent. Sales dropped by another 70 percent in 1978, to 356 cars. In February 1979 the 1977 facelift model finally arrived, also heralding the introduction of the five-door hatchback bodywork, accompanied by the wagon. The 1.5 L diesel arrived in December 1979; sales in 1979 continued to freefall and only 90 cars were delivered. Originally available with inline-four petrol engines only the comparably successful 1.5 L diesel remained after late 1980. Sales tripled in 1980 and crept up to 287 in 1981, the last year new Volkswagen passenger cars were imported to Australia. The diesel model was available as a wagon or five-door hatchback (called "sedan"). Another 80 examples of the 1981 Passat Diesel were sold from existing stock in 1982.
South Africa
In South Africa the Passat was sold with two- or four-door saloon bodywork, as well as the five-door Variant model. The two-door was only marketed as the upscale "LS Coupé", near the top of the price range. Equipment levels were L, LS, and later the LS de luxe. 1.3 or 1.6 L engines were available. For 1977 the five-door hatchback version arrived, badged "Passat LX." Some other light modifications were also carried out for 1977, slight improvements to the ventilation system, more equipment, and new hubcaps for the LS and LX versions. As in South America, the facelift model received the Audi 1980's front-end treatment. This facelift appeared in August 1978 and also included a variety of noise reduction modifications and suspension improvements, including wider wheels.
B1 in Brazil
In Brazil, the Passat B1 was produced from 1974 until 1988, originally with the 1.5-liter gasoline engine. A 1.6 was added with the 1976 introduction of the sportier TS 1.6 version, which received twin headlights. Since the Audi 80 was not marketed in Brazil, its front-end treatment was applied to the Passat in a facelift for 1979. Originally only available as a two or four-door fastback sedan, a three-door hatchback option was added in July 1976. During its long life cycle many improvements from the B2 platform were introduced, like its 1.6 and 1.8-liter engines and a five-speed gearbox. A second, Brazil-specific face-lift in 1983 brought quadruple rectangular headlights. The sporting TS 1.6 was later upgraded with a bigger engine, as the Passat GTS 1.8 Pointer. For export only Volkswagen's 1.6 L diesel four-cylinder engine was also installed.
As a part of an overall export push by Volkswagen do Brasil (VWB), 170,000 "Passat LSE" were also built between 1983 and 1988 specifically for export to Iraq. These cars received various upgrades to suit Iraqi conditions, such as a protection plate for the engine, a stronger radiator, and standard air conditioning, and were bartered for oil which was transferred to Petrobras. As Petrobras' oil reserves grew larger than necessary, VWB found themselves with a large stock of Iraqi-spec cars that they were unable to export. In July 1986 local sales of these leftovers began. Despite being fitted with the old 72 PS 1.6 L MD270 engine and a four-speed transmission rather than the more powerful AP600 and the five-speed unit used in current Brazilian cars, the LSE was an unexpected success in the Brazilian market.
The Passat represented a break with Volkswagen do Brasil's rear-engined, air-cooled traditions. It did well on introduction, being a much more modern car than the rest of the VWB lineup as well as the Ford Corcel, its closest competitor. After the introduction of the B2 Santana in 1984, however, the Passat began to show its age. The Passat continued to be produced until 1988, by which time a total of 676,819 Passats had been built in Brazil.
Technical Data
References
Passat B1
Cars introduced in 1973
Cars discontinued in 1988
1980s cars
Italdesign vehicles
Station wagons
Cars of Brazil
|
1635545
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Гребінка Микола Павлович
|
Гребінка Микола Павлович
Микола Павлович Гребінка (1819, Глибокий Яр Пирятинського повіту Полтавської губернії — 27 вересня 1880, м. Санкт-Петербург) — архітектор, академік архітектури, дійсний статський радник. Молодший брат письменника Євгена Гребінки.
Біографія
Син відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки та Надії Іванівни (уродж. Чайковської). Микола Павлович народився 1819 року на хуторі Глибокий Яр в парафії села Короваї. Дитинство провів у рідному селі з батьками, але вже в 1834, його викликає в Петербург старший брат Євген.
У листопаді 1835 Євген Павлович пише прохання головнокомандувачу Шляхів сполучення і публічних будівель генерал- ад'ютанту графу К. Ф. Толю з проханням прийняти його молодшого брата в Академію Мистецтв. Пройшовши випробування в науці і малюванні, недоук Микола виявився здатним до навчання і був зарахований в число пансіонерів Імператорської Академії Мистецтв за рахунок відомства шляхів сполучення і публічних будівель.
У Миколи Павловича було домашнє прізвисько — Кокамбо, саме так брат Євген називав його в сімейному листуванні. 24 вересня 1843 Микола закінчив Академію з присвоєнням звання «некласного» художника і срібною медаллю 2 -го ступеня за успіхи з архітектури. Архітекторську практику почав з 1 січня 1844 під керівництвом професора архітектури Р. І. Кузьміна, як його помічник, у новоутвореному Правлінні 1 Округа Шляхів сполучення, виконував під його наглядом проекти різних будівель в тому числі: Гатчинського собору, Гатчинського палацу, будинків в Санкт-Петербурзі.
20 серпня 1845 надано чин колезького реєстратора. З 24 серпня 1847 перебував на посаді архітектора при креслярської Правління Округу, займаючись складанням проектів будівель і перебудов і зведенням за власними проектами різних будівель. З перебудов гідний згадки Андріївський собор з прибудовою до нього двох нових приміщень. З приватних будівель того часу варто відзначити будинок Жукова, на розі Горохової і Садової вулиць, про який імператор Микола I при найвищому «розгляді» проекту зволив висловитися: «Я радий, що на цьому місці буде будинок, а не клітка». В 1852 Імператорська Академія мистецтв удостоїла Миколу Павловича звання академіка архітектури. З тих пір і до травня 1867 а він залишався на службі в Правлінні Першого Округа Шляхів сполучення.
За цей період часу Микола Павлович провів безліч приватних, міських і казенних будівель і перебудов, числом не менше 70 — як у самій столиці, так і за межами її в різних губерніях. Значна повна перебудова будівлі колишнього управління 1-й Адміралтейської частини в 1860, за яку він був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня. Особливо варто виділити будівлю міністерства шляхів сполучення, за спорудження якого в 1861 Микола Павлович був «височайше» нагороджений орденом Святого Станіслава 2-го ступеня. Після передачі в 1867 будівельної частини у ведення міністерства внутрішніх справ він був зарахований у технічно-будівельний комітет в цього міністерства.
У 1871 році за два місяці за проектом Миколи Павловича було побудовано дерев'яне приміщення для ремісничих класів будинку піклування бідних дітей і при ньому церкву, за що йому був наданий орден Святої Анни 2-го ступеня.
У 1874 році закінчив будівництво будівлі ремісничого училища, що знаходиться в 1-й роті Ізмайловського полку, по фасаду професора М. А. Макарова, за що був проведений в чин дійсного статського радника.
У 1875 році брав участь у перегляді правил Будівельного училища, як член особливої комісії. До будівель Миколи Павловича за останні десятиліття відносяться створені за його власними проектами: церква в ім'я Святого Олександра Свірського у Ямських рядів у Санкт-Петербурзі і в ім'я явища чудотворної Тихвінської ікони Божої матері, усипальниця комерції радника Полежаєва, що на цвинтарі Олександро -Невської лаври.
Також творінню його рук належать: богадільня братів Єлисеєвих на Василівському острові по 3-й лінії; капітальна перебудова торгового ряду, відомого під ім'ям банківської лінії в Гостиному дворі; лазні Овсянникова Різдвяної частини; будинку братів Єлисеєвих на Василівському острові у Біржовому провулку з винними підвалами та пристроєм коморах; два будинки Овсянникова на Калашниковському проспекті і на розі Кірочної вулиці, Фурштатської і Воскресенського проспекту; будинок Полежаєва на Калашниковському проспекті і багато інших приватних будинків.
Своє перше придбання власного житла Микола Павлович зробив у 1849 році. Мабуть, якийсь час у нього жила його мати, і сестра Людмила Павлівна (десь до 1852 року). Потім мати виїхала в рідний хутір Убіжище, а сестра вийшла заміж за Володимира Павловича Єлізарова. За даними на 1854 він жив у будинку 27 на 12 лінії Васильєвського острова, що належав Бєловій.
Пізніше у нього було як мінімум два власних будинки — один на 6-й лінії Васильєвського острова, будинок 49 ,споруди 1860, другий — особняк на Малому проспекті Васильєвського острова, будинок 16, ліва частина, 1867–1868 років будівлі. Тут у вересні 1877 у нього знімав квартиру № 4 Ілля Юхимович Рєпін.
За рік до смерті погане здоров'я Миколи Павловича змусило його віддалитися від справ. Помер дійсний член Санкт-Петербурзького товариства архітекторів і гласний міської думи, академік архітектури, дійсний статський радник Микола Павлович Гребінка 27 вересня і 29 вересня 1880 був похований у Санкт-Петербурзі на Смоленському кладовищі.
Одружений він не був і дітей не мав.
Творчий доробок
Виконав проекти близько 70 споруд у Санкт-Петербурзі та його передмістях, зокрема:
собор при Гатчинському палаці (1844),
Придворно-служительський дім (1844),
прибутковий будинок В. Жукова (1845),
будинок торгових лазень В. Жукова (1847),
нефи Андріївського собору (1848–1850),
садиба Є. Бранденбурга (1849),
торгові будівлі Щукинського ринку (1850),
садиба С. Овсянникова (1852),
садиба П. Михєєва (1856),
прибуткового будинку М. Руадзе (1856–1857),
садиба Є. Княжніна (1857),
будівя управління 1-ї Адміралтейської частини (1860),
будівля Міністерства шляхів сполучення (1861),
садиба Г. Єлисєєва (1861–1862),
Тихвінська церква Олександро-Невської лаври (1869–1873),
будівлі ремісничих класів Виховного будинку для бідних дітей (1871),
будівлі ремісничого училища 1-ї роти Ізмайловського полку (1874),
будівлі Єлизаветинської богадільні Єлисєєвих (1874)
Вшанування пам'яті
На бАтьківщині Миколи Павловича (с. Мар'янівка Гребінківської міської ОТГ Полтавської області) 2017 року відкрито Музей родини Гребінок, проходить щорічний Міжнародний фестиваль культури ГРЕБІНЧИНІ ВЕЧОРНИЦІ, пісня "Гребінчині вечорниці" (Микола Рудаков/Ігор Якубовський) у виконанні Ігоря ЯКУБОВСЬКОГО
Джерело
Українці у світі
«Петриченко. Історія роду.». Родовід розпис роду Гребінок
У росах ноги набродив. / М.І. Рудаков. - К.: МДФ "Українська хата", 2022. - 48 с.: ISBN 978-966-7025-28-1С.33
Уродженці Мар'янівки (Гребінківський район)
Українські архітектори
Російські архітектори
Померли в Санкт-Петербурзі
|
25226
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F
|
Славна революція
|
Славна революція — події англійської історії 1688 року, що супроводжували скинення з престолу Якова II і зведення на його місце Вільгельма III Оранського з дружиною Марією II (донькою Якова ІІ) як співправителів.
Передісторія
Після смерті бездітного Карла II у лютому 1685 року на трон Англії та Шотландії вступив його брат герцог Йоркський під ім'ям Якова II. Англійське суспільство, яке пам'ятало події буржуазної революції, поставилося до нього лояльно. Обраний парламент складався здебільшого з торі, які надавали королю повну підтримку у боротьбі з вігами.
Через декілька місяців після коронації Яків II почав відкрито проводити абсолютистську політику. Під приводом боротьби з дрібними бунтами король створив постійну 40-тисячну армію, в якій служили не лише англійські, але й шотландські, ірландські, французькі, італійські та німецькі найманці. У листопаді 1685 року парламент було розпущено, і Яків II почав правити без представницького органу.
Не довіряючи англіканським єпископам, частина яких була пов'язана з вігами, король вирішив використати сприятливу ситуацію для офіційного відновлення в Англії католицької церкви. 12 лютого 1687 року в Шотландії і 4 квітня того ж року в Англії Яків II видав «Декларацію про релігійну терпимість», якою скасував кримінальне переслідування релігійних меншин. Хоча декларація стосувалась і т. зв. дисидентів, протестантів, що відокремились від материнських церков, політика «релігійної терпимості» протестантською більшістю була сприйнята як спроба розширення впливу католиків.
У квітні 1688 року Яків II видав «Декларацію про віротерпимість», якою фактично анулював «Акт про присягу», що відкрило католикам доступ до вищих державних посад. Подану на знак протесту петицію сімох англіканських єпископів на чолі з Вільямом Санкрофтом, архієпископом Кентерберійським, король сприйняв як заколот, підписанти були заарештовані за звинуваченням у «крамольному наклепі» на верховну владу. Суд їх виправдав, однак невдоволення прокатолицькою політикою короля назрівало дедалі більше.
Деякий час опоненти Якова II сподівалися на смерть вже немолодого короля, після чого трон зайняла б його дочка-протестантка Марія, одружена з правителем Нідерландів Вільгельмом Оранським. Ці надії підживлювались хворобливим і депресивним станом королеви Марії Моденської, яка вже кілька років не могла прийти до тями після смерті малолітніх дітей. Її стан був настільки важкий, що вже почалось дипломатичне листування з пошуку кандидатури нової королеви, але несподівано для всіх року у 55-річного Якова II народився син Джеймс Френсіс Едвард. Поява спадкоємця престолу, що загрожувало воцарінням в Англії католицької династії, стала поштовхом до перевороту: року група з семи дворян — Чарльз Талбот, граф Шрусбері, Вільям Кавендіш, граф Девоншира, Томас Осборн, граф Денбі, віконт Річард Ламлі, єпископ Лондона Генрі Комптон, сер Едвард Рассел і сер Генрі Сідней — написала лист Вільгельму Оранському, закликаючи його з військом прибути до Англії, де його підтримають «дев'ятнадцять із двадцяти дворян, незадоволених нинішнім урядом».
Перебіг подій
року Вільгельм Оранський висадився на англійський берег біля містечка Торбей у Девонширі. Армія вторгнення (40 тисяч піхотинців і 5 тисяч кавалеристів) складалася майже повністю із протестантів, зокрема англійських вігів-емігрантів та прусських союзників. На її штандарті були написані слова «Я підтримуватиму протестантизм і свободу Англії».
Остерігаючись можливих внутрішніх ускладнень і заворушень, Яків II відмовився від допомоги французьких експедиційних підрозділів і 19 листопада прибув до Солсбері, де зібралось 19-тисячне військо. Проте на вірність офіцерства надії було мало — вже наступного дня, після звістки про першу сутичку між англо-нідерландськими розвідувальними підрозділами під Вінкантоном у графстві Сомерсет, більшість командирів дезертирували. 24 листопада проти Якова II відкрито виступив його близький соратник генерал Джон Черчилль, граф Мальборо, ще через два дні — молодша дочка Анна. Це паралізувало волю Якова, який відмовився від подальшої боротьби і, побоюючись, що подальший опір лише погіршить його майбутню долю, 8 грудня наказав розпустити армію поблизу Редінга. В ніч на 10 грудня він викинув у Темзу Велику печатку, без якої не можна було скликати парламент і затвердити хоча б якийсь державний документ, і спробував з дружиною втекти до Франції, але 11 грудня був затриманий рибалками на острові Шеппі в Кенті.
Того ж дня 27 кліриків і дворян утворили Тимчасовий уряд, який закликав Якова повернутися до столиці і порозумітись зі своїм зятем, який 17 грудня з військом вступив у Лондон, де був радо зустрітий містянами. Проте наміру вести переговори з англійським королем нідерландський штатгальтер не мав і спроб зустрітися з ним віч-на-віч уникав. Щоб не бути звинуваченим у порушенні своєї обіцянки не усувати Якова II з престолу, він дав наказ не затримувати англійського короля при спробі знову залишити межі Англії. Розуміючи безвихідь ситуації і пам'ятаючи долю свого батька, який склав голову на ешафоті, 18 грудня Яків II знову залишив Лондон, дістався Рочестера, звідки через п'ять днів з дружиною і сином вирушив до Франції.
28 грудня Тимчасовий уряд оголосив про скликання на 22 січня 1689 року парламенту, який через відсутність короля було названо конвенцією (конвентом) парламентарів. Єдності щодо майбутнього держави не було: віги, які мали більшість у нижній палаті пропонували оголосити королем Вільгельма Оранського, торі виступали за проголошення королевою лише його дружини Марії, помірковані парламентарі — за проголошення монархами їх обох. Вільгельм у приватних розмовах з лідерами партій і фракцій давав зрозуміти, що на роль консорта не погодиться і з військом повернеться на батьківщину, залишивши Англію під загрозою повернення Якова II на багнетах французької армії. Компроміс був знайдений 29 січня 1689 року: палата громад висловилась за те, щоб вважати втечу Якова II «самоусуненням від влади».
року Вільгельм III Оранський та його дружина Марія були проголошені королем і королевою Англії та Ірландії. співправителі були короновані у Вестмінстерському абатстві. року Вільгельм Оранський як Вільгельм II і Марія Стюарт як Марія II зійшли на престол Шотландії.
Наслідки
Ще на початку 1689 року парламент представив новому королю декларацію, в якій перераховувались злочини та зловживання Якова II і викладалися вимоги, що стосувалися релігійної та політичної свободи. Вільгельм і Марія пізніше прийняли нове положення конституції, Білль про права 1689 року, що гарантував перевагу влади парламенту над владою монарха. Документ був радісно зустрінутий лордами і буржуазією. Оскільки своєї перемоги вони домоглися без військового протистояння, революцію прозвали Славною, підкреслюючи, таким чином, її безкровний характер.
Незважаючи на перемогу Вільгельма III, у Великій Британії залишалося чимало прихильників поваленого короля Якова II — якобітів: одразу ж після перевороту спалахнули якобітські повстання в Шотландії та Ірландії. Згодом за ініціативою короля було прийнято «Акт про віротерпимість», який припинив репресії проти баптистів. Обмеження в правах католиків зберігалися до другої половини XIX ст.
Французький король Людовик XIV відмовився визнати досягнення Славної революції. У травні 1689 року Вільгельм III зі згоди парламенту оголосив війну Людовику XIV. Подальші бойові дії вилились у битву на багатьох театрах, зокрема й в Ірландії, звідки Яків II за підтримки французів намагався знову заволодіти троном. року Вільгельм III здобув вирішальну перемогу над якобітами на річці Бойн і конфіскував всі маєтки заколотників.
В цілому ж, правління Вільгельма Оранського було відзначено рядом позитивних перетворень. При ньому розпочався підйом англійської економіки, були укріплені армія і флот, утворена Ост-Індійська компанія. Сходження на престол Вільгельма Оранського ознаменувало настання англійського «золотого століття», яке характеризувалося розквітом наук, мистецтва і зростанням могутності держави.
Див. також
Промислова революція
Промислова революція в Англії
Примітки
Посилання
Славна революція 1688
Історія Англії
Революції
Події 5 листопада
Грудень 1688
1688 у Великій Британії
Реформації в Англії
|
23931253
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1983%20Lipton%20WTA%20Championships%20%E2%80%93%20Doubles
|
1983 Lipton WTA Championships – Doubles
|
1983 Lipton WTA Championships – Doubles
Leslie Allen and Mima Jaušovec were the defending champions but they competed with different partners that year, Allen with Chris Evert-Lloyd and Jaušovec with Betsy Nagelsen.
Jaušovec and Nagelsen lost in the quarterfinals to Hana Mandlíková and Virginia Ruzici.
Allen and Evert-Lloyd lost in the semifinals to Mandlíková and Ruzici.
Rosalyn Fairbank and Candy Reynolds won in the final 6–4, 6–2 against Mandlíková and Ruzici.
Seeds
Champion seeds are indicated in bold text while text in italics indicates the round in which those seeds were eliminated.
Draw
Final
Top half
Bottom half
External links
1983 Lipton WTA Championships Doubles Draw
Doubles
|
3006116
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B5%20%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE
|
Європейське оборонне товариство
|
Європейське оборонне товариство або Європейське оборонне співтовариство — організація об'єднаних збройних сил 6 західноєвропейських країн (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург), що мала бути створена відповідно до договору, підписаного 27.V.1952 у м. Парижі. Повинна була мати загальні органи управління і єдиний бюджет, але так і не була створена. Замість оборонного товариства був сформований Західноєвропейський союз; ФРН була прийнята в НАТО в 1955 році.
Примітки
Посилання
Європейське оборонне товариство // Українська Радянська Енциклопедія
Паризький договір 1952 //
Міжнародні організації
Історія Європейського Союзу
|
4120396
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%B9%D0%BF%D1%83%D1%80%D0%B0
|
Банди Вассейпура
|
Банди Вассейпура
«Банди Вассейпура» (стилізовано як Gangs of वासेपुर) — індійський кримінальний бойовик року, знятий режисером за власним сценарієм (у співавторстві з та іншими).
На 1 червня 2024 року фільм займав 249-ту позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb.
Сюжет
Сюжет фільму заснований на історії організованої злочинності («Мафія Радж»), що взяла під свій контроль «вугільну столицю» Індії — місто Дханбад. Події кримінальних стосунків злочинних сімей і кланів охоплюють час 1941—2009 років. За словами режисера, на створення фільму його надихнув тамільський серіал «Субраманіяпурам» 2008 року.
Виробництво та прем'єра
Спочатку фільм «Банди Вассейпура» мав п'ятигодинний хронометраж і так був представлений на фестивалі в Каннах у травні 2012 року. Потім було вирішено розділити картину на дві частини: прем'єра першої — 160-хвилинного драматичного екшну — відбулася 22 червня 2012 року (Індія). Обидві частини фільму доступні для онлайн-перегляду на платформах на Netflix, Prime Video, Voot Select, Kanopy та MX Player. Станом на червень 2024 року фільм входить до списку 250 популярних стрічок IMDb.
Акторський склад
Манодж Баджпай — Сардар Хан;
Річа Чадда — Нагма Хатун;
Навазуддін Сіддікуі — Файзал Хан;
Ріма Сен — Дурга;
Панкадж Трипатхі — Султан Куреші.
Примітки
Посилання
Фільми 2012
Фільми мовою гінді
|
2587131
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%88%D1%8E%D1%86
|
Небельшюц
|
Небельшюц (в.-луж. Njebjelčicy) — громада в Німеччині, розташована в землі Саксонія. Входить до складу району Бауцен.
Площа — 22,92 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Саксонії
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.