id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
533311
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8E%D0%BB%D1%8C
|
Тюль
|
Тюль — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, адміністративний центр департаменту Коррез. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 410 км на південь від Парижа, 80 км на південний схід від Ліможа.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 7074 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 13535,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Інше
Від назви міста походить і назва тканини тюль.
Галерея зображень
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Коррез
Примітки
Міста Франції
Муніципалітети департаменту Коррез
Коррез
|
4340399
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%82%D0%B0%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%B5%29
|
Сіта (селище)
|
Сіта (селище)
Сіта — селище у складі району імені Лазо Хабаровського краю, Росія. Адміністративний центр Сітинського сільського поселення.
Населення
Населення — 1883 особи (2010; 1970 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 91 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти району імені Лазо
Селища Хабаровського краю
|
4802245
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80
|
Петров Федір
|
Петров Федір Васильович (1923) — український поет.
Петров Федір Миколайович (1876—1973) — двічі Герой Соціалістичної Праці (1961, 1971).
Петров Федір Федорович (1902—1978) — конструктор артилерійської зброї, Герой Соціалістичної Праці (1944).
|
1503562
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D0%B3%20%28%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%29
|
Фінспонг (комуна)
|
Фінспонг (комуна)
Комуна Фінспонг — адміністративно-територіальна одиниця місцевого самоврядування, що розташована в лені Естерйотланд у центральній Швеції.
Фінспонг 94-а за величиною території комуна Швеції. Адміністративний центр комуни — місто Фінспонг.
Населення
Населення становить 20 812 чоловік (станом на вересень 2012 року).
Населені пункти
Комуні підпорядковано 11 міських поселень (tätort) та низка сільських, більші з яких:
Фінспонг (Finspång)
Реймире (Rejmyre)
Луторп (Lotorp)
Фалла (Falla)
Геллестад (Hällestad)
Бутбру (Butbro)
Іґельфорс (Igelfors)
Борґґорд (Borggård)
Галерея
Виноски
Посилання
Сайт комуни
Див. також
Комуна (Швеція)
Список комун Швеції
Комуни лену Естерйотланд
Комуни Швеції
|
128950
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D1%80%D0%B0-%D0%B4%D1%83-%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BE
|
Національний парк Серра-ду-Капарао
|
Національний парк Серра-ду-Капарао
{{Infobox Protected area
| name = Серра-ду-Капарао або Parque Nacional do Caparaó | image = Parque nacional do caparao.jpg
| description = Пейзаж національного парку Серра-ду-Капарао. Праворуч — вершина гори Калсаду
}}
Національний парк Серра-ду-Капарао (або Parque Nacional do Caparaó'') — бразильський національний парк, розташований на межі штатів Мінас-Жерайс і Еспіріту-Санту. Названий за назвою гірського ланцюга, територію якого вкриває парк, частини гірської системи Серра-да-Мантикейра. На території парку розташована третя за висотою у Бразилії гора Бандейра (2892 м) та менші гори: Крістал (2798 м) і Калсаду (2766 м).
Посилання
Національний парк Серра-ді-Капарао на сайті enjoybrazil.net (опис парку, англійською мовою)
Офіційний сайт парку (частина Бразильського інституту довкілля та природних ресурсів, порт. мовою)
Портал Сапарао — Сайт із значною кількістю інформації про регіон (порт. мовою)
Супутникове зображення (Google) — Серра-ді-Капарао виглядяє як темно-зелена пляма.
Національні парки Бразилії
|
15706432
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Brou%2C%20Eure-et-Loir
|
Brou, Eure-et-Loir
|
Brou, Eure-et-Loir
Brou is a commune in the Eure-et-Loir department in northern France.
Population
See also
Communes of the Eure-et-Loir department
References
External links
Official site
Félix Charpentier. Sculptor of Brou War Memorial
Communes of Eure-et-Loir
Perche
|
979060
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B4%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Леопард (значення)
|
Леопард (значення)
Леопард — одна з вернакулярних назв виду хижих котовидих ссавців з роду пантер.
Леопард — вернакулярна назва роду хижих котовидих ссавців.
Леопард — історична кіноепопея Лукіно Вісконті, знята у 1962 році.
Леопард — гербова фігура у геральдиці.
Leopard
Leopard 1 — основний бойовий танк розроблений та виготовлявся в Західній Німеччині.
Leopard 2 — основний бойовий танк, наступник танка Leopard 1
Nissan Leopard — лінійка розкішних спортивних автомобілів
Mac OS X Leopard — операційна система компанії Apple Computer
Mac OS X Snow Leopard — операційна система компанії Apple
Див. також
Полоз леопардовий — неотруйна змія з родини Полозові (Colubridae).
Золотий леопард — головний приз Міжнародного кінофестивалю у Локарно
Орден леопарда — найвища нагорода в Демократичній Республіці Конго
|
14160
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BC%20I%20%D0%9E%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Вільгельм I Оранський
|
Вільгельм I Оранський
Вільгельм I Оранський (Мовчазний; 24 квітня 1533, Ділленбург — 10 липня 1584, Делфт) — принц Оранський, перший зі спадкових штатгальтерів (правителів) Нідерландів (з 1572), один з ватажків Нідерландської революції, спрямованої проти іспанського володарювання та католицизму.
Ранні роки
Вільгельм народився 24 квітня 1533 року в Ділленбурзі (німецьке графство Нассау). Як старшому сину німецького графа Нассау-Ділленбурга, Вільгельму належали землі в теперішніх Німеччині та Нідерландах. Заможня батьківська родина була протестантського віросповідування.
1544 року Вільгельм успадкував князівство Оранж (в тодішній Франції), до нього також перейшов титул принца по смерті бездітного двоюрідного брата Рене.
Імператор Карл V Габсбург мав на меті створити нову імперську аристократію і тому запропонував збирати підлітків з шляхетних родин і виховувати їх при дворі в Мадриді. У майбутньому в цих мадридських вихованцях вбачали іспанських високопосадовців чи союзників імперії. До Мадрида прибували підлітки з німецьких князівств, з князівств Італії, з Відня, навіть з тодішньої Англії. Виховання в імперському оточенні пройшов майбутній імператор Австрії Рудольф II.
Аби син отримав виховання в Мадриді, протестантська родина Нассау перевела сина в католицизм і відправила до Мадрида. Але зробила усе, аби той ніколи не забував протестантського віросповідування.
Адміністративна кар'єра
У віці 22 роки колишній паж і придворний вихованець отримав посаду намісника в Північних Нідерландах. Справами врядування в Нідерландах вже опікувався не заслаблий і хворий король Карл V, а Філіп ІІ, котрому батько-імператор передав у правління Іспанію, Неаполітанське королівство і Нідерланди. Філіп ІІ відрізнявся підозрілістю, хитрістю і фанатичною відданістю католицтву і покаранню протестантів. Про наміри короля свідчить його теза, що він готовий керувати пустелею, ніж протестантами, котрих вважав невиправними єретиками. Частково приборкати протестантів він зміг у німецьких князівствах. Відтоді свої зусилля він спрямував на землі Нідерландів. Намісницею Філіпа ІІ у Південних Нідерландах (найбагатших у той час) він робить родичку — Маргариту Пармську. Але всіма справами за спиною принцеси керує фанатично налаштований кардинал Антуан де Гранвель.
Намісником у трьох північних провінціях (Утрехт, Голландія і Зеландія), найбідніших у Північних Нідерландах, Філіп ІІ і зробив принца Вільгельма. Філіп ІІ не знав і не хотів визнавати ні того, що протестантизм з його відмовою від кричущої пишності і поверненням до настанов первісного християнства став тут панівним ідеологічним вченням, ні того, що він набув також значення визвольної війни в Нідерландах від панування Іспанії. Утрехт, Голландія і Зеландія вже за життя «демона південних країн» (як назвуть Філіпа ІІ) стануть осередком Нідерландської революції і її першими непереможеними іспанцями теріторіями.
Принц Вільгельм заступив на посаду і почав невпинно вивчати мінливу ситуацію і навчатися наступати, програвати, відновлюватись після невдач чи йти на компроміси, очікуючи слушні ситуації для перемог. Саме в цей період він і отримав прізвисько «Мовчазний», бо не робив зайвих декларацій, а все аналізував і очікував, визрівав для рішучих дій. Він давно визнав Нідерланди власною Батьківщиною і не перешкоджав зміцненню протестантизму, бо головним вважав Бога в душі, а не обряд. Батьківщина зробила вибір на користь протестантизму і принц (тоді ще католик, формально) визнав цей вибір. Батьківщина зробила вибір на користь визвольної війни від іспанського панування. Принц визнав для себе і цей вибір Батьківщини, на що виявилися спроможними лише окремі аристократи. Принц виявився готовим до змін, навіть якщо ті були неприємними чи радикальними.
Його як аристократа засмучували крайнощі запеклих релігійних дискусій, що перейшли у військове протистояння між католиками і протестантами. Обидва релігійні табори надзвичайно швидко радикалізувались. Агресія католиків-іспанців наражалась на таку ж агресію з боку місцевих протестантів. Трагічні події війни з її смертями, вимушеною єміграцією з півдня Нідерландів у північні міста, каральними операціями іспанців почали робити з аристократа прибічника нідерландської революції, а з принца — революціонера і державного діяча.
У Брюсселі
1576 року він переїхав до Брюсселя, де 1577 року посів найвищу екстраординарну адміністративну посаду (рувард) у Брабанті.
Каральні операції іспанців
Маргарита Пармська, тітка короля Філіпа ІІ, перебуваючи на посаді намісниці Нідерландів, не відрізнялась жорстокістю. Покарання були, без них не обходилось в керуванні краєм, але далі довічного ув'язнення не йшлося.
Особливою жорстокістю вирізнявся саме Луїс Альварес де Толедо, герцог Альба, де б він не опинявся. Коли звістка про прибуття герцога у Південні Нідерланди досягла мешканців, край вимушено покинуло близько 100 тис. протестантів, що емігрували у північні провінції. У Південних Нідерландах тоді налічували близько трьох мільойнів мешканців, і країну покинули ініціативні, талановиті, ділові. Майбутня Голландія розквітне у XVII столітті частково завдяки цим людям.
Герцог Альба воював від 16 років, і війна виробила з нього безжального вбивцю і фанатичного католика іспанського зразка. Альба запам'ятався таким ревним служінням королю Іспанії, що свого часу воював із військом самого папи римського Павла ІV, намісником християнського Бога на землі. Бельгійський історик Анрі Піррен писав :
Почався тиск на всіх після усунення від влади Маргарити Пармської. Почала діяти заборона на навчання молоді в закордонних університетах, тоді як нідерландці десятиліттями відбували в університети сусідньої Німеччини і навіть Англії. Діяв лише дозвіл на навчання в католицьких університетах самої Іспанії, міцно контрольованих церквою на драконівських засадах. Був введений контроль у всіх школах і цензура в друкарнях (Нідерланди відрізнялись великою кількістю друкарень і кількістю письменного населення, що дратувало і дивувало неписьменних іспанців).
Заборонили шлюби з іноземцями, що були звичною практикою в Західній Європі і тоді, і впродовж наступних 500 років.
За перші три місяці керування краєм Альба наказав стратити одну тисячу вісімсот (1800) осіб (20 страт на день). Далі дійшло до 50 смертних вироків на день. Всього за каральними операціями герцога в краї було страчено вісімнадцять тисяч шістсот осіб. Серед страчених — чимало заможни х мешканців, майно котрих було конфісковане і перевезене до Іспанії.
Після 1584 року до Голландських провінцій вимушено емігрувало близько 600 тисяч фламандців.
Перехід на бік повстанців
На початку 1560-х років виступив проти іспанського режиму. Секретарем в цей період у Оранського був письменник-полеміст, нідерландський гуманіст Дірк Волькертсен Корнгерт (1522—1590).
1568 та 1572 роках організував військові походи до Нідерландів. Але воював з армією найманців і запроданців, котрих утримував на власні гроші. Ці військові операції не приносили успіху. 1572 року повсталі провінції Голландія та Зеландія поставили його за штатгальтера (намісника). Принц відтепер починає керувати не стільки найманцями, а вояками повсталих провінцій. І почалися перемоги. Спочатку невеликі, згодом — вирішальні. Принц дає офіційну грамоту на каперство (дозвіл на військові дії проти іспанських кораблів). Це була державницька політика захисту приморської країни від атак з моря, засіб вимушений, компромісний, покажчик слабкості новонародженої держави, котра ще не мала державного, потужного, військового флоту.
І це спрацювало. Гези, як називали себе повсталі, виявилися успішними вояками. Саме морські гези (капери на човнах) зруйнують блокаду іспанцями міста Лейден, бо самі лейденці зруйнували греблі, і море виплюхнулось до фортечних стін Лейдена. Човни повсталих прибули під стіни і вирвали Лейден з полону у піхотинців-іспанців. Жага свободи і перемоги над агресором примусила мешканців міста принести в жертву результати праці десятиліть — дамби, трудоміські гідротехнічні споруди для захисту від моря і повеней.
1579 року сім бунтівних провінцій Північних Нідерландів у місті Утрехт заснували так звану Республіку Семи Об'єднаних Провінцій.
На стіл до іспанського короля Філіпа ІІ прибув новий звіт: «Ніде не зустрічали такого спротиву. З ними нічого неможливо вдіяти, настільки вони переконані в своєму відході від католицької віри і покори королю, що їх варто тільки знищити».
Заклик до вбивства від короля Філіпа ІІ
Після ганебного доносу на повсталих фламандців, король Філіп II Габсбург, якого ненавиділи за жорстокість і якого прозивали «демон південних країн», розцінив приєднання до повсталих принца Вільгельма І як зраду і видав наказ: «За всі злочини ми (король Іспанії) оголошуємо його зрадником… нашим ворогом і ворогом нашої держави, виганяєм його назавжди з королівства, забороняєм всім нашим підлеглим всіх станів мати з ним будь-які відкриті чи таємні стосунки і надавати йому хоч їжу, воду, хоч дрова чи щось інше, важливе для життєзабезпечення. Майно означеного Вільгельма надається на грабунки будь-кого з наших підлеглих, дозволяється нападати на це майно і убити володаря».
Аби прискорити вбивство Вільгельма І Оранського, король Філіп ІІ видав наказ про нагороду для вбивці в розмірі 25000 золотих флоринів. У відповідь Вільгельм І Оранський видав свій наказ про повне усунення іспанського короля від влади у Північних Нідерландах. Наказ Вільгельма закріпив юридичне скасування влади іспанського короля і набув статусу закону нової держави, а наказ ухвалили Генеральні штати (парламент). Війна перейшла на новий рівень: відтепер це була війна двох держав — могутньої і агресивної Іспанської імперії і новонародженої Республіки Семи Об'єднаних Провінцій, невеликої і з малими ресурсами для ведення визвольної війни. Новій державі потрібен керівник. Монархічні звички ще мали місце серед повсталих. Вільгельма І обирають політичним лідером республіки на посаді генерального штатгальтера.
Убивство
Перша спроба убити нового політичного лідера повсталих провінцій відбулася вже 1582 року. Убивця намагався убити принца в храмі під час богослужіння, котре було обов'язковим для всіх, і для Вільгельма Оранського також. Убивцю спіткала невдача. В країні не вистачало талановитих військових. Були убиті два рідні брати Вільгельма І Оранського, що перейшли на його бік. Але охочі убити нового політичного лідера знайшлися знову.
10 липня 1584 року його вбив Бальтазар Жерар, іспанський агент, фанатичний католик.
Похований у Старій церкві міста Делфт.
Увічнення пам'яті
Подальші історичні події
Вбивство Вільгельма I Оранського не охололо повсталих і не привело до розколу визвольного руху в Північних провінціях, незажаючи на розпач, на що розраховував король Іспанії. «Ну все, їм кінець», — вигукнув Філіп ІІ, коли почув звістку про вбивство Оранського.
Монархічні звички ще мали місце серед повсталих, тому політичним керівником швидко обрали сина вбитого Моріца Оранського, як бувало у спадкових монархіях. Головним було інше — визвольна війна не припинилась, а її підтримала Англія. Моріц продовжив справу батька і за висновками сучасних істориків став видатним військовим.
Оранжизм
Принц і керівник повсталих Північних провінцій Нідерландів подарував політичній практиці Європи «оранжизм». Ним стануть позначати балансування між інтересами певних впливових кіл, часто непримиренних, здатність мудрого політика знаходити компроміси, аналізувати й міняти власні оцінки та очікувати слушного часу для реалізації вдалих політичних рішень. Коли то було потрібно для справи незалежності, принц скасовував для себе (і держави, що почав очолювати) ще середньовічну, васальну залежність від сюзерена (короля Іспанії), закріпляв це юридично, бо не був вискоченцем і злодієм. Він заплатить за це фальшуванням його біографії, а серед істориків матиме чимало ворогів.
Серед титулів, що отримав від нової Держави та Народу Вільгельм І Оранський — Батько Вітчизни, і це переважає всі інші аспекти за моральною вартістю й історичним значенням.
Див. також
Релігійна війна
Нідерландська революція
Дірк Волькертсен Корнгерт
12151 Оранж-Нассау
Музей Принценгоф (Делфт)
Примітки
Посилання
Вільгельм I Оранський
Оранська династія
Штатгальтери Нідерландів
Люди, на честь яких названо астероїд
Померли в Делфті
Люди на марках
|
2767206
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gary%20Kelly%20%28footballer%2C%20born%201974%29
|
Gary Kelly (footballer, born 1974)
|
Gary Kelly (footballer, born 1974)
Gary Oliver Kelly (born 9 July 1974) is an Irish former footballer who played his entire professional career with Leeds United.
He played as a right-back or a right midfielder from 1992 until 2007 and made 531 appearances in total for Leeds, being the only player at Leeds to make more than 500 appearances from outside the stewardship of Don Revie.
Club career
Kelly, the youngest of a family of 13, originally started playing football as a striker, and was reasonably successful in this position for Home Farm. However, when he joined Leeds, then boss Howard Wilkinson recognised qualities in him that would make a very good wing-back.
Kelly made his debut for Leeds in the 1991–92 season, although he did not become a regular in the side until the 1993–94 season, when Wilkinson made him his first choice right-back following the injury-induced retirement of Mel Sterland, occasionally filing in at centre back when needed.
He had played just twice in the 1991–92 season, when Leeds were champions of the last old Football League First Division before the FA Premier League was created, and did not qualify for a title winner's medal.
He was selected in the Premier League team of the season for the 1993–94 campaign.
By the end of that season, he had also played himself into Jack Charlton's Republic of Ireland squad that went to the 1994 World Cup in the USA. Kelly was one of the "Three Amigos" alongside Phil Babb and Jason McAteer whose youthful exuberance rejuvenated an ageing Irish squad. Kelly scored in a 2–0 victory over Germany in a warm-up friendly before those finals. Kelly was installed by George Graham as his skipper in the 1997–98 season, at the age of 23.
Kelly was generally a regular either at right back or right midfield in every subsequent season he played for Leeds, except for 1998–99, when shin splints ruined his season (this injury would reoccur in subsequent seasons). But Kelly forced his way back into the Leeds first team, in 1999–2000, making the right back role his own, despite the signing of Danny Mills in the summer of 1999. Kelly once again took over as skipper when Lucas Radebe was on international duty. He was rewarded with a testimonial match in May 2002, played against Celtic. The proceeds from this match were donated to several cancer charities chosen by Kelly (mainly Teenage Cancer Charity in Leeds and Cancer Support Centre in Drogheda), in dedication to his sister, Mandy, who died from the disease in 1998 aged only 35. Seen by a crowd of 26,440, Celtic won this match, which generated nearly £1 million in receipts – making up the majority of the total £1.5 million which was raised to open a cancer centre in his native Drogheda.
He is also only the 10th player to ever make over 500 appearances for Leeds United, making the feat against Luton Town in Leeds' 2–1 victory at Elland Road on 25 February 2006.
Kelly played regularly in the first half of his 16th season at Leeds. But at that stage, he had fallen out with Ken Bates and new Leeds manager, Dennis Wise. On 26 October 2006, Wise revealed Shaun Derry was replacing Kelly as the new Leeds vice captain.
After 16 years of loyal service to the club, a presentation of a crystal cut vase was made to Kelly at the last home game of the 2006–07 season by former Leeds United players Paul Reaney, Allan Clarke, Mick Jones, and Frank Worthington.
International career
Kelly scored three goals in the 1992 UEFA European Under-18 Football Championship qualifiers and won 52 international caps playing for the Republic of Ireland scoring two goals, before his retirement from international football. He represented them at both the 1994 FIFA World Cup and 2002 FIFA World Cup.
Personal life
Kelly is the uncle of fellow Irish international and Leeds teammate Ian Harte. Kelly and Harte were both part of Ireland's 2002 World Cup squad. Kelly was also regarded amongst the Leeds squad as being a prankster and joker, having pulled several different stunts, including wearing Nicky Byrne of Westlife's clothes for a training session when Byrne had got changed to join in with the training session. Byrne used to be part of the youth team set up at Leeds United during the mid-1990s, and is a friend of Kelly.
Career statistics
Club
International
Scores and results list Ireland's goal tally first, score column indicates score after each Kelly goal.
Honours
Leeds United
Football League Cup runner-up: 1995–96
Individual
PFA Team of the Year: 1993–94 Premier League, 1999–2000 Premier League, 2005–06 Football League Championship
See also
One-club man
References
External links
1974 births
Living people
Association footballers from Drogheda
Republic of Ireland men's association footballers
Republic of Ireland men's under-21 international footballers
Republic of Ireland men's youth international footballers
Republic of Ireland men's international footballers
Men's association football fullbacks
Drogheda United F.C. players
Home Farm F.C. players
Leeds United F.C. players
Premier League players
English Football League players
1994 FIFA World Cup players
2002 FIFA World Cup players
Republic of Ireland men's futsal players
|
2499780
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B2
|
Асоціація генеральних секретарів парламентів
|
Асоціація генеральних секретарів парламентів створена 16 серпня 1939 року в Осло як автономна секція генеральних секретарів парламентів Міжпарламентського союзу. ASGP — консультативний орган IPU. Сучасну назву отримала 12 вересня 1957 р. в Лондоні.
Цілі
Закріплено основні цілі:
сприяти особистим контактам офісу Генерального секретаря ASGP та її членів із лідерами національних парламентів;
спільно з Міжпарламентським союзом співпрацювати з тими парламентами, які вимагають юридичної та технічної допомоги та підтримки;
вивчати законодавство, практику та методів роботи різних національних парламентів;
пропонувати заходи щодо вдосконалення діяльності різних парламентів;
забезпечувати співпрацю між службами різних парламентів.
Структура та діяльність
Основними органами ASGP є:
Пленарні сесії
Виконавчий комітет
Секретаріат
Пленарні сесії ASGP проходять одночасно із конференціями IPU. Остання з минулих сесій відбулася 4—5 квітня 2017 р. у Даккі, Бангладеш. Майбутню сесію заплановано провести під час 137-ї конференції IPU 15—18 жовтня 2017 р. у Санкт-Петербурзі, Російська Федерація.
До складу ASGP входять 321 особа з-поміж генеральних секретарів та перших осіб парламентів і парламентських асамблей світу та 31 почесний член. Членство в ASGP є незалежним від членства в IPU.
Члени Асоціації публікують повідомлення, що стосуються конституційних, правових, організаційних, фінансових, комунікативних та адміністративних аспектів роботи парламентів, а також теоретичних та практичних аспектів демократії та верховенства права. Ці публікації доступні на вебсайті ASGP.
Офіційні мови: англійська, французька
Публікації
ASGP публікує у спеціалізованому виданні «Конституційна і парламентська інформація» («Constitutional and parliamentary information») власні дослідження та порівняльні звіти. Видання виходить два рази на рік англійською та французькою мовами. Станом на 01.09.2017 р. видано 212 випусків. Останнє з видань було надруковано у жовтні 2016 р.
У відкритому доступі на сайті ASGP розміщуються індивідуальні публікації членів та дослідницькі звіти та проекти до обговорення, наприклад:
Див. також
Міжпарламентський союз
Джерела
Офіційний сайт
http://www.ipu.org/english/home.htm
http://www.ipu.org/asgp-e/rules.htm
Association of Secretaries General of Parliaments (ASGP) // OPEN YEARBOOK. A Service of the UIA
Association of Secretaries General of Parliaments (ASGP), in: International Year Book and Statesmen's Who's Who, Edited by: Jennifer Dilworth, Megan Stuart-Jones. Consulted online on 02 September 2017
Примітки
Парламент
Міжнародні організації
Парламентські асамблеї
|
2542637
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%85%20%D0%91%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%80
|
Фатіх Бакір
|
Фатіх Бакір — турецький борець греко-римського стилю, срібний призер чемпіонату Європи, учасник Олімпійських ігор.
Життєпис
Боротьбою почав займатися з 1992 року. Був бронзовим призером чемпіонату Європи 1997 року серед юніорів. У 2000-му став чемпіоном світу серед студентів.
Виступав за борцівський клуб «Belediyesi», Гебзе, провінція Коджаелі. Тренер — Кемаль Бакір.
Спортивні результати на міжнародних змаганнях
Виступи на Олімпіадах
Виступи на Чемпіонатах світу
Виступи на Чемпіонатах Європи
Виступи на Кубках світу
Виступи на інших змаганнях
Виступи на змаганнях молодших вікових груп
Примітки
Джерела
Посилання
Турецькі борці греко-римського стилю
Борці греко-римського стилю на літніх Олімпійських іграх 2004
Персоналії:Гебзе
|
11451447
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ludwig%20K%C3%B6gl
|
Ludwig Kögl
|
Ludwig Kögl (born 7 March 1966) is a German former professional footballer who played as a midfielder.
Club career
Kögl was born in Penzberg. He played more than 300 (West) German top-flight for FC Bayern Munich, VfB Stuttgart and SpVgg Unterhaching, and won six (West) German titles. The Bavarian helped Bayern to the 1987 European Cup final where he scored, giving them a first-half lead. They would, however, go on to lose the game 2–1 to FC Porto.
International career
Kögl won two caps for West Germany in 1985.
Honours
Bayern Munich
Bundesliga: 1984–85, 1985–86, 1986–87, 1988–89, 1989–90
DFB-Pokal: 1985–86; runner-up 1984–85
European Cup: runner-up 1986–87
VfB Stuttgart
Bundesliga: 1991–92
DFL-Supercup: 1992
References
External links
1966 births
Living people
People from Weilheim-Schongau
Footballers from Upper Bavaria
German men's footballers
Germany men's international footballers
Germany men's under-21 international footballers
Men's association football midfielders
Bundesliga players
Swiss Super League players
TSV 1860 Munich players
FC Bayern Munich footballers
VfB Stuttgart players
FC Luzern players
SpVgg Unterhaching players
Expatriate men's footballers in Switzerland
Association football agents
German sports agents
German expatriate sportspeople in Switzerland
West German men's footballers
|
4051214
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0%20%D0%92%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%28%D0%A0%D0%B0%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96%29
|
Церква Вознесіння Христового (Раштівці)
|
Церква Вознесіння Христового (Раштівці)
Церква Вознесіння Христового в Раштівцях — парафія і храм греко-католицької громади Гусятинського деканату Бучацької єпархії Української греко-католицької церкви в селі Раштівці Чортківського району Тернопільської области.
Історія церкви
Громада хутора до 1946 року була греко-католицькою і відвідувала богослужіння в храмах с. Раштівці або с. Малі Бірки, тому що не мала свого храму. З часу виходу УГКЦ з підпілля греко-католики хутора належали до парафії с. Малі Бірки. У 1998 році, коли було утворено самостійну парафії, вона була дочірньою до парафії с. Малі Бірки, тепер — дочірня до парафії с. Самолусківці.
Громада вирішила збудувати свій власний храм. Наріжний камінь освятив і закладав у фундамент під будівництво церкви 12 липня 1998 року тодішній генеральний вікарій Тернопільської єпархії о. митрат Василь Семенюк. Храм збудовано за кошти парафіян. Освячено і відкрито новозбудований храм у Стінці 13 червня 2002 року в день свята Вознесіння Христового.
Парохи
о. Михайло Пилипів (2002—грудень 2005),
о. Ігор Фута (з 2005).
Джерела
Церкви Чортківського району
Раштівці
Церкви Вознесіння Господнього
|
4586830
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%8F%D0%B4%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D1%96%20%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%80%D1%96
|
Міядзакі Такірі
|
Міядзакі Такірі (23 серпня 1978) — японська стрибунка у воду.
Учасниця Олімпійських Ігор 2004 року. Бронзова медалістка Чемпіонату світу з водних видів спорту 2001 року в синхронних стрибках з десятиметрової вишки.
Посилання
Міядзакі Такірі на Olympedia.org
Примітки
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 2004
Стрибуни у воду на Азійських іграх 2002
Японські стрибуни у воду
|
1232353
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD76419
|
HD76419
|
HD76419 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу
A1 й має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 10,0.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (8h-10h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Примітки
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу A1
4
|
57331660
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ilona%20Semkiv
|
Ilona Semkiv
|
Ilona Semkiv (born 21 September 1994) is a Ukrainian freestyle wrestler. She is a member of Ukrainian national team.
Career
Semkiv won silver medal at the 2017 European Championships in Novi Sad, Serbia. She lost in the final to ex-Ukrainian Mariya Stadnyk from Azerbaijan.
References
1994 births
Living people
Ukrainian female sport wrestlers
21st-century Ukrainian sportswomen
21st-century Ukrainian people
|
26307761
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dolenji%20Suhor%20pri%20Vinici
|
Dolenji Suhor pri Vinici
|
Dolenji Suhor pri Vinici is a settlement halfway between Dragatuš and Vinica in the Municipality of Črnomelj in the White Carniola area of southeastern Slovenia. The area is part of the traditional region of Lower Carniola and is now included in the Southeast Slovenia Statistical Region.
Name
The name of the settlement was changed from Dolenji Suhor to Dolenji Suhor pri Vinici in 1953. In the past the German name was Untersuchor.
References
External links
Dolenji Suhor pri Vinici on Geopedia
Populated places in the Municipality of Črnomelj
|
628491
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0-%D0%A8%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8C-%D0%93%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BD
|
Ла-Шапель-Годен
|
Ла-Шапель-Годен, Ла-Шапель-Ґоден — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Де-Севр. Населення — осіб (2011).
Муніципалітет був розташований на відстані близько 300 км на південний захід від Парижа, 70 км на північний захід від Пуатьє, 70 км на північ від Ніора.
Історія
1 січня 2016 року Ла-Шапель-Годен, Аржантон-ле-Валле, Ле-Брей-су-Аржантон, Ла-Кудр, Мутьє-су-Аржантон i Юлько було об'єднано в новий муніципалітет Аржантонне.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 100 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 231,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Галерея зображень
Посилання
Ла-Шапель-Годен на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Де-Севр
Примітки
Колишні муніципалітети департаменту Де-Севр
|
5947681
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Montoro%20Inferiore
|
Montoro Inferiore
|
Montoro Inferiore is a former comune (municipality) in the province of Avellino, Campania, Italy.
Following a referendum, the municipality was officially disestablished on 3 December 2013; after being merged, with Montoro Superiore, in the new municipality of Montoro.
See also
Montoro, Campania
Montoro Superiore
References
Former municipalities of Campania
Montoro, Campania
|
10016061
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Xuejia%20Lai
|
Xuejia Lai
|
Xuejia Lai is a cryptographer, currently a professor at Shanghai Jiao Tong University. His notable work includes the design of the block cipher IDEA based on the Lai-Massey scheme, the theory of Markov ciphers, and the cryptanalysis of a number of cryptographic hash functions. His book On the Design and Security of Block Ciphers is frequently cited in cryptography papers.
Lai received a B.Sc. in electrical engineering in 1982 and an M.Sc. in mathematics in 1984 at Xidian University (then known as Northwest Institute of Telecommunication Engineering). About 1982 he met James Massey, who was visiting the university to give lectures in cryptography. Lai served as interpreter for these lectures. He later became one of Massey's doctoral students at ETH Zurich, where he received his Ph.D. in 1992. Together they designed the IDEA cipher.
External links
Lai's bio at SJTU in Shanghai (archived 2014)
Lai's faculty page at SJTU in Shanghai
Living people
Chinese computer scientists
Chinese cryptographers
ETH Zurich alumni
Modern cryptographers
Academic staff of Shanghai Jiao Tong University
Year of birth missing (living people)
|
129029
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Williamsburg%2C%20Ohio
|
Williamsburg, Ohio
|
Williamsburg, Ohio
Williamsburg is a village in Clermont County, Ohio, United States. The population was 2,570 at the 2020 census.
History
Williamsburg was founded in 1796 by General William Lytle of the prominent Lytle family of Cincinnati. The village was named after the city of Williamsburg, Virginia. A post office called Williamsburgh was established in 1802, and the name was changed to Williamsburg in 1893.
Geography
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , of which is land and is water.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 2,490 people, 990 households, and 634 families living in the village. The population density was . There were 1,102 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 98.0% White, 0.5% African American, 0.2% Native American, 0.1% Asian, 0.2% from other races, and 1.0% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.5% of the population.
There were 990 households, of which 36.3% had children under the age of 18 living with them, 42.5% were married couples living together, 15.8% had a female householder with no husband present, 5.8% had a male householder with no wife present, and 36.0% were non-families. 31.5% of all households were made up of individuals, and 11.6% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.46 and the average family size was 3.05.
The median age in the village was 36.6 years. 26.7% of residents were under the age of 18; 8.9% were between the ages of 18 and 24; 26.9% were from 25 to 44; 25.6% were from 45 to 64; and 11.8% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 48.4% male and 51.6% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 2,358 people, 927 households, and 620 families living in the village. The population density was . There were 1,023 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 98.69% White, 0.17% African American, 0.34% Native American, 0.08% Asian, 0.08% from other races, and 0.64% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.17% of the population.
There were 927 households, out of which 35.5% had children under the age of 18 living with them, 48.8% were married couples living together, 13.4% had a female householder with no husband present, and 33.1% were non-families. 26.8% of all households were made up of individuals, and 10.6% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.50 and the average family size was 3.05.
In the village, the population was spread out, with 27.2% under the age of 18, 9.7% from 18 to 24, 31.9% from 25 to 44, 20.4% from 45 to 64, and 10.9% who were 65 years of age or older. The median age was 33 years. For every 100 females there were 88.2 males. For every 100 females age 18 and over, there were 85.4 males.
The median income for a household in the village was $37,115, and the median income for a family was $46,528. Males had a median income of $35,395 versus $24,455 for females. The per capita income for the village was $17,250. About 8.0% of families and 11.3% of the population were below the poverty line, including 15.8% of those under age 18 and 16.3% of those age 65 or over.
Education
Williamsburg has a public library, a branch of the Clermont County Public Library.
Gallery
References
Villages in Clermont County, Ohio
Villages in Ohio
Populated places established in 1796
1796 establishments in the Northwest Territory
|
1931550
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%B0%D1%8E%D1%87%D0%B0%20%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB%D0%B0%20%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Ковтаюча акула карликова
|
Ковтаюча акула карликова (Centrophorus atromarginatus) — акула з роду Ковтаюча акула родини Ковтаючі акули. Інша назва «чорноплавцевий мулоковт».
Опис
Загальна довжина досягає 87 см. Самиці більші за самців. Голова середньої довжини, широка, конічна. Ніс короткий, загострений. Очі великі. У неї 5 пар зябрових щілин. Рот помірно довгий, зігнутий дугою. Зуби дрібні, мають маленькі бокові зубчики-верхівки. Тулуб стрункий. Грудні та черевні плавці невеликі. Мають 2 однакові спинні плавці. Передній плавець значно більше за другий. На передньому краю спинних плавців розташовано гострий шип. Анальний плавець відсутній. Хвостовий плавець широкий, нижня лопать не розвинена.
Забарвлення сіро-сталеве, іноді з коричневим відливом. Очі мають зеленуватий колір райдужної оболонки. У дорослих особин кінчики та задні крайки спинних плавців темні, майже чорні. За це отримала іншу назву. Черево попільного тону.
Спосіб життя
Тримається на глибинах 150—450 м. Доволі активна акула, здатна робити ривки під час полювання. Живиться невеликими костистими та хрящовими рибами, головоногими молюсками.
Статева зрілість у самців настає при розмірі 55-58 см, самиць — 72 см. Це яйцеживородна акула. Самиця народжує 1 дитинча розміром 28-42 см.
Розповсюдження
Мешкає в окремих ареалах біля Японії, островів Рюкю, Тайваню, північного узбережжя о. Нова Гвінея, південної Індії, о. Шрі-Ланка, Сомалі, Аденській затоці.
Джерела
Centrophorus
Риби Індійського океану
Риби Тихого океану
Риби Індії
Риби Індонезії
Риби Папуа Нової Гвінеї
Риби Сомалі
Риби Шрі-Ланки
Риби Японії
Тварини, описані 1913
|
245838
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8
|
Нафтогазоматеринські породи
|
Нафтогазоматеринські породи (, , – осадові гірські породи, здатні в певних геол. умовах виділяти вільні вуглеводневі флюїди, утворені в процесі діа- і катагенетичних перетворень укладеної в них вуглеводневої органічної речовини. Н.п. відрізняються концентрацією органічної речовини і геохімічними умовами формування.
За питомою продуктивністю рідких вуглеводнів Н.п. поділяють на:
дуже бідні – до 50 г/м3,
бідні – до 100 г/м3,
середні – до 250 г/м3,
багаті – до 500 г/м3,
дуже багаті – до 2500 г/м3,
унікальні – до 20 000 г/м3.
Література
Осадові породи
|
18646
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B9%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BD
|
Фейлетон
|
Фейлетон («аркушик») — сатиричний жанр художньо-публіцистичної літератури, що висміює негативні явища в суспільному житті.
Історія виникнення
Термін виник на початку XIX століття. У 1800 р. у Франції видавець газети «Journal des Débats» став випускати додатковий листок-додаток до газети, який спочатку заповнювався театральною хронікою, а потім в 1803 змінив формат своєї газети — подовжив його донизу, і ця додаткова частина, відокремлена від газети «лінією відрізу» (білим пропуском), стала називатися «фейлетон».
Значення
Надалі термін отримав подвійне значення: 1) літературний матеріал «підвалу» газети; 2) літературний твір малої форми публіцистично-злободенного характеру, поміщений або у фейлетоні газети, або в додаткових частинах журналу (огляд, суміш). Саме в останньому значенні цей термін закріплюється і пізніше отримує дуже широке поширення у Франції, потім у Німеччині і в Росії, де фейлетон віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна гостроактуальна подія набувала гумористичної чи сатиричної інтерпретації.
Жанрові особливості
Межуючи з художньою літературою, фейлетон користувався багатством її зображально-виражальних засобів (гіпербола, гротеск, каламбур тощо), мав власні різновиди — документальний (зображення конкретних осіб і фактів) та проблемний (порушення важливих громадських питань).
Фейлетон в українській літературі
Одним із засновників українського фейлетону вважається Володимир Самійленко. Цей жанр набув великого поширення в періодичній пресі, розкрив внутрішні можливості у творчості Костя Котка, Остапа Вишні, Степана Олійника, Євгена Дудара та інших.
Див. також
Фейл
Література
Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
Литературная энциклопедия: Алфавитная часть
Посилання
Епічні жанри
Жанри журналістики
|
478846
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lavra
|
Lavra
|
Lavra
A lavra or laura (Cyrillic: Лавра) is a type of monastery consisting of a cluster of cells or caves for hermits, with a church and sometimes a refectory at the center. Lavra monasteries operate within the Orthodox and other Eastern Christian traditions; the name is also used by some Catholic communities.
The term in Greek initially meant a narrow lane or an alley in a city.
History
Byzantine laura/lavra
From the fifth century the Greek term laura could refer specifically to the semi-eremitical monastic settlements of the Judaean Desert, where lauras were very numerous. The first lauras of Palestine were founded by Chariton the Confessor (born 3rd century, died c. 350): the Laura of Pharan (now Wadi Qelt) northeast of Jerusalem, the Laura of Douka on the Mount of Temptation west of Jericho, and Souka Laura or Old Laura in the area of Tuqu' in Wadi Khureitun.
Saint Euthymius the Great (377–473) founded one of the early lauras in fifth-century Palestine. The Lavra of Saint Sabbas the Sanctified (†532) in the Kidron Valley (known in Syriac as Mar Saba), is one of the most ancient and almost continuously functioning monasteries in the Christian Church.
Gerasimus of the Jordan established a similar system in the Jordan Valley in the middle of the fifth century, with 70 cells surrounding a cenobium and with monks progressing into the cells after time spent in the cenobium. Weekdays were spent in the cells, accompanied only by a rush mat, a small amount of food and palm blades with which to make ropes and baskets. On Saturdays the monks would bring their handiwork to the cenobium and receive the Eucharist together, returning to their cells on Sunday evening. Cells were left open, and those in need could take whatever they wished from a cell if it were found empty. The lavra had a priest, the lavra's contact with the outside world, and at least two ordained deacons.
The Great Lavra founded by Athanasius the Athonite in 963 is the oldest monastery on Mount Athos in Greece.
Coptic tradition
Some modern Coptic authors, and they alone, already apply the specific Greek term lavra to even earlier monastic settlements from the Wadi El Natrun and even attribute the writing down of the formal rules of a lavra to the Egyptian sanctified monk Macarius of Egypt in AD 330. Unless proven otherwise by future scholarship, this opinion seems to be theirs alone.
Their claim is that the lavrite style of living has its origins in the early fourth century, by equating the creation of the first lavras with the founding of a settlement of cells in the Nitrean desert at a site known as Nitria, named for the nearby town of the same name (near Alexandria in Egypt). It was a community of 600 hermits who lived scattered over the area, reliant on the town of Nitria for bread, but with their own priest and church.
Russian lavras
The largest and the most important Russian Orthodox monasteries have been called lavras and became subordinated directly to the Patriarch of Moscow. In 1721 they became subordinated to the Most Holy Synod.
Some notable lavras
A list of lavras of different types.
Ecumenical Patriarchate of Constantinople:
Great Lavra, Mount Athos (10th century):
Georgian Orthodox Church:
David Gareja monastery complex (since 1505)
Church of Greece:
Agia Lavra (since 961)
Greek Orthodox Church of Jerusalem:
Mar Saba (532)
Polish Orthodox Church:
Supraśl Orthodox Monastery (since 1505)
Romanian Orthodox Church:
Neamț Monastery (since 15th century)
Russian Orthodox Church:
Trinity Lavra of St. Sergius (since 1744)
Alexander Nevsky Lavra (since 1797)
Ukrainian Greek Catholic Church:
Pochaiv Lavra (since mid-18th century)
Univ Lavra (since 1898)
Ukrainian Orthodox Church:
Kyiv Pechersk Lavra (since 1051)
Pochaiv Lavra (since 1833)
Sviatohirsk Lavra (since 2004)
See also
Cenobitic monasticism
Hermitage
Skete
References
Sources
External links
The Holy Trinity-St. Sergius Lavra
Photo of "Holy Mountain" (Sviatogorskaya) Lavra in Ukraine
Eastern Orthodox monasteries
Eastern Catholic monasteries
Mount Athos
Church architecture
|
5155059
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D1%87%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Бабич Сергій Петрович
|
Бабич Сергій Петрович
Сергій Петрович Бабич (тепер Україна — , місто Київ) — український радянський комсомольський діяч, секретар ЦК ЛКСМУ, голова виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів міста Києва. Кандидат економічних наук.
Життєпис
Трудову діяльність розпочав робітником будівельно-монтажного управління № 1 Харківського домобудівного комбінату № 1. Згодом працював бригадиром малярів, начальником цеху, головним інженером будівельно-монтажного управління № 1 Харківського домобудівного комбінату № 1.
Член КПРС з 1966 року.
Закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут.
У 1972—1975 роках — 1-й секретар Орджонікідзевського районного комітету ЛКСМУ міста Харкова; 2-й секретар Харківського обласного комітету ЛКСМУ.
У січні 1975 — січні 1979 року — секретар ЦК ЛКСМУ.
У 1979—1982 роках — заступник голови Комітету по фізичній культурі і спорту при Раді міністрів Української РСР.
У 1982—1985 роках — слухач Академії суспільних наук при ЦК КПРС у Москві.
У 1985 році — заступник завідувача відділу організаційно-партійної роботи Київського міського комітету КПУ.
12 серпня 1985 — 1986 року — голова виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів міста Києва.
У 1986 — після 1989 року — завідувач соціально-економічного відділу Київського міського комітету КПУ
Потім — керівник економічного управління Київського міськвиконкому, заступник голови міста Києва.
Подальша доля невідома.
Нагороди і відзнаки
орден Дружби народів — за активну участь у підготовці до Олімпіади 1980
медалі
Примітки
Джерела
газета «Вечірній Київ», 13 серпня 1985 року.
18 съезд ЦК ВЛКСМ, 1978
Члени КПРС
Кандидати економічних наук СРСР
|
4148649
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Gefechtshelm%20M92
|
Gefechtshelm M92
|
Gefechtshelm M92 (також відомий як Schuberth M826) — німецький загальновійськовий захисний шолом, який був розроблений і випускається компанією Schuberth GmbH.
Історія
Розробка нового шолома для бундесверу для заміни попередніх сталевих касок американського зразка почалася в кінці 1960-х років і активізувалася в 1980 роки, після того, як на озброєння сухопутних військ США була прийнята каска PASGT.
15 січня 1992 року шолом був офіційно представлений і надалі став надходити у війська. Використовувався у великій кількості локальних конфліктів сучасності.
Опис
Композитний кулезахисний шолом з кевлара з полімерним покриттям. Забезпечує протиосколковий та протикульовий захист. Оснащений пасовою системою для фіксації шолома на голові. Маса шолома складає 1,4 кг.
Забезпечує захист стандарту Standardised Regulation («STANAG») 2920, V50 mini: від осколків до 1,1 грама на швидкості 680 м/с. Виробляється в чотирьох розмірах: «S» (51,0-54,0 см), «М» (55,0 — 57,0 см), «L» = (58,0-60,0 см) та «XL» (61,0 — 64,0 см).
Зовні по дизайну завдяки козирку та потовщенню з боків нагадує німецький шолом часів Другої Світової. По кромці шолома є гумовий кант. Зовні видно три точки кріплення підшоломника, який складається з складної системи ударогашення. Підшоломник так само служить каркасом для обруча, який охоплює голову і сітки, що забезпечує найбільш комфортне носіння і безпеку. Обруч виконаний з пластика але має шкіряну вставку для того щоб шолом не ковзав по голові, так само на обручі є регулювання за обсягом голови. Таке ж регулювання присутнє на сітці, для регулювання по висоті. Підборідний ремінець дуже зручний і виконаний з міцної тканини і має три точки регулювання та швидкознімними кріплення.
Варіанти і модифікації
Schuberth Parade 826D — легкий декоративний шолом для батальйону почесної варти федерального міністерства оборони ФРН (Wachbataillon beim Bundesministerium der Verteidigung).
Перспективи
В ході розробки нових засобів індивідуального захисту для військовослужбовців за програмою «Infanterist der Zukunft» (Піхотинець майбутнього) в 2013 році в якості заміни шоломів цієї моделі був запропонований новий захисний шолом Fast Ballistic Helmet компанії Ops-Core (США).
Країни-експлуатанти
— з 1992 року використовується в збройних силах, прикордонній охороні та інших силових структурах
— в збройних силах Швейцарії використовується модифікація Schubert 826 Swiss Armed Forces зі зміненим пасом (для забезпечення сумісності каски зі стандартним армійським протигазом CBRN)
— після початку російської агресії на сході України в 2014 році кілька сотень шоломів надійшло в добровольчий батальйон «Донбас».
Використання в Україні
Завдяки розповсюдженню в Європі цей шолом дуже просто купити зі складського зберігання, тому з початком війни на Донбасі волонтери почали масово скуповувати його та передавати до України. Одним з перших їх прийняли на озброєння добровольчі підрозділи, зокрема батальйон «Донбас». У цілому станом на осінь 2014 вони кількісно поступались тільки американським зразкам.
Примітки
Посилання
Combat 826 helmet // офіційний сайт Schubert GmbH
World-War-Helmets.com — Casque Modele B 828
Сучасні військові шоломи
|
2337618
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D1%8C%20%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%28%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B4%D1%96%D1%8F%29
|
Десять пенні (Фінляндія)
|
Десять пенні (Фінляндія)
Десять пенні — в минулому розмінна монета Фінляндії. До переходу Фінляндії, 1 січня 2002 році на євро, 10 пенні була обіговою монетою у країні. Була в обігу в 1865 —2002 роках. 10 пенні дорівнювало 1/10 фінляндської марки.
Історія
До 1917 року, Фінляндія входила до складу Російської імперії як Велике князівство Фінляндське. Російські імператори, вважалися також за великих князів Фінляндських. Ця адміністративно-територіальна одиниця мала деяку автономію, що в тому числі знайшло відображення у тому, що усі написи на грошових одиницях були фінською мовою.
Маніфестом від 23 березня (4 квітня) 1860 року «Про зміну монетної одиниці для Великого князівства Фінляндського» фінляндському банку дозволено карбувати «особливу» монету - марку (MARKKA), розділену на 100 пенні (PENNIÄ).
Випуски 1864-1867, 1875-1876
10 пенні Великого князівства Фінляндського – мідна монета діаметром 30 мм, вагою 12,8 г.
На аверсі розміщувався вензель великого князя Фінляндського Олександра II (A II), під короною. Зображення було обведено колом.
На реверсі фінською мовою позначення номіналу «10 PENNIÄ» у вінку, а також дата карбування монети.
Випуски 1889—1891
На аверсі розміщувався [вензель]] нового великого князя Фінляндського Олександра III (A III), під короною. Зображення було обведено колом.
Зображення реверсу зосталося як і на попередньому типі монет.
Діаметр та вага монет також не змінилася.
Випуски 1895—1917
На аверсі розміщувався вензель нового великого князя Фінляндського Миколи II (N II), під короною. Зображення було обведено колом.
Зображення реверсу зосталося як і на попередньому типі монет.
Діаметр та вага монет також не змінилася.
Випуск 1917
У 1917 році, відбувся випуск монет зміненого вигляду. Здебільшого вони нагадували імперські монети, але були внесені деякі зміни. Наприклад на 25 та 50 пенні фінляндський князівський орел, позбувся корон. На нижчих номіналах (1, 5, 10 пенні) вензеля російських імператорів (фінляндських великих князів) були замінені на новий герб, що зробило їх аверс подібним до нових 25 та 50 пенні. Розміри, вага, та використаний при карбуванні матеріал були такі ж як й за часів Російської імперії (стопа не змінилася).
На аверсі розміщувалося зображення герба Великого князівства Фінляндського, але орел був позбавлений корон. На відміну від вищих номіналів, не було клейма мінцмейстера. Композиція була обведена колом.
Реверс та гурт залишилися такими, як й на попередніх випусках монет.
Випуск 1919-1940
10 пенні Фінляндії – монета з мідна монета діаметром 22 мм, вагою 5 г.
На аверсі розміщувався герб Фінляндії, фінський коронований лев, який тримає у руці, одягнуту в лати, меч; який стоїть на шаблі. З обох боків від лева розміщено рік випуску монети, сам лев був на фоні квітів.
На реверсі фінською мовою позначення номіналу «10 PENNIÄ» , з обох боків від якого по квітці, також одна квітка була розташована угорі.
Випуск 1941-1943
Змінився вигляд монети. Всередині монети з’явився отвір, а герб змінився на рослинний орнамент. Діаметр монети становив 16 мм, вага дорівнювала 2,55 г.
На аверсі розімкнутий вінок, зверху якого квітка, з обох боків від вінка дата карбування монети.
На реверсі фінською мовою позначення номіналу «10 PENNIÄ» , з обох боків від отвору по квітці.
Випуск 1943-1945
Вигляд монети залишився колишнім, але змінився матеріал з якого карбувалися монети. Вона почала карбуватися з заліза. Діаметр монети становив 16 мм, вага дорівнювала 1,12 г.
Випуск 1963-1982
У 1963 році пройшла реформа грошової системи Фінляндії. Була переглянута система грошових одиниць пенні замість попередніх номіналів (1, 5, 10, 25 та 50 пенні), були введені частково нові (1, 5, 10, 20 і 50 пенні). Також змінився вигляд монет. 10 пенні карбувалися з алюмінієвої бронзи. Діаметр монети становив 20 мм, вага дорівнювала 3 г.
На аверсі розміщувався герб Фінляндії, фінський коронований лев, знизу якого розміщувався рік карбування монети. По колу розміщувався напис «SUOMEN TASAVALTA». Також на аверсі, під шаблею, відображено позначку «К» чи «S»
На реверсі фінською мовою позначення номіналу «10 PENNIÄ» , праворуч від якого зображено дерево.
Випуск 1983-1990
З 1983 року 10 пенні карбувалися з алюмінію зображення аверсу та реверсу, зосталися як на монетах стандарту 1963 року. На аверсі, під шаблею, відображено позначку «К», «N» чи «S». При діаметрі монети у 20 мм, її вага дорівнювала 1 г.
Випуск 1990-2001
З 1990 року написи на монетах стали двомовними: фінською та шведською мовами. Також змінився дизайн монет. Монети номіналом у 10 пенні карбувалися з мідно-нікелевого сплаву діаметром 16,3 мм, вагою 1,8 г.
На аверсі було зображено конвалію, напис держави емітента було виконано двома мовами: фінською «SUOMI», та шведською «FINLAND». Також присутня позначка у вигляді літери «M».
На реверсі фінською мовою позначення номіналу «PENNIÄ», шведською «PENNI». Поле монети було оздоблене бджолиними стільниками.
Євро
1 січня 2002 року у Фінляндії в обіг увійшло євро. На національній стороні (аверсі) монет, зображено фінського лева. Наступником монети 10 пенні у Фінляндії стала монета 10 євроцентів, випущена у Фінляндії, яка виявляє певну схожість з монетою 1963-1990 років.
Посилання
Каталог монет
Пенни (Penny) –это
Фінляндія
Джерела
Фінляндська марка
Монети Фінляндії
|
346468
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Alexei%20Panshin
|
Alexei Panshin
|
Alexei Panshin (August 14, 1940 – August 21, 2022) was an American writer and science fiction critic. He wrote several critical works and several novels, including the 1968 Nebula Award–winning novel Rite of Passage and, with his wife Cory Panshin, the 1990 Hugo Award–winning study of science fiction The World Beyond the Hill.
Personal life
Panshin was born in Lansing, Michigan, on August 14, 1940. He died on August 21, 2022, at the age of 82.
Career
Fiction
Panshin was the author of the Anthony Villiers series made up of Star Well, The Thurb Revolution, and Masque World. A fourth volume entitled The Universal Pantograph, never appeared, reputedly because of conflicts between the writer and his publisher. Of the Villiers series, noted SF writer Samuel R. Delany writes in the foreword of Star Well:
New Celebrations, an omnibus volume collecting the first three volumes, has appeared.
Panshin wrote a novel, Earth Magic with his wife, Cory Panshin. His works also include a short story collection, Farewell To Yesterday's Tomorrow.
Nonfiction
Panshin published a study of the prominent American science fiction author Robert A. Heinlein, Heinlein in Dimension.
Most of this work was originally published in fanzines, for which Panshin won the Best Fan Writer Hugo award in 1967. The writings were then published in book form by Advent. Panshin discusses reactions to this work on his website The Abyss of Wonder.
Panshin's general critical work SF in Dimension (1976) was also co-written with Cory Panshin, as was his lengthy theoretical-critical The World Beyond The Hill: Science Fiction and the Quest for Transcendence (1989), which received a Hugo Award for Best Related Work. A number of Alexei Panshin's books (including The World Beyond the Hill) are being republished by Phoenix Pick, an imprint of Arc Manor Publishers.
Published work
Fiction
Novels
Short fiction collections
Nonfiction
References
Citations
Bibliography
External links
Complete text of Heinlein In Dimension
Bibliography at Fantastic fiction
Review of Rite of Passage and comments on Panshin's writings generally
Review of Rite of Passage
Review of the Villiers books, by Jed Hartman
1940 births
2022 deaths
Writers from Lansing, Michigan
20th-century American novelists
American male novelists
American science fiction writers
American speculative fiction critics
Hugo Award-winning writers
Hugo Award-winning fan writers
Nebula Award winners
Science fiction critics
American male short story writers
20th-century American short story writers
20th-century American male writers
American male non-fiction writers
|
1268934
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD192680
|
HD192680
|
HD192680 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу A3, що має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 7,6.
Вона розташована на відстані близько 532,1 світлових років від Сонця.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (20h-22h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу A3
6
|
4191329
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Microregion%20of%20Meia%20Ponte
|
Microregion of Meia Ponte
|
Microregion of Meia Ponte
The Meia Ponte Microregion is a statistical region of Goiás state, Brazil created by the IBGE (Instituto Brasileiro de Geografia e Estatística). It is located south of the state capital, Goiânia, and includes 21 municipalities with a total population of 338,147 inhabitants (2007). The total area is 21,229.00 km2. The region takes in the Meia Ponte River basin. The largest cities are Morrinhos, Goiatuba, Itumbiara, and Caldas Novas. The region has great variety in landscape. The north is hillier while the south is characterized by rolling plains with herds of beef cattle and plantations of corn and soybeans.
Municipalities
The microregion consists of the following municipalities:
See also
List of municipalities in Goiás
Microregions of Goiás
References
Microregions of Goiás
|
42675386
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Myoxocephalus%20ochotensis
|
Myoxocephalus ochotensis
|
Myoxocephalus ochotensis is a species of marine ray-finned fish belonging to the family Cottidae, the typical sculpins. It is native to the northwest Pacific in the Sea of Okhotsk. Very little is known about this species.
References
ochotensis
Fish described in 1929
Fish of Russia
Fish of Japan
|
1174637
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%B3%20%28%D0%A0%D1%83%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Бабадаг (Румунія)
|
Бабадаг (Румунія)
Бабадаг — місто у повіті Тулча в Румунії.
Місто розташоване на відстані 213 км на схід від Бухареста, 32 км на південь від Тулчі, 80 км на північ від Констанци, 80 км на південний схід від Галаца.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у місті проживали осіб.
Національний склад населення міста:
Рідною мовою назвали:
Склад населення міста за віросповіданням:
Посилання
Дані про місто Бабадаг на сайті Ghidul Primăriilor
Примітки
Міста Тулчі
|
4703670
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%27Anchomomys%27%20milleri
|
'Anchomomys' milleri
|
'Anchomomys' milleri
Anchomomys' milleri — вимерлий примат, споріднений лемуроподібним, який жив в Африці на початку пізнього еоцену. Спочатку вважалося, що він належить до європейського роду Anchomomys, але пізніше його приєднали до Djebelemuridae, хоча йому необхідно призначити нову родову назву.
Примітки
Фауна еоцену
|
4378021
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B8%D0%BA%20%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%B9
|
Смолярик бурий
|
Смолярик бурий (Myrmecocichla aethiops) — вид горобцеподібних птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Мешкає в регіоні Сахелю та на високогір'ях Східної Африки.
Опис
Довжина птаха становить 17-19 см. Крила короткі. округлі, хвіст гострий, лапи відносно довгі. Дорослі птахи мають темно-буре або попелясто-буре забарвлення, яке здалеку здається чорним. На голові і грудях дрібні білі плямки. В польоті на крилах помітні широкі білі смуги. У молодих птахів світліше, коричневе забарвлення.
Підвиди
Виділяють три підвиди:
M. a. aethiops Cabanis, 1851 — від Сенегалу і Гамбії до Чаду і північного Камеруну;
M. a. sudanensis Lynes, 1920 — західний і центральний Судан (регіони Дарфур і Кордофан);
M. a. cryptoleuca Sharpe, 1891 — від західної і центральної Кенії до північної Танзанії.
Поширення і екологія
Бурі смолярики мешкають в регіоні африканського Сахелю (в Сенегалі, Гамбії, Мавританії, Малі, Буркіна-Фасо, Нігері, Нігерії, Центральноафриканській Республіці Чаді і Судані), в нагір'ях Тібесті і Еннеді, а також в нагір'ях Кенії і Танзанії. Вони живуть в саванах, на пасовищах, полях і в садах. Зустрічаються на висоті від 1500 до 3000 м над рівнем моря. Є переважно осілими, однак в сезон дощів можуть кочувати.
Поведінка
Бурі смолярики живляться переважно комахами. Сезон розмноження триває з липня по вересень.
Примітки
Мухоловкові
Птахи, описані 1850
Птахи Сенегалу
Птахи Гамбії
Птахи Мавританії
Птахи Малі
Птахи Буркіна-Фасо
Птахи Нігеру
Птахи Нігерії
Птахи Центральноафриканської Республіки
Птахи Чаду
Птахи Судану
Птахи Кенії
Птахи Танзанії
|
1766040
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Back%20to%20Back
|
Back to Back
|
Back to Back — шістнадцятий студійний альбом британського рок-гурту Status Quo, який був випущений 25 листопада 1983 року.
Список композицій
A Mess of Blues - 3:23
Ol' Rag Blues - 2:51
Can't Be Done - 3:07
Too Close to the Ground - 3:43
No Contract - 3:40
Win or Lose - 2:35
Marguerita Time - 3:27
Your Kind of Love - 3:24
Stay the Night - 3:02
Going Down Town Tonight - 3:33
Учасники запису
Френсіс Россі - вокал, гітара
Рік Парфітт - вокал, гітара
Алан Ланкастер - бас-гітара
Піт Кірхер - ударні
Енді Боун - клавішні
Джерела
Back to Back amazon
Back to Back Last.fm
Альбоми Status Quo
Музичні альбоми англійською мовою
|
1262470
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD137682
|
HD137682
|
HD137682 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу A2, що має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 8,7.
Вона розташована на відстані близько 445,6 світлових років від Сонця.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (14h-16h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу A2
6
|
1370516
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D1%81%20%D2%90%D1%80%D0%B5%D0%BC-%D0%A1%D0%BC%D1%96%D1%82
|
Френсіс Ґрем-Сміт
|
Френсіс Ґрем-Сміт — англійський астроном, член Лондонського королівського товариства (1970).
Біографія
Освіту здобув у Даунінг-коледжі Кембриджського університету. У 1943–1946 роках займався проблемами далекого зв'язку у військовому дослідницькому закладі в Молверні, впродовж 1947–1964 років працював у Кавендішській лабораторії Кембриджського університету, в 1964–1974 роках — в Манчестерському університеті (співробітник Наффілдської радіоастрономічної лабораторії, професор університету). З 1974 працював у Гринвічській обсерваторії (спочатку виконував обов'язки директора, в 1976–1981 — директор), з 1981 — також директор Наффілдської радіоастрономічної лабораторії. З 1982 по 1990 — королівський астроном.
Наукові дослідження
Наукові роботи відносяться до радіоастрономії. У 1948 спільно з Мартіном Райлом відкрив ряд дискретних джерел космічного радіовипромінювання, в тому числі найсильніше на небі радіоджерело Кассіопея А. Виконав дуже точні вимірювання координат декількох яскравих дискретних джерел, що дозволило ототожнити їх з оптичними об'єктами (1951). Зробив спробу виміряти річний паралакс або власний рух дискретних джерел; одержаний ним негативний результат (1951) показав, що вони розташовані далеко за межами Сонячної системи. У 1952 отримав одні з перших оцінок розмірів дискретних джерел. Разом з М. Райлом і Б. Елсмором виконав огляд радіоджерел в Північній півкулі неба (1950); провів спільно з А. С. Беннеттом порівняння трьох радіо-оглядів неба, проаналізував їхню точність і надійність (1961). Незалежно від В. В. Віткевича запропонував і використав в 1952 році спільно з К. М. Мейчіном метод дослідження сонячної корони шляхом спостереження покриття точкового радіоджерела Сонцем. Поставив на штучному супутнику Землі «Аріель-II» експеримент з вимірювання низькочастотного космічного радіовипромінювання; із аналізу спостережень зробив висновок, що на частотах нижче 5 МГц домінує позагалактичне випромінювання. Запропонував використовувати фокусувальний ефект, що виникає у верхній іоносфері, для спостережень окремих джерел радіовипромінювання з борту ШСЗ.
Ґрем-Сміт є одним з найбільш активних дослідників пульсарів. Відкрив спільно з А. Дж. Лайном сильну лінійну поляризацію імпульсів (1968), спільно з Р. Кларком — високий ступінь поляризації субімпульсів пульсарів (1969). У 1968 році здійснив перші виміри фарадеївського обертання площини поляризації випромінювання пульсарів і за допомогою цього ефекту визначив напруженість магнітних полів у Галактиці. У 1970 році запропонував теорію релятивістського формування вузьконаправленого поляризованого випромінювання пульсарів.
Автор книг «Радіоастрономія» (1960, рос. пер. 1962), «Пульсари» (1977, рос. пер. 1979).
Примітки
Посилання
Scienceworld biography
Online catalogue of F. Graham Smith's working papers as director of the Royal Greenwich Observatory (held at Cambridge University Library)
Англійські астрономи
Королівські астрономи
Радіоастрономи
Випускники Кембриджського університету
Науковці Кембриджського університету
Науковці Манчестерського університету
Члени Лондонського королівського товариства
Нагороджені Королівською медаллю
Президенти Королівського астрономічного товариства
Випускники Даунінґ-Коледжу (Кембридж)
Обсерваторія Джодрелл-Бенк
|
3312221
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%9E%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%BE%29
|
Гартвілл (Огайо)
|
Гартвілл (Огайо)
Гартвілл — селище в США, в окрузі Старк штату Огайо. Населення — 3329 осіб (2020).
Географія
Гартвілл розташований за координатами (40.962290, -81.333745). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 6,67 км², з яких 6,67 км² — суходіл та 0,00 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкали особи в домогосподарствах у складі 806 родин. Густота населення становила 441 особа/км². Було 1276 помешкань (191/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,9 %. Частка іспаномовних становила 1,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 26,8 % — особи молодші 18 років, 58,7 % — особи у віці 18—64 років, 14,5 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 38,0 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 89,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 87,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долар США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 11,5 % осіб, у тому числі 19,0 % дітей у віці до 18 років та 6,2 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: виробництво — 24,8 %, роздрібна торгівля — 15,5 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 15,2 %.
Примітки
Джерела
Селища Огайо
Населені пункти округу Старк (Огайо)
|
4756287
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D1%94%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%9C%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Орєховно (Мошенський район)
|
Орєховно (Мошенський район)
Орєховно — присілок в Мошенському районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 341 особу. Входить до складу муніципального утворення Орєховське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Орєховське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Мошенського району
|
28351375
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ljubi%C4%8Dno
|
Ljubično
|
Ljubično is a settlement in the Municipality of Poljčane in northeastern Slovenia. It lies at the western foothills of Mount Boč, above the right bank of the Dravinja River. The area is part of the traditional region of Styria. It is now included with the rest of the municipality in the Drava Statistical Region.
References
External links
Ljubično on Geopedia
Populated places in the Municipality of Poljčane
|
16051505
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Arzakan
|
Arzakan
|
Arzakan (previously known as Arzakyand), is a village in the Kotayk Province of Armenia. The Aghveran resort is located in Arzakan. There are the large ruins of the 10th- or 11th-century Neghutsi Vank, located along a ravine to the northwest of the village. There are also the 13th-century monastic ruins of Ghuki Vank and 13th-century ruins of Surb Gevorg in the vicinity.
Gallery
See also
Kotayk Province
References
World Gazeteer: Armenia – World-Gazetteer.com
Populated places in Kotayk Province
Mountain resorts in Armenia
|
1039142
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vaucelles
|
Vaucelles
|
Vaucelles is a commune located to the west of Bayeux in the Calvados department in the Normandy region in northwestern France.
Population
See also
Communes of the Calvados department
References
Communes of Calvados (department)
Calvados communes articles needing translation from French Wikipedia
|
4753490
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D1%83%D0%B4%20%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%BA%2C%20%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Труд (присілок, Тверська область)
|
Труд (присілок, Тверська область)
Труд — присілок в Калінінському районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 146 осіб. Входить до складу муніципального утворення Черногубовське сільське поселення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Черногубовське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Калінінського району Тверської області
|
25354430
|
https://en.wikipedia.org/wiki/S%C3%A9kouba%20Konat%C3%A9
|
Sékouba Konaté
|
Sékouba Konaté
General Sékouba Konaté (born 6 June 1964) is an officer of the Guinean army who formerly served as the vice president of its military junta, the National Council for Democracy and Development. After attending military academy, he received the nickname "El Tigre" for his action in battle, and gained such popularity with the people he was favored to be president of the government. However, he was appointed vice president; but took control of the country when the president was shot in December 2009.
Life
Konaté was born in Conakry in 1964 to Mandinka parents. He attended the Académie Militaire Royale in the Moroccan city of Meknes, graduating in 1990. He suffers from an unknown physical illness, possibly of his liver.
Military career
For his military prowess in combat, Konaté was nicknamed "El Tigre". He was trained as a parachutist, and fought in many battles in the RFDG Insurgency during 2000–2001. Because of his reputation as a soldier, many people supported him to be the junta leader: he is still popular with the people. In October 2021, he was retired from the army.
Political career
Guinea's president, Lansana Conté, died after a long illness in December 2008. The day afterwards, Moussa Camara, a military captain, stepped forward and declared Guinea to be under junta rule, with himself as the head. Konaté demanded that he be considered to rule the junta, and Camara and him drew lots to determine who would be president. After drawing twice, due to accusations of Camara cheating, Konaté was made the vice president. He was also made the minister of defense.
On 3 December 2009, Camara was shot in an attempted assassination by his aide-de-camp, Aboubacar Diakité. While he was airlifted to Morocco for treatment, Konaté was placed in charge of the country. With Camara still in rehabilitation, the United States government has expressed its desire to see Camara kept out of Guinea. Konaté was appointed head of the transition regime tasked with the preparation of the 2010 presidential election.
Because: "All of Camara’s actions were ill concealed attempts to take over… we’re not getting that same sense from Konate,” according to the United States Deputy Secretary of State William Fitzgerald.
In 2010, Konaté organized democratic elections, which were won by Alpha Condé. Following the transition of power, Konaté was appointed as the head of the African Union's military force.
References
1964 births
Living people
Presidents of Guinea
Leaders who took power by coup
Guinean military personnel
People from Conakry
People of Mandinka descent
21st-century Guinean politicians
|
744890
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%96%D1%8F%20%28%D1%87%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%B0%D0%B4%29
|
Амбутія (чайний сад)
|
Амбутія (чайний сад)
Чайний сад Амбутія — приватне господарство, що вирощує чай. Знаходиться в окрузі Дарджилінг, штат Західний Бенгал, Індія.
Продукція
Амбутія виробляє виключно високоякісні традиційні дарджилінги: чорний, зелений, улун, білий. Особливо популярним є чорний чай другого збирання ґатунку FTGFOP та вище, та зелений мусонний чай. Виробляється як листовий, так і ламаний, різаний, крихтовий чай. Площа чайних насаджень — 340 га, а загальна площа саду — 972 га. Чай вирощують на висоті 950—1450 м над рівнем моря приблизно 911 працівників. Річне виробництво — 175—250 т.
Інфраструктура
Молочна ферма дає органічне добриво та молочні продукти для працівників. На території господарства діє школа.
Історія
1861 — британці заснували чайний сад Амбутія
1992 — сад одним з перших в Індії отримав органічний (IMO) та біодинамічний (Demeter) сертифікати
1994 — Амбутія отримала сертифікат Справедливої торгівлі.
Сертифікація
Продукція Амбутії сертифікована за системами контролю за безпекою продуктів харчування HACCP та SQF.
Сад має органічні сертифікати FAO, IMO, USDA, CFC, JAS, India Organic.
Є членом системи Справедливої торгівлі, та має сертифікат Fairtrade Labelling Organisations International.
Джерела
Ambootia.com — офіційний сайт
Профіль на transfairusa
Чайный сад Амбутия
Див. також
Список чайних садів Дарджилінгу
Дарджилінг (чай)
Дарджилінг (округ)
Чайний сад
Чайні сади
Чайні сади Дарджилінгу
Сільське господарство Індії
|
132690
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%B0%D0%BC%20%D0%9D%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD
|
Ліам Нісон
|
Ліам Нісон
Вільям Джон «Ліам» Нісон (Ліам закінчення імені ВіЛіам; , Балліміна, Північна Ірландія) — ірландський та англійський актор.
Біографія
Вільям Джон Нісон народився 7 червня 1952 в місті Беллімена, Північна Ірландія. У шкільні роки захоплювався боксом, одного разу навіть зламав ніс. Але попри це він досяг певних успіхів — виграв, у своїй ваговій категорії, юнацький чемпіонат з боксу серед аматорів. Проте бокс не був його єдиною пристрастю — другою був театр. Навіть після школи він грав у маленьких аматорських трупах. Нісон вчився в Королівському університеті в Белфасті, проте був відрахований за хронічну неуспішність. У 1976 році Ліам починає грати в белфастському театрі «Lyric Players». Через декілька років він переїжджає в Дублін і починає працювати в місцевому«Abbey Theatre». Там його помічає режисер Джон Бурмен і пропонує зіграти роль сера Гавейна, лицаря у фільмі «Екскалібур», який виходить на екрани в 1981 році.
У 1999 році актор був нагороджений званням офіцера Ордена Британської Імперії від королеви Єлизавети II. 2008 року Американський фонд Ірландії нагородив Ліама Нісона премією виконавчих мистецтв за внесок в мистецтво в Ірландії.
Кіно кар'єра
Починаючи з кінця 1970-х років Ліам Нісон знявся в більше, ніж 70 фільмах.
Популярність прийшла до нього після ролі Оскара Шиндлера у фільмі 1993 року «Список Шиндлера», з тих часів він з'явився в багатьох популярних фільмах, таких як «Зоряні війни. Епізод I. Прихована загроза», «Банди Нью-Йорка», «К-19», «Царство небесне», «Бетмен: Початок», «Реальна любов» та інших.
Особисте життя
На початку 1980-х жив з актрисою Гелен Міррен, з якою познайомився на зйомках фільму «Екскалібур».
В 1993 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною, британською акторкою Наташею Річардсон. Одружилася пара 3 липня 1994 року.
Наташа 16 березня 2009 року отримала серйозну черепно-мозкову травму на гірськолижному курорті Мон-Тремблан у Квебеку і померла 18 березня (19 березня). Від шлюбу у Ліама Нісона залишилося двоє синів — Деніел (1996 р.н.) та Майкл (1995 р.н.)
Зараз Ліам Нісон вдовець, живе в Мілбруку, штат Нью-Йорк.
Ліам є великим фанатом англійського футбольного клубу «Ліверпуль».
Ліам Нісон і Україна
10 березня 2014 року Ліам Нісон засудив російську агресію в Криму.
У травні 2022 року, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, Ліам Нісон, разом зі своїм колегою та другом Кіараном Гайндсом, провідав близько 80 українських біженців в ірландському містечку Кіллібегс. Зустріч повинна була тривати 15 хвилин, але актори провели з українцями декілька годин, роздавали дітям пакунки з цукерками та книжки.
Нагороди
Кавалер Ордена Британської Імперії (2000)
Фільмографія
Премії та нагороди
Золотий глобус
2005 — номінація Найкраща чоловіча роль (драма) за фільм «Кінсі»;
1997 — номінація Найкраща чоловіча роль (драма) за фільм"Майкл Коллінз";
1993 — номінація Найкраща чоловіча роль (драма) за фільм «Список Шиндлера».
Оскар
1993 — номінація Найкраща чоловіча роль за фільм «Список Шиндлера».
Премія каналу «MTV»
2000 — номінації Найкраща бійка за фільм «Зоряні війни: Епізод 1 — Прихована загроза».
Венеційський кінофестиваль
1996 — отримав нагороду Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль за фільм «Майкл Коллінз».
BAFTA
1994 — номінація: Найкраща чоловіча роль за фільм «Список Шиндлера».
Примітки
Посилання
Північноірландські кіноактори
Північноірландські телеактори
Північноірландські театральні актори
Північноірландські актори озвучування
Боксери
Діячі ірландської культури, що підтримали Україну
Натуралізовані громадяни США
Ірландські чоловіки-актори відеоігор
Актори, які зіграли роль Зевса чи Юпітера
|
61475494
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yefremkino
|
Yefremkino
|
Yefremkino is a rural locality (a selo) and the administrative centre of Yefremkinsky Selsoviet, Karmaskalinsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 889 as of 2010. There are 17 streets.
Geography
Yefremkino is located 17 km south of Karmaskaly (the district's administrative centre) by road. Dmitriyevka is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Karmaskalinsky District
|
3304594
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B1%D1%96%D0%B2
|
Культура мідних скарбів
|
Культура мідних скарбів — енеолітічна археологічна культура стародавньої Східної Індії .
Культуру іноді називають культурою жовтої кераміки .
Місцезнаходження та періодизація
Як правило, знахідки, пов'язані з даною культурою, зустрічаються в скарбах (звідси і назва), більшість яких знайдені в Реварі . Культура датуються II тис. до н. е., проте датування спірне, оскільки лише деякі з них походять з місць організованих розкопок з надійним археологічним контекстом.
Артефакти та їх аналіз
Відкриття і початкові дослідження відбувалися наприкінці XIX століття, коли були знайдені мідні знаряддя цієї культури. Активні наукові розкопки пам'яток культури проводилися у другій половині XX століття.
Виявлено чотири регіональних групи скарбів: південна Хар'яна / північний Раджастхан, рівнина Ганг / Джамуна, Чота-Нагпур і Мадх'я-Прадеш, зі своїми характерними типами знахідок. Знахідки окремих предметів зі скарбів здобули популярність вже в XIX столітті.
Серед знахідок, характерних для регіону південна Хар'яна / північний Раджастхан — плоскі сокири, гарпуни, подвійні сокири, мечі з так званими антенними рукоятками тощо. В області Ганг-Джумана зустрічаються подібні знахідки. Групи знахідок з Чота-Нагпур — інші: вони включають витончені вироби і щось схоже на злитки.
Предмети в мідних скарбах, як передбачається, служили для культових цілей, оскільки на них відсутні сліди зносу, а розміри не завжди відповідають розмірам людської руки.
Етнічна приналежність носіїв культури залишається спірним питанням. Є твердження що є зв'язок з населенням, витісненим з Хараппи арійськими племенами, так і про її зв'язки з останніми. Є інша думка що носії цієї культури були пов'язані з предками народів мунда .
Останні дослідження (в тому числі Хастінапуре) дозволили визначити, що дана культури існувала до XII—XI століть до н. е., до її витіснення культурою сірої писаної кераміки .
Примітки
Література
Paul Yule. The Bronze Age Metalwork of India, Prähistorische Bronzefunde XX, 8 (München 1985), ISBN 3-406-30440-0
Yule P., Hauptmann A., Hughes M. The Copper Hoards of the Indian Subcontinent : Preliminaries for an Interpretation, Jahrbuch des Römisch-Germanischen Zentralmuseums Mainz 36, 1989 [1992] 193-275, ISSN 0076-2741
Азія мідної доби
Археологія Індії
Археологічні культури Азії
|
21460923
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Zieleniec%2C%20Lubusz%20Voivodeship
|
Zieleniec, Lubusz Voivodeship
|
Zieleniec, Lubusz Voivodeship
Zieleniec is a village in the administrative district of Gmina Jasień, within Żary County, Lubusz Voivodeship, in western Poland.
It lies approximately south-west of Jasień, north-west of Żary, and south-west of Zielona Góra.
References
Zieleniec
|
789624
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Henry%20II%20of%20Cyprus
|
Henry II of Cyprus
|
Henry II of Cyprus
Henry II (June 1270 – 31 March 1324) was the last crowned King of Jerusalem (after the fall of Acre on 28 May 1291, this title became empty) and also ruled as King of Cyprus. He was of the Lusignan dynasty.
He was the second surviving son of Hugh III and succeeded his brother John I on 20 May 1285; there was some suspicion that Henry had been involved in poisoning John. He was crowned at Santa Sophia, Nicosia, 24 June 1285. Charles of Anjou, who contested John's claim to the throne, had died in 1285, allowing Henry to recover Acre from the Angevins. With a fleet Henry attacked Acre, defended by Charles' lieutenant Hugh Pelerin, and the city was captured on 29 July 1285. Henry had himself crowned King of Jerusalem there on 15 August 1286, but returned to Cyprus and appointed his uncle Philip of Ibelin as Bailiff in his absence. By this time Acre was one of the few coastal cities remaining in the remnant of the Kingdom of Jerusalem. During his reign the Mameluks captured Tyre, Beirut, and the rest of the cities, and destroyed the similarly weakened County of Tripoli in 1289. The final siege of Acre began on 5 April 1291 with Henry present in the city. He escaped to Cyprus with most of his nobles, and the city fell to Khalil on 28 May 1291.
Henry continued to rule as King of Cyprus, and continued to claim the kingdom of Jerusalem as well, often planning to recover the former territory on the mainland. He attempted a coordinated military operation in 1299/1300 with Ghazan, the Mongol Ilkhan of Persia, when Ghazan invaded Mameluk territory in 1299 (see Franco-Mongol alliance); he tried to stop Genoese ships from trading with the Mameluks, hoping to weaken them economically; and he twice wrote to Pope Clement V asking for a new crusade. His reign in Cyprus was prosperous and wealthy, and he was very much involved with the justice and administration of the kingdom – he had the Haute Cour keep written records for the first time (in Italian or French, rather than Latin), and extended the court's role from a feudal advisory body to a true court responsible for trying and punishing criminals. However, Cyprus was in no position to fulfill his true ambition, the recovery of the Holy Land. He suffered from epilepsy, which at times incapacitated him, and his nobles were unsatisfied with him. He had his brother Guy, the Constable of Cyprus, put to death in 1303 for conspiring against him. In 1306 his brother Amalric, Lord of Tyre, Constable of Jerusalem, conspired with the Templars to remove him from power. However, Amalric assumed the title of Governor and Regent of Cyprus, rather than of King. Henry was deposed on 26 April 1306 and exiled to Armenia, where King Oshin of Armenia was Amalric's brother-in-law. However, upon the murder of Amalric in 1310, Oshin released Henry, who returned to Cyprus and resumed his throne with the aid of the Hospitallers on 26 August 1310, imprisoning many of Amalric's co-conspirators, including their brother Constable Aimery, brother-in-law Balian II of Ibelin, Prince of Galilee, and other relatives of Balian. In 1313, he oversaw the dissolution of the Templars in Cyprus and the transfer of their property to the Hospitallers.
He married Constance of Sicily (1303/1307 – in Cyprus after 19 June 1344), daughter of Frederick III of Sicily and Eleanor of Anjou, at Santa Sophia, Nicosia, on 16 October 1317 but they didn't have any children. She later married Leon V of Armenia and John of Lusignan, titular Prince of Antioch.
Henry died on 31 March 1324 at his Villa in Strovolos, near Nicosia, was buried at the Franciscan Church of Nicosia and was succeeded by his nephew Hugh IV.
References
1270 births
1324 deaths
13th-century monarchs of Jerusalem
14th-century monarchs in Europe
13th-century Cypriot people
14th-century Cypriot people
14th century in the Kingdom of Jerusalem
Kings of Cyprus
Kings of Jerusalem
Claimant kings of Jerusalem
Medieval child monarchs
House of Poitiers-Lusignan
Burials in Cyprus
|
3424439
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%B7%D1%83%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%29
|
Войнівка (зупинний пункт)
|
Войнівка (зупинний пункт)
Войнівка — пасажирський залізничний зупинний пункт Шевченківської дирекції Одеської залізниці.
Розташований між селами Заповідне Маловисківський район та Іванівка Новомиргородський район Кіровоградської області на лінії імені Тараса Шевченка — Помічна між станціями Новомиргород (12 км) та Виска (8 км).
Станом на січень 2020 року щодня дві пари дизель-потягів прямують за напрямком імені Тараса Шевченка — Помічна/Виска.
Примітки
Джерела
Транспорт Новоукраїнського району
Зупинні пункти Одеської залізниці
Зупинні пункти Кіровоградської області
засновані в Україні 1937
|
19407249
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Heinrich%20Timm
|
Heinrich Timm
|
Heinrich Timm (30 April 1910 in Bremen – 12 April 1974 in Axstedt) was a German U-boat commander in World War II and recipient of the Knight's Cross of the Iron Cross.
In 1944-45 Timm commanded the U-862, the only U-boat to conduct a patrol in the Pacific Ocean during World War II.
Naval career
Timm commanded nine war patrols into the Arctic Sea, on the prowl against the arctic convoys of World War II to the northern seaports of the Soviet Union. There, the U-251 sank two merchant ships: The first one, on 3 May 1942, was the 6,135-ton British merchant ship SS Jutland of Convoy PQ-15, while the second, in July 1942, was the American cargo ship from the ill-fated Convoy PQ 17. Timm also took part in "Operation Wunderland" in the Kara Sea, surfacing close to Uyedineniya Island and destroying a Soviet weather station with cannon fire from his deck gun.
When the U-251 was decommissioned to be overhauled in June 1943, Timm and his crew were sent to take over the new Type IXD2 U-boat , and after training missions in the Baltic Sea, they sailed her to the Indian Ocean during mid-1944 to join the Monsun Gruppe of U-boats prowling in the Indian Ocean and farther east, from Japanese-held naval bases.
The U-862 sank five merchantmen and also shot down a British Catalina flying boat of No. 265 Squadron RAF while en route. On 5 July, Timm received notification of his promotion to Korvettenkapitän.
Then, while patrolling off eastern Australia in late 1944 and early 1945, Timm sank two American Liberty ship merchantmen. In January 1945, the U-862 entered and departed from the Port of Napier, New Zealand, undetected. This later gave rise to the widely circulated post-war "tall tale" that Timm led members of his crew ashore near Napier in order to milk some cows to supplement their meagre rations.
After the surrender of Nazi Germany on May 7, 1945, all of the German U-boat crews in the Far East were interned by the Japanese Empire at Singapore and Batu Pahat, and their U-boats were confiscated by the Imperial Japanese Navy. The U-862 was commissioned into the Japanese Navy as the I-502.
Korvettenkapitän Timm and his crewmen were still being held in Singapore when units of the Royal Navy arrived there on September 12, 1945. The German seamen were taken into custody by the British, and they were taken to Great Britain during July 1946, and then still held prisoner, even though Nazi Germany had surrendered over a year earlier.
Timm was finally released from British captivity in April 1948.
Timm's Postwar Activities
Timm joined the new West German navy, the Bundesmarine, when it was established in 1956. Timm served in several positions, including that of the first commander of the West German frigate Scharnhorst. Timm finally retired from the Bundesmarine in 1966 with the rank of Fregattenkapitän.
Awards
Wehrmacht Long Service Award 4th Class (4 October 1937)
Memel Medal (26 October 1939)
Sudetenland Medal (1 October 1938)
Iron Cross (1939)
2nd Class (10 January 1940)
1st Class (16 May 1940)
German Cross in Gold on 12 February 1942 as Kapitänleutnant on U-251 in the 6th U-boat Flotilla
U-boat Front Clasp (29 September 1944)
Knight's Cross of the Iron Cross on 17 September 1944 as Korvettenkapitän and commander of U-862
See also
Axis naval activity in Australian waters
References
Citations
Bibliography
External links
IJN Submarine I-502: Tabular Record of Movement
1910 births
1974 deaths
Military personnel from Bremen (city)
U-boat commanders (Kriegsmarine)
Recipients of the Gold German Cross
Recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross
Reichsmarine personnel
German Navy personnel
|
4103373
|
https://en.wikipedia.org/wiki/International%20Association%20of%20Public%20Transport
|
International Association of Public Transport
|
International Association of Public Transport
The International Association of Public Transport (UITP) is a non-profit member-led organisation for public transport authorities, networks and operators, policy decision-makers, scientific institutes and the public transport supply and service industry, that works to advance sustainable urban mobility.
Founded on 17 August 1885, the association is headquartered in Brussels, Belgium, with 13 offices around the world. With more than 1900 members in over 100 countries, UITP advocates for sustainable mobility and produces publications, oversees projects, hosts global events and brings together all those with a vested interested in advancing public transport.
Organisation
UITP represents an international network of more than 1,900 member companies in over than 100 countries and covers all modes of public transport – metro, light rail, regional and suburban railways, bus, trolleybus, taxi and ride-hailing and waterborne transport. It also represents collective transport in a broader sense, with active committees and working bodies on digitalisation, I.T., sustainable development, design and culture, human resources, transport economics, security and more.
UITP is headquartered in Brussels, Belgium with thirteen regional and liaison offices worldwide, located in Abidjan, Casablanca, Dubai, Hong Kong, Istanbul, Johannesburg, New York, São Paulo, Singapore, Mexico & Central America, New Delhi, and Auckland).
The General Secretariat is managed by Mohamed Mezghani, who has been working for more than 30 years in public transport and urban mobility related fields and became the association’s Secretary General in January 2018. He previously served in a number of internal positions, including as UITP Deputy Secretary General. His mandate was renewed for a second term, beginning in January 2023.
The President of UITP is Renée Amilcar, the General Manager of OC Transpo in Ottawa, who was voted into office in June 2023 as the association’s first female President. Joining the City of Ottawa as the General Manager in 2021, Renée oversees many projects in her daily role, including the electrification of Ottawa’s transit fleet, and the deployment of 350 zero-emission buses.
Renée’s career in transportation began in 2002 at the Société de transport de Montréal (STM).
Activities
UITP gathers and analyses facts and figures to provide quantitative and qualitative information on key aspects of public transport and urban mobility.
UITP manages an on-line information centre MyLibrary, which gives access to the full texts of UITP’s studies and conference papers, as well as references to books, articles and websites. A picture library and statistics on public transport operators are also available.
UITP carries out studies, projects and surveys; the results are made available in brochures and reports.
UITP leads projects for international institutions, such as the European Commission. Under the framework of these projects UITP launches and participates in thematic networks of mobility experts on public transport policy and organisation.
UITP issues official positions on global mobility issues, representing the views of the sector.
UITP tries to engages a number of international bodies - such as the United Nations (UNEP, UNDESA, UNFCCC, UNHABITAT), the World Bank and European institutions.
UITP organises training courses, workshops and seminars for public transport experts.
UITP is a member of the Group of Representative Bodies.
See also
List of metro systems
Sustainable transport
References
Sustainable transport
Sustainable urban planning
Transportation planning
Public transport advocacy organizations
Environmental organisations based in Belgium
International environmental organizations
International transport organizations
Trade associations based in Belgium
Organizations established in 1885
|
2004499
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%B0%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Скиданова Елеонора Сергіївна
|
Скиданова Елеонора Сергіївна
Елеонора Сергіївна Скиданова (місто Слов’янськ Донецької області) – естрадна співачка, соліст-вокаліст Академічного ансамблю пісні і танцю Міністерства внутрішніх справ України, заслужена артистка України, лауреат міжнародних та національних конкурсів, учасниця бойових дій.
Біографія
Народилася 24 серпня 1982 року в місті Слов’янську Донецької області
У 2001 - 2011 роках артистка-вокалістка Державного академічного ансамблю пісні і танцю внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.
У 2004 році – закінчила Київський національний університет культури і мистецтв.
У 2007 році Указом Президента України від 20.08.2007 № 718/2007 Елеонорі Скидановій присвоєно почесне звання Заслужений артист України
У 2008 році – закінчила Національну академію внутрішніх справ України.
З 2012 року перебувала на державній службі в Київській обласній державній адміністрації. У 2014 році виїхала з донькою до Канади, місто Торонто, де вийшла заміж. Активно гастролює, співаючи пісні перед українською діаспорою в Канаді.
Творча діяльність
Елеонора Скиданова неодноразово брала участь у концертах та урочистостях на вищому державному рівні, присвячених Дню міліції, Дню Збройних Сил України, Дню внутрішніх військ, Дню Перемоги, річницям визволення України від фашистських загарбників, інших концертних та благодійних заходах, у тому числі перед миротворцями в Косово. Пісні та відео-кліпи пісень у виконанні співачки неодноразово транслювалися на каналах центрального телебачення та радіо.
В її репертуарі такі відомі пісні:
День Незалежності , сл. Володимира Мельникова, муз. Олександра Бурміцького та Василя Гулька.
День Перемоги, сл. і муз. Володимира Мельникова.
Хай щастить сл. Володимира Мельникова, муз. Василя Гулька та Олександра Бурміцького .
Країно моя сл. Василя Іваницького, муз. Ніколо Петраша.
Про інтерес в Україні та за її межами до пісні «День Перемоги» на слова і музику Володимира Мельникова, яку виконує Академічний ансамбль пісні й танцю МВС України та солістка цього ансамблю Елеонора Скиданова, свідчать переклади цієї пісні на російську, білоруську та інші мови світу.
Примітки
Випускники Національної академії внутрішніх справ України
Випускники Київського національного університету культури і мистецтв
Персоналії:Дарницький район
Українські співачки
Уродженці Слов'янська
|
709043
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BB%D1%96%D1%85%D1%82%D0%B0%D1%80
|
Повітряний ліхтар
|
Повітряний ліхтар або ліхтар Кунміна — ліхтар-аеростат з проолієного паперу, бамбукового каркаса, та горючого елемента. Паперовий мішок кріпиться до каркаса, під яким розташовується джерело полум'я. Воно нагріває повітря всередині паперового мішка, завдяки чому ліхтар підіймається. Після згасання полум'я ліхтар падає на землю.
Повітряні ліхтарі використовувалися китайцями та монголами як сигнальний засіб під час бойових дій. Винайдення приписується китайському стратегу III століття Чжуге Кунміну. З XV століття вони слугують прикрасами китайських, корейських та японських свят. В ряді східноазійських міст їхнє використання заборонено через небезпеку пожежі.
Будова
Основу традиційного ліхтаря складає каркас із бамбукових соломинок, на який наклеюється мішок з проолієного паперу. Вони надають ліхтареві кулястої, циліндричної чи близької до таких форми. Від кольору паперу залежить колір світла. Знизу залишається широкий отвір, що перекривається двома дротами. На їхньому перехресті закріплюється джерело полум'я — наприклад, просочений рідким паливом шматок бавовни.
Розмір ліхтарів зазвичай не перевищує 90 см у висоту та 75 см у діаметрі. Що більший ліхтар, то далі й вище він може летіти. Форма підбирається так, щоби полум'я могло нагрівати повітря всередині ліхтаря без ризику підпалу паперу. Ліхтарі без радіальної симетричності, такі як у вигляді серця, менш надійні та можуть загорітися в польоті. В них не повинно бути отворів, окрім отвору для поміщення джерела полум'я.
Безпека
Небесні ліхтарі становлять пожежну небезпеку, адже, впавши, можуть спричинити займання. Джерело полум'я чи його горючі речовини також можуть упасти. Тому ліхтарі належить запускати просто неба за щонайменше 30 м від дерев і будівель, та 100 м від полів, копиць і дротів. Небажано запускати повітряні ліхтарі при середньому та сильному вітрі. Позаяк традиційний колір таких ліхтарів червоний та помаранчевий, його використання небажане там, де небесний ліхтар може бути сприйнятий за сигнал лиха.
Віднесені вітром поодинокі ліхтарі чи їхні невеликі групи доволі часто характеризуються як НЛО. Цьому сприяє те, що коли полум'я згасає, ліхтар «зникає» в польоті. Відколи в середині 2000-х повітряні ліхтарі стали популярні в Європі, кількість повідомлень про НЛО, — за даними Міністерства оборони Великої Британії, — зросла втричі.
Див. також
Повітряна кулька
Аеростат
Паперовий ліхтар
Примітки
Посилання
Як виготовити повітряний ліхтар
Культура китайських ліхтарів // Міжнародне радіо Китаю. — 2008-08-28
Ліхтарі
Аеростати
Культура Китаю
|
16792297
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Elias%20Stein%20%28chess%20player%29
|
Elias Stein (chess player)
|
Elias Stein (chess player)
Elias Stein (5 February 1748, in Forbach – 12 September 1812, in The Hague) was a Dutch chess master. Born in Lorraine into a Jewish family, he settled in The Hague.
Stein was also employed as chess teacher of the sons of William V, Prince of Orange, and thereby introduced chess to the Dutch high society.
He recommended what is now known as Dutch Defence as the best reply to 1.d4 in his book Nouvel essai sur le jeu des échecs, avec des réflexions militaires relatives à ce jeu (1789). His biography was written by lieutenant-colonel F.W. von Mauvillon in the book Anweisung zur Erlernung des Schachspiels (Essen, Germany, 1827).
Works
E. Stein: Handleiding tot het schaakspel. (2e herz. en verb. druk) Amsterdam, Van Kesteren, 1851.
E. Stein: Nieuwe proeve van handleiding tot het schaakspel. (Vert. door Daniël Broedelet). Purmerende, Broedelet & Rijkenberg, 1834. (Div. herdr., o.a. 's-Gravenhage 1843 & Leyden 1850)
Elias Stein: Nouvel essai sur le jeu des échecs, avec des reflexions militaires relatives a ce jeu. La Haye, aux depens de l'auteur, 1789. (Herdr. o.a. Paris, De La Rue, 1841 & 1850)
References
External links
Chess Puzzles by Elias Stein
Nouvel essai sur le jeu des échecs (Google Books)
Handleiding tot het schaakspel ed. 1851 (Google Books)
1748 births
1812 deaths
Dutch chess players
Chess theoreticians
Dutch Jews
Jewish chess players
Jewish Dutch sportspeople
Dutch people of French descent
Dutch people of German-Jewish descent
People from Forbach
|
3389197
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%D0%94%D0%B5%D0%B9%D0%BD%2C%20%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BD%29
|
Альбіон (округ Дейн, Вісконсин)
|
Альбіон (округ Дейн, Вісконсин)
Альбіон — місто в США, в окрузі Дейн штату Вісконсин. Населення — 2069 осіб (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкала особа в 747 домогосподарствах у складі 539 родин. Було 925 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,9 %. Частка іспаномовних становила 8,7 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 25,7 % — особи молодші 18 років, 62,3 % — особи у віці 18—64 років, 12,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 41,5 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 121,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 108,3 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила долар для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 9,8 % осіб, у тому числі 18,3 % дітей у віці до 18 років та 4,3 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 25,6 %, виробництво — 13,9 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 9,7 %, будівництво — 8,1 %.
Примітки
Джерела
Містечка Вісконсину
Населені пункти округу Дейн (Вісконсин)
|
4264194
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%85%D1%96%D0%B0
|
Мехіа
|
Мехіа
Іполіто Мехіа (* 1941) — домініканський політик, президент країни у 2000—2004 роках.
Ісідро Діас Мехіа (* 1938) — мексиканський футболіст, який грав на позиції півзахисника. Учасник чемпіонатів світу 1962, 1966 та 1970 років у складі національної збірної Мексики.
Оскар Умберто Мехіа Вікторес (1930—2016) — гватемальський військовий та політичний діяч, президент країни (1983—1986).
Див. також
Мехія
|
390519
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%29
|
Вулиця Стрийська (Львів)
|
Вулиця Стрийська (Львів)
Вулиця Стрийська — одна з семи магістральних вулиць Львова. Починається від вул. Івана Франка в Галицькому районі, а закінчується на міській окружній дорозі, пролягаючи по межі Франківського і Сихівського районів.
Прилучаються вулиці Івана Рутковича, Дзиндри, Літня, Героїв Майдану, Академіка Сахарова, Козельницька, Івана Чмоли, Академіка Лазаренка, Луганська, Персенківка, Володимира Великого, Івана Рубчака, Наукова, Хуторівка, Трускавецька, Михайла Максимовича, Вернадського, Карла Мікльоша.
Серед львівських вулиць Стрийська — одна з найдовших (близько 7,5 км), одна з вулиць із найстарішими назвами (поточна назва — з 1626 року) та одна з вулиць із найбільшою кількістю населення.
Історія
Вулиця виникла на місці шляху до міста Стрий на Львівщині, у 1626 році зафіксовано її назву — Стрийська дорога. Втім, до кінця XVIII століття на Стрий їздили переважно вул. Зеленою — через Давидів, Вовків, Раковець, і лише на початку XIX століття проклали цісарську дорогу (тобто шосе, зведене коштом держави) вздовж сучасної Стрийської вулиці. Не пізніше 1805 року вулиця вже мала сучасну назву — Стрийська, у період нацистської окупації Львова, з листопада 1941 року по липень 1944 року — Стрийєрштрассе.
У листопаді 1918 року вулиця Стрийська стала одним із місць найзапекліших боїв битви за Львів, по ній пролягла лінії фронту, а Кадетська школа (сучасна Академія сухопутних військ) стала одним із найважливіших осередків польського опору.
Навесні 1932 року вулиця Стрийська знову стала ареною визвольної боротьби українського народу: 22 березня підпільник ОУН Юрій Березинський убив комісара польської поліції у Львові Е. Чеховського. Замах, спланований Романом Шухевичем, стався поблизу Стрийського цвинтаря, в місці, де вулиця Стрийська повертає на південь.
З 1930 по 1933 рік у Львові щорічно проводили авторалі «Гран-прі де Леополь». Однією з вулиць, по яких пролягала траса ралі, була Стрийська. У 1933 році, після кількох смертельних аварій змагання припинили.
У 2010—2011 роках, в рамках підготовки до Євро—2012, дорожнє покриття вулиці пройшло глибокий капітальний ремонт (зі зняттям верхнього шару старого асфальту).
6 липня 2023 року, Львів зазнав найбільшого ракетного удару ВКС РФ по цивільній інфраструктурі за весь час повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Найбільших руйнувань після обстрілу зазнали чотири будинки на вул. Стрийській – № 62, 64, 66, 68, які практично зруйновані. Внаслідок ракетного обстрілу 10 людей загинуло, 48 отримали травми; 17 будинків пошкоджено; вибито близько 3000 вікон, з яких 596 — дерев'яні. Серйозних уражень зазнало 60 помешкань, а також пошкоджено 50 автомобілів.
Забудова
Від початку вулиці до вулиці Героїв Майдану
На початку сучасної вулиці Стрийської (у нижній частині сучасного Стрийського парку) у 1786 році, згідно з розпорядженням цісаря Йозефа II Габсбурга від 11 грудня 1783 року, відкрили старий Стрийський цвинтар для мешканців Галицького передмістя, яке проіснувало на цьому місці до 1823 року. Пізніше його перенесли на Помірки, де розташована верхня тераса Парку культури імені Богдана Хмельницького та колись розташовувався Військовий меморіал (між вулицями Лижв'ярською та Стрийською). Після закриття у 1875 році Городоцького цвинтаря на цьому цвинтарі ховали також парафіян собору святого Юра і костелу святої Марії Магдалини, а після його розширення у 1881 році — всіх померлих мешканців Галицького і Краківського передмість. Офіційно цвинтар функціонував до 1893 року, проте підпоховання відбувалися до 1920-х років. Під час Другої світової війни тут ховали німецьких військовиків, що померли у шпиталях. Наприкінці 1940-х років цвинтар ліквідували, деякі надгробки перенесли на Личаківський та Янівський цвинтарі, проте і в 1960-х роках тут знаходили людські рештки.
Частина земель біля Стрийського цвинтаря, на початку XX століття належала Товариству ковзанярів, яке влаштувало тут літні корти та ковзанку. Також у цій місцевості з початку XX століття функціонувала цегельня Нойвонера, яка закрилася ще до 1940-х років, пізніше на місці глиняного кар'єру звели невеликий стадіон. У 1947—1952 роках на місці цвинтаря та цегельні утворили парк імені Богдана Хмельницького, в якому 1970 року спорудили Монумент бойової слави радянських Збройних Сил (скульптори Д. Крвавич, Е. Мисько, Я. Мотика, О. Пирожков, архітектори М. Вендзилович, А. Огранович), відзначений 1972 року Державною премією Української РСР імені Тараса Шевченка, а 1974 року — золотою медаллю імені М. Грекова Академії мистецтв СРСР.
Початкова ділянка непарної сторони вулиці забудована рядом кам'яниць початку XX століття у стилі історизму.
№ 1 — тут за радянських часів діяв магазин «Продукти».
№ 3 — будинок зведений на межі XIX—XX століть, рясно декорований ліпниною та керамічною плиткою.
№ 4 і № 6 — будинки зведений у 1905—1906 роках у стилі декоративної сецесії за проєктом Августа Богохвальського, збереглися металеві сецесійні брами. У будинку № 4 у 1950-х роках був ремонт бляхарського посуду.
№ 5 (інша адреса — вул. Рутковича, 2) — наріжний житловий будинок зведений за проєктом Міхала Ковальчука у 1896—1897 роках. Необарокове скульптурне оздоблення виконав скульптор Броніслав Солтис.
№ 7 — одноповерховий будинок, оздоблений у стилі історизму, належав родині Шиманських.
№ 12 — колишня вілла Белтовських. Тут мешкав і працював скульптор і художник, професор Юліуш Белтовський.
№ 18 і № 20 — будинки зведені у 1907—1908 роках фірмою Івана Левинського у стилі раціональної сецесії.
№ 22, 24, 26 — будинки побудовані у 1906 році фірмою Івана Левинського за проєктом архітектора Наполеона Лущкевича. Фасади будинків оздоблені у стилі декоративної сецесії, з маскаронами та рослинними орнаментами. У будинку № 22 мешкали скульптор Петро Гарасимович і професор Казимир Квєтнєвський. У будинку № 26 мешкав фармаколог Леон Попєльський, а також діяв «Будинок руської студентської молоді імені Айтала Юліяновича Ясеницького» — гуртожиток для студентів із русофільських родин, заснований суддею Айталом Ясеницьким. Також в одному з цих будинків у 1911—1939 роках мешкав антрополог Ян Чекановський, який став всесвітньо відомим завдяки низці експедицій до Африки.
На непарному боці вулиці після будинку № 11 починається Стрийський парк. На парному боці будинком № 26 завершується частина старої, початку XX століття, забудови вулиці і починається ділянка новішої забудови.
№ 28 — будинок зведений у 1971 році за проєктом архітектора Олега Радомського для наукових працівників Академії наук УРСР. За радянських часів тут був магазин «Продукти» та продуктовий магазин для інвалідів війни. В будинку у 1990—2006 роках мешкав учений-економіст, професор Степан Злупко.
№ 29а — невеликий дерев'яний храм блаженних мучеників УГКЦ. Храм названо на честь блаженних мучеників Української греко-католицької церкви, серед яких є випускники та викладачі довоєнної Львівської богословської академії. Він став першим об'єктом майбутнього університетського містечка Українського католицького університету.
№ 36—42 — комплекс будинків на 86 квартир, побудований у 1928—1930 роках у стилі функціоналізму. Призначався для працівників закладу соціального забезпечення. Комплекс, зведених за проєктом Вітольда Мінкевича, складається з трьох об'ємів — 6-поверхового центрального і двох 5-поверхових бічних, що утворюють глибокий курдонер із бічними проїздами. У цих будинках вперше у Львові було впроваджено центральне опалення, також фасади відрізняються великою кількістю балконів і лоджій. З архітектурної точки зору цей житловий комплекс започаткував функціоналістичний напрям у житловому будівництві Львова. За радянських часів у будинку № 36 були магазин канцтоварів і «Воєнторг». 6 липня 2012 року на будинку під № 38 відкрито меморіальну таблицю на честь польського діяча Яцека Куроня, який провів тут свої дитячі роки. У 2021 році в межах програми «100 років модернізму у Львові» Бюро спадщини ознакувало комплекс будинків інформаційною табличкою.
№ 44—48 — ряд чотириповерхових будинків, зведених у 1935—1936 роках на місці дерев'яних бараків для безробітних, що стояли тут на початку XX століття. В архітектурному плані ці будинки були подібні до сусіднього комплексу № 36—42, тому разом з останніми утворили своєрідний мікрорайон, відомий серед львів'ян під назвою «На Гірці». У будинку № 46 у 1938—1941 роках мешкав письменник Ярослав Галан, що засвідчує меморіальна дошка, встановлена на будинку у 1959 році. У будинку № 44 за радянських часів містилася майстерня з ремонту взуття.
Остання на цьому відтинку вулиці будівля — руїни будинку колишнього «Музею історії військ Червонопрапорного Прикарпатського військового округу» (№ 48-а), що стоїть на місці колишнього Стрийського цвинтаря. Музей був заснований 7 травня 1965 року, спочатку розміщувався на вулиці Личаківській, 99, проте у 1974 році переїхав до нового, спеціально зведеного приміщення на Стрийській; урочисте відкриття відбулося 12 липня 1974 року. Будівля музею зведена у 1974 році за проєктом архітекторів О. Гуковича та А. Симбірцевої. Вона мала вигляд майже правильного куба, візуально розділеного на дві частини — обличкований червоним гранітом перший поверх та білосніжну двоповерхову верхню частину, розчленовану вертикально світловими прорізами. Музей складався з шести виставкових залів, конференц-залу та діорами «На Львівському напрямку», виготовленої художниками студії імені М. Грекова П. Жигимонтом та О. Афанасьєвим. На алеї, що вела до музею, були встановлені чотири стели з червоного граніту, із викарбуваними назвами 79 військових частин, які брали участь у Львівсько-Сандомірській операції (перенесені до в/ч А-0284 У травня 1995 року рішенням командувача військ Прикарпатського військового округу музей перенесли до військової частини А-0284 на вулиці Стрийській, 88, і 8 травня 1996 року відкрили під назвою «Музей історії військ Прикарпатського військового округу». З кінця 1990-х років будівлю колишнього музею планували перебудувати під готель, проте будівництво зупинилося. У 2018 році цю ділянку міська рада продала новому власнику, тут з 2019 року планується збудувати багатоповерховий готель мережі Hilton Hotels & Resorts, проте будівництво хмарочосу, запланована висота якого влітку 2019 року змінилася з 34 до 72 м, на погано пристосованій для цього місцевості, у буферній зоні ЮНЕСКО та на місці колишнього кладовища викликало активний спротив як львівських архітекторів, так і місцевих мешканців.
Від вулиці Героїв Майдану до вулиці Луганської та залізниці
Біля перетину з вулицею Героїв Майдану вулиця Стрийська круто повертає на південь, пролягаючи по межі Франківського і Сихівського районів. На непарному боці вулиці продовжується Стрийський парк, на парному боці, на розі з вулицею Героїв Майдану, розташовані будівлі Національної академії сухопутних військ, зведені у 1897—1899 роках для Цісарсько-королівської школи піхоти. У первісному комплексі було чотири основних будівлі (навчальний корпус, шпиталь, будинок для персоналу і дім коменданта школи), різні допоміжні господарські будівлі, плац, кегельбан, спортивні майданчики і тенісний корт. За часів Другої Польської Республіки тут розміщувався Львівський корпус кадетів імені Ю. Пілсудського, тоді ж добудували ще один великий корпус. Під час Другої світової війни в кадетському корпусі містився німецький військовий шпиталь. У радянський період комплекс зайняло Вище військово-політичне училище, для якого у 1970—1980-х роках збудували клуб, гуртожитки та інші споруди.
Далі на південь, між Стрийською та вулицею Академіка Сахарова, розташовувався завод «Львівприлад». На цьому місці у середині 1939 року почали будувати нові корпуси Львівського політехнічного інституту. Будівництво перервала Друга світова війна. Після війни, радянська влада спершу вирішила продовжити будівництво, архітектори М. Мікула, А. Бахматов і В. Сагайдаковський розробили проєкт нового корпусу нафтового факультету Львівської політехніки, який мав стати одним з найбільших — обсягом понад 90 тис. м³ — нових громадських будинків у повоєнному Львові. За цим проєктом мала постати велика п'ятиповерхова будівля у стилістиці сталінського ампіру: з шестиколонним портиком, пілястрами та багатим скульптурним оздобленням, із бічною вежею зі шпилем. Втім, цей проєкт так і не був втілений у життя, натомість, на місці недобудованих корпусів постали цехи секретного воєнного заводу «Львівприлад» («поштова скринька № 49»). У 2017 році будівлі колишнього заводу «Львівприлад» знесли задля створення на цій ділянці інноваційного парку LvivTech.City. Інноваційний парк складатиметься з двох частин — офісної та житлової. Перша черга будівництва — офісна частина, що має складатися з трьох будівель — двох п'ятиповерхових та однієї одинадцятиповерхової та будуть розташовані безпосередньо з вул. Стрийської. Площа офісних будівель разом з підземним паркувальним майданчиком складатиме понад 60 000 м². Друга черга будівництва — житлова частина з шести житлових багатоповерхівок, що будуть розташовані за офісними будівлями. Площа житлової забудови разом об'єктами комерції та соціальної інфраструктури (дитячим садком, медичним центром, сервісними службами) складатиме понад 42 000 м². Підземний паркінг в офісній зоні буде розрахований на понад 250 паркувальних місць, а у житловій — на понад 550. Першу чергу інноваційного парку LvivTech.City мали ввести в експлуатацію наприкінці 2018 року, а загалом будівництво триватиме до 2020—2021 років.
№ 50—76в — на розі з вулицею Академіка Сахарова розташований комплекс із 16 будинків, зведених у 1930 році за проєктом архітектора Міхала Риби. Цей комплекс у стилі раннього функціоналізму, побудований довкола великого закритого подвір'я, призначався переважно для викладачів Львівської Політехніки та мав народну назву «Міські будинки». У 1950-х роках у будинку № 52 в 1950-х роках розміщувалася дитяча трудова колонія № 2, у будинку № 66 — майстерня з ремонту взуття.
№ 78 — шестисекційний дев'ятиповерховий житловий будинок, розміщених під кутом до вул. Сахарова. Зведені за індивідуальним проєктом (архітектор В. Дорошенко) у 1970-х роках на місці колишньої Стрийської рогатки. За радянських часів у будинку діяв магазин «Продукти» та відділення поштового зв'язку № 26.
№ 80—86 — 3-4-поверховий житловий будинок пенсійного закладу Міських електричних мереж. Проєкт 1927 року, авторства архітекторів Владислава Дердацького та Станіслава Ревуцького, реалізований до середини 1928 року. Проєкт огорожі та двох менших окремих корпусів так і не був втілений у життя.. За часів СРСР у будинку діяла філія бібліотеки для дорослих Радянського району. За цим будинком за польських часів діяла велика пекарня Юзефа Маковського, за радянських часів — хлібозавод № 3. У XXI столітті будівлі хлібозаводу знесли, на їх місці споруджений багатоповерховий ЖК «Park Tower».
Далі по парній стороні вулиці розташовані будівлі військової частини A-0284, де базується 80-та окрема десантно-штурмова бригада. Казарми зведені в середині 1950-х років, а в 1956 році сюди перевели 5-й мотострілецький полк, що до цього часу базувався у Стрийському парку. На місці військової частини за польських часів було два стадіони: футбольного клубу «Погонь», дворазового чемпіона Польщі, та Товариства рухомих забав. Стадіон ФК «Погонь» був зведений у 1912 році. На стадіоні Товариства рухомих забав регулярно проводилися змагання з різних видів спорту — футболу, хокею, тенісу, стрільби з луку тощо.
На розі з вулицею Лазаренка у 1950-х роках звели два симетрично розташовані чотириповерхових будинки (вул. Лазаренка, 1 і 2), що акцентують початок вулиці Лазаренка, утворюючи своєрідні «пропілеї». Ці будинки, однакові за формою, — наочна ілюстрація тогочасної «боротьби з надмірностями в архітектурі»: будинок ліворуч має ліпне оздоблення, характерне для сталінської архітектури, та балкони з балясинами, а будинок праворуч, зведений лише кількома місяцями пізніше, вже позбавлений декору та має прості балкони зі стандартними металевими решітками. Завершує забудову даного відтинка Стрийської будівля головного корпусу проєктного інституту «Гірхімпром», зведена у 1950-х роках і оздоблена традиційними для того часу пілястрами та декорованими карнизами.
На непарному боці вулиці приблизно навпроти будинку № 80-86 закінчується територія Стрийського парку. Тут розташована станція дитячої залізниці «Сонячна» (первісно — «Дитяче містечко») Львівської дитячої залізниці, прокладеної у 1953 році. На цьому місці до 1910-х років існував велотрек, а в 1911 році був закладений спортивний майдан «Український город» і побудований стадіон товариства «Сокіл-Батько», дерев'яні трибуни якого були зведені за проєктом архітектора Євгена Нагірного і стилізовані під народну архітектуру. У 1938 році польська влада відібрала у товариства стадіон «для цілей оборони краю». У 1950—1953 роках на місці стадіону створили дитячий парк, проклали алею, прикрашену бюстами російських митців та скульптурною групою «Сталін і Горький», збудували парашутну вежу (розібрана у 1960-х роках) та ресторан.
За радянським генпланом 1960-х років, який передбачав перехід від моноцентричної концепції розвитку міста до поліцентричної, на непарному боці Стрийської мав постати комплекс адміністративних і громадських будівель обласного та міського значення — так званий південний підцентр, що повинен був розвантажити центр міста. На цьому місці з 1889 року до 1920-х років існував іподром Товариства вирощування коней, у 1923 році був зведений стадіон львівського спортивного клубу «Чарні» (після війни — «Динамо»). На стадіоні «Чарні» були бігові доріжки, футбольне поле, велотрек і тенісні корти. У 1963 році на цьому стадіоні відбувся перший офіційний матч ФК «Карпати». У 1980-х роках його залишки, як і залишки сусіднього стадіону товариства «Сокіл-батько», були остаточно ліквідовані. У 1986 році почалося будівництво першої черги підцентру — будинку обласної адміністрації, який мав стати композиційним центром комплексу, Будинку офіцерів Західного військового округу та Інституту українознавства НАНУ. 14-поверховий будинок обласної адміністрації (№ 35), зведений за проєктом архітекторів О. Базюка, В. Каменщика, М. Кошла, З. Підлісного і В. Куликівського, розташований на відступі від вулиці Стрийської, він Х-подібний у плані та спирається на масивний цокольний поверх. З 1996 року в цій будівлі базується обласна податкова адміністрація. З протилежного від Стрийської боку будинку мав постати круглий виставково-театральний зал обкому КПРС на 800 місць, сполучений із головною будівлею наземним переходом, проте будівництво зупинили ще наприкінці 1980-х років. У вересні 2018 року недобудовану споруду за 10 млн грн викупив Український католицький університет. Північніше будинку податкової у 1980-х роках за проєктом архітекторів В. Красільнікова, О. Агафонова, В. Каменщика та З. Підлісного почали споруджувати Будинок офіцерів і драматичний театр на 900 місць. Втім, це будівництво також заморозили наприкінці 1980-х років, а у 1999 році недобудований театр придбав УКУ. У 2002 році міська рада закріпила за університетом 4 га прилеглої до театру території, що дозволило знести недобудови та спорудити на їх місці університетське містечко УКУ. Наріжний камінь майбутнього студмістечка у червні 2001 року освятив Папа Римський Іван Павло II, втім, активна фаза будівництва почалася лише 2010 року. Проєкт навчального корпусу УКУ розробили у 2001 році архітектори І. Коваленко, Г. Калінін та І. Ковальчук. У 2016 році в центрі студентського містечка побудували церкву Софії Премудрості Божої, ближче до вулиці Стрийської стоїть сучасна дерев'яна церква Блаженних мучеників УГКЦ.
Далі по непарному боку Стрийської за радянських часів був створений парниковий комплекс, у XXI столітті на його місці планується звести так званий Innovation District IT Park — комплекс з офісних будівель, бізнес-центрів, IT-лабораторій, торгового центру, факультету УКУ з інформаційних технологій, готелю, дитячого садка, фітнес-залу та рекреаційної зони.
За колишнім парниковим господарством у 1907—1908 роках А. і К. Каменобродські звели будівлю міської електростанції (сучасна ТЕЦ-1). Проєкт цієї модерністичної із сецесійним декором будівлі розробив у 1907 році Адольф Піллер.
Від залізниці до межі міста
За залізницею вулиця Стрийська пролягає по території колишнього села Боднарівка, північна частина якого (від залізниці до вулиці Хуторівка) увійшла до меж Львова, а південна — у 1955 році, утворивши житловий масив Боднарівка.
На розі з вулицею Персенківка розташовані приміщення Львівського заводу будівельних виробів (№ 43 або вул. Персенківка, 2) — колишнього міського бетонного заводу, спорудженого після Першої світової війни.
З непарного боку, біля залізниці з 1920-х років існував міський іподром, перенесений сюди з ділянки, де розташована сучасна будівля податкової адміністрації. Восени 1945 року у цій місцевості почалося будівництво автоскладального заводу, оснащеного трофейним німецьким обладнанням. У 1949 році на базі цього підприємства створили Львівський автобусний завод (№ 45), який випустив свою першу продукцію в 1950 році. З часом територія заводу все розширювалася, зокрема, на початку 1970-х років поглинувши іподром, і зрештою зайняла майже весь квартал Стрийської від залізниці до вулиці Хуторівка. Поруч також розташовувалися склади та виробничі приміщення Львівського заводу гідромеханічних передач, виокремленого на початку 1990-х років, під час приватизації, з Львівського автобусного заводу. У 2006 році на заводі сталася пожежа, яка завдала значних збитків і підприємство почало занепадати. У 2010-х роках почали з'являтися плани забудови території колишнього заводу і зрештою 2018 року міська влада погодила будівництво комплексу багатоповерхових житлових будинку з паркінгом та приміщеннями громадського призначення. Трохи далі, на розі вулиці Стрийської та проспекту Святого Папи Івана Павла II (до 2021 року — частина вул. Хуторівка) у 2018—2021 роках компанією «Галжитлобуд» споруджено дванадцяти секційний сучасний житловий комплекс «Леви міста» (№ 45а).
На парному боці вулиці поблизу залізниці після першої світової війни спорудили цегельний завод «Радивил, Відмер і Желенський» (за радянських часів — цегельний завод № 7). Завод припинив свою діяльність на початку 1990-х років, у 2015—2016 роках буди знесені його приміщення, на місці яких почалося будівництво житлового кварталу «Національний». Між колишньою цегельнею та залізницею збереглася крихітна ділянка приватної малоповерхової забудови та, далі вглиб мікрорайону — невеликий каменеобробний завод «Каменяр» (№ 108).
На розі з вулицею Володимира Великого у 1975 році за проєктом архітекторів Б. Гапи та Володимира Дорошенка зведена 12-поверхова споруда видавничо-поліграфічного комплексу «Вільна Україна» (вул. Володимира Великого, 2) за проєктом архітектора В. Дорошенка. Будівництво розпочалося у 1970 році, на місці малоповерхової приватної забудови.
Мікрорайон між вулицями Володимира Великого і Науковою — найсхідніший та найперший за часом створення мікрорайон Південного житлового масиву. Цей масив став першим із планувальних житлових районів, запроєктованих у Львівському філіалі «Діпроміст», які мали постати на околицях Львова. Він займає велику ділянку від вулиці Стрийської до вулиці Кульпарківської, його забудова почалася наприкінці 1960-х років. Мікрорайон, що межує зі Стрийською, має вільне планування і складається з 5- та 9-поверхових типових житлових будинків. Із забудови Південного масиву до вулиці Стрийської приписані лише кілька будинків: дев'ятиповерхові будинки № 104 і № 106, зведені у 1970-х роках, і чотириповерхові будинки № 148 і № 148а, зведені у 1953—1954 роках. За радянських часів у будинку № 104 діяв магазин «Галантерея», у будинку № 106 — овочевий магазин і крамниця побутових товарів, у будинку № 148 — ще один овочевий.
На розі з вулицею Науковою розташований парк «Боднарівка», закладений у 1960-х роках (первісна назва — парк 50-річчя Жовтня). В його центрі у 1998—2005 роках за проєктом Р. Сивенького збудували церкву святих мучеників Бориса і Гліба УАПЦ. На місці церкви у 1960-х—1970-х роках був дитячий кінотеатр «Літак», оригінально розміщений у фюзеляжі літака Ан-10. У 1965 році у парку відкрили пам'ятник на могилі радянського військовика Веселова, який «загинув у боротьбі з ворогами радянської влади у 1950 році». Пам'ятник демонтували у 1990-х роках.
За парком, в глибині мікрорайону, стоїть зведена у 1950-х роках колишня будівля казарм внутрішніх військ (№ 146), яку займає Управління Західного територіального командування Національної Гвардії України.
Парну сторону Стрийської від вулиці Хуторівки до вулиці Володимира Вернадського займає забудова житлового масиву Боднарівка, запроєктована у 1960-х роках у рамках першої черги забудови околиць Львова. Детальний проєкт забудови даного відтинку Стрийської розробили архітектори А. Петрова, Я. Новаківський та І. Каганяк. За даним проєктом вздовж парного боку вулиці, на деякій відстані від червоної лінії забудови (задля зменшення шумового впливу) у 1970-х—1980-х роках звели низку типових 9-поверхових багатосекційних і 14-поверхових двосекційних будинків, що чергуються один з одним. Будинки в цьому мікрорайоні призначалися переважно для військових. У будинку № 57 за радянських часів діяв Окружний універмаг управління торгівлі ПрикВО, у будинку № 93 — магазин «Продукти», у будинку № 103 — «Воєнторг». У глибині мікрорайону, за будинком № 71-б, розташований Львівський бронетанковий завод (№ 73).
На розі з вулицею Володимира Вернадського у 1976—1980 роках звели автовокзал «Львів» (№ 109), який був розрахований на 800 відправлень на годину. Авторами проєкту були архітектори В. Сагайдаковський, М. Столяров та інженери В. Бойків і А. Єфремов. Цей автовокзал став першим із запланованих трьох автовокзалів Львова і мав забезпечувати транспортне сполучення міста у південному, східному та західному напрямках. Первісно автовокзал мали звести значно меншим за розмірами (на 400 відправлень на годину) та за типовим проєктом, проте завдяки активному спротиву львівських архітекторів вдалося провести закритий конкурс і реалізувати індивідуальний проєкт. Триповерхова із додатковим цокольним поверхом з тильного боку будівля автовокзалу має форму трилистника, який розділяє навколишній простір на три зони — зону центрального входу із площею, зону прибуття автобусів і зону відправлення. На першому поверсі розташований касовий зал, на другому — зал очікування, кафе і готель. Ці два поверхи просторово сполучаються між собою великим круглим отвором у перекритті, над яким первісно була підвішена унікальна декоративна люстра (автори Ф. Черняк, З. Флінта, А. Бокотей), втрачена після перебудови у 1990-х роках. На третьому поверсі розташовані службові приміщення, у цокольному — камери схову і допоміжні служби.
За будівлею автовокзалу у середині 2010-х років почали будувати сучасні багатоповерхові житлові комплекси «Леополь Таун» та «Квіти Львова».
Далі на парному боці Стрийської, за вулицею Карла Мікльоша, розташовані будівлі міського іподрому (№ 179), зведеного у 1980-х роках (четвертого за ліком іподрому у Львові). За радянських часів іподром був одним із найкращих, у 1987 році, за рішенням Держагропрому СРСР, його було зараховано до п'ятірки провідних іподромів колишнього СРСР. 26—27 червня 2001 року на іподромі відбулися літургії за участю Папи Римського Івана Павла II. 2008 року за іподромом почали будувати новий стадіон «Арена Львів» на 35 тис. глядацьких місць, відкритий 29 жовтня 2011 року. У 2012 році тут відбулися три матчі Євро-2012.
На непарному боці вулиці, на розі з вулицею Трускавецькою розташований комплекс НДІ матеріалів (№ 202), зведений у 1970-х роках, кілька громадських будівель та будівельний майданчик сучасного житлового комплексу. За вулицею Трускавецькою і до межі міста тягнеться мікрорайон приватної малоповерхової забудови 1930-х—1950-х років.
Транспорт
Вулиця Стрийська — важлива транспортна артерія Львова, вона сполучає центральну частину міста з Вулькою, Боднарівкою та Південним житловим масивом, за межею міста вулиця переходить в автошлях міжнародного значення (Київ—Чоп).
Після Другої світової війни у Львові почали розвивати тролейбус, першу лінію відкрили 27 листопада 1952 року, а влітку 1954 року проклали тролейбусну лінію по вулиці Стрийській, четверту в місті. Рух нею почався 7 листопада 1954 року, маршрут № 4 довжиною 8,8 км пролягав від площі Міцкевича через проспект Шевченка, далі вулицями Саксаганського, Костомарова, Шота Руставелі і Стрийською до Львівського автобусного заводу. Наступного, 1955 року цю лінію продовжили на 2 км далі на південь, до зупинки «7-й кілометр», яка розташовувалася навпроти танкоремонтного заводу, відкритого в Освіцькому гаю 1946 року. Цей тролейбусний маршрут отримав 5-й номер.
Влітку 1957 року проклали тролейбусну лінію на Новий Львів, 8 серпня нею запустили новий маршрут № 6, який прямував із центру до Нового Львова через вулицю Стрийську. Восени 1958 року тролейбусний маршрут № 2, який первісно сполучав центр міста і Богданівку, продовжили через проспект Шевченка та вулицю Стрийську до автобусного заводу, а наступного 1959 року тролейбусний маршрут № 4 по Стрийській скасували (його повністю дублювали нові маршрути № 2 і № 5), його номер передали новому тролейбусному маршрутові з центру до стадіону СКА на Клепарові. У 1971 році, через перевантаженість центру транзитним транспортом, тролейбусну мережу в районі площі Міцкевича, проспекту Шевченка, вулиці Саксаганського ліквідували, тому рух тролейбусів № 5 і № 6 обмежили вулицею Шота Руставелі, де влаштували розворотне кільце, а 1972 року маршрут № 2 скоротили до вулиці Січових Стрільців (пізніше його перейменували на маршрут № 13).
У грудні 1981 року тролейбусну лінію по вулиці Стрийській продовжили на 5,7 км до автовокзалу.
Станом на 2020 рік вулицею Стрийською курсує тролейбус № 25 «Вулиця Шота Руставелі — Автовокзал», на відтинку між автовокзалом і вулицею Науковою діє також тролейбусний маршрут № 22 «Університет — Автовокзал», на відтинку між автовокзалом і вулицею Івана Рубчака — маршрут № 23 «Вулиця Ряшівська — Автовокзал».
Персоналії
Белтовський Юліуш — скульптор і художник, професор. Мешкав і працював у будинку № 12
Галан Ярослав Олександрович — радянський письменник, у 1938—1941 роках мешкав у будинку № 46.
Злупко Степан Миколайович — український економіст, історик; у 1990—2006 роках мешкав у будинку № 28.
Куронь Яцек — польський громадський діяч, антикомуніст; дитячі роки провів у будинку № 36—42.
Шухевич Роман Осипович — український політичний і державний діяч, головнокомандувач Української повстанської армії. Замолоду захоплювався спортом і часто тренувався на стадіоні «Сокіл-Батько». У 1923 році на Запорозьких іграх, які проводилися на цьому стадіоні, встановив рекорди у бігу з перешкодами на 400 м і у плаванні на 100 метрів, а в естафеті 4×100 м команда Шухевича зайняла 2-ге місце.
В деяких джерелах помилково вказується, у будинку № 6 по вулиці Стрийській мешкав український письменник і поет Іван Франко з сім'єю. Насправді він у 1887—1893 роках мешкав неподалік, у одноповерховій садибі під № 10 на вулиці Зиблікевича (частина нинішньої вулиця Івана Франка від вулиці Зеленої до вулиці Менделєєва), та іноді використовував стару адресу садиби — вулиця Стрийська, 6. У 1912—1921 роках на місці садиби Франка спорудили великий адміністративний будинок, що має адресу вулиця Саксаганського, 13.
Пам'ятники та меморіальні таблиці
буд. № 28 — меморіальна таблиця на пошану Степана Злупка, який мешкав у цьому будинку.
буд. № 35 — пам'ятний знак на місці стадіону «Сокіл-Батько», встановлений у 2001 році. Розташування пам'ятного знаку вибрано неправильно, стадіон розташовувався трохи північніше, на місці сучасної станції дитячої залізниці «Сонячна».
буд. № 36—42 — меморіальна таблиця на пошану Яцека Куроня, який мешкав у цьому будинку.
буд. № 70 — меморіальна таблиця на пошану Лева Синицького, який мешкав у цьому будинку.
міський іподром — пам'ятний хрест на честь відвідин Львова Папою Римським Іваном Павлом II у 2001 році.
Колишні пам'ятники
У 1926 році на стадіоні «Сокіл-Батько» в рамках заходів із вшанування пам'яті Івана Франка на честь письменника висадили пам'ятний дуб, спиляний у радянські часи.
На території заводів, розташованих на вулиці Стрийській, були встановлені пам'ятники Володимиру Леніну: у 1964 році — на каменеобробному заводі, у 1967 році — на Львівському автобусному заводі, у 1969 році — на заводі «Львівприлад». Усі демонтовані у 1990-х роках.
У парку «Боднарівка» у 1965 році встановили пам'ятник на могилі радянського солдата Веселова, який «загинув у боротьбі з ворогами радянської влади у 1950 році». Авторами пам'ятника були Андрій Бокотей, Любомир Медвідь і Микола Рибенчук. У 1990-х роках пам'ятник демонтували.
На будинку № 46 у 1959 році встановили меморіальну дошку на честь Ярослава Галана, матеріал — сірий мармур. Дошку демонтували в рамках декомунізації у травні 2017 року.
У парку імені Богдана Хмельницького у 1969 році встановили монумент Бойової слави Збройних Сил СРСР, скульптори — Д. Крвавич, Е. Мисько, Я. Мотика, О. Пирожков, архітектори М. Вендзилович, А. Огранович. Урочисте відкриття відбулося 9 травня 1970 року. У грудні 2018 року розпочався демонтаж монументу через його аварійний стан, горельєфи зі стели пам'ятника передали до музею «Територія Терору». У березні 2019 року демонтували стелу з радянською зіркою, у липні 2021 року демонтували решту монументальної композиції.
Коментарі
Примітки
Джерела
Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s.
Najnowszy ksiąźkowy plan-informator miasta Lwowa ze spisem ulic oraz 14 planami miasta. — Lwów: Nakładem Edwarda Zimnego, 1939. — 60 s.
Посилання
Вулиці Галицького району Львова
Вулиці Франківського району Львова
Вулиці Сихівського району Львова
|
3067783
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/GDF%20Suez%20Grand%20Prix%202007%2C%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
|
GDF Suez Grand Prix 2007, парний розряд
|
GDF Suez Grand Prix 2007, парний розряд
Змагання в парному розряді жіночого тенісного турніру GDF Suez Grand Prix 2007 проходили в рамках Туру WTA з 21 по 29 квітня.
Жанетта Гусарова і Міхаелла Крайчек були чинними чемпіонками, але цього разу жодна з них не брала участі.
Агнеш Савай і Владіміра Угліржова виграли титул, у фіналі перемігши пару Мартіна Мюллер і Габріела Навратілова з рахунком 7-5, 6-2.
Сіяні пари
Марія Кириленко Олена Лиховцева (півфінал)
Елені Даніліду Ясмін Вер (півфінал)
Луціє Градецька Рената Ворачова (1-ше коло)
Агнеш Савай Владіміра Угліржова (чемпіонки)
Сітка
Сітка
Посилання
Draws
2007
Budapest Grand Prix
Budapest Grand Prix
|
392258
|
https://en.wikipedia.org/wiki/President%20of%20Ghana
|
President of Ghana
|
President of Ghana
The president of the Republic of Ghana is the elected head of state and head of government of Ghana, as well as commander-in-chief of the Ghana Armed Forces. The current president of Ghana is Nana Akufo-Addo, who won the 2020 presidential election against former president, John Dramani Mahama, by a margin of 4.23%. He was sworn into office for his second term on 7 January 2021.
Eligibility
According to Chapter 8, Article 62 of the 1992 Constitution of Ghana, a person shall not be qualified for election as the president of Ghana unless:
(a) is a citizen of Ghana by birth
(b) has attained the age of forty years; and
(c) is a person who is otherwise qualified to be elected a Member of Parliament, except that the disqualifications set out in paragraphs (c), (d), and (e) of clause (2) of article 94 of this Constitution shall not be removed, in respect of any such person, by a presidential pardon or by the lapse of time as provided for in clause (5) of that article.
Presidential candidates must lodge a nomination document signed by at least two registered voters in each district, and includes the name of a vice presidential running mate.
The president serves a four-year term. The president is limited to two terms, whether successive or separated. The first president for whom the term limits applied was Jerry Rawlings in 2001.
If the president dies, resigns, is permanently incapacitated, or is removed from office, the vice president automatically ascends as president for the balance of the term. If the vice president ascends to the presidency before more than half of the presidential term expires, the vice president is only allowed to run for a single full term as president. If both the president and vice president are unable to perform the duties of president, the Speaker of Parliament becomes acting president, and new elections must be held within three months.
Oath of office
The president of Ghana must be sworn in by the chief justice before Parliament and the citizens of Ghana. The president-elect must repeat the following:
"I, ___ having been elected to the high office of President of the Republic of Ghana do (in the name of the Almighty God swear) (solemnly affirm) that I will be faithful and true to the Republic of Ghana; that I will at all times preserve, protect and defend the Constitution of the Republic of Ghana; and that I dedicate myself to the service and well-being of the people of the Republic of Ghana and to do right to all manner of persons.
I further (solemnly swear) (solemnly affirm) that should I at any time break this oath of office; I shall submit myself to the laws of the Republic of Ghana and suffer the penalty for it. (So help me God)".
Insignia
After the oath of office has been taken by the elected president, these following insignia are handed over to the president. These devices are used to display the rank of his/her office and are used on special occasions.
President's Sword (image) and the Presidential Seat, Presidential standard pole and state sword. A carved wooden seat overlaid with gold.
Powers and duties of the president
Chapter 8 of the Constitution of Ghana states the duties and the powers of the president.
The president is required to:
uphold the Constitution
exercise executive authority
preserve the safety and homeland of Ghana.
Also, the president is given the powers:
as the leader of the executive branch of government
as the commander-in-chief of the military
to declare war
to hold referendums regarding issues of national importance
to issue executive orders
to issue medals in honor of service for the nation
to issue pardons
to declare a state of emergency suspending all laws or enacting a state of martial law.
The president may execute or cause to be executed treaties, agreements or conventions in the name of the Republic of Ghana. The president shall take precedence over the populace of the Republic of Ghana and may refer important policy matters to a national referendum, declare war, conclude peace and other treaties, appoint senior public officials, and grant amnesty (with the concurrence of the Parliament of Ghana). In times of serious internal or external turmoil or threat, or economic or financial crises, the president may assume emergency powers "for the maintenance of national security or public peace and order".
The president shall be removed from office if found, in accordance with the provisions of the Constitution, Chapter 8 section 69 (ii) – prejudicial or inimical to the economy or the security of the Republic of Ghana. The president shall cease to hold office on the date the Parliament of Ghana votes to remove the president from office.
Presidential Aircraft
The official presidential aircraft is a Dassault Falcon 900, registration 9G-EXE, which was acquired in 2010. The aircraft was overhauled for six months in 2022, and returned to service in February 2023.
The presidential aircraft uses the colour scheme of the flag of Ghana in stripes, with the Ghanaian coat of arms on the tail.
In 2011, the government purchased an Embraer 190 making a part payment of $55m however it was revealed in 2020 that the jet was not delivered. There has been some speculation to whether or not the delivery was cancelled due to the government defaulting on its payment.
List of presidents
Timeline since 1960
Latest election
See also
Chief of Staff (Ghana)
References
Politics of Ghana
Articles which contain graphical timelines
1960 establishments in Ghana
|
2098254
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Myoma
|
Myoma
|
Myoma
A myoma is a type of tumor that involves muscle cells. There are two main types of myoma:
Leiomyomas which occur in smooth muscle. They most commonly occur as uterine fibroids, but may also form in other locations.
Rhabdomyomas which occur in striated muscle. They are rare tumors, occur in childhood and often become malignant.
Whether or not angiomyomas are a type of leiomyoma or a separate entity is disputed as of 2014.
Myomas are benign tumors of the uterus that can affect the fertility of a woman depending mainly on three factors:
Size (cut off value 4-5 cm)
Number
Location (they can be intramural, subserous or submucous). Submucous ones are worst from a fertility point of view, while subserous are less dangerous.
Some of the most common symptoms are: abundant menstrual bleeding, longer menstrual periods, pelvic pressure, constipation, a need to urinate continuously.
References
External links
Types of neoplasia
|
1345695
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/The%20Moment%20of%20Truth%20%28%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC%20C-Bo%20%D1%82%D0%B0%20Killa%20Tay%29
|
The Moment of Truth (альбом C-Bo та Killa Tay)
|
The Moment of Truth (альбом C-Bo та Killa Tay)
The Moment of Truth — спільний альбом американських реперів C-Bo та Killa Tay, виданий лейблом Siccness.net 7 березня 2006 р. Виконавчий продюсер: C-Bo.
Список пісень
Посилання
Музичні альбоми 2006
Альбоми C-Bo
|
45633202
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wrestling%20at%20the%202016%20Summer%20Olympics%20%E2%80%93%20Women%27s%20freestyle%2069%20kg
|
Wrestling at the 2016 Summer Olympics – Women's freestyle 69 kg
|
Wrestling at the 2016 Summer Olympics – Women's freestyle 69 kg
Women's freestyle 69 kilograms competition at the 2016 Summer Olympics in Rio de Janeiro, Brazil, took place on August 17 at the Carioca Arena 2 in Barra da Tijuca.
This freestyle wrestling competition consists of a single-elimination tournament, with a repechage used to determine the winner of two bronze medals. The two finalists face off for gold and silver medals. Each wrestler who loses to one of the two finalists moves into the repechage, culminating in a pair of bronze medal matches featuring the semifinal losers each facing the remaining repechage opponent from their half of the bracket.
The medals for the competition were presented by Habu Ahmed Gumel, IOC member, Nigeria, and the gifts were presented by Karl-Martin Dittmann, United World Wrestling board member.
Schedule
All times are Brasília Standard Time (UTC−03:00)
Results
Legend
F — Won by fall
Final
Top half
Bottom half
Repechage
Final standing
References
External links
NBC Olympics Coverage
Wrestling at the 2016 Summer Olympics
Women's events at the 2016 Summer Olympics
Olym
|
217041
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%83%D0%B4%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%B0
|
Заудайка
|
Заудайка
Села:
Заудайка — Чернігівська область, Прилуцький район, Ічнянська міська громада
Заудайка — Чернігівська область, Прилуцький район, Малодівицька селищна громада
|
6478282
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Castelnuovo%20Nigra
|
Castelnuovo Nigra
|
Castelnuovo Nigra is a comune (municipality) in the Metropolitan City of Turin in the Italian region Piedmont, located about north of Turin. It is formed by the union of two villages: Sale Castelnuovo and Villa Castelnuovo
References
External links
Official website
Canavese
|
1174603
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8F-%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%83%D0%B9%20%28%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%29
|
Валя-Мерулуй (комуна)
|
Валя-Мерулуй (комуна)
Валя-Мерулуй — комуна у повіті Галац в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Валя-Мерулуй (2660 осіб)
Миндрешть (1079 осіб)
Комуна розташована на відстані 199 км на північний схід від Бухареста, 52 км на північний захід від Галаца, 146 км на південь від Ясс.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у комуні проживали осіб, усі — румуни. Усі жителі комуни рідною мовою назвали румунську.
Склад населення комуни за віросповіданням:
Посилання
Дані про комуну Валя-Мерулуй на сайті Ghidul Primăriilor
Примітки
Комуни повіту Галац
|
318297
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96
|
Зверхівці
|
Зверхівці — село в Україні, у Сатанівській селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 339 осіб.
На північ від села розташована ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Урочище «Качанове».
Символіка
Герб
Щит перетятий золотою балкою, зубчатою вгорі. У першій синій частині золота голова оленя з срібними рогами, супроводжувана вгорі справа золотим сонцем з шістнадцятьма променями. У другій червоній частині золотий римський шолом. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис «ЗВЕРХІВЦІ».
Прапор
Квадратне полотнище розділене горизонтальною жовтою смугою, зубчастою угорі, у співвідношенні 5:2:5. На верхній синій смузі жовта голова оленя з білими рогами, обернена до древка, у верхньому древковому куті жовте сонце з шістнадцятьма променями. На нижній червоній смузі жовтий римський шолом.
Пояснення символіки
Олень – символ відваги і швидкості, крім того, це частина герба Сатанова. Сонце – символ Поділля. Римський шолом і золота балка – символ Траянового валу, що був побудований римськими легіонерами в цих місцях.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними :
Відомі люди
У селі народився Олександр Іларіонович Бандура (21 травня 1918 — 24 лютого 2005) — український видавець, перекладач.
Посилання
Погода в селі Зверхівці
Села Хмельницької області
Населені пункти Хмельницького району
|
3203500
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Keystone%20Air%20Service
|
Keystone Air Service
|
Keystone Air Service Ltd. was an airline that served Manitoba, Canada, with charter services to anywhere in North America. Keystone had been flying since 1985 and provided air charter service to as far north as Alert, Nunavut. In 2015 merged into Wings over Kississing.
Destinations
Anywhere in North America
Fleet
The Keystone Air Service fleet included:
Incidents and accidents
On September 15, 2015, a Piper PA-31 with two crew and six passengers crashed 2 kilometers from Thompson, Manitoba airport shortly after takeoff. All eight people were transported to hospital. The crash was caused by the fueler mistakenly filling the plane with jet fuel, instead of the required Avgas.
In 2012, a Piper PA-31 carrying five passengers stalled on final approach and crashed near North Spirit Lake, Ontario due to adverse weather and icing conditions. The aircraft was destroyed and four passengers (including the pilot) were killed, while one passenger sustained serious injuries.
In 2002, a Piper PA-31-350 ran out of fuel and crashed at an intersection in Winnipeg, MB after a missed approach to Winnipeg International Airport runway 36. All seven passengers and several occupants in a vehicle on the ground were injured in the crash, and one passenger subsequently died from injuries.
In 2001, a Piper PA-31 landed gear up on runway 13 in Winnipeg, MB. In a post-accident investigation, the gear was found to have been in the fully retracted position at the time of landing and no mechanical abnormality was found.
In 2000, a Piper PA-31 crashed in a wooded area 2 miles from the Winnipeg International Airport after the right engine failed due to substantial water in the fuel tank.
See also
List of defunct airlines of Canada
References
External links
Keystone Air Service
Winnipeg Esso Avitat
St. Andrews Airport
cbs.ca
Regional airlines of Manitoba
Airlines established in 1985
Defunct airlines of Canada
Airlines disestablished in 2015
1985 establishments in Manitoba
Canadian companies disestablished in 2015
Canadian companies established in 1985
|
6224555
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Goderville
|
Goderville
|
Goderville is a commune in the Seine-Maritime department in the Normandy region in northern France.
Geography
A farming and light industrial town situated to the south of Fécamp, at the junction of the D10, D925 and D139 roads, in the Pays de Caux.
History
The first mention of Goderville is on a royal charter in 875 by Charles the Bald. Charles was said to have the most bald head in all of the land. It dealt with the value and number of properties belonging to the chapter of Rouen. The town got its name from the family of Godard of Vaulx, first unknown lord of the manor. In 1492, they allied themselves by marriage to the Roussel family. In March 1651, Goderville was elevated to a baronetcy by letter patent.
Until the French Revolution, the town was governed as a ‘sergenterie’. The market, notable for linen, has existed since the 16th century. Goderville absorbed the commune of Crétot in 1825.
Heraldry
Population
Places of interest
A fifteenth-century fortified house.
A feudal moated motte.
The sixteenth-century Veslière farmhouse, built on an ancient priory.
The sixteenth-century farmhouse at the hamlet of Maudit.
The church of Sainte-Madeleine, constructed in 1865.
Notable people
Guy de Maupassant based "La Ficelle" in Goderville.
Antoine Vincent Arnault (1766–1834), politician, poet and author, member of the Académie française, died in Goderville.
Émile Bénard (1844–1929), architect and painter, was born in Goderville.
Jean Prévost (1901–1944), Goderville was the family home of the writer and member of the Maquis, who went by the pseudonym ‘Captain Goderville’.
See also
Communes of the Seine-Maritime department
References
Communes of Seine-Maritime
|
129470
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%BC%D0%B5%D1%85%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0
|
Статистична механіка
|
Статистична механіка — розділ фізики, який, використовуючи статистичний підхід теорії ймовірності, вивчає макроскопічні властивості фізичних систем, що складаються із великого числа часток.
Основні засади
Попри той факт, що рівняння, які задають закони руху атомів та молекул, є відомими, в разі, коли цих атомів чи молекул надзвичайно багато, марно сподіватися, що ці рівняння можливо розв'язати. Проте,
велике число часток в системі дозволяє застосовувати статистичний підхід. Основна ідея цього підходу полягає ось у чому.
Замість того, щоб вивчати еволюцію окремої системи, розглядяють усі можливі мікроскопічні стани, в яких вона може перебувати, й проводять усереднення певних фізичних величин, підраховуючи ймовірності реалізації того чи іншого значення.
Набір усіх можливих мікроскопічних станів системи називають статистичним ансамблем.
Постулюється, що усереднення за ансамблем дає той же результат, що й усереднення за часом. Строгого доведення такого припущення не існує, але воно, схоже, дає дуже задовільні результати.
Ансамблі
Усереднення у статистичній фізиці проводиться по усіх можливих мікроскопічних станах.
Найпростішим із статистичних ансамблів є мікроканонічний ансамбль, в який включають всі мікроскопічні стани, що мають певну енергію. Мікроканонічний ансамбль використовується для опису ізольованих систем, енергія яких залишається сталою завдяки закону збереження енергії.
У випадку систем, які перебувають в тепловому контакті із середовищем (термостатом), енергія системи може змінюватися. Сталою у рівноважному стані залишається інша макроскопічна величина — температура. Такими є, зокрема, окремі області ізольованої системи. Такі системи описуються ширшим ансамблем — який називають канонічним.
Нарешті, якщо система може обмінюватися з середовищем не лише енергією, а й частинками, то розглядають великий канонічний ансамбль.
Розподіли
Метою статистичної фізики є визначати ймовірность реалізації того чи іншого макроскопічного стану й знаходити значення макроскопічних параметрів, таких як об'єм, тиск, температура, густина тощо. Для проведення усереднення за ансамблем необхідно знати ймовірність реалізації того чи іншого мікроскопічного стану. Ця ймовірність задається функцією розподілу.
Якщо, наприклад, у класичній фізиці система описується набором координат і імпульсів частинок
, а макроскопічна величина A є функцією цих координат і імпульсів, то
,
де є функцією розподілу, а інтегрування проводиться за всім фазовим простором.
Свої функції розподілу визначають для кожного типу ансамблів.
Крім функцій розподілу для системи в цілому, яка визначає ймовірність реалізації певного мікроскопічного стану, часто
розглядають також одночастинкові функції розподілу, які визначають ймовірність того, що конкретна часка, атом чи молекула, перебуватиме в певному стані, наприклад, матиме певну швидкість.
Одночастинкова функція розподілу визначається через усереднення функції розподілу системи по всіх змінних, окрім певної вибраної.
.
Для однорідної в просторі системи одночастинкова функція розподілу не залежить від координати частинки, а лише від її імпульсу.
Аналогічним чином вводиться двочастинкова функція розподілу
.
Цю процедуру можна продовжити, вводячи три-, чотири- і т. д. частинкові функції розподілу.
Кореляційні функції визначають ймовірність того, що, наприклад, два атоми перебуватимуть на певній віддалі. Розглядають двочастинкові, тричастинкові і т. д. кореляційні функції.
Класична і квантова статистична механіка
В залежності від властивостей систем, які вивчають методами статистичної механіки, її розділяють на класичну й квантову. В класичній статистичній механіці розглядають системи класичних частинок, рух яких описується рівняннями Ньютона. Класична статистична фізика дає задовільні результати за високих температур, однак за низьких температур важливим стає квантовий характер руху частинок, що призводить до інших результатів. Рух квантових систем описується квантовими рівняннями, наприклад, рівнянням Шредінгера або аналогічним йому рівнянням для матриці густини. Для квантових частинок зовсім нового звучання набирає принцип нерозрізнюваності частинок. Як наслідок, поведінка системи бозонів є принципово відмінною від поведінки системи ферміонів, і обидві відрізняються від поведінки класичних частинок.
Див. також
Ергодична гіпотеза
Література
Статистична фізика
|
697107
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ming-Na%20Wen
|
Ming-Na Wen
|
Ming-Na Wen (born November 20, 1963) is an American actress and model. She is best known for playing Melinda May / The Cavalry in Agents of S.H.I.E.L.D. (2013–2020). Wen made her breakthrough in The Joy Luck Club (1993) as June Woo. She also voiced the eponymous character in the animated film Mulan, its sequel, and reprised the role as Mulan in the video game. Additionally, Wen made a cameo appearance in the live-action remake of Mulan (2020).
She is also known for playing Fennec Shand in The Mandalorian (2019–2020), Star Wars: The Bad Batch (2021), and The Book of Boba Fett (2021–2022) and for playing Dr. Jing-Mei "Deb" Chen in the medical drama series ER (1995–2004). Her other works include Kingdom Hearts II (2005), Sofia the First (2014), and Ralph Breaks the Internet (2018); the roles of Chun-Li in Street Fighter (1994), Detective Ellen Yin in The Batman (2004–2005); and Camile Wray in Stargate Universe (2009–2011). She was honored as a Disney Legend in 2019.
Early life, family and education
Wen was born on November 20, 1963, on Coloane, one of the two main islands of Macau. Her mother Lin Chan Wen moved to Macau in the 1950s, from Suzhou, China, to escape communism. Her father is of Malaysian Chinese descent. She has an older brother Jonathan and a younger brother Leong.
Wen's parents divorced when she was an infant, and she moved with her brother and mother to Hong Kong. Wen attended a Catholic school in Hong Kong. Her mother worked three jobs to provide for the family. Her mother remarried to Chinese American Soo Lim Yee, and when Wen was four years old, the family moved to New York City. Her younger brother Leong was born there.
After five years, Wen's mother and stepfather relocated their family to the Pittsburgh, Pennsylvania, area, where they bought and operated Chinatown Inn restaurant (established in 1943) which is still operating. They resided in the suburb of Mt. Lebanon, Pennsylvania, and Wen attended Mount Lebanon High School. She majored in theatre at Carnegie Mellon University in Pittsburgh, graduating in 1986.
Career
1985–1997: Breakthrough with The Joy Luck Club
Wen's first television role was as a royal trumpeter in the children's television series Mister Rogers' Neighborhood in 1985. From 1988 to 1991, she played Lien Hughes, the daughter of Tom Hughes, on the soap opera As the World Turns.
After starring in the acclaimed film The Joy Luck Club (1993), Wen landed the role of Dr. Jing-Mei "Deb" Chen on the NBC drama series ER. It was a recurring role during the 1994–1995 season, but she returned in 1999 as a series regular, remaining on the show until midway through Season 11 in 2004. Wen also played Chun-Li in Street Fighter (1994) and co-starred on the sitcom The Single Guy from 1995 to 1997.
1998–2012: Mulan, established actress and other ventures
Wen provided the voice for the title character in the 1998 animated film Mulan, its direct-to-video sequel, Mulan II, and the video game Kingdom Hearts II, subsequently winning an Annie Award. She voiced Aki Ross in the animated film Final Fantasy: The Spirits Within, and Detective Ellen Yin in the animated series The Batman. She voiced a minor character Jade in the HBO animated series Spawn.
In 2004, Wen won a Hollywood Home Game on the World Poker Tour. In fall 2005, she starred on the NBC drama series Inconceivable as the lead character, Rachel Lu. However, the series was canceled after only two episodes. Her next TV role was an FBI agent in the Fox kidnap drama series Vanished, which premiered in the fall of 2006, but it was canceled. She also played a college professor in the comedy series George Lopez.
On October 8 through October 29, 2007, Wen (billed as Ming Wen) appeared in a four-episode arc of CBS's Two and a Half Men, playing Charlie Sheen's love interest, a judge closer to his own age. In November 2008, she guest-starred on two ABC series: Private Practice and Boston Legal. From December 5–6, 2008, Wen starred in a benefit production of the musical Grease with "Stuttering John" Melendez at the Class Act Theatre.
Wen was cast as a regular in the Stargate Universe television series from October 2009 to May 2011 as political attaché Camile Wray. Wen appears in Disney Through the Decades, a documentary short about the history of The Walt Disney Company, hosting the 1990s section.
Wen appeared on the Syfy series Eureka as the inquisitive US Senator Michaela Wen, beginning in season four in 2011 and serving as a major villain in the fifth and final season in 2012.
2013–present: Agents of S.H.I.E.L.D., Star Wars and other works
Wen starred as Agent Melinda May in the ABC superhero drama series Agents of S.H.I.E.L.D., which premiered on September 24, 2013.
In August 2014, Wen reprised her role as Mulan for the first time since Kingdom Hearts II in the Disney Channel series Sofia the First. Wen's daughter has a recurring role on the show as Princess Jun.
On December 7, 2017, Marvel Entertainment launched a new animation film franchise Marvel Rising: Secret Warriors. Wen voiced Hala the Accuser, the main antagonist of the film, working with Agents of S.H.I.E.L.D. co-star Chloe Bennet. That same year, she once again provided the voice of Mulan in Ralph Breaks the Internet.
In 2019, it was announced that Wen would be a cast-member of the Star Wars TV series The Mandalorian, playing Fennec Shand. She reprised the role vocally in Star Wars: The Bad Batch, and the live-action series The Book of Boba Fett.
In 2022, Wen made an appearance on Young Sheldon as Dr. Lee, an experimental physicist responsible for mitigating conflict within a team of scientists. She is set to recur on the second season of HBO Max's Hacks.
Artistry and legacy
Wen's roles as Melinda May and Fennec Shand in Agents of S.H.I.E.L.D. and The Book of Boba Fett respectively, have received critical acclaim. In December 2021, she was included in the list of BBC's 100 Women of 2021. Wen received a star on the Hollywood Walk of Fame in 2023.
She is also well known for her work with Disney. WDW Magazine writer Aaron Widmar called Wen an "incredibly talented Chinese actress, who has had a remarkable career that seems to only gain steam as it progresses—a rarity in Hollywood". He went on to say that she has "broken through barriers for Asian performers". In a 2014 article by a Chinese evening magazine based in Kunming, China, the Spring City Evening News wrote that "among the second-generation Chinese children who immigrated to the United States with their parents, Wen adhered to the excellent Chinese culture and etiquette." She was named a Disney Legend at the 2019 D23 Expo for her outstanding contributions to the Disney company.
Personal life
In 1990, Wen married American film writer Kirk Aanes. They divorced three years later. On June 16, 1995, Wen married Eric Michael Zee and together they have a daughter and a son. Wen's first pregnancy was written into the ER script, with her character placing the child for adoption. Wen's daughter followed her mother's footsteps in voice acting, and voices Princess Jun in the Disney Channel-animated series Sofia the First, credited as Michaela Zee.
Wen is trilingual, fluent in English, Cantonese and Mandarin. She is a Buddhist.
Filmography
Film
Television
Web series
Video games
Awards and nominations
Notes
References
External links
1963 births
Living people
20th-century American actresses
21st-century American actresses
Actresses from California
Models from California
Actresses from Queens, New York
American actresses of Chinese descent
American people of Malaysian descent
American film actresses
American models
American soap opera actresses
American Buddhists
American video game actresses
American voice actresses
Annie Award winners
Carnegie Mellon University College of Fine Arts alumni
Disney Legends
Macau emigrants to the United States
Macau emigrants to Hong Kong
Mt. Lebanon High School alumni
Hong Kong emigrants to the United States
People from Calabasas, California
People from Mt. Lebanon, Pennsylvania
Macau people
|
2191089
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0
|
Оживальна форма
|
Оживальна форма (також «оживало», від ) — обтічна дво- або тривимірна форма, проміжна між конусом і еліпсоїдом. Термін вживається зазвичай при описі форми крил літака, снарядів і куль, а також зрідка в архітектурі.
Застосування
Застосування оживальної форми для тіл, що рухаються в повітряному середовищі, почалося в XIX столітті; до цього артилерійські снаряди та кулі зазвичай мали сферичну форму. Серед переваг оживальной форми перед іншими (конічною і напівсферичною/еліптичною) зазначаються:
зменшення опору повітрю і пов'язане з цим збільшення дальності стрільби для снарядів, куль і ракет;
зменшення аеродинамічного нагріву головних частин балістичних ракет і космічних кораблів.
Характеристика форми
Класична оживальна форма («оживало Кармана») утворена дугами двох кіл (див. рисунок; в тривимірному випадку використовується обертання цих дуг). «Гостроту» форми при цьому можна охарактеризувати відношенням радіуса кіл до максимального діаметра (калібру в разі снаряда/кулі). Чим більше це відношення, тим «гостріше» виглядає тіло. Для куль відношення зазвичай лежить в межах від 4 до 10 (типово близько 6); для снарядів доходить до 16.
Куля називається тип «Спітцер» (від , загострена куля), якщо її кінець не є округленими, а дотична утворююча ожівальну форму дуг окружності в місцях сполучення з циліндричною частиною кулі паралельна сторонам циліндра.
У архітектурі
Арки і вікна оживальної форми, традиційні для готичної архітектури, їх називають «стрілчасті».
Арки оживальної форми, наприклад з дерев'яних конструкцій, також іменовані «високими арками» використовуються при зведенні складських приміщень для зберігання сипучих матеріалів.
Примітки
Література
Статья «Оживальная часть снаряда» в Морском словаре
Аеродинаміка
Боєприпаси
Конструкція літальних апаратів
|
945817
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%BA
|
Керамік
|
Керамік
«Керамік» — український футбольний клуб з міста Баранівки Житомирської області
Керамік — один з районів Стародавніх Афін
Керамік — селище, Можгинський район, Удмуртія
Керамік — селище, Покровський район, Донецька область
|
5053841
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%80%20%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%BE
|
Тамір Пардо
|
Тамір Пардо (Єрусалим, Ізраїль) — колишній директор Моссаду з 2011 по 2016 рік. Про призначення було оголошено прем'єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу 29 листопада 2010 року.
Біографія
Пардо народився в Єрусалимі в родині іммігрантів. Батько походив з Туреччини, а мати мала сербсько-єврейське походження. У 18 років, коли пішов на строкову службу в Армії оборони Ізраїлю, він вступив добровольцем до десантників. Закінчив офіцерські курси, згодом служив офіцером зв'язку в елітному підрозділі спеціального призначення Саєрет Маткаль. Також служив у Шалдагській частині. Був членом підрозділу під командуванням Йонатана «Йоні» Нетаньягу та брав участь в операції «Ентеббе». Нетаньяху, старший брат нинішнього прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу, був убитий під час операції.
Після закінчення військової служби Пардо приєднався до Моссаду в 1980 році й служив на посадах початкового технічного рівня. Брав участь у кількох секретних операціях, тричі був нагороджений Ізраїльською премією безпеки. Піднявся по кар'єрним сходинкам і врешті-решт став начальником відділу «Кешет», відповідальним за операції, включно з отриманням електронної розвідки за допомогою прослуховування та фотографічних методів. У 2005 році стояв у черзі на підвищення на другу посаду в організації, коли цю посаду отримав інший. Після цього генеральний директор Моссаду Меїр Даган передав Пардо армії оборони Ізраїлю, де він служив старшим радником з операцій ізраїльського Генерального штабу. Служив на цій посаді під час Ліванської війни 2006 року. Після того як Даган звільнив свій номер 2, він запросив Пардо повернутися в Моссад і взяти на себе цю роль. Пардо зробив це, вірячи, що коли Даган піде на пенсію, йому запропонують роботу. Однак термін Дагана був продовжений, і він не пішов у відставку, як очікувалося. Це змусило Пардо залишити Моссад, після чого він почав приватний бізнес з ізраїльським підприємцем, який займається азартними іграми в Інтернеті Ноамом Ланіром, і став головою Shizim Group.
Очільник Мосаду
Ізраїльські ЗМІ повідомили, що першому кандидату Нетаньяху на посаду голови Моссада, генеральному директору Teva Pharmaceutical Industries, генерал-майору у відставці Шломо Янаї, було запропоновано роботу, але він відмовився. З кількох інших кандидатів Пардо був єдиним, хто служив у Моссаді. Його вибір міг відображати бажання з боку прем'єр-міністра Нетаньяху продемонструвати спадкоємність, обравши кандидата з лав організації.
Передбачалося, що Пардо продовжить роботу свого попередника, Меїра Дагана, намагаючись перешкодити будь-яким спробам уряду Ісламської Республіки Іран створити ядерну зброю.
2 серпня 2011 року німецький новинний вебсайт Шпіґель опублікував статтю під назвою «Моссад стоїть за вбивствами в Тегерані, каже джерело», в якій стверджувалося, що він отримав інформацію від «джерела ізраїльської розвідки», пов'язуючи Моссад під керівництвом Таміра Пардо як його керівника відповідальним за вбивством Даріуша Резайнежада вченого розробника іранської ядерної зброї у Тегерані 23 липня 2011. Повідомлення було передруковане кількома інформаційними агентствами, але без надання додаткових джерел для підтвердження інформації.
Громадянська позиція
Після того, як залишив посаду директора Моссаду, активно критикував прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху та його судові реформи 2023 року. Закликав Нетаньяху піти у відставку та постати перед судом за звинуваченнями в участі в державному перевороті та звинуватив ізраїльський уряд у нагляді за державою апартеїду. Також звинуватив Нетаньяху в плануванні прямого нападу на Іран і в шпигунстві як за собою, так і за Бенні Ганцем, тодішнім начальником Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю.
Примітки
Випускники Тель-Авівського університету
Сербські євреї Ізраїлю
Народились 1953
Керівники Моссаду
|
83612
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%87%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D1%80
|
Кочегар
|
Кочегар (від , від ранішого *кочергар, пов'язаного з кочерга) — людина, що веде завантаження палива в топку локомотива, пароплава тощо. Кочегар також є відповідальним за чищення топки, продування котла, нагляд за арматурою і гарнітурою котлів, нагляд за живленням котла водою і виконує загальне спостереження за котлом і топкою.
Див. також
Топка
Паровий котел
Посилання
Кочегар. Медична енциклопедія 1928-36 рр.
к
Професії
|
1334334
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Рудницький Володимир Андрійович
|
Рудницький Володимир Андрійович
Володимир Андрійович Рудницький (25 липня 1876 - †?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м. Житомир. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, артилерійське училище. Станом на 1 січня 1910 р. — штабс-капітан 45-ї артилерійської бригади (Вількомир). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 17 жовтня 1918 р. — командир 3-го важкого гарматного полку Армії Української Держави. Навесні 1919 р. був приділений до штабу 1-ї Волинської гарматної бригади Дієвої армії УНР.
17 травня 1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. З 29 вересня 1919 р. — у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З кінця жовтня 1919 р. — приділений до штабу 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР.
Подальша доля невідома.
Джерела
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 79–83
Уродженці Житомира
Вояки Армії Української Держави
Офіцери Армії УНР
|
4899779
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B1%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81-%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B4%D0%B6
|
Черкаський державний бізнес-коледж
|
Черкаський державний бізнес-коледж (засновано у 1966 р.) — заклад вищої освіти у м.Черкаси, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям ступенів «молодший бакалавр», «фаховий молодший бакалавр» та «бакалавр» за низкою спеціальностей:
«Інженерія програмного забезпечення»;
«Комп'ютерна інженерія»;
«Мультимедійний дизайн»;
«Маркетинг»;
«Економіка»;
«Підприємництво та торгівля»;
«Облік та оподаткування»;
«Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок».
Директор: Куклін Олег Володимирович, професор, доктор економічних наук, заслужений працівник освіти України, депутат Черкаської обласної ради.
Черкаський державний бізнес-коледж офіційно увійшов в трійку найкращих коледжів України за міжнародним рейтингом «The Webometrics Ranking of World Universities» (станом на липень 2023 року займає загальне 226 місце), а за рейтингом "AD Scientific Index 2023" зайняв 152 місце серед українських університетів. У рейтингу кращих університетів України всесвітньої пошукової системи університетів «Uni Rank» Черкаський державний бізнес-коледж став 188 та 1-серед коледжів.
За показниками залучення грантових ресурсів та участі студентів (викладачів) у програмі Європейського Союзу «Еразмус+» (отримано 33 персональні гранти), а також у різноманітних європейських та американських освітніх програмах, залишається лідером серед коледжів (академій, інститутів) України з 2019 року.
Станом на вересень 2023 року 10 студентів отримали гранти та навчаються за кордоном: 4 - США, 3 - Канада, 2 - Латвія, 1 - Нідерланди).
За підсумками вступної кампанії 2023 року навчальний заклад посів 7 місце у рейтингу найпопулярніших коледжів України серед абітурієнтів (506 абітурієнтів вступили до бізнес-коледжу з 11 областей України).
Станом на 01 вересня 2023 року до занять приступили 1202 студента.
Історія
У 1962 році у Черкасах розпочалось будівництво заводу з виробництва азотних добрив - Черкаського хімічного комбінату. Сьогодні завод відомий як Приватне акціонерне товариство "Азот".
Виконавчий комітет Черкаської міської Ради, керуючись Постановою Ради Міністрів СРСР від 7 листопада 1963 року № 1210, виділив земельну ділянку площею 2,04 гектара для будівництва технічного училища, яке б готувало робітничі кадри для майбутнього промислового гіганта України.
Навчальний заклад було засновано у 1966 році згідно з наказом Державного комітету Ради Міністрів УРСР по професійно-технічній освіті № 57 від 4 травня 1966 року. Згідно з наказом Черкаського обласного управління професійно-технічної освіти від 10 травня 1966 року № 47 заклад отримав назву "Технічне училище № 2 м. Черкаси".
За роки існування навчальний заклад декілька разів реорганізовувався. Так, згідно з наказом Черкаського обласного управління професійно-технічної освіти №212 від 10 серпня 1984 року заклад освіти реорганізовано в "Середнє професійно-технічне училище № 10 м. Черкаси", відповідно до наказу Міністерства народної освіти Української РСР від 04 квітня 1991 рок №82 навчальний заклад отримав назву "Вище професійне училище №10 м. Черкаси".
У 1985 році було зведено другий навчальний корпус, в 2021 році завершили реконструкцію першого навчального корпусу.
Першим директором навчального закладу був Всеволод Омелянович Барабаш. Він обіймав посаду впродовж 1966-1967 років. Він був заступником начальника відділу обладнання на Черкаському хімічному комбінаті. Впродовж наступних років на чолі навчального закладу були:
Борис Андрійович Єфремов (1967 - 1969 рр.).
Анатолій Олександрович Кучеренко (1969 - 1985 рр.).
Володимир Наумович Стороженко (1985 - 1990 рр.).
В лютому 1990 року на посаду директора "Середнього професійного технічного училища №10 м. Черкаси" був призначений Олег Володимирович Куклін, котрий з січня 1985 року обіймав різні посади в навчальному закладі такі як, майстер виробничого навчання, викладач, старший майстер та заступник директора з навчально-виробничої роботи.
Впродовж перших 25 років свого існування, заклад освіти спеціалізувався на підготовці фахівців, головним чином, для Публічного акціонерного товариства "Азот" (ПАТ "Азот").
Найважчими в історії навчального закладу були дев'яності роки минулого століття. В цей період відбулося руйнування традиційних економічних і соціальних зв'язків з базовим підприємством, яке було приватизовано, змінювалися також підходи до підготовки кадрів.
У 1994 році, коли вся країна переживала кризу, навчальний заклад став переможцем конкурсного відбору, проведеного Міністерством освіти України для участь в міжнародному проекті.
Вище професійне училище №10 м. Черкаси було одним з двох українських закладів освіти, які взяли участь у проєкті "Створення комерційних центрів в Україні" в рамках консультативної програми ТРАНСФОРМ під керівництвом Федерального Міністерства освіти, науки, технології і досліджень ФРН та Міністерства освіти України. Згідно з наказом Міністерства освіти України від 30 червня 1995 року № 195 в закладі був створений структурний підрозділ "Модельний навчальний центр з підготовки фахівців для сфери підприємницької діяльності". Виконавчим директором цього центру була призначена Надія Анатоліївна Азьмук, яка мала досвід роботи у контрольно-ревізійному управлінні в Черкаській області.
Це стало історично важливою подією для України, оскільки вперше було започатковано підготовку нового покоління фахівців у галузі комерційної діяльності в умовах навчально-тренувальної фірми. В 1995 році було здійснено перший набір 72 абітурієнтів на спеціальність "Комерційна діяльність". Крім того, перших п'ять викладачів пройшли стажування у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН).
Згідно з наказом Міністерства освіти України від 9 січня 1997 року № 5 "Середнє професійне технічне училище №10 м. Черкаси" було реорганізовано у Черкаський модельний центр підготовки та перепідготовки фахівців.
Необхідність реалізації якісно нових підходів до підготовки фахівців на освітніх рівнях "молодший спеціаліст" і "бакалавр", а також реалізація системи ступеневої освіти, спонукали до реорганізації Черкаського модельного центру підготовки та перепідготовки фахівців у Черкаський державний бізнес-коледж. Зазначена реорганізація відбулася 29 серпня 2000 року відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України.
Черкаський державний бізнес-коледж сьогодні
|
5210068
|
https://en.wikipedia.org/wiki/%C8%98tefan%20Preda
|
Ștefan Preda
|
Ștefan Preda
Ștefan Gabriel Preda (born 18 June 1970) is a retired Romanian football goalkeeper.
Preda got three caps for the national team, and was in the squad for the 1994 World Cup.
International career
International stats
Honours
Club
Petrolul Ploieşti
Cupa României: 1994–95
Supercupa României runner-up: 1995
Dinamo București
Divizia A: 1999–2000, 2003–04
Cupa României: 1999–00, 2000–01, 2003–04
External links
1970 births
Living people
Footballers from Ploiești
Romanian men's footballers
Men's association football goalkeepers
1994 FIFA World Cup players
Romania men's international footballers
FC Petrolul Ploiești players
FC Dinamo București players
FC Astra Giurgiu players
FC U Craiova 1948 players
FC Argeș Pitești players
FC Unirea Urziceni players
Liga I players
|
76903034
|
https://en.wikipedia.org/wiki/IC%203078
|
IC 3078
|
IC 3078 is a spiral galaxy with a ring structure located in Virgo. Its redshift is 0.066148, meaning IC 3078 is located 905 million light-years from Earth. With an apparent dimension of 0.50 x 0.5 arcmin, IC 3038 is about 133,000 light-years across. It was discovered by Royal Harwood Frost on May 7, 1904 and is listed in the Virgo Cluster catalogue as VCC 174. However, it is not a member of the Virgo Cluster, but instead a background galaxy.
Features
The nucleus of IC 3078 is found to be active. It is a Seyfert galaxy of type 1.9 and classified a Markarian galaxy (designated Mrk 764), because compared to other galaxies its nucleus emits excessive amounts of ultraviolet rays. More IC 3078 is a starburst galaxy since a study published in 1983, mentions it displays a bright star-like nucleus. However, it does not display broad-line emission spectra which is the characteristic of Seyfert galaxies. Instead its features can be explained through the presence of the population of hot, young stars. IC 3078 is known to be a star-burst nuclei, in which the phenomenon might supply enough material for gravitational accretion, hence the development of active galaxies.
According to a further study done by Hideaki and Yoshiaki, it is proven IC 3078 is classified an old starburst galaxy, which is deficient in O-type stars and does not exhibit strong line emission. But however, IC 3078 still has many B stars which is expected to heat up dust grains and generate strong continuum emission in far-infrared areas. Furthermore, IC 3078 lies in the ~9033 square degrees of the sky which is observed by the VLA FIRST survey radio catalogue. From the results, a positive detection of radio emission is found, IC 3078 included, in 775 AGN of which 214 of them show new detections at radio wavelengths.
Moreover, IC 3078 has been observed by IRAS for its optically selected starburst nuclei to derived its far-infrared luminosity and through tabulating its distance and blue and Hα luminosity, written by Deutsch and Willner. It was also one of the galaxies to be studied by Kiso Survey for ultraviolet-excess, which was detected on multi-color plates by the Kiso Schmidt telescope for 10 survey fields and catalogued down to a magnitude of 18.
In a study conducted in 1995, which radio data is presented for IC 3078 and 898 other Markarian galaxies which was observed at v=4.755 GHz through the NRAO-Green Bank 300 foot (91m) telescope, scientists found that detection rates increased to (49%, 33%) amongst seyferts and to (73%, 42%) for those with starburst nuclei. From the study, it is found that IC 3078 has a radio luminosity of h^2^P_1.415_ < 10^23^ W Hz^-1^, a characteristic of normal galaxies.
References
IC objects
Virgo (constellation)
Seyfert galaxies
Starburst galaxies
Spiral galaxies
Discoveries by Royal Harwood Frost
Astronomical objects discovered in 1904
Principal Galaxies Catalogue objects
MCG objects
Markarian galaxies
IRAS catalogue objects
|
1938348
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%87%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Хомич Сергій Олександрович
|
Хомич Сергій Олександрович (†) — радянський військовик, учасник афганської війни.
Життєпис
Народився 7 вересня 1964 у робітничій сім'ї.
Після закінчення Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 (1980) працював слюсарем на заводі Бермінводи.
Курс молодого бійця і гірську підготовку з жовтня 1982 року Сергій проходив у навчальному центрі на Північному Кавказі (м. Орджонікідзе). У листопаді 1982 був відправлений до Кандагару.
Останні листи додому були відправлені Сергієм 29 грудня 1982 року, а 31 грудня Сергій був тяжко поранений на бойовому посту. Помер від ран у шпиталі 8 січня 1983.
Нагороди
орден Червоної Зірки (посмертно)
Джерела
«Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України» Випуск перший. Автор-учредитель Олекса Мусиенко, писатель, председатель Координационного совета благотворительного Фонда «Мартиролог Украины». Издательство «Столиця» Киев — 1999
Загинули в боях Афганської війни (1979—1989)
Персоналії:Люботин
|
608209
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D1%83%D0%B3
|
Матуг
|
Матуг, Матуґ — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Марна. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 140 км на схід від Парижа, 10 км на північний захід від Шалон-ан-Шампань.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Шампань-Арденни. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 247 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 694,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Матуг на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Марна
Примітки
Муніципалітети департаменту Марна
|
974951
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D1%87%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%20%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D0%BE%D0%BC%20%28%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%82%29
|
Ніч перед Різдвом (балет)
|
Ніч перед Різдвом (балет)
«Ніч перед Різдвом» — балет-фантазія на 3 дії українського композитора Євгена Станковича. Лібрето Олександра Белінського та Володимира Литвинова. За однойменною повістю Миколи Гоголя. Написаний в 1990 році. Балет ставився на сцені Київської опери в середині 1990-х років, був відновлений у 2008 році.
Постановки
Прем'єра оновленої вистави відбулася 30 жовтня 2008 р. і пройшла з великим успіхом. Є. Станкович використав оригінальний жанровий різновид — балет-пастичо, що дозволило полістилістично об'єднати як в музиці, так і в хореографії різні художні шари — від відвертого гротеску та пародії до тонкої натхненної лірики. Саркастично-гумористичний компонент з дотепною національною ментальністю зосереджений в музиці, за якою йде пластичне прочитання. Для створення образу українського Різдва композитор звернувся до народних «Щедрика» та «Радуйся, земле», які стали інтонаційно-смисловим фундаментом всього балету.
Партитура балету була у всьому багатстві донесена слухачеві оперним оркестром під орудою Алліна Власенка. У новій постановці багато змін внесено у хореографічне вирішення (балетмейстер-постановник В. Литвинов) — воно значно осучаснене новими складними елементами та зорієнтовано на високі технічні можливості нового покоління танцівників. Виконавці прем'єри — Тетяна Лозова (Оксана), Ігор Буличов (Вакула), Тетяна Андрієва (Солоха), Сергій Тихий (Чорт), Дмитро Клявін (Голова) та ін. Сценографічне втілення (художник-постановник М.Левицька) додало балету яскравості та видовищності. Публіка сприйняла балет тепло та емоційно.
У жовтні 2015 році балет ставили у Національній опері України під назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки».
Цікаві факти
15 червня 2013 року колектив Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка святкував 20-річчя балету на київській сцені.
Примітки
Посилання
Новини НСКУ, 1 листопада 2008
Балети
Українські балети
Твори Євгена Федоровича Станковича
Твори 1990
Музичні твори 1990-х
|
4068086
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/USS%20John%20Paul%20Jones
|
USS John Paul Jones
|
USS John Paul Jones — кораблі ВМС США, названі на честь адмірала Джона Поля Джонса.
USS John Paul Jones (DD-932) — ескадрений міноносець типу «Форест Шерман». На службі протягом 1956-1985 років. Зданий на злам у 2001 році.
USS John Paul Jones (DDG-53) — ескадрений міноносець типу «Арлі Берк». Збудований у 1993 році. Станом на 2020 рік перебуває у строю.
Назви військових кораблів США
Багатозначні терміни
|
1252278
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B7%20%D1%87%D0%BE%D1%82%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9
|
Полоз чотирилінійний
|
Полоз чотирилінійний (Elaphe quatuorlineata Bonnaterre) — вид змій з роду полоз-елаф (Elaphe) родини полозових (Colubridae). Поширений у Північному і Східному Середземномор'ї, головним чином у степових і лісостепових районах, а також у нижньому поясі гір. Вид занесений до Червоного списку МСОП і Європейського Червоного списку.
Опис
Загальна довжина досягає 200 см. Голова слабко відмежована від шиї. Є 1 великий передочний щиток. Під ним, між третім і четвертим верхньогубними, розташовано підочний. Є 2—3 заочноямкових щитка. Під виличним лежать 1—2 маленьких щитка. Тім'яні щитки своїм передньонижнім, витягнутим кутом торкаються нижнього заочного. Навколо тулуба є 23—27 рядків луски. Луска перших 2—7 рядків на бічній поверхні, починаючи від черева, гладенькі, а спинні — зі слабко вираженими реберцями. На лусках є по 2 апікальні пори. Черевні щитки з боків черева не утворюють ребра. У самців черевних щитків — 187—224, у самок — 205—234. Підхвостових щитків — 56—90 пар. Анальний щиток розділений.
Спина буро-жовтого кольору з поздовжнім рядком великих коричневих, коричнево-бурих або майже чорних плям, витягнутих у поперечній площині, які в деяких місцях зливаються в зигзагоподібну смугу. По 1 рядку дрібніших плям того ж забарвлення проходять з боків тулуба. Такий тип малюнка добре виражений у молодих полозів і майже не помітний на загальному строкатому тлі дорослих змій, оскільки в середині кожної світлої лусочки є невелика темна пляма. Деякі лусочки по краях тіла мають червонувате або помаранчеве забарвлення. У особин номінативного підвиду по верхній стороні тіла проходять 4 поздовжні темно-бурі смуги. Завдяки цього ця змія отримала свою назву. Райдужна оболонка очей чорна. У молодих змій на верхній поверхні голови є характерний малюнок з буро-коричневою дугоподібною смугою поміж передніх країв очей, 2 симетричних плям на задніх краях надочноямковий щитків і 2 широких смужок у тім'яній області. Ці смужки на шиї з'єднуються з першою тулубною плямою. З віком малюнок голови практично втрачається на загальному буро-коричневому або майже чорному фоні. Характерні для дорослих полозів світло-жовті верхньогубні щитки. Черево солом'яно-жовтого кольору, іноді у дрібних розмитих плямах.
Поширення
Ареал охоплює країни Південної Європи: Італія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцоговина, Сербія, Чорногорія, Північна Македонія, Албанія, континентальна Греція, Болгарія, деякі острови Адріатичного та Егейського морів.
Спосіб життя
Полюбляє аридні ландшафти, степи, напівпустелі, рівнині, передгір'я, горбисті ділянка, карстові середземноморські ландшафти. Живе на ділянках кам'янистої і піщаної напівпустелі, на порослих чагарником схилах зі скельними виходами, на лісових галявинах, у розріджених степових і тугайних лісах. Зустрічається на висоті до 1000—2500 м над рівнем моря.
Ховається у норах гризунів, порожнечах у ґрунті, під камінням, дуплах дерев. Період активності починається в середині — другій половині квітня, в більш південних частинах ареалу полози з'являються після зимівлі на 15—20 днів раніше. Активний удень. Активність триває до вересня — жовтня в різних частинах ареалу.
У збудженому стані для полоза типова поведінка, коли він швидко вібрує кінчиком хвоста, який видає характерний тріск при контакті з субстратом і твердими предметами. Агресивний, приймає загрозливу позу, піднімаючи передню третину тулуба. При цьому шийна область сплощується, і полоз робить кидки у бік небезпеки з коротким шипінням.
Харчується великими та середнього розмірів гризунами, птахами та їх яйцями, в рідкісніших випадках — ящірками. Для поїдання пташиних яєць у цього полоза відзначено пристосування в будові гіпапофіза, що дозволяє розламувати яєчну шкаралупу в стравоході. Це пристосування отримало назву «яєчна пила».
Це яйцекладна змія. Парування відбувається в квітні — травні. Самки в червні — липні відкладають 4—16 яєць розміром 20—25 х 48—70 мм. Молоді полози з'являються в серпні-вересні, в інших місцях — у вересні — на початку жовтня.
Охоронний статус
Вид занесений до Червоного списку МСОП і Європейського Червоного списку (вид, близький до загрозливого стану).
Систематика
У даний час виділяють 4 підвиди:
Elaphe quatuorlineata muenteri;
Elaphe quatuorlineata quatuorlineata;
Elaphe quatuorlineata scyrensis;
Elaphe quatuorlineata parensis.
Раніше підвидом полоза чотирилінійного розглядали полоза сарматського.
Примітки
Література
Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 152—153). — ISBN 5-98092-007-2
Банников, А. Г.; Даревский, И. С.; Рустамов, А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР. — М. : Мысль, 1971. — 303 с. (с. 239—241)
Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 285—287)
Arnold E.N. Reptiles and Amphibians of Europe. Princeton University Press. 2003. 388p.
Bussmann, Michael; Kostyra, Stefan 1996. Ergänzende Mitteilungen zur Herpetofauna des Köycegiz-Beckens (Prov. Mugla, Türkei) mit Hinweis auf ein neues Vorkommen von Elaphe hohenackeri. Salamandra 32 (1): 59-62
Плазуни Європи
Полозові
Тварини, описані 1790
Плазуни Резолюції 6 Бернської конвенції за назвою
|
8167464
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gy%C5%91rtelek
|
Győrtelek
|
Győrtelek is a village in Szabolcs-Szatmár-Bereg county, in the Northern Great Plain region of eastern Hungary.
Geography
It covers an area of and has a population of 1,615 (2013 estimate).
Population
History
It was recorded by the name of Gyerthelek in 1477; its meaning: the property of a person called György.
The Calvinist church was built of brick in 1822.
Five Romanian nationals, including a child, died when their car (registered in Poland) crashed in Győrtelek in the early hours of June 8, 2014. In the accident, the car veered to the opposite lane of the road and crashed frontally with a bus and then with a van (registered in Harghita County). Four people in the bus and one travelling in the van suffered light injuries.
References
Populated places in Szabolcs-Szatmár-Bereg County
|
955673
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Aaron%20Eckhart
|
Aaron Eckhart
|
Aaron Eckhart
Aaron Edward Eckhart (born March 12, 1968) is an American actor. Born in Cupertino, California, Eckhart moved to the United Kingdom at an early age. He began his acting career by performing in school plays, before moving to Australia for his high school senior year. He left high school without graduating, but earned a diploma through a professional education course, and then graduated from Brigham Young University (BYU) in Utah, U.S., in 1994 with a Bachelor of Fine Arts degree in film.
As an undergraduate at BYU, Eckhart met director and writer Neil LaBute, who cast Eckhart in several of LaBute's original plays. Five years later Eckhart made a debut as an unctuous, sociopathic womanizer in LaBute's black comedy film In the Company of Men (1997), followed by appearances in three more of the director's films.
Eckhart gained wide recognition as George in Erin Brockovich (2000), and, in 2006, he received a Golden Globe nomination for his portrayal of Nick Naylor in Thank You for Smoking. In 2008 he played a major role in Christopher Nolan's blockbuster Batman film The Dark Knight as District Attorney Harvey Dent / Two-Face.
He went on to appear in Love Happens, Rabbit Hole, Battle: Los Angeles, The Rum Diary, Olympus Has Fallen and its sequel, I, Frankenstein, Sully, and Midway.
Early life
Eckhart was born on March 12, 1968 in Cupertino, California, the son of Mary Martha Lawrence, a writer, artist, and poet, and James Conrad Eckhart, a computer executive. He is the youngest of three brothers. His father is of German-Russian descent, while his mother has English, German, Scots-Irish, and Scottish ancestry. He was raised as a member of the Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, and served a two-year mission in France and Switzerland. Eckhart's family relocated to the United Kingdom in 1981, following his father's job in information technology. During their time in the United Kingdom, the family moved around Surrey, England, living in towns such as Cobham, Ripley, and Walton-on-Thames. Eckhart attended American Community School, where he was first introduced to acting, starring in a school production as Charlie Brown.
In 1985, Eckhart moved to Australia and settled in Sydney, where he attended American International School of Sydney for his high school senior year; he further developed his acting skills in productions like Waiting for Godot, where he admits that he gave a "terrible" performance. In the autumn of his senior year, Eckhart left school to take a job at the Warringah Mall movie theater. He eventually earned his diploma through a professional education course. This also allowed Eckhart time to enjoy a year of surfing in Hawaii and France, as well as skiing in the Alps. In 1988, Eckhart returned to the United States and enrolled as a film major at Brigham Young University–Hawaii, but later transferred to Brigham Young University (BYU) in Provo, Utah. He graduated in 1994 with a Bachelor of Fine Arts degree. He also studied acting at the William Esper Studio.
Career
Early work
While at Brigham Young University, Eckhart appeared in the Mormon-themed film Godly Sorrow, and the role marked his professional debut. At this time he met director/writer Neil LaBute, who cast Eckhart in several of LaBute's original plays. After graduating from BYU, Eckhart moved to New York City, acquired an agent, and took various occasional jobs, including bartending, bus driving, and construction work. His first television roles were in commercials. In 1994, he appeared as an extra on the television drama series Beverly Hills, 90210. Eckhart followed this small part with roles in documentary re-enactments (Ancient Secrets of the Bible: Samson), made-for-television movies, and short-lived programs like Aliens in the Family.
In 1997, Eckhart was approached by Neil LaBute to star in a film adaptation of LaBute's stage play In the Company of Men. He played a frustrated white-collar worker who planned to woo a deaf office worker, gain her affections, then suddenly dump her. The film, his first feature to reach theaters, was critically well received, with Desson Howe of The Washington Post reporting that Eckhart is the "movie's most malignant presence" and that he "is in chilling command as a sort of satanic prince in shirtsleeves". In the Company of Men was a critical success, winning Best First Film for LaBute at the 63rd annual New York Film Critics Circle Awards. His performance won him the Independent Spirit Award in the category of Best Debut Performance. The film was ranked as one of "The 25 Most Dangerous Movies" by Premiere magazine.
The following year Eckhart starred in another LaBute feature, Your Friends & Neighbors (1998), as Barry, a sexually frustrated husband in a dysfunctional marriage. For the role Eckhart was required to gain weight. In 1999, he starred opposite Elisabeth Shue in Molly, a romantic comedy-drama in which he played the self-absorbed brother of an autistic woman who was cured by surgery. Eckhart also starred that year as a football coach, an offensive coordinator in Oliver Stone's Any Given Sunday.
Critical success
Eckhart first gained wide exposure in 2000 as George, a ponytailed, goateed biker, in Steven Soderbergh's drama Erin Brockovich. The film was met with reasonable reviews, and was a box office success, earning $256 million worldwide. His performance was well received by critics; Entertainment Weekly's Owen Gleiberman wrote that Eckhart "may be playing a bit of an ideal [...] but he makes goodness as palpable as he did yuppie evil in 'In the Company of Men'." In an August 2004 interview, Eckhart claimed that he had not worked for nearly a year before he was cast in the movie. "I felt like I sort of was getting away from what I wanted to do as an actor. [...] I had nine months off, but it wasn't a vacation. Sure, I didn't earn any money for nine months, but every day I was reading scripts, I was producing my own material, I was taking meetings, I was working on my craft."
Following the release of Erin Brockovich, Eckhart co-starred with Renée Zellweger in LaBute's Nurse Betty (2000). He next appeared in Sean Penn's mystery feature The Pledge (2001), in which he played a young detective partnered with a veteran detective, played by Jack Nicholson. The movie received generally favorable reviews, but it did not fare particularly well at the box office. The following year, he collaborated with LaBute in a film adaptation of the Man Booker Prize-winning novel Possession (2002). In 2003, Eckhart co-starred with Hilary Swank in The Core, a film about a geophysicist who tries to detonate a nuclear device in order to save the world from destruction. The film was critically and financially unsuccessful. Also in 2003, he appeared in The Missing, in which he played Cate Blanchett's lover, and in the action-thriller Paycheck opposite Ben Affleck. Paycheck, based on a short story by science fiction writer Philip K. Dick, garnered generally negative reception. Film critic Roger Ebert of the Chicago Sun-Times gave the film two stars (out of four), saying that he "enjoyed the movie" but felt that it "exploits [Dick's story] for its action and plot potential, but never really develops it."
The following year, away from film, Eckhart guest starred in two episodes of NBC's comedy sitcom Frasier, where he played a boyfriend of Charlotte, Dr. Frasier Crane's love interest. His next film role was in E. Elias Merhige's thriller Suspect Zero, a movie about an FBI agent who tracks down a killer who murders serial killers. Upon release, the movie received broadly negative reviews. Despite the reception, Eckhart's performance was favored by critics; Newsday wrote that Eckhart was a "classically handsome leading man ... but Merhige demands of him complexity and anguish." Suspect Zero was a box office disappointment, earning $11 million worldwide. Also in 2004, Eckhart starred on the London stage, opposite Julia Stiles, in David Mamet's Oleanna at the Garrick Theatre. The drama ran until mid-2004. For this performance, Eckhart received favorable critical reviews. In 2005, returning to film, Eckhart appeared in Neverwas as a therapist who takes a job at a rundown mental hospital that once treated his father (Nick Nolte). The feature was never given a full theatrical release, eventually being released straight to DVD in 2007.
Worldwide recognition
Eckhart's next project was Thank You for Smoking, in which he played Nick Naylor, a tobacco lobbyist whose firm researched the link between smoking cigarettes and lung cancer. Eckhart said that he felt challenged playing the role: "You have to say these words that are crazy, and yet do it with a smile on your face and have the audience like you. At one point, I'm doing a talk show with a kid who's dying of cancer, and he's going through chemotherapy and the whole thing, and I spin it so the anti-smoking people are the bad guys and I'm the good guy, and I'm this guy's best friend. I mean, it's whacked out." The film was screened at a special presentation at the 30th annual Toronto International Film Festival in 2005. It had a limited release in March 2006 and was released worldwide the following month. For his performance, Eckhart received a Golden Globe nomination for Best Actor in a Motion Picture Musical or Comedy. A contributor of USA Today wrote that he gave a "standout, whip-smart performance" citing that as Nick Naylor he kept him "likable even in his cynicism." In the Seattle Post-Intelligencer review of the film, it was reported that "Under his chummy but compassionless smile" Eckhart radiated charm and "Naylor's true joys: manipulating arguments, steering debate, cooking words."
In this same year, he starred with Helena Bonham Carter in Conversations with Other Women (2006). While promoting this film, Eckhart revealed that he wishes not to be typecast or repeat himself, saying he does not want to play any more villains. He appeared in the 2006 film noir The Black Dahlia—based on a real 1947 crime—as Sergeant Leland "Lee" Blanchard, a detective investigating the murder of Elizabeth Short, later dubbed the "Black Dahlia". The film premiered at the 63rd Venice International Film Festival. Reception for the movie was mixed, but many critics enjoyed Eckhart's performance; Time Out magazine praised Eckhart and co-star Hilary Swank for their performances, writing "...both [are] great in their secondary roles."
Internationally viewed as a sex symbol, he was named one of People magazine's 100 Most Beautiful People in 2006. The following year, Eckhart was invited to join the Academy of Motion Picture Arts and Sciences. He starred in No Reservations (2007), a remake of the 2001 German romantic comedy Mostly Martha. He starred opposite Catherine Zeta-Jones as an up-and-coming hotshot chef. The film was met with mixed reviews and was unfavorably compared to the original film. Eckhart starred in the 2008 comedy Meet Bill, in which he played the eponymous character, a sad executive working at his father-in-law's bank. He gained 30 pounds and donned a fat suit for the role.
Also in 2008, Eckhart portrayed the comic book character Harvey Dent in Christopher Nolan's The Dark Knight, the sequel to the 2005 film Batman Begins. Nolan's decision to cast Eckhart was based on his portrayal of corrupt characters in the films In the Company of Men, The Black Dahlia, and Thank You For Smoking. He noted in his depiction of the character that "[he] is still true to himself. He's a crime fighter, he's not killing good people. He's not a bad guy, not purely", while admitting "I'm interested in good guys gone wrong." The Dark Knight was a big financial and critical success, setting a new opening weekend box office record for North America. With revenue of $1 billion worldwide, it became the fourth highest-grossing film of all time, and the highest-grossing film of Eckhart's career. Roger Ebert opined that Eckhart did an "especially good job" as his character in the feature, while Premiere magazine also enjoyed his performance, noting that he "makes you believe in his ill-fated ambition ... of morphing into the conniving Two-Face."
Following the success of The Dark Knight, Eckhart next appeared in Alan Ball's Towelhead (2008), an adaption of the Alicia Erian novel of the same name, in which he played a Gulf War Army reservist who sexually abuses his 13-year-old Arab-American neighbor. The film was screened under the name Nothing is Private at the 2007 Toronto International Film Festival. When asked about the sex scenes, Eckhart said: "Those were difficult times .... The way I did it was to really trust Alan. It was in the words. I really trusted Summer [Bishil], and I tried to get her to trust me, to build a relationship when we were doing physical scenes. We'd really rehearse them mechanically, and I'd say, 'OK, I'm going to put my hand here, I'm going to do this.' ... I think I found it more difficult." Towelhead was critically and financially unsuccessful.
He next co-starred with Jennifer Aniston in the romantic drama Love Happens, released in September 2009, as a motivational speaker coming to terms with his own grief. The movie received ambivalent reviews, with a contributor of the Orlando Sentinel reporting that Eckhart plays "broken" for the whole movie. The following year he starred alongside Nicole Kidman in Rabbit Hole (2010), an adaption of David Lindsay-Abaire's 2005 drama of the same name. The feature premiered at the 2010 Toronto International Film Festival. In 2011, Eckhart starred in Jonathan Liebesman's science fiction film Battle: Los Angeles, in which he portrayed a combat veteran Marine platoon sergeant. The film was set in modern-day Los Angeles during a global alien invasion, and followed a platoon of U.S. Marines who are joined by an Air Force special operations sergeant and some Army infantry soldiers in combat operations against the alien enemy. He appeared alongside Johnny Depp, Richard Jenkins, and Amber Heard in Hunter S. Thompson's novel adaptation The Rum Diary, directed by Bruce Robinson. In the film, Eckhart played Sanderson, a wealthy landowner, who believes everything has a price and introduces Paul Kemp (Depp) to a different standard of living. He starred as a U.S. President who is taken hostage, in the 2013 action thriller Olympus Has Fallen, opposite Gerard Butler, and reprised the role in its 2016 sequel London Has Fallen.
In 2019 he starred in Roland Emmerich’s blockbuster movie Midway, which also starred Ed Skrein, Patrick Wilson, Dennis Quaid and Woody Harrelson.
Personal life
Eckhart met actress Emily Cline during the filming of In the Company of Men and they became engaged, but they separated in 1998. He has always been reluctant to speak about his relationships in interviews. Eckhart dated songwriter and member of SHeDAISY Kristyn Osborn from 2006 to 2007. He appeared in the group's video for their song "I'm Taking the Wheel".
Eckhart has noted that hypnosis helped him to quit drinking, smoking, and partying, and that he undertakes amateur photography in his spare time.
Filmography
Film
Television
Awards and nominations
Independent Spirit Award for Best Debut Performance
Satellite Award for Outstanding New Talent
Nominated – Golden Globe Award for Best Actor – Motion Picture Musical or Comedy
Nominated – Independent Spirit Award for Best Male Lead
Nominated – St. Louis Gateway Film Critics Association Award for Best Actor
Nominated – Independent Spirit Award for Best Male Lead
Nominated – San Diego Film Critics Society Award for Best Actor
Central Ohio Film Critics Association Award for Best Acting Ensemble
People's Choice Award for Favorite Cast
Nominated – Broadcast Film Critics Association Award for Best Cast
Nominated – Saturn Award for Best Supporting Actor
Nominated – Scream Award for Best Villain
References
Sources
Mitchell, Peter. "Dundee a talisman for Eckhart." The Age. May 1, 2003. Accessed December 15, 2008.
Head, Steve. "IGN interviews Aaron Eckhart." IGN. August 24, 2004. Accessed December 30, 2008.
Roberts, Farin. "BBC Movies – Aaron Eckhart interview." BBC Films. June 16, 2006. Accessed December 30, 2008. (Farin Roberts interviews Aaron Eckhart in discussion of Thank You for Smoking.) [Includes video clip].
Fischer, Paul. "Aaron Eckhart No Reservations Interview." Femail. Accessed December 30, 2008.
Berkshire, Geoff. "'Dark Knight' Q&A: Aaron Eckhart." Chicago Metromix. July 14, 2008. Accessed December 15, 2008.
Blades, Nicole. "Aaron Eckhart Interview." Women's Health. July 16, 2008. Accessed October 24, 2008.
Mottram, James. "Aaron Eckhart interview ." Marie Claire. July 28, 2008. Accessed December 30, 2008.
Fischer, Paul. "Aaron Eckhart The Dark Knight Interview." Femail. Accessed December 30, 2008.
Berk, Phillip. "Man of the Hour." Filmink. September 16, 2008. Accessed October 3, 2008.
External links
1968 births
Living people
20th-century American male actors
21st-century American male actors
20th-century Mormon missionaries
American expatriates in Australia
American expatriates in England
American expatriate male actors
American film producers
Former Latter Day Saints
American male film actors
American Mormon missionaries in France
American Mormon missionaries in Switzerland
American people of English descent
American people of German descent
American people of German-Russian descent
American people of Scotch-Irish descent
American people of Scottish descent
Brigham Young University alumni
Independent Spirit Award winners
Male actors from California
People educated at ACS International Schools
People from Cupertino, California
William Esper Studio alumni
|
1954206
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1564%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
1564 (значення)
|
1564 (значення)
Натуральне число 1564
1564 рік до нашої ери
1564 рік нашої ери
|
116609
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Leitersburg%2C%20Maryland
|
Leitersburg, Maryland
|
Leitersburg, Maryland
Leitersburg is a census-designated place (CDP) in Washington County, Maryland, United States. The population was 523 at the 2000 census.
History
Bell-Varner House, Huckleberry Hall, and Leitersburg Historic District are listed on the National Register of Historic Places.
Geography
According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , all land.
Demographics
At the 2000 census there were 523 people, 218 households, and 163 families living in the CDP. The population density was . There were 226 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 97.13% White, 0.96% African American, 0.19% Asian, 1.34% from other races, and 0.38% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.72%.
Of the 218 households 27.5% had children under the age of 18 living with them, 63.8% were married couples living together, 5.0% had a female householder with no husband present, and 24.8% were non-families. 21.1% of households were one person and 8.7% were one person aged 65 or older. The average household size was 2.38 and the average family size was 2.70.
The age distribution was 20.5% under the age of 18, 5.4% from 18 to 24, 28.7% from 25 to 44, 28.1% from 45 to 64, and 17.4% 65 or older. The median age was 42 years. For every 100 females, there were 100.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 99.0 males.
The median household income was $44,135 and the median family income was $43,929. Males had a median income of $30,735 versus $19,800 for females. The per capita income for the CDP was $22,662. None of the families and 5.8% of the population were living below the poverty line, including no under eighteens and 9.6% of those over 64.
References
Census-designated places in Washington County, Maryland
Census-designated places in Maryland
|
1111414
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/42377%20KLENOT
|
42377 KLENOT
|
42377 KLENOT — астероїд головного поясу, відкритий 8 березня 2002 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,508.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (42301-42400)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 2002
Головний пояс астероїдів
|
4478150
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%82%20%D0%A0%D0%B5%D0%BD%D0%BE
|
Брент Рено
|
Брент Рено (2 жовтня 1971 — 13 березня 2022) — американський журналіст, письменник, режисер документальних фільмів та фотожурналіст. Рено працював зі своїм братом Крейгом Рено над створенням фільмів для таких каналів, як HBO і Vice News, а також був співробітником Нью-Йорк таймс. 13 березня 2022 року начальник поліції Київської області Андрій Нєбитов заявив, що Рено був убитий у передмісті під Києвом, висвітлюючи вторгнення Росії в Україну.
Життя та кар'єра
Рено жив і працював у Нью-Йорку та місті Літл-Рок, штат Арканзас. Брент Рено та його брат Крейг створили серію фільмів і телевізійних програм, здебільшого зосереджених на гуманістичних історіях із гарячих точок світу. Вони висвітлювали війни в Іраку та Афганістані, землетрус 2010 року на Гаїті, політичні кризи в Єгипті та Лівії, конфлікти в Африці, мексиканську нарковійну та кризу біженців у Центральній Америці. Вони отримали кілька нагород у галузі телебачення та журналістики, включно з премією Пібоді в 2015 році за відеосерію «Last Chance High». Брати зняли документальний фільм Meth Storm, що вийшов 2017 року на HBO Documentary Films. 2019 року Рено був призначений запрошеним професором в Університеті Арканзасу. Рено був стипендіатом премії Німана 2019 року. Разом із братом він був стипендіатом Пулітцерівського центру. Вони також заснували Little Rock Film Festival.
Смерть
Рено був застрелений солдатами РФ в Ірпіні, Київська область, Україна, під час висвітлення російського вторгнення в Україну 2022 року. Ще двоє журналістів отримали поранення і були госпіталізовані. Один із них, Хуан Арредондо, пізніше написав у Твіттері, що група журналістів знімала мирних жителів, які евакуювалися через один із мостів в Ірпені, коли російські солдати націлилися на них і вистрілили, смертельно поранивши Рено в шию.
Це було перше повідомлення про загибель іноземного журналіста під час війни в Україні 2022 року. Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні прокоментував інцидент як «свідомий напад російських військових».
Фільмографія
, документальний фільм режисерів Брента та Крейга Рено.
Див. також
Список журналістів, які загинули під час російсько-української війни
Примітки
Посилання
Офіційний вебсайт
Американські журналісти
Американські військові кореспонденти
Журналісти США XX століття
Журналісти, вбиті в Україні
Померли від вогнепальної зброї
Журналісти, які загинули під час висвітлення Російського вторгнення в Україну (2022)
|
734603
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B0%20%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BE%D0%B7
|
Дебора Антоніоз
|
Дебора Антоніоз (29 серпня 1978) — французька сноубордистка, спеціалістка із сноубордкросу, призерка Олімпійських ігор.
Антоніоз виборола срібну олімпійську медаль на Олімпіаді у Ванкувері. На етапах Кубку світу станом на травень 2010 на її рахунку 4 перемоги. У 2004 вона була другою в загальному заліку.
Посилання
Досьє на сайті FIS
Французькі сноубордисти
Французькі срібні олімпійські медалісти
Срібні призери зимових Олімпійських ігор 2010
Сноубордисти на зимових Олімпійських іграх 2010
Сноубордисти на зимових Олімпійських іграх 2006
Сноубордисти на зимових Олімпійських іграх 2014
Французькі олімпійці
|
3993908
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%84%D1%96%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82
|
Порфіріат
|
Порфіріат (порфіризм) — період мексиканської історії від 1876 до 1911 року, в який країною керував генерал Порфіріо Діас. Епоха порфіріату закінчилася Мексиканською революцією. В період правління Діаса стався підйом мексиканської економіки: будувалися залізниці і телеграфні лінії, створювалися нові підприємства, збільшився приплив іноземних інвестицій. Однак рівень життя широких верств населення за час порфіріату знизився.
Встановлення влади Діаса
1876 року президент Себастьян Лердо де Техада оголосив про свій намір балотуватися на другий термін. Хоча мексиканська конституція цього не забороняла, проти такого рішення виступив генерал Порфіріо Діас.
Прихильники генерала проголосили «план Тустепек» з вимогою обмеження президентської влади одним терміном. Також пропонувалося заборонити переобрання губернаторів у штатах, що принесло Діасу підтримку місцевих представників середнього класу. Розпочатий заколот спочатку розвивався невдало, і війська повстанців зазнали низки поразок. Однак Діас отримував фінансову і матеріальну підтримку зі США, тоді як мексиканська скарбниця, з якої фінансувалася армія Лердо, була порожня.
Коли низка штатів ще перебували в стані заколоту, Лердо знову обрали президентом. Результати голосування відмовився визнати голова верховного суду Хосе Марія Іглесіас, який сам мав намір обійняти президентську посаду. Його підтримали депутати Конгресу і губернатори деяких штатів. Військам Діаса вдалось завдати серйозної поразки урядовій армії. Відмовившись від боротьби, Лердо втік до США. Усунувши від влади Іглесіаса, Діас оголосив себе тимчасовим президентом. У березні 1877 року він здобув перемогу на нових виборах.
Політика
Діас не порвав з курсом президентів Хуареса і Лердо, спрямованим на залучення іноземного капіталу і прискорену модернізацію. Однак, розуміючи, що досягнення цих результатів неможливе в нестабільній політичній обстановці, він вважав, що стабільності можна досягти лише підпорядкувавши собі політичні інститути і усунувши конкурентів. Для зміцнення свого режиму Діас досяг угоди з найбільшими фракціями лібералів і консерваторів, послабив дію антиклерикальних реформ, тим самим отримавши підтримку духовенства, і підпорядкував собі вищі верстви армії і місцевих касиків.
При Диасе формально продовжувала діяти конституція 1857 року, в країні зберігалися президентські вибори, на яких Діас незмінно здобував більшість голосів. Він не обіймав посади президента тільки протягом 1880—1884 років (коли президентом був його ставленик Мануель Гонсалес), оскільки прийнята у відповідності з «планом Тустепек» поправка до конституції забороняла обіймати цю посаду два терміни поспіль. У 1888 році Діас був обраний президентом всупереч цій поправці, а 1892 року заборону переобрання скасували. В тому ж 1892 році президентський термін було збільшено з чотирьох до шести років. Також при Діасі зберігалися й вибори губернаторів штатів і Конгресу, однак кандидат повинен був отримати негласне схвалення диктатора. В кожному окрузі, на які ділилися штати, призначалися так звані «хефес політикос», які підпорядковувалися губернаторові і керували всім політичним життям округу.
Хоча центральна влада переважала над владою місцевих олігархів, Діас намагався не налаштовувати проти себе багатьох каудильйо одночасно. Широко розповсюдились політичні репресії.
Велику роль в економічному і політичному житті країни відігравала група олігархів, що сформувалася з найбільших представників бюрократії, землевласників і частково буржуазної інтелігенції. Група носила назву «сьєнтифікос» (вчені) — її члени дотримувалися філософії позитивізму та наукових методів управління державою. Керівне ядро «сьєнтифікос» складалося з півтора десятка людей, довгий час їх лідером був міністр фінансів Хосе Лімантур. Ця група проводила політику залучення іноземних капіталів і створення пільг для іноземних підприємців. При цьому політичним ідеалом «сьєнтифікос» було правління креольської олігархії, тісно пов'язаної із закордонним капіталом, індіанців і метисів вони розглядали як нижчу расу.
Щоб підпорядкувати собі армію, Діас розділив країну на 12 військових округів, при цьому командувачі округами постійно змінювали місце служби — таким чином вони не встигали набути політичного впливу. На початку порфіріату три чверті губернаторів були військовими і мали звання генерала. До 1903 року їх кількість зменшилася від 18 до 8. Чисельність армії також було скорочено від 30 до 20 тис. осіб. Однак і ця цифра була тільки на папері: під час революції 1910 року Діас зміг виставити лише 14 тис. солдатів. Скорочення збройних сил позитивно вплинуло на бюджет, від якого були відсторонені владо- і сріблолюбиві генерали, які наживалися на скарбниці з часів здобуття незалежності.
За Діаса дуже збільшилася чисельність «руралес» — кінної сільській жандармерії — з кількох сотень до кількох тисяч. Офіцерів жандармерії брали з федеральної армії. Серед руралес з'явилося багато кримінальників. Сільська жандармерія брала участь у придушенні аграрних повстань.
Уряд Діаса розгорнув справжню війну проти індіанського населення деяких штатів, яке було незадоволене його аграрною політикою (див. розділ «Економіка»). В Сонорі зі зброєю в руках виступали індіанці які, які чинили опір аж до революції 1910—1917 років. Захоплених у полон які продавали на плантації Юкатану, де вони невдовзі помирали від незвичного тропічного клімату. На Юкатані піднялося повстання індіанців майя, після придушення якого півострів став «власністю» півсотні плантаторів на чолі з губернатором .
Економіка
У 1877—1899 роках зростання мексиканської економіки становило 2,7 % на рік, у 1900-1910-х — 3,3 % на рік. Визначення економічної політики Діас довірив Хосе Лімантуру. Лімантур та інші сьєнтифікос бачили основу економічного розвитку в іноземних підприємцях. Останні ж були зацікавлені лише у видобутку та вивезенні мінеральної та сільськогосподарської сировини. Таким чином, у період правління Діаса іноземні капіталовкладення різко збільшилися. 1884 року вони становили 110 мільйонів песо, а 1911 — понад 3,4 мільярда песо.
Бурхливе економічне зростання почалося з масштабного будівництва залізниць, настільки важливих для Мексики, яка не мала зручних водних шляхів. У 1876 році протяжність залізниць у країні становила 700 км, у 1885 — 6 тисяч км, у 1900 — 14 тисяч км, а в 1910 році — 20 тисяч км. Спочатку залізниці належали американським і британським компаніям, в 1908 році деякі важливі лінії було націоналізовано. Залізничні колії були необхідні для вивозу сировини і в основному йшли до американського кордону і великих портів. Модернізації та розширення портів так само приділялася велика увага — в кінці XIX — початку XX ст. Мексика мала 10 портів на Атлантичному океані і 14 на Тихому океані. Завдяки цим заходам експорт Мексики в аналізований період зріс у шість разів, імпорт — у три. Збільшилася і телеграфна мережа: від 9 тисяч км в 1877 році до 70 тисяч км в 1900.
Швидко розвивалися орієнтовані на експорт галузі сільського господарства: виробництво кави зросло від 8 до 28 тисяч тонн, а сизалю — від 11 тисяч тонн до 129 тисяч тонн за період 1877—1910 рр. Виробництво бавовни зросло від 26 тисяч тонн у 1877 році до 43 тисяч тонн в 1910, а цукру — від 630 тисяч до 2,5 мільйонів тонн. Мексика була найбільшим виробником хенекена.
Однак ці результати були здобуті зокрема й за рахунок експлуатації селян і корінного населення і зниження рівня життя народних мас. 1883 року видано «Декрет про колонізацію і компанії із землеустрою», який створював умови для захоплення общинних земель. Згідно з декретом компанії і приватні особи могли отримувати «порожні» землі для заселення. Також цим декретом засновувалися компанії з вимірювання та розмежування земель. Як оплату, третину розмежованої землі ці компанії отримували у власність, а інші дві третини могли придбати в розстрочку за низькою ціною. Однак «порожніми» оголошувалися всі землі, власники яких не мали відповідних документів на володіння. Таким чином у скрутному становищі опинилися індіанські селяни, які не мали документів, але обробляли свої наділи з покоління в покоління ще до приходу європейців.
За роки диктатури Діаса 54 млн га, тобто 27 % площі країни, опинилися в латифундистів. На 1910 рік 96,6 % сільського населення не мали землі, при цьому наймити-пеони зі сім'ями становили 2/3 населення Мексики. Монополія латифундистів породжувала неефективне використання землі, закріплюючи екстенсивний характер сільського господарства. Крім того, багато поміщиків вирощували на своїх землях переважно технічні культури, перш за все цукрову тростину. Великі території належали американським і британським компаніям. Для будівництва залізниць і рудників іноземці скупили селянські землі на півночі Мексики. У штаті Чіуауа вони створили великі скотарські господарства, які постачали до США живу худобу. В Нижній Каліфорнії з 14,4 млн га всієї землі 10,5 млн га належало компаніям США. 1884 року схвалено так званий «Кодекс рудників», за яким іноземний власник землі міг володіти наявними в ній корисними копалинами.
В промисловості періоду порфіріату переважали видобувні галузі. У 1872—1873 роках видобуток золота оцінювався в 976 тис. доларів, срібла — у 21 441 тис. доларів, а в 1900—1901 роках вартість видобутку золота становила 8843 тис. доларів, а срібла — 72 368 тис. доларів. У 1901 році Мексика займала перше місце в світі з видобутку срібла, друге — за видобутком міді і п'яте — за видобутком золота. Вартість сукупної продукції гірничодобувної промисловості в 1900 році перевищила 90 млн песо, що в три рази більше ніж 1880 року. За перше десятиліття XX століття видобуток нафти зріс у 1200 разів. Розвивалася металургія, переробна промисловість була представлена переважно текстильними підприємствами. Промисловість перебувала переважно в руках британських і американських компаній.
Скасування срібного стандарту та перехід на золотий в основних світових державах того часу, зокрема в США, призвело до спаду попиту на срібло і відповідно зниження його ціни. Це викликало зростання зовнішніх платежів, що сплачуються в золоті. За ініціативою Хосе Лімантура було прийнято рішення про перехід на золотий стандарт, який відбувся 1905 року. Уряду Діаса вдалося збалансувати бюджет шляхом збільшення податків, але через нові іноземні позики швидко зростав державний борг. 1880 року він становив 191,4 млн песо, а в 1910—1911 роках сягав вже 823 млн песо. У банківській сфері домінував англійський, французький, іспанський капітал. До початку 1910-х років 60 % мексиканського імпорту і 77 % експорту припадало на частку США.
Соціальна сфера
1910 року лише 19 % жителів Мексики були грамотними. Вчителі систематично недоотримували платню. Нових шкіл у розрахунку на кількість населення будувалося менше, ніж при Лердо де Техаді.
Майже не існувало системи медичного обслуговування. Дитяча смертність не знизилася і становила понад 400 дітей на тисячу. Доросла смертність по країні становила 37-40 осіб на тисячу. А середня тривалість життя приблизно дорівнювала 30 років. 50 % всього житлового фонду вважалися халупами — житлами з однієї кімнати, що не мали каналізації, води і електрики. Проблемою були такі хвороби, як віспа, дизентерія, туберкульоз, малярія і тиф.
Обмеження робочого дня не існувало і люди працювали по 12 годин на добу сім днів в тиждень. Страйки і створення профспілок були законодавчо заборонені. Пенсійного і страхового забезпечення не існувало. Заробітна плата часто виплачувалася не грошима, а бонами або марками, які приймали тільки у фабричній крамниці або магазині поміщика. Досить велику частку робітників (зокрема ремісників) — 200 тис. з 800 тис. становили жінки. Жінкам платили вдвічі менше, ніж чоловікам, а їх праця використовувалася на важкому і монотонному виробництві, передусім у текстильній промисловості і на сигаретних фабриках.
Однак у XX столітті жінки здобули широкі можливості для отримання освіти. На початку століття 65 % вчителів початкових шкіл були жінками. Ще 1887 року в Мехіко перша мексиканська жінка отримала після закінчення медичної школи диплом лікаря.
Серед бідних верств населення процвітав алкоголізм. Для порівняння: в 1901 році в Мехіко було 946 денних і 365 нічних закладів для розпиття традиційного напою пульке (пулькерій) — і тільки 34 хлібних магазини і 321 м'ясний. Уряд намагався боротися з цим явищем: приймалися закони, за якими пулькерії повинні були бути позбавлені вікон, там заборонялася музика, в деяких штатах намагалися заборонити роботу пулькерій після 6 годин вечора і включали в кримінальні кодекси статті, що передбачали покарання за перебування в громадському місці в нетверезому вигляді.
Сторіччя незалежності Мексики
16 вересня 1910 року Мексика мала відсвяткувати . Святкуванню незалежності мав бути присвячений весь вересень. Підготовці Мехіко до урочистостей столична і федеральна влада присвятила десять років і витратила великі суми грошей. Було вимощено вулиці, реконструйовано міський палац, мали бути зведені нові театри, міністерства, поштамти, серед інших споруд було зведено Палац образотворчих мистецтв і Колону Незалежності. Перед святами міська влада попросила жителів вичистити свої будинки, виставити квіти і вивісити прапори, а поліція очистила центр міста від безпритульних. Було запрошено офіційних представників іноземних держав: іспанці повернули військову форму Хосе Марії Морелоса — страченого героя Війни за незалежність, французи — ключі від Мехіко, що зберігалися в Парижі з часів іноземної інтервенції 1860-х років, а американські представники вшанували пам'ять дітей-героїв, загиблих в Американо-мексиканській війні.
Порфіризм у мистецтві
З другої половини XIX століття домінантним напрямом в архітектурі Мексики стає еклектика, яка отримала назву «порфіризм». Створюється безліч споруд, перевантажених декором і скульптурами. Прагнення наздогнати Європу стимулювало розвиток містобудування, створення сучаснішого вигляду міст, перш за вме Мехіко. В багатих кварталах столиці можна було побачити особняки у французькому стилі, барокові будівлі опер і театрів, багатоповерхові офісні будівлі з залізобетону і чавуну, засаджені деревами бульвари зі статуями, вулиці освітлені електрикою і трамвайні маршрути. Основною тенденцією в архітектурі Мексики було звернення до європейських неіспанських зразків — англійських, французьких та німецьких. Елементи модерну почали проникати в стиль будівель, що оточували Пасео-де-ла-Реформа. Класичний дизайн використовувався для Монумента незалежності, пам'ятника Хуаресу і статуї Колумба. Переконання Діаса в необхідності створення громадських монументів у міському ландшафті поклало початок традиції, яка тривала впродовж усього XX століття. Найяскравішими були прояви неоромантичного і неоготичного стилю, прикладами яких є Центральний поштамт і Палац образотворчих мистецтв, прототипом якого, мабуть, була французька Гранд-Опера. Втрата офіційною культурою відчуття національного характеру призвела до того, що навіть павільйон Мексики на Міжнародній виставці в Парижі був збудований у «мавританському стилі».
Кінець Порфіріату
Зворотним боком економічних успіхів диктатури Діаса стало посилення залежності країни від Сполучених Штатів і висока соціальна напруженість. Тому реакцією на циклічну кризу в США 1907—1908 років, посилену неврожаєм 1910 року, стала гостра економічна, соціальна і політична криза в Мексиці. Політика керівних кіл призвела до загострення класових суперечностей у селі. Протягом усього періоду диктатури відбувалася революційна боротьба селянства. В країні зростав робітничий рух, невдоволення охопило й середні верстви городян. Зростав опозиційний рух, лідерами якого стали брати і Франсіско Мадеро.
1910 року Порфіріо Діас був учергове переобраний президентом Мексики. Його суперник лідер ліберально-демократичної опозиції Франсіско Мадеро відмовився визнати результати виборів і закликав мексиканців до боротьби з деспотичним режимом, виступивши з «планом Сан-Луїс-Потосі». Його програма передбачала позбавлення Мексики імперіалістичного панування і повернення селянам віднятих у них в період правління Діаса земель. Повстання було призначене на 20 листопада 1910 року. Хоча план розглядав не всі соціальні питання, він став каталізатором для масових народних виступів. Так було покладено початок Мексиканській революції. 1 квітня 1911 року в черговому посланні до Конгресу Діас визнав більшість вимог повстанців і пообіцяв провести аграрну реформу. Однак революціонери були настроєні на рішучу боротьбу з режимом. У травні Діас подав у відставку і емігрував до Франції. В червні під овації 100 тисяч городян Мадеро в'їхав у столицю.
Коментарі
Примітки
Література
Посилання
Історія Мексики
|
2621520
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD
|
Пітерман
|
Пітерман
Меттью Пітерман — американський продюсер.
Дмитро Пітерман (англ. Dmitry Piterman; 18 грудня 1963, Одеса) — американський бізнесмен українського походження.
|
1212825
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/9703%20%D0%97%D1%83%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D0%B0%D1%85
|
9703 Зуссенбах
|
9703 Зуссенбах (9703 Sussenbach) — астероїд головного поясу, відкритий 30 вересня 1973 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,565.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (9701-9800)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1973
Головний пояс астероїдів
|
659161
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Henry%20Grey%2C%201st%20Duke%20of%20Kent
|
Henry Grey, 1st Duke of Kent
|
Henry Grey, 1st Duke of Kent, KG, PC (16715 June 1740) was a British politician and courtier. None of his sons outlived him, so his new title became extinct on his death. Though the house he built at Wrest Park in Bedfordshire has gone, parts of his very grand garden have survived relatively untouched.
Family
He was a son of Anthony Grey, 11th Earl of Kent, and Mary Grey, 1st Baroness Lucas of Crudwell. He succeeded his father as 12th Earl of Kent in 1702, having succeeded his mother as 2nd Baron Lucas earlier the same year. He was the grandfather, through his daughter Anne Grey, of Henry Cavendish, the preeminent English chemist and physicist of the late 18th century.
Political career
Having taken his seat in the House of Lords and though regarded as lacking talent and ambition he, as the politically expedient candidate, was made Lord Chamberlain and a Privy Councillor in 1704. Grey was unpopular; he was nicknamed 'Bug' for his body odour. He traded his position for a dukedom in 1710, and was succeeded as Lord Chamberlain by the Duke of Shrewsbury. Contemporary commentators including John Macky and Jonathan Swift did defend Grey. He might have been, for his time, the right man in the right place.
After 1710 he served in politically minor positions: Gentleman of the Bedchamber, Constable of Windsor Castle, Lord Steward of the Household from 1716 until 1718, and Lord Keeper of the Privy Seal from 1719 until 1720. He was one of the Lords Justices appointed during the absence of George I of Great Britain.
In 1719, Grey was one of the main subscribers in the eighteenth-century Royal Academy of Music, a corporation that produced baroque opera on stage. At the age of 68, a year before his death, he took part, as a founding governor, in the creation of Britain's first home for abandoned children, London's Foundling Hospital.
Titles
Grey succeeded his father as 12th Earl of Kent in 1702, having succeeded his mother as 2nd Baron Lucas earlier the same year. He was created Marquess of Kent, Earl of Harold and Viscount Goderich in 1706, Duke of Kent in 1710 for relinquishing his Lord Chamberlain position, and made a Knight of the Garter in 1712. Left without a male heir after the death of his son George Grey, Earl of Harold, in 1733, he was created Marquess Grey in 1740, with a special remainder to his granddaughter Lady Jemima Campbell and her heirs male. She also succeeded to the Barony of Lucas. All his other titles became extinct at his death.
Marriages and children
Henry married firstly, in 1694, Jemima Crew (died 2 July 1728), a daughter of Thomas Crew, 2nd Baron Crew, and his second wife, Anne Armine, daughter of Sir William Armine, 2nd Baronet. They had at least six children:
Anthony Grey, Earl of Harold (died 1723). Married Lady Mary Tufton, a daughter of Thomas Tufton, 6th Earl of Thanet, and Lady Catharine Cavendish.
Henry Grey (c. 16961717).
Amabel Grey (died 2 March 1726). Married John Campbell, 3rd Earl of Breadalbane and Holland.
Jemima Grey (c. 16997 July 1731). Married John Ashburnham, 1st Earl of Ashburnham.
Anne Grey (died 20 September 1733). Married Lord Charles Cavendish.
Mary Grey. Married David Gregory of Christ Church.
He married secondly Sophia Bentinck (died 5 June 1741) on 24 March 1729, a daughter of William Bentinck, 1st Earl of Portland, and his second wife Jane Martha Temple. They had a son and a daughter:
George Grey, Earl of Harold (c. 1732–1733)
Anne Sophia Grey (died 24 March 1780). Married John Egerton, Bishop of Durham.
Footnotes
Sources
The Complete Peerage
External links
A Grey family pedigree available to subscribers
|-
|-
|-
1671 births
1740 deaths
Dukes of Kent
Garter Knights appointed by Anne
Lord-Lieutenants of Bedfordshire
Lord-Lieutenants of Buckinghamshire
Lord-Lieutenants of Herefordshire
Lords Privy Seal
Henry
1
Earls of Kent (1465 creation)
Barons Lucas
|
36358564
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chloe%20Esposito
|
Chloe Esposito
|
Chloe Esposito (born 19 September 1991) is an Australian shooter and modern pentathlon competitor. She competed at the 2008 Commonwealth Youth Games in the 10 m air pistol. She represented Australia at the 2012 Summer Olympics, London, in the modern pentathlon and won the gold medal in the same event at the 2016 Summer Olympics, Rio de Janeiro.
Personal life
Esposito was born on 19 September 1991 in Camden, New South Wales. She is from and lives in the Sydney area. She attended St Francis Xavier (NSW, Australia) before going to Mount Saint Joseph for high school. She competed at the 2008 Commonwealth Youth Games in the 10 m air pistol. During June 2012, she visited Palmerston District Primary School where she discussed the five sports of the modern pentathlon, swimming, running, shooting, fencing and horse riding, with students.
Her father is Daniel Esposito, an Olympic competitor in the modern pentathlon at the 1984 Summer Olympics. Her brother, Max Esposito also competed in the modern pentathlon at the 2016 Summer Olympics. Her sister, Emily Esposito, represented Australia in pistol shooting at the 2010 Singapore Youth Olympics.
Esposito is tall and weighs .
In January 2020, Esposito announced that she was expecting her first child. This means she would not have been able to defend her pentathlon gold Medal at the 2020 Tokyo Olympics. However, the delay of the Games to 2021 due to the COVID-19 pandemic meant that she could have had the opportunity to participate. She decided not to, allowing Marina Carrier to take her place.
Modern pentathlon
Esposito is a modern pentathlon competitor. She tried to make the Australian modern pentathlon team for the 2008 Summer Olympics, the youngest Australian woman ever to try, by competing at the Oceania Championships. At World Cup events early in 2012, she finished third and fifth overall. In May 2012, she finished eighth in the final World Cup event in China.
Esposito was selected to represent Australia at the 2012 Summer Olympics in the modern pentathlon. She set a goal of trying to medal in the sport as Australia had not medalled in the sport going into the 2012 Games. Going into the 2012 Olympic Games, she was ranked eleventh in the world, improving from a rank of thirteen a month earlier. She earned her Olympic spot after she finished as the top ranking competitor from Oceania in the 2012 Asia/Oceania Championship. Esposito finished 7th at the 2012 Summer Olympics, making her the first Australian modern pentathlete to finish in the top 10 at the Olympics since 1964.
Esposito also represented Australia at the 2016 Summer Olympics. Coming into the final event (running and shooting combined) she was 7th and overcame a 45-second handicap to win the gold medal, setting a new Olympic record of 1372 points.
Recognition
2016 - ABC Sports Personality of the Year at the Australian Institute of Sport Performance Awards
2017 - Order of Australia Medal
References
External links
1991 births
Living people
Australian pentathletes
Australian female modern pentathletes
Olympic modern pentathletes for Australia
Modern pentathletes at the 2012 Summer Olympics
Modern pentathletes at the 2016 Summer Olympics
Medalists at the 2016 Summer Olympics
Olympic gold medalists for Australia
Olympic medalists in modern pentathlon
Recipients of the Medal of the Order of Australia
Sportspeople from Sydney
Sportswomen from New South Wales
|
13649429
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hartmannsdorf%2C%20Saale-Holzland
|
Hartmannsdorf, Saale-Holzland
|
Hartmannsdorf, Saale-Holzland
Hartmannsdorf is a municipality in the district Saale-Holzland, in Thuringia, Germany.
References
Municipalities in Thuringia
Saale-Holzland-Kreis
|
3217147
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hrubiesz%C3%B3w%20County
|
Hrubieszów County
|
Hrubieszów County
Hrubieszów County is a unit of territorial administration and local government (powiat) in Lublin Voivodeship, eastern Poland, on the border with Ukraine. It was established on January 1, 1999, as a result of the Polish local government reforms passed in 1998. Its administrative seat and only town is Hrubieszów, which lies south-east of the regional capital Lublin.
The county covers an area of . As of 2019, its total population is 63,320, out of which the population of Hrubieszów is 17,634 and the rural population is 45.686.
Neighbouring counties
Hrubieszów County is bordered by Tomaszów Lubelski County to the south-west, Zamość County to the west and Chełm County to the north-west. It also borders Ukraine to the east.
Administrative division
The county is subdivided into eight gminas (one urban and seven rural). These are listed in the following table, in descending order of population.
References
Land counties of Lublin Voivodeship
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.