id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
5069716
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4%20%E2%80%93%20%D0%90%D0%B1%D0%BA%D0%B0%D0%B9%D0%BA%20%E2%80%93%20%D0%A0%D0%B0%D1%81-%D0%A2%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%80%D0%B0
|
Гарад – Абкайк – Рас-Танура
|
Гарад – Абкайк – Рас-Танура – трубопровідна система у Саудівській Аравії, створена для транспортування конденсату.
Наприкінці 1990-х в Саудівській Аравії узялись за реалізацію масштабного проекту зі збільшення видобутку природного газу шляхом залучення в розробку родовищ Гавія та Гарад, що були виявлені під південними секторами найбільшого в світі нафтового родовища Гавар. Для транспортування отриманого при цьому конденсату, що походив з формації Хуфф, спорудили окрему трубопровідну систему, яка прямувала до нової секції переробки конденсату на нафтопереробному заводі в Рас-Танурі. В межах проекту у 2001 – 2002 роках проклали дві головні ділянки:
- від газопереробного заводу Гарад до газопереробного заводу Абкайк довжиною 229 км та діаметром 450 мм, яка має позначення HDAKHCL-1 (Haradh Abqaiq Khuff Condensate Line-1);
- від ГПЗ Абкайк до Рас-Танури довжиною 118 км та діаметром 600 мм, яка має позначення ARTCL-1 (Abqaiq Ras Tanura Condensate Line-1).
При цьому до ділянки Гарад – Абкайк під’єднані:
- газопереробний завод Гавія, від якого проклали перемичку довжиною 20 км з діаметром 600 мм;
- газопереробний завод Утманія, що використовує дві введені в дію ще в 1984 та 1989 роках перемички довжиною по 3 км з діаметром по 150 мм;
- газопереробний завод Шедгам, що використовує дві введені в дію ще в 1985 та 1995 роках перемички довжиною 3 км та 6 км з діаметрами 150 мм та 200 мм відповідно.
Примітки
Конденсатопроводи
|
13734616
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Polish%20Socialist%20Party%20%E2%80%93%20Revolutionary%20Faction
|
Polish Socialist Party – Revolutionary Faction
|
Polish Socialist Party – Revolutionary Faction
The Polish Socialist Party – Revolutionary Faction (PPS–FR) also known as the Old Faction was one of two factions into which the Polish Socialist Party split in 1906. The Revolutionary Faction's primary goal was to restore an independent Poland, which was envisioned as a representative democracy. It saw itself as a spiritual successor to the Red Faction of the 1863 January Uprising, which had the goal of creating an independent Polish-Lithuanian-Ruthenian Commonwealth.
History
Split in the Polish Socialist Party
For several years the Polish Socialist Party had an internal struggle: Originally, the PPS was founded as a patriotic, pro-independence party. In preparation for the creation of a new Polish army and in order to fight the Russian occupants, the PPS, led at the time by Piłsudski founded a Combat Organization, that became extremely active in the 1905 unrests in Russia. The Combat Organization grew increasingly influential and cooperated with the Japanese Empire, receiving funding in exchange for information and strikes against Russian state servants. While Piłsudski was concentrated on preparing the basis for a future Polish Army, the PPS was taken over by more internationalist, marxist-leaning members, which were worried by the rising popularity of Piłsudski and his Combat Organization.
That internal struggle led to the party to split, with the marxist members becoming the Polish Socialist Party – the Left (also known as PPS–L or the Young Faction), which believed that Poland should be a marxist country, established through proletarian revolution, as part of a larger international communist movement, in collaboration with the Russian proletariate. The idea of an independent Polish state was abandoned by that faction. Piłsudski and his followers thus left the party and founded the Revolutionary Faction of the PPS in 1906. The declared goal of the party was a reborn Polish commonwealth. The party would serve to gather funds for a Polish army.
Activism
With the Combat Organization of the Polish Socialist Party and the conspiratory Związek Walki Czynnej, the party continually worked to build the basis for a future Polish army.
It organized several raids and assassinations of Tsarist officials in the Russian partition, most prominent the Bezdany raid, which became the last action of the PPS–FR in the Russian partition.
After that last raid, Piłsudski and his followers left the Russian Empire and moved to Galicia-Lodomeria (Austrian Poland), where there was a relative freedom. In the Austrian partition, Piłsudski was able to organize several paramilitary organisations under the guise of being rifle-clubs, which would be the basis for the Polish Legions in 1914.
Thus the leadership of the PPS–FR would become some of the most prominent fathers of Polish independence, with many of them serving as Prime Ministers, famously Aleksander Prystor and Walery Sławek, two as Presidents (Wojciechowski, Mościcki) and several ministers.
Later History
With the failure of revolution in the Kingdom of Poland (1905-1907) PPS–Left lost popularity, and PPS–FR regained dominance. In 1909 PPS–FR renamed itself back to Polska Partia Socjalistyczna (Polish Socialist Party); the increasingly marginal PPS–L merged with Social Democracy of the Kingdom of Poland and Lithuania, led by Róża Luksemburg in 1918 to form the Communist Party of Poland.
In independent Poland, in 1928, the PPS split once more. While the PPS had supported Piłsudski during the May Coup in 1926, they disagreed afterward whether to support his Sanation movement. When the PPS decided to go into opposition, a faction of Piłsudski's supporters in the PPS split off and created the Polish Socialist Party – old Revolutionary Faction.
Notable Members
Józef Piłsudski, Walery Sławek, Aleksander Prystor, Ignacy Daszyński, Kazimierz Pużak, Tomasz Arciszewski, Rajmund Jaworowski, Leon Wasilewski, Mieczysław Niedziałkowski, Norbert Barlicki, and Jędrzej Moraczewski.
See also
Polish legions in WWI
Riflemen's Association
Związek Walki Czynnej
References
1906 establishments in the Russian Empire
1909 establishments in the Russian Empire
Defunct socialist parties in Poland
National liberation movements
Political parties disestablished in 1909
Political parties established in 1906
Polish Socialist Party
Political parties of the Russian Revolution
|
3293438
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%82%D1%82%D0%B5%D1%80-%D0%9B%D0%B5%D0%B9%D0%BA%20%28%D0%9C%D1%96%D1%87%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BD%29
|
Оттер-Лейк (Мічиган)
|
Оттер-Лейк (Мічиган)
Оттер-Лейк — селище в США, в округах Лапір і Дженесі штату Мічиган. Населення — 426 осіб (2020).
Географія
Оттер-Лейк розташований за координатами (43.213448, -83.459979). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 2,18 км², з яких 1,97 км² — суходіл та 0,21 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкало 389 осіб у 144 домогосподарствах у складі 99 родин. Густота населення становила 179 осіб/км². Було 177 помешкань (81/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,3 %. Частка іспаномовних становила 1,8 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 25,7 % — особи молодші 18 років, 62,7 % — особи у віці 18—64 років, 11,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 38,4 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 121,0 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 124,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — долар . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 18,9 % осіб, у тому числі 32,9 % дітей у віці до 18 років та 3,6 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 162 особи. Основні галузі зайнятості: роздрібна торгівля — 21,0 %, виробництво — 17,3 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 10,5 %, будівництво — 9,9 %.
Примітки
Джерела
Селища Мічигану
Населені пункти округу Дженесі (Мічиган)
Населені пункти округу Лапір (округ)
|
4738723
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D1%80%D1%83%D1%82%D0%B8
|
Закрути
|
Закрути — річка в Словаччині; права притока Грону довжиною 11.2 км. Протікає в окрузі Ж'яр-над-Гроном.
Витікає в масиві Втачник на висоті 680 метрів. Протікає територією села Дольна Трнавка.
Впадає у Грон на висоті 231 метр.
Примітки
Посилання
Vodny tok 2020
округ Ж'яр-над-Гроном
Річки Словаччини
|
409925
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Siegfried%20Kracauer
|
Siegfried Kracauer
|
Siegfried Kracauer (February 8, 1889 – November 26, 1966) was a German writer, journalist, sociologist, cultural critic, and film theorist. He has sometimes been associated with the Frankfurt School of critical theory. He is notable for arguing that realism is the most important function of cinema.
Life and career
Born to a Jewish family in Frankfurt am Main, Kracauer studied architecture from 1907 to 1913, eventually obtaining a doctorate in engineering in 1914 and working as an architect in Osnabrück, Munich, and Berlin until 1920.
Near the end of the First World War, he befriended the young Theodor W. Adorno, to whom he became an early philosophical mentor. In 1964, Adorno recalled the importance of Kracauer's influence:
From 1922 to 1933 he worked as the leading film and literature editor of the Frankfurter Zeitung (a leading Frankfurt newspaper) as its correspondent in Berlin, where he worked alongside Walter Benjamin and Ernst Bloch, among others. Between 1923 and 1925, he wrote an essay entitled Der Detektiv-Roman (The Detective Novel), in which he concerned himself with phenomena from everyday life in modern society.
Kracauer continued this trend over the next few years, building up theoretical methods of analyzing circuses, photography, films, advertising, tourism, city layout. In 1927, he published the work Ornament der Masse (published in English as The Mass Ornament) which emphasizes the tremendous value of studying the masses and popular culture. His essays in Ornament der Masse shows Karacauer's fascination with popular culture, particularly within the capitalist society of the United States.
In 1930, Kracauer published Die Angestellten (The Salaried Masses), a critical look at the lifestyle and culture of the new class of white-collar employees. Spiritually homeless, and divorced from custom and tradition, these employees sought refuge in the new "distraction industries" of entertainment. Observers note that many of these lower-middle class employees were quick to adopt Nazism, three years later. In a contemporary review of Die Angestellten, Benjamin praised the concreteness of Kracauer's analysis, writing that "[t]he entire book is an attempt to grapple with a piece of everyday reality, constructed here and experienced now. Reality is pressed so closely that it is compelled to declare its colors and name names."
Kracauer became increasingly critical of capitalism (having read the works of Karl Marx) and eventually broke away from the Frankfurter Zeitung. About this same time (1930), he married Lili Ehrenreich. He was also very critical of Stalinism and the "terrorist totalitarianism" of the Soviet government.
With the rise of the Nazis in Germany in 1933, Kracauer migrated to Paris. In March 1941, thanks to the French ambassador Henri Hoppenot and his wife, Hélène Hoppenot, he emigrated to the United States, with other German refugees like John Rewald.
From 1941 to 1943 he worked in the Museum of Modern Art in New York City, supported by Guggenheim and Rockefeller scholarships for his work in German film. Eventually, he published From Caligari to Hitler: A Psychological History of the German Film (1947), which traces the birth of Nazism from the cinema of the Weimar Republic as well as helping lay the foundation of modern film criticism.
In 1960, he released Theory of Film: The Redemption of Physical Reality, which argued that realism is the most important function of cinema.
In the last years of his life Kracauer worked as a sociologist for different institutes, amongst them in New York as a director of research for applied social sciences at Columbia University. He died there, in 1966, from the consequences of pneumonia.
His last book is the posthumously published History, the Last Things Before the Last (New York, Oxford University Press, 1969).
Theories on memory
Siegfried Kracauer's theories on memory revolved around the idea that memory was under threat and was being challenged by modern forms of technology. His most often cited example was the comparison of memory to photography. The reason for this comparison was that photography, in theory, replicates some of the tasks currently done by memory.
The differences in the functions of memory and the functions of photography, according to Kracauer, is that photography creates one fixed moment in time whereas memory itself is not beholden to a singular instance. Photography is capable of capturing the physicality of a particular moment, but it removes any depth or emotion that might otherwise be associated with the memory. In essence, photography cannot create a memory, but rather, it can create an artifact. Memory, on the other hand, is not beholden to one particular moment of time, nor is it purposefully created. Memories are impressions upon a person that they can recall due to the significance of the event or moment.
Photography can also work to record time in a linear way, and Kracauer even hints that floods of photographs ward off death by creating a sort of permanence. However, photography also excludes the essence of a person, and over time photographs lose meaning and become a "heap of details." This isn't to say that Kracauer felt that photography has no use for memory, it is simply that he felt that photography held more potential for historical memory than for personal memory. Photography allows for a depth of detail that can be to the advantage of a collective memory, such as how a city or town once appeared because those aspects can be forgotten, or overridden throughout time as the physical landscape of the area changes.
Reception
Although he wrote for both popular and scholarly publications throughout much of his career, in the United States (and in English) he mainly concentrated on philosophical and sociological writings. This attracted some criticism from American scholars who found his style difficult to penetrate. At the time of his death in 1966, Kracauer was somewhat marginal in both American and German intellectual contexts. He had long ago abandoned writing in German, yet his research remained difficult to place within American scientific and academic categories.
In the decades following Kracauer's death, translations of his earlier essays and works, such as "The Mass Ornament," and the publication of his letters in German, revealed a fuller portrait of Kracauer's style and gradually brought greater recognition in the United States. His former colleague from Frankfurt, Leo Löwenthal, expressed pleasant surprise at the newfound fame that seemed to accumulate around Kracauer in his death. Since the 1980s and 1990s a new generation of film theorists and critics, including , Miriam Hansen, Tom Levin and Thomas Elsaesser have interpreted and introduced his work for a new generation of scholars.
Works
See also
Frankfurt School
Exilliteratur
References
Further reading
Agard, Olivier. Siegfried Kracauer. Le chiffonnier mélancolique. Paris: CNRS Editions, 2010.
Baumann, Stephanie. Im Vorraum der Geschichte. Siegfried Kracauers' History - The Last Things Before the Last. Paderborn: Konstanz University Press, 2014.
Oschmann, Dirk. Auszug aus der Innerlichkeit. Das literarische Werk Siegfried Kracauers. Heidelberg: Universitätsverlag C. Winter 1999
Koch, Gertrud. Siegfried Kracauer: An Introduction. Princeton: Princeton University Press, 2000.
Reeh, Henrik. Ornaments of the Metropolis: Siegfried Kracauer and Modern Urban Culture. Cambridge, MA: MIT Press, 2005.
Von Moltke, Johannes and Gerd Gemünden, eds. Culture in the Anteroom: The Legacies of Siegfried Kracauer. Ann Arbor: University of Michigan Press, 2012.
Attilio Bruzzone, Siegfried Kracauer e il suo tempo (1903-1925). Il confronto con Marx, Simmel, Lukács, Bloch, Adorno, alle origini del pensiero critico, Milano-Udine: Mimesis, 2020, ISBN 978-88-5757-232-1
External links
1889 births
1966 deaths
Anti-Stalinist left
American anti-capitalists
German anti-capitalists
Anti-consumerists
Writers from Frankfurt
American film critics
German film critics
Jewish emigrants from Nazi Germany to France
Jewish emigrants from Nazi Germany to the United States
Jewish philosophers
Jewish atheists
German male journalists
German male novelists
Frankfurter Zeitung people
German sociologists
Jewish sociologists
Exilliteratur writers
Existentialists
Film theorists
Jewish American journalists
Jewish American non-fiction writers
Jewish American novelists
German male writers
20th-century German journalists
German philosophers of technology
German philosophers of mind
German philosophers of culture
German philosophers of history
Propaganda theorists
|
4550778
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Шилов Олексій Олексійович
|
Шилов Олексій Олексійович
Олексій Олексійович Шилов (25 серпня 1881, Санкт-Петербург, Російська імперія — 6 січня 1942, Ленінград, СРСР) — російський і радянський археограф, бібліограф та історик.
Життєпис
Народився 25 серпня 1881 року в Санкт-Петербурзі. У 1899 році вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Санкт-Петербургського університету, який він закінчив у 1904 році. Після закінчення університету був прийнятий на роботу в Бібліотеку Російської академії наук, де працював у рукописному відділі. У 1917 році брав активну участь в організації Російської комуністичної партії, згодом працював помічником секретаря палати. У 1918 році заснував і відкрив Петроградський Історико-революційний архів.
Помер 6 січня 1942 року в Ленінграді.
Наукові праці
Основні наукові роботи присвячені бібліотекознавству. Автор понад 130 наукових праць.
Упорядник 3-х томів словника «Деятели революционного движения в России».
Посилання
Життєпис на сайті Великого енциклопедичного словника.
Життєпис.
Шашкова О. А. Алексей Алексеевич Шилов (1881—1942) — историк русских революций // Книжные и документальные коллекции ХХ века: идеологии и обстоятельства: материалы научной конференции «Вторые Рязановские чтения». М.: Российский государственный социальный университет, 2016. С. 182—192.
Радянські історики
Російські історики
Російські бібліографи
Радянські археографи
Російські археографи
|
3515367
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Chelonoidis%20hoodensis
|
Chelonoidis hoodensis
|
Chelonoidis hoodensis — вид черепах з родини суходільних черепах (Testudinidae).
Поширення
Ендемік Галапагоських островів. Поширений лише на острові Еспаньйола. Острів займає площу 60,5 км², а площа ареалу виду становить лише 6 км².
Чисельність
Оціночно, до появи людини на Галапагоських островах, на острові Еспаньйола жило 2400 черепах Chelonoidis hoodensis. До 1960-х років загальна популяція виду зменшилася до 15 зрілих дорослих тварин (12 самиць і трьох самців). З 1977 року запрацювала програма переселення черепах із зоопарків у дику природу. Загалом за 40 років переселено 1837 тварин, з них близько 400 нестатевозрілих черепах випущено на сусідньому острові Санта-Фе, який раніше був заселений вимерлим неописаним видом черепах. За даними, 2008 року загальна популяція виду оцінювалася у 800 особин. Популяція є генетично виснаженою, тому вид знаходиться під загрозою вимирання.
Спосіб життя
Сухопутний вид, пристосований для живлення кактусами та іншими ксерофітними рослинами. Панцир сідлоподібної форми. Статевої зрілості досягає у віці 20 років, живе приблизно до 60 років.
Примітки
Суходільні черепахи
Ендемічна фауна Галапагоських островів
Тварини, описані 1907
|
5098245
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%82%20%D0%9B%D1%96%D0%BB%D1%83%D0%B5%D1%82
|
Хребет Лілует
|
Хребет Лілует
Хребет Ліллует — крайня південно-східна частина Тихоокеанського хребта Берегового хребта Британської Колумбії. Вони розташовані між руслом річки Лілует і озером Гаррісон на заході та каньйоном річки Фрейзер на сході, а також низинною прибережною долиною цієї річки на півдні.
Хребет Лілует займають приблизно 8100 км2. Хребет є надзвичайно посіченим та різноманітним за рельєфом і включає деякі з найвищих вершин південно-західної Британської Колумбії. Найвищою є гора Скіхіст (2968 м), увінчує хребет Кантілевер на захід від громади Літтон у місці злиття річок Томпсон і Фрейзер. Найпівнічнішою частиною хребта Лілует є хребет Кайош, який включає другу за висотою вершину хребта Лілует, поки що безіменну висотою 2855 м, яка розташована на південь від озера Сетон і приблизно 20 км на захід від міста Лілует. На північний схід від озера Харрісон гора Брейкенрідж височіє на 2395 м високий і створює значний локальний ризик цунамі у наслідок зсувів. Основні вододіли, які повністю знаходяться в межах хребта Лілует, це вододіли Кайош-Крік, річки Стайн, річки Нахатлатч і річки Срібна (вона ж Велика Срібна річка).
У межах хребта Лілует розташовано ряд провінційних парків і зон відпочинку. Найбільшим і найважливішим є Парк спадщини Стейн-Веллі Нлака'памукс, який охоплює весь басейн річки Стайн, безпосередньо на захід від Літтона та на схід від Пембертона — Маунт-Керрі. «Стейн» є найбільшим вододілом у південному Береговому хребті і, як і решта хребтів Лілует, ландшафти варіюють від альпійського прибережного типу на заході до пустельно-каньйонного посушливого на сході.
Є лише одне шосе, що проходить через хребти Лілует, Hwy 99 від гори Каррі до Лілует, через долину Кайош-Крік.
Посилання
Інші джерела
Архів країни Bridge River-Lillooet
Хребти Лілует у Канадській гірській енциклопедії
Британська Колумбія
Географія Канади
|
2986858
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%B5%D0%BD%2C%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%B2%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%85
|
Волден, або Життя в лісах
|
Волден, або Життя в лісах — книга американського письменника, філософа, натураліста Генрі Девіда Торо.
Вперше опублікована 1854 року, Волден деталізує досвід Торо протягом двох років, двох місяців і двох днів у хаті, яку він збудував біля Волденського ставка, що належав його другу і наставнику Ральфу Уолдо Емерсону, неподалік від Конкорду, штат Массачусетс.
Основні теми, що підіймаються у творі: свобода, економіка, саморозвиток, екологія, релігія, суспільство, індивідуалізм. Просте життя і самодостатність були цілями Торо, і проект був натхненний трансценденталістською філософією, однією із центральних для американського романтизму.
Стиль Торо відрізняється науковою точністю та специфічною метафорикою. Торо подає народні та наукові назви флори і фауни Північної Америки, детально описує онтогенез ставка, як-от точні дати заморожування і відтавання, розповідає про свої експерименти із вимірюванням глибини і форми дна. Текст насичений різноманітними алюзіями на сучасників, релігійних діячів, науковців.
Праця є частиною особистої декларації незалежності, соціальний експеримент, подорож духовних відкриттів, сатири, і, певною мірою, посібник для самозабезпечення. Торо концентрується на чотирьох життєвих потребах людини: Притулку, Одягу, Їжі та Паливі.
Сюжет
Волден починається із оголошення автора про те, що він провів близько двох років біля волденського ставка, заробляючи на життя виключно працею своїх рук і повернувся до цивілізації. Книга розділена на окремі розділи, кожен з яких орієнтований на конкретні теми.
Господарство. У першому і найдовшому розділі Торо описує свій проект: два роки, два місяці і два дні перебування у затишній хаті у лісі біля волденського ставка у Конкорді. Він робить це, щоб проілюструвати духовну користь від простого способу життя, де потребами є лише Їжа, Одяг, Притулок та Паливо. Торо ретельно записує свої витрати і доходи, демонструючи розуміння економіки. Для забудівлі 1845 року він витратив лише $28.12½ (близько $934 у доларах США станом на 2018 рік). Наприкінці цього розділу Торо подає вірш «Наміри бідності», написаний у сімнадцятому столітті англійським поетом Томасом Кер'ю. Поезія критикує тих, хто вважає, що злидні дають моральні та інтелектуальні переваги. Велику увагу приділено скептицизму і здивуванню містян над способом життя героя, тоді як містяни вважають суспільство єдиним місцем для життя. Автор розповідає про причини переїзду до ставка Волден разом із докладним описом будівництва хати.
Де я жив і заради чого. Загалом розділ присвячений розмислам щодо життя у хаті біля Волдена. Торо згадує про місця, де він зупинявся раніше, цитує пораду римського філософа Катона: «Подумати про купівлю ферми дуже ретельно, перш ніж підписати документи». Торо йде в ліс із мрією вільного від зобов'язань життя.
Книжки. Торо описує свої читацькі вподобання й улюблені книжки. Він наголошує на перевагах читання класичної літератури, бажано в оригіналі грецькою або латиною, і скаржиться на популярність примітивної літератури. Він сподівається, що настане час, коли кожне село Нової Англії підтримуватиме «мудреців», які просвічуватимуть народ.
Звуки. Хоч істина може бути знайдена у літературі, вона однаково є і у природі. Торо описує повсякденні звуки, на які натрапляє (дзвін, шум вагонів, стукіт і гуркіт, мукання корів, ухання сови, квакання жаб) у поетичній та метафоричній манері. Порівнюючи пари поїзда із хвостом комети і його шум — із криком яструба, Торо підкреслює схожість штучного до природного.
Самітність. Торо аналізує почуття самотності. Він пояснює, як самотність може виникнути навіть у колі товаришів, якщо серце не відкрите для них. Торо розмірковує про радощі втечі від суспільства, згадує своїх сусідів. Торо неодноразово наголошує на важливості глибокого спілкування із природою, стверджуючи, що «єдині потрібні ліки — це ковток ранкового повітря».
Гості. Торо розповідає про те, як він любить спілкування (незважаючи на свій потяг до самоти) і завжди залишає три стільці для відвідувачів. До Торо навідуються ті, хто живе або працює поруч. Особлива увага приділена французько-канадському дроворубові, ім'я якого Торо прямо не згадує.
Бобове поле. Опис городництва і задоволення від цієї роботи. Інша частина розділу присвячена заробітку і вирощуванню сільськогосподарських культур.
Селище. Роздуми про подорожі у Конкорд і зустрічі із містянами. Під час однієї такої подорожі Торо був затриманий і ув'язнений за відмову платити податок на «державу, яка купує і продає чоловіків, жінок, і дітей, як рогату худобу на двері свого Сенату».
Ставки. Торо записує свої спостереження про географію Волденського ставка і його сусідів: Флінтового ставка, Білого ставка і Гусячого ставка.
Ферма Бейкер. Блукаючи у лісі, Торо потрапляє у бурю і знаходить притулок у брудній, похмурій хатині Джона Філда, бідного, але працьовитого ірландського фермера. Торо закликає Філда жити простим, але самостійним і повноцінним життям у лісі, тим самим звільняючи себе від роботодавців і кредиторів.
Вищі Закони. Торо роздумує чи полювання на диких тварин є необхідним. Він приходить до висновку, що примітивні інстинкти людей змушують їх вбивати і їсти тварин, і що людина, яка переборює цю схильність, переважає над іншими. Ось перелік законів, які він згадує:
Дикість треба любити так само, як і добро.
Справжня гуманність відома людині інстинктивно.
Мисливець — найкращий друг тварини, на яку полює.
Жоден, доросліший за підлітка, не вб'є без причини створіння, що шанує своє життя так само, як і свого вбивцю.
Якщо день та ніч тішать людину, то їй все вдається.
Найвища форма самооблади — жити не з інших тварин, а з рослин та засівів, вирощених на землі.
Тварини у сусідстві. Це скорочена версія однієї із розмов Торо із Вільямом Еллі Ченнінгом, який іноді супроводжував Торо на риболовлю, коли приїжджав із Конкорду. Розмова ведеться між відлюдником (сам автор) та поетом (Ченнінгом). Поки відлюдник зайнятий практичним завданням піймати рибу на вечерю, поет зайнятий мріями, і, зрештою, шкодує про свою неспроможність до практичних занять.
Новосілля. Після збирання ягід в лісі, Торо добудовує димохід, і, нарешті, утеплює стіни хати на зиму.
Попередні мешканці і зимові гості. Торо розповідає історії людей, які раніше жили в околицях Волденського ставка, та кількох відвідувачів, які приходять взимку: фермера, лісоруба і його найкращого друга, поета Еллі Ченнінга.
Тварини взимку. Торо захоплюють спостереження за дикою природою взимку, а саме за совами, зайцями, червоними білками, мишами та різними птахами.
Ставок взимку. Торо описує Волденський ставок взимку: процес зондування глибини, розміщення підземного отвору, видобування льоду на продаж.
Весна. Торо насолоджується весною та оновленням природи біля Волдена. Розповідь про від'зд 6 вересня 1847 року.
Підсумок. Торо підбиває підсумок своєму експериментові.«Я не беруся стверджувати, що Джон чи Джонатан все це зрозуміють, бо така ж і природа завтрашнього дня, який не приходить зі світанком, не настає сам собою. Сліпуче світло — темрява для нас. Сходить лиш та зоря, для якої ми прокинулися. Справжній день ще попереду. Наше сонце — лиш вранішня зірка».
Мотиви
Волден — книга складна для читання з трьох причин: по-перше, вона написана у стародавній манері, яка використовує хірургічно точну мову, розширені алегоричні метафори, довгі та складні абзаци та речення, а також яскраві, детальні та глибокі описи. Торо без вагань використовує метафори, натяки, заниження, гіперболу, персоніфікацію, іронію, сатиру, метонімію, синекдоту та оксюморони, а також він може перейти від наукової до трансцендентальної точки зору посеред речення. По-друге, його логіка базується на інакшому розумінні життя, яке достатньо суперечить загальноприйнятому визначенню здорового глузду. Іронічно, але ця логіка заснована на тому, у що вірить, як вони кажуть, більшість людей. Торо, визнаючи це, наповнює Волден сарказмом, парадоксами та двозначностями. Він любить дратувати, кидати виклик і навіть вводити в оману своїх читачів. І, по-третє, часто звичайні слова недостатні для вираження невербальних поглядів Торо на правду. Торо вимушений використовувати фігуральні вирази, щоб підкреслити поняття, які має зрозуміти читач. — Кен КіферТоро окреслює місце самотности у житті людини, важливість споглядання та близькості до Природи, що перевершує «безнадійне» існування, яке, на його думку, провадить більшість людей. Книга не є традиційною автобіографією, але об'єднує цей жанр із соціальною критикою споживчих та матеріалістичних поглядів тогочасної західної культури, що є альтернативним поглядом на суспільство загалом. Основні теми, що зачіпає автор:
Самостійність: Торо постійно відмовляється від поняття «потреби» спілкування з іншими. Хоч автор й усвідомлює його значення і важливість, він вважає, що не потрібно завжди цього шукати. Самостійність для нього визначається в економічних та соціальних сенсах, і є принципом, який з погляду фінансових та міжособових відносин є найважливішою цінністю. Для Торо, незалежність може бути як економічна, так і духовна, і в цій тезі простежуються паралелі із філософією трансценденталізму.
Простота: Простота є своєрідною моделлю життя для Торо. Він всюди прагне спростити спосіб життя: обирає лагодити одяг замість того, щоб купувати новий, мінімізує споживчі потреби, і звільняє час для самовдосконалення та дозвілля.
Розвиток: В умовах світу, що постійно розвивається, Торо вважає нерозумним та скептичним думати, що будь-яке зовнішнє покращення життя може принести внутрішній мир і щастя.
Необхідність духовного пробудження: Духовне пробудження — це спосіб знайти та реалізувати істини життя, які часто поховані під курганами повсякденних справ. Торо стверджує, що духовне пробудження — найважливіша складова життя. Це джерело, з якого витікають усі річки.
Людина як частина природи.
Влада як осередок несправедливості і корупції.
Медитація: Торо завзято медитував і часто наголошував на перевагах медитації.
Створення та публікація історії
Існує багато припущень щодо того, чому Торо пішов жити до ставка. Е. Б. Вайт пропонує наступний варіант: «Генрі пішов у ліс, ніби на битву, а Волден — це звіт про людину, яка розривається поміж двох потужних і протилежних інстинктів — бажанням насолоджуватися світом і прагненням його змінити». Лео Маркс зазначає, що перебування Торо біля Волдена — це експеримент, який базується на філософії «природности» Емерсона, і що це був «звіт про експеримент у трансцендентному пасторалізмові».
Також існують інші припущення, що наміри Торо під час його перебування біля Волденського ставка були «провести експеримент: чи зможе він вижити, ба навіть досягти успіхів, відмовляючись від зайвих предметів розкоші, живучи звичайним, простим життям у максимально обмежених умовах?». Він розглядав це як випробування у мистецтві «господарства». Хоч це й була своєрідна втеча від «понад-цивілізації» у пошуках «первісного» і «дикого» захвату від незайманої природи, значну кількість свого часу Торо проводив за читанням та письмом.
Торо витратив майже в чотири рази більше часу на рукопис Волдена, ніж провів у хаті. Залишивши Волденський ставок, Торо, на прохання Емерсона, повернувся до його будинку і займався виплачуванням боргів. Тими роками Торо поволі редагував рукопис, що спочатку містив 18 статей, що описують його «експеримент». Після восьми чернеток і десяти років редагування «Волден» був опублікований 1854 року.
Після публікації тексту, Торо стверджував, що період життя біля Волдена був лише експериментом. Він ніколи серйозно не сприймав «думку про те, що справді може ізолювати себе від інших». Торо вбачав у своєму поході у ліс «спробу зрозуміти як те, що мучить чоловіків та жінок тодішньої сучасности, так і те, що зможе їм допомогти».
Рецепція
Волден здобув помірного успіху після публікації, але на продаж 2000 примірників знадобилося п'ять років, після чого текст вийшов із друку до смерті Торо 1862 року. Незважаючи на такий початок, пізніше критики хвалили твір як текст американського класика, що досліджує природну простоту, гармонію та красу. Американський поет Роберт Фрост написав про Торо: «Однією книжкою … Він перевершує все, що у нас було в Америці до того».
Часто припускають, що критики спочатку ігнорували Волден, а ті, хто зробив огляд на книжку, в оцінках рівномірно розподілились між позитивними та негативними. Але дослідження показали, що Волден дійсно був «сприйнятий сучасниками Торо більш позитивно, ніж дотепер очікували.» Із 66 перших рецензій, які були знайдені на сьогодні, 46 «були дуже позитивними.» Деякі відгуки були досить поверхневими, містили лише пораду книжки до прочитання або передбачали її успіх у публіки; інші були довшими, докладними та детальними, як з позитивними, так і з негативними коментарями. Позитивні коментарі оспівували незалежність Торо, його практичність, мудрість, «грубу простоту» і хоробрість. Не дивно, що менш ніж через три тижні після публікації книжки, наставник Торо Емерсон заявив: «Усі американці втішені Волденом, наскільки їм вистачає духу про це сказати».
З іншого боку, характеристики «дивний» або «ексцентричний» з'являлися більш ніж у половині перших оглядів книжки. Траплялися й інші негативні характеристики Торо: самозакоханий, непрактичний, обраний, мізантропічний. Одна з рецензій порівнювала спосіб життя Торо із комунізмом, не у сенсі марксизму, а як заміну спільному життю або релігійному комунізму. Цінуючи свободу від власності, Торо не був комуністом у сенсі практики спільного використання чи підтримки громади. Отже, комунізм «кращий, ніж метод позбавлення зобов'язань нашого відлюдника».
Проте, майже через двадцять років після смерті письменника, шотландський автор Роберт Л'юїс Стівенсон заявив, що ідея Торо жити одному у природній простоті, окремо від тогочасного суспільства — ознака розніженості, це «жіночий клопіт, бо є у цьому способі життя щось непривабливе, щось майже полохливе». Поет Джон Грінліф Уіттієр окреслював основну, як він вважав, думку Волдена так: людина повинна знизити себе до рівня деревця і ходити на чотирьох ногах. Він сказав: «Волден — це відмінне читво, але дуже лихе та варварське… Зрештою, для мене краще гуляти на двох ногах». Автор Едвард Аббей докладно аналізував ідеї і досвід Торо у своїй праці під назвою «Униз річкою із Торо», написаною 1980 року.
На сьогодні, незважаючи на критичні зауваження, Волден виступає одним із найбільш відомих літературних творів Америки. Джон Апдайк писав про Волден: «Через півтора століття після публікації Волден став таким символом руху назад-до-природи, екології, анти-бізнесу, цивільної непокори, а Торо — яскравим прикладом дисидента, такого дивакуватого і відлюдницького святого, що книжка ризикує стати такою ж шанованою і нечитаною, як Біблія». Американський психолог Б. Ф. Скіннер пише, що молодим носив примірник Волдена із собою, і зрештою написав Волден Два 1945 року, вигадану утопію про 1000 учасників спільноти, що живуть разом, натхненні Торо.
Кетрін Шульц звинуватила Торо у лицемірстві, мізантропії та святенності, хоча ця критика і була сприйнята як досить вибіркова.
Адаптації
Відеоігри
Національний фонд мистецтв 2012 року нагородив Трейсі Фуллертона, гейм-дизайнера і професора «Game Innovation Lab» Університету Південної Каліфорнії, грошовим грантом у $40,000 на створення Волден, гри від першої особи із відкритим світом , де гравці «населяють відкритий, тривимірний ігровий світ, який симулює географію і екологію Волденського лісу». Розробка гри була також підтримана грантами від Національного Фонду Гуманітарних Наук. Гра була випущена 4 липня 2017 року, у день, коли Торо розпочав свій експеримент, і у день 200-річчя із дня народження Торо. Гра була номінована на Бродвейську нагороду за кращу інді-гру на New York Game Awards 2018 року.
Окрім цього, Волден був адаптований для додатка iOS як Волден: життя у лісі, 2Д гру, де гравець може «досліджувати ліс довкола Волденського ставка і грати у міні-ігри, натхненні досвідом Торо».
Оцифровка та зусилля стипендії
Цифровий Торо проект, створений Державним Університетом Нью-Йорка в Генесео у співпраці із Thoreau Society та Walden Woods Project, пропонує повний текст видання Волдена,, зібраний із різних версій праці. Ця оцифровка допомагає читачам простежити еволюцію класичної роботи Торо впродовж семи редакцій з 1846 по 1854 рік. Завдяки цьому проектові читач має змогу порівняти будь-який із семи розділів Волдена із виданням від Princeton University Press та переглянути примітки дослідників, у тому числі дисертацію Рональда Клапера «Створення Волдена: генетичний текст» (1967) і Волтера Гардінга «Волден: анотоване видання» (1995). Таким чином, проект забезпечує читачам простір для обговорення Торо у межах його текстів.
Вплив
Трилогія Жана Крейгхедома Джорджа «Мій бік гори» багато в чому натхнена темами, що підіймаються у Волдені. Вчителі головного героя Сема Ґріблі називають його «Торо».
Другий фільм «Домішка» Шейна Каррута змальовує Волден як центральний символ усієї історії, і спирається передусім на теми, висловлені Торо.
У фільмі «Спілка мертвих поетів» 1989 року уривок із Волдена є одним із постійних мотивів.
Фінська симфо-метал група Nightwish кілька разів відсилається до Волден у своєму восьмому студійному альбомі «Endless Forms Most Beautiful» 2015 року, у тому числі в пісні під назвою «Мій Волден».
У грі Фоллаут 4, що розповідає про штат Массачусетс, знаходиться місце під назвою Волденський ставок, де гравець може послухати туристичний гід про досвід життя в умовах дикої природи. На місці стоїть невелика хатина, яка схожа на той самий будинок, де жив Торо.
У пісні «Smoke Signals» сучасної співачки Фібі Бріджес є згадка про книжку. 2018 року МС Ларс та Мега Рен випустили пісню під назвою «Волден», де виконавці обговорюють текст та його вплив.
У другій серії підвденно-корейському серіалі «Ча-Ча-Ча на узбережжі» головний герой читає цю книгу, з натяком на дауншифтінг.
Переклади українською
Генрі Девід Торо. Волден, або Життя в лісах. Пер. з англ. Ярослави Стріхи. — Київ: Темпора, 2020. — 432 с. ISBN 9786175694619
Див. також
Волден Два
Примітки
Література
Stanley Cavell, The Senses of Walden. North Point Press, San Francisco 1972
Посилання
Скачати повний текст Проекту Гутенберг
Волден — оцифрований примірник першого видання з інтернет-архіву.
«Волден — анотоване видання» Проект Товариства Торо і Університет штату Айова.
Книги 1854
Політичні книги
Книги США
Книги, перекладені українською мовою
|
21562337
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Piek%C5%82o%20G%C3%B3rne
|
Piekło Górne
|
Piekło Górne is a village in the administrative district of Gmina Przywidz, within Gdańsk County, Pomeranian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately south of Przywidz, south-west of Pruszcz Gdański, and south-west of the regional capital Gdańsk.
For details of the history of the region, see History of Pomerania.
References
Villages in Gdańsk County
|
3409635
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BB%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B4%20%28%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%2C%20%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%93%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%88%D0%B8%D1%80%29
|
Мілфорд (переписна місцевість, Нью-Гемпшир)
|
Мілфорд (переписна місцевість, Нью-Гемпшир)
Мілфорд — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Гіллсборо штату Нью-Гемпшир. Населення — 9212 особи (2020).
Географія
Мілфорд розташований за координатами (42.831645, -71.678708). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 14,87 км², з яких 14,80 км² — суходіл та 0,07 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало осіб у домогосподарствах у складі родини. Густота населення становила 594 особи/км². Було 4042 помешкання (272/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,7 %. Частка іспаномовних становила 2,5 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 22,2 % — особи молодші 18 років, 63,7 % — особи у віці 18—64 років, 14,1 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 39,1 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 91,3 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 89,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила долар для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 7,5 % осіб, у тому числі 10,7 % дітей у віці до 18 років та 3,4 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,4 %, роздрібна торгівля — 16,2 %, виробництво — 15,3 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Нью-Гемпширу
Населені пункти округу Гіллсборо (Нью-Гемпшир)
|
3806078
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F%20%D0%A8%D0%B8%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B0%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Премія Шиллера (значення)
|
Премія Шиллера (значення)
Премія Шиллера — літературні премії.
Премія Шиллера — одна з найпрестижніших літературних нагород літераторів Швейцарії, що вручалась з 1920 до 2012 року.
— літературна премія, якою нагороджувались німецькі письменники з 1862 до 1908 року.
Премія пам'яті Шиллера — літературна премія землі Баден-Вюртемберг (Німеччина), що вручалась з 1955 до 2016 року.
|
3454210
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Sydney%20International%201998
|
Sydney International 1998
|
Sydney International 1998 — тенісний турнір, що проходив на відкритих кортах з твердим покриттям NSW Tennis Centre в Сіднеї (Австралія). Належав до International Series у рамках Туру ATP 1998 і 2-ї категорії в рамках Туру WTA 1998. Тривав з 11 до 17 січня 1998 року.
Фінальна частина
Одиночний розряд, чоловіки
Кароль Кучера — Тім Генмен, 7–5, 6–4.
Для Кучери це був 1-й титул за рік і 3-й — за кар'єру.
Одиночний розряд, жінки
Аранча Санчес Вікаріо — Вінус Вільямс, 6–1, 6–3.
Для Санчес Вікаріо це був 1-й титул за рік і 81-й — за кар'єру.
Парний розряд, жінки
Тодд Вудбрідж / Марк Вудфорд — Якко Елтінг / Деніел Нестор, 6–3, 7–5.
Для Вудбріджа це був 1-й титул за рік і 54-й — за кар'єру. Для Вудфорда це був 1-й титул за рік і 57-й — за кар'єру.
Парний розряд, жінки
Мартіна Хінгіс / Гелена Сукова — Катріна Адамс / Мередіт Макґрат, 6–1, 6–2.
Для Хінгіс це був 1-й титул за рік і 27-й — за кар'єру. Для Сукової це був єдиний титул за сезон і 83-й — за кар'єру.
Примітки
Посилання
ATP tournament profile
WTA tournament profile
Sydney International
1998
Syd
Січень 1998
|
2184625
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BB%D0%BA%D0%B8%D0%BC%20%28%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B1%29
|
Ялким (футбольний клуб)
|
Ялким (футбольний клуб)
Футбольний клуб «Ялким» Газаджак або просто «Ялким» — туркменський професіональний футбольний клуб із міста Газаджак.
Історія
Футбольний клуб «Ялким» було засновано в місті Газаджак в 1994 році. Спочатку виступав у Першій лізі. У сезоні 1997/98 року він дебютував у Вищій лізі Туркменістану, але у відбірній частині турніру зайняв 8-ме місце і не зміг пробитися через кваліфікацію до групової частини чемпіонату. Пізніше команда періодично з'являлася у Першій лізі Туркменістану.
Досягнення
Чемпіонат Туркменістану
8-ме місце (1) — 1997/98
Кубок Туркменістану
1/16 фіналу (1) — 1994
Примітки
Джерела
Профіль клубу на сайті footballfacts.ru
Інформація про клуб на сайті RSSSF
Футбольні клуби Туркменістану
Футбольні клуби, засновані 1994
Лебапський велаят
|
2909353
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%8C%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B5%20%28%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Сьверже (Мазовецьке воєводство)
|
Сьверже (Мазовецьке воєводство)
Сьверже — село в Польщі, у гміні Старий Люботинь Островського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Остроленцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Островського повіту (Мазовецьке воєводство)
|
3379120
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8%20%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%96%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%202001
|
Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні 2001
|
Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні 2001 відбувся 9-11 березня в Лісабоні в арені «Павільяу Атлантіку».
Призери
Чоловіки
Жінки
Медальний залік
Див. також
Чемпіонат світу з легкої атлетики 2001
Чемпіонат України з легкої атлетики в приміщенні 2001
Примітки
Джерела
Сторінка чемпіонату на сайті Світової легкої атлетики
2001
Світ
Легка атлетика
Легка атлетика
Легка атлетика
Світ
|
3237332
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B3-%D0%A7%D0%B8%D0%BC%D0%BD%D1%96%20%28%D0%97%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D1%96%D1%80%D0%B4%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Біг-Чимні (Західна Вірджинія)
|
Біг-Чимні (Західна Вірджинія)
Біг-Чимні — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Кенова штату Західна Вірджинія. Населення — 629 осіб (2020).
Географія
Біг-Чимні розташований за координатами (38.410644, -81.527480). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 5,33 км², з яких 5,19 км² — суходіл та 0,14 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало 627 осіб у 288 домогосподарствах у складі 191 родини. Густота населення становила 118 осіб/км². Було 303 помешкання (57/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,0 %. Частка іспаномовних становила 0,2 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 17,5 % — особи молодші 18 років, 61,3 % — особи у віці 18—64 років, 21,2 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 47,5 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 97,8 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 100,4 чоловіків також старших 18 років.
Цивільне працевлаштоване населення становило 109 осіб. Основні галузі зайнятості: будівництво — 34,9 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 26,6 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 13,8 %, роздрібна торгівля — 12,8 %.
Джерела
Переписні місцевості Західної Вірджинії
Населені пункти округу Кенова (Західна Вірджинія)
|
646454
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%28%D0%B3%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0%29
|
Деривація (гідротехніка)
|
Деривація (гідротехніка)
Деривація в гідротехніці — відведення води від русла річки в різних цілях каналом або системою водоводів.
У більш широкому розумінні під деривацією розуміють сукупність гідротехнічних споруд, що відводять воду з річки, водосховища або іншої водойми і підводять її до інших гідротехнічних споруд.
Розрізняють такі типи дериваційних споруд — безнапірні (канал, тунель, лоток) і напірні (трубопровід, напірний тунель). Напірний тип застосовується в тому разі, якщо є істотні (більше кількох метрів) сезонні або тимчасові коливання рівня води в місці її забору.
Сучасні дериваційні канали і водотоки мають довжину десятки кілометрів і пропускну здатність кілька тисяч м³/с.
Виноски
Посилання
Деривації в БСЭ
Гідротехнічні споруди
|
896804
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hazel%20Green
|
Hazel Green
|
Hazel Green may refer to the following places in the United States:
Hazel Green, Alabama
Hazel Green High School
Hazel Green, Kentucky
Hazel Green, Wisconsin
Hazel Green (town), Wisconsin
Hazel Green Township, Delaware County, Iowa
See also
Hazel Greene (born 1960), Irish archer, power lifter and fencer
|
75998999
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Shchomyslitsa
|
Shchomyslitsa
|
Shchomyslitsa is an agrotown in Minsk District, Minsk Region, Belarus. It serves as the administrative center of Shchomyslitsa selsoviet. It is located southwest of the capital Minsk. In 2003, it had a population of 1,655. In 2010, it had a population of 2,011.
References
Agrotowns in Belarus
Populated places in Minsk Region
Minsk District
|
7792453
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Darnytsia%20%28disambiguation%29
|
Darnytsia (disambiguation)
|
Darnytsia (disambiguation)
Darnytsia is a widely found Ukrainian geographical name, which would most often stand for:
Darnytsia, a historical neighbourhood of Ukraine's capital Kyiv
Darnytskyi District, an administrative district of Kyiv
Darnytsia, a river in Kyiv
Darnytsia Railway Station, a large railway station in Kyiv
Darnytsia (Kyiv Metro), a metro station on the Sviatoshynsko-Brovarska Line of the Kyiv Metro
Darnytsia, a Kyiv metro-depot
Darmytsia, a bus station
Darnytsia Pharmaceutical Company CJSC, a major pharmaceutical company in Kyiv
BG-116 Darnytsia, a ship of the Ukrainian Sea Guard,
- all named particularly after Kyiv's neighborhood.
Darnytsia, a village in Hannivka community, Voznesensk Raion, Mykolaiv Oblast
|
1105118
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/11778%20%D0%9A%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B4%20%D0%A1%D0%BC%D1%96%D1%82
|
11778 Кінгсфорд Сміт
|
11778 Кінгсфорд Сміт (11778 Kingsford Smith) — астероїд головного поясу, відкритий 16 жовтня 1977 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,691.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (11701-11800)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1977
Головний пояс астероїдів
|
298600
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Procaine
|
Procaine
|
Procaine is a local anesthetic drug of the amino ester group. It is most commonly used in dental procedures to numb the area around a tooth and is also used to reduce the pain of intramuscular injection of penicillin. Owing to the ubiquity of the trade name Novocain or Novocaine, in some regions, procaine is referred to generically as novocaine. It acts mainly as a sodium channel blocker. Today, it is used therapeutically in some countries due to its sympatholytic, anti-inflammatory, perfusion-enhancing, and mood-enhancing effects.
Procaine was first synthesized in 1905, shortly after amylocaine. It was created by the chemist Alfred Einhorn who gave the chemical the trade name Novocaine, from the Latin nov- (meaning "new") and -caine, a common ending for alkaloids used as anesthetics. It was introduced into medical use by surgeon Heinrich Braun.
Prior to the discovery of amylocaine and procaine, cocaine was a commonly used local anesthetic. Einhorn wished his new discovery to be used for amputations, but for this surgeons preferred general anesthesia. Dentists, however, found it very useful.
Pharmacology
The primary use for procaine is as an anaesthetic.
Aside from its use as a dental anesthetic, procaine is used less frequently today, since more effective (and hypoallergenic) alternatives such as lidocaine (Xylocaine) exist. Like other local anesthetics (such as mepivacaine, and prilocaine), procaine is a vasodilator, thus is often coadministered with epinephrine for the purpose of vasoconstriction. Vasoconstriction helps to reduce bleeding, increases the duration and quality of anesthesia, prevents the drug from reaching systemic circulation in large amounts, and overall reduces the amount of anesthetic required. As a dental anesthesic, for example, more novocaine is needed for root canal treatment than for a simple filling. Unlike cocaine, a vasoconstrictor, procaine does not have the euphoric and addictive qualities that put it at risk for abuse.
Procaine, an ester anesthetic, is metabolized in the plasma by the enzyme pseudocholinesterase through hydrolysis into para-amino benzoic acid (PABA), which is then excreted by the kidneys into the urine.
A 1% procaine injection has been recommended for the treatment of extravasation complications associated with venipuncture, steroids, and antibiotics. It has likewise been recommended for treatment of inadvertent intra-arterial injections (10 ml of 1% procaine), as it helps relieve pain and vascular spasm.
Procaine is an occasional additive in illicit street drugs, such as cocaine. MDMA manufacturers also use procaine as an additive at ratios ranging from 1:1 up to 10% MDMA with 90% procaine, which can be life-threatening.
Adverse effects
Application of procaine leads to the depression of neuronal activity. The depression causes the nervous system to become hypersensitive, producing restlessness and shaking, leading to minor to severe convulsions. Studies on animals have shown the use of procaine led to the increase of dopamine and serotonin levels in the brain. Other issues may occur because of varying individual tolerance to procaine dosage. Nervousness and dizziness can arise from the excitation of the central nervous system, which may lead to respiratory failure if overdosed. Procaine may also induce weakening of the myocardium leading to cardiac arrest.
Procaine can also cause allergic reactions causing individuals to have problems with breathing, rashes, and swelling. Allergic reactions to procaine are usually not in response to procaine itself, but to its metabolite PABA. Allergic reactions are in fact quite rare, estimated to have an incidence of 1 per 500,000 injections. About one in 3000 white North Americans is homozygous (i.e. has two copies of the abnormal gene) for the most common atypical form of the enzyme pseudocholinesterase, and do not hydrolyze ester anesthetics such as procaine. This results in a prolonged period of high levels of the anesthetic in the blood and increased toxicity.
However, certain populations in the world such as the Vysya community in India commonly have a deficiency of this enzyme.
Synthesis
Procaine can be synthesized in two ways.
The first consists of the direct reaction of the 4-aminobenzoic acid ethyl ester with 2-diethylaminoethanol in the presence of sodium ethoxide.
The second is by oxidizing 4-nitrotoluene to 4-nitrobenzoic acid, which is further reacted with thionyl chloride, the resulting acid chloride is then esterified with 2-diethylaminoethanol to give Nitrocaine. Finally, the nitro group is reduced by hydrogenation over Raney nickel catalyst.
See also
Chloroprocaine
Peter DeMarco
Procaine blockade
References
Further reading
Dental equipment
Local anesthetics
1905 introductions
German inventions
4-Aminobenzoate esters
Sodium channel blockers
Diethylamino compounds
Withdrawn drugs
|
13235352
|
https://en.wikipedia.org/wiki/I%27m%20a%20King%20Bee
|
I'm a King Bee
|
I'm a King Bee
"I'm a King Bee" is a swamp blues song written and first recorded by Slim Harpo in 1957. It has been performed and recorded by numerous blues and other artists and in 2008, Slim Harpo's original received a Grammy Hall of Fame Award.
Original song
Written by Slim Harpo, whose legal name was James Moore, the song was recorded in March 1957. The recording features a spare arrangement and instrumentation typical of J. D. Miller's production approach. Accompanying Slim Harpo were Gabriel "Guitar Gable" Perrodin on guitar, John "Fats" Perrodin on bass, and Clarence "Jockey" Etienne on drums.
The song has an irregular number of bars (as opposed to the standard 12 bars). According to blues historian Gerard Herzhaft, it is derived from songs by Memphis Minnie, Bo Carter, and Muddy Waters and uses the rhythm figure from "Rockin' and Rollin'" by Lil' Son Jackson. Baton Rouge, Louisiana-based Excello Records originally released it in 1957 as the B-side to his debut solo single, "I Got Love if You Want It".
Rolling Stones version
English rock band the Rolling Stones recorded "I'm a King Bee" for their 1964 debut album. It has been identified as an early important song for the Rolling Stones, although it was not released as a single. The band's arrangement generally follows Slim Harpo's, but includes a slide-guitar break by Brian Jones. The personnel consisted of Jagger on vocals and harmonica, Jones on slide guitar, Keith Richards on acoustic guitar, Bill Wyman on bass guitar, and Charlie Watts on drums. Later, Mick Jagger commented "What's the point in listening to us doing 'I'm a King Bee' when you can hear Slim Harpo do it?"
Grateful Dead version
Pigpen (Ron McKernan) had I'm A King Bee in his repertoire, featuring his considerable harmonica chops. The Dead played it over 40 times, with the first known at Fillmore Auditorium, San Francisco, January 8, 1966 and the last in Ann Arbor, December 15, 1971. Well-known performances include Fillmore West, San Francisco, February 28, 1969; Thelma Theater, Los Angeles, December 12, 1969; Capitol Theater, Port Chester, November 6, 1970 (Jerry on slide); and Fillmore East, New York February 28, 1971. Bob Weir tried out an arrangement in Los Angeles, December 8, 1993 and at the Omni in Atlanta, March 31, 1994 but it didn't stick.
Pink Floyd version
The Tea Set, which became Pink Floyd, recorded "I'm a King Bee" and several other songs in December 1964. The recording features Syd Barrett, Bob Klose, Roger Waters, Richard Wright and Nick Mason. When it was officially issued on the vinyl-only 1965: Their First Recordings (2015), it became the only cover song ever released by Pink Floyd. The song was later issued for the first time on CD as part of The Early Years 1965–1972 box set in November 2016, along with the other songs recorded in December 1964.
John Belushi version
John Belushi performed "I'm a King Bee" on the January 17, 1976 broadcast of Saturday Night Live, with Belushi and the show's house band dressed in bee costumes and bandleader Howard Shore dressed as a beekeeper. Guest host Buck Henry introduced them as "Howard Shore and his All-Bee Band." At the end, Belushi repeated four of the song's last five words several times in different vocal styles for comic effect.
Recognition
In 2008, Slim Harpo's "I'm a King Bee" received a Grammy Hall of Fame Award, which "honor[s] recordings of lasting qualitative or historical significance". The song has been recorded by a variety of musicians.
References
1957 songs
Slim Harpo songs
1957 singles
The Rolling Stones songs
Pink Floyd songs
Blues songs
Grammy Hall of Fame Award recipients
Songs written by Slim Harpo
Fictional bees
|
1430571
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Leon%20Rupnik
|
Leon Rupnik
|
Leon Rupnik, also known as Lav Rupnik or Lev Rupnik (August 10, 1880 – September 4, 1946) was a Slovene general in the Kingdom of Yugoslavia who collaborated with the Fascist Italian and Nazi German occupation forces during World War II. Rupnik served as the President of the Provincial Government of the Nazi-occupied Province of Ljubljana from November 1943 to early May 1945. Between September 1944 and early May 1945, he also served as chief inspector of the Slovene Home Guard, a collaborationist militia, although he did not have any military command until the last month of the war.
Early career
Rupnik was born in Lokve near Gorizia, a village in what was then the Austrian county of Gorizia and Gradisca (now part of Nova Gorica, southwestern Slovenia). A career soldier, from 1895 to 1899 he studied at the infantry military academy in Trieste and graduated as a junior second lieutenant. His schooling continued in Vienna from 1905 to 1907. After World War I, he joined the Royal Yugoslav Army in May 1919 with the rank of active staff major. He thereafter climbed the ranks, becoming a lieutenant-colonel (1923), colonel (1927), brigadier general (1933) and major general (1937). When the Wehrmacht invaded the Kingdom of Yugoslavia on April 6, 1941, Rupnik was Chief of Staff of 1st Army Group.
The Rupnik Line
After the Third Reich and the Kingdom of Italy had formed the Axis alliance, the Kingdom of Yugoslavia decided to construct a line of fortresses along the borders to defend itself against possible attacks from the north and the west. The constructions was mostly carried out on the border with Italy in the Drava Banovina. The line was initially staffed by 15,000, but the number increased to 40,000 by 1941. As Rupnik was in charge of their completion, the 'Rupnik Line' became the common name for these fortifications.
The defences were built on the French Maginot Line and Czechoslovak models, adapted to local conditions. After the invasion of Yugoslavia on April 6, 1941, few of them were ready and the German Wehrmacht campaign quickly rendered the line obsolete.
Collaboration
After the quick defeat of the Royal Yugoslav Army, Rupnik was released from German military prison and moved to Italian-annexed southern Slovenia (known as the Province of Ljubljana) on April 17, 1941. On June 7, 1942, he accepted the position of president of the Provincial Council of Ljubljana, thus replacing Juro Adlešič as mayor under Italian annexation. After the Italian armistice in September 1943, Ljubljana was occupied by the Germans. Friedrich Rainer, Nazi Gauleiter of Carinthia, nominated Rupnik as president of the new provincial government, after a consultation with Roman Catholic Bishop Gregorij Rožman, who agreed with Rainer's intention to put Rupnik in charge of the provisional government. Bishop Rožman praised Rupnik highly, stating he was "the most capable man for this administrative position".
Friedrich Rainer also proposed the creation of the Home Guard, which functioned under the command of SS Lieutenant-General, Erwin Rösener, who in turn reported directly to SS Chief, Heinrich Himmler. Together with Anton Kokalj, Ernest Peterlin and Janko Kregar, Rupnik was also one of the founders of the Slovene Home Guard, an auxiliary military unit of the SS, formed as a voluntary militia to fight the partisan resistance movement. The militia was organized mostly by members of Slovene anti-Communist politicians gathered around the underground organization Slovenian Covenant in agreement with the German occupation forces. Soon after the formation of the militia on September 23, 1943, Rupnik nominated himself its commander-in-chief.
In his first order to the Home Guard on September 30, Rupnik proclaimed, "whoever is not directly tied to cooperation with the German Army or the police is an armed bandit, and must be attacked and destroyed without delay", urging his men to handover captured partisans to the closest German army or police garrison. He was dismissed by Rainer on November 4, 1943. In September 1944, he was nominated chief inspector of the Slovene Home Guard, a function with virtually no competence.
As president of the provincial administration, Rupnik organized a large-scale bureaucracy which tried to cover all spheres of civilian life, from local administration, to social security and cultural policies. For this purpose, he relied on two groups of aides: on one side, mostly apolitical civil servants and cultural functionaries active already in the Kingdom of Yugoslavia (such as Stanko Majcen and Narte Velikonja); on the other side, he involved several highly ideological and fervently pro-Nazi young individuals, such as Ljenko Urbančič and son-in-law Stanko Kociper. Rupnik succeeded in keeping almost all Slovene cultural and educational institutions functioning under Nazi occupation. In, 1944, he managed to rename the "Academy of Sciences and Arts in Ljubljana" to Slovenian Academy of Sciences and Arts.
Throughout his presidency, Rupnik maintained complete loyalty to the German Nazi occupation authorities. In 1944, while Rupnik served as president of the Ljubljana provincial administration, the Slovene Home Guard Police arrested the remaining Jews, who until then had managed to hide in the city, and turned them over to the Nazi authorities, who sent them to Auschwitz and other concentration camps. He organized several "anti-Communist rallies", in which he delivered violent speeches against the Liberation Front of the Slovenian People, the Western Allies and the "World Jewish Conspiracy". He maintained friendly contacts with the SS general Erwin Rösener, who was later convicted of war crimes.
As Chief Inspector of the Slovenian Home Guard, Rupnik led the Home Guards in two oaths of allegiance - the first on Hitler's birthday on April 20, 1944, then on the 12th anniversary of the Nazis coming to power, on January 30, 1945. In their oaths, the Home Guards swore to fight together with the SS and German police under the leadership of the Führer against the Communist guerillas and their allies. Rupnik disagreed with all attempts by members of the Slovenian Covenant and some military leaders of the Slovene Home Guard to rise against the Nazis, nor did he intervene when several of his former collaborators were arrested by the Nazis and sent to Dachau concentration camp.
Anti-Semitism
Known for his antisemitic and openly pro-Nazi views prior to the war, Rupnik was a notorious anti-Semite, who wrote anti-Semitic tracts and made anti-Semitic speeches. Some notable examples include:
In a lecture he gave in Ljubljana in 1944, entitled "Bolshevism: a tool of international Judaism" and subtitled "Jewish endeavours towards global supremacy", Rupnik stated:The Jews' straight dogmatic hatred of all who are not Jewish is finally challenged everywhere by a revolt by the home nation that sooner or later removes all parasites from their country or limits by law their economic, religious and political activity. (A transcript of the entire lecture is available.)
In a lecture at Polhov Gradec, on June 5, 1944, Rupnik stated:
With solid trust in the righteousness of the leader of Europe, of the German nation, we must calmly and with all fanaticism lead the battle against Jewish global supremacy serving Stalin’s and Tito’s bandits and their assistants, Anglo-American gangsters.
At the ceremony where the Home Guard swore oaths of allegiance, on January 30, 1945, Rupnik announced:If the German soldier and you, my bold Home Guard soldiers, allowed these Jewish mercenaries to flourish, they would yet kill all decent thinkers, believers in the nation and homeland of true Slovenian birth together with their children – or we will make cannon fodder or slaves of them, steal their property, homes, villages, devastate the national body and suppress the Jew. These are the nations of Europe, our broader homeland, in whose centre the largest, German nation has taken upon itself the struggle against the Jewish corruption of the world.
Arrest, trial, and execution
On May 5, 1945, Leon Rupnik fled to Austria with a small group of 20 collaborators. He was arrested by the British on July 23 and returned to Yugoslavia in January 1946. He was put on trial alongside Rösener and others, and was sentenced to death for treason on August 30, 1946. He was executed by firing squad on September 4, 1946 at Ljubljana's Žale cemetery, and was buried the same day in an unmarked grave. In January 2020 the Supreme Court of Slovenia annulled the court judgement of 1946 for not meeting the necessary legal standards in force at the time of trial.
In response the Simon Wiesenthal Center issued a condemnation of the annulment, stating that Rupnik "played a major role in the arrest and deportation of Jews from Ljubljana in 1943 and 1944". They further noted "This shameful decision constitutes a shocking distortion of the history of the Holocaust and a horrific insult to Rupnik's many victims and their families. We kindly request that you promptly convey our protest to the pertinent Slovenian authorities so that the proper measures can be taken to undo the enormous damage wrought by this unjust decision of the Slovenian Supreme Court". As many had understood the court's decision to constitute political rehabilitation, statements were issued that this was not the case.
Other
Rupnik's son, Vuk, was an active officer of the Slovene Home Guard and commander of one of the most belligerent units in the militia.
References
External links
1880 births
1946 deaths
People from Gorizia
Slovenian generals
Mayors of Ljubljana
Slovenian anti-communists
Slovenian people of World War II
Slovenian collaborators with Nazi Germany
Executed Yugoslav collaborators with Nazi Germany
Executed Slovenian people
Deaths by firearm in Slovenia
People from the City Municipality of Nova Gorica
Holocaust perpetrators in Yugoslavia
Burials at Žale
Yugoslav fascists
Heads of government who were later imprisoned
Antisemitism in Slovenia
People executed by Yugoslavia by firing squad
Ljubljana in World War II
|
4280854
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0
|
Коржава
|
Коржава — присілок у Окуловському районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 6 осіб. Належить до муніципального утворення Боровенковське сільське поселення.
Історія
До 1927 року населений пункт перебував у складі Новгородської губернії. У 1927-1944 роках перебував у складі Ленінградської області.
Згідно із законом N 355-ОЗ від 2 грудня 2004 року належить до муніципального утворення Боровенковське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Окуловського району
Присілки Новгородської області
|
2688758
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BB%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%2C%201960%29
|
Злочин (фільм, 1960)
|
Злочин (фільм, 1960)
«Злочин» — італійський комедійний фільм 1960 року режисера . Фільм мав два ремейки: перший — «», був створений тим самим режисером Камеріні в 1971 році, й у ньому грали Енріко Монтезано, Аліг'єро Носкезе, Гастоне Москін та Вітторіо Де Сіка, другий — «Одного разу, порушивши закон» був знятий у 1992 році Юджином Леві, де головні ролі грали Джон Кенді та Джеймс Белуші.
Сюжет
На поїзді до Монте-Карло їдуть п'ятеро італійців: наречена і наречений Ремо Капретті (Віторіо Гасман) і Маріна Колуччі Капретті (Сільвана Мангано), які на виграні гроші в казино планують відкрити в Римі свою перукарню; гравець Альберто Францетті (Альберто Сорді), який їде на Рів'єру, де на нього чекає його дружина Елеонора Францетті (Доріан Грей); і незаміжня пара Квіріно Філонці (Ніно Манфреді) та Джованна Філонці (Франка Валері), які знайшли загублену собачку, і сподіваються отримати винагороду, про яку було оголошення в газеті. Але обставини складаються так, що всі вони виявляються вплутані у розслідування вбивства власниці знайденої собачки.
Ролі виконують
Альберто Сорді — Альберто Францетті
Віторіо Гасман — Ремо Капретті
Ніно Манфреді — Квіріно Філонці
Доріан Грей — Елеонора Францетті
Франка Валері — Джованна Філонці
Сільвана Мангано — Маріна Колуччі Капретті
Сільва Кошина — Кароліна
Бернар Бліє — комісар поліції
Посилання
(25.03.2023)
Фільми Італії 1960
Фільми Франції 1960
Кінокомедії 1960
Фільми італійською мовою
Кінокомедії Італії
Кінокомедії Франції
Кримінальні фільми Італії
Кримінальні фільми Франції
Фільми Маріо Камеріні
|
19017752
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rybczewice%20Pierwsze
|
Rybczewice Pierwsze
|
Rybczewice Pierwsze is a village in the administrative district of Gmina Rybczewice, within Świdnik County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland.
References
Rybczewice Pierwsze
|
19016844
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Staszk%C3%B3wka
|
Staszkówka
|
Staszkówka is a village in the administrative district of Gmina Moszczenica, within Gorlice County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately north-west of Moszczenica, north-west of Gorlice, and south-east of the regional capital Kraków.
References
Villages in Gorlice County
|
21015331
|
https://en.wikipedia.org/wiki/D%C4%85br%C3%B3wka%20Le%C5%9Bna
|
Dąbrówka Leśna
|
Dąbrówka Leśna is a village in the administrative district of Gmina Oborniki, within Oborniki County, Greater Poland Voivodeship, in west-central Poland. It lies approximately north of Oborniki and north of the regional capital Poznań.
References
Villages in Oborniki County
|
55828475
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Moscow%20Central%20Diameters
|
Moscow Central Diameters
|
Moscow Central Diameters
The Moscow Central Diameters (MCD) are a system of city train services on existing commuter rail lines in Moscow and Moscow Oblast, Russia.
The system began operation on 21 November 2019, when the first two lines were launched. After first 9.5 months of operation, the passenger traffic of the Moscow Central Diameters reached 100 million. On 27 December 2019, passengers made record 554.6 thousand trips.
Line D3 was opened on 17 August 2023, and Line D4 was opened on 9 September of the same year.
Lines
Ticket prices
The trip cost depends on travel distance; transfers to and from the Moscow Metro and the MCC are free.
At MCD-1 and MCD-2 there are three tariff zones:
"Central" (within the boundaries of the stations MarkSetun, VolokolamskayaOstafyevo). The cost for the Troika card is 40 rubles. You can also use a ticket for 60 trips, tickets for the number of days recorded on the Troika, and a credit card. All prices are the same as in Moscow Metro.
"Suburb" (for trips through the territory of the Moscow region and to Moscow within the MCD). A one-time trip at the "Wallet" tariff costs 45 rubles, a ticket for 90 minutes costs 83 rubles.
"Far" (for trips from stations outside the MCD). The price is made up of 23 rubles for each zone of suburban trains to the borders of the MCD and 45 rubles of the MCD "Wallet" tariff or 83 rubles at the 90-minute tariff.
Gallery
See also
Réseau Express Régional
Crossrail
S-Bahn
References
External links
WDC information by Москва City Website
Moscow Railway
Railway lines opened in 2019
2019 establishments in Russia
Railway lines in Russia
|
2823026
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%88%D0%BA%D0%BE%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Говалешко Михайло Васильович
|
Говалешко Михайло Васильович
Михайло Васильович Говалешко (Гавалешко) (селище Берегомет, Королівство Румунія, тепер Вижницького району Чернівецької області — , смт Берегомет, Вижницький район Чернівецької області) — український радянський діяч, новатор виробництва, майстер Шепітського лісопункту Берегометського лісокомбінату Вижницького району Чернівецької області. Депутат Верховної Ради УРСР 5—6-го скликань.
Біографія
Народився у селянській родині. Наймитував, служив у румунській королівській армії.
З 1944 року служив у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. У 1945 році був поранений біля міста Праги (Чехословаччина).
З кінця 1940-х років — лісоруб, бригадир комплексної бригади комуністичної праці, майстер Лопушнянської дільниці Шепітського лісопункту Берегометського лісокомбінату Вижницького району Чернівецької області.
Член КПРС.
Потім — на пенсії у смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області.
Нагороди
орден Леніна (1966)
орден Вітчизняної війни ІІ-го ст. (6.04.1985)
медалі
Джерела
газета «Радянська Буковина» (Чернівці) — лютий 1963 року.
Персоналії за алфавітом
Уродженці Вижницького району
Члени КПРС
Депутати Верховної Ради УРСР 5-го скликання
Депутати Верховної Ради УРСР 6-го скликання
|
20446448
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vanessa%20White
|
Vanessa White
|
Vanessa White
Vanessa Karen White (born 30 October 1989) is an English singer who rose to fame in 2008 as a singer in the girl group The Saturdays. White began her career as a theatre actress at an early age, appearing in several West End productions. She played Young Nala in The Lion King and between 2000 and 2002, she was cast as one of the King's daughters in The King and I. White successfully auditioned for The Saturdays in 2007, after a period attempting to carve out a solo singing career. Once White had joined the group, they began recording music and releasing a number of hits. The group later gained another record deal with Geffen Records after having huge success in the United Kingdom. White and the rest of the group then signed a deal with Island Def Jam Records and Mercury Records to distribute their music in the United States, which led to their first UK number-one single "What About Us". White's vocal range has been compared to Christina Aguilera and Mariah Carey. White is the youngest member of the group.
While still remaining a member of The Saturdays, White began to pursue music projects outside the group, firstly featuring on a number of songs by Master Shortie and Vince Kidd's "The Zoo". When The Saturdays decided to take a hiatus in 2014 after completing their Greatest Hits Live! tour, White decided to record her own solo music, recording with the likes of Wretch 32. She has released two Extended plays Chapter One and Chapter Two. White has appeared in a number of successful reality television shows, including Chasing the Saturdays (2013), The Saturdays: 24/7 (2011) and Ghosthunting With... The Saturdays (2010). As an individual, she also participated as a contestant in the first series of Popstar to Operastar and the seventeenth series of I'm a Celebrity...Get Me Out of Here.
Life and career
Early life and career beginnings
Vanessa White was born on 30 October 1989 and grew up with two siblings, an older brother, Ryan and a younger sister, Celine. Like The Saturdays bandmate, Frankie Bridge, White enrolled at the Sylvia Young Theatre School based in West London where she was chosen for West End theatre productions, including The Lion King and The King and I. When she was 13, she also appeared on the kids version of Stars in Their Eyes in 2003, performing as Beyoncé.
2007–2014: The Saturdays
Since 2007, White has been a member of girl group The Saturdays. As of October 2017, the group has achieved thirteen Top 10 hits, and five Top 10 albums. The Saturdays released their debut single "If This Is Love" in July 2008. It peaked at number eight in the UK. The group subsequently released a follow-up single "Up", which charted at number five in the UK and later earned a Silver Disc in the United Kingdom. In late October 2008, the group released their first studio album Chasing Lights. White, who is known for her powerful voice and is referred to by other members of the band as "our Christina Aguilera" due to her extensive vocal range, is the only member of The Saturdays to have a solo part on every track of their debut album. She has also received comparison to American singers Alicia Keys, Beyoncé and Mariah Carey. Chasing Lights charted at number nine in the UK, and went Platinum according to the BPI. The band released a third single from the album, "Issues", which also went Silver, followed by a cover of "Just Can't Get Enough", originally recorded by Depeche Mode. The song debuted at number two in the UK, behind Flo Rida's "Right Round". The fifth and final single from the album was "Work", which was the first single by the group to fail to reach the top 20. The group later went on a UK tour titled The Work Tour. On the Dundee leg of The Work Tour, White was about to go on stage when she tripped over a cable backstage and tore a ligament in her ankle, forcing her to miss a large proportion of the show that night. Once paramedics had strapped up her foot, she was permitted to join the group on stage in a wheelchair. White appeared on stage in the next few shows sitting on a bar stool and gradually began to stand for more and more songs as the tour progressed. In October 2009, the group released a second studio album, Wordshaker, which charted at number nine and was given a silver certification by the BPI. The first single from the album, "Forever Is Over", charted at number two in the UK. The Saturdays were by now appearing in advertisements for several products including a brand of deodorant, tampons, mobile phones, an operating system, and hair removal products. In early 2010, the girls released a second and final single from their second album, "Ego", which charted at number nine, the single gained a certification of Silver by the BPI.
In summer 2010, the Saturdays released their first mini album (their third album overall) Headlines!, which charted at number 3 in the UK and number 10 in Ireland. The band released their eighth single, "Missing You", which charted at number three in the UK and number six in Ireland. Band member Rochelle Wiseman confirmed that the second single from the album would be "Higher" It was later confirmed by the band's official website that Flo Rida had recorded vocals for "Higher". On Your Radar was the girls' third studio album, reaching a disappointing number 23 in the UK and spending only three weeks in the UK Top 75, but featured the top-ten hits, "All Fired Up" and "Notorious" as well as single, "My Heart Takes Over". In December 2011, the group went on their first headlining arena tour, the All Fired Up Tour! The first single from their fourth studio album "30 Days", which was released in May 2012, peaked at number seven. Later in the year, they temporarily moved from London to Los Angeles in the hope of breaking America. To help increase their single sales in America, E! Network broadcast Chasing The Saturdays, a reality TV show following the girls during their three-month stay in America. The show premiered in January 2013 but was cancelled after one series. The band released "What About Us" (featuring rapper Sean Paul) in March 2013, which became their first number one single and was the biggest selling single of the year (at that point). Later on in the year, "Gentleman" and "Disco Love" were released; with both of them charting in the top 15. Their album Living for the Weekend became the band's fourth top ten album. The final single taken from the album was a fan favourite. The radio mix of "Not Giving Up" was released in April 2014 and was their seventeenth top 40 single. The band went on hiatus in 2014, and released a greatest hits album Finest Selection: The Greatest Hits the same year. The only single released from the album, "What Are You Waiting For?" charted at number thirty-seven, making it their lowest-charting single to date.
2015–present: Chapter One and Two
On 21 September 2015, White released her first solo track entitled "Relationship Goals." The song was intended as a preview of her solo album which was scheduled to follow in 2016, but failed to surface. On 13 November 2015, she released her official debut single, "Don't Want to Be Your Lover", with the music video for the song released on the same day. On 7 January 2016 she released a music video for new track "Nostalgia," and announced that it, alongside her two previously released tracks, would be included on her debut EP, Chapter One. The EP was released on 19 February 2016 and was followed by another promotional single, "Lipstick Kisses". On 8 September 2016, she released a new single, "Low Key". Her second solo EP, Chapter Two, was released on 31 March 2017; preceded by singles "Good Good" and "Running Wild".
Television work
White appeared in a number of reality television shows including Ghosthunting With... The Saturdays in 2010, The Saturdays: 24/7 in 2011 and Chasing the Saturdays in 2013.
In January 2010, White participated in the first series of the ITV celebrity reality television programme Popstar to Operastar. She was the second contestant eliminated, on 22 January.
In November 2017, White was confirmed as a participant on the seventeenth series of I'm a Celebrity...Get Me Out of Here!. She was the fourth to be eliminated and finished in eighth place on 5 December 2017. During her time in the jungle, White became a popular topic on social media due to her lack of knowledge about the music industry, which was highlighted during a 'bushtucker trial'.
In 2018, she participated in E4 show, All Star Driving School.
Personal life
Vanessa began dating menswear stylist Gary Salter in 2011. They ended their relationship in April 2017.
Discography
Extended plays
As lead artist
As featured artist
Music videos
References
External links
Vanessa White biography at The Saturdays
1989 births
Living people
English people of Filipino descent
British contemporary R&B singers
Filipino British musicians
Musicians from Somerset
People from Stratford, London
People from Yeovil
Singers from London
The Saturdays members
Participants in American reality television series
English women pop singers
|
236116
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%87%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Копачівка (Івано-Франківський район)
|
Копачівка (Івано-Франківський район)
Копачівка — село Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Входить до складу Богородчанської селищної громади.
Примітки
Села Івано-Франківської області
Населені пункти Івано-Франківського району
|
1741465
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Raffaello
|
Raffaello
|
Raffaello
Раффаелло (з — Рафаель) — марка кулеподібних цукерок, вкритих кокосовою стружкою, із кремом та цілим мигдалевим горіхом усередині. Випускаються з 1990 року італійською компанією Ferrero SpA.
Склад
Жири рослинні, сушена кокосова стружка 23,5 %, цукор, мигдаль 8,4 %, молоко сухе знежирене, сироватка суха молочна, борошно пшеничне, ароматизатори, емульгатор: лецитини (сої), розпушувач: гідрокарбонат натрію, сіль.
Поживна цінність (100 гр.)
Поживна (харчова) цінність на 100 г продукту:
білки — 7,5 г,
вуглеводи — 38,3 г,
жири — 48,6 г
Енергетична цінність (калорійність) на 100 г продукту: 2630 кДж / 628 ккал.
Упаковки
Відмінна риса фірмових упаковок цукерок Raffaello — дизайн, виконаний в білосніжно-червоних кольорах.
Характеристика
Зберігати за температури +20 ºС ± 2 ºС і відносної вологості повітря не більше 65 %.
Посилання
Офіційний сайт — www.raffaello.ua
Товарні знаки
Ferrero
Цукерки
|
1229145
|
https://en.wikipedia.org/wiki/From%20the%20House%20of%20the%20Dead
|
From the House of the Dead
|
From the House of the Dead is an opera in three acts by Leoš Janáček. The libretto was translated and adapted by the composer from the 1862 novel by Fyodor Dostoevsky. It was the composer's last opera, premiered on 12 April 1930 at the National Theatre Brno, two years after his death. The United States premiere of the work took place at Lincoln Center in 1989 when the New York City Opera mounted a production led by conductor Christopher Keene with a cast starring Harlan Foss as Alexandr Petrovič Gorjančikov, John Absalom as Filka Morozov, Jon Garrison as Skuratov, and John Lankston as Šapkin.
Composition history
Janáček worked on this opera from February 1927 to 8 June 1928, knowing that it would be his last, and for it he broke away from the habit he had developed of creating characters modeled on his love interest Kamila Stösslová, although the themes of loneliness and isolation can clearly be seen as a response to her indifference to his feelings. There is only one female character, and the setting, a Siberian prison, presents a large ensemble cast instead of one or several prominent leads. There is no narrative to the work as a whole, but individual characters narrate episodes in their lives, and there is a play-within-a-play in act 2.
From the House of the Dead was virtually finished when Janáček died. Two of his students, believing the orchestration was incomplete, "filled out" large portions of the score and adapted the ending to be more optimistic in tone. In addition to the work of Břetislav Bakala and Osvald Chlubna, made changes to the text and sequence of events in the opera. Decades later, a version closer to the composer's intentions superseded that version, and it is the one most often heard today. Some productions, however, still use the earlier version's ending to lessen the bleakness of the story.
The opera requires a vast orchestra, including chains as a percussion instrument to evoke the sound of the prisoners. The words of prisoners' songs from the Dostoevsky novel are used in full or in part by Janáček.
An arrangement in the form of a suite of the opera by conductor František Jílek has been performed by the Brno Philharmonic.
One critic has suggested that by pursuing extreme high and low sonorities in this opera, Janáček was cutting out its heart, the orchestral mid range, in an attempt to convey human heartlessness.
Roles
Synopsis
Act 1
A Siberian prison camp on a winter morning
The prisoners get up, two get into a dispute, as the rumour is spread that a nobleman will be the new arrival ("Přivednou dnes pána"). He is Alexandr Petrovitch Goryantchikov, a political prisoner. The prison governor interrogates him and orders him to be flogged ("Jak tě nazývají"). The prisoners have found a wounded eagle and tease the bird until the guards order them to their work ("Zvíře! Nedá se!"). The prisoners lament their fate ("Neuvidí oko již"); one of them, Skuratov, recalls his previous life in Moscow ("Já mlada na hodech byla"). Another, Luka Kuzmitch, tells how he incited a rebellion and killed an officer in his first prison camp ("Aljeja, podávej nitku"). Just as he describes his own flogging, Goryantchikov is dragged in, half dead ("Aljeja! Niti!").
Act 2
Six months later, at the Irtysh river
Goryantchikov has befriended the young Tartar Alyeya, asks him about his family and offers to teach him to read and write ("Milý, milý Aljeja"). The prisoners finish work as a holiday begins and a priest blesses the food and the river ("Alexandr Petrovič, bude prazdnik"). Skuratov tells his story: He loved a German girl, Luisa, but when she was to be married to an old relative, Skuratov shot the groom ("Jaj, já pustý zbytečný člověk" – "Přešel den, druhý, třetí"). For the holiday, the prisoners stage a play about Don Juan and Kedril ("Dnes bude můj poslední den") and the pantomime about a beautiful, but unfaithful miller's wife ("Pantomima o pěkné mlynářce"). After the play, a prisoner tries to provoke Goryantchikov, as the nobleman has the means to drink tea even in prison ("Pěkně hráli, co?"). Alyeya gets injured.
Act 3
The prison hospital
Goryantchikov looks after Alyeya, who is happy that he now knows how to read and write ("Isak, prorok boží"). Luka lies dying of tuberculosis and insults Tchekunov for his servile mannerism towards Goryantchikov. Shapkin tells the story of his arrest as a vagrant and how an officer pulled his ear ("Ó, bratři! Ta bolest, to nic!"). Skuratov has gone mad. During the night, Shishkov tells his story, interrupted by the impatient questions of Tcherevin ("Má dět'átka milá"). A rich merchant had a daughter, Akulka, whom a friend of Shishkov's, one Filka Morozov, claimed to have dishonoured ("Ty, pravil Filka" – "A Filka křičí"). She was married to Shishkov who found out that she was a virgin ("A já byl, bratříčku, až do do svatby zpit"). When he discovered that she still loved Filka, Shishkov killed her ("Na druhý den"). Just then, Luka dies and Shishkov recognises him as Filka. A guard fetches Goryantchikov.
Second scene. A drunk prison governor apologises to Goryantchikov for the whipping and tells him that he has been pardoned and is free ("Petrovičí, já jsem tě urazil"). The prisoners release the healed eagle before the guard orders them back to work.
Recordings
Supraphon, 1964: Václav Bednár, Jaroslav Horácek, Ivo Žídek, Beno Blachut, Přemysl Kočí; Prague National Theatre Orchestra & Chorus, Bohumil Gregor, conductor
Decca, 1979: Dalibor Jedlicka, Jiří Zahradníček, Ivo Žídek, Václav Zitek, Vienna Philharmonic; Sir Charles Mackerras, conductor (recording of original version)
Supraphon, 1979: Richard Novák, Vilém Přibyl, Jaroslav Horácek, Ivo Žídek, Jaroslav Soucek; Czech Philharmonic Chorus and Orchestra; Václav Neumann, conductor
Deutsche Grammophon (DVD), 2007: Olaf Bär, Štefan Margita, John Mark Ainsley, Gerd Grochowski; Arnold Schoenberg Choir; Mahler Chamber Orchestra; Pierre Boulez, conductor; Patrice Chéreau, stage director
References
Czech-language operas
Operas by Leoš Janáček
Operas
1930 operas
Operas based on novels
Operas set in Russia
Adaptations of works by Fyodor Dostoyevsky
Janacek
|
5204404
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%94%D0%B2%D1%96
|
Селігерієві
|
Селігерієві (Seligeriaceae) — родина мохів підкласу Dicranidae.
Примітки
Родини мохів
|
970677
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BA%20%D0%A7%D1%85%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%9C%D1%96%D0%BD
|
Пак Чхоль Мін
|
Пак Чхоль Мін (21 вересня 1982) — північнокорейський дзюдоїст, олімпійський медаліст.
Виступи на Олімпіадах
Посилання
Досьє на sport.references.com
Північнокорейські дзюдоїсти
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2008
Північнокорейські бронзові олімпійські медалісти
Дзюдоїсти на літніх Олімпійських іграх 2008
Дзюдоїсти на Азійських іграх 2006
|
4651126
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BC%20%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%BB
|
Кім Рудделл
|
Кім Рудделл (нар. 19 липня 1955) — колишня австралійська тенісистка.
Найвищим досягненням на турнірах Великого шолома був чвертьфінал в парному розряді.
Фінали Туру WTA
Парний розряд (0–2)
Примітки
Посилання
Народились 1955
Австралійські тенісистки
|
5056193
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Myriopholis%20albiventer
|
Myriopholis albiventer
|
Myriopholis albiventer — вид змій родини струнких сліпунів (Leptotyphlopidae). Мешкає в Західній Африці.
Поширення і екологія
Myriopholis albiventer відомі з кількох місцевостей, розташованих в Гвінеї-Бісау, в області Сікассо на півдні Малі та на півночі Кот-д'Івуару, зокрема в околицях міста Феркеседугу та в районі національного парку Комое. Вважається. що вони поширені в зоні саван від Сенегалу і Гвінеї-Бісау через Гвінею і Малі до Кот-д'Івуара. M. albiventer живуть у вологих суданських і гвінейських саванах, що характеризуються річною кількістю опадів від 1000 до 1500 мм, та в галерейних лісах. Ведуть риючий спосіб життя. Живляться дрібними безхребетними.
Примітки
Сліпуни стрункі
Тварини, описані 1995
Фауна Гвінеї-Бісау
Плазуни Малі
Плазуни Кот-д'Івуару
|
1014427
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%83%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B5%D1%85%D1%96%D0%BB%D1%8C
|
Фуентеармехіль
|
Фуентеармехіль — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Кастилія-і-Леон, у провінції Сорія. Населення — осіб (2010).
Муніципалітет розташований на відстані близько 150 км на північ від Мадрида, 60 км на захід від Сорії.
На території муніципалітету розташовані такі населені пункти: (дані про населення за 2010 рік)
Фуенкальєнте-дель-Бурго: 53 особи
Фуентеармехіль: 89 осіб
Сантервас-дель-Бурго: 21 особа
Саюелас: 74 особи
Демографія
Посилання
Примітки
Муніципалітети провінції Сорія
|
51119
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Literary%20theory
|
Literary theory
|
Literary theory is the systematic study of the nature of literature and of the methods for literary analysis. Since the 19th century, literary scholarship includes literary theory and considerations of intellectual history, moral philosophy, social philosophy, and interdisciplinary themes relevant to how people interpret meaning. In the humanities in modern academia, the latter style of literary scholarship is an offshoot of post-structuralism. Consequently, the word theory became an umbrella term for scholarly approaches to reading texts, some of which are informed by strands of semiotics, cultural studies, philosophy of language, and continental philosophy.
History
The practice of literary theory became a profession in the 20th century, but it has historical roots that run as far back as ancient Greece (Aristotle's Poetics is an often cited early example), ancient India (Bharata Muni's Natya Shastra), and ancient Rome (Longinus's On the Sublime). In medieval times, scholars in the Middle East (Al-Jahiz's al-Bayan wa-'l-tabyin and al-Hayawan, and ibn al-Mu'tazz's Kitab al-Badi) and Europe continued to produce works based on literary studies. The aesthetic theories of philosophers from ancient philosophy through the 18th and 19th centuries are important influences on current literary study. The theory and criticism of literature are tied to the history of literature.
Some scholars, both theoretical and anti-theoretical, refer to the 1980s and 1990s debates on the academic merits of theory as "the theory wars". Proponents and critics of the turn to theory take different (and often conflicting) positions about what counts as a theory or what it means to theorize within/about/alongside literature or other cultural creations.
Overview
One of the fundamental questions of literary theory is "what is literature?" and "how should or do we read?" – although some contemporary theorists and literary scholars believe either that "literature" cannot be defined or that it can refer to any use of language. Specific theories are distinguished not only by their methods and conclusions, but even by how they create meaning in a "text". However, some theorists acknowledge that these texts do not have a singular, fixed meaning which is deemed "correct".
Since theorists of literature often draw on very heterogeneous traditions of Continental philosophy and the philosophy of language, any classification of their approaches is only an approximation. There are many types of literary theory, which take different approaches to texts. Broad schools of theory that have historically been important include historical and biographical criticism, New Criticism, formalism, Russian formalism, and structuralism, post-structuralism, Marxism or historical materialism, feminism and French feminism, post-colonialism, new historicism, deconstruction, reader-response criticism, narratology and psychoanalytic criticism.
Differences among schools
The different interpretive and epistemological perspectives of different schools of theory often arise from, and so give support to, different moral and political commitments. For instance, the work of the New Critics often contained an implicit moral dimension, and sometimes even a religious one: a New Critic might read a poem by T. S. Eliot or Gerard Manley Hopkins for its degree of honesty in expressing the torment and contradiction of a serious search for belief in the modern world. Meanwhile, a Marxist critic might find such judgments merely ideological rather than critical; the Marxist would say that the New Critical reading did not keep enough. Or a post-structuralist critic might simply avoid the issue by understanding the religious meaning of a poem as an allegory of meaning, treating the poem's references to "God" by discussing their referential nature rather than what they refer to.
Such a disagreement cannot be easily resolved, because it is inherent in the radically different terms and goals (that is, the theories) of the critics. Their theories of reading derive from vastly different intellectual traditions: the New Critic bases his work on an East-Coast American scholarly and religious tradition, while the Marxist derives his thought from a body of critical social and economic thought, the post-structuralist's work emerges from twentieth-century Continental philosophy of language.
In the late 1950s, the Canadian literary critic Northrop Frye attempted to establish an approach for reconciling historical criticism and New Criticism while addressing concerns of early reader-response and numerous psychological and social approaches. His approach, laid out in his Anatomy of Criticism, was explicitly structuralist, relying on the assumption of an intertextual "order of words" and universality of certain structural types. His approach held sway in English literature programs for several decades but lost favor during the ascendance of post-structuralism.
For some theories of literature (especially certain kinds of formalism), the distinction between "literary" and other sorts of texts is of paramount importance. Other schools (particularly post-structuralism in its various forms: new historicism, deconstruction, some strains of Marxism and feminism) have sought to break down distinctions between the two and have applied the tools of textual interpretation to a wide range of "texts", including film, non-fiction, historical writing, and even cultural events.
Mikhail Bakhtin argued that the "utter inadequacy" of literary theory is evident when it is forced to deal with the novel; while other genres are fairly stabilized, the novel is still developing.
Another crucial distinction among the various theories of literary interpretation is intentionality, the amount of weight given to the author's own opinions about and intentions for a work. For most pre-20th century approaches, the author's intentions are a guiding factor and an important determiner of the "correct" interpretation of texts. The New Criticism was the first school to disavow the role of the author in interpreting texts, preferring to focus on "the text itself" in a close reading. In fact, as much contention as there is between formalism and later schools, they share the tenet that the author's interpretation of a work is no more inherently meaningful than any other.
Schools
Listed below are some of the most commonly identified schools of literary theory, along with their major authors:
Aestheticism – associated with Romanticism, a philosophy defining aesthetic value as the primary goal in understanding literature. This includes both literary critics who have tried to understand and/or identify aesthetic values and those like Oscar Wilde who have stressed art for art's sake.
Oscar Wilde, Walter Pater, Harold Bloom
African-American literary theory
American pragmatism and other American approaches
Harold Bloom, Stanley Fish, Richard Rorty
Cognitive literary theory – applies research in cognitive science and philosophy of mind to the study of literature and culture.
Frederick Luis Aldama, Mary Thomas Crane, Nancy Easterlin, William Flesch, David Herman, Suzanne Keen, Patrick Colm Hogan, Alan Richardson, Ellen Spolsky, Blakey Vermeule, Lisa Zunshine
Cambridge criticism – close examination of the literary text and the relation of literature to social issues
I.A. Richards, F.R. Leavis, Q.D. Leavis, William Empson.
Critical race theory
Cultural studies – emphasizes the role of literature in everyday life
Raymond Williams, Dick Hebdige, and Stuart Hall (British Cultural Studies); Max Horkheimer and Theodor Adorno; Michel de Certeau; also Paul Gilroy, John Guillory
Darwinian literary studies – situates literature in the context of evolution and natural selection
Deconstruction – a strategy of "close" reading that elicits the ways that key terms and concepts may be paradoxical or self-undermining, rendering their meaning undecidable
Jacques Derrida, Paul de Man, J. Hillis Miller, Philippe Lacoue-Labarthe, Gayatri Spivak, Avital Ronell
Descriptive poetics
Brian McHale
Feminist literary criticism
Eco-criticism – explores cultural connections and human relationships to the natural world
Gender (see feminist literary criticism) – which emphasizes themes of gender relations
Luce Irigaray, Judith Butler, Hélène Cixous, Julia Kristeva, Elaine Showalter
Formalism – a school of literary criticism and literary theory having mainly to do with structural purposes of a particular text
German hermeneutics and philology
Friedrich Schleiermacher, Wilhelm Dilthey, Hans-Georg Gadamer, Erich Auerbach, René Wellek
Marxism (see Marxist literary criticism) – which emphasizes themes of class conflict
Georg Lukács, Valentin Voloshinov, Raymond Williams, Terry Eagleton, Fredric Jameson, Theodor Adorno, Walter Benjamin
Narratology
New Criticism – looks at literary works on the basis of what is written, and not at the goals of the author or biographical issues
W. K. Wimsatt, F. R. Leavis, John Crowe Ransom, Cleanth Brooks, Robert Penn Warren
New historicism – which examines the work through its historical context and seeks to understand cultural and intellectual history through literature
Stephen Greenblatt, Louis Montrose, Jonathan Goldberg, H. Aram Veeser
Postcolonialism – focuses on the influences of colonialism in literature, especially regarding the historical conflict resulting from the exploitation of less developed countries and indigenous peoples by Western nations
Edward Said, Gayatri Chakravorty Spivak, Homi Bhabha and Declan Kiberd
Postmodernism – criticism of the conditions present in the twentieth century, often with concern for those viewed as social deviants or the Other
Michel Foucault, Roland Barthes, Gilles Deleuze, Félix Guattari and Maurice Blanchot
Post-structuralism – a catch-all term for various theoretical approaches (such as deconstruction) that criticize or go beyond Structuralism's aspirations to create a rational science of culture by extrapolating the model of linguistics to other discursive and aesthetic formations
Roland Barthes, Michel Foucault, Julia Kristeva
Psychoanalysis (see psychoanalytic literary criticism) – explores the role of consciousnesses and the unconscious in literature including that of the author, reader, and characters in the text
Sigmund Freud, Jacques Lacan, Harold Bloom, Slavoj Žižek, Viktor Tausk
Queer theory – examines, questions, and criticizes the role of gender identity and sexuality in literature
Judith Butler, Eve Kosofsky Sedgwick, Michel Foucault
Reader-response criticism – focuses upon the active response of the reader to a text
Louise Rosenblatt, Wolfgang Iser, Norman Holland, Hans-Robert Jauss, Stuart Hall
Realist
James Wood
Russian formalism
Victor Shklovsky, Vladimir Propp
Structuralism and semiotics (see semiotic literary criticism) – examines the universal underlying structures in a text, the linguistic units in a text and how the author conveys meaning through any structures
Ferdinand de Saussure, Roman Jakobson, Claude Lévi-Strauss, Roland Barthes, Mikhail Bakhtin, Juri Lotman, Umberto Eco, Jacques Ehrmann, Northrop Frye and morphology of folklore
Other theorists: Robert Graves, Alamgir Hashmi, John Sutherland, Leslie Fiedler, Kenneth Burke, Paul Bénichou, Barbara Johnson, Blanca de Lizaur
See also
Notes
References
Peter Barry. Beginning Theory: An Introduction to Literary and Cultural Theory. .
Jonathan Culler. (1997) Literary Theory: A Very Short Introduction. Oxford: Oxford University Press. .
Terry Eagleton. Literary Theory: An Introduction. .
Terry Eagleton. After Theory. .
Jean-Michel Rabaté. The Future of Theory. .
The Johns Hopkins Guide to Literary Theory and Criticism. .
Modern Criticism and Theory: A Reader. Ed. David Lodge and Nigel Wood. 2nd Ed.
Theory's Empire: An Anthology of Dissent. Ed. Daphne Patai and Will H. Corral. .
Bakhtin, M. M. (1981) The Dialogic Imagination: Four Essays. Ed. Michael Holquist. Trans. Caryl Emerson and Michael Holquist. Austin and London: University of Texas Press.
René Wellek. A History of Modern Criticism: 1750–1950. Yale University Press, 1955–1992, 8 volumes.
Further reading
Castle, Gregory. Blackwell Guide to Literary Theory. Malden, MA: Blackwell Publishing, 2007.
Culler, Jonathan. The Literary in Theory. Stanford: Stanford University Press, 2007.
Terry Eagleton. Literary Theory. Minneapolis: University of Minnesota Press, 2008. (http://www.upress.umn.edu/)
Literary Theory: An Anthology. Edited by Julie Rivkin and Michael Ryan. Malden, MA: Blackwell Publishing, 2004.
Lisa Zunshine, ed. Introduction to Cognitive Cultural Studies. Baltimore: The Johns Hopkins University Press, 2010
Writing: what for and for whom. The joys and travails of the artist, edited by Ralf van Bühren. Rome: EDUSC, 2024.
External links
Aristotle's Poetics (350 BCE) A translation By S. H. Butcher
Longinus's On the Sublime (1st century CE) A translation By H. L. Havell
Sir Philip Sidney's Defence of Poesie (1595)
Internet Encyclopedia of Philosophy: "Literary Theory", by Vince Brewton
Introduction to Modern Literary Theory
"A Bibliography of Literary Theory, Criticism and Philology", by José Ángel García Landa
Annotated bibliography on literary theory
The Litcrit Toolkit
Critical Literary Theory
Purdue OWL
Johns Hopkins Guide to Literary Theory & Criticism
Interpretation (philosophy)
Communication theory
|
2120535
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85
|
Туристський шлях
|
Туристський шлях — дороги, стежки, водойми тощо, які використовують для туристичних мандрівок (активного туризму) за певним маршрутом. Вони можуть бути сухопутними (наземними, підземними), водними (підводними), повітряними.
Туристські шляхи прокладають територіями, що мають привабливі з погляду природної, історичної, культурної, етнографічної, соціальної цінності туристичні об'єкти та сприятливі екологічні і санітарно-епідеміологічні умови.
З метою забезпечення безпеки туристів під час здійснення ними туристичних походів проводять маркування туристських шляхів, призначених для здійснення подорожей з активним способом пересування: пішим, велосипедним, лижним, кінним та водним з застосуванням малих плавзасобів
Туристські шляхи за довжиною та територією охоплення поділяють на
Міжнародні, що проходять територією декількох країн розробляють під егідою міжнародних туристичних організацій або за домовленістю туристичних організацій декількох сусідніх країн. Вони мають включати визначні туристичні атракції України.
Національні, що проходять територією декількох областей України та з’єднують різні географічні утворення, великі транспортні пункти і туристичні об'єкти найкоротшим способом.
Міжрегіональні, що проходять територіями суміжних областей та охоплюють туристичні і/або географічні об'єкти в межах одного географічного утворення.
Регіональні, що проходять в межах однієї області та мають включати найцікавіші туристичні об'єкти на території окремого регіону, у тому числі не дуже відомі, розподіляти туристичні потоки, враховуючи соціальні, екологічні, історичні та інші особливості розвитку регіону.
Місцеві (екскурсійні), які прокладають в окремих туристичнорекреаційних зонах, населених пунктах, природних парках, заповідниках тощо. Розраховані на нетривалу подорож в межах одного дня, можуть починатись і закінчуватися в одному місці.
Галерея
Див. також
Маркування туристських маршрутів
Східно-Карпатський туристичний шлях
Закарпатський туристичний шлях
Джерела
Інструкція з і знакування туристських шляхів (маршрутів)
ІНСТРУКЦІЯ ЗІ ЗНАКУВАННЯ ТУРИСТСЬКИХ ШЛЯХІВ
Туристські шляхи
|
103194
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Leidenfrost%20effect
|
Leidenfrost effect
|
Leidenfrost effect
The Leidenfrost effect is a physical phenomenon in which a liquid, close to a solid surface of another body that is significantly hotter than the liquid's boiling point, produces an insulating vapor layer that keeps the liquid from boiling rapidly. Because of this repulsive force, a droplet hovers over the surface, rather than making physical contact with it. The effect is named after the German doctor Johann Gottlob Leidenfrost, who described it in A Tract About Some Qualities of Common Water.
This is most commonly seen when cooking, when drops of water are sprinkled onto a hot pan. If the pan's temperature is at or above the Leidenfrost point, which is approximately for water, the water skitters across the pan and takes longer to evaporate than it would take if the water droplets had been sprinkled onto a cooler pan.
Details
The effect can be seen as drops of water are sprinkled onto a pan at various times as it heats up. Initially, as the temperature of the pan is just below , the water flattens out and slowly evaporates, or if the temperature of the pan is well below , the water stays liquid. As the temperature of the pan rises above , the water droplets hiss when touching the pan, and these droplets evaporate quickly. When the temperature exceeds the Leidenfrost point, the Leidenfrost effect appears. On contact with the pan, the water droplets bunch up into small balls of water and skitter around, lasting much longer than when the temperature of the pan was lower. This effect works until a much higher temperature causes any further drops of water to evaporate too quickly to cause this effect.
The effect happens because, at temperatures at or above the Leidenfrost point, the bottom part of the water droplet vaporizes immediately on contact with the hot pan. The resulting gas suspends the rest of the water droplet just above it, preventing any further direct contact between the liquid water and the hot pan. As steam has much poorer thermal conductivity than the metal pan, further heat transfer between the pan and the droplet is slowed down dramatically. This also results in the drop being able to skid around the pan on the layer of gas just under it.
The temperature at which the Leidenfrost effect appears is difficult to predict. Even if the volume of the drop of liquid stays the same, the Leidenfrost point may be quite different, with a complicated dependence on the properties of the surface, as well as any impurities in the liquid. Some research has been conducted into a theoretical model of the system, but it is quite complicated.
The effect was also described by the Victorian steam boiler designer, William Fairbairn, in reference to its effect on massively reducing heat transfer from a hot iron surface to water, such as within a boiler. In a pair of lectures on boiler design, he cited the work of Pierre Hippolyte Boutigny (1798–1884) and Professor Bowman of King's College, London, in studying this. A drop of water that was vaporized almost immediately at persisted for 152 seconds at . Lower temperatures in a boiler firebox might evaporate water more quickly as a result; compare Mpemba effect. An alternative approach was to increase the temperature beyond the Leidenfrost point. Fairbairn considered this, too, and may have been contemplating the flash steam boiler, but considered the technical aspects insurmountable for the time.
The Leidenfrost point may also be taken to be the temperature for which the hovering droplet lasts longest.
It has been demonstrated that it is possible to stabilize the Leidenfrost vapor layer of water by exploiting superhydrophobic surfaces. In this case, once the vapor layer is established, cooling never collapses the layer, and no nucleate boiling occurs; the layer instead slowly relaxes until the surface is cooled.
Droplets of different liquids with different boiling temperatures will also exhibit a Leidenfrost effect with respect to each other and repel each other.
The Leidenfrost effect has been used for the development of high sensitivity ambient mass spectrometry. Under the influence of the Leidenfrost condition, the levitating droplet does not release molecules, and the molecules are enriched inside the droplet. At the last moment of droplet evaporation, all the enriched molecules release in a short time period and thereby increase the sensitivity.
A heat engine based on the Leidenfrost effect has been prototyped; it has the advantage of extremely low friction.
The effect also applies when the surface is at room temperature but the liquid is cryogenic, allowing liquid nitrogen droplets to harmlessly roll off exposed skin. Conversely, the inverse Leidenfrost effect lets drops of relatively warm liquid levitate on a bath of liquid nitrogen.
Leidenfrost point
The Leidenfrost point signifies the onset of stable film boiling. It represents the point on the boiling curve where the heat flux is at the minimum and the surface is completely covered by a vapor blanket. Heat transfer from the surface to the liquid occurs by conduction and radiation through the vapour. In 1756, Leidenfrost observed that water droplets supported by the vapor film slowly evaporate as they move about on the hot surface. As the surface temperature is increased, radiation through the vapor film becomes more significant and the heat flux increases with increasing excess temperature.
The minimum heat flux for a large horizontal plate can be derived from Zuber's equation,
where the properties are evaluated at saturation temperature. Zuber's constant, , is approximately 0.09 for most fluids at moderate pressures.
Heat transfer correlations
The heat transfer coefficient may be approximated using Bromley's equation,
where is the outside diameter of the tube. The correlation constant C is 0.62 for horizontal cylinders and vertical plates, and 0.67 for spheres. Vapor properties are evaluated at film temperature.
For stable film boiling on a horizontal surface, Berenson has modified Bromley's equation to yield,
For vertical tubes, Hsu and Westwater have correlated the following equation,
where m is the mass flow rate in at the upper end of the tube.
At excess temperatures above that at the minimum heat flux, the contribution of radiation becomes appreciable, and it becomes dominant at high excess temperatures. The total heat transfer coefficient is thus a combination of the two. Bromley has suggested the following equations for film boiling from the outer surface of horizontal tubes:
If ,
The effective radiation coefficient, can be expressed as,
where is the emissivity of the solid and is the Stefan–Boltzmann constant.
Pressure field in a Leidenfrost droplet
The equation for the pressure field in the vapor region between the droplet and the solid surface can be solved for using the standard momentum and continuity equations. For the sake of simplicity in solving, a linear temperature profile and a parabolic velocity profile are assumed within the vapor phase. The heat transfer within the vapor phase is assumed to be through conduction. With these approximations, the Navier–Stokes equations can be solved to get the pressure field.
Leidenfrost temperature and surface tension effects
The Leidenfrost temperature is the property of a given set of solid–liquid pair. The temperature of the solid surface beyond which the liquid undergoes the Leidenfrost phenomenon is termed the Leidenfrost temperature. Calculation of the Leidenfrost temperature involves the calculation of the minimum film boiling temperature of a fluid. Berenson obtained a relation for the minimum film boiling temperature from minimum heat flux arguments. While the equation for the minimum film boiling temperature, which can be found in the reference above, is quite complex, the features of it can be understood from a physical perspective. One critical parameter to consider is the surface tension. The proportional relationship between the minimum film boiling temperature and surface tension is to be expected, since fluids with higher surface tension need higher quantities of heat flux for the onset of nucleate boiling. Since film boiling occurs after nucleate boiling, the minimum temperature for film boiling should have a proportional dependence on the surface tension.
Henry developed a model for Leidenfrost phenomenon which includes transient wetting and microlayer evaporation. Since the Leidenfrost phenomenon is a special case of film boiling, the Leidenfrost temperature is related to the minimum film boiling temperature via a relation which factors in the properties of the solid being used. While the Leidenfrost temperature is not directly related to the surface tension of the fluid, it is indirectly dependent on it through the film boiling temperature. For fluids with similar thermophysical properties, the one with higher surface tension usually has a higher Leidenfrost temperature.
For example, for a saturated water–copper interface, the Leidenfrost temperature is . The Leidenfrost temperatures for glycerol and common alcohols are significantly smaller because of their lower surface tension values (density and viscosity differences are also contributing factors.)
Reactive Leidenfrost effect
Non-volatile materials were discovered in 2015 to also exhibit a 'reactive Leidenfrost effect', whereby solid particles were observed to float above hot surfaces and skitter around erratically. Detailed characterization of the reactive Leidenfrost effect was completed for small particles of cellulose (~0.5 mm) on high temperature polished surfaces by high speed photography. Cellulose was shown to decompose to short-chain oligomers which melt and wet smooth surfaces with increasing heat transfer associated with increasing surface temperature. Above , cellulose was observed to exhibit transition boiling with violent bubbling and associated reduction in heat transfer. Liftoff of the cellulose droplet (depicted at the right) was observed to occur above about , associated with a dramatic reduction in heat transfer.
High speed photography of the reactive Leidenfrost effect of cellulose on porous surfaces (macroporous alumina) was also shown to suppress the reactive Leidenfrost effect and enhance overall heat transfer rates to the particle from the surface. The new phenomenon of a 'reactive Leidenfrost (RL) effect' was characterized by a dimensionless quantity, (φRL= τconv/τrxn), which relates the time constant of solid particle heat transfer to the time constant of particle reaction, with the reactive Leidenfrost effect occurring for 10−1< φRL< 10+1. The reactive Leidenfrost effect with cellulose will occur in numerous high temperature applications with carbohydrate polymers, including biomass conversion to biofuels, preparation and cooking of food, and tobacco use.
The Leidenfrost effect has also been used as a means to promote chemical change of various organic liquids through their conversion by thermal decomposition into various products. Examples include decomposition of ethanol, diethyl carbonate, and glycerol.
In popular culture
In Jules Verne's 1876 book Michael Strogoff, the protagonist is saved from being blinded with a hot blade by evaporating tears.
In the 2009 season 7 finale of MythBusters, "Mini Myth Mayhem", the team demonstrated that a person can wet their hand and briefly dip it into molten lead without injury, using the Leidenfrost effect as the scientific basis.
See also
Critical heat flux
Region-beta paradox
References
External links
Essay about the effect and demonstrations by Jearl Walker (PDF)
Site with high-speed video, pictures and explanation of film-boiling by Heiner Linke at the University of Oregon, USA
"Scientists make water run uphill" by BBC News about using the Leidenfrost effect for cooling of computer chips.
"Uphill Water" – ABC Catalyst story
"Leidenfrost Maze" – University of Bath undergraduate students Carmen Cheng and Matthew Guy
"When Water Flows Uphill" – Science Friday with Univ. of Bath professor Kei Takashina
Carolyn Embach, ResearchGate: English translation of Johan Gottlob Leidenfrost, De aquae communes nonnullis qualitatibus tractatus, Duisburg on Rhine, 1756. (Carolyn S. E. Wares aka Carolyn Embach, translator, 1964)
Physical phenomena
Heat transfer
Articles containing video clips
|
443092
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5
|
Трав'янське водосховище
|
Трав'янське водосховище — невелике руслове водосховище на річці Харків, розташоване у Харківському районі Харківської області.
Водосховище було споруджено в 1972 році, як частина комплексу резервного запасу прісної води для міста Харкова. Крім Травянского водосховища, в комплекс входять Муромське водосховище і В'ялівське водосховище, побудовані на притоках річки Харків. Гребля водосховища розташована у селі Липці за 47 км від гирла річки Харків.
Призначення — зрошення, риборозведення.
Вид регулювання — багаторічне.
Окрім річки Харків, до водосховища впадають такі річки: річка Марченки, річка Трав'янка.
Основні параметри водосховища
нормальний підпірний рівень — 128,0 м;
форсований підпірний рівень — 129,0 м;
рівень мертвого об'єму — 122,6 м;
повний об'єм — 22,2 млн м³;
корисний об'єм — 10,6 млн м³;
площа дзеркала — 592 га;
довжина — 8,2 км;
середня ширина — 0,8 км;
максимальні ширина — 1,38 км;
середня глибина — 3,8 м;
максимальна глибина — 9,0 м.
Основні гідрологічні характеристики
Площа водозбірного басейну — 240 км².
Річний об'єм стоку 50 % забезпеченості — 16,8 млн м³.
Паводковий стік 50 % забезпеченості — 14,1 млн м³.
Максимальні витрати води 1 % забезпеченості — 160 м³/с.
Склад гідротехнічних споруд
Глуха земляна гребля довжиною — 940 м, висотою — 13 м, шириною — 10 м.
Шахтний водоскид із монолітного залізобетону, трьохвічковий, висотою — 8 м, розмірами 3(3,0х2,5)м, обладнаний плоскими донними затвори розмірами 3×2 м.
Водоскидний тунель трьохвічковий розмірами 2(3,0х2,5)м бокових секцій, і 3,8×2,5 м — середньої.
Використання водосховища
Водосховище було побудовано для зрошення на Трав'янській зрошувальній системі в Харківському районі.
На даний час використовується для риборозведення ПП «КРГ-Атос».
Література
Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с.
Вишневский В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003
Водогосподарський паспорт Травянського водосховища, Харківдіпроводгосп, 1979.
Паламарчук М. М., Закорчевна Н. Б. Водний фонд України: Довідниковий посібник / За ред. В. М. Хорєва, К. А. Алієва. К.: Ніка-Центр, 2001. 392 с.
Проведение работ по инвентаризации рек и водоёмов Харьковской области с разработкой особого порядка изъятия земель водного фонда из сельскохозяйственного оборота, УкрНИИЭП, Харьков, 1999. 389 с.
Водосховища Харківської області
Географія Харківського району
|
1060981
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Schr%C3%B6dinger%20%28crater%29
|
Schrödinger (crater)
|
Schrödinger (crater)
Schrödinger is a large lunar impact crater of the form traditionally called a walled plain and is named after Erwin Schrödinger. It is located near the south lunar pole on the far side of the Moon, and can only be viewed from orbit.
The smaller crater Ganswindt is attached to the southwestern rim of Schrödinger, and intrudes slightly into the inner wall. Adjacent to the south is the crater Nefed'ev. Farther to the southwest is the crater Amundsen.
Schrödinger is perhaps the moon's best example of a peak-ring basin. It possesses a wide outer rim that has been slightly rounded due to subsequent impacts. But the rim remains well-defined, and traces of terraces can be seen along the inner surface. The ejecta on the exterior forms an irregular outer rampart that extends for up to 100 kilometers. Within the interior is a second ring approximately half the diameter of the outer rim. This forms a circular range of rugged mountains that surrounds the center, with the exception of a wide gap in the south. The remainder of the floor has been resurfaced by subsequent lava flows, producing a relatively flat surface particularly within the inner ring. The exception is an area of rough ground in the southeast part of the interior.
A complex of rilles has formed across the floor, forming multiple clefts particularly in the south. The floor has also been marked by subsequent impacts, leaving tiny craterlets scattered across the surface. There is no central peak at the midpoint of the interior.
There is a long, narrow valley leading directly away from Schrödinger to the northwest, designated Vallis Schrödinger. This formation begins some distance from the outer rim of the crater, at the edge of the ejecta that surrounds the perimeter. It extends to the rim of the crater Moulton. Another similar valley designated Vallis Planck radiates to the north, beginning near the crater Grotrian at the periphery of the Schrödinger ejecta, and extending past Fechner.
The Schrödinger impact basin is one of a few locations on the Moon that show evidence of geologically recent volcanic activity. A geological study of the basin shows evidence of lava flows and eruptions from vents. There is also older volcanic material and material scattered because of impacts. The volcanic vent is called Schrödinger G, and is thought to be Imbrian in age.
Satellite craters
By convention these features are identified on lunar maps by placing the letter on the side of the crater midpoint that is closest to Schrödinger.
Popular culture
Schrödinger crater is the location of the Moon Nazi base, Schwarze Sonne, in the Finnish film Iron Sky.
References
Impact craters on the Moon
|
21560582
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stare%20Prusy%2C%20Pomeranian%20Voivodeship
|
Stare Prusy, Pomeranian Voivodeship
|
Stare Prusy, Pomeranian Voivodeship
Stare Prusy is a village in the administrative district of Gmina Czersk, within Chojnice County, Pomeranian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately north-east of Czersk, north-east of Chojnice, and south-west of the regional capital Gdańsk.
For details of the history of the region, see History of Pomerania.
References
Stare Prusy
|
634682
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B0%D1%80
|
Шатлар
|
Шатлар — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Крез. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 330 км на південь від Парижа, 100 км на схід від Ліможа, 55 км на південний схід від Гере.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Шатлар на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Крез
Примітки
Муніципалітети департаменту Крез
|
2306791
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD
|
Араванський район
|
Араванський район (кир.: Араван району عرب. عرابان) — адміністративно-територіяльна одиниця в Оській області Киргизстану. Найменший за площею район області (площа району — 1 340 км²). Районний та адміністративний центр — селище Араван. Як адміністративна одиниця район утворений у 1935 році.
Географія
Розташований на північному заході Оської області та межує на сході з Кара-Сууським районом, на заході та півдні з Ноокатським районом Оської області, на півночі з Ферганським вілоятом Узбекистану.
Клімат
Клімат континентальний. Літо спекотне та сухе, зима холодна, сніжна.
Середня температура січня -2,5°C, у липні +28°C
Середньорічна кількість опадів 290-300 мм.
Адміністративний устрій
Станом на 2009 рік на території району було 48 поселень, що входять до складу 8 айильних аймаків.
Айильні аймаки Араванського району:
Алля Анаровський аїльний аймак (кир.: Алля Анаров айылдык аймагы) з центром у с.Яни-Араван
Мангитський аїльний аймак (кир.: Мангыт айылдык аймагы) з центром у с. Мангит
Керме-Тооський аїльний аймак (кир.: Керме-Тоо айылдык аймагы) з центром у с. ґюльбахор
Тепе-Коргонський аїльний аймак (кир.: Тепе-Коргон айылдык аймагы) з центром у с. Тепе-Коргон
Нур-Абадський аїльний аймак (кир.: Нур-Абад айылдык аймагы) з центром у с. Кайрагач-Арик
Туя-Моюнський аїльний аймак (кир.: Төө-Моюн айылдык аймагы) з центром у с. Гауз
Чек-Абадський аїльний аймак (кир.: Чек-Абад айылдык аймагы) з центром у с. Кочубаєве
Юсуповський аїльний аймак (кир.: Юсупов айылдык аймагы) з центром у селищі Араван
Населення
Результати переписів вказують на постійне збільшення населення району.
Кількість постійного населення Араванського району за результатами переписів:
Станом на 2009 рік у районі мешкає 106 134 осіб. З них:
Примітки
Райони Ошської області
|
1568811
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%20%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BD%D0%BE%D1%82
|
Детектор банкнот
|
Детектор банкнот
Детектори банкнот - пристрої, призначені для оперативної перевірки дійсності грошових знаків.
У режимі прийому готівки найважливішою функцією є визначення справжності банкнот. Вона може здійснюватися автоматичними детекторами і візуальними (переглядовими) детекторами.
Автоматичні детектори
Автоматичні детектори за допомогою роликового механізму «підхоплюють» купюри, вставлені оператором в прийомний отвір, і проводять їх через ряд датчиків. Такі пристрої також називають банкнотоприймач. На сьогодні найнадійнішими детекторами банкнот є автоматичні детектори, які пройшли перевірку і мають офіційне підтвердження рівня захисту. Детектори бувають моновалютні, які працюють з одним видом валюти, або мультивалютні. Одним з важливих переваг детекторів нового покоління є їх висока ступінь перевірки, а також зручність роботи, оскільки подача банкнот здійснюється будь-якою стороною.
Найпростіший варіант автоматичного детектора має всього два світлодіоди: зелений, який спалахує при позитивному результаті перевірки, і червоний, що попереджає про можливу підробку.
Більш складні автоматичні детектори можуть доповнюватися такими пристроями:
рідкокристалічним дисплеєм з підсвічуванням і сенсорною панеллю управління;
багатоелементним датчиком магнітного поля, що дозволяє зчитувати магнітну карту банкноти;
оптичними датчиками, які контролюють карту водяних знаків, оптичний образ банкноти, оптичну щільність паперу,
оптичними датчиками, що працюють в ІЧ-діапазоні спектра, які зчитують ІЧ-карту банкноти - малюнок, виконаний ІЧ-метамерними фарбами;
оптико-механічним датчиком розміру, що вимірює довжину банкноти, що перевіряється.
Такі детектори призначені для банків та інших установ з великими оборотами готівки.
Переглядові детектори
На відміну від автоматичних детекторів, які тестують головним чином машинозчитувані ознаки захисту купюр, переглядові детектори призначені для візуального контролю. Оператор, що працює на переглядовому детекторі, сам визначає, чи є перевірена банкнота справжньою. Правильність такого рішення істотно залежить як від конструктивних особливостей приладу, так і від кваліфікації і досвіду оператора.
Візуальні детектори за характером визначення захисних ознак поділяються на ультрафіолетові (УФ), інфрачервоні (ІЧ), комбіновані (УФ-ІЧ).
Ультрафіолетові детектори найзатребуваніші. Стандартний УФ-детектор дає можливість виявити мітки, які світяться при ультрафіолетовому освітленні. Більш просунуті моделі мають додаткові (опціональні) можливості: нижній біле світло (для перевірки водяних знаків), верхнє біле світло. (Допомагає розглянути купюру або перевірити її розмір за допомогою спеціальних міток на робочому столі детектора), лупа (може мати збільшення до 10-кратного).
Інфрачервоні детектори виявляють наявність інфрачервоних міток, нанесених спеціальними метамерними фарбами. Вважається, що підробка ІЧ-міток досить трудомістка і дорога, тому захист банкнот саме таким чином - одна з найнадійніших.
Універсальні детектори складаються з різних комбінацій збільшувальних луп, джерел білого і УФ-освітлення, а також більш складних приладів - візуалізаторів захисних міток, маніпуляторів на зразок комп'ютерної миші і т. ін. Для їх ефективного використання оператор повинен володіти певним досвідом і до того ж мати під рукою довідково-методичну літературу. Найбільш просунуті візуальні детектори мають відповідний інтерфейс для підключення до комп'ютера і спеціальне програмне забезпечення, що дозволяє здійснювати цифрову обробку зображень, виконувати різні перетворення графічних даних (накладення і віднімання елементів зображень, суміщення різних фрагментів тощо), проводити різні виміри (відстані між точками, кути, довжину кривої і т. д.), робити роздруківки необхідної інформації, створювати власні бази даних.
Для обробки готівки в центральних банках та інших організаціях з дуже великим оборотом готівки розроблені високопродуктивні системи. Ці системи контролюють як видимі, так і машинозчитувані ознаки банкнот зі швидкостями до 40 банкнот в секунду. Вони ж можуть застосовуватися як високопродуктивні автоматичні детектори в касових підрозділах центральних та регіональних банків. Для інших підприємств, що мають справу з великими масами готівки, розроблені аналогічні менш потужні по продуктивності моделі.
Примітки
Див. також
Гроші
Джерела
Ионов, В.М. Обработка наличности. Банковская техника и технологии. — М.: Издательская группа «БДЦ-пресс», 2001. — 268 с. — ISBN 5-93306-013-5.
Ионов, В.М. Наличные деньги. Основы обработки. — М.: Издательская группа «БДЦ-пресс», 2003. — 320 с. — ISBN 5-93306-039-9.
Ионов, В.М. Наличные деньги. Основы обработки (2-е изд.). — М.: Издательская группа «БДЦ-пресс», 2006. — 416 с. — ISBN 5-93306-078-X.
Гроші
Детектори
|
24099854
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Independence%20of%20Moldova
|
Independence of Moldova
|
Independence of Moldova
The independence of Moldova was officially recognized on 2 March 1992, when Moldova gained membership of the United Nations. The nation had declared its independence from the Soviet Union on 27 August 1991, and was a co-founder of the post-Soviet Commonwealth of Independent States. Moldova became fully independent from the Soviet Union that December, and joined the United Nations three months later.
Background
In the new political conditions created after 1985 by the glasnost policy introduced by Mikhail Gorbachev in 1986 to support perestroika (restructuring), a Democratic Movement of Moldova was formed, which in 1989 became known as the nationalist Popular Front of Moldova (FPM). Along with several other Soviet republics, from 1988 onwards, Moldova started to move towards independence. On 27 August 1989, the FPM organized a mass demonstration in Chişinău, that became known as the Great National Assembly, which pressured the authorities of the Moldavian Soviet Socialist Republic to adopt a language law on 31 August 1989, that proclaimed the Moldovan language written in the Latin script to be the state language of the MSSR. Its identity with the Romanian language was also established.
The first independent elections for the local parliament were held in February and March 1991. Mircea Snegur was elected as speaker of the parliament, and Mircea Druc as prime minister. On 23 June 1990, the parliament adopted the Declaration of Sovereignty of the Soviet Socialist Republic Moldova, which, among other things, stipulated the supremacy of Moldovan laws over those of the Soviet Union. After the failure of the 1991 Soviet coup d'état attempt, on 27 August 1991, Moldova declared its independence. On 21 December of the same year, Moldova, along with most of the former Soviet republics, signed the constitutive act that formed the post-Soviet Commonwealth of Independent States (CIS). Moldova became fully independent from the Soviet Union on 25 December 1991. The following day the Soviet Union ceased to exist. Declaring itself a neutral state, it did not join the military branch of the CIS. Three months later, on 2 March 1992, the country gained formal recognition as an independent state at the United Nations. In 1994, Moldova became a member of NATO's Partnership for Peace program and also a member of the Council of Europe on 29 June 1995.
Declaration of Independence of Moldova
The Declaration of Independence of the Republic of Moldova was a document adopted by the Parliament of the Republic of Moldova following the dissolution of the Soviet Union. The document claims "millenary history" and "uninterrupted statehood" within historic and ethnic borders.
The Republic of Moldova gained official recognition of statehood on 2 March 1992, when gaining membership of the United Nations.
Disputed status of Transnistria
The Moldovan Declaration of Independence clearly and directly claims Moldovan sovereignty over the territory of Transnistria as it is "a component part of the historical and ethnic territory of our people". However, the Moldovan Declaration of Independence is itself used as an argument against Moldovan sovereignty over Transnistria as it denounces the agreement of 23 August 1939, between the government of the Soviet Union and the government of Nazi Germany, the only formal mention of the union between the two territories, "null and void" .
See also
Disputed status of Transnistria
Transnistrian Declaration of Independence
Notes
External links
Declaration of Independence of the Republic of Moldova
Postage Stamps Celebrating the First Anniversary of the Declaration of Independence of the Republic of Moldova
1991 in law
Law of Moldova
Moldavian Soviet Socialist Republic
History of Moldova since 1991
Political history of Moldova
1991 in international relations
Dissolution of the Soviet Union
1991 in Moldova
|
288571
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%96
|
Лопатоногі
|
Лопатоногі (Scaphopoda) — невеликий клас виключно морських бентосних молюсків, що живуть від літоралі до глибин 7000 м. Усього відомо близько 300 сучасних видів і 700 викопних. У Чорному морі — один вид (Dentalium novemcostatum). Лопатоногі — переважно дрібні молюски, від 3 мм до 15 см. Мають суцільну вузьку трубчасту черепашку відкриту на обох кінцях. Черепашка дещо зігнута і за формою вона нагадує слоновий бивень. Вона складається з двох шарів — призматичного (остракум) і перламутрового (гіпостракум). Конхіоліновий шар (периостракум) не розвинений, тому черепашка здебільшого буває білою. Голова лопатоногих несе рот і два пучки численних довгих, тонких, потовщених на кінцях щупалець, які слугують для збирання їжі та як органи дотику.
Лопатоногі роздільностатеві. Ембріональний розвиток проходить у типовій для молюсків формі — з яйця виходить личинка трохофора.
Класифікація
Включає 2 ряди та 13 родин:
Ряд Dentaliida Starobogatov, 1974
Родина Anulidentaliidae
Родина Calliodentaliidae
Родина Dentaliidae
Родина Fustiariidae
Родина Gadilinidae
Родина Laevidentaliidae
Родина Omniglyptidae
Родина Rhabdidae
Ряд Gadilida Starobogatov, 1974
Підряд Entalimorpha
Родина Entalinidae
Підряд Gadilimorpha
Родина Gadilida incertae sedis
Родина Gadilidae
Родина Pulsellidae
Родина Wemersoniellidae
Посилання
An outline for the classification of Phylum Mollusca in taxonomic databases [report elaborated by WoRMS editors for internal use, june 2010]
Steiner G. & Kabat A.R. (2001). Catalogue of supraspecific taxa of Scaphopoda (Mollusca). Zoosystema 23 (3): 433—460., available online at http://www.mnhn.fr/publication/zoosyst/z01n3a4.pdf
Джерела
Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних. Том 3. — К.: Либідь, 1997. ISBN 5-325-00662-2
Молюски
|
814780
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D0%B3%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%20%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0%20%D0%93%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%BD-%D0%94%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%88%D1%82%D0%B0%D0%B4%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Августа Магдалена Гессен-Дармштадтська
|
Августа Магдалена Гессен-Дармштадтська (1657—1674) — німецька шляхтянка, донька ландграфа Гессен-Дармштадтського Людвіга VI та Марії Єлизавети Гольштейн-Готторпської. Поетеса.
Біографія
Августа Магдалена народилась 6 березня 1657 року в Дармштадті. Вона була п'ятою дитиною і четвертою донькою спадкоємного принца Гессен-Дармштадту Людвіга і його першої дружини Марії Єлизавети Гольштейн-Готторпської. Старший брат Георг і сестра Марія Елеонора померли ще до її народження. Живими залишалися сестри Магдалена Сибілла та Марія Єлизавета. Згодом у родині народилися ще брати Людвіг та Фрідріх і сестра Софія Марія.
Батько Августи Магдалени став 1661 року ландграфом Гессен-Дармштадтським Людвігом IV. Мати померла 1665 року під час пологів. Через півтора року в дівчинки з'явилась мачуха — Єлизавета Саксен-Альтенбурзька.
Як і батько, і сестра Магдалена Сибілла, Августа Магдалена спробувала себе у письменництві. Вона оформила псалми Давіда у німецькі вірші та написала книгу віршів «Die Thür zur deutschen Poesie».
Померла Августа Магдалена сімнадцятирічною і була похована у міській церкві Дармштадту.
Родинне дерево
Примітки
Література
Gustav Friedrich Klemm: Die Frauen S. 281
Georg Gottfried Gervinus: Geschichte der poetischen National-literatur der Deutschen S. 280
Посилання
Генеалогія Марії Єлизавети
Профіль Августи Магдалени на Geneall.net
Уродженці Дармштадта
Гессенський дім
Німецькі перекладачі
Перекладачі на німецьку
Перекладачки XVII століття
Поети за алфавітом
Німецькі поетеси
Поети XVII століття
|
19020032
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Trzetrzewina
|
Trzetrzewina
|
Trzetrzewina is a village in the administrative district of Gmina Chełmiec, within Nowy Sącz County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately west of Chełmiec, west of Nowy Sącz, and south-east of the regional capital Kraków.
References
Trzetrzewina
|
2530943
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/CLPSL2
|
CLPSL2
|
CLPSL2 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на 6-й хромосомі. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 100 амінокислот, а молекулярна маса — 10 812.
Задіяний у такому біологічному процесі, як альтернативний сплайсинг.
Секретований назовні.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 6
Некатегоризовані білки
|
50148370
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Daniel%20Dennis
|
Daniel Dennis
|
Daniel Dennis (born September 24, 1986) is an American former freestyle and folkstyle wrestler, who competed for the United States at 57 KG in the 2016 Olympics.
High school career
Dennis was a two-time Illinois state runner-up for Grant Community High School in Fox Lake, Illinois.
College career
Dennis wrestled collegiately for the Iowa Hawkeyes, where he was a two-time All-American, including a national runner-up finish in 2010. In the 2010 NCAA finals match, Dennis gave up four points with under five seconds left to the University of Minnesota's Jayson Ness to lose the match. After his NCAA finals loss, Dennis checked out for a few years, living out of his truck and later a trailer, traveling around the Western United States while wrestling and coaching sporadically. He eventually became a coach at Windsor High School in California.
Senior level career
Dennis would eventually make a return to wrestling, where he made two USA national teams (top 3 at the World Team Trials), at 61 kg in 2015 and 57 kg in 2016. He won the 2016 US Olympic Team Trials at 57 KG and competed at the 2016 Olympics in Rio. Dennis lost his first match 11-0 to Vladimir Dubov and was eliminated after Dubov didn't reach the finals. He has also won the University Nationals Freestyle championship, the Grand Prix of Spain, the Grand Prix of Germany, and was a two-time Northern Plains regional champion.
References
External links
American male sport wrestlers
Iowa Hawkeyes wrestlers
Living people
1986 births
Olympic wrestlers for the United States
Wrestlers at the 2016 Summer Olympics
|
6620467
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Asa%20people
|
Asa people
|
Asa people
The Assa are an ethnic group based on the Maasai Steppe in Manyara Region, Tanzania. In 1999, they were estimated to number around 300 individuals, after the eastern Assa were assimilated into the Maasai. The Assa once spoke the Aasáx language, ambiguously called "Dorobo", which probably belonged to the Afro-Asiatic language family,
See also
List of ethnic groups in Tanzania
Manyara Region
References
Ethnic groups in Tanzania
Indigenous peoples of East Africa
Cushitic-speaking peoples
|
1062713
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/UTC%2B1%3A30
|
UTC+1:30
|
UTC+1:30 — часова зона, яка використовувалася у Південній Африці з 1897 по 1903 роки та може використовуватися на Закарпатті для точного розрахунку сонячного час
Час: 12:00 коли у Києві 12:30, у Берліні 11:30, у Лондоні 10:30, у Нью-Йорку 5:30, у Лос-Анджелесі 2:30, у Токіо 19:30
час
Використання
Зараз не використовується, але доцільно використовувати на Закарпатті
Історія використання
Час UTC+1:30 використовувався:
Як стандартний час
Закарпаття
Як літній час
Ніколи не використовувався
Посилання
Час у світі та його історія на timeanddate.com
Часові пояси
|
1163583
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/9517%20%D0%9D%D1%94%D1%85%D0%B0%D0%B9%D1%88%D0%B5%D0%BD
|
9517 Нєхайшен
|
9517 Нєхайшен (9517 Niehaisheng) — астероїд головного поясу, відкритий 3 листопада 1977 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,366.
Названо на честь китайського космонавта Нє Хайшена.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (9501-9600)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1977
Головний пояс астероїдів
|
10698133
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dissopsalis
|
Dissopsalis
|
Dissopsalis ("double scissors") is a genus of teratodontine hyaenodonts of the tribe Dissopsalini. The older species, D. pyroclasticus, lived in Kenya during the middle Miocene, while the type species, D. carnifex, lived in Pakistan and India during the middle to late Miocene.
Dissopsalis is the last known hyaenodont genus. It lived alongside its relative Hyaenodon weilini, a member of the very successful genus Hyaenodon, during the Miocene in China. Dissopsalis survived to the end of the Miocene, whereas H. weilini did not.
References
Hyaenodonts
Miocene mammals of Africa
Miocene mammals of Asia
Prehistoric placental genera
|
23992044
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Reza%20Hosseini%20Nassab
|
Reza Hosseini Nassab
|
Reza Hosseini Nassab
Seyed Reza Hosseini Nassab (Persian: سيد رضا حسيني نسب) (born 1960) is an Iranian Twelver Shi'a Marja, currently residing in Canada. He was the President and Imam of the Islamic Centre in Hamburg, Germany, and since 2003 he has served as the President of Shia Islam Federation in Canada.
Hosseini Nassab was born in Yazd, Iran and studied at the Islamic seminary in Qom. He then went to Canada, where he founded Valie Asr Islamic Center in Toronto, and Ahlul Bayt Center in Ottawa. He chaired the Islamic Centre in Hamburg and founded the Cultural Islamic Center in Berlin. In September 2003, he resigned as head of the Islamic Center of Hamburg. He then returned to Canada to found Imam Mahdi Islamic School in Windsor, and Imam Mahdi Islamic Center in Toronto, Ontario.
Some New Fatwas
Forbiddance of forcing women to cover their hair: "It is not permissible to force women to cover their hair. It is necessary to respect the gender equality of men and women in law and rights."
On covering a Muslim woman's hair: "Covering the body of a Muslim woman is obligatory in Islamic law. However, the ruling on covering the hair of a Muslim woman based on the Quranic verses and Islamic narrations was one of the Islamic governmental rulings to differentiate the free Muslim woman from the non-free maid in a certain period of time when the system of slavery was still in place."
On forbidding the execution of apostates: "It is not permissible to execute an apostate at all."
On stoning: "Stoning is not mentioned in the Holy Quran and is not allowed."
On the purity of non-Muslims: "Non-Muslims, whether followers of divine religions or else, are all intrinsically clean."
Publications
Hosseini Nassab has written more than 160 books and treatises about Islamic theology, Shia faith, philosophy, jurisprudence and logic. His publications include:
The Shia Responds
Teaching philosophy
Religion and Politics
Rights of Women
The Youths
Imam Hossein
Social Ethics
Formal Logic
See also
List of maraji
List of ayatollahs
Shia Islam in Canada
Ismaili Centre, Toronto
List of Canadian Shia Muslims
References
External links
www.hoseini.org Official website of Ayatollah Hosseini Nassab
Seyed Reza Hosseini Nassab in the Islamic Encyclopaedia of Germany
About the management, Islamic Centre Hamburg
Canada Shia News
Iranian grand ayatollahs
Iranian Islamists
Shia Islamists
1960 births
Living people
People from Yazd
Iranian diaspora in Canada
Canadian Shia Muslims
|
36882884
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Athletics%20at%20the%201991%20Summer%20Universiade
|
Athletics at the 1991 Summer Universiade
|
Athletics at the 1991 Summer Universiade
At the 1991 Summer Universiade, the athletics events were held at the Don Valley Stadium in Sheffield in the United Kingdom from July 19–25. A total of 43 events were contested, of which 23 by male and 20 by female athletes.
Performances were of a high standard, particularly in the men's competition, with 6 Games records broken, with 1988 Olympic silver medalist Hollis Conway jumping 2.37 m in the high jump and home favourite Steve Backley throwing 87.42m in the javelin, both performances that remain Universiade records to this day. Future Olympic champion Derrick Adkins won the 400 metre hurdles.
The United States easily topped the medal table with fifteen gold medals and 31 medals in total. The Soviet Union won the next highest number of events, with six gold medallists, and 20 total medals. Great Britain, the host nation, came joint-third in the medal table with two gold medals and nine medals in total. Twenty-eight nations reached the medal table in the athletics competition.
Medal summary
Men
Women
Medal table
References
World Student Games (Universiade - Men). GBR Athletics. Retrieved on 2012-08-31.
World Student Games (Universiade - Women). GBR Athletics. Retrieved on 2012-08-31.
1991
Universiade
1991 Summer Universiade
International athletics competitions hosted by England
|
3011706
|
https://en.wikipedia.org/wiki/BTR-50
|
BTR-50
|
BTR-50
The BTR-50 (BTR stands for Bronetransporter, literally "armored transporter") is a Soviet tracked amphibious armored personnel carrier (APC) based on the PT-76 light tank chassis. The BTR-50 was developed in 1952 and entered service with the Soviet Army in 1954. It ceased production in the USSR in 1970, but production continued in Czechoslovakia until 1972 and there is suggestion that it still produced by some foreign companies. It has the ability to transport up to 20 fully equipped infantrymen, and can be armed with nothing, a 7.62 mm SGMB medium machine gun, or a 14.5 mm KPV heavy machine gun. It saw notable service in the Six-Day War, the Yom Kippur War, and most recently in the Russo-Ukrainian War.
The BTR-50 shares similarities with two other APCs developed independently, the OT-62 TOPAS and the Type 77. While the OT-62 is an improved copy of the BTR-50 developed jointly by Czechoslovakia and Poland, the Type 77 is based on the Type 63 amphibious light tank developed by the People's Republic of China (PRC), which was developed from the PT-76.
Description
Like the PT-76, the BTR-50 has a flat, boat-shaped hull. Unlike the PT-76, it has a new superstructure added to the front of the vehicle. The hull of the BTR-50 is made of all-welded steel with the crew compartment in the front, the troop compartment in the center and the engine compartment at the rear. It has the ability to transport up to 20 fully equipped infantrymen, who sit on benches that run across the full width of the troop compartment. They embark and disembark the APC by climbing over the sides of the hull.
The driver sits in the center of the front of the hull and has three vision blocks and periscopes located at the top of the sloping glacis plate. During night operations, the center periscope can be swapped for the TVN-28 night vision device, which gives the driver clear vision up to 60 meters. The driver has a small hatch that opens upwards—while it cannot be used to leave the vehicle, it can be opened in relatively safe areas for extra vision. In combat, the hatch is closed and the driver can use a vision block.
There is an emergency hatch under the driver's seat. The commander, who sits on the left side of the vehicle at the front, has three vision blocks and periscopes in a projecting bay. On top of this bay is a cupola that opens forward and can be locked vertically. It has a vision block facing forward. The vehicle can operate in temperatures from −40 °C to +40 °C.
The torsion bar suspension consists of six evenly spaced large rubber-tired road wheels with a drive sprocket at the rear and an idler at the front. The road wheels are hollow to assist its amphibious capabilities. These wheels increase the APC's buoyancy by 30%. There are no track-return rollers. The first and last road wheels have a hydraulic shock absorber, the steel tracks have a single pin and 96 links each when new. There is a small, thin, horizontal skirt over each track.
The BTR-50 is powered by a V-6 6-cylinder 4-stroke in line water-cooled diesel 240 hp (179 kW) engine at 1800 rpm. This has a road speed of 44 km/h with a cruising range of 400 km. The vehicle can negotiate 30° side slopes, ascend 60° gradients, cross 1.1 m high vertical obstacles and 2.8 m wide trenches. The engine has a cooling system and a pre-heater, intended for ignition when the air temperature is −20 °C or below. The APC has a five gear manual shaft-type transmission system similar to that in the T-34/85 medium tank.
The gearbox has four forward and one reverse gear. The vehicle has a side clutch that enables it to make turns, mechanical transmission and a bandbrake. The vehicle has three fuel tanks, two on the right, at the front of the engine compartment and one at the rear. The total fuel capacity is 400 liters. The vehicle has four mounts for external fuel tanks located on the rear of the hull. The two on the hull corners are for a flat external tanks, whereas the two in the center are for a drum-type of tank.
The BTR-50 is amphibious thanks to its flat, boat-shaped hull, which is hermetically sealed and ensures minimal resistance when the APC is afloat. It can swim after switching on the two electric bilge pumps. Erecting the trim vane improves the stability and displacement of the vehicle in the water, and prevents water from flooding over the bow of the APC. Swapping the driver's periscope for a swimming periscope enables the driver to see over the trim vane. There is a manual bilge pump for emergency use.
In the water, it is propelled by two hydrojets, one on each side of the hull. The inlets are under the hull, the outlets are at the rear. There are additional assistant water-jet inlets on both sides of the hull over the last road wheels. The rear outlets have lids that can be fully or partially closed, redirecting the water stream to the forward-directed outlets at the sides of the hull, thus enabling the vehicle to turn. This system was designed by N. Konowalow. It is the same system as the one used in the PT-76. The vehicle's low freeboard of 15 to 20 cm and lack of a snorkel means that it can only swim in the calmest waters.
Its armor is composed of homogeneous, cold rolled, welded steel—it is very thin by modern standards, 13 mm at the front, 10 mm on the sides and top and 7 mm at the rear. While its maximum armor could protect it against small arms fire and small artillery shell fragments, it cannot protect it against .50-caliber machine gun bullets and larger shell fragments. Although its front armor might protect it against 7.62 mm small arms fire, that same fire can sometimes penetrate the sides. The vehicle is equipped with an IR driving light and an IR searchlight. It lags behind other Soviet armored fighting vehicles as it has no fire protection systems and, with the exception of the BTR-50PK variant, it has no nuclear, biological or chemical (NBC) protection systems, which significantly reduces its effectiveness.
Service history
The BTR-50 was developed in 1952 and entered service with the Soviet Army in 1954. It was first shown in public in November 1957. It served in the motorized rifle regiments of tank divisions and mechanized brigades in the Soviet and East German armies. A typical mechanized brigade consisted of three battalions, each of which had 30 APCs and a command vehicle. They were replaced in front line service by the BMP-1 IFV. Command vehicle variants were employed by many Warsaw Pact armies.
BTR-50s were used by Egypt and Syria during the Six-Day War (1967), a number of which were captured by Israel. Some vehicles were then re-used by the Israeli Army. Both sides used BTR-50s during the War of Attrition (1968–70). During Operation "Raviv" (September 8–9, 1969), an amphibious raid across the Suez Canal, three T-54 tanks and six BTR-50s were used to wreak havoc behind Egyptian lines.
BTR-50s were again employed by Egypt, Syria and Israel during the Yom Kippur War (1973). During this conflict, BTR-50s, along with T-54s and T-55s, were used by the IDF during the fighting in and around the city of Suez. Israel captured additional BTR-50s from the Egyptians and Syrians. Some of Israel's BTR-50s were later transferred to the South Lebanon Army.
Russo-Ukraine War
In February 2023 it was reported that Russia had reactivated some BTR-50s from storage and deployed them during the Russian invasion of Ukraine. In October 2023, the first example of a Russian BTR-50 being deployed in frontline combat in Ukraine appeared, with at least one BTR-50 being visually confirmed as destroyed by Ukrainian anti-tank mines northeast of Avdiivka in Donetsk Oblast during a large-scale Russian offensive against the city.
As of May 2024, Russia is visually confirmed to have suffered 6 BTR-50 losses (three BTR-50s and three BTR-50s with BPU-1 turret).
Variants
Former USSR
BTR-50P (Ob'yekt 750) (1952) – The first production version with an open troop compartment. The vehicle had no integral armament, but it did have a pintle mount for a 7.62 mm SGMB medium machine gun. Early production BTR-50P models had folding ramps at the rear of the hull to enable either a 57 mm ZiS-2, a 76.2 mm ZiS-3 or an 85 mm D-44 anti-tank gun to be loaded and fired on the engine decks. The weapon could also be fired when the vehicle was afloat, but only when the water-jets were in operation. This system had one great flaw, the muzzle of the gun was usually over the open personnel compartment and as such submitted any occupants to a considerable amount of concussion and fumes. These ramps were absent in later production models.
BTR-50P – Converted into an artillery portee vehicle. This version carried its gun in the crew compartment, thus placing the muzzle of the gun outside the vehicle. While seen mostly carrying the 57 mm ZIS-2 anti-tank gun, there were also two other variants of this vehicle that carried anti-aircraft (AA) weapons.
ZTPU-2 (zenitnaya samokhodnaya ustanovka) – BTR-50P converted into a self-propelled anti-aircraft gun (SPAAG), armed with twin ZPU-2 14.5 mm heavy machine guns (1,280 rounds). Prototype.
ZTPU-4 (zenitnaya samokhodnaya ustanovka) – A BTR-50P converted into a SPAAG armed with quadruple ZPU-4 14.5 mm heavy machine guns (2,560 rounds). Prototype.
BTR-50P – Converted into a Forward Air Control vehicle with a second superstructure on top of the first.
BTR-50P – Converted into an NBC reconnaissance vehicle with a second superstructure on top of the first.
BTR-50P – Has a longer nose section.
BTR-50PA (Ob'yekt 750M) (1954) – BTR-50P armed with a 14.5 mm KPV heavy machine gun on a pintle mount at the front of the troop compartment.
BTR-50PA with its heavy machine gun mounted on the commander's cupola.
BTR-50PK (Ob'yekt 750K) (K stands for krisha – "roof") (1958) – A BTR-50P fitted with an armored roof, the troops embarking and disembarking the vehicle via two rectangular roof hatches that open to either side. There is also another rectangular roof hatch at the front of the roof. It was armed with a pintle-mounted 7.62 mm SGMB medium machine gun. This variant has an NBC protection system. The vehicle had two ventilators, one at the front of the troop compartment on the right and one at the rear, also on the right. It is likely that these vehicles were mostly upgraded from BTR-50Ps. Another production run of the BTR-50PK had a single firing port on each side of the superstructure. They were rarely seen in use as APCs as the majority consisted of specialized variants, such as command vehicles, before being replaced by another batch with two firing ports on each side of the superstructure.
BTR-50PK – Fitted with a locater light in the center of the engine deck. This variant was issued to Soviet marine and assault river crossing units.
BTR-50PK – Converted into a training vehicle with four cupolas on top of the roof.
BTR-50PK – Has a longer nose section. Used by marine units.
UR-67 (ustanovka razminirovaniya) – Mine-clearing vehicle equipped with a UR-67 rocket launcher system which has three launchers firing UZP-67 or UZR-3 tubes filled with explosives. The UZP-67 or UZR-3 are carried in a fabric tube container carried inside the hull. The mine clearing procedure is composed of driving the vehicle to the edge of the minefield and aligning it before the rockets are fired from its elevated launcher at the rear of the vehicle. The rocket tows the line charge, which is secured to the launcher vehicle, across the minefield. The line charge is then positioned by the vehicle crew and detonated to clear any mines in its vicinity. The cleared lane is usually 60 m to 150 m long and 2 m to 5 m wide. The vehicle has a crew of three. Some of the vehicles were based on the BTR-50PK, others were based on the PT-76. They were known in the west as the MTK and MTK-1. Only a small number remain in service, most have been replaced by the UR-77.
BTR-50PN (1958) – Early command vehicle with three radios (including an R-113) and three whip antennas. Only a small number were built.
BTR-50PU (mashina upravleniya) (1959) – Unarmed command vehicle. It carries a crew of 10 and has an armored roof with oval hatches and four whip antennas. Most of the BTR-50PUs have two projecting bays on the front of the vehicle (the respective NATO codes are: BTR-50PU(1) and BTR-50PU(2)). The two bays are the same shape, unlike in the OT-62 TOPAS, which is otherwise very similar in appearance. The vehicle has ten seats, of which four are for the commander and his staff, four are for the radio operators and two are for the vehicle's commander and driver. The staff compartment has a collapsible table, a second small table for the commander, two hammocks and three ladders. An emergency escape hatch is provided in the floor of the vehicle and the vehicle has thermal insulation. Specialized equipment consists of KN-2 and KP-2 navigation devices; an AB-1-P/30 1 kW generator (located on the rear engine deck); R-105, R-105U and R-113 VHF radios; a R-112 HF transceiver, a R-311 HF receiver; a collapsible 11 m mast antenna for the R-105U; a light 10 m telescopic mast for the R-112; a R-403BM relay-set; R-120 intercom and a P-193A 10-line field telephone switchboard with six TAI-43 field telephones and four cable reels, each with 600 m of two-wire cable. The navigation system includes a gyro course indicator and course plotter (the former indicates the vehicle's course, the latter plots it on a rectangular co-ordinate system). Some vehicles have different numbers of stowage boxes in different arrangements on the rear engine decks. Some vehicles have a second generator.
BTR-50PU with a longer nose section.
BTR-50PU-2 – An improved version with more modern radio equipment, most probably the R-123 and the R-130M. It is externally similar to the BTR-50PU, but has a portable generator located immediately behind the troop compartment.
BTR-50PUM – A modernised variant, it is equipped with a large AMU telescopic antenna mast and R-123 (3×), R-130, R-326, R-405D and T-218 radios. This model has a square antenna stowage box on the right front side of the hull.
BTR-50PUM-1 (1972) – latest model with a crew of up to 8 and fitted with the same radios as mounted in the R-145BM (BTR-60): R-111 (2×), R-123MT, R-124 and R-130M.
MTP-1 (mashina tekhnicheskoj pomoshchi) – A technical support vehicle with a raised troop compartment and a light crane.
Polyesye – A civilian version of the MTP-1.
Belarus
BTR-50PKM – An upgraded BTR-50PK with a UTD-20 engine developing 300 hp (224 kW), new steering, brake systems and driver's optronics.
MTP-300T – Technical support vehicle, fitted with a manipulator, a universal welding machine, towing and lifting gear, a workbench, spare parts etc.
Bulgaria
R-54 - A planned Infantry Fighting Vehicle variant, with a 23mm cannon. Complement for a 3-man crew and 9 passengers
R-82 – An improved BTR-50PU command vehicle with different radios and a collapsible AZI frame antenna.
Czechoslovakia
OT-62 TOPAS (OT-62 stands for Obrněný Transportér vzor 62 – "Armored Personnel Carrier model 62") ("TOPAS" stands for Transportér Obrněný PÁSový – "Tracked Armored Personnel Carrier") – A series of BTR-50 variants developed jointly by Poland and Czechoslovakia. They are similar to the BTR-50PK but have hatches in the hull sides, a more powerful PV-6 engine giving 300 hp (224 kW) and two projecting bays at the front of the superstructure instead of one like similar looking BTR-50PU (however the bays are different from one another in terms of shape).
East Germany
SPW 50P (Schützenpanzerwagen) – Nationale Volksarmee (NVA) designation for the Soviet-produced BTR-50P.
SPW 50PK – NVA designation for the Soviet-produced BTR-50PK. The NVA had a number of locally modified SPWs in service
SPW 50PK(Akl) (Aufklärung) – Version for reconnaissance units.
SPW 50PK(D)
SPW 50PK(B) (Bergefahrzeug) – A BTR-50PK converted into a recovery vehicle. It weighed 14 tonnes and had a crew of two (commander and driver), with seats for four auxiliary personnel. During rescue operations the vehicle can accommodate up to eight personnel. The SPW-50PK(B) is fitted with R-123M and R-124 radios, a rear-mounted coupling for towing, a tow hook, two extra towing cables, two special quick-release shackles, standard shackles and snap hooks, a searchlight, two lifebelts, life jackets, a set of tools, fire extinguishers and four fenders.
SPW 50PK(BBS) (Batteriebeobachtungsstelle) – Observation vehicle for air defense units.
SPW 50PK(KM) (Kernmine) – SPW 50PK, equipped with a tool set for combat engineers PGS-5 (Pioniergerätesatz) to locate and retrieve mines.
SPW 50PK(LA) (Luftabwehr) – Command vehicle for air defense units.
SPW 50PK(MRF) (Minenräumfahrzeug), also known as Minenräumfahrzeug 50PK (SPW) – A mine-clearing vehicle, equipped with two containers for mine-clearing charges WLWD of Polish design. The containers were loaded onto the roof of the troop compartment via two ramps, welded on the engine deck.
SPW 50PK(Pi) – Command vehicle for combat engineer (Pioniere) units.
SPW 50PK(S) – Command and staff vehicle.
SPW 50PK(UF) (Unterwasserfahrt) – SPW 50PK, equipped with a tool set for combat engineers PGS-4 (Pioniergerätesatz) to prepare river crossings.
SPW 50PU – NVA designation for the BTR-50PU.
SPW 50PU(A) – Locally modified version for the commanders of the divisional artillery.
Egypt
BTR-50PK – Fitted with a glassed cabin on top of the standard superstructure.
Finland
BTR-50YVI (yhtymän viestijärjestelmä) – BTR-50PK converted into a command and staff vehicle. It is fitted with the YVI-2 digital communication system, a telescopic mast, the NSVT 12.7 mm heavy machine gun and additional armor. Fielded in 1994.
BTR-50PUM – Upgraded BTR-50PU fitted with the equipment of the R-145BM (BTR-60 variant) and smoke grenade launchers, one NSVT 12.7 mm heavy machine gun and additional armor.
BTR-50PUM1 – Modernized PUM with western radio sets.
Indonesia
BTR-50PM (Palawa Modification) – Indonesian Marine Corps BTR-50's modernized with BTR-2000 upgrade package from Nimda, Israel in 1990s. Fitted with AN/VRC-64 and PRC-33 radios instead of the 10-RT, new brake system, FN MAG machine gun instead of the PKT and a Detroit Diesel 6V92T engine instead of the original V-6V.
BTR-50P(M) – Indonesian Marine Corps BTR-50's overhauled, reconditioned, and fitted with new fire extinguisher system by PT Lumindo Artha Sejati in 2019–2021.
PAL-AFV (Armoured Floating Vehicle) – Upgraded version, developed by the PT PAL Indonesia in cooperation with Pindad. This vehicle has a new nose section, a raised rear hull section and powered by a 300 hp engine. Combat weight is 14,700 kg, with transport capacity is 3 + 14 troops. A model of the PAL-AFV was displayed at Indo Defence 2008. Photo
Iraq
BTR-50P – Converted into a self-propelled anti-aircraft gun (SPAAG) and armed with a Soviet 23 mm ZU-23-2 anti-aircraft autocanon. Fitted with additional armor around the engine decks to maintain its amphibious ability.
BTR-50PK converted into a SPAAG armed with Czechoslovak twin 30 mm M-53/59 autocannons in an open-tub mount.
Israel
BTR-50PK fitted with a pintle-mounted 7.62 mm FN MAG machine gun in front of the commander's cupola.
BTR-50PK armed with three pintle-mounted US M1919A4 .30 cal medium machine guns (one on the front of the superstructure and one on each side), another was pintle-mounted in front of the commander's cupola.
Poland
OT-62 TOPAS (OT-62 stands for Obrněný Transportér vzor 62 – "Armored Personnel Carrier model 62") ("TOPAS" stands for Transportér Obrněný PÁSový – "Tracked Armored Personnel Carrier") – A series of BTR-50 variants developed jointly by Poland and Czechoslovakia. They are similar to the BTR-50PK but have hatches in the hull sides, a more powerful PV-6 engine giving 300 hp (224 kW) and two projecting bays in front of the superstructure instead of one like similar looking BTR-50PU (however the bays are different from one another in terms of shape).
Serbia
BTR-50S (2005) – An upgrade package for the BTR-50PK offered by the Serbian defense firm Yugoimport SPDR. The package adds a turret (from the Yugoslav M-80 APC). It is armed with one 30 mm cannon, one 7.62 mm Zastava M86 machine gun, two ATGM launchers capable of firing 9M14 Malyutka anti-tank guided missiles (ATGM)s and four smoke grenade launchers.
South Lebanon
BTR-50PK – Converted into an improvised medevac vehicle with a cut down front and a hatch in the front.
Ukraine
BTR-50PK based ARV.
BTR-50M – BTR-50PK upgrade built by Morozow. It features improvements in firepower and mobility, both of which can be carried out independently.
Improvements in firepower are achieved by adding one of two new fighting modules (turrets), both of which are armed with one 30 mm ZTM1 or 2A72 autocannon, one 7.62 mm KT or PKT coaxial machine gun, one 9K113 Konkurs (NATO: AT-5 Spandrel) ATGM and one 30 mm AGS-17 automatic grenade launcher. Both main guns are stabilized in the vertical axis (the second variant has a two axis stabilization) and have electro-mechanical aiming drives. Both have a maximum effective range of 4,000 m and can be elevated or depressed between −10° and +60° or −4° and +60°. The vehicle carries 150 rounds (the second variant carries 350 rounds).
Both machine guns have a maximum effective range of 1,600 m. The vehicle carries 2,000 rounds in four batches of 500, (the second variant carries the same quantity of ammunition but in two batches of 1,000 rounds).
The ATGM system has a minimum range of 100 m and maximum range of 4,000 m with four missiles. The automatic grenade launcher has a maximum range of 1,700 m.
The vehicle uses a number of instruments with its armament. These include the TKN-5 day/night sight with a laser rangefinder, the PZU-7 day sight for firing at air and ground targets and the 9Sh119M1 anti-tank guided missile system sight.
Mobility is improved by replacing the Soviet-built engine with the UTD-20 6-cylinder 4-stroke V-type water-cooled diesel engine built in Ukraine, replacing the gearbox with a planetary system and installing hydraulic volumetric transmission. The suspension has also been improved by adding three return rollers. The vehicle has a new system of air intakes and exhausts on the left hand side of the front of the engine deck. This upgrade can also be applied to BTR-50PU vehicles. This vehicle has a greater combat capability, lower fuel consumption and a higher power-to-weight ratio. The vehicle can operate in temperatures between −40 °C and +55 °C and has an increased road speed of 75 km/h.
As a result of all these changes the vehicle is now higher—3.085 m (the second variant is 2.895 m) and heavier—16.6 tonnes (the second variant weighs 16.8 tonnes).
There are also additional improvements which can be carried out at customer's request. Those include adding kevlar-type spall liner to improve vehicle's protection, navigation system for improving tactical mobility and air conditioning system for improving crew comfort and allowing easier operation in hot climate.
Operators
Current operators
– 100 ordered in 1963 from the Soviet Union and delivered between 1965 and 1966. 560 ordered in 1979 from the Soviet Union and delivered between 1979 and 1988 (the vehicles were previously in Soviet service).
– 200 BTR-50s and 150 Type 77s. It is currently being replaced by the American-made M113 armored personnel carrier.
– 130 BTR-50s' ordered in 1977 from the Soviet Union and delivered between 1978 and 1979 (the vehicles were previously in Soviet service). Currently 30 BTR-50s and OT-62 TOPASes are in service.
– 92 were ordered in 1975 from the Soviet Union and delivered in 1975 (the vehicles were previously in Soviet service).
– 200
- Currently 3 are in service.
– 500 were ordered in 1964 from the Soviet Union and delivered between 1965 and 1966 (the vehicles were possibly previously in Soviet service). 250 BTR-50PKs are currently in service. On 12 July 2014, 500 BTR-50s were upgraded to BTR-50PKM standard with UTD-201S diesel engine and includes a new set of day and night sensors.
– 10 were ordered in 1981 from the Soviet Union and delivered in 1982 (the vehicles were second-hand).
– 200 ordered in 1977 from the Soviet Union and delivered between 1978 and 1979.
– 66 BTR-50P/PM/PU were ordered in 1963 from the Soviet Union and delivered in 1963–1965. 34 BTR-50PK were ordered in 1997 from Ukraine and delivered in 1997–1999. Currently ~70 are in service.
– 270 were ordered in 1966 from the Soviet Union along with 300 BTR-60Ps as a $110 million dollar deal and delivered between 1967 and 1968. 300 BTR-50s and BTR-60s in service in 2000, 2002, 2005 and 2008. An estimated 1000 is in storage. Iran has its own upgraded BTR-50 variant, the Makran IFV. Over 150 BTR-50s are currently in service, with hundreds in storage, per GlobalSecurity.
– 300 BTR-50s and BTR-60s in service in 2000, 2002 and 2005.
– 8 purchased in 1987 from Romania.
– 36 were ordered in 1969 from the Soviet Union and delivered in 1970. 60 were ordered in 1977 from the Soviet Union and delivered in 1978 (the vehicles were probably previously in Soviet service). 700 BTR-50s and BTR-60s in service in 1986. 540 BTR-50s and BTR-60s are currently in service.
– 1 BTR-50PU was ordered in 1982 from the Soviet Union and delivered in 1982.
– 50 were ordered in 1966 from the Soviet Union and delivered in 1967. There were 1,010 Korshuns, VTT-323s, Type 63s (YW-531), BTR-40s, BTR-50s, BTR-60s and BTR-152s in service in 1985, 2,200 VTT-323s, Type 63s (YW-531), BTR-40s, BTR-50s, BTR-60s and BTR-152s in service in 1990 and 1995 and 2,500 VTT-323s, Type 63s (YW-531), BTR-40s, BTR-50s, BTR-60s and BTR-152s in service in 2000, 2002 and 2005.
- 1,000 BTR-50PU, BTR-50PUM, MTP-1 and UR-67 were in service as of 2003. In 2022 Russia reportedly brought an unknown number of BTR-50s back into service in Ukraine.
– BTR-50PU
– 30 were ordered in 1971 from the Soviet Union and delivered in 1973 (the vehicles were previously in Soviet service).
– 25
– 50 were ordered in 1968 from the Soviet Union and delivered between 1969 and 1970 (the vehicles were previously in Soviet service).
– 150 were ordered in 1966 from the Soviet Union and delivered between 1966 and 1967. 400 were ordered in 1973 from the Soviet Union and delivered between 1973 and 1975 (the vehicles were possibly previously in Soviet service). Around 1,500 BTR-40s, BTR-50s, BTR-60s, BTR-152s and OT-64s were in service in 1990, 1995 and 2000 and around 1,600 in 2001, 2003 and 2005.
- 280 are being used by Vietnam People's Army, some were in maintained state.
– Passed on from South Yemen
Former operators
– 700 ordered in 1979 from the Soviet Union and delivered between 1980 and 1983. Withdrawn from service.
– 26 BTR-50Ps and BTR-50PKs captured from JNA. 18 in service in 1991 and 2003. they were then replaced by Patria AMV.
– 200 SPW-50Ps and SPW-50PKs were ordered in 1958 from the Soviet Union and delivered between 1959 and 1962 (including command vehicles). Passed on to the unified German state.
– Total of about 80 used. 60 BTR-50PK delivered from Soviet Union in 1964–68. 40 BTR-50PK vehicles converted to BTR-50YVI variants from 1993. BTR-50PU vehicles delivered from Soviet Union in 1967–76. More delivered from ex-DDR in 1991. Converted to BTR-50PUM from 1985. Upgraded to BTR-50PUM1 from 1993.
– Taken from GDR's army. All were scrapped or sold to other countries.
– 150 were ordered in 1959 from the Soviet Union and delivered in 1960. 20 BTR-50PU-IIs were in service in 2019. Already retired.
Iraq – 250 ordered in 1968 from the Soviet Union and delivered between 1969 and 1973. All destroyed or scrapped.
– Captured a number of BTR-50 APCs from Egypt and Syria during the Six-Day War. A number was modified and served with the Israeli Army. Withdrawn from service in 2002.
- BTR-50PU, BTR-50PK retired.
– 20 BTR-50PK APCs were received as aid from Israel between 1985 and 1986 (the vehicles were previously in Israeli service).
– BTR-50PU. Retired
– Passed on to successor states.
– 400 were received as aid from the Soviet Union between 1969 and 1973 (some of the vehicles were possibly previously in Soviet service). Passed on to the unified Vietnam state.
– 100 were ordered in 1972 from the Soviet Union and delivered in 1973 (the vehicles were previously in Soviet service).
– 217 (131 BTR-50PU and 86 PK) were ordered from 1964 to 1967 from the Soviet Union, and delivered from 1965 to 1976. Passed on to successor states.
References
Haryadi, Yosafat Robert. Sejarah Kavaleri Korps Marinir (in Indonesian), Penerbit Karunia, Surabaya 2019.
External links
Armyrecognition.com
Communication system of a formation at the Finnish Defense Forces website
Amphibious armoured personnel carriers
Command vehicles
Armoured personnel carriers of the Soviet Union
Armoured personnel carriers of the Cold War
Cold War armoured fighting vehicles of the Soviet Union
Tracked armoured personnel carriers
Military vehicles introduced in the 1950s
|
2544643
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD-%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D1%96%D0%BD
|
Гран-Комбін
|
Гран-Комбін, Гранд-Комбін — гірський масив у Європі, висотою — 4 314 метри, в Пеннінських Альпах на території кантону Вале у Швейцарії на кордоні з Італією.
Географія
Сьома за висотою самостійна гора у Швейцарських Альпах та 20-та в усіх Альпах. Являє собою гірський масив з трьома основними вершинами і одною допоміжною передвершиною, всі висотою понад 4000 м. Масив розташований на південь від гірськолижного курорту Варб'є, в окрузі Ентремон, що на південному заході кантону Вале, у Швейцарії, на північ від кордону з Італією. Більш полога північно-західна сторона Гран-Комбін повністю покрита вічними снігами та льодовиками, що є причиною частих лавин. Південна та східна стіни крутіші і майже вільні від снігу.
У північній частині масиву розташовані два хребти, що йдуть практично паралельно один одному і двом долинам, які виходять з короткого поперечного хребта з основною вершиною посередині. Південна частина поверхні, обмеженої цими трьома хребтами — це високогірне плато великої протяжності, на якому починається льодовик Корбасьєр довжиною близько 10 кілометрів, що сповзає на північ. Льодовик оточений вершинами , і з заходу, та зі сходу. На зовнішній стороні масиву розташовані невеликі льодовики та .
На південному сході краю плато, в найвищій ділянці поперечного хребта, розташовані дві вершини, головна — Гран-Комбін (або Гран-Комбін-де-Ґрафеньєре), найвища точка масиву (4314 метрів над рівнем моря), та передвершина Егул-Ду-Круассан на північний схід від Гран-Комбін, нижча від головної на 54 м, має висоту 4260 м. Дві інші вершини з висотою більше 4000 метрів над рівнем моря також розташовані на хребті: вершина Гранд-Комбін-де-Вальсоре (4184 м) на заході і Гранд-Комбін-де-Тсесетт (4135 м) на сході.
На південь від вершини Гран-Комбо йде хребет, що розділяє два льодовика, Сонадон та Мон-Дюран. Через кілька кілометрів хребет приходить до вершини (3587 м), яка розташована на кордоні Італії та Швейцарії. Далі хребет розгалужується на два. Південно-західний його частина йде уздовж кордону Італії та Швейцарії до вершини (3727 м), східна — до вершини Мон-Авриль (3347 м).
Абсолютна висота головної вершини 4314 метри над рівнем моря. Відносна висота — 1517 м з найвищим сідлом (2797 м), між нею та батьківською вершиною. Топографічна ізоляція вершини відносно найближчої вищої (батьківської) вершини Дант-Бланш (4357 м) — становить 26,49 км.
Список основних вершин
У таблиці наведені основні (висотою понад 3000 метрів над рівнем моря) вершини масиву Гран-Комбін. Всього в масиві нараховується 4 вершини висотою понад 4000 метри та 14 вершин з висотою від 3000 до 4000 метрів.
Історія сходжень
Першим офіційно підкорення масиву розпочав швейцарський альпініст з Берна Готліб Самюель Студер з провідником Йозефом-Бенджаміном Феллаєм. 14 серпня 1851 року вони зійшли на вершину Комбін-де-Корбасьєр (3716 м). Звіт про це та наступні сходження він опублікував у журналі Bergund Gletscher-Fahrten.
Перші чотири експедиції на вершину Гранд-Комбін, завершилися невдачою, і обмежилися тільки підкоренням вершини Егул-Ду-Круассан на північний схід від Гранд-Комбін, яка трохи нижче основної вершини. Перша з цих експедицій була здійснена 20 липня 1857 року місцевими провідниками Морісом Феллаєм та Жувонсом Брючезом. Перше вдале сходження на головну вершину масиву було здійснено 30 липня 1859 року Чарльзом Сент-Клером де Вілем, Даніелем, Еммануелем та Гаспаром Байлісами і Базилем Дорсазом.
Західна вершина Гранд-Комбін-де-Вальсоре була вперше підкорена 16 вересня 1872 року Дж. Г. Іслером та Дж. Джілліозом. Вони пройшли по південній стіні вище плато де-Кюлур. Маршрут по південно-східному хребту був вперше прокладено 10 вересня 1891 року О. Гленном Джоунсом, А. Бовіером та П. Гаспоцем.
Галерея
Див. також
Список альпійських вершин за відносною висотою
Примітки
Посилання
Grand Combin SummitPost.org.
Grand Combin on Hikr
Helmut Dumler, Willi P. Burkhardt, Les 4000 des Alpes,
Гори Європи
Пеннінські Альпи
Гори Швейцарії
Чотиритисячники
|
3437991
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%96%20%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%BD
|
Нкосі Джонсон
|
Нкосі Джонсон (імʼя при народженні Холані Нкосі (Xolani Nkosi); 4 лютого 1989 р. — 1 червня 2001 р.) — південноафриканський хлопчик із ВІЛ/СНІД, котрий виплинув на суспільне сприйняття епідемії ВІЛ/СНІД та її наслідки. Помер у віці 12 років. Його імʼя є пʼятим у переліку ста найвидатніших південноафриканців. Станом на 2001 рік він мав найдовшу тривалість життя серед дітей, що мали ВІЛ від народження.
Нкосі народився у Нонлангла Дафни Нкосі в селі поблизу Данхаузера у 1989 році. Він ніколи не знав свого батька. Нкосі був ВІЛ-позитивним з народження. Коли його власна мати, знесилена хворобою, вже не змогла доглядати за ним, його усиновив Гейл Джонсон, фахівець із звʼязків з громадськістю з Йоганнесбургу.
Молодий Нкосі Джонсон вперше привернув увагу громадськості в 1997 році, коли початкова школа в Мельвілі, передмісті Йоханнесбурга, відмовилася прийняти його учнем через ВІЛ-позитивний статус. Інцидент викликав скандал на найвищому політичному рівні — Конституція Південної Африки забороняє дискримінацію за медичним статусом — і школа пізніше скасувала своє рішення.
Біологічна мати Нкосі померла від ВІЛ/СНІДу в той самий рік, коли він пішов до школи. Його власний стан з часом стабільно погіршувався, хоча за допомогою медикаментів та лікування він зміг вести досить активне життя в школі та вдома.
Нкосі був головним доповідачем на 13-й Міжнародній конференції зі СНІДу, де він закликав людей із ВІЛ / СНІДом бути відкритими щодо цієї хвороби та домагатися рівного лікування. Нкосі закінчив свою промову словами: «Дбайте про нас і приймайте нас — ми всі люди. Ми нормальні. У нас є руки. У нас є ноги. Ми можемо ходити, ми можемо говорити, у нас є потреби, як і всі інші — не бійтеся нас — ми всі однакові!» Нельсон Мандела назвав Нкосі «зразком боротьби за життя».
Разом зі своєю прийомною матірʼю Нкосі заснував притулок для ВІЛ-позитивних матерів та їхніх дітей, Nkosiʼs Haven (Пристань Нкосі), в Йоганнесбурзі. У листопаді 2005 року Гейл представляв Нкосі, котрому посмертно вручив Міжнародну дитячу премію миру Михайло Горбачов . Nkosiʼs Haven отримав премію в розмірі 100 000 доларів США від Фонду KidsRights .
Нкосі похований на кладовищі Вестпарк в Йоганнесбурзі.
Спадщина
Життя Нкосі є темою книги «Ми всі однакові», автор Джим Вутен .
Поет М. К. Асанте присвятив свою книгу 2005 року «Гарно. І огидно теж» Нкосі. У книзі також є вірш під назвою «Дух Нкосі Джонсона».
Пісню під назвою «Зроби все, що ти можеш» з підзаголовком «пісня Нкосі» було записано духовною музичною групою Devotion.
Слова Нкосі у червні 2001 року надихнули NALEDi на пісню «Ми всі однакові». Цю пісню було записано і випущено в альбомі 2003 року In The Rain .
У головному офісі CAFCASS департаменту освіти та навичок у Лондоні є зал для нарад імені Джонсона.
Університет Стелленбоша має резиденцію, названу на його честь у медичному містечку в Тигерберзі .
У 2020 році Google розмістив дудл на його честь.
Список літератури
Зовнішні посилання
Біографія та виступ, зроблені Нкосі під час конференції зі СНІДу
ВІЛ/СНІД активісти
Померли 2001
Народились 1989
|
4664204
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Добровольська сільська рада
|
Добровольська сільська рада — сільське поселення, Новоорський район, Оренбурзька область, Росія
Добровольська сільська рада — сільське поселення, Свіслоцький район, Гродненська область, Білорусь
Див. також
Добровільська сільська рада
|
3027421
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD
|
Базковський район
|
Базковський район Ростовської області — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала в РРФСР у 1933—1956 роках.
Історія
У 1933-1934 роках входив до Північної області Північнокавказького краю.
У 1934—1937 роках район входив до Північнодонський округ у складі Азово-Чорноморського краю.
13 вересня 1937 року Базковский район (з центром у хуторі Базки) увійшов до складу Ростовської області.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 січня 1954 року з Ростовської області була виділена Кам’янська область (з центром у м. Кам’янськ-Шахтинський). Територія Базковського району увійшла до складу Кам'янської області.
У 1956 році Базковський район було скасовано. Його територія увійшла до Вешенського району Ростовської області.
Див. також
Базковське сільське поселення
Адміністративно-територіальний поділ Ростовської області
Примітки
Посилання
Адміністративні перетворення в Ростовській області
Адміністративні перетворення в Каменської області
Райони Північної області
Райони Північно-Донського округу
Колишні райони Ростовської області
Райони Кам'янської області
Історія Шолоховського району
|
5520518
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Duane%20Causwell
|
Duane Causwell
|
Duane Causwell (born May 31, 1968) is an American retired professional basketball player who was selected by the Sacramento Kings with the 18th overall pick of the 1990 NBA draft. He played 11 years in the National Basketball Association for the Kings and the Miami Heat averaging 4.9 ppg in his career. Causwell played college basketball at Temple University.
Causwell played high school basketball at Benjamin N. Cardozo High School in Queens.
References
External links
1968 births
Living people
20th-century African-American sportspeople
21st-century African-American sportspeople
American men's basketball players
Benjamin N. Cardozo High School alumni
Centers (basketball)
Miami Heat players
People from Bayside, Queens
Sacramento Kings draft picks
Sacramento Kings players
Basketball players from Queens, New York
Temple Owls men's basketball players
|
1466433
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%20%D0%93%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4
|
Бен Говард
|
Бен Говард
Бенджамін Джон «Бен» Говард (24 квітня 1987) — англійський співак і автор пісень. Народився в Західному Лондоні, у віці 8 років переїхав до Тотнесу, графство Девон. Наразі підписав контракт з Island Records.
Бен виріс у сім'ї музикантів, котрі буквально піддавали його впливу своїх улюблених записів співаків та авторів пісень 1960-х і 1970-х років, у тому числі Джоні Мітчелл та Боба Ділана.
Дитинство та молодість
Говард почав писати пісні ще з дитинства. В одному зі своїх інтерв'ю «American Songwriter» він заявив:
Після дворічного навчання у Коледжі імені Короля Едварда V і гімназії для хлопчиків у Торквей, а потім короткого перебування в університеті Фалмос (графство Корнуол) на факультеті журналістики, співак вирішив повністю віддатись створенню музики у жанрі фолк, що була основана на етнічних мотивах і понурих текстах, які поступово ставали все похмурішими. Його репутація у Корнуоллі та Девоні зростала, і незабаром поширилася на інші частини Великої Британії. Після місяця турів з дощенту заповненими залами по всій Європі і Великій Британії, Говарда в кінцевому рахунку попросили підписати контракт з Island Records.
Музична кар'єра
2009-11: Ранні релізи
Перед підписанням під лейблом, Бен Говард вже почав випускати свій матеріал. Його першим релізом став «These Waters», міні-альбом з шістьма треками, включаючи «The Wolves». У 2010 році Говард випустив міні-альбом Old Pine, а пізніше кілька синглів, таких як «The Fear» і «Keep Your Head Up». Опісля у нього назбиралось достатньо матеріалу щоб випустити альбом «Every Kingdom», який включив у себе ряд попередніх синґлів.
2011-12: «Every Kingdom»
Бен Говард підписав контракт із «Island Records» у 2011 році, оскільки цей лейб співпрацює з фолк-співаками Великої Британії, в тому числі з такими, як Нік Дрейк та Джон Мартін. Після синглів «Old Pine» і «The Wolves», що були випущені в 2011 році, Говард записав свій дебютний альбом під назвою «Every Kingdom», котрий побачив світ 6 жовтня 2011 року. З того часу він був номінований на щорічну музичну премію Mercury Prize 2012 року, що призначається за найкращий альбом Великої Британії та Ірландії.
Бен Говард працював у тандемі з Індією Борн і Кріс Бонд під час роботи над альбомом «Every Kingdom». Ідія Борн грала на віолончелі, клавішних, гавайській гітарі укулеле, бас-гітарі, ударних та підспівувала, а Кріс Бонд грала на гітарі, бас-гітарі, контрабасі, ударних, клавішах, акордеоні і також підспівувала. Індія та Кріс гастролювали з Беном Говардом під час його туру «Every Kingdom» 2012 року, за підтримки американського співака Віллі Мейсона.
У листопаді 2012 року, Говард випустив новий міні-альбом «Burgh Island», який представив нам чотири нові треки. І знову реліз Бена Говарда отримав схвалення критиків, платівка була більш понурою та мала більш загрозливий тон, ніж більшість його попередніх робіт. Також цей міні-альбом особливий тим, що Бен грає на електрогітарі, а не традиційно на акустичній.
Дискографія
Альбоми
Мініальбоми
Games in the Dark EP - 2008
These Waters EP - 2009
Old Pine EP - 2011
Ben Howard Live EP - 2011
The Burgh Island EP - 2012
Another Friday Night / Hot Heavy Summer / Sister - 2018
Сингли
Інші номіновані пісні
Посилання
Сторінка фанів виконавця
Стаття про Бена Говарда на La Verte
Народились 1987
Серф
|
451851
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B1%D1%96%D0%BB%D0%BB%D0%B0
|
Брембілла
|
Брембілла — колишній муніципалітет в Італії, у регіоні Ломбардія, провінція Бергамо. З 4 лютого 2014 року Брембілла є частиною новоствореного муніципалітету Валь-Брембілла.
Брембілла розташована на відстані близько 500 км на північний захід від Рима, 55 км на північний схід від Мілана, 15 км на північ від Бергамо.
Населення — (2012).
Щорічний фестиваль відбувається 13 червня. Покровитель — святий Іван Хреститель.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Бербенно
Блелло
Капіццоне
Корна-Іманья
Джероза
Сан-Пеллегрино-Терме
Сант'Омобоно-Терме
Седрина
Уб'яле-Кланеццо
Цоньо
Див. також
Список муніципалітетів провінції Бергамо
Примітки
Колишні муніципалітети Ломбардії
|
2091144
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%86
|
Язловецький палац
|
Язловецький палац — пам'ятка архітектури національного значення в Язловці Бучацького району Тернопільської області (охоронний номер 1575). Збудований у 1644—1659 роках, реконструйований у XVIII столітті.
Архітектура
Палац збудований з каменю і цегли, має П-подібний вигляд. Великий парадний двір-курдонер розкривається у бік замку і з'єднується наскрізним проїздом з парком.
Споруда триповерхова. Проїзд перекрито напівциркульним склепінням із розпалубками, в XVII ст. служив головним в'їздом у замок, оформлений з боку головного і паркового фасадів порталами, що поєднують ренесансно-барокові риси.
Особливою пишністю відрізняється портал палацу з боку паркового фасаду. Його широка напівциркульна арка рустована, об'ємно виділена на стінах двома напівколонами іонічного ордера і рельєфними зображеннями алегорій і масок. Центральна осьова частина будівлі підвищена третім поверхом і завершена по обох фасадах трикутними щипцями з гербами і атрибутами геральдичної тематики в бубнах.
Палац передає характерні періоди розвитку оборонної та палацової архітектури Поділля XVII—XIX ст.
Історія
Палац побудований як казематне зміцнення нижнього замку, фланковане двома кутовими бастіонами, в період 1644—1659 рр. Роботи з розширення замкових укріплень розпочав у 1640-х роках Александер Конєцпольський — син коронного гетьмана Станіслава, ворог гетьмана Богдана Хмельницького.
У 1747 році Язловець придбав краківський каштелян Станіслав Понятовський — батько майбутнього короля Станіслава Августа. Він не став відновлювати занедбаний верхній замок, зайнявся перебудовою нижнього замку, перетворивши його на палац, для чого використав камінь старої фортеці та нову цеглу, добудувавши двома бічними крилами, що увібрали в себе оборонні стіни нижнього замку. Резиденція перетворилася на П-подібний комплекс, який утворював двір-курдонер у бік замку. З іншого боку палацу знаходився парк, з яким двір сполучався за допомогою наскрізного напівциркульного аркового проїзду.
У другій половині XVIII століття Язловець поступово втрачає статус торговельного містечка. В 1863 році Христофор Блажовський передав палац монастирю Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, який заснували у 1854 році в Римі Марцеліна Даровська, Геронім Кайсевич та Юзефа Карська. Засновницею монастиря у Язловці стала Марцеліна Даровська. Умови Блажовського були наступними: сестри щороку мали виховувати дівчину, яку запропонує родина. Згодом Марцеліна викупила палац і він став власністю кляштору. При монастирі відкрито школу для дівчат і безкоштовну школу для місцевих дітей.
Монастир проіснував до 1947 року і закритий радянською владою. У колишньому монастирі розмістили спочатку зоотехнікум, а потім — обласний пульмонологічний санаторій. Свою діяльність монастир відновив у 1990 році.
Нині в приміщеннях палацу розташовані Тернопільська обласна фтизіопульмонологічна лікарня реабілітації та жіночий монастир Згромадження Сестер Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії. На другому поверсі палацу розміщується домовий костел і музей Блаженної Марцеліни Даровської.
Примітки
Джерела
Германович П., Мельничук Б. Язловець //
Лупійчук О., Уніят В., Фортельний І., Футрин М. Язловець //
Підставка Р. Язловецький «ключ Поділля» / Руслан Підставка // Нова доба. — 2014. — № 33 (15 серп.). — С. 4.
Підставка Р. Скарби старого Язлівця (збірник). — Тернопіль, 2011.
Рибчинський О. Язловець — 640. Історія, архітектура, туризм". — Тернопіль, 2003.
Садок Баронч. Пам'ятки язловецькі. — Львів, 1862.
Стенлі Ковальський. «The Town Lost in History» («Містечко, загублене в історії»).
Посилання
Андрій Бондаренко. Язловець. Частина 1: замок і палац // Україна інкогніта.
Руслан Підставка. Язловець — ключ Поділля // Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України.
Пам'ятки Язловця
Пам'ятки архітектури Бучацького району
Замки та палаци Тернопільської області
|
74502567
|
https://en.wikipedia.org/wiki/46th%20Rifle%20Division%20%281919%20formation%29
|
46th Rifle Division (1919 formation)
|
46th Rifle Division (1919 formation)
The 46th Yekaterinoslav Rifle Division was an infantry division of the Red Army during the Russian Civil War.
History
The 46th Rifle Division was formed by an order of the 12th Army of 16 June 1919 from units of the army's 2nd Ukrainian Soviet Division and two separate rifle brigades. The division fought on the Southern Front for the duration of the Russian Civil War, seeing its first action against the White Armed Forces of South Russia in the region of Poltava, Baturyn, and Putyvl from June to August. In August 1919 it was shifted to the 14th Army, taking part in the capture of Sumy in September. The 46th took part in the offensives of the Southern Front from late 1919 to early 1920. It defended the line of the Desna in the region of Sosnitsa and Razlety and took Sevsk, Dmitrovsk, Vorozhba and Lgov during the Orel–Kursk operation between 11 October and 18 November. The Red advance continued in the Kharkiv Operation of 24 November to 12 December, during which the 46th attacked in the region of Sudzha and Grayvoron to take Kharkiv. In January 1920 it was shifted to the 13th Army, advancing on the axis of Lozova, Chaplina, Nogaysk, Berdiansk, and Melitopol that month. The Soviet advance came to a halt on the Dnieper, and the division went on the defensive in the region of Kakhovka and Nikopol on the left bank of the Dnieper.
From January to April the division fought in battles against the Army of Wrangel in the region of the Isthmus of Perekop and the Chonhar Peninsula. The division took part in the elimination of a White landing in the region of Melitopol between April and June. In the face of Wrangel's counterattack, the division conducted a fighting retreat to the line of Bolshoy Tokmak, the Molochna river, and Orikhiv during July and August. The division took part in the counterattack that took Sinelnikovo in September and the capture of the Nikopol bridgehead on the left bank of the Dnieper in October. The division was placed under the operational control of the 2nd Cavalry Army in October. In the Perekop–Chongar operation from 7 to 17 November, the division reached the Chonhar Isthmus, capturing Dzhankoi. After the end of the operation, the division was transferred to the 4th Army, guarding the Crimean coast in the sector from Alushta to Yevpatoria while suppressing resistance in Crimea between December 1920 and April 1921.
The division received the Yekaterinoslav honorific on 13 December 1920. As the army demobilized for peacetime, the division was assigned to the Kharkov Military District in April 1921. In accordance with an order of the Kharkov Military District of 26 April 1921 the division was reduced to the 46th Yekaterinoslav Separate Rifle Brigade, and by an order of the district on 17 June 1921 redesignated the 8th Separate Rifle Brigade and assigned to the 3rd Kazan Rifle Division.
Commanders
The following served as commanders (chiefs) of the division:
Aleksandr Lengovsky (24 June–16 November 1919)
Roberts Eidemanis (16 November 1919–2 April 1920)
Yury Sablin (2 April–14 June 1920)
Ivan Fedko (14 June–14 December 1920)
Vladislav Grushetsky (14 December 1920–26 April 1921)
The following served as commissars of the division, holding equal command authority to the division chief:
Isaak Mints (24 June–July 1919)
Lev Mekhlis (July 1919–17 April 1920, 13 September–12 December 1920)
Bersenev (Bersen) (18 April–8 August 1920)
Solovyov (8 August–13 September 1920)
G. T. Taran (18 December 1920–26 April 1921)
References
Citations
Bibliography
Soviet infantry divisions in the Russian Civil War
Military units and formations established in 1919
Military units and formations disestablished in 1921
|
2697036
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5%20%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D1%96%D0%BD%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%20%D1%83%D1%87%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%B5%20%D0%B7%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BA%D1%83
|
Київське вище військове інженерне училище зв'язку
|
Київське вище військове інженерне училище зв'язку
Київське вище військове інженерне двічі Червонопрапорне училище зв'язку ім М. І. Калініна (КВВІУЗ) — військовий навчальний заклад СРСР, що готував офіцерів військ зв'язку. Існувало у 1919—1992 роках, після розпаду СРСР на його базі було створено Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації України.
Історія
Днем започаткування ВВНЗ вважається 1 березня 1919 року, коли за наказом Головного штабу Республіки № 220 у Москві було затверджено штат командного складу інженерних курсів.
1 грудня 1919 р. Проведений перший випуск.
1 травня 1920 року курси прибули до Харкова, а потім 20 серпня 1920 р. були передислоковані до Києва й розмістились на території колишнього юнкерського Костянтинівського училища.
23 квітня 1923 р. В. І. Ленін обраний почесним курсантом-інженером
1 листопада 1924 року курси перейменовано на Київську школу зв'язку,
20 грудня 1926 р. Присвоєння школі імені М. І. Калініна
5 лютого 1931 р. Перейменування школи в Київську ударну школу зв'язку
травень 1936 р. Перший випуск лейтенантів
6 березня 1937 року — Перейменування школи на Київське військове училище зв'язку імені М. І. Калініна.
червень—липень 1941 р. Участь в обороні Києва
серпень 1941 р. Евакуація в Красноярськ
28 лютого 1944 року на честь 25-ї річниці з дня започаткування й за видатні успіхи у справі підготовки офіцерських кадрів для частин зв'язку та бойові заслуги перед Вітчизною училище нагороджено Орденом Червоного Прапора.
з березня 1944 р. Реевакуація училища в Київ.
23 червня 1962 р. Проведений 100-й випуск офіцерів
4 грудня 1965 училище перейменовано на Київське вище військове інженерне училище зв'язку імені М. І. Калініна (КВВІУЗ) та переведено на 5-ти річний строк навчання.
22 лютого 1968 року за значні заслуги у підготовці кадрів Збройних Сил училище нагороджено другим Орденом Червоного Прапора.
28 лютого 1969 р. Нагородження Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР
березень 1969 р. і березень 1979 р. Нагородження Почесними Червоними Прапорами ЦК ЛКСМУ
13 грудня 1972 р. Нагородження Ювілейним почесним знаком на честь 50-річчя утворення СРСР
Після відновлення незалежності
19 серпня 1992 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, було створено Київський військовий інститут управління і зв'язку на базі КВВІУЗ і Київського вищого інженерного радіотехнічного училища ППО імені Покришкіна (КВІРТУ ППО).
Структура
Навчання здійснювалося на 3-х факультетах (з 1979 по 1992 рр)
1-й факультет безпроводових засобів зв'язку
2-й факультет проводових засобів зв'язку і засекречувальної апаратури зв'язку (ЗАЗ)
3-й факультет АСУ військами та системами зв'язку
Окремо в с.Бортничі розташований батальйон зв'язку забезпечення навчального процесу і літній табір з навчальним вузлом зв'язку Карамболіна.
На 1981–1986 рр навчання проводилося на 18 кафедрах
1 — кафедра загальновійськових дисциплін (загальна тактика, ЗЗМВ, військова топографія)
2 — кафедра ТСП — тактико-спеціальної підготовки і практичного застсування засобів зв'язку
3 — кафедра марксистсько-ленінської підготовки (історія КПРС, марксистсько-ленінська філософія, парт-політробота, науковий комунізм)
4 — кафедра електронних елементів
5 — кафедра засобів радіозв'язку (радіостанції від середньої потужності і вище, разом з 7-ю основні кафедри 1го факультету)
6 — кафедра лінійних і нелінійних радіотехнічних пристроїв
7 — кафедра радіорелейного, тропосферного і космічного зв'язку (теж основна кафедра 1го факультету)
8 — кафедра засобів проводового зв'язку (основна кафедра 2го факультету)
9 — кафедра телефонії та телеграфії (основна 2го і 3го факультетів)
10 — кафедра ЗАЗ
11 — кафедра автомобільна та засобів електроживлення
12 — кафедра технічної експлуатації та ремонту засобів зв'язку та автоматизації (міжремонтні терміни, категорування, основи ремонтних заходів, практика на підприємствах)
13 — кафедра фізики
14 — кафедра математики
15 — кафедра іноземних мов (англійська, німецька)
16 — кафедра антенно-фідерних пристроїв
17 — кафедра фізичної підготовки
18 — кафедра АСУ (основна 3го факультету)
План містечка
Топографічна основа сучасна, назви / призначення об'єктів на 1986 рік
1 — Стоянка авто перед центральним входом
2 — КПП, кімната відвідувачів, класи інженерної графіки, поштове відділення
3 — «старий» навчально-житловий корпус; кафедри № 1, 5 (див.п.9), 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18; черговий по училищу, вузол зв'язку, бібліотека, музей; 1й пост внутрішньої варти біля Прапору училища
4 — «новий» навчальний корпус; кафедри 2, 4, 6, 7, 8, 9, в підвалі навчальний ВЗ кафедри № 2 ТСП
5 — Робочі кабінети начальника училища, НачПолітВідділу, політвідділ
6 — 17 кафедра, спортзал, пістолетний тир
7 — КТП
8 — склад ПММ, 3й пост внутрішньої варти
9 — відгалуження «старого навчального корпусу», 5 кафедра; навпроти корпусу — автопарк училища (31)
10 — ангар 11 кафедри, класи практичного ремонту автотехніки; поряд стояв МТЛБ комплексу Маневр МП-22 від 18-ї кафедри
11 — речовий склад та склад РАО, 2й пост внутрішньої варти
12 — газова котельня
13 — їдальня 2-5 курсів
14 — на місці цього 9-поверхового гуртожитку було спортивне містечко
15 — 5-поверховий гуртожиток
16 — за радянських часів пам'ятник В.І.Леніну
17 — чайна, музей
18 — лазня, клуб, обчислювальний центр
19 — їдальня 1-х курсів
20 — житловий будинок (поза територією училища)
21 — гуртожиток жінок-одиначок, працівниць училища
22 — штаб
23 — вартове приміщення
24 — вартове містечко
25 — смуга перешкод
26 — овочесховище-лідник
27 — військторг, взуттєва майстерня, майстерня підгонки одягу
28 — траса кросу імені Стрільця, 1км
29 — силове містечко
30 — центральна алея, плац, де проходили всі шикування особового складу, розводи на заняття, наряду і варти, шикування перед звільненням, заняття зі стройової і фізичної (біг на 100м) підготовки, тощо; в 1970-ті роки прямо по центру цієї алеї ходив міський трамвай
31 — автопарк
Примітки до плану
Позиції позначені фіолетовим кольором
Вулиця Генерала Алмазова звалася М. І. Кутузова, але училище мало адресу вул. Московська, 45/1, з тих часів, коли Московська (сучасна вул. Князів Острозьких) йшла до бульв. Лесі Українки
Командування
Починаючи з 1937 року, з моменту створення КВВІУЗ, інститут очолювали
генерал-майор Афанасьєв (1938—1941),
полковник Полянський (1942—1945),
генерал-лейтенант Мірошников (1945—1946),
генерал-лейтенант Буров (1947—1953),
генерал-майор Макаров (1953—1957),
генерал-майор Омельчук (1957—1959),
генерал-лейтенант Бортник (1959—1962),
генерал-майор Тюльга (1962—1973),
генерал-лейтенант Пилипенко Михайло Корнійович (1973—1988),
генерал-майор Федоров (1989—1992)
Див. також
Перше Київське Костянтинівське військове училище
Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації
Примітки
Література
Киевское высшее военное инженерное дважды Краснознаменное училище связи им. М. И. Калинина. 60 лет. (Исторический очерк). — Киев, Воениздат — КВВИДКУС, 1979. — 136 с.
Посилання
ВІТІ НТУУ «КПІ» 90 років: Сторінки історії
http://www.kvvidkus.narod.ru/ — неофіційний сайт
http://kvvidkus.net/ — сайт 11 курсу 1986 року випуску
Вищі військові навчальні заклади СРСР
Військові формування, засновані 1919
Навчальні заклади, засновані 1919
Вищі навчальні заклади Києва
Військові частини, нагороджені орденом Червоного Прапора
Київ у добу УРСР
Колишні військові формування у Києві
Засновані в Україні 1919
|
5167706
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%29
|
Інформація і право (журнал)
|
Інформація і право (журнал)
«Інформація і право» — науковий фаховий журнал в сфері висвітлення результатів наукових досліджень, дисертаційних робіт з актуальних проблем інформаційного суспільства, інтеграції України у світовий інформаційний простір, інформаційного права, соціальних комунікацій, інформатизації, міжнародного інформаційного права, інформаційної безпеки тощо.
Співзасновниками видання є:
Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».
Голова наукової ради журналу — Пилипчук Володимир Григорович.
У 2020 році журнал було включено до Переліку наукових фахових видань України, категорія «Б», галузь науки — юридичні, спеціальність — 081 «Право». Журнал включено до міжнародної бази даних періодичних видань та інформаційній платформі «Наукова періодика України», в регіональний Реєстр DOI, Систему CrossRef та Міжнародний реєстр ORCID.
Примітки
Посилання
https://ippi.org.ua/jpage/76
Наукові журнали України
Українськомовні наукові журнали
|
37143022
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Matthew%20Brzezinski
|
Matthew Brzezinski
|
Matthew Brzezinski (born October 7, 1965) is an American writer and journalist.
Biography
Brzezinski was born in Canada and is of Polish heritage. He graduated from McGill University in 1991. Brzezinski began working as a journalist in the early 1990s in Warsaw, writing for publications including The New York Times, The Economist, and The Guardian (UK). He was a Wall Street Journal staff reporter in Moscow and Kyiv in the late 1990s. Relocating to the US, he became a contributing writer for The New York Times Magazine, covering counterterrorism in the aftermath of 9/11. His work has also appeared in many other publications including The Washington Post Magazine, the Los Angeles Times, and Mother Jones.
Brzezinski is the nephew of former National Security Adviser Zbigniew Brzezinski and his wife Emilie Anna Benešová. Brzezinski is the cousin of television anchor Mika Brzezinski, military affairs expert Ian Joseph Brzezinski and U.S. Ambassador to Poland Mark Brzezinski.
Brzezinski lives in Manchester-by-the-sea, Massachusetts with his three children.
Brzezinski is the author of four non-fiction books. His first book, Casino Moscow (Free Press, 2001) is a first-person account of the "Wild East" atmosphere prevailing in Russia in the 1990s. His second book, Fortress America (Bantam, 2004) addresses the new technology, laws, tactics, and persistent vulnerabilities of the post-9/11 era. Brzezinski's third book, Red Moon Rising (Holt, 2007) is a work of narrative nonfiction that tells the story of the race to space culminating in the Sputnik launch by the USSR on October 4, 1957, drawing on previously classified Soviet documents. Red Moon Rising is now in development to become a miniseries. Brzezinski's fourth book, Isaac's Army (Random House, 2012) is set in World War II. A work of narrative nonfiction, Isaac's Army tells the story of a group of young Polish Jews and the Polish Jewish underground, from its earliest acts of defiance in 1939 to the survivors' exodus to Palestine in 1946. The book draws on interviews with surviving Resistance members and unpublished memoirs, as well as Polish-language sources and established academic works on the subject of the Warsaw Ghetto Uprising. "Isaac's Army" was named as a 2012 finalist for the National Jewish Book Awards.
References
External links
1965 births
Living people
Canadian people of Polish descent
American people of Polish descent
Canadian emigrants to the United States
Naturalized citizens of the United States
McGill University alumni
The Wall Street Journal people
20th-century American non-fiction writers
21st-century American non-fiction writers
Matthew
20th-century American male writers
American male non-fiction writers
21st-century American male writers
|
44744369
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Acanthopagrus
|
Acanthopagrus
|
Acanthopagrus is a genus of marine ray-finned fishes belonging to the family Sparidae, the sea breams and porgies. The fish in this genus are found in the Indian and western Pacific Oceans.
Taxonomy
Acanthopagrus was first proposed as a monospecific genus in 1855 by the German zoologist Wilhelm Peters, with its only species, and type species, being Chrysophrys vagus which Peters had described in 1852 from Sena on the Zambezi River in Mozambqiue. The genus Acanthopagrus is placed in the family Sparidae within the order Spariformes by the 5th edition of Fishes of the World. Some authorities classify this genus in the subfamily Sparinae, but the 5th edition of Fishes of the World does not recognise subfamilies within the Sparidae.
Etymology
Acanthopagrus is a compound of acanthus, meaning "thorn" or "spine", this allusion was not explained by Peters but may be a reference to the robust spines on the dorsal fin and the enlarged second anal-fin spine of the type species, with pagrus, which is derived from phagros, an ancient Greek name for sea breams, used as far back as Aristotle's life.
Species
There are currently 22 recognized species in this genus:
Acanthopagrus akazakii Iwatsuki, Kimura & Yoshino, 2006 (New Caledonian seabream)
Acanthopagrus arabicus Iwatsuki, 2013 (Arabian yellowfin seabream)
Acanthopagrus australis Günther, 1859 (Surf bream)
Acanthopagrus berda Fabricius, 1775 (Goldsilk seabream)
Acanthopagrus bifasciatus Forsskål, 1775 (Twobar seabream)
Acanthopagrus butcheri Munro, 1949 (Southern black bream)
Acanthopagrus catenula Lacépède, 1801 (Bridled seabream)
Acanthopagrus chinshira Kume & Yoshino, 2008 (Okinawan yellowfin seabream)
Acanthopagrus datnia Hamilton, 1822 (Bengal Yellowfin Seabream)
Acanthopagrus estuarius (Gilchrist & W. W. Thompson 1908)
Acanthopagrus latus Houttuyn, 1782 (Yellowfin seabream)
Acanthopagrus morrisoni Iwatsuki, 2013 (Western yellowfin seabream)
Acanthopagrus oconnorae Pombo-Ayora & Peinemann, 2022 (Red Sea Yellowfin Seabream)
Acanthopagrus omanensis Iwatsuki & Heemstra, 2010 (Black margined seabream)
Acanthopagrus pacificus Iwatsuki, Kume & Yoshino, 2010 (Pacific seabream)
Acanthopagrus palmaris Whiltey, 1935 (North West black bream)
Acanthopagrus randalli Iwatsuki & K. E. Carpenter, 2009 (Middle East black seabream)
Acanthopagrus schlegelii Bleeker, 1854 (Blackhead seabream)
A. s. czerskii L. S. Berg, 1914
A. s. schlegelii Bleeker, 1854
Acanthopagrus sheim Iwatsuki, 2013 (Spotted yellowfin seabream)
Acanthopagrus sivicolus Akazaki, 1962 (Okinawa seabream)
Acanthopagrus taiwanensis Iwatsuki & K. E. Carpenter, 2006 (Taiwan picnic seabream)
Acanthopagrus vagus W. K. H. Peters, 1852 (Wandering seabream)
Characteristics
Acanthopagrus sea breams are characterised by the possessopn of a number of pairs of large, peg-shaped canines in the front of the jaw, an outer row of shorter canines along each side of the jaws and a few inner rows of rounded molar-like teeth at the rear of the jaws. The molar-like teeth become slightly larger towards the rear of each jaw. The dorsal fin is supported by between 12 and 15, infrequently 10 or 11, segmented rays and the anal fin is supported by 8 to 10 segmented rays. The second spine of the anal fin is very robust and is markedly longer than the third spines. Most of the scales are ctenoid but there are no scales on the space between the eyes. They have moderately deep compressed bodies and moderately large eyes. Their overall colour is silvery with a darker back and paler belly. The largest species in the genus is the goldsilk seabream (A. berda) with a maximum published total length of while the smallest is A. akazakii.
Distribution
Acanthopagrus sea breams are found in the Indian and Western Pacific Oceans from the eastern coast of Africa and the Red Sea as far east as New Caledonia, south to Australia and north to Japan.
See also
Sparus
References
Sparidae
Marine fish genera
Taxa named by Wilhelm Peters
Spariform fish genera
|
5015323
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D0%B7%D1%96%D1%8F%20%E2%84%96%209%20%28%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%29
|
Гімназія № 9 (Мелітополь)
|
Гімназія № 9 (Мелітополь)
Мелітопольська гімназія № 9 – загальноосвітній навчальний заклад у місті Мелітополь Запорізької області.
Історія
Школа-комплекс № 9 з художньо-естетичним напрямом роботи була створена в 1994. У лютому 2004 року школа-комплекс стала навчально-виховним комплексом № 9.
У 2011 році навчально-виховний комплекс було перетворено на гімназію. Статус гімназії передбачав відсутність початкової школи, і всі учні початкової ланки були переведені до школи № 7.
Один з корпусів гімназії було передано під дитячий садок, і в 2012 році в ньому проводився капітальний ремонт.
Спеціалізація гімназії та позакласна діяльність
Навчальна програма гімназії має художньо-естетичний ухил. У гімназії є 6 творчих відділень (у тому числі вокальне, інструментальне, хореографічне, декоративно-ужиткового мистецтва, театральне), на яких гімназисти навчаються паралельно з освоєнням основної шкільної програми. Кожен випускник гімназії разом із атестатом одержує й документальне підтвердження про закінчення одного із шести творчих відділень. При гімназії працюють театр «Балаганчик» (керівник Наталія Честнова-Туменко) та вокальний ансамбль «Співаночки». Хорові колективи гімназії «Сонечко» та «Джерело» неодноразово ставали лауреатами обласних та Всеукраїнських конкурсів.
У 5-9 класах гімназисти поглиблено вивчають природу та пов'язані з нею явища. В гімназії працює гурток «Юні друзі природи», на заняттях якого учні розсаджують рослини, поливають їх, ставлять наукові досліди.
З 2007 року на базі гімназії працює спеціалізована козацька школа «Джур». Її вихованці вивчають історію України та козацтва, стройову та вогневу підготовку, православну культуру. Курс школи розрахований на 5 років. В гімназії також організовано музей козацької слави.
Досягнення
Учні гімназії перемагали на обласних предметних олімпіадах та обласних конкурсах-захистах наукових праць Малої академії наук з математики, фізики, іноземних мов. Євген Македонський став призером Всеукраїнської олімпіади з математики.
Газета «У дев'яточку!», що видається гімназистами, перемагала у міжрегіональних та Всеукраїнських конкурсах юних журналістів.
Примітки
Посилання
Сайт гимназии.
Визитка гимназии на Запорожском образовательном портале ЗапоВики.
«Море впечатлений от общения со сверстниками, подарки и самое главное - занятое второе место - все это привезла с собой учащаяся УВК № 9 Наталья Айзенберг с областной олимпиады по русскому языку и литературе», статья на сайте телекомпании «МТВ-плюс».
«Мелитополь. Трудно быть директором школы в 15 лет», заметка в «Мелитопольских ведомостях».
«Мелитопольская „Школа джур“ отпраздновала первый юбилей», статья в «Мелитопольских ведомостях» и видеорепортаж.
09
засновані в Україні 1994
|
5980984
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Seidou%20Njimoluh%20Njoya
|
Seidou Njimoluh Njoya
|
Seidou Njimoluh Njoya (Bamum: Sɛt-tu Nʒemɔleʔ Nʒeɔya , 1902 – 28 July 1992) ruled the Bamum people of Cameroon from 1933 to 1992 as the Sultan of Foumban and Mfon of the Bamun. Njimoluh was the son of Ibrahim Njoya, and he was educated in French, English, and the bamum script developed by his father. In 1931, in order to break the power of the Bamun, French administrators had exiled Ibrahim Njoya to Yaoundé. The Bamum nobles had been scattered due to the French occupation, but they eventually chose Njimoluh from among Ibrahim Njoya's 177 children and reached an agreement with the French authorities. Seidou Njimoluh Njoya became the 18th mfon of the Bamum in June 1933 after the death of his father.
Njoya later served on the legislative and national assemblies of Cameroon during both colonial and post-colonial periods. Njimoluh was a patron of the arts and worked to preserve Bamun culture. After the French left in 1960, he restored the sacred Bamun idols to the Royal Palace, establishing a museum. He was a devout Muslim and was married to Noh Lantana. Njimoluh was succeeded by his son Ibrahim Mbombo Njoya.
Notes
References
DeLancey, Mark W. and DeLancey, Mark Dike (2000): Historical Dictionary of the Republic of Cameroon (3rd ed.). Lanham, Maryland: The Scarecrow Press.
External links
Cameroon history
"Njimoluh determined what is beautiful enough to be Bamum"
"Kings of Africa - Camroun"
Cameroonian Muslims
Cameroonian traditional rulers
Members of the National Assembly (Cameroon)
1902 births
1992 deaths
|
4007325
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D1%85%D0%B0%D1%82%D0%B8
|
Просвітянські хати
|
Просвітянські хати
"Просвітянські Хати" — українські хати-читальні, гуртки, хори, що створювались на Волині та Галичині в 1920-30х рр з метою просвітницької діяльності.
Основні завдання "Просвітянської Хати"
гуртувати мешканців свого району до просвітньої роботи;
відкривати книгозбірні-читальні, книгарню, музеї, влаштовує лекції, відчити, загально-просвітні курси, концерти, вистави, засновує співочі гуртки і т. п.;
видавати книжки, часописи, листки і т. п. українською мовою;
засновувати школи для дорослих і дітей, курси, притулки, бурси, бюро праці і інші просвітні і добродійні заклади;
дбати про здорове фізичне виховання молодого покоління, засновуючи гімнастичні гуртки, мандрівки, взагалі робити все, що торкається до освіти і зміцнення національної свідомості українського народу і до його фізичного та економічного добробуту».
Джерела
Просвіта // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Історія УРСР
Освіта в УРСР
|
1073497
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B2%D0%B0%D0%B1%D0%B8%20%28%D0%9B%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Шваби (Логойський район)
|
Шваби (Логойський район)
Шваби —, село (веска) в складі Логойського району розташоване в Мінській області Білорусі, адміністративний центр Швабської сільської ради.
Село Шваби розташоване в центральних районах Білорусі, в північній частині Мінської області - орієнтовне розташування .
Джерела
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 1. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2010. — 736 с.: іл. ISBN 978-985-11-0302-3.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 2. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2011. — 464 с.: іл. ISBN 978-985-11-0554-6.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 3. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2012. — 624 с.: іл. ISBN 978-985-11-0636-9.
Див. також
Адміністративний поділ Білорусі
Список міст Білорусі
Селища міського типу Білорусі
Райони Білорусі
Посилання
Інформація про Логойський район
Каталог сіл Логойського району
Села Мінської області
Населені пункти Логойського району
Швабська сільська рада
|
457870
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Louis%20Lumi%C3%A8re
|
Louis Lumière
|
Louis Lumière
Louis Jean Lumière (5 October 1864 Besançon – 6 June 1948, Bandol) was a French engineer and industrialist who played a key role in the development of photography and cinema.
Early life and education
Lumière was one of four children of Claude-Antoine Lumière, a photographer and painter, and his wife Jeanne-Joséphine (née Costille). At the Martinière Technical School he gained highest marks in his class.
Career
At age 17, Lumière invented a new process for film development using a dry plate. This process was significantly successful for the family business, permitting the opening of a new factory with an eventual production of 15 million plates per year. Thomas Edison's Kinetoscope inspired his and his brother's subsequent work on the cinematograph.
Louis Lumière is most often associated with the name of his brother, Auguste Lumière, under the name of the Lumière brothers. This comparison is a little excessive with regard to the invention of the cinematograph, since in reality, Auguste failed in his attempt to manufacture the first machine, and passed it to his brother who made the invention succeed. On the other hand, Louis was the director of all the first animated photographic views of the Lumière Society, which Auguste sometimes attended only as an amateur actor (Le Repas de bébé, La Pêche aux poissons rouges, Démolition d'un mur, etc.). But the contract signed between the two brothers provided that they be systematically associated, both morally and financially, in all their work and discoveries.
References
External links
Louis Lumière at IMDb
Auguste and Louis Lumière
1864 births
1948 deaths
Silent film directors
|
4443785
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%86%D0%B8%D0%BD%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Галіцин Григорій Олександрович
|
Галіцин Григорій Олександрович
Григорій Олександрович Галіцин (також відомий як А. Оболенський (5 грудня 1957 — 13 листопада 2021) — російський еротичний фотограф.
Біографія
Григорій Галіцин народився в 1957 році. Він вивчав класичний живопис у Ленінграді, але пізніше звернувся до фотографії. Його першу камеру, ранню модель Leica, йому подарував дід, який придбав її у німецької армії в 1947 році. У 1997 році він став лауреатом нагороди Master Kodak Exhibition.
Станом на жовтень 2014 року Галіцин, Ірина та їх двоє дітей переїхали до Калачівського району, де він вклав свої заощадження в «дослідне господарство». Тут Галіцин розводив і вирощував свиней і курей рідкісних порід, зокрема свиней мангаліці. Він більше не займався професійною фотографією, окрім як документування своєї фермерської діяльності та сімейного життя.
Діяльність
У 1996 році Галіцин, який на той час зарекомендував себе переважно як еротичний фотограф у Волгограді, почав надавати контент для раннього вебсайту для дорослих. У 1998 році він став основним постачальником контенту для нещодавно заснованого вебсайту для дорослих. У 2002 році він залишив MET і запустив вебсайт Galitsin-Archives як спільний проєкт з норвезьким фотографом Петтером Хегре. Через конфлікт з Гегре 2004 року Галіцин припинив роботу «Галіцин-Архів» і створив власний сайт «Галіцин-Новини». У 2006 році Галіцин також заснував дочірній сайт Nud-Art.
Більшість фото та відео Галіцина знято у Волгоградській області, а іноді й у готелях Москви. Квартира Галіцина (колишня домівка поетеси Маргарити Агашиної та колишнього мера Волгограда Юрія Чекова) була високотехнологічною порностудією. Його діяльність як порнографа була значною мірою невідома його сусідам, хоча в Волгограді він був відомий своїм дорогим способом життя.
Час від часу він їздив за кордон зі своїми моделями до таких країн, як Єгипет та Індія, щоб знімати там. У 2006 році Галіцин зняв і сфотографував кількох моделей на деяких пляжних курортах і в аюрведичних масажних салонах у Варкалі та Папанасамі, Індія.
Арешт
17 вересня 2006 року у Волгограді були заарештовані Галіцин та його дружина Ірина Олександрівна Піщасова за звинуваченням у порушенні статті 133 Кримінального кодексу Росії («Примус [шляхом шантажу] для вчинення статевого акту») та статті 242.1 («Виготовлення та розповсюдження матеріалів або предметів, що містять порнографічні зображення неповнолітніх»). 26 жовтня він звернувся до президента Росії Володимира Путіна з проханням про втручання від його імені. У березні Піщасова знову була взята під варту. Галіцин та його дружина були звільнені з в'язниці на початку 2009 року, хоча Галіцину продовжували висувати нові звинувачення.
Примітки
Література
Ангели Галицина: З Росії з любов'ю. Мюнхен — 2005. ISBN 3-934020-34-8
Народились 1957
Російські фотографи
|
4171991
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%80%20%28%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Дор (Нікольський район)
|
Дор (Нікольський район)
Дор — присілок у складі Нікольського району Вологодської області, Росія. Входить до складу Краснополянського сільського поселення.
Населення
Населення — 136 осіб (2010; 141 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 100 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Нікольського району (Вологодська область)
Присілки Вологодської області
|
54959
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D1%80%D1%80%D1%83%D1%82%D1%96
|
Нірруті
|
Нірруті — древня індуїстська богиня, котра згадується ще в Рігведі. Відомо про неї мало. Пізніше вона стає охоронцем (локапалом) Південно-Західної сторони світу. Ніррті згадується в Деві-Бхагавата пурані, що відноситься здебільшого до тантричних писань . В одному гімні Рігведи (X.59), вона згадується кілька разів. У Атхарва Веді (V.7.9), вона описується як та, що має золоті дворці і примарні замки. У Тайттірія брахмана (I.6.1.4), Ніррті описується як темна, одягнена в темний одяг. У Шатапатха брахмана (X.1.2.9), вона пов'язана з болем. Загальний образ богині нагадує Шакті
У популярній культурі
Ніррті символ в телесеріалі Зоряні ворота SG-1. Вона є одним з Гоа'улдів системи лордів, зображується актриса Жаклін Samuda.
У відео-ігри Ninja Gaiden 2, подвійного руках мечі мають техніку, звану клинок Ніррті.
У романі Роджера Желязни Лорд Світла, встановлений на світі, де люди з вельми передової технології поставили перед собою як богів індуїзму, Нірріті Чорний є однією зі своїх ворогів.
Іконографія
Руки — дві.
Об'єкти в руках — в правій руці меч (кхаджа), в лівій руці — щит (кхетака) або жезл (гада).
Вахана — лев, людина або баран.
Різне — Дороге вбрання. Оточений ракшасами (демонами), сімома небесними дівами апсарами, а також чотирма його дружинами — Деві, Крішнангі, Крішнаваданою і Крішнапашою. Апсари, що супроводжують Нірруті, прекрасні, посміхаються, мають великі груди, повні стегна і тонкі талії.
Примітки
Посилання
Посилання
Иконография: Индуизм (рос.)
Індуїзм
Індуїстські боги
|
18616093
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Szastarka
|
Szastarka
|
Szastarka is a village in Kraśnik County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland. It is the seat of the gmina (administrative district) called Gmina Szastarka. It lies approximately south-east of Kraśnik and south of the regional capital Lublin.
References
Szastarka
|
58496827
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nikolai%20Shilling
|
Nikolai Shilling
|
Nikolai Shilling
Nikolai Nikolayevich Shilling (16 December 1870 – 1946) was a Russian military officer, general in the White Armed Forces of South Russia during the Russian Civil War.
Life
Shilling joined the Nikolai Cadet Corps in 1888 and the 1st Pavel Military School in 1890. He served in the elite guard, the Izmailovsky Regiment, between 1888 and 1913, and reached the rank of colonel in 1909. During the First World War he commanded the 5th Finnish Rifles Regiment, until he was promoted in 1915 to major general and put in command of a brigade of the 2nd Finnish Rifle Division. In 1916 he went to command the Izmaylovsky Regiment and between July 1917 and February 1918, the 17th Army Corps.
After the signing of the Brest-Litovsk Treaty, Shilling entered in the service of the German-controlled Ukrainian State of Pavlo Skoropadskyi until its collapse in December 1918, when he joined the White Russian Volunteer Army.
He commanded the 5th Infantry Division between February and June 1919, and then until August the 3rd Army Corps. He distinguished himself in that period by taking Kherson, Nikolaev and Odessa. Between September 1919 and February 1920, he was military commander and governor of Ukraine and the Crimea, until he was forced out of Odessa by the Red Army's Odessa Operation (1920). He was widely criticised for the disastrous evacuation of the city on 6 and 7 February 1920, when thousands of White soldiers and civilians were left behind to fall into the hands of the Red Army and the Cheka.
When Anton Denikin was replaced by Pyotr Wrangel at the head of the AFSR, Shilling was retired and emigrated to Czechoslovakia, where he temporarily led the Foreign Union of Russian War Veterans. When the Red Army entered that country in 1945, the SMERSH arrested him, although shortly after, he was released. He died the following year in Prague.
Sources
Smele, Jonathan D. (2015). Historical Dictionary of the Russian Civil Wars, 1916-1926. Rowman & Littlefield, pp. 1026-1027. .
1870 births
1946 deaths
Imperial Russian Army generals
White movement generals
Russian military personnel of World War I
People of the Russian Civil War
White Russian emigrants to Czechoslovakia
|
2515857
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/LCMT1
|
LCMT1
|
LCMT1 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 16-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 334 амінокислот, а молекулярна маса — 38 379.
Кодований геном білок за функціями належить до трансфераз, метилтрансфераз.
Задіяний у такому біологічному процесі, як альтернативний сплайсинг.
Білок має сайт для зв'язування з S-аденозил-L-метіоніном.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 16
Трансферази
|
445274
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tiburtine%20Sibyl
|
Tiburtine Sibyl
|
Tiburtine Sibyl
The Tiburtine Sibyl or Albunea was a Roman sibyl, whose seat was the ancient Etruscan town of Tibur (modern Tivoli).
The mythic meeting of Augustus with the Sibyl, of whom he inquired whether he should be worshiped as a god, was often depicted by artists from the late Middle Ages onwards. In the versions known to the later Middle Ages, for example the account in the Golden Legend, Augustus asked the Sibyl whether he should be worshipped as a god, as the Roman Senate had ordered. She replied by showing him a vision of a young woman with a baby boy, high in the sky, while a voice from the heavens said "This is the virgin who shall conceive the saviour of the world", who would eclipse all the Roman gods. The episode was regarded as a prefiguration of the Biblical Magi's visit to the new-born Jesus and connected Ancient and Christian Rome, implying foreknowledge of the coming of Christ by the greatest of Roman emperors.
Whether the sibyl in question was the Etruscan Sibyl of Tibur or the Greek Sibyl of Cumae is not always clear. The Christian author Lactantius identified the sibyl in question as the Tiburtine sibyl. He gave a circumstantial account of the pagan sibyls that is useful mostly as a guide to their identifications, as seen by 4th-century Christians:
The prophecy of the Tiburtine Sibyl
An apocalyptic pseudo-prophecy exists among the Sibylline Oracles, which was attributed to the Tiburtine Sibyl. Its earliest version may date from the fourth century, but in the form that it survives today it was written in the early eleventh century, and has been influenced by the Apocalypse of Pseudo-Methodius. Its first version in Latin dates from the tenth century and may have come from Lombardy, though it was quickly picked up (and rewritten) by the Salian dynasty and the Hohenstaufens. It proved a useful rhetorical tool, valuable for many a ruler; the lists it contained of emperors and kings were revised to fit the circumstances, and hundreds of versions remain from the Middle Ages.
Its conclusion purports to prophesy the advent in the world's ninth age of a final Emperor vanquishing the foes of Christianity (heavily dependent on the Apocalypse of Pseudo-Methodius):
This Emperor's reign is characterized by great wealth, victory over the foes of Christianity, an end of paganism and the conversion of the Jews. The Emperor having vanquished Gog and Magog,
In doing so, he will give way to the Antichrist:
The prophecy relates that Antichrist would be opposed by the Two Witnesses from the Book of Revelation, identified with Elijah and Enoch; after having killed the witnesses and started a final persecution of the Christians,
Frescoes at the Villa d'Este
Ippolito II d'Este rebuilt the Villa d'Este at Tibur, the modern Tivoli, from 1550 onward, and commissioned elaborate fresco murals in the Villa that celebrate the Tiburtine Sibyl, as prophesying the birth of Christ to the classical world.
Gallery
See also
Arabic Sibylline prophecy
Apocalypse of Pseudo-Methodius
Temple of the Sibyl
Notes
References
Hall, James, Hall's Dictionary of Subjects and Symbols in Art, 1996 (2nd edn.), John Murray,
Murray, Peter and Linda, revised Tom Devonshire Jones, The Oxford Dictionary of Christian Art & Architecture, 2014, Oxford University Press, , 0199695105
Reyniers, Jeroen, 'The Iconography of Emperor Augustus with the Tiburtine Sibyl in the Low Countries. An Overview', in: M. Cavalieri, D. Engels, P. Assenmaker, M. Cavagna (ed.), Augustus Through the Ages: Receptions, Readings and Appropriations of the Historical Figure of the First Roman Emperor, Collection Latomus, Brussels, 2021.
Fischer, Jens, 'Folia ventis turbata – Sibyllinische Orakel und der Gott Apollon zwischen später Republik und augusteischem Principat (Studien zur Alten Geschichte 33)', Göttingen 2022
External links
The Pseudo-Tiburtine prophecy, dated ca 380, with additions (e-text)
Review of the book Nel segno della Sibilla Tiburtina
Ancient Roman religion
Sibyls
Cultural depictions of Augustus
|
61194541
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Turushla
|
Turushla
|
Turushla (Töröşlö) is a rural locality (a village) in Ilyino-Polyansky Selsoviet, Blagoveshchensky District, Bashkortostan, Russia. The population was 351 as of 2010. There are 3 streets.
Geography
Turushla is located 22 km east of Blagoveshchensk (the district's administrative centre) by road. Pekarskaya is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Blagoveshchensky District
Ufa Governorate
|
4128987
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BD%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Самарін Іван Васильович
|
Самарін Іван Васильович (1817, Петербург — 1885, Москва) — актор театру, драматург і педагог.
Народився 7 (19) січня в сім'ї кріпака. У 1837 році закінчив Московське театральне училище (педагог — М. С. Щепкін) і вступив до трупи Малого театру. Ранні ролі (Молчалін в «Лихо з розуму» О. С. Грибоєдова і Хлестаков в «Ревізорі» М. В. Гоголя) допомогли Самаріну проявити комічний талант, однак за ним закріпилося амплуа першого драматичного коханця. Однією з найбільш успішних ролей стала зіграна в 1839 році роль Чацького в «Лихо з розуму». Перший виступ Самаріна в цій ролі не був вдалим. Але він продовжував працювати над сценічним образом, і незабаром багато сучасники вважали що Самаріну повною мірою вдалося створити гармонійний образ, передати і особисту, і громадську драму Чацького. Багато ролей було зіграно ним у комедіях Шекспіра.
Самарін виявив себе і як театральний педагог: з 1862 року він викладав в Московському театральному училищі (в числі його учнів Г. М. Федотова, Н. О. Нікуліна), а з 1874 керував драматичним відділенням при Московській консерваторії.
Перу Івана Самаріна належать п'єси «Ранок вечора мудріший» (1864), «Перемелеться — мука буде» (1865), «Самозванець Лубу» (1868), що ставилися в провінції.
Примітки
Джерела
Л. Большаков.
Посилання
Самарін Іван Васильович
Актори Російської імперії
Актори, які зіграли роль Гамлета
|
3035811
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jan%20Kowalewski
|
Jan Kowalewski
|
Jan Kowalewski
Lt. Col. Jan Kowalewski (23 October 1892 – 31 October 1965) was a Polish cryptologist, intelligence officer, engineer, journalist, military commander, and creator and first head of the Polish Cipher Bureau. He recruited a large staff of cryptologists who broke Soviet military codes and ciphers during the Polish-Soviet War, enabling Poland to weather the war and achieve victory in the 1920 Battle of Warsaw.
Early life
Jan Kowalewski was born 1892 in Łódź, Congress Poland, under rule of the Russian Empire. After graduating from a local trade school, between 1909 and 1913 he studied at the University of Liège in Belgium, where he graduated from the faculty of chemistry.
World War I
He returned to Poland in 1913, only to be mobilized for the Russian Army the following year, at the outbreak of World War I. He fought in various formations on the Belarusian and Romanian fronts as an officer of the Engineering and Signal Corps, and in December 1918 he was allowed to join the Polish unit formed under command of Gen. Lucjan Żeligowski out of Poles living in Russia. As chief of intelligence of the Polish 4th Rifle Division he crossed the Romanian border with the Division and reached Poland in May 1919.
Polish-Soviet War
A polyglot and amateur cryptologist, Kowalewski was initially attached to the staff of Gen. Józef Haller, fighting in Volhynia and Eastern Lesser Poland during the Polish-Ukrainian War for the city of Lwów. One day during his service there, Kowalewski was given some enciphered Bolshevik messages that had been intercepted, and within two days, he had deciphered them. They revealed the Bolsheviks' appreciation of General Anton Denikin's White Russian forces. He also managed to break the codes and ciphers of the army of the West Ukrainian People's Republic. He had to spend all night segregating radio intercepts and discarding the encrypted ones, it caused a major sensation among the staff.
As a result, in July 1919 he was transferred to Warsaw, where he became chief of the Polish General Staff's radio-intelligence department. By early September he had gathered a group of mathematicians from Warsaw University and Lwów University (most notably, founders of the Polish School of Mathematics—Stanisław Leśniewski, Stefan Mazurkiewicz and Wacław Sierpiński), who were also able to break Russian ciphers. Though Kowalewski's contribution to Polish victory in the Polish-Soviet War remained a secret for over 70 years, he was awarded Poland's highest military decoration, the Silver Cross of the Virtuti Militari.
Interbellum
After the war ended, he was attached to the staff of the Third Silesian Uprising as the commander of intelligence services. In 1923 he was sent to Tokyo, where he organized a course in radio intelligence for Japanese officers. For his efforts in this area he was awarded the Order of the Rising Sun - the highest military award in Japan. In 1928 he graduated from the École Supérieure de Guerre in Paris and was promoted to the rank of major. Although not directly involved in radio intelligence any more, he remained a Polish intelligence officer. From 1929 he served as a military attaché at the Polish embassy in Moscow, but in 1933 he was declared persona non grata and moved to a similar post in the embassy in Bucharest, where he remained until 1937. Upon his return to Poland he briefly headed one of the branches of the Obóz Zjednoczenia Narodowego political organization and became the director of TISSA company, a Polish intelligence-sponsored company importing rare materials for the Polish arms industry. He was also promoted to lieutenant colonel.
World War II
After the outbreak of the Polish Defensive War of 1939 he was evacuated to Romania, where he headed a committee of relief for Polish war refugees. In January 1940 he moved to France, where he joined the Polish Army in exile and became a proponent of an Allied offensive in the Balkans. However, the German spring offensive and the fall of France made the plan moot and Kowalewski had to flee German-occupied France. Through Vichy France and Spain he reached Portugal, where he formed yet another committee of relief for war refugees. Initially based at Figueira da Foz, he soon moved to Lisbon, then a center of espionage and battleground for spies of all countries involved in World War II. There he made contact with his friend Jean Pangal (Ioan Pangal), a Romanian centrist politician and former Romanian envoy to Lisbon. Though dismissed by the end of 1941 by Romanian leader Ion Antonescu for his pro-Allied stance, Pangal remained in Lisbon and became a collaborator of Polish intelligence in Allied attempts to win over the Third Reich's allies - Hungary, Romania, Finland and Italy.
Lisbon, 1941
The collaboration with Pangal proved vital to the Polish and Allied war effort, and Kowalewski managed to convince Gen. Władysław Sikorski and Minister Stanisław Kot to create a center of Polish intelligence in Lisbon on January 15, 1941. Officially named the Center for Contact with the Continent (Placówka Łączności z Kontynentem), the Lisbon-based bureau was headed by Kowalewski and soon became the hub of an extensive net of Polish resistance, sabotage and intelligence organizations throughout occupied Europe.
Acting independently of similar groups in Poland, which were run directly from London or Warsaw, the center coordinated the efforts of dozens of groups in France, Belgium, the Netherlands, Greece, Italy, North Africa, Spain and even Germany. It organized communication between the Polish Government in Exile and occupied Europe, as well as providing logistical and financial support for Polish resistance groups throughout Western Europe.
Kowalewski's intelligence network was also helpful to the British government, as most of his reports were passed either to SOE or to the Ministry of Economic Warfare. A notable coup for his Lisbon center was the passing of the exact date for Operation Barbarossa to the British, who were thus informed of the fact at least two weeks prior to the actual invasion of Russia.
Kowalewski also managed to neutralize a secret radio station used by the Germans to communicate with U-boats operating in the Atlantic. He was also crucial in enabling former Romanian King Carol II to escape from Romania, and leave Spain for Lisbon.
Postwar
However, despite the fact that Kowalewski had contacts with numerous politicians of Hungary, Romania and Italy willing to change sides, the situation changed after the Casablanca Conference of 1943, when the Allies demanded the unconditional surrender of the Axis. The situation further deteriorated after the Tehran Conference, when it became clear that Hungary and Romania would fall under Soviet domination anyway and that the plan for a second front in the Balkans, which would allow the Hungarians and Romanians to break with Nazi Germany was finally dismissed. According to recent research by a Polish-British joint history commission for investigation of Polish World War II intelligence service, at the latter conference the Soviets demanded that Kowalewski be withdrawn from his post to England.
In late January 1944 Frank Roberts, head of the Central Department of the British Foreign Office, informed Gen. Colin Gubbins, head of the SOE, that Kowalewski's network was not only aimed at the Germans, but at creating a common Polish-Hungarian-Romanian Bloc, which was allegedly aimed at vital Soviet interests.
On March 6, 1944 Sir Alexander Cadogan of the Foreign Office informed the Polish minister of foreign affairs Edward Raczyński that Kowalewski's contacts with the opposing powers could be treated as treachery and that he should be dismissed. Although no proofs were presented, the Polish government felt forced to obey the British wish and Kowalewski was dismissed from his post on March 20 and on April 5 he was transported to London.
Kowalewski was named the chief of the Polish Operations Bureau at the Special Forces Headquarters. Among his tasks was the preparation of the Polish resistance organizations in occupied Europe for Operation Overlord. However, his post was mostly titular as it was already too late for any arrangements to have effect and Kowalewski could change nothing.
British exile
After the war Kowalewski remained in exile in Great Britain, where he started working as a journalist. Until 1955 he was the editor in chief of an East Europe and Soviet Russia monthly. In 1958 and 1959 he was also a tutor at an unofficial military school for the Polish diaspora. He also briefly collaborated with Radio Free Europe and other Polish exile organizations. In his late years, in 1963, he briefly returned to cryptanalysis and managed to break the codes used by Romuald Traugutt during the January Uprising. He died of cancer on October 31, 1965 in London.
See also
History of Polish Intelligence Services
List of Poles
Western betrayal
Notes
References
Jan Stanisław Ciechanowski, The Principal Achievements of Polish Intelligence (Part VI). Lt-Col. Jan Kowalewski’s Mission in Portugal, Vol. I: The Report of the Anglo-Polish Historical Committee, eds. T. Stirling, D. Nałęcz, T. Dubicki, co-ordinator of the English Language version of the Polish papers J. Ciechanowski, Vallentine Mitchell, London-Portland 2005, pp. 518–531.
Richard Woytak, "Colonel Kowalewski and the Origins of Polish Code Breaking and Communication Interception," East European Quarterly, vol. XXI, no. 4 (January 1988), pp. 497–500.
"Crusader In The Secret War", Judith Hare, Countess of Listowel, 1952, Christopher Johnson
1892 births
1965 deaths
Military personnel from Łódź
Recipients of the Silver Cross of the Virtuti Militari
Recipients of the Order of the Rising Sun
Polish Army officers
Polish intelligence officers
Polish spies
University of Liège alumni
20th-century cryptographers
Polish cryptographers
Cipher Bureau (Poland)
Polish anti-communists
World War II spies for Poland
Polish military attachés
|
8810049
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Detour%20%28The%20X-Files%29
|
Detour (The X-Files)
|
Detour (The X-Files)
"Detour" is the fourth episode of the fifth season of the American science fiction television series The X-Files. It was written by executive producer Frank Spotnitz and directed by Brett Dowler. The episode aired in the United States on November 23, 1997, on the Fox network. The episode is a "Monster-of-the-Week" story, a stand-alone plot which is unconnected to the series' wider mythology. "Detour" received a Nielsen rating of 13.2, being watched by 22.8 million viewers, and received mixed reviews from television critics.
The show centers on FBI special agents Fox Mulder (David Duchovny) and Dana Scully (Gillian Anderson) who work on cases linked to the paranormal, called X-Files. Mulder is a believer in the paranormal, while the skeptical Scully has been assigned to debunk his work. In this episode, Mulder and Scully, while traveling to a conference with two other FBI agents, stop at a roadblock and join a nearby investigation of attacks by an unidentified predator.
Executive producer Frank Spotnitz was inspired to write the episode after watching the 1972 American thriller film Deliverance. "Detour" took nineteen days to film, over eleven more than the norm for The X-Files. Shooting was hampered by incessant rain. The episode's villains were created through a mixture of elaborate "bark suits" and digital technology. In addition, the episode contained several cultural references.
Plot
Two men are surveying an area of the Apalachicola National Forest in Leon County, Florida when they are attacked and killed by unseen assailants with glowing red eyes. Later that day, Michael Asekoff and his son, Louis, are hunting for opossums with their dog, Bo, in the same stretch of woods. Upon discovering a surveyor's bloody jacket, Michael orders Louis to take Bo and run home. As Louis and the dog head off into the woods, two shots are heard.
Meanwhile, Fox Mulder (David Duchovny) and Dana Scully (Gillian Anderson) are carpooling with FBI agents Michael Kinsley and Carla Stonecypher en route to a "team building" seminar. When they are stopped at a roadblock by local police, Mulder decides to investigate, in part to get away from Kinsley and Stonecypher, whose perky nature annoys him. As he and Scully venture into the woods, they are informed by Officer Michele Fazekas that no conclusive evidence has been found to support Louis' report of a shooting. Mulder sees this as a perfect opportunity to ditch the seminar. Later, Mulder explains to Scully that no species native to North America will attack a stronger prey animal when there is a weaker target available, so it makes no sense that an animal would go after Asekoff and ignore his young son.
At the Asekoff residence that night, Bo becomes upset and begins barking. Mrs. Asekoff lets him out, but when she attempts to retrieve him, the dog refuses to budge. She turns around to discover that the door has been shut and locked from the inside. Louis hears his mother's screams and climbs out of bed, but a dark, shadowy figure with red eyes corners him. Louis barely escapes through the dog door and runs into Mulder, informing him that the creature is inside the house. The next morning, Mulder shows Scully some tracks inside the house that appear to be human. Based on the weight distribution, however, the assailant evidently travels on the balls of its feet rather than from heel to toe. Additionally, that the creature lured Louis' mother out of the house in order to get to him suggests to Mulder that the creatures are paranormal in nature.
Jeff Glaser, a local technician armed with a FLIR device, joins Fazekas, Mulder, and Scully to search the woods for the creature. They soon spot two creatures on the FLIR which travel in separate directions, causing the four to split up. Fazekas is attacked and disappears. Mulder deduces that the creatures may be related to cryptids such as the Mothman. After a brief encounter with the creatures, Glaser takes off running and is swiftly attacked by one of them. Mulder is grabbed by the other creature, though it releases him after Scully manages to wound it with her firearm.
Mulder, wounded in the attack, and Scully spend the night in the woods together. The next morning, Scully falls through a hole in the ground while foraging for food and finds herself in an underground chamber where the bodies of the missing people are being stored. Spotting a pair of red eyes, Scully realizes she is trapped with one of the creatures and does not have her firearm with her. Mulder drops his down to her as the bushes behind him begin to rustle. He jumps into the hole as Scully shoots the creature and kills it. As they examine the dead creature, they notice its almost human-like features and wood-like skin. Nearby, the words "ad noctem" (Latin for "into darkness") are found carved into a tree trunk. Mulder, Scully, Asekoff, and Fazekas are rescued, but there is no sign of Glaser or the other creature.
Upon leaving the forest, Mulder states that the creatures may, in fact, be evolved versions of the first Spanish conquistadors who had first settled in the forest 450 years before. Although Kinsley finds this idea ridiculous, Mulder believes that centuries of seclusion could be adequate for such drastic adaptations to happen. Afterwards, Mulder realizes that the creatures presume others' presence in their territory as threatening and rushes to the hotel room where Scully is packing her things. After ascertaining that she is finished packing, he firmly urges her to vacate the room, which she does. As Mulder closes the door behind them, the camera then pans under the bed, where a pair of glowing eyes open.
Production
Executive producer Frank Spotnitz was inspired to write the episode after watching the American thriller film Deliverance (1972). According to Spotnitz, "The idea of being stranded in a hostile environment [wa]s very interesting to me and so [wa]s the idea of something moving the brush that you can't see." The ending was left intentionally ambiguous, because, as Spotnitz reasoned, "It's scarier if you think [the monster] could still be out there." When the script was undergoing a rewrite, series writer Vince Gilligan helped by proposing a few story elements, including Mulder and Scully partaking in a "team builder" exercise.
Initially, scenes were filmed at the Lower Seymour Conservation Reserve in North Vancouver. Although the typical shooting time for an episode of The X-Files is eight days, "Detour" took nineteen days to film. To make matters more complicated, "it rained every day", according to second unit director Brett Dowler. This put a strain on the production crew because almost every main shot was slated to be outdoors and in the daylight. Because of the massive delays, changes were made: the actors' schedules were adjusted, Kim Manners was brought in to assist Dowler, and filming later moved to a soundstage to avoid the incessant rain. Spotnitz later noted, "I thought I'd come up with a very simple concept. Literally, one that was easy for the props people and all the other departments."
Initially, the producers wanted the antagonists of the episode to blend into the background using practical effects. Special effects supervisors Toby Lindala thus created unique "bark suits", but these suits proved awkward and demanding, leading to most of the effects being done on a computer during post-production. Visual effects supervisor Laurie Kallsen-George was tasked with creating the glowing red eyes of the monsters, which she created by merging various "eyeball images"—including shots of her family's dog—to achieve the desired effect.
Cultural references
The plot and nature of the episode resemble the film Predator (1987), in which a creature that is able to perfectly camouflage itself, almost to the point of complete invisibility, stalks several humans in a dense jungle. While camping in the woods overnight, Scully sings "Joy to the World" by Three Dog Night while Mulder rests so that he can know she is awake and on guard. Originally, Scully was supposed to sing "I'm So Lonesome I Could Cry", a 1949 country song by Hank Williams. However, series creator Chris Carter requested something more "off the wall". Spotnitz, instead, chose "Joy to the World" and later said, "in retrospect, the song was perfect". When talking, Mulder admits that the only time he has ever thought about "seriously dying" was at the Ice Capades.
Reception
Ratings
"Detour" premiered on the Fox network on November 23, 1997. This episode earned a Nielsen rating of 13.2, with a 19 share, meaning that roughly 13.2 percent of all television-equipped households, and 19 percent of households watching television, were tuned in to the episode. It was viewed by 22.8 million viewers.
Reviews
"Detour" received mixed to positive reviews from critics. Francis Dass of New Straits Times was positive toward the episode, calling it "imaginative". IGN named it the seventh best standalone X-Files episode of the entire series. The site called the sequence wherein "Scully holds a wounded Mulder and sings 'Jeremiah was a Bullfrog' " the "best scene" of the episode and praised the depth of the characters' relationship. Zack Handlen from The A.V. Club gave the episode an A and called it a "solid" entry in the series. Handlen complimented the episode's cold opening, structure, monster, and the relationship between Mulder and Scully; writing that the "core relationship" between Mulder and Scully "was remarkably strong". He also noted that their conversation in the woods was reminiscent of the third season episode "Quagmire" and was "sweet". Jonathan Dunn, writing for What Culture, highlighted "Detour" for its cinematic appeal and included it in the "5 Episodes [of The X-Files] That Could Be Made Into Movies" list.
Other reviews were more mixed. Paula Vitaris from Cinefantastique gave the episode a mixed review and awarded it two stars out of four. She called the scene featuring Scully singing to Mulder "a failed attempt to create 'a special X-Files moment'" and noted that the sequence was "a poor substitute for meaningful dialogue". Vitaris, however, did applaud the guest cast and called the creature's effects "very creepy". Robert Shearman and Lars Pearson, in their book Wanting to Believe: A Critical Guide to The X-Files, Millennium & The Lone Gunmen, rated the episode two stars out of five. The two noted that it replicated "Quagmire" too much for its own good and was "satisfied with the intention alone". They reasoned that because "it's so busy telling us how cute the interplay" between Mulder and Scully is, the episode "forgets to make it any good". Shearman and Pearson also called the Spanish conquistador revelation "so utterly left field it feels self-parodic."
Footnotes
Bibliography
External links
"Detour" on TheXFiles.com
1997 American television episodes
Television episodes set in Florida
Mothman
The X-Files season 5 episodes
Television episodes written by Frank Spotnitz
|
253321
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jonesboro
|
Jonesboro
|
Jonesboro or Jonesborough is the name of a number of settlements in the United States and the United Kingdom:
United States
Jonesboro, Arkansas
Jonesboro, Georgia, originally Jonesborough
Battle of Jonesborough, final battle of the Atlanta Campaign
Jonesboro, Illinois, site of the third of the Lincoln–Douglas debates
Jonesboro, Indiana
Jonesboro, Louisiana
Jonesboro, Maine
Jonesboro, Ohio
Jonesboro, Oregon
Jonesborough, Tennessee, "Tennessee's oldest town"
United Kingdom
Jonesborough, County Armagh, a small village in Northern Ireland
|
4338828
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D1%86%D1%83%D0%BA%D0%BE%D1%80
|
Пальмовий цукор
|
Пальмовий цукор — це підсолоджувач, що отримується з декількох сортів пальми. Хоча цукор з різних сортів пальми може мати трохи різний склад, усі типи пальмового цукру можуть використовуватися як взаємозамінні.
Найбільш відомим окремим випадком пальмового цукру є кокосовий цукор.
Різновиди
Крім кокосової пальми, основними джерелами пальмового цукру є пальмірська, фінікова, цукрова пальма та пальма ніпа.
Пальмірська пальма (Borassus spp.) культивується в Африці, Азії та на Новій Гвінеї. Ця пальма має багато застосувань, починаючи від використання деревини й виготовлення головних уборів, і закінчуючи отриманням пальмового цукру.
З-поміж представників роду Фінікова пальма для отримання пальмового цукру найчастіше використовують два види, Phoenix dactylifera і P. sylvestris. Обидва є джерелами пальмового цукру. P. dactylifera поширений у Середземномор'ї і на Близькому Сході. P. sylvestris виростає в Азії, головним чином у Пакистані та Індії. Фінікові пальми вирощують в основному заради їхніх плодів — фініків. Пальмовий цукор роблять із соку пальми. Пальмовий цукор з фінікової пальми не слід плутати з фініковим цукром, який отримали безпосередньо з плодів.
Пальма ніпа (Nypa fruticans) виростає в тропічних районах узбереж Індійського та Тихого океанів. Це один з двох видів пальм, що росте в мангрових заростях. Стовбур пальми при цьому частково перебуває у воді, і тільки її листя та квіти підносяться над водою. Пальмовий цукор виробляється з багатого цукром соку.
Цукрова пальма (Arenga pinnata) виростає в прибережних і тропічних районах Азії, головним чином в Китаї, Малайзії та Індонезії. Сік цукрової пальми, використовуваний для виробництва пальмового цукру, який відомий в Індії як гур, а в Індонезії-як гула-арен.
Кокосова пальма (Cocos nucifera) є сировиною для виробництва кокосового цукру. Виростає в прибережних районах Індійського й Тихого океанів. Основними виробниками кокосового цукру є Таїланд, Індонезія та Філіппіни.
Виробництво
Пальмовий цукор отримують шляхом кип'ятіння зібраного соку доти, доки він не загусне до стану пальмового сиропу. Пальмовий сироп може вживатися в їжу безпосередньо, аналогічно кленовому сиропу. Він продається в пляшках або бляшаних банках, і має тенденцію згущуватися й кристалізуватися з плином часу.
Однак частіше пальмовий сироп продовжують упарювати аж до отримання пальмового цукру, який потім продається у вигляді брикетів або коржів (але може продаватися й в інших формах випуску). Пальмовий цукор може варіюватися за кольором від золотисто-коричневого до темно-коричневого або майже чорного, як індонезійський гула арен.
Використання
Пальмовий цукор є інгредієнтом як солодких, так і солоних страв, які використовуються в Азії, на Близькому Сході і в Північній Африці. Пальмовий цукор відомий під багатьма назвами й у багатьох випадках, в залежності від його походження, способу виробництва або регіону. Пальмовий цукор називається гула джава («Яванський цукор») в Індонезії і гула малака («Малаккський цукор») в Малайзії. Існує певна диференціація в іменуванні пальмового цукру в Індонезії: терміном «гула джава» або гула міра («червоний цукор») зазвичай називають кокосовий цукор, тоді як цукор із соку цукрової пальми називається гула арен. Цукор «гула джава» має темніший колір і більш виражений солодкий смак, ніж у «гула арена».
В Індонезії та Малайзії пальмовий цукор використовується досить широко, причому існують страви, спеціально розраховані переважно на використання пальмового цукру, такі як клепон або чендол.
Література
Palm Sugar in Germany (PDF). Import Promotion Desk (IPD). CBI, Ministry of Foreign Affairs, The Netherlands.
Vaughan, John; Geissler, Catherine (2009). The New Oxford Book of Food Plants. OUP Oxford. p. 107. ISBN 9780191609497.
Цукор
|
14988435
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Translocase%20of%20the%20outer%20membrane
|
Translocase of the outer membrane
|
Translocase of the outer membrane
The translocase of the outer membrane (TOM) is a complex of proteins found in the outer mitochondrial membrane of the mitochondria. It allows movement of proteins through this barrier and into the intermembrane space of the mitochondrion. Most of the proteins needed for mitochondrial function are encoded by the nucleus of the cell. The outer membrane of the mitochondrion is impermeable to large molecules greater than 5000 daltons. The TOM works in conjunction with the translocase of the inner membrane (TIM) to translocate proteins into the mitochondrion. Many of the proteins in the TOM complex, such as TOMM22, were first identified in Neurospora crassa and Saccharomyces cerevisiae. Many of the genes encoding these proteins are designated as TOMM (translocase of the outer mitochondrial membrane) complex genes.
The complete mitochondrial protein translocase complex includes at least 19 proteins: several chaperones, four proteins of the outer membrane translocase (Tom) import receptor, five proteins of the Tom channel complex, five proteins of the inner membrane translocase (Tim) and three "motor" proteins.
Protein targeting to the mitochondria
There are various mitochondrial import pathways that exist to facilitate the import of precursor proteins to their destined mitochondrial subcompartments. HSP90 aids the delivery of the mitochondrial preprotein to the TOM complex in an ATP-dependent process. Many precursor proteins (those that are destined for the matrix) contain amino-terminal presequences that carry information required for the targeting of proteins to the mitochondrial matrix These matrix targeting signals generally contain 10-80 amino acid residues that take on the conformation of an amphipathic-α helix and contain one positive and hydrophobic face. Once the precursor reaches the matrix, the presequence is typically cleaved off by the matrix processing peptidase. Proteins targeted to other sub-compartments of the mitochondria such as the intermembrane space and inner mitochondrial membrane, contain internal targeting signals, these signals have an indefinable nature and are inconsistent in their pattern. Proteins targeted to the outer membrane also contain internal targeting signals, not all of which have been identified, and include proteins that take on a β-barrel structure, such as Tom40. Some proteins however, that are targeted to the outer mitochondrial membrane contain a hydrophobic tail domain that anchors the protein to the membrane.
Members of the complex
The translocase of the outer membrane (TOM) forms a complex made of Tom70, Tom22, and Tom20, along with Tom40, Tom7, Tom6, and Tom5. Tom20 and Tom22 are preprotein receptors, which are responsible for recognition of the cleavable presequence possessed by mitochondrial-targeted proteins. Tom70 is also a preprotein receptor and may recognise some cleavable presequence proteins, however it is mainly responsible for the recognition of non-cleavable preproteins and acts as a point for chaperone binding. Tom22 is anchored to the outer membrane by a single transmembrane segment and also plays a role in stabilizing the TOM complex. Tom40 is the core element of the translocase complex and complexes with Tom22 with a mass of approximately 350 kilodaltons. It forms the central protein-conducting channel with a diameter of approximately 2.5 nm. The human Tom22 is approximately 15.5 kilodaltons and complexes with Tom20. The N-terminal end of Tom22 extends into the cytosol and is involved in preprotein binding.
Human proteins
TOMM22, TOMM40, TOM7, TOMM7
See also
Translocase of the inner membrane
TOMM20
TOMM22
TOMM40
TOMM70A
Sorting and assembly machinery
References
Transport proteins
Mitochondrial proteins
Outer membrane proteins
|
4580908
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9E%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Власовка (Орловська область)
|
Власовка (Орловська область)
Власовка — присілок у Дмитровському районі Орловської області Російської Федерації.
Населення становить 15 осіб. Входить до муніципального утворення Березівське сільське поселення.
Історія
Населений пункт розташований у межах Чорнозем'я та історичного Дикого Поля. 30 липня 1928 року у складі Орловського округу Центрально-Чорноземної області, 13 червня 1934 року після ліквідації Центрально-Чорноземної області населений пункт увійшов до складу новоствореної Курської області.
З 27 вересня 1937 року район у складі новоствореної Орловської області.
Від 2013 року входить до муніципального утворення Березівське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Дмитровського району
|
40214934
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Katherine%20McNamara
|
Katherine McNamara
|
Katherine McNamara (born November 22, 1995) is an American actress and singer. She portrayed Clary Fray on the 2016–2019 supernatural drama series Shadowhunters, receiving a Teen Choice Award and a People's Choice Award for her work. In 2022, she starred in the western action series Walker: Independence as Abby Walker, which earned her a Critics Choice Super Award for Best Actress in an Action Series nomination. She also portrayed Mia Smoak in the superhero series Arrow and starred as Julie Lawry in the post-apocalyptic miniseries The Stand. Her film roles include Lily Bowman in the 2011 romantic comedy New Year's Eve, Rosa in the 2015 drama A Sort of Homecoming, Sonya in the dystopian science fiction film series Maze Runner, and Amy in the 2021 thriller Trust.
Early life and education
McNamara was born in Kansas City, Missouri, the only child of Ursula and Evan McNamara, who served in the U.S. military. She was raised in Lee's Summit, Missouri, and moved to Los Angeles, California in 2011.
While growing up, McNamara was an advanced student in certain subjects, resulting in her being partly homeschooled; she received her high school diploma at age 14. At age 17, McNamara graduated summa cum laude with a Bachelor of Science degree in Business Administration from Drexel University, completing much of her course work online. In July 2017, she said that she was enrolled in an online master's degree literature program at Johns Hopkins University.
Career
Acting
McNamara began her acting career on stage in Kansas City. She then participated in motion picture productions filmed in the Kansas City area, such as Matchmaker Mary in 2008 and the short film "Get Off My Porch". In 2010, she appeared in the 2009 Broadway revival of A Little Night Music with Catherine Zeta-Jones and Angela Lansbury. She began making guest appearances in television series, including Law & Order: SVU, 30 Rock, and Drop Dead Diva. McNamara appeared in theatrical movies such as New Year's Eve and in the Disney Channel original movie Girl vs. Monster, playing the role of Myra Santelli. She co-starred in the film Tom Sawyer & Huckleberry Finn, playing the role of Tom's girlfriend Becky Thatcher. McNamara also appeared in the independent films Contest and A Sort of Homecoming.
She appeared on three episodes of the Disney XD series Kickin' It, in which she had a recurring role as Claire, Kim's rival, and in two episodes of the Disney Channel series Jessie, playing Bryn Brietbart, a rival to Emma Ross. She also appeared in an episode of the Nickelodeon series The Thundermans. McNamara was cast in the MTV series Happyland as Harper Munroe, a theme park photographer. It was announced that McNamara would playing the recurring role of Kat on the third season of The Fosters in 2015.
On May 6, 2015, ABC Family (now Freeform) announced that McNamara would be playing the lead character Clary Fray in Shadowhunters, a television adaptation of Cassandra Clare's bestselling book series The Mortal Instruments. McNamara appeared in The Maze Runner film sequel, Maze Runner: The Scorch Trials, as Sonya, a co-leader of Group B. She reprised the role in the 2018 sequel, Maze Runner: The Death Cure.
In September 2018, McNamara was cast in the seventh season of Arrow as the recurring character of Mia Smoak, the daughter of Oliver Queen and Felicity Smoak; McNamara was later promoted to a series regular for Arrows eighth and final season. In October 2019, The CW announced plans for a potential Arrow spin-off featuring Mia Smoak. A backdoor pilot for the spin-off aired as the ninth episode of Arrow'''s final season. However, in January 2021, The CW passed on ordering the spin-off to series. In August 2021, The CW announced that McNamara would return as Mia Queen in the five-episode "Armageddon" storyline at the beginning of The Flash Season 8.
In October 2019, McNamara was cast as Julie Lawry in the CBS All Access limited series adaptation of Stephen King's The Stand. Principal photography on the limited series was completed in March 2020, and CBS All Access announced a premiere date of December 17, 2020.
In November 2018, McNamara joined the cast of a Charlie Day film, formerly known as El Tonto, and eventually retitled Fool's Paradise before a release in 2023. During May and June 2020, McNamara participated in the making of Untitled Horror Movie, a movie that was shot by cast members receiving direction from Nick Simon via remote videoconferencing. This was due to restrictions necessitated by COVID-19 distancing protocols. In 2021, QCode released The Burned Photo, a horror podcast, with McNamara as a member of the voice cast. The same year, she was also added to the voice cast of the animated film The Adventures of Bunny Bravo.
In March 2022, McNamara was cast in the lead role in the pilot to Walker: Independence, a planned prequel series to Walker. She portrays Abby Walker, the ancestor of Jared Padalecki's Cordell Walker. The same month, she was added to the cast of the film Jade, which is stuntman James Bamford's directorial debut. On April 11, 2022, began hosting a Shadowhunters rewatch podcast with co-star Dominic Sherwood called Return to the Shadows. McNamara also starred in the Amazon Prime film Sugar (marketed on Lifetime as Danger Below Deck) alongside Jasmine Sky Sarin which was loosely based on the real-life story of the Cocaine Cowgirls.
Singing
During the course of her career, McNamara has sung songs that were used in movies or television series in which she appeared. She wrote and sang "Chatter" for Contest, and she also appeared in a music video for that song. She wrote "My Heart Can Fly", which her character sings during a talent competition in Little Savages. She sang "Wait for You", the end credits song for A Sort of Homecoming. She also sang "Stay True", the end credits song for R.L. Stine's Monsterville: Cabinet of Souls. Her song "Ember" was played during the 20th episode of the second season of Shadowhunters.
In December 2019, McNamara was featured as the voice of singer Sally Jessup in the animated Christmas special episode of the DreamWorks series Spirit Riding Free entitled "Spirit of Christmas", which premiered on Netflix. She also provided the vocals for several songs featured in the special.
In November 2020, McNamara released "What Do We Got to Lose" on digital music platforms. Her song "Making a Monster Out of Me" became available on digital music platforms on December 17, 2020. She released "Love Me Like That" across various digital music platforms on February 14, 2021. All of these songs were recorded several years earlier, when McNamara was building a music portfolio.
Philanthropy
McNamara has participated in anti-bullying efforts by describing how she was bullied as a child. McNamara has also worked with the Lollipop Theater Network, visiting children who are confined to hospitals due to the severity of their illnesses. In 2017, she recorded the song "Glass Slipper", which was used as part of a charity campaign for the United Nations Girl Up program. She also created a t-shirt with the "Glass Slipper" lyrics as part of this campaign. In 2018 and 2019, she participated in the Big Slick Celebrity Weekend, which raises donations for the Kansas City Children's Mercy Hospital.
On March 31, 2020, McNamara announced that she was working on a song originally recorded in 2014 called "Just Like James" which was released April 8 in the Google Play Store, Apple's iTunes store, and Spotify. Proceeds from the song were donated to the World Health Organization (WHO) for COVID-19 relief efforts. Google donated funds matching sales from the first 30 days.
On May 8, 2020, McNamara participated in a live-reading adaptation of Jane Austen's Pride & Prejudice'' with Acting for a Cause.
Filmography
Film
Television
Web
Awards and nominations
References
External links
1995 births
21st-century American actresses
21st-century American women singers
Actresses from Kansas City, Missouri
American child actresses
American film actresses
American television actresses
American voice actresses
American women pop singers
Drexel University alumni
Living people
People from Lee's Summit, Missouri
|
4070096
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D0%B9%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%96
|
Чайчині
|
Чайчині (Vanellinae) — підродина птахів родини сивкових (Charadriidae).
Опис
Навколоводні птахи середнього розміру, завдовжки 25-40 см. Забарвлення, зазвичай, чітко розмежоване. Три види мають тонкий гребінь на голові. Декілька видів мають карункули (м'ясисті нарости біля основи дзьоба). Довгі ноги призначені для пересування на мілководді.
Класифікація
Підродина містить 25 видів у двох родах:
Рід Чайка (Vanellus)
Чайка чубата, Vanellus vanellus
Чайка вусата, Vanellus albiceps
Чайка чилійська, Vanellus chilensis
Чайка сіра, Vanellus cinereus
Чайка вінценосна, Vanellus coronatus
Чайка білоголова, Vanellus crassirostris
Чайка річкова, Vanellus duvaucelii
Чайка індійська, Vanellus indicus
Чайка білошия, Vanellus miles
Чайка шпорова, Vanellus spinosus
Чайка білогорла, Vanellus tricolor
Чайка строката, Vanellus armatus
Чайка чорночуба, Vanellus tectus
Чайка малабарська, Vanellus malabaricus
Чайка мала, Vanellus lugubris
Чайка чорнокрила, Vanellus melanopterus
Чайка сенегальська, Vanellus senegallus
Чайка чорноголова, Vanellus melanocephalus
Чайка рудогруда, Vanellus superciliosus
Чайка яванська, Vanellus macropterus
Чайка степова, Vanellus gregarius
Чайка білохвоста, Vanellus leucurus
Чайка каєнська, Vanellus cayanus
Чайка андійська, Vanellus resplendens
Рід Чорногруда чайка (Erythrogonys)
Чайка чорногруда, Erythrogonys cinctus
Примітки
Посилання
Campbell, Kenneth E. Jr. (2002). A new species of Late Pleistocene lapwing from Rancho La Brea, California [English with Spanish abstract]. Condor 104: 170—174. DOI:10.1650/0010-5422(2002)104[0170:ANSOLP]2.0.CO;2 HTML abstract and first page image
Mlíkovský, Jirí (2002). Cenozoic Birds of the World, Part 1: Europe. Ninox Press, Prague. PDF fulltext
Piersma, Theunis & Wiersma, Popko (1996). Family Charadriidae (Plovers). In: del Hoyo, Josep; Elliott, Andrew & Sargatal, Jordi (eds.): Handbook of Birds of the World (Volume 3: Hoatzin to Auks): 384—443, plates 35–39. Lynx Edicions, Barcelona.
Thomas, Gavin H.; Wills, Matthew A. & Székely, Tamás (2004). A supertree approach to shorebird phylogeny. BMC Evol. Biol. 4: 28. PDF fulltext Supplementary Material
Сивкові
Підродини птахів
|
57014419
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Disney%2B
|
Disney+
|
Disney+ is an American subscription video on-demand over-the-top streaming media service owned and operated by Disney Streaming, the streaming division of Disney Entertainment, a major business segment of the Walt Disney Company. The service primarily distributes films and television shows produced by Walt Disney Studios and Disney Television Studios, with dedicated content hubs for Disney's flagship brands; Disney, Pixar, Marvel, Star Wars, National Geographic, ESPN (Latin America only), Hulu (U.S. only), and Star (outside U.S.) as well as showcasing original and exclusive films and television shows.
Disney+ relies on technology developed by Disney Streaming, which was originally established as BAMTech in 2015 when it was spun off from MLB Advanced Media (MLBAM). Disney increased its ownership share of BAMTech to a controlling stake in 2017 and subsequently transferred ownership to Walt Disney Direct-to-Consumer & International, as part of a corporate restructuring in anticipation of Disney's acquisition of 21st Century Fox, through which the Star brand was inherited and got retooled as a content platform within the service in some regions, with Latin America having its own standalone service, Star+.
With BAMTech helping to launch ESPN+ in early 2018, and Disney's streaming distribution deal with Netflix ending in 2019, Disney took the opportunity to use technologies being developed for ESPN+ to establish a Disney-branded streaming service that would feature its content. Production of films and television shows for exclusive release on the platform began in late 2017.
Disney+ was launched on November 12, 2019, in the United States, Canada, and the Netherlands, and expanded to Australia, New Zealand, and Puerto Rico a week later. It became available in select European countries in March 2020 and in India in April through Star India's Hotstar streaming service, which was rebranded as Disney+ Hotstar. Additional European countries received Disney+ in September 2020, with the service expanding to Latin America in November 2020. It later expanded in Southeast Asian countries since 2021, followed by countries in Northern and Eastern Europe, Middle East, and parts of Africa since May 2022.
Upon launch, it was met with positive reception of its content library, but was criticized for technical problems and missing content. Alterations made to films and television shows also attracted media attention. Ten million users had subscribed to Disney+ by the end of its first day of operation.
History
2015–2019
In late 2015, Disney launched a streaming service in the United Kingdom called DisneyLife to test the streaming market. It was later launched in the Philippines on May 25, 2018. The UK version was replaced by Disney+ on March 24, 2020, while discontinued in the Philippines on April 1 that year.
In August 2016, Disney acquired a minority stake in BAMTech (a spin-off of MLB Advanced Media's streaming technology business) for $1 billion, with an option to acquire a majority stake in the future. Following the purchase, ESPN announced plans for an "exploratory [over-the-top] project" based on its technology (ESPN+) to supplant its existing linear television services. On August 8, 2017, Disney invoked its option to acquire a controlling stake in BAMTech for $1.58 billion, increasing its stake to 75%. Alongside the acquisition, the company also announced plans for a second, Disney-branded direct-to-consumer service drawing from its entertainment content, which would launch after the company ends its existing distribution agreement with Netflix in 2019. Not long after, Agnes Chu, story and franchise development executive at Walt Disney Imagineering, was the first executive appointed for the unit, as senior vice president of content. Chu led two projects to launch the new unit. First, Disney needed to verify exactly what content could be physically and legally made available through a streaming service right away, which meant physically reviewing all content in Disney's vaults that had not recently undergone restoration, and reviewing "binders of pieces of paper with legal deals" to identify potential obstacles. Second, Chu met with leaders of Disney's various content-producing divisions to start brainstorming which projects would be appropriate for release on a streaming service rather than in movie theaters. Chu later left in August 2020.
In December 2017, Disney announced its intent to acquire key entertainment assets from 21st Century Fox. Intended to bolster Disney's content portfolio for its streaming products, the acquisition was completed on March 20, 2019.
In January 2018, it was reported that former Apple and Samsung executive Kevin Swint had been appointed the senior vice president and general manager, reporting to BAMTech CEO Michael Paull, who leads development. In March 2018, Disney's top level segment division was reorganized with the formation of Disney Direct-to-Consumer and International, which then included BAMTech, which contains "all consumer-facing tech and products". In June of the same year, longtime Disney studio marketing chief, Ricky Strauss, was named president of content and marketing, however reporting to chairman of Disney Direct-to-Consumer and International Kevin Mayer. In January 2019, Fox Television Group COO Joe Earley was named executive vice president of marketing and operations. In June 2019, Matt Brodlie was named as senior vice president of international content development. In August 2019, Luke Bradley-Jones was hired as senior vice president of direct to consumer and general manager of Disney+ for Europe and Africa.
On November 8, 2018, Disney CEO Bob Iger announced that the service would be named Disney+ and that the company was targeting a launch in late 2019. A September launch was reportedly planned, but on April 11, 2019, Disney announced that Disney+ would launch on November 12, 2019, in the United States. Disney stated that it planned to roll the service out worldwide over the next two years, targeting Western Europe and Asia-Pacific countries by late 2019 and early 2020, and Eastern Europe and Latin America during 2020. The timing of international launches is subject to the acquisition or expiration of existing streaming rights deals for Disney content. On August 6, 2019, Iger announced that it would offer a streaming bundle of Disney+, ESPN+, and the ad-supported version of Hulu for $12.99 per month available at launch. At the D23 Expo in August 2019, Disney opened subscriptions to Disney+ at a discounted rate for three years.
On September 12, 2019, a trial version of Disney+ became available in the Netherlands with limited content available. This testing phase lasted until the official launch on November 12, when trial users were switched to a paid plan. Disney+ became available for pre-order in September in the United States with a 7-day free trial upon launch.
In October 2019, Disney released a video that ran for three hours and eighteen minutes on YouTube to showcase their launch lineup. It was also reported that Disney would ban advertisements for competitor Netflix from most of its TV platforms, except ESPN.
Disney+ launched on November 12, 2019, Midnight Pacific Time in the three initial launch countries. The services had some issues the first day with logging in (about 33% of the problems), accessing specific content (about 66%), setting up profiles and watch lists. Some of the issues were due to third party devices.
On November 18, 2019, an investigation by ZDNet discovered that thousands of users' accounts were hacked using keystroke logging or info-stealing malware. Their email addresses and passwords were changed, "effectively taking over the account and locking the previous owner out", and their login information was put up for sale on the dark web.
2020s
On March 12, 2020, Vanessa Morrison, who previously served as President of Fox Family and 20th Century Animation, was appointed President of Streaming for Walt Disney Studios Motion Picture Production and currently oversees the development and production of Disney+ film content from The Walt Disney Studios for both Disney Live Action and 20th Century Studios. Morrison reports directly to President of Walt Disney Pictures Sean Bailey.
On October 12, 2020, Disney announced a reorganization of their media business with a greater focus on streaming. They are planning to add more content for Disney+ and their other streaming platforms (such as Hulu) in the future.
On December 10, 2020, Disney announced that a year after the launch of Disney+, it had over 86.8 million subscribers. It was later announced that as of January 2, 2021, the platform had over 94.9 million subscribers. In January of the same year, Ricky Strauss, who led the service's content curation and marketing efforts, left the company.
In March 2021, Disney announced an increase to the streaming service's pricing that would take place on March 26, 2021. In the second quarter of 2021, Disney+ added 8.7 million subscribers.
In August 2021, Disney CEO Bob Chapek suggested that eventually, Disney+ could be merged with Hulu (as in other markets), citing that the bundled approach had less subscriber churn than the individual services alone, but that "there may also be certain constraints that we're under that could at least, from a short-term standpoint, limit our ability to do what long term we might feel was ideal, but frankly we don't know what's ideal yet."
On March 4, 2022, Disney announced they will plan to launch a low-cost ad-supported version of Disney+ by late 2022 in the United States, with that version also expanding to other international territories in 2023. Disney later announced on August 10, 2022, that the ad-supported version of Disney+ launches on December 8, with more than 100 advertisers. Costing US$7.99 per month, with the ad free version of Disney+ receiving a price hike of US$3.
In May 2022, the company reported it gained 7.9 million subscribers over the first three months of 2022. In August 2022, it was announced that the combined total of subscribers across all Disney streaming platforms including Disney+, Hulu and ESPN+ had surpassed Netflix with roughly 221 million.
In January 2023, Disney+ received its first Academy Award nomination, for the Italian film Le pupille in the Best Live Action Short Film category. In February 2023, Disney reported a total of 161.8 million Disney+ subscribers worldwide at the end of 2022, with a gain of 200,000 in Canada and the United States, but a net loss of 2.4 million worldwide attributed to the loss of streaming rights to Indian Premier League cricket in India.
On May 18, 2023, it was announced that Disney+ and Hulu would remove nearly 60 original films and series on May 26 to "cut costs". The news sparked some backlash, mostly towards the initial decision to remove Howard, the documentary on the life of songwriter Howard Ashman, on the eve of Pride Month and the release of the live-action adaptation of The Little Mermaid. However, it was confirmed the next day that the film will remain available on the service. On July 1, more original films and series were removed globally, including Crater, which was released seven weeks prior. However, on September 26, 2023, it was revealed that six of the removed original films: Crater, Better Nate Than Ever, Flora & Ulysses, The One And Only Ivan, Timmy Failure: Mistakes Were Made and the 2022 remake of Cheaper by the Dozen were released for purchase on multiple digital platforms including Amazon Prime Video, iTunes, Vudu and Google Play, a move that some considered as historic and unconventional for a streaming service.
Following a carriage agreement with Spectrum in September 2023, Disney+ became available to Spectrum TV Select subscribers for no extra cost.
The ad-tier version was later launched in Canada, and parts of Europe by November 1, 2023.
On December 6, 2023, Disney launched a content hub for Disney+, which contains Hulu content for Disney Bundle subscribers in the United States. It was initially in beta, until it was fully released on March 27, 2024. Likewise, as a consequence of this, The Walt Disney Company Latin America announced in December that the Star+ platform available in Latin America would be discontinued in that region to later be merged as a section within its main platform, Disney+, starting on June 26, 2024. In March 2024, Disney+ debuted an updated teal logo design, which Jess Weatherbed at The Verge believed was preparation for the service's merger with Hulu. The new animated logo for the streamer to serve as its splash screen and to open original series and films was also revealed that same month, with a short orchestral theme composed by Ludwig Göransson. The interface was also updated to match the new teal color scheme, which was dubbed "Aurora" as an homage to Princess Aurora from Sleeping Beauty (1959).
Content
The service is built around content from Disney's main entertainment studios and film and television library, including Walt Disney Pictures, Walt Disney Animation Studios, Disneynature, Disneytoon Studios, Pixar, Marvel Studios, Lucasfilm, National Geographic, 20th Century Studios, Searchlight Pictures, Touchstone Pictures, 20th Century Animation, the former Saban Entertainment, Blue Sky Studios, and Hollywood Pictures. The service operates alongside Hulu, which Disney gained a controlling stake in following the 21st Century Fox purchase. Bob Iger stated that at launch, Disney+ would focus on family-oriented entertainment (not carrying any content rated R, or ) and that Hulu would continue to host general entertainment; Hulu also hosts Disney+ as an add-on service. Content intended for mature audiences (R and TV-MA) was later added to the service, including the Disney+ original The Beatles: Get Back (2021), which includes a content warning, and the Marvel series produced for Netflix, all of which are rated TV-MA. With the addition of the Marvel Netflix series in March 2022, revised parental controls were introduced to the service in the United States to allow the more mature content of the series to be added, similarly to the controls that already exist for other regions that have the Star content hub. On December 6, 2023, Disney launched a content hub for Disney+ similar to that of Star, which contains Hulu content for Disney Bundle subscribers in the United States in beta.
Content library
It is suggested that Disney+ had approximately 7,000 television episodes and 500 films at launch, including original television series and films from Disney Channel, National Geographic and Freeform, as well as select titles from 20th Television, 20th Television Animation and ABC Signature. New releases from 20th Century Studios would not immediately be available on either Disney+ or Hulu at the start, as the studio had pre-existing output deals with other premium TV and streaming providers (including HBO in the United States until 2022, Crave in Canada and Sky in the United Kingdom, Ireland, Italy and Germany). Captain Marvel, Dumbo (2019), and Avengers: Endgame became the first theatrically released Disney films to stream exclusively on Disney+ within the pay-cable window.
It was announced that Disney+ would add the first 30 seasons of The Simpsons to the service at launch, as the series' new exclusive home, with season 31 being added on October 2, 2020, season 32 being added on September 29, 2021, and season 33 being added on October 5, 2022, in the United States. Season 34 was added to the service on October 11, 2023.
Iger said that Disney+ will eventually host the entire Disney film library, including all of the films that are currently in the "Disney Vault". However, he stated that the controversial Song of the South (1946), which has never been released on home video in its entirety in the United States, will never be released on the service. Walt Disney Animation Studios' 1946 film Make Mine Music is not available on the service, possibly due to a gunfight scene, making it the only film in the Disney animated canon not to be included. Despite being available at launch, at least five filmsHome Alone, Home Alone 2: Lost in New York, Pirates of the Caribbean: On Stranger Tides, Ice Age and Garfield: A Tail of Two Kittieshad been temporarily removed from the service in the United States.
It was initially unclear whether the first six films of the Star Wars franchise would be available in the United States at the service's launch, as TBS held streaming rights through 2024 as part of its cable rights to the franchise, but in April 2019, it was announced that the films would be available at launch along with The Force Awakens and Rogue One, with The Last Jedi being added on December 26, 2019, The Rise of Skywalker being added on May 4, 2020, and Solo: A Star Wars Story being added on July 10, 2020. On April 2, 2021, several older Star Wars were released.
In the United States, most of the films from the Marvel Cinematic Universe were available at launch, with the exception of seven films: Thor: Ragnarok (added on December 5, 2019), Black Panther (added on March 4, 2020), Avengers: Infinity War (added on June 25, 2020), and Ant-Man and the Wasp (added on August 14, 2020), due to existing licensing deals with Netflix; and The Incredible Hulk, Spider-Man: Homecoming, and Spider-Man: Far From Home, which were initially unavailable because their distribution rights were initially owned by Universal Pictures (The Incredible Hulk) and Sony Pictures through the Columbia Pictures division (Spider-Man). On June 16, 2023, The Incredible Hulk was added to Disney+ after the rights to the film reverted to Marvel Studios and Disney from Universal.
Some films were modified by Disney: a post-credits scene from Toy Story 2 was edited out; nudity was eliminated from Splash by adding digital hair, blurring, and cropping certain scenes, although the original uncensored theatrical version was restored to the service in 4K in November 2022; films such as Adventures in Babysitting, Free Solo, and Hamilton are altered to remove profanities; The Adventures of Bullwhip Griffin (1967) was edited to remove racial slurs, and the short film Santa's Workshop (1932) was edited to remove a "stereotypical black doll". Some older content, such as films, animated shorts, and series, have a content disclaimer on the platform noting the possibility of outdated cultural depictions. Starting in October 2020, a 12-second content disclaimer informing viewers of racially insensitive scenes plays before some older Disney filmsincluding Peter Pan, Dumbo, Swiss Family Robinson, Lady and the Tramp, The Jungle Book, Aladdin (alongside the two direct-to-video sequels), and The Aristocats. Additionally, by January 2021, some of these films were no longer viewable on kids profiles; the titles were still available to view on regular profiles. X-Men: Days of Future Past, which was released by 20th Century Fox on May 23, 2014, contains both nudity and the word "fuck", began airing uncensored in mid-2020. Some series are missing episodes, including Darkwing Duck, The Little Mermaid, The Proud Family, Phineas and Ferb, Spider-Man and His Amazing Friends, The Muppet Show, and The Simpsons, among other programs. All episodes featuring Stoney Westmoreland on Andi Mack are banned from the service. This comes after Westmoreland had tried to arrange a sexual encounter with a minor in 2018, which led to his conviction.
On November 22, 2021, Disney and WarnerMedia reached a deal to amend the pre-existing deal HBO had with 21st Century Fox to allow Disney+ or Hulu and HBO Max to share the streaming rights to half of 20th Century Studios' and Searchlight Pictures' 2022 theatrical slate in the United States during the pay-one window, with Ron's Gone Wrong being the first film under the deal, becoming available on both Disney+ and HBO Max on December 15, 2021. Disney still has full streaming rights to any 20th Century and Searchlight films produced for Disney+ or Hulu, while the Disney deal with WarnerMedia for streaming 20th Century and Searchlight films on HBO Max ended in 2022, with Disney+ and Hulu assuming the full pay-one rights to films released after 2022.
Original scripted content
The service's initial original content goal was planned to include four to five original films and five television shows with budgets from $25–100 million. In January 2019, it was reported that Disney would spend up to $500 million in original content for the service. Original series based on Star Wars and Marvel properties have been or are being produced. Original Star Wars series include The Mandalorian and its spin-offs The Book of Boba Fett and Ahsoka, a seventh season of the animated The Clone Wars (and a spin-off series titled The Bad Batch), as well as Obi-Wan Kenobi, Andor, Skeleton Crew, The Acolyte and Lando. Original Marvel series include WandaVision and its spin-offs Agatha: Darkhold Diaries and untitled Vision series, The Falcon and the Winter Soldier, Loki, Hawkeye and its spin-off Echo, Moon Knight, Ms. Marvel, She-Hulk: Attorney at Law, Secret Invasion, Ironheart, Daredevil: Born Again, and Wonder Man. Animated Marvel series include What If..?, I Am Groot, X-Men '97, Your Friendly Neighborhood Spider-Man, and Marvel Zombies.
In January 2019, Disney+ ordered Diary of a Future President from CBS Television Studios, its first series from an outside production company.
A television series remake of the film High Fidelity was initially announced for Disney+, but in April 2019, it was announced that the project had been moved to Hulu, citing concerns from its staff that the positioning of Disney+ as a family-friendly service was at odds with their creative vision for the series. Love, Victor, a spin-off of the film Love, Simon, was similarly shifted from Disney+ to Hulu in February 2020.
In August 2019, Iger announced that 20th Century Fox properties such as Home Alone, Night at the Museum, Diary of a Wimpy Kid, and Cheaper by the Dozen will be "'reimagined' for 'a new generation'" exclusively for Disney+ by Fox Family.
Most original episodic content is released weekly, as opposed to all at once with the release time initially being 12:01 am. PT on Fridays, which lasted from November 15, 2019, to June 25, 2021. With the premiere of Loki, which debuted on June 9, 2021, Disney shifted the release schedule for new original series and new seasons of the respective series to Wednesdays.
On December 25, 2020, Soul became the first feature-length film from Pixar to be released as a Disney+ original. The following two Pixar films, Luca and Turning Red, were also released as Disney+ originals.
On February 1, 2022, Disney announced that Star Original Korean drama series Snowdrop would be released on Disney+ in the U.S. on February 9, 2022, as a Disney+ original; this marks the series becoming the first international content for Disney+ and the first content as both a Disney+ and Star original.
Original unscripted content
Disney also plans original factual television content for the service, aiming to "find the ethos of Disney in everyday stories, inspiring hope and sparking the curiosity of audiences of all ages." Some of these series will have ties to Disney properties, including behind-the-scenes documentary miniseries focusing on Disney studios (such as one following the production of Frozen II), the Disney-themed competition cooking competition Be Our Chef, Cinema Relics (a documentary series showcasing iconic costume and props from Disney films), Marvel's Hero Project (a series showcasing "inspiring kids [that] have dedicated their lives to selfless acts of bravery and kindness"), and The Imagineering Story (a Leslie Iwerks-directed documentary series chronicling the history and work of Walt Disney Imagineering). National Geographic also produced Magic of the Animal Kingdom (a docuseries following the animal caretakers of Disney's Animal Kingdom and Epcot's aquarium) and The World According to Jeff Goldblum.
Disney reached a two-year pact with the documentary studio Supper Club (Brian McGinn, David Gelb and Jason Sterman, producers of Netflix's Chef's Table) to produce content for the service, including the conservation-themed nature documentary series Earthkeepers, and Marvel's 616, a documentary series chronicling the cultural and societal impact of Marvel's characters. Other factual series include Encore! (a Kristen Bell-produced series that reunites casts from high school musical productions to reprise their roles), (Re)Connect (a reality series produced by Kelly Ripa and Mark Consuelos' Milojo Productions), Rogue Trip (a travel series featuring Bob Woodruff and his son Mack), and the reality competition Shop Class.
On April 8, 2022, it was announced that Dancing with the Stars would be moving from ABC to Disney+. This would only apply to users in North America.
Sports
On February 26, 2023, Disney+ broadcast live in Japan the solo ice show Gift, the first figure skating event to be held at Tokyo Dome, produced and performed by two-time Olympic champion Yuzuru Hanyu. On July 14 the show was released worldwide.
On March 14, 2023, Disney+ showed live sports for the first time when it, along with Disney Channel and Disney XD, aired an animated version of an NHL ice hockey game between the Washington Capitals and the New York Rangers. The animation featured characters from the cartoon series Big City Greens. A second edition of the game, this time featuring the Pittsburgh Penguins and Boston Bruins, was aired on the same networks on March 9, 2024.
On October 1, 2023, Disney+ returned to live sports when it, along with ESPN+, aired an animated version of an NFL football game between the Jacksonville Jaguars and the Atlanta Falcons. The animation featured characters from Toy Story.
On April 16, 2024, it was announced that Disney+ in Denmark and Sweden would air live UEFA Europa League and UEFA Conference League matches from the 2024–25 to 2026–27 seasons.
On May 7, 2024, Disney+ announced it would simulcast ESPN2's coverage of WNBA opening night on May 14.
Simultaneous releases
Premier Access
The live-action adaptation of Mulan was premiered in select countries on Disney+ with Premier Access for a premium fee ($29.99) on September 4, 2020, and later was made available for free to all subscribers on December 4. A second feature film, Raya and the Last Dragon, was offered through the Premier Access model on March 5, 2021, the same day as its theatrical release, and was made available for all users on June 4. In March 2021, Disney announced that Cruella and Black Widow would be released theatrically and through Premier Access. In May 2021, Disney announced that Jungle Cruise would also be released theatrically and through Premier Access.
Network releases
In September 2021, it was reported that Disney had begun a new television release strategy by giving episodes from certain series an early premiere on Disney+ ahead of their television debuts. The first series to be released through this strategy was The Ghost and Molly McGee, with episodes 3 to 5 being released on Disney+ on October 6, 2021. This was followed by the third and final season of Fancy Nancy premiering in its entirety on Disney+ alongside its premiere episode on Disney Junior on November 12, 2021.
In November 2021, it was reported that the Disney Channel Original Movie, Christmas...Again?! would be released on Disney+ on December 3, 2021, the same day of its television premiere, marking the first film to receive a simultaneous release. A similar aproach would be taken with future Disney Channel Original Movies, becoming available on Disney+ the day following their premieres on Disney Channel with movies like Prom Pact and The Naughty Nine. This ultimately lead to Disney Channel Original Movies being rebranded to "Disney Original Movies".
Third-party content
In addition to Disney's own content, select television programs produced by third-party companies but broadcast on Disney-owned television channels are also featured, such as Ludo Studio's Bluey, supplied though BBC Studios. Content co-produced with Disney's European subsidiaries, such as Zagtoon's Miraculous: Tales of Ladybug & Cat Noir and Ghostforce, Hasbro Entertainment's Kiya & the Kimoja Heroes, and PJ Masks; Banijay Kids & Family's The Unstoppable Yellow Yeti and Samka Studios' Vikingskool are also available on Disney+ in several territories worldwide.
In October 2022, Disney+ announced that it had acquired streaming rights, excluding the United Kingdom & Ireland (which remained to be streamed on BBC iPlayer), to the BBC series Doctor Who starting in 2023 with the 60th Anniversary Specials starring David Tennant as the Fourteenth Doctor and Catherine Tate as Donna Noble, and continuing with its upcoming fourteenth series starring Ncuti Gatwa as the Fifteenth Doctor.
On February 7, 2024, Disney+ obtained the streaming rights to the 2023 concert film Taylor Swift: The Eras Tour, for which they will stream an exclusive unabridged edit of the film dubbed "Taylor's Version," with songs not featured in the theatrical and VOD releases, beginning March 15.
As a result of the Hulu acquisition, select titles from DreamWorks Animation, who have a partial deal with Hulu, have also begun to appear on the service, including the 2004 comedy film Shark Tale and the series The Croods: Family Tree.
Multi-year deal with Sony Pictures
In April 2021, Disney and Sony Pictures reached a multi-year deal to let Sony's titles (such as films from the Spider-Man and Jumanji franchises, individual tiles like Stuart Little, and anime licensed by Funimation/Crunchyroll like Attack on Titan and Fate/stay night: Unlimited Blade Works) stream on Hulu and Disney+. A significant number of Sony titles began streaming on Hulu starting in June 2021. It includes films from 2022 onwards. While the deal only concerns the United States, titles from Sony Pictures begun to also be added to Disney+ in regions outside of the U.S., as early as June 2022, starting with the majority of the Spider-Man films. This also included the animated Spider-Man: Into the Spider-Verse. All three Sam Raimi-directed Spider-Man films and The Amazing Spider-Man would eventually be made available on the American version of the platform on April 21, 2023, with Spider-Man: Homecoming and Venom, a film in Sony's Spider-Man Universe, being made available the following month. Spider-Man: Far From Home was added on November 3, 2023.
European deals
In European territories, Disney+ contains several locally produced content to fulfill certain countries' local content criteria.
In November 2021, Disney announced that StudioCanal's Paddington films would be released on Disney+ in the United Kingdom and Ireland, with the films also arriving on Germany and France eventually. Several other StudioCanal movies such as Maya the Bee are also available on the service.
Films from Pathé such as Asterix and Obelix vs. Caesar, and Chicken Run are also available on Disney+ in select European territories.
Hasbro Entertainment's Peppa Pig is also available on the service in many EMEA regions, first made available in March 2023.
Device support and service features
Disney+ is available for streaming via web browsers on Windows, macOS, and Linux, as well as apps on iOS and Apple TV, Android and Android TV, Fire TV and Fire HD, Chromecast and ChromeOS devices, Samsung Smart TVs, LG webOS TVs, Vizio SmartCast TVs, Roku devices, Xfinity Flex, Sky Q, Now TV devices, PlayStation 4, PlayStation 5, Xbox One, Xbox Series X/S, Windows 10, and Windows 11. Content available on Disney+ is also listed in the Apple TV and Google TV apps.
Accessibility features include closed captioning, audio description (also known as described video), and audio navigation assistance.
Disney+ allows seven user profiles per account, with the ability to stream on four devices concurrently and unlimited downloads for offline viewing. Content is able to be streamed in resolutions up to 4K Ultra HD in Dolby Vision and HDR10, with Dolby Atmos sound on supported devices. Legacy content and Disney+ originals are available in multiple languages. As of June 2022, the international version of the Disney+ app is translated in 21 languages (not including variants). A substantial amount of content is available in Hindi, Indonesian, Thai, Malay, Tamil, Telugu, Bengali, Malayalam, Kannada, and Marathi languages on the Indian and select Southeast Asian countries counterpart, Disney+ Hotstar. The localised Disney+ app around the MENA and South Africa features content in Arabic and Hebrew subtitles and dubbing. Many feature films and shows are available in two Arabic dub variants: Standard and Egyptian.
In late May 2020, the service added the ability to switch between 4:3 and 16:9 aspect ratios for early Simpsons episodes, after the service received backlash for stretching those episodes to 16:9 by default at launch. Disney had done this "in order to guarantee visual quality and consistency across all 30 seasons." To accommodate the feature, Disney Streaming Services "had to reconfigure its content-delivery engine" while ensuring the new feature would not break any existing features such as continue watching, watchlists, and auto-playing, as they did not want to treat the 4:3 versions as bonus content. The resulting changes allowed Disney to apply the existing audio, subtitle information, episode artwork, and other metadata from the episodes to both aspect ratios regardless of which is chosen by the user. Joe Rice, vice president of media product at Disney Streaming Services, added that these adjustments "opens up a number of exciting opportunities for novel ways of presenting content in the future."
In September 2020, the service added the GroupWatch feature which allows up to seven different Disney+ accounts to link up and co-view programming with one another. Viewers are able to react to content with six different emojis, and control playback for the entire group. It is available on web browser, mobile app, smart TVs, and connected TV devices in the United States, and later expanded to Europe in 2020. The feature was previously tested in Australia, Canada, and New Zealand.
In November 2021, Disney and IMAX announced that 13 films from the Marvel Cinematic Universe would receive IMAX Enhanced versions on Disney+, that feature IMAX's 1.90:1 aspect ratio for scenes shot in or opened up for the format. This feature became available beginning on November 12, 2021, with the IMAX Enhanced versions also adding other features such as DTS audio at a later point, as well as all IMAX Enhanced titles still retaining other features from the standard widescreen versions, like Dolby Vision and Dolby Atmos.
Disney+ has offered an app for visionOS since the Apple Vision Pro's launch; it offers 3D versions of selected films, and themed 360-degree 3D viewing environments such as the El Capitan Theatre, a Landspeeder on Tatooine (Star Wars), and Stark Tower.
Launch
Launch as a standalone Disney+
Disney+ was launched early in the Netherlands on September 12, 2019, as a free trial. It officially launched in the Netherlands, United States and Canada on November 12, 2019, just before 3:00 a.m. EST (UTC–5). Disney+ launched in Australia, New Zealand, and Puerto Rico on November 19, 2019, and launched in Austria, the United Kingdom, Spain, Italy, Germany, Ireland, and Switzerland on March 24, 2020. In the UK and Ireland, Disney+ replaced DisneyLife. In Spain, a linear Disney+ television channel launched alongside the streaming service. The channel is available exclusively on Movistar Plus+, which serves as Disney+'s launch partner in the region.
In December 2019, it was announced that Canal+ would be the exclusive distributor of Disney+ in France. The launch in France was delayed from March 24 to April 7, pursuant to a request from the French government to conserve network capacity due to the COVID-19 pandemic placing additional strain on communications networks.
In April 2020, it was announced that Disney+ original content would be licensed to pay TV and streaming operator OSN, starting on April 9, in 17 countries in the Middle East and North Africa region with Disney noting that they had no current "plan to launch Disney+ as a standalone service in the region in the near future".
The service launched in Japan on June 11, 2020, as part of Disney's existing partnership with NTT Docomo, and succeeded the existing Disney Deluxe service in the region.
Few months later, Disney+ service expanded in Portugal, Belgium, Finland, Iceland, Luxembourg, Norway, Sweden, Denmark, and Greenland on September 15, 2020; and in Latin America and the Caribbean on November 17, 2020.
The service expanded to Singapore on February 23, 2021.
On August 12, 2021, Disney announced that it would launch in the Middle East and Africa in mid-2022. Following the announcement, all the Disney+ original content has been removed from OSN, which its platform were previously host Disney+ original content through licensing since April 2020.
It was announced that the service would also expand to Central and Eastern Europe, Hong Kong, Taiwan, South Korea, Israel, South Africa, and Turkey later in between 2021 and 2022. Among them, it has been confirmed that the service would launch on November 12, 2021, in South Korea and Taiwan, and on November 16, 2021, in Hong Kong. It became available in more than 50 countries in 2022. It was going to be available in more than 160 countries by the end of 2023, but it wasn't released in more countries during that year.
On March 29, 2022, Disney announced that it would launch the service in South Africa on May 18, 2022, in the Middle East and North Africa (excluding Syria) on June 8, 2022, in most of the remaining European countries on June 14, 2022, and in Israel on June 16, 2022.
The service was also launched in the Philippines on November 17, 2022, in addition to mobile plan launch.
The Disney Bundle
Alongside the launch of the standalone Disney+ service in the U.S., Disney also announced a bundle including its other U.S. streaming services Hulu (ad-supported version) and ESPN+, marketed as The Disney Bundle, initially for US$12.99 per month; the monthly price of this plan subsequently increased to $13.99. Additional variants of the bundle were later added including the ad-free and Live TV variants of Hulu; then, in late 2021, Disney+ and ESPN+ became non-removable parts of the Hulu + Live TV package.
In connection with the August 10, 2022, announcement of the ad-supported version of Disney+ launching on December 8, several new bundle options and increased prices were announced as taking effect the same day. Monthly prices for these plans range from $9.99 (for Disney Bundle Duo Basic, a new bundle with ad-supported versions of Disney+ and Hulu, but not ESPN+) to $82.99 (for Hulu + Live TV with the ad-free versions of Disney+ and Hulu streaming content, as well as ESPN+, which is only offered as an ad-supported service). The monthly price of the original bundle with ad-free Disney+, ad-supported Hulu, and ESPN+ increased to $14.99; however, that plan only remains available to existing subscribers.
Other bundled options, sometimes including third-party services, have been offered in various countries. In Latin America, bundles have been offered incorporating Disney+ and Star+, as well as Lionsgate's streaming service Lionsgate+ (formerly Starzplay) in some countries of Latin America, until Lionsgate+'s discontinuation on December 11, 2023. In Brazil, there is also a bundle of Disney+ and Globoplay offered on Globoplay's website. In Japan, a bundle of Disney+ and Hulu Japan (which had been sold by Hulu's previous ownership group to Nippon TV in 2014) was launched in 2023. In summer 2024 in the U.S., Disney and Warner Bros. Discovery will begin offering a bundle comprising Disney+, Hulu, and WBD's Max for a discounted price (it was already possible to subscribe to Max at regular price as an add-on to Hulu).
Launch as Disney+ Hotstar
In February 2020, Iger announced that it planned to launch Disney+ in India on March 29, 2020, by means of its existing service Hotstar, rebranding its paid tiers as a co-branded service. Hotstar was acquired by Disney during the Fox purchase, and has been the dominant streaming service in the country. However, it was postponed due to the Indian Premier League being rescheduled due to the COVID-19 pandemic. It was then launched on April 3, 2020. A few months later, Disney+ launched in Indonesia through Hotstar on September 5, 2020.
On February 25, 2021, it was reported that Disney+ was launched in Malaysia and Thailand through Hotstar within 2021. It was later confirmed that the launch would take place in Malaysia on June 1, 2021, and Thailand on June 30, 2021. Later on, there was a report stating the service was expected to launch in Vietnam in 2022, although no updates have been made since then, regarding a launch of Disney+ in the region.
The Disney+ service officially launched in the 17 MENA markets, including Israel, in June 2022. Although not branded as Hotstar, a variant of the Disney+ Hotstar app for non-PC devices was made available for these markets. It has the same user interface and login system as Hotstar but does not support the Disney ID SSO like the international version of the Disney+ app does. In fact, users in the MENA markets are met with an error message upon booting the international version of the Disney+ app, and MENA subscribers cannot access their accounts outside the region, and vice versa. This variant is also available for South Africa and the Philippines.
Star content hub launch
Star, Disney's brand for non-family-oriented entertainment, launched on February 23, 2021, in Canada, Europe, Australia, New Zealand, and Singapore. Star was added to Disney+ in Japan on October 27, 2021, and launched along with the service in South Korea and Taiwan on November 12 and Hong Kong on November 16 that year. Star was later introduced in South Africa, MENA and Eastern Europe in summer of 2022. Disney+ in Turkey and Greece will not be carrying the Star brand due to local channels having the name, it is called "More Entertainment", instead. It is also available in the Philippines since November 17, 2022.
The launch of Star marked the first time content classified more mature than the PG-13 and TV-14 ratings was able to be streamed on Disney+.
On May 3, 2023, Disney made changes in Indonesia, Malaysia and Thailand, where these 3 countries are part of Disney+ Hotstar streaming platform, is now available with the Star hub even though the platform still remains with the "Hotstar" brand.
Reception
On November 13, 2019, a day after its launch, Disney announced that the streaming service had already signed up more than 10 million subscribers. Disney+ was well-received due to its pricing and for the Disney library. Frank Pallotta of CNN stated that "the company [Disney] has repackaged its trove of beloved content for the service makes it a worthy companion to the other services in the marketplace. Nick Pino of TechRadar stated, "If Disney keeps it updated with new content, Disney+ could rival Netflix sooner rather than later."
Upon launch, Disney+ experienced significant technical difficulties. Users complained about receiving error messages that the service was down and that they were "unable to connect", which were irritating because many of them had paid for the service months in advance. In some instances, passwords needed to be reset to enable access.
One other negative aspect with the launch of the service was the presentation of the non-HD episodes of The Simpsons. Namely, that instead of presenting them in their original aspect ratio, they were either cropped to fit 16:9 widescreen televisions or awkwardly stretched out to that aspect ratio. FXX's now-defunct "Simpsons World" streaming service was similarly criticized when it launched. In response, Disney stated they would make the ability to watch the episodes of the first 19 seasons and some from season 20 in either the 4:3 or 16:9 aspect ratio in early 2020. The feature was made available on May 28, 2020.
Some have noted that episodes of The Simpsons, X-Men, DuckTales, Phineas and Ferb, Kim Possible, and The Avengers: Earth's Mightiest Heroes are presented almost entirely out of order, while some series are missing episodes. Others have questioned why an extensive catalog of Disney-owned material is missing from the platform, including older Disney-produced films, Disney Junior titles, Marvel content, some Muppets media, and the unreleased Star Wars animated comedy series Star Wars Detours. On June 26, 2020, the 2017 DuckTales series had its episodes arranged in the proper order while co-creator of Phineas and Ferb, Jeff "Swampy" Marsh, has stated that they are working on correcting the order of his series.
Disney+ was the top trending Google search term in 2019 in the US. In February 2020, Disney reported that Disney+ had 26.5 million subscribers by the end of 2019, and 28.6 million by February 3, 2020. By April 2020, Disney+ had 50 million paid subscribers, with approximately 8 million of those coming from India. The service had 54.5 million subscribers by May 4, 57.5 million subscribers by the end of June, 60.5 million subscribers by August 4, 73.7 million subscribers by September 30, and 86.8 million subscribers as of December 2. In February 2021, Disney reported that Disney+ had 94.9 million subscribers as of January 2, 2021. On March 9, 2021, Disney reported that the service had surpassed 100 million paid subscribers but did not say when it had hit the milestone. The company clarified that it would now only be providing subscriber number updates when certain milestones are reached, as opposed to releasing exact numbers each quarter.
In 2020, Apple Inc. named Disney+ the Apple TV App of the Year. It was the second and third most-downloaded free app of the year globally on the iPad and iPhone, respectively. It was also voted the best app of 2020 by Google Play users. In H1 of 2021, the app reached 125 million downloads.
See also
Disney+ Day
Notes
References
External links
2019 establishments in the United States
2019 in film
2019 in television
2019 introductions
Android (operating system) software
Internet properties established in 2019
Internet television streaming services
IOS software
PlayStation 4 software
PlayStation 5 software
Self-censorship
Subscription video on demand services
Xbox One software
Xbox Series X and Series S software
|
61807018
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bezlyudovka
|
Bezlyudovka
|
Bezlyudovka is a rural locality (a selo) in Shebekinsky District, Belgorod Oblast, Russia. The population was 824 as of 2010. There are 20 streets.
Geography
Bezlyudovka is located 15 km west of Shebekino (the district's administrative centre) by road. Grafovka is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Shebekinsky District
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.