Datasets:

PolyAgent
/

wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (2)

train · 2.12M rows

id stringlengths 3 8	url stringlengths 31 795	title stringlengths 1 211	text stringlengths 12 350k
787455	https://uk.wikipedia.org/wiki/Comodo%20Time%20Machine	Comodo Time Machine	Comodo Time Machine COMODO Time Machine — програма для відкату системи, що дозволяє користувачеві швидко повернути комп'ютер до попередньої миті часу. Знімок системи Comodo Time Machine являє собою повну копію системи, включаючи системні файли, реєстр і призначені для користувача дані. Можливості програми Створення знімків системи за розкладом. Відновлення системи при неможливості завантаження ОС. Швидкий повний відкат системи (включаючи дані користувача). Відновлення користувацьких файлів зі знімків системи. Відкат і створення знімків з завантажувальної консолі. Монтування знімків системи як окремих розділів. Перемикання між знімками системи. Робота через командний рядок. Системні вимоги Операційна система: Windows 7 / Vista / XP SP2 / Server 2003 / Server 2008 (крім Server 2008 Core) Оперативна пам'ять: 128 MB RAM Вільний простір на жорсткому диску: 4 GB (мінімум) / 10 GB (рекомендовано) Посилання Офіційний сайт Comodo Безплатне програмне забезпечення Програмне забезпечення
1806865	https://uk.wikipedia.org/wiki/Podocarpus%20henkelii	Podocarpus henkelii	Podocarpus henkelii — вид хвойних рослин родини подокарпових. Поширення, екологія Країни поширення: Малаві; ПАР; Танзанія; Зімбабве. Це дерево, яке росте в гірських вічнозелених дощових лісах, часто на крутих скелястих схилах, на висотах від 1300 м і 2000 м над рівнем моря. Використання Цей вид є цінним деревом деревини, але не настільки поширеним, щоб мати велике економічне значення. Деревина використовується для будівництва, конструкцій та столярних виробів, а також меблів. У ПАР і Зімбабве його зазвичай висаджують як декоративну дерево, також його часто висаджують в південній Каліфорнії. Загрози та охорона Нестійка вирубка представляє основну загрозу для цього виду, особливо в Танзанії. Цей вид зустрічається в кількох невеликих охоронних територіях. Посилання Farjon, A. 2013. Podocarpus henkelii. The IUCN Дерева Подокарпові Флора Малаві Флора Південно-Африканської Республіки Флора Танзанії Флора Зімбабве
4564472	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F	Китайська анімація	Китайська анімація або донхва(спрощена кит.: 动画; традиційна кит.: 動畫; піньїнь: dònghuà) — це всі анімаційні роботи, незалежно від стилю, створені в країнах, в яких говорять китайською мовою: Китайська Народна Республіка (континентальний Китай), Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, і т.д. Однак за межами Китаю слово донхва є розмовною назвою китайської анімації та стосується анімації, створеної в Китаї. Історія Історія анімації у Китаї почалася в 1918 році, коли анімаційний фрагмент зі Сполучених Штатів під назвою Out of Inkwell приземлився в Шанхаї. Мультфільми вперше були використані в рекламі вітчизняної продукції. Хоча індустрія анімації почалася лише після прибуття братів Ван у 1926 році. У 1935 році брати Ван створили перший китайський анімаційний фільм зі звуком «Танець верблюда». «Залізна віяла принцеси» в 1941 році була першим повнометражним анімаційним фільмом в Азії, який мав великий вплив на японські анімаційні фільми Момотаро часів війни, а пізніше на Осаму Тедзуку. Китай було порівняно з іншим світом до середини 1960-х років, коли Havoc in Heaven братів Ван отримав численні міжнародні нагороди. Золота ера анімації Китаю завершилася після початку Культурної революції 1966 року. Багато аніматорів були змушені звільнитися. Якби не важкі економічні умови, погане поводження з червоногвардійцями поставило б під загрозу їхню роботу. Залишені донхва були більше схожими на пропаганду. До 1980-х років Японія перетворилася на анімаційний центр Східної Азії, залишивши китайську промисловість далеко позаду за репутацією та продуктивністю. В 1990-х роках відбудуваються дві великі зміни, які викликають одні з найбільших переломів з часів розвідки. Перше – це політичні зміни. Реалізація соціалістичної ринкової економіки витіснила традиційні системи планової економіки. Більше жодна організація не буде обмежувати виробництво та дохід галузі. Друге – це технологічні зміни з приходом Інтернету. З флеш-анімацією з’являться нові можливості, а вміст став більш відкритим. Сьогодні Китай різко заново винаходить себе в анімаційній індустрії з більшим впливом Гонконгу та Тайваню. Термінологія Сьогодні китайську анімацію найкраще описати у двох категоріях. Перший тип — це «звичайні анімації», створені корпораціями добре фінансованих підприємств. Цей вміст схожий на традиційні 2D-мультфільми або сучасні 3D- анімаційні фільми, що розповсюджуються через кінотеатри, DVD або транслюються по телевізору. Цей формат можна узагальнити як оновлення індустрії, що поєднується з передовими комп’ютерними технологіями та низькою вартістю робочої сили. Другий тип — це «веб-мульти», що виробляються корпораціями, а іноді й приватними особами. Це, як правило, флеш-анімація яка варіюється від аматорської до високоякісної, розміщена для всіх на різних веб-сайтах. Хоча світова спільнота завжди оцінювала успіх індустрії за касовими зборами. Цей формат не можна заперечувати, якщо виміряти його в 1,3 мільярда населення лише в материковому Китаї. Найголовніше — це забезпечує більшу свободу вираження поглядів на додаток до потенційної реклами. Характеристики У 1920-х роках брати-піонери Ван вважали, що анімація повинна робити акцент на стилі, який був виключно китайським. Ця жорстка філософія залишалася в індустрії протягом десятиліть. Донхва було по суті продовженням інших аспектів китайського мистецтва та культури, черпаючи більше вмісту з стародавнього фольклору та маньхуа . Існує тісний зв’язок між творами китайської літератури та класичною китайською анімацією. Значна кількість класичних китайських анімаційних фільмів була натхненна і створена стародавньою китайською літературою. Прикладом традиційного китайського анімаційного персонажа може бути Король мавп, персонаж, який перейшов із класичного роману «Подорож на Захід » до донхва « Хаос на небесах » 1964 року. Також спираючись на традицію, була анімація промивання чорнила, розроблена аніматорами Те Вей та Цянь Цзяцзюнем у 1960-х роках. На основі китайського розпису тушшю було знято кілька фільмів у цьому стилі, починаючи з «Де мама» (1960). Однак ця техніка забирала багато часу і поступово від неї відмовилися. Концепція китайської анімації в останні роки почала слабшати, не прив'язуючись до якогось окремого стилю. Однією з перших революційних змін стала анімаційна адаптація маньхуа Cyber Weapon Z 1995 року. Стиль практично не відрізняється від будь-якого типового аніме, але він відноситься до категорії донхва. Можна сказати, що виробництво не обов'язково обмежується якоюсь однією технікою; що водяні чорнила, ляльки, комп’ютерна CG – все це присутньо в мистецтві. Нові хвилі анімації з 1990-х років, особливо флеш-анімації, намагаються відірватися від традицій. У 2001 році Time Asia оцінив тайванського персонажа веб-мультфільму А-куей, як одну з 100 найкращих нових фігур в Азії. Поява A-kuei з великою головою, ймовірно, була набагато ближче до дитячого матеріалу, такого як Дораемон . Тож такі зміни означають приємний перехід, оскільки персонажам, схожим на фольклор, завжди було важко набути міжнародної привабливості. Журнал GoGo Top, перший щотижневий китайський анімаційний журнал, провів опитування і довів, що лише 1 з 20 улюблених дитячих персонажів насправді був створений всередині Китаю. Дивіться також Аніме Маньхуа Посилання Зовнішні посилання Форум індустрії мультфільмів Китаю Згадуючи Те Вей на AnimationInsider.net Мистецтво Китаю Статті з традиційними китайськими ієрогліфами Статті зі спрощеними китайськими ієрогліфами Китай в культурі та мистецтві
4902748	https://uk.wikipedia.org/wiki/Atractus%20paisa	Atractus paisa	Atractus paisa — вид змій родини полозових (Colubridae). Ендемік Колумбії. Поширення і екологія Atractus paisa мешкають в горах на півночі Центрального хребта Колумбійських Анд, на півдні департаменту Антіокія. Вони живуть в гірських тропічних лісах, нрапляються на полях. Зустрічаються на висоті від 2100 до 2600 м над рівнем моря. Примітки Полозові Тварини, описані 2009 Плазуни Колумбії Ендемічна фауна Колумбії
941344	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B0%20%28%D1%80%D1%96%D0%B4%29	Білуга (рід)	Білуга (рід) Білуга — рід риб родини Осетрових. Складається з двох видів: Huso dauricus (Georgi, 1775) — Калуга Huso huso (Linnaeus, 1758) — Білуга Джерела Huso at FishBase Осетрові Роди риб
4568176	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Плодистий Олександр Петрович	Плодистий Олександр Петрович Олександр Петрович Плодистий (5 травня 1980, Білозір'я, Черкаська область) — український дипломат. Генеральний консул України в Гданську (з 2021). Життєпис Народився 5 травня 1980 року в селі Білозір'я, на Черкащині. У 2003 році закінчив з відзнакою Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство», за фахом юрист. Вільно володіє французькою та англійською, польською та іспанською мовами. З 2003 року працює на різних посадах в Департаменті консульської служби МЗС України та в дипломатичних представництвах України за кордоном. Був аташе, згодом третім секретарем з консульських питань Посольства України в Королівстві Марокко, першим секретарем з консульських питань Посольства України у Франції. З 19 серпня 2021 року почав працювати на посаді консула України в Гданську. Екзекватуру — документ від Польщі, який дає право виконувати функції консула, отримав на початку вересня. Див. також Посольство України в Польщі Консульство України в Гданську Примітки Уродженці Черкаської області Випускники Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Українські дипломати Консули України у Гданську
5002396	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%87%D1%83%D0%BA	Володимир Ковальчук	Володимир Ковальчук Ковальчук Володимир Дмитрович Ковальчук Володимир Михайлович Ковальчук Володимир Михайлович (диригент) Ковальчук Володимир Олександрович (волейболіст)
114170	https://en.wikipedia.org/wiki/Neola%2C%20Iowa	Neola, Iowa	Neola, Iowa Neola is a city in Pottawattamie County, Iowa, United States. The population was 918 at the time of the 2020 census. History Neola got its start in the year 1869, following construction of the Chicago, Rock Island and Pacific Railroad through the territory. Geography According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all land. Demographics 2010 census As of the census of 2010, there were 842 people, 346 households, and 236 families living in the city. The population density was . There were 371 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 98.8% White, 0.2% African American, 0.1% Native American, 0.1% Asian, 0.5% from other races, and 0.2% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 2.7% of the population. There were 346 households, of which 38.2% had children under the age of 18 living with them, 51.4% were married couples living together, 11.3% had a female householder with no husband present, 5.5% had a male householder with no wife present, and 31.8% were non-families. 27.2% of all households were made up of individuals, and 11.2% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.43 and the average family size was 2.98. The median age in the city was 36.9 years. 28.5% of residents were under the age of 18; 7.3% were between the ages of 18 and 24; 24.8% were from 25 to 44; 24.8% were from 45 to 64; and 14.8% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 49.3% male and 50.7% female. 2000 census As of the census of 2000, there were 845 people, 339 households, and 247 families living in the city. The population density was . There were 357 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 98.58% White, 0.59% Native American, 0.71% Asian, 0.12% from other races. Hispanic or Latino of any race were 0.24% of the population. There were 339 households, out of which 37.2% had children under the age of 18 living with them, 59.3% were married couples living together, 9.1% had a female householder with no husband present, and 27.1% were non-families. 24.2% of all households were made up of individuals, and 12.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.49 and the average family size was 2.96. In the city, the population was spread out, with 27.6% under the age of 18, 6.9% from 18 to 24, 29.7% from 25 to 44, 21.3% from 45 to 64, and 14.6% who were 65 years of age or older. The median age was 35 years. For every 100 females, there were 90.7 males. For every 100 females age 18 and over, there were 93.1 males. The median income for a household in the city was $47,500, and the median income for a family was $49,632. Males had a median income of $30,288 versus $23,182 for females. The per capita income for the city was $17,737. About 4.3% of families and 7.3% of the population were below the poverty line, including 11.2% of those under age 18 and 5.7% of those age 65 or over. Education Tri-Center Community School District operates schools serving Neola. Its high school is Tri-Center High School. Saint Albert Catholic Schools in Council Bluffs takes students from Neola. Notable people Red Downs, professional baseball player and jewelry thief R. A. Lafferty, science fiction writer Red Morgan, professional baseball player References External links City of Neola, Iowa The Pottawattamie County Genealogical Society Tri-Center Community Schools Web Site Whispering Creek web site Cities in Iowa Cities in Pottawattamie County, Iowa
4620979	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%86%D1%96%D1%85%D0%B5%20%28%D2%90%D1%83%D1%80%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%82%29	Велісціхе (Ґурджаанський муніципалітет)	Велісціхе (Ґурджаанський муніципалітет) Велісціхе — село в Грузії. За даними перепису населення 2014 року в селі проживає 4508 осіб. Примітки Села Грузії
2497460	https://en.wikipedia.org/wiki/Agent%20White	Agent White	Agent White is the code name for a herbicide used by the U.S. military in its herbicidal warfare program during the Vietnam War. The name comes from the regulatory requirements of identifying each container of the various herbicides through the addition of colored stripes. The colors used were orange, purple, pink, blue, and white by the manufacturers to ensure that the contents were easily identifiable during shipment and usage, as the colors were selected by the U.S. government. Largely inspired by the British use of herbicides and defoliants during the Malayan Emergency, it was one of the so-called "rainbow herbicides". Agent White is a 4:1 mixture of 2,4-D and picloram. Agent White did not contain dioxin, which was a contaminant in some herbicide mixtures. Agent White was a proprietary product of the Dow Chemical Company. Agent White was often used when Agent Orange was not available, including for several months after the use of Agent Orange was halted in April 1970. About of Agent White were used in Vietnam between 1966 and 1971. In addition, the US military tested Agent White, Tordon 101, and picloram in varying concentrations at test sites in the United States and Puerto Rico in the 1960s. Under the brand name Tordon 101, Dow AgroSciences has commercialized a similar product containing a mixture of 2,4-D and picloram. References Military equipment of the Vietnam War Defoliants Auxinic herbicides
904338	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%9A%D1%96%D0%BC	Анна Кім	Анна Кім — австрійська письменниця корейського походження. Біографія Анна Кім народилась 10 вересня 1977 року в місті Теджон, Південна Корея. У 1978 році переїхала до Німеччини. З 1978 по 1983 рік жила у Брауншвейзі та Гіссені, у 1983 році — у Відні. У 1995 році поступила до Віденського університету, а в 2000 році закінчила його зі ступенем магістра з театрознавства та філософії. У 2000—2002 роках жила у Лондоні та Кембриджі, після чого повернулася до Відня. Анна Кім є автором низки прозових та поетичних творів. З 1999 року вона публікується в різноманітних літературних журналах, таких як Manuskripte, Zwischenwelt та VOLLTEXT. У 2004 році вийшов її перший роман Die Bilderspur. У 2000 році вона вступила до Асоціації письменників Грац (Grazer Autorenversammlung). У 2004 році отримала авторську стипендію Відня. У 2008 році вийшов її другий роман Die gefrorene Zeit (Застиглий час). Нагороди 2009 — Премія міста Відня з літератури Праці Exile. In: Zwischenwelt. Literatur — Widerstand — Exil, Nr. 2 (2002) Bilderspuren. In: manuskripte, Nr. 156 (2002) Das unbedingte Berühren. In: manuskripte, Nr. 162 (2003) Verborgte Sprache . In: Zwischenwelt. Literatur — Widerstand — Exil, Nr. 1 (2004). Experiment und Krieg. In: TRANS, Nr. 15 (2004) Making Of. In: Volltext, Nr. 4 (2004) Die Bilderspur. Literaturverlag Droschl. Graz 2004. ISBN 3854206623 Das Versteck. In: entwürfe — Zeitschrift für Literatur, Ausgabe 43 (2005) Das Archiv . Text der Lesung beim Ingeborg-Bachmann-Wettbewerb 2005 Hunde ziehen vorbei/Stray dogs drifting, mit Bildern von Anna Stangl. Comet Books. Wien 2005. ISBN 3950204644 Die gefrorene Zeit. Literaturverlag Droschl. Graz 2008. ISBN 3854207425 «Die Form der Erinnerung». In: Triëdere - Zeitschrift für Theorie und Kunst. Heft 2/2010. Посилання Офіційний сайт Анни Кім Австрійські поети Австрійські письменниці Уродженці Теджона
16521	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BE%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Шелюто Микола Андрійович	Шелюто Микола Андрійович Микола Андрійович Шелюто (* , село Глуховка, нині Гомельської області України — † , Одеса) — український живописець-пейзажист. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1958). Засновник династії: «Шелюто, Литвиненко, Кабаченко, Валюк». Біографія До 1920 року навчався у Одеськрму реальному училищі Святого Павла. 1925 року вступив до Одеського художнього інституту. 1931 року закінчив його. Учень Павла Волокидіна. Від 1936 року брав участь у виставках. У 1937—1967 роках викладав живопис і малюнок в Одеському художньому училищі. 1938 року став членом Спілки художників СРСР. Учасник Оборони Одеси та Другої Світової війни. Воював у закавказзі. 2006 року Одеський художній музей показав ювілейну ретроспективну виставку творів відомого українського майстра пейзажу, присвячену 100-річчю від дня його народження. У кількох залах були представлені роботи з зібрань київських музеїв, приватних колекцій та Одеського художнього музею.Допомогли організувати виставку дочки Тамара Миколаївна Литвиненко, Людмила Миколаївна Харитонова, син Олександр Миколайович Шелюто, онуки художника. Його зятем став Володимир Миколайович Литвиненко, один з його учнів. Твори «Сільський двір» (1937). «Город із капустою» (1937). «Полудень» (1947). «Молотьба» (1947). «Берег моря» (1948). «Збирання абрикосів» (1949). «Готування до сівби» (1949). «Крим. Вид на Аюдаг» (1951). «Ранок на березі» (1953). «Колгоспна весна» (1955). «На виноградниках» (1963). «Біля річки» (1970). «Село» (1979). «Море» (1983). У творах Шелюто виразно видно вплив російського реалістичного мистецтва та мистецтва імпресіоністів 19 — початку 20 століть. Попри позірну «неефектність» мотивів, тем його пейзажів, для них характерна розмаїта гама колірних нюансів, складні тонові співвідношення, тонкі тональні сполучення. 1936 року художник створює краєвид «Березовий гай» — твір сповнений ніжної чарівності, ліричності. На тлі неяскравої зелені чисто і принадно виписані тонкі стовбури берізок, що, здається, ледь похитуються від вітерця. Співвідношення насичених та приглушених кольорів надає краєвиду поетичної тональності. «Хаджибейський лиман» (1937) засвідчив новий етап розвитку митця. Пастельність кольорової гами, уміле поєднання синьо-сірого й білого кольорів передають і рух повітря, і солоний запах води. Невеличкі будиночки створюють додаткову насиченість краєвиду. У повоєнні роки, зазначає Ігор Шаров, коли мистецтво Шелюто набуло зрілості, в ньому утвердилася риса, що найбільш визначила його притягальну силу — цілісність поетичного сприйняття краси рідного краю. Пейзажі митця картинні, витончені, продумані, а образ природи завжди узагальнений. Багато робіт художника цінні не тільки як твори мистецтва, але і як історичні пам'ятки свого часу. Це «Готування до сівби» (1949), «Колгоспна весна» (1955), «Гурзуф» (1949) та інші. У класичних традиціях реалістичного мистецтва виконано «Портрет старого» (1971), в якому глядачів вабить уважний стомлений погляд старечих очей. У натюрмортах Шелюто яскраві, насичені, соковиті кольори викликають почуття радості. Художник Віктор Осетенко відзначив у творчості Миколи Шелюто здатність митця показати «глибину простору», те, що «в його роботах багато повітря». Пейзажі Шелюто зберігаються в музеях Києва («Полудень»), Львова («Молотьба», «Берег моря»), Одеси («Крим. Вид на Аюдаг»), Алушти («Ранок на березі») тощо. 1976 у видавництві «Мистецтво» (Київ) вийшов альбом «Микола Шелюто». 1987 року видано каталог «Микола Шелюто». Примітки Посилання Успенська Ніна. Майстер пейзажу: Виставки // Одеські вісті. — 2006. — 29 березня. Література Микола Шелюто : [альбом] / авт. вступ. ст. та уклад. І. М. Блюміна. — Київ :Мистецтво, 1976. . Словникова частина. — Т. 10. — С. 647—648. — С. 649. Ігор Шаров, Анатолій Толстоухов. Художники України: 100 видатних імен. — К.: АртЕк, 2007. ISBN 966-505-134-2 Українські художники Заслужені діячі мистецтв УРСР Випускники Одеського художнього училища Викладачі Одеського художнього училища
4753816	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29	Кадниково (Тверська область)	Кадниково (Тверська область) Кадниково — присілок в Кімрському районі Тверської області Російської Федерації. Населення становить 16 осіб. Входить до складу муніципального утворення Приволзьке сільське поселення. Історія Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Приволзьке сільське поселення. Населення Примітки Населені пункти Кімрського району
996995	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%B4%D0%B6%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%2C%20%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F%29	Оріндж (округ, Каліфорнія)	Оріндж (округ, Каліфорнія) Округ Оріндж (округ (графство) у штаті Каліфорнія, США. Ідентифікатор округу 06059. За даними перепису населення 2010 року, населення становило , що робить його третім за чисельністю округом у Каліфорнії, шостим за чисельністю в США та населенням більше ніж у 21 штату США. Хоча в основному це приміський район, це другий за щільністю населення округ в штаті, після округу Сан-Франциско. Найбільші за кількістю населення міста округу: Анагайм, Санта-Ана та Ірвайн, населення кожного з яких перевищує . Адміністративний центр округу місто Санта-Ана. Шість міст округу знаходяться на узбережжі Тихого океану, включаючи Сіл-Біч, Гантінгтон-Біч, Ньюпорт-Біч, Лагуна-Біч, Дейна-Пойнт і Сан-Клементе. Історія Округ утворений 1889 року. Демографія За даними перепису 2010 року расовий склад населення був наступний, тисяч: 1830,8 (60,8 %) білі (44 % не іспаномовних), 50,7 (1,7 %) негри, 18,1 (0,6 %) індіанці, 537,8 (17,9 %) азіати, 9,4 (0,3 %) вихідці з Океанії, 435,6 (14,5 %) інших рас, 127,8 (4,2 %) мішаних рас. Іспаномовні будь-якої раси складають 1012 тисяч (33,7 %). Див. також Список округів штату Каліфорнія Примітки Округи Великого Лос-Анджелесу
62958298	https://en.wikipedia.org/wiki/Microptilotis	Microptilotis	Microptilotis is a genus of birds in the honeyeater family Meliphagidae. The genus was introduced in 1912 by the Australian ornithologist Gregory Mathews with the graceful honeyeater (Microptilotis gracilis) as the type species. The genus name Microptilotis combines the Ancient Greek mikros meaning "small" and the genus name Ptilotis. The genus contains 10 species: Mottle-breasted honeyeater (Microptilotis mimikae) Forest honeyeater (Microptilotis montanus) Mountain honeyeater (Microptilotis orientalis) Scrub honeyeater (Microptilotis albonotatus) Mimic honeyeater (Microptilotis analogus) Tagula honeyeater (Microptilotis vicina) Graceful honeyeater (Microptilotis gracilis) Cryptic honeyeater (Microptilotis imitatrix) Elegant honeyeater (Microptilotis cinereifrons) Yellow-gaped honeyeater (Microptilotis flavirictus) The species now placed in Microptilotis were formerly placed in the genus Meliphaga. When molecular phylogenetic studies found that Meliphaga contained two distinct clades, the genus was split and many of the species transferred to the resurrected genus Microptilotis. References Bird genera Taxa named by Gregory Mathews
6038255	https://en.wikipedia.org/wiki/Anomala	Anomala	Anomala is a genus of shining leaf chafers in the family of beetles known as Scarabaeidae. There are at least 1,200 described species in Anomala. A common characteristic behavior of beetles in Anomala is that most grubs of these species feed on the roots of grasses, becoming a pest in many areas where they invade. One notable species is the Oriental beetle (Anomala orientalis), which was introduced to North America and has since become a major pest in several mid-Atlantic states. Selected species Anomala albopilosa Anomala anoguttata Anomala cupripes Anomala binotata Anomala cavifrons Anomala delicata Anomala hualienensis Anomala flavipennis Anomala horticola Anomala inclinata Anomala innuba Anomala linwenhsini Anomala lucicola Anomala ludoviciana Anomala marginata Anomala oblivia Anomala orientalis Anomala undulata Anomala vitis Anomala wutaiensis See also List of Anomala species References External links Bugguide.net genus profile Rutelinae Taxa named by George Samouelle
2990128	https://en.wikipedia.org/wiki/Tortonian	Tortonian	Tortonian The Tortonian is in the geologic time scale an age or stage of the late Miocene that spans the time between 11.608 ± 0.005 Ma and 7.246 ± 0.005 Ma (million years ago). It follows the Serravallian and is followed by the Messinian. The Tortonian roughly overlaps with the regional Pannonian Stage of the Paratethys timescale of Central Europe. It also overlaps the upper Astaracian, Vallesian and lower Turolian European land mammal ages, the upper Clarendonian and lower Hemphillian North American land mammal ages and the upper Chasicoan and lower Huayquerian South American land mammal ages. Definition The Tortonian was introduced by Swiss stratigrapher Karl Mayer-Eymar in 1858. It was named after the Italian city of Tortona in the region Piedmont. The base of the Tortonian Stage is at the last common appearance of calcareous nanoplankton Discoaster kugleri and planktonic foram Globigerinoides subquadratus. It is also associated with the short normal polarized magnetic chronozone C5r.2n. A GSSP for the Tortonian has been established in the Monte dei Corvi section near Ancona (Italy). The top of the Tortonian (the base of the Messinian) is at the first appearance of the planktonic foram species Globorotalia conomiozea and is stratigraphically in the middle of magnetic chronozone C3Br.1r. Geologic history In 2020, geologists reported two newly-identified supervolcano eruptions associated with the Yellowstone hotspot track, including the region's largest and most cataclysmic event – the Grey's Landing super-eruption – which had a volume of at least 2,800 km3 and occurred around 8.72 Ma. References Notes Literature ; 2004: A Geologic Time Scale 2004, Cambridge University Press. ; 2005: The Global boundary Stratotype Section and Point (GSSP) of the Tortonian Stage (Upper Miocene) at Monte Dei Corvi, Episodes 28, p. 6-17. ; 1858: Versuch einer neuen Klassifikation der Tertiär-Gebilde Europa’s, Verhandlungen der Schweizerischen Naturforschenden Gesellschaft, Jahresversammlung 1857, p. 70–71 & 165–199. External links GeoWhen Database - Tortonian Neogene timescale, at the website of the subcommission for stratigraphic information of the ICS Neogene timescale at the website of the Norwegian network of offshore records of geology and stratigraphy 05 Miocene geochronology Geological ages
5377365	https://en.wikipedia.org/wiki/STS-126	STS-126	STS-126 was the one hundred and twenty-fourth NASA Space Shuttle mission, and twenty-second orbital flight of the Space Shuttle Endeavour (OV-105) to the International Space Station (ISS). The purpose of the mission, referred to as ULF2 by the ISS program, was to deliver equipment and supplies to the station, to service the Solar Alpha Rotary Joints (SARJ), and repair the problem in the starboard SARJ that had limited its use since STS-120. STS-126 launched on 15 November 2008 at 00:55:39 UTC from Launch Pad 39A (LC-39A) at NASA's Kennedy Space Center (KSC) with no delays or issues. Endeavour successfully docked with the station on 16 November 2008. After spending 15 days, 20 hours, 30 minutes, and 30 seconds docked to the station, during which the crew performed four spacewalks, and transferred cargo, the orbiter undocked on 28 November 2008. Due to poor weather at Kennedy Space Center, Endeavour landed at Edwards Air Force Base on 30 November 2008 at 21:25:09 UTC. Crew Crew notes Joan E. Higginbotham was originally scheduled to fly on STS-126, she was previously mission specialist 4 on STS-116. On 21 November 2007, NASA announced a change in the crew manifest due to Higginbotham's decision to leave NASA to take a job in the private sector. Stephen G. Bowen was originally assigned to STS-124 but was moved to STS-126 to allow Discovery to rotate Greg Chamitoff with Garrett E. Reisman. Mission payloads STS-126 was scheduled to be a sixteen-day mission with four spacewalks (EVA), largely dedicated to servicing and repair of the Solar Alpha Rotary Joints (SARJ). An additional docked day was added to the flight plan to give the crew more time to complete their tasks. The starboard SARJ had shown anomalous behavior since August 2007, and its use has been minimized pending diagnosis and repair. Both the port and starboard SARJs were serviced. In addition to lubricating both bearings, the remaining 11 trundle bearings in the starboard SARJ were replaced. Trundle bearing assembly No. 5, one of the 12 assemblies, was removed during an Expedition 16 EVA for further examination in December 2007. STS-126 included the Leonardo Multi-Purpose Logistics Module (MPLM) on its fifth spaceflight. Leonardo held over of supplies and equipment. Among the items packed into the MPLM were two new crew quarters racks, a second galley (kitchen) for the Destiny laboratory, a second Waste and Hygiene Compartment (WHC) rack (lavatory), the advanced Resistive Exercise Device (aRED), two water reclamation racks, spare hardware, and new experiments. Also included in Leonardo was the General Laboratory Active Cryogenic ISS Experiment Refrigerator, or GLACIER, a double locker cryogenic freezer for transporting and preserving science experiments. The shuttle also carried irradiated turkey, candied yams, stuffing and dessert for a special Thanksgiving meal at the station, as well as an Official Flight Kit with mementos for those who supported the astronauts and helped them complete their mission successfully. Also carried was a Lightweight MPESS Carrier (LMC) carrying a Flex Hose Rotary Coupler (FHRC) and returning a Nitrogen Assembly Tank from Quest for refurbishment. Educational outreach STS-126 carried the signatures of over 500,000 students that participated in the 2008 Student Signatures in Space program, jointly sponsored by NASA and Lockheed Martin. In celebration of Space Day last May 2008, students from over 500 schools signed giant posters, their signatures were scanned onto a disk, and the disk was flown on the STS-126 mission. The Student Signatures in Space project has been active since 1997, and has flown student signatures on seven other shuttle flights, starting with STS-86. Agricultural camera (AgCam) Also aboard STS-126 was the Agricultural Camera (AgCam) which was installed in the Destiny module and is used to assist farmers and provide educational opportunities for students around the country. Students and faculty at the University of North Dakota built the Agricultural Camera (AgCam), that was to be delivered and installed on the International Space Station. The students will operate the camera from their campus and work with NASA engineers and station astronauts to take visible and infrared light images of growing crops, grasslands, forests and wetlands in the Great Plains and Rocky Mountains regions. The information from AgCam provided data to agricultural producers in North Dakota and neighboring states, benefiting farmers and ranchers and providing ways for them to protect the environment. AgCam imagery also may assist in disaster management, such as flood monitoring and wild fire mapping. Cow embryos and pig cells in space STS-126 also flew the first bovine embryos as well as porcine embryonic stem cells on an American spacecraft for an experiment to evaluate effects of the environment of space on embryonic development. The project was a joint project of ZeroGravity Inc., University of Florida and USDA ARS. Mission background The mission marks: 155th NASA crewed space flight 124th Space Shuttle mission since STS-1 99th post-Challenger mission 11th post-Columbia mission 22nd flight of Endeavour 27th shuttle mission to the ISS 31st night launch Shuttle processing Space Shuttle Endeavour was moved from the Orbiter Processing Facility (OPF-2) at Kennedy Space Center to the Vehicle Assembly Building (VAB) on 11 September 2008. Rollout to launch pad 39B took place overnight on 18 September 2008 and was completed at 12:00 UTC on 19 September 2008. Endeavour was originally moved to launch pad 39B ahead of the normal schedule to be on standby as the Launch on Need (LON) flight for STS-125. In the event that something happened to Atlantis during its flight to service the Hubble Space Telescope, a rescue flight could be performed with Endeavour. With both Atlantis and Endeavour on the pads, it was the 18th time that two flight-ready orbiters were in position at both launch pads at the same time. On 29 September 2008, NASA announced that due to a problem with the Hubble telescope, they would be revising the manifest to postpone STS-125 until 2009, so a solution to the issue with the telescope could be integrated into the flight plan. This moved STS-126 to the next flight, so on 23 October 2008 Endeavour was moved from launch pad 39B to 39A. The payload for STS-126, including the MPLM Leonardo, arrived at launch pad 39A early on 22 October 2008. Mission timeline Launch preparations The countdown to launch began on 11 November 2008 and the crew flew in from Johnson Space Center (JSC) to the Kennedy Space Center to prepare for the launch. On 12 November 2008, Mission Management Team (MMT) Chairman LeRoy E. Cain announced that the MMT gave the official "go" for Endeavours launch on 13 November 2008 and Ferguson and Boe practiced landings in the Shuttle Training Aircraft (STA). Weather reports on 13 November 2008 gave a 70% chance of acceptable weather conditions for launch. 14 November (Flight day 1, Launch) Filling of the external tank with liquid hydrogen and liquid oxygen propellants started at 15:30 UTC on 14 November 2008. After suiting up into the launch and entry suits, the crew left the Operations and Checkout Building (O&C) in the Astrovan and arrived at the launch pad at 21:22 UTC. At 21:30 UTC, the crew began ingress into the orbiter, and by 22:25 UTC, all crewmembers were in their seats and performed communications checks with the ground control personnel. At 23:00 UTC, the closeout crew closed and locked Endeavours hatch, and the orbiter's cabin was pressurized in preparation for launch. Despite a last minute issue with the white room closeout door not being fully secured, NASA Launch Director Michael D. Leinbach polled the team, determined the door did not pose a hazard to the orbiter or crew, and told the crew "Good luck, Godspeed and have a happy Thanksgiving in orbit". Endeavour lifted off on time at 00:55:39 UTC. External tank separation occurred at 01:03 UTC. After reaching orbit, the crew began working through the post-insertion timeline, which included opening the orbiter's payload bay doors, deploying the Ku-band antenna, powering up and activating the shuttle robotic arm (Canadarm), and performing a burn of the Orbital Maneuvering System (OMS). 15 November (Flight day 2) The second day in space for the crew was devoted to completing the initial inspection of Endeavours heat shield. Using the shuttle's robotic arm (Canadarm) and the Orbiter Boom Sensor System (OBSS), the crew took detailed images of the exterior of the orbiter for the image analysis team to review. The crew also continued to prepare for docking with the station on 16 November 2008, by extending the docking ring, installing the centerline camera, and organizing the tools needed for rendezvous with the station. The crew also performed a checkout of the spacesuits that will be used for the spacewalks during the mission. During the Mission Management Team briefing, LeRoy E. Cain noted that upon initial review of the ascent imagery, a small piece of thermal blanket appeared to come loose under the left Orbital Maneuvering System (OMS) pod, but explained that the area is not in an area of concern, as it does not experience high heat during reentry. During the Mission Status briefing, lead Flight Director Mike Sarafin said that after having the crew focus the camera on the left OMS pod, it did not appear that there was any damage, but the image analysis team would take a closer look at the area. Two issues with the orbiter's Ku-band antenna were noted by Cain, although he stated they would not impact the mission. The antenna was not handing over from Ku to S-band automatically as it should, which meant that teams on the ground had to manually switch the antenna from Ku- to S-Band and back again. Sarafin noted that this was likely a software issue, and would not affect the crew on board, or the mission. The other issue had to do with the antenna's failure to "lock on" to satellite targets after being given the pointing data. Instead, the antenna was drifting, which meant that the teams on the ground would have to use an alternate method of pointing the antenna. There was a possibility that the shuttle crew would need to use a backup procedure during rendezvous with the station, but it was not a concern, and would not change the timeline, Cain noted. 16 November (Flight day 3) After waking up, the crew set to work preparing for the rendezvous and docking with the station. The orbiter performed a final burn of the engines at 19:27 UTC to refine the approach, and by 21:00 UTC, the shuttle was in position below the station to allow the station crew to photograph the underside of the orbiter. Ferguson guided the shuttle manually through the Rendezvous pitch maneuver (RPM) while station crew used and cameras to take high-resolution images of the thermal tiles on Endeavour. The images were downlinked to NASA's image analysis team to assist in the evaluation of the thermal protection system of the orbiter. After the RPM was complete, Ferguson guided the orbiter into a safe docking at 22:01 UTC, and the hatches were opened at 00:16 UTC. Upon entering the station, Ferguson joked "Hey, we figured we'd go for a 10-year anniversary party for the space station, so that's what we showed up for". Ferguson was referring to the 20 November 1998 launch of Zarya, the first component of the International Space Station. After the two crews exchanged greetings, they performed a safety briefing, and then set right to work, beginning transfers and preparing for robotic operations. At 02:50 UTC, Chamitoff and Magnus officially switched positions, with the swap of their Soyuz seatliners. Chamitoff joined the STS-126 crew as a mission specialist, and Magnus officially became the flight engineer 2 for Expedition 18. During the mission status briefing, LeRoy E. Cain stated that the image analysis team was still evaluating the ascent imagery, but that the vehicle looked very clean, and the only event that was seen on launch, the area under the left OMS pod, appeared to have been ice. The images taken during the flight day two survey showed that all of the thermal blankets in that area were intact, as were the tiles. Cain stated that the item did not strike the orbiter, it was the only event that the Mission Management Team was still evaluating, and that the orbiter was in good shape. Sarafin confirmed that the Ku-band antenna performed properly in radar mode, and docking was carried out without any problems with the antenna. 17 November (Flight day 4) Following the wake-up call, the two crews began the procedures to move the Leonardo MPLM out of the orbiter's payload bay to install it on the Earth-facing port of the Harmony module. Using the station's Canadarm2, Pettit and Kimbrough began maneuvering the container around 16:45 UTC, and by at 18:04 UTC it was locked in place. After performing leak checks, the hatch was opened at 23:43 UTC. The crews took air samples and examined the container for any signs of condensation or shifting of the contents during launch. The container had no issues, and transfer of cargo between the container and the station began shortly after the hatch was opened. The team also worked on experiments that were flown with Endeavour, including one that involves observing spiders and butterflies in space. The experiment from Florida, Texas and Colorado schoolchildren is being conducted to compare spider webs created in microgravity with those on Earth. The insects will be returned to Earth with the shuttle for additional study. Later in the day, the crew members reviewed spacewalk procedures to prepare for the first of the four planned EVAs. Piper and Bowen began the protocol known as the "campout" prior to their sleep period. Camping out consists of spending the night in the Quest joint airlock at lower air pressure (70.33 kPa (10.2 psi)) to lessen the time needed to acclimate to the environment in the spacesuits. During the Mission Management Team briefing, Cain confirmed that the orbiter's wing leading edge had been cleared, and that no focused inspection would be required. The time that was scheduled for that inspection on day six would instead be spent working on the station's new water reclamation unit. While the image analysis team was still reviewing the imagery from the day two inspection and RPM, Cain said the orbiter was "doing extremely well", and expected the image analysis team to clear it for re-entry within a day. Cain noted that the imagery from the external tank showed it to be extremely clean, with only three small areas of foam loss noted. During the Mission Status briefing, ISS Deputy Program Manager Kirk Shireman noted the upcoming ten-year anniversary of the International Space Station. Shireman reviewed the progress and advancements that have come from the project, and reviewed some of the major milestones. Thirty Progress vehicles have visited the station, seventeen Soyuz vehicles, twenty-seven space shuttles, and one Automated Transfer Vehicle (ATV). One hundred sixty-four people had visited the station from fourteen nations prior to STS-126, (167 once STS-126 docked) and on 20 November 2008, the tenth anniversary, Shireman said the station will have orbited the Earth 57,509 times, for a total distance of over . 18 November (Flight day 5) Following their post-sleep period, the crews set to work preparing for the first spacewalk of the mission. Stefanyshyn-Piper and Bowen were suited up and in the airlock ahead of schedule, and the EVA started at 18:09 UTC, with Piper becoming the first female Lead Spacewalker. While Piper was preparing to begin work on the SARJ, she noticed a significant amount of grease in her tool bag, "I think we had a grease gun explode in the large bag, because there's grease in the bag", Piper reported to Kimbrough, who was working inside the shuttle to help coordinate the EVA. Mission Control managers instructed Piper to clean up the grease using a dry wipe, and while she was doing the cleanup, one of the crew lock bags floated away. "I guess one of my crew lock bags was not transferred and it's loose", Piper told Kimbrough. The bag floated aft and starboard of the station, and did not pose a risk to the station or orbiter. After taking an inventory of the items inside the lost bag, managers on the ground determined that Bowen had all those items in his bag, and the two could share equipment. While it extended the EVA duration slightly, the major objectives were not changed, and all EVA tasks were accomplished. The estimated value of the lost tool bag was US$100,000. An amateur astronomer later observed the tool bag as it orbited the Earth prior to re-entering. It was not the first time that equipment had gotten away from spacewalkers, items lost in the past include tools, nuts and bolts, glue guns, cameras, cloths, and even a robotic arm. The United States Space Surveillance Network constantly monitors over 12,500 items in orbit around the Earth. During the Mission Status briefing, lead ISS Flight Director Ginger Kerrick noted that there was no way to know what caused the bag to come loose. "We don't know that this incident occurred because they forgot to tether something. We don't know if perhaps the hook just came loose inside the bag", Kerrick said. "You've got to remember, we are working with humans here and we are prone to human error. We do the best we can, and we learn from our mistakes". Kerrick noted that the team would be taking extra precautions to avoid any further problems with the grease guns, by attaching them to the outside of the bags instead of inside to prevent the plungers from being inadvertently activated. 19 November (Flight day 6) Flight day six was devoted to transfer operations, and the two crews worked through the morning to complete all the rack transfers. Magnus and Chamitoff successfully installed the two crew quarters racks into the Harmony node, and installed a rack with equipment to be returned to Earth into the MPLM. During the Mission Status briefing, Lead ISS Flight Director Ginger Kerrick noted that all the racks were now on station, and about 25% of the cargo transfers had been completed, which was slightly ahead of schedule. The two crews also began working on activating the Water Recovery System, so that samples of water from two areas could be taken and returned to Earth with Endeavour. The system's initial checkout was initiated, and water samples would be taken after several days of operation. Later in the day, the two crews reviewed procedures for the mission's second EVA, and Stefanyshyn-Piper and Kimbrough would sleep in the station's airlock as part of the pre-EVA campout procedure. 20 November (Flight day 7) On the tenth anniversary of the International Space Station, Stefanyshyn-Piper and Kimbrough successfully conducted the mission's second spacewalk. The EVA was 6 hours and 45 minutes in duration, and all tasks were accomplished without complications. Two crew equipment carts were relocated in preparation for the arrival of the final set of solar arrays, the station's robotic arm was lubricated, and the work on the starboard SARJ continued. Inside the station, crewmembers continued to transfer cargo from Leonardo to the station, items to be returned to Earth into the MPLM, and continued the activation of the Water Recovery System. 21 November (Flight day 8) Following the crew wake up call, the two crews set to work on the day's planned activities. Fincke and Magnus tested latches on the Exposed Facility Berthing Mechanism for the Japanese Kibo laboratory. Magnus continued with the installation of the Total Organic Carbon Analyzer (TOCA), while engineers on the ground worked through troubleshooting of the Urine Processor Assembly (UPA). The component initially ran on the evening of 20 November 2008, but shut itself down during that initial test, and shut down again the following morning after two hours of operations. Engineers were considering if the issue was a problem with the sensors, or with the centrifuge motor. At 17:10 UTC, Ferguson and Boe used the shuttle's engines to reboost the station's altitude, raising it by about to prepare for the next Progress arrival. The two crews also participated in the traditional Joint Crew News Conference, answering questions from reporters around the world, and took the traditional crew photo. Cargo transfers continued between the vehicles, and the crew was about 75% complete with all transfers to and from the MPLM. After a bit of off-duty time, the two crews participated in an EVA review, in preparation for the mission's third spacewalk. Piper and Bowen spent the night in the Quest airlock for the campout prior to the next day's spacewalk. 22 November (Flight day 9) After awakening, the two crews prepared for the mission's third EVA, which began at 18:01 UTC. The entire spacewalk was devoted to completing the cleaning, lubrication, removal and replacement of the trundle bearings assemblies in the starboard SARJ. The final trundle bearing assembly installation was deferred to the fourth EVA, but all other tasks scheduled were accomplished without any issues. Stefanyshyn-Piper's fifth EVA moved her to the twenty-fifth spot in cumulative EVA time with thirty-three hours, forty-two minutes. On the station, the crews continued to work on transfer operations, and continued work on the water reclamation system. During the Mission Status briefing, lead ISS Flight Director Ginger Kerrick noted that a sample was taken from the Water Processor Assembly that contained 10% urine and 90% condensate, and would be returned to the ground with the shuttle. Kerrick noted that if activation of the system continued on schedule, a sample from the potable water dispenser would be taken on flight day eleven (24 November 2008). The ground crew continued to troubleshoot the Urine Processor Assembly, looking at whether there is a sensor touching part of the system's centrifuge as it rotates, which might be causing it to slow down. 23 November (Flight day 10) The two crews continued transfer operations, and Finke and Pettit worked together to reconfigure the Urine Processing Assembly (UPA) to try to dampen any vibration that may be contributing to the unit's shutting down prematurely. The unit has continued to operate sporadically, shutting itself down after two to three hours of operations, and the engineers on the ground are still evaluating the possible causes and solutions. Managers on the ground would make a decision on 24 November 2008 on whether to extend Endeavours mission by one docked day, to help with the troubleshooting of the Water Recovery System (WRS). The Endeavour crew had several hours of off-duty time, and participated in media interviews. 24 November (Flight day 11) Following the wake-up call, the two crews got to work preparing for the mission's final spacewalk. Bowen and Kimbrough officially began the EVA at 18:24 UTC. Shortly before the spacewalk began, managers on the ground radioed up to the crew that the Mission Management Team had approved an extra docked day of operations for the crews, extending the mission to sixteen days. The extra time was being given to allow the crews more time to resolve the issues with the Urine Processing Assembly. The spacewalk successfully concluded after 6 hours and 7 minutes, bringing the total time spent in EVA activities for the mission to 26 hours, 41 minutes. 25 November (Flight day 12) The crews dedicated most of the day to completing the transfer of supplies from the space station to Endeavour and Leonardo. The starboard Solar Alpha Rotary Joint was automatically tracking the Sun for the first time in more than a year during a three-hour, two-orbit test that was initiated at 10:55 UTC. The Urine Processor Assembly completed its second full five-hour run. During the Mission Status briefing, International Space Station Program Manager Mike Suffredini noted that the water recycling system appeared to be functioning normally after the modifications performed by the crew on orbit. Additional water samples were taken, and the crew would be bringing home approximately six liters of sample water for extensive testing. The crew on the station would not be drinking any of the water until the engineers and scientists on the ground had a chance to thoroughly analyze the samples taken. Suffredini also noted that while the goal of the EVA activities to perform maintenance on the starboard SARJ was to allow it to operate "periodically", the initial test showed encouraging results, and the lubrication and other work done by the spacewalkers may allow for more routine operations than originally expected. It should be weeks before a more complete assessment could be given, the joint should need to be put through more testing, as well as analysis of the results from engineers on the ground, but Suffredini was encouraged by the initial results. 26 November (Flight day 13) Pettit and Kimbrough used the station's Canadarm2 to move Leonardo from the Harmony module and placed in the shuttle's cargo bay at 21:52 UTC. Stefanyshyn-Piper packed up equipment and supplies used for the four spacewalks and moved them to Endeavour for return, while Magnus continued work on the station's new regenerative life support system. She drained a condensate collection tank to create the optimum ratio of condensate and distillate from the Urine Processor Assembly (UPA), and gathered additional water samples for testing. 27 November (Flight day 14) In their final day of joint operations, the two crews had some off-duty time, spoke to reporters, and shared a Thanksgiving Day meal together. Following the meal, the crews worked on last minute transfers, and gathered in the Harmony node to bid farewell. The hatches between the two vehicles were closed 23:31 UTC, with the crew of Endeavour reviewing the procedures and tools they would use the next day for undocking, scheduled for 14:47 UTC. 28 November (Flight day 15) Endeavour undocked from the International Space Station at 14:47 UTC. The total docked time was 11 days, 16 hours, and 46 minutes, making it the second-longest docked shuttle mission to the station, after STS-123's 11 days, 20 hours and 36 minutes. Pilot Eric Boe maneuvered the shuttle through a flyaround inspection of the complex, but the final separation burn was delayed to avoid bringing the shuttle near the remains of a Russian Cosmos satellite that broke apart in March 2008. While the burn would have only brought them about from the debris, Flight Director Mike Sarafin noted during the Mission Status briefing that "Per the flight rules, it was the safe course of action to not perform that burn". The burn was instead completed at 23:23 UTC. After separating from the station, the crew of Endeavour conducted an inspection of the shuttle's heat shield with the robotic arm, Canadarm. 29 November (Flight day 16) Following the late inspection of Endeavours heat shield, the Mission Management Team officially cleared the orbiter for re-entry. The crew spent the day preparing for landing, performing inspections and checkout of the shuttle's flight control surfaces and reaction control system thrusters. Near the end of the crew's day, a Department of Defense satellite, Picosat, was deployed. The satellite tested two new types of photovoltaic solar cells, to determine their effectiveness for generating power. Due to a less than favorable forecast for Kennedy Space Center on 30 November 2008 that was not expected to improve by 1 December 2008, mission managers decided to call up Edwards Air Force Base for the first day of landing opportunities. There were two KSC opportunities, with two more opportunities for Edwards later in the day. If the first two opportunities at KSC were called off due to weather, Bryan Lunney, Entry Flight Director stated during the Mission Status Briefing that they would take the Edwards opportunities; the weather was not likely to improve, so there would be no reason to delay landing for a day. The forecast at KSC called for thunderstorms within of the landing site, as well as high crosswinds, both conditions that would violate the weather constraints for landing. 30 November (Flight day 17, Landing) After awakening, the crew of Endeavour got to work preparing for reentry. While working through the deorbit timeline, Entry Flight Director Bryan Lunney, after reviewing the weather, waved off the first KSC landing opportunity due to excessive crosswinds on the runway. After evaluating the weather, the second KSC landing opportunity was also waved off, as the weather was "no go" and forecasted "no go" per the landing weather requirements. Lunney continued to watch the weather for possible changes in Monday's weather forecast prior to making the decision whether to land at Edwards, or wait one day to get a Kennedy landing, but following further analysis of the projected weather in Florida for Monday, Lunney decided to take the first Edwards Air Force Base landing opportunity. The deorbit burn was initiated at 20:19 UTC, and the orbiter landed at Edwards Air Force Base at 21:25 UTC. STS-126 was the only mission to land on the temporary runway 04 at Edwards Air Force Base, as the main runway was completing refurbishment. The use of the temporary runway required new braking and rollout techniques that have never been used before, as the runway is shorter than the normal runway. This was the last landing at Edwards for Endeavour. Endeavour was returned to Florida on top of one of NASA's Shuttle Carrier Aircraft, arriving back at the Kennedy Space Center on 12 December 2008 after a three-day cross-country trip. Extravehicular activity (EVA) Four spacewalks were scheduled and completed during STS-126. The cumulative time in extravehicular activity during the mission was 26 hours and 41 minutes. Wake-up calls NASA began a tradition of playing music to astronauts during Project Gemini and have been using it to wake up a flight crew since Apollo 15. Each track is specially chosen, often by their families, and usually has a special meaning to an individual member of the crew, or is applicable to their daily activities. Contingency mission The Contingency Shuttle Crew Support mission which would have been launched in the event that Endeavour became disabled during STS-126 would have been performed by Discovery. It would have been a modified version of the STS-119 mission of Discovery, which would have involved the launch date being brought forward, but the goal would have been to carry STS-119's full payload and complete the mission as planned, in addition to rescuing the crew of STS-126. Media See also 2008 in spaceflight List of human spaceflights List of International Space Station spacewalks List of Space Shuttle missions List of spacewalks 2000–2014 Outline of space science Space Shuttle program References External links STS-126 Mission Page STS-126 Image Gallery STS-126 animations Space.com's STS-126 page Spaceflightnow.com's STS-126 page NASA SpaceFlight.com's STS-126 page collectSPACE.com's STS-126 page Slow scan TV timelapse animation of flyaround following undocking YouTube video of picosat deployment from the shuttle Space Shuttle missions Edwards Air Force Base Spacecraft launched in 2008 Spacecraft which reentered in 2008 Articles containing video clips
2613019	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%85%D0%B0	Смоліха	Смоліха — присілок у складі Орічівського району Кіровської області, Росія. Входить до складу Спас-Талицького сільського поселення. Населення становить 8 осіб (2010, 3 у 2002). Національний склад станом на 2002 рік — росіяни 100 %. Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Орічівського району Присілки Кіровської області
4940	https://en.wikipedia.org/wiki/Brass%20instrument	Brass instrument	Brass instrument A brass instrument is a musical instrument that produces sound by sympathetic vibration of air in a tubular resonator in sympathy with the vibration of the player's lips. Brass instruments are also called labrosones or labrophones, from Latin and Greek elements meaning 'lip' and 'sound'. There are several factors involved in producing different pitches on a brass instrument. Slides, valves, crooks (though they are rarely used today), or keys are used to change vibratory length of tubing, thus changing the available harmonic series, while the player's embouchure, lip tension and air flow serve to select the specific harmonic produced from the available series. The view of most scholars (see organology) is that the term "brass instrument" should be defined by the way the sound is made, as above, and not by whether the instrument is actually made of brass. Thus one finds brass instruments made of wood, like the alphorn, the cornett, the serpent and the didgeridoo, while some woodwind instruments are made of brass, like the saxophone. Families Modern brass instruments generally come in one of two families: Valved brass instruments use a set of valves (typically three or four but as many as seven or more in some cases) operated by the player's fingers that introduce additional tubing, or crooks, into the instrument, changing its overall length. This family includes all of the modern brass instruments except the trombone: the trumpet, horn (also called French horn), euphonium, and tuba, as well as the cornet, flugelhorn, tenor horn (alto horn), baritone horn, sousaphone, and the mellophone. As valved instruments are predominant among the brasses today, a more thorough discussion of their workings can be found below. The valves are usually piston valves, but can be rotary valves; the latter are the norm for the horn (except in France) and are also common on the tuba. Slide brass instruments use a slide to change the length of tubing. The main instruments in this category are the trombone family, though valve trombones are occasionally used, especially in jazz. The trombone family's ancestor, the sackbut, and the folk instrument bazooka are also in the slide family. There are two other families that have, in general, become functionally obsolete for practical purposes. Instruments of both types, however, are sometimes used for period-instrument performances of Baroque or Classical pieces. In more modern compositions, they are occasionally used for their intonation or tone color. Natural brass instruments only play notes in the instrument's harmonic series. These include the bugle and older variants of the trumpet and horn. The trumpet was a natural brass instrument prior to about 1795, and the horn before about 1820. In the 18th century, makers developed interchangeable crooks of different lengths, which let players use a single instrument in more than one key. Natural instruments are still played for period performances and some ceremonial functions, and are occasionally found in more modern scores, such as those by Richard Wagner and Richard Strauss. Keyed or Fingered brass instruments used holes along the body of the instrument, which were covered by fingers or by finger-operated pads (keys) in a similar way to a woodwind instrument. These included the cornett, serpent, ophicleide, keyed bugle and keyed trumpet. They are more difficult to play than valved instruments. Bore taper and diameter Brass instruments may also be characterised by two generalizations about geometry of the bore, that is, the tubing between the mouthpiece and the flaring of the tubing into the bell. Those two generalizations are with regard to the degree of taper or conicity of the bore and the diameter of the bore with respect to its length. Cylindrical vs. conical bore While all modern valved and slide brass instruments consist in part of conical and in part of cylindrical tubing, they are divided as follows: Cylindrical bore brass instruments are those in which approximately constant diameter tubing predominates. Cylindrical bore brass instruments are generally perceived as having a brighter, more penetrating tone quality compared to conical bore brass instruments. The trumpet, and all trombones are cylindrical bore. In particular, the slide design of the trombone necessitates this. Conical bore brass instruments are those in which tubing of constantly increasing diameter predominates. Conical bore instruments are generally perceived as having a more mellow tone quality than the cylindrical bore brass instruments. The "British brass band" group of instruments fall into this category. This includes the flugelhorn, cornet, tenor horn (alto horn), baritone horn, horn, euphonium and tuba. Some conical bore brass instruments are more conical than others. For example, the flugelhorn differs from the cornet by having a higher percentage of its tubing length conical than does the cornet, in addition to possessing a wider bore than the cornet. In the 1910s and 1920s, the E. A. Couturier company built brass band instruments utilizing a patent for a continuous conical bore without cylindrical portions even for the valves or tuning slide. Whole-tube vs. half-tube The resonances of a brass instrument resemble a harmonic series, with the exception of the lowest resonance, which is significantly lower than the fundamental frequency of the series that the other resonances are overtones of. Depending on the instrument and the skill of the player, the missing fundamental of the series can still be played as a pedal tone, which relies mainly on vibration at the overtone frequencies to produce the fundamental pitch. The bore diameter in relation to length determines whether the fundamental tone or the first overtone is the lowest partial practically available to the player in terms of playability and musicality, dividing brass instruments into whole-tube and half-tube instruments. These terms stem from a comparison to organ pipes, which produce the same pitch as the fundamental pedal tone of a brass instrument of equal length. Whole-tube instruments have larger bores in relation to tubing length, and can play the fundamental tone with ease and precision. The tuba and euphonium are examples of whole-tube brass instruments. Half-tube instruments have smaller bores in relation to tubing length and cannot easily or accurately play the fundamental tone. The second partial (first overtone) is the lowest note of each tubing length practical to play on half-tube instruments. The trumpet and horn are examples of half-tube brass instruments. Other brass instruments The instruments in this list fall for various reasons outside the scope of much of the discussion above regarding families of brass instruments. Alphorn (wood) Conch (shell) Didgeridoo (wood, Australia) Natural horn (no valves or slides—except tuning crooks in some cases) Jazzophone Keyed bugle (keyed brass) Keyed trumpet (keyed brass) Serpent (keyed brass) Ophicleide (keyed brass) Shofar (animal horn) Vladimirskiy rozhok (wood, Russia) Vuvuzela (simple short horn, origins disputed but achieved fame or notoriety through many plastic examples in the 2010 World Cup) Lur Valves Valves are used to change the length of tubing of a brass instrument allowing the player to reach the notes of various harmonic series. Each valve pressed diverts the air stream through additional tubing, individually or in conjunction with other valves. This lengthens the vibrating air column thus lowering the fundamental tone and associated harmonic series produced by the instrument. Designs exist, although rare, in which this behaviour is reversed, i.e., pressing a valve removes a length of tubing rather than adding one. One modern example of such an ascending valve is the Yamaha YSL-350C trombone, in which the extra valve tubing is normally engaged to pitch the instrument in B, and pressing the thumb lever removes a whole step to pitch the instrument in C. Valves require regular lubrication. A core standard valve layout based on the action of three valves had become almost universal by (at latest) 1864 as witnessed by Arban's method published in that year. The effect of a particular combination of valves may be seen in the table below. This table is correct for the core three-valve layout on almost any modern valved brass instrument. The most common four-valve layout is a superset of the well-established three-valve layout and is noted in the table, despite the exposition of four-valve and also five-valve systems (the latter used on the tuba) being incomplete in this article. Tuning Since valves lower the pitch, a valve that makes a pitch too low (flat) creates an interval wider than desired, while a valve that plays sharp creates an interval narrower than desired. Intonation deficiencies of brass instruments that are independent of the tuning or temperament system are inherent in the physics of the most popular valve design, which uses a small number of valves in combination to avoid redundant and heavy lengths of tubing (this is entirely separate from the slight deficiencies between Western music's dominant equal (even) temperament system and the just (not equal) temperament of the harmonic series itself). Since each lengthening of the tubing has an inversely proportional effect on pitch (Pitch of brass instruments), while pitch perception is logarithmic, there is no way for a simple, uncompensated addition of length to be correct in every combination when compared with the pitches of the open tubing and the other valves. Absolute tube length For example, given a length of tubing equaling 100 units of length when open, one may obtain the following tuning discrepancies: Playing notes using valves (notably 1st + 3rd and 1st + 2nd + 3rd) requires compensation to adjust the tuning appropriately, either by the player's lip-and-breath control, via mechanical assistance of some sort, or, in the case of horns, by the position of the stopping hand in the bell. 'T' stands for trigger on a trombone. Relative tube length Traditionally the valves lower the pitch of the instrument by adding extra lengths of tubing based on a just tuning: 1st valve: of main tube, making an interval of 9:8, a pythagorean major second 2nd valve: of main tube, making an interval of 16:15, a just minor second 3rd valve: of main tube, making an interval of 6:5, a just minor third Combining the valves and the harmonics of the instrument leads to the following ratios and comparisons to 12-tone equal tuning and to a common five-limit tuning in C: Tuning compensation The additional tubing for each valve usually features a short tuning slide of its own for fine adjustment of the valve's tuning, except when it is too short to make this practicable. For the first and third valves this is often designed to be adjusted as the instrument is played, to account for the deficiencies in the valve system. In most trumpets and cornets, the compensation must be provided by extending the third valve slide with the third or fourth finger, and the first valve slide with the left hand thumb (see Trigger or throw below). This is used to lower the pitch of the 1–3 and 1–2–3 valve combinations. On the trumpet and cornet, these valve combinations correspond to low D, low C, low G, and low F, so chromatically, to stay in tune, one must use this method. In instruments with a fourth valve, such as tubas, euphoniums, piccolo trumpets, etc. that valve lowers the pitch by a perfect fourth; this is used to compensate for the sharpness of the valve combinations 1–3 and 1–2–3 (4 replaces 1–3, 2–4 replaces 1–2–3). All three normal valves may be used in addition to the fourth to increase the instrument's range downwards by a perfect fourth, although with increasingly severe intonation problems. When four-valved models without any kind of compensation play in the corresponding register, the sharpness becomes so severe that players must finger the note a half-step below the one they are trying to play. This eliminates the note a half-step above their open fundamental. Manufacturers of low brass instruments may choose one or a combination of four basic approaches to compensate for the tuning difficulties, whose respective merits are subject to debate: Compensation system In the Compensation system, each of the first two (or three) valves has an additional set of tubing extending from the back of the valve. When the third (or fourth) valve is depressed in combination with another one, the air is routed through both the usual set of tubing plus the extra one, so that the pitch is lowered by an appropriate amount. This allows compensating instruments to play with accurate intonation in the octave below their open second partial, which is critical for tubas and euphoniums in much of their repertoire. The compensating system was applied to horns to serve a different purpose. It was used to allow a double horn in F and B to ease playing difficulties in the high register. In contrast to the system in use in tubas and euphoniums, the default 'side' of the horn is the longer F horn, with secondary lengths of tubing coming into play when the first, second or third valves are pressed; pressing the thumb valve takes these secondary valve slides and the extra length of main tubing out of play to produce a shorter B horn. A later "full double" design has completely separate valve section tubing for the two sides, and is considered superior, although rather heavier in weight. Additional valves Initially, compensated instruments tended to sound stuffy and blow less freely due to the air being doubled back through the main valves. In early designs, this led to sharp bends in the tubing and other obstructions of the air-flow. Some manufacturers therefore preferred adding more 'straight' valves instead, which for example could be pitched a little lower than the 2nd and 1st valves and were intended to be used instead of these in the respective valve combinations. While no longer featured in euphoniums for decades, many professional tubas are still built like this, with five valves being common on CC- and BB-tubas and five or six valves on F-tubas. Compensating double horns can also suffer from the stuffiness resulting from the air being passed through the valve section twice, but as this really only affects the longer F side, a compensating double can be very useful for a 1st or 3rd horn player, who uses the F side less. Additional sets of slides on each valve Another approach was the addition of two sets of slides for different parts of the range. Some euphoniums and tubas were built like this, but today, this approach has become highly exotic for all instruments except horns, where it is the norm, usually in a double, sometimes even triple configuration. Trigger or throw Some valved brass instruments provide triggers or throws that manually lengthen (or, less commonly, shorten) the main tuning slide, a valve slide, or the main tubing. These mechanisms alter the pitch of notes that are naturally sharp in a specific register of the instrument, or shift the instrument to another playing range. Triggers and throws permit speedy adjustment while playing. Trigger is used in two senses: A trigger can be a mechanical lever that lengthens a slide when pressed in a contrary direction. Triggers are sprung in such a way that they return the slide to its original position when released. The term "trigger" also describes a device engaging a valve to lengthen the main tubing, e.g. lowering the key of certain trombones from B to F. A throw is a simple metal grip for the player's finger or thumb, attached to a valve slide. The general term "throw" can describe a u-hook, a saddle (u-shaped grips), or a ring (ring-shape grip) in which a player's finger or thumb rests. A player extends a finger or thumb to lengthen a slide, and retracts the finger to return the slide to its original position. Examples of instruments that use triggers or throws Trumpet or cornet Triggers or throws are sometimes found on the first valve slide. They are operated by the player's thumb and are used to adjust a large range of notes using the first valve, most notably the player's written top line F, the A above directly above that, and the B above that. Other notes that require the first valve slide, but are not as problematic without it include the first line E, the F above that, the A above that, and the third line B. Triggers or throws are often found on the third valve slide. They are operated by the player's fourth finger, and are used to adjust the lower D and C. Trumpets typically use throws, whilst cornets may have a throw or trigger. Trombone Trombone triggers are primarily but not exclusively installed on the F-trigger, bass, and contrabass trombones to alter the length of tubing, thus making certain ranges and pitches more accessible. Euphoniums A euphonium occasionally has a trigger on valves other than 2 (especially 3), although many professional quality euphoniums, and indeed other brass band instruments, have a trigger for the main tuning slide. Mechanism The two major types of valve mechanisms are rotary valves and piston valves. The first piston valve instruments were developed just after the start of the 19th century. The Stölzel valve (invented by Heinrich Stölzel in 1814) was an early variety. In the mid 19th century the Vienna valve was an improved design. However many professional musicians preferred rotary valves for quicker, more reliable action, until better designs of piston valves were mass manufactured towards the end of the 19th century. Since the early decades of the 20th century, piston valves have been the most common on brass instruments except for the orchestral horn and the tuba. See also the article Brass Instrument Valves. Sound production in brass instruments Because the player of a brass instrument has direct control of the prime vibrator (the lips), brass instruments exploit the player's ability to select the harmonic at which the instrument's column of air vibrates. By making the instrument about twice as long as the equivalent woodwind instrument and starting with the second harmonic, players can get a good range of notes simply by varying the tension of their lips (see embouchure). Most brass instruments are fitted with a removable mouthpiece. Different shapes, sizes and styles of mouthpiece may be used to suit different embouchures, or to more easily produce certain tonal characteristics. Trumpets, trombones, and tubas are characteristically fitted with a cupped mouthpiece, while horns are fitted with a conical mouthpiece. One interesting difference between a woodwind instrument and a brass instrument is that woodwind instruments are non-directional. This means that the sound produced propagates in all directions with approximately equal volume. Brass instruments, on the other hand, are highly directional, with most of the sound produced traveling straight outward from the bell. This difference makes it significantly more difficult to record a brass instrument accurately. It also plays a major role in some performance situations, such as in marching bands. Manufacture Metal Traditionally the instruments are normally made of brass, polished and then lacquered to prevent corrosion. Some higher quality and higher cost instruments use gold or silver plating to prevent corrosion. Alternatives to brass include other alloys containing significant amounts of copper or silver. These alloys are biostatic due to the oligodynamic effect, and thus suppress growth of molds, fungi or bacteria. Brass instruments constructed from stainless steel or aluminium have good sound quality but are rapidly colonized by microorganisms and become unpleasant to play. Most higher quality instruments are designed to prevent or reduce galvanic corrosion between any steel in the valves and springs, and the brass of the tubing. This may take the form of desiccant design, to keep the valves dry, sacrificial zincs, replaceable valve cores and springs, plastic insulating washers, or nonconductive or noble materials for the valve cores and springs. Some instruments use several such features. The process of making the large open end (bell) of a brass instrument is called metal beating. In making the bell of, for example, a trumpet, a person lays out a pattern and shapes sheet metal into a bell-shape using templates, machine tools, handtools, and blueprints. The maker cuts out the bell blank, using hand or power shears. He hammers the blank over a bell-shaped mandrel, and butts the seam, using a notching tool. The seam is brazed, using a torch and smoothed using a hammer or file. A draw bench or arbor press equipped with expandable lead plug is used to shape and smooth the bell and bell neck over a mandrel. A lathe is used to spin the bell head and to form a bead at the edge of bell head. Previously shaped bell necks are annealed, using a hand torch to soften the metal for further bending. Scratches are removed from the bell using abrasive-coated cloth. Other materials A few specialty instruments are made from wood. Instruments made mostly from plastic emerged in the 2010s as a cheaper and more robust alternative to brass. Plastic instruments could come in almost any colour. The sound plastic instruments produce is different from the one of brass, lacquer, gold or silver. While originally seen as a gimmick, these plastic models have found increasing popularity during the last decade and are now viewed as practice tools that make for more convenient travel as well as a cheaper option for beginning players. Ensembles Brass instruments are one of the major classical instrument families and are played across a range of musical ensembles. Orchestras include a varying number of brass instruments depending on music style and era, typically: two to three trumpets two to four French horns two tenor trombones one bass trombone one tuba Baroque and classical period orchestras may include valveless trumpets or bugles, or have valved trumpets/cornets playing these parts, and they may include valveless horns, or have valved horns playing these parts. Romantic, modern, and contemporary orchestras may include larger numbers of brass including more exotic instruments. Concert bands generally have a larger brass section than an orchestra, typically: four to six trumpets or cornets four French horns two to four tenor trombones one to two bass trombones two to three euphoniums or baritone horns two to three tubas British brass bands are made up entirely of brass, mostly conical bore instruments. Typical membership is: one soprano cornet nine cornets one flugelhorn three tenor (alto) horns two baritone horns two tenor trombones one bass trombone two euphoniums two E tubas two B tubas Quintets are common small brass ensembles; a quintet typically contains: two trumpets one horn one trombone one tuba or bass trombone Big bands and other jazz bands commonly contain cylindrical bore brass instruments. A big band typically includes: four trumpets four tenor trombones one bass trombone (in place of one of the tenor trombones) Smaller jazz ensembles may include a single trumpet or trombone soloist. Mexican bandas have: three trumpets three trombones two alto horns, also called "charchetas" and "saxores" one sousaphone, called "tuba" Single brass instruments are also often used to accompany other instruments or ensembles such as an organ or a choir. See also Wind instruments Drum and bugle corps (modern) Pitch of brass instruments Horn section Brass instrument valve List of brass instrument makers References External links Brass Instruments Information on individual Brass Instruments The traditional manufacture of brass instruments, a 1991 video (RealPlayer format) featuring maker Robert Barclay; from the web site of the Canadian Museum of Civilization. The Orchestra: A User's Manual – Brass Brassmusic.Ru – Russian Brass Community Acoustics of Brass Instruments from Music Acoustics at the University of New South Wales Early Valve designs, John Ericson 3-Valve and 4-Valve Compensating Systems, David Werden Metallic objects
3083448	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%20%D0%90%D1%80%D0%BC%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B3%20%28%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%29	Джо Армстронг (програміст)	Джо Армстронг (програміст) Джо Армстронг — британський науковець в галузі інформаційних технологій, один з творців функційної мови програмування Erlang, також відомий своїми розробками в області відмовостійких розподілених систем. Мова Erlang була створена в 1986 році в лабораторії компанії Ericsson спільно з Робертом Вірдінгом (Robert Virding) і Майком Вільямсом (Mike Williams), і в 1998 році переведена в розряд відкритих проєктів. Завдяки початковій орієнтації на створення застосунків для паралельної обробки запитів в режимі реального часу мова набула поширення в таких областях як телекомунікації, банківські системи, електронна комерція, комп'ютерна телефонія і організація миттєвого обміну повідомленнями. Публікації 2007. Programming Erlang: Software for a Concurrent World. Pragmatic Bookshelf ISBN 978-1934356005. 2013. Programming Erlang: Software for a Concurrent World. Second edition. Pragmatic Bookshelf ISBN 978-1937785536. Примітки Посилання Erlang and other stuff — Joe Armstrong's current blog Armstrong on Software — Joe Armstrong's old weblog Joseph Leslie Armstrong — Prof. Armstrong's home page at KTH Joe Armstrong home page at the Swedish Institute of Computer Science Британські інформатики Випускники Лондонського університету Розробники мов програмування Уродженці Борнмута
365046	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B4%D0%B0	Тійода	Тійода Топоніми Тійода — особливий район Токіо в Японії. Тійода — містечко в Японії, у префектурі Ґумма. Тійода — колишнє містечко в Японії, у префектурі Ібаракі. Складова сучасного міста Касуміґаура. Тійода — колишнє містечко в Японії, у префектурі Тіба. Складова сучасних міст Йоцукайдо і Сакура. Тійода — колишнє містечко в Японії, у префектурі Хіросіма. Складова сучасного міста Кіта-Хіросіма. Тійода — традиційна назва багатьох місцевостей в японських населених пунктах. Інше Тійода — японський авіаносець часів Другої світової війни типу «Тітосе». Тійода — перший японський броненосний крейсер, брав участь у російсько-японській війні.
7319726	https://en.wikipedia.org/wiki/Broadmouth%20catshark	Broadmouth catshark	Broadmouth catshark The broadmouth catshark (Apristurus macrostomus) is a rare catshark of the family Scyliorhinidae, the holotype and only specimen of which was taken from off Zhujiang in the South China Sea, at a depth of 913 m. Its length is around 38 cm. The broadmouth catshark's reproduction is oviparous. Considering the species is not well known, the threats are not known either but may be deepwater fisheries. References Apristurus macrostomus Chu, Meng & Li, 1985 broadmouth catshark Marine fish of Southeast Asia South China Sea Taxa named by Meng Qing-Wen Taxa named by Chu Yuan-Ting Taxa named by Li Sheng (ichthyologist) broadmouth catshark
19901065	https://en.wikipedia.org/wiki/Nowe%20Czernice	Nowe Czernice	Nowe Czernice is a village in the administrative district of Gmina Czernice Borowe, within Przasnysz County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. References Nowe Czernice
1455233	https://en.wikipedia.org/wiki/Kakanj	Kakanj	Kakanj is a town and municipality located in Zenica-Doboj Canton of the Federation of Bosnia and Herzegovina, an entity of Bosnia and Herzegovina. As of 2013, the town has a population of 11,796 inhabitants, with 38,937 inhabitants in the municipality. It is situated in central Bosnia and Herzegovina, north of Visoko and southeast of Zenica. It was built along the slopes of wide hills on either side of the Zgošća river. History Neolithic artifacts have been found in Obre, a nearby village. Thus, whole culture that covered central Bosnian river basins was named Kakanj culture. Settlements in the region are very ancient and contain historical landmarks of the early Bosnian state. Kraljeva Sutjeska, a Franciscan monastery, is of particular historical note. Near the monastery is Bobovac, scene of the last stand of Bosnian Queen Katarina Kosača and medieval residence of Bosnian kings. In Kraljeva Sutjeska is one of the oldest mosques in Bosnia, built by order of Sultan Mehmed II the Victorious during his expedition to Bosnia and conquest of Bobovac. The Kakanj area enjoyed a renaissance during the rule of the Kotromanić dynasty. One of the most beautiful tombs ever found in Bosnia, with a carving of a hunting cavalier, was found in Kakanj; it is currently displayed in the botanic garden of The State Museum in Sarajevo. Kakanj was first mentioned 1468 as settlement with 90 houses. Coal mine Kakanj was founded in 1900 under Austro-Hungarian rule around a developing coal mine, which began production in 1902. In the next hundred years, Kakanj developed organically without any urban planning, initially around the coal mine, and later along the banks of the Zgošća and Bosna rivers. Bosnian War (1992–95) The situation in Kakanj at the beginning of the Bosnian War was rather quiet, confronted with the frontlines in the area of Zavidovići. The town was in the middle of the Bosnian government-controlled territory, along the communication path with Zenica. Most of the Serb minority soon left the town, while Bosniak refugees from Serb-controlled towns arrived. Between March and June 1994, Croats and Bosniaks signed the Washington Agreement, forming the Federation of Bosnia-Herzegovina. The situation in Kakanj improved, but refugees did not came back. Health and sanitation conditions were poor; a hepatitis epidemic was recorded in 1994. Food Security was under control, thanks to humanitarian aid, even though the overall prices remained prohibitive and most of the families survived with company-organized distribution and kitchen gardens. Almost all productive activities were stopped. Post-war On 29 September 1999, the High Representative (OHR) Wolfgang Petrisch removed from office the mayor of Kakanj, Kemal Brodilija, for obstructing the implementation of the Dayton Agreements and pursuing an extra-legal agenda. Settlements The municipality consists of following settlements: Alagići • Bastašići • Bašići • Bičer • Bijele Vode • Bijelo Polje • Bilješevo • Bistrik-Crkvenjak • Bištrani • Bjelavići • Bosna • Brežani • Brnj • Brnjic • Bukovlje • Crnač • Čatići • Danci • Desetnik • Doboj • Donja Papratnica • Donji Banjevac • Donji Kakanj • Donji Lučani • Dračići • Drijen • Dubovo Brdo • Dumanac • Gora • Gornja Papratnica • Gornji Banjevac • Gornji Lučani • Govedovići • Gradac • Groce • Halinovići • Haljinići • Hausovići • Hodžići • Hrasno • Hrastovac • Ivnica • Javor • Jehovina • Jerevice • Jezero • Kakanj • Karaula • Karaulsko Polje • Klanac • Kondžilo • Koprivnica • Kraljevska Sutjeska • Krševac • Kučići • Kujavče • Lipnica • Lučići • Lukovo Brdo • Marijina Voda • Miljačići • Mioči • Modrinje • Mramor • Nažbilj • Obre • Papratno • Pavlovići • Pedići • Podbjelavići • Podborje • Poljani • Poljice • Pope • Popržena Gora • Ratanj • Ribnica • Ričica • Rojin Potok • Saranovići • Sebinje • Semetiš • Seoce • Slagoščići • Slapnica • Slivanj • Slivnice • Sopotnica • Starposle • Subotinje • Termoelektrana • Teševo • Tičići • Tršće • Turalići • Turbići • Varalići • Veliki Trnovci • Viduša • Vrtlište • Vukanovići • Zagrađe • Zgošća • Zlokuće • Željeznička Stanica Kakanj • Živalji. Demographics {\| border="1" cellpadding="7" cellspacing="0" style="margin: 10px 0 10px 25px; background: #f9f9f9; border: 1px #AAA solid; border-collapse: collapse; font-size: 85%; float: center;" \|- style="background: #E9E9E9" \|colspan ="7" style="background: bgcolor="#F28500" \| Population of Kakanj municipality \|- \| style="background: bgcolor="#F5DEB3" \| year of census \| style="background: bgcolor="#C2B280" \| 2013 \| style="background: bgcolor="#C2B280" \| 1991. \| style="background: bgcolor="#C2B280" \| 1981. \| style="background: bgcolor="#C2B280" \| 1971. \|- \| style="background: bgcolor="#228B22" \| Bosniaks \|32,341 (86,4%) \|30,528 (54,56%) \|27,393 (52,55%) \|25,142 (52,84%) \|- \| style="background: bgcolor="#4169E1" \| Croats \|2,973 (7,9%) \|16,556 (29,59%) \|16,016 (30,72%) \|15,479 (32,53%) \|- \| style="background: bgcolor="#FF0000" \| Serbs \|281 (0,8%) \|4,929 (8,80%) \|5,182 (9,94%) \|6,233 (13,10%) \|- \| style="background: bgcolor="#C71585" \| Yugoslavs \| \|2,554 (4,56%) \|2,298 (4,40%) \|301 (0,63%) \|- \| style="background: bgcolor="#CC7722" \|others and unknown \|1,846 (4,9%) \|1,383 (2,47%) \|1,238 (2,37%) \|425 (0,89%) \|- \|style="background: bgcolor="#F5DEB3" \|total\|37,441\|55,950\|52,127\|47,580\|} In the census of 1991, the town of Kakanj itself had 12,008 inhabitants. Ethnic structure by settlements, 1991 censusAbsolute ethnic majority:Relative ethnic majority:''' Sport Football club FK Rudar Kakanj Volleyball club OK Kakanj Basketball club KK Kakanj Notable people Aida Redžepagić, photographer Amar Jašarspahić, Bosnian singer Amel Tuka, middle-distance runner and World Championships silver medalist Denial Ahmetović, singer Kornelija Kvesić, basketball player Dženan Čišija, Swedish politician Mladen Bartulović, footballer Sasa Palamarevic, water polo player See also 1934 Kakanj mine disaster 1965 Kakanj mine disaster References External links kakanj.com.ba Populated places in Kakanj
2266016	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%28%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%29	Михайлопільський (ботанічна пам'ятка природи)	Михайлопільський (ботанічна пам'ятка природи) Михайлопільський (Михайлопільський яр) — ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Об'єкт розташований на території Березівського району Одеської області, на захід від села Михайлополь. Площа 5,5 га. Статус надано згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.1984 року № 139. Перебуває у віданні ДП «Ширяївське лісове господарство». Територія пам'ятки природи охоплює яр, на схилах якого ростуть рідкісні для Одеської області рослини, зокрема: горицвіт весняний, пізньоцвіт анкарський, валеріана лікарська, проліска дволиста, сон чорніючий, а також шафран сітчастий, астрагал шерстистоквітковий і ковила Лессінга — види, занесені до «Червоної книги України». Джерела Список територій чи об'єктів ПЗФ Одеської області Примітки Ботанічні пам'ятки природи Одеської області Природоохоронні об'єкти, засновані 1984 Коноплянська сільська громада Михайлопіль засновані в Одеській області 1984
299409	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2	Петьків	Петьків — село в Чернігівській області України. Входить до складу Талалаївської селищної громади. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. До 2020 року було підпорядковане Рябухівській сільській раді. Населення — 102 особи, площа — 0,362 км². Примітки Села Чернігівської області Населені пункти Прилуцького району
25948316	https://en.wikipedia.org/wiki/%C3%81ngel%20Mar%C3%ADa%20Villar	Ángel María Villar	Ángel María Villar Llona (born 21 January 1950) is a Spanish former professional footballer who played as a midfielder. After having represented Athletic Bilbao for one decade (appearing in more than 350 official matches and scoring 11 goals), he went on to serve as president of the Spanish Football Federation for almost 30 years. Villar was a Spain international in the 70s. Club career Villar was born in Bilbao, Biscay, and emerged through the youth ranks of local Athletic Bilbao, going on to make his senior debut in amateur football on loan, after which he returned in 1971. He was an undisputed starter in nine of his ten seasons with the Basque side, helping them to two Copa del Rey finals and winning the 1973 edition. In March 1974, during a 0–0 La Liga home draw against FC Barcelona, Villar elbowed opposing superstar Johan Cruyff, as the Dutch was subject to severe man-marking by several Athletic players. He eventually received a four-match ban for his actions, but the pair later reconciled, and Villar retired seven years later with 361 competitive appearances for his main club. International career Villar played 22 times for Spain, scoring three goals. His debut came on 17 October 1973 in a 0–0 friendly with Turkey, in Istanbul. On 9 December 1979, his last cap, Villar helped the nation to qualify for UEFA Euro 1980, scoring in a 3–1 win in Cyprus. He did not participate, however, in any major international tournament. Villar also represented the unofficial Basque Country team. Post-retirement In 1979, still as an active player, Villar majored in law, and would practice the activity during the following years, which he accumulated with several posts in the footballing hierarchies – he was one of the founders of the Association of Spanish Footballers in 1978. Having already worked in the Royal Spanish Football Federation under president José Luis Roca, Villar was elected his successor in 1988. He was in charge as the national team won the 2010 FIFA World Cup as well as the 2008 and 2012 European Championships. Villar also occupied several roles within UEFA and FIFA, being named the organizations' vice president, respectively in 1992 and 2002. Following Spain's controversial exit at the 2002 FIFA World Cup, he left his post at the latter, but was immediately named, amongst others, for the presidency of the Referees' Committee; also that year, he was named for that position at UEFA. Villar led the unsuccessful Spain and Portugal 2018 World Cup bid. On 16 February 2012, he was elected for his seventh term at the helm of the Spanish Federation, remaining in office until 2016. Following the suspension of Michel Platini in October 2015, Villar became UEFA's acting president. The following month, he was fined 25,000 Swiss francs and warned by the FIFA Ethics Committee for failing to cooperate with the investigation into the bidding process of the 2018 World Cup. On 18 July 2017, Villar was arrested on suspicion of embezzling funds. Nine days later, he resigned from his post at both FIFA and UEFA. Personal life Villar's niece, María Villar Galaz, was kidnapped and murdered in Toluca, Mexico in September 2016. Honours Athletic Bilbao Copa del Rey: 1972–73; runner-up: 1976–77 UEFA Cup runner-up: 1976–77 References External links 1950 births Living people Spanish men's footballers Footballers from Bilbao Men's association football midfielders La Liga players Athletic Bilbao footballers CD Getxo players Spain men's amateur international footballers Spain men's international footballers Basque Country men's international footballers Association football executives Presidents of the Spanish Football Federation Members of the UEFA Executive Committee Presidents of UEFA
4115191	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%9E%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5	Усть-Озерне	Усть-Озерне — село у складі Верхньокетського району Томської області, Росія. Входить до складу Катайгинського сільського поселення. Населення Населення — 6 осіб (2010; 12 у 2002). Національний склад (станом на 2002 рік): росіяни — 59 % селькупи — 33 % Джерела Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Верхньокетського району Села Томської області
640795	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%82%D0%BB%D1%8E%20%28%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%94%29	Шатлю (Альє)	Шатлю (Альє) Шатлю — муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь-Рона-Альпи, департамент Альє. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 320 км на південь від Парижа, 70 км на північний схід від Клермон-Феррана, 55 км на південний схід від Мулена. Історія До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Овернь. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Овернь-Рона-Альпи. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році у муніципалітеті числилось 58 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 124,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача. Сусідні муніципалітети Посилання Шатлю на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Альє Примітки Муніципалітети департаменту Альє
30520600	https://en.wikipedia.org/wiki/Akuressa%20Divisional%20Secretariat	Akuressa Divisional Secretariat	Akuressa Divisional Secretariat is a Divisional Secretariat of Matara District, of Southern Province, Sri Lanka. References Divisional Secretariats Portal Divisional Secretariats of Matara District
47295446	https://en.wikipedia.org/wiki/Open%20water%20swimming%20at%20the%202015%20World%20Aquatics%20Championships%20%E2%80%93%20Women%27s%2010%20km	Open water swimming at the 2015 World Aquatics Championships – Women's 10 km	Open water swimming at the 2015 World Aquatics Championships – Women's 10 km The Women's 10 km competition of the open water swimming events at the 2015 World Aquatics Championships was held on 28 July 2015. Results The race was started at 12:00. References Women's 10 km World Aquatics Championships 2015 in women's swimming
25384919	https://en.wikipedia.org/wiki/Masha%20Rasputina	Masha Rasputina	Masha Rasputina (Russian: Маша Распутина, born Alla Nikolayevna Ageeva, Russian: Алла Николаевна Агеева) is a Russian pop singer, who went through her peak of popularity in the 1990s and 2000s. In 2003, she scored her biggest hit, "Roza chaynaya" (Russian: Роза чайная, meaning "Tea rose"), a duet with Philipp Kirkorov. Early life Rasputina was born in Inskoy, Kemerovo Oblast in 1964 as the daughter of an employee of the local power station and an Odessa-born hydriologist. As a child, Rasputina moved to the village of Urop, where she lived with her paternal grandparents. Following her parents footsteps, Rasputina initially applied for a technical course, but dropped out as she preferred to immerse herself in music. She then moved to Moscow, taking part in multiple auditions, with different outcomes. Eventually, she was employed as an ensemblist in a Moscow ensemble and decided to pick up studies at the Kemerovo State University of Culture and Arts. She graduated from the university and pursued a second degree at the Tver Musical School in choir conducting, which she completed in 1988. Career Rasputina moved to Moscow following her education and tried breaking into the Soviet musical scene. With the song "Igray muzykant", she debuted on the Soviet television programme Morning post. Here, she started singing under the pseudonym Masha Rasputina, which was advised to her by a friend. She recorded her first album Gorodskaya sumasshedshaya in 1991. Among one of her first large breakthrough performances was a duet with Vyacheslav Dobrynin during the 1991 version of Pesnya goda. After her fame rose in the newborn Russia in the early 1990s, Rasputina decided that she wanted to break through abroad with an album with Russian-language chansons called I was born in Siberia. The album did not chart anywhere abroad, but was commercially successful within Russia and other Russian-speaking areas. The song "Ty menya ne budi", from the eponymous album, featured in Pesnya goda. Rasputina decreased her concert activities around 1999 to give birth to her second child in 2000. In 2003, she started collaborating heavily with Philipp Kirkorov. Their first single together, "Roza chaynaya" became one of the largest hits in the country in that year. Another duet "Dzhalma" performed well on the charts as well. That same year, she released her most successful album Roza chaynaya. A next solo single of hers, "Mechty", also achieved popularity. In that time, Masha Rasputina toured the country and took part in many television recordings, most notably Fabrika Zvyozd, in which she guest performed alongside several participants. In 2007, during a performance on that show, she fell backwards on the stage. The performance was only shown in the Krasnoyarsk version of the broadcast as it was cut out for the broadcast in all other time zones as of the country. After a last hit duet with Kirkorov, "Proshay", in 2007, her fame started to decline and appearances in public started to decrease. In 2011, she announced her withdrawal from the big stage, vowing to only perform at smaller events. In 2015, she released the single "Zhyoltye list'ya". Image During the peak in her career, Rasputina was known for her over-the-top, husky vocal style, fiery stage persona and flamboyant, somewhat controversial image with the emphasis on grotesque sexuality and crude, ‘common girl’ manners. Komsomolskaya Pravda regarded her as one of the sex symbols of the 1990s. She was also known for her crude off-stage behaviour, using foul language at multiple occasions. In a 2021 interview, Rasputina said that her image was part of the showbusiness culture of that time, which was expecting "youthfulness, energy and mischief", but that it never contained vulgarity or filth in her eyes. Personal life Masha Rasputina married her producer Vladimir Yermmakov. From this marriage, Rasputina's eldest daughter, Lidiya was born in 1985. Yermakov and Rasputina divorced in the late 1990s. In 1999, Rasputina married her second husband, producer Viktor Zakharov. Her second daughter, Mariya, was born a year later. Discography Albums Городская сумасшедшая (A Town's Mad Girl, 1991) Я родилась в Сибири (I Was Born in Siberia, 1993) Синий понедельничек (Blue Monday, 1994) Я была на Венере (I Visited Venus, 1995) Ты меня не буди (Don't Wake Me Up, 1999) Поцелуй меня при всех (Kiss Me in Public, 2000) Живи, страна! (Live, My Country, 2001) Роза чайная (Rose Tea Room, 2003) Маша Распутина. The Best (The Best of Masha Rasputina, compilation, 2008) Singles References External links Official site 1965 births Living people People from Kemerovo Oblast Russian women singers Russian pop singers Winners of the Golden Gramophone Award
4872150	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%94%D1%87%D1%87%D1%8F%20%28%D0%9F%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Порєччя (Псковський район)	Порєччя (Псковський район) Порєччя — присілок в Псковському районі Псковської області Російської Федерації. Населення становить 12 осіб. Входить до складу муніципального утворення Карамишевська волость. Історія Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Карамишевська волость. Населення Примітки Населені пункти Псковського району
788288	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C-%D0%B5-%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%90%D0%B2%D1%96-%D0%B4%D0%B5-%D0%A4%D1%8E%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8C%D1%94%D1%80	Боннвіль-е-Сент-Аві-де-Фюмадьєр	Боннвіль-е-Сент-Аві-де-Фюмадьєр — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Дордонь. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 480 км на південь від Парижа, 55 км на схід від Бордо, 60 км на південний захід від Періге. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 117 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 301,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Посилання Боннвіль-е-Сент-Аві-де-Фюмадьєр на сайті французького Національного інституту географії Див. також Список муніципалітетів департаменту Дордонь Примітки Муніципалітети департаменту Дордонь
3247940	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BC%D0%B8	Азербайджанський державний театр пантоміми	Азербайджанський державний театр пантоміми (азерб. Azərbaycan Dövlət Pantomim Teatrı) — це перший театр пантоміми в історії театрального мистецтва Азербайджану . Історія 16 травня 1994 року був створений Державний театр пантоміми як Театр-студія пантоміми «Збіговисько божевільних» і здійснював діяльність при Театрі юного глядача. Головним режисером театру є Бахтіяр Ханизаде. Він тісно співпрацював зі студентами Азербайджанського державного університету культури і мистецтв та вибрав з них тих, яких він вважав придатними для створення піонерської театральної студії в Азербайджані. Протягом наступних 11 років театр базувався в будівлі Театру юних глядачів, поки не перемістився в будівлю кінотеатру «Шафаг». У 2000 році театр-студія «Збіговисько божевільних» отримав статус державного театру. У 2009 році трупа театру гастролювала в 12 країнах, до їх репертуару входили 24 п'єси як місцевих, так і зарубіжних драматургів. У травні 2019 року урочисто відзначалось 25-річчя театру. За цей час чимало акторів театру стали відомими: Народний артист Азербайджану Парвіз Мамедрзаев, заслужені артисти Ельман Рафієв, Наргіле Гарибова, Бахруз Ахмедлі, Сабіна Гаджиєва, актори Нурлан Рустамов, Сабіра Гасанова, Солмаз Бадалова, Лейла Атаева та інші. Азербайджанський державний театр пантоміми брав участь в понад 35 зарубіжних та місцевих театральних фестивалях. Вистави Бахтіяр Ханизаде — «Лихо та людина» Заур Зейналов — «Маска» Антуан де Сент-Екзюпері — «Маленький принц» «Мангурт» за мотивами твору Чингіза Айтматова Бахруз Ахмедлі. «Трагедія і людина» (дитячий спектакль) Бахтіяр Ханизаде «Не забудемо» Джейхун Дадашов. «Я та я» Абдулла Шаїг. «Тиг-тиг» (дитячий спектакль) Бахруз Ахмедлі. «Ора-бура» Наргіле Гурбанова, Джейхун Дадашов. «Катарсис» Бахруз Ахмедлі. «Трагедія і людина» «Делі Домрул» за мотивами дастана «Китаби Діда Горгуд» Примітки Посилання Офіційний сайт театру Театри Баку Театри, засновані 1994 Споруди Баку
27981562	https://en.wikipedia.org/wiki/Croom%20Castle	Croom Castle	Croom Castle Croom or Crom Castle, also called the Castle of Crom, is a historic castle in the town of Croom, County Limerick, that is notable for its occupation as one of the principal residences of the Kildare branch of the FitzGerald dynasty. Their ancient war cry and motto "Crom a Boo", or in Irish "Crom Abú" or "Crom forever", comes from the strategic fortress. Before the FitzGeralds it was the site of an earlier fortress of the O'Donovans. It is located on a strategic bend in the River Maigue, hence the name Cromadh, or "bend in the river". O'Donovan fortress The territory in which Croom lies was up until the period of the Norman invasion of Ireland the domain of the ancient Uí Cairpre Áebda (Cairbre Eva), of whom the O'Donovans were the leading family. The Ui Chairpre were a member of the larger regional kingdom of the Uí Fidgenti, the remains of which were at this point sandwiched between the Kingdom of Desmond to the south and Kingdom of Thomond to the north, rivals of each other. The Uí Fidgenti were pressured by Domnall Mór Ua Briain in 1178, but some O'Donovans remained in the area, and according to Samuel Lewis in his 1837 Topographical Description of Ireland, one Dermot O'Donovan erected the first known fortress at Croom sometime during the reign of John of England, or perhaps shortly before. According to Lewis this was to secure the country which they had recently taken from the MacEnirys (their Ui Fidgheinte kinsmen). But the lineage of the O'Donovans is associated with Croom much earlier: in a manuscript dating from the 1130s, where they are mentioned in the Caithréim Chellacháin Chaisil. In this instance, an O'Donovan ancestor, Uaithne mac Cathail (circa 960 a.d.), is mentioned and associated with Cromadgh, the spelling for Croom in use in the mid-12th century. Some O'Donovan oral traditions note that the O'Donovans of Carbery are descended from Crom Ua Donnabáin (died 1254), noted in annals as Ancrom, or "The Bent", and also associate him with the building of the Castle of Croom, but this association of Ancrom with the Castle of Croom based on the similarities in name and spelling has been discredited repeatedly. An early account from around 1690 does not mention a builder of the castle by name: One branch of the O'Donovans and a remnant of the UI-Fidgheinte has been resident in Croom almost continuously for more than eight centuries, with their current farm being held for more than four centuries, but have not occupied the tower castle since the Earls of Kildare established their residence there. It is believed that the tower castle was built in the early 13th century, following earlier attacks on the town. One such attack was noted in 1151, when a great predatory excursion was made by Ruaidhri, son of Toirdhealbhach Ua Conchobhair, into Thomond, and he carried away many cows, and burned Cromadh. Today, the castle is little more than a large, undistinguished ruin. Two walls of the tower remain standing, though both have collapsed to about half of their original height, with the other two walls of the tower collapsed into a very large pile of rocks and bricks. Croom abú (ah-boo) The motto of the Fitzgerald family is "Croom-a-boo", from Croom Abú, which is Irish for Croom forever! Notes References Begley, John. The Diocese of Limerick, Ancient and Medieval. Dublin: Browne & Nolan. 1906. Bugge, Alexander (ed. & tr.), Caithreim Cellachain Caisil. Christiania: J. Chr. Gundersens Bogtrykkeri. 1905. Sir Richard Cox, 1st Baronet, Carberiae Notitia. 1690. extracts published in Journal of the Cork Historical and Archaeological Society, Volume XII, Second Series. 1906. pp. 142–9 Gibson, Charles Bernard. Historical Portraits of Irish Chieftains and Anglo-Norman Knights. London: Longmans, Green, and Co. 1871. Lewis, Samuel, A Topographical Dictionary of Ireland. London. 1837. MacCotter, Paul, Medieval Ireland: Territorial, Political and Economic Divisions. Dublin: Four Courts Press. 2008. Mosley, Charles, Burke's Peerage and Baronetage, 107th edition, Volume 2. 2003. O'Donovan, John (ed. & tr.), Annala Rioghachta Eireann. Annals of the Kingdom of Ireland by the Four Masters, from the Earliest Period to the Year 1616. 7 vols. Dublin: Royal Irish Academy. 1848-51. 2nd edition, 1856. Volume VI (Appendix, Pedigree of O'Donovan, p. 2437). O'Hart, John, Irish Pedigrees. Dublin: James Duffy and Co. 5th edition, 1892. Website CroomCastle.com Castles in County Limerick History of County Limerick FitzGerald dynasty O'Donovan family
14585628	https://en.wikipedia.org/wiki/Tanja%20Ribi%C4%8D	Tanja Ribič	Tanja Ribič (born 28 June 1968) is a Slovenian actress and singer. Biography Ribič graduated from the Academy of Theatre, Radio, Film and Television in Ljubljana. She has been a member of Ljubljana City Theatre since 1992. She represented Slovenia at Eurovision Song Contest 1997 with the song "Zbudi se", which finished tenth. Her most noticeable role on television was when she played Magda Velepič in the Slovenian TV series Naša mala klinika. In April 2009 Ribič and Branko Đurić acted in the movie Lunina prva noč, which was played in English language. In 2014 she was a member of the jury in the TV show Znan obraz ima svoj glas. Personal life She is married to actor and director Branko Đurić. The two are often portrayed as friends of Angelina Jolie and Brad Pitt in the media. Movie roles 1990, Umetni raj – dir. Karpo Godina 1994, Halgato, as Iza 1994–1997, Teater Paradižnik, TV series, as Marjana Velepič 1996, Junaki petega razreda, as teacher 2000, Nepopisan list, as Jan's mother 2001, No Man's Land 2002, Kajmak in Marmelada, as Špela 2004–2007, Naša mala klinika, TV series, as Magda Velepič 2009, Lunina prva noč 2011, Traktor, ljubezen in rock′n′roll, as Silvija 2012, Hvala za Sunderland, as Sabina 2014, Dekleta ne jočejo 2014, Atomski zdesna, as Sonja 2014, Leaves of the tree, as nun Theater roles 1999, Pygmalion, Ljubljana City Theatre, as Eliza Doolittle 2001, Cyrano de Bergerac, Ljubljana City Theatre, as Roksana 2007, Ljudomrznik, Ljubljana City Theatre, as Celimena 2007, Zgodbe vsakdanje norosti, Ljubljana City Theatre, as Alice 2008, Tri sestre, Ljubljana City Theatre, as Irina 2008, Punce in pol, Ljubljana City Theatre, as Marlena 2009, Osli, Ljubljana City Theatre, as Kleareta 2011, Namišljeni bolnik, Ljubljana City Theatre, as Belina 2012, Čarovnice iz Eastwicka, Ljubljana City Theatre, as Alexandra Spofford 2013, Komedija z ženskami, Ljubljana City Theatre, as Hilde Prill Discography Albums 1999, Ko vse utihne – "Waken now", "Midva bi lahko" and "Moja mala dlan" 2000, To je zdaj amore – "Roža", "100 solzic" and "Spomni se" Songs "Zbudi se" (videospot) "Waken now" "Za vsako rano" (videospot) "Brez tebe ne bi" (videospot) "Julija" (videospot) "Simpatija" "Jablana" "Moja mala dlan" "Midva bi lahko" "100 solzic" "Spomni se" "Roža" "V dolini tihi" (videospot) (duet with Pero Lovšin) "Mambo italiano" (videospot) "Sinoči sem na vasi bil" (videospot) (duet with Saša Lošić) "Lajanje v luno" "Na božični večer" "Novoletni objem" (videospot) References External links 1968 births Living people 21st-century Slovenian actresses 20th-century Slovenian women singers People from Trbovlje Slovenian television actresses Eurovision Song Contest entrants for Slovenia Eurovision Song Contest entrants of 1997 21st-century Slovenian women singers
1633360	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%B0%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%D1%8F	Термоабразія	Термоабразія – руйнування берегів, складених мерзлими (пухкими до промерзання) породами, спільним впливом прибою і про танення гірських порід за рахунок тепла води і повітря. Розвинена в областях багаторічної мерзлоти. Див. також Абразія Література Інтернет-ресурси The Role of Summertime Storms in Thermoabrasion of a Permafrost Coast Фото - термоабразія Фізична географія
1291140	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%80%D0%B0	Дістейра	Дістейра (Disteira) — рід отруйних змій родини Аспідові. Має 5 видів. Опис Загальна довжина представників цього роду коливається від 1 до 1,5 м. Голова велика, витягнута. Тулуб широкий. Зуби досить великі. Забарвлення яскраве, водночас зустрічаються меланісти. Хвіст короткий. Спосіб життя Усе життя перебувають у морських водах. Зустрічаються біля рифів та атолів. Живиться молюсками, рибою. Отрута досить небезпечна для людини. Це живородні змії. Розповсюдження Мешкають від берегів Австралії до берегів Індокитаю (на півночі) й до узбережжя Пакистану (на заході). Види Disteira kingii Disteira major Disteira nigrocincta Disteira stokesii Disteira walli Джерела Rasmussen,A.R. 1997. Systematics of sea snakes: a critical review. In: Thorpe,R.S., Wüster,W. & Malhotra,A. (eds.) Venomous snakes — ecology, evolution and snakebite. Clarendon Press (Oxford)/Symp. zool. Soc. Lond. 70: 15-30 Біологія: Комплексний довідник. /Р. В. Шаламов, Ю. В. Дмитрієв, В. І. Подгорний. — Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006. — 624 с. Морські змії
1514324	https://en.wikipedia.org/wiki/Ian%20Walker%20%28footballer%29	Ian Walker (footballer)	Ian Walker (footballer) Ian Michael Walker (born 31 October 1971) is an English football coach and former professional footballer, he is the goalkeeping coach of Chinese Super League side Shanghai SIPG. As a player, he was a goalkeeper who notably played in the Premier League for Tottenham Hotspur and Leicester City. He made 259 league appearances for Spurs and was their first choice keeper from 1994 until just before his departure in 2001. He also finished his career with a three-year spell in the top flight with Bolton Wanderers but all eight of his appearances came in cup competitions. He also had brief loan spells in the Football League with Oxford United and Ipswich Town. Walker was capped four times by England, he was part of the Euro 96 squad and would go on to be selected for Euro 2004. He was also capped at U21 and B team level. Following retirement, he later became manager of non-league side Bishop's Stortford, before moving to China as the goalkeeping coach for Shanghai Shenhua in 2012. Two-years later he moved to rivals Shanghai SIPG in a similar role. Club career Tottenham Hotspur After starting out with the team in the late 1980s as a trainee and having two loan spells away, at Ipswich Town and Oxford United Walker played in the winning 1989–90 FA Youth Cup Tottenham team overcoming Middlesbrough. During the early 1990s Walker was mainly used as the reserve keeper, making the odd cup appearance along the way, but after a serious injury to then Spurs keeper Erik Thorstvedt Walker took his chance and soon became the number 1 at Spurs, cementing his place in the side and getting his chance in the team during the first season of the Premiership making a total of 17 appearances in the league. 1992–93 season. Walker went on and made a total of 312 appearances for Tottenham Hotspur and played a big part during the 1999 season in helping Spurs win the 1999 Football League Cup Final after beating Leicester City 1–0 at Wembley Stadium. During the latter stages of Walkers career at Spurs he fell out of favour with the management and lost his place to the newly signed Neil Sullivan it was shortly after this, that the England international handed in a transfer request in September 2000. He played his final game for Spurs against West Ham United on 31 January 2001. Leicester City Walker signed a four-year contract with Leicester City in July 2001 for a fee of £2.5 million, rising to £3 million depending on appearances. His first season at the club ended in relegation to the First Division, which he felt may have ruined his dreams of an England call-up for the 2002 World Cup. Walker had an impressive season with Leicester as they regained promotion to the Premier League, earning his first England recall in six years in May 2003. A cult hero to many of the Foxes fans, Walker had an indifferent season back in the Premier League, producing moments of magic, but unfortunately it all unraveled in a match against Aston Villa at the Walkers Stadium on 31 January 2004, in which he conceded five goals in 18 minutes. Walker put up such a poor display in the match that he was confronted by a Leicester fan who ran onto the pitch, telling him he "didn't think he was fit to be a Premiership player." On 10 February 2004, Walker scored a bizarre own goal in a match against Bolton Wanderers to give them a 1–1 draw at Leicester. Despite comfortably saving Kevin Davies' shot, he lost grasp of the ball as it crawled over the goal line. He did make a comeback performance in a goalless home draw against Wolves on 28 February, putting up a "world-class save" to deny Kenny Miller. Walker pledged to stay at Leicester despite their relegation from the Premier League in the 2003–04 season. He was released from Leicester City on 6 May 2005, after the club could not afford him a new contract. Walker spent four years at Leicester. Bolton Wanderers Walker joined Bolton on a one-year contract. Walker was the goalkeeper for Bolton's first ever European match away from England against Bulgarian team Lokomotiv Plovdiv, which was also his debut. International career Walker was capped by the England national team four times, making his debut in 1996 against Hungary. His most infamous game was against Italy in a qualification match for the 1998 World Cup where he is widely believed to have been at fault to a Gianfranco Zola strike. England lost this game to Italy 1–0 at Wembley Stadium. He backed up David James at Euro 2004 but was overtaken by others in the pecking order. Despite Walker's club Leicester suffering relegation from the Premier League, he played his first England match in seven years as a 61st-minute substitute for Paul Robinson in a 6–1 win over Iceland on 5 June 2004, which was also his last international. Coaching career On 14 March 2011, Walker was appointed as manager of Bishop's Stortford who were playing in the Conference South. In April 2012, Walker joined his former Bolton teammate Nicolas Anelka at Chinese Super League side Shanghai Shenhua and became their goalkeeping coach. On 2 January 2014, Walker became the goalkeeping coach of Shanghai East Asia, another Super League team in Shanghai. On 15 May 2014, Walker signed a new contract with Shanghai East Asia, keeping him at the club until the end of 2017 season. Walker continues to coach the 1st team goalkeepers at Shanghai SIPG FC. Walker has produced two national team goalkeepers for China, Wang Dalei from Shanghai Shenhua in 2012–13 and Yan Junling from Shanghai SIPG in 2014–15, both continue to be in the national squad with Yan Junling who is still coached by Walker the China number 1 goalkeeper. In the 2018 season Walker was the goalkeeper coach when Shanghai SIPG won their first league title ever. Personal life Walker is the son of Mike Walker who was also a goalkeeper and managed Norwich City and Everton. Walker attended Great Cornard Upper School. He and his former Page Three wife Suzi lived in a mock-Tudor mansion in Cobham, Surrey, as featured on MTV Cribs. After the birth of daughter Sophie in 1998, Suzi suffered Post Natal Eclampsia, and is an ongoing sufferer of Myalgic Encephalomyelitis. He became a father just months after the death of his mother Jackie after a long battle against cancer. Career statistics Club International Honours Tottenham Hotspur Football League Cup: 1998–99 References External links 1971 births Living people Footballers from Watford English men's footballers English people of Welsh descent England men's under-21 international footballers England men's B international footballers England men's international footballers Men's association football goalkeepers Tottenham Hotspur F.C. players Oxford United F.C. players Ipswich Town F.C. players Leicester City F.C. players Bolton Wanderers F.C. players Premier League players English Football League players UEFA Euro 1996 players UEFA Euro 2004 players English football managers Bishop's Stortford F.C. managers National League (English football) managers Shanghai Port F.C. non-playing staff Association football goalkeeping coaches Shanghai Shenhua F.C. non-playing staff English expatriate sportspeople in China Expatriate men's footballers in China
2545883	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%20%28%D0%BF%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%29	Вовчинецькі гори (пам'ятка природи)	Вовчинецькі гори (пам'ятка природи) Вовчинецькі гори — комплексна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах території, підпорядкованій Івано-Франківській міській раді Івано-Франківської області, при північно-східній околиці села Вовчинець. Площа — 30 га. Статус отриманий у 1997 році. Перебуває у віданні Вовчинецької сільської ради. Джерела Перелік територій та об'єктів ПЗФ (Івано-Франківська область) Розпорядження облдержадміністрації від 23.06.97 р. № 443 Комплексна пам'ятка природи місцевого значення «Вовчинецькі гори» Комплексні пам'ятки природи Івано-Франківської області Природно-заповідний фонд Івано-Франківської міської ради Природоохоронні об'єкти, засновані 1997 засновані в Україні 1997 1997 в Івано-Франківській області
2882038	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B8%D1%87	Бусько Микола Лукич	Бусько Микола Лукич Микола Лукич Бусько (місто Одеса, тепер Одеської області — ?) — український радянський діяч, новатор виробництва, слюсар-лекальник Одеського заводу імені Жовтневої Революції Одеської області. Депутат Верховної Ради УРСР 5—6-го скликань. Біографія Народився в родині робітника-залізничника. Трудову діяльність розпочав у 1927 році колійником на залізниці. З 1929 року — учень слюсаря, слюсар Одеського заводу сільськогосподарських машин імені Жовтневої революції Одеської області. Під час німецько-радянської війни служив у Червоній армії. З 1945 року — слюсар-лекальник Одеського заводу сільськогосподарських машин імені Жовтневої революції Одеської області. Ударник комуністичної праці, новатор і раціоналізатор. Систематично перевиконував змінні завдання, працював без браку, виконував найскладніші роботи, які потребували високої майстерності. Потім — на пенсії у місті Одесі. Нагороди орден «Знак Пошани» орден Вітчизняної війни ІІ ст. (6.04.1985) медалі Джерела газета «Чорноморська комуна» (Одеса) — лютий 1963 року. Персоналії за алфавітом Уродженці Одеси Депутати Верховної Ради УРСР 5-го скликання Депутати Верховної Ради УРСР 6-го скликання
22816963	https://en.wikipedia.org/wiki/Boidinia	Boidinia	Boidinia is a genus of crust fungi in the family Russulaceae. The genus is widely distributed, and contains 10 species. Boidinia was described in 1982 with the type species Boidinia furfuracea (formerly placed in Gloeocystidiellum). It is named in honor of French mycologist Jacques Boidin. N. Maekawa (1994) wrote: "The genus Boidinia is a satellite genus of Gloeocystidiellum and differs from the latter in forming loose texture in subiculum and globose, echinulate to verrucose basidiospores." Boidinia is probably not monophyletic and needs taxonomical redefinition. Species B. aculeata B. borbonica B. cana B. dendrophysata B. donkii B. furfuracea B. granulata B. lacticolor B. luteola B. macrospora B. permixta B. peroxydata B. propinqua References Russulales Russulales genera
2071796	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%80%D0%B5%D1%80%D0%B0	Барбара Каррера	Барбара Каррера (31 грудня 1945) — американська акторка. Біографія Барбара народилася 31 грудня 1945 року в місті Блуфілдс, Нікарагуа. Батько, Луїс Кінгсбері, працював співробітником американського посольства, мати, Флоренсія Каррера, була корінною жителькою Нікарагуа. Навчалася в Академії Святого Джозефа, у монастирській школі в Мемфісі, штат Теннессі. У 17 років почала кар'єру моделі. З'явилася на обкладинках таких видань як Vogue, Paris Match, Harper's Bazaar, Playboy. У 1975 році Барбара Каррера дебютувала в кіно у фільмі «Блискучий стрілець», який приніс їй першу номінацію на премію «Золотий глобус» у категорії найкращий акторський дебют у кіно. Знялася у таких фільмах, як «Ембріон» (1976), «Острів доктора Моро» (1977), «Я, суд присяжних» (1982), «Самотній вовк Маккуейд» (1983). Найбільш відома її роль — лиходійка Фатіма Блаш у фільмі про Джеймса Бонда «Ніколи не кажи ніколи» (1983), за яку вона отримала ще одну номінацію на премію «Золотий глобус» у категорії найкраща актриса другого плану. На телебаченні знялася в популярному телесеріалі «Даллас» (1985-86). Барбара Каррера також є художником, її портрети були виставлені у знаменитому Голлівудському Музеї у квітні-травні 2002 року. Особисте життя Каррера була одружений три рази: Барон Отто фон Курт Гоффман (1966-1972), Ува Барден (1972-1976), Ніколас Марк Мавролеон II (16 березня 1983-?). Фільмографія Посилання Американські кіноакторки Американські телеакторки Американські жінки-моделі Американські художниці Нікарагуанські емігранти до США
2275965	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B5%D0%BB%D1%94%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Желєзний Олександр Володимирович	Желєзний Олександр Володимирович Олександр Володимирович Желєзний (4 березня 1974) — український футболіст, захисник та півзахисник. Виступав у нижчих лігах чемпіонату України та Росії. Кар'єра гравця Олександр Желєзний народився 4 березня 1974 року. Кар'єру футболіста молодий гравець розпочав у клубі «Спартак» (Умань), який виступав у чемпіонаті Черкаської області. Потім його помітили у Черкасах, та запросили виступати в місцевому «Дніпрі», який виступав у Другій нижчій лізі чемпіонату СРСР. В 1991 році у складі черкащан він відіграв 3 поєдинки. Після здобуття незалежності Україною продовжив свою кар'єру в аматорських клубах «Будівельник» (Тальне) та ФК «Сміла», які виступали в чемпіонаті Черкаської області. В 1992 році повернувся до складу черкаського «Дніпра». У складі черкащан в чемпіонатах України він відіграв 94 матчі та забив 4 м'ячі, ще 4 поєдинки Олександр Володимирович відіграв у кубку України. У 1996 році Олександр Желєзний переїздить до Росії, де підписав у году з клубом першої ліги «Сокіл-ПЖД» (Саратов), але у її складі так і не зіграв жодного офіційного матчу. Тому того ж року переходить до клубу другого дивізіону «Металург» (Новокузнецьк). У складі команди з Новокузнецька Олександр Желєзний виступав з 1996 по 1999 роки. За цей час у складі клубу в чемпіонатах Росії Олександр Володимирович відіграв 104 матчі та відзначився 6 голами, ще 8 поєдинків (1 м'яч) гравець відіграв у Кубку Росії. В 2000 році Олександр Володимирович повернувся в Україну та підписав угоду з кременчуцьким «Кременем», але в його складі зіграв лише 1 поєдинок, і того ж року повернувся до черкаського «Дніпра», в якому Олександр (з перервою в 2001 році, коли він відіграв 14 поєдинків у складі чернігівської «Десни») виступав до літа 2002 року. За цей час у складі черкащан у національних чемпіонатах він відіграв 80 матчів (1 гол), ще 6 матчів Олександр Володимирович відіграв у Кубку України. В 2002—2004 роках Желєзний виступав у ромненському «Електроні», южноукраїнській «Олімпії ФК АЕС» та «Миколаєві». Завершував Олександр Володимирович Желєзний кар'єру професійного футболіста в ПФК «Олександрії», яка стала бронзовим призером групи Б другої ліги чемпіонату України сезону 2004/05 років та допоміг команді здобути путівку до Першої ліги, але під час зимової паузи покинув клуб. У першій частині сезону Олександр відіграв 7 матчів. Після цього Желєзний не завершив кар'єру футболіста й продовжив свої виступи в аматорських командах «Іллічівець-Умань» (2004-2005, 2006) та «Ходак» (Черкаси) (2006), які виступали в чемпіонаті Черкаської області. Посилання Профіль гравця на сайті news.sportbox.ru Радянські футболісти Українські футболісти Футболісти «Дніпра» (Черкаси) Футболісти «Кременя» Футболісти «Десни» Футболісти «Електрона» (Ромни) Футболісти «Енергії» (Южноукраїнськ) Футболісти «Миколаєва» Футболісти «Олександрії» Футболісти «Ходака» Українські футбольні легіонери Футбольні легіонери в Росії Футболісти «Сокола» (Саратов) Футболісти «Новокузнецька»
5811530	https://en.wikipedia.org/wiki/Tindwari	Tindwari	Tindwari is a town and a nagar panchayat in Banda district in the Indian state of Uttar Pradesh. Geography Tindwari is located at . It has an average elevation of 114 metres (374 feet). Demographics India census, Tindwari had a population of 9,544. Males constitute 54% of the population and females 46%. Tindwari has an average literacy rate of 53%, lower than the national average of 59.5%: male literacy is 64%, and female literacy is 41%. In Tindwari, 19% of the population is under 6 years of age. References Cities and towns in Banda district, India
896590	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D1%83%D0%B5%D0%B2%D0%BE	Кастільйонуево	Кастільйонуево — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Наварра. Населення — осіб (2009). Муніципалітет розташований на відстані близько 270 км на північ від Мадрида, 85 км на захід від Памплони. Демографія Галерея зображень Посилання Примітки Муніципалітети Наварри
59143877	https://en.wikipedia.org/wiki/Mirnoye%2C%20Amur%20Oblast	Mirnoye, Amur Oblast	Mirnoye, Amur Oblast Mirnoye is a rural locality (a selo) in Prigorodny Selsoviet of Belogorsky District, Amur Oblast, Russia. The population was 227 as of 2018. There are 3 streets. Geography Mirnoye is located 25 km south of Belogorsk (the district's administrative centre) by road. Vozzhayevka is the nearest rural locality. References Rural localities in Belogorsky District
8986	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BF%D1%81%20%28%D0%BC%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F%29	Мопс (міфологія)	Мопс (міфологія) Мопс — персонажі давньогрецької міфології: Мопс — фессалієць, син Ампіка й німфи Хлоріди, славетний віщун аргонавтів; відомий мисливець у калідонському полюванні та учасник боротьби лапітів з кентаврами. Помер від укусу змії в Лівії, де його обожнювали як героя. Мопс мав свій оракул; епонім фессалійського міста Мопсіон; Мопс — син критянина Ракія (варіант: Аполлона) та Манто; мав свій оракул у Колофоні та Маллосі в Кілікії. За одним із міфів подолав у змаганнях віщуна Калханта, який не зміг пережити своєї поразки. Мопс — син Никодима і цариці пігмеїв Герани, яку Гера і Артеміда за її зарозумілість перетворили на журавля. Література Словник античної міфології. — : Наукова думка, 1985. — 236 сторінок. Епоніми Аргонавти Учасники калідонського полювання Персонажі за алфавітом Персонажі давньогрецьких міфів Померли від укусу змії
1669574	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%B2%D0%B1%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D1%83%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%96%20%D0%A2%D0%B5%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BD	Масове вбивство у повіті Тенчун	Масове вбивство у повіті Тенчун сталося в переддень Китайського Нового року, 30 січня 2014 року, коли в селищі Цзінкоу невідомий розстріляв відразу дві сім'ї — шестеро осіб загинуло, троє було серйозно поранено. Злочин став винятковим для Китаю — країни, де будь-яка вогнепальна зброя знаходиться під повною забороною для цивільних, а за незаконне володіння нею передбачається кримінальна відповідальність (ув'язнення або страта). В короткий час понад тисячу військових оточили місце злочину, а за інформацію про злочинця або будь-яку допомогу в затриманні невідомого було оголошено винагороду в розмірі 30 тисяч доларів (200 тисяч юанів). Спочатку поліція не мала жодних припущень щодо мотиву злочину та особи підозрюваного, але незабаром слідчим вдалося з'ясувати, що голови убитих сімей були коханцями однієї заміжньої жінки. Після цього вони вийшли на слід її чоловіка, Шао Цзунці. Кілька діб втікач переховувався від поліції, але вже 2 лютого 2014 він був заарештований в своєму рідному селі Хоуцяо повіту Тенчун. При арешті у нього було вилучено штурмову гвинтівку Type 56 та сорок набоїв. Наразі підозрюваний чекає вироку суду. Перебіг подій Характеристика злочинця Підготовка до злочину У середині 2013 року майбутній вбивця Шао Цзунці за 19 000 юанів придбав у сусідній М'янмі гвинтівку та 70 набоїв до неї. Його дружина була обізнана щодо цього факту, оскільки витирала дощову воду з гвинтівки, але нічого нікому не сказала і в поліцію не повідомила. Після придбання гвинтівки Шао влаштував пристрілювання в затишному місці в горах, на яке використав 5 набоїв. У серпні 2013 Шао купує страховку для батька і здає страховку, придбану для нього дружиною. Одночасно він вилучає свою частку 100 тисяч юанів зі спільного бізнесу. У листопаді 2013 Шао продає свою вантажівку за 100 з гаком тисяч юанів і купує джип зеленого кольору. План послідовно втілюється в життя. Вбивство 30 січня цього року рано вранці Шао сховав гвинтівку та набої в машині. Згодом вони з дружиною їдуть на ярмарок у селище Хоуцяочжень за 15 кілометрів. Повернувшись назад в село, Шао висаджує дружину з покупками біля будинку, а сам їде до занедбаної каменоломні, заряджає гвинтівку і повертається в село. Там він зупиняється біля будинку одного коханця дружини, і з гвинтівкою йде в будинок. Там в цей час поруч з вітальнею сидять чотири людини. Шао стріляє в першого, кого він бачить — сина коханця, і відразу без перерви стріляє в батьків і доньку. Потім він вривається на кухню і вбиває там самого коханця і його дружину. Батько коханця гине на місці, дружина вмирає по дорозі в лікарню, син поранений в руку, мати поранена пострілом в пахову область, сам коханець отримав поранення в поперек, його дочка не отримала поранень. Від'їхавши від будинку, Шао знову заряджає гвинтівку в затишному місці і повертається в село. Цього разу його мета — односелець Шао Цзунпін. Спочатку він пострілом вбиває 16 — річного старшого сина Шао Цзунпіна. Потім він розстрілює самого Цзунпіна і його дружину, які в цей час їдять на кухні. Почувши чийсь переляканий крик, він поспішає в туалет, де вбиває 11-річного другого сина Цзунпіна — Шао Бяо, таким чином вбивши усіх чотирьох членів родини Шао. Сусіди обох сімейств пояснювали слідчим, що зачувши постріли, не могли уявити, що стріляють з гвинтівки. Жителі села заявляють, що вперше почули постріли приблизно в 5 годин 10 хвилин. О 5 годині 17 хвилин командний центр місцевого управління отримав повідомлення про застосування зброї в селі Цянькоуцунь. За визнанням Шао Цзунці його головними цілями були коханці його дружини: "Після того, як прийшов, я скільки міг, стільки і вбив. Вбивця Розслідування Вбивця зізнався, що придбав зброю і боєприпаси, як тільки дізнався про подружню зраду дружини, але не пояснив продавцям, навіщо йому знадобилося зброя і стільки набоїв. Його дружина, про можливу стрілянину знала, але не повідомила про це нікому, а тому також була заарештована. За словами Шао, злочин він скоїв на ґрунті помсти за перелюбство. Примітки Посилання відео Тенчун Січень 2014 2014 у Китаї Баошань
3070601	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%B0%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%29	Караба (село)	Караба (село) Караба — село в Ірані, у дегестані Зіябар, у Центральному бахші, шагрестані Совмее-Сара остану Ґілян. За даними перепису 2006 року, його населення становило 684 особи, що проживали у складі 211 сімей. Клімат Середня річна температура становить 14,22 °C, середня максимальна – 27,25 °C, а середня мінімальна – 0,14 °C. Середня річна кількість опадів – 876 мм. Примітки Населені пункти шагрестану Совмее-Сара
2690990	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D2%91%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%81%D0%B0	Таґаметса	Таґаметса — село в Естонії, у волості Сауе повіту Гар'юмаа. Населення Чисельність населення на 31 грудня 2011 року становила 102 особи. Примітки Джерела Посилання Офіційний сайт волості Сауе Волость Сауе Села Гар'юмаа
204915	https://en.wikipedia.org/wiki/Bies	Bies	Bies or bes is an evil spirit or demon in Slavic mythology. Under the influence of Christianity the word often became synonymous with chort. After the acceptance of Christianity the bies (same as chort or czort) became identified with the devil, corresponding to the being referred to in Ancient Greek, as either daimon (δαίμων), daimónion or pneuma (πνεῦμα). For example, biesy (Russian plural of bies) is used in the standard Russian translation of Mark 5:12, where we have the devils entering the swine in KJV. Compare to Ukrainian bisy or bisytysia and Polish zbiesić się (to go mad). In Slovenian (bes), Croatian (bijes) and Serbian (bes) the word means "rage", "fury". Equivalents in non-Slavic traditions In the mythology of Jah Hut people, one of the Orang Asli tribes living in Malaysia, there are beings called bès. This word generally refers to dangerous spirits living in the jungle and often attacking people, causing illnesses by spirit possession etc. It is possible to tame them by carving "sepili" - small wooden sculptures depicting the bès one has troubles with. If the bès likes its look, they may move into the sculpture in which moment they can be trapped inside by a special ritual. After it's done, people must make sure to get the sepili as far away from their village as possible to avoid bès' anger once they break free. Traditionally, they bury the sepili deep in the jungle. Nowadays, many native artists also sell their sepili as souvenirs to tourists. Examples in culture In Alexander Pushkin's The Tale of the Priest and of His Workman Balda, there is a scene in which Balda has to force the "devils" (черти, Chorti) of the sea to pay an ancient rent, and interacts with an "Old Bies" who is their leader and his grandson. It is also the title of his poem "Demons" (Бесы ). The original Russian title of Fyodor Dostoevsky's novel known in its English translation as The Possessed is Besy (Бесы) (Russian plural of bes), i.e., more literally, The Evil Spirits. Fyodor Sologub’s most famous novel was Мелкий бес (The Petty Demon, 1907) The Black Tapes In the 2015 videogame The Witcher 3: Wild Hunt, fiends (called bies in the original version) are massive horned predators who possess hypnotic and self-healing powers. In Ivana Brlić-Mažuranić's Croatian Tales of Long Ago "bjesovi" appear. They also appear in a game known as roams.io where they can spin into a tornado. References Slavic demons Devils
20964574	https://en.wikipedia.org/wiki/D%C4%99bog%C3%B3ra%2C%20Czarnk%C3%B3w-Trzcianka%20County	Dębogóra, Czarnków-Trzcianka County	Dębogóra, Czarnków-Trzcianka County Dębogóra is a village in the administrative district of Gmina Wieleń, within Czarnków-Trzcianka County, Greater Poland Voivodeship, in west-central Poland. It lies approximately north of Wieleń, west of Czarnków, and north-west of the regional capital Poznań. References Villages in Czarnków-Trzcianka County
21485751	https://en.wikipedia.org/wiki/Tiksi%20Bay	Tiksi Bay	Tiksi Bay (Bukhta Tiksi) is a bay of the Laptev Sea that cuts into the northern part of the Sakha Republic, Russia. History This bay was first surveyed by Russian Arctic explorer Dmitry Laptev in 1739. It was then called "Gorely Bay". The name "Tiksi Bay" was adopted in 1878. There is a cross at Tiksi Bay marking the place of death of U. S. whaling captain Thomas Long. Geography The bay is up to 21 km long, 17 km wide and has a depth of 2 to 11 metres. The Sogo and Yuryage Rivers discharge into the bay. The port of Tiksi lies on the west side. Semidiurnal tides in the Kola Bay are about 0.3 metres. In winter the bay is clogged by ice. References This article is based on a translation of the equivalent article of the Russian Wikipedia on 11 February 2009. Bays of the Laptev Sea Bays of the Sakha Republic
2602138	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Спаське сільське поселення (Котельницький район)	Спаське сільське поселення (Котельницький район) Спаське сільське поселення — адміністративна одиниця у складі Котельницького району Кіровської області Росії. Адміністративний центр поселення — село Спаське. Історія Станом на 2002 рік на території сучасного поселення існували такі адміністративні одиниці: Спаський сільський округ (село Спаське, присілок Бороздіни, Колосови, Мала Шиловщина, Молчановщина, Нижня Мельниця, Сінчата, Слобода, Ямни, Ярушнікови) Поселення було утворене згідно із законом Кіровської області від 7 грудня 2004 року № 284-ЗО у рамках муніципальної реформи шляхом перетворення Спаського сільського округу. Населення Населення поселення становить 283 особи (2017; 291 у 2016, 312 у 2015, 322 у 2014, 342 у 2013, 342 у 2012, 364 у 2010, 645 у 2002). Склад До складу поселення входять 7 населених пункти: Примітки Поселення Котельницького району
30861	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Десна (Чернігівський район)	Десна (Чернігівський район) Десна — селище в Україні, адміністративний центр Деснянської селищної громади Чернігівського району Чернігівської області. Історія Селище засноване 1 листопада 1959 року, коли до населеного пункту Виповзове була передислокована з Білої Церкви 112-а гвардійська стрілецька Звенигородська Червонопрапорна ордена Суворова дивізія Київського військового округу. У 1960 році село отримало статус селище. 4 вересня 2015 року Постановою Кабінету Міністрів України Деснянська селищна рада об'єднана з Деснянською селищною громадою. 17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козелецького району, смт Десна увійшло до складу Чернігівського району. 17 травня 2022 року, в ході російського вторгнення в Україну, селищу завдано ракетний удар, жертвами якого стали 87 осіб. 25 червня 2022 року завдано масованого ракетногу удару, внаслідок якого зруйновано Алею Героїв, що знаходилась в центрі селища. Символіка 26 березня 2010 року рішенням сесії селищної ради було затверджено герб і хоругву селища. Герб: на червоному полі два золоті мечі вістрям догори в косий хрест; зліва — зелений боковик, відділений хвилястою срібною облямівкою. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками. Автори — М. Слободянюк та 3. Галишинець, комп'ютерний дизайн — Р. Крупа. Хвиляста срібна облямівка символізує річку Десну, на березі якої розташоване селище. Червоне поле з мечами означає навчальний центр Сухопутних військ Збройних Сил України, який займає більшу частину території селища. Зелений боковик символізує ліси, розташовані поруч із селищем. Населення Чисельність населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Визначне місце Музей Особистості Грановський Андрій Олександрович (1971—2014) — український військовик. Соснюк Віктор Володимирович (1973—2015) — український військовик. Тищенко Андрій Іванович (1976—2014) — український військовик. Тітова Світлана Вікторівна (1965) — український картограф. Лоскот Євген Олександрович (1983—2014) — український військовик. Чирцов Олександр Семенович (1977—2015) — український військовик. Чижиков Сергій Григорович (1966) — український військовослужбовець, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Примітки Посилання Облікова картка. Деснянский сайт Банк даних Державної служби статистики України Cities & towns of Ukraine Селища міського типу Чернігівської області Військові містечка України
4986141	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%81%20%D0%92%D1%96%D0%B3%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0	Парадокс Вігнера	Парадокс Вігнера або друг Вігнера (Wigner's friend) — це уявний експеримент в теоретичній квантовій фізиці, запропонований фізиком Юджином Вігнером в 1961 році. Сценарій передбачає непряме спостереження квантового вимірювання: спостерігач W спостерігає іншого спостерігача F, який здійснює квантове вимірювання над фізичною системою. Потім два спостерігачі формулюють декларацію про стан фізичної системи після вимірювання відповідно до законів квантової теорії. У більшості інтерпретацій квантової теорії декларації двох спостерігачів суперечать одна одній. Згідно з Копенгагенськими інтерпретаціями, квантової відносної та байєсівської квантової механіки, стан визначається лише стосовно спостерігача: стосовно друга, стан детермінується, тоді як стосовно Вігнера, він знаходиться в суперпозиції. Це відображає очевидну несумісність двох законів у квантовій теорії: детерміністичної та безперервної еволюції в часі стану закритої системи та ймовірнісного та розривного колапсу стану системи на момент вимірювання. Тому парадокс Вігнера безпосередньо пов'язаний з проблемою вимірювання у квантовій механіці з його знаменитим парадоксом кота Шредінгера. Уявний експеримент Уявний експеримент передбачає, щоб друг Вігнера знаходиться в лабораторії і проводить квантове вимірювання фізичної системи (це може бути спінова система або кіт Шредінгера). Вважається що ця система знаходиться в суперпозиції двох різних станів, наприклад, стану 0 і стану 1 (або мертвий і живий, у випадку кота Шредінгера). Коли друг Вігнера вимірює систему на цій основі 0/1, згідно з квантовою механікою, він отримує один із двох можливих результатів (0 або 1), і система колапсує у відповідний стан. Тепер сам Вігнер спостерігає за сценарієм ззовні лабораторії, знаючи, що всередині його друг в цей момент здійснює вимірювання 0/1 у фізичній системі. Відповідно до лінійності рівнянь квантової механіки, Вігнер присвоїть стан суперпозиції всій лабораторії (тобто сукупній системі фізичної системи з другом): стан суперпозиції лабораторії — це лінійна комбінація «система в стані 0 / друг Вігнера виміряв 0» і «система перебуває у стані 1 / друг виміряв 1». Тепер нехай Вігнер запитає свого друга, що той отримав в результаті вимірювання: Якою б не була відповідь надана другом (0 або 1), у кожному конкретному випадку Вігнер присвоїть стан «система перебуває у стані 0 / друг Вігнера виміряв 0» або «система знаходиться в стані 1 / друг Вігнера, виміряв 1» лабораторії. Тому лише тоді, коли він дізнається результат свого друга, стан суперпозиції лабораторії руйнується. Однак, якщо тільки Вігнер не розглядається як «привілейований спостерігач», то точка зору друга повинна вважатися також дійсною, і саме тут вступає в гру явний парадокс: з точки зору друга, результат вимірювання був визначений задовго до того, як про нього запитав Вігнер, і стан фізичної системи вже розпався. Коли саме відбувся колапс? Тоді коли друг закінчує своє вимірювання, чи коли інформація про його результат потрапляє у свідомість Вігнера? Дискусія Свідомість і друг Вігнера Юджин Вігнер розробив уявний експеримент, щоб проілюструвати своє переконання, що свідомість необхідна для процесу вимірювання у квантовій механіці (а отже, що свідомість взагалі повинна бути «остаточною реальністю», згідно з філософією сogito ergo sum Декарта): «Все що квантова механіка претендує забезпечити, — це зв'язки ймовірності між послідовними враженнями свідомості (також називаються аперцепціями)». Під «враженнями свідомості» тут мають на увазі специфічне знання системи (виміряної), тобто результат спостереження. Таким чином, зміст його свідомості — це саме всі знання його зовнішнього світу, і вимірювання визначаються як взаємодії, що створюють враження в нашій свідомості. Оскільки знання будь-якої квантово-механічної хвильової функції базується на таких враженнях, хвильова функція фізичної системи модифікується після того, як інформація про систему входить у нашу свідомість. Ця ідея відома під назвою інтерпретації «свідомість спричиняє колапс». В уявному експерименті про друга Вігнера, це бачення (Вігнера) представляє себе наступним чином: Свідомість друга «позначена» її вимірюванням спіну, і отже їй можна присвоїти хвильову функцію залежно від природи її враження. Вігнер, не маючи доступу до цієї інформації, може присвоїти лише функцію хвилі α (\| 0 ⟩ S x \| 0 ⟩ F) + β (\| 1 ⟩ S x \| 1 ⟩ F) до зв'язаної системи спіну та друга після взаємодії. Коли він потім запитує свого друга про результат вимірювання, свідомість Вігнера «позначена» відповіддю друга. Як наслідок Вігнер зможе присвоїти хвильову функцію спіновій системі, тобто, він їй присвоїть хвильову функцію, що відповідає відповіді друга. До цих пір не існує невідповідності в теорії вимірювання. Однак тоді Вігнер дізнається (знову ставлячи запитання своєму другу), що думки його друга про результат вимірювання були в його свідомості задовго до того, як Вігнер спитав його про них. Тому правильна хвильова функція для спільної системи спіну та друга відразу після взаємодії повинна була бути: або \| 0 ⟩ S x \| 0 ⟩ F, або: \| 1 ⟩ S x \| 1⟩ F, а не їх лінійною комбінацією. Тому є протиріччя. Тоді Вігнер зробив висновок, що «істота зі свідомістю у квантовій механіці повинна відігравати відмінну роль, від неживого апарату вимірювання». Якби друг був замінений вимірювальним апаратом без свідомості, стан суперпозиції правильно описав би спільну систему спіну та пристрою. Крім того, Вігнер вважає, що стан суперпозиції для людини є абсурдним. Цей погляд вимагав би, щоб рівняння квантової механіки були нелінійними. Таким чином, Вігнер вважає, що закони фізики повинні бути змінені, коли ми дозволяємо включати свідомих істот. Вищевказане та інші оригінальні зауваження Вігнера про його друга з'являються у його статті "Remarks on the Mind-Body Question ", опублікована в книзі The Scientist Speculates (1961) під керівництвом І. Дж. Гуда. Стаття відтворена в книзі Вігнера під назвою Symmetries and Reflections (1967). Контраргумент Контраргумент полягає в тому, що суперпозиція двох свідомих станів не є парадоксальною, оскільки немає взаємодії між множинними квантовими станами частинки, так що свідомості в стані суперпозиції не повинні усвідомлювати одна одну. «Стан сприйняття спостерігача вважається зв'язаним зі станом кота. Стан сприйняття „Я сприймаю живого кота“ супроводжує стан „живий кіт“ і стан сприйняття „я сприймаю мертвого кота“ супроводжує стан „мертвий кіт“. […] Потім передбачається, що чутлива істота завжди знаходить свій стан сприйняття в одному з цих двох станів; тому кіт у сприйнятому світі є живим або мертвим. […] Я хочу вказати, що в поточному стані речей це далеко не рішення парадокса кота. Тому що у формалізмі квантової механіки немає нічого, що вимагає, щоб стан свідомості не міг означати одночасне сприйняття живого кота та мертвого кота.» Роджер Пенроуз. Теорія об'єктивного колапсу На відміну від інших інтерпретацій, теорії об'єктивного колапсу прогнозують, що квантовий стан руйнується, коли система в стані суперпозиції досягає певної маси, розміру, складності тощо. так що неможливо для системи друг Вігнера / фотон досягти стану зв'язаності. Отже, колапс, спричинений Вігнером, повинен бути статистично спростований, повторюючи дослід перевірки. Експериментальне підтвердження Парадокс був підтверджений експериментальним протоколом, що використовував 6 зв'язаних електронів. Примітки Квантові вимірювання Фізичні парадокси
19803757	https://en.wikipedia.org/wiki/Zawadka%2C%20My%C5%9Blenice%20County	Zawadka, Myślenice County	Zawadka, Myślenice County Zawadka is a village in the administrative district of Gmina Tokarnia, within Myślenice County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately south of Myślenice and south of the regional capital Kraków. References Villages in Myślenice County
414639	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B8%20%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%83	Нормативи валютної позиції банку	Нормативи валютної позиції банку Норматив загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку (Н13) як елемент економічних нормативів діяльності банків обмежує валютний ризик банку. Охоплює також нормативи загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) та загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2). Існування валютного ризику пов'язано із діяльністю банків на валютних ринках, яка полягає в управлінні активами та пасивами в іноземній валюті та в банківських металах. Рисунок: Визначення валютних позицій банку Валютний ризик оцінюється за допомогою валютної позиції банку, яка визначається як співвідношення балансових та позабалансових вимог і зобов'язань банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком «плюс», а коротка відкрита — зі знаком «мінус». Як показано на рисунку, для розрахунку валютних позицій банку спочатку за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок (сальдо), результатом якого в разі активного залишку є відкрита довга позиція конкретних валюти або металу, а в разі пасивного — відкрита коротка позиція. В наступному кроці із абсолютних значень активних залишків за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом утворюється загальна довга відкрита позиція, яка у співвідношенні з регулятивним капіталом (РК) банку згідно з Н13-1 не повинна перевищувати 10 %. За допомогою аналогічних розрахунків на базі пасивних залишків підраховується загальна коротка відкрита позиція, яка у співвідношенні з регулятивним капіталом банку відповідно до Н13-2 повинна максимально дорівнювати 5 %. В останню чергу, загальна коротка та довга валютна позиція банку підсумовуються та їх сума утворює сукупну відкриту валютну позицію банку. У співвідношенні з регулятивним капіталом банку вона повинна відповідно до Н13 мати зна-чення не більше 30 %. Станом на 1.1.2009 року, Н13-1 становив 10,2192 %, Н13-2 — 3,204 %, а Н13 — 13,424 %. Банківська справа
167497	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BE-%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F	Уральська гірничо-металургійна компанія	Уральська гірничо-металургійна компанія «Уральська гірничо-металургійна компанія» (УГМК) — російська металургійна компанія, перший за величиною виробник міді в Росії. створена у 1999 р. на базі ключових мідних підприємств Уралу: комбінату «Уралелектромідь» (колишнього Пишмінського медеплавильного заводу), Кіровградського металургійного комбінату, Гайського ГЗК і компанії «Саф'янівська мідь». У кінці 2000 р. «УГМК» об'єднувала в єдиний технологічний ланцюг вже 14 підприємств п'яти російських областей і стала другою в Росії після «Норільського нікеля» поліметалургійною компанією, що виплавляє не тільки кольорові (мідь, свинець, золото, срібло, платину, паладій, селен), але і чорні метали. Інвестиційна програма компанії передбачає створення виробничих потужностей по випуску товарного цинку і свинцю. Є плани організації ванадієвого виробництва. Річний оборот «УГМК» 900 млн дол. У 2001 р. компанія виробила близько 220 тис. т чорнової міді і 311 тис. т катодної міді. Мідний технологічний ланцюжок компанії включає виробництво чорнової (Середньоуральський, Красноуральський і Кіровградський мідеплавильні заводи) і рафінованої міді (Уралелектромідь), металообробку (Кіровський завод), кабельне виробництво (Сібкабель). У складі «УГМК» всі джерела мідної сировини Свердловської області: кар'єр Саф'янівський, що належить АТ «Сафьяновська мідь»; рудники Валенторський і Волковський, якими володіє АТ «Святогор»; компанія «Уралелектромідь–Вторцветмет», яка займається збором і переробкою відходів кольорових металів на основі міді, а також Гайський комбінат в Оренбурзької області. «УГМК» планує освоєння групи родовищ на півночі Свердловської області — Шемурського, Новошемурського і Тарньєрського. Гірничі роботи тут початі в 2000—2001 рр. Крім того, компанія «УГМК» стала співзасновником «Забайкальської гірничої компанії», що володіє ліцензією на розробку Удоканського (його запаси оцінюються в 20 млн т міді) і Чинейського родовищ в Читинській області. «УГМК» продовжує формуватися. У 2000 р. вона придбала контрольний пакет акцій Мідногорського комбінату. «Уралелектромідь» придбала контрольний пакет акцій Карабашського мідеплавильного комбінату (Челябінська область). На Гайському ГЗК, що є основною рудною базою компанії, до 2005 р. планують підвищити річний видобуток міді до 80 тис. т. В 2000 р. комбінат почав розробляти відкритим способом родовище Літнє, найближчим часом планують приступити до відробляння родовищ Осіннє і Весняне. Гайський ГЗК будує підземний рудник на горизонті 700 м і веде реконструкцію збагачувальної фабрики річною потужністю 5 млн т руди на рік. Нова Саф'янівська збагачувальної фабрики буде переробляти бл. 1 млн т мідноколчеданної руди на рік. Планується у 2001—2004 рр. побудувати новий цех порошкової металургії і цех по виробництву цинку на комбінаті «Уралелектромідь». «Уральська гірничо–металургійна компанія» відіграє значну роль в розвитку гірничого і металургійного мідного виробництва Росії. Компанія випускає понад 35 % російської міді і на початку XXI ст. має позитивну динаміку розвитку. Джерела Гірничі підприємства Росії Підприємства Свердловської області Організації, до яких застосовано санкції через російсько-українську війну
2885894	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B5%D0%BC%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29	Менахем (значення)	Менахем (значення) Менахем Бегін, Менахем Вульфович Бегін (івр. מנחם בגין ‎‎; *16 серпня 1913, Берестя — 9 березня 1992, Тель-Авів) — політичний діяч Ізраїлю. Менахем Мендл Шнеєрсон (5 (18) квітня 1902, Миколаїв — 12 червня 1994, Нью-Йорк) — сьомий і останній Любавицький ребе. Менахем (івр. מְנַחֵם בֶּן גָּדִי‎) — ізраїльський цар. Менахем Голан (івр. מנחם גולן‎) (англ. Menahem Golan; 31 травня 1929 — 8 серпня 2014) — ізраїльський продюсер, режисер і сценарист. Менахем Белло (івр. מנחם בלו‎; нар. 26 грудня 1947, Тель-Авів, Британський мандат у Палестині) — ізраїльський футболіст, захисник. Менахем I (д/н — бл. 914) — 11-й повновладний бек-мелех Хозарської держави у 910—914 роках. Менахем Орен (івр. מנחם אורן‎; спочатку Мендель Хвойник, у Польщі мав ім'я Мечислав Хвойник, пол. Mieczysław (Mendel) Chwojnik; 16 січня 1902, Ружани, Слонімський повіт, Гродненська губернія — 1 грудня 1961, Тель-Авів) — ізраїльський, раніше польський, шахіст, доктор математики.
1265281	https://uk.wikipedia.org/wiki/HD162265	HD162265	HD162265 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу A2 й має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 9,5. Див. також Перелік HgMn-зір Ртутно-манганова зоря Перелік хімічно пекулярних зір (16h-18h) Хімічно пекулярна зоря Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію Перелік Am-зір Am-зоря Джерела Хімічно пекулярні зорі Зорі головної послідовності спектрального класу A2 2
4997179	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29	Іллінка (Курська область)	Іллінка (Курська область) Іллінка — село в Пристенському районі Курської області Російської Федерації. Населення становить 192 особи. Входить до складу муніципального утворення Сазановська сільрада. Історія Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина. Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Сазановська сільрада. Населення Примітки Населені пункти Пристенського району
21130371	https://en.wikipedia.org/wiki/Hydnocystis	Hydnocystis	Hydnocystis is a genus of truffle-like fungi in the family Pyronemataceae. References Pyronemataceae Truffles (fungi) Pezizales genera Taxa named by Edmond Tulasne
25037068	https://en.wikipedia.org/wiki/1995%20Zagreb%20Open%20%E2%80%93%20Doubles	1995 Zagreb Open – Doubles	1995 Zagreb Open – Doubles Mercedes Paz and Rene Simpson won in the final 7–5, 6–2 against Laura Golarsa and Irina Spîrlea. Seeds Champion seeds are indicated in bold text while text in italics indicates the round in which those seeds were eliminated. Laura Golarsa / Irina Spîrlea (final) Mercedes Paz / Rene Simpson (champions) Sandra Cecchini / Isabelle Demongeot (quarterfinals) Nanne Dahlman / Laura Garrone (first round) Draw External links 1995 Zagreb Open doubles draw 1995 Doubles 1995 WTA Tour
4728209	https://uk.wikipedia.org/wiki/Ascent%20Abort-2	Ascent Abort-2	Ascent Abort-2 (AA-2) — випробування системи аварійного порятунку космічного корабля НАСА «Оріон». Випробування відбулися після тесту «Оріону» у 2010 році та Exploration Flight Test 1 у 2014 році, під час якого капсула вперше полетіла в космос. Випробування передує польоту «Оріона» навколо Місяця без екіпажу в рамках місії «Артеміда-1» і прокладає шлях для використання «Оріона» людьми в наступних місіях програми «Артеміда». Тестовий політ відбувся 2 липня 2019 року о 07:00 ET (11:00 UTC). Політ пройшов успішно, система припинення запуску спрацювала, як і було заплановано. Ключові моменти місії Випробувальний капсула «Оріон», аеродинамічно схожа на капсулу, що випробувана в космосі, але не має повних функцій, була запущена з на мисі Канаверал за допомогою спеціально створеного прискорювача Orion Abort Test Booster (ATB). Прискорювач став перший ступінь ракети Peacekeeper (SR118), придбаної у Повітряних сил США і модифікований для місії /Northrop Grumman, подібної до першого ступеню ракети-носія , отриманої від Peacekeeper. Мета місії полягала в тому, щоб продемонструвати та кваліфікувати систему аварійного порятунку «Оріону», яка дозволить екіпажу астронавтів безпечно врятуватися в разі надзвичайної ситуації на стартовому майданчику на етапі підйому корабля «Оріон». Систему аварійного порятунку було налаштовано на активацію приблизно через 55 секунд підйому на висоті 9 400 м, поблизу точки , поки ракета-носій ще працювала. Парашутну систему на модулі екіпажу не встановлювали, оскільки вони дуже дорогі та вже неодноразово перевірені. Випробувальний виріб передавав телеметричні дані під час свого польоту, і в якості резервного копіювання 12 реєстраторів даних були викинуті парами під час його зниження, починаючи приблизно через 20 секунд після відділення капсули від зупиненого двигуна. Їх підняли з Атлантичного океану. Примітки Посилання NASA video of the test (2:05) NASA video explaining the test prior to launch (1:38) NASA blog providing updates on the test Програма «Оріон» Космонавтика 2019 2019 у США
3439303	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D1%96%20%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%96	Нові Котлиці	Нові Котлиці — присілок у Муромському районі Владимирської області Російської Федерації. Входить до складу муніципального утворення Ковардицьке сільське поселення. Населення становить 6 осіб (2012). Історія Присілок розташований на землях фіно-угорських народів муроми та мещери. Від 14 квітня 1929 року належить до Муромського району, утвореного спочатку у складі Муромського округу Нижегородської області. Згідно із законом від 11 травня 2005 року входить до складу муніципального утворення Ковардицьке сільське поселення. Населення Примітки Присілки Владимирської області Населені пункти Муромського району
34694429	https://en.wikipedia.org/wiki/Franck%20Boidin	Franck Boidin	Franck Boidin (born 28 August 1972) is a French foil fencer. He won an individual bronze medal at the 1996 Summer Olympics and in the 2001 World Championships. He is also twice team World champion (1997 and 2001). After his retirement from competition Boidin became coordinator of the foil Youth Development Centre in Châtenay-Malabry. In 2008 he was named national coach for the French women's foil team. After the 2012 Summer Olympics he took responsibility over both the men's and women's foil teams. References External links Profile at the European Fencing Confederation 1972 births Living people People from Hénin-Beaumont French male foil fencers Olympic fencers for France Fencers at the 1996 Summer Olympics Olympic bronze medalists for France Olympic medalists in fencing Medalists at the 1996 Summer Olympics French fencing coaches Sportspeople from Pas-de-Calais 20th-century French people
61561243	https://en.wikipedia.org/wiki/Yalchino%2C%20Irtyubyaksky%20Selsoviet%2C%20Kugarchinsky%20District%2C%20Republic%20of%20Bashkortostan	Yalchino, Irtyubyaksky Selsoviet, Kugarchinsky District, Republic of Bashkortostan	Yalchino, Irtyubyaksky Selsoviet, Kugarchinsky District, Republic of Bashkortostan Yalchino (Yalsı) is a rural locality (a village) in Irtyubyaksky Selsoviet, Kugarchinsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 161 as of 2010. Geography It is located 24 km from Mrakovo and 4 km from Semyono-Petrovskoye. References Rural localities in Kugarchinsky District
10422	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Максимович Михайло Олександрович	Максимович Михайло Олександрович (хутір Тимківщина, нині Богуславець, Полтавська губернія — , хутір Михайлова Гора біля Прохорівки, нині Канівський район) — видатний український науковець, ординарний професор, енциклопедист, фольклорист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет, полеміст, архівознавець, природознавець і видавець-редактор старшинського аристократичного роду Переяславщини. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця та впливового родинного клану козаків-аристократів Тимковських, основоположників вітчизняної ботаніки. Перший ректор Імператорського університету Святого Володимира (в майб. — КНУ ім. Тараса Шевченка). Життєпис Народився на хуторі Тимківщина (тепер у складі села Богуславець, Черкаська область, Україна) у сім'ї Олександра Івановича Максимовича (1782—1851), сільського судді та Гликерії Федорівни Максимович, до шлюбу Тимковської (1788—1834). У 1819 році закінчив Новгород-Сіверську гімназію. 1823 року закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний). Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку. 1833 року одержав науковий ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету. 1834 року був обраний першим ректором нововідкритого Університеті Св. Володимира (в майб. — КНУ ім. Тараса Шевченка). Через поганий стан здоров'я 1835 року пішов у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля села Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер. Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності. Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв'язки з Тарасом Шевченком, Петром Гулаком-Артемовським, Євгеном Гребінкою, Миколою Костомаровим, Михайлом Щепкіним, Адамом Міцкевичем та іншими визначними діячами науки й культури. Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств, зокрема, Вільного Товариства любителів російської словесності), лише під кінець життя (1871 року) його обрано членом-кореспондентом Російської академії Наук з відділу російської мови та словесності. Родина Навесні 1853 року Михайло Максимович одружився з Марією Василівною Товбич, дочкою небагатого поміщика. У них народилося двоє дітей — син Олексій (1860—1922), юрист, член Вітебського окружного суду, похований у Михайловій Горі та дочка Ольга (1862—1893), педагогиня. Наукова діяльність Максимович був справжнім науковцем-енциклопедистом, і дуже широкого діапазону — від ботаніки до історії. Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-х— на початку 1830-х років, не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи. Як фольклорист, 1827 року Максимович видав у Москві «», 1834 року — «Украинские народные песни» (третя збірка «Сборник украинских песен», ч. 1 вийшла вже в Києві 1849 року). Передмова Максимовича до видання 1827 року була «свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму до народної української поезії» (Д. Дорошенко). Фольклорні видання Максимовича мали величезний вплив на українську фольклористику (також в Устилузі). Вони викликали інтерес до українського фольклору не лише серед інших слов'янських народів (зокрема, росіян, поляків, чехів), а навіть в Англії й Америці. Як мовознавець, Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), в яких широко користувався даними з української мови. У дискусії з М. Погодіним і П. Лавровським Максимович обстоював «старобутність» української мови. Максимович був автором етимологічного правопису «максимовичівки». Як літературознавець Максимович вивчав «Слово о полку Ігоревім», яке переклав українською мовою. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі — «Руської Правди», «Повісті минулих літ». Був автором праці «» (1839), про козацькі літописи, зокрема Грабянки тощо. Крім того, Максимович перекладав псалми українською мовою та написав низку віршів, у тому числі «Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна», присвячений Т. Шевченкові. В історичних (як і в фольклорно-етнографічних) творах Максимович був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. Він відстоював генетичний зв'язок між княжою та козацько-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив багато розвідок, статей, критичних заміток про джерела, літературу тощо. У статті «» (1857) та «» до М. Погодіна, Максимович довів безпідставність його гіпотези про «великоруське» населення Київщини за княжої доби. Численні праці Максимовича з історії княжої України, Києва та його пам'яток (зокрема, «Очерк Киева», 1847; «», 1871 та ін.), з історії козаччини, гетьманщини й гайдамаччини (розвідки про гетьмана П. Сагайдачного, «», 1863—1865), «», 1859, «», 1848—1849, про Гайдамаччину й Коліївщину тощо, мали особливе значення для подальшого розвитку української історіографії. У 1830—1834 роках видав три випуски альманаху «Денница». У 1840 і 1841 році в Києві та 1850 року в Москві видав історичний альманах «Кіевлянинъ». У 1859 та 1864 роках у Москві видав альманах «Украинец». Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому двадцять п'ять статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам'яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іоаннівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських валів, узвозів. Обороняючи рідну культуру від нападок імперських науковців, він у листах до князя Вяземського знову рішуче виступає проти панславізму з російським обличчям, а фактично проти русифікації української культури, ігнорування української мови як мови великого окремого народу. Він стверджував, що українська мова виникла ще в часи Київської Русі, раніше за російську. Максимович своїм прикладом запалив багатьох на збирання й дослідження української старовини. Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу («», 1868). Наукові праці Максимовича в галузі природознавства («Про системи рослинного царства», 1827; «Основи ботаніки», тт. 1–2, 1828—1831; «Роздуми про природу», 1831) дають підстави вважати науковця одним з основоположників вітчизняної ботаніки. Твори Праці природничого характеру «», «Мнение о малороссийском языке и его правописании (1829)» «», «». «» «» «» Українець (1859, 1864) «» Збірка творів. , Київ 1876 р., , Київ, 1877 р., , Київ, 1880 р. Киевлянин. Кн. 1 : На 1840 год / Михаил Максимович. — Киев : В Унив. тип., 1840. — 10, 253, 3 с., 1 л. ил. Киевлянин. Кн. 2 : На 1841 год / Михаил Максимович. — Киев : В Унив. тип., 1841. — 328 с. Киевлянин. Кн. 3 : На 1850 год / Михаил Максимович. — М.: В Унив. тип., 1850. — 216 с. : іл. Ушанування пам'яті Наукова бібліотека імені Михайла Максимовича. У Києві існує вулиця Михайла Максимовича. У Дніпрі існує вулиця Михайла Максимовича. Вулиця Михайла Максимовича існує також у Черкасах, Чернівцях та інших населених пунктах України. Починаючи від 1994 року на Черкащині за досягнення в галузі вивчення й популяризації історії й культури Черкаського краю присуджується обласна краєзнавча премія імені Михайла Максимовича. Див. також Максимовичівка Примітки Джерела Бурій В. Михайло Максимович як природодослідник // Місто робітниче (Ватутіне). — 2004. — 10 вересня. — С. 4. Гайдай Л., Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000. Ясь О. В. Фрагмент як форма мислення: романтичний світ Михайла Максимовича // Terra Cossacorum: Студії з давньої і нової історії України: Наук. зб. на пошану доктора історичних наук, професора Валерія Степанкова. — К., 2007. — С. 477—516. Максимович Михайло Олександрович // Довідник з історії України / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — : Генеза, 1993. Жадько Віктор. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — , 2007. — С. 11–18, 48, 113, 302. Жадько Віктор. Український некрополь. — , 2005. — С. 229. Максимович Михайло Олександрович // Енциклопедія «Черкащина» / упор. Віктор Жадько. — , 2010. — С. 558—559. Шип Н. А. Максимович Михайло Олександрович // Література Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с. Максимович, Михайло Олександрович // Іваненко А., Шандра В. Максимович Михайло Олександрович // Українські архівісти (XIX—XX ст.): Біобібліографічний довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; Упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. — К., 2007. — С. 369—371. Бібліографія праць М. О. Максимовича // Максимович В. О. Киевъ явился градомъ великимъ…: Вибрані українознавчі твори / Упоряд. та авт. іст.-біогр. нарису В. О. Замлинський; Приміт. I. Л. Бутича. Передне слово В. В. Скопенка. — К.: Либідь, 1994. — С. 405—413. — 448 с. («Пам'ятки історичної думки України»). — ISBN 5-325-00534-0. Посилання Шевчук Т. Українські народні пісні у збірниках Михайла Максимовича // Українська фольклористична енциклопедія / Голов. ред. Г. Скрипник; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — Київ: Вид. ІМФЕ, 2019. — С. 732—734. — 840 с. — ISBN 978-966-02-9033-4 Століття «Малороссийских песен» М. О. Максимовича / Укр. АН, Іст. секція-комісія іст. пісеності. — Киев: б. в., 1927. — 29, 2 с. Плачинда В. П. Максимович Михайло Олександрович // Максимович Михайло // МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧ \| Програма «Велич особистості» \| 2015 (ВІДЕО) Онлайн архів електронних копій документів М. Максимовича, першого ректора Київського університету із фондів бібліотеки ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка Уродженці Золотоніського повіту Українські поети Українські літературознавці Українські мовознавці Українські етнографи Українські математики Українські фольклористи Українські полемісти Українські видавці Українські біологи Випускники Московського університету Науковці Київського університету Ректори Київського університету Члени Історичного товариства імені Нестора-Літописця Доктори наук Російської імперії Антинорманісти Дослідники кобзарства Українофільство Персоналії:Золотоніський район Персоналії:Новгород-Сіверський Люди, на честь яких названо вулиці Історики української мови Люди на марках Люди на монетах України Енциклопедисти України Уродженці Полтавської губернії Знайомі Тараса Шевченка Знайомі Пантелеймона Куліша
1855983	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96	Альбатрелові	Альбатрелові Albatrellaceae — родина базидіомікотових грибів порядку русулальні (Russulales). Містить 45 видів. Більшість представників родини утворюють мікоризу з хвойними деревами. Можливо, деякі види є сапротрофами. Ростуть на ґрунті, на пнях або на коренях і стовбурах живих дерев. Опис Плодові тіла одно- або багатошапкові, поодинокі, зростаються краями капелюшків або основою ніжок, з бічною, ексцентричною або центральною ніжкою, м'ясисті. Тканина біла або світла, іноді рожева або зелена при пошкодженні. Гіменофор трубчастий, одношаровий. Роди Albatrellus Byssoporia Fevansia Jahnoporus Leucogaster Leucophleps Mycolevis Polyporoletus Scutiger Посилання Русулальні Родини грибів
43607831	https://en.wikipedia.org/wiki/Crimean%20journey%20of%20Catherine%20the%20Great	Crimean journey of Catherine the Great	Crimean journey of Catherine the Great The Crimean journey of Catherine the Great, also known as Таврический вояж (Taurida Voyage) at the time, was a six-month (January 2, 1787 – July 11, 1787) inspection trip of Catherine II of Russia to the newly acquired lands of New Russia and Crimea, gained as a result of the victorious wars against the Ottoman Empire (1735–39 and 1768–74) and peace treaties with the Cossack Hetmanate followed by the forced liquidation of the free Zaporozhian Sich. The trip was carried out with her court and several ambassadors. During the trip, she met with the Austrian emperor Joseph II, traveling incognito. The trip was arranged by Grigory Potemkin, a favorite and former lover of Catherine II. The trip happened just prior to the Russo-Turkish War (1787–1792). The trip is the origin of the expression "Potemkin village", referring to the legend of fake villages hastily erected by Potemkin along Catherine's route in order to impress her. References Further reading Russian translation of the memoir of Louis Philippe, comte de Ségur who took the trip as a French ambassador; see also here Catherine the Great 1787 in the Russian Empire Crimea in the Russian Empire Voyages
390449	https://en.wikipedia.org/wiki/Czarna%20Bia%C5%82ostocka	Czarna Białostocka	Czarna Białostocka is a town in north-eastern Poland. It is the seat of Gmina Czarna Białostocka, situated in Białystok County in the Podlaskie Voivodeship, having previously been in Białystok Voivodeship (1975-1998). As of December 2021, the town has a population of 9,032. Notable people Andrzej Jerzy Zglejszewski (born 1961) Catholic bishop in the United States. References Cities and towns in Podlaskie Voivodeship Białystok County Trakai Voivodeship Sokolsky Uyezd Białystok Voivodeship (1919–1939) Belastok Region
354700	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B3%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%B0	Ігбіра	Ігбіра (ебіра, егбурра, котокорі, квотто) — народ мовної підгрупи ква у центрі Ніґерії. Територія проживання, чисельність і субеноси Люди ігбіра (ебіра) проживають на північний схід злиття річок Нігер і Бенуе в міжріччі Гуара і Оква; частина населяють місто Окене (штат Когі) та його околиці (ця територія традиційно вважається осереддям етнічних земель егбіра). Адміністративно егбіра землі охоплють території нігерійських штатів Когі, Квара, Насарава і Едо. Чисельність егбіра становить бл. 1,4 млн чоловік Основні субетнічні групи ігбіра: панда (квотто), егу (ігу), окене (хіма) Мова і релігія Мова егбіра — набура належить до мовної підгрупи ква нігеро-конголезької групи конго-кордофанської мовної родини. Основні діалекти — ігбіра-хіма, ігбіра-ігу, ігбіра-панда, ігбіра-леле (квотто). Серед ігбіра мусульмани-суніти, християни-католики, прибічники афро-христиняських і традиційних культів. Відомості з історії і соціальної організації Етногенетичні легенди виводять походження ігбіра з культового осередку народу ігала міста Іда. У сер. XVIII ст. егбіра створили низку вождівств (Панда, Котон, Каріфі), які наприкінці XIX ст. були захоплені войовничими фулані (фульбе). В результаті реформ адмінустрою Нігерії (1980-90 рр.) було отворено штат Когі, в якому люди ігбіра становлять значну частку. Основа суспільства ігбіра — 5 патрилінійних родів. Родина — велика. В ігбіра зберігаються рештки вікових класів і таємних чоловічих спілок. Господарство Основні заняття ігбіра — ручне землеробство (ямс, маніок, просо, рис, кукурудза, бобові, арахіс, олійна пальма, бавовник), скотарство (дрібна худоба), мисливство, рибальство. Ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, плетіння (циновки, мати). Культура Живуть в округлих хатинах-мазанках з конічними дахами. Основу раціону складають різноманітні каші, варені і печені коренеплоди, приправлені пальмовою олією і гострими спеціями, риба тощо. Традиційні вірування представлені культом предків, анімістичними віруваннями. Верховне божество — Хінеґба, бог дощів і сонячного світла. Факти У ігбіра практикується скарифікація обличчя і тіла. Жерці культу Хінеґби вважалися заклинателями дощу, чаклунами і знахарями. Джерела Попов В. А. Игбира, Народы мира. Историко-этнографический справочник, М.: «Советская энциклопедия», 1988, стор. 167—168 Peoples of the Niger-Benue confluence, L., 1955 Народи Нігерії Народи Африки
5326090	https://en.wikipedia.org/wiki/Thomas%20Dossevi	Thomas Dossevi	Thomas Dossevi Thomas Folivi Dossevi (born 6 March 1979) is a former professional footballer who played as a striker and winger. He is the manager of Boulogne's U19 squad. Born in France, he recorded 29 caps and two goals for the Togo national team from 2002 to 2012. Club career Early career Dossevi was born in Chambray-lès-Tours, France. He spent his early career at ASOA Valence and Châteauroux and Stade Reims. Valenciennes In the summer transfer window, Dossevi joined Valenciennes. Ahead of a new season, L'Équipe reported that Dossevi was on the verge of leaving Valenciennes. Nantes In August 2007, Dossevi joined FC Nantes. Swindon Town Whilst on trial at the club, he scored twice in Swindon Town's 3–2 win over Nottingham Forest on 31 July 2010. He signed a one-year contract at the club for the 2010–11 season on 3 August 2010, with an option of extending this contract by a further 12 months. His first Football League goal for the club came in a 2–2 draw with Hartlepool United on 14 August 2010. He left Swindon by mutual consent on 26 April 2011, having scored 3 goals in 31 appearances. Chonburi Dossevi signed one-year contract with Chonburi on 9 March 2012, the deadline day of Thai Premier League. International career Dossevi was a member of the Togo national team, for which he was called up to the 2006 World Cup. Coaching career During his time in USL Dunkerque, Dosevvi also worked as a coach for the club. Retiring in the summer 2016, he became a scout at Standard Liège and worked for the club in two years. On 1 October 2019, Dosevvi was appointed manager of US Boulogne's U19 squad. Personal life Thomas is the son of former Togolese player Pierre-Antoine Dossevi. He was one of the surviving witnesses of a bus shooting in Angola during the 2010 Africa Cup of Nations. References External links 1979 births Living people People from Chambray-lès-Tours Footballers from Indre-et-Loire Togolese men's footballers French men's footballers Men's association football forwards Men's association football wingers Togo men's international footballers 2002 African Cup of Nations players 2010 Africa Cup of Nations players 2006 FIFA World Cup players Ligue 2 players Ligue 1 players English Football League players ASOA Valence players LB Châteauroux players Stade de Reims players Valenciennes FC players FC Nantes players Swindon Town F.C. players USL Dunkerque players French sportspeople of Togolese descent Togolese people of French descent Togolese expatriate men's footballers Togolese expatriate sportspeople in England Expatriate men's footballers in England Togolese expatriate sportspeople in Thailand Expatriate men's footballers in Thailand Dossevi family
71521834	https://en.wikipedia.org/wiki/Kateryna%20Dudchenko	Kateryna Dudchenko	Kateryna Dudchenko (born 14 October 1996 in Ukraine) is a Ukrainian rower. She won a bronze medal at the 2022 European Championships where she finished third in women's quadruple sculls in team with Daryna Verkhohliad, Nataliya Dovhodko, and Yevheniya Dovhodko. References External links 1996 births Living people Ukrainian female rowers 21st-century Ukrainian sportswomen
248794	https://en.wikipedia.org/wiki/Fort%20Erie%2C%20Ontario	Fort Erie, Ontario	Fort Erie, Ontario Fort Erie is a town in the Niagara Region of Ontario, Canada. The town is located at the south eastern corner of the region, on the Niagara River, directly across the Canada–United States border from Buffalo, New York, and is the site of Old Fort Erie which played a prominent role in the War of 1812. Fort Erie is one of Niagara's fastest growing communities, and has experienced a high level of residential and commercial development in the past few years. Garrison Road (Niagara Regional Road 3) is the town's commercial corridor, stretching east to west through Fort Erie. Fort Erie is also home to other commercial core areas (Bridgeburg, Ridgeway, Stevensville and Crystal Beach) as a result of the 1970 amalgamation of Bertie Township and the village of Crystal Beach with Fort Erie. Crystal Beach Park occupied waterfront land at Crystal Beach, Ontario, from 1888 until the park's closure in 1989. The beach is part of Fort Erie. History During the American Revolution Fort Erie was used as a supply depot for British troops. After the war the territory of what is now the Town of Fort Erie was settled by soldiers demobilised from Butler's Rangers, and the area was named Bertie Township in 1784. The original fort, built in 1764, was located on the Niagara River's edge below the present fort. It served as a supply depot and a port for ships transporting merchandise, troops and passengers via Lake Erie to the Upper Great Lakes. The fort was damaged by winter storms and in 1803, plans were made for a new fort on the higher ground behind the original. It was larger and made of flintstone but was not quite finished at the start of the War of 1812. During the war, the Americans attacked Fort Erie twice in 1812, captured and abandoned it in 1813, and then recaptured it in 1814. The Americans held it for a time, breaking a prolonged British siege. Later they destroyed Fort Erie and returned to Buffalo in the winter of 1814. The Fort Erie area became a major terminus for slaves using the Underground Railroad (between 1840 and 1860); many had crossed into Canada from Buffalo, New York. Bertie Hall (which was used for a time in the 20th century as a Doll House Museum) may have been a stopping point on the Underground Railroad. The area of Ridgemount was one of the three main areas in Fort Erie settled by African-Americans, earning it the name "Little Africa". Along with Little Africa, the other two areas of settlement were Bertie Hill and Snake Hill (Erie Beach). In 1866, during the Fenian raids, between 1,000 and 1,500 Fenians crossed the Niagara River, occupied the town and demanded food and horses. The only payment they were able to offer was Fenian bonds; these were not acceptable to the citizens. The Fenians then cut the telegraph wires and tore up some railway tracks. Afterwards, they marched to Chippewa and the next day to Ridgeway where they fought the Battle of Ridgeway, a series of skirmishes with the Canadian militia. The Fenians then returned to Fort Erie and fought the Battle of Fort Erie, defeating the Canadian militia. Fearing British reinforcements, they then decided to retreat to the U.S. In 1869 the population was 1,000 and Fort Erie was served by the Grand Trunk and the Erie & Niagara railways. The Grand Trunk Railway built the International Railway Bridge in 1873, bringing about a new town, originally named Victoria and subsequently renamed to Bridgeburg, north of the original settlement of Fort Erie. By 1876, Ridgeway had an estimated population of 800, the village of Fort Erie has an estimated population of 1,200, and Victoria boasted three railway stations. By 1887, Stevensville had an estimated population of "nearly 600", Victoria of "nearly 700", Ridgeway of "about 600", and Fort Erie of "about 4,000". In 1888, the amusement park at Crystal Beach opened. From 1910, the steamship (and until 1929, the steamship SS Americana) brought patrons from Buffalo until 1956. The park continued to operate until it closed in 1989. A gated community was built in this area. In 1904, a group of speculators bought land at Erie Beach, planning to build an amusement park and other amenities, and sell lots around the park to vacationers from Buffalo. Erie Beach featured a hotel, a casino, a race track, regular ferry service from Buffalo and train service from the ferry dock in Fort Erie, and what was billed as the world's largest outdoor swimming pool. Erie Beach and Crystal Beach were in competition to provide bigger thrills to patrons, until Erie Beach went bankrupt during the Depression and closed down on Labour Day weekend, 1930. The Niagara Movement meeting was held at the Erie Beach Hotel in 1905. The movement later led to the founding of the NAACP. The Point Abino Light Tower was built by the Canadian government in 1918. The lighthouse has been automated in 1989. Since its decommissioning in 1995, the Point Abino Lighthouse was designated as a National Historic Site. The lighthouse is now owned by the Town of Fort Erie and is available for weekend tours in the summer. On August 7, 1927, the Peace Bridge was opened between Fort Erie and Buffalo. On January 1, 1932, Bridgeburg and Fort Erie amalgamated into a single town. The ruins of Fort Erie remained until they were rebuilt through a depression era "work program" project, as a tourist attraction. Work started in 1937, and the fort was opened to the public in 1939. In 1970, the provincial government consolidated the various villages in what had been Bertie Township, including the then town of Fort Erie, into the present Town of Fort Erie. Geography Fort Erie is generally flat, but there are low sand hills, varying in height from , along the shore of Lake Erie, and a limestone ridge extends from Point Abino to near Miller's Creek, giving Ridgeway its name. The soil is shallow, with a clay subsoil. The town's beaches on Lake Erie, most notably Erie Beach, Crystal Beach and Bay Beach are considered the best in the area and draw many weekend visitors from the Toronto and Buffalo, New York areas. While summers are enjoyable, winters can occasionally be fierce, with many snowstorms, whiteouts and winds coming off Lake Erie. Communities In addition to the primary urban core of Fort Erie, the town also contains the neighbourhoods of Black Creek, Bridgeburg/NorthEnd/Victoria, Crescent Park, Crystal Beach, Kraft, Point Abino, Ridgeway, Snyder, and Stevensville. Smaller and historical neighbourhoods include Amigari Downs, Bay Beach, Buffalo Heights, Douglastown, Edgewood Park, Erie Beach, Garrison Village, Mulgrave, Oakhill Forest, Ridgemount, Ridgewood, Rose Hill Estates, Thunder Bay, Walden, Wavecrest and Waverly Beach. Fort Erie Secondary School and Ridgeway-Crystal Beach High School were two public high schools serving Fort Erie and area communities until September 2017. The two former schools were closed and merged into Greater Fort Erie Secondary School, located on Garrison Road. Climate Demographics In the 2021 Census of Population conducted by Statistics Canada, Fort Erie had a population of living in of its total private dwellings, a change of from its 2016 population of . With a land area of , it had a population density of in 2021. The median household income in 2015 for Fort Erie was $60,800, which was below the Ontario provincial average of $74,287. Attractions Fort Erie Race Track Old Fort Erie Point Abino Lighthouse Safari Niagara Hiking Fort Erie is the eastern terminus of the Friendship Trail, and the southern terminus of the Niagara River Recreation Pathway. Both trails are part of the Trans-Canada Trail system. Parks Mather Arch Park, located just to the south of the Peace Bridge, is on land donated by American citizen Alonzo C. Mather in tribute to the peace and friendship between Canada and the United States. The park contains Mather Arch, which was built largely due to donations by Mather, originally dedicated by the Niagara Parks Commission in 1939, and restored in 2000 as a millennium project. There is also a memorial statue to those from Fort Erie who died in World War I, World War II, and the Korean War. Sports Infrastructure Transportation Highways Fort Erie has been the Niagara terminus of the Queen Elizabeth Way since 1937. Road traffic continues to Buffalo, New York across the Peace Bridge, which was built in 1927. Fort Erie was the eastern terminus of King's Highway 3A from 1927 to 1929, and Ontario Highway 3 from 1929 until 1998, when the portion of Highway 3 within Fort Erie was downloaded to the Regional Municipality of Niagara and redesignated as Niagara Regional Road 3. Within Fort Erie, Highway 3 is named Garrison Road, and is the major east–west connection through the town. Dominion Road was designated as King's Highway 3C from 1934 until 1970, when it was downloaded to the newly formed Regional Municipality of Niagara and redesignated as Niagara Regional Road 1. Fort Erie is the southern terminus of the Niagara Parkway, which extends from Fort Erie to Fort George. Public transit Public transit was provided by Fort Erie Transit, which operated buses in town and connected to other Niagara municipalities. Niagara Region Transit operates a service from Niagara Falls into Fort Erie, connecting with the Fort Erie Leisureplex on Garrison Road. Intercity transit Private intercity coach services are primarily operated by Coach Canada/Megabus, with service to St. Catharines and Toronto. The terminus is located at Robo Mart, 21 Princess Street at Waterloo Street. The International Railway Bridge was built in 1873, and connects Fort Erie to Buffalo, New York across the Niagara River. There is currently no passenger rail service to Fort Erie. The nearest passenger rail stations are in Buffalo, New York and Niagara Falls, Ontario. Waterways Fort Erie is at the outlet of Lake Erie into the Niagara River. The lake and river serve as a playground for numerous personal yachts, sailboats, power boats and watercraft. There is a marina at the site of a former shipyard at Miller's Creek on the Niagara River, and a boat launch ramp in Crystal Beach. Prior to the completion of the two bridges, passengers and freight were carried across the river by ferry. From 1829, when the Welland Canal first opened, to 1833, when the cut was completed to Port Colborne, ship traffic between Lake Erie and Lake Ontario would transit the upper Niagara River. Utilities In order to reduce large-scale ice blockage in the Niagara River, with resultant flooding, ice damage to docks and other waterfront structures, and blockage of the water intakes for the hydro-electric power plants at Niagara Falls, the New York Power Authority and Ontario Power Generation have jointly operated the Lake Erie-Niagara River Ice Boom since 1964. The boom is installed on December 16, or when the water temperature reaches , whichever happens first. The boom is opened on April 1 unless there is more than of ice remaining in Eastern Lake Erie. When in place, the boom stretches from the outer breakwall at Buffalo Harbor almost to the Canadian shore near the ruins of the pier at Erie Beach in Fort Erie. Originally, the boom was made of wooden timbers, but these have been replaced by steel pontoons. Notable people Randy Burridge, played over 700 games in the National Hockey League and was an All-Star in 1992 Derek Clendening, Canadian writer Ernest Alexander Cruikshank, Brigadier General and historian Billy Dea, professional hockey player Michael Fonfara, keyboard player Paul Gardner, professional hockey player Paul Hellyer, engineer and politician Tim Hudak, politician, leader of the PC party in Ontario Douglas Kirkland, photographer James L. Kraft, entrepreneur and inventor Dan "DJ Shub" General, musician Shane Lindstrom (professionally known as Murda Beatz), record producer Matty Matheson, chef and internet personality Pierre Pilote, professional hockey player David Anthony Pizzuto, actor Brian Reid, historian See also List of townships in Ontario References External links Lower-tier municipalities in Ontario Populated places on Lake Erie in Canada Populated places on the Underground Railroad Towns in Ontario 1764 establishments in the British Empire
1162663	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%96%D1%81%D0%B0%20%28%D0%91%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%83%29	Тіса (Бакеу)	Тіса (Бакеу) Тіса — село у повіті Бакеу в Румунії. Входить до складу комуни Сендулень. Село розташоване на відстані 227 км на північ від Бухареста, 21 км на південний захід від Бакеу, 104 км на південний захід від Ясс, 121 км на північний схід від Брашова. Населення За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи. Примітки Села повіту Бакеу
1676721	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA	Сосинський заказник	Сосинський заказник — гідрологічний заказник загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах Чернігівського та Козелецького районів Чернігівської області, на південь від смт Олишівка і на північний захід від села Хрещате. Площа 406 га. Створений 1980 року. Перебуває у віданні: Олишівська сільська рада Чернігівського району, Хрещатинська сільська рада Козелецького району. Територія заказника охоплює частину болотного масиву в межиріччі Десни та Остера. Охороняється обводнене евтрофне болото видовженої форми. В рослинному покриві переважають осокові та очеретяно-осокові угруповання. Є рідкісні для України угруповання осоки дворядної та світлої. У центральній частині болота — ділянки водного дзеркала з типовою флорою. Заказник є місцем гніздування багатьох водно-болотних птахів, а також місцем відпочинку для перелітних прахів. Джерела Гідрологічні заказники Чернігівської області Природно-заповідний фонд Чернігівського району (Чернігівська область) Природно-заповідний фонд Козелецького району Природоохоронні об'єкти, засновані 1980
3262283	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D1%81%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F%29	Мідпайнс (Каліфорнія)	Мідпайнс (Каліфорнія) Мідпайнс — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Маріпоса штату Каліфорнія. Населення — 379 осіб (2020). Географія Мідпайнс розташований за координатами (37.548562, -119.955728). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 63,58 км², з яких 63,53 км² — суходіл та 0,05 км² — водойми. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали особи в 511 домогосподарстві у складі 313 родин. Густота населення становила 19 осіб/км². Було 627 помешкань (10/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 3,6 %. Частка іспаномовних становила 17,3 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 19,0 % — особи молодші 18 років, 62,6 % — особи у віці 18—64 років, 18,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 45,4 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 107,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 108,8 чоловіків також старших 18 років. За межею бідності перебувало 8,2 % осіб, у тому числі 13,3 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 465 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 23,7 %, публічна адміністрація — 19,6 %, будівництво — 17,6 %. Джерела Переписні місцевості Каліфорнії Населені пункти округу Маріпоса (Каліфорнія)
2443319	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD	Дзерин	Дзерин — українське прізвище, яке утворене від слова Дзера. Походження Прізвище, очевидно, походить від слова «дзера» — «молочна сировотка». Можна припустити, що таке прізвисько отримав чоловік, який виготовляв молочні продукти або торгував ними. Також основою прізвища, можливо, стало нецерковное ім'я Дзера з тим самим значенням. А згодом слово трансформувалось у прізвище Дзерин. . Відомі носії Дзерин Антон Миколайович (1996—2017) — старший солдат Збройних сил України, що загинув під час Війни на сході України. Дзерин Микола Михайлович (нар. 1975 р.) — заступник голови Ямпільського загального місцевого районного суду Вінницької області. Дзерин Михайло Федорович — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що відзначився у ході російського вторгнення в Україну у 2022 році. Дзерин Олег Миколайович (нар. 1997 р.) — український футболіст. Дзерин Олександра Іванівна — кандидат технічних наук, ассистент кафедри теплогазопостачання і вентиляції Інституту будівництва та інженерії довкілля Національного університету «Львівська політехніка». Примітки
495658	https://en.wikipedia.org/wiki/Somethin%27%20Else%20%28Cannonball%20Adderley%20album%29	Somethin' Else (Cannonball Adderley album)	Somethin' Else (Cannonball Adderley album) Somethin' Else is an album by American jazz saxophonist Julian "Cannonball" Adderley, recorded on March 9, 1958 and released on Blue Note in August later that year—his only album for the label. Also on the session is trumpeter Miles Davis in one of his handful of recording dates for Blue Note. Adderley was a member of Davis' group at the time, and the album was recorded shortly after Davis' own landmark album Milestones. Background The album was recorded during Adderley's membership in the Miles Davis' First Great Quintet, and it also marks one of the few recordings Davis made as a sideman after 1955. Indeed, Davis plays several of the first solos, composed the bluesy title track and, according to the liner notes, chose most of the material. "Autumn Leaves" would remain in the Davis book, and "Love for Sale" would be recorded by the Davis Sextet a little over two months later. Miles, as quoted in the original liner notes, recounted, "All my inspiration today comes from Ahmad Jamal, the Chicago pianist. I got the idea for this treatment of 'Autumn Leaves' from him." The twelve-bar blues "One for Daddy-O" was written by Adderley's brother Nat for Chicago radio DJ Holmes "Daddy-O" Daylie. At the end of that track, Davis can be heard addressing producer Alfred Lion, saying "is that what you wanted, Alfred?" Adderley and Davis would also play together on the 1958 Columbia Records release Milestones, as well as the 1959 landmark Kind of Blue, one of the most universally acclaimed jazz albums. "Bangoon" In the 1980s, the album was re-issued with a bonus track from the recording session that was listed as "Alison's Uncle" and credited to Cannonball Adderley. The track appeared as "Alison's Uncle" on compact disc releases in the U.S. and Japan in 1986, and it continued to appear under this title, or as "Bangoon (aka Alison's Uncle)", on reissues into the 21st century. The composition is actually Hank Jones' "Bangoon", and first appeared on Gigi Gryce's 1957 Jubilee Records album Jazz Lab, with Jones playing piano. (Gryce also recorded a second version of the tune with Jones on his Gigi Gryce album.) The title "Alison's Uncle" was created by Nat Adderley in the 1980s when he was asked by reissue producers to name a track that they could not identify. Nat Adderley's alternate title refers to the session having taken shortly after his daughter Alison had been born. Reception The Penguin Guide to Jazz selected Somethin' Else as part of its suggested "Core Collection." Track listing Original release CD reissues Personnel Musicians Cannonball Adderley – alto saxophone Miles Davis – trumpet Hank Jones – piano Sam Jones – bass Art Blakey – drums Technical personnel Alfred Lion – producer Rudy Van Gelder – recording engineer Reid Miles – design Frank Wolff – photography Leonard Feather – liner notes References External links Blue Note 1595 - List of reissues 1958 albums Cannonball Adderley albums Blue Note Records albums Albums produced by Alfred Lion Albums recorded at Van Gelder Studio Albums recorded in a home studio
1234572	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%82%D0%B0%D0%B1%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F	Штабна вулиця	Штабна вулиця — назва вулиць у різних населених пунктах України. Штабна вулиця — вулиця у Запоріжжі. Штабна вулиця — колишня назва вулиці Іонінської у Кременчуці.
19028775	https://en.wikipedia.org/wiki/Niegowi%C4%87	Niegowić	Niegowić is a village in the administrative district of Gmina Gdów, within Wieliczka County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately south-east of Wieliczka and south-east of the regional capital Kraków. Niegowić was the place of the first appointment of Karol Wojtyła, the future Pope John Paul II, as its parish church's, Church of the Assumption of Our Lady, priest. He served there from July 1948 to August 1949, before the then-Cardinal and Krakow Archbishop Adam Sapieha (who had ordained Wojtyła a priest in 1946 on an accelerated schedule, sending him to work on a doctorate in theology in Rome before beginning parish work), assigned him to work at St. Florian's Church in Kraków (where he began his work with university students as a chaplain to students of the Jagiellonian University and the Catholic University of Lublin). While he was at the parish, the then-pastor Sapieha celebrated the fiftieth anniversary of his presbyteral ordination. It was Father Wojtyła who suggested that as a present, the parish arrange to build a new church, which was eventually done, the first built at his suggestion. References Notes Villages in Wieliczka County
769071	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80	Сплінтер	Сплінтер Майстер Сплінтер — вигаданий персонаж всесвіту черепашок ніндзя, майстер бойових мистецтв, який навчає черепашок, чемпіон Міжгалактичної Битви Нексус. Він готовий завжди підняти дух команди. Сплінтер був ручним щуром майстра ніндзя Хамато Йоші. Шреддер вбив Йоші, а Сплінтер потрапив до каналізації, де знайшов черепашок у мутагені та сам став великим щуром. Він згадав уроки майстра Йоші та навчив бойових мистецтв своїх черепашок, які з часом стали командою ніндзя. Історія Хамато Йоші був почесним хранителем добрих і благородних утромів. Коли майстер Йоші тренувався, Сплінтер повторював за своїм господарем. Все було б гаразд, якби не втік з в'язниці та не прилетів на Землю злий утром на ім'я Ч'релл. Союзники Ч'релла заховали його в екзокостюм, схожий на людину і він став називатися Ороку Сакі. Ч'релл використав легенду про жахливого Шреддера і конфіскував його обладунок, тим самим він створив собі два імені. Шредер заснував клан Фут, який перетворився на кримінальну імперію у двадцятому столітті. Шреддер також об'єднався з бандою пурпурових драконів, яку очолював Хан. Наприкінці двадцятого століття Ороку Сакі приймає до себе покинуту дівчину Караї. Лише вона й утроми знали правду про нього. Щоб посилити свою владу в Нью-Йорку і визначити місцезнаходження утромів йому треба було знищити хранителя утромів майстра Йоші. Шреддер зібрав майже всю свою «армію» і доручив Ханові вбити Йоші, але Сплінтер не дав цього зробити, він стрибнув і подряпав Ханові обличчя, шрами якого залишилися на все життя. Хамато Йоші довго опирався, але сили були не рівні. Шреддер намагався змусити Йоші виказати місцезнаходження утромів, але Йоші не здався і заплатив за це своїм життям. Одного разу, хлопчик випустив з рук банку з чотирма маленькими черепашками, і вони впали через каналізаційну решітку. А поблизу їхала вантажівка з хімікатами. Але одна каністра випала, розбилася, і хімікати потекли у каналізацію, і вилилися на черепашок. Але на щастя їх знайшов щур, але він теж вляпався у хімікати. Минали роки, і через хімікати черепашки та щур почали рости. Сплінтер дав їм імена відомих майстрів епохи Відродження. Майстер Сплінтер згадав уроки свого вчителя і зараз навчає черепашок, щоб помститися за майстра Йоші та знищити зло назавжди. Так, щур став батьком і вчителем ніндзя. Черепашки Ніндзя (мультсеріал, 1987—1996) У першому мультсеріалі історія Сплінтера зазнала трансформації. За легендою Сплінтер і був Хамато Йоші, він навчав бійців клану Фут боротися за добро і справедливість. Але Ороку Сакі (Шреддер) захотів зайняти місце лідера і коли Йоші повинен був нахилитися перед старшими, підсунув йому за пояс кімоно ніж. Йоші не зміг нахилитися, це було зрозуміло як прояв хамства і неповаги. Коли ж він дістав з-за спини ніж, всі вирішили що Йоші замишляв вбивство, його вигнали з клану, а лідером став Ороку Сакі. У каналізації Йоші знайшов черепашок, а після то, як туди потрапили мутагенні відходи, черепахи стали трансформуватися, а Хамато Йоші мутував в гігантського щура. Особистість Майстер Сплінтер зображується як мудрий, розумний і досвідчений викладач бойових мистецтв. Він майже завжди спокійний і навіть тоді, коли сердиться, намагається не підвищувати голос. Сплінтер, як і його сенсей Хамато Йоші є чемпіоном Міжгалактичної Битви Нексус. Див. також Черепашки Ніндзя Персонажі науково-фантастичних творів Черепашки-ніндзя Герої коміксів
2364746	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%83%D1%80%D0%BE%D1%81%20%28%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%B5%20%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5%29	Нурос (газоконденсатне родовище)	Нурос (газоконденсатне родовище) Нурос — офшорне газоконденсатне родовище в єгипетському секторі Середземного моря. Розташоване на мілководді біля дельти Нілу, за два десятки кілометрів на північний схід від околиць Александрії. Загальна характеристика Родовище відкрили у липні 2015-го на ліцензійній ділянці Abu Madi West унаслідок спорудження свердловини Nidoco NW2 Dir NFW (така назва пояснювалась її розташуванням на північній захід від малого родовища Нідоко, яке знайшли за кілька десятиліть до того на прибережній ділянці). Поклади вуглеводнів виявили на глибині 3600 метрів під морським дном у відкладеннях мессінського ярусу (міоцен). Вони пов’язані із формацією Абу-Маді, що сформувалась шляхом заповнення флювіально-дельтовими пісковиками флювіальної палеодолини, яка виступила на поверхню в умовах різкого зниження рівня моря. Відкриття Нуроса підтвердило наявність ще одного продуктивного тренду у офшорній частині цієї палеодолини, на додачу до відкритих у 1990-х родовищ блоку Балтім (при цьому у верхній частині палеодолини, яка вже заходить під дельту Нілу, колись відкрили гігантське родовище Абу-Маді — перше в історії газоносного басейну дельти Ніла). Окрім відкладів міоцену на Нуросі виявили наявність вуглеводнів у породах пліоцену. Запаси родовища первісно оцінили у 15 млрд.м3. Проте станом на 2016 рік продовжувалась дорозвідка, під час якої свердловини Nidoco NW3 та Nidoco North 1X перетнули суттєві (43-65 метрів) газонасичені інтервали того ж мессінського ярусу. Тому від Нурос очікували суттєвого (до 4 разів) зростання ресурсної бази. Разом з відкритим у той же період родовищем Південно-Західний Балтім родовище Нурос складає групу, відому як "Великий Нурос". Розробка Видобуток на Нуросі почався вже у році відкриття, чому сприяла наявність поблизу відповідної інфраструктури, зокрема, газопереробного заводу Абу-Маді. Видачу продукції організували за допомогою трубопровідної системи Нурос – Абу-Маді. В кінці 2016 року добове виробництво газу з Нуроса досягнуло 25 млн.м3, при цьому планувалось у 2017-му вийти на рівень понад 28 млн.м3. Розробку Нурос здійснюють компанії Eni (75 %) та ВР (25 %). Примітки Газові родовища Єгипту Офшорні газові родовища Середземного моря
2450500	https://uk.wikipedia.org/wiki/Tatra%20600%20Tatraplan	Tatra 600 Tatraplan	Tatra 600 Tatraplan — легковий автомобіль, що виготовлявся у Чехословаччині протягом 1948—1952 рр. Історія Націоналізований у кінці 1945 р. завод «Татра» продовжував виробництво довоєнної моделі Tatra 87. Автомобіль відрізнявся значною вартістю, яка у повоєнний час суттєво знизила на нього попит. Тож постало питання щодо створення нової та дешевшої моделі. До того часу на підприємстві сформувалась команда інженерів, що наслідувала запропоновану Гансом Ледвінкою концепцію задньомоторних автомобілів з аеродинамічними кузовами. У грудні 1946 р. був побудований перший прототип — Tatra 107, схожий на зменшену Tatra 87. Тож для пошуку нових варіантів зовнішнього вигляду на початку 1947 р. був виконаний макет у натуральну величину. Другий дослідний зразок «Татри 107» був створений у березні 1947 р. Остаточний зовнішній вигляд передньої частини відпрацювали на дослідному зразку Tatra 2-107, запропонованому дизайнером Франтішеком Кардаусом. Незважаючи на намагання інженерів дослідні зразки «Татри 107» мали серйозні недоліки. Через неправильно сконструйовану задню підвіску під час руху автомобіль поводив себе нестабільно, а невдала система повітрезабірників охолодження перегрівала двигун. Запускатись у виробництво такий автомобіль не міг, а допрацювання вимагало часу. Крім того на автомобіль покладало надії тодішнє чехословацьке правління. В цей час правління Національного фронту оголосило «Будівничу програму» з детальними директивами для першого дворічного плану відновлення економіки. В честь цього плану автомобіль хотіли назвати «Автоплан», однак у кінці 1947 р. зареєстрували іншу назву — Tatraplan (телескопія з Tatra та Plan). Для реалізації такого важливого проекту конструктори вирішили звернутись за допомогою до Ганса Ледвінки, який тоді був у в'язниці в Нові-Їчині. Видатний конструктор, що за час війни займав пост технічного директора «Татри», звинувачувався у співпраці з нацистами, хоча своєї вини не визнавав. Вночі 1 травня 1947 р. тюремну камеру Ледвінки відвідали Йозеф Халупа, що відповідав за розробку кузова нового автомобіля, та Владимир Попелар, що очолював проект. Ганс Ледвінка згодився допомогти, й співпраця прийняла форму постійних консультацій. Завдяки його втручанню був зроблений ряд вагомих вдосконалень. Прем'єра автомобіля Tatra 2-107 відбулася на автосалоні у Празі 18-28 жовтня 1947 р. А до кінця року автомобіль став називатись Tatra 600 Tatraplan. Офіційно виробництво розпочалось 24 червня 1948 р., але до кінця року автомобілі збирали практично вручну — вдалось виготовити тільки 90 екземплярів. Тільки з 1949 р. машина стала дійсно серійною — щодня стали збирати по 10 автомобілів. На початку 1950-их рр. міністр важкої промисловості Чехословаччини Густав Климент вирішив, що завод Tatra повинен спеціалізуватися на виробництві вантажних автомобілів, а Škoda легкових. Тож з середини 1951 р. виробництво «Татри 600» мало перейти на AZNP Škoda. Останній автомобіль у Копрживніце виготовили 25 травня 1951 р. На заводі «Шкода» виробництво тривало недовго — з серпня 1951 р. по травень 1952 р. Загалом, на обидвох заводах виготовили 6342 автомобілів. Tatra 600 Tatraplan експортувалась до 28 країн. Однак після перенесення виробництва автомобілів на завод «Шкода» якість їх збирання різко впала, що відразу відобразилось на об'ємах експорту. Імовірно, саме відсутність закордонних замовлень стала причиною швидкого згортання виробництва. У Чехословаччині «Татраплани» не продавались у приватні руки, а переважно розподілялись по різним міністерствам, відомствам, органам безпеки. Спочатку вартість автомобілів оцінювалась у 130 тис. чехословацьких крон (близько $2600 у 1948 р.), але невдовзі зросла до 140 тис. Kčs (близько $2800). Примітно, що машини для внутрішнього ринку фарбувались переважно у чорний колір, а експортні — у срібний металік. Однак кольорова палітра була набагато ширшою: світло голубий, темно-синій, світло-зелений, зелений, темно-зелений, червоний, темно-червоний, бежевий, сірий, слонової кістки, світло-коричневий, синій металік, світло-голубий металік, зелений металік, червоний металік. У 1965 р. по території СРСР відбувся експедиційний пробіг «Татри 600». Маршрут пролягав із чеського міста Ґотвальдов (сьогодні Злін), через Ужгород, Мукачево, Львів, Рівне, Київ, Полтаву, Харків, Ростов-на-Дону, Орджонікідзе, Ставрополь та П'ятигорськ. Далі через грузинське село Гудаурі у Тбілісі, Батумі, Сухумі, Гагру та Сочі. З Сочі у Ялту, Одесу, Київ, Ужгород й назад у Чехословаччину. Подорож тривала місяць. Найвищою точкою маршруту розташовувалась на висоті 2400 м над рівнем моря, при цьому машині довелось їхати 207 км по гірському серпантину, тільки на другій передачі. Екіпаж автомобіля пройшов увесь маршрут (більше 10 тис. км) без жодної поломки чи аварії. Модифікації Tatra 600 Kabriolet У 1949 р. кузовна майстерня Sodomka, що після війни була націоналізована та стала частиною підприємства Karosa, на базі «Татраплану» виготовила 2-дверний кабріолет. Автомобіль, як і ще 2 інших, мав стати подарунком Чехословаччини до 70 річчя Й. В. Сталіна. Створення кабріолета на базі задньомоторного автомобіля було відносно складним — відсутність даху вимагала серйозного підсилення днища. Конструктор Йозеф Ржиха створив зовсім нове заднє оперення з плоским капотом та повітрезабірниками на задніх крилах. У передній частині змінилась форма капота (кришки багажника), решітки, з'явились протитуманні фари. Весь кузов покривався кількома шарами нітроемалі кольору слонової кістки з ручним шліфуванням проміжних шарів. Двері та сидіння були оббиті натуральною шкірою червоного кольору. Спеціально для цього кабріолета фірма Tesla виготовила багатодіапазонний радіоприймач, недоступний за ціною звичайним користувачам. Прем'єра кабріолета відбулась влітку 1949 р. на національній автомобільній виставці у Празі. Після цього автомобіль потрапив у Женеву: на черговому міжнародному автосалоні він відкривав експозицію Чехословаччини. У Женеві кабріолет зайняв друге місце у номінації «Елегантність». Спочатку урочиста передача автомобіля представникам СРСР відбулася у Празі 7 жовтня 1949 р. Після цього кабріолет розібрали й на спеціальному поїзді відправили у Москву. А 22 грудня 1949 р. прем'єр міністр Чехословаччини Антонін Запотоцький передав «Татраплан» представникам радянського ювілейного комітету. Після урочистостей машини експонувалася у залах Політехнічного музею до 1955 р., серед іншої техніки, що призначалася Сталіну. Потім її передали у систему охорони здоров'я, де вона довгий час працювала як черговий автомобіль в одній з районних лікарень Грузії. На початку 1970-х автомобілем зацікавився Мирослав Губеняк, представник Tatra у Москві. Йому довелось докласти немало зусиль, щоб обміняти кабріолет «Татраплан» та «Татру 603». Невдовзі у 1979 р. (через 30 років після створення) автомобіль потрапив назад у Чехословаччину, де був відреставрований та до сьогодні експонується у музеї «Татри» у Копрживніце. Tatra 201 У 1949 р. на базі Tatra 600 Tatraplan припускалось створення комерційних варіантів для заміни фургонів на базі Tatra 57b. Задньомоторне компонування затрудняло створення подібних модифікацій, тож Tatra 201 мала традиційну вилчасто-хребтову раму, розміщений спереду двигун та новий кузов уніфікований з «Татрапланом». Спочатку такий автомобіль був виконаний у кузовній майстерні Sodomka (Tatra 201 ambulance), а пізніше з'явився пікап Dakota. Tatra 600D Tatraplan Серійні автомобілі мали виключно бензинові двигуни, однак існували кілька (2 чи 3) дослідні зразки з дизельними. Перший автомобіль (з дизелем V913) з’явився через два роки після початку серійного виготовлення «Татраплану» (1950 р.). Tatra 601 Tatraplan Monte Carlo У 1949 р. було виготовлено спортивний варіант з легким алюмінієвим дводверним кузовом, спеціально для участі у ралі Монте-Карло. На старт автомобіль вийшов у першому післявоєнному ралі Internationale Österreichische Alpenfahrt, що проводилося у Австрії з 1910 р. Tatra 601 була у складі заводської команди з чотирьох автомобілів. За результатами ралі (1056 км) автомобілі «Татра» зайняли перші чотири місця серед 22 автомобілів, що вийшли на старт у туристичному класі з об'ємом двигуна до 2000 см³. А «Татра 601» з екіпажем Karel Vrdlovec/Vladimir Formanek стала володарем «Кубку альп». Окрім участі у змаганнях, «Татру 601» використовували для випробування двигунів з повітряним охолодженням — від серійних 4-циліндрових (1952 см куб) до V-подібних (дослідний зразок для Tatra 603A: 2545 см³, потужністю 70 кВт при 5000 хв-1). З останнім автомобіль міг сягати 170 км/год. На сьогоднішній день автомобіль є експонатом заводського музею «Татри» у Копрживніце. Див. також Škoda 1200 Примітки Посилання Сайт присвячений "Татрі 600" (англ.)
1104917	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B2%20%D0%AF%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Лобов Яків Михайлович	Лобов Яків Михайлович Яків Михайлович Лобов (19 лютого 1924, Первомайськ — 31 січня 1945, Нідеркірх) — радянський військовик, в роки Другої світової війни — командир 2-ї танкової роти 27-го окремого танкового Талліннського полку, старший лейтенант, Герой Радянського Союзу (1945). Біографія Народився у місті Первомайськ, нині Миколаївської області, в робітничій сім'ї. Українець. У 1941 гоці закінчив 9 класів залізничної школи № 17 станції Голта (тепер Первомайська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 16 імені Героя Радянського Союзу Я. М. Лобова). Після закінчення школи вступив до Харківського бронетанкового училища. З початком Німецько-радянської війни, через наближення лінії фронту, училище було евакуйоване до міста Чирчик (Узбекистан). Після закінчення училища у червні 1942 року направлений командиром танку Т-34 655-го танкового батальйону 254-ї танкової бригади 13-го танкового корпусу, Південно-Східний фронт. Бойове хрещення прийняв 6 серпня 1942 року у бою за роз'їзд «74-й км». У цьому ж бою, ризикуючи життям, врятував командира батальйону капітана Н. П. Нікітіна, танк якого горів, за що отримав першу бойову нагороду — медаль «За відвагу». Цього ж дня був важко поранений, знаходився на лікуванні у шпиталі. Після виписки зі шпиталю направлений командиром танкового взводу новосформованого 51-го танкового полку. Брав участь в бойових діях на Північному Кавказі. У січні 1944 року полк залізницею прибув на Ленінградський фронт і отримав задачу взяти участь в прориві блокади в західному напрямку на міста Луга — Псков. 17 лютого 1944 року танкова рота лейтенанта Я. М. Лобова на великих швидкостях увірвалась до села Красна Гірка, знищуючи ДЗОТи, кулеметні точки і живу силу супротивника. У цьому бою екіпаж Я. М. Лобова підбив важкий танк, протитанкову гармату, два ДЗОТи, чотири вогневих точки з обслугою і понад 40 солдатів і офіцерів ворога. За цей бій нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеня. Рішенням Військової Ради 8-ї армії Ленінградського фронту 27-й окремий танковий полк спільно з 1811-м самохідно-артилерійським полком і частинами 72-ї стрілецької дивізії отриав бойову задачу: вийти в район Йикві й оволодіти містом Раквере. Ввечері 20 вересня 1944 року танки 27-го ОТП увірвались в місто Раквере й, переслідуючи супротивника по шосе в напрямку Таллінна, досягли південного берегу озера Кахала-Ярве. В бою за місто Каберга 22 вересня загинув командир 2-ї танкової роти старший лейтенант В. В. Шарапов. Командування ротою перебрав на себе старший лейтенант Я. М. Лобов. Вранці 22 вересня група полку спрямувалась у напрямку Таллінна. Першою до столиці Естонії увірвалась 2-а танкова рота старшого лейтенанта Я. М. Лобова, оволоділа центром міста, прорвалась до порту й зашкодила супротивнику евакуювати живу силу і техніку морем. За визволення столиці Естонії міста Таллінн, 27-й окремий танковий полк отримав найменування «Талліннський», а командир 2-ї роти старший лейтенант Я. М. Лобов представлений до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. У подальшому 27-й окреми танковий полк визволяв територію Естонії. В боях за очищення півострова Сирве острова Сааремаа (Моонзундський архіпелаг) рота Лобова прорвалась крізь оборону супротивника в його тил, чим створила загрозу оточення ворожого угруповання. Танк Лобова знищив 10 протитанкових гармат, 5 ДЗОТів й близько 50 солдатів і офицерів, за що командир роти отримав орден Олександра Невського. Досягнувши державного кордону СРСР, танкісти Лобова продовжили бити ворога на території Польщі. В боях по прориву німецької оборони на ділянці фронту Ракув — Цисув, танкова рота Лобова прорвала ворожу оборону й за один день заглибилась на 20 кілометрів, тим самим давши можливість іншим частинам увійти в прорив. Екіпаж Лобова при цьому знищив 3 протитанкових гармати, 2 бліндажі, 5 ДЗОТів й до 150-ти солдатів і офіцерів, за що нагороджений орденом Червоного Прапора. 28 січня 1945 року командуванням доручено старшому лейтенанту Лобову Я. М. провести комплексну розвідку напередодні радянського наступу і форсування річки Одер. Під час проведення розвідки в районі міста Беутен (Силезія) потрапили під мінометний обстріл супротивника. Одна з мін розірвалась безпосередньо біля Лобова. Він отримав важке поранення обох ніг, почалась масивна кровотеча. Санінструктором було зроблено перев'язку і направлений до військового шпиталю в селі Нідеркірх (тепер с. Дольна, Опольське воєводство). Оскільки документів при Лобові не було, а шпиталь був переповнений пораненими, приймати його відмовились. Лише після особистого втручання командира 27-го Талліннського ОТП підполковника Черних, Лобова було шпиталізовано. Попри всі намагання військових медиків, 31 січня 1945 року старший лейтенант Лобов Яків Михайлович помер від отриманих ран. Похований в селі Нідеркірх. В 1952 році героя перепоховано на військовому братському цвинтарі в місті Кендзежин-Козле Опольського воєводства Польщі. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 квітня 1945 року за мужність і героїзм, виявлені при визволенні від гітлерівських загарбників столиці Естонії міста Таллінн, командиру танкової роти 27-го окремого танкового Талліннського полку старшому лейтенанту Лобову Якову Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороди медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (24.04.1945); орден Леніна (24.04.1945); орден Червоного Прапора (19.01.1945); орден Олександра Невського (10.12.1944); орден Вітчизняної війни 2-го ступеня (21.03.1944); медаль «За відвагу» (28.09.1942); медаль «За оборону Сталінграда» (22.12.1942). Пам'ять Пам'ятник у м. Таллінн (Естонія) Ім'я Лобова Я. М. присвоєне Первомайській середній загальноосвітній школі № 16. Меморіальна дошка на школі, в якій навчався. Меморіальна плита у сквері Слави м. Первомайська. Ім'я Я. М. Лобова викарбувано на пам'ятнику загиблим учителям і учням школи № 16 м. Первомайська. Згідно з рішенням Первомайської міської ради № 1 від 28.04.2016 року, вулиця Юхима Бабушкіна переіменована на вулицю Якова Лобова. Література Бундюков А. Т., Кравченко М. В. Сыновняя верность Отчизне. — Одеса: Маяк, 1982. Наші земляки — Герої Радянського Союзу: Бібліографічний покажчик. — Миколаїв: Облполіграфвидав, 1984. Хто є хто на Миколаївщині. Видатні земляки. — К.: Укр. академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2005. Посилання Я. М. Лобов на сайті «Герои страны» Я. М. Лобов на сайті «Ленинград. Блокада. Подвиг» Я. М. Лобов в «Книзі Пам'яті України. Миколаївська область» Уродженці Первомайська (Миколаївська область) Уродженці Одеської губернії Радянські офіцери Другої світової війни Герої Радянського Союзу — уродженці України Герої Радянського Союзу — українці Померли в Опольському воєводстві Поховані в Опольському воєводстві Люди, на честь яких названо вулиці Люди, на честь яких названо об'єкти
18618926	https://en.wikipedia.org/wiki/Nusatenggara%20short-nosed%20fruit%20bat	Nusatenggara short-nosed fruit bat	Nusatenggara short-nosed fruit bat The Nusatenggara short-nosed fruit bat (Cynopterus nusatenggara) is a species of megabat within the family Pteropodidae found in Indonesia. It has three subspecies: C. n. nusatenggara C. n. sinagai C. n. wetarensis References D.E. Wilson & D.M. Reeder, 2005: Mammal Species of the World: A Taxonomic and Geographic Reference. Third Edition. The Johns Hopkins University Press, Baltimore Cynopterus Mammals described in 1991 Taxa named by Darrell Kitchener Bats of Indonesia
1845223	https://uk.wikipedia.org/wiki/XXXVIII%20%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BD.%20%D0%B5.	XXXVIII століття до н. е.	XXXVIII століття до н. е. XXXVIII століття до нашої ери — часовий проміжок між 1 січня 3800 року до н. е. та 31 грудня 3701 року до н. е. Події Бл. 3800 до н. е. — найдавніший відомий предмет зі свинцю (статуетка, знайдена в храмі Озіріса, Абідос). Бл. 3750 до н. е. — вимирання популяції карликових мамонтів на Острові Святого Павла (Аляска). Трипільське поселення біля села Тальянки (Черкаська область) стає найбільшим поселенням неолітичної Європи, займаючи площу 450 га та вміщуючи до 2700 будівельних конструкцій. Міфічні події 3761 до н. е. — дата створення світу за єврейським календарем. Примітки 4-те тисячоліття до н. е.
19915584	https://en.wikipedia.org/wiki/Nowa%20D%C4%85br%C3%B3wka	Nowa Dąbrówka	Nowa Dąbrówka is a village in the administrative district of Gmina Kotuń, within Siedlce County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. References Villages in Siedlce County
6190878	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Cossacks%20%28novel%29	The Cossacks (novel)	The Cossacks (novel) The Cossacks ([Kazaki]) is a short novel by Leo Tolstoy, published in 1863 in the popular literary magazine The Russian Messenger. It was originally called Young Manhood. Both Ivan Turgenev and the Nobel prize-winning Russian writer Ivan Bunin gave the work great praise, with Turgenev calling it his favourite work by Tolstoy. Tolstoy began work on the story in August 1853. In August 1857, after having reread the Iliad, he vowed to completely rewrite The Cossacks. In February 1862, after having lost badly at cards he finished the novel to help pay his debts. The novel was published in 1863, the same year his first child was born. Synopsis The Cossacks is believed to be somewhat autobiographical, partially based on Tolstoy's experiences in the Caucasus during the last stages of the Caucasian War. Tolstoy had a wild time in his youth, engaging in numerous promiscuous partners, heavy drinking and gambling problems; many argue Tolstoy used his own past as inspiration for the protagonist Olenin. Disenchanted with his privileged life in Russian society, nobleman Dmitry Andreich Olenin joins the army as a cadet, in the hopes of escaping the superficiality of his daily life. On a quest to find "completeness," he naively hopes to find serenity among the "simple" people of the Caucasus. In an attempt to immerse himself in the local culture, he befriends an old man. They drink wine, curse, and hunt pheasant and boar in the Cossack tradition, and Olenin even begins to dress in the manner of a Cossack. He forgets himself and falls in love with the young Maryanka, in spite of her fiancé Lukashka. While living as a Cossack, he learns lessons about his own inner life, moral philosophy, and the nature of reality. He also understands the intricacies of human psychology and nature. Plot summary The young idealist Dmitry Andreich Olenin leaves Moscow, hoping to start a new life in the Caucasus. In the stanitsa, he slowly becomes enamored of the surroundings and despises his previous existence. He befriends the old Cossack Eroshka, who goes hunting with him and finds him a good fellow because of his propensity to drinking. During this time, young Cossack Luka kills a Chechen who is trying to come across the river towards the village to scout the Cossacks and in this way gains much respect. Olenin falls in love with the maid Maryanka, who is to be wed to Luka later in the story. He tries to stop this emotion and eventually convinces himself that he loves both Luka and Maryanka for their simplicity and decides that happiness can only come to a man who constantly gives to others with no thought of self-gratification. He first gives an extra horse to Luka, who accepts the present yet doesn't trust Olenin on his motives. As time goes on, however, though he gains the respect of the local villagers, another Russian named Beletsky, who is still attached to the ways of Moscow, comes and partially corrupts Olenin's ideals and convinces him through his actions to attempt to win Maryanka's love. Olenin approaches her several times and Luka hears about this from a Cossack, and thus does not invite Olenin to the betrothal party. Olenin spends the night with Eroshka but soon decides that he will not give up on the girl and attempts to win her heart again. He eventually, in a moment of passion, asks her to marry him, which she says she will answer soon. Luka, however, is severely wounded when he and a group of Cossacks go to confront a group of Chechens who are trying to attack the village, including the brother of the man he killed earlier. Though the Chechens lose after the Cossacks take a cart to block their bullets, the brother of the slain Chechen manages to shoot Luka in the belly when he is close by. As Luka seems to be dying and is being cared for by village people, Olenin approaches Maryanka to ask her to marry him; she angrily refuses. He realizes that "his first impression of this woman's inaccessibility had been perfectly correct." He asks his company commander to leave and join the staff. He says goodbye to Eroshka, who is the only villager who sees him off. Eroshka is emotional towards Olenin but after Olenin takes off and looks back, he sees that Eroshka has apparently already forgotten about him and has gotten back to normal life. Reception John Hagen stated in 1969 that The Cossacks is considered Tolstoy's first masterpiece. Film adaptations Two film adaptations of the book have been made: a 1928 silent film produced by Metro-Goldwyn-Mayer and directed by George W. Hill and Clarence Brown; and another version made in 1961 by Soviet filmmaker Vasili Pronin, which premiered at the annual Cannes Film Festival. Music adaptation In 2020, the novel was adapted by the Tunisian composer Omar Aloulou into an electronic concept-album entitled Olénine. See also Leo Tolstoy bibliography References Sources External links English Text The Cossacks, at RevoltLib.com The Cossacks, at Marxists.org The Cossacks, at TheAnarchistLibrary.org The Cossacks at Internet Archive English Audio Novellas by Leo Tolstoy Works originally published in The Russian Messenger Novels set in Russia Russian novellas Russian novels adapted into films 1862 Russian novels
1687726	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%28%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%29	Ороченський (станція)	Ороченський (станція) Ороченський — станція Могочинського регіону Забайкальської залізниці Росії, розташована на дільниці Куенга — Бамівська між станціями Аячі (відстань — 17 км) і Єрофей Павлович (9 км). Відстань до ст. Куенга — 578 км, до ст. Бамівська — 171 км; до транзитного пункту Каримська — 810 км. При станції існує населений пункт Ороченський з населенням менше 10 осіб. Джерела Станції Забайкальської залізниці
5141698	https://uk.wikipedia.org/wiki/Allium%20denticulatum	Allium denticulatum	Allium denticulatum — вид квіткових рослин з підродини цибулевих (Allioideae). Ендемік Туреччини. Таксономія У рамках таксономічних досліджень Allium sect. Codonoprasum середземноморської флори виявлено помітну морфологічну мінливість роду й описано нові для науки види, серед яких A. denticulatum. Епітет стосується дрібнозубчастого листя. Біоморфологічна характеристика Цибулина яйцеподібна, 6–10 × 5–6 мм, зовнішні оболонки сіруваті. Стебло прямовисне, гнучке, голе, 10–20 см заввишки, зазвичай на 1/2–2/3 загальної довжини вкрите листковими піхвами. Листків 3, рівних або коротших за суцвіття, суцільно вкритих на ребрах дрібними зубчиками і волосками, пластина напівциліндрична, жолобчаста, до 10 см завдовжки, ребриста. Суцвіття нещільне, 2.5–4 см в діаметрі, з 10–20 квітками. Обгортки суцвіття нерівні й довші за нього, голі. Оцвітина дзвінчата, білувато-жовта, з рівними листочками оцвітини, еліптичними, гладкими й дещо тупими на вершині, зовнішні 2.2 мм завширшки, внутрішні 2 мм завширшки, середня жилка зелена. Тичинки з простими й майже рівними нитками; пиляки блідо-жовті. Коробочка тристулкова, майже куляста, 4.5 × 4.5–4.7 мм. Цвіте з кінця червня до початку липня. Поширення Allium denticulatum зустрічається на горі Кизилкадаг поблизу Коркутелі (західна Анатолія), де росте на галявинах маквісу. Цей вид виявляється дуже рідкісним і локалізованим. Примітки denticulatum Ендемічна флора Туреччини
1511475	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BB%D0%B0%D0%B9	Флай	Флай — штучний гейзер, розташований у Неваді. Флай — річка на острові Нова Гвінея, на території Папуа Нової Гвінеї. Флай — традиційний лімбурзький пиріг, одна з найдавніших страв нідерландської кухні. Див. також Fly
37095949	https://en.wikipedia.org/wiki/Alessandro%20Vezzosi	Alessandro Vezzosi	Alessandro Vezzosi is an Italian art critic, Leonardo scholar, artist, expert on interdisciplinary studies and creative museology, he is also the author of hundreds of exhibits, publications and conferences, in Italy and abroad (from the United States to Japan) on Leonardo da Vinci and the Renaissance, contemporary art and design. Amongst others, he was the first scholar from the Armand Hammer Centre for Leonardo Studies from the University of California in Los Angeles (1981), directed by Carlo Pedretti; he taught at the University of Progetto in Reggio Emilia; and he is honorary professor at the Accademia delle Arti del Disegno of Florence. He began as an artist from 1964 to 1971 winning more than 80 prizes in painting competitions. In the Seventies he was the founder of the "Archivio Leonardisimi" and of Strumenti-Memoria del Territorio; he coordinated "ArteCronaca", he was the historical-artistic consultant of the Municipality of Vinci and he collaborated on the publications on Tuscany and Leonardo, modern and contemporary art. In 1980 he curated the Centro di Documentazione Arti Visive of the Municipality of Florence (with Maurizio Nannucci). He is the founder and director of the Museo Ideale Leonardo da Vinci with the nascent "Garden of Leonardo and of Utopia" at Vinci, near Florence. In 2005 in Museo Ideale Leonardo da Vinci presented the discovery of professor James Beck a marble self-portrait of Michelangelo Buonarroti. In 2011 presents together with Claudio Strinati in Caprese Michelangelo the marble self-portrait of Michelangelo Buonarroti which was published in "Michelangelo Assoluto" by Scripta Maneant. Published works The published works of Alessandro Vezzosi, from 1980, include: Alessandro Vezzosi (1981). Leonardo's return to Vinci-Leonardo, Poussin, Rubens. Introduction by Carlo Pedretti. Exhibition displayed at American Museums, from Berkeley (University Art Museum) to Princeton. New York: Johnson Reprint Corporation. Alessandro Vezzosi (ed.), (1986). Il giardino d'Europa: Pratolino come modello nella cultura europea. Milano : Mazzotta. , (1987). Leonardo: art utopia and science = Leonardo: arte utopia e scienza. Firenze: Giunti Barbèra. , (1988). Leonardo: scomparso e ritrovato. Florence: Giunti. , (1993). Il tesoro dell'architettura. Cleto Munari (1980-1990) = The treasure of architecture. Cleto Munari (1980-1990). Florence: Edifir. , (1995). cd-rom Leonardo. La Pittura. Florence: SCALA-EMME (translated in French, German, English). , (1996). Leonardo da Vinci: arte e scienza dell'universo, collection "Universale Electa/Gallimard" (n° 73). Trieste: Electa/Gallimard. . , (1996 and reprints). Léonard de Vinci : Art et science de l'univers, collection "Découvertes Gallimard" (n° 293). Paris: Gallimard. . , (1997 and reprints). Leonardo da Vinci: Renaissance man, New Horizons series. London: Thames & Hudson. . , (1997). Leonardo da Vinci: The Mind of the Renaissance, Abrams Discoveries series. New York: Harry N. Abrams. . Alessandro Vezzosi (ed.) (2006). Leonardo, mito e verità: riscoperte, attualità e nodi della conoscenza. Vinci: Museo Ideale Leonardo da Vinci. , (2008). Leonardo Infinito. Reggio Emilia: Scripta Maneant. ,(2009) Joconde. Da Monnalisa alla Gioconda nuda. Museo Ideale Leonardo da Vinci. Edizione ADARTE. Alessandro Vezzosi,(2010) La Gioconda è Nuda. Riscoperte e nuove icone a cura di Agnese Sabato. Ed. JFK Edizioni. Claudio Strinati, Alessandro Vezzosi, (2010). Raffaello Universale. Reggio Emilia: Scripta Maneant. Alessandro Vezzosi (ed.) (2011). Leonardo e l'idea della bellezza = Leonardo and the idea of beauty. Tokyo: Mainichi Shinbunsha. Alessandro Vezzosi, (2011). Mona Lisa Unveiled. RSM: JFK Edizioni. Alessandro Vezzosi,(2012) La forza di un’idea visiva. Archivio Leonardismi. Vinci. Alessandro Vezzosi (ed.), (2012). Michelangelo Assoluto. Reggio Emilia: Scripta Maneant. ,(2013) Vinci e Leonardo n.6 novembre-dicembre. Ed. Strumenti – Memoria del Territorio. Vinci. Alessandro Vezzosi e Agnese Sabato (a cura di) (2013) La Gioconda è Nuda. Ed. Strumenti Memoria del Territorio. Alessandro Vezzosi (ed.), (2013). Leonardo-Mona Lisa-The myth, Taipei: Mediasphere. References 1950 births Living people Italian art critics Writers from Florence Leonardo da Vinci scholars
2610697	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%B2%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%84%20%28%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%A1%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D1%97%29	Ельдвульф (король Східної Англії)	Ельдвульф (король Східної Англії) Ельдвульф (? —713) — король Східної Англії у 664—713 роках. Життєпис Молоді роки Походив з династії Вуффінгів. Син Егріка, короля Східної Англії, та Хересвіти Іффінг (з правлячої династії Нортумбрії). Про дату народження нічого невідомо. Втім відомо, що Ельдвульф був доволі малим, коли у 636 році загинув його батько у війні з Мерсією. Під впливом матері прийняв християнство, деякий час нею виховувався. У 647 році його мати Хересвіт пішла в монастир у Шайє (Франкська держава). За різними відомостями Ельдвульф перебрався разом з нею до двору короля франків Хлодвіга II, за іншими — залишився в Східній Англії, перебував при дворі своїх стрийків Анни, Етельхера та Етельвольда. Королювання 664 року після смерті під час мору короля Етельвольда став новим володарем Східної Англії. У 669 році папа римський Віталій надіслав до Британії архієпископа Феодора Тарсійского, який почав активно реформувати англійську церкву. Він призначив Бізі єпископом Доммока, основного у Східній Англії. Втім незабаром внаслідок слабкого здоров'я Бізі його єпархія була розділена на дві частини — північну і південну (Гельмхомі в Нормфорлку і Доммоку в Саффолку), куди були призначені Еккі і Бадувін. Після смерті у 670 році Освіу, короля Нортумбрії, продовжив союзницькі стосунки з його наступником Егфрітом. У 672 році Етельтріта, небога короля Ельдвульфа, заснувала в своєму маєтку в Елі монастир, що згодом уславився в Британії, навіть був відомий у Західній Європі. Значні кошти на заснування монастиря були спрямовані з королівської скарбниці. Ельдвульф не шкодував коштів на зміцнення своєї влади за рахунок союзу з церквою. Патронімія монастиря з боку короля ще більше посилилася з 697 року. При Ельдвульфе активно розвивалася економіка і торговельні зв'язки Східної Англії. За прикладом королів Кенту Ельдвульф почав карбувати золоті монети тримси, срібні — скітти і мідні — пенси. Проте монети тоді ще не були основною валютою королівства. На них навіть не було імені короля, при якому їх було викарбувано. Зростало і розвивалося портове місто Гепсвіч, через яке велася торгівля з фризами і Франкськими королівствами. Після смерті Хлотхера, короля Кенту, в 685 році призвела до початку розгардіяшу в Кенті. Туди вдерлися війська Вессексу і на деякий час встановили свою владу. У 693—694 роках Інє Вессекський вигнав з Кента англську знать, що призвело до конфлікту між Східною Англією і Вессексом. Останні роки правління Ельдвульфа були затьмарені конфліктом з Мерсією. У династичному конфлікті Ельдвульф підтримав претендента Етельбальда, надавши тому притулок на острові Кроуленд, оточеному з усіх боків болотами. Втім за життя Ельдвульфа конфлікт так і не було вирішено, оскільки король помер у 713 році, залишивши трон синові Ельфвальду. Родина Ельфвальд, король у 713—749 роках; Егбурга. Джерела D. P. Kirby The Earliest English Kings. — London and New York: Routledge, 2000. — ISBN 0-415-24211-8. Yorke Barbara Kings and Kingdoms of Early Anglo-Saxon England. — London and New York: Routledge, 2002. — ISBN 0-415-16639-X. Pestell Tim Landscapes of Monastic Foundation: The Establishment of Religious Houses in East Anglia. — Woodbridge: Boydell Press, 2004. — P. 650—1200. — ISBN 1-84383-062-0. Королі Східної Англії Правителі Європи VII століття Правителі Європи VIII століття
3814815	https://en.wikipedia.org/wiki/Henri%20Vernes	Henri Vernes	Henri Vernes Charles-Henri-Jean Dewisme (16 October 1918 – 25 July 2021), better known by his pen name Henri Vernes, was an author of action and science fiction novels. He published over 200 titles in the action and science-fiction genre. He was most noted for the creation of the character Bob Morane, a hero whose adventures spanned fifty years and went from straight adventure and science-fiction to fantasy. Vernes also wrote the text of many comics albums and animated movies. Dewisme used a number of other pseudonyms, including Jacques Colombo, Robert Davids, Duchess Holiday, C. Reynes, Jacques Seyr, Lew Shannon, and Ray Stevens, as well as his real name. Biography Henri Vernes was the child of Valérie Dupuis and Alphonse Léon Dewisme. After his parents separated, he was raised by his maternal grandparents. At age sixteen he dropped out of high school and worked for a time as helper in his father's butcher shop, but eventually went back to school at Enghien. In 1937 he fell in love with a Chinese woman, "Madame Lou", and went with her on a two-month trip to Canton, using a fake passport. Back in Tournai, in 1938 he married Gilberte, daughter of a diamond cutter; but the marriage dissolved in 1941. During World War II he served in the army's intelligence services. In 1944 he published his first book, La Porte Ouverte (The Open Door). In 1946 he moved to Paris and wrote for a while for an American news agency and French newspapers. Still, he continued writing novels. In 1949 he published La Belle Nuit pour un Homme Mort (Good Night for a Dead Man), and moved back to Belgium. Between 1949 and 1953 Vernes wrote several tales for weekly magazines like Heroïc Albums and Mickey Magazine, under various pen names. In 1953 he was invited to write an adventure novel for the series Marabout–Junior (Éditions Gérard). His Conquérants de l'Everest (Conquerors of the Everest) was an instant success, and he became a leading writer of that collection. Those books saw the debut of Vernes's most popular hero, Bob Morane, and of his main companions Bill Ballantine, Frank Reeves, Aristide Clairembart; as well as of his first villain, Roman Orgonetz. The first comics album, L'oiseau de feu (The Fire Bird) came out in 1959, drawn by Dino Attanasio, and was another resounding success. Between 1959 and 1967 Bob Morane was the star of many more books, albums, a short film, L'espion aux cent visages (The Spy with a Hundred Faces (1960), and a TV series that ran through 26 episodes. Through that period Vernes started several other adventure cycles and introduced several other characters, such as the villain Monsieur Ming (also known as "L'Ombre jaune" or the Yellow Shadow), Dr Xathan, and Miss Ylang-Ylang. After 1967 the Marabout–Junior collection was reformatted and renamed Pocket Marabout. Vernes continued writing for the series, with old and new characters. His popularity remained strong, and by 1970 the series had sold over 15 million books. In 1974 he started the cycle of Ananké, considered by many to be his masterpiece. However, this success did not save Marabout from the publishing crisis of the 1970s, and in 1977 the series came to an end with issue 142, Bob Morane dans le Triangle des Bermudes (Bob Morane in the Bermuda Triangle). Over the next 28 years, Vernes authored scores of new titles, including the adult Don cycle (whose books he signed "Jacques Colombo") and supervised many re-issues of his older works. His 200th novel, the Bob Morane adventure La guerre du Pacifique n'aura pas lieu (The Pacific War Will Not Happen) was issued in 1996. Vernes was the subject of a documentary, Henri Vernes, un aventurier de l'imaginaire (1997), and in 1999, at age 81, he was decorated as Officier in the Belgian Order of Arts and Letters. A fan club, Club Bob Morane, was created in 1986 on the hero's 33rd anniversary. Works Novels 1953 : La Vallée infernale Albums 1962 : Les tours de cristal (Marabout, vol. 3) 1973 : Les géants de Mu (Dargaud) 2000 : Le lagon aux requins (éd. Nautilus) the sharks lagoon illustrations by René Follet References External links Biography of Henri Vernes by Patrice Sanahujas bobmorane.fr The world of Henri Vernes 1918 births 2021 deaths People from Ath Belgian writers in French Belgian male novelists Belgian comics writers Belgian science fiction writers Belgian centenarians Men centenarians Bob Morane 20th-century Belgian writers 20th-century Belgian male writers 20th-century pseudonymous writers Belgian military personnel of World War II

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.