id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
2198678
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wet%20wipe
|
Wet wipe
|
Wet wipe
A wet wipe, also known as a wet towel, wet one, moist towelette, disposable wipe, disinfecting wipe, or a baby wipe (in specific circumstances) is a small to medium-sized moistened piece of plastic or cloth that either comes folded and individually wrapped for convenience or, in the case of dispensers, as a large roll with individual wipes that can be torn off. Wet wipes are used for cleaning purposes like personal hygiene and household cleaning; each is a separate product depending on the chemicals added and medical or office cleaning wipes are not intended for skin hygiene.
In 2013, owing to increasing sales of the product in affluent countries, Consumer Reports reported that efforts to make the wipes "flushable" down the toilet had not entirely succeeded, according to their test.
Invention
American Arthur Julius is seen as the inventor of wet wipes. Julius worked in the cosmetics industry and in 1957, adjusted a soap portioning machine, putting it in a loft in Manhattan. Julius trademarked the name Wet-Nap in 1958, a name for the product that is still being used. After fine tuning his new hand-cleaning aid together with a mechanic, he unveiled his invention at the 1960 National Restaurant Show in Chicago and in 1963 started selling Wet-Nap products to Colonel Harland Sanders to be distributed to customers of Kentucky Fried Chicken.
Production
Ninety percent of wet wipes on the market are produced from nonwoven fabrics made of polyester or polypropylene.
The material is moistened with water or other liquids (e.g., isopropyl alcohol) depending on the applications. The material may be treated with softeners, lotions, or perfume to adjust the tactile and olfactory properties. Preservatives such as methylisothiazolinone are used to prevent bacterial or fungal growth in the package. The finished wet wipes are folded and put in pocket size package or a box dispenser.
Uses
Wet wipes can serve a number of personal and household purposes. Although marketed primarily for wiping infants' bottoms in diaper changing, it is not uncommon for consumers to also use the product to clean floors, toilet seats, and other surfaces around the home. Parents also use wet wipes, or as they are called for baby care, baby wipes, for wiping up baby vomit and to clean babies' hands and faces.
Baby wipes
Baby wipes are wet wipes used to cleanse the sensitive skin of infants. These are saturated with solutions anywhere from gentle cleansing ingredients to alcohol-based "cleaners". Baby wipes are typically different pack counts (ranging up to 80 or more sheets per pack), and come with dispensing mechanisms. The origin of baby wipes most likely came in the mid-1950s as more people were travelling and needed a way to clean up on the go. One of the first companies to produce these was a company called Nice-Pak. They made napkin sized paper cloth saturated with a scented skin cleanser.
The first wet-wipe products specifically marketed as baby wipes, such as Kimberly-Clark's Huggies wipes and Procter & Gamble's Pampers wipes, appeared on the market in 1990. As the technology to produce wipes matured and became more affordable, smaller brands began to appear. By the 1990s, most super stores like Kmart and Wal-Mart had their own private label brand of wipes made by other manufacturers. After this period there was a boom in the industry and many local brands started manufacturing because of low entry barriers.
In December 2018, a New Zealand company launched the country's first ever wet and baby wipe alternative, the BDÉT Foam Wash.
Toilet wet wipes
Toilet wet wipes are sometimes preferred to standard toilet paper. Many brands sell toilet wet wipes, claiming they are "flushable". However, they do not decompose in septic tanks as they are made of polyester or polypropylene. In 2013 a Consumer Reports article said that none of the leading brands could pass their test.
Personal hygiene
Wet wipes are often included as part of a standard sealed cutlery package offered in restaurants or along with airline meals.
Wet wipes began to be marketed as a luxury alternative to toilet paper by 2005 by companies such as Kimberly-Clark and Procter & Gamble. They are dispensed in the toilets of restaurants, service stations, doctors' offices, and other places with public use.
Wet wipes have also found a use among visitors to outdoor music festivals, particularly those who camp, as an alternative to communal showers.
Cleansing pads
Cleansing pads are fiber sponges which have been previously soaked with water, alcohol and other active ingredients for a specific intended use. They are ready to use hygiene products and they are simple and convenient solutions to dispose of dirt or other undesirable elements.
There are different type of cleansing pads offered by the beauty industry: make-up removing pads, anti-spot treatments and anti-acne pads that usually contain salicylic acid, vitamins, menthol and other treatments.
Cleansing pads for preventing infection are usually saturated with alcohol and bundled in sterile packages. Hands and instruments may be disinfected with these pads while treating wounds. Disinfecting cleansing pads are often included in first aid kits for this purpose. Since the outbreak of H1N1 sales of individual impregnated wet wipes and gels in sachets and flowpacks have dramatically increased in the UK following the Government's advice to keep hands and surfaces clean to prevent the spread of germs.
Industrial wipes
Pre-impregnated industrial-strength cleaning wipes with powerful cleaning fluid that cuts through the dirt as the high performance fabric absorbs the residue. Industrial wipes has the ability to clean a vast range of though substances from hands, tools and surfaces, including: grime, grease, oil- and water-based paints and coatings, adhesives, silicone and acrylic sealants, poly foam, epoxy, oil, tar and more.
Pain relief
There are pain relief pads sopping with alcohol and benzocaine. These pads are good for treating minor scrapes, burns, and insect bites. They disinfect the injury and also ease pain and itching.
Pet care
Wet wipes are produced specifically for pet care, for example eye, ear, or dental cleansing pads (with boric acid, potassium chloride, zinc sulfate, sodium borate) for dogs, cats, horses, and birds.
Healthcare
Medical wet wipes are available for various applications. These include alcohol wet wipes, chlorhexidine wipes (for disinfection of surfaces and noninvasive medical devices) and sporicidal wipes. Medical wipes can be used to prevent the spread of pathogens such as norovirus and Clostridium difficile.
Effect on sewage systems
Water management companies ask people not to flush wet wipes down toilets, as their failure to break apart or dissolve in water can cause sewer blockages known as fatbergs.
Since the mid-2000s, wet wipes such as baby wipes have become more common for use as an alternative to toilet paper in affluent countries, including the United States and the United Kingdom. This usage has in some cases been encouraged by manufacturers, who have labelled some wet wipe brands as "flushable". Wet wipes, when flushed down the toilet, have been reported to clog internal plumbing, septic systems and public sewer systems. The tendency for fat and wet wipes to cling together allegedly encourages the growth of the problematic obstructions in sewers known as "fatbergs". In addition, some brands of wipes contain alcohol, which can kill bacteria and denature enzymes responsible for breaking down solid waste in septic tanks. In the late 2010s, other alternatives such as gel wipe had also come on to the market.
In 2014, a class action suit was filed in the U.S. District Court for the Northern District of Ohio against Target Corporation, and Nice-Pak Products Inc. on behalf of consumers in Ohio who purchased Target-brand flushable wipes. The lawsuit alleged the retailer misled consumers by marking the packaging on its Up & Up brand wipes as flushable and safe for sewer and septic systems. The lawsuit also alleged that the products were a public health hazard because they clogged pumps at municipal waste-treatment facilities. Target and Nice-Pak agreed to settle the case in 2018.
In 2015, the city of Wyoming, Minnesota, launched a class action suit against six companies, including Procter & Gamble, Kimberly-Clark, and Nice-Pak, alleging they were fraudulently promoting their products as "flushable". The city dropped the lawsuit in 2018 after concluding that the city had not experienced damage to its sewer systems or a rise in maintenance costs. Upon announcement of the withdrawal of the suit, an industry trade group representing the manufacturers of the wipes released a statement that disputed the claims that the products are harmful to sewer systems.
In 2019, the industry body Water UK announced a new standard for flushable wet wipes. Wipes will need to pass rigorous testing in order to gain a new and approved "Fine to Flush" logo. As of January 2019, only one product had been confirmed to meet the standard, although there were about seven others in the process of being tested.
See also
Oshibori - reusable Japanese wet hand towel
Washlet - a mechanical alternative to wet wipes
References
Personal hygiene products
Disinfectants
Paper products
Toilets
Babycare
Disposable products
|
2876239
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Berrobi
|
Berrobi
|
Berrobi is a town located in the province of Gipuzkoa, in the autonomous community of Basque Country, northern Spain.
References
External links
Official Website Information available in Spanish and Basque.
BERROBI in the Bernardo Estornés Lasa - Auñamendi Encyclopedia (Euskomedia Fundazioa) Information available in Spanish
Municipalities in Gipuzkoa
Tolosaldea
|
283960
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vranje
|
Vranje
|
Vranje is a city in Southern Serbia and the administrative center of the Pčinja District. The municipality of Vranje has a population of 74,381 and its urban area has 55,214 inhabitants.
Vranje is the economical, political and cultural centre of the Pčinja District in Southern Serbia. It was the first city from the Balkans to be declared UNESCO city of Music in 2019. It is located on the Pan-European Corridor X, close to the borders with North Macedonia and Bulgaria. The Serbian Orthodox Eparchy of Vranje is seated in the city, as is the 4th Land Force Brigade of the Serbian Army.
Etymology
The toponym Vranje is first attested in an 11th-century Byzantine text. The town's name is believed to be derived from vran, a word of Slavic origin meaning swarthy or dark, or the archaic Slavic given name Vran, which itself is derived from the same word.
History
The Romans conquered the region in the 2nd or 1st centuries BC. Vranje was part of Moesia Superior and Dardania during Roman rule. The Roman fortresses in the Vranje region were abandoned during the Hun attacks in 539–544 AD; these include the localities of Kale at Vranjska Banja, Gradište in Korbevac and Gradište in Prvonek.
During the Middle Ages, in the 9th-11th centuries, the territory of modern-day Vranje was a part of Bulgaria.
The first written mention of Vranje comes from Byzantine chronicle Alexiad by Anna Comnena (1083–1153), in which it is mentioned how Serbian ruler Vukan in 1093, as part of his conquests, reached Vranje and conquered it, however only shortly, as he was forced to retreat from the powerful Byzantines. The city name stems from the Old Serbian word vran ("black"). The second mention is from 1193, when Vranje was temporarily taken by Serbian Grand Prince Stefan Nemanja from the Byzantines. Vranje definitely entered the Serbian state in 1207 when it was conquered by Grand Prince Stefan Nemanjić.
Some time before 1306, tepčija Kuzma was given the governorship of Vranje (a župa, "county", including the town and neighbouring villages), serving King Stefan Milutin. At the same time, kaznac Miroslav held the surroundings of Vranje. Next, kaznac Baldovin (fl. 1325–45) received the province around Vranje, serving King Stefan Dečanski. Next, župan Maljušat, Baldovin's son, held the župa of Vranje. By the time of the proclamation of the Serbian Empire, holders with the title kefalija are present in Vranje, among other cities. During the fall of the Serbian Empire, Vranje was part of Uglješa Vlatković's possessions, which also included Preševo and Kumanovo. Uglješa became a vassal of Serbian Despot Stefan Lazarević after the Battle of Tripolje (1403); Vranje became part of Serbian Despotate.
The medieval župa was a small landscape unit, whose territory expanded with creation of new settlements and independence of hamlets and neighbourhoods from župa villages and shepherd cottages. Good mercantile relations with developing mine city Novo Brdo led to creation of numerous settlements. In 1455, Vranje was conquered by the Ottoman Empire, amid the fall of the medieval Serbian state. It was organized as the seat of a kaza (county), named Vranje, after the city and the medieval župa. In the mid-19th century, Austrian diplomat Johann Georg von Hahn stated that the population of Vranje kaza was six-sevenths Bulgarian and one-seventh Albanian, while the city population consisted of 1,000 Christian-Bulgarian families, 600 Albanian-Turkish and 50 Romani. The urban Muslim population of Vranje consisted of Albanians and Turks, of which a part were themselves of Albanian origin.
Vranje was part of the Ottoman Empire until 1878, when the town was captured by the Serbian army commanded by Jovan Belimarković. During the Serbian–Ottoman War (1876–1878) most of the Muslim population of Vranje fled to the Ottoman vilayet of Kosovo while a smaller number left after the conflict. The city entered the Principality of Serbia, with little more than 8,000 inhabitants at that time. The only Muslim population permitted to remain after the war in the town were Serbian speaking Muslim Romani of whom in 1910 numbered 6,089 in Vranje. Up until the end of the Balkan Wars Vranje had a special position and role, as the transmissive station of Serbian state political and cultural influence on Macedonia.
In the early 20th century, Vranje had around 12,000 inhabitants. As a border town of the Kingdom of Serbia, it was used as the starting point for Serbian guerrilla (Chetniks) who crossed into Ottoman territory and fought in Kosovo and Macedonia. In World War I, the main headquarters of the Serbian army was in the town. King Peter I Karađorđević, Prime Minister Nikola Pašić and the chief of staff General Radomir Putnik stayed in Vranje. Vranje was occupied by the Kingdom of Bulgaria on 16–17 October 1915, after which war crimes and Bulgarisation was committed on the city and wider region.
After the war, Vranje was part of the Kingdom of Serbs, Croats and Slovenes in one of the 33 oblasts; in 1929, it became part of the Vardar Banovina. During World War II, Nazi German troops entered the town on 9 April 1941 and transferred it to Bulgarian administration on 22 April 1941. Vranje was liberated by the Yugoslav Partisans on 7 September 1944.
During Socialist Yugoslavia, Vranje was organized into the Pčinja District. In the 1960s and 1970s it was industrialized. During the 1990s, the economy of Vranje was heavily affected by the sanctions against Yugoslavia and the 1999 NATO bombing of Yugoslavia.
Geography
Vranje is situated in the northwestern part of the Vranje basin, on the left waterside of the South Morava.
Vranje is at base of the mountains Pljačkovica, Krstilovice and Pržar. The Vranje river and the city are divided by the main road and railway line, which leads to the north Leskovac (70 km), Niš and Belgrade, and, to the south Kumanovo, Skopje and Thessalonica. It is from the border with Bulgaria, from the border with North Macedonia.
Vranje is the economical, political, and cultural centre of the Pčinja District in South Serbia. The Pčinja District also includes the municipalities of Bosilegrad, Bujanovac, Vladičin Han, Preševo, Surdulica, and Trgovište. It is located on the Pan-European Corridor X.
Climate
Demographics
The city population has been expanded by Yugoslav-era settlers and urbanization from its surroundings. Serb refugees of the Yugoslav Wars (1991–95) and the Kosovo War (1998–99), especially during and following the 1999 NATO bombing of Yugoslavia, as well as emigrants from Kosovo in the aftermath of the latter conflict have further increased the population.
According to the 2011 census results, there are 83,524 inhabitants in the city of Vranje.
Ethnic groups
The ethnic composition of the city administrative area (2011 census):
Municipalities and settlements
The city of Vranje consists of two city municipalities: Vranje and Vranjska Banja. Their municipal areas include the following settlements:
Municipality of Vranje
Aleksandrovac
Barbarušince
Barelić
Beli Breg
Bojin Del
Bresnica
Buljesovce
Buštranje
Crni Lug
Čestelin
Ćukovac
Ćurkovica
Davidovac
Dobrejance
Donja Otulja
Donje Punoševce
Donje Trebešinje
Donje Žapsko
Donji Neradovac
Dragobužde
Drenovac
Dubnica
Dulan
Dupeljevo
Golemo Selo
Gornja Otulja
Gornje Punoševce
Gornje Trebešinje
Gornje Žapsko
Gornji Neradovac
Gradnja
Gumerište
Katun
Klašnjice
Koćura
Kopanjane
Kruševa Glava
Krševica
Kupinince
Lalince
Lepčince
Lukovo
Margance
Mečkovac
Mijakovce
Mijovce
Milanovo
Milivojce
Moštanica
Nastavce
Nova Brezovica
Oblička Sena
Ostra Glava
Pavlovac
Pljačkovica
Preobraženje
Ranutovac
Rataje
Ribnice
Ristovac
Roždace
Rusce (Vranje)
Sikirje
Smiljević
Soderce
Srednji Del
Stance
Stara Brezovica
Strešak
Stropsko
Struganica
Studena
Surdul
Suvi Dol
Tesovište
Tibužde
Trstena
Tumba
Urmanica
Uševce
Viševce
Vlase (Vranje)
Vranje
Vrtogoš
Zlatokop
Municipality of Vranjska Banja
Babina Poljana
Bujkovac
Crni Vrh
Duga Luka
Izumno
Klisurica
Korbevac
Korbul
Kriva Feja
Kumarevo (Vranje)
Leva Reka
Lipovac
Nesvrta
Panevlje
Prvonek
Prevalac
Sebevranje
Slivnica
Stari Glog
Toplac
Vranjska Banja
Society and culture
Culture
Vranje was an important Ottoman trading site. The White Bridge is a symbol of the city and is called "most ljubavi" (lovers' bridge) after the tale of the forbidden love between the Muslim girl Ajša and Christian Stojan that resulted in the father killing the couple. After that, he built the bridge where he had killed her and had the story inscribed in Ottoman Arabic. The 11th-century Markovo Kale fortress is in the north of the city. The city has traditional Balkan and Ottoman architecture.
The well-known theater play Koštana by Bora Stanković is set in Vranje.
Vranje is famous for its popular old music. The best known music is from the theater piece with music, Koštana, by Bora Stanković. This original music style has been renewed recently by taking different, specific, and more oriental form, with the contribution of rich brass instruments. It is played particularly by the Vranje Romani people.
Vranje is the seat of Pčinja District and, as such, is a major center for cultural events in the district. Most notable annual events are Borina nedelja, Stari dani, Dani karanfila (in Vranjska Banja), etc.
Vranje lies close to Besna Kobila mountain and Vranjska Banja, locations with high potential that are underdeveloped. Other locations in and around Vranje with some tourist potential include Prohor Pčinjski monastery, Kale-Krševica, Markovo kale, Pržar, birth-house museum of Bora Stankovic.
Largest hotels are Hotel Vranje, near the center and Hotel Pržar overlooking the city and the valley. The city has traditional Serbian cuisine as well as international cuisine restaurants and many cafes and bars.
Culture institutions
National Museum (in former Pasha's residence, built in 1765)
Youth Cultural Centre
National Library
Centre for Talents
Theater "Bora Stanković"
Tourist organization of Vranje
Sport
The city has one top-flight association football team, Dinamo Vranje.
Economy
Vranje is located in southern Serbia, on Corridor X near the border with North Macedonia and Bulgaria. The distance from Thessalonica international harbor is ; distance from the international airports of Skopje and Niš are . Vranje has a long tradition of industrial production, trade, and tourism and is rich in natural resources, such as forests and geothermal resources.
Until the second half of the 20th century Vranje was a craftsman town. The crafts included weaving, water-milling, and carriages craft. With the beginning of industrialization in the 1960s, many of these crafts disappeared. In those years, many factories were opened, such as the Tobacco Industry of Vranje, Simpo, Koštana (shoe factory), Yumco (cotton plant), Alfa Plam (technical goods), SZP Zavarivač Vranje and others.
The most common industries in the city of Vranje are timber industry, clothing, footwear and furniture, food and beverages, agricultural, textile industry, chemical industry, construction industry, machinery and equipment, and business services. There are more than 2,500 small- and medium-size companies. To potential investors there are industrial sites, with plan documents and furnished infrastructure. Among the companies with business locations in the city are British American Tobacco, Simpo, Sanch, Mladenovic D.O.O, Kenda Farben, Danny style, OMV and Hellenic Petroleum.
As of September 2017, Vranje has one of 14 free economic zones established in Serbia.
Historical statistics
As of 1961, there were 1,525 employees; in 1971, there were 4,374 employees; and in 1998, there were 32,758 employees. Following the breakup of Yugoslavia, and due to sanctions imposed on FR Yugoslavia during the rule of Slobodan Milošević, the number of employees began to drop; factories which employed a large number of people closed, among whom are Yumco and Koštana. As of 2010, there were only 18,958 employed inhabitants and 7,559 unemployed. As of 2010, the city of Vranje has 59,278 available workers. In 2010, the City Council passed the "Strategy of sustainable development of the city of Vranje from 2010 to 2019," for the achievement of objectives through a transparent and responsible business partnership with industry and the public.
As of 2020, a total of 24,509 people were employed. A total of 5,921 people (19.46%) were unemployed.
Economic preview
The following table gives a preview of total number of registered people employed in legal entities per their core activity (as of 2020):
Notable people
Borisav Stanković (1876–1927), Serbian writer
Justin Popović (1894–1979), theologian and philosopher
International relations
Twin towns – sister cities
The city of Vranje is twinned with:
Nowy Sącz, Poland, since 2002
Kavala, Greece, since 2009
Leposavić, Kosovo
See also
List of cities in Serbia
References
Sources
Further reading
External links
Library of Vranje
Museum of Vranje
Tourist organization of Vranje
Populated places in Pčinja District
Municipalities and cities of Southern and Eastern Serbia
|
6168857
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Horrenbach-Buchen
|
Horrenbach-Buchen
|
Horrenbach-Buchen is a municipality in the administrative district of Thun in the canton of Bern in Switzerland.
History
Originally the small farming villages that make up Horrenbach-Buchen were part of the Herrschaft of Heimberg under the House of Kyburg. After a failed raid on Solothurn on 11 November 1382 and the resulting Burgdorferkrieg, the Kyburgs lost most of their lands, including Horrenbach-Buchen, to Bern in 1384. Under Bernese rule it was part of the Steffisburg court under the Thun District. Religiously it was part of the parish of Steffisburg until 1693 when it joined the Schwarzenegg parish. A church was built in Buchen in 1928, which became a parish church in 1935.
Traditionally the farmers of the villages practiced seasonal alpine herding with limited farming on the high valley floor. Today many of the residents commuted to jobs in Thun, while many of the remainder work in tourism.
Geography
Horrenbach-Buchen has an area of . As of the 2004/06 survey, a total of or 50.0% is used for agricultural purposes, while or 39.4% is forested. Of rest of the municipality or 1.3% is settled (buildings or roads), or 1.2% is either rivers or lakes and or 7.9% is unproductive land. Between the 1980/81 and 2004/06 surveys the settled area increased from to , an increase of 22.73%.
From the same survey, housing and buildings made up 0.6% and transportation infrastructure made up 0.7%. A total of 33.5% of the total land area is heavily forested and 4.3% is covered with orchards or small clusters of trees. Of the agricultural land, 14.0% is pasturage and 35.5% is used for alpine pastures. All the water in the municipality is flowing water. Of the unproductive areas, 4.4% is unproductive vegetation and 3.5% is too rocky for vegetation.
The municipality is located in the mountains on the left side of the Zulg river valley. It consists of scattered hamlets and individual houses. The Teuffenbach (Teuffen stream) divides the municipality into two sections, the western section of Buchen and the eastern section of Horrenbach.
On 31 December 2009 Amtsbezirk Thun, the municipality's former district, was dissolved. On the following day, 1 January 2010, it joined the newly created Verwaltungskreis Thun.
Coat of arms
The blazon of the municipal coat of arms is Gules between two Mullets Argent on a Bend of the same three Beech Leaves.
Demographics
Horrenbach-Buchen has a population of . , 1.2% of the population are resident foreign nationals. Most of the population speaks German (222 or 100.0%) as their first language with the rest speaking French.
, the population was 55.5% male and 44.5% female. The population was made up of 140 Swiss men (54.7% of the population) and 2 (0.8%) non-Swiss men. There were 114 Swiss women (44.5%) and (0.0%) non-Swiss women. Of the population in the municipality, 132 or about 59.5% were born in Horrenbach-Buchen and lived there in 2000. There were 75 or 33.8% who were born in the same canton, while 9 or 4.1% were born somewhere else in Switzerland, and 3 or 1.4% were born outside of Switzerland.
, children and teenagers (0–19 years old) make up 21.5% of the population, while adults (20–64 years old) make up 61.7% and seniors (over 64 years old) make up 16.8%.
, there were 95 people who were single and never married in the municipality. There were 105 married individuals, 15 widows or widowers and 7 individuals who are divorced.
, there were 15 households that consist of only one person and 20 households with five or more people. , a total of 75 apartments (68.2% of the total) were permanently occupied, while 26 apartments (23.6%) were seasonally occupied and 9 apartments (8.2%) were empty. The vacancy rate for the municipality, , was 2.3%. In 2012, single family homes made up 27.8% of the total housing in the municipality.
The historical population is given in the following chart:
Economy
, Horrenbach-Buchen had an unemployment rate of 0.31%. , there were a total of 93 people employed in the municipality. Of these, there were 60 people employed in the primary economic sector and about 22 businesses involved in this sector. The secondary sector employs 14 people and there were 4 businesses in this sector. The tertiary sector employs 19 people, with 6 businesses in this sector. There were 105 residents of the municipality who were employed in some capacity, of which females made up 35.2% of the workforce.
there were a total of 64 full-time equivalent jobs. The number of jobs in the primary sector was 44, all of which were in agriculture. The number of jobs in the secondary sector was 10 of which 2 were in manufacturing and 8 were in construction. The number of jobs in the tertiary sector was 10. In the tertiary sector; 3 were in wholesale or retail sales or the repair of motor vehicles, 3 were in a hotel or restaurant and 4 were in health care.
, there were 12 workers who commuted into the municipality and 62 workers who commuted away. The municipality is a net exporter of workers, with about 5.2 workers leaving the municipality for every one entering. A total of 43 workers (78.2% of the 55 total workers in the municipality) both lived and worked in Horrenbach-Buchen. Of the working population, 4.8% used public transportation to get to work, and 47.6% used a private car.
The local and cantonal tax rate in Horrenbach-Buchen is one of the lowest in the canton. In 2012 the average local and cantonal tax rate on a married resident, with two children, of Horrenbach-Buchen making 150,000 CHF was 12.2%, while an unmarried resident's rate was 18.2%. For comparison, the average rate for the entire canton in 2011, was 14.2% and 22.0%, while the nationwide average was 12.3% and 21.1% respectively.
In 2010 there were a total of 83 tax payers in the municipality. Of that total, 8 made over 75,000 CHF per year. There was one person who made between 15,000 and 20,000 per year. The greatest number of workers, 21, made between 50,000 and 75,000 CHF per year. The average income of the over 75,000 CHF group in Horrenbach-Buchen was 92,100 CHF, while the average across all of Switzerland was 131,244 CHF.
In 2011 a total of 0.4% of the population received direct financial assistance from the government.
Politics
In the 2015 federal election the most popular party was the Swiss People's Party (SVP) which received 84.5% of the vote. The next three most popular parties were the Conservative Democratic Party (BDP) with 5.3%, the Federal Democratic Union of Switzerland (EDU) with 3.6% and the Free Democratic Party of Switzerland (FDP) with 1.9%. In the federal election, a total of 124 votes were cast, and the voter turnout was 66.3%.
Religion
From the , 201 or 90.5% belonged to the Swiss Reformed Church, while 8 or 3.6% were Roman Catholic. Of the rest of the population, there were 4 individuals (or about 1.80% of the population) who belonged to another Christian church. 3 (or about 1.35% of the population) belonged to no church, are agnostic or atheist, and 6 individuals (or about 2.70% of the population) did not answer the question.
Education
In Horrenbach-Buchen about 40.5% of the population have completed non-mandatory upper secondary education, and 5.4% have completed additional higher education (either university or a Fachhochschule). Of the 6 who had completed some form of tertiary schooling listed in the census, 83.3% were Swiss men, 16.7% were Swiss women.
, there were a total of 26 students attending any school in the municipality. Of those, 25 both lived and attended school in the municipality, while one student came from another municipality. During the same year, 11 residents attended schools outside the municipality.
References
External links
Municipalities of the canton of Bern
|
1364712
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BB%D0%B8%D1%81%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%84%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%94
|
Єлисаветградське Євангеліє
|
Єлисаветградське Євангеліє — слов'янське рукописне ілюміноване Євангеліє-тетр (Чотириєвангеліє), написане наприкінці XVI — початку XVII століття у майстерні молдавського митрополита Анастасія (Кримки), у Драгомирні, на Південній Буковині. Зберігається у Російській державній бібліотеці.
Рукопис було виявлено наприкінці XIX століття в одновірному Покровському монастирі міста Єлисаветграда (сучасний Кропивницький, Україна), від якого й отримав свою назву. У 1880-их роках Євангеліє було вивчено істориком мистецтва Миколою Покровським, який склав перший ретельний опис рукопису. Після цього рукопис було повернуто до Єлисаветграда. В місті він перебував як мінімум до 1914 року, а у 20–30-их роках його доля невідома. 1963 року Єлисаветградське Євангеліє було виявлено в Державній бібліотеці ім. В. І. Леніна із зазначенням, що до зібрання воно надійшло 1940 року від приватної особи.У 1960-их роках з рукописом працювала славіст і палеограф Державного історичного музею Марфа Щепкіна, яка доповнила працю Покровського в частині часу створення та історії Єлисаветградського Євангелія.
Рукопис написано на пергаменті напівуставом. Єлисаветградське Євангеліє копіює Євангеліє болгарського царя Івана Александра, написане 1356 року, та прикрашене скопійованими з нього мініатюрами у неовізантійському стилі. Збережено мініатюру з ктиторським портретом царя Івана Александра, розміщену перед Євангелієм від Матвія.
2009 року доброчинний фонд «Товариство любителів стародавньої письменності», який очолював Герман Стерлігов, випустив факсимільне видання Єлисаветградського Євангелія накладом у 10 000 примірників. Проект отримав назву «Стародавні рукописи — дітям Росії», видання було безкоштовно поширено серед усіх бажаючих за наявності у них дітей у до 12-річного віку, хоча первинно планувалось платне поширення книги.
Примітки
Посилання
Джерела
Кропивницький
Рукописи Біблії
Ілюміновані рукописи
Книги XVI століття
Книги XVII століття
Південна Буковина
Рукописи XVI століття
|
626713
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Acrisure%20Stadium
|
Acrisure Stadium
|
Acrisure Stadium, formerly (and still colloquially) known as Heinz Field, is a football stadium located in the North Shore neighborhood of Pittsburgh, Pennsylvania, United States. It primarily serves as the home of the Pittsburgh Steelers of the National Football League (NFL) and the Pittsburgh Panthers of the NCAA Division I Football Bowl Subdivision in the Atlantic Coast Conference (ACC). The stadium opened in 2001 as Heinz Field, following the controlled implosion of the teams' previous home, Three Rivers Stadium. In 2021, the H. J. Heinz Company declined to renew the stadium's naming rights. The City of Pittsburgh green-lit Acrisure's bid to purchase the rights in 2022.
Funded in conjunction with PNC Park and the David L. Lawrence Convention Center, the $281 million (equivalent to $ million in ) stadium stands along the Ohio River, on the North Side of Pittsburgh in the North Shore neighborhood. The stadium was designed with the city of Pittsburgh's history of steel production in mind, which led to the inclusion of 12,000 tons of steel into construction. Ground for the stadium was broken in June 1999, and the first football game was hosted in September 2001. The stadium's natural-grass surface has been criticized throughout its history, but Steelers owners have kept the grass after lobbying from players and coaches. The 68,400-seat stadium has sold out for most Steelers home games, a streak that dates to 1972. A collection of Steelers and Panthers memorabilia is in the Great Hall.
The stadium has hosted two outdoor hockey games: the 2011 NHL Winter Classic between the Pittsburgh Penguins and Washington Capitals, and the 2017 NHL Stadium Series game between the Penguins and Philadelphia Flyers. The venue has also hosted numerous concerts; on June 17, 2023, Taylor Swift's The Eras Tour performance was attended by 73,117 people, the highest-ticketed event in Pittsburgh history.
History
Planning and funding
The Pittsburgh Steelers and the Pittsburgh Pirates shared Three Rivers Stadium from 1970 to 2000. After discussions over the Pirates building a full-time baseball park, a proposal was made to renovate Three Rivers Stadium into a full-time football facility. Although the Steelers' owners disliked the idea, the proposal was used as a "fallback position" that would be used if discussions for a new stadium failed. The Steelers' owners said failing to build a new stadium would hurt the franchise's chances of signing players who might sign with other teams, such as the other three in the Steelers division, who had all recently built new football-only stadiums. In June 2001, the H. J. Heinz Company purchased the naming rights to the stadium. Per the deal, Heinz would pay the Steelers a total of $57 million through 2021, the "57" being an intentional reference to Heinz 57. Despite Heinz later announcing its acquisition of Kraft Foods Group to form Kraft Heinz Company in 2015, the stadium's name was retained.
Originally, a sales tax increase was proposed to fund three projects: Heinz Field, PNC Park, and an expansion of the David L. Lawrence Convention Center. After the rejection of this proposal in a 1997 referendum known as the "Regional Renaissance Initiative", the city developed the alternate funding proposal Plan B. Similarly controversial, the proposal was labeled Scam B by opponents. The Steelers' pledge toward the new stadium was criticized for being too little, even after it was raised from $50 million to $76.5 million. Other local government members criticized the $281 million of public money allocated for Plan B. One member of the Allegheny Regional Asset District board called the use of tax dollars "corporate welfare". The plan, totaling $809 million, was approved by the Allegheny Regional Asset District board on July 9, 1998, with $233 million allotted for Heinz Field. Shortly after Plan B was approved, the Steelers made a deal with Pittsburgh city officials to stay in the city until at least 2031. The total cost of Heinz Field was $281 million.
Design and construction
HOK Sport designed the stadium. HOK Sport's project manager for the project, Melinda Lehman, said that the Rooney family asked for the stadium's design to "acknowledge the history of Pittsburgh and also bring in an element of looking forward, this is where Pittsburgh is going." In order to accomplish this, HOK Sport used steel structurally and externally. The stone used in Acrisure Stadium's design is artificial, in order to decrease cost. Of the glass used in the stadium's design, Lehman said, "The glass is a more modern building element, which ties into a lot of the buildings in [Downtown] Pittsburgh and gives great views of the surrounding areas." The Steelers and Panthers have their own locker rooms, which differ in size based on the number of players each team is permitted to dress for each game. The visitor facilities are modeled after the home locker rooms' design. As with its predecessor, Acrisure Stadium's culinary service provider is Aramark; over 400 eateries are located throughout the stadium. A bronze statue of Steelers founder Art Rooney, similar to those located outside PNC Park, was moved from its previous position outside Three Rivers Stadium. In addition, a statue of a Pitt Panther over a paved depiction of Pitt's Cathedral of Learning was placed outside Gate A. Upon opening in 2001, Heinz Field's Sony JumboTron was the largest scoreboard in the NFL. In 2007, ESPN named the "tipping" of the oversized Heinz ketchup bottles atop the scoreboard one of the top ten touchdown celebrations in the NFL.
Ground was broken for Heinz Field on June 18, 1999, at a ceremony co-hosted by the Steelers and the University of Pittsburgh. The stadium was constructed by Hunt Construction Group and Mascaro Construction Company, LP. The two companies directed 1,400 workers over two years, in which there were no construction accidents or lawsuits. The stadium is inspected yearly, along with PNC Park, by Chronicle Consulting, LLC, for structural defects and maintenance.
Opening
The first event held at Heinz Field was a concert hosted by 'N Sync on August 18, 2001. Coincidentally, they were also the last band to perform at the Steelers' previous home, Three Rivers Stadium. Before the Steelers' regular season, the team played a pre-season game against the Detroit Lions on August 25, 2001. Pittsburgh won the stadium's unofficial opening game 20–7, before 57,829 spectators. The first official football game played in the stadium was between the Pittsburgh Panthers and East Tennessee State, on September 1. The Panthers won the game 31–0, with quarterback David Priestley scoring the first touchdown on an 85-yard run. The Steelers were scheduled to open the regular season play at Heinz Field on September 16 against the Cleveland Browns; however, due to the September 11 attacks, all NFL games of the week were postponed, thus moving the stadium's premiere to October 7, against the Cincinnati Bengals. Prior to the game, a speech from US President George W. Bush, ordering attacks on Taliban-controlled Afghanistan, was shown live on the stadium's JumboTron. The speech was met with much applause and support from the spectators in attendance. Pittsburgh defeated the Bengals, 16–7. Steelers kicker Kris Brown scored the first NFL points in the stadium on a 26-yard field goal, and quarterback Kordell Stewart scored the first touchdown on an eight-yard run.
That same year, two light-emitting diode (LED) video displays from Daktronics were installed at the field. The larger, HD video display measures approximately high by nearly wide.
In 2007, writer Bill Evans named Heinz Field the second best stadium in the NFL, behind Lambeau Field, in an article for ESPN.com. Although both stadiums received a score of 54 out of 70, Sports Illustrated named Heinz Field the second best stadium in the NFL, also behind Lambeau Field.
Future
While the Steelers continue to make capital improvements to Acrisure Stadium as well as expand seating, the future of the Pitt Panthers at the stadium has been more murky. Since the Panthers moved to the stadium, attendance for games has been varied, ranging from an average high of 59,197 people per game for the 2003 season to a low of 33,315 in 2007. More recently, Pitt averaged 41,696 in home attendance during the 2018 season. It has been argued that Pitt's low attendance numbers are attributed to Acrisure Stadium being a distance from the Pitt campus in Oakland, with games being largely attended by alumni as well as fans of the opposing teams. Many of Pitt's students who live on or near campus either do not own a car or chose not to bring their car from home, leaving them to rely on the Port Authority of Allegheny County or vehicle for hire companies.
While there has been talk of extending the Pittsburgh Light Rail to Oakland, significant costs were cited during construction of the North Shore Connector, which terminates at Acrisure Stadium. Another solution has mentioned moving the games back on campus with a purpose-built stadium, which has gained support from Pitt's administration.
In January 2021, just as the Heinz naming rights deal was set to expire, it was announced that Kraft-Heinz decided to renew the naming rights for just one more year, ensuring the name would remain through at least the end of 2021. As the naming rights were allowed to expire in 2022, the future name of the stadium was uncertain. However, Steelers president Art Rooney II has said he was "optimistic" about agreeing to another extension with Kraft-Heinz.
However, on July 10, 2022, it was reported that Heinz would not sign a new deal with the Steelers, ending their 21-year business arrangement. After unsuccessfully trying to find another local company to purchase the naming rights, the naming rights were bought by Michigan-based insurance company Acrisure in a deal initially reported on July 11, 2022; Steelers minority owner Thomas Tull also has an ownership stake in Acrisure. The decision to rename the stadium has received overwhelmingly fierce opposition by Steelers fans.
Kraft-Heinz did not remain outside of Steelers named sponsorship for much longer after giving up naming rights to the stadium itself, though; the company renegotiated with the Steelers to instead be the naming sponsor for Gate C, the closest gate to Allegheny Light Rail station. Kraft Heinz later repurposed the Heinz Field name for the new football stadium for Aliquippa Junior/Senior High School in suburban Aliquippa, Pennsylvania as part of a $1.3 million endowment to the Aliquippa School District for new academic and athletic centers.
Notable events
In addition to football games, Acrisure Stadium has hosted other various activities.
Football
On August 4, 2012, Heinz Field hosted the Women's Football Alliance's National Championship Game, becoming the first NFL stadium to host a title game for any women's football league.
The quickest score in NFL history occurred on September 8, 2013, in the Steelers season opener against the Tennessee Titans, when the Steelers scored a safety on the opening kickoff three seconds into the game. Darius Reynaud of the Titans fielded the kickoff and took a short step backwards (into the south end zone) for what was ruled to be a safety, not a touchback, because the ball was not in the end zone when it was fielded. The Steelers, however, lost the game 16–9, which was also their first home opener loss since the stadium opened.
On October 7, 2018, the Steelers won their 100th regular season game at Heinz Field with a record of 100–38–1 at that point.
College Football
On September 1, 2022, the Backyard Brawl between the University of Pittsburgh and West Virginia University met after an 11-year break of the rivalry, due to conference realignment. With an attendance of 70,622 fans, a new record was set for the largest sporting event in the history of Pittsburgh. With the previous record being held by Penn State versus Pitt in 2016 with 69,983 in attendance.
Concerts
Since its opening in 2001, bands and artists including 'N Sync, Beyoncé, Taylor Swift, Kenny Chesney, and LeAnn Rimes have performed at the stadium. In addition, hometown bands The Clarks and the Povertyneck Hillbillies have played multiple shows at the stadium.
Soccer
On July 27, 2014, Heinz Field hosted a soccer match between A.C. Milan and Manchester City which was part of the 2014 International Champions Cup and Manchester City won the match 5–1.
Heinz Field hosted a women's international exhibition match between the United States and Costa Rica on August 16, 2015. It ended in an 8–0 victory for the United States, in their first match since winning the 2015 FIFA Women's World Cup, and set a new attendance record for a standalone women's friendly in the U.S. with 44,028 spectators.
NHL Winter Classic
On May 28, 2010, National Hockey League commissioner Gary Bettman announced that Heinz Field would be the host of the 2011 NHL Winter Classic. The game was played January 1, 2011, between the Pittsburgh Penguins and Washington Capitals. Pittsburgh native Jackie Evancho sang the Star Spangled Banner before local sports legends Franco Harris, Jerome Bettis and Mario Lemieux dropped the ceremonial puck. The Capitals won, 3–1. The game was the highest rated NHL contest since 1996 and the highest rated regular season game since 1975. It was also the first night Classic and the first to use "CableCam" technology.
In film & TV
The 2011 American Idol Auditions chose Pittsburgh of one of six cities and scheduled signups at Heinz Field on July 12–13 and auditions on July 15, 2011.
Heinz Field served as the home field of the Gotham Rogues in the 2012 film The Dark Knight Rises. An estimated 15,000 unpaid extras filled the stadium during shooting on August 6, 2011.
During Episode 4 of The Bachelorette (season 12), eleven contestants competed in a five on five football game. In addition, they met with football players from the Steelers, including Ben Roethlisberger, Hines Ward, and Brett Keisel.
Other events
In 2002, the Pittsburgh Marathon concluded at Heinz Field; the course was altered from past years to allow competitors to cross the finish line on the field.
In 2005, the Pittsburgh Wine Festival was held at Heinz Field, over 2,000 people attended.
In 2021, Pittsburgh CLO presented a production of The Wizard of Oz from July 8 to 10 on the field.
Features
Playing surface
In June 2001, Kentucky Bluegrass was laid on the field, at half the height of most NFL field's grass. The field is heated from below, using a mixture of antifreeze and hot water, to keep the field at around 62 °F (17 °C) in order to keep the grass growing year-round. The field was re-surfaced multiple times, until the synthetic-enhanced Desso GrassMaster was installed in 2003. Debate continued over the surface after players began slipping during game play. Despite this players and coaches of Pitt, the Steelers, and their opponents supported keeping the current turf.
On Friday, November 23, 2007, Heinz Field hosted four WPIAL championship football games which were followed the day after with a game between Pitt and South Florida. After discussion with the NFL, the Steelers owners decided to re-surface the field for their nationally televised game against the Miami Dolphins. A layer of sod was laid on the GrassMaster surface. 1½ inches of rain fell after the new sod had been laid, which did not allow the tarp to be removed from the field until 70 minutes before the game began. The field conditions were so bad that a punt by Dolphins punter Brandon Fields stuck to the turf without bouncing. The Steelers won the game 3–0, with a field goal by Jeff Reed with 17 seconds remaining; it was the NFL's first 3–0 game since 1993 and the longest two teams went without scoring since the New York Giants and Detroit Lions played to a scoreless tie on November 11, 1943. Scott Brown, of the Pittsburgh Tribune-Review, called the field a "veritable mud pit". Gene Upshaw, head of the National Football League Players' Association, said a 2006 survey of NFL players ranked Heinz Field as the second-worst field in the league. Steelers receiver Hines Ward called the playing conditions "horrendous" after the game. However, the following day Ward and other Pittsburgh players lobbied to keep the natural surface, saying, "I think everybody wants to keep the grass." Since that season, the Steelers have played their game on the weekend after Thanksgiving on the road at the team's request.
Debate continued over the field later in the season when Jacksonville running back Fred Taylor called the field "a lawsuit pending". Pittsburgh's owners said the decision was up to the players, who once again defended the natural surface. In February 2008, the Steelers announced that they would keep the Desso GrassMaster surface. During the 2008 season, quarterback Ben Roethlisberger received a concussion from a hit at Heinz Field. He later said, "I'm glad we weren't on FieldTurf. That grass — you know, the soft Heinz Field — might've helped a little bit." After the 2008 season, a poll of 1,565 NFL players rated the surface at Heinz Field as the worst of the 18 natural surfaces in the League.
The DDGrassmaster surface was removed in January 2009 and replaced with the old sod placed on top of the DDGrassmaster surface for the AFC Championship later that month.
Field design
When the outdoor sports venue opened in 2001, both end zones were painted athletic gold during Steelers home games (this also happened for the final five seasons at Three Rivers Stadium), with "PITTSBURGH" on the North side and "Steelers" on the South side; both words were painted black with white outlines. Either "Steelers" or "Panthers" was painted in the end zone, depending on the game, during the first three years.
For the 2002 Steelers regular season, the area covered by gold paint was reduced to just around the words. The design for the 2002 Wild Card matchup replaced the white letter outlines with athletic gold paint and removed it everywhere else.
In 2003, the Steelers played the Philadelphia Eagles in a preseason game with plain diagonal white lines in the South end zone, which were common in NFL end zones until the 1960s. Although the Steelers lost the game 21–16, team president Dan Rooney liked the look of the South end zone being "plain", and decided to bring it back the next year. The 2003 season was the last year to date which contained "PITTSBURGH" and "Steelers" in black words with athletic gold outlines in both end zones.
Starting in 2004, the wordmark designs were flipped in paint color, "PITTSBURGH" in the North and "Steelers" in the South were now athletic gold with the former having either dark blue outlines for Pitt or black for the Steelers. The diagonal white lines in the South end zone during the college portion of the season began in this year too, with "Steelers" being added after Pitt has played their final home game of the year.
In the aforementioned Dolphins-Steelers Monday Night Football match of 2007, the surface conditions had become so deteriorated from the rain and gameplay itself that the field grid of hash marks, yard lines, mid-field logo, and wordmarks in both end zones were barely visible throughout the game. Sideline hash marks (painted orange) and yard lines were re-painted at halftime.
From 2001 through 2010, there was typically no midfield logo when both Pitt and the Steelers were in season; the Steelers had their logo painted on the sidelines when Pitt's football season was ongoing and transferred it to midfield after Pitt's football season ended (except for the first two seasons when it was only added for the postseason).
As of the 2011 season, Pitt and the Steelers in cooperation have their respective logos at midfield for their own homes games, being interchanged frequently.
Being a member of the American Football Conference (AFC), the grounds crew of Acrisure Stadium has painted the conference logo in both end zones for every Pittsburgh Steelers postseason home game to date.
Seating and tickets
As of 2018, the Pittsburgh Steelers have sold out every home game since the 1972 season. Entering the 2008 season, the Steelers average ticket price of $69.47 was the 15th highest out of the NFL's 32 teams. The majority of the 65,050 seats are colored "Steeler gold", though club seats are dark gray. Acrisure Stadium features 1,500 seats in 129 luxury boxes, with prices ranging from $64,000 to $135,000 depending on location and size. These boxes were predicted to increase the Steelers' profits from $10 to $11 million per season over those at Three Rivers Stadium. The stadium also features 6,600 club seats that include a restaurant and an indoor bar, at prices up to $2,000 per person. For the 2010 season, season ticket prices for Panthers games range from a maximum of $295 per club seat with required donations per seat between $250 and $500 depending on location, to as low as $87 per seat with no required donation for upper end zone sections. Individual game ticket prices ranged from $30 to $65 depending on the seat location and the opponent.
Great Hall
The Great Hall spans approximately on the east side of the stadium and houses a collection of Steelers and Pittsburgh Panthers memorabilia. The Hall includes a timeline of the Steelers franchise's major events, an oversized Steelers helmet hangs from the ceiling beside a video screen that shows entertainment for fans throughout game days. The Great Hall also features the actual lockers of several former Steelers, including Hall of Fame members Franco Harris, Joe Greene, and Bill Dudley.
Six large Super Bowl trophies-shaped display columns were erected and contain artifacts from each championship the Steelers have won including replica trophies. Two display columns are dedicated to the University of Pittsburgh and contain memorabilia from the Panthers' teams. The floor is painted to resemble the post-baseball season football field at Three Rivers Stadium, with the word "Steelers" painted in black over a gold background. University of Pittsburgh players are featured on two large murals within the Hall. Eight additional tile murals created by local high schools represent western Pennsylvania football history. In 2007, the Great Hall was named the best concourse at an NFL stadium by writer Bill Evans, in an article for ESPN.com.
Seating expansion
The Steelers notified the Pittsburgh Stadium Authority in December 2010 of their intention to add up to 4,000 seats to the lower southern end of the stadium. The plan would increase seating up to 69,050 as soon as the 2012 NFL season. Seating was added in that section for the 2011 NHL Winter Classic, which had an attendance of 68,111. The temporary seating was left in place for the 2010–11 NFL playoffs, with the AFC Championship game on January 23 having a record attendance of 66,662.
On April 12, 2012, the Steelers confirmed they would seek approval from the NFL to expand seating by 3,000. On May 19, 2014, after more than two years, the Steelers and the SEA came to an agreement to add about 3,000 seats to the venue. After contractors surveyed the complex the final number of 2,390 added seats with five additional suites including more parking, restrooms and concessions was determined in December 2014 to increase capacity to a total of 68,400. The seating was put in place by the summer of 2015.
On September 10, 2016, the then largest crowd of 69,983 to ever see a sporting event in Pittsburgh watched the Pitt Panthers defeat the Penn State Nittany Lions, 42–39 as they renewed their rivalry in football.
On September 1, 2022, a crowd of 70,622 fans broke the record attendance for a sporting event in Pittsburgh again, as No. 17 Pitt defeated the West Virginia Mountaineers 38–31 in the first Backyard Brawl since 2011.
Transportation access
Acrisure Stadium is located at Exit 1B of Interstate 279 within a mile of direct access to both Interstate 376 and Interstate 579. The stadium also has dedicated elevated walkway access to the Allegheny Station of the Light Rail/Subway system. On Steelers and Pitt Panthers game days, access is also provided from Station Square parking facilities via the Gateway Clipper Fleet.
See also
List of NCAA Division I FBS football stadiums
List of current National Football League stadiums
References
Further reading
External links
Music venues completed in 2001
Sports venues completed in 2001
Pittsburgh Steelers stadiums
National Football League venues
Pittsburgh Panthers football venues
College football venues
Ice hockey venues in Pennsylvania
Sports venues in Pittsburgh
Music venues in Pittsburgh
American football venues in Pennsylvania
2001 establishments in Pennsylvania
Soccer venues in Pennsylvania
|
5009258
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Малецька Любов Михайлівна
|
Малецька Любов Михайлівна
Любов Михайлівна Малецька (12 жовтня 1983, с. Загір'я, Тернопільська область) — українська поетеса. Членкиня Національної спілки письменників України (2013).
Життєпис
Любов Малецька народилася 12 жовтня 1983 року в селі Загір'ї, нині Залозецької громади Тернопільського району Тернопільської области України.
Навчалася в загальноосвітній школі с. Загір'я (2001, із срібною медалею). Закінчила філологічний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2008). Працювала методисткою Методичного центру з роботи із сім'єю та молоддю, нині — бібліотекарка Тернопільської міської бібліотеки № 4 для дітей (від 2012).
Доробок
Твори надруковані в колективних збірках «Вакації–2» (2007), «Ірпінь–2009» (2010), «Цілунок троянди» (2012), «Славень Тернополю» (2013), «Подяка Богу» (2014), а також у газеті «Літературний Тернопіль», альманасі «Подільська толока».
Збірки поезій
«Останній міф» (2003, переможець обласного конкурсу кращих творів молодих тернопільських авторів «Перші ластівки»),
«Вузлики нерозгаданого» (2006),
«Розсипаний обрій» (2009),
«Подих…» (2011),
«Жменька активованих хвилин» (2015).
Нагороди
літературна премія імені Степана Будного (2010).
Тернопільська обласна премія імені Богдана Лепкого (2022) — автор книги «Розповім тобі пошепки…».
Примітки
Джерела
Любов Малецька // #tobm.
Фарина, І. «Моя доля зухвало розправля дужі крила» // Вільне життя плюс. — 2013. — № 73 (13 верес.). — С. 5.
Сокальська, А. Інший вимір Любові Малецької // 20 хвилин Тернопіль. — 2011. — № 138 (18-19 листоп.). — С. 15.
Комаринський, Т. Любов Малецька: «Творчості потрібно давати свободу» // Свобода плюс Тернопільщина. — 2023. — № 48 (9 серп.) — С. 8. — (Творчі щоденники).
Українські поетеси
Випускники філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
Члени НСПУ
Лауреати премії імені Богдана Лепкого
|
1577698
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%B5
|
Божине
|
Божине або Приріччя — село в складі Березинського району Мінської області, Білорусь. Село підпорядковане Богушевицькій сільській раді, лежить у східній частині області.
Джерела
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 1. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2010. — 736 с.: іл. ISBN 978-985-11-0302-3.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 2. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2011. — 464 с.: іл. ISBN 978-985-11-0554-6.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 3. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2012. — 624 с.: іл. ISBN 978-985-11-0636-9.
Див. також
Адміністративний поділ Білорусі
Список міст Білорусі
Селища міського типу Білорусі
Райони Білорусі
Посилання
Вебресурс Березинського району
Каталог сіл Березинського району
Села Мінської області
Населені пункти Березинського району
Богушевицька сільська рада
|
976578
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%BC%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC%20%28%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F%29
|
Космополітизм (біологія)
|
Космополітизм (біологія)
Космополітизм (від (kosmopolites) — космополіт, громадянин світу) — широке розповсюдження представників виду чи таксона вищого рангу по території Землі. Космополітизм протиставляється ендемізму. Види або таксони вищого рангу з космополітичним поширенням називаються космополітами.
Видів космополітів відносно небагато, це переважно жителі біотопів, схожих в різних природних зонах, наприклад боліт, тимчасових калюж, океанічної пелагіалі (наприклад, космополітичним є хижий морський ссавець — косатка (Orcinus orca)).
Вагомою частиною космополітів є синантропні види, що широко розселилися завдяки людям і переживають несприятливі умови навколишнього середовища у житлах або господарських будівлях людини. Прикладом таких синантропних космополітів можуть бути численні представники дрозофіл (Drosophila melanogaster, Drosophila mercatorum), таргани, з ссавців — сірий пацюк (Rattus norvegicus). З рослин космополітичні деякі злаки, кропива дводомна, ряска, плаун булавовидний, суріпиця звичайна.
З груп більш високого рангу, ніж вид, космополітизм характерний для родин Айстрові і Злаки.
Джерела
Посилання
Біогеографія
|
67573
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%204914
|
NGC 4914
|
NGC 4914
Об'єкти NGC
Гончі Пси (сузір'я)
Галактики
|
5177639
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0
|
Гонтина
|
Гонтина (або контина, польськ. gontyna, kącina) — язичницький храм у слов'ян, з приміщеннями для ритуальних бенкетів і зберігання священних прапорів. На відміну від капища це крита будова. Гонтини з'явилися значно пізніше, ніж капища та священні гаї.
Термін гонтина
На думку Миколи Карамзіна, назва гонтина, використовувалося ще венедами. Також він виводить слово гонтина від слова "ґонт", назви традиційного слов'янського дерев'яного матеріалу для покриття будівель.
Польський історик Владислав Копалинський висловлював думку, що термін «гонтина» є неологізмом, штучним словом, створеним близько 1860го року Броніславом Трентовським, помилково відтвореним додатком до слова «гонт» з німецьких хронік 12 століття .
Розповсюдження гонтин
Будівлі типу гонтин часто зустрічалися у західних слов'ян, тобто там де проживали Полабські слов'яни і сучасної Польщі, досить рідкими вони були на інших слов'янських землях. Зазвичай це пов'язується із тим що слов'яни язичники брали приклад із християнських інституції (храмів і тд.), західні слов'яни були ближче до центрів християнства, а південні слов'яни майже відразу після прибуття на Балкани були охрещені візантійцями, тобто до християнізації вони не встигли побудувати на території Балкан гонтини.
Напевно що найбільший культурний слід архітектурно-організаційний інститут контин, залишив в Польщі.
Підтвердження цьому виявляється у новітніх археологічних дослідженнях, що проводяться в місцях, які фігурують у численних польських міфах і легендах, пов'язаних з історією заснування польських міст або просто християнських святилищ, наприклад Костел у Мілешках (Костел св. Дороти в Лодзі), який був побудований на тому місці, де раніше християнами було зруйновано язичницький храм
. Версія про те, що такі будови були широко поширені в ранньому середньовіччі, піддається сумніву, оскільки "священні гаї" виразно користувалися набагато більшою популярністю, проте пізніше (на зразок християнської практики) почали з'являтися язичницькі "храми", такі, наприклад, як побудований в Сілезії в 1030х. роках під час язичницьких повстань.
Найбільш відома гонтина, а також і головний центр культу Святовита, знаходилася в
Арконі, на острові Рюген. У святилищі знаходився величезних розмірів ідол. Поруч із гонтиною знаходилася стайня, в якій містився священний білий кінь Святовита, який брав участь у племінних ворожіннях. В Арконі святилище служило також для зберігання державної скарбниці, він мав і свою дружину з 300 вершників
.
Гонтини в Україні
На території України відомо про існування в до християнську епоху гонтин на території Волині, Галичини, Закарпаття. Гонтини були знищені після хрещення Київської Русі в 988 році.
Примітки
Слов'янське язичництво
Культові споруди
|
110397
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Blairsville%2C%20Georgia
|
Blairsville, Georgia
|
Blairsville, Georgia
Blairsville is a city and the county seat of Union County, on the northern border of Georgia, United States. It was founded near the Nottely River, which was dammed in 1942 as part of the Tennessee Valley Authority project, forming Lake Nottely. As of the 2020 census, the city had a population of 616.
History
During the 1830s, the United States conducted Indian Removal of the Cherokee Nation and other Southeast tribes, to what was designated as Indian Territory west of the Mississippi River. This area along the Nottely River was part of the large Cherokee territory and the leader Goingsnake was born here in 1758.
After American settlers moved into this area, in 1835 the Georgia General Assembly designated Blairsville as the Union County seat. The town is named after American Revolutionary War veteran James Blair.
The neighboring city of Dahlonega was known as the first site of gold in the United States, but the Blairsville area was known to have the purest gold in the mountains of northern Georgia. Assayers in Washington, D.C. could tell by looking that gold ore was from the Coosa Mines because it was “the yellowest gold” submitted and its brilliant color set it apart.
This area of northern Georgia was still rural and isolated before World War II. During the Great Depression, under the President Franklin D. Roosevelt administration, the Nottely River was selected as part of the Tennessee Valley Authority projects. The river was dammed in order to form a reservoir to generate hydroelectric power. It also created a lake with recreational opportunities. This was one of the projects that produced electrification in a rural area.
Blairsville's newspaper, the North Georgia News, was first published in 1909. United Community Banks, Inc., one of the largest financial institutions in the Southeast U.S., was founded in Blairsville in 1949.
Geography
U.S. Routes 19 and 76, as well as Georgia State Route 515 (Zell Miller Mountain Parkway), are the main highways through the city. U.S. 19 leads north to Murphy, North Carolina and south to Dahlonega. U.S. 76 and GA-515 run through the city together, leading northeast to Young Harris and west to Blue Ridge. Atlanta is to the south via U.S. 19.
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all land.
Climate
Blairsville has a humid subtropical climate, yet due to its elevation of , typically records far lower temperatures at night than what is encountered in much of the Southeastern U.S., and has slightly higher precipitation totals (annually) than most locations in the state; the average diurnal temperature variation exceeds in each of the spring and autumn months. Snow usually occurs several times every year. The average annual snowfall is 4 inches. The monthly daily mean temperature ranges from in January to in July. There are 7.6 days of highs and 4.6 days where the high fails to rise above freezing annually.
Demographics
2020 census
As of the 2020 United States census, there were 616 people, 230 households, and 110 families residing in the city.
2010 census
As of the census of 2010, there were 652 people living in the city. The population density was . The racial makeup of the city was: White alone - 577 (88.5%), African American - 30 (4.6%), Hispanic - 30 (4.6%), two or more other races - 10 (1.5%), American Indian alone - 4 (0.6%), Asian - 1 (0.2%).
There were 226 households, out of which 23.0% had children under the age of 18 living with them, 27.4% were married couples living together, 15.5% had a female householder with no husband present, and 54.9% were non-families. 50.4% of all households were made up of individuals, and 22.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 1.95 and the average family size was 2.92.
In the city, the population was spread out, with 14.3% under the age of 18, 15.2% from 18 to 24, 39.0% from 25 to 44, 17.6% from 45 to 64, and 14.0% who were 65 years of age or older. The median age was 35 years. For every 100 females, there were 151.5 males. For every 100 females age 18 and over, there were 167.8 males.
The median income for a household in the city was $14,120, and the median income for a family was $24,712. Males had a median income of $21,953 versus $28,125 for females. The per capita income for the city was $13,865. About 16.8% of families and 26.3% of the population were below the poverty line, including 32.2% of those under age 18 and 23.7% of those age 65 or over.
Arts and culture
Annual cultural events
The Sorghum Festival is held every year on the second and third weekends in October, celebrating the sorghum harvest and showcasing rural mountain culture, including bluegrass music and clogging.
The Spring Arts and Crafts Festival is held every year during the last weekend in May. Assorted artists from all over North Georgia participate, as well as local artists, restaurants and businesses. Held on the historic town square, there are activities for children and musical acts that will appeal to everyone.
The Green Bean Festival is held annually on the last weekend in July. It features beauty pageants, green bean pizza eating contests, a canning contest, a green bean recipe contest, a tractor parade, fresh produce, crafts, and many activities for children.
Points of interest
Nearby Lake Nottely is a Tennessee Valley Authority reservoir. In addition to helping generate hydroelectric power, the lake serves as a local recreational resource. It was created by damming the Nottely River as part of a regional, large-scale project for rural electrification and development.
The Appalachian Trail in Georgia has elevations that vary from about 2500 to , with many steep climbs. It extends some through the Chattahoochee National Forest.
Butternut Creek Golf Course is an 18-hole mountainside public golf course located within the city limits.
Encompassing nearly two-thirds of the county, the Chattahoochee National Forest has a series of winding trails. Visitors may hike through scenic mountains, and by rushing rivers, and cascading waterfalls.
Brasstown Bald is the highest mountain peak in Georgia. It has a park with a picnic area and a small observation tower near the peak. This features a movie chronicling the change of seasons and the effects of pollution on the mountain. The peak may be reached by bus or by walking from a point halfway to the top, beyond which private vehicles are not allowed.
Vogel State Park is a park located on Highway 19/129 approximately south of Blairsville. It is centered around Lake Trahlyta.
Amenities:
Approximately of hiking trails
Access to the Appalachian Trail
Paddleboat rentals and fishing
Miniature golf course
35 rental cabins
103 campsites
The park has seasonal programs:
Fall Festival
Pioneer Christmas
Kids Fishing Rodeo
Summer Saturday music events
September All-Day Mountain Music Festival
Education
Blairsville is in proximity to several colleges. North Georgia Technical College has a campus in town. Young Harris College in Young Harris, and the University of North Georgia in Dahlonega are nearby.
The public education system for Blairsville is supervised by the Union County School District, a relatively small school district, which manages the five schools in the system.
The Union County School District conducts classes for pre-school to grade twelve. Its facilities consist of two elementary schools, a middle school, and two high schools. The district has 172 full-time teachers and over 2,598 students.
Union County Elementary School
Union County Primary School
Union County Middle School
Union County High School
Woody Gap High/Elementary School
Blairsville is home to one alternative school, the Mountain Education Center High School, which is an evening school.
Union County schools are acclaimed for their excellence and influencing the local community through their excellence and dedication.
The Union County Public Library is part of the Mountain Regional Library System, which manages four libraries in the region. It is a member of Georgia Library PINES (the Public Information Network for Electronic Services) along with Mountain Regional Library in Young Harris, Towns County Public Library in Hiawassee, and Fannin County Public Library in Blue Ridge.
There are some private schools nearby as well:
The Mountain Area Christian Academy, in Morganton, Georgia
Eastgate Life Academy, in Hiawassee, Georgia
Murphy Adventist Christian School, in Murphy, North Carolina
Notable people
Jonathan Davenport - Dirt Super Late Model and NASCAR Cup Series driver
Infrastructure
Transportation
U.S. Route 76 and Zell Miller Mountain Parkway (GA 515) are the main highways that run through Blairsville. U.S. 76 and GA-515 lead northeast from the city to Young Harris and west to Blue Ridge. U.S. Routes 19 and 129 also run through the city together, leading north to Murphy, North Carolina and south to Dahlonega. Atlanta is south via U.S. 19/129.
Blairsville Airport is located in the city.
Media
The Blairsville area is served by a few local television stations, one newspaper, magazines, and numerous local radio stations. They broadcast several genres of music, and sports, news, and talk radio.
The North Georgia News is the primary newspaper and legal organ for the area. A member of the Georgia Press Association, the NGN is Blairsville's only accredited media outlet. Montefino Magazine is an aspirational publication based in Blairsville; it covers lifestyle and social news for Blairsville, Union County, and surrounding areas.
Blairsville has 12 local radio stations. WUCG-FM 93.1 is based in Blairsville, 1210-AM (WDGR), 89.5-FM (WNGU), and 104.3-FM (WZTR) are based in Dahlonega. WCVP-AM (600), WCNG-FM (102.7), and WKRK-AM (1320) are based in Murphy, North Carolina. 95.1-FM (WJRB) is based in Young Harris, Georgia, while 105.1-FM (WNGA) and 89.9-FM (WTFH) are based in Helen. 1230-AM/97.7-FM (WJUL) is based in Hiawassee. 103.9-FM (WPPL) is based in Blue Ridge.
The local television station is W50AB (channel 50), based in Hiawassee.
See also
United Community Bank
References
External links
Blairsville, GA City Website
Blairsville, GA Website
Blairsville Chamber of Commerce
Blairsville Downtown Development Authority
Vogel State Park Georgia State Parks and Historic Sites
Stories and Events from the North Georgia News
Montefino Magazine
Cities in Georgia (U.S. state)
Cities in Union County, Georgia
County seats in Georgia (U.S. state)
|
2194846
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B0
|
Косівська гора
|
Косівська гора — геологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в Косівському районі Івано-Франківської області, в межах міста Косів.
Характеристика
Площа 3 га. Оголошена рішенням Івано-Франківського Облвиконкому від 07.07.1972 року № 264. Перебуває у віданні Косівської міської ради.
Об'єкт на момент створення був представлений мальовничими скелями пісковика, що є відслоненнями неогенових відкладів.
Джерела
Перелік територій та об'єктів ПЗФ (Івано-Франківська область)
Міська гора у Косові
Геологічні пам'ятки природи Івано-Франківської області
Природно-заповідний фонд Косівського району
Природоохоронні об'єкти, засновані 1972
Косів
|
3365368
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%21
|
Вперед з півострова!
|
Вперед з півострова!
— фантастичний роман Рю Муракамі, опублікований 2005 року в токійському видавництві «Ґентоша».
Короткий опис
Роман розповідає про наближене майбутнє, проте зараз читається як твір, написаний в жанрі альтернативної історії. За сюжетом роману, 2011 року Північна Корея, використовуючи методи ведення гібридної війни, вторгається в Японію і окуповує острів Кюсю, один з чотирьох великих островів.
Примітки
Посилання
半島を出よ (上) - 幻冬舎 (видавництво Ґентоша, Токіо)
半島を出よ (下) - 幻冬舎 (видавництво Ґентоша, Токіо)
Науково-фантастичні романи 2005
Науково-фантастичні романи Японії
Альтернативно-історичні романи Японії
Гібридна війна
Романи про війни майбутнього
Романи Рю Муракамі
Япономовні фантастичні романи
|
13375818
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Quickborn%2C%20Dithmarschen
|
Quickborn, Dithmarschen
|
Quickborn, Dithmarschen
Quickborn is a municipality in the district of Dithmarschen, in Schleswig-Holstein, Germany.
References
Municipalities in Schleswig-Holstein
Dithmarschen
|
31869884
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gradenje
|
Gradenje
|
Gradenje is a small settlement in the Municipality of Šmarješke Toplice in southeastern Slovenia. The municipality is included in the Southeast Slovenia Statistical Region and was part of the historical region of Lower Carniola.
References
External links
Gradenje on Geopedia
Populated places in the Municipality of Šmarješke Toplice
|
4982303
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vinkenbuurt
|
Vinkenbuurt
|
Vinkenbuurt is a hamlet in the Dutch province of Overijssel. It is part of the municipality of Ommen, and lies about 18 km south of Hoogeveen.
It was first mentioned in 1867 as Vinkenbuurt. The romantic explanation is "neighbourhood with chaffinchs" or it might mean "neighbourhood with bad peat". In 1927, a church was constructed, and given its population, it could qualify as a village, but probably remained a hamlet due its spread out farms.
References
Populated places in Overijssel
Ommen
|
2925916
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BB%D1%83%D2%91%D0%BE%D0%B1%D1%83%D1%80
|
Длуґобур
|
Длуґобур — село в Польщі, у гміні Плоскіня Браневського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства.
Населення — (2011).
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Браневського повіту
|
539201
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96-%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%96%D0%BE%D1%80%D0%B6
|
Лі-Сен-Жорж
|
Лі-Сен-Жорж — муніципалітет у Франції, у регіоні Центр — Долина Луари, департамент Ендр. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 250 км на південь від Парижа, 140 км на південь від Орлеана, 22 км на південний схід від Шатору.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 105 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 260,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Посилання
Лі-Сен-Жорж на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ендр
Примітки
Муніципалітети департаменту Ендр
|
112475
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Koontz%20Lake%2C%20Indiana
|
Koontz Lake, Indiana
|
Koontz Lake, Indiana
Koontz Lake is an unincorporated community and census-designated place in Starke and Marshall counties in Indiana. The population was 1,667 at the 2020 census.
History
Koontz Lake was named for the lake which the community surrounds, which in turn was named after local mill owner Samuel Koontz. The community was devastated by tornadoes as part of the Palm Sunday Tornado Outbreak of 1965.
Geography
Koontz Lake is located in the northeast corner of Starke County. The east end of the lake and of the CDP are in western Marshall County. St. Joseph County borders the CDP to the north. Indiana State Road 23 passes through the community on the west side of the lake, leading north to Walkerton, the post office for Koontz Lake addresses, and south the same distance to U.S. Route 30 in Grovertown.
According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , of which are land and , or 12.90%, are water. The outlet of the lake is at its west end, into Robbins Ditch, which flows west to the Kankakee River, a tributary of the Illinois River.
Demographics
As of the census of 2000, there were 1,554 people, 652 households, and 449 families residing in the CDP. The population density was . There were 931 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 97.75% White, 0.13% African American, 0.58% Native American, 0.58% from other races, and 0.97% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.74% of the population.
There were 652 households, out of which 26.7% had children under the age of 18 living with them, 56.6% were married couples living together, 8.4% had a female householder with no husband present, and 31.0% were non-families. 26.5% of all households were made up of individuals, and 13.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.38 and the average family size was 2.85.
In the CDP, the population was spread out, with 21.6% under the age of 18, 7.7% from 18 to 24, 25.7% from 25 to 44, 27.0% from 45 to 64, and 18.0% who were 65 years of age or older. The median age was 41 years. For every 100 females, there were 93.8 males. For every 100 females age 18 and over, there were 94.1 males.
The median income for a household in the CDP was $37,137, and the median income for a family was $45,114. Males had a median income of $35,388 versus $21,563 for females. The per capita income for the CDP was $21,429. About 6.7% of families and 7.7% of the population were below the poverty line, including 11.5% of those under age 18 and 5.7% of those age 65 or over.
Education
Koontz Lake has a public library, a branch of the Starke County Public Library System.
Notes
External links
Koontz Lake History by the Starke County Public Library
Koontz Lake Association
Koontz Lake Regional Sewer District
Koontz Lake Volunteer Fire Department
Census-designated places in Starke County, Indiana
Census-designated places in Marshall County, Indiana
Census-designated places in Indiana
|
3089018
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%20%D1%81%D0%BA%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9
|
Нестор скельний
|
Нестор скельний (Nestor productus) — вид вимерлих папугоподібних птахів з роду Нестор (Nestor).
Поширення
Вид був ендеміком острова Норфолк. Після заселення острова європейцями, чисельність нестора скельного почала різко зменшуватися. Останній птах помер 1851 року.
Опис
Птах завдовжки приблизно 38 см. В оперенні переважали жовті, помаранчеві та коричневі кольори.
Примітки
Папугоподібні
Норфолк
Птахи, що вимерли після 1500 року
Вимерлі тварини, описані 1836
|
2097261
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Chyp-Notic
|
Chyp-Notic
|
Chyp-Notic
«Chyp-Notic» (Чіп-Нотік) — німецький музичний гурт, утворений у 1988-му році з початковою назвою — «Toys» (Тойс, з ). У 1990-му році гурт підписує контракт з німецьким лейблом «Coconut Records» та змінює назву на «Chyp-Notic». Зміни відбулися і в житті учасників гурту: Влад Мінт закінчив своє навчання на професію зубного техніка, Вальтер Бі пішов з роботи програміста, а Ян Ерік продав свої акції в нічному клубі.
Першим синглом та візитною карткою гурту став кавер на пісню Prince «Nothing Compares 2 U» (1990) — 16-та сходинка у німецькому чарті. Цей сингл захопив місця також в австрійському, бельгійському та новозеландському чартах.
Гурт припинив своє існування у 1994-му році.
27 вересня 1998 року у 29-річному віці помер Влад Мінт — головний вокаліст гурту.
У листопаді 2015 року була реалізована нова збірка пісень Chyp-Notic під назвою «25», яка поєднує нові ремікси та перероблені версії старих хітів і чотири нові треки.
Дискографія
Альбоми
1990 — Nothing Compares (Coconut Records)
1992 — I Can't Get Enough (Coconut Records)
Сингли
1990 — Nothing Compares 2U (The Ultimate Dance-Version) (Coconut Records) (#16-Німеччина, #9-Австрія, #21-Бельгія, #18-Нова Зеландія) +
1990 — If I Can't Have U (Coconut Records) +
1992 — I Can't Get Enough (Coconut Records) (#14-Німеччина) +
1992 — Still In Love With You (Coconut Records) (#71-Німеччина, #30-Австрія)
1992 — I Do It All For You, Baby (Coconut Records) (#89-Німеччина)
1993 — When I Dream (Coconut Records) (#77-Німеччина) +
1994 — Don't Break The Heart (Feat. Greg Ellis) (Coconut Records)
1999 — In The Mix (Coconut Records)
2015 — Nothing Compares 2U (2015 Remixes) (Coconut Music) +
+ — є відеокліп.
Збірники
2008 — «Greatest Hits» (Coconut Music)
2015 — «25» (Coconut Music)
Примітки
Посилання
Chyp-Notic на Facebook
Вальтер Басселер на Facebook
Ян Ерік Машалек на Facebook
Сторінка присвячена пам'яті Влада Мінта на Myspace
Німецькі музичні гурти
Попгурти
Музичні колективи, що з'явились 1988
Музичні колективи 1980-х
Музичні колективи 1990-х
Засновані в Німеччині 1988
Зникли в Європі 1994
|
1945895
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Топалов Сергій Сергійович
|
Топалов Сергій Сергійович
Сергій Сергійович Топалов — сержант Збройних сил України.
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня (4.12.2014)
Джерела
|
20893210
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Argocoffeopsis%20lemblinii
|
Argocoffeopsis lemblinii
|
Argocoffeopsis lemblinii is an extinct relative of the coffee plant, within the family Rubiaceae. It is only known from the holotype collected by French botanist Auguste Jean Baptiste Chevalier in January 1907 in the valley of the Agnéby river in Côte d'Ivoire, and was not found during subsequent surveys. Argocoffeopsis lemblinii was a much branched shrub which could reach a height of about 50 centimetres. The flowers were white, the small fruits spheroid. It grew in a forest habitat.
References
J. Hutchinson & J.M. Dalziel: Flora of West Tropical Africa: Vol. 2 Ericaceae-Labiatae. Crown Agents, 1963
Ronald William John Keay: Notes on Rubiaceae for the "Flora of West Tropical Africa": II. In: Bulletin du Jardin botanique de l'État à Bruxelles, Vol. 28, Fasc. 3 (Sep. 30, 1958), p. 291-298
Auguste Chevalier (1947) Les caféiers du globe. III. Systématiques des caféiers et faux caféiers. Maladies et insectes nuisible. Vol. 28, Fascicule III. Encyclopédie biologique, Paris: P Lechevalier.
Jean-François Leroy: Un faux Caféier à rechercher en Côte d'Ivoire : l'Argocoffea lemblini (A. Chev.) J. Agric. Trop. Bot. Appl. 10 : 259–261.
External links
World Checklist of Rubiaceae
Image of the holotype at Aluka
Coffeeae
Flora of Ivory Coast
Extinct plants
Extinct biota of Africa
Plant extinctions since 1500
Taxa named by Auguste Chevalier
|
32301653
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Akira%20Yoshino
|
Akira Yoshino
|
Akira Yoshino
is a Japanese chemist. He is a fellow of Asahi Kasei Corporation and a professor at Meijo University in Nagoya. He created the first safe, production-viable lithium-ion battery, which became used widely in cellular phones and notebook computers. Yoshino was awarded the Nobel Prize in Chemistry in 2019 alongside M. Stanley Whittingham and John B. Goodenough.
Early life and education
Yoshino was born in Suita, Japan, on 30 January 1948. He graduated from Kitano High School in Osaka City (1966). He earned a B.S. in 1970 and an M.S. degree in 1972, both in engineering from Kyoto University, and a Dr.Eng. degree from Osaka University in 2005.
During his time in elementary school, one of his teachers suggested that he read The Chemical History of a Candle by Michael Faraday, and this sparked a multitude of questions for Yoshino regarding chemistry, a subject he had not been interested in prior to reading the book.
During his college years, Yoshino had attended a course taught by Japanese chemist Kenichi Fukui, the first recipient of East Asian ancestry to be awarded the Nobel Prize in Chemistry.
Career
Yoshino spent his entire non-academic career at Asahi Kasei Corporation. Immediately after graduating with his master's degree in 1972, Yoshino began working at Asahi Kasei. He joined the Exploratory Research Team at Asahi Kasei Corporation in the early 1970s to explore new general-purpose materials, initially exploring practical applications for polyacetylene but turned to experimenting with using polyacetylene as an anode material once Japan's electronics industry attempted to create new lightweight and compact rechargeable battery to power their mobile devices.
He began work in the Kawasaki Laboratory in 1982 and was promoted to manager of product development for ion batteries in 1992. In 1994, he became manager of technical development for the LIB manufacturer A&T Battery Corp., a joint venture company of Asahi Kasei and Toshiba. Asahi Kasei made him a fellow in 2003 and, in 2005, general manager of his own laboratory. Since 2017, he has been a professor at Meijo University and his status at Asahi Kasei has changed to honorary fellow.
Research
In 1981 Yoshino started doing research on rechargeable batteries using polyacetylene. Polyacetylene is the electroconductive polymer discovered by Hideki Shirakawa, who later (in 2000) would be awarded the Nobel Prize in Chemistry for its discovery.
In 1983 Yoshino fabricated a prototype rechargeable battery using lithium cobalt oxide (LiCoO) (discovered in 1979 by Godshall et al. at Stanford University, and John Goodenough and Koichi Mizushima at Oxford University) as cathode and polyacetylene as anode. This prototype, in which the anode material itself contains no lithium, and lithium ions migrate from the LiCoO cathode into the anode during charging, was the direct precursor to the modern lithium-ion battery (LIB).
Polyacetylene had low real density which meant high capacity required large battery volume, and also had problems with instability, so Yoshino switched to carbonaceous material as anode and in 1985 fabricated the first prototype of the LIB and received the basic patent.
This was the birth of the current lithium-ion battery.
The LIB in this configuration was commercialized by Sony in 1991 and by A&T Battery in 1992. Yoshino described challenges and history of the invention process in a book chapter from 2014.
Yoshino discovered that carbonaceous material with a certain crystalline structure was suitable as anode material, and this is the anode material that was used in the first generation of commercial LIBs. Yoshino developed the aluminum foil current collector which formed a passivation layer to enable high cell voltage at low cost, and developed the functional separator membrane and the use of a positive temperature coefficient (PTC) device for additional safety.
The LIB's coil-wound structure was conceived by Yoshino to provide large electrode surface area and enable high current discharge despite the low conductivity of the organic electrolyte.
In 1986 Yoshino commissioned the manufacture of a batch of LIB prototypes. Based on safety test data from those prototypes, the United States Department of Transportation (DOT) issued a letter stating that the batteries were different from the metallic lithium battery.
Recognition
1998 Chemical Technology Prize from the Chemical Society of Japan
1999: Battery Division Technology Award from The Electrochemical Society
2001: Ichimura Prizes in Industry—Meritorious Achievement Prize
2003: Commendation for Science and Technology by the Minister of Education, Culture, Sports, Science and Technology—Prize for Science and Technology, Development Category
2004: Medal with Purple Ribbon, from the Government of Japan
2011: Yamazaki-Teiichi Prize from the Foundation for Promotion of Material Science and Technology of Japan
2011: C&C Prize from the NEC C&C Foundation
2012 : IEEE Medal for Environmental and Safety Technologies from the IEEE
2013 : Global Energy Prize
2014 : Charles Stark Draper Prize
2018 : Japan Prize
2019 : European Inventor Award
2019 : Nobel Prize in Chemistry
2019 : Order of Culture
2023 : VinFuture Prize
References
External links
The father of lithium-ion batteries (Chemistry World, July 2018)
including the Nobel Lecture 8 December 2019 Brief History and Future of Lithium-ion Batteries
1948 births
Living people
Draper Prize winners
Electrochemists
Japanese chemists
Japanese Nobel laureates
Kyoto University alumni
Nobel laureates in Chemistry
Osaka University alumni
People from Suita
Recipients of the Medal with Purple Ribbon
Recipients of the Order of Culture
|
1797908
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%81
|
Небезпечний рейс
|
Небезпечний рейс
«Небезпечний рейс» — телевізійний фільм-трилер 2001 року.
Сюжет
Після тривалої затримки в аеропорту, пасажири рейсу 534, нарешті, продовжили свою подорож. Стихія, що розбушувалася в Північній Атлантиці, явно затьмарює їх політ. Несподівано лунає страхітливий звук, і лайнер починає падати. Досвідчений командир екіпажу смертельно поранений і не може керувати літаком. Сісти за штурвал доводиться Гогану, другому пілотові, який мало не вчинив у попередньому польоті помилку, що могла стати фатальною для учасників того рейсу. Екіпаж не надто довіряє Гогану, але разом зі стюардесою Кеті він намагається зробити все можливе, щоб врятувати пасажирів нещасливого літака.
У ролях
Посилання
Фільми США 2001
Телефільми 2001
Фільми англійською мовою
Фільми-бойовики США
Фільми-трилери США
Телефільми США
Фільми-бойовики Німеччини
Фільми-трилери Німеччини
Телефільми Німеччини
Фільми-бойовики Канади
Фільми-трилери Канади
Телефільми Канади
Фільми про авіацію
|
13230156
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Thi%C3%A8vres
|
Thièvres
|
Thièvres is the name of two communes in France:
Thièvres, Pas-de-Calais
Thièvres, Somme
oc:Thièvres
|
4934336
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%88%20%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Гануш Липський
|
Гануш Липський — богемський маршалок (1414—1415). Представник чеського дому Липських. Третій син Генріха ІІІ. Дата і місце народження невідомі. Вперше згадується в джерелах з 1397 року. Володар міста Раттай (нині — Раттай-над-Сазавою). 1 лютого 1412 року передав свої землі Яну Піркштейнському, залишивши за собою село Сенограби. Після спалення Яна Гуса був одним із підписантів протесту чеської шляхти щодо рішення Констанцького собору. Помер у Брно, Богемія. Похований у Ратайській церкві святого Матвія.
Імена
Гануш Липський — українська назва.
Гануш з Липи — чеська назва.
Ганс фон Лейпа / Ляйпа — німецька назва.
Біографія
Гануш був третім сином Генріха ІІІ Липського. Вперше згадується в документах під 1397 роком.
Після смерті Яна-Старшого Пташки Піркенштейнського місто Райтай перейшло під управління Гануша. Останній також став опікуном ратайського неповнолітнього спадкоємця Яна-Молодшого Піркенштейнського.
1403 року Гануш прийняв у Ратаї пана Рацека Кобилу Дворського та його біженців.
1 лютого 1412 року, згідно з королівським декретом, Гануш передав свої володіння з Раттаєм спадкоємцю Яну-Молодшому Піркштейнському, залишивши собі село Сенограби.
Близько 1415 року Гануш займав посаду найвищого маршалка Богемського королівства
Гануш як представник «високої шляхти Моравії» (vysoká šlechta z Moravy) був одним із підписантів листа-скарги чеської шляхти до Констанцького собору від 2 листопада 1415 року, в якому засуджувалося спалення Яна Гуса.
Гануш помер наприкінці 1415 року в Брно. Його поховали у Раттайській церкві святого Матвія.
Сім'я
Батько: Генріх ІІІ Липський
Дружина: Маркета Штернберзька (Markéta ze Šternberka)
У культурі
Відео-ігри
2018: Kingdom Come: Deliverance
Примітки
Бібліографія
Novotný, Václav. Hus v Kostnici a česká šlechta: poznámky a dokumenty. Praha: Společnost přátel starožitností čes., 1915. s. 76-80.
Zavadil, Antonín J. Kutnohorsko slovem i obrasem — Práce veškerého učitelstva okresu. Kutna Hora, 1914 (2000).
Посилання
Hanush of Leipa
Rod pánů z Lipé ve 14. století
Synové Jindřicha z Lipé". Vinarstvi Panu z Lipe
Богемські маршалки
Пани з Липи
|
1068886
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Dactylopsila
|
Dactylopsila
|
Dactylopsila
Смугасті кускуси або Тріок (Dactylopsila) — представник родини Тагуанових (Petauridae) підряду Кускусовиді.
Опис
Це невеличка сумкаста тварина, яка має довжину тулуба від 17 до 32 см, хвоста — 17 до 40 см. Вуха трикутні, довгі. Має три чорно-білі смуги вдовж спини, сильно подовжений 4-й палець, дуже міцні різці. Також має перетинку для ширяння. Хутро у нього біле або темно-сіре.
Спосіб життя
Полюбляє як гористі місцини, так й низини з хащами. Мешкає на деревах, у дуплах, де влаштовує кубло. Веде нічний спосіб життя. Харчується комахами та їх личинками, полюбляє особливо диких бджіл та мед. Dactylopsila можуть робити великі стрибки по деревах. Має секрецію, яка у разі небезпеки виділяє запах, який нагадує запах скунса.
Парування та розмноження відбувається цілий рік. За раз народжується одне дитинча, зрідка двоє.
Розповсюдження
Dactylopsila мешкає у Квінсленді (Австралія), на о. Нова Гвінея, о. Фергусон, на островах Ару, Япен, Ваігео (Індонезія).
Таксономія
Рід Dactylopsila (Тріок)
Вид Dactylopsila megalura (Тріок довгохвостий)
Вид Dactylopsila palpator (Тріок довгопалий)
Вид Dactylopsila tatei (Тріок Тейта)
Вид Dactylopsila trivirgata (Тріок трисмугий)
Підвид Dactylopsila trivirgata trivirgata
Підвид Dactylopsila trivirgata kataui
Підвид Dactylopsila trivirgata melampus
Підвид Dactylopsila trivirgata picata
Джерела
Groves, C. (2005). Wilson, D. E., & Reeder, D. M, eds. ed. Mammal Species of the World (3rd ed.). Baltimore: Johns Hopkins University Press. pp. 53-54. OCLC 62265494. ISBN 0-801-88221-4.
Ссавці Австралії
Кускусовиді
Роди ссавців
|
19424338
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mike%20Zadick
|
Mike Zadick
|
Mike Zadick
Michael Najeeb Zadick (born July 12, 1978) is an American former folkstyle and freestyle wrestler. He competed in the Men's freestyle 60 kg division at the 2008 Summer Olympics. He lost in the 1/8 finals to Vasyl Fedoryshyn.
International wrestling career
As a freestyle wrestler, Zadick won a silver medal at 2006 FILA Wrestling World Championships in Guangzhou, China, defeating two-time Olympic champion Mavlet Batirov in the semi-final. He is also a two-time champion at 60 kg at the Dave Schultz Memorial International Championship (2006 and 2010). In 2007, Zadick failed to place at the 2007 FILA Wrestling World Championships in Baku, Azerbaijan. He was the silver medalist at the 2007 Pan American Games in Rio de Janeiro, Brazil. Zadick also represented the USA at the 2008 Summer Olympics in Beijing, China.
As a youth wrestler, Zadick had national success competing in USA Wrestling age-group events in both freestyle and Greco-Roman styles. He placed fourth in the 1994 Cadet World Championships in Greco-Roman, and was the 1996 Junior Nationals champion in both freestyle and Greco-Roman. In 1997, he was Junior Nationals runner-up in freestyle and Junior Nationals champion in Greco-Roman. He was named Outstanding Wrestler in Freestyle at the 1996 Junior Nationals.
College wrestling career
Zadick was a three-time all-American wrestler (2000–02) at the University of Iowa, winning the 149-pound Big Ten Conference title in 2002. He finished seventh in the 2000 and 2002 NCAA Tournaments, and third in the 2001 NCAA Tournament.
He earned a bachelor's degree from Iowa in 2002 in Health, Leisure, and Sport Studies.
High school wrestling career
Zadick wrestled at Great Falls High School in Great Falls, Montana. He was a four-time Montana state champion, which he accomplished in four different weight classes: 103 pounds (1994), 119 pounds (1995), 125 pounds (1996) and 135 pounds (1997). Three of his state championships (1995–97) capped undefeated seasons.
Zadick finished his high school career with Montana state high school wrestling records for most career wins (154) and consecutive wins (122). He is third on the state record list for most falls (101). He was named an ASICS Tiger High School First-Team All-American in 1997.
Coaching career
Zadick was an assistant Coach at Iowa State University for two years after spending 4 years (2012-2016) as an assistant coach at Virginia Tech. He previously spent 10 years on the staff at the University of Iowa head coach Tom Brands. He served for two years as the interim assistant coach (2010-2012), four years as the team's volunteer assistant coach (2004–06, 2009-2010), and previously served as the Hawkeyes' strength training coach for three seasons (2006–08). During his tenure, Iowa has won two NCAA national championships (2008–09), and two Big Ten Conference team titles (2008–09). The Hawkeyes have crowned three NCAA champions, four Big Ten champions, 24 all-Americans and 28 academic all-Big Ten honorees.
Personal information
Mike and his older brother, Bill Zadick, are part of the University of Iowa's tradition of brothers competing for the Hawkeyes. Bill was the 2006 World Champion at 145.5 pounds (66 kg) and a two-time all-American for the Hawkeyes, winning a Big Ten and NCAA title at 142 pounds in 1996. Bill also served as Iowa's volunteer assistant coach for the 2003 and 2004 seasons.
External links
Wrestler bio on beijing2008.com
Mike Zadick wins silver
USA Wrestling national team member biography
University of Iowa athlete/coach biography
Living people
1978 births
Wrestlers at the 2008 Summer Olympics
Olympic wrestlers for the United States
Sportspeople from Great Falls, Montana
American male sport wrestlers
Iowa Hawkeyes wrestlers
World Wrestling Championships medalists
Wrestlers at the 2007 Pan American Games
Medalists at the 2007 Pan American Games
Pan American Games silver medalists for the United States in wrestling
Great Falls High School alumni
|
392210
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%B8
|
Громики
|
Громики — відомий рід білоруської та української православної шляхти.
Першопредком вважається Григорій Ісаєвич Громика. Боярин походив з околиць с. Вольма, де розкинулись його володіння. Станом на 1499 р. працював дяком у канцелярії ВКЛ, їздив до Москви сповістити про хворобу великої княжни Олени Іванівни. В 1505 році обіймав уряд ключника віленського й намісника свіслоцького. Знову відвідував Москву в 1506. Позоставався писарем руським принаймні до 5 листопада 1529. За військовим переписом (1528) зобов'язався виставити 10 «коней». Помер після 30 червня 1529.
Рід внесено до другої частини Родовідних книг Полтавської та Санкт-Петербурзької губерній. Серед його представників чимало служило у Війську Запорізькому на старшинських посадах. Також до нього належав міністр закордонних справ СРСР Громико Андрій Андрійович.
Родовий маєток роду Громик — селище Старі Громики (нині у Святиловичській сільраді Вітковського району Гомельської області Білорусі).
І покоління
Михайло Громика (? — 1651) — білоцерківський полковник. Вбитий під час складання реєстру за обвинуваченням в «підлабузництві» до поляків.
Григорій Громика (? — після 1649) — білоцерківський сотник.
ІІ покоління
Василь Михайлович Громика (? — 1706) — смілянський сотник Лубенського полку у 1687—1688 та 1695 роках; значковий товариш.
Степан Михайлович Громика — значковий товариш.
ІІІ покоління
Кирило Васильович Громика (? — після 1750) — смілянський сотник; значковий товариш.
Іван Васильович Громика (? — після 1741) — смілянський городовий отаман.
IV покоління
Іван Кирилович Громика — значковий товариш.
Григорій Іванович Громика (? — після 1764) — смілянський сотник Лубенського полку у 1752—1760 роках; значковий товариш.
V покоління
Іван (старший) Григорович Громика (1743 — після 1783) — військовий канцелярист; смілянський сотник Лубенського полку у 1774—1782 роках.
Андрій Григорович Громика (? — після 1786) — вахмістр Сіверського легкокінного полку.
Григорій Григорович Громика (? — після 1783).
Микола Григорович Громика (? — після 1786) — смілянський старшина.
Іван (молодший) Григорович Громика (? — 1844) — канцелярист Чернігівського намісництва.
Федір Григорович Громика (? — після 1786) — вахмістр Сіверського легкокінного полку.
Інші
Громико Степан Степанович (1823—1877) — російський журналіст, співробітник «Отечественных записок» та «Санкт-Петербургских ведомостей», автор блискучих статей з питань громадянського та політичного життя Російської імперії, що мали помірковано ліберальний характер. Був дійсним статським радником (1867), головою Комісії з селянських справ Царства Польського (1863—1867) та седлецьким губернатором (1867—1877), активно сприяв переходу уніатів до православ'я. Мав двох синів: Іполита (старший) та Михайла (молодший).
Громико Іполит Степанович (1851—1889) — російський математик, доктор наук (1881), професор Казанського університету (1882), автор ґрунтовних праць у галузі гідромеханіки.
Громико Михайло Степанович (1852—1883) — російський літературний критик, літературознавець, автор двох праць, присвячених творчості Льва Толстого — «Критичный этюд по поводу романа „Анна Каренина“» і «Последние произведения Толстого».
Примітки
Література
Томазов В. В. Громики (Громеки) //
Український родовід
Українські прізвища
|
18325479
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Samokl%C4%99ski%20Du%C5%BCe
|
Samoklęski Duże
|
Samoklęski Duże is a village in the administrative district of Gmina Szubin, within Nakło County, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship, in north-central Poland. It lies approximately north-west of Szubin, south-east of Nakło nad Notecią, and west of Bydgoszcz.
History
The oldest known mention of the village comes from 1337, when it was part of the Piast-ruled Kingdom of Poland. The Saint Bartholomew Catholic parish was established in the 14th century. Samoklęski Duże was a private village of Polish nobility, administratively located in the Kcynia County in the Kalisz Voivodeship in the Greater Poland Province of the Polish Crown.
References
Villages in Nakło County
|
3076505
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Lehmann%20Aviation
|
Lehmann Aviation
|
Lehmann Aviation Ltd — французька компанія, що розробляє та виробляє професійні цивільні БПЛА з 2005 року. Засновано Бенджаміном Леманом у травні 2001 року.
Компанія пропонує дві лінії безпілотних літальних апаратів: серія L-A повністю автоматичних безпілотних літальних апаратів, розроблених для високоточного картографування з допомогою супутникової системи навігації; будівництво/гірнича справа і Точне рільництво; і серія L-M як автоматичних, так і констрольованих з землі дронів для спостереження в режимі реального часу на великій відстані.
Див. також
Lehmann Aviation LA500
Посилання
Сторінка компанії на facebook.com
Джерела
Виробники безпілотників
Авіабудівні компанії Франції
Підприємства, засновані 2001
Засновані у Франції 2001
|
3522580
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%2C%20%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Вперед, мандрівник
|
Вперед, мандрівник
«Вперед, мандрівник» — американський кінофільм 1942 року, знятий режисером Ірвінгом Реппером за однойменним романом (1941) американської письменниці Олів Хіггінс Пруті. У головних ролях — Бетті Девіс і Пол Генрейд. Назва фільму є прямою цитатою з вірша «Невимовлене бажання» (The Untold Want) Волта Вітмена.
Сюжет
Шарлотта Вейл — самотня стара діва з аристократичної родини з Бостона, усе життя жила на межі нервового зриву, в оточенні самих лиш заборон, нав'язаних надто суворою матір'ю. Її невістка Ліза знайомить її з лікарем-психіатром доктором Жакуїтом. Він виводить Шарлотту з-під гніту матері, помістивши її спочатку під свій нагляд в санаторій, а потім за допомогою Лізи відряджає її у тривалий круїз Латинською Америкою.
Подорожуючи під чужим ім'ям, Шарлотта, хоча й значно змінилася з вигляду, цурається товариства й майже не виходить з каюти. Та на одній зі стоянок вона ділить автомобіль з Джеррі Дюррансом, якому вдається розворушити дівчину. Вони все більше часу проводять разом. Однак Джеррі одружений, його дружина маніпулює ним у своїх цілях, у шлюбі його тримає лише молодша дочка — тиха дівчинка, яку матір утримує під суворим контролем. У Ріо-де-Жанейро автомобіль, на якому їхали Шарлотта з Джеррі, потрапляє в аварію. Вони змушені лишитися на ніч на горі Цукрова голова, через що запізнюються на пароплав. Джеррі зізнається Шарлотті в коханні й просить її не поспішати з від'їздом — якщо вона полетить літаком через п'ять днів, то наздожене свій пароплав у Буенос-Айресі. Закохані проводять разом ці дні, після чого розлучаються.
Коли Шарлотта повертається в дім деспотичної матері, спогади про Джеррі допомагають їй жити новим вільним життям. Шарлотта стає все більш популярною серед місцевого товариства, де раніше не бувала, в неї з'являються шанувальники, але вона не може забути Джеррі. У санаторії доктора Жакуїта вона знайомиться з Тіною, дочкою Джеррі, й починає їй допомагати. У цьому вона бачить своє призначення і знову стає ближчою до Джеррі. Доктор Жакуїт пояснює Шарлотті, що її стосунки з батьком Тіни можуть погано відбитися на дівчинці. Шарлотта і Джеррі розуміють, що попри їхню любов одне до одного, їм поки що не можна бути разом.
У ролях
Бетті Девіс — Шарлотта Вейл
Пол Генрейд — Джеррі Дюрранс
Клод Рейнс — доктор Жакуїт
Гледіс Купер — місіс Віндл Вейл
Боніта Ґренвілл — Джун Вейл
Ілка Чейз — Ліза Вейл
Джон Лодер — Елліот Лівінгстон
Лі Патрік — Деб Макінтайр
Джеймс Ренні — Френк Макінтайр
Френклін Пенгборн — доктор Томпсон
Кетрін Александер — міс Траск
Мері Вікс — Дора Пікфорд
Дженіс Вілсон — Тіна Дюрранс
Нагороди та номінації
Оскар (1943)
Найкраща музика до фільму (Макс Стайнер).
Номінація на найкращу акторку (Бетті Девіс).
Номінація на найкращу акторку другого плану (Гледіс Купер).
Примітки
Посилання
https://www.allmovie.com/movie/now-voyager-vm458560
Фільми США 1942
Фільми англійською мовою
Чорно-білі фільми США
Фільми Warner Bros.
Фільми-мелодрами США
Фільми, дія яких відбувається в Ріо-де-Жанейро
Національний реєстр фільмів
Фільми, дія яких відбувається на суднах
|
3450326
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB
|
Терренсвілл
|
Терренсвілл — містечко в Канаді, у провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.
Населення
За даними перепису 2016 року, містечко нараховувало 482 особи, показавши скорочення на 9,1 %, порівняно з 2011 роком. Середня густина населення становила 32,9 осіб/км².
З офіційних мов обома одночасно не володів жоден з жителів, тільки англійською — 480. Усього 5 осіб вважали рідною мовою не одну з офіційних, з них усі — одну з корінних мов.
Працездатне населення становило 43,7 % усього населення, рівень безробіття — 42,1 % (50 % серед чоловіків та 37,5 % серед жінок). 94,7 % осіб були найманими працівниками, а 0 % — самозайнятими.
Середній дохід на особу становив $43 350 (медіана $24 928), при цьому для чоловіків — $58 742, а для жінок $25 001 (медіани — $53 120 та $18 656 відповідно).
23,3 % мешканців мали закінчену шкільну освіту, не мали закінченої шкільної освіти — 48,8 %, 26,7 % мали післяшкільну освіту, з яких 8,7 % мали диплом бакалавра, або вищий.
Клімат
Середня річна температура становить 4,6 °C, середня максимальна — 19,3 °C, а середня мінімальна — −11 °C. Середня річна кількість опадів — 1651 мм.
Примітки
Міста Ньюфаундленду і Лабрадору
|
1163743
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B0
|
Дойна
|
Дойна — молдавська або румунська лірична народна пісня.
Дойна — молдавська хорова капела.
Дойна — ім'я.
Дойна — цигарки.
Дойна — село в повіті Ботошані. Входить до складу комуни Реусень.
Дойна — село в повіті Нямц. Входить до складу комуни Джиров.
Дойна — село в Кагульському районі.
|
49347058
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Andrei%20Razin%20%28singer%29
|
Andrei Razin (singer)
|
Andrei Razin (singer)
Andrei Aleksandrovich Razin (born 15 September 1963) is a Russian musician, producer of the group Laskovyi Mai.
Biography
Early life
Razin was born in Stavropol. From 1964 to 1972 he was brought up in the Kislovodsk sanatorium orphanage. From 1972 to 1978 he was a pupil of the Svetlogradsky orphanage, where he finished 8 classes.
From 1977 to 1979 he studied at the Stavropol GPTU 24, received the profession of mason. From 1979 to 1982 he worked on the direction of the Komsomol in the regions of the Far North. He graduated from the East Siberian Academy of Culture and Arts and Stavropol State University. Candidate of Economic Sciences.
1985-99
In 1985 he first appeared on television as a singer. From 1988 to 1991 – General Director of the All-Union Central Creative Studio of the Ministry of Culture of the USSR for gifted orphans.
In 1993, Razin became the rector of the Stavropol Institute of Contemporary Arts at Stavropol State University. In the 1996 Russian presidential election, he was the trustee of Gennady Zyuganov. Also in December he ran for the State Duma of the third convocation in Stavropol single-mandate electoral district No. 55 as an independent deputy. In the election he took 2nd place out of 16 (14.38% of votes), losing to Vasily Iver (18.08%).
2000-present
On 1 July 2008, by the decision of the president of the Russian Olympic Committee, he was appointed general director of the International Olympic Festival and the post of artistic director of the Russian Olympic Committee.
Since 2015 he is an adviser to the mayor of Yalta.
In November 2022, Sergey Malinkovich, the Chairman of the Communists of Russia political party, accused Razin of treason for selling the rights to the songs of the band Laskovyi Mai (Tender May) to an American company.
Mirage
He worked as the administrator of the Mirage group. For the first time he performed a duet with singer Katya Semyonova.
Laskovyi Mai
From 1987 to 1990 he worked as a producer-manager in the All-Union Association of the Ministry of Culture of the USSR SPM Record. In June 1988, the album of the group Laskovyi Mai, recorded in the city of Orenburg, got into Razin's hands. On 4 July that year, he transported the group to Moscow. On 9 September 1988, thanks to Sergei Kuznetsov in the capital, Yuri Shatunov became the lead singer of the group. Then followed work in the recording studio and numerous tours by the band. His idol was the singer Donna Summer, so he himself became a soloist of Laskovyi Mai. He performed songs of his band and hits of other famous authors.
References
External links
Official Website
Andrei Razin on Facebook
Andrei Razin on Instagram
Andrei Razin on YouTube
1963 births
Living people
People from Stavropol
Russian record producers
Soviet male singers
Soviet pop singers
United Russia politicians
21st-century Russian politicians
20th-century Russian male singers
|
3272078
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BD%20%28%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%BA%D0%BA%D1%96%29
|
Герстборн (Кентуккі)
|
Герстборн (Кентуккі)
Герстборн — місто в США, в окрузі Джефферсон штату Кентуккі. Населення — 4683 особи (2020).
Географія
Герстборн розташований за координатами (38.235316, -85.586822). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 4,69 км², з яких 4,66 км² — суходіл та 0,03 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарстві у складі родин. Густота населення становила 899 осіб/км². Було 1966 помешкань (419/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,1 %. Частка іспаномовних становила 1,6 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 18,9 % — особи молодші 18 років, 53,8 % — особи у віці 18—64 років, 27,3 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 50,9 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 92,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 87,9 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 2,7 % осіб, у тому числі 2,9 % дітей у віці до 18 років та 4,8 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,4 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 20,2 %, роздрібна торгівля — 12,6 %, виробництво — 12,2 %.
Джерела
Міста Кентуккі
Населені пункти округу Джефферсон (Кентуккі)
|
15706433
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Brou%C3%A9
|
Broué
|
Broué is a commune in the Eure-et-Loir department in northern France.
Population
See also
Communes of the Eure-et-Loir department
References
Communes of Eure-et-Loir
|
327921
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%20%D0%93%27%D1%8E%20%D0%9E%D0%B4%D0%B5%D0%BD
|
Вістен Г'ю Оден
|
Вістен Г'ю Оден
Вістен-Г'ю Оден (21 лютого 1907, Йорк — 29 вересня 1973, Відень) — англо-американський поет, який народився у Великій Британії, а після Другої світової війни став громадянином США. Одена називають одним з найвидатніших поетів XX століття, він писав у жанрі інтелектуальної лірики, звертаючись як до соціально-радикальної, так і до філософсько-релігійної проблематики (У цей час, Ахиллів щит, Данина Кліо). Співпрацював із Крістофером Ішервудом та Бенджаміном Бріттеном. Став лауреатом Пулітцерівської премії з поезії за барокову еклогу «Вік тривоги» (1948). Оден також здобув Боллінґенівську премію (1953), Національну книжкову премію за збірку «Ахиллів щит» (1956) та Національну літературну медаль (1967).
Життєпис
Дитячі роки
Оден народився в англійському місті Йорк у родині лікаря Джорджа Оґустуса Одена (1872—1957) та його дружини — Констанс Розалії Бікнелл Оден (1870—1941), яка свого часу вивчилася на медсестру. Оден був наймолодшим з трьох синів — старший, Джордж Бернард Оден, став фермером, а середній, Джон Бікнелл Оден, — геологом. Обидва дідусі Одена були священослужителями Англіканської церкви, а сам він виріс у домі, де всі слідували «Високій» формі англіканства, доктрини та ритуали якої нагадували римсько-католицькі. Оден пов'язував свою любов до музики та мови з церковними богослужіннями, які він відвідував у дитинстві, та постійними перекладами з латини та давньогрецької у школах. Він вірив в те, що його пращури були ісландцями, саме з цим була пов'язана його зачарованість ісландськими легендами та давньоскандинавськими сагами.
У 1908 році родина Одена переїхала до Солігулу, а згодом до Гарборну неподалік від Бірмінгему, де його батько отримав посаду медичного інспектора шкіл та професора Бірмінгемського університету. Зацікавленість Одена психоаналізом почалася з батьківської бібліотеки. Після початку Першої світової війни, батько Одена вступив до медичного корпусу Королівських військ. З 1914 по 1917 рік він служив у Галліполі, Франції та Єгипті. Протягом цього часу Оден перебував під сильним впливом матері, попри те що починаючи з восьми років він навчався у приватних школах та повертався додому тільки на канікулах. Крістофер Ішервуд розповідав, що коробка з дитячими іграшками Одена була «повна товстих, взятих з батьківської бібліотеки наукових книжок з геології, металів та механізмів». У школі Оден захоплювався біологією, в багатьох його віршах знайшли відбиття спомини про Пеннінські краєвиди, де можна було побачити сліди занепаду індустрії з видобування свинця. Віддалене селище Рукгоуп було для нього «священним ландшафтом», про який він згадував у своїй пізній поемі «Amor Loci». До того як йому виповнилося п'ятнадцять, всі думали, що він стане гірничим інженером, але він почав складати вірші.
Освіта
Першим приватним закладом, де навчався Оден, була Школа святого Едмунда у Сурреї, саме там він вперше зустрів Крістофера Ішервуда, який також згодом став письменником. Коли Одену було тринадцять, він пішов до Школи Ґрешема у Норфолці. Під час навчання у школі Оден, у 1922 році, коли його друг Роберт Мідлі спитав його, чи він пише вірші, усвідомив, що хоче бути поетом. Згодом він зрозумів, що поступово «втратив віру». У шкільних виставах за п'єсами Шекспіра він зіграв Катарину у «Приборканні норовливої» (1922) та Калібана у «Бурі» (1925) протягом останнього року навчання у Ґрешемі. Його перші вірші були опубліковані у шкільному журналі у 1923 році під псевдонімом «В. Г. Арден». Оден згодом написав главу про Ґрешем для книги Ґрема Ґріна «Стара школа» (1934).
У 1925 році Оден ненадовго заручився з медсестрою з Бірмінгема. Згодом він супроводжував свого батька у подорожі Європою, відвідавши місто Кіцбюель у Австрії, де жила військова подруга батька — пані Гедвіґа Петцольд. Того ж року Оден вступив до коледжу Крайст-Черч у Оксфорді, отримавши стипендію на вивчення біології, але на другий рік почав вивчати англійську літературу. Він зустрів у Оксфорді нових друзів — Сесіла Дей-Льюіса, Луїса МакНіса та Стівена Спендера.
Оден знову почав спілкуватися з Крістофером Ішервудом у 1925 році, протягом наступних декількох років Ішервуд був його літературним наставником, якому він надсилав свої вірші та критичні огляди. У1930-х роках вони підтримували дружні стосунки та були епізодичними коханцями.
Оден завершив Оксфорд у 1928 році, отримавши диплом третього ступеню.
Починаючи з оксфордських років друзі Одена описували його як жартівливу, екстравагантну, співчутливу, щедру та, за власним вибором, самотню людину. У групах Оден поводив себе радше догматично, але навіть комічно, в приватнішому середовищі він був сором'язливим та невпевненім у собі, коли не знав, чи є бажаною його присутність. Він був дуже пунктуальним у своїх звичках, водночас це не заважало йому жити в атмосфері повного безладу.
Британія та Європа: 1928—1938
Восени 1928 року Оден на дев'ять місяців покинув Британію та вирушив до Берліна, де вперше відчув політичні та економічні труднощі, які стали одними з центральних тем його творчості. Ця подорож сприяла формуванню його соціалістичних поглядів і призвела до остаточного усвідомлення власної гомосексуальності.
Повернувшись до Британії у 1929 році, він деякий час працював репетитором. У 1930-му році його перша опублікована книга віршів (Poems) була прийнята Т. С. Еліотом у видавництві Faber and Faber, яке згодом опублікувало і всі інші книги Одена. Ця збірка видзначалася близкістю до ідей Карла Маркса, Чарльза Дарвіна та Зигмунда Фройда, водночас саме Т. С. Еліот та Дж. М. Гопкінс в той час більше за все впливали на його поетичну творчість. Соціальна критика стає найпомітнішою у поемі-фантазії «Танці смерті» («The Dance of Death», 1933).
У 1930 році він почав викладати у приватних школах — два роки провів в Академії Ларчфілд у Геленсбурзі в Шотландії, і потім три роки у Школі Даунз у Малверн Гіллз, де його дуже любили учні. У Даунз Оден відчув те, що пізніше описав як «видіння аґапе», коли сидів разом з трьома своїми колегами-викладачами та зненацька зрозумів, що любить їх такими, які вони є, що їхнє існування містить для нього безкінечну цінність, саме цей досвід, як він потім зазначав, вплинув на його рішення повернутися до англіканської церкви у 1940 році.
Протягом цього періоду еротичний інтерес Одена, як він пізніше зазначив, фокусувався радше на ідеалізованому «альтер-его», а не на конкретних особистостях. В його стосунках з іншими була присутня або вікова, або світоглядна нерівність, а сексуальні відносини були тимчасовими, хоча деякі з них призвели до виникнення довготривалої дружби. Він протиставив ці відносини тому, що він пізніше розглядав як «шлюб» рівних, що ґрунтується на унікальній індивідуальності обох партнерів, як це сталося у випадку з Честером Каллманом пізніше, у 1939 році.
З 1935 року і до 1939, коли Оден покинув Британію, він писав рецензії та есеї для підрозділу «General Post Office», що займався документальним кіно під керівництвом Джона Грірсона, та читав лекції. Під час його співпраці з «Film Unit» у 1935 році він познайомився з композитором Бенджаміном Бріттеном, разом із яким потім працював над п'єсами, пісенними циклами та лібрето. 1930 року п'єси Одена, написані ним разом із Ішервудом, були поставлені у лондонському «Group Theatre» — зокрема, «Пес під шкірою» («The Dog Beneath the Skin», 1933) і «Сходження на Ф-6» («The Ascent of F.6», 1936), де в алегоричній формі зображується людина, яка не може визначитися у своїх політичних переконаннях.
У його працях знайшла своє відображення впевненість у тому, що митець має бути «чимось більшим за журналіста-репортера». У 1936 році він провів три місяці в Ісландії, де збирав матеріали до книги «Листи з Ісландії» (1937), написаної ним у співпраці з Луісом МакНісом. Того ж року була видана його збірка «Дивись, незнайомцю» («Look, Stranger!», 1936).
У 1937 році Оден вирушив до Іспанії під час громадянської війни, сподіваючись стати водієм машини «швидкої допомоги» для Республіки, але його призначили працювати до відділу пропаганди, який він покинув для того, щоб вирушити на фронт. На нього глибоко вплинули ці сім тижнів, які він провів в Іспанії, а його погляди на суспільство значно змінилися, оскільки політичні реалії виявилися складнішими, аніж він уявляв. Згодом він повернувся в Англію, де написав поему «Іспанія» («Spain», 1937) — найкращий його твір на політичну тему і один із найкращих поетичних відгуків про громадянську війну в Іспанії. Намагаючись поєднати репортаж та мистецтво, Оден з Ішервудом у 1938 році провели шість місяців на фронтах японсько-китайської війни, де працювали над книгою «Подорож на війну» (1939). Повертаючись додому, Оден на деякий час зупинився у Нью-Йорку та вирішив переїхати до Сполучених Штатів. Осінь 1938 року він провів у Англії та Брюсселі.
В Одена був особливий хист до дружби, починаючи з кінця 1930-х років в нього стає відчутним бажання до стабільності, яку може дати шлюб. У листі до свого друга Джеймса Стерна він назвав одруження «єдиною темою». У 1935 році Оден формально одружився з Ерікою Манн, донькою Томаса Манна, для того, щоб дати їй британський паспорт, з яким вона могла б врятуватися від нацистів. Він часто робив якісь приватні благодійні пожертви, та дуже засмучувався, коли вони ставали загальновідомими, як це сталося з подарунком його подрузі Дороті Дей для Руху католицьких робітників, про що було написано на першій сторінці у The New York Times у 1956 році.
Сполучені Штати та Європа: 1939—1973
У січні 1939 року Оден та Ішервуд вирушили до Нью-Йорку, скориставшись тимчасовими візами. Їхній від'їзд з Британії напередодні Другої світової війни багато людей сприйняли як зраду, через що постраждала репутація Одена. Дата прибуття Одена у США збіглася з падінням республіканської Барселони, а ще через два дні Оден написав вірш «В пам'ять про Вільяма Батлера Єйтса», зазначивши, що поезія нічого не може змінити.
У квітні 1939 року Ішервуд переїхав до Каліфорнії, після цього вони з Оденом лише зрідка бачили один одного. В цей період Оден зустрів молодого поета Честера Каллмана, який був його коханцем наступні два роки (Оден описував їхні стосунки як «шлюб», що розпочався «медового місяцю», під час якого вони подорожували Америкою). У 1941 році Каллман розірвав їхні відносини, оскільки він не міг прийняти моногамію, на якій наполягав Оден, але вони залишалися друзями протягом всього життя Одена, та жили в одній квартирі з 1953 року і до смерті Одена. Обидва видання своїх вибраних поезій (1945—1950 та 1966 року) Оден присвятив Ішервуду та Каллману.
У 1940-41 роках Оден жив у домі на Бруклін-Гейтс (Бруклінські Висоти) разом із Карсон Маккалерс, Бенджаміном Бріттеном та іншими. У 1940 році він приєднався до Єпископальної церкви, повернувшись до англіканської спільноти, яку він покинув у тринадцятирічному віці. Його поверненню до церкви частково сприяло усвідомлення «святості» письменника Чарльза Уілльямса, з яким він зустрівся у 1937 році, а також прочитання Серена К'єркегора та Рейнгольда Нібура, це «поцейбічне» християнство стало центральним елементом його життя.
Після того як Британія оголосила війну Німеччині у вересні 1939 року, Оден повідомив британське посольство у Вашингтоні про те, що він, якщо це буде потрібним, повернеться до Сполученого Королівства, але йому відповіли, що серед осіб за тридцять Британія потребує тільки кваліфікованих службовців. У 1941—1942 роках Оден викладав англійську в Мічиганському університеті. У серпні 1942 року він був покликаний до армії США, але його не прийняли до військової служби через стан здоров'я. У 1942—1943 роках він отримав стипендію Гуггенгайма, але не скористався нею і в період з 1942—1943 років викладав у Суортмор-коледжі.
Влітку 1945 року, після завершення Другої світової війни, Оден був у Німеччині разом із комісією, що вивчала наслідки американського бомбардування на моральний дух німців. Цей досвід вплинув на його післявоєнні праці схожим чином, як і його участь у війні в Іспанії. Після повернення він оселився на Манхеттені, працюючи письменником-фрілансером та лектором у Новій школі соціальних досліджень, а також професором у коледжах Беннінгтон, Сміт та інших. 1946 року Оден отримав громадянство США.
В ці роки його погляди на релігію змінювались від звернення до психологічно орієнтованого протестантизму на початку 1940-х років і до римсько-католицької традиції у 1940-50-х роках. Згодом йому стали близькими погляди Бонгеффера, який заперечував «дитячі» концепції про Бога у релігії для дорослих, що фокусувалася на значущості людського страждання.
У 1948 році Оден почав проводити літо в Європі, спочатку в Іск'ї (Італія), де він орендував дім, а починаючи з 1958 року — у Кірхштеттені (Австрія), де він купив будинок на фермі і, як він пригадував, заплакав на радощах від того, що вперше став володарем власного житла.
У 1951 році, незадовго до того як двоє британських шпигунів — Гай Берджесс та Дональд Маклін — втекли до СРСР, Берджесс намагався подзвонити Одену, щоб приїхати до нього у Іск'ю, про що вони домовлялись заздалегідь. Оден не відповів на дзвінок та більше ніколи не спілкувався з жодним із шпигунів, але це спричинило скандал у засобах масової інформації, які помилково пов'язали його ім'я з втікачами. Це набуло повторного розголосу, коли у 2007 році були опубліковані документи MI5 зі свідченнями про інцидент.
З 1956 по 1961 роки Оден був професором поезії у Оксфордському університеті, де мав читати лекції тричі на рік. Цей розклад дозволив йому проводити зими у Нью-Йорці, де він тепер жив на вулиці Сент-Марк плейс, а літо — у Європі. Три тижні протягом року він проводив у Оксфорді. Оден заробляв читанням своїх творів та лекційними турами, а також писав для The New Yorker та інших журналів.
Протягом останніх років життя він часто став повторюватись у розмовах, що бентежило його друзів, які цінували його талант співрозмовника. У 1972 році він провів зиму у Оксфорді, де його старий коледж Крайст Черч запропонував йому котедж, але влітку повернувся до Австрії. Оден помер у Відні у 1973 році та був похований у Кірхштеттені.
Творчість
Загальний огляд
Оден видав близько чотирьохсот своїх віршів, серед них і чотири довгі поеми (дві з яких були видані окремими книжками). Його поезії вражали розмаїттям стилів та методів написання — від модерністських до ясних традиційних форм, таких як балади та лімерики, доггерелів, хайку та віланел і до «Різдвяної ораторії» та барочної еклоги з використанням англо-саксонського метричного розміру. Тональність та зміст поезій Одена характеризувалися появою як філософських роздумів, так і кліше, взятих з народних пісень.
Оден також написав більше ніж чотириста есеїв та рецензій про літературу, історію, політику, музику та релігію. Він співпрацював разом із Крістофером Ішервудом над п'єсами, разом із Честером Каллманом — над оперними лібрето, а також працював над документальними фільмами разом із акторами та режисерами у 1930-х роках та з вокально-інструментальним ансамблем «New York Pro Musica» у 1950-1960-х. Оден написав про ці проєкти у 1964 році: «співпраця принесла мені більше еротичної радості… аніж будь-які сексуальні стосунки, які в мене були».
Оден переписав та викинув з вибраного видання своїх творів деякі зі своїх найвідоміших віршів. Він пояснив це рішення тим, що вони були або «нудними», або «нечесними», в тому сенсі, що в них висловлювалися погляди, які він ніколи не поділяв, але висловлював, розуміючи їхню риторичну ефективність. Серед таких риторичних поем опинився вірш «Іспанія» та «1 вересня 1939 року». Його літературний душеприказчик Едвард Мендельсон у своєму вступі до «Вибраних віршів» Одена висловлює припущення про те, що ці дії Одена свідчили про усвідомлення ним сили переконування, яка притаманна поезії, та його небажанню використати її неправильно (до цього видання Мендельсона увійшли деякі вірші, які відмовився там розміщувати Оден, та ранні тексти, які він згодом переробив).
Ранні праці: 1922—1939
До 1930 року
Оден почав писати вірші у тринадцять років, переважно у стилі поетів-романтиків XIX століття, зокрема Вільяма Вордсворта, та сучасніших поетів, серед яких був і Томас Гарді. У вісімнадцять років він відкрив для себе Еліота. Власний голос він знайшов у двадцять років, коли написав свого першого вірша «Лист» («Від першої появи…»), що пізніше увійшов до вибраного зібрання його творів. Цей та інші вірші, написані ним наприкінці 1920-х років, відзначалися обірваним та дещо різким стилем, в них було багато алюзій на теми самотності та втрати. Двадцять цих поем з'явилися у його першій книзі «Вірші» (1928), надрукованій за допомогою Стівена Спендера.
У 1928 році він написав свій перший драматичний твір «Проплачений з обох боків: шарада», у якому поєдналися стиль та змістові елементи ісландських саг з жартами про англійське шкільне життя. Співвіднесення трагедії та фарсу, та введення сновидної п'єси у п'єсі, стало першим взірцем змішаних стилів його пізніших робіт. Ця драма та тридцять інших віршів з'явилися у його першій збірці у 1930 році, у другому виданні якої три роки потому було замінено сім віршів. Збірка складається переважно з ліричних та гномічних медитацій на тему нерозділеного кохання, а також особистого та соціального оновлення («Прогулянка на Пасху», «Хор», «Сяйво місяця краси», «Петиція»).
В ранніх віршах Одена постійно виникає тема «родинних привидів», цим поняттям, яке є також і назвою вірша, він позначає могутні невидимі психологічні впливи, які попередні покоління здійснюють на життя людини. Паралельною темою, що присутня в його працях, є контраст між біологічною еволюцією (яку ми не обираємо) та психологічним розвитком культур та індивідуумів (який ми обираємо навіть на підсвідомому рівні).
З 1931 по 1935 роки
Наступною помітною працею Одена є «Оратори: англійські штудії» (1932 року видання, наступні були у 1934 та 1966 роках), написані віршами та прозою про захоплення героїчними постатями у особистому та політичному житті. У невеликих поемах стиль Одена ставав відкритішим та доступнішим, а рясні «Шість од» в «Ораторах» показують його зацікавленість поезією Роберта Бернза. Протягом останніх кількох років багато з його поем були написані у формі традиційних балад та народних пісень, з використанням класичних форм, наприклад, «Од» Горація, які він відкрив для себе через німецького поета Гельдерліна. На той час головними поетами, які вплинули на Одена, були Данте, Вільям Ленгленд та Александр Поуп.
Протягом цих років в багатьох його працях прочитувалися ліві погляди, через що він став знаний як політичний поет, хоча його вірші були неоднозначнішими, аніж це визнавали. Оден писав про революційні зміни, кажучи про «зміни в душі», трансформацію суспільства через перехід від замкнутої психології страху до психології любові. Його римована драма «Танець смерті» (1933) була радше політичною феєрією у стилі театрального огляду, що сам Оден пізніше назвав «нігілістичним розіграшем». Наступна драма, «Пес під шкірою» (1935), написана ним разом із Крістофером Ішервудом, була квазі-марксистською версією Гілберта та Саллівана, у якій загальна ідея суспільних трансформацій була помітнішою, аніж будь-яка специфічна політична дія або структура.
Інша п'єса, написана разом із Ішервудом, «Сходження на Ф-6» (1937), була частково анти-імперіалістичною сатирою, а частково — дослідженням Оденом власних мотивів у тому, що він взяв на себе публічну роль політичного поета. В цій п'єсі з'явилася перша версія «Похоронного блюзу», написана як сатирична евлогія. Пізніше Оден переписав цей вірш як «Пісню для кабаре» про втрачене кохання для сопрано Гедлі Андерсон, для якої він написав багато віршів у 1930-ті роки. 1935 року він деякий час працював над документальними фільмами для «G.P.O. Film Unit» та написав свій віршований коментарій до «Нічної пошти» та лірику для інших фільмів, намагаючись створювати загальнодоступні праці соціально-критичної спрямованості.
З 1936 по 1939 роки
Ці стильові тенденції та тематика творів знайшли своє відображення у збірці «Дивись, незнайомцю» (1936), назву якої обрав видавець і яку Оден дуже не любив, замінивши її в американському виданні 1937 року назвою «На цьому острові». До неї увійшли політичні оди, любовні вірші, комічні пісеньки, медитативна лірика, що стало поєднанням інтелектуально інтенсивних, але емоційно доступних віршованих текстів.
Серед віршів, які увійшли до збірки та поєднувалися тематикою особистісних, соціальних та еволюційних змін, а також перешкод у коханні, були «Ми чуємо, як гниє у долині врожай», «Літня ніч», «О, що за звук», «Дивись, незнайомцю, на цей острів» та «Наші батьки, що полювали на пагорбах».
Відтепер Оден виступав проти того, що митець має бути журналістом, особливо помітною ця позиція стає у «Листах з Ісландії» (1937), книги про подорожі, написаною ним разом із Луісом МакНісом, до якої увійшов його довгий соціальний, літературний та автобіографічний коментар «Лист до Лорда Байрона». 1937 року після повернення з іспанської громадянської війни Оден написав політично-ангажований памфлет «Іспанія», який пізніше вилучив з зібрання своїх творів. «Подорож на війну» (1939), книга про подорож на японсько-китайську війну, була написана Оденом разом із Крістофером Ішервудом. Останньою співпрацею Одена з Ішервудом стала п'єса «На порубіжжі», антивоєнна сатира, написана у стилі бродвейських та вест-ендських вистав.
У невеличких віршах Одена тепер з'явилася тематика крихкості та плинності людського кохання («Танець смерті», «Сон», «Колискова»), яку він висвітлював з іронією та гумором у своїх «Чотирьох піснях для кабаре», написаних для пані Гедлі Андерсон (серед яких були вірші «Розкажи мені правду про кохання» та перероблений «Похоронний блюз»), а також згубний вплив публічної та офіційної культури на життя індивідуума («Казіно», «Школярі», «Дувр»). У 1938 році він написав серію темних іронічних балад на тему індивідуальної поразки («Місс Гі», «Джеймс Гонейман», «Віктор»). Всі вони були видані у його наступній книжці «Інший час» (1940), разом із віршами «Дувр», «Як він є» та «Музей сучасного мистецтва», які були написані до переїзду до США у 1939 році, а також «Пам'яті В. Б. Єйтса», «Невідомий громадянин», «Закон як любов», «1 вересня 1939 року» та «Пам'яті Зигмунда Фройда», написані у США. Елегії до Єйтса та Фройда частково були відображенням антигероїчної теми, яка цікавила Одена. Він вірив в те, що значні справи робляться не геніями, яких ніхто не може сподіватися імітувати, але пересічними індивідуумами, які «такі ж дурні, як і ми» (Єйтс) або про кого може бути сказано «він зовсім не був розумним» (Фройд), та хто став вчителями для інших, а не героями, які викликають благоговіння.
Середній період: 1940—1957
З 1940 по 1946
У 1940 році Оден написав довгий філософський вірш «Новорічний лист», який з'явився разом із його нотатками та іншими поезіями у збірці «Роздвоєний» (1941). З поверненням до англіканської спільноти він почав писати абстрактні вірші на теологічні теми, такі як «Канцона» та «Кайрос і логос». Близько 1942 року, коли релігійні теми в його творчості стали звичнішим явищем, його вірші стали відкритішими, Оден почав частіше використовувати силабічне віршування, якому навчився від поетки Маріанни Мур.
Найхарактернішими темами цього періоду стало вагання митця використовувати інших осіб як матеріал для створення твору та спроба цінувати їх такими, якими вони є («Просперо Аріелю»), та відповідне моральне зобов'язання робити обіцянки та завжди тримати своє слово, усвідомлюючи бажання відмовитися від нього («І в хворобі, і в здоров'ї»). З 1942 по 1947 рік Оден переважно працював над трьома великими поемами у драматичній формі, кожна з яких відрізнялася від іншої формою та змістом: «У цей час: різдвяна ораторія», «Море та дзеркало: коментар до Бурі Шекспіра» (обидві були опубліковані у збірці під загальною назвою «У цей час» у 1944 році), та «Вік тривоги: барокова еклога» (видана у 1947 році). Перші два твори, разом з іншими віршами Одена, написаними ним у період з 1940 по 1944 роки, увійшли до його першого видання вибраних творів «Вибрані поезії В. Г. Одена» (1945), де з'явилися також і перероблені варіанти деяких його ранніх віршів.
З 1947 по 1957 рік
Після написання «Віку тривоги» у 1946 році Оден знов зосередився на невеличких віршах, написавши «Прогулянку у темряві», «Свято кохання» та «Падіння Риму». В багатьох із віршів, написаних ним у цей період, згадувалося італійське селище, де він проводив літо у 1947—1957 роках, а у його наступній збірці «Вечірня» (1951) став помітним вплив середземноморської атмосфери. В цих віршах також стала помітною тема «священної важливості» людського тіла у його найзвичайніших аспектах (дихання, сну, процесу їжі) та зв'язок із природою, який уможливлює тіло (це відрізнялося від протиставлення між людяністю та природою, яке Оден підкреслював у 1930-тих роках). Серед нових віршів у цей період були написані «Хвала вапняку» та «Меморіал міста». У 1949 році Оден та Каллман написали лібрето до опери Ігоря Стравінського «Пригоди пройдисвіта», а згодом співпрацювали над двома лібрето до опер Ганса Вернера Генце.
Перша прозова книга Одена «Сердиті хвилі: іконографія моря у романтиків» (1950) була написана за матеріалами лекцій на тему образу моря в романтичній літературі. Між 1949 та 1954 роками Оден працював над циклом із семи віршів на тему Страсної п'ятниці під назвою «Horae Canonicae» («Канонічні години»), які були енциклопедичним оглядом геологічної, біологічної, культурної та особистої історії, сфокусованої на усвідомленні незворотності вбивства. Протягом того ж часу він також написав «Буколіки», цикл із семи віршів, темою яких стало відношення людини до природи. Обидва цикли увійшли до його наступної збірки «Ахиллів щит» (1955), де також з'явилися вірші «Прибуття флоту» та «Епітафія невідомому солдату».
Продовжуючи тему «Horae Canonicae», Оден написав у 1955—1956 роках декілька віршів про «історію», використовуючи цей термін для того, щоб позначити послідовність унікальних подій, що виникають через той або інший вибір, зроблений людиною, протиставивши його «природі» як послідовності мимовільних подій, що виникають внаслідок природних процесів, та відсилають радше до законів статистики та анонімних сил, приміром, натовпів людей. Серед цих творів був вірш «Данина Кліо», який дав назву наступній збірці Одена, яка вийшла у 1960 році.
Пізні праці: 1958—1973 роки
Наприкінці 1950-х років стиль Одена став менш риторичним та різноманітнішим. 1958 року, переїхавши влітку з Італії до Австрії, Оден написав «Прощавай, Меддзоджорно», серед інших його творів був есей «Dichtung und Wahrheit: ненаписаний вірш» («Поезія та правда»), у якому висвітлюється зв'язок між коханням та пошуками власної поетичної мови.
Після «Данини Кліо» (1960) вийшла збірка «Рука фарбаря та інші есеї» (1962), у якій були зібрані тексти лекцій, прочитаних Оденом на посаді професора поезії в Оксфорді у 1956—1961 роках, а також перероблені версії есеїв та нотаток, які він писав починаючи з другої половини 1940-х років.
Перекладаючи хайку та інші вірші з книги Даґа Гаммаршельда «Мітки», Оден почав використовувати хайку у деяких своїх творах. Цикл «Подяка місцю», що складався з п'ятнадцяти віршів про його дім у Австрії, з'явився у збірці «Про дім» (1965). Наприкінці 1960-х він написав деякі зі своїх найсильніших віршів, серед них і «Відомості про річку», а також два вірші, в яких він роздумував над своїм життям — «Пролог до шостого десятку» та «Сорок років потому». Всі вони з'явилися у збірці «Місто без стін» (1969). Його давня любов до ісландських легенд знайшла своє втілення у перекладі «Старшої Едди» (1969).
У 1963 році Одену замовили написання пісень до бродвейського мюзиклу «Людина з ЛаМанчі», але продюсер відмовився від його текстів через їхню недостатню романтичність. 1971 року генеральний секретар ООН У Тан запропонував Одену написали слова до «Гімну об'єднаних націй», музику до якого писав Пабло Касальс, але ця праця ніколи не отримала офіційного статусу.
«Певний світ: книга загальних місць» (1970) була своєрідним автопортретом, написаним з використанням улюблених цитат з коментарями, розташованих у алфавітному порядку. Останньою прозовою книгою Одена стало зібрання рецензій та есеїв «Передмови та післямови» (1973), а останньою збіркою віршів стало «Послання хрещенику» (1972) та незавершена збірка «Спасибі тобі, тумане» (опублікована вже після смерті Одена, у 1974 році), до якої увійшли його вірші про мову («Природна лінгвістика») та власне старіння («Новорічне привітання», «Розмова з собою», «Колискова»). Його останнім віршем, написаним у формі хайку, була «Археологія», присвячена темам ритуалу та безчасся, які цікавили його у останні роки.
Репутація та вплив
Місце Одена у сучасній літературі постійно дискутувалося: якщо Г'ю МакДіармід схарактеризував його творчість як «цілковиту невдачу», то автор некрологу, розміщеного на сторінках The Times, написав, що Оден, «який тривалий час залишався enfant terrible англійської поезії, постає перед нами як безперечний майстер».
Під час своєї «enfant terrible» стадії у 1930-х роках Одена як хвалили, так і критикували за прогресивну та водночас доступну стилістику його творів, протиставляючи її політично ностальгійній та поетично неясній проблематиці творів Т. С. Еліота. Від'їзд Одена до США у 1939 році активно обговорювався у Британії (одного разу навіть у Парламенті), коли деякі критики сприйняли це як зраду, а роль впливового молодого поета дісталася Ділану Томасу, хоча один із захисників Одена, Джеффрі Грігсон, у передмові до антології сучасної поезії, яка вийшла у 1949 році, писав про те, що Оден здіймається над усіма. Значимість його постаті була визнаною у книжках «Оден та після» (1942) Френсіса Скерфа та «Покоління Одена» (1972) Семюеля Гайнза.
У Сполучених Штатах, починаючи з кінця 1930-х років, іронічна тональність оденовських віршів визначила стилістику цілого покоління поетів. Джон Ешбері пригадував, що у 1940-му році Оден сприймався як «єдиний сучасний поет». Американська поезія була настільки пронизана манерою Одена, що екстатичний стиль покоління бітників був певною мірою реакцією проти його впливу. У 1950-1960-х роках деякі письменники, зокрема Філіп Ларкін та Ренделл Джаррелл, скаржилися на те, що праці Одена не виправдали сподівань, які можна було б побачити у його ранніх творах.
На час смерті Одена у 1973 році він набув статусу впливово поета старшого покоління. Як зазначено у Енциклопедії Британніка, на час смерті Еліота у 1965 році можна було впевнено стверджувати, що Оден був його справжнім наступником, так само як Еліот успадкував це право від Єйтса, коли той помер у 1939 році. За деякими виключеннями британські критики надавали перевагу його раннім працям, тоді як американські більш цікавилися працями, написаними Оденом у середній та пізній періоди. На відміну від інших сучасних поетів, Оден не став менш відомим після своєї смерті, а Йосип Бродський написав, що він був найвизначнішим поетом XX століття.
Популярність Одена стрімко зросла після того, як його вірша «Похоронний блюз» («Зупиніть всі годинники») було прочитано у фільмі «Чотири весілля та похорони» (1994), після чого було продано 275.000 примірників видання десяти його віршів «Розкажи мені правду про кохання». Після 11 вересня 2001 року його вірш «1 вересня 1939 року» дуже часто звучав у теле- та радіопрограмах. До століття з дня його народження у 2007 році у Сполученому королівстві та США пройшли публічні читання. У листопаді 2009 року на сцені Королівського національного театру в Лондоні відбулася прем'єра п'єси Алана Беннетта «Звичка мистецтва», темою якою стала вигадана зустріч Одена та Бріттена, що відбулася в Оксфорді у 1973 році, через двадцять п'ять років після того як вони припинили співпрацю після прем'єри опери Поль Баньян.
Іван Давидов наступним чином схарактеризував особливості поетики Одена:
Серед багатьох літературних нагород і премій, якими була поцінована творчість Одена, слід виокремити Боллінґенівську премію (1953), Національну книжкову премію (1956) і Національну літературну медаль (1967). Українською мовою окремі вірші Одена переклали Є. Крижевич, М. Стріха, О. Мокровольський, В. Саратовський, Ірина Цілик та ін.
Бібліографія
Книги, видані протягом життя Одена
Вірші (Лондон, 1930; друге видання, де було замінено шість віршів, вийшло у Лондоні в 1933 році), присвячено Крістоферу Ішервуду.
Оратори: англійські штудії (Лондон, 1932, вірші та проза; видання з незначними змінами, Лондон, 1934; перероблене видання з новою передмовою, Лондон, 1966; Нью-Йорк 1967), присвячено Стівену Спендеру.
Танець смерті (Лондон, 1933, п'єса), присвячено Роберту Мідлі та Руперту Дону.
Вірші (Нью-Йорк, 1934; до змісту увійшли Вірші [1933 року видання], Оратори [1932 року видання] та Танець смерті);
Пес під шкірою (Лондон, Нью-Йорк, 1935; п'єса, написана разом із Крістофером Ішервудом), присвячено Роберту Муді.
Сходження на Ф-6 (Лондон, 1936; друге видання, 1937; Нью-Йорк, 1937; п'єса, написана разом із Крістофером Ішервудом), присвячено Джону Бікнеллу Одену.
Дивись, незнайомцю! (Лондон, 1936, вірші; На цей острів, Нью-Йорк, 1937), присвячено Еріці Манн.
Листи з Ісландії (Лондон, Нью-Йорк, 1937; вірші та проза, разом з Луісом МакНісом), присвячено Джорджу Оґустусу Одену.
На кордоні (Лондон, 1938; Нью-Йорк 1939; п'єса, написана разом із Крістофером Ішервудом), присвячено Беньяміну Бріттену.
Подорож на війну (Лондон, Нью-Йорк, 1939; вірші та проза, написана разом із Крістофером Ішервудом), присвячено E.M. Форстеру.
Інший час (Лондон, Нью-Йорк 1940; вірші), присвячено Честеру Каллману.
Роздвоєна людина (Нью-Йорк, 1941, вірші; Новорічний лист, Лондон, 1941), присвячено Елізабет Мейер.
У цей час (Нью-Йорк, 1944; Лондон, 1945; дві довгі поеми: «Море та дзеркало: коментар до Бурі Шекспіра»), присвячено Джеймсу та Тані Штерн, та «У цей час: різдвяна ораторія», пам'яті Констанс Розалії Бікнелл Оден.
Вибрана поезія В. Г. Одена (Нью-Йорк, 1945), присвячено Крістоферу Ішервуду та Честеру Каллману.
Вік тривоги: барокова еклога (Нью-Йорк, 1947; Лондон, 1948), присвячено Джону Бетджемену.
Вибрані короткі вірші, 1930—1944 (Лондон, 1950), присвячено Крістоферу Ішервуду та Честеру Каллману.
Сердиті хвилі: іконографія моря у романтиків (Нью-Йорк, 1950; Лондон, 1951; проза), присвячено Алану Ансену.
Вечірня (Нью-Йорк, 1951; Лондон, 1952; вірші), присвячено Рейнгольду та Урсулі Нібур.
Ахиллів щит (Нью-Йорк, Лондон, 1955; вірші; отримав Національну книжкову премію за поезію у 1956 році), присвячено Лінкольну та Фідельмі Кірштайн.
Данина Кліо (Нью-Йорк, Лондон, 1960; вірші), присвячено подружжю Доддсів.
Рука фарбаря (Нью-Йорк, 1962; Лондон, 1963; есеї), присвячено Невілу Коґгілу.
Про дім (Нью-Йорк, Лондон, 1965; вірші), присвячено Едмунду та Елен Вілсон.
Вибрані короткі вірші, 1927—1957 (Лондон, 1966; Нью-Йорк, 1967), присвячено Крістоферу Ішервуду та Честеру Каллману.
Вибрані довгі вірші (Лондон, 1968; Нью-Йорк, 1969).
Вторинні світи (Лондон, Нью-Йорк, 1969; prose), присвячено Валері Еліот.
Місто без стін та інші вірші (Лондон, Нью-Йорк, 1969), присвячено Петеру Гайворту.
Певний світ: книга загальних місць (Нью-Йорк, Лондон, 1970), присвячено Джеффрі Гореру.
Послання хрещенику та інші вірші (Лондон, Нью-Йорк, 1972), присвячено Орлану Фоксу.
Передмови та післямови (Нью-Йорк, Лондон, 1973; есеї), присвячено Ганні Арендт.
Спасибі тобі, тумане: останні вірші (Лондон, Нью-Йорк, 1974), присвячено Майклу та Мерні Єйтс.
Переклади українською
Оден В. Г'ю. Поезії / Вістан Г'ю Оден // Улюблені англійські вірші та навколо них / ред. : М. Стріха. — К. : Факт, 2003. — 456 с. — (Літературний проєкт «Текст+контекст». Знакові літературні доробки та навколо них). — ISBN 966-664-075-9.
Оден В. Г'ю. Поезії / Вістен Г'ю Оден; Передм. М. Стріхи; Пер. з англ. М.Стріха, М.Скуратовський // Всесвіт. — 2001. — № 11/12. — С. 120—124. — Зміст: Пам'яті В. Б. Єйтса; Популярний життєпис; В музеї образотворчого мистецтва; 1 вересня 1939 року; «Краса північна…»; Musee des beaux arts.
Оден В. Г'ю. В пам'ять про Вільяма Батлера Єйтса / Вістен Г'ю Оден // Книга смерті. Поетична антологія / ред. : Борис Щавурський. — К. : Навчальна книга «Богдан», 2010. — 384 с. — ISBN 978-966-10-1063-4.
Оден В. Г'ю. Поезії / Вістан Г'ю Оден; Передм. «Про Вістана Г'ю Одена на тлі українських сюжетів» М. Стріхи; Пер. з англ. М.Стріха // Література плюс. — 2001. — ч.3. — С.4.
Оден В. Х'ю. В музеї образотворчого мистецтва / Вістен Х'ю Оден; Пер. з англ. М.Стріха // Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко. — К.: «Навчальна книга», 2002.
Оден В. Х'ю. « — Куди ж ти, куди? — каже вершнику віршник…» / Вістен Х'ю Оден; Пер. з англ. О. Мокровольський // Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко). — К.: «Навчальна книга», 2002.
Вістен Ґю Оден. Вибрані поезії на hvrenja.ninja — Зміст: Musee des Beaux Arts / Гледять У Криницю Очі / Похоронний Блюз / Падіння Риму.
Оден. В. Г'ю. Вибрані есеї зі збірки «Рука фарбувальника».
Львівське видавництво «Апріорі» готує том вибраних творів Одена.
Примітки
Посилання
The W. H. Auden Society.
Оден, В. Х. «Пані, ви на перехрестях…» у перекладі Назара Назарова на сайті Поетичні Майстерні .
Оден, У. Х. «Хто є хто», «Люблячий більше», «Культура племені лімбо» у перекладі Валерія Кикотя на сайті uazone.net
Оден, В. Х. «В музеї образотворчого мистецтва» у перекладі Максима Стріхи // Антологія зарубіжної поезії другої половини XIX — ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко. — К.: «Навчальна книга», 2002.
Оден, В. Х. « — Куди ж ти, куди? — каже вершнику віршник…» у перекладі Олександра Мокровольського // Антологія зарубіжної поезії другої половини XIX — ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко). — К.: «Навчальна книга», 2002.
Вістен-Г'ю Оден. Закон як любов (аудіо українською)
Англійські поети
Випускники Крайст Черч
Лібретисти
Англійські драматурги
Англійські перекладачі
Перекладачі Йоганна Вольфганга фон Гете
Поети США
Викладачі Беннінгтонського коледжу
Християнські поети
Натуралізовані громадяни США
Британські емігранти до США
|
4311496
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%97%D0%BD%20%D1%96%20%D0%90%D1%80%D1%82%D0%B5%D0%BC
|
Каїн і Артем
|
Каїн і Артем
«Каїн і Артем» — радянський художній фільм 1929 року режисера Павла Петрова-Битова, за мотивами однойменного оповідання Максима Горького. Фільм був знятий як німий, але після успіху в Європі 1932 року був озвучений в Парижі Абелем Гансом.
Сюжет
Дія відбувається в одному з волзьких міст дореволюційної Росії. Артем — швець на ринку. Місцеві торговці, куркулі і бандити його не чіпають, поважаючи його силу, але і розвернутися не дають. Молода дружина одного з куркулів закохується в Артема, красеня-богатиря, і мріє порвати з торгашеством і виїхати з Артемом до села. Чоловік-нелюд своїми знущаннями доводить дружину до того, що вона вирішує піти в монастир, але не приймається там й топиться у річці. Для розправи з Артемом куркуль наймає бандитів, і вони б'ють Артема. Побитого Артема, який дивом залишився в живих, знаходить єврей-швець Каїн і бере до себе, де виходжує. Живучи у Каїна Артем прислухається до розмов революційно налаштованих студентів, які збираються у нього, читає заборонену літературу. Одужавши, він стане іншим, і ринок, з його законами, стане Артему тісний.
У ролях
Микола Симонов — Артем, швець
Олена Єгорова — жінка на ринку
Георгій Уваров — чоловік жінки на ринку
Еміль Галь — Каїн, єврей-швець
Іона Бій-Бродський — силач
Знімальна група
Режисер — Павло Петров-Битов
Сценаристи — Павло Петров-Битов, Ольга Кузнецова, Є. Невяжська, Марія Ремезова
Оператори — Михайло Каплан, Микола Ушаков
Художники — Ісаак Махліс, Микола Суворов
Посилання
Фільми СРСР 1929
Екранізації творів Максима Горького
Фільми-драми СРСР
Фільми Павла Петрова-Битова
|
3478302
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%84%D0%B5%D0%BA%D1%82%20%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%8F
|
Ефект Вікселя
|
Ефект Вікселя — глобальна переоцінка капіталу в процесі економічного обороту (розглядається макроекономічний стан рівноваги, а не стан справ в окремих економічних агентів).
Збільшення обсягів залученого у виробничий процес фізичного капіталу (основних фондів) призводить до падіння норми прибутку. При цьому для додаткового обладнання потрібна додаткова робоча сила, для залучення якої потрібно підняти заробітні плати. Це призводить до зміни норми накопичення (норми інвестування) на користь зростання заробітної плати при одночасному падінні норми прибутку (процентної ставки). У підсумку падіння норми прибутку зумовлює збільшення сумарної вартості капіталу більшою мірою, ніж реально збільшується його фізичний обсяг. В результаті цього і відбувається переоцінка всього раніше залученого капіталу.
Кнут Віксель вперше описав цей ефект в першому томі «Лекцій з політичної економії» (1901 рік). Обгрунтовуючи природу відкритого ефекту, він спирався на австрійську економічну систему.
Ефект передбачає переоцінку всіх капітальних товарів через формування нових цін на них. Важливим наслідком цього є те, що аналітична оцінка основних засобів (капітальних товарів) надзвичайно проблематична у всіх реальних ситуаціях.
Сам термін був введений Карлом Уром в 1951 році, а важливість розуміння ефекту відзначали Джоан Робінсон (1956) і Тревор Свон.
Ціновий та реальний ефект Вікселя
Іноді виділяють два різновиди ефекту Вікселя: ціновий та реальний. «Ціновий ефект Вікселя» — це зміна цінності капіталу, не пов'язана зі змінами в технології, а «реальний ефект Вікселя» пов'язаний з технологічними змінами, викликаними зміною норми відсотка. Негативний реальний ефект Вікселя — це насправді те ж саме, що Кембриджська школа називає «згортанням капіталу», коли при більш низькій нормі відсотка обирається менш капіталоінтенсивна технологія.
Логіка взаємозв'язків
Чим більше в економіці накопиченого капіталу, тим нижчою є його гранична продуктивність (закон спадної віддачі). При цьому частка прибутку в сукупному продукті буде знижуватися, а частка ренти і заробітної плати рости. Коли економіка наближається до стану повної зайнятості, зростання чисельності працівників починає сповільнюватися, а зростання заощаджень збільшуватися (капіталістам нікуди вкладати гроші через повну зайнятість). У цей момент підприємці починають боротися за працівників (їх не вистачає), збільшується заробітна плата і таким чином поглинається частина заощаджень власників капіталу. Це поглинання заощаджень, що сповільнює розвиток капіталу, і називається ефектом Вікселя.
Припустимо, мав місце якийсь приріст реального капіталу за рахунок накопичення. Якщо розділити цей приріст на суму всіх заощаджень, то продуктивність реального капіталу має збігатися з нормою відсотка. Але в дійсності рівень відсотка позики виявляється меншим, при тому меншим саме настільки, наскільки виросла заробітна плата. Віксель зробив висновок, що гранична продуктивність капіталу не є головною причиною, яка впливає на рівень відсотка, тобто вартість капіталу не підпадає під дію закону граничної корисності.
Ефект Вікселя нагадує динамічну модель розподілу доходів Рікардо. Але Віксель не вважав, що частка заробітної плати обмежена «робочим фондом» і критикував Бем-Баверка за спробу довести, що приріст цінності наявних благ виникає з самого процесу взяття в борг незалежно від продуктивності інвестицій. Віксель вважав, що оскільки в період економічного підйому підприємці конкурують між собою за робочі руки, то росте реальна заробітна плата, тому з точки зору економіки в цілому (а не окремого підприємця) граничний продукт капіталу виявляється нижчим ринкової норми відсотка на величину приросту реальної заробітної плати. Заробітна плата поглинає частину заощаджень, які могли бути спрямовані на вкладення в капітальні блага.
Відмінності між дійсною і природною нормами відсотка
У книзі «Відсоток і ціни» (1898) Віксель висунув гіпотезу про нерівноважність економічних процесів, яка зумовлюється розбіжністю між «позичковою» (ринковою, дійсною, тобто такою, яка сформувалася в момент надання кредиту) і «природною» («капітальною») нормами відсотка. Природна норма відсотка дорівнює «прибутку, отримання якого очікується від використання грошової позики», тобто визначається очікуваним доходом. Розбіжності між "позичковою" (фактичною) і природною нормами виникають, як правило, через те, що природна норма істотно коливається, у той час як "позичкова" фактична залишається фіксованою або наближається до природної із запізненням. Запізнення обумовлено необхідністю модернізації виробництва, що збільшує продуктивність і зменшує потребу в праці на одиницю продукції, що порушує повну зайнятість і створює загрозу безробіття.
Відкинувши аргументацію Тука, Віксель по-новому сформулював стару кількісну теорію грошей, зробивши акцент на потоках витрат, ретельно розмежувавши дійсну та природну норми відсотка, і опосередкований вплив на ціни, який реалізується через коливання ставки відсотка.
Примітки
Джерела
Блауг М. Економічна думка в ретроспективі. 1994
Бартенєв С.А. Економічні теорії та школи: Історія і сучасність. 1996.
Посилання
Майбурд Е. М. Введення в історію економічної думки. Від пророків до професорів. Глава 27, розділ «Ефект Вікселя »
Віксель, Кнут «Вартість, капітал і рента » (англ.) Лондон: Allen and Unwin. Передрук 1970 року. Нью-Йорк: Келлі.
Віксель, Кнут «Лекції з політичної економії » Том 1: Загальна теорія "(англ.) Лондон: George Routeledge and Sons.
Капітал
Економічні закони
Епоніми
|
1536880
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%9E%D0%9D%D2%90%D0%9E
|
ҐОНҐО
|
ҐОНҐО (також ДОНДО) — від «Державою організовані недержавні організації», абревіатура, що використовується для позначення номінально неурядових громадських об'єднань, створених з ініціативи та/або за участі влади. Ці об'єднання працюють на інтереси держави чи влади.
Псевдогромадські організації часто створють і спонсорують недемократичні уряди як декорації, покликані зобразити існування підтримуваного владою громадянського суспільства.
Прикладами таких рухів, на думку критиків, правозахисників та західних спостерігачів, є російські молодіжні об'єднання «Ті, що йдуть разом», «Наші», білоруський «БРСМ» тощо.
Див. також
Неприбуткові недержавні організації
Громадянське суспільство
Суспільний рух
Примітки
Державна політика
|
76461391
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Andris%20Spr%C5%ABds
|
Andris Sprūds
|
Andris Sprūds (born 13 July 1971, in Liepāja, Latvia) is a Latvian foreign policy researcher, lecturer, and politician. He is a professor at Rīga Stradiņš University, a member of the 14th Saeima, and the Minister of Defence of Latvia. He represents the Progressives party.
Personal life
In 1997, he obtained a master's degree in Central European history from Central European University in Budapest, and in 1998, a master's degree in political science in international relations from University of Latvia, and in 2005, he defended his doctoral degree in political science at Jagiellonian University in Krakow, Poland. He has also studied and researched at Columbia University, Johns Hopkins University, University of Oxford, Uppsala University, the Norwegian Institute of International Affairs, and the Japan Institute of Energy Economics on various topics related to energy security and policy in the Baltic Sea region, post-Soviet domestic and foreign policy, as well as transatlantic relations.
He has been a member of the advisory board of the Latvian Institute of International Affairs and its longstanding director.
Political career
On 1 October 2022, Sprūds was elected to the 14th Saeima from the list of the Progressives party, not being its member. He works in the Foreign Affairs and European Affairs Committees of the Saeima. On 24 November 2022, he was elected chairman of the European Affairs Committee of the Saeima. In 2023, he joined the Progressives party.
On 15 September 2023, he was appointed Minister of Defence in the cabinet of Evika Siliņa.
References
External links
Andris Sprūds on Cabinet of Ministers Republic of Latvia
Andris Sprūds on Ministry of Defence Republic of Latvia
Andris Sprūds on Rigas Stradins University
1971 births
Latvian politicians
Latvian historians
Deputies of the 14th Saeima
Living people
|
748530
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Смородський Петро Володимирович
|
Смородський Петро Володимирович
Петро Володимирович Смородський (5 липня 1891, Стара Рафалівка, (тепер Вараський район, Рівненська область) — 1 квітня 1982, США) — адміністративний полковник Армії УНР.
Біографія
Народився Петро Володимирович 5 липня 1891 року «у лісній Рафалівській дачі» в родині лісника. Дитинство провів на рівненському Поліссі. У автобіографії згадує, що спочатку навчався у Житомирі, потім у Сумах, а завершив навчання у Києві.
Був кадетом в одному з російських кадетських корпусів, а потім закінчив ще й військову інженерно-механічну школу. Там отримав старшинський ранг і призначення у Київську авіаційно-автомобільну майстерню.
На той час авіація та автомобільні частини тільки зароджувалися і така військова спеціалізація була доволі рідкісною. З 1915 року П. Смородський очолював технічний відділ і був одночасно начальником команди при майстерні.
У лютому 1917 року згідно з наказом генерального штабу перебрав пост завідувача автомобільного сектору Румунського фронту, а навесні наступного року був переведений до особового складу 3-ї Кавказької дивізії, штаб якої знаходився у Тифлісі.
Звідти, з великими перешкодами, повертався до Кременчука, а потім до Києва, щоб потрапити у лави Української армії.
В Армії УНР
З 12 травня 1918 року — урядовець 1-го рангу загального відділу Військового міністерства Української Держави.
З 1 серпня 1918 року та у 1919 році — на посаді головного військового журналіста Військового міністерства Української Держави, згодом УНР. Станом на 4 серпня 1920 року — начальник загальної частини Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР. Станом на 18 червня 1921 року — начальник канцелярії Військового міністерства УНР.
В еміграції
З 1920-х в еміграції. Закінчив Лісову школу у Варшаві та відділ агрономії Вищого технічного інституту у Парижі. Працював інженером-агрономом у Сарненському повіті.
У 1939 році, після окупації Західної України радянською армією, був заарештований НКВС, утік з-під арешту, переховувався у Львові до приходу німців.
В УПА під командою Бульби-Боровця
У 1941 році працював повітовим агрономом у м. Сарни. Підтримував тісні зв'язки з отаманом УПА Поліської Січі Тарасом Бульбою-Боровецем, з літа 1941 року був начальником його штабу та начальником школи підстаршин. Після переходу частини вояків УПА Поліської Січі до складу УПА-Північ, унаслідок конфлікту між ОУНР із бульбівцями, виїхав до Рівного.
Працював інженером-агрономом у Рівному, Львові, Стрию, звідки емігрував до Австрії.
У 1949 році емігрував до США, де мешкав у м. Пасейк.
Помер 1 квітня 1982 року. Похований 5 квітня 1982 року на цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Брук.
Джерела
Тинченко Я. корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): наукове видання. Книга 1. — Київ: Темпора, 2007. — С. 413.
Бульба-Боровець Т. без держави (видання 1981 року, Вінніпег).
"Холоднокровний флегматик і аскетичний педант". Полковник Смородський
Вояки Армії УНР
Українські військовики
Українська діаспора США
Персоналії:Стрий
Українці США
Поховані на цвинтарі святого Андрія (Саут-Баунд-Брук)
|
4872754
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Горбово (Полянська волость)
|
Горбово (Полянська волость)
Горбово — присілок в Пушкіногорському районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 3 особи. Входить до складу муніципального утворення Велейська волость.
Історія
Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Велейська волость.
Населення
Примітки
Населені пункти Пушкіногорського району
|
2980299
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D1%81
|
Цмоляс
|
Цмоляс — село в Польщі, у гміні Цмоляс Кольбушовського повіту Підкарпатського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Ряшівського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
Села Кольбушовського повіту
|
3127173
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D0%BD%D0%B6%D0%B0%D0%BE
|
Шанжао
|
Шанжао — міський округ у китайській провінції Цзянсі.
Адміністративний поділ
Міський округ поділяється на 2 райони, 1 міський повіт і 9 повітів:
Примітки
Джерела
|
215126
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Дідівщина (значення)
|
Дідівщина (значення)
Дідівщина — нестатутні відносини між військовослужбовцями в колишній радянській армії, а також у сучасних арміях країн СНД, що полягають у пануванні тих, хто прослужив довше, над тими, хто прослужив менше. Найстарші в цій ієрархії називаються «дідами», звідки й назва цього явища.
Дідівщина — спадщина від діда.
Дідівщина — давні часи (дідівські часи).
Села:
Дідівщина — Київська область, Фастівський район
Дідівщина — Сумська область, Кролевецький район
Збройні сили
|
5257828
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%89%D0%BE%D0%B2%D1%96%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%B8%20%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%9D%D0%B5%D0%B3%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%83%20%D1%82%D0%B0%20%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%8E
|
Дощові ліси Великого Негросу та Панаю
|
Дощові ліси Великого Негросу та Панаю (ідентифікатор WWF: IM0114) — індомалайський екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований на Філіппінах. Він вирізняється високим біорізноманіттям та рівнем ендемізму.
Географія
Екорегіон дощових лісів Великого Негросу та Панаю охоплює західні та центральні Вісайські острови, розташовані на заході центральної частини Філіппінського архіпелагу. Найбільшими островами регіону є Негрос, Панай та Себу. Також екорегіон охоплює острови Масбате, , , Сібуян, , Таблас та Сікіхор.
Острови регіону мають переважно нерівний рельєф. Вони утворилися протягом останніх 6 мільйонів років внаслідок вулканічної діяльності та тектонічних процесів, спричинених зіткненням кількох літосферних плит. Основу Сібуяну складають докайнозойські сланці, мармури, вулканічні та ультраосновні гірські породи. Основу Себу складають вапняки та мергелі, серед яких трапляються численні карстові форми рельєфу. Уздовж всього острова простягається гірський хребет, як і вздовж західної частини острова Панай. На Негросі є ряд великих вулканів, зокрема гора , активний стратовулкан та найвища вершина Вісаїв.
Під час плейстоцену, коли рівень Світового океану був на 120 м нижчим, ніж зараз, більшість островів регіону об'єдналися у один великий острів, однак внаслідок того, що між ними, Східними Вісаями та Лусоном розташовані глибокі протоки, вони продовжили залишатися відносно ізольованими. Через відсутність сухопутних мостів з Південно-Східною Азією більшість представників азійської мегафауни, такі як слони чи тигри, не потрапили на Філіппіни. Ізоляція регіону призвела до формування його унікальної флори і фауни, що включає багато ендемічних видів.
Клімат
На островах екорегіону домінує тропічний мусонний клімат (Am за класифікацією кліматів Кеппена) або екваторіальний клімат (Af за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів в регіоні становить близько 2420 мм, більшість з яких випадає влітку. На західних узбережжях Панаю та Негросу з листопада по лютий триває сухий сезон.
Флора
На островах екорегіону зустрічаються різноманітні рослинні угруповання: рівнинні та гірські дощові ліси, луки, прибережні та мангрові ліси, пустищні ліси тощо. Основу прибережних лісів складають хвощелисті казуарини (Casuarina equisetifolia) та різні види (Barringtonia spp.), а також інші види, характерні для низинних лісів. На рідкісних прибережних болотах поширені пальми, ліани, бамбуки та (Pterocarpus indicus).
Основними лісовими угрупованнями екорегіону є низинні вічнозелені дощові ліси, в яких переважають представники родини діптерокарпових (Dipterocarpaceae), зокрема різні види діптерокарпусів (Dipterocarpus spp.), (Shorea spp.) та (Hopea spp.), а також індійські птерокарпуси (Pterocarpus indicus). Дерева у цих високих, багатоярусних лісах досягають 45-65 м заввишки. Епіфітні папороті та орхідеї додають структурної складності верхнім ярусам лісу, а в підліску ростуть види пандани (Pandanus spp.). Ліани та бамбуки рідко зустрічаються у зрілих лісах, однак поширені на порушених ділянках. У рівнинних дощових лісах Панаю зустрічаються два ендемічні види рафлезій (та ), які характеризуються велетенськими квітками діаметром більше півметра.
У гірських дощових лісах, поширених на висоті понад 650 м над рівнем моря, дерева досягають нижчої висоти, ніж у низинних лісах, епіфітів зустрічається більше, а самі ліси мають більш просту структуру. Їх основу складають (Shorea polysperma), різні види дубів, каштанів та елеокарпусів. Також в цих лісах поширені різні представники родин Бурзерові (Burseraceae), Діптерокарпові (Dipterocarpaceae), Молочаєві (Euphorbiaceae), Лаврові (Lauraceae), Меластомові (Melastomataceae), Шовковицеві (Moraceae), Миртові (Myrtaceae), Трояндові (Rosaceae), Сапотові (Sapotaceae) та Кропивові (Urticaceae).
На висоті понад 1000 м над рівнем моря поширені дубові та , а на висоті понад 1200 м над рівнем моря — хмарні ліси. У цих невисоких одноярусних лісах, які ростуть в умовах постійно високої вологості, дерева густо вкриті мохами та епіфітами. Тут ростуть деревоподібні папороті до 10 м заввишки.
Загалом флора екорегіону вирізняється високим різноманіттям та рівнем ендемізму. Так, лише на невеликому острові Сібуян зустрічається близько 700 видів судинних рослин, 54 види з яких є ендемічними.
Фауна
Фауна екорегіону характеризується поєднанням зондських та філіппінських елементів. Характерними її представниками є ендемічні (Rusa alfredi) та вісайські свині (Sus cebifrons). Ці рідкісні тварини були винищені на більшості островів регіону і збереглися лише в горах Панаю та у віддалених районах Негросу. Серед інших ссавців, поширених на Вісаях, слід відзначити азійського мусанга (Paradoxurus hermaphroditus), малайську віверу (Viverra tangalunga), яванського кота (Prionailurus javanensis), (Macaca fascicularis philippensis), філіппінського лісового пацюка (Rattus everetti), велетенського крилана або калонга (Pteropus vampyrus), майже ендемічного філіпінського трубконосого крилана (Otopteropus cartilagonodus) та багатьох інших кажанів та криланів. Окрім замбарів та свиней, ендеміками екорегіону є також сібуянські білозубки (Crocidura ninoyi) та сібуянські смугасті пацюки (Chrotomys sibuyanensis), поширені на Сібуяні, панайські білозубки (Crocidura panayensis) та (Crateromys heaneyi), поширені на Панаї, а також (Crocidura negrina), поширені на Негросі. Філіпінські голоспинні крилани (Dobsonia chapmani), відомі з островів Негрос та Себу, деякий час вважалися вимерлими, однак у 2000 році ці рідкісні рукокрилі були повторно відкриті у вапнякових карстових печерах на півдні Негросу.
Орнітофауна екорегіону характеризується високим різноманіттям та рівнем ендемізму. Серед ендемічних птахів, поширених в екорегіоні, слід відзначити (Gallicolumba keayi), рудогузого калао (Penelopides panini), негроського калао (Rhabdotorrhinus waldeni), золотоголового дзьобака (Chrysocolaptes xanthocephalus), негроську сплюшку (Otus nigrorum), східну сову-голконога (Ninox spilonotus), філіппінську сіпараю (Aethopyga guimarasensis), негроського квіткоїда (Dicaeum haematostictum), золотолобу тимелію (Dasycrotapha speciosa), філіппінського кравчика (Orthotomus castaneiceps), світлочереву віялохвістку (Rhipidura albiventris), білогорлу джунглівницю (Vauriella albigularis), широкоброву шаму (Copsychus superciliaris), білоплечого шикачика (Edolisoma ostentum), негроського філіпінника (Rhabdornis rabori), візаянського оливника (Hypsipetes guimarasensis) та темнолобого оливника (Hypsipetes siquijorensis).
Білощокі тимелії-темнодзьоби (Zosterornis latistriatus) є ендеміками острова Панай, негроські тілопо (Ptilinopus arcanus) та негроські тимелії-темнодзьоби (Zosterornis nigrorum) — острова Негрос, себуйські сови-голконоги (Ninox rumseyi), себуйські шами (Copsychus cebuensis) та червоноспинні квіткоїди (Dicaeum quadricolor) — острова Себу, а таблаські дронго (Dicrurus menagei) та таблаські віялохвістки (Rhipidura sauli) — острова Таблас. Майже ендемічними представниками екорегіону є мантананійські сплюшки (Otus mantananensis), (Nisaetus pinskeri), філіппінські дронго (Dicrurus balicassius), чорночереві сіпараї (Aethopyga magnifica), білогузі свистуни (Pachycephala homeyeri), жовті вівчарики (Phylloscopus cebuensis), рудобокі сорокопуди (Lanius validirostris), довгочубі монаршики (Hypothymis coelestis), лусонські папужники (Erythrura viridifacies) та (Pyrrhula leucogenis).
Збереження
Більшість лісів регіону були знищені за останні століття. Основними загрозами для збереження природи регіону є подальша вирубка лісів, зокрема пов'язана з практикою підсічно-вогневого землеробства, а також полювання.
Оцінка 2017 року показала, що 3304 км², або 10 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: , , , Природний парк гори Гуйтінг-Гуйтінг та .
Примітки
Посилання
«Greater Negros–Panay rain forests». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund.
«Greater Negros-Panay Rainforests» — One Earth.
Екорегіони Філіппін
Вологий тропічний ліс
|
2870587
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B2%20%28%D0%B3%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D1%82%D1%88%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%B5%29
|
Александрув (гміна Стшельце)
|
Александрув (гміна Стшельце)
Александрув — село в Польщі, у гміні Стшельці Кутновського повіту Лодзинського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Плоцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Кутновського повіту
|
4755326
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Безбородово (Тверська область)
|
Безбородово (Тверська область)
Безбородово — присілок в Конаковському районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 136 осіб. Входить до складу муніципального утворення сільське поселення Завидово.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення сільське поселення Завидово.
Населення
Примітки
Населені пункти Конаковського району
|
1863145
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB%20%D0%A4%D1%80%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B4
|
Карл Фройнд
|
Карл Фройнд (16 січня 1890, Кьоніґінгоф — 3 травня 1969, Санта-Моніка, Каліфорнія, США) — німецький, а потім американський кінооператор і режисер.
Біографія
Народився у місті Кьоніґінгоф (тепер — Двур-Кралове-над-Лабем, Чехія). Кар'єру в кіно почав у 1905 році помічником кіномеханіка в Берліні. З 1906 року почав працювати в кінокомпанії. Як оператор Карл Фройнд взяв участь у створенні понад сотні кінострічок. Співпрацював з видатними режисерами німецького кіноекспресіонізму — Ф. В. Мурнау, Ф. Лангом.
У 1929 Фройнд переїхав до США, де зняв фільми, що стали класичними, «Дракула» (1931) і «Риф Ларго»(1934). У період з 1921 по 1935 Карл Фройнд і сам ставив фільми як режисер: «Мумія»(1932) з Борисом Карлофф, «Невпевнена леді» (1934) та ін. Його остання режисерська робота — «Шалене кохання»(1935) з Пітером Лорре.
Знявся в невеликій ролі камео у фільмі К. Т. Дреєра «Міхаель».
Нагороди
Премія «Оскар» найкращому оператору (1938) та дві номінації на цю премію (1941).
У 2012 році на у Потсдамі (Берлін) відкрито пам'ятну зірку Карла Фройнда.
Обрана фільмографія
Посилання
Міжнародна інтернет-енциклопедія кінооператорів
Карл Фройнд на Filmportal.de
Карл Фройнд на oKino.ua
Німецькі кінооператори
Кінооператори США
Кінорежисери США
Кінооператори німого кіно
Чехи Німеччини
Американці чеського походження
Німецькі емігранти до США
|
23512540
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Laudegg%20Castle
|
Laudegg Castle
|
Laudegg Castle
Burg Laudegg is a restored castle ruin near the three villages of Ladis, Serfaus, and Fiss, Bezirk Landeck, in the state of Tyrol, Austria. Across the Oberinntal valley lies Castle Berneck at Kauns.
Location
Laudegg Castle stands at the foot of the Samnaun Alps and sits on vertical protrusion of slate above Oberinntal valley at an elevation of above sea level.
History
The tower house was built in the Early Middle Ages and is first documented in 1239. However, a local Ministerialeship of "Laudeck" (an earlier form of Laudegg) is documented even earlier (1232) in the court diary of Duke Otto von Andechs in Innsbruck.
In 1406 Oberinntal became involved in the Appenzell peasant uprising under Ital Reding the Elder. Ladis was razed to the ground, the castle and Steinegg Castle (above Tullenfeld on the way up to Pontlatzbrücke), which was serving as its barbican was also destroyed. In the following years, only the most necessary repairs were carried out, firstly under Maximilian I, who was interested in the region, the castle was expanded somewhat, but the promised funds were not sent. Though the castle was the administrative centre of Oberes Gericht valley (Laudeck Court) until the seventeenth century, it is documented in 1551 that the Keeper of Laudegg resided in Schloss Siegmundsried (built 1471) and the castle was no longer used as a camp or weapons store. In the seventeenth century it was renovated, but the building remained empty and fell into ruin for good after the administrative centre moved to Ried im Oberinntal.
Partial restorations began in 1964. Today the castle is on private property, but is open for visiting once a week in the months of July and August.
Trivia
Castle Laudegg lies on the side of an ancient Roman road.
During visiting months, tickets are 2 Euros for Adults.
Further reading
Waltraud Comploy: Die Burgen Tirols am obersten Inn. Volume 1 of Kunstgeschichtliche Studien / Volume 74 of Veröffentlichungen der Universität Innsbruck. Kommissionsverl. d. Österr. Kommissionsbuchhandlung, 1972, Burg Laudegg, p. 37 ff.
References
See also
List of castles in Austria
Castles in Tyrol (state)
Castles in Austria
|
4063626
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%BC%D1%96%D0%B4%D1%96%D1%83%D0%BC
|
Фрагмідіум
|
Фрагмідіум (Phragmidium) — рід патогенних грибів родини Phragmidiaceae. Назва вперше опублікована 1815 року.
Опис
До роду фрагмідіум (Phragmidium) відносяться однохазяїні іржастих гриби, що паразитують на рослинах з родини розоцвітих. Спермогонії на верхній стороні листя схожі на плоскі подушечки, прикриті епідермісом. На нижньому боці розвиваються ецидії, які не мають спеціальної перидія, а з боків оточені численними парафізами. Характерні для цього роду телейтоспори багатоклітинні (складаються з 3-22 клітин), циліндричні, темно-бурі або чорні, на безбарвних роздутих у підставах ніжках.
Іржа троянд (Phragmidium disciflorum, Phragmidium tuberculatum, Phragmidium rosae-pimpinellifoliae) викликається декількома видами грибів з роду фрагмідіум. Вона зустрічається всюди на культурних трояндах і дикорослій шипшині. Зимує грибниця паразитів в тканинах уражених рослин і навесні утворює на нижньому боці листків виступаючі округлі подушечки, що складаються з помаранчевих ецидіоспор. На пагонах, квітконіжках і черешках троянд розвиваються великі ецидії, які викликають викривлення і потовщення уражених органів.
Гелерея
Примітки
Джерела
Link, H.F. 1816. Observationes in ordines plantarum naturales. 2. Magazin der Gesellschaft Naturforschenden Freunde Berlin. 8:25-45 - P.30
Роди грибів
Pucciniomycotina
|
4701452
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D1%89%D0%B0%20%D0%9D%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%28%D0%9B%D0%BE%D0%B4%D0%B7%D1%8C%29
|
Площа Незалежності (Лодзь)
|
Площа Незалежності (Лодзь)
Площа Незалежності в Лодзі - площа, розташована на південному кінці вулиці Пйотрковської. Це один із комунікаційних вузлів трамвайних маршрутів північ-південь, місце численних торгово-сервісних точок, місце відпочинку. До площі примикають такі вулиці: Паб'яницька, Жговська, Серадзка, Скаргі та Зажевська. Разом із площею Свободи вони складають два головних орієнтири в географії міста.
Історія
Концепція створення ринкової площі на тодішньому південному кордоні міста народилася в 1902 році. Це стало наслідком бажання перенести торгівлю з площі Верхній ринок (нині площа Реймонта) на нове, більш просторе місце. Під новий ринок був виділений великий двір, що належить компаніям Leonhardt, Woelker і Girbardt, які спеціалізуються на виробництві вовняних виробів.
До Другої світової війни площа носила ім'я Леонардо. Під час німецької окупації - Leonhardtstrasse, а після відновлення незалежності в 1945 році назва була змінена на сучасну.
У серпні 2008 року у зв’язку з проектом ŁTR розпочалася ґрунтовна реконструкція площі, як з точки зору доріжки, міських зелених насаджень, так і малої архітектури.
Комунікаційний вузол
Площа відіграє роль важливого вузла громадського транспорту в Лодзі. Колись головною зупинкою була та, що розташована на південному кінці площі, навпроти універмагу «Універсал». Зараз головна зупинка розташована вздовж вулиці Пйотрковська.
У 1943 році була відкрита зупинка приміських трамваїв на Паб'яніце та Тушин. Залишок колишнього кінцевого вузла – одноповерхова будівля навпроти універмагу.
Під час будівництва ŁTR усі зупинки були перебудовані. Збудовано один великий комунікаційний вузол, де зупиняються трамваї ліній 2, 3B, 7, 11, 16 та автобуси ліній 50А, 50Б, 50С, 68, 72А, 72Б, 92А, 92Б.
Торгово-сервісний центр
Із західного боку до площі з ринком прилягають зали ринку Гурняк. З півдня його обмежує Універсальний універмаг, який відкрився в 1967 році і став першою будівлею в місті з ескалатором. У нижній, західній частині універмагу був бар «Раритас». У листопаді 2009 року Uniwersal закрили, його три роки реконструювали з метою пристосування під офісну будівлю. Після реконструкції на першому поверсі розташовані магазини та пункти обслуговування, а на поверхах – офіси.
Зелений
Північна частина площі являє собою сквер, огороджений невисокою цегляною огорожею та деревами з одноярусною рослинністю посередині. У центральній частині площі розташований фонтан - пам'ятник святій Фаустині Ковальській.
На пам’ятнику братів Каміла та Маріуша Драпіковських із Гданська зображена двометрова фігура святої Фаустини, яка стоїть на колінах на постаменті розміром 6 на 6 метрів. З простягнутої руки тече вода, нагадуючи промені благодаті в образі Ісуса Милосердного. Відкриття та освячення пам’ятника відбулося під час паломницької церемонії 5 жовтня 2008 р., у 70-ту річницю смерті св. Фаустина. Біля пам’ятника знаходиться парафіяльний костел, збудований у другій половині 1990-х років.
Близько
Відразу за площею Незалежності, на південь, розташований парк ім Легіонов (включаючи історичну, постіндустріальну частину цього парку – колишній парк ім Хібнера) і прилеглих текстильних фабрик Арелан (колишні заводи Леонхардта, Велькера і Гірбардта). Південно-східний кінець площі примикає до колишньої фабрики братів Столярових.
Трохи північніше розташована площа Реймонта, відокремлена від площі Незалежності кількома кам’яницями (зокрема колишнім будинком Яна Старовича) і збудована наприкінці 1990-х років. У 1980-х роках будівля Pekao SA.
Див. також
Бої за Лодзь
Примітки
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
19831157
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roztwor%C3%B3w
|
Roztworów
|
Roztworów is a village in the administrative district of Gmina Błędów, within Grójec County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland.
References
Villages in Grójec County
|
3146359
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96%D1%94%D1%82%D1%82%D0%B0
|
Генрієтта
|
Генрієтта
Генрієтта — місто, штат Міссурі
Генрієтта — місто, штат Нью-Йорк
Генрієтта — місто, штат Техас
Генрієтта — місто, штат Вісконсин
Генрієтта — переписна місцевість, штат Північна Кароліна
|
8013364
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bristol%20404%20and%20405
|
Bristol 404 and 405
|
Bristol 404 and 405
The Bristol 404 and Bristol 405 are British luxury cars which were manufactured by the Bristol Aeroplane Company. The 404 was manufactured from 1953 to 1958, and the 405 from 1955 to 1958. The models were successors to the Bristol 403. The 404 was a two-seat coupé and the 405 was available as a four-seat, four-door saloon and as a four-seat, two-door drophead coupé.
Unlike previous or later Bristol models, there is considerable confusion in nomenclature when it comes to the Bristol 404 and 405. The 404 was a very short-wheelbase car introduced in 1953, whereas the longer 405 was introduced in 1955. The wheelbases are for the 404 and for the 405.
Design
The 405 itself was seen in two versions. The more common (265 of 308 built) is a four-door saloon built on the standard chassis of the previous Bristols, whilst the 405 drophead coupé or 405D (43 built) had a convertible body by Abbotts of Farnham. The body used aluminium panels over a steel and ash frame, mounted on a substantial horse-shoe shaped chassis. Most cars built had a highly tuned (through advanced valve timing) version of the 2 litre six-cylinder engine called the 100C which developed as against the of the standard 100B 405 engine. Even the 105 bhp engine was fitted with Solex triple downdraft carburettors. With UK fuel supplies no longer restricted to the low-octane wartime "pool petrol", all engines for the 404 and 405 came with higher compression ratios than predecessor Bristols — 8.5:1 as against 7.5:1. Rack and pinion steering was fitted and the car's handling won accolades from press reports when the car was introduced (and subsequently).
Compared to the 403, the 404 and 405 had an improved gearbox with much shorter gear lever which improved what was already by the standards of the day a very slick gearchange. The 405, though not the 404, had overdrive as standard apart from the earliest models, and front disc brakes became an option apart from the earliest models, and were fitted to almost all 405 drophead coupés. A few late 405s were fitted with the higher torque 2.2 litre engine introduced in the later 406.
Externally, a notable feature of the 404 and 405 was the abandonment of the BMW-style radiator grille for one much more like an aero-engine. The 405, although the only four-door car ever built by Bristol, had styling that the company was later to refine for many years on their later Chrysler V8-engined cars during the 1960s. It was also the model that introduced the Bristol feature of sizable lockers in the front wings accessed externally by gullwing doors. The locker on the nearside held the spare wheel and jack, whilst that on the offside housed the battery and fuse panel.
Media appearances
In the 1955 comedy film Josephine and Men, one of the main characters, Alan, played by Donald Sinden, drives a maroon 405.
A silver 405, described as a 1955 Bristol, is driven by the character Jack Kerruish (played by Kevin Whately) in the first three series of Peak Practice, set in the early 1990s in the Peak District.
A maroon 405 is featured prominently in the 2009 independent film An Education, directed by Lone Scherfig, which is a period film set in 1961 in the London suburbs.
The vicar, Sidney Chambers (played by James Norton), was given a lift in a maroon 405, at the beginning of Grantchester, series 3, episode 5 (2017).
Daniel Day-Lewis is featured driving a maroon 405 around Whitby, North Yorkshire, in the film Phantom Thread, directed by Paul Thomas Anderson and released on Christmas Day 2017.
In the 2017 Sony Pictures film adaptation of Agatha Christie's Crooked House, private detective Charles Hayward (Max Irons) uses a maroon 405.
References
External links
Bristol Owners Club, Bristol 404 - 2 litre coupé
Bristol Owners Club, Bristol 405 - 2 litre saloon
Bristol Owners Club, Bristol 405D - 2 litre drophead coupé
Buying a six-cylinder Bristol
405
Sports sedans
Coupés
Cars introduced in 1953
Rear-wheel-drive vehicles
|
1433812
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%B3%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%2C%20%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Олесно (гміна, Домбровський повіт)
|
Олесно (гміна, Домбровський повіт)
Гміна Олесно — сільська гміна у південній Польщі. Належить до Домбровського повіту Малопольського воєводства.
Станом на 31 грудня 2011 у гміні проживало 7861 особа.
Площа
Згідно з даними за 2007 рік площа гміни становила 77.77 км², у тому числі:
орні землі: 82.00%
ліси: 8.00%
Таким чином, площа гміни становить 14.76% площі повіту.
Населення
Станом на 31 грудня 2011:
Сусідні гміни
Гміна Олесно межує з такими гмінами: Болеслав, Ґрембошув, Домброва-Тарновська, Жабно, Менджехув.
Примітки
Олесно (Домбровський повіт)
Олесно
|
459792
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%B3%D0%B0
|
Віллаваллелонга
|
Віллаваллелонга, Віллаваллелонґа — муніципалітет в Італії, у регіоні Абруццо, провінція Л'Аквіла.
Віллаваллелонга розташована на відстані близько 95 км на схід від Рима, 60 км на південь від Л'Акуїли.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 2 вересня. Покровитель — San Leucio.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Бальсорано
Камполі-Аппенніно
Коллелонго
Лечче-ней-Марсі
Пескассеролі
Пескозолідо
Персоналії
Гаетано Тантало — праведник світу.
Див. також
Список муніципалітетів провінції Л'Аквіла
Примітки
Муніципалітети Італії
|
4019058
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D1%83%20%D0%A2%D0%B0%D0%B1%D1%96%D1%82%20II
|
Абу Табіт II
|
Абу Табіт II Юсуф ібн Абу Ташуфін (д/н — 1393) — 10-й султан Держави Заянідів в 1387 році.
Життєпис
Син султана Абу Ташуфіна II. Дата народження достеменно невідома. Здобув гарну освіту, відзначався високими моральними якостями та здібностями до державного управління. 1393 року після смерті батька успадкував трон. Втім панував лише 40 днів, коли був повалений стрийком Абу'л Хаджаджем.
Джерела
Histoire des Beni Zeiyan, rois de Tlemcen
Заяніди
Правителі XIV століття
|
1893466
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B7
|
Еритроцитоз
|
Еритроцитоз
ЕРИТРОЦИТОЗ
Еритроцитоз, еритремія, хвороба Вакеза - хронічне захворювання, причина якого - ураження клітини - попередниці мієлопоезу, що виявляється необмеженою еритроїдною проліферацією і збереженою здатністю до диференціювання по чотирьох гілках кровотворення. За структурою і середньорічними показниками захворюваності еритроцитоз займає 4-те місце після хронічного мієлолейкозу. Еритроцитоз - хвороба переважно літніх і старих людей (середній вік - 60 років). Нерідкі випадки захворювання і в молодому і дитячому віці. У молодих людей захворювання протікає більш несприятливо.
Симптоми Еритроцитозу
Еритроцитоз характеризується тривалим і доброякісним перебігом.
У клінічному перебігу розрізняють кілька стадій:
початкова, або малосимптомна, стадія, зазвичай тривалістю 5 років, з мінімальними клінічними проявами;
стадія ІІА - еритремічна розгорнута стадія, без мієлоїдної метаплазії селезінки, її тривалість може досягає 10-20 років;
стадія ІІБ - еритремічна розгорнута стадія, з мієлоїдною метаплазією селезінки;
стадія III - стадія постеритремічної мієлоїдної метаплазії (анемічна стадія) з мієлофіброз або без нього; можливий результат в гострий лейкоз, хронічний мієлолейкоз.
Однак, враховуючи те, що зазвичай початок хвороби спостерігається у літніх і старих людей, далеко не у всіх хворих вона проходить всі три стадії.
В анамнезі у багатьох хворих задовго до моменту діагностики є вказівки на кровотечі після екстракції зуба, свербіж шкіри, пов'язаний з водними процедурами, «хороші», дещо завищені показники червоної крові, виразку дванадцятипалої кишки. Збільшення маси циркулюючих еритроцитів призводить до підвищення в'язкості крові, стазу в мікроциркуляторному руслі, підвищенню периферичного судинного опору, тому шкіра обличчя, вух, кінчика носа, дистальних відділів пальців і видимі слизові мають червоно-ціанічне забарвлення різного ступеня. Підвищена в'язкість пояснює ураження судин, переважно церебральних, з подальшим виникненням скарг: головний біль, запаморочення, безсоння, відчуття тяжкості в голові, порушення зору, шум у вухах. Можливі епілептиформні припадки, депресія, паралічі. Хворі скаржаться на прогресуюче зниження пам'яті. У початковій стадії захворювання артеріальна гіпертонія виявляється у 35-40% хворих. Клітинний гіперкатаболізм і частково неефективний еритропоез стають причиною підвищеного ендогенного синтезу сечової кислоти і порушення обміну уратів. Клінічні прояви уратів (сечокислого) діатезу – ниркова колька, подагра, ускладнюють перебіг ІІБ і III стадії. До вісцеральним ускладнень відносять виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, частота їх складає, по даним різних авторів, від 10 до 17%.
Судинні ускладнення становлять найбільшу небезпеку для хворих на еритроцитоз. Унікальною особливістю цього захворювання є одночасна схильність як до тромбозу, так і кровотечі. Мікроциркуляторні розлади як наслідок тромбофілії, проявляються еритромелалгією – різким почервонінням і набряком дистальних відділів пальців рук і ніг, що супроводжується пекучим болем. Запекла ерітромелалгія може бути передвісником тромбозу більш великої судини з розвитком некрозу пальців рук, стоп, гомілок. Тромбоз коронарних судин відзначається у 7-10% хворих. Розвитку тромбозу сприяє ряд факторів: вік старше 60 років, тромбоз судин в анамнезі, артеріальна гіпертонія, атеросклероз будь-якої локалізації, ексфузії крові або тромбоцітаферез, що проводяться без призначення антикоагулянтної або дезагрегантну терапії. Тромботичні ускладнення, зокрема інфаркт міокарда, ішемічний інсульт і тромбоемболія легеневої артерії, є найчастішою причиною смерті цих хворих.
Геморагічний синдром проявляється спонтанною кровоточивістю ясен, носовими кровотечами, екхімозами, характерними для порушень тромбоцитарно-судинної ланки гемостазу. Патогенез микроциркуляторной кровоточивості залежить переважно від зниження агрегації дефектних, неопластического походження тромбоцитів.
Селезінка збільшується під час IIA стадії, причиною цьому служить посилення депонування та секвестрації формених елементів крові. У стадії ІІБ спленомегалію викликає прогресуюча мієлоїдна метаплазія. Їй супроводжують лівий зсув у лейкоцитарній формулі, ерітрокаріоцітоз. Збільшення печінки часто супроводжує спленомегалію. Для обох стадій характерний фіброз печінки. У частини хворих вона цілком доброякісна, селезінка та печінка збільшуються повільно, показники червоної крові достатньо довго залишаються в межах норми. Разом з тим можливо і швидке прогресування спленомегалії, наростання анемії, зростання лейкоцитозу і розвиток бластной трансформації. Гострий лейкоз може розвинутися як в еритремічній стадії, так і в стадії постеритремічній мієлоїдної метаплазії.
Причини Еритроцитозу
Природжений:
висока спорідненість гемоглобіну до кисню;
низький рівень 2,3-дифосфоглицерата;
автономна продукція еритропоетину.
Набутий:
артеріальна гіпоксемія фізіологічної і патологічної природи:
«сині» вади серця;
хронічні легеневі захворювання;
куріння;
адаптація до умов високогір'я.
захворювання нирок:
пухлини;
гідронефроз;
кістозне ураження;
дифузні захворювання ниркової паренхіми;
стеноз ниркових артерій.
пухлини:
гемангіобластома мозочка;
карцинома бронхів.
ендокринні захворювання:
пухлини надниркових залоз.
захворювання печінки:
гепатит;
цироз;
синдром Бадда-Кіарі;
гепатома;
туберкульоз.
Лікування Еритроцитозу
Невідкладна допомога. При еритроцитозі основною небезпекою є судинні ускладнення. В основному це шлунково-кишкові кровотечі, передінфарктний стенокардія, повторна емболія судин легенів, артеріальна і повторний венозний тромбоз, тобто невідкладна терапія при поліцитемії в основному спрямована на купірування і подальшу профілактику тромботичних і геморагічних ускладнень.
Планова терапія. Сучасна терапія еритроцитозу полягає у використанні ексфузії крові, цитостатичних препаратів, застосуванні радіоактивного фосфору, а-інтерферону.
Кровопускання, що дають швидкий клінічний ефект, можуть бути самостійним методом лікування або доповнювати цитостатичну терапію. У початковій стадії, що протікає зі збільшенням вмісту еритроцитів, застосовують 2-3 кровопускання по 500 мл кожні 3-5 днів з наступним введенням адекватних кількостей реополіглюкіну або фізіологічного розчину. У хворих з серцево-судинними захворюваннями за 1 процедуру видаляють не більше 350 мл крові, ексфузії не більше 1 разу на тиждень. Кровопускання не контролюють кількості лейкоцитів і тромбоцитів, іноді будучи причиною реактивного тромбоцитозу. Зазвичай свербіж шкіри, еритромелалгія, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, сечокислий діатез не усуваються кровопусканням. Вони можуть бути замінені еритроцитаферезом з відшкодуванням обсягу вилучених еритроцитів фізіологічним розчином і реополіглюкіном. Процедура добре переноситься хворими і викликає нормалізацію показників червоної крові на строк від 8 до 12 міс.
Цитостатична терапія спрямована на придушення підвищеної проліферативної активності кісткового мозку, її ефективність слід оцінювати через 3 міс. після закінчення лікування, хоча зниження кількості лейкоцитів і тромбоцитів настає значно раніше.
Показанням до цитостатичної терапії є еритремія, що протікає з лейкоцитозом, тромбоцитозом і спленомегалією, шкірним свербінням, вісцеральними і судинними ускладненнями; недостатній ефект від попередніх кровопускань, їх погана переносимість.
Протипоказання до цитостатичної терапії – дитячий і юнацький вік пацієнтів, рефрактерность до лікування на попередніх етапах, протипоказана і надмірно активна цитостатична терапія через небезпеку депресії кровотворення.
Для лікування еритреми застосовуються такі препарати:
алкілуючі агенти – міелосан, алкеран, циклофосфан.
гидроксимочевина, що є препаратом вибору, в дозі 40-50 мг / кг / добу. Після зниження кількості лейкоцитів і тромбоцитів добову дозу зменшують до 15 мг / кг / 2-4 тиж. В подальшому призначається підтримуюча доза 500 мг / добу.
Новий напрямок в терапії полицитемии – застосування препаратів інтерферону, орієнтоване на зменшення міелопроліфераціей, кількості тромбоцитів і судинних ускладнень. Час настання терапевтичного ефекту – 3-8 міс. Нормалізація всіх показників крові оцінюється як оптимальний ефект, зниження потреби в ексфузії еритроцитів на 50% – як неповний. У період досягнення ефекту рекомендовано призначення 9 млн ОД / добу 3 рази на тиждень, з переходом на підтримуючу дозу, підбирається індивідуально. Лікування зазвичай добре переноситься і розраховано на багато років. Одне з безперечних достоїнств препарату полягає у відсутності лейкозогенних дії.
Для поліпшення якості життя хворим проводять симптоматичну терапію:
- сечокислий діатез (з клінічними проявами сечокам'яної хвороби, подагри) вимагає постійного прийому алопуринолу (мілуріт) у добовій дозі від 200 мг до 1 г;
- еритромелалгія є показанням до призначення 500 мг аспірину або 250 мг метиндолу; при важкій еритромелалгії показаний додатково гепарин;
- при тромбозі судин призначають дезагреганти, у разі гіперкоагуляції за даними коагулограми слід призначати гепарин у разовій дозі 5000 ОД 2-3 рази на день. Доза гепарину визначається контролем за системою згортання. У профілактиці тромбофілічних ускладнень найбільш ефективною є ацетилсаліцилова кислота, однак її застосування загрожує геморрагічними дозозалежними ускладненнями. За базову профілактичну дозу аспірину прийнято 40 мг препарату на добу;
- свербіж шкіри трохи полегшують антигістамінні препарати; значний, але більш повільний (не раніше 2 міс.) ефект надає інтерферон.
Джерела
ЕРИТРОЦИТОЗ //Фармацевтична енциклопедія
Захворювання крові
|
1369927
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kerplunk%20%28album%29
|
Kerplunk (album)
|
Kerplunk (album)
Kerplunk (stylized as Kerplunk!) is the second studio album by the American rock band Green Day, released on December 17, 1991, by Lookout! Records. Following a US tour promoting their debut studio album 39/Smooth (1990), drummer John Kiffmeyer left to attend college and was replaced by Tré Cool, formerly of the Lookouts. By this stage, Green Day's audience expanded to teenage girls from suburban towns. In May 1991, they decamped to Art of Ears Studios in San Francisco, California, to record their next album with Andy Ernst, who co-produced the sessions with band. Six songs were recorded until the proceedings stopped in order for Green Day to resume touring, returning to the studio in September 1991 to finish the work.
Mostly seen as a pop-punk and punk rock album, the songs on Kerplunk dealt with love and frontman Billie Joe Armstrong's subconscious. Some of the tracks also tackled the theme of boredom, while others focused on alienation. The artwork for the album was created by Chris Applegren and Pat Hynes, based on a story written by Lookout founder Larry Livermore. It follows a girl who is obsessed with Green Day, eventually getting arrested by its end for murdering her parents. Prior to the album being released, the band embarked on a three-month European tour that began in late 1991. During the trek, Armstrong was suffering from a mental health issue; despite this, bassist Mike Dirnt said it became a bonding experience for the three members. Kerplunk rode on the success of Nevermind (1991) by Nirvana, with some commenters seeing Green Day as the next Nirvana.
Kerplunk was met with a positive response from critics, with a selection of them highlighting Cool's addition to their sound. Some reviews commented on the overall songwriting, while others talked about the diverse aspects of the album's sound. It sold 10,000 copies on its first day of release, ultimately becoming one of one of the biggest-selling releases on Lookout Records. The success of their next studio album, Dookie (1994), helped the sales of Kerplunk, as it topped the Billboard Top Pop Catalog Albums chart. With it having sold four million copies worldwide as of January 2017, it was certified platinum in the US and gold in the UK. Several songs from the album have appeared on best-of tracks lists for the band by publications such as Kerrang! and PopMatters, while many of the tracks have been covered for various artist compilations.
Background
Green Day released their debut studio album 39/Smooth in April 1990 through Lookout Records. The band promoted it with a 45-date US tour, which began in June 1990. Though the trek was seen as a success by the band, drummer John Kiffmeyer did not want to go through it again and decided to enroll in Humboldt State College in Arcata, California later in the year. He did not outright tell them that he was departing. Vocalist and guitarist Billie Joe Armstrong was surprised by this as he only found out through a friend. Afterwards, he was unsure if he wanted to continue the band, until he remembered Tré Cool and learned that he was free. Cool had been playing with the Lookouts since he was 12, and worked with Armstrong earlier in July 1990 when the Lookouts were recording new material.
With Cool, Green Day played a show in November 1990; while Kiffmeyer drummed with them for two more shows during this time, they thought Cool was a better musician and wanted someone that could play with them more often. The new line-up bonded over smoking pot, something that Kiffmeyer did not partake in. Kiffmeyer ultimately played with them for the November 1990 show, a decision that made Armstrong and Dirnt realize that they could not progress with him in the band. Armstrong found it difficult to be the band's leader as Kiffmeyer was older and had more experience as a musician. The following shows at 924 Gilman Street brought a new audience, teenage girls from suburban towns.
Recording
By the time Green Day started recording with Cool, Armstrong had amassed a collection of songs, having documented some with his four-track recorder at his place and others having been worked on during their shows. Lookout Records founder Larry Livermore was insistent on the band recording again, especially as they were eager to showcase Cool's talents as a drummer. They went to Art of Ears Studios in San Francisco, California, in May 1991, as it was an inexpensive facility. The minor success of 39/Smooth meant that the budget for their new album had risen to $2,000. Andy Ernst, who previously worked on 39/Smooth, returned to co-produce the sessions with the members of Green Day.
The proceedings ended abruptly after six tracks had been tracked, when they had no more material and had to continue touring. Because of their slowly rising popularity, the band had to spend more time playing shows. Green Day abandoned the demos they had recorded and opted to re-record them, ultimately returning to the studio in September 1991 to complete the album. Four days collectively were spent recording, before it was mixed by Ernst, who also served as the engineer. Livermore was unaware of the finished album until the band gave him a tape of it in late 1991 and told him it was going to be titled Kerplunk. John Golden mastered the album at K-Disc in Hollywood, California. When Livermore was flying home from the mastering, he listened to the tape and thought that "life was never going to be the same again for Lookout Records or Green Day."
Composition and lyrics
Myers, in his book Green Day: American Idiots & The New Punk Explosion (2006), wrote that the album's title, Kerplunk, was a reference to the skill game of the same name, while Spitz said there was a higher possibility that it alluded to the noise stemming from when a person defecates from an elevated position. Spitz reasoned that as with 39/Smooth before it, the divide separating the "scatological and the dreamy is exceedingly thin but with Kerplunk! it starts to feel like an actual sensibility as opposed to a symptom of arrested adolescence." There is an emphasis on love songs and Armstrong exploring his subconscious throughout the album, with boredom being touched upon in "Christie Rd." and "Private Ale".
Gaar, in her book Green Day – Rebels with a Cause (2006), felt that the album's strength lied in its introspective theme, heard in the likes of "One of My Lies", "Android" and "No One Knows", tackling getting older and mortality. Myers said Armstrong created a type of "youthful street poetry" with the lyrics, commenting on difficult topics of "alienation and disappointment in an accessible and empathetic manner in songs that may sound inordinately simple, yet contain a sense of style and intelligence." Kerplunk has largely been tagged as pop-punk and punk rock, with some calling it indie punk and indie rock. The band wrote almost all of the music for the album, except for "2000 Light Years Away", where it is credited to by Green Day, Jesse Michaels of Operation Ivy, Pete Rypins of Crimpshrine and Dave E.C. of Filth.
Tracks
Gaar noted that there was a definable Green Day sound to Kerplunk that 39/Smooth lacked, encapsulated by its opening track "2000 Light Years Away". PopMatters contributor Chris Conaton explained this as Armstrong's guitar work being straightforward "but catchy, and Dirnt echoes them without exactly doubling them. Cool keeps the beat steady but throws in exciting fills throughout, too, with pounding crash cymbals and tight snare rolls." Instead of it having a guitar solo following the second verse, emphasis is placed on Dirnt's bassline, which repeats the bassline heard in the rest of the song, something he felt as an interesting decision. The song is inspired by Adrienne Nesser, who Armstrong met while the band were in Minneapolis, Minnesota. The narrator sings about a girl that he misses a lot despite not knowing her that well. "One for the Razorbacks" tackles the theme of insanity, with the narrator attempting to console his friend who is going through heartbreak.
"Welcome to Paradise" was inspired by a warehouse above a brothel in West Oakland, Oakland, California. Armstrong was squatting at this place, located on the corner of West 7th and Peralta, with Dirnt in 1989. Myers said the song glamorized the dilapidation of the build and the emotions behind living on one's own for the first time in their life. Gaar noted that during the instrumental break, there was a descending riff which "built in intensity each time it repeated, cracking with all the force of a tightly controlled whip." Partridge said Armstrong's idea of "paradise" is intended as being both "sincerely and facetiously," and he added that the break served to represent a "mix of fear and excitement."
Erica Paleno, Armstrong's first serious partner, said "Christie Rd." was about her sneaking out of the house after being grounded by her mother, only to meet Armstrong at local train tracks. Myers saw it as an observation on streetlife, where Armstrong summarized living in Oakland, "in what sounds like a sequel to the 'Dear Mother ...' letter-writing tone of 'Welcome to Paradise.'" Gaar said the namesake road could be found on the outskirts of Rodeo, close to some train tracks. Nina Corcoran of Consequence said that loitering around tracks was typically a way of staving off boredom, but for Armstrong, it felt like the choice of a person seeking a "place of solace, where loneliness switches to intentional solitude and the drone of daily life complements the sunset."
With "Private Ale", Armstrong talks about a girl he noticed on the street. "Dominated Love Slave" features Cool on vocals, emulating a bumpkin discussing power tools and sadomasochism. Gaar said these topics were undermined by the backing of country and western music. Billboard writer Kenneth Partridge read "One of My Lies" as being about mortality and questioning the existence of God, while Conaton saw it as dealing with the "invincibility of youth and realizing that [Armstrong's] actually vulnerable." Nesser also served as Armstrong's muse for "80", the title of which was in reference to his nickname for her, Aidy. In the song, Armstrong confuses his anxiety with the emotions of experiencing love. It evoked "Promises Promises" (1978) by Generation X. With "Android", Armstrong contemplates either becoming homeless or dying at an early age, alongside a metaphor for dope smoking.
"No One Knows" is a slower song that touches on melancholy, with a higher emphasis placed on Armstrong and Dirnt's vocal harmonies during the chorus sections. It also talks about being unsure of the future and handling regret. It starts with a relaxed but complex solo from Dirnt. Conaton said the band use the downbeat nature to their advantage, keeping it a slow pace while retaining the distorted guitar parts. "Who Wrote Holden Caulfield?" alludes to the main character in The Catcher in the Rye (1951) by J.D. Salinger. Armstrong said while at high school, his teachers attempt to make him read the book, though he did not until much later. Gaar wrote that the song talks about being a person being unhappy with his surroundings, yet not having the willpower to fix them. Kerplunk concludes with "Words I Might Have Ate", a folk punk song, where Armstrong plays an acoustic guitar, and Cool plays his drum kit softer than usual.
Artwork
Artwork for the past releases were done by Michaels and Cometbus editor Aaron Cometbus, both of whom were unavailable for Kerplunk. Chris Applegren and Pat Hynes joined Lookout Records as artists by this time and were both employed to make the artwork for it. Inspired by fanzine creator Janelle Hessig, who went to the same high school as Armstrong and Dirnt, Pinole Valley, served as inspiration for a fictional story by Livermore. Told from the perspective of teenage girl Laurie L., he came up with the story in an hour. It follows her showing up at Green Day concerts, which annoyed "macho punk boys, who hated seeing their beloved pit being taken over by girls who were there to dance and show their love for the band ..." Livermore explained that the music that his label issued was for a wider audience, not solely for aggressive male punk fans. In addition, he did not appreciate the way women and girls were being treated at the band's shows.
In the story, titled My Adventure with Green Day, Laurie L. is the winner of a competition to get a date with Green Day. In lieu of missing this opportunity, she murders both of her parents. While she travels to see the band, allusions are made to the band, such as Telegraph Avenue in Oakland. It concludes with her being arrested prior to Green Day making an appearance, ending with the line, "Everyone's got two parents but there's only one Green Day!" Myers said Livermore's story connected to the theme of alienation found on the album and in The Catcher in the Rye, while its exaggerated mood was an obvious criticism of a frenzied fanbase. Livermore said she subsequently became the girl on the artwork for Kerplunk, where she is seen holding a smoking gun while smirking. As Livermore could not draw, he detailed the character to Applegren, who made the cover.
Livermore said it was not known "whether the girl on the cover and the notorious Laurie L. are one and the same. But I think it’s safe to say they’re kindred spirits." The story was ultimately included on the lyric sheet included in each copy of the album. The back of the sleeve shows a person bleeding on the ground. As a result, Kerplunk was banned from certain stores because of the artwork. Gaar felt that this "mock celebration of violence" recalled the one detailed in the liner notes for The Rolling Stones No. 2 (1965) by the Rolling stones, where their manager promotes robbery in order to get money to buy the album. The "thanks" credit list named various individuals connected with the music scene in the East Bay, such as the Gilman club, photographer Murray Bowles, Nesser and the members' respective parents. The album is overall dedicated to Dirnt's late cat, Gravy, while Kiffmeyer is given an executive producer credit.
Release
European tour and pre-release
As copies of Kerplunk! was being pressed, the members of Green Day were readying themselves for a trek in Europe. Up to this point, the band's past releases were difficult to acquire in the US and even more so in Europe, where they had to be obtained via mail-order from the US. The tour began in November 1992, and lasted for over three months split across 64 dates. They self-funded the stint after corralling the royalty checks they received from Lookout and from the profit they made on prior US tours. Livermore had put Green Day in contact with two promoters located in the UK, Christy Colcord and Aidan Taylor, both of whom booked the shows for it. The venues they played ranged from music clubs to squats, with the band borrowing gear from the acts they were performing alongside; attendance figures bounced between 50 and 500 people. In order to make T-shirts to sell, they brought the photo negative with them and had shirts screen printed in Germany. The tour initially saw them play shows in the Netherlands, Germany, Spain, Italy, Poland, the Czech Republic and the UK.
As part of the UK dates in December 1991, they performed in Southampton on the 17th, where they received copies of Kerplunk. In response, the band opted to make the show a record release party, though the album's formal release was not until the following month. Livermore was unsure of the album's exact release date, thinking it was early 1992, until Armstrong reminded him that he had shown up to the December 1991 UK tour with 300 copies of Kerplunk in tow. Lookout Records was working with distributor Mordam Records for their releases; Mordam founder Ruth Schwartz cautioned against Livermore ordering 10,000 copies of the album, telling him that he was insane for making that many. This figure was double the label's typical allotment, which was reasoned for Green Day's increasing popularity. It was during this time of the year where little activity was happening in the music industry, and as a result, Schwartz said issuing an album in December would have little impact. Livermore told her that if Lookout does not sell all 10,000 that month, they would sell them the following month, "Punks don't follow the record industry calendar." Schwartz responded to this by stating, "Come back and tell me that when we have to move out of our warehouse because it’s filled with your unsold records."
The European tour was planned to only be for 50 shows, until it was extended for 64 as they kept receiving offers for more gigs. Armstrong said that despite their exhaustion, to the point of having hallucinations, they agreed to keep the trek going. When the band were playing in Spain, Armstrong was having a mental health issue: "I don't know if I was having an anxiety attack or what, but I just freaked out! I didn't say anything to anybody. It was weird." In a different interview, he said he was unsure about his future, not aided by visiting Europe for the first time, which he found to be unnerving. Dirnt said the three month trek became a bonding experience for the three of them, "I don't think we were a tight band before we were there, but all of a sudden something clicked."
Promotion and other tours
Kerplunk was formally released on cassette and CD on January 17, 1992. For the CD version, Lookout Records attached the Sweet Children (1990) EP to it as bonus tracks. By this point, the band had returned to the US. At this stage, Nevermind (1991) by Nirvana had become a major success, and as Myers notes, it made the "seemed to make the melodic Beatles-conscious punk rock that Green Day had been defiantly pursuing for years extremely marketable." Livermore was dismissive of Nirvana and their ilk, saying they were barely connected to punk rock, and had minor or zero connection to what was occurring around the Bay Area. Spitz commented that it was obvious to people that championed Green Day that they were on track for bigger success. With the aid of press coverage, airplay from radio and sales of the album, people viewed the band as the next Nirvana.
Heller referred to 1992 as the year of a resurgence in punk, in reference to the documentary 1991: The Year Punk Broke (1992). He went on to list Green Day, Jawbreaker, NOFX, among other punk acts, as artists that issued classic albums that same year, releases which bolstered a music scene that was regarded as declining. Due to the royalties from the sales of Kerplunk, Green Day were able to get a better vehicle for transport, a converted Bookmobile, and both Armstrong and Dirnt acquired new gear. They subsequently went on a US cross-country trek, where they played bigger venues such as Los Angeles, California's Whisky a Go Go and San Francisco, California's Slim's. Hype surrounding the band meant that said venues were at full capacity during shows. Staff at Lookout were bewildered by the band, with roadies informing them of bigger crowds of 300 people in places the band had only previously drew a crowd of 30.
College radio stations helped in the band's reach, with assistance of San Francisco radio music director Steve Masters and New Jersey DJ Matt Pinfield. Green Day soon returned overseas, playing a show in London in May 1992. Cometbus said crowd sizes were swelling, while the promoters appeared more sleazy and Green Day's success was rising, though had stalled. Some gigs were forced to be called off due to high attendee figures for venues that were not adequately sized to handle them. On a few occasions, the resident fire marshal shut down the shows, while in other instances, more prominent promotes took control of the gigs and stole the band's money. Alongside these issues, the personality of the crowds shifted, as Dirnt said that fights often broke out from attendees who did not get punk shows. Members of Green Day, despite their bellowing success, spent time playing with other acts around this time, such as Armstrong with Pinhead Gunpowder and Rancid.
Related events and releases
Following this, the band signed to major label Reprise Records in early 1993. "Welcome to Paradise" was re-recorded for Green Day's major label debut, Dookie (1994); on the same album, "Sassafras Roots" evoked the sound of Kerplunk!. A remix of "2000 Light Years Away", by Jerry Finn and Rob Cavallo, was included on the soundtrack to The Jerky Boys: The Movie (1995). Despite no singles being issued from Kerplunk, the band's fanbase latched on to "2000 Light Years Away" and "Christie Rd.". As such, the latter of these was pressed on a seven-inch vinyl record, with "One of My Lies", "One for the Razorbacks" and a live version of "One of My Lies" as the B-sides, as part of the Ultimate Collectors 7" Vinyl Singles Box Set (2009) collection.
"2000 Light Years Away" was later included on their greatest hits compilation, Greatest Hits: God's Favorite Band (2017). They also released a music video for it, featuring archival footage of the band's early shows, to promote the compilation. In late 2005, citing a royalty dispute, the band took control of their Lookout Records-era releases, including Kerplunk, the compilation album 1,039/Smoothed Out Slappy Hours, and the 1,000 Hours (1989) and Slappy (1990) EPs. Fellow independent label Epitaph Records subsequently reissued the album in 2008, until Reprise Records did the same the following year. In the lead up to the Green Day: Rock Band (2010) video game, Cool said that while the master tapes for Kerplunk still exist, the process to digitize them would destroy the tape given their age.
Critical reception
Kerplunk was received positively; coverage was largely relegated to fanzines such as Flipside and Maximum Rocknroll. Myers said the consensus was that the album was an upgrade from their previous work. Strength credited this evolution to Cool, saying that since his addition, the "overall finesse of the group as a punk rock band is noticeably better." Conaton said Cool hit it off with Armstrong and Dirnt immediately as the songs on Kerplunk "stand shoulder to shoulder with anything else the band created in the future ..." Alternative Press writer Jesse Raub said Cool and Dirnt served as the band's "secret weapon—a solid rhythm section ..." AllMusic reviewer Ned Raggett echoed this, adding that Cool displays a little "bit more flash and ability than John Kiffmeyer did. Together the two throw in a variety of guitarless breaks that would later help to define the band's sound for many -- warm and never letting the beat go." Pitchfork contributor Jess Harvell commented that the band learned that they altered the tempo during the bridge sections and "strip things back to just Dirnt and new drummer Tre Cool, it makes the push of the final chorus that much more exciting."
Some reviews commented on the overall songwriting. NME writer Simon Williams saw Kerplunk as a "storming-but-soothing antidotal cream to smear on the current rash of grunge merchants." The staff at CMJ said that the hook in the tracks were "as easy to find as a broken string must be at a Green Day show. Keenly underscored by gleeful, chiming vocals and hurdle-jumping basslines, Green Day's tunes stick in your head like cat hair." Raub thought that Green Day were attempting to "prove something with Kerplunk", seeing it as a massive improvement over their earlier work, suggesting that the band had "matured a bit in their songwriting, even if they’re still a bit immature." Myers said Armstrong appeared to be more confident songwriter; Conaton also praised Cool and Dirnt's contributions alongside Armstrong. Spitz highlighted "Christie Rd." and "Who Wrote Holden Caulfield?", while Robert Christgau in Christgau's Consumer Guide spotlighted "2000 Light Years Away" and "One for the Razorbacks". Randall Colburn said that while there was nothing groundbreaking on it, it had the promise of an act ready to "take over the world. Some bands need money to sound great; Green Day just needed money to be heard."
Other comments were made on the album's diverse aspects. Myers said Green Day retained the "nervous energy" from their debut album in plentiful amounts, and the material that had more musicality to it. Partridge noticed how "vibrant the band makes it all feel. Armstrong had already mastered the Taco Bell method of songwriting necessary for any great punk bandleader: He uses the same ingredients over and over to make stuff that has distinct flavors." Heller felt that the album formed "its own niche in the Green Day canon, not to mention ’90s pop-punk. For a band that presented itself as being immature—probably because it was—there’s a lot of maturity to the album." Dan Fidler of Spin remarked that their "downright pretty sound reminds you at times of early new wave, until the band slaps you in the face with furious choruses and fast-paced rhythms." Raggett said throughout the album, the band play with different "tempos, Green Day slow down tempos, try acoustic numbers, and in one hilarious moment, pull off a ridiculous yet worthy country pisstake with the Cool-written 'Dominated Love Slave'." Conaton also noticed the altering tempos, saying that they were "not a detriment, though, because it gives the album an organic, lived-in feel." He highlighted "One for the Razorbacks" and "Christie Rd." as prime examples of this, adding that while pop-punk was the band's forte, they "change it up just enough to keep their audience’s attention."
Commercial performance and accolades
Kerplunk sold 10,000 copies on its first day of release, becoming one of the biggest-selling releases for Lookout Records. Operation Ivy's debut Energy (1989) had been the label's biggest seller up to that point and took a year to shift 2,000 copies by comparison. At the end of 1992, another 20,000 copies had been sold, and in turn, increased sales of 39/Smooth. Gaar said the tours in support of the album aided its sales; the recording contract the band had with Lookout meant they took 60% of the profits on their releases. The following success of Dookie helped Lookout Records push sales of Kerplunk and the 1,039/Smoothed Out Slappy Hours (1991) compilation, with Kerplunk topping the Billboard Top Pop Catalog Albums chart and being certified platinum in the US. In the UK, it went gold in 2013. As of January 2017, the album has sold four million copies worldwide.
Publications have ranked the album towards the higher to middle ends of the band's discography: number three by IGN; number four by Consequence; number five by Louder and Stereogum; number six by Kerrang! and Paste. Rolling Stone included the album at number 29 on their list of the 50 best pop-punk albums, while Blender ranked the album number 47 on their list of the best 100 indie rock albums. Songs off the album have appeared on best-of lists for Green Day tracks: Cleveland and PopMatters with "2000 Light Years Away". Consequence with "Christie Rd."; Far Out with "One of My Lies"; Kerrang! with "Who Wrote Holden Caulfield?". Chris Carrabba of Dashboard Confessional has expressed admiration for the album. The tribute album A Different Shade of Green: A Green Day Tribute, issued in 2003, included covers of "2000 Light Years Away" and "Christie Rd.". To coincide with the 31st anniversary of Kerplunk, bands from Argentina and Brazil covered the entire album under the title Green Day – A South American Tribute to 31 Years of Kerplunk (2022).
Track listing
All lyrics by Billie Joe Armstrong, except "Dominated Love Slave" by Tré Cool. All music by Green Day, except "2000 Light Years Away" by Green Day, Jesse Michaels, Pete Rypins and Dave E.C.
CD bonus tracks – Sweet Children (1990) EP
All lyrics by Armstrong and music by Green Day, except "My Generation" by Pete Townshend.
Personnel
Adapted from the album liner notes for the CD and vinyl versions, except where noted.
Green Day
Billie Joe Armstrong – lead vocals, guitar; drums (track 6)
Mike Dirnt – bass, backing vocals
Tré Cool – drums; guitar (track 6); lead vocals (track 6)
John Kiffmeyer (credited as Al Sobrante) – drums (tracks 13–16); executive producer
Production
Andy Ernst – producer, engineer, mixing
Green Day – producer
John Golden – mastering
Artwork
Chris Applegren (credited as Applecore) – cover, disc
Pat Hynes – other art
Thadicus – art direction
Charts and certifications
See also
Breaking Things – the 1993 album by contemporaries All, issued before they signed with a major label
Recipe for Hate – the 1993 album by contemporaries Bad Religion, issued before they signed with a major label
Notes
References
Citations
Sources
External links
Kerplunk at YouTube (streamed copy where licensed)
Album details at Epitaph Records
"Green Day, the punk years: 'One foot was at the party – the other foot was in the grave at The Telegraph
"How Green Day’s ‘Kerplunk’ set the stage for the pop-punk revolution" at Far Out
1991 albums
Green Day albums
Lookout! Records albums
Albums produced by Andy Ernst
|
3778154
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Іщенко Василь Дмитрович
|
Іщенко Василь Дмитрович
Василь Дмитрович Іщенко (* 1999) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
З життєпису
Проживає в селі Шевченка Великомочульської сільської ради.
З 2019 року проходив військову службу за контрактом — у 131-му окремому розвідувальному батальйоні.
10 березня 2020-го вранці біля села Піски Донецької області терористи обстріляли із протитанкового комплексу автомобіль ГАЗ-66, у якому пересувалися 9 українських воїнів. Внаслідок обстрілу загинули Андрій Ведешин і Віктор Солтис, семеро, в тому числі і Василь, зазнали важких поранень, іще один — бойового травмування.
Перебував в стані медичної коми у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І. І. Мечникова. Йому ампутували ногу, намагалися врятувати руку; зазнав важких опіків частини голови та тіла. Операцію здійнили на кошти, зібрані волонтерами. Лікарям надзвичайними зусиллями вдалося врятувати життя Василя.
Зв його здоров'ям слідкують мама Оксана Іщенко і батько.
Нагороди та вшанування
Указом Президента України № 196/2020 від 12 квітня 2020 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни»
відзнака командувача військ Оперативного командування Схід.
Примітки
Джерела
Зустріч з батьком пораненого в ООС бійця Василя Іщенка
Солдат з Вінниччини, який вижив після влучення ракети в авто, потребує протезування
Допомога героєві
|
4753917
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%87%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9A%D1%96%D0%BC%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Нечаєво (Кімрський район)
|
Нечаєво (Кімрський район)
Нечаєво — присілок в Кімрському районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Печетовське сільське поселення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Печетовське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Кімрського району
|
28003831
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nikolay%20Ustryalov%20%28historian%29
|
Nikolay Ustryalov (historian)
|
Nikolay Ustryalov (historian)
Nikolay Gerasimovich Ustryalov (4 May (N.S. 16 May) 1805 in Bogorodickoye, Oryol Governorate, Russian Empire – 8 June (N.S. 20 June) 1870 in Tsarskoye Selo, Russian Empire) was a Russian Imperial historian who elaborated the Official Nationality Theory. His outline of Russia's history was awarded the Demidov Prize for the best Russian history textbook (1837) and was highly regarded by Nicholas I himself.
Ustryalov's father was a peasant, and his grand nephew Nikolay Vasilyevich Ustryalov was a notable politician. His major contributions to Russian historiography include the publication of several key sources on the Russian Tsardom such as Jacques Margeret's memoir (1830), the collection of reminiscences about False Demetrius I (1831), and Andrey Kurbsky's complete writings (1833).
The American Cyclopaedia (1873–1876) cites Ustryalov as the author of The History of Russia (German translation, 3 vols., Stuttgart, 1840), which "urges the gradual Russification of all the non-Russian tribes of the empire and has been officially introduced as a textbook into the Russian colleges".
Ustryalov's lectures in the University of St. Petersburg grew increasingly unpopular with students during Alexander II's liberal reign. He spent the latter part of his life working on the ten volumes of The History of Peter the Great's Reign, of which however only volumes 1-4 and 6 were completed. This work was highly regarded by his contemporaries.
References
19th-century historians from the Russian Empire
Demidov Prize laureates
Academic staff of Saint Petersburg State University
Members of the Russian Academy
Full members of the Saint Petersburg Academy of Sciences
1805 births
1870 deaths
|
2822279
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%88%D0%B8%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B0
|
Кшижова-Доліна
|
Кшижова-Доліна — село в Польщі, у гміні Озімек Опольського повіту Опольського воєводства.
Населення — (2011).
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Опольського повіту (Опольське воєводство)
|
3995602
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%BD%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Бунін Микола Леонтійович
|
Бунін Микола Леонтійович
Микола Леонтійович Бунін (26 жовтня 1924, Червоний Жовтень) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1962 року.
Біографія
Народився 26 жовтня 1924 року в селі Червоному Жовтні (тепер Леонове Ровеньківського району Луганської області, Україна). У 1940—1942 роках навчався у Ворошиловградському художньому училищі (викладачі Віктор Мухін і Василь Федченко).
Жив у Луганську, в будинку на вулиці Другій Слов'янській, 2.
Роботи
Працював у галузі стакової скульптури. Серед робіт:
«Мати-героїня А. Ф. Фесенко» (1957, гіпс тонований; у співавторстві);
«Сталевар» (1960);
«Шахтар» (1961, штучний камінь; у співавторстві з Іллею Овчаренком);
«Тарас Шевченко» (1961, гіпс; у співавторстві з Іллею Овчаренком);
«Полковник Данило Нечай» (1961, гіпс; у співавторстві з Іллею Овчаренком);
«Письменник Всеволод Гаршин» (1961; у співавторстві з Іллею Овчаренком; Старобільський краєзнавчий музей);
«Володимир Даль» (1962);
«Ранок» (1963; бетон; у співавторстві з Іллею Овчаренком);
портрет письменника Павла Байдебури (1963; штучний камінь);
«Сиґізмунд Сераковський» (1963–1964, литий бетон);
портрет шахтаря Ф. К. Савченка (1964; гіпс тонований);
портрет Героя Радянського Союзу В. Бахвалова (1965, литий бетон);
«Машиніст шахтного електровоза» (1969, штучний камінь);
пам'ятний знак мінометникам (1977);
«Юність» (1987);
портрет І. Губського (1996);
портрет А. Курінного (1998).
</div>
З 1950 року брав участь у виставках.
Примітки
Література
Бунін Микола Леонтійович // ;
Бунин, Николай Леонтиевич // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. Москва. «Искусство». 1972, сторінка 111 ;
Бунін Микола Леонтійович // ;
;
Мар. Гончаренко. Бунін Микола Леонтійович // Словник художників України. Біобібліографічний довідник. Книга 1 : А-В / [головний редактор Г. Скрипник]; НАН України, ІМФЕ імені М. Т. Рильського. Київ: видавництво ІМФЕ, 2019, сторінки 170—171. ISBN 978-966-02-8960-4.
Українські скульптори
Радянські скульптори
Скульптори Луганська
Випускники Луганського художнього училища
Члени Національної спілки художників України
|
508426
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%20%D0%9C%D0%B0%D0%BA-%D0%9A%D0%BE%D0%B9
|
Сильвестр Мак-Кой
|
Сильвестр Мак-Кой
Силвестр Мак-Кой (названий як Персі Джеймс Патрік Кент-Сміт — шотландський актор. Він найбільш відомий завдяки своїй ролі Сьомого Доктора у науково-фантастичному телесеріалі Доктор Хто, яку він виконував від 1987 до 1989 року, а також у одному епізоді фільму 1996 року.
Біографія
Сильвестр Мак-Кой народився у містечку Данун на півострові Коваль. Його мати була ірландкою, а батько — англійцем. Початкову освіту він здобув у Дубліні. В юності він прагнув стати священиком, але доля занесла його до страхової компанії, де його помітив Кен Кемпбел. Зараз Мак-Кой живе у своїй рідній Шотландії разом із дружиною і двома дітьми.
Кар'єра
Початок
Свій професійний шлях Мак-Кой почав у комедійному шоу «Дорожне шоу Кена Кемпбела». Його персонажа звали Сильвестр Мак-Кой, і коли глядачі почали вважати героя шоу реальною особою, Персі Джеймс Патрік Кент-Сміт узяв ім'я свого персонажа за псевдонім.
Доктор Хто (1987—1989, 1996)
Роль Доктора Мак-Кой перейняв від Коліна Бейкера у 1987 і виконував її до 1989, коли припинилось виробництво серіалу. Знову він повернувся до цієї ролі у 1996, коли у повнометражному фільмі «Доктор Хто» він регенерував, ставши Восьмим Доктором, якого зіграв Пол МакГанн. У перших серіях в ролі Доктора Мак-Кой зображав його з пласким почуттям гумору, але сценарист Ендрю Картмел швидко виправив це, бо прихильники серіалу скаржились, що і сам Доктор, і сюжети серій стали більш легковажними. Сьомий Доктор розвинувся у набагато таємничішу постать, аніж будь-яка з попередніх його інкарнацій. Він маніпулював людьми, наче маріонетками, і завжди складалось враження, що його мотиви глибші, ніж здається на перший погляд. Мак-Кой в цілому був задоволений таким ходом, адже це дозволило йому розкрити себе як драматичного актора.
Відмінною рисою Сьомого Доктора було також і те, що Мак-Кой розмовляв зі своїм рідним шотландським акцентом. У 1990 році читачі «Журналу Доктора Хто» визнали Сильвестра Мак-Коя найкращим Доктором, надавши йому перевагу перед одвічним лідером — Томом Бейкером.
Після «Доктора Хто»
У 1997 році Мак-Кой отримав роль у телефільмі п'ятого каналу «Після страху».
На початку дев'яностих Стівен Спілберг запропонував йому роль губернатора Свона у фільмі Пірати Карибського моря: Прокляття «Чорної перлини», але керівництво студії The Walt Disney Company тоді не дало грошей на зйомки фільму. Також він був одним із основних претендентів на роль Більбо Беггінса у фільмі Пітера Джексона Володар перснів. Втім, він таки зіграв у цій франшизі: у 2012 у фільмі Хоббіт: Несподівана подорож він виконав роль Радагаста
Відеоігри
У 1997 році Сильвестр Мак-Кой повернувся до ролі Сьомого Доктора на записі звуку до нової відеогри «Доктор Хто: Доля Докторів».
Фільмографія
1979: «Дракула»
1987—1989: «Доктор Хто»
2002: «Голіокс»
2012: «Хоббіт: Несподівана подорож»
2013: «Хоббіт: Пустка Смога»
2014: «Хоббіт: Битва п'яти воїнств»
2017: «Восьме чуття»
2017: «Сламбер: Лабіринти сновидінь»
Посилання
Неофіційний сайт
Англійці Шотландії
Уродженці Аргайл-і-Б'юту
Шотландські актори
Кіноактори Великої Британії XX століття
Кіноактори Великої Британії XXI століття
Актори, які зіграли роль Доктора з Доктор Хто
|
1037270
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/The%20Book%20of%20Taliesyn
|
The Book of Taliesyn
|
The Book of Taliesyn — другий альбом гурту Deep Purple, записаний оригінальним складом (Mark I). Вийшов в США в жовтні 1968 року, а в Англії в червні 1969 року. Перевидано в 2000 році з п'ятьма бонус-треками. Названий на честь середньовічної валлійської «Книги Талієсіна».
Список пісень
Сторона «А»:
Listen, Learn, Read On
Wring That Neck
Kentucky Woman
Medley: (a) Exposition, (b) We Can Work It Out
Сторона «Б»:
Shield
Anthem
River Deep, Mountain High
Бонус-треки на перевиданні 2000:
Oh No No No It's All Over Hey Bop A Re Bop Wring That Neck Playground Склад гурту
Род Еванс — вокал
Річі Блекмор — гітара
Джон Лорд — клавішні, бек-вокал, струнне аранжування Anthem''
Нік Сімпер — бас, бек-вокал
Ієн Пейс — ударні
Посилання
Альбоми Deep Purple
Альбоми Polydor Records
Альбоми Harvest Records
Альбоми Tetragrammaton Records
|
4788885
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Mylagaulidae
|
Mylagaulidae
|
Mylagaulidae — це вимерла клада вивірковидих гризунів. Вони відомі з неогену Північної Америки та Китаю. Найстарішим представником є пізньолігоценовий Trilaccogaulus montanensis, який жив приблизно 29 мільйонів років тому), а наймолодшим був Ceratogaulus hatcheri — раніше належав до недійсного роду «Epigaulus» — який був знайдений лише в пліоцені, приблизно 5 млн років.
Склад
Promylagaulinae
рід Crucimys
рід Promylagaulus
рід Trilaccogaulus
рід Simpligaulus
Mesogaulinae
рід Mesogaulus - у т. ч. Mylagaulodon
Mylagaulinae
рід Alphagaulus (парафілетичний)
рід Ceratogaulus
рід Hesperogaulus
рід Mylagaulus
рід Notogaulus
рід Pterogaulus
рід Umbogaulus
incertae sedis
рід Galbreathia
Примітки
Фауна олігоцену
Фауна пліоцену
Гризуни
Родини ссавців
|
2469901
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Vernadsky%20Challenge
|
Vernadsky Challenge
|
Vernadsky Challenge — щорічний відкритий конкурс серед стартапів, які спеціалізуються на інженерії, проектно-конструкторській діяльності та розробці хардверних девайсів. Головна нагорода конкурсу — це грантове фінансування та науково-технічна підтримка в еквіваленті 2 мільйони гривень.
Про конкурс
Місія
Місія Vernadsky Challenge — стати унікальною платформою, яка допоможе талановитим фахівцям розвивати і втілювати в життя свої ідеї у сфері проектування та інженерії.
Напрямки
До участі у конкурсі приймаються проекти за такими напрямками:
Космічні технології;
Альтернативна енергетика;
Агропромислова техніка;
Медичне устаткування;
Робототехніка;
Нові матеріали металургії, електроніки та інші;
Геологорозвідка, ефективне природокористування;
Ігрові платформи, ПЗ для фінансових та інженерних комунікацій;
Системи обробки, зберігання і передачі великих масивів даних;
Комплекси та системи військового призначення;
Системи управління транспортом.
За даними організаторів конкурсу серед усіх напрямків найбільш популярними є альтернативна енергетика та ВПК, за три роки конкурсу на ці напрямки припадає 15,5 % і 10,5 % стартапів-учасників відповідно. Популярністю також користуються медичне устаткування — 10 %, АПК — 9,6 % та системи обробки, зберігання і передачі великих масивів даних — 9,1 %.
Організація і проведення конкурсу
Конкурс проходить у два етапи. Під час першого, аплікаційного, кожен стартап, що має намір взяти участь у Vernadsky Challenge, заповнює та надсилає реєстраційну форму на сайті конкурсу. Після завершення аплікаційного періоду, експертний комітет детально вивчає всі отримані проекти та обирає 10 фіналістів, які будуть презентувати свої ідеї та змагатися за головну нагороду під час фіналу конкурсу. Зазвичай фінал проходить у квітні кожного року у Національному центрі аерокосмічної освіти молоді України ім. О. М. Макарова у місті Дніпро.
Географія конкурсу
Оскільки Vernadsky Challenge — відкритий конкурс, географія стартапів-учасників не обмежена лише Україною. Організатори отримують щонайменше 10 % заявок на участь у конкурсі від стартапів, що представляють інші країни світу, а саме Сполучені Штати, Перу, Албанію, Ізраїль, Білорусь, Вірменію, Азербайджан, Казахстан, Індію та інші.
Історія
Конкурс було засновано у 2015 році та названо на честь видатного українського вченого В. І. Вернадського, а його ініціаторами виступили керуючий партнер Noosphere Ventures Максим Поляков і директор Google Ukraine Дмитро Шоломко.
Vernadsky Challenge 2015
У перший рік проведення конкурсу головна нагорода складала 1 мільйон гривень, а до участі, окрім інженерних, приймалися також IT та SaaS стартапи.
У 2015 переможцями стали такі стартапи:
1 місце (₴ 500 000) — Avision Robotics — система безпечної навігації та управління дронами;
2 місце (₴ 300 000) — Araned — інтерактивні 3D муляжі частин тіла людини для медичної освіти;
3 місце (₴ 200 000) — команда УДХТУ — універсальний перев'язувальний матеріал з дезінфікуючою дією подовженої тривалості для використання в польових умовах;
4 місце - проект Braille pad - інтерактивний планшет для незрячих.
Vernadsky Challenge 2016
У 2016 році конкурс змінив свою направленість виключно на стартапи з інженерною складовою. Засновник Vernadsky Challenge, Максим Поляков, під час своєї промови на церемонії відкриття конкурсу заявив, що «розробка девайсів потребує значно більшого фінансування, порівняно з розробкою програмного забезпечення», і збільшив призовий фонд конкурсу до 2 мільйонів гривень.
У 2016 переможцями стали такі стартапи:
1 місце (₴ 800 000) — TechNovator — пристрій для бездротової зарядки гаджетів;
2 місце (₴ 600 000) — Hideez — розумний браслет для зберігання персональних ключів та паролів;
3 місце (₴ 400 000) — Біотон — медичний прилад для діагностування серцево-судинних захворювань;
Приз глядацьких симпатій (₴ 200 000) — Hideez.
Vernadsky Challenge 2017
У 2017 році до експертного комітету конкурсу приєднався відомий руйнівник міфів Джеймі Гайнеман, який приїздив на фінал конкурсу 22 квітня у місті Дніпро.
У 2017 переможцями стали такі стартапи:
1 місце (₴ 800 000) — Cubomania — інтерактивні кубики та іграшки для дітей;
2 місце (₴ 600 000) — Cardiomo — портативний прилад для моніторингу роботи серця та завчасного виявлення серцево-судинних захворювань;
3 місце (₴ 400 000) — CloviTek — пристрій для передачі звукового потоку між гаджетами через Wi-FI;
«Приз глядацьких симпатій» (₴ 200 000) — Raccoon.world — кліпса для імітування моторних функцій долоні людини у віртуальній реальності;
«Приз від партнера» (ексклюзивний пакет послуг з обробки онлайн-платежів від партнера конкурсу MaxPay) — eCozy — система розумних термостатів для ефективного управління опаленням.
Стартапи фіналісти
З 2015 року у конкурсі взяли участь 576 стартапів(130 у 2015 році, 216 у 2016 та 230 у 2017). З них експертний комітет щороку відбирає від 10 до 12 найбільш перспективних стартапів, які презентують свої ідеї наживо на фіналі конкурсу. Експертний комітет складається з 45 науковців-представників провідних ВНЗ України та 20 керівників компаній-членів Асоціації Ноосфера.
Серед фіналістів конкурсу, що не стали призерами, є багато відомих та успішних стартапів:
Braille Pad — планшет для людей з обмеженим зором на основі шрифту Брайля;
ДонорUA — автоматизована платформа для пошуку донорів крові;
Wider MultiVision — мультивізор, проєкційний моноблок для виведення зображення на широкий екран пристрою;
Flawless App — інструмент для порівняння очікуваного та реалізованого дизайну мобільного застосунку у реальному часі, що спрощує взаємодію дизайнера та розробника;
HeartIn — футболка-кардіограф, яка за допомогою вмонтованих сенсорів відстежує показники роботи серця.
Див. також
Фандрейзинг
Грант
Стартап
Інтелектуальний капітал
Примітки
Посилання
Офіційна вебсторінка Vernadsky Challenge
Офіційна сторінка конкурсу у Facebook
Офіційна сторінка конкурсу у Twitter
Міжнародні конкурси
Нагороди, засновані 2015
Інноваційна діяльність
Засновані в Україні 2015
|
61985342
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Baburino
|
Baburino
|
Baburino is a rural locality (a village) in Kiprevskoye Rural Settlement, Kirzhachsky District, Vladimir Oblast, Russia. The population was 23 as of 2010. There are 11 streets.
Geography
Baburino is located 12 km northeast of Kirzhach (the district's administrative centre) by road. Yefremovo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Kirzhachsky District
|
14823780
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wilczkowice
|
Wilczkowice
|
Wilczkowice may refer to:
Wilczkowice, Lower Silesian Voivodeship (south-west Poland)
Wilczkowice, Kraków County in Lesser Poland Voivodeship (south Poland)
Wilczkowice, Oświęcim County in Lesser Poland Voivodeship (south Poland)
Wilczkowice, Świętokrzyskie Voivodeship (south-central Poland)
See also
Wilczek (disambiguation)
|
3417743
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B5%D1%84%D1%84%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD-%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96%20%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%29
|
Джефферсон-Веллі (Нью-Йорк)
|
Джефферсон-Веллі (Нью-Йорк)
Джефферсон-Веллі — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Вестчестер штату Нью-Йорк. Населення — особи (2020).
Географія
Джефферсон-Веллі розташований за координатами (41.319935, -73.801118). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 18,19 км², з яких 17,94 км² — суходіл та 0,25 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали особи в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 778 осіб/км². Було 5461 помешкання (300/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,8 %. Частка іспаномовних становила 8,2 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,5 % — особи молодші 18 років, 57,0 % — особи у віці 18—64 років, 18,5 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 44,7 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 91,3 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 86,5 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 1,1 % осіб, у тому числі 0,0 % дітей у віці до 18 років та 2,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 34,0 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 12,5 %, роздрібна торгівля — 9,6 %, фінанси, страхування та нерухомість — 8,4 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Нью-Йорку
Населені пункти округу Вестчестер (Нью-Йорк)
|
9999827
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Li%C3%A9nard%E2%80%93Wiechert%20potential
|
Liénard–Wiechert potential
|
Liénard–Wiechert potential
The Liénard–Wiechert potentials describe the classical electromagnetic effect of a moving electric point charge in terms of a vector potential and a scalar potential in the Lorenz gauge. Stemming directly from Maxwell's equations, these describe the complete, relativistically correct, time-varying electromagnetic field for a point charge in arbitrary motion, but are not corrected for quantum mechanical effects. Electromagnetic radiation in the form of waves can be obtained from these potentials. These expressions were developed in part by Alfred-Marie Liénard in 1898 and independently by Emil Wiechert in 1900.
Equations
Definition of Liénard–Wiechert potentials
The retarded time is defined, in the context of distributions of charges and currents, as
where is the observation point, and is the observed point subject to the variations of source charges and currents.
For a moving point charge whose given trajectory is ,
is no more fixed, but becomes a function of the retarded time itself. In other words, following the trajectory
of yields the implicit equation
which provides the retarded time as a function of the current time (and of the given trajectory):
.
The Liénard–Wiechert potentials (scalar potential field) and (vector potential field) are, for a source point charge at position traveling with velocity :
and
where:
is the velocity of the source expressed as a fraction of the speed of light;
is the distance from the source;
is the unit vector pointing in the direction from the source and,
The symbol means that the quantities inside the parenthesis should be evaluated at the retarded time .
This can also be written in a covariant way, where the electromagnetic four-potential at is:
where and is the position of the source and is its four velocity.
Field computation
We can calculate the electric and magnetic fields directly from the potentials using the definitions:
and
The calculation is nontrivial and requires a number of steps. The electric and magnetic fields are (in non-covariant form):
and
where , and (the Lorentz factor).
Note that the part of the first term of the electric field updates the direction of the field toward the instantaneous position of the charge, if it continues to move with constant velocity . This term is connected with the "static" part of the electromagnetic field of the charge.
The second term, which is connected with electromagnetic radiation by the moving charge, requires charge acceleration and if this is zero, the value of this term is zero, and the charge does not radiate (emit electromagnetic radiation). This term requires additionally that a component of the charge acceleration be in a direction transverse to the line which connects the charge and the observer of the field . The direction of the field associated with this radiative term is toward the fully time-retarded position of the charge (i.e. where the charge was when it was accelerated).
Derivation
The scalar and vector potentials satisfy the nonhomogeneous electromagnetic wave equation where the sources are expressed with the charge and current densities and
and the Ampère-Maxwell law is:
Since the potentials are not unique, but have gauge freedom, these equations can be simplified by gauge fixing. A common choice is the Lorenz gauge condition:
Then the nonhomogeneous wave equations become uncoupled and symmetric in the potentials:
Generally, the retarded solutions for the scalar and vector potentials (SI units) are
and
where is the retarded time and and
satisfy the homogeneous wave equation with no sources and boundary conditions. In the case that there are no boundaries surrounding the sources then
and .
For a moving point charge whose trajectory is given as a function of time by , the charge and current densities are as follows:
where is the three-dimensional Dirac delta function and is the velocity of the point charge.
Substituting into the expressions for the potential gives
These integrals are difficult to evaluate in their present form, so we will rewrite them by replacing with and integrating over the delta distribution :
We exchange the order of integration:
The delta function picks out which allows us to perform the inner integration with ease. Note that is a function of , so this integration also fixes .
The retarded time is a function of the field point and the source trajectory , and hence depends on . To evaluate this integral, therefore, we need the identity
where each is a zero of . Because there is only one retarded time for any given space-time coordinates and source trajectory , this reduces to:
where and are evaluated at the retarded time , and we have used the identity with . Notice that the retarded time is the solution of the equation . Finally, the delta function picks out , and
which are the Liénard–Wiechert potentials.
Lorenz gauge, electric and magnetic fields
In order to calculate the derivatives of and it is convenient to first compute the derivatives of the retarded time. Taking the derivatives of both sides of its defining equation (remembering that ):
Differentiating with respect to t,
Similarly, taking the gradient with respect to and using the multivariable chain rule gives
It follows that
These can be used in calculating the derivatives of the vector potential and the resulting expressions are
These show that the Lorenz gauge is satisfied, namely that .
Similarly one calculates:
By noting that for any vectors , , :
The expression for the electric field mentioned above becomes
which is easily seen to be equal to
Similarly gives the expression of the magnetic field mentioned above:
The source terms , , and are to be evaluated at the retarded time.
Implications
The study of classical electrodynamics was instrumental in Albert Einstein's development of the theory of relativity. Analysis of the motion and propagation of electromagnetic waves led to the special relativity description of space and time. The Liénard–Wiechert formulation is an important launchpad into a deeper analysis of relativistic moving particles.
The Liénard–Wiechert description is accurate for a large, independently moving particle (i.e. the treatment is "classical" and the acceleration of the charge is due to a force independent of the electromagnetic field). The Liénard–Wiechert formulation always provides two sets of solutions: Advanced fields are absorbed by the charges and retarded fields are emitted. Schwarzschild and Fokker considered the advanced field of a system of moving charges, and the retarded field of a system of charges having the same geometry and opposite charges. Linearity of Maxwell's equations in vacuum allows one to add both systems, so that the charges disappear: This trick allows Maxwell's equations to become linear in matter.
Multiplying electric parameters of both problems by arbitrary real constants produces a coherent interaction of light with matter which generalizes Einstein's theory which is now considered as founding theory of lasers: it is not necessary to study a large set of identical molecules to get coherent amplification in the mode obtained by arbitrary multiplications of advanced and retarded fields.
To compute energy, it is necessary to use the absolute fields which include the zero point field; otherwise, an error appears, for instance in photon counting.
It is important to take into account the zero point field discovered by Planck. It replaces Einstein's "A" coefficient and explains that the classical electron is stable on Rydberg's classical orbits. Moreover, introducing the fluctuations of the zero point field produces Willis E. Lamb's correction of levels of H atom.
Quantum electrodynamics helped bring together the radiative behavior with the quantum constraints. It introduces quantization of normal modes of the electromagnetic field in assumed perfect optical resonators.
Universal speed limit
The force on a particle at a given location and time depends in a complicated way on the position of the source particles at an earlier time due to the finite speed, c, at which electromagnetic information travels. A particle on Earth 'sees' a charged particle accelerate on the Moon as this acceleration happened 1.5 seconds ago, and a charged particle's acceleration on the Sun as happened 500 seconds ago. This earlier time in which an event happens such that a particle at location 'sees' this event at a later time is called the retarded time, . The retarded time varies with position; for example the retarded time at the Moon is 1.5 seconds before the current time and the retarded time on the Sun is 500 s before the current time on the Earth. The retarded time tr=tr(r,t) is defined implicitly by
where is the distance of the particle from the source at the retarded time. Only electromagnetic wave effects depend fully on the retarded time.
A novel feature in the Liénard–Wiechert potential is seen in the breakup of its terms into two types of field terms (see below), only one of which depends fully on the retarded time. The first of these is the static electric (or magnetic) field term that depends only on the distance to the moving charge, and does not depend on the retarded time at all, if the velocity of the source is constant. The other term is dynamic, in that it requires that the moving charge be accelerating with a component perpendicular to the line connecting the charge and the observer and does not appear unless the source changes velocity. This second term is connected with electromagnetic radiation.
The first term describes near field effects from the charge, and its direction in space is updated with a term that corrects for any constant-velocity motion of the charge on its distant static field, so that the distant static field appears at distance from the charge, with no aberration of light or light-time correction. This term, which corrects for time-retardation delays in the direction of the static field, is required by Lorentz invariance. A charge moving with a constant velocity must appear to a distant observer in exactly the same way as a static charge appears to a moving observer, and in the latter case, the direction of the static field must change instantaneously, with no time-delay. Thus, static fields (the first term) point exactly at the true instantaneous (non-retarded) position of the charged object if its velocity has not changed over the retarded time delay. This is true over any distance separating objects.
The second term, however, which contains information about the acceleration and other unique behavior of the charge that cannot be removed by changing the Lorentz frame (inertial reference frame of the observer), is fully dependent for direction on the time-retarded position of the source. Thus, electromagnetic radiation (described by the second term) always appears to come from the direction of the position of the emitting charge at the retarded time. Only this second term describes information transfer about the behavior of the charge, which transfer occurs (radiates from the charge) at the speed of light. At "far" distances (longer than several wavelengths of radiation), the 1/R dependence of this term makes electromagnetic field effects (the value of this field term) more powerful than "static" field effects, which are described by the 1/R2 field of the first (static) term and thus decay more rapidly with distance from the charge.
Existence and uniqueness of the retarded time
Existence
The retarded time is not guaranteed to exist in general. For example, if, in a given frame of reference, an electron has just been created, then at this very moment another electron does not yet feel its electromagnetic force at all. However, under certain conditions, there always exists a retarded time. For example, if the source charge has existed for an unlimited amount of time, during which it has always travelled at a speed not exceeding , then there exists a valid retarded time . This can be seen by considering the function . At the present time ; . The derivative is given by
By the mean value theorem, . By making sufficiently large, this can become negative, i.e., at some point in the past, . By the intermediate value theorem, there exists an intermediate with , the defining equation of the retarded time. Intuitively, as the source charge moves back in time, the cross section of its light cone at present time expands faster than it can recede, so eventually it must reach the point . This is not necessarily true if the source charge's speed is allowed to be arbitrarily close to , i.e., if for any given speed there was some time in the past when the charge was moving at this speed. In this case the cross section of the light cone at present time approaches the point as the observer travels back in time but does not necessarily ever reach it.
Uniqueness
For a given point and trajectory of the point source , there is at most one value of the retarded time , i.e., one value such that . This can be realized by assuming that there are two retarded times and , with . Then, and . Subtracting gives by the triangle inequality. Unless , this then implies that the average velocity of the charge between and is , which is impossible. The intuitive interpretation is that one can only ever "see" the point source at one location/time at once unless it travels at least at the speed of light to another location. As the source moves forward in time, the cross section of its light cone at present time contracts faster than the source can approach, so it can never intersect the point again.
The conclusion is that, under certain conditions, the retarded time exists and is unique.
See also
Maxwell's equations which govern classical electromagnetism
Classical electromagnetism for the larger theory surrounding this analysis
Relativistic electromagnetism
Special relativity, which was a direct consequence of these analyses
Rydberg formula for quantum description of the EM radiation due to atomic orbital electrons
Jefimenko's equations
Larmor formula
Abraham–Lorentz force
Inhomogeneous electromagnetic wave equation
Wheeler–Feynman absorber theory also known as the Wheeler–Feynman time-symmetric theory
Paradox of a charge in a gravitational field
Whitehead's theory of gravitation
References
External links
The Feynman Lectures on Physics Vol. II Ch. 21: Solutions of Maxwell’s Equations with Currents and Charges
Electromagnetic radiation
Potentials
|
252064
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stercobilin
|
Stercobilin
|
Stercobilin is a tetrapyrrolic bile pigment and is one end-product of heme catabolism. It is the chemical responsible for the brown color of human feces and was originally isolated from feces in 1932. Stercobilin (and related urobilin) can be used as a marker for biochemical identification of fecal pollution levels in rivers.
Metabolism
Stercobilin results from breakdown of the heme moiety of hemoglobin found in erythrocytes. Macrophages break down senescent erythrocytes and break the heme down into biliverdin, which rapidly reduces to free bilirubin. Bilirubin binds tightly to plasma proteins (especially albumin) in the blood stream and is transported to the liver, where it is conjugated with one or two glucuronic acid residues into bilirubin diglucuronide, and secreted into the small intestine as bile. In the small intestine, some bilirubin glucuronide is converted back to bilirubin via bacterial enzymes in the terminal ileum. This bilirubin is further converted to colorless urobilinogen. Urobilinogen that remains in the colon can either be reduced to stercobilinogen and finally oxidized to stercobilin, or it can be directly reduced to stercobilin. Stercobilin is responsible for the brown color of human feces. Stercobilin is then excreted in the feces.
Role in disease
Obstructive jaundice
In obstructive jaundice, no bilirubin reaches the small intestine, meaning that there is no formation of stercobilinogen. The lack of stercobilin and other bile pigments causes feces to become clay-colored.
Brown pigment gallstones
An analysis of two infants suffering from cholelithiasis observed that a substantial amount of stercobilin was present in brown pigment gallstones. This study suggested that brown pigment gallstones could form spontaneously in infants suffering from bacterial infections of the biliary tract.
Role in treatment of disease
A 1996 study by McPhee et al. suggested that stercobilin and other related pyrrolic pigments — including urobilin, biliverdin, and xanthobilirubic acid — has potential to function as a new class of HIV-1 protease inhibitors when delivered at low micromolar concentrations. These pigments were selected due to a similarity in shape to the successful HIV-1 protease inhibitor Merck L-700,417 (N,N-bis(2-hydroxy-1-indanyl)-2,6-diphenylmethyl-4-hydroxy-1,7-heptandiamide). Further research is suggested to study the pharmacological efficacy of these pigments.
See also
Bile pigment
Bilirubin
Biliverdin
Heme
Urobilin
References
Metabolism
Digestive system
Tetrapyrroles
Gamma-lactams
|
19468857
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Porphy%20no%20Nagai%20Tabi
|
Porphy no Nagai Tabi
|
Porphy no Nagai Tabi
is a Japanese anime series by Nippon Animation, as the 2008 installment of the famed World Masterpiece Theater series. It is an adaptation of Paul-Jacques Bonzon's novel, Les Orphelins de Simitra (The Orphans of Simitra).
It premiered across Japan from 6 January 2008 on Fuji TV's BS Fuji broadcast satellite network, and also aired in Japan on Animax. It spanned 52 episodes.
Plot
Focuses on a Greek boy named Porphyras Patagos (more fondly known as Porphy) and his sister Mina, who have been orphaned after a devastating earthquake which destroyed their home in Greece. The two decide to travel through Europe in search of a new home rather than being put in a foster home and split apart, but things turn bad when they are separated. Now Porphy must travel across Europe to find his little sister.
Characters
Porphyras "Porphy" Patagos: One of the main characters. A 12 year old who has a love of automobiles. Porphy is among the survivors of the earthquake that ravaged his village of Simitra. Has his 13th birthday in episode 18. He and Mina are reunited in the finale.
Marina "Mina" Patagos: Porphy's little sister, and one of the main characters. She celebrates her 11th birthday in episode 4. Mina managed to survive the earthquake, but was injured. Grief-stricken, she ends up separated from Porphy and in the company of a fortuneteller named Isabella until an incident with Carlos causes her to bring Mina to Tiffany Aubert for a part in a movie. She and Porphy are reunited in the finale.
Zaïmis: A classmate and friend of Porphy and Mina. He's among the survivors of the earthquake. He, his mom, Dori, and baby sister, Elpida, move to Timiza where his aunt lives. He meets up with Porphy in Paris.
Tony: One of the people who survived the earthquake.
Anek Patagos: Porphy and Mina's mother, Anek was originally the daughter of a rich family. Her mother died when she was young. As confirmed by Barnes, she didn't survive the earthquake.
Louisa: One of the survivors of the earthquake that ravaged Simitra along with her son.
Thomas: Zaïmis' father. He is among those who didn't survive the earthquake.
Dori: Zaïmis' mother who becomes pregnant with her second child, a girl Zaïmis names Elpida, who is born following the earthquake.
Apollo: Porphy and Mina's pet owl. He managed to survive the earthquake that ravaged Simitra, and remains as Porphy's companion on his search for Mina. Gets shot by a hunter in episode 43 while defending Porphy.
Corina: A spoiled girl who is the daughter of the village mayor. She had an interest in Zaïmis. Corina and her family are among those who didn't survive the earthquake.
Barnes Smith: A US army man Porphy met.
Christophore Patagos: Porphy and Mina's father. He lost his parents and family when he was young. As confirmed by Barnes, he didn't survive the earthquake.
Nicholas: A man who helps with construction of a service station.
Alessia: A girl Porphy initially mistook for a boy. She's travelled with her father ever since her mother died. She has a crush on Porphy, and once kissed him on the lips while he was sleeping. Celebrates her 16th birthday.
Helena: An old school friend of Anek's.
Martha Smith: Barnes' wife.
John Smith: Barnes' first born son.
Tom Smith: Barnes' second born son, and John's little brother.
Mary Smith: Barnes' daughter, and John and Tom's baby sister.
Kafes: A man who meets with Christophore about delivering a gasp pump.
Damon: A travelling bearded man who survived the earthquake that ravaged the village of Simitra.
Elena: A nun at the church in Simitra.
Elpida: Zaïmis' baby sister who was born following the earthquake.
Lucas: A man who delivers supplies to the shelter following the earthquake.
Isabella: A woman Mina meets while separated from Porphy. She has a daughter named Lili who she claims to be similar to Mina in terms of appearance who died of illness.
Carlos: Isabella's husband and assistant who constantly gambles to help get by. He dislikes the idea of having Mina being in their group.
Django: Isabella's father.
Angelopoulos: An old man who's been living on his own since the death of his wife. Porphy paints his house in order to get a boat fee to find Mina.
Marika: A young girl Porphy befriends on his search for Mina.
Leon: A teenager who takes pity on Porphy.
Dora: An old woman whose husband died prior to the series, as well as a child named Antonio.
Daisy: An 11-year old girl who Porphy meets on a train. She lives with her grandmother, and only visits her father on vacations.
Maximilian: A guitar player Porphy meets.
Ilaria: Maximillian's girlfriend whose family makes olive oil.
Anton, Alain, and Delia: Maximilian's dogs.
Rebecca: A woman who was once Ilaria's friend, but grew to hate her due to her relationship with Maximilian. Through Porphy's efforts, Rebecca and Ilaria manage to make up their quarrel.
Dario: Daisy's father who works in leather.
Michael: A boy from Sicily.
Andre Macini: A Sicilian who despites Americans.
Monica Mancini: Andre's little sister.
Jack Barbazza: One of Michael's big brothers, a former air force pilot involved in the Korean War. He is Monica's love interest.
Edward: One of Michael's big brother.
Bobby: A member of Jack's mob in Sicily.
Loco: A member of Andre's mob.
Father Alvari: A man of the church on Sicily.
Don Macini: Father of Andre and Monica.
Bruno: A hotel owner in Rome.
Heinz von Eisenfeld: A sickly German boy Mina meets in her travels with Isabella.
Count Carl von Eisenfeld: Heinz's rich father who tries to adopt Mina so Heinz will be happy.
Marta: Antonio's wife.
Sofia: Antonio and Marta's daughter. She has a doll she named Bianca, and helps care for her ailing grandmother, Angela.
Mario: A man who offers Porphy an orange.
Father Juliani: A wandering priest Porphy meets.
Marissa: A woman who wears a mask to hide her disfigured face and made it seem like she lived with someone named Sandra. She gets mocked by kids due to the fact that she wears a mask. Porphy encourages her to remove her mask, and that she's beautiful regardless of her face.
Bernard: An old St. Bernard that Porphy befriends. He makes a cross for the dog when he passes away.
Samuel: A man with a scar on his right cheek.
Cécile: Samuel's daughter.
Maurice: Samuel's first born son, and Cécile's little brother.
Lune: Samuel's second born son, and Cécile's youngest brother.
Tiffany Aubert: An actress in movies "The Moonlight Waltz" and "The Song of the Angel". She starts caring for Mina as a favor for Isabella.
Marianne: A woman whose daughter was taken by Germans during World War II.
Cristal: Marianne's daughter.
Giselle: A girl Porphy briefly mistook for Mina.
Xaropoulos: A man who works a Greek cuisine place in Paris.
Alex: A chef working with Xaropoulos.
Rose: A young woman who knew Tiffany Aubert.
Noel: Rose's cat.
Pascal: Tiffany Aubert's manager.
Natalie: Tiffany's maid.
Emilie: A make-up artist who helps with the filming of "The Song of the Angel".
Anime
The opening theme is sung by Ikuko. The ending theme is sung by Da Capo. An insert song used in episode 39 is sung by Ikuko.
References
External links
World Masterpiece Theater series
Fictional Greek people
Adventure anime and manga
Historical anime and manga
Television shows set in Greece
Television shows set in Paris
Television series set in the 1940s
Anime and manga set in Europe
Anime and manga set in France
|
15675042
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mailly-le-Ch%C3%A2teau
|
Mailly-le-Château
|
Mailly-le-Château is a commune in the Yonne department in Bourgogne-Franche-Comté in north-central France.
The lower village is on the left bank of the river Yonne, adjacent to the Canal du Nivernais. The upper village is noted for its 14th-century fortified castle and the 13th-century church of St Adrian.
See also
Communes of the Yonne department
References
Gallery
Communes of Yonne
|
2816045
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%A1%D1%8C%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Карниці (Сьредський повіт)
|
Карниці (Сьредський повіт)
Карниці — село в Польщі, у гміні Уданін Сьредського повіту Нижньосілезького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Легницького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Сьредського повіту (Нижньосілезьке воєводство)
|
1548708
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3
|
Хантауський сільський округ
|
Хантауський сільський округ — адміністративна одиниця у складі Мойинкумського району Жамбильської області Казахстану. Адміністративний центр — село Хантау.
Населення — 1170 осіб (2021; 1343 у 2009, 1315 у 1999, 1462 у 1989).
Станом на 1989 рік існувала Хантауська селищна рада (смт Хантау, села Жиделі, Кіяхти). 2013 року Хантауський селищний округ перетворено в сільський округ. 2015 року село Жиделі та територія площею 5 км² були передані до складу Балуан-Шолацького сільського округу Шуського району. 2019 року до складу округу було включено 0,16 км² земель державного земельного фонду.
Склад
До складу округу входять такі населені пункти:
Примітки
Сільські округи Мойинкумського району
|
82065
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D1%96%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8
|
Блакитні гіганти
|
Блакитні гіганти — гарячі масивні зорі спектрального класу O або B, що лежать на головній послідовності. Маси блакитних гігантів досягають 10—20 мас Сонця, а світності — в тисячі і десятки тисяч разів перевищують сонячну.
На діаграмі Герцшпрунга—Рассела ці зорі розташовані у верхньому лівому куті, завдяки своїй великій світності та температурі.
Особливості спектру
Гіганти спектрального класу B
Приклади: Альціона, 20 Тельця, Гамма Ворона
Еволюція
Внаслідок великої світності блакитні гіганти дуже швидко витрачають термоядерне паливо, тому існують дуже короткий час (за астрономічними мірками). Час перебування блакитних гігантів на головній послідовності становить до 10 млн років
(для порівняння — Сонце перебуватиме на головній послідовності приблизно в тисячу разів довше — близько 10 мільярдів років).
Наприкінці свого еволюційного шляху вони зазвичай спалахують як наднові.
Джерела
Див. також
Білий гігант
Жовті гіганти
Червоні гіганти
Гіганти (зорі)
Зорі спектрального класу O
Зорі спектрального класу B
Астрономічна термінологія
|
19856394
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Brzozowo-Czary
|
Brzozowo-Czary
|
Brzozowo-Czary is a village in the administrative district of Gmina Dzierzgowo, within Mława County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland.
References
Brzozowo-Czary
|
885965
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Руська Волова
|
Руська Волова — село в Словаччині, Снинському окрузі Пряшівського краю. Розташоване в північно-східній частині Словаччини, недалеко кордону з Україною.
Історія
Давнє лемківське село Волове. Вперше згадується у 1609 році.
В селі є греко-католицька церква з 1891 р., збудована на місці колишньої дерев'яної церкви.
Відомі люди
В селі народився Федір Головатий, опришок групи розбійників, яка діяла в 1492-1495 рр., котрому встановлена пам'ятна дошка.
Населення
В селі проживає 127 осіб.
Національний склад населення (за даними останнього перепису населення — 2001 року):
словаки — 47,48 %
русини — 47,48 %
українці — 2,88 %
Склад населення за приналежністю до релігії станом на 2001 рік:
православні — 78,42 %,
греко-католики — 12,95 %,
римо-католики — 5,76 %,
не вважають себе віруючими або не належать до жодної вищезгаданої церкви — 2,16 %
Примітки
Населені пункти Словаччини
Українські землі у Словаччині
Пряшівщина
Українці Словаччини
|
1723161
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%89%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%BC
|
Прощання з Петербургом
|
Прощання з Петербургом
«Прощання з Петербургом» — російський радянський повнометражний кольоровий художній фільм, поставлений на Ленінградської ордена Леніна кіностудії «Ленфільм» в 1971 році режисером Яном Фрідом.
Прем'єра фільму відбулася 12 червня 1972 року.
Зміст
Австрійський композитор Йоганн Штраус часто відвідував Росію. Він любив цю країну, і вона подарувала йому його кохану Ольгу. Саме вона і стала тією музою, яка надихнула композитора на створення своїх великих творів.
Ролі
Гірт Яковлєв — Йоганн Штраус (роль озвучив Олександр Дем'яненко)
Тетяна Бєдова — Ольга Смирнитська, російська аристократка
Тетяна Пілецька — Наталія Георгіївна Смирнитська
Василь Меркур'єв — Лейброк
Павло Кадочников — Павло Максимов
Ігор Дмитрієв — Великий Князь
Сергій Карнович-Валуа — розпорядник
В епізодах
Олена Андерегг
Вікторія Горшеніна
О. Краковцева
Людмила Ксенофонтова
Ксенія Коміссарова
Єлизавета Тюремнова — Велика Княгиня
Маргарита Шумська — солістка циганського хору
Марина Юрасова
Борис Великанов
Павло Кашлаков — капітан Нечаєв
Олексій Кожевников — поручик Севостьянов
Володимир Мусатов
Марк (Михайло) Нікельберг
Олександр Романцов
Анатолій Столбов — слуга
Михайло Васильєв — музикант (в титрах не вказаний)
Олег Лєтников (в титрах не вказаний)
Знімальна група
Автор сценарію — Анатолій Гребнєв
Режисер-постановник — Ян Фрід
Головний оператор — Олег Куховаренко
Головний художник — Михайло Кроткін
Художник по костюмах — Тетяна Острогорська
Композитор — Владлен Чистяков
Звукооператор — Володимир Яковлєв
Директор — Григорій Прусовський
Режисери — Ю. Макаров, Б. Сорокін
Оператор — В. Амосенко
Монтажер — І. Новожилова
Консультант — О. Харитонов
Редактор — Ісаак Гликман
Художник-гример — А. Грибов
Художники-декоратори — Є. Н. Якуба, І. Зайцева
Піротехніки — К. Радовська, В. Радовська
Асистенти:режисера — Г. Іванова, Н. Степанов, В. Кравченкооператора — С. Дворцов, В. Коганхудожника — Т. Царьова
Комбіновані зйомки:Оператор — В. МаксимовичХудожник — А. Сидоров
Оркестр Ленінградської Державної філармоніїДиригент — Михайло Валовац
Нагороди
Почесні дипломи фільму і режисеру Яну Фріду на кінофестивалі трудящих у Чехословаччині (1973).
Посилання
Фільми СРСР 1971
Фільми-мелодрами СРСР
Історичні фільми СРСР
Музичні фільми СРСР
Фільми Яна Фріда
Фільми кіностудії «Ленфільм»
Фільми, дія яких відбувається в Санкт-Петербурзі
Фільми російською мовою
|
2216110
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Philadelphus%20lewisii
|
Philadelphus lewisii
|
Philadelphus lewisii
Садовий жасмин Льюїса (Philadelphus lewisii) — листопадний кущ роду садовий жасмин (Philadelphus).
Назва
В англійській мові рослину називають «несправжній апельсин» і «індіанське дерево для стріл». Наукову назву отримав від імені дослідника Мерівезера Льюїса, учасника експедиції Льюїса-Кларка 1804-1806 року, що вперше зібрав її у гербарій.
Будова
Рослина росте висотою до 2,5 метра, має довге (1-4 х 2-8 см) яйцеподібне листя із невеликими зазубринами на краю. Кора у молодих рослин червоняста, з часом сіріє і лущиться. Плід - чотирьох-камерна насінна коробочка з численними веретеноподібними насінинами.
Життєвий цикл
Цвіте у кінці весни. Насінні коробочки зріють до осені і розтріскуються у вересні та жовтні.
Поширення та середовище існування
Поширений на північному заході США.
Практичне використання
Використовується для укріплення схилів. Квіти використовують у парфумерії та для приготування чаю. Індіанці робили з цього куща стріли.
Цікаві факти
Садовий жасмин Льюїса є квіткою-символом штату Айдахо.
Примітки
Джерела
Philadelphus lewisii Pursh // US Forest Service - URL
Гортензієві
Рослини, описані 1814
Флора США
|
4778114
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D1%80
|
Трегер
|
Трегер — пристрій, що використовується для встановлення геодезичного приладу (наприклад теодоліта, тахеометра, GNSS-антени) або візирної цілі (наприклад призмового відбивача), до штатива. Трегер дозволяє неодноразово розміщувати геодезичний інструмент в тому ж положенні над точкою геодезичного маркера з точністю до міліметра, регулюючи підйомні гвинти, щоб привести основу інструменту в горизонтальну площину.
Будова трегера
Пристрій складається з двох трикутних металевих пластин з'єднаних між собою, бульбашкового рівня, фіксуючого механізму та зазвичай оптичного центрира. У центрі нижньої пластини тригера є отвір з різьбою 5/8", який використовується для кріплення трегера до штатива за допомогою станового гвинта. Верхня пластина має три невеликі отвори або прорізи, розташовані на відстані 120˚ одна від одної над підйомними гвинтами, а також механізм фіксації, що дає змогу точно розташувати геодезичний інструмент та закріпити його.
Оптичний центрир має орієнтир або візирні лінії для позиціонування приладу над геодезичним маркером або наземною контрольною точкою. Для трегерів без нього потрібний висок для центрування приладу, встановлення виска та процес роботи з ним займає значно більше часу ніж з оптичним центриром.
Деякі сучасні трегери мають вбудований лазерний центрир, що послуговується лазерним променем для вирівнювання пристрою на точці.
Використання трегера
При горизонтуванні та центруванні дотримується такий загальний процес:
Трегер кріпиться до штатива і ставиться над маркером.
Дивлячись через оптичний центрир, треба взяти дві ніжки штатива та розташувати їх так щоб візирні лінії були над маркером. Втоптати всі три ніжки в покриття, чи розташувати їх в поглибленнях, задля забезпечення стійкості конструкції.
Викоритовуючи можливості регулювання довжини ніжок штатива, підйомних гвинтів, положення ніжок та користуючись оптичним центриром провести горизонтування та максимально відцентрувати пристрій.
При потребі підправити наведення на маркер на кілька міліметрів, розкрутити становий гвинт та змістити трегер в потрібну сторону.
Література
Gerard L'E. Turner, Nineteenth Century Scientific Instruments, Sotheby Publications, 1983,
Gerard L'E. Turner, Antique Scientific Instruments, Blandford Press Ltd. 1980,
Посилання
Трегери та інші аксесуари до теодолітів Wild.
Геодезичні інструменти
|
4784282
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B9%20%D0%B2%D0%B5%D1%87%D1%96%D1%80%2C%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%96%D1%81%20%D0%9A%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D0%BB
|
Добрий вечір, місіс Кемпбелл
|
Добрий вечір, місіс Кемпбелл
«Добрий вечір, місіс Кемпбелл» — американська комедія 1968 року режисера з Джиною Лоллобриджидою в головній ролі.
Сюжет
Дія фільму розгортається через 20 років після закінчення Другої світової війни в італійському селі Сан-Форіно, де троє колишніх авіаторів — капрал Філ Ньюман (Філ Сільверс), лейтенант Джастін Янг (Пітер Лофорд) і сержант Волтер Бредок (Теллі Савалас) у супроводі своїх дружин беруть участь у зустрічі 293-ї ескадрильї 15-ї повітряної армії США. Минуло двадцять років, як 16-річна італійка Карла (Джина Лоллобриджида) протягом 10 днів завагітніла від котрогось із них і народила дочку Джію (Джанет Марґолін), хоч не знає хто з них є батьком. Щоб захистити свою репутацію, а також репутацію своєї дитини, Карла розповідала ніби вона була вдовою вигаданого армійського капітана Едді Кемпбелла. Придумане прізвище Кемпбелл вона прочитала на металевих пушках супу, які приносили її коханці. Тепер кожен із них дуже хоче вперше зустрітися зі своєю донькою Джією, на утримання якої вони кожного місяця висилали гроші…
Ролі виконують
Джина Лоллобриджида — Карла Кемпбелл
Джанет Марґолін — Джія Кемпбелл
— Вітторіо
— служниця Роза
Філ Сільверс — американський капрал Філ Ньюман
Шеллі Вінтерс — Шірлі Ньюман
Пітер Лофорд — американський лейтенант Джастін Янг
— Лорен Янг
Теллі Савалас — сержант Волтер Бредок
Лі Грант — Фрітці Бредок
— графиня
Навколо фільму
Червоний спортивний автомобіль місіс Кемпбелл — Fiat 1500 Cabrio. Автомобіль Джії — Renault Caravelle. Кожне таксі є Fiat 600 Multipla.
Нагороди
Премія Давида ді Донателло:
за найкращу головну жіночу роль — Джина Лоллобриджида
Примітки
Посилання
(23.01.2023)
Фільми США 1968
Фільми англійською мовою
Фільми, дія яких відбувається в Італії 1960-х
Фільми United Artists
|
2198525
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B9%D1%85%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D1%83%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Райхенау (значення)
|
Райхенау (значення)
Райхенау (Баден-Вюртемберг), Райхенау — громада в Німеччині, знаходиться в землі Баден-Вюртемберг.
Райхенау (словен. Rajnava) — муніципалітет в районі Фельдкірхен австрійської федеральної землі Каринтія.
Вальтер фон Райхенау (8 жовтня, 1884, Карлсруе — 17 січня, 1942, Львів) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1940) Вермахту.
Райхенав (словен. Rajhenav) — поселення в общині Кочев'є, регіон Південно-Східна Словенія, Словенія.
Райхенау (острів), Райхенау — острів в Боденському озері, розташований на захід від міста Констанц, Німеччина.
Райхенау (монастир), Монастир Райхенау — бенедиктинський монастир на острові Райхенау на Боденському озері.
|
1580310
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%D1%96
|
Забашевичі
|
Забашевичі — село в складі Борисовського району Мінської області, Білорусь. Село було адміністративним центром Забашевичівської сільської ради, розташоване в східній частині області.
Рішенням Мінської обласної ради депутатів від 28 травня 2013 року, щодо змін адміністративно-територіального устрою Мінської області, село Забашевичі підпорядковане Гливинській сільській раді.
Джерела
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 1. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2010. — 736 с.: іл. ISBN 978-985-11-0302-3.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 2. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2011. — 464 с.: іл. ISBN 978-985-11-0554-6.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 3. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2012. — 624 с.: іл. ISBN 978-985-11-0636-9.
Див. також
Адміністративний поділ Білорусі
Список міст Білорусі
Селища міського типу Білорусі
Райони Білорусі
Посилання
Новини Борисова й Борисівського району
Каталог сіл Борисівського району
Примітки
Села Мінської області
Населені пункти Борисовського району (Білорусь)
Гливинська сільська рада
|
4610956
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tarbut
|
Tarbut
|
Tarbut
The word Tarbut (תרבות) means "Culture" in Hebrew.
The Tarbut movement was a network of secular, Hebrew-language schools in parts of the former Jewish Pale of Settlement, specifically in Poland, Romania and Lithuania. It operated primarily between the world wars. Some schools affiliated with the movement continue to operate today and new ones were established in the United States and other destinations of emigrants from central and eastern Europe.
History
Education activities
Tarbut was a network of Hebrew-language educational institutions established in newly independent Poland during the period between the world wars. The first Polish national Tarbut conference was held in Warsaw, in December 1921. Eventually the Tarbut network, which was supported by Zionist groups, encompassed kindergartens, elementary schools, secondary schools, teachers' seminaries, adult education courses, lending libraries and a publishing house that produced pedagogical materials, textbooks and children's periodicals.
Tarbut schools had 25,829 students in 1921; 37,000 in 1934–1935; and 45,000 students enrolled in some 270 institutions by 1939. These included about 25% of all students enrolled in Jewish schools in Poland, and 9% of Poland's entire Jewish student population. The curriculum was secular, including science, humanities, and Hebrew studies, including Jewish history.
By the time the war brought the European Tarbut schools to an end, they had long been suffering from chronic underfunding. European Jews who appealed to the American Jewish Joint Distribution Committee for aid included poet Chaim Nachman Bialik and Zionist leaders Nahum Sokolow and Vladimir Jabotinsky.
Nonetheless, some Tarbut schools continued to operate during the war years, notably one in Bukhara, Uzbekistan, which served the large population of Jewish refugees from Nazi-occupied Poland. The school operated until the end of the war under the headmastership of Nachum Szochet (נחום שוחט). The graduating students took high school matriculation exams under the auspices of the Polish government-in-exile, and as a result were able to continue their higher education after the war.
Publishing activities
Tarbut responded to the shift in Hebrew literature publishing to Palestine taking place around the time of its founding by fostering increased local Hebrew-language children's publishing. These efforts included Shibolim ("Ears of Wheat"), a Warsaw biweekly published during 1922-1923 which featured both vowelled and unvowelled text, making it suitable for children of all ages, and consisted largely of literature, entertainment, sports and crafts; and, from 1935 to 1939, the biweekly Olami, a current-events-heavy series which consisted of Olami ("My World"), for Grades 5–7; Olami Hakatan ("My Small World"), for Grades 3–4; and Olami Haktantan ("My Tiny World"), for Grades 1–2. Olami'''s material included current events in Palestine alongside information about Jewish life in Poland.
Today
The Tarbut network no longer exists today, and so no school can today affiliate with it. Despite this, Jewish schools which share the values of the original Tarbut network have adopted the word as a part of their names:
Argentina: Colegio Tarbut in Olivos, Buenos Aires
Mexico: Colegio Hebreo Tarbut in Mexico City
United States: Tarbut V'Torah Community Day School in Irvine, California
Spain: Tarbut Sefarad, the first Jewish culture network in Spain
References
Further reading
Bar-El, Adina (2003). "The 'Tarbut' Network in Poland and its Children's Periodicals". . Dissertation, Tel Aviv University. Abstract in English.
Berger, Zackary Sholem (14 November 2003). "Bialik's Poetic Plea to the Joint: Save Our Schools", The Forward''.
Hebrew language
Jewish educational organizations
Jewish Polish history
Secular Jewish culture in Europe
Zionism in Lithuania
Zionism in Poland
Zionist organizations
Jewish groups in Belarus
Jewish groups in Poland
|
661508
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%9F%27%D1%94%D1%80%D1%80-%D0%B4%D0%B5-%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%D0%B5
|
Сен-П'єрр-де-Шевілле
|
Сен-П'єрр-де-Шевілле — муніципалітет у Франції, у регіоні Пеї-де-ла-Луар, департамент Сарта. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 200 км на південний захід від Парижа, 160 км на схід від Нанта, 50 км на південний схід від Ле-Мана.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 166 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 381,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Сарта
Примітки
Муніципалітети департаменту Сарта
|
124802
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hard%20rock
|
Hard rock
|
Hard rock or heavy rock is a heavier subgenre of rock music typified by aggressive vocals and distorted electric guitars. Hard rock began in the mid-1960s with the garage, psychedelic and blues rock movements. Some of the earliest hard rock music was produced by the Kinks, the Who, the Rolling Stones, Cream, Vanilla Fudge, and the Jimi Hendrix Experience. In the late 1960s, bands such as Blue Cheer, the Jeff Beck Group, Iron Butterfly, Led Zeppelin, Golden Earring, Steppenwolf, and Deep Purple also produced hard rock.
The genre developed into a major form of popular music in the 1970s, with the Who, Led Zeppelin and Deep Purple being joined by Black Sabbath, Aerosmith, Kiss, Queen, AC/DC, Thin Lizzy and Van Halen. During the 1980s, some hard rock bands moved away from their hard rock roots and more towards pop rock. Established bands made a comeback in the mid-1980s and hard rock reached a commercial peak in the 1980s with glam metal bands such as Mötley Crüe, Bon Jovi and Def Leppard as well as the rawer sounds of Guns N' Roses which followed with great success in the later part of that decade.
Hard rock began losing popularity with the commercial success of R&B, hip-hop, urban pop, grunge and later Britpop in the 1990s. Despite this, many post-grunge bands adopted a hard rock sound and the 2000s saw a renewed interest in established bands, attempts at a revival, and new hard rock bands that emerged from the garage rock and post-punk revival scenes. Out of this movement came garage rock bands like the White Stripes, the Strokes, Interpol and later the Black Keys. In the 2000s, only a few hard rock bands from the 1970s and 1980s managed to sustain highly successful recording careers.
Definitions
Hard rock is a form of loud, aggressive rock music. The electric guitar is often emphasised, used with distortion and other effects, both as a rhythm instrument using repetitive riffs with a varying degree of complexity, and as a solo lead instrument. Drumming characteristically focuses on driving rhythms, strong bass drum and a backbeat on snare, sometimes using cymbals for emphasis. The bass guitar works in conjunction with the drums, occasionally playing riffs, but usually providing a backing for the rhythm and lead guitars. Vocals are often growling, raspy, or involve screaming or wailing, sometimes in a high range, or even falsetto voice.
In the late-1960s, the term heavy metal was used interchangeably with hard rock, but gradually began to be used to describe music played with even more volume and intensity. While hard rock maintained a bluesy rock and roll identity, including some swing in the back beat and riffs that tended to outline chord progressions in their hooks, heavy metal's riffs often functioned as stand-alone melodies and had no swing in them. In the 1980s, heavy metal developed a number of subgenres, often termed extreme metal, some of which were influenced by hardcore punk, and which further differentiated the two styles. Despite this differentiation, hard rock and heavy metal have existed side by side, with bands frequently standing on the boundary of, or crossing between, the genres.
History
The roots of hard rock can be traced back to the mid- to late-1950s, particularly electric blues, which laid the foundations for key elements such as a rough declamatory vocal style, heavy guitar riffs, string-bending blues-scale guitar solos, strong beat, thick riff-laden texture, and posturing performances. Electric blues guitarists began experimenting with hard rock elements such as driving rhythms, distorted guitar solos and power chords in the 1950s, evident in the work of Memphis blues guitarists such as Joe Hill Louis, Willie Johnson, and particularly Pat Hare, who captured a "grittier, nastier, more ferocious electric guitar sound" on records such as James Cotton's "Cotton Crop Blues" (1954). Other antecedents include Link Wray's instrumental "Rumble" in 1958, and the surf rock instrumentals of Dick Dale, such as "Let's Go Trippin'" (1961) and "Misirlou" (1962).
Origins (1960s)
In the 1960s, American and British blues and rock bands began to modify rock and roll by adding harder sounds, heavier guitar riffs, bombastic drumming, and louder vocals, from electric blues. Early forms of hard rock can be heard in the work of Chicago blues musicians Elmore James, Muddy Waters, and Howlin' Wolf, the Kingsmen's version of "Louie Louie" (1963) which made it a garage rock standard, and the songs of rhythm and blues influenced British Invasion acts, including "You Really Got Me" by the Kinks (1964), "My Generation" by the Who (1965) and "(I Can't Get No) Satisfaction" (1965) by the Rolling Stones. Soft rock was often derived from folk rock, using acoustic instruments and putting more emphasis on melody and harmonies. In contrast, hard rock was most often derived from blues rock and was played louder and with more intensity.
Blues rock acts that pioneered the sound included Cream, the Jimi Hendrix Experience, and the Jeff Beck Group. Cream, in songs like "I Feel Free" (1966), combined blues rock with pop and psychedelia, particularly in the riffs and guitar solos of Eric Clapton. Cream's best known-song, "Sunshine of Your Love" (1967), is sometimes considered to be the culmination of the British adaptation of blues into rock and a direct precursor of Led Zeppelin's style of hard rock and heavy metal. Jimi Hendrix produced a form of blues-influenced psychedelic rock, which combined elements of jazz, blues and rock and roll. From 1967, Jeff Beck brought lead guitar to new heights of technical virtuosity and moved blues rock in the direction of heavy rock with his band, the Jeff Beck Group. Dave Davies of the Kinks, Keith Richards of the Rolling Stones, Pete Townshend of the Who, Hendrix, Clapton and Beck all pioneered the use of new guitar effects like phasing, feedback and distortion. The Doors' debut album, released in 1967, included songs like "Soul Kitchen", "Twentieth Century Fox", and a cover version of "Back Door Man", which were what music journalist Stephen Davis characterized as "enough hard rock tracks". The Beatles began producing songs in the new hard rock style beginning with their 1968 double album The Beatles (also known as the "White Album") and, with the track "Helter Skelter", attempted to create a greater level of noise than the Who. Stephen Thomas Erlewine of AllMusic has referred to the "proto-metal roar" of "Helter Skelter", while Ian MacDonald called it "ridiculous, with McCartney shrieking weedily against a massively tape-echoed backdrop of out-of-tune thrashing".
Groups that emerged from the American psychedelic scene about the same time included Iron Butterfly, MC5, Blue Cheer and Vanilla Fudge. San Francisco band Blue Cheer released a crude and distorted cover of Eddie Cochran's classic "Summertime Blues", from their 1968 debut album Vincebus Eruptum, that outlined much of the later hard rock and heavy metal sound. The same month, Steppenwolf released its self-titled debut album, including "Born to Be Wild", which contained the first lyrical reference to heavy metal and helped popularise the style when it was used in the film Easy Rider (1969). Iron Butterfly's In-A-Gadda-Da-Vida (1968), with its 17-minute-long title track, using organs and with a lengthy drum solo, also prefigured later elements of the sound.
By the end of the decade a distinct genre of hard rock was emerging with bands like Led Zeppelin, who mixed the music of early rock bands with a more hard-edged form of blues rock and acid rock on their first two albums Led Zeppelin (1969) and Led Zeppelin II (1969), and Deep Purple, who began as a progressive rock group in 1968 but achieved their commercial breakthrough with their fourth and distinctively heavier album, Deep Purple in Rock (1970). Also significant was Black Sabbath's Paranoid (1970), which combined guitar riffs with dissonance and more explicit references to the occult and elements of Gothic horror. All three of these bands have been seen as pivotal in the development of heavy metal, but where metal further accentuated the intensity of the music, with bands like Judas Priest following Sabbath's lead into territory that was often "darker and more menacing", hard rock tended to continue to remain the more exuberant, good-time music.
Expansion (1970s)
In the early 1970s the Rolling Stones further developed their hard rock sound with Exile on Main St. (1972). Initially receiving mixed reviews, according to critic Steve Erlewine it is now "generally regarded as the Rolling Stones' finest album". They continued to pursue the riff-heavy sound on albums including It's Only Rock 'n' Roll (1974) and Black and Blue (1976). Led Zeppelin began to mix elements of world and folk music into their hard rock from Led Zeppelin III (1970) and Led Zeppelin IV (1971). The latter included the track "Stairway to Heaven", which would become the most played song in the history of album-oriented radio. Deep Purple continued to define their unique brand of hard rock, particularly with their album Machine Head (1972), which included the tracks "Highway Star" and "Smoke on the Water". In 1975 guitarist Ritchie Blackmore left, going on to form Rainbow and after the break-up of the band the next year, vocalist David Coverdale formed Whitesnake. 1970 saw the Who release Live at Leeds, often seen as the archetypal hard rock live album, and the following year they released their highly acclaimed album Who's Next, which mixed heavy rock with extensive use of synthesizers. Subsequent albums, including Quadrophenia (1973), built on this sound before Who Are You (1978), their last album before the death of pioneering rock drummer Keith Moon later that year.
Emerging British acts included Free, who released their signature song "All Right Now" (1970), which has received extensive radio airplay in both the UK and US. After the breakup of the band in 1973, vocalist Paul Rodgers joined supergroup Bad Company, whose eponymous first album (1974) was an international hit. UK band Foghat also found success throughout the decade with their boogie and blues style. The mixture of hard rock and progressive rock, evident in the works of Deep Purple, was pursued more directly by bands like Uriah Heep and Argent. Scottish band Nazareth released their self-titled début album in 1971, producing a blend of hard rock and pop that would culminate in their best selling, Hair of the Dog (1975), which contained the proto-power ballad "Love Hurts". Having enjoyed some national success in the early 1970s, Queen, after the release of Sheer Heart Attack (1974) and A Night at the Opera (1975), gained international recognition with a sound that used layered vocals and guitars and mixed hard rock with heavy metal, progressive rock, and even opera. The latter featured the hit single "Bohemian Rhapsody".
In the United States, shock-rock pioneer Alice Cooper achieved mainstream success with School's Out (1972), and followed up with Billion Dollar Babies, which reached the No. 1 position on the Billboard 200 albums chart in 1973. Also in 1973, blues rockers ZZ Top released their classic album Tres Hombres and Aerosmith produced their eponymous début, as did Southern rockers Lynyrd Skynyrd and proto-punk outfit New York Dolls, demonstrating the diverse directions being pursued in the genre. Montrose, including the instrumental talent of Ronnie Montrose and vocals of Sammy Hagar released their first album in 1973. Former bubblegum-pop family act the Osmonds recorded two hard rock albums in 1972 and had their breakthrough in the UK with the hard rock hit "Crazy Horses." Kiss built on the theatrics of Alice Cooper and the look of the New York Dolls to produce a unique band persona, achieving their commercial breakthrough with the double live album Alive! in 1975 and helping to take hard rock into the stadium rock era. In the mid-1970s Aerosmith achieved their commercial and artistic breakthrough with Toys in the Attic (1975) and Rocks (1976), Blue Öyster Cult, formed in the late 1960s, picked up on some of the elements introduced by Black Sabbath with their breakthrough live gold album On Your Feet or on Your Knees (1975), followed by their first platinum album, Agents of Fortune (1976), containing the hit single "(Don't Fear) The Reaper". Journey released their eponymous debut in 1975 and the next year Boston released their highly successful début album. In the same year, hard rock bands featuring women saw commercial success as Heart released Dreamboat Annie and the Runaways débuted with their self-titled album. While Heart had a more folk-oriented hard rock sound, the Runaways leaned more towards a mix of punk-influenced music and hard rock. The Amboy Dukes, having emerged from the Detroit garage rock scene and most famous for their psychedelic hit "Journey to the Center of the Mind" (1968), were dissolved by their guitarist Ted Nugent, who embarked on a solo career that resulted in four successive multi-platinum albums between Ted Nugent (1975) and his best selling Double Live Gonzo! (1978). "Goodbye to Love" by the Carpenters, a duo whose music was otherwise almost exclusively soft rock, drew hate mail for its incorporation of a hard rock fuzz guitar solo by Tony Peluso.
From outside the United Kingdom and the United States, the Canadian trio Rush released three distinctively hard rock albums in 1974–75 (Rush, Fly by Night and Caress of Steel) before moving toward a more progressive sound with the 1976 album 2112. Also from Canada, Triumph released their debut album in 1976 before their breakthrough came in the form of the Just a Game album in 1979. Later, the band's streak of popularity continued with the Allied Forces album in 1981. The Irish band Thin Lizzy, which had formed in the late 1960s, made their most substantial commercial breakthrough in 1976 with the hard rock album Jailbreak and their worldwide hit "The Boys Are Back in Town". Their style, consisting of two duelling guitarists often playing leads in harmony, proved itself to be a large influence on later bands. They reached their commercial, and arguably their artistic peak with Black Rose: A Rock Legend (1979). The arrival of the Scorpions from Germany marked the geographical expansion of the subgenre. Australian-formed AC/DC, with a stripped back, riff heavy and abrasive style that also appealed to the punk generation, began to gain international attention from 1976, culminating in the release of their multi-platinum albums Let There Be Rock (1977) and Highway to Hell (1979). Also influenced by a punk ethos were heavy metal bands like Motörhead, while Judas Priest abandoned the remaining elements of the blues in their music, further differentiating the hard rock and heavy metal styles and helping to create the new wave of British heavy metal which was pursued by bands like Iron Maiden, Saxon, and Venom.
With the rise of disco in the US and punk rock in the UK, hard rock's mainstream dominance was rivalled toward the later part of the decade. Disco appealed to a more diverse group of people and punk seemed to take over the rebellious role that hard rock once held. Early punk bands like the Ramones explicitly rebelled against the drum solos and extended guitar solos that characterised stadium rock, with almost all of their songs clocking in under three minutes with no guitar solos. However, new rock acts continued to emerge and record sales remained high into the 1980s. 1977 saw the début and rise to stardom of Foreigner, who went on to release several platinum albums through to the mid-1980s. Midwestern groups like Kansas, REO Speedwagon and Styx helped further cement heavy rock in the Midwest as a form of stadium rock. In 1978, Van Halen emerged from the Los Angeles music scene with a sound based around the skills of lead guitarist Eddie Van Halen. He popularised a guitar-playing technique of two-handed hammer-ons and pull-offs called tapping, showcased on the song "Eruption" from the album Van Halen, which was highly influential in re-establishing hard rock as a popular genre after the punk and disco explosion, while also redefining and elevating the role of electric guitar. In the 1970s and 80s, several European bands, including the German Michael Schenker Group, the Swedish band Europe, and Dutch bands Golden Earring, Vandenberg and Vengeance experienced success in Europe and internationally.
Glam metal era (1980s)
The opening years of the 1980s saw a number of changes in personnel and direction of established hard rock acts, including the deaths of Bon Scott, the lead singer of AC/DC, and John Bonham, drummer with Led Zeppelin. Whereas Zeppelin broke up almost immediately afterwards, AC/DC pressed on, recording the album Back in Black (1980) with their new lead singer, Brian Johnson. It became the fifth-highest-selling album of all time in the US and the second-highest-selling album in the world. Black Sabbath had split with original singer Ozzy Osbourne in 1979 and replaced him with Ronnie James Dio, formerly of Rainbow, giving the band a new sound and a period of creativity and popularity beginning with Heaven and Hell (1980). Osbourne embarked on a solo career with Blizzard of Ozz (1980), featuring American guitarist Randy Rhoads. Some bands, such as Queen, moved away from their hard rock roots and more towards pop rock, while others, including Rush with Moving Pictures (1981), began to return to a hard rock sound. The creation of thrash metal, which mixed heavy metal with elements of hardcore punk from about 1982, particularly by Metallica, Anthrax, Megadeth and Slayer, helped to create extreme metal and further remove the style from hard rock, although a number of these bands or their members would continue to record some songs closer to a hard rock sound. Kiss moved away from their hard rock roots toward pop metal: firstly removing their makeup in 1983 for their Lick It Up album, and then adopting the visual and sound of glam metal for their 1984 release, Animalize, both of which marked a return to commercial success. Pat Benatar was one of the first women to achieve commercial success in hard rock, releasing four consecutive US Top Five albums between 1980 and 1983.
Often categorised with the new wave of British heavy metal, in 1981 Def Leppard released their second album High 'n' Dry, mixing glam-rock with heavy metal, and helping to define the sound of hard rock for the decade. The follow-up Pyromania (1983) was a big hit and the singles "Photograph", "Rock of Ages" and "Foolin'", helped by the emergence of MTV, were successful. It was widely emulated, particularly by the emerging Californian glam metal scene. This was followed by US acts like Mötley Crüe, with their albums Too Fast for Love (1981) and Shout at the Devil (1983) and, as the style grew, the arrival of bands such as Ratt, White Lion, Twisted Sister and Quiet Riot. Quiet Riot's album Metal Health (1983) was the first glam metal album, and arguably the first heavy metal album of any kind, to reach number one in the Billboard music charts and helped open the doors for mainstream success by subsequent bands.
Established bands made something of a comeback in the mid-1980s. After an 8-year separation, Deep Purple returned with the classic Machine Head line-up to produce Perfect Strangers (1984) which was a platinum-seller in the US and reached the top ten in nine other countries. After somewhat slower sales of its fourth album, Fair Warning, Van Halen rebounded with Diver Down in 1982, then reached their commercial pinnacle with 1984. Heart, after floundering during the first half of the decade, made a comeback with their eponymous ninth studio album which contained four hit singles. The new medium of video channels was used with considerable success by bands formed in previous decades. Among the first were ZZ Top, who mixed hard-edged blues rock with new wave music to produce a series of highly successful singles, beginning with "Gimme All Your Lovin'" (1983), which helped their albums Eliminator (1983) and Afterburner (1985) achieve diamond and multi-platinum status respectively. Others found renewed success in the singles charts with power ballads, including REO Speedwagon with "Keep on Loving You" (1980) and "Can't Fight This Feeling" (1984), Journey with "Don't Stop Believin'" (1981) and "Open Arms" (1982), Foreigner's "Waiting for a Girl Like You" (1981) and "I Want to Know What Love Is" (1984), Scorpions' "Still Loving You" (1984), Heart's "What About Love" (1985) and Boston's "Amanda" (1986).
Bon Jovi's third album, Slippery When Wet (1986), mixed hard rock with a pop sensitivity selling 12 million copies in the US while becoming the first hard rock album to spawn three hit singles. The album has been credited with widening the audiences for the genre, particularly by appealing to women as well as the traditional male dominated audience, and opening the door to MTV and commercial success for other bands at the end of the decade. The anthemic The Final Countdown (1986) by Swedish group Europe was an international hit. This era also saw more glam-infused American hard rock bands come to the forefront, with both Poison and Cinderella releasing their multi-platinum début albums in 1986. Van Halen released 5150 (1986), their first album with Sammy Hagar on lead vocals, which sold over 6 million copies. By the second half of the decade, hard rock had become the most reliable form of commercial popular music in the United States.
Established acts benefited from the new commercial climate, with Whitesnake's self-titled album (1987) selling over 17 million copies, outperforming anything in Coverdale's or Deep Purple's catalogue before or since. It featured the rock anthem "Here I Go Again '87" as one of 4 UK top 20 singles. The follow-up Slip of the Tongue (1989) went platinum, but according to critics Steve Erlwine and Greg Prato, "it was a considerable disappointment after the across-the-board success of Whitesnake". Aerosmith's comeback album Permanent Vacation (1987) would begin a decade long revival of their popularity. Crazy Nights (1987) by Kiss was the band's biggest hit album since 1979 and the highest of their career in the UK. Mötley Crüe with Girls, Girls, Girls (1987) continued their commercial success and Def Leppard with Hysteria (1987) hit their commercial peak, the latter producing six hit singles (a record for a hard rock act). Guns N' Roses released the best-selling début of all time, Appetite for Destruction (1987). With a "grittier" and "rawer" sound than most glam metal, it produced three hits, including "Sweet Child O' Mine". Some of the glam rock bands that formed in the mid-1980s, such as White Lion and Cinderella experienced their biggest success during this period with their respective albums Pride (1987) and Long Cold Winter (1988) both going multi-platinum and launching a series of hit singles. In the last years of the decade, the most notable successes were New Jersey (1988) by Bon Jovi, OU812 (1988) by Van Halen, Open Up and Say... Ahh! (1988) by Poison, Pump (1989) by Aerosmith, and Mötley Crüe's most commercially successful album Dr. Feelgood (1989). New Jersey spawned five hit singles. In 1988 from 25 June to 5 November, the number one spot on the Billboard 200 album chart was held by a hard rock album for 18 out of 20 consecutive weeks; the albums were OU812, Hysteria, Appetite for Destruction, and New Jersey. A final wave of glam rock bands arrived in the late 1980s, and experienced success with multi-platinum albums and hit singles from 1989 until the early 1990s, among them Extreme, Warrant Slaughter and FireHouse. Skid Row also released their eponymous début (1989), but they were to be one of the last major bands that emerged in the glam rock era.
Grunge and Britpop (1990s)
Hard rock entered the 1990s as one of the dominant forms of commercial music. The multi-platinum releases of AC/DC's The Razors Edge (1990), Guns N' Roses' Use Your Illusion I and Use Your Illusion II (both in 1991), Ozzy Osbourne's No More Tears (1991), and Van Halen's For Unlawful Carnal Knowledge (1991) showcased this popularity. Additionally, the Black Crowes released their debut album, Shake Your Money Maker (1990), which contained a bluesy classic rock sound and sold five million copies. In 1992, Def Leppard followed up 1987's Hysteria with Adrenalize, which went multi-platinum, spawned four Top 40 singles and held the number one spot on the US album chart for five weeks.
While these few hard rock bands managed to maintain success and popularity in the early part of the decade, alternative forms of hard rock achieved mainstream success in the form of grunge in the US and Britpop in the UK. This was particularly evident after the success of Nirvana's Nevermind (1991), which combined elements of hardcore punk and heavy metal into a "dirty" sound that made use of heavy guitar distortion, fuzz and feedback, along with darker lyrical themes than their "hair band" predecessors. Although most grunge bands had a sound that sharply contrasted mainstream hard rock, several, including Pearl Jam, Alice in Chains, Mother Love Bone and Soundgarden, were more strongly influenced by 1970s and 1980s rock and metal, while Stone Temple Pilots managed to turn alternative rock into a form of stadium rock. However, all grunge bands shunned the macho, anthemic and fashion-focused aesthetics particularly associated with glam metal. In the UK, Oasis were unusual among the Britpop bands of the mid-1990s in incorporating a hard rock sound. Welsh band Manic Street Preachers emerged in 1991 with a sound Stephen Thomas Erlewine proclaimed to be "crunching hard-rock". By 1996, the band enjoyed remarkable vogue throughout much of the world, but were commercially unsuccessful in the U.S.
In the new commercial climate glam metal bands like Europe, Ratt, White Lion and Cinderella broke up, Whitesnake went on hiatus in 1991, and while many of these bands would re-unite again in the late 1990s or early 2000s, they never reached the commercial success they saw in the 1980s or early 1990s. Other bands such as Mötley Crüe and Poison saw personnel changes which impacted those bands' commercial viability during the decade. In 1995 Van Halen released Balance, a multi-platinum seller that would be the band's last with Sammy Hagar on vocals. In 1996 David Lee Roth returned briefly and his replacement, former Extreme singer Gary Cherone, was fired soon after the release of the commercially unsuccessful 1998 album Van Halen III and Van Halen would not tour or record again until 2004. Guns N' Roses' original lineup was whittled away throughout the decade. Drummer Steven Adler was fired in 1990, guitarist Izzy Stradlin left in late 1991 after recording Use Your Illusion I and II with the band. Tensions between the other band members and lead singer Axl Rose continued after the release of the 1993 covers album The Spaghetti Incident? Guitarist Slash left in 1996, followed by bassist Duff McKagan in 1997. Axl Rose, the only original member, worked with a constantly changing lineup in recording an album that would take over fifteen years to complete. Slash and McKagan eventually rejoined the band in 2016 and went on the Not in this Lifetime... Tour with them.
Some established acts continued to enjoy commercial success, such as Aerosmith, with their number one multi-platinum albums: Get a Grip (1993), which produced four hit singles and became the band's best-selling album worldwide (going on to sell over 10 million copies), and Nine Lives (1997). In 1998, Aerosmith released the hit "I Don't Want to Miss a Thing". AC/DC produced the double platinum Ballbreaker (1995). Bon Jovi appealed to their hard rock audience with songs such as "Keep the Faith" (1992), but also achieved success in adult contemporary radio, with the hit ballads "Bed of Roses" (1993) and "Always" (1994). Bon Jovi's 1995 album These Days was a bigger hit in Europe than it was in the United States, spawning four hit singles in the UK. Metallica's Load (1996) and ReLoad (1997) each sold in excess of 4 million copies in the US and saw the band develop a more melodic and blues rock sound. As the initial impetus of grunge bands faltered in the middle years of the decade, post-grunge bands emerged. They emulated the attitudes and music of grunge, particularly thick, distorted guitars, but with a more radio-friendly commercially oriented sound that drew more directly on traditional hard rock. Among the most successful acts were the Foo Fighters, Candlebox, Live, Collective Soul, Australia's Silverchair and England's Bush, who all cemented post-grunge as one of the most commercially viable subgenres by the late 1990s. Similarly, some post-Britpop bands that followed in the wake of Oasis, including Feeder and Stereophonics, adopted a hard rock or "pop-metal" sound.
Survivals and revivals (2000s)
A few hard rock bands from the 1970s and 1980s managed to sustain highly successful recording careers. Bon Jovi were still able to achieve a commercial hit with "It's My Life" from their double platinum-certified album Crush (2000). and AC/DC released the platinum-certified Stiff Upper Lip (2000) Aerosmith released a platinum album, Just Push Play (2001), which saw the band foray further into pop with the hit "Jaded", and a blues cover album, Honkin' on Bobo. Heart achieved their first hit album since the early 90s with Red Velvet Car in 2010, becoming the first female-led hard rock band to earn Top 10 albums spanning five decades. There were reunions and subsequent tours from Van Halen (with Hagar in 2004 and then Roth in 2007), the Who (delayed in 2002 by the death of bassist John Entwistle until 2006) and Black Sabbath (with Osbourne 1997–2006 and Dio 2006–2010) and even a one-off performance by Led Zeppelin (2007), renewing the interest in previous eras. Additionally, hard rock supergroups, such as Audioslave (with former members of Rage Against the Machine and Soundgarden) and Velvet Revolver (with former members of Guns N' Roses, punk band Wasted Youth and Stone Temple Pilots singer Scott Weiland), emerged and experienced some success. However, these bands were short-lived, ending in 2007 and 2008, respectively. The long-awaited Guns N' Roses album Chinese Democracy was finally released in 2008, but only went platinum and failed to come close to the success of the band's late 1980s and early 1990s material. More successfully, AC/DC released the double platinum-certified Black Ice (2008). Bon Jovi continued to enjoy success, branching into country music with "Who Says You Can't Go Home", and the rock/country album Lost Highway (2007). In 2009, Bon Jovi released The Circle, which marked a return to their hard rock sound.
The term "retro-metal" has been applied to such bands as Texas based the Sword, California's High on Fire, Sweden's Witchcraft and Australia's Wolfmother. Wolfmother's self-titled 2005 debut album combined elements of the sounds of Deep Purple and Led Zeppelin. Fellow Australians Airbourne's début album Runnin' Wild (2007) followed in the hard riffing tradition of AC/DC. England's the Darkness' Permission to Land (2003), described as an "eerily realistic simulation of '80s metal and '70s glam", went quintuple platinum in the UK. The follow-up, One Way Ticket to Hell... and Back (2005) was also a hit, but the band broke up in 2006, becoming active again in 2011. Los Angeles band Steel Panther managed to gain a following by sending up 80s glam metal. A more serious attempt to revive glam metal was made by bands of the sleaze metal movement in Sweden, including Vains of Jenna, Hardcore Superstar and Crashdïet.
Although Foo Fighters continued to be one of the most successful rock acts, with albums like In Your Honor (2005), many of the first wave of post-grunge bands began to fade in popularity. Acts like Creed, Staind, Puddle of Mudd and Nickelback took the genre into the 2000s with considerable commercial success, abandoning most of the angst and anger of the original movement for more conventional anthems, narratives and romantic songs. They were followed in this vein by new acts including Shinedown and Seether. Acts with more conventional hard rock sounds included Andrew W.K., Beautiful Creatures and Buckcherry, whose breakthrough album 15 (2006) went platinum and spawned the single "Sorry" (2007). These were joined by bands with hard rock leanings that emerged in the mid-2000s from the garage rock, Southern Rock, or post punk revival, including Black Rebel Motorcycle Club and Kings of Leon, and Queens of the Stone Age from the US, Three Days Grace from Canada, Jet from Australia and The Datsuns from New Zealand. In 2009 Them Crooked Vultures, a supergroup that brought together Foo Fighters' Dave Grohl, Queens of the Stone Age's Josh Homme and Led Zeppelin bass player John Paul Jones attracted attention as a live act and released a self-titled debut album that was a hit the US and UK.
See also
Female performers of hard rock music
List of hard rock musicians (A–M)
List of hard rock musicians (N–Z)
References
Further reading
Nicolas Bénard, La culture Hard Rock, Paris, Dilecta, 2008.
Nicolas Bénard, Métalorama, ethnologie d'une culture contemporaine, 1983–2010, Rosières-en-Haye, Camion Blanc, 2011.
Fast, Susan (2001). In the Houses of the Holy: Led Zeppelin and the Power of Rock Music. Oxford University Press.
Fast, Susan (2005). "Led Zeppelin and the Construction of Masculinity," in Music Cultures in the United States, ed. Ellen Koskoff. Routledge.
Guibert, Gérôme, and Fabien Hein (ed.) (2007), "Les Scènes Metal. Sciences sociales et pratiques culturelles radicales", Volume! La revue des musiques populaires, n°5-2, Bordeaux: Éditions Mélanie Seteun.
Kahn-Harris, Keith, Extreme Metal: Music and Culture on the Edge, Oxford: Berg, 2007,
Kahn-Harris, Keith and Fabien Hein (2007), "Metal studies: a bibliography", Volume! La revue des musiques populaires, n°5-2, Bordeaux: Éditions Mélanie Seteun. Downloadable here
Weinstein, Deena (1991). Heavy Metal: A Cultural Sociology. Lexington. . Revised edition: (2000). Heavy Metal: The Music and its Culture. Da Capo. .
External links
1960s in music
Rock music genres
|
4572520
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83%D0%BC%20%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE%20%D1%87%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%A1%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%85%20%281975%29
|
Референдум щодо членства Сполученого Королівства в Європейських Спільнотах (1975)
|
Референдум щодо членства Сполученого Королівства в Європейських Спільнотах (1975)
Референдум про членство Сполученого Королівства в Європейських співтовариствах, також відомий як референдум про Європейське співтовариство (спільний ринок), референдум про спільний ринок і референдум про членство в ЄЕС, відбувся 5 червня 1975 року у Сполученому Королівстві відповідно до положень Закону про референдум 1975 року. Щоб оцінити підтримку подальшого членства країни в Європейських Співтовариствах (ЄС) — часто відомих у той час як Європейське Співтовариство та Спільний Ринок — до якого вона увійшла два з половиною роки тому 1 січня 1973 року під керівництвом консерваторів уряд Едварда Гіта. У маніфесті Лейбористської партії на загальних виборах у жовтні 1974 року було обіцяно, що люди через урну вирішать, чи залишатися їм у ЄС.
Це був перший національний референдум, який коли-небудь проводився на території Сполученого Королівства, і залишатиметься єдиним загальнобританським референдумом аж до референдуму 2011 року щодо системи альтернативного голосування, який відбувся 36 років по тому. Це також був єдиний референдум щодо відносин Сполученого Королівства з Європою до референдуму 2016 року про продовження членства в ЄС, який розпочав процес виходу Сполученого Королівства з ЄС відповідно до статті 50 (Brexit).
Електорат висловив значну підтримку членству в ЄК: 67 % підтримали при явці в країні 64 %. У брошурі 1975 року прем'єр-міністр Гарольд Вільсон сказав:Я прошу вас використати свій голос. Бо тепер вирішуватиме ваш голос. Уряд прийме ваш вердикт.У памфлеті також говорилося:Тепер настав час для вас вирішити. Уряд прийме ваше рішення — як би воно не піде.Загальні вибори в лютому 1974 року привели до створення уряду лейбористської меншості, який потім отримав більшість на загальних виборах у жовтні 1974 року. У своєму лютневому маніфесті 1974 року лейбористи пообіцяли переглянути умови вступу Британії до ЄС, а потім провести консультації з громадськістю щодо того, чи повинна Британія залишатися в ЄС на нових умовах, якщо вони були прийнятні для уряду. Лейбористська партія історично побоювалася наслідків членства в ЄС, таких як велика різниця між високою ціною на продовольство в рамках Спільної сільськогосподарської політики та низькими цінами, поширеними на ринках Співдружності, а також втрата як економічного суверенітету, так і свободи уряди брали участь у соціалістичній промисловій політиці, а партійні лідери висловили свою думку, що консерватори домовилися про невигідні умови для Сполученого Королівства. Глави урядів ЄС погодилися на угоду в Дубліні 11 березня 1975 р.; Вілсон заявив:Я вважаю, що наші цілі щодо перегляду переговорів були значною мірою досягнуті, хоча й не повністю.Він сказав, що уряд рекомендуватиме проголосувати за продовження членства. 9 квітня Палата громад проголосувала 396 голосами проти 170 за те, щоб продовжити роботу в рамках Спільного ринку на нових умовах. Разом із цим уряд розробив проєкт закону про референдум, який буде подано в разі успішного перегляду.
Дебати та кампанія на референдумі були незвичайним часом у британській політиці та були третім національним голосуванням за сімнадцять місяців. Під час кампанії Кабінет міністрів праці був розколотий, і його члени проводили агітацію з обох сторін питання, що стало безпрецедентним порушенням колективної відповідальності Кабінету міністрів. Більшість голосів у Палаті громад під час підготовки до референдуму було проведено лише після підтримки опозиції, і уряд зазнав кількох поразок у технічних питаннях, таких як обробка та формат підрахунку голосів на референдумі.
Референдум справді тимчасово досяг амбіцій Гарольда Вілсона щодо об'єднання розділеної Лейбористської партії щодо європейського питання; однак через вісім років у маніфесті загальних виборів лейбористів 1983 року було обіцяно вихід із Співтовариств. Це також значно зміцнило позиції проринкових (пізніше проєвропейських) політиків у парламенті Сполученого Королівства протягом наступних тридцяти років, але це питання залишалося спірним, і в наступні десятиліття уряди Сполученого Королівства ще більше інтегрувалися в європейський проєкт. шляхом ратифікації наступних європейських договорів (зокрема, Маастрихтського та Лісабонського), але без прямої згоди британського народу, але вирішив відмовитися від прийняття євро після того, як фунт був змушений вийти зі свого попередника Європейського механізму обмінних курсів у 1992 році, що стало відомо як Чорна середа. Незважаючи на це, дедалі більш євроскептичні політики вважали, що принцип парламентського суверенітету розмивається, і закликали до другого референдуму щодо членства Сполученого Королівства в тому, що стало Європейським Союзом (ЄС), що зрештою призвело б до скасування результатів цього референдуму.
Передумови
Коли в 1952 році було створено Європейське об'єднання вугілля та сталі, Сполучене Королівство вирішило не ставати його членом. Сполучене Королівство все ще була відсутня, коли в 1957 році було підписано Римську угоду, яка створила Європейське економічне співтовариство («Спільний ринок»). Однак наприкінці 1950-х консервативний уряд Гарольда Макміллана різко змінив свою позицію і призначив Едварда Гіта подати заявку та очолити переговори про вступ Сполученого Королівства до спільного ринку. Прохання було подано на засіданні Європейських співтовариств (ЄС) у січні 1963 року, але президент Франції Шарль де Голль відхилив прохання Сполученого Королівства та наклав вето. Незважаючи на вето, Британія відновила переговори з країнами ЄС у 1967 році; а в квітні 1970 року, незадовго до кампанії загальних виборів 1970 року, Гіт, який на той час був лідером Консервативної партії, заявив, що подальша європейська інтеграція відбудеться лише за щирої згоди парламентів і народів нових членів країни.
Консервативний маніфест зобов'язань і переговори 1970 року
Під час загальних виборів 1970 року всі основні політичні партії взяли на себе зобов'язання або вступити до Європейського співтовариства, або вести переговори з ним. Консервативний маніфест щодо виборів з цього питання передбачав переговори про членство, але не будь-якою ціною.
Консерватори отримали загалом 330 місць (із загальної кількості 630) із 46,6 % національної частки голосів, отримавши 77 місць, що дало їм неочікувану загальну більшість у близько 30 місць. Едвард Гіт став прем'єр-міністром і особисто вів багато переговорів, які почалися після виборів; він подружився з новим президентом Франції Жоржем Помпіду, який спостерігав за зняттям вето і таким чином проклав шлях до членства Сполученого Королівства.
Переговори про приєднання до ЄС розпочалися 30 червня 1970 року (за збігом того самого дня, коли вперше виникла Спільна рибальська політика), а наступного року була опублікована біла книга уряду Сполученого Королівства під назвою «Сполучене Королівство та Європейські співтовариства» і Едвард Гіт закликали до парламентської пропозиції щодо білої книги. У етері для нації перед дебатами в парламенті він сказав:
Самі дебати відбулися між 21 і 28 жовтня 1971 року, коли Палата громад безпосередньо обговорювала, чи має Сполучене Королівство стати членом ЄС. Депутатам-консерваторам було надано право вільного голосування, депутатам-лейбористам дали батіг із трьома лініями, щоб проголосувати проти пропозиції, а депутатам-лібералам було примусово проголосувати за цю пропозицію. Прем'єр-міністр Едвард Гіт прокоментував у залі безпосередньо перед голосуванням:
Палата громад проголосувала 356—244 за цю пропозицію, значною більшістю із 112, а прем'єр-міністр відразу після цього прокоментував від імені палати:
Жодного референдуму не було проведено, коли Сполучене Королівство погодилося на договір про приєднання 22 січня 1972 року або коли законопроєкт про Європейські співтовариства пройшов через законодавчий процес, на тій підставі, що його проведення було б неконституційним; законопроєкт пройшов друге читання в палаті громад лише вісьмома голосами. Сполучене Королівство приєдналося до Європейських Співтовариств 1 січня 1973 року разом з Данією та Республікою Ірландія.
Протягом усього цього періоду Лейбористська партія розділилася як щодо суттєвого питання вступу до ЄС, так і щодо питання про те, чи має вступ ухвалюватися на референдумі. У 1971 році проринкові діячі, як-от Рой Дженкінс, заступник лідера Лейбористської партії, заявили, що лейбористський уряд погодився б на умови вступу, забезпечені консерваторами. Однак Національний виконавчий комітет і конференція лейбористської партії не схвалили умови. У квітні 1972 року Консервативний депутат Ніл Мартен, який виступав проти ЄС, вніс поправку до законопроєкту про Європейські співтовариства, яка передбачала проведення консультативного референдуму щодо вступу. Лейбористи раніше виступали проти референдуму, але тіньовий кабінет вирішив підтримати поправку Мартена. Дженкінс пішов у відставку з посади заступника лідера на знак протидії цьому рішенню, а багато депутатів від Лейбористської партії утрималися від голосування.
Зобов'язання трудового маніфесту 1974 року
На загальних виборах у Сполученому Королівстві в лютому 1974 року маніфест Лейбористської партії обіцяв переглянути умови членства Сполученого Королівства, після чого мав відбутися консультативний референдум щодо продовження членства на нових умовах, якщо вони будуть прийнятними.
Протягом одного місяця після вступу на посаду лейбористський уряд розпочав переговори, обіцяні в його лютневому маніфесті на підставі, викладеному в цьому маніфесті.
Це можна було б інтерпретувати як можливість проведення виборів у 1975 році.
Лейбористам вдалося виграти дуже невелику робочу більшість, і їм не потрібні були інші загальні вибори, і референдум був організований.
Законодавство
26 лютого 1975 року уряд підготував білу книгу щодо запропонованого референдуму: він рекомендував основне державне фінансування для сторін «так» і «ні», права голосу для членів збройних сил і членів палати лордів, і, нарешті, запропонований єдиний централізований підрахунок голосів для всієї країни. Ця біла книга була схвалена Палатою громад. Законопроєкт про референдум був поданий до Палати громад 26 березня; у другому читанні 10 квітня народні депутати проголосували 312 проти 248 «за». До ухвалення законопроєкту в Сполученому Королівстві не існувало жодної процедури чи законодавства для проведення такого плебісциту. Голосування, єдиний загальнонаціональний плебісцит, який проводився у Сполученому Королівстві протягом ХХ століття, мало конституційне значення. У минулому референдуми викликали широкий спротив на тій підставі, що вони порушували принцип парламентського суверенітету. Першим великим референдумом (тобто референдумом, що охоплює більше ніж одну територію місцевого самоврядування), який проводився в будь-якій частині Сполученого Королівства, був референдум про суверенітет у Північній Ірландії в 1973 році.
Спосіб підрахунку голосів викликав багато суперечок, коли законопроєкт проходив через парламент. Уряд вважав, що, враховуючи те, що опитування суттєво відрізнялося від загальних виборів, і що як національний референдум Сполучене Королівство є єдиним виборчим округом, має відбутися безпрецедентний єдиний національний підрахунок усіх голосів для всієї країни в Ерлс Корт у Лондоні протягом кількох днів, з одноразовим оголошенням остаточного результату Національним лічильником (пізніше в законодавстві титул було змінено на Chief Counting Officer). Ця пропозиція не отримала ширшої підтримки Лейбористської партії чи інших опозиційних партій; Ліберальна партія виступала за індивідуальні підрахунки голосів у кожному з парламентських округів і внесла відповідну поправку, але зазнала поразки 263 голосами проти 131 у Палаті громад. Однак інша поправка, внесена до Палати громад членом парламенту від Лейбористської партії Родеріком Макфаркуаром, мала на меті мати окремі підрахунки для кожного адміністративного регіону (районів окружних рад після 1974 року): це здобуло міжпартійну підтримку та було підтримано 272 проти 155 голосів.
Закон не вказує на національну більшість голосів «за» для схвалення умов; простої більшості в 50 % + 1 голос буде достатньо для перемоги в голосуванні. Він отримав королівський дозвіл 8 травня 1975 року, менше ніж за місяць до голосування.
Питання референдуму
Питання, яке буде поставлене перед британськими виборцями, як зазначено в Законі, було таке:
Дозволяється проста відповідь ТАК / НІ (позначається одним «X»).
Питання, яке було використано, було одним із варіантів у Білій книзі уряду від лютого 1975 року, хоча під час проходження парламентом законопроєкту про референдум уряд погодився додати слова «Спільний ринок» у дужках у кінці запитання.
Референдум відбувся за 25 років до прийняття лейбористським урядом Тоні Блера Закону про політичні партії, вибори та референдуми 2000 року, який запровадив у британське законодавство загальну процедуру проведення всіх майбутніх загальнобританських референдумів, а також створив Виборча комісія, орган, який контролював би такі голосування, а також перевіряв і досліджував запропоновані питання референдуму.
Агітація
Референдум був призначений у квітні 1975 року після офіційного завершення перегляду. Оскільки кабінет прем'єр-міністра Гарольда Вільсона був розділений на прихильників і противників Спільного ринку, і оскільки члени кожної сторони твердо дотримувалися своїх поглядів, він прийняв безпрецедентне рішення за межами коаліційного уряду призупинити дію конституційного з'їзду про колективну відповідальність кабінету. Членам кабінету буде дозволено публічно агітувати один проти одного. Загалом сім із двадцяти трьох членів кабінету виступили проти членства в ЄК. Рішення Вільсона полягало в тому, що міністри, які виступають у Палаті громад, повинні відображати урядову політику (тобто підтримку членства в ЄС), але їм буде дозволено вільно говорити в інших місцях, таким чином уникаючи масового звільнення міністрів кабінету. Незважаючи на це, один міністр, Ерік Хеффер, був змушений піти у відставку після того, як виступив проти членства ЄС у Палаті громад.
Кампанія «Так» (Британія в Європі)
Кампанію «Так» офіційно підтримали Вільсон і більшість членів його кабінету, включаючи осіб, які обіймають три інші великі державні посади: Деніса Гілі, міністра фінансів; Джеймс Каллаган, міністр закордонних справ; і Рой Дженкінс, міністр внутрішніх справ. Його також підтримала більшість Консервативної партії, включаючи її новообраного лідера Маргарет Тетчер — 249 із 275 членів партії в парламенті підтримали залишатися в ЄС шляхом вільного голосування у квітні 1975 року — Ліберальна партія Соціал-демократична та лейбористська партія, Альянсна партія Північної Ірландії та Авангардна юніоністська прогресивна партія.
Без кампанії (Кампанія з національного референдуму)
Впливовий консерватор Едвард дю Канн заявив, що «лейбористська партія безнадійно і безповоротно розколота і заплутана в цьому питанні». Кампанія «Ні» включала ліве крило Лейбористської партії, включаючи міністрів кабінету міністрів Майкла Фута, Тоні Бенна, Пітера Шора та Барбару Касл, яка під час кампанії промовила знамениту фразу:Вони заманили нас на ринок міражем ринкове диво.Деякі прихильники лейбористів «Ні», у тому числі Ерік Варлі та Дуглас Джей, були на правому крилі партії, але більшість були зліва. Кампанія «Ні» також включала велику кількість лейбористів на задній лаві; після розбіжності щодо Білої книги ЄС щодо перегляду, 148 депутатів від Лейбористської партії виступили проти заходу свого уряду, тоді як лише 138 підтримали його, а 32 утрималися.Багато консерваторів вважають, що Європейське Співтовариство не підходить Британії… Консервативна партія теж розділилася щодо цього.— додав дю Канн, голова комітету консерваторів 1922 року, хоча в 1975 році в парламентській консервативній партії було набагато менше євроскептиків, ніж під час пізніших дебатів про Європу, наприклад, приєднання до Маастрихтського договору. Більшість Ольстерської юніоністської партії були за «Ні» на референдумі, особливо колишній міністр-консерватор Енох Пауелл, який після Бенна був другим найвидатнішим антимаркетологом у кампанії. Інші партії, які підтримували кампанію «Ні», включали Демократичну юніоністську партію, Шотландську національну партію, Плейд Кімру та позапарламентські партії, включаючи Національний фронт і Комуністичну партію Сполученого Королівства.
Офіційні партійні позиції
Конференції Консервативної та Ліберальної партій послідовно підтримували членство в ЄС протягом кількох років до 1975 року. На конференції Лейбористської партії 26 квітня 1975 року члени Лейбористської партії відхилили продовження членства в ЄС майже з перевагою 2:1. Тоні Бенн сказав:У нас була конференція, і рішення чітке… Цілком зрозуміло, що Лейбористська партія повинна почати кампанію.Більшість керівництва Лейбористської партії була рішуче за продовження членства, і перевага голосів партії не була несподіванкою, оскільки лише 7 із 46 профспілок, присутніх на конференції, підтримали членство в ЄС. Перед конференцією партія вирішила, що якщо конференція проголосує з перевагою 2:1 або більше за певний варіант, вона підтримає цю позицію в кампанії на референдумі. Інакше «партійна машина» залишалася б нейтральною. Тому сама Лейбористська партія не проводила агітацію з жодної сторони.
Кампанія, фінансування та медійна підтримка
Конференції Консервативної та Ліберальної партій послідовно підтримували членство в ЄС протягом кількох років до 1975 року. На конференції Лейбористської партії 26 квітня 1975 року члени Лейбористської партії відхилили продовження членства в ЄС майже з перевагою 2:1. Тоні Бенн сказав:У нас була конференція, і рішення чітке… Цілком зрозуміло, що Лейбористська партія повинна почати кампанію.Більшість керівництва Лейбористської партії була рішуче за продовження членства, і перевага голосів партії не була несподіванкою, оскільки лише сім із сорока шести профспілок, присутніх на конференції, підтримали членство в ЄС. Перед конференцією партія вирішила, що якщо конференція проголосує з перевагою 2:1 або більше за певний варіант, вона підтримає цю позицію в кампанії на референдумі. Інакше «партійна машина» залишалася б нейтральною. Тому сама Лейбористська партія не проводила агітацію з жодної сторони.
Під час кампанії майже вся головна національна британська преса підтримала кампанію «Так». Ліва Morning Star була єдиною помітною національною щоденною газетою, яка підтримала кампанію «Ні». Телевізійні трансляції використовувалися в обох кампаніях, як партійні політичні трансляції під час загальних виборів. Вони транслювалися одночасно на всіх трьох ефірних каналах: BBC 1, BBC 2 та ITV. Вони зібрали до 20 мільйонів глядачів. Рекламні оголошення кампанії «Так» вважалися набагато ефективнішими, показуючи, як їхні спікери слухають і відповідають на проблеми людей, тоді як у трансляціях кампанії «Ні» спікери читають з автокю.
Кампанія «Так» отримала значно більше фінансування завдяки підтримці багатьох британських компаній і Конфедерації британської промисловості. За словами скарбника кампанії «Так» Алістера Макалпайна, «банки та великі промислові компанії вкладають дуже великі суми грошей». У той час бізнес був «переважно проєвропейським», і Гарольд Вілсон зустрівся з кількома видатними промисловцями, щоб отримати підтримку. Для проєвропейських налаштованих було звичним зібрання через партійну та ідеологічну лінію з бізнесменами. Джон Міллс, національний агент кампанії «Ні», згадував:Ми діяли на нитці порівняно з операцією Rolls Royce з іншого боку.Однак також було так, що багато груп громадянського суспільства підтримали кампанію «Так», включаючи Національну спілку фермерів і деякі профспілки.
Значна частина кампанії «Так» була зосереджена на авторитетах її опонентів. За словами Алістера Макалпайна,...суть нашої кампанії полягала в тому, щоб зобразити антимаркетологів як ненадійних людей — небезпечних людей, які зведуть вас хибним шляхом… Справа була не стільки в тому, що було розумно залишатися, скільки в тому, що будь-хто, хто запропонував нам вийти, був химерним або практично марксистським.Тоні Бенн сказав, використовуючи свою посаду державного секретаря промисловості як авторитет, сказав:
...в Британії було втрачено півмільйона робочих місць і величезне зростання цін на продукти харчування як прямий результат нашого вступу до спільного ринку.
Його заяви були висміяні кампанією «Так» і міністрами; «Дейлі Міррор» назвала Бенна «міністром страху», а інші газети були такими ж глузливими. Зрештою, кампанії «Ні» не вистачало популярної центристської фігури, яка б відіграла роль громадського лідера в їхній кампанії, яку Дженкінс і Вілсон виконали в кампанії «Так».
Підрахунок
Референдум проводився в усіх чотирьох установчих країнах Сполученого Королівства єдиною більшістю голосів у 68 районах підрахунку відповідно до положень Закону про референдум, для якого відповідали тодішні адміністративні округи Англії та Уельсу та новостворені на той час адміністративні регіони Шотландії з Північною Ірландією як єдиною територією підрахунку.
У наведеній нижче таблиці показано розбивку голосування на референдумі у Сполученому Королівстві.
Результати
Голосування на референдумі відбулося по всій Великій Британії у четвер, 5 червня, з 07:00 до 22:00 за європейським стандартним часом. Усі зони підрахунку розпочали свій підрахунок наступного дня, у п'ятницю, 6 червня, о 09:00 за київським часом, а остаточний результат оголосив незадовго до 23:00 за київським часом головний лічильник (CCO) сер Філіп Аллен у виставковому центрі Ерлс Корт у Лондоні, після того, як усі 68 дільниць підрахунку оголосили свої підсумки. З загальнонаціональною явкою в 64 % по всій території Сполученого Королівства мета забезпечити більшість для переможної сторони становила 12 951 598 голосів. Результатом стало вирішальне схвалення продовження членства в ЄС, яке перемогло величезною більшістю в 8 908 508 голосів (34,5 %) над тими, хто проголосував за відмову від продовження членства.
Загалом більше двох третин виборців підтримали збереження членства в ЄК. 67,2 % проголосували «за», 32,8 % — «проти». На рівні ради підтримка членства в ЄС позитивно корелювала з підтримкою Консервативної партії та середнім доходом. Навпаки, бідніші регіони, які підтримували лейбористів, менш підтримували це питання. Схвалення було значно вище 60 % майже в усіх районах ради в Англії, а також в Уельсі, за винятком Мід Гламоргана, який сильно підтримує лейбористів. Шотландія та Північна Ірландія підтримали це питання менше, ніж у середньому в Британії. Після оголошення дільниць для голосування їхні результати передавали серу Філіпу Аллену, головному лічильнику, який пізніше оголосив остаточний результат.
Усі райони підрахунку в межах Сполученого Королівства дали велику більшість голосів «за», за винятком двох шотландських регіонів, Шетландських островів і Західних островів, які повернули більшість голосів на користь «ні».
Результати за установчими країнами, що входять до складу Сполученого Королівства
Реакції на результат
У наведеній нижче таблиці показано розбивку районів голосування на референдумі у Сполученому Королівстві.Вердикт було винесено шляхом голосування більшістю, ніж було отримано будь-яким урядом на будь-яких загальних виборах. Ніхто в Британії чи в усьому світі не повинен сумніватися щодо його значення. Це було вільне голосування, без обмежень, після вільної демократичної кампанії, проведеної конструктивно та без образи. Це означає, що чотирнадцять років національної суперечки закінчилися. Це означає, що всі ті, хто сумнівався щодо зобов’язань Великобританії, тепер мають щиро об’єднатися з нашими партнерами в Європі та нашими друзями в усьому світі, щоб зустріти виклик, який стоїть перед цілою нацією
Енох Пауелл так відреагував на результати в газеті через кілька днів після референдуму:Згідно з необхідністю аксіоми, англієць більше ніколи не буде жити за свою країну або помре за свою країну: країна, заради якої люди живуть і вмирають, застаріла, і ми її скасували». Або ще не зовсім. Ні, ще ні. Референдум – це не «вирок», після якого в’язня відразу вішають. Це не більше ніж тимчасово... Так буде доти, доки парламент зможе змінити або скасувати все, що зробив той чи будь-який інший парламент. Звідси ті золоті слова в брошурі урядового референдуму: «Наше подальше членство залежатиме від постійної згоди парламенту.Рой Дженкінс сказав:Це залишає невизначеність позаду. Це прив'язує Сполучене Королівство до Європи; це зобов'язує нас грати в цьому активну, конструктивну та повну ентузіазму роль.Тоні Бенн сказав:Коли британський народ говорить, усі, включаючи членів парламенту, повинні тремтіти перед своїм рішенням, і це, безумовно, дух, з яким я приймаю результати референдуму.Дженкінс був нагороджений за успішне керівництво кампанією за те, щоб Сполучене Королівство залишиллся членом Європейських співтовариств, коли через два роки він став першим і єдиним британським політиком за період членства Сполученогоз 1973 по 2020 рік, який обіймав пост президента Європейської комісії., яку він обіймав протягом чотирьох років з 1977 по 1981 рік.
Результат зміцнив тактичну позицію Гарольда Вілсона, забезпечивши подальше публічне вираження підтримки його політики після виборів. За словами Кука та Френсіса (1979),...ліві його партії були задоволені проведенням референдуму, праві — його результатами.Після цього Лейбористська партія та британські профспілки самі приєдналися до європейських інституцій, таких як Соціалістична група в Європейському парламенті, до якої вони неохоче брали участь до публічного схвалення членства в ЄС.
У Палаті громад результати референдуму вирішували питання Європи на два роки, поки в 1977 році не почалися дебати про прямі вибори до Європейського парламенту.
Протягом наступних сорока одного року результат забезпечував значний проєвропейський мандат політикам, зокрема в парламенті Сполученого Королівства, а потім і в нещодавно переданих установах у Північній Ірландії, Шотландії та Уельсі, аж до референдуму про членство в ЄС у 2016 році, який відбувся у четвер. 23 червня 2016 року Сполучене Королівство проголосувало 51,9 % за вихід з Європейського Союзу, а 48,1 % проти. Тоді відносна різниця в ентузіазмі щодо членства була змінена: Англія та Уельс проголосували за вихід, тоді як Шотландія, Лондон та Північна Ірландія проголосували за те, щоб залишитися. О 23:00 за Гринвічем 31 січня 2020 року, після 47 років членства, Сполучене Королівство залишило Європейський Союз.
Питання суверенітету
Питання суверенітету обговорювалося у внутрішньому документі Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності (FCO 30/1048) до Акту про Європейські Співтовариства 1972 року, який не був доступним для громадськості до січня 2002 року згідно з правилом тридцяти років. Серед перелічених сфер політики, «в яких парламентська свобода законодавчої діяльності постраждає від вступу до Європейських Співтовариств», були мита; сільське господарство; вільний рух робочої сили, послуг і капіталу; транспорт; і соціальне забезпечення для трудових мігрантів. У документі було зроблено висновок про те, що доцільно поставити міркування впливу та влади вище формального суверенітету.
ТБ
І BBC, і ITV висвітлювали події протягом наступного дня, а програму BBC вели Девід Дімблбі та Девід Батлер. Протягом дня було кілька програм. У той час як висвітлення ITV було змішано з прямим висвітленням перегонів з Epsom of Epsom Oaks day card і було представлено Робертом Кі та Пітером Джеєм. Це було єдине велике опитування у Сполученому Королівстві, в якому Аластер Бернет не брав участі в телевізійному висвітленні як ведучий, оскільки він редагував Daily Express під час референдуму.
BBC зберегла лише дві години репортажів — між 14:00 і 16:00 — і це висвітлення було повторено на BBC Parliament до 30-ї річниці референдуму в червні 2005 року. Він також був повторно показаний до 40-ї річниці в червні 2015 року на каналі BBC Parliament і мав бути показаний знову до 41-ї річниці перед референдумом 2016 року в ЄС. Через 41 рік після референдуму 1975 року Девід Дімблбі також вів репортаж BBC про те, як Сполучене Королівство проголосувало за вихід з ЄС.
Див. також
Вступ Сполученого Королівства до Європейських Співтовариств
Договір про приєднання (1972)
Акт про Європейські співтовариства 1972 року
Вихід Сполученого Королівства з ЄС
Вихід із Європейського Союзу
Референдум щодо членства Сполученого Королівства в ЄС
Примітки
Подальше читання
Батлер, Д. і Кіцінгер, У. Референдум 1975 року. Лондон і Нью-Йорк: Palgrave Macmillan UK, 1996.
Мілворд, А. Зліт і падіння національної стратегії: Сполучене Королівство та Європейське співтовариство: том 1. — Лондон і Нью-Йорк: Routledge, 2002; перевидано 2012.
Сондерс, Роберт, так Європі! Референдум 1975 року та Британія сімдесятих років. (Видавництво Кембриджського університету, 2018).
Уолл, С. Офіційна історія Британії та Європейського співтовариства. Том II: Від відмови до референдуму, 1963—1975. — Лондон і Нью-Йорк: Routledge, 2013.
Посилання
Приклади агітаційних листівок, які використовувалися під час кампанії референдуму 1975 року
Повний текст акта приєднання
Палата лордів і референдум 1975 року — жива спадщина парламенту Сполученого Королівства
Стенограма урядової брошури, яка закликає голосувати за те, щоб залишитися в ЄЕС
Стаття «Ян-Генрік Мейєр, Референдум 1975 року щодо подальшого членства Британії в ЄЕС» на веб-сайті CVCE
Едріан Вільямсон, "Доводи до Brexit: уроки 1960-х і 1970-х років ", «Історія та політика» (2015).
Стаття «Ендрю Ґленкросс (2015), Озираючись назад і дивлячись вперед: 40 років дебатів щодо референдуму у Британії»
Сполучене Королівство та Європейський Союз
С
Сторінки з неперевіреними перекладами
Червень 1975
|
15887682
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Horville-en-Ornois
|
Horville-en-Ornois
|
Horville-en-Ornois is a commune in the Meuse department in Grand Est in north-eastern France.
See also
Communes of the Meuse department
References
Horvilleenornois
|
327940
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Paleoethnobotany
|
Paleoethnobotany
|
Paleoethnobotany (also spelled palaeoethnobotany), or archaeobotany, is the study of past human-plant interactions through the recovery and analysis of ancient plant remains. Both terms are synonymous, though paleoethnobotany (from the Greek words palaios [παλαιός] meaning ancient, ethnos [έθνος] meaning race or ethnicity, and votano [βότανο] meaning plants) is generally used in North America and acknowledges the contribution that ethnographic studies have made towards our current understanding of ancient plant exploitation practices, while the term archaeobotany (from the Greek words archaios [αρχαίος] meaning ancient and votano) is preferred in Europe and emphasizes the discipline's role within archaeology.
As a field of study, paleoethnobotany is a subfield of environmental archaeology. It involves the investigation of both ancient environments and human activities related to those environments, as well as an understanding of how the two co-evolved. Plant remains recovered from ancient sediments within the landscape or at archaeological sites serve as the primary evidence for various research avenues within paleoethnobotany, such as the origins of plant domestication, the development of agriculture, paleoenvironmental reconstructions, subsistence strategies, paleodiets, economic structures, and more.
Paleoethnobotanical studies are divided into two categories: those concerning the Old World (Eurasia and Africa) and those that pertain to the New World (the Americas). While this division has an inherent geographical distinction to it, it also reflects the differences in the flora of the two separate areas. For example, maize only occurs in the New World, while olives only occur in the Old World. Within this broad division, paleoethnobotanists tend to further focus their studies on specific regions, such as the Near East or the Mediterranean, since regional differences in the types of recovered plant remains also exist.
Macrobotanical vs. microbotanical remains
Plant remains recovered from ancient sediments or archaeological sites are generally referred to as either ‘macrobotanicals’ or ‘microbotanicals.’
Macrobotanical remains are vegetative parts of plants, such as seeds, leaves, stems and chaff, as well as wood and charcoal that can either be observed with the naked eye or the with the use of a low-powered microscope.
Microbotanical remains consist of microscopic parts or components of plants, such as pollen grains, phytoliths and starch granules, that require the use of a high-powered microscope in order to see them.
The study of seeds, wood/charcoal, pollen, phytoliths and starches all require separate training, as slightly different techniques are employed for their processing and analysis. Paleoethnobotanists generally specialize in the study of a single type of macrobotanical or microbotanical remain, though they are familiar with the study of other types and can sometimes even specialize in more than one.
History
The state of Paleoethnobotany as a discipline today stems from a long history of development that spans more than two hundred years. Its current form is the product of steady progression by all aspects of the field, including methodology, analysis and research.
Initial work
The study of ancient plant remains began in the 19th century as a result of chance encounters with desiccated and waterlogged material at archaeological sites. In Europe, the first analyses of plant macrofossils were conducted by the botanist C. Kunth (1826) on desiccated remains from Egyptian tombs and O. Heer (1866) on waterlogged specimens from lakeside villages in Switzerland, after which point archaeological plant remains became of interest and continued to be periodically studied from different European countries until the mid-20th century. In North America, the first analysis of plant remains occurred slightly later and did not generate the same interest in this type of archaeological evidence until the 1930s when Gilmore (1931) and Jones (1936) analysed desiccated material from rock shelters in the American Southwest. All these early studies, in both Europe and North America, largely focused on the simple identification of the plant remains in order to produce a list of the recovered taxa.
Establishment of the field
During the 1950s and 1960s, Paleoethnobotany gained significant recognition as a field of archaeological research with two significant events: the publication of the Star Carr excavations in the UK and the recovery of plant material from archaeological sites in the Near East. Both convinced the archaeological community of the importance of studying plant remains by demonstrating their potential contribution to the discipline; the former produced a detailed paleoenvironmental reconstruction that was integral to the archaeological interpretation of the site and the latter yielded the first evidence for plant domestication, which allowed for a fuller understanding of the archaeological record. Thereafter, the recovery and analysis of plant remains received greater attention as a part of archaeological investigations. In 1968, the International Work Group for Palaeoethnobotany (IWGP) was founded.
Expansion and growth
With the rise of Processual archaeology, the field of Paleoethnobotany began to grow significantly. The implementation in the 1970s of a new recovery method, called flotation, allowed archaeologists to begin systematically searching for plant macrofossils at every type of archaeological site. As a result, there was a sudden influx of material for archaeobotanical study, as carbonized and mineralized plant remains were becoming readily recovered from archaeological contexts. Increased emphasis on scientific analyses also renewed interest in the study of plant microbotanicals, such as phytoliths (1970s) and starches (1980s), while later advances in computational technology during the 1990s facilitated the application of software programs as tools for quantitative analysis. The 1980s and 1990s also saw the publication of several seminal volumes about Paleoethnobotany that demonstrated the sound theoretical framework in which the discipline operates. And finally, the popularization of Post-Processual archaeology in the 1990s, helped broaden the range of research topics addressed by paleoethnobotanists, for example 'food-related gender roles'.
Current state of the field
Paleoethnobotany is a discipline that is ever evolving, even up to the present day. Since the 1990s, the field has continued to gain a better understanding of the processes responsible for creating plant assemblages in the archaeological record and to refine its analytical and methodological approaches accordingly. For example, current studies have become much more interdisciplinary, utilizing various lines of investigation in order to gain a fuller picture of the past plant economies. Research avenues also continue to explore new topics pertaining to ancient human-plant interactions, such as the potential use of plant remains in relation to their mnemonic or sensory properties. Interest in plant remains surged in the 2000s alongside the improvement of stable isotope analysis and its application to archaeology, including the potential to illuminate the intensity of agricultural labour, resilience, and long-term social and economic changes.
Archaeobotany had not been used extensively in Australia until recently. In 2018 a study of the Karnatukul site in the Little Sandy Desert of Western Australia showed evidence of continuous human habitation for around 50,000 years, by analysing wattle and other plant items.
Modes of preservation
As organic matter, plant remains generally decay over time due to microbial activity. In order to be recovered in the archaeological record, therefore, plant material must be subject to specific environmental conditions or cultural contexts that prevent their natural degradation. Plant macrofossils recovered as paleoenvironmental, or archaeological specimens result from four main modes of preservation:
Carbonized (Charred): Plant remains can survive in the archaeological record when they have been converted into charcoal through exposure to fire under low-oxygen conditions. Charred organic material is more resistant to deterioration, since it is only susceptible to chemical breakdown, which takes a long time (Weiner 2010). Due to the essential use of fire for many anthropogenic activities, carbonized remains constitute the most common type of plant macrofossil recovered from archaeological sites. This mode of preservation, however, tends to be biased towards plant remains that come into direct contact with fire for cooking or fuel purposes, as well as those that are more robust, such as cereal grains and nut shells.
Waterlogged: Preservation of plant material can also occur when it is deposited in permanently wet, anoxic conditions, because the absence of oxygen prohibits microbial activity. This mode of preservation can occur in deep archaeological features, such as wells, and in lakebed or riverbed sediments adjacent to settlements. A wide range of plant remains are usually preserved as waterlogged material, including seeds, fruit stones, nutshells, leaves, straw and other vegetative matter.
Desiccated: Another mode by which plant material can be preserved is desiccation, which only occurs in very arid environments, such as deserts, where the absence of water limits decomposition of organic matter. Desiccated plant remains are a rarer recovery, but an incredibly important source of archaeological information, since all types of plant remains can survive, even very delicate vegetative attributes, such as onion skins and crocus stigmas (saffron), as well as woven textiles, bunches of flowers and entire fruits.
Mineralized: Plant material can also preserve in the archaeological record when its soft organic tissues are completely replaced by inorganic minerals. There are two types of mineralization processes. The first, 'biomineralization,' occurs when certain plant remains, such as the fruits of Celtis sp. (hackberry) or nutlets of the Boraginaceae family, naturally produce increased amounts of calcium carbonate or silica throughout their growth, resulting in calcified or silicified specimens. The second, 'replacement mineralization,' occurs when plant remains absorb precipitating minerals present in the sediment or organic matter in which they are buried. This mode of preservation by mineralization only occurs under specific depositional conditions, usually involving a high presence of phosphate. Mineralized plant remains, therefore, are most commonly recovered from middens and latrine pits – contexts which often yield plant remains that have passed through the digestive track, such as spices, grape pips and fig seeds. The mineralization of plant material can also occur when remains are deposited alongside metal artefacts, especially those made of bronze or iron. In this circumstance, the soft organic tissues are replaced by the leaching of corrosion products that form over time on the metal objects.
In addition to the above-mentioned modes of preservation, plant remains can also be occasionally preserved in a frozen state or as impressions. The former occurs quite rarely, but a famous example comes from Ötzi, the 5,500 year old mummy found frozen in the French Alps, whose stomach contents revealed the plant and meat components of his last meal. The latter occurs more regularly, though plant impressions do not actually preserve the macrobotanical remains themselves, but rather their negative imprints in pliable materials like clay, mudbrick or plaster. Impressions often result from the deliberate employment of plant material for decorative or technological purposes (such as the use of leaves to create patterning on ceramics or the use of chaff as temper in the construction of mudbricks), however, they can also derive from accidental inclusions. Identification of plant impressions is achieved by creating a silicone cast of the imprints and studying them under the microscope.
Recovery methods
In order to study ancient plant macrobotanical material, Paleoethnobotanists employ a variety of recovery strategies that involve different sampling and processing techniques depending on the kind of research questions they are addressing, the type of plant macrofossils they are expecting to recover and the location from which they are taking samples.
Sampling
In general, there are four different types of sampling methods that can be used for the recovery of plant macrofossils from an archaeological site:
Full Coverage sampling: involves taking at least one sample from all contexts and features
Judgement sampling: entails the sampling of only areas and features most likely to yield ancient plant remains, such as a hearth
Random sampling: consists of taking random samples either arbitrarily or via a grid system
Systematic sampling: involves taking samples at set intervals during excavation
Each sampling method has its own pros and cons and for this reason, paleoethnobotanists sometimes implement more than one sampling method at a single site. In general, Systematic or Full Coverage sampling is always recommended whenever possible. The practicalities of excavation, however, and/or the type of archaeological site under investigation sometimes limit their use and Judgment sampling tends to occur more often than not.
Aside from sampling methods, there are also different types of samples that can be collected, for which the standard, recommended sample size is ~20L for dry sites and 1-5L for waterlogged sites.
Point/Spot samples: consist of sediment collected only from a particular location
Pinch samples: consist of small amounts of sediment that are collected from across the whole context and combined in one bag
Column samples: consist of sediment collected from the different stratigraphic layers of a column of sediment that was deliberately left unexcavated
These different types of samples again serve different research aims. For example, Point/Spot samples can reveal the spatial differentiation of food-related activities, Pinch samples are representative of all activities associated with a specific context, and Column samples can show change or variation or time.
The sampling methods and types of samples used for the recovery of microbotanical remains (namely, pollen, phytoliths, and starches) follows virtually the same practices as outline above, with only some minor differences. First, the required sample size is much smaller: ~50g (a couple of tablespoons) of sediment for each type of microfossil analysis. Secondly, artefacts, such as stone tools and ceramics, can also be sampled for microbotanicals. And third, control samples from unexcavated areas in and around the site should always be collected for analytical purposes.
Processing
There are several different techniques for the processing of sediment samples. The technique a paleoethnobotanist chooses depends entirely upon the type of plant macrobotanical remains they expect to recover.
Dry Screening involves pouring sediment samples through a nest of sieves, usually ranging from 5–0.5 mm. This processing technique is often employed as a means of recovering desiccated plant remains, since the use of water can weaken or damage this type of macrofossil and even accelerate its decomposition.
Wet Screening is most often used for waterlogged contexts. It follows the same basic principle as dry screening, expect water is gently sprayed onto the sediment once it has been pour into the nest of sieves in order to help it break up and pass down through the various mesh sizes.
The Wash-Over technique was developed in the UK as an effective way of processing waterlogged samples. The sediment is poured into a bucket with water and gently agitated by hand. When the sediment has effectively broken up and the organic matter is suspended, all the contents from the bucket, expect for the heavy inorganic matter at the bottom, is carefully poured out onto a 300μ mesh. The bucket is then emptied and the organic matter carefully rinsed from the mesh back into the bucket. More water is added before the contents are again poured out through a nest of sieves.
Flotation is the most common processing technique employed for the recovery of carbonized plant remains. It uses water as a mechanism for separating charred and organic material from the sediment matrix, by capitalizing on their buoyancy properties. When a sediment sample is slowly added to agitated water, the stones, sand, shells and other heavy material within the sediment sink to the bottom (heavy fraction or heavy residue), while the charred and organic material, which is less dense, float to the surface (light fraction or flot). This floating material can either be scooped off or spilled over into a fine-mesh sieve (usually ~300 μm). Both the heavy and light fractions are then left to dry before being examined for archaeological remains. Plant macrofossils are mostly contained within the light fraction, though some denser specimens, such as pulses or mineralized grape endosperms, are also sometimes found in the heavy fraction. Thus, each fraction must be sorted to extract all plant material. A microscope is used in order to aid the sorting of the light fractions, while heavy fractions are sorted with the naked eye. Flotation can be undertaken manually with buckets or by machine-assistance, which circulates the water through a series of tanks by means of a pump. Small-scale, manual flotation can also be used in the laboratory on waterlogged samples.
Microbotanical remains (namely, pollen, phytoliths and starches) require completely different processing procedures in order to extract specimens from the sediment matrix. These procedures can be quite expensive, as they involve various chemical solutions, and are always carried out in the laboratory.
Analysis
Analysis is the key step in paleoethnobotanical studies that makes the interpretation of ancient plant remains possible. The quality of identifications and the use of different quantification methods are essential factors that influence the depth and breadth of interpretative results.
Identification
Plant macrofossils are analysed under a low-powered stereomicroscope. The morphological features of different specimens, such as size, shape and surface decoration, are compared with images of modern plant material in identification literature, such as seed atlases, as well as real examples of modern plant material from reference collections, in order to make identifications. Based on the type of macrofossils and their level of preservation, identifications are made to various taxonomic levels, mostly family, genus and species. These taxonomic levels reflect varying degrees of identification specificity: families comprise big groups of similar type plants; genera make up smaller groups of more closely related plants within each family, and species consist of the different individual plants within each genus. Poor preservation, however, may require the creation of broader identification categories, such as ‘nutshell’ or ‘cereal grain’, while extremely good preservation and/or the application of analytical technology, such as Scanning Electron Microscopy (SEM) or Morphometric Analysis, may allow even more precise identification down to subspecies or variety level
Desiccated and waterlogged macrofossils often have a very similar appearance with modern plant material, since their modes of preservation do not directly affect the remains. As a result, fragile seed features, such as anthers or wings, and occasionally even colour, can be preserved, allowing for very precise identifications of this material. The high temperatures involved in the carbonization of plant remains, however, can sometimes cause the damage to or loss of plant macrofossil features. The analysis of charred plant material, therefore, often includes several family- or genus-level identifications, as well as some specimen categories. Mineralized plant macrofossils can range in preservation from detailed copies to rough casts depending on depositional conditions and the kind of replacing mineral. This type of macrofossil can easily be mistaken for stones by the untrained eye.
Microbotanical remains follow the same identification principles, but require a high-powered (greater magnification) microscope with transmitted or polarized lighting. Starch and phytolith identifications are also subject to limitations, in terms of taxonomical specificity, based on the state of current reference material for comparison and considerable overlap in specimen morphologies.
Quantification
After identification, paleoethnobotanists provide absolute counts for all plant macrofossils recovered in each individual sample. These counts constitute the raw analytical data and serve as the basis for any further quantitative methods that may be applied. Initially, paleoethnobotanical studies mostly involved a qualitative assessment of the plant remains at an archaeological site (presence and absence), but the application of simple statistical methods (non-multivariate) followed shortly thereafter. The use of more complex statistics (multivariate), however, is a more recent development. In general, simple statistics allow for observations concerning specimen values across space and over time, while more complex statistics facilitate the recognition of patterning within an assemblage, as well as the presentation of large datasets. The application of different statistical techniques depends on the quantity of material available. Complex statistics require the recovery of a large number of specimens (usually around 150 from each sample involved in this type of quantitative analysis), whereas simple statistics can be applied regardless of the amount of recovered specimens – though obviously, the more specimens, the more effective the results.
The quantification of microbotanical remains differs slightly from that of macrobotanical remains, mostly due to the high numbers of microbotanical specimens that are usually present in samples. As a result, relative/percentage occurrence sums are usually employed in the quantification of microbotanical remains instead of absolute taxa counts.
Research results
The work done in Paleoethnobotany is constantly furthering over understanding of ancient plant exploitation practices. The results are disseminated in digital archives, archaeological excavation reports and at academic conferences, as well as in books and journals related to archaeology, anthropology, plant history, paleoecology, and social sciences. In addition to the use of plants as food, such as paleodiet, subsistence strategies and agriculture, Paleoethnobotany has illuminated many other ancient uses for plants (some examples provided below, though there are many more):
Production of bread/pastry in the widest sense
Production of beverages
Extraction of oils and dyes
Agricultural regimes (irrigation, manuring, and sowing)
Economic practices (production, storage, and trade)
Building materials
Fuel
Symbolic use in ritual activities
See also
References
Bibliography
Twiss, K.C. 2019. The Archaeology of Food. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 9781108670159
Kristen J.G. 1997. People, Plants, and Landscapes: Studies in Paleoethnobotany. Alabama: University of Alabama Press. .
Miksicek, C.H.1987. "Formation Processes of the Archaeobotanical Record." In M.B.Schiffer (ed.). Advances in Archaeological Method and Theory 10. New York: Academic Press, 211–247. .
External links
International Associations
Association of Environmental Archaeology (AEA)
International Work Group for Palaeoethnobotany (IWGP)
Journals
Vegetation History and Archaeobotany, exclusively publishing archaeobotanical/palaeoethnobotanical research, official publishing organ of the IWGP
Archaeological and Anthropological Sciences
Environmental Archaeology
Interdisciplinaria Archaeologica (IANSA)
Various knowledge resources
ArchBotLit, Kiel University
Digital Plant Atlas, Groningen University
Integrated Archaeobotanical Research Project (IAR), originally hosted at the University of Sheffield
Terry B. Ball, "Phytolith Literature Review"
Steve Archer, "About Phytoliths"
Alwynne B. Beaudoin, "The Dung File"
Anthropology
Archaeological sub-disciplines
Branches of botany
Ethnobotany
|
566279
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Onjo%20of%20Baekje
|
Onjo of Baekje
|
Onjo of Baekje
Onjo (?–28, reigned c. 18 BC – AD 28) was the founding monarch of Baekje (백제, 百濟), one of the Three Kingdoms of Korea. According to the Samguk Sagi (삼국사기, 三國史記), he founded the royal family of Baekje.
Background
There are a few theories and legends of Onjo's parentage. One is that he was the third son of King Dongmyeong (Jumong), the founder of the northern Korean kingdom Goguryeo. He was the younger brother of Yuri, who became Goguryeo's second king, and younger brother of Biryu who built small state in Michuhol.
The second theory is that he is the son of Wutae, his mother's first husband. A third legend says that his older brother Biryu was his mother's son with Wutae but Onjo was born after the second marriage with King Dongmyeong.
Founding and expansion of Baekje
Dongmyeong had three sons: Yuri, Biryu, and Onjo. When Yuri, born from Dongmyeong's previous wife in Dongbuyeo, came to Goguryeo and became the heir to the throne, Biryu and Onjo moved south to found their own kingdoms. According to the Samguk Yusa, Biryu founded his kingdom in Michuhol, but his didn't last long. Biryu's people joined Sipje after Biryu's death and Onjo renamed it to Baekje. After that, the capital city of Baekje was moved southward from Habuk Wiryeseong because the Malgal were located at the North and Nangnang was located to the East. Both capital cities correspond to land within current Seoul. In 13 BC and 8 BC, the Malgal tribes attacked from the north, and both times, Onjo directly led his armies and won victories over the invaders. In 5 BC, Onjo moved the capital city to a more defensible location south of the Han River, renaming it Hanam Wiryeseong, and sent a messenger to the king of the Mahan confederacy telling him of the recent action.
At this time, Onjo already had plans of conquering Mahan and Jinhan. By 7 AD, he was already preparing his armies for war and finally attacked during 8 AD. In 8 AD, he secretly took his armies across the border, laying the deceit that he was going to hunt in the forests. Soon, all of Mahan except for two fortresses were conquered. The citizens of the last two Mahan fortresses surrendered to Onjo and were given mercy. The Mahan King, however, committed suicide and left a letter for Onjo, asking him to take in Mahan's people with kindness and mercy. Onjo respected the Mahan King's last request and took his people in.
However, according to a recent study, Baekje conquered Mahan's Mokji after the mid-3rd century. In fact, it is presumed to be an article written for the founder about the events of later generations.
Baekje had expanded greatly, and several fortresses were being built every year. Peace lasted for 8 years until 16 AD, when a former Mahan general caused a rebellion. Onjo directly led an army of 5,000 and successfully destroyed the rebellion. Soon after this, the Malgal tribes invaded again during 22 AD, but were once again defeated by Onjo and his army.
Death and succession
Onjo died of natural causes in 28 AD, during the 46th year of his reign. He was succeeded by his eldest son, Daru. Onjo laid the foundations for a powerful dynasty that would last for 678 years and 31 rulers.
Samguk Sagi
"The first ancestor of the Baekje [kings] was King Onjo. His father was Chumo, also known as Jumong. From Bukbuyeo he escaped peril and arrived in Jolbon Buyeo. The king of Buyeo was without a male child, and only had three daughters. Upon seeing Jumong, they knew he was not an ordinary man, and made his second daughter [Jumong's] wife. Shortly thereafter, the king of Buyeo died. Jumong succeeded him to the throne and had two children. The oldest was called Biryu, and the next was called Onjo (it is also said that Jumong went to Jolbon and married a woman from Wolgun, and that he had two sons [by her]). Now Jumong, when he was in Bukbuyeo, had one son, who came and became the crown prince. Biryu and Onjo were afraid that they would not be treated well by the one who had become crown prince, and so with Ogan, Mayeo, and some other ten ministers went south with a large number of commoners following them. Then they reached Mt. Hansan and climbed themselves to the summit to look upon the land where they were. Biryu wanted to settle on the beach, and the ten ministers admonished him, saying "But the land to the south of the river: in the north it is bordered by the Han river, and the East occupied by high mountain peaks; the south faces marshland, and the west is guarded by the sea. This benefits of this divinely strategic land possess a fate not easily acquired. Why should you not make your capital in this place? However Biryu did not listen, and divided the people, and he reverted to Michuhol and settled there. Onjo made his capital south of the river in Wiryeseong, and the ten ministers assisted him, and the country was called Sipje. This happened in the third year of Hongjia, during the reign of Emperor Cheng of the Early Han. Biryu was in Michu, where the earth was wet and the rivers salty, and could not dwell in security. Then he returned to look upon Wirye, where the capital and its villages were stable as a three-legged cauldron, and the people dwelt in security. Then he was ashamed and died. His ministers and people all returned to Wirye. Afterwards in the times that came the people were happy and obedient, and the name [of the kingdom] was changed to Baekje. Its lineage and that of Kogyureo are both out of Buyeo, therefore they took the surname Buyeo.
One version says, the first ancestor was King Biryu, and that his father was Utae, an illegitimate grandson of the king of Bukbuyeo Hae Buru. His mother was Soseono, a daughter of Yeon Ta-bal (延陀勃), a man of Jolbon. She was married to Utae and gave birth to two sons. The oldest was called Biryu, and the younger called Onjo. Utae died and she was widowed, and settled in Jolbon. After some time Jumong was not well-treated in Buyeo – this was during the second year of Jianzhao in early Han [during the reign of Emperor Yuan]. In spring of the second month, he fled south to Jolbon and established the capital of Goguryeo. He married Soseono and she became his consort, and because she, in the creation of his realm, rendered great assistance, Jumong especially favored them and received Biryu and the other as if they were his own sons. When Jumong was in Buyeo he had a child Yuryu by a woman of the Ye clan, and when he came he was made crown prince and the one who would succeed him. Therefore, Biryu asked his younger brother Onjo, saying “Originally the great king fled the difficulties in Buyeo and escaped here. Our mother's clan poured out the riches of their house to aid in the endeavor [of creating the kingdom], and her toils were many. Now the great king has left this world, and the state has fallen to Yuryu, and if we were to follow along here it would be as depressing as a tumor. Would it not be respectful to our mother's clan if we went to the south and divined the land, and established a separate capital?” Then he and his brother many factions, and crossed the Pae and Dae rivers, and arrived in Michuhol and settled there.
The Pei Shih and Book of Sui both tell that one descendant of Dongmyeong was Gutae who was sincere in his benevolence. When he first established his country in the territory of the former commandery of Daifang, the prefect of the Han territory of Liaodong, Gongsun Du, had his daughter marry [Gutae]. Afterwards [his country] became a powerful state among the Eastern Barbarians.
It is unknown which is true [of these accounts]."
18 BC, spring, fifth month. The court of King Dongmyeong was established.
17 BC, spring, first month. The king asked the myriad ministers, saying, "The Mohe assemble on my northern border, and these people are fierce and have many tricks. We should ready our soldiers, store up grain, and make a plan for our defense. Third month. The king, because the clan leader Euleum possessed both knowledge and bravery, appointed him Marshal Bulwark of the Right, and entrusted him with matters relating to the soldiers and horses.
16 BC, autumn, ninth month. The Mohe invaded the northern border. The king led powerful soldiers to a quick attack and defeated them handily. The rebels who lived to return were only one or two of every ten. Winter, tenth month. There was lightning, and the peaches and plums blossomed.
15 BC, spring and summer, there was drought, famine, and plague. Autumn, eighth month. Envoys were sent to Lelang to cultivate favor.
14 BC, winter, tenth month. The king took a tour of the northern regions to console them. He went hunting and got a supernal deer.
13 BC, autumn, seventh month, last day of the month (辛未晦). There was a solar eclipse.
11 BC, spring, second month. Three thousand of the Mohe came and surrounded Wiryeseong. The king shut the fort and would not go out. After ten days time the rebels had depleted their stores and returned. The king led a sharp thrust and chased them to the Daebuhyeon, where he fought and overcame them. Over 500 were killed or captured. Autumn, seventh month. The fort of Masuseong was constructed, and a palisade was erected at Mt. Byeongsan. The prefect of Lelang sent a messenger to report: “Recently you inquired about connecting in good favor, with the intention of making us like the same family. But now at the boundary of our territory you have built a fortress and a palisade. Is this some scheme to munch away [our territory] like a silkworm? If there is no change in our former good relations, then destroy the fort and tear down the palisade, and accordingly we will feel no more doubt. However, if you do not approve, then we request a battle to decide winner and loser.
Then the king said, “Doing construction at strategic points and protecting the country has been the usual way of things from the past up to now. How dare you change our peaceful relations because of this. You should not have any doubts about this matter! If you presume to lead out a force because of this, then accordingly our tiny country will await you.” Therefore, peaceful relations with Lelang were lost.
9 BC, autumn, ninth month. The king went hunting and got a supernal deer, which was sent to Mahan. Winter, tenth month. The Mohe invaded the northern frontier. The king dispatched 200 soldiers and they gave battle on the bank of the Gonmi river. Our army failed, and set in at Mt. Cheongbok to defend themselves. The king himself led 100 elite cavalry and went out to Bonghyeon to help them. The bandits saw this and retreated.
8 BC, summer, fourth month. Lelang sent the Mohe to attack the palisade at Mt. Byeongsan. They killed or captured over 100 people. In autumn, seventh month, the twin palisades of Mt. Doksan and Gucheon River were constructed, thereby blocking the road to Lelang.
6 BC, spring, second month. In the king's capital and old woman changed into a man, and five tigers came into the fort. The king's mother died. She was 61 years old. Summer, fifth month. The king asked his ministers, saying, “The state in the east is Lelang and to the north are the Mohe, and they attack our borders. Days of peace are few, and now there are incidents of strange omens that are seen again and again. Also, the country's mother has passed, and things will not settle down on their own. It is necessary to move the country. Earlier I went took a look at the land south of the Han river where the soil is fertile and suitable for our capital. There we can plan to have long-lasting stability.” Autumn, seventh month. At the foot of Mt. Chwihan a palisade was built, and they relocated the households of Wiryeseong. Eighth month. A messenger was dispatched to the Mahan to tell them the capital had been moved, and to fix the borders of the country. In the north it extended to the river, in the south to the Hanung river, in the west to the great sea, and in the east up to Juyang. Ninth month. A fort was built.
5 BC, spring, first month. The capital was relocated. Second month. The king made a tour to console settlements, and he encouraged agriculture. Autumn, seventh month. The fortress was built to the northwest of the Han river, and the people of Hanseong were divided [to occupy it].
4 BC, spring, first month. The new palace was built, and it was economical without being crude. They stood in the court to honor the king's mother.
1 BC, winter, tenth month. The Mohe executed an ambush, and the king led soldiers against them to fight at the Chiljung river. Their chieftain, Somo, was captured and sent to Mahan. The rest of the brigands were buried. 11th month. The king wanted to attack Lelang at the fortress of Mt. Udu, and he went to Gugok when there was heavy snow and he had to turn back.
1 AD, spring, second month. The king built a great altar and personally offered sacrifices to heaven. Five strange birds flew by.
3 AD, autumn, eighth month. The two fortresses of Seokdu and Gobok were constructed. Ninth month. The king led 1,000 infantry and cavalry to Yeopbu in Liaodong, where he came across Mohe brigands, fought, and defeated them. The captured slaves were divided up as rewards among the officers.
5 AD, autumn, seventh month. The king made the palisade of Ungcheon. The king of Mahan sent envoys to reproach him, saying “When the king first crossed the river and had no place set foot, I ceded him 100 ri of land in the northeast in peace. This reception of the king was not ungenerous, and should be thought of and mutually returned. Now in your country your people have completely assembled, and you say that we are not enemies. However, you construct fortresses and moats, and invade our borders. Is this righteousness?” The king was ashamed and destroyed the palisade.
6 AD, spring, second month. The waters of the well in the palace overflowed violently. In the house of a man in Hanseong a horse gave birth to a cow with one head and two bodies. A fortune-teller said, "The well water overflowed, and this is an omen of prosperity for the great king. The cow with one head and two bodies means the great king should annex the neighboring countries. The king heard this and was pleased. Afterwards he had the intention to swallow up Chin[han] and Ma[han].
7 AD, autumn, seventh month. The king said, "Mahan is gradually weakening, and the hearts of the upper and lower classes are moving apart. This condition cannot continue for long. If it becomes annexed to another land, our lips will be lost and our teeth cold [buffer will be removed – see Best 218]. Regret [over not acting] would not make up for it, and so we should act first and take it, and thereby avoid later troubles. Winter, tenth month. The king led men out saying he was going hunting, but then he invaded Mahan. Afterwards, this country and its villages were annexed, and only the two fortresses of Mt. Wonsan and Geumhyeon were resolutely defended and did not fall.
8 AD, summer, fourth month. The two fortresses fell. These people were relocated to north of Mt. Hansan. Mahan was overthrown. Autumn, seventh month. The fortress of Mt. Daedu was constructed.
9 AD, spring, second month. The king's oldest son, Daru, was made crown prince. He was entrusted with matters relating to soldiers both domestically and abroad. Summer, fourth month. There was a frost and it damaged the barley.
12 AD, spring, first month. The households of people in the country were divided into northern and southern groups. Summer, fourth month. It hailed. Fifth month. There was an earthquake. Sixth month. Again there was an earthquake.
14 AD, spring and summer. There was a great drought, and the people starved and ate each other. There were many incidents of robbery. The king pacified and consoled the people. Autumn, eighth month. In addition, the two divisions of east and west established.
15 AD, winter, tenth month. An old general from Mahan, Jugeun, took possession of the fort at Ugok and rebelled. The king himself led 5,000 soldiers to attack him. Jugeun hanged himself. His body was cut in half at the waist, and also his wife and children were executed.
17 AD, autumn, seventh month. The fortress of Tangjeong was constructed. The people from the fortress at Daedu were divided up and settled it. Eighth month. The two fortresses of Mt. Jeupwon and Geumhyeon were repaired, and the fortress of Gosaburi was constructed.
18 AD, spring, third month. There was giant hail the size of chicken eggs, and any birds that happened to be hit died. Summer, fourth month. There was a drought. It lasted until the sixth month when it rained again. The settlements to the northeast of the Han river starved and went wild, and over 1,000 households were lost to Goguryeo. The area between the Pae and Dae rivers was empty and no one lived there.
19 AD, spring, second month. The king made a tour and consoled the people, and to the east he went as far as Juyang, and to the north as far as the Pae river. After five ten-day periods he returned. Third month. The king dispatched messengers to encourage farming and sericulture. They also saw to the non-urgent complaints of the people. They were all removed. Winter, tenth month. The king constructed a great altar and made sacrifices to heaven.
22 AD, autumn, ninth month. The Mohe came and attacked the fortress of Sulcheon. Winter, eleventh month. They again attacked, this time the fort at Buheyon. They killed and plundered over 100 people. The king ordered 200 elite cavalry to repel them.
24 AD, spring, first month. The Marshal Bulwark of the Right, Euleum, died. The king appointed Gaeru of the northern district Marshal Bulwark of the Right. Gaeru was originally from Buyeo, and he was deeply religious and though he was over 70 years old his back was strong and he made no mistakes. Therefore, he was chosen. Second month. Men fifteen years old or more from settlements northeast of the Han river were dispatched to repair Wiryeseong.
25 AD, autumn, eight month. The king went hunting for five days in the fields of Mt. Asan. Ninth month. Over 100 wild geese assembled at the king's palace. A fortune-teller said: "Wild geese are a symbol of the people. In the future, people will come from far away to submit to you. Winter, tenth month. From Okjeo in the south twenty families, including that of Gu Pahae, came to Buyang and surrendered themselves. The king accepted and had them settle to the west of Mt. Hansan.
27 AD, spring and summer. There was a great drought, and the grass and trees burned and dried out. Winter, tenth month. There was a great earthquake. People's homes collapsed.
28 AD, spring, second month. The king died.
Family
Father: Wutae, an illegitimate grandson of the king of Bukbuyeo Hae Buru
Step-father: Dongmyeong of Goguryeo (Jumong)
Step-brother: Yuri of Goguryeo
Mother: So Seo-no
Brother: Biryu
Queen: name unknown
1st son: 2nd King, Daru of Baekje (多婁王, ?–77) - before he became king he was known as Buyeo Daru (扶餘多婁).
2nd son: name unknown
3rd son: Tokusa-Ō (德佐王, ?–?) - his name in Baekje would have been Buyeo Deokjwa (扶餘德佐), recorded in the Sakyō shoban (左京諸蕃) section of the Shinsen Shōjiroku as ancestor of several clans making him one of the earliest people from Baekje to settle in Japan.
Popular culture
Portrayed by Kim Seok in the 2006 MBC TV series Jumong.
Portrayed by Kim Joo-young in the 2010–11 KBS1 TV series The King of Legend.
Portrayed by Cho Chi-hun in the 2017 KBS TV series Chronicles of Korea.
Portrayed by Nam Ki-hoon in the 2023 TV series Destined With You
See also
Baekje
Wiryeseong
History of Korea
List of Korean monarchs
Dongmyeong of Goguryeo
Wutae
Soseono
Yuri of Goguryeo
Biryu
References
Content in this article was copied from Samguk Sagi Scroll 23 at the Shoki Wiki, which is licensed under the Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 (Unported) (CC-BY-SA 3.0) license.
1st-century BC births
28 deaths
Baekje monarchs
1st-century monarchs in Asia
1st-century Korean people
1st-century BC Korean people
|
3311376
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D0%BA%20%28%D0%9E%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%BE%29
|
Істлейк (Огайо)
|
Істлейк (Огайо)
Істлейк — місто в США, в окрузі Лейк штату Огайо. Населення — осіб (2020).
Географія
Істлейк розташований за координатами (41.655807, -81.433829). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 16,90 км², з яких 16,56 км² — суходіл та 0,34 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарстві у складі родин. Густота населення становила 1099 осіб/км². Було 8280 помешкань (490/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,2 %. Частка іспаномовних становила 1,4 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 20,6 % — особи молодші 18 років, 64,0 % — особи у віці 18—64 років, 15,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 42,7 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 97,2 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 94,6 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 9,1 % осіб, у тому числі 14,3 % дітей у віці до 18 років та 4,8 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: виробництво — 23,0 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 18,8 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 11,9 %, роздрібна торгівля — 8,9 %.
Примітки
Джерела
Міста Огайо
Населені пункти округу Лейк (Огайо)
|
2746083
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B0%20%D0%9C%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%B0
|
Мала Млака
|
Мала Млака — населений пункт у Хорватії, у складі громади Загреба.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 636 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 10,78 °C, середня максимальна – 25,33 °C, а середня мінімальна – -6,10 °C. Середня річна кількість опадів – 880 мм.
Примітки
Громада Загреба
Населені пункти Хорватії
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.