id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
4123620
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%94%D1%86%D0%B5%D0%BF%D0%BB%D1%8F%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Нижнєцепляєвський
|
Нижнєцепляєвський — хутір в Урюпінському районі Волгоградської області Російської Федерації.
Населення становить 269 осіб. Входить до складу муніципального утворення Большинське сільське поселення.
Історія
Хутір розташований у межах українського історичного та культурного регіону Жовтий Клин.
Згідно із законом від 30 березня 2005 року № 1037-ОД органом місцевого самоврядування є Большинське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Урюпінського району
Хутори Волгоградської області
|
2701061
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Argon2
|
Argon2
|
Argon2 — функція формування ключа, розроблена Алексом Бірюковим, Даніелем Діну і Дмитром Ховратовичем з Університету Люксембургу в 2015 році.
Це сучасний простий алгоритм, спрямований на високу швидкість заповнення пам'яті та ефективне використання декількох обчислювальних блоків. Алгоритм випущений під ліцензією Creative Commons.
Історія
У 2013 році був оголошений конкурс для створення нової функції хешування паролів. До нового алгоритму висувалися вимоги щодо обсягу використовуваної пам'яті, кількості проходів по блоках пам'яті і по стійкості до криптоаналізу.
У 2015 році Argon2 був оголошений переможцем конкурсу. З того часу алгоритм зазнав 4 серйозні зміни. Виправлені частина описів алгоритмів генерації деяких блоків і помилки, додані рекомендовані параметри.
Вхідні дані
Argon2 використовує основні та додаткові параметри для хешування:
Основні:
Повідомлення (пароль) , довжиною від до .
Сіль S, довжиною від до .
Додаткові:
Ступінь паралелізму будь-яке ціле число від до — кількість потоків, на яку можна розпаралелити алгоритм.
Довжина тегу , довжиною від до .
Об'єм пам'яті , ціле число кілобайтів від до .
Кількість ітерацій
Версії алгоритму
Існують дві версії алгоритму:
Argon2d — підходить для захисту цифрової валюти та інформаційних систем, що не піддаються атакам по стороннім каналам.
Argon2i — забезпечує високий захист від trade-off атак, але працює повільніше версії d через кілька проходів по пам'яті.
Опис
Argon2 працює за наступним принципом:
Проводиться хешування пароля з використанням хеш-функції Blake2b.
Результат хешування записується в блоки пам'яті.
Блоки пам'яті перетворюються з використанням функції стиснення .
В результаті роботи алгоритму генерується ключ.
Заповнення блоків пам'яті
, ,де
— функція індексування, — масив пам'яті, — функція стиснення, — повідомлення(пароль), — хеш-функція Blake2b.
Функції індексування залежить від версії алгоритму Argon2:
Argon2d — залежить від попереднього блоку
Argon2i — значення, яке визначається генератором випадкових чисел.
У разі послідовного режиму роботи функція стиснення застосовується раз. Для версії Argon2d на -му кроці на вхід функції подається блок з індексом , обумовлений попереднім блоком м. Для версії Argon2i береться значення генератора випадкових чисел (у режимі лічильника).
У разі паралельного режиму (алгоритм розпаралелюється на тредів) дані розподіляться по блокам матриці , де перші блоки — результат хешування вхідних даних, а наступні задаються функцією стиснення за попередніми блоками і опорного блоку :
, де — кількість блоків пам'яті розміром 1024 байта, — хеш-функція, що приймає на вхід 32-бітове представлення вхідних параметрів на виході якої — 64-бітове значення, — хеш-функція змінної довжини від , — обсяг пам'яті, — кількість ітерацій.
В результаті:
Знаходження опорного блоку
Argon2d: вибираються перші 32 біта і наступні 32 біта з блоків
Argon2i: , где - номер ітерації, — номер линії, — визначає версію (в даному випадку одиниця)
Далі визначається індекс рядки, звідки береться блок. При за поточний номер лінії приймається значення . Потім визначається набір індексів по 2 правилами:
Якщо збігається з номером поточного рядка, то в набір індексів додаються не всі записані раніше блоки без
Якщо не збігається, то беруться блоки з усіх сегментів лінії і останніх частин.
У підсумку, обчислюється номер блоку з , який приймається за опорний:
Функція H'
Blake2b — 64 бітна версія функції BLAKE, тому будується наступним чином:
При великих вихідне значення функції будується за першим 32 бітам блоків — і останнього блоку :
Функція стиснення G
Заснована на функції стиснення Blake2b. На вхід отримує два 8192-бітних блоки і виробляє 1024-бітний блок. Спочатку два блоки складаються, потім матриця обробляється функцією порядково, потім отримана матриця обробляється за стовпцями, і на виході G видається .
Криптоаналіз
Захист від колізій: Сама функція Blake2b вважається криптографічно безпечною. Також, посилаючись на правила індексування, автори алгоритму довели відсутність колізій всередині блоків даних і низьку ймовірність їхньої появи при застосуванні функції стиснення.
Атака знаходження прообразу: нехай зловмисник підібрав таке, що , тоді для продовження даної атаки він повинен підібрати прообраз : , що неможливо. Таке ж міркування підходить для атаки знаходження другого прообразу.
Атаки по часу: якщо користувачеві необхідно адаптуватися до атаки по часу, то слід використовувати версію Argon2i, так як вона використовує незалежну пам'ять.
Атаки
Memory optimization attack
Ден Бонех, Генрі Корріган-Гіббс та Стюарт Шехтер у своїй роботі показали уразливість Argon2i версії 1.2. Для однопрохідної версії їх атака знижувала витрати пам'яті в 4 рази без уповільнення використання. Для багатопрохідної версії — в 2,72 рази. Пізніше, у версії 1.3 операція перезапису була замінена на XOR.
AB16
Джоел Елвен та Джеремая Блокі у своїх роботах довели, що їх алгоритм атаки AB16 ефективний не тільки для Argon2i-A (з першої версії специфікації), але і для Argon2i-B (з останньої версії 1.3). Вони показали, що атака на Argon2 при , використовуючи 1 гігабайт оперативної пам'яті, знижує час обчислення вдвічі.
Для ефективного захисту необхідно поставити більше 10 проходів. Але при рекомендованому підході вибору параметрів алгоритму на практиці часто може вибиратися всього лише 1 прохід. Розробники Argon2 стверджують, що, застосовуючи атаку AB16 на Argon2i-B при , час зменшується не більше ніж в 2 рази аж до використання 32 GB пам'яті і рекомендують використовувати число проходів, що перевищує значення двійкового логарифма від використовуваної пам'яті.
The ranking tradeoff attack
Ця атака є однією з найбільш ефективних для Argon2d. Вона знижує час обробки в 1,33 рази. Для Argon2i при коефіцієнт дорівнює 3 .
Garbage Collector Attacks
Основною умовою для представленої атаки є доступ зловмисника до внутрішньої пам'яті цільової машини або після припинення схеми хешування, або в якийсь момент, коли сам пароль ще присутній в пам'яті. Завдяки перезапису інформації з допомогою функції , Argon2i і Argon2d стійкі до даних атак.
Застосування
Argon2 оптимізований під x86-архітектуру і може бути реалізований на Linux, OS X, Windows.
Argon2d призначений для систем, де зловмисник не отримує регулярного доступу до системної пам'яті або процесора. Наприклад, для backend-серверів і криптомайнерів. При використанні одного ядра на 2-Ghz CPU і 250 Mb оперативної пам'яті з Argon2d (p=2) криптомайнінг займає 0,1 сек., а при застосуванні 4 ядер і 4 Gb пам'яті (p=8) автентифікація на backend сервері проходить за 0.5 сек.
Argon2i більше підходить для frontend-серверів і шифрування жорсткого диска. Формування ключа для шифрування на 2-Ghz CPU, використовуючи 2 ядра і 6 Гб оперативної пам'яті, з Argon2i (p=4) займає 3 сек., у той час як аутентифікація на frontend-сервері, задіявши 2 ядра і 1 Gb пам'яті з Argon2i (p=4), займає 0,5 сек.
Примітки
Література
Посилання
https://github.com/P-H-C/phc-winner-argon2
https://www.cryptolux.org/index.php/Argon2
https://github.com/khovratovich/Argon2 (рання версія функції)
Криптографія
|
2183347
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D1%80%D1%96%D0%B3%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%BC%20%28%D0%A0%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4-%D0%9F%D1%84%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%86%29
|
Обріггайм (Рейнланд-Пфальц)
|
Обріггайм (Рейнланд-Пфальц)
Обріггайм — громада в Німеччині, розташована в землі Рейнланд-Пфальц. Входить до складу району Бад-Дюркгайм. Складова частина об'єднання громад Грюнштадт-Ланд.
Площа — 10,81 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Рейнланд-Пфальцу
|
39998019
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ahmad%20Daouk
|
Ahmad Daouk
|
Ahmad Daouk
Ahmad Bey Daouk (; 1892–1979) was a Lebanese politician who on two occasions became Prime Minister of Lebanon. He was born in 1892 to the Daouk Family. He was the younger brother of Omar Bey Daouk, the Head of Beirut Vilayet that time (pre-Greater Lebanon) before the French Mandate of Lebanon. Daouk was known for being one of few men to ever serve as prime minister of Lebanon in the French Mandate of Lebanon and the First Republic of Lebanon (1943–1991). Sami Solh also served within these two periods.
Early life and education
Daouk was born in Ras Beirut in 1892. After completing his secondary studies in a French school in Beirut in 1910, Daouk went to France to continue his studies where he obtained a diploma in engineering from the National School of Arts and Crafts of Aix-en-Provence in 1914.
Early career
Daouk's notable career began in 1915 where he worked as an engineer at the Société Générale des Sucreries within the refinery industry of Egypt. In 1919 he was assigned personally by King Hussein I of Hejaz, as his technical adviser and he was put in charge of the mining industry in Hejaz. Upon returning from Hejaz to Lebanon, Daouk was appointed by Charles Debbas as both the Mayor of Beirut and Aley.
This was of course just 8 years after Omar Bey Daouk was the Mayor of Beirut and the head of Beirut Vilayet in 1918 before the collapse of the Ottoman Empire. Daouk was Mayor until 1941 until he was appointed as Prime Minister of Lebanon. In 1927 Daouk became an influential philanthropist in Beirut. Throughout this period Daouk was influential along other political figures in visioning Lebanon's independence carving the path towards it.
First Mandate
Daouk's first mandate was during the French Mandate when, after having served as Secretary of State for Public Works and Post Telephone and Telegraph earlier in 1941, he was appointed Prime Minister 1941 to 1942 during the rule of President Alfred Naqqache by the President of Lebanon. His first mandate was renowned for helping pave the way for Lebanon's independence, after he had stepped down from his role in 1942 increasing the pressure asserted on France's actions by the United Kingdom and the western powers.
Although he had very close ties with France on the political sphere, Daouk was known for fully supporting the idea of a free and independent Lebanese republic. Upon resignation, as Sunni Muslim judge from Sidon known as Sami Solh was appointed as Daouk's successor
Diplomatic career
In 1943, Daouk became the President of the National Congress of Lebanon right after he completed his term as prime minister, or what was called the President of Councils before 1943. In 1944 Daouk was chosen as the consul of Lebanon to France he would become an ambassador in 1953 and remain at that position within his diplomatic mission for another five years until his return in 1958. His diplomatic mission was widely supported by the Lebanese as he severely re-strengthened Lebanon's ties with France, while Camile Chamoun was shifting Lebanon's ties towards the United States. In 1958 Daouk was appointed ambassador to Spain where he strengthened the ties between Lebanon and Spain and promoted economic and political cooperation in various projects within Lebanon. A program was also launched to attract and re-invite the Lebanese diaspora that had left Lebanon earlier to Latin America. Daouk has also been a delegate of Lebanon in many conferences within the United Nations, Arab League and UNESCO. After his second mandate, Daouk became a director of the OGERO group, Lebanon's telecommunications company, he also had an intuitive role in real estate.
Second Mandate
Upon the election of Fuad Chehab as President of Lebanon, he dissolved the Lebanese parliament on 5 May 1960. This forced Prime Minister Karami to resign later on 14 May 1960. On 15 May 1960, Daouk took initiative and formed an interim government while heading it as prime minister to hold back the increasing tensions in Lebanon during the political vacuum of the early 1960s. The Lebanese Parliamentary elections were held and finalized by 3 July 1960. Daouk's interim government granted 11 seats to Karami's party in the Chamber of Deputies whereas the independent politicians (of whom Daouk was one) were granted 41 out of 99 seats in the Chamber of Deputies. This paved the way for Saeb Salam's election later that year. In addition, Daouk was also Minister of National Defense during his prime ministership. His policies were credible as they contributed to Lebanon's booming economy in the 1960s where the Lebanese were among the wealthiest 30 nations in the world.
Diplomatic career
In 1944 Daouk was chosen as the consul of Lebanon to France he would become an ambassador in 1953 and remain at that position within his diplomatic mission for another five years until his return in 1958. In 1958 Daouk was appointed ambassador to Spain where he strengthened the ties between Lebanon and Spain and promoted economic and political cooperation in various projects within Lebanon. A program was also launched to attract and re-invite the Lebanese diaspora that had left Lebanon earlier to Latin America. Daouk has also been a delegate of Lebanon in many conferences within the United Nations, Arab League and UNESCO. After his second mandate, Daouk became a director of the OGERO group, Lebanon's telecommunications company, he also had an intuitive role in real estate.
Personal life
Outside Parliament, Daouk was noted by others to be very similar to his iconic brother Omar. Omar Bey Daouk was quoted by Michel Chiha's personal observations:
“…My recently departed friend had all the characteristics of a sage. Both in private and in public, he was an upstanding citizen. We were both members of the first committee that saw to the birth of our nation’s Constitution. He was known for his quiet discernment, his respect for the rights of others, for his perfect understanding of the country’s multiplicity, his sense of harmony and his recognition of the political and social benefits that Greater Lebanon offered all its citizens. He saw in it the possibilities of a multi-communal society. More at home behind the scenes, his advice was often called upon in matters of state or business. The nation will always remember what he stood for and will always be grateful for the public contributions of this exemplary man…”
‘Omar Bey Daouk’, M.C., Le Jour, November 1949.
Honors
- Honorary Colonel of the Army of (Hejaz)
- Grand Cross of the Legion of Honor (France)
- Medal of Vermeil of the City of Paris (France)
- Grand Cross of the Order of Christ (Portugal)
- Grand Cross of the Order of Merit (Spain)
- Grand Officer of the Order of St. Charles (Monaco)
- Grand Officer of the Order of Nahda (Hejaz)
- Grand Officer of the Umayyad Order (Syria)
- Grand Officer of the Order of the Cedar (Lebanon)
- Medal of Queen Elizabeth (England)
Gallery
References
Prime ministers of Lebanon
Defense ministers of Lebanon
Lebanese Sunni Muslims
20th-century Lebanese diplomats
Politicians from Beirut
1892 births
1979 deaths
Ambassadors of Lebanon to France
Ambassadors of Lebanon to Spain
|
2298031
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%20%D0%A2%201723
|
Автошлях Т 1723
|
Автошлях Т 1723 — автомобільний шлях територіального значення у Полтавській області. Проходить територією Лохвицького та Лубенського районів через Лохвицю—Вирішальне—Лубни. Загальна довжина — 59.8 км.
Маршрут
Автошлях проходить через такі населені пункти:
Джерела
Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення: Кабінет Міністрів України; Постанова, Перелік від 16.09.2015 № 712
Т1723
Територіальні автомобільні шляхи України
Автошляхи Миргородського району
Автошляхи Лубенського району
Транспорт Лохвиці
Транспорт Лубен
|
1750336
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8
|
Асоціація сучасної музики України
|
Асоціація сучасної музики України (АСМУ) — перше професійне об'єднання композиторів і виконавців в Україні.
Заснування
Заснована восени 1926 як творча «лабораторія» при київській майстерні композиторів Музичного товариства ім. М. Леонтовича за ініціативою Товариства прихильників музики. На відміну від АСМ у тодішній РСФРР, — не мала власної ідеологічної програми, статуту та друкованого органу. Очолив АСМУ Б. Лятошинський. 1928 входила до складу ВУТОРМу. Стояла на засадах музично-стильового оновлення української музики. Головною метою вважала вивчення, практичне засвоєння й популяризацію новітніх музичних надбань композиторів тодішнього СРСР та Західної Європи. На початку 1928 київська АСМУ об'єднувала близько 40 членів: композиторів, виконавців (вокалістів та інструменталістів), а також членів-відвідувачів, які цікавилися питаннями розвитку сучас. музики. Мала невелику нотну бібліотеку. Крім щотижневого ознайомлення з творами, практикувалися виступи на концертній естраді, влаштовувалися диспути з питань розвитку нової музики. До 20 лют. 1928 було проведено 20 зборів, де виконано твори укр. (Б. Лятошинський, В. Грудін, М. Вериківський, Ф. Надененко, Л. Ревуцький), російських (І. Стравинський, С. Прокоф'єв, А. Александров, С. Фейнберг), західно-європейських (М. Равель, К. Дебюссі, А. Онеґґер Д. Мійо, Ф. Пуленк, А. Шенберґ, A. Казелла, Ю. Гуссенс, С. Скотт, Б. Барток, К. Шимановський) композиторів.
На початку 1927 при Харківській філії Товариства ім. Леонтовича виникла аналогічна Асоціація. Активну участь у її діяльності брав струнний квартет у складі С. Бружаницького, М. Левіна, О. Шора та Й. Гольдфанбейна. У його програмі були твори Л. Лісовського, Б. Новосадського, К. Богуславського, В. Косенка, Б. Лятошинського, В. Золотарьова, студентів Харків, муз. драм, ін-ту B. Борисова та О. Стеблянка, п'єси західно-європейських композиторів. У концертах А. виступали також піаністи, кам. співаки та артисти Харків, опери. Після перейменування Тов-ва ім. М. Леонтовича на ВУТОРМ на II з'їзді (26-28.02.1928) АСМ. продовжувала існувати ще 2 роки.
Закриття
АСМУ, на відміну від московського та ленінградського відділень АСМ, не входила до Інтернаціонального товариства сучасної музики, хоча клопотання про дозвіл на вступ до Товариства й заснування в ньому секції української музики провадилося впродовж 1924—1925 рр. Несприятливі суспільно-політичні умови в Україні наприкінці 1920-х негативно вплинули на діяльність АСМУ, і вона перестала існувати.
Література
[Б. п.]. Хроніка. Звіт Президії Всеукр. муз. тов- ва ім. М. Леонтовича за 1926 рік // Музика. — 1927. — № 3;
Юрмас Я. Музично-громадська робота та її критика // Там само; [Б. а]. Мистецька хроніка. Асоціація сучасної музики при Музичному товаристві ім. М. Леонтовича II Рад. мистецтво. — 1928. — № 5.
Посилання
Асоціація сучасної музики // ВУЕ
Музичні організації України
|
1811184
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B9%20%28%D0%92%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%29
|
Варсонофій (Вініченко)
|
Варсонофій (Вініченко)
Архієпископ Варсонофій (в миру Володимир Семенович Вініченко; , Донецьк, УРСР) — архієпископ РПЦ, архієпископ Новоазовський, вікарій Донецької єпархії РПЦвУ. Громадянин Росії.
Життєпис
Духовну кар'єру почав на території Російської Федерації. 7 січня 1995 став дияконом Майкопського Троїцького кафедрального собору на Кубані. Там же 19 січня 1995 висвячений у священика. Взимку його відрядили в Україну, де 6 грудня 1995 він став священиком Донецької єпархії Московської патріархії. Служив у храмі преподобного Сергія Радонезького, що при Преображенському кафедральному соборі Донецька. Але з Росією не поривав — 2007 закінчив курс Московської духовної семінарії.
21 серпня 1996 — намісник Успенського Святогорського монастиря. Був пострижений на честь преподобного Варсонофія Оптинського.
1997 — несе послух у Касперевському монастирі в селищі Грузько-Ломівка Донецької області.
31 серпня 1998 — настоятель та ігумен Тихонівського храму Новодонецька, благочинний Новодонецького округу Горлівської єпархії.
2000 — настоятель храму преподобного Агапіта Печерського Донецька.
2002 — духівник Іверського жіночого монастиря.
2003 — духівник Донецького благочиння.
2008 — викладач історії Московської патріархії та богослов'я в Донецькому національному університеті.
2009 — духівник Троїцького округу Донецька.
7 лютого 2013 — обраний духовником Донецької єпархії РПЦвУ.
15 березня 2013 — обраний єпископом Новоазовським, вікарієм Донецької єпархії Московської патріархії..
29 березня 2013 — у Всіхсвятському храмі Свято-Пантелеймонівського монастиря наречений єпископом..
30 березня 2013 — хіротонія..
У травні 2015 брав участь в публічних акціях терористичної організації «ДНР». Відспівував терориста «Гіві».
В січні 2023 року позбавлений громадянства України указом президентом України за підтримку агресії проти України.
Джерела
Лінки
Варсонофий, епископ Новоазовский, викарий Донецкой епархии (Винниченко Владимир Семенович)
Уродженці Донецька
Єпископи Української православної церкви Московського патріархату
Персоналії:Майкоп
|
26794650
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lesser%20Taiwanese%20shrew
|
Lesser Taiwanese shrew
|
Lesser Taiwanese shrew
The lesser Taiwanese shrew (Chodsigoa sodalis) is a rare species of shrew in the Soricomorpha order.
Further reading
Motokawa M., Yu H.-T., Fang Y.-P., Cheng H.-C., Lin L.-K. and Harada M. 1997. Re-evaluation of the status of Chodsigoa sodalis Thomas, 1913 (Mammalia: Insectivora: Soricidae). Zoological Studies 36 (1): 42-47
References
Red-toothed shrews
Mammals described in 1913
|
2208061
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BC%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Синдром (значення)
|
Синдром (значення)
Синдром — багатозначність, яка може бути терміном в медицині, входити як складова назви деяких станів у медицині, психології, інших немедичних галузях чи сферах діяльності.
Медицина
Синдром — стійка сукупність симптомів із загальним патогенезом.
Окремі стани, в назву яких входить «синдром»:
Адреногенітальний синдром — застаріла назва вродженої гіперплазії кори наднирників, патологічного стану, пов'язаного з надлишковим виділенням нею чоловічих статевих гормонів.
Антифосфоліпідний синдром — патологічний стан, при якому організм виробляє антитіла, які здатні атакувати власні фосфоліпіди — компоненти клітинних мембран. Часто супроводжує такі хвороби, як системний червоний вовчак, системна склеродермія, тощо
Близькосхідний коронавірусний респіраторний синдром — тяжке інфекційне захворювання, яке перебігає із серйозними, часто смертельними ураженнями легенів, переважно трапляється на Аравійському півострові, джерело якого поки що не виявили.
Бульбарний синдром — неврологічне ураження, обумовлене пошкодженням черепних нервів (язико-глоткового, блукаючого та під'язикового), ядра яких знаходяться у бульбарному відділі — довгастому мозку.
Синдром відміни (ще — абстинентний синдром) — патологічний стан, який розвивається при раптовому припиненні вживання психотропних чи наркотичних речовин, або деяких лікарських препаратів.
Гастрокардіальний синдром (також — синдром Рехмельда) — комплекс рефлекторних серцево-судинних розладів функціонального характеру (біль та відчуття здавлювання у ділянці серця, зміни ритму серця та ЕКГ), що виникають після їжі.
Синдром гіпоплазії лівих відділів серця — характеризується наявністю таких вад розвитку серця, як помірна або виражена гіпоплазія чи атрезія мітрального клапана, лівого шлуночка, аортального клапана та різноманітного ступеня гіпоплазія висхідної аорти.
Гострий респіраторний дистрес-синдром — життєво небезпечне запальне ураження легень, яке характеризується дифузною інфільтрацією та тяжкою гіпоксемією за відсутності ознак кардіогенного набряку легень.
Демпінг-синдром — патологічний стан, який є частим ускладненням хірургічних втручань на шлунку.
Долонно-підошовний синдром (також — долонно-підошовна еритродизестезія) — почервоніння, набряк шкіри долонь і підошов, часто супроводжується болісними відчуттями, парестезіями. Є ускладненням хіміотерапії.
Синдром зап'ястного каналу (також — зап'ястковий тунельний синдром) — патологічний стан, що характеризується болем, відчуттям оніміння і поколювання в пальцях руки і самій кисті та виникає в результаті здавлювання серединного нерва в зап'ястковому каналі.
Синдром імунного відновлення (ще — СІВ, запальний синдром імунного відновлення; IRIS; ЗСІВ) — стан, який розвивається в перші 2 місяці від початку специфічної антиретровірусної терапії (АРТ) у хворих на ВІЛ-інфекцію, часто посилення проявів окремих опортуністичних інфекцій, що потребує іноді переривання АРТ та лікування цих інфекцій.
Синдром каротидного синусу — патологічний стан, який обумовлений гіперчутливістю каротидного синусу, що проявляється брадикардією, артеріальною гіпотензією, запамороченням.
Карциноїдний синдром — ураження, яке зумовлене надлишковою секрецією серотоніну та інших біологічно активних речовин (брадикінін, простагландини) у зв'язку з розвитком карциноїду.
Катастрофічний антифосфоліпідний синдром (також синдром Ашерсона, синдром Рональда Ашерсона) — тяжкий варіант перебігу антифосфоліпідного синдрому.
Синдром космічної адаптації (ще — космічна хвороба) — стан, який відчувають за різними оцінками від третини до половини всіх космонавтів під час адаптації до невагомості. Нагадує за проявами морську хворобу.
Маніакальний синдром — психічний розлад, стан для якого характерна так звана маніакальна тріада основних симптомів: патологічно підвищений настрій, підвищення розумової і рухової активності.
Менінгеальний синдром — подразнення (менінгізм) або запалення мозкових оболон (менінгіт).
Метаболічний синдром — комплекс метаболічних, гормональних та клінічних порушень, які є факторами ризику (предикторами) розвитку подальших серцево-судинних захворювань.
Мієлодиспластичні синдроми (ще — МДС) — група набутих клональних порушень стовбурових гематопоетичних клітин.
Синдром набутого імунного дефіциту — стан, що відбувається на останніх клінічних стадіях ВІЛ-інфекції.
Синдром нав'язливих станів — інша назва обсесивно-компульсивного розладу.
Синдром неспокійних ніг — стан, який характеризується неприємними відчуттями в ногах, які з'являються у спокої, частіше у вечірній та нічний час. Вони примушують людину здійснювати полегшуючі ці відчуття різноманітні рухи, що досить часто приводить до порушення сну.
Нефротичний синдром — ураження нирок, яке проявляється набряками та змінами лабораторних показників.
Синдром обструктивного апное сну — патологічний стан, який виникає при певної обструкції верхніх дихальних шляхів, що приводить під час сну до розвитку повного або часткового припинення дихання, що супроводжується появою десатурації та гіпоксії.
Паранеопластичний синдром — клініко-лабораторний прояв злоякісної пухлини, обумовлений не її локальним чи метастатичним ростом, а неспецифічними реакціями з боку різних органів і систем або ектопічною продукцією пухлиною біологічно активних речовин.
Передменструальний синдром — комплекс симптомів, що виникає у жінок в дні, попередні менструації.
Потрійний-А синдром (також синдром Оллгрова, синдром ахалазія, аддісоніазм, алакрімія) — рідкісний аутосомно-рецессивний синдром, що проявляється порушеннями ковтання, утворення сльози і ендокринологічними зрушеннями.
Синдром передчасного збудження шлуночків — група електрофізіологічних феноменів, які характеризуються передчасною деполяризацією шлуночків, і в результаті — їхнім передчасним скороченням.
Синдром подразненого кишечника — функціональне захворювання кишечника, що характеризується болем в животі та змінами перистальтики кишок, при цьому у хворого немає відхилень за результатами клінічних тестів.
Синдром порушення активності та уваги (ще — СПАУ, синдром дефіциту уваги та гіперактивності, СДУГ) — неврологічно-поведінковий синдром розладу розвитку, що починається в дитячому віці та проявляється такими симптомами, як труднощі концентрації уваги, гіперактивність і погано керована імпульсивність.
Синдром постійного сексуального збудження — клінічний синдром, який проявляється постійним, самовільним і некерованим збудженням статевих органів у жінок, з оргазмом чи без оргазму, без стосунку до почуття насолоди.
Похмільний синдром — медична назва похмілля.
Псевдобульбарний синдром — неврологічний розлад, обумовлений двобічним ураженням нейронів стовбура мозку, корково-ядерних шляхів.
Синдром раптової дитячої смерті — раптова смерть немовляти або малої дитини без будь-яких попередніх хворобливих ознак.
Синдром слабкості синусового вузла — синдром, який об'єднує в собі ряд порушень серцевого ритму, зумовлених зниженням або припиненням автоматизму синоатріального вузла, а також нездатністю синусового вузла виконувати функції водія ритму серця та забезпечувати проведення імпульсів до передсердь.
«Синдром субакроміального конфлікту» (ще — імпіджмент синдром) — ортопедичне відхилення, при якому відбувається конфлікт через неправильний спільний удар між акроміоном та головкою плечової кістки, що призводить до здавлювання та хронічній травматизації сухожилок м'язів ротаторної манжети плеча при русі.
Синдром струшування дитини — судово-медичний термін, який включає тріаду симптомів: субдуральна гематома, крововилив у сітківку ока, і набряк мозку, що виникає при жорстокому поводженні з дітьми, а саме при навмисному струшуванні немовлят або маленьких дітей.
Синдром тривалої гарячки невідомого походження — патологічний стан, основним проявом якого є гарячка, вища за температуру тіла у 38,3˚С, протягом 3-х тижнів і більше, причина якої не відома або її не встановили.
Синдром тривалого здавлювання — інша назва травматичного токсикозу
Тяжкий гострий респіраторний синдром — вірусне інфекційне захворювання, здатне до небезпечного епідемічного поширення, в тому числі й внутрішньогоспітального, з ураженням дихальної системи та появою атипової пневмонії з виразною гострою дихальною недостатністю.
Хронічний небактеріальний простатит/синдром хронічного тазового болю — патологічний стан, що характеризується небактерійним запаленням передміхурової залози.
Синдром хронічної втоми — патологічний стан, який проявляється у вигляді хронічної втоми, що триває не менше ніж 6 місяців та призводить до когнітивних розладів.
Окремі стани, епонімічні назви яких містять прізвища лікарів, що їх відкрили:
Синдром Аазе — Сміта — спадковий сімейний синдром, якій супроводжується анемією і численними деформаціями скелету та окремих кісток.
Синдром Аарскога (також Аарскога-Скотта синдром) — спадковий сімейний синдром, який складають вади розвитку, що поєднують низькорослість, аномалії обличчя, рук, ніг та статевих органів.
Синдром Абдергальдена—Кауфманна—Ліньяка — інша назва цистинозу.
Синдром Авелліса (також паралітичний синдром Авелліса) — клінічний синдром при деяких неврологічних захворюваннях.
Синдром Абдалла — Девіса — Фарража (також спадкова спастична параплегія 23) — рідкісне спадкове захворювання з виникненням паралічів і змін шкіри та волосся.
Синдром Адамса—Олівера — рідкісний спадковий синдром, який характеризується вродженими дефектами шкіри, кінцівок та черепа.
Синдром Аді (також синдром Аді—Голмса, Аді—Кегрера, Аді—Маркуса, Вейл—Рейза—Аді, тонічна зіниця Аді) — неврологічний феномен, пов'язаний з аномальною реакцією зіниць на подразники.
Синдром Аді—Крітчлі — неврологічні зміни, які виникають при пухлині лобної долі головного мозку.
Синдром Аєрзи (також хвороба Аєрзи) — характеризується задишкою, повільним розвитком астми, бронхітом і хронічним ціанозом у зв'язку з поліцитемією.
Синдром Акерманів (також синдром Акермана) — сімейний синдром, який проявляється аномаліями зубів, губ, волосся та частою наявністю глаукоми.
Синдром Алажілля — вроджений сімейний синдром, що характеризується клінічною картиною внутрішньопечінкового холестазу, неонатальної жовтяниці та гепатомегалії.
Синдром Аллана—Герндона—Дадлі — спадковий синдром, пов'язаний з X-хромосомою, при якому відбувається затримка моторного розвитку, м'язова атрофія, суглобові контрактури та гіпорефлексія.
Синдром Аллена—Гайнса — аномальне накопичення жиру і рідини, що спричинює симетричне двобічне розширення сідниць і ніг.
Синдром Аллена—Мастерса — синдром у гінекології, при якому відбувається розрив фасціальних шарів у широких зв'язках Макенродта, що призводить до «універсального суглобового» типу рухливості шийки матки.
Синдром Алстрема — рідкісний генетичний синдром, при якому розвивається дитяче ожиріння, нейросенсорна глухота та дегенерація сітківки (атиповий пігментний ретиніт).
Синдром Альвареса — синдром істеричного або невротичного роздування живота без надлишку газу в травному тракті.
Синдром Альпорта (також — спадковий нефрит) — генетичне захворювання, при якому функція нирок знижена, в сечі присутня кров (гематурія), іноді є глухота і ураження очей.
Синдром Андерманна — сімейний синдром, що уражає обидві статі, характеризується агенезією порожнистого тіла, розумовою відсталістю та прогресуючою сенсимоторною нейропатією.
Синдром Андерсен (також синдром Андерсен-Тавіл) — варіант синдрому подовження інтервалу QT, асоційованого з періодичним паралічем, шлуночковими аритміями і характерною статурою.
Синдром Антлі—Бікслера — рідкісний аутосомно-рецессивний вроджений розлад, що характеризується вадами розвитку та деформаціями, які значно змінюють структуру скелета.
Синдром Аперта — генетичне захворювання, що проявляється вадами розвитку обличчя, кісток черепу, пальців рук та ніг.
Синдром Аракава I — аутосомно-домінантне порушення обміну речовин, яке спричинює дефіцит ферменту глютаматформімінотрансферази.
Синдром Аракава II — аутосомно-домінантне порушення обміну речовин, що спричинює дефіцит ферменту тетрагідрофолат-метилтрансферази;
Синдром Аспергера — один з п'яти розладів аутистичного спектру.
Синдром Ачора—Сміта — синдром харчової недостатності з гіпокаліємією.
Синдром Ашара — спадкове ураження, в основі якого лежать розлади сполучної тканини.
Синдром Ашара — Тьєра (також діабет бородатих жінок, синдром бородатих жінок) — поєднання цукрового діабету і гірсутизму у жінок у менопаузі.
Синдром Ашера — поєднання блефарохалазіону, подвійної верхньої губи та зоба.
Синдром Ашермана — синдром виникнення внутрішньоутробних спайок та синіхій у матці, що виникають внаслідок травми.
Синдром Неємія Ашерсона — клінічний синдром, який проявляється ахалазією крікофарінгеального сфінктера, дисфагією, що супроводжується безпосередньо епізодами кашлю.
Синдром Бадда — Кіарі — патологічний стан, що розвивається внаслідок оклюзії печінкових вен.
Синдром Бехчета — хронічне автоімунне ураження, що проявляється афтозним стоматитом, ураженням слизових оболонок статевих органів, очей, внутрішніх органів.
Синдром Бланда — Уайта — Гарланда — вроджена патологія, що характеризується аномальним відгалуженням лівої вінцевої артерії від легеневої артерії
Синдром Бругада — генетичне захворювання, яке проявляється змінами на електрокардіографії та підвищеним ризиком раптової серцевої смерті.
Синдром Бруннера — рідкісне генетичне захворювання, яке спричинює мутація в гені MAOA.
Синдром Валленберга — ураження довгастого мозку, яке виникає при ураженні хребтової або задньої мозочкової артерій.
Синдром Вегенера — поєднання гранулематозного процесу з поліангіїтом з переважним ураженням респіраторної системи та [[нирки|нирок].
Синдром Вільямса (також — синдром «обличчя ельфа») — хромосомна патологія, яка спричинює формування специфічної зовнішності, загальної затримки розумового розвитку, дуже низького коефіцієнту інтелекту (IQ), побутової непристосованості, при цьому вільної, розвиненої мови з використанням рідкісних слів.
Синдром Вольфа-Паркінсона-Вайта — один з видів синдрому передчасного збудження шлуночків серця.
Синдром Гарднера — поєднання аденоматозних поліпів з остеомами черепа та пухлинами шкіри (атероми, дермоїдні кисти або фиброми).
Синдром Гедінгера - або синдром пристінкового та клапанного фіброзу ендокарда правої половини серця — один з проявів карциноїдного синдрому, різновиду ендокринної групи паранеопластичного синдрому при нейроендокринних пухлинах, які продукують серотонін.
Синдром Гієна — Барре — гостра автоімунна запальна полірадикулонейропатія, яка проявляється млявими парезами і паралічами, порушеннями чутливості, вегетативними розладами.
Синдром Герстмана — Штройслера — Шейнкера — рідкісна спадкова хвороба з групи пріонових хвороб, що має виключно сімейний характер і уражає людей у 20-60 років.
Синдром Горнера — патологічний стан, який спричинює ураження симпатичної нервової системи.
Синдром Гудпасчера — системний капілярит невідомої етіології з переважним ураженням легень та нирок за типом геморагічного пневмоніту і гломерулонефриту.
Синдром Дабіна — Джонсона — спадкове ураження печінкових клітин, що проявляється розвитком жовтяниці.
Синдром Дауна — генетична аномалія, яку спричинює присутність додаткової хромосоми у 21-й парі.
Синдром Денді—Волкера — аномалія розвитку мозочка і оточуючих його лікворних просторів.
Синдром де Тоні — Дебре — Фанконі — вроджене ураження, яке успадковується за аутосомно-рецесивним типом та проявляється пошкодженням проксимальних ниркових канальців із змінами канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот і бікарбонату.
Синдром Дресслера — одне із багатьох ускладнень інфаркту міокарда, яке проявляться перикардитом, плевритом, пневмонітом, артритом, гарячкою, змінами в клінічному аналізі крові, появою антитіл до кардіоміоцитів.
Синдром Едвардса — генетичне ураження, трисомія за 18-ою хромосомою, друга за поширенням після синдрому Дауна.
Синдром Ейкарді — рідкісний генетичний синдром, який характеризується ураження головного мозку і очей.
Синдром Елліса — ван Кревельда — генетичне порушення за типом скелетної дисплазії.
Синдром Жильбера — пігментний гепатоз, синдром з аутосомно-домінантиним типом успадкування.
Синдром Золлінгера — Еллісона — патологічний стан, що виникає внаслідок підвищеної продукції гастрину ульцерогенною аденомою підшлункової залози.
Синдром Кавасакі (ще — хвороба Кавасакі) — гострий гарячковий патологічний стан скоріше за все імуно-алергічного походження, що характеризується ураженням коронарних та інших судин з можливим утворенням аневризм, тромбозів та розривів судинної стінки.
«Синдром Капгра» — психопатологічний синдром, при якому хворий має рідку маячню у вигляді того, що його або когось з рідних чи близьких (в тому числі, й домашніх тварин) підмінили двійником.
Синдром Кейтеля — рідкісна аутосомно-рецесивна патологія з виникненням ненормальної кальцинації хрящів із укороченням дистальних фаланг пальців, наявністю вогнищ звапнення у вушних раковинах, в хрящах носа, гортані, трахеї, ребер; туговухістю; периферичним стенозом легеневої артерії і гіпоплазією середньої зони обличчя.
Синдром Клайнфельтера — хромосомна аномалія, яка включає різні варіанти полісомії по хромосомам X та Y у осіб чоловічої статі: 47, XXY; 47, XYY; 48, XXXY; 48, XYYY; 48 XXYY; 49 XXXXY; 49 XXXYY.
Синдром Корсакова — різновид амнезії.
Синдром Котара — психопатологічний розлад, який ще називають нігілістичним маренням або синдромом «ходячого мерця».
Синдром Криглера-Найяра — сімейна форма вродженої гіпербілірубінемії, при якій відбуваються окрім жовтяниці тяжкі порушення центральної нервової системи, дегенерація базальних гангліїв.
Синдром Лаєлла — тяжке імуноалергічне захворювання, переважно індуковане лікарськими препаратами.
Синдром Лауна — Ґанонґа — Левайна — один з видів синдрому передчасного збудження шлуночків серця.
Синдром Лея — рідкісний спадковий нейрометаболічний синдром, при якому йде незапальне ураження центральної нервової системи та м'язів.
Синдром Маккюна—Олбрайта (також синдром Олбрайта, Маккюна—Олбрайта—Штернберга) — рідкісний вроджений розлад розвитку, який проявляється в дитинстві чи ранньому підлітковому віці й поєднує полістомічну фіброзну дисплазію кістки, пігментацію шкіри по типу «кава з молоком» та ендокринну патологію.
Синдром Марфана — аутосомно-домінантне генетичне захворювання сполучної тканини.
Синдром Меллорі — Вейса (ще — шлунково-стравоходний розривно-геморагічний синдром) — поверхневі розриви слизової оболонки черевного відділу стравоходу та кардіального відділу шлунку при тривалому рецидивному блюванні. Це супроводжується кровотечею.
Синдром Менкеса — інша назва хвороби Менкеса.
Синдром Морганьї — Адамса — Стокса — раптова тимчасова втрата свідомості, що виникає через раптове зменшення серцевого викиду.
Синдром Морріса — вроджена нечутливість до андрогенів, хромосомна мутація.
Синдром Патау (іноді — синдром Бартоліна-Патау) — хромосомна аберація, при якій пацієнт має додаткову копію 13-ї хромосоми, що призводить до генетичного захворювання.
Синдром Пейтца — Єгерса — рідкий генетично обумовлений гастроінтестинальний поліпоз, що характеризується утворенням поліпів, наявністю пігментних плям на шкірі та слизових оболонках.
Синдром Прайса — генетичний дефект ферменту кінуренінгідроксилази, що призводить до появи склеродермії.
Синдром Рейно — патологічний стан, більше відомий як хвороба Рейно, характеризується нападоподібними спазмами артерій пальців кисті, рідше стоп, що проявляється при цих нападах блідістю цих відділів, болем в них і парестезіями.
Синдром Ретта — спадковий психопатологічний синдром, що зустрічається майже виключно у дівчат та спричинює тяжку розумову відсталість.
Синдром Рейтера — стан, який проявляється тріадою: гострий уретрит, кон'юнктивіт і артрит. В основі його запальне ураження суглобів, що розвивається на тлі сечостатевої або кишкової інфекції.
Синдром Рея — невідкладний стан, що виникає у дітей чоловічої статі під час лікування гарячки в клінічному перебігу вірусних захворювань (грипу та інших ГРВІ, рідше кору, вітряної віспи, тощо), препаратами, що містять ацетилсаліцилову кислоту. Синдром характеризується швидко прогресуючою токсичною енцефалопатією та розвитком жирової інфільтрації печінки.
Синдром Ротора — рідкісне спадкове доброякісне ураження печінки, при якому відбувається жовтяниця за рахунок прямого білірубіну.
Синдром Сваєра (ще — дисгенезія гонад 46,XY) — генетичне захворювання, пов'язане з мутацією в Y-хромосомі, яка призводить до формування жіночого фенотипу в індивіда з «чоловічим» генотипом 46,XY.
Синдром Стівенса — Джонсона — тяжке імунокомплексне захворювання, що характеризується утворенням пухирів на шкірі та слизових оболонках порожнини рота, горла, очей, статевих органів.
Синдром Тада — патологічний спадковий стан через недостатність ферменту триптофанпіролідази, що спричиняє глибоку розумову відсталість, нанізм та мозочкову атаксію.
Синдром Такаясу — автоімунне запальне ураження невідомого походження, що відбувається в аорті та її відгалуженнях.
Синдром Тітце — болючість та, іноді, припухання у місцях приєднання до груднини хрящів верхніх ребер.
Синдром Туретта — спадковий нейропсихічний розлад, який розпочинається у дитинстві й характеризується численними фізичними тиками та хоча б одним голосовим тиком, які характерно посилюються та спадають.
Синдром Фредеріка — стан ураження електричної провідності серця, коли відбувається поєднання повної артіовентрикулярної блокади з фібриляцією або тріпотінням передсердь.
«Синдром Хартнапа» — спадковий патологічний стан, клінічний синдром, що характеризується дерматитом, періодичними нападами мозочкової атаксії, гіпераміноацидурією та підвищеним виділенням нирками індолацетату і триптофану.
Синдром Чарліна (ще — синдром носовійкового нерва) — симптомокомплекс, що розвивається при захворюванні носовійкового нерва і характеризується нападами болю в області ока і відповідній половині носа, висипаннями на шкірі носа і чола, змінами в передньому відділу ока (кон'юнктивіт, кератит, ірит або виразка рогівки), гіперемією і набуханням слизової оболонки носа (з рясним виділенням, особливо під час нападу).
Синдром Шегрена — автоімунне ураження, яке відносять до системних хвороб сполучної тканини. Характеризується ураженням головним чином слинних і слізних залоз.
Синдром Шиена (також відомий як синдром Шихана та післяпологовий інфаркт / некроз гіпофіза) — патологічний стан, що виникає внаслідок післяпологової кровотечі та артеріальної гіпотензії, коли кровопостачання гіпофіза різко зменшується, виникає гіпоксія та його некроз.
Синдроми, у назві яких використані порівняння з чимось або кимось, іноді з видатною особою, яка була яскравим носієм певного синдрому:
Синдром «Аліси в країні чудес» або «Аліси в Задзеркаллі» — синдром деперсоналізації і дереалізації, коли втрачається орієнтація в просторі, з'являється загальне відчуття, що тіло або його частина не належить людині, є галюцинації: рухаються стіни, різко відростають або навпаки коротшають ноги, тобто відбувається все те, що й з героїнею однойменних книжок Льюїса Керролла.
Синдром Діогена (також — синдром старечої вбогості) — психічний розлад, характерними рисами якого є вкрай зневажливе ставлення до себе, внутрішня вбогість, соціальна ізоляція, апатія, схильність до накопичення та збирання всячини і відсутність сорому. Синдром назвали на честь давньогрецького філософа Діогена.
Синдром китайського ресторану (ще — синдром глутамату натрію) — клінічний розлад, що містить набір симптомів, які включають головний біль, почервоніння обличчя, посилене потовиділення, відчуття дискомфорту в ротовій порожнині. Стан бездоказово пов'язують з вживання харчової добавки — глютамату у ресторанах китайської їжі.
Синдром котячого крику — рідкісне генетичне захворювання, яке пов'язане з відсутністю частини 5 хромосоми.
Синдром Неймеген (ще — синдром хромосомних поломок Неймеген) — хромосомна нестабільність, поширена у слов'ян, яка характеризується мікроцефалією, яка поєднана з первинним імунодефіцитом, підвищеною чутливістю до радіоактивного випромінювання та високою схильністю до лімфоїдних пухлин.
Синдром Піквіка (ще — крайній ступінь ожиріння з альвеолярною гіповентиляцією) — хронічна снозалежна дихальна недостатність, підтип обструкційного апное сну. Названий на честь роману Чарлза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу», де один з другорядних персонажів «жирний хлопець», слуга Джо засинав, сидячі на стільці.
Синдром Протея — рідке вроджене захворювання, при якому відбувається атипове аномальне швидке зростання кісток та шкіри.
Синдром саванта (від — «вчений») — прояв у людини екстраординарних здібностей в одній чи кількох вузьких галузях, що, як правило, є вторинним явищем при деяких формах порушень розвитку (аутизм, синдром Аспергера, тощо) або виникає після черепно-мозкової травми.
Синдром «Сплячої Красуні» (також — синдром Клейне–Левина) — психічний розлад, при якому відзначають аномальну тривалість сну, який переривається лише на фізіологічні потреби (їжа, фізіологічні відправлення), та роздратування, коли таку людину пробують будити і дорікають, що вона багато спить. Цей синдром може з'являтися лише кілька разів на рік і тривати 3-6 днів.
Синдром Ундіни (або Ондіни) — рідке ураження центрів дихання.
Синдром Шоу Трумена — ілюзія переслідування, при якій суб'єкт впевнений, що його життя являє собою сцени реаліті-шоу.
Психологія
Синдром вболівальника (також — синдром фаната) — відчуття, іноді занадто перебільшене, афектоване, причетності до подій (найчастіше в спорті), яке виникає при перегляді цих подій, в яких носій синдрому безпосередньої участі не бере, при їх обговоренні, тощо.
Синдром Вертера — інша назва ефекту Вертера, хвилі наслідуваних самогубств, які відбуваються після такого резонансного самогубства, що широко висвітлено телебаченням або іншими ЗМІ.
Синдром Доріана Грея — патопсихологічний розлад, що виражається у перебільшенні культу молодості, який розглядає можливе тривале збереження способу життя, у тому числі і сексуального, в рамках особливостей, властивих юнацькому, або молодому періоду життя.
Синдром «Колобка» — психологічне відчуття невпевненості в собі, яке за собою веде високий рівень запальності та агресії.
Синдром навченої безпорадності — стан людини або тварини, в якому вона навчилася поводитися безпорадно, навіть якщо з'являється можливість покращення ситуації.
Паризький синдром — психологічний розлад у туристів, здебільшого японських, які відвідують Францію.
Синдром «Піноккіо» (також — гелотофобія) — психологічне відчуття страху через очікування того, що над таким індивідуумом будуть сміятися, що призводить до скутості його рухів, надмірної їх обережності.
Синдром «Попелюшки» — психологічне відчуття надмірного очікування від життя і гіпертрофованої жалості до себе.
Синдром Стендаля — психологічний розлад, при якому вплив, який чиниться творами мистецтва на психіку людини, виражається у певних фізіологічних змінах (відчуття крайнього захоплення).
Стокгольмський синдром — психологічний стан, який виникає при захопленні заручників, коли вони за певного часу починають симпатизувати викрадачам або навіть ототожнювати себе з ними.
Синдром студента — форма прокрастинації, яка полягає в тому, що людина, якій дали завдання, починає повністю зосереджуватись на ньому якомога пізніше до того моменту, коли треба завдання закінчити.
Криптографія
Декодувальний синдром — високоефективний метод декодування лінійного коду через неспокійний канал, тобто той, на якому зроблені помилки.
Програмування
Синдром другої системи — термін у програмуванні, інша назва ефекту другої системи.
Космонавтика
Синдром Кесслера — гіпотетичний розвиток подій на навколоземній орбіті, коли космічне сміття, що з'явилося внаслідок численних запусків штучних супутників, призводить до цілковитої непридатності ближнього космосу для практичного використання.
Бджільництво
Синдром руйнування колоній — одна з назв явища, коли робочі особини медоносних бджіл одночасно і назавжди покидають вулик чи дику колонію.
Музика
Синдром бажання — дебютний альбом київського гурту «ТОЛ».
Кіно
Синдром «Омега» (фільм) — американський кінобойовик 1986 року.
Китайський синдром — американський пригодницький фільм 1979 року з Джейн Фонда і Майклом Дугласом у головних ролях.
«Синдром дракона» — україно-російський кінотрилер 2012 року.
«Синдром Петрушки» — російська кінодрама 2015 року на основі роману Діни Рубіної.
Література
«Синдром стерильності» — роман української письменниці Наталки Сняданко, що його вперше опублікували 2006 року у видавництві «Нора-Друк» у Києві.
«Синдром Петрушки» — роман Діни Рубіної, що вперше надрукувало російське видавництво «Эксмо» 2011 року.
«Синдром п'яного серця» — збірка документально-біографічних новел російського письменника Анатолія Приставкіна, яка вийшла друком 2015 року у видавництві «РИПОЛ классик».
«Синдром Фенікса» — роман російського письменника Олексія Слапковського, що вперше надрукував часопис «Знамя» у номері 11 за 2006 рік.
Метафори
Китайський синдром — іронічне словосполучення, що спочатку позначало гіпотетичну тяжку аварію на атомній електростанції з проникненням ядерного палива в ґрунт.
Синдром високого маку — іронічне зневажливе словосполучення, що описує соціальний феномен, за якого обдарованих від природи осіб зневажають, вони зазнають нападок та ганьбляться через свої здібності чи досягнення, які вирізняють їх з-поміж оточення.
Синдром щезлої білої жінки — термін, який використовується переважно західноєвропейськими та американськими соціальними науковцями та медіа-коментаторами для опису надмірного (у порівнянні з іншими випадками) виділення часу для висвітлення у засобах масової інформації, особливо на телебаченні, випадків зникнення людини безвісти, коли така людина є молодою, білою жінкою/дівчинкою з вищого середнього класу.
Синдроми
|
23085302
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oiva%20Toikka
|
Oiva Toikka
|
Oiva Toikka
Oiva Kalervo Toikka (29 May 1931 – 22 April 2019) was a Finnish glass designer, best known for his designs for Iittala.
Biography
Oiva Toikka was born in Viipurin maalaiskunta, the rural municipality surrounding then-Finnish Vyborg, now part of Russia. He grew up in a farm and was influenced by the rich history of the area.
Oiva Toikka was renowned for his designs for glassware for the Finnish design company Iittala. Originally trained in ceramics at the University of Art and Design Helsinki, he took up glass design later in life. Some of his best known works are the Kastehelmi and Flora tableware from the 1960s and the Pioni and Krouvi collections from the 1970s.
Along with his glassware designs, Toikka is best known for his designs for the Iittala "Birds by Toikka" series. From 1972 until his death in 2019, Toikka created over 400 mouth-blown glass birds. Although Toikka originally worked at the Nuutajärvi glassworks in Urjala, his designs are currently produced at the Iittala glass factory in Hämeenlinna.
Toikka enjoyed success, too, in other creative outlets. He worked as a stage and costume designer, generally with Finnish director , whose autobiography he illustrated. In his later years, he was also associated with productions by the Finnish National Theatre and the Finnish National Opera. He has also occasionally contributed textile designs to the Marimekko collections.
Toikka's awards include the Lunning Prize in 1970, Finnish State Award for Crafts and Design in 1975, Pro Finlandia Medal in 1980, Kaj Franck Design Prize in 1992, Finland Prize in 2000 and Prins Eugen Medal in 2001.
References
Literature
Hannes, Alfons & Kermer, Wolfgang & Eisch, Erwin: Die Sammlung Wolfgang Kermer, Glasmuseum Frauenau: Glas des 20. Jahrhunderts; 50er bis 70er Jahre, pp. 56–58. Schnell & Steiner, München–Zürich, 1989 (Bayerische Museen, 9.)
Birds by Toikka 2008. Publication of the Iittala Group. Helsinki, 2008.
Dawson, Jack: Oiva Toikka: Glass and Design. Werner Söderström, 2007.
External links
Glass on wings — Oiva Toikka. thisisFINLAND.fi.
Oiva Toikka at Design Museo
1931 births
2019 deaths
Artists from Vyborg
Glass artists
Finnish designers
Finnish interior designers
Recipients of the Prince Eugen Medal
|
4934684
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Parvoscincus%20lawtoni
|
Parvoscincus lawtoni
|
Parvoscincus lawtoni — вид сцинкоподібних ящірок родини сцинкових (Scincidae). Ендемік Філіппін.
Поширення і екологія
Parvoscincus lawtoni відомі з двох місцевостей, розташованих в горах на півночі острова Лусон. Вони живуть у вологих тропічних лісах.
Примітки
Сцинкові
Тварини, описані 1980
Плазуни Філіппін
Ендемічна фауна Філіппін
|
131685
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lower%20Yoder%20Township%2C%20Pennsylvania
|
Lower Yoder Township, Pennsylvania
|
Lower Yoder Township, Pennsylvania
Lower Yoder Township is a township in Cambria County, Pennsylvania, United States. The population was 2,699 at the 2010 census, down from 3,029 at the 2000 census. It is part of the Johnstown, Pennsylvania Metropolitan Statistical Area.
Geography
Lower Yoder Township is located in southwestern Cambria County, bordered on the west by Westmoreland County. It is bordered on the east by the city of Johnstown and the Conemaugh River. The boroughs of Westmont and Brownstown border the southeastern part of the township. The southern half of the Conemaugh Gorge, where the river cuts through Laurel Hill, is in the northern part of the township.
Pennsylvania Route 56 passes through the township, following the Conemaugh River; it leads southeast into Johnstown and northwest to Seward.
According to the United States Census Bureau, Lower Yoder Township has a total area of , of which is land and , or 0.65%, is water.
Communities
Unincorporated communities
Morrellville
Westwood
Demographics
As of the census of 2000, there were 3,029 people, 1,418 households, and 913 families residing in the township. The population density was . There were 1,508 housing units at an average density of . The racial makeup of the township was 98.38% White, 0.83% African American, 0.33% Asian, 0.07% Pacific Islander, 0.07% from other races, and 0.33% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.40% of the population.
There were 1,418 households, out of which 16.9% had children under the age of 18 living with them, 51.6% were married couples living together, 9.2% had a female householder with no husband present, and 35.6% were non-families. 33.6% of all households were made up of individuals, and 20.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.13 and the average family size was 2.69.
In the township the population was spread out, with 14.8% under the age of 18, 5.1% from 18 to 24, 22.5% from 25 to 44, 27.6% from 45 to 64, and 29.9% who were 65 years of age or older. The median age was 50 years. For every 100 females, there were 87.7 males. For every 100 females age 18 and over, there were 86.1 males.
The median income for a household in the township was $29,081, and the median income for a family was $34,355. Males had a median income of $27,388 versus $21,792 for females. The per capita income for the township was $19,196. About 7.1% of families and 7.9% of the population were below the poverty line, including 7.1% of those under age 18 and 8.9% of those age 65 or over.
References
Populated places established in 1820
1820 establishments in Pennsylvania
Townships in Cambria County, Pennsylvania
|
6126339
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Panha%202091
|
Panha 2091
|
Panha 2091
The Panha 2091 "Toufan" is an Iranian overhaul and upgrade of the Bell AH-1J International (export version of the SeaCobra) attack helicopter purchased before the 1979 Islamic Revolution. The overhaul and upgrade program is known as project number 2091 of the Iranian Helicopter Support and Renewal Company (also known as Panha).
Design
Reported upgrades include:
new cockpit armored panels
new, Iranian-designed canopy
new avionics
nose-mounted camera
new cockpit design
The upgraded attack helicopter has a narrower airframe for greater flexibility and is armed with an M197 three-barreled 20-mm Gatling-type cannon in the A/A49E turret. Its wing-stub stations carry a pair of 19-tube 70-mm rocket launchers.
Bulletproof glass protects the pilot's cockpit and weapons officer station, internal avionics have been revamped with the addition of a GPS and receiver in the nose, and a warning radar attached to the rear, with four antennae providing 360 degrees coverage and all electronics systems integrated.
Specifications
See also
References
External links
Toufan 2
Military helicopters
1990s Iranian attack aircraft
1990s Iranian helicopters
|
729248
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%201971
|
Чемпіонат Волинської області з футболу 1971
|
Чемпіонат Волинської області з футболу 1971 року проводився у двох групах. У турнірі першої групи брало участь 10 команд. Звання чемпіона було розіграно у додатковому матчі в місті Луцьку, оскільки дві команди набрали однакову кількість очок й мали однакову різницю забитих та пропущених м'ячів. Чемпіонське звання завоював «Локомотив» Ковель.
У складі «Локомотива» виступали П.Олефірович, В.Гавриленко, А.Столярчук, В.Теребейко, В.Станкевич, Л.Грабовець, В.Єменко, В.Шнирьов, А.Конощчук, В.Франкович, В.Фролов, А.Горфорт, Н.Рацько, А.Вацек. Тренер: Володимир Станкевич
Підсумкова таблиця першої групи
|}
Команди «Механізатор» (Рожище) та «Електрик» (Луцьк) знято з розіграшу за неявки
Додатковий матч за перше місце
«Локомотив» (Ковель) — «Машинобудівник» (Рожище) 0:0 (по пенальті 4:3)
Друга група
У другій групі змагання проводилися у двох зонах. По дві найкращі команди виходили до фіналу, де розігрували путівку до першої групи Чемпіонату області. Результати та підсумкові таблиці — невідомі.
Переможцем фінального турніру став «Колос» (Любомль) (дві перемоги та нічия). 2 місце — команда Луцького району, 3 місце — команда смт. (Колки)
Див. також
Чемпіонат Волинської області з футболу
Кубок Волинської області з футболу
Посилання
Матеріали газети «Радянська Волинь» за 1971 рік
Матеріали газети «Молодий Ленінець» за 1971 рік
Чемпіонат Волинської області з футболу
1971 у футболі
1971 в українському спорті
|
4730037
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Golden%20Eagle%20%28disambiguation%29
|
Golden Eagle (disambiguation)
|
Golden Eagle (disambiguation)
The golden eagle is a large bird of prey.
Golden Eagle or golden eagle may also refer to:
Arts and entertainment
Golden Eagle (comics), two DC Comics characters
Golden Eagle (film), a 1970 Thai action film
Golden Eagle, a musical composition by Arnold Bax for a 1945 play by the same name
Golden Eagles, the premium currency in the video game War Thunder
Golden Eagle Award (disambiguation)
Businesses
Golden Eagle International Group, a Chinese retail and hotel conglomerate founded by Roger Wang
Golden Eagle Airlines, a former regional airline of Western Australia
GEB America, formerly Golden Eagle Broadcasting, a religious television network in the United States
Golden Eagle Refinery, in the San Francisco Bay Area, California
Golden Eagle, an Indian beer brewed by Mohan Meakin
Civilian aviation
Cessna 421 Golden Eagle, an American twin-engine aircraft
AVIC Golden Eagle, a series of Chinese unmanned blimps
Paladin Golden Eagle, an American powered parachute design
Paraplane GE-2 Golden Eagle, an American powered parachute
Military
Sukhoi Su-47 Berkut (Su-47 Golden Eagle), an experimental USSR supersonic jet fighter
KAI T-50 Golden Eagle, a family of South Korean supersonic jet trainers and fighters
140 Squadron (Israel), a former Israeli Air Force unit also known as the Golden Eagle Squadron
SS Golden Eagle, original name of , a former US Navy stores ship
Sporting events
Golden Eagle (horse race), Australian horse race
Sports teams
American collegiate and high school teams
Brockport Golden Eagles, State University of New York at Brockport, New York
Cal State Los Angeles Golden Eagles, California State University, Los Angeles, California
Charleston Golden Eagles, University of Charleston, West Virginia
Clarion University of Pennsylvania, Golden Eagles
John Brown University, Golden Eagles, Arkansas
La Sierra University, Golden Eagles, California
Marquette Golden Eagles, Marquette University, Wisconsin
Minnesota–Crookston Golden Eagles, University of Minnesota
Oral Roberts Golden Eagles, Oral Roberts University, Oklahoma
Southern Miss Golden Eagles and Lady Eagles, University of Southern Mississippi
St. Joseph's College (New York), Golden Eagles
SUNY Brockport, Golden Eagles of Brockport, New York
Tennessee Tech Golden Eagles, Tennessee Technological University
Ferndale High School (Washington), Golden Eagles
Other
Golden Eagles (TBT), an American professional basketball team competing in The Basketball Tournament (TBT)
Salt Lake Golden Eagles, a minor league professional hockey team based in Salt Lake City, Utah, from 1969 to 1994
Shanghai Golden Eagles, a member of the China Baseball League
Tohoku Rakuten Golden Eagles, a Japanese baseball team
Other uses
Golden Eagle, Illinois, United States, an unincorporated community
Kineubenae (fl. 1797–1812), Ojibwa chief called "Golden Eagle" in English
Order of the Golden Eagle, the highest order of Kazakhstan
The Golden Eagle, thought to be the largest solid gold and diamond encrusted statue ever created
SS Golden Eagle, a prior name of the , a cargo ship sunk in World War II
Golden Eagle Regional Park & Sports Complex, Sparks, Nevada, United States
Golden Eagle Oilfield
See also
Gold Eagle (disambiguation)
Berkut (disambiguation)
|
15915742
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Aux%20Marais
|
Aux Marais
|
Aux Marais is a commune in the Oise department in northern France.
Population
See also
Communes of the Oise department
References
Communes of Oise
|
13835565
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Villeneuve-de-Berg
|
Villeneuve-de-Berg
|
Villeneuve-de-Berg is a commune in the Ardèche department in southern France.
Geography
The village lies in the north central part of the commune, on the right bank of the river Ibie, which flows southward through the commune.
Population
See also
Communes of the Ardèche department
References
Communes of Ardèche
Ardèche communes articles needing translation from French Wikipedia
|
80767
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F
|
Потенціальна енергія
|
Потенціальна енергія — частина енергії фізичної системи, що виникає завдяки взаємодії між тілами, які складають систему, та із зовнішніми, відносно цієї системи, тілами, й зумовлена розташуванням тіл у просторі, тобто це енергія (потенціал) яку утримує тіло (предмет), через його положення відносно інших предметів, а також через напруження всередині нього, його електричний заряд, або інші чинники (наприклад у Арістотеля — потенційний розум). Разом із кінетичною енергією, яка враховує не тільки розміщення тіл у просторі, а й рух, потенціальна енергія складає механічну енергію фізичної системи.
Потенціальна енергія матеріальної точки визначається як робота з її переміщення із точки простору, для якої визначається потенціальна енергія, у якусь задану точку, потенціальна енергія якої вважається за нуль. Потенціальна енергія визначається лише для поля консервативних сил.
Потенціальна енергія здебільшого позначається літерами або .
Властивості
Залежність потенціальної енергії матеріальної точки від просторових координат утворює скалярне поле .
Сила, яка діє на частку в полі , визначається, як
Повна енергія матеріальної точки, є сукупністю потенціальної та кінетичної енергій. Для фізичної системи, що складається з багатьох тіл, повна енергія є сумою потенціальних та кінетичних енергій її складових, однак за такої умови, що жодна взаємодія не повинна враховуватися двічі:
,
де — кінетична енергія i-того тіла системи, — потенціальна енергія j-го тіла завдяки взаємодії з i-тим.
Фізичні сили, для яких можна впровадити потенціальну енергію називаються потенціальними силами.
Значення потенціальної енергії загалом, визначене з точністю до певної сталої, водночас різниця значень потенціальної енергії частинки в різних положеннях — однозначна величина. Через це, здебільшого рівень потенціальної енергії в якійсь певній точці чи при якомусь певному положенні, обирається за нульовий, а для інших точок чи положень системи, потенціальна енергія відраховується від цього рівня. Наприклад, у разі взаємодії двох тіл, можна обрати за нульовий рівень потенціальну енергію тоді, коли тіла рознесені на нескінченно далеку віддаль і не взаємодіють між собою. За такого вибору рівня відліку, потенціальна енергія тіл які притягаються, від'ємна, а потенціальна енергія тіл, що відштовхуються, додатна.
Приклади
Потенціальна енергія тіла масою , піднятого над поверхнею Землі на висоту дається наближеною формулою
,
або точною при
де — радіус Землі, , — прискорення вільного падіння.
Потенціальна енергія пружної деформації тонкого стрижня або пружини
,
де — коефіцієнт жорсткості, — абсолютне видовження.
Потенціальна енергія тіла масою в полі гравітації іншого тіла масою при віддалі між ними дається формулою
,
де G — гравітаційна стала.
Потенційна енергія точкового заряду в електростатичному полі точкового заряду при віддалі між ними дорівнює в системі СГСЕ
.
Див. також
Енергія
Кінетична енергія
Принцип мінімуму потенціальної енергії
Принцип Ле Шательє — Брауна
Джерела
Види енергії
Механіка
|
66948274
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Natalya%20Marchenkova
|
Natalya Marchenkova
|
Natalya Marchenkova
Natalya Semyonovna Marchenkova (Ukrainian: Марченкова Наталя Семенівна; Russian: Наталья Семёновна Марченкова; born 1948) is a Soviet and Ukrainian animator and animation director.
Biography
Marchenkova was born on 1 June 1948 in Kyiv, Ukrainian SSR.
From 1967 until 2006, she worked at Kievnauchfilm, an animation studio. Starting in 1985, she worked as an animation director. She retired from animation and directing in 2012.
She was married to film director and screenwriter David Cherkassky (1931–2018).
Filmography
Director
1985 — How The Hedgehog and The Bear Cub Changed The Sky (Как Ёжик и Медвежонок небо меняли)
1987 — Essay About Grandfather (Сочинение про дедушку)
1989 — What is this?! (Это что ещё такое?!)
1989 — My Family (Моя семья)
1990 — Love and Death of Ordinary Potatoes (Любовь и смерть картошки обыкновенной)
1992 — We are men! (Мы — мужчины!)
1992 — Found (Найдёныш)
1995 — Julia's birthday (День рождения Юлии)
1996 — Mitten (Рукавичка)
1999 — The Iron Wolf (Железный волк; co-directed with Pedan Oleg Igorovich)
2000 — Airplane Lip (Самолётик Лип)
2004 — The War of Apples and Caterpillars (Война яблок и гусениц)
2005 — About the Cat that Fell From the Sky (Про кошку, которая упала с неба)
2007 — Enchanted Zaporozhets (Заколдованный запорожец)
2011 — Sinbad (Синдбад)
2013 — Navigator (Навигатор)
References
Further reading
External links
Living people
1948 births
Kievnauchfilm
Film people from Kyiv
Ukrainian women film directors
Ukrainian animated film directors
Women animated film directors
Ukrainian animators
|
3080874
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/F-%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81
|
F-клас
|
F-клас є найбільшим в європейській класифікації легкових автомобілів і завжди описується як "люкс-автомобіль". Еквівалентними категоріями є повнорозмірні люкс-автомобілі (full-size luxury sedan) у Сполучених Штатах та люкс-лімузини (luxury saloon) у Сполученому Королівстві.
Особливості
F-клас є нішевим на європейського ринку (приблизно 0,3%), а діапазон обмежений лише кількома моделями. Найбільше автомобілів F-класу випускається в кузові седан, але деякі випускались також і у кузові універсал.
Варіанти з подовженою колісною базою для цих автомобілів є звичними, оскільки більшість з люксових функцій призначені для пасажирів на задньому сидінні. На деяких ринках (залежно від виробника) моделі з короткою колісною базою повністю виключаються, і продаються тільки варіанти з подовженою колісною базою.
Ультра люкс-автомобілі також включені у F-клас.
Поточні моделі
У п'ятірку найбільш продаваних автомобілів F-класу в Європі входять Mercedes-Benz S-Class, BMW 7 Series, Porsche Panamera, Audi A8 та Jaguar XJ.
Див. Також
Європейська класифікація легкових автомобілів
Класифікація автомобільного транспорту
Класифікація легкових автомобілів
Бізнес-автомобіль
Примітки
Європейська класифікація автомобілів
F-клас
|
2799477
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%B5%D0%BA
|
Заборувек
|
Заборувек
Заборувек — село в гміні Лешно Варшавського-Західного повіту Мазовецького воєводства
Заборувек — село в гміні Бельськ-Дужий Груєцького повіту Мазовецького воєводства
|
123664
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ayr%2C%20Nebraska
|
Ayr, Nebraska
|
Ayr, Nebraska
Ayr is a village in Adams County, Nebraska, United States. The population was 94 at the 2010 census. It is part of the Hastings, Nebraska Micropolitan Statistical Area.
History
Ayr got its start in the year 1878, following construction of the railroad through the territory. It was named for Doctor Ayr, a railroad official from Iowa. Ayr was incorporated as a village in 1883.
Geography
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 94 people, 35 households, and 26 families in the village. The population density was . There were 36 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 100.0% White.
Of the 35 households 34.3% had children under the age of 18 living with them, 65.7% were married couples living together, 2.9% had a female householder with no husband present, 5.7% had a male householder with no wife present, and 25.7% were non-families. 22.9% of households were one person and 8.6% were one person aged 65 or older. The average household size was 2.69 and the average family size was 3.15.
The median age in the village was 43.5 years. 28.7% of residents were under the age of 18; 2.1% were between the ages of 18 and 24; 21.2% were from 25 to 44; 34.1% were from 45 to 64; and 13.8% were 65 or older. The gender makeup of the village was 50.0% male and 50.0% female.
2000 census
At the 2000 census there were 98 people, 40 households, and 32 families in the village. The population density was . There were 42 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 96.94% White, 1.02% Asian, and 2.04% from two or more races.
Of the 40 households 35.0% had children under the age of 18 living with them, 70.0% were married couples living together, 2.5% had a female householder with no husband present, and 20.0% were non-families. 17.5% of households were one person and 2.5% were one person aged 65 or older. The average household size was 2.45 and the average family size was 2.72.
The age distribution was 26.5% under the age of 18, 5.1% from 18 to 24, 27.6% from 25 to 44, 29.6% from 45 to 64, and 11.2% 65 or older. The median age was 36 years. For every 100 females, there were 104.2 males. For every 100 females age 18 and over, there were 100.0 males.
The median household income was $48,125, and the median family income was $51,250. Males had a median income of $31,250 versus $16,250 for females. The per capita income for the village was $16,179. There were no families and 4.5% of the population living below the poverty line, including no under eighteens and none of those over 64.
See also
List of municipalities in Nebraska
References
External links
Villages in Adams County, Nebraska
Villages in Nebraska
Hastings Micropolitan Statistical Area
|
1952184
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/566%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
566 (значення)
|
566 (значення)
Натуральне число 566
566 рік до нашої ери
566 рік нашої ери
|
1573846
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%20%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Ковальов Станіслав Сергійович
|
Ковальов Станіслав Сергійович (20 серпня 1991) — український спортсмен, академічний веслувальник, срібний призер літньої Універсіади у Казані.
Біографія
На літній Універсіаді, яка проходила з 6-о по 17-е липня у Казані, Станіслав предсталяв Україну в академічному веслуванні у дисципліні двійка парна легка вага. та завоював срібну нагороду разом із Ігорем Хмарою.
У попередніх запливах вони посіли друге місце (7:04.18) пропустивши вперед команду з Австрії. Друге місце дозволило змагатись у втішному запливі за вихід до фіналу. Там українці показали перший час (6:48.60), що дозволило вийти до фіналу. У фіналі наша команда ще покращила результат до 6:43.11, але цей час дозволилив посісти лише друге місце. Чемпіонами стали австрійці (6:40.37), бронзові нагороди у італійців (6:45.49).
Через два роки, на Універсіаді в Кванджу, також виграв срібну медаль.
У 2021 році його екіпаж з Ігорем Хмарою виграв кваліфікаційну регату на Олімпійські ігри. Цей екіпаж став єдиним українським екіпажем, який пройшов кваліфікацію. На Олімпійських іграх спортсмени посіли третє місце у фінал B, та у підсумку стали дев'ятими.
У 2022 році здобув найбільше досягнення у кар'єрі, ставши бронзовим призером чемпіонату світу.
Спортивні результати
Державні нагороди
Орден Данила Галицького (25 липня 2013) — за досягнення високих спортивних результатів на XXVII Всесвітній літній Універсіаді в Казані, виявлені самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України
Примітки
Українські академічні веслувальники
Українські учасники літніх Олімпійських ігор 2020
Академічні веслувальники на літніх Олімпійських іграх 2020
Медалісти літньої Універсіади 2013
Медалісти літньої Універсіади 2015
|
1208500
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B4
|
Вечерд
|
Вечерд — село у повіті Сібіу в Румунії. Входить до складу комуни Биргіш.
Село розташоване на відстані 214 км на північний захід від Бухареста, 32 км на північний схід від Сібіу, 109 км на південний схід від Клуж-Напоки, 96 км на північний захід від Брашова.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи.
Національний склад населення села:
Рідною мовою назвали:
Примітки
Села повіту Сібіу
|
540930
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0-%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C-%D0%BE-%D0%94%D0%B0%D0%BC
|
Ла-Віль-о-Дам
|
Ла-Віль-о-Дам — муніципалітет у Франції, у регіоні Центр — Долина Луари, департамент Ендр і Луара. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 210 км на південний захід від Парижа, 105 км на південний захід від Орлеана, 6 км на схід від Тура.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 2033 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 5080,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Офіційний сайт муніципалітету
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ендр і Луара
Примітки
Муніципалітети департаменту Ендр і Луара
|
4746744
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%94%20%D0%9F%D0%B0%D1%83%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Благоє Паунович
|
Благоє Паунович (4 червня 1947, Медведжа — 9 грудня 2014, Белград) — югославський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.
Виступав, зокрема, за клуб «Партизан», а також національну збірну Югославії.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 1965 року виступами за команду «Партизан», в якій провів десять сезонів, взявши участь у 225 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Партизана», був основним гравцем захисту команди і у 1970-х роках він створив ефективну оборонну зв'язку з Драганом Голцером та Мирославом Павловичем.
1975 року, коли Пауновичу виповнилось 28 років, він отримав право виступати за кордоном і перейшов у нідерландський «Утрехт». Він дебютував за нову команду у Ередивізі 4 січня 1976 року у домашній нічиїй проти клубу «НАК Бреда» (1:1), а останню гру зіграв 13 лютого 1977 року у матчі проти АЗ (1:2).
Повернувшись на батьківщину, він недовго пограв за «Кикинду», а потім знову переїхав за кордон, цього разу до США. Там у Північноамериканській футбольній лізі (NASL) він грав за «Окленд Стомперс» у штаті Каліфорнія, зігравши 23 гри чемпіонату.
Завершив ігрову кар'єру на батьківщині у команді «Синджелич», за яку виступав протягом 1978—1979 років.
Виступи за збірну
12 листопада 1967 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії в рамках кваліфікації до чемпіонату Європи 1968 року у матчі проти Албанії (4:0) у Белграді.
У складі збірної був учасником чемпіонату Європи 1968 року в Італії, де разом з командою здобув «срібло», зігравши у всіх трьох іграх на турнірі.
Востаннє зіграв за збірну 4 лютого 1973 року в товариському матчі проти Тунісу (5:0) в Тунісі. Загалом протягом кар'єри в національній команді, яка тривала 7 років, провів у її формі 39 матчів.
Кар'єра тренера
По завершенні ігрової кар'єри працював у тренерському штабі «Партизана» помічником Милоша Милутиновича, Івиці Осима, Любиші Тумбаковича та Владимира Вермезовича.
У 1994/95 сезоні Паунович, вже ставши тренером, був першим з п'яти наставників, які керували іспанським « Логроньєсом », який посів останнє місце в Ла Лізі з рекордно низьким результатом у 13 очок. Під керівництвом серба команда провела 11 матчів чемпіонату і здобула лише 4 нічиїх, програвши інші 7 ігор.
З 1999 по 2002 рік він очолював «Телеоптик», після чого тренував «Будучност» (Банатський Двор).
2009 року Паунович очолив тренерський штаб клубу «Смедерево», а останнім місцем тренерської роботи був клуб БАСК (Белград), головним тренером команди якого Благоє Паунович був з 2010 по 2011 рік. Він тренував її у 34 іграх сезону та привів їх до першого місця у другому дивізіоні, однак БАСКу було відмовлено у виході до Суперліги через фінансові проблеми та невиконання фінансових вимог.
Особисте життя і смерть
Син Благо Пауновича, Велько, також був футболістом і грав за «Партизан», а пізніше став тренером.
Благоє Паунович помер 9 грудня 2014 року у віці 67 років у місті Белград. Велько, який виграв зі збірною Сербії до 20 років чемпіонат світу 2015 року в Новій Зеландії, присвятив перемогу своєму батькові Благоє.
Примітки
Посилання
югославські футболісти
югославські футбольні тренери
сербські футбольні тренери
Гравці збірної Югославії з футболу
Гравці чемпіонату Європи з футболу 1968
Футболісти «Партизана»
Футболісти «Утрехта»
Футболісти «Кикинди»
Футболісти «Окленд Стомперс»
Футболісти «Синджелича»
Тренери ФК «Партизан»
Тренери ФК «Логроньєс»
Тренери ФК «Смедерево»
Тренери ФК БАСК
югославські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Нідерландах
Футбольні легіонери у США
Поховані на Новому цвинтарі в Белграді
|
250668
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B0%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%88%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BE%D1%81
|
Діафрагмово-поршневий насос
|
Діафрагмово-поршневий насос
Насос діафрагмово-поршневий – поршневий насос двобічної дії, в якому робоча рідина відокремлена від перекачуваної гідросуміші за допомогою еластичної мембрани. При кожному ході поршня робоча рідина приводить до дії обидві мембрани. Поки одна мембрана вигинається всередину камери та витісняє гідросуміш у трубопровід, друга в цей час втягується, що й призводить до заповнення камери гідросумішшю.
Застосовується у гідротранспортних системах для переміщення великих об’ємів абразивних та корозійних гідросумішей руд та концентратів руд чорних та кольорових металів, відходів їх збагачення, пісків тощо. Переваги Н. д.-п.: поршні та втулки циліндрів практично не зношуються, оскільки не контактують із абразивною гідросумішшю; термін служби мембран та зворотних клапанів суттєво збільшується, що зменшує витрати на ремонт; модульна конструкція гідравлічного блока забезпечує легкий доступ до зношених деталей та скорочує тривалість ремонту.
Приклади
Типовим представником Н. д.-п. є насос виробництва фірми „Wilson–Snyder” 1700–SPD, дуплексний, двобічної дії, пода-чею від 60,9 до 9663,5 м³/год при тиску від 155 до 52 кгс/см² у залежності від обертів (15-55 хв.–1). к.к.д. дорівнює 85%. Високі експлуатаційні якості показали також Н. д.-п. TZP фірми ‘GEHO”.
Див. також
Насос діафрагмовий
Література
Насоси
|
1134033
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/11907%20%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%BD
|
11907 Наранен
|
11907 Наранен (11907 Näränen) — астероїд головного поясу, відкритий 2 березня 1992 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,305.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (11901-12000)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1992
Головний пояс астероїдів
|
1012806
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Click%20fraud
|
Click fraud
|
Click fraud is a type of fraud that occurs on the Internet in pay per click (PPC) online advertising. In this type of advertising, the owners of websites that post the ads are paid based on how many site visitors click on the ads. Fraud occurs when a person, automated script, computer program or an auto clicker imitates a legitimate user of a web browser, clicking on such an ad without having an actual interest in the target of the ad's link in order to increase revenue. Click fraud is the subject of some controversy and increasing litigation due to the advertising networks being a key beneficiary of the fraud.
Media entrepreneur and journalist John Battelle describes click fraud as the intentionally malicious, "decidedly black hat" practice of publishers gaming paid search advertising by employing robots or low-wage workers to click on ads on their sites repeatedly, thereby generating money to be paid by the advertiser to the publisher and to any agent the advertiser may be using.
Pay-per-click advertising
PPC advertising is an arrangement in which webmasters (operators of websites), acting as publishers, display clickable links from advertisers in exchange for a charge per click. As this industry evolved, a number of advertising networks developed, which acted as middlemen between these two groups (publishers and advertisers). Each time a (believed to be) valid Web user clicks on an ad, the advertiser pays the advertising network, which in turn pays the publisher a share of this money. This revenue-sharing system is seen as an incentive for click fraud.
The largest of the advertising networks, Google's AdWords/AdSense and Yahoo! Search Marketing, act in a dual role, since they are also publishers themselves (on their search engines). According to critics, this complex relationship may create a conflict of interest. This is because these companies lose money to undetected click fraud when paying out to the publisher but make more money when collecting fees from the advertiser. Because of the spread between what they collect and pay out, unfettered click fraud would create short-term profits for these companies.
Non-contracting parties
A secondary source of click fraud is non-contracting parties, who are not part of any pay-per-click agreement. This type of fraud is even harder to police, because perpetrators generally cannot be sued for breach of contract or charged criminally with fraud. Examples of non-contracting parties are:
Competitors of advertisers: These parties may wish to harm a competitor who advertises in the same market by clicking on their ads. The perpetrators do not profit directly but force the advertiser to pay for irrelevant clicks, thus weakening or eliminating a source of competition.
Competitors of publishers: These persons may wish to frame a publisher. It is made to look as if the publisher is clicking on its own ads. The advertising network may then terminate the relationship. Many publishers rely exclusively on revenue from advertising and could be put out of business by such an attack.
Other malicious intent: As with vandalism, there are many motives for wishing to cause harm to either an advertiser or a publisher, even by people who have nothing to gain financially. Motives include political and personal vendettas. These cases are often the hardest to deal with, since it is difficult to track down the culprit, and if found, there is little legal action that can be taken against them.
Friends of the publisher: Sometimes upon learning a publisher profits from ads being clicked, a supporter of the publisher (like a fan, family member, political party supporter, charity patron or personal friend) will click on the ads to help. This can be considered patronage. However, this can backfire when the publisher (not the friend) is accused of click fraud.
Advertising networks may try to stop fraud by all parties but often do not know which clicks are legitimate. Unlike fraud committed by the publisher, it is difficult to know who should pay when past click fraud is found. Publishers resent having to pay refunds for something that is not their fault. However, advertisers are adamant that they should not have to pay for phony clicks.
Organization
Click fraud can be as simple as one person starting a small Web site, becoming a publisher of ads, and clicking on those ads to generate revenue. Often the number of clicks and their value is so small that the fraud goes undetected. Publishers may claim that small amounts of such clicking is an accident, which is often the case.
Much larger-scale fraud also occurs in cybercrime communities. According to Jean-Loup Richet, Professor at the Sorbonne Business School, click fraud is frequently one link in the large ad fraud chain, and can be leveraged as part of a larger identity fraud and/or attribution fraud. Those engaged in large-scale fraud will often run scripts which simulate a human clicking on ads in Web pages.
However, huge numbers of clicks appearing to come from just one, or a small number of computers, or a single geographic area, look highly suspicious to the advertising network and advertisers.
Clicks coming from a computer known to be that of a publisher also look suspicious to those watching for click fraud. A person attempting large-scale fraud, from one computer, stands a good chance of being caught.
One type of fraud that circumvents detection based on IP patterns uses existing user traffic, turning this into clicks or impressions. Such an attack can be camouflaged from users by using 0-size iframes to display advertisements that are programmatically retrieved using JavaScript. It could also be camouflaged from advertisers and portals by ensuring that so-called "reverse spiders" are presented with a legitimate page, while human visitors are presented with a page that commits click fraud. The use of 0-size iframes and other techniques involving human visitors may also be combined with the use of incentivized traffic, where members of "Paid to Read" (PTR) sites are paid small amounts of money (often a fraction of a cent) to visit a website and/or click on keywords and search results, sometimes hundreds or thousands of times every day Some owners of PTR sites are members of PPC engines and may send many email ads to users who do search, while sending few ads to those who do not. They do this mainly because the charge per click on search results is often the only source of revenue to the site. This is known as forced searching, a practice that is frowned upon in the Get Paid To industry.
Organized crime can handle this by having many computers with their own Internet connections in different geographic locations. Often, scripts fail to mimic true human behavior, so organized crime networks use Trojan code to turn the average person's machines into zombie computers and use sporadic redirects or DNS cache poisoning to turn the oblivious user's actions into actions generating revenue for the scammer. It can be difficult for advertisers, advertising networks, and authorities to pursue cases against networks of people spread around multiple countries.
Impression fraud is when falsely generated ad impressions affect an advertiser's account. In the case of click-through rate based auction models, the advertiser may be penalized for having an unacceptably low click-through for a given keyword. This involves making numerous searches for a keyword without clicking of the ad. Such ads are disabled automatically, enabling a competitor's lower-bid ad for the same keyword to continue, while several high bidders (on the first page of the search results) have been eliminated.
Hit inflation attack
A hit inflation attack is a kind of fraudulent method used by some advertisement publishers to earn unjustified revenue on the traffic they drive to the advertisers’ Web sites. It is more sophisticated and harder to detect than a simple inflation attack.
This process involves the collaboration of two counterparts, a dishonest publisher, P, and a dishonest Web site, S.
Web pages on S contain a script that redirects the customer to P's Web site, and this process is hidden from the customer. So, when user U retrieves a page on S, it would simulate a click or request to a page on P's site. P's site has two kinds of webpages: a manipulated version, and an original version. The manipulated version simulates a click or request to the advertisement, causing P to be credited for the click-through. P selectively determines whether to load the manipulated (and thus fraudulent) script to U's browser by checking if it was from S. This can be done through the Referrer field, which specifies the site from which the link to P was obtained. All requests from S will be loaded with the manipulated script, and thus the automatic and hidden request will be sent.
This attack will silently convert every innocent visit to S to a click on the advertisement on P's page. Even worse, P can be in collaboration with several dishonest Web sites, each of which can be in collaboration with several dishonest publishers. If the advertisement commissioner visits the Web site of P, the non-fraudulent page will be displayed, and thus P cannot be accused of being fraudulent. Without a reason for suspecting that such collaboration exists, the advertisement commissioner has to inspect all the Internet sites to detect such attacks, which is infeasible.
Another proposed method for detection of this type of fraud is through use of association rules.
Manipulation of organic search results
One major factor that affects the ranking of websites in organic search results is the CTR (Click-through Rate). That is the ratio of clicks to impressions, or in other words how many times a search result is clicked on, as compared to the number of times the listing appears in search results.
In contrast to PPC fraud, where a competitor leverages the services of a botnet, or low-cost labour, to generate false clicks, in this case the objective is to adopt a "beggar thy neighbour" policy against competitors by making their CTR rate as low as possible, thereby diminishing their position in search results.
Bad actors will therefore generate false clicks on organic search results that they wish to promote, while avoiding search results they wish to demote. This technique can effectively create a cartel of business services controlled by the same bad actor, or be used to promote a certain political opinion etc. The scale of this issue is unknown but is certainly evident to many website developers who pay close attention to the statistics in webmaster tools.
Legal cases
Lawsuits
Disputes over the issue have resulted in a number of lawsuits. In one case, Google (acting as both an advertiser and advertising network) won a lawsuit against a Texas company called Auction Experts (acting as a publisher), which Google accused of paying people to click on ads that appeared on Auction Experts' site, costing advertisers $50,000. Despite networks' efforts to stop it, publishers are suspicious of the motives of the advertising networks, because the advertising network receives money for each click, even if it is fraudulent.
In July 2005, Yahoo settled a class action lawsuit against it by plaintiffs alleging it did not do enough to prevent click fraud. Yahoo paid $4.5 million in legal bills for the plaintiffs and agreed to settle advertiser claims dating back to 2004 In July 2006, Google settled a similar suit for $90 million.
On March 8, 2006, Google agreed to a $90 million settlement fund in the class-action lawsuit filed by Lane's Gifts & Collectibles. The class-action lawsuit was filed in Miller County, Arkansas, by Dallas attorneys Steve Malouf, Joel Fineberg, and Dean Gresham. The expert witness for the Plaintiffs in the case was Jessie Stricchiola, an internet search expert who first identified instances of PPC fraud in 2001.
Michael Anthony Bradley
In 2004, California resident Michael Anthony Bradley created Google Clique, a software program that he claimed could let spammers defraud Google out of millions of dollars in fraudulent clicks, which ultimately led to his arrest and indictment.
Bradley was able to demonstrate that fraud was possible, and was impossible for Google to detect. The Department of Justice alleged that he contacted Google saying that unless they paid him $100,000 for the rights to the technology, he would sell it to spammers, costing Google millions. As a result, Bradley was arrested for extortion and mail fraud in 2006.
Charges were dropped without explanation on November 22, 2006; both the US Attorney's office and Google declined to comment. Business Week suggests that Google was unwilling to cooperate with the prosecution, as it would be forced to disclose its click fraud detection techniques publicly.
Fabio Gasperini
On June 18, 2016, Fabio Gasperini, an Italian citizen, was extradited to the United States on click fraud charges. An indictment charged Gasperini with:
two counts of computer intrusion
one count of wire fraud
one count of wire fraud conspiracy
and one count of money laundering
According to the U.S. government, Gasperini set up and operated a botnet of over 140,000 computers around the world. This was the first click fraud trial in the United States. If convicted of all counts, Gasperini risked up to 70 years in prison.
Simone Bertollini, an Italian-American lawyer, represented Gasperini at trial. On August 9, 2017 a jury acquitted Gasperini of all the felony charges of the indictment. Gasperini was convicted of one misdemeanor count of obtaining information without a financial gain. Gasperini was sentenced to the statutory maximum of one year imprisonment, a $100,000 fine, and one year of supervised release following incarceration. Shortly after he was credited with time served and sent back to Italy. An appeal is currently pending.
Solutions
Proving click fraud can be very difficult since it is hard to know who is behind a computer and what their intentions are. When it comes to mobile ad fraud detection, data analysis can give some reliable indications. Abnormal metrics can hint at the presence of different types of frauds. To detect click fraud in the ad campaign, advertisers can focus on the following attribution points
IP Address: As bots run similar scripts from the same server, any click fraud on mobile ads will indicate a high density of clicks coming from the same IP address or a range of similar IP addresses. Advertisers can also run check on IP addresses to verify their history with another fraud.
Click Timestamp: Click timestamp maintains the time at which the click is made on the ad. The bot-based click fraud runs repeatedly to attempt clicking on the ads, which increases click frequency for that duration. A high range of clicks with almost similar timestamp points at the possibility of click fraud. A low duration and high frequency mean a high probability of fraud.
Action Timestamp: Action timestamp is the time at which the user takes action on (or engages with) the app or website. With a bot-based click attack, there can be a similarity with action timestamp. As bot clicks on the advertisement and then performs the action on app or website without any delay, the advertiser can notice a low or almost no action timestamp.
Often the best an advertising network can do is to identify which clicks are most likely fraudulent and not charge the account of the advertiser. Even more sophisticated means of detection are used, but none are foolproof.
The Tuzhilin Report produced by Alexander Tuzhilin as part of a click fraud lawsuit settlement, has a detailed and comprehensive discussion of these issues. In particular, it defines "the Fundamental Problem of invalid (fraudulent) clicks":
"There is no conceptual definition of invalid clicks that can be operationalized [except for certain obviously clear cases]."
"An operational definition cannot be fully disclosed to the general public because of the concerns that unethical users will take advantage of it, which may lead to a massive click fraud. However, if it is not disclosed, advertisers cannot verify or even dispute why they have been charged for certain clicks."
The PPC industry is lobbying for tighter laws on the issue. Many hope to have laws that will cover those not bound by contracts.
A number of companies are developing viable solutions for click fraud identification and are developing intermediary relationships with advertising networks. Such solutions fall into two categories:
Forensic analysis of advertisers' web server log files.This analysis of the advertiser's web server data requires an in-depth look at the source and behavior of the traffic. As industry standard log files are used for the analysis, the data is verifiable by advertising networks. The problem with this approach is that it relies on the honesty of the middlemen in identifying fraud.
Third-party corroboration.Third parties offer web-based solutions that might involve placement of single-pixel images or Javascript on the advertiser's web pages and suitable tagging of the ads. The visitor may be presented with a cookie. Visitor information is then collected in a third-party data store and made available for download. The better offerings make it easy to highlight suspicious clicks, and they show the reasons for such a conclusion. Since an advertiser's log files can be tampered with, their accompaniment with corroborating data from a third-party forms a more convincing body of evidence to present to the advertising network. However, the problem with third-party solutions is that such solutions see only part of the traffic of the entire network. Hence, they can be less likely to identify patterns that span several advertisers. In addition, due to the limited amount of traffic they receive when compared to middlemen, they can be overly or less aggressive when judging traffic to be fraud.
In a 2007 interview in Forbes, Google click fraud prevention expert Shuman Ghosemajumder said that one of the key challenges in click fraud detection by third-parties was access to data beyond clicks, notably, ad impression data.
Click fraud is less likely in cost per action models.
Research
The fact that the middlemen (search engines) have the upper hand in the operational definition of invalid clicks is the reason for the conflict of interest between advertisers and the middlemen, as described above. This is manifested in the Tuzhilin Report as described above. The Tuzhilin report did not publicly define invalid clicks and did not describe the operational definitions in detail. Rather, it gave a high-level picture of the fraud-detection system and argued that the operational definition of the search engine under investigations is "reasonable". One aim of the report was to preserve the privacy of the fraud-detection system in order to maintain its effectiveness. This prompted some researchers to conduct public research on how the middlemen can fight click fraud. Since such research is presumably not tainted by market forces, there is hope that this research can be adopted to assess how rigorous a middleman is in detecting click fraud in future law cases. The fear that this research can expose the internal fraud-detection system of middlemen still applies. An example of such research is that done by Metwally, Agrawal and El Abbadi at UCSB. Other work by Majumdar, Kulkarni, and Ravishankar at UC Riverside proposes protocols for the identification of fraudulent behavior by brokers and other intermediaries in content-delivery networks.
See also
Botnet
Click farm
Clickbot.A
Trojan.Win32.DNSChanger
ZeroAccess botnet
Zombie (computer science)
References
External links
"Truth in advertising", The Economist, November 23, 2006.
"Google CFO: Fraud a Big Threat", CNN Money. Retrieved December 2, 2004.
"How Click Fraud Could Swallow the Internet", Wired Magazine, issue 14.01 (January 2006). Retrieved December 29, 2005.
Simone Soubusta: "On Click Fraud", Retrieved March 2014.
"Click fraud uncovered - Fiverr advertisers willing to click on ads for $5. Retrieved April 2015
"How Google Ads is fighting click fraud" Retrieved February 2019
Consumer fraud
Online advertising
Internet fraud
|
14878489
|
https://en.wikipedia.org/wiki/SPAM1
|
SPAM1
|
SPAM1
Hyaluronidase PH-20 is an enzyme that in humans is encoded by the SPAM1 gene.
Hyaluronidase degrades hyaluronic acid, a major structural proteoglycan found in extracellular matrices and basement membranes. Six members of the hyaluronidase family are clustered into two tightly linked groups on chromosome 3p21.3 and 7q31.3. This gene was previously referred to as HYAL1 and HYA1 and has since been assigned the official symbol SPAM1; another family member on chromosome 3p21.3 has been assigned HYAL1. This gene encodes a GPI-anchored enzyme located on the human sperm surface and inner acrosomal membrane. This multifunctional protein is a hyaluronidase that enables sperm to penetrate through the hyaluronic acid-rich cumulus cell layer surrounding the oocyte, a receptor that plays a role in hyaluronic acid induced cell signaling, and a receptor that is involved in sperm-zona pellucida adhesion. Abnormal expression of this gene in tumors has implicated this protein in degradation of basement membranes leading to tumor invasion and metastasis. Multiple protein isoforms are encoded by transcript variants of this gene.
References
Further reading
|
4671238
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Tubifera%20dudkae
|
Tubifera dudkae
|
Tubifera dudkae — вид міксоміцетових амебозоїв родини Tubiferaceae.
Таксономія
Вид під назвою Reticularia dudkae описали у 2011 році український міколог Дмитро Леонтьєв та його іспанський колега Габріель Морено. Вид названо на честь української мікологині Ірини Дудки (1934-2017). У 2015 році ці ж автори, разом з німецьким колегою Мартіном Шніттлером, віднесли вид до роду Tubifera.
Поширення
Вид поширений у хвойних та мішаних лісах Європи та Азії.
Опис
На відміну від своїх родичів, T. dudkae не утворює псевдоетелії з виразними спорангіями або, принаймні, спорангії не є помітно виразними чи паличкоподібними, як у інших представників Tubifera. Вони ростуть на вологій мертвій деревині в лісах помірного клімату.
Примітки
Міксоміцети
Протисти, описані 2011
|
24631291
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Van%C4%8Da%20Vas
|
Vanča Vas
|
Vanča Vas (Prekmurje Slovene: Vanča Ves) is a village in the Municipality of Tišina in the Prekmurje region of northeastern Slovenia.
The writer Antal Stevanecz was born in Vanča Vas.
References
External links
Vanča Vas on Geopedia
Populated places in the Municipality of Tišina
|
4978518
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE%20%D0%A1%D0%B0%D0%B0%D0%B4
|
Роберто Саад
|
Роберто Саад (нар. 3 червня 1961) — колишній аргентинський тенісист.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 109 місце досяг 23 грудня 1985, парну — 36 місце — 8 серпня 1988 року.
Здобув 2 парні титули.
Найвищим досягненням на турнірах Великого шолома був півфінал в парному розряді.
Фінали за кар'єру
Парний розряд (2–2)
Примітки
Посилання
Аргентинські тенісисти
Ліванці Аргентини
Народились 1961
Уродженці провінції Тукуман
|
2106633
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%BC%D0%B0%D1%8F
|
Суспільство мая
|
Суспільство мая — соціально-політична організація в державах цивілізації мая. Їй були властиві жорстка ієрархієзація та наявність певних класів. Представники вищих верств маянського суспільства жили в найпочесніших центральних кварталах міст, у красивих кам'яних палацах чи будинках, носили гарний одяг і прикраси, основний тягар податків лягав на простолюдинів, не мали жодних прав раби.
Структура
У суспільстві мая існували відмінності між рангом і посадою. За даними ієрогліфічних написів визначено наявність щонайменше три соціальні групи еліти: ahawo'b або «володарі» (цар, царські сини-ч'оок та інші нащадки царів), sahalo'b — «маленькі» (люди), або провінційна еліта і ahk'uhu'no'b — «писарі». Той чи інший ранг належав всім членам знатного роду, водночас посада визнавалася тільки за людиною, яка її обіймала.
Володарі
Вершину соціальної піраміди увінчував ахав (цар), який уособлював своєю сакральною фігурою усю повноту влади на підконтрольних йому територіях. Царська влада у мая виросла з влади вождів докласичного періоду. Вже в цей час влада вождів мала сакральне обґрунтування, так як всі основні церемоніальні споруди були споруджені поверх колишніх осель общинних лідерів. Претензії на сакральність виражалися в іменах маянських царів. Значна їхня частина описувала аспекти божеств в поєднанні з символами тварин, насамперед ягуарами та крокодилами. Найчастіше в іменах присутні назви богів К'авіль, Іцамхан, Йопат, К'ніч-Ахав і Чаак. Такі імена коротко описували міфи, в яких боги виступають основними героями.
Очільник великих держав звалися кухуль ахавами (священними володарями), яким підкорялися (йахави — «підвладні правителі» невеличких царств). Ахави держав-гегемонів в часи розквіту своїх царств приймали також титули калоомте, щось на кшталт імператора чи цар царів (існували калоомте півночі, півдня, сходу і заходу). У після класичний період на Юкатані ахаву відповідав титул халач-вінік («велика (справжня) людина»). Також до основного титулу додавалися інші, які повинні були підкреслити політичну, сакральну силу і владу ахава, його військові перемоги, зокрема вук-цук («Сім частин» — назва Східного Петена), «баак вайваль» («костяний чаклун»).
Кожен ахав вважався всеосяжним розпорядником в усіх питаннях державного керівництва — від економіки й політики до релігії. Як глава держави він вважався власником усіх земель у країні, як первосвященик місцевого культу — начальствував над жрецтвом і як сакральна фігура найвищого рівня особисто проводив найважливіші церемонії (ритуальної сівби на початку масових землеробських робіт або жертвування крові богам). Ахав розпоряджався усіма ресурсами своєї держави, особисто очолював військо (безпосередньо брав участь у війнах), віддавав накази щодо храмового, палацового та офіціозного будівництва тощо.
Символом державної влади ахава були парадний головна пов'язка (хуун ахав), круглий щиток, скіпетроподібна статуетка бога Кавіля (вручення якої означало сходження особи, що отримувала кавіпь, на престол), а також низка супутніх царських відзнак — балдахін, паланкін (йахавмаан), трон, флейти, барабани, жовте намисто, кігті пуми, голова ягуара, ноги оленів, намисто з мушель, пір'я папуги, пір'я білої чаплі для головних уборів.
Знать
Наступний щабель в суспільній ієрархії маянського суспільства посідала спадкова знать, серед якої особливе місце належало особам царської крові (ахавобам). Усі вони не платили податків, але служили державі, виконуючи тим самим свій обов'язок перед правителем.
Усі вони деформували методом стискування свої голови (роблячи їх довшими й вужчими), нарощували пластичною масою невідомого походження свої носи, аби мати «шляхетний» орлиний профіль, досягали шляхетної косоокості (задля цього малюкові з самого дитинства підвішували перед носом якусь іграшку, аби він звикав постійно дивитися на неї, доки не розвивалася бажана косоокість), вкривали тіла химерним татуюванням, чітко кодифікованим відповідно до походження і суспільного статусу, підпилювали й інкрустували нефритовими пластинами зуби, проколювали й витягували до плечей мочки вух (для цього до них чіпляли індичі яйця) тощо.
Втім, тут були винятки — у ранній класичний період були впливовою знаттю на території сучасних північного Петена і південного Кампече особи, що носили титул к'ухуль-чатан-вінік («священна людина Чатана»).
Нижче стояла служила знать — ахкухуноб. Це були провінційні намісники (сахалі) з числа місцевої знаті, неродовиті за походженням столичні та провінційні чиновники (писарі, судді, збирачі податків, глави общин і кварталів та ін.), дрібне й середнє жрецтво, професійні солдати, домашні
слуги представників вищих верств суспільства тощо. Вони не могли похвалитися пишними родоводами й знатними предками, а тому не деформували своїх голів і не досягали косоокості. Татуювання на їхніх тілах було значно скромнішим, але їхня служба державі також розцінювалася на кшталт податку, тому ніяких податей вони не платили. Втім, їхня служба не була спадковою, і разом з посадою вони могли втратити всі матеріальні привілеї. Лише наприкінці класичного періоду влада сахалів вже є спадковою, вони стають напівнезалежними правителями.
Особлива ситуація склалася на Юкатані у післякласичний період. Соціальні зміни тут були пов'язані із тольтекським загарбанням. Роди тольтеків-завойовників оформилися в нову аристократичну еліту суспільства — ешь-мехен або альмехени («нащадки матерів і батьків»). Термін означає, що лише тольтеки-переможці мали право додавати до свого власного імені (паапь-каба) ще й родові імена батька й матері, тоді як безправні мая мали додавати до свого паапь-каба тільки прізвисько (коко-каба). Роди ешь-мехен очолювали голови кланів—ах-куч-каб. Нижче їх стояли територіальні управлінці ах-чун-кабіль, общинні старости батаби і сільські старости ах-кулель. В часи кінця післякласичного періоду усі ці посади були спадковими. До складу знаті входили «хольпопи» (holpop — «володар циновки»), що були на кшталт намісників або представників правителя. У невеличких поселеннях його обирали місцеві жителі, а затверджував володар держави.
Жерці
З огляду на значущість міфології, календаря в життя мая жерці мали потужний вплив, що відбилося в особливому соціальному статусі. Вони були радниками царів, намісників, знаті. З ними радилися також ремісники, торгівці, простолюдини. Жерці вказували час виступу військових загонів і купецьких караванів. Вони стежили за термінами всіх робіт, особливо землеробських, здійснювали обряди, пов'язані з народженням, присвятою, одруженням і смертю мая. Жерцями ставали зазвичай сини самих жерців або ж молодші сини знатних родин
У класичний період відбулося становлення жрецької спеціалізації: жерці, що відповідали за створення «книжок»-кодексів звалися ах-ц'ібами, вище нього стояли ах к'ухун, ах-к'ухуль-ху'н і ах-к'ухуун.
У післякласичний період на юкатані головою жрецької ієрархії був жрець-первосвященик ахав-кан-май («великий повелитель змій») — скорочено ахав-кануль («страж владики»). Він відповідав за культові церемонії, написання хронік і ведення календаря. Він спирався на жрецьку ієрархію чаків (або чіланів — «простертих» жерців-віщунів), накомів (або наконів — «прапороносців», «фахівців» зі жертвопринесень, які водночас виконували в армії функції своєрідних військових капеланів під час війни), храмових служителів ах-кінів та їхніх церемоніальних помічників із числа найповажніших старців нежрецького походження (чакі).
Вояки
Окремий соціальний статус отримали військовики в післякласичний період. У докласичний та класичний період вони не мали жодного впливу, оскільки військо тоді складалося з членів громади та знаті. У післякласичний період з'являються найманці (ах-кануль) та професійні вояки з огляду на численні війни та їхню жорстокість. На Юкатані запроваджується система хольканів, коли в кожному поселенні мешкали професійні вояки холькани.
Вони займалися лише підготовкою до битв, не сплачували податки, натомість отримували харчі та одяг. Фінансування відбувалося або за рахунок громади чи намісників правителя. В столиці держави утримувалися за власний кошт царя.
Ремісники і торгівці
Проміжне становище займали у класичних мая представники творчих професій — ремісники (ах-нуєн або іц'aaт) і торговці (ах-полом). Їхня праця не вважалася державною службою, тому ніяких податкових пільг вони не мали. Вважалися простолюдом, хоча матеріально жили трохи краще, аніж прості землероби завдяки більшій престижності й матеріальній привабливості їхніх професій. Це, насамперед, стосувалося ремісників, які працювали в основному на забезпечення потреб владної еліти: ювелірів, скульпторів, художників, різьбярів по дереву та каменю, майстрів, що виготовляли вироби з пір'я (різноманітні плюмажі та елітні тканини). Ремісникам навіть дозволялося інкрустувати свої зуби коштовним нефритом, що свідчило про доволі високий соціальний статус цих людей.
Схожим був статус професійних маянських торговців. Матеріальний стан маянських торговців був набагато вищим, аніж простолюду. Вони мали свої власні ритуали й свята, зовнішні ознаки та символи професійної належності (віяло, загострений посох та ін.), що у жорстко стратифікованому соціумі
класичних мая засвідчувало їхній доволі високий статус у суспільстві. Це пояснювалося тісними контактами торговців з владною елітою суспільства, оскільки серед товарів зовнішнього обміну абсолютну більшість становили предмети розкоші й різноманітні екзотичні вироби та продукти, що мали задовольняти потреби насамперед владної еліти та культових церемоній.
Простолюд-землероби
Найбільшим станом класичного маянського суспільства були землероби-общинники. Відомі різні назви тих, кого розуміють під загальним поняттям простолюд — ах кум цам, чан, ах кон меніях, ах коль, ахчак нумія, ах накаб, ах коль каб, асмен вінік, ах коль бет, ах нумія, найчастіше — ах пачкаб, яльба вінік або хоян вінік. Це пов'язано з тим, що серед них також було соціальне розшарування, що відбилося у назві. Значення усіх цих термінів майже тотожне — «маленькі», «прості», «бідні», «нещасні», «незаможні», «нижчі люди». Усі вони складали основу громади.
Вони платили на користь влади натуральну ренту-податок (до 2/3 урожаю), жили у примітивних хатинах прямокутної форми (оточ), критих пальмовим листям (шаан), носили грубий одяг з бавовняних чи агавових тканин, виготовлених на примітивних ткацьких верстатах, шили собі сандалі зі шкіри, а, завершивши цикл сільськогосподарських робіт, мали ще відпрацювати на користь держави відробіткову ренту на спорудженні храмів і палаців, мостів і мощених каменем доріг сакбе.
Ховали своїх покійників хоян-вінік також без особливої пишності: закопували їх прямо під підлогою власного будинку, закладаючи в рот небіжчика шматочок коштовного (в маянській системі цінностей) нефриту.
Раби
Найнижчим прошарком класичного маянського суспільства вважалися раби — пентакоб, пенга або пен. Основним джерелом їхнього постачання був військовий полон (саме слово пен означало «бранець»), хоча у мая існувало також спадкове рабство, боргова кабала, рабство за скоєний злочин, відповідно работоргівля.
Див. також
Устрій держав мая
Жінка в суспільстві мая
Джерела
Рубель В. А. Історія цивілізацій Доколумбової Америки. К. — С.197-202, 227
Беляев Д. Д., Токовинин А. А. Сакральная власть маяских царей (III—IX вв. н.э.) // Сакрализация власти в истории цивилизаций. М., 2005. Ч. 1. С. 146—160.
Токовинин А. А. Царь и его сахали: областные правители в западных царствах мая (VII—VIII вв. н.э.)//Древний Восток и античный мир: Труды кафедры истории Древнего мира исторического факультета МГУ. Вып. 5. М., 2002, страницы 218—231.
Foster, Lynn V. (2001) Handbook to Life in the Ancient Maya World. New York: Facts on File, Inc.
Renzo Rossi, Renzo Rossi Daniela Zanin — I maya Pubblicato da Giunti, 1998 ISBN 88-09-21551-6, 9788809215511
ZXC/CXZ
Цивілізація мая
Суспільство Північної Америки
|
835816
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%20%D0%A8%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B0
|
Число Шеннона
|
Число Шеннона — приблизна мінімальна кількість неповторюваних шахових партій, обчислена в 1950 році американським математиком Клодом Шенноном, і становить 10 120. Обчислення описане в роботі «Програмування комп'ютера для гри в шахи», опублікованій в березні 1950 року в журналі Philosophical Magazine. Стаття стала однією з фундаментальних праць у розвитку комп'ютерних шахів як дисципліни. В основу обчислень лягло припущення про те, що кожна гра триває в середньому 40 ходів і на кожному ході гравець робить вибір у середньому з 30 варіантів. Для порівняння — кількість атомів у спостережуваному Всесвіті становить за різними оцінками від 4·1079 до 1081, тобто в 10 40 разів менше від числа Шеннона.
Крім цього, Шеннон вирахував і кількість можливих позицій, що дорівнює приблизно
Це число, однак, включає також ситуації, що виключаються правилами гри, і тому недосяжні в дереві можливих ходів. В наш час з'явився ряд робіт, які уточнюють або навіть спростовують це число.
Примітки
Література
Теорія ігор
Шахові партії
Комбінаторика
Числа з власними іменами
Великі числа
Математичні шахові задачі
|
31001267
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gorenje%20Medvedje%20Selo
|
Gorenje Medvedje Selo
|
Gorenje Medvedje Selo is a small settlement just north of Trebnje in eastern Slovenia. The Municipality of Trebnje lies in the historical region of Lower Carniola and is included in the Southeast Slovenia Statistical Region.
References
External links
Gorenje Medvedje Selo on Geopedia
Populated places in the Municipality of Trebnje
|
3084967
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Can%20Tho%20International%20Airport
|
Can Tho International Airport
|
Can Tho International Airport , formerly Trà Nóc Airport is an international airport located in Can Tho in Mekong Delta region of Vietnam.
The airport was inaugurated on January 1, 2011 and received US$150 million to build on of land. It aimed to be able to process up to 5 million passengers a year. It will serve air travel in the region, boost Mekong Delta's economy, improving defence, security and international integration.
History
Trà Nóc Airport was originally constructed during the Vietnam War in 1965 by United States Air Force (USAF) civil engineering units as a military airfield, which became Binh Thuy Air Base. It was used by the USAF as well as being the Headquarters of the Republic of Vietnam Air Force (VNAF) 4th Air Division until 1975.
On 19 April 1969 the VAL-4 Light Attack Squadron began combat operations, flying air support for the Mobile Riverine Force in the Mekong Delta of South Vietnam. The missions included normal patrol, overhead air cover, scramble alert and gunfire/artillery spotting. On 31 March 1972 the squadron conducted its last combat mission prior to its disestablishment on 10 April 1972.
After 1975, the facility was initially unused, then later operated as a small regional airport for Can Tho. It was expanded and upgraded to international status, with completion due in 2008.
Upgrading of Trà Nóc airport
The expansion work of Trà Nóc airport started on 4 January 2006. The project will be implemented in two phases, covering an area of 85.04 ha.
Phase 1: due to be completed in 2008, work including: improvement of the paved runway (2,400 m x 45 m), apron (27,491 m2), cost estimate: 370 billion VND ($23 million). Upon completion, this airport will be capable to handle medium range aircraft such as the Airbus A320, A321, and the Boeing 767.
Phase 2: construction of a new terminal (19,000 m2), cargo terminal and other facilities. Cost estimate: 400–500 billion VND ($25 to 31 million). The capacity of this terminal is 2 million passengers per year.
Current status
The airport is operating at loss, serving only 20% of its designed capacity.
In 2017 the 917th Mixed Air Transport Regiment (a.k.a. Đồng Tháp Squadron) of 370th Air Force Division in the Vietnam People's Air Force was moved to Cần Thơ from Tan Son Nhut Air Base.
Airlines and Destinations
See also
List of airports in Vietnam
References
External links
Can Tho Airport - Vietnam Online
Airports in Vietnam
Buildings and structures in Cần Thơ
|
3128789
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%95%D0%A1%20%D0%9C%D1%83%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BD%20III
|
ГЕС Мукеріан III
|
ГЕС Мукеріан III — гідроелектростанція на північному заході Індії у штаті Пенджаб. Знаходячись між ГЕС Мукеріан II (45 МВт) та ГЕС Мукеріан IV, входить до складу каскаду на річці Біас, яка впадає праворуч до Сатледжу (найбільший лівий доплив Інду).
Станція Мукеріан III є однією з п'яти, котрі споруджені на каналі Мукеріан, який бере початок від греблі Шах-Нехар. Ця бетонна споруда довжиною 562 метри перекрила річку по її виходу на рівнину, за п'ять кілометрів нижче від греблі Понг, та утворила невелике сховище з об'ємом 4,2 млн м3. Звідси вода спрямовується у прокладену по лівобережжю дериваційну трасу довжиною майже чотири десятки кілометрів.
За три кілометри після станції Мукеріан II канал перекриває чергова водозабірна споруда, від якої ресурс подається до машинного залу. Праворуч від нього створена обвідна ділянка каналу довжиною близько 0,5 км, облаштований у якій шлюз дає змогу за необхідності скидати воду в обхід станції Мукеріан III.
Основне обладнання становлять три турбіни типу Каплан потужністю по 19,5 МВт, які працюють при напорі у 22 метри та забезпечують виробництво 332 млн кВт·год електроенергії на рік.
Відпрацьована вода прямує далі по каналу до станції Мукеріан IV.
Примітки
Мукеріан
|
77100858
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Transfergo
|
Transfergo
|
Transfergo is an online money transfer service. Founded in 2012, TransferGo is headquartered in Vilnius, Lithuania, with additional offices in London, Kaunas, Warsaw, and Kraków.
History
In 2012, Transfergo was founded by Daumantas Dvilinskas, Justinas Lasevicius, Arnas Lukošius, and Edvinas Sersniovas to allow migrants to send money to their families.
In 2013, the company opened an office in London and another in Vilnius.
In 2015, TransferGo launched in Australia, Canada, South Africa, and the USA. That same year, the company secured $2.5 million from private investors.
In 2016, it introduced the 'NOW' option facilitating pan-European transfers, where the money arrives in the receiver's account within 30 minutes. That year, it also received $3.4 million from Vostok Emerging Finance, which continued with an additional $2.9 million in 2017.
In November 2016, Transfergo was recognised in the New Europe Top 100 list by the Financial Times.
In 2017, Transfergo reached one million transactions and opened an office in Berlin. The company also was honored at the Global Lithuanian Awards 2017. In the same year, Daumantas Dvilinskas, co-founder of TransferGo, was listed in Forbes 30 Under 30 Europe in the Finance category.
In 2018, the company opened offices in Warsaw, Poland, and Istanbul, Turkey. TransferGo was also nominated for the 'Fastest Rising Startup of the Year'. By this year, the service employed over 100 people. The company raised $17.5 million in a funding round and an additional $10 million from a consortium of investors, including Revo Capital, Practica Capital, Vostok Emerging Finance, U-Start Club, and others.
The company won an award at the Payspace Magazine Awards 2018 in Ukraine for its international money transfer services.
In 2020, it reached two million users and expanded the number of recipient countries from 67 to 164. TransferGo received $10 million from a group of investors, including Seventure Partners, Vostok Emerging Finance, Hard Yaka, Revo Capital, and Bootstrap Europe.
In 2021, Transfergo received $50 million investment from Elbrus Capital Fund III, Black River Ventures, and Unlimint.
In 2022, the company launched a Diversity, Equity, and Inclusion program and reached its four millionth customer.
In 2023, TransferGo won the Fintech Impact of the Year award at the Lithuanian Fintech Awards and started operations in Nigeria, Morocco, Ghana, the Philippines, Kazakhstan, and other Central Asian countries. In August, Transfergo launched BLIK as an additional payment method for their customers in Poland.
In December, the platform was named one of the best cross-border payment services at the Payspace Magazine Awards in Ukraine. In April 2024, the company raised $10 million from Taiwania Capital. TransferGo is a member of the global entrepreneur network, Endeavor, and the FintechHUB association.
References
Payment systems
|
1629316
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Chameleon%20Circuit
|
Chameleon Circuit
|
Chameleon Circuit («Ланцюг хамелеона») — британський рок-гурт, утворений в серпні 2008 року. Відмінною рисою колективу є тема пісень: обидва альбоми гурту присвячені популярному британському телесеріалу «Доктор Хто». Дебютний альбом «Chameleon Circuit» з однойменною назвою був випущений 1 червня 2009 року. На початку 2011 року розпочалася робота над другим альбомом «Still Got Legs», реліз якого відбувся 12 липня 2011 року.
Також у травні 2010 року було видано як сингл кавер-версію пісні Кета Стівенса «Here Comes My Baby» разом з гуртом «Sons of Admirals».
За стилем гурт віднесено до жанру «»
Дискографія
Альбоми
Сингли
Кліпи
Учасники гурту
Поточний склад
Alex Day — вокал, гітара, бас (2008-теперішній час).
Чарлі Макдоннел — вокал, гітара, синтезатор, мелодика, стилофон (2008-теперішній час).
Лаям Драйден — вокал, синтезатор, баси (2008-теперішній час).
Ед «Еддплант» («баклажан») Бланн — вокал, гітара (2011-теперішній час).
Майкл Еранда — бек-вокал, гітара, мікшування (2011-теперішній час).
Колишні учасники
Кріс «Рудий Кріс» Бітті — вокал, гітара, гавайська гітара (2008–2009).
Примітки
Британські рок-гурти
Поп-рок гурти
|
3604145
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B5%D0%BA%20%D0%A1%D0%B0%D1%83%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%82
|
Джек Саутворт
|
Джек Саутворт (11 грудня 1866, Блекберн — 16 жовтня 1956) — англійський футболіст, що грав на позиції нападника, зокрема за «Блекберн Роверз», а також національну збірну Англії.
Клубна кар'єра
У професійному футболі дебютував 1886 року за команду «Честер Сіті», згодом захищав кольори «Блекберн Олімпік».
1887 року приєднався до «Блекберн Роверз», головної команди Блекберна, за яку вже наступного року дебютував в іграх новоствореної Футбольної ліги Англії. У її першому сезоні «Роверз»фінішували на четвертому місці, а Саутворт став їх найкращим бомбардиром з 17 голами у 21 матчі. У подальшому залишався головною ударною силою у нападі команді, загалом за шість років відзначився 97 голами у 108 іграх чемпіонату. В сезоні 1890/91 забив 27 голів, найбільше серед нападників усіх команд вищого англійського дивізіону.
1893 року перейшов до «Евертона», в якому відразу став головним бомбардиром і улюбленцем вболівальників. Провів за ліверпульську команду лише один повний сезон 1893/94, в якому у 22 матчах забив 27 голів, удруге ставши найкращим бомбардиром сезону Першого дивізіону Футбольної ліги. При цьому шість із цих голів нападник забив у грі проти «Вест-Бромвіч Альбіон» 30 грудня 1893 року, ставши першим, кому вдалося відзначитися двома хет-триками в одній грі найвищого англійського дивізіону, і встановивши рекорд «Евертона» за голами в одній грі чемпіонату, який відтоді нікому не вдалося перевершити.
Наступний сезон 1894/95 Саутворт також розпочав дуже потужно, відзначившись дев'ятьма голами у стартових дев'яти турах першості, після чого важко травмував ногу і був змушений завершити ігрову кар'єру.
Виступи за збірну
1889 року дебютував у матчах національної збірної Англії. Протягом наступних чотирьох років провів у її формі ще 2 матчі, забивши загалом за національну команду 3 голи.
Подальше життя
Завершивши виступи на футбольному полі, сконцентрувався на своєму іншому захопленні, музиці, грав на скрипці у манчестерському оркестрі Галле.
Помер 16 жовтня 1956 року на 90-му році життя.
Титули і досягнення
Володар Кубка Англії з футболу (2):
«Блекберн Роверз»: 1889/90, 1890/91
Найкращий бомбардир Футбольної ліги Англії (2):
1890/91 (26 голів)
1893/94 (27 голів)
Посилання
Англійські футболісти
Гравці збірної Англії з футболу
Футболісти «Честер Сіті»
Футболісти «Блекберн Олімпік»
Футболісти «Блекберн Роверз»
Футболісти «Евертона»
Уродженці Блекберна
|
1935306
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%20%28%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%29
|
Посланці (телесеріал)
|
Посланці (телесеріал)
Посланці — американський серіал каналу «The CW».
Сюжет
Події описані в Дев'ятій главі Одкровення Іоана Богослова жахають. Віра Баклі, вчений, зі своїм колегою, у пустелі Нью-Мексико стали свідками падіння метеорита. Хвиля енергетичного імпульсу, що поширилася по окрузі, вбила п'ятьох людей. У них просто зупинилося серце. Через декілька хвилин вони прийшли до тями, живі і здорові, і навіть не потребували медичної допомоги. Однак опам'яталися вони вже іншими... Учений-жінка; мати, що намагається заховати дочку від чоловіка деспота; студент-сирота якого притискають у школі; агент ФБР під прикриттям, утомлений від своєї роботи; вельми харизматичний пастор. Усі вони померли й ожили, і тепер у них з'явилися суперсили. Вони намагаються жити далі, але не виходить, їх усіх тягне одне до одного. До Віри прийшов чоловік, котрий назвався «Людиною». Він її не боїться, наче він вище їх, ніби він знає те, що їм не відомо... Він запропонував їй допомогу, але хоче, щоб і вона погодилася на послугу. Але коли передбачення дев'ятої глави почнуть здійснюватися, вони засумніваються в тому, що вони янголи або посланці Божого слова...
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Телесеріали 2015
Телесеріали англійською мовою
Науково-фантастичні телесеріали США
Апокаліптичні телесеріали
Драматичні телесеріали США
Програми телеканалу The CW
Телесеріали США 2010-х років
Телесеріали CBS Studios
Телесеріали Warner Bros. Television
Телесеріали, дія яких відбувається в США
|
1316330
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%82%D1%8C%D1%94%20%28%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B0%D0%BA%29
|
Готьє (співак)
|
Готьє (співак)
Ваутер «Воллі» Де Баккер, також відомий професійно під своїм сценічним псевдонімом Готьє — бельгійсько-австралійський мультиінструменталіст, співак, автор пісень. Ім'я 'Gotye' виведено від 'Gauthier', французького відповідника 'Wouter'. Його голос часом порівнюють із Стінгом і Пітером Гебріелом.
Готьє випустив три студійні альбоми самостійно і один альбом з реміксами на треки з його перших двох альбомів. Входить до Мельбурнського інді-поп тріо The Basics, що випустило три студійні альбоми (окрім позаальбомної діяльності) з 2002 року. 2011 року сингл Готьє «Somebody That I Used to Know» вийшов на позицію # 1 на Billboard Hot 100, зробивши його п'ятим австралійським виконавцем, що досяг такого результату і другим бельгійським (після Soeur Sourire в 1963 році). Готьє виграв п'ять нагород ARIA і отримав номінацію на MTV EMA . Він описує себе як «скоріше лудильника, ніж музиканта».
Біографія
Раннє життя
Народився в 1980 році в Брюгге (Бельгія), звідки Баккер з сім'єю переїхав до Австралії у віці 2-х років. Спочатку вони жили в Сіднеї, перш ніж опинитися в Мельбурні Коли малий пішов до школи, батьки вирішили використовувати англійський варіант його імені, Волтер.
Ще юнаком Де Баккер виявив інтерес до музики, вивчав різні інструменти, перш за все фортепіано та барабани. Підлітком він з трьома шкільними друзями сформував групу Downstares; до них належав Лукас Таранто (що досі виступає з Готьє на концертах). Після завершення середньої школи, члени Downstares розійшлися.
З 2001 року батьки переїхали до нового будинку, покинувши старе родинне гніздо у Монморансі (Мельбурн), , де він зміг продовжити свої музичні починання. Після приїзду двох знайомих будинок дістав назву «Будинок Братства»,; тут регулярно хтось зупинявся і розважався. Готьє з'явився на світ тоді, коли Де Баккер дістав у подарунок велику колекцію старих записів. Літній сусід, чуючи репетиції Downstares впродовж багатьох років, віддав колекцію платівок своєї померлої дружини Де Баккерові.
2001-04: Boardface
У 2001 році Де Баккер записав свої перші треки, здебільшого, використовуючи семпли. Він уклав 4-трековий CD до якого входила, зокрема, «Out Here in the Cold». Він зробив близько 50 копій цієї першої колекції, переписав від руки список треків і власноруч намалював олівцем обкладинку. Вибравши написання свого псевдоніма, він назвався Готьє. Розіславши запис у чимало радіостанцій, співак став чекати відгуків. Від мельбурнської преси і радіостанції Triple J вони надійшли у схвальному тоні, що дало Де Баккеру-Готьє певність для подальших записів.
Близько цього часу він зустрів колегу Кріса Шредера, і вони почали виступати разом під назвою The Basics. Створення тривкого композиторського і виконавського союзу дало Де Баккеру вихід у його прагненні живого виконання. The Basic виступали і записувались поруч із Ґотьє, випустивши чотири альбоми в період між 2004 і 2010 роками.
Де Баккер далі готував іще дві 4-трекові колекції Готьє, що дістали позитивні відгуки; декілька треків прозвучали на Triple J. Компакт-диски були зроблені в тому ж стилі, що й раніше. Де Баккер падковито виготовляв кожен і наполегливо шукав можливості для здобуття аудиторії. Інтерес до проєкту «Готьє» зростав, і Де Баккеру зрештою запропонували контракт на розповсюдження альбому, який по суті був набором треків з трьох попередніх релізів. Цей альбом вийшов як Boardface наприкінці 2003 року.
2006-09: Like Drawing Blood
У 2004 році батьки Де Баккера вирішили продати Будинок Братства, і він переїхав до спільного дому на південний схід від Мельбурна. Він діставши роботу у місцевій бібліотеці, він продовжив одночасно виступати з The Basics і записувати власні треки як Готьє. Впродовж наступних років, Де Баккер здійснив ще декілька переїздів, щоразу переміщуючи домашню студію у середовище з новими звуковими якостями. Кульмінацією цього став другий альбом Готьє, Like Drawing Blood назва якого відображала важкі умови роботи над альбомом. Це знаменувало початок його роботи з менеджером Денні Роджерсом — менеджером австралійського інді гурту The Temper Trap.
Like Drawing Blood звучав на Triple J у травні 2006 і був визнаний № 1 у слухацькому опитуванні Best Album of 2006.. Альбом також був номінований на J Award . Два треки з нього, «Learnalilgivinanlovin» і «Hearts a Mess», зайняли позиції № 94 та № 8 відповідно в Triple J's Hottest 100 for 2006. Like Drawing Blood набув статусу платинового в Австралії після продажу понад 70 000 екземплярів. Перший синґл «Learnalilgivinanlovin», вийшов в серпні 2006 року.
У вересні 2006 року Готьє номіновано на премію ARIA за найкращий незалежний реліз альбомом Like Drawing Blood. 2006 року Ґотьє виграв титул «найвидатнішого нового незалежного виконавця» на Australian Independent Record (AIR) Chart Awards і Like Drawing Blood був в числі дев'яти фіналістів в 2006 Australian Music Prize
У 2007 році Де Баккер здобув ARIA як найкращий чоловічий виконавець. Like Drawing Blood знову увійшов у список ARIA альбомів за № 36, перевершивши попередній піковий № 39. Крім того, Mixed Blood дебютував у ARIA за # 44. Обидві ці записи з'явилися впродовж перших тижнів після ARIA Awards. У 2009 Hearts a Mess стала № 77 в Triple J's Hottest 100 of All Time за голосуванням австралійських слухачів. Перший європейський успіх прийшов до Готьє в 2008 році, коли «Learnalilgivinanlovin» і «Hearts a Mess», вийшли в Бельгії, передуючи синґлу «Coming back». «Learnalilgivinanlovin» також транслювався на нілерландському радіо. У 2011, Like Drawing Blood увійшов за № 11 в Triple J's Hottest 100 Australian Albums of All Time. Напередодні виходу третього альбому Готьє, Like Drawing Blood знову увійшов в ARIA в середині 2011 року, досягнувши рекордного положення 13.
2010-сьогодні: Making Mirrors і міжнародний успіх
Після Like Drawing Blood, Де Баккеру дістати постійне житло в південно-східній частині Мельбурна. 2010 року Де Баккер створив студію звукозапису в сараї на фермі батьків і розпочав запис треків для третього альбому. Він випустив новий сингл «Eyes Wide Open», в середині жовтня 2010 року, через Інтернет і на 10-дюймовому вінілі. «Eyes Wide Open» отримав безліч позитивних відгуків і досяг 25-го місця у Triple J Hottest 100 за 2010 рік. «Eyes Wide Open» також номіновано на APRA Music Awards за 2011 в категорії Пісня року.
В кінці березня 2011, Де Баккер оприлюднив назву наступного альбому — Making Mirrors. Готьє на таку назву надихнув малюнок батька митця. Де Баккер виявив його серед старих рахунків та газет в сараї, пізніше малюнок відредаговано в Photoshop і перетворено на обкладинку альбому. «Дзеркало символізує мистецтво, та й усе це дуже пов'язано з саморефлексією та самоаналізом в альбомі». Де Бекер також зазначив, що альбом вийде в червні або липні 2011 року, йому передуватиме синґл. Де Баккер також сповістив, що альбом буде схожий на свого попередника в питаннях різноманітності. У кінці квітня 2011 року, Готьє запрошено на щорічній Groovin' the Moo Music Festival поруч з іншими австралійськими артистами, як-то Birds of Tokyo, Washington, Art vs Science і Architecture in Helsinki
19 травня 2011, стало відомо, що альбом вийшде 19 серпня. Де Баккер випустив ще пост-синґл до «Eyes Wide Open» під назвою «Somebody That I Used to Know» з новозеландською співачкою Кімброю, який вийшов 6 липня 2011, він дебютував за # 27 у ARIA Top 50 Singles Chart. Трек також популяризували Ештон Кутчер і Лілі Аллен через Twitter. Синґл досяг статусу 8 × Platinum (560 000 проданих одиниць), а також # 1 Australian ARIA Singles Chart, New Zealand Singles Chart, Belgian Singles Chart, Dutch Megacharts, German Media Control Chart і Official UK Top 40.
21 липня 2011, було оголошено, що Готьє виступатиме на 16-му фестивалі Homebake 3 грудня 2011 у Sydney's Domain. У перший тиждень після випуску, Making Mirrors вже був на # 1 у австралійських ARIA, що зробило Готьє першим австралійським виконавцем, що одночасно утримував # 1 серед синґлів і альбомів після Silverchair в 2007 році. Пісня стала міжнародним успіхом, досягши Топ-20 більш ніж в 10 країнах і досягши # 1 в шістьох країнах.
Готьє номіновано на Highest Selling Single, Single of the Year, Best Pop Release, Best Male Artist і три нагороди в мистецькі категорії ARIA: Best Video (Natasha Pincus), Engineer of the Year (Francois Tetaz) і Producer of the Year (Wouter De Backer). У мистецькій категорії Готьє і персонал альбому виграли всі три. 27 листопада 2011, Готьє виграв три нагороди ARIA. Кімбра, що співпрацювала з Готьє у Somebody That I Used to Know отримала ARIA-нагороду Best Female Artist.
На 1 лютого 2012 року, Готьє здійснив американський дебют на телебаченні у Jimmy Kimmel Live!, з піснями «Eyes Wide Open», «Somebody That I Used to Know» з Кімброю, і «State of The Art». 12 лютого 2012 синґл «„State of The Art“» досяг # 1 в чарті синґлів Великої Британії. На наступному тижні він втратив першість, але 26 лютого повернувся і залишався першим в цілому п'ять тижнів. Готьє виконав цей синґл на Saturday Night Live 14 квітня 2012 року разом з «Eyes Wide Open». Після цього синґл здобув # 1 в Billboard Hot 100 на тиждень перед 28 квітня 2012 року, даючи Готьє його перший американський # 1 синґл; він перший після Savage Garden (в 2000 році) австралієць, що цього досяг. У квітні 2012 року «Somebody That I Used to Know» побив 47-річний рекорд в Нідерландах, ставши найуспішнішою піснею в історії нідерландських чартів.
Дискографія
Boardface (2003)
Like Drawing Blood (2006)
Making Mirrors (2011)
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
" Австралійські новини
Savage, Марк. Інтерв'ю та статті , BBC, 13 березня 2012
Австралійські співаки
Інді-рок-гурти
Бельгійські співаки
Бельгійські композитори
Уродженці Брюгге
Співаки та співачки, відомі під псевдонімами
Бельгійські емігранти до Австралії
Трип-хоп музиканти
Ударники альтернативного року
|
3700231
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B1%20%D0%B1%D1%96%D0%BD%20%D0%A1%D1%83%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%BD
|
Більараб бін Султан
|
Більараб бін Султан (*д/н — 1692) — імам Оману в 1679—1692 роках. Відомий також як Абу'л-Араб бін Султан.
Життєпис
Походив з династії Якубідів. Син імама Султана I бін Саїфа. Після смерті останнього успадкував володіння та титул імама. Спочатку намагався продовжувати активну зовнішню політику попередника.
Втім невдовзі вступив у протистояння з братом Саїфом (той також оголосив себе імамом), війна з яким тривала весь час правління Більараба. Переніс резиденцію з Нізву до фортеці Ябрін. 1692 року зазнав поразки, був повалений й невдовзі помер в ув'язненні. Йому спадкував брат Саїф бін Султан.
Джерела
Sergeï Plekhanov: A reformer on the throne. Sultan Qaboos bin Said Al Said. Trident Press Ltd, London 2004. ISBN 1-900724-70-7, S. 48.
Thomas, Gavin (2011-11-01). The Rough Guide to Oman. Penguin. ISBN 978-1-4053-8935-8. Retrieved 2013-11-11.
імами Оману
Ярубіди
|
635890
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%A1%D1%8E%D0%BB%D1%8C%D0%BF%D1%96%D1%81-%D0%BB%D0%B5-%D0%94%D1%8E%D0%BD%D1%83%D0%B0
|
Сен-Сюльпіс-ле-Дюнуа
|
Сен-Сюльпіс-ле-Дюнуа — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Крез. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 290 км на південь від Парижа, 65 км на північний схід від Ліможа, 18 км на північний захід від Гере.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 285 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 605,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Посилання
Сен-Сюльпіс-ле-Дюнуа на сайті французького Національного інституту географії
Сен-Сюльпіс-ле-Дюнуа на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Сен-Сюльпіс-ле-Дюнуа на сайті Quid (загальні відомості, історія, пам'ятки, фото, адреси)
Мапа муніципалітету Сен-Сюльпіс-ле-Дюнуа на сайті Mapquest
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Крез
Примітки
Муніципалітети департаменту Крез
|
18775710
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lisowice%2C%20%C5%81%C3%B3d%C5%BA%20East%20County
|
Lisowice, Łódź East County
|
Lisowice, Łódź East County
Lisowice is a village in the administrative district of Gmina Koluszki, within Łódź East County, Łódź Voivodeship, in central Poland.
References
Central Statistical Office (GUS) Population: Size and Structure by Administrative Division - (2007-12-31) (in Polish)
External links
Villages in Łódź East County
|
699698
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Matt%20Barlow
|
Matt Barlow
|
Matt Barlow
Matthew Barlow (born March 10, 1971) is an American heavy metal singer. He is the lead singer for Ashes of Ares and former lead singer of Iced Earth and Pyramaze. He is Jon Schaffer's brother-in-law.
History
Barlow joined Iced Earth after the Night of the Stormrider tour with Blind Guardian in Europe, as a replacement for John Greely. The first album Barlow can be heard on is Burnt Offerings (1995). Barlow left the band in 2003, much to the chagrin of many fans. His reason for leaving was due to personal beliefs related to the September 11 terrorist attacks. He took a look at his life and realized that he wanted to contribute to the "real world" instead of living the illusion of a "rock star." He approached Jon Schaffer with this in late 2002, but Schaffer, known for his persuasive personality, convinced Barlow to stay with the band. When the band recorded The Glorious Burden, Schaffer decided that Barlow's vocals were not what he desired them to be; he believed they lacked the passion and quality that Barlow was known for. He decided to let Barlow go after all and hired Tim "Ripper" Owens, former lead singer of Judas Priest.
Barlow became a police officer in the police department in Georgetown, Delaware. He was also a vocalist for the First State Force Band, which is made up of law enforcement members from different departments throughout Delaware. The band performs for schools, aiming to promote positive values through music.
On April 13, 2007, Barlow returned to music more fully as the new lead singer of Danish progressive power metal band Pyramaze. Barlow accepted the offer to join Pyramaze because it would allow him to return to the music scene, while still being able maintain his current job.
However, on December 11, 2007, it was announced that Barlow had officially re-joined Iced Earth and would be singing on The Crucible of Man and following albums. Pyramaze confirmed that he would remain with them to record their album Immortal, but that their professional relationship would end there.
On March 3, 2011, Matt Barlow announced that he will again be leaving Iced Earth after the band finishes its European festival shows, citing his commitment to his family and the need for Iced Earth to tour more as his reasons for retirement. On August 6, Barlow performed his farewell show with Iced Earth at the Wacken Open Air festival.
On June 26, 2012, Barlow announced on his Facebook page the creation of a new band named Ashes of Ares with former Iced Earth bassist Freddie Vidales and Nevermore drummer Van Williams, posting on YouTube two one-minute teaser videos. The band signed with Nuclear Blast, and the self-titled album released on September 6, 2013.
In May 2013, Barlow contributed vocals to American power metal band Artizan's album Ancestral Energy, being featured on the album's final track.
On January 1, 2017, a joint project with Jonah Weingarten of Pyramaze named We Are Sentinels was announced by Barlow on his Facebook page.
In 2020 he reunited with Jon Schaffer for a christmas EP, Winter Nights under the banner Schaffer/Barlow Project.
Discography
Cauldron
Cauldron Demo (1990)
Driven by Hate (1993)
Iced Earth
Studio albums
Burnt Offerings (1995)
The Dark Saga (1996)
Days of Purgatory (1997)
Something Wicked This Way Comes (1998)
The Melancholy E.P. (1999)
Horror Show (2001)
Tribute to the Gods (2002)
The Crucible of Man: Something Wicked Part 2 (2008)
Live albums
Alive in Athens (1999)
Alive in Athens (2006, DVD)
Festivals of the Wicked (2011)
Pyramaze
Studio albums
Immortal (2008)
Ashes of Ares
Studio albums
Ashes of Ares (2013)
Well of Souls (2018)
Emperors and Fools (2022)
We Are Sentinels
We Are Sentinels (2018)
Schaffer/Barlow Project
Winter Nights (2020)
References
External links
Matt Barlow on Facebook
1971 births
American baritones
American heavy metal singers
American municipal police officers
Iced Earth members
Living people
People from Biloxi, Mississippi
21st-century American singers
|
21732686
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Guty%2C%20Gi%C5%BCycko%20County
|
Guty, Giżycko County
|
Guty, Giżycko County
Guty is a village in the administrative district of Gmina Giżycko, within Giżycko County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately northwest of Giżycko and east of the regional capital Olsztyn.
References
Villages in Giżycko County
|
135256
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Knoxville%2C%20Tennessee
|
Knoxville, Tennessee
|
Knoxville, Tennessee
Knoxville is a city in and the county seat of Knox County, Tennessee, United States. As of the 2020 United States census, Knoxville's population was 190,740, making it the largest city in the East Tennessee Grand Division and the state's third-most-populous city after Nashville and Memphis. It is the principal city of the Knoxville metropolitan area, which had a population of 879,773 in 2020.
First settled in 1786, Knoxville was the first capital of Tennessee. The city struggled with geographic isolation throughout the early 19th century; the arrival of the railroad in 1855 led to an economic boom. The city was bitterly divided over the issue of secession during the American Civil War and was occupied alternately by Confederate and Union armies, culminating in the Battle of Fort Sanders in 1863. Following the war, Knoxville grew rapidly as a major wholesaling and manufacturing center. The city's economy stagnated after the 1920s as the manufacturing sector collapsed, the downtown area declined and city leaders became entrenched in highly partisan political fights. Hosting the 1982 World's Fair helped reinvigorate the city, and revitalization initiatives by city leaders and private developers have had major successes in spurring growth in the city, especially the downtown area.
Knoxville is the home of the flagship campus of the University of Tennessee, whose sports teams, the Tennessee Volunteers, are popular in the surrounding area. Knoxville is also home to the headquarters of the Tennessee Valley Authority, the Tennessee Supreme Court's courthouse for East Tennessee, and the corporate headquarters of several national and regional companies. As one of the largest cities in the Appalachian region, Knoxville has positioned itself in recent years as a repository of Appalachian culture and is one of the gateways to the Great Smoky Mountains National Park.
History
Early history
The first people to form substantial settlements in what is now Knoxville were indigenous people who arrived during the Woodland period (1000 B.C. to 1000 A.D.). One of the oldest artificial structures in Knoxville is a burial mound constructed during the early Mississippian culture period (1000–1400 A.D.). The earthwork mound has been preserved, but the campus of the University of Tennessee developed around it.
Other prehistoric sites include an Early Woodland habitation area at the confluence of the Tennessee River and Knob Creek (near the Knox–Blount county line), and Dallas phase Mississippian villages at Post Oak Island (also along the river near the Knox–Blount line), and at Bussell Island (at the mouth of the Little Tennessee River near Lenoir City).
By the 18th century, the Cherokee, an Iroquoian language people, had become the dominant tribe in the East Tennessee region; they are believed to have migrated centuries before from the Great Lakes region. They were frequently at war with the Creek and Shawnee. The Cherokee people called the Knoxville area kuwanda'talun'yi, which means "mulberry place". Most Cherokee habitation in the area was concentrated in what the American colonists called the Overhill settlements along the Little Tennessee River, southwest of Knoxville.
The first white traders and explorers were recorded as arriving in the Tennessee Valley in the late 17th century. There is significant evidence that Spanish explorer Hernando de Soto visited Bussell Island in 1540. The first major recorded Euro-American presence in the Knoxville area was the Timberlake Expedition, which passed through the confluence of the Holston and French Broad into the Tennessee River in December 1761. Henry Timberlake, an Anglo-American emissary from the Thirteen Colonies to the Overhill settlements, recalled being pleased by the deep waters of the Tennessee after his party had struggled down the relatively shallow Holston for several weeks.
Settlement
The end of the French and Indian War and confusion brought about by the American Revolution led to a drastic increase in Euro-American settlement west of the Appalachian Mountains. By the 1780s, white settlers were already established in the Holston and French Broad valleys. The U.S. Congress ordered all illegal settlers out of the valley in 1785 but with little success. As settlers continued to trickle into Cherokee lands, tensions between the settlers and the Cherokee rose steadily.
In 1786, James White, a Revolutionary War officer, and his friend James Connor built White's Fort near the mouth of First Creek, on land White had purchased three years earlier. In 1790, White's son-in-law, Charles McClung—who had arrived from Pennsylvania the previous year—surveyed White's holdings between First Creek and Second Creek for the establishment of a town. McClung drew up sixty-four lots. The waterfront was set aside for a town common. Two lots were set aside for a church and graveyard (First Presbyterian Church, founded 1792). Four lots were set aside for a school. That school was eventually chartered as Blount College and it served as the starting point for the University of Tennessee, which uses Blount College's founding date of 1794 as its own.
In 1790, President George Washington appointed North Carolina surveyor William Blount governor of the newly created Territory South of the River Ohio. One of Blount's first tasks was to meet with the Cherokee and establish territorial boundaries and resolve the issue of illegal settlers. This he accomplished almost immediately with the Treaty of Holston, which was negotiated and signed at White's Fort in 1791. Blount originally wanted to place the territorial capital at the confluence of the Clinch River and Tennessee River (now Kingston), but when the Cherokee refused to cede this land, Blount chose White's Fort. Blount named the new capital Knoxville after Revolutionary War General and Secretary of War Henry Knox, who at the time was Blount's immediate superior.
Problems immediately arose from the Holston Treaty. Blount believed that he had "purchased" much of what is now East Tennessee when the treaty was signed in 1791. However, the terms of the treaty came under dispute, culminating in ongoing violence on both sides. When the government invited Cherokee chief Hanging Maw for negotiations in 1793, Knoxville settlers attacked the Cherokee against orders, killing the chief's wife. Peace was renegotiated in 1794.
Antebellum era
Knoxville served as capital of the Southwest Territory and as capital of Tennessee (admitted as a state in 1796) until 1817, when the capital was moved to Murfreesboro. Early Knoxville has been described as an "alternately quiet and rowdy river town". Early issues of the Knoxville Gazette—the first newspaper published in Tennessee—are filled with accounts of murder, theft, and hostile Cherokee attacks. Abishai Thomas, a friend of William Blount, visited Knoxville in 1794 and wrote that, while he was impressed by the town's modern frame buildings, the town had "seven taverns" and no church.
Knoxville initially thrived as a way station for travelers and migrants heading west. Its location at the confluence of three major rivers in the Tennessee Valley brought flatboat and later steamboat traffic to its waterfront in the first half of the 19th century, and Knoxville quickly developed into a regional merchandising center. Local agricultural products—especially tobacco, corn, and whiskey—were traded for cotton, which was grown in the Deep South. The population of Knoxville more than doubled in the 1850s with the arrival of the East Tennessee and Georgia Railroad in 1855.
Among the most prominent citizens of Knoxville during the Antebellum years was James White's son, Hugh Lawson White (1773–1840). White first served as a judge and state senator, before being nominated by the state legislature to replace Andrew Jackson in the U.S. Senate in 1825. In 1836, White ran unsuccessfully for president, representing the Whig Party.
American Civil War
Anti-slavery and anti-secession sentiment ran high in East Tennessee in the years leading up to the Civil War. William "Parson" Brownlow, the radical publisher of the Knoxville Whig, was one of the region's leading anti-secessionists (although he strongly defended the practice of slavery). Blount County, just south of Knoxville, had developed into a center of abolitionist activity, due in part to its relatively large Quaker faction and the anti-slavery president of Maryville College, Isaac Anderson. The Greater Warner Tabernacle AME Zion Church was reportedly a station on the underground railroad.
Business interests, however, guided largely by Knoxville's trade connections with cotton-growing centers to the south, contributed to the development of a strong pro-secession movement within the city. The city's pro-secessionists included among their ranks J. G. M. Ramsey, a prominent historian whose father had built the Ramsey House in 1797.
Thus, while East Tennessee and greater Knox County voted decisively against secession in 1861, the city of Knoxville favored secession by a 2–1 margin. In late May 1861, just before the secession vote, delegates of the East Tennessee Convention met at Temperance Hall in Knoxville in hopes of keeping Tennessee in the Union. After Tennessee voted to secede in June, the convention met in Greeneville and attempted to create a separate Union-aligned state in East Tennessee.
In July 1861, after Tennessee had joined the Confederacy, General Felix Zollicoffer arrived in Knoxville as commander of the District of East Tennessee. While initially lenient toward the city's Union sympathizers, Zollicoffer instituted martial law in November, after pro-Union guerrillas burned seven of the city's bridges. The command of the district passed briefly to George Crittenden and then to Kirby Smith, who launched an unsuccessful invasion of Kentucky in August 1862. In early 1863, General Simon Buckner took command of Confederate forces in Knoxville. Anticipating a Union invasion, Buckner fortified Fort Loudon (in West Knoxville, not to be confused with the colonial fort to the southwest) and began constructing earthworks throughout the city. However, the approach of stronger Union forces under Ambrose Burnside in the summer of 1863 forced Buckner to evacuate Knoxville before the earthworks were completed.
Burnside arrived in early September 1863, beginning the Knoxville campaign. Like the Confederates, he immediately began fortifying the city. The Union forces rebuilt Fort Loudon and erected 12 other forts and batteries flanked by entrenchments around the city. Burnside moved a pontoon bridge upstream from Loudon, allowing Union forces to cross the river and to build a series of forts along the heights of south Knoxville, including Fort Stanley and Fort Dickerson.
As Burnside was fortifying Knoxville, a Confederate army under Braxton Bragg defeated Union forces under William Rosecrans at the Battle of Chickamauga (near the Tennessee-Georgia line) and laid siege to Chattanooga. On November 3, 1863, the Confederates sent General James Longstreet to attack Burnside at Knoxville and prevent him from reinforcing the Union at Chattanooga. Longstreet wanted to attack the city from the south, but lacking the necessary pontoon bridges he was forced to cross the river further downstream at Loudon on November 14 and march against the city's heavily fortified western section. On November 15, General Joseph Wheeler unsuccessfully attempted to dislodge Union forces in the heights of south Knoxville, and the following day Longstreet failed to cut off retreating Union forces at the Battle of Campbell's Station (now Farragut).
On November 18, Union General William P. Sanders was mortally wounded while conducting delaying maneuvers west of Knoxville, and Fort Loudon was renamed Fort Sanders in his honor. On November 29, following a two-week siege, the Confederates attacked Fort Sanders but failed after a fierce 20-minute engagement. On December 4, after word of the Confederate defeat at Chattanooga reached Longstreet, he broke his siege of Knoxville. The Union victories in the Knoxville campaign and at Chattanooga put much of East Tennessee under Union control for the rest of the war.
Reconstruction and the Industrial Age
After the war, northern investors such as brothers Joseph and David Richards helped Knoxville recover relatively quickly. The Richards brothers convinced 104 Welsh immigrant families to migrate from the Welsh Tract in Pennsylvania to work in a rolling mill. These Welsh families settled in an area now known as Mechanicsville. The Richards brothers also co-founded the Knoxville Iron Works beside the L&N Railroad, also employing Welsh workers. Later, the site was used as the grounds for the 1982 World's Fair.
Other companies that sprang up during this period were Knoxville Woolen Mills, Dixie Cement, and Woodruff's Furniture. Between 1880 and 1887, 97 factories were established in Knoxville, most of them specializing in textiles, food products, and iron products. By the 1890s, Knoxville was home to more than 50 wholesaling houses, making it the third largest wholesaling center by volume in the South. The Candoro Marble Works, established in the community of Vestal in 1914, became the nation's foremost producer of pink marble and one of the nation's largest marble importers. In 1896, Knoxville celebrated its achievements by creating its own flag. The Flag of Knoxville, Tennessee represents the city's progressive growth due to agriculture and industry.
In 1869, Thomas Humes, a Union sympathizer and president of East Tennessee University, secured federal post-war damage reimbursement and state-designated Morrill Act funding to expand the college, which had been occupied by both armies during the war. Charles Dabney, who became president of the university in 1887, overhauled the faculty and established a law school in an attempt to modernize the scope of the university. In 1879, the state changed its name to the University of Tennessee, at the request of the trustees, who hoped to secure more funding from the Tennessee state legislature.
The post-war manufacturing boom brought thousands of immigrants to the city. The population of Knoxville grew from around 5,000 in 1860 to 32,637 in 1900. West Knoxville was annexed in 1897, and over 5,000 new homes were built between 1895 and 1904. In 1901, train robber Kid Curry (whose real name was Harvey Logan), a member of Butch Cassidy's Wild Bunch was captured after shooting two deputies on Knoxville's Central Avenue. He escaped from the Knoxville jail and rode away on a horse stolen from the sheriff.
Progressive Era and the Great Depression
Knoxville hosted the Appalachian Exposition in 1910 and 1911 and the National Conservation Exposition in 1913. The latter is sometimes credited with giving rise to the movement to create a national park in the Great Smoky Mountains, some south of Knoxville. Around this time, several affluent Knoxvillians began purchasing summer cottages in Elkmont and began to pursue the park idea more vigorously. They were led by Knoxville businessman Colonel David C. Chapman, who, as head of the Great Smoky Mountains Park Commission, was largely responsible for raising the funds for the purchase of the property that became the core of the park. The Great Smoky Mountains National Park opened in 1933.
Knoxville's reliance on a manufacturing economy left it particularly vulnerable to the effects of the Great Depression. The Tennessee Valley also suffered from frequent flooding, and millions of acres of farmland had been ruined by soil erosion. To control flooding and improve the economy in the Tennessee Valley, the federal government created the Tennessee Valley Authority (TVA) in 1933. Beginning with Norris Dam, TVA constructed a series of hydroelectric dams and other power plants throughout the valley over the next few decades, bringing flood control, jobs, and electricity to the region. The Federal Works Projects Administration, which also arrived in the 1930s, helped build McGhee Tyson Airport and expand Neyland Stadium. TVA's headquarters, which consists of twin high rises built in the 1970s, were among Knoxville's first modern high-rise buildings.
In 1947, John Gunther dubbed Knoxville the "ugliest city" in America in his best-selling book Inside U.S.A. Gunther's description jolted the city into enacting a series of beautification measures that helped improve the appearance of the downtown area.
1982 World's Fair and 20th century
Knoxville's textile and manufacturing industries largely fell victim to foreign competition in the 1950s and 1960s, and after the establishment of the Interstate Highway System in the 1960s, the railroad—which had been largely responsible for Knoxville's industrial growth—began to decline. The rise of suburban shopping malls in the 1970s drew retail revenues away from Knoxville's downtown area. While government jobs and economic diversification prevented widespread unemployment in Knoxville, the city sought to recover the massive loss of revenue by attempting to annex neighboring communities. Knoxville annexed the communities of Bearden and Fountain City, which were Knoxville's largest suburbs, in 1962. Knoxville officials attempted the annexation of the neighboring Farragut-Concord community in western Knox County, but the city failed following the incorporation of Farragut in 1980. These annexation attempts often turned combative, and several attempts to consolidate Knoxville and Knox County into a metro government failed, while school boards and the planning commissions would merge on July 1, 1987.
With further annexation attempts stalling, Knoxville initiated several projects aimed at boosting revenue in its downtown area. The 1982 World's Fair—the most successful of these projects, with eleven million visitors—became one of the most popular expositions in U.S. history. The Rubik's Cube made its debut at this event. The fair's energy theme was selected because Knoxville was home to TVA's headquarters and for its proximity to Oak Ridge National Laboratory. The Sunsphere, a steel truss structure topped with a gold-colored glass sphere, was built for the fair and remains one of Knoxville's most prominent structures, along with the adjacent Tennessee Amphitheater.
During the 1980s and into the 1990s, the city would see one of its largest expansions of its city limits, with a reported 26 square miles of "shoestring annexation" under the administration of Mayor Victor Ashe. Ashe's efforts were controversial, largely consisting of annexation of interstate right-of-ways, highway-oriented commercial clusters, and residential subdivisions to increase tax revenue for the city. Residents voiced opposition, citing claims of urban sprawl and government overreach.
21st century and economic renaissance
Knoxville's downtown has been developing, with the opening of the Women's Basketball Hall of Fame and the Knoxville Convention Center, the redevelopment of Market Square, a new visitors center, a regional history museum, a Regal Cinemas theater, several restaurants and bars, and many new and redeveloped condominiums. Since 2000, Knoxville has successfully brought business back to the downtown area. The arts in particular have begun to flourish; there are multiple venues for outdoor concerts, and Gay Street hosts a new arts annex and gallery surrounded by many studios and new businesses as well. The Bijou and Tennessee Theatres underwent renovation, providing an initiative for the city and its developers to re-purpose the old downtown.
Development has also expanded across the Tennessee River on the South Knoxville waterfront. In 2006, the city adopted the South Waterfront Vision Plan, a long-term improvement project to revitalize the 750-acre waterfront fronting three miles of shoreline on the Tennessee River. The project's primary focus is the commercial and residential development over a 20-year timeline. Knoxville Baptist Hospital, located on the waterfront, was demolished in 2016 to make room for a mixed-use project called One Riverwalk. The development consisted of three office buildings, including a headquarters for Regal Entertainment Group, a hotel, student housing, and 300 multi-family residential units.
In June 2020, the Knoxville City Council announced the investment of over $5.5million in federal and local funds towards the development of a business park along the Interstate 275 corridor in North Knoxville. The project was first proposed by a study prepared Knoxville-Knox County Metropolitan Planning Commission in 2007. In August 2020, UT President and Tennessee Smokies owner Randy Boyd announced plans of a mixed-use baseball stadium complex in the Old City neighborhood.
Geography
Topography
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , of which is land and , or 5.42%, is water. Elevations range from just over along the riverfront to just over on various hilltops in West Knoxville, with the downtown area setting at just over . High points include Sharp's Ridge in North Knoxville at and Brown Mountain in South Knoxville at .
Knoxville is situated in the Great Appalachian Valley (known locally as the Tennessee Valley), about halfway between the Great Smoky Mountains to the east and the Cumberland Plateau to the west. The Great Valley is part of a sub-range of the Appalachian Mountains known as the Ridge-and-Valley Appalachians, which is characterized by long narrow ridges flanked by broad valleys. Prominent Ridge-and-Valley structures in the Knoxville area include Sharp's Ridge and Beaver Ridge in the northern part of the city, Brown Mountain in South Knoxville, parts of Bays Mountain just south of the city, and parts of McAnnally Ridge in the northeastern part of the city.
The Tennessee River, which passes through the downtown area, is formed in southeastern Knoxville at the confluence of the Holston River, which flows southwest from Virginia, and the French Broad River, which flows west from North Carolina. The section of the Tennessee River that passes through Knoxville is part of Fort Loudoun Lake, an artificial reservoir created by TVA's Fort Loudoun Dam about downstream in Lenoir City. Notable tributaries of the Tennessee in Knoxville include First Creek and Second Creek, which flow through the downtown area, Third Creek, which flows west of U.T., and Sinking Creek, Ten Mile Creek, and Turkey Creek, which drain West Knoxville.
Climate
Knoxville falls in the humid subtropical climate (Köppen: Cfa) zone. Summers are hot and humid, with the daily average temperature in July at , and an average of 36 days per year with temperatures reaching . Winters are generally much cooler and less stable, with occasional small amounts of snow. January has a daily average temperature of , with an average of 5 days where the high remains at or below freezing. The record high for Knoxville is on June 30 and July 1, 2012, while the record low is on January 21, 1985. Annual precipitation averages just under , and normal seasonal snowfall is . The one-day record for snowfall is , which occurred on February 13, 1960.
Metropolitan area
Knoxville is the central city in the Knoxville Metropolitan Area, an Office of Management and Budget (OMB) designated metropolitan statistical area (MSA) that covers Knox, Anderson, Blount, Campbell, Grainger, Loudon, Morgan, Roane and Union counties. Researchers have mapped the Knoxville Metropolitan area as one of the 18 major cities in the Piedmont Atlantic megaregion.
The Knoxville Metropolitan area includes unincorporated communities such as Halls Crossroads, Powell, Karns, Corryton, Concord, and Mascot, which are located in Knox County outside of Knoxville's city limits. Along with Knoxville, municipalities in the Knoxville Metropolitan Area include Alcoa, Blaine, Maryville, Lenoir City, Loudon, Farragut, Oak Ridge, Rutledge, Clinton, Bean Station, and Maynardville. As of 2012, the population of the Knoxville Metropolitan Area was 837,571.
The Knoxville MSA is the chief component of the larger OMB-designated Knoxville-Sevierville-La Follette Combined Statistical Area (CSA). The CSA also includes the Morristown Metropolitan Statistical Area (Hamblen, Grainger, and Jefferson counties) and the Sevierville (Sevier County), La Follette (Campbell County), Harriman (Roane County), and Newport (Cocke County) micropolitan statistical areas. Municipalities in the CSA but not the Knoxville MSA, include Morristown, Rutledge, Dandridge, Jefferson City, Sevierville, Gatlinburg, Pigeon Forge, LaFollette, Jacksboro, Harriman, Kingston, Rockwood, and Newport. The combined population of the CSA as of the 2000 Census was 935,659. Its estimated 2008 population was 1,041,955.
Neighborhoods
Knoxville is roughly divided into the Downtown area and sections based on the four cardinal directions: North Knoxville, South Knoxville, East Knoxville, and West Knoxville. Downtown Knoxville traditionally consists of the area bounded by the river on the south, First Creek on the east, Second Creek on the west, and the railroad tracks on the north, though the definition has expanded to include the U.T. campus and Fort Sanders neighborhood, and several neighborhoods along or just off Broadway south of Sharp's Ridge ("Downtown North"). While primarily home to the city's central business district and municipal offices, the Old City and Gay Street are mixed residential and commercial areas.
South Knoxville consists of the parts of the city located south of the river and includes the neighborhoods of Vestal, Lindbergh Forest, Island Home Park, Colonial Hills, and Old Sevier. This area contains major commercial corridors along Chapman Highway and Alcoa Highway.
West Knoxville generally consists of the areas west of U.T. and includes the suburban neighborhoods of Sequoyah Hills, West Hills, Bearden, Cumberland Estates, Westmoreland, Suburban Hills, Cedar Bluff, Rocky Hill, and Ebenezer. This area, concentrated largely around Kingston Pike, is home to thriving retail centers such as West Town Mall and Turkey Creek.
East Knoxville consists of the areas east of First Creek and the James White Parkway and includes the neighborhoods of Parkridge, Burlington, Morningside, and Five Points. This area, concentrated along Magnolia Avenue, is home to Chilhowee Park and Zoo Knoxville.
North Knoxville consists of the areas north of Sharp's Ridge, namely the Fountain City and Inskip-Norwood areas. This area's major commercial corridor is located along Broadway.
List of notable neighborhoods
Bearden
Cedar Bluff
Chilhowee Park
Colonial Village
Cumberland Estates
Downtown
Emory Place
Fort Sanders
Fountain City
Oakland (former)
Fourth & Gill
Island Home Park
Lindbergh Forest
Lonsdale
Mechanicsville
North Hills
Oakwood-Lincoln Park
Old City
Old North Knoxville
Parkridge
Rocky Hill
Sequoyah Hills
South Knoxville
West Hills
Demographics
2020 census
As of the 2020 United States census, there were 190,740 people, 83,492 households, and 40,405 families residing in the city.
2010 census
As of the census of 2010, the population of Knoxville was 178,874, a 2.9% increase from 2000. The median age was 32.7, with 19.1% of the population under the age of 18, and 12.6% over the age of 65. The population was 48% male and 52% female. The population density was 1,815 persons per square mile.
The racial and ethnic composition of the city was 76.1% white, 17.1% black, 0.4% Native American, 1.6% Asian, and 0.2% Pacific Islander. Hispanic or Latino of any race were 4.6% of the population. People reporting more than one race formed 2.5% of the population.
Data collected by the Census from 2005 to 2009 reported 83,151 households in Knoxville, with an average of 2.07 persons per household. The home ownership rate was 51%, and 74.7% of residents had been living in the same house for more than one year. The median household income was $32,609, and the per capita income was $21,528. High school graduates were 83.8% of persons 25 and older, and 28.3% had earned a bachelor's degree or higher. The city's poverty rate was 25%, compared with 16.1% in Tennessee and 15.1% nationwide.
According to the opinion of the Economic Research Institute in a 2006 study, Knoxville was identified as the most affordable U.S. city for new college graduates, based on the ratio of typical salary to cost of living.
Crime
FBI Uniform Crime Reports for Knoxville for 2017:
Economy
In 2011, 15.9% of the Knoxville MSA work force was employed by government entities, while 14.1% were employed in the professional service sector, 14% worked in education or health care, 12.7% were employed in the retail sector, 10.5% worked in leisure and hospitality, and 8.9% worked in the manufacturing sector. The region had an unemployment rate of 7.9% in 2011. In the 2010 ACCRA Cost of Living Index was rated 89.6 (the national average was 100). In 2007, there were over 19,000 registered businesses in Knoxville. The city's businesses are served by the 2,100-member Knoxville Area Chamber Partnership. The Knoxville Chamber is one of six partners in the Knoxville-Oak Ridge Innovation Valley, which promotes economic development in Knox and surrounding counties.
Major corporations
The TVA, the nation's largest public power provider, reported $10.5billion in revenue in 2021 and employs over 12,000 region-wide. The largest company based in Knoxville is privately held Pilot Flying J, the nation's largest truck stop chain and sixth-largest private company, which reported over $29.23billion in revenue in 2012. Knoxville is home to the nation's fourth-largest wholesale grocer, the H. T. Hackney Company, which reported $3.8billion (~$ in ) in revenue in 2012, and one of the nation's largest digital-centric advertising firms, Tombras Group, which reported $80million in revenue in 2011.
Other notable privately held companies based in the city include Bush Brothers, Sea Ray (and its parent company Brunswick Boat Group), Thermocopy, Petro's Chili & Chips, EdFinancial, 21st Mortgage and AC Entertainment. Also based in Knoxville are movie theater chain Regal Cinemas, and health care-staffing firm TeamHealth.
Real estate
The Knoxville area is home to 596 office buildings which contain over 21million square feet of office space. The city's largest office building in terms of office space is the City-County Building, which has over 537,000 square feet of office space. The First Tennessee Plaza and the Riverview Tower were the largest privately owned office buildings, with 469,672 square feet and 367,000 square feet, respectively. Knoxville's largest industrial park is the Forks of the River Industrial Park in southeastern Knoxville. Other major industrial and business parks include the EastBridge Industrial Park and Midway Business Park in eastern Knox County and the WestBridge Industrial Park in western Knox County.
Finance
The largest bank operating in Knoxville in terms of local deposits is Memphis-based First Horizon Bank, with $2.6billion (~$ in ) in local deposits, representing about 16% of Knoxville's banking market. It is followed by Charlotte-based Truist Financial ($2.5billion), Birmingham-based Regions Bank ($1.9billion), and locally headquartered Home Federal Bank of Tennessee ($1.6billion). Other banks with significant operations in the city include Bank of America, First Bank (based in Lexington, Tennessee), and locally owned Clayton Bank and Trust. Major brokerage firms with offices in Knoxville include Edward Jones, Morgan Stanley Smith Barney, Wells Fargo, and Merrill Lynch. As of 2011, Knox County's largest mortgage lender (by dollar volume) was Wells Fargo with over $300million (13% of the local market), followed by Mortgage Investors Group, SunTrust, Regions, and Home Federal. Knoxville's largest accounting firm as of 2012 is Pershing Yoakley & Associates, with 49 local CPAs, followed by Coulter & Justus (44), and Pugh CPA's(43).
Manufacturing
Over 700 manufacturing establishments are scattered throughout the Knoxville area. Sea Ray Boats is the city's largest manufacturer, employing 760 at its southeast Knoxville complex in 2009. The city is home to several automobile parts operations, including ARC Automotive (air bag actuators) and a Key Safety Systems plant (seat belts and other restraints). Other major manufacturing operations include a Melaleaca plant (personal care products), a Coca-Cola bottling plant, and a Gerdau Ameristeel plant that produces steel rebar. Aircraft manufacturer Cirrus also has its main customer delivery center based in Knoxville, that deals with aircraft maintenance & repair, flight training, and design personalization. Major manufacturing operations in the Knoxville MSA are conducted at the Y-12 plant in Oak Ridge, the DENSO plant and the Clayton Homes manufacturing center (both in Maryville), and the ALCOA plants in Alcoa.
Retail
The Knoxville area is home to 182 shopping centers and factory outlets, and over 2,400 retail establishments. One regional mall (West Town Mall) is located within the city, and two others (Foothills Mall in Maryville and Oak Ridge City Center in Oak Ridge) are located within the Knoxville MSA. Knoxville retailers reported $6.47billion in sales in 2007, with just over $35,000 of retail sales per capita.
Knoxville's primary retail corridor is located along Kingston Pike in West Knoxville. This area is home to West Town Mall, the 358-acre Turkey Creek complex (half is in Knoxville and half is Farragut), and over 30 shopping centers. Downtown Knoxville contains a number of specialty shops, clubs, and dining areas, mostly concentrated in the Old City, Market Square, and along Gay Street. Other significant retail areas are located along Cumberland Avenue on the U.T. campus (mostly restaurants), Broadway in the vicinity of Fountain City, and Chapman Highway in South Knoxville.
Technology and research
The University of Tennessee is classified by the Carnegie Commission as a university with "very high research activity", conducting more than $300million in externally funded research annually. U.T.-connected research centers with multimillion-dollar National Science Foundation grants include the Appalachian Collaborative Center for Learning, Assessment and Instruction in Mathematics, the National Institute for Computational Sciences, the National Institute for Mathematical and Biological Synthesis, and the Center for Ultra-wide-area Resilient Electric Energy Transmission Networks (CURENT). U.T. and the nearby Oak Ridge National Laboratory jointly conduct numerous research projects and co-manage the National Transportation Research Center.
The Tennessee Technology Corridor stretches across between West Knoxville and Oak Ridge. The Corridor is home to 13 research and development firms employing nearly 2,000.
Arts and culture
Knoxville is home to a rich arts community and has many festivals throughout the year. Its contributions to old-time, bluegrass and country music are numerous, from Flatt and Scruggs and Homer and Jethro to The Everly Brothers.
The Knoxville Symphony Orchestra (KSO), established in 1935, is the oldest continuing orchestra in the southeast. The KSO maintains a core of full-time professional musicians and performs at more than 200 events per year. Its traditional venues include the Tennessee Theatre, the Bijou Theatre, and the Civic Auditorium, though it also performs at several non-traditional venues. The Knoxville Opera performs a season of opera every year, accompanied by a chorus. Knoxville was the location of Sergei Rachmaninoff's final concert in 1943, performed at Alumni Memorial Auditorium at the University of Tennessee.
Knoxville's underground music scene is rooted with the promotion by AC Entertainment around 1979. AC Entertainment, a local entertainment group, sought to expand the city's scene. In the 1990s, noted alternative rock critic Ann Powers referred to the city as "Austin without the hype". Knoxville is home to a vibrant punk rock scene, having emerged from venues in the Old City district, specifically the Mill & Mine and Pilot Light venues. Such punk and hardcore bands include UXB, the STDs, and Koro. Knoxville hosts the Big Ears music festival since 2009. The festival, dubbed the "most ambitious avant-garde festival in America in more than a decade" in a 2014 Rolling Stone article, hosts musicians ranging from punk rock to chamber pop.
The city also hosts numerous art festivals, including the 17-day Dogwood Arts Festival in April, which features art shows, crafts fairs, food and live music. Also in April is the Rossini Festival, which celebrates opera and Italian culture. June's Kuumba (meaning creativity in Swahili) Festival commemorates the region's African American heritage and showcases visual arts, folk arts, dance, games, music, storytelling, theater, and food.
Architecture
Knoxville's two tallest buildings are the 27-story First Tennessee Plaza and the 24-story Riverview Tower, both on Gay Street. Other prominent high-rises include the Tower at Morgan Hill, the Andrew Johnson Building, the Knoxville Hilton, the General Building, The Holston, the TVA Towers, and Sterchi Lofts. The most iconic structure is arguably the Sunsphere, a steel truss tower built for the 1982 World's Fair; it and the Tennessee Amphitheater are the only two structures that remain from that World's Fair.
The downtown area contains a mixture of architectural styles from various periods, ranging from the hewn-log James White House (1786) to the modern Knoxville Museum of Art (1990). Styles represented include Greek Revival (Old City Hall), Victorian (Hotel St. Oliver and Sullivan's Saloon), Gothic (Church Street Methodist Church and Ayres Hall), Neoclassical (First Baptist Church), and Art Deco (Knoxville Post Office). Gay Street, Market Square, and Jackson Avenue contain numerous examples of late-19th and early-20th century commercial architecture.
Residential architecture tends to reflect the city's development over two centuries. William Blount Mansion (1791), in the oldest part of the city, is designed in a vernacular Georgian style. "Streetcar suburbs" such as Fourth and Gill, Parkridge, and Fort Sanders, developed in the late 19th century with the advent of trolleys, tend to contain large concentrations of Victorian and bungalow/Craftsman-style houses popular during this period. Early automobile suburbs, such as Lindbergh Forest and Sequoyah Hills, contain late-1920s and 1930s styles such as Tudor Revival, English Cottage, and Mission Revival. Neighborhoods developed after World War II typically consist of Ranch-style houses.
Knoxville is home to the nation's largest concentration of homes designed by noted Victorian residential architect George Franklin Barber, who lived in the city. Other notable local architects include members of the Baumann family, Charles I. Barber (son of George), R. F. Graf, and more recently, Bruce McCarty. Nationally renowned architects with works still standing in the city include Alfred B. Mullett (Greystone), John Russell Pope (H.L. Dulin House), and Edward Larrabee Barnes (Knoxville Museum of Art).
Events
The Knoxville Christmas in the City event runs for eight weeks of events at locations throughout the city including the Singing Christmas Tree and ice skating on the Holidays on Ice skating rink.
Asian Festival
Big Ears Festival
Boo At The Zoo
Brewfest
Concerts on the Square
Dogwood Arts Festival
Fantasy of Trees
Festival on the Fourth
First Friday ArtWalk
Greek Fest
HoLa Festival
International Biscuit Festival
Knox Food Fest
Knoxville Hardcore Fest
Knoxville Horror Film Festival
Knoxville Marathon
Knoxville Powerboat Classic
Market Square Farmers' Market
NSRA Street Rod Nationals South
Rhythm & Blooms Festival
Rossini Festival
Tennessee Valley Fair
Vestival
Volapalooza
Sites of interest
Beck Cultural Exchange Center
Bijou Theatre
Bleak House
William Blount Mansion
Fountain City Art Center
Candoro Marble Works
Civic Coliseum
Fort Dickerson
Haley Heritage Square
Ijams Nature Center
James White's Fort
Knoxville Botanical Gardens and Arboretum
Knoxville Convention Center
Knoxville Greenways
Knoxville Museum of Art
Knoxville Police Museum
Zoo Knoxville
Mabry-Hazen House
Marble Springs
Market Square
Frank H. McClung Museum
Museum of East Tennessee History
National Register of Historic Places, Knox County, Tennessee
Old City
Ramsey House
Sunsphere
Tennessee Amphitheater
Tennessee River Boat
Tennessee Theatre
Three Rivers Rambler Train Ride
Volunteer Landing
Women's Basketball Hall of Fame
World's Fair Park
Knoxville's Urban Wilderness
Libraries
The Knox County Public Library system consists of the Lawson McGhee Library, located downtown, and 17 branch libraries, overseeing a collection of over 1.3million volumes.
Sports
The University of Tennessee's athletics programs, nicknamed the "Volunteers", or "the Vols", are immensely popular. Neyland Stadium, where the Vols' football team plays, is one of the largest stadiums in the world seating 101,915, and Thompson–Boling Arena, home of the men's and women's basketball teams, is one of the nation's largest indoor basketball arenas. The telephone area code for Knox County and eight adjacent counties is 865 (VOL). Knoxville is also the home of the Women's Basketball Hall of Fame, almost entirely thanks to the success of Pat Summitt and the University of Tennessee women's basketball team.
Professional sports teams located in Knoxville include:
Government
Knoxville is governed by a mayor and nine-member City Council. It uses the strong-mayor form of the mayor-council system. The council consists of six members from single-member districts and three members elected at-large for the entire city. The council chooses from among its members the vice mayor (currently Tommy Smith), the Beer Board chairperson (currently Lauren Rider), and a representative to the Knoxville Transportation Authority (currently Debbie Helsley). The City Council meets every other Tuesday at 7:00p.m. in the Main Assembly Room of the City County Building.
The current mayor is Indya Kincannon, who was sworn in as the city's second female mayor on December 21, 2019, replacing the first female mayor of the city, Madeline Rogero, who was elected in 2011. Interim mayor Daniel Brown, the first African American to hold the office, was appointed in January 2011 following the resignation of Bill Haslam, who was elected Governor of Tennessee. Other recent mayors include Haslam's predecessor, Victor Ashe (1987−2003), Kyle Testerman (1972−1975, 1984−1987), and Randy Tyree (1976−1983).
The Knoxville Fire Department (KFD) provides Class2 ISO service inside the city limits. The fire department operates 19 stations with 308 uniformed personnel. KFD provides firefighting, first responder EMS response, vehicle extrication and HazMat response within the city limits.
The Knoxville Police Department serves the citizens of Knoxville with 378 officers and a total of 530 employees.
911 ambulance service inside Knoxville is provided by AMR Ambulance under contract with Knox County.
Knoxville is home to the Tennessee Supreme Court's courthouse for East Tennessee.
City Council
Knoxville is governed by a mayor and a nine-member City Council, six of which represent from single-member districts and three members are elected at-large. Council members are elected through a nonpartisan, district-wide primary in which top two vote-getters advance to a city-wide runoff election in November. Council members are elected to serve a four-year term that is eligible for reelection once.
List of mayors
Not to be confused with the Mayor of Knox County
Education
Knoxville is home to the main campus of the University of Tennessee (UTK), which has operated in the city since the 1790s. As of 2011, UTK had an enrollment of over 27,000 and endowments of over $300million. The school employs over 1,300 instructional faculty, and offers more than 300 degree programs.
Pellissippi State Community College is a two-year school governed by the Tennessee Board of Regents that offers transfer programs, two-year degrees, and certificate programs. Its main campus is located off Pellissippi Parkway in western Knox County. As of 2011, the school had a system-wide enrollment of over 11,000 students.
Johnson University (formerly Johnson Bible College) is a Bible college affiliated with the Christian churches and churches of Christ. As of 2012, the school had an enrollment of 845. Johnson traditionally specializes in training preachers and ministers, but also offers degrees in counseling, teaching, music, and nonprofit management.
South College (formerly Knoxville Business College) is a for-profit school located in West Knoxville that offers undergraduate and graduate programs in business, health care, criminal justice, and legal fields. The school had an enrollment of 717 as of 2010.
Knoxville College was a historically black college that began operating in Knoxville in the 1870s. The school offered a Bachelor of Science in Liberal Studies and an Associate of Arts degree. Knoxville College had an enrollment of about 100 students as of 2010 and closed permanently in 2015.
Institutions with branch campuses in Knoxville include Carson-Newman University, King University, Lincoln Memorial University (namely, the Duncan School of Law), National College of Business & Technology, Roane State Community College, Strayer University, Tennessee Wesleyan University, and Tusculum University. Virginia College offers career programs in Knoxville. Huntington University of Health Sciences, which offers distance courses in nutrition and health, has its offices in Knoxville.
Primary and secondary education
Public schools in Knoxville are part of the Knox County Schools system, which oversees 89 schools (50 elementary, 14 middle, 14 high, and 11 adult centers) serving over 56,000 students. This system includes five magnet schools and a STEM academy. Knox County high schools had a graduation rate of 86.6%, as of 2011. The average classroom ratio is 14 students per teacher.
Knox County is home to over 50 private and parochial schools, the largest of which include the Christian Academy of Knoxville, the Webb School of Knoxville, Knoxville Catholic High School, Grace Christian Academy, Cedar Springs Weekday School, and Sacred Heart Cathedral School.
Media
The Knoxville News Sentinel is the local daily newspaper in Knoxville, with a daily circulation of 97,844 and a Sunday circulation of 124,225, as of 2011.
The Knoxville Focus is a community news publication.
The city is home to several weekly, bi-weekly, and monthly publications.
As of 2011, the Knoxville television market was the 61st largest in the U.S. with 527,790 homes, according to Nielsen Market Research. The largest local television station is NBC affiliate WBIR-TV, with 28,305 viewing households, followed by ABC affiliate WATE-TV (23,559), CBS affiliate WVLT-TV (20,052), Fox affiliate WTNZ (10,319), and CW affiliate WBXX-TV (5,415). Other local stations include WKNX-TV (Ind.), WVLR (CTN) and WPXK (Ion). East Tennessee PBS operates Knoxville's Public Broadcasting Service station at WKOP 17.
Discovery, Inc. operates the former Scripps Networks Interactive cable television networks from Knoxville, including HGTV, Magnolia Network, Food Network and Cooking Channel. Jewelry Television, a home shopping channel, is also based in the city, and several companies that provide production services to the ex-SNI networks also maintain Knoxville operations.
According to Arbitron's 2011 Radio Market Rankings, Knoxville had the nation's 72nd-largest radio market, with 684,700 households. In 2010, country music station WIVK (107.7 FM) had the market's highest AQH share at 16.3, followed by adult contemporary station WJXB (97.5 FM) at 10.1, and news/talk station WCYQ (100.3 FM) at 8.3. Other stations include Rock music stations WIMZ (103.5 FM) and WNFZ (94.3), Rhythmic Top 40 station WKHT (104.5 FM), contemporary hit station WWST (102.1 FM), and National Public Radio station WUOT (91.9 FM). The University of Tennessee radio station operates under WUTK (90.3 FM).
Filming location
A number of films and television programs were filmed in the city, such as the 1999 film October Sky, the 2000 film Road Trip at the University of Tennessee campus, Box of Moonlight, starring John Turturro and Sam Rockwell, scenes from the 2004 film The Heart Is Deceitful Above All Things, Woman In Hiding, a 1949 film noir starring actress Ida Lupino, and the 2017 film, The Last Movie Star, which was one of the last films to star Burt Reynolds.
Infrastructure
Health
Knox County's hospital system contains over 2,600 licensed beds in seven general use hospitals and one children's hospital. The city's largest hospital as of 2011 was the University of Tennessee Medical Center, which had 581 beds, followed by Fort Sanders Regional Medical Center (541), Parkwest Medical Center (462), and Physicians Regional (370). The city's largest ambulatory surgery center was the Parkwest Surgery Center, which employed 58 physicians and 35 nurses, followed by the Fort Sanders West Outpatient Surgery Center and the St. Mary's Ambulatory Surgery Center South.
2021 County Health Rankings places Knox county at 13th out the 95 counties. Life expectancy was 76.3 years. Health behaviors noted: 19% smokers versus state average of 21%, 29% of the population is obese vs 33% for the state, excessive drinking is 19% vs 17%, drug overdoses 52 per 100,000 with the state at 28 overdoses per 100,000.
In the 2010s, Knoxville's air quality continued to greatly improve over that of past decades according to the American Lung Association's State of the Air 2017.
Utilities
The Knoxville Utilities Board (KUB) provides electricity, water, and wastewater management to Knoxville residents and businesses. KUB's service area covers 688 square miles and includes over 5,200 miles of power lines providing electricity to over 196,000 customers. The average electric bill was just over $96 per month. KUB purchases its electricity from the Tennessee Valley Authority.
Transportation
Highways
The two principal interstate highways serving Knoxville are Interstate 40, which connects the city to Asheville (directly) and Bristol (via I-81) to the east and Nashville to the west, and Interstate 75, which connects the city to Chattanooga to the south and Lexington to the north. The two interstates merge about west of Downtown Knoxville near Dixie Lee Junction and diverge as they approach the Downtown area, with I-40 continuing on through the Downtown area and I-75 turning north. Interstate 640 provides a bypass for I-40 travelers, and Interstate 275 provides a faster connection to I-75 for Downtown travelers headed north. A spur route of I-40, Interstate 140 (Pellissippi Parkway), connects West Knoxville with McGhee Tyson Airport and Maryville.
Prior to its reconstruction for the 1982 World's Fair tourism traffic, the interchange of I-75 (now I-275) and I-40 was known as "Malfunction Junction", because its consistent state of traffic jammed throughout daily.
Knoxville's busiest road is a stretch of U.S. Route 129 known as Alcoa Highway, which connects the Downtown area with McGhee Tyson Airport and Maryville. A merged stretch of US-70 and US-11 enters the city from the east along Magnolia Avenue, winds its way through the Downtown area, crosses the U.T. campus along Cumberland Avenue ("The Strip"), and proceeds through West Knoxville along Kingston Pike. US-11 splits into US-11E and 11W in Downtown, with the former connecting Knoxville to Jefferson City and Morristown, and the latter with Rutledge and Bean Station. US-441, which connects Knoxville to the Great Smoky Mountains National Park, passes along Broadway in North Knoxville, Henley Street in the Downtown area, and Chapman Highway in South Knoxville. US-25W, which enters from the east concurrent with US-70, connects Knoxville with Clinton.
State Route 158 (SR 158) loops around the Downtown area from Kingston Pike just west of UT's campus, southward and eastward along Neyland Drive and the riverfront, and northward along the James White Parkway before terminating at I-40. SR 62 (Western Avenue, Oak Ridge Highway), connects Downtown Knoxville with Oak Ridge to the west. SR 168, known as Governor John Sevier Highway, runs along the eastern and southern periphery of the city. SR 162 (Pellissippi Parkway) connects West Knoxville with Oak Ridge. SR 331 (Tazewell Pike) connects the Fountain City area to rural northeast Knox County. SR 332 (Northshore Drive) connects West Knoxville and Concord. SR 33 (Maryville Pike, Maynardville Pike) traverses much of South Knoxville southward, and connects to the suburbs of Halls Crossroads and Maynardville northward.
Four vehicle bridges connect Downtown Knoxville with South Knoxville, namely the South Knoxville Bridge (James White Parkway), the Gay Street Bridge (Gay Street), the Henley Street Bridge, or Henley Bridge (Henley Street), and the J. E. "Buck" Karnes Bridge (Alcoa Highway). Two railroad bridges, located between the Henley Street Bridge and Buck Karnes Bridge, serve the CSX and Northfolk Southern railroads. Smaller bridges radiating out from the downtown area include the Western Avenue Viaduct and Clinch Avenue Viaduct, the Robert Booker Bridge (Summit Hill Drive), the Hill Avenue Viaduct, and the Gay Street Viaduct.
Mass transit
Public transportation is provided by Knoxville Area Transit (KAT), which operates over 80 buses, road trolleys, and paratransit vehicles, and transports more than 3.6million passengers per year. Regular routes connect the Downtown area, U.T., and most residential areas with major shopping centers throughout the city. KAT operates using city, state, and federal funds, and passenger fares, and is managed by Veolia Transport.
Airports
Knoxville and the surrounding area is served by McGhee Tyson Airport (IATA:TYS), a airport equipped with two runways, one a runway, and the other a runway. The airport is located 10 miles south of Knoxville in Alcoa, but is owned by the non-profit Metropolitan Knoxville Airport Authority (MKAA). McGhee Tyson offers eight major airlines serving 19 non-stop destinations, and averages 120 arrivals and departures per day. The airport includes the Air Cargo Complex, which serves FedEx, UPS, and Airborne Express. The McGhee Tyson Air National Guard Base, located adjacent to the civilian airport, is home to the Tennessee National Guard's 134th Air Refueling Wing.
The MKAA also owns the Downtown Island Airport, a general aviation facility located on Dickinson's Island in southeast Knoxville. This airport is equipped with a runway, and averages about 225 operations per day. Over 100 aircraft, mostly single-engine planes, are based at the airport.
Railroads
Rail freight in Knoxville is handled by two Class I railroads, CSX and Norfolk Southern, and one shortline, the Knoxville and Holston River Railroad. Railroads account for about 12% of the Knoxville area's outbound freight and 16% of the area's inbound freight. The city has two major rail terminals: the Burkhart Enterprises terminal at the Forks of the River Industrial Park just east of the city, and the TransFlo facility adjacent to the U.T. campus. Knoxville's two old passenger stations, the Southern Terminal and the L&N Station, now serve non-railroad functions.
Norfolk Southern, which controls about of tracks in the Knoxville area, averages 35 freight trains through the city per day, and operates a major classification yard, the John Sevier Yard, just east of the city. The company uses a small rail yard near the I-40/I-275 interchange in Downtown Knoxville for a staging area. The Norfolk Southern system includes spur lines to the coal fields around Middlesboro, Kentucky, and the ALCOA plants in Blount County.
CSX controls about of tracks in the Knoxville area, much of which is located along an important north–south line between Cincinnati and Louisville to the north and Chattanooga and Atlanta to the south. Minor switching operations for CSX occur at the TransFlo facility near the U.T. campus. The CSX system includes spur lines to TVA's Bull Run Fossil Plant and the Oak Ridge National Laboratory in Anderson County, and the ALCOA plants in Blount County.
The Knoxville and Holston River Railroad (KXHR) is a subsidiary of Gulf and Ohio Railways, a shortline holding company headquartered at the James Park House in Downtown Knoxville. The KXHR operates a line between the Burkhart terminal at Forks of the River and the Coster Yard in North Knoxville, where the freight is transferred to CSX and Norfolk Southern lines or transloaded onto trucks. The KXHR also manages the Knoxville Locomotive Works at the Coster Yard, and operates the Three Rivers Rambler, a tourist train that runs along the riverfront.
Historic passenger service
Until the mid-20th century three railroads and their stations operated regular trains, serving points north, east, south and west: the Louisville and Nashville Railroad's L&N Station (last train operating there, 1968), the Smoky Mountain Railroad's station and the Southern Railway's Southern Terminal (last train operating there, 1970).
River transport
Knoxville is an international port connected via navigable channels to the nation's inland waterways and the Gulf of Mexico. The city's waterfront lies just under 700 river miles from the Mississippi River (via the Tennessee and Ohio rivers), and just under 900 river miles from Mobile, Alabama, on the Gulf of Mexico (via the Tennessee River and Tennessee-Tombigbee Waterway). TVA maintains a minimum channel on the entirety of the Tennessee River. The minimum size of locks on Tennessee River and Tennessee-Tombigbee Waterway dams is by .
Most commercial shipping on the Tennessee River is provided by barges, which deliver on average half a million tons of cargo to Knoxville per year, mostly asphalt, road salt, and steel and coke. Burkhart Enterprises operates the city's most active public barge terminal at its Forks of the River facility, handling approximately 350,000 tons of barge cargo per year. Knoxville Barge and Chattanooga-based Serodino, Inc., provide barge shipping services to and from the city.
Recreational craft that frequent the river include small johnboats, fishing boats and yachts. Boat slips and a marina are located at Volunteer Landing in the Downtown area. The VOL Navy, a flotilla of several dozen boats, swarms the river during weeks when the U.T. football team plays at Neyland Stadium. Cruise lines operating in the city include the Volunteer Princess, a luxury yacht, and the Star of Knoxville, a paddlewheel riverboat.
In popular culture
Knoxville has appeared in music, literature and television. Film director Quentin Tarantino was born in Knoxville, and the city and East Tennessee are frequently mentioned in his films, such as in the 1994 film Pulp Fiction, in which Bruce Willis' character (and the watch given to him by Christopher Walken's character) is from Knoxville.
In literature, author Cormac McCarthy is from Knoxville, and several of his books feature the city, such as Suttree, a 1979 semi-autobiographical novel. James Agee also lived in the city, and his 1957 posthumous autobiographical novel A Death in the Family provides a portrait of life in Knoxville, while also wrestling with the death of Agee's father in a car accident, and the impact this had on his family.
Mark Twain wrote about a gunfight in downtown Knoxville involving Joseph Mabry Jr., owner of the city's antebellum Mabry-Hazen House in Life on the Mississippi from 1883. Several other books take place in fictionalized versions of the city, such as the 1915 Anne W. Armstrong novel, The Seas of God, and David Madden's 1974 novel, Bijou, is set in a fictional city known as "Cherokee", based on Knoxville.
The first part of James Herman Robinson's 1950 autobiography, The Road Without Turning, takes place in Knoxville, and "The Man in the Overstuffed Chair", a 1985 short story by playwright Tennessee Williams, gives a brief description of the death of Williams' father, Cornelius, at a Knoxville hospital, and his subsequent burial at Old Gray Cemetery.
Pulitzer Prize-winning author Peter Taylor's last novel in 1994, In the Tennessee Country, refers to a "Knoxville cemetery" where the main character's grandfather (a fictitious politician) is buried. This may refer to Old Gray Cemetery, where Taylor's own grandfather, Governor Robert Love Taylor, was originally buried in 1912.
Swiss travel writer Annemarie Schwarzenbach visited Knoxville in the 1930s, and wrote an essay about the city, "Auf der Schattenseite von Knoxville", which was published in the December 1937 edition of the Swiss magazine, National Zeitung.
A number of songs and music compositions are about or feature Knoxville as well. "The Knoxville Girl", first recorded in 1924, is traditional Appalachian ballad. Classical composer Samuel Barber's "Knoxville: Summer of 1915" from 1947 is a voice & orchestra piece based on 1938 short prose by James Agee. Dire Straits guitarist Mark Knopfler recorded a song entitled "Daddy's Gone to Knoxville" on his 2002 solo album, The Ragpicker's Dream, "The Ballad of Thunder Road" by Robert Mitchum references Knoxville's Bearden community, and other musicians such as Steve Earle, Ronnie Milsap, and Hank Williams, Jr. have mentioned the city in lyrics. Hank Williams, Hank Jr.'s father, spent his last day alive in Knoxville as well. Country singer Kenny Chesney is from Knoxville.
A number of early country music songs were recorded in Knoxville as the "St. James Sessions" in 1930, such as "Satan is Busy In Knoxville" by Leola Manning.
Sister cities
Knoxville has seven sister cities as designated by Sister Cities International:
Yesan, Republic of Korea
Chełm, Lublin Voivodeship, Poland
Chengdu, Sichuan, People's Republic of China
Kaohsiung, Republic of China
Larissa, Greece
Muroran, Hokkaido, Japan
Neuquen, Argentina
See also
National Register of Historic Places listings in Knox County, Tennessee
List of people from Knoxville, Tennessee
Notes
References
Further reading
Barber, John W., and Howe, Henry. All the Western States and Territories... (Cincinnati, Ohio: Howe's Subscription Book Concern, 1867). pp.631–632.
Carey, Ruth. "Change Comes to Knoxville", in These Are Our Voices: The Story of Oak Ridge 1942–1970, edited by James Overholt, Oak Ridge, Tennessee, 1987.
Deaderick, Lucile, ed. Heart of the Valley—A History of Knoxville, Tennessee Knoxville: East Tennessee Historical Society, 1976.
Jennifer Long; "Government Job Creation Programs-Lessons from the 1930s and 1940s" Journal of Economic Issues . Volume: 33. Issue: 4. 1999. pp 903+, a case study of Knoxville.
Isenhour, Judith Clayton. Knoxville, A Pictorial History. (Donning Company, 1978, 1980).
McDonald, Michael, and Bruce Wheeler. Knoxville, Tennessee: Continuity and Change in an Appalachian City University of Tennessee Press, 1983. the standard academic history
McKenzie, Robert Tracy. Lincolnites and Rebels: A Divided Town in the American Civil War (2009) on Knoxville excerpt and text search
The Future of Knoxville's Past: Historic and Architectural Resources in Knoxville, Tennessee. (Knoxville Historic Zoning Commission, October 2006).
Rothrock, Mary U., editor. The French Broad-Holston Country: A History of Knox County, Tennessee. (Knox County Historical Committee; East Tennessee Historical Society, 1946).
Temple, Oliver P. East Tennessee and the Civil War (1899) 588pp online edition
Wheeler, Bruce. "Knoxville, Tennessee: A Mountain City in the New South" (University of Tennessee Press, 2005).
External links
Official website
Knoxville Tourism and Sports Corporation
Cities in Tennessee
County seats in Tennessee
Tennessee
Cities in Knoxville metropolitan area
East Tennessee
History of voting rights in the United States
Populated places established in 1786
Cities in Knox County, Tennessee
State of Franklin
Tennessee populated places on the Tennessee River
Tennessee populated places on the French Broad River
Populated places on the Underground Railroad
1791 establishments in the Southwest Territory
|
12660804
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chory%20Castro
|
Chory Castro
|
Chory Castro
Gonzalo "Chory" Castro Irizábal (born 14 September 1984) is a Uruguayan professional footballer who plays as a left winger.
He started his career at Nacional, but played mostly in La Liga after arriving in Spain at the age of 22, totalling 296 matches for Mallorca, Real Sociedad and Málaga over 11 seasons and scoring 41 goals.
Castro won five caps for the Uruguay national team in eight years.
Club career
Early years and Mallorca
Born in Trinidad, Flores Department, Castro was a product of Club Nacional de Football's youth ranks. He made his professional debut on 13 July 2002 in a 3–1 win over Central Español, going on to become an important first-team member and helping them to two Uruguayan Primera División titles while finishing in the scorer charts' top three in the 2005–06 season.
On 7 August 2007, Castro signed a five-year contract with La Liga club RCD Mallorca. Rarely used in his first year, the same occurred in the 2008–09 campaign; however, during a week in March 2009, he managed to score in a 1–1 home draw against FC Barcelona in the Copa del Rey, adding a brace in a league 3–3 home draw with Real Betis after coming from the bench as the Balearic Islands team trailed 2–0 (and eventually 3–0).
In 2009–10, Castro finally beat competition from veteran Fernando Varela, starting most of the campaign and scoring six goals in 35 matches as Mallorca finished fifth and qualified for the UEFA Europa League (fourth until the last minute of the last matchday). On 23 October 2010 he netted twice at Valencia CF in a 2–1 victory, opening the score with a seventh-minute penalty kick; he scored five times in 33 games during that season, helping his team barely avoid relegation.
Real Sociedad
After leaving Mallorca in May 2012, Castro continued competing in the Spanish top flight, joining Real Sociedad for four years as a free agent. On 19 January 2013, he scored two of his six goals during the campaign to help the hosts come from behind 2–0 and defeat Barcelona 3–2.
Castro appeared in seven out of the Basques' eight matches in the 2013–14 edition of the UEFA Champions League – all rounds included – going scoreless in the process as the team exited in the group stage.
Málaga
On 6 January 2016, Castro terminated his link (which was about to expire) with Real Sociedad and moved to fellow top-tier side Málaga CF for two and a half seasons.
International career
Castro made his debut for Uruguay on 17 August 2005, playing the first half of a friendly against Spain in Gijón. He was selected for a provisional squad for the 2014 FIFA World Cup by coach Óscar Tabárez, but eventually did not make the final cut.
Personal life
Castro's younger sister, Juliana, was also a footballer. A striker, she played for several clubs in her career including the Missouri Valley College in the United States, and also represented the Uruguay national team.
Honours
Nacional
Uruguayan Primera División: 2002, 2005, 2005–06
References
External links
1984 births
Living people
People from Flores Department
Uruguayan people of Spanish descent
Uruguayan people of Basque descent
Uruguayan people of Galician descent
Uruguayan men's footballers
Men's association football wingers
Uruguayan Primera División players
Club Nacional de Football players
Club Atlético River Plate (Montevideo) players
La Liga players
RCD Mallorca players
Real Sociedad footballers
Málaga CF players
Uruguay men's international footballers
Uruguayan expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Spain
Uruguayan expatriate sportspeople in Spain
|
4910362
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B9%D0%BE%D1%82%D1%96%D1%88%D0%B0-%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D2%91%D0%B0
|
Джйотіша-веданґа
|
Джйотіша-веданґа
«Джйотіша-веданґа» або «Веданґа-джйотіша» — давньоіндійський санскритський астрономічний та астрологічний трактат, датований V — IV століттями до н. е. . Автором трактату вважають давньоіндійського астронома та астролога Лагадху.
У тексті трактату описано правила розрахунку руху Сонця й Місяця для проведення ведичних жертвопринесень. Трактат можна вважати першою роботою з математичної астрономії в Індії.
Донині дійшли дві редакції «Джйотіша-веданґи». Одна з них складається з 36 віршів і примикає до «Ріґведи», а інша складається з 45 віршів і примикає до «Яджур-веди». 29 віршів у обох версіях повністю збігаються.
Примітки
Посилання
Переклад TSK Sastry за редакцією KV Sarma
Індійська астрологія
|
2915478
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%B5%D0%BA
|
Ґонсьорувек
|
Ґонсьорувек — село в Польщі, у гміні Сьверче Пултуського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Цехановського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Пултуського повіту
|
4151913
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%BA%D0%B0
|
Лозова Рудка
|
Лозова Рудка — хутір у Борисовському районі Бєлгородської області Російської Федерації.
Населення становить 45 осіб. Входить до складу муніципального утворення Бернзовське сільське поселення.
Історія
Населений пункт розташований у східній частині української суцільної етнічної території — східній Слобожанщині.
Згідно із законом від 20 грудня 2004 року № 159 від 1 січня 2006 року органом місцевого самоврядування було Бернзовське сільське поселення.
12 березня 2024 року село було зайняте силами РДК, легіону «Свобода Росії» і Сибірського батальйону.
Населення
Див. також
Тьоткіно
Примітки
Населені пункти Борисовського району (Бєлгородська область)
|
914001
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0
|
Бунтівна людина
|
Бунтівна людина
«Бунтівна людина» — есе французького письменника Альбера Камю, написане у 1951 році, в якому він аналізує метафізичний та історичний розвиток повстань і революцій у різних суспільствах, головно у Західній Європі.
Зміст
Історичний та метафізичний бунт
Тут Альбер Камю виявляє підземну спорідненість між, здавалося б, протилежними ідеологіями; він загострює окремі теорії та політичні стратегії до самосуперечності, спростовуючи вкорінені інтерпретації:
У нібито антибуржуазному марксизмі він виявляє, серед іншого, досить буржуазний пієтет перед наукою.
Камю викриває позитивізм, який переймається науковою точністю, як ненауковий.
Так само він демонструє абсурдність політичних рухів різних відтінків:
Класичний, нібито ліберальний бакуністський анархізм насправді був досить авторитарним і диктаторським.
Якобінські «друзі народу» залишилися самотніми, ізольованими сектантами часів Французької революції, не зрозумілими масами.
Навіть націонал-соціалісти, самопроголошені і фанатичні антисеміти, працювали з біблійними сюжетами у своїй «національній революції», яку представляли як «спасіння». Камю, блискучий полеміст, зобразив Гітлера як «Єгову в чоботях».
Ніцше, альпійський мандрівник, надлюдський оратор і непохитний критик юдео-християнської «стадної моралі», приєднується на горі до Мойсея, одержувача Декалогу.
Висновок Камю з «двох століть метафізичного чи історичного бунту»: Неможливо сперечатися з фанатичними послідовниками ідеології чи віри. Один прагне внутрішньо-світового, інший — позасвітового спасіння. Обидва втрачають відносну можливість змін, які пропонуються в цей час, сприйняття яких вимагає постійного «напруження» і уваги. Тут немає «землі обітованої» абсолютної справедливості та щирості, яку можна було б знайти.
Конкретно проти Східного блоку Камю писав: «Авторитарний соціалізм конфіскував живу свободу на користь ідеальної свободи, яка ще має прийти». У літературі це висловлювання також трактується як спрямоване проти Жана-Поля Сартра, який на той час заявив про свою прихильність до КПФ.
Абсурд і бунт
Як і в міфі про Сізіфа, Камю вдається до концепції бунту. Бунт являє собою одну з небагатьох філософськи послідовних позицій, в якій людина може ставитися до абсурду, не розриваючи при цьому відносини напруженості (між раціональністю та ірраціональністю). Якщо в «Міфі про Сізіфа» бунт все ще ідентифікується індивідуально, як «визначеність нищівної долі», то в «Бунтівна людина» Камю розширює цю концепцію до більш практичного та універсального аспекту. Адже йдеться вже не про індивідуальне переживання людиною абсурду, а про колективне, тобто про страждання всіх людей від абсурдності існування (цей факт Камю опрацьовує в романі «Чума»). Це відбувається за допомогою звернення до спільної для всіх людей цінності, яку Камю називає «людською природою». Здобута концепція бунту знову обмежується, тому вбивство відкидається на самому початку (з посиланням на пояснення самогубства в «Міфі про Сізіфа»). Далі Камю розглядає метафізичний та історичний бунт, роблячи висновок з двох століть метафізичного та історичного бунту.
Видання
Albert Camus: L'homme révolté. Gallimard, Paris 2002, ISBN 2-07-032302-1
Альбер Камю: Бунтівна людина // Вибрані твори у трьох томах. 3-й том. — Харків: Фоліо, 1997.
Примітки
Література
Есе
Книги про анархізм
Книги про комунізм
Філософські твори
Твори Альбера Камю
Книги 1951
|
2914720
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%9F%D1%88%D0%B8%D1%81%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Домброва (Пшисуський повіт)
|
Домброва (Пшисуський повіт)
Домброва — село в Польщі, у гміні Одживул Пшисуського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Радомського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Пшисуського повіту
|
65321049
|
https://en.wikipedia.org/wiki/V%C3%ADctor%20Dami%C3%A1n%20S%C3%A1ez
|
Víctor Damián Sáez
|
Víctor Damián Sáez Sánchez Mayor (1776–1839) was a Spanish priest and politician, canon of Sigüenza, of Toledo, bishop of Tortosa and private confessor of King Ferdinand VII.
In 1823, the King appointed Sáez as Secretary of State (prime minister) and he was the first prime minister to chair the newly created Council of Ministers in 1823, post he held briefly, from 19 August to 2 December of that year.
Biography
Born in Budia, Guadalajara, on 12 April 1776, Sáez first came to the King's attention in 1819 when, having been canon of Sigüenza, had then become canon of Toledo, where he read the eulogy at the funeral for the King's mother, Maria Luisa of Parma. Sáez was appointed confessor to the King shortly thereafter.
Deeply linked to the ultra-absolutist sectors, Sáez was King Ferdinand VII's trusted person. During the Liberal Triennium (1820–1823), Ferdinand was forced by the progressive forces to push him away but after the fall of the constitutional regimen in 1823, Sáez returned to the circles of power. In August 1823, the absolutist Regency appointed him Acting First Secretary of State (acting prime minister), a position that allowed him to command the absolutist reaction to the constitutional government of the Liberal Triennium. He did so with such rigor that more moderate absolutists such as Carlos Martínez de Irujo, 1st Marquess of Casa Irujo, requested the King to dismiss Sáez in the name of the powers of the Holy Alliance, the members of which coincided in considering Sáez's increasing influence over the King the main impediment to calming the waters in the country.
On the same day the King was reinstated, 1 October 1823, the monarch ratified his confessor as Minister of State. On November 19, King Ferdinand issued a decree addressed to Sáez, ratifying him as prime minister and creating the Council of Ministers. When the King arrived in Madrid on 2 December, and forced by foreign protests in the face of the intensity and extreme harshness with which Sáez had dedicated himself to persecuting progressive elements, Ferdinand dismissed Sáez as prime minister, and as the King's confessor. Sáez was appointed bishop of Tortosa, post he took up in August 1824.
After the death of the King in 1833, Sáez was accused of favoring the King's brother's aspirations to seize the throne from three-year-old Queen Isabella II.
Having abandoned Madrid, with permission, due to the 1833–34 outbreak of cholera, he later ignored a royal decree ordering him back to the capital and was declared an outlaw in May 1837. Stripped of his posts and honours, Sáez took refuge in Sigüenza, where he remained hidden until his death, on 3 February 1839, following a fit of apoplexy.
After the end of the First Carlist War, his nephew returned to Sigüenza to give a dignified burial to the mortal remains of his uncle and Sáez was buried in Tortosa Cathedral.
References
1776 births
1777 births
1839 deaths
Prime ministers of Spain
|
2351179
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%B5%D1%81%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%BD
|
Вільдесгаузен
|
Вільдесгаузен — місто в Німеччині, розташоване в землі Нижня Саксонія. Входить до складу району Ольденбург.
Площа — 89,47 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Міста Нижньої Саксонії
|
2859227
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Leninsky%20Avenue
|
Leninsky Avenue
|
Leninsky Avenue (Leninsky prospekt) or Lenin Avenue (Prospekt Lenina) was a common name for major avenues in many cities of the former Soviet Union commemorating Vladimir Lenin. there were about 20 Leninsky Avenues and over 100 Lenin Avenues in Russia.
Notable avenues include:
In Russia
Leninsky Avenue, an avenue in Moscow
, an avenue in Saint Petersburg
, an avenue in Voronezh
, an avenue in Vyborg
Lenin Avenue, an avenue in Yekaterinburg
In other countries
, main avenue in Gomel
, an avenue in Donetsk
Leninsky Avenue was the 1961−1991 name of the Independence Avenue in Minsk.
Leninsky Avenue was the 1967−1997 name of the in Aktobe.
Lenin Avenue was the Soviet-times name of the Dostyq Avenue in Almaty.
Lenin Avenue was the pre-1992 name of the Rudaki Avenue in Dushanbe.
Lenin Avenue was the 1959−1990 name of the in Lviv.
Lenin Avenue was the 1960−2016 name of the in Mykolaiv.
Lenin Avenue was the Soviet-times name of the Mashtots Avenue in Yerevan.
Lenin Avenue was the Soviet-times name of the Gediminas Avenue in Vilnius.
Lenin Avenue was the Soviet-times name of the in Chișinău.
Lenin Avenue was the 1952−2016 name of the in Zaporizhzhia.
Several train and metro stations are named Leninsky Avenue or Lenin Avenue:
Leninsky Prospekt (Moscow Metro), a metro station in Moscow
Leninsky Prospekt (Saint Petersburg Metro), a metro station in Saint Petersburg
See also
Lenin Street, Novosibirsk
Leninsky (disambiguation)
Lenin Square (disambiguation)
List of places named after Vladimir Lenin
References
|
43860
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D1%86%D1%96%D1%8F%20%28%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D0%BB%29
|
Терція (музичний інтервал)
|
Терція (музичний інтервал)
Терція (від — «третя») — музичний інтервал в три ступені, також третя нота в гамі.
Види
Розрізняють 4 види:
Велика терція охоплює 2 тони (a).
Мала терція охоплює 1,5 тони (b)
Збільшена терція — 2,5 тона, енгармонічно еквівалентна кварті (c)
Зменшена терція — 1 тон, енгармонічно еквівалентна секунді (d)
На базі великої терції будується мажорний лад, звідси зустрічається назва — мажорна терція. Аналогічно, мала терція називається також мінорною.
В народній музиці (в тому числі українській), а також, рідко, в сучасній академічній музиці зустрічається т. зв. нейтральна терція (між великою та малою, тобто 1,75 тону).
Співвідношення частот
Звучання
Мала терція:
Висхідна послідовність
Низхідна послідовність
Велика терція:
Висхідна послідовність
Низхідна послідовність
Посилання
Музичні інтервали
|
4370601
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%96%D1%82
|
Серозний менінгіт
|
Серозний менінгіт (також Асептичний менінгіт) — вид менінгіту, при якому виникає серозне (лімфоцитарне) запалення мозкових оболон. Клінічні прояви різноманітні, переважають головний біль та гарячка. Захворювання, як правило, перебігає відносно благополучно, проте деякі випадки можуть бути тяжкими, як то при туберкульозному менінгіті, тоді виникає небезпека для життя пацієнта. Серозний менінгіт не спричинюють гноєрідні бактерії. Хоча найчастіше хворобу породжують віруси, також можуть це здійснити й інші патогени, як інфекційні, так і неінфекційні. Таким чином, термін «серозний / асептичний менінгіт» більше не є синонімом «вірусного менінгіту», хоча їх все ще часто використовують як взаємозамінні. В українській медичній термінології застосовується переважно термін «серозний менінгіт».
За деякими винятками, клінічні та лабораторні дані, що виявляють при серозному менінгіті, недостатньо чіткі для встановлення етіологічного діагнозу.
Лікування серозного менінгіту залежить від причини. Для більшості випадків вірусного серозного менінгіту немає специфічного лікування. Призначається ситуативна патогенетична терапія, здійснюється профілактика та лікування ускладнень.
Етіологія
Найчастіше його спричинюють ентеровіруси — невеликі РНК-віруси без оболонки родини пікорнавірусів із різними серотипами. Більше 50 видів їх спричинюють серозний менінгіт. Віруси Коксакі та еховіруси, які також є ентеровірусами, становлять приблизно половину випадків серозного менінгіту. Інші віруси, які здатні спричинити цю хворобу, є вірус простого герпесу, герпесвірус людини 3 типу / вірус вітряної віспи та оперізуючого герпесу, вірус Епштейна — Барр, арбовіруси (як то віруси кліщового енцефаліту, Західного Нілу, японського енцефаліту, енцефаліту Сент-Луїс, тощо), вірус епідемічного паротиту, ВІЛ, вірус лімфоцитарного хоріоменінгіту, вірус сказу, рідше інші.
Зрідка причиною є деякі бактерії — Treponema pallidum, збудник сифілісу, Mycobacterium tuberculosis — збудник туберкульозу, видовий комплекс Borrelia burgdorferi sensu lato — збудник хвороби Лайма, бруцели, ерліхії тощо.
Серед патогенних грибків це Cryptococcus neoformans, Histoplasma capsulatum, Coccidioides immitis, Blastomyces dermatitides. Паразити, які можуть спричинити серозний менінгіт, це Toxoplasma gondii та Taenia solium (цистицеркоз).
Тоді, коли виявити етіологічний фактор не вдається, діагноз формулюється як непіогенний менінгіт (негнійний, асептичний) або просто серозний менінгіт.
Патогенез
Патогенез менінгітів різної етіології складний. Потрапляння збудників до мозкових оболон відбувається переважно через слизову оболонку носоглотки, рідше через кров. Виникає серозне запалення з міграцією до нього лімфоцитів. Відзначається підвищене кровонаповнення мозкових оболон. Утворюється надмірна кількість спинномозкової рідини, погіршується її відтік через вени стінки мозкових оболон. Виникає набряк головного мозку, у деяких ситуаціях набухання його. Це може призвести до вклинення довгастого мозку у великий потиличний отвір черепа, через що відбувається здавлювання дихального центру і зупинка дихання. Таке часто відбувається при туберкульозному менінгіті. У більшості випадків серозного менінгіту серезний запальний шар безслідно розсмоктується на поверхні оболони ферментами, і процес закінчується видужанням.
Серозний менінгіт при ВІЛ-інфекції виникає переважно під час сероконверсії. ВІЛ поширюється на мозкові оболони гематогенним шляхом, тоді як віруси сказу, поліомієліту та герпесу є нейротрофічними — поширюються через нейрони.
Клінічні прояви
Включають загальноінфекційний та менінгеальний синдроми. Загальноінфекційний синдром включає залежно від хвороби гарячку різного ступеню, головокружіння, млявість, адинамію, апатію.
Менінгеальний синдром включає:
гідроцефально-гіпертензійні симптоми: різкий дифузний головний біль, повторне блювання, загальна гіперестезія;
менінгеальні симптоми: ригідність потиличних м'язів, позитивні симптоми Керніга і Брудзинського (верхній, середній, нижній), симптом Гієна, симптом триніжка, у тяжких випадках поза лягавого собаки, тонічне напруження м'язів спини;
у дітей раннього віку — вибухання і напруження великого джерельця черепа, позитивний симптом підвішування (Лессажа), закидання голови.
При різних хворобах, коли виникає серозний менінгіт, з'являються й інші прояви.
Так при аденовірусному менінгіті часто є закладання носу, нежить, фарингіт, кон'юнктивіт, склерит, шийна лімфоаденопатія, може бути мезаденіт, діарея.
При паротитному менінгіті до його розвитку або разом із ним можливе збільшення слинних залоз, найчастіше — привушної. При цьому у місці виходу вивідних проток спостерігається часто симптом Мурсу.
При ентеровірусному менінгіті можлива наявність також ураження ротоглотки, м'язів, висип на тілі.
При арбовірусних хворобах серозний менінгіт супроводжується географічними та сезонними закономірностями, що визначаються життєвим циклом переносників — членистоногих, тваринних резервуарів та їхнім контактом із людьми. Зокрема вірус східного енцефаломієліту коней зазвичай поширений у регіонах Атлантичного океану та Перської затоки, тоді як вірус західного енцефаломієліту коней поширений у західній частині Сполучених Штатів.
Діагностика
Окрім неврологічного обстеження проводиться лабораторне дослідження. У клінічному аналізі крові спостерігається невелика лейкопенія з помірним лімфоцитозом і мінливим ШОЕ. При дослідженні спинномозкової рідини відзначається плеоцитоз зазвичай у межах декількох десятків-сотен лімфоцитів, проте при лімфоцитарному хоріоменінгіті та епідемічного паротитному менінгіті часто більше 1000; вміст білку нормальний, або трохи підвищений (0,4 — 1 г/л), при туберкульозному менінгіті часто більший, спостерігається білково-клітинна дисоціація, випадіння через добу грубої фібрінової плівки на поверхні рідини; рівень глюкози нормальний, за винятком туберкульозного менінгіту, при якому зниження вмісту глюкози є патогномонічним симптомом.
Лікування
Суворий ліжковий режим призначається до поліпшення загального стану, зниження температури тіла, покращення лікворних показників, зазвичай на 7-10 днів. Після цього застосовується напівліжковий режим упродовж 5-7 днів із подальшим призначення вільного режиму.
При нетяжкому перебігу для дезінтоксикації слід обмежитися пероральним прийомом прийомом рідини в об'ємі фізіологічної добової потреби. При тяжкому перебігу об'єм внутрішньовенної інфузії в першу добу не має бути більше половини фізіологічної потреби. З другої доби слід витримувати нульовий водний баланс, забезпечити діурез кількісно не менш ніж 2/3 від загального об'єму отриманої рідини.
При менінгітах, спричинених герпесвірусами, слід призначати ацикловір, або його похідні (валацикловір, ганцикловір) у разовій дозі 10 — 15 мг/кг маси тіла 3 рази на добу протягом 5 — 7 днів внутрішньовенно. Для більшості ж вірусів, що спричинюють серозний менінгіт, специфічного лікування не існує. Тому лікування в такій ситуації є підтримуючим і включає знеболюючі препарати, препарати проти нудоти, внутрішньовенні рідини, а також профілактику та лікування ускладнень.
При бактеріальних серозних менінгітах призначаються ті антибактерійні засоби, які зазвичай застосовуються при тих чи інших причинах, як це відбувається при туберкульозному менінгіту. При грибкових ураженнях застосовуються переважно амфотерицин В чи флуконазол.
Медикаментозний серозний менінгіт
Частота його виникнення невідома. Багато антибактерійних препаратів здатні його спричинити (наприклад, триметоприм/сульфаметоксазол, ципрофлоксацин, цефалексин, метронідазол, амоксицилін, пеніцилін, ізоніазид). Іншими засобами є нестероїдні протизапальні препарати, ранітидин, карбамазепін, вакцини проти гепатиту В і епідемічного паротиту, імуноглобуліни, рентгенологічні засоби. Такий гепатит може повторюватися при повторному впливі медичного засобу.
Патогенні механізми цього варіанту серозного менінгіту різноманітні, ймовірно, відрізняються від препарату до препарату. Існують два запропоновані механізми: пряме подразнення мозкових оболон інтратекальним препаратом та реакції гіперчутливості до препарату (тип реакції III і IV). При реакціях гіперчутливості III типу препарат або його метаболіт утворює комплекс з антитілами в сироватці крові, в свою чергу, активуючи каскад комплементу. У реакціях IV типу Т-хелперні клітини після попередньої сенсибілізації залучаються до вогнища запалення.
Серозний менінгіт при системному захворюванні
Хворі на системний червоний вовчак особливо схильні до серозного менінгіту. У цих пацієнтів розлад часто спровокований прийомом ліків.
Серозний менінгіт розвивається при синдромі Фогта—Коянагі—Харада, Бехчета, Молларе, точна етіологія яких залишається невизначеною.
Ятрогенний асептичний менінгіт
Невдовзі після емболізації (введення через катетер всередину судини чогось, що припиняє там кровоток) аневризми мозку за допомогою спіралей, покритих гідрогелем, у пацієнтів розвинувся фебрильний менінгеальний синдром. Післяопераційний асептичний менінгіт вперше був описаний Гарві Кушингом у 1925 році, хоча механізм розвитку його залишається неясним.
Джерела
Покровська Т. В., Гнатюк В. В. Діагностика серозних менінгітів у дітей. Український неврологічний журнал. — № 4 (2019). DOI:
Протокол діагностики та лікування серозних менінгітів у дітей.
Nitin Butala Aseptic Meningitis. Mar 01, 2021. Medscape, Drugs & Diseases. Neurology (Chief Editor Niranjan N Singh)
Tunkel, Allan R. «Aseptic meningitis in adults». UpToDate. Wolters Kluwer Health. Retrieved 20 April 2018.
Менінгіт
|
2787410
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B7%D0%B4%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%BE
|
Іздебно
|
Іздебно
Населені пункти та їхні частини
Іздебно — село в гміні Роґово Жнінського повіту Куявсько-Поморського воєводства
Іздебно — село в гміні Рибчевиці Свідницького повіту Люблінського воєводства
Іздебно — село в гміні Ласкажев Ґарволінського повіту Мазовецького воєводства
Іздебно — село в гміні Серакув Мендзиходського повіту Великопольського воєводства
Іздебно — село в гміні Островіте Слупецького повіту Великопольського воєводства
Іздебно — частина села Ґлінка-Духовна в гміні Костшин Познанського повіту Великопольського воєводства
Іздебно — осада в гміні Семишль Колобжезького повіту Західнопоморського воєводства
Примітки
|
3460416
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Taipei%20Women%27s%20Championships%201989
|
Taipei Women's Championships 1989
|
Taipei Women's Championships 1989 — жіночий тенісний турнір, що проходив на відкритих кортах з твердим покриттям у Тайбеї (Республіка Китай). Належав до турнірів 1-ї категорії в рамках Туру WTA 1989. Відбувсь учетверте і тривав з 24 до 30 квітня 1989 року. Перша сіяна Енн Мінтер здобула титул в одиночному розряді.
Фінальна частина
Одиночний розряд
Енн Мінтер — Кеммі Макгрегор 6–1, 4–6, 6–2
Для Мінтер це був єдиний титул в одиночному розряді за сезон і 4-й (останній) - за кар'єру.
Парний розряд
Марія Ліндстрем / Хетер Ладлофф — Сесілія Дальман / Міягі Нана 4–6, 7–5, 6–3
Для Ліндстрем це був перший титул в парному розряді за кар'єру. Для Ладлофф це був єдиний титул в парному розряді за сезон і 2-й - за кар'єру.
Примітки
Посилання
ITF tournament edition details
Tournament draws
Taipei Women's Championship
1989
Taipei Women's Championship, 1989
|
777659
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%93%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B7%D1%96%D1%8F%29
|
Олексіївка (Гагаузія)
|
Олексіївка (Гагаузія)
Олексіївка — село в Комратського округу Гагаузії Молдови, відноситься до комуни Світлий. Розташоване на річці Великий Ялпуг, у місці, де до неї впадає права притока Ялпужель.
Історія
Село засноване у 1907 році.
Радянська доба
За часів Ралянського Союзу село було підпорядковане селищній раді селища Світлий Тараклійського району Молдавської РСР. Мешканці працювали в радгоспі-технікумі захисту рослин (центральна садиба в селищі Світлий).
Станом на початок 1980-х років в селі працювали дитячий садок, магазин.
Населення
Населення утворюють в основному гагаузи — 130 осіб, живуть також українці — 92, молдовани — 75, росіяни — 49, болгари — 36, інші — 6.
Примітки
Література
Алексеевка //
Населені пункти Гагаузії
Населені пункти, засновані 1907
Засновані в Європі 1907
|
1161468
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%96%20%28%D0%91%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%83%29
|
Блідарі (Бакеу)
|
Блідарі (Бакеу)
Блідарі — село у повіті Бакеу в Румунії. Входить до складу комуни Кеюць.
Село розташоване на відстані 201 км на північ від Бухареста, 46 км на південь від Бакеу, 122 км на південний захід від Ясс, 118 км на північний захід від Галаца, 115 км на північний схід від Брашова.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали осіб, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Бакеу
|
1511315
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Picea%20engelmannii
|
Picea engelmannii
|
Picea engelmannii, with the common names Engelmann spruce, white spruce, mountain spruce, and silver spruce, is a species of spruce native to western North America. It is mostly a high-elevation mountain tree but also appears in watered canyons.
Description
Picea engelmannii is a medium-sized to large evergreen tree growing to tall, exceptionally to tall, and with a trunk diameter of up to . The reddish bark is thin and scaly, flaking off in small circular plates across. The crown is narrow conic in young trees, becoming cylindric in older trees. The shoots are buff-brown to orange-brown, usually densely pubescent, and with prominent pulvini. The leaves are needle-like, long, flexible, rhombic in cross-section, glaucous blue-green above with several thin lines of stomata, and blue-white below with two broad bands of stomata. The needles have a pungent odour when crushed.
Purple cones of about appear in spring, releasing yellow pollen when windy. The cones are pendulous, slender cylindrical, long and broad when closed, opening to broad. They have thin, flexible scales long, with a wavy margin. They are reddish to dark purple, maturing to light brown 4–7 months after pollination. The seeds are black, long, with a slender, long light brown wing.
The tree grows in a krummholz form along the fringe of alpine tundras.
Distribution
Engelmann spruce is native to western North America, primarily in the Rocky Mountains and east slopes of the Cascade range from central British Columbia to Southern Oregon in the Cascades and commonly in Montana, Idaho, and Colorado, and more sparsely towards Arizona and New Mexico in the Sky islands; there are also two isolated populations in Northern Mexico. It is mostly a high-elevation mountain tree, in many areas reaching the tree line, but at lower elevations occupies cool watered canyons. It grows from above sea level, rarely lower towards the northwest. It appears in the canyons of the Idaho Panhandle and more limitedly in the northeastern Olympic Mountains; the latter includes exceptionally large specimens, e.g. one thick and tall. It can be found in the Cascade Range (mostly on the eastern slopes) from elevations of and liberally in the Rocky Mountains. It can also be found in the Monashee and Selkirk Mountains, as well as the highlands surrounding the Interior Plateau.
Ecology
Both water uptake and water stored in roots appear to be critical for the survival of subalpine Engelmann spruce saplings that are exposed above the snowpack in later winter to early spring. Transpiration is greatly reduced in small saplings while engulfed in snowpack. For exposed trees, the availability of soil water may be critical in late winter, when transpirational demands increase. Increased rates of transpiration in response to loss of snowpack, coupled with low sapwood water reserves and an extended period of soil frost in windswept areas, may prevent Engelmann spruce from regenerating in open areas both above and below the tree line. Cuticular damage by windblown ice is probably more important at the tree line, but damage caused by desiccation is likely to be more important at lower elevations.
Despite wind damage, the species tends to grow taller than others at the tree line. It is shade tolerant, but not so much as subalpine fir. Thus, it is somewhat dependent on fires to outgrow competitors, although its thin bark and shallow roots make it vulnerable to fire as well. Spruce bark beetles attack the tree, being particularly deadly to groups which have stood for centuries. It is also susceptible to avalanches.
Although older spruce forests are not very useful to animals for forage, they are so in the aftermath of fires, which allow many other plants to rise. Engelmann spruce-shaded streams are exploited by trout. Additionally, aphids produce galls which hang from the tree and look similar to cones when they dry out.
Subspecies and hybrids
Two geographical subspecies (treated as varieties by some authors, and as distinct species by others) occur:
Picea engelmannii subsp. engelmannii (Engelmann spruce). All of the range except as below.
Picea engelmannii subsp. mexicana (Mexican spruce). Two isolated populations on high mountains in northern Mexico, on the Sierra del Carmen in Coahuila (Sierra Madre Oriental) and on Cerro Mohinora in Chihuahua (Sierra Madre Occidental). Engelmann spruces of the Madrean sky islands mountains in the extreme southeast of Arizona and southwest of New Mexico also probably belong to this subspecies, though this is disputed.
The Engelmann spruce hybridises and intergrades extensively with the closely related white spruce (Picea glauca), found further north and east in the Rockies, and to a lesser extent with the closely related Sitka spruce where they meet on the western fringes of the Cascades.
Uses
Native Americans made various medicines from the resin and foliage.
Engelmann spruce is of economic importance for its wood, being light and fairly strong. It is harvested for paper-making and general construction. Wood from slow-grown trees at high elevation has a specialized use in making musical instruments such as acoustic guitars, harps, violins, and pianos. Because it is odourless and has little resin, it has been used for food containers such as barrels. It is also used to a small extent as a Christmas tree.
Gallery
References
Further reading
The Gymnosperm Database
US Forest Service: Fire Effects Information System
Little, Elbert L. (1980), National Audubon Society Field Guide to Trees: Western Region
External links
Jepson Manual Treatment
Arboretum de Villardebelle – Photographs related spruce cones
CalPhotos
engelmannii
Trees of Northern America
Trees of the West Coast of the United States
Flora of the Cascade Range
Flora of the Klamath Mountains
Flora of the Rocky Mountains
Flora of the Sierra Madre Occidental
Alpine flora
Least concern flora of the United States
Plants described in 1863
Taxa named by George Engelmann
Taxa named by Charles Christopher Parry
|
21842540
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stulichy
|
Stulichy
|
Stulichy is a village in the administrative district of Gmina Węgorzewo, within Węgorzewo County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland, close to the border with the Kaliningrad Oblast of Russia. It lies approximately north of Węgorzewo and north-east of the regional capital Olsztyn.
References
Stulichy
|
1435264
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD-%D0%92%D0%B8%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Каран-Вирбовка
|
Каран-Вирбовка — село в Русенській області Болгарії. Входить до складу общини Две-Могили.
Населення
За даними перепису населення 2011 року у селі проживали особи.
Національний склад населення села:
Розподіл населення за віком у 2011 році:
Динаміка населення:
Примітки
Села Русенської області
|
7487776
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1913%E2%80%9314%20Prima%20Categoria
|
1913–14 Prima Categoria
|
1913–14 Prima Categoria
The 1913–14 Prima Categoria season was won by Casale.
Regulation
The Northern championship, which was the main tournament, was split in three groups of ten clubs, with eighteen matchdays, even if the Oriental group could not be filled.
The best two clubs of each group went to the final group. Last clubs should be relegated.
The experimental Southern groups had their own special regulations.
Teams
US Alessandria for Piedmont, Liguria for Ligury, Nazionale Lombardia for Lombardy, and Petrarca Padua had been promoted according to the national regulation. However, Lombard local committee also promoted Juve Italia and AC Milanese Lambro, while Venetian local committee also promoted Udinese.
Following Baraldi-Baruffini agreement, three relegated clubs were re-elected, while Vigor Turin and Savona Calcio were also promoted. Finally, Como and Brescia FC were also invited to join.
Main tournament
Piedmont-Liguria
Classification
Results table
Lombardy
Classification
Results table
Veneto-Emilia
Classification
Results table
Final round
Classification
Results table
Central-Southern Italy tournament
Tuscany
SPES Livorno advanced to Central Final.
Lazio
Lazio advanced to Central Final.
Campania (Southern Final)
First leg
Second leg
Internazionale Napoli won 3–2 on aggregate, advanced to Central-Southern Final.
Central Final
First leg
Second leg
Lazio won 4–0 on aggregate, advanced to Central-Southern Final.
Central-Southern Final
First leg
Second leg
Lazio won 9–0 on aggregate, advanced to the National Final.
National Finals
Played on 5 and 12 July 1914.
References and sources
1913-14
Italy
|
4092302
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Павлоградська міська громада
|
Павлоградська міська громада
Павлоградська міська територіальна громада — територіальна громада в Україні, в новоствореному Павлоградському районі Дніпропетровської області, з адміністративним центром у місті Павлоград.
Загальна інформація
Площа території — 59,1 км², населення громади — 104 225 осіб (2020 р.).
Населені пункти
До складу громади увійшло м. Павлоград.
Історія
Утворена у 2020 році, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 709-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Дніпропетровської області», з територією та населеними пунктами Павлоградської міської ради Дніпропетровської області у складі.
Примітки
Посилання
Павлоградська територіальна громада
Громади Дніпропетровської області
Засновані в Україні 2020
|
603655
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%BB%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%BA
|
Костромський обласний театр ляльок
|
Костромський обласний театр ляльок — обласний ляльковий театр у місті Костромі (Росія).
Загальні дані
Костромський обласний театр ляльок міститься в історичній будівлі у центрі міста за адресою:
вул. Островського, буд. 5, м. Кострома-156000 (Росія).
Приміщення театру було збудовано 1896 року за ініціативою інспектора народних училищ Костромської губернії М. Є. Микифорова за проектом архітектора І. В. Брюханова. Спершу тут містилась бібліотека імені О. М. Островського, згодом, у 1920-ті тут працювала Костромська драматична студія, перетворена пізніше на ТЮГ.
Нині театром керує Мельникова Ірина Василівна, головний режисер закладу — Бредис В'ячеслав Августович
Історія і сьогодення театру
Датою відкриття театру вважається 8 листопада 1936 року — цього дня була показана прем'єрна вистава «Лисичка-сестричка». У постановці брали участь лише 6 осіб, які до цього навіть не мали досвіду в роботі лялькового театру.
У перші роки існування театр не мав власного прміщення. Тому спершу вистави ставилися у Будинку піонерів, де для цієї мети надали окрему кімнату, в подальшому ж заклад займав приміщення в Будинку вчителя.
Лише 1946 року Костромський обласний театр ляльок отримав своє власне приміщення, в якому перебуває і дотепер.
За свою історію в ляльковому театрі в Костромі було поставлено безліч спектаклів, художній та акторський рівень яких незмірно зріс у порівнянні з першими виступами, як за майстерністю керування ляльками, так і за оформленням сцени театру.
У теперішній час трупа закладу нараховує 19 акторів. А приміром, за 2007 рік у театрі було зіграно 404 вистави, які змогли переглянути 38,6 тисяч глядачів.
Джерело-посилання
Костромський обласний театр ляльок на www.kostromag.ru (сайт, присвячений місту Котромі)
Лялькові театри Росії
Культура Костроми
Архітектура Костроми
Театри, засновані 1936
Об'єкти культурної спадщини Росії регіонального значення
|
566826
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D1%83%D1%80%D1%82
|
Вильгурт
|
Вильгурт — присілок в Глазовському районі Удмуртії, Росія.
Населення
Населення — 23 особи (2010; 24 в 2002).
Національний склад станом на 2002 рік:
удмурти — 96 %
Урбаноніми
вулиці — Вильгуртська
Примітки
Посилання
www.panoramio.com
Населені пункти Глазовського району
Присілки Удмуртії
|
123044
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lake%20Waukomis%2C%20Missouri
|
Lake Waukomis, Missouri
|
Lake Waukomis, Missouri
Lake Waukomis is a city in Platte County, Missouri and is part of the Kansas City metropolitan area within the United States. The population was 888 at the 2020 census.
Geography
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , of which is land and is water.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 870 people, 401 households, and 259 families living in the city. The population density was . There were 436 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 95.6% White, 1.3% Asian, 0.7% from other races, and 2.4% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 3.3% of the population.
There were 401 households, of which 20.2% had children under the age of 18 living with them, 55.6% were married couples living together, 5.7% had a female householder with no husband present, 3.2% had a male householder with no wife present, and 35.4% were non-families. 28.4% of all households were made up of individuals, and 12.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.17 and the average family size was 2.65.
The median age in the city was 50.5 years. 16.4% of residents were under the age of 18; 5% were between the ages of 18 and 24; 19.1% were from 25 to 44; 37.8% were from 45 to 64; and 21.7% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 47.7% male and 52.3% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 917 people, 419 households, and 299 families living in the city. The population density was . There were 433 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 98.15% White, 0.22% Native American, 0.76% Asian, 0.55% from other races, and 0.33% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.85% of the population.
There were 419 households, out of which 19.3% had children under the age of 18 living with them, 62.1% were married couples living together, 6.4% had a female householder with no husband present, and 28.6% were non-families. 24.8% of all households were made up of individuals, and 11.0% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.19 and the average family size was 2.58.
In the city, the population was spread out, with 16.1% under the age of 18, 4.6% from 18 to 24, 24.8% from 25 to 44, 35.1% from 45 to 64, and 19.4% who were 65 years of age or older. The median age was 48 years. For every 100 females, there were 95.9 males. For every 100 females age 18 and over, there were 90.3 males.
The median income for a household in the city was $60,357, and the median income for a family was $69,375. Males had a median income of $51,190 versus $35,878 for females. The per capita income for the city was $30,840. None of the families and 1.0% of the population were living below the poverty line, including no under eighteens and none of those over 64.
References
Cities in Platte County, Missouri
Cities in Missouri
|
2193014
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lester%20Young
|
Lester Young
|
Lester Young
Lester Willis Young (August 27, 1909 – March 15, 1959), nicknamed "Pres" or "Prez", was an American jazz tenor saxophonist and occasional clarinetist.
Coming to prominence while a member of Count Basie's orchestra, Young was one of the most influential players on his instrument. In contrast to many of his hard-driving peers, Young played with a relaxed, cool tone and used sophisticated harmonies, using what one critic called "a free-floating style, wheeling and diving like a gull, banking with low, funky riffs that pleased dancers and listeners alike".
Known for his hip, introverted style, he invented or popularized much of the hipster jargon which came to be associated with the music.
Early life and career
Lester Young was born in Woodville, Mississippi, on August 27, 1909, to Lizetta Young (née Johnson), and Willis Handy Young, originally from Louisiana. Lester had two siblings – a brother, Leonidas Raymond, known as Lee Young, who became a drummer, and a sister, Irma Cornelia. He grew up in a musical family. His father was a teacher and band leader. While growing up in the Algiers neighborhood of New Orleans, he worked from the age of five to make money for the family. He sold newspapers and shined shoes. By the time he was ten, he had learned the basics of the trumpet, violin, and drums, and joined the Young Family Band touring with carnivals and playing in regional cities in the Southwest. Young's early musical influences included Louis Armstrong, Bix Beiderbecke, Jimmy Dorsey, and Frankie Trumbauer.
In his teens, he and his father clashed, and he often left home for long periods. His family moved to Minneapolis in 1919 and Young stayed there for much of the 1920s, first picking up the tenor saxophone while living there. Young left the family band in 1927 at the age of 18 because he refused to tour in the Southern United States, where Jim Crow laws were in effect and racial segregation was required in public facilities. He became a member of the Bostonians, led by Art Bronson, and chose the tenor saxophone over the alto as his primary instrument. He made a habit of leaving, working, then going home. He left home permanently in 1932 when he became a member of the Blue Devils led by Walter Page.
With the Count Basie Orchestra
In 1933, Young settled in Kansas City, where after playing briefly in several bands, he rose to prominence with Count Basie. His playing in the Basie band was characterized by a relaxed style which contrasted sharply with the more forceful approach of Coleman Hawkins, the dominant tenor sax player of the day. One of Young's key influences was Frankie Trumbauer, who came to prominence in the 1920s with Paul Whiteman and played the C-melody saxophone (between the alto and tenor in pitch).
Young left the Basie band to replace Hawkins in Fletcher Henderson's orchestra. He soon left Henderson to play in the Andy Kirk band (for six months) before returning to Basie. While with Basie, Young made small-group recordings for Milt Gabler's Commodore Records, The Kansas City Sessions. Although they were recorded in New York (in 1938, with a reunion in 1944), they are named after the group, the Kansas City Seven, and comprised Buck Clayton, Dicky Wells, Basie, Young, Freddie Green, Rodney Richardson, and Jo Jones. Young played clarinet as well as tenor in these sessions. Young is described as playing the clarinet in a "liquid, nervous style." As well as the Kansas City Sessions, his clarinet work from 1938–39 is documented on recordings with Basie, Billie Holiday, Basie small groups, and the organist Glenn Hardman. Billie and Lester met at a Harlem jam session in the early 30s and worked together in the Count Basie band and in nightclubs on New York's 52nd St. At one point Lester moved into the apartment Billie shared with her mother, Sadie Fagan. Holiday always insisted their relationship was strictly platonic. She gave Lester the nickname "Prez" after President Franklin Roosevelt, the "greatest man around" in Billie's mind. Playing on her name, he would call her "Lady Day." Their famously empathetic classic recordings with Teddy Wilson date from this era.
After Young's clarinet was stolen in 1939, he abandoned the instrument until about 1957. That year Norman Granz gave him one and urged him to play it (with far different results at that stage in Young's life—see below).
Leaving Basie
Young left the Basie band in late 1940. He is rumored to have refused to play with the band on Friday, December 13 of that year for superstitious reasons, spurring his dismissal, although Young and drummer Jo Jones would later state that his departure had been in the works for months. He subsequently led a number of small groups that often included his brother, drummer Lee Young, for the next couple of years; live and broadcast recordings from this period exist.
During this period, Young accompanied the singer Billie Holiday in a couple of studio sessions (1937–1941) and also made a small set of recordings with Nat "King" Cole (their first of several collaborations) in June 1942. His studio recordings are relatively sparse during the 1942 to 1943 period, largely due to the recording ban by the American Federation of Musicians. Small record labels not bound by union contracts continued to record, and Young recorded some sessions for Harry Lim's Keynote label in 1943.
In December 1943, Young returned to the Basie fold for a 10-month stint, cut short by his being drafted into the army during World War II. Recordings made during this and subsequent periods suggest Young was beginning to make much greater use of a plastic reed, which tended to give his playing a somewhat heavier, breathier tone (although still quite smooth compared to that of many other players). While he never abandoned the cane reed, he used the plastic reed a significant share of the time from 1943 until the end of his life. Another cause for the thickening of his tone around this time was a change in saxophone mouthpiece from a metal Otto Link to an ebonite Brilhart. In August 1944, Young appeared alongside drummer Jo Jones, trumpeter Harry "Sweets" Edison, and fellow tenor saxophonist Illinois Jacquet in Gjon Mili's short film Jammin' the Blues.
Army service
In September 1944, Young and Jo Jones were in Los Angeles with the Basie Band when they were inducted into the U.S. Army. Unlike many white musicians, who were placed in band outfits such as the ones led by Glenn Miller and Artie Shaw, Young was assigned to the regular army where he was not allowed to play his saxophone. Based in Ft. McClellan, Alabama, Young was found with marijuana and alcohol among his possessions. He was soon court-martialed. Young did not fight the charges and was convicted. He served one traumatic year in a detention barracks and was dishonorably discharged in late 1945. His experience inspired his composition "D.B. Blues" (with D.B. standing for detention barracks).
Post-war recordings
Young's career after World War II was far more prolific and lucrative than in the pre-war years in terms of recordings made, live performances, and annual income. Young joined Norman Granz's Jazz at the Philharmonic troupe in 1946, touring regularly with JATP over the next 12 years. He made many studio recordings under Granz's supervision as well, including more trio recordings with Nat King Cole. Young also recorded extensively in the late 1940s for Aladdin Records (1945-1947, where he had made the Cole recordings in 1942) and for Savoy (1944, 1949 and 1950), some sessions of which included Basie on piano.
Struggle and revival
From around 1951, Young's level of playing declined more precipitously as his drinking increased. His playing showed reliance on a small number of clichéd phrases and reduced creativity and originality, despite his claims that he did not want to be a "repeater pencil" (Young coined this phrase to describe the act of repeating one's own past ideas). Young's playing and health went into a crisis, culminating in a November 1955 hospital admission following a nervous breakdown.
He emerged from this treatment improved. In January 1956, he recorded two Granz-produced sessions including a reunion with pianist Teddy Wilson, trumpet player Roy Eldridge, trombonist Vic Dickenson, bassist Gene Ramey, and drummer Jo Jones – which were issued as The Jazz Giants '56 and Pres and Teddy albums. 1956 was a relatively good year for Lester Young, including a tour of Europe with Miles Davis and the Modern Jazz Quartet and a successful residency at Olivia Davis' Patio Lounge in Washington, DC, with the Bill Potts Trio. Live recording of Young and Potts in Washington were issued later.
Throughout the 1940s and 50s, Young occasionally played as a featured guest with the Count Basie Orchestra. The best-known of these appearances is the July 1957 performance at the Newport Jazz Festival, with a line-up including many of his 1940s colleagues: Jo Jones, Roy Eldridge, Illinois Jacquet and Jimmy Rushing. In 1952 he was featured on Lester Young with the Oscar Peterson Trio, released in 1954 on Norgran. In 1956, he recorded two LPs with his 1930s collaborators Teddy Wilson and Jo Jones. Allmusic's Scott Yanow, reviewing one of the albums, Pres and Teddy, commented:
Family life
Lester married three times. His first marriage was to Beatrice Tolliver, in Albuquerque, on 23 February 1930. His second was to Mary Dale.
His third wife was Mary Berkeley; they had two children.
Final years
On December 8, 1957, Young appeared with Billie Holiday, Coleman Hawkins, Ben Webster, Roy Eldridge, and Gerry Mulligan in the CBS television special The Sound of Jazz, performing Holiday's tune "Fine and Mellow." It was a reunion with Holiday, with whom he had lost contact over the years. She was also in physical decline, near the end of her career, yet they both gave moving performances. Young's solo was brilliant, acclaimed by some observers as an unparalleled marvel of economy, phrasing and extraordinarily moving emotion; Nat Hentoff, one of the show's producers, later commented, "Lester got up, and he played the purest blues I have ever heard ... in the control room we were all crying."
Young made his final studio recordings and live performances in Paris in March 1959 with drummer Kenny Clarke at the tail end of an abbreviated European tour during which he ate next to nothing and drank heavily. On a flight to New York City, he suffered from internal bleeding due to the effects of alcoholism and died in the early morning hours of March 15, 1959, only hours after arriving back in New York, at the age of 49.
According to jazz critic Leonard Feather, who rode with Holiday in a taxi to Young's funeral, she said after the services, "I'll be the next one to go." Holiday died four months later on July 17, 1959, at age 44.
Influence on other musicians
Young's playing style influenced many musicians, including John Coltrane, Stan Getz, B.B. King, John Lewis, Zoot Sims, Al Cohn, Warne Marsh, Gerry Mulligan, Lee Konitz, and Paul Desmond. Paul Quinichette modeled his style so closely on Young's that he was sometimes referred to as the "Vice Prez" (sic). Sonny Stitt began to incorporate elements from Lester Young's approach when he made the transition to tenor saxophone. Lester Young also had a direct influence on the young Charlie Parker, and thus the entire bebop movement.
Non-musical legacy
Young also influenced non-musicians such as Allen Ginsberg and Jack Kerouac. He is also said to have popularized use of the term "cool" to mean something fashionable. Another slang term he is rumoured to have popularized was the term "bread" for money. He would ask, "How does the bread smell?" when asking how much a gig was going to pay.
Posthumous dedications
Charles Mingus dedicated an elegy to Young, "Goodbye Pork Pie Hat", only a few months after his death, and released it on his 1959 album Mingus Ah Um. Mingus re-released "Goodbye Pork Pie Hat" under the name "Theme for Lester Young" on his 1964 album Mingus Mingus Mingus Mingus Mingus. At Mingus’s request, Joni Mitchell wrote lyrics to “Goodbye Pork Pie Hat” which incorporated stories Mingus told Mitchell about Young; the song was featured on Mitchell’s 1979 album release, Mingus, a collaboration instigated by Mingus during the last year of his life as he struggled with the ALS that would kill him. The resulting song then became both an elegy to Young, and, implicitly, Mingus as well.
Wayne Shorter, then of Art Blakey's Jazz Messengers, composed a tribute called "Lester Left Town," which was released on the Jazz Messengers' 1960 album The Big Beat.
In 1981 OyamO (Charles F. Gordon) published the book The Resurrection of Lady Lester, subtitled "A Poetic Mood Song Based on the Legend of Lester Young", depicting Young's life. The work was subsequently adapted for the theater, and was staged in November of that year at the Manhattan Theater Club, New York City, with a four-piece jazz combo led by Dwight Andrews.
In the 1986 film Round Midnight, the fictional main character Dale Turner, played by Dexter Gordon, was partly based on Young – incorporating flashback references to his army experiences, and loosely depicting his time in Paris and his return to New York just before his death. Young is a major character in English writer Geoff Dyer's 1991 fictional book about jazz, But Beautiful.
The 1994 documentary about the 1958 Esquire "A Great Day in Harlem" photograph of jazz musicians in New York, contains many remembrances of Young. For many of the other participants, the photo shoot was the last time they saw him alive; he was the first musician in the famous photo to pass away.
Don Byron recorded the album Ivey-Divey in gratitude for what he learned from studying Lester Young's work, modeled after a 1946 trio date with Buddy Rich and Nat King Cole. "Ivey-Divey" was one of Lester Young's common eccentric phrases.
Young was the subject and inspiration of Prez. Homage to Lester Young (1993), a book of poetry by Vancouver writer Jamie Reid.
Young was the subject of an opera, Prez: A Jazz Opera, that was written by Bernard Cash and Alan Plater and broadcast by BBC television in 1985.
Peter Straub's short story collection Magic Terror (2000) contains a story called "Pork Pie Hat", a fictionalized account of the life of Lester Young. Straub was inspired by Young's appearance on the 1957 CBS-TV show The Sound of Jazz, which he watched repeatedly, wondering how such a genius could have ended up "this present shambles, this human wreckage, hardly able to play at all".
On 17 March 2003, Young was added to the ASCAP Jazz Wall of Fame, along with Sidney Bechet, Al Cohn, Nat "King" Cole, Peggy Lee and Teddy Wilson. He was represented at the ceremony by his children Lester Young Jr and Yvette Young.
Discography
As leader
Norgran Records
Verve Records
Charlie Parker Records (company)
Pablo Records
Compilations (as leader)
The Kansas City Sessions (recorded in 1938 and 1944) Commodore Records
The Complete Aladdin Recordings (1942–47) – the 1942 Nat King Cole session and more from the post-war period
The Complete Savoy Recordings (recorded 1944–50)
The Complete Lester Young Studio Sessions on Verve – 8-CD boxed set (includes the only two Young interviews known to exist)
As sideman
With the Count Basie Orchestra
The Original American Decca Recordings (GRP, 1937-39 [1992])
America's No.1 Band: The Columbia Years (1936–1940 and non-Young sessions to 1942) Columbia Records
The Lester Young Count Basie Sessions 1936-1940 Mosaic Records [2007]
Classic Columbia, OKeh, and Vocalion Lester Young with Count Basie 1936-1940
Super Chief (1936–1940 and non-Young sessions to 1964) Columbia Records
Count Basie at Newport (Verve, 1957)
With Jazz at the Philharmonic
The Complete Jazz at the Philharmonic on Verve: 1944-1949 (Verve, 1998)
The Drum Battle (Verve, 1952 [1960])
With Billie Holiday
Lady Day: The Complete Billie Holiday on Columbia Columbia Records
Complete Billie Holiday Lester Young / Intégrale Billie Holiday Lester Young 1937-1946 (Frémeaux & Associés, 1998)
Billie Holiday and Lester Young: A Musical Romance (1937-1941) Columbia Records [2002]
References
Bibliography
Further reading
Büchmann-Møller, Frank (1990) You Just Fight for Your Life: The Story of Lester Young. Praeger.
Büchmann-Møller, Frank You Got to Be Original, Man! The Music of Lester Young (discography)
Daniels, Douglas Henry (2002) Lester Leaps In: The Life and Times of Lester 'Pres' Young. Beacon Press.
Delannoy, Luc (1993) Prez: The Story of Lester Young. University of Arkansas Press.
Porter, Lewis (1991) Lester Young: A Reader. Smithsonian Institution Press .
Porter, Lewis (2005, revised edition) Lester Young. University of Michigan Press.
External links
Lester Young 100th Year Anniversary Site
1909 births
1959 deaths
Jazz musicians from Mississippi
Jazz musicians from Missouri
Jazz musicians from New Orleans
Musicians from Kansas City, Missouri
People from Woodville, Mississippi
20th-century African-American musicians
20th-century American musicians
20th-century saxophonists
African-American saxophonists
Alcohol-related deaths in New York City
American jazz clarinetists
American jazz tenor saxophonists
American male saxophonists
Cool jazz saxophonists
Count Basie Orchestra members
Savoy Records artists
Vocalion Records artists
Swing clarinetists
Swing saxophonists
Vaudeville performers
American male jazz musicians
Oklahoma City Blue Devils members
Aladdin Records artists
Verve Records artists
Victor Records artists
20th-century American male musicians
Signature Records artists
|
59318034
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mykhaylo%20Ryabyi
|
Mykhaylo Ryabyi
|
Mykhaylo Ryabyi
Mykhaylo Ivanovych Ryabyi (born 5 September 1983) is a Ukrainian former professional footballer who played as a midfielder.
Playing career
Riaby began his career in the Ukrainian Football Amateur League in 2001/2002 with FC Bukovina Chernovtsi. In 2004, he played with FC Dnister Zalishchyky, and in 2007 played in the professional ranks with FSC Bukovyna Chernivtsi in the Ukrainian Second League. The following season he spent time in the Ukrainian First League with Nyva Ternopil. He later played abroad in the III liga with Polonia Przemyśl for two separate occasions in 2010-12, and in 2014. In 2013, he returned home to spend time with FC Karpaty Kolomyia, and FC Dnister Zalishchyky.
In 2016, he helped his former club PFC Nyva Ternopil secure promotion to the Ukrainian Second League, and played with Nyva Terebovlya for the remainder of the season. He went abroad for the third time in 2017 to play in the Canadian Soccer League with FC Vorkuta, where in his debut season assisted in clinching the First Division title. In his second season with Vorkuta he assisted in securing the club's first CSL Championship.
Honours
FC Vorkuta
CSL Championship: 2018
Canadian Soccer League First Division: 2017, 2019
References
External links
Living people
1983 births
Footballers from Chernivtsi Oblast
Ukrainian men's footballers
Men's association football midfielders
FC Pokuttia Kolomyia players
FC Dnister Zalishchyky players
FSC Bukovyna Chernivtsi players
FC Nyva Ternopil players
Polonia Przemyśl players
FC Continentals players
Ukrainian First League players
Ukrainian Second League players
Ukrainian Amateur Football Championship players
III liga players
Canadian Soccer League (1998–present) players
Ukrainian expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Poland
Ukrainian expatriate sportspeople in Poland
Expatriate men's soccer players in Canada
Ukrainian expatriate sportspeople in Canada
|
1989235
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%203%3A%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BB%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BD%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%81
|
Екстро 3: Прокляття небес
|
Екстро 3: Прокляття небес
«Екстро 3: Прокляття небес» — американський фантастичний фільм жахів 1995 року.
Сюжет
Група військових отримує завдання знищити старий склад з боєприсами на одному безлюдному острові. Прибувши на місце, вони виявляють інопланетянина, який вміє набувати кольору навколишнього середовища. Більшість бійців гине в сутичці з прибульцем. Один солдат зустрічає місцевого відлюдника, якому вдалося зняти на плівку прибуття на острів інопланетян у далекому 1955 році. Разом їм необхідно спробувати врятувати планету.
У ролях
Посилання
Фантастичні фільми 1995
Фільми США 1995
Фільми англійською мовою
Науково-фантастичні фільми США
Фільми жахів США
Фільми про вторгнення прибульців
Фільми-сиквели
|
2447851
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F%20%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%83%D0%B4%D1%83
|
Кінопремія Голлівуду
|
Кінопремія Голлівуду
«Кінопремія Голлівуду» — щорічна американська премія, яка присуджується за досягнення у кіно. Церемонія нагородження відбувається у Санта-Моніка, Каліфорнія, США. Проводиться щорічно з 1997 року, як правило, в жовтні або листопаді. Урочиста церемонія проходить в готелі «Беверлі Гілтон» у Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, США.
Церемонії нагородження 2014 року була першою, яку показали по телебаченні в ефірі каналу «CBS».
Вважається, що «Кінопремію Голлівуду» отримують зірки, яких можуть претендувати на премію «Оскар».
Номінації
Найкращий продюсер
Найкращий режисер
Найкращий актор
Найкраща акторка
Найкращий актор другого плану
Найкраща акторка другого плану
Найкращий комедійний актор
Найкращий акторський прорив
Найкращий новий актор
Найкращий акторський склад
Найкращий режисерський прорив
Найкращий сценарист
Найкращий блокбастер
Найкраща пісня
Найкращий документальний фільм
Найкращий анімаційний фільм
Найкращий оператор
Найкращий композитор
Найкращий монтажер
Найкращі візуальні ефекти
Найкращий звук
Найкращий дизайн костюмів
Найкращий грим та зачіски
Найкращий виробничий дизайн
Нагорода «У центрі уваги»
Нагорода за кар'єрні досягнення
Примітки
Посилання
Кінопремії США
США
Нагороди, засновані 1997
Засновані в США 1997
|
3247603
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96
|
Небезпечні дрібниці
|
Небезпечні дрібниці
«Небезпечні дрібниці» — радянський дитячий короткометражний телефільм на тему необхідності суворого дотримання школярами Правил дорожнього руху, знятий на замовлення ДАІ у 1983 році.
Сюжет
У шкільний клас приходить старший лейтенант — інспектор ДАІ, щоб провести урок з Правил дорожнього руху. Діти по черзі розповідають йому про те, як вони сьогодні добиралися до школи, і інспектор тут же всім дохідливо роз'яснює, які правила руху вони при цьому порушували. Як виявилося, не все так просто, як здавалося на перший погляд — наприклад, героїня Наташі Гусєвої навіть подумати собі не могла, що по пішохідному переходу не можна бігти, а то можна ненароком розсипати чужі яблука по проїжджій частині, створивши тим самим аварійну ситуацію на дорозі…
У ролях
Григорій Маліков — інспектор ДАІ
Юрій Чернов — тато школяра Діми, водій
Наталія Гусєва — школярка
Інна Гомес — школярка
Марія Єгорова — школярка
Ольга Якимова — школярка
Олексій Голубєв — школяр
Дмитро Бєзлєпкін — школяр
Михайло Старшинов — школяр
Олексій Смирнов — школяр
Микола Макаров — школяр
Дмитро Хоцкевич — школяр
В'ячеслав Гостинський — епізод
Геннадій Петров — епізод
Олександр Сажин — ''вантажник
Галина Глазкова — епізод
Знімальна група
Режисер — Віктор Волков
Сценаристи — Володимир Михановський, Леонід Тавровський
Оператор — Олександр Мачильський
Композитор — Ернст Мунтаніол
Художник — Сергій Бочаров
Посилання
Фільми СРСР 1983
Фільми кіностудії імені Максима Горького
|
23754627
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Haplocyonopsis
|
Haplocyonopsis
|
Haplocyonopsis is an extinct genus of terrestrial carnivores belonging to the suborder Caniformia, family Amphicyonidae ("bear dog").
Lived in Miocene epoch in Europe.
Haplocyonopsis was named by de Bonis (1973) and was assigned to Amphicyonidae by Carroll (1988).
Sources
Haplocyonopsis - Position in a system | BioLib.cz
European Neogene Mammal Chronology
Global Names Index
Amphicyonidae
Prehistoric carnivoran genera
|
2329272
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%20%28%D0%95%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Мокра (Естонія)
|
Мокра (Естонія)
Мокра — село в Естонії, входить до складу волості Міссо, повіту Вирумаа.
Посилання
Села Вирумаа
Волость Міссо
|
998358
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Galileo%20thermometer
|
Galileo thermometer
|
Galileo thermometer
A Galileo thermometer (or Galilean thermometer) is a thermometer made of a sealed glass cylinder containing a clear liquid and several glass vessels of varying density. The individual floats rise or fall in proportion to their respective density and the density of the surrounding liquid as the temperature changes. It is named after Galileo Galilei because he discovered the principle on which this thermometer is based—that the density of a liquid changes in proportion to its temperature.
History
Although named after the 16th–17th-century physicist Galileo, the thermometer was not invented by him. (Galileo did invent a thermometer called Galileo's air thermometer, more accurately called a thermoscope, in or before 1603.)
The instrument now known as a Galileo thermometer was invented by a group of academics and technicians known as the Accademia del Cimento of Florence, who included Galileo's pupil, Torricelli and Torricelli's pupil Viviani. Details of the thermometer were published in the Saggi di naturali esperienze fatte nell'Academia del Cimento sotto la protezione del Serenissimo Principe Leopoldo di Toscana e descritte dal segretario di essa Accademia (1666), the academy's main publication. The English translation of this work (1684) describes the device ('The Fifth Thermometer') as 'slow and lazy', a description that is reflected in an alternative Italian name for the invention, the termometro lento (slow thermometer). The outer vessel was filled with 'rectified spirits of wine' (a concentrated solution of ethanol in water); the weights of the glass bubbles were adjusted by grinding a small amount of glass from the sealed end; and a small air space was left at the top of the main vessel to allow 'for the Liquor to rarefie' (i.e. expand).
The device now called the Galileo thermometer was revived in the modern era by the Natural History Museum, London, which started selling a version in the 1990s.
Operation
In the Galileo thermometer, the small glass bulbs are partly filled with different-colored liquids. The composition of these liquids is mainly water; some contain a tiny percent of alcohol, but that is not important for the functioning of the thermometer; they merely function as fixed weights, with their colors denoting given temperatures. Once the hand-blown bulbs have been sealed, their effective densities are adjusted using the metal tags hanging from beneath them. Any expansion due to the temperature change of the colored liquid and air gap inside the bulbs does not affect the operation of the thermometer, as these materials are sealed inside a glass bulb of approximately fixed size. The clear liquid in which the bulbs are submerged is not water, but some organic compounds (such as ethanol or kerosene) the density of which varies with temperature more than water does. Temperature changes affect the density of the outer clear liquid and this causes the bulbs to rise or sink accordingly.
Gallery
See also
Cartesian diver
References
Thermometers
Science education materials
|
2829214
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%B1%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%96
|
Убиславиці
|
Убиславиці — село в Польщі, у гміні Карліно Білоґардського повіту Західнопоморського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Кошалінського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Білоґардського повіту
|
19003727
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Zawada%2C%20Tomasz%C3%B3w%20Mazowiecki%20County
|
Zawada, Tomaszów Mazowiecki County
|
Zawada, Tomaszów Mazowiecki County
Zawada is a village in the administrative district of Gmina Tomaszów Mazowiecki, within Tomaszów Mazowiecki County, Łódź Voivodeship, in central Poland. It lies approximately west of Tomaszów Mazowiecki and south-east of the regional capital Łódź.
References
Villages in Tomaszów Mazowiecki County
|
255683
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BE%D0%B0%D0%BD%20%28%D0%91%D0%BE%D0%B9%D1%87%D1%83%D0%BA%29
|
Іоан (Бойчук)
|
Іоан (Бойчук)
Іоан (світське ім'я — Бойчук Василь Іванович; 6 березня 1957, Битків — 2 листопада 2020, там же) — архієрей Православної церкви України, колишній єпископ Коломийський і Косівський
Життєпис
Народився у багатодітній сім'ї (окрім нього, родина виховувала ще трьох синів і чотирьох дочок). З 1964 по 1972 рр. навчався у середній школі. У 1974 р. закінчив Брошнівське професійно-технічне училище. З 1976 по 1978 рр. — служба в армії СССР. У 1978 — 1984 рр. працював у Надвірнянському лісокомбінаті, навчався в лісотехнічній школі.
З 1984 по 1987 рр. навчався в Московській духовній семінарії. У 1986 р. рукоположений в сан диякона, а в 1987 р. — на священника. 1987 року направлений для пастирського служіння в Івано-Франківську єпархію РПЦ, 1990 — клірик УАПЦ, з 1992 — клірик УПЦ КП.
24 червня 1996 р. возведений у сан архимандрита митрополитом Галицьким Андрієм (Абрамчуком).
7 липня 1996 р. рукоположений в сан єпископа архиєреями: Андрієм (Абрамчуком), Романом (Балащуком), Петром (Петрусем) та призначений керуючим Рівненсько-Острозькою єпархією УАПЦ. Наступного дня єпархію було об'єднано з Луцько-Волинською, і новому архиєрею надано титул «Рівненський і Волинський».
11 листопада 1996 р. призначений керуючим Житомирсько-Овруцькою єпархією.
4 квітня 1997 р. призначений єпископом Коломийським і Косівським, керуючим Коломийською єпархією УПЦ Київського патріархату.
У зв'язку з важкою хворобою (інсульт) рішенням Священного Синоду УПЦ Київського патріархату від 8 березня 2013 року (журнал № 14) звільнений від управління Коломийською єпархією за станом здоров'я та почислений на спокій.
Помер 2 листопада 2020 року.
Нагороди
Удостоєний вищих церковних нагород: Ордену святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (23.01.2004 р.), Ордену Юрія Переможця (14.12.2006 р.) та Ордену Святого Миколая Чудотворця (06.03.2007 р.).
Примітки
Джерела
Помер єпископ ПЦУ /РІСУ, 2.10.2020/
Посилання
Офіційний сайт УПЦ(КП)
Уродженці Биткова
Єпископи Української православної церкви Київського патріархату
Єпископи Православної церкви України
Єпископи УАПЦ 1989–2018
|
664408
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BC%20%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Антим Нікомедійський
|
Антим Нікомедійський († 302) — єпископ міста Нікомедія (нині Ізміт, Туреччина), ранньохристиянський святий, мученик, за християнські переконання був обезголовлений.
Антим був висвячений 293 року на єпископа Нікомедії. Після того, як хтось зірвав зі стіни наказ імператора Максиміана про переслідування християн, погани ув'язнювали правовірних і змушували їх приносити жертви поганським божкам. Антим, як добрий пастир, скріплював своїх переслідуваних овечок у вірності Христові аж до кінця. Коли ідолопоклонники і його ув'язнили, він мужньо визнав свою віру в Христа і прославив Його мученицькою смертю 302 року, підставивши голову під сокиру поганських мучителів.
День пам'яті — 3 вересня.
Джерело
Рубрика Покуття. Календар і життя святих. (дозвіл отримано 9.01.2008)
Примітки
Православні святі
Християнські святі IV століття
|
6317457
|
https://en.wikipedia.org/wiki/258%20%28number%29
|
258 (number)
|
258 (number)
258 (two hundred [and] fifty-eight) is the natural number following 257 and preceding 259.
In mathematics
258 is:
a sphenic number
a nontotient
the sum of four consecutive prime numbers because 258 = 59 + 61 + 67 + 71
63 + 62 + 6
an Ulam number
References
Integers
|
15412479
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bouresches
|
Bouresches
|
Bouresches is a commune in the department of Aisne in Hauts-de-France in northern France.
Population
See also
Communes of the Aisne department
References
Communes of Aisne
Aisne communes articles needing translation from French Wikipedia
|
15790808
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bujaleuf
|
Bujaleuf
|
Bujaleuf is a commune in the Haute-Vienne department in the Nouvelle-Aquitaine region in western France.
See also
Communes of the Haute-Vienne department
References
Communes of Haute-Vienne
|
19293189
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Crataegus%20flabellata
|
Crataegus flabellata
|
Crataegus flabellata is a species of hawthorn known by the common name fanleaf hawthorn. It is native to the northeastern United States and adjacent Canada. It is intermediate in appearance between C. macrosperma and C. chrysocarpa. C. macrosperma, which occurs throughout the range of C. flabellata and also in the southeastern U.S., is often misidentified as C. flabellata.
Varieties
Crataegus crudelis Sarg. is a form of C. flabellata from Quebec that has very long thorns (up to 10 cm). The two varieties C. flabellata var. grayana (Eggl.) E.J. Palmer and C. flabellata, var. flabellata differ in that the first has 20 stamens per flower, and the latter has 10 stamens, but in other features the two varieties are variable and the features overlap.
Hardy and robust, the grayana variety is commonly grown as a hedge in Sweden and Finland, where it was introduced in the 18th century by the botanist Pehr Kalm and is known as "hedge hawthorn" (Swedish häckhagtorn, Finnish aitaorapihlaja).
References
flabellata
Trees of Northern America
Flora of Northern America
Flora without expected TNC conservation status
Plants described in 1853
|
1403259
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Canadian%20horse
|
Canadian horse
|
Canadian horse
The Canadian is a horse breed from Canada. It is a strong, well-muscled horse, usually dark in colour. It is generally used for riding and driving. Descended from draft and light riding horses imported to Canada in the late 1600s from France, it was later crossed with other British and American breeds. During the 18th century the Canadian horse spread throughout the northeastern US, where it contributed to the development of several horse breeds. During the peak popularity of the breed, three subtypes could be distinguished, a draft horse type, a trotting type and a pacing type. Thousands of horses were exported in the 19th century, many of whom were subsequently killed while acting as cavalry horses in the American Civil War. These exports decreased the purebred Canadian population almost to the point of extinction, prompting the formation of a studbook and the passage of a law against further export.
Experimental breeding programs in the early 20th century succeeded in re-establishing the breed to some extent, but mechanization, combined with two world wars, again resulted in the breed almost becoming extinct. In the 1980s, concerned with the declining population numbers, interested breeders undertook a promotional program, which resulted in renewed interest in the breed. By the 1990s, population numbers were higher, and genetic studies in 1998 and 2012 found relatively high levels of genetic diversity for a small breed. However, livestock conservation organizations still consider the breed to be at risk, due to low population numbers.
Breed characteristics
Most Canadian Horses are dark coloured: black, bay, or brown. A few chestnuts are found, occasionally with flaxen manes and tails, and the cream gene appears in the breed as the result of the genetic influence of one stallion. While some sources state that the gene for grey is no longer found in the breed, after the genetic bottleneck of the late 20th century, the preservation society for the breed states that they can be "rarely grey". Their height averages and stallions average in weight, while mares weigh .
The Canadian horse has a rather short, high-set head with a broad forehead. The neck is arched and graceful, and the chest, back and loins broad and strongly muscled. The shoulders and croup are sloping, with a relatively high-set tail. Overall, the breed gives the impression of strength and agility. Their heavy and wavy mane and tail, arched necks and finely boned heads are all reminiscent of Andalusian and Barb ancestry. Their trot is described as flashy. They are hardy horses and easy keepers. Today, most Canadian horses are used as riding and driving horses, and are known for their jumping ability. They are seen in competition in almost every discipline, as well as for leisure riding. They can also be found in light draft work, trail riding, and working as a stock horse.
As in many other breeds, there is a set naming system that is used to identify individuals based on the registration format employed by the Canadian Livestock Records Corporation. First comes the prefix, the farm or breeding establishment of which the foal was born into, followed by the sire's name, and lastly the given name for the foal. Each year a different letter is assigned to begin the given name for the foal, and it is by the year's letter that the foal is named. Some older horses do not fall under this naming strategy, but it is now mandatory in naming registered offspring coming from purebred Canadian lines. Originally, horses were tattooed with identification numbers, but now microchipping is the identification technology chosen by the breed registry.
History
The Canadian Horse descended from the French stock Louis XIV sent to Canada in the late 17th century. The initial shipment, in 1665, consisted of two stallions and twenty mares from the Royal Stables in Normandy and Brittany, the centre of French horse breeding. Only 12 of the 20 mares survived the trip. Two more shipments followed, one in 1667 of 14 horses (mostly mares, but with at least one stallion), and one in 1670 of 11 mares and a stallion. The shipments included a mix of draft horses and light horses, the latter of which included both pacing and trotting horses. The exact origins of all the horses are unknown, although the shipments probably included Bretons, Normans, Arabians, Andalusians and Barbs.
The horses were leased to gentleman farmers or religious orders for money or in exchange for a foal, and they remained the property of the king for three years. Despite poor conditions and hard work, the horses thrived in Canada, and were given nicknames that included "the little iron horse" and "the horse of steel". Population numbers rose quickly from the early stock, with 148 horses by 1679, 218 horses by 1688, 684 by 1698, and by 1709, enough that the government limited farmers to owning two horses and a foal, with additional horses to be slaughtered, although this law was a failure in terms of enforcement. During the 1700s, the "French Canadian Horse" spread through what is now eastern Michigan and Illinois in the United States, and lived a generally feral existence, with many escaping human control completely. In 1798, a horse with characteristics similar to the Canadian is reported to have appeared spontaneously in Massachusetts and given to one Justin Morgan, giving rise to the Morgan breed. But this specimen may have actually been born 7 miles from the Canadian Border in Vermont, which has always fed suspicions that it was in fact a Canadian horse. During the Expulsion of the Acadians in the mid-18th century, the English seized the livestock of the Acadians, including horses. Some of these animals were transported to Sable Island, where their descendants became the Sable Island horse. In the late 18th century, imported horses from the US and the British Isles were crossbred with existing Canadian stock. By the 19th century, they were found performing light draft work, as well as riding and driving duties. Cornelius Krieghoff, a 19th-century Canadian painter, was known for his works featuring the Canadian horse, who he usually showed in association with the French habitants, as opposed to the English settlers in the area. His paintings generally portrayed the Canadian horse in a utilitarian, workhorse role, often in winter scenes.
In 1849, there were estimated to be more than 150,000 Canadian horses, and many were exported from Canada annually. Some were shipped to the West Indies, where they possibly contributed to gaited breeds such as the Paso Fino. By the middle of the 19th century, Canadian horses had spread through the northeastern US, where they were used for racing, as roadsters, and, due to their stamina, to pull freight wagons and stagecoaches. Many played a role in the development of other breeds, including the Morgan horse, the American Saddlebred and the Standardbred. Although used extensively in the US, no efforts were made to establish a purebred population, studbook, or breed association in that country. Thousands of horses imported to the US from Canada were used as artillery and cavalry horses in the American Civil War, where many were killed. One equine historian states that "The Canadian horse played a major role in the history of that war; it has even been said that the North won simply on the fact that its soldiers had the better horse – the Canadian."
By 1880, through exports and war casualties, Canadian horses had almost become extinct. In 1885, the Canadian Horse Breeders Association was formed to inspect and approve breeding stock with the aim of creating a studbook for the breed, and in 1886, further export from Canada was forbidden by Quebec law. In 1913, an experimental breeding program was begun at Cap-Rouge by the Canadian government. The program's goal was to breed larger horses that retained the endurance and vitality for which the breed was known, and succeeded in increasing the size of stallions to high and in weight, with mares slightly smaller. However, mechanization, combined with World War I and World War II, ended the federal breeding program, and in 1940 all breeding stock was sold at auction. However, the province of Quebec re-established the program at Deschambault. The program lasted there until 1979, when the herd was again disbanded and sold at auction.
1970s to present
By the 1970s, the popularity of the breed had decreased significantly, and there were approximately 400 Canadian horses worldwide, with only around five annual registrations between 1970 and 1974. Several interested breeders began a campaign of preservation and promotion, which resulted in a Canadian team winning the 1987 North American Driving Championships. Popularity began to increase, and by the mid-1990s population numbers were between 2,500 and 3,000, and The Livestock Conservancy, which had classified the breed as "critical", changed its designation to "rare". With the increase in popularity came pressure for the breed standard to change to meet modern show and market trends, by breeding for taller horses with more refinement. In 2002, the Canadian Horse Heritage and Preservation Society was formed in response to these pressures, with a goal of preserving the original Canadian horse type. The Canadian Horse Breeders Association remains the official registering body for the Canadian horse, as governed by the Canadian federal Animal Pedigree Act, with the responsibility to "monitor registration, identification, and the keeping of the stud book for Canadian horses". It is also responsible for inspecting breeding stock before they are registered with the studbook. The studbook is maintained by the Canadian Livestock Records Corporation. Since the beginning of the studbook, there have been over 13,600 horses registered. In 2012, 208 new horses were registered, mainly in Quebec. The Livestock Conservancy still considers the breed to be threatened, a designation given to breeds with a global population of less than 5,000 and annual US registrations of fewer than 1,000. Rare Breeds Canada considers the breed to be at risk, with fewer than 500 annual registrations of female breeding stock.
In a study of mitochondrial DNA published in 2012, the Canadian horse and the Newfoundland pony were found to be the most genetically diverse of the Canadian breeds studied, which also included the Sable Island horse and the Lac La Croix pony. The Canadian horse showed high haplotype diversity, sharing haplotypes with all Canadian populations, as well as draft breeds, Nordic pony breeds and British mountain and moorland pony breeds also tested in the study. The Canadian horse had been shown to be related to draft horse breeds, including the Percheron, Belgian and Clydesdale, in previous microsatellite loci studies. This relationship was supported by findings in the 2012 study. The high levels of diversity in the Canadian horse supported the conclusions of a 1998 study, which determined that the small population size and historical genetic bottlenecks had not resulted in a significant loss of genetic variation. The 1998 paper also stated that the Canadian horse did not show inbreeding any more significant than other, more popular, breeds.
The Canadian horse is a common animal symbol of Canada. In 1909, the Parliament of Canada declared it the national breed of the country, and in 2002 was made an official animal symbol of Canada by Parliamentary Act. In 2010, the provincial legislature of Quebec named it a heritage breed of the province.
Sub-types
During the peak popularity of the breed, three main types could be distinguished. All three are now considered extinct, having disappeared or been merged back into the main Canadian horse population. The first, the Canadian Heavy Draft or St. Lawrence, which disappeared by the late 1700s, probably developed from Shire and Clydesdale crosses. They were probably a popular export to New England, which bred large numbers of horses for Caribbean plantations. The second, the Frencher, sometimes also called the St. Lawrence, was a trotting horse known for its power and speed, resulting from crosses with Thoroughbreds. Mixed with French trotting lines, they played a role in the development of the US trotting horses. The third type was the Canadian Pacer, which was historically better documented than the other two types.
Canadian Pacer
Canadian Pacers were likely the result of breeding pacing horses imported from France with Narragansett Pacers from New England. The resulting horses were known for their ability to race on ice. From there, they were exported to the United States, where North Carolina became a breeding centre, later exporting them to Tennessee in the late 1700s. Pedigrees were not maintained, so early breeding histories are often impossible to trace. The Canadian Pacer influenced the Tennessee Walker, the American Saddlebred and the Standardbred.
Commonly called "Canucks", the fastest members of the breed came from Quebec near the St. Lawrence River. Racing began in this area during the long, severe winters, when Sunday races after attending church for Mass became common. Eventually these races became large enough to endanger the church-going populace, and races were banned within a certain distance of churches. They instead moved to local rivers, whose smooth, frozen surfaces provided useful raceways, and the resulting contests drew attention to the pacers from Quebec.
Several horses imported to the United States from Canada had a lasting impact on American horse breeding. In the early 1800s, a roan-coloured stallion named Copperbottom was imported to Lexington, Kentucky, from Quebec, through Michigan. He began to be offered for stud service in 1816, and his progeny spread throughout the eastern US. Known mainly as saddle stock, they also included several pacing horses. Another roan stallion, Tom Hal, a successful pacer in his own right, founded an important family of pacers in the US. Appearing in Kentucky in 1824, he was offered for stud, and his offspring (many of whom carried on the family name, being differentiated only by the name of the owner) began the family of Standardbreds that included Little Brown Jug, Brown Hal, Star Pointer, Adios and Good Time, all champion harness racing horses. Another pacing import to the US was a black stallion named Old Pilot, said to have been bred near Montreal, who originated the Pilot family of trotting horses. Old Pilot produced a son, also named Pilot, who was acclaimed as a sire of trotting horses, as well as being a successful harness horse himself.
References
External links
Canadian Horse Breeders Association
Canadian Horse Heritage and Preservation Society
Conservation Priority Breeds of the Livestock Conservancy
Horse breeds
National symbols of Canada
Horse breeds originating in Canada
|
2686883
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Decipher
|
Decipher
|
Decipher
«Decipher» — другий студійний альбом нідерландського симфо-метал гурту After Forever. Реліз відбувся 26 грудня 2001 року.
Список композицій
Учасники запису
Флор Янсен — вокал
Марк Янсен — гітари, гроулінг
Сандер Гомманс — гітари, гроулінг
Люк ван Гервен — бас-гітара
Ландо ван Гілс — клавішні
Андре Боргман — ударні, акустичні гітари
Примітки
Посилання
Альбом Decipher в Encyclopaedia Metallum
After Forever на Facebook
After Forever на Myspace
Альбоми After Forever
Альбоми Transmission Records
Альбоми симфонічного металу
Альбоми готичного металу
|
801631
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%BD%20%D0%A1%D1%8C%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%20%D0%92%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%84
|
Йохансон Сьорен Вульф
|
Йохансон Сьорен Вульф (Данська:Søren Wulff Johansson) (26 серпня 1971, Галс, Данія — 9 серпня 2020) — колишній данський десятиборець. Першим з данських спортсменів, дискваліфікований за вживання допінгу на два роки.
Йоханссон був членом наступних спортивних клубів: АК Ольборг до 1989, Спортивний Клуб Тронгардененс 1991/1992, Легка атлетика Спарта 1993, Спортивний клуб Копенгагенс 1994/1995. Виграв два юніорських чемпіонату Данії. Найкращим показником в десятиборстві є 7154 пунктів.
У 1989 році Йоханссон за незаконний обіг анаболіків був дискваліфікований на два роки. У 1995 він був дискваліфікований знову.
Примітки
Посилання
Спортивний Клуб Тронгардененс/Trongårdens Idræts Forening
Спортивний клуб Копенгагенс/Københavns Idræts Forening
Данські багатоборці
Легкоатлети, дискваліфіковані за порушення антидопінгових правил
|
2430230
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%20%28%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0%29
|
Вузловий аналіз (електротехніка)
|
Вузловий аналіз (електротехніка)
Вузловий аналіз — у електротехніці є методом визначення напруги (різниці потенціалів) між «вузлами» (це точки, де елементи кола з'єднуються між собою) електричного ланцюга.
При аналізі схеми за допомогою правил Кірхгофа можна або провести вузловий аналіз з використанням закону Кірхгофа, або сітковий аналіз з використанням закону напруги Кірхгофа.
Вузловий аналіз надає компактну множину рівнянь для мережі, які можуть бути розв'язані вручну або за допомогою комп'ютера. Багато програм схематичного моделювання (напр. SPICE) беруть за основу вузловий аналіз саме через компактний набір рівнянь.
Також існує модифікований вузловий аналіз.
Метод
Перевірте всі під'єднані до схеми ланки проводів. Це будуть вузли вузлового аналізу.
Виберіть один вузол як точку заземлення. Вибір не впливає на підсумок і є лише питанням конвенції. Вибір вузла з більшістю з'єднань, може спростити аналіз. Для схеми N вузлів число вузлових рівнянь є N-1.
Введіть змінну для кожного вузла, де напруга є невідомою. Якщо напруга вже відома, не потрібно вводити змінну.
Для кожної невідомої напруги, утворюють рівняння на основі закону Кірхгофа. Потрібно скласти всі значення струму, що виходять з вузла та прирівняти їх до нуля. Значення струму між двома вузлами не може бути більше, ніж «вузол з більш високим потенціалом мінус вузол з більш низьким потенціалом, поділений на опір між двома вузлами».
За наявності джерела напруги між двома невідомими потрібно з'єднати два вузли у «супервузол». Струми двох вузлів об'єднаються в одне рівняння, і сформується нове рівняння для напруги.
Розв'язати систему рівнянь для кожного невідомого значення напруги.
Приклади
Простий випадок
Невідомим на цій схемі є значення напруги V1. Є три підключення до цього вузла і, отже, три течії, які слід враховувати. Напрямок струмів в розрахунках вибирається так, щоб знаходився далеко від вузла.
Струм через резистор R1: (V1 — VS) / R1
Струм через резистор R2: V1 / R2
Струм через джерело струму IS: -IS
Згідно закону Кірхгофа отримаємо:
Виразимо V1:
Таким чином, невідоме значення напруги може бути знайденим підставляючи чисельні значення символів. Будь-які невідомі струми легко обчислити після того, як всі напруги в електричному колі відомі.
Супервузли
Струм, що проходить через джерело напруги VA не може бути безпосередньо розрахований. Тому ми не можемо записати поточні рівняння V1 або V2. Тим не менш, ми знаємо, що той же струм, залишаючи вузол V2, повинен увійти у вузол V1. Попри те, що вузли не можуть бути індивідуально розв'язані, ми знаємо, що комбінований струм цих двох вузлів, дорівнює нулю. Це об'єднання двох вузлів, називається методом супервузлів, і вимагає одного додаткового рівняння: V1 = V2 + VA.
Повна множина рівнянь має такий вигляд:
Підставивши V1 в перше рівняння і виразивши V2, отримали:
Див. також
Закон збереження електричного заряду
Правила Кірхгофа
Контурний аналіз
Теорія електричних кіл
Вузловий аналіз (нафтогазовидобування)
Метод еквівалентного генератора
Посилання
P. Dimo Nodal Analysis of Power Systems Abacus Press Kent 1975
Посилання
Branch current method
Online four-node problem solver
Simple Nodal Analysis Example
ІМІТАЦІЙНЕ МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМ МАСОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ Жерновий Ю. В. ЛНУ ім. Івана Франка
Збірник задач з теоретичної механіки ЛНУ ім. Івана Франка
Електротехніка
Електронні схеми
|
14399059
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pay%20Your%20Dues
|
Pay Your Dues
|
Pay Your Dues is a 1919 American short comedy film featuring Harold Lloyd.
Plot
A chapter of the Ancient Order of Simps lodge is initiating three new members who each must undergo a rough hazing. All three candidates are blindfolded. Just before the third man is supposed to go through his initiation ritual, he takes advantage of his guard (Snub Pollard) dozing off. He lifts his blindfold and, through a keyhole of a locked door, observes the second candidate, a tiny man, being thoroughly abused. Unwilling to endure such an ordeal, the third man decides to escape through a window. Still wearing a blindfold, he is hotly pursued by the lodge's members. The fleeing man runs through a park where The Boy (Harold Lloyd) has been enjoying the female company of Bebe and about a dozen of her friends. When the man encounters The Boy, by a remarkable coincidence, The Boy is also blindfolded as part of a game. The pursuing lodge members mistake The Boy for the escaped candidate and forcibly haul him back to the lodge for "his" initiation rites. With the aid of trickery, The Boy, blindfolded, is made to think he is climbing a tall building, walking on a ledge, and being attacked by a vicious dog. Bebe and her friends attempt to rescue The Boy, but by the time they arrive at the lodge and overpower Snub, The Boy has successfully endured his initiation ordeal and happily joins the Ancient Order of Simps.
Cast
Harold Lloyd as The Boy
Snub Pollard
Bebe Daniels
Sammy Brooks
Lige Conley (as Lige Cromley)
Frank Daniels
William Gillespie
Charles Inslee
Mark Jones
Dee Lampton
Gus Leonard
Earl Mohan
Marie Mosquini
Fred C. Newmeyer (as Fred C. Newmeyer)
H.L. O'Connor
Robert Emmett O'Connor
Charles Stevenson (as Charles E. Stevenson)
Chase Thorne
Noah Young
See also
Harold Lloyd filmography
External links
1919 films
1919 comedy films
1919 short films
Silent American comedy films
American silent short films
American black-and-white films
Films directed by Hal Roach
Films with screenplays by H. M. Walker
American comedy short films
1910s American films
|
36663308
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Irakli%20Turmanidze
|
Irakli Turmanidze
|
Irakli Turmanidze (born 13 December 1984 in Kobuleti) is a Georgian weightlifter. He competed at the 2012 Summer Olympics in the +105 kg event. In March 2024, Ruslan Albegov and Turmanidze were disqualified from the 2012 competition. Turmanidze later won a bronze medal at the 2016 Summer Olympics in the +105kg weight division.
Major results
References
External links
1984 births
Living people
People from Kobuleti
Male weightlifters from Georgia (country)
Olympic weightlifters for Georgia (country)
Olympic bronze medalists for Georgia (country)
Olympic medalists in weightlifting
Weightlifters at the 2012 Summer Olympics
Weightlifters at the 2016 Summer Olympics
Medalists at the 2016 Summer Olympics
European Weightlifting Championships medalists
21st-century people from Georgia (country)
|
1674460
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D1%8E%D0%BA%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%20%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Остапюк Борис Ярославович
|
Остапюк Борис Ярославович
Борис Ярославович Остапюк (с. Слобода, Коломийський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР) — український залізничник. З 1 квітня 2014 року — генеральний директор «Укрзалізниці», відсторонений.
Освіта
У 1987 році закінчив Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту за спеціальністю «Вагонобудування та вагонне господарство».
У 2001 році закінчив Дніпропетровський державний технічний університет залізничного транспорту за спеціальністю «Рухомий склад та спеціальна техніка залізничного транспорту».
У 2003 році закінчив Інститут післядипломної освіти Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна за спеціальністю «Менеджмент організації».
Трудова діяльність
Трудову діяльність розпочав у 1987 році з посади бригадира підприємства магістрального залізничного транспорту цеху 1-го комплексу вагонного депо Львів Львівської залізниці.
2000–2002 — перший заступник директора, директор державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач».
2002–2005 — перший заступник начальника головного пасажирського управління Укрзалізниці, начальник головного управління матеріально-технічного забезпечення Укрзалізниці.
2005–2010 — заступник генерального директора Укрзалізниці.
Січень — травень 2010 — начальник Донецької залізниці.
Нагороди та звання
Має нагороди та почесні звання: знак «Почесному залізничнику» (1999), знак «Почесний працівник транспорту України» (2001), срібну медаль «10 років незалежності України» (2001), міжнародну нагороду «Золотий Меркурій» (2001), Почесний диплом ОСЗ (2006), знак «Залізнична Слава» III ступеня (2006).
Примітки
Українські залізничники
Керівники Укрзалізниці
Начальники Донецької залізниці
|
1528469
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%9A%D0%A1-35
|
МКС-35
|
МКС-35 — тридцять п'ятий довготривалий екіпаж Міжнародної космічної станції. Його робота розпочалася 13 березня 2012 року з моменту відстиковки від МКС корабля Союз TMA-06M, який повернув на Землю попередній екіпаж МКС-34. Це перший екіпаж, командиром котрого став громадянин Канади.
Екіпаж
Значимі події
Робота експедиції розпочалася 13 березня 2012 року з моменту відстиковки від МКС корабля Союз TMA-06M, який повернув на Землю попередній екіпаж МКС-34.
29 березня 2013 року корабель Союз ТМА-08М доставив до МКС ще трьох членів екіпажу — Павла Виноградова, Олександра Місуркіна і Кристофера Кессіді.
Експедиція завершила роботу 13 травня 2013 року з моменту відстиковки від МКС корабля Союз TMA-07M. Спусковий апарат здійснив посадку 14 травня 2013 за 149 кілометрів на південний схід р. Джезказган (Казахстан). На ньому повернулися на Землю Кристофер Хедфілд, Томас Маршберн і Роман Романенко.
Цікаві факти
Під час перебування на борту МКС Крістофер Хедфілд записав кліп на пісню Space Oddity Девіда Бові. Він став першим кліпом, записаним на орбіті Землі.
Примітки
Посилання
Екіпажі МКС
Космонавтика 2012
Космонавтика 2013
|
993730
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97
|
Організаційний захист інформації
|
Організаційний захист інформації — захист інформації шляхом регулювання за допомогою організаційних заходів доступу до всіх ресурсів інформаційної системи .
Згідно з ДСТУ 3396.1-96 організаційні заходи захисту інформації — комплекс адміністративних та обмежувальних заходів, спрямованих на оперативне вирішення задач захисту шляхом регламентації діяльності персоналу і порядку функціювання засобів (систем) забезпечення інформаційної діяльності та засобів (систем) забезпечення ТЗІ.
Примітки
Захист інформації
Інформаційна безпека
Розвідка
Державна безпека
Державна таємниця
Секретна інформація
Шпигунство
Національна безпека
|
883034
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%87%D0%BE
|
Гечо
|
Гечо ((офіційна назва)) — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Країна Басків, у провінції Біская. Населення — осіб (2009).
Муніципалітет розташований на відстані близько 330 км на північ від Мадрида, 11 км на північний захід від Більбао.
На території муніципалітету розташовані такі населені пункти: (дані про населення за 2009 рік)
Альгорта: 39116 осіб
Лас-Аренас/Ареета: 27253 особи
Андра-Марі: 14401 особа
Демографія
Галерея зображень
Уродженці
Ковадонґа О’Ші (* 1938) — іспанська журналістка, письменниця і бізнесвумен.
Хосе Марія Саррага (1930—2012) — іспанський футболіст.
Посилання
Муніципальна рада
Примітки
Муніципалітети Біскайї
Населені пункти, засновані 1075
|
206250
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B0%D0%BD-%D0%A4%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%BF%20%D0%A0%D0%B0%D0%BC%D0%BE
|
Жан-Філіпп Рамо
|
Жан-Філіпп Рамо (25 вересня 1683, Діжон — 12 вересня 1764, Париж) — французький оперний композитор пізнього бароко, нині більше відомий як автор творів для клавесину та видатний музичний теоретик.
Біографія
Про молоді роки життя композитора відомо дуже мало. Рамо було майже п'ятдесят, коли він взявся за оперну кар'єру, яка принесла йому гучну славу.
Батько Рамо грав на органі впродовж 42 років в багатьох церквах Діжону. Мати була дочкою нотаріуса. Сім'я мала 12 дітей, Жан-Філіпп був сьомою дитиною. Хлопець почав вчитися музики раніше, ніж писати та читати. Освіту здобув в єзуїтській колегії, але був поганим учнем і залишив школу.
У 18 років, вирішивши стати музикантом, Жан-Філіпп вирушив до Італії, але не дістався далі Мілану. В наступні роки він був органістом у багатьох містах центральної Франції: Авіньйоні, Клермонті, Діжоні та Ліоні. Тоді Рамо вперше відвідав Париж. Схоже, столиця не вразила уяву провінційного органіста, хоча тут він опублікував свою ранню книжку «Premier livre de pièces de clavecin» (1706), яка показала вплив на Рамо Луїса Марчанда, відомого на той час органіста, грою якого захоплювався молодий музикант.
Повернувшись до Клермонту в 1715 році, Рамо необдумано підписав контракт соборного органіста терміном на 29 років. Тут він почав розробляти власну теорію музичної гармонії. Робота Рамо виявилася настільки плідною, що навіть у багатьох підручниках XX ст. використовували основи його теорії. Опублікований в 1722 р. «Трактат Гармонії», справив на всіх велике враження і принесла Рамо славу. У 1726 р. було видано не менш впливовий твір «Нова музична теорія». У 1724 і 1729 він також опублікував багато творів для клавесину.
Рамо почав створювати музику для театру, коли письменник Алексіс Пайрон запросив його писати музику для своїх популярних комічних п'єс.
У 1733 р. Рамо опублікував свою першу важливу оперу — це була лірична трагедія «Hippolyte et Aricie». Зразу після публікації цю оперу стали розглядати як найкращу оперу після смерті Люллі, яка була створена у Франції. Але слухачі розділилися на дві групи — ті, хто підтримували оперу і ті, хто ні. Деякі, в тому числі композитор Андре Кампра підкреслювали новизну та багатство винаходу; інші вважали ці гармонійні нововведення безладними та бачили в цьому наступ на музичні традиції Франції.
Сімейне життя
Рамо був високий і дуже худий, з довгими ногами. Він мав грубий голос. У 1726 р. Рамо одружився з 19-річною Марією-Луїзою Манґо (Marie-Louise Mangot), яка була родом з Ліону, непоганою співачкою та музиканткою. Пара мала четверо дітей і шлюб був щасливим. Наймолодша донька народилася в 1744 році, коли Рамо мав 61 рік.
Противники його музичних теорій звинувачували Рамо у скупості, хоч це була радше ощадливість, пов'язана з малими і не завжди гарантованими прибутками. Відомо, що він допомагав своєму племінникові Жанові-Франсуа, коли той приїхав до Парижа. Сім'я проживала у різних містах Франції: Авіньйоні, можливо, Монпельє, Клермон-Феррані, Парижі, Діжоні, Ліоні, знову Клермон- Феррані і знову Парижі. Навіть у столиці, він часто змінював місце проживання: rue des Petits-Champs (1726), rue des Deux-Boules (1727), rue de Richelieu (1731), rue du Chantre (1732), rue des Bons-Enfants (1733), rue Saint-Thomas du Louvre (1744), rue Saint-Honoré (1745), rue de Richelieu chez la Pouplinière (1746), і, нарешті, знову rue des Bons-Enfants (1752). Причина цих переїздів невідома.
Достаток прийшов до нього пізніше, з успіхом його опер і призначенням пенсії королем за кілька місяців до його смерті. Він був навіть посвячений у лицарі і став кавалером ордену св. Михайла (Ordre de Saint-Michel). Але не змінив способу життя, зберігаючи свій старий одяг, старі меблі у квартирі на вулиці rue des Bons-Enfants, де він до своєї смерті разом з дружиною і сином займав десять кімнат, мав клавесин з однією клавіатурою у досить поганому стані, однак, пізніше серед його речей був знайдений гаманець, у якому знайшли 1691 луїдор.
Див. також
4734 Рамо — астероїд, названий на честь композитора.
Примітки
Посилання
Сайт присвячений Рамо
Дискографія композитора
Композитори XVIII століття
Французькі композитори
Клавесиністи
Уродженці Діжона
Люди, на честь яких названо астероїд
Люди на марках
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.