id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
63342287
|
https://en.wikipedia.org/wiki/150
|
150
|
150 may refer to:
150 (number), a natural number
AD 150, a year in the 2nd century AD
150 BC, a year in the 2nd century BC
150 Regiment RLC
Combined Task Force 150
150 Nuwa, a main-belt asteroid
See also
List of highways numbered 150
|
3967676
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Challenge%20Bell%202008
|
Challenge Bell 2008
|
Challenge Bell 2008 — тенісний турнір, що проходив на закритих кортах з килимовим покриттям. Це був 16-й за ліком Challenge Bell. Належав до турнірів 3-ї категорії в рамках Туру WTA 2008. Відбувся на арені PEPS de l'Université Laval у Квебеку (Канада) і тривав з 27 жовтня до 2 листопада 2008 року.
Учасниці
Сіяні пари
1 Рейтинг подано станом на 13 жовтня 2008
Інші учасниці
Гравчині, що отримали вайлдкард на участь в основній сітці
Шерон Фічмен
Марі-Ев Пеллетьє
Валері Тетро
Нижче наведено гравчинь, які пробились в основну сітку через стадію кваліфікації:
Карлі Галліксон
Варвара Лепченко
Ребекка Маріно
Марія Мох
Як щасливий лузер в основну сітку потрапили такі гравчині:
Анджела Гейнс
Відмовились від участі
До початку турніру
Флавія Пеннетта (особисті причини)
Переможниці та фіналістки
Одиночний розряд
Надія Петрова — Бетані Маттек-Сендс, 4–6, 6–4, 6–1
Парний розряд
Анна-Лена Гренефельд / Ваня Кінґ — Джилл Крейбас / Тамарін Танасугарн, 7–6(7–3), 6–4
Посилання
Official website
Challenge Bell
2008
Challenge Bell
|
1648407
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D1%94%D0%B2%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%29
|
Яковлєв Володимир Олексійович (історик)
|
Яковлєв Володимир Олексійович (історик)
Професор Володимир Олексійович Яковлєв (Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — , Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — історик і педагог Російської імперії, історик Одеси. Доктор російської словесності, професор. Директор Одеської міської публічної бібліотеки.
Життєпис
Володимир Олексійович Яковлєв народився в 1840 році в Одесі, що на той час входила до складу Херсонської губернії Російської імперії у родині відомого громадського діяча. Його батько був побічним сином часів імператора Олександра І — . Мати походила із відомої в Одесі італійської родини Перозіо.
Середню освіту Володимир Яковлєв отримав у 2-й одеській гімназії. Після її закінчення у 1857 році вступив спочатку на юридичний факультет Рішельєвського ліцею, а в 1860 році, перед закінченням курсу, перевівся до Імператорського Санкт-Петербурзького університету на історико-філологічний факультет. Там він займався під керівництвом декана цього факультету професора Ізмаїла Срезневського. Ставлячи за мету зайнятися університетським викладанням, багато вивчав російської літератури, плідно працюючи в Імператорській публічній бібліотеці. У цей же час відвідував гурток Миколи Костомарова.
Через закриття Санкт-Петербурзького університету змушений був поїхати 1864 року до Києва в Імператорський Київський університет Святого Володимира для складання іспиту на ступінь кандидата. Після отримання цього ступеню він став викладачем російської мови і словесності в гімназії Імператорського Природничого товариства, викладаючи у цей же час у Миколаївському інженерному, Костянтинівському артилерійському і Миколаївському Новоросійському училищах, а також займаючись приватними уроками. У 1867 у Санкт-Петербурзі вийшло видання «Домострою» під його редакцією. У 1869 році за рекомендацією професора Олександра Котляревського був обраний на кафедру слов'янських діалектів Дерптського університету.
В 1871 році перевівся на кафедру російської мови і словесності Варшавського університету. Після захисту роботи на ступінь магістр у Варшавському університеті, у 1876 році був призначений на посаду екстраординарного професора цього ж університету. Магістерська дисертація була присвячена аналізу давньокиївських релігійних сказань і отримала високу оцінку у науковому світі. В університеті Володимир Олексійович працював включно до 1878 року. У зв'язку із погіршенням стану здоров'я переїхав до Одеси, де він почав активно співпрацювати з місцевими періодичними виданнями, публікував статті з історії краю, матеріали для яких черпав із архіву управління Новоросійського генерал-губернатора.
В 1882 році здійснив спробу видання журналу «Юг», яка привела його до ще більшої матеріальної скрути. У номерах містились статті самого редактора, в тому числі «Преса в Новоросійському краї», матеріал для якої він збирав протягом тривалого часу. Популярність сприяла його обранню в 1883 році завідувачем Одеської міської публічної бібліотеки. На цій посаді він працював до своєї смерті. Він склав нові каталоги, надрукував кілька цінних публікацій про бібліотеку. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я опікувався підготовкою кадрів досвідчених помічників в бібліотеці.
Будучи керівником бібліотеки, в 1883 році був обраний секретарем Імператорського Одеського товариства історії і старожитностей. За період свого секретарства склав більшість некрологів. Присвятив багато часу вивченню історії Одеси. В 1884 році став приват-доцентом російської словесності на історико-філологічному факультеті Імператорського Новоросійського університету.
У 1893 році захистив в Санкт-Петербурзькому університеті роботу на здобуття ступеню доктора російської словесності («До літературної історії древньоруських збірок: спроба дослідження „Ізмарагда“»). В 1894 році став екстраординарним професором Новоросійського університету, а на початку 1896 року — ординарним професором. Не зважаючи на загострення хвороби, продовжував працювати над історією Одеси, складав біографічні нариси її діячів для словника Семена Венгерова, а також для словника Російського Імператорського історичного товариства, був активним діячем історико-філологічного товариства при Одеському університеті.
Помер 10 квітня 1896 року в Одесі.
Був похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси. 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Яковлєва відсутні.
Наукові праці
Домострой. По рукописям Императорской Публичной Библиотеки / Под. ред. Яковлева. — СПб, 1867.
Домострой / Издал Яковлев, 2-е испр. изд. — Одесса, 1887.
Сказания о Царьграде по древним рукописям. — СПб., 1868;
Памятники русской литературы ХІІ и ХІІІ веков. — СПб., 1872;
Патерик Печерский. — 1872;
Древне-киевские религиозные сказания. Исследование. — Варшава, 1875;
Исторический очерк русской печати в Привислянском крае. Речь к акту 30-го авг. 1877 г.;
Русская печать в Привислинском крае. Историко-библиографический очерк. — Варшава, 1878;
Печать в Новороссии. Исторический очерк // Юг. — 1882. — Кн. 1;
К новоселью городской публичной библиотеки в Одессе (1829—1883). — Одесса, 1883;
Граф Алексей Сергеевич Уваров // Записки Одесского общества истории и древностей (ЗООИД). — 1886. — Т. 14. — Отд. 3;
Григорий Эммануилович Караулов // ЗООИД. — 1886. — Т. 14. — Отд. 3;
Протоиерей Серафим Антонович Серафимов // ЗООИД. — 1886. — Т. 14. — Отд. 3;
Значение нашего края в жизни и деятельности А. С. Пушкина. — Одесса, 1887. — 16 с.;
Отзывы о Пушкине с Юга России. — Одесса, 1887. — 156 с.;
К истории заселения Хаджибея 1789—1795 (К столетию завоевания Хаджибея). — Одесса, 1889;
Из Одесской старины. І. Первая кофейня в Одессе // Одесский вестник (ОВ). — 1889. — 24 июля;
Из Одесской старины. ІІ. Раздача земель в Гаджибее и его окрестностях. 1792—1794 // ОВ. — 1889. — 21 августа; Из Одесской старины. ІІІ. // ОВ. — 1889. — 24 октября;
Из Одесской старины. IV. Меры против предполагаемого нападения французов на наши прибрежные города Черного моря // ОВ. — 1889. — 17 декабря;
Протоиерей Георгий Иванович Попруженко // ЗООИД. — 1889. — Т. 15. — Отд. 3; К учреждению статистического бюро в Одессе // ОВ. — 1890. — 23 января;
Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета // ОВ. — 1890. — 1 мая; 20. Библиография Херсонской губернии. А. Леонтьев. Опыт указателя книг и статей относящихся к Херсонской губернии. Херсон 1890 г. // ОВ. — 1890. — 19 ноября;
Из Одесской старины. Подполковник Кесъ Оглу // ОВ. — 1890. — 19 ноября;
Эпизод из жизни Лермонтова // ОВ. — 1891. — 15 июля;
Пятидесятилетие учёной деятельности В. Н. Юргевича, вице-президента Императорского Одесского общества истории и древностей. — Одесса, 1892;
Николай Григорьевич Тройницкий (Некролог) // ОВ. — 1892. — 9 октября;
К литературной истории древнерусских сборников: Опыт исследования «Измарагда». — Одесса, 1893. — 304 с.;
Платон Осипович Бурачков // ЗООИД. — 1895. — Т. 18. — Отд. 3.
Примітки
Література та джерела
Десятилетие деятельности В. А. Яковлева в публичной библиотеке // ОВ. — 1893. — 25 февраля;
Маркевич А. И. Поминки по В. А. Яковлеве // ЗООИД. — 1896. — Т. 19. — С. 26-36;
Hausmann G. Universitat und stadtische Gesellschaft in Odessa, 1865—1917: soziale und nationale Selbstorganisation an der Peripherie des Zarenreiches. — Stuttgart, 1998. — S. 526;
Черняхович Т. Ю. Яковлєв Володимир Олексійович // Праці Одеського Національного Університету. — Одеса, 2005.— Т. 4. — С. 483—484.
Уродженці Одеси
Уродженці Одеського повіту
Випускники Одеської 2-ї гімназії
Випускники історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету
Кандидати Київського університету
Педагоги Російської імперії
Педагоги XIX століття
Викладачі Миколаївського інженерного училища
Викладачі Костянтинівського артилерійського училища
Науковці Тартуського університету
Викладачі Варшавського університету
Професори
Директори Одеської національної наукової бібліотеки
Члени Одеського товариства історії і старожитностей
Науковці Одеського університету
Доктори наук
Померли в Одесі
Померли в Херсонській губернії
Поховані на Першому християнському кладовищі Одеси
|
1311759
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ruston
|
Ruston
|
Ruston may refer to:
Place names
United States
Ruston, Louisiana
Ruston, Washington
United Kingdom
East Ruston, Norfolk, England
Ruston, North Yorkshire, England
Ruston Parva, East Riding of Yorkshire, England
Companies
Ruston (engine builder) (or Ruston, Proctor and Company), railway locomotive and industrial equipment manufacturer in Lincoln, England
Ruston & Hornsby, descendant of Ruston, Proctor & Co.
Ruston-Bucyrus, manufacturer of steam shovels and cranes
People
Given name
Ruston Kelly, American musician and songwriter
Ruston Webster, NFL general manager
Surname
Abigail Ruston, American shot putter
Anne Ruston, Australian politician
Audrey Hepburn (born Audrey Kathleen Ruston), Belgian-born British actress
John Ruston (bishop), South African Anglican bishop
Joseph Ruston, English engineer and politician
Nicolas Ruston, English artist
Dick Ruston, Canadian politician
Other
Camp Ruston, American prisoner of war camp
Ruston Way Park, park in Tacoma, Washington, United States
See also
Rustin (disambiguation)
|
19167932
|
https://en.wikipedia.org/wiki/China%20Eastern%20Airlines%20Flight%20583
|
China Eastern Airlines Flight 583
|
China Eastern Airlines Flight 583 was a commercial passenger flight from Shanghai, China, to Los Angeles, United States, operated by China Eastern Airlines.
Accident
On April 6, 1993, the McDonnell-Douglas MD-11 operating the service was cruising above the Pacific Ocean at Mach 0.84 when a crew member accidentally deployed the slats near the Aleutian Islands. The plane then encountered severe oscillations and made an emergency landing at Shemya Air Force Base in Shemya, Semichi Islands, Alaska.
Of the 255 passengers and crew, 60 were hospitalized; two ultimately died. Of the cockpit crew, five received no injuries and three received serious injuries. Of the flight attendants, eight received no injuries and four received serious injuries. Of the surviving passengers, 84 received no injuries, 96 received minor injuries, and 53 received serious injuries. By April 24, 1993 all but three of the surviving passengers were discharged from the hospital.
Investigation
The National Transportation Safety Board report found that the handle used to actuate the leading edge flaps/slats was poorly designed, and the captain likely moved this handle unintentionally while performing an unrelated task. This unexpected slats deployment caused the nose to pitch up. The pilot returned the handle to the correct position and, in an effort to correct the plane's pitch, pushed the control column forward with enough force to trigger the autopilot to disengage, thus causing an abrupt nose-down elevator movement. The plane continued to oscillate between nose up and nose down pitch due to the pilot's overcorrection of the elevator inputs until they were able to stabilize the plane's attitude. The violent pitching movement caused injuries to the occupants. At the time of the incident passengers were either not wearing seatbelts or had them loose, or were standing in the aisle, exacerbating the number and extent of injuries.
Other contributing factors included the lack of pilot training in high altitude upset recovery, the light control force characteristics at cruising altitude, and the influence of the stall warning system engaging and disengaging during the oscillations on the pilot's control inputs.
Aftermath
The airframe was repaired and continued to operate for China Eastern until March 2005, when it was converted as a cargo freighter for China Cargo Airlines. In July 2010, it was redesignated as N951AR, later served for US-based Sky Lease Cargo, but was eventually scrapped in November 2016.
China Eastern still uses the flight number 583, although the flight now departs from nearby Shanghai Pudong International Airport using a Boeing 777.
Michael Crichton used this incident as the basis of his novel Airframe.
References
Accidents and incidents involving the McDonnell Douglas MD-11
Airliner accidents and incidents in the United States
April 1993 events in Asia
Aviation accidents and incidents in the United States in 1993
583
|
472185
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%B2%D0%BE
|
Фонтевіво
|
Фонтевіво — муніципалітет в Італії, у регіоні Емілія-Романья, провінція Парма.
Фонтевіво розташоване на відстані близько 380 км на північний захід від Рима, 105 км на північний захід від Болоньї, 15 км на північний захід від Парми.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 20 серпня. Покровитель — San Bernardo.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Фонтанеллато
Ночето
Парма
Див. також
Список муніципалітетів провінції Парма
Примітки
Муніципалітети провінції Парма
|
2511793
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%20%28%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%29
|
Павло (Константинов)
|
Павло (Константинов)
Павел Старозагорський (Константинов) (; 5 березня 1882, Самоков — 5 жовтня 1940, Стара-Загора — єпископ Православної церкви Болгарії, митрополит Старозагорська.
Біографія
Початкову освіту здобув у Самокові, а гімназійну — в Русе.
У 1897 вступив в Самоковське богословське училище, яке закінчив у 1902.
Закінчив Таврійську духовну семінарію, а в 1907 — Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я.
6 грудня 1907 митрополитом Тарновским Анфімом пострижений в чернецтво з ім'ям Павел, а 20 червня 1908 митрополитом Доростольським і Червенським Василем висвячений в сан ієромонаха.
Після цього Священним Синодом призначений учителем-вихователем в Софійську духовну семінарію святого Іоанна Рильського.
26 грудня 1913 митрополитом Максимом возведений в сан архімандрита.
14 грудня 1917 Священним Синодом призначений ректором Софійській духовній семінарії, якою керував шість навчальних років.
27 березня 1921 був возведений в сан єпископа з титулом «Драговітійський».
23 березня 1923 Священний Синод затвердив Павла митрополитом Старозагорським.
Був одним з найосвіченіших і начитаних архієреїв тодішньої Болгарської церкви. Залишив після себе багато написаних і перекладених книжок. Представляють інтерес його щоденники, в яких відображено його бачення історичних подій, сучасником яких він був.
Будучи членом малого складу Священного Синоду, разом з іншими архієреями благословив шлюб царя Бориса III і Джованни Савойської, який відбувся 31 жовтня 1930 в кафедральному храмі святого Олександра Невського.
Помер 5 жовтня 1940.
Джерела
Биографични данни за Павел Старозагорски на сайте Болгарской православной церкви
Єпископи Православної церкви Болгарії
Уродженці Самокова
|
3278430
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%80%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B4%29
|
Ернствілл (Меріленд)
|
Ернствілл (Меріленд)
Ернствілл — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Вашингтон штату Меріленд. Населення — 58 осіб (2020).
Географія
Ернствілл розташований за координатами (39.630381, -78.023937). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 0,39 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало 56 осіб у 21 домогосподарстві у складі 17 родин. Густота населення становила 145 осіб/км². Було 22 помешкання (57/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 5,4 %. Частка іспаномовних становила 0,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 19,6 % — особи молодші 18 років, 75,0 % — особи у віці 18—64 років, 5,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,0 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 124,0 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 136,8 чоловіків також старших 18 років.
Цивільне працевлаштоване населення становило 7 осіб. Основні галузі зайнятості: науковці, спеціалісти, менеджери — 100,0 %.
Джерела
Переписні місцевості Меріленду
Населені пункти округу Вашингтон (Меріленд)
|
4769034
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B0
|
Бронетанкова розвідка
|
Бронетанкова розвідка — це поєднання наземної розвідки з бронетехнічною бойовою діяльністю солдатів за допомогою танків і колісних або гусеничних броньованих розвідувальних машин. У той час як місія розвідки полягає в зборі розвідувальних даних про противника за допомогою розвідувальних машин, броньована розвідка додає здатність боротися за інформацію, а також впливати на ворога та формувати його шляхом виконання традиційних броньованих завдань.
Тоді як очікується, що звичайні розвідники або проникнуть у лінію противника, уникаючи контакту, або відступлять перед лицем чогось іншого, ніж розвідувальні групи противника, очікується, що броньована розвідувальна група зможе прорвати лінію противника, переважаючи передові елементи прикриття. Очікується, що бронетанкові розвідувальні підрозділи приведуть у втечу розвідувальні підрозділи противника, змусять відступити екрани, працюватимуть над тим, щоб порушити логістику та комунікаційні лінії, а також пройти достатньо глибоко в тил противника, щоб розвідати основні дислокації та табори ворожих сил. Броньовані розвідувальні машини та тактика здатні відбити будь-яку легку передову одиницю, яку може виставити супротивник, і теоретично знаходяться в рівних умовах з броньованими основними елементами сил противника.
Бронетанкові розвідувальні підрозділи по країнах
В Австралійській Армії основною розвідувальною машиною є броньована розвідувальна машина ASLAV, яка є австралійською версією LAV 25. Армійські резервні полки використовують легку кавалерійську патрульну машину, або автомобіль регіонального спостереження, який є варіантом Land Rover Perentie.
Бронетанкові розвідувальні/кавалерійські полки в Австралійській Армії
1-й бронетанковий полк
2-й кавалерійський полк
2-й/14-й легкий кінний полк (Квінслендська кінна піхота)
Бельгія
Бельгійська армія має два бронетанкові розвідувальні полки
1-й стрілецький полк — Навідники
2-й/4-й стрілецький полк
Канада
У канадській армії розвідка формуванням зазвичай проводиться переважно бронетанковими полками дивізій, які збирають і борються за інформацію, а також виконують більш традиційні завдання бронетехніки, такі як захоплення, проникнення та експлуатація. З 1992 року в Канаді не було дивізійного бронетанкового розвідувального полку. Хоча сьогодні в регулярних силах немає бронетанкових розвідувальних полків, кожен бронетанковий полк регулярних сил надає кожній механізованій бригаді формований броньований розвідувальний загін, оснащений броньованими автомобілями. Кінні лорда Страткони («Королівські канадці») — це важкий танковий полк із двома ескадрильями танків і однією ескадрильєю броньованих машин, тоді як Королівські канадські драгуни та 12-й Бронетанковий полк Канади — це важкі бронеавтомобільні полки з трьома бронеавтомобілями. ескадрильї кожна та одна спільна танкова ескадрилья.
Незважаючи на те, що полки резервних сил продовжують називатися бронетанковими розвідувальними полками, після втрати середнього танка з їхньої організації вони фактично використовувалися лише для легкої розвідки (розвідників).
Бронетанкові розвідувальні полки в резерві.
Кінна гвардія генерал-губернатора
Гвинтівки Галіфакс (RCAC)
8-й канадський гусарський полк (принцеси Луїзи)
Полк Онтаріо (RCAC)
Королевські йоркські рейнджери (1-й американський полк) (RCAC)
Шербрукські гусари
12-й Бронетанковий полк Канади (Milice)
1-й гусарський
Полк острова Принца Едуарда (RCAC)
Королівські канадські гусари (Монреаль)
Полк Британської Колумбії (герцог Коннотський)
Легкий кінь Південної Альберти
Саскачеванські драгуни
Королівський полк Калгарі (RCAC)
Драгуни Британської Колумбії
Форт Гаррі Хорс
Корпусний полк (RCAC)
Віндзорський полк (RCAC)
Данія
У данській армії є лише один бронетанковий розвідувальний батальйон.
3-й батальйон (III/GHR) гвардійського гусарського полку (Gardehusarregimentet)
Наступні данські розвідувальні підрозділи були розформовані після холодної війни:
5-й батальйон (V/JDR) розформований у 2005 р. (Ютландські драгуни) Jydske Dragonregiment
Recce-Squadron (шість M/41DK1 Walker-bulldog), розформований у 2000 році (Борнхольмська гвардія) Bornholms Værn. На острові Борнгольм
Німеччина
У 2005 році розвідувальні підрозділи німецької армії були реорганізовані. Колишні Panzeraufklärungstruppe («корпус бронетанкової розвідки»), Fernspähtruppe («корпус дальньої розвідки»), Feldnachrichtentruppe та підрозділи БПЛА Artillerietruppe («артилерійський корпус») були об'єднані в новий Heeresaufklärungstruppe («корпус армійської розвідки»).
Зараз німецька армія оперує п'ятьма розвідувальними батальйонами і п'ятьма самостійними ротами:
Бронетанкова розвідка
Aufklärungslehrkompanie 90, Мюнстер
Aufklärungskompanie 210, Августдорф
Далека розвідка
Fernspählehrkompanie 200, Pfullendorf
Повітряно-десантна розвідка
Luftlandeaufklärungskompanie 260, Цвайбрюккен
Luftlandeaufklärungskompanie 310, Зедорф
Розвідувальні батальйони:
Aufklärungslehrbataillon 3, Люнебург
Aufklärungsbataillon 6, Eutin
Aufklärungsbataillon 8, Freyung
Aufklärungsbataillon 13, Gotha
Gebirgsaufklärungsbataillon 230, Фюссен
Резервні одиниці:
Aufklärungsbataillon 910, Гота
Aufklärungsbataillon 911, Фюссен
Aufklärungsbataillon 912, Люнебург
Кожен батальйон (окрім Aufklärungslehrbataillon 3) складається з чотирьох рот:
Штаб-квартира та компанія підтримки: Перша рота забезпечує батальйон зв'язком, обслуговуванням і транспортом.
Бронетанкова розвідувальна рота: Бронетанкова розвідувальна рота оперує всіма автомобілями Fennek батальйону. Вони організовані в шість взводів по чотири машини. Два феннеки формують «розвідницький загін» (Spähtrupp).
Легка розвідувальна рота: До складу легкої розвідувальної роти входять три взводи HUMINT (Feldnachrichtenzüge) і один взвод розвідників, оснащений шістьма Дінго.
Компанія БПЛА: Четверта рота керує двома взводами БПЛА з LunaX і KZO. Є також радіолокаційний взвод, оснащений вісьмома Dingo та радіолокаційною системою BÜR
Гана
Бронетанковий розвідувальний полк Гани є найстарішим бронетанковим підрозділом армії Гани. Він був сформований за здобуття країною незалежності в 1957 році і складається з двох ескадрилій. Полк з відзнакою служив у різноманітних африканських миротворчих місіях і частково оснащений бронеавтомобілями EE-9 Cascavel і Ratel-90.
1-й ганський бронетанковий розвідувальний полк
Кенія
Кенійська армія має єдиний бронетанковий розвідувальний батальйон, оснащений переважно бронеавтомобілями Panhard AML-90.
76 АРБ (розвідувальний бронетанковий батальйон)
Нідерланди
Нідерландська армія має один полк, полк Huzaren van Boreel, який був названий на честь Віллема Франсуа Бореля. Полк складається з чотирьох ескадрилій: дві ескадрильї належать до батальйону ISTAR, а дві інші належать до однієї з двох нідерландських механізованих бригад. Різниця в організації між ескадриліями ISTAR і бригадними ескадрильями полягає в тому, що кожна ескадрилья ISTAR має групу тактичного повітряного управління для безпосередньої підтримки з повітря, а дві бригадні ескадрильї мають секцію FST. Усі ескадрильї навчені діяти повністю незалежно. У них є власне матеріально-технічне забезпечення, у всіх патрулях є зв'язківці та медики спецназу для екстрених ситуацій. Навчальні та операційні процедури всіх ескадрилій дуже схожі, хоча ескадрильї ISTAR більше зосереджені на місіях не бригади, а національного командування. Всі ескадрильї перебували в бойових діях на півдні Афганістану.
Нова Зеландія
Армія Нової Зеландії має лише одну ескадрилью, яка виконує бронетехнічну розвідку. Це також єдина резервна бронетанкова ескадрилья.
Навісні рушниці королеви Олександри
4-й стрілецький полк Вайкато у складі 6-ї батальйонної групи Хауракі
Норвегія
Норвезька армія має дві броньовані розвідувальні ескадрильї.
Tropp 2/ Pansret Oppklarning частина кавалерійського ескадрону в батальйоні Telemark
Tropp 2/ Pansert Oppklarning частина Кавалерійського ескадрону в танковому батальйоні
Шрі Ланка
Армія Шрі-Ланки має п'ять розвідувальних полків, прикріплених до бронетанкового корпусу Шрі-Ланки.
1-й розвідувальний полк SLAC
3-й розвідувальний полк SLAC
5-й розвідувальний полк SLAC
6-й розвідувальний полк SLAC
8-й розвідувальний полк SLAC
Південна Африка
У південноафриканській армії є лише один спеціалізований бронетанковий розвідувальний полк, полк легкої коні, і він вважається бронеавтомобільним підрозділом. Полк, який сягає своїм корінням у британську південноафриканську легку коню, спочатку був оснащений розвідувальними автомобілями Ferret. Відповідно до агресивного характеру південноафриканської розвідувальної доктрини, легкоозброєний Ferret був замінений спочатку Eland Mk7, а після 1991 року Rooikat, які були більш важкими транспортними засобами, оснащеними гарматами великого калібру.
Легкий кінний полк
Об'єднане Королівство
У британській армії бронетанкові розвідувальні підрозділи здійснюють «формаційну розвідку» для формувань вищого рівня. У британській армії ці розвідувальні полки, як правило, здійснюють розвідку для дивізії чи важкої бригади. Під час широкомасштабної оборонної операції вони затримували атакуючі сили, водночас прикриваючи важчі підрозділи, коли вони рухалися до бою з ворогом. Зараз полки майже повністю укомплектовані машинами сімейства бойових розвідувальних (гусеничних) — CVR(T). Деякі з бронетанкових полків британської армії відомі як бойові розвідники замість бронетанкових.
Формування розвідувальних полків у британській армії
Господарський кавалерійський полк
Лейб-гвардія
The Blues and Royals (Королівська кінна гвардія та 1-й драгун)
Королівський бронетанковий корпус
1-а драгунська гвардія королеви
Королівські улани (власний королеви Єлизавети)
Легкі драгуни
Армійський резерв (колишня територіальна армія)
Королівський Йоманрі
Йоманрі королеви
Шотландський і північноірландський Йоманрі
Сполучені Штати
Армія США
Кожна бригадна бойова група (BCT) (існує кілька бригад бойової підтримки та підтримки бойової служби, які можуть мати або не мати таких засобів) в армії має органічну розвідувальну ескадрилью. Кожна бойова група важкої бригади має ескадрилью бронетанкової розвідки у складі трьох розвідників і одного безпілотного літального апарату. Розвідники мають два розвідувальні взводи з п'ятьма БМВ M1114 HMMWV і трьома бойовими машинами M3 Cavalry Fighting Vehicle (варіант бойової машини M2 Bradley Fighting Vehicle). BCT Stryker включає розвідувальну ескадрилью на базі машини Stryker. В армії США налічується більше 30 кавалерійських розвідувальних ескадрилій. неповний список:
Кавалерійські полки США Кавалерія (Сполучені Штати)
Кавалерійський розвідник — посада спеціаліста армії США
Корпус морської піхоти
Батальйони легкої броньованої розвідки Корпусу морської піхоти США (LAR) використовують LAV-25, колісну машину-амфібію 8×8.
Регулярні
1-й легкий бронетанковий розвідувальний батальйон — 1-а дивізія морської піхоти
2-й легкий бронетанковий розвідувальний батальйон — 2-а дивізія морської піхоти
3-й легкий бронетанковий розвідувальний батальйон — 1-а дивізія морської піхоти
Резерв
4-й легкий бронетанковий розвідувальний батальйон — 4-та дивізія морської піхоти (резервіс)
Примітки
Бойові спеціальності
|
2090493
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Грінченківка
|
Грінченківка, або Грінчевичівка — український правопис вперше використаний та заведений українсько-російським словником Бориса Грінченка 1907 року.
Елементи правопису
У передмові до свого Російсько-українського словника Грінченко зазначив, що у його виданні використано «в українських паралелях» правопис зі «Словника російської мови» складеного Другим відділом Імператорської академії наук", а також український правопис 1904 року прийняти у Наддністрянській Україні НТШ у Львові.
Грінченко використав у своєму правописі такі елементи правопису 1904 року як вживання йо, ьо та апостроф, зокрема вживання апострофа і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, вживання тільки і після м'яких приголосних тощо.
Однак, все ж Грінченко ввів значні зміни, у порівнянні з українським правописом 1904 року. Усупереч правопису прийнятому у 1904 році у Наддністрянській Україні НТШ у Львові, Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою літерою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич
Вплив та оцінка грінченківки
Практично без змін грінченківку вжив Є. Тимченко для написання свого словника 1907 року Українська граматика..
Про роль Б. Грінченка І. Огієнко сказав: «Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього XIX століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні». Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало її орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р.), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість.
Примітки
Історичне мовознавство
Українська мова
Український правопис
Кирилиця
Історія України (1795–1918)
|
132049
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chapman%20Township%2C%20Clinton%20County%2C%20Pennsylvania
|
Chapman Township, Clinton County, Pennsylvania
|
Chapman Township, Clinton County, Pennsylvania
Chapman Township is a township in Clinton County, Pennsylvania, United States. The population was 886 at the 2020 census, down from 993 in 2000. It was originally settled in 1780 and became an official township on February 3, 1819. Originally part of Lycoming County, Chapman Township was incorporated into the newly formed Clinton County in 1839.
Geography
The township occupies the northeast corner of Clinton County and is bordered by Potter County to the north and Lycoming County to the northeast. The boroughs of Renovo and South Renovo border the southwest corner of the township. According to the United States Census Bureau, the township has a total area of , of which is land and , or 0.89%, is water. Chapman Township maintains of paved road and of dirt road.
Communities
Farwell
Gleasonton
Hyner
North Bend
Renovo View
Demographics
As of the census of 2000, there were 993 people, 422 households, and 287 families residing in the township. The population density was 10.0 people per square mile (3.9/km). There were 774 housing units at an average density of 7.8/sq mi (3.0/km). The racial makeup of the township was 99.40% White, 0.10% African American, 0.10% from other races, and 0.40% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.30% of the population.
There were 422 households, out of which 25.6% had children under the age of 18 living with them, 55.0% were married couples living together, 9.7% had a female householder with no husband present, and 31.8% were non-families. 26.5% of all households were made up of individuals, and 16.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.35 and the average family size was 2.84.
In the township the population was spread out, with 20.8% under the age of 18, 6.0% from 18 to 24, 25.6% from 25 to 44, 27.9% from 45 to 64, and 19.6% who were 65 years of age or older. The median age was 43 years. For every 100 females, there were 97.0 males. For every 100 females age 18 and over, there were 94.6 males.
The median income for a household in the township was $29,500, and the median income for a family was $36,458. Males had a median income of $30,682 versus $20,337 for females. The per capita income for the township was $13,140. About 9.0% of families and 11.2% of the population were below the poverty line, including 11.9% of those under age 18 and 12.5% of those age 65 or over.
References
External links
Chapman Township official website
Populated places established in 1780
Townships in Clinton County, Pennsylvania
Townships in Pennsylvania
|
4924665
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Asphalt%3A%20Urban%20GT
|
Asphalt: Urban GT
|
Asphalt: Urban GT — перегонова відеогра 2004 року, розроблена та опублікована Gameloft для портативних ігрових консолей Nintendo DS і Nokia N-Gage. Найбільш відома як перша велика гра серії Asphalt, одна з перших ігор для Nintendo DS. Вона підтримує бездротовий багатокористувацький режим з чотирма супротивниками та використовує переваги підтримки 3D-графіки DS (при цьому демонструючи неприскорену потужність N-Gage, щоб відповідати графіці DS), показуючи дію з трьох кутів камери. Також доступні повтори. Нижній екран DS використовується для надання стратегічних підказок та інформації про гравця.
У грі є дев'ять трас, змодельованих на основі реальних локацій, таких як Париж, Нью-Йорк, Маямі, Лас-Вегас, Куба, Богота, Чорнобиль, Гонконг і автодром у Техасі. 23 автомобілі гри ліцензовані від 14 реальних виробників, таких як Lamborghini, Hummer, Volkswagen, Nissan, Ford (Shelby), Audi, Aston Martin, Jaguar, Lotus, Morgan, TVR, Chevrolet, Saleen та інших, включаючи деяких вигаданих в грі виробників, і можуть бути розширені за допомогою більш ніж 30 доповнень. Ігрові режими включають миттєву відеогру, дорожній виклик, вільні перегони, атаку на час. У поліційній погоні гравець бере на себе роль поліціянта, який намагається заарештувати інших перегонників.
Огляди
Версія для N-Gage отримала «сприятливі» відгуки, тоді як версія для DS отримала «змішані» відгуки, згідно з агрегатором оглядів відеоігор Metacritic. В Японії Famitsu оцінив останню версію в одну шістку і три сімки, загалом 27 балів з 40.
Вона посіла друге місце в номінації «Найкраща гра в жанрі N-Gage» за версією GameSpot 2004 року, поступившись Colin McRae Rally 2005 року.
Продовження
Пізніше вийшло продовження гри. Пізніше Gameloft розробила інші ігри серії, більшість з яких були випущені для мобільних пристроїв, причому Asphalt 4: Elite Racing була першою для iOS, а Asphalt 5 стала першою грою серії Asphalt, розробленою і випущеною для Android.
Пряма конвертація гри Asphalt 6: Adrenaline під назвою Asphalt 3D для Nintendo 3DS була випущена та отримала неоднозначну реакцію. Аналогічно, Asphalt: Injection для PlayStation Vita, що містила треки з Asphalt 6: Adrenaline, вийшла в грудні 2011 року. Починаючи з Adrenaline, порти ігор для персональних комп'ютерів також розроблялися і виходили, хоча тільки Adrenaline побачила версію для OS X, а наступні ігри серії виходили для Microsoft Windows.
У вересні 2014 року для iOS та Android вийшов безкоштовний спіноф під назвою Asphalt Overdrive. На відміну від попередніх ігор серії, гра представлена як «нескінченний бігун» у дусі Temple Run та Subway Surfers, і не пропонує традиційного перегонового режиму.
Примітки
Посилання
Відеоігри, дія яких відбувається в Україні
Відеоігри, дія яких відбувається в Токіо
Відеоігри, дія яких відбувається на Сицилії
Відеоігри, дія яких відбувається в Росії
Відеоігри, дія яких відбувається в Парижі
Відеоігри, дія яких відбувається в Нью-Йорку
Відеоігри, дія яких відбувається в Іраку
Відеоігри, дія яких відбувається в Гонконзі
Відеоігри, дія яких відбувається в Колумбії
Відеоігри, дія яких відбувається в Каліфорнії
Відеоігри про полісменів
Багатоосібні та одноосібні відеоігри
Ігри Gameloft
Відеоігри, розроблені у Франції
Ігри Ubisoft Entertainment
Ігри для Nintendo DS
Ігри для N-Gage
Ігри для мобільних телефонів
Відеоігри 2004
Asphalt
Відеоігри, дія яких відбувається на Кубі
Перегонові відеоігри
Відеоігри, дія яких відбувається в Техасі
|
12552384
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gennady%20of%20Novgorod
|
Gennady of Novgorod
|
Gennady of Novgorod
Gennadius (Gennady, ; died 4 December 1505) was Archbishop of Novgorod the Great and Pskov from 1484 to 1504.
He was most instrumental in fighting the Heresy of the Judaizers and is famous for compiling the first complete codex of the Bible in Slavic in 1499, known as the Gennady Bible. Gennady is a saint of the Russian Orthodox Church. His feast day is 4 December OS/17 December in the Gregorian Calendar.
Biography
Gennady was from the Gonzov boyar clan of Moscow and was, prior to his archiepiscopate, hegumen of the Chudov Monastery in the Moscow Kremlin. His immediate predecessor in Novgorod, Sergei, served less than a year. Sergei was recalled and confined to the Chudov Monastery apparently due to mental illness.
Gennady was named Archbishop of Novgorod in Moscow and placed in office on 12 December 1484, the first Novgorodian prelate not chosen by lots since 1359. He arrived in Novgorod in January 1485 with the task (as had been Sergei's) of bringing the newly conquered Novgorodian church (the city had been brought under direct Muscovite control only in 1478 and the last locally elected archbishop, Feofil, had been removed only in 1480) more in line with Muscovite ecclesiastical practices. He faced opposition from the local clergy by his commemoration of several Muscovite saints, but dealt with this opposition by including several local saints in his commemoration.
Gennady's main difficulty during his archiepiscopate, however, was rooting out the Judaizer heresy from Novgorod and also Moscow, where it had spread when several Novgorodian clergymen were transferred to the capital. He is said to have borrowed methods from the Spanish Inquisition, admiring how the King of Spain had dealt with heterodoxy in his kingdom, and he burned several heretics with the support of the grand prince and metropolitan.
The Novgorodian Fourth Chronicle notes that Gennady also helped pay for one third of the reconstruction of the current Detinets or Kremlin walls between 1484 and 1490, and in 1492, he calculated Easter for the next thousand years. Many Russians believed the year 7000 from the creation of the world (according to the Byzantine Calendar) would be the end of the world (this corresponds to the year 1492 AD) and thus they did not calculate Easter after that. This would have had dire consequences, not only for the performance of religious rituals, but also in determining when to plant and harvest crops, and could potentially have led to famine. Gennady's contribution thus went beyond merely knowing when Easter was.
Death and burial
Gennady took part in the Moscow Council of 1503, but the following year he was accused of simony and retired from office. After returning to Moscow, he died on 4 December 1505 in the Chudov Monastery. He was buried near Metropolitan Aleksei in the main church of the monastery until its destruction in 1929, after which his remains were lost, as were those of more than a hundred other people buried in the Kremlin.
References
15th-century births
1505 deaths
15th-century Eastern Orthodox archbishops
16th-century Eastern Orthodox archbishops
15th-century Russian clergy
16th-century Russian clergy
Russian saints of the Eastern Orthodox Church
Archbishops and Metropolitans of Novgorod
Clergy from Moscow
16th-century Christian saints
Year of birth unknown
Translators of the Bible into Church Slavonic
Burials at Chudov Monastery
|
5135802
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Eaten%20Alive
|
Eaten Alive
|
Eaten Alive (known under various alternate titles, including Death Trap, Horror Hotel, and Starlight Slaughter, and stylized on the poster as Eaten Alive!) is a 1976 American horror film directed by Tobe Hooper, and written by Kim Henkel, Alvin L. Fast, and Mardi Rustam.
The film stars Carolyn Jones, Neville Brand, Roberta Collins, Robert Englund, William Finley, Marilyn Burns, Janus Blythe, and Kyle Richards. Brand plays a psychotic hotel proprietor in a Southern bayou, who feeds those who upset him to a large crocodile that lives in a swamp beside the hotel.
Although the film did not receive a warm reception when it was released, it has gained a cult following in its time, and with The Texas Chain Saw Massacre from 1974, Eaten Alive helped Hooper advance in his career, allowing him to direct his first major studio film, The Funhouse, in 1981.
Plot
After refusing a demand for anal sex from a customer named Buck, naïve prostitute Clara Wood is evicted from the town brothel by the madame, Miss Hattie. Clara makes her way to the decrepit Starlight Hotel, located deep in the remote swampland of rural Texas, where she encounters the hotel's mentally disturbed proprietor, Judd. Judd attacks Clara with a pitchfork, then chases her outside, where she is eaten by his pet Nile crocodile that lives in the swamp beside the hotel.
Some days later, a fractious couple, the well-dressed, pill-popping Faye and her disturbed husband Roy arrive at the hotel, along with their young daughter and apparent polio victim, Angie. Shortly after their arrival, the family dog, Snoopy, is brutally attacked by the resident crocodile, which shocks little Angie. In retaliation, Roy goes out to kill the carnivorous swamp creature but is stabbed and killed by Judd, who is wielding a large scythe. Judd then violently beats and straps Faye onto her bed and attempts to grab Angie, but she escapes and hides under the hotel's porch.
Later, Harvey Wood and his daughter Libby also arrive at the Starlight Hotel, seeking information on the now-deceased Clara, who is Harvey's runaway daughter, but they leave when Judd denies having seen her. Accompanied by Sheriff Martin, Harvey and Libby question Miss Hattie, who also denies ever seeing Clara. Harvey returns to the creepy swamp hotel alone, while Libby goes for dinner and drinks with the sheriff. After Harvey discovers a captive Faye in her hotel room, Judd murders him, once again utilizing his large scythe.
Meanwhile, after being kicked out of a bar by the sheriff, scummy Buck and his underaged girlfriend Lynette venture to the Starlight, much to the annoyance of Judd. When Buck hears screams coming from Faye and Angie crying under the porch, he gets pushed into the swamp by Judd and devoured by the crocodile. Lynette runs outside and is spotted by Judd. She runs into the woods screaming, and he pursues her. However, the fog causes Judd to lose sight of her, and Lynette is saved by a man in a passing car.
Later, Libby arrives back at the hotel and manages to untie Faye from her bed and retrieve Angie from under the porch. Consumed with madness, Judd chases the three survivors into the swamp, where he is finally attacked and killed by his pet reptile. Sheriff Martin then arrives at the hotel and rescues Libby, Faye, and Angie. Before the credits roll, Judd's false leg comes up from the water.
Cast
Neville Brand as Judd
Mel Ferrer as Harvey Wood
Carolyn Jones as Miss Hattie
Marilyn Burns as Faye
William Finley as Roy
Stuart Whitman as Sheriff Martin
Roberta Collins as Clara Wood
Kyle Richards as Angie
Robert Englund as Buck
Janus Blythe as Lynette
Crystin Sinclaire as Libby Wood
Production
Working under the title Death Trap, Eaten Alive was filmed entirely on the sound stages of Raleigh Studios in Hollywood, California, which had a large-scale pool that could double as a swamp. Shooting on a sound stage instead of a practical location contributed to the atmosphere of the film, which director Tobe Hooper described as a "surrealistic, twilight world." The film eventually proved to be problematic for the director, though, who left the set shortly before production ended, due to a dispute with the producers. Hooper's good relationship with his actors remained intact, though. The director later recalled how he worked with actor Neville Brand to fully develop the character of Judd, declaring, "He understood what he was doing exactly.”
Adapted for the screen by The Texas Chain Saw Massacre co-writer Kim Henkel, the plot was very loosely based on the story of Joe Ball (also known as the Bluebeard from South Texas or the Alligator Man) who owned a bar with a live alligator attraction during the 1930s in Elmendorf, Texas. During this time, Ball murdered several women. Legend has it that he disposed of his victims' bodies by feeding them to his pet alligators, but this was never proven.
Release
Censorship
Although passed with cuts for its theatrical release in Britain in 1978, when Eaten Alive was released on home video by VIPCO under the title Death Trap in 1982, the film became one of the first of the so-called "video nasties" to be prosecuted under the Obscene Publications Act 1959. Its gratuitous violence became the focal point of many social critics in the UK, including vocal conservative activist Mary Whitehouse, and consequently all video copies were removed from retail stores. When the film was finally re-released on VHS in 1992, the BBFC edited out about 25 seconds from the original cut. The film was eventually released in its uncut version on DVD in 2000.
Critical reception
On Rotten Tomatoes, the film holds an approval rating of 33% based on , with a weighted average rating of 4.6/10.
Dennis Schwartz from Ozus' World Movie Reviews gave the film a grade C+, writing, "This is so much the opposite of a Hollywood film, as Hooper could [not] care less that he has shot such a disturbing film that makes for an uncomfortable watch. That Hooper takes us down a different road than the usual trashy, macabre, and grisly horror flick, doesn't make it a special film worth seeking out. Just something that those with a morbid curiosity for the unusual in sleaze might not be able to pass on." TV Guide awarded the film two out of five stars, stating, "Although Eaten Alive is not so unusual or terrifying as Texas Chainsaw, Hooper does a fine job of building up the Southern-gothic atmosphere and continues his brilliant use of sound to enhance the sense of unease and suspense." Keith Phipps from The A.V. Club was critical of the film, stating that it lacked the eerie plausibility and stylishness of Hooper's Chainsaw.
Not all reviews of the film, though, were negative. Ken Hanke in The Official Splatter Movie Guide reappraised the film as a misunderstood masterpiece that captured "the other-worldly madness of the death of the amateur-night-in-Dixie brand of the American Dream." Bill Gibron of PopMatters rated the film 6/10 stars, noting the film's sloppy script, poor lighting, and lack of narrative sense, but stated that the film was "so undeniably inept, so horrendously hobbled, so gosh-darn god awful that it’s friggin’ great!"
See also
Crocodile (2000 film)
Notes
References
External links
1976 films
1976 horror films
1970s American films
1970s English-language films
1970s exploitation films
1970s serial killer films
American exploitation films
American natural horror films
American serial killer films
American slasher films
Backwoods slasher films
Films about crocodilians
Films directed by Tobe Hooper
Films set in the Southern United States
Films with screenplays by Kim Henkel
Video nasties
|
882625
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Darling
|
Darling
|
Darling is a term of endearment of Old English origin.
Darling or Darlin' or Darlings may also refer to:
People
Darling (surname)
Darling Jimenez (born 1980), American boxer
Darling Légitimus, stage name of Mathilda Paruta (1907–1999), French actress
Prabhas (born 1979), Indian film actor, sometimes nicknamed Darling
Places
Australia
Darling Downs, a region in Queensland
Darling Harbour, Sydney
Darling Heights, Queensland
Darling Point, Sydney
Darling River
Darling Scarp, an escarpment in Western Australia
Darling Street, Balmain, Sydney
Darling railway station, Melbourne
Canada
Darling, Alberta
Nepal
Darling, Baglung, a Village Development Committee (administrative region)
Darling, Lumbini, a village and municipality
United States
Darling, Arizona (disambiguation)
Darling, Mississippi, a census-designated place
Darling, Pennsylvania, a ghost town
Darling Run, a stream in Ohio
Elsewhere
Darling, Chin State, Burma/Myanmar
Darling, South Africa
Darling Peninsula, Nunavut, Canada
Darling Township (disambiguation)
Films
Darling (1961 film), a Spanish-West German comedy film
Darling (1965 film), a British film directed by John Schlesinger
Darling (2007 Indian film), an Indian Hindi-language film starring Fardeen Khan
Darling (2007 Swedish film), directed by Johan Kling
Darling (2007 French film), starring Marina Foïs, directed by Christine Carrière
Darling (2010 film), an Indian Telugu-language romantic comedy film starring Prabhas, the latter also nicknamed "Darling" and the film's apparent namesake
Darling (2012 film), an Indian Bengali-language film
Darling (2014 film), an Indian Kannada-language film
Darling (2015 Indian film), an Indian Tamil-language horror comedy film by Sam Anton
Darling 2, its 2016 sequel film
Darling (2015 American film), an American horror film
Darlin (2019 film), an American film
Darling (2021 film), an Indian Marathi-language film by Ritika Shrotri
Darlings (film), a 2022 Indian film about domestic violence
Darling! The Pieter–Dirk Uys Story, a 2007 documentary by Julian Shaw
Music
Darlin' (French band), a short-lived French band that eventually split-off into Daft Punk and Phoenix.
Darling (British band), a British band featuring guitarist Hal Lindes and drummer Paul Varley
Darling, a band fronted by former Calibretto 13 drummer Christopher Thomas
Albums
Darling (Robert Hazard album), 1986
Darling (EP), a 2007 promotional EP by Kylie Minogue
Darling (Yui Horie album), 2008
Darlings (Kevin Drew album), 2014
Darlin, a 1981 album by Tom Jones
Songs
"Darlin (The Beach Boys song) (1967)
"Darlin (Poacher song) (1970)
"Darlin (Roch Voisine song) (1991)
"Oh! Darling", by the Beatles (1969)
"Darl+ing", by Seventeen (2022)
"Darling", by Stories (1973)
"Darling", by Baccara Soja, Dostal (1977)
"Darling", by Cindy & Bert (1979)
"Darling", by Nazar, (1978)
"Darlin'", by Backstreet Boys from their eponymous album (1996)
"Darling", by Golden Earring from the album Paradise in Distress (1999)
"Darling", a song by V6 (2003)
"Darling", by Sons and Daughters (2008)
"Darling", by Eyes Set to Kill (2009)
"Darlin", by Avril Lavigne from the album Goodbye Lullaby (2011)
"Darling", a song by Kana Nishino (2014)
"Darling", by Girl's Day from the album Girl's Day Everyday 4 (2014)
"Darling", by Real Estate from the album In Mind (2017)
"Darling", by Taeyang from the album White Night (2017)
"Darling", a song by Needtobreathe (2018)
"Darling", by Halsey from the album If I Can't Have Love, I Want Power (2021)
"Darling", by Lee Hi from the album 4 Only (2021)
"Darling", by Zach Bryan from the album American Heartbreak (2022)
Other uses
Darling (Blackadder), a character in the British sitcom Blackadder
Darling (fragrance), promoted by Kylie Minogue
Darling (magazine), a quarterly women’s magazine
Darling (software), an open source Darwin / OS X compatibility layer for Linux
Darling: New & Selected Poems, by Jackie Kay
Darling language, an aboriginal language of the Darling River in Australia
Darling, an early automobile model manufactured by Neue Automobil Gesellschaft
Darling, an automobile model manufactured from 1901 to 1902; see List of defunct automobile manufacturers of the United States
The Darlings, recurring characters on the American television series The Andy Griffith Show
See also
Darling House (disambiguation), various buildings on the US National Register of Historic Places
Darling Darling (disambiguation)
The Darling (disambiguation)
|
4556882
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%94%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%8F
|
Сарайська архиєпархія
|
Сарайська архиєпархія
Сарайська архієпархія (лат. Dioecesis Sarayensis) - резиденція католицької церкви в Золотій Орді.
Історія
Сарай-Бату — важливий торговий центр у нижній течії Волги, заснований в 1240 р., був столицею Монгольського ханства Золотої Орди. Місто було однією з обов’язкових зупинок для західних купців і мандрівників, яким доводилося їхати до Середньої Азії та Китаю.
Традиційно монголи загалом були толерантними до християнської релігії, політика «диктувалась усвідомленням економічного значення християн». Наприклад, присутність православного єпископа в столиці Сараї засвідчена з 1280 року. У степах Поволжжя та Середньої Азії, скрізь, де домінували татари, з нічого виникли латинські єпархії: Солтанійська, Нахічеванська, Кумучська (Montis Caspiorum), Самаркандська (Semiscantensis), Армалехська, Урганджська та інші. Домініканський і францисканський ордени направили на ці землі велику кількість місіонерів і було зведено кілька жіночих монастирів.
У цьому контексті ми також знаходимо Престол Сараю, з якого відомі чотири єпископи. Перший — францисканець Стефан, призначений Папою Іваном XXII у 1321 році. Його змінюють Томмазо та Альберто. Останнім єпископом є Косма, який приблизно в 1369 році був переведений у віддалену резиденцію Ханбалик, столицю Китаю, але 11 березня 1370 року ми знаходимо його знову призначеним на кафедру Сараю. Це можна пояснити тим, що в ці роки династія Юань поступилася місцем китайській династії Мін, менш толерантній до християн і іноземців взагалі.
У своєму першому томі Le christianisme en Chine, en Tartarie et au Thibet місіонер-лазарист Еваріст Гук розповідає про відступництво францисканського брата Стефана Сарайського, про його покаяння та мученицьку смерть у 1334 році.
У провінціалах XIV століття Сарай згадується як митрополича кафедра, зведена в 1362 році. Відома лише одна суфраганна єпархія, Анапа (Dioecesis Mappensis), на північно-східному узбережжі Чорного моря: у 1363 році Папа Урбан V доручив єпископу Томасу (пізніше архієпископу Солтанії) вирішувати суперечку між архієпископами Саража і Матреги про територіальне розмежування відповідних суфраганів Тани та Анапи.
Після 1370 року єпископи більше не відомі. Доля архієпархії невизначена; імовірно, що це місце не пережило прибуття Тамерлана і руйнування Сараю в 1395 році.
Хронотаксис єпископів
Стефан, OFM † (1321 - ?)
Тома † (близько 1351 - ? помер)
Альберто Блудоні, OFM † (24 травня 1357 р. - ? помер)
Косма, OFM † (17 червня 1362 - близько 1369 призначений архієпископом Ханбалика)
Косма, OFM † (11 березня 1370 р. - ?) (вдруге)
Примітки
Бібліографія
Pius Bonifacius Gams, Series episcoporum Ecclesiae Catholicae, Leipzig, 1931, p. 432
Konrad Eubel, Hierarchia Catholica Medii Aevi, vol. 1 Archiviato il 9 luglio 2019 in Internet Archive., p. 434
Історія християнства
|
1004369
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/2145%20%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B0%D1%83
|
2145 Блаау
|
2145 Блаау (2145 Blaauw) — астероїд головного поясу, відкритий 24 жовтня 1976 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,130.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (2101-2200)
Посилання
Астрономічні об'єкти, відкриті 1976
Головний пояс астероїдів
|
4990009
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Google%20%D0%9A%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%B9
|
Google Китай
|
Google Китай
Google China є дочірньою компанією Google. Колись популярна пошукова система, більшість послуг, пропонованих Google China, були заблоковані Великим брандмауером у Китайській Народній Республіці. У 2010 році пошук через усі пошукові сайти Google, включаючи Google Mobile, було перенесено з материкового Китаю до Гонконгу.
До листопада 2013 року частка пошукового ринку Google у Китаї знизилася до 1,7 % з рівня серпня 2009 року, коли вона становила 36,2 %, хоча відтоді вона повільно зростала, становлячи 3,8 % ринку пошукових систем до липня 2020 року
Історія
2000—2006: Запуск пошукової служби
12 вересня 2000 року Google оголосив про додавання спрощеної та традиційної китайських версій до Google.com і почав надавати пошукові послуги для китайських користувачів у всьому світі.
10 вересня 2004 року Google.com запустив Новини Google на спрощеній китайській мові.
У 2005 році компанія Google China переїхала з будівлі Xinhua Insurance Building за межами Цзяньгуоменя до будівлі Keji Building у науковому парку Цінхуа біля східних воріт університету Цінхуа, де Google орендувала два поверхи. Крім того, Google має офіс у Beijing Fortune Center.
19 липня 2005 року Кай-Фу Лі, колишній керівник Microsoft і засновник у 1998 році Microsoft Research Asia, приєднався до Google та офіційно став президентом Google China. Того ж дня Google оголосив про створення центру досліджень і розробок у Китаї.
2006—2009: Цензура Google
У січні 2006 року Новини Google спрощеною китайською мовою було перейменовано з «Google 新闻» (Новини Google) на «Google 资讯» (Інформація Google).
26 січня 2006 року Google запустив свою пошукову сторінку google.cn у Китаї, результати якої підлягають цензурі китайського уряду. Google використовував свою китайську назву GǔGē («жнивна пісня»), але вона так і не прижилася серед китайських користувачів Інтернету.
12 квітня 2006 року глобальний генеральний директор Google Ерік Шмідт оголосив китайську назву Google як «谷歌» (китайська версія GǔGē) у Пекіні. Google офіційно вийшов на ринок материкового Китаю.
З вересня 2006 року по серпень 2016 року офіс Google China був десятиповерховою будівлею в будівлі Kejian Building у науковому парку Цінхуа.
У березні 2009 року Китай заблокував доступ до сайту Google YouTube через кадри, на яких китайські сили безпеки б'ють тибетців ; Користувачам було довільно відмовлено в доступі до інших онлайн-служб Google.
4 вересня 2009 року, після чотирьох років керівництва Google China, Кай-Фу Лі несподівано пішов, щоб заснувати венчурний фонд, на тлі дебатів про політику цензури китайського уряду та зменшення частки Google, щоб конкурувати з Baidu та Sogou.
2010—2016: Відмова від пошукової служби
У січні 2010 року Google оголосив, що у відповідь на хакерську атаку з Китаю на них та інші технологічні компанії США вони більше не бажають цензурувати пошукові запити в Китаї та повністю покинуть країну, якщо це буде необхідно. Водночас Google почав перенаправляти всі пошукові запити з Google.cn на Google.com.hk у Гонконгу, який повертав результати без цензури. У той час Гонконг мав незалежну судову владу і не підпадав під дію більшості китайських законів, включаючи ті, що вимагали обмеження вільного потоку інформації та цензури Інтернет-трафіку. Девід Драммонд, старший віце-президент Google, заявив в офіційному блозі Google, що обставини, пов'язані з цензурою в Інтернеті в Китаї, змусили Google перенести свій пошук до Гонконгу, оскільки відсутність цензури робить його більш ефективним для роботи в мережі та обміну інформацією з Інтернетом. користувачів у материковому Китаї.
30 березня 2010 року пошук на всіх пошукових сайтах Google усіма мовами було заборонено в материковому Китаї; будь-яка спроба пошуку за допомогою Google призвела до помилки DNS. Початкові звіти припускали, що помилка була спричинена забороненим рядком (RFA, як у " Радіо Вільна Азія "), який автоматично додавався до пошукових запитів Google перед запитами користувачів, причому відомі китайські журналісти не погоджувалися щодо того, чи було блокування навмисним і серйозним. рівень спроби цензурувати результати пошуку. Інші служби Google, такі як Google Mail і Google Maps, здавалося, не вплинули. Сяо Цян, директор китайського Інтернет-проєкту в Каліфорнійському університеті в Берклі та засновник China Digital Times, зазначив, що заборона в материковому Китаї може зрештою заблокувати весь доступ до сайтів і додатків Google, якщо китайський уряд цього захоче. Наступного дня заборону зняли.
30 червня 2010 року Google припинив автоматичне перенаправлення Google China на Google Hong Kong і натомість розмістив посилання на Google Hong Kong, щоб уникнути відкликання ліцензії постачальника Інтернет-контенту (ICP).
Той факт, що Google припинив роботу деяких своїх сервісів у Китаї, і причини цього були піддані цензурі в Китаї.
У 2013 році Google припинив показ попереджень, які з'являлися для користувачів материкового Китаю, які намагалися шукати політично делікатні фрази.
Інтернет-поштовий сервіс Google, Gmail і Chrome, а також пошукові запити на основі Google не доступні для користувачів материкового Китаю з 2014 року. Google стверджує, що продовжить роботу відділень досліджень і розробок у Китаї разом з офісами продажів інших продуктів Google, таких як програмне забезпечення для смартфонів Android.
2016–тепер: спроби повернутися до материкового Китаю
1 серпня 2016 року компанія Google China перенесла свою штаб-квартиру з наукового парку Цінхуа до інформаційного центру Rongke.
8 грудня 2016 року Google провела День розробника Google у Китаї 2016 у Китайському національному конференц-центрі та оголосила про створення веб-сайту для розробників материкового Китаю, зокрема Google Developers China, Android Developers. Китай і Firebase Китай. Це був перший випадок, коли Google China знову використала доменне ім'я «.cn» після відмови від Google China.
31 серпня 2017 року Google China анонсувала TensorFlow China.
У травні 2017 року Google China провела саміт Future of Go з китайським урядом.
13 грудня 2017 року компанія Google China провела в Шанхаї День розробників Google 2017 і оголосила про створення Центру Google AI China Center під керівництвом Фей-Фей Лі та професора Лі Цзя.
14 серпня 2020 року, після набрання чинності закону про національну безпеку Гонконгу, компанія Google China заявила, що більше не відповідатиме напряму на запити щодо даних від влади Гонконгу, а натомість зобов'яже їх укласти Договір про взаємну правову допомогу зі Сполученими Штатами Америки. держави.
Проєкт Dragonfly
1 серпня 2018 року The Intercept повідомило, що Google планує запустити в Китаї цензурну версію своєї пошукової системи під кодовою назвою Dragonfly. Остаточна версія могла бути запущена вже в січні 2019 року, однак цього не сталося. 6 серпня офіційна газета Комуністичної партії Китаю People's Daily опублікувала колонку, яка незабаром була видалена, у якій говорилося, що вони можуть вітати повернення Google, якщо він буде діяти за суворими правилами Пекіна щодо нагляду за ЗМІ. Незабаром після цього Лі Яньхун, засновник Baidu, домінуючої пошукової системи Китаю, передбачив, що його компанія «знову переможе» проти Google, якщо пошуковий гігант США повернеться до Китаю.
Попри заяви керівників Google про те, що їхня робота була «дослідницькою», «на ранніх стадіях» і що Google «не близька до запуску пошукового продукту в Китаї», 21 вересня 2018 року The Intercept повідомило про існування внутрішньої записки, створеної інженером Google, яка розкриває подробиці про проєкт. Повідомляється, що в меморандумі говориться, що розробляється прототип цензурної пошукової системи як програма під назвою Maotai, яка записуватиме географічне положення та історію Інтернету своїх користувачів, і звинувачується Google у розробці «інструментів шпигунства» для китайського уряду для спостереження за своїми громадянами. .
У грудні 2018 року The Intercept повідомило, що проєкт Dragonfly був «фактично закритий» після зіткнення всередині Google, яке очолювали члени групи конфіденційності компанії.
Примітки
Засновані в Китаї 2006
Засновані в Китаї 2005
Сайти, засновані 2006
Сайти, засновані 2005
Сайти Китаю
Google
Статті з китайськими ієрогліфами
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
1096793
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Allsvenskan
|
Allsvenskan
|
Allsvenskan (also known as Fotbollsallsvenskan ) is a Swedish professional league for men's association football clubs. It was founded in 1924 and is the top tier of the Swedish football league system, operating on a system of promotion and relegation with Superettan. Seasons run from late March or early April to the beginning of November, with the 16 clubs all meeting each other twice, resulting in a 30-match season, for a total of 240 matches league-wide.
Allsvenskan is ranked 23rd in the UEFA coefficients of leagues based on performances in European competitions over the last five years. Allsvenskan is currently ranked third highest of the leagues in Scandinavia after Norway and Denmark. The current champions are Malmö FF, who won the title in the 2023 season.
The three teams with most Swedish championships are Malmö FF (23), IFK Göteborg (18) and IFK Norrköping (13).
. Unlike other European football leagues, the Allsvenskan did not experience an interruption in play during World War II due to Swedish neutrality.
History
Allsvenskan started in the 1924–25 Allsvenskan season and the first winner was GAIS. The one-league twelve team Allsvenskan replaced the Svenska Serien, consisting of a southern and northern group that was held before. In 1931, the league started to decide the Swedish football champions.
In the early years, Norrland and Gotland teams were not allowed to play on higher levels in the league system, which was gradually changed to include the Norrland and Gotland teams on higher levels.
For the 1959 Allsvenskan, the season start was changed from autumn to spring to be played in one calendar year. In 1973, it was expanded to contain 14 teams. In the 1970s, Malmö FF, under the lead of Spanish Antonio Durán and later English Bob Houghton, won five Allsvenskan and managed to proceed to the 1979 European Cup Final, which they lost to Nottingham Forest.
From the 1982 season, the league introduced a play-off to determine the Swedish football champions. In the late 1980s, Malmö FF were dominant, winning the league five times in a row, but only two Swedish championships. The 1990 season saw the introduction of three points per win. The play-off season years were followed by two years of continuation league, named Mästerskapsserien.
The 1993 season saw a return to the classical format, again with 14 teams. IFK Göteborg won five Allsvenskan league titles in the 1990s.
In the early 2000s, Djurgårdens IF won three titles (2002, 2003 and 2005). In 2004, Örebro SK lost its place in the league due to financial problems, and Assyriska FF got their place. Since 2008, the league consists of 16 teams.
Status
The champions are considered Swedish champions and gold medal winners. The runners-up are awarded the Large Silver medal, the third positioned team are awarded the Small Silver medal and the team positioned in fourth place are awarded the Bronze medal.
There have been seasons with exceptions when the winners of Allsvenskan wasn't considered Swedish champions as well. Allsvenskan winners between 1924 and 1930 were crowned league champions and awarded gold medals, the title of Swedish champions was awarded to the winner of Svenska Mästerskapet up until 1925 and then not at all until 1930. The years 1982 through 1990 are also exceptions, the title was instead decided through play-offs during these years. The same was true for the years 1991 and 1992 when the title was decided through a continuation league called Mästerskapsserien.
Historically, however, there is a big difference between the Allsvenskan winners before 1931 compared to the period between 1982 and 1992. As winning Allsvenskan in its earlier seasons was the optimal aim for the clubs, while as during the era of play-offs and Mästerskapsserien, the optimal goal wasn't to win Allsvenskan, but the play-offs or Mästerskapsserien.
Competition format
Since 2008 there are 16 clubs in Allsvenskan. During the course of a season (starting in late March and ending in early November) each club plays the others twice (home and away) for a total of 30 games. The two lowest placed teams at the end of the season are relegated to Superettan and the top two teams from Superettan are promoted in their place. The third lowest team in Allsvenskan plays a relegation/promotion play-off against the third placed team in Superettan.
The winners of Allsvenskan qualify for the UEFA Champions League, the runner-up together with the third placed team in the table qualify for the UEFA Europa League as well as the team who wins the Svenska Cupen. In case the winner of the Cup has already qualified to Champions League or Europa League, the third Europa League spot is given to the team that finishes fourth in Allsvenskan.
Changes in competition format
The decider at equal number of points was goal ratio until the 1940–41 season, thereafter goal difference.
Awards
Trophy
The current trophy awarded to the Swedish champions is the Lennart Johanssons Pokal. Created in 2001, the trophy is named after former UEFA chairman, Lennart Johansson. A different trophy that was named after Clarence von Rosen, the first chairman of the Swedish Football Association, had previously been used between 1903 and 2000, but was replaced after journalists reported that von Rosen had personal connections to the later infamous Nazi leader Hermann Göring during the time he lived in Sweden (soon after World War One). The former President of the Swedish Football Association, Lars-Åke Lagrell stated that the reason for the change of trophy was not a personal attack against Von Rosen but rather that the Football Association did not want to be linked to Nazism and constantly engage in discussions regarding this every time the trophy was awarded.
Player and manager awards
In addition to the winner's trophy and the individual winner's medals awarded to players, Allsvenskan also awards the most valuable player, goalkeeper of the year, defender of the year, midfielder of the year, forward of the year, newcomer of the year and manager of year at Allsvenskans stora pris together with C More and Magasinet Offside. Also, the Allsvenskan top scorer is awarded.
Television
Sweden
The Swiss corporation Kentaro has owned the TV rights for Allsvenskan since 2006. Through licence agreements with the media company TV4 Group matches are aired through C More Entertainment who broadcasts them on their C More Sport and C More Live channels, until 2019. Matches can also be bought through the online pay-per-view service C SPORTS.
On 24 March 2017, Discovery-owned channel Eurosport and OTT streaming service dPlay will be the new domestic broadcaster for both SEF competitions (Allsvenskan and Superettan) effectively from 2020 until 2025, as well as selected European countries (exc. Italy) for Allsvenskan.
International
Beginning in 2018, Allsvenskan matches were previously broadcast in the UK on Premier Sports and FreeSports. In October 2018, ESPN picked up the rights to broadcast one Allsvenskan match per week in the United States. Allsvenskan matches have also been broadcast in several countries, such as DAZN in Austria, Germany, and Switzerland, Sport Klub in Balkan countries, Nova sports in Cyprus and Greece, TV2 in Norway and 4th Sports in Iraq
Current broadcast rights
Clubs
A total of 67 clubs have played in Allsvenskan from its inception in 1924 up to and including the 2023 season. No club has been a member of the league for every season since its inception. AIK is the club that has participated in the most seasons, with a record of 96 out of 100 seasons in total. Malmö FF has the record for most consecutive seasons: 63 between 1936–37 and 1999. IFK Göteborg is currently the club with the longest running streak, starting their 48th season in 2024.
The following 16 clubs are competing in Allsvenskan during the 2024 season:
Stadiums and locations
Managers
The current managers in Allsvenskan are:
Players
Appearances
Sven Andersson and Andreas Johansson shares the record for most appearances in Allsvenskan with 431 appearances for Örgryte IS and Helsingborgs IF for Andersson and Halmstads BK and IFK Norrköping for Johansson. Sven Jonasson has the record for most matches in a row with 332 matches for IF Elfsborg between 11 September 1927 and 1 November 1942.
Foreign players
Until 1974, foreign players were banned from playing in Allsvenskan, however not on all levels of football in Sweden. In the first season of allowance, on 13 April 1974, English Ronald Powell in Brynäs IF became the first foreign player in Allsvenskan In 1977, Tunisian Melke Amri became the first non-European player. In 1978, Icelandic Teitur Þórðarson in Östers IF became the first foreign player to win the Allsvenskan
Top scorers
Sven Jonasson has scored the most goals in Allsvenskan history, with 254 goals in 410 appearances. Gunnar Nordahl has become the top scorer most times, with four wins.
Previous winners
Note that this list does not necessarily equate to the Swedish champions, as a play-off format was used in the 1980's. For a comprehensive list of Swedish football champions, see: List of Swedish football champions
Key
Performances
Medal table
Historically the players and coaching staff from the four best teams in Allsvenskan are awarded medals at the end of each season. The champions are awarded the gold medal while the runners-up receive the "big silver" medal. The third place team gets the "small silver" medal instead of the more commonly used bronze medal which is instead awarded to the fourth-place finisher. This tradition of awarding four medals and not three is thought to have to do with the fact that the losers of the Semi-finals of Svenska Mästerskapet were both given bronze medals since no bronze match was played.
The overall medal rank is displayed below after points in descending order. 5 points are awarded for a "gold" medal, 3 points for a "big silver" medal, 2 points for a "small silver" medal and 1 point for a bronze medal. The table that follows is accurate as of the end of the 2023 season.
Honoured clubs
Clubs in European football are commonly honoured for winning multiple league titles and a representative golden star is sometimes placed above the club badge to indicate the club having won 10 league titles. In Sweden the star instead symbolizes 10 Swedish championship titles for the majority of the clubs as the league winner has not always been awarded the title of Swedish champions. Stars for Allsvenskan clubs was not common practise until 2006, although AIK had already introduced a star to their kit in 2000. IFK Göteborg, Malmö FF, IFK Norrköping, Örgryte IS and Djurgårdens IF were the first teams after AIK to introduce their stars. No new club has introduced a star since 2006, the clubs closest to their first are IF Elfsborg with 6 Swedish championship titles and Helsingborgs IF with 7 Allsvenskan titles depending on what the star symbolizes. The following table is ordered after number of stars followed by number of Swedish championship titles and then the number of Allsvenskan titles.
Statistics updated as of the end of the 2021 season
Cities
All-time Allsvenskan table
The all-time Allsvenskan table, "maratontabellen" in Swedish, is a cumulative record of all match results, points, and goals of every team that has played in Allsvenskan since its inception in 1924–25. It uses three points for a win even though this system was not introduced until the 1990 season. The matches played in the championship play-offs between 1982 and 1990 or the matches played in Mästerskapsserien in 1991 and 1992 are not included. The table that follows is accurate as of the end of the 2023 season.
Malmö FF are the current leaders, having had the lead since the end of the 2012 season when they overtook the lead from IFK Göteborg. IFK Göteborg are the club to have spent most seasons in the top spot with 48 seasons as leaders with a record of the most consecutive seasons as leaders with 35 seasons between 1938 and 1972. Six clubs have been in the lead, the lead having changed among them ten times since 1925. The former leader with the lowest current ranking in the table is GAIS, currently placing 12th and 2120 points short of Malmö FF.
A total of 67 clubs have played at least one season at Allsvenskan up to and including 2023 season.
Statistics
UEFA coefficients
The following data indicates Swedish coefficient rankings between European football leagues.
Country ranking
UEFA League Ranking for the 2018–2023 period:
21. (22) Israeli Premier League (25.000)
22. (21) Cypriot First Division (24.475)
23. (23) Allsvenskan (23.750)
24. (28) Ekstraklasa (20.750)
25. (27) Nemzeti Bajnokság I (20.625)
Club ranking
UEFA 5-year Club Ranking as of 19 May 2022:
65. (68) Malmö FF (25.500)
98. (266) Djurgårdens IF (16.500)
194. (254) AIK (6.500)
273. (266) Hammarby IF (4.750)
273. (266) BK Häcken (4.750)
273. (266) IF Elfsborg (4.750)
273. (266) IFK Norrköping (4.750)
273. (266) IFK Göteborg (4.750)
Attendance
The record for highest average home attendance for a club was set by Hammarby in 2022 (26,372 over 15 home matches). Most other attendance records for Allsvenskan were set in the 1959 season, coinciding with the first season that the league switched from an autumn–spring format to a spring–autumn format. 1959 saw records for highest attendance at a match (52,194 at an Örgryte win over IFK Göteborg at Ullevi), second highest average home attendance for a club (25,490 for Örgryte's 11 home matches), and the highest ever average attendance for Allsvenskan as a whole (13,369).
In the past, AIK had the league's highest attendance for the season more often than any other club, followed by IFK Göteborg and Örgryte. However, for the past two decades, Hammarby has dominated the attendance figures helped by a move to the larger Tele2 Arena from the much smaller Söderstadion. Other teams that have for at least one season had the best attendance in the league include Helsingborg, Malmö FF, Djurgården, GAIS, Örebro SK and Öster.
Referees
Allsvenskan has 23 active referees that are available for matches as of the 2020 season. Currently there are seven fully certified international FIFA referees in Allsvenskan. There are also a further twelve referees who are certified by the Swedish Football Association who have refereed matches in Allsvenskan. A further four referees certified by the Swedish Football Association are available to referee Allsvenskan matches but have not done so as of 2020.
FIFA certified referees
Mohammed Al-Hakim
Andreas Ekberg
Kristoffer Karlsson
Glenn Nyberg
Bojan Pandžić
Martin Strömbergsson
Kaspar Sjöberg
Allsvenskan in international competition
Malmö FF were runners up in the 1978–79 European Cup, after a 1–0 defeat against Nottingham Forest. IFK Göteborg won the UEFA Cup twice, in 1981–82 (defeating Hamburger SV in the finals) and 1986–87 (defeating Dundee United in the finals). IFK Göteborg also reached the semi-finals of the European Cup in 1985–86. They won 3–0 against FC Barcelona, and lost 0–3 at Camp Nou, Barcelona won on penalty shootout.
The following teams have participated in UEFA Champions League, UEFA Europa League or UEFA Europa Conference League group stages:
See also
Damallsvenskan
List of Allsvenskan top scorers
List of foreign Allsvenskan players
Seasons in Swedish football
Sports attendances
Footnotes
References
External links
Official Allsvenskan website
Allsvenskan at the Swedish Football Association website
1
Sweden
Summer association football leagues
1924 establishments in Sweden
Swedish Professional Football Leagues
Sports leagues established in 1924
Professional sports leagues in Sweden
|
100843
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rati
|
Rati
|
Rati is the Hindu goddess of love, carnal desire, lust, passion, and sexual pleasure. Usually described as the daughter of Prajapati Daksha, Rati is the female counterpart, the chief consort and the assistant of Kama (Kamadeva), the god of love. A constant companion of Kama, she is often depicted with him in legend and temple sculpture. She also enjoys worship along with Kama.
The Hindu scriptures stress Rati's beauty and sensuality. They depict her as a maiden who has the power to enchant the God of Love. When the deity Shiva burns her husband to ashes, it is Rati, whose beseeching or penance, leads to the promise of Kama's resurrection. Often, this resurrection occurs when Kama is reborn as Pradyumna, the son of Krishna and Rukmini. Rati – under the name of Mayavati – plays a critical role in the upbringing of Pradyumna, who is separated from his parents at birth. She acts as his nanny, as well as his lover, and tells him the way to return to his parents by slaying the demon-king, who is destined to die at his hands. Later, Kama-Pradyumna accepts Rati-Mayavati as his wife.
Etymology
The name of the goddess Rati comes from the Sanskrit root , meaning "enjoy" or "delight in." Although the verb root generally refers to any sort of enjoyment, it usually carries connotations of physical and sensual enjoyment. Etymologically, the word refers to anything that can be enjoyed; but, it is almost always used to refer to sexual love.
Legend
Birth and marriage
The Kalika Purana narrates the following tale about Rati's birth. After the creation of the 10 Prajapatis, Brahma – the creator-god – creates Kama (Kamadeva), the god of love, from his mind. Kama is ordered to spread love in the world by shooting his flower-arrows. Prajapati Daksha is requested to present a wife to Kama. Kama first uses his arrows against Brahma and the Prajapatis, who are all incestuously attracted to Brahma's daughter Sandhya ("Twilight-dawn/dusk"). The god Shiva, gets enraged by the heinous act of Brahma and shows his condemnation. Embarrassed, Brahma and the Prajapatis tremble and perspire. From the sweat of Daksha rises a beautiful woman named Rati, who Daksha presents to Kama as his wife. At the same time, the agitated Brahma curses Kama to be burnt to ashes by Shiva in the future. However, on Kama's pleading, Brahma assures him that he would be reborn. The Brahma Vaivarta Purana narrates that Sandhya committed suicide, after Brahma lusts for her. The god Vishnu resurrects her and names her Rati, and marries her to Kama. The Shiva Purana mentions that after her suicide, Sandhya is reborn from the sweat of Daksha as Rati. In some texts, Shiva is described as the father of Rati.
The Harivamsa, an appendix to the epic Mahabharata, mentions that Kama and Rati have two children, Harsha ("Joy") and Yashas ("Grace"). However, the Vishnu Purana mentions that Rati, as Nandi, only has one son – Harsha. The epics Mahabharata as well as the Ramayana, also attest to Rati being the consort of Kama.
Rebirth as Mayavati
The demon Tarakasura had created havoc in the universe, and only the son of god Shiva could slay him, but Shiva had turned to ascetic ways after the death of his first wife, Sati. Kama was thus instructed by the gods to make Shiva fall in love again. Kama went to Mount Kailash with Rati and Madhu or Vasanta ("Spring"), and shot his love-arrows at Shiva (in another version of the legend, Kama entered Shiva's mind) and invoked desire. Wounded by Kama's arrows, Shiva becomes attracted to Parvati, the reincarnation of Sati, but agitated, burns Kama by a glance of his third eye.
The Bhagavata Purana narrates further that the grief-stricken Rati goes mad by Kama's death and in the Matsya Purana and the Padma Purana versions, she smears herself with her husband's ashes. Further in Bhagavata Purana, Rati undergoes severe penance and pleads with Parvati to intercede with Shiva to restore her husband. Parvati reassures her that Kama would be reborn as Pradyumna, the son of Krishna, the avatar of the god Vishnu on earth, and Rati should wait for him in the demon (asura) Sambara's house. In other versions of the narrative like the Matsya Purana, the Padma Purana, the Shiva Purana, the Linga Purana and the Kathasaritsagara, it is Shiva who blesses Rati with the boon of Kama's resurrection.
In other variants, she curses the gods who sent Kama for this doomed mission and the gods, as a group or Brahma, seeks relief for the grieving Rati from Shiva or the Supreme Goddess, Parvati being one of her many manifestations. In some legends, like the one in the Brahmanda Purana, the Goddess revives Kama immediately, hearing the pleading of the wailing Rati and the gods. The renowned Sanskrit poet Kalidasa dedicates canto IV discussing the plight of Rati in his Kumarasambhava, which focuses on the story of the wedding of Shiva and Parvati and the birth of their son Kartikeya, who kills Tarakasura. Canto IV narrates that Rati witnesses the death of her husband and laments his death, and then tries to immolate herself on a funeral pyre. A heavenly voice stops her on time, stating that after the marriage of Shiva, he will revive her husband.
The Kedara Khanda chapter of the Skanda Purana presents a very different version. In this version, after the burning of Kama, Parvati is worried that she could not achieve Shiva in absence of Kama. Parvati is consoled by Rati, who asserts that she will revive Kama and starts severe austerities to achieve her goal. Once, the divine sage Narada asks her "whose she was". Agitated, Rati insults Narada. The spiteful Narada provokes the demon Sambara to kidnap Rati. Sambara takes her to his house, but is unable to touch her as the goddess decreed that he would be reduced to ashes if he touches her. There, Rati becomes the "kitchen in-charge" and is known as Mayavati ("mistress of illusion – Maya").
The Bhagavata Purana and the Kathasaritsagara continue, that on advice of Shiva, Rati assumes the form of Sambara's kitchen-maid Mayavati and awaits her husband's arrival in Sambara's house. Sambara is foretold that the reborn Kama would be his destroyer. Sambara finds out that Kama was born as Pradyumna, the son of Krishna and his chief wife, Rukmini. He steals the child and throws him in the ocean, where the child is swallowed by a fish. This fish is caught by fishermen and sent to Sambara's kitchen. When the fish is cut, the child is found by Mayavati, who decides to nurture him. The divine sage Narada reveals to Mayavati that she was Rati and the child was Kama, and that she was to rear him. As the child grew up, the motherly love of Mayavati changes to the passionate love of a wife. The reborn Kama resents her advances, as he considers her his mother. Mayavati tells him the secret of their previous births as narrated by Narada and that he was not her son, but that of Krishna and Rukmini. Mayavati trains Pradyumna in magic and war and advises him to kill Sambara. Pradyumna defeats Sambara and slays him. He returns to Dvaraka, Krishna's capital with Mayavati as his wife, where they are welcomed.
The Vishnu Purana and the Harivamsa also have a similar account, though the reincarnation of Rati is called Mayadevi and described as Sambara's wife, rather than his maid. Both these scriptures safeguard her chastity saying that Rati donned an illusionary form to enchant Sambara. The Brahma Vaivarta Purana explicitly states that Rati does not sleep with Sambara, but gave him the illusionary form of Mayavati. Rati-Mayavati takes a critical role in all narratives of this story where she seduces – by her Maya – both Sambara and Kama-Pradyumna, her "son" who she convinces to be her lover. All texts at the end stress on her purity, untouched by another man.
The Harivamsa describes Aniruddha, the son of Pradyumna, as "the son of Rati".
Associations, worship, and iconography
The name Rati in Sanskrit means "the pleasure of love, sexual passion or union, amorous enjoyment", all of which Rati personifies. Rati also indicates the female-seed. The word Rati also gives rise to other love-related Sanskrit words like Kama-rati ("a man stupefied by desire"), rati-karman ("sexual intercourse"), rati-laksha ("sexual intercourse"), rati-bhoga ("sexual enjoyment"), rati-shakti ("virile power"), rati-jna ("skilled in the art of love"), and rati-yuddha ("a sex-battle"). The word Rati also appears in title of the Sanskrit erotic work Rati-Rahasya ("secrets of Rati") – which is said to contain the sexual secrets of the goddess – as well as in the Sanskrit names of many sex techniques and positions like Rati-pasha ("the noose of Rati"), a sex position in which the woman locks her legs behind her lover's back.
Rati stands for sexual pleasure, carnal desire and sexuality. Rati represents only the pleasure aspect of sexual activity and does not relate to child-birth or motherhood. Professor Catherine Benton of the Lake Forest College (Department of Religion) relates her birth from the "desire-ridden" sweat to bodily fluids produced during sexual intercourse, which are considered impure in Hinduism. Her association with Kama – the auspicious god of love – grants her the status of an auspicious goddess. Rati and Kama are often pictured on temple walls as "welcome sculptures", symbols of good fortune and prosperity. Not only is Rati Kama's consort, but she is also his assistant and constant companion, who arouses sexual feelings. Kama is usually depicted with Rati along his side. Rati is also included as a minor character in any drama involving Kama. Rati also enjoys worship with Kama in some festival rites dedicated to him.
The Shiva Purana mentions that Kama himself was pierced by his love-arrows when he saw his "auspicious wife", Rati. Rati, as well as her husband Kama, ride a parrot as their vahana (vehicle). Rati is often depicted with a sword.
In Tantra, the Mahavidya goddess Chhinnamasta is depicted severing her own head and standing on the copulating couple of Kama and Rati, with the latter on top, (viparita-rati sex position). The woman-on-top position suggests female dominance over male. Chhinnamasta standing on a copulating couple of Kama and Rati is interpreted by some as a symbol of self-control of sexual desire, while others interpret it as the goddess, being an embodiment of sexual energy. Images of Chhinnamasta depicted sitting on Kamadeva-Rati in a non-suppressive fashion are associated with the latter interpretation. The love-deity couple also symbolize maithuna, ritual sexual union.
Worship
Kameshwara Temple, in Aragalur. The Sthala purana indicates that Kamadeva woke up Shiva at this place.
Kameshvara Temple, in Kamyavan, one of the twelve forests of Vrindavana.
Soundaraja Perumal Temple at Thadikombu, near Dindigul, Tamil Nadu. Separate shrine for Kamdev and Rati.
Harsat-Mata Temple at Abhaneri has representation of Kamadeva.
Outside Indian subcontinent
Indonesia
In the Indonesian version, Rati (Indonesian: Kamaratih ) is the daughter of Bathara Soma, the son of Sanghyang Pancaresi, the descendant of Sanghyang Wening, the younger brother of Sanghyang Wenang. Kamaratih is married to Bathara Kamajaya, the ninth son of Sanghyang Ismaya and Dewi Senggani. He resides in Kahyangan Cakrakembang.
Kamaratih has a very beautiful face, has charm and character, is very loyal, loving, generous, kind, patient, and devoted to her husband. She, together with her husband, Bathara Kamajaya, is a symbol of husband-wife harmony in the universe, because of their harmony and love for one another.
Kamaratih was once assigned by Sanghyang Manikmaya to send Wahyu Hidayat to Dewi Utari, the youngest son of Prabu Matswapati, the king of Wirata and his consort, Dewi Ni Yutisnawati/Setyawati. Wahyu Hidayat was revealed as the pair of Wahyu Cakraningrat who was passed down by Bathara Kamajaya to Raden Abhimanyu/Angkawijaya, son of Arjuna and Dewi Sumbadra.
Notes
References
Hindu goddesses
Love and lust goddesses
Daughters of Daksha
|
3437636
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2
|
Пам'ятник на родинному похованні Харитоненків
|
Пам'ятник на родинному похованні Харитоненків — пам'ятник відомому цукрозаводчику і меценату Івану Герасимовичу Харитоненку (1820—1891) у Сумах.1894 скульптор Арістід Круазі.
Розташування
Пам'ятник розташовано на знаходяться на центральній алеї кладовища, відразу за Петропавлівською церквою. Поруч пам'ятник на могилі внучки
З історії пам'ятника
Автор пам'ятника французький скульптор Арістід Круазі.
У 1894 році на замовлення Павла Харитоненка на могилі його батька Івана Герасимовича 1822–1891 була встановлена скульптура "Голгофа". Пізніше там були поховані були поховані також інші члени родини Харитоненків: Наталія Максимівна Харитоненко (1829–1904) — дружина Івана Герасимовича, Павло Іванович Харитоненко, та його син Гліб, який помер у дитинстві.
За скульптурний ансамбль Павло Харитоненко заплатив 2 мільйони золотих.
На могилі скульптора Круазі встановлено такий же пам'ятник, тільки виконаний з бронзи.
Опис пам'ятника
Скульптура "Голгофа" виконана з італійського мармуру. На верхній частині скульптури міститься розп'яття Ісуса Христа. На нижній, зліва, зображена колінопреклонна Богоматір. Справа - апостол Іоанн Богослов. Скульптор виконав постаті в реалістичній манері.
Відзнаки
Скульптурній ансамбль Арістіда Круазі вважався найкращим надгробним пам’ятником в світі.
Арістід Круазі за даний скульптурний ансамбль у 1900 році був нагороджений Золотою медаллю.
Див. також
Петропавлівська церква (Суми)
Пам'ятник на могилі доньки П.І. Харитоненка — Зінаїди
Джерела і посилання
Дейнека А. И. Памятники архитектуры Сумщины. — Х.: Прапор, 1989.
https://ua.igotoworld.com/ru/poi_object/77239_skulptury-angel-i-golgofa-kruazi.htm
Пам'ятники Сум
Харитоненку
Пам'ятники, встановлені у XX столітті
Пам'ятки культурної спадщини України національного значення в Сумській області
Пам'ятки монументального мистецтва України національного значення
Харитоненки
|
1555786
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Zero%20Halliburton
|
Zero Halliburton
|
Zero Halliburton — японська компанія з виробництва зносостійких дорожніх та ділових кейсів, які переважно виготовляються з алюмінію. Спочатку вона була компанією з виробництва металовиробів і називалася Zierold Company, а в 1946 році перейменувалася в Zero Corporation. У 1952 році компанія купила підрозділ компанії Halliburton, що займався виробництвом дорожніх сумок і валіз. 29 вересня 2006 Zero Corporation продала цей підрозділ компанії ACE Co. Ltd., японському виробнику дорожніх валіз. На сьогодні Zero Halliburton є дочірньою компанією ACE Co. Ltd. з Осаки і Токіо.
Ерл Галлібертон, засновник компанії, в 1938 році доручив інженерам зробити йому валізу з алюмінію, тому що багажні сумки з інших матеріалів не можуть витримувати тривалі подорожі в поганих умовах. На додаток до цього, через свою жорсткість корпус з алюмінію більш довговічний, ніж шкіра або тканина, і алюмінієвий кейс захищає багаж від попадання в нього пилу або води.
Цікаві факти
Алюмінієві кейси були показані в понад 200 голлівудських картинах і телешоу. Крім алюмінієвих, Zero Halliburton також випускає кейси з полікарбонату і тексаліума (покрите алюмінієм скловолокно).
Знаменита ядерна валіза (портфель, який використовується президентом США на випадок ядерної атаки) є видозміненим кейсом Zero Halliburton.
Див. також
Кейс
Ядерна валіза
Примітки
Посилання
Підприємства Японії
Підприємства, засновані 1938
|
57850347
|
https://en.wikipedia.org/wiki/NGC%201283
|
NGC 1283
|
NGC 1283 is an elliptical galaxy located about 250 million light-years away in the constellation Perseus. The galaxy was discovered by astronomer Guillaume Bigourdan on October 23, 1884 and is a member of the Perseus Cluster. It also contains an active galactic nucleus.
See also
List of NGC objects (1001–2000)
References
External links
Perseus Cluster
Perseus (constellation)
Elliptical galaxies
1283
12478
Astronomical objects discovered in 1884
2676
Active galaxies
|
842439
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Air%20and%20Space%20Outstanding%20Unit%20Award
|
Air and Space Outstanding Unit Award
|
Air and Space Outstanding Unit Award
The Air and Space Outstanding Unit Award (ASOUA) is one of the unit awards of the United States Air Force and United States Space Force. It was established in 1954 as the Air Force Outstanding Unit Award and was the first independent Air Force decoration created (to this point, Air Force personnel were routinely awarded Army decorations). The Air Force Longevity Service Award would follow in 1957 with most of the standard Air Force awards (including the Air Force Good Conduct Medal) established in the early to mid 1960s.
The Outstanding Unit Award is awarded to any unit of the U.S. Air Force (including the Air Force Reserve and the Air National Guard) which performs exceptionally meritorious service, accomplishes specific acts of outstanding achievement, excels in combat operations against an armed enemy of the United States, or conducts with distinct military operations involving conflict with, or exposure to, a hostile action by any opposing foreign force.
Multiple awards of the Outstanding Unit Award are denoted by bronze oak leaf clusters, and silver oak leaf clusters, as applicable, on the ribbon.
Until 2004, the Outstanding Unit Award was the senior most unit award in the U.S. Air Force. It now ranks directly below the Meritorious Unit Award, which was established in March 2004, and above the Air Force Organizational Excellence Award in the precedence of Air Force awards and decorations. It is awarded to personnel who were assigned or attached to the unit receiving the award during the period it was awarded for. Non-USAF personnel (e.g., USN, USMC, USCG) personnel assigned to USAF units awarded the Outstanding Unit Award are also eligible to wear the ribbon on their uniforms. However, the ribbon does not come in the larger size of unit awards common to the U.S. Army.
On 16 November 2020, the Air Force Outstanding Unit Award was renamed the Air and Space Outstanding Unit Award by the Secretary of the Air Force.
References
Awards and decorations of the United States Air Force
Awards and decorations of the United States Space Force
Awards established in 1954
|
2689511
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D0%BA%D0%B0
|
Відкрита канапка
|
Відкрита канапка — вид холодної закуски. Складається з однієї скибочки хліба та з одного або більше харчових елементів на верхній частині.
Інградієнтами відкритих канапок можуть бути: різні спреди, масло, паштети, сири, ковбасні вироби, такі як смажена яловичина, індичка, шинка, бекон, салямі, овочі, такі як солодкий перець, томати, редис, цибуля шалот і огірки тощо.
Відкриті канапки поширені у Франції, Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Австрії і Німеччині, Чехії, Угорщині, Нідерландах, Польщі, Україні та також в інших частинах Європи й Північної Америки, як звичайний сніданок чи вечеря.
Історія
В середні віки в якості столового посуду — тарілок — використовувалися тонкі плитки черствого хліба, звані «траншеями» (trenches) або «тренчерами» (tranchier). Традиційно, тренчер — це шматок черствого хліба, нарізаного квадратної форми, який використовували як тарілку, на яку клали страву перед тим, як її з'їсти. У кінці трапези, тренчер можна було з'їсти з соусом, але частіше його віддавали як милостиню бідним. Згодом тренчер перетворився на маленьку тарілку з металу або дерева.Тренчери були такими ж провісниками відкритих канапок, як і одноразовий посуд.
Прямий попередник англійського сандвіча можна знайти в Нідерландах 17-го століття, де натураліст Джон Рей зауважив, що в тавернах яловичину нарізають на тонкі скибочки і їдять з хлібом і маслом, накладаючи шматочки на масло. Ці факти показують, що голландський «belegd broodje» — відкрита канапка — ще не був знайомий в Англії.
Особливості
Бутерброди поділяються на основні групи: відкриті — канапки (прості та асорті), закриті (сандвічі), закусочні (канапе) та гарячі (бутерброд із розплавленим твердим сиром, гавайський тост, італійська кароца.).
Для приготування відкритих канапок використовують житній хліб — для бутербродів з жирними продуктами (шинкою, шпиком, салом), продуктами, що мають гострий смак (оселедцем, шпротами та ін.), і пшеничний хліб.
Для відкритих канапок пшеничний батон нарізають скибочками, трохи навскіс, 1-1,5 см завтовшки і масою 30-40 г. Вершкове масло для канапок зачищають, тверде — розм'якшують і розтирають. У масло додають зелень петрушки, сік лимона, гірчицю, майонез, тертий хрін, сир.
Прості відкриті канапки готують з одного виду продуктів, наприклад бутерброд із маслом, із ковбасою, із сиром і т. ін.
Складні канапки готують з набору декількох продуктів, які добре поєднуються за кольором та смаком. Продукти укладають так, щоб вони повністю покривали хліб. Для відкритих канапок продукти слід розміщувати так, щоб канапку було зручно їсти, основний продукт у поєднанні з супутнім повинен добре виділятися.
В інших країнах
Відкриті канапки особливо поширені в скандинавських країнах, в Нідерландах, Латвії, Литві та Естонії, де їх часто їдять на обід, як сніданок або разом з іншими стравами.
Скандинавський відкритий сендвіч (данський: smørrebrød, норвезький: smørbrød, шведський: smörgås або macka) складається з одного шматка хліба, часто цілозернового житнього хліба (данська: rugbrød, шведський: rågbröd, фінський: ruisleipä), на який покладено, наприклад, сир, шинка, індичка, креветки, копчений лосось, ікра, яйця, бекон, оселедець, рибне філе, паштет з печінкою, маленькі фрикадельки, Також додають деякі трави й овочі, такі як петрушка, тонко нарізаний огірок, томати або маринований буряк тощо.
Відкриті канапки є загальним, традиційним типом сендвіча в країнах Північної Європи, Естонії, Латвії, Литві, Нідерландах, Польщі, Україні, де, як правило, їдять на сніданок, обід, вечерю, або як закуску.
У Фінляндії сандвіч називається voileipä, а в Естонії аналогічним võileib, що також означає «хліб з маслом».
У Північній Америці поширені відкриті канапки зі шматочка хліба, увінчаного теплими скибочками смаженого м'яса і соусу.
Галерея
Див. також
Бутерброд
Паніно
Сандвіч
Канапка
Примітки
Світова кухня
|
4260091
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%B1%20%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%B9
|
Яструб бурий
|
Яструб бурий (Accipiter fasciatus) — хижий птах роду яструбів родини яструбових ряду яструбоподібних. Мешкає в Австралії і на островах Океанії. Виділяють низку підвидів.
Опис
Довжина птаха 40–55 см, розмах крил 74–96 см. Виду притаманний статевий диморфізм: самки важать 440–740 г, а самці 250–415 г. Верхня частина тіла птаха сіра, з коричневим комірцем, живіт рудуватий з білими смужками. Довгий, округлий на кінці хвіст сірий з темними смугами. Лапи й очі жовті. У молодих птахів очі карі, верхня частина тіла коричнева. Численні підвиди різняться за кольором, так, підвид A. f. didimus вирізняється невеликими розмірами і блідим кольором.
Поширення й екологія
Бурий яструб поширений в Австралії, на островах Воллесії, на Новій Гвінеї, Новій Каледонії, островах Вануату і Фіджі. Імовірно, один з його підвидів мешкав на острові Норфолк до 1790-х років, однак мала кількість зразків не дозволяє провести генетичний аналіз.
А Австралії бурий яструб мешкає в евкаліптових лісах, його можна зустріти поблизу сільськогосподарських угідь і людських поселень. На островах Океанії він мешкає в тропічних лісах. Дослідники помітили. що бурий яструб частіше мешкає в посушливих районах, ніж тасманійський яструб (A. novaehollandiae). На Новій Каледонії він мешкає на відкритих рівнинах.
Раціон
Бурий яструб зазвичай полює на невеликих птахів і ссавців, однак може полювати і на великих птахів, таких як куравонги і кукабари і ссавців, таких як кролі. Також бурі яструби харчуються кажанами, рептиліями і великими комахами.
Розмноження
в Австралії сезон розмноження триває з липня по грудень. Вони будують велике гніздо на дереві поряд з джерелом води, на висоті від 2 до 36 м над землею, можуть повторно використовувати покинуті гнізда інших птахів. Гніздо вистилають свіжим листям евкаліпта. Зазвичай у виводку 3 яйця, Інкубація триває близько місяця. Пташенята покриваються пір'ям через 28–37 днів після вилуплення, однак повністю самостійними вони стають через шість тижнів.
Таксономія
Виділяють тринадцять підвидів:
A. f. natalis (Lister, 1889), ендемік острова Різдва;
A. f. wallacii (Sharpe, 1874), поширений на Малих Зондських островах, від Ломбока на заході до Ветара і Бабара на сході;
A. f. tjendanae Stresemann, 1925, ендемік Сумби;
A. f. stresemanni Rensch, 1931, поширений на островах на південь від Сулавесі;
A. f. savu Mayr, 1941, ендемік острова Саву;
A. f. hellmayri Stresemann, 1922, поширений на островах Тимор, Семау і Роті;
A. f. buruensis Stresemann, 1914, ендемік острова Буру;
A. f. dogwa Rand, 1941, поширений на півдні Нової Гвінеї;
A. f. polycryptus Rothschild e Hartert, 1915, поширений на сході Нової Гвінеї;
A. f. vigilax (Wetmore, 1926), поширений на Новій Каледонії, на островах Луайоте і Вануату;
A. f. didimus (Mathews, 1912), поширений вздовж тропічного узбережжя північної Австралії, від Західної Австралії до півострова Кейп-Йорк;
A. f. fasciatus (Vigors e Horsfield, 1827), поширений на півдні Австралії, в Тасманії та на Соломонових островах;
A. f. rosselianus Mayr, 1940, ендемік острова Россель, що в архіпелазі Луїзіада.
A. f. natalis іноді розглядають як підвид мінливого яструба (Accipiter hiogaster).
Збереження
Це численний і поширений вид. МСОП вважає його таким, що не потребує особливих заходів зі збереження. Однак деякі підвиди, як A. f. natalis знаходяться під загрозою зникнення.
Примітки
Посилання
BirdLife Australia Profile
Червоний список МСОП видів із найменшим ризиком (LC)
Яструбові
Птахи, описані 1827
Птахи Індонезії
Птахи Нової Гвінеї
Птахи Австралії
Птахи Нової Каледонії
Птахи Океанії
|
3451481
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%87%D0%B8%D0%B2%D0%BE%20%D0%B7%20%D1%88%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8%20%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8
|
Печиво з шоколадними дрібками
|
Печиво з шоколадними дрібками — це печиво, яке з'явилося у Сполучених Штатах Америки. Його відмінним інгредієнтом є шоколадні дрібки. Приблизно в 1938 році Рут Грейвз Уейкфілд додала в печиво подрібнені шматочки з напівсолодкого шоколадного батончика Nestlé.
Традиційний рецепт починається з тіста, що складається з масла та коричневого та білого цукру, напівсолодких шоколадних дрібок та ванілі. Варіанти рецепту можуть додавати інші види шоколаду, а також додаткові інгредієнти, такі як горіхи або вівсянка. Існують також веганські версії з необхідними замінами інгредієнтів, такими як веганські шоколаді дрібки, веганський маргарин, замінник яєць тощо. Шоколадне печиво з шоколадними дрібками використовує тісто, приправлене шоколадом або какао-порошком, перед додавання шоколадних дрібок. Ці варіанти рецепту часто називають «подвійним» або «потрійним» печивом з шоколадними дрібками, залежно від комбінації тіста та типів шоколаду.
Історія
Винайдення
Печиво з шоколадними дрібками було винайдено американськими шеф-кухарями Рут Грейвс Уейкфілд та Сью Бриджес у 1938 році. Вона вигадала рецепт у той період, коли вона була власником Toll House Inn, у місті Вітмен, Массачусетс. У цю епоху Inn Toll House Inn був популярним рестораном, де пропонували домашню кухню. Часто неправильно повідомляється, що вона випадково розробила печиво, і що вона очікувала, що шматочки шоколаду розтануть, роблячи шоколадне печиво. Насправді вона заявила, що свідомо винайшла печиво. Вона додала подрібнені шматочки з напівсолодкого шоколадного батончика Nestlé в печиво. Оригінальний рецепт у Випробуваних та справжніх рецептах Toll House називається «Шоколадне хрустке печиво Toll House».
Пізніша історія
Кулінарна книга Уейкфілд, Випробувані та справжні рецепти Toll House, була вперше опублікована в 1936 році компанією M. Barrows & Company, Нью-Йорк. Видання книги 1938 року вперше включило рецепт печива «Шоколадне хрустке печиво Toll House», який швидко став улюбленим печивом в американських будинках.
Під час Другої світової війни солдати з штату Массачусетс, які перебували закордоном, ділилися печивом, яке вони отримували з дому, із солдатами з інших частин Сполучених Штатів. Незабаром сотні солдатів почали писати додому із проханням своїх сімей надіслати їм печиво Toll House, і незабаром Уейкфілд була завалена листами з усього світу із запитом її рецепту. Так почалося загальнонаціональне захоплення печивом з шоколадними дрібками. Рецепт печива з шоколадними дрібками був привезений до Великої Британії у 1956 році, з Maryland Cookies — одне з найбільш продаваних печив з шоколадними дрібками у Великій Британії.
Маркетинг Nestlé
Кожен пакетик шоколадних дрібок Nestlé, що продається в Північній Америці, має різні варіанти її оригінального рецепту, надрукованого на звороті.
Оригінальний рецепт був переданий дочці Сью Бриджес, Пег. В інтерв'ю 2017 року вона поділилася оригінальним рецептом:
склянки (350 мл) кондитерського жиру
склянок (265 мл) цукру
склянок (265 мл) коричневого цукру
3 яйця
чайної ложки (7,5 г) солі
склянок (750 мл) борошна
чайної ложки (7,5 г) гарячої води
чайної ложки (7,5 г) харчової соди
чайної ложки (7,5 г) ванілі
шоколадні дрібки
Сьогодення
Хоча рецепт Tost House від Nestlé широко відомий, кожна марка шоколадних дрібок, що продаються у США та Канаді, містить на своїй упаковці варіант рецепту печива з шоколадними дрібками. Практично всі кулінарні книги, орієнтовані на випічку, містять принаймні один тип рецептів.
Практично всі комерційні пекарні пропонують власну версію печива в готовій та упакованій або готовій до випікання формах. Існують щонайменше три національні (США та Північна Америка) мережі, які продають свіжовипечене печиво з шоколадними дрібками у торгових центрах та торгових точках.
Щоб вшанувати створення печива в штаті, 9 липня 1997 року Массачусетс визначив печиво з шоколадними дрібками Офіційним Печивом Штату.
Склад та варіанти
Печиво з шоколадними дрібками зазвичай виготовляється з білого цукру; коричневого цукру; борошна; невеликої порції солі; яєць; розпушувача; жиру, як правило, масла або кондитерського жиру; екстракту ванілі; і напівсолодких шматочків шоколаду. Деякі рецепти також включають в тісто молоко або горіхи (наприклад, подрібнені волоські горіхи).
Залежно від співвідношення інгредієнтів та часу перемішування та приготування, деякі рецепти оптимізовані для отримання більш м'якого печива, а інші створюють хрустке печиво. Незалежно від інгредієнтів процедура приготування печива є досить послідовною у всіх рецептах: По-перше, цукор і жир збиваються, як правило, дерев'яною ложкою або електричним міксером. Далі додають яйця і ванільний екстракт, а потім борошно і розпушувач. Залежно від додаткового ароматизатора, його додавання до суміші визначатиметься за типом, що використовується: арахісове масло додаватиметься з вологими інгредієнтами, а какао-порошок додаватиметься із сухими інгредієнтами. Титульний інгредієнт, шоколадні дрібки, а також горіхи, як правило, змішують ближче до кінця процесу, щоб мінімізувати розламування, безпосередньо перед тим, як печиво розміщують на декові. Більшість тіста для печива випікається, хоча деякі їдять тісто так, як є, або використовують його як додаток до морозива.
Поширені варіанти
Печиво M&M або печиво для вечірок замінює шоколадні дрібки на M&M. Цей рецепт спочатку використовував кондитерський жир, але був оновлений для використання масла.
Шоколадне печиво з шоколадними дрібками використовує тісто, приправлене шоколадом додаванням какао або розтопленого шоколаду. Варіанти цього печива включають заміну шоколадних дрібок, дрібками білого шоколаду або арахісового масла.
Печиво з дрібками макадамії має горіхи макадамії і дрібки білого шоколаду.
Печиво з шоколадними дрібками з арахісовим маслом замінює тісто приправлене ваніллю, тістом приправленим арахісовим маслом.
Інші варіанти включають різні розміри та форми шоколадних дрібок, а також темні або молочні шоколадні дрібки. Ці зміни призводять до відмінностей як у смаку, так і у текстурі.
Популярні марки
Blue Chip Cookies
Chips Ahoy! (Nabisco)
Chips Deluxe (Keebler)
Cookie Time
The Decadent (Loblaw)
Famous Amos
Maryland Cookies
Mrs. Fields
Otis Spunkmeyer
Pepperidge Farm
Див. також
Вівсяне печиво з родзинками
Печиво з арахісовим маслом
Примітки
Посилання
Рецепт печива Nestle Toll House
Історія печива з шоколадними дрібками
Винаходи США
Печиво
Засновані в США 1938
|
2742124
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%20%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97
|
Прапор Роздільної
|
Прапор Роздільної — офіційний символ Роздільної Одеської області, затверджений 11 липня 2013 року рішенням № 1133-VI сесії Роздільнянської міської ради.
Опис
Прямокутне полотнище зі співвідношенням ширини до довжини 2:3, яке складається з трьох вертикальних смуг — зеленої, жовтої та зеленої (співвідношення їхніх ширин рівне 2:3:2). У центрі жовтої смуги – зелений локомотив із червоними смугами.
Символіка
Малюнок прапора побудований на основі кольорового вирішення герба і має таку ж символіку.
Див. також
Герб Роздільної
Роздільна
Примітки
Посилання
Роздільна
Роздільна
|
4871495
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BA%D0%BE%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Сливко Анатолій Омелянович
|
Сливко Анатолій Омелянович
Анатолій Омелянович Сливко (28 грудня 1938, Ізбербаш, Дагестанська АРСР, РРФСР, СРСР — 16 вересня 1989, Новочеркаськ, Ростовська область, РРФСР, СРСР) — радянський серійний вбивця і педофіл, що діяв у місті Невинномиськ Ставропольського краю. Сливко керував туристичним клубом «Чергід», в якому водив школярів у походи, і мав звання заслуженого вчителя. У період з 1964 по 1985 роки він убив 7 хлопчиків і підлітків, колишніх його вихованцями. Сливко був засуджений до страти і розстріляний в Новочеркаській в'язниці.
Біографія
Анатолій Слівко народився 28 грудня 1938 року в дагестанському місті Ізбербаш. Новонароджений зазнав родової травми: був придушений пуповиною. Наслідки цієї травми надалі негативно позначилися на Слівку, він все життя страждав від головного болю, а в підлітковому віці у нього виникли особливості особистості, які психіатри називають епілептоїдною чи органічною психопатією. У таких людей «в'язка» психіка, вони схильні надовго застрягати на будь-якій події, що травмує.
Не відчував великого потягу до протилежної статі, хоч зустрічався з дівчатами. Влаштувався на роботу в Невинномиську на підприємстві «Азот», де займався роботою з молоддю, організував туристичний клуб під назвою «ЧЕРГІД» («Через річки, гори та долини»), був прийнятий до КПРС. Одружився, проте, незважаючи на наявність двох дітей, приділяв дружині мало уваги. Був піонервожатим у піонерських таборах. Займався аматорською фото- та кінозйомкою. Крім членства в КПРС, був заслуженим учителем школи РРФСР (1977), ударником комуністичної праці, депутатом Невинномиської міськради, майстром спорту з гірничого туризму.
В 1961 став свідком дорожньої аварії, в якій п'яний мотоцикліст врізався в колону піонерів, тяжко травмувавши одного з них. Піонер помер на місці. При цьому Сливко пережив сексуальне збудження, яке надалі прагнув повторити, відтворюючи окремі деталі події. Ще один епізод Слівко згадав з дитинства: в 1942 році, живучи в умовах німецької окупації, Слівко виявився свідком вбивства маленького хлопчика поліцаєм, який після вбивства витер черевики від крові хлопчика. Також один епізод з дитинства назавжди надрукувався в пам'яті Слівка: одного разу, коли він із друзями грав «у партизанів», його, як спійманого партизана, повісили на дереві, від чого він знепритомнів.
Вбивства
Знаходив жертв, переважно хлопчиків, серед членів дитячого туристичного клубу, яким керував. Маючи хороше інтуїтивне знання дитячої психології, швидко підкоряв їх своїй волі — залучав до зйомок «пригодницьких фільмів», пов'язаних як з імітацією, так і з прямим насильством. За провини (порушення статуту клубу) на дітей покладалися матеріальні стягнення, які пропонував спокутувати участю в секретному експерименті.
У червні 1963 року Слівко запропонував п'ятикласнику взяти участь у кінозйомках. Відвівши хлопчика в ліс, він грав із ним у розвідників, потім запропонував «серйозне випробування на витривалість». Хлопчик погодився. Сливко прив'язав Миколу до дерев за руки і за шию, а мотузку, прив'язану до його ніг, тягнув на себе (він називав це «зробити розтяжку»). Потім він попросив хлопчика зображати муки та страждання (викручуватися, сукати ногами тощо). буд.). Все це ретельно фіксувалося на кіноплівку.
Загалом у таких експериментах Сливко, які згодом ставали дедалі більш небезпечними та жорстокими, брали участь 40 членів його клубу. Маніяк одягав хлопчиків у піонерську форму, розтягував на мотузках, вішав на дереві, спостерігав муки та конвульсії, після чого проводив реанімаційні заходи. Жертви, що вижили, або не пам'ятали події, або боялися про це говорити. Дітям, які все ж таки розповідали про все, ніхто не вірив.
1964 року Сливко не зміг реанімувати 15-річного Миколу Добришева. Він розчленував його тіло і скинув останки в річку Кубань. 1973 року Сливко задушив 15-річного Олександра Несмеянова. Це вбивство, як і наступні, Сливко скоїв уже навмисно.
Загалом у результаті «слабкості» Сливка, до якої він ставився дедалі більше поблажливо, було вбито щонайменше 7 хлопчиків віком до 16 років. Вбивства та подальше розчленування трупів знімав на кіноплівку, вів щоденник. Ці матеріали стали прямими доказами проти маніяка. Він відрізнявся піроманією та патологічним фетишизмом до взуття, — розпилював чи спалював черевики вбитих ним дітей.
Арешт, слідство та суд
Незважаючи на розповіді та свідчення вихованців туристичного клубу, слідство у справах про зникнення дітей, які пішли на «зйомки фільмів», тривало понад десять років. Маніяк був заарештований лише 28 грудня 1985 року на запит помічника прокурора Тамари Василівни Лангуєвої. Протягом січня та лютого 1986 року Сливко зізнався у всіх вбивствах. Слідство було недовгим, оскільки доказів у вигляді знятих фільмів та фотографій було достатньо. Суд над Сливком відбувся у червні 1986 року. Він був засуджений до страти і розстріляний за вироком суду 16 вересня 1989 року в Новочеркаській в'язниці. За кілька годин до розстрілу він дав консультацію слідчому Іссі Костоїву, який веде справу іншого серійного вбивці — Андрія Чикатило. Щоправда, нічим йому не допоміг, тому що всі його рекомендації виявилися помилковими .
У масовій культурі
Художній кінематограф
Неодноразово згадується у російському телесеріалі "Профіль вбивці ".
У телесеріалі "Метод ". 4-та серія заснована на злочинах, скоєних Анатолієм Сливком.
У фільмі "Страта " маніяк на прізвисько «Шахіст» частково заснований на образі Сливка.
Анатолій Слівко з'явився у другій серії серіалу "Фішер " 2023 року. Роль виконав Микита Тарасов.
Документальний кінематограф
«Щоденник перевертня» із циклу "Кримінальна Росія ".
ТБ МВС — "Нелюди ".
Діагноз: Маніяк.
«Танець смерті» з циклу «Переможці смерті».
«Заслужений мучитель» із циклу "Слідство вели… ".
Телепрограма «Наодинці з усіма» (двочастковий випуск, у зйомках взяла участь слідча Тамара Лангуєва).
Примітки
Література
Посилання
Тетяна Хожан. «В одній зв'язці з маніяком (биль)». Спогади колишньої вихованки Сливко Свідоцтво про публікацію № 2411080073
Біографія Анатолія Слівка на сайті Slaughter-House
«Ці вбивства не змити, не забути»
Майстри спорту СРСР
Члени КПРС
Розстріляні в РРФСР
Страчені за вбивство
Померли в Новочеркаську
Персоналії за алфавітом
Померли 1989
Померли 16 вересня
Народились 1938
Народились 28 грудня
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
41539504
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Haval%20H6
|
Haval H6
|
Haval H6
The Haval H6 is a compact crossover SUV produced by the Chinese manufacturer Great Wall Motor under the Haval marque since 2011. It was introduced at the 2011 Shanghai Auto Show. It produced with both front-wheel-drive and four-wheel-drive drivetrain.
Originally named Great Wall Haval H6, it was later renamed the Haval H6 (and redesigned) for the newly developed Haval brand. It is the successor of the Great Wall Pegasus.
Since its introduction in 2011, the H6 had once led the SUV segment in China for 103 consecutive months, or around 8 years. In December 2016, the H6 set a single-month sales record in the Chinese market with 80,495 units sold, a record that remains unbeaten. , GWM has sold more than four million H6 globally, making it the all-time best-selling GWM vehicle.
First generation (2011)
Features
The first generation H6 is powered by a 1.5-litre turbo engine producing or a 1.3-litre turbo engine producing . In the top trim level it can be equipped with high-strength body structure, front, side and curtain airbags, brake assist system, tyre-pressure monitoring system, parking sensors and reversing camera, keyless entry, light and rain sensors, Bluetooth hands free system and a 7-inch touch screen display with DVD multimedia system. It can also be equipped with a 10-way adjustable driver's seat, heated front seats, leather seats, climate control with rear seats air vents, automatic headlights, power sunroof, cruise control and 17-inch aluminum wheels.
It is powered by a range of turbocharged petrol or common rail diesel engines, which are able to meet the Euro V emission standards and can be equipped with Start & Stop system. It has four disk brakes with ABS and EBD, electronic stability control (ESC), MacPherson strut independent front suspension and independent rear suspension with double cross arm and torsion bar springs, and intelligent four-wheel-drive system.
It uses components originating from renowned European and American manufacturers, such as Bosch (traction control), Delphi (diesel electronics), BorgWarner (four-wheel-drive system), and Honeywell (turbocharger).
Production
The Haval H6 is produced at the new production base of Great Wall Motors, located in Tianjin, China, which inaugurated its mass production in February 2011. It is also assembled (from knock-down kits) at the Litex Motors factory in Bahovitsa, Bulgaria, from where it is exported to other markets in the European Union.
In November 2015, the one millionth Haval H6 rolled off the production lines in the Tianjin plant, approximately four years and three months after its launch.
Safety
In April 2012, China-NCAP awarded the Haval H6 with five stars out of five, in a crash test consisting of three types of collision: a full-wrap frontal collision against a rigid barrier at , a frontal collision at 40% offset against a deformable barrier at and a side impact test at .
Reception
In a review made by the Italian magazine Al Volante, the Haval H6 was appreciated for the comfortable and spacious interior, the rich endowment with features and its low price against the European, Korean and Japanese rivals. It was criticized for its relatively sluggish gearbox, the lack of power from the diesel engine at low revs, the rear window visibility and the rigid plastic used in the dashboard.
It also received praise for its luggage compartment capacity, which ranges from to , with the rear seats folded, and is the largest in its size class.
Gallery
Second generation (2017)
The second generation Haval H6 was based on the same platform as its predecessor, the first generation Haval H6. However, the first generation Haval H6 low-end versions will continue as a budget model positioned below the second generation. The second generation Haval H6 also shares the same underpinnings of the WEY VV5.
Variants
The second generation Haval H6 was available as two variants at launch with different designs for different target market groups, distinguished via the color of the Haval badge. The Haval H6 Blue Label model features a blue Haval badge while the Red Label model has a red Haval badge. The H6 Red Label and Blue Label differ mostly at the front and rear. The front ends are fitted with different grilles, bumpers, and lights. The rear features different tailgate design, bumper design with different mud guards and different pipes. The duo-label strategy was dropped later in 2020 with the logo replaced with a Black label while styling-wise the variant that continued to be available was the previous Red Label model.
Powertrain
The engine in the second generation Haval H6 is the same engine as the one powering the WEY 02, which is a 2.0-litre turbo engine producing .
Haval H6 China-Chic Edition
In March 2021, a special edition of the Haval H6 was launched called the China-Chic Edition (国潮版). The China-Chic Edition Haval H6 is based on the second generation Haval H6 while featuring a redesigned front fascia, rear end and window graphics. Acceleration from 0 to for the China-Chic edition is 7.6 seconds.
Third generation (2020)
The third generation Haval H6 has debuted at the Chengdu Motor Show 2020. Haval officially opened pre-sales of the third generation H6 in July 2020.
The third generation H6 is Haval's first model built on the Lemon platform. The new-gen Haval H6 is powered by a 1.5-litre turbo engine or a 2.0-litre turbo engine. The 1.5 liter turbo engine is essentially an upgrade version of current engine with a max power of and a torque of . The 2.0 liter turbo engine is a newly developed engine from GWM, with a 38% thermal efficiency, while delivering maximum power of and a torque of . The gearbox of the third generation H6 is a fresh 9-speed dual-clutch transmission.
For the third generation model, the H6 was given new exterior and interior.
Haval H6 Supreme+ Edition
A variant of the third generation H6 was launched during the 2021 Shanghai Auto Show called the Haval H6 5G Edition. The H6 5G Edition is equipped with 5G internet provided by China Mobile, and features a restyled front end. Additionally, facial recognition and FOTA would also be featured.
The model was later launched as the H6 Supreme+ edition during the 2021 Chengdu Auto Show as a 10 year anniversary special edition model. The model is equipped with the same powertrain options as the base H6 model and features a restyled front fascia design.
Haval H6 Vance Edition
A special edition (optional of the car bodykits) of the H6 called the H6 Vance was offered in Brunei in June 2022.
The Brunei-market Haval H6 Vance comes with custom front and rear bumper, skirts, rear spoiler, carbon cover for side mirrors, front chrome and rear chrome strip. Customers in the country can opt for black rims, calipers colours and black pack for cosmetic changes.
Haval H6S / H6 GT
A fastback variant of the third generation H6 was unveiled in August 2021 called the Haval H6S.
There are two engine options for the H6S in China, one of which is the 2.0-litre turbo four-cylinder engine, and the other is a hybrid powertrain that pairs a 1.5-litre turbo-petrol engine with a two-speed electric motor and a small 1.8 kWh battery pack that stores recycled braking energy. Total system power and torque outputs are rated at and
Haval claims the powertrain to have a fuel consumption of and the acceleration time from in 7.5 seconds. The lower front bumper was criticized for resembling those of the NIO ES6 and EC6.
Outside China, the H6 GT is available in Australia, New Zealand, South Africa, Brunei and Jamaica.
Haval H6 HEV
The hybrid variant of the H6 debuted at the 2021 Bangkok international Motor Show in March 2021. It is powered by a 1.5-litre turbo GW4B15 engine which produces and of torque. It is also powered by a electric motor paired with a 7-speed DCT gearbox with a combined power of and of torque.
Haval H6 PHEV
A plug-in hybrid variant of the third generation H6 debuted at the 2021 Motor Expo in Thailand in December 2021. The PHEV version has a restyled front fascia with chrome finishing and unique layered vents. On September 28, 2022, the Haval H6 PHEV was officially launched in China.
2024 facelift
In July 2023, Haval released a set of images of the facelifted Haval H6 to be released that year. However, this version was never released to the market. A reworked facelift model was introduced in China in April 2024, adopting a new front fascia with vertical LED daytime running lights.
Markets
Australia
The Haval H6 was launched in Australia on 9 April 2021, in three grades: Premium, Lux and Ultra. All variants are powered by a 2.0-litre turbocharged petrol engine and a 4WD option is available only for the top grade.
In April 2022, the HEV powertrain was added for the Ultra grade.
In July 2022, the H6 GT debuted in Australia in two grades: Lux (2WD) and Ultra (4WD).
In April 2023, the HEV Luxe variant was added.
South Africa
The Haval H6 was launched in South Africa on 7 June 2021, with three grades available: Premium, Luxury and Super Luxury. All variants are powered by a 2.0-litre turbocharged petrol engine and a 4WD option is available for the Luxury and Super Luxury grades.
In September 2022, the H6 GT debuted in South Africa as a sole variant and the HEV powertrain was added.
Thailand
The Haval H6 was launched in Thailand on 28 June 2021, in two grades: Pro and Ultra, powered by a 1.5-litre HEV turbocharged petrol hybrid powertrain.
In October 2022, the PHEV powertrain was added for the Ultra grade.
Pakistan
The Haval H6 was launched by Sazgar in Pakistan in 2021 under a joint venture with Great Wall Motor. Initially, it was imported as a CBU but the local assembly in Pakistan commenced in August 2022. Initially, it was offered in only two grades: 1.5T and 2.0T AWD. The 1.5T grade is powered by a 1.5-litre turbocharged petrol engine while the 2.0T AWD grade is powered by a 2.0-litre turbocharged petrol engine. Both grades come with 7-speed DCT.
Later on, in November 2022, the hybrid variant of the H6 was also launched, making it the first hybrid electric vehicle to be assembled in Pakistan. It is powered by a 1.5-litre HEV turbocharged petrol hybrid powertrain.
Philippines
The Haval H6 was launched in the Philippines on 11 April 2023, as part of GWM's entry to the Philippines. The H6 is available in two grades: Supreme and Max, powered by a 1.5-litre HEV turbocharged petrol hybrid powertrain.
Vietnam
The Haval H6 was launched in Vietnam on 2 August 2023, as part of GWM's entry introduction to Vietnam. It is offered in a sole variant powered by a 1.5-litre HEV turbocharged petrol hybrid powertrain.
Mexico
The Haval H6 was launched in Mexico on 8 September 2023, as part of GWM's entry to Mexico. The H6 is available in two grades: Premium and Luxury, powered by a 1.5-litre HEV turbocharged petrol hybrid powertrain.
Indonesia
The Haval H6 was introduced in Indonesia at the 30th Gaikindo Indonesian International Auto Show in August 2023, alongside the Haval Jolion, Ora 03 and Tank 500, marking GWM's entry to the Indonesian market. Pricing was formally revealed with limited sales at the 2024 BCA Expoversary in 2 March 2024. Official sales were commenced in 21 March 2024. Initially imported from Thailand, it is powered by a 1.5-litre turbocharged petrol hybrid engine and is only offered in one HEV grade.
Safety
In March 2022, the Haval H6 in its Australasian market configuration was awarded a five star rating by ANCAP (aligned with Euro NCAP).
Sales
References
External links
Official website
Model description
H6
Compact sport utility vehicles
Crossover sport utility vehicles
Front-wheel-drive vehicles
All-wheel-drive vehicles
ANCAP small off-road
C-NCAP small off-road
Plug-in hybrid vehicles
Hybrid vehicles
Cars of China
2010s cars
|
2911980
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B6
|
Новий Бромеж
|
Новий Бромеж — село в Польщі, у гміні Старожреби Плоцького повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Плоцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Плоцького повіту
|
39652744
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Smotrych%2C%20Khmelnytskyi%20Oblast
|
Smotrych, Khmelnytskyi Oblast
|
Smotrych, Khmelnytskyi Oblast
Smotrych is a rural settlement in Kamianets-Podilskyi Raion, Khmelnytskyi Oblast, western Ukraine. Smotrych hosts the administration of Smotrych settlement hromada, one of the hromadas of Ukraine. The town's population was 2,102 as of the 2001 Ukrainian Census. Current population: Its Jewish population was murdered en masse during the Holocaust.
History
The settlement was first founded in the first half of the 15th century. It was granted the Magdeburg rights in 1448. In 1960, Smotrych was granted the status of an urban-type settlement. The town lies on the banks of the Smotrych River.
Until 18 July 2020, Smotrych belonged to Dunaivtsi Raion. The raion was abolished in July 2020 as part of the administrative reform of Ukraine, which reduced the number of raions of Khmelnytskyi Oblast to three. The area of Dunaivtsi Raion was merged into Kamianets-Podilskyi Raion.
Until 26 January 2024, Smotrych was designated urban-type settlement. On this day, a new law entered into force which abolished this status, and Smotrych became a rural settlement.
People from Smotrych
Meletius Smotrytsky (1577-1633), religious and pedagogical activist of the Polish–Lithuanian Commonwealth, Ruthenian linguist
Bezalel Smotrich's (1980-) Israeli government minister. His ancestors are from the village
See also
Dunaivtsi, the other urban-type settlement in Dunaivtsi Raion
References
Rural settlements in Kamianets-Podilskyi Raion
Podolia Voivodeship
Podolia Governorate
Populated places established in the 1440s
|
44473
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ctesiphon
|
Ctesiphon
|
Ctesiphon (Tyspwn or Tysfwn; ; , ) was an ancient Mesopotamian city, located on the eastern bank of the Tigris, and about southeast of present-day Baghdad. Ctesiphon served as a royal capital of the Iranian empire in the Parthian and Sasanian eras for over eight hundred years. Ctesiphon was capital of the Sasanian Empire from 226–637 until the Muslim conquest of Persia in 651 AD.
Ctesiphon developed into a rich commercial metropolis, merging with the surrounding cities along both shores of the river, including the Hellenistic city of Seleucia. Ctesiphon and its environs were therefore sometimes referred to as "The Cities". In the late sixth and early seventh century, it was listed as the largest city in the world by some accounts.
During the Roman–Parthian Wars, Ctesiphon fell three times to the Romans, and later fell twice during Sasanian rule. It was also the site of the Battle of Ctesiphon in 363 AD. After the Muslim invasion, the city fell into decay and was depopulated by the end of the eighth century, its place as a political and economic center taken by the Abbasid capital at Baghdad. The most conspicuous structure remaining today is the Taq Kasra, sometimes called the Archway of Ctesiphon.
Names
The Latin name derives from Ancient Greek Ktēsiphôn. This is ostensibly a Greek toponym based on a personal name, although it may be a Hellenized form of a local name, reconstructed as Tisfōn or Tisbōn. In Iranian-language texts of the Sasanian era, it is spelled as Tyspwn, which can be read as Tīsfōn, Tēsifōn, etc. in Manichaean Parthian, in Middle Persian and in Christian Sogdian (in Syriac alphabet) languages. The New Persian form is Tisfun.
Texts from the Church of the East's synods referred to the city as Qṭēspōn or some times Māḥôzē when referring to the metropolis of Seleucia-Ctesiphon.
In modern Arabic, the name is usually Ṭaysafūn or Qaṭaysfūn or as al-Mada'in ("The Cities", referring to Greater Ctesiphon). "According to Yāqūt [...], quoting Ḥamza, the original form was Ṭūsfūn or Tūsfūn, which was arabicized as Ṭaysafūn." The Armenian name of the city was Tizbon. Ctesiphon is first mentioned in the Book of Ezra of the Old Testament as Kasfia/Casphia (a derivative of the ethnic name Cas, and a cognate of Caspian and Qazvin). It is also mentioned in the Talmud as Aktisfon. In another Talmudic reference it is written as Akistfon, located across the Tigris River from the city of Ardashir.
Location
Ctesiphon is located approximately at Al-Mada'in, southeast of the modern city of Baghdad, Iraq, along the river Tigris. Ctesiphon measured 30 square kilometers, more than twice the surface of a 13.7-square-kilometer fourth-century imperial Rome.
The archway of Chosroes (Taq Kasra) was once a part of the royal palace in Ctesiphon and is estimated to date between the 3rd and 6th centuries AD. It is located in what is now the Iraqi town of Salman Pak.
History
Parthian period
Ctesiphon was founded in the late 120s BC. It was built on the site of a military camp established across from Seleucia by Mithridates I of Parthia. The reign of Gotarzes I saw Ctesiphon reach a peak as a political and commercial center. The city became the Empire's capital circa 58 BC during the reign of Orodes II. Gradually, the city merged with the old Hellenistic capital of Seleucia and other nearby settlements to form a cosmopolitan metropolis.
The reason for this westward relocation of the capital could have been in part due to the proximity of the previous capitals (Mithradatkirt, and Hecatompylos at Hyrcania) to the Scythian incursions.
Strabo abundantly describes the foundation of Ctesiphon:
Because of its importance, Ctesiphon was a major military objective for the leaders of the Roman Empire in their eastern wars. The city was captured by Rome five times in its history – three times in the 2nd century alone. The emperor Trajan captured Ctesiphon in 116, but his successor, Hadrian, decided to willingly return Ctesiphon in 117 as part of a peace settlement. The Roman general Avidius Cassius captured Ctesiphon in 164 during another Parthian war, but abandoned it when peace was concluded. In 197, the emperor Septimius Severus sacked Ctesiphon and carried off thousands of its inhabitants, whom he sold into slavery.
Sasanian period
By 226, Ctesiphon was in the hands of the Sasanian Empire, who also made it their capital and had laid an end to the Parthian dynasty of Iran. Ctesiphon was greatly enlarged and flourished during their rule, thus turning into a metropolis, which was known by in Arabic as al-Mada'in, and in Aramaic as Mahoze. The oldest inhabited places of Ctesiphon were on its eastern side, which in Islamic Arabic sources is called "the Old City" (Madīnah al-'Atīqah), where the residence of the Sasanians, known as the White Palace, was located. The southern side of Ctesiphon was known as Asbānbar or Aspānbar, which was known by its prominent halls, riches, games, stables, and baths. Taq Kasra was located in the latter.
The western side was known as Veh-Ardashir (meaning "the good city of Ardashir" in Middle Persian), known as Mahoza by the Jews, Kokhe by the Christians, and Behrasir by the Arabs. Veh-Ardashir was populated by many wealthy Jews, and was the seat of the church of the Nestorian patriarch. To the south of Veh-Ardashir was Valashabad. Ctesiphon had several other districts which were named Hanbu Shapur, Darzanidan, Veh Jondiu-Khosrow, Nawinabad and Kardakadh.
Severus Alexander advanced towards Ctesiphon in 233, but as corroborated by Herodian, his armies suffered a humiliating defeat against Ardashir I. In 283, emperor Carus sacked the city uncontested during a period of civil upheaval. In 295, emperor Galerius was defeated outside the city. However, he returned a year later with a vengeance and won a victory which ended in the fifth and final capture of the city by the Romans in 299. He returned it to the Persian king Narses in exchange for Armenia and western Mesopotamia. In and again in 410, the city, or the Greek colony directly across the river, was the site of church councils for the Church of the East.
After the conquest of Antioch in 541, Khosrow I built a new city near Ctesiphon for the inhabitants he captured. He called this new city Veh-Antiok-Xusrō, or literally, "better than Antioch Khosrow built this". Local inhabitants of the area called the new city Rumagan, meaning "town of the Romans" and Arabs called the city al-Rumiyya. Along with Weh Antiok, Khosrow built a number of fortified cities. After a campaign in 573, John of Ephesus wrote that no fewer than 292,000 persons had been deported from Dara, Apamia, and other Syrian towns to Veh-Antiokh. John would later cite a letter stating no more than 30,000 prisoners were deported. It's thought that the first number he gave is not to be taken literally.
In 590, a member of the House of Mihran, Bahram Chobin repelled the newly ascended Sasanian ruler Khosrow II from Iraq, and conquered the region. One year later, Khosrow II, with aid from the Byzantine Empire, reconquered his domains. During his reign, some of the great fame of al-Mada'in decreased, due to the popularity of Khosrow's new winter residence, Dastagerd. In 627, the Byzantine Emperor Heraclius surrounded the city, the capital of the Sassanid Empire, leaving it after the Persians accepted his peace terms. In 628, a deadly plague hit Ctesiphon, al-Mada'in and the rest of the western part of the Sasanian Empire, which even killed Khosrow's son and successor, Kavad II.
In 629, Ctesiphon was briefly under the control of Mihranid usurper Shahrbaraz, but the latter was shortly assassinated by the supporters of Khosrow II's daughter Borandukht. Ctesiphon then continued to be involved in constant fighting between two factions of the Sasanian Empire, the Pahlav (Parthian) faction under the House of Ispahbudhan and the Parsig (Persian) faction under Piruz Khosrow.
Downfall of the Sasanians and the Islamic conquests
In the mid-630s, the Muslim Arabs, who had invaded the territories of the Sasanian Empire, defeated them during a great battle known as the Battle of al-Qādisiyyah. The Arabs then attacked Ctesiphon, and occupied it in early 637.
The Muslim military officer Sa`d ibn Abi Waqqas quickly seized Valashabad and made a peace treaty with the inhabitants of Weh Antiok Khusrau and Veh-Ardashir. The terms of the treaty were that the inhabitants of Weh Antiok Khusrau were allowed to leave if they wanted to, but if they did not, they were forced to acknowledge Muslim authority, and also pay tribute (jizya). Later on, when the Muslims arrived at Ctesiphon, it was completely desolated, due to flight of the Sasanian royal family, nobles, and troops. However, the Muslims had managed to take some of troops captive, and many riches were seized from the Sasanian treasury and were given to the Muslim troops. Furthermore, the throne hall in Taq Kasra was briefly used as a mosque.
Still, as political and economic fortune had passed elsewhere, the city went into a rapid decline, especially after the founding of the Abbasid capital at Baghdad in the 760s, and soon became a ghost town. Caliph Al-Mansur took much of the required material for the construction of Baghdad from the ruins of Ctesiphon. He also attempted to demolish the palace and reuse its bricks for his own palace, but he desisted only when the undertaking proved too vast. Al-Mansur also used the al-Rumiya town as the Abbasid capital city for a few months.
It is believed to be the basis for the city of Isbanir in One Thousand and One Nights.
Modern era
The ruins of Ctesiphon were the site of a major battle of World War I in November 1915. The Ottoman Empire defeated troops of Britain attempting to capture Baghdad, and drove them back some before trapping the British force and compelling it to surrender.
Population and religion
Under Sasanian rule, the population of Ctesiphon was heavily mixed: it included Arameans, Persians, Greeks and Assyrians. Several religions were also practiced in the metropolis, which included Christianity, Judaism and Zoroastrianism. In 497, the first Nestorian patriarch Mar Babai I, fixed his see at Seleucia-Ctesiphon, supervising their mission east, with the Merv metropolis as pivot. The population also included Manicheans, a dualist church, who continued to be mentioned in Ctesiphon during Umayyad rule fixing their "patriarchate of Babylon" there. Much of the population fled from Ctesiphon after the Arab capture of the metropolis. However, a portion of Persians remained there, and some important figures of these people are known to have provided Ali with presents, which he, however, refused to take. In the ninth century, the surviving Manicheans fled and displaced their patriarchate up the Silk Road, in Samarkand.
Archaeology
A German Oriental Society led by Oscar Reuther excavated at Ctesiphon in 1928–29 mainly at Qasr bint al-Qadi on the western part of the site. In winter of 1931–1932 a joint expedition of the German State Museums (Staatliche Museen zu Berlin) and The Metropolitan Museum of Art continued excavations at the site, focusing on the areas of Ma'aridh, Tell Dheheb, the Taq-i Kisra, Selman Pak and Umm ez-Za'tir under the direction of Ernst Kühnel.
In the late 1960s and early 1970s, an Italian team from the University of Turin directed by Antonio Invernizzi and worked at the part of the site on the other side of the Tigris, which they identified as Veh Ardashir. Work mainly concentrated on restoration at the palace of Khosrow II. In 2013, the Iraqi government contracted to restore the Taq Kasra, as a tourist attraction.
Gallery
See also
Opis
Persian Empire
List of cities of the ancient Near East
Rachae
School of Seleucia-Ctesiphon
References
Bibliography
M. Streck, Die alte Landschaft Babylonien nach den arabischen Geographen, 2 vols. (Leiden, 1900–1901).
M. Streck, "Seleucia und Ktesiphon," Der Alte Orient, 16 (1917), 1–64.
A. Invernizzi, "Ten Years Research in the al-Madain Area, Seleucia and Ctesiphon," Sumer, 32, (1976), 167–175.
Luise Abramowski, "Der Bischof von Seleukia-Ktesiphon als Katholikos und Patriarch der Kirche des Ostens," in Dmitrij Bumazhnov u. Hans R. Seeliger (hg), Syrien im 1.-7. Jahrhundert nach Christus. Akten der 1. Tübinger Tagung zum Christlichen Orient (15.-16. Juni 2007). (Tübingen, Mohr Siebeck, 2011) (Studien und Texte zu Antike und Christentum / Studies and Texts in Antiquity and Christianity, 62),
Further reading
External links
Ctesiphon and Taq Kasra photo gallery
Ctesiphon Exhibition by the Islamic Art Museum at the Pergamon Museum in Berlin in 2016 (Video)
Ctesiphon (profile at the Metropolitan Museum of Art)
History of Baghdad Governorate
Archaeological sites in Iraq
Twin cities
Parthian cities
Sasanian cities
Ancient Mesopotamia
Former populated places in Iraq
Populated places along the Silk Road
120s BC establishments
Places in Shahnameh
|
61986648
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nikiforovo%2C%20Vladimir%20Oblast
|
Nikiforovo, Vladimir Oblast
|
Nikiforovo, Vladimir Oblast
Nikiforovo is a rural locality (a village) in Pershinskoye Rural Settlement, Kirzhachsky District, Vladimir Oblast, Russia. The population was 27 as of 2010. There are 5 streets.
Geography
Nikiforovo is located 20 km south of Kirzhach (the district's administrative centre) by road. Ilyinskoye is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Kirzhachsky District
|
3222449
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D1%82%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%8C
|
Служба освітніх тестувань
|
Служба освітніх тестувань (ETS) найбільша в світі приватна некомерційна організація яка заснована в 1947 році та проводить освітні тестування та оцінювання, аналітичні дослідження. Штаб-квартира організації знаходиться у місті Лоуренс, штат Нью-Джерсі, (має поштову адресу в місті Принстон).
ETS розробляє різноманітні стандартизовані тести, перш за все, в США для випускників шкіл які отримують повну середню освіту (рівень К-12) та вищої освіти, а також проводить міжнародні тести, включаючи TOEFL (Тест англійської мови як іноземної), TOEIC (Тест англійської мови для міжнародної комунікації), Graduate Record Examination (GRE) Загальні та предметні тести, HiSET та тести серії Praxis — у більш ніж 180 країнах та у понад 9000 місцях тестування, по всьому світу. Значна частина оцінок з тестів розроблених організацією є основою для вступу до вищих навчальних закладів США та освіти за освітньо-науковим рівнем (аспірантури), але також розроблені методики оцінювання результатів навчання за рівнем K — 12 (загальна середня освіта), які використовуються для визначення освітнього рівня випускників у багатьох штатах, включаючи Каліфорнію, Техас, Теннессі та Вірджинію. Загалом ETS щорічно організовує 20 мільйонів іспитів у США та 180 інших країнах.
Історія
ETS — зареєстрована в США неприбуткова організація 501 (c) (3), яка створена в 1947 р. Засновниками ETS є:
American Council on Education (ACE), (укр. Американська Рада з питань освіти)
The Carnegie Foundation for the Advancement (укр. Фонд Карнегі з підвищення рівня освіти та викладання)
та The College Entrance Examination Board. (укр. Рада Коледжів)
ETS було утворено в 1947 р. з метою проведення тестувань та оцінювань рівня знань які, з огляду на особливості стрктурної побудови, не могли якісно проводити організації-засновники, а також для здійснення досліджень, спрямованих на розвиток освітніх вимірювань та освіти загалом. Серед інших функцій, організації засновники передали у відання ETS Єдину службу тестування та Національний іспит для вчителів (ACE); GRE (фонд Карнегі); а Рада Коледжів передала ETS забезпечення проведення та розвитку (але не права власності) SAT для випускників середніх шкіл.
Наукові досягнення
Відповідно до проголошеної мети діяльності, ETS розроблено програму досліджень, яка охоплює не лише психометричні вимірювання та освіту, але й такі суміжні області, як статистику, оцінювання навчальних досягнень та психологія, зокрема когнітивнау, розвивальну, соціальна психологію психологію особистості. До реалізації зазначеної програми було залучено значну кількість науковців в загальних сферах. Серед найвідоміших вчених залучених до програми можна назвати — Гарольда Гулліксена (робота «Теорія розумових тестів» створено класичну теорію тестування); Фредеріка Лорда (сучасна теорія тестування); [[Семюел Мессік|Семюеля Мессіка[[ (сучасна теорія визначення валідності); Роберта Лінна (відомий діяльністю в галузі тестуванням та освітньої політики); Нормана Фредеріксена (оцінка ефективності); Ledyard Tucker (тестовий аналіз, включаючи винахід «методу Ангофа» дослідження стандартизації); Дональд Рубін (диференційні значення та причинно-наслідкова модель Рубіна); Карл Йореског (моделювання структурних рівнянь та підтверджуючий факторний аналіз); Пол Голланд (тестове рівняння, причинно-наслідкове моделювання); Джон Керролл (мовне тестування та когнітивна психологія); Майкл Льюїс (когнітивний, соціальний та емоційний розвиток немовляти); Ірвінг Сігель (пізнавальний розвиток дітей); Герман Віткін (пізнавальний та навчальний стилі); К. Патрісія Крос (освіта для дорослих); Семюел Бал (дослідник в галузі оцінювання, який вперше задокументував позитивні освітні ефекти телепередачі Вулиця Сезам); Девід Розенхан (відомий експериментом Розенхана, який поставив під сумнів обгрунтованість психіатричної діагностики); Жанна Брукс-Ганн (вплив рівня життя на розвиток немовлят, дітей та підлітків); та Ентоні Карневале (освіта та робоча сила).
Члени ETS очолювали Національної ради з питань оцінювання в освіті (NCME); Психометричне товариство ; відділ вимірювання та оцінки Американської асоціації освітніх досліджень (AERA); Відділ оцінювання, вимірювання та статистики Американської психологічної асоціації (APA); відділ психології розвитку APA; та Товариство Жана Піаже. Вони входили до числа виконавчих редакторів журналу «Освітня оцінка», « Журналу освітньої та поведінкової статистики», «Оцінки освіти та аналізу політики», « Журналу психології освіти», « Журналу прикладної психології розвитку» та дискурсних процесів.
Високий науковий рівень співробітників дозволив ETS не лише продукувати нові знання а й розробити методологію, особливо в галузі вимірювань та статистики, яку широко використовують у світі. Серед ключових наукових досягнень:
спільна розробка сучасної теорії тестування, інтегрованої основи для розв'язання різноманітних практичних проблеми, пов'язаних з розробкою та аналізом тестів;
створення алгоритму та програмного забезпечення для моделювання структурних рівнянь та Підтверджуючого факторного аналізу (LISREL), використовуваних у соціальних науках для перевірки теоретичних зв'язків між змінними;
внесок у сучасну теорію валідності;
розробка широко використовуваних підходів до аналізу неповних даних ;
створення Причинно-наслідкової моделі Рубіна ;
розробка In-Basket Test (застосовується в усьому світі для оцінки претендентів на керівні роботи в найрізноманітніших галузях);
розробка методів виявлення несправедливості тесту, включаючи винахід стандартизаційного підходу до функціонування диференціальних елементів (DIF) та застосування методу Мантеля-Хаензеля;
створення цілісно-бального підходу до оцінки письмового викладу, засобу швидкого та надійної оцінки якості тексту есе, що дозволило цій формі тестування успішно конкурувати із запитаннями з широким вибором варіантів для широкомасштабних програм тестування;
розробка на основі наукових досліджень процедур та стандартів професійного ліцензування та сертифікації.
Сучасний стан
Міжнародна штаб-квартира ETS розташована на ділянці площею 152,2 га поблизу міста Прінстон, штат Нью-Джерсі в місті Лоуренс, графство Мерсер ; центр обробки даних, служба доставки та обслуговування клієнтів, служба безпеки знаходяться в кампусі у сусідньому місті Юінг. Другий за величиною офіс ETS розташовано у Сан-Антоніо, штат Техас. В ньому розміщено відділ оціночних програм K-12 (загальна середня освіта), а також менші офіси у Філадельфії, Пенсильванії, Вашингтоні, округ Колумбія, Хато-Рей, Пуерто-Рико, Конкорд, Сакраменто та Монтерей, Каліфорнія. Офіси організації за кордоном пов'язані з дочірніми компаніями, що є комерційними та повністю належать ETS, включають Амстердам (штаб-квартира ETS Global BV), Лондон (ETS Global BV), Сеул (ETS Global BV), Париж (ETS Global BV), Амман (ETS Global BV), Варшава (ETS Global BV), Пекін (ETS China) та Кінгстон, Онтаріо (ETS Канада). Не враховуючи дочірніх організацій, у ETS працює близько 2700 осіб.
Для фінансування некомерційної діяльності ETS, як і багато інших некомерційних організацій, проводить заходи які мають на меті отримання прибутку та не пов'язані з основною діяльністю (наприклад, тестування при працевлаштуванні). Відповідно до податкового законодавства США, така діяльність може проводитися (з певними обмеженнями) самою некомерційною організацією або дочірніми організаціями з метою отримання прибутку. Більшість робіт «поза місією», проводяться такими дочірніми компаніями, як Prometric, яка проводить тести для сотень сторонніх клієнтів, ETS Global BV, яка здійснює більшу частину міжнародні операцій компанії, ETS China та ETS Canada.
Близько 25 % обсягу тестувань, які проводяться ETS, здійснюються у відповідності до контракту з Радою Коледжів, приватною асоціацією некомерційних університетів, коледжів, шкільних округів та середніх шкіл. Найпопулярнішим та найбільш відомим з тестів є SAT, який складають щороку більше 3 мільйонів учасників. ETS також розробляє та адмініструє попередній SAT / National Merit Scholarship кваліфікаційний тест (PSAT / NMSQT) та програму Advanced Placement, яка широко використовується у старших класах шкіл США для освітніх кредитів за засвоєння курсів підвищеної складності, що відіграють значну роль у вступі до вищих навчальних закладів.
З 1983 року ETS проводить Національну оцінку прогресу в освіті (NAEP), відому як «Національний звіт про освіту», за контрактом з Національним центром статистики освіти США. NAEP — єдиний національний представник, який продовжує оцінювати те, що знають та вміють американські учні. ETS несе відповідальність за координацію діяльності дев'яти організацій, які є підрядниками НАЕП в галузі розробки та друку тестів, аналізу даних та звітності.
Окрім діяльності за контрактами, яку ETS проводить для некомерційних організацій, організація пропонує власні тести зокрема включають іспити Graduate Record Examinations (GRE) (для вступу до професійних шкіл), тест з англійської мови як іноземної (TOEFL) (для вступу до вищих навчальних закладів), тест англійської мови на міжнародну комунікацію (TOEIC) (використовується в бізнесі та на виробництві) та тести серії Praxis (для ліцензування та сертифікації вчителів).
В Англії та Уельсі ETS Europe, підрозділом дочірньої організації ETS Global, було укладено контракт на оцінювання досягнень учнів у засвоєнні державних освітніх програм від імені уряду. Компанія ETS Global взяла на себе цю роль у 2008 році від Edexcel, дочірньої компанії Pearson, яка зіткнулась із регулярними проблемами при виконанні контрактних зобов'язань. Як і у випадку з Edexcel, перший рік роботи ETS Global виявив низку проблем, включаючи запізнення надходження бланків до екзаменаторів, база даних учнів була не доступна та загальнодержавні звіти мали проблеми з оформленням. Консервативна партія (торі) піддав критиці укладені контракти і підготувала досьє з переліком наявних проблем. У серпні 2008 року укладений контракт було розірвано з умовою повернення ETS 19,5 млн фунтів стерлінгів уряду та скасування рахунків на суму 4,6 млн фунтів. Згодом контракт знову був укладений з компанією Edexcel. Як і в двох попередніх контрактах проявилися значні проблеми з якістю обробки матеріалів а самі тести, які давно є предметом суперечок в англійській освітянській спільноті та серед громадськості, були піддані масовому бойкоту з боку шкіл.
Критика
ETS піддавали критиці за «надприбуткову ділову операцію, яка є настільки ж транснаціоналіноб корпорацією, як і некомерційною установа». Через свій правовий статус неприбуткової організації ETS звільняється від сплати федерального податку на прибуток від більшості своїх операцій. Крім того, їй не потрібно повідомляти фінансову інформацію у Комісію з цінних паперів та бірж, хоча вона щороку звітує в IRS за формою 990, яка є загальнодоступною.
У відповідь на зростаючу критику монополізму в галузі освітнього оцінювання штат Нью-Йорк прийняв Закон про освітні випробування, що вимагав від ETS надавати учням доступ до конкретних тестових завдань та оцінювати аркуші відповідей.
Проблеми з національними тестами Англії у 2008 році ETS Europe стали підставою для тисяч скарг, зафіксованих Times. Їх діяльність охарактеризована у парламенті Великої Британії як «безлад», та було висунуто вимогу накладання фінансових санкцій на компанію. Скарги включали претензії щодо маркування документів а документи надсилаються в неправильні школи або втрачаються повністю. Навіть було висловлено припущення, що якість обслуговування настільки погана, що Департамент у справах дітей, шкіл та сімей (раніше Департамент освіти та навичок) не міг би опублікувати рейтингову таблицю шкіл за 2008 рік. Однак контракт було розірвано за «взаємною згодою». Уряд Великої Британії призначив комісію на чолі з лордом Сазерлендом провести розслідування щодо зриву тестування 2008 року. Комісія дійшла наступних висновків:
• основна відповідальність за збій в проведенні тестування у 2008 році покладена на ETS Global BV, яка виграла державний контракт на проведення тестування; • ключовим фактором у зриві тестування стала неготовність ETS до виконання контрактних зобов'язань в повному обсязі;
У 1983 році учні середньої школи Джеймса А. Гарфілда в Іст-Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, показали несподівано високі результати у Розширеному вступному тесті на залишкові знання. ETS висловило припущення, що учні могли обдурити систему тестування використавши тести минулих років. Учні повинні були підтвердити свої результати та довести факт своєї невинуватості, склавши повторний іспит, який вони також успішно склали.
Громадська організація Американці за реформу освітніх тестувань (AETR) стверджує, що ETS порушує свій статус неприбуткової організації через надмірний прибуток, виплату бонусів керівництву та членів правління (на що звернула увагу IRS). Крім того, AETR стверджує, що ETS діє неетично, продаючи матеріали для підготовки до тестів, безпосередньо лобіюючи законодавців та урядовців та відмовляючись визнавати права учасників тестування. Організація також піддає критиці ETS за примушування учасників тестування GRE до участі у дослідних експериментах під час фактичного іспиту.
У 2014 році BBC повідомила, що Міністерство внутрішніх справ Великої Британії призупинило тестування з англійської мови, яке проводили ETS після розслідування BBC, що виявило систематичні шахрайства в системі студентських віз. Секретні зйомки затверджених урядом іспитів з англійської мови, необхідні для отримання візи, показали цілі кімнати кандидатів, які мали підроблені для них тести.
Тести, що проводяться
Graduate Record Examinations (GRE)
(PSAT/NMSQT)
(CLEP)
Test of English as a Foreign Language (TOEFL)
(TOEIC)
(TFI)
(CAHSEE)
— replaced by CAASPP (California Assessment of Student Performance and Progress) in 2015.
the (successor to the NTE)
the (NAEP)
the Examen de Admisión a Estudios de Posgrado (EXADEP)
Див. також
SAT
SPEAK (тест)
Список літератури
Матеріали з теми
Bickerstaffe, George, «Students Without IT Need Not Apply», Financial Times (London), October 26, 1998, p. 17.
Brennan, Lisa, «ETS, Kaplan in Legal Skirmish over Test Security», New Jersey Law Journal, January 23, 1995, p. 3.
Celis, William, III, «Computer Admissions Test Found to Be Ripe for Abuse» New York Times, December 16, 1994.
Elson, John, «The Test That Everyone Fears», Time, November 12, 1990.
Honan, William, «Computer Admissions Test to Be Given Less Often», The New York Times, January 4, 1995.
Kladko, Brian, «Computer Technology Passes Judgment on Students' Essays», Record (Bergen County, N.J.), July 9, 2001.
Merritt, Jennifer, «Why the Folks at ETS Flunked the Course», Business Week, December 29, 2003, p. 48.
Nairn, Allan, The Reign of ETS: The Corporation That Makes Up Minds, New York: Ralph Nader, 1980.
Nissimov, Ron, «SAT Officials to Stop Flagging Disabled Students' Tests», Houston Chronicle, July 22, 2002.
Nowlin, Sanford, «Standardized Test Giants Lock Horns in Court over Allegedly-Stolen Secrets», San Antonio Express-News, April 8, 2001.
Owen, David, None of the Above: Behind the Myth of Scholastic Aptitude, Boston: Houghton Mifflin, 1985.
Sidener, Jonathan, «Educational Testing Service of Princeton, N.J., Develops New Grading System», Arizona Republic, February 1, 1999.
Tabor, Mary B.W., «Disabled to Get an Extra Chance for S.A.T.s», The New York Times, April 1, 1994.
«Testing Company Claims State's Bidding Process Is Unfair», Associated Press State & Local Wire, January 6, 2003.
Vickers, Marcia, «Hate Exams? Here's a Chance to Profit from Them», The New York Times, Business Section, October 5, 1997, p. 4
Weinstein, David, «ETS to Create Standardized English Test for Chinese Government», Associated Press State & Local Wire, July 9, 2002.
Williams, Dennis A., «Testers V. Cram Courses», Newsweek, August 12, 1985.
Winerip, Michael, «No. 2 Pencil Fades as Graduate Exam Moves to Computer», The New York Times, November 15, 1993.
Посилання на зовнішні ресурси
Служба навчального тестування в Європі, Близькому Сході та Африці
Американці для реформи освітніх тестувань (AETR)
Неприбуткові організації США
Оцінювальна діяльність
Міжнародні освітні організації
|
1743336
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B5%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BA%D0%B8%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F
|
Жебраки життя
|
Жебраки життя
«Жебраки життя» — американська пригодницька драма режисера Вільяма А. Веллмена 1928 року.
Сюжет
Після вбивства свого вітчима дівчина тікає з країни разом з юним волоцюгою.
У ролях
Воллес Бірі — Оклахома Ред
Луїза Брукс — дівчина (Ненсі)
Річард Арлен — хлопець (Джим)
Блу Вашингтон — Блек Мос
Кьюпі Морган — Скінні
Енді Кларк — Скеллі
Майк Донлін — Білл
Роско Карнс — Лейм Гоппі
Джонні Морріс — Рубін
Посилання
Beggars of Life на сайті Internet Movie Database
Beggars of Life на сайті TCM Movie Database
Beggars of Life на сайті SilentEra
Beggars of Life на сайті AllMovie
Фільми США 1928
Фільми-драми США
Фільми англійською мовою
Чорно-білі фільми США
Фільми Paramount Pictures
Пригодницькі фільми США
|
68883987
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lufotrelvir
|
Lufotrelvir
|
Lufotrelvir (PF-07304814) is an antiviral drug developed by Pfizer which acts as a 3CL protease inhibitor. It is a prodrug with the phosphate group being cleaved in vivo to yield the active agent PF-00835231. Lufotrelvir is in human clinical trials for the treatment of COVID-19, and shows good activity against COVID-19 including several variant strains, but unlike the related drug nirmatrelvir it is not orally active and must be administered by intravenous infusion, and so has been the less favoured candidate for clinical development overall.
See also
3CLpro-1
Bemnifosbuvir
Baloxavir marboxil
Favipiravir
GC376
GRL-0617
Molnupiravir
Remdesivir
Ribavirin
Rupintrivir
S-217622
Triazavirin
References
Anti–RNA virus drugs
Antiviral drugs
COVID-19 drug development
Drugs developed by Pfizer
Amides
Pyrrolidones
Phosphonic acids
Indoles
Methoxy compounds
SARS-CoV-2 main protease inhibitors
Isobutyl compounds
|
13271754
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chief%20of%20the%20General%20Staff%20%28Russia%29
|
Chief of the General Staff (Russia)
|
Chief of the General Staff (Russia)
The Chief of the General Staff is the head of the General Staff and the highest ranking officer of the Russian Armed Forces or is also the senior-most uniformed military officer. He is appointed by the President of Russia, who is the Supreme Commander-in-Chief. The position dates to the period of the Russian Empire. The current Chief of the General Staff is Army General Valery Gerasimov.
List of chiefs of the general staff
† denotes people who died in office.
Imperial Russian Army (1812–1917)
Director of the Inspection Department of the Ministry of War
Chief of the Main Staff
Chief of the General Directorate of the General Staff
Council of People's Commissars on War and Navy Affairs (1917–1918)
Revolutionary Military Council of the Republic (1918–1921)
Red Army (1921–1946)
Chief of the Staff
Chief of the General Staff
Soviet Armed Forces (1946–1991)
Russian Armed Forces (1992–present)
Notes
See also
Commander-in-Chief of the Russian Ground Forces
Commander-in-Chief of the Russian Aerospace Forces
Commander-in-Chief of the Russian Navy
Cheget
References
Further reading
V.I. Feskov, K.A. Kalashnikov, V.I. Golikov, The Soviet Army in the Years of the Cold War 1945–91, Tomsk University Publishing House, Tomsk, 2004 (for Soviet era list of CGSs).
External links
Official Russian Ministry of Defense website
Russia
Russian Armed Forces
Military of the Soviet Union
|
60435538
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kochkurovo%2C%20Kochkurovsky%20District%2C%20Republic%20of%20Mordovia
|
Kochkurovo, Kochkurovsky District, Republic of Mordovia
|
Kochkurovo, Kochkurovsky District, Republic of Mordovia
Kochkurovo (Kočkur vele) is a rural locality (a selo) and the administrative center of Kochkurovsky District of the Republic of Mordovia, Russia. Population:
References
Notes
Sources
Rural localities in Mordovia
Kochkurovsky District
Saransky Uyezd
|
5029258
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Pedioplanis%20lineoocellata
|
Pedioplanis lineoocellata
|
Pedioplanis lineoocellata — вид ящірок родини ящіркових (Lacertidae). Мешкає в Південній Африці.
Опис
Довжина ящірки P. lineoocellata (без врахування хвоста) становить 45-55 мм. На нижній повіці є прозоре "віконце", що складається з двох лусок і окаймлене чорним.
Підвиди
Виділяють три підвиди:
Pedioplanis lineoocellata inocellata — регіон , від Людерица до Ауса (південний схід Намібії);
Pedioplanis lineoocellata lineoocellata — Південна Африка;
Pedioplanis lineoocellata pulchella — від Намакваленду до Східнокапської провінції в ПАР.
Поширення і екологія
Pedioplanis lineoocellata мешкають в Намібії, Ботсвані і Південно-Африканській Республіці. Вони живуть в саванах, на сухих луках та в пустищах кару, трапляються на пасовищах. Відкладають яйця, в кладці 4-8 яєць розміром 12,5×9,5 мм. Ящірки одразу після вилуплення мають довжину 5,25 см (враховуючи хвіст).
Примітки
Джерела
Duméril AMC, Bibron G (1839). Erpétologie générale ou Histoire naturelle complète des Reptiles. Tome cinquième [Volume 5]. Paris: Roret. viii + 854 pp. (Eremias lineo-ocellata, new species, pp. 314–316). (in French).
Gray JE (1845). Catalogue of the Specimens of Lizards in the Collection of the British Museum. London: Trustees of the British Museum. (Edward Newman, printer). xxviii + 289 pp. (Eremias pulchella, new species, p. 42).
Kirchhof S, Hipsley CA, Corl A, Dell'Mour H, Müller J (2014). "Pedioplanis lineoocellata lineoocellata (Duméril & Bibron 1839) Spotted Sand Lizard". African Herp News (61): 28–30.
Mertens R (1955). "Die Amphibien und Reptilien Südwestafrikas. Aus den Ergebnissen einer im Jahre 1952 ausgeführten Reise". Abhandlung der Senckenbergischen Naturforschenden Gesellschaft, Frankfurt (490): 1–172. (Eremias lineoocellata inocellata, new subspecies). (in German).
Tolley KA, Daniels RJ, Feldheim KA (2014). "Characterisation of microsatellite markers in the Spotted Sand Lizard (Pedioplanis lineoocellata) shows low levels of inbreeding and moderate genetic diversity on a small spatial scale". African Journal of Herpetology 63 (2): 87–97.
Справжні ящірки
Тварини, описані 1839
Плазуни Південно-Африканської Республіки
Плазуни Намібії
Плазуни Ботсвани
|
514990
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%A1%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29
|
Південний Саскачеван (річка)
|
Південний Саскачеван (річка)
Південний Саскачеван — річка в Канаді, що утворюється злиттям річок Олд-Ман і Боу в Альберті та тече через Саскачеван.
Річка тече до міста Медисин-Гат і до штучного водосховища озера Діфенбейкер. Від греблі Ґардинер Південний Саскачеван тече в північному напрямі до міста Саскатун і впадає до річки Саскачеван.
Притоки
річка Боу «лук»
річка Олд-Ман «старий чоловік»
"Севен-Персонс бухта" «семеро людей»
Ред-Дір «Олень благородний»
"Тіпі бухта" «віґвам»
"Ландінг бухта" «висадка»
"Смит бухта"
"Валетин бухта"
"Севен-Персонс бухта" «сосна озеро»
"Брейтватер бухта" «ясна вода»
"Бівер бухта" «Бобер»
"Фиш бухта" «риба»
"Свист-керрент бухта" «Швидке тече»
Острови
"острів Миклейн"
"острів Вільсон"()
"острів Йорат"()
Річки Альберти
Саскачеван (річка)
Річки Саскачевану
|
707418
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Northern%20grey-headed%20sparrow
|
Northern grey-headed sparrow
|
Northern grey-headed sparrow
The northern grey-headed sparrow (Passer griseus), also known as the grey-headed sparrow, is a species of bird in the sparrow family Passeridae, which is resident in much of tropical Africa. It occurs in a wide range of open habitats, including open woodlands and human habitation, often occupying the same niche as the house sparrow does in Eurasia.
The adult northern grey-headed sparrow has a pale grey head with a white moustache stripe, pale brown upperparts, whitish underparts and chestnut wings with a small white shoulder patch. The sexes are similar, but young birds are slightly duller and lack the white wing patch. There are three subspecies, differing in plumage tone, especially with regard to the darkness of the head.
This sparrow is mainly resident in its range, but there is some seasonal movement, and flocks of up to 50 birds form outside the breeding season. It builds a cup nest in trees, thatch, or old nests of other birds; 2–4 eggs are laid.
This species feeds principally on seeds and grain, like other sparrows, but will readily take insects including termites, especially when feeding young.
The calls include cheeps and chirps, and the typical sparrow churring alarm call.
The northern grey-headed sparrow is replaced in eastern and southern Africa by very similar birds that are sometimes considered races of this species: Swainson's sparrow, the parrot-billed sparrow, the Swahili sparrow, and the southern grey-headed sparrow.
References
External links
Media related to the northern grey-headed sparrow at the Internet Bird Collection
northern grey-headed sparrow
Birds of Sub-Saharan Africa
northern grey-headed sparrow
northern grey-headed sparrow
|
1923814
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D1%86%D1%96%D0%B9%20%D0%A3%D0%BB%D1%8C%D0%BF%D1%96%D0%B9%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%86%D0%B5%D0%BB%D0%BB
|
Луцій Ульпій Марцелл
|
Луцій Ульпій Марцелл (*Lucius Ulpius Marcellus, II ст. н. е. ) — давньоримський правник часів династії Антонінів.
Життєпис
Походив з роду Ульпіїв. Про батьків немає відомостей. Відомий завдяки знанням у праві. Був членом імператорської ради імператорів Антоніна Пія і Марка Аврелія. Був правничим радником цих імператорів, а у Антоніна Пія головою особистої канцелярії. Марцелл мав ясний, незалежний, допитливий і критичний розум, що він довів неодноразовими полеміками з творами Юліана.
Творчість
В його доробку твори з так званої «проблемної» літератури (Digestorium libri XXXI, Responsorum liber singularis), коментар до шлюбного кодексу імператора Августа (Ad legem Iuliam et Papiam libri VI), посадова інструкція консулу (De officio consulis) і критичні зауваження до творів Салвія Юліана і Помпонія (Notae ad Iuliani Digesta, Notae ad Pomponii Regularum librum singularem). Від цих доповнень до Дигест Юліана збереглося 160 фрагментів, пізніші правники теж часто посилалися на висловлювання Марцелла.
Родина
Ульпій Марцелл, проконсул провінції Британія у 180–185 роках.
Джерела
Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, William Smith, Editor.
H. F. Jolowicz and Barry Nicholas, Historical Introduction to the Study of Roman Law (Cambridge University 1932 by Jolowicz; 3d ed. 1972 by Nicholas)
Давньоримські правники
Ульпії
|
871172
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D1%96%D1%8F%D1%87%29
|
Мельник Михайло Григорович (громадський діяч)
|
Мельник Михайло Григорович (громадський діяч)
Михайло Григорович Мельник (7 грудня 1889 — серпень 1944) — український громадський і військовий діяч.
Біографія
Народився в місті Турка в сім'ї Григорія Мельника і Марії Писанчин. Після навчання у виділовій школі закінчує в 1909 році семінар і здає матуру в Самборі. Після обов'язкової служби в армії вчителює в селі Беньова Турківського повіту, займається громадською та просвітницькою роботою серед українського населення, намагається залучити якомога більше дітей до навчання у школі. В часи першої світової війни воює в складі австрійської армії на італійському та російському фронтах. Військову службу завершує у званні поручника.
1 листопада 1918 року, перебуваючи у Львові, зголошується до одного з керівників Листопадового чину Дмитра Вітовського і бере активну участь у передачі влади у місті. Під час боїв з поляками був поранений. За мужність, відвагу та кмітливість, виявлені під час вуличних баталій, отримує звання сотника. Із середини листопада 1918 року працює військовим комендантом Самбірського округу ЗУНР. На цій посаді йому вдалося сформувати військові загони для опору ворогові, забезпечити захист селян від польських боївок, навести порядок у місті, налагодити постачання продуктів для його мешканців.
З травня 1919 року керує школою підготовки старшин УГА в Станіславі (Івано-Франківську. Через деякий час, з наближенням польсько-українського фронту, переїжджає зі школою до міста Кам'янець-Подільський. Після війни в 1920 році нелегально повертається до Львова, де одружується з вчителькою Марією Утриско. В цьому ж році добивається дозволу на відкриття парцеляційного бюро і прикладає багато зусиль для того, щоб землі розпарцельованих великих маєтків дісталися українцям, попри бажання властей передати їх під довготривалі безпроцентні позики польським колоністам. За цю проукраїнську політику зазнавав переслідувань польських шовіністів і поліції.
Перед приходом більшовиків восени 1939 року переїжджає у польське містечко Ясло і там закладає фабрику мармеладу. На роботу до себе приймає, здебільшого, втікачів-українців.
У серпні 1944 року при переїзді з Кракова до Ясла загинув, потрапивши у засідку польської боївки.
Бібліографія
Гайда Ю. Турка — нова столиця Бойківщини. Туристичний довідник.- Ужгород: Патент, 2006. — С. 76-77.
Гайда Ю. Турківщина: природа і люди. — Ужгород: Патент, 1998. — С. 85-86.
Гайда Ю. Турківщина: від перших згадок до наших днів.- Коломия: Вік, 1997. — С. 30-34.
Посилання
Турка
Вояки Легіону УСС
Вояки Української Галицької Армії
Поручники УГА
Діячі ЗУНР
Військові коменданти ЗУНР
Уродженці Турки
Персоналії:Івано-Франківськ
Персоналії:Самбір
Українські громадські діячі
Персоналії:Ясло
|
2604679
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%20%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97
|
Транспорт Французької Полінезії
|
Транспорт Французької Полінезії представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні громадський транспорт пасажирських перевезень не розвинений . Площа країни дорівнює 4 167 км² (175-те місце у світі). Форма території країни — архіпелажна; максимальна дистанція з півночі на південь — 2100 км, зі сходу на захід — 2300 км; розмір найбільшого острова (Таїті) — 30 x 60 км. Географічне положення Французької Полінезії дозволяє контролювати транспортні шляхи в центральній частині південної половини акваторії Тихого океану.
Історія становлення і розвитку
Автомобільний
Загальна довжина автошляхів у Французькій Полінезії, станом на 1999 рік, дорівнює 2 590 км, з яких 1 735 км із твердим покриттям і 855 км без нього (172-ге місце у світі).
Повітряний
У країні, станом на 2013 рік, діє 54 аеропорти (87-ме місце у світі), з них 45 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 9 із ґрунтовим. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):
довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 2 (0);
від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 5 (0);
від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 33 (4);
коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 5 (5).
У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано (у Франції) 2 авіапідприємства, які оперують 21 повітряним судном.
У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик.
Французька Полінезія не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни в організації представляє Франція. Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — F-OH, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU). Аеропорти Французької Полінезії мають літерний код ІКАО, що починається з — NT.
Водний
Морський
Головний морський порт країни: Папеете.
Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 12 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (107-ме місце у світі),.
Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 12 (Камбоджі — 1, Франції — 11).
Міський громадський
Державне управління
Франція здійснює управління транспортною інфраструктурою заморської території через міністерства заморських територій та екології, енергетики і океанів. Станом на 6 грудня 2016 року міністерства в уряді Бернара Казеньова очолювали міністри Еріка Берейт та Сеголен Руаяль, відповідно.
Див. також
Економіка Французької Полінезії
Примітки
Література
Українською
Англійською
Російською
Посилання
Карти транспортної системи Французької Полінезії на Вікісховищі.
Карти Французької Полінезії — Perry–Castañeda Library Map Collection.
Добірка публікацій про Французьку Полінезію з часопису «Вокруг света».
|
4620447
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%20B37%20%28%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%29
|
Автошлях B37 (Німеччина)
|
Автошлях B37 (Німеччина)
Федеральний автошлях 37 (B37) — федеральна дорога в Німеччині. Вона пролягає від Кайзерслаутерн-Фогельве розв'язки з B270 до Некарельца, де з’єднується з B27.
Маршрут
Починаючи з землі Рейнланд-Пфальц у Кайзерслаутерні, B37 пролягає через Пфальцький ліс повз Гохшпаєр до Бад-Дюркгайма. Вона проходить там разом з B271 майже 2 км і через кілька кілометрів вливається у федеральну трасу 650.
Історія
Примітки
Федеральні автошляхи Німеччини
|
8876366
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Inform%C3%A1ci%C3%B3s%20Hivatal
|
Információs Hivatal
|
Információs Hivatal
Information Office (Hungarian: Információs Hivatal) is a civilian foreign intelligence service of Hungary, officially tasked with gathering and analyzing national security information from primarily abroad.
Based on the Act on National Security Services, the Information Office continuously acquires, analyzes, evaluates and forwards information required for government decisions, related to foreign countries or of foreign origin, that can be used for the sake of the nation's security, which it makes available to the government at regular intervals. Furthermore, taking an active role in intelligence cooperation in the fight against terrorism, the Information Office monitors connections between states and terrorist organizations, relations between intelligence services and terrorist organizations, extreme political-religious groups, and new methods used by terrorist organizations and efforts to produce chemical weapons in order to inform state decision-makers.
Notes
External links
Hungarian IH page
Hungarian intelligence agencies
Government agencies established in 1990
Intelligence analysis agencies
|
15792129
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pouy%2C%20Hautes-Pyr%C3%A9n%C3%A9es
|
Pouy, Hautes-Pyrénées
|
Pouy, Hautes-Pyrénées
Pouy is a commune in the Hautes-Pyrénées department in south-western France.
See also
Communes of the Hautes-Pyrénées department
References
Communes of Hautes-Pyrénées
|
31742445
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kaagj%C3%A4rve
|
Kaagjärve
|
Kaagjärve is a village in Valga Parish, Valga County, in southeastern Estonia, located about 9 km east of the border town Valga. As of the 2011 census, the settlement's population was 246.
The currently inactive Valga–Pechory railway passes Kaagjärve on its northern side, and there is a station named Ratsimäe.
Painter Eduard Ole (1898–1995), was born in Kaagjärve.
References
Villages in Valga County
Kreis Werro
|
1052247
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/2184%20%D0%A4%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%96%D0%B0%D0%BD
|
2184 Фудзіан
|
2184 Фудзіан (2184 Fujian) — астероїд головного поясу, відкритий 9 жовтня 1964 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,187.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (2101-2200)
Посилання
http://www.minorplanetcenter.net/iau/lists/NumberedMPs
Астрономічні об'єкти, відкриті 1964
Головний пояс астероїдів
|
991952
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Counties%20of%20Hungary%20%281000%E2%80%931920%29
|
Counties of Hungary (1000–1920)
|
Counties of Hungary (1000–1920)
A county (or ; the earlier refers to the counties of the Kingdom of Hungary) is the name of a type of administrative unit in Hungary.
This article deals with counties in the former Kingdom of Hungary from the 10th century until the Treaty of Trianon of 1920. For lists of individual counties, see: Administrative divisions of the Kingdom of Hungary. For counties of Hungary since 1950, see: Counties of Hungary.
Nomenclature
Origin of the name
The Latin word is derived from the word , which originally stood for companion or retinue member. In the Early and High Middle Ages, the title was a noble title used in various meanings, in the Kingdom of Hungary especially (but not exclusively) in the meaning "county head".
The Hungarian word is likely derived from Southern Slavic meaning approximately territorial border. The Slavic word in turn is related to Latin (middle) through a common Indo-European root. The original word is still used in present-day Slavic languages, i.e. in Slovak (as ), in Slovenian (as ), in Serbo-Croatian (as ), in a similar sense, and seems to have meant, initially, the border of a county in the Hungarian language. Hungarian has another word of the same origin meaning borderland.
The Hungarian word (county head) is derived from the Southern Slavic word , which was used by the Slavs living in the Carpathian Basin before the arrival of the Hungarians and stood for the head of various territorial units. Title was also used as a ruling title in medieval Serbia.
vs. county
For centuries, the official written language of the Kingdom of Hungary was Latin. The Latin word for the English and Hungarian county, , is sometimes used in English.
Terminology in various languages
County
Royal county: Latin (and other names), in later Hungarian : , in later Slovak: , in later German . Some Hungarian historians distinguish between the functions of a (led by a ) and those of a (led by a ), usually arguing that the administrative unit called sometimes included several military units called .
Noble county and later: Latin: (no other form from the 13th century onwards), Hungarian: (in the Middle Ages both, later mainly , from 1949 exclusively ), Slovak: (modernised county only), German: (rarely) (modernised county usually ), ,
District
Latin: , Hungarian: , Slovak: , German:
County head
Royal county: Latin: , in later Hungarian: , in later Slovak: , in later German:
Noble county: Latin: , Hungarian: , Slavic languages: , German:
Main county head
Latin: , Hungarian: , Slovak: , German:
Deputy county head
Royal county: mentioned as by the then Latin sources.
Noble county and later: Latin: , Hungarian: , Slovak: , in German:
General Assembly
Latin: , Hungarian: , Slovak: , German:
Noble judges
Latin: , Hungarian (pl) , Slovak (pl) , German (later only)
Jurors
, Hungarian: , Slovak: , German
Deputy noble judges
Latin: , Hungarian: , Slovak: , German: .
Municipal town
Hungarian: , Slovak: , German:
Royal counties (late 10th century – late 13th century)
History
The Hungarians settled in the Carpathian Basin in 895. The first counties were probably the counties situated in present-day northern Pannonia (Transdanubia); they arose before or around 1000. The exact time of the creation of many other counties is disputed, many of them, however, arose not later than during the rule of King Stephen I (1000/01–1038). Initially there were also several small frontier counties (Latin: ), established for military purposes only (e. g. comitatus of Bolondus), which however ceased to exist in the 14th century when royal counties were transformed into noble ones. Initially, there were also some small special castle districts, which ceased to exist in the 13th century.
Functioning
Each county was the responsibility of a county head, whose seat was a castle – a quasi-capital of the county. The county head was the representative of the king, the judge, and the chief law enforcement officer in his respective territory. He collected the taxes and payments in kind made by the subjects to the king, gave two thirds of them to the king and kept the rest. His castle had special fortifications and was able to withstand even long-term sieges. The sources mention deputy county heads in the 12th century for the first time.
The royal county consisted of castle districts.
Noble counties (late 13th century – 1848)
History
In the late 13th century, the royal counties gradually turned into noble counties. The reasons for this development were:
The arrival of new hospites: hospites were foreign settlers who were allowed to apply their own foreign law in their settlements; particularly Germans and especially after 1242. This considerably restricted the real powers of the county heads, since the hospites were outside their jurisdiction.
At the end of the 12th century, and even more so in the early 13th century under King Andrew II, large parts of royal territory (i. e. of the kingdom) were donated to the so-called "royal servants" (in the 9th–12th centuries members of certain professions, mostly craftsmen, who were settled in special villages and served the king with their respective skills).
In the 13th century, the royal servants managed to co-ordinate their activities in order to increase their own powers at the expense of those of the county heads (see also the Golden Bull of 1222) and thus became nobles: servientes regis.
As a result, by royal decrees of 1267, 1290, and 1298, the king could only confirm that the royal counties had turned into noble ones. Nobles (mostly former royal servant families) became quasi-rulers in the counties. The change from a royal to a noble county, however, took place at different times in each county.
In the 15th century, the borders of the counties stabilised and basically remained unchanged until 1920. Between the early 16th century and the late 17th century, however, most of the counties ceased to exist once they became part of the Ottoman Empire (the Turks) or of the Principality of Transylvania. After the final defeat of the Turks in 1718, the three southern counties Temesiensis, Torontaliensis and Krassoviensis created the special administrative district Banatus Temesiensis (Temeswar Banate). This district was dissolved again in 1779, but its southernmost part remained part of the Military Frontier (Confiniaria militaria) till the late 19th century.
The bodies of the new counties considerably helped to defend the interests of lower and middle nobility with respect to the oligarchs, who were often the de facto rulers of the kingdom, and with respect to the absolutistic efforts of the Habsburg kings. The counties as noble institutions were abolished only in the course of the Revolution of 1848 by legal articles III–V and XVI/ 1848.
Transitory period (1785–1790)
In 1785, king Joseph II decided to abolish the counties as entities of noble autonomy (self-governance) and introduced a new system of state administration in the Kingdom of Hungary. The kingdom, including Croatia and Slavonia, was primarily divided into 10 newly created military/administrative districts, each of which consisted of four to seven counties. The territory of the counties corresponded to the traditional one, but in 1786 many of them were merged and the counties became pure units of state administration – the main county heads were abolished, the county clerks became employees of the state, the courts became the responsibility of the state etc. The capitals of the districts were chosen so as to be situated right in the middle of the district. The number of processus districts was reduced. The official language became German rather than Latin. The districts were headed by a commissioner appointed by the Austrian emperor, who was simultaneously also the king of Hungary. In 1790, however, facing strong resistance against any kind of modernisation in Hungary, the king had to repeal all the reforms and the old system was reinstated.
Functioning
Only the duty to support the king militarily, the territorial unit and formally also the title of county head remained from the former royal counties.
The new county was a self-governing (autonomous) entity of lower gentry. It was led by the county head (comes), appointed by the king, and by his deputy, appointed by the county head. These two persons were the link between the king and the nobility. As a rule, the county heads (from the 15th /16th century onwards called main county head) were the supreme feudal lords of the county. From the beginning of the 14th century, the county head was at the same time the castellan of the respective county castle in 13 counties. People became county heads for a limited period of time and could be recalled by the king, but a number of prelates (from the 15th century also seculars) received the "eternal county leadership" of their diocese.
Note that the formal title comes was also borne by some dignitaries of the Court (e. g. comes curiae) and other nobles in the Early Middle Ages, and then by other members of middle nobility in the Late Middle Ages, and it did not mean count in these cases.
From the 13th-14th century onwards, the deputy county heads, and not the county head himself, were the real administrators of the county. This development was emphasised by the fact that the county heads were also higher dignitaries of the state or of the court at the same time (palatine, treasurer, etc.), so that they did not have much time for the management of the county. The deputy county heads role was to administer the county during the county heads absence. Originally, the deputy county head was a personal employee of the king and thus the main person through which the king exercised influence in the county. At the same time, the deputy was the castellan of the castle of the county head or an economic officer (Latin: provisor) of the properties of the same. Initially, the nobles of the county could not influence the appointment of the deputy county head, but in the early 15th century, they managed to put through a rule that only a noble from the same county can become the deputy county head (see below).
Initially, in the 13th century, influence of nobles made itself felt only in the judicial sphere. The judges of the servientes regis - the so-called iudices servientium - developed into the noble judges (see below), and the courts of the servientes regis - the so-called sedes iudiciaria or - developed into the county court (the Latin name remained ). The meetings were led by the county head, later de facto by his deputy (see below). Until the 15th century, the county head's co-judges were his deputy county head, the (usually four) noble judges, and a number of persons appointed ad hoc from among the present nobles. From the 15th century onwards, permanent jurors were elected from among the nobles of the county. The served as the court of first instance for minor disputes of the nobles and as the appeal instance for village courts and patrimonial courts.
From the beginning of their existence, the noble judges were the real representatives of county autonomy. They were elected by the congregatio generalis (see below) and were not only judges, but also political administrators of their respective processus districts (see below). They formed the core of the newly arising class of squires.
Later, the counties even turned to political entities representing the noble autonomy (noble self-government). This evolution started especially under the kings Charles Robert and Louis I. From 1385 onwards, the counties were sending representatives to meetings of the Diet of the Kingdom of Hungary and they played a role in the collection and setting of taxes. But only in the early 15th century, the nobles managed to put through a rule that only a noble from the same county can become the deputy county head and a co-judge. From 1504 onwards the deputy county head's appointment had to be approved by the nobles (congregatio generalis -see below), so that the deputy county head definitively became the de facto leader of the county. The county head, appointed by the king from the oligarchs (supreme nobility), was only the formal representative of the county.
The county authorities were very powerful and administered all spheres of public life. They were responsible for all inhabitants of the county, except for inhabitants of free royal towns (liberae regiae civitate), mining towns, free districts, and at the time of the Anjou kings also of royal castle domains. Until 1486, some members of the supreme nobility were exempt from the jurisdiction of the county, too.
The most important body of self-government of the county was the congregatio generalis, i. e. the county assembly convened and led by the county head. Originally, this body was created and served only as a judicial body, which comprised the judge, the sedria members and 8 elected noble jurors, and which was usually convened once a year. At the same time, the inquisitio communis (hearing of a witness) enabled the nobles to influence the proceedings conducted at the royal curia. Gradually, judicial affairs were excluded from the meetings of the congregatio generalis, which thus turned from a judicial body into an administrative body. All nobles of the county participated in person in the meetings of the congregatio and the congregatio decided on all important political, military and economic affairs.
As from the beginning of the 15th century, the territory of each county was divided into processus each of which was administered by one of the noble judges (there were therefore usually four in each county). The aim was to simplify the administration. The number of processus was increasing from the 18th century onwards, because the functions of the counties were increasing too. The processus, in turn, consisted of 2 to 6 circuits (Latin: circuli), each of which was the responsibility of a deputy noble judge.
Until the 1840s (with an exception in 1785-1790), the official language of county administration was Latin.
In 1840, the deputy county head (alispán, Ger. Vicegespann or Vizegespan) was described as "the personage of the most importance in the county", having duties similar to an English sheriff but also presiding over the county court of justice. (The Obergespann, theoretically his superior, was usually a nobleman, who would commonly be in Vienna or Pesth and thus have little time for local affairs.) Furthermore, the Vicegespann presided over the county assembly, which had as late as 1840 a long list of powers, ranging from police regulations to tax, to improvements on bridges and roads.
State counties (1849–1860)
In 1849, in the course of and after the defeat of the Magyars in the 1848-1849 Revolution, the Austrian Habsburgs established a military dictatorship in the Kingdom of Hungary and the counties were turned into simple state administration entities and authorities.
1st provisional arrangement (1849–1850)
A provisional centralised administration started to be created by the Austrians in February 1849, Alexander Bach issued a decree on provisional organisation of the Kingdom of Hungary in early August 1849 and a regulation on the administrative system of the Kingdom of Hungary followed on October 24. Under this regulation:
Croatia-Slavonia, the Military frontier, Voivodina and the Temes-Banate were separated from the Kingdom of Hungary (which did not include Transylvania at that time) and directly subordinated to Vienna
the remaining territory of the Kingdom of Hungary was divided into 5 military districts (in present-day Slovakia: Bratislava, Košice, in the remaining territory: Sopron, Pest-Buda, Oradea) led by generals appointed by the emperor, which in turn were divided into civil districts (around 4 in each military district), the civil districts were divided into counties (with their previous borders) and the counties into districts. German became the official language.
2nd provisional arrangement (so-called Geringer Provisional Arrangement; September 13, 1850 – January 18, 1853)
Under a regulation on provisional political administration of the Kingdom of Hungary issued on September 13, 1850, the territory was divided into the above 5 districts (called civil districts now), which in turn consisted of counties and the counties of districts. The territories of some counties changed, some counties were newly created. The districts were led by main district county heads, the counties by a chairman (German:Vorstand) and the districts by noble judges (German: Stuhlrichter).
"Definitive" arrangement (January 19, 1853 – October 20, 1860)
Only slight changes were made to the previous arrangement. Each district was formally turned to an administrative territory of a governorship department (since July 1, 1860: administrative territory of the branche-offices of the governorship). Some county territories were slightly modified and they were led by commissioners. The only responsibilities of these state counties were political administration and the management of taxes. The courts were the responsibility of other entities.
Transitory period (1860–1867)
The situation prevailing before 1848 was restored in October 1860, both in terms of borders and in terms of noble autonomy. In 1863, however, the noble autonomy was replaced by an absolutist system of state administration again.
Modernised counties (1867–1920)
History
After the Austro-Hungarian Compromise of 1867, in 1868 Transylvania was definitively reunited with the Kingdom of Hungary proper, and the town and district of Rijeka declared autonomous. In 1869, the counties lost the jurisdiction powers (the courts) as royal courts were organized. Modernization of the counties was then realized in two steps.
First, an 1870 act of parliament unified the legal status and internal administrative structures of the various municipal (self-governing) administrative units, abolishing almost all historical privileges. However, this Municipalities Act retained the historical names and officials of the municipalities and did not touch their territories in general, so the territory and names of the counties still largely corresponded to those of the pre-1848 period. However, in addition to the 65 counties (49 in Hungary proper, 8 in Transylvania, and 8 in Croatia), there were 89 cities with municipal rights, including historical royal privileged towns and others, authorised by the 1870 Act, and other types of territorial municipalities (3 in Hungary proper and 18 in Transylvania), including privileged districts, the so-called seats of the Székely Land and Transylvanian Saxons and others. Thus, the total number of municipal entities was 175 under direct control of the central Hungarian government, of which about a third was a county.
The main effect of the 1870 Municipalities Act was that it was no longer only the nobles and other privileged groups who could lead the municipalities (see Functioning). The system of districts (historically, in Latin) as administrative sub-divisions was affirmed in counties and extended to other areas.
The second step of modernization was realized in another act of parliament in 1876. This Municipal Territories Act reduced the number of municipalities significantly and made counties the only territorial units by abolishing privileged districts, seats and other forms. 73 counties were organized in place of the 65 counties and 21 other units. However, historical identities were highly considered; in Hungary proper only minor corrections were made. Bigger changes came to Transylvania where the Székely Land and the Saxons' Land were completely "countified". At the same time the total number of municipal towns was reduced from 89 to 30.
After 1876 only minor changes were made to the system until 1918. The number of districts steadily increased over the next decades, growing from around 400 up to some 450 by 1918. The powers and responsibilities of the counties were constantly decreased and were transferred to ministries in different fields of special administration, like responsibilities in terms of construction, veterinary medicine and (overall) financial management. The ministries controlled these through their own regional and local agencies.
Functioning
The main county body was the municipal committee, comprising 50% (persons paying the highest direct taxes), and 50% elected persons fulfilling the prescribed census and ex officio members (deputy county head, main notary and others). The county was led by the main county head, who was a government official subordinated to the Ministry of the Interior of the Kingdom of Hungary. The deputy county head was also an important function.
References
Bibliography
The entire article was created based on one source:
A HTML text version with links to ePub and PDF files is to be found here.
See also
Regions of Hungary
Counties of Hungary
Districts of Hungary (from 2013)
Subregions of Hungary (until 2013)
Administrative divisions of the Kingdom of Hungary (until 1920)
Demographics of the Kingdom of Hungary by county
Administrative divisions of the Kingdom of Hungary (1941–45)
List of cities and towns of Hungary
NUTS:HU
|
1591368
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D1%83%D1%89%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Галущинський (значення)
|
Галущинський (значення)
Галущинський — українське чоловіче прізвище.
Галущинський Іван Миколайович — педагог і громадський діяч, професор гімназії, керівник довоєнного «Пласту» в Тернополі, голова «Рідної Школи» у Львові, ветеран УГА.
Галущинський Марко ЧСВВ — український греко-католицький ієромонах-василіянин, педагог, професор богослов'я.
Галущинський Михайло Миколайович — український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч. Брат Івана та Теодосія Галущинських.
Галущинський Олександр Леонідович (1973—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Галущинський Теодосій Тит — український греко-католицький ієромонах-василіянин, доцент Львівського університету, ректор Львівської духовної семінарії, архімандрит Чину святого Василія Великого.
Українські прізвища
|
1783276
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BA%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%8F
|
Боротися до кінця
|
Боротися до кінця
«Боротися до кінця» — американська драма режисера Чарльза С. Коулмена 1937 року.
Сюжет
У ролях
Дон Террі — Дюк Маллор
Розалінд Кіт — Еллен Амес
Ворд Бонд — Едді Гокінс
Джордж Маккей — Спідсі
Вейд Ботелер — А. К. Макдональд
Люсіль Ланд — Мейбл
Том Чаттертон — Мейберрі
Іван Міллер — капітан Джеймісон
Френк Шерідан — начальник в'язниці
Гарольд Гудвін — Генрі
Посилання
A Fight to the Finish на сайті IMDb
Фільми США 1937
Фільми англійською мовою
Фільми-драми США
Чорно-білі фільми США
Фільми Columbia Pictures
|
3140771
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%BB
|
Фертайл
|
Фертайл
Фертайл — місто, штат Айова
Фертайл — місто, штат Міннесота
|
1650278
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D0%BD%D0%BE%20%D0%9E%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B0
|
Вікно Овертона
|
Вікно Овертона
«Вікно Овертона» (також вікно дискурсу) — діапазон ідей та тем, прийнятних для дискусії, з точки зору основної частини населення у певний час. Концепція названа на честь американського юриста і діяча Джозефа Овертона.
Зміст
Овертон вважав, що віссю політичного дискурсу є більша або менша ступінь свободи, яку він пов'язував зі ступенем регламентації громадських інститутів з боку держави. Згідно з моделлю Овертона, у кожен момент часу певні ідеї складають чинну норму, утворюючи точку відліку, а решта ідей можуть або входити в діапазон припустимих, або ні. Пізніше американський неоконсерватор запропонував для оцінки припустимості ідей таку шкалу:
Неприйнятне
Радикальне
Прийнятне
Розумне
Популярне
Чинна норма
Межами вікна нейтрального політичного дискурсу Тревіно пропонував вважати ідеї, що потрапляють у розряд прийнятних. Висловлювання, що лежать у межах вікна дискурсу, можна вважати політично безпечними, безризиковими для публічного політика, який бажає зберегти імідж передбачуваності й надійності для продовження політичної кар'єри. Підтримку ж ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою і потенційно шкідливою для політичної кар'єри. Зіставлення фактичних висловлювань політиків з декларованими політичними позиціями дозволило Овертону зробити висновок, що поведінка більшості демократично обраних публічних політиків визначена переважно громадською думкою, лежить всередині вікна дискурсу та слабко залежить від їхніх особистих переконань. Поява і закріплення нових ідей у політиці, відповідно до моделі, відбувається при переміщенні вікна дискурсу, що дозволяє безпечно обговорювати ідеї та рішення, що вважалися до цього занадто радикальними.
Подальший розвиток концепції після смерті Овертона насамперед стосувалося дослідження еволюції рамок вікна під впливом поточних політичних подій і дискурсу засобів масової інформації. Зокрема, Джозеф Леман президент висловив думку, що найстійкіші зрушення вікна політичного дискурсу є наслідками глибоких соціальних змін. Як приклад слабко обґрунтованого політичного зсуву Леман наводив «сухий закон», відзначаючи, з одного боку, існування соціального запиту на заборону вживання алкоголю, а з іншого боку, недостатню соціальну базу для довготривалої стійкості цієї політики. Також Леман відзначав, що свідома підтримка ідей поза вікном Овертона зазвичай властива або сильним лідерам, дії й висловлювання яких змінюють рамки дискурсу, або політичним аутсайдерам, для яких в умовах заступницької демократії така підтримка буде означати помітну втрату політичного капіталу.
Історія
Концепцію вікна дискурсу запропонував електроінженер Джозеф Овертон у середині 1990-х років під час роботи в як зручну модель для оцінки суджень за ступенем їхньої придатності для відкритого політичного обговорення. Концепцію активно використовували у внутрішніх семінарах центру, але вперше було оприлюднено аж у 2006 році, через три роки після загибелі Овертона. Співробітники Макінакського центру доклали багато зусиль для її популяризації й розвитку, створивши цикл робіт, присвячених вікну Овертона.
Неоконсервативний публіцист і політик розвинув ідею вікна дискурсу, запропонувавши в 2006 році шестиступінчасту оціночну шкалу для класифікації ідей за ступенем їхньої припустимості у відкритому обговоренні та вказав на шкалі межі вікна дискурсу. Також Тревіно висловив думку, що зміна рамок вікна Овертона може бути використана для свідомого зміщення суспільного консенсусу. Пізніше, концепцію був розвинув і популяризував політичний коментатор Гленн Бек у книжковому трилері . Також сам Бек спочатку заявляв, що його роман лише видозмінив ідею Овертона про те, що «політик отримує підтримку залежно від прийнятності його ідей авдиторією» на «теорію змови, де це вікно не визначає припустимість слів політика для його авдиторії, а визначає саму норму через політиків». Після цього, уже перетворена ідея вікна був опублікував Джо Картер у своєму дослідженні, спонсорованому релігійним центром: «How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps». Сама робота зазнала критики, але з огляду на галас довокла неї, ідея про змову стала вкрай популярною серед населення США, а згодом і по всьому світу.
Вживання терміну
Простота та наглядність ідеї створили терміну помітну популярність, при цьому до початковї концепції деякі автори додали ідею про можливість свідомих маніпуляцій рамками вікна дискурсу. Сам автор і популяризатори терміну хоча і допускали можливість маніпуляцій рамками дискурсу, але вважали поширення неправдивої інформації поганою політикою.
Концепція залучалася для пояснення несподіваних явищ у суспільному і політичному житті різних країн світу. Зокрема, робилися спроби пояснити маніпуляцією рамками дискурсу перемогу Дональда Трампа, результат голосування щодо Brexit, раптове зростання популярності лівих політиків Джеремі Корбіна та Берні Сандерса.
У російськомовній публіцистиці та блогосфері термін увійшов у широкий вжиток з початку 2014 року як технологія свідомої маніпуляції громадською думкою з непорядними цілями.
Критика
Концепція «вікна Овертона» ніколи не була перевірена та критикується дослідниками в галузі соціальних наук. У маскультурі та на консервативних сайтах концепцію «вікна Овертона» роздмухують настільки, що вона оголошується маніпулятивною політичною технологію, здатною примусити суспільство повірити у прийнятність до того неприйнятних речей (наприклад, канібалізму). У ЗМІ використання такої маніпуляції приписується російському уряду, українським неурядовим організаціям, прихильникам легалізації одностатевих шлюбів тощо. Утім, ця концепція не є ані науковою теорією, ані дієвою технологією, оскільки ніхто не перевіряв її дієвість. Навіть теоретично соціум складається з багатьох груп, «вікна можливого» для яких не збігаються.
У культурі
У виданій 2007 року антиутопії письменника Кристофера Баклі герої вводять у громадський дискурс ідею «добровільного відходу» у віці 70 років для розвантаження системи соціального забезпечення в Сполучених Штатах.
У 2010 році був опублікований політичний трилер Гленна Бека , у якому йшлося про масштабні маніпуляції американською громадською думкою для виправдання окупації території США, що являло собою власне авторське трактування концепції. Ймовірно, саме ця книжка зробила термін широко вживаним в США.
Див. також
— політичний трилер Гленна Бека (2010).
Спіраль мовчання
Фрейм (психологія)
Сфери Гелліна
Експеримент Аша
Техніка «Нога в дверях»
Групове мислення
Примітки
Соціальна психологія
Соціальна еволюція
Психологія управління
Політологія
|
3492465
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BC%2092
|
Псалом 92
|
Псалом 92 (у масоретській нумерації — 93) — дев'яносто другий псалом Книги псалмів. Також дев'яносто другий псалом у системі нумерації грецької версії Біблії Септуаґінти та латинської Вульгати. Латинською мовою він відомий інципітом «Dominus regnavit, decorem indutus est». Це перший із серії псалмів (Псалми 93–99), які прославляють Бога як Короля; їх також називають царськими псалмами.
Псалом є регулярною частиною єврейської, католицької, англіканської та протестантської літургій. Протягом століть його часто клали на музику. Латинською мовою, наприклад, Гільдеґарда Бігенська, Жоскен Депре, Жан-Жозеф де Мондонвіль та Жюлем Ван Нуффель. Генріх Шютц та Фердинанд Гіллер поклали псалом на музику німецькою мовою. Ґеорґ Гендель використав вірші з псалому для гімну «Chandos Anthem No. 4» для використання в англіканській церкві.
Передумови та теми
Дві основні теми псалому 92 — це Боже царство та зв'язок із п'ятницею, шостим днем тижня (рахуючи з неділі). Зоар зазначає, що на івриті цей псалом містить 45 слів, що є гематрією (числовим значенням) слова adam (євр.: אדם, «чоловік»). Адам був створений шостого дня при створенні світу і прославляв Бога як творця. Псалом 92 також був призначений як пісня дня п'ятниці й співався левітами в Єрусалимському храмі. (У юдаїзмі ця традиція продовжується до сьогодні й псалом включений до регулярних ранішніх молитов). Псалом 92 також натякає на майбутню еру Месії, коли весь світ визнаватиме Бога як царя.
Сперджен зазначає, що Септуагінта пов'язує псалом 92 із шостим днем тижня, називаючи його «За день до суботи, коли була створена земля: Псалом подяки Давидові (або за) Давида». Таке формулювання було аналогічно прийняте і у Вульгаті.
Сперджен також додає, що тема суверенітету Бога зрозуміла з першого рядка псалому. Генрі описує, як псалом утверджує Боже царство, порівнюючи його із земними царями.
Текст
Використання
Юдаїзм
Псалом 92 — це пісня дня у п'ятницю, яку читають на ранковому богослужінні цього дня. Деякі громади також називають цей псалом мамамад (особлива щоденна молитва) п'ятниці. Крім того, псалом 92 є восьмим і останнім псаломом, який читають під час служби Кабалат-Шабат у п'ятницю ввечері, тому що він підсумовує попереді сім псалмів. У повному обсязі його також читають під час Песукеї дезімра на Шабаті, Йом Тові та Хошані Рабба.
Вірш 1 (єврейською мовою) процитований у Мішнах Тамід 7: 4. Вірш 1 також є одним з десяти віршів у розділі Рош га-Шана (Суверенітет), який читається у Мусафі Аміда на Рош га-Шана.
Вірш 4 (на івриті) читається у Переку Ширах.
Псалом 92 читають як молитву за успіх у судовій справі.
Використання у музиці
Католицька традиція
«Dominus regnavit» — дев'яносто другий псалом у Вульгаті; він був покладений на музику Гільдеґардою Бінгенською. Жоскен Депрез написав мотет для хору а капела, з додатковою доксологією.
У 1734 році Жан-Жозеф де Мондонвіль написав «Grand Motet» у кількох частинах, «Dominus regnavit decorum». Жюль Ван Нуффель, засновник і диригент хору в соборі св. Румбольда в Мехелені, Бельгія, поклав на музику псалом латиною — «Dominus regnavit» для хору і органу з чотирьох до шести частин, Op. 49, 1935 рік.
Протестантська традиція
Лютеранський бароковий композитор Генріх Шютц поклав на музику псалом 92 німецькою мовою «Der Herr ist König herrlich schön» (Господь — Цар, небесно прекрасний) для хору, твір входить до його збірки композицій «Becker Psalter», SWV 191. Ґеорґ Гендель використав вірші з псалму для свого «Chandos Anthem No. 4» у 1717 або 1718 році, призначеного для використання в англіканській церкві.
Фердинанд Гіллер написав твір німецькою мовою для чоловічого хору та оркестру, опублікований в Лейпцигу, в 1864 році.
Єврейська традиція
Шломо Карлебах написав мелодію для двох останніх віршів єврейською мовою, які призначені для співу під час Кабалат-Шабату.
Примітки
Література
Посилання
Переклад Біблії Івана Огієнка
Псалом 92 на різних мовах і в інтерпретаціях різних композиторів
Псалтир Глава 92 тексту на івриті та англійською мовою, mechon-mamre.org
Псалми
|
949895
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Phil%20Ivey
|
Phil Ivey
|
Phil Ivey
Phillip Dennis Ivey Jr. (born February 1, 1977) is an American professional poker player who has won eleven World Series of Poker bracelets, one World Poker Tour title, and appeared at nine World Poker Tour final tables. Ivey is regarded by numerous poker observers and contemporaries as the best all-around player in the world. In 2017, he was elected to the Poker Hall of Fame.
Background
Ivey first began to develop his poker skills by playing against co-workers at a New Brunswick, New Jersey, telemarketing firm in the late 1990s. One of his nicknames, "No Home Jerome", stems from the fake ID card he secured to play poker in Atlantic City, New Jersey, in his teenage years. He was given the nickname "The Phenom". His other nickname is "the Tiger Woods of Poker".
Poker
Live poker
World Series of Poker
Ivey's first breakthrough at the WSOP came in 2000, when he won a Pot Limit Omaha event for his first career bracelet. In winning the tournament, Ivey was the first person to defeat Amarillo Slim heads-up at a WSOP final table. Ivey's tournament accomplishments include winning three bracelets at the 2002 World Series of Poker, tying Phil Hellmuth Jr, Ted Forrest, and Puggy Pearson for most World Series tournament wins in a single year (Jeff Lisandro and George Danzer have since tied the record). He won a Pot Limit Omaha event once again in 2005 for $635,603.
In 2009, Ivey won his sixth career bracelet in the $2,500 No-Limit 2–7 Draw Lowball Event of the 2009 WSOP. He defeated a field of 147 players to catch his bracelet. He won a heads-up battle against John Monnette. He proceeded to win another bracelet in the $2,500 1/2 Seven Card Stud Hi/Lo 1/2 Omaha Hi/Lo event besting a field of 376 people. He defeated Ming Lee heads-up.
In the 2010 World Series of Poker, Ivey received the most votes for the Tournament of Champions.
At the 2010 WSOP, Ivey won his eighth bracelet in the $3,000 H.O.R.S.E. event in a final table made up of other notable players, which included Bill Chen (2nd), John Juanda (3rd), Jeff Lisandro (5th), and Chad Brown (8th). At the 2024 WSOP, Ivey won his 11th bracelet in the $10,000 Limit 2-7 Lowball Triple Draw Championship for $347,440.
Between 2002 and 2009, Ivey finished among the top 25 players in the Main Event four times, in fields ranging in size from 600 entrants to just under 7,000. Ivey finished 23rd in 2002, 10th in 2003, 20th in 2005, and 7th in 2009. Ivey's 10th place finished in the 2003 WSOP Main Event was one place short of the final table. He was eliminated by eventual champion Chris Moneymaker on a hand where Ivey's full house was defeated by Moneymaker's larger full house on a river card. In his 7th place finish in 2009, his lost to Darvin Moon's when a queen paired Moon on the flop; he ended his 2009 Main Event with winnings of $1,404,002.
With 11 World Series of Poker bracelets, Ivey currently has the second most WSOP titles all-time, second only to Phil Hellmuth Jr. Also, at age 38, he was the youngest player to ever win ten bracelets. He broke Phil Hellmuth's mark of 42 years old at the time of his tenth bracelet. In addition, no other player has accumulated ten bracelets more quickly; it took Ivey only 14 years from the time of his first bracelet to his tenth (Phil Hellmuth took 17 years). He is the all-time record holder for most bracelets won in non-Holdem events, with all 11 of his victories coming in non-Holdem events. His 2010 win gave him the lead over Billy Baxter. He is the WSOP record holder for most mixed-game bracelets having won five in his career. He won one in S.H.O.E. in 2002, Omaha Hi/Lo / 7 Card Stud Hi/Lo in 2009, H.O.R.S.E. in 2010, WSOP APAC Mixed Event in 2013, and Eight Game Mix in 2014.
Notable World Series of Poker statistics
up to May 12,2024
An "A" following a year denotes bracelet(s) won at the World Series of Poker Asia-Pacific
World Poker Tour
Ivey has reached numerous final tables on the World Poker Tour. During the sixth season of the WPT in February 2008, Ivey made the final table at the LA Poker Classic at Commerce Casino that included Phil Hellmuth and Nam Le, eventually capturing the $1,596,100 first prize and putting an end to his streak of seven WPT final tables without a victory. Ivey has earned over $4 million in WPT cashes. Ivey made his debut on the European Poker Tour in Barcelona, September 2006. He came to the final table of nine as the chip leader, but he eventually finished runner-up to Bjørn-Erik Glenne from Norway.
Other notable tournaments
In 2006, Ivey played in The London All Star Challenge of the inaugural European Poker Masters. Ivey made it to the final table to finish seventh, and collected £6,700 ($12,534). In November 2005, Ivey won the $1,000,000 first prize at the Monte Carlo Millions tournament. The following day, Ivey took home another $600,000 for finishing first at "The FullTiltPoker.Net Invitational Live from Monte Carlo". His six opponents were (in reverse finishing order) Mike Matusow, Phil Hellmuth, Gus Hansen, Chris Ferguson, Dave Ulliott, and John Juanda.
On the January 22, 2007, airing of NBC's Poker After Dark, Ivey won the $120,000 winner-take-all "Earphones Please" tournament by eliminating Matusow, Tony G, Andy Bloch, Hellmuth, and Sam Farha. On the April 15, 2007, airing of NBC's "National Heads-Up Poker Championship", Ivey was defeated by actor Don Cheadle in the first round. That was the third consecutive year where Ivey was eliminated in the first round of this tournament. His streak ended in 2008, when he advanced to the semifinals, losing to eventual champion Ferguson. Ivey took part in seasons three and six of GSN's High Stakes Poker.
On January 29, 2012, Ivey won the Aussie Millions A$250,000 High-roller event, defeating Patrik Antonius heads-up for a prize of A$2,000,000, at the time placing him second in the all-time career tournament earnings. Ivey had placed 12th at the Aussie Millions main event for a prize of A$100,000.
On February 10, 2014, Ivey won the 2014 Aussie Millions LK Boutique $250,000 Challenge for AU$4,000,000 — the largest single cash of his career. In February 2015, he won the Aussie Millions $250,000 Challenge again, this time for AU$2,205,000.
, Ivey's total live tournament winnings exceed $38.3 million. He has 11 cashes in his live poker career worth at least $1 million. Over $9.2 million of his total winnings have come from cashes at the WSOP. He is currently ranked 11th on the all-time money list.
Cash games
Ivey is a regular participant in the $4,000–$8,000 mixed cash game at the Bellagio in Las Vegas (often referred to as the Big Game). In February 2006, he played heads-up Limit Texas Hold'em versus Texas billionaire Andy Beal. With stakes at $25,000/$50,000 and $50,000/$100,000, Ivey won over $16,000,000 over the course of three days, during a heads up match at The Wynn Resort. Ivey was playing for "The Corporation", a group of poker professionals who pooled their money and took turns playing against Beal. Earlier in the month, Beal had beaten the Corporation out of over $13,000,000.
Online poker
Ivey was part of the original design team for Full Tilt Poker. In May 2011, Ivey filed a lawsuit in Clark County, Nevada claiming Full Tilt had breached his contract. The suit asked for damages in excess of $150,000,000, as well as for him to be released from his contract with the company. Ivey voluntarily withdrew the suit on June 30.
According to HighStakesDB.com, Ivey won $1.99 million on FullTilt in 2007, $7.34 million in 2008, $6.33 million in 2009, and $3 million in 2010.
Awards
All In Magazine 2005 Poker Player of the Year
All In Magazine 2009 Poker Player of the Year
Edge-sorting litigation
Ivey has twice been successfully sued by casinos on accusations of breach of contract, both incidents being due to his manipulation of edge sorting. He lost all court challenges (initial and appeals) in both incidents, though an appeal court in the second incident arranged a mediation which led to an agreed settlement between Ivey and the casino.
In August 2012, Ivey was reported to have won £7,300,000 (US$) playing Punto Banco at Crockfords, a casino in London, but was refused payment beyond his initial £1 million stake due to his use of edge sorting. He issued a statement through his lawyers denying any misconduct: "Any allegations of wrongdoing by Crockfords are denied by me in the very strongest of terms."
In April 2014, The Borgata Casino in Atlantic City, New Jersey sued Ivey, claiming he cheated at baccarat by taking advantage of a defect in the manufacturing of the playing cards. Both Crockfords and the Borgata used the same kind of playing cards, manufactured by Gemaco, at Ivey's demand. The Borgata is suing Gemaco as well as Ivey. The US casino sued Ivey for $15.6 million, a total which included $10 million in winnings, $5.4 million the casino’s legal team figured the casino would have beaten Ivey for if he had been playing without an improper advantage, and hundreds of thousands of dollars in comps.
On October 8, 2014, a UK court held that the techniques Ivey used at Crockford's constituted cheating and decided for the casino with costs.
In November 2015, Ivey was given permission to appeal. However, on November 3, 2016, his appeal was dismissed by the Court of Appeal, upholding the earlier decision that the technique amounted to cheating. A further appeal to the Supreme Court of the United Kingdom led to a unanimous judgement delivered on October 25, 2017, which found in favor of the casino. The court concluded that Ivey's actions constituted cheating and that, had it been necessary to make a finding on dishonesty, it would have determined that Ivey's "conduct was dishonest".
In January 2019, a federal judge allowed the Borgata to pursue Ivey's assets in Nevada to recoup more than $10 million he won at the casino using edge-sorting.
On June 27, 2019, the US Marshals Service served a writ of execution to the World Series of Poker and seized Ivey's 2019 winnings to be used towards payment to The Borgata.
After an oral argument on September 17, 2019, the United States Court of Appeals for the Third Circuit referred Ivey and the Borgata to the court’s mediation program. On July 10, 2020, Card Player magazine reported the parties had agreed to a settlement.
Personal life
Ivey was born in Riverside, California and moved to Roselle, New Jersey, when he was three months old. He graduated from Old Bridge High School in Old Bridge Township, New Jersey.
Ivey resides in Las Vegas. In December 2009, Ivey and his then wife, Luciaetta, filed a joint petition for divorce after seven years of marriage. The divorce was granted on December 29, 2009.
Ivey is a Los Angeles Lakers and Houston Rockets fan. Aside from poker, Ivey's hobbies include sports betting, prop betting, and golf. He participated in the inaugural World Series of Golf, where he finished in fourth place in the final group.
Ivey has given money to a number of charitable causes. In March 2008, he donated $50,000 to Empowered 2 Excel, a Las Vegas charity for underprivileged children, and later that week created the Budding Ivey Foundation, a non-profit organization to continue the work of his grandfather, Leonard "Bud" Simmons. The foundation raised $260,000 (mostly for Empowered 2 Excel) at a July 3, 2008, charity poker tournament, and is also involved in children's literacy projects and programs to feed the homeless. In 2010, he also partnered with the Make-A-Wish Foundation to bring three children to the Bellagio casino in Las Vegas. Each child was given $100 and competed in roulette, baccarat, and craps with Ivey. Ivey has also founded two companies. Ivey Poker, established in 2012 offers a "play for free" poker App that allows users to compete against Ivey and other pros. Ivey League was a poker training site with a full roster of professional coaches launched in 2014.
References
External links
Card Player profile
Global Poker Index profile
Hendon Mob profile
Poker Listings profile
PokerNews profile
WPT profile
WSOP profile
1976 births
American poker players
American gamblers
Living people
Old Bridge High School alumni
People from Atlantic County, New Jersey
People from Riverside, California
People from Roselle, New Jersey
World Poker Tour winners
World Series of Poker bracelet winners
Poker After Dark tournament winners
Poker Hall of Fame inductees
|
27449115
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gaber%2C%20Dobrich%20Province
|
Gaber, Dobrich Province
|
Gaber, Dobrich Province
Gaber is a village in the municipality of Krushari, in Dobrich Province, in northeastern Bulgaria.
References
Villages in Dobrich Province
|
3359221
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%B0%D1%81%29
|
Юрика (Техас)
|
Юрика (Техас)
Юрика — місто в США, в окрузі Наварро штату Техас. Населення — 313 особи (2020).
Географія
Юрика розташована за координатами (32.006774, -96.270567). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 6,24 км², з яких 6,07 км² — суходіл та 0,17 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 307 осіб у 128 домогосподарствах у складі 95 родин. Густота населення становила 49 осіб/км². Було 157 помешкань (25/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 2,6 %. Частка іспаномовних становила 3,3 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 19,9 % — особи молодші 18 років, 61,9 % — особи у віці 18—64 років, 18,2 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 46,5 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 102,0 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 101,6 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . За межею бідності перебувало 9,5 % осіб, у тому числі 8,4 % дітей у віці до 18 років та 15,5 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 162 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 37,7 %, роздрібна торгівля — 11,1 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 11,1 %.
Джерела
Міста Техасу
Населені пункти округу Наварро (Техас)
|
1231935
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD72792
|
HD72792
|
HD72792 — подвійна зоря.
Ця подвійна система має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 7,8.
Вона розташована на відстані близько 1117,0 світлових років від Сонця.
Подвійна зоря
Головна зоря цієї системи належить до хімічно пекулярних зір й має спектральний клас F0.
Інша компонента має спектральний клас d.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (8h-10h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу F0
Зорі головної послідовності спектрального класу d
7
|
2824799
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%87%D0%BE%D0%BA%20%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B0%20%D0%86%D1%80%D1%88%D1%96%29
|
Глибочок (притока Ірші)
|
Глибочок (притока Ірші)
Глибочок (рос. Глыбочек) — річка в Україні, у Хорошівському районі Житомирської області. Ліва притока Ірші, (басейн Дніпра).
Опис
Довжина річки приблизно 4,04 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 3,59 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,13. Річка формується 2 безіменними струмками та декількома загатами.
Розташування
Бере початок на північно-східній стороні від села Гацьківка. Тече переважно на південний схід понад Ягодинкою Другою і між селами Ягодинкою та Турчинкою впадає у річку Іршу, ліву притоку Тетерева.
Цікавий факт
Неподалік від витоку річку перетинає автошлях (автомобільний шлях міжнародного значення на території України, (Виступовичі — Житомир — Могилів-Подільський — кордон із Молдовою).
Примітки
Джерела
Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 136 (Глибочок № 6)
Малі річки України
Річки Житомирської області
Річки Хорошівського району
Статті про річки Житомирської області без зображення в картці
|
318990
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%29
|
Озерівка (село)
|
Озерівка (село)
Озерівка — село в Україні, у Березнегуватській селищній громаді Баштанського району Миколаївської області. Населення становить 236 осіб.
Посилання
Погода в селі Озерівка
Села Баштанського району
|
4203280
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Nik%20Tendo
|
Nik Tendo
|
Nik Tendo, справжнє ім’я Домінік Цітта (* 19 серпня 1993 р. Пардубиці ) - чеський репер.
Біографія
Домінік вперше почав займатися музикою приблизно в 2012 році, проте зайнявся цим серйозно аж в 2016 році, коли випустив свій перший відеокліп Delfín. Хоча відео було випущено під маркою лейблу M +, Nik Tendo ще не був його офіційним учасником. Він потрапив під марку М + трохи пізніше. Того ж року він приєднався до Робіна Зута в його турі Cocktail Party та у другій половині року в турі Ze Dna x Origami, де супроводжував Ysomandias та Джиммі Діксона. Після EP GoldCigo ,випускає спільно з бітмейкером Decky альбом GoldKid, що вийшов у вересні 2017 року. У червні 2018 року він випустив дебютний альбом 7, який містить його перші великі хіти як Hvězdy ft. Calin або Seven ft. Hasan. У листопаді того ж року вийшов альбом лейблу Krtek Money Life, на якому з'являються всі члени лейбла, крім Nik Tendo та Ysomandias, бо Nik Tendo оголосив, що працює над іншим альбомом. Альбом називається Fatamorgana і вийшов 1 листопада 2019 року. 19 квітня 2020 року він випустив сингл Není Limit, а потім випустив новий EP RESTART. Як продовження цього EP, випускає у вересні 2020 року EP LUNAZAR.
Уродженці Пардубиць
Народились 1993
Народились 19 серпня
|
21080861
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Karol%20Hanke
|
Karol Hanke
|
Karol Hanke
Karol Daniel Hanke (6 September 1903 – 15 April 1964) was a Polish football player who played for ŁKS Łódź and Pogoń Lwów. He debuted for the Poland National Football Team on 29 June 1924 in a 2-0 win against Turkey, while capping his final match on 1 July 1928 against Sweden (2-1). He earned 9 cap for the National Team scoring 0 goals.
References
1903 births
1964 deaths
Footballers from Łódź
People from Piotrków Governorate
Polish men's footballers
Poland men's international footballers
ŁKS Łódź players
Pogoń Lwów players
Polish football managers
Legia Warsaw managers
Men's association football midfielders
|
60957513
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Maria%20Ohisalo
|
Maria Ohisalo
|
Maria Ohisalo
Maria Karoliina Ohisalo (born 8 March 1985) is a Finnish politician and researcher who served as Minister of the Interior between 2019 and 2021. The former chairman of the Green League, she has been a Member of Parliament since 2019.
Ohisalo served as the Green League's interim chairman after Touko Aalto stepped down in September 2018. She was the only candidate in the Green League leadership election that was held in June 2019. She co-chaired the Union of Green Youth and Students from 2013 to 2014 and has been a member of the Helsinki City Council since 2017 and an MP since 2019.
Early life and studies
Ohisalo was born in 1985 in Vesala in eastern Helsinki. She lived her childhood in poverty in the suburbs of Helsinki, as her parents were often unemployed, and she spent one year in a shelter. Her father's alcohol problem led to the separation of her parents. Her mother, however, continued her studies and worked in the evenings and on weekends. Ohisalo was already active in football and athletics at a young age.
Ohisalo graduated from the Mäkelänrinne Sports High School in 2004 and received a master's degree in social science from the University of Helsinki in 2011.
In 2017, Ohisalo defended her doctorate in sociology at the University of Eastern Finland's Department of Social Sciences. For her doctoral work, she studied food aid and long-term homelessness at the Socca Social Expertise Center in the Helsinki Metropolitan Area, under the auspices of the Helsinki City Social and Health Agency. During her studies from 2014 to 2017, Ohisalo was a member of the Federation of Higher Education Students in Social Sciences.
She worked as a researcher at the Y Foundation.
Political career
Ohisalo joined the Green League in 2008.
In 2010, Ohisalo was elected a member of the Kallio parochial church council (Evangelical Lutheran Church of Finland), but she resigned when she moved away from the area in October 2011.
Ohisalo has been a member of the Green Union Social and Health Policy Programming Group from 2010 to 2011.
Ohisalo was chairman of the International Affairs Working Group of the Federation of Green Youth and Students in 2011. In 2012, she was a member of the board of the organization and responsible for international affairs.
In 2012, Ohisalo was chairman of the Youth Working Group on the Future of Nordic Cooperation in the Ministry of Foreign Affairs. She was also a member of the board of directors of the Nordic Youth League in 2012.
In the 2012 Helsinki municipal elections, Ohisalo received 612 votes and became a deputy delegate.
In 2013, she was a member of the Youth Board and a member of the Board of the Helsinki and Uusimaa Hospital District for the remainder of 2014 to 2017. She was elected to the City Council of Helsinki with 4,400 votes in the 2017 municipal elections.
In 2013, she was elected co-chairman of the Federation of Green Youth and Students together with Veli-Matti Partanen and in 2014 together with Aaro Häkkinen.
She was a member of the party council from 2013 to 2015.
Ohisalo was a candidate for the 2014 European Parliament elections and received 3,089 votes.
In June 2015, she was elected vice-chairman of the Green League.
She was also a candidate for the 2015 parliamentary elections and received 4,087 votes, which was only 109 votes less than necessary to be elected.
From 2015 to 2018, she was a member of the parish council of Helsinki and the council of the parish of Paavali (Saint Paul).
Ohisalo was nominated for the chairmanship of the Green League in the pre-election vote among party members before the 2017 Tampere party congress and attracted national attention after coming very close to second place among the six candidates, despite being relatively unknown. On 18 September 2018, she was appointed as the official vice chairman of the Greens while Touko Aalto was on sick leave.
Ohisalo was nominated for the parliamentary election in 2019 and became a member of parliament in the constituency of Helsinki. She received 11,797 votes and was the country's seventh most popular female candidate.
In June 2019, the Greens decided to present Ohisalo as their choice for the post of minister of the interior in the Antti Rinne cabinet.
In June 2019, Ohisalo was elected chairman of the Greens at the party congress in the city of Pori.
In the 2023 parliamentary election, Ohisalo was re-elected with 6,937 votes. However, as the Greens suffered an election defeat, Ohisalo announced that she would not seek another term as chairman. In June 2023, she was replaced by Sofia Virta.
In the European elections 2024, she got elected to the European Parliament, representing the Green League in the Greens/EFA Group.
Personal life
Ohisalo has played football in FC Kontu and FC Viikingit and has participated in athletics competing for Helsingin Kisa-Veikot. In adulthood, she has won prizes in track cycling.
Playing video games – including those by Nintendo – has been an important hobby for her. At one time she considered applying for game designer training.
Ohisalo's spouse is Miika Johansson. In July 2021, she announced that she was pregnant with their first child.
Honors
Order of the White Rose of Finland (Finland, 2022)
References
|-
1985 births
Living people
Ecofeminists
Politicians from Helsinki
Green League politicians
Ministers of the interior of Finland
Members of the Parliament of Finland (2019–2023)
Members of the Parliament of Finland (2023–2027)
21st-century Finnish women politicians
Women government ministers of Finland
Female interior ministers
Finnish environmentalists
Finnish feminists
Finnish track cyclists
University of Helsinki alumni
Finnish Lutherans
|
4437689
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%22%D0%9C%27%D1%8F%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%84%D0%B0%D1%80%D1%88%22%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Операція "М'ясний фарш" (фільм)
|
Операція "М'ясний фарш" (фільм)
«Операція „М'ясний фарш“» — художній фільм режисера Джона Меддена.
Сюжет
В основі сюжету лежать справжні історичні події — британська спецоперація з дезінформації німецького командування під час Другої світової війни з метою приховати вторгнення союзників на Сицилію.
У ролях
Колін Ферт — Івен Монтегю
Келлі Макдональд — Джин Леслі
Меттью Макфедьєн — Чарльз Чолмондели
Пенелопа Вілтон — Естер Леггетт
Джонні Флінн — Ян Флемінг
Лорн Макфедьен — Роджер Дірборн
Джейсон Айзекс — Джон Годфрі
Том Вілкінсон
Хетті Морахан — Айріс Монтегю
Саймон Рассел Біл — Вінстон Черчілль
Пол Ріттер — Бентлі Пуршас
Марк Гетісс — Айвен Монтегю
Олександр Байєр — Карл Куленталь
Ніколас Роу — Девід Ейнсворт
Виробництво
Проект був анонсований у травні 2019 року, режисером став Джон Медден, а головну роль отримав Колін Ферт.
Зйомки розпочалися у грудні 2019 року в Лондоні та Іспанії.
Випуск
У лютому 2021 року Netflix придбала права на поширення фільму в Північній та Латинській Америці, тоді як кінокомпанія Warner Bros займатиметься дистриб'юцією на території Європи.
Примітки
Посилання
Фільми Великої Британії 2021
Фільми про Другу світову війну
Фільми англійською мовою
Фільми за алфавітом
|
4911346
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8C
|
Тергуль
|
Тергуль — традиційна страва Нормандії, що нагадує рисовий пудинг або запіканку. Альтернативні назви: teurt-goule, torgoule, bourre-goule та terrinée.. Традиційно він був популярний на сільських святах у Нижній Нормандії та залишається сімейною стравою. Готується із сирого рису залитого гарячим молоком із цукром та корицею, іноді з мускатним горіхом. Випікається у глиняному або керамічному посуді (терині) 3-5 годин. При цьому на тергулі утворюється товста коричнева карамелізована скоринка. Його часто їдять гарячим із булками фалле, нормандськими бріошами та сидром.
Походження
Назва походить з нормандської мови і означає «скривити рота», нібито через гарячу страву. Іншою гіпотезою може бути бретонське походження: tourgouilh, «молочний жир», laezh-tourgouilhet, «молоко перевернуло». Те, що нетипові для Нормандії рис і кориця є інгредієнтами цього типового нормандського десерту, пояснюється тим, що вони були частиною трофеїв, захоплених нормандськими корсарами XVII столітті на іспанських галеонах, що прибували до Нормандії з Нового Світу. Або з іншими товарами, що прибували до нормандського порту Онфлер.
Інші джерела вказують на порт Кан, приписують авторство страви маркізу Франсуа-Жану Орсо де Фонтетту, який нібито привіз вантаж рису з-за кордону у 1757 під час нестачі продовольства, і який повідомив рецепт приготування цієї каші, невідомої тоді в регіоні.
Тергуль навіть має своє братство Confrérie des gastronomes de Teurgoule та Fallue de Normandie, яке базується в Ульгаті і головує на щорічному кулінарному конкурсі з приготування тергулів. Головуючі члени носять церемоніальний одяг братства зеленого та помаранчевого кольору з накидкою. Братство зберігає офіційний рецепт.
Примітки
Посилання
Confrérie des gastronomes de Teurgoule et de Fallue de Normandie
Tradition: la teurgoule, le mythique dessert normand
Тергуль (Teurgoule)
Тергуль: пошаговый рецепт с фото
Страви з рису
Французька кухня
|
55595543
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Alessio%20Castro-Montes
|
Alessio Castro-Montes
|
Alessio Castro-Montes
Alessio Daniel Castro-Montes (born 17 May 1997) is a Belgian professional footballer who plays for Union SG.
Career
He started his football career at Gelmen V.V. under the coaching of his father, where also his three year older brother played. He was soon noticed by a scout from Standard Liège and shortly after moved to the club where he played for seven years. He later moved to R.S.C. Anderlecht.
On 17 June 2019, Eupen announced that they had sold Castro-Montes to K.A.A. Gent.
On 1 September 2023, Castro-Montes signed a three-year contract with Union SG.
Personal life
Castro-Montes was born in Belgium to a Spanish father and a Belgian mother.
Career statistics
Honours
Gent
Belgian Cup: 2021–22
Union Saint-Gilloise
Belgian Cup: 2023-24
References
1997 births
Living people
Footballers from Sint-Truiden
Belgian men's footballers
Belgian people of Spanish descent
Belgian Pro League players
K.A.S. Eupen players
Sint-Truidense V.V. players
K.A.A. Gent players
Royale Union Saint-Gilloise players
Men's association football midfielders
|
4429681
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%BE%D1%87%D0%B0%D0%BA%20%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Квочак Костянтин Васильович
|
Квочак Костянтин Васильович
Костянтин Васильович Квочак (1934) — радянський футбольний тренер.
Життєпис
У 1965 році тренер московського ЦСКА Валентин Ніколаєв неодноразово просив узяти помічником молодого спеціаліста-офіцера Костянтина Квочака, який був зятем генерала В. Філіппова — голови Спорткомітету Міноборони СРСР. Головний тренер залишився задоволений роботою свого помічника Віктора Чистохвалова, тому відмовився, за що був переведений в хабаровський СКА. На початку 1966 року тренера Сергія Шапошникова перевели зі Львова до Москви, а на його місце призначили Костянтина Квочака. Через півтора року його перевели в одеський СКА, де спочатку працював технічним директором клубу, а на початку 1968 року заййняв посаду головного тренера клубу. Після першого туру сезону 1969 року його змінили на Валентина Бліндера. У 1971-1972 роках керував іншим військовим клубом — «Іскра» (Смоленськ).
Примітки
Посилання
Профіль тренера на сайті «Український футбол»
Профіль тренера на сайті footbook.ru
Футбольні тренери СРСР
Тренери ФК СКА Львів
Тренери ФК СКА Одеса
Тренери ФК «Іскра» Смоленськ
|
128659
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bathgate%2C%20North%20Dakota
|
Bathgate, North Dakota
|
Bathgate, North Dakota
Bathgate is a city in Pembina County, North Dakota, United States. It sits on the banks of the Tongue River. The population was 47 at the 2020 census. Bathgate was founded in 1881. In 1908, the North Dakota School for the Blind was placed in Bathgate. The building still stands and is now occupied by a publishing company. Bathgate was the childhood home of former world-champion speed skater and figure skater Norval Baptie.
History
Bathgate was originally called Bayview, and was laid out under that name in 1879. The present name, after Bathgate, Scotland, was adopted in 1881. A post office called Bathgate has been in operation since that year.
In June 1909, Bathgate experienced an 11-hour thunderstorm that destroyed several buildings and killed a number of horses.
Notable people from Bathgate include artist George Michael Gaethke.
Geography
According to the United States Census Bureau, the town has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 43 people, 22 households, and 11 families residing in the town. The population density was . There were 25 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 95.3% White and 4.7% Native American. Hispanic or Latino of any race were 2.3% of the population.
There were 22 households, of which 27.3% had children under the age of 18 living with them, 40.9% were married couples living together, 4.5% had a female householder with no husband present, 4.5% had a male householder with no wife present, and 50.0% were non-families. 45.5% of all households were made up of individuals, and 22.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 1.95 and the average family size was 2.64.
The median age in the town was 49.5 years. 18.6% of residents were under the age of 18; 2.4% were between the ages of 18 and 24; 23.3% were from 25 to 44; 37.2% were from 45 to 64; and 18.6% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 51.2% male and 48.8% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 66 people, 25 households, and 18 families residing in the town. The population density was . There were 28 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 83.33% White, 13.64% Native American, and 3.03% from two or more races.
There were 25 households, out of which 32.0% had children under the age of 18 living with them, 68.0% were married couples living together, 4.0% had a female householder with no husband present, and 28.0% were non-families. 28.0% of all households were made up of individuals, and 8.0% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.64 and the average family size was 3.28.
In the city, the population was spread out, with 30.3% under the age of 18, 6.1% from 18 to 24, 33.3% from 25 to 44, 18.2% from 45 to 64, and 12.1% who were 65 years of age or older. The median age was 36 years. For every 100 females, there were 78.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 84.0 males.
The median income for a household in the town was $36,250, and the median income for a family was $51,250. Males had a median income of $37,750 versus $17,083 for females. The per capita income for the city was $13,593. There were 8.7% of families and 4.5% of the population living below the poverty line, including no under eighteens and 33.3% of those over 64.
References
External links
Pioneer Women's Histories : Bathgate from the Digital Horizons website
Cities in North Dakota
Cities in Pembina County, North Dakota
Populated places established in 1881
1881 establishments in Dakota Territory
|
4985312
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B7%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%A1%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D1%83
|
Резван Сабиу
|
Резван Сабиу (нар. 18 червня 1977) — колишній румунський тенісист.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 74 місце досяг 26 вересня 2005, парну — 174 місце — 27 лютого 2006 року.
Юніорські фінали турнірів Великого шолома
Одиночний розряд: 1 (1 перемога)
Фінали ATP Челленджер і ITF Ф'ючерс
Одиночний розряд: 25 (9–16)
Парний розряд: 2 (0–2)
Досягнення
Одиночний розряд
Примітки
Посилання
Народились 1977
Спортсмени Брейдентона
Румунські тенісисти
Переможці юніорського Вімблдонського турніру
|
3275156
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B0%20%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B2%D0%B8%29
|
Липка (притока Москви)
|
Липка (притока Москви)
Липка — річка в Росії, протікає в Красногорському районі Московської області. Ліва притока Москва-ріки.
Географія
Річка Липка бере початок біля платформи Анікєєвка Ризького напрямку МЗ. Тече на південь, перетинає Новоризьке шосе. На річці утворено кілька ставків. По берегах річки розташовані наступні населені пункти: Анікєєвка, Поздняково, Бузланово і Петрово-Дальнє. Липка впадає в Москву-ріку на околиці села Петрово-Дальнє. Гирло річки знаходиться на 245 км Москви-ріки по лівому березі. Довжина річки становить 13 км, площа водозбірного басейну — 36,3 км².
За даними державного водного реєстру Росії належить до Окського басейнового округу, водогосподарська ділянка річки — Москва від міста Звенигород до Рубльовського гідровузла, без річки Істра (від витоку до Істринського гідровузла), річковий підбасейн річки — басейни приток Оки до впадіння Мокші. Річковий басейн річки — Ока.
За даними геоінформаційної системи водогосподарського районування території РФ, підготовленої Федеральним агентством водних ресурсів:
Код водного об'єкта в державному водному реєстрі — 09010101512110000023702
Код з гідрологічної вивченості — ГВ) — 110002370
Код басейну — 09.01.01.015
Номер тома по ГВ-10
Випуск по ГВ-0
Примітки
Річки Московської області
Притоки Москви
|
19832646
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tymienica%20Stara
|
Tymienica Stara
|
Tymienica Stara is a village in the administrative district of Gmina Chotcza, within Lipsko County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. It lies approximately north of Lipsko and south-east of Warsaw.
References
Tymienica Stara
|
4609731
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Ливенка (Костромська область)
|
Ливенка (Костромська область)
Ливенка — присілок в Островському районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 7 осіб. Входить до складу муніципального утворення Островське сільське поселення.
Історія
Від 1944 року населений пункт належить до Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Островське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Островського району Костромської області
|
61643241
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rowing%20at%20the%202020%20Summer%20Olympics%20%E2%80%93%20Men%27s%20single%20sculls
|
Rowing at the 2020 Summer Olympics – Men's single sculls
|
Rowing at the 2020 Summer Olympics – Men's single sculls
The men's single sculls event at the 2020 Summer Olympics took place from 23 to 30 July 2021 at the Sea Forest Waterway. 32 rowers from 32 nations competed.
Background
This will be the 28th appearance of the event, which was not held at the first Games in 1896 (when bad weather forced the cancellation of all rowing events) but has been held at every Summer Olympics since 1900.
Of the 6 finalists from the 2016 Games, silver medalist Damir Martin of Croatia is the only one to return. Two-time reigning gold medalist Mahé Drysdale was defeated by Jordan Parry in New Zealand's selection process.
The three World Champions since the 2016 Games are Ondřej Synek of the Czech Republic (a three-time Olympic medalist), Kjetil Borch of Norway, and Oliver Zeidler of Germany. Synek announced on his Facebook page that he will not be going to Tokyo. Borch and Zeidler competed in Tokyo.
Benin, the Dominican Republic, the Ivory Coast, Nicaragua, and Saudi Arabia made their debut in the event. An athlete from Russia competed under the ROC flag. Italy and the Netherlands each made their 15th appearance, tied for most among nations competing in Tokyo and fourth-most among all nations (Great Britain at 22, the United States at 21, and Switzerland at 16 did not have competitors in this event at the 2020 Games).
Qualification
Each National Olympic Committee (NOC) has been limited to a single boat (one rower) in the event since 1912. There are 32 qualifying places in the men's single sculls:
9 from the 2019 World Championship
5 from the Asia & Oceania qualification regatta
5 from the Africa qualification regatta
5 from the Americas qualification regatta
3 from the Europe qualification regatta
2 from the final qualification regatta
1 host nation place
2 invitational places
The COVID-19 pandemic delayed many of the events for qualifying for rowing.
Competition format
This rowing event is a single scull event, meaning that each boat is propelled by a single rower. The "scull" portion means that the rower uses two oars, one on each side of the boat; this contrasts with sweep rowing in which each rower has one oar and rows on only one side (not feasible for singles events). The competition consists of multiple rounds. The competition continues to use the five-round format introduced in 2012. Finals are held to determine the placing of each boat; these finals are given letters with those nearer to the beginning of the alphabet meaning a better ranking. Semifinals are named based on which finals they fed, with each semifinal having two possible finals. The course uses the 2000 metres distance that became the Olympic standard in 1912.
During the first round six heats are held. The first three boats in each heat advance to the quarterfinals, while all others are relegated to the repechages.
The repechage is a round which offers rowers a second chance to qualify for the quarterfinals. Placing in the repechage heats determines which quarterfinal the boat would race in. The top two boats in each repechage heat move on to the quarterfinals, with the remaining boats going to the E/F semifinals.
The four quarterfinals are the second round for rowers still competing for medals. Placing in the quarterfinal heats determines which semifinal the boat would race in. The top three boats in each quarterfinal move on to the A/B semifinals, with the bottom three boats going to the C/D semifinals.
Six semifinals are held, two each of A/B semifinals, C/D semifinals, and E/F semifinals. For each semifinal race, the top three boats move on to the better of the two finals, while the bottom three boats go to the lesser of the two finals possible. For example, a second-place finish in an A/B semifinal would result in advancement to the A final.
The fifth and final round is the finals. Each final determines a set of rankings. The A final determines the medals, along with the rest of the places through 6th. The B final gives rankings from 7th to 12th, the C from 13th to 18th, and so on. Thus, to win a medal rowers have to finish in the top three of their heat (or top two of their repechage heat), top three of their quarterfinal, and top three of their A/B semifinal to reach the A final.
Schedule
The competition is held over eight days. Times given are session start times; multiple rowing events might have races during a session.
All times are Japan Standard Time (UTC+9)
Results
Heats
The first three of each heat qualify for the quarterfinals, while the remainder go to the repechage.
Heat 1
Heat 2
Heat 3
Heat 4
Heat 5
Heat 6
Repechage
The first two in each heat qualify for the quarterfinals; the rest go to Semifinals E/F (out of medal contention).
Repechage heat 1
Repechage heat 2
Repechage heat 3
Quarterfinals
The first three of each heat qualify to the semifinals A/B, remaining Crews to Semifinal C/D
Quarterfinal 1
Quarterfinal 2
Quarterfinal 3
Quarterfinal 4
Semifinals
The first three of each heat qualify to the better final (E, C, A) while the remainder go to the lower final (F, D, B). The exception is that for Semifinal E/F 1 the first two qualify to Final E instead of the first three.
Semifinal A/B 1
Semifinal A/B 2
Semifinal C/D 1
Semifinal C/D 2
Semifinal E/F 1
Semifinal E/F 2
Finals
Final F
Final E
Final D
Final C
Final B
Final A
References
Men's single sculls
Men's events at the 2020 Summer Olympics
|
35547
|
https://en.wikipedia.org/wiki/418
|
418
|
418
Year 418 (CDXVIII) was a common year starting on Tuesday (link will display the full calendar) of the Julian calendar. At the time, it was known as the Year of the Consulship of Honorius and Theodosius (or, less frequently, year 1171 Ab urbe condita). The denomination 418 for this year has been used since the early medieval period, when the Anno Domini calendar era became the prevalent method in Europe for naming years.
Events
By place
Roman Empire
Emperor Honorius bribes Wallia, king of the Visigoths, into regaining Hispania for the Roman Empire. His victory over the Vandals in 416 forces them to retire to Andalusia. The Visigothic territory in Gaul now extends from the Garonne to the Loire, and becomes known as the Visigothic Kingdom.
Theodoric I becomes king of the Visigoths. He completes the settlements in Gallia Aquitania and expands his military power to the south.
By topic
Religion
December 28 – Pope Boniface I succeeds Zosimus as the 42nd pope.
Eulalius is elected antipope of Rome. He claims in a letter to Honorius his recognition as pope.
Births
Ricimer, Germanic Roman general
Yuryaku, emperor of Japan (approximate date)
Deaths
December 26 – Pope Zosimus
Attaces, king of the Alans
Wallia, king of the Visigoths
References
|
4767532
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%20%D0%A5%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B0%D0%B1%D1%96
|
Закія Хаттабі
|
Закія Хаттабі (араб. ; нар. 15 січня 1976) — бельгійсько-марокканська політикиня, співпрезидентка партії Еколо, феміністка.
обіймала посаду федеральної міністерки з питань клімату, довкілля, сталого розвитку та зеленої угоди в уряді Де Кроо на чолі з прем’єр-міністром Александром Де Кроо.
Життєпис
Народилася в Сен-Жоссе-тен-Ноде в Брюсселі в марокканській родині. Навчалася у вільному університеті Брюсселя.
Політична кар'єра і погляди
До брюссельського парламенту увійшла в 2009 році як місцева радниця міста Іксель, потім також увійшла до Федерації Валлонія-Брюссель. Будучи прихильницею політичної екології та феміністкою, вступила до партії Еколо. Пізніше очолила групу Ecolo в Сенаті Бельгії. Хаттабі була обрана разом з Патріком Дюпріє співлідеркою Ecolo під час партійної конференції в Шарлеруа в 2015 році. У 2018 році Дюпрі змінив Жан-Марк Нолле.
В інтерв’ю Le Soir у 2018 році Хаттабі закликала до «нової моделі» для Брюсселя без окремих фламандських і франкомовних громад. Того ж року, після вбивства 14 жінок у Бельгії, Хаттабі закликала визнати феміцид.
У січні 2020 року Хаттабі не вдалося отримати достатню підтримку бельгійських сенаторів, щоб стати однією з суддів Конституційного суду Бельгії. За її кандидатуру проголосували лише 38 із 60 сенаторів, тоді як потрібна була супербільшість у дві третини. Спочатку голосування мало відбутися в листопаді 2019 року, але було відкладено після кампанії правої партії N-VA та ультраправих Vlaams Belang проти кандидатури Хаттабі.
Нагороди
Бельгія: Орден Леопольда I (21 травня 2014)
Примітки
Міністри Бельгії
Народились 1976
Сторінки з неперевіреними перекладами
Бельгійські феміністки
Політикині-феміністки
Екофеміністки
Бельгійські жінки-політики
|
435005
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B9%20%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%8C
|
Бартоломей Стробель
|
Бартоломей Стробель (1591, Вроцлав — 1650 — ?, Торунь) — польський художник.
Вчився в майстерні батька. З 1619 — придворний художник вроцлавського єпископа і портретист імператора Фердинанда II. З 1624 став виконувати замовлення польського королівського двору. З 1634 став проживати на Помор'ї. Був придворним художником польського короля.
Твори
Писав портрети і релігійні композиції.
Каменування Св. Степана (бл. 1618) — Ґолухув, Музей на замку
Привітання Діви Марії Ісусом на небі (1647) — Короново, колишній костьол оо. Цистеріанців
Йоган вон Воґтен, староста Вроцлавського князівства (1628) — Бжеґ, Галерея шльонського мистецтва
Портрет райця Старого міста Торуня Ніколауса Гебнера (1644) — Торунь, Краєвий музей
Св. Андрей (1639) — Фромборк, катедра
Портрет Мартіна Опіца (1636–1637) — Ґданськ, Бібліотека ПАН
Воскресіння Христа (1635) — Кожьліни, парафіяльний костьол
Князь Владислав Домінік Заславський-Острозький, краківський воєвода (1635) — Варшава, Музей "Палац у Вілянові"
Князь Владислав Домінік Заславський-Острозький, краківський воєвода (1630) — Мінськ, Національний художній музей Республіки Білорусь
Коронація Діви Марії (1639) — Влоцлавек, катедра
Література
E. Iwanoyko, Bartłomiej Strobel, Poznań 1957
J. Tylicki, Bartłomiej Strobel, malarz epoki wojny trzydziestoletniej, t. 1-2, Toruń 2000 , електронна версія
Український портрет XVI–XVIII століть: Каталог-альбом, Видання друге — Київ: Артанія Нова, Хмельницький: Галерея, 2006. — 351 с.
Примітки
Посилання
Польські барокові живописці
Уродженці Вроцлава
Персоналії:Торунь
|
731439
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D1%97%D0%BB%20V
|
Михаїл V
|
Михаїл V Калафат (? — 24 серпня 1042) — імператор Візантії з 11 грудня 1041 по 20 квітня 1042 року.
Син друнгарія Стефана та Марії, що була сестрою імператора Михайла IV Пафлагонського. Став офіційним спадкоємцем останнього та названим сином його дружини Зої. Прізвисько Калафат походить від позначення професії його батька — ущільнювача дощок у кораблях для запобігання протікання води.
Завдяки своєму дядькові й впливовому міністру Івану Орфанотропу 11 грудня 1041 року він зайняв візантійський престол. Дядька, однак, одразу було заслано в монастир. Стосунки між матір'ю Зоєю та її названим сином спочатку були дуже добрі. Однак потім на основі реального стану речей, при якому Зоя фактично мала більше впливу і влади та називалася в прокламаціях на першому місці, між ними стався розрив у стосунках. Дійшло до того, що 18/19 квітня 1042 року Михайло V хотів заслати Зою в монастир. Проголошення його рішення призвело 21 квітня до повстання народу, який не хотів усунення легітимної імператриці. Михайла тоді усувають з трону, осліплюють та засилають на довічное заслання до монастиря на о. Хіос, де він невдовзі і помер. Населення Константинополя вважало його узурпатором, оскільки він не мав ніякої династичної претензії на трон.
Див. також
Список Візантійських імператорів
Примітки
Посилання
Біографія Михайла V Калафата на Hellenica
Насильно осліплені
Правителі Європи XI століття
|
419687
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%84%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%28%D0%9A%D1%83%D0%B4%D1%80%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2%29
|
Мефодій (Кудряков)
|
Мефодій (Кудряков)
Митрополит Київський і всієї України Мефодій (в миру Валерій Андрійович Кудряков; 11 березня 1949, Копичинці, Тернопільська область, Українська РСР — 24 лютого 2015, Київ, Україна) — український громадсько-політичний та церковний діяч, третій глава Української автокефальної православної церкви у 2000—2015 роках, Митрополит Київський і всієї України.
Життєпис
Народився 11 березня 1949 року в місті Копичинцях Гусятинського району Тернопільської області. Вищу духовну освіту здобув у Московських духовних семінарії й академії в Загорську.
1968 — закінчив середню школу у м. Монастириська.
1969—1971 — перебував у лавах радянської армії.
1977—1981 — навчання в Московській духовній семінарії.
27 червня 1981 — Митрополитом Львівським і Тернопільським Миколаєм (Юриком) рукопокладений у диякони (целібат), а наступного дня (28 червня того ж року) у священики.
1985 — призначений благочинним по Тернопільській області.
1986 — поступив на заочний відділ Московської духовної академії.
1987 — як прихильник автокефального статусу Української церкви заборонюється у священнослужінні рішенням архієпископа Львівського і Тернопільського Никодима (Руснака).
1989 — зняття заборони у священнослужінні та відновлення у клірі Львівської та Тернопільської єпархії.
1990 — протоієрей Валерій Кудряков приєднується до кліру Української Автокефальної Православної Церкви.
1990, 29 квітня — разом з іншими священиками вперше в Тернополі освячує на Театральному майдані національний прапор України
1993 — прийняття чернечого постригу з іменем Мефодій на честь рівноапостольного Мефодія, учителя слов'янського (869).
1995 — призначений керуючим Канцелярією Святішого Патріарха Київського і всієї Русі-України Володимира (1993—1995).
17 червня 1995 — Святішим Патріархом Київським і всієї Русі-України Володимиром та єпископом Донецьким і Луганським Ізяславом (Каргою) рукоположений у сан єпископа Хмельницького і Кам'янець-Подільського.
19 жовтня 1995 — після смерті Святішого Патріарха Київського і всієї Русі-України Володимира визнав юрисдикцію Української Автокефальної Православної Церкви.
1997 — піднесений у сан архієпископа Тернопільського і Подільського,
1999 — піднесений у сан митрополита Тернопільського і Подільського.
1 березня 2000 — рішенням IV Помісного Собору Української автокефальної православної церкви обраний місцеблюстителем Патріархого престолу УАПЦ.
14 вересня 2000 — обраний Предстоятелем Української автокефальної православної церкви з титулом митрополита Тернопільського і Подільського.
2002 — на наполегливе прохання Архієрейського собору УАПЦ та у відповідності до статуту УАПЦ (п. 6.1) приймає на себе титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».
24 лютого 2015 — на 66-му році життя внаслідок хвороби помер у Києві.
27 лютого 2015 — похований на території церкви Різдва Христового в Тернополі.
Позиція стосовно канонічного визнання УАПЦ
Митрополит Мефодій вважав головним завданням УАПЦ отримання канонічного визнання від Матері-Церкви, тобто від Константинополя. Він вважав, що давня Київська Церква має історичне право на автокефалію. Будучи Предстоятелем він був готовим тимчасово відмовитися від автокефалії для того, щоб увійти до складу Константинопольского патріархату та здобути канонічне визнання. Владика зробив чимало для того, щоб Українська автокефальна православна церква розвивалася саме як Помісна Церква, яка є невід'ємною частиною світового православ'я.
Участь в об'єднавчому процесі
У 2006 році митрополит Мефодій у своєму інтерв'ю зазначив:
«Ми сім разів були у Вселенського Патріарха. Було благословення робити все для того щоби поєднати наше розрізане православ'я. І тоді буде благословення на Помісну Українську Церкву. Вперше ми вели об'єднавчі переговори з Його Святістю Філаретом (УПЦ КП), але, на жаль, все розвалилось, бо з тієї сторони ми не бачили взаємопорозуміння і бажання вести переговори на ґрунті любові. Там було одне бажання — обдурити нас, приєднати і знищити. Вони не боролись за одну Церкву, але боролись за матеріальні скарби — за храми».
У відкритому листі до Філарета митрополит Мефодій 2009 року наголошував:
«Українська Автокефальна Православна Церква життєво зацікавлена в об'єднанні українського православ'я на ґрунті повної канонічної незалежності (автокефалії) та робитиме від неї залежне, аби це об'єднання відбулося».
Митрополит Мефодій вважав, що основною перепоною на шляху об'єднання православних церков в Україні в єдину помісну церкву є особистість патріарха УПЦ КП Філарета, який не погоджувався на об'єднання без гарантій йому особисто зберегти патріарший куколь за собою.
Так, у 2008 році на переговорах про вихід із канонічної ізоляції, представники вселенського патріархату запропонували УПЦ КП наступні умови:
тимчасова відмова від статусу патріархату;
входження до юрисдикції вселенського патріархату з метою отримання томосу про автокефалію в майбутньому;
формування канонічних керівних органів української церкви в юрисдикції вселенського патріархату з благословення вселенського патріарха (зокрема, обрання Предстоятеля Церкви актом вселенського патріарха з трьох альтернативних кандидатур, які висуває український єпископат).
Дану модель було запропоновано лише як перехідну до остаточного канонічного унезалежнення Української Церкви — видання томосу про автокефалію. Протягом переговорів українська сторона мала реальну можливість значно оптимізувати модель канонічної легітимізації УПЦ КП та УАПЦ. Однак для цього українська сторона теж мала піти на зустріч Константинополю, а саме погодитися, що предстоятель української церкви в складі вселенського патріархату обиратиметься Вселенським Патріархом з трьох запропонованих українським єпископатом кандидатур. УАПЦ погодилися утриматися від висунення власних кандидатур. Отже в УПЦ КП була можливість висунути на посаду предстоятеля кандидатуру патріарха Філарета і ще дві кандидатури з числа єпископату УПЦ КП. Але цей варіант було відкинуто.
Заповіт
На 40-й день від дня смерті Блаженнішого Мефодія опублікований його Духовний Заповіт, у якому наголошується на доцільності синодальної форми управління в УАПЦ на основі канонічної моделі Елладської православної церкви, а також на продовженні довголітнього курсу УАПЦ на встановлення співпричастя зі Вселенським Патріархатом.
Також Блаженніший заповідав продовжити діалог з єпископатом УПЦ Київського Патріархату та україноцентричною частиною єпископату УПЦ МП на чолі з митрополитом Олександром (Драбинком) про об'єднання в єдину помісну та канонічно визнану Вселенським Православ'ям Православну Церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими православними юрисдикціями в Україні без канонічного благословення Вселенського Патріарха Варфоломія І.
Фонд пам'яті
Після смерті Митрополита Мефодія його найближчим оточенням створено Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, метою діяльності якого є збір та публікація праць Блаженнішого, створення документального фільму про його життя та діяльність.
У травні 2015 року Фондом видано книгу «Один народ, одна мова, одна церква», куди увійшли вибрані праці, написані ним у часи предстоятельського служіння в УАПЦ. У статтях і наукових дослідженнях спочилого Предстоятеля УАПЦ аналізується головна історична подія церковного життя України ХХ століття — відновлення автокефального буття Української Церкви та проголошення Київського Патріархату. В численних документах Патріархії та Архієрейського собору УАПЦ, написаних митрополитом Мефодієм або під його безпосереднім керівництвом, розкрито історичні та канонічні причини сучасної канонічної кризи українського православ'я, визначено головні помилки автокефального руху та шляхи їх подолання, окреслено еклезіологію відродження УАПЦ та входження цієї церкви у співпричастя зі Вселенським Константинопольським Патріархатом.
Вшанування пам'яті
У річницю смерті митрополита Мефодія 24 лютого 2016 року в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї зусиллями Фонду відкрито виставку пам'яті Його Блаженства, на якій було представлено церковне облачення митрополита, його особисті речі, книги, рукописи. Перед відкриттям виставки пройшов експертний круглий стіл «Об'єднаємо Церкву — об'єднаємо Україну: Спадщина Митрополита Мефодія та консолідація Українського Православ'я» за участі духовних осіб різних християнських конфесій, представників влади та громадськості.
Нагороди
Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (22 липня 2008) — за визначний особистий внесок в утвердження духовності, гуманізму та милосердя, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі
Орден «За заслуги» I ст. (10 березня 2009) — за багатолітню плідну церковну діяльність, утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві
Орден «За заслуги» II ст. (15 травня 2003) — за вагомий особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність
Орден «За заслуги» III ст. (21 серпня 2001) — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України
«Почесний громадянин міста Тернополя» (2017).
Примітки
Джерела
Котенко Г. Мефодій //
Мефодій (Кудряков). Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви. Один народ. Одна мова. Одна Церква: Збірка праць до 15-річчя Предстоятельства. — К. : Видавничий відділ Фонду пам'яті Митрополита Мефодія, 2015. — 311 с.
Посилання
Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
Українські митрополити
Митрополити Київські та всієї України
Єпископи УАПЦ 1989–2018
Уродженці Копичинців
Померли в Києві
Поховані в Тернополі
Випускники Московської духовної академії
Почесні громадяни Тернополя
|
56879971
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2017%E2%80%9318%20Biathlon%20World%20Cup%20%E2%80%93%20Stage%209
|
2017–18 Biathlon World Cup – Stage 9
|
2017–18 Biathlon World Cup – Stage 9
The 2017–18 Biathlon World Cup – Stage 9 is the 9th and final event of the season and was held in Tyumen, Russia, from 22 March until 25 March 2018.
Boycott of the event
The Canadian team announced on December 15 that they will boycott the event after the IBU decided to keep the event in Tyumen. This was followed up by the delegations from the United States and Czech Republic as well as individual boycotts from Sebastian Samuelsson from Sweden and Klemen Bauer from Slovenia. Due to the ongoing crisis in Donbass Ukraine also boycotted the event.
Schedule of events
Medal winners
Men
Women
References
2017–18 Biathlon World Cup
Biathlon World Cup
Biathlon World Cup
Biathlon competitions in Russia
Sport in Tyumen
International sports boycotts
March 2018 events in Russia
|
2669909
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BB%D1%96%D1%84%20%28%D0%B2%D0%B5%D0%B6%D0%B0%29
|
Ворденкліф (вежа)
|
Ворденкліф (вежа)
Вежа «Ворденкліф», також відома як «Вежа Тесли» — перша експериментальна безпровідна телекомунікаційна вежа, створена та споруджена за проектом Ніколи Тесли протягом 1901–1902 років за сприяння підприємців Джеймса Вордена, на честь якого і була названа, та Джона П. Моргана, який профінансував проект.
Розташування
Вежа була розташована у межах селища Шорехам на острові Лонг-Айленд у Нью-Йорку на території, яка до того перебувала у власності Джеймса Вордена.
Історія
Вежа споруджена протягом 1901–1902 років за спільним проектом Ніколи Тесли і Стенфорда Вайта та під інженерним наглядом самого Ніколи Тесли. Будівництво профінансував Джон Морган та ряд інших зацікавлених фінансистів, а місце для її розміщення надав Джеймс Ворден. Кошторис проекту вежі та спеціальної лабораторії Тесли склав $150 000.
Перші випробування на об'єкті здійснені 15 червня 1903 року. До 1906 року експлуатація вежі була практично припинена. У 1917 році вежу знесено, за однією із версій через можливість її застосування з метою шпигунської діяльності під час Першої світової війни. Найпоширенішою версією причини її знесення є покриття боргів Ніколи Тесли шляхом її продажу на металобрухт.
Характеристика
В основу проекту ввійшла дерев'яна вежа висотою 57 м із куполом діаметром 21 м. В основу купола лягло 55 т сталі та міді. Під вежею розташовувалася будівля лабораторії, у якій здійснювався контроль та управління роботою об'єкта.
Значення
Вежа «Ворденкліф» є першим прототипом сучасних радіовеж. Шляхом експериментів, здійснених на ній, Нікола Тесла довів можливість передачі радіосигналу на великі відстані. Радіовежа стала першою на шляху комерціалізації телекомунікацій.
Посилання
Tesla’s Tower of Power
The Wardenclyffe Laboratory & the World Wireless System (1901-1906)
Wardenclyffe Tower
The history of Wardenclyffe Tower
Споруди Нью-Йорка
Радіовежі
Телекомунікації
|
4576862
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Polistodon
|
Polistodon
|
Polistodon — вимерлий рід тритилодонтів у байосі або келловії (середня юра) Китаю. Він містить один вид, P. chuannanensis, який відомий з одного черепа з формації Xiashaximiao. Згідно з одним дослідженням, це може бути вид роду Stereognathus.
Примітки
Роди тварин
Фауна юрського періоду
Вимерлі тварини, описані 1984
|
62397497
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Alexander%20Kistiakowsky
|
Alexander Kistiakowsky
|
Alexander Kistiakowsky
Oleksandr Bohdanovych Kistiakivskyi (13 August 1904 – 22 June 1983) was a Ukrainian ornithologist and a specialist on bird lice. He was a brother of George Kistiakowsky. His contributions to ornithology included ideas on navigation by migrating birds, the mechanics of bird flight, and the publication of several regional avifaunas.
Oleksandr was born in Khatky, Poltava. Oleksandr's father Bohdan was a lawyer, philosopher, sociologist, and a professor at the University of Kyiv. Bohdan's father, Oleksandr, was also a renowned professor of Criminal Law at the University of Kyiv. A leftist revolutionary, Bohdan died in 1920. Oleksandr had three siblings, one died in Poland, while two others became scientists. George fled to Germany and influenced by his uncle Volodymyr Kistiakivskyi, a pioneer in electrochemistry, studied physics and chemistry. He moved to the US in 1926 and joined Harvard University, heading a department in the Los Alamos National Laboratory from 1944 to 1945. At the age of fifteen, he became interested in birds and insects and worked as an assistant at the Zoological Museum of the Kyiv Academy of Sciences. In the 1920s he travelled on several natural history expeditions and lived in the richly furnished apartment of his parents. He worked at the museum and studied the Mallophaga. He then worked on biological pest control.
In 1941, he was drafted into the 2nd Ukrainian Front. He was posted in a unit to defend a bridge but this was destroyed by the Germans. He received several military awards and later learned that this bridge in the south was deliberately made a target for the Germans while a bridge in the north was used by the Soviets to liberate Kyiv.
He returned from the war to continue research at the University of Kyiv in 1946. Discovering that his wife had, during the war, sold off his parents' apartment including antique paintings to Germans, along with loss of his manuscripts, he divorced her. He later married an assistant at the university and they lived in a small apartment. He became a lecturer, was promoted to professor in 1961 and shortly after became head of the zoology department in the Shevchenko University, Kyiv.
A Ukrainian patriot, he was not in support of the communist government of the time and therefore did not find favour within the higher ranks of the university or government. In the 1960s the USSR under Nikita Khrushchev was in diplomatic talks with the United States of America and a delegation of American scholars including George Kistiakowsky were due to visit. George wished to meet his brother at his home in Kyiv. The officials did not like the idea of his being seen in a small apartment clogged with books and Oleksandr was surprised to receive a letter allocating a large three-room apartment. After more than 40 years the brothers met. George then invited Oleksandr to the United States but the travel documents took long to obtain. After boarding a ship at Odesa, he was told that his documents were not in order and the KGB stopped him from travel, and believed that he was going to defect. Oleksandr subsequently swore never to travel abroad. In 1981, under Leonid Brezhnev, the travel restrictions were removed and Oleksandr visited his brother in the United States for three weeks during which time he was also able to meet the ornithologist Ernst Mayr.
His wish was that after his death, his ashes be scattered into the river Dnipro. His friends found this a difficult proposal and fulfilled his wishes by sprinkling ashes from the urn onto a big wreath and then placing the wreath in the river while the empty urn was buried in his grave.
References
External links
Biography (in Polish)
Ukrainian ornithologists
|
4159075
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Microregion%20of%20V%C3%A3o%20do%20Paran%C3%A3
|
Microregion of Vão do Paranã
|
Microregion of Vão do Paranã
The Vão do Paranã is a statistical micro-region created by IBGE (Instituto Brasileiro de Geografia e Estatística) in northeastern Goiás state, Brazil.
Municipalities
The microregion consists of the following municipalities:
Statistics
This is the poorest and most isolated region of the state of Goiás. According to the United Nations Human Development Index (2000) several of its municipalities were in the lowest places of the state ranking. Buritinópolis occupied last place in the state with a score of 0.600, and the other cities fared little better—Guarani de Goiás with 0.632, Flores de Goiás with 0.642, Divinópolis with 0.675, Iaciara with 0.704, Mambaí with 0.64, Posse with 0.711, São Domingos with 0.631, Simolândia with 0.657, Sítio d'Abadia with 0.643, and Alvorada do Norte with 0.688.
This index measures life expectancy, literacy rate of adults, school attendance, and per capita income.
The largest municipality in population is Posse with 28,850 and in area it is Flores de Goiás with 3,722.8 km². The smallest in population is Sítio d'Abadia with 3,251 and in area it is Buritinópolis with 269,1 km².
Municipality with most cattle: Flores de Goiás with 147,400
Municipality with greatest soybean production: Flores de Goiás with 5,400 tons
Municipality with greatest corn production: Flores de Goiás with 14,000 tons
Municipality with highest GDP: Posse with 128,500,000 Reais (2005)
Municipality with lowest GDP: Buritinópolis with 9,000,000 Reais (2005)
Municipality with highest per capita GDP: Sítio d'Abadia with 6,304 Reais
Municipality with lowest per capita GDP: Buritinópolis with 2,546 Reais
Municipality with highest literacy rate (2000): Alvorada do Norte with 80.5
Municipality with lowest literacy rate (2000): Buritinópolis with 71.9
Municipality with highest infant mortality rate: Buritinópolis and Flores de Goiás, both with 50.6
Municipality with lowest infant mortality rate: Iaciara with 20.46
Municipality with highest rural population: Flores de Goiás with 7,507
Municipality with highest population growth rate 1996/2007: Flores de Goiás with 6.21%
Municipality with lowest population growth rate 1996/2007: Guarani de Goiás with -1.28%
All data are from Sepin Estatísticas Municipais
See also
List of municipalities in Goiás
Microregions of Goiás
References
Microregions of Goiás
|
12929555
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Zamia%20macrochiera
|
Zamia macrochiera
|
Zamia macrochiera is a species of plant in the family Zamiaceae. It is endemic to Peru. It is found near the towns of Pebas and Pucaurquillo in Maynas Province, Loreto Region; plants are found near the Rio Amiyacu and Rio Napo. It is threatened by habitat loss, and is considered critically endangered by the IUCN.
References
Flora of Peru
macrochiera
Critically endangered plants
Taxonomy articles created by Polbot
|
344968
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Charles%20Bradlaugh
|
Charles Bradlaugh
|
Charles Bradlaugh (26 September 1833 – 30 January 1891) was an English political activist and atheist. He founded the National Secular Society in 1866, 15 years after George Holyoake had coined the term "secularism" in 1851.
In 1880, Bradlaugh was elected as the Liberal MP for Northampton. His attempt to affirm as an atheist ultimately led to his temporary imprisonment, fines for voting in the House of Commons illegally, and a number of by-elections at which Bradlaugh regained his seat on each occasion. He was finally allowed to take an oath in 1886. Eventually, a parliamentary bill which he proposed became law in 1888, which allowed members of both Houses of Parliament to affirm, if they so wished, when being sworn in. The new law resolved the issue for witnesses in civil and criminal court cases.
Early life
Born in Hoxton (an area in the East End of London), Bradlaugh was the son of a solicitor's clerk. He left school at the age of eleven and then worked as an office errand-boy and later as a clerk to a coal merchant. After a brief spell as a Sunday school teacher, he became disturbed by discrepancies between the Thirty-nine Articles of the Anglican Church and the Bible. When he expressed his concerns, the local vicar, John Graham Packer, accused him of atheism and suspended him from teaching. He was thrown out of the family home and was taken in by Eliza Sharples Carlile, the widow of Richard Carlile, who had been imprisoned for printing Thomas Paine's The Age of Reason. Soon Bradlaugh was introduced to George Holyoake, who organised Bradlaugh's first public lecture as an atheist.
At the age of 17, he published his first pamphlet, A Few Words on the Christian Creed. However, refusing financial support from fellow freethinkers, he enlisted as a soldier with the Seventh Dragoon Guards hoping to serve in India and make his fortune. Instead he was stationed in Dublin. In 1853, he was left a legacy by a great-aunt and used it to purchase his discharge from the army.
Activism and journalism
Bradlaugh returned to London in 1853 and took a post as a solicitor's clerk. By this time he was a convinced freethinker and in his free time he became a pamphleteer and writer about "secularist" ideas, adopting the pseudonym "Iconoclast" to protect his employer's reputation. He gradually attained prominence in a number of liberal or radical political groups or societies, including the Reform League, Land Law Reformers, and Secularists.
He was President of the London Secular Society from 1858. In 1860 he became editor of the secularist newspaper, the National Reformer, and in 1866 co-founded the National Secular Society, in which Annie Besant who joined in 1874 later became his close associate. In 1868, the Reformer was prosecuted by the British Government for blasphemy and sedition. Bradlaugh was eventually acquitted on all charges, but fierce controversy continued both in the courts and in the press.
A decade later (1876), Bradlaugh and Besant decided to republish the American Charles Knowlton's pamphlet advocating birth control, The Fruits of Philosophy, or the Private Companion of Young Married People, whose previous British publisher, Charles Watts, had already been successfully prosecuted for obscenity. The two activists were both tried in 1877, and Charles Darwin refused to give evidence in their defence, pleading ill-health, but at the time writing to Bradlaugh that his testimony would have been of little use to them because he opposed birth control. They were sentenced to heavy fines and six months' imprisonment, but their conviction was overturned by the Court of Appeal on the basis that the prosecution had not set out the precise words which were alleged to be obscene in the indictment. The Malthusian League was founded as a result of the trial to promote birth control. He was a member of a Masonic lodge in Bolton, although he was later to resign due to the nomination of the Prince of Wales as Grand Master.
On 6 March 1881 he spoke at the opening of Leicester Secular Society's new Secular Hall in Humberstone Gate, Leicester. The other speakers were George Jacob Holyoake, Annie Besant and Harriet Law.
Charles Bradlaugh challenged Hugh Price Hughes, a leading Methodist minister, to a debate on the merits of Christianity. Hughes accepted, on condition that each of them bring 100 individuals whose lives had been changed by their teaching. The debate was never held.
Politics
Bradlaugh was an advocate of trade unionism, republicanism, universal suffrage, but opposed socialism. His anti-socialism was divisive and many secularists who became socialists left the secularist movement because of its identification with Bradlaugh's liberal individualism. He was a supporter of Irish Home Rule and backed France during the Franco-Prussian War. He took a strong interest in India.
Parliament
After defeats in 1868 and 1874, Bradlaugh was elected Member of Parliament for Northampton in 1880. To take his seat and become an active Parliamentarian, he needed to signify his allegiance to the Crown and on 3 May Bradlaugh came to the Table of the House of Commons, bearing a letter to the Speaker "begging respectfully to claim to be allowed to affirm" instead of taking the religious Oath of Allegiance, citing the Evidence Amendment Acts of 1869 and 1870. Speaker Brand declared that he had "grave doubts" and asked the House for its judgment. Lord Frederick Cavendish, for the Government, moved that a Select Committee be set up to decide whether persons entitled to make a solemn affirmation in court were also allowed to affirm instead of taking the Parliamentary oath.
First Select Committee
This Select Committee held only one brief meeting on 12 May 1880. The Attorney General, Sir Henry James, moved that anyone entitled to affirm to give evidence in court was also entitled to affirm instead of taking the Oath in Parliament. Sir John Holker, Conservative MP for Preston, moved an amendment to reverse this finding, and the committee split down the middle with eight members (seven Conservatives and Charles Henry Hopwood, Liberal MP for Stockport) supporting the amendment and eight (all Liberals) opposing it; on the casting vote of the chairman Spencer Horatio Walpole the amendment was carried. Bradlaugh was not surprised that the Committee had gone against him, and notified the Speaker that he would attend to take the Oath on 21 May.
Attempts to take the Oath
To explain his actions, Bradlaugh wrote an open letter to The Times which was published on the morning of 21 May. He said it would have been hypocritical to voluntarily take the oath "including words of idle and meaningless character" without protest when another form of words was available, but now that the Select Committee had ruled he must, he would do so and "regard myself as bound not by the letter of its words, but by the spirit which the affirmation would have conveyed had I been permitted to use it."
Bradlaugh's letter was regarded as a direct provocation by his opponents, and when he came to the table, Sir Henry Drummond Wolff rose to object to the administration of the Oath to Bradlaugh. Speaker Brand allowed him to object, and Wolff argued that the Evidence Amendment Acts referred to by Bradlaugh only allowed an affirmation to one who regarded the oath as meaningless, so the House should not allow Bradlaugh to take it. Prime Minister William Gladstone, alerted to the fact that a protest was possible, moved to set up a second Select Committee to examine whether it was possible to interfere with a Member wishing to take the oath. Gladstone's amendment was carried by 289 to 214.
Second Select Committee
The Select Committee began deliberating on 1 June 1880, when it considered a paper put in by Sir Thomas Erskine May, the Clerk of the House. Sir Thomas found several precedents for Members disabled to sit for refusing to take the Oath, together with Quaker MP Joseph Pease who was permitted to affirm, and Jewish MPs Baron Lionel de Rothschild and David Salomons who were eventually allowed to take the Oath while omitting the words "on the true faith of a Christian".
On the following day, Erskine May and Bradlaugh himself were questioned by the Committee, with Bradlaugh arguing that, should the Committee decide he had no right to affirm, he would take the oath and regard it as binding on his conscience. When the Committee decided its report, it agreed by one vote an amendment declaring that the House could "and, in the opinion of your Committee, ought to" prevent Bradlaugh from taking the Oath. It also added (by 12 votes to 9) that it would be possible for an action in the High Court of Justice to test whether an affirmation was lawful, and therefore recommended that if Bradlaugh sought to affirm, he should be allowed to do so in order that such an action be brought to clarify the law. The second Select Committee had effectively reversed the outcome of the first.
When it was known that this was the likely outcome of the Select Committee, Bradlaugh's fellow Northampton MP Henry Labouchère initiated a debate on a motion to allow Bradlaugh to affirm. Sir Hardinge Giffard moved an amendment that Bradlaugh be not permitted to take either the Oath or make an affirmation. After two days of debate,<ref>Hansard, 3ser, vol 253 cols 443–513, 550–628.</ref> Giffard's amendment was carried by 275 to 230, a defeat which surprised Gladstone. The majority comprised 210 Conservatives, 34 Liberals and 31 Irish Home Rulers; supporting Bradlaugh were 218 Liberals, 10 Home Rulers and 2 Conservatives. On the next day, Bradlaugh came to the Table claiming to take the Oath; in consequence of the previous night's vote the Speaker ordered him to withdraw.
Bradlaugh was permitted to address the House from behind the Bar (which was technically outside the Chamber), and treated the occasion as his maiden speech. He based his argument on law, contending that he was not legally disqualified, and asking "as one man against six hundred" for the same justice he would receive in the Courts. Although well received, the speech was too late to reverse the decision, and Henry Labouchère was forced to withdraw a motion to rescind it.
Imprisonment
At that point Bradlaugh was summoned back to the table to be told the outcome of the debate; having relayed it, the Speaker then ordered him to withdraw. Bradlaugh "respectfully refused" to obey an order of the House which was "against the law". The Conservative leader Sir Stafford Northcote successfully moved a motion that Bradlaugh be required to withdraw (agreed on a division by 326 to 38, Liberal MPs being unwilling to challenge a motion which sustained the House's legal authority) but Bradlaugh "positively refused to obey". The Serjeant-at-arms was sent for and led Bradlaugh out to the Bar of the House, but Bradlaugh then immediately returned to the table claiming to take the Oath. At this Sir Stafford Northcote moved that Bradlaugh be taken into custody. The House agreed, on a division by 274 votes to 7 and Bradlaugh was taken to the small prison cell located under Big Ben in the Clock Tower.
Lord Randolph Churchill roused the Conservatives by leading resistance to Bradlaugh.
Bradlaugh later returned to the House, but because Members had to take the oath before being allowed to take their seats, he effectively forfeited his seat in Parliament once he cast a vote in early 1881. His seat fell vacant and a by-election was declared. Bradlaugh was re-elected by Northampton four times in succession as the dispute continued. Supporting Bradlaugh were William Ewart Gladstone, T. P. O'Connor and George Bernard Shaw as well as hundreds of thousands of people who signed a public petition. Opposing his right to sit were the Conservative Party, the Archbishop of Canterbury, and other leading figures in the Church of England and Roman Catholic Church.
On at least one occasion, Bradlaugh was escorted from the House by police officers. In 1883 he took his seat and voted three times before being fined £1,500 for voting illegally. A bill allowing him to affirm was defeated in Parliament.
In 1886 Bradlaugh was finally allowed to take the oath, and did so at the risk of prosecution under the Parliamentary Oaths Act. Two years later, in 1888, he secured passage of a new Oaths Act, which enshrined into law the right of affirmation for members of both Houses, as well as extending and clarifying the law as it related to witnesses in civil and criminal trials (the Evidence Amendment Acts of 1869 and 1870 had proved unsatisfactory, though they had given relief to many who would otherwise have been disadvantaged). Bradlaugh spoke in Parliament about the London matchgirls strike of 1888.
Personal life
On 5 June 1855, at St Philip's, Stepney, Bradlaugh married Susannah Lamb Hooper
(1831–1877), daughter of Abraham Hooper, a plasterer. Their daughter Alice was born in 1856. A second daughter, Hypatia Bradlaugh Bonner (1858–1935), was named after Hypatia, the Greek philosopher, mathematician, astronomer and teacher. In 1859 they had a son, Charles Bradlaugh, who died in July 1870, aged ten, some two months after his parents had separated.
Death
Bradlaugh died on 30 January 1891. His funeral was attended by 3,000 mourners, including a 21-year-old Mohandas Gandhi.Payne, Robert (1969). The life and death of Mahatma Gandhi. New York: E. P. Dutton http://leicestersecularsociety.org.uk/history_gimson.htm#%281%29, p.73. He is buried in Brookwood Cemetery in Surrey.
In 1898, Bradlaugh's daughter Hypatia Bradlaugh Bonner wrote a pamphlet in answer to the question that was often addressed to her: whether her father "changed his opinions and became a Christian" before he died. Bonner laid out all the evidence and concluded that her father gave no indication that his opinions had changed in the "smallest" way.
Commemoration
A statue of Bradlaugh is located on a traffic island at Abington Square, Northampton. The statue points west towards the centre of Northampton, the accusing finger periodically missing due to vandalism. In 2014 the statue was cleaned and returned to the stonework. New signs are to be installed in 2015 on the roundabout reading "Charles Bradlaugh MP".
Since 2002, an "Annual Commemoration" has taken place beneath the statue at 3 pm on the Sunday closest to his birthday, organised by the Charles Bradlaugh Society. Attendees are invited to speak about Charles Bradlaugh. 2014 saw the addition of the inaugural Bradlaugh Talk with speakers on issues relevant to Bradlaugh. The first speaker was Graham Smith, CEO of Republic.
Bradlaugh Fields, a community wildlife park situated to the north of Northampton, was named after Charles Bradlaugh when it opened in 1998. Other landmarks bearing his name include The Charles Bradlaugh pub, Charles Bradlaugh Hall at the University of Northampton, and Bradlaugh Hall in Lahore, Pakistan.
In November 2016 a portrait bust of Charles Bradlaugh was added to the Parliamentary Art Collection. Displayed in the Palace of Westminster, the sculpture was designed by Suzie Zamit (who is the fourth female sculptor to have work represented in the Parliamentary Art Collection) and was donated by the National Secular Society as part of its 150th anniversary celebrations.
Bibliography
Works by Charles Bradlaugh:
Political Essays: A Compilation (1833–1891) Half-Hours with the Freethinkers 1857
The Credibility and Morality of the Four Gospels, 1860
"Who Was Jesus Christ, and What Did He Teach?" 1860
A Few Words About the Devil (includes an autobiographical sketch) 1864
"A Plea for Atheism" (included in Theological Essays) 1864
The Bible: What It Is! 1870
The Impeachment of the House of Brunswick 1875
The Freethinker's Text-Book, Vol. 1 1876
Is The Bible Divine? (Debate with Roberts) 1876
Ancient and Modern Celebrated Freethinkers (rpt Half-Hours with the Freethinkers) 1877
When Were Our Gospels Written? 1881
Perpetual Pensions [1881], International Library of Science & Freethought, Freethought Publishing Company, 28, Stonecutter Street, London E.C.
Some Objections to Socialism 1884
The Atheistic Platform: 12 Lectures by Charles Bradlaugh, Annie Besant [and others] 1884
Is There a God? 1887
Humanity's Gain from Unbelief 1889
Labour and Law 1891
The True Story of My Parliamentary Struggle 1882
Heresy: Its Utility And Morality. A Plea And A Justification 1882
Theological Essays (includes 20 essays) 1895
Man, Whence and How? and Religion, What and Why? (rpt of The Freethinker's Text-Book, Vol 1) 1906
See also
Luis Emilio Recabarren, Chilean communist, was prevented from assuming his position because, as an atheist, he refused to be sworn in on a Bible.
Citations
Bibliography
Alexander, Nathan G. (2019). Race in a Godless World: Atheism, Race, and Civilization, 1850-1914. New York/Manchester: New York University Press/Manchester University Press.
Alexander, Nathan G. "Atheism and Polygenesis in the Nineteenth Century: Charles Bradlaugh's Racial Anthropology." Modern Intellectual History. (2018)
Arnstein, Walter L. (1965) The Bradlaugh Case: a study in late Victorian opinion and politics. Oxford University Press. (2nd ed. with new postscript chapter published as The Bradlaugh Case: Atheism, Sex and Politics Among the Late Victorians, University of Missouri Press, 1983. )
Besant, Annie. Autobiographical Sketches (1885) in which Bradlaugh plays a major role.
Besant, Annie. An Autobiography (1893) in which Chap VI is devoted to Charles Bradlaugh.
Bonner, Hypatia Bradlaugh (1891), Catalogue of the Library of the Late Charles Bradlaugh. London: Mrs. H. Bradlaugh Bonner
Bonner, Hypatia Bradlaugh (1894). Charles Bradlaugh: A Record of His Life and Work, Vol I. London, T. Fisher Unwin.
Bonner, Hypatia Bradlaugh (1894). Charles Bradlaugh: A Record of His Life and Work, With an Account of his Parliamentary Struggle, Politics and Teachings, by John M. Robertson, Vol II. London, T. Fisher Unwin.
Champion of Liberty: Charles Bradlaugh (Centenary Volume) (1933). London, Watts & Co and Pioneer Press.
Diamond, M. (2003) Victorian Sensation, London, Anthem Press. , pp. 101–110.
Headingly, Adolphe S. (1888). The biography of Charles Bradlaugh. London: Freethought Publishing Company.
Manvell, Roger (1976). Trial of Annie Besant and Charles Bradlaugh. London: Elek/Pemberton.
Niblett, Bryan (2011). Dare to Stand Alone: The Story of Charles Bradlaugh. Oxford: kramedart press.
Robertson, J.M. (1920). Charles Bradlaugh. London, Watts & Co.
Tribe, David (1971) President Charles Bradlaugh MP''. London, Elek.
External links
Charles Bradlaugh - Harry Furniss Drawing - UK Parliament Living Heritage
NSS Founder, Charles Bradlaugh
‘The Cause of Humanity’: Charles Bradlaugh and Freemasonry‘ by Professor Andrew Prescott, PhD, 2003
Charles Bradlaugh writings (Bank of Wisdom)
Dare To Stand Alone by Bryan Niblett – book review by Edward Pearce
Detailed account in page on police in Parliament by Robin Fell
Browse and search the catalogue of the Charles Bradlaugh Collection and Bradlaugh Papers archive, held at the Bishopsgate Institute, London.
Charles Bradlaugh Collection, Northamptonshire Central Library, Northampton
Hackney Plaques and Social History: birthplace of Charles Bradlaugh
Omnibus: Charles Bradlaugh, BBC World Service radio programme, broadcast 1991
A bronze bust of Bradlaugh
Northampton based Charles Bradlaugh Society
1833 births
1891 deaths
7th Dragoon Guards soldiers
British atheism activists
English republicans
British critics of religions
English atheists
English humanists
Burials at Brookwood Cemetery
Freethought writers
Liberal Party (UK) MPs for English constituencies
People from Hoxton
People charged with blasphemy
UK MPs 1880–1885
UK MPs 1885–1886
UK MPs 1886–1892
British birth control activists
People associated with Conway Hall Ethical Society
English politicians convicted of crimes
Atheism in the United Kingdom
19th-century atheists
Expelled members of the Parliament of the United Kingdom
|
3726138
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D1%96%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Малі Борки (Липецька область)
|
Малі Борки (Липецька область)
Малі Борки — присілок у Тербунському районі Липецької області Російської Федерації.
Населення становить 215 осіб. Належить до муніципального утворення Тербунська сільрада.
Історія
З 13 червня 1934 до 1935 року у складі Воронезької області, 1935-1954 — Курської області. Відтак входить до складу Липецької області.
Згідно із законом від 2 липня 2004 року №114-оз органом місцевого самоврядування є Тербунська сільрада.
Населення
Примітки
Присілки Липецької області
Населені пункти Тербунського району
|
54992779
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1985%20Chrysler%20Tournament%20of%20Champions
|
1985 Chrysler Tournament of Champions
|
1985 Chrysler Tournament of Champions
The 1985 Chrysler Tournament of Champions was a women's tennis tournament played on outdoor clay courts at the Hyatt Regency Grand Cypress in Orlando, Florida in the United States that was part of the Category 4 tier of the 1985 Virginia Slims World Championship Series. It was the sixth edition of the tournament and was held from April 22 through April 28, 1985. First-seeded Martina Navratilova won her sixth consecutive singles title at the event and earned $50,000 first-prize money. The event marked the return to the WTA Tour of Regina Maršíková after an absence of three and a half years.
Finals
Singles
Martina Navratilova defeated Katerina Maleeva 6–1, 6–0
It was Navratilova's 5th singles title of the year and the 104th of her career.
Doubles
Martina Navratilova / Pam Shriver defeated Elise Burgin / Kathleen Horvath 6–3, 6–1
References
External links
International Tennis Federation (ITF) tournament edition details
Chrysler Tournament of Champions
United Airlines Tournament of Champions
Chrysler Tournament of Champions
Chrysler Tournament of Champions
Chrysler Tournament of Champions
|
1760991
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%20II%20%D0%A4%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Маргарита II Фландрська
|
Маргарита II Фландрська, також відома як Маргарита I Ено і Маргарита Константинопольська — графиня Фландрії та Ено з 1244. Друга дочка імператора Константинополя, графа Фландрії та Ено Балдуїна I та його дружини Марії Шампанської, дочки графа Шампані та Брі Генріха I.
Біографія
В 1212 Маргарита вийшла заміж за Бушара Авена, бальї Ено і сеньйора Етреенгу. Старша сестра Маргарити, Іоанна, графиня Фландрії та Ено засудила цей шлюб, вважаючи його неприпустимим, оскільки Бушар був ще дитиною присвячений служінню Богу і був поставлений протодияконом. Папа Інокентій III визнав цей шлюб в 1216 недійсним, але формально він розірваний не був, а подружжя продовжувало жити разом. Від цього шлюбу народилося 3 дитини, одна з яких померла у дитинстві. В 1219 Бушар був кинутий у в'язницю, з якої його звільнили в 1221 з умовою, що він покине дружину і поїде в Рим за відпущенням гріхів.
Поки він був у Римі, Маргарита за наполяганням сестри в 1223 вийшла заміж за Вільгельма II Дамп'єрра. Цей шлюб викликав скандал, оскільки перший шлюб розірваний так і не був. Конфлікт, що виник в результаті між родами Дамп'єрр і Авен, не вщухав кілька десятиліть. Авени заявляли про своє право первородства, а Дамп'єрри не визнавали спадкоємцями зведених братів, називаючи їх бастардами.
5 грудня 1244 померла бездітна графиня Іоанна (її єдина дочка, Марія, померла в 1236), після чого Фландрія і Ено перейшли до Маргарити. Але практично відразу знову виникла суперечка за спадщину між дітьми Маргарити. Ще в 1235 король Франції Людовик IX домігся примирення між Маргаритою і Іоанном, старшим з її синів від першого шлюбу, передбачивши нерівний розділ спадщини: Авени отримували дві сьомих, а Дамп'єрри — п'ять сьомих. Але справа ускладнювалася тим, що частина спадщини знаходилася у Франції (графство Фландрія), а частина — в імперії графство Ено. В 1245 імператор Фрідріх II заповів Маргариті ще й маркграфство Намюр, але воно знаходилося в заставі у французького короля за велику позику, яку король позичив імператору Константинополя Балдуїну II.
В 1246 напередодні хрестового походу Людовик IX і папський легат Ед Шатору домоглися примирення сторін, надавши Ено Авенам, а Фландрію — Дамп'єррам. Маргарита зробила старшого сина від другого шлюбу Вільгельма своїм співправителем у Фландрії, а старшого сина Іоанна назначила првити графством Ено, не надаючи йому титулу співправителя. 19 травня 1250 Вільгельм підписав з Іоанном I Авеном угоду з приводу Намюра, оммаж на яке в 1249 Маргарита поступилася Іоанну. У тому ж році Римська курія визнала нарешті законні права Авенів. Але 6 червня 1251 на турнірі група лицарів вбила Вільгельма. У вбивстві звинуватили Авенів, після чого боротьба відновилася знову.
Вільгельм дітей не залишив. Маргарита визнала своїм спадкоємцем другого сина, від другого шлюбу, Гвідо. В відсутність Людовика IX, який був у Святій землі, Гвідо приніс оммаж його матері, Бланці Кастильській в 1252. При цьому граф Голландії і імператор Вільгельм II, союзник Авенів, на підставі того, що Маргарита не принесла йому оммаж за володіння на території Священної Римської імперії , оголосив їх конфіскованими, що призвело до війни.
В 1253 Гвідо разом з молодшим рідним братом Іоанном, який успадкував сеньйорію Дамп'єрр, а також з іншими французькими баронами зробив спробу захопити Зеландію. Але висадка на Вальхерені закінчилася невдало. У липні 1253 обидва брата і багато французьких баронів потрапили в полон до Флоріс, брата імператора Вільгельма II. Французьких баронів Флоріс відпустив, а Гвідо з Іоанном були відпущені тільки в 1256, коли графиня Маргарита погодилася сплатити великий викуп.
Для того, щоб виправити свої справи, Маргарита звернулася за допомогою до брата Людовика IX — Карла I (короля Неаполя), запропонувавши йому графство Ено і пост регента Фландрії. Одночасно вона визнала сюзеренітет короля Франції над Ваасською областю. Карл почав стягувати війська в графство. Але після повернення в 1254 з хрестового походу Людовик IX наказав Карлу відмовитися від графства Ено.
Після смерті імператора Вільгельма II Авени втратили підтримку імперії. 24 вересня 1256 графиня Маргарита і її сини Авени за посередництва короля Людовика IX уклали Перронський договір, за яким за Авенами було остаточно закріплено графство Ено, а за Дамп'єррами — Фландрія. При цьому Іоанн Авен змушений відмовитися від прав на Намюр. Після смерті Іоанна в 1257 році, графством Ено став правити його син Іоанн II (сеньйор Етреенгу).
Маргарита носила титул графині Фландрії до 29 грудня 1278, коли вона відреклася від нього на користь Гвідо. Згодом Маргарита відновила канцелярію в графстві Ено, куди переїхала жити. В травні 1279 вона назначила свого онука Іоанна II (сеньйора Етреенгу) співправителем в Ено, Маргарита залишалась графинею Ено, до своєї смерті 10 лютого 1280.
Шлюб та діти
1-й чоловік: з до 23 липня 1212 (анульований в 1215, розірвано в 1221) Бушар (1182–1244), сеньйор Етреенгу, бальї Ено. Діти:
Балдуїн (1217 — 1219).
Іоанн (1 травня 1218 — 24 грудня 1257) — сеньйор Етреенгу з 1244, граф-спадкоємець Ено з 1250.
Балдуїн (вересень 1219 — 10 квітня 1295) — сеньйор Бомону.
2-й чоловік: з 1223 Вільгельм II (1196 — 3 вересня 1231), сеньйор Дамп'єрра. діти:
Вільгельм (1224 — 6 червня 1251) — сеньйор Дамп'єрра (Вільгельм III) з 1231, граф Фландрії (Вільгельм II) і сеньйор Куртре з 1246.
Іоанна (бл. 1225 — 1245/6) 1-й чоловік: з 1239 Гуго III (пом. 1243), граф Ретеля; 2-й чоловік: з 1243 Теобальд II (пом. 1291), граф Бара.
Гвідо (бл. 1226 — 7 березня 1305) — граф Фландрії з 1251, маркграф Намюру з 1263.
Іоанн (бл. 1228 — 1258), сеньйор Дамп'єрра з 1251.
Марія (бл. 1230 — 21 грудня 1302) — черниця.
Література
Пиренн А. Средневековые города Бельгии. — СПб.: Издательская группа «Евразия», 2001. — 512 с. — 2000 экз. — ISBN 5-8071-0093-X
Примітки
Посилання
Фландрський дім
Правителі Європи XIII століття
Жінки Середньовіччя
Графині Геннегау
графи Зеландії
Графині Фландрії
Жінки XIII століття
|
1258896
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD107153
|
HD107153
|
HD107153 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу
A2 й має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 9,7.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (12h-14h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу A2
1
|
2607561
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%28%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%29
|
Коломенське (станція)
|
Коломенське (станція)
Коломенське — вузлова залізнична станція Павелецького напрямку Московської залізниці у Москві. Входить до Московсько-Горьківського центру організації роботи залізничних станцій ДЦС-8 Московської дирекції управління рухом. За основним характером роботи є проміжною, за обсягом роботи віднесена до 3 класу.
Станція побудована при відкритті залізниці від Павельця до Москви.
Розташовано у районі Нагорний, біля Варшавського шосе. Є пересадковою на станцію метро «Варшавська». Поруч, з боку Варшавського шосе, розташовано торгово-дозвільний центр «Варшавський», з іншого боку від залізниці розташовано великий продовольчий ринок — Торговий комплекс «На Варшавці».
На станції дві пасажирські острівні платформи, сполучені підземним переходом зі станцією метро. Обладнані турнікетами. Першу платформу використовують для звичайних поїздів (колії I, II), з другої поїзди відправляють лише декілька разів в день (колії III, V). Працюють дві каси, одна з них — у підземному переході перед входом у метро, інша — перед виходом з переходу з боку Каширського проїзду.
Від північної горловини станції відходить електрифікована сполучна лінія до непасажирської станції Канатчиково Московської кільцевої залізниці.
Див. також
Варшавська (платформа)
Послуги
Посилання
Железнодорожные станции СССР. Справочник. — М., Транспорт, 1981. Кн. 1, с. 237
Залізничні станції та платформи Москви
|
2159045
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tropea
|
Tropea
|
Tropea is a municipality in the province of Vibo Valentia, in the Italian region of Calabria. It is one of I Borghi più belli d'Italia ("The most beautiful villages of Italy").
Tropea is a seaside resort with sandy beaches, located on the Gulf of Saint Euphemia, part of the Tyrrhenian Sea, on Italy's west coast and was named “Most beautiful village in Italy” for 2021.
History
A legend suggests that the town was founded by Hercules when returning from his labours at the Pillars of Hercules (the modern-day Strait of Gibraltar). Graves of Magna Graecian origin have been found near Tropea.
Along Tropea's coast, Sextus Pompey defeated Octavius. The Romans built a commercial port in Formicoli, approximately 3 km south of Tropea.
Main sites
Franciscan monastery
Monastery of Santa Maria dell'Isola
12th century Norman cathedral
Tropea Castle, which was destroyed in 1876
The Virgin Mary of Romania
A painting of the Virgin Mary from around 1330 hangs in the Cattedrale di Maria Santissima di Romania, a church constructed in Tropea in the 12th Century. The painting is known as the Virgin Mary of Romania and is of Byzantine origin.
An unconfirmed story asserts that it was carried aboard a ship sailing from the Eastern Roman Empire, when the boat was driven into the port of Tropea by a storm. After repairing the damage, the captain tried to depart, but the ship could not leave the harbour. The bishop of the city, Ambrogio Cordova, dreamed repeatedly that the Virgin Mary was asking him to keep her in Tropea and to protect her. The bishop gathered officials and citizens and went to the ship, where they took the picture. As soon as the painting was brought to shore the ship allegedly left the town.
The Virgin Mary is said to have appeared to the bishop several times in his dreams, warning him of an earthquake that would devastate Calabria. On 27 March 1638 a bishop organised a penitential procession for the people from Tropea, which meant they were out of harm's way when the earthquake struck.
Other events have been attributed to the Virgin Mary's protection, including Tropea being spared from the worst of the 1783 Calabrian earthquakes and when six bombs fell on the town in Tropea in the Second World War, but failed to explode.
People
Pasquale Galluppi, philosopher
Raf Vallone, actor
Albert Anastasia, American mobster
Tropea onions
Villages around Tropea produce red onions that are well known in Italy. Cipolle di Tropea ("Tropea onions") have become a synonym in Italy for all red onions.
International relations
Tropea is twinned with:
Zvenigorod, Russia (2013)
References
External links
Pro Loco Tropea - tourist office
Museo Antichi Mestieri
Brief History of Tropea
Photos of Tropea and surrounding areas
Photo Gallery
Cities and towns in Calabria
Borghi più belli d'Italia
|
37594841
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Shesmetet
|
Shesmetet
|
Shesmetet (šsm.t.t) is an ancient Egyptian goddess. She was mentioned in the Pyramid Texts and was usually referred to as the deceased's mother. She was depicted as a lion or a woman with a lion's head, and thus was sometimes considered a form of Sekhmet or Bastet, but one of her epithets – "Lady of Punt" – differentiates her from them and may refer to a possible African origin. Her name comes from shesmet, a sash decorated with beads, which appears on the depictions of Old Kingdom rulers and the god Sopdu.
References
See also
Egyptian goddesses
Lion goddesses
|
294482
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%B3%D1%96%D0%B4%D0%BD%D1%8F
|
Ягідня
|
Ягідня (давні назви — Ягоня, Ягунін)nbsp;— село в Україні, у Кам'янка-Бузькій міській громаді, Львівського району Львівської області. До 2020 року села Зубів Міст, Грушка, Обидів, Рожанка та Ягідня підпорядковувалося Зубівмостівській сільській раді, нині орган місцевого самоврядування — Кам'янка-Бузька міська рада. Населення становить 260 осіб.
Географія
Село Ягідня розташоване за 45 км від обласного центру, 45 км від районного центру та 4 км від адміністративного центру міської громади. За 3 км знаходиться найближча залізнична станція Батятичі.
Вулиці
У селі Ягідня налічується 4 вулиці.
Бічна Кібельна
Газова
Кібельна
Сонячна
Населення
1900 року у селі мешкало 146 осіб, з них: 6 українців та 140 поляків, 1921 року — 145 осіб, з них: 13 українців та 132 поляки. Станом на 1 січня 1939 року у селі мешкало 140 осіб, з них: 20 українців, 40 поляків та 80 німецьких колоністів. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 248 осіб, у 2021 році — 260 осіб.
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним:
Історія
Село Ягідня, яке раніше мало назву Ягоня або Ягунін, вважається заснованим 1550 року, проте це, швидше за все, стосується лише присілка села Обидів, на якому у 1803-1804 роках місцевий власник Йосиф Мієр оселив німців-католиків з південної Моравії, назвавши утворене таким чином поселення зменшувально-пестливим ім'ям дочки Ядвіги.
Пам'ятки, визначні місця
Каплиця святого великомученика Димитрія
Каплиця святого великомученика Димитрія розташована у центрі села на місці попередньої каплиці, яка, на жаль, не збереглася. Вперше у шематизмах Львівської архідієцезії філіальна мурована каплиця в Ягоні згадується 1910 року, коли чисельність римо-католицької парафії у селі становила близько 170 вірних. Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці Струмиловій. Наприкінці 1930-х років кількість католиків латинського обряду в Ягоні зменшилася до 130 осіб. Після другої світової війни радянська влада, ймовірно, використовувала храм як складське приміщення. Пізніше колишню римсько-католицьку святиню у суттєво зруйнованому стані отримали греко-католики. 1997 року стараннями о. декана Володимира Касіяна та парафіян відновили її як каплицю святого великомученика Димитрія. Нині церква перебуває у користуванні місцевої релігійної громади Сокальсько-Жовківської єпархії Української греко-католицька церкви парафії святого великомученика Димитрія.
Парохи, які обслуговували каплицю:
1994—1996 роки — о. Володимир Касіян;
з 1997 року — о. Роман Притула.
Відомі люди
Народилися
Ханас Андрій Петрович (1984) — український футболіст.
Примітки
Джерела та література
Посилання
Села Львівської області
|
4672708
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Хрестівська міська громада
|
Хрестівська міська громада — номінально утворена територіальна громада в Україні, у Горлівському районі Донецької області. Адміністративний центр — місто Хрестівка.
Територія утвореної територіальної громади є тимчасово окупованою.
Утворена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 710-р.
Склад громади
До складу громади віднесено одне місто — Хрестівка, 5 селищ (Кумшацьке, Польове, Рідкодуб, Славне, Степне), а також 16 сіл:
Веселе
Відродження
Комишатка
Красний Луч
Круглик
Малоорлівка
Михайлівка
Нікішине
Новоорлівка
Орлово-Іванівка
Петропавлівка
Розсипне
Стіжкове
Стрюкове
Тимофіївка
Шевченко
Примітки
Засновані в Україні 2020
Окуповані території України
Громади Горлівського району
|
28459447
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Veliki%20Pa%C5%A1ijan
|
Veliki Pašijan
|
Veliki Pašijan is a village in Croatia. It is connected by the D26 highway.
Demographics
According to the 2021 census, its population was 300.
References
Populated places in Bjelovar-Bilogora County
|
989053
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%86%D1%8C%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9
|
Горобець польовий
|
Горобець польовий (Passer montanus) — широко розповсюджений вид птахів родини горобцевих. Близький родич мешканця міст хатнього горобця, але в меншій мірі залежний від людини. Зустрічається на околицях населених пунктів, в покинутих селищах і поблизу від посівів зернових культур, садів і виноградників. У дикій природі поширений у світлих лісах, чагарниках і степу. Дещо менший за хатнього горобця, відрізняється від нього в першу чергу коричневим капелюшком на голові, виразними чорними плямами на білих щоках, значно меншим за розміром чорним «нагрудником» на горлі і комірцем білого пір'я з боків шиї.
На природоохоронний територіях поширений у національному парку «Кременецькі гори».
Зграйний птах, веде осілий або мандрівний спосіб життя. Ніколи не зустрічається на одному клаптику землі з більш забіякуватим хатнім горобцем, з яким конкурує. У місцях, де популяції обох видів перетинаються, польовий і хатній горобці тримаються порізно, хоч і по сусідству. Початково євразійський вид; був інтродукований в Північну Америку, Австралію і деякі острови Тихого океану. Гніздиться в дуплах дерев, старих норах птахів і ссавців, у населених пунктах під дахами будинків. Охоче займає дуплянки. Харчується рослинною і тваринною їжею. Звичайний, місцями численний вид.
Опис
Дрібний, витончений горобець. Довжина тіла 12,5 — 14 см. Має зовнішню схожість з самцем хатнього горобця, з яким його поєднують буро-руда спина з широкими чорними смужками, білувате черево, чорні горло і вуздечка, а також біла смуга на крилі. Верх голови і потилиця каштанового кольору, щоки білі з виразною чорною плямою на криючих вухах. Передня частина шиї («нагрудник») теж чорний, проте на відміну від хатнього горобця пляма не така велика і не захоплює груди. Поперек і надхвістя вохристо-бурі. Крила темно-бурі з двома тонкими білими смужками на криючих (у будинкового горобця смуга одна). Черево сірувато-біле. Дзьоб влітку грифельно-сірий, взимку темніє і стає майже чорним. Райдужна оболонка кара.
Збоку зграйку польових горобців можна визначити по монотонності забарвлення, на відміну від добре вираженого статевого диморфізму у хатнього горобця самці і самки польового один від одного не відрізняються. Дуже схожі на дорослих і молоді птахи, виділяючись декілька блідішим оперенням і менш вираженим малюнком на голові. Вокалізація — характерне цвірінькання, у порівнянні з домовим горобцем швидше двоскладове, різке і більше гугняве. По землі пересувається стрибками.
Примітки
Джерела
Ageing and sexing (PDF) by Javier Blasco-Zumeta & Gerd-Michael Heinze
Горобцеві
Птахи Африки
Птахи Північної Америки
Птахи Австралії
Птахи України
Птахи, описані 1758
Птахи Німеччини
|
2771630
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NewPipe
|
NewPipe
|
NewPipe є FOSS media player'ним застосунком, який більше відомий як один із YouTube'ових клієнтів. Він доступний у застосунковій крамниці F-Droid, і тому його можливо встановити лише на пристрої з системою Андроїд. Він часто використовується як альтернатива офіційному застосункові YouTube'а.
Історія версій
Напочатку NewPipe було видано під версією 0.3. Це сталося 4 вересня 2015 та було розроблено Христіаном Шабезбнерґом.
Шукання та програвання YouTube'ових відео (з 0.3)
Завантаження аудіо та відео (з 0.3)
Програвання аудіо без відео (з 0.4.1)
Відображення схожих відео (з 0.6)
Підтримка для відображення YouTube'ових каналів (з 0.8.5)
Віконний програвач (з 0.8.12), (повноцінна реалізація з версії 0.9.5)
Підписання до каналів за допомогою RSS (з 0.10.0)
Підтримка відображення сторінок сайту як "Набуває популярності" розділів YouTube'у (з 0.11.0)
SoundCloud'ова підтримка (з 0.11.5)
Внутрішні плейлисти та субтитри (з 0.12.0)
Програвання відео наживо та екс/імпортування підписок (з 0.13.0)
Технологія
NewPipe не користується офіціним YouTube'овим API, проте скрапінґує вебсайт на відео та метадані (як лайки, дизлайки так кількість переглядів). Це зроблено навмисно аби зменшити обсяг даних для обмінювання за Ґуґлом. Назвою web-scraping'ового приладу є NewPipe-Extractor, і він є самостійним проектом. NewPipe-Extractor також використовується у застосункові під назвою SkyTube.
У новіших версіях застосунку, витягувач даних має підтримку YouTube'у та SoundCloud'у, a також існують плани на додавання до списку інших платформ.
Через те що NewPipe має змогу використовувати YouTube без використання його API або відображення реклам, це б суперечило Ґуґловим умовам використання, якби він був доступний у Google Play Store'і.
Цікавинки
1 квітня 2018 року, як першоквітневий жарт, з'явився допис на офійному сайтові NewPipe'у, стверджуючи що NewPipe буде випущено в онлайновій крамниці Google Play, бо домовленість з обох боків була досягнута
Відсилання
Зовнішні ланки
NewPipe Website
App Page on F-Droid
Repository on GitHub
Вільне програмне забезпечення
Програмне забезпечення
|
4310482
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%BE%D0%B1%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD
|
Ґобустан
|
Ґобустан — місто (із 2008 року) в Азербайджані, адміністративний центр Ґобустанського району. До 25 квітня 2008 року називався Мараза. Ґобустан розташований на сході від Шемахі, за 101 км від столиці Азербайджану.
Населення
Згідно етнографічним матеріалам кінця XIX століття, Ґобустан (Мараза) був російським поселенням. Населення міста становить 7 100 осіб.
Історія
Згідно одинадцятому випуску «Збірника матеріалів для опису місцин та племен Кавказу» (1891 рік) у селі «Марази» на 1886 рік жило 1 612 осіб, переважно — російські колонізатори.
В 1920—1930 та у 1943—1960 роках був центром Маразинського району Азербайджанської РСР. Пізніше адміністративним центром сільського та селищної ради в Шемахінському районі. Із дня створення Гобустанського району є його адміністративним центром.
Статус селища міського типу мав із 1968 року. Із квітня 2008 року — місто. Тоді ж назву Мараза було змінено на Ґобустан.
Культура
Основною діяльністю населення із давніх часів було килимарство. Місцеві килими «Мараза», «Чуханли», «Чемчемли» відносяться до Ширванскої школи килимарства.
Пам'ятки
У місті розташований Мавзолей Дірі Баби, зведений в 1402 році. Це двоетажний мавзолей-мечеть, яка розташована напроти старого кладовища. На стіні висічений поминальний текст, в якому згадується ім'я ширваншаха — Шейха Ібрагіма I. Відділяє один етаж від іншого — декоративний ярус із написом, ніби оперізуючий будівлю. Мавзолей примикає до скали, в масиві якої вирізаний грот. Це і є місце захоронення святого. Сюди ж веде вузький хід в північній стіні.
Примітки
Міста Азербайджану
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.