Datasets:

PolyAgent
/

wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (2)

train · 2.12M rows

id stringlengths 3 8	url stringlengths 31 795	title stringlengths 1 211	text stringlengths 12 350k
35182845	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20American%20Bible%20Challenge	The American Bible Challenge	The American Bible Challenge is an American biblical-themed television game show created by Game Show Network. The series is hosted by comedian Jeff Foxworthy, with gospel musician Kirk Franklin joining Foxworthy as co-host and announcer in the second season. The series debuted on August 23, 2012. Each season of the series is played as a nine-episode tournament with six episodes of opening rounds, two semi-finals, and a final. Each opening round starts with three teams of three contestants answering questions about the Bible. The teams then nominate their strongest contestants to answer questions by themselves without any assistance from their teammates. After this part of the round, the third-placed team is eliminated and the two highest-scoring teams compete in a final round with the scores being reset to zero. The remaining teams answer as many questions correctly as possible within one minute, and the highest-scoring team from this round wins a $20,000 prize which is given to the team's nominated charity. The winning team then advances to a semi-final game against two other winning teams, the winning team from this game advances to a final game where the grand prize is raised to $100,000. Thus, the team that wins the season-long tournament earns a total of $140,000 for their charity. The show became the highest-rated original program in the history of the Game Show Network. In 2014, The American Bible Challenge received two nominations at the 41st Daytime Emmy Awards: one for the series as Outstanding Game Show and the other for Foxworthy as Outstanding Game Show Host, they lost to Jeopardy! and Steve Harvey (host of Family Feud) respectively. Gameplay Main game To begin the game, a category is revealed and the three teams of three contestants are asked multiple-choice questions under that category, with each question having four possible answers. The contestant who "buzzes in" (sounds the buzzer indicating he or she is ready to answer) with the correct answer earns the respective team 10 points, an incorrect answer loses 10 points and opens up the question to the other teams. Contestants must wait until the host finishes the entire question (including the choices) to buzz in. Each team then participates in a physical stunt that involves teams using common household items to answer questions about biblical figures. For example, in the game Stick a Fork In It, the teams must answer the question by using a spoon to catapult a fork into one of several glasses labeled with different possible answers. Where teams compete individually, each team is given 60 seconds, occasional games where teams compete at the same time are either untimed (with the first team to complete the game winning) or played in 90 seconds. In all cases, the team that wins the stunt receives 20 points, in case of a tie, each of the teams involved in the tie receives the points. The next round, titled Kirk's Righteous Remix, features Grammy Award–winner Kirk Franklin and the show's choir singing songs relating to various books of the Bible. Each team is then given one question based on an announced subject worth 30 points, and no penalty is assessed for an incorrect answer. The teams then set their strongest respective contestants aside for the final round of main gameplay. These contestants move to an area behind the teams, and cannot participate in this round. The host then asks each team, in turn, a question based on an announced category. Each question in this round is worth 50 points, with no penalty assessed for an incorrect answer. Only the two contestants standing at the podium may confer and answer the question. Two questions are asked to each team in this round. In the final round titled "The Chosen Three", the contestants who were set aside from the previous round stand alone at their podiums, with their teammates standing in the area behind them. The host asks each contestant, in turn, a question with six possible answers, three of which are correct. The contestants then make three selections without conferring with the rest of their respective teams. Each individual correct answer is worth 100 points, thus, a total of 300 points are available to each team in this round. The two teams with the highest total scores advance to the final round, while the third-place team is eliminated and leaves with $2,500 for their charity. The Final Revelation Before the final round of regular gameplay, titled The Final Revelation, both teams' scores from the main game are discarded. The host announces the category for the round and gives each team a copy of the Bible. The teams then move to a backstage area, and are permitted up to ten minutes to study the Bible for information based on that category. In season two, while backstage, the teams also have the option to use the YouVersion mobile app of the Bible on an electronic tablet along with their physical copy of the Bible. After ten minutes, the first team comes on stage, while the second team is placed in a soundproof booth. The host then asks the team questions from the announced category. Each question is given, in rotation, to one player, who cannot confer with teammates. Both teams play the same set of questions. Each team has a total of 60 seconds to answer as many questions as possible, and the team that answers more questions correctly wins $20,000 for their charity, while the runners-up win $5,000 for their charity. Teams that win this round advance to a semi-final game, the winners of that episode advance to the season finale, where the team that wins this round wins $100,000 for their charity as well as all winnings from previous episodes. Previous rules Immediately following the first round in season two, each team had a chance to earn 25 additional points. Before the show, a question was asked to 100 YouVersion users (e.g. "Would you rather fast for 40 days or eat manna for 40 years?"). A question with three possible choices was then asked about the percentage of people who answered (e.g. "What percentage said they would rather fast for 40 days than eat manna for 40 years?"). During the break, each team wrote their answer on a tablet computer, and each team that submitted the correct answer earned 25 points. This round was removed from the game in the third season and replaced with another opening round-style game played for ±10 points a question. Following the second round in season one, teams had to choose the apocryphal verse from three true Bible verses. Since the scoring was disappointingly low, this round was eliminated in later shows. Production The series began development with production staff approaching Troy Schmidt, a pastor at First Baptist Church in Windermere, Florida, to work as both a writer and a consultant for the show. One of Schmidt's initial roles was to be an "on-camera Bible expert" for the series, one of many aspects of the pilot episode that a test audience rejected, and one with which Schmidt himself later admitted he was not comfortable. In response to the early criticism from the test audience, Game Show Network (GSN) took a six-week period to bring in several new staff members and make various changes to the show's format. After these changes were made, the test audience became more appreciative of the series, and GSN announced its development to the public at an upfront presentation in New York City on March 21, 2012, for the network's upcoming programming. By this time, a pilot episode had already been shot; which was hosted by American stand-up comedian and television personality Jeff Foxworthy. When first asked if he was interested in hosting the show, Foxworthy was hesitant; he agreed to take on the role after learning that contestants would be playing for charity rather than on their own behalf. Casting for the series was held in various cities from May to June 2012. On July 7, 2012, GSN confirmed the show would premiere on August 23, 2012, alongside the premiere of Beat the Chefs. Season one The first season of The American Bible Challenge premiered its first of nine episodes on August 23, 2012. An audience of 1.73 million viewers watched the debut episode, making it GSN's highest-rated original program in its history. In total, when combined with a rerun of the episode later that evening, the show brought in over 2.3 million viewers (1.730 million at 8:00 p.m., 571,000 at 11:00 p.m.) for the night. On October 18, 2012, Team Judson's Legacy, consisting of married couple Drake and Christina Levasheff of Irvine, California and their friend Dean Bobar, were crowned champions of the inaugural season's tournament, winning a total of $140,000 for Hunter's Hope, a leukodystrophy charity, chosen in honor of the Levasheffs' son, Judson, who had died in 2007 of late-onset Krabbe disease. By the end of the first season, the series had become GSN's most successful original program ever, garnering a total of over 13 million total viewers. Season two A second nine-episode season of the series was announced on October 9, 2012. GSN advertised that auditions would be held nationwide in November and December, and that the season would also feature the addition of Franklin to the series. The second season premiered on GSN March 21, 2013, debuting to 1.152 million viewers. On May 23, 2013, Team Wagner Warriors, consisting of brothers Joshua, Jesse, and Daniel Wagner from Owasso and Tulsa, Oklahoma, were crowned champions of the second season, winning a total of $140,000 for Wagner Ministries International, a missionary organization founded by their father. A portion of the winnings was used for Wagner Ministries' involvement in the "One Nation One Day" evangelical event in Honduras in July 2013. The Wagners had previously won the national championship of Assemblies of God Teen Bible Quiz three times in four years. Season three On August 8, 2013, GSN announced plans to renew The American Bible Challenge for a third season, with both Foxworthy and Franklin returning as hosts. The third season once again consisted of nine episodes, which began airing May 22, 2014. On July 17, 2014, Team Bible Belts, consisting of Jonathan King, Matt Phipps and Brad Harris from Otway, Ohio, were crowned as the third season's champions, winning a total $140,000 for Kicks for Jesus, a nonprofit which combines Bible study and taekwondo. While GSN never canceled the series, the third season remains the most recent season to air given the lack of production and series announcements since 2014. Reception David Hinckley of the New York Daily News gave The American Bible Challenge a positive review, saying, "Anyone who knows even a little about the Bible will be unable to resist playing along and matching answers with the teams on the screen." Neil Genzlinger of The New York Times was also pleased, calling the show "nothing if not magnanimous, sending even the losing teams home with a little something for their charities. A spirit of good will prevails." Hank Stuever of The Washington Post was critical, calling the series "just as dull as it sounds," and arguing that "weariness" could be detected in Foxworthy's hosting. Rebecca Cusey of Patheos recommended the series for Christians in particular, saying, "Those that take the Bible as the word of God will enjoy this show." Additionally, Bounce TV expressed excitement when announcing their acquisition of the series in 2013, network chief operating officer Jonathan Katz commented, "We are very confident that the broadcast premieres of The American Bible Challenge and Catch 21 will add fuel to Bounce TV's skyrocketing growth." The series was honored with two Emmy Award nominations at the 41st Daytime Emmy Awards in 2014. The series received a nomination for Outstanding Game Show, while Foxworthy received one for Outstanding Game Show Host. Both the show and Foxworthy lost to Jeopardy! and Steve Harvey of Family Feud respectively. Merchandise In an effort to promote the show's second season, Schmidt released a study book titled The American Bible Challenge: A Daily Reader, Volume 1 in 2013. An online Bible study was also launched on GSN's website at the start of the second season. In addition to the Bible studies, GSN released a mobile game based on the show for Facebook, iOS devices, and Android devices in 2012, while Talicor released a board game based on the series in 2014. References Footnotes Bibliography External links at the Wayback Machine 2010s American game shows 2012 American television series debuts 2014 American television series endings American English-language television shows Game Show Network original programming Games based on the Bible Television series about Christianity Television series based on the Bible Television series by Embassy Row (production company) Television series by Sony Pictures Television
3019404	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BC%D1%96%D0%BD%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Кузьмін Олександр Сергійович	Кузьмін Олександр Сергійович (9 квітня 1959, м. Запоріжжя Запорізької області) — український діяч, голова районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, колишній в. о. Запорізького міського голови та секретар Запорізької міської ради. Життєпис Закінчив середню школу. У вересні 1976 — листопаді 1978 року — учень регулювальника радіоапаратури та обладнання, фотограф-лаборант Запорізького електромашинобудівного заводу «Іскра». У грудні 1978 — червні 1983 року — студент філологічного факультету Запорізького державного педагогічного інституту, вчитель російської мови та літератури. У 1983—1987 роках — вчитель російської мови та літератури середньої школи № 4 міста Запоріжжя. У серпні 1987 — серпні 1989 року — інспектор шкіл Комунарського районного відділу народної освіти міста Запоріжжя. У серпні 1989 — листопаді 1992 року — інструктор з шефської допомоги і добровільних народних дружин, спеціаліст І категорії із заготівлі та торгівлі овочами, у листопаді 1992 — листопаді 1993 року — головний спеціаліст, завідувач відділу приватизації житла виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів міста Запоріжжя. 18 листопада 1993 — 28 березня 1994 року — головний спеціаліст І категорії управління зовнішньоекономічних зв'язків Запорізької обласної державної адміністрації. У грудні 1994 — жовтні 1995 року — помічник голови виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів міста Запоріжжя. У жовтні 1995 — лютому 1997 року — помічник голови, у лютому 1997 — квітні 1998 року — завідувач філії на житломасиві «Південний» Комунарської районної державної адміністрації міста Запоріжжя. 10 квітня 1998 — 12 квітня 2002 року — секретар Запорізької міської ради. 8 лютого — 4 червня 2000 року — в. о. Запорізького міського голови. У 2001 році закінчив Гуманітарний університет «Запорізький інститут державного та муніципального управління» за спеціальністю правознавство, юрист. 12 квітня 2002 — 15 вересня 2004 року — заступник голови Комунарської районної державної адміністрації міста Запоріжжя. 15 вересня 2004 — 29 грудня 2010 року — заступник Запорізького міського голови з гуманітарних питань. Був членом Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція» та Партії регіонів (2010—2014). З 30 грудня 2010 року — голова районної адміністрації Запорізької міської ради по Ленінському району. Нині — голова районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району. Джерела Р. Шиханов. Керівники міста Запоріжжя (1939—2011) — Вид. 2-ге, доповнене. — Запоріжжя, «АА Тандем», 2011. Уродженці Запоріжжя Міські голови Запоріжжя Випускники Запорізького національного університету Випускники Класичного приватного університету Члени Партії регіонів
4178541	https://en.wikipedia.org/wiki/Docodonta	Docodonta	Docodonta is an order of extinct Mesozoic mammaliaforms (advanced cynodonts closely related to true crown-group mammals). They were among the most common mammaliaforms of their time, persisting from the Middle Jurassic to the Early Cretaceous across the continent of Laurasia (modern-day North America, Europe, and Asia). They are distinguished from other early mammaliaforms by their relatively complex molar teeth. Docodont teeth have been described as "pseudotribosphenic": a cusp on the inner half of the upper molar grinds into a basin on the front half of the lower molar, like a mortar-and-pestle. This is a case of convergent evolution with the tribosphenic teeth of therian mammals. There is much uncertainty for how docodont teeth developed from their simpler ancestors. Their closest relatives may have been certain Triassic "symmetrodonts", namely Woutersia, Delsatia. For much of their history of study, docodont fossils were represented by isolated teeth and jaws. The first docodont known from decent remains was Haldanodon, from the Guimarota site of Portugal. Recently, exceptionally preserved skeletons have been discovered in the Tiaojishan Formation of China. Chinese docodonts include otter-like, mole-like, and squirrel-like species, hinting at impressive ecological diversity within the group. Many docodonts have muscular limbs and broad tail vertebrae, adaptations for burrowing or swimming. Like true mammals, docodonts have hair, a saddle-shaped hyoid apparatus, and reduced postdentary jaw bones which are beginning to develop into middle ear ossicles. On the other hand, the postdentary bones are still attached to the jaw and skull, the nostrils have yet to fuse, and in most species the spine's thoracic-lumbar transition is rather subdued. Description Skeletal traits Jaw and ear Docodonts have a long and low mandible (lower jaw), formed primarily by the tooth-bearing dentary bone. The dentary connects to the cranium via a joint with the squamosal, a connection which is strengthened relative to earlier mammaliaforms. The other bones in the jaw, known as postdentary elements, are still connected to the dentary and lie within a groove (the postdentary trough) in the rear part of the dentary's inner edge. Nevertheless, they are very slender, hosting hooked prongs which start to converge towards an oval-shaped area immediately behind the dentary. The ecotympanic bone, also known as the angular, fits into a deep slot on the dentary which opens backwards, a characteristic unique to docodonts. The malleus (also known as the articular) sends down a particularly well-developed prong known as the manubrium, which is sensitive to vibrations. The incus (also known as the quadrate) is still relatively large and rests against the petrosal bone of the braincase, a remnant of a pre-mammalian style jaw joint. In true mammals, the postdentary elements detach fully and shrink further, becoming the ossicles of the middle ear and embracing a circular eardrum. Cranium and throat Docodont skulls are generally fairly low, and in general form are similar to other early mammliaforms such as morganucodonts. The snout is long and has several plesiomorphic traits: the paired nares (bony nostril holes) are small and separate, and their rear edge is formed by a large septomaxilla, a bone which is no longer present in mammals. The nasal bones expand at the back and overlook thick lacrimals. The frontal and parietal bones of the skull roof are flat and broad, and there is no postorbital process forming the rear rim of the orbit (eye socket). Docodonts also see the first occurrence of a mammalian-style saddle-shaped complex of hyoids (throat bones). Microdocodon has a straight, sideways-oriented basihyal which connects to two pairs of bony structures: the anterior hyoid cornu (a jointed series of rods which snake up to the braincase), and the posterior thyrohyals (which link to the thyroid cartilage). This hyoid system affords greater strength and flexibility than the simple, U-shaped hyoids of earlier cynodonts. It allows for a narrower and more muscular throat and tongue, which are correlated with uniquely mammalian behaviors such as suckling. Postcranial skeleton The oldest unambiguous fossil evidence of hair is found in a well-preserved specimen of the docodont Castorocauda, though hair likely evolved much earlier in synapsids. The structure of the vertebral column is variable between docodonts, as with many other mammaliaforms. The components of the atlas are unfused, attaching to the large and porous occipital condyles of the braincase. Vertebrae at the base of the tail often have expanded transverse processes (rib pedestals), supporting powerful tail musculature. Most docodonts have gradually shrinking ribs, forming a subdued transition between the thoracic and lumbar regions of the spine. However, this developmental trait is not universal. For example, Agilodocodon lacks lumbar ribs, so it has an abrupt transition from the thoracic to lumbar vertebrae like many modern mammals. The forelimbs and hindlimbs generally have strong muscle attachments, and the olecranon process of the ulna is flexed inwards. All limb bones except the tibia lack epiphyses, plate-like ossified cartilage caps which terminate bone growth in adulthood. This suggests that docodont bones continued growing throughout their lifetime, like some other mammaliaforms and early mammals. The ankle is distinctive, with a downturned calcaneum and a stout astragalus which connects to the tibia via a trochlea (pulley-like joint). The only known specimen of Castorocauda has a pointed spur on its ankle, similar to defensive structures observed in male monotremes and several other early-branching mammals. Teeth Like other mammaliaforms, docodont teeth include peg-like incisors, fang-like canines, and numerous interlocking premolars and molars. Most mammaliaforms have fairly simple molars primarily suited for shearing and slicing food. Docodonts, on the other hand, have developed specialized molars with crushing surfaces. The shape of each molar is defined by a characteristic pattern of conical cusps, with sharp, concave crests connecting the center of each cusp to adjacent cusps. Upper molars When seen from below, the upper molars have an overall subtriangular or figure-eight shape, wider (from side to side) than they are long (from front to back). The bulk of the tooth makes up four major cusps: cusps A, C, X, and Y. This overall structure is similar to the tribosphenic teeth found in true therian mammals, like modern marsupials and placentals. However, there is little consensus for homologizing docodont cusps with those of modern mammals. Cusps A and C lie in a row along the labial edge of the tooth (i.e., on the outer side, facing the cheek). Cusp A is located in front of cusp C and is typically the largest cusp in the upper molars. Cusp X lies lingual to cusp A (i.e., positioned inwards, towards the midline of the skull). A distinct wear facet is found on the labial edge of cusp X, extending along the crest leading to cusp A. Cusp Y, a unique feature of docodonts, is positioned directly behind cusp X. Many docodonts have one or two additional cusps (cusps B and E) in front of cusp A. Cusp B is almost always present and is usually shifted slightly labial relative to cusp A. Cusp E, which may be absent in later docodonts, is positioned lingual to cusp B. Lower molars The lower molars are longer than wide. On average, they have seven cusps arranged in two rows. The labial/outer row has the largest cusp, cusp a, which lies between two more cusps. The other major labial cusps are cusp b (a slightly smaller cusp in front of cusp a) and cusp d (a much smaller cusp behind cusp a). The lingual/inner row is shifted backwards (relative to the labial row) and has two large cusps: cusp g (at the front) and cusp c (at the back). Two additional lingual cusps may be present: cusp e and cusp df. Cusp e lies in front of cusp g and is roughly lingual to cusp b. Cusp df (“docodont cuspule f”) lies behind cusp c and is lingual to cusp d. There is some variation in the relative sizes, position, or even presence of some of these cusps, though docodonts in general have a fairly consistent cusp pattern. Tooth occlusion A distinct concavity or basin is apparent in the front half of each lower molar, between cusps a, g, and b. This basin has been named the pseudotalonid. When the upper and lower teeth occlude (fit together), the pseudotalonid acts as a receptacle for cusp Y of the upper molar. Cusp Y is often termed the "pseudoprotocone" in this relationship. At the same time, cusp b of the lower molar shears into an area labial to cusp Y. Occlusion is completed when the rest of the upper molar slides between adjacent lower molar teeth, letting the rear edge of the preceding lower molar scrape against cusp X. This shearing-and-grinding process is more specialized than in any other early mammaliaform. "Pseudotalonid" and "pseudoprotocone" are names which reference the talonid-and-protocone crushing complex which characterize tribosphenic teeth. Tribosphenic teeth show up in the oldest fossils of therians, the mammalian subgroup containing marsupials and placentals. This is a case of convergent evolution, as therian talonids lie at the back of the lower molar rather than the front. The opposite is true for docodont teeth, which have been described as "pseudotribosphenic". Pseudotribosphenic teeth are also found in shuotheriids, an unusual collection of Jurassic mammals with tall pointed cusps. Relative to docodonts, shuotheriids have pseudotalonids which are positioned further forwards in their lower molars. This is another case of convergent evolution, as shuotheriid are true mammals related to modern monotremes. Docodont and shuotheriid teeth are so similar that some genera, namely Itatodon and Paritatodon, have been considered members of either group. Paleoecology Docodonts and other Mesozoic mammals were traditionally thought to have been primarily ground dwelling and insectivorous, but recent more complete fossils from China have shown this is not the case. Castorocauda from the Middle Jurassic of China, and possibly Haldanodon from the Upper Jurassic of Portugal, were specialised for a semi-aquatic lifestyle. Castorocauda had a flattened tail and recurved molars, which suggests possible fish or aquatic invertebrate diet. It was thought possible that docodonts had tendencies towards semi-aquatic habits, given their presence in wetland environments, although this could also be explained by the ease with which these environments preserve fossils compared with more terrestrial ones. Recent discoveries of other complete docodontans such as the specialised digging species Docofossor, and specialised tree-dweller Agilodocodon suggest Docodonta were more ecologically diverse than previously suspected. Docofossor shows many of the same physical traits as the modern day golden mole, such as wide, shortened digits in the hands for digging. Classification The lineage of Docodonta evolved prior to the origin of living mammals: monotremes, marsupials, and placentals. In other words, docodonts are outside of the mammalian crown group, which only includes animals descended from the last common ancestor of living mammals. Previously, docodonts were sometimes regarded as belonging to Mammalia, owing to the complexity of their molars and the fact that they possess a dentary-squamosal jaw joint. However, modern authors usually limit the term "Mammalia" to the crown group, excluding earlier mammaliaforms like the docodonts. Nevertheless, docodonts are still closely related to crown-Mammalia, to a greater extent than many other early mammaliaform groups such as Morganucodonta and Sinoconodon. Some authors also consider docodonts to lie crownward of the order Haramiyida, though most others consider haramiyidans to be closer to mammals than docodonts are. Docodonts may lie crownward of haramiyidans in phylogenetic analyses based on maximum parsimony, but shift stemward relative to haramiyidans when the same data is put through a Bayesian analysis. Cladogram based on a phylogenetic analysis of Zhou et al. (2019) focusing on a wide range of mammaliamorphs: Docodont fossils have been recognized since the 1880s, but their relationships and diversity have only recently been well-established. Monographs by George Gaylord Simpson in the 1920s argued that they were specialized "pantotheres", part of a broad group ancestral to true therian mammals according to their complex molars. A 1956 paper by Bryan Patterson instead argued that docodont teeth were impossible to homologize with modern mammals. He drew comparisons to the teeth of Morganucodon and other "triconodont" mammaliaforms, which had fairly simple lower molars with a straight row of large cusps. However, re-evaluations of mammaliaform tooth homology in the late 1990s established that docodonts were not closely related to either morganucodonts or therians. Instead, they were found to be similar to certain early "symmetrodonts", a broad and polyphyletic grouping of mammaliaforms with triangular upper molars. In particular, the closest relatives of Docodonta have been identified as certain Late Triassic "symmetrodonts", such as Delsatia and Woutersia (from the Norian-Rhaetian of France). These "symmetrodonts" have three major cusps (c, a, and b) set in a triangular arrangement on their lower molars. These cusps would be homologous to cusps c, a, and g in docodonts, which have a similar size and position. Lingual cusp (cusp X) is prominent in Woutersia. Tikitherium from India was originally considered that lived during Carnian and related to docodonts, but later it is found that is likely to be a misidentification of unrelated Neogene shrew. Unambiguous docodonts are restricted to the Northern Hemisphere, abruptly appearing in the fossil record in the Middle Jurassic. Very few docodonts survived into the Cretaceous Period; the youngest known members of the group are Sibirotherium and Khorotherium, from the Early Cretaceous of Siberia. One disputed docodont, Gondtherium, has been described from India, which was previously part of the Southern Hemisphere continent of Gondwana. However, this identification is not certain, and in recent analyses, Gondtherium falls outside the docodont family tree, albeit as a close relative to the group. Reigitherium, from the Late Cretaceous of Argentina, has previously been described as a docodont, though it is now considered a meridiolestidan mammal. Some authors have suggested splitting Docodonta into two families (Simpsonodontidae and Tegotheriidae), but the monophyly of these groups (in their widest form) are not found in any other analyses, and therefore not accepted by all mammal palaeontologists. Cladograms based on phylogenetic analyses focusing on docodont relationships: Topology of Zhou et al. (2019), based on tooth, cranial, and postcranial traits: Topology of Panciroli et al. (2021), based on dentary and tooth traits: Species †Agilodocodon scansorius Meng et al. 2015 †Borealestes Waldman & Savage 1972 †B. cuillinensis Panciroli et al. 2021 †B. serendipitus Waldman & Savage 1972 †Castorocauda lutrasimilis Ji et al. 2006 †Cyrtlatherium canei Freeman 1979 sensu Sigogneau-Russell 2001 (dubious) [Simpsonodon oxfordensis Kermack et al. 1987] †Dobunnodon mussettae [Borealestes mussetti] Sigogneau-Russell 2003 sensu Panciroli et al. 2021 †Docodon Marsh 1881 [Dicrocynodon Marsh in Osborn, 1888; Diplocynodon Marsh 1880 non Pomel 1847; Ennacodon Marsh 1890; Enneodon Marsh 1887 non Prangner 1845] †D. apoxys Rougier et al. 2014 †D. hercynicus Martin et al. 2024 †D. victor (Marsh 1880) [Dicrocynodon victor (Marsh 1880); Diplocynodon victor Marsh 1880] †D. striatus Marsh 1881 [disputed] †D. affinis (Marsh 1887) [Enneodon affinis Marsh 1887] [disputed] †D. crassus (Marsh 1887) [Enneodon crassus Marsh 1887; Ennacodon crassus (Marsh 1887)] [disputed] †D. superus Simpson 1929 [disputed] †Docofossor brachydactylus Luo et al. 2015 †Dsungarodon zuoi Pfretzschner et al. 2005 [Acuodulodon Hu, Meng & Clark 2007; Acuodulodon sunae Hu, Meng & Clark 2007] †Ergetiis ichchi Averianov et al. 2024 †Gondtherium dattai Prasad & Manhas 2007 [disputed] †Haldanodon exspectatus Kühne & Krusat 1972 sensu Sigoneau-Russell 2003 †Hutegotherium yaomingi Averianov et al. 2010 †Itatodon tatarinovi Lopatin & Averianov 2005 [disputed, possibly a shuotheriid] †Khorotherium yakutensis Averianov et al. 2018 †Krusatodon kirtlingtonensis Sigogneau-Russell 2003 †Microdocodon gracilis Zhou et al. 2019 †Paritatodon kermacki (Sigogneau-Russell, 1998) [disputed, possibly a shuotheriid] †Peraiocynodon Simpson 1928 †P. inexpectatus Simpson 1928 [possible synonym of Docodon] †P. major Sigogneau-Russell 2003 [disputed] †Sibirotherium rossicus Maschenko, Lopatin & Voronkevich 2002 †Simpsonodon Kermack et al. 1987 †S. splendens (Kühne 1969) †S. sibiricus Averianov et al. 2010 †Tashkumyrodon desideratus Martin & Averianov 2004 †Tegotherium gubini Tatarinov 1994 See also Evolution of mammals References External links Docodonta from Palaeos Fossil taxa described in 1946 Middle Jurassic first appearances Early Cretaceous extinctions Taxa named by Miklós Kretzoi
3203551	https://en.wikipedia.org/wiki/Archicembalo	Archicembalo	Archicembalo The archicembalo (or arcicembalo) was a musical instrument described by Nicola Vicentino in 1555. This was a harpsichord built with many extra keys and strings, enabling experimentation in microtonality and just intonation. Construction The archicembalo had two manuals, but unlike those on a normal harpsichord these two keyboards were used to provide extra pitches rather than a timbral difference. Both manuals contained all of the usual white and black keys, but in addition each black key was divided into two parts so that a distinction could be made between a sharp or flat note. The lower manual also included black keys between B and C, and between E and F. In total, 36 keys were available in any octave, each of which was tuned to a different pitch, as shown in the diagram of the lower manual. Tuning There were two systems of tuning the archicembalo considered by Vicentino: The most important was the extended quarter-comma meantone temperament—which, given such a wide gamut of fifths, becomes almost exactly a system of 31 equal divisions of the octave (see 31 equal temperament). This arises because after a cycle of 31 quarter-comma-tempered fifths, the 32nd pitch is remarkably close to a pitch that already exists in the system. Thus, five of Vicentino's 36 possibilities became practically redundant in this system. He suggested that these five be tuned instead according to the second manner described below. Vicentino offered an alternative tuning in which the upper keyboard was tuned a quarter-comma higher than the lower, allowing pure fifths by playing chords across the manuals, giving a limited system of triadic just intonation. This tuning still permits modulation to a wide range of keys, but not in a completely circular fashion as with the first tuning described above, and still only modulates by the meantone-tempered fifth, not by the pure fifth. The observation that extended quarter-comma meantone temperament almost exactly approximates 31 equal was recognized by Huygens in 1661, published in 1691. He says that after making this discovery, he found an earlier mention of the idea in Salinas' report on a 31 tone Italian keyboard, presumably Vicentino's archicembalo. Vicentino's description of his first tuning has some puzzling statements if it is understood as 31 equal. He says that the major third from C to E is made closer to pure if it uses the slightly lower pitched C on the front keyboard with the slightly higher pitched E from the back keyboard. This is puzzling because in pure 31 equal all the major thirds should have been almost exactly pure already. Karol Berger's analysis of this suggests that he may actually have used a somewhat unequal tuning for his extended meantone system, varying perhaps from 0.2 comma smaller than pure to comma larger than pure. Uses Vicentino used his archicembalo to test his own theories of tuning, and realize the more obscure ancient Greek genera, which had been neglected for centuries. In addition to his experiments, he found it very helpful for accompaniment of vocalists and instrumental players, as it was capable of coping with the subtle intonational differences inherent in musical practice in a way that no keyboard instrument had before. For composers of the time, the archicembalo made total modulatory freedom a possibility without sacrificing the purity of meantone temperament's just thirds as with 12-tone equal temperament. This was exploited by those who learned to play it, such as Luzzasco Luzzaschi. Contemporary composers had been writing vocal music in a very chromatic style for some time, but it was instruments such as the archicembalo that permitted them to explore the instrumental possibilities of chromaticism with a purity of intonation. Spelling and pronunciation Vicentino named his instrument the archicembalo with possible reference to Greek prefix , which means "major, principal" (as in the word architect). Vicentino's advocate Ercole Bottrigari in his Il Desiderio (1599) also used the spelling 'archicembalo'. In most modern English lexica the same instrument has been called arcicembalo (however, without explanation of this non-authentic spelling), while others use Vicentino's spelling, or offer both as alternatives. The spelling 'archicembalo' is preferred in the English translation of the treatise. German music dictionaries consistently give 'archicembalo' as well as the largest Italian Enciclopedia della musica Ricordi. The German scholar Manfred Cordes, who dedicated the book to Vicentino's music system, rebuilt the historic instrument and made a set of 'live' audio recordings using it, gives archicembalo throughout his book. Another German scholar in his article prefers 'arcicembalo', while at the same time pointing out that Vicentino himself used the prefix arci- in another place, to describe an organ with similar functions called an 'arciorgano', and that the Italian language does not make a hard-and-fast distinction between the two forms. Surviving archicembali Only one keyboard instrument using his 31-note-to-the-octave system survives from the Renaissance: the "Clavemusicum Omnitonum Modulis Diatonicis Cromaticis et Enarmonicis", built by harpsichord maker Vito Trasuntino of Venice (1526 – after 1606) in 1606 intended to play the diatonic, chromatic and enharmonic melodies (moduli). It is on display at the International museum and library of music in Bologna. The Clavemusicum is accompanied by a tuning device, called TRECTA CORDO, that clearly shows an uneven division of the octave, with the usual meantone temperament for the first row of upper keys with C#, Eb, F#, G# and Bb. Notes References Alves, Bill, "The Just Intonation System of Nicola Vicentino", 1/1: Journal of the Just Intonation Network 5, No. 2 (Spring 1989), pp. 8–13. Bill Alves - The Just Intonation System of Nicola Vicentino Kaufmann, Henry W., "More on the Tuning of the Archicembalo", Journal of the American Musicological Society 23 (Spring 1970), pp.-84–94. Pio, Stefano, Viol and Lute Makers of Venice 1490–1630/Liuteria Veneziana 1490-1630, English translation by Marina De Marchi and Robert Schoen. Venice: Venice Research, 2011. . www.veniceresearch.com External links Lower manual plan. Casimiri II 173 foldout music 28 NB.23. Alternate Exhibit Objects. Library of Congress Vatican Exhibit The Archicembalo of Nicola Vincentino (pdf - 2.4mb) Marco Tiella. The English Harpsichord vol.1, nr. 5 (1975) Musical Experience gained through Working with the Archicembalo Reconstruction (pdf - 1.5mb) Marco Tiella. International Conference in Musicology, Kraków (2003) Margo Schulter on Vicentino's keyboards Clavemunicum omnitonum modulis diatonicis cromaticis et enearmonicis (Vito Trasuntino - 1609) on display at the International museum and library of music of Bologna Early musical instruments Harpsichord Keyboard instruments Musical tuning
9590584	https://en.wikipedia.org/wiki/Battle%20Tendency	Battle Tendency	Battle Tendency is the second story arc of the manga series JoJo's Bizarre Adventure written and illustrated by Hirohiko Araki. It was serialized for around years in Shueisha's Weekly Shōnen Jump from November 2, 1987, to March 27, 1989, for 69 chapters, which were later collected into seven tankōbon volumes. In its original publication, it was referred to as . The arc was preceded by Phantom Blood (1987) and followed by Stardust Crusaders (1989–1992). Set in North America and Europe in 1938–39 around 50 years after Phantom Blood, the story follows Joseph Joestar and Caesar Anthonio Zeppeli, descendants of Jonathan Joestar and Will A. Zeppeli from Phantom Blood who can manipulate sunlight-based energy called Hamon. Along with the Hamon master Lisa Lisa, Joseph and Caesar seek to prevent ancient humanoids called the Pillar Men, who invented the stone masks from Phantom Blood, from obtaining a powerful stone called the Super Aja, which would evolve them into ultimate beings and conquer their vulnerability to sunlight. In 2012, Battle Tendency was digitally colored and released as digital downloads for smartphones and tablet computers. A four-volume re-release under the title JoJonium was published in 2014. This version was licensed and released in North America by Viz Media in 2015 and 2016. Battle Tendency was adapted as part of the first season of David Production's 2012 anime television series JoJo's Bizarre Adventure. Plot In the series' backstory, 102,000 years ago in a place that would be modern-day Mexico, it started with a mysterious but powerful race with incredibly long lifespans and the ability to absorb life forces from plants and animals, although they had the disadvantage of being easily disintegrated if exposed to sunlight and thus lived underground instead. Kars, an underground-dwelling humanoid being known as a Pillar Man, created a stone mask which grants immortality by absorbing life energy to conquer the sun (which kills his kind). He slaughtered all but four of the tribe. As the Pillar Men's bodies were already immortal, they required more power for them to become ultimate beings. In 39 AD, three of the Pillar Men, Kars, Wamuu, and Esidisi, came to the Roman Empire to find a perfectly cut known as the Kars, Wamuu, and Esidisi developed fighting styles to counter Hamon, an energy with the same properties as the energy from sunlight, and nearly wiped out the Hamon tribe, but the stone narrowly escaped them. Following this, the Pillar Men went into a 2,000-year sleep. In 1889, Erina Joestar's husband Jonathan was killed by Dio Brando on a ship in the Atlantic Ocean. Erina survived and saved the life of a baby girl, whose parents were killed by the stone mask. The girl, Elizabeth, was raised by the Hamon master Straizo, who taught her to use Hamon and gave her the Super Aja. Elizabeth married Erina's son George and they had a son called Joseph. When Joseph was a baby, George was killed by a zombie that blended in as a commander of the Royal Flying Corps and his death was covered up. Upon killing the zombie in an act of revenge, a warrant for Elizabeth's arrest was sent out. She went into hiding and adopted the alias Lisa Lisa. Joseph was raised by Erina. He inherited Hamon abilities from Jonathan. At the start of the series, in the fall of 1938 where World War II looms, Joseph and Erina move from London to New York. Meanwhile, former thug turned oil baron Robert E. O. Speedwagon invites Straizo to Mexico to destroy a sleeping Pillar Man with Hamon. Straizo instead wounds Speedwagon, and uses a stone mask near the Pillar Man and Speedwagon's blood to become an immortal vampire. Straizo goes to New York to destroy Joseph and Erina, believed to be the last people who know about the stone mask. When Joseph defeats Straizo, Straizo tells him that the Pillar Man is about to awaken and he will meet the Pillar Man soon. Straizo then commits suicide by channeling Hamon through himself, destroying his vampire body. Intrigued, Joseph goes to Mexico and is informed that Speedwagon was taken to detention by the Nazis, who also hold the ambition to study the Pillar Men to serve Adolf Hitler's world conquest. Joseph saves Speedwagon, who survived, from the awakened Pillar Man named Santana, and with the help of Rudol von Stroheim, the Nazi Major wounded by Santana, tricks Santana into being turned to stone by the sunlight reflected from a well. Joseph and Speedwagon travel to Rome, where they meet Caesar Zeppeli, a man who trained in Hamon to continue the legacy of his father Mario and grandfather Will. However, the group arrives too late to prevent Kars, Wamuu, and Esidisi from awakening. Joseph plays on Wamuu's pride and convinces Wamuu to let him live to be a more worthy opponent. Both Wamuu and Esidisi implant poison-filled rings in his aorta and windpipe, giving Joseph 33 days to get the antidotes from each of them. Joseph and Caesar train in Hamon under Lisa Lisa on Air Suplena Island off the coast of Venice. Esidisi raids the island and is challenged by Joseph. Joseph destroys Esidisi's body and takes his antidote, but Esidisi's brain is able to possess Lisa Lisa's handmaid, Suzi Q, to steal the Super Aja and ship it off to Kars and Wammu. Joseph and Caesar work together to purge Esidisi's influence from Suzi Q and destroy him for good. The group tracks down Kars and Wamuu to Switzerland. Caesar is killed fighting Wamuu one-on-one, and takes the antidote for Joseph before dying. Joseph and Lisa Lisa then confront Kars and Wamuu for the Super Aja, Lisa Lisa bluffing that she has a timed explosive that will destroy the stone. Joseph kills Wamuu in battle. On February 28, 1939, Kars acquires the Super Aja and uses it along with the stone mask to become the ultimate being, despite efforts by Joseph and his newfound allies von Stroheim to prevent it. Now immune to the sun and able to use Hamon, Kars's only desire is to kill Joseph. Joseph steals a Nazi plane and tries to crash it and Kars into the volcanic island of Vulcano. Joseph and Kars escape, but the shock of the plane crash causes a volcanic eruption. Kars attempts to kill Joseph with Hamon, but Joseph instinctively holds up the Super Aja, which causes the energy to prompt an eruption climax, sending Joseph and Kars flying into the sky on a large rock. Kars is knocked into space by volcanic debris. He tries to return to Earth, but his body freezes over and turns to stone. Unable to perish even though he desperately wants to, he drifts through space for eternity, eventually ceasing to think. Returning to Earth, Joseph is nursed to health by Lisa Lisa's assistant Suzi Q, whom he marries. In the epilogue, set in 1987, an aged Joseph takes a flight from John F. Kennedy International Airport to Japan, where his daughter and grandson live, directly leading in to the first chapters of the following story arc, Stardust Crusaders. Characters is the main protagonist and grandson of Jonathan Joestar. Like Jonathan, he can use Hamon, though he is not initially as skilled in its use as Jonathan was. He initially uses a pair of Hamon-empowered clackers in battle, but he relies more on his wits than brute strength in fights, employing his uncanny ability to predict his opponent's actions down to what they will say next. Joseph makes return appearances in Stardust Crusaders and Diamond Is Unbreakable. is a suave ladies' man and the grandson of Jonathan Joestar's teacher Will A. Zeppeli. He is rather cool and collected, especially compared to Joseph, with whom he is grudgingly paired to fight the Pillar Men. But over time, Joseph starts to grow on him so much that he is able to understand his strange thought patterns and they form an unbeatable duo. He infuses the Hamon into soap bubbles he creates with his specially-made gloves. Caesar dies near the end, in way like his grandfather, giving Joseph the last of his "Hamon" to help him defeat the rest of the pillar men. formerly is a mysterious Hamon master who lives in Venice. She is introduced as Caesar's Hamon teacher and later revealed to be the last surviving master of the Hamon Tribe as well as Joseph's mother. She fights by conducting Hamon through her specially made scarf, that was made with the yarn of the Satiporoja beetle, that can conduct Hamon at 100%. is an ordinary pickpocket hailing from New York whose newfound friendship with Joseph Joestar places him at the spectator's seat of the battle against the Pillar Men. is an ally of Joseph and an old friend of the Joestars. Since the events of Phantom Blood, Speedwagon has settled in America, where he became an oil tycoon and founded the Speedwagon Foundation in order to deal with paranormal threats such as the Stone Mask and, later, the Pillar Men. is the commander of the Nazi forces who discovered Santana in Mexico. He is responsible for not only saving the life of Speedwagon, but also for trying to help Joseph defeat Santana by blowing himself up along with him. He returns later as a cyborg to assist in the fight against Kars and his army. He eventually dies in 1943 during the Battle of Stalingrad. is one of the Pillar Men. Like the other Pillar Men, he uses a particular fighting style known as a "Mode". Esidisi's allows him to make his blood boil at and inject it into his foes to burn them alive by extending his needle-like blood vessels out of his own body. is one of the Pillar Men and Kars' loyal servant, following a warrior's code of honor. His allows him to control the air in his lungs, which he can use to blast his opponents, cut them with extremely fast gusts, or render himself invisible. is the main antagonist of Battle Tendency as well as the leader of the Pillar Men and the creator of the stone masks. He uses which allows him to produce saw-bladed appendages from his body which produce a radiant glow. He is intelligent and ruthless, and single minded in his dedication to become the Though Kars succeeds, his obsession with killing Joseph leads to his defeat, as he ends up being knocked out of Earth's orbit and frozen in space. Unable to die even though he desperately wants to, he eventually goes brain dead. Santana is one of the Pillar Men. He was discovered by the Nazis in Mexico. Although he does not have a Mode, he is able to manipulate his body, allowing him to squeeze into tiny spaces and use his ribs as blades. He can also absorb other people into his own body. When awakened, Santana attempted to absorb Joseph Joestar and Stroheim, but he was turned into stone by the sun. Production Because it was "unprecedented" to kill off the main character in a Weekly Shōnen Jump manga in 1987, Hirohiko Araki made the protagonist of Battle Tendency look very similar to Part 1's Jonathan, but with a more adventurous and confrontational personality. Araki called Joseph a swindler in comparison to the gentlemanly Jonathan, because he is constantly looking to win and will do insane things without hesitation. This was not only to create contrast between the two, but also because the author wanted to shift from the physical battles in Part 1 to more "cerebral" fights. He wanted Joseph to be a shōnen manga hero who bends the rules as he fights, like the protagonist of his earlier series Cool Shock B.T., winning by cunning and logic, instead of bravery and perseverance. Having not been able to show a friendly rivalry between Jonathan and Dio Brando in Part 1, Araki introduced Caesar Zeppeli to present a more positive friendly rivalry between him and Joseph since Weekly Shōnen Jump is a shōnen magazine. Because Joseph and Caesar both inherited the bloodlines of their grandfathers, the author wanted to connect their individual Hamon abilities to their last names. Thus he gave Joseph a "trickster" style, and Caesar the seemingly fleeting-bubbles as a "representation of his fate and the burden he is carrying." Having never been a fan of the main character receiving some unbeatable ability, Araki enjoys giving characters weapons with faults and having them make up for it with strategy. He noted that the spherical shape of the bubbles allowed him to morph them into discs or use them as lenses. The author also stated that these "spheres" were inherited by both Gyro Zeppeli in Steel Ball Run and Josuke Higashikata in JoJolion. Araki stated that at the time, female characters in shōnen manga were typically cute and designed to be "a man's ideal woman." He said readers were not interested in realistic portrayals of women, but rather the type of girl "that giggles during a conversation" with heart marks next to her. He believes this made the warrior-type Lisa Lisa feel fresh and "unheard of" in both manga and society in general and said it was exciting to challenge people's expectations with her. Araki also said that the supernatural basis of the fights in his series evened the battlefield for women and children to match up against strong men. This idea that looks are irrelevant in supernatural battles led to the introduction of Stands in Stardust Crusaders. Because the Hamon master in Part 1, Will A. Zeppeli, was very gentle, he wanted to give Lisa Lisa a "sadistic" personality. The author based her on a smart and intimidating neighborhood girl who tutored him in elementary school. He stated that at the time it was hard to get Japanese readers to remember a foreign name, so he chose something with repetition. He also said that Lisa Lisa phonetically resembles Japanese to an extent. Needing the Pillar Men to surpass Dio, Araki said he had to up the ante to the level of gods, and so based their designs on Roman statues, Egyptian sphinxes and Japanese nio statues to give them godlike features. Araki designed Kars with a turban to show his superior intelligence and that he is their king. He said that if you compared the Pillar Men to Mito Kōmon, Kars would be Kōmon, Esidisi would be Suke-san, and Wamuu would be Kaku-san. Kars' ability Brilliant Bone Blade is a "Light Mode" because Araki thought a shining blade would be a godlike technique and would visually express that defeating him was impossible. He speculated that many readers were probably reminded of the similar Reskiniharden Saber Phenomenon technique from his series Baoh, and admitted that aspects of Kars' goal to become the ultimate being somewhat overlapped with the earlier work. Visually speaking, Araki also really enjoys drawing flesh and blade merge as something that is only possible in manga. Chapters The original volumization and Shueisha's 2002 re-release use different chapter titles. In the original volumization, chapters 45–47 are collected in volume 5, listed on the Phantom Blood page. Original volumization 2002 release 2012 release 2014 release / English release Related media Ōtarō Maijō's 2012 novel Jorge Joestar, follows the titular character, the father of Joseph Joestar, and his story as a child in the Canary Islands and pilot in the Royal Air Force, as well as an alternate version who lives in Japan and is investigating strange events regarding alternate dimensions. The arc was adapted as part of the first season of David Production's anime television adaptation, airing between December 7, 2012, and April 5, 2013. Warner Bros. Entertainment released this series in English on July 28, 2015. The young Joseph of this series appears as a playable character, alongside his older self, in Capcom's 1998 arcade fighting game, JoJo's Bizarre Adventure. Joseph, Caesar, Wamuu, Esidisi and Kars appear as playable characters in Bandai Namco Games' 2013 fighting game, JoJo's Bizarre Adventure: All-Star Battle, with Lisa Lisa later appearing as a downloadable character. Joseph, Caesar, Stroheim, Lisa Lisa, Wamuu, Esidisi, and Kars also appear in JoJo's Bizarre Adventure: Eyes of Heaven, also by Bandai Namco. Reception Anime News Network's Rebecca Silverman described Battle Tendency as "less urgent" than Part 1, which allows for more humor and insanity, while still letting the reader get attached to the characters. She felt positively about how strikingly different the protagonist Joseph is from Part 1's Jonathan. However, she wrote that Araki's art had gotten even more "physically improbable," making it difficult to distinguish body parts. When discussing his views on having characters die in a series, writer Gen Urobuchi cited Battle Tendencys Caesar Zeppeli as a character who became "immortal" thanks to his death. Notes References Adventure anime and manga Anime and manga set in Europe Anime and manga set in Italy Anime and manga set in the United States Comics set in Rome Comics set in the 1930s Fiction set in 1938 Fiction set in 1939 JoJo's Bizarre Adventure Nazis in fiction New York (state) in fiction Shueisha manga Shōnen manga Supernatural anime and manga Switzerland in fiction Viz Media manga
1602003	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%83	Категорія стану	Категорія стану — два синонімічні терміни у мовознавстві. Категорія стану (граматична категорія) — граматична категорія дієслова, що виражає різні відношення між суб’єктом і об’єктом дії. Категорія стану (частина мови) — лексико-граматичний розряд незмінних слів, які означають стан і в реченні виступають у ролі присудка, переважно в безособових реченнях. Література — С. 103, 287. Мовознавство
3464806	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%20%28%D0%BF%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5%29	Татарин (прізвище)	Татарин (прізвище) Татарин Дейв — канадський хокеїст, що грав на позиції воротаря. Татарин Трифон Дементійович (1886 — ? після 1938) — український громадський діяч, публіцист. Жертва російського окупаційного режиму. Татарин Ярослав Іванович — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Примітки Українські прізвища
308892	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%90%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%29	Товада (Аоморі)	Товада (Аоморі) Товада — місто в Японії, в префектурі Аоморі. Короткі відомості Розташоване в південно-східній частині префектури. Простягається від східних берегів озера Товада до західної частини плато Самбоґі. Виникло на основі поселення Ніто-Бетто автономного уділу Намбу-хан. Засноване 1 лютого 1955 року шляхом об'єднання містечка Самбоґі з селами Офукауті й Фудзісака. Початково називалося містом Самбоґі. 1956 року перейменоване на Товада, на честь однойменного озера. Основою економіки є скотарство, виробництво молочних продуктів і яловичини, туризм. Станом на площа міста становила км². Станом на населення міста становило осіб. Примітки Джерела та література Посилання Офіційна сторінка міста Товада Міста префектури Аоморі
4070780	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%A7%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80	Камель Чатер	Камель Чатер — туніський боксер, дворазовий чемпіон Всеафриканських ігор. Спортивна кар'єра 1995 року Чатер став чемпіоном Всеафриканських ігор. На Олімпійських іграх 1996 зупинився за крок до медалі. В 1/16 фіналу переміг Геркулеса Ківелоса (Канада) — (+)4-4 В 1/8 фіналу переміг Віталіюса Карпачяускаса (Литва)— RSC-1 В чвертьфіналі програв Олегу Саїтову (Росія) — 3-9 1999 року Чатер став чемпіоном Всеафриканських ігор вдруге. На Олімпійських іграх 2000 програв в першому бою Руслану Хаїрову (Азербайджан) — 8-13. Посилання Результати на web.archive Туніські боксери Боксери напівсередньої ваги Боксери на літніх Олімпійських іграх 2000 Боксери на літніх Олімпійських іграх 1996 Чемпіони Всеафриканських ігор з боксу Учасники Середземноморських ігор 1997
1828323	https://en.wikipedia.org/wiki/Yutong	Yutong	Yutong (officially Zhengzhou Yutong Group Co., Ltd.) is a Chinese manufacturer of commercial vehicles, especially electric buses, headquartered in Zhengzhou, Henan. Yutong also has businesses in construction machinery, real estate, and other investments. As of 2016 it was the largest bus manufacturer in the world by sales volume. History Yutong's origins can be traced to the Zhengzhou Bus Repair Factory, which was established in 1963. In 1993, Zhengzhou Yutong Bus Co., Ltd. was founded with a sales volume of 708 units, and in March 1997, Yutong became the first bus company in China on the Shanghai Stock Exchange. The following year, Yutong opened its ¥400 million ($ in 1999) Yutong Industrial Park in Zhengzhou, which was the largest bus factory in Asia at the time. By 2005, Yutong had a 22% market share of buses and coaches across China, becoming China's biggest bus manufacturer, and had won an award for being the best manufacturer in China by the World Bus Alliance. In March, Yutong launched an overseas market strategy and began exporting buses worldwide to markets such as Latin and South America, Asia-Pacific and Europe. Yutong first entered into the electric bus market with the opening of its 'New Energy' manufacturing plant in 2012, and in 2014, opened the National Research Center on Electronic Control and Safety Engineering Technology of Electric Buses in conjunction with the Chinese government. In 2015, Yutong conducted the world's first road trials of an autonomous bus, demonstrating self-driving technology on a drive on a highway between the cities of Zhengzhou and Kaifeng. As of 2018, in total Yutong had exported more than 64,000 buses and coaches, with nearly 25,000 of these in 2017 being either battery electric or CNG-powered. The company's sales and service network covers six regions worldwide: Europe, the Commonwealth of Independent States, Latin America, Africa, Asia-Pacific and the Middle East. Yutong buses and coaches have been delivered to countries and regions such as France, the United Kingdom, Kazakhstan, Venezuela, Chile, Ethiopia, Cuba, South Africa, Zimbabwe, Nigeria, Singapore, the Philippines, Australia, Saudi Arabia and Bulgaria. Yutong Bus Zhengzhou Yutong Bus Co., Ltd. (hereinafter referred to as "Yutong Bus") is a large-scale modern manufacturing company specializing in the research and development, manufacturing and sales of bus products. Its main plant is located in the Yutong Industrial Park in Guancheng Hui District, Zhengzhou, and covers an area of 1.12 million square meters. The 'New Energy' manufacturing plant of Yutong Bus which was put into operation in 2012, covers an area of over 1.33 million square meters and has an annual production capacity of 30,000 buses and coaches. Yutong Bus also operates a number of complete knock down manufacturing plants worldwide. A manufacturing plant in the western Venezuelan state of Yaracuy was opened in December 2015, and in collaboration with Pakistani heavy vehicle manufacturing company Master Motors, Yutong Bus opened a manufacturing plant at Port Qasim in Karachi in 2016, where buses are manufactured under the brand name Yutong-Master. Yutong Bus also plans to open a final assembly plant in Castleford in the United Kingdom, where Yutong buses and coaches are distributed in UK and Ireland through the Pelican Bus and Coach dealership. Products Yutong City Master, a retro style double-decker bus based on the AEC Routemaster, built exclusively for Skopje, North Macedonia Yutong E10/E12 electric city bus Yutong CL6/ CL7 coach Yutong T7 minibus / limousine GT12/C122 Yutong TCe12/ICe12 coach – up to 50 seats, , 281kWh Lithium Iron Phosphate water-cooled battery, range over ZK6122HD9 coach ZK6108HG city bus ZK6118HGA city bus ZK6122H9 coach ZK6120D1 coach ZK6120HR 12-meter series ZK6122HD9/ZK6122H9 coach ZK6119H2 coach ZK6119HA coach ZK6752N1 coach ZK6115D front-engine bus ZK6729DX school bus ZK6669DX school bus ZK6107H coach ZK6105 coach ZK6100HB coach ZK6128HG articulated bus Autonomous buses Yutong trialled its first autonomous bus in 2015 and has produced a wide range of autonomous models since. Public trials of its first generation 8-seat Xiaoyu vehicle commenced 2019 at the Boao Forum for Asia and in Zhengzhou. Autonomous buses have also been used to transport workers around Yutong's Zhengzhou assembly plant. In June 2021, Yutong claimed to have delivered 100 models of its 10-seat Xiaoyu 2.0 autonomous bus for use in Zhengzhou. The Xiaoyu 2.0 has also been delivered to the cities of Guangzhou, Nanjing, Zhengzhou, Sansha and Changsha, with public trials due to commence in July 2021 in Zhengzhou. Exports Cuba Yutong holds a strong presence in Cuba since entering the Cuban bus market in 2005. That May, Yutong exported 400 buses to the country, which at the time set an export record for a Chinese bus manufacturer. This record was broken in October by an order for 630 buses, then broken again in May 2007 by an export order for 5,348 buses. By 2017, Yutong had sold over 6,000 buses and coaches for service across Cuba. In November 2017, Yutong delivered Cuba's first electric bus, a Yutong E12, which entered service in the country's capital with the Havana Transit Company. Nordic countries Spain Ten Yutong ZK6140BD airside buses, equipped with six doors and capable of carrying 160 passengers, were delivered to Madrid Airport in April 2019. United Kingdom Yutong first entered the United Kingdom bus and coach market in 2014 through supplying diesel-powered coaches through Pelican Bus and Coach to independent coach operators. Yutong would become a major supplier of battery electric single-deck city buses to operators across England, Scotland and Wales through the Yutong E10 and the longer E12. Both buses are in service with a number of large operators, including McGill's Bus Services, the largest operator of Yutong buses in the United Kingdom, Newport Bus, Cardiff Bus, Go North East, Stagecoach Highlands, First West Yorkshire and Centrebus in Leicester. Yutong's battery electric TCe12 coach has also sold to a small number of coach operators across the United Kingdom, with Ember Core's fleet of TCe12s being used to operate a network of intercity express services across Scotland. Yutong continued to expand its range of battery electric buses for UK operators from 2023 onwards, initially through launching the E9 midibus, with the first examples delivered in early 2023 to Leicester Buses. Two U11DD electric double-decker buses, based on similar buses sold in the Chinese and Singaporean markets, entered service as UK market demonstrators in late 2023, while National Express Coaches took delivery of a GTe14 tri-axle electric coach for trials on coach services between Victoria Coach Station and London Stansted Airport during March 2024. Saudi Arabia Following a trial of a Yutong ZK6772BEV at the King Abdullah University of Science and Technology, a Yutong E11, Saudi Arabia's first electric city bus, was delivered for service in Jeddah in March 2023, part of the Saudi Vision 2030 framework towards reducing the Kingdom's dependency on oil. 550 diesel-powered Yutong C13 PRO coaches for use in Riyadh and on intercity bus routes were subsequently delivered to the Saudi Public Transport Company over the course of 2023, with ten of these allocated to and specially upgraded for transporting members of the House of Saud. Singapore In 2018, the Land Transport Authority of Singapore ordered ten Yutong E12 battery electric single-deck buses as well as ten Yutong E12DD electric double decker buses. The Yutong E12s entered with Tower Transit Singapore, Go-Ahead Singapore and SMRT Buses in April 2020, while the Yutong E12DDs later entered service in October 2020 with the same operators. Qatar In preparation for the 2022 FIFA World Cup held in Qatar, 888 Yutong battery electric buses, an increase from an initial order of 741 made in 2020, were delivered to state-owned bus operator Mowasalat (Karwa). Some of these buses, which operated shuttle services to and from football venues and subway stations over the course of the World Cup, were based in a purpose-built bus depot in Lusail that was described as the world's largest, with space to store and charge 478 electric buses, as well as hosting 24 ancillary buildings on the site. Yutong's involvement in the 2022 World Cup was followed by the signing of a memorandum of understanding in April 2023 between Yutong and Mowasalat, with the companies planning to co-operate on the development of electric commercial vehicles in Qatar. Uzbekistan 168 Yutong ZK6122H9 intercity coaches were delivered to Uzbekistan operator Uzavtoservis in 2019, with the first 100 being delivered by March and the remaining 68 delivered in April. Twenty Yutong ZK6126BEVG battery electric single decker buses, as well as ten battery chargers, were delivered to Uzbekistan's capital Tashkent in February 2022, entering service with the city's bus operator Tosh-Shakhar-Trans-Khizmat. These were followed by 40 Yutong T7 minibuses, delivered to Samarkand in April 2022 in advance of the 2022 SCO summit, which was being held in the city. Yutong received an order for 500 CNG buses and 300 Yuwei E12 battery electric buses for operators across Uzbekistan, the largest export order for the company to date. The first batches of buses from this order began to be delivered from early 2023. Export milestones In total Yutong exported more than 57,000 buses and coaches. Here are some export milestones of Yutong: In 2009, Yutong exported 175 ZK6118HGA city buses to Kuwait. In 2010, Yutong signed an agreement of 202 double-decker buses with the Macedonian government in Skopje. In 2010, Yutong signed a 490-unit order with Ghana, following the 250-unit order signed with Ghana in 2008. In 2011, Yutong signed a 1,216-unit procurement contract with the Venezuelan Ministry of Transport to help them establish and complete the first BRT system in Venezuela. In 2012, Yutong signed an SKD order of over 100 units with Ethiopia, and in 2014, Yutong signed a CKD order of over 200 units with Ethiopia again. In 2012, a Yutong tourist coach has entered the Israeli market for the first time. In 2013, Yutong delivered 300 LNG city buses to Peru. In 2013, Yutong signed a 160-unit order with the Philippines. In 2013, Yutong delivered over 300 buses to Israel, which hit a record high in the bus import history of the country. In 2014, Yutong got a 1,500-unit bus order from Venezuela. In 2015, Yutong signed a KD contract of 2,300 buses with Venezuela. In 2015, Yutong was invited to attend the 23rd annual conference of FNTV. In addition, Yutong was also involved in the “BUS 2025” program of RATP and provided a full electric bus for trial operation, which was also showcased at the UN Climate Change Conference. In 2016, Yutong signed the Cooperative Framework Agreement on Cuban Public Transport Improvement & Bus Capacity Enhancement Program. In 2016, Yutong successfully delivered 110 buses to Bulgaria. By the end of 2017, Yutong totally delivered more than 3,000 buses and coaches to France, UK, Israel and other countries that applied European standards. In 2017, 500 units of Yutong natural gas city buses were delivered to Yangon, the largest city of Myanmar. In 2022, Yutong delivered 183 electric buses to Colombia, to be used for public transportation in the city of Bogotá. In 2024, Yutong delivered 250 electric buses to Greece (Model E12), to be used for public transportation of Athens (140 buses) and Thessaloniki (110 buses) Image gallery Yutong Heavy Industries Another core part of the Yutong Group is Yutong Heavy Industries, a manufacturer of construction equipment formed in 2003, and with about 3,500 employees and more than 120 products. Products Yutong YT3621 Mining Dump Truck Yutong YT3761 Mining Dump Truck Yutong 952A wheeled loader Yutong 966H wheeled loader Yutong TL210H earth mover Yutong 988H wheeled loader Yutong 956H wheeled loader Yutong YTQH300 hydraulic crane Yutong 6830 compactor Yutong YTQH400A hydraulic crane Yutong YTQU50 crane Yutong WZ30-25 backhoe Yutong WZ30-25G backhoe Yutong WZ30-25H backhoe See also List of automobile manufacturers of China List of buses References External links Official Website Official Website Yutong Heavy Industries website Yutong Heavy Industries website Passenger Motor Vehicles Manufactures and Suppliers in China Bus Manufacturers in China Bus manufacturers of China Electric bus manufacturers Trolleybus manufacturers Companies based in Zhengzhou Vehicle manufacturing companies established in 1963 Construction equipment manufacturers of China Chinese brands Electric vehicle manufacturers of China Chinese companies established in 1963
4743320	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D0%BE%D0%B9%20%E2%84%96%208142	Конвой № 8142	Конвой № 8142 Конвой № 8142 — японський конвой часів Другої світової війни, проведення якого відбувалось у вересні 1943 року. Вихідним пунктом конвою був Палау на заході Каролінських островів — важливий транспортний хаб, куди, зокрема, ходили із нафтовидобувних районів Індонезії. Пунктом призначення став атол Трук (нині Чуук) у центральній частині Каролінських островів, де до лютого 1944 року була головна база японського ВМФ в Океанії та транспортний хаб, що забезпечував постачання Рабаула (головна передова база в архіпелазі Бісмарка, з якої провадились операції на Соломонових островах та сході Нової Гвінеї) та Східної Мікронезії. До складу конвою увійшли танкери «Нісшо-Мару» (Nissho Maru) та «Кумагава-Мару», а охорону забезпечував мисливець за підводними човнами CH-33. Загін вийшов із бази 14 вересня 1943 року. На підходах до Палау та Труку традиційно діяли американські підводні човни, втім, цього разу перехід пройшов без інцидентів, і 19 вересня конвой № 8142 успішно прибув на Трук. Примітки 8142 Вересень 1943
3519138	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%20%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BD%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%B8	Сорти товарної нафти	Сорти товарної нафти Маркерні сорти нафти (також еталонні сорти; англ. benchmark crude) — це сорти нафти з певним складом (вміст сірки, щільність), ціни на які широко використовуються при встановленні цін при купівлі і продажу інших сортів сирої нафти у світі для зручності виробників і споживачів нафти. У світі існує три основних маркерних сорти: Brent Blend, West Texas Intermediate (WTI) і Dubai Crude. Котирування на ці сорти, публікуються котирувальними (ціновими) агентствами, визначають ціни на нафту в основних регіонах світу: «Brent», що видобувається в Північному морі — для ринків Європи і Азії. Ціни приблизно на 70 % експортованих сортів нафти прямо або побічно задаються на базі котирувань Brent. «WTI» (West Texas Intermediate), відома також як «(Texas) Light Sweet» — для західної півкулі (США) і як орієнтир для інших сортів нафти. У XX столітті тривалий час (до початку видобутку нафти Brent) був єдиним маркерним сортом в світі. Сорт Dubai Crude широко використовується при визначенні цін нафт, що експортуються з країн Перської затоки в АТР. Раніше ОПЕК використовувала власний еталонний показник, середньозважену вартість 12-ти різних марок нафти, які експортуються країнами ОПЕК, який називається нафтовий кошик ОПЕК (Reference Basket of crudes). Маркерні сорти пов'язані з якимось основним родовищем або з групою родовищ, нафта з яких має схожі властивості і відкрито торгується на ринку з достатньою ліквідністю. Так, Brent спочатку означав ціни на нафту, видобуту в британському секторі Північного моря на однойменному шельфовому родовищі (відкрито в 1970-х роках). Однак у міру вичерпання цього родовища агентство Platts додало до котирувань Brent ціни на нафту, видобуту на трьох інших родовищах у Північному морі - у 2002 р. Forties (британський сектор Північного моря) і Oseberg (норвезький сектор) і в 2007 р. Ekofisk (британський сектор). Об'єднане котирування отримало найменування Cash BFOE (скор. від Brent, Forties, Oseberg і Ekofisk). Стандартний сорт США — WTI (також Light Sweet) — легка нафта, що видобувається в Техасі. Провідними світовими котирувальними (ціновими) агентствами, що щодня публікують котирування на маркерні сорти нафти (Brent, WTI, Dubai), є агентства Platts і Argus Media. Менш популярні Asia Petroleum Price Index (APPI), ICIS London Oil Report. Саме котирування цінових агентств зазначаються в спотових, коротко-, середньо - і довгострокових контрактах на поставку близько 90 % експортованої нафти, при цьому, залежно від її якості, конкретний сорт нафти може продаватися зі знижкою або з премією до ціни маркерного сорту. WTI (West Texas Intermediate) В даний час маркерний сорт West Texas Intermediate (торгується з доставкою в м. Кушинг, Оклахома) використовується в основному в США для визначення цін на різні сорти нафти, що видобуваються або імпортовані в Сполучені Штати. WTI — це легка (щільність - 39.6 градусів API) і малосірчиста (0,24%, англ. sweet) нафта, що робить її придатною для переробки на низькосірчисті моторні палива (бензин і дизель). Європейська нафта Brent має трохи більшу щільність (38.06 градусів API) і більший вміст сірки (0,37%), проте також є високоякісною нафтою. Кошик ОПЕК ще важче ніж нафта Brent. В результаті цих розбіжностей, а також у зв'язку з необхідністю доставки американської нафти від родовищ до Кушинга, до 2011 р. WTI зазвичай коштувала на 1-2 долара за барель дорожче, ніж Brent і на 3-4 долари дорожче кошика ОПЕК. З 2011 р. з різних причин спред між BRENT і іншими маркерними сортами різко змінився і в даний час WTI котирується дешевше сорту Brent. Видобуток нафти WTI становить близько 1 % від загальносвітової нафтовидобутку. Канадська маркерна нафта Edmonton Par схожа по фізичним характеристикам з сортом WTI. Суміш Brent Суміш Brent Crude (англ. Brent Blend) використовується як ціновий орієнтир в Європі і, в меншій мірі, в Азії. Цей сорт в даний час є сумішшю нафт з 4 груп родовищ (BFOE — Brent, Forties, Oseberg і Ekofisk), розташованих в британському і норвезькому секторі Північного моря. Точніше - до складу суміші входить нафта, що видобувається з 15 різних родовищ Північного моря. Агентство Petroleum Argus публікує схоже котирування ARGUS North Sea Dated, яка складається на основі оцінок ціни п'яти північноморських сортів - Brent, Forties, Oseberg, Ekofisk і Troll – BFOET. Даний сорт нафти став еталонним завдяки надійності поставок, наявності декількох незалежних постачальників (наприклад, родовище Brent розробляють спільно компанії ExxonMobil і Shell) і готовності її покупки з боку багатьох споживачів і переробників. Незважаючи на деякі проблеми з поставками в минулому і не найбільші обсяги виробництва суміш Brent володіє достатньою ліквідністю, щоб залишатися маркерним сортом. Видобуток нафт, що входять в суміш Brent, становить близько 1 % від загальносвітового нафтовидобутку. Dubai і Oman Dubai Crude, також відома під назвою Fateh — це легка нафта, що видобувається в еміраті Дубай (ОАЕ). Тривалий час Dubai Crude була єдиною нафтою, що вільно торгується на Близькому Сході, однак потім розвинувся спотовий ринок на оманську нафту (Oman crude). Тривалий час виробники нафти на Близькому Сході використовували середньомісячні котирування на сорт Dubai (пізніше - котирування на сорти Dubai і Oman) як маркери для визначення ціни в експортних контрактах із покупцями з Азійсько-Тихоокеанського регіону (котирування ф'ючерсів на WTI і Brent використовувалися для визначення цін нафт, що поставляються в країни Атлантичного басейну). Сорти нафти різних країн Багато країн для спрощення експорту ввели стандартні сорти нафт, які мають стабільні параметри. іноді як стандарт виступає певна суміш. Наприклад, в Росії існує кілька основних сортів. Ціни на два основних російських експортних сорти, Urals і Siberian Light, розраховуються на основі котирувань світових агентств Platts і Petroleum Argus на суміш Brent. Див. також Нафтова промисловість Класифікація нафти Примітки Посилання Як працює нафтовий ринок? // BBC, 24 жовтня 2005 Chapter 2 — Explaining Oil and Gas Pricing Mechanisms: Theoretical and Historical Aspects Chapter 3 — Oil Pricing // Putting a Price on Energy: International Pricing Mechanisms for Oil and Gas (2007) Нафта
21160081	https://en.wikipedia.org/wiki/Zapowiednia	Zapowiednia	Zapowiednia is a village in the administrative district of Gmina Pyzdry, within Września County, Greater Poland Voivodeship, in west-central Poland. It lies approximately east of Pyzdry, south-east of Września, and south-east of the regional capital Poznań. References Villages in Września County
4310948	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%B0%20%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%83%D1%81%D1%81%D0%B5	Франциска Брауссе	Франциска Брауссе (20 листопада 1998) — німецька велогонщиця, олімпійська чемпіонка 2020 року. Виступи на Олімпіадах Посилання Франциска Брауссе на сайті Cycling Archives Німецькі велогонщиці Німецькі олімпійські чемпіони Чемпіони літніх Олімпійських ігор 2020 Велогонщики на літніх Олімпійських іграх 2020
3502112	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B0	Ярослав Боровичка	Ярослав Боровичка (26 січня 1931, Прага — 29 грудня 1992) — чехословацький футболіст, що грав на позиції півзахисника, зокрема, за клуб «Дукла» (Прага), а також національну збірну Чехословаччини. Семиразовий чемпіон Чехословаччини. Дворазовий володар кубка Чехословаччини. Клубна кар'єра У футболі дебютував 1950 року виступами за команду «Спарта» (Прага), в якій провів три сезони, здобувши титул чемпіона Чехословаччини. 1953 року перейшов до клубу «Дукла» (Прага), за який відіграв 10 сезонів. Більшість часу, проведеного у складі празької «Дукли», був основним гравцем команди. За цей час ще шість разів ставав чемпіоном Чехословаччини. Після того, як покинув «Дуклу», грав у складі клубів «Вітковіце», «Спартак» (Влашим) і «Нові-Бор». Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Седльчани». Виступи за збірну 1953 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Чехословаччини. Протягом кар'єри у національній команді провів у її формі 21 матч, забивши 2 голи. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1958 року у Швеції, де зіграв з Північною Ірландією (0-1), Аргентиною (6-1) і знову з Північною Ірландією (1-2). Був присутній в заявці збірної на чемпіонаті світу 1962 року у Чилі, але на поле не виходив. Разом з командою здобув срібні нагороди. Помер 29 грудня 1992 року на 62-му році життя. Титули і досягнення Чемпіон Чехословаччини (7): «Дукла» (Прага): 1953, 1956, 1958, 1961, 1962, 1963, 1964 Володар кубка Чехословаччини (2): «Дукла» (Прага): 1952, 1961 Віце-чемпіон світу: 1962 Примітки Посилання чехословацькі футболісти Гравці збірної Чехословаччини з футболу Гравці чемпіонату світу з футболу 1958 Гравці чемпіонату світу з футболу 1962 Футболісти «Спарти» (Прага) Футболісти «Дукли» (Прага)
50901758	https://en.wikipedia.org/wiki/Kai%20Mykk%C3%A4nen	Kai Mykkänen	Kai Mykkänen Kai Aslak Mykkänen (born 31 July 1979 in Espoo) is a Finnish politician who currently serves as Minister of the Environment and Climate Change. He is a former Minister of the Interior and represents the National Coalition Party in the Uusimaa electoral district. Early life Mykkänen was born in Espoo to the journalist and politician Jouni Mykkänen and Maria Mykkänen (née Sokolow). He is of Russian descent through his mother, who is a daughter of Russian emigrants. His home language was mainly Finnish, but he also speaks fluent Russian. He has worked three years in Russia. Political career Mykkänen was the chairman of the Coalition Party Youth League 2000–2001. He was a member of the City Council of Espoo 2001–2008. Mykkänen was elected to the Parliament of Finland in the 2015 election with 5,260 votes. He was a member of the Environment Committee and Grand Committee from 2015 until 2016. On 22 June 2016, Mykkänen was appointed as the Minister for Foreign Trade and Development in the cabinet of Prime Minister Juha Sipilä after Lenita Toivakka's resignation. On 6 February 2018, Mykkänen shifted his portfolio in order to replace Paula Risikko as the Minister of the Interior. In this capacity, he also co-chaired the Justice and Home Affairs Ministers Meeting of the European People's Party (EPP), alongside Esteban González Pons. In June 2023, he was appointed Minister of the Environment and Climate Change in the Orpo Cabinet. Other activities World Bank, Ex-Officio Alternate Member of the Board of Governors (2016-2018) Political positions As Minister of the Interior, Mykkänen proposed in 2018 to increase Europe's quota refugee system ten-fold, for the EU to receive 250,000 new asylum seekers per year instead of the current 25,000. When the Oulu child sexual exploitation scandal broke out, Mykkänen said these things shouldn't be occurring in Finland and called for immigrants residing at reception centres to be educated. Personal life Mykkänen has two children with his wife Anna. References \|- External links 1979 births Living people People from Espoo 21st-century Finnish politicians Finnish people of Russian descent National Coalition Party politicians Government ministers of Finland Ministers of the interior of Finland Ministers of the environment of Finland Members of the Parliament of Finland (2015–2019) Members of the Parliament of Finland (2019–2023) Members of the Parliament of Finland (2023–2027)
2409493	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B0%20%D0%B7%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%83%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%83	Мережа з відлунням стану	Мережа з відлунням стану — це рекурентна нейронна мережа з розріджено з'єднаним прихованим шаром (як правило, зі зв'язністю 1%). Зв'язність та ваги прихованих нейронів є незмінними й призначеними випадково. Ваги виходових нейронів можуть навчатися таким чином, що мережа відтворюватиме/створюватиме певні часові образи. Головна цікавість цієї мережі полягає в тому, що хоча її поведінка й є нелінійною, єдиними вагами, що змінюються під час навчання, є ваги синапсів, що з'єднують приховані нейрони з виходовими. Таким чином, функція похибки є квадратичною відносно вектора параметрів, і може бути легко диференційованою до лінійної системи. Див. також Машини екстремального навчання Рідкий скінченний автомат: подібне поняття з узагальненим сигналом та мережею. Резервуарне обчислення Примітки Herbert Jaeger and Harald Haas. Harnessing Nonlinearity: Predicting Chaotic Systems and Saving Energy in Wireless Communication. Science 2 April 2004: Vol. 304. no. 5667, pp. 78 – 80 PDF (preprint) Herbert Jaeger (2007) Echo State Network. Scholarpedia. aureservoir : ефективна бібліотека C++ для різних видів мереж з відлунням стану з обв'язками для python/numpy. Matlab code: ефективний matlab для мереж з відлунням стану. Нейронні мережі
4402197	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%83	Вау	Вау — місто на заході Південного Судану, адміністративний центр провінції Західний Бахр-ель-Газаль. Клімат Місто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом тропічних саван. Найтепліший місяць — січень із середньою температурою 32.2 °C (90 °F). Найхолодніший місяць — липень, із середньою температурою 26.1 °С (79 °F). Транспорт У місті розташований однойменний аеропорт. Також тут закінчується єдина в країні залізниця, що сполучає Вау з Суданом. Примітки Міста Південного Судану Західний Бахр-ель-Газаль Столиці штатів Південного Судану
4761283	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%96%D0%B1%D0%B5%D0%BA%D0%B8	Тібеки	Тібеки — присілок в Юхновському районі Калузької області Російської Федерації. Населення становить 2 особи. Входить до складу муніципального утворення Присілок Куркино. Історія Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Присілок Куркино Населення Примітки Населені пункти Юхновського району
1676519	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%B2%D1%83%D0%B3%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F	Селективна агрегація вугілля	Селективна агрегація вугілля — комплекс технологічних процесів розділення (збагачення) вугільних шламів шляхом вибіркової флокуляції (агломерації) вугілля за допомогою реагентів і відокремлення його від неагрегованого високозольного залишку. Полягає у структуруванні тонко- і полідисперсної вугільної фази у водному середовищі реагентами. Розрізняють селективну агрегацію вугілля: електролітами (наприклад, карбонатами, тетраборатом, оксалатом, пірофосфатом, триполіфосфатом, гексаметафосфатом натрію, полісилікатом натрію); полімерними сполуками (поліспиртами, поліетерами, поліамідами, поліакриламідами, латексами тощо) та маслами. Флокульований продукт та агломерат виділяють у концентрат флотацією або гравітаційними методами, наприклад, на відсаджувальних центрифугах. Див. також Масляна агломерація вугілля Флокуляція Джерела Самилін В., Білецький В. Спеціальні методи збагачення корисних копалин (курс лекцій). — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 116 с. Спеціальні методи збагачення корисних копалин
988627	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE-%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D1%96%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B7	Ексудативно-катаральний діатез	Ексудативно-катаральний діатез (ексудативний) — діатез, при якому виражена підвищена ранимість шкіри і слизових оболонок дихальної, травної та сечостатевої систем, вірогідний розвиток алергічних захворювань. Приблизно в однієї третини — половини дітей протягом перших двох років життя відзначаються короткочасні ознаки ексудативно-катарального діатезу. Ексудативно-катаральний діатез — не хвороба, а тільки спадкова схильність, однак для виникнення хвороби одного лише спадкового нахилу недостатньо, крім цього необхідна сенсибілізація (підвищена чутливість) організму, наявність алергії. У той же час ексудативний діатез може бути лише епізодом в житті дитини, і лише в однієї третини дітей з цією аномалією конституції в подальшому житті розвиваються алергічні захворювання. Причини виникнення Чи не головна роль у формуванні проявів діатезу належить порушенню діяльності нервової системи у зв'язку з підвищеною чутливістю дитини до деяких алергенів. Неповноцінне харчування (не відповідає віку, з великою кількістю алергенів) також надає несприятливий вплив на конституціональні властивості дитини і сприяє при певних умовах виникнення ексудативного діатезу. У дітей грудного віку алергеном може бути білок коров'ячого молока, яйця, цитрусові, полуниця, суниця, інші продукти. У дітей, що знаходяться на грудному вигодовуванні, діатез може з'явитися внаслідок вживання в їжу цих продуктів матір'ю. З ростом дитини збільшується і кількість речовин, здатних викликати алергію: різноманітні продукти харчування, місцеві фізичні і хімічні подразники, інфекції шкіри, кліматичні і метеорологічні фактори. Симптоми Перші прояви ексудативного діатезу зазвичай виникають у віці 2-3 місяців. У дітей, у яких в подальшому розвивається ексудативний діатез, часто спостерігаються стійкі попрілості, почервоніння шкіри в області зовнішньої частини стегна, сухість шкірних покривів, неправильне наростання маси тіла (частіше надлишкове), підвищена нервова збудливість. Основними проявами є запальні зміни шкіри різного характеру, які з'являються при самому ретельному догляді за дитиною, мають схильність до подальшого поширення і ускладнень. Серед різноманітних форм шкірних проявів ексудативного діатезу найтиповішими симптомами є гнейс (жирові себорейні лусочки на голові), молочний струп (обмежене почервоніння шкіри щік, в подальшому з розвитком дрібних білих лусочок, іноді бульбашок), попрілості в шкірних складках, висипання різного характеру на почервонілій шкірі кінцівок і тулуба. Як правило, ексудативні зміни з'являються спочатку на обличчі, а потім поширюються на інші частини тіла. Перед початком висипань у дітей виникає чітка складчастість, що нагадує зморшку, в області нижньої повіки. Найхарактерніші прояви діатезу — сверблячі і наповнені прозорим вмістом бульбашки на тлі губчастого, ніздрюватого вигляду шкіри. Бульбашки в подальшому можуть розкриватися, рідина що виділяється рідина викликає мокнуття шкірних покривів, пізніше утворюються скориночки. Сильне свербіння викликає безсоння, неспокій, втрату апетиту. Все це заподіює великі страждання дитині і значно ускладнює догляд за ним. Одним з ранніх симптомів ексудативного діатезу є так званий «географічний язик», який нагадує географічну карту через збільшення сосочків і нерівномірнысть злущування епітелію (верхнього шару) . Характерна схильність слизових оболонок до запальних станів, що виражається в частих і тривало протікаючих катарах верхніх дихальних шляхів, бронхітах, нерідко астматичних. У багатьох дітей спостерігається запалення повік і слизової оболонки ока. З боку шлунково-кишкового тракту часто спостерігається нестійкий стілець, що виникає без порушення дієти. Бурхливі прояви з боку шкіри і слизових оболонок зазвичай спостерігаються протягом перших трьох років життя дитини. Потім прояви діатезу затихають, переходять у приховану стадію, в якій можуть знаходитися досить тривалий час. Лікування Основною метою лікування є регулювання зміненої реакції організму в цілому з одночасним впливом на місцеві прояви. Лікування дитини, що страждає ексудативно-катаральним діатезом, не може бути періодичним, короткочасним і обмежуватися однією симптоматичною терапією. Тільки тематичний і тривалий вплив виявитися ефективним і допоможе запобігти загостренню. Необхідна постійна і поступова тренування організму дитини до змін температури навколишнього середовища. Необхідно застосовувати з раннього віку повітряні ванни, гімнастику і масаж, тематичні щоденні обливання й обтирання водою, поступово через кожні 2 — 3 дні знижуючи температуру на 1С (з 37 до 25). Харчування У лікуванні велике значення має правильне харчування. Воно повинно бути повноцінним і забезпечувати потребу організму, що росте в найважливіших поживних речовинах. До складу їжі дитини з проявами ексудативного діатезу повинні входити ті ж продукти, які входять у раціон здорової дитини того ж віку. Ніяких спеціальних обмежень в дієті бути не повинно, і тільки в тих випадках, коли спостерігається посилення шкірних проявів після прийому будь-яких їжі, цю їжу слід тимчасово скасувати. Для дітей з надлишковою вагою слід обмежити калорійність за рахунок легко засвоюваних вуглеводів (каш, киселю, цукру). Якщо дитина знаходиться на природному вигодовуванні, дієти матері необхідно виключити ті продукти, які найбільш часто викликають алергію (яйця, полуницю, суницю, цитрусові, шоколад, міцний чай, натуральну каву, гострі сири, какао, прянощі, концентровані бульйони, консерви, копченості, рибу). Звичайно ж, характер обмежень вживаних матір'ю продуктів остаточно визначається тільки після уточнення, на якій з них у дитини з'являються або посилюються явища діатезу. Дітям, які перебувають на змішаному та штучному вигодовуванні, необхідно максимально зменшити кількість одержуваного коров'ячого молока. Каші і овочеві пюре краще готувати не на молоці, а на овочевому відварі. Замість молока дітям краще давати кефір, ацидофільне молоко, біолакт або інші кисломолочні суміші, так як при діатезі вони краще переносяться, ніж молоко, внаслідок того, що основною аллергизирующим білок коров'ячого молока при сквашивании руйнується. Медикаменти При необхідності лікар може призначити лікарські препарати. Серед них — раціональна вітамінотерапія. Слід застерегти від захоплення тривалими курсами вітамінів, так як гіпервітамінозу сприяють підтримці алергічних уражень шкіри. Внаслідок того, що в більшості випадків алерген надходить з їжею, позитивна дія надають курси лактив або біфідубактирин, аллохол, антигістамінні препарати. Тривале застосування одного антигістамінного препарату недоцільно, тому що до нього може розвинутися підвищена чутливість. Дітям з вираженим свербінням, занепокоєнням, порушенням сну показано призначення заспокійливих засобів — валеріани, пустирника, фенобарбітал. Антиалергенна терапія При виявленні алергену, що викликає загострення діатезу, потрібно виключити контакт дитини з ним або провести курс специфічної гіпосенсибілізуючий терапії (зниження підвищеної чутливості організму до алергену). Спочатку за допомогою шкірних проб встановлюють чутливість до того чи іншого алергену, а потім цей алерген вводиться ін'єкційно в малих дозах, в поступово наростаючою дозуванні. Таке лікування приводить до вироблення в організмі дитини антитіл, які блокують алергени. Місцеве лікування Місцеве лікування уражень шкіри є невід'ємною ланкою лікувального процесу. Важливо рано почати лікування і не допустити розвитку поширеного ураження шкіри. Цьому сприяє своєчасний і раціональний туалет попрілостей, купання з додаванням у ванну відвару череди або дубової кори, калини, ромашки, звіробою, манжети звичайною. 50 г лікарської рослини заливають 1 л окропу, настоюють 1 годину, проціджують і додають у ванну. Тривалість процедури — 15-20 хвилин. При рясному мокнутіі застосовують базіки з тальком і окисом цинку, надалі переходять на мазі з додаванням нафталана, рідини Бурова, пасти Лассара. Рясні кірки на голові та обличчі видаляють після повторних прикладань серветок, змочених риб'ячим жиром або прокип'яченим соняшниковою олією. Суху шкіру з тріщинами потрібно обробляти ретинолом або риб'ячим жиром. При інфікуванні шкіри місцево призначають протимікробні засоби — анілінові барвники (брильянтовий зелений, Фукорцин), рідше — антибіотики. Широке поширення при лікуванні важких рецидивуючих алергічних захворювань шкіри отримали мазі з додаванням гормонів-глюкокортикоїдів (преднізолонова мазь, синаларом, флуцинаром, локакортен та ін.) Профілактичні щеплення Профілактичні щеплення дітям, які мають средньотяжку форму ексудативного діатезу, слід проводити тільки у віці 2 — 3 роки, з великою обережністю і попередньою підготовкою в алергологічному кабінеті. У важких випадках від щеплення слід тимчасово утриматися. Див. також Діатез Нервово-артритичний діатез Лімфатико-гіпопластичний діатез Примітки Джерела Ексудативний діатез //Медичний словник Дитячі захворювання Діатези Шкірні захворювання
68981	https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%206223	NGC 6223	NGC 6223 Об'єкти NGC Дракон (сузір'я) Галактики
2928993	https://uk.wikipedia.org/wiki/Keycloak	Keycloak	Keycloak продукт з відкритим кодом для реалізації single sign-on з можливістю та керування доступом націлений на сучасні застосування і сервіси. Станом на 2018 рік, цей проект спільноти JBoss знаходиться під управлінням Red Hat які використовують його як для свого продукту RH-SSO. Метою цього інструменту є зробити створення безпечних застосунків та сервісів з мінімальним написанням коду для аутентифікації і авторизації. Історія Перший production реліз Keycloak відбувся в серпні 2014, а розробка почалася на рік раніше. В 2016 Red Hat змінив фреймворк проекту RH SSO з PicketLink на Keycloak, як . Після цього кодова база PicketLink була злита в Keycloak. Також, Keycloak можна вважати певною мірою заміною проекту Red Hat JBoss SSO який ще раніше був замінений PicketLink. Функції Серед багатьох функцій Keycloack можна виділити Реєстрацію користувачів Логін через соцмережі Single Sign-On/Sign-Off для всіх застосунків одного реалму Видача JSON Web Token автентифікованим аккаунтам 2-factor authentication інтеграція LDAP брокер Kerberos багатоорендність, з можливість налаштування зовнішнього вигляду сторінки логіну для кожного реалму Компоненти Keycloak складається з двох компонентів: сервера адаптера для застосунків Див. також Single sign-on Kerberos (protocol) Зноски Посилання Official web site Програми для захисту інформації Федерована особистість
3777620	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D0%B3%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%BE	Новобайгільдіно	Новобайгільдіно — присілок у складі Шаранського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Мічурінської сільської ради. Населення — 55 осіб (2010; 64 у 2002). Національний склад: марійці — 95 % Джерела Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Шаранського району Присілки Башкортостану
15931160	https://en.wikipedia.org/wiki/Dorat%2C%20Puy-de-D%C3%B4me	Dorat, Puy-de-Dôme	Dorat, Puy-de-Dôme Dorat is a commune in the Puy-de-Dôme department in Auvergne-Rhône-Alpes in central France. See also Communes of the Puy-de-Dôme department References Communes of Puy-de-Dôme
4755167	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B4%D1%96	Марадіді	Марадіді — село в Грузії. За даними перепису населення 2014 року в селі проживає 328 осіб. Примітки Села Грузії Населені пункти Аджарії
1089877	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0	Климівська сільська рада	Климівська сільська рада — колишній орган місцевого самоврядування у Карлівському районі Полтавської області з центром у селі Климівка. Населені пункти Сільраді були підпорядковані населені пункти: c. Климівка Посилання Климівська сільська рада на сайті Верховної Ради України
25151422	https://en.wikipedia.org/wiki/Pinacoteca%20do%20Estado%20de%20S%C3%A3o%20Paulo	Pinacoteca do Estado de São Paulo	Pinacoteca do Estado de São Paulo The Pinacoteca do Estado de São Paulo (Portuguese for "pinacotheca (picture gallery) of the state of São Paulo") is one of the most important art museums in Brazil. It is housed in a 1900 building in Jardim da Luz, Downtown São Paulo, designed by Ramos de Azevedo and to be the headquarters of the Lyceum of Arts and Crafts. It is the oldest art museum in São Paulo, founded on December 24, 1905, and established as a public state museum since 1911. After passing through a renovation conducted by Paulo Mendes da Rocha in the 1990s, the museum became one of the most dynamic cultural institutions of the country, lining up with the international circuit of exhibitions, hosting cultural events and keeping an active bibliographic production. "Pina", as the museum is also known, administrates the art space called (Portuguese for "Pinacoteca Station), or Pina Estação, installed in an old building which was once owned by the DOPS, in Bom Retiro district, where it holds temporary contemporary art exhibitions, the Walter Wey Library and the institution's documentation center, called Documentation and Memory Center. The Pinacoteca houses one of the largest and most representatives Brazilian art collections, mainly noted for its vast assemblage with more than ten thousand pieces of art covering mostly the history of Brazilian painting in the 19th and 20th centuries. It is also noteworthy the Brasiliana Collection, a collection composed by foreign artists actives in Brazil or inspired by the country iconography, the Nemirovsky Collection, with an ample and expressive collection of masterpieces of Brazilian modernism and, recently, the Roger Wright Collection, received by the institute in January 2015. Logotype and naming Since January 2006, Pinacoteca uses a logo representing only its nickname, "Pina". According to the director of institutional relations at the museum, Paulo Vicelli, the changing oficializes the name that the visitors were already using. The Pinacoteca Station started being named as "Pina Station", and the Jardim da Luz museum as "Pina Luz". The new visual identity was created by the publicity agency . The memorable elements from the museum architecture, such as the columns, the wall bricks and the grand staircase, makes appearances in the visual identity. History Background The Pinacoteca origins takes you back to the criation of the Lyceum of Arts and Crafts of São Paulo. This one is a result of a context of intense social, political and economic changes that took place in São Paulo at the second half of the 19th century. The then province, which remained quite discreet until the 1870s, was transmuting, boosted by the coffee cycle expansion and the rail transport settlement. The country was receiving extensive flow of immigrants (intensified after the slavery abolitionism), that allowed meaningful transformations, embracing from the material culture and eating habits to the recently developed forms of socialization. The urban centers were becoming more modern and denser. In the city of São Paulo, the net worth accumulated by the coffee producers were reinvested in the newly industry. Brand new buildings were built and the rammed earth technique was taking the brickwork place. Noble neighborhoods were built to house the manor houses and palaces of the coffee barons, following the European architectural standards, marked by eclecticism. More numerous were the working-class neighborhoods that emerged, rapidly expanding the urban core. 2008 heist On June 12, 2008, three armed men broke into the museum with a crowbar and a carjack around 5:09 am and stole The Painter and the Model (1963) and Minotaur, Drinker and Women (1933) by Pablo Picasso, Women at the Window (1926) by Emiliano Di Cavalcanti, and Couple (1919) by Lasar Segall. It was the second theft of art in São Paulo in six months, with a similar robbery having occurred at the São Paulo Museum of Art on December 20, 2007 in which works by Picasso and Candido Portinari had been taken. On August 6, 2008, two paintings were discovered in the house of one of the thieves and recovered by police in the same city. Collection The Pinacoteca has a wide-ranging collection of Brazilian art, mainly noted for its vast assemblage of 19th-century paintings and sculptures, one of the largest in the country, as well as for a number of iconic Brazilian Modernist artworks. The collection also includes a department of works on paper, European paintings and sculptures from 19th-century artists, decorative arts, etc. Innovation In 2017, IBM partnered with Pinacoteca de São Paulo for the 'Voice of Art' project, using Watson to allow visitors to interact with artworks like 'Mestiço' by Cândido Portinari, Saudade, by Almeida Junior (1899), Lindonéia, a Gioconda do subúrbio, by Rubens Gerchman (1966). through a smartphone app, blending technology with art engagement. Paintings (selection) See also Ema Gordon Klabin Cultural Foundation Museu Nacional de Belas Artes São Paulo Museum of Art List of largest art museums References External links Virtual tour of the Pinacoteca do Estado de São Paulo provided by Google Arts & Culture Art museums and galleries in Brazil Museums in São Paulo Art museums and galleries established in 1905 1905 establishments in Brazil Tourist attractions in São Paulo
4457458	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%D0%B8%D1%82%D1%8F%D0%B3%D0%B0%20%28%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F%29	Звитяга (книжкова серія)	Звитяга (книжкова серія) «Звитяга» («Доблесть») — міжвидавнича книжкова серія, яка випускалась в Українській РСР упродовж 1983—1990. У складі серії видавались літературно-художні твори з тематики Великої Вітчизняної війни. Мовою, якою виходили твори серії, була переважно українська, проте окремі з них були видані російською. Авторами більшості творів були українські письменники. У серії вийшли також і твори інших радянських письменників (як російською мовою, так і в перекладі на українську). Оформлення видань Видання серії виходили під двома назвами (підсеріями) — «Звитяга» (логотип російськомовних видань цієї підсерії містив назву «Доблесть») та власне «Доблесть» (логотип окремих україномовних видань цієї підсерії містив, в свою чергу, назву «Звитяга»), кожна з яких мала власне єдине оформлення. Палітурки видань випускались в різних кольорах. Основою логотипу підсерії «Звитяга» став пам'ятник воїнам Радянської армії в Трептов-парку. Дизайн видань підсерії «Звитяга» розробив С. П. Савицький, а автором художнього оформлення видань підсерії «Доблесть» виступив В. В. Машков. Видання під обидвома назвами вважались належними до єдиної серії. Усі книги серії випускались у форматі 84×108/32 (130×200 мм) та мали тверду обкладинку (без суперобкладинки). Видавництва Найбільше книжок серії випустило київське видавництво «Дніпро». Книги серії виходили також в інших провідних українських видавництвах: «Веселка» (Київ) «Таврія» (Сімферополь) «Радянський письменник» (Київ) «Каменяр» (Львів) «Прапор» (Харків) «Донбас» (Донецьк) «Молодь» (Київ) «Промінь» (Дніпропетровськ) «Маяк» (Одеса) «Карпати» (Ужгород) Список видань Видання серії згруповані за видавництвом, яке їх випускало. Анотації творів взяті з видань серії. Всі твори у межах серії були видані українською мовою, крім позначених , які були видані російською. Дніпро (Київ) Веселка (Київ) 1985 року книга була перевидана у межах серії накладом 150 000 прим. Таврія (Сімферополь) Радянський письменник (Київ) Каменяр (Львів) Прапор (Харків) Донбас (Донецьк) Книга була двічі — 1986 та 1987 року — перевидана у межах серії. Молодь (Київ) Промінь (Дніпропетровськ) Маяк (Одеса) Карпати (Ужгород) Примітки Джерела Електронний каталог ЦНБ Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Список видань книжкової серії в електронному каталозі НТБ Національного університету «Львівська політехніка»: «Звитяга» «Доблесть» Книжкова серія «Доблесть» на сайті LiveLib З'явилися 1983 Книжкові серії видавництва «Дніпро» Книжкові серії видавництва «Веселка»
65187376	https://en.wikipedia.org/wiki/GeForce%2030%20series	GeForce 30 series	GeForce 30 series The GeForce 30 series is a suite of graphics processing units (GPUs) designed and marketed by Nvidia, succeeding the GeForce 20 series. The GeForce 30 series is based on the Ampere architecture, which features Nvidia's second-generation ray tracing (RT) cores and third-generation Tensor Cores. Through Nvidia RTX, hardware-enabled ray tracing is possible on GeForce 30 series cards. The lineup, designed to compete with AMD's Radeon RX 6000 series of cards, consists of the entry-level and previously laptop-exclusive RTX 3050 and laptop-exclusive RTX 3050 Ti, mid-range RTX 3060, upper-midrange RTX 3060 Ti, high-end RTX 3070, RTX 3070 Ti, RTX 3080 10 GB, RTX 3080 12 GB and enthusiast RTX 3080 Ti, RTX 3090, and RTX 3090 Ti. This is the last generation from Nvidia to have official support for Windows 7 and 8.x as the latest drivers available for this generation require Windows 10. The GeForce 30 series began shipping on September 17, 2020. The initial launch, consisting of the RTX 3070, RTX 3080, and RTX 3090, occurred during the 2020–2023 global chip shortage, resulting in widespread and notable shortages of the series as a whole that lasted from the series' launch until 2022. The GeForce 30 series was succeeded by the GeForce 40 series, powered by the Ada Lovelace microarchitecture, which first launched in 2022. Release and availability issues Launch day for the RTX 3080 was September 17, 2020. The lack of pre-order functionality and high demand exacerbated by the COVID-19 pandemic, and boost in scalping, resulted in a large number of online retailers struggling with the sheer number of purchases. Newegg had completely sold out as expected on Black Friday. Long lines formed outside physical stores with stock, such as Micro Center in the United States, and in Japan. Twitter users reported that they used bots to buy large numbers of cards to resell for higher prices. Nvidia released a statement the following day, apologizing for the difficulties with their online store, which went down on launch day due to high traffic. On October 2, Nvidia announced that it would delay the release of RTX 3070 cards by two weeks to guarantee availability. On October 5, Nvidia CEO Jensen Huang announced delays due to supply shortages, which were expected to go on until 2021. On October 9, the company announced that all Founder's Edition graphic cards in the United States would temporarily be sold via Best Buy, while the official web store would be upgraded to improve the shopping experience. In early December, Nvidia blamed continued component shortages on Samsung wafer shortages, resulting in chip shortages, among other factors. Shortages of RTX 30 series cards continued into 2021, and has been ongoing ever since its release. In an effort to limit purchases by cryptominers, Nvidia announced in February that the RTX 3060 cards would be able to detect algorithms for mining of the Ethereum cryptocurrency and halve the hash rate. Shortly after release, NVIDIA accidentally released a driver update which disabled the detection. In March, TechRadar reported that the shortages could continue until the third quarter of the year, in part blaming a global GDDR6 memory shortage and the cards' supply being bought out by cryptominers. In April, Hong Kong Customs and Excise seized 300 non-video CMP cards. Nvidia officially announced new RTX 3080, RTX 3070, RTX 3060 Ti Limited Hash Rate (LHR) SKUs on May 18, 2021, which limits the Ethash mining hash rate. Nvidia released the RTX 3080 Ti on June 3, and the RTX 3070 Ti one week later, on June 10. Both included the cryptocurrency mining hash rate limiter. There have been multiple attempts to meet the demand. EVGA has a system designed to put people into a queue; the goal is to prevent cards from selling out quickly and decrease wait time. Besides the Founders Edition, there are also a variety of aftermarket cards, referred to as "custom cards" by Nvidia. The graphics chip is taken from Nvidia and parts of the card are modified according to the company's specifications. Such modifications include: clock speeds, fans, heat sinks, connectors, and aesthetics. Such aftermarket cards tend to perform better than Nvidia's in-house cards, but such increased performance comes with tradeoffs in temperature and power consumption. Manufacturers include: Gigabyte, MSI, ZOTAC, Asus, EVGA, INNO3D. Nvidia officially released the GeForce RTX 3080 12GB graphics card on January 11, 2022 and the desktop GeForce RTX 3050 graphics card on January 27, 2022. The RTX 3050 had previously only had a laptop variant that was launched on May 11, 2021 along with the laptop variant of the RTX 3050 Ti that currently still has no desktop variant. Nvidia officially released the GeForce RTX 3090 Ti on March 29, 2022. Details Architectural improvements of the Ampere architecture include the following: CUDA Compute Capability 8.6 Samsung 8 nm 8N process (custom designed for NVIDIA) Doubled FP32 performance per SM on Ampere GPUs Third-generation Tensor Cores with FP16, bfloat16, TensorFloat-32 (TF32) and sparsity acceleration Second-generation Ray Tracing Cores, plus concurrent ray tracing and shading and compute GDDR6X memory support (RTX 3060Ti GDDR6X Version, RTX 3070 Ti, RTX 3080, RTX 3080 12 GB, RTX 3080 Ti, RTX 3090, RTX 3090 Ti) PCI Express 4.0 NVLink 3.0 (RTX 3090, RTX 3090 Ti) HDMI 2.1 supporting FRL6 (48 Gbit/s) transmission speed PureVideo Feature Set K hardware video decoding with AV1 hardware decoding Desktop All the RTX 30 GPUs are made using the 8 nm Samsung node. Only the RTX 3090 and RTX 3090 Ti support 2-way NVLink. RTX 3050 feature limited 8 lanes for the PCIe 4.0 bus interface. All other cards support the full ×16 bandwidth. Double-precision (FP64) performance of the Ampere chips are 1/64 of single-precision (FP32) performance. Laptop All mobile RTX 30 GPUs support fourth-generation Max-Q. The decision to enable Max-Q Technologies such as Dynamic Boost 2.0 and WhisperMode 2.0 on devices is handled by its manufacturer. All models feature GDDR6 memory. Reception RTX 3090 Ti According to TechRadar, "the Nvidia GeForce RTX 3090 Ti is an incredibly powerful graphics card". However, the problem would be that the RTX 3090 offers similar performance while "it costs significantly less." In addition to its price, they criticized the RTX 3090 Ti's high power consumption. The performance was praised, as the 3090 Ti "will likely be the go-to GPU for creative professionals that need brute force in their day-to-day work." In gaming, "the RTX 3090 Ti fares quite a bit better" compared to the RTX 3090, and even in 8K "will be able to hit a solid 60 fps in many games at high settings." RTX 3090 PC Gamer described the Nvidia GeForce RTX 3090 as a "frankly enormous graphics card", which is "supremely powerful" and "more worthy of its Titan credentials than the GeForce branding", as for the average gamer "it doesn't deliver enough over the RTX 3080 to make sense, but for the pro-creator it's a workload-crushing card." RTX 3080 GamesRadar praised the RTX 3080 for its capability to "run almost any game at 4K60fps with ray tracing" and found that it offers "4K gaming at an accessible price for the first time ever". According to The Verge, "4K gaming arrived with the RTX 2080 Ti", but "the RTX 3080 does the same and more at a much more affordable price point." Overall, the RTX 3080 would be "great for 1440p or 4K gaming"; however, they criticized the requirement of a 750W power supply as well as the 10GB of VRAM regarding future games. RTX 3070 Jim McGregor from Forbes found that "the RTX 3070 is the perfect solution for the more mainstream gamer", while "the competitive gamer or high-end creator will still likely opt for the GeForce RTX 3080 or RTX 3090." See also GeForce 10 series GeForce 16 series GeForce 20 series GeForce 40 series Quadro Nvidia Tesla List of Nvidia graphics processing units Notes References External links Official website NVIDIA AMPERE GA102 GPU ARCHITECTURE whitepaper Computer-related introductions in 2020 3000 series Golden Joystick Award winners Graphics processing units Graphics cards Impact of the COVID-19 pandemic on the video game industry
4403172	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Демидович Олександр Володимирович	Демидович Олександр Володимирович Олександр Володимирович Демидович (26 квітня 1989, Берестя, Білоруська РСР) — білоруський футболіст, захисник аматорського клубу «Брестжитлобуд» (Берестя). Рідний брат нападника Вадима Демидовича. Життєпис Вихованець берестейського футболу, з 2008 року грав за берестейське «Динамо», але не зумів закріпитися в основному складі. У серпні 2012 року перейшов до мікашевицького «Граніту», де став основним захисником. У лютому 2014 року підписав контракт із «Лідою». У лідинському клубі також закріпився в основі. У січні 2015 року після закінчення контракту залишив «Ліду». Сезон 2015 року розпочав у «Барановичах», які повернулися до першої ліги. На початку 2016 року проходив перегляд у берестейському «Динамо», але не підійшов та приєднався до «Сморгоні». У серпні 2016 року підписав контракт із гродненським «Німаном», однак у другій половині сезону 2016 року не провів жодного матчу за основну команду. У березні 2017 року продовжив контракт із гродненцями до кінця сезону 2017 року, але незабаром відданий в оренду в «Смолевичі-СТІ». За підсумками сезону 2017 року допоміг смолевичівському клубу вийти у вищу лігу. У грудні 2017 року повернувся з оренди до «Німана». У лютому 2018 року проходив перегляд у «Мінську», але безуспішно й у березні приєднався до берестейського «Руху», з яким підписав контракт. Допоміг берестейській команді у сезоні 2018 року здобути перемогу у другій лізі. У першій половині 2019 року залишався гравцем «Руху», але не провів у першій лізі жодного матчу, зіграв лише в одному матчі у Кубку Білорусі. У липні 2019 року залишив берестейський клуб й незабаром приєднався до пінської «Хвилі», де став одним із основних гравців. Залишив «Хвилю» після закінчення сезону 2019 року. У квітні 2020 року став гравцем мікашевицького «Граніту», де грав до завершення сезону. На початку 2021 року перейшов до «Брестжитлобуду» з Другої ліги. Досягнення Кубок Білорусі Володар (1): 2011/12 Друга ліга Білорусі Чемпіон (1): 2018 Статистика виступів Примітки Посилання Профіль гравця на сайті soccerpunter.com Профіль гравця на сайті footballdatabase.eu Профіль гравця на сайті worldfootball.net Профіль гравця на сайті teams.by Профіль гравця на сайті pressball.by Профіль гравця на офіційному сайті ФК «Німан» (Гродно) Уродженці Берестя Білоруські футболісти Футболісти «Динамо-Берестя» Футболісти «Граніту» (Мікашевичі) Футболісти «Ліди» Футболісти «Сморгоні» Футболісти «Німана» Футболісти «Смолевичів» Футболісти «Руху» (Берестя) Футболісти «Барановичів»
1694008	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%202014%20%28%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%29	Чемпіонат світу з футболу 2014 (склади команд)	Чемпіонат світу з футболу 2014 (склади команд) У статті зазначені склади команд-учасниць чемпіонату світу з футболу 2014, який проходив у Бразилії з 12 червня до 13 липня 2014 року. Всього в заявку могло бути внесено 23 футболісти (включаючи 3 воротарів). Згідно з регламентом турніру команди-учасниці чемпіонату мали оголосити склади з 30 гравців до 13 травня, за місяць до початку турніру. Остаточні списки з 23 гравців (включаючи трьох воротарів) були оголошені до 1 червня. За 24 години до першого зіграного матчу команди мають право замінити травмованого гравця іншим (не обов'язково з початкового складу). Вік та кількість ігор за збірну футболістів і тренерів вказано станом на початок чемпіонату — 12 червня 2014 року. Група A Група B Група C Група D Група E Група F Група G Група H Тренери команд-учасниць за країною Примітки 2014 склади
446008	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%83%20%D0%96%D0%BE%D0%B7%D0%B5%20%D0%B4%D0%B5%20%D0%90%D0%BB%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%B4%D0%B0	Антоніу Жозе де Алмейда	Антоніу Жозе де Алмейда (27 липня 1866, Пенакова — 31 жовтня 1929, Лісабон) — португальський лікар і політик, 6-й президент Португалії з 5 жовтня 1919 по 5 жовтня 1923 року. Біографія До проголошення Республіки Один з найпопулярніших лідерів Республіканської партії, з ранніх років приєднався до республіканських ідей. Був студентом медицини в Коїмбрському університеті, коли опублікував в академічному журналі Ultimatum статтю під назвою «Браганса, останній». Стаття набула популярності, а сам португальський король Карлуш I визнав її образливою. Лише за втручання Мануела де Арріаги, Антоніу вдалося обмежитися до трьох місяців тюремного ув'язнення. Після закінчення курсу медицини у 1895 році, вирушив до Анголи, а згодом — до Сан-Томе і Принсіпі, де працював лікарем до 1903 року. Повернувшись у Лісабон того ж року, вирушив до Франції, де проходив стажування у різних клініках. Повернувшись до Португалії наступного року, відразу заснував власну консультацію, коли почав поступово займатися активною політикою. Був кандидатом від Республіканської партії у 1905 і 1906 роках, того ж року був обраний депутатом у серпні. 1906 року, перебуваючи на засіданні Палати депутатів, закликав солдатів, які були запрошені, щоб вигнати депутатів-республіканців, негайного проголошення республіки. Того ж року стає учасником одного з масонських гуртків. Виступи Антоніу Жозе де Алмейди роблять його дуже популярним оратором серед республіканців. Під час спроби революційних подій січня 1908 року був ув'язнений, днями раніше до вбивства короля Карлуша Першого і принца Луїша Філіпе. Після звільнення відразу повертається до своєї руйнівної діяльності, вже як директор газети Національна Душа. Після проголошення Республіки У Тимчасовому уряді виконував обов'язки міністра внутрішніх справ, згодом займав інші високі посади і був депутатом, заснувавши у лютому 1912 року партію еволюціоністів. У січні 1911 року заснував також газету República, що протистояла демократичній партії Афонсу Кошти, хоча з ним же утворив коаліцію у березні 1916 року, в так званому уряді Священної єдності. 6 серпня 1919 був обраний президентом Республіки, пробувши на цій посаді до 5 жовтня 1923 року, таким чином ставши єдиним президентом, що відбув повний термін дії мандата при Першій Республіці (до 1926 року). За час свого президентства здійснив офіційний візит в Бразилію, де взяв участь у сторіччі проголошення незалежності цієї колишньої португальської колонії. Його красномовство принесло значний успіх поїздці. За час президентства призначив 16 різних урядів та мала місце революція у жовтні 1922 року. Помер 31 жовтня 1929 року, у Лісабоні, де пізніше йому було встановлено статую у центрі португальської столиці. Був одружений з Марією Жоаною Пердігау Кейрога (померла у 1965 році), з якою мав 3 дітей. Див. також Тимчасовий уряд Португальської Республіки Перша Португальська Республіка Республіканська партія еволюціоністів Португалії Ліберально-республіканська партія Португалії Президент Португалії Список президентів Португалії Примітки Джерела Повна біографія на офіційному сайті Президенції Португальської Республіки Біографія на сайті фундації Маріу Соареша Прем'єр-міністри Португалії Померли від інфаркту міокарда
4276798	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B3%D0%BC%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F	Ігмаське сільське поселення	Ігмаське сільське поселення — сільське поселення у складі Нюксенського району Вологодської області Росії. Адміністративний центр — селище Ігмас. Населення Населення сільського поселення становить 556 осіб (2019; 761 у 2010, 996 у 2002). Історія Станом на 2002 рік існувала Ігмаська сільська рада (присілки Ігмас, Кирилово, Піски, селища Васильєво, Зимняк, Ігмас, Ілезка). 2004 року селище Ілезка передано до складу Бабушкінського району. 2006 року сільрада була перетворена у сільське поселення. 2020 року було ліквідовано присілок Ігмас. Склад До складу сільського поселення входять: Примітки Поселення Нюксенського району
2412540	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%BD-%D0%B0%D0%BD-%D0%B4%D0%B5%D1%80-%D0%94%D1%83%D0%BC%D0%BC%D0%B5	Берген-ан-дер-Думме	Берген-ан-дер-Думме — громада в Німеччині, розташована в землі Нижня Саксонія. Входить до складу району Люхов-Данненберг. Складова частина об'єднання громад Люхов. Площа — 25,48 км2. Населення становить ос. (станом на ). Галерея Примітки Посилання Офіційний сайт Громади Нижньої Саксонії
5248942	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0%20%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BE%D0%B1%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%E2%80%94%20%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B0	Книга спеціального обвинувачення — Польща	Книга спеціального обвинувачення — Польща «Книга спеціального обвинувачення — Польща» — список, підготовлений німцями безпосередньо перед вторгненням до Польщі, що містив понад 61 000 представників польської еліти: активістів, інтелігенції, науковців, акторів, колишніх офіцерів та інших видатних осіб, що після вторгнення мали бути заарештовані і передані нацистській владі. Історія Протягом майже двох років до вторгнення в Польщу, між 1937 і 1939 роками, в Німеччині таємно готували список, названий «Книгою спеціального обвинувачення». Його розробкою займалося Центральне управління II P гестапо на основі таємних розвідувальних даних, наданих членами німецької національної меншини в Польщі, залученими до Німецької народної самооборони, що діяли як п'ята колона. Центральний підрозділ II P був створений Райнгардом Гейдріхом для координації етнічних чисток усіх поляків в рамках операції «Танненберг» та «Intelligenzaktion» — двох кодових назв винищувальних акцій, спрямованих на польський народ на початковому етапі Другої світової війни. Формально «Intelligenzaktion» була другою фазою операції «Танненберг» і тривала до січня 1940 року як перша частина генерального плану «Ост». Лише в Померанії до кінця 1939 року було вбито від 36 000 до 42 000 поляків, включно з дітьми. У списку було ідентифіковано понад 61 000 представників польської еліти: активістів, інтелігенції, науковців, акторів, колишніх офіцерів, польської шляхти, католицьких священників, університетських професорів, вчителів, лікарів, юристів і навіть спортсмена, який представляв Польщу на Олімпійських іграх у Берліні в 1936 році. Люди, занесені до списку, були або вбиті айнзатцгрупами чи Німецькою народною самообороною, або відправлені до концентраційних таборів і вбиті там. Німецькі ескадрони смерті перебували під безпосереднім командуванням штурмбанфюрера СС Рудольфа Трьогера, а загальне командування здійснював Рейнгард Гейдріх. Друге і останнє видання «Книга спеціального обвинувачення — Польща» було опубліковане німецькою та польською мовами у 1940 році в окупованому Кракові після закінчення АБ-акції. Примітки Голокост у Польщі Переслідування євреїв Переслідування інтелектуалів Масові вбивства у Польщі Вторгнення в Польщу (1939) Воєнні злочини нацистів Німецько-польські відносини
2369658	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD%20%D1%88%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%87%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F	Ресторан швидкого харчування	Ресторан швидкого харчування або просто фаст-фуд, також ресторан швидкого обслуговування — являє собою особливий тип ресторану, що характеризується швидким приготуванням їжі, а також мінімальним, або відсутнім обслуговуванням відвідувачів офіціантом. Ресторани швидкого харчування, як правило, є частиною мережі ресторанів або франшизи, які надають стандартизовані інгредієнти та/або частково готові продукти і витратні матеріали для кожного ресторану через контрольовані канали поставок. Вважається, що перші ресторани швидкого харчування виникли в Сполучених Штатах з появою A&W в 1919 році та White Castle в 1921 році. Нині американські мережі ресторанів швидкого харчування, такі як McDonald's чи KFC є транснаціональними корпораціями з торговими точками по всій земній кулі. Література Hogan, David. Selling 'em by the Sack: White Castle and the Creation of American Food. New York: New York University Press, 1997. Kroc, Ray and Anderson, Robert Grinding It Out: The Making of McDonald's. Chicago: Contemporary Books, 1977. Levinstein, Harvey. Paradox of Plenty: a Social History of Eating in Modern America. Berkeley: University of California P, 2003. 228—229. Luxenberg, Stan. Roadside Empires: How the Chains Franchised America. New York: Viking, 1985. Mcginley, Lou Ellen with Stephanie Spurr. «Honk for Service: A Man, A Tray and the Glory Days of the Drive-In Restaurant». Tray Days Publishing, 2004 Schlosser, Eric. «Fast Food Nation: The Dark Side of the All American Meal» HarperCollins Publishers, 2005 Schultz, Howard and Yang, Dori Jones. «Pour Your Heart Into It: How Starbucks Built a Company One Cup at a Time». Hyperion, 1999. Примітки Фаст-фуд ресторани Типи ресторанів
4538933	https://uk.wikipedia.org/wiki/Eusthenodon	Eusthenodon	Eusthenodon — викопний рід лопатеперих риб вимерлої родини Tristichopteridae. Вид існував у пізньому девоні (383—359 млн років тому). Рештки представників роду знайдено у Східній Гренландії, Австралії, Центральній Росії, Південній Африці, Пенсільванії та Бельгії. Філогенія Примітки Tetrapodomorpha Риби девонського періоду Вимерлі тварини, описані 1952
4917267	https://uk.wikipedia.org/wiki/Guarocuyus%20jaraguanus	Guarocuyus jaraguanus	Guarocuyus jaraguanus — вид веретільницеподібних ящірок родини Diploglossidae. Ендемік Домініканської Республіки. Описаний у 2022 році. Це єдиний представник монотипового роду Guarocuyus, названого на честь касика Енрікильо, ім'я якого мовою таїно звучало як Гуарочуа . Поширення і екологія Guarocuyus jaraguanus відомі з типової місцевості, розташованої на двох сусідніх невеликих острівцях-кеях в Лагуні-де-Ов'єдо на території Національного парку Харагуа. Вони ведуть деревний, нічний спосіб життя. Відрізняються від інших представників підродини своїм напівчіпким хвостом і перетинчастими пальцями. Примітки Веретільниці Тварини, описані 2022 Плазуни Домініканської Республіки Ендемічна фауна Домініканської Республіки Монотипові роди плазунів
2274946	https://uk.wikipedia.org/wiki/USS%20Vella%20Gulf%20%28CVE-111%29	USS Vella Gulf (CVE-111)	USS Vella Gulf (CVE-111) «Велья-Галф» — ескортний авіаносець США часів Другої світової війни типу «Комменсмент Бей». Історія створення Авіаносець «Велья-Галф» був закладений 7 березня 1944 року на верфі «Todd Pacific Shipyards» у Такомі під назвою «Totem Bay», але 26 квітня перейменований на «Велья-Галф», на честь бою в затоці Велья 6-7 серпня 1943 року. Спущений на воду 19 жовтня 1944 року, вступив у стрій 9 квітня 1945 року. Історія служби Після вступу у стрій та тренувального плавання авіаносець вирушив на Далекий Схід, де завдавав ударів по острову Рота (24-26.07.1945). У серпні 1945 року діяв у Східнокитайському морі. За участь у бойових діях авіаносець був нагороджений однією Бойовою зіркою. 9 серпня 1946 року авіаносець був виведений у резерв. 12 червня 1955 року перекласифікований в ескортний вертольотоносець CVHE-111, 7 травня 1959 року перекласифікований в авіатранспорт AKV-11. 1 червня 1960 року корабель був виключений зі списків флоту, але незабаром знову включений і виведений у резерв. 1 грудня 1970 року корабель повторно виключений зі списків флоту і наступного року проданий на злам. Література Энциклопедия авианосцев. Под общей редакцией А. Е. Тараса / Минск, Харвест; Москва, АСТ, 2002 Авианосцы Второй мировой. Новые властелины океанов. //С. А. Балакин, А. В. Дашьян, М. Э. Морозов. — М.:Коллекция, Яуза, 2006. ISBN 5-699-17428-1 С. А. Балакин — Авианосцы мира. 1939—1945. Великобритания, США, СССР. Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946 / US Naval Institute Press. ISBN 978-0870219139 Посилання USS Vella Gulf на сайті navsource.org Авіаносці типу «Комменсмент Бей» Кораблі 1944
20908297	https://en.wikipedia.org/wiki/1997%E2%80%9398%20Ukrainian%20Cup	1997–98 Ukrainian Cup	1997–98 Ukrainian Cup The 1997–98 Ukrainian Cup was the seventh annual edition of Ukraine's football knockout competition since the country's independence. This edition of the Cup started with a preliminary round of few pairs and three qualification knockout rounds before the first round of the competition. Two legs rounds were extended to the main portion of competition as well as some qualification rounds. Amateur clubs were represented by the winner of Ukrainian Amateur Cup only. The cup holder Shakhtar Donetsk was eliminated on away goal rule by Metalurh Donetsk in Round of 16. Qualification into European Competitions for the 1998–1999 season The winner of this competition qualified as Ukraine's Cup Winner representative in the Cup Winners' Cup and was allowed to enter the competition in the first round. Competition schedule Preliminary round At this stage in the competition, 20 teams from the Druha Liha and Ukrainian Football Amateur Association entered the competition. First qualification round At this stage in the competition, the rest clubs of the Druha Lihaentered the competition. Second qualification round At this stage in the competition, teams play two games, at home and away. Also, clubs of the First League has entered the competition. \|} Third qualification round \|} Round of 32 The Vyshcha Liha clubs entered the competition. \|} Round of 16 \|} First leg Second leg Chornomorets won 5–3 on aggregate. 2–2 on aggregate. Kryvbas won 4–3 on penalty kicks. Vorskla won 1–0 on aggregate. Quarter-finals \|} First leg Second leg Dynamo won 7–1 on aggregate. Kryvbas won 2–1 on aggregate. CSKA won 2–1 on aggregate. 2–2 on aggregate. Metalurh won on away goal rule. Semi-finals \|} First leg Second leg Dynamo won 5–2 on aggregate. CSKA won 4–2 on aggregate. Final See also 1997–98 Vyshcha Liha References Ukrainian Cup seasons Cup Ukrainian Cup
1248322	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BD	Батрун	Батрун, Ботріс (фінік. 12px\|תְּ12px\|נ, )— місто на півдні Лівану. Засноване не пізніше XV ст. до н. е. фінікійцями. Назва поселення з фінікійської перекладається як «хвилеріз» (фінік. 12px\|תְּ), за іншою версією походить від словосполучення «будинок ватажка» (фінік. 12px\|תְּ 12px\|רְ). Вперше було згаданий в єгипетських документах XIV ст. до н. е. У IX ст. до н. е. був приєднаний до Тіра царем Ітобаалом. Йосиф Флавій повідомляє, що місто стало тірською колонією У 551 році Батрун був зруйнований землетрусом і викликаними ним зсувами ґрунту. Проте місто було відбудоване і отримало трохи переінакшене ім'я — Петруній. Хрестоносці збудували біля міста свій замок, відомий як Пюї де Коннетабль (або ж Калат аль-Мсейла). Примітки Фінікійські міста Лівану Тір Міста Лівану Римські колонії
19419850	https://en.wikipedia.org/wiki/Akaba	Akaba	Akaba as the name of places or people occurs in various (etymologically unconnected) languages and cultures. It may refer to: Akaba (surname) Akaba of Dahomey, an 18th-century king of the African kingdom of Dahomey in present-day Benin Akaba, Togo, small town in the country of Togo Akaba, Uganda, small town in the Nebbi District of Northern Uganda Akaba, an alternate spelling for Aqaba, Jordan Akaba (meteorite), a meteorite which fell in 1949 near Ma'an, Jordan Akaba (band), a Swedish band of former members Pineforest Crunch and Reminder See also Al Aqabah (disambiguation), for several places in the Levant
7670663	https://en.wikipedia.org/wiki/Josef%20Kopta	Josef Kopta	Josef Kopta (16 June 1894 in Libochovice, Bohemia – 3 April 1962 in Prague) was a Czech writer and journalist. Before World War I, Kopta worked as a bank clerk. In 1914 he was sent to the Eastern front, in 1915 taken prisoner and later joined Czechoslovak Legions in Russia. After the war he worked as a journalist in newspapers Národní osvobození and Lidové noviny. In 1919 Kopta started to write poetry, without having much of success. During the 1920s and 1930s he, together with František Langer and Rudolf Medek represented literary form concentrated on the Legions (legionářská literatura). Kopta's short novels and stories were the most successful of his writing. Kopta concentrates on common people dragged into the war and on psychology of characters during the warfare and post-war life. His characters enthusiastically support the national cause and are usually suspicious of the Russian Revolution of 1917. Before and after World War II, Kopta published several books for the youth. Selected works The trilogy The Third Company (Třetí rota, 1924), The Third Company on the Magistral (Třetí rota na magistrále, 1927) and The Third Company at Home (Třetí rota doma, 1934) is based on author's experience in the Legions. The first book was the most successful, and it was filmed in 1931. The novel Guard No. 47 (Hlídač č.47, 1926), a psychological story about a railway guard who is temporarily deafened and later, after the disability goes away, pretends to still be deaf to find out what his friends and acquaintances are really saying about him. The novel ends tragically. A movie based on the book was filmed in 1937 , according to a screenplay by Otakar Vávra. A different movie adaptation, directed by Filip Renč, was released in 2008 under the name Guard No. 47. The novel Adolf waits for the death (Adolf čeká na smrt, 1933) about common people who, despite lack of fortune, rise to ethical greatness. References Bohuš Balajka et al.: "Přehledné dějiny literatury II", 2001, . Vladimír Forst et al.: "Lexikon české literatury: osobnosti, díla, instituce", part 2, vol. 2, K-L, 1993, . External links Short biography (in Czech) Complete list of works (in Czech) 1894 births 1962 deaths People from Libochovice Czech male writers Czechoslovak Legions in literature
25217646	https://en.wikipedia.org/wiki/Izbi%C8%99te	Izbiște	Izbiște is a village in Criuleni District, Moldova. References Villages of Criuleni District
46582968	https://en.wikipedia.org/wiki/Kashubian%20Lake%20District	Kashubian Lake District	Kashubian Lake District (314.51) is a mesoregion part of the Eastern Lake District macroregion, the northernmost of all Pomeranian lake districts. Nearly of the lakes lie at a height from 149 to 216 metres above sea level. The mesoregion is largely populated by Kashubians, from which the name of the region originates. However, because Kashubians also live in the nearby mesoregions, the alternative name for the lake district is the Kartuskie Lake District. Borders The Kashubian Lake District, according to the division made by Konradzki has an area of about 3000 km km2. To the north, the mesoregion borders with the ice-marginal valley of the river Reda and the river Łeba; which separates the lake district away from the Żarnowiecka Upland, and the Damniacka Upland. From the east (the area of Gdańsk and Gdynia), the lake district is bordered by the Kashubian Coast. Beyond, the region borders with the Starogradzkie Lake District, from the south-east, the region is bordered by the Tucholski Forest. The western border is closed in by the Polanowska Upland. The Kashubian Lake District is located in the following powiats: Gdańsk, Gdynia, Bytów, Gdańsk, Kartuzy, Kościerzyna, Lębork, Słupsk, Starogard, Tczew, and Wejherowo. The northern and eastern borders are very clear, and in physiographical terms in this part of Poland are identical. The rest, meaning the western and southern borders, and the new border of south-east, according to J. Konradzki, have the border less geographically separated due to the lack of geographical features. Terrain relief The terrain relief of the Kashubian Lake district is undulated, especially in the surrounding of the Kartuzy. The relief is much more stronger in the other mesoregions of the voivodeship, sometimes closely resembling an upland relief, where there are deequalisations of the terrain. In some places (Szymbarskie Uplands), some of the undulations have heights up to 80 metres. The differences between the lowest and highest peak is 160 metres. The relief of the Kashubian Lake District was caused by several factors: the Scandinavian ice sheet, and river-glacial forms, causing U-shaped valleys. This has caused the region to be labelled a glacial region. Another factor contributing to the relief of the land is the accumulated erosion caused by the rivers. The moraine uplands dominate the landscape of the mesoregion. The layout of moraines forms homocentric ellipses in the land. The longer pivot of these ellipses agrees more or less with the axis NEE-SWW. However, this isn't an absolute rule for the region, as for example, the ellipses lying in the centre of the Szymbarskie Upland are oriented on the axis E-W. Both the arrangements of postglacial channel-type lakes and the waterway network have a similar arrangement to radial, reflecting arrangement of gashes of a domed structure area, with the direction however dominating the axis NNE-SWW. The depths of postglacial channel lakes in the Kashubian Lake District are achieving a depth between 20–40 metres and the width with an average from 200 up to 1500 metres (on average about 600 metres). The length of single funnel-like lakes fluctuates from 1 km up to 24 km. The inclinations of the slopes reach in places up to 40 °. Single funnel-like lakes often link with river systems e.g. Raduńskie Lakes. A similar formation, found in the Tuchola Forest according to the division of Kondracki, is that of the Wdzydze Lake; on that account included by some researchers, like that of Augustowski to the Kashubian Lake District. Waterways According to the regionalisation drawn up by the Ministry of the Environment, the Kashubian Lake District lies, as a whole, in the region of the Lower Vistula, and so its waters are subject to RZGW in Gdańsk. In the Kashubian Lake District, there are over 500 lakes, the relation of the surface area of natural bodies of water, to the surface area of their drainage basin, is 3.5% of the mesoregion. The majority of lakes are of postglacial origin. Most of the lakes are postglacial channel lakes. The flowing rivers through mesoregion, split up the region on all sides, they are all in the drainage basin of the Baltic Sea. The mesoregion is able to be split in the following river basins: Radunia Reda, Łeba, Motława, Wierzyca, Słupia, and Łupawa. In the division made by Augustowski, and by Kondracki, this region still includes the Wda and Brda river, which do not belong to mesoregion. Climate The Kashubian Lake District belongs to the Pomeranian Lake District. There are many meteorological stations found in the Kashubian Lake District. Unfortunately the costs limit the meteorological stations to local changes in temperature, pressure, the wind speed, and similar parameters. The whole of the knowledge about the climate in the Kashubian Lake District comes from field research and meteorological stations found in health resorts. Additionally, the Kashubian Lake District has a large variability in weather, which is quite characteristic feature to the region. Temperature The temperature in January, in the centre of the mesoregion is lower than on its edges – particularly in the Tricity, where the amount in temperature change is about 2.5 °C; similarly in July, however the difference is smaller, scarcely differentiating about 1 °C. Additionally, the length of the vegetation period is about 5–10 days shorter than in neighbouring regions. Nature Flora In terms of geo-botanical classification, the Kashubian Lake District is part of the Pomeranian Lake District in composition with the Kartuski Region. The afforestation rate of the lake district of the Kashubian is quite significant in the comparison to neighbouring mesoregions; apart from the Tuchola Forest. Similarly as in other mesoregions of north-western Poland, lowland beech woods are universal in Pomeranian varieties – fertile and sour; and by the Lake Ostrzycki there are three described types of the Kashubian variety of stenothermic beech wood. The forests in the region are dense. The dominating species of trees, is the European beech (Fagus silvatica), oaks (Quercus robur and Quercus sessilis), hornbeam (Carpinus betulus) and small leaved lime (Tilia cordata). In places, there are riparian species forests in which the lofty ash tree is dominating (Fraxinus exelsior), sycamore (Acer pseudoplatanus) and alder trees (Alnus incana and Alnus glutinosa). Among coniferous trees, the dominating is the Scots pine (Pinus silvestris) and the Norwegian spruce (Picea excelsa), in addition, the last of these kinds appearing in the region outside their natural range, mainly coming from fixing made by man. Forests are covering mainly terrain which is too difficult for farming, for example: hills, river valleys and places in which the soil is too weak for farming. Important plants of the Kashubian Lake District are Ranunculus cassubicus and Vicia cassubica - Kashubian vetch. Culture Outline of the history of the region Prehistory The oldest signs of mankind in the Kashubian Lake District originate from the older Stone Age. In the Kashubian region, the Sorbian culture settled in the Bronze Age. Many other cultures turned up in the following years, more or less related to themselves, mainly inhabiting the northern part of the region. Being grouped mainly in the vicinity of bodies of water. Middle Ages In the early Middle Ages, the lake district and neighbouring regions were ruled by the Duchy of Pomerania, which in 1294 as a result of the Union in Kępno joined to the Kingdom of Poland. Areas of the lake district became in close vicinity of Gdańsk. Later a period of battles had enrolled over Pomerania, causing losses in the economy in areas of the lake district. Gdańsk however caused the region to be dominated by agriculture, which was centered around the north-east of the mesoregion. From the Renaissance to the newest times After the Middle Ages kept changing owners, which had a big impact on development of the region. The temporary detachment from Poland and from Germany caused the development of the region's own culture and the language, however Kashubians didn't create their own state. The years 1918–1945 In the interwar period, the region belonged to Poland however the residents of the Kashubian Lake District (Kashubians), tied quite firmly, mentally and economically, to then the Free City of Gdańsk, having articles of association with the free city. Additionally, the western part of the mesoregion, which at that time was part of Germany, caused economic problems for the citizens which could not freely travel across the border. The region as also impoverished, as there was no other income to the region other than agriculture. A railway line linking the region to Gdynia was built, the city's station had direct railway connections to the mining region of Silesia. However, the structure of this line caused not only a momentary fall in unemployment but had successfully also created chances for the development of this area, also developing tourism. After 1945 After 1945, Gdańsk was incorporated into Poland. Additionally, in a quite rapid pace a shipbuilding industry started growing, this caused many people to migrate from the region and into the Tricity. In the 1960s, a large amount tourism started developing intensively, allowing the region to become a rich region, particularly in the Kartuzy region – the poorest district was the Gdańsk region. In the 1970s, Gdańsk and Gdynia's city limits had expanded into the region. After the political transformation, tourist movements had diminished, additionally a large quantity of big industrial plants had closed down – impoverishing the population; causing an increase of the population to come back to agriculture. When Poland had entered the European Union, this caused both financial benefits (EU funds for the development of the region) as well as an increase in the cultural diversity in the region, as many Kashubian institutions, and the Kashubian language was declared an official language – which was not possible during the times of the Polish People's Republic. References Regions of Poland
4282005	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B0%20%D0%9D%D0%B5%D1%94%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0	Лісна Неєлівка	Лісна Неєлівка — село у Базарно-Карабулацькому районі Саратовської області Російської Федерації. Населення становить 455 осіб. Належить до муніципального утворення Свободинське муніципальне утворення. Історія Населений пункт розташований у межах українського історичного та культурного регіону Жовтий Клин. Від 23 липня 1928 року в складі Базарно-Карабулацького району Вольського округу Нижньо-Волзького краю. До цього належав до Саратовського повіту Саратовської губернії. З 1934 року підпорядковується Саратовському краю, з 1936 року — в складі Саратовської області. Згідно із законом N 111-ЗСО від 29 грудня 2004 року органом місцевого самоврядування є Свободинське муніципальне утворення. Населення Примітки Населені пункти Базарно-Карабулацького району Села Саратовської області
12254629	https://en.wikipedia.org/wiki/Sulina%20branch	Sulina branch	Sulina branch The Sulina branch is a distributary of the river Danube that contributes to forming the Danube Delta. The other two main branches of the Danube are the Chilia branch to the north and the Sfântu Gheorghe branch to the south. The Sulina branch starts at a bifurcation of the Tulcea distributary, at Sfântu Gheorghe, Tulcea, runs east for , and reaches the Black Sea at the port of Sulina. Its outflow comprises about 20% of the Danube's discharge. Early history Until 1857, the Sulina Branch was in its initial state. Its path was long, and sinuous, its width varing between and , and the depth of its thalweg was between and below the local water level. The Crimean War guaranteed its importance. From about 1850 to 1900, its importance for shipping grew as it stood at the confluence of European shipping routes. As the Sulina Branch was wide and shallow, between 1858 and 1872 jetties were built. They were lengthened, between 1925 and 1932, and again from 1944 to 1956 and 1956 to 1986. The jetties currently reach to from the shore. The bar was deepened. The Rostock shipwreck In September 1991, the Ukrainian-flagged vessel ran aground and sank in the Sulina branch at Mila 31, near Partizani village, partially blocking traffic; the last piece of the wreck of the ship was finally brought to the surface in 2015. In the course of removing the wreck of the Rostock, three divers lost their lives, including John Whitekettle (from the United States) and Anthony James Eke (from England); a memorial dedicated to them was erected on the right bank of the Sulina branch, next to the shipwreck site. References Distributaries of the Danube
5152884	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B8%D0%BC%D0%BA%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A2%D0%95%D0%A6-1	Шимкентська ТЕЦ-1	Шимкентська ТЕЦ-1 — колишня теплова електростанція на півдні Казахстану. Першу чергу станції ввели в дію у 1944-му для забезпечення енергетичних потреб Чимкентського масложирового комбінату. На той час вона мала два парові котли від британської компанії Stirling продуктивністю по 32 тони пару на годину та одну турбіну. За іншими даними, електростанції відповідно до урядового розпорядження мали передати два котли Шухова-Берілна типу А5, що котли первісно належали Данковському каучуковому заводу, який був евакуйований до Чимкенту з Рязанської області. У другій половині 1950-х ввели в дію другу чергу, яка мала три котли шведського виробництва продуктивністю по 80 тонн пари на годину (стали до ладу в 1955, 1957 та 1960) і парову турбіну Брянського машинобудівного заводу типу ПТ-12-35/10 потужністю 12 МВт (введена у 1959, станційний номер 2). Також в якийсь момент змонтували турбіну потужністю 6 МВт від чеської компанії Skoda, яка була виготовлена ще в 1935 році та отримала в СРСР позначення П-6-35/5/0,3 (станційний номер 3). В 1963—1964 стала до ладу третя черга у складі двох котлів виробництва Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-75-39Ф продуктивністю по 75 тонн пари на годину та двох парових турбін Калузького турбінного заводу потужністю по 6 МВт — однієї типу Р-6-35/10 та однієї типу потужністю ПР-6-35/15/5 (станційні номери 4 та 5). В 1974 та 1981 роках теплову потужність ТЕЦ підсилили за рахунок двох водогрійних котлів Білгородського котельного заводу типу ПТВМ-100 продуктивністю по 100 Гкал/год (станційні номери 1В та 2В). Станцію спорудили з розрахунку на використання вугілля. Надалі вона була переведена на блакитне паливо (можливо відзначити, що в 1960-х через Шимкент пройшов газопровід Бухарський газоносний регіон — Ташкент — Бішкек — Алмати). Станом на кінець 1990-х турбіна № 1 вже була виведена з експлуатації, а номінальна електрична потужність ТЕЦ становила 30 МВт. Під час приватизації станція була викуплена компанією «Южполиметалл», яка також володіла частиною Ачісайського поліметалічного комбінату (Ачісайський металургійний завод, хвостосховище Кентауської збагачувальної фабрики). Втім, організувати сталу діяльність «Южполиметалл» так і не вдалось, ТЕЦ-1 знаходилась у критичному технічному стані, що відбивалось на забезпеченні тепловою енергією мешканців південної частини міста. В той же час, потужності більш нової Шимкентської ТЕЦ-3 залишались недовантаженими, як наслідок, в 2007-му керівництво Шимкенту ухвалило рішення про переведення всієї системи централізованого опалення на роботу з ТЕЦ-3. ТЕЦ-1 остаточно зупинилась, а у 2017-му її майно було продане за борги. Як засвідчують дані геоінформаційних систем, станом на 2023 рік споруди станції були знесені за виключенням двох труб. Примітки ТЕЦ Казахстану Шимкент
24272	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BD%20%D0%91%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%96	Нацагійн Багабанді	Нацагійн Багабанді (Завхан, Монголія) — президент Монголії з 1997 до 2005, та член Монгольської народно-революційної партії. Біографія Закінчив Санкт-Петербурзький державний університет і Одеський технологічний інститут. Він став головою Великого державного хуралу 22 травня 1992 (до 1996). У 1997 виграв президентські вибори, був знову переобраний у 2001. Під час виборів 22 травня 2005, Намбарин Енхбаяр виграв вибори з 53,4% голосів, та змінив Нацагійна Багабанді на посаді президента. Посилання Уродженці Монголії Президенти Монголії Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація) Персоналії за алфавітом
1789113	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BA%D1%83%D0%BB%D0%B5%D1%81%20%D0%A1%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%81	Геркулес Сегерс	Геркулес Сегерс Геркулес (Еркюль, Герард) Сегерс (Зегерс) (1589 або 1590 — 1673 або 1638) — нідерландський художник-пейзажист, графік та гравер. Життєпис Походив з релігійної родини менонітів. 1596 року родина, тікаючи від релігійного переслідування, перебралася до Амстердама. До 1606 року навчався у Г. Конінксло в Амстердамі. Згодом працював у Гарлемі, де 1612 року став членом гільдії Святого Луки. 1614 року повернувся до Амстердама, де 1615-го оженився. У зв'язку з фінансовими труднощами наприкінці 1620-х років вимушений був шукати нових замовлень. Тому у 1633 році переїздить до Утрехту. Того ж року вирушає до Гааги, працює там до самої смерті. Творчість Твори художника відзначені широтою і монументальною героїчністю задуму, прихованим драматизмом світлових та фактурних ефектів, в гравюрах — виразністю динамічної ламкої риски. Пейзажі Сегерса відзначаються мальовничістю («Вигляд Ренена», «Річкова долина», «Рівнинний пейзаж», «Гірський пейзаж»), низка творів виконана в техніці кольорового офорта («Пейзаж з великим деревом», «Великі кораблі», «Морська буря»), що зображують голландські долини, морські простори або суворі гірські ландшафти. Гравюри переважно мали релігійну (біблійну) тематику («Товій й Янгол», «Втеча до Єгипту»), хоча Сегерс не відмовився й від зображення природи («Гірський пейзаж»). Творчість Сегерса дуже позначилося на картинах Рембрандта, Якоба ван Рейсдала та інших голландських живописців і граверів. Див. також Караваджизм Золоте століття голландського живопису Примітки Джерела Leo C. Collins, Hercules Seghers, London 1953 George S. Keyes, dans K.L. Spangenberg (dir.), Six Centuries of Master Prints, Cincinnati Art Museum, 1993, n° 75 et 76 (ISBN 0-931537-15-0). Голландські живописці Золотої доби Нідерландські гравери Нідерландські графіки Художники XVII століття Померли в Гаазі Уродженці Гарлема
3170424	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%B3%D0%BE%20%D0%B4%D0%B5%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%20%28%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BD%29	Уго де Кароліс (партизан)	Уго де Кароліс (партизан) Не плутати з генералом! Уго де Кароліс (18 березня 1899, Кайвано — 24 березня 1944, Рим) — італійський офіцер, майор карабінерів. Боєць Опору. Біографія Народився у багатодітній родині маркіза Федеріко де Кароліса і його дружини Беатріче Фоссатаро, був шостим із семи дітей (6 синів і дочка). Двоє старших братів Уго, Енріко і Паоло, загинули в боях Першої світової війни. З 1917 року брав участь у Першій світовій війні, лейтенант. В 1921 року приєднався до карабінерів. Учасник другої італо-ефіопської війни. З травня 1942 року служив в окупаційних військах у Франції. 8 вересня 1943 року переведений в Турин. Брав участь в арешті Беніто Муссоліні. Після проголошення Італійської соціальної республіки вирушив у Рим і брав активну участь в партизанській боротьбі з німецькими військами. За голову Кароліса була призначена нагорода — 50 000 лір. 23 січня 1944 року був заарештований співробітниками гестапо. Командир поліції безпеки і СД в Римі, штандартенфюрер СС Герберт Капплер, піддав Кароліса тортурам разом із двома іншими учасниками арешту Муссоліні, полковником Джованні Фріньяні і капітаном Рафаелем Аверса. 24 березня Кароліс був розстріляний у Адреатинських печерах разом із 334 іншими в'язнями. Нагороди Медаль «За військову доблесть» (Італія) Срібна (31 травня 1923) Бронзова (2 грудня 1937) Золота (24 березня 1944; посмертно) Примітки Література Questo testo proviene in parte, o integralmente, dalla relativa voce del progetto Donne e Uomini della Resistenza, opera dell'Associazione Nazionale Partigiani d'Italia, pubblicata sotto licenza Creative Commons CC-BY-3.0 IT Cazzullo A., Possa il mio sangue servire. Uomini e donne della resistenza Rizzoli, 2015 Італійські військовики Першої світової війни Учасники Другої світової війни з Італії Рух Опору в Італії Страчені військовики Розстріляні в Італії
21822736	https://en.wikipedia.org/wiki/Jora%20Wielka	Jora Wielka	Jora Wielka is a village in the administrative district of Gmina Mikołajki, within Mrągowo County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately north-west of Mikołajki, east of Mrągowo, and east of the regional capital Olsztyn. References Jora Wielka
2916992	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%B5%D0%B2	Дражнев	Дражнев — село в Польщі, у гміні Корчев Седлецького повіту Мазовецького воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Седлецького воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Седлецького повіту
31382784	https://en.wikipedia.org/wiki/Nuremberg%20Party%20Day%20Badge	Nuremberg Party Day Badge	Nuremberg Party Day Badge The Nuremberg Party Day Badge (German: Das Nürnberger Parteiabzeichen von 1929) was a highly revered political decoration of the Nazi Party (NSDAP). It was the second badge recognised as a national award of the party. Also known as the "1929 Nürnberg Party Badge", the badge was awarded to those Nazi Party members who had attended the national rally in the city of Nuremberg. A special honour badge, the Party through regulations of 6 November 1936, established the badge for the 4th Reichsparteitage der NSDAP (4th National Party Day) in Nuremberg of 1-4 August 1929. Permission to wear the Nuremberg Party Badge was granted by the Gauleiter (Senior district leader). The wearing of the badge could be withdrawn by Hitler and the chief of the Nazi Party Chancellery, Martin Bormann. After the founding of Nazi Germany, the Nuremberg Party Day Badge took on a symbol of the "Old Guard" and was frequently displayed by high-ranking leaders, including Adolf Hitler (who normally did not wear an excess of NSDAP awards) at subsequent Nuremberg rallies. The badge was to be worn on the left breast side of a uniform. It measured 21mm wide by 48mm high; it showed the Nuremberg Castle at the top with the word "Nürnberg" under it. An eagle sitting on top of a helmet was in the center with the inscriptions "1914-1919" and "N.S.D.A.P. 1929 Partei Tag" around it. In November 1936, Hitler gave new "orders" for the "Orders and Awards" to be bestowed. The top NSDAP awards are listed in this order: 1. Coburg Badge; 2. Nuremberg Party Badge of 1929; 3. SA Treffen at Brunswick 1931; 4. Golden Party Badge; 5. The Blood Order; followed by the Gau badges and the Golden HJ Badge. Notes References Orders, decorations, and medals of Nazi Germany
1618883	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%8F%D0%BA%D0%B8	Костеряки	Костеряки — присілок у Чувашії Російської Федерації, у складі Ярабайкасинського сільського поселення Моргауського району. Населення — 226 осіб (2010; 238 в 2002, 246 в 1979; 418 в 1939, 386 в 1926, 344 в 1906, 263 в 1858). Історія Історичні назви — Кустеряков, Костьтеряк, Костеряк-каси, Костерякова. Утворився як виселок села Успенське (Акрамово). До 1866 року селяни мали статус державних, займались землеробством, тваринництвом, ткацтвом, виробництвом взуття. 1931 року утворено колгосп «Літак». До 1920 року присілок перебував у складі Акрамовської волості Козьмодемьянського, а до 1927 року — Чебоксарського повіту. 1927 року присілок переданий до складу Татаркасинського району, 1935 року — до складу Ішлейського, 1944 року — до складу Моргауського, 1959 року — до складу Сундирського, 1962 року — до складу Чебоксарського, 1964 року — повернутий до складу Моргауського району. Господарство У присілку діють клуб, магазин та фермерське господарство «Герой». Примітки Посилання На Вікімапії Чуваська енциклопедія Населені пункти Моргауського району Присілки Чувашії
3108855	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Дмитровський Сергій Юрійович	Дмитровський Сергій Юрійович Сергій Юрійович Дмитровський (16.07.1961, Львів — 14.11.2018) — український пожежник. З 2004 по 2018 роки — начальник Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області. Біографія У 1978 році завершив навчання у середній школі № 77 міста Львова. На службу в органи внутрішніх справ (Державну пожежну охорону) був прийнятий у жовтні 1978 року курсантом Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР. В серпні 1981 року прийнятий на службу начальником караулу 1-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні м. Тернопіль відділу пожежної охорони Управління внутрішніх справ Тернопільського облвиконкому. З 1982 року працював інженером відділу служби, підготовки і пожежогасіння відділу пожежної охорони Управління внутрішніх справ Тернопільського облвиконкому. З серпня 1983 по серпень 1987 років навчався у Вищій інженерній пожежно-технічній школі МВС СРСР, за спеціальністю «Протипожежна техніка та безпека». У 1987 році впродовж двох років обіймав посаду старшого інспектора групи державного пожежного нагляду 1-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні м. Тернопіль відділу пожежної охорони Управління внутрішніх справ Тернопільського облвиконкому. З лютого 1989 року працював начальником караулу 2-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні Ленінського району м. Львова Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Львівського облвиконкому. З лютого 1991 року був помічником керівника пожежогасіння чергової служби пожежогасіння Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Львівського облвиконкому. У жовтня 1991 року став заступником начальника 1-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні Червоноармійського району м. Львова Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Львівського облвиконкому. У грудні 1994 року призначений на посаду начальника штабу пожежогасіння Державної пожежної охорони м. Львова Управління державної пожежної охорони Управління МВС України у Львівській області. У 2002 році призначений начальником відділу служби, підготовки, пожежогасіння та військово-мобілізаційної роботи Управління державної пожежної охорони Управління МВС України у Львівській області. З листопада 2002 року — начальник відділу служби, пожежогасіння та пожежної техніки Управління пожежної безпеки Управління МВС України у Львівській області. У грудні 2002 призначений на посаду заступника начальника Управління пожежної безпеки Управління МВС України у Львівській області. У 2003 році призначений заступником начальника Управління пожежної безпеки у Львівській області Державного Департаменту пожежної безпеки МНС України. З вересня 2003 року працював першим заступником начальника управління (з питань оперативного реагування на надзвичайні ситуації та застосування сил) Управління пожежної безпеки та аварійно-рятувальних робіт МНС України у Львівській області. З грудня 2003 року був першим заступником начальника Головного управління МНС України в Львівській області. У вересні 2004 призначений начальником Головного управління МНС України в Львівській області. З січня 2012 був начальником Головного територіального управління МНС у Львівській області. З лютого 2013 року до 14 листопада 2018 року очолював колектив Головного управління ДСНС України у Львівській області . 14 листопада 2018 року, на 57-му році життя, перестало битися серце начальника Головного управління ДСНС України Львівській області Дмитровського Сергія Юрійовича. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 45, сімейна усипальниця. Був кандидатом технічних наук. У 2006 році Указом Президента України йому було присвоєно спеціальне звання «генерал-майор служби цивільного захисту». Понад 40 років присвятив порятунку життя людей. з них упродовж 14 років він фахово й вміло керував усіма найбільшими рятувальними операціями, які виникали на території регіону. 6 липня 2007 року на перегоні Красне — Ожидів зійшли з колії та перекинулися 15 цистерн з жовтим фосфором товарного потягу. Фосфор заливали спеціальною піною, але він спалахував знову і знову. Більше 2 тижнів, перебуваючи пліч-о-пліч з колегами, він особисто керував пожежною операцією. 3 серпня 2007 року на складах нафтобази, що знаходиться неподалік старовинної центральної частини міста Львова на вул. Пластовій, виникла пожежа. Сергій Дмитровський разом з першими підрозділами вогнеборців прибув на місце події і перебував там до повної ліквідації пожежі. 7 лютого 2008 року на вулиці Костюшка, 14 у Львові у трьохповерховому житловому будинку стався вибух. Тоді під керівництвом Сергія Юрійовича рятувальники витягли з-під завалів 11 постраждалих. Не можна забути паводок на заході України — стихійне лихо, що сталося влітку 2008 року через інтенсивні грозові дощі. Тоді, внаслідок сильних злив, що не припинялись протягом тижня (у період з 23 по 27 липня) рятувальники надавали допомогу на території 9 районів області. У ці дні головний рятувальник Львівщини перебував у всіх критичних місцях та допомагав рятувати людей. Під його керівництвом та за безпосередньої участі вдалося ліквідувати наслідки 187 надзвичайних ситуацій, та врятувати життя 7939 людей, з них 434 дітей. Окрім професійної діяльності, Сергій Юрійович Дмитровський мав активну громадянську позицію та був членом виконавчого комітету Львівської міської ради. Увійшов до книги «Золотий фонд нації» як авторитетна особистість, яка сприяла розвитку та зміцненню нашої Батьківщини, і займала чільне місце в рейтингу флагманів України. Нагороди нагрудний знак «Кращому працівникові пожежної охорони» у 1999 році Медаль «Захиснику Вітчизни» у 1999 році Почесна відзнака МНС України у 2004 році Грамота Верховної Ради України у 2005 році Нагрудний знак СБУ України «Хрест Доблесті» I ступеня у 2005 році знак Ордена "Святий Дмитро Солунський " IV ступеня у 2005 році лауреат Міжнародного академічного Рейтингу «Золота Фортуна» у 2006 році Орден «За заслуги» ІІІ ступеня у 2008 році Почесна грамота Кабінету Міністрів України у 2009 році нагрудний знак Держпожбезпеки «За заслуги в забезпеченні протипожежного захисту» ІІ ступеня у 2010 році нагрудний знак Держпожбезпеки «За заслуги в забезпеченні протипожежного захисту» І ступеня у 2011 році почесне звання «Заслужений працівник цивільного захисту України» у 2012 році Почесна грамота Кабінету Міністрів України у 2015 році Почесна грамота ДСНС України у 2016 році відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» у 2017 році Медаль «Захиснику України» у 2017 році Вшанування пам'яті На честь Сергія Дмитровського назвали вулицю у Винниках, де розташована пожежна частина, відкрита завдяки його підтримці . З метою вшанування пам'яті Сергія Дмитровського, 6 червня, 2019 року на сесії Львівської міської ради прийняли рішення про найменування скверу на його честь, розташованого на пл. Данила Галицького 22-23 червня 2019 року на площі біля Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, провели "Всеукраїнські змагання — «Найсильніший пожежний-рятувальник. Кубок Львова 2019», з метою вшанування пам'яті Сергія Дмитровського. Примітки Джерела https://lv.dsns.gov.ua/ua/Ostanni-novini/10279.html https://portal.lviv.ua/news/2004/09/30/171532 Українські генерали Випускники Львівського державного університету безпеки життєдіяльності Поховані на Личаківському цвинтарі Народились 16 липня
1201513	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%BD%20%28%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%B6%29	Белан (Селаж)	Белан (Селаж) Белан — село у повіті Селаж в Румунії. Адміністративний центр комуни Белан. Село розташоване на відстані 371 км на північний захід від Бухареста, 19 км на схід від Залеу, 47 км на північний захід від Клуж-Напоки. Населення За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи, з них 1041 особа (99,8%) румунів. Рідною мовою 1042 особи (99,9%) назвали румунську. Примітки Села повіту Селаж
2134571	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%B6%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%97%20%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96	Торжество Пресвятої Богородиці	Торжество Пресвятої Богородиці — римо-католицьке свято, присвячений Діві Марії. Відзначається щорічно 1 січня. Має найвищий статус в градації свят — урочистість. Входить до числа «обов'язкових» свят, коли відвідування меси вважається обов'язковим. Торжество Пресвятої Богродиці завершує собою Октаву Різдва. У цей день в католицькій церкві також здійснюється спогад Обрізання Господнього. Християни візантійського, західно-сирійського та східно-сирійського обрядів святкують свято Марії як Матері Божої 26 грудня (відомий як Собор Пресвятої Богородиці), тоді як Коптська православна церква Александрії робить це 16 січня. Східна православна церква, старокатолики, Англіканська церква та Лютеранська церква відзначають свято Обрізання Христового 1 січня. Історія Свято, присвячене Діві Марії, відзначалося 1 січня в Римі і ряді регіонів Заходу ще в VI столітті. У XIII і XIV століттях в латинському календарі свято Обрізання Господнього витіснило Торжество Пресвятої Богородиці. У 1570 папа Пій V поширив свято Обрізання, як обов'язкове, на всю католицьку церкву. У 1914 році в Португалії було встановлено свято Материнства Пресвятої Діви, що відзначається 11 жовтня. У 1931 році воно було поширений на всю церкву. У 1974 році в ході реформи літургійного календаря Павло VI скасував свято 11 жовтня і встановив Торжество Пресвятої Богородиці 1 січня. Старокатолики продовжують святкувати 1 січня тільки Обрізання Господнє, а свято Материнства Пресвятої Діви відзначають 11 жовтня. Див. також Собор Пресвятої Богородиці Примітки Джерела Православні свята Католицькі свята Богородиця
12976670	https://en.wikipedia.org/wiki/Alan%20M.%20Clark	Alan M. Clark	Alan M. Clark Alan Marshall Clark (born May 10, 1957) is an American author and artist who is best known as the illustrator and book cover painter of many pieces of horror fiction. He was nominated for the Bram Stoker Award for Best First Novel for his 2005 book Siren Promised (co-written by Jeremy Robert Johnson). He has won the World Fantasy Award for his illustrations ("Best Artist 1994"), and he has won many Association of Science Fiction and Fantasy Artists' Chesley Awards. His book The Paint in My Blood was nominated for the "Best Art Book" for the 2005 Locus Awards. It was also nominated for the 2005 International Horror Guild Award for their "Non-fiction" category. His artwork has been featured on many signed limited editions from Cemetery Dance Publications, Lonely Road Books, Subterranean Press, Earthling Publications, and many other publishers of hardcovers as well as illustrations on the covers and interiors of textbooks, children's books, paperbacks, magazines and CDs. He received his Bachelor of Fine Arts from the San Francisco Art Institute in 1979. He owns the publishing company, IFD Publishing (started in 1999). He lives in Eugene, Oregon with his wife Melody. Mr. Clark is listed in the newest edition of Science Fiction and Fantasy Artists of the Twentieth Century: A Biographical Dictionary edited by Robert Weinberg, Jane Frank (McFarland & Company, 2009). Select bibliography of Alan M. Clark The Paint in My Blood (also released as a limited edition with a CD) (IFD Publishing 2004). Paperback Siren Promised (co-written by Jeremy Robert Johnson) (Bloodletting Press, 2005 limited edition; reprinted by Swallowdown Press 2006; reprinted by IFD Publishing 2017). Paperback . Pain & Other Petty Plots to Keep You in Stitches (a short story collection edited by Alan M. Clark featuring illustrations, novella and short stories by him and a few others) (IFD Publishing, 2003). . The Blood of Father Time, Book 1, The New Cut (co-authored by Alan M. Clark, Stephen C. Merritt, and Lorelei Shannon). (Five Star Press, May 2007). . The Blood of Father Time, Book 2, The Mystic Clan's Grand Plot (co-authored by Alan M. Clark, Stephen C. Merritt, and Lorelei Shannon) (Five Star Press, July 2007). . D.D. Murphry, Secret Policeman (co-written by Elizabeth Massie) (Raw Dog Screaming Press 2009). Hardcover / Paperback Boneyard Babies (Lazy Fascist Press 2010). Paperback Of Thimble and Threat: The Life of a Ripper Victim (book 1 of the Jack the Ripper Victims Series) (Lazy Fascist Press 2011). Paperback A Parliament of Crows (Lazy Fascist Press 2012). Paperback The Door That Faced West (Lazy Fascist Press 2014). Paperback Say Anything But Your Prayers (book 2 of the Jack the Ripper Victims Series) (Lazy Fascist Press 2014; reprinted IFD Publishing 2017). Paperback Jack the Ripper Victims Series: The Double Event (the first 2 novels of the Jack the Ripper Victims Series in one volume) (IFD Publishing 2015). ebook The Surgeon's Mate: A Dismemoir (IFD Publishing 2016). Paperback A Brutal Chill in August (book 3 of the Jack the Ripper Victims Series) (Word Horde 2016). Paperback Apologies to the Cat's Meat Man (book 4 of the Jack the Ripper Victims Series) (IFD Publishing 2017). Paperback The Prostitute's Price (book 5 of the Jack the Ripper Victims Series) (IFD Publishing 2018). Paperback 13 Miller's Court (composed of two novels, The Prostitute's Price, by Alan M. Clark, and The Assassin's Coin, by John Linwood Grant, forming a single novel, their chapters alternating) (IFD Publishing, 2018 Paperback . Fallen Giants of the Points (IFD Publishing). Paperback Night Birds (co-written by Lisa Snellings) (IFD Publishing 2022). Paperback Essays and articles "Subterranean City" from Drawing and Painting Fantasy Landscapes and Cityscapes edited by Rob Alexander (Quarto Books, 2006). "Pixelated or Pixilated" from Paint or Pixel: The Digital Divide in Illustration Art edited by Jane Frank (Nonestop Press, 2007). Works He has illustrated book covers and interior illustrations for the following authors and many more: John Paul Allen Jay Bonansinga Ray Bradbury Gary A. Braunbeck David Brin Poppy Z. Brite Kealan Patrick Burke Elizabeth Engstrom Christopher Golden Jim C. Hines Charlee Jacob Jeremy Robert Johnson Brian Keene Jack Ketchum Nancy Kilpatrick Brian Knight Stephen King Joe R. Lansdale Richard Laymon Edward Lee Brian Lumley James A. Moore L. E. Modesitt Yvonne Navarro William F. Nolan Norman Partridge Tom Piccirilli Bruce Holland Rogers Al Sarrantonio Allen Steele Steve Rasnic Tem Jeffrey Thomas F. Paul Wilson References External links Alan M. Clark's official website A list of art credits and awards on Mr. Clark's official site A list of writing credits and awards on Mr. Clark's official site The first German Alan M. Clark Fanpage, designed and built by Dieter Annecke 1957 births 21st-century American novelists American illustrators American fantasy artists Horror artists Living people American science fiction artists World Fantasy Award-winning artists Writers from Eugene, Oregon American male novelists American male short story writers 21st-century American short story writers 21st-century American male writers Novelists from Oregon
4702776	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BD%20%D0%A4%D0%BB%D1%96%D0%BA	Флоріан Флік	Флоріан Флік (1 травня 2000, Мангайм, Німеччина) — німецький футболіст, опорний півзахисник клубу «Шальке 04» та молодіжної збірної Німеччини. Ігрова кар'єра Клубна Флоріан Флік уродженець міста Мангайм і займатися футболом починав у клубі «Вальдгоф» зі свого рідного міста. У 2018 році Флік дебютував в основі і допоміг команді вийти у Третю Бундеслігу. У 2020 році футболіст перейшов до клубу «Шальке 04» але перший сезон для набуття ігрової практики провів у дублюючому складі,який виступає в Регіональній лізі. Свою першу гру у Бундеслізі футболіст провів у травні 2021 року. Тоді ж він підписав з клубом новий контракт, дія якого продовжується до 2023 року. Збірна 7 червня 2022 року Флоріан Флік дебютував у складі молодіжної збірної Німеччини, вийшовши на заміну у поєдинку проти польських однолітків. Досягнення Шальке 04 Переможець Другої Бундесліги: 2021/22 Примітки Посилання Флоріан Флік на сайті «Шальке» Флоріан Флік на soccer365.com.ua уродженці Мангайма німецькі футболісти гравці молодіжної збірної Німеччини з футболу футболісти «Вальдгофа» футболісти «Шальке 04 II» футболісти «Шальке 04»
6452715	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Emperor%20and%20the%20Golem	The Emperor and the Golem	The Emperor and the Golem (literally "The Emperor′s Baker and Baker′s Emperor") is a two-part Czechoslovak historical fantasy comedy film produced in 1951. The film was shot in color (not common for Czechoslovak films in that period) because of the international release and is set during the reign of Rudolf II, Holy Roman Emperor and King of Bohemia (1583–1611) and takes place in Late Renaissance (Mannerist) Prague. It is one of the best known films of Jan Werich, who's performing a dual role of Emperor Rudolf and baker Matěj. The movie is still quite popular in Czech society, especially due to catchy songs (albeit with some leftist/communist flavour) and the impressive portrait of the Golem, a mythical anthropomorphic robot-like creature allegedly once made from clay by a local rabbi. Plot Part I Aging and eccentric Emperor Rudolf II, who is obsessed with finding the Golem, refuses to hear out ambassadors and falls into destructive fits. Later he welcomes Magister Edward Kelley at Prague Castle and shows him his alchemist laboratory. All the alchemists are either charlatans or fools. Rudolf wants alchemist Scotta to make him an elixir of youth and pressures him into performing a magic ritual at night. While performing the ritual, they accidentally stumble upon the Golem. However the Golem can't be awakened without a little ball called shem. Meanwhile, an assistant baker Matěj is confronted by an angry mob which demands bread rolls. The bread rolls, however, are baked only for the emperor. When the corrupt head of the bakery leaves the building, Matěj distributes the emperor's bread rolls to the poor and is imprisoned in the dungeons for this deed. Kelley reveals his homunculus Sirael, whom the Emperor wishes to teach everything of our world, including love. Rudolf does not know that Sirael is a regular country girl, Kateřina, acting after coercion by Kelley. Kateřina and Matěj communicate through vents between Kelley's room and the dungeons and fall in love through conversation, although they cannot see each other. Alchemist Scotta concocts an elixir of youth for Rudolf (actually a mix of strong alcoholic drinks and morphium). Meanwhile, Matěj escapes the dungeons. Part II Rudolf drinks Scotta's concoction and falls asleep. Matěj ends up in the emperor's rooms. Servants of the Emperor find the fugitive Matěj, who bears a remarkable likeness to the Emperor in his young days, hiding in the bath and, believing the rejuvenation has worked, they take him for the emperor and dress him accordingly. After waking up, Rudolf sees Matěj and mistakes him for his younger self in the mirror. Elated by his supposed new vigor, Rudolf and his old loyal servant ride alone in a carriage to the countryside to remind themselves of the sins of their misspent youth. The emperor's mistress Countess Strada also believes the rejuvenation worked and drinks up the remnants of the concoction. She embarrasses Matěj by her advances and then falls asleep. The horrified and confused Matěj puts her on top of a double-decker bed. Matěj decides that he has to act as Rudolf because it is his best chance to find Kateřina. Matěj as the emperor dismisses Rudolf's astrologer, minimises the extravagant expenses and deals with all the waiting ambassadors. He attempts to rule fairly, all the while searching for Kateřina. He finds a helper in Scotta, who knows his elixir could not have worked, and therefore knows Matěj is not the real emperor. Meanwhile, intrigue abounds among the emperor's councillors and Kelley. They want to overthrow Rudolf and seize power for themselves. They all want to utilise the Golem and chase after the shem, which is eventually found by Matěj. Kelley then pressures Kateřina into killing the emperor, but Matěj reveals to her that he's not Rudolf. Matěj's identity is also revealed to the councillors. They all try to capture him and Kateřina, while also fighting among themselves. Kelley is killed and Matěj is captured. The Court Astrologer gets a shem from Matěj and awakens the Golem. Lang kills the astrologer and Russworm kills Lang. Then Russworm is killed by the Golem, who only obeys the person who put the shem in its head. The Emperor returns while the Golem is destroying the palace. Eventually, with the help of the townspeople, Matěj succeeds in stopping the Golem and removing the shem. Rudolf is reinstated, after Matěj convinces him to give the Golem to the people rather than use it for his own means. The Golem is installed in the bakery and its power is used to make more bread for everyone. Cast Jan Werich as Emperor Rudolf II / Baker Matěj Kotrba Marie Vášová as Countess Catherina Strada Nataša Gollová as Kateřina aka Sirael Bohuš Záhorský as Chamberlain Filip Lang Jiří Plachý as Edward Kelley Zdeněk Štěpánek as Marshall Bernard Russworm František Filipovský as Court Astrologer František Černý as Alchemist Jeroným Alessandro Scotta Václav Trégl as Emperor's personal servant Vladimír Leraus as Hungarian Delegate Miloš Nedbal as Court Physician Bohuš Hradil as Tycho Brahe František Holar as Guard Commander Production Jan Werich and Jiří Voskovec were trying to make the film based on their play Golem in the 1930s. That film eventually became Le Golem directed by Julien Duvivier, who significantly re-wrote the screenplay and changed it into a horror film. Werich returned to this theme in 1950s and co-wrote a screenplay with Jiří Brdečka. It was originally directed by Jiří Krejčík, but after disputes with the Werich, Krejčík was replaced by Martin Frič. The whole film was shot in Barrandov Studios. It was the third Czechoslovak full-length color film after Warriors of Faith and Temno. It was shot on Eastmancolor and Agfacolor material. Costumes were based on designs by Jiří Trnka. Release The Emperor and the Golem had a premiere on 4 January 1952 as a two-part film, 155 minutes long. International version A 112-minute-long one-part international version was prepared, with most propaganda flavoured scenes cut out (e.g., songs). It was successfully distributed in many countries, including Italy, West Germany, East Germany, Sweden, USA, UK, Finland, France, Belgium or Argentina. References External links 1951 films 1950s historical comedy films 1950s fantasy comedy films Czechoslovak comedy films Czech historical films Czech fantasy films 1950s Czech-language films Films about lookalikes Films based on fairy tales Films directed by Martin Frič Films with screenplays by Jiří Brdečka Cultural depictions of Rudolf II, Holy Roman Emperor Golem films Films set in Prague Films set in 16th-century Holy Roman Empire Tycho Brahe 1952 comedy films 1952 films 1951 comedy films Czech monster movies Czech comedy films Czechoslovak fantasy films
639850	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BD-%D0%BB%D0%B0-%D0%A2%D1%83%D1%80	Салон-ла-Тур	Салон-ла-Тур — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Коррез. Населення — . Муніципалітет розташований на відстані близько 380 км на південь від Парижа, 45 км на південний схід від Ліможа, 32 км на північний захід від Тюля. Демографія Розподіл населення за віком та статтю (2006): Економіка У 2010 році в муніципалітеті числилось 287 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 614,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача Сусідні муніципалітети Галерея зображень Посилання Салон-ла-Тур на сайті французького Національного інституту географії Салон-ла-Тур на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень Салон-ла-Тур на сайті Quid (загальні відомості, історія, пам'ятки, фото, адреси) Мапа муніципалітету Салон-ла-Тур на сайті Mapquest Див. також Список муніципалітетів департаменту Коррез Примітки Муніципалітети департаменту Коррез
542889	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D2%91%D0%B0%D1%81%D1%84%D0%B5%D0%BD	Меґасфен	Меґасфен Меґастфен або Меґастенес (Μεγασθένης) — давньогрецький мандрівник, родом з Арахозії, який за дорученням Селевка I відвідав з дипломатичним завданням двір об'єднувача Індії Чандраґупти в місті Паталіпутра. Це посольство не могло бути здійснене пізніше за 298 рік до н. е., рік смерті Чандрагупти (Мегасфен називає його Сандрокоттом). У своїй праці «Індіка» (не плутати з однойменним твором Ктесія) Мегасфен описав основні річки Західної Індії, згадав Гімалаї і Шрі-Ланку, а також систему каст. Праця Меґастфена до нашого часу не збереглася, проте обширні витяги з неї приводять Діодор, Страбон і Арріан. Давньогрецькі мандрівники Давньогрецькі географи III століття до н. е. Персоналії:Держава Селевкідів
64025233	https://en.wikipedia.org/wiki/Emily%20%282022%20film%29	Emily (2022 film)	Emily (2022 film) Emily is a 2022 British biographical drama film written and directed by Frances O'Connor in her directorial debut. It is a part-fictional portrait of English writer Emily Brontë (played by Emma Mackey), concentrating on a fictional romantic relationship with the young curate William Weightman. Fionn Whitehead, Oliver Jackson-Cohen, Alexandra Dowling, Amelia Gething, Adrian Dunbar and Gemma Jones also appear in supporting roles. Emily premiered at the 2022 Toronto International Film Festival before being theatrically released in the United Kingdom by Warner Bros. Pictures on 14 October 2022. Plot As Emily Brontë is ill and near death, her older sister Charlotte asks her what inspired her to write her novel Wuthering Heights. Sometime in the past Charlotte, nearly graduated from school, returns home for a visit. Emily tries to talk to her about the fictional worlds she has been creating while Charlotte was at school, but Charlotte tries to dissuade her from these juvenile activities. At the same time William Weightman, a new curate, arrives. While her sisters and several other young women seem enamoured of the young man, Emily is dismissive of him. While visiting the Brontë home, Weightman partakes in a game the Brontës have invented where they take turns donning a mask and impersonating a character, with the other members guessing who the character is. When it is Emily's turn, she claims to be possessed by the ghost of their deceased mother; a strong wind bursts open the windows. Charlotte, Anne and Branwell become distressed, while Weightman is disturbed by the scene. Emily buries the mask in the ground the next day. Emily goes with Charlotte to her school to learn to be a teacher, while her brother Branwell goes to study at the Royal Academy of Arts. Both Emily and Branwell return shortly after as failures, Branwell proclaiming he is now more interested in writing and Emily at a loss for what to do. Emily's father engages Weightman to teach Emily French, which he does, while arguing religious philosophy with her. Branwell encourages Emily to drink and play, and Emily uses some opium she finds in a desk, and has "Freedom in thought" tattooed on her arm like Branwell has; their favourite pastime involves staring in the window of a local family and scaring them at night. They are eventually caught, but when Emily denies her involvement, Branwell is sent to work for the family as a tutor as punishment. Branwell is caught kissing the mistress of the house and is sent elsewhere in disgrace. Emily and Weightman grow increasingly close and begin a romantic and sexual entanglement. When Charlotte returns and begins to suspect an affinity between the two, Weightman abruptly ends their relationship. Emily is devastated and takes out her anger on Branwell, telling him that his attempts at fiction are clichéd and trite. To move on with her life, Emily decides to leave with Charlotte for Brussels. She tells Weightman she no longer intends to write. Weightman writes Emily a letter urging her to change her mind, which he gives to Branwell, who reads its contents and does not pass on the message. In Brussels, Emily has a vision of Weightman and shortly after receives news that he died of cholera. The sisters return to tend an ailing Branwell. His final act before dying is to give Emily Weightman's letter in which he urges her to continue to write. After Branwell's death Emily writes Wuthering Heights. Now on her death bed, Emily confesses to Charlotte that she was in love with Weightman, and asks Charlotte to burn the love letters between the two after she dies. Charlotte does so and begins to write her own works. Cast Emma Mackey as Emily Brontë Fionn Whitehead as Branwell Brontë Oliver Jackson-Cohen as William Weightman Alexandra Dowling as Charlotte Brontë Amelia Gething as Anne Brontë Adrian Dunbar as Patrick Brontë Gemma Jones as Aunt Branwell Production The film was announced in May 2020 with Emma Mackey cast in the titular role, with Joe Alwyn, Fionn Whitehead and Emily Beecham being cast as people in Emily's life. Frances O'Connor was set to write and direct the film. Both Alwyn and Beecham left the project prior to the start of filming in April 2021, with Oliver Jackson-Cohen, Alexandra Dowling, Amelia Gething, Gemma Jones and Adrian Dunbar joining the cast. Filming began in Yorkshire on 16 April 2021 and concluded on 26 May. Warner Bros. UK distributes the film in its native United Kingdom as well as the Republic of Ireland. Release Emily had its world premiere in the Platform Prize lineup at the 2022 Toronto International Film Festival on September 9, 2022. The film premiered at the 2022 Toronto International Film Festival before being theatrically released in the United Kingdom by Warner Bros. Pictures on 14 October 2022. Reception Critical response Review aggregator Rotten Tomatoes reports that 88% of 123 critics have given the film a positive review, with an average rating of 7.3 out of 10. The website's critical consensus reads, "With a bracingly irreverent approach to its story and Emma Mackey bringing Brontë vibrantly to life, Emily is a biopic that manages to feel true while taking entertaining creative liberties." Metacritic, which uses a weighted average, assigned the film a score of 75 out of 100, based on 35 critics, indicating "generally favorable reviews". In his review for The Guardian, Peter Bradshaw describes the film as "beautifully acted, lovingly shot, fervently and speculatively imagined". Mark Kermode describes Emily as a "full-blooded gothic fable", praising O’Connor's "spine-tingling feature debut". The film received three awards at the Dinard British Film Festival: Golden Hitchcock, Best Performance Award for Emma Mackey and Audience Award. Accolades References External links 2022 films Films about writers Films shot in Yorkshire British biographical drama films Warner Bros. films 2020s British films 2022 biographical drama films 2020s English-language films English-language biographical drama films Films scored by Abel Korzeniowski
452321	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BE%20%D0%9C%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B3	Льодовикове озеро Мінонг	Льодовикове озеро Мінонг — льодовикове озеро, що утворилося в басейні озера Верхнє під час Вісконсинского заледеніння близько 10 000 років тому. Це був останній льодовиковий період, що покривав Мічиган і охоплював лише частину верхнього півострова. Озеро Мінонг утворилось в східній частині басейну озера Верхнє, а озеро Дулут було в західній частині. Озера були відокремлені коли льодовик досяг Верхнього півострова. Озеро Мінонг зазнало трансгресії на північ, після відступу льодовика 9 800 років тому. Після сходження льодовика з півострова Ківіно озера Дулут і Мінонг об'єднались. Скидання води в озеро Гурон річкою Сент-Мері розпочалось 10 200 років тому. Посилання "Post-Valders Lake Stages in the Lake Superior Basin" , in Glacial and Postglacial Geologic History of Isle Royale National Park, Michigan by N. King Huber, USGS Geological Survey Professional Paper 754-A Льодовикові озера Озера США Історична геологія
589130	https://en.wikipedia.org/wiki/3908%20Nyx	3908 Nyx	3908 Nyx is an Amor and Mars-crosser asteroid. It was discovered by Hans-Emil Schuster on August 6, 1980, and is named after Nyx, the Greek goddess of the night, after which Pluto's moon Nix is also named. It is 1–2 km in diameter and is a V-type asteroid, meaning that it may be a fragment of the asteroid 4 Vesta. Observations In 2000, radar observations conducted at the Arecibo and Goldstone observatories produced a model of Nyx's shape; the asteroid can best be described as spherical but with many protruding lumps. Name To avoid confusion with 3908 Nyx, Pluto's moon Nix was changed from the initial proposal of the classical spelling Nyx, to Nix. See also 3551 Verenia 4 Vesta 4055 Magellan HED meteorite V-type asteroid References External links 003908 Discoveries by Hans-Emil Schuster Named minor planets 003908 003908 19800806 Nyx
916906	https://en.wikipedia.org/wiki/Sweden%20at%20the%202004%20Summer%20Olympics	Sweden at the 2004 Summer Olympics	Sweden at the 2004 Summer Olympics Sweden competed at the 2004 Summer Olympics in Athens, Greece, from 13 to 29 August 2004. This nation has competed at every Summer Olympic Games in the modern era, except for the 1904 Summer Olympics in St. Louis. The Swedish Olympic Committee (SOK) sent the nation's smallest team to the Games since the 1976 Summer Olympics in Montreal. A total of 115 athletes, 62 men and 53 women, competed only in 20 different sports. Women's football was the only team-based sport in which Sweden had its representation at these Games. There was only a single competitor in boxing, diving, artistic gymnastics, judo, modern pentathlon, and rowing. The Swedish team featured four prominent Olympic medalists: rifle prone shooter Jonas Edman, double trap shooter Pia Hansen, and swimmers Therese Alshammar and defending Olympic champion Lars Frölander, who later became the nation's flag bearer in the opening ceremony. Table tennis players Jörgen Persson and 1996 Olympic champion Jan-Ove Waldner were among the Swedish athletes to compete in fifth Olympics, since the sport had been formally included into the Olympic program in 1988. Notable Swedish athletes also included sprint kayak pair Henrik Nilsson and Markus Oscarsson, Greco-Roman wrestler Ara Abrahamian, who emigrated from his native Armenia to compete for the Swedish team, and tennis player Robin Söderling, the youngest male athlete of the team. Sweden left Athens with a total of seven Olympic medals, four golds, two silver, and one bronze, matching its gold medal tally with Munich (1972), Montreal (1976), and Sydney (2000). Three individual Swedish athletes had won Olympic gold medals in athletics: Stefan Holm in men's high jump, Christian Olsson in men's triple jump, and Carolina Klüft in women's heptathlon. Meanwhile, sprint kayak pair Nilsson and Oscarsson picked up their first Olympic title in men's K-2 1000 metres, following their silver medal triumph in Sydney four years earlier. Medalists Archery Three Swedish archers qualified each for the men's individual archery, and a spot for the men's team. Athletics Swedish athletes have so far achieved qualifying standards in the following athletics events (up to a maximum of 3 athletes in each event at the 'A' Standard, and 1 at the 'B' Standard). Men Track & road events Field events Women Track & road events Field events Combined events – Heptathlon Badminton Boxing Sweden sent a single boxer to Athens. Canoeing Sprint Qualification Legend: Q = Qualify to final; q = Qualify to semifinal Cycling Road Men Women Mountain biking Diving Sweden has qualified a single diver. Equestrian Because only three horse and rider pairs from each nation could advance beyond certain rounds in the individual events, five American pairs did not advance despite being placed sufficiently high. They received rankings below all pairs that did advance. Dressage Eventing Show jumping Football Summary Women's tournament Roster Group play Quarter-final Semi-final Bronze medal match Gymnastics Artistic Women Judo Modern pentathlon One Swedish athlete qualified to compete in the modern pentathlon event through the European Championships. Rowing Swedish rowers qualified the following boats: Women Qualification Legend: FA=Final A (medal); FB=Final B (non-medal); FC=Final C (non-medal); FD=Final D (non-medal); FE=Final E (non-medal); FF=Final F (non-medal); SA/B=Semifinals A/B; SC/D=Semifinals C/D; SE/F=Semifinals E/F; R=Repechage Sailing Swedish sailors have qualified one boat for each of the following events. Men Women Open M = Medal race; OCS = On course side of the starting line; DSQ = Disqualified; DNF = Did not finish; DNS= Did not start; RDG = Redress given Shooting Eight Swedish shooters (seven men and one woman) qualified to compete in the following events: Men Women Swimming Swedish swimmers earned qualifying standards in the following events (up to a maximum of 2 swimmers in each event at the A-standard time, and 1 at the B-standard time): Men Women Table tennis Three Swedish table tennis players qualified for the following events. Tennis Sweden nominated four male tennis players to compete in the tournament. Men Volleyball Beach Wrestling Men's Greco-Roman Women's freestyle See also Sweden at the 2004 Summer Paralympics References External links Official Report of the XXVIII Olympiad Swedish Olympic Committee Nations at the 2004 Summer Olympics 2004 Summer Olympics
2862081	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D2%91%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%20%28%D0%9A%D1%83%D1%8F%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29	Маґдаленець (Куявсько-Поморське воєводство)	Маґдаленець (Куявсько-Поморське воєводство) Маґдаленець — село в Польщі, у гміні Роєво Іновроцлавського повіту Куявсько-Поморського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Бидгощського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Іновроцлавського повіту
3211141	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Степаненко Олександр Михайлович	Степаненко Олександр Михайлович Олександр Михайлович Степаненко (26 липня 1959, м. Чортків, нині Україна) — український лікар, громадський діяч. Депутат Тернопільської обласної ради (1990, 2002, 2006). Ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016). Життєпис Олександр Степаненко народився 26 липня 1959 року в місті Чорткові Тернопільської області України. Закінчив Івано-Франківський медичний інститут (1983), інтернатуру по хірургії на базі Чернігівської міської лікарні, Київський медичний інститут (1984). Працював лікарем-хірургом у Чернігівській області (1984—1986), лікарем відділення анестезіології та інтенсивної терапії Чортківської центральної районної лікарні (1986—2015). Громадська діяльність Один із засновників та голова Чортківської районної громадської організації Народного руху України (1989—1990). Засновник та керівник ГО «Екологічно-гуманітарне об'єднання «Зелений світ» (1997). Голова ГО «Гельсінська ініціатива-XXI» (2006). Офіційний представник у Тернопільській області Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA (2007—2019). Член правління Української Гельсінської спілки з прав людини (2006—2013, від 2016). Доробок Співавтор та редактор аналітичного видання «Дотримання екологічних прав в Україні» (2007). Автор аналітичного розділу про дотримання екологічних прав у форматі щорічних доповідей правозахисних організацій «Права людини в Україні» (2007—2015). Працював у авторській групі з написання та представлення стратегічного документа «Стратегія модернізації України. Бачення незалежних експертів» (2009—2010). Ініціатор програмного напрямку «Спільна спадщина» у роботі громадського об'єднання «Гельсінська ініціатива-ХХІ» (2008—2016). Першим, хто відкрив для жителів Чорткова мистецтво Шайє Блондера. Часто друкується в періодиці. Автор публікацій: «Йозеф Опацький — громадський лідер, піонер краєзнавства та туризму в Чорткові»; «Він переконував аргументами, захищав — без меча» (до 160-ї річниці від народження Антона Горбачевського); «Станіслав Єжи Лєц — Лицар ордену Свободи»; «Втрачені та віднайдені світи Агнона» «Кароліна Лянцкоронська: життя, як останнє втілення фамільного кредо — “Flammans pro Recto”» «Карл Еміль Францоз та його Барнов» Олекса Волянський: «Дати народу якісну освіту, а народ сам дасть собі раду!» «Син Поділля — професор трьох європейських університетів» «Януш Корчак у нас на Тернопіллі. Та у мені» «До вінка осінніх квітів — в пам’ятну дату Михайла Галущинського» «Тернистий життєвий шлях генерала Грекова. І його зоряний час» «Перші громадяни майбутньої вільної країни» «Єврейське гетто у Чорткові: жертви, кати та рятівники» «Ким вони були, жертви «Ягільницького злочину» нацистів?» «Королівство Вінценза» та інших. </div> Примітки Джерела Українські медики Українські громадські діячі Випускники Івано-Франківського медичного інституту Випускники Київського медичного інституту Лікарі Чортківської центральної міської лікарні Депутати Тернопільської обласної ради
1138295	https://en.wikipedia.org/wiki/Later%20Three%20Kingdoms	Later Three Kingdoms	Later Three Kingdoms The Later Three Kingdoms period (889–936 AD) of ancient Korea saw a partial revival of the old three kingdoms which had dominated the peninsula from the 1st century BC to the 7th century. After the Unified Silla kingdom had ruled Korea alone from 668, it slowly began to decline and the power vacuum this created led to several rebellious states rising up and taking on the old historical names of Korea's ancient kingdoms. A messy period of alliances and in-fighting followed, but one state would once again establish a dominant position—Goryeo, itself named in homage to the earlier northern Goguryeo kingdom—and form a unified Korean state and a dynasty which would last almost 500 years. History The Unified Silla Kingdom (668–935) had held sway over the Korean peninsula for three centuries, but by the 10th century the state had been in steady decline. During this time, local aristocrats develped greater independence, until they functionally became independent warlords. Peasants were regularly robbed. Kyŏn Hwŏn and Kung Ye Kyŏn Hwŏn (867-936), a peasant leader and Silla army officer, took advantage of the political unrest in 892 and made himself military governor of the city of Muju. In 900, Kyŏn joined forces with the bandit Yang Kil, formed a revival of the old Baekje (Paekche) kingdom in the south-west portion of the peninsula. He chose what is now Jeonju as his capital. In 901, an aristocratic Buddhist monk leader, Kung Ye, declared a new Goguryeo state in the north. After serving as one of Yang Kil's commanders, he betrayed Yang and killed him in 901. His capital was first at Songak (Gaesong) and then Cheorwon. He also twice changed the name of his kingdom, to Majin in 904 and Taebong in 911, although the state is best remembered by the name Later Goguryeo. Kung Ye was seen as an eccentric tyrant by both farmers and the upper classes. He reportedly believed himself to be the Maitreya Buddha, claimed he had mind reading powers, and reportedly had 200 monks chanting mantras following him during his excursions. In 918, a coup was launched against him. Kung was replaced by Wang Kŏn, who restored the name Goryeo to the kingdom. There then followed a protracted power struggle for control of the peninsula. Kyŏn Hwŏn attacked Gyeongju, the Silla capital, in 927. Wang Geon's unification of Korea Later Baekje attacked the Silla kingdom in 920 and 924. Silla responded by calling on Later Goguryeo for assistance. When Baekje attacked and sacked the Silla capital of Gyeongju in 927, the Silla king Gyeongae of Silla (r. 924-927) was forced to commit suicide and a puppet ruler, Kim Pu installed in his place. Wang responded by attacking the Later Baekje capital. Kyŏn Hwŏn then lost a battle at Geochang to a force led by Wang. Back at the Baekje capital, Kyŏn Hwŏn faced a rebellion led by his son Kyŏn Sin-gŏm, who, displeased that his father had favoured his younger brother as next in line for the throne, imprisoned Kyŏn Hwŏn. Wang was now in possession of most of Silla's territory. His position as de facto ruler of Korea was recognised by the Tang dynasty of China in 932. In 934, after Wang's overwhelming victory over Baekje at Unju (Hongseong), refugees from the northern Manchurian state of Balhae (Parhae) felt the situation stable enough to return to Korea. Gyeongsun of Silla surrendered and named Wang as his successor in 935. In that same year, Kyŏn, who had escaped to Later Goguryeo territory, appealed to his old enemy Wang for help to remove Kyŏn Sin-gŏm. Kyŏn led a Goguryeo army to Baekje, and the resulting civil war and death of both Kyŏn Sin-gŏm and Kyŏn Hwŏn in 936, greatly weakened Baekje and allowed Wang to finally unify the country once again under the name of Goryeo, origin of today's name for Korea. Wang, posthumously given the title of Taejo of Goryeo or 'Great Founder,' established a dynasty which would rule Korea for the next five centuries. See also List of monarchs of Korea Taejo of Goryeo Taejo Wang Geon (TV series) Tomb of King Wanggon Family tree of the Goryeo kings Silla monarchs family tree References 9th-century conflicts 10th-century conflicts 10th century in Korea Civil wars in Korea History of Korea Wars of succession involving the states and peoples of Asia
10089024	https://en.wikipedia.org/wiki/Altmannstein	Altmannstein	Altmannstein (Central Bavarian: Oidmannstoa) is a municipality in the district of Eichstätt in Bavaria in Germany. References Eichstätt (district)
3064394	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97%D0%B4%D1%96%D0%B2%20%2858601%E2%80%9458700%29	Список астероїдів (58601—58700)	Список астероїдів (58601—58700) \|- \| (58601) 1997 TW18\|\|\|\|7 жовтня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58602) 1997 TG25\|\|\|\|11 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Ондржейов\|\|Ленка Коткова \|- \| (58603) 1997 TM25\|\|\|\|11 жовтня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58604) 1997 TT26\|\|\|\|15 жовтня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| 58605 Liutungsheng\|\|\|\|8 жовтня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58606) 1997 TF27\|\|\|\|4 жовтня 1997\|\|Коссоль\|\|ODAS \|- \| 58607 Венцель (Wenzel)\|\|1997 UL\|\|19 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Клеть\|\|Яна Тіха, Мілош Тіхі \|- \| 58608 Ґерольдріхтер (Geroldrichter)\|\|1997 UY\|\|22 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Клеть\|\|Мілош Тіхі \|- \| (58609) 1997 UZ1\|\|\|\|23 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58610) 1997 UN3\|\|\|\|26 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58611) 1997 UC4\|\|\|\|17 жовтня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58612) 1997 UA5\|\|\|\|21 жовтня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58613) 1997 UN7\|\|\|\|25 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Тітібу\|\|Наото Сато \|- \| (58614) 1997 UO7\|\|\|\|25 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Тітібу\|\|Наото Сато \|- \| (58615) 1997 UP13\|\|\|\|23 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58616) 1997 UT17\|\|\|\|25 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58617) 1997 UC21\|\|\|\|31 жовтня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58618) 1997 UU21\|\|\|\|29 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Наніо\|\|Томімару Окуні \|- \| (58619) 1997 UF22\|\|\|\|26 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Тітібу\|\|Наото Сато \|- \| (58620) 1997 UG22\|\|\|\|26 жовтня 1997\|\|Обсерваторія Тітібу\|\|Наото Сато \|- \| (58621) 1997 UR23\|\|\|\|27 жовтня 1997\|\|Станція Андерсон-Меса\|\|Браян Скіфф \|- \| 58622 Setoguchi\|\|1997 VU\|\|2 листопада 1997\|\|Яцука\|\|Хіросі Абе, Сейдай Міясака \|- \| (58623) 1997 VZ1\|\|\|\|1 листопада 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58624) 1997 VC2\|\|\|\|1 листопада 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58625) 1997 VE2\|\|\|\|1 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітамі\|\|Кін Ендате, Кадзуро Ватанабе \|- \| (58626) 1997 VF5\|\|\|\|1 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кушіро\|\|Сейджі Уеда, Хіроші Канеда \|- \| 58627 Rieko\|\|\|\|8 листопада 1997\|\|Астрономічна обсерваорія Аокі\|\|Масакацу Аокі \|- \| (58628) 1997 VP7\|\|\|\|2 листопада 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58629) 1997 VL8\|\|\|\|1 листопада 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58630) 1997 WC\|\|1997 WC\|\|18 листопада 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58631) 1997 WE2\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58632) 1997 WM2\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58633) 1997 WY2\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58634) 1997 WF3\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58635) 1997 WQ6\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58636) 1997 WQ13\|\|\|\|21 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58637) 1997 WT14\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58638) 1997 WA17\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58639) 1997 WZ17\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58640) 1997 WH18\|\|\|\|23 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58641) 1997 WX20\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58642) 1997 WL24\|\|\|\|25 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58643) 1997 WO25\|\|\|\|28 листопада 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58644) 1997 WU31\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58645) 1997 WT33\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58646) 1997 WD35\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58647) 1997 WW35\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58648) 1997 WZ36\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58649) 1997 WL38\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58650) 1997 WR39\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58651) 1997 WL42\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58652) 1997 WD43\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58653) 1997 WV45\|\|\|\|26 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58654) 1997 WA48\|\|\|\|26 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58655) 1997 WU49\|\|\|\|26 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58656) 1997 WT50\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58657) 1997 WG54\|\|\|\|29 листопада 1997\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58658) 1997 WY57\|\|\|\|27 листопада 1997\|\|Обсерваторія Ла-Сілья\|\|Упсала-DLR трояновий огляд \|- \| (58659) 1997 WZ57\|\|\|\|27 листопада 1997\|\|Обсерваторія Ла-Сілья\|\|Упсала-DLR трояновий огляд \|- \| (58660) 1997 XR\|\|1997 XR\|\|3 грудня 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58661) 1997 XU\|\|1997 XU\|\|3 грудня 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58662) 1997 XJ2\|\|\|\|3 грудня 1997\|\|Обсерваторія Тітібу\|\|Наото Сато \|- \| (58663) 1997 XZ10\|\|\|\|9 грудня 1997\|\|Обсерваторія Дінік\|\|Ацуші Суґіе \|- \| 58664 IYAMMIX\|\|\|\|21 грудня 1997\|\|Обсерваторія Клеть\|\|Яна Тіха, Мілош Тіхі \|- \| (58665) 1997 YO1\|\|\|\|19 грудня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58666) 1997 YJ2\|\|\|\|21 грудня 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58667) 1997 YS2\|\|\|\|21 грудня 1997\|\|Обсерваторія Тітібу\|\|Наото Сато \|- \| (58668) 1997 YJ3\|\|\|\|17 грудня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58669) 1997 YF5\|\|\|\|20 грудня 1997\|\|Бедуен\|\|П'єр Антоніні \|- \| (58670) 1997 YA6\|\|\|\|25 грудня 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| 58671 Diplodocus\|\|\|\|25 грудня 1997\|\|Обсерваторія Джорджа\|\|Синтія Ґустава, К. Рівік \|- \| 58672 Реміґіо (Remigio)\|\|\|\|28 грудня 1997\|\|Астрономічна обсерваторія Монте-Візеджі\|\|Астрономічна обсерваторія Монте-Візеджі \|- \| (58673) 1997 YA9\|\|\|\|25 грудня 1997\|\|Обсерваторія Галеакала\|\|NEAT \|- \| (58674) 1997 YG12\|\|\|\|21 грудня 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58675) 1997 YD14\|\|\|\|31 грудня 1997\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58676) 1997 YN16\|\|\|\|31 грудня 1997\|\|Обсерваторія Наті-Кацуура\|\|Йошісада Шімідзу, Такеші Урата \|- \| (58677) 1997 YJ17\|\|\|\|28 грудня 1997\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58678) 1997 YE18\|\|\|\|24 грудня 1997\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| 58679 Brenig\|\|1998 AH\|\|1 січня 1998\|\|Борнгайм\|\|Н. Ерінг \|- \| (58680) 1998 AO5\|\|\|\|8 січня 1998\|\|Коссоль\|\|ODAS \|- \| (58681) 1998 AJ7\|\|\|\|5 січня 1998\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| 58682 Альонасолсова (Alenasolcova)\|\|\|\|10 січня 1998\|\|Обсерваторія Клеть\|\|Яна Тіха, Мілош Тіхі \|- \| (58683) 1998 AJ10\|\|\|\|15 січня 1998\|\|Коссоль\|\|ODAS \|- \| (58684) 1998 AA11\|\|\|\|2 січня 1998\|\|Сокорро (Нью-Мексико)\|\|LINEAR \|- \| (58685) 1998 BP\|\|1998 BP\|\|18 січня 1998\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58686) 1998 BB1\|\|\|\|19 січня 1998\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58687) 1998 BJ3\|\|\|\|18 січня 1998\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58688) 1998 BJ4\|\|\|\|21 січня 1998\|\|Обсерваторія Наті-Кацуура\|\|Йошісада Шімідзу, Такеші Урата \|- \| (58689) 1998 BY9\|\|\|\|22 січня 1998\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58690) 1998 BP10\|\|\|\|27 січня 1998\|\|Обсерваторія Клеть\|\|Обсерваторія Клеть \|- \| (58691) 1998 BG14\|\|\|\|24 січня 1998\|\|Астрономічна обсерваторія Монте-Візеджі\|\|Астрономічна обсерваторія Монте-Візеджі \|- \| (58692) 1998 BF17\|\|\|\|22 січня 1998\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58693) 1998 BG25\|\|\|\|28 січня 1998\|\|Обсерваторія Оїдзумі\|\|Такао Кобаяші \|- \| (58694) 1998 BQ25\|\|\|\|27 січня 1998\|\|Обсерваторія Клеть\|\|Обсерваторія Клеть \|- \| (58695) 1998 BJ26\|\|\|\|28 січня 1998\|\|Коссоль\|\|ODAS \|- \| (58696) 1998 BW26\|\|\|\|18 січня 1998\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58697) 1998 BL27\|\|\|\|22 січня 1998\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58698) 1998 BE31\|\|\|\|26 січня 1998\|\|Обсерваторія Кітт-Пік\|\|Spacewatch \|- \| (58699) 1998 BK42\|\|\|\|26 січня 1998\|\|Станція Сінлун\|\|SCAP \|- \| (58700) 1998 BQ42\|\|\|\|18 січня 1998\|\|Коссоль\|\|ODAS \|} Див. також Список астероїдів 58600
293987	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%81%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD	Розконсервація свердловин	Розконсервація свердловин — відновлення свердловини після консервації до стану, придатного для подальшого використання її за призначенням. Опис Консервація свердловин проводиться на нетривалий термін (декілька місяців) у процесі буріння при появі в розрізі ускладнюючих гірничо-геологічних умов, при кущовому бурінні до закінчення спорудження всіх свердловин у кущі, при освоєнні родовищ до облаштування промислу або на тривалий термін — після відробки родовища. Під час консервації свердловини проводиться спеціальне оброблення стовбура і герметизація гирла її з метою збереження стовбура для подальшого використання. Оскільки гирло і верхня частина колони свердловини при консервації заповнюється на глибину 30 м (в умовах України) незамерзаючою рідиною, то спочатку вимивають цю рідину. При розконсервації окремі інтервали свердловини, складені нестійкими породами, які закріплені цементним розчином (цементними корками чи мостами) або іншими в'яжучими матеріалами (наприклад, смолами), розбурюються. Оскільки консервація свердловин, підготовлених до експлуатації, полягає в установленні повного комплекту гирлової арматури відповідно до способу експлуатації, то до пуску свердловини в роботу необхідно лише під'єднати напірну лінію до нафто- або газопроводу. Відтак у свердловину опускають глибинне експлуатаційне обладнання, монтують у повному обсязі гирлове обладнання і вводять свердловину в роботу, як і під час пуску нової чи відремонтованої свердловини. Роботи з розконсервації свердловин виконують за планами, які погоджуються з місцевими органами Держгірнтехнагляду і з воєнізованим загоном ліквідації відкритих фонтанів. Див. також Свердловина Консервація свердловин Література Бойко В. С., Бойко Р. В. Тлумачно-термінологічний словник-довідник з нафти і газу. Тт. 1-2, 2004—2006 рр. 560 + 800 с. Бурова справа
104654	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9C%D1%83%D1%81%D1%96%D0%B9%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Олексієнко Мусій Петрович	Олексієнко Мусій Петрович (або Овсієнко) (17 листопада 1871 — 8 березня 1945) — український бандурист та торбаніст з Ромен. Вчитель Є. Адамцевича. Торбан Олексієнка зберігається в роменському краєзнавчому музеї. Біографія Дитинство та юність Народився 17 листопада 1871 р. у селі Процівка, що пізніше злилося з Ромнами. Батько його рано помер, мати працювала хатньою робітницею в місті. Довелося звичайно зазнавати і злигоднів, але малий Мусій все ж успішно закінчив народне училище, а потім пішов працювати учнем до садівника при поміщицький садибі. З раннього дитинства з'явилася в нього велика любов до музики та пісні. Все це в значній мірі перейшло від матері, яка мала гарний голос, любила співати народних пісень, яких знала безліч. Підлітку надзвичайно подобалась музика, яку часто слухав під вікном будинку, де грав на скрипці прибулий із Києва брат поміщиці, що вчився в одному з музичних закладів. Він помітив зацікавлення підлітка-садівника і запросив його до себе, почав навчати грати на скрипці, розуміти ноти. Тоді ж вітчим, який був неабияким майстром, виготовив йому скрипку. Навчання та початок музичної творчості У 1892 р. М. П. Олексієнко поступив учнем телеграфіста на станцію Ромни Любаво-Роменської залізниці та незабаром освоїв цю професію. Ним і працював все життя. А ще постійно займався самоосвітою, дуже багато читав, особливо художню літературу, книги по історії, цікавився театральним мистецтвом, але найбільше любив народну та класичну музику, народні пісні. Слухаючи гру кобзарів, які часто бували на роменських ярмарках, Мусій Петрович зацікавився їх ремеслом, купив стару бандуру і скоро вивчився грати на ній і від багатьох народних співців засвоював, розширював свій власний репертуар. Ще з молоду почав записувати ноти та слова пісень і дум. Мусій Петрович дорожив своїм пісенним скарбом. Свої записи він розпочав із пісень, котрі співала його рідна матінка, від різних літніх людей, чия пам'ять зберегла старі народні пісні. А ще спеціально подорожував селами Роменщини, розшукував співаків, що тримали в пам'яті багато пісень та записував слова і ноти. Через все життя проніс М. П. Олексієнко любов до історії, літератури, театру, але найбільше — любов до музики. Грати любив за будь-яких обставин, окрім скрипки опанував гру на гітарі, мандоліні, духових інструментах. У вільний від основної роботи час він заробляв на прожиття, настроюючи роялі та піаніно в сім'ях заможних городян, а ще купував ноти, книги, музичні інструменти. Перша вистава, як повідомляв журнал «Київська старовина», відбулася в лютому 1899 р. Любителями тоді була поставлена «Наталка-Полтавка» Котляревського. Після вистави народний хор Процівки виконав кілька творів Миколи Лисенка. Повідомляючи про цю виставу, журнал відзначив прекрасну гру кількох селян і, насамперед, М. Олексієнка. У період перших визвольних змагань Особливо великого розмаху набрала творчість кобзаря в період визвольних змагань 1917–1921 рр., коли активізувалось театральне мистецтво, освітній і національний рух. У цей час він повертається до Ромен із станції Ромодан, на якій працював, і активно включається в мистецьке життя міста. В ті роки в цьому невеличкому провінційному містечку діяли кілька театральних колективів, багато аматорських гуртків, утворених місцевими «Просвітами» та іншими культурно-мистецькими товариствами і гуртками. Тоді ж в місті була утворена мандрівна капела імені Леонтовича, що пізніше реорганізувалась у професійний колектив, який гастролював не лише по Україні, але й далеко за її межами. М.Олексієнко в ці роки виступає з бандурою в роменському Народному будинку, в процівському сільському театрі, на численних ярмарках, що так часто проводилися в Ромні та в багатьох навколишніх селах. У цей буремний час він знайомиться і підтримує творчі зв'язки із славетною Ганною Петрівною Затиркевич-Карпинською, скульптором і режисером одного з роменських театрів Іваном Кавалерідзе, майбутніми відомими акторами, а тоді ще аматорами Степаном Шкуратом, Іриною Воликівською, Василем Яременком та багатьма іншими творчими особистостями, що в ті роки жили в Ромні. Особливо пам'ятним став для роменського кобзаря Мусія Олексієнка жовтень 1918 р., коли І. П. Кавалерідзе завершив спорудження першого монументального пам'ятника Тарасу Шевченку. В урочистому концерті, що відбувся того дня, виступав і він: сольно, з бандурою, в хорі під час театральної вистави. Запам'ятався цей день для бандуриста ще й тим, що відбулася його зустріч із 92-річним приятелем Тараса Шевченка Григорієм Станіславовичем Вашкевичем, котрий у той час жив поблизу Ромен на своєму хуторі в с. Шумську. Талановита гра місцевого музики справила велике враження на старого Г. Вашкевича. Розчулений дідусь запросив після того пам'ятного концерту на свій хутір аматорів-акторів і кобзаря, де вручив тоді М. Олексієнку торбан Т. Шевченка. До 1935 р. зберігав він цей торбан (і не просто зберігав, а грав на ньому), а потім передав Шевченкову пам'ятку до Роменського краєзнавчого музею. За часів УРСР Мусій Олексієнко не лише добре грав на багатьох музичних інструментах, але, водночас, був і чудовим вчителем. Багатьох юнаків в Ромні він навчив грати на скрипці, гітарі, на різних духових інструментах, довгий час керував у Процівці біля Ромен оркестром народних інструментів, котрий успішно виступав не лише в його рідному селі, але й у багатьох містах і селах округи. Своїм численним учням (а серед них були й діти самого кобзаря) Мусій Петрович Олексієнко передав у спадок любов до народної музики, до української народної пісні. Він віддавав увесь свій великий талант, досвід і знання, щоб з них вийшли прекрасні люди і музики. Серед синів особливо слід згадати Олександра і Миколу, які успадкували від батька його хист і любов до музики. Вони вміло грали в духовому оркестрі 21-го стрілецького полку, що дислокувався в довоєнні роки в Ромнах. Незадовго перед Другою світовою війною старший син роменського бандуриста Олександр, який керував оркестром в одній з військових частин, забрав їх до Ленінграду, щоб спробувати їх видати. Але розпочалася війна і разом із сином кобзаря вони загинули у лихолітті війни в блокованому місті. Лише мізерна частина їх нині збереглася. Мусій Олексієнко брав якнайдіяльнішу участь у просвітньому драматичному гуртку, який виник в кінці минулого століття в селі Процівці і в який увійшли процівські селяни-любителі. Останні роки життя кобзаря припали на суворі воєнні роки. Давалися взнаки два роки окупації, хворе серце боліло за синами, що перебували на фронті та в евакуації. Запізніла вістка про загибель старшого Олександра остаточно підірвала його здоров'я. Не стало Мусія Петровича Олексієнка 8 березня 1945 р. Тоді ж його й було поховано на одному з роменських міських цвинтарів. Наставництво Адамцевича Серед його учнів було багато бандуристів, зокрема, роменські кобзарі Іван Петренко, Іван Бедрін та інші. Але найкращим учнем з-поміж них був славетний Євген Адамцевич. Сини кобзаря Олексієнка розповідали, що добре пам'ятають той день, коли до них з товаришем завітав тоді ще молодий Євген і попросив батька заграти на бандурі. Мусій Петрович заграв і заспівав для них кілька народних жартівливих пісень та думу «Про трьох братів Азовських», які втікали з турецької неволі. Тоді сліпий юнак почав прохати його, щоб він навчив його грі на бандурі. Спочатку Мусій Петрович вагався, бо дуже важко вчити незрячого, однак погодився. Учень виявився надзвичайно здібним і наполегливим, за що його полюбив учитель, віддавав йому багато часу і терпіння, а до того ж ще й вчив безкоштовно. Література Кирдан Б., Омельченко А. «Народні співці-музиканти в Україні». К., 1980; Діброва Г. «Роменський кобзар Мусій Олексієнко» / Г. Діброва // Народна творчість та етнографія. — 1991. — № 2. — С. 87-94. «Біографія кобзаря Олексієнка Мусія Петровича, написана його синами Костем та Миколою» (Знаходиться в архіві Г. Діброви) «Народна творчість та етнографія» — 1987. — № 5. — С. 63. Торбан Шевченка: Спогади братів Костя та Миколи Олексієнків (Знаходяться в архіві Г. Діброви). Посилання Уродженці Ромен Бандуристи Торбаністи Українські музичні педагоги Померли в Ромнах
21200293	https://en.wikipedia.org/wiki/Wheel%20spider	Wheel spider	Wheel spider The wheel spider or golden wheel spider (Carparachne aureoflava), is a huntsman spider native to the Namib Desert of Southern Africa. This spider is distinct from Leucorchestris arenicola, a spider sharing the same common name and found in the same locale. The spider escapes parasitic pompilid wasps by flipping onto its side and cartwheeling down sand dunes at speeds of up to 44 turns per second. Characteristics Wheel spiders are up to 20 mm in size, with males and females the same size. The wheel spider does not make a web; it is a nocturnal, free-ranging hunter, coming out at night to prey on insects and other small invertebrates. Its bite is mildly venomous, but the spider is not known to be harmful to humans. Its principal line of defence against predation is to bury itself in a silk-lined burrow extending 40–50 cm deep. During the process of digging its burrow, the spider can shift up to of sand, 80,000 times its body weight. It is during the initial stages of building a burrow that the spider is vulnerable to pompilid wasps, which sting and paralyze the spider, then lay eggs in its body. If the spider is unable to fight off a wasp, and if it is on a sloped dune, it will use its rolling speed of to escape. References Further reading External links , featuring a rolling golden wheel spider Rolling animals Sparassidae Spiders of Africa
3934632	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0	Анна Курляндська	Анна Курляндська Персоналії Анна (І) Курляндська — герцогиня курляндська (1566—1602). Анна (ІІ) Курляндська — російська імператриця (1730—1740), герцогиня курляндська (1710—1730). Анна Курляндська — курляндська принцеса, ординатка клецька (1586—1617).
21262298	https://en.wikipedia.org/wiki/Kamie%C5%84skie%20M%C5%82yny	Kamieńskie Młyny	Kamieńskie Młyny is a village in the administrative district of Gmina Woźniki, within Lubliniec County, Silesian Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately north of Woźniki, east of Lubliniec, and north of the regional capital Katowice. References Villages in Lubliniec County
3116222	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%29	Сенека (округ)	Сенека (округ) Сенека (округ, Нью-Йорк) Сенека (округ, Огайо)
2796867	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B8%D1%86%D1%96	Струпиці	Струпиці Населені пункти та їхні частини Струпиці — село в гміні Хойнув Леґницького повіту Нижньосілезького воєводства Струпиці — село в гміні Васнюв Островецького повіту Свентокшиського воєводства Струпиці — частина міста Єленя-Ґура в Нижньосілезькому воєводстві Примітки
3473423	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%8F%29	Президентська служба безпеки (Південна Корея)	Президентська служба безпеки (Південна Корея) Президентська служба безпеки або Президентська гвардія (ханг.: 대통령경호처, ханча: 大統領警護處, англ.: Presidential Security Service, PSS) — незалежне, закрите відомство (агентство), відповідальне за охорону Президента Південної Кореї, їх сімей, Синього дому, Чонгрі Гонгвану (офіційна резиденція прем'єр-міністра). До липня 2017 року – Управління безпеки Президента, коли було реорганізовано в Президентську гвардію. Історія Нинішня президентська служба безпеки була створена в 1949 році як Президентська поліція безпеки Кьонг Му Де. В 1960 році його назва змінилася на Президентську поліцію Синього дому, а в 1961 році були сформовані Сили безпеки для охорони Пак Чон Хі. Підрозділ знову змінив назву, на цей раз на Президентська служба безпеки (ПСБ), після того як в 1963 році був прийнятий закон 157 ПСБ с Гонг Чен Чхоль який став його першим начальником під керівництвом поліції Кьонг Му Де. Пак Чонг Гю очолював ПСБ з 1963 по 1974 рік. Обов'язки ПСБ були розширенні після того, як північнокорейські солдати 124-го армійського підрозділу напали на Синий дім в 1968 році . У 1974 році після вбивства дружини Пак Чон Хі, , Служба безпеки отримала більше влади над південнокорейськими військовими і різними правоохоронними органами відповідно до постанови Комітету безпеки та захисту і Групи контролю безпеки та захисту президента (Наказ 7246). Розформування Комітету безпеки та президентською захисту і Групи контролю безпеки та президентського захисту (Розпорядження 9692) відбулося в 1979 році після того, як Пак Чон Хі був убитий. У 1981 році в результаті перегляду директив ПСБ, службі було доручено захист колишніх президентів Південної Кореї і їх сімей. Президентська служба безпеки була відповідальна за безпосередній захист Папи Римського Іоанна Павла II під час його візиту до Південної Кореї в травні 1984 року. 1 квітня 1993 року для боротьби з тероризмом було створено підрозділ Мугунхва Донгсу. 3 березня 1999 року було створено Навчальний центр ПСБ Multi Security. 18 квітня 2003 року Служба безпеки президента була звільнена від обов'язків по охороні Синього дому, оскільки юрисдикція була передана адміністрації провінції Чхунчхон-Пукто. 1 січня 2005 року ПСБ створила Групу контролю з безпеки під час проведення АТЕС в Пусані. Суб'єкти захисту У число обов'язків, що виконуються агентами СБП, входить захист таких осіб: Президент Південної Кореї та його родина; Кандидат в президенти і його родина; Виконувач обов'язків Президента і його/її чоловік (дружина); Колишні президенти їх подружжя та діти отримують захист служби безпеки протягом 10 (десяти) років після виходу з посади (на пенсію) лише тоді, коли це не суперечить її/його бажанню; Главу держави або прем'єр-міністра (глава уряду) іноземної держави, який відвідує Корею, та його дружину/її чоловіка; Будь-які інші місцеві і іноземні особи, яких начальник Служби безпеки Президента вважає необхідними для захисту. Також в їх обов'язки входить охорона офіційної резиденції президента Південної Кореї — Чхонваде або Синього Дому. Комплекс Чхонваде займає 25 гектарів і складається з 3 головних будівель і семи споруд для інших потреб (другорядних). Розміщений за адресою місто Сеул, р-н Чонно-гу, Сечжон-но, 1. Керівництво Див. також Управління державної охорони України Секретна служба США Примітки Посилання Офіційний сайт Правоохоронні органи Південної Кореї Спецслужби Південної Кореї
2655719	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BB%D1%83%D1%82%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%B4	Флутамід	Флутамід — синтетичний лікарський препарат, який належить до нестероїдних антагоністів андрогенів, що застосовується перорально. Уперше препарат синтезований у США в лабораторії компанії «Schering-Plough», і початково розглядався як антибактеріальний засіб. Пізніше виявлено, що флутамід, який початково отримав кодову назву SCH-13521, має антиандрогенні властивості. Клінічні дослідження нового препарату розпочались у 1971 році, і вперше схвалений для клінічного використання у ФРН у 1983 році під торговою маркою «Флюгерель». Фармакологічні властивості Флутамід — синтетичний лікарський засіб, який належить до нестероїдних антагоністів андрогенів. Механізм дії препарату полягає у блокуванні андрогенних рецепторів у клітинах-мішенях простати, гіпоталамусу і гіпофізу, що призводить до інгібування зв'язування андрогенів з рецепторами, наслідком чого є блокування біологічних ефектів андрогенів, одним із яких є гальмування росту пухлини в передміхуровій залозі, а також запобігання розвитку метастазування пухлини. Флутамід, проте, не має пригнічуючої дії на секрецію тестостерону та на чутливість гіпофіза до секреції гонадотропін-рилізинг гормону, що призводить навіть до збільшення концентрації тестостерону в крові. Флутамід також не має естрогенної, антиестрогенної, гестагенної та антигестагенної активності; не впливає також на рецептори мінералокортикоїдів і глюкокортикоїдів. Флутамід застосовується для лікування раку простати, у тому числі метастатичного, в поєднанні з хірургічним лікуванням або застосуванням агоністів гонадотропін-рилізинг гормону, а також для лікування хворих, які мають непереносність до інших видів лікування або несприйнятливість інших видів терапії. Флутамід також застосовується для лікування інших станів, коли необхідно зниження рівня чоловічих статевих гормонів, у тому числі гірсутизму, акне та синдрому полікістозних яєчників. Фармакокінетика Флутамід швидко та добре всмоктується після перорального застосування, біодоступність препарату становить більше 90 %. Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 2 годин після прийому препарату. Флутамід добре (на 94—96 %) зв'язується з білками плазми крові. Даних за проникнення флутаміду через плацентарний бар'єр та в грудне молоко немає. Препарат метаболізується у печінці з утворенням переважно активних метаболітів. Виводиться флутамід з організму переважно з сечею, близько 4 % препарату виводиться з калом. Період напіввиведення флутаміду складає 5—6 годин. і цей час може збільшуватися при порушеннях функції печінки або нирок. Покази до застосування Флутамід застосовують для лікування раку простати, у тому числі метастатичного, в поєднанні з хірургічним лікуванням або застосуванням агоністів гонадотропін-рилізинг гормону, а також для лікування хворих, які мають непереносність до інших видів лікування або несприйнятливість інших видів терапії. Флутамід також застосовується для лікування інших станів, коли необхідно зниження рівня чоловічих статевих гормонів. Побічна дія При застосуванні флутаміду можуть спостерігатися наступні побічні ефекти: Алергічні реакції та з боку шкірних покривів — шкірний висип, підшкірні крововиливи. вовчакоподібний синдром. З боку травної системи — нудота, блювання, діарея, втрата апетиту, жовтяниця, порушення функції печінки (вкрай рідко з летальними наслідками). З боку нервової системи — головний біль, порушення сну. З боку серцево-судинної системи — тромбоемболія, периферичні набряки. З боку ендокринної системи — гінекомастія, галакторея. Інші побічні ефекти — біль у кістках, біль у вогнищах ураження. Зміни в лабораторних аналізах — підвищення рівня активності амінотрансфераз в крові. Протипокази Флутамід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату. Форми випуску Флутамід випускається у вигляді таблеток або желатинових капсул по 0,125 та 0,25 г. Примітки Посилання Флутамід на сайті mozdocs.kiev.ua Флутамід на сайті rlsnet.ru Флутамід Флутамід на сайті compendium.com.ua Лікарські засоби за алфавітом Протипухлинні засоби Гепатотоксини
95884	https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%202670	IC 2670	IC 2670 — галактика типу S (спіральна галактика) у сузір'ї Лев. Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу. Посилання IC 2670 в оригінальному новому загальному каталозі IC 2670 в оригінальному новому загальному каталозі Перевірена інформація про IC 2670 IC 2670 в базі SIMBAD IC 2670 в базі Vizier IC 2670 в базі NASA Extragalactic Database Бази даних про об'єкти NGC/IC IC 2670 IC 2670 IC 2670
7904003	https://en.wikipedia.org/wiki/Pierre%20Fran%C3%A7ois%20Keraudren	Pierre François Keraudren	Pierre François Keraudren (15 May 1769 - 16 August 1858) was a scientist and physician in the French Navy. He was a native of Brest. Biography From 1813 to 1845 he served as Inspector General to the Health Department of the Navy. Keraudren was a member of the Académie de Médecine, a consulting physician to Louis-Philippe and a member of the Moscow Society of Naturalists. He also belonged to medical, literary and scientific societies of Madrid, Louvain, Bologna, Orléans, Marseille, Toulon and Rochefort. On July 10, 1816 he was knighted in the Ordre de Saint-Michel. Honours Keraudren Island is located west of Australia at . Cape Keraudren in the north-west of Australia was charted in 1801 and is located at at the southern end of Eighty Mile Beach. Keraudren served as the ship's official physician to the 1800–1803 Baudin expedition to Australia. Cape Keraudren at the north of Hunter Island in the north-west of Tasmania at . The trumpet manucode, a species of birds found in New Guinea, was given the scientific name Manucodia keraudrenii by René-Primevère Lesson and Prosper Garnot in 1826. He also appears to be the person after whom the gastropods Oxygyrus keraudrenii (Charles-Alexandre Lesueur, 1817) and Pterotrachea keraudrenii (Fortune Eydoux and Louis François Auguste Souleyet, 1832) were named. Works Réflexions sommaires sur le scorbut, 1804 Considérations et observations sur la syphilis dégénérée, 1811 De la fièvre jaune observée aux Antilles [et] sur les vaisseaux du roi, Paris, 1823 Mémoire sur les causes des maladies des marins, et sur les soins à prendre pour converser leur santé dans les ports et à la mer, 2nd ed., Paris, 1824 (1st ed., 1817) Du choléra-morbus de l'Inde ou mordéchi, Paris, 1824 Mémoire sur le choléra-morbus de l'Inde, Baillière, Paris, 1831 On the cholera morbus of India, The Lancet Office, London, 1831—"The most rational, unexaggerated, and impartial monograph concerning the Indian Cholera, yet presented to the public" (from the title page) See also European and American voyages of scientific exploration References External links Obsèques de M. Kéraudren, Gros et Donnaud, 1858, Paris, on Gallica Record of the Léonore database French medical writers 1769 births 1859 deaths French Navy officers from Brest, France French male non-fiction writers
1878146	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE%20500%20%D1%96%20%D0%92%D0%A2%D0%A2	Будівництво 500 і ВТТ	Будівництво 500 і ВТТ Будівництво 500 - управління будівництва і таборів залізничної лінії Комсомольськ-Совєтська Гавань. Історія Будівництво 500 було створено в 1943 році. Начальник - інженер-полковник Гвоздьовський Федір Олексійович. Управління Будівництва 500 розташовувалося спочатку в місті Комсомольськ-на-Амурі, Хабаровський край. Оперативне командування здійсьнювало Головне управління таборів залізничного будівництва. Максимальна одноразова кількість ув'язнених могло становити більше 20 500 чоловік. До складу Будівництва 500 входили: Східний ВТТ у складі Будівництва 500, Нижньо-Амурський ВТТ, Перевальний ВТТ. Будівництво 500 припинило своє існування в 1946 році після структурного об'єднання з Амурським ГУЛЖДС і утворенням Амурського управління будівництва БАМ та будівництва 500. Посилання УПР. СТРОИТЕЛЬСТВА 500 Приложение ПЕРЕЛІК СОВЄТСЬКИХ КОНЦТАБОРІВ Табори ГУЛАГу у Росії Історія Хабаровського краю
999443	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%B0%29	Мандаринка (риба)	Мандаринка (риба) Мандаринка (Synchiropus splendidus) — невелика, яскраво забарвлена риба з родини Піскаркових ряду окунеподібних. Екологія Популярна як акваріумна рибка. Природне місце існування мандаринки — у західній частині Тихого океану на протяжності приблизно від островів Рюкю на південь до Австралії. Також цю рибку через схожість у морфології і поведінці іноді плутають з представниками родини бичкових і називають Бичковою мандаринкою. Інші її торгові назви «зелена мандаринка», «смугаста мандаринка» або «психоделічна рибка». Хоча нещодавно вчені відкрили вид риб під назвою психоделічна риба, який жодного стосунку не має до «мандаринки». Назва психоделічної мандаринки також використовується для позначення близькоспоріднених видів, яскравих представників Піскаркових Synchiropus picturatus. Мандаринки є мешканцями рифів, обираючи захищені лагуни і прибережні рифи. Попри те, що вони плавають повільно і досить поширені у своєму ареалі, їх не легко спостерігати через придонний спосіб харчування і малі розміри (близько 6 см). Харчуються вони переважно ракоподібними та інші безхребетними. Назву «мандаринка» дали їм через надзвичайно яскраве забарвлення, що нагадує мантію імператорського китайського чиновника — мандарина. Акваріумне утримання Незважаючи на свою популярність як акваріумної рибки, вважається, що мандаринок важко утримувати, тому що їх звички в харчуванні дуже специфічні. Деякі риби ніколи не пристосовуються до акваріумного життя, відмовляючись їсти будь-що крім живих сіноїдів і бокоплавів (як в природних умовах), хоча окремі особини звикають до акваріумного харчування та відрізняються великою витривалістю та високою стійкістю до таких хвороб, як іхтіофтіріоз. Вони не можуть захворіти іхтіофтіріозом, тому що не мають того типу шкіри, який зачіпає це поширене акваріумне захворювання. Аналогічну до мандаринки назву має інша риба, правильно звана як китайський окунь, що є далеким родичем мандаринки. Посилання «Synchiropus splendidus» . FishBase . Ed. Ranier Froese and Daniel Pauly. Жовтень 2005 version. Np: FishBase, 2005. Стаття про мандаринки Фото мандаринки і інших лір Стаття про мандаринки Як доглядати за мандаринки Примітки Див. також Макропод звичайний Посилання (відео) Риба мандаринка в акваріумі Synchiropus Тварини, описані 1927 Риби Азії Риби Тихого океану Акваріумні риби Риби Океанії Риби Австралії Риби Вануату Риби Малайзії Риби Папуа Нової Гвінеї Риби Філіппін Риби Японії
458274	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%BE	Мазіо	Мазіо — муніципалітет в Італії, у регіоні П'ємонт, провінція Алессандрія. Мазіо розташоване на відстані близько 470 км на північний захід від Рима, 60 км на схід від Турина, 18 км на захід від Алессандрії. Населення — (2014). Щорічний фестиваль відбувається 22 липня. Покровитель — Santa Maria Maddalena. Демографія Сусідні муніципалітети Черро-Танаро Кортільйоне Феліццано Інчиза-Скапаччино Овільйо Куаттордіо Роккетта-Танаро Галерея Див. також Список муніципалітетів провінції Алессандрія Примітки Муніципалітети провінції Алессандрія Муніципалітети Італії
2348651	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%85%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%96%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BD%D0%BE	Механічне піаніно	Механічне піаніно «Механічне піаніно» (англ. Player Piano) — фантастичний антиутопічний роман американського письменника Курта Воннегута, написаний у 1952 році. Один із найпопулярніших романів автора, що приніс йому світове визнання. Дія роману відбувається у недалекому майбутньому, де людська праця є автоматизована, внаслідок чого виникає соціальне протиріччя між верхами суспільства, виражених у суспільстві інженерів, та звичайних робітників, котрим не знайшлось місця у новому світі. Назва Механічне піаніно - це інструмент, який може виконувати музику сам. Клавіші піаніно рухаються у відповідності з малюнками на барабані, що обертається. Інструмент, який грає сам - метафора суспільства, в якому основну роль грають не люди, а машини. Див. також Курт Воннегут Романи Курта Воннеґута Науково-фантастичні романи США Англомовні фантастичні романи Науково-фантастичні романи 1952 Антиутопічні романи
3594174	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0	Горчаковщина	Горчаковщина — присілок у Волховському районі Ленінградської області Російської Федерації. Населення становить 14 осіб. Належить до муніципального утворення Іссадське сільське поселення. Історія Згідно із законом № 56-оз від 6 вересня 2004 року належить до муніципального утворення Іссадське сільське поселення. Населення Примітки Присілки Ленінградської області Населені пункти Волховського району
4202455	https://en.wikipedia.org/wiki/Eugenes	Eugenes	Eugenes is a genus of hummingbirds that inhabit North America. Species The genus contains two species: References External links Bird genera
2679964	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%96%D1%82%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0	Номінальна заробітна плата	Номінальна заробітна плата — це фактична сума грошей, яку отримує працівник від продажів своєї робочої сили та її функціонування. Номінальна заробітна плата У будь-якій країні ціни на товари і послуги мають здатність до зміни. Проявом зміни цін як правило є їхнє зростання. Відповідно до цього відбувається зміна зарплат. На цій основі виділяють номінальну і реальну заробітну плату. Реальну заробітну плату не можна обчислити без показника номінальної зарплати. Номінальна заробітна плата включає тарифні ставки (посадові оклади), премії, доплати, надбавки, оплату за невідпрацьований час, а також обов'язкові відрахування: податок на доходи фізичних осіб, військовий збір. Номінальна зарплата характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і послуги, тому є одним з чинників підвищення добробуту і рівня життя трудящих. На одержану номінальну заробітну плату працівник має придбати харчові продукти, одяг, взуття, заплатити за комунальні послуги та інші товари, необхідні для існування його самого та його сім'ї. Суттєво знижують номінальну заробітну плату чисельні податки та платежі. До того ж ціни на товари та послуги не є постійними, вони, як правило, зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не зображають реальний життєвий рівень трудівника. На це вказує реальна заробітна плата. Регулювання номінальної заробітної плати допомагає забезпечити раціональну професійно-кваліфікаційну, міжгалузеву і регіональну диференціацію в оплаті робочої сили, впливати на розподіл і перерозподіл трудових ресурсів. Підвищення номінальної заробітної плати здійснюється шляхом централізованого підвищення ставок і окладів, зміни тарифних умов оплати робочої сили; підвищення індивідуальних та колективних заробітків на основі зростання продуктивності праці; росту заробітків у результаті змін у структурі виробництва і структурі зайнятості. Контроль за динамікою номінальної заробітної плати здійснюється з метою забезпечення такого її росту, який при відповідній динаміці цін зумовив би зростання реальної заробітної плати, а також недопущення необґрунтованого інфляційного росту номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, що може придбати споживач за свою заробітну плату при чинному рівні цін після того, як сплатить податок. На перший погляд здається, що працівник продає своєму роботодавцю працю, послуги праці, але насправді — робочу силу. Робоча сила включає фізичні, організаторські та розумові властивості і ті здібності та знання, які отримала людина впродовж свого життя. Ці риси вона застосує під час виробництва споживчих вартостей. Робоча сила, як специфічний товар, визначається необхідними витратами, а саме на рівень освіти, кваліфікації, а також на утримання сім'ї. Роль особистісного фактора у виробництві постійно зростає, і це зумовлює ріст вартості робочої сили. При такому зростанні збільшується реальна заробітна плата. Заробітна плата є грошовим виразом вартості ціни товару, робочої сили її результату і функціонування. На заробітну плату, ціну робочої сили істотно впливають попит і пропозиція. Заробітна плата виконує такі функції: відтворювальну, стимулювальну, розподільчу. Саме ці функції і розкривають сутність зарплати. Форми заробітної плати: погодинна і відрядна. Погодинна — оплата здійснюється за відпрацьований час. Відрядна — оплата залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Основні системи заробітної плати: тарифна; преміальна; колективна. Розрахунок індексу номінальної та реальної зарплат Індекс руху реальної зарплати визначається як відношення індексу грошової (номінальної) зарплати до індексу цін: ; З цієї формули визначається індекс номінальної заробітної плати ; де — Індекс номінальної зарплати; — Індекс реальної зарплати; — Індекс цін. Динаміка номінальної заробітної плати (НЗП) в Україні Середньомісячна номінальна та реальна зарплата Див. також Заробітна плата Мінімальна заробітна плата Примітки Джерела Червінська, Л. П. Економіка праці [Електронний ресурс]: навч. посіб. / Л. П. Червінська. — К. : ЦУЛ, 2010. — 288с. Ситник, Н. І. Управління персоналом [Текст]: навч. посіб. / Н. І. Ситник. — К. : ІНКОС, 2009. — 472 с. Лісовицький, В. М. Мікроекономіка [Текст]: навч. посіб. / В. М. Лісовицький. — [3-тє вид., доповн. і переробл.]. — К. : Кондор, 2007. — 164 с. Коцелко, С. Аналіз особливостей мотиваційної функції заробітної плати в сучасних умовах [Текст] / Світлана Коцелко // Економічний аналіз. — 2012. — Вип. 10, ч. 4. — С. 182—185. Кармелюк, Г. Моделювання роздрібного товарообороту [Текст] / Ганна Кармелюк // Журнал європейської економіки. — 2012. — Т. 11, № 4 : груд. — С. 449—467. — Режим доступу : http://dspace.tneu.edu.ua/bitstream/316497/20350/1/Кармелюк%20Г..pdf . Доходи населення (січень*вересень 2014 р.) [Текст] // Праця і зарплата. — 2014. — 3 груд. (№ 45). — С. 6. Доходи населення і соціальний захист (січень-вересень 2016) [Текст] // Праця і зарплата. — 2016. — № 46 (14 груд.). — С. 2. Бочкарьова, Т. Заробітна плата в серпні 2017 року [Текст] / Тетяна Бочкарьова // Праця і зарплата. — 2017. — № 37 (4 жовт.). — С. 2-3. Гузенко, О. Про складові заробітної плати та обчислення середнього заробітку з урахуванням часу простою [Текст] / Оксана Гузенко // Праця і зарплата. — 2018. — № 3 (24 січ.). — С. 15. Посилання Утримання із заробітної плати // Презентація на тему «Причини відмінностей у зарплаті. Номінальна та реальна заробітна плата» Державна служба статистики України Статті з твердженнями без джерел Макроекономіка Економіка праці Особисті фінанси
3473671	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%B0%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F%201688%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83	Сіамська революція 1688 року	Сіамська революція 1688 року — народні хвилювання в сіамському королівстві Аюттхая (сучасний Таїланд), які призвели до повалення прозахідного сіамського короля Нарая. Один з довірених військових радників Нарая, командувач королівського корпусу Петрача, скориставшись хворобою короля, вбив його спадкоємців, декількох місіонерів, впливового міністра закордонних справ, грецького авантюриста Костянтина Геракіса. Потім Петрача одружився з дочкою Нараї, здобув трон і проводив політику витіснення французького впливу і збройних сил з Сіаму. Однією з найвидатніших битв була облога фортеці Бангкока в 1688 році. Десятки тисяч сіамських солдатів чотири місяці облягали французьку фортецю в Бангкоку. У результаті революції Сіам практично розірвав усі зв'язки з Заходом, поки в XIX столітті контакти не відновилися. Історія У роки свого правління Король Нарай розширив дипломатичні місії з низкою західних держав, включаючи Францію, Англію і Ватикан. Місії існували в Персії, Індії та Китаї, а також у сусідніх державах. Особливістю правління короля був стрімкий зліт грецького авантюриста Костянтина Геракіса, який обіймав посаду сучасного прем'єр-міністра. На противагу португальцям і голландцям король Нарай прагнув до розширення відносин з французами, численні посольства з контактами в обох напрямках. Франція прагнула до збереження своїх військ у цьому регіоні та навернення короля в католицизм. З дозволу Нарая в містах Мергуі і Бангкок стояли фортеці з французькими військами, що забезпечували противагу голландському впливу в регіоні й боролися з піратством. Наявність французьких військ призвела до національних заворушень, які досягли максимуму в 1688 році. Сіамські придворні обурювалися втручанням грека Геракіса в державні справи, а буддійські священнослужителі були стурбовані зростанням ролі французьких єзуїтів. Коли король Нарай у березні 1688 важко захворів, змовники активізувалися. У квітні цього року Геракіс попросив військової допомоги у Франції. Французи ввели в палац Лопбурі 80 своїх солдатів і 10 офіцерів, однак потім вони відступили, побоюючись сіамських повстанців. Французи були дезорієнтовані помилковими чутками про смерть короля. 10 травня 1688 року вмираючий Король Нарай, знаючи про майбутню суперечку за правонаступництво, зібрав своїх найближчих радників, включаючи командувача королівського корпусу Петрачу. Король Нарай призначив свою доньку Кромлуан Йотатепа його наступницею. Троє його радників мали бути регентами. Рішення Нарай не заспокоїло його наближених і спонукало Петрачу до рішучих дій. За підтримки військових і буддійського духовенства 17—18 травня 1688 року був заарештований король Нарай. 5 червня Геракіса заарештували за звинуваченням у державній зраді, а потім обезголовили. Убили сина короля Мам Пі і багатьох членів сім'ї Нарая. Його правонаступники по праву були вбиті 9 липня. Сам король Нарай помер в ув'язненні 10—11 липня. Пхра Пхетрача був коронований 1 серпня. Коса Пан, колишній посол у Франції, прихильник Петрачі, став міністром закордонних справ і торгівлі. Принцесі Кромлуан Йотатепа довелося одружитися з Петрачею і стати королевою. Вигнання французьких військ Облога Бангкока є ключовою подією сіамської революції 1688 року. Після державного перевороту, в ході якого був схоплений король Нарай і страчені його наступники, королем став Петрача. Сіамські війська протягом чотирьох місяців облягали французьку фортецю в Бангкоку. Повстанці зібрали близько 40 000 оснащених сотнею гармат солдат, проти 200 французів у фортеці. Навколо французької фортеці були побудовані 12 маленьких фортів, кожен з яких містив від семи до десяти гармат. У ході облоги напруженість між двома сторонами поступово спадала. Після переговорів, за угодою, французи покинули країну. Облога Бангкока ознаменувала закінчення французької військової присутності у Сіамі. Із закінченням облоги почався довгий період, протягом якого Сіам залишався в стороні від контактів із західними країнами. Лише кільком французьким місіонерам було дозволено залишатися в країні, в той же час торгівля з іншими європейськими країнами, такими як Португалія, Голландська Республіка і Англія тривала на обмеженому рівні. Відновлення контактів з Заходом почалося з підписання в 1826 році Договору про дружбу і торгівлю з Великою Британією. Дипломатичні обміни з Сполученими Штатами Америки почалися в 1833 році. Контакти з Францією не поновлювалися до 1856 року, коли Наполеон III відправив посольство до короля Монгкуту. 15 серпня 1856 року був підписаний договір з Францією, що забезпечував сторонам гарантії релігійних свобод і доступ французьких військових кораблів в Бангкок. У червні 1861 року французькі військові кораблі привезли до Франції тайське посольство. Див. також Франко-Сіамська війна Франко-тайська війна Французький Індокитай Битва при Дьєнб'єнфу Примітки Література Hall, Daniel George Edward (1964) A History of South-east Asia St. Martin's Press Reid, Anthony (Editor), Southeast Asia in the Early Modern Era, Cornell University Press, 1993, 0-8014-8093-0 Smithies, Michael (1999), A Siamese embassy lost in Africa 1686, Silkworm Books, Bangkok, 974-7100-95-9 Smithies, Michael (2002), Three military accounts of the 1688 «Revolution» in Siam, Itineria Asiatica, Orchid Press, Bangkok, 974-524-005-2 Stearn, Duncan. Chronology of South-East Asian History: 1400—1996. Dee Why: Mitraphab Centre, 1997. p49. Новоісторичний Таїланд Конфлікти в 1690 Конфлікти в 1689 Конфлікти в 1688
19592675	https://en.wikipedia.org/wiki/Denys%20Sokolovskyi	Denys Sokolovskyi	Denys Sokolovskyi (born 26 March 1979) is a Ukrainian former professional footballer who played as a striker for several clubs in Europe, including Metalurh Donetsk and Vorskla Poltava in the Ukrainian Premier League, Panionios in the Super League Greece and Pogoń Szczecin in the Polish Ekstraklasa. Sokolovskyi had brief stints with clubs in Greece and Poland before returning to Ukraine with Vorskla Poltava for the 2002 season. References External links Profile 1979 births Living people Footballers from Donetsk Men's association football forwards Ukrainian men's footballers FC Shakhtar Makiivka players FC Metalurh Donetsk players FC Metalurh-2 Donetsk players FC Mashynobudivnyk Druzhkivka players Panionios F.C. players KP Chemik Police players Pogoń Szczecin players FC Vorskla Poltava players FC Vorskla-2 Poltava players FC Obolon Kyiv players FC Obolon-2 Bucha players FC Zirka Kropyvnytskyi players FC Enerhiya Yuzhnoukrainsk players FC Kryvbas Kryvyi Rih players Qarabağ FK players FC Spartak Sumy players FC Krymteplytsia Molodizhne players FC Tytan Donetsk players FC Slovkhlib Slovyansk players Ukrainian Premier League players Ukrainian First League players Super League Greece players Ekstraklasa players Azerbaijan Premier League players Ukrainian expatriate men's footballers Expatriate men's footballers in Greece Ukrainian expatriate sportspeople in Greece Expatriate men's footballers in Poland Ukrainian expatriate sportspeople in Poland Expatriate men's footballers in Azerbaijan Ukrainian expatriate sportspeople in Azerbaijan
5987212	https://en.wikipedia.org/wiki/Hodos	Hodos	Hodos may refer to: Places Hodoš/Hodos, a town and municipality in Eastern Slovenia. Vydrany, a village in Slovakia Romania See also Hodo (disambiguation) Hodoș (surname)
2618862	https://uk.wikipedia.org/wiki/The%20Soul%20of%20a%20Bell	The Soul of a Bell	The Soul of a Bell — дебютний студійний альбом американського ритм-енд-блюзового співака Вільяма Белла, випущений у 1967 році лейблом Stax. Опис Кар'єра Вільяма Белла показує, якими були сингли в стилі соул у 1960-х. Попри свій найбільший хіт «You Don't Miss Your Water» 1961 року, аж в 1967 році Stax нарешті випустили його дебютний альбом під назвою The Soul of a Bell. Альбом містить від класичних пісень до посередніх хітів, таких як «Never Like This Before» and «Everybody Loves a Winner» до кавер-версій «Do Right Woman, Do Right Man» і «I've Been Loving You Too Long», усе на цьому альбомі демонструє багатство південного соулу. Хоча вплив Motown і the Four Tops відчувається на синглі «Eloise (Hang On In There)», який мав би стати головним хітом, однак, на диво, навіть не потрапив до чартів. Список композицій «Everybody Loves a Winner» (Букер Т. Джонс, Вільям Белл) — 2:49 «You Don't Miss Your Water» (Мікі Бейкер) — 2:40 «Do Right Woman, Do Right Man» (Кріс Момен, Ден Пенн) — 3:10 «I've Been Loving You Too Long (to Stop Now)» (Джеррі Батлер, Отіс Реддінг) — 3:24 «Nothing Takes the Place of You» (Туссен Л. Маккол) — 3:25 «Then You Can Tell Me Goodbye» (Джон Лудермілк) — 3:36 «Eloise (Hang on in There)» (Букер Т. Джонс, Вільям Белл) — 2:40 «Any Other Way» (Вільям Белл) — 2:42 «It's Happening All Over» (Айзек Хейз, Джо Шемвелл) — 2:33 «Never Like This Before» (Букер Т. Джонс, Девід Портер, Айзек Хейз) — 2:48 «You're Such a Sweet Thang» (Букер Т. Джонс, Джо Шемвелл, Вільям Белл) — 2:25 Учасники запису Вільям Белл — вокал Вейн Джексон — труба (1, 2, 7—9, 11) Джо Арнольд — альт-саксофон (1, 2, 7—9, 11) Ендрю Лав — тенор-саксофон (1, 2, 7—9, 11) Стів Кроппер — гітара (1, 2, 7—9, 11) Букер Т. Джонс (1, 2, 7—9, 11), Айзек Хейз (1, 2, 6—8, 10) — клавішні Еверетт Барксдейл — бас-гітара (1, 2, 7—9, 11) Дональд «Дак» Данн — контрабас (1, 2, 7—9, 11) Ел Джексон, мол. — ударні (1, 2, 7—9, 11) Техічний персонал Джим Стюарт — продюсер Ронгі Стутс — дизайн Хіт-паради Сингли Посилання Огляд на Allmusic Опис на Discogs Опис на Jazzdisco Альбоми Вільяма Белла Альбоми Stax Records Альбоми, спродюсовані Джимом Стюартом Дебютні альбоми 1967
1631878	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%28%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%29	Торговиця (роман)	Торговиця (роман) «Торговиця» — історичний роман українського письменника Романа Іваничука; опублікований у видавництві «Ярославів Вал», перевиданий у «Фоліо» 2013 року. Роман потрапив до «довгого списку» премії «Книга року ВВС-2013». Анотація Огляди Микола Григорчук на BBC Україна написав: «Ватра історичних романів Іваничука, яка дарує нам „найгострішу зброю — історичну пам'ять“, завжди палатиме серед тисячі небайдужих до долі свого народу сердець, згуртовуватиме довкола себе Голіафів, здатних перемогти Давида.». Ніна Кур'ята на BBC Україна написала: «На тлі багатьох сучасних книг, які часто бувають переказами автобіографічних сюжетів авторів, роман Іваничука вирізняється наявністю складного сюжету, великою кількістю історичних фактів і художніх деталей». Цікаві факти Назва роману походить від назви ринку у Коломиї, де заблукав Роман Іваничук, автор каже, що це слово відображає сучасний стан України: «хто нами тільки не торгував» Це 21 і останній історичний роман Іваничука Це перший роман, що присвячений рідному місту Іваничука Роман було написано за 2 роки Реальним прототипом головного героя роману «Торговиці» Олеся Шамрая був Євген — рідний брат автора, старший на 2 роки Видання 2012 рік — видавництво «Ярославів Вал». 2013 рік — видавництво «Фоліо». Джерела Примітки Посилання Романи 2012 Українські історичні романи Українські романи Українські романи 2012
595946	https://en.wikipedia.org/wiki/Crowned%20hornbill	Crowned hornbill	Crowned hornbill The crowned hornbill (Lophoceros alboterminatus) is an African hornbill. Description It is a medium-sized bird, in length, and is characterized by its white belly and black back and wings. The tips of the long tail feathers are white. The eyes are yellow; the beak is red and presents a stocky casque on the upper mandible. In females, the casque is smaller. The crowned hornbill can be distinguished from the similar Bradfield's hornbill by its shorter beak. Habitat The crowned hornbill is a common resident of the coastal and riverine forests of southern (only the eastern coast) to northeastern Africa. Diet It forages mainly in trees, where it feeds on insects (often caught in flight), small rodents, small reptiles, eggs, seeds and fruits. This hornbill species can be seen in flocks, usually in the dry season. Four to five white eggs are incubated for 25 to 30 days; the juveniles remain with both parents for about 8 weeks. References Gordon Lindsay Maclean, Robert's Birds of South Africa, 6th Edition Hornbills Lophoceros Birds of Sub-Saharan Africa Birds described in 1889 Taxa named by Johann Büttikofer
13391803	https://en.wikipedia.org/wiki/Grabau%2C%20Lauenburg	Grabau, Lauenburg	Grabau, Lauenburg Grabau is a municipality in the district of Lauenburg, in Schleswig-Holstein, Germany. References Municipalities in Schleswig-Holstein Herzogtum Lauenburg
46748593	https://en.wikipedia.org/wiki/Ken%20Ograjen%C5%A1ek	Ken Ograjenšek	Ken Ograjenšek (born 30 August 1991) is a Slovenian professional ice hockey player for the Graz99ers of the ICE Hockey League (ICEHL). He previously played two seasons in the French Ligue Magnus with Dauphins d'Épinal before signing a two-year contract with Graz in a return to the EBEL on 4 July 2016. He has played internationally with the Slovenian national team. He participated at the 2015 IIHF World Championship. Career statistics Regular season and playoffs International References External links 1991 births Living people Dauphins d'Épinal players Graz 99ers players HDD Olimpija Ljubljana players Slovenian ice hockey forwards Sportspeople from Celje Ice hockey players at the 2018 Winter Olympics Olympic ice hockey players for Slovenia Competitors at the 2011 Winter Universiade HK Olimpija players Slovenian expatriate ice hockey players in Austria Slovenian expatriate ice hockey players in France
7769996	https://en.wikipedia.org/wiki/Pseudepidalea%20latastii	Pseudepidalea latastii	Pseudepidalea latastii (formerly Bufo latastii; also known as the Ladakh toad) is a species of toad found in the north-western Himalayas of India and Pakistan, where it lives between . Description Crown without bony ridges; snout short, blunt; interorbital space narrower than the upper eyelid; tympanum very distinct, half the diameter of the eye. First finger not extending beyond second; toes two-thirds webbed, with double subartieular tubercles; two moderate metatarsal tubercles; a tarsal fold. The tarsometatarsal articulation reaches the tympanum or the hinder border of the eye. Upper parts with irregular, depressed, distinctly porous warts; parotoids moderate, kidney-shaped; a parotoid-like gland on the calf. Olive above, spotted or marbled with blackish; a light vertebral band; beneath more or less spotted or marbled with blackish. Snout–vent length . References Frogs of India Amphibians of Pakistan Amphibians described in 1882 Taxobox binomials not recognized by IUCN

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.