id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
1689116
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BD%D0%B5%D1%94%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3%20%28%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Шнеєберг (Саксонія)
|
Шнеєберг (Саксонія)
Шнеєберг — місто в районі Рудні Гори, федеральна земля Саксонія, Німеччина.
Площа — 23,35 км². Населення становить ос. (станом на ).
Історія
Шнеєберг — середньовічний центр видобутку срібла в Саксонії. Уславився завдяки знахідці тут 1477 р. найбільшого самородка срібла вагою близько 20 т. Через дивовижно великі розміри і вагу самородка, цілим його не вдалося транспортувати гірничими виробками. За свідченнями, на місці знахідки цієї срібної брили гірники спорудили підземну камеру, а брилі надали форму столу. Саксонський герцог Альбрехт разом із своїм почтом спустилися в копальню й відсвяткували за срібним столом щасливу знахідку гірників Шнеєберга.
Галерея
Див. також
Історія гірничої справи
Примітки
Посилання
Full text of De Re Metallica
Міста Саксонії
Шахтарські міста Німеччини
Історія освоєння мінеральних ресурсів
1477 у Європі
|
1433737
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B7%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%86%D1%96
|
Єздимирці
|
Єздимирці — село в Перницькій області Болгарії. Входить до складу общини Трин.
Населення
За даними перепису населення 2011 року у селі проживали осіб, з них 45 осіб (95,7%) — болгари.
Розподіл населення за віком у 2011 році:
Динаміка населення:
Примітки
Села Перницької області
|
5476115
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Casimir%20de%20Candolle
|
Casimir de Candolle
|
Casimir de Candolle
Anne Casimir Pyramus (or Pyrame) de Candolle (20 February 1836, Geneva – 3 October 1918, Chêne-Bougeries) was a Swiss botanist, the son of Alphonse Pyramus de Candolle.
Early life and education
He studied chemistry, physics and mathematics in Paris (1853–57), later spending time in England, where he met with Miles Berkeley. In 1859 he visited Algeria, and during the following year, continued his education in Berlin. Afterwards, he returned to Geneva as an assistant and colleague to his father. He married Anna-Mathilde Marcet and they had four children: Raymond Charles de Candolle (1864–1935), Florence Pauline Lucienne de Candolle (1865–1943), Richard Émile Augustin de Candolle (1868–1920) and Reyne Marguerite de Candolle (1876–1958).
Career
In the field of plant systematics, he used criteria such as stem structure and/or leaf arrangement as a basis of anatomical criteria. As a plant physiologist, he conducted investigations on the movement of leaves, the curling of tendrils, the effect of low temperatures on seed germination and the influence of ultraviolet radiation on flower formation. He was particularly interested in the botanical family Piperaceae.
He continued work on , a project begun by his father, and was co-editor of the (Geneva). He held honorary degrees (doctor honoris causa) from the universities of Rostock, Geneva, Aberdeen and Uppsala.
References
External links
20th-century Swiss botanists
Plant physiologists
1836 births
1918 deaths
Scientists from Geneva
19th-century Swiss botanists
|
728473
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%BE-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%87%D1%87%D0%BE
|
Поджо-Мариначчо
|
Поджо-Мариначчо, Поджо-Маріначчо — муніципалітет у Франції, у регіоні Корсика, департамент Верхня Корсика. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 900 км на південний схід від Парижа, 80 км на північний схід від Аяччо, 31 км на південь від Бастії.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
Сусідні муніципалітети
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Верхня Корсика
Примітки
Муніципалітети департаменту Верхня Корсика
|
946791
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%84%20%D0%94%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BE
|
Йозеф Даньо
|
Йозеф Даньо (28 грудня 1968, м. Нітра, ЧССР) — словацький хокеїст, лівий нападник.
Вихованець хокейної школи ХК «Нітра». Виступав за ХК «Нітра», «Дукла» (Тренчин), «Железарни» Тржинець, «Ак Барс» (Казань), ХКм «Зволен», ХК «Целль-ам-Зе», ХК «Спішска Нова Вес».
У чемпіонатах Словаччини — 132 матчі (52+74). У чемпіонатах Чехії — 249 матчів (100+142). В чемпіонатах Росії — 10 матчів (2+2).
У складі національної збірної Словаччини провів 117 матчів (45 голів); учасник зимових Олімпійських ігор 1994 і 1998 (12 матчів, 4+3), учасник чемпіонатів світу 1994 (група C), 1995 (група B), 1996, 1997, 1998 і 1999 (18 матчів, 8+7).
Син: Марко Даньо.
Досягнення
Чемпіон Словаччини (1994), срібний призер (1995)
Срібний призер чемпіонату Чехії (1998), бронзовий призер (1999).
Посилання
Профіль на Eliteprospects
Уродженці Нітри
Чехословацькі хокеїсти
Словацькі хокеїсти
Гравці збірної Словаччини з хокею
Хокеїсти «Нітри»
Хокеїсти «Дукли» (Тренчин)
Хокеїсти «Оцеларжи»
Хокеїсти «Ак Барса»
Хокеїсти «Зволена»
Хокеїсти «Спішска Нова Вес»
Хокеїсти на зимових Олімпійських іграх 1994
Хокеїсти на зимових Олімпійських іграх 1998
|
2348930
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Берецький заказник
|
Берецький заказник — ботанічний заказник місцевого значення в Україні. Об'єкт природно-заповідного фонду Харківської області.
Розташований на території Лозівського району Харківської області, на північ від села Берека.
Площа 74,7 га. Статус присвоєно згідно з рішенням облради від 17.11.1998 року. Перебуває у віданні: Лозівська районна державна адміністрація.
Статус присвоєно для збереження природного комплексу у верхів'ях річки Берека. Тут є байрачні ліси, трапляються степові, лучні та водно-болотні угруповання. Зростають рідкісні рослини — ковила Лессінга (Зелена книга України, Червона книга України) і два види, занесені до Червоних списків Харківщини.
Галерея
Джерела
Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду України станом на 01.01.2013; (69. Берецький)
Берецький
Ботанічні заказники Харківської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 1998
|
4017753
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%8E%D0%B7%D1%83%D0%BB%D1%96
|
Фюзулі
|
Фюзулі (Варанда) — місто та адміністративний центр Фюзулінського району Азербайджану. 23 серпня 1993 року місто було окуповано вірменською армією під час Першої карабаської війни, з того часу перебувало під управлінням Гадрутської області невизнаної Республіки Арцах. Покинуте після війни 1991 року, воно перетворилось на безлюдне місто-привид. 17 жовтня 2020 року місто було звільнено військами Азербайджану під час Другої карабаської війни.
Історія
Колись відоме як Карабулак, 1827 року село було перейменовано на Карягіно, на честь Павла Карягіна, російського військового героя російсько-перської війни. 1959 року місто перейменовано на честь поета XVI ст. Фузулі. Під час літніх нападів у Нагірному Карабасі 1993 року Фюзулі було захоплено вірменськими силами, і, хоча частину району Фузулі було згодом відвойовано, саме місто лишалося на окупованій території без жителів. 17 жовтня 2020 року Президент Азербайджану Алієв оголосив Фузулі звільненим від вірменського режиму.
26 жовтня 2021 року в місті відкрито перше летовище — міжнародний аеропорт Фюзулі, побудований поряд із містом. У церемонії відкриття взяли участь Президент Азербайджану Ільхам Алієв та Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган.
Визначні уродженці
Ілляс Афандієв — письменник, заслужений артист Азербайджанської РСР (1960), народний письменник Азербайджанської РСР (1979).
Сеймур Мамедов — національний герой Азербайджану
Гара Гараєв — азербайджансьний футболіст, гравець року (2014), грає в азербайджанській Прем'єр-лізі за ФК «Карабах».
Примітки
Фюзулінський район
|
4355189
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Гулянська сільська рада (Коростенський район)
|
Гулянська сільська рада (Коростенський район)
Гулянська сільська рада (Гулянецька сільська рада) — колишня адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування у Коростенському (Ушомирському) районі і Коростенській міській раді Коростенської й Волинської округ, Київської та Житомирської областей Української РСР з адміністративним центром у селі Гулянка.
Населені пункти
Сільській раді на час ліквідації були підпорядковані населені пункти:
с. Гулянка
х. Першотравневий
Історія та адміністративний устрій
Створена 21 жовтня 1925 року в с. Гулянка Ушицької сільської ради Ушомирського (згодом — Коростенський) району Коростенської округи.
1 червня 1935 року, внаслідок ліквідації Коростенського району, відповідно до постанови президії ЦВК СРСР «Про порядок організації органів радянської влади в новоутворених округах», увійшла до складу Коростенської міської ради Київської області. 28 лютого 1940 року, відповідно до указу Президії Верховної ради УРСР «Про утворення Коростенського сільського району Житомирської області», сільська рада увійшла до складу відновленого Коростенського району Житомирської області.
Станом на 1 вересня 1946 року сільська рада входила до складу Коростенського району Житомирської області, на обліку в раді перебували с. Гулянка та х. Першотравневий. Станом на 1952 рік в складі ради значиться х. Першотравневий як хутір, що підлягає перетворенню на село.
Ліквідована 11 серпня 1954 року, внаслідок виконання указу Президії Верховної ради УРСР «Про укрупнення сільських рад по Житомирській області», територію та населені пункти приєднано до складу Бондарівської сільської ради Коростенського району Житомирської області.
Примітки
Держави і території, засновані 1925
Держави і території, зникли 1954
|
1663615
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D1%8F%D1%87%D0%BE%D0%BD%D0%B3%20%28%D1%83%D0%BF%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%BB%D0%B0%29
|
Баньячонг (упазіла)
|
Баньячонг (упазіла)
Баньячонг — одна з 8 упазіл зіли Хабігандж регіону Сілхет Бангладеш, розташована на північному заході зіли.
Населення — 268 641 особа (2008; 235 855 в 1991).
Адміністративний поділ
До складу упазіли входять 15 вардів:
Примітки
Посилання
Статистичні дані за 1991 рік
Перелік упазіл Бангладеш (колір літер збігається з кольором фону сторінки сайту, тому потрібно текст виділяти)
Упазіли Бангладеш
Сілхет (регіон)
|
2423981
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%81%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%82%20%D0%A0%D0%B0%D0%BE%20II
|
Ясвант Рао II
|
Ясвант Рао II — останній магараджа Індаура. Його правління завершилось із проголошенням незалежності Індії, утім він залишився спадковим магараджею.
Життєпис
Походивз динатсії Холкарів. Єдиний син магараджи Тукоджі Рао III. Народився 1908 року. Здобув освіту в школі Чем (Чартерхаус) і коледжі Крайст-Черч Оксфордського університету. 26 лютого 1926 року батько зрікся трону на його користь. 9 травня 1930 року він був наділений повними повноваженнями магараджи. 1 січня 1935 року він став кавалером Ордена Індійської імперії.
Створив законодавчу раду для князівства Індаур і утворив кабінет міністрів у складі прем'єр-міністра і 3 міністрів, яким передав управління. Багато часу проводив закордоном, насамперед у Великій Британії.
11 серпня 1947 року він підписав документ про приєднання до Індії. Штат Індаур був включений до Союзу Мадх'я-Бхарат 28 травня 1948 року. Він служив другим раджпрамукхом (головою) цього нового штату до 31 жовтня 1956 року. Потім він працював в Організації Об'єднаних Націй.
Джерела
Members.iinet.net.au
Магараджі Індауру
Випускники Крайст Черч
|
2002166
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Eucalyptus%20diversicolor
|
Eucalyptus diversicolor
|
Eucalyptus diversicolor — вічнозелене дерево роду евкаліпт, родини миртових. Місцева назва — каррі.
Ботанічний опис
Евкаліпт різнобарвний — одне з найбільших дерев на планеті, його максимальна висота сягає 86 метрів. Стовбур прямий, звужується догори, без бічних відгалужень. У дорослих дерев гілки присутні тільки у верхній частині крони. Крона ажурна і пропускає багато світла.
Стара кора сірувато-білого кольору, нова — оранжево-рожева. Під час скидання старої кори (вона відшаровується шматками), стовбур дерева виглядає строкатим, плямистим.
Листки темно-зелені зверху і світліші знизу, сягають 90-120 мм у довжину і 20-30 мм у ширину.
Квітки кремового кольору — в суцвіттях по 7 квіток, кожна в діаметрі по 18-28 мм.
Плоди бочкоподібні, 7-10 мм в довжину і 10-15 завширшки, містять безліч дрібного сухого насіння.
Цвіте евкаліпт різнокольоровий з весни по літо. Деревина дуже міцна, червоно-коричневого кольору.
Ґрунти, на яких ростуть дерева, нерідко бідні мінеральними речовинами, і дерева переходять до цвітіння тільки після пожеж, використовуючи поживні речовини від згорілої лісової підстилки. В основному каррі ростуть на суглинних ґрунтах. Ґрунт удобрює скинута кора дерев.
Поширення
Евкаліпт різнобарвний є ендеміком південно-західного узбережжя Західної Австралії. Найкращі умови для евкаліпта різнобарвного у районі міста Пембертон, де випадає більше 1000 мм опадів на рік. Евкаліпт різнобарвний натуралізований у Африці.
Застосування
Евкаліпт різнобарвний широко використовується в будівельній індустрії, а також для виготовлення меблів.
Див. також
Список видів роду евкаліпт
Примітки
Література
В. В. Петров «Четыре недели в Южном полушарии (впечатления ботаника)», Москва, «Мысль», 1981, стр. 12-13
Джерела
Fog ccsf edu — Eucalyptus diversicolor (pdf)
Flora Base — Eucalyptus diversicolor F.Muell. Karri
Eucalyptus viminalis на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США
APNI — Australian Plant Name Index — Eucalyptus diversicolor F.Muell.
diversicolor
Ендемічна флора Австралії
Рослини, описані 1861
Дерева Австралії
|
12637783
|
https://en.wikipedia.org/wiki/National%20Reserve%20Bank%20of%20Tonga
|
National Reserve Bank of Tonga
|
National Reserve Bank of Tonga
The National Reserve Bank of Tonga (NRBT) is the central bank of Tonga. The Reserve Bank is responsible for regulating the issue and supply of domestic and international currency, as well as promoting monetary stability and economic development. It also advises the Ministry of Finance on banking and monetary matters, acts as the principal banker and fiscal agent of the Government of Tonga, and is responsible for the licensing and supervision of financial institutions. The current Governor is Ngongo Kioa.
NRBT is active in promoting financial inclusion and is a member of the Alliance for Financial Inclusion.
NRBT Building hosts the Embassy of Japan.
NRBT Is the current tallest building in Tonga, standing at 18m (59 ft).
History
National Reserve Bank of Tonga was established on 1 July 1989. It was preceded as monetary authority and holder of foreign reserves by Bank of Tonga, which was established in 1974.
Governors
Governor of the bank is appointed for renewable five-year terms.
Alan E. Gee, July 1989 - July 1991
Siosiua 'Utoikamanu, July 1991 – May 2003
Siosi Cocker Mafi, May 2003 – July 2013
Sione Ngongo Kioa, August 2013 — October 2022
Tatafu Moeaki, December 2022 — present
See also
Minister of Finance (Tonga)
List of central banks
References
External links
NRBT official website
Tonga
Economy of Tonga
Banks of Tonga
1989 establishments in Tonga
Banks established in 1989
|
15986716
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ruffiac%2C%20Lot-et-Garonne
|
Ruffiac, Lot-et-Garonne
|
Ruffiac, Lot-et-Garonne
Ruffiac is a commune in the Lot-et-Garonne department in south-western France.
History
The population of Volgelsheim (Haut-Rhin) was moved to the town and the neighboring Antagnac September 1939 to June 1940, a width of 10 km from the Rhine area were evacuated to make room for French armies. There is a street named Volgelsheim Street in Ruffiac.
In January 1973, Ruffiac was merged with the neighbor Antagnac. In March 2001, the two communes were separated again.
Demography
In 2017, the town had 173 inhabitants.
See also
Communes of the Lot-et-Garonne department
References
Communes of Lot-et-Garonne
|
3471040
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/SZA%20%28%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%B0%29
|
SZA (співачка)
|
SZA (співачка)
Солана Імані Рове (англ. Solana Imani Rowe), професійно відома як SZA — американська співачка й авторка пісень . У жовтні 2012 року SZA випустила свій дебютний міні-альбом «See.SZA.Run», який згодом доповнила другим міні-альбомом «S». У липні 2013 року співачка підписала контракт з хіп-хоп лейблом звукозапису «Top Dawg Entertainment», через який, у квітні 2014 року, випустила міні альбом «Z» — свій перший комерційний реліз. У березні 2020 року у журналі Billboard заявили, що SZA підписала контракт з WME (Endeavor Group Holdings, Inc.).
Перший студійний повноформатний альбом SZA «Ctrl» був випущений 9 червня 2017 року. Він дебютував під номером три на Billboard 200 у США і був сертифікований платиною Асоціацією звукозаписної галузі Америки (RIAA). «The Weekend» з її альбому Ctrl досяг свого 29-го числа, що є її найвищою сольною піснею. Альбом та його пісні були номіновані на чотири премії «Греммі», а SZA була номінована найкращим новим виконавцем на 60-й щорічній церемонії . Ctrl визнаний кращим альбомом 2017 року Time . SZA співпрацювала з Maroon 5 для їх запису " Що роблять закохані " в 2017 році, заробивши SZA її першу топ-10 у США на Hotboard Bill 100. Пізніше вона послідувала за цим, виступаючи на записі « Чорна пантера» 2018 року з Кендріком Ламаром " Всі зірки ", який досяг свого 7-го числа в США, а також був номінований на « Золотий глобус» та премію Академії за найкращу оригінальну пісню.
SZA — співачка неосоулу, музика якого була описана як альтернативна R&B, з елементами соулу, хіп-хопу, мінімалістських R&B, хмарного репу та ін. Тексти пісень SZA часто обертаються навколо тем сексуальності, ностальгії та залишеності . SZA цитує безліч художників, які впливають на неї Елла Фіцджеральд, Meelah, Бьорк, Jamiroquai, і Лорін Хілл, серед інших. SZA також отримує вплив від немузичних артистів, зокрема режисера Спайка Лі .
Раннє життя
Солана Імані Роу народилася 8 листопада 1990 року в Сент-Луїсі, штат Міссурі, і виросла в Мейплвуді, Нью-Джерсі . Її батько був виконавчим продюсером CNN, а мати — виконавчим директором AT&T . Нещодавно вона отримала рідне нігерійське ім'я Ігбо, Amarachi Chinonso . Роу народився у афро-американських батьків, матері- християнки та батька- мусульманина . У неї є старша напівсестра на ім'я Тіффані Деніелс, і старший брат Даніель, репер на ім'я Манхеттен. Вона була вихована як православний мусульманин. Це як віра в одного Бога, всі стовпи ісламу і так далі, і я думаю, що це ідеї, які мене ніколи не покинуть, і які мають сенс у моєму дусі. Це спосіб, який я з'єдную з Богом; це завжди мало сенс для мене. Я думаю, що я хотіла би носити свій хіджаб, але я відчуваю, що не хочу носити хіджаб і розмовляти божевільно на сцені і бути у відео з Тревісом Скоттом . Наче я не хочу бути неповажною, бо маю занадто багато любові та поваги до релігії, до свого батька та до себе. Вона відвідувала мусульманську підготовчу школу щодня після регулярного навчання. Роу відвідувала Колумбійську середню школу, де вона дуже активно займалася спортом, включаючи гімнастику та черлідінг . Однак через напади 11 вересня Роу зазнав знущань у середній школі, що призвело до того, що вона перестала носити хіджаб . Як гімназистка, вона потрапила до числа кращих гімнасток США.
Закінчивши середню школу в 2008 році, Роу пізніше пішов у три окремі коледжі, нарешті влаштувавшись у Державний університет штату Делавер, щоб вивчити морську біологію. Врешті-решт вона відмовилася від свого останнього семестру, проте вона негайно почала брати на себе випадкові роботи, щоб заробити гроші. Роу сформувала своє сценічне ім'я з Верховного алфавіту, взявши вплив від репера RZA . Дві останні букви в її імені означають Зіг-Зага та Аллаха, тоді як перша літера, яку каже Роу, може означати рятівника чи суверена.
Кар'єра
2011–14: Початок кар'єри та ВР
SZA вперше познайомилася з учасниками Top Dawg Entertainment під час CMJ New Music Report у 2011 році, коли компанія одягу її хлопця спонсорувала шоу, в якому виступала Кендрік Ламар . Її рання музика подарувала президенту TDE Терренсу «Панчу» Хендерсону, який був здивований якістю матеріалу. Вони залишилися на зв'язку, і після того, як SZA почала створювати свої EP, TDE вступила до підписання першої артистки жінки-лейбла у 2013 році. Рання музика SZA була записана разом з друзями та сусідами,. 29 жовтня 2012 року SZA випустила свій дебютний EP See. SZA. Біжи .<ref name="Complex-S-EP">«Complex debut-EP Newsitem» Zach Frydenlund, 'EP Premiere: SZA ''See SZA Run, Complex Music, October 29, 2012.</ref>
10 квітня 2013 року SZA випустила свій другий EP, S, який отримав позитивні відгуки від музичних критиків.«Pigeon & Planes announcement» Katie K, 'Download SZA'S new EP', Pigeons and Planes, April 10, 2013. SZA рекламувала розширену гру з випуском музичного кліпу на пісню «Ice Moon» режисера «Lemar & Dauley». 14 липня 2013 року Top Dawg підписав SZA. У жовтні 2013 року SZA вирушив у чотири шоу-тур із шведською групою Little Dragon ; починаючи з 17 жовтня в театрі Ель Рей у Лос-Анджелесі та закінчуючи 24 жовтня у Музичному залі Вільямсбуга, Бруклін, штат Нью-Йорк . У грудні 2013 року SZA випустила пісню «Teen Spirit», після якої вийшов ремікс із американським репером 50 Cent, а також музичний ролик режисера APLUSFILMZ . У 2014 році SZA виступила на різноманітних піснях з альбомів своїх лейбл-товаришів, включаючи дві пісні для дебютного EP Cilvia Demo Ісаї Рашад, а також на дебютному студійному альбомі Schoolboy Q Oxymoron .
26 березня 2014 року артист R&B SZA випустив сингл «Дитяча гра» із участю Chance the Rapper та продюсером Dae One & XXYYXX . Студійний EP, Z, вийшов 8 квітня 2014 року; головний сингл «Вавилон» супроводжувався музичним відеороликом режисера APLUSFILMZ . Щоб просувати Z, SZA виступала на кількох виставочних вітринах на музичному фестивалі SXSW в Остіні, Техас. SZA дебютувала у Великій Британії, де Z набрав номер тридцять два на R&B Charts, протягом тижня, що закінчився 19 квітня 2014 року. Z дебютував на Billboard 200 у США під номером тридцять дев'ять, продавши 6 980 примірників у перший тиждень; Альбом також досяг свого дев'ятого місця в чарті Billboard Hip-Hop / R & B.
Згодом SZA почала записувати свій третій EP, A. У липні 2014 року SZA виступив на синглі Kitty Cash «Moodring». Пізніше того ж місяця SZA випустила співпрацю з Джилл Скотт під назвою «Divinity». 11 липня 2014 року SZA випустила відео на свою пісню «Джулія» від Z. На початку жовтня Джен Ейко написав твіт SZA, що призвело до спекуляцій, що вони будуть працювати разом. У грудні SZA та Інтернет підтримали тур Aiko «Enter The Void». 18 листопада 2014 року SZA випустила пісню під назвою «Тверезість».
2015–18: Ctrl та прорив
Під час роботи над « A», який тепер був перекомплектований як її дебютний студійний альбом і згодом перезаписаний Ctrl), SZA почала писати пісні для інших артистів-жінок, включаючи Бейонсе, Ніккі Мінай та Ріанні . Разом з Ріянною та Тираном Дональдсоном співавтор SZA написав " Розгляд " для альбому Ріяни Анти (2016); окрім написання, SZA також з'явилася на треку і пізніше виконала «Розгляд» з Rihanna в прямому ефірі на премії Brit 2016 24 лютого 2016 року.
У січні 2017 року SZA випустила «Дрю Баррімор», головний сингл з її майбутнього альбому Ctrl . 28 квітня 2017 року, SZA підписала свій перший великим лейблом контракт з RCA Records . 9 червня 2017 року SZA випустила свій дебютний альбом Ctrl на всесвітнє визнання від музичних критиків, набравши рейтинг 86 із 100 Metacritic . Ctrl дебютував під номером три на Billboard 200 в США з 60 000 еквівалентними альбомами, з яких 25 000 були чистими продажами альбомів; альбом був підтриманий кількома синглами, серед яких " Love Galore ", який досяг найвищого рівня в 40 найкращих чартах Billboard Hot 100 і згодом був сертифікований платиною . Ctrl визнаний кращим альбомом 2017 року Time .
З 20 серпня по 22 грудня 2017 року SZA просував альбом у концертному турі по Північній Америці . SZA відкрила для європейської частини американського репера Брайсона Тіллера «Set It Off Tour» на підтримку свого альбому True to Self з 17 жовтня 2017 року по 30 листопада 2017 року, окремо від туру SZA.
У серпні 2017 року SZA співпрацювала з американською поп-рок-групою Maroon 5 у своєму синглі " What Lovers Do " зі свого шостого студійного альбому Red Pill Blues . Сингл досяг номер 9 на Billboard Hot 100 . Це відзначило перший топ-хіт SZA як популярний артист на гарячій 100. В наступному місяці SZA випустили «Quicksand», яка з'явилася на саундтреку до HBO "s небезпечних, і, разом з Халідом і повідомлення Malone, був показаний на версії ремікс Lorde " s сингл " Саморобний динаміт ", від неї другий студійний альбом Melodrama . Також у 2017 році SZA працювала над спільним альбомом з Марком Ронсоном та Таме Імпала .
28 листопада 2017 року SZA отримала п'ять номінацій " Греммі ", в тому числі одну — « Кращий новий артист» . Вона отримала найбільше номінацій будь-якої жінки-артистки на премії 2018 року та стала четвертою за номінацією артисткою в цілому. Незважаючи на це, вона не закінчила виграти жодної з нагород, на яку вона була номінована.
У січні 2018 року SZA знявся з Кендріком Ламаром на треку " Всі зірки ", який був випущений як ведучий сингл до альбому саундтреку фільму Чорна пантера . Сингл досяг піку під номером 7 на Hotboard Hot 100, і це зробило другий топ-хіт SZA на лідері часів, після Maroon 5, «Що любителі роблять», який досяг найвищого числа на діаграмі 9. SZA співпрацювала з Cardi B на треку " I Do " для альбому Invasion of Privacy.
2019 — сьогодення: майбутній другий студійний альбом та співпраця
У травні 2019 року SZA підтвердила, що її другий студійний альбом породить головний сингл «Brace Urself». У тому ж місяці SZA виступив на одинадцятому студійному альбомі DJ Khaled, <i id="mwAX4">батько Асада</i>, на треку " Тільки ми ". Пізніше було випущено музичне відео на пісню. В інтерв'ю Rolling Stone SZA згадує, що «Музика виходить точно», але заявила, що, можливо, це не призведе до отримання альбому. Вона також каже, що чутка про те, що вона планувала випустити трилогію альбомів, а потім відійти від музики, «є дурницею». В інтерв'ю SZA також розкриває, що вона проводила час у студії з Тімбаландом, заявивши, що «Він грав на ебаних бразильських рицах джазового типу, і я вискочив на це». Вона також співпрацювала з Сією, з якою, як повідомляється, написала три пісні. За інформацією Vulture, SZA раніше висловлювала наміри співпрацювати з Джастіном Тімберлейком, Пост Малоун, Джеком Антонофом та Брокгемптоном у своїх майбутніх піснях. 26 лютого 2020 року SZA та Timberlake випустили пісню «The Other Side», пісенну частину саундтреку Trolls World Tour, поряд із його музичним відео. У березні 2020 року SZA підписала з WME для представництва у всіх областях.
Вокальний стиль SZA описується як перейняття джазового співака. SZA відома як перша жінка-підписантка TDE та перша співачка, яка також привернула увагу на ранніх етапах своєї кар'єри. За словами Марісси Г. Мюллер із журналу Rolling Stone, вокал Роу чергується між «випареним лушпинням та високим небом фальцетом». Джордан Саргент із журналу Pitchfork назвав вокал Роу «холодною хвилею» та «ефірною». SZA заперечує, що її музика позначається як хіп-хоп, R&B та поп, заявляючи, що вона часто слухає різноманітну музику, включаючи Стіві Нікс, класичний джаз, фолк та реп. Далі вона сказала: "Коли ви намагаєтесь позначити це [її музику], ви видалите варіант, щоб він був безмежним. Це зменшує музику ". SZA почала писати пісні через те, що «пристрасно» писала, і насолоджувалася віршами; коли пише тексти пісень, SZA «фристайлизує» їх, щоб висловити все, що приходить їй «розум», зазначаючи, що це не завжди має сенс для себе. Тематично робота SZA містить «розгадкувальну лірику», яка стосується тем сексуальності, ностальгії та залишеності .
Музичний стиль SZA був описаний як «alt R&B». Пісні SZA побудовані на «шарах нарізаного, відкладеного та зворотного вокалу» та містять «повороти та мутації». Реджі Угву з журналу Billboard вважає, що в її музичному стилі є «агностична утопія, що капає від настрою», яка простежує «межу між мінімалістичними R&B, 80-х синтезують поп та соул». Музика Роу — це в першу чергу PBR & B і неосоул, але відзначається тим, що впливає на широкий спектр жанрів, включаючи соул, хіп-хоп, мінімалістичні R&B, хмарний реп, ефірні R&B, будинок відьом та chillwave . Майкл Медден описав музичний жанр SZA як «агностицизм відповідає», зазначивши, що її робота — це не один стиль музики, а універсальний, зазначивши, що музичний стиль — це не просто «R&B, поп, соул чи взагалі одне».
SZA вислуховує Еллу Фіцджеральд для голосового впливу і каже, що Лорін Хілл є одним з її особистих впливів. SZA також наводить широкий спектр музичних артистів як вплив включаючи Meelah, Red Hot Chili Peppers, LFO, Macy Grey, Common, Björk, Jamiroquai та "багато Wu, Nas, Mos Def, Hov ". Виступаючи про її вплив, SZA сказала: "[Мої] особисті впливи прийшли від танців з Американським театром балету та виконання творів до Бьорка [музики]. Це єдиний раз, коли я мала дійсно будь-який зовнішній вплив на музику. Отже, люди, в які я закохалася на музичному рівні, завжди були набагато старшими. Джаміроквей — це просто, мов, лайно для мене ". Під час інтерв'ю SZA сказала, що вона менш натхненна суворою музикою та більше натхненна творчістю мистецтва взагалі; вона придивляється до людей, які не були «типовими художниками», включаючи свого «улюбленого гімнаста, ковзанина, саксофоніста, художника чи режисера фільму», продовжуючи стверджувати, що її особливо надихав режисер фільму Спайк Лі . Під час інтерв'ю з W, SZA розповіла про свої стильові впливи, сказавши, що велика кількість її стильового натхнення походить з фільмів, включаючи фільми Веса Андерсона, вихваляючи його використання «кольорової палітри пантону» і що вона «любить одягатися як персонаж» від Королівства Місяця . Або, можливо, Білл Мюррей у «Життя водних» . " Поряд із її музикою образ SZA порівнюють з неосоул-артистами Лаурін Хілл та Еріка Баду . Волосся SZA стали цікавою на перших етапах її кар'єри, і вона обговорювала це в інтерв'ю Vogue та Harper's Bazaar . Під час своїх виступів SZA прагне носити одяг, що легко тече, легко пересуватися, а також, як відомо, носити піжаму або мішкова одяг на сцені.
Дискографія
Ctrl (2017)
SOS (2022)
Тури Хедлайнер Ctrl the Tour (2017–18)
Тур чемпіонату (2018)Підтримуюча'''
Jhené Aiko — Увійти в пустельний тур (2014)
Jessie J — Sweet Talker Tour (2015)
Брайсон Тіллер — Відправити тур (2017)
Нагороди та номінації
Див. також
Топ-дискографія Dawg Entertainment
Список літератури
Посилання
Офіційний вебсайт
Музиканти RCA Records
Піснярі штату Нью-Джерсі
Соул-співаки США
Авторки-виконавиці США
Афроамериканські співачки
Афроамериканські мусульмани
Музиканти альтернативного R&B
|
107096
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ogden%2C%20Arkansas
|
Ogden, Arkansas
|
Ogden, Arkansas
Ogden is a city in Little River County, Arkansas, United States. The population was 180 at the 2010 census, down from 214 at the 2000 census.
Geography
Ogden is located in southeastern Little River County. U.S. Routes 59 and 71 pass through the city together as a four-lane divided highway, leading northwest to Ashdown, the county seat, and south to Texarkana.
According to the United States Census Bureau, Ogden has a total area of , all land. It is northeast of the Red River, which is the Texas–Arkansas border.
Demographics
As of the census of 2000, there were 214 people, 89 households, and 59 families residing in the city. The population density was 162.0/km (418.8/mi2). There were 106 housing units at an average density of 80.2/km (207.4/mi2). The racial makeup of the city was 76.64% Black or African American, 18.69% White, 0.47% Native American, 3.74% from other races, and 0.47% from two or more races. 6.07% of the population were Hispanic or Latino of any race.
There were 89 households, out of which 32.6% had children under the age of 18 living with them, 55.1% were married couples living together, 6.7% had a female householder with no husband present, and 32.6% were non-families. 31.5% of all households were made up of individuals, and 9.0% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.40 and the average family size was 3.03.
In the city, the population was spread out, with 27.6% under the age of 18, 5.1% from 18 to 24, 28.5% from 25 to 44, 24.3% from 45 to 64, and 14.5% who were 65 years of age or older. The median age was 35 years. For every 100 females, there were 118.4 males. For every 100 females age 18 and over, there were 115.3 males.
The median income for a household in the city was $26,250, and the median income for a family was $31,250. Males had a median income of $27,500 versus $28,750 for females. The per capita income for the city was $12,118. About 6.0% of families and 8.0% of the population were below the poverty line, including 3.9% of those under the age of eighteen and 6.7% of those 65 or over.
Notable person
Earnest Rhone, former NFL linebacker for the Miami Dolphins
References
Cities in Little River County, Arkansas
Cities in Arkansas
|
1592697
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0
|
Оточна Слобода
|
Оточна Слобода — село в складі Червенського району Мінської області, Білорусь. Село підпорядковане Клиноківській сільській раді, розташоване в центральній частині області.
Джерела
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 1. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2010. — 736 с.: іл. ISBN 978-985-11-0302-3.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 2. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2011. — 464 с.: іл. ISBN 978-985-11-0554-6.
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя ў 15 тамах» Т.8, кн. 3. Мінская вобласьць. Рэдкалегія: Т. У. Бялова (дырэктар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2012. — 624 с.: іл. ISBN 978-985-11-0636-9.
Див. також
Адміністративний поділ Білорусі
Список міст Білорусі
Селища міського типу Білорусі
Райони Білорусі
Посилання
Офіційний вебресурс Червенського району
Про міста і села Червенського району
Села Мінської області
Населені пункти Червенського району
Клиноківська сільська рада
|
18193302
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Photodissociation%20region
|
Photodissociation region
|
Photodissociation region
In astrophysics, photodissociation regions (or photon-dominated regions, PDRs) are predominantly neutral regions of the interstellar medium in which far ultraviolet photons strongly influence the gas chemistry and act as the most important source of heat. They occur in any region of interstellar gas that is dense and cold enough to remain neutral, but that has too low a column density to prevent the penetration of far-UV photons from distant, massive stars. A typical and well-studied example is the gas at the boundary of a giant molecular cloud. PDRs are also associated with HII regions, reflection nebulae, active galactic nuclei, and Planetary nebulae. All the atomic gas and most of the molecular gas in the galaxy is found in PDRs.
History
The study of photodissociation regions began from early observations of the star-forming regions Orion A and M17 which showed neutral areas bright in infrared radiation lying outside ionised HII regions.
References
Astrophysics
Interstellar media
|
57120020
|
https://en.wikipedia.org/wiki/NGC%203402
|
NGC 3402
|
NGC 3402, also known as NGC 3411, is an elliptical galaxy in the constellation Hydra. The object was discovered on March 25, 1786 by German-British astronomer William Herschel. NGC 3402 is the largest galaxy in the eponymous NGC 3402 cluster.
See also
List of NGC objects
Notes
References
Elliptical galaxies
3402
032479
Hydra (constellation)
|
54891261
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ilias%20Chair
|
Ilias Chair
|
Ilias Chair
Ilias Emilian Chair (born 30 October 1997) is a professional footballer who plays as a forward for club Queens Park Rangers and the Morocco national team.
Early life
Ilias Chair was born in Antwerp in Belgium to a Moroccan father and Polish mother.
Club career
Early career
Chair began his career in the youth system at Lierse. He also spent time at the academy of Club Brugge, as well as the JMG Academy Belgium. Chair made his professional debut for Lierse at the age of 17, playing in the Belgian Second Division, when he came as a 76th-minute substitute in Lierse's 1–1 away draw at Coxyde on 9 August 2015. He subsequently started his first match a month later, on 9 September 2015, playing the full 90 minutes in a 3–2 home defeat to Cercle Brugge.
Queens Park Rangers
Chair went on trial at Championship club QPR in January 2017. During the trial period, he scored in a 3–1 friendly win for the U23s against Bournemouth. He subsequently signed for QPR on a permanent basis on 31 January 2017. Chair was added to the club's Elite Development Squad and spent the remainder of the 2016–17 season playing for the club's U23 team.
Having impressed QPR manager Ian Holloway in training, Chair was named as a substitute in club's first round EFL Cup tie against Northampton Town at Loftus Road on 8 August 2017. He replaced Luke Freeman in the 63rd minute of the match to make his first-team debut. Chair made his first starting appearance for QPR in a 1–0 defeat against Preston North End at Deepdale on 2 December 2017. He signed a two-year contract extension with the club on 9 February 2018, keeping him at the club until the summer of 2020. He scored his first goal for the club during QPR's final home game of the 2017–18 campaign on 28 April 2018, scoring a volley at the far post as QPR overturned a one-goal deficit to win 3–1 against Birmingham City. Chair made seven first-team appearances during the season, scoring once.
Having made eight appearances for QPR during the first half of the 2018–19 season, Chair joined League Two club Stevenage on a loan deal for the remainder of the season on 31 January 2019. He made his Stevenage debut in the club's 1–0 victory over Yeovil Town at Broadhall Way on 2 February 2019, playing the full match. Chair scored his first goals for Stevenage by scoring two long-range efforts late-on in a 2–2 away draw at league leaders Lincoln City on 16 February 2019. A month later, on 12 March 2019, he scored from within his own half in Stevenage's 2–0 home win against Swindon Town. Chair was nominated for League Two Player of the Month for March 2019 having contributed four goals and four assists during the month. He made 16 appearances during the loan agreement, scoring six times and assisting six goals. Stevenage manager Dino Maamria described Chair as "the best player that has ever worn the Stevenage shirt", as well as the best player to have ever played in League Two.
Upon his return to QPR, he signed a new three-year contract with the club in September 2019. Under new manager Mark Warburton, Chair became a key player for QPR at the start of the 2019–20 season.
On 29 January 2021, Chair signed a new four-and-a-half year deal that would see him remain at the club until 2025, with the club having the option to extend this contract by another year.
Chair started the 2021–22 season in good form and won the Championship Goal of the Month award for October 2021 after an impressive strike against Blackburn Rovers.
International career
Chair was born in Belgium and is Moroccan by descent. He was called up to the Morocco U20 squad for a week-long training camp in Rabat in June 2017. Chair represented the Morocco U23s in a 1–0 friendly defeat to the Senegal U23s on 23 March 2018.
He debuted with the senior Morocco national team in a friendly 1–0 win over Ghana on 9 June 2021. On 6 October 2021, in his fourth appearance for his country, Chair scored his first Morocco goal with the third in a 5–0 win over Guinea-Bissau.
On 10 November 2022, Chair was named in Morocco's 26-man squad for the 2022 FIFA World Cup in Qatar. On 17 December, he made his World Cup debut in the 3rd place playoff against Croatia in an eventual 2–1 loss.
Personal life and Conviction
On 23 February 2024, Chair, along with his brother Jaber, were convicted of assaulting a truck driver by a court in Antwerp. He was found to have assaulted the truck driver with a rock, breaking his skull and leaving him unconscious. He was sentenced to 12 months in prison with a further 12 months suspended. Chair is appealing the sentence, and Queens Park Rangers have stated that he will remain available for selection during the appeals process.
Career statistics
Club
International
As of match played 27 September 2022. England score listed first, score column indicates score after each Chair goal.
Honours
Individual
Championship Goal of the Month: October 2021
Orders
Order of the Throne: 2022
References
External links
1997 births
Living people
Belgian sportspeople of Moroccan descent
Belgian people of Polish descent
Moroccan people of Belgian descent
Moroccan people of Polish descent
Moroccan men's footballers
Belgian men's footballers
Men's association football midfielders
Morocco men's international footballers
Morocco men's under-20 international footballers
Morocco men's youth international footballers
2021 Africa Cup of Nations players
2022 FIFA World Cup players
English Football League players
Challenger Pro League players
Lierse S.K. players
Queens Park Rangers F.C. players
Stevenage F.C. players
Moroccan expatriate men's footballers
Belgian expatriate men's footballers
Belgian expatriate sportspeople in England
Moroccan expatriate sportspeople in England
Expatriate men's footballers in England
Footballers from Antwerp
JMG Academy (Lier) players
Sportspeople convicted of crimes
People convicted of assault
|
1084022
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/6516%20%D2%90%D1%80%D1%83%D1%81
|
6516 Ґрус
|
6516 Ґрус (6516 Gruss) — астероїд головного поясу, відкритий 3 жовтня 1988 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,539.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (6501-6600)
Посилання
http://www.minorplanetcenter.net/iau/lists/NumberedMPs
Астрономічні об'єкти, відкриті 1988
Головний пояс астероїдів
|
5260846
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%20%D0%9B%D0%B0%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BE%D0%B2
|
Ніко Лапунов
|
Ніко Лапунов (8 березня 1981 — 4 червня 2024, м. Полтава, Україна) — український актор, театральний режисер, художник, модельєр, сценограф. Головний режисер Полтавського академічного обласного театру ляльок (2019–2024).
Життєпис
Народився 8 березня 1981 року на Дніпропетровщині.
Акторську освіту здобув у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі – спеціальність «актор театру ляльок» отримав 2006 року (майстерня Олександра Інюточкіна). Режисуру вивчав у Харківському національному університеті мистецтв. Працював артистом Херсонського музично-драматичного театру (відгукнувся на пропозицію зіграти роль Ромео), Маріупольського муніципального театру ляльок, артистом драми Криворізького музично-драматичного театру. На посаді артиста драми, художника й режисера працював у Кримському академічному українському музичному театрі. Викладав акторську майстерність та режисуру у Кримському університеті мистецтв і туризму, працював у дитячій студії «Синій птах» при театрі ляльок. Керував сімферопольським арт-центром «Карман».
У Симферополі прожив 13 років, який залишив через анексію Криму Росією 2014-го року. Спершу до Миколаєва, де завідував літературно-драматургічною частиною Миколаївського академічного українського театру драми і музичної комедії та головним режисером та головним художником Миколаївського обласного академічного театру ляльок. У Києві заснував «Nico Lapunov Studio», займався школою вишивки. З 2019-го жив та працював у Полтаві на посаді головного режисера Полтавського академічного обласного театру ляльок. Як режисер поставив у театрі шість робіт, однією з останніх з яких став «Великий льох» за мотивами однойменної поеми-містерії Тараса Шевченка. Вільний час приділяв створенню ляльок та вишивці. Працював зі створення колекції одягу (показ якої відбувся у Барселоні), вишивку сценічного костюму Віри Брежнєвої тощо.
Є автором вишитого анімаційного триптиха «Д я? Молитва. Моя Україна», який 2016 року присвятив Олегу Сенцову та іншим політв’язням з України, яких в заручниках тримає Росія. Перший з мультфільмів присвячено болю й тузі за рідною домівкою та півостровом; друга серія – «Вишита молитва» – біль за загиблими воїнами АТО; й третя анімаційна робота – «Моя Україна» – про надію на краще – квітуча Україна, яку маємо створити своїми руками. За сподіванням автора, «Україна розквітне своїми барвами, квітами, але для цього треба працювати».
Режисерська робота «А хай то качка копне», яку поставив на сцені Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки 2021 року стала лауреатом IV Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA» у номінації «Найкраща вистава для дітей».
З перших днів повномасштабної війни доєднався до 116-ї бригади ТрО – був кухарем, готував бійцям їжу.
В кінці травня 2024 року був госпіталізований. Через соціальні мережі повідомив про проблеми із мовленням. Діагноз встановлено не було – медики боролися із запаленням та набряком у його мозку. 18 травня 2024 року зіграв у відновленій виставі «Великий Льох». Помер вночі 4 червня 2024 року.
Прощання відбулося 7 червня у Полтавському театрі ляльок. Похований у м. Верхівцеве (Кам'янський район Дніпропетровської області), де проживають його батьки.
Театр
Акторські роботи
Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша
— «Ромео & Джульєтта» за п'єсою «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра; реж. Сергій Павлюк — Ромео
Режисерські роботи
«Русалонька» за мотивами однойменної казки Ганса Крістіана Андерсена
Кримський академічний український музичний театр
— «Парфюмер» за романом «Парфуми» Патріка Зюскінда
Миколаївський академічний український театр драми і музичної комедії
— мюзікл «МоцArt» Ніко Лапунова
мюзікл «Шерлок к пір'ї та доктор Га-гатсон»
Арт-центр «Карман» (м. Сімферополь)
— «Медея»
Дельфінарій «Легенда» (м. Коктебель)
Нічне шоу у дельфінарії «Легенда»
Миколаївський обласний театр ляльок
«Фігаро»
«Чарівні сни»
Полтавський академічний обласний театр ляльок
, 23 листопада — «Крабат – учень чаклуна» за Отфрід Пройслером
, 19 грудня — «Зимові пригоди крукоруків»
, 4 грудня — «Полохливий кролик»
2020, 11 грудня — «Леді в лавандовому» Ніко Лапунова за мотивами оповідання
, 24 серпня — «Великий льох» за однойменною поемою-містерією Тараса Шевченка
2021, 17 грудня — «Північне сяйво»
Тернопільський академічний обласний театр актора і ляльки
, 29 грудня — «А хай то качка копне» Марти Ґушньовської
, 6 лютого — «Мауглі» Ніко Лапунова за «Книгою джунглів» Редьярда Кіплінга
Художні роботи
Російський театр (м. Уфа)
— «Снігова королева» — сценографія та костюми
Кримський академічний український музичний театр
— «Парфюмер» за романом «Парфуми» Патріка Зюскінда; реж. Ніко Лапунов — сценографія та костюми
«Веселий роджер» — сценографія та костюми
«Пер Гюнт» — сценографія та костюми
балет «Тщетная предосторожность»; балетм. С. Биков — сценографія та костюми
Арт-центр «Карман» (м. Сімферополь)
— «Медея» — сценографія та костюми
Дельфінарій «Легенда» (м. Коктебель)
Нічне шоу у дельфінарії «Легенда» — костюми
Миколаївський академічний український театр драми і музичної комедії
— мюзікл «МоцArt» — сценографія та костюми
«Новий рік та космічні пірати» — сценографія та костюми
мюзікл «Шерлок к пір'ї та доктор Га-гатсон» — сценографія та костюми
Миколаївський обласний театр ляльок
«Фігаро» — сценографія, костюми та ляльки
«Чарівні сни» — костюми
Примітки
Посилання
Творча зустріч «Режисура і сценографія сучасного театру: тенденції розвитку» з режисером Ніко Лапуновим в рамках 7 науково-практичної конференції ім. Євгенія Русаброва (листопад 2020)
Українські режисери
Режисери лялькового театру
|
2407694
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%28%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B5%20%D1%83%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%89%D0%B5%29
|
Іванівське (заповідне урочище)
|
Іванівське (заповідне урочище)
Іванівське — заповідне урочище місцевого значення. Об'єкт розташований на території Звенигородського району Черкаської області, село Шендерівка.
Площа — 2,3 га, статус отриманий у 2000 році.
Охороняється гай з озером та криницею, що виходить на берег з луками.
Джерела
Рішення Черкаської обласної ради від 08.04.2000 №15-4 "Про оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду та скасування статусу окремих об'єктів природно-заповідного фонду області"
Природно-заповідний фонд Черкаської області в розрізі територіальних громад
Заповідні урочища Черкаської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2000
2000 у Черкаській області
|
24865838
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dagonovo
|
Dagonovo
|
Dagonovo is a village in the municipality of Belitsa, in Blagoevgrad Province, Bulgaria. It is located approximately 8 kilometers east from Belitsa and 85 kilometers southeast from Sofia on the eastern bank of Mesta river. The village is situated less than 1 km east of the secondary road Razlog - Velingrad and on the Septemvri-Dobrinishte narrow gauge line.
Until 1955 the village was a neighborhood of Babyak. The population is Muslim of pomak origin. There is an elementary school "Petko R. Slaveikov" and a kindergarten. Electricity is provided by aerial wires. Drinking water is supplied from the lake "Ribno". There is a sewage draining system.
References
Villages in Blagoevgrad Province
|
1194666
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F-%D0%9C%D1%96%D0%BA%D0%B5
|
Колонія-Міке
|
Колонія-Міке — село у повіті Тіміш в Румунії. Адміністративно підпорядковане місту Феджет.
Село розташоване на відстані 341 км на північний захід від Бухареста, 75 км на схід від Тімішоари.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи. Рідною мовою 198 осіб (98,0%) назвали румунську.
Національний склад населення села:
Примітки
Села повіту Тіміш
|
16795617
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jacqueline%20Audry
|
Jacqueline Audry
|
Jacqueline Audry (25 September 1908 – 22 June 1977) was a French film director who began making films in post-World War II France and specialised in literary adaptations. She was the first commercially successful female director of post-war France.
Biography
Audry was born in Orange, Vaucluse, France. Because there were few opportunities for female directors during the Nazi occupation, Audry worked as an assistant to directors Jean Delannoy, G. W. Pabst and Max Ophüls and directed a short film of her own, Le Feu de paille (1943), with the help of the Centre Artistique et Technique des Jeunes du Cinéma (now La Femis). The end of World War II and the liberation of France provided increased opportunities for women, but they still faced prejudice in the film industry.
Audry's first feature film was Les Malheurs de Sophie (1946). This was based on the popular novel of the same name by the Comtesse de Ségur. No copies of this film, which was censored for its "politically inappropriate" riot scenes, exist. Unable to raise funds for her next film, she had to wait a couple of years before making Sombre dimanche (1948). In the 1940s and 1950s, she directed three films based on Colette novels; Gigi (1949), Minne (1950) and Mitsou (1956), all three with actress Danièle Delorme. Mitsou, which featured sex outside of marriage, was heavily censored.
Audry directed The Pit of Loneliness (Olivia, 1951), based on Dorothy Bussy's 1950 semi-autobiographical novel, Olivia. Set in an all-girls boarding school, The Pit of Loneliness depicts a lesbian love story between a schoolgirl and her headmistress. At the time, the film was very controversial and was censored in the United States and the United Kingdom. Edwige Feuillère was nominated for a BAFTA award for Best Foreign Actress for her part as Mlle. Julie, the headmistress. The film has been called a "landmark of lesbian representation". She frequently collaborated with her sister, the novelist and screenwriter Colette Audry.
Audry's film style was traditional and at odds with the French New Wave. Her films had a feminist slant however. Many of them had central female characters and they often gave a radical view of gender roles and female sexuality. Audry retired from feature films after Bitter Fruit (1967), but she co-directed with Wojciech Solarz a Polish-French miniseries of the life of Honoré de Balzac in 1973. Audry died in a road accident in Poissy, Yvelines, France in 1977.
She was married to the screenwriter Pierre Laroche with whom she collaborated on film scripts on a number of occasions.
Filmography
Among the 16 films Audry directed were:
The Misfortunes of Sophie (1946)
Dark Sunday (1948)
Gigi (1949)
Minne (1950)
Olivia (US title: The Pit of Loneliness) (1951)
The Blonde Gypsy (1953)
Huis clos (No Exit) (1954)
Mitsou (1956)
It's All Adam's Fault (1958)
School for Coquettes (1958)
Le Secret du chevalier d'Éon (1959)
Girl on the Road (1962)
Bitter Fruit (1967)
See also
List of female film and television directors
List of LGBT-related films directed by women
References
External links
Retrospective with photos, posters, scripts, and documentation:
Bio, photos, clips:
Bio: Clips:
Allmovie
1908 births
1977 deaths
People from Orange, Vaucluse
French women film directors
French film directors
Road incident deaths in France
20th-century French women
|
1697738
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%BB%D1%96%20%28%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%29
|
Варкетілі (станція метро)
|
Варкетілі (станція метро)
Варкетілі — станція Ахметелі-Варкетільської лінії Тбіліського метрополітену, розташовується після станції метро Самгорі і є кінцевою.
Була відкрита в листопаді 1985 , автор проекту — В. Бахтадзе, проектуюча організація "Тбілгорпроект".
У 2007 році була здійснена реконструкція станції і оновлення інтер'єру
Односклепінна глибокого закладення
Примітки
Ресурси Інтернету
Тбіліський метрополітен
Тбіліський метрополітен
Ахметелі-Варкетільська лінія
Засновані в Грузії 1981
|
112850
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bennett%2C%20Iowa
|
Bennett, Iowa
|
Bennett, Iowa
Bennett is a city in Cedar County, Iowa, United States. The population was 347 at the 2020 census.
Geography
Bennett is located at (41.740710, -90.974373).
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 405 people, 160 households, and 116 families living in the city. The population density was . There were 172 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 97.5% White, 0.5% African American, 1.5% Asian, and 0.5% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 2.5% of the population.
There were 160 households, of which 37.5% had children under the age of 18 living with them, 60.6% were married couples living together, 10.6% had a female householder with no husband present, 1.3% had a male householder with no wife present, and 27.5% were non-families. 25.0% of all households were made up of individuals, and 10.6% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.53 and the average family size was 3.01.
The median age in the city was 38.7 years. 28.1% of residents were under the age of 18; 4.8% were between the ages of 18 and 24; 26.7% were from 25 to 44; 23.6% were from 45 to 64; and 16.8% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 50.4% male and 49.6% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 395 people, 157 households, and 114 families living in the city. The population density was . There were 163 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 98.48% White, 0.51% Native American, 0.25% Asian, and 0.76% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.25% of the population.
There were 157 households, out of which 31.8% had children under the age of 18 living with them, 61.8% were married couples living together, 7.6% had a female householder with no husband present, and 26.8% were non-families. 23.6% of all households were made up of individuals, and 11.5% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.52 and the average family size was 2.97.
In the city, the population was spread out, with 26.3% under the age of 18, 8.4% from 18 to 24, 28.9% from 25 to 44, 22.5% from 45 to 64, and 13.9% who were 65 years of age or older. The median age was 35 years. For every 100 females, there were 102.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 99.3 males.
The median income for a household in the city was $41,429, and the median income for a family was $47,679. Males had a median income of $31,442 versus $19,500 for females. The per capita income for the city was $17,320. About 1.8% of families and 1.8% of the population were below the poverty line, including 1.9% of those under age 18 and 5.4% of those age 65 or over.
Education
The town is home to a public school, Bennett Community School, whose district includes the town of Bennett and surrounding rural areas as well as the neighboring town of New Liberty, Iowa. The school had been K-12, but beginning with the 2005–2006 school year, the junior and senior high school (grades 7-12) entered into a whole grade sharing agreement with a nearby school in Durant, primarily due to declining enrollment and budget shortfalls. The elementary school continues to operate as before.
References
Cities in Cedar County, Iowa
Cities in Iowa
|
6890296
|
https://en.wikipedia.org/wiki/F%C3%A4llanden
|
Fällanden
|
Fällanden is a municipality in the district of Uster in the canton of Zürich in Switzerland, and belongs to the Glatt Valley (German: Glattal).
History
Fällanden is first mentioned around 820 as Fenichlanda.
Geography
Fällanden has an area of . Of this area, 40.8% is used for agricultural purposes, while 29.4% is forested. Of the rest of the land, 26.2% is settled (buildings or roads) and the remainder (3.6%) is non-productive (rivers, etc.). housing and buildings made up 20% of the total area, while transportation infrastructure made up the rest (6.1%). Of the total unproductive area, water (streams and lakes) made up 1.2% of the area. 26.7% of the total municipal area was undergoing some type of construction.
The municipality is an agglomeration that grew up from the village of Fällanden and the settlements of Benglen, Pfaffhausen und Neuhausen. It is located on the north-east slope of the Pfannenstiel mountain chain, with Greifensee lake nearby.
Transportation
Bus lines branch toward Schwerzenbach, Duebendorf, Maur and uphill directly to Zurich, giving good enough connection for the people to work in central areas of Zurich. Fällanden has special bus lanes, ensuring efficient operation also in high traffic hours.
Demographics
Fällanden has a population (as of ) of . , 18.2% of the population was made up of foreign nationals. the gender distribution of the population was 49.3% male and 50.7% female. Over the last 10 years the population has grown at a rate of 12.6%. Most of the population speaks German (86.8%), with French being second most common (1.9%) and English being third (1.8%).
In the 2007 election the most popular party was the SVP which received 30.8% of the vote. The next three most popular parties were the SPS (18.3%), the FDP (17%) and the CSP (13.4%).
The age distribution of the population is children and teenagers (0–19 years old) make up 21.3% of the population, while adults (20–64 years old) make up 67.6% and seniors (over 64 years old) make up 11.1%. The entire Swiss population is generally well educated. In Fällanden about 84.3% of the population (between age 25-64) have completed either non-mandatory upper secondary education or additional higher education (either university or a Fachhochschule). There are 2855 households in Fällanden.
Fällanden has an unemployment rate of 2.62%. , there were 21 people employed in the primary economic sector and about 10 businesses involved in this sector. 988 people are employed in the secondary sector and there are 68 businesses in this sector. 1221 people are employed in the tertiary sector, with 213 businesses in this sector. 31.8% of the working population were employed full-time, and 68.2% were employed part-time.
there were 2178 Catholics and 2887 Protestants in Fällanden. In the 2000 census, religion was broken down into several smaller categories. From the , 43.9% were some type of Protestant, with 41.7% belonging to the Swiss Reformed Church and 2.2% belonging to other Protestant churches. 28.8% of the population were Catholic. Of the rest of the population, 0% were Muslim, 5.6% belonged to another religion (not listed), 3.1% did not give a religion, and 17.9% were atheist or agnostic.
The historical population is given in the following table:
Industry
The town has a small industrial district, largely dominated by Bruker that manufactures medical NMR scanners and related devices. It is the former Swiss Trüb-Täuber, purchased by Bruker in 1964. Another notable manufacturer is Bucher Leichtbau AG (aircraft interior and medical equipment like seats, tables and lockers) There are also more facilities like glass factory and some others. The , 380 kV Sils-Fällanden power line ends near the town towards Dübendorf.
Notable people
Rudolf Wolf (1816-1893), astronomer and mathematician
Albert Meyer (1870-1953), politician and member of the Swiss Federal Council
References
External links
Municipalities of the canton of Zürich
|
4036427
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%89%D1%96%20%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D1%97
|
Труднощі асиміляції
|
Труднощі асиміляції
«Труднощі асиміляції» — американський телесеріал, драмедійний ситком, створений Наначкою Хан. Прем'єра шоу відбулася 4 лютого 2015 року на каналі ABC.
Серіал заснований на реальних подіях життя шеф-кухара , які він виклав у своїй автобіографічній книзі «Fresh Off the Boat: A Memoir» 2013 року, а вираз «Fresh off the boat» (буквально «щойно з корабля») — зневажлива назва нових іммігрантів, які ще не встигли адаптуватися в американському суспільстві.
Ситком розповідає про життя тайвансько-американської сім'ї, яка в 1990-х роках переїжджає із Вашингтона до Орландо у Флориді, де відкриває власний ресторан. Головні ролі в серіалі зіграли відомі азійськоамериканські комедійні актори: Рендалл Парк, Констанс Ву та інші.
8 листопада 2019 року було оголошено, що серіал завершиться на шостому сезоні; останній епізод вийшов в ефір 21 лютого 2020 року.
Актори та персонажі
Рендалл Парк — Луїс Хуан, батько
Констанс Ву — Джессіка (уродж. Чу) Хуан, мати
Гадсон Янг — Едді Хуан, старший син
Форрест Вілер — Емері Хуан, середній син
Ієн Чен — Еван Хуан, молодший син
Люсіль Сунг — Дженні Хуан, бабуся (сезон 1 періодично; сезони 2-6 постійно)
Челсі Крісп — Хані Елліс, сусідка (сезон 1 періодично; сезони 2-6 постійно)
Рей Вайз — Марвін Елліс, сусід (сезони 1-2 періодично; сезони 3-6 постійно)
Розробка та виробництво
Розробка проєкту, автором сценарію якого стала Наначка Хан, розпочалася в серпні 2013 року. 10 травня 2014 року канал ABC замовив зйомки першого сезону серіалу для трансляції в сезоні 2014—2015 років, а його прем'єра була намічена як заміна шоу в середині сезону. Серіал стартував 4 лютого 2015 року, дебютувавши в блоці ситкомів середи, перш ніж переміститися на 20:00 вівторка, де раніше провалився ситком .
7 травня 2015 року серіал був продовжений на другий сезон, який стартував 22 вересня 2015. 3 березня 2016 року серіал було продовжено на третій сезон. 12 травня 2017 року серіал продовжений на четвертий сезон. 11 травня 2018 року серіал було продовжено на п'ятий сезон. 10 травня 2019 року канал ABC продовжив серіал на останній, шостий сезон, показ 15 епізодів якого відбувся 27 вересня 2019 — 21 лютого 2020 року.
Список епізодів
Примітки
Телесеріали США, запущені у 2015
Драмедійні телесеріали США
Телесеріали-ситкоми США
Телесеріали про сім'ї
Телесеріали англійською мовою
Телесеріали китайською мовою
Телесеріали про братів
|
16558349
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oleg%20Dolmatov
|
Oleg Dolmatov
|
Oleg Dolmatov
Oleg Vasilyevich Dolmatov (Russian: Олег Васильевич Долматов; born 29 November 1948) is a Russian football manager and a former player who is coaching at the academy of PFC CSKA Moscow.
Honors
Soviet Top League winner: 1976 (spring)
Soviet Cup winner: 1977
UEFA Euro 1972 runner-up
Top 33 players year-end list: 1971, 1973
UEFA Cup Winners' Cup finalist: 1972
As a coach
Russian Premier League runner-up: 1998
Russian Premier League bronze: 1999
International career
Dolmatov made his debut for USSR on 18 September 1971 in a friendly against India. He earned 14 caps for the USSR national football team, and participated in UEFA Euro 1972. He also played in one qualifier game for the 1978 FIFA World Cup.
External links
Profile
Son: Denis Dolmatov, Grandson Oleg Dolmatov
1948 births
People from Ozyorsk, Chelyabinsk Oblast
Footballers from Chelyabinsk Oblast
Living people
Soviet men's footballers
Men's association football midfielders
Soviet Union men's international footballers
FC Yenisey Krasnoyarsk players
FC Kairat players
FC Dynamo Moscow players
Soviet Top League players
Soviet First League players
UEFA Euro 1972 players
Soviet football managers
Russian football managers
PFC Dynamo Stavropol managers
FC Chernomorets Novorossiysk managers
PFC CSKA Moscow managers
FC Kuban Krasnodar managers
FC Dynamo Saint Petersburg managers
FC Vorskla Poltava managers
FC Shinnik Yaroslavl managers
FC Lokomotiv Moscow managers
FC Rostov managers
FC Khimki managers
Soviet First League managers
Russian First League managers
Russian Premier League managers
Ukrainian Premier League managers
Russian expatriate football managers
Expatriate football managers in Ukraine
Russian expatriate sportspeople in Ukraine
Expatriate football managers in Georgia (country)
Russian expatriate sportspeople in Georgia (country)
|
464003
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD-%D0%9C%D0%B0%D1%83%D1%80%D0%BE-%D0%A7%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%BE
|
Сан-Мауро-Чиленто
|
Сан-Мауро-Чиленто — муніципалітет в Італії, у регіоні Кампанія, провінція Салерно.
Сан-Мауро-Чиленто розташований на відстані близько 290 км на південний схід від Рима, 95 км на південний схід від Неаполя, 60 км на південний схід від Салерно.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 11 липня. Покровитель — San Mauro.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Монтекориче
Полліка
Серрамеццана
Сесса-Чиленто
Див. також
Список муніципалітетів провінції Салерно
Примітки
Муніципалітети провінції Салерно
|
253017
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%97%D0%B2%D1%8F%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Середня (Звягельський район)
|
Середня (Звягельський район)
Середня — село в Україні, у Баранівській міській громаді Звягельського району Житомирської області. Населення становить 114 осіб.
Географія
Через село тече річка Середня.
Історія
Колишня назва Майдан Средневський.
У 1906 році село Смолдирівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 27 верст, від волості 7. Дворів 52, мешканців 209.
27 липня 2016 року село увійшло до складу новоствореної Баранівської міської територіальної громади Баранівського району Житомирської області. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району Житомирської області.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Джерела
Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. — ISBN 966 690 090 4
Список населених місць Волинскої губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
Посилання
Погода в селі Середня
Села Житомирської області
|
2949441
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%94%D1%80%D0%BE%D2%91%D0%B0
|
Ольшова-Дроґа
|
Ольшова-Дроґа — село в Польщі, у гміні Ґоньондз Монецького повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Ломжинського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Монецького повіту
|
3032865
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Золотовка
|
Золотовка — присілок у складі Петуховського округу Курганської області, Росія.
Населення — 88 осіб (2010, 93 у 2002).
Національний склад станом на 2002 рік:
росіяни — 95 %
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Петуховського округу
Присілки Курганської області
|
18756140
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Altinaghree%20Castle
|
Altinaghree Castle
|
Altinaghree Castle or Liscloon House, known locally as Ogilby's Castle, is a large, derelict building situated outside Donemana, County Tyrone, Northern Ireland. It is believed to have been built around 1860 by William Ogilby.
Location
Near Donemana, County Tyrone, Northern Ireland
Description
Altinaghree Castle is a derelict castle situated on private farmland outside Donemana, south of Derry in County Tyrone.
The building is also known as Altnacree Castle, Liscloon House, and is known locally as Ogilby's Castle. It was once a large elegant building with magnificent banquet room, but is now in ruins. The building is constructed from cut stone.
Facilities
The castle is on private land and is not open to the public, but can be seen and photographed from the main Dunamanagh – Claudy Road (B49).
The castle also had a small number of labors houses to the south-east of the property called 'Liscloon Cottages'. These are current in use today for farm outbuildings.
History
The castle is believed to have been built by William Ogilby around 1860. It was this luxurious Estate that Claude William Leslie, eldest son of William, inherited. Becoming bankrupt, the castle was abandoned in 1885, only some 25 years after it was built. In 1875. Claude died at the age of 43 from kidney failure caused by years of chronic alcoholism, a sad ending to the succession of the estate and castle in Liscloon.
His younger son, James Douglas Ogilby, later became a famous ichthyologist in Australia. James fell in love with a factory seamstress, Mary Jane Jamieson, and was denied permission to marry her because she was a Catholic. They eloped and married in 1884. He moved to Australia where he was appointed to the Australian Museum in 1885. The castle was abandoned by the end of the century and fell into disrepair.
References
See also
Castles in Northern Ireland
Castles in County Tyrone
Ruined castles in Northern Ireland
|
5078928
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%BD%20%D0%91%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D1%96
|
Робін Баклі
|
Робін Баклі – головна героїня серіалу «Дивні Дива», яка з’являється в третьому сезоні. Вона є колегою та найкращою подругою Стіва Гаррінґтона. Роль виконує Майя Хоук.
Біографія
Влітку 1985 року Робін почала працювати в новозбудованому кафе- морозиво Scoops Ahoy торгового центру Starcourt Mall разом зі своїм колишнім однокласником Стівом Гаррінґтоном. Коли Стів і його друг Дастін Хендерсон спробували розшифрувати перехоплений російський код, Робін допомогла їм перекласти та з’ясувала, що росіяни використовували харчові мережі та підприємства торгового центру, щоб контрабандою доставляти продукти в Ховкінс. Згодом ці троє виявили, що радянська влада реалізувала продуману схему; Starcourt Mall був лише прикриттям для приховування будівництва підземної радянської бази. За допомогою Еріки Сінклер група прокралася на базу, де виявила, що радянські війська розробили засоби подорожі в інший вимір. Після повернення на поверхню Робін, Стів, Дастін і Еріка вступили в боротьбу проти Мозкожера та одержимого Біллі Харгроува. Після того, як Starcourt згорів, Робін і Стів отримали роботу через три місяці в місцевому Family Video.
Навесні 1986 року увагу Робін привернуть таємничі вбивства, які шокували Ховкінса. Робін, Стів і Дастін почали розслідування, а сама дівчина подружився з Ненсі Вілер і Едді Мансоном. Вони виявили, що вбивства потенційно були пов’язані з сумнозвісною різаниною 1959 року, і врешті-решт виявили нові ворота до Навивороту на дні Озера Закоханих. Після того, як Робін, Стів, Едді та Ненсі пройшли через ворота та застрягли в іншому вимірі, вони зрештою втекли та знову зібралися зі своїми союзниками. Виявивши справжню особу та мотиви Векни, група розробила план, щоб зупинити надприродну загрозу, а Робін, Стів і Ненсі повернулися в Навиворіт, щоб напасти на Векну. Незважаючи на всі зусилля, група не змогла запобігти відкриттю четвертих воріт Векни.
Через два дні Робін зголосилася допомогти постраждалим від «землетрусу», випадково зустрівшись з однокласницею, в яку була закохана, та зблизившись із нею. Пізніше Робін зі страхом спостерігала, як Навиворіт почав поєднуватися з Говкінсом.
Цікаві факти
1. Робін — лесбійка, що робить її першою з підтверджених ЛГБТК+ персонажів у серіалі.
2. Спочатку вона мала зустрічатися зі Стівом. Однак під час зйомок Майя Хоук, Джо Кірі, брати Даффери і Шон Леві погодилися, що Робін повинна бути лесбійкою.
3. Також актриса допомогла розробити вбрання Робін. У третьому сезоні Майя власноруч намалювала каракулі на червоних кросівках Converse Робін. У четвертому сезоні вона особисто підібрала нашивки на куртці Wrangler Робіна.
5. Робін — перший старший підліток, якого бачать на велосипеді, тоді як інші підлітки їздять за кермом; вона розповідає, що причиною відсутності у неї водійських прав є бідність.
6. Вона каже, що її трійка улюблених фільмів — «Діти раю» (1945), «Прихована фортеця» (1958) і «Квартира» (1960) .
7. Дизайнер костюмів Емі Перріс сказала, що візерунок на білій блузці, яку Робін носить, містить символи рівності, які символізують орієнтацію Робін; на блузці зображені трикутники, символ, запозичений у нацистів, який раніше ідентифікував ЛГБТ представників і перейменований як символ протесту в 1970-х роках, і смуги, які нагадують знак рівності, символ, взятий з Кампанії за права людини, заснованої в 1980 році.
8. Робін згадує, що сказ є її страхом номер один.
9. Вона — четверта головна героїня «Дивних речей», яка має книгу, що пояснює її передісторію; перший — Мартін Бреннер , другий — Джим Хоппер, а третій — Макс Мейфілд. Книга називається Stranger Things: Rebel Robin .
10. Робін з'являється в кожному епізоді з моменту свого дебюту, не враховуючи перших двох сезонів.
Джерела
https://www.sdlgbtn.com/maya-hawke-comes-out-as-queer-theres-something-about-the-word-queer-that-feels-really-good-to-me/
https://www.hollywoodreporter.com/live-feed/stranger-things-season-3-maya-hawke-robins-breakout-storyline-1222560
https://www.youtube.com/watch?v=iI3j673h0GE
|
3454888
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%85%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%97
|
Бхілаї
|
Бхілаї — друге за розміром місто в індійському штаті Чхаттісґарх. Місто знаходиться на захід від столиці штату Райпура на залізниці Хаура — Мумбаї.
Етимологія та історія
Термін «Bhilai» походить від племені Бгіли, яке спочатку населяло цей регіон і продовжує жити в прилеглих лісах до сьогодні.
Бхілай був невеликим селом і входив до Королівства Хайхайявансі до 1740 року, коли його завоювали маратхи.
Основу сучасного міста Бхілаї було закладено в 1955 році, коли індійський уряд підписав історичну угоду з Радянським Союзом у Магнітогорську про створення сталеливарного заводу поблизу села. Перша доменна піч заводу була введена в експлуатацію в 1959 році першим президентом Індії доктором Раджендрою Прасадом
Населення
На 2001 рік населення міста становило 1 064 077 осіб, 51,28 % чоловіків і 48,72 % жінок. Рівень грамотності дорівнює 87,02 %, вище, ніж середній національний рівень; грамотність серед чоловіків становить 93,12 %, серед жінок 80,62 %. 10,99 % населення — діти до 6 років.
Економіка
Економіка міста залежить від Бхілайського сталеплавильного заводу, одного з найбільших в світі.
Транспорт
Дурзька залізнична лінія з'єднує місто з іншими, Райпурський аеропорт знаходиться на відстані 40 км. Жителі міста їздять на своїх автомобілях або на найманих авторікшах.
Освіта
Бхілаї відомий хорошою середньою освітою, університет готує інженерів і лікарів.
Примітки
Чхаттісгарх
Міста Індії
|
2894243
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%8F%D0%BA%20%D1%83%20%D0%A0%D1%96%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96
|
Маяк у Ріміні
|
Маяк у Ріміні — діючий маяк, розташований на вулиці Віа Дестра дель Порто у східній частині гавані Ріміні на Адріатичному морі.
Історія
Перший маяк спроєктував архітектор Луїджі Ванвітеллі в 1733 році на замовлення папи Климента XII, але спорудження вежі було завершено в 1745 році Джованні Франческо Буонамічі. 1911 року управління маяка звернулося до керівництва Королівського військово-морського флоту, аби збільшити вежу на 9 метрів та електрифікувати ліхтар.
Частково зруйнований бомбардуваннями під час Другої світової війни, маяк був перебудований у 1946 році.
Опис
Сучасний маяк являє собою чотирикутну білу вежу заввишки 27 метрів з галереєю й сірим металевим ліхтарем та двоповерховий цегляний будинок доглядача. Ліхтар випромінює три білих спалахи кожні 12 секунд. Дальність складає 15 морських миль (близько 28 кілометрів) для основного світла та 11 морських миль (близько 20 кілометрів) у режимі очікування.
Маяк повністю автоматизований та експлуатується Військово-морськими силами Італії з ідентифікаційним кодом 4005 E.F.
Примітки
Посилання
Маяк на сайті Військово-морського флоту Італії (Marina Militare)
Маяк на сайті Lighthouse Digest
Lighthouses of Eastern Italy
Ріміні
Маяки
Споруди, збудовані 1862
Засновані в Італії 1733
|
5161236
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B0%D0%BF%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%B0
|
Гострошапка потовщена
|
Гострошапка потовщена (Oxymitra incrassata) — вид печіночників родини гострошапкових (Oxymitraceae).
Характеристики
Поширення
Зареєстрований у Європі, й Північній Америці.
Примітки
Флора Європи
Флора Азії
Флора Північної Америки
|
31342951
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Talisman
|
Talisman
|
Talisman
A talisman is any object ascribed with religious or magical powers intended to protect, heal, or harm individuals for whom they are made. Talismans are often portable objects carried on someone in a variety of ways, but can also be installed permanently in architecture. Talismans are closely linked with amulets, fulfilling many of the same roles, but a key difference is in their form and materiality, with talismans often taking the form of objects (e.g., clothing, weaponry, or parchment) which are inscribed with magic texts.
Talismans have been used in many civilizations throughout history, with connections to astrological, scientific, and religious practices; but the theory around preparation and use has changed in some cultures with more recent, new age, talismanic theory. Talismans are used for a wide array of functions, such as: the personal protection of the wearer, loved ones or belongings, aiding in fertility, and helping crop production.
Etymology
The word talisman comes from French talisman, via Arabic (plural ), which comes from the ancient Greek telesma, meaning "completion, religious rite, payment", ultimately from the verb teleō, "I complete, perform a rite".
Preparation of talismans
New Age
According to new age talismanic practices, features with magical associations—such as colors, scents, symbology, and patterns, figures—can be integrated into the creation of a talisman in addition to the chosen planetary or elemental symbolism. However, these must be used in harmony with the elemental or planetary force chosen so as to amplify the intended power of the talisman. It is also possible to add a personal touch to the talisman by incorporating a verse, inscription, or pattern that is of particular meaning to the maker. These inscriptions can be sigils (magical emblems), bible verses, or sonnets, but they too must be in harmony with the talisman's original purpose.
Islam
In Islam, using amulets as protection is considered Shirk. However, use of verses of the Qur'an in slips of parchment rolled inside talismanic objects has been common throughout the Muslim World. For example, Muslim Ibn al-hajjaj instructed military commanders to inscribe Quran 54:46 on a cloth with rosewater, musk, and amber when Libra is rising and in the hour of the sun, and to carry it to the battlefield to prosper over oppressors and nonbelievers.
The 10th century ‘Abbasid mathematician, Thabit ibn Qurra, was considered to be an expert on talismans. In one of his texts on talismans, he wrote, ‘The noblest part of astronomy is the science of talismans.' According to the 12th century translator John of Seville and Limia's version of ibn Qurra's Arabic text, De imaginibus, he saw talismans and astronomy to be more crucial for gaining wisdom than the studies of geometry and philosophy. In Adelard of Bath's translation of the same text, it is stressed that extensive knowledge of both astronomy and astrology is needed for creating a talisman. This information is necessary because talismans should be made at the moment of an auspicious celestial event. One's birth horoscope could also be a factor in the efficacy of talismans. The maker cannot have any distractions or doubts, otherwise their talisman will be powerless.
Adelard's translation specifies that to make a talisman which could earn love from a king, family member, or peer, one should use lead, iron, bronze, gold, or silver. To make a harmful talisman for creating conflicts between others, receiving money, defending or destroying a place, or winning a legal battle, one should use pitch and tar, bitumen, and aloes. An example of how to make a love talisman according to Ibn Qurra's book is as follows: Firstly, one must make sure it is the correct astrological time to perform this ritual because it is the eleventh place, or house, that is connected to friendship. Next, one must make a talisman of a man's figure during the specific astrological time, and with specific intention, and it must be engraved with the other person's name. Thirdly, one must make a second talisman, and it should be engraved with the name of the receiver of this love. After this, both the names and cognomina of each person should be engraved on both talismans. They must be positioned so that the names on each talisman touches the heart of the other talisman. Next in the process is to take a piece of unused parchment or cloth that has been purified with musk, ambergris, and camphor, and draw the ‘rings' of the lords of the ascendant and eleventh place. The talismans must be purified with saffron, aloe-wood, and frankincense, and then folded in the previously prepared cloth or parchment. This purification process should be repeated for three consecutive nights. During this process, a specific prayer related to the maker's intention must be recited, and the individual must be bathed and have clean clothes.
Uses of talismans
Islam
In the Islamic world, talismans were regularly employed for personal, social, political, and ideological reasons at both popular and elite levels. They function as a conduit for divine protection, which can involve both the attraction of positive energies to the wearer and the deflection of disease, danger and the evil eye. They may also be referred to as a hafiz, (protector) as well as a himala (pendant) often affixed to or suspended from the body, for example as a necklace, ring, talismanic shirt, or a small object within a portable pouch.
European medieval medicine
Lea Olsan writes of the use of amulets and talismans as prescribed by medical practitioners in the medieval period. She notes that the use of such charms and prayers was "rarely a treatment of choice" because such treatments could not be properly justified in the realm of Galen's medical teachings. Their use, however, was typically considered acceptable; references to amulets were common in medieval medical literature.
For example, one well-known medieval physician, Gilbertus, writes of the necessity of using a talisman to ensure conception of a child. He describes the process of producing this kind of talisman as "...writing words, some uninterruptible, some biblical, on a parchment to be hung around the neck of the man or woman during intercourse."
Islamic talismanic bowls
In the Quran, magic is introduced by the two angels of Babel, Harūt and Marūt. Magic, or sihr, was seen as a supernatural force existing in the natural world that could cure disease with charms and spells. Many bowls were inscribed with text explaining what this bowl should be used to cure (i.e. colic, childbirth, a nosebleed etc.) as well as instructions of how to use it. The bronzed engraved "Magic Bowl" from Syria c. 1200 is an example of a dish used to ease childbirth as well as ease the sting of a scorpion and bite of a mad dog, according to the Quranic inscriptions on the inside of the bowl. Inscribed on this bowl are also suggestions that the person inflicted with the disease or bite, does not need to be the one to consume the liquid from the bowl. It could be taken by somebody around or associated to the inflicted person, but it does not mention how the magic is transferred to the person in need of help. This specific bowl was also used for barakah when the bowl was filled with water and sat overnight to absorb healing powers.
Pseudo-Aristotelian Hermetica
The Pseudo-Aristotelian Hermetica, a series of closely related Arabic texts attributed to Hermes Trismegistus and perhaps dating to the ninth century CE, explores the concept of ruhaniyyat, i.e., angels from spiritual force/realm in the natural world, and how an individual can gain access to those forces. Text between Alexander the Great and Aristotle explore a variety of instructions of how to harness these spiritual forces through talisman, concoctions, amulets, and more that are each used for a designated purpose. Some instructions include placing a carved stone on top of a ring that is then placed on a dead black ram when Mars is in a specific degree of Scorpio and the moon is in Cancer. These texts dates are unknown however, they were the basis of many mystical practices in the Islamic medieval world. The Pseudo-Aristotelian text Sirr al-Asrar offers more instructions specifically with "kings talisman" which keeps harm away. It tells that when there are certain astrological marks, a ruby red stone should be carved on a Thursday with a man with wings and a crown riding a lion with a flag, while six other hairless men bow under his hands. This should then be burned in an extensive ritual where after a ruhaniyyat will visit in your dreams telling you your ritual was successful, from there, you will repel snakes and scorpions.
Examples
Zulfiqar
Zulfiqar, the magical sword of Ali, was frequently depicted on Ottoman flags, especially as used by the Janissary cavalry, in the 16th and 17th centuries.
This version of the complete prayer of Zulfiqar is also frequently invoked in talismans of the Qizilbash warriors:
A record of Live like Ali, die like Hussein as part of a longer talismanic inscription was published by Tewfik Canaan in The Decipherment of Persian and sometimes Arabic Talismans (1938).
Seal of Solomon
The Seal of Solomon, also known as the interlaced triangle, is another ancient talisman and amulet that has been commonly used in several religions. Reputed to be the emblem by which King Solomon ruled the Genii, it could not have originated with him. Its use has been traced in different cultures long before the Jewish Dispensation. As a talisman it was believed to be all-powerful, the ideal symbol of the absolute, and was worn for protection against all fatalities, threats, and trouble, and to protect its wearer from all evil. In its constitution, the triangle with its apex upwards represents good, and with the inverted triangle, evil.
The triangle with its apex up was typical of the Trinity, figures that occur in several religions. In India, China and Japan, its three angles represent Brahma, Vishnu, and Shiva, the Creator, Preserver, and Destroyer or Re-generator. In ancient Egypt, it represented the deities Osiris, Isis and Horus. In Christianity, it represented the Holy Trinity. As a whole it stands for the elements of fire and spirit, composed of the three virtues (love, truth, and wisdom). The triangle with its apex downward symbolized the element of water, and typified the material world, or the three enemies of the soul: the world, the flesh, and the Devil, and the cardinal sins, envy, hatred and malice. Therefore, the two triangles interlaced represent the victory of spirit over matter. The early cultures that contributed to Western civilization believed that the Seal of Solomon was an all-powerful talisman and amulet, especially when used with either a Cross of Tau, the Hebrew Yodh, or the Egyptian Crux Ansata in the center.
Talismanic shirts
Talismanic shirts are found throughout the Islamic world. The earliest surviving examples date from the 15th century, but the tradition is thought to pre-date that. The shirts may be inscribed with verses from Quran or names of Allah and of prophets. They may also carry images of holy sites or astrological symbols. The inscribed names are believed to offer protection and guidance to the carrier. Talismanic shirts were worn to protect against many evils; many were made to be worn under armour as an additional form of protection.
Swastika
The swastika, one of the oldest and most widespread talismans known, can be traced to the Stone Age, and has been found incised on stone implements of this era. It can be found in all parts of the Old and New Worlds, and on the most prehistoric ruins and remnants. In spite of the assertion by some writers that it was used by the Egyptians, there is little evidence to suggest they used it and it has not been found among their remains.
Both forms, with arms turned to the left and to the right, seem equally common. On the stone walls of the Buddhist caves of India, which feature many of the symbols, arms are often turned both ways in the same inscription.
Talismans in architecture
Uraniborg
The Renaissance scientific building Uraniborg has been interpreted as an astrological talisman to support the work and health of scholars working inside it, designed using Marsilio Ficino's theorized mechanism for astrological influence. Length ratios that the designer, the astrologer and alchemist Tycho Brahe, worked into the building and its gardens match those that Heinrich Cornelius Agrippa associated with Jupiter and the sun. This choice would have counteracted the believed tendency of scholars to be phlegmatic, melancholy and overly influenced by the planet Saturn.
The Serpent's Gate in the Citadel of Aleppo
The Serpent’s Gate is a gate in the Aleppo Citadel that contains a talismanic relief depicting two serpents. The serpents are biting their own body and encircling stars. The serpents are believed to have protective powers against the enemies of the citadel.
Bab Al-Tilsam
The Bab Al-Tilsam, or the Talisman Gate, was a gate in Baghdad known for its talismanic inscriptions. The gate depicts two knotted serpents who are being held by a seated figure who is believed to be the Caliph. Just like the Serpent’s Gate, the serpents are supposed to give protection against their enemies.
See also
Amulet
Apotropaic magic - protective magic
Charm - an incantation or spell
Charmstone
Cross necklace
Evil eye
Hamsa
List of good-luck charms
Mascot
Sigil
Skandola
References
External links
Forshaw, Peter (2015). "Magical Material & Material Survivals: Amulets, Talismans, and Mirrors in Early Modern Europe"", in Dietrich Boschung and Jan N. Bremmer (eds), The Materiality of Magic. Wilhelm Fink.
How to Make and Use Talismans. "How to Make and Use Talismans", by Israel Regardie.
Magic items
Objects believed to protect from evil
|
4868438
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9F%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Санталово (Псковська область)
|
Санталово (Псковська область)
Санталово — присілок в Новосокольницькому районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 11 осіб. Входить до складу муніципального утворення Пригородная волость.
Історія
Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Пригородная волость.
Населення
Примітки
Населені пункти Новосокольницького району
|
18385507
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Abdulmajid%20Dostiev
|
Abdulmajid Dostiev
|
Abdulmajid Dostiev
Abdulmajid Salimovich Dostiev (born 1946) is a Tajikistan politician and diplomat.
Early life
Born in Bokhtar District in 1946, Dostiev served in the Soviet Army from 1966 until 1968 before pursuing a career in agriculture. Dostiev worked on a kolkhoz (communal farm) and went on to study entomology at the Agricultural University of Tajikistan, graduating in 1974. In 1977 he became the chief agronomist at the Qurghonteppa Department of Agriculture, and in 1980 he became head of that department.
Political career
In 1992, as the Soviet Union collapsed, Dostiev joined the Sitodi Melli armed militia of the Popular Front, becoming secretary of the regional executive committee, and in November of that year was appointed to the Tajik Supreme Soviet as first deputy. The next year he founded the People's Party of Tajikistan (now the People's Democratic Party of Tajikistan), serving as chair until 1998.
In 1995 he was elected to the Supreme Assembly (Majlisi Oli), and in 1996 he was appointed deputy chair of the assembly, a position he held for four years. He also served as deputy of the Commission for National Reconciliation in 1997. In 2000, he was elected to the assembly's lower chamber, where he served as deputy parliamentary chair.
Diplomatic career
In December 2006, he was appointed as the Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of the Republic of Tajikistan to the Russian Federation and concurrently to Ukraine.
Post-diplomatic career
In 2021, he proposed to rename Iskanderkul to Kuli Rahmon or Rakhmonkul, after President Emomali Rahmon, in order for "the name of the aggressor and villain, Alexander the Great, will disappear from the map of our beloved homeland".
Personal life
He speaks Tajik, Russian, and Uzbek. He is married with five children and grandchildren.
Awards and titles
Medal "For Distinguished Labour" (1981)
Honored Worker of Science and Technology of Tajikistan
Order of Ismoili Somoni
Order of Dousti
Order of the Commonwealth
References
People's Democratic Party of Tajikistan politicians
1946 births
Living people
People from Khatlon Region
Ambassadors of Tajikistan to Russia
Ambassadors of Tajikistan to Ukraine
|
42216467
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pseudagrion%20inopinatum
|
Pseudagrion inopinatum
|
Pseudagrion inopinatum, the Badplaas sprite or Balinsky's sprite is a species of damselfly in the family Coenagrionidae. It is endemic to South Africa. Its natural habitats include open rivers with abundant marginal vegetation.
References
External links
Pseudagrion inopinatum on African Dragonflies and Damselflies Online
Coenagrionidae
Endangered biota of Africa
Taxa named by Boris Balinsky
Insects described in 1971
|
977515
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Speed%20skating%20at%20the%201956%20Winter%20Olympics
|
Speed skating at the 1956 Winter Olympics
|
Speed skating at the 1956 Winter Olympics
At the 1956 Winter Olympics, four speed skating events were contested. This was the last edition in which only men participated. The competitions were held from Saturday, 28 January, to Tuesday, 31 January 1956.
Medal summary
Participating nations
A total of 18 nations competed in the 4 events.
Ten speed skaters competed in all four events.
Medal table
References
External links
International Olympic Committee results database
1956 Winter Olympics events
1956
Olympics, 1956
|
611140
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C
|
Арконвіль
|
Арконвіль — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Об. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 195 км на південний схід від Парижа, 95 км на південь від Шалон-ан-Шампань, 55 км на схід від Труа.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Шампань-Арденни. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 52 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 109,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Арконвіль на сайті французького Національного інституту географії
Арконвіль на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Об
Примітки
Муніципалітети департаменту Об
|
1352354
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96
|
Ілінські
|
Ілінські — рід на Волині.
Рід Ілінських (Іллінські, Ільїнські) походить від роду Gizyckich (Ґіжицьких) з Мазовії і вперше згадується в другій половині XIV ст. Ілінські отримали дворянство в 1378 за «Monumentom Poloniae», а також мали власний сімейний герб «Лис».
Представники
Іван Каєтан Ільїнський (1731—1791)
Ілінський Юзеф Август (1766—1844)
Див. також
Ілінський
Посилання
О. Кондратюк. Романів та родина Ілінських
Українські роди
|
32113214
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Idris%20al-Wathiq
|
Idris al-Wathiq
|
Idris al-Wathiq
Abu Idris al-Wathiq (died 1269), known as Abu Dabbus, was the last Almohad caliph who reigned in Marrakesh from 1266 until his death.
Life
Marrakech had been besieged earlier by the Marinid sultan Abu Yusuf Yaqub ibn Abd Al-Haqq before 1266, although unsuccessfully. Idris took advantage of the confused situation to oust his cousin Abu Hafs Umar al-Murtada with Abu Yusuf's support, and to declare himself Almohad caliph, although his power barely extended outside the city. However, the Marinid ruler changed his mind eventually, spurring the Zayyanid Yaghmurasen Ibn Zyan to attack Marrakech. The siege lasted from 1268 until September 1269, when the city fell. Idris al-Wathiq was captured by the combined Marinid-Zayyanid forces and executed.
Idris' death marked the end of the Almohad Caliphate.
Sources
Julien, Charles-André. Histoire de l'Afrique du Nord, des origines à 1830, Payot, Paris, 1994.
1269 deaths
13th century in Morocco
13th-century Almohad caliphs
Year of birth unknown
People from Marrakesh
13th-century murdered monarchs
13th-century Berber people
|
4644765
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/U-150%20%281940%29
|
U-150 (1940)
|
U-150 (1940)
U-150 — німецький прибережний підводний човен типу IID, що входив до складу Військово-морських сил Третього Рейху за часів Другої світової війни. Закладений 25 травня 1940 року на верфі № 279 компанії Deutsche Werke у Кілі, спущений на воду 19 жовтня 1940 року. 27 листопада 1940 року корабель увійшов до складу 1-ї навчальної флотилії ПЧ ВМС нацистської Німеччини. 5 травня 1945 року капітулював на Гельголанді союзникам.
Історія служби
U-150 належав до німецьких малих, так званих прибережних підводних човнів, типу IID, однієї з модифікацій типу субмарин Третього Рейху. Службу розпочав у складі 1-ї навчальної флотилії ПЧ, 1 січня 1941 року переведений до 22-ї флотилії Крігсмаріне (школа підводників), з 1 квітня 1945 року переведений до 31-ї навчальної флотилії, в якій служив до завершення війни в Європі. 5 травня 1945 року капітулював союзникам у Гельголанді. 30 червня переміщений до Лох-Раян у Шотландії, а 21 грудня 1945 року за планом операції «Дедлайт» затоплений есмінцем «Онслот» і патрульним шлюпом «Пові» північніше Ірландії.
Командири
оберлейтенант-цур-зее Гінріх Келлінг (27 листопада 1940 — 31 серпня 1942)
оберлейтенант-цур-зее Герман Шульц (9 травня 1942 — травень 1944)
оберлейтенант-цур-зее резерву Еміль Ранцау (травень — 7 червня 1944)
оберлейтенант-цур-зее Гунольд фон Алефельд (16 липня — 21 грудня 1944)
оберлейтенант-цур-зее Ганс-Гельмут Аншюц (22 грудня 1944 — 31 березня 1945)
оберлейтенант-цур-зее Юрген Крігсгаммер (1 квітня — 5 травня 1945)
Див. також
ORP Sęp (1938)
USS Tang (SS-306)
NMS Marsuinul
HMS Oberon (P21)
Comandante Cappellini (1939)
Curie (P67)
Примітки
Виноски
Джерела
Джерела
Література
Gröner, Erich; Jung, Dieter; Maass, Martin (1991). Die Schiffe der Deutschen Kriegsmarine und Luftwaffe 1939-45 und ihr Verbleib von Erich Gröner. Bearbeitet von Dieter Jung und Martin Maass. München, J. F. Lehmanns Verlag, (1972).
Gröner, Erich; Jung, Dieter; Maass, Martin (1991). U-boats and Mine Warfare Vessels. German Warships 1815—1945. 2. Translated by Thomas, Keith; Magowan, Rachel. London: Conway Maritime Press. ISBN 0-85177-593-4.
Посилання
U 150
Type IID
Type II U-Boats
Type II U-Boat
U-150 (1940)
НЕМЕЦКИЕ ПОДВОДНЫЕ ЛОДКИ II СЕРИИ
Підводні човни Німеччини часів Другої світової війни
Кораблі 1940
Кораблі, побудовані в Кілі
Підводні човни, затоплені в операції «Дедлайт»
|
2836093
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Doom%20That%20Came%20to%20Sarnath
|
The Doom That Came to Sarnath
|
The Doom That Came to Sarnath
"The Doom That Came to Sarnath" (1920) is a fantasy short story by American writer H. P. Lovecraft. It is written in a mythic/fantasy style and is associated with his Dream Cycle. It was first published in The Scot, a Scottish amateur fiction magazine, in June 1920.
Plot
According to the tale, more than 10,000 years ago, a race of shepherd people colonized the banks of the river Ai, in a land called Mnar, forming the cities of Thraa, Ilarnek, and Kadatheron (not to be confused with Kadath), which rose to great intellectual and mercantile prowess. Craving more land, a group of these hardy people migrated to the shores of a lonely and vast lake at the heart of Mnar, founding the city of Sarnath.
But the settlers were not alone. Not far from Sarnath was the ancient grey-stone city of Ib, inhabited by a queer race who had descended from the Moon. Lovecraft described them as "in hue as green as the lake and the mists that rise above it.... They had bulging eyes, pouting, flabby lips, and curious ears, and were without voices." These beings worshipped a strange god known as Bokrug, the Great Water Lizard, although it was more their physical form that caused the people of Sarnath to despise them.
The citizens of Sarnath killed all the creatures inhabiting Ib, destroyed the city, and took their idol as a trophy, placing it in Sarnath's main temple. The next night, the idol mysteriously vanished, and Taran-Ish, the high-priest of Sarnath, was found dead. Before dying, he had scrawled a single word onto the empty altar: "DOOM".
One thousand years later, Sarnath was at the zenith of both its power and decadence. Nobles from distant cities were invited to the feast in honor of Ib's destruction. That night, however, the revelry was disrupted by strange lights over the lake, heavy greenish mists, and the tidal marker, the granite pillar Akurion, was mostly submerged. Soon, many visitors fled, maddened by fear.
After this, some of the survivors reported seeing the long-dead inhabitants of Ib peering from the windows of the city's towers instead of the king and his retinue, while others refused to say exactly what they had seen. Those who returned saw nothing of those unlucky enough to be left behind; only empty marsh, many water lizards, and most disturbingly, the missing idol. Ever since then, Bokrug remained the chief god in the land of Mnar.
Inspiration
The influence of Lord Dunsany on the story can be seen in the reference to a throne "wrought of one piece of ivory, though no man lives who knows whence so vast a piece could have come", which evokes the gate "carved out of one solid piece" of ivory in Dunsany's "Idle Days on the Yann".
Though Sarnath is a historical city in India —the place where Buddha first taught— Lovecraft said that he thought he invented the name independently.
Connections to other works by Lovecraft
In the story "The Quest of Iranon", the title character says, "I...have gazed on the marsh where Sarnath once stood." When the narrator of "The Nameless City" sees the ruins of the story, he says he "thought of Sarnath the Doomed, that stood in the land of Mnar when mankind was young, and of Ib, that was carved from grey stone before mankind existed." In At the Mountains of Madness, the city of the Elder Things is described as "a megalopolis ranking with such whispered prehuman blasphemies as Valusia, R'lyeh, Ib in the land of Mnar, and the Nameless City of Arabian Desert."
The inhabitants of Ib are known in the works of Lin Carter as the Thuum'ha.
References in other media
Mike Mignola's Batman: The Doom That Came to Gotham is an Elseworlds story which combines the character Batman with various elements of the Cthulhu mythos, and takes its name from "The Doom that Came to Sarnath".
In the "Horror on the Orient Express" campaign of the roleplaying game Call of Cthulhu is a chapter which includes delegations from Sarnath and Ib to discuss the matter in front of King Kurates just before the 10 centuries are over.
The Doom that Came to Wulfhafen by C. L. Werner, originally published 2002 in Inferno! issue 29.
In Ron Lundeen's roleplaying adventure "Dreams of the Yellow King" for the game Pathfinder the players have the chance to witness the destruction of the city of Sarnath.
NECRONOMIDOL's track, "Sarnath" is based on this tale. The lyrics include many obvious references to "The Doom That Came to Sarnath", such as having "Doom doom doom" backing the chorus as well as this particular part of the song's lyrics: "I will gouge, The sigil of Doom, Even if it takes 1000 years'" which directly reference the story, where it is said that it took 1000 years for Ib's vengeance to be fulfilled. The sigil of Doom is another plot element included in these lyrics, as well.
Mnar and its cities are used as place names by George R. R. Martin in his high fantasy reference-book The World of Ice & Fire.
See also
The Doom That Came to Sarnath and Other Stories is also the title of a collection of short stories by Lovecraft, first published in February 1971.
References
Sources
Definitive version.
External links
Full text – The Doom That came to Sarnath
1920 short stories
Fantasy short stories
Short stories set in prehistory
Genocide in fiction
Horror short stories
Short stories by H. P. Lovecraft
Works originally published in British magazines
Works originally published in literary magazines
|
3457766
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Eirin
|
Eirin
|
Eirin
є скороченою назвою з , Японії регулятор фільмів. Eirin була створена за зразком американської Асоціації виробників та дистриб'юторів кінофільмів Адміністрацією виробничого кодексу у червні 1949 р. за вказівкою окупаційних сил США. Він класифікує фільми за однією з чотирьох категорій, залежно від їх придатності для перегляду неповнолітніми.
Опис
Як і в інших країнах, Eirin класифікує фільми щоб вказати на їх придатність для неповнолітніх. Він враховує вісім критеріїв, наприклад, чи містить фільм сексуальні або насильницькі матеріали, і дає фільму оцінку в одній з чотирьох категорій. Хоча рейтинги іноді суперечливі, захисники Eirin стверджують, що її незалежність захищає режисерів від більш драконівської альтернативи, урядової цензури.
Під час заставки (або в деяких випадках на екрані авторських прав відразу після фінальних титрів) Eirin-схваленого фільму логотип Eirin відображається помітно під назвою фільму або біля нього. Eirin не має законних повноважень забороняти фільми, але Японська асоціація власників театрів забороняє своїм членам показувати фільми, які не були схвалені Eirin.
Історія
Рейтинги
Ранні рейтинги встановлені
З 1976 по 1 травня 1998 р, існувало три категорії рейтингу:
- Для глядачів різного віку.
- Глядачі до 15 років повинні супроводжуватись батьком або опікуном. Першим японським фільмом який отримав цей рейтинг був і перший неяпонський фільм який отримав цей рейтинг був Понюхати (випущений 19 червня 1976 року).
- Можуть дивитися лише дорослі.
Поточні рейтинги встановлені
1 травня 1998 року було введено чотири рейтингові категорії: R15 та R18 є обмеженими категоріями і забороняється допускати неповнолітнього покровителя до фільму з обмеженим рейтингом, орендувати, продавати, виставляти DVD-диски або реліз-фільми для неповнолітніх меценатів з обмеженим рейтингом. Такі порушення є кримінальним злочином і суворо караються.
Без обмежень
G: Загальна Аудиторія. Усі можуть дивитися.
PG12 (PG-12): В залежності від нагляду батьків. Деякі матеріали можуть бути непридатними для дітей до 12 років. Батькам рекомендується супроводжувати своїх дітей під час фільму.
Обмежений
Рейтинг R15+ та R18+ обмежений віком. Усі кінотеатри законодавчо зобов'язані перевірити вік усіх відвідувачів, які бажають переглянути фільм з оцінкою R15+ або R18+. Допуск неповнолітніх до таких фільмів вважається кримінальним злочином і карається штрафами/позбавленням волі.
R15+ (R-15): Лише для дорослих і підлітків від 15 років. Дітям та підліткам віком до 15 років заборонено перегляд фільму.
R18+ (R-18): Доступно лише для дорослих від 18 років. Дітям та підліткам віком до 18 років заборонено перегляд фільму.
Інше
Computer Entertainment Rating Organization – Японська рейтингова система для відеоігри
Обмеження за віком
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
http://www.midnighteye.com/interviews/kinji_fukasaku.shtml
Кінематографічні організації Японії
Організації, засновані 1949
Кінематограф Японії
Рейтингові системи
|
29470806
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lule%C3%A5%20Central%20Station
|
Luleå Central Station
|
Luleå Central Station or Luleå C is a railway station located on the Main Line Through Upper Norrland in Luleå, Sweden. The station is owned by Jernhusen and is the terminal of the line.
The station is located at the eastern end of Stationsgatan, in the eastern part of the city center. The bus terminal for Länstrafiken i Norrbotten is located northwest of the station. There are also three hotels within walking distance of the station.
Luleå C is served by two daily trains along the Iron Ore Line to Kiruna Central Station and onwards along the Ofoten Line to Narvik Station in Norway. In addition, there is a daily service to Umeå Central Station and two daily services to Stockholm Central Station along the Main Line Through Upper Norrland. Trains are operated by SJ.
The station has been proposed as the northern terminal station of the planned North Bothnia Line, which would run southwards and connect to the high-speed Bothnia Line in Umeå. The line would allow direct high-speed services to Stockholm, as well as regional services to Robertsfors, Skellefteå and Piteå and existing stations on the Bothnia Line. The plans for Luleå C involve moving the freight terminal out of the city center, and expanding the passenger station to allow for increased traffic. This includes new facilities for city and regional buses, while parts to the east of the station are planned to be redeveloped into housing and offices. Luleå is planned to have two other station in addition, one serving Luleå University of Technology and one serving Luleå Airport.
References
External links
Railway stations in Norrbotten County
Luleå
Main Line Through Upper Norrland
Buildings and structures in Norrbotten County
Railway stations in Sweden opened in the 1880s
|
50332887
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stefan%20Pankovych
|
Stefan Pankovych
|
Stefan Pankovych (29 October 1820 – 29 August 1874) was a Ruthenian Greek Catholic hierarch. He was bishop of the Ruthenian Catholic Eparchy of Mukacheve from 1867 to 1874.
Born in Veľaty, Austrian Empire (present day – Slovakia) in 1820, he was ordained a priest on 27 August 1851. He was confirmed as the Bishop by the Holy See on 22 February 1867. He was consecrated to the Episcopate on 5 May 1867. The principal consecrator was Bishop Jozef Gaganec.
He died in Uzhhorod on 29 August 1874.
References
1820 births
1874 deaths
People from Trebišov District
19th-century Eastern Catholic bishops
Bishops of the Ruthenian Greek Catholic Church
|
4581032
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%96%D0%BC%20%D0%92%D0%B0%D0%B9%D1%80%D1%8E%D0%BD%D0%B5%D0%BD
|
Тім Вайрюнен
|
Тім Вайрюнен (30 березня 1993, Еспоо) — фінський футболіст, нападник клубу «КуПС».
Виступав, зокрема, за клуби «Гонка» та «Динамо» (Дрезден), а також національну збірну Фінляндії.
Чемпіон Фінляндії.
Клубна кар'єра
Народився 30 березня 1993 року в місті Еспоо. Вихованець футбольної школи клубу «Гонка». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 2010 року в основній команді того ж клубу, в якій провів чотири сезони, взявши участь у 81 матчі чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Гонки», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Гонки» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,42 гола за гру першості.
Згодом з 2014 по 2015 рік грав у складі команд «Боруссія» II та «Вікторія» (Кельн).
Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Динамо» (Дрезден), до складу якого приєднався 2015 року. Відіграв за дрезденський клуб наступні два сезони своєї ігрової кар'єри.
Протягом 2017—2021 років захищав кольори клубів «Ганза», «Рода», «ГІК» та «Тирана».
До складу клубу «КуПС» приєднався 2021 року. Станом на 8 липня 2022 року відіграв за команду з Куопіо 27 матчів у національному чемпіонаті.
Виступи за збірні
У 2010 році дебютував у складі юнацької збірної Фінляндії (U-19), загалом на юнацькому рівні взяв участь у 6 іграх, відзначившись 3 забитими голами.
Протягом 2012–2015 років залучався до складу молодіжної збірної Фінляндії. На молодіжному рівні зіграв у 12 офіційних матчах, забив 5 голів.
У 2013 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Фінляндії.
Титули і досягнення
Командні
Чемпіон Фінляндії (1):
«ГІК»: 2020
Володар Кубка Фінляндії (3):
«Гонка»: 2012
«ГІК»: 2020
«КуПС»: 2022
Володар Кубка фінської ліги (2):
«Гонка»: 2010, 2011
Володар Кубка Ліхтенштейну (1):
«Вадуц»: 2023
Особисті
Найкращий бомбардир чемпіонату Фінляндії (1): 2013
Посилання
Уродженці Еспоо
Фінські футболісти
Гравці молодіжної збірної Фінляндії з футболу
Гравці збірної Фінляндії з футболу
Футболісти «Гонки»
Футболісти «Боруссії» (Дортмунд)
Футболісти «Вікторії» (Кельн)
Футболісти «Динамо» (Дрезден)
Футболісти «Ганзи»
Футболісти «Роди»
Футболісти ГІКа
Футболісти «Тирани»
Футболісти «КуПСа»
Фінські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Німеччині
Футбольні легіонери в Нідерландах
Футбольні легіонери в Албанії
Спортсмени Еспоо
|
19547
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D0%BE%D0%BD
|
Симеон
|
Симеон (Šimʿon - Симон, дослівно Бог почув, - Symeon, звідси укр. Симеон) — чоловіче ім'я біблійного походження, розповсюджене серед християн та юдеїв. Від нього пішли імена Семен і Симон.
Симеон (син Якова)
Симеон (плем'я Ізраїля)
Симеон (брат Ісуса)
Симеон (митрополит)
Симеон Полоцький
Симеон (цар Болгарії)
Симеон (ігумен Яніни)
Симеон (Шостацький)
Симеон Богоприємець
Симеон (Зінкевич)
Симеон (Голубка)
Див. також
Семен
Симон (ім'я)
Чоловічі імена
Імена єврейського походження
Українські імена
Біблійні імена
|
1347115
|
https://en.wikipedia.org/wiki/M%C3%A5l%C3%B8y
|
Måløy
|
Måløy is a town in the municipality of Kinn in Vestland county, Norway. Måløy is located on the southeastern side of the island of Vågsøy, about northeast of the village of Holvika and about south of the village of Raudeberg. The Måløy Bridge connects the town centre to the area of Deknepollen on the mainland. Sør-Vågsøy Church is located in Måløy.
Måløy is one of the most important fishing ports in Norway. In 1997, Måløy was granted town status by the municipality. The town has a population (2018) of 3,283 and a population density of . Prior to 2020, the town was also the administrative centre of the old Vågsøy Municipality.
History
Måløy was founded as a trading center on the small island of Moldøen, or Måløya, on the Ulvesundet strait between Vågsøy island and the mainland. As trade flourished, the town gradually moved to the larger island of Vågsøy, while keeping the name of the smaller island. This is the cause of some confusion, although the smaller island is today often known as "Lisje-Måløyna" (literally smaller Måløy) or "Øyna" (literally the island). During World War II, it was used as a German coastal fortress, which led to the eradication of all settlement on the island to make room for the fortress, and as a result of Operation Archery in December 1941.
Måløy was the administrative centre of the old municipality of Sør-Vågsøy which existed from 1910 until 1964, and it was then made the administrative centre of the new Vågsøy municipality which was created in 1964. In 2020, Vågsøy was merged with Flora Municipality to form the new Kinn Municipality. At that time, Måløy lost its administrative centre status.
Townscape
The town square in Måløy has a monument remembering the citizens of Sør-Vågsøy and Davik municipalities who died in World War II. Another monument, located elsewhere in the town, is a memorial to Martin Linge, the only Norwegian who died during Operation Archery. Few streets in Måløy are named; most, especially the ones on the hillside, are only numbered.
Culture
The festival Måløydagene is arranged in the town every year. In 2004, Måløy was awarded the role as a 2008 Tall Ships' Races main port. The town was the host of the participating tall ships from July 28 until August 4. The event had a budget of , of which the county government would sponsor . The town offered great hospitality and welcomed crews warmly. The town, with STI had organized much in the way of crew activities.
Education
The only upper secondary school in the municipality, Måløy vidaregåande skule, as well as several lower secondary schools and elementary schools, are located in the vicinity of the town. The closest institutions of higher education are Sogn og Fjordane University College, located in Sogndal, Førde, and Sandane, Ålesund University College in Ålesund, and the University of Bergen in Bergen.
Sports
The association football club Tornado Måløy FK is the result of a merger between the independent clubs Tornado and Måløy in 2002. The club has two stadiums, one of which is located in Måløy, the other is in Refvika. The club's two men's senior teams play in the Norwegian third division and fifth division as of 2008.
International relations
Måløy has a friendship agreement with the following "twin" towns:
Lerwick, Shetland, Scotland
See also
List of towns and cities in Norway
Nordfjord Folkeblad (1933–1952) newspaper
References
External links
Tall Ship's Race in Måløy
Kinn
Cities and towns in Norway
Populated places in Vestland
Port cities and towns of the North Sea
1997 establishments in Norway
|
3058255
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%B9%20%D0%A0%D1%96%D0%B3%20%28%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%29
|
Гнилий Ріг (заказник)
|
Гнилий Ріг (заказник)
Гнилий Ріг — гідрологічний заказник місцевого значення в Україні. Об'єкт природно-заповідного фонду Хмельницької області.
Розташований у межах Ізяславської міської громади Шепетівського району Хмельницької області, на схід від села Комини.
Площа 816,2 га. Статус присвоєно згідно з рішенням 10-ї сесії обласної ради від 29.02.2000 року № 10. Перебуває у віданні ДП «Ізяславський лісгосп» (Лютарське л-во, кв. 27-30, 33-36).
Статус присвоєно для збереження частини лісового масиву у верхів'ях річки Гнилий Ріг з багатьма заболоченими ділянками. Переважають насадження берези, дуба, сосни, на перезволожених ділянках — вільхи.
Джерела
Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду України станом на 01.01.2013; (Гнилий Ріг)
Лютарське лісництво
Гідрологічні заказники Хмельницької області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2000
|
515549
|
https://en.wikipedia.org/wiki/USS%20Augusta%20%28CA-31%29
|
USS Augusta (CA-31)
|
USS Augusta (CA-31)
USS Augusta (CL/CA-31) was a of the United States Navy, notable for service as a headquarters ship during Operation Torch, Operation Overlord, and Operation Dragoon, and for her occasional use as a presidential flagship carrying both Franklin D. Roosevelt and Harry S. Truman under wartime conditions (including at the Atlantic Charter). She was named after Augusta, Georgia, and was sponsored by Miss Evelyn McDaniel of that city.
Construction
Augusta, a "Treaty" cruiser of 10,000 tons normal displacement, was laid down on 2 July 1928 at Newport News, Virginia, by Newport News Shipbuilding and Dry Dock Co.; launched on 1 February 1930, sponsored by Evelyn McDaniel of Augusta, Georgia; and commissioned at the Norfolk Navy Yard, Portsmouth, Virginia, on 30 January 1931, Captain James O. Richardson in command. Originally classified as a light cruiser, CL-31, because of her thin armor. Effective 1 July 1931, Augusta was redesignated a heavy cruiser, CA-31, because of her 8-inch guns in accordance with the provisions of the London Naval Treaty of 1930.
Service history
Damage to one of her turbines curtailed the ship's original shakedown cruise, but Augusta conducted abbreviated initial training during a cruise to Colón, Panama, and back, before she was assigned duty as flagship for Commander, Scouting Force, Vice Admiral Arthur L. Willard, on 21 May 1931. During the summer of 1931, she operated with the other warships of Scouting Force, carrying out tactical exercises off the New England coast. In September, Augusta moved south to Chesapeake Bay, where she joined her colleagues in their normal fall gunnery drills until mid-November, when the cruisers retired to their home ports. Augusta entered the Norfolk Navy Yard at that time.
At the beginning of 1932 she and the other cruisers of the Scouting Force reassembled in Hampton Roads, whence they departed on 8 January on their way to Guantánamo Bay, Cuba. Augusta conducted training evolutions with the Scouting Force in the vicinity of Guantanamo Bay until 18 February, when the force headed for the Panama Canal on its way to the eastern Pacific to participate in Fleet Problem XIII. She arrived in San Pedro, California, on 7 March but returned to sea three days later to execute the fleet problem. During the maneuvers Augusta and her colleagues in Scouting Force squared off against Battle Force in defense of three simulated "atolls" located at widely separated points on the West Coast. The exercises afforded the Fleet training in strategic scouting and an opportunity to practice defending and attacking a convoy.
The Fleet Problem ended on 18 March, but Augusta and the rest of Scouting Force did not return to the Atlantic at its conclusion as was normal. In a gesture that presaged Roosevelt's retention of the Fleet at Pearl Harbor in 1940 after Fleet Problem XXI, the Hoover Administration kept the Fleet concentrated on the West Coast throughout 1932 in the unrealized hope that it might restrain Japanese aggression in China. In fact, Scouting Force was still on the West Coast almost a year later when the time came for Fleet Problem XIV in February 1933, and the Roosevelt Administration, which took office in March, proceeded to keep it there indefinitely. Consequently, Augusta continued to operate in the eastern Pacific until relieved of duty as Scouting Force's flagship late in October 1933. The cruiser left the Navy Yard, Puget Sound, Washington, and sailed for China on 20 October.
Asiatic Fleet
Steaming along the Northern Pacific "Great Circle" route from Seattle to Shanghai, Augusta moored in the Huangpu River, at Shanghai, on the morning of 9 November 1933. That afternoon, Admiral Frank B. Upham, Commander in Chief, Asiatic Fleet (CinCAF), broke his flag on board the newly arrived cruiser, and his old flagship, , sailed for the United States.
Soon after she broke Admiral Upham's flag and Houston sailed for home, Augusta proceeded south from Shanghai in December 1933, and, over the next few months, operated in the Philippines, interspersing training with her yearly overhaul at Cavite and Olongapo.
That spring, Augusta returned to China waters, "showing the flag", and then steamed to Yokohama, Japan, arriving there on 4 June 1934. At 07:30 the following morning, Admiral Upham left the ship to attend the state funeral ceremonies for the late Fleet Admiral Heihachiro Togo; Augusta commenced firing 19 one-minute guns in honor of the Japanese naval hero at 08:30. Departing Yokohama with Admiral Upham embarked on 11 June, the cruiser then visited Kobe (12 to 15 June) before she proceeded to Qingdao, arriving there on 17 June, departing for Qinhuangdao 10 September, departing for Yantai 24 September, then departing for Shanghai 25 September, arriving 26 September.
Augusta remained in Chinese waters, then departed Shanghai for Guam on 5 October 1934, under command of Captain Chester W. Nimitz, arriving there on the 10th. Sailing the next day, she proceeded to Australian waters for the first time, reaching Sydney on the 20th. Total complement at this time was 824: 64 officers and 760 enlisted. She remained there a week, while Admiral Upham visited the capital of Australia, Canberra, on 25 and 26 October. With CinCAF back on board on the 26th, Augusta cleared Sydney the following day for Melbourne, arriving there on 29 October. She remained there, observing the city's centenary ceremonies, until 13 November, when she sailed for Fremantle and Perth. On 20 November she sailed for the Dutch East Indies.
Augusta reached Batavia (now Jakarta) on 25 November and remained there until 3 December, when she sailed for Bali, arriving at the port of Labuhan Amok on 5 December. Underway again on the 8th, Augusta touched at Sandakan (14 to 16 December), Zamboanga (17 to 19 December), and Iloilo (20 to 21 December), before reaching Manila on the 22nd.
The heavy cruiser remained in the Philippine Islands, receiving her usual yearly overhaul at Cavite and drydocking at Olongapo, in , before she re-embarked Admiral Upham and sailed for Hong Kong on 15 March 1935. Arriving on the 16th, Augusta remained there until the 25th, while CinCAF was embarked in for a trip to Canton (17 to 20 March 1935). (The cruiser's draft did not permit her to make the passage up the Pearl River to Canton.) Augusta got underway again on the 25th for Amoy (now Xiamen) and stayed there from 26 to 29 March, before she proceeded thence to Shanghai, arriving at that port city on the last day of March.
Augusta remained at Shanghai until 30 April, when she sailed for her second visit to Japan, reaching Yokohama on 3 May 1935. The ship remained there for two weeks. Steaming thence to Kobe, and arriving there on 18 May for a week's sojourn, Augusta sailed for China on 25 May, and reached Nanjing, the Chinese capital, on the 29th.
The flagship remained at Nanjing until 4 June, then sailed for Shanghai, arriving the following day. "Augie Maru", as her crew had affectionately nicknamed her, stayed at Shanghai until 27 June, and sailed for North China, reaching Qingdao on the 29th. She remained there, carrying out exercises and gunnery practice, for the rest of the summer.
Augusta departed Qingdao on 30 September for Shanghai, arriving on 1 October, where, four days later, Admiral Orin G. Murfin relieved Admiral Upham as CinCAF. On 8 October, with the new CinCAF embarked, Augusta departed Shanghai for points south. Admiral Murfin transferred to Isabel to visit Bangkok (15 to 22 October), while he returned to the heavy cruiser to visit Singapore (24 to 30 October). Subsequently touching at Pontianak and Jesselton on Borneo, (31 October to 1 November and from 3 to 5 November respectively), "Augie Maru" visited the southern Philippine ports of Zamboanga (6 to 8 November) and Iloilo (9 to 10 November), before she returned to Manila on 11 November 1935.
While Augusta underwent her annual overhaul at Cavite and Olongapo, Admiral Murfin flew his flag in Isabel from 14 December 1935 to 27 February 1936. Soon afterwards the heavy cruiser, again having CinCAF on board, sailed for the a succession of Philippine ports and places: Catbalogan, Cebu, Tacloban, Davao, Dumanquilas, Zamboanga, Tutu Bay, Jolo, and Tawi Tawi, before the ship returned to Manila on 29 March.
On 31 March Augusta sailed to Hong Kong, arriving on 2 April, remaining there until the 11th. During this time, Admiral Murfin embarked in Isabel for the trip up the Pearl River to Canton (6 to 8 April), returning on the latter date to reembark in his flagship to resume his voyage up the China coast. Visiting Amoy on 12 and 13 April, Augusta then paused briefly at Wusong on 16 April before proceeding up the Yangtze, reaching Nanjing on the following day. While Augusta navigated down the Yangtze to the Huangpu River, and Shanghai, Admiral Murfin continued up the Yangtze to Hankou (now Wuhan) in Isabel, flew to Yichang, then in to Crossing 22, and finally back to Hankou and Shanghai in Isabel, where he rejoined Augusta on 4 May.
Augusta sailed for Japan on 21 May, for her third visit to that country, arriving at Yokohama on the 25th. The Asiatic Fleet flagship remained at that port until 5 June, when she sailed for Kobe, arriving there the following day. She remained in Japanese waters until 13 June, when she got underway for Qingdao, arriving on the 16th.
Augusta remained at Qingdao, operating thence on exercises and training, for two months, then sailed for Yantai on 17 August. Arriving the same day, she departed Yantai on the 21st, and returned to Qingdao, remaining there into mid-September.
Underway for Qinhuangdao, the port at the foot of the Great Wall of China, on 14 September, Augusta reached her destination on the 15th, where Admiral Murfin disembarked to visit the old imperial city of Beiping (now Beijing). Following his inspection of the Marine Corps legation guard at that city, CinCAF returned to Qinhuangdao by train and reembarked in his flagship on 25 September. Underway from Qinhuangdao on the 28th, Augusta visited Yantai before returning to Qingdao on the following day, 29 September 1936.
Augusta stood out of Qingdao on the same day she arrived and reached Shanghai on 1 October. At the end of that month, on 30 October, Admiral Murfin was relieved as CinCAF by Admiral Harry E. Yarnell. Shortly afterwards, with her new CinCAF embarked, Augusta stood down the Huangpu River on 3 November 1936 on her annual southern cruise.
Augusta again visited a succession of ports: Hong Kong (5 to 12 November), Singapore (16 to 23 November), Batavia (25 November to 1 December), Bali (4 to 7 December), Makassar (8 to 12 December), Tawi Tawi and Tutu Bay (14 December), Dumanquilas Bay (15 December), Zamboanga (15 to 16 December), and Cebu (17 December), before she returned to Manila on 19 December. Admiral Yarnell transferred his flag to Isabel on 2 January 1937, when Augusta entered Cavite Navy Yard for repairs and alterations that included the fitting of splinter protection around the machine gun positions at the foretop and atop the mainmast. The CinCAF used Isabel as his flagship through March, rejoining Augusta at Manila on 29 March 1937.
Augusta remained in Philippine waters for the next several days, at Manila (29 March to 2 April) and Malampaya (on 3 and 4 April) before she returned to Manila on the 5th. Touching briefly at Port San Pio Quinto on 7 and 8 April, the Asiatic Fleet flagship sailed for Hong Kong on the 8th, arriving at the British Crown Colony the following day. Shifting his flag to Isabel for the trip to Canton, Admiral Yarnell returned to Augusta on 13 April, and the heavy cruiser sailed for Shantou on the 18th. The ship visited that South China port on the 19th, and Amoy the following day, before the CinCAF shifted his flag again to Isabel for a brief trip to Pagoda Anchorage (21 to 22 April), rejoining the heavy cruiser on the 23rd.
Augusta stood up the Huangpu River on 24 April and arrived at Shanghai that day, mooring just upstream from the city proper. She remained at Shanghai until 5 May, when she sailed for Nanjing. The flagship remained at that Yangtze port from 6 May to 9 May before she got underway on the latter day for Jiujiang, further up the Yangtze. Shifting his flag to Isabel, Admiral Yarnell then visited Hankou and Yichang in that ship, transferring thence on 22 May to Panay at Yichang for the voyage up the Yangtze through the gorges and rapids that lay above that port. After visiting Chongqing, the CinCAF returned to Yichang in , where he rejoined Isabel for the trip to Hankou and Nanjing. Admiral Yarnell eventually rejoined Augusta at Shanghai on 2 June 1937.
Clearing Shanghai on 7 June, Augusta sailed for North China, and reached Qinhuangdao on the 9th, where Admiral Yarnell disembarked with members of his staff to journey to Beiping by rail, where the admiral would conduct the yearly CinCAF inspection of the legation guard. The admiral rejoined the cruiser at Qinhuangdao on 22 June and the ship sailed for Yantai (visiting that port on 24 and 25 June) and Qingdao, arriving there on 26 June for the summer.
Augusta was conducting her usual training from Qingdao when events elsewhere in that region took a turn for the worse. Political relations between China and Japan had been strained for some time. The Chinese attitude toward the steady and unrelenting Japanese encroachment into North China in the wake of the 1931 seizure of Manchuria was stiffening. Chiang Kai-shek, China's leader, asserted that China had been pushed too far, and launched strenuous efforts to improve his nation's military posture.
On the night of 7 July 1937 Japanese and Chinese units exchanged gunfire near the ornate Marco Polo Bridge in the outskirts of Beiping. The incident quickly escalated into a state of hostilities in North China, with the Japanese taking Beiping against little resistance by the end of July. Against this backdrop of ominous developments, Admiral Yarnell considered cancelling a goodwill visit to the Soviet port of Vladivostok, but was ordered to proceed.
Keeping a wary eye on developments in China, Admiral Yarnell sailed for Vladivostok in Augusta on 24 July, accompanied by four destroyers. After passing through the edge of a typhoon, Augusta and her consorts reached that Soviet port on the 28th, and remained there until 1 August, the first United States naval vessels to visit that port since the closing of the naval radio station there in 1922. As Yarnell later wrote, "The visit of this force evidently has meant a great deal to these people", as both officers and men were lavishly entertained.
Departing Vladivostok on 1 August, Augusta and the four destroyers sailed for Chinese waters, the latter returning to their base at Yantai and Augusta returning to Qingdao, where Admiral Yarnell continued to receive intelligence on the situation in North China and, as events developed around Shanghai, where increasing Chinese pressure on the comparatively small Japanese Special Naval Landing Force led to a build-up of Japanese naval units in the Huangpu River leading to that port. Hostilities commenced within days after the death of a Japanese lieutenant and his driver near a Chinese airfield on 9 August. With considerable American interests in the International Settlement of Shanghai, Admiral Yarnell deemed it best to sail there, on the morning of 13 August 1937, to make it his base of operations.
Her passage slowed by a typhoon which caused the ship to reduce her speed to five knots (9 km/h) and which produced rolls of 30 degrees and washed away the port 26-foot (8 m) motor whaleboat and its davits, Augusta reached her destination the following day, and stood up the Huangpu River. En route to her moorings she passed many Japanese warships, principally light cruisers and destroyers, which duly rendered the prescribed passing honors to Augustas embarked admiral.
Meanwhile, at Shanghai proper, Chinese Air Force Northrop 2E light attack bomber aircraft had tried to bomb Japanese positions in their portion of the International Settlement; the bombs fell short and caused extensive damage and heavy loss of life in the neutral portion of the settlement. One plane which had retained its bombs proceeded down the Huangpu and dropped two bombs which exploded in the water off Augustas starboard bow. Large American flags were then painted on top of Augustas three main battery gunhouses to identify her as neutral.
On 18 August Augusta unmoored, moved further upstream, and moored off the Shanghai Bund, assisted by tugs. She remained there, in a prominent position off the famous "Bund", into January 1938, observing the Sino-Japanese hostilities at close range.
Initially, there was the problem of evacuating Americans from the war zone. American merchantmen called at Shanghai to do so, passengers travelling downstream to waiting steamships on the Dollar Line tender guarded by sailors from Augustas landing force. The flagship's Marine Detachment, meanwhile, went ashore to aid the 4th Marines in establishing defensive positions to keep hostilities out of the neutral enclaves. On 20 August 1937, while the flagship's crew gathered amidships on the well deck for the evening movies, a Chinese anti-aircraft shell landed among the sailors, killing Seaman 1st/Class F. J. Falgout and wounding 18 others. Ten days later Chinese planes bombed the American Dollar Line SS President Hoover off the mouth of the Huangpu, with one death and several wounded. American ships ceased calling at Shanghai as a result, and Admiral Yarnell's attempts to get a division of heavy cruisers to carry out the evacuation met resistance from President Franklin Delano Roosevelt.
At Shanghai Augustas officers and men could observe the war. Her moorings proved a good vantage point from which Americans could size up the Japanese Navy and judge how well its ships and planes operated, an opportunity not lost on Admiral Yarnell, who sent insightful intelligence reports back to Washington, striving to alert the United States Navy to the character and capabilities of the navy many regarded as the future enemy.
On 12 December 1937 Japanese naval planes sank the US gunboat Panay and three Standard Oil tankers north of Nanjing, in the Yangtze River. Soon afterwards the ship's survivors arrived at Shanghai in Panays sister ship, , which moored alongside Augusta on the 19th. They spent Christmas with Augusta's crew.
On 6 January 1938 Augusta departed Shanghai for the Philippines for her yearly overhaul. Admiral Yarnell, however, his presence in China deemed necessary to uphold American prestige in the Orient, remained in Shanghai with a token staff on board Isabel. He ultimately rejoined Augusta when she returned to Shanghai on 9 April 1938 after her overhaul.
Proceeding north along the China coast, Augusta visited Qingdao (12 May to 13 May) and Yantai (14 May) before she arrived at Qinhuangdao on 15 May. There, Admiral Yarnell disembarked and entrained for Tianjin and Beiping, inspecting the Marine detachments in both places before ultimately returning to Qinhuangdao to reembark in his flagship on 29 May. Proceeding thence via Yantai, Augusta reached Shanghai on 6 June; the CinCAF transferred his flag to Isabel on 23 June, and sailed for Nanjing and Wuhu, returning to Shanghai and Augusta on 27 June.
Returning to Qingdao on 3 July 1938, Augusta operated in North China waters, between Qingdao and Qinhuangdao, for the remainder of the summer and through early October. Sailing for Shanghai on 10 October, the cruiser arrived at her destination two days later, and remained there through Christmas. She sailed again for the Philippines on 27 December 1938; once again, Admiral Yarnell remained in Shanghai with his flag in Isabel.
Following her yearly navy yard overhaul, and training in Philippine waters, Augusta visited Siam, French Indochina, and Singapore en route back to Shanghai, making port at her ultimate destination on 30 April 1939. Again flying Admiral Yarnell's flag, she lay at Shanghai until 8 June, when she got underway for Qinhuangdao. Arriving there on 10 June, she touched at Yantai (24 to 25 June) and Qingdao (26 June to 16 July) before she sailed down to Shanghai, arriving on the 18th.
On 25 July 1939 Admiral Thomas C. Hart relieved Admiral Yarnell as CinCAF. The heavy cruiser then sailed for North China port Qingdao, on 2 August. She remained based there—and was moored there on the day war broke out in Europe with the German invasion of Poland—through late September 1939. During this period, the ship twice visited Shanghai (5 to 7 September and 15 to 19 September), and also visited Qinhuangdao, Yantai, and Beidaihe. Late in September, Admiral Hart disembarked at Qinhuangdao and inspected the Marine detachments at Beiping and Tianjin.
Returning to Shanghai on 12 October, Augusta remained there through mid-November; during this time Admiral Hart shifted his flag to Isabel and proceeded up the Yangtze to Nanjing on an inspection trip (3 to 7 November 1939). Sailing for the Philippines on 21 November, she visited Amoy en route (22 to 23 November 1939), and ultimately reached Manila on 25 November, remaining there through early March 1940.
Augusta operated in the Philippines through early April, visiting Jolo and Tawi Tawi. Admiral Hart wore his flag in Isabel during March, for cruises to Cebu, Iligan, Parang, Zamboanga, and Jolo, rejoining Augusta at Jolo on 19 March. Transferring his flag back to Isabel at Tawi Tawi two days later, Admiral Hart cruised to Malampaya Sound, ultimately rejoining his flagship on 26 March at Manila. Augusta then sailed for Shanghai while Admiral Hart, who had again transferred his flag to Isabel on 13 April, visited Shantou and Amoy, ultimately rejoining Augusta and breaking his flag on board the cruiser on 22 April.
Following a month at Shanghai, Augusta sailed for North China, visiting Qinhuangdao on 12 June before beginning her cycle of training operations from Qingdao soon afterwards. Augusta operated out of Qingdao into late September. Circumstances requiring Admiral Hart on several occasions to visit Shanghai, he travelled once to Shanghai in Isabel and back in Augusta; to Shanghai in and back to Qingdao in Isabel; and one round trip to Shanghai and back in . Augusta departed Qingdao for the last time on 23 September, arriving at Shanghai on the 25th.
Moving on to Manila, arriving there on 21 October, Augusta remained there into late November, to be relieved by her recently modernized sister ship Houston as Admiral Hart's flagship on 22 November 1940. Augusta sailed for the United States, clearing Manila Bay that same day.
On 24 November 1940, she was ordered to search the waters north of the Hawaiian chain, to investigate reports of the activity of "Orange" (Japanese) tankers in the vicinity. At this point on her way back from the Asiatic station, the cruiser encountered bad weather—heavy swells and fresh-to-strong cross winds—that rendered searching by her aircraft "impracticable." As she neared the focal point of her search (35 degrees north latitude, 165 degrees west longitude), Augusta darkened ship and set condition III. As she passed between the two designated points on her search, she posted special lookouts from dawn to dark. Although the visibility varied between 8 and 15 miles (15 and 28 km), Augustas Captain John H. Magruder, Jr., estimated that his ship had swept a belt approximately 25 miles (45 km) wide, maintaining radio silence until well clear of the area searched. "Weather conditions were such that fueling at sea in the area would not have been practicable", Captain Magruder reported later, alluding to the reason why his ship had been dispatched to those waters, "and submarine operations at periscope depth would have been difficult due to the danger of broaching."
Refit
After reaching Long Beach on 10 December 1940, Augusta entered the Mare Island Navy Yard for a major refit. While Augusta had been serving as the Asiatic Fleet flagship, alterations of the type accomplished in her sister ships had been deferred until her return to the United States.
During this overhaul, the ship received significant changes in her antiaircraft battery. Four additional 5 inch (127 mm) guns were mounted atop the aircraft hangar; splinter protection was fitted for the 5 inch (127 mm) guns on the hangar and on the boat deck; interim 3 inch (76 mm) antiaircraft guns were installed (ultimate armament fit called for a one-to-one replacement of these mounts with 1.1 inch (28 mm) guns); and Mark XIX directors were installed for the 5 inch (127 mm) guns. The placement of directors and rangefinders altered her silhouette, and a pedestal was fitted atop the foremast to receive a CXAM radar antenna when it became available. Augusta was one of fourteen ships to receive the early RCA CXAM-1 radar.
Atlantic Fleet
Departing Mare Island on 11 April 1941, Augusta, her configuration altered and repainted, sailed for San Pedro, remaining there over 12 and 13 April. She transited the Panama Canal four days later, reporting for duty with the Atlantic Fleet on 17 April. Departing the Canal Zone on the 19th, the heavy cruiser arrived at Newport, R.I., on 23 April. Admiral Ernest J. King, now Commander in Chief, Atlantic Fleet, returned from Washington, D.C., on 2 May and broke his flag in Augusta. The cruiser remained at Newport, serving as the administrative CINCLANT flagship (although Admiral King journeyed to Washington again during this time), through most of May, until she sailed for Bermuda on the 24th of that month. Reaching her destination on the 26th, she remained there only until the 28th, at which time she sailed for Newport once more.
Augusta remained anchored at Narragansett Bay from 30 May to 23 June, when she sailed for the New York Navy Yard. She had been chosen for special duty, the inception of which had come in the developing personal relationship between US President Franklin D. Roosevelt and the Prime Minister of the UK (since 1939 at war with Nazi Germany), Winston Churchill. The two leaders had sought a face-to-face meeting for some time, and Harry Hopkins (President Roosevelt's personal representative) had visited Churchill and sounded him out on the proposal as early as February 1941. The President had also discussed the idea with Admiral King earlier that spring. Original intentions had been to hold such a conference in June, but British disasters in Greece and at the Battle of Crete had forced a postponement until later in the summer.
Augusta had been chosen to serve as the President's flagship as early as mid-June, shortly after Admiral King had visited Roosevelt in connection with the drafting of Western Hemisphere Defense Plan No. Four. On 16 June, the New York Navy Yard commandant was informed that Augusta would soon require an availability for the installation of her CXAM radar and 1.1 inch (28 mm) antiaircraft guns, "incident to possible future Presidential use and other urgent work." Details of the availability assignment, however, touched off a "little war" between the Bureau of Ships (BuShips) and CINCLANT. Since BuShips had no word concerning the President's plans, they issued orders to hold Augusta at New York Navy Yard for extended repairs. On 22 June, Admiral King informed BuShips, however, that alterations to the heavy cruiser "for possible use by the President were initiated by the Commander in Chief, Atlantic Fleet, after conversations with the President" and that the alteration should be limited to accomplish only "essential" items. Augusta remained in the yard at New York from 23 June to 2 July, after which time she resumed operations along the eastern seaboard, in waters off Hilton Head and Charleston, South Carolina (4 to 5 July), Hampton Roads (6 to 7 July) before she returned to Newport on 8 July. She remained there into August.
During that time, details for the meeting between President Roosevelt and Prime Minister Churchill were worked out and plans set in motion to bring it to pass. While Churchill was making the Atlantic crossing in the modern battleship , the President was on his way; he departed Washington, D.C. at 1100 on 3 August for the Submarine Base at New London, Connecticut, where he embarked with his party on board the Presidential yacht , which, in company with her escort, , soon sailed for Appogansett Bay. At 2223 on 4 August Potomac anchored in Menemsha Bight, Vineyard Sound, Massachusetts, joining Augusta, which had already arrived. and five destroyers lay nearby.
At 05:30 on 5 August, Potomac came alongside Augusta and moored, the President and his party embarking in the heavy cruiser at 0617. For security purposes, the President's flag remained in Potomac while she, accompanied by Calypso, transited the Cape Cod Canal to New England waters. A Secret Serviceman, approximating the President in size and affecting his mannerisms when visible from a distance, impersonated the President. Press releases issued daily from Potomac led all who read them to believe that "FDR" was embarked in his yacht on a pleasure cruise.
Meanwhile, Augusta, accompanied by Tuscaloosa and their screening destroyers, stood out of Vineyard Sound at 0640, at 20 knots (37 km/h), passing the Nantucket Shoals Lightship at 1125. Increasing speed slightly during the night, the ships steamed on, darkened. Outside a brief two-hour period the following day, 6 August, when the formation encountered heavy fog which forced them to slow to 14 knots (26 km/h), the ships maintained a 20 to 21 knot (37 to 39 km/h) pace for the rest of the voyage to NS Argentia, Newfoundland. Ultimately, on the morning of 7 August 1941, Augusta and her consorts stood into Ship Harbour, Placentia Bay, and anchored to await Churchill's arrival.
During the forenoon, the Chief Executive indulged in one of his favorite leisure activities, fishing, from Augustas forecastle. Roosevelt "caught a large and ugly fish which could not be identified by name and which he directed be preserved and delivered to the Smithsonian Institute [sic] upon return to Washington." At 1335, the President left the ship in a whaleboat to fish in the nearby waters, taking with him members of his party and his son, Ensign Franklin D. Roosevelt, Jr., USNR, an officer of on temporary duty as his father's aide. Later, after a somewhat less than successful fishing expedition, the President inspected the waterfront and the base development at Argentia.
On 9 August, Prime Minister Churchill arrived at Argentia aboard Prince of Wales, the arrival of the battleship being viewed by the President and his party; Churchill visited the President at 1100 that day, and lunched with him in his cabin. Admiral King entertained members of the respective staffs at a luncheon in his cabin. The heavy cruiser also embarked Harry Hopkins, who had come across from England on board Prince of Wales. The Prime Minister later dined with the President, and ultimately left Augusta at 2345.
The following day, came alongside and embarked the President and his party, transporting them to Prince of Wales for divine services, an inspection of the battleship's topsides, and a luncheon. President Roosevelt again entertained the Prime Minister on board Augusta that evening. On 11 and 12 August, Prime Minister Churchill and members of his staff came on board the heavy cruiser for conferences with the President and his aides; from these discussions emerged the famed "Atlantic Charter." On the latter day, the final draft of the "Eight Points" of the charter was completed. With the meeting having been completed, President Roosevelt and his staff assembled on Augusta'''s quarterdeck at 1450 on 12 August to bid Prime Minister Churchill and his staff farewell. With the ship's guard and band paraded, the parting ended with the playing of God Save the King. A little over two hours later, Prince of Wales passed close aboard and rendered passing honors, after which the band stuck up Auld Lang Syne. Augusta then got under way in company with Tuscaloosa and their screening destroyers, en route to Blue Hill Bay, Maine, to rendezvous with Potomac and Calypso.
The following day, a dense fog prompted the ships to reduce speed, and the President and the members of his staff rested, preparing for the transfer to the Potomac. The following morning, 14 August, off Cape Sable, Nova Scotia, President Roosevelt went on deck to witness the operations of the first aircraft escort vessel (later CVE), , the prototype of a ship type that the Chief Executive had avidly pushed toward development. Long Island launched three Brewster F2A-2 Buffalos by the catapult method and six Curtiss SOCs by conventional carrier takeoff. That afternoon on board Augusta, Admiral King hosted a farewell luncheon for the President.Augusta anchored at Blue Hill Bay at 1228 on 14 August, and Potomac moored alongside to commence the transfer of baggage and other gear, ultimately casting off at 1418 for passage to Rockland, Maine.Augusta returned to Narragansett Bay on 15 August, and remained there for ten days, putting into the New York Navy Yard soon afterwards. She returned to Newport on 29 August. Admiral King retained Augusta as his flagship through the autumn, while she operated between Newport and Bermuda. During this time, she also briefly embarked Secretary of the Navy Frank Knox.
World War II
The day of the Japanese attack on Pearl Harbor, 7 December 1941, found Augusta moored at Buoy 7, Newport. From that day until the 11th, she operated out of Newport; she remained in port until 11 January 1942. During this time, on 5 January 1942. Rear Admiral Royal E. Ingersoll (one of Augustas former commanding officers) relieved Admiral King as Commander in Chief, United States Atlantic Fleet.Augusta stood out of Newport on 12 January, en route to Casco Bay, Maine, via the Cape Cod Canal. She arrived the next day, and after conducting training exercises, returned to Newport. On 17 January, Rear Admiral Ingersoll shifted his flag from Augusta to Constellation.
On 19 January, Augusta got underway for Bermuda, arriving two days later and joining Task Group (TG) 2.7. She operated with this unit when it proceeded to Martinique to conduct a "show offeree" between 22 February and 4 March, and returned to Shelley Bay, Bermuda, on 5 March.
As part of TG 22.7—consisting of , , , , and —she stood out on 13 March to patrol the Caribbean. and joined the formation on 15 March, and the following day, Augusta was detached and, with Hambleton and Emmons, steamed to New York. While on passage, Augusta sent Hambleton to investigate a dim flashing light abaft her starboard beam during a heavy storm on 18 March. The destroyer rescued six survivors of the stricken Honduran steamer Ciepa, and rejoined Emmons and Augusta after nightfall.Augusta made landfall at New York on 19 March, and the heavy cruiser underwent repairs and alterations until 7 April, when, along with as escort, she sailed for Newport. The next morning, Wilkes was rammed by the steamer Davilla and was forced to proceed on one engine to Boston. Augusta steamed on alone to Casco Bay, arriving on 8 April. On 14 April, in company with and , she conducted experimental firings of turret guns against a drone simulating a torpedo plane approach, and returned to Casco Bay that night.
Two days later, escorted by , she transited the Cape Cod Canal and touched at Newport. Joining Task Force (TF) 36 there, of which Ranger was flagship, the cruiser departed on 22 April for Trinidad. A minor collision between Hambleton and , and frequent submarine scares, accented the voyage. joined the task force on 28 April and fueled almost all of the ships, with Augustas scout planes maintaining an air patrol during the dangerous fueling evolution. Ranger launched 68 Army Curtiss P-40s on 10 May, the planes bound for Accra, on Africa's Gold Coast, where all landed safely.
The formation arrived at Trinidad on 21 May, where Augusta fueled before putting to sea with the task force the next day bound for Newport. On 26 May, Augusta and Corry were detached and proceeded together to Hampton Roads, anchoring there on 28 May. Two days later, Rear Admiral Alexander Sharp hoisted his flag on board Augusta and assumed command of TF 22. With Corry and as escorts, the heavy cruiser sailed on 31 May for Newport, arriving on 1 June and leaving the next day with Corn for calibration of radio direction finders in waters west of Brenton Reef Lightship. Ranger joined the two ships the same day and all proceeded to Argentia, Newfoundland, arriving there on 5 June. With Ellyson and Corn, she formed an anti-submarine screen off Argentia on 17 and 18 June, and two days later joined TF 22 steaming through heavy fogs to Newport, mooring on 22 June.Augusta sailed south to New York for overhaul, arriving on 24 June. Completing repairs by 29 June, Augusta moved to Newport the following day, and on 1 July sortied with TF 22 for the Gulf of Paria, Trinidad, and arrived on 6 July. The formation departed two days later, Ranger completing her second ferry mission with Army aircraft, launching 72 Army planes off the coast of West Africa. Another reinforcement successfully accomplished, the task force reached Trinidad on 30 July.
The heavy cruiser then proceeded to Norfolk, and moored there on 5 August for limited availability. On 18 August, she conducted short range battle practice and night spotting exercises in Chesapeake Bay, and training continued until Augusta sortied with Ranger, Corry, and on 23 August, arriving at Newport two days later and returning to Norfolk with Corry on the last day of August. The task group also carried out gunnery training, shore bombardment, and antiaircraft defense exercises off the Virginia Capes from 7 to 11 September, and further training between 28 September and 1 October in Chesapeake Bay.
On 23 October 1942, Rear Admiral H. Kent Hewitt came on board Augusta and broke his flag as Commander, TF 34. Major General George S. Patton and Rear Admiral John L. Hall, Jr. also came on board the same day for passage to North Africa. Augusta stood out on 24 October with TF 34, steaming for French Morocco and participation in Operation "Torch."
Operation Torch
With the initial element of surprise, at 0000 GMT on 8 November 1942, Augusta, under Admiral Henry Kent Hewitt, reached the shores off Casablanca and the Task Force commenced disembarking the invasion troops under the command of General Patton who, at the time, was directing the assault from Augusta. The ship's war diary contains the following entry for that morning's Naval Battle of Casablanca:
"The landing of our boats was heavily opposed by both shore installations and French troops and at 0617 the order to "Play Ball" was received – this meant that we were to carry out our Attack Plan and destroy to the best of our ability all resistance encountered."
At 0700 in Casablanca Harbor, five Vichy French submarines were preparing to stand out of the harbor to go on patrol. Merchantmen were beginning to load and unload their cargos, and on board the cruisers and destroyers the crews were at work scrubbing decks.
At 0730, Ranger launched her first strike of bombers with Grumman F4F Wildcat escorts. Ten minutes later they were intercepted by French fighters, and in a dogfight five American and seven French planes were shot down.
At 0804, as Rangers bombers were releasing their loads, opened up with salvoes of her 16 inch guns on Casablanca's quays and ships. In the commercial harbor ten cargo and passenger ships were sunk in 10 minutes, 40 crew killed and 60 wounded. Alongside the breakwater three Vichy submarines went down at their moorings. Coastal artillery from El Hank and Oukacha returned fire along with the battleship Jean Bart, which only had one operating turret. Wreckage hurled aboard from the quayside landed down on the turret.
At 0900, the Vichy 2nd Light Cruiser Squadron under Rear-Admiral Gervais de Lafond raised sufficient steam to put to sea to head for Fedala. As his flagship Primauguet was undergoing minor engine repair, de Lafond hoisted his flag in the destroyer Milan. He steamed northwards at full speed hoping that the smoke and rising sun would blind the American naval forces. At 0920, Wildcats from Ranger strafed her decks. Every man on bridge, including Lafond, was wounded. The Vichy Boulonnais, was severely damaged. The commanding officer, Lieutenant Commander Martinant de Preneuf, was killed on Albatross. The Brestois' anti-aircraft battery was put out of action.Primauguet was now off Fedala within range of Augusta, Brooklyn to the north and Massachusetts, Tuscaloosa and Wichita from the northeast. The first Vichy ship to sink was Fougueux, which was struck by shells from Massachusetts and Tuscaloosa. Milan, with her bow shattered and forward turret wrecked, beached. Boulonnais after being hit by eight 16-inch rounds while she was carrying out a torpedo run, turned turtle, and sunk with all hands. Primauguet, holed below her water line and with half of her engine room crew dead, dropped anchor near Milan. Brestois and Frondeur got back to harbor but capsized during the night. Finally, the destroyer Alcyon left harbor for survivors but was attacked by bombers and navy guns when she cleared the Casablanca breakwater. Albatross and Primauguet were hit again while trying to transfer 100 dead and 200 wounded.
For the next three days the Augusta was engaged in protecting the transport ships and the invasion troops, and combating enemy naval and coastal resistance. On 10 November 1942 the Augusta helped turn back the French units sortieing from Casablanca who were attempting to disrupt the landings. The ship's scout observation planes played an active role in spotting the accuracy of gun splashes from ship's gunfire against the enemy ships and coastal batteries. The Augusta was straddled by shells from Jean Bart, which had been earlier mistakenly reported to Hewitt to have been out of commission. Jean Bart was subsequently put out of action by return ship and carrier plane bombardment.
The invasion was successful and the ship and crew had the good fortune of being able to celebrate Thanksgiving Day 1942 with a special dinner with cuisine a la North Africa. A copy of the ship's program issued to the crew for that day is reproduced here. The message to the crew for that day summed up the feelings of all:
"In its five engagements, one against a shore battery and four against enemy naval forces, the ship rendered a good account of itself and contributed in a large degree to the final defeat of the opposing forces and the establishing of a second front, in North Africa. In the course of each engagement the ship was subjected to accurate and heavy fire by the opposing forces. And yet, although bracketed many times by the projectiles of the enemy, the ship miraculously escaped without damage to herself or injury to the crew. It should be apparent to all that consistent escape from harm was due not alone to skill, or to good luck, but unquestionably to the intervention of divine providence."
Morocco and Atlantic Duties
Arriving off Fedhala, French Morocco, on 7 November, Augusta went into general quarters at 2200. During the predawn hours of 8 November, the initial landings met with stiff opposition. At 0630, Augusta catapulted two Curtiss SOC scouting planes aloft, and at 0710, opened fire with her 8 inch (203 mm) guns at shore batteries. The nearby supported Augustas barrage, dodging near misses from enemy guns. A brief lull at 0730 permitted Augusta to launch her remaining two Curtiss SOC Seagulls, but 10 minutes later the enemy guns opened up again; several near misses fell within 50 to 100 yards of Augusta, the whistle of oncoming shells plainly audible to those on her bridge.Augusta shortly left at flank speed to intercept an enemy force of two light cruisers and four destroyers north of Casablanca. Closing the range at 0915, Augusta opened fire with her 8 inch (203 mm) battery on one enemy cruiser, barring the Vichy ships' passage and turning them back into Casablanca harbor by 0950. Augusta returned to her station to assist Brooklyn, firing on shore batteries. In the sortie of French ships from Casablanca harbor, destroyers and attempted a torpedo attack on Augusta and Brooklyn. Augustas main battery gunfire sank the latter, and forced the other away in a damaged condition; she sank later that day. Other Vichy ships attempting to escape were forced back into the harbor by 1122, and firing ceased for a time. Around noon, Augusta turned back s attempt to sortie, scoring an 8 inch (203 mm) hit on the French ship's turret 3. Vichy ships tried to sortie at 1305, only to be blocked and forced to retreat by 1350.Augusta spent the following day, 9 November, patrolling south and southwest of the transport area off Casablanca, and continued that patrol through 10 November. At 1135 on that day, she opened fire with her 8 inch (203 mm) guns on an enemy destroyer, straddling her and forcing her to retreat. Ten minutes later, Augusta was unexpectedly taken under fire by Jean Bart, reportedly "gutted by fire" and harmless. Geysers of water from near-misses erupted about Augusta and drenched the cruiser with yellow-dyed spray, but American carrier planes bombed Jean Bart later in the day and silenced her for the remainder of the campaign.
A cease-fire agreement was signed by Allied forces with the French on 11 November, bringing the operation to an end, and opening Morocco to the Allies. Augusta departed on 20 November with TF 34, her part in the operation over. She touched at Bermuda on 26 November en route to Norfolk, arriving at the latter port four days later. There, Rear Admiral H. K. Hewitt left the ship, and TF 34 was dissolved. Augusta stood out of Norfolk on 9 December for extended overhaul at New York, during which time her antiaircraft battery was significantly improved. That period of yard work completed, Augusta proceeded to Newport, anchoring there on 15 February 1943.
Refresher training took Augusta to Casco Bay two days later. She conducted air operations with her four scouting planes off the coast of Maine, and on 24 March conducted experimental fragmentation test shots, operating with Ranger on 26 to 28 March. She concluded that part of her training with night illumination exercises on 30 March and night battle practice the next day.Augusta stood out on 2 April with TF 22, flagship Ranger joining the formation on 4 April, and arrived at Little Placentia Harbor, Argentia, on 5 April. From 13 to 18 April, the heavy cruiser operated with Ranger, carried out antiaircraft practice on 22 April, and conducted flight operations with her own planes from 30 April to 1 May.
In company with TG 21.7, Augusta sailed on 6 May, under orders to escort RMS Queen Mary to New York. Augusta rendezvoused with the huge liner on 9 May, and after seeing her safely into the swept channel, moored at New York on 11 May. Her mission accomplished, the heavy cruiser returned to Argentia with her task group, arriving on 17 May, and engaged in further local operations through June.Augusta closed TF 68 on 20 July and began escorting Convoy AT 54A across the submarine-infested Atlantic to the Clyde. After an uneventful passage, the convoy arrived at Greenock, Scotland, on 26 July, and Augusta continued as escort on the return voyage, relinquishing command as the convoy neared American waters, and proceeding with to Argentia, arriving on 8 August. She left the next day with Hilary P. Jones for Halifax, Nova Scotia, to rejoin TF 22, reported for duty on 10 August, and departed on 11 August for Scapa Flow, in Orkney. The British Admiralty assumed operational control of the task force, renaming it TG 112.1, as the ships neared Scotland. Augusta moored at Scapa Flow on 19 August, reporting to the British Home Fleet the same day.Augusta operated with units of the Home Fleet on 23 August and departed with for Hvalfjörður, Iceland, arriving the next day. She acted as covering force for training exercises with London and off Iceland from 2 to 10 October, and conducted gunnery training off Eyjafjörður, Iceland on 19 October.
While returning to Scapa Flow, Augusta fired on a passing German Junkers Ju 88 bomber at 1139 on 27 October, firing 14 rounds from her 5 inch (127 mm) battery until the plane passed out of range. She moored at Scapa Flow on 31 October, proceeding to Greenock two days later, and returned to Scapa Flow on 7 November.
On 22 November, she got underway with Ranger and other ships of the task force for Hvalfjörður, arriving two days later. Operational control passed to the United States Navy on 26 November when TF 68 stood out for Boston, Augusta mooring there on 3 December 1943. She remained there, undergoing repairs and alterations through the end of the year.
Repairs completed, Augusta departed Boston on 29 January 1944 and steamed to Casco Bay for post-overhaul training exercises. She participated in bombardment, radar, illumination, and tactical exercises with TF 22 off Maine, until steaming to Boston on 7 April for limited availability.
She left President Roads, Boston, and rendezvoused with convoy UT 11 the next day. However, she was soon detached from the convoy and escorted by across the Atlantic to Belfast, Northern Ireland. Arriving on 15 April, she steamed thence to Plymouth, England, on 17 April. There, Rear Admiral Alan G. Kirk, Commander, TF 122, came on board on 25 April and broke his flag. At 1300 on 25 May, King George VI of the United Kingdom came on board to lunch with Admiral Kirk, and departed the same day.
Normandy
In June, Augusta took part in the Normandy invasion, standing out of Plymouth on 5 June with Lieutenant General Omar Bradley, USA, and his staff, embarked. Closing the shore on 6 June, the heavy cruiser commenced firing at 0618, hurling 51 rounds from her main battery at shore installations. VOS-7, a U.S Navy Spotter Squadron flying Supermarine Spitfire VBs and Supermarine Seafire IIIs, was one of the units which provided targeting coordinates and fire control. On 10 June General Bradley and his staff left the heavy cruiser to establish headquarters ashore. Augusta was bombed at 0357 on 11 June, but escaped damage as the bomb exploded 800 yards (730 m) off her port beam. The following day, anchored as before off Omaha Beach, she fired eight 5 inch (127 mm) rounds at an enemy plane at 2343, driving it off. On 13 June at 0352 she sent 21 rounds of 5 inch (127 mm) at a German plane, and shot it down. Augusta drove off other aircraft and bombarded the shore with her heavy guns on 15 June, and provided antiaircraft defense to the forces off Normandy on 18 June. The next day, while underway to shift berths, she lost a man overboard when he was swept overboard by heavy seas.
Operation Dragoon
Rear Admiral Kirk shifted his flag to on 1 July, and Augusta got underway the same day for Plymouth, mooring there on 2 July. Four days later, in company with TG 120.6, she departed for Mers el Kebir, Algeria, arriving there on 10 July, only to leave two days later with Hambleton for Palermo, Sicily. She moored at that port on 14 July and reported to TF 86 for duty. Rear Admiral Lyal A. Davidson came on board and broke his flag the same day, and Augusta stood out with Macomb and Hambleton for Naples, arriving the next day. She carried out shore bombardment exercises on 23 July.
She returned to Palermo on 27 July and steamed to Naples the following day. She continued her training until 12 August, when as flagship for TF 86, she carried Brigadier General Benjamin W. Chidlaw, USA, to Propriano, Corsica, arriving the following day.
On 14 August, the heavy cruiser departed the Golfe de Valinco at 1030 for Ile du Levant, southern France and the beginning of Operation "Dragoon". Augusta arrived at 2155 at the staging area, joining the Sitka Assault Group. On the morning of 15 August, Augusta trained her main battery against targets on Port Cros Island, and fired nine rounds. At 1125, she sent six.
Secretary of the Navy James Forrestal came on board at 2023 for an official visit with Admiral Davidson.
The next day, Augusta patrolled the Sitka Assault Area and Secretary Forrestal left her at 0850. The heavy cruiser fired 63 more rounds at the fort on Port Cros Island to soften it up. On 17 August, she patrolled with and poured 138 rounds from her 8 inch (203 mm) battery into the island fort, which surrendered that day. The following day, General Chidlaw left the ship to establish his headquarters on shore, and Augusta turned her fire on the remaining coastal defense batteries. She departed on 19 August for a reconnaissance-in-force of St. Mandrier Island off Toulon, France, where the battery known as "Big Willie" was located, bombarding shore installations, and returning to the Sitka Assault Area the same day. The Golfe Hotel, Hyeres, France, was nearly leveled by 114 rounds from Augusta on 20 August. Toulon and Marseilles surrendered eight days later. On 29 August, a landing party drawn from the Marine detachments from Augusta and Philadelphia went ashore on the islands of Ratonneau and Chateau d'If in the harbor of Marseilles and accepted the surrender of German forces on those islands, taking 730 prisoners.
In support of "Dragoon", Augusta had fired over 700 rounds of 8 inch (203 mm) projectiles, and had materially aided invading Allied forces. She steamed to the Gulf of San Tropez, France, on 30 August, where Admiral Davidson shifted his flag to , and Augusta was detached from TF 86.
Refit and Further Service
On 1 September, the heavy cruiser sailed via Propriano to Naples, where she joined Cruiser Division (CruDiv) 7. After calling at Oran, Algeria, on 6 September, Augusta, in company with Tuscaloosa, , and , stood out, bound for Philadelphia and an extensive overhaul. While undergoing these repairs and alterations, Augusta suffered an explosion of unknown origin on 20 November in her ice machine room, which killed three-yard workers and injured four crew members.
Her overhaul completed, Augusta departed Boston on 26 January 1945 with and , bound for Trinidad, tested her guns en route, and arrived on 31 January. In the first week of February, she conducted refresher training in the Gulf of Paria, Trinidad, polishing up on gunnery, night battle, radar, and antiaircraft techniques. She steamed to San Juan, Puerto Rico, calling there on 9 February. Sailing for the United States on 21 February, Augusta, along with , , and , rendezvoused with and her screen on 24 February as that cruiser steamed back to the United States with President Roosevelt embarked, following the Yalta Conference.
After Augusta and her screen had covered the approach of the President to Hampton Roads, she underwent minor emergency repairs, remaining at Norfolk until 7 March when she steamed to Guantanamo Bay, Cuba, arriving there three days later. She trained off Trinidad and Curaçao until 7 April, when joined her.Augusta returned to Norfolk on 10 April, and on 14 April, in accordance with orders from the Secretary of the Navy, half-masted her colors for a period of one month in honor of the late President Roosevelt. After a brief call at Annapolis, Maryland, she sailed north to Newport on 22 April to train 11 officers and 300 men from on a cruise. The ship conducted antiaircraft defense and other exercises in Long Island Sound until 27 April when she returned to Newport and disembarked the trainees.
Three days later, Augusta sailed for New York, and arrived there on 1 May. On 7 May, in company with , she headed for Casco Bay, where the end of the war in Europe found her, and returned to New York on 2 June. On the 13th, Augusta got underway to proceed back to Norfolk. She then conducted further training exercises in Chesapeake Bay until 7 July, when President Harry S. Truman, Secretary of State James F. Byrnes, and Fleet Admiral William D. Leahy boarded her, and she stood out for Antwerp, Belgium, to carry her distinguished passengers on the first leg of their voyage to the Potsdam Conference. Met by a British escort, Augusta arrived on 14 July, and received dignitaries, including General Eisenhower. Her guests departed the same day, and Augusta got underway to proceed to Plymouth, arriving there on 28 July.
On 2 August, she embarked her distinguished passengers again, and received another visit from King George VI. Harry Truman was on the ship when he got the news that Hiroshima had been bombed by an atomic bomb. The ship then sailed for the United States, arriving at Newport on 7 August to disembark the President. A week later she moored in Casco bay. After carrying out training at Baltimore, Maryland, she arrived at Norfolk on 11 September, and conducted exercises off the Virginia Capes until steaming to Casco Bay again on 5 October for temporary duty under the direction of Commander, Operational Training Command, Atlantic, Commander TF 69. She then proceeded to New York, and participated in Navy Day observances on 27 October at New York City, where President Truman reviewed the fleet. Open to the public from 25 to 30 October, Augusta hosted 23,362 visitors.
Postwar
On 31 October, Augusta moored at the New York Naval Shipyard, to be modified for "Magic Carpet" operations, bringing home American servicemen from Europe. She performed this duty through the end of the year 1945. On 16 July 1946, Augusta'' was ultimately placed out of commission, in reserve, in a deferred disposal status at Philadelphia. She remained in the Philadelphia group of the Reserve Fleet until stricken from the Naval Vessel Register on 1 March 1959. She was sold for scrap on 9 November 1959 to Robert Benjamin of Panama City, Florida, and her hulk removed from naval custody on 2 March 1960.
Honors and awards
Combat Action Ribbon
China Service Medal
American Defense Service Medal with "A" device
American Campaign Medal
European–African–Middle Eastern Campaign Medal with three battle stars for World War II service
World War II Victory Medal
Navy Occupation Service Medal with "GERMANY" clasp
See also
Other ships named USS Augusta
References
Further reading
External links
Augusta (GA) Museum of History – Museum includes a permanent exhibit on the USS Augusta
Film of the Augusta in port in Shanghai in the 1930s (commences 04:37) - Sign welcoming USS Augusta is at 01:27
Northampton-class cruisers
World War II cruisers of the United States
1930 ships
Ships built in Newport News, Virginia
|
4998151
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B6%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Пробуждення (Курська область)
|
Пробуждення (Курська область)
Пробуждення — селище в Фатезькому районі Курської області Російської Федерації.
Населення становить 8 осіб. Входить до складу муніципального утворення Солдатська сільрада.
Історія
Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина.
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Солдатська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Фатезького району
|
816496
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0
|
Правова система
|
Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини
та ін.).
В такому значенні йдеться про національну правову систему (наприклад, України), субнаціональну (правова система суб'єкта федерації), наднаціональну (правова система ЄС), релігійну (наприклад, канонічна).
У широкому значенні — позначає поняття «правова сім'я».
Риси правової системи
Правова система є одним з різновидів соціальної системи.
Правова система формується, як правило, у межах певної держави, хоч і у деяких випадках правова система може виходити за межі держави і охоплювати соціальні системи різних країн.
Правові системи мають різний ступінь розвитку.
Правова система формується під впливом об'єктивних історичних чинників, які є унікальними для кожного суспільства та зумовлюють різноманітність правових систем.
Правова система складається з різнорідних елементів.
Правова система характеризується цілісністю.
Правова система має відносно стійкий характер у часі.
Правонаступництво — в разі зміни державних форм організації суспільства, правові системи зберігають свою сутність та основні риси.
Структура правової системи
Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.
Структуру правової системи становлять:
суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін.
правові норми і принципи.
правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи.
правова ідеологія, правосвідомість, правові погляди, правова культура.
зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії — законність, правопорядок.
Взаємодія елементів правової системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування.
інституційну — суб'єктний склад як такий, що створює систему, чинник усієї правової системи;
нормативну (регулятивну) — правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктивовані та систематизовані в нормативно-правових актах;
ідеологічну — праворозуміння кожної людини, її правосвідомість і правова культура;
функціональну — правотворчість, правореалізація, правозастосування, правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них формується, змінюється, здійснюється дія норм права;
комунікативну — інтегративні зв'язки всіх підсистем функціонування правової системи суспільства в цілому, які визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.
Критерії класифікації правових систем
Класифікація правових систем світу здійснюється за такими критеріями:
спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;
спільність основного юридичного джерела права;
єдність у структурі системи і норми права;
спільність принципів регулювання суспільних відносин;
єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій, понять, конструкцій.
Коли правові системи, об'єднані спільністю історичного формування, структурою права, та іншими важливими критеріями, формують сукупність,- то утворюється правова сім'я.
Загальна характеристика правових сімей
1. Романо-германська сім'я (континентальна або нормативно-акта).
Докладніше Романо-германська правова сім'я
Характерними рисами її є:
домінування нормативно-правового акта як джерела права (форма);
поділ системи права на публічне та приватне право;
диференціація та кодифікація галузей права;
нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем.
Правові системи, що належать до цієї сім'ї:
романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія та ін.);
германська група (Німеччина, Австрія та Україна та ін..);
скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія);
латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай та ін.);
східно-європейська (Росія, Білорусь).
2. Англо-американська правова сім'я (система загального права або судово-прецедентна).
Докладніше Англосаксонська правова сім'я
Ознаки:
Відсутність рецепції римського права.
Суддівський за своєю природою та змістом характер права.
Розвиток загального права юристами-практиками.
Менш абстрактний характер норм, ніж у романо-германському праві.
Виокремлення в англосаксонському праві прецедентного та статутного права
Непоширеність кодификації.
Правові системи, що належать сюди:
правова система Англії;
правова система США;
правові системи країн Співдружності нації.
3. Релігійна правова сім'я:
Докладніше Релігійна правова сім'я
Характерні риси:
Нерозривний зв'язок з релігією.
Персональний характер дії права.
Часто не визнається принцип формальної рівності прав людини.
Правові системи, що належать до цієї сім'ї:
ісламське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія та ін.);
канонічне право (Ватикан);
юдейське право (Ізраїль);
індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).
4. Традиційна (звичаєва) правова сім'я:
Докладніше Традиційна правова сім'я
Ознаки:
Домінуюче місце у системі джерел права-звичаїв і традицій, що мають, як правило, неписаний характер.
Юридична доктрина не відіграє суттєвої ролі в юридичному житті даних суспільств.
Законодавство та правовий прецедент не набувають певного значення як джерела права.
До неї належать — японське право, далекосхідне право, звичаєве право окремих держав Азії, Океанії, звичаєве племінне право американських індіанців та африканське звичаєве право.
5. Сім'я соціалістичних правових систем:
Докладніше Соціалістичні правові системи
До неї відносять національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.
Віддиференційовані та невіддиференційовані правові системи
Віддиференційовані правові системи — різновид правових систем, у яких право існує як відокремлене, відносно самостійне явище по відношенню до релігії, моралі, звичаю, політики, ідеології. Ці правові системи утворюють дві сім'ї: сім'ю романо-германського (континентального) права і сім'ю загального (прецедентного) права.
Невіддиференційовані правові системи — різновид правових систем, в яких існує нерозривний зв'язок права з іншими регуляторами і цінностями. Вони об'єднуються в наступні правові сім'ї: релігійна правова сім'я; традиційна правова сім'я; далекосхідна правова сім'я.
Література
Загальна теорія держави і права — Цвік М. В.,Петришин О. В., Авраменко Л. В. — Харків, 2009.
Луць Л. А. Сучасні правові системи світу. / Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003.
Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.
Вступ до теорії правових систем: Монографія/ За редакцією Зайчука О. В., Оніщенко Н. М.– К.: Юридична думка, 2006. — 430 с.
Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії: Монографія.-К.: Ін-держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, — 2002. — С. 53 -55.
Нестерович В. Ф. Органи судової влади як об'єкти лобіювання в Україні — виклик національній правовій системі / В. Ф. Нестерович // Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 3. — С. 38-42.
Порівняльне правознавство: Підручник/ За заг.ред. В. Д. Ткаченка. — Х.: Право, 2003. — 270 с.
Хаустова М. Г. Національна правова система за умов розбудови правової демократичної державності в Україні.–Х.: Право, 2008.– 160 с.
Правова система України: історія, стан та перспективи: у5 т. — Т.1: Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України/ за Заг.ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. — Х.: Право, 2008—728 с.
Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України//Відом. Верхов. Ради України. — 2004. — № 29. — Ст.7.
Див. також
Система права
Правова сім'я
Право
Правознавство
Теорія держави і права
Правові системи Азії
Правові системи Африки
Правові системи Північної Америки
Правові системи Європи
Посилання
Правова система //
Виховання правове //
Типологія правових систем //
Література
Наднаціональна правова система //
Національна правова система //
Правова система //
Примітки
Правотворення
|
109404
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C
|
Маринопіль
|
Маринопіль
Села:
Маринопіль — Дніпропетровська область, Нікопольський район
Маринопіль — Запорізька область, Розівський район
Маринопіль — Кіровоградська область, Голованівський район
Маринопіль — колишня назва села Маріямпіль Галицького району Івано-Франківської області
Див. також
Мар'янопіль
|
2545693
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%85%20%D1%87%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%28%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Горіх чорний (Івано-Франківська область)
|
Горіх чорний (Івано-Франківська область)
Горіх чорний — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Об'єкт розташований на території Косівського району Івано-Франківської області.
Площа — 0,0100 га, статус отриманий у 1972 році.
Джерела
Рішення облвиконкому від 07.07.72 р. №264
Ботанічні пам'ятки природи Івано-Франківської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 1972
|
2644912
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%B0%20%D0%9E%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%B5%20%D0%B4%D0%B5%20%D0%91%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0
|
Помилка Оноре де Бальзака
|
Помилка Оноре де Бальзака
«Помилка Оноре де Бальзака» — український радянський художній фільм 1968 року режисера Тимофія Левчука.
Прем'єра фільму в СРСР відбулася в січні 1969 року. Фільм вийшов в прокат в УРСР у 1969 році з українським дубляжем від Кіностудії Довженка. Станом на 2020 український дубляж фільму досі не знайдено та не відновлено.
Сюжет
Оноре де Бальзак, який вирішив написати книжку про селян, розуміє, що абсолютно нічого не знає про український народ і про свою улюблену польську поміщицю і піддану Російської імперії овдовілу графиню Евеліну Ганську Тому він збирається до Російської імперії. Близький друг Віктор Гюго, натякає йому, що він робить помилку, зв'язуючись з цією жінкою.
Вищий світ імперії бреше про письменника і його відносинах з Ганською, яка довго не може вийти заміж за Бальзака. За законами Російської імперії дозвіл на вступ до шлюбу з іноземним підданим і на вивезення за кордон родового стану може дати тільки сам імператор Микола I.
У ролях
Руфіна Ніфонтова — графиня Евеліна Ганська
Віктор Хохряков — Оноре де Бальзак
Володимир Белокуров — Зарицький
Степан Бірило — Госслен, видавець
Іван Миколайчук — Левко, кріпак лакей графині Евеліни Ганської
Ярослав Геляс — полковник Кароль Ганський
Раїса Недашківська — Анна Мнішек
Георгій Георгіу — Гальперін, банкір
Володимир Гайдаров — генерал Бібіков
Іван Дмитрієв — Москаленко
Ігор Дмитрієв — Давидов
Валерія Заклунна — Марина, улюблена Левка
Михайло Сидоркин — Шерстіневіч
Харій Лієпіньш — Янковський, священик
Євгенія Опалова — мати Бальзака
Ляля Боброва — циганка
Олексій Таршин — Конецпольський
Іван Кононенко-Козельський — '' епізод
Творча група
Сценарій: Натан Рибак, Олександр Сацький, Леонід Биков
Режисер: Тимофій Левчук
Оператор: Володимир Войтенко
Композитор: Георгій Майборода
Джерела та примітки
Посилання
Історичні фільми України
Фільми СРСР 1968
Фільми кіностудії імені Олександра Довженка
Фільми Тимофія Левчука
|
29870084
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Egor%20Shastin
|
Egor Shastin
|
Egor Shastin
Yehor Yevhenovych "Egor" Shastin (born September 10, 1982) is a Ukrainian-Russian professional ice hockey player who is currently playing for Torpedo Nizhny Novgorod in the Kontinental Hockey League (KHL). He was selected by Calgary Flames in the 4th round (124th overall) of the 2001 NHL Entry Draft.
Career statistics
Regular season and playoffs
International
External links
Living people
Ice hockey people from Kyiv
Torpedo Nizhny Novgorod players
Calgary Flames draft picks
1982 births
Ukrainian ice hockey forwards
|
5556691
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Conduc%C4%83tor
|
Conducător
|
Conducător ("Leader") was the title used officially by Romanian dictator Ion Antonescu during World War II, also occasionally used in official discourse to refer to Carol II and Nicolae Ceaușescu.
History
The word is derived from the Romanian verb a conduce, from the Latin ducere ("to lead" or, "to drive" in Romanian), cognate with such titles as dux, duke, duce and doge. Its meaning also parallels other titles, such as Führer in Nazi Germany, Duce in Fascist Italy and caudillo in Francoist Spain.
It was first employed as an additional title by King Carol II during the final years of the National Renaissance Front regime, and soon after employed by Marshal Ion Antonescu as he assumed dictatorial powers after September 14, 1940. Nominally, Antonescu was Prime Minister and the role of head of state was filled by King Michael, but all real power rested with Antonescu. According to historian Adrian Cioroianu, through the use of the term, Antonescu meant to highlight connections with Germany, and after the fall of the Iron Guard from shared government (the National Legionary State), his own personal regime.
The term was occasionally used in official discourse as a reference to Nicolae Ceaușescu, leader of the Socialist Republic of Romania, starting in the period after 1971, at a time when the Romanian Communist Party grew in membership but decreased in importance due to Ceaușescu's increasing personality cult. It was used in parallel with the rarer cârmaci ("helmsman"), in turn borrowed from similar rhetoric as North Korea under Kim Il Sung and China under Mao Zedong after his visit to both countries in June 1971, as well as in parallel to caudillismo of anti-colonial Latin American leaders whom he met such as Fidel Castro of Cuba and Juan Perón of Argentina. While references to the Party as the "vanguard of the working class" fell out of use, power became centered on Ceauşescu's prerogative to issue orders to the political apparatus.
The choice of the term was also meant to highlight a symbolic connection with the Princes of Wallachia and the Princes of Moldavia (another comparison in use was that between Ceaușescu and the Dacian leaders of Antiquity). Additionally, during the same period, Communist sources began depicting Antonescu in a favorable light. Starting from a model applied to the entire Eastern Bloc by Polish political scientist Andrzej Korboński, differentiating Communist leaderships in types of primus inter pares (collective leadership) and primus (personal rule), Cioroianu concluded that Romania's choice for the latter alternative was most likely based on local political tradition. In Cioroianu's view, Ceaușescu's system drew its other major source of legitimacy from political clientelism (resulting in what he called "an orbital political system").
The new political relations, largely based on the Conducător'''s charisma, were likened to various other dictatorial regimes of the 20th century, and included by Houchang Esfandiar Chehabi and Juan José Linz among the various "Sultanistic regimes"the title itself has drawn comparisons with other ones created by dictatorial leaders for themselves: Aryamehr (used by Iran's Mohammad Reza Pahlavi), Mobutu Sese Seko Kuku Ngbendu Wa Za Banga (in Joseph-Désiré Mobutu's Zaire), the Imperial designation of Central Africa (under Jean-Bédel Bokassa), Benefactor de la Patria (imposed by Rafael Leónidas Trujillo in the Dominican Republic), and Conqueror of the British Empire etc. (in Idi Amin's Uganda).
Influence
Several Serbian sources have repeatedly alleged that the Croatian politician , a member of the League of Communists of Croatia inside Communist Yugoslavia and a confidant of President Josip Broz Tito, was an active campaigner for Croatian independence. Among other allegations, Krajačić was accused of having adopted the nickname "Conducător of Separatism", as a compliment to Ceaușescu's dictatorial stance.
See also
Führer DuceNotes
References
David Berry, The Romanian Mass Media and Cultural Development, Ashgate Publishing, Aldershot, 2004
Henry E. Brady, Cynthia S. Kaplan, "Eastern Europe and the Former Soviet Union", in David Butler, Austin Ranney, Referendums Around the World: The Growing Use of Direct Democracy, American Enterprise Institute, Washington D.C., 1994
Ion C. Butnaru, The Silent Holocaust: Romania and Its Jews, Praeger/Greenwood, Westport, 1992
Houchang Esfandiar Chehabi, Juan José Linz, Sultanistic Regimes, Johns Hopkins University Press, Baltimore, London, 1998
Adrian Cioroianu, Pe umerii lui Marx. O introducere în istoria comunismului românesc ("On the Shoulders of Marx. An Incursion into the History of Romanian Communism"), Editura Curtea Veche, Bucharest, 2005
Tom Gallagher, Theft of a Nation: Romania since Communism, C. Hurst & Co., London, 2005
Barbara Jelavich, History of the Balkans, Cambridge University Press, Cambridge, 1983
Gail Kligman, The Politics of Duplicity: Controlling Reproduction in Ceausescu's Romania, University of California Press, Berkeley, Los Angeles, London, 1998
David Bruce MacDonald, Balkan Holocausts? Serbian and Croatian Victim-Centred Propaganda and the War in Yugoslavia'', Manchester University Press, Manchester, New York 2002
Socialist Republic of Romania
Fascism in Romania
Romania in World War II
Heads of state of Romania
Romanian words and phrases
Titles of national or ethnic leadership
|
4362098
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%94%D0%B2
|
Бероєв
|
Бероєв Вадим Борисович (1937—1972) — радянський актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР.
Бероєв Єгор Вадимович (* 1977) — російський актор театру та кіно. Фігурант бази «Миротворець».
|
30865379
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wasaya%20Airways
|
Wasaya Airways
|
Wasaya Airways LP (or in Oji-Cree ᐙᐦᓭᔮ ᐱᒥᐦᓭᐎᐣ (Waaseyaa Bimisewin); unpointed: ᐗᓭᔭ ᐱᒥᓭᐎᐣ) is a First Nations-owned domestic airline with its headquarters in Thunder Bay, Ontario, Canada. Its main hubs are the Thunder Bay International Airport and the Sioux Lookout Airport; It also offers a charter and cargo service from a base in Red Lake Airport and Pickle Lake Airport. In 2003, Wasaya Airways bought the rights to serve remote First Nations communities from Bearskin Airlines. The airline also supplies food, clothing, hardware and other various supplies to 25 remote communities in Ontario.
History
Established in 1989 as Kelner Airways, it was renamed Wasaya in 1993. The new name comes from the Oji-Cree language, which means "it is bright" in English, in reference to the brightness of the rising Sun.
Over the years, the airline has grown from a floatplane operation to a charter and scheduled passenger service airline.
Its inflight magazine Sagatay is published in conjunction with Wawatay Native Communications Society.
In October 2010, the company purchased a De Havilland Canada Dash 8 to bolster its fleet.
Destinations
Scheduled services
Wasaya Airways serves the following destinations in Ontario:
Bearskin Lake First Nation (Bearskin Lake Airport), owner community
Deer Lake First Nation (Deer Lake Airport)
Fort Severn First Nation (Fort Severn Airport), owner community
Kasabonika Lake First Nation (Kasabonika Airport), owner community
Keewaywin First Nation (Keewaywin Airport), owner community
Kingfisher First Nation (Kingfisher Lake Airport), owner community
Kitchenuhmaykoosib Inninuwug First Nation (Big Trout Lake) (Big Trout Lake Airport), owner community
Muskrat Dam Lake First Nation (Muskrat Dam Airport), owner community
Nibinamik First Nation (Summer Beaver), (Summer Beaver Airport), owner community
North Spirit Lake First Nation (North Spirit Lake Airport)
Pickle Lake (Pickle Lake Airport), freight hub
Pikangikum First Nation (Pikangikum Airport), owner community
Poplar Hill First Nation (Poplar Hill Airport)
Red Lake (Red Lake Airport), hub
Sandy Lake First Nation (Sandy Lake Airport), owner community
Sioux Lookout (Sioux Lookout Airport), hub
Thunder Bay (Thunder Bay International Airport), hub
Wapekeka First Nation (Angling Lake/Wapekeka Airport), owner community
Wunnumin Lake First Nation (Wunnumin Lake Airport), owner community
Fleet
As of March 2024, Wasaya Airways had 17 aircraft listed on their website, however individual numbers are not listed, and registered with Transport Canada.
Accidents and incidents
On 11 September 2003, a Cessna 208B Grand Caravan of Wasaya Airways Flight 125 crashed near Summer Beaver, killing all eight persons on board. The flight originated in Pickle Lake and was scheduled to land at Summer Beaver Airport, but the airplane crashed and burned northwest of the runway. The Transportation Safety Board of Canada was unable to determine the cause.
On 12 June 2012, a Wasaya Airways Hawker Siddeley HS 748 caught fire while unloading JET A-1 jet fuel at Sandy Lake Airport in Northwestern Ontario. No injuries were reported. The aircraft burned to the ground, and only the left wing and nacelle survived.
On 11 December 2015, Wasaya Airways Flight 127, a Cessna 208B Grand Caravan, while en route from Pickle Lake Airport to Angling Lake/Wapekeka Airport, crashed approximately north northeast of Pickle Lake Airport. The pilot was the sole occupant and was killed in the crash. The probable cause for the accident was flying in known or forecast icing conditions although the aircraft was prohibited from doing that, and a high take-off weight that increased the severity of degraded performance when the flight encountered icing conditions.
References
External links
Air Transport Association of Canada
Airlines established in 1989
Companies based in Thunder Bay
Regional airlines of Ontario
1989 establishments in Ontario
First Nations in Ontario
|
11421013
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Martin%20Proch%C3%A1zka
|
Martin Procházka
|
Martin Procházka (born March 3, 1972, in Slaný, Czechoslovakia) is a Czech former professional ice hockey player. Procházka was drafted 135th overall by the Toronto Maple Leafs in the 1991 NHL Entry Draft and played 32 games in the National Hockey League (NHL) for the Maple Leafs and Atlanta Thrashers. In his NHL career, he scored two goals and five assists for seven points, collecting eight penalty minutes. He tallied an assist on the first goal in Atlanta Thrashers history, a 4–1 loss to the New Jersey Devils on October 2, 1999, his only point as a Thrasher. He has also had spells in Sweden's Elitserien for AIK Hockey and the Russian Super League (RSL) for Avangard Omsk and Khimik Voskresensk. He won a gold medal with the Czech Republic in the 1998 Winter Olympics.
Procházka also won the World Championships four times with the Czech Republic, in 1996, 1999, 2000 and 2001. He also won the Czech Extraliga with VHK Vsetín in 1999.
Career statistics
Regular season and playoffs
International
External links
1972 births
Living people
AIK IF players
Atlanta Thrashers players
Avangard Omsk players
Czech expatriate ice hockey players in Canada
Czech expatriate ice hockey players in Germany
Czech expatriate ice hockey players in Russia
Czech expatriate ice hockey players in the United States
Czech ice hockey right wingers
Czechoslovak ice hockey right wingers
EV Regensburg players
HC Dukla Jihlava players
HC Khimik Voskresensk players
HC Vítkovice players
Ice hockey players at the 1998 Winter Olympics
Medalists at the 1998 Winter Olympics
Olympic gold medalists for the Czech Republic
Olympic ice hockey players for the Czech Republic
Olympic medalists in ice hockey
People from Slaný
Rytíři Kladno players
Ice hockey people from the Central Bohemian Region
Toronto Maple Leafs draft picks
Toronto Maple Leafs players
VHK Vsetín players
|
4377751
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Жиндойське сільське поселення
|
Жиндойське сільське поселення — сільське поселення у складі Красночикойського району Забайкальського краю Росії.
Адміністративний центр — село Жиндо 1-е.
Населення
Населення сільського поселення становить 726 осіб (2019; 863 у 2010, 975 у 2002).
Склад
До складу сільського поселення входять:
Примітки
Поселення Красночикойського району
|
4328190
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D1%8E%D0%B9%D0%BD
|
Брюйн
|
Брюйн
Александр Де Брюйн (* 1994) — бельгійський футболіст, півзахисник, нападник клубу «Гент».
Антоні Аугустус Брюйн (1842—1890) — нідерландський натураліст, морський офіцер і торговець тваринами.
|
65458885
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Egil%20Selvik
|
Egil Selvik
|
Egil Selvik (born 30 July 1997) is a Norwegian professional football player who plays as a goalkeeper for Haugesund and the Norway national team.
Career statistics
Club
References
1997 births
Living people
People from Sandnes
Footballers from Rogaland
Norwegian men's footballers
Men's association football goalkeepers
Norway men's youth international footballers
Norway men's international footballers
Sandnes Ulf players
Nest-Sotra Fotball players
Odds BK players
FK Haugesund players
Norwegian First Division players
Eliteserien players
|
2353202
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Данилишин Степан Іванович
|
Данилишин Степан Іванович
Степан Іванович Данилишин (23 грудня 1908, с. Юхимівці, нині Україна — 16 грудня 1973, м. Тернопіль) — український художник театру і живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1967). Член Спілки художників України.
Життєпис
Степан Іванович Данилишин народився 23 грудня 1908 року в селі Южимівцях, нині Волочиського району Хмельницької області України.
У 1927 році закінчив Одеську художньо-промислову школу. У 1929—1930 роках навчався у Київському художньому інституті. Через голод змушений перервати навчання у Києві (1933). У 1934—1940 роках навчався на малярському факультеті Всеросійської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі в майстерні професорів В. Серова та В. Яковлєва.
Під час Другої світової війни (1941—1943) працював художником Українського драматичного театру в м. Бересті (нині Білорусь) та в Музично-драматичному театрі ім. М. Садовського в м. Проскурові (нині Хмельницький, 1943—1944).
У 1944—1945 — художник Кам'янець-Подільського драматичного театру ім. Г. Петровського (м. Проскурів).
У 1947—1952 — головний художник Коломийського театру, а в 1952—1973 — Тернопільського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка. Паралельно читав лекції з художнього оформлення драматичного спектаклю для викладачів і студентів театрального відділення Теребовлянського культосвітнього училища. Працював на посаді голови бюро творчої секції Тернопільського товариства художників, художником майстерень Художнього фонду УРСР.
Багато зусиль доклав для створення у м. Тернополі мистецької студії, що сприяла зростанню і становленню молодих художників. Його педагогічна діяльність вплинула на відкриття в 1975 році Тернопільської дитячої художньої школи.
Помер 16 грудня 1973 року в м. Тернополі.
Творчість
З 1961 року — учасник обласних та всеукраїнських мистецьких виставок.
У 1961 році відбулася перша персональна виставка у Тернополі, а в 1962 — у Львові. У 1974 — ще одна, посмертна.
Палітра лаконічна і монументальна, розкриває суть образного мислення.
Театрально-декораційному мистецтву майстер присвятив близько тридцяти років свого життя, створивши за цей час макети, ескізи до понад 150 вистав.
Серед оформлених вистав:
«Богдан Хмельницький» О. Корнійчука (1947),
«У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською (1956),
«Наливайко» за І. Ле (1958),
«Родина щіткарів» Мирослава Ірчана (1959),
«Не судилось» М. Старицького (1960),
«Камінний господар» Лесі Українки (1964),
«Кайдани порвіте» М. Левченка (1965),
«Як сходило сонце» І. Микитенка (1967),
«Незабутнє» О.Довженка (1967),
«Перша борозна» І. Кавалерідзе (1970),
«Тигр та гієна» Ш. Петефі (1971).
Твори:
«Троянди» (1960),
«Ріка Серет»,
«Шахтар» (обидва — 1962).
Вшанування пам'яті
У 2013 році на фасаді будинку № 2 на вул. Гетьмана Сагайдачного в Тернополі встановили меморіальну дошку Степанові Данилишину (скульптор Дмитро Мулярчук).
Примітки
Джерела
Удіна Т. О. Данилишин Степан Іванович //
Література
Гайдабура В. Театр, захований в архівах. — К., 1998.
Виставка творів художника Степана Івановича Данилишина: Каталог. Тернопіль, 1961.
Уродженці Волочиського району
Українські художники театру
Заслужені діячі мистецтв УРСР
Художники Тернопільського академічного обласного драматичного театру
Викладачі Теребовлянського вищого училища культури
|
250147
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1862%20%D1%83%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96
|
1862 у літературі
|
1862 у літературі
Події
Твори
Віктор Гюго опублікував роман «Знедолені».
Гюстав Флобер видав роман «Саламбо».
Павло Чубинський. Ще не вмерла Україна
Іван Тургенєв. Батьки і діти
Видання
Народилися
Померли
|
5084875
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D1%8C%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Дзьоба Михайло Романович
|
Дзьоба Михайло Романович (позивний «Мікус»; 21 листопада 1980 Львів — 10 жовтня 2023 Новомихайлівка) — християнський служитель, майданівець, стрілець-снайпер 2 десантного штурмового батальйону 2 роти 1 взводу, 2 відділення, молодший сержант 79-тої окремої десантно-штурмової бригади, випускник економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Життєпис
Народження, навчання, діяльність
Народився 21 листопада 1980 у Львові в сім'ї бібліотекарки та інженера-будівельника. Жив та навчався у Середній загальноосвітній школі №41 Брюховичів. Був старанним і мав чудові знання з математики.
З 18 років проходив військову службу в танкових військах 52 ОМБр у Бахмуті на Донеччині.
Після служби здобув вищу освіту на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.
До мобілізації на початку 2023 року проживав у Києві понад 15 років, займався виготовленням виробів з граніту. Серед його виробів є фонтан для центральної частини Одеси.
Активне патріотичне християнське служіння
З кінця листопада 2004 бере активну участь у Помаранчевій революції на Майдані Незалежності у Києві.
З грудня 2013 у столиці бере активну участь в Революції гідності.
У жовтні 2015 році розпочинає шлях активного парафіянина Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві, де після проходження Курсу "Альфа" Михайло стає служителем євангелізаційної Спільноти «Виноградник». Далі Михайло бере участь у служіннях спільноти, зокрема, у Курсі "Альфа", який був для Михайла важливим досвідом, оскільки він міг допомогти йому сформувати своє розуміння сенсу життя .
Михайло бере участь у заходах, пов'язаних із сімейними цінностями та інститутом сім'ї , а також у політичних акціях.
З початком повномасштабної війни був в охороні Патріаршого собору.
З квітня 2020 року до призову Михайло є волонтером соціальної ініціативи "Sobor.Help", яка допомагає людям з найбільш вразливих категорій, особливо під час пандемії COVID-19 .
Російсько-українська війна
Після початку повномасштабного вторгнення Михайло Дзьоба намагався потрапити на фронт, приїхавши до Києва, але його не взяли до війська одразу.
Він став бійцем територіальної оборони та охороняв Патріарший собор.
27 березня 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України. Пройшов військовий вишкіл на полігоні у Житомирській області та був призначений до 79-ої окремої десантно-штурмової бригади. Михайло захищав Україну на Східному напрямку фронту.
У другій половині травня 2023 року був поранений. Після лікування повернувся на фронт у середині липня. За особисту відвагу нагороджений знаком нагрудним знаком «Кров за Україну».
Оборонець України загинув 10 жовтня 2023 року в ході виконання бойового завдання в районі села Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області .
Чин парастасу відбувся 16 жовтня о 19:00 у рідному Храмі Різдва Пресвятої Богородиці, де й 17 жовтня розпочався чин похорону о 13:00. Поховання відбулося на місцевому кладовищі Брюховичів.
Висловлювання та публікації
В особистому профілі у фейсбуці Михайло писав: "Приклад Австралії показує, що ті люди, які прийшли до влади, повинні відповідати перед своїм народом. Перші особи держави не мають морального права брати відпустки у скрутний для народу час. Довіру людей дуже важко заслужити, але так легко втратити".
"Проста істина: якби діти читали Біблію в школі, то їм не прийшлось би потім читати її у в'язниці".
Родина
Дві рідні сестри, шестеро племінників та племінниць.
Вшанування пам'яті
18 жовтня 2023 Академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка висловила щирі співчуття рідним, близьким, друзям та колегам загиблого Героя .
19 жовтня 2023 у підвальному приміщенні (Галереї) Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві відбулася чергова зустріч-вечір спогадів про Михайла Дзьобу, яка розпочалася панахидою.
21 листопада 2023 Український часопис у соціальній мережі "X" опублікував допис у день народження Михайла Дзьоби .
25 січня 2024 указом Президента України посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вшановуючи пам'ять загиблих захисників, 26 квітня 2024 на фасаді СЗШ №41 відкрили меморіальні дошки Михайлу Дзьобі та двом іншим воїнам .
Примітки
Джерела
У Донецькій області під час виконання бойового завдання загинув мешканець Брюховичів Михайло Дзьоба
Останній шлях Героя ... Вічна слава тобі Михайле ... Герої не вмирають !!!
Уродженці Брюховичів
Померли в Новомихайлівці (Покровський район)
Поховані на Брюховицькому цвинтарі
|
1280764
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1935%20%D1%83%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%96
|
1935 у футболі
|
1935 у футболі
Нижче наведені футбольні події 1935 року у всьому світі.
Засновані клуби
Арарат (Єреван) (Вірменія)
Металург (Запоріжжя)
Сан-Паулу (Бразилія)
Національні чемпіони
Аргентина: Бока Хуніорс
Англія: Арсенал (Лондон)
Іспанія: Реал Бетіс
Нідерланди: ПСВ Ейндговен
Польща: Рух (Хожув)
Туреччина: Фенербахче
Україна : Дніпропетровськ
Угорщина: Уйпешт
Шотландія: Рейнджерс
|
1340627
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Carlos%20Ghosn
|
Carlos Ghosn
|
Carlos Ghosn (born 9 March 1954) is a businessman and former automotive executive, widely known for having dramatically fled house arrest in 2019 in Japan, while awaiting trial on financial impropriety charges related to his tenure at Nissan.
Ghosn served as CEO of Michelin North America, chairman and CEO of Renault, chairman of AvtoVAZ, chairman and CEO of Nissan, and chairman of Mitsubishi Motors.
Early life and education
Ghosn's grandfather was Bichara Ghosn, a Maronite Catholic who emigrated from Ajaltoun, French Mandate Lebanon to Brazil at the age of 13, eventually settling in remote Guaporé, Rondônia, near the border between Brazil and Bolivia. Bichara Ghosn was an entrepreneur and eventually headed several companies, in businesses including the rubber trade, the sale and purchase of agricultural products, and aviation. His son Jorge Ghosn married Rose Jazzar, a Nigerian-born Lebanese woman whose family came from Miziara in Lebanon then went to Brazil, where they settled in Porto Velho, the state capital of Rondônia, and had four children.
Carlos' father, Jorge Ghosn (died 2006) was a diamond trader and worked in the airline industry. Jorge was convicted of murdering a priest in Sawfar, Lebanon in 1960. Jorge fled to Brazil in 1975 at the outbreak of the Lebanese Civil War.
Carlos Ghosn was born on 9 March 1954, in Porto Velho. When he was about two years old he became sick after drinking unsanitary water, and his mother moved with him to Rio de Janeiro. He did not fully recover there, and in 1960, when Ghosn was six years old, he and his mother and sister moved to Beirut, Lebanon, where his grandmother and two other sisters lived.
Ghosn completed his secondary school studies in Lebanon, at the Jesuit school Collège Notre-Dame de Jamhour. He then completed his classes préparatoires in Paris, at the Collège Stanislas and the Lycée Saint-Louis. He graduated as an engineer from the École Polytechnique in 1974 and the École des Mines de Paris in 1978.
Career
Michelin
After graduation in 1978, Ghosn spent 18 years at Michelin, Europe's largest tire maker, initially training and working in several plants in France and Germany. In 1981, he became plant manager in Le Puy-en-Velay, France. In 1984 he was named head of research and development for the company's industrial tyre division.
In 1985, when Ghosn was 30 years old, he was appointed chief operating officer (COO) of Michelin's South American operations. He returned to Rio de Janeiro, reporting directly to François Michelin, who tasked Ghosn with turning around the operation, which was unprofitable and struggling under Brazil's hyperinflation. Ghosn formed cross-functional management teams to determine best practices among the French, Brazilian, and other nationalities working in the South American division. The multicultural experience in Brazil formed the basis of his cross-cultural management style and emphasis on diversity as a core business asset. "You learn from diversity ... but you're comforted by commonality", Ghosn has said. The division returned to profitability in two years.
After turning around Michelin's South American operations, Ghosn was appointed president and COO of Michelin North America in 1989, and moved to Greenville, South Carolina, with his family. He was promoted to CEO of Michelin North America in 1990. He presided over the restructuring of the company after its acquisition of the Uniroyal Goodrich Tyre Company.
Post-privatisation Renault
In 1996, Ghosn became executive vice president in charge of purchasing, advanced research, engineering and development, powertrain operations, and manufacturing at Renault; and he was also in charge of Renault's South American division, located in the Mercosur. Ghosn's radical restructuring of Renault successfully contributed to profitability of the company over 1997. His reputation of successful performance under François Michelin was repeated under the first CEO of the freshly privatized Renault.
Nissan and the Renault–Nissan Alliance
In March 1999, Renault and Nissan formed the Renault–Nissan Alliance, and in May 1999 Renault purchased a 36.8% stake in Nissan. While maintaining his roles at Renault, Ghosn joined Nissan as its chief operating officer (COO) in June 1999, became its president in June 2000, and was named chief executive officer (CEO) in June 2001. When he joined the company, Nissan had a consolidated interest-bearing net automotive debt of more than $20 billion (more than 2 trillion yen), and only three of its 46 models sold in Japan were generating a profit. Reversing the company's sinking fortunes was considered nearly impossible.
Ghosn's "Nissan Revival Plan", announced in October 1999, called for a return to profitability in fiscal year 2000, a profit margin in excess of 4.5% of sales by the end of fiscal year 2002, and a 50% reduction in the current level of debt by the end of fiscal year 2002. Ghosn promised to resign if these goals were not met. Ghosn's Nissan Revival Plan called for cutting 21,000 Nissan jobs (14% of total workforce), mostly in Japan; shutting five Japanese plants; reducing the number of suppliers and shareholdings; and auctioning off prized assets such as Nissan's aerospace unit.
Ghosn was the fourth non-Japanese person to lead a Japanese automaker, after Mark Fields, Henry Wallace and James Miller were appointed by Ford to run Mazda in the late 1990s. In addition to cutting jobs, plants, and suppliers, Ghosn spearheaded major and dramatic structural and corporate-culture changes at Nissan. He defied Japanese business etiquette in various ways, including by eliminating seniority-based and age-based promotion, by changing lifetime employment from a guarantee to a desired goal for when the company achieved high performance, and by dismantling Nissan's keiretsu system; an interwoven web of parts suppliers with cross-holdings in Nissan. When the Nissan Revival Plan was announced, the proposed dismantling of keiretsu earned Ghosn the nickname "keiretsu killer", and The Wall Street Journal quoted a Dresdner Kleinwort Benson analyst in Tokyo as saying Ghosn might become a "target of public outrage" if Nissan threw former affiliates out of its supply chain. Ghosn changed Nissan's official company language from Japanese to English, and included executives from Europe and North America in key global strategy sessions for the first time.
In the first year of the Nissan Revival Plan, Nissan's consolidated net profit after tax climbed to $2.7 billion for fiscal year 2000, from a consolidated net loss of $6.46 billion in the previous year. Twelve months into his three-year turnaround plan, Nissan had returned to profitability, and within three years it was one of the industry's most profitable auto makers, with operating margins consistently above 9%; more than twice the industry average. The goals of the Nissan Revival Plan were all reached before 31 March 2002.
In May 2002, Ghosn announced his next set of goals for the company, "Nissan 180", a three-year plan for growth based on the numbers 1, 8, and 0: By the end of September 2005, Nissan planned to increase its global sales by one million vehicles; and by the spring of 2005, it was committed to achieving an operating margin of at least 8% and reducing its net automotive debt to zero. These goals were all reached: In the spring of 2003, Nissan announced that its net automotive debt was eliminated in fiscal year 2002. Nissan's operating profit margin climbed to 11.1% in fiscal year 2003; it had been 1.4% in fiscal year 1999. In October 2005, Nissan announced that its annual sales from 30 September 2004, to 30 September 2005, were more than 3.67 million, up from the 2.6 million vehicles sold in the fiscal year ended March 2002.
In May 2005, Ghosn was named president and chief executive officer of Renault. When he assumed the CEO roles at both Renault and Nissan, Ghosn became the world's first person to simultaneously run two companies on the Fortune Global 500.
In 2005, billionaire investor Kirk Kerkorian acquired a 9.9% stake in General Motors (GM), seated one of his representatives on the company's board, and then urged GM to initiate a merger with Renault and Nissan, with Ghosn serving as the new chairman of GM. In 2006, GM's embattled management rebuffed the takeover attempt, and by the end of the year, Kerkorian's Tracinda Corp. sold most of its GM stock.
In 2006, Ford Motor Co. made Ghosn a formal offer to lead the company. Ghosn refused, reportedly saying the only way he would come to the struggling company was if he was named both the CEO and chairman of the board. Bill Ford Jr. refused to give up his chairmanship.
In 2007, Ghosn led the Renault–Nissan Alliance into the mass-market zero-emission electric car market in a major way, and committed €4 billion (more than $5 billion) to the effort. In 2008, he confirmed that Nissan–Renault would bring an "entire lineup" of zero-emission electric cars to the worldwide market by 2012. In 2009, he told the University of Pennsylvania's Wharton School of Business, "If you're going to let developing countries have as many cars as they want—and they're going to have as many cars as they want one way or another—there is absolutely no alternative but to go for zero emissions. And the only zero-emissions vehicle available today is electric ... So we decided to go for it." The Nissan Leaf, an electric car billed as "the world's first affordable zero-emission car", debuted in December 2010. By 2017, the Renault–Nissan Alliance was the world leader in electric vehicles, selling more than twice as many electric cars as Tesla, and the Nissan Leaf was the world's best-selling electric vehicle by a wide margin.
Ghosn was a visible leader in recovery efforts after the Japanese earthquake and tsunami on 11 March 2011, one of the worst natural disasters in modern history. On 29 March 2011, he made the first of several visits to the hard-hit Iwaki engine plant in Fukushima prefecture, 50 km (31 miles) from the Fukushima Daiichi nuclear power plant, and at his direction Nissan restored full operations at the Iwaki factory well ahead of expectations. He appeared on television in Japan to encourage optimism. In May 2011, Ghosn remained committed to building at least 1 million of Nissan's cars and trucks in Japan annually. In 2011 Ghosn was under scrutiny by the French government for mishandling a spying scandal related to Renault.
In June 2012, Ghosn was named deputy chairman of the board of directors of Russian automobile manufacturer AvtoVAZ. In June 2013, he was appointed chairman of the Russian company, a position he retained through June 2016. Renault had begun a strategic partnership with AvtoVAZ in 2008 by acquiring a 25% stake in the company; this led to increasingly deeper partnerships between Renault–Nissan and AvtoVAZ, ending in Renault–Nissan Alliance control of the Russian automaker in 2014.
In February 2017, Ghosn announced he would step down as CEO of Nissan on 1 April 2017, while remaining chairman of the company. Hiroto Saikawa, succeeded Ghosn at Nissan. In November 2018, Renault owned 43.4% of Nissan, while Nissan owned non-voting shares equal to 15% of Renault's equity.
Mitsubishi
In October 2016, Nissan completed the acquisition of a controlling 34% stake in Mitsubishi Motors. Ghosn became, in addition to his Renault–Nissan posts, chairman of Mitsubishi, with an aim to rehabilitate the automaker after a months-long scandal involving fuel-economy misrepresentation and consequent falling revenues. The Nissan–Mitsubishi partnership includes partnership in developing electric automobiles for Mitsubishi, and the Renault–Nissan–Mitsubishi Alliance creates the world's fourth-largest auto group, after Toyota, Volkswagen AG, and General Motors Co.
Mitsubishi Motors board removed Ghosn from his role as chairman on 26 November 2018, following his arrest and ousting from Nissan for alleged financial misconduct.
Advisorships
Ghosn served on the International Advisory Board of Brazilian bank Banco Itaú (a major party in the privatisation of Renault) until 2015. He is also a member of the advisory board of Tsinghua University School of Economics and Management in Beijing. He has received an honorary doctorate from American University of Beirut; and he is a member of the Strategic Council, Saint Joseph University of Beirut. In 2014 and 2015, he was elected president of the European Automobile Manufacturers Association. He serves as governor of the World Economic Forum.
Legal troubles
Initial arrest
On 19 November 2018, Tokyo district prosecutors arrested Ghosn at 4:30 p.m. upon his re-entry into Japan aboard a private jet that had come from Lebanon, for questioning over allegations of false accounting. Ghosn's top aide, Greg Kelly, a Nissan director and former head of human resources, was also arrested upon his arrival from the U.S. that day.
On the same day, Nissan chief executive Hiroto Saikawa announced at a press conference that Ghosn had been dismissed from Nissan's board and would be stripped of executive rights at a meeting to be held on 22 November. Saikawa stressed that the dismissal was the result of an internal inquiry by Nissan, and alleged that Ghosn and Kelly had under-reported their compensation (a violation of securities law) and used company assets for personal use. While the allegations remained unproven in court, with due legal process pending, at the same news conference, Saikawa "expressed disappointment, indignation, and despair at Ghosn's conduct, which included using company funds for personal investments and misusing corporate assets" and also said, "This is an act that cannot be tolerated by the company... It is sufficient grounds for his dismissal."
Although the company did not provide details, reports in the Japanese media stated that Nissan was paying all or some of the costs at some amount of US$18 million for residences used by Ghosn in Rio de Janeiro, Beirut, Paris and Amsterdam, and that Ghosn charged family vacation expenses to the company. The purchases of some of these residences and the payment of expenses were handled by a shell company named Zi-A Capital BV based in the Netherlands, which Kelly had instructed Nissan's board to set up to make venture investments at the end of 2010 (around the same time as Ghosn's divorce from his first wife and beginning of a relationship with his second wife). Nissan funds were used to purchase Ghosn's Paris apartment in 2005, and Zi-A funds were used to purchase his $5 million beachfront Rio apartment in 2012 and his Beirut mansion, which, with renovations, cost over $15 million. Nissan compliance auditors began trying to track Zi-A activity in 2014 but were stymied at first by the chain of shell companies used in Zi-A investments.
In addition, to avoid reporting the full amount of his compensation in Nissan financials, as required by Japanese law beginning in 2010, Ghosn had Kelly structure complicated deferred payment plans which went unreported under an aggressive interpretation of the disclosure rules which Nissan's outside auditors had not signed off on, and which totaled around $80 million at the time of his arrest eight years later. According to Nikkei reports, Ghosn told investigators that he instructed Kelly to handle the compensation reporting in a legal manner, and Kelly told investigators that he acted on advice from outside law firms and the Financial Services Agency in handling the reporting. Leaks to the media said that Ghosn had planned to call a vote to fire Nissan CEO Saikawa and reinstate Kelly (who had semi-retired to the U.S. in 2015) to active service at the scheduled board meeting.
Ghosn was detained at the Tokyo Detention House, under Japanese rules that allow suspects to be detained for up to 23 days without criminal charges being filed. Ghosn and Kelly were reportedly arrested on information provided by an unidentified non-Japanese executive in Nissan's legal department, in the second deal ever struck under Japan's recently introduced plea bargaining system. Charges were filed against Ghosn and Kelly on the underreporting of deferred compensation on 10 December, along with allegations of additional charges that restarted a 10-day holding period without bail. Nissan also took control of the Rio and Beirut properties and changed the locks, which has led Ghosn's family to sue for access.
Continued detention and new charges
On 21 December 2018, Ghosn was re-arrested on suspicion of shifting to Nissan personal losses of US$16.6 million related to a personal swap contract in October 2008 (during the global financial crisis). The introduction of those charges prevented Ghosn's release on bail later the same day, because the new charges permitted an additional 10–20 days of incarceration prior to a bail hearing. Subsequent reporting linked this charge to Ghosn's dealings with Sheikh Khaled al-Juffali, the vice chairman of one of Saudi Arabia's largest conglomerates and majority owner of a company which owns half of a regional joint venture called Nissan Gulf, with the other half held by a wholly owned Nissan subsidiary. In return for a personal letter of credit from Juffali to Ghosn during the 2008 crisis, which served as bank-demanded collateral for Ghosn's swap contract, Nissan indirectly paid $14.7 million from an internal discretionary fund known as the "CEO Reserve" to a wholly owned Juffali company in four installments between 2009 and 2012, although the internal documentation did not specify the ultimate recipient. According to Tokyo prosecutors, Kelly was not involved in this transaction and so was released on bail on 25 December.
Ghosn made his first public appearance after his arrest at an arraignment on Tuesday, 8 January 2019, where he asserted his innocence, making a statement in response to the main allegations against him; however, his bid to be released from prison on these charges was rejected.
Ghosn's imprisonment was set to end on 11 January 2019. That day, Ghosn was indicted on two additional charges: aggravated breach of trust and understating his income, once again extending his imprisonment. As a result, he could remain in jail for months more before a trial would take place. Two days later, Nissan's investigation allegedly found that, in addition to the underreporting of salary already charged, Ghosn had paid himself an undisclosed $8 million in 2018 from a Netherlands-based joint venture owned by Nissan and Mitsubishi that was set up in 2017, without the knowledge of either company's directors because Ghosn had the sole authority to dispense cash from the venture.
Ghosn again appealed the denial of bail from 8 January 2019 and offered to meet greater restrictions and higher guarantees of appearance in return for his release, including wearing an ankle bracelet and posting his Nissan stock as collateral. Additionally, on 14 January 2019 Ghosn's wife Carole published a letter that she wrote to Human Rights Watch protesting against his treatment in detainment. Nevertheless, on 21 January 2019, the Tokyo district court again denied bail.
The Japanese term hitojichi shihō ("hostage justice") has been brought up in some media reports. Takashi Takano, one of Ghosn's lawyers stated that the Japanese judicial system is a country risk.
Further developments
On 11 January 2019 José Muñoz, Nissan's chief performance officer and head of its China operations, resigned from the company. Muñoz, considered to be a close ally to Ghosn and a possible successor as CEO of Renault and Nissan, had been a "person of interest" in Nissan's internal investigation, with which he was reported to be uncooperative. One of Nissan's three independent directors opined that Nissan may simply eliminate the position of chairman and not replace Ghosn, a route previously taken by other scandal-plagued Japanese companies. The Reuters Japan news service reported that Nissan may file suit against Ghosn personally.
At first the French government and Renault had been reported to be standing behind Ghosn during his imprisonment, on the presumption that Ghosn is innocent until proven guilty. However, France's financial minister Bruno Le Maire stated on 16 January that Renault may seek a new CEO to replace Ghosn due to his continued incarceration. Renault possibly worried about Nissan taking the chance to use the power vacuum at Renault to reshape the alliance's balance of power. After the French government called for leadership change and his bail requests were rejected by the Japanese courts, Ghosn finally agreed to step down. He resigned as chairman and CEO of Renault on 24 January 2019.
On 30 January 2019, Ghosn said the charges were "plot and treason" by executives at Nissan who opposed the relationship with Renault and a future plan that was in the works to integrate Nissan, Mitsubishi and Renault. In mid-February 2019, Ghosn's lead counsel Motonari Otsuru stepped down and was replaced by Jun'ichirō Hironaka, who has a record of success in a number of high-profile cases.
Bail
In early March 2019, Ghosn was granted a request for bail in a Tokyo court. This was his third bail request, and the first by his new legal team under Hironaka. The court set bail at 1 billion yen (about US$9 million) subject to stringent conditions. He was not allowed to travel abroad, and had to remain at a given address under 24-hour camera surveillance, with no internet access. He was released on 6 March 2019.
On 3 April 2019, Ghosn tweeted that he was "ready to tell the truth" and that he would hold a conference on 11 April 2019. He was re-arrested for the fourth time early on 4 April 2019 over new suspicions of financial misconduct concerning alleged dealings via Oman. Ghosn released a statement claiming the arrest was "outrageous and arbitrary". Until that point in time he had been held for 108 days since he was first arrested in November 2018.
On 8 April 2019, during an extraordinary shareholders' meeting, Nissan shareholders voted to remove Ghosn from the company board. Shareholders also voted to remove Ghosn's former right-hand man Greg Kelly, and to appoint Renault chairman Jean-Dominique Senard as a director. The next day, Ghosn posted a YouTube video, where he publicly stated that he was "innocent of all the accusations that came around these charges that are all biased, taken out of context, twisted in a way to paint a personage of greed, and a personage of dictatorship". He also claimed that the payments to Juffali were meant to help Nissan fix a dispute with a local distributor, and to open a bank contract to convert his salary from yen to US dollars, in order to avoid currency swings.
The Japanese court rejected an appeal filed by Ghosn's lawyers, and approved an initial 10 days detention for Ghosn, until 22 April 2019. He was released in late April, but confined to strict house arrest, including having no contact with his wife for four months.
Investigations in other countries
In June 2019, Renault published that in an internal audit they had uncovered 11 million euros in questionable expenses by Ghosn, which was followed by the French state opening its own investigation into his actions. Prosecutors in the district of Nanterre west of Paris stated that anti-fraud police had searched his residence in the town of L'Étang-la-Ville for evidence. In July Renault's headquarters in Boulogne-Billancourt were searched by 20 police personnel in relation to this case.
In August 2019, his wife Carole appealed to President Emmanuel Macron of France to intercede on behalf of her husband with Japanese leader Shinzo Abe at the 45th G7 summit held from 24 to 26 August at the French town of Biarritz.
In September 2019, in one of the first legal accords of the saga, Ghosn settled with the U.S. Securities and Exchange Commission over claims of failing to disclose more than $140 million in pay to him from Nissan. He was fined $1 million while Nissan was fined $15 million and Greg Kelly $100,000. Although he neither admitted nor denied the SEC's charges, he accepted a ten-year ban from serving as an officer or director of a public company. Kelly accepted a five-year ban under similar terms. According to The New York Times, the settlement all but ended Ghosn's career as a global business executive.
Flight from Japan
On 30 December 2019, numerous media outlets reported that Ghosn had escaped from Japan and arrived in Beirut, Lebanon. Ghosn later confirmed these reports through a statement released by his press representative in New York. In his statement, Ghosn claimed that he would "no longer be held hostage by a rigged Japanese justice system where guilt is presumed, discrimination is rampant and basic human rights are denied."
Ghosn left his Tokyo apartment at around 14:30 on 29 December 2019 and joined two men at a nearby hotel. The three then took a bullet train from Shinagawa to Osaka and arrived at a hotel near Kansai International Airport just after 20:00. The team hired to extract him from Tokyo had noticed that Japanese security did not follow Ghosn into hotels, which facilitated his escape. A few hours later, two men left the hotel carrying large containers, including an audio equipment box where Ghosn was hidden. The men then boarded a Bombardier Global Express private jet with Turkish registration TC-TSR. The large box carrying Ghosn was never x-rayed or checked by customs officials, because it was too big to fit inside the x-ray machine; the plane left Kansai Airport at 23:10, landing at Istanbul Atatürk Airport at 5:26 on the morning of 30 December 2019. Within an hour of the plane's landing, a separate private jet left for Beirut. An employee at Turkish private jet operator MNG Jet admitted to falsifying passenger records, in which two separate planes were leased, one from Dubai to Osaka and then Osaka to Istanbul, the other from Istanbul to Beirut.
The Lebanese Ambassador to Japan, Nidal Yehya, denied the involvement of the Embassy of Lebanon in Ghosn's escape, but "always stressed to him that he must abide by all the conditions of his release, as decided by the Criminal Court in Tokyo".
Residence in Lebanon
Following Ghosn's arrival in Lebanon, a Tokyo court granted a request by Japanese prosecutors to revoke his bail. While Japan and Lebanon are both members of Interpol and have had diplomatic relations since 1954, there is no extradition agreement between the two countries. Interpol has issued a red notice for his arrest. Japanese authorities raided Ghosn's Tokyo apartment on 2 January 2020 looking for evidence.
Ghosn later addressed reports that his family, including his wife Carole, may have played a role in his departure from Japan, stating that "such speculation is inaccurate and false." On 7 January 2020, prosecutors in Japan issued an arrest warrant for Carole Ghosn on suspicion of giving false testimony during a court hearing in April 2019.
Carlos Ghosn held his first press conference since leaving Japan on 8 January 2020, in which he described his imprisonment conditions, pleaded innocence, and named Nissan executives who plotted his demise. He claimed that when he left Japan, "I fled injustice and political persecution." The next day, Judge Ghassan Ouiedat, a Lebanese prosecutor, imposed a travel ban on Ghosn. After his escape from Japan, Carlos Ghosn's Japanese lawyer and seven other members of his defense resigned. His lawyer, Junichiro Hironaka, said his escape was a "complete surprise".
On 10 February 2020, Ghosn hired former Disney president Michael Ovitz, co-founder of the Creative Artists Agency, as his Hollywood agent. On 12 February 2020, Nissan launched a $90 million lawsuit against Ghosn for alleged "corrupt" actions, and on 29 February 2020, Japan's financial regulators fined Nissan 2.42 billion yen ($22 million) for underreporting remuneration of former Chairman Ghosn and other executives for years. On 8 July 2020, The Nikkei reported that $862,500 was paid from a Paris bank account related to Ghosn to Promote Fox, a company managed by Michael Taylor, an ex-Green Beret who helped him flee to Lebanon.
Ghosn's house in Lebanon sustained damage following the August 2020 Beirut explosion, which occurred 5 kilometers (3 miles) away from the residence.
On 3 November 2020, Lebanon's prosecutor general decided not to charge Ghosn for visiting Israel in 2008 because the statute of limitations had expired. Previously, some Lebanese lawyers wanted Ghosn prosecuted over his 2008 trip to Israel as the chairman of Renault-Nissan to meet Better Place founder Shai Agassi, which they claim violated the Arab League boycott of Israel. Also in the same month Nissan fired its global general counsel Ravinder Passi, who claimed to have whistle-blown improper handling of the Ghosn case inside Nissan.
On 23 November 2020, a panel of human rights experts working with the United Nations concluded that Ghosn's arrest and detention in Japan was "fundamentally unfair". The Working Group on Arbitrary Detention also stated that the Japanese government should give Ghosn "compensation" and "other reparations" due to the arrest and detention conditions in November 2018. Despite the fact that the Nelson Mandela Rules set a 15-day limit on how long prisoners can be kept in isolation, Kelly was held in solitary confinement for 37 days before he was granted bail, and Ghosn for 108 days. The Taylors were in solitary confinement for more than 100 days each. "The Carlos Ghosn case, including Greg Kelly and the Taylors, is an aberration," said William Cleary, an expert on Japanese law with a doctorate in criminal procedure.
In December 2020, it was reported that French investigators would meet with Ghosn in January 2021 as part of a separate investigation of expenses covered by a Dutch subsidiary of Renault and Nissan. Ghosn is under two investigations in France, one that is focused on suspicious transactions between Renault and a distributor in Oman, as well as another investigation into alleged illegal payments for private trips and events paid by Renault-Nissan's Netherlands-based holding company, RNBV. In a January 2021 interview, Ghosn questioned why France was questioning him over the charges, while Japan did not, and denied the charges.
In February 2024, four senior Nissan workers were charged with stealing documents, files, and electronic devices from Ghosn's Beirut home and office.
Prosecution and conviction of facilitators of his escape from Japan
Arrest warrants issued by Japanese prosecutors on 30 January 2020 claimed that the escape operation was orchestrated by former United States Army Special Forces soldier Michael Taylor, a private-security contractor with extensive contacts in Lebanon. The warrants also claimed that Taylor was assisted by his son Peter Maxwell Taylor and a third American, George Antoine Zayek. Michael Taylor had conducted similar international rescue operations in the past.
On 8 May, Turkey charged seven people accused of helping Ghosn flee to Lebanon via Istanbul. On 20 May, United States authorities arrested Michael and Peter Taylor on suspicion of helping Ghosn escape. On 30 October 2020, the US agreed to extradite the Taylors to Japan.
In June 2021, Michael Taylor and his son Peter, pleaded guilty in Tokyo to helping Ghosn escape from Japan in December 2019. The Taylors later expressed their regret and apologized to the Japanese. In addition, it was revealed that Ghosn paid the Taylors more than $1 million for their services, in the form of bank transfers and bitcoin payments.
In July 2021, the Taylors were convicted and sentenced in Japan for aiding Ghosn. Michael was sentenced to two years' imprisonment while his son received a sentence of 20 months. In October 2022, the two were transferred to the United States by the Federal Bureau of Prisons after the two governments agreed to allow the Taylors to serve out the remainder of their sentences in the United States.
Further prosecutions
In April 2022, France issued an international warrant for Ghosn's arrest, in addition to four other individuals who administrated the Omani company Suhail Bahwan Automobiles, in which the latter had allegedly helped Ghosn to funnel millions of dollars of Renault funds through them for his personal use, including the purchase of a yacht. Ghosn said the timing of this warrant was "suspicious" and later mentioned that he wanted to stand trial on charges of financial wrongdoing to clear his name.
In October 2023, a Lebanese court ruled that Ghosn and his wife must vacate his residence, valued at $19 million, in Achrafieh, Beirut within a month. The decision was taken four years after Phoinos Investment accused him of "violation of private property" and residing there without legal basis. Ghosn appealed the verdict, claiming that the company was affiliated with Nissan, and that the property was purchased according to a signed agreement with the latter which granted him the right to live there.
Personal life
Ghosn's first marriage was to Rita Kordahi, who came originally from Rayfoun, Lebanon, and whom he met in France in 1984. Together they had four children: Caroline, Nadine, Maya and Anthony. They divorced in 2012. In May 2016, Ghosn married Lebanese-American Carole Nahas, and a few months later in October, threw a large party at the Grand Trianon of the Palace of Versailles, in the outskirts of Paris, to celebrate both the wedding and Carole's 50th birthday. He is reported by several Japanese media to have six private residences: in Tokyo, Paris, Rio de Janeiro, Amsterdam, Beirut, and New York.
Ghosn, whom Forbes magazine called "the hardest-working man in the brutally competitive global car business", as of 2006 was splitting his time between Paris and Tokyo and logging roughly in airplanes per year. Japanese media called him "Seven-Eleven" ("work very hard from early in the morning till late at night"). He holds citizenship to Lebanon, Brazil and France. He has been noted for his direct, results-and-execution-oriented style in business strategy meetings, and for his interest in resolving problems from within a company by listening to workers and by cross-functional and cross-cultural team groupings.
Ghosn is multilingual, speaking four languages fluently – Arabic, English, French, and Portuguese – and he has also studied Japanese. He is a partner in Ixsir, a winery in the northern coastal town of Batroun, Lebanon. In 2012, he was named to the Honorary Board of the American Foundation of Saint George Hospital in Beirut. In 2020, he became a coach to business leaders at USEK.
Ghosn was hailed as a potential presidential candidate in Lebanon in 2007. In a June 2011 survey by life-insurance company Axa, Ghosn was ranked No. 7 in a random poll asking Japanese people, "Which celebrity do you want to run Japan?" (Barack Obama was No. 9, and Prime Minister Naoto Kan was No. 19.) He has so far declined such overtures, saying he has "no political ambitions".
Ghosn's lawyers have stated he has chronic kidney disease which they claim was worsened by his lack of access to proper treatment while imprisoned.
In the media
Beginning in November 2001, Ghosn's life story was turned into a superhero comic book series in Japan, titled The True Story of Carlos Ghosn, in the manga comic book Big Comic Superior. The series was published as a book in 2002. His face has been reproduced both in Lebanese postage stamps and in bento boxes in Japanese restaurants.
Ghosn is the subject of a number of books in English, Japanese, and French. In English, he wrote a bestselling business book called Shift: Inside Nissan's Historic Revival. He was the subject of another business book called Turnaround: How Carlos Ghosn Rescued Nissan by David Magee. He also provided strategic business commentary and on-the-job lessons to aspiring managers in a book called The Ghosn Factor: 24 Inspiring Lessons From Carlos Ghosn, the Most Successful Transnational CEO by Miguel Rivas-Micoud.
Netflix in 2022 released a documentary titled Fugitive: The Curious Case of Carlos Ghosn, which chronicles Ghosn's rise, as well as the internal rivalries and tensions he sparked within Nissan-Renault, and his dramatic arrest. Apple TV+ released a documentary titled Wanted: The Escape of Carlos Ghosn, in 2023.
Awards and recognition
As a result of his achievements, Ghosn has had numerous awards and honors bestowed upon him. Some of these include:
In 2001, he topped TIME magazine's list of Global Influentials, beating Bill Gates and several other globally renowned businessmen.
In 2001, he was named Father of the Year by a Japanese community group.
In 2002, he was appointed a Chevalier of the Legion of Honour (Knight of the Legion of Honour) by the French government.
In 2002 Fortune awarded him Asia Businessman of the Year.
In 2003, he was named Man of the Year by Fortune magazine's Asian edition.
In 2003 Fortune listed him as one of the 10 most powerful business leaders outside the U.S.
In 2004, he became the first foreign business leader to receive the prestigious Blue Ribbon Medal from Emperor Akihito of Japan.
In 2004, he was added to the Automotive Hall of Fame.
In 2004, he was also added to the Japan Automotive Hall of Fame.
In 2006, Ghosn was made an Honorary Knight Commander of the Order of the British Empire.
In 2010, CEO Quarterly magazine listed Ghosn as one of the "Most Respected CEOs".
In 2010, He was appointed as the jury member of the Takreem Award Committee between 2010 and 2018.
In 2011, CNBC listed Ghosn as Asia Business Leader of the Year.
In 2012, Ghosn was awarded the Grand Cordon of the Order of Ouissam Alaouite, an honorific designation to civilians in recognition of services that benefit Morocco.
In 2012, Ghosn received the Japan Society Award.
In 2012, Ghosn became the first person in the auto industry, and the fourth overall, to win a Lifetime Achievement Award from the Strategic Management Society, a non-profit group that promotes ethical and strategic business stewardship.
In 2012, Ghosn was awarded the Grand Cross of the Order of Isabella the Catholic, an honorific designation to civilians in recognition of services that benefit Spain.
In 2013, he was appointed an International Fellow of the Royal Academy of Engineering.
In 2017, Lebanon's national post office, LibanPost, unveiled a collectable stamp honoring Carlos Ghosn.
Bibliography
Books
Articles
References
Further reading
Japanese version: "カルロス・ゴーン もたらした光と影".
External links
1954 births
Brazilian chairpersons of corporations
Brazilian chief executives
Brazilian Maronites
Brazilian people of Lebanese descent
Chief executives in the automobile industry
Chief operating officers
Collège Notre Dame de Jamhour alumni
Collège Stanislas de Paris alumni
École Polytechnique alumni
Fellows of the Royal Academy of Engineering
French chairpersons of corporations
French chief executives
French people of Brazilian descent
French people of Lebanese descent
Fugitives wanted by Japan
Fugitives wanted on fraud charges
Honorary Knights Commander of the Order of the British Empire
Japanese chief executives
Living people
Lebanese Christians
Lebanese businesspeople
Mines Paris - PSL alumni
Nissan people
People from Porto Velho
Renault people
Automotive businesspeople
Mitsubishi Motors people
21st-century Brazilian businesspeople
21st-century French businesspeople
|
153044
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hamelin
|
Hamelin
|
Hamelin is a town on the river Weser in Lower Saxony, Germany. It is the capital of the district of Hamelin-Pyrmont and has a population of roughly 57,000. Hamelin is best known for the tale of the Pied Piper of Hamelin.
History
Hamelin started with a monastery, which was founded as early as 851 AD. A village grew in the neighbourhood and had become a town by the 12th century. The incident involving the "Pied Piper" (see below) is said to have occurred in 1284 and may be based on a true event, although somewhat different from the traditional tale. In the 15th and 16th centuries, Hamelin was a minor member of the Hanseatic League.
In June 1634, during the Thirty Years' War, Lothar Dietrich, Freiherr of Bönninghausen, a general in the Imperial Army, lost the Battle of Oldendorf to the Swedish General Kniphausen, after Hamelin had been besieged by the Swedish army.
The era of the town's greatest prosperity began in 1664, when Hamelin became a fortified border town of the Principality of Calenberg. In 1705, it became part of the newly created Electorate of Hanover when George Louis, Prince of Calenberg, later King George I of Great Britain, inherited the Principality of Lüneburg.
Hamelin was surrounded by four fortresses, which gave it the nickname "Gibraltar of the North", and was the most heavily fortified town in the Electorate of Hanover. The first fort (Fort George) was built between 1760 and 1763, the second (Fort Wilhelm) in 1774, a third in 1784, and the last, called Fort Luise, was built in 1806.
In 1806, Hamelin surrendered without a fight to the French forces, after Napoleon's victory at the Battle of Jena-Auerstedt. Napoleon's forces subsequently pulled down the town's historic walls, the guard towers, and the three fortresses at the other side of the river Weser. In 1843, the people of Hamelin built a sightseeing tower on the Klüt Hill out of the ruins of Fort George. The tower is called the Klütturm and is a popular sight for tourists.
In 1867 Hamelin became part of the Kingdom of Prussia, which annexed Hanover in the aftermath of the Austro-Prussian War of 1866.
Between 1933 and 1937, the Nazi regime held the Reich Harvest Thanksgiving Festival at the nearby Bückeberg hill, to celebrate the achievements of Germany's farmers.
During World War II, Hamelin Prison was used for the detention of Social Democrats, Communists, and other political prisoners. Around 200 died there, and more died in April 1945, when the Nazis sent the prisoners on long marches, fearing the Allied advance. Just after the war, Hamelin prison was used by British Occupation Forces for the detention of Germans accused of war crimes. Following their conviction, around 200 were hanged there, including Irma Grese and Josef Kramer, along with over a dozen of the perpetrators of the Stalag Luft III murders. The prison has since been turned into a hotel. Executed war criminals were interred in the prison yard until it became full, and further burials took place at the Am Wehl Cemetery in Hameln. In March 1954, German authorities began exhuming the 91 bodies from the prison yard, which were reburied in individual graves in consecrated ground in Am Wehl Cemetery.
The coat of arms (German: Wappen) of Hamelin depicts the St. Boniface Minster, the oldest church in the city.
Geography
Subdivisions
Nordstadt
Südstadt
West/Klütviertel
Ost/Basberg
Mitte/Altstadt
Wehl
Afferde
Hastenbeck
Halvestorf (Halvestorf, Bannensiek, Weidehohl and Hope)
Haverbeck
Hilligsfeld (Groß und Klein Hilligsfeld)
Sünteltal (Holtensen, Unsen, Welliehausen)
Klein Berkel / Wangelist
Tündern
Wehrbergen
Rohrsen
Demographics
Attractions
Tale of the Pied Piper
The town is famous for the folk tale of the Pied Piper of Hamelin, a medieval story that tells of a tragedy that befell the town in the 13th century. The version written by the Brothers Grimm made it popular throughout the world. It is also the subject of well-known poems by Johann von Goethe and Robert Browning. Every Sunday in summer, the tale is performed by actors in the town centre.
Twin towns – sister cities
Hamelin is twinned with:
Kalwaria Zebrzydowska, Poland
Quedlinburg, Germany
Saint-Maur-des-Fossés, France
Torbay, England, United Kingdom
Media
The , known as DeWeZet, publishes out of Hameln.
British army presence
Hamelin was home to several Royal Engineer units, including 35 Engineer Regiment and 28 Amphibious Engineer Regiment until summer 2014, with many of the British families housed at Hastenbeck (Schlehenbusch) and Afferde. It was also home to the Royal Corps of Transport unit of 26 Bridging Regiment RCT, comprising 35 Sqn RCT and 40 Sqn RCT, until 1971.
Notable people
Saint Vicelinus (1086–1154), Bishop of Oldenburg, born in the town.
Pied Piper of Hamelin (ca 1284), the title character of a legend from the town.
Glückel of Hameln (1646–1724), Jewish businesswoman and diarist
Peter the Wild Boy (ca 1713-1785), found in 1725 living wild in the nearby woods
Friedrich Wilhelm von Reden (1752–1815), pioneer in mining and metallurgy.
Karl Philipp Moritz (1756–1793), author of the Sturm und Drang and Age of Enlightenment periods.
Anton Friedrich Justus Thibaut (1772–1840), a jurist and musician.
Friedrich Sertürner (1783–1841), pharmacist, isolated morphine from opium (1822–1841)
Johann Ludwig Dammert (1788–1855), the first Mayor and President of the Senate of Hamburg in 1843.
Heinrich Bürger (1806–1858), German physicist, biologist and botanist, studied Japanese fauna and flora.
Julius Wellhausen (1844–1918), Biblical scholar and orientalist.
Oswald Freisler (1895–1939), lawyer and brother of Roland Freisler
Ida Schreiter (1912–1948), concentration camp warden executed for war crimes
Heinz Knoke (1921–1993), German officer and Flying ace of the Luftwaffe
Reinhard Busse (born 1963), physician and health economist.
Benjamin-Gunnar Cohrs (1965–2023), conductor, beginning at the local Youth Music School
Max Richter (born 1966), neo-classical composer
Markus Pieper (born 1963), politician and MEP
Susan Stahnke (born 1967), German TV presenter
Jens Todt (born 1970), footballer who played 340 games
See also
German Fairy Tale Route
Metropolitan region Hannover-Braunschweig-Göttingen-Wolfsburg
Gallery
References
External links
Hameln Notgeld (emergency banknotes) depicting the story of the Pied Piper of Hamelin http://webgerman.com/Notgeld/Directory/H/Hameln.htm
Towns in Lower Saxony
Hameln-Pyrmont
Members of the Hanseatic League
|
32637426
|
https://en.wikipedia.org/wiki/National%20Football%20Championship%20%28Bangladesh%29
|
National Football Championship (Bangladesh)
|
National Football Championship (Bangladesh)
The Bangabandhu National Football Championship, previously known as the Sher-e-Bangla National Football Championship or the Sher-e-Bangla Cup is a district-level national football tournament in Bangladesh, contested by districts and government institutions of the country. The tournament is run under the supervision of the Bangladesh Football Federation (BFF).
History
The tournament was introduced by the East Pakistan Sports Federation in 1963 in memory of A. K. Fazlul Huq, who was popularly known as Sher-e-Bangla, upon the request of Abbas Mirza, former captain of Calcutta Mohammedan. Initially, the tournament would see Dhaka League clubs, University, and Secondary Education Board teams compete.
Following the Independence of Bangladesh, the tournament was reintroduced in 1973 as an inter-district national football competition contested by the district teams and government institutions under the Bangladesh Football Federation (BFF). On 10 January 2020, the BFF decided to revive the National Championship after a gap of 13 years, celebrating the 100th birth anniversary of Bangabandhu Sheikh Mujibur Rahman. Upon its resumption it was renamed as the Bangabandhu National Football Championship.
Format
Along with 64 districts football teams three service teams, six public universities, five education boards, and Bangladesh Krira Shikkha Protishthan will participate in the tournament. The participants districts have been divided in eight zones named Padma, Meghna, Jamuna, Shitalakshya, Brahmaputra, Surma, Chitra and Buriganga. Each zone consists eight teams except Surma, which contains seven teams. There will be knockout matches in every zone which will be played on home and away basis. In first round, a pair of teams of every zone will play each other which will decide four winners. In second round, that four winners in each zone will play zonal semifinal. In third round, the semi-final winners will face each other in zonal final. The champion from each zone will qualify for the final round.
Teams representing education boards, universities & the services teams—a total of 15 teams—are divided in four groups in Sheba zone. The teams of this zone will play on round-robin basis. Champion and runners-up of Sheba zone will join eight zonal champions in the final round.
Sponsorship
Results
References
External links
Sher-e-Bangla Cup at RSSSF
Football cup competitions in Bangladesh
|
5000905
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%A2%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%81
|
Театр Торікос
|
Театр Торікос, що знаходиться на півночі Лавріо, був стародавнім грецьким театром демоса Торікс Атиці, Греція. Це один із найстаріших відомих грецьких театрів який був збудований приблизно у 525—480 роках до нашої ери. Театр має незвичайний дизайн, він подовжений замість типового напівкола.
Список літератури
Театри Греції
|
4833488
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A2%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Любохово (Тверська область)
|
Любохово (Тверська область)
Любохово — присілок в Торжоцькому районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 1 особу. Входить до складу муніципального утворення Мар'їнське сільське поселення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Мар'їнське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Торжоцького району
|
240379
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5
|
Сурсько-Литовське
|
Сурсько-Литовське — село в Україні, центр Сурсько-Литовської сільської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становило 4264 особи.
Географія і розташування
Село Сурсько-Литовське розміщене в центральній частині Дніпропетровської області на берегах річки Мокра Сура. Відстань до околиць Дніпра — 5 кілометрів. Село входить до Дніпровської агломерації.
Сурсько-Литовське розташоване у фізико-географічній зоні Придніпровська височина. Висота над рівнем моря в селі змінюється від 55-60 метрів (у долині Мокрої Сури) до 80-90 метрів.
Сусідні населені пункти: села Новоолександрівка (на схід) і Сурсько-Клевцеве (на південний захід).
Селом проходить автошлях , а також лінія Апостолове—Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, станція Сурське. У селі Балка Трутова впадає у річку Мокру Суру.
Див. також Балка Кирпична.
Клімат
Назва
…кажуть, колись на береги річки Сура приїхали литовці, думаючи, що тут живуть їхні земляки. Але село виявилося білоруським. Місцеві жителі звалися литвинами, бо Білорусь колись була у складі Великого князівства Литовського.
Історія
Виникнення поселення на місці сучасного села припадає на кінець XVIII століття, коли після перемоги російських військ у російсько-турецькій війні 1787—1791 років почалось інтенсивне заселення земель Південної України.
30 травня 1793 року, згідно з царським указом, селяни казенної суконної мануфактури з містечка Дубровного Могильовської губернії переводилися до Катеринослава. В липні 1794 року для роботи на фабриках прибуло 285 сімей, всього 1792 особи. Їх розмістили по навколишніх казенних поселеннях.
Переселенням литвинів з Дубровного займався зокрема поручик Євстафій Шпігельберг.
Весною 1795 селяни переїхали у побудовані для них по берегах Мокрої Сури 225 хат.
Побудовані 225 будівель до весни були необмазані, а дахи підрядниками так покриті, що їх було необхідно перекривати. Ярої пшениці селянам було відпущено мало і занадто пізно, тому все, що було посіяно, пропало, врожаю не було… Не змогли литвини звикнути і до місцевої води, яку, через відсутність колодязів, вони брали з річки Сури. Та час від часу зацвітала — тоді наставала хвороба з гарячкою.
Через неврожай, нестачу продуктів та питної води, що спричиняло хвороби, поселенці виснажувались, їх кількість за 4 роки після переселення зменшилась на 599 осіб.
У перші роки після заснування поселення не мало офіційної назви. Але вже 1798 року в одному з документів воно згадується як казенне село Дубровинське, а в іншому — як слобода Сурська. На початку XIX століття за селом закріпилась назва фабричної слободи Сурсько-Литовської.
На початку 19 століття тут збудували прядильню і ткальню з чотирма верстатами, які були філією Катеринославської суконної фабрики. Проте ці майстерні проіснували недовго.
Завдяки своєму близькому розташуванню біля великого промислового центра, яким у другій половині 19 століття став Катеринослав, Сурсько-Литовське починає зростати кількісно.
За даними на 1859 рік у казенному селі Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 1457 осіб (726 чоловічої статі та 731 — жіночої), налічувалось 289 дворових господарств, існувала православна церква.
При переселенні литвинів до України робітникам надавались російські прізвища в рамках русифікації. Тож в метричних книгах року церкви Трьохсвятительської церкви села Сурсько-Клевцеве та Свято-Духівської церкви цього села більшість селян має прізвища типу Єгоров, Степанов, Захаров, Данілов, Митрофанов, Філіпов і лише два литвинських — Зуєнок та Любченок.
Станом на 1886 рік у селі, центрі Сурської волості, мешкало 2267 осіб, налічувалось 390 дворових господарств, існували православна церква, школа та 3 лавки.
У 1905 році в селі було організовано волосний комітет Селянської Спілки, куди увійшли волосний писар А.А. Мітюченко, вчителі С.І. Абрамчик та М.Т. Зуєв, які агітували проти уряду. Населення Сурсько-Литовського категорично відмовилося надавати каральним загонам підводи, після чого їх нещадно відшмагали. Солдати силою відбирали у селян коней і запрягали в брички.
У 1908 році населення зросло до 4547 осіб (2242 чоловіки та 2305 — жінок), налічувалось 731 дворове господарство.
На початку XX століття в селі було відкрито церковно-парафіяльну школу та двокласне училище.
З грудня 1919 року Сурсько-Литовське у складі УРСР. Станом на 1925 р. село належало до Сурсько-Литвинської білоруської національної сільської ради. Під час колективізації в СРСР протягом 1920-х років в селі створено 6 колгоспів.
1929 року відкрита залізнична станція Сурське на новозбудованій залізничній лінії.
Під час Другої світової війни з серпня 1941 року по жовтень 1943 року село було окуповане німецькими військами.
У повоєнні роки почалось укрупнення колгоспів, у 1959 році на базі 6 колгоспів села створено один — ім. Дзержинського.
У 1967 році чисельність населення Сурсько-Литовського становила 4 330 жителів. В селі була дільнична лікарня на 35 ліжок, ФАП, пологовий будинок, середня та початкова школи, дитячий комбінат. Заклади сфери побуту: 9 магазинів, їдальні, швацька і телемайстерня.
Сучасність
1989 року за переписом тут мешкало приблизно 4700 осіб.
У Сурсько-Литовському працює декілька сільськогосподарських підприємств (найбільші — ВП «Універсалзернопродукт», ТОВ АПФ «Агроінвест»). В селі прокладено 6 кілометрів газопроводу.
Заклади соціально-культурної сфери:
Ліцей;
Дошкільний навчальний заклад «Мальвіна»;
Сурсько-Литовська дільнична лікарня;
Будинок культури;
Бібліотека.
Протягом 2015—2021 років завдяки децентралізації відбулося покращення інфраструктури села — ремонтується школа, лікарня, асфальтуються вулиці тощо.
У 2022 році — реконструйовано ліцей.
Пам'ятки
1934 року радянська влада закрила і частково зруйнувала місцевий храм: були зняті дзвони і знищено купол. У тому ж році спалили Свято-Духівську дерев'яну церкву, яка вже до того часу використовувалася як комора для зберігання зерна (у заможному й великому селі колись було два храми).
Зазнали гонінь і репресій місцеві священики. У 1937-му за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» розстріляні священики Василь Павловський і Кузьма Григор'єв. Нині вони повністю реабілітовані.
А в 1965-му підірвано і сам храм. У незалежній Україні церкву відкрито у старовинній будівлі колишнього будинку священика. Вже понад десять років звершує богослужіння в храмі священик Дмитро Гаврилюк.
Нині у Сурсько-Литовському на правому березі Сури побудована нова церква — зменшена копія спорудженої в Криму 1892 року. Новий храм в точності нагадуватиме храм Воскресіння Христового у Форосі, побудований за проектом відомого академіка архітектури Миколи Чагіна у візантійському храмовому стилі, з системою внутрішніх опор — стовпів і з застосуванням численних бань-куполів. 12 листопада 2011 року для споруджуваної храмової будівлі були освячені нові хрести і куполи.
Свято-Духівський храм знаходиться за адресою - вул. Шкільна, 36-Б.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Відомі уродженці
Решетников Федір Павлович (1906—1988) — радянський живописець і графік, автор відомої картини «Знову двійка»;
Щедрова Валентина Іванівна (1930) — українська скульпторка.
Галерея
Примітки
Література
Філіппов О.М. Сурсько-Литовське // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.260-265
Джерела та посилання
Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 260—265]
Сайт Дніпропетровської РДА
Міста і села Дніпропетровщини. Історико-краєзнавчі нариси. Сурсько-Литовське
Сурсько-Литовське — історія села
Села Дніпропетровської області
Білоруси України
|
1984150
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Pajnisoodes
|
Pajnisoodes
|
Pajnisoodes — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).
Рід названий на честь індійських ентомологів — H.R. Pajni та S. Sood. У 1982 році вони описали як нові для науки два види довгоносиків, але віднесли їх до відомого раніше роду. Десять років по тому ретельне вивчення опису та фото показало, що ці види можна вважати новим родом. Міркуючи над його назвою, вчені з Європи «сконструювали» її з прізвищ двох колег — першовідкривачів з Індії. Але згодом вивчивши типовий екземпляр італійський ентомолог Массимо Мерегаллі дійшов висновку, що довгоносика слід віднести до відомого раніше роду Pycnodactylopsis. До винайдення та вивчення більшої кількості екземплярів ситуацію варто вважати спірною.
Зовнішній вигляд
Основні ознаки:
довжина головотрубки більша, ніж її ширина, є серединний кіль. вусикові борозенки своїми верхніми краями не торкаються нижнього краю очей;
очі загострені донизу;
джгутик вусиків семичлениковий, 2-й членик коротший за 1-й;
передньоспинка і надкрила не вкриті зернятками;
усі членики лапок мають губчасті підошви, 1-й членик лапок довший за 2-й, а 3-й різко дволопатевий; кігтики зрослися;
Спосіб життя
Невідомий, ймовірно, він типовий для Cleonini.
Географічне поширення
Ареал роду в цілому знаходиться Індії, в межах Індо-Малайській області, лише на півночі (Кашмір) заходить у Палеарктику
Класифікація
У роді Pajnisoodes описано 2 види:
Pajnisoodes flavomaculatus (Pajni& Sood, 1982)
Pajnisoodes chandigarhensis (Pajni & Sood, 1982)
Примітки
Довгоносики
Роди довгоносиків
Комахи Азії
|
604356
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82
|
Фіолент
|
Фіолент
Феленк-Бурун або Фіолент (букв. «тигровий мис»; — «святий мис») — мис на Гераклейському півострові в південно-західній частині Криму, в Балаклавському районі Севастополя. Західний край Зовнішнього пасма Кримських гір. Пам'ятка природи місцевого значення з 1969 року.
Мис складений гірськими породами вулканічного походження, залишками вивержень стародавнього вулкана, що діяв тут 150 млн років тому. По обидва боки від мису на берегових урвищах видно потоки лави і пласти туфів. Древній вулкан суттєво зруйнований морем, зверху його вкривають вапняки, але є і вкраплення мінералів (яшма, сердолік, халцедон та інші), завдяки яким отримав свою назву Яшмовий пляж на схід від мису.
За переказами, саме на мисі Фіолент ступив на кримську землю апостол Андрій Первозваний, який прибув сюди для проповіді Євангелія.
Назва
Крім назви Фіолент мис був також відомий під іменами Партеніум, Феленк-Бурун, Манастир-Бурун, мис святого Георгія.
Найдавніша назва мису — Партеніум (або мис Діви) грецького походження і пов'язане з давньогрецьким міфом про Іфігенію, яка була віднесена сюди Артемідою, щоб стати жрицею в храмі Діви. Цей міф використовували поети і письменники Евріпід, Есхіл, Йоганн Гете, Олександр Пушкін, Леся Українка, композитор Крістоф Ґлюк, художники Іван Айвазовський і Валентин Сєров.
Фіолент також називали мисом святого Георгія, бо за переказами святий з'явився потерпілим від бурі грецьким морякам на скелі Святого Явлення біля мису. Моряки що вижили у 891 році заснували на скелях на схід від мису Свято-Георгіївський монастир. Святому мис зобов'язаний ще однією своєю назвою — Манастир-Бурун (монастир, — мис).
Назва Фіолент (Фелент, Феолент) вперше з'являється на картах Новоросії в 1807 році. Існує кілька версій походження сучасної назви. Згідно з першою з них «Фіолент» — це грецький вираз «Божа країна». Згідно з іншою, назва походить з часів панування генуезців і походить від — «несамовитий» (біля мису часті морські шторми). Ще одна етимологія виводить назву від (скат для спуску суден на воду). Російський історик, кримський краєзнавець Олександр Бертьє-Делагард вважав, що назву можна перекласти з турецького як «Тигровий мис», бо на скелястому березі чергуються смуги жовтуватого вапняку і темного трахіта, що нагадує тигрову шкуру.
Жителі Севастополя називають Фіолентом не тільки сам мис, а й місцевість — ділянку узбережжя завдовжки близько 10 км, в значній мірі забудовану дачами й котеджами.
Флора та фауна
Рослинність представлена заростями ялівця (Juniperus), маквісу з клематісів (Clematis), плюща (Hedera). На мисі Фіолент проростає чотири з п'яти видів кримських ялівців — колючий, козацький деревоподібний і ялівець високий (Juniperus excelsa), що занесений до Червоної книги України. Зустрічаються кримський кизильник (Cotoneaster tauricus). «Королевою» Фіолента вважається фісташка туполиста. Це дуже давнє реліктове дерево, легко переносить посуху, спеку, морози. Коріння у фісташки особливі, вони мають кілька ярусів і йдуть в сторону на 30-40 метрів, а вертикальні доходять до глибини 12-15 м.
З рідких тварин зустрічаються гекон кримський (Gymnodactylus kotschyi danilewskii), жовтопузик (Coluber jugularis) та капустянка кримська (Gryllotalpa tauricus).
1996 року був створений заказник площею 31,7 га — «Мис Фіолент», пам'ятка природи місцевого значення.
Примітки
Див. також
Скеля святого Явлення
Література
Балаклава, мыс Айя, мыс Фиолент. Севастополь: Библекс, 2007. С. 120—122. ISBN 978-966-8231-95-7
Гриневецкий С. Р., Зонн И. С., Жильцов С. С. Черноморская энциклопедия. М.: Международные отношения, 2006. — С. 533—534. ISBN 5-7133-1273-9
Белянский И. Л., Лезина И. Н., Суперанская А. В. Крым. Географические названия. Симферополь, Таврия-Плюс, 1998.
Байцар Андрій Любомирович. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
Посилання
Сферична панорама краєвиду Яшмового пляжу
Мис Фіолент на Вікімапії
Віртуальна екскурсія по Фіоленту
Корда И. Мис Фіолент. Книга про мис Фіолент
Легенди та міфи про Фіолент
Георгієвський монастир, мис Фіолент
Про мис Фіолент
Вулкани України
|
3315706
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%81%D1%82-%D0%A0%D0%B0%D1%88%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%9E%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%BE%29
|
Вест-Рашвілл (Огайо)
|
Вест-Рашвілл (Огайо)
Вест-Рашвілл — селище в США, в окрузі Феєрфілд штату Огайо. Населення — 166 осіб (2020).
Географія
Вест-Рашвілл розташований за координатами (39.764363, -82.449766). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 0,17 км², з яких 0,17 км² — суходіл та 0,00 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкали 134 особи в 51 домогосподарстві у складі 38 родин. Густота населення становила 794 особи/км². Було 62 помешкання (368/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,0 %. Частка іспаномовних становила 0,7 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 29,1 % — особи молодші 18 років, 61,9 % — особи у віці 18—64 років, 9,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 36,0 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 103,0 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 93,9 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долар . За межею бідності перебувало 12,9 % осіб, у тому числі 15,8 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 86 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 20,9 %, роздрібна торгівля — 12,8 %, фінанси, страхування та нерухомість — 12,8 %.
Джерела
Селища Огайо
Населені пункти округу Феєрфілд (Огайо)
|
1317320
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D0%B4%D1%83%D0%BB%20%D0%9C%D1%83%D0%B9%D1%81
|
Абдул Муйс
|
Абдул Муйс — індонезійський письменник, журналіст і перекладач, зачинатель сучасної індонезійської реалістичної прози. Один з учасників руху за незалежність Індонезії від Нідерландів.
Народився в Сингапурі в Західної Суматрі. Протягом трьох років вивчав медицину в Джакарті, поки не був змушений кинути навчання через хворобу. Перша робота була пов'язана з державною службою, пізніше Абдул Муіс став журналістом, критикували голландські колоніальні влади в Індонезії. В 1928 у опублікував роман «Неправильне виховання». Переклав на індонезійський мовою твори західних авторів: «Дон Кіхот» Сервантеса (1923), «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена (1928), «Без сім'ї» Гектора Мало (1932).
Сподіваючись на активнішу участь в політичному житті Індонезії, Муіс вступає у визвольний рух «Сарекат Іслам» (в пер. «Ісламський союз»). Переконавшись у марності мирного вирішення питання незалежності Індонезії, виступав за насильницьке звільнення країни від колоніальних властей. Пізніше Абдул Муіс став членом народної ради Індонезії, створеного голландськими владою. В 1922 році у Муіс взяв участь у страйку в місті Джокьякарта, за що був заарештований і направлений відбувати покарання в місто Гарут в Західній Яві.
Помер в 1959 році. Похований у місті Бандунг.
Бібліографія
Романи
Неправильне виховання
Зустріч суджених
Посилання
Всесвітня Енциклопедія Книги, австралійського видання, 1966.
націоналістичних рухів: індонезійський історії. Доступ 9 вересня 2005.
/ ensiklopedi / a / abdul-muis / index.shtml Абдул Muis (1883–1959): Проти Нідерландів Пен (Індонезійські). Доступ 9 вересня 2005.
«Західна Суматра переосмислює його коріння» , Ardimas Sasdi, Джакарта пост, 8 січня 2003 року. Доступ 9 вересня 2005.
Індонезійські письменники
Індонезійські перекладачі
Індонезійські журналісти
|
2875708
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%85%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%20%28%D0%9B%D0%BE%D0%B4%D0%B7%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Цехомін (Лодзинське воєводство)
|
Цехомін (Лодзинське воєводство)
Цехомін — село в Польщі, у гміні Александрув Пйотрковського повіту Лодзинського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Пйотрковського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Пйотрковського повіту
|
2653506
|
https://en.wikipedia.org/wiki/I%20Can%27t%20Explain
|
I Can't Explain
|
I Can't Explain
"I Can't Explain" is a song by English rock band the Who, written by Pete Townshend and produced by Shel Talmy. It was released as a single in the United States on 19 December 1964 by Decca and on 15 January 1965 in the United Kingdom by Brunswick. It was the band's second single release and first under the Who name.
The song has been covered by other artists, including David Bowie.
Background
"I Can't Explain" was the A-side of the group's first single as the Who; its predecessor, "Zoot Suit"/"I'm the Face," was released under the name the High Numbers. In the album's liner notes, Townshend noted the song's similarity to the contemporaneous hit "All Day and All of the Night" by the Kinks: "It can't be beat for straightforward Kink copying. There is little to say about how I wrote this. It came out of the top of my head when I was 18 and a half." In a 1994 issue of Q magazine, Roger Daltrey echoed Townshend's comments regarding the Kinks' influence:
We already knew Pete could write songs, but it never seemed a necessity in those days to have your own stuff because there was this wealth of untapped music that we could get hold of from America. But then bands like the Kinks started to make it, and they were probably the biggest influence on us – they were certainly a huge influence on Pete, and he wrote 'I Can't Explain', not as a direct copy, but certainly it's very derivative of Kinks music.
In a May 1974 interview with Creem, Jimmy Page recalled playing rhythm guitar on the song as a session guitarist. This was confirmed by Townshend and producer Shel Talmy. According to those working on the recordings, however, Page's contribution did not make the final cut. "I was on 'I Can't Explain', just playing rhythm guitar in the background," he clarified in 2004. But the main riff, he confirmed, "was all Pete… He was roaring, man." Page also played on the B-side, "Bald Headed Woman". However, in Daltrey's 2018 autobiography, Thanks a Lot Mr. Kibblewhite: My Story (pages 94 and 95), he gives his version of the recording session and states that Page was on lead guitar. Additionally, in an interview with Daltrey on The Howard Stern Show in 2013, Daltrey said, regarding Page, "He played lead guitar; he played the solo.".
The Who have used "I Can't Explain" throughout many of their live performances, often as the opener. It remains a staple today.
In a 2015 interview with Rolling Stone, Townshend referred to "I Can't Explain" as "a song, written by some 18-year-old kid, about the fact that he can't tell his girlfriend he loves her because he's taken too many Dexedrine tablets." In his autobiography Who I Am, Townshend says he came up with the song after being told by managers Kit Lambert and Chris Stamp to write original tunes for his up-and-coming band. He locked himself up in his bedroom listening to Bob Dylan, Charles Mingus, John Lee Hooker and Booker T. & the M.G.'s, and tried to summarise the feelings caused by the music, with the idea that came up the most being "I can't explain". Thus came the first verse, a meta approach where the lyrics are about songwriting itself. After being introduced to producer Shel Talmy, Townshend listened to "You Really Got Me" trying to make the rest of "I Can't Explain" a love song similar to the Kinks, hoping to please Talmy.
Critical reception
In 2012, Paste ranked the song number ten on their list of the 20 greatest The Who songs, and in 2022, Rolling Stone ranked the song number seven on their list of the 50 greatest The Who songs. The song is ranked No. 9 on Pitchfork Media's list of the "200 Greatest Songs of the 1960s", No. 59 on Spins list of the "100 Greatest Singles of All Time", and No. 380 on Rolling Stone'''s list of the "500 Greatest Songs of All Time" in 2010.
There was a misprinted label re-released in 1968 on the second colour band series label entitled "Can't Explain" but it was soon withdrawn and released with the correct title of the song as released on the first 1964 release, and other previous and future label releases.
Chart performance
On the UK Singles Chart, "I Can't Explain" first appeared on 20 February 1965 at No. 45, and then reached its highest position on 17 April 1965 at No. 8. The song left the charts on 15 May at No. 29, having spent a total of 13 weeks there. The single was much less successful on the Billboard Hot 100, reaching only No. 93.
Charts
Personnel
The Who
Roger Daltrey – lead vocals, tambourine
Pete Townshend – guitar, backing vocals
John Entwistle – bass, backing vocals
Keith Moon – drums, backing vocals
Jimmy Page - Lead Rickenbacker 12 String Guitar
Additional personnel
The Ivy League – backing vocals, handclaps
Perry Ford – piano
Cover versions
Scorpions version
Scorpions recorded their version of "I Can't Explain" for their 1989 compilation album Best of Rockers 'n' Ballads and the various artist compilation "Stairway to Heaven/Highway to Hell". The album featured bands that performed at the Moscow Music Peace Festival; an anti-drug and alcohol event, highlighting the related deaths of various famous musicians, such as the Who's Keith Moon, who died of a drug overdose.
The Scorpions version was released as single via Polydor Records, and reached No. 5 on the Mainstream Rock Tracks chart. They performed the song live during their 'Crazy World Tour'.
Weekly charts
David Bowie version
David Bowie recorded a version of the song for his seventh studio album Pin Ups'' in 1973, along with another Who song, "Anyway, Anyhow, Anywhere."
The Sweet version
The Sweet - BBC session, 1971.
References
Sources
1964 songs
1964 singles
1989 singles
Songs written by Pete Townshend
The Who songs
British garage rock songs
Scorpions (band) songs
Song recordings produced by Shel Talmy
Decca Records singles
Brunswick Records singles
Polydor Records singles
|
15951348
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ternay%2C%20Vienne
|
Ternay, Vienne
|
Ternay, Vienne
Ternay is a commune in the Vienne department in the Nouvelle-Aquitaine region in western France.
Demographics
See also
Communes of the Vienne department
References
Communes of Vienne (department)
|
124289
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%80%D1%8F%D1%87%D0%B0%20%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0%29
|
Гаряча точка (геофізика)
|
Гаряча точка (геофізика)
Гаряча точка (рос. гарячая точка, англ. hot spot, нім. Heiβpunkt m) — площа з аномально високим тепловим потоком, пов'язаним з підвищеною магматичною та гідротермальною активністю.
Одна з найвідоміших — Гавайська гаряча точка.
Примітки
Література
Геофізика
|
5068512
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B0
|
Солдатська слобідка
|
Солдатська слобідка — назва ряду місцевостей в містах України.
Солдатська слобідка — історична місцевість, поселення в Києві.
Солдатська слобідка — історична місцевість Житомира, в минулому являла собою хутір.
Солдатська слобідка — історична назва житлового масиву на південному заході правобережної частини міста Дніпра у Чечелівському районі.
Солдатська слобідка — історична назва житлового мікрорайону на півночі Одеси.
Солдатська слобідка — історична місцевість Сімферополя, в Залізничному районі міста.
Верхня солдатська слобідка — історична місцевість Сімферополя, в Київському районі міста.
|
19028411
|
https://en.wikipedia.org/wiki/%C5%9Awinna%20Por%C4%99ba
|
Świnna Poręba
|
Świnna Poręba is a village in the administrative district of Gmina Mucharz, within Wadowice County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately south of Wadowice and southwest of the regional capital Kraków.
References
Villages in Wadowice County
|
25298325
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1962%20Intercontinental%20Cup
|
1962 Intercontinental Cup
|
1962 Intercontinental Cup
The 1962 Intercontinental Cup was a football tie held over two legs between Brazilian club Santos, winners of the 1962 Copa Libertadores, and Portuguese club Benfica, winners of the 1961–62 European Cup. Santos won the Intercontinental Cup for the first time.
The tie is remembered as pitching Brazilian player Pelé against Portuguese player Eusébio, two of the leading players of the 1960s, who played against each other on only three occasions. It is considered that the second leg, Santos' 2–5 win in Lisbon, in which Pelé scored a hat-trick, was the greatest performance ever seen in the competition.
Qualified teams
Match details
First leg
Second leg
See also
S.L. Benfica in international football
Santos FC in South America
References
Intercontinental Cup
Intercontinental Cup
I
I
Intercontinental Cup (football)
International club association football competitions hosted by Brazil
International club association football competitions hosted by Portugal
Inter
Inter
Intercontinental Cup
Intercontinental Cup
Sports competitions in Lisbon
1960s in Lisbon
20th century in Rio de Janeiro
International sports competitions in Rio de Janeiro (city)
|
1153635
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80
|
Лобор
|
Лобор – громада і населений пункт в Крапинсько-Загорській жупанії Хорватії.
Населення
Населення громади за даними перепису 2011 року становило 3 188 осіб, 1 з яких назвали рідною українську мову. Населення самого поселення становило 521 осіб.
Динаміка чисельності населення громади:
Динаміка чисельності населення центру громади:
Населені пункти
Крім поселення Лобор, до громади також входять:
Цебовець
Маркушбрієг
Петрова Гора
Старий Голубовець
Шипки
Велика Петровагорська
Винипоток
Войновець-Лоборський
Заврш'є-Лоборсько
Клімат
Середня річна температура становить 9,76°C, середня максимальна – 23,33°C, а середня мінімальна – -6,07°C. Середня річна кількість опадів – 1018,00 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
2090962
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B9%D0%B4%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%BD
|
Айдгаузен
|
Айдгаузен — громада в Німеччині, розташована в землі Баварія. Підпорядковується адміністративному округу Нижня Франконія. Входить до складу району Гасберге. Складова частина об'єднання громад Гофгайм-ін-Унтерфранкен.
Площа — 37,30 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Баварії
|
28071537
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Talagante
|
Talagante
|
Talagante is a commune and the capital city of the province of the same name in the Santiago Metropolitan Region of central Chile. The word Talagante in Quechua comes from talacanta, meaning "Lazo de Hechicero", which was the proper name of the curaca, or ruler, who dominated this central valley on behalf of the Inca empire during the arrival of the Spaniards.
Geography
Talagante can be found in the Chilean Central Valley at an elevation of , to the southwest of the national capital of Santiago. The commune spans an area of .
Demographics
According to the 2002 census of the National Statistics Institute, Talagante spans an area of and has 59,805 inhabitants (29,468 men and 30,337 women). Of these, 49,957 (83.5%) lived in urban areas and 9,848 (16.5%) in rural areas. The population grew by 132800% (59,760 persons) between the 1992 and 2002 censuses.
Administration
As a commune, Talagante is a third-level administrative division of Chile administered by a municipal council, headed by an alcalde who is directly elected every four years. The 2012-2016 alcalde is Raúl Leiva Carvajal (IND), and his council members are:
Luis Silva Pavez (PDC)
Sebastián Rosas Guerrero (PS)
Patricio Huerta Moraga (RN)
María Eugenia Torres Miranda (PPD)
Félix Donoso Gómez (PS)
Juan Cartagena Diaz (UDI)
Within the electoral divisions of Chile, Talagante is represented in the Chamber of Deputies by Denise Pascal (PS) and Gonzalo Uriarte (UDI) as part of the 31st electoral district, (together with Peñaflor, El Monte, Isla de Maipo, Melipilla, María Pinto, Curacaví, Alhué, San Pedro and Padre Hurtado). The commune is represented in the Senate by Guido Girardi Lavín (PPD) and Jovino Novoa Vásquez (UDI) as part of the 7th senatorial constituency (Santiago-West).
References
External links
Municipality of Talagante
Communes of Chile
Populated places in Talagante Province
Capitals of Chilean provinces
1837 establishments in Chile
|
349842
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%8F%20%D0%9E%D0%A3%D0%9D%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%83%D1%85%D0%B0%20%E2%80%94%20%C2%AB%D0%A1%D1%82%D1%8F%D0%B3%D0%B0%C2%BB
|
Друкарня ОУН імені Ярослава Старуха — «Стяга»
|
Друкарня ОУН імені Ярослава Старуха — «Стяга»
Друкарня ОУН імені Ярослава Старуха — «Стяга» — підпільне поліграфічне утворення на Тернопільщині, де виготовляли продукцію національно-визвольної тематики.
Відомості
Діяла від осені 1948 року.
Розташовувалась у криївці, викопаній на обійсті родини Мотичків на вул. Головній у містечку Товсте (нині смт Заліщицького району). Розміри приміщення: ширина — 2,5-3 м, довжина — 4, висота — 2. Розміщувались 2 друкарські машини, верстат-ґутенберґівка.
Засновник Друкарні — референт пропаганди Мирослав-Тарас Гук («Григор»", Косач"), який підпорядковувся голові окружному Проводу ОУН Чортківщини Ілярієві Сказінському («Кризі»). За наказом провідника В. Бея («Уласа») видавництво налагодило друк пропагандистської літератури.
Крім «Косача» тут працювали: В. Мельник («Хміль»), В. Вінтонів («Ясень», «Богдан»), від 1949 — «Славко» (немісцевий, точних даних нема). Вони випускали часописи «Хрін», «Перець»; журнал «До волі», «Підпільне слово»; «Революціонер-пропагандист», передруковували видання Проводу ОУН «Ідея і чин», листівки, відозви-зображення діячів національно-визвольного руху — Миколи Міхновського, Симона Петлюри, Ольги Басараб, Євгена Коновальця, бофони (малюнки виконував М. Гук) та інше.
Загалом, за спогадами О. Мотичко-Вугляр, було надруковано близько 700 кг продукції. 1950, дотримуючись конспірації, назву друкарні видозмінено з частковою заміною друкарських шрифтів, машинок, розмірів називних букв. Видання поширювали підпільною мережею у Тернопільській, Львівській, Станіславській (нині Івано-Франківська), Чернівецькій, Кам'янець-Подільській (нині Хмельницька), Вінницькій, звідти — в Київській, Черкаській областях.
28 квітня 1951 провокативний відділ МДБ захопив М. Гука, 7 травня оперзагін виявив друкарню. У нерівному бою загинули всі три працівники; сім'ю Мотичків заарештувано, засуджено і відправлено в Сибір.
Із криївки-видавництва каральні органи забрали: 4 друкарські машинки, 15 кг друкарського шрифту, друкарські знаряддя, 80000 примірників антирадянських листівок, радіоприймач, зброю з набоями.
Примітки
Джерела
Гайдай О., Хаварівський Б. Друкарня ОУН на Тернопільщині // Русалка Дністрова. — 1996. —Число 9 (79). — Квіт.
Ковальківський С. Друкарня ОУН імені Ярослава Старуха — «Стяга» //
Посилання
ОУН
Товсте (селище)
Старухи
Підприємства Заліщицького району
|
1831995
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%BD%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%85%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%29
|
Туран (Казахстан)
|
Туран (Казахстан)
Туран — аул у складі Мактааральського району Туркестанської області Казахстану. Входить до складу сільського округу Аязхана Калибекова.
У радянські часи аул був частиною села Победа, до 2008 року — Прогрес.
Населення — 405 осіб (2009; 125 в 1999).
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Мактааральського району
Аули Туркестанської області
|
1001436
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D1%97%D1%81%D0%B0%D1%80-%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C-%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%80
|
Каньїсар-дель-Олівар
|
Каньїсар-дель-Олівар — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Арагон, у провінції Теруель. Населення — осіб (2010).
Муніципалітет розташований на відстані близько 260 км на схід від Мадрида, 65 км на північний схід від міста Теруель.
Демографія
Примітки
Муніципалітети провінції Теруель
|
24455881
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Little%20Big%20Soldier
|
Little Big Soldier
|
Little Big Soldier is a 2010 action comedy film directed by Ding Sheng and produced and written by Jackie Chan, also starring Chan and Leehom Wang. The film was produced with a budget of US$25 million and filmed between January and April 2009 at locations in Yunnan, China. According to Chan, the film was stuck in development hell for over 20 years.
Little Big Soldier takes place during the Warring States period of China. An old foot soldier (Chan) and a young general from a rival state (Wang) are the only survivors of a ruthless battle. The soldier decides to capture the general and bring him back to his own state in exchange for a reward.
Plot
The film is set in the 3rd century BC during the Warring States period of China. After a battle between the states of Liang and Wey, only two men are left alive – a Liang foot soldier and a Wey general. The Soldier survived because he is an expert in playing dead, with a device protruding like an arrowhead strapped to his body for added realism.
The Soldier captures the wounded General, hoping to use him as a ticket to freedom – by handing an enemy general to the king of Liang, the Soldier can be honourably discharged from military service and return home to a peaceful life. The young General, though taken captive, is condescending towards the Soldier. The two men are often at loggerheads during the long and winding journey, but are forced to work together in order to survive in a variety of circumstances: being tricked by a singer who blames them for the war; being nearly killed by a bear in the woods; being attacked by a group of beggars; and being captured and enslaved by a group of Loufan warriors.
To make matters more complicated, the General is actually the crown prince of Wey. Prince Wen, the General's younger brother, is coveting the throne of Wey. When he learns that the General has survived the battle, he leads his men on a relentless attempt to hunt down and kill the General in order to secure his claim to the throne. Although they stand on opposing sides, the Soldier ends up siding with the General against Prince Wen.
The General and Prince Wen decide to cooperate when they are attacked by the Loufan warriors, whose leader is seeking revenge on Prince Wen for killing his wife earlier. At the end of the fight, Prince Wen commits suicide to appease the Loufan leader and tells the General that one of them needs to live in order to ensure the continuity of Wey.
In the end, the Soldier brings the General back to Liang, but changes his mind at the last minute and releases the General – after the General promises that Wey will not wage war on Liang for the next ten years if he becomes the king of Wey. Turning towards Liang, the Soldier is shocked to see that his home state has been conquered by the state of Qin. Depressed that his quest was in vain to begin with and there is nothing left for him to return to, the Soldier raises the Liang flag in defiance to the Qins so the Qin soldiers fire arrows at him. Still proudly holding up the Liang flag, the Soldier collapses and dies. The state of Wey ultimately surrenders to the state of Qin without a fight.
Cast
Jackie Chan as the Soldier
Leehom Wang as the General
Steve Yoo as Prince Wen, the General's younger brother
Du Yuming as Guard Wu, Prince Wen's bodyguard
Lin Peng as the Singer
Xu Dongmei as Loufan Yan, the Loufan leader's wife
Jin Song as Loufan Wei, the Loufan leader
Ken Lo as Guard Yong, Prince Wen's bodyguard
Yu Rongguang as Deputy General Yu, a Wey deputy general executed by the General
Wang Baoming as a Liang scout
Wu Yue as a beggar
Yuen Woo-ping as a Liang official
Production
Little Big Soldier was a joint production of China's Polybona Films and Hong Kong's JCE Movies Limited, a company set up by Jackie Chan in 2003. The film is notable for having been in production for over 20 years. Chan had wanted to perform in and write a comedic film that took place in a historical background since the 1980s, when Hong Kong action cinema was rising in prominence.
Casting
Chan originally had Daniel Wu in mind to play the part of the young general, but Chan disregarded that thought after realising that he had already filmed two movies earlier with Wu. Joan Lin, Chan's wife, suggested their son Jaycee Chan, but Chan was highly against it. Lin later suggested Leehom Wang, whom Chan agreed to immediately. Chan and Wang have remained close friends ever since, and went on to collaborate on numerous songs, movies, concerts, and official events.
Home media
In the United Kingdom, Little Big Soldier was one of 2011's top ten best-selling foreign-language films on physical home video formats, and the fourth-best-selling Chinese film (below Ip Man 2, Ip Man and Confucius).
Video game
At a conference in Beijing on 20 November 2009, Jackie Chan announced, along with Universal Culture Limited and EURO WEBSOFT, that an MMO was being released to promote the film. Chan and Wang's characters in the game were also shown at the conference. On 26 January 2010, the MMO went online under the name FLASH Little Big Soldier. It is free to play under an account subscription. However, the game is available only in Chinese.
See also
Jackie Chan filmography
References
External links
2010 films
2010 action comedy films
2010s adventure comedy films
Chinese action comedy films
Films directed by Ding Sheng
Films set in the Warring States period
Hong Kong action comedy films
Hong Kong buddy films
2010s Hong Kong films
|
423059
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%87%D1%96
|
Пахачі
|
Пахачі — село, у минулому смт, в Олюторському районі Камчатського краю, Росія. До 1 липня 2007 року перебувало у складі Корякського автономного округу Камчатської області.
Населення становить 486 осіб (2009).
Село розташоване на північному березі Олюторської затоки, у гирлі річки Пахача, на піщаній косі, яка відокремлює річку від затоки. На сході розташований острів Сигнальний, який, разом з косою, відокремлює лиман Евекун від Олюторської затоки.
Населення
Примітки
Фото
Фотоальбом-1
Фотоальбом-2
Села Камчатського краю
Населені пункти Олюторського району
Колишні селища міського типу Камчатського краю
|
3464011
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Selenia%20perforans
|
Selenia perforans
|
Selenia perforans — вид грибів, що належить до монотипового роду Selenia.
Примітки
Джерела
Oudemans, C.A.J.A. 1897. Révision des Champignons tant supérieurs qu'inférieurs trouvés jusqu'à ce jour dans la Pays-Bas, Tom. II: Phycomycètes, Pyrenomycètes. 2:1-491 - P.218
Роди грибів
1897 у науці
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.