id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
21460333
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Okunin
|
Okunin
|
Okunin is a village in the administrative district of Gmina Sulechów, within Zielona Góra County, Lubusz Voivodeship, in western Poland. It lies approximately east of Sulechów and north-east of Zielona Góra.
References
Okunin
|
617307
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rotameter
|
Rotameter
|
Rotameter
A rotameter is a device that measures the volumetric flow rate of fluid in a closed tube.
It belongs to a class of meters called variable-area flowmeters, which measure flow rate by allowing the cross-sectional area the fluid travels through to vary, causing a measurable effect.
History
The first variable area meter with rotating float was invented by Karl Kueppers (1874–1933) in Aachen in 1908. This is described in the German patent 215225. Felix Meyer founded the company "Deutsche Rotawerke GmbH" in Aachen recognizing the fundamental importance of this invention. They improved this invention with new shapes of the float and of the glass tube. Kueppers invented the special shape for the inside of the glass tube that realized a symmetrical flow scale.
The brand name Rotameter was registered by the British company GEC Elliot automation, Rotameter Co. In many other countries the brand name Rotameter is registered by Rota Yokogawa GmbH & Co. KG in Germany which is now owned by Yokogawa Electric Corp.
Description
A rotameter consists of a tapered tube, typically made of glass with a 'float' (a shaped weight, made either of anodized aluminum or a ceramic), inside that is pushed up by the drag force of the flow and pulled down by gravity. The drag force for a given fluid and float cross section is a function of flow speed squared only, see drag equation.
A higher volumetric flow rate through a given area increases flow speed and drag force, so the float will be pushed upwards. However, as the inside of the rotameter is cone shaped (widens), the area around the float through which the medium flows increases, the flow speed and drag force decrease until there is mechanical equilibrium with the float's weight.
Floats are made in many different shapes, with spheres and ellipsoids being the most common. The float may be diagonally grooved and partially colored so that it rotates axially as the fluid passes. This shows if the float is stuck since it will only rotate if it is free. Readings are usually taken at the top of the widest part of the float; the center for an ellipsoid, or the top for a cylinder. Some manufacturers use a different standard.
The "float" must not float in the fluid: it has to have a higher density than the fluid, otherwise it will float to the top even if there is no flow.
The mechanical nature of the measuring principle provides a flow measurement device that does not require any electrical power. If the tube is made of metal, the float position is transferred to an external indicator via a magnetic coupling. This capability has considerably expanded the range of applications for the variable area flowmeter, since the measurement can observed remotely from the process or used for automatic control.
Advantages
A rotameter requires no external power or fuel, it uses only the inherent properties of the fluid, along with gravity, to measure flow rate.
A rotameter is also a relatively simple device that can be mass manufactured out of cheap materials, allowing for its widespread use.
Since the area of the flow passage increases as the float moves up the tube, the scale is approximately linear.
Clear glass is used which is highly resistant to thermal shock and chemical action.
Disadvantages
Due to its reliance on the ability of the fluid or gas to displace the float, graduations on a given rotameter will only be accurate for a given substance at a given temperature. The main property of importance is the density of the fluid; however, viscosity may also be significant. Floats are ideally designed to be insensitive to viscosity; however, this is seldom verifiable from manufacturers' specifications. Either separate rotameters for different densities and viscosities may be used, or multiple scales on the same rotameter can be used.
Because operation of a rotameter depends on the force of gravity for operation, a rotameter must be oriented vertically. Significant error can result if the orientation deviates significantly from the vertical.
Due to the direct flow indication the resolution is relatively poor compared to other measurement principles. Readout uncertainty gets worse near the bottom of the scale. Oscillations of the float and parallax may further increase the uncertainty of the measurement.
Since the float must be read through the flowing medium, some fluids may obscure the reading. A transducer may be required for electronically measuring the position of the float.
Rotameters are not easily adapted for reading by machine; although magnetic floats that drive a follower outside the tube are available.
Rotameters are not generally manufactured in sizes greater than 6 inches/150 mm, but bypass designs are sometimes used on very large pipes.
See also
Thorpe tube flowmeter
References
External links
Rota Yokogawa GmbH & Co. KG: Rotameter measuring devices
Rota Yokogawa GmbH & Co. KG: Company history of the founder of Rotameter
eFunda: Introduction to Variable Area Flowmeters
KROHNE: Measuring Principle
Fluid dynamics
Flow meters
|
100327
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Amit%C4%81bha
|
Amitābha
|
Amitābha (IPA: ) is the principal Buddha of Pure Land Buddhism. He is also known as Amitāyus, which is understood to be his enjoyment body (Saṃbhogakāya). In Vajrayana Buddhism, Amitābha is known for his longevity, discernment, pure perception, and the purification of aggregates with deep awareness of the emptiness of all phenomena. The name Amitābha means "Infinite Light", and the name Amitāyus means "Infinite Life".
In the Mandala of the Two Realms, Amitābha is associated with the Diamond Realm, while Amitāyus appears in the Womb Realm.
Doctrine
Attainment of Buddhahood
According to the Larger Sūtra of Immeasurable Life, Amitābha was, in very ancient times and possibly in another system of worlds, a monk named Dharmākara. In some versions of the sūtra, Dharmākara is described as a former king who, having come into contact with Buddhist teachings through the buddha Lokeśvararāja, renounced his throne. He then resolved to become a Buddha and to create a (literally "buddha-field", often called a "Pureland" or "Buddha Land": a realm existing in the primordial universe outside of ordinary reality, produced by a buddha's merit) possessed of many perfections. These resolutions were expressed in his forty-eight vows, which set out the type of Pureland Dharmākara aspired to create, the conditions under which beings might be born into that world, and what kind of beings they would be when reborn there.
In the versions of the sutra widely known in China, Vietnam, Korea and Japan, Dharmākara's eighteenth vow was that any being in any universe desiring to be reborn into Amitābha's pure land and calling upon his name with sincerity, even as few as ten times will be guaranteed rebirth there. His nineteenth vow promises that he, together with his bodhisattvas and other blessed Buddhists, will appear before those who, at the moment of death, call upon him. This openness and acceptance of all kinds of people has made belief in pure lands one of the major influences in Mahāyāna Buddhism. Pure Land Buddhism seems to have first become popular in Gandhara, from where it spread to China infused with Taoists and Confucian philosophy before spreading to Central and East Asia.
The sutra goes on to explain that Amitābha, after accumulating great merit over countless lives, finally achieved buddhahood and created a pure land called Sukhāvatī (Sanskrit: "possessing happiness"). Sukhāvatī is situated in the uttermost west, beyond the bounds of our own world. By the power of his vows, Amitābha has made it possible for all who call upon him to be reborn into this land, there to undergo instruction by him in the dharma and ultimately become bodhisattvas and buddhas in their turn (the ultimate goal of Mahāyāna Buddhism). From there, these same bodhisattvas and buddhas return to our world to help yet more people while still residing in his land of Sukhāvatī, whose many virtues and joys are described.
References in Sutras
The earliest known reference to Amitābha in a sutra is the Pratyutpanna Samādhi Sūtra, translated into Chinese by Lokakṣema in 179 CE, with the discovery of a Gandhari language fragment of that sutra announced in 2018. Jeff Wilson writes that over a fifth of the sutras in the Taishō Tripiṭaka reference Amitābha, but three sutras in particular have become seen as canonical in East Asian Buddhism:
Amitayurdhyana Sutra
Longer Sukhāvatīvyūha Sūtra
Shorter Sukhāvatīvyūha Sūtra
Amitābha is understood as the Buddha of comprehensive love. Amitābha's pure land is described as being in the West, and he works for the enlightenment of all beings (represented iconographically as a blessing Buddha). The Amitayurdhyana Sutra recommends and describes at length the practice of visualising Amitābha and the Pure Land. The other two sutras do not detail visualisation practices, and have been interpreted in different ways, such as the nianfo practice of repeatedly saying Amitābha's name. Other practices developed from these sutras include practices at the time of death, such as visualising Amitābha in the heaven (sun) over their head (Western horizon), think his name as a mantra, and leaving the body as a soul through the acupuncture point Bai Hui (百會).
Vajrayāna Buddhism
Amitābha is also known in Tibet, Mongolia, and other regions where Tibetan Buddhism is practiced. In the Highest Yogatantra of Tibetan Buddhism, Amitābha is considered one of the Five Dhyāni Buddhas (together with , Amoghasiddhi, Ratnasambhava, and Vairocana), who is associated with the western direction and the skandha of , the aggregate of distinguishing (recognition) and the deep awareness of individualities. His consort is Pāṇḍaravāsinī. His two main disciples (the same number as Gautama Buddha) are the bodhisattvas Vajrapani and Avalokiteśvara, the former to his left and the latter to his right. In Tibetan Buddhism, there exist a number of famous prayers for taking rebirth in Sukhāvatī (Dewachen). One of these was written by Je Tsongkhapa on the request of Manjushri (For a discussion and translation of the most important prayers in the Tibetan tradition see Halkias).
The Panchen Lamas and Shamarpas are considered to be emanations of Amitābha.
He is frequently invoked in Tibet either as Amitābha – especially in the phowa practices or as Amitāyus – especially in practices relating to longevity and preventing an untimely death.
In Shingon Buddhism, Amitābha is seen as one of the thirteen Buddhas to whom practitioners can pay homage. Shingon, like Tibetan Buddhism, also uses special devotional mantras for Amitābha, though the mantras used differ. Amitābha is also one of the Buddhas featured in the Womb Realm Mandala used in Shingon practices, and sits to the west, which is where the Pure Land of Amitābha is said to dwell.
Mantras
Amitābha is the center of a number of mantras in Vajrayana practices. The Sanskrit form of the mantra of Amitābha is (Devanagari: ), which is pronounced in Japanese as and in its Tibetan version as Om ami dewa hri (Sanskrit: ). His mantra in Shingon Buddhism is (Japanese: ), which represents the underlying Indic form .
In addition to using the mantras listed above, many Buddhist schools invoke Amitābha's name in a practice known as nianfo in Chinese and nembutsu in Japanese.
Names in various languages
The proper form of Amitābha's name in Sanskrit is , masculine, and the nominative singular is . This is a compound of the Sanskrit words amita ("without bound, infinite") and ābhā ("light, splendor"). Consequently, the name is to be interpreted as "he who possesses light without bound, he whose splendor is infinite".
The name Amitāyus (nominative form ) is also used for the Sambhogakāya aspect of Amitābha, particularly associated with longevity. He is mostly depicted sitting and holding in his hands a vessel containing the nectar of immortality. In Tibetan Buddhism, Amitāyus is also one of the three deities of long life (Amitāyus, White Tara and Uṣṇīṣavijayā). Amitāyus being a compound of amita ("infinite") and āyus ("life"), and so means "he whose life is boundless".
In Chinese, , pronounced "Ēmítuófó", is the Chinese pronunciation for the Sanskrit name of the Amitābha Buddha (Amida Buddha). The "e mi tuo" is the transliteration of the Sanskrit word "amita" which means "boundless" ("wuliang"). "Fo" is the Chinese word for "Buddha".
In Vietnamese, Korean, and Japanese, the same Chinese characters used for Amitābha are used to represent his name, though they are pronounced slightly differently:
Vietnamese: A Di Đà Phật
Korean: Amita Bul
Japanese: Amida Butsu.
In addition to transliteration, the name Amitābha has also been translated into Chinese using characters which, taken together, convey the meaning "Infinite Light": 無量光 (Wúliàngguāng). In the same fashion, the name Amitāyus ("Infinite Life") has been translated as 無量壽 (Wúliàngshòu). These translated names are not, however, very commonly used.
In Japanese, Amitābha is also called .
In Tibetan, Amitābha is called and in its reflex form as Amitāyus, . They are iconographically distinct.
Iconography
When in the descending standing position, Amitābha is often shown with left arm bare and extended downward with thumb and forefinger touching, with the right hand facing outward also with thumb and forefinger touching. The meaning of this mudra is that wisdom (symbolized by the raised hand) is accessible to even the lowest beings, while the outstretched hand shows that Amitābha's compassion is directed at the lowest beings, who cannot save themselves.
When not depicted alone, Amitābha is often portrayed with two assistant bodhisattvas, usually Avalokiteśvara on the right and Mahāsthāmaprāpta on the left. This iconography is known as an Amitabha triad, and is especially common in Chinese, Japanese, and Korean art.
Amitābha is said to display 84,000 auspicious and distinguishing marks reflecting his many virtues. Amitābha can often be distinguished by his mudrā: Amitābha is often depicted, when shown seated, displaying the meditation mudrā (thumbs touching and fingers together as in the Great Buddha of Kamakura at Kōtoku-in or the exposition mudrā, while the earth-touching mudrā (right hand pointed downward over the right leg, palm inward) is reserved for a seated Gautama Buddha alone. He can also be seen holding a lotus in his hands while displaying the meditation mudrā.
There is a difference between Amitāyus and Amitābha. Amitāyus—the Buddha of Infinite Life—and Amitābha—the Buddha of Infinite Light—are essentially identical, being reflective images of one another. Sutras in which Gautama Buddha expounds the glories of Sukhavati, the Pure Lands, speak of the presiding Buddha sometimes as Amitābha and sometimes as Amitāyus. When depicted as Amitāyus he is depicted in fine clothes and jewels and as Amitābha in simple monk's clothing. They are also simply known as Amida in the Chinese and Japanese tradition. The image of the gold colored statue in the article is of Amitāyus as he is wearing a five-pointed crown, which is the easiest way to distinguish them. Amitāyus is an emanation of Amitābha. Amitābha is the head of the Lotus family.
In Vajrayana, Amitābha is the most ancient of the Dhyani Buddhas. He is of red color originating from the red seed syllable hrīḥ. He represents the cosmic element of "Sanjana" (name). His vehicle is the peacock. He exhibits Samadhi Mudra his two palms folded face up, one on top of the other, lying on his lap. The lotus is his sign. When represented on the stupa, he always faces toward west. He is worshiped thinking that one can have salvation.
Archeological origins
The first known epigraphic evidence for Amitābha is the bottom part of a statue found in Govindnagar, Pakistan and now located at Government Museum, Mathura. The statue is dated to "the 26th year of the reign of " i.e., sometime in the latter half of the second century during the Kushan Empire, and was apparently dedicated to "Amitābha Buddha" by a family of merchants.
The first known sutra mentioning Amitābha is the translation into Chinese of the Pratyutpanna Samādhi Sūtra by the Kushan monk around 180. This work is said to be at the origin of pure land practices in China and was integrated with and influenced by the already established Taoist and Confucian principles and practices.
The appearance of such literature and sculptural remains at the end of the second century suggests that the doctrine of Amitābha probably developed during the first and second centuries. Furthermore, there are sculptures of Amitabha in dhyani mudras as well as bronzes of Amitābha in abhaya mudra from the Gandhara era of the first century, suggesting the popularity of Amitābha during that time. One of the last prayer busts of Amitābha can be found in the trademark black stone of the Pala Empire, which was the last Buddhist empire of India.
See also
Chan Buddhism
Chinese Buddhism
Hōnen
Jōdo-shū
Neo-Confucianism
Shinran
Yuzu Nembutsu
Notes
Bibliography
Karashima, Seishi (2009), On Amitābha, Amitāyu(s), Sukhāvatī and the Amitābhavyūha, Bulletin of the Asia Institute, New Series, 23, 121–130
External links
The Buddha Speaks of Amitabha Sutra (Pure Land)
Shingon Buddhism: Amida Nyorai/Buddha of Infinite light and Life
Pure Land Buddhism
|
11886311
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Eesti%20Rahvusringh%C3%A4%C3%A4ling
|
Eesti Rahvusringhääling
|
Eesti Rahvusringhääling (ERR) – Estonian Public Broadcasting – is a publicly funded and owned radio and television organisation created in Estonia on 1 June 2007 to take over the functions of the formerly separate Eesti Raadio (ER) (Estonian Radio) and Eesti Televisioon (ETV) (Estonian Television), under the terms of the Estonian National Broadcasting Act. The first chair of ERR is Margus Allikmaa, the former chair of Eesti Raadio. Present CEO is Erik Roose.
The organisation has proved popular since its creation, with ETV becoming the national television channel, creating and producing their own shows. Eesti Rahvusringhääling (ERR) can be streamed live from all around the world from online browsers as well as an app.
Services
Television
ERR's three national television channels are:
ETV – a general interest television channel
ETV2 – programming for children, sports, cultural programming, i.e. quality films and drama series
ETV+ – Russian-language television channel for Russian minority
Radio
ERR's five national radio stations are:
Vikerraadio – a full-format programme
Raadio 2 – a station specialising in pop/underground music and aimed primarily at listeners aged 15–29
Klassikaraadio – recorded and live classical and folk music, jazz, and cultural programming
Raadio 4 – programming for linguistic minorities, in particular Estonia's Russian-speaking community
Raadio Tallinn – news and information for foreign listeners, including elements from ERR Uudised, BBC World Service and Radio France Internationale.
Internet news portals
rus.err.ee – news portal in Russian
ERR News – news portal in English
ERR Uudised – news portal in Estonian
ERR Sport – sports news portal in Estonian
History
The Act, which was passed by the Estonian Parliament on 18 January 2007, also appointed Eesti Ringhäälingunõukogu (RHN) (the Estonian Broadcasting Council) to act as the regulatory body for ERR's five national radio channels and single television station.
Regular radio broadcasting in Estonia began on 18 December 1926. TV was first broadcast in Estonia on 19 July 1955. ERR receives a state grant to fund the operation of its five national radio channels and three TV channels. ERR participates in a number of projects within the European Broadcasting Union, of which it is a full member, notably in musical exchanges and concert series. In addition, ERR's Radio Drama Department has won international recognition at events organised by the EBU.
On 19 September 2014, the Estonian government approved the creation of a dedicated Russian-language TV channel as part of the ERR network. The channel ETV+ was launched in late September 2015.
In April 2019, the Estonian National Broadcasting Company announced that Kadarik Tüür Arhitektid won the design competition for the new TV house, expected to be completed in 2023. In the same month, 15 months of design work began. Estonian National Broadcasting intends to sell the buildings at Faehlmann 12, Faehlmann 10 and Gonsiori 27 in 2022 or 2023 due to depreciation. There is a decorative eye on the wall on the Gonsiori street side of the TV house.
See also
Eesti Televisioon
Eesti Raadio
References
External links
Estonian Public Broadcasting News
Overview of RHN
Commercial-free television networks
Estonian companies established in 2007
Estonian news websites
Radio in Estonia
European Broadcasting Union members
Multilingual broadcasters
Publicly funded broadcasters
Television channels and stations established in 2007
Television channels in Estonia
Mass media in Tallinn
|
418138
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Air%20hockey
|
Air hockey
|
Air hockey is a Pong-like tabletop sport where two opposing players try to score goals against each other on a low-friction table using two hand-held discs ("mallets") and a lightweight plastic puck.
The air hockey table has raised edges that allow the puck to reflect off horizontally, and a very smooth, slippery surface that further reduces friction by suspending the puck on a thin cushion of air ejected from tiny vent holes built inside the surface. This causes the puck to hover and move easily across the table with little loss of velocity, which simulates the lubricated sliding of an ice hockey puck across a well polished rink, hence the name of the game.
Federations
United States Air Hockey Association (USAA) - 1978
Air Hockey Players Association (AHPA) - 2015
Air hockey tables
A typical air hockey table consists of a large smooth playing surface designed to minimize friction, a surrounding rail to prevent the puck and mallets from leaving the table, and slots in the rail at either end of the table that serve as goals. On the ends of the table behind and below the goals, there is usually a puck return. Additionally, tables will typically have some sort of machinery that produces a cushion of air on the playing surface through tiny holes, with the purpose of reducing friction and increasing play speed. In some tables, the machinery is eschewed in favor of a slick table surface, usually plastic, in the interest of saving money in both manufacturing and maintenance costs. These tables are technically not air hockey tables, since no air is involved; however, they are still generally understood to be as such due to the basic similarity of gameplay. There also exist pucks that use a battery and fan to generate their own air cushion, but as they are prone to breakage, they are commonly marketed only as toys.
The only tables that are approved for play and sanctioned by the USAA (United States Air Hockey Association) and the AHPA (Air Hockey Players Association) for tournament play are 8-foot tables. Approved tables include all Gold Standard Games 8-foot tables; some 8-foot tables from Dynamo; and the original 8-foot commercial Brunswick tables. Other full-size novelty-type tables with flashing lights on the field of play, painted rails, and/or smaller pucks are not approved for tournament play. There are also smaller air hockey tables having a size of 1.5, 2, or 2.5 feet, called mini air hockey tables.
A mallet (sometimes called a goalie, striker or paddle) consists of a simple handle attached to a flat surface that will usually lie flush with the surface of the table. The most common mallets, called "high-tops", resemble small plastic sombreros, but other mallets, "flat-tops", are used with a shorter nub.
Air hockey pucks are discs made of Lexan polycarbonate resin. Standard USAA and AHPA-approved pucks are yellow, red, and green. In competitive play, a layer of thin white tape is placed on the face-up side. Air hockey pucks come in circles and other shapes (triangle, hexagon, octagon, or square).
Four-player tables also exist, but they are not sanctioned for competitive play.
Rules
The basic rules of play are listed as follows:
The first player to reach 7 points wins the match
First possession of the puck is determined by a coin toss
Players may strike the puck with any part of the mallet, and each player can only use one mallet
Players have seven seconds to complete a shot towards the opposing goal
Once scored on, the player has ten seconds to return the puck back into play
When the puck is in contact with any part of the centerline, either player may strike the puck
Players can position themselves anywhere around the table as long as they stay on their side of the centerline
Each player is permitted a ten-second time out each match, and must be called by the player when they are in possession of the puck, or the puck is out of play
"Palming" or any use of the hand in contact with the puck is not permitted
Contact with the puck by any part of the player is prohibited
“Goal tending” or using the hands to prevent a goal is prohibited
Players cannot hit the puck off the table
Fouls are issued to players who violate any of the rules. The player who receives the foul must turn possession of the puck over to the opponent. Technical fouls are issued for more severe violations, such a goal tending. When a technical foul is called, the opposing player is given a free shot on the offender's goal. The offender is not allowed to defend the shot, but can resume play if the shot misses and bounces off their end of the table.
Gameplay
Competitive (tournament) play is usually distinguished by the following:
The mallet is gripped behind the knob using one's fingertips, not on top of it. This allows more wrist action and helps the player to move the mallet around the table faster.
For basic defense, the mallet is kept centered at least 8 inches out from the goal. In this position, very slight movements to the left and right will block virtually all straight shots. To block bank shots, one pulls back quickly to the corners of the goal. This is known as the "triangle defense".
Shots are often hit out of "drifts", where the puck travels in set patterns designed to throw off the opponent's expectations and timing. The most popular drifts are the "center", "diamond", "diagonal", and "L".
Shots are often organized into groups of shots which are hit with the same apparent delivery but opposite directions, caused by hitting the puck at slightly different locations on the mallet. For example, a transverse motion of the right arm can lead to a "cut shot" to the left corner of the opponent's goal or a "right wall under" (bank off the right wall, into the right corner of the opponent's goal).
History
Air hockey is a game resting on an older technology, the air table. Air tables began as a conveyor technology allowing heavy objects like cardboard boxes to easily slide over a table surface. The original air tables of the 1940s had rather large holes that were plugged by ball bearings. An object sitting on the table would depress the balls, allowing air to escape and lift the object slightly off the table.
By 1967, this had been refined and repurposed as a tool for teaching elementary physics. The table top was a sandwich of fiberboard or plexiglass sheets separated by a honeycomb structure. The top surface was drilled with a grid of small holes, and the space between the boards was supplied with low-pressure compressed air, just enough to allow "air pucks" to float over the surface.
In 1968, Sega released an arcade electro-mechanical game similar to air hockey, MotoPolo. Based on polo, two players moved miniature motorbikes around inside a cabinet, with each player attempting to knock the balls into the opponent's goal.
Air hockey was created by a group of Brunswick Billiards employees from 1969 to 1972. In 1969, a trio of Brunswick engineers – Phil Crossman, Bob Kenrick and Brad Baldwin – began work on creating a game using a low-friction surface. The project stagnated for several years until it was revived by Bob Lemieux, who then focused on implementing an abstracted version of ice hockey, with a thin disc, two strikers and slit-like goals equipped with photodetectors. It was then decided that the game might appeal to a larger market and air hockey was marketed and sold to the general public. The original patents reference Crossman, Kendrick and Lemieux, as well as earlier work on air tables.
The game was an immediate financial success and by the mid-1970s there was interest in tournament play. As early as 1973, players in Houston had formed the Houston Air Hockey Association, and soon thereafter, the Texas Air-Hockey Players Association, codifying rules and promoting the sport through local tournaments at Houston pubs Carnabys and Damians, and the University of Houston.
The United States Air-Table Hockey Association (USAA) was formed in 1975 by J. Phillip "Phil" Arnold, largely as an official sanctioning body. Since its inception, the USAA has sanctioned at least one national-level or World championship each year, crowning 12 different champions over 30 years. In March 2015, the Air Hockey Players Association (AHPA) was announced and is providing air hockey players with an additional organization also overseeing the sport of air hockey. The two organizations run independently but abide by a similar set of rules and share many of the same players. In July 2015, the AHPA crowned its first world champion and also the youngest in the history of the sport in Colin Cummings of Beaumont, Texas.
Today, professional air hockey is played by a close-knit community of serious players around the world, with extensive player bases near Houston, San Francisco, Sacramento, Los Angeles, North Carolina, San Diego, Denver, Chicago, New York City, Boise, and Boston in the United States; Barcelona in Spain; Saint Petersburg, Moscow, and Novgorod in Russia; and Most and Brno in the Czech Republic. In the late 1980s, Caracas, Venezuela served as a hotbed of activity; three-time World Champion Jose Mora and other finalists originated from there. By 1999 most of the Venezuelan activity had disappeared.
Competitive air hockey
Tournament history
USAA World Championships
Source:
USAA Air Hockey World Championships by Houston-based United States Air Hockey Association (USAA):
World Singles Championship Since 1978
World Doubles Championship Since 1995
AHPA World Championship
Source:
Air Hockey Players Association (AHPA) - Air Hockey World Championship
US Championship
European Championship
Texas State Open
Catalan Championship
Russian Open
Notes
See also
Table football
International Table Hockey Federation
Pong
Table hockey
ITHF table hockey
Novuss
Park golf
Carrom
Crokinole
Pichenotte
Pitchnut
Chapayev (game)
Golf Billiards
References
External links
NCAHP (North Carolina Air Hockey Players) website
Games and sports introduced in 1972
Variations of hockey
Arcade games
|
2660379
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%83%D0%B1%D1%96
|
Каубі
|
Каубі — назва географічних об'єктів Естонії.
Каубі — село у волості Тирва повіту Валґамаа.
Каубі — село у волості Риуґе повіту Вирумаа.
Каубі — село у волості Сааремаа повіту Сааремаа.
|
3218982
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BB%20%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Павел Палінський
|
Павел Палінський (Варшава) — польський письменник-фантаст, який працює лікарем. Лауреат золотої винагороди Літературної премії імені Єжи Жулавського за 2015 рік.
Біографія
Павел Палінський народився у Варшаві. Він здобув фах лікаря у варшавському вищому навчальному закладі, після закінчення якого працює лікарем у Підкарпатському воєводстві. Дебютував у літературі у 2005 році в інтернет-журналі «Fahrenheit» оповіданням «Тривога в Страховіцах», у цьому ж році та в цьому ж виданні незабаром опубліковане й друге оповідання Палінського «Син чарівниці». У 2009 році вийшла друком перша збірка автора «4 пори мороку». У 2014 році Павел Палінський опублікував свій перший роман «Поляроїди з місця винищення», який є постапокаліпсичним романом, у якому описується життя жінки з невеликого містечка, яка єдина вижила під час епідемії смертельної хвороби. За цей роман письменник отримав золоту відзнаку літературної премії імені Єжи Жулавського. У 2018 році Павел Палінський став одним із співавторів роману «Камердинер», який є новелізацією однойменного фільму, в якому йдеться про події Другої світової війни на території Польщі.
Бібліографія
Романи
Поляроїди з місця винищення (2014)
Камердинер (у співавторстві з Мареком Клятом, Мирославом Пепкою, Міхалом Пруським, 2018)
Збірки
4 пори мороку (2009)
Оповідання
Тривога в Страховіцах (2005)
Син чарівниці (2005)
Улюблені малюки (2006)
На південь звідти, на північ звідси (2007)
Галстуки Колтая (2008)
Чотири пори мороку (2009)
Fair play (2009)
Гніздо ос (2009)
Юда у плоті та крові (2009)
Коротка балада про примирення (2009)
Огирі кохання (2009)
За п'ять хвилин до кінця літа (2009) 4 pory mroku
Це для Люсі Лі, хоча й Люсі Лі вже тут немає з нами (2009)
Тріккеті-трекетті-трек або зі щастям не жартують (2009)
Багато років, давно в минулому ((Wiele lat, wiele przyszłości temu), 2009)
Заплач, а я тебе заспокою, сказала смерть (2009)
Блиск (2011)
Хто ця ясноока дитина? (2011)
Марення (2011)
Усе. що прийде, залишиться (2011)
Жити й померти в смарагдовому саду (2011)
Мої губи мовчать, мої долоні в іржі (2012)
Усі ми є дітьми BOGa (2012)
Радість (2014)
LAJF (2014)
Бог міста (2015)
Однорукий бандит (2015)
Шматки (2017)
Примітки
Посилання
Павел Палінський на сайті LubimyCzytac.pl
Павел Палінський на сайті encyklopediafantastyki.pl
Інтерв'ю з Павелом Палінським
Павел Палінський на сайті fantlab.ru
Уродженці Варшави
Наукові фантасти Польщі
Польськомовні письменники-фантасти
Польські прозаїки
Письменники-лікарі
|
2682521
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96
|
Кійні
|
Кійні — село в Естонії, у волості Вільянді повіту Вільяндімаа.
Населення
Чисельність населення на 31 грудня 2011 року становила 21 особу.
Історія
З 19 грудня 1991 до 5 листопада 2013 року село входило до складу волості Пярсті.
Примітки
Джерела
Посилання
Офіційний сайт волості Вільянді
Офіційний сайт волості Пярсті
Волость Вільянді
Села Вільяндімаа
Волость Пярсті
|
47641128
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sony%20Xperia%20C4
|
Sony Xperia C4
|
Sony Xperia C4
The Sony Xperia C4 is a mid-range Android smartphone developed and manufactured by Sony and it serves as the successor of the Xperia C3. The phone was unveiled on 6 May 2015, and it is marketed as the "Selfie Smartphone". Three months later, Sony unveiled its successor, the Xperia C5 Ultra.
The key features of the phone are the 25 mm 5 megapixel front camera and 1.7 GHz octa-core processor powered by Mediatek MT6752.
Features
Hardware
The Sony Xperia C4 has a 5.5-inch IPS LCD display, Octa-core 1.7 GHz Cortex-A53 Mediatek MT6752 processor, 2 GB of RAM and 16 GB of internal storage that can be expanded using microSD cards up to 256 GB. The phone has a 2600 mAh Li-Ion battery, 13 MP rear camera with LED flash and 5 MP front-facing camera with auto-focus. It is available in Black, White, Mint colors.
Software
On September 16, 2016, Sony announced that they were beginning the rollout of Android 6.0 Marshmallow to the Xperia C4 and the Xperia C4 Dual.
Reception
In May 2015, Strategy Analytics conducted an independent consumer test to evaluate the quality of the front camera of the device. After the test, the device was claimed to be the "World's best selfie smartphone" and the "Worlds best smartphone for selfies".
Sales
On 26 May 2015, the dual version of the device released in India along with the dual version of the Xperia M4 Aqua.
References
External links
White Paper
Official Press Release
Official Website
Android (operating system) devices
Sony smartphones
Mobile phones introduced in 2015
|
1803221
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/P/2013%20A2%20%28Scotti%29
|
P/2013 A2 (Scotti)
|
P/2013 A2 (Scotti) — одна з короткоперіодичних комет сім'ї Юпітера. Ця комета була відкрита 6 січня 2013 року; вона мала 19.5m на час відкриття.
Посилання
Elements.comet — JPL Solar System Dynamics — NASA
JPL Small-Body Database Browser
Aerith.net
HORIZONS Web-Interface
Короткоперіодичні комети
Астрономічні об'єкти, відкриті 2013
|
1245472
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Buarremon
|
Buarremon
|
Buarremon — рід горобцеподібних птахів з родини вівсянкових. Недавні дослідження показали, що рід повинен бути об'єднаний з родом (Arremon).
Види
Buarremon atricapillus (Lawrence, 1874)
Buarremon brunneinucha (Lafresnaye, 1839)
Buarremon torquatus (Lafresnaye et d'Orbigny, 1837)
Buarremon virenticeps (Bonaparte, 1855)
Примітки
Вівсянкові
Роди птахів
|
969276
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D0%B8%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%29
|
Воздвиженська вулиця (Київ)
|
Воздвиженська вулиця (Київ)
Воздвиженська вулиця — вулиця в Подільському районі міста Києва, урочище Гончарі-Кожум'яки. Пролягає від Верхнього Валу до Андріївського узвозу.
Прилучаються Воздвиженський провулок, Дегтярна та Гончарна вулиці.
Історія
Є однією з найдавніших вулиць Києва і існує ще з часів Київської Руси. Сучасна назва з'явилася у XVIII столітті після спорудження 1748 року дерев'яної Хрестовоздвиженської церкви — парафіяльного храму Гончарів-Кожум'як. Церква згоріла 1811 року і того ж року почалося будівництво нового храму. А впродовж 1823–1841 років було споруджено верхній храм.
Вулиця ж у ті часи відносилася до найнижчого, 4-го розряду і була забудована виключно одно- та півтораповерховими міщанськими будинками, три- і п'ятивіконними. Лише у останній чверті XIX століття на вулиці з'являються будинки на 2-3 поверхи. 1914 року вулицю «підвищили» — перевели до 2-го розряду, однак війни і революції не сприяли покращенню забудови — тут так і не склалося по-справжньому яскравої забудови.
1936 року набула назву вулиця Ладо Кецховелі на честь революціонера Ладо Кецховелі (назву підтверджено 1944 року). Історичну назву вулиці було відновлено 1984 року.
Аж до початку 1980-х років тут домінували міщанські, переважно 2-поверхові, обкладені цеглою будинки. Попри те, цей куточок міста зберігав свій колрит і давав змогу відчути себе у Києві кінця XIX століття. Існувала ідея створення у заповідних урочищах «Міста Майстрів», мета якого було збереження за умов реставрації частини існуючої забудови та побудову нових споруд у історичному стилі із влаштуванням в них закладів культури. На жаль, все обмежилося лише знесенням протягом 1984–1989 років більшої частини забудови з поступовим занепадом вулиці.
Вже на початку XXI століття вулицю забудовано фактично наново — було створено суперечливий проект забудови цих урочищ новими будинками, переважно 3-5 поверховими, у стилі, що імітував би забудову міста 100-річної давнини. Проект було втілено.
Стару історичну забудову знесли, на її місці збудували новий район, що не несе історичної цінності.
Історично цінні будівлі, стара забудова
№ 1 — Хрестовоздвиженська церква (1811; 1823–1841, архітектор Андрій Меленський) з дзвіницею (1860; архітектор Павло Спарро) та каплицею Св. Миколая (1914; архітектор А. Петренко), в якій було охрещено художника Григорія Світлицького та письменника Михайла Булгакова;
№ 10 — житловий будинок, що належав священнику М. Бутовському (1880, реконструйована у 2000-ті; архітектор Адольф Геккер). Тут 3 травня 1891 року народився Михайло Булгаков;
№ 43 — житловий будинок (1907; архітектор П. Скульт);
№ 60 — житловий будинок, нині готель «Воздвиженський» (1900–10-ті роки);
а також будинки № 2, 3, 25, 33 — вцілілі будинки «старої» Воздвиженської вулиці.
Примітки
Джерела
Воздвиження Хреста Господнього на Воздвиженці
Вулиці Подільського району Києва
|
4267188
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%83%D1%80%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BE%20%D0%9B%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%81
|
Маурісіо Лемос
|
Маурісіо Лемос
Паоло Маурісіо Лемос Мерладетт (28 грудня 1995, Ривера, Уругвай) — уругвайський футболіст, центральний захисник бразильського клубу «Атлетіку Мінейру».
Клубна кар'єра
Маурісіо Лемос починав грати у футбол у школі клуба «Дефенсор Спортінг», з яким у 2014 році підписав професійний контракт. Та вже за рік Лемос перейшов до складу російського «Рубіна». У казанській команді уругваєць надовго не затримався, провівши за сезон лише чотири гри і вже наступний сезон він почав на Канарських островах у клубі іспанської Прімери — «Лас-Пальмас».
Дебют Лемоса у новому клубі відбувся 20 лютого 2016 року у матчі проти «Барселони». Влітку 2016 року вступив в дію п'ятирічний контракт футболіста із клубом.
У 2018 році Лемос провів 11 матчів на правах оренди у складі італійського «Сассуоло».
Влітку 2020 року Маурісіо Лемос підписав трирічний контракт з турецьким клубом «Фенербахче». Пробитися до основного складу турецької команди не зумів, на сезон 2021/22 віддавався в оренду до бельгійського «Беєрсхот-Вілрейк», після чого повернувся до «Фенербахче».
Міжнародна кар'єра
У жовтні 2017 року у товариському матчі проти команди Австрії Маурісіо Лемос дебютував у складі національної збірної Уругваю.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів
Статистика виступів за збірну
Титули і досягнення
Переможець Панамериканських ігор: 2015
Примітки
Посилання
Маурісіо Лемос на BDFutbol
Маурісіо Лемос на soccer365.ru
уругвайські футболісти
гравці збірної Уругваю з футболу
футболісти «Дефенсор Спортінга»
футболісти «Рубіна» (Казань)
футболісти «Лас-Пальмаса»
футболісти «Сассуоло»
футболісти «Фенербахче»
Футболісти «Беєрсхот-Вілрейк»
футболісти «Атлетіко Мінейру»
уругвайські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Росії
Футбольні легіонери в Іспанії
Футбольні легіонери в Італії
Футбольні легіонери в Туреччині
Футбольні легіонери в Бельгії
Футбольні легіонери у Бразилії
|
2697732
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0
|
Клавина балка
|
Клавина балка — ботанічний заказник місцевого значення. Об'єкт розташований на території Долинського району Кіровоградської області, поблизу с. Варварівка.
Площа — 30 га, статус отриманий у 2003 році.
Джерела
Рішення Кіровоградської обласної ради №158 від 28.03.2003 р.
Ботанічні заказники Кіровоградської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2003
|
3387202
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B9%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%AE%D0%BB%D1%96%D1%8F%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Манойленко Юлія Анатоліївна
|
Манойленко Юлія Анатоліївна
Юлія Анатоліївна Манойленко (народилася в селі Ждани Лубенського району Полтавської області) — українська поетеса і прозаїк, членкиня НСПУ, авторка дев'яти книг, лавреатка літературних премій.
З життєпису
Закінчила ветеринарний відділ Хомутецького ветзоотехнікуму та філологічний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Галактіоновича Короленка.
Працювала науковим співробітником Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького.
Мешкає в Полтаві, працює в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.
Творчість
Авторка збірок:
«Наречена вітру» (Лубни, 2002),
«Синьооке сонце живокосту» (Полтава, 2004),
«На околицях білих пелюсток» (Полтава, 2008),
«До одвічних бродів» (Лубни, 2012),
«Стежкою трави» (Миргород, 2014),
«На покуті свята» (Полтава, 2016),
«Росою серця» (Лубни, 2019),
"Слідами смальти" (Полтава, 2021)
"Облачення суцвіть" (Полтава, 2022)
Друкувалася у:
колективних збірках «Посульська муза» (Лубни, 1998), «Сонячні перевесла» (Лубни, 2003), «Віршограй» (Миргород, 2005), «Відлуння Василевого Різдва» (Полтава, 2004), «Поетичні зорі-2004» (Полтава, 2004), «Відлуння Чорнобиля» (Полтава, 2006), «Лубенський ужинок» (Миргород, 2013), «Вогонь Тарасового слова» (Миргород, 2014 р.), «На полотні вишиваного слова» (Миргород, 2018),
антології «Калинове гроно» (Полтава, 2010), антології сучасної жіночої поезії Полтавщини «Вишнева повінь» (Полтава, 2012),
альманахах молодих полтавських авторів «Острови» (Полтава, 2007), «Собори душ своїх бережіть» (Полтава, 2007),
альманахах Сумського земляцтва «Земляки» (Суми, 2006), «Дзвінке перо Посулля» (Лубни, 2008), «Острови-2» (Полтава, 2008),
журналах «Бахмутський шлях» (Луганськ), «Бахмутський шлях» (Луганськ), «Полтавська криниця» (Полтава, 2018) та багатьох інших.
Член Національної спілки письменників України (з 24 вересня 2009), літоб'єднання ім. О. Донченка в Лубнах та Полтавської спілки літераторів
Всеукраїнська літературна премія імені Олександра Олеся (2005, за збірку лірики «Синьооке сонце живокосту»);
Лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2004);
Полтавська обласна премія імені І. П. Котляревського — в номінації «Поетичний твір»;
Переможець обласного літературно-мистецького конкурсу «Собори душ своїх бережіть» у 2007 році;
Премія імені Володимира Малика - дипломантка, за книгу «Стежкою трави» (2016).
Література про автора
Бірюкова Т. Коли гримлять гармати, музи не мовчать / Т. Бірюкова // Вісник. – 2022. – 26 жовт. – С. 2.
Віценя Л. Олімп нащадків видатного земляка. Дві премії імені І. П. Котляревського вручено у Полтаві : [дитяча міська та обласна премії] / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2013. – 17 верес. – С. 3.
Лауреати обласної премії імені І. П. Котляревського // Зоря Полтавщини. – 2013. – 3 верес. – С. 4.
Лауреати премії імені Володимира Малик // Зоря Полтавщини. - 2016. - 16 лют. - С. 2.
Манойленко Юлія Анатоліївна (28.03.1979, с. Ждани Лубенського р-ну Полтав. обл.) – поетеса // Степаненко М. Літературно-мистецька Полтавщина : довідник. – Гадяч : Гадяч, 2013. – С. 380-381.
Манойленко Юлія Анатоліївна // Літератори Полтавщини : довідник. - 2008. – С. 60-61.
МІщенко О. Впевнені сліди на поетичній ниві / О. МІщенко // Полтавська криниця. – 2021. – № 1-2 (7-8). – С. 199-200.
МІщенко О. Дослухаючись голосу серця / О. МІщенко // Лубенщина. – 2021. – 23 лип. – С. 5.
МІщенко О. Звідки приходить натхнення : [про презентацію збірки поезій Юлії Манойленко "Слідами смальти" в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені О. Гончара] / О. МІщенко // Зоря Полтавщини. – 2021. – 17 серп. – С. 9.
Степаненко М. Манойленко Юлія Анатоліївна (28.03.1979, с. Ждани Лубенського р-ну Полтав. обл.) - поетеса, прозаїк / М. Степаненко // Сучасні письменники Полтавщини. – Полтава : Видавець Шевченко Р. В., 2014. – С. 37.
Степаненко, М. І. Манойленко Юлія Анатоліївна (28.03.1979, с. Ждани Лубенського р-ну Полтав. обл.) - поетеса / М. І. Степаненко // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2018. - Т. 19. - С. 133-134.
Трикаш Н. "Мої дерева виплакали душу" : [творчий вечір поетеси з Лубен Ю. Манойленко] / Н. Трикаш // Зоря Полтавщини. – 2010. – 13 лип. - С. 4.
Міщенко О. "Звідки приходить натхнення" / Міщенко О. // Зоря Полтавщини. – 2021. – 17 серп.
Шкурупій В. Дух її у вольниці вітрів : [слово до книжки поезії Юлії Манойленко "Слідами смальти"] / В. Шкурупій // Ліра. – 2021. – № 11. – С. 5, 8.
Шкурупій В. Роси серця Юлії Манойленко : [аналіз нової поетичної збірки] / В. Шкурупій // Полтавська криниця. – 2019. – № 2 (4). – С. 100-102.
Посилання
Джерела
Сучасні письменники Полтавщини: довідник / М. І. Степаненко. — Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2014. — 90 с.;
Літературно-мистецька Полтавщина: довідник / М. І. Степаненко. — Гадяч: Видавництво «Гадяч», 2013. — 500 с.;
Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні: наукове видання / М. І. Степаненко. — Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2014. — 498 с.
Примітки
Члени НСПУ
Українські поетеси
Уродженці Лубенського району
Персоналії:Лубни
Українські прозаїки
|
4881671
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%A3%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Жихаревка (Ульяновська область)
|
Жихаревка (Ульяновська область)
Жихаревка — присілок в Новоспаському районі Ульяновської області Російської Федерації.
Населення становить 55 осіб. Входить до складу муніципального утворення Красносельське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Красносельське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Новоспаського району
|
871002
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Igors%20Vihrovs
|
Igors Vihrovs
|
Igors Vihrovs (born 6 June 1978) is a Latvian gymnast, who won the gold medal in floor exercise at the 2000 Summer Olympics, and bronze in floor exercise in 2000 European Championships and 2001 World Championships. He was the first Olympic gold medalist for independent Latvia.
References
External links
1978 births
Living people
Sportspeople from Riga
Latvian male artistic gymnasts
Olympic gymnasts for Latvia
Gymnasts at the 2000 Summer Olympics
Gymnasts at the 2004 Summer Olympics
Olympic gold medalists for Latvia
Medalists at the World Artistic Gymnastics Championships
Olympic medalists in gymnastics
Medalists at the 2000 Summer Olympics
Summer World University Games medalists in gymnastics
FISU World University Games silver medalists for Latvia
Latvian people of Russian descent
|
734655
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%84%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B5%D0%BF%D1%96%D0%B0%D0%BD%D0%BE%20%E2%84%96%2023%20%28%D0%91%D0%B5%D1%82%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD%29
|
Соната для фортепіано № 23 (Бетховен)
|
Соната для фортепіано № 23 (Бетховен)
Соната для фортепіано № 23 Л. ван Бетховена фа мінор Бетховена, op. 57, відома під назвою «Апасіоната» (Appassionata) — одна з найвідоміших сонат Бетховена. Написана впродовж 1804–1806 років, опублікована 1807 року у Відні. Присвячена князю Францу фон Брунсвіку.
Складається з 3-х частин:
Allegro assai
Andante con moto
Allegro ma non troppo — Presto
Назву «Апасіоната» дав цій сонаті гамбурзький видавець Кранц у виданні її перекладення для 4-х рук 1838 р.
Примітки
Посилання
Апасіонато // ВУЕ
Ноти на IMSLP
Музичні твори 1800-х
|
4651687
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%8F%20%D0%90%D0%BD%D1%87%D0%B8%D1%87
|
Саня Анчич
|
Саня Анчич (18 липня 1988) — колишня хорватська тенісистка.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 159 місце досягла 11 вересня 2006, парну — 240 місце — 5 березня 2007 року.
Здобула 8 одиночних та 1 парний титул туру ITF.
Завершила кар'єру 2007 року.
Фінали ITF
Одиночний розряд: 9 (8–1)
Парний розряд: 2 (1-1)
Примітки
Посилання
Народились 1988
Хорватські тенісистки
Тенісисти та тенісистки на Кубку Гопмана
|
4583901
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%28%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F%29
|
Крохмальний (Росія)
|
Крохмальний (Росія)
Крохмальний — селище у Корсаковському районі Орловської області Російської Федерації.
Населення становить 97 осіб. Входить до муніципального утворення Корсаковське сільське поселення.
Історія
Населений пункт розташований у межах Чорнозем'я та історичного Дикого Поля. Від 30 липня 1928 року у складі Орловського округу Центрально-Чорноземної області, 13 червня 1934 року після ліквідації Центрально-Чорноземної області населений пункт увійшов до складу новоствореної Курської області.
З 27 вересня 1937 року в складі новоствореної Орловської області.
Від 2013 року входить до муніципального утворення Корсаковське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Корсаковського району Орловської області
|
42823898
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Das%20Kapital
|
Das Kapital
|
Das Kapital
Capital: A Critique of Political Economy, also known as Capital and Das Kapital , is a foundational theoretical text in materialist philosophy and critique of political economy written by Karl Marx, published as three volumes in 1867, 1885, and 1894. The culmination of his life's work, the text contains Marx's analysis of capitalism, to which he sought to apply his theory of historical materialism "to lay bare the economic law of motion of modern society", following from classical political economists such as Adam Smith and David Ricardo. The text's second and third volumes were completed from Marx's notes after his death and published by his colleague Friedrich Engels. is the most cited book in the social sciences published before 1950.
Marx's theory of historical materialism posits that the economic structure of society – in particular, the forces and relations of production – are the crucial factors in shaping its nature. Rather than a simple description of capitalism as an economic model, Das Kapital instead examines capitalism as a historical epoch and a mode of production, and seeks to trace its origins, development, and decline. Marx argues that capitalism is a form of economic organization which has arisen and developed in a specific historical context, and which contains tendencies and contradictions which will inevitably lead to its decline and collapse. Marx considered Das Kapital a scientific work, and in it critiqued both the system and bourgeois political economists who argue that it is efficient and stable.
Themes
In (1867), Marx proposes that the motivating force of capitalism is in the exploitation of labor, whose unpaid work is the ultimate source of surplus value. The owner of the means of production is able to claim the right to this surplus value because they are legally protected by the ruling regime through property rights and the legally established distribution of shares which are by law distributed only to company owners and their board members. The historical section shows how these rights were acquired in the first place chiefly through plunder and conquest and the activity of the merchant and "middle-man". In producing capital, the workers continually reproduce the economic conditions by which they labour. proposes an explanation of the "laws of motion" of the capitalist economic system from its origins to its future by describing the dynamics of the accumulation of capital, the growth of wage labour, the transformation of the workplace, the concentration of capital, commercial competition, the banking system, the decline of the profit rate, land-rents, et cetera. The critique of the political economy of capitalism proposes:
Wage-labour is the basic "cell-form" (trade unit) of a capitalist society. Moreover, because commerce as a human activity implied no morality beyond that required to buy and sell goods and services, the growth of the market system made discrete entities of the economic, the moral, and the legal spheres of human activity in society; hence, subjective moral value is separate from objective economic value. Subsequently, political economy (the just distribution of wealth) and "political arithmetic" (about taxes) were reorganized into three discrete fields of human activity, namely economics, law and ethics—politics and economics were divorced.
"The economic formation of society [is] a process of natural history". Thus, it is possible for a political economist to objectively study the scientific laws of capitalism, given that its expansion of the market system of commerce had objectified human economic relations. The use of money (cash nexus) voided religious and political illusions about its economic value and replaced them with commodity fetishism, the belief that an object (commodity) has inherent economic value. Because societal economic formation is a historical process, no one person could control or direct it, thereby creating a global complex of social connections among capitalists. The economic formation (individual commerce) of a society thus precedes the human administration of an economy (organised commerce).
The structural contradictions of a capitalist economy (German: gegensätzliche Bewegung) describe the contradictory movement originating from the two-fold character of labour and so the class struggle between labour and capital, the wage labourer and the owner of the means of production. These capitalist economic contradictions operate "behind the backs" of the capitalists and the workers as a result of their activities and yet remain beyond their immediate perceptions as men and women and as social classes.
The economic crises (recession, depression, et cetera) that are rooted in the contradictory character of the economic value of the commodity (cell-unit) of a capitalist society are the conditions that lead to proletarian revolution—which The Communist Manifesto (1848) collectively identified as a weapon forged by the capitalists which the working class "turned against the bourgeoisie itself".
In a capitalist economy, technological improvement and its consequent increased production augment the amount of material wealth (use value) in society while simultaneously diminishing the economic value of the same wealth, thereby diminishing the rate of profit—a paradox characteristic of economic crisis in a capitalist economy. "Poverty in the midst of plenty" consequent to over-production and under-consumption.
After two decades of economic study and preparatory work (especially regarding the theory of surplus value), the first volume appeared in 1867 as The Production Process of Capital. After Marx's death in 1883, Engels introduced Volume II: The Circulation Process of Capital in 1885; and Volume III: The Overall Process of Capitalist Production in 1894 from manuscripts and the first volume. These three volumes are collectively known as .
Synopsis
Capital, Volume I
Das Kapital, Volume I (1867) is a critical analysis of political economy, meant to reveal the contradictions of the capitalist mode of production, how it was the precursor of the socialist mode of production and of the class struggle rooted in the capitalist social relations of production. The first of three volumes of was published on 14 September 1867, dedicated to Wilhelm Wolff and was the sole volume published in Marx's lifetime.
Capital, Volume II
Das Kapital, Volume II, subtitled The Process of Circulation of Capital, was prepared by Engels from notes left by Marx and published in 1885. It is divided into three parts:
The Metamorphoses of Capital and Their Circuits
The Turnover of Capital
The Reproduction and Circulation of the Aggregate Social Capital.
In Volume II, the main ideas behind the marketplace are to be found, namely how value and surplus-value are realized. Its focuses aren't so much the worker and the industrialist (as in Volume I), but rather the money owner and money lender, the wholesale merchant, the trader and the entrepreneur or functioning capitalist. Moreover, workers appear in Volume II essentially as buyers of consumer goods and therefore as sellers of the commodity labour power, rather than producers of value and surplus-value, although this latter quality established in Volume I remains the solid foundation on which the whole of the unfolding analysis is based.
Marx wrote in a letter sent to Engels on 30 April 1868: "In Book 1 [...] we content ourselves with the assumption that if in the self-expansion process £100 becomes £110, the latter will find already in existence in the market the elements into which it will change once more. But now we investigate the conditions under which these elements are found at hand, namely the social intertwining of the different capitals, of the component parts of capital and of revenue (= s)". This intertwining, conceived as a movement of commodities and of money, enabled Marx to work out at least the essential elements, if not the definitive form of a coherent theory of the trade cycle, based upon the inevitability of periodic disequilibrium between supply and demand under the capitalist mode of production (Ernest Mandel, Intro to Volume II of Capital, 1978). Part 3 is the point of departure for the topic of capital accumulation which was given its Marxist treatment later in detail by Rosa Luxemburg, among others.
Capital, Volume III
Das Kapital, Volume III, subtitled The Process of Capitalist Production as a Whole, was prepared by Engels from notes left by Marx and published in 1894. It is divided into seven parts:
The conversion of Surplus Value into Profit and the rate of Surplus Value into the rate of Profit
Conversion of Profit into Average Profit
The Law of the Tendency of the Rate of Profit to Fall
Conversion of Commodity Capital and Money Capital into Commercial Capital and Money-Dealing Capital (Merchant's Capital)
Division of Profit Into Interest and Profit of Enterprise, Interest Bearing Capital.
Transformation of Surplus-Profit into Ground Rent.
Revenues and Their Sources
The work is best known today for Part 3 which in summary says that as the organic fixed capital requirements of production rise as a result of advancements in production generally, the rate of profit tends to fall. This result which orthodox Marxists believe is a principal contradictory characteristic leading to an inevitable collapse of the capitalist order was held by Marx and Engels to—as a result of various contradictions in the capitalist mode of production—result in crises whose resolution necessitates the emergence of an entirely new mode of production as the culmination of the same historical dialectic that led to the emergence of capitalism from prior forms.
The third volume is highly controversial, peculiarly the tenth chapter, as some economists feel like Marx contradicted himself with the Marxian fundamental value theory while trying to tackle the transformation problem.
Intellectual influences
The purpose of (1867) was a scientific foundation for the politics of the modern labour movement. The analyses were meant "to bring a science, by criticism, to the point where it can be dialectically represented" and so "reveal the law of motion of modern society" to describe how the capitalist mode of production was the precursor of the socialist mode of production. The argument is an analysis of the classical economics of Adam Smith, David Ricardo, John Stuart Mill and Benjamin Franklin, drawing on the dialectical method that G. W. F. Hegel developed in Science of Logic and The Phenomenology of Spirit. Other intellectual influences on Capital were the French socialists Charles Fourier, Henri de Saint-Simon, Jean Charles Léonard de Sismondi and Pierre-Joseph Proudhon.
At university, Marx wrote a dissertation comparing the philosophy of nature in the works of the philosophers Democritus (circa 460–370 BC) and Epicurus (341–270 BC). The logical architecture of is derived in part from the Politics and the Nicomachean Ethics by Aristotle, including the fundamental distinction between use value and exchange value, the syllogisms (C-M-C' and M-C-M') for simple commodity circulation and the circulation of value as capital. Moreover, the description of machinery under capitalist relations of production as "self-acting automata" derives from Aristotle's speculations about inanimate instruments capable of obeying commands as the condition for the abolition of slavery. In the 19th century, Marx's research of the available politico-economic literature required twelve years, usually in the British Library in London.
Capital, Volume IV
At the time of his death (1883), Marx had prepared the manuscript for Das Kapital, Volume IV, a critical history of theories of surplus value of his time, the 19th century, based on the earlier manuscript Theories of Surplus Value (1862–63). The philosopher Karl Kautsky (1854–1938) published a partial edition of Marx's surplus-value critique and later published a full, three-volume edition as Theorien über den Mehrwert (Theories of Surplus Value, 1905–1910). The first volume was published in English as A History of Economic Theories (1952). The Communist Party of the Soviet Union published its own edition of Volume IV in which it claimed that Kautsky's edition bastardized the original text, with their version containing more of the original, unedited material.
Translations
The first translated publication of was in the Russian Empire in March 1872. It was the first foreign publication with the French edition beginning publication in August 1872 and the English edition appearing 15 years later in 1887. It was even published before the first modern Russian translation of the whole Bible in 1876. Despite Russian censorship proscribing "the harmful doctrines of socialism and communism", the Russian censors considered as a "strictly scientific work" of political economy, the content of which did not apply to monarchic Russia, where "capitalist exploitation" had never occurred and was officially dismissed, given "that very few people in Russia will read it, and even fewer will understand it". Nonetheless, Marx acknowledged that Russia was the country where "was read and valued more than anywhere". For instance, the Russian edition was the fastest selling as 3,000 copies were sold in one year while the German edition took five years to sell 1,000, therefore the Russian translation sold fifteen times faster than the German original. This edition was in part worked on by revolutionary socialist Mikhail Bakunin, but "he quit after completing part of the first chapter" and it was completed by Nikolai Danielson and German Lopatin among others.
Marx revised, rewrote, and monitored a French translation, published in 44 installments from August 1872 through May 1875, and then as a single work with a printing of ten thousand copies, the largest up until then. Eventually, Marx's work was translated into all major languages. The definitive critical edition of Marx's works, known as MEGA II (Marx-Engels Gesamtausgabe), includes in German (only the first volume is in French) and shows all the versions and alterations made to the text as well as a very extensive apparatus of footnotes and cross-references.
The first unabridged translation of Das Kapital to Bengali was done by professor Piyush Dasgupta. It was published in six volumes by Baniprakash, Kolkata, India between 1974 and 1983.
In 2012, Red Quill Books released Capital: In Manga!, a comic book version of Volume I which is an expanded English translation of the successful 2008 Japanese pocket version known as Manga de Dokuha.
English Translations
The English translation of volume 1 by Samuel Moore and Eleanor Marx's partner Edward Aveling, overseen by Engels, was published in 1887 as Capital: A Critical Analysis of Capitalist Production by Swan Sonnenschein, Lowrey, & Co. This was reissued in the 1970s by Progress Publishers in Moscow, while a more recent English translation was made by Ben Fowkes and David Fernbach (the Penguin edition).
Reviews
In 2017, the historian Gareth Stedman Jones wrote in the Books and Arts section of the scientific journal Nature: Positive reception also cited the soundness of the methodology used in producing the book, which is called immanent critique. This approach, which starts from simple category and gradually unfolds into complex categories, employed "internal" criticism that finds contradiction within and between categories while discovering aspects of reality that the categories cannot explain. This meant that Marx had to build his arguments on historical narratives and empirical evidence rather than the arbitrary application of his ideas in his evaluation of capitalism.
On the other hand, has also received criticism. There are theorists who claimed that this text was unable to reconcile capitalist exploitation with prices dependent upon subjective wants in exchange relations. Marxists generally reply that only socially necessary labor time, that is, labor which is spent on commodities for which there is market-demand, can be considered productive labour and therefore exploited on Marx's account. There are also those who argued that Marx's so-called immiseration thesis is presumed to mean that the proletariat is absolutely immiserated. The existing scholarly consensus tends towards the opposite view that Marx believed that only relative immiseration would occur, that is, a fall in labor's share of output. Marx himself frequently polemicized against the view "that the amount of real wages ... is a fixed amount."
See also
Accumulation by dispossession
Analytical Marxism
Étienne Balibar
Eduard Bernstein
G. A. Cohen
Capital accumulation
Cost of capital
Crisis theory
Culture of capitalism
History of theory of capitalism
Immiseration thesis
Imperialism, the Highest Stage of Capitalism
Krisis Groupe
Labor theory of value
Law of accumulation
Law of value
Vladimir Lenin
Marx's theory of alienation
Primitive accumulation of capital
Relations of production
Return on capital
Surplus labour
Valorisation
Value added
Footnotes
Further reading
Althusser, Louis; Balibar, Étienne (2009). Reading Capital. London: Verso.
Althusser, Louis (October 1969). "How to Read Marx's Capital" . Marxism Today. pp. 302–305. Originally appeared in French in L'Humanité on 21 April 1969.
Eugen Böhm von Bawerk (1896), Karl Marx and the Close of His System
Bottomore, Thomas, ed. (1998). A Dictionary of Marxist Thought. Oxford: Blackwell.
Euchner, Walter; Schmidt, Alfred, eds. (1968). Kritik der politischen Ökonomie heute. 100 Jahre "Kapital" . Frankfurt: Europäische Verlagsanstalt; Wien: Europa-Verlag. DNB 457299002.
Fine, Ben (2010). Marx's Capital. 5th ed. London: Pluto.
Harvey, David (2010). A Companion to Marx's Capital. London: Verso.
Harvey, David (2006). The Limits of Capital. London: Verso.
Lapides, Kenneth. "Marx's Wage Theory in Historical Perspective".
Mandel, Ernest. Marxist Economic Theory. Vols. 1 and 2. New York: Monthly Review Press.
Marx, Karl; McLellan, David, ed. (2008). Capital: An Abridged Edition. Oxford: Oxford Paperbacks. Abridged edition. .
Heinrich, Michael (2004, translation 2012) "An Introduction to the Three Volumes of Karl Marx's Capital" translated by Alexander Locasio. Monthly Review Press.
Postone, Moishe (1993). Time, Labor, and Social Domination: A Reinterpretation of Marx's Critical Theory. Cambridge: Cambridge University Press.
Morishima, Michio (1973). Marx's Economics, a dual theory of worth and growth. Cambridge university Press.
Variety Artworks (2012). Capital: In Manga! . Ottawa: Red Quill Books. .
Cleaver, Harry (1979) Reading Capital Politically. University of Texas Press 1st ed., AK Press 2nd edition.
Wheen, Francis (2006). Marx's Das Kapital—A Biography. New York: Atlantic Monthly Press. .
Roberts, William Clare (2016). Marx's Inferno: The Political theory of Capital. Princeton University Press.
External links
Althusser, Louis (21 April 1969). "How to Read Marx's Capital".
"Wage Labour and Capital". An earlier work by Marx that deals with many of the ideas later expanded in .
Engels, Friedrich (1867) "Synopsis of Capital".
Harvey, David. "Reading Marx's Capital". University open courses.
Liberation School. (2021). "Reading Capital with Comrades" podcast class series
Ehrbar, Hans G. "Annotations, Explanations and Clarifications to Capital". It helps with understanding the early concepts.
Choonara, Joseph. "Capital" . Socialist Worker. First in a series of accessible columns on .
"PolyluxMarx—A Capital Workbook in Slides" (covers Volume I of Das Capital in PowerPoint slides) .
Harvey, David (12 July 2018). "Why Marx's Capital Still Matters". Jacobin. Retrieved 24 April 2019.
Segrillo, Angelo. Karl Marx's Capital (Vols. 1, 2, 3) Abridged. São Paulo: FFLCH/USP, 2020.
Online editions
Capital, Volume I (1867); published in Marx's lifetime:
Capital Volume I: The Process of Production of Capital from the Marxists Internet Archive.
.
Capital, Volume I 1974 Progress Publishers edition, downloadable PDF from the Internet Archive.
Capital, Volume II (1885); manuscript not completed by Marx before his death in 1883; subsequently edited and published, by friend and collaborator Friedrich Engels as the work of Marx:
Capital Volume II: The Process of Circulation of Capital from the Marxists Internet Archive.
Capital, Volume II 1974 Progress Publishers edition, downloadable PDF from the Internet Archive.
Capital, Volume III (1894); manuscript not completed by Marx before his death in 1883; subsequently edited and published, by friend and collaborator Friedrich Engels as the work of Marx:
Capital Volume III: The Process of Capitalist Production as a Whole at the Marxists Internet Archive.
Capital, Volume III 1974 Progress Publishers edition, downloadable PDF from the Internet Archive.
Capital, Volume IV (1905–1910); critical history of theories of surplus value; manuscript written by Marx; partial edition edited and published after Marx's death by Karl Kautsky as Theories of Surplus Value; other editions published later:
Capital, Volume IV: Theories of Surplus Value at Marxists Internet Archive.
Part I Part II Part III, 1975 Progress Publishers editions, downloadable PDF from the Internet Archive.
Synopses
"Reading Marx's Capital". Series of video lectures by professor David Harvey.
Includes Engels' Synopsis of Capital.
1867 non-fiction books
1885 non-fiction books
1894 non-fiction books
Books critical of capitalism
Marxism
Political books
Unfinished books
Communist books
Books about capitalism
Books by Karl Marx
Books in political philosophy
1867 in economic history
Books published posthumously
Historical materialism
Political textbooks
Critique of political economy
Books about socialism
|
2774281
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%96%20%D0%99%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D1%81%20%D0%9C%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%D0%BB%D0%B0
|
Олаві Йоханнес Маттіла
|
Олаві Йоханнес Маттіла
Олаві Йоганнес Маттіла (24 жовтня 1918, Гювінкяа, Фінляндія — 4 серпня 2013, Гювінкяа, Фінляндія) — фінський політик і дипломат; з 1971 по 1972, і з червня по листопад 1975 року — міністр закордонних справ Фінляндії.
Біографія
У 1946 році здобув вищу освіту в галузі машинобудування, в 1950 році отримав MBA. Працював у бізнесі. У 1952 році призначений на посаду торгового радника для просування фінської зовнішньої торгівлі в КНР. У 1957—1960 рр. — торговий секретар посольства в Аргентині.
Пізніше він став директором у міністерстві торгівлі та промисловості. Він працював у державній Valmet, спочатку головним виконавчим директором з 1965 по 1973 рік і головою правління з 1973 по 1982 рік. Він був також головою ради Enso-Гутцайт, іншої державної компанії.
1960—1963 рр. — начальник відділу торгівлі міністерства зовнішньої торгівлі, відповідав за «східний» напрям. Увійшов до найближчого оточення президента Кекконена,
1963—1964 рр. — міністр торгівлі та промисловості Фінляндії,
1965—1973 рр. — головний виконавчий директор і в 1975—1982 рр. — голова Правління машинобудівного і суднобудівного концерну Valmet. Особливу увагу приділяв розвитку суднобудування, домігшись істотного підвищення рентабельності. Крім того, значний прогрес стався в тракторобудуванні — розроблено оригінальну модель, введено в експлуатацію філію в Бразилії; постачалася техніка для фінського метро. Також втілено спільно зі шведським концерном Saab спільний проєкт у галузі автомобілебудування і проєкт зі створення нових машин з «Enso Gutzeit» в целюлозно-паперовій промисловості.
1971—1972 і в червні-листопаді 1975 року — міністр закордонних справ Фінляндії.
Однак внаслідок економічних проблем концерну Valmet в кінці 1970-х рр. політичний вплив Маттіли став знижуватися і йому довелося відмовитися від президентських амбіцій після відставки У. Кекконена в 1981 році. У 2004 році був засуджений до умовного ув'язнення за участь у шахрайській схемі зі злочинцями з Нігерії. Його син Оллі Маттіла, який працював у системі МЗС, був засуджений на початку 2000-х років за шпигунство.
Посилання
Міністри торгівлі та промисловості Фінляндії
|
2224015
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B2%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B8%20%D0%B2%20%D0%A1%D0%B0%D0%BD-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%201993
|
Парламентські вибори в Сан-Марино 1993
|
Парламентські вибори в Сан-Марино 1993
Парламентські вибори в Сан-Марино пройшли 13 травня 1993 року.
У 1990 році Комуністична партія була реформована у Демократичну прогресивну партію, від якої в 1992 році відкололася частина членів, які заснували Сан-Маринське комуністичне перезаснування.
Християнсько-демократична партія знову стала найбільшою партією парламенту, отримавши 26 місць. Явка склала 80%.
Результати
Примітки
Вибори 1993
Парламентські вибори в Сан-Марино
Травень 1993
|
70048
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%207232B
|
NGC 7232B
|
NGC 7232B
Об'єкти NGC
Журавель (сузір'я)
Галактики
|
36206463
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jessica%20Nigri
|
Jessica Nigri
|
Jessica Nigri (born 1989) is an American cosplayer, promotional and glamour model, YouTuber, voice actress, and fan convention interview correspondent. She has been cosplaying since 2009 and modeling since 2012, having served as an official spokesmodel for several video games and comic book series, including Lollipop Chainsaw and Assassin's Creed IV: Black Flag. She is also notable for her voice work as Cinder Fall in RWBY.
Early life
Nigri was born in Reno, Nevada, United States and grew up in Christchurch, New Zealand, which is her mother's homeland. She later moved to Arizona. Nigri has been cosplaying since 2009, when her cosplay of "Sexy Pikachu" that she wore to San Diego Comic-Con International went viral on the Internet. In 2011, she promoted Gears of War 3 for Microsoft and GameStop, dressed up as the game's character Anya Stroud for the game's release.
Career
In 2012, Nigri won IGN's contest for a model to portray Juliet Starling, protagonist of Suda51's video game Lollipop Chainsaw and was hired as a spokesmodel by Warner Bros. Games. When she appeared as Juliet at the 2012 Penny Arcade Expo (PAX) East, convention officials, having received complaints that the pink outfit she was wearing was too revealing, asked her to either change or step off the floor and restrict her presence; Nigri changed into Juliet Starling's regular costume, but it was deemed too revealing as well and she was asked to leave. As part of the deal, Kadokawa Games brought her on Lollipop Chainsaw to Japan to attend Akihabara and tour Japanese video game magazines and websites, including Famitsu and Dengeki. That same year, Nigri signed up to promote or represent several other works, including Kill3rCombo's video game Elsword and comic book series Grimm Fairy Tales (for Zenescope Entertainment) and Knightingail (by Crucidel Productions).
Nigri was hired to be a spokesmodel for Amazing Arizona Comic Con 2011, was invited to multiple conventions including Anime Expo 2012, Anime Revolution 2012 (including appearing as the convention mascot Senkaku Mei) and 2013, AVCon 2013, Montreal Comiccon 2013, Anime South 2013 and Ottawa Pop Expo, as a guest of honor. She was featured on YouTube channels and shows such as KassemG and The Philip DeFranco Show and in a unique card in the downloadable trading card game Z.
In 2013, Nigri was again approached by Suda51 to portray the character Vivienne Squall from Grasshopper Manufacture's new video game Killer Is Dead, to which she accepted. That same year, after cosplaying the character Connor Kenway from Assassin's Creed III, she was hired by Ubisoft to portray a female version of Captain Edward Kenway, the protagonist of video game Assassin's Creed IV: Black Flag at Gamescom 2013. At E3 2013, she portrayed both Vivienne Squall and Edward Kenway; she also represented Tecmo Koei's video game Yaiba: Ninja Gaiden Z, portraying the character Miss Monday at PAX 2013. In 2014, she cosplayed at Carbine Studios' WildStar PAX East booth.
Nigri has worked as an interviewer for media outlets such as GameZone, RUGGED TV and Comic Book Therapy. She also starred in several commercial video advertisements and music videos and did charity work. Aside from appearing on the PDS in the past, Nigri is a friend of DeFranco, including having her merchandise hosted in his store ForHumanPeoples, Nigri opened her own online poster store, named Nigri please! According to PlayStation Official Magazine, Nigri is "not just a cosplayer but also a massive gamer"; she says she has played video games since her early childhood, starting at an age of seven and having been first exposed to them by her father.
Nigri has been active as a member of the cosplay group XX Girls and Kat Gunn's professional gaming and cosplay team, Less Than 3 (LT3), sponsored by Mad Catz. Nigri has also worked with theCHIVE. For some time, a particular interest of Nigri has been to dress up as "genderbending" female versions of various male characters. After Nigri reportedly declined to appear on the controversial 2013 reality show Heroes of Cosplay, the Syfy network's producers manufactured what appeared to be a fierce rivalry and dislike between her and the show's star Yaya Han in order to make the series look more dramatic; the two later appeared together to explain they are actually friends in real life and the show is not necessarily an accurate representation of cosplay subculture. Nigri said she plans to eventually retire from modeling and to study and pursue a career in the "behind the scenes" aspects of marketing and advertising.
Filmography
Film and television
Commercials
Music videos
Video games
References
External links
21st-century American actresses
21st-century New Zealand actresses
Actresses from Phoenix, Arizona
Actresses from Reno, Nevada
American video bloggers
American female models
American people of New Zealand descent
American video game actresses
American voice actresses
American women bloggers
Cosplayers
Living people
New Zealand video bloggers
New Zealand women bloggers
New Zealand female models
New Zealand people of American descent
New Zealand video game actresses
New Zealand voice actresses
New Zealand YouTubers
OnlyFans creators
Actors from Christchurch
YouTube vloggers
Women video bloggers
1989 births
YouTubers from Arizona
YouTubers from Nevada
|
4861915
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%94%D1%87%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Рєчки (Добривицька волость)
|
Рєчки (Добривицька волость)
Рєчки — присілок в Бєжаницькому районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 2 особи. Входить до складу муніципального утворення Чихачьовське муніципальне утворення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Чихачьовське муніципальне утворення.
Населення
Примітки
Населені пункти Бєжаницького району
|
3765442
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1-%D1%88%D0%B0%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B7%D1%96%D1%8F%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%9C%D0%B0%D1%85%D0%BD%D0%B0
|
1-ша Українська повстанська дивізія імені батька Махна
|
1-ша Українська повстанська дивізія імені батька Махна — військове з'єднання Української радянської армії з 12 травня 1919 року до 9 червня 1919 року в складі 2-ї Української радянської армії
Історія
12 травня 1919 року в Маріуполі відбувся Військовий з'їзд командирів полків що оперували проти Добровольчої армії і Донської армії в Донбасі на лінії фронту Доля — Оленівка — Новоазовськ. На з'їзді одним з трьох питань обговорювалася Реорганізація 3-ї Задніпровської бригади Махно. З питання реорганізації виступали Куриленко, Петренко, Родіонов, Белаш. У ході обговорення Белаш виступив з пропозицією розгорнути бригаду в дивізію за зразком регулярної військової частини. Також він заявив що Революційна рада РПАУ і начальник штабу Української радянської резервної армії Скачко погодили розгортання бригади в дивізію, а Народний комісар у військових справах УСРР Межлаук дозволив переформатування.
По третьому питанню була прийнята така резолюція:
«Третю Задніпровську бригаду імені б. Махно розгорнути в дивізію, назвавши: Перша Українська повстанська дивізія імені батька Махно.»
1-а бригада займала ділянку фронту 16 кілометрів по річці Грузький Еланчик проти Донської армії, і берегову лінію в 60 кілометрів від річки Грузький Еланчик до Урзуфа, 2-а бригада займала ділянку фронту від станції Караванна в передмістях Юзівки і на південь до села Конькове, 3-тя бригада займала ділянку фронту між першою і другою бригадою загальною протяжністю 10 кілометрів.
27 травня 1919 року командування дивізії отримала наказ Скачко з посиланням на наказ командира Південного фронту Гіттіса про перетворення дивізії знову в бригаду. При цьому Гіттіс отримав вказівку від Троцького про перетворення дивізії в бригаду в складі 7-ї дивізії. Не бажаючи вступати у відкритий конфлікт з більшовиками Махно на зборах командного складу запропонував зняти з себе повноваження начальника дивізії, а всім частинам запропонував перейти в підпорядкування Південному фронту або діяти самостійно. Про своє рішення він повідомив командування 2-ї армії 28 травня. 28 травня командування 2-ї армії наказало командиру 7-ї дивізії Чікванная прийняти командування бригадою при цьому в телеграмі в якій Махно повідомляв що знімає з себе повноваження він продовжував використовувати назву дивізія.
29 травня в Гуляйполе зібрався керівний склад і штаб 1-ї Української повстанської дивізії, для обговорення подальших дій. У ході обговорення було прийнято рішення зміцнювати фронт, і вислати телеграму радянського керівництва з протестом проти перетворення дивізії в бригаду. Також було прийнято рішення просити Махно залишитися при своїх обов'язках, а дивізію перетворити в «самостійну Повстанську армію» під командуванням Махно. Армія повинна була підкорятися Південному фронту.
У відповідь на ці дії командування 2-ї армії надіслало в Гуляйполе телеграму з погрозою арешту Махно. 30 травня керівником придушення заколоту в дивізії Раковський призначив Ворошилова. 3 червня 1919 Троцький видав секретне розпорядження в ньому говорилося:«Найпершим завданням 2-ї Української армії є руйнування військової організації махновців, причому ця задача повинна бути вирішена не пізніше 15 червня.»Для ліквідації дивізії були обрані такі військові частини:
12-й Московський полк
Кавалерійський полк
Московський загін особливого призначення
Луганський стрілецький полк
Бахмутський стрілецький полк
загін курсантів, бронепоїзди, Бронеотряда.
У цей же час 3 червня Троцький зв'язався з Махно і запропонував йому своїми частинами зайняти ділянку Гришине — Слов'янськ яку залишила 13-та РСЧА відступаючи в паніці до Харкова. В ході розмови Троцький наказав Махно зайняти ділянку Гришине — Слов'янськ Махно сказав що у нього немає сил зайняти нову ділянку в 100 кілометрів, тоді Троцький став погрожувати після чого Махно в грубій формі відповів йому після чого зв'язок перервався.
8 червня в Гуляйполе відбулися екстрені збори Штабу дивізії ВРК Вільної території і союзу анархістів, на якому обговорювалися подальші дії. Збори так і не було закінчено на Гуляйполе напав загін Шкуро. Махно виїхав в Гайчур звідки відправив повторно телеграму Ворошилову, Троцькому, Леніну, Каменєву в якій повідомляв що знімає з себе повноваження начальника дивізії. При цьому своє рішення він мотивував так:"Думаю, що з моїм відходом Центральна державна влада перестане підозрювати революційне повстанство в змовах проти Радянської республі-і поставиться до нього з усією серйозністю, як до живого дітищу соціальної масової революції на Україні, а не як до підозрілого стану, з яким торгувалися через кожного патрона … "Того ж дня після боїв знову відбулися збори командного складу дивізії і керівників Вільної території. Більшість вже виступало за передачу дивізії червоному командуванню. Усі зійшлися на тому, що потрібно захищати Вільну територію, а там буде видно. Передачу дивізії доручили Білашу який зустрів на станції Орехово комісію 14-ї армії і нового комбрига 3-ї бригади 7-ї дивізії Круссера.
9 червня Круссер доносив командиру 14-ї РСЧА Ворошилову:«Бригада (колишня 3-тя бригада Задніпровської дивізії) розгорнулася в дивізію з трьох бригад. Встигли завести апарат. Доводиться поки з цим рахуватися. Загальна чисельність дивізії сім тисяч.»9 червня 1919 р. Круссер видав наказ, в якому повідомляв що «цього числа я вступив в командування бригадою». До вечора приймально-передавальний акт був усіма підписаний. А вночі з 9 на 10 червня 1919 р. комбриг Круссер загинув.
12 червня Ворошилов і Межлаук в Телеграма Троцькому повідомляли:«Махновія розбита Шкуро вщент. Окремі махнята волають про захист і покірності радвлади. Момент ліквідації цього гнійника найзручніший. Наша біда відсутність регулярних частин, якими потрібно зайняти Махновський фронт і ліквідувати залишки банд.»15 липня на станції Мала Токмачка прибув Махно зі штабом дивізії ВРК Вільної території і членами анархістського союзу всього 150 осіб. На зборах обговорювалися подальші дії, Махно запропонував направити дивізію в тил для боротьби з більшовиками і червоною армією або піти на Херсонщину. Проти цієї ідеї виступив Белаш і частина командного складу дивізії які пропонували залишатися у Вільній території до останнього. Не досягнувши угоди Махно виїхав зі своїм загоном і продовжив закликати населення виступити проти більшовиків.
17 червня Махно отримав звістку що рішенням надзвичайної революційного трибуналу Донецького басейну колишні командири дивізії Бурдига, Коробко, Міхальов-Павленко, Олейников, Добролюбов, Костін і Полунін були розстріляні. 24 червня Махно з 600 бійцями по Кічкаському мосту перейшов на лівий берег Дніпра. До 24 червня Белаш остаточно передав штаб і частини колишній дивізії в розпорядження радянському командуванню.
Склад
Станом на 12 травня 1919 року
1-ша бригада
7-й Задніпровський полк
8-й Задніпровський полк
Новоспасовскій полк
Зведено-грецький полк
10 000 багнетів, 200 шабель при 3-х гарматах, 40 кулеметах, одному катері.
2-га бригада
9-й Грецький полк
10-й Донський полк
2-й Ігнатьєвський полк
12-й кавалерійський полк
13 000, шабель, 700, при 4-х гарматах, 50 кулеметах, аероплані, двох бронепоїздах і одному автоброневіке.
3-тя бригада
Покровський полк
Полк імені Паталахи
Оріхівський зведений полк
5000 багнетів і 50 шабель, при 10 кулеметах.
Командування
Начальник дивізії — Махно Нестор Іванович
Начальник польового штабу — Родіонов
Начальник штабу — Озеров Яків Васильович
Молодший помічник — Буриба
1-ша бригада — комбриг Куриленко Василь Васильович
Начальник штабу 1-ї бригади — Бочкарьов
2-га бригада — комбриг Белаш
Начальник штабу 2-ї бригади — Давидов
3-тя бригада — комбриг Петренко-Платонов
Начальник штабу 3-ї бригади — Шевлюк
Джерела
Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993.
Посилання
Засновані в Україні 1919
Махновський рух
|
1747988
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BC%D0%B5%D1%87%3A%20%D0%A3%20%D0%BF%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%85%20%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B0
|
Чарівний меч: У пошуках Камелота
|
Чарівний меч: У пошуках Камелота
«Чарівний меч: У пошуках Камелота» — американський анімаційний фільм у жанрі фентезі, випущений кінокомпанією «Warner Bros. Animation» у 1998 році. Знятий за мотивами роману «Королівська дівиця» (The King's Damosel) британської письменниці Вери Чепмен. Режисером мультфільму став . Серед акторів, які озвучили персонажів були: Джесалін Ґілсіґ, Кері Елвес, Ґері Олдмен, Ерік Айдл, Дон Ріклс, , Джейн Сеймур, Пірс Броснан, Гебріел Бірн, Джон Гілгуд (останній його фільм), Френк Велкер та Сара Рейн. , , Селін Діон та стали співочими голосами Ґілсіґ, Елвеса, Сеймур та Бронсана.
У травні 1995 року «Warner Bros. Animation» оголосила проєкт під назвою «У пошуках Святого Грааля», режисером якого мав стати . Розробка мультфільму почалась наприкінці 1995 року, але її довелось відкласти через переспрямування аніматорів для завершення фільму «Космічний джем» (1996). Тим часом оригінальний сюжет зазнав серйозних змін, зокрема Святий Грааль в історії замінили на меч Екскалібур. Це призвело до непорозумінь, через що режисерське крісло зайняв Фредерік Ду Чау. Невдовзі проєкт покинули ще декілька співробітників. Через виробничі утруднення вихід мультфільму довелося відкласти на шість місяців, з листопада 1997 року на травень 1998. Анімація мультфільму переважно створювалася в Глендейлі (Каліфорнія) та Лондоні.
Вихід мультфільму «Чарівний меч: У пошуках Камелота» в США та Канаді відбувся 15 травня 1998 року. Мультфільм отримав змішані оцінки критиків та став так званою «дорогою невдачею», зібравши у прокаті $38.1 млн з загальним бюджетом у $40 млн. Одна з пісень мультфільму, , здобула премію «Золотий глобус» за найкращу пісню до фільму та номінувалася на премію «Оскар» за найкращу пісню до фільму, але поступилася пісні з мультфільму «Принц Єгипту».
Сюжет
Рубер — лицар-вигнанець круглого столу — задумує викрасти легендарний меч Екскалібур. Коли меч загубився у Забороненому Лісі, Рубер влаштовує пошуки, але всі його плани зриває Кейлі (дочка одного з лицарів), Гарет (сліпий воїн) і Девон та Корнвал (двоголовий дракон).
Актори, що озвучили персонажів
Джесалін Ґілсіґ — Кейлі, молода жінка, яка хоче стати лицарем і врятувати Камелот
Андреа Корр — голос, яким Кейлі співає
Сара Рейн — юна Кейлі
Кері Елвес — Гарретт, сліпий відлюдник, що допомагає Кейлі врятувати Камелот
Браян Вайт — голос, яким Гарретт співає
Ґері Олдмен — Лорд Рубер, колишній лицар, який хоче бути королем Камелоту. Він намагається взяти Екскалібур. Лорд Рубер є головним антагоністом фільму
Ерік Айдл і Дон Ріклс — Девон та Корнуолл відповідно, двоголовий дракон, з яким зустрічаються Кейлі та Гарретт
Джейн Сеймур — Леді Джуліана, мати Кейлі, вдова, сумнівається, що Кейлі стане лицарем
Селін Діон — голос, яким Джуліана співає
Пірс Броснан — Король Артур, легендарний король Англії, який проживає в Камелоті
Стів Перрі — голос, яким Король Артур співає
Бронсон Пінчо — Грифон, домашній улюбленець і помічник Рубера
Джаліл Вайт — Блейдбейк
Гебріел Бірн — Лайонел, батько Кейлі, вбитий Рубером
Френк Велкер — Айден, домашній сокіл Мерліна, який веде Гарретта
Сер Джон Гілгуд — Мерлін, чарівник і радник Артура
Створення
У травні 1995 року анімаційна студія «Warner Bros. Animation» вперше заявила про свій новий проєкт. Білл Кроєр та Фредерік Ду Чау мали стати режисерами, а Сью Кроєр мала обійняти посаду співпродюсера. Першопочатково історія мала обертатися навколо жіночого персонажа на ім'я Сьюзана, яка вирушає у небезпечні пошуки Святого Грааля, щоб врятувати свою сестру від жорстокого та могутнього лицаря. Виробництво почалось ще до остаточного ухвалення версії сюжету. Однак, восени 1995 року роботу над мультфільмом довелося відкласти через переспрямування аніматорів для завершення фільму «Космічний джем» (1996). Тим часом у квітні 1996 Крістофер Рів отримав роль короля Артура. У цей час також відбулися зміни у сюжеті, що призвело до непорозумінь між Кроєрами та менеджментом кіностудії. Зокрема, Святий Грааль замінили Екскалібуром, що на думку головного аніматора Макса Говарда краще відображало художнє тло фільму: «Символом Камелоту є сила Екскалібура, і це робить головну думку фільму цікавішою — хто володіє мечем, володіє силою». У середені 1996 року Кроєрів нібито звільнив сам Говард, який пізніше перейшов розробляти інший проєкт для кіностудії «Warner Bros. Feature Animation».
Півля відходу Кроєрів, два аніматори та ще делька працівників мистецького відділу кіностудії теж покинули проєкт. У лютому 1997 року проект покинув продюсер Френк Ґледстоун, якого замінили на Делісу Коген. Спеціаліст зі спецефектів Мішель Ганьє так згадує цей період: «Люди просто здавались. „…“ Навколишня обстановка не сприяла роботі». Згодом Ду Чау призначили режисером, а Ріва, який не зміг більше записувати репліки, замінили на Пірса Броснана.
Через виробничі утруднення вихід мультфільму довелося відкласти на шість місяців, з листопада 1997 року на травень 1998. Анімація мультфільму переважно створювалася в Глендейлі (Каліфорнія) та Лондоні.
Музика
31 січня 1996 року Керол Байєр Сейгер та Девід Фостер призначено для написання декількох пісень для мультфільму. Альбом посів 117 сходинку у рейтингу Billboard 200, а одна з пісень — «The Prayer» —здобула премію «Золотий глобус» за найкращу пісню до фільму та номінувалася на премію «Оскар» за найкращу пісню до фільму, але поступилася пісні «When You Believe» з мультфільму «Принц Єгипту».
У саундтреці, англійську версію пісні «The Prayer» окремо виконала Селін Діон, а італійську — Андреа Бочеллі. Нині більш відоме дуетне виконання Діон-Бочеллі двома мовами вперше з'явилося у жовтні 1998 року у різдвяному альбому Діон «These Are Special Times». Пісня також вийшла як сингл у березні 1999 року та увійшла до альбому Бочеллі «Sogno» (квітень 1999).
Пісня «Looking Through Your Eyes» стала головним синглом в саундтрек-альбомі. Серед інших пісень, написаних спеціально для мультфільму: «United We Stand», «On My Father's Wings», «Ruber», «I Stand Alone» та «If I Didn't Have You». Поп версії пісень «Looking Through Your Eyes» та «I Stand Alone» виконані Ліенн Раймс та Стівом Перрі відповідно.
Адаптації
У період між 1998 та 2001 роками виходила театральна постановка «У пошуках ночей Камелота», яка виконувалась у парку розваг Six Flags Great Adventure та була адаптацією мультфільму.
7 квітня 1998 року вийшла однойменна аудіокнига, створена на основі фільму. В аудіокнизі з'явилися дві нові пісні, які не увійшли до мультфільму — «Camelot» та «To Be a Knight». Аудіокнигу начитав Вел Беттін.
Також на основі мультфільму створено дві відеогри — «Quest for Camelot» та «Quest for Camelot: Dragon Games».
Примітки
Джерела
Quest for Camelot
Фентезійні мультфільми США
Екранізації фентезійних літературних творів
Екранізації фантастичних романів
Мультфільми 1998
Фантастичні фільми 1998
Фільми США 1998
Фільми, дія яких відбувається в середньовіччі
Фільми про сліпих
Фільми англійською мовою
Анімаційні фільми про драконів
|
2884707
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D1%88%D0%B0-%D2%90%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0
|
Ґольонша-Ґурна
|
Ґольонша-Ґурна — село в Польщі, у гміні Псари Бендзинського повіту Сілезького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Катовицького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Бендзинського повіту
|
1437420
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Черганово
|
Черганово — село в Старозагорській області Болгарії. Входить до складу общини Казанлик.
Населення
За даними перепису населення 2011 року у селі проживали особи.
Національний склад населення села:
Розподіл населення за віком у 2011 році:
Динаміка населення:
Примітки
Села Старозагорської області
|
21842324
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jerutki
|
Jerutki
|
Jerutki is a village in the administrative district of Gmina Świętajno, within Szczytno County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland.
It lies approximately north-west of Świętajno, east of Szczytno, and south-east of the regional capital Olsztyn.
References
Jerutki
|
4648709
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%B8%D0%BA
|
Астрильдик
|
Астрильдик (Nesocharis) — рід горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Представники цього роду мешкають в Центральній Африці. Рід Астрильдик (Nesocharis) є сестринським по відношенню до жовточеревого астрильда з монотипового роду Coccopygia.
Види
Виділяють два види:
Астрильдик куций (Nesocharis shelleyi)
Астрильдик чорнохвостий (Nesocharis ansorgei)
Етимологія
Наукова назва роду Nesocharis походить від сполучення слів — острів (Біоко) і — привабливість.
Примітки
Астрильдові
Роди птахів
|
1612013
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%BD%20%28%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%89%D0%B5%29
|
Копан (городище)
|
Копан (городище)
Копан — одне з найбільших археологічних городищ на території Гондурасу (одна зі стародавніх назв городища та околиць — Хушвітік). Розташоване на заході Гондурасу, у центральній частині долини однойменної річки, за кілометр від однойменного містечка та за кілька кілометрів від кордону з Гватемалою.
Існувало з перших століть до н. е., у період розквіту (VII–VIII століть) Копан був центром царства Шукууп — самостійної держави стародавніх мая, що охоплювала територію сучасної південно-східної Гватемали та південно-західного Гондурасу. Згасання Копану, імовірно, пов'язано із загальною кризою держав мая у IX столітті.
Історія
За даними археологів, порівняно крупне поселення на місці археологічного городища Копан існувало вже на межі ер. 426 року К'ініч-Йаш-К'ук'-Мо, який походив з роду правителів Хушвіца (городище Караколь, Белізе), заснував копанську царську династію. Відповідно до більш пізніх копанських написів, перш ніж воцаритись у Копані, К'ініч-Йаш-К'ук'-Мо здійснив паломництво до далекого Теотіуакана в Мексиці, де й отримав інсигнії верховної влади. Нащадки К'ініч-Йаш-К'ук'-Мо правили Копаном упродовж наступних 400 років (всього нині відомо шістнадцять царів). Палацовий комплекс на березі річки Копан, закладений ще за засновника династії, з часом перетворився на велике скупчення житла, храмів та майданів, відомий нині як Акрополь.
Влада копанських царів поширювалась на сусідні гірські долини на території сучасного Гондурасу та Гватемали. Хоч Копан розташовувався на крайньому південному сході області мая, його царі зберігали зв'язки з іншими династіями південних низовин, включаючи правителів Тікаля, Караколя й Паленке, одночасно підтримуючи контакти з володарями гірської Гватемали. Копанським царям приписували панування над південною межею ойкумени мая. Така репутація відображалась у титулах копанських царів, які йменували себе «стопами сонця південного неба». Населення царства включало як мая, які спілкувались мовою, спорідненою з колоніальною чольті й сучасною мая-чорті, так і не-мая, у тому числі ленка. Як і в решті царств мая, придворна знать спілкувалась і писала особливою «престижною мовою», відомою як «єрогліфічна мая» чи «класична чольтійська».
За винятком дат народження, воцаріння та смерті копанських царів, нині порівняно мало відомо про політичну історію городища. Царські написи в Копані, за деякими винятками, інтроспективні та приділяють набагато більше уваги ритуалам, аніж політичним подіям. Можливо, подібне замовчування пов'язано з тим, що місцевим правителям набагато частіше доводилось мати справу з володарями не-мая, натомість бурхливе політичне життя решти царств мая нерідко оминало їх. Археологічні дані свідчать, що розквіт царства припав на VII — першу чверть VIII століття, за правління царів К'ак'-Уті-Віц'-К'авіль і Вашаклахун-Убах-К'авіль. Край розквіту поклала військова катастрофа. Правитель городища Кірігуа, васал і родич копанських царів К'ак'-Тілів-Чан-Йопат вирішив здобути незалежність. Наприкінці квітня 738 року армії К'ак'-Тілів-Чан-Йопата і Вашаклахун-Убах-К'авіля зійшлись у битві поблизу Коквіца (місце не встановлено). Копанська армія зазнала поразки, Вашаклахун-Убах-К'авіль потрапив у полон і йому відтяли голову. Це завдало потужного удару по могутності копанських царів, оговтатись від якого їм так і не вдалося, хоча за п'ятнадцятого царя Копан переживав певне відродження.
Як і багато інших городищ мая, Копан став жертвою кризи IX століття, причини якої донині не встановлено, хоча тривала посуха й політична нестабільність вбачаються найвірогіднішими поясненнями. В останні роки правління шістнадцятого царя спостерігалось зниження будівельної активності, що вказує на загальне погіршення економічної ситуації в царстві. Влада копанських правителів впала практично моментально приблизно після 822 року. Примітно, що праця різьбяра над Вівтарем L, присвяченим воцарінню Укіт-Ток'а, останнього царя Копана, так і не була завершена. Храми та палаци копанського Акрополя були спалені й занедбані. Деякі периферійні поселення натомість набули короткочасного розквіту: це свідчить, що окремі знатні родини використали кризу центральної влади у власних цілях. Тим не менше, спустошення невдовзі поширилось усією долиною. Жоден зі стародавніх топонімів, відомих за копанськими написами, не зберігся дотепер, що свідчить про докорінну зміну населення долини, принаймні одноразову. Відповідно до іспанських документів, населення околиць Копана в XVI столітті було настільки малим, що не заслуговувало власної церковної парафії.
Список царів Копана (імена та роки правління)
К'ініч-Йаш-К'ук'-Мо (426—435)
?-К'ініч (-435-)
?-Чан (-?-)
К'аль-Тун-Хіш (-?-)
Йух-? (-?-)
?-Холь (-?-)
Балам-Нен (-524-532)
Ві-Оль-К'ініч (532—551)
Сак-Лу (551—553)
Ци-Балам (553—578)
К'ак'-Ті-Чан (578—628)
К'ак'-Уті-Віц'-К'авіль (628—695)
Вашаклахун-Убах-К'авіль (695—738)
К'ак'-Хоплах-Чан-К'авіль (738—749)
К'ак'-Йіпйах-Чан-К'авіль (749—763)
Йаш-Пасах-Чан-Йопат (763—810)
Укіт-Ток' (822-?)
Археологічні розкопки
Городище Копан отримало свою назву від Дієго Гарсія де Паласіо, який 1576 року склав перший опис стародавнього міста, яке отримало назву «копан» («міст» мовою науатль) від місцевих жителів. Відомість Копану принесли опубліковані записки та ілюстрації мандрівників Джона Стефенса та Фредеріка Кезервуда, які відвідали городище у 30-х роках XIX століття. Перше систематичне документування монументів Копана було здійснено Модслі у 1880-90-х роках, а археологічні дослідження почались із чотирьох експедицій Музею Пібоді Гарвардського університету у 1890-х роках. Перші експедиції до Копана мали й трагічні випадки: один з керівників гарвардської експедиції, Джон Овенс, помер від тропічної лихоманки та був похований на головній площі Копана перед Стелою D. На початку XX століття Спінден і Морлі продовжили документувати й досліджувати написи та скульптурні зображення Копана й околиць. Інститут Карнегі здійснив масштабні розкопки та реставраційні роботи у 1930–1940-их роках. Починаючи з 1960-х років, Інститут антропології та історії Гондурасу, заснований 1952 року, почав відігравати провідну роль у дослідженнях Копана та розробляти довгострокову стратегію вивчення й охорони стародавнього міста.
Новий етап у вивченні Копана розпочався у 1970-х роках із серії міждисциплінарних проєктів, організованих американськими, гондураськими та європейськими дослідниками, які представляли кілька провідних академічних закладів, включаючи Гарвард, Музей антропології та археології Пенсильванського університету, Університет штату Пенсильванія та Університет Північного Іллінойсу. Вперше було систематично досліджено не лише центр городища, але й усі стародавні поселення в долині річки Копан. Вперше дослідники Копана намагались вивчати не лише поселення, але й зрозуміти, як виглядало та як змінювалось навколишнє середовище. Починаючи з 1980-х років, успіхи в дешифровці писемності мая почали допомагати з реконструкцією історії, а серія тунелів, проритих археологами в самому серці копанського Акрополя, дозволяє зазирнути в часи перших царів Копана. Дослідження центру Копана і стародавніх поселень у долині річки Копан тривають донині.
Сучасний стан
Площа Копана — 24 км². Він відомий стародавніми спорудами та своїм Археологічним музеєм, найкращим в регіоні. Окрім того, це археологічний заповідник, об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, що охороняється державою. Чудова монументальна архітектура Копана заслужила йому прізвисько «Афін стародавніх мая».
Охоронна археологічна зона займає тільки частину стародавнього поселення та включає як відновлені, так і ще не досліджені житла, храми, майдани, сходи, дороги та стадіони для гри у м'яч. Центр городища складається з Головної Площі, де височать знамениті стели, а також комплексу палаців і храмів, відомого як Акрополь. За 400 років існування Копанської династії Акрополь перетворився на високий штучний пагорб площею 600 на 300 метрів, де ранні споруди приховані під масштабними будівлями, зведеними за більш пізніх царів. Східна частина комплексу серйозно постраждала від річки Копан, яка упродовж століть поступово змила кілька терас Акрополя. Археологи доклали значних зусиль, щоб змінити русло річки й попередити подальше руйнування центральної частини городища. Розріз Акрополя, що утворився через руйнування терас, підмитих річкою, став відправною точкою вивчення найбільш ранніх «шарів» в архітектурній історії міста.
Окрім чудових стел, зведених на честь 15-го двадцятиріччя царем Вашаклахун-Убах-К'авілем 731 року, які зображують самого царя, його пращурів, а також богів-хранителів долини (відомої в давнину як Хушвінтік), увагу привертає стадіон, прикрашений зображеннями папуг-ара, а також величні ієрогліфічні сходи, закладені за Вашаклахун-Убах-К'авіля, перебудовані та збільшені за 15 царя, К'ак'-Йіпйах-Чан-К'авіля.
Щодо Акрополя, то його Західний двір прикрашено ще одними ієрогліфічними сходами. Храм 11 замикає двір з півночі, а на заході височить найвища та наймасивніша будівля Акрополя — Храм 16, кульмінація з серії храмів, зведених над усипальницями перших царів Копана. Біля підніжжя сходів, що ведуть на вершину Храму 16, розміщується Вівтар Q, що зображує всіх 16 царів Копана, верхівка якого прикрашена написом, що розповідає про заснування місцевої царської династії. Через руйнування Акрополя Східний двір Акрополя втратив частину своїх будівель. Тим не менше, там можна відвідати гробницю 16 царя (її розграбували ще у давнину). У північній частині Східного двору розташований Храм 22, виконаний у вигляді величезної гори, де, можливо, була тронна зала Вашаклахун-Убах-К'авіля, а також будівля Пополь Нах, де, на думку деяких археологів, проходили засідання ради місцевої знаті. На південь від Східного й Західного дворів Акрополя розташований квартал Сементеріо. Там була резиденція 16 царя Копана, а також численні житла членів його родини та придворних.
Для відвідувачів Копана також доступна невелика секція тунелів, створених археологами для вивчення архітектурної історії Акрополя. Там можна побачити фрагменти скульптурного оформлення ранніх копанських будівель та ієрогліфічний напис часів Ві-Оль-К'ініча. Загальна протяжність копанських тунелів перевищує 4 км, але більша їх частина не доступна для публіки (з точки зору безпеки відвідувачів і підтримання необхідного для збереження стародавніх будівель мікроклімату).
1996 року в Копані було відкрито Музей скульптури мая, де зібрано монументи, знайдені на території розкопок, а також подано реконструйовані справжні фасади стародавніх будівель, відновлені за результатами археологічних досліджень (умови ЮНЕСКО не дозволили б відновити зруйновані секції стародавніх будівель безпосередньо на своєму первинному місці). Перлина музею — реконструкція однієї з ранніх версій Храму 16 в натуральну величину. мая поховали цей храм (названий археологами Розаліла) цілковито під більш пізньою будівлею. Численні тунелі дозволили археологам відновити будівлю, включаючи кольори розписних рельєфів на його фасадах.
За 1,5 км на схід від Великої Площі розташовані руїни району проживання знатних родин мая — Лас-Сепультурас. Там розкопано близько 100 будівель та 450 поховань. Резиденції придворних розміщуються поряд із скромним житлом простого люду. Там же розташований квартал, де, можливо, жили приїжджі торгівці Улуа.
На особливу увагу заслуговує невеликий археологічний музей, розташований на головному майдані містечка Копан Руїнас. Експозиція музею включає кілька стел і вівтарів, знайдених як у центрі городища, так і на території сучасного Копан Руїнас. Тільки в цьому музеї можна побачити стародавні прикраси та інші вироби з жадеїта, силікату й кераміки, знайдені в копанських гробницях. Окрему експозицію присвячено реконструкції багатого поховання, яке ймовірно належало ритуальному фахівцю або «шаману».
За кілометр на південь від центра городища розташований Лос-Сапос — вихід скельних порід, вкритий різьбою та написами, широко відомий своїми скульптурними зображеннями жаб та, ймовірно, представляє стародавній, «простонародний» культ родючості.
Посилання
«Lost King of the Maya»
«Hieroglyphs and History at Copán»
Copan Sculpture Museum: Ancient Maya Artistry in Stucco and Stone. Barbara Fash.
PAPAC
Maya Site of Copan UNESCO Collection on Google Arts and Culture
Література
Andrews, E. Wyllys, Ed.; Fash, William L.., Ed. 2004 Copan: The History of an Ancient Maya Kingdom. School of American Research Press, Santa Fe
Bell, Ellen E., Canuto, Marcello A., Sharer, Robert J. 2004 Understanding Early Classic Copan. University of Pennsylvania Museum of Archaeology and Anthropology, Philadelphia
Fash, William L. 1991 Scribes, Warriors and Kings: The City of Copán and the Ancient Maya. Thames and Hudson, New York
Martin, Simon, Grube, Nikolai 2000 Chronicle of the Maya Kings and Queens: Deciphering the Dynasties of the Ancient Maya. Thames and Hudson, London
Археологія Гондурасу
Світова спадщина у Гондурасі
Міста мая
Населені пункти, засновані в V столітті
|
2175048
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%86%D0%B5%D0%BC%D0%BE-%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8
|
Рацемо-структури
|
Рацемо-структури — у хімії полімерів — такі відносні конфігурації послідовних, хоч і не обов'язково суміжних, структурно еквівалентних атомів C з приєднаними до них групами, де однакові групи розташовані з різних сторін.
Див. також
Рацемізація
Література
Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
Хімічна термінологія
|
1831249
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Calabozoa%20pellucida
|
Calabozoa pellucida
|
Calabozoa pellucida — вид рівноногих ракоподібних родини Calabozoidae. Це прісноводний рачок, що живе лише у підземних водах у Венесуелі.
Примітки
Посилання
Schotte, M., B.F. Kensley, and S. Shilling. (1995) nwards). World list of Marine, Freshwater and Terrestrial Crustacea Isopoda. National Museum of Natural History Smithsonian Institution: Washington D.C., USA.,
Рівноногі
Тварини, описані 1983
Ендемічна фауна Венесуели
Ракоподібні Південної Америки
|
5113742
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Korynochoerus
|
Korynochoerus
|
Korynochoerus — вимерлий рід парнопалих, що жив у міоцені в Європі та Малій Азії (Франція, Греція, Туреччина).
Примітки
Роди ссавців
Свиневі
Ссавці міоцену
|
2813725
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%83%D0%B2%20%28%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Биткув (Нижньосілезьке воєводство)
|
Биткув (Нижньосілезьке воєводство)
Биткув — село в Польщі, у гміні Рудна Любінського повіту Нижньосілезького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Легницького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Любінського повіту
|
636827
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%9F%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%29
|
Вулиця Патона (Київ)
|
Вулиця Патона (Київ)
Вулиця Патона — зникла вулиця, що існувала в Подільському районі міста Києва, місцевості Вітряні гори, Пріорка. Пролягала від Великої Мостицької до Западинської вулиці.
Прилучалися Коростишівська вулиця, проспект Правди.
Історія
Виникла в середині XX століття під назвою 725-та Нова. Назву вулиця Патона набула 1953 року на честь академіка Є. О. Патона. Ліквідована у зв'язку зі зміною забудови на початку 1980-х років.
Примітки
Джерела
Зниклі вулиці Києва
Київ
|
4463744
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BD%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Помазун Сергій Олександрович
|
Помазун Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Помазун (. 3 червня 1981 року, село Купине, Шебекінський район, Бєлгородська область, Російська РФСР, СРСР) — російський масовий убивця, відомий як «бєлгородський стрілець». 22 квітня 2013 року розстріляв з вогнепальної зброї 6 людей у центрі Бєлгорода, а під час затримання поранив поліцейського.
23 серпня 2013 року Бєлгородський обласний суд засуджений до довічного позбавлення волі. 20 листопада 2013 року Верховний суд Росії затвердив довічний вирок щодо Сергія Помазуна. 28 січня 2014 року він був етапований до колонії «Полярна сова», найпівнічнішої колонії для довічно засуджених у Російській Федерації.
Біографія
Ранні роки
Сергій Помазун народився 3 червня 1981 року в селі Купине Бєлгородської області (нині центр Купінського сільського поселення Шебекінського району Бєлгородської області). Його батько Олександр Помазун 22 роки пропрацював на вітамінному заводі, звідки пішов у 1990-ті роки через серйозну затримку зарплати, потім влаштувався єгерем у приватне мисливське господарство в Шебекінському районі. Мати, Людмила Помазун, працювала бухгалтером у міському департаменті освіти.
Закінчив 9 класів білгородської середньої школи № 42. Сергій не відрізнявся гарною успішністю з більшості предметів, отримуючи оцінки «добре» та «відмінно», головним чином, на уроках праці та фізкультури. 1996 року вступив до професійного училища № 33 на спеціальність «автомеханік».
У 1999 році медкомісія визнала Помазуна придатним до служби у Збройних Силах РФ без будь-яких обмежень за категорією «А», він був визначений до штабу окремого батальйону електротехнічних засобів загородження та охорони, на так званий об'єкт «С», розташований у Бєлгородській області, де був призначений на посаду електрика електротехнічних засобів загородження та сигналізації. За словами товаришів по службі Помазуна, під час служби дивацтв у нього ніхто не помічав.
Перші судимості
У серпні 2002 року Помазун разом із спільником розкрив замок воріт приватного гаража і викрав автомобіль ВАЗ-21074, через кілька місяців викрав такий же автомобіль з автостоянки, що не охороняється. Обидві машини згодом були продані на запчастини. Через деякий час Сергія було затримано, у Свердловському районному суді Бєлгорода його було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 158 Кримінального кодексу Російської Федерації («таємне розкрадання чужого майна, скоєне групою осіб за попередньою змовою») та 20 лютого 2003 засуджений на два роки умовно. Також Помазуна зобов'язали виплатити штраф у розмірі двох тисяч карбованців.
Восени 2003 року Помазун викрав автомобіль ВАЗ-21213 з території Бєлгородської обласної клінічної лікарні, а згодом — ВАЗ-21060 із приватного гаража, підібравши ключі до двох гвинтових замків на воротах. Викрадені автомобілі також було продано на запчастини. При затриманні як підозрюваний ударив співробітника міліції у вухо. У квітні 2005 року новим рішенням суду Помазуна було засуджено до 5 років і 1 місяця колонії-поселення. У будні він жив і працював на поселенні, вихідні дозволялося проводити будинки.
У вересні 2007 року Помазуну відмовили в умовно-достроковому звільненні. У 2008 році на вихідних він викрав автомобілі Mazda6 і ВАЗ-21124, офіційно продовжуючи відбувати покарання, після чого 17 червня 2008 року суд засудив його до 5 років та 4 місяців колонії суворого режиму. 23 липня 2008 року в касаційному порядку термін знизили до 4 років 10 місяців.
Спочатку Помазун утримувався в колонії в межах міста, але пізніше був переведений у виправну колонію № 7 у Валуйках. Перебуваючи там, Помазун неодноразово порушував режим, отримав 29 стягнень. За словами Олександра Помазуна, його син спеціально почав порушувати дисципліну, щоб його помістили до ізолятора, а не до камери з іншими ув'язненими, оскільки він не хотів вести їхній спосіб життя.
Після виходу з колонії
20 грудня 2012 року Помазун вийшов на волю. Після звільнення з місць позбавлення волі мешкав разом із батьками. Вів замкнутий спосіб життя, не підтримуючи зв'язків із знайомими, грав у комп'ютерні ігри. За порадою батька Сергій вирішив поміняти старі права водія на права нового зразка, пізніше він також вирішив скласти іспит на категорію D і E і влаштуватися водієм маршрутки.
Олександр Помазун розповідав:
Почав помічати, що відповідаючи на білети, він почав заговорюватися. Повторював одне й те саме слово по п'ять-шість разів. Багато разів він читав уголос один і той же білет, а потім психував і лаявся нецензурною лайкою. Вимикач на кухні він вмикав і вимикав близько 40 разів поспіль, розмовляв сам із собою пошепки, став бродити безцільно по кімнаті. Він виніс на вулицю всі наші сімейні фотоальбоми, а також свої армійські світлини та спалив їх. На запитання, навіщо він це зробив, відповів, що вони заважають, вони з минулого життя.
Після двох місяців підготовки з другого разу він склав теорію, але іспит з практики на початку квітня 2013 року провалив. Після невдалої спроби одержати права Сергій почав поводитися агресивно. Повернувшись із іспиту, він із криками про Чечню та ГРУ напав на батька з ножем, який він раніше придбав у наметі поруч із будинком за 200 рублів. За словами Олександра Помазуна, він отримав удар ножем по підборідді і завданий кулаком розсічення в області ока. Наступного дня Олександр Помазун звернувся до 1-го відділу поліції з мікрорайону Південний, де йому порадили вирішити проблему за участю дільничного.
Права на вантажний транспорт Помазун так і не отримав, проваливши іспит з практики вдруге та втретє. Після третього проваленого іспиту Сергій накричав на інспекторів, погрожував їм смертю, пообіцявши виколоти їх дітям очі, а вдома знову погрожував батькам та кричав про Чечню та ГРУ.
Мати Помазуна знову звернулася до поліції, цього разу завітавши до обласного Управління внутрішніх справ, де у неї не прийняли заяви, пославшись на відсутність начальства, також вона зверталася до обласного психоневрологічного диспансеру, але лікарі заявили, що не мають права на примусове лікування пацієнтів (сам Сергій від лікування відмовився навідріз), і порадили звернутися до органів внутрішніх справ. Востаннє обласне УВС Людмила Помазун відвідала 19 квітня, але поліцейські знову не відреагували на слова жінки.
Вбивства
За кілька днів до Помазуна стався конфлікт з охоронцем універмагу «Бєлгород», який вивів його на вулицю, при цьому, за словами Помазуна, образив. Помазун вирішив помститися, але для цього йому була потрібна зброя. Він планував убити охоронця і навіть готувався до можливої перестрілки зі співробітниками позавідомчої охорони.
Вранці 22 квітня 2013 року батьки Помазуна пішли на роботу. Після їхнього відходу Сергій Помазун зламав сейф батька, де зберігалися самозарядний карабін «Вепр-308», мисливські рушниці « ІЖ-27Е», «ІЖ-58» та не менше 144 набоїв. Взявши зброю та сумку з одягом, Помазун сів у батьківський автомобіль BMW X5, куплений раніше сім'єю у кредит, і поїхав на Народний бульвар у центрі міста. Машину він припаркував у дворі будинків № 76 та № 78, обернув пакетом карабін «Вепр» і приблизно о 14:16 зайшов до магазину «Полювання». Опинившись усередині, Помазун зажадав продати йому патрони, але, отримавши відмову, відкрив вогонь з «Вепря» по двом продавцям і покупцю, потім розбив вітрину і викрав два карабіни «Тигр», а також понад 250 патронів різного калібру, після чого залишив магазин.
На вулиці Помазун розстріляв двох школярок із сусіднього з магазином ліцею № 9 (14-річна Аліна Чижикова померла на місці, 16-річна Софія Гуцуляк пізніше померла від ран у лікарні ). На суді Помазун заявляв, що «стрілянина почалася не з його ініціативи», відкрити вогонь його спровокувала людина, схожа на поліцейського, а в перехожих вона стріляла, щоб «розчистити дорогу» до універмагу.
Розстрілявши Чижикову та Гуцуляк, Помазун побіг до своєї машини та спробував виїхати з двору, але дорогу йому перегородив інший автомобіль. Протаранивши машину, що загороджує виїзд, Помазун зупинився, потім вийшов і зробив постріл у 48-річного Ігоря Болдирєва, який стояв на алеї недалеко від фонтану. Перед тим, як повернутися в BMW і втекти з місця події, стрілець відкрив вогонь по вікнам універмагу «Бєлгород», як він пізніше пояснив, щоб «остудити запал навколишніх», які, за його словами, могли на нього накинутися.
На великій швидкості Помазун спустився вниз бульваром, проїхавши кілька кілометрів, він звернув на кільці в районі Студентської вулиці, зупинив машину і пішов у ліс. Пройшовши пішки 2,5 кілометра вглиб лісу, він закопав у схованці зброю і переодягся, потім повернувся в машину і доїхав до вулиці Жовтневої, де й кинув автомобіль у дворі одного з будинків .
Пошуки та затримання
О 14:21 до поліції надійшов сигнал про стрілянину в центрі міста . Незабаром був виявлений кинутий Помазуном автомобіль BMW. Через кілька годин поліцейські затримали Олександра Помазуна, який виявив будинку розкритий сейф.
До затримання підозрюваного було залучено близько 2 тисяч поліцейських: у місто було відряджено зведені загони поліції з Курської та Воронезької областей, бійці московського ОМОН та спецпідрозділи «Зубр» та «Рись» . По всьому місту було поширено орієнтування з фотографією Помазуна. Співробітники правоохоронних органів розпочали ретельне обстеження автотранспорту в Бєлгородській області, були оголошені план «Перехоплення» і план «Вулкан-4». Операцією з упіймання стрільця керував особисто міністр внутрішніх справ РФ Володимир Колокольцев, про її підсумки пізніше він доповів особисто президентові Росії Володимиру Путіну.
Близько 17:00 вечора 22 квітня 2013 року поліцейські блокували покинуту будівлю навпроти авторинку, де, за оперативними даними, міг бути Помазун, але інформація виявилася хибною. Було висловлено припущення, що Помазун вже знаходиться в Україні, на території Харківської області, російські поліцейські звернулися за допомогою до МВС України. За інформацію, яка допоможе зловити злочинця, було оголошено грошову винагороду розміром не менше 3 мільйонів рублів.
Увечері 23 квітня співробітникам курської поліції підполковнику внутрішньої служби Олексію Єдришову, старшому лейтенанту юстиції Дмитру Коновалову, лейтенанту поліції Олександру Самсоненку та майору поліції Юрію Сєдих вдалося затримати Памазуна на території залізничного вокзалу в районі "Зеленої поляни. Стрілок збирався вибратися з міста на вантажному поїзді, до цього він ховався в лісосмузі неподалік залізничних колій, при собі в нього залишився тільки ніж. Майор Сєдих попросив Помазуна пред'явити документи, той спробував піти і кілька разів ударив поліцейського ножем по обличчю, у шию та праве плече . Єдрішов, Коновалов і Самсоненко, що підбігли, знешкодили злочинця.
Через деякий час після завершення операції з упіймання стрільця у ЗМІ з'явилися кадри оперативної зйомки затримання, на яких Помазун говорить поліцейським, що стріляв «не в дітей, а в пекло».
Розслідування та суд
Стосовно Помазуна було порушено чотири кримінальні справи: його звинувачували у скоєнні злочинів, передбачених пунктами «а, в, е, і, к» частини 2 статті 105 (« вбивство двох і більше осіб, малолітньої чи іншої особи, свідомо для винного, який перебуває в безпорадному стані, вчиненому загальнонебезпечним способом, з хуліганських спонукань, з метою приховати інший злочин або полегшити його скоєння»), частиною 1 статті 222 («незаконний обіг зброї та боєприпасів»), частиною 1 статті 226 («розкрадання зброї та боєприпасів», пунктом «б» частини 4 статті 226 («розкрадання зброї та боєприпасів із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я») та статтею 317 («зазіхання на життя співробітника правоохоронного органу») Кримінального кодексу Російської Федерації. Справи за статтею 226 були об'єднані в одне провадження зі справою за статтею 105.
24 квітня Помазуна було доставлено до Свердловського районного суду Бєлгорода. Суд ухвалив залишити підозрюваного під вартою терміном на 1 місяць 29 діб. Співпрацювати зі слідством Помазун відмовився, пославшись на 51 статтю Конституції Російської Федерації.
25 квітня в лісі, в районі місця, де ховався злочинець, було знайдено схованку з викраденою з сейфу та магазину зброєю, а також одягом.
Психіатрам належало з'ясувати рівень осудності Помазуна. Було проведено близько 50 різноманітних експертиз. У результаті 7 червня 2013 року Слідчий комітет РФ повідомив, що амбулаторна психолого-психіатрична експертиза встановила осудність Сергія Помазуна . Слідчі склали свій психологічний портрет стрільця, в якому звернули увагу на його основні якості — «жорстокість, амбітність і небажання робити що-небудь для реалізації цих амбіцій».
Справу розслідували співробітники Слідчого комітету Російської Федерації на чолі зі старшим слідчим у особливо важливих справах при Голові Слідчого комітету Росії Ігорем Красновим. 21 червня 2013 року стало відомо, що розслідування кримінальної справи, проведене в найкоротші терміни, завершено та віддано для затвердження обвинувального висновку. 26 червня в Генеральній прокуратурі РФ оголосили про передачу справи до суду.
22 липня 2013 року у Бєлгородському обласному суді пройшло судове засідання у справі про стрілянину. Слідкувати за судом змогли всі охочі, для цього було виділено додаткову залу на 250 місць, де організували пряму трансляцію процесу. Перше засідання відвідали близько 50 мешканців міста. Журналістам Помазун заявив, що не приноситиме вибачення у родичів загиблих, оскільки не хоче перед ними принижуватися.
На другий день процесу, 23 липня, Помазун був вилучений із засідання через свою скандальну поведінку: він погрожував судді та присутнім, пообіцяв «влаштувати Чечню» і вигукнув фразу «злочинна група „таксопарк“».
На наступних судових засіданнях Помазун заявляв, що під час проходження служби в армії він входив до спеціального загону ГРУ і виконував спеціальні завдання під час Другої чеченської війни . За його словами, він брав участь там в акціях залякування, відрізаючи голови жінкам та дітям. При цьому обвинувачений не зміг пригадати ні імені командира, ані інших бійців. Незалежне підтвердження сказаному підсудним не знайшлося, батьки Помазуна також спростували цю інформацію.
Державне звинувачення вимагало для стрільця довічного позбавлення волі. Прокурор Дмитро Лазарєв, який виступав у ролі державного обвинувача на процесі, висловив думку, що в даному випадку слід було б призначити Помазуну смертну кару, але це неможливо, оскільки в Росії на неї накладено мораторій.
Вирок
22 серпня 2013 року у Бєлгородському обласному суді розпочалося останнє засідання у справі про стрілянину. У процесі засідання Помазун усміхався і поводився невимушено. В останньому слові попросив у суду ув'язнювати його не довічно, а на 25 років у колонії «Чорний дельфін», якщо таке можливо. Засідання тривало кілька годин, а після була оголошена перерва до ранку 23 серпня.
Суд визнав Сергія Помазуна винним за всіма пунктами обвинувачення та засудив до довічного позбавлення волі в колонії особливого режиму. Вирок виносив суддя Бєлгородського суду Микола Кудінов. Також суд зобов'язав стрільця виплатити компенсацію потерпілим у розмірі трьох мільйонів рублів. Сам підсудний на вирок відреагував агресивно: почав матюкатися, погрожувати присутнім, пообіцяв видавити фотографу очі.
Адвокат стрільця Віктор Єрємєєв оскаржив рішення, вважаючи за необхідне провести щодо Помазуна стаціонарну судову психолого-психіатричну експертизу і стверджуючи, що в момент скоєння злочинів Помазун перебував у неосудному стані, а перше дослідження було проведено поверхово. Доводи адвоката спростували представник Генеральної прокуратури, а 20 листопада 2013 року судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду Російської Федерації залишила звернення без задоволення.
28 січня 2014 року Помазун був етапований до виправної колонії особливого режиму № 18, відомої як «Полярна сова» .
Примітки
Коментарі
Джерела
Посилання
Масові вбивства в Росії
Вбивці Росії
Уродженці Шебекінського району
Народились 1981
Народились 3 червня
|
3423834
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B9%D1%87%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%87%209
|
Айчеліч 9
|
Айчеліч 9 — індіанська резервація в Канаді, у провінції Британська Колумбія, у межах регіонального округу Фрейзер-Велі.
Населення
За даними перепису 2016 року, індіанська резервація нараховувала 15 осіб, показавши скорочення на 16,7 %, порівняно з 2011 роком. Середня густина населення становила 72,3 осіб/км².
Клімат
Середня річна температура становить 10,3 °C, середня максимальна — 21,3 °C, а середня мінімальна — −2,4 °C. Середня річна кількість опадів — 1673 мм.
Примітки
Населені пункти Британської Колумбії
|
3623890
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hungary%20at%20the%20Olympics
|
Hungary at the Olympics
|
Hungary at the Olympics
Hungary first participated at the Olympic Games at the inaugural 1896 Games, and has sent athletes to compete in most Summer Olympic Games and every Winter Olympic Games since then. The nation was not invited to the 1920 Games for its role in World War I, and was part of the Soviet-led boycott of the 1984 Summer Olympics.
Hungarian athletes have won a total of 511 medals at the Summer Games and 10 medals at the Winter Games, with fencing being the top medal-producing sport. Hungary has won more Summer Olympic medals than any other existing nation never to have hosted the Games, and after overtaking Finland at the 2020 Olympic Games, it is now the country with the highest number of gold medals won per capita (not counting microstates with less than 1 million inhabitants). At the 1956 and 1980 Winter Olympics, all participating Hungarian athletes won medals.
The National Olympic Committee for Hungary is the Hungarian Olympic Committee, and was created and recognized in 1895.
Medal tables
Medals by Olympic Games
Medals by Summer Games
Medals by Winter Games
Medals by sport
Medals by summer sport
Updated after 2020 Summer Olympics
Medals by winter sport
Updated after 2022 Winter Olympics
Youth Games medal tables
Medals by Summer Youth Games
Medals by Winter Youth Games
Medals by sport
Medals by summer sport
Updated after 2018 Summer Youth Olympics
Medals by winter sport
Updated after 2024 Winter Youth Olympics
Athletes with most medals
The Hungarian athletes who won the most medals in the history of the Olympic Games are the fencer Aladár Gerevich and the gymnast Ágnes Keleti.
Notes: athletes in bold are still active.
Athletes with most appearances
Notes: athletes in bold are still active.
Flagbearers
Summary by sport
Summer Olympic Sports
Updated after 2020 Summer Olympics
Athletics
Hungary first competed in athletics at the inaugural 1896 Games, with 3 athletes competing in 5 events and winning a silver and two bronze medals. The nation's first gold medal in the sport came in 1900, with Rudolf Bauer's victory in the discus throw.
Basketball
Hungary men's national basketball team
Hungary women's national basketball team
Boxing
Canoeing
Fencing
Hungary has won the third-most gold medals and second-most total medals in fencing, in each case behind Italy and France. Hungary has historically been most successful in the sabre events. Hungary's first fencing appearance was in 1900, with 7 fencers including sabreurs who finished 4th and 5th. Hungary has dominated the men's individual sabre, winning half of the gold medals (14 of 28), including a string of 9 consecutive victories from 1924 to 1964 (with an 11-Games podium streak extending further to 1972). Hungary had also won in 1908 and 1912; the streaks might have been 12 and 15 if the nation had not been excluded from the Games in 1920 due to its role in World War I.
Gymnastics
Hungary sent two gymnasts to the first Games in 1896; they did not medal.
Handball
Hungary men's national handball team
Hungary women's national handball team
Modern pentathlon
Shooting
Swimming
Hungary first competed in swimming at the inaugural 1896 Games, with one swimmer (Alfréd Hajós) winning gold medals in both of the events he entered. Hungary also had one swimmer in 1900 taking a medal in every event he entered (Zoltán Halmay, with 2 silvers and a bronze). Hungary has won the fourth-most gold medals of any nation in swimming (28) and sixth-most total medals (73).
Volleyball
Hungary men's national volleyball team
Hungary women's national volleyball team
Water polo
Hungary men's national water polo team
Hungary women's national water polo team
Weightlifting
Hungary first competed in weightlifting at the inaugural 1896 Games, with one lifter competing in one event.
Wrestling
Hungary first competed in wrestling at the inaugural 1896 Games, with one wrestler competing in the open weight class event.
Tennis
Hungary first competed in tennis at the inaugural 1896 Games, with one player in the men's singles earning a bronze medal. It remains (through the 2016 Games) the only tennis medal won by Hungary.
Winter Olympic Sports
Updated after 2022 Winter Olympics
Alpine skiing
Biathlon
Bobsleigh
Cross-country skiing
Figure skating
Freestyle skiing
Ice hockey
Hungary men's national ice hockey team
Nordic combined
Short track speed skating
Ski jumping
1 Athletes did not start at the Games.
Snowboarding
Speed skating
See also
:Category:Olympic competitors for Hungary
Hungary at the Paralympics
List of Hungarian Olympic champions
References
External links
|
886919
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%82
|
Тендовагініт
|
Тендовагініт — гостре або хронічне запалення сухожильної піхви (сполучнотканинних оболонок, що оточують сухожилля). Розвивається в ділянці кисті, променезап'ясткового суглоба, передпліччя (променевий і ліктьовий тенобурсит), стопи, гомілковоступного суглоба і ахілесового сухожилля (ахілобурсит).
Причини
Тендовагініт розвивається внаслідок проникнення мікроорганізмів в сухожильні піхви при ранах та гнійних захворюваннях навколишніх тканин. Проте захворювання може виникнути і без участі збудника (асептичний тендовагініт), а від надмірного навантаження на сухожилля — постійного, пов'язаного з професією.
Симптоми
Гострий біль, що різко посилюється при щонайменшому русі, набряк по ходу сухожилля, гарячка.
При тендовагініті від перевантаження біль не різкий, але рухи супроводжуються болем, відчуттям хрускоту (крепітуючий тендовагініт), загальний стан хворого не порушується. Проте без правильного лікування і цей тендовагініт може привести до стійкого обмеження рухів або перейти в хронічну форму.
Діагностика
Діагноз тендовагініту ґрунтується на характерній локалізації процесу і даних клінічного дослідження.
Лікування
Лікування гострого тендовагініту поділяється на загальне і місцеве. Загальне лікування при інфекційному процесі спрямоване на боротьбу зі збудниками (застосування антибактерійних засобів, зміцнення захисних сил організму). При неінфекційному процесі використовують лікарські препарати, що зменшують запальний процес (наприклад, індометацин).
Місцеве лікування, як при інфекційному, так і при неінфекційному тендовагініті в початковій стадії включають спокій, який встановлюється за допомогою шин або лангет, зігрівальні компреси. Після стихання гострих явищ призначають фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, ультразвук та ін.) і лікувальну гімнастику. При гнійному процесі показаний терміновий розтин і дренування (виведення раневого вмісту через спеціальну трубку) піхви сухожилля.
Лікування хронічного тендовагініту в основному зводиться до фізіотерапевтичних процедур (парафін, озокерит, УВЧ, електрофорез з лікарськими речовинами), лікувальної гімнастики і масажу. Якщо не допомагають консервативні методи лікування, то при тендовагініті, що стенозує, січуть звужену ділянку піхви сухожилля.
Головне при тендовагініті — вчасне звертання до лікаря і правильне лікування.
Див. також
Список хірургічних захворювань
Гангліон
Посилання
Про тендовагініт на сайті «Всі слова»
Про тендовагініт на медичному порталі
Запальні захворювання
|
2237605
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Juan%20Pablo%20Rojas%20Pa%C3%BAl
|
Juan Pablo Rojas Paúl
|
Juan Pablo Rojas Paúl (26 November 1826 – 22 July 1905) was the president of Venezuela from 1888 to 1890. He was the first civilian president who was elected by constitutional procedures in 50 years, and the only one who could finish his term properly, until 74 years later.
Biography
He was the Minister of Finance from 1879 to 1884 and in 1887.
Rojas took over the presidency from Hermógenes López, who had served as an interim president after Antonio Guzmán (who was three times president) finally stepped down. Rojas tried to reconcile the followers of Guzmán and Joaquín Crespo, confronted at that time. During the Rojas administration there were violent demonstrations against Guzmán in the capital and other regions of Venezuela. These events precipitated a break of the Rojas administration with Guzmán, who sought to continue ruling indirectly from Paris.
The Rojas administration had to face an uprising led by Crespo. After the rebellion was crushed, Crespo had to go into exile.
Breaking with Guzmán's anti-clerical policy, Rojas brought French nuns to the country, helped the establishment of congregations, also built and remodeled many religious buildings.
Rojas authorized the creation of science faculties, churches, national schools in Maracaibo and Barquisimeto.
He inaugurated the submarine cable between La Guaira, the Antilles and Europe, the works of the painter Martín Tovar y Tovar at the Salón Elíptico (Elliptical Room) of the National Capitol.
During his period, was published the book Great geographical, historical and statistics compilation of Venezuela authored by General Manuel Landaeta Rosales.
In 1888 Rojas founded the National History Academy.
His two years in the presidency were marked by an economic bonanza, of which he took advantage to invest in public works. After his presidency, he was again Minister of Finance in 1899.
He died in Caracas in 1905, at the age of 78.
Personal life
Juan Pablo Rojas Paúl was married to María Josefa de la Concepción Báez, who served as First Lady of Venezuela from 1888 until 1890.
See also
List of ministers of foreign affairs of Venezuela
Presidents of Venezuela
References
External links
"J.P. Rojas Paul (Biography in Spanish) by Edgar C. Otálvora"
Politicians from Caracas
Presidents of Venezuela
Venezuelan Ministers of Foreign Affairs
Finance ministers of Venezuela
19th-century Venezuelan lawyers
1826 births
1905 deaths
Great Liberal Party of Venezuela politicians
Venezuelan people of Spanish descent
|
18666185
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Szafranki%2C%20Suwa%C5%82ki%20County
|
Szafranki, Suwałki County
|
Szafranki, Suwałki County
Szafranki is a village in the administrative district of Gmina Filipów, within Suwałki County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland. It lies approximately south of Filipów, west of Suwałki, and north of the regional capital Białystok.
References
Villages in Suwałki County
|
15786534
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cubelles%2C%20Haute-Loire
|
Cubelles, Haute-Loire
|
Cubelles, Haute-Loire
Cubelles is a commune in the Haute-Loire department in south-central France.
Population
See also
Communes of the Haute-Loire department
References
Communes of Haute-Loire
|
528362
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Communes%20of%20French%20Guiana
|
Communes of French Guiana
|
Communes of French Guiana
The following is a list of the 22 communes in French Guiana, France.
The communes cooperate in the following intercommunalities (as of 2020):
Communauté d'agglomération du Centre Littoral
Communauté de communes de l'Est guyanais
Communauté de communes de l'Ouest guyanais
Communauté de communes des Savanes
References
Guyane
French Guiana
|
274686
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D0%BD
|
Туропин
|
Туропин — село в Україні, у Турійській селищній громадІ Ковельського району Волинської області. Населення становить 544 осіб (за переписом 2001 року).
Історія
У 1902 році село належало до Вербської волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії, в селі були церква Воздвиження Чесного Хреста, 124 будинки і 482 мешканці, у прилеглій колонії — 23 будинки і 126 мешканців.
У 1943 р. тут активно діяла УПА.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 532 особи, з яких 255 чоловіків та 277 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 542 особи.
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Посилання
Погода в селі Туропин
Населені пункти Ковельського району (1940—2020)
Села Волинської області
|
4616858
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D1%80
|
Кронбергер
|
Кронбергер Лілі (угор. Kronberger Lily; 12 листопада 1890, Будапешт — 21 травня 1974, Будапешт) — угорська фігуристка.
Лука Кронбергер (нім. Luca Kronberger, нар. 15 лютого 2002, Шварцах-ім-Понгау) — австрійський футболіст, нападник клубу «Штурм» (Грац).
Петра Кронбергер (нім. Petra Kronberger, 21 лютого 1969) — австрійська гірськолижниця, олімпійська чемпіонка.
|
7035311
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Svetlana%20Grozdova
|
Svetlana Grozdova
|
Svetlana Grozdova
Svetlana Khristoforovna Grozdova (born 29 January 1959 in Rostov on Don) is a retired Soviet Russian gymnast.
She started training in gymnastics at age 8 and was coached by Russian gymnastics coach Ruslan Lavrov in a gym in Rostov-on-Don. She was a member of the Soviet Union's 1976 Olympics Gold medal-winning gymnastics team alongside Maria Filatova, Nellie Kim, Elvira Saadi, Ludmilla Tourischeva and Olga Korbut.
In 1974 and 1976, she was the Moscow News All Around champion. She was awarded the Order of the Badge of Honor in 1976. In 1980 she left the world of competitive gymnastics and took up sports acrobatics and was competing in it by the mid-1980s.
Her best event was the balance beam. Despite not winning any Olympic medals in this event, she was a pro at wowing the crowds at USSR gymnastics exhibitions around the world with her tremendous flexibility and mesmerising balance on her hands. She had an unusually flexible, rubber-like spine which allowed her to perform walkovers along the 4" (10 cm) width of the balance beam, and to do a split handstand at the very end of the beam and touching the beam with her foot behind her head.
Achievements (non-Olympic)
References
1959 births
Living people
Soviet female artistic gymnasts
Olympic gold medalists for the Soviet Union
Olympic gymnasts for the Soviet Union
Olympic medalists in gymnastics
Gymnasts at the 1976 Summer Olympics
Sportspeople from Rostov-on-Don
Competitors at the 1979 Summer Universiade
Medalists at the 1976 Summer Olympics
|
594234
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/King%20Albert
|
King Albert
|
King Albert — студійний альбом Альберта Кінга, випущений лейблом Tomato Records в 1977 році. Сингли «Call My Job» та «Chump Change» посіли 72 та 72 сходинки відповідно в чарті Billboard R&B Singles.
Список композицій
«Love Shock» (Літтл Сонні, Аарон Віллз) — 4:40
«You Upset Me Baby» (Максвелл Дейвіс, Джо Хосеа, Б.Б. Кінг, Жюль Тоб) — 4:15
«Chump Change» (Ерік Моргесон, Баррі Мерфі) — 3:40
«Let Me Rock You Easy» (Норма Тоні) — 4:56
«Boot Lace» (Дон Дейвіс, Вільям Мюллер) — 5:55
«Love Mechanic» (Літтл Сонні, Аарон Віллз) — 4:01
«Call My Job» (Ел Перкінс, Детройт Джуніор) — 4:27
«Good Time Charlie» (Джильберт Кейплз, Дедрік Мелоун, Віллі Скофілд) — 4:45
Учасники запису
Альберт Кінг — вокал, гітара
Глен Гойнз — гітара
Джим Маккарті — гітара
Денніс Роббінс — гітара
Рей Тіні, мл. — гітара
Едді Вілліс — гітара
Аарон Дж. Вілліс, мл. — гітара
Дон Дейвіс — продюсер
Джон Фрага — бас
Ентоні Вілліс — бас
Джонні Баданьєк — ударні
Двейн Ломакс — ударні
Рональд Райт — ударні
Руді Робінсон — клавішні, аранжувальник
Берт Кейз — аранжувальник
Берні Воррелл — аранжувальник
The Horny Horns — труба
Фред Веслі — труба
Брендай — бек-кокал
Сингли
Примітки
Посилання
King Albert на Allmusic
Альбоми Альберта Кінга
Альбоми Tomato Records
|
4898427
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Риндино (Курська область)
|
Риндино (Курська область)
Риндино — присілок в Горшеченському районі Курської області Російської Федерації.
Населення становить 66 осіб. Входить до складу муніципального утворення Солдатська сільрада.
Історія
Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина.
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Солдатська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Горшеченського району
Присілки Курської області
|
4609161
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%B5%2C%20%D0%9D%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%85%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Рудино (селище, Нерехтський район)
|
Рудино (селище, Нерехтський район)
Рудино — селище в Нерехтському районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 330 осіб. Входить до складу муніципального утворення Волзьке сільське поселення.
Історія
У 1936-1944 роках населений пункт належав до Ярославської області. Від 1944 року належить до Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Волзьке сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Нерехтського району
|
4867589
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%27%D1%8F%D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Черв'яцово
|
Черв'яцово — присілок в Невельському районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 2 особи. Входить до складу муніципального утворення Івановська волость.
Історія
Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Івановська волость.
Населення
Примітки
Населені пункти Невельського району Псковської області
|
64710525
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Daniel%20Fuzato
|
Daniel Fuzato
|
Daniel Fuzato
Daniel Cerântula Fuzato (born 4 July 1997) is a Brazilian professional footballer who plays as a goalkeeper for La Liga club Getafe, on loan from Ibiza.
Club career
Roma
A youth product of Palmeiras since 2010, Fuzato signed with Roma on 7 July 2018. He made his professional debut in a 3–1 Serie A win over Juventus on 1 August 2020.
Loan to Gil Vicente
On 19 August 2020, Fuzato joined Gil Vicente on loan.
Ibiza
On 21 June 2022, Fuzato signed a three-year contract with Ibiza in the Spanish Segunda División. A regular starter during the campaign, he appeared in 37 league matches as the club suffered relegation.
Loan to Getafe
On 5 July 2023, Fuzato was loaned to La Liga side Getafe for one year, with a buyout clause.
International career
Fuzato was born in Brazil and is of Italian descent, and has both passports. Fuzato is a youth international for Brazil, having represented the Brazil U20s once in 2016. He has been called up to represent Brazil U23s and the senior Brazil squad in 2019.
Career statistics
Club
Honours
Roma
UEFA Europa Conference League: 2021–22
References
External links
1997 births
Living people
People from Santa Bárbara d'Oeste
Brazilian men's footballers
Brazil men's youth international footballers
Brazilian people of Italian descent
Men's association football goalkeepers
Serie A players
Segunda División players
AS Roma players
SE Palmeiras players
Gil Vicente F.C. players
UD Ibiza players
Getafe CF footballers
Brazilian expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Italy
Brazilian expatriate sportspeople in Italy
Expatriate men's footballers in Portugal
Brazilian expatriate sportspeople in Portugal
Expatriate men's footballers in Spain
Brazilian expatriate sportspeople in Spain
Footballers from São Paulo (state)
UEFA Conference League winning players
|
3647578
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Henri%20Frankfort
|
Henri Frankfort
|
Henri Frankfort
Henri "Hans" Frankfort (24 February 1897 – 16 July 1954) was a Dutch Egyptologist, archaeologist and orientalist.
Early life and education
Born in Amsterdam, into a "liberal Jewish" family, Frankfort studied history at the University of Amsterdam and then moved to London, where in 1924, he took an MA under Sir Flinders Petrie at the University College. In 1927 he gained a Ph.D. from the University of Leiden.
Career
Between 1925 and 1929 Frankfort was the director of the excavations of the Egypt Exploration Society (EES) of London at El-Amarna, Abydos and Armant. In 1929 he was invited by Henry Breasted to become field director of the Oriental Institute (OI) of Chicago expedition to Iraq.
In 1931 he became correspondent of the Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences, later resigning in late 1944. He became foreign member in 1950.
In 1937 Frankfort and Emil Kraeling identified a woman on the Burney Relief (c 1700BCE) as Lilith of later Jewish mythology, though this identification is now generally rejected.
In 1939 he published what Gary Beckman considers to be perhaps his most influential scholarly achievement Cylinder Seals: A Documentary Essay on the Art and Religion of the Ancient Near East. In a collaborative work with Henriette Groenewegen-Frankfort, John A. Wilson, and Thorkild Jacobsen he published The Intellectual Adventure of Ancient Man in 1946, an influential work on the nature of myth and reality. Frankfort published Kingship and the Gods in 1948, "a classic work" in the opinion of John Baines. In 1948 he became director of the Warburg Institute in London. He was elected to the American Philosophical Society in 1948. Along with EA Wallis Budge, he was revolutionary for his time for suggesting that Egyptian civilization, culturally, religiously, and ethnically arose from an African, instead of an Asian base. He wrote 15 books and monographs and about 73 articles for journals about ancient Egypt, archaeology and cultural anthropology, especially on the religious systems of the Ancient Near East.
Erik Hornung in his influential work Conceptions of God in Ancient Egypt, The One and the Many acknowledged his debt to previous work done by Henri Frankfort.
He died in London.
Personal life
He married Henriette Groenewegen-Frankfort and later Enriqueta Harris.
Bibliography
The Mural Painting of el-Amarna (1929)
The Cenotaph of Seti I at Abydos (together with A. de Buck and B. Gunn, 1933)
The City of Akhenaten volume II (together with J. D. S. Pendlebury, 1933)
Cylinder Seals: A Documentary Essay on Ihe Art and Religion of the Ancient Near East (1939)
The Intellectual Adventure of Ancient Man (1946) (later retitled Before Philosophy)
Ancient Egyptian Religion: an Interpretation (1948)
Kingship and the Gods. A Study of Ancient Near Eastern Religion as the Integration of Society and Nature (1948)
The Birth of Civilization in the Near East (1951)
The Art and Architecture of the Ancient Orient (1954)
References
1897 births
1954 deaths
Directors of the Warburg Institute
Dutch Egyptologists
Dutch Jews
Members of the Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences
Scientists from Amsterdam
Members of the American Philosophical Society
University of Amsterdam alumni
|
290551
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9E%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Воронівка (Одеський район)
|
Воронівка (Одеський район)
Воронівка — село Визирської сільської громади в Одеському районі Одеської області. Населення становить 29 осіб.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила , з яких та .
За переписом населення України 2001 року в селі .
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Посилання
Село Воронівка на сайті Верховної Ради України
Погода в селі Воронівка
Села Одеського району
|
53326648
|
https://en.wikipedia.org/wiki/M%C3%A9ry-Bissi%C3%A8res-en-Auge
|
Méry-Bissières-en-Auge
|
Méry-Bissières-en-Auge (literally Méry Bissières in Auge) is a commune in the department of Calvados, northwestern France. The municipality was established on 1 January 2017 by merger of the former communes of Méry-Corbon (the seat) and Bissières.
See also
Communes of the Calvados department
References
Communes of Calvados (department)
|
2924099
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Ольшево (Мазовецьке воєводство)
|
Ольшево (Мазовецьке воєводство)
Ольшево — село в Польщі, у гміні Журомін Журомінського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Цехановського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Журомінського повіту
|
50225077
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Obi-Rakhmat%20Grotto
|
Obi-Rakhmat Grotto
|
Obi-Rakhmat Grotto
The Obi-Rakhmat Grotto is a Middle Paleolithic prehistoric site that yielded Neanderthal fossils. It is a shallow karst cave near the junction of the Chatkal and Pskem Rivers at the southwestern end of the Talassky Alatau Range in the Tien Shan Mountains, northeast of Tashkent, Uzbekistan.
Excavations
The Obi-Rakhmat Grotto was discovered in 1962 by a team from the Institute of History and Archaeology of Uzbekistan, headed by A. R. Mukhamedzhanov. Initial excavations were carried out under the supervision of M. M. Gerasimov and H. K. Nasretdinov and from 1964 to 1965 by R. H. Suleimanov. An international multidisciplinary team resumed excavations in 1998 under the direction of Anatoly Derevyanko, Andrei Krivoshapkin and Patrick Wrinn.
Stratigraphy
The cave is long, wide at the entrance and high and sitting at an elevation of ,
The sequence of deposits has a depth of about and divides into 22 stratigraphic units, based on texture and archaeological content. The rich assemblages of lithic artifacts suggest prolonged Neanderthal occupation.
Artefacts: core-burins on large flakes, unidirectional blade and flake cores, (mostly retouched blades and retouched pointed blades, while other common types include burins, atypical end scrapers, sidescrapers (grattoir de côté) and Mousterian points) and Levallois forms. The Levallois forms are concentrated in the basal layers, especially stratum 19. The principal raw material is local petrified limestone.
Obi-Rakhmat's tool industry differs in only minor ways from the classic and elongated Levallois points of Kara-Bom. Obi-Rakhmat's finds share features of both the late Middle Paleolithic and the early Upper Paleolithic artifacts of Southwest Asia and the Altai Mountains. It appears that the Upper Paleolithic in the Altai emerged from a local Middle Paleolithic culture established in the area around 100,000 to 50,000 years ago. Based on material of the most recent excavations from 2007 to 2009 there is reason to assume that the Obi-Rakhmat lithic artefacts represent a transitional Middle-to-Upper Paleolithic industry.
Stratum 19 seems to represent a series of exceptionally intensive occupational episodes because of the high density of finds and the presence of charcoal, burnt bones and artefacts.
Chronology
(Uranium-thorium datings of travertine sediments range between 70,000–100,000 years BP. These results are less secure due to the high uranium content and the presence of detritus, which contaminates dated sediments. ESR analysis of tooth enamel for eight Bovidae give an age estimation of ca. 57,000 to 73,000 years BP (strata 12–14) and ca. 87,000 years BP (basal stratum 21.1). The preliminary results of OSL dating on sediments from several profile locations gave uniform ages for all cultural successions: stratum 5.1 (56,000 ± 3200 years), stratum 8.1 (60,100 ± 3000 years), and stratum 21.2 (61,400 ± 3600 years):
Parts of the sequence is beyond the limit of sensitivity of the C14 dating method. However layer 9, dated to 42,100 years BP is well within the limit. Possibly, the age of layer 14.1 (48,800 years BP) may be a minimal estimate, but more study is necessary to precisely determine the age. The true age of layer 14 at Obi-Rakhmat site is still open to discussion.
Fauna
The faunal assemblage is dominated by the Siberian mountain goat (Capra sibirica) and red deer (Cervus elaphus), which constitute 90% of the identified fossils. Other faunal remains include sheep (Ovis sp.), wild boar (Sus scrofa), fox (Vulpes vulpes) and marmot (Marmota sp.). Carnivore remains are rare.
Evidence of human modification of the bones including cut marks, conchoidal impact, scars and burning, is consistently present. The lithic artefacts and faunal remains recovered at Obi-Rakhmat suggest that the site was repeatedly used by hominins as a short-term hunting and butchery station.
Hominin remains
OR 1
In 2003, hominin remains were recovered from stratum 16. They consist of 6 isolated permanent upper teeth and 121 cranial fragments from a single juvenile.
Morphology
Six isolated permanent teeth were found. They consisted of an upper lateral incisor, upper third premolar, upper fourth premolar, upper first molar, and an upper second molar, as well as 121 cranial fragments. All of the teeth found had complete crowns with developed roots. The varying size of the roots in each tooth make it difficult to determine if they are damaged, or the length they are because of development. It was determined that all of the pieces belonged to a 9-12-year-old juvenile. The sex of this particular fossil remains unknown. The teeth found have Neanderthal features, as some of them show Taurodontism, which is primarily found in the Neanderthal morphology. Studies of the pieces of cranium found are more ambiguous and harder to link to Neanderthals. The Parietal bone has a stronger likeness to anatomically modern humans, while other bones of the skull can be linked to Neanderthal craniums. Most researchers believe that this particular fossil is a Neanderthal because of the analysis of its dentition.
The Obi-Rakhmat fossil expresses a relatively Neanderthal-like dentition coupled with more ambiguous cranial anatomy (e.g., its parietal size and aspects of the external surface of its temporal) that does not conform to existing descriptions of sub-adult Neanderthals. It represents an individual of roughly 9 to 12 years of age at death, estimated from the examination of relative root development and degree of dental wear.
The sub-adult bone yielded non-calibrated dates ranging from 29,990 ± 500 years BP to 37,800 ± 450 years BP. To date, the best chronological estimate for the hominid remains from Obi-Rakhmat is ca. 60,000 to 90,000 years BP and 70,000 years BP.
DNA analysis
The mitochondrial DNA (mtDNA) sequences from the Obi-Rakhmat sub-adult (OR-1) and Teshik Tash child fall within the European Neanderthal mtDNA variation, showing that both individuals belonged to a population related to European and western Asian Neanderthals. However, the Teshik Tash mtDNA sequence seems to be more closely related to the mtDNA sequence from Scladina in western Europe than to the sequence from Okladnikov Cave. The absence of deep mtDNA divergence shows that Central Asian, Caucasian and European Neanderthals were not separated for a long time, supporting the view that Central Asia (most of the Russian plains) was relatively recently colonized by Neanderthals, maybe not before an exceptionally warm episode 125,000 years ago.
See also
Denisova Cave
References
1962 archaeological discoveries
Stone age sites
Archaeological sites in Uzbekistan
Caves of Uzbekistan
Neanderthal sites
Mousterian
|
1758513
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B7%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8
|
Озинки
|
Озинки — селище міського типу (з 1940) в Росії, муніципальне утворення у складі Озинського району Саратовської області.
Населення — 9087 осіб.
Географія
Селище розташоване на берегах річки Велика Чаликла (басейн Великого Іргиза).
В селищі розташований автомобільний міжнародний пункт пропуску через кордон (в Казахстан), що пропускає громадян усіх країн світу. Анісівка — Озинки, а також залізничний пункт пропуску.
Історія
Хутір Озинський заснований в 1873 році.
У 1928 році село Озинки стає центром Озинського району у складі Пугачовського округу Нижньо-Волзького краю (з 1936 року — в складі Саратовської області).
Статус селища міського типу — з 1940 року.
В околицях селища знаходиться військовий аеродром Озинки, залишений в 1998 році.
Селища міського типу Саратовської області
|
1519001
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Verstehen
|
Verstehen
|
Verstehen, in the context of German philosophy and social sciences in general, has been used since the late 19th century – in English as in German – with the particular sense of the "interpretive or participatory" examination of social phenomena. The term is closely associated with the work of the German sociologist Max Weber, whose antipositivism established an alternative to prior sociological positivism and economic determinism, rooted in the analysis of social action. In anthropology, Verstehen has come to mean a systematic interpretive process in which an outside observer of a culture attempts to relate to it and understand others.
Verstehen is now seen as a concept and a method central to a rejection of positivist social science (although Weber appeared to think that the two could be united). Verstehen refers to understanding the meaning of action from the actor's point of view. It is entering into the shoes of the other, and adopting this research stance requires treating the actor as a subject, rather than an object of your observations. It also implies that unlike objects in the natural world human actors are not simply the product of the pulls and pushes of external forces. Individuals are seen to create the world by organizing their own understanding of it and giving it meaning. To do research on actors without taking into account the meanings they attribute to their actions or environment is to treat them like objects.
Meaning
Interpretive sociology is the study of society that concentrates on the meanings people associate to their social world. Interpretive sociology strives to show that reality is constructed by people themselves in their daily lives.
Verstehen roughly translates to "meaningful understanding" or "putting yourself in the shoes of others to see things from their perspective." Interpretive sociology differs from positivist sociology in three ways:
It deals with the meaning attached to action, unlike positivist sociology which focuses on behavior;
It sees reality as being constructed by people, unlike positivist sociology which sees an objective reality "out there;" and
It relies on qualitative data, unlike positivist sociology which tends to make use of quantitative data.
Dilthey and hermeneutics
Verstehen was introduced into philosophy and the human sciences by the German historist philosopher Johann Gustav Droysen. Droysen first made a distinction between nature and history in terms of the categories of space and time. The method of the natural sciences is explanation, while that of history is understanding.
The concept of Verstehen was later used by the German philosopher Wilhelm Dilthey to describe the first-person participatory perspective that agents have on their individual experience as well as their culture, history, and society. In this sense, it is developed in the context of the theory and practice of interpretation (as understood in the context of hermeneutics) and contrasted with the external objectivating third-person perspective of explanation in which human agency, subjectivity, and its products are analyzed as effects of impersonal natural forces in the natural sciences and social structures in sociology.
Twentieth-century philosophers such as Martin Heidegger and Hans-Georg Gadamer have been critical of what they considered to be the romantic and subjective character of Verstehen in Dilthey, although both Dilthey and the early Heidegger were interested in the "facticity" and "life-context" of understanding, and sought to universalize it as the way humans exist through language on the basis of ontology. Verstehen also played a role in Edmund Husserl and Alfred Schutz's analysis of the "lifeworld." Jürgen Habermas and Karl-Otto Apel further transformed the concept of Verstehen, reformulating it on the basis of a transcendental-pragmatic philosophy of language and the theory of communicative action.
Weber and the social sciences
Max Weber and Georg Simmel introduced interpretive understanding into sociology, where it has come to mean a systematic interpretive process in which an outside observer of a culture (such as an anthropologist or sociologist) relates to an indigenous people or sub-cultural group on their own terms and from their own point of view, rather than interpreting them in terms of the observer's own culture. Verstehen can mean either a kind of empathic or participatory understanding of social phenomena. In anthropological terms this is sometimes described as cultural relativism, especially by those that have a tendency to argue toward universal ideals. In sociology it is an aspect of the comparative-historical approach, where the context of a society like twelfth century "France" can be potentially better understood by the sociologist than it could have been by people living in a village in Burgundy. It relates to how people in life give meaning to the social world around them and how the social scientist accesses and evaluates this "first-person perspective." This concept has been both expanded and criticized by later social scientists. Proponents laud this concept as the only means by which researchers from one culture can examine and explain behaviors in another. While the exercise of Verstehen has been more popular among social scientists in Europe, such as Habermas, Verstehen was introduced into the practice of sociology in the United States by Talcott Parsons, an American sociologist influenced by Max Weber. Parsons used his structural functionalism to incorporate this concept into his 1937 work, The Structure of Social Action.
Weber had more specific beliefs than Marx where he put value to understanding and meaning of key elements—not just with intuition or sympathy with the individual but also the product of "systematic and rigorous research". The goal is to identify human actions and interpreting them as observable events leading us to believe that it not only provides for a good explanation for individual actions but also for group interactions. The meaning attached needs to include constraints and limitations and analyze the motivation for action. Weber believed that this gives the sociologist an advantage over a natural scientist because "We can accomplish something which is never attainable in the natural sciences, namely the subjective understanding of the action of the component individuals."
Criticism
Critics of the social scientific concept of Verstehen such as Mikhail Bakhtin and Dean MacCannell counter that it is simply impossible for a person born of one culture to ever completely understand another culture, and that it is arrogant and conceited to attempt to interpret the significance of one culture's symbols through the terms of another (supposedly superior) culture. Just as in physical science all knowledge is asymptotic to the full explanation, a high degree of cross-cultural understanding is very valuable. The opposite of Verstehen would seem to be ignorance of all but that which is immediately observable, meaning that we would not be able to understand any time and place but our own. A certain level of interpretive understanding is necessary for our own cultural setting, however, and it can easily be argued that even the full participant in a culture does not fully understand it in every regard.
Critics also believe that it is the sociologist's job to not just observe people and what people do but also share in their world of meaning and come to appreciate why they act as they do. Subjective thoughts and feelings regarded as bias in the sciences is an important aspect to be controlled for while doing sociological research.
See also
Antinaturalism (sociology)
Emic and etic
Humanistic sociology
Humanistic coefficient
Nomothetic and idiographic
Reflexivity (social theory)
References
External links
Philosophy of social science
Phenomenology
Hermeneutics
German philosophy
Critical theory
German words and phrases
Max Weber
Social concepts
1850s neologisms
Wilhelm Dilthey
|
708487
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82%20%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%9D%D0%90%D0%90%D0%9D%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8
|
Інститут рибного господарства НААН України
|
Інститут рибного господарства НААН України
Інститут рибного господарства Національної академії аграрних наук України — головна наукова установа, що визначає та розробляє перспективні напрями розвитку рибного господарства, координує та здійснює методичне керівництво науково-дослідними роботами з рибництва та рибальства на внутрішніх водоймах України.
Історія Інституту
Інститут рибного господарства Національної академії аграрних наук України (ІРГ НААН) створено 1930 року на базі Київської дослідної станції рибництва. З цього часу його назва змінювалась від «Київського науково-дослідного Інституту ставового і озерно-річкового рибного господарства» (1944 р.), до «Українського науково-дослідного інституту рибного господарства» (УНДІРГ - 1945 р.) і «Українського науково-виробничого об’єднання з рибництва та рибальства» (УкрНВО з рибництва та рибальства - 1986 р.), а вже з 1992 р. за ним остаточно закріпилася сучасна назва.
Керівництво Інституту
Директор Інституту Грициняк Ігор Іванович – доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної академії аграрних наук України. Він є членом Ради директорів з питань міжнародного співробітництва Мережі наукових центрів аквакультури країн Східної і Центральної Європи (NACEE) , бере активну участь в організації стажування українських спеціалістів у зарубіжних науково-дослідних установах і університетах. Грициняк І.І. є головним редактором наукового журналу «Рибогосподарська наука України», що видається в Україні з 2007 року (е-ISSN 2312-9581, ISSN 2075-1508, DOI: 10.15407/fsu). За досягнення в розвитку аквакультури Грициняку І. І. присуджено почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України», «Почесний працівник рибного господарства», «Лідер агропромислового виробництва». Він нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом «Св. Володимира», орденом «Архістратига Михаїла», орденом «Георгія-Побідоносця», орденом «Христа-Спасителя», Почесною грамотою ЦВК, трудовою відзнакою «Ветеран рибного господарства», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та іншими державними відзнаками.
Структура наукових підрозділів Інституту сформована відповідно до завдань, поставлених перед установою та з метою комплексного виконання науково-дослідних робіт.
Структура Інституту
Структура наукових підрозділів Інституту сформована відповідно до завдань, поставлених перед установою та з метою комплексного виконання науково-дослідних робіт.
Наукові підрозділи Інституту:
1. Відділ вивчення біоресурсів водосховищ;
2. Відділ селекції риб;
– Лабораторія біотехнологій в рибництві;
3. Відділ молекулярно-генетичних досліджень;
– Лабораторія молекулярно-генетичних досліджень;
– Лабораторя біоіндикації та біохімічних досліджень;
4. Відділ іхтіопатології;
5. Лабораторія менеджменту в рибництві;
6. Відділ кормів и годівлі риб;
7. Відділ міжнародного науково-технічного співробітництва та інтелектуальної власності;
8. Відділ ставового рибництва та екології гідробіонтів;
– Лабораторія екологічних досліджень;
– Лабораторія гідробіологіх та культивування цінних безхребетних;
– Лабораторія лососівництва та відтворення зникаючих видів риб:
– Сектор осетрівництва.
Мережа Інституту налічує чотири дослідні установи: ДП «Дослідне господарство «Нивка»» (Київ), ДП «Дослідне господарство Львівської дослідної станції Інституту рибного господарства» (Львівська обл.), Львівська дослідна станція (Львівська обл.), та Закарпатська науково-дослідна станція лососівництва та збереження рідкісних видів риб (Закарпатська обл.).
Науково-дослідна діяльність
Науково-дослідна діяльність Інституту здійснюється у відповідності до науково-технічних програм Національної академії аграрних наук України . Крім того, значний обсяг наукових досліджень щорічно виконується на замовлення Державного агентства рибного господарства України , Міністерства аграрної політики України , інших міністерств і відомств, рибогосподарських організацій та підприємств, а також відповідно до міжнародних договорів та програмам.
Основними напрямами наукової діяльності Інституту є:
раціональне використання водних живих ресурсів внутрішніх водойм;
координація роботи племінних господарств України;
збереження генофонду і відновлення чисельності популяцій рідкісних і зникаючих видів риб;
селекційно-племінна робота;
біотехнології в рибництві;
вивчення динаміки формування генетичної структури різнопорідних груп риб;
екологія гідросистем внутрішніх водойм;
профілактика, рання діагностика та лікування хвороб риб;
розробка та удосконалення технологій з годівлі риб, створення та підбір рецептур кормів;
супровід ведення фермерського рибництва;
створення нормативних документів регламентуючих рибогосподарську діяльність на внутрішніх водоймах;
підготовка кваліфікованих кадрів вищої категорії;
аналіз економічної ефективності господарської діяльності рибницьких підприємств;
налагодження контактів та співпраці по міжнародному науково-технічному співробітництву.
Інтелектуальна власність
В Інституті проводять патентні дослідження – пошук, опрацювання, систематизацію та аналіз науково-технічної інформації. Їх виконують для одержання вихідних даних для обґрунтованого вибору напряму дослідження, використання сучасних досягнень і виключення невиправданого дублювання робіт. За успішного завершення науково-дослідної роботи Інститут забезпечує набуття прав, пов'язаних з такими об'єктами інтелектуальної власності як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, об'єкти авторського права та суміжних прав тощо. Здійснюючи роботу з різних питань права інтелектуальної власності, фахівці Інституту рибного господарства накопичили достатній теоретичний потенціал та практичний досвід (отримано близько 100 охоронних документів), який дозволив їм посісти гідне місце в національній системі охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сільськогосподарській галузі, зокрема у сфері аквакультури.
Міжнародне співробітництво
Вчені Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України співпрацюють з понад тридцятьма науковими установами 17 країн Європи, Азії і Америки. Основний напрям – об’єднання зусиль вчених на вирішенні проблем водних біоресурсів та аквакультури. З науковими установами Польщі, Угорщини, США, Російської Федерації, Білорусі розроблені програми стажування молодих вчених та освоєння нових методів і методик досліджень, селекції, молекулярно-генетичних та біохімічних досліджень.
З ініціативи Інституту в 1997 році була створена Міжнародна Рада науково-технічного співробітництва в галузі водних біоресурсів прісноводних водойм, до якої ввійшли 16 наукових установ Білорусі, Казахстану, Молдови, Російської Федерації, Польщі, Угорщини і України. Співробітництво проводиться на дво- і багатосторонній основі з селекції в рибництві, збереження і відтворенні цінних і зникаючих видів риб, розробки ресурсо-заощаджуючих технологій вирощування риби, рибогосподарської експлуатації водосховищ і водойм-охолоджувачів енергетичних систем, годівлі, профілактики захворювань риб тощо.
На базі Міжнародної ради в 2004 р. була створена мережа наукових установ Центральної і Східної Європи (NACEE) ,, основним завданням якої є координація науково-дослідних робіт з проблем водних біоресурсів і аквакультури в цьому регіоні. Інститут рибного господарства НААН є співвиконавцем за темами: селекція коропів, осетрівництво, збереження водних біоресурсів та інших. В теперішній час Інститут бере участь у проекті «Технологічна платформа розвитку аквакультури в Центральній та Східній Європі з можливістю подальшої інтеграції у спільний європейський науковий простір». Інститут також є членом Європейської асоціації аквакультури, з якою працює за пріоритетними напрямами наукових досліджень в галузі рибництва.
Наукова бібліотека Інституту
Бібліотека Інституту є спеціалізованим науково-допоміжним підрозділом, який здійснює інформаційно-бібліографічний і бібліотечний супровід наукових досліджень Інституту. Вона має спеціалізований фонд наукової літератури з питань аквакультури, рибництва внутрішніх водойм, іхтіології, гідроекології, гідробіології, гідрохімії, загальної біології, зоології, гідротехніки, економіки рибництва та сільського господарства. Всебічному використанню бібліотечного фонду сприяє довідково-бібліографічний апарат, яких складається з каталогів і картотек. В картковому варіанті – алфавітний і систематичний каталоги; картотеки: звітів Інституту, періодичних видань, дисертацій, авторефератів, статей співробітників Інституту (частково). Електронний каталог, створений на базі системи IRBIS, постійно поповнюється. Фонд бібліотеки становить близько 50 000 примірників і містить всі види друкованих видань. Бібліотека надає інформаційні та бібліотечно-бібліографічні послуги науковцям, спеціалістам, аспірантам, студентам вищих навчальних закладів. Обслуговування читачів здійснюється через абонемент, в читальному залі, через МБА.
Аспірантура та докторантура
Підготовка наукових кадрів в Інституті рибного господарства НААН здійснюється через аспірантуру. Навчання аспірантів, у відповідності до перереєстрації аспірантури Інституту Міністерством освіти і науки України (протокол від 28.02.03 №112), здійснюється за такими спеціальностями:
03.00.10 – іхтіологія (біологічні науки);
06.02.03 – рибництво (сільськогосподарські науки);
06.02.01 - розведення та селекція тварин (сільськогосподарські науки).
На 2016 рік в аспірантурі Інституту рибного господарства НААН навчається 17 аспірантів, в т.ч. 9 з відривом від виробництва та 3 здобувачі наукового ступеня кандидат наук. Наукове керівництво аспірантами та докторантами здійснюють: 1 академік НААН, 1 член-кореспондент НААН, 7 докторів наук, 11 кандидатів наук. Дисертації аспірантів Інституту відповідають напряму спеціалізованої вченої ради і спрямовані на розширення асортименту культивованих видів риб, збільшення обсягів виробництва високоякісної екологічно безпечної рибної продукції та раціональне використання біоресурсів внутрішніх водойм України.
Журнал «Рибогосподарська наука України»
Інститут рибного господарства Національної академії аграрних наук України є засновником та видавцем наукового журналу «Рибогосподарська наука України» ISSN 2312-9581 (ONLINE), ISSN 2075-1508 (PRINT), DOI: 10.15407/fsu. «Рибогосподарська наука України» входить до Переліку фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття ступенів доктора і кандидата наук (біологічні та сільськогосподарські науки), затверджено 08.07.2009 р., переатестовано в 2014 році згідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 1273 від 06.11.2014 р. Статті публікуються українською, російською чи англійською мовами. Періодичність виходу – 4 рази на рік. Журнал відкритий для вільного доступу головною науковою бібліотекою України – Національною бібліотекою України ім. В.І. Вернадського Національної Академії наук України (https://web.archive.org/web/20120815102459/http://www.nbuv.gov.ua/). Редакція журналу вважає пріоритетним напрямом розвитку його включення у міжнародні реферативні та наукометричні бази даних. На початок 2016 року він представлений в таких базах даних як: Directory of Open Access Journals (DOAJ) , DOI (The Digital Object Identifier) , Ulrich's Periodicals Directory, Open Academic Journals Index (OAJI) (http://oaji.net/ ), ResearchBib (http://www.researchbib.com/ ), Наукова електронна бібліотека eLIBRARY.RU, ROAD - каталог наукових ресурсів відкритого доступу , має профіль у Google Scholar та «Українські Наукові Журнали» .
Форми діяльності
Науково-технічне забезпечення рибогосподарського комплексу інститут здійснює шляхом проведення виставок-ярмарків, реклами наукових розробок, участі в діяльності асоціацій, акціонерних товариств, використовуючи й інші форми та методи впровадження досягнень науки і передового досвіду. Інститут на комерційних засадах надає консультативно-методичну допомогу та інформаційні послуги, також виконує необхідні науково-дослідні роботи.
Послуги
Дослідження, які проводять та можуть запропонувати до Ваших послуг підрозділи Інституту:
іхтіологічні;
фізіолого-біохімічні;
гідрохімічні;
токсикологічні;
гідробіологічні;
іхтіопатологічні;
мікробіологічні;
вірусологічні;
молекулярно-генетичні;
цитогенетичні;
гістологічні;
патентні;
маркетингові.
Джерела
Офіційний сайт
Журнал "Рибогосподарська наука України"
Науково-дослідні установи НААН
Рибне господарство
Засновані в Україні 1930
|
2149633
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%20%D0%97%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA
|
Острів Замок
|
Острів Замок — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Дубенського району Рівненської області, на території Козинської громади (Рівненська область), між селами Козин і Зарічне.
Площа 4 га. Заснована рішенням Рівненського облвиконкому № 998 від 18.06.1991 року (за іншими відомостями датою заснування є 1995 рік). Перебуває у віданні Козинської сільської ради.
Статус надано для збереження рідкісних видів дерев та рослин. Пам'ятка природи розташована у заплаві річки Пляшівка, на території острова, який є місцем відпочинку мешканців села Козина. Неподалік острова є став. Острів відомий тим, що у свій час тут був збудований замок панів Козинських, від якого й походить його назва. У 1960-х роках на острові заклали парк. З деревних насаджень у ньому переважають тополі, трапляються берези, ялини, верби (Див. також Парк «Зарічненський»).
Примітки
Джерела
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Острів «Замок»
Природно-заповідний фонд Радивилівського району
Ботанічні пам'ятки природи Рівненської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 1991
|
1122066
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1952%20French%20Grand%20Prix
|
1952 French Grand Prix
|
1952 French Grand Prix
The 1952 French Grand Prix was a Formula Two race held on 6 July 1952 at Rouen-Les-Essarts. It was race 4 of 8 in the 1952 World Championship of Drivers, in which each Grand Prix was run to Formula Two rules rather than the Formula One regulations normally used. Unusually this race was run over a duration of 3 hours, rather than a fixed distance.
Report
Having won the previous weekend's Grand Prix de la Marne, Jean Behra, racing for Equipe Gordini, was among the favourites for the first French Grand Prix to be held at Rouen-Les-Essarts. Also driving for Gordini were regulars Robert Manzon and Prince Bira, alongside Maurice Trintignant, who replaced Johnny Claes from the lineup for the previous round. Claes entered the race in a Simca-Gordini under his own 'Ecurie Belge' label, which he had used in the 1950 and 1951 seasons. Ferrari retained their lineup of Ascari, Farina and Taruffi, who had locked out the front row of the grid in Belgium. There were also several privateer Ferrari entries: the Swiss duo of Rudi Fischer and Peter Hirt, representing Ecurie Espadon, the Italian pairing of Franco Comotti and Piero Carini, for Scuderia Marzotto, and Louis Rosier. HWM again ran regular drivers Lance Macklin and Peter Collins, this time alongside Frenchman Yves Giraud-Cabantous. While the factory Maserati team remained absent, their new car, the A6GCM, made its World Championship debut, driven by Philippe Étancelin of Escuderia Bandeirantes. Enrico Platé entered a pair of older Maseratis, the 4CLT/48 model, for Toulo de Graffenried and Harry Schell. Completing the grid were Peter Whitehead, in a privately run Alta, and Mike Hawthorn, who again took part in a Cooper-Bristol.
Ascari took his second consecutive pole position, with his Ferrari teammates Farina and Taruffi again joining him on the front row of the grid. The Gordini team locked out the second row, with Behra and Manzon qualifying in fourth and fifth, respectively. Their teammates Trintignant and Bira started from the third row, alongside Peter Collins in the fastest of the HWMs. The new Maserati A6GCM proved a disappointment, with Philippe Étancelin only managing to qualify on the seventh row of the grid (out of eight).
The Ferraris once again dominated the race, with Alberto Ascari leading Farina from start to finish, thus taking his second consecutive victory in the World Championship. Despite a good start from the Gordinis of Manzon and Behra, that saw them take third and fourth place, respectively, by the end of the first lap, Piero Taruffi managed to regain third place on lap 4 and subsequently held it for the remainder of the race, ensuring that it was an all-Ferrari podium. Manzon finished fourth, a lap behind Taruffi, while his teammate Maurice Trintignant took the final points-scoring position of fifth. HWM driver Peter Collins took sixth, two laps behind Trintignant, ahead of Jean Behra, for whom seventh represented something of a recovery, having been in last place at the end of lap 3. His race had been compromised when he crashed and consequently needed to pit.
Ascari's win, and fastest lap, ensured that he took a five-point lead in the Drivers' Championship, ahead of fellow Ferrari driver Piero Taruffi. Farina's second consecutive second-place finish took him to third in the standings, one point adrift of Taruffi. Indianapolis 500 winner Troy Ruttman was a further four points behind in fourth, one point ahead of Gordini driver Robert Manzon.
Entries
— Piero Taruffi qualified and drove the entire race in the #12 Ferrari. Luigi Villoresi, who was also entered in the same car, was unable to participate due to injury.
— Toulo de Graffenried qualified and drove 26 laps of the race in the #16 Maserati. Harry Schell, whose own vehicle had already retired, took over the car for a further 8 laps before again being forced to retire.
— Philippe Étancelin qualified and drove the entire race in the #28 Maserati. Eitel Cantoni was also entered in the car, but took no part in the Grand Prix after being fired.
— Chico Landi withdrew from the event prior to practice.
— Rudi Fischer qualified and drove 37 laps of the race in the #36 Ferrari. He was initially due to drive the #34 Ferrari 500, but engine problems in practice meant that he instead participated in a 212. Peter Hirt took over the car for the remainder of the race. Rudolf Schoeller, named substitute driver for the car, was not used during the Grand Prix.
— Vittorio Marzotto, Sergio Sighinolfi and Reg Parnell were the designated substitute drivers for cars #38, #40 and #42, respectively. None of the three was used during the Grand Prix.
Classification
Qualifying
Race
Notes
– Includes 1 point for fastest lap
Shared drives
Car #34: Fischer (33 laps) then Hirt (33 laps)
Car #16: de Graffenried (20 laps) then Schell (14 laps)
Championship standings after the race
Drivers' Championship standings
Note: Only the top five positions are included. Only the best 4 results counted towards the Championship.
References
French Grand Prix
French Grand Prix
French Grand Prix
French Grand Prix
|
2957647
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%87%D0%B5
|
Марковіче
|
Марковіче — село в Польщі, у гміні Княжпіль Білґорайського повіту Люблінського воєводства. Населення — (2011).
Історія
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі переважно проживали українськомовні греко-католики, меншою мірою — польськомовні римо-католики.
У 1921 році село входило до складу гміни Княжпіль Білґорайського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки.
У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.
Демографія
За даними перепису населення Польщі 1921 року в селі налічувалося 37 будинків та 225 мешканців, з них:
107 чоловіків та 118 жінок;
150 православних, 44 римо-католики, 31 юдей;
149 українців, 45 поляків, 31 єврей.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
Села Білгорайського повіту
|
256371
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D1%80%D1%96%20%28%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%80%29
|
Юрі (жанр)
|
Юрі (жанр)
Юрі (лілія) — напрямок шьоджьо-манґи, пов'язаний із зображенням лесбійських стосунків. Також використовується термін шьоджьо-ай (дівчина + любов) чи просто дівоча любов (ґарудзу рабу)
Юрі бере початок в японській лесбійській літературі початку XX ст., зокрема в роботах японської письменниці Йосії Нобуко.
Вперше тема жіночої гомосексуальності з'явилася в манзі Ямаґіші Руоко Наша біла кімната (1971), хоча популярність до жанру прийшла тільки після манґи Ікеди Рійоко Моєму дорогому брату (Onii-sama e…), яка вийшла в 1973 році. Характерно, що дія серіялу відбувалася в стінах закритої приватної школи. У таких же установах жили і герої перших яой-проєктів, тільки їх школи були чоловічими. Манґа Ікеди була перетворена на телесеріял тільки в 1991 році, коли в Японії з'явилися кабельні телеканали. Багато юрійних сцен містить аніме Mystery of the Necronomicon.
Якщо чоловіча гомосексуальність в його яойній версії став вельми популярною темою манґи та аніме, то жіноча гомосексуальність досі залишається малорозвинутою.
Як і у випадку з яоєм, хоча перші зразки жанру з'явилися в комерційній манзі, назву напряму дали доджінші-проєкти. Після виходу в середині 1980-х книжного і ТБ-серіялу Брудна парочка ринок любительської манґи заполонили твори про любов головних героїнь серіалу — Кей та Юрі. Дійсно, хоча в оригіналі обидві були строго гетеросексуальні, їх тотальна невдача з чоловіками та нежіночні характери давали масу приводів для спекуляцій. Оскільки це була перша «епідемія» лесбійської доджінші, намальованих дівчатами для дівчат, той напрям в цілому отримав назву «юрі» — на честь однієї з головних героїнь серіялу.
На відміну від чітко зорієнтованого на жінок яою, юрі як жанр є більш універсальним. Трапляються твори орієнтовані як на чоловіків, так і на жінок. Жіноче юрі романтичніше та зосереджується перш за все на стосунках героїв. Головні персонажі різного зросту та помітно різної зовнішності, більша увага приділяється обличчю, перш за все очам, ніж фігурі. Чоловіче юрі перш за все показує статеві стосунки жінок, героїні як правило приблизно однакового зросту, та мають підкреслено жіночні форми — великі груди та широкі стегна.
Див. також
Терміни аніме та манґи
Бара
Гомосексуальність в Японії
Лесбійство
Лесбійська еротика
Порнографія в Японії
Жінки, які практикують секс із жінками
Яой
</div>
Примітки
Посилання
Shōjo-ai Archive
Yuricon
Small Call List of all the yuri-related dōjinshi circles present in Comiket since 2001.
Yuribu Group of one-hundred yuri dōjinshi circles that will be present in Comitia 84.
Термінологія аніме та манґи
Юрі
|
4275701
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D1%80%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%80%D0%BE%20%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Ріроріро новогвінейський
|
Ріроріро новогвінейський (Acanthiza cinerea) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Нової Гвінеї.
Таксономія і етимологія
Вид був описаний в 1876 році італійським орнітологом Томмазо Сальвадорі. Довгий час вважався представником роду Ріроріро (Gerygone), однак після проведення молекулярно-філогенетичного дослідження 2012 року був переведений до роду Шиподзьоб (Acanthiza).
Наукова назва виду cinerea походить від — попелястий.
Поширення і екологія
Новогвінейські ріроріро є ендеміками Нової Гвінеї. Вони мешкають в гірських тропічних лісах на висоті 1600-2800 м над рівнем моря.
Примітки
Шиподзьобові
Птахи, описані 1876
Птахи Нової Гвінеї
Ендемічна фауна Нової Гвінеї
|
660624
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yuri%20I%20of%20Galicia
|
Yuri I of Galicia
|
Yuri I of Galicia (24 April 1252 (1257?) – 18 March 1308) was a King of Ruthenia, Prince of Volhynia (Latin: Regis Rusie, Princeps Ladimerie). His full title was Yuri I, King of Ruthenia, Grand Prince of Kyiv, Volodymyr, Halych, Lutsk, Dorohochyn.
Overview
In 1264-1301 he was a prince of the Duchy of Belz.
He was a son of Leo I of Galicia (also known as Lev Danylovych) and Constance of Hungary, a daughter of King Béla IV of Hungary.
He married three times. His first wife was Yaroslavna of Tver (died ca. 1286). His second wife was Euphemia of Kuyavia (died 18 March 1308), daughter of Casimir I of Kuyavia. His third wife is unknown.
Family
Sons
Mykhailo (1283–1286) (first marriage)
Andrew of Galicia, Prince of Ruthenia (1308–1323)
Lev II, Prince of Ruthenia (1308–1323)
Dmytro, Lord of Ruthenia (1340-1349)
Daughters
Maria, Princess of Ruthenia, (died 11 January 1341). Married Trojden I of Masovia
Anastasia (parentage uncertain; died 1364–1365). Married Alexander I of Tver (died 1339)
Ancestry
See also
List of Ukrainian rulers
References
Further reading
Bilynsky, V. Ukraine-Ruthenia. Book I: Ancestral land. "Olena Teliha publishing". Kiev 2013.
1250s births
1308 deaths
Kings of Ruthenia
Romanovichi family
House of Árpád
Eastern Orthodox monarchs
|
11743517
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gears%20of%20War%202
|
Gears of War 2
|
Gears of War 2 is a third-person shooter video game developed by Epic Games and published by Microsoft Game Studios for the Xbox 360. It is the second installment of the Gears of War series, with lead design by Cliff Bleszinski. The game was released in North America, Europe and Australia on November 7, 2008, and was released in Japan on July 30, 2009. The game expands technically on the previous game by using a modified Unreal Engine 3. The development team brought in comic book writer Joshua Ortega to help write the plot for the game.
In Gears of War 2, the COG continues its fight against the Locust, who are attempting to sink all of the cities on the planet Sera. Sergeant Marcus Fenix leads Delta Squad into the depths of the planet to try to stop the Locust during the assault upon Locust territory. The player controls Fenix in the main mission campaign, with the ability to play cooperatively with a second player controlling Fenix's best friend and fellow Squad member Dominic "Dom" Santiago. The game includes several existing and new multiplayer modes including five-on-five battles between human and Locust forces, and a "Horde" mode that challenges up to five players against waves of Locust forces with ever-increasing strength. New weapons and gameplay mechanics such as "chainsaw duels" and the ability to use downed foes as "meatshields" were added to the game.
On its release weekend, Gears of War 2 sold over two million copies, and within two months of release, had sold four million copies. It was the seventh best selling video game of 2009 and received several accolades. The game received similar praise as its predecessor, with the new gameplay and multiplayer modes seen as outstanding additions. Gears of War 2, along with its predecessor, is considered one of the best games ever made. It was followed by Gears of War 3 in 2011.
Gameplay
Gears of War 2 is a third-person shooter with an emphasis on the tactical use of cover, and retains much of the same gameplay from the first game. The player, playing as either Marcus or Dominic in the campaign mode, or as any of the human or Locust characters in multiplayer mode, can only carry a pistol, one type of grenade, and two other weapons at any time, though they may swap these for weapons found in strategic locations or left by downed foes or fallen allies. Each weapon can be used for normal fire as well as for melee attacks; the game's signature Lancer Assault Rifle can be used to instantly kill foes in melee with its mounted chainsaw bayonet. The game introduces the ability to engage in chainsaw duels should the player attempt to chainsaw an opponent also using the Lancer; the player is presented with a controller button to press rapidly to try to win the duel and avoid death. Gears of War 2 rebalances the power of the existing weapons while introducing five new ones: a flamethrower, a chain gun, a mortar cannon, a "Gorgon" Pistol, and the Ink Grenade. The chain gun and the mortar are heavy weapons, forcing the player to move at walking speed while carrying it in both hands. The Gorgon Pistol is an SMG-like machine pistol that fires four four-shot bursts per magazine. The Ink Grenade doesn't damage with its detonation, but instead temporarily poisons the area it was thrown, making it very useful for driving enemies out of cover. Grenades can be planted on walls or floors as proximity traps that go off when an enemy nears, but only fragmentation grenades have the ability to kill foes when they go off.
The player's health is represented by a red "Crimson Omen" that fades onto the screen the more damage the player takes; staying out of the line of fire allows the player to recover their health. Depending on the game mode or difficulty, if the player takes too much damage, they enter a downed state where they can crawl around the map to get out of battle and seek help. During this time, a teammate can revive him, an enemy may brutally execute the downed player, or the player may bleed out if too much time has passed. The player can also grab a downed character and use them as a meatshield, allowing the body to absorb damage but forcing the player to use a one-handed pistol. Explosive weapons will simply destroy the character they strike. Like its predecessor, Gears of War 2 features an optional mature content filter, which, when active, makes blood appear as sparks and removes harsh language from the dialogue. Furthermore, progress towards most of the Xbox achievements for the game can be earned in either campaign or multiplayer modes.
Campaign mode
The campaign mode in Gears of War 2 allows for a single player or two players playing cooperatively as Marcus or Dom. A new "Normal" difficulty was added between the game's "Casual" and "Hardcore" difficulties. There is also an 'Insane' difficulty that is unlocked after the player completes the game at least once. Players in co-op mode can select different difficulties, and a "communal combat system" will adjust the game's artificial intelligence to give both players a fair challenge. The co-op campaign can be played in a drop in/drop out manner, with the second player able to join the first player's game in progress. As well as collecting some COG tags as in the first game, players can search other story-based items such as personal letters and medical records, with discovered items being added to a war journal.
The campaign features a deeper story with new characters, new weapons, and new enemies according to John DiMaggio, the voice actor for Marcus Fenix. New vehicles have been added to the game, such as the Centaur Tank, which lead designer Cliff Bleszinski describes as a "tank with monster truck wheels." Players will also ride a Brumak and Reavers in the game. Cut-scenes use the better facial rendering technology of Epic's Unreal engine, and engage in more dramatic angles for the conversation, as well as using a video screen on Jack (the all-purpose robot used by Delta squad) to talk with their commanders face-to-face.
Multiplayer
Gears of War 2 features an upgraded multiplayer mode that allows up to ten users to simultaneously play in teams of five-on-five. Gears of War 2 includes most of the multiplayer modes, including Execution, Warzone, Annex and King of the Hill, and adds in three new modes. Guardian is a modified version of Assassination from the original Gears of War, but allows players to continue fighting after the leader has been killed, but losing the ability to respawn. Wingman splits all ten players into five teams of two, where both members of a team play as the same character. Submission, formerly known as Meat Flag, is a version of capture the flag in which players attempt to "down" an enemy controlled by the game's AI and move its body to their team's base or objective to earn points. The 10 maps shipped with the game originally are Avalanche, Blood Drive, Day One, Hail, Jacinto, Pavilion, River, Ruins, Security and Stasis. A Halo-like matchmaking system has been utilized for the online multiplayer. Players can now engage in multiplayer scenarios with any combination of human players and artificial intelligence controlled by the game, with the ability to set the AI's intelligence level. Horde is a new co-op mode for five players, fighting off waves of attacking Locust together, with each wave becoming more difficult. Horde Mode does not feature bot support as in competitive multiplayer, and can be played alone.
Players can pan around a map as the camera focuses on areas of intense fighting, and the Ghost Cam allows a player to roam freely around a map. The ability to take photographs is also featured, which enables the player to take a photo, which can be uploaded to the Gears of War website and is rated on the quality of action in the shot.
Synopsis
Setting
Gears of War 2 takes place six months after the detonation of the Lightmass Bomb at the end of the first game. Though most of the underground army of the Locust Horde was destroyed, the explosion also caused much of the liquid Imulsion underground to vaporize, causing a fatal disease called Rustlung to spread among the diminished human population. After months of peace, the cities of Tollen and Montevado suddenly and mysteriously disappear underground, leading the Coalition of Ordered Governments (COG) to suspect the resurgence of the Locust. Soon after, the once impenetrable Jacinto, one of the last remaining safe havens for humans, begins to show signs that the same fate awaits it. To stop the fall of Jacinto, the COG responds with a large-scale counter-offensive against the Locust. Senior Producer Rod Fergusson says "In order to save Jacinto, [the COG] have no choice but to take the war to the Locust."
Characters
Returning characters includes the main protagonists of the series Marcus Fenix and Dominic Santiago and others from the first game, including Marcus and Dom's fellow Delta Squad COG soldiers, Augustus 'Cole Train' Cole and Damon Baird. Also returning in supporting roles are radio dispatcher Anya Stroud and senior officer Colonel Hoffman. Lead designer Cliff Bleszinski confirmed that the character Carmine would be returning, but did not reveal how or in what capacity as Carmine was killed in the original Gears of War. It was later revealed that the original Anthony Carmine would not be present in the Gears of War 2 campaign, but rather his brother, Benjamin, would make an appearance. The game also introduces several new characters. They include Chairman Prescott, the noble, yet near-dictatorial military leader of COG; Tai Kaliso, "a spiritual and meditative warrior from a tradition of honor bound fighters;" and Dizzy Wallin, a former Stranded who joined the COG to keep his family safe. Dom's wife Maria also makes an appearance, and Dom's search for her plays an important part in the story.
Plot
As Gears of War 2 begins, the COG army mobilizes forces to deploy into the depths of Sera, known as the "Hollow", to assault the Locust directly. Delta Squad, consisting of Marcus Fenix, Dom Santiago, Benjamin Carmine, Tai Kaliso, Augustus Cole and Damon Baird; fight the Locust alongside thousands of Gears. During the battle, Tai is taken prisoner by Locust general Skorge and is tortured to the point of insanity, resulting in him committing suicide after being freed by Delta. They discover that the Locust are using a giant Riftworm to sink the human cities. The Locust plan to destroy the rock structures in the outskirts of Jacinto, the last major human city, in hopes of sinking it underground. Delta kills the Riftworm from within before it can sink Jacinto, but they lose Carmine in the process.
After returning to the surface, Colonel Hoffman admits the COG failed in locating the Locust stronghold. Chairman Prescott declassifies an intel file that reveals a nearby abandoned COG outpost that has a lead on the location of the Locust capital and their queen. Delta is ordered to investigate. Inside, Delta learns that the outpost is "New Hope", a genetics lab dedicated to studying human children of Imulsion miners suffering from Rustlung, resulting in mutated experiments called "Sires". Delta finds that the scientists relocated to the nearby caverns of Mount Kadar to continue their research. As Delta infiltrates Mount Kadar to infiltrate the Locust stronghold, Dom gets a lead on his missing wife, Maria, located at a nearby prison camp. Dom finds Maria in a vegetative state due to the aggressive and invasive torture techniques of the Locust. Dom euthanizes Maria and continues on the mission.
Delta locates Locust capital, Nexus, and sets off the beacon to initiate the second wave. The COG sees the Locust have been facing an epidemic against the "Lambent", Locust who have been exposed to Imulsion, and have been forcing the Locust out of the Hollow and onto the surface. Locust Queen Myrrah, who appears human, reveals to Marcus that the Locust are trying to sink Jacinto based on a proposal by Adam Fenix, his father, that the surrounding seawater could flood the Hollow and drown the Lambent. After a battle where they succeed in killing Skorge, but failing to kill Myrrah, Marcus decides to destroy both the Locust and Lambent forces by sinking Jacinto themselves before the Locust can evacuate. Jacinto is sunk by the COG and seawater floods into the crater, destroying the remaining Locust forces. After the credits, the voice of Adam Fenix is heard on a radio transmission, revealing he is still alive.
Development
Gears of War designer Cliff Bleszinski has done several interviews to highlight improvements to the game. Heavy Netcode optimization has been done to negate the host advantage problem in the first title and hundreds of tweaks have gone into improving the cover system and movement. To provide a deeper story, the team brought aboard novelist Joshua Ortega as to incorporate more personal drama within the sci-fi setting. Steve Jablonsky provided the music for the game. Epic Games also considered making the game easier after complaints about Gears of War. Senior producer Rod Fergusson admitted that — for the first game — "We overshot on [the Casual] difficulty and a game that was a little harder than we intended."
A teaser image posted to the Gears of War 2 website on July 8, 2008, suggested that the game was to be released on November 9, 2008, but it was confirmed during the Microsoft E3 2008 press conference that the game would be released on November 7, 2008. On July 14, 2008, the teaser image was removed and the website relaunched and updated for Gears of War 2.
Gears of War 2 was a focal point during Microsoft's E3 2008 presentation on July 15, 2008, which included a "hands-on" demo. A second trailer, entitled "Rendezvous," was made available on July 14, 2008, as a part of E3. The Joseph Kosinski-directed trailer, which features the Trans Am track "Diabolical Cracker" from the album Red Line, takes its title and spoken words from Alan Seeger's World War I poem I Have a Rendezvous with Death. The game's release date was also set, with a worldwide release to occur on November 7, 2008. Microsoft and Epic Games announced on October 10, 2008, that Gears of War 2 had gone gold. It was stated by Cliff Bleszinski that, unlike Gears of War, the previous installment, Gears of War 2 will not feature a PC port.
Graphics
At the 2008 Game Developers Conference in San Francisco, California, as a showcase for the functionality of the Unreal Engine 3, Gears of War creators Epic Games showed various improvements to the engine with specific reference to the sequel itself. The video showed several demonstrations of the improvements, the initial being improvements to the in-game lighting through Screen Space Ambient Occlusion, in which dynamic shadows could be generated through the use of a pixel shading technique to render more realistically lit and shaded objects and actors, illustrated through comparison between character and environment models in the original game engine to that of Unreal Engine 3. Also showcased was the ability of the engine to render hordes of actors within the engine, as demonstrated with a large crowd of locust flocking through the "Gridlock" multiplayer map from the original game. Alongside this technology was improvements to "Matinee," an artistic tool used for the rendering and editing 3-dimensional scenes within the game.
Other physics-related features included improvements to the rendering of water in which specular light and physical interactions with were displayed more realistically, improvements to soft body entities demonstrated with a "Meat Cube" and a floating ball possessing properties similar to that of liquid helium. The largest of these physics engine related changes was the introduction of destructible environments due to the implementation of real-time structural analysis tools to generate the damage of the materials and subsequently their deformed shapes based upon resultant forces placed upon them. This was demonstrated with the use of explosive arrows fired from the "Torque Bow" of the original game causing damage to wooden planks, and also revealing rebar present after destroying areas of a stone structure.
Downloadable content and updates
On February 20, 2008, coinciding with the game's announcement at the Game Developers Conference, a free set of gamer pictures and a dashboard theme, as well as a teaser trailer titled "Duel," were made available via the Xbox Live Marketplace. The first footage of gameplay from the campaign, highlighting new features of the game, was released online and to the Marketplace on May 9, 2008. After the Microsoft E3 press conference, the "Rendezvous" trailer and the press conference demonstration was available for download as well as a new free set of gamer pictures and a dashboard theme. Upon release, every new copy of Gears of War 2 features a code to download the "Flashback Map Pack," which includes five enhanced multiplayer maps from the original game. Customers who attended the GameStop Midnight Madness game release event received a code to unlock a gold-plated Hammerburst rifle for use in multiplayer and a code for an exclusive Xbox 360 Dashboard theme optimized for the New Xbox Experience.
The first downloadable content released after Gears of War 2 was the "Combustible Map Pack," which consists of three new multiplayer maps. This add-on was announced and released on December 15, 2008. The second title update was released on January 21, 2009, featuring several adjustments to gameplay and adding additional Achievements, the patch attempts to correct many of the "glitches" that players have discovered since the game's release.
A third update was applied to Gears of War 2 on March 24, 2009. The update added an experience-based ranking system in which the player is given a numerical value based on their number of experience points, which are gained by shooting or killing enemies in public multiplayer. The update also addressed several issues with matchmaking, including adding bots in place of players who have quit or lost connection to the game.
In early July 2009, Epic Games applied a fourth update to Gears of War 2, which added the ability to gain experience from the multiplayer Horde Mode, as well as applying several more gameplay fixes. On July 28, 2009, the "Dark Corners" add-on was released. This add-on consisted of seven new multiplayer maps, and an additional campaign chapter that was originally deleted from the game. The deleted scene takes place after Maria's death, where the user can choose to either sneak into the stronghold as Theron Guards or charge in as in the original game, though the level is different from the one that appeared in the final game and features a cameo from a Stranded character from the original Gears.
All Fronts Collection
On May 6, 2009, Microsoft and Epic Games issued a joint press release announcing the Gears of War 2: All Fronts Collection, to be released on July 28, 2009. The All Fronts Collection was to be sold as a retail package, and would have included all add-ons released for Gears of War 2, a poster, and a strategy guide for the game. In response to complaints that the All Fronts Collection had identical pricing to the Dark Corners add-on, but significantly more content, as well as the All Fronts Collection retail package not being made available in certain regions, Epic Games adjusted the release plan; the All Fronts Collection was released digitally via Xbox Live and the Dark Corners add-on was reduced in price.
Stereoscopic 3D
In June 2010 during the Electronic Entertainment Expo 2010 Mark Rein (vice president of Epic Games) was showcasing a tech demo of Gears of War 2 in stereoscopic 3D running on an Xbox 360 thanks to the TriOviz for Games Technology. "This technology's great because it works on normal HD TVs, as well as the very high end 3DTVs," Rein commented to Computer and Video Games. "We're not planning to re-release this in 3D - unless Microsoft want us to - but I'm sure its technology may be keen to put in the games developed by our partners."
In October 2010 TriOviz for Games Technology has been integrated in Unreal Engine 3, allowing to easily convert in stereoscopic 3D, numerous past and upcoming games developed with this engine.
Marketing
A Limited Edition of the game was confirmed on February 20, 2008. On July 14, 2008, more information about the Limited Edition's contents was revealed. The edition features alternative cover art, a SteelBook case with a bonus content DVD, a book entitled Beneath the Surface: An Inside Look at Gears of War 2, which includes concept art and story-related information, a keepsake photo of Dominic and Maria, and an exclusive Xbox Live code to unlock a gold-plated Lancer for online play. As a bonus item promoted by electronics store Best Buy, customers who preordered the Limited Edition also received a bonus Remote Control Centaur Tank replica, just like the new vehicle introduced in the game, free of charge.
Reception
Critical reception
Gears of War 2 received widespread critical acclaim. It currently holds a 93.32% aggregate review score at GameRankings, and a 93/100 from the aggregate review website Metacritic.
While the game has been praised for the addition of a deeper plot than the original Gears of War and being highly polished, reviewers noted that the multiplayer experience did not resemble the previous game especially in its quick pace and enjoyability. IGN noted that while the first four acts of the game were satisfying, in the final act "the last boss is a complete joke and the ending feels just a tad too abrupt," and that there were some bugs and lag in the online multiplayer. Overall, IGN stated that "[Gears of War 2] has its flaws when it comes to the technical side of multiplayer and the last act of the campaign and the voice acting might turn some off. Still, none of that comes close to holding back Gears of War 2 from its destiny: being one of the best games available on the Xbox 360." Also, even though the new plot was praised, critics such as Official Xbox Magazine scrutinized the game's middle acts saying that most of the plot "falls flat."
Both IGN and Eurogamer, among others, positively mentioned the new "Horde Mode" feature, with Eurogamer saying that "Horde is a weighty slab of fun that can turn almost any of them into a time-sink, and the leaderboards are likely to be as compelling a reason to stick with Gears of War 2 as the leveling system has been for Call of Duty 4: Modern Warfare." X-Play praised the game for its "polished cover system" and cooperative campaign mode. X-Play also praised the new weapons and characters and its "brilliant" multiplayer experience. Game Informer called the single-player campaign "satisfying" and called the co-op campaign amazing and goes on to call online multiplayer "an outstanding contrast to team deathmatch or capture-the-flag scenarios."
Sales
Gears of War 2 has achieved significant success after its release. In its opening weekend, the game sold over two million units, and set a new record for the number of simultaneous players on Xbox Live, with over 1 million people logging on to play the game. The game went on to sell over three million copies worldwide within the first month of its release, and pushed past four million in sales within the first two months. It was the sixth best-selling game of December 2008 in the United States, selling in excess of 745,000 copies. It was also the tenth top-selling game in the United States in 2008, with over 1.3 million copies sold. It received a "Double Platinum" sales award from the Entertainment and Leisure Software Publishers Association (ELSPA), indicating sales of at least 600,000 copies in the United Kingdom. As of May 7, 2009, Gears of War 2 had sold over 5 million units worldwide, bringing the franchise total to 11 million units sold.
Awards
Gears of War 2 won several awards following its presentation at E3 2008. IGN gave it the awards Overall Best Shooting Game and Overall Best Graphics Technology of E3 2008. Game Critics Awards gave the game Best Action Game of E3 2008. Gears of War 2 also won Best Shooter and Best Xbox 360 Game at the 2008 Spike Video Game Awards.
During the 12th Annual Interactive Achievement Awards, the Academy of Interactive Arts & Sciences nominated Gears of War 2 for "Console Game of the Year", "Action Game of the Year", and outstanding achievement in "Animation", "Character Performance" (Dominic Santiago and Marcus Fenix), "Game Direction", "Game Design", "Online Gameplay", "Sound Design", and "Visual Engineering".
Sequel
On April 13, 2010, on Late Night with Jimmy Fallon, Cliff Bleszinski announced Gears of War 3 and debuted a trailer, titled "Ashes to Ashes." The game is set 18 months after the events of Gears of War 2. It was originally going to be released on April 8, 2011, but was delayed and was finally released on September 20, 2011.
References
External links
2008 video games
Cooperative video games
Epic Games games
Gears of War
Microsoft games
Multiplayer and single-player video games
Post-apocalyptic video games
Third-person shooters
Unreal Engine games
Video game sequels
Video games developed in the United States
Video games scored by Steve Jablonsky
Video games set on fictional planets
Video games with stereoscopic 3D graphics
Xbox 360 games
Xbox 360-only games
Xbox Cloud Gaming games
Xbox One X enhanced games
Xbox One games
|
1294190
|
https://en.wikipedia.org/wiki/American%20manual%20alphabet
|
American manual alphabet
|
American manual alphabet
The American Manual Alphabet (AMA) is a manual alphabet that augments the vocabulary of American Sign Language.
Letters and digits
The letters and digits are signed as follows. In informal contexts, the handshapes are not made as distinctly as they are in formal contexts.
The manual alphabet can be used on either hand, normally the signer's dominant hand – that is, the right hand for right-handers, the left hand for left-handers. Most frequently, the manual alphabet is signed just below the dominant shoulder of the signer. When used within other signs or in a context in which this is not plausible, this general rule can be disregarded.
J and Z involve motion. J is I with a twist of the wrist, so that the little finger traces the curve of the printed form of the letter; Z is an index finger moved back and forth, so that the finger traces the zig-zag shape of the letter Z. Both of these "tracings" are made as seen by the signer if right-handed, as shown by the illustrations in this article. When signed with the left hand, the motions are in mirror image, therefore unreversed for the viewer. However, fluent signers do not need to "read" the shapes of these movements.
In most drawings or illustrations of the American Manual Alphabet, some of the letters are depicted from the side to better illustrate the desired hand shape. For example, the letters G and H are frequently shown from the side to illustrate the position of the fingers. However, they are signed with the hand in an ergonomically neutral position, palm facing to the side and fingers pointing forward.
Several letters have the same hand shape, and are distinguished by orientation. These are "h" and "u", "k" and "p" (thumb on the middle finger), "g" and "q" and, in informal contexts, "d" and "g/q". In rapid signing, "n" is distinguished from "h/u" by orientation. The letters "a" and "s" have the same orientation, and are very similar in form. The thumb is on the side of the fist in the letter "a", and in front for "s". When used within fingerspelled English words, letters of the manual alphabet may be oriented differently than if they were to stand alone.
Rhythm, speed and movement
When fingerspelling, the hand is at shoulder height; it does not bounce with each letter. A double letter within a word is signed in different ways, through a bounce of the hand, a slide of the hand, or repeating the sign of a letter. Letters are signed at a constant speed; a pause functions as a word divider. The first letter may be held for the length of a letter extra as a cue that the signer is about to start fingerspelling.
Uses
Fingerspelling is primarily used for borrowing words from English. It is typically only used in a specific set of circumstances. The following are words that might need to be fingerspelled: proper names, brand names, place names, and all other words that do not have a conventional sign. In other instances, use fingerspelling sparingly.
Changes and variations in the manual alphabet
Like other languages, American Sign Language is constantly evolving. While changes in fingerspelling are less likely, slight changes still occur over time. The manual alphabet looks different today than it did merely decades ago. A prime example of this pattern of change is found in the "screaming 'E'". Older generations of deaf individuals still insist that the "E" handshape requires that the thumb make contact with the tips of the index and middle fingers. Meanwhile, younger generations are beginning to produce a handshape that separates the thumb from the other fingers on the lower end of the palm.
English and the manual alphabet
Since fingerspelling was originally developed in order to incorporate the English language into sign language, it is very closely linked to English. Studies have shown that deaf individuals process reading and fingerspelling similarly. As a result, fingerspelling has had a profound impact on the literacy of deaf and hard of hearing children. This conclusion is widely accepted, but the debate lies in which methods of teaching best utilize this relationship.
ASL and phonetics
Phonetics does not have to be constricted to just speech but it can also be used when signing to others. When signing, the person's expressions could greatly determine the outcome of what they are trying to communicate to the other person. For example, if the signer was trying to sign that they were mad, they would use facial expressions and body language to really determine how they were feeling. Although spoken language also uses these forms of expression, they are not relied on as heavily as Sign Language. The phonetics of verbal speech and sign language are similar because spoken dialect uses tone of voice to determine someone's mood and Sign Language uses facial expressions to determine someone's mood as well. Phonetics does not necessarily only relate to spoken language but it can also be used in American Sign Language (ASL) as well. When signing in ASL, people will not sign words the same way they are spoken either. The relationship between spoken dialect and ASL varies because there is association between certain signs and their words and they are signed differently because ASL is not signed the same way it is spoken.
Gallery
References
External links
Practice fingerspelling receptive in real life Practice "reading" fingerspelling using real life videos.
Fingerspell A free, online practice site with realistic, animated ASL fingerspelling.
ASL Fingerspelling Resource Site Free online fingerspelling lessons, quizzes, and activities.
ASL Fingerspelling Online Advanced Practice Tool Test and improve your receptive fingerspelling skills using this free online resource.
Fingerspelling Beginner's Learning Tool Learn the basic handshapes of the fingerspelled alphabet.
ASL alphabet Image and video examples of the English alphabet being signed in American Sign Language.
Manual Alphabet and Fingerspelling Further information, fingerspelling Tips and video example of ASL Alphabet.
American Sign Language
Manual alphabet
|
26656602
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1999%20Betty%20Barclay%20Cup%20%E2%80%93%20Doubles
|
1999 Betty Barclay Cup – Doubles
|
1999 Betty Barclay Cup – Doubles
The 1999 Betty Barclay Cup doubles was the doubles event of the fifteenth edition of the Betty Barclay Cup, a WTA Tier II tournament held in Hamburg, Germany and part of the European claycourt season. Barbara Schett and Patty Schnyder were the defending champions but only Schett competed that year with Ruxandra Dragomir. The pair lost in the first round to Irina Spîrlea and Caroline Vis.
Second seeds Larisa Neiland and Arantxa Sánchez Vicario won in the final 6–2, 6–1 against Amanda Coetzer and Jana Novotná.
Seeds
Draw
Qualifying
Seeds
Qualifiers
Sandra Načuk / Sylvia Plischke
Qualifying draw
External links
ITF tournament edition details
Betty Barclay Cup
|
39689
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0
|
Гаспра
|
Гаспра — селище в Україні, у складі Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим. Розташоване за 10,5 км на південний захід від Ялти.
Назва
Назва Гаспра, з варіантом Гаспар (від — білий), слід розглядати як епітет, що характеризує топонімічний об'єкт — село, укріплення, фортецю. Наприклад, відомі Аспра-Ісар — «біла фортеця» (поблизу сучасної Гаспри в Криму) і Аспрохорі, тобто «біле село» (у материковій Греції), від яких залишився в даному випадку тільки епітет Аспра.
Географія
Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа Гаспри — 5 км². Довжина селища міського типу з півночі на південь близько 2 км, зі сходу на захід близько 3 км.
Автошляхами селище пов'язане з містами Ялта (10,4 км, автошлях ), Алупка (7 км), Севастополь (68 км). Розташоване на низовині з ялівцево-дубовими лісами Південного берегу Криму, у прибережній зоні, надійно захищеній від холодних північних вітрів гірським масивом Ай-Петрі. Гаспра межує із заходу з селищем міського типу Кореїз.
Клімат
Клімат субсередземноморський, субтропічного типу. Літо спекотне, при середній температурі липня 24 °C. Зима м'яка; середня температура лютого 4 °C. На рік випадає близько 675 мм опадів. Кількість годин сонячного сяйва — 2250 на рік. Купальний сезон триває з середини травня до кінця жовтня, для дітей і хворих — з кінця червня до початку жовтня.
Клімат Гаспри сухий. Відносна вологість повітря коливається від 52 % до 70 %. На сухість повітря впливає розташована поряд Ай-Петринська яйла, що змінює напрям вологих західних вітрів, а також кам'янистий ґрунт, що не затримує надовго вологу.
Історія
У 70-х роках II століття — першій половині III століття тут існувала фортеця Харакс (на місці давнішого таврського поселення) — найбільша база римських військ у Криму. В часи середньовіччя — зона грецької колонізації (Гаспра від грец. «аспро» — білий). Відома як поселення з середини XVIII століття.
Після включення Кримського ханства до складу Російської імперії (1783) землі навколо Гаспри роздаються російським аристократам (у тому числі членам царської сім'ї), які будують тут власні палаци (найвідоміший — так звана романтична Олександрія князя О. Голіцина).
.
На мисі Ай-Тодор бакинським нафтопромисловцем бароном В. Штейнгелем у 1911—1912 роках був зведений так званий замок кохання, відомий як «Ластівчине гніздо» — один із символів сучасного Криму. Помітну роль у господарському розвитку маєтку відігравало виноробство (зона впливу Лівадії).
У 1930 році Гаспра отримала статус селища міського типу. У роки німецько-радянської війни від листопада 1941 року по квітень 1944 року окупована гітлерівцями.
На 1960—70-ті роки припадає розквіт Гаспри як курорту. Нині фактично становить єдине ціле зі смт Кореїз та курортною зоною смт Місхор.
14 грудня 2007 року рішенням Гаспринської селищної ради затверджені сучасний герб і прапор Гаспри.
Населення
До кінця XIX століття Гаспра являла собою маленьке поселення населене переважно кримськими татарами. За переписом 1926 року в населенні були присутні такі етнічні групи: 534 кримських татарина, 91 українець, 36 росіян, 31 грек та інші. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року населення території, підпорядкованій смт Гаспра становило 10 178 осіб.
Роки переписів населення позначені (*) :
Соціальна сфера
Освіта
У Гаспрі є дві школи — в населених пунктах Стройгородок (1—3 ступеня) та Марат (лише перший ступінь).
Економіка
Розташування в зоні приморського кліматичного курорту зумовлює економічний розвиток Гаспри. За радянської влади тут був організований та діяв санаторій для дітей, які мають бронхіальну астму, хронічну пневмонію, залишкові явища нефриту. Крім того, були створені будинки відпочинку і пансіонат. Сезон роботи санаторно-курортних установ — цілий рік; купальний сезон триває з червня по жовтень.
У радянський час у селищі був побудований і працював завод залізобетонних виробів і будматеріалів. Навколо селища є виноградники, сади і тютюнові плантації.
Транспорт
Через Гаспру проходять всі три основні автошляхи Південного берега Криму: верхня, середня і нижня. Основною є Верхня дорога, вона проходить практично через всі селища ПБК, середня була основною до побудови в 1960-ті роки верхньої, а сьогодні використовується для місцевого сполучення. Нижня дорога йде уздовж берега і в основному проходить через санаторії.
Автобусний транспорт (станом на 2007 рік):
Маршрут 47 — з'єднує Кореїз (верхній Місхор) з Ялтою (центр), проходить через Гаспру.
Маршрут 26 — Сімеїз—Ялта (автовокзал).
Маршрут 32 — Ялта (центр)—Алупка (Воронцовський палац).
Маршрут 27 — Ялта (автовокзал)—Алупка (Воронцовський палац).
Рейсові автобуси на Форос.
Канатні дороги:
Канатна дорога санаторію «Ясна Поляна»;
Канатна дорога парк-готелю «Марат».
Культура
Визначні місця
Руїни стародавнього укріплення Гаспра-Ісар, або Аспра-Ісар — це натуральна скеля поблизу Гаспри, з маленьким майданчиком нагорі; вхід можливий тільки із східного боку, який прямує штучною стінкою;
Ластівчине гніздо (1911–1912, архітектор Леонід Шервуд, син відомого архітектора Володимира Шервуда і брат Володимира Шервуда) — пам'ятка архітектури та історії;
Палац князя Олександра Голіцина і графині Софії Паніної (зараз санаторій «Ясна Поляна») з музейною кімнатою Льва Толстого, який жив тут у 1901–1902 роках. Тут він лікувався і працював: писав повість «Хаджі-Мурат» та низку статей. До Толстого в Гаспру приїжджали Антон Чехов, Олександр Купрін, Максим Горький, Федір Шаляпін. Будівля санаторію «Ясна Поляна», на якому розміщена меморіальна дошка на згадку про перебування Льва Толстого, — це побудований із сірого каменю палац зі стрілчастими вікнами і масивними восьмигранними бічними вежами, увінчані зубцями і вкритий плющем; зведений в 1830-х роках творцем Воронцовського палацу в Алупці архітектором Гунтом для князя Олександра Голіцина (1773–1844);
«Сонячна стежка», відома також як «царська» та «горизонтальна»; з'єднує Лівадію (Лівадійський палац) із Гаспрою (санаторій імені Рози Люксембург); у минулому улюблене місце прогулянок сім'ї Миколи II;
Таврські некрополі (V—I століття до н. е.);
Римська фортеця Харакс (I—III століття) на мисі Ай-Тодор, зведена на місці таврійського поселення;
Ай-Тодорський маяк;
Санаторії «Роза Люксембург», «Перлина», «Ясна Поляна», «Дніпро», «Україна» та інші, на території яких є унікальні об'єкти.
Парки
Харакський парк
Парк санаторію «Ясна Поляна»
Символіка
Сучасна символіка Гаспри затверджена 14 грудня 2007 року рішенням Гаспринської селищної ради. У рішенні затверджувались герб Гаспри та прапор Гаспри.
Цікаві факти
На честь селища названий астероїд 951 Гаспра.
У Гаспрі 4 вересня 2011 р. відбулося завершення Світової Серії Red Bull Cliff Diving. За змаганнями кліф-дайверів спостерігало близько 15 тисяч глядачів. На замку Ластівчине гніздо була встановлена платформа, відстань до води — 27 метрів.
Міста-побратими
Зейтінбаги, Туреччина
Див. також
Вітрило (готель)
Сонячна стежка
Примітки
Джерела та література
Вирський Д. С. Гаспра //
П. Д. Підгородецький, М. П. Паршин. Гаспра //
Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
Посилання
Офіційний вебсайт Гаспринської селищної ради
Сучасний герб та прапор Гаспри на сайті «Українська геральдика»
«Прогулянка по царській стежці» — стаття на сайті «Геокешінг»
Селища Автономної Республіки Крим
Історичні місця України
Південне узбережжя Криму
Гаспра
|
1872219
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Савицький Петро Анатолійович
|
Савицький Петро Анатолійович — прапорщик Міністерства внутрішніх справ України.
З життєпису
Інспектор ДАІ ДПС Києва. В МВС з 1997 року.
Загинув в часі силового розгону Євромайдану. За даними МВС, близько 1-ї години ночі 19 лютого, на перехресті вул. Героїв Севастополя — проспект Відрадний у Києві працівники ДАІ подали сигнал про зупинку водієві автомобіля «MITSUBISHI PAJERO», темного кольору. Водій позашляховика вимогу правоохоронців проігнорував, натомість збільшив швидкість та продовжив рух у напрямку Кільцевої дороги. Під час переслідування правопорушників водій автомобіля «MITSUBISHI PAJERO» пригальмував, з авто вийшов невідомий, який відкрив вогонь з вогнепальної зброї по працівниках міліції. Загинули Петро Савицький та Володимир Євтушок.
Залишилися дружина і двоє дітей.
Нагороди
21 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Джерела
Указ Президента
Список тих, що загинули під час протестних рухів в Україні, 2014 рік.
Загиблі службовці Міністерства внутрішніх справ України
Українські міліціонери
|
2662870
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BD%D0%B0%20%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%BB%D1%8F
|
Зона Френеля
|
Зона Френеля названа на честь фізика Огюстена Жана Френеля, і складається із ряду концентричних еліпсоїдних сфероїдів, що утворюють області в просторі між і довкола системи із передавальної і приймаючої антен. Це поняття використовується з метою вивчення і розрахунку сили хвиль (таких як звукові або радіохвилі), що поширюються між передавачем і приймачем.
Загальні відомості
Кожна зона Френеля визначається зсувом фази (або його відсутністю), які виникають коли синусна хвиля, що передається, відбивається від об'єкта в межах цієї області і продовжує передаватися до приймача. Цю область важливо враховувати, оскільки синусна хвиля, що проходить одним з цих шляхів може дійти до приймача не синхронно із сигналом прямої видимості на будь-яке значення від 1º до 359º сзуву фаз. Якщо в межах конкретної зони Френеля знаходиться об'єкт, частина початкового сигналу, який не рухається в напрямку антени, і буде поширюватися в якісь інші напрямки в просторі, може частково відбиватися від об'єкта і потрапляти до приймаючої антени. Цей відбитий сигнал може призвести до конструктивної або деструктивної інтерференції на приймачі, в залежності від довжини шляху і кутом зсуву фаз, з яким в результаті буде приходити на приймач відбита хвиля.
Посилання
Generate 3D Fresnel zone, as a Google Earth KML file
Fresnel zone calculator and elevation chart
Fresnel zone calculator
FEN Fresnel zone calculator
More Fresnel zone details
R.E. Sherriff, Understanding the Fresnel zone
VHF/UHF/Microwave Radio Propagation: A Primer for Digital Experimenters
Дифракція
Поширення радіохвиль
|
2518030
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/SYT4
|
SYT4
|
SYT4 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 18-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 425 амінокислот, а молекулярна маса — 47 958.
Кодований геном білок за функцією належить до фосфопротеїнів.
Задіяний у таких біологічних процесах, як диференціація клітин, альтернативний сплайсинг.
Білок має сайт для зв'язування з іонами металів, іоном кальцію.
Локалізований у мембрані, клітинних контактах, цитоплазматичних везикулах, синапсах.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 18
Некатегоризовані білки
|
871689
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D1%83%D1%80
|
Віянкур
|
Віянкур — муніципалітет у Франції, у регіоні О-де-Франс, департамент Па-де-Кале. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 155 км на північ від Парижа, 85 км на південний захід від Лілля, 50 км на захід від Арраса.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 58 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 133,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Віянкур на сайті французького Національного інституту географії
Віянкур на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Віянкур на сайті Quid (загальні відомості, історія, пам'ятки, фото, адреси)
Мапа муніципалітету Віянкур на сайті Mapquest
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Па-де-Кале
Примітки
Муніципалітети департаменту Па-де-Кале
|
1380215
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%20%D1%8F%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B5%29
|
Завод ядерного палива (Смоліне)
|
Завод ядерного палива (Смоліне)
Будівництво заводу з виробництва ядерного палива (АТ «Завод ядерного палива») на землях Смолінської шахти ДП «СхідГЗК» в смт Смоліне Маловисківського району Кіровоградської області номінально розпочалось 4 жовтня 2012 року. На заводі планувалося налагодити виробництво ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000, що має посилити енергетичну безпеку України.
Згідно з початковим планом, українська сторона мала отримати контрольний пакет у СП у розмірі 50 % плюс 1 акція (решта акцій мала відійти російській стороні). Введення заводу до експлуатації планувалося на 2015 рік, щорічно завод мав виробляти до 400 тонн урану.
У 2015 році угоду з Росією з будівництва заводу було розірвано.
Передумови
За словами тогочасного президента НАЕК «Енергоатом» Юрія Недашковського, станом на 2012 р. лише дві компанії в світі освоїли виробництво шестигранних паливних збірок ТВЕЛів, саме таких, які використовуються в Україні — це російська компанія ТВЕЛ, яка займає 12 % світового ринку фабрикації ядерного палива, і транснаціональна компанія Westinghouse — 24 % ринку.
На Кіровоградщині працюють усі три українські шахти, що видобувають уранову руду. Одна копальня діє на околиці обласного центру, дві інших — у Маловисковському районі, де буде побудовано завод. З Кіровоградщини уранову руду везуть на первинне збагачення до Жовтих Вод на Дніпропетровщині, звідти — до Росії на фінальне виробництво чистого урану. Після введення заводу в дію, кіровоградська руда буде повертатися з Жовтих Вод на завод для остаточного використання.
Створення підприємства з виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000 є одним із пріоритетних завдань розвитку атомної енергетики, визначених «Енергетичною стратегією України на період до 2030 року», державною програмою «Ядерне паливо України» і низкою урядових рішень, прийнятих на виконання «Енергетичної стратегії». Введення в експлуатацію підприємства з виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000 забезпечить потребу АЕС України з ядерного палива, що сприятиме посиленню енергетичної безпеки України, зменшенню залежності від постачання ядерного палива для АЕС України з-за кордону.
Історія
Наміри про будівництво заводу сягають ще 1990-х. Проект мало втілити в життя спеціально створене 1995 року спільне підприємство "УКРТВЗ" ("Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива"). Туди в рівних частках увійшли російська "ТВЕЛ" (дочка "Росатома"), казахстанська НАК "Казатомпром" і Фонд держмайна України. Тоді підписали угоду про сприяння проекту. Україна мала виготовляти цирконієві труби, Казахстан - паливні таблетки. Росія повинна була збирати готові касети. Новозбудований завод мав бути переданий ПрАТ "Завод з виробництва ядерного палива". Контрольний пакет акцій у ньому належить держконцерну "Ядерне паливо" (50%+1 акція), решта – "ТВЕЛ".
Фактично далі задекларованого справа не рушила. Всі десятиліття Україна продовжувала купувати паливо в Росії – у тієї ж "ТВЕЛ".
2 вересня 2010 року завершився конкурс з вибору технології виробництва ядерного палива в Україні. Згідно з рішенням Комісії переможцем конкурсу визнано «Пропозицію ВАТ „ТВЕЛ“ на участь в конкурсі з вибору технології та партнера для організації в Україні виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000».
27 жовтня 2010 р. паливна компанія «ТВЕЛ» і концерн «Ядерне паливо» підписали угоду про створення спільного підприємства (СП) для будівництва заводу з виробництва ядерного палива в Україні. Україна отримає контрольний пакет з 50 % плюс 1 акція, решту акцій отримає російська сторона.
18 серпня 2011 р. Комісія з вибору майданчика для розміщення підприємства з виробництва ядерного палива в Україні розглянула 3 альтернативні варіанти майданчиків для розміщення підприємства (Київська область, м. Славутич, Кіровоградська область, Маловисківський район, смт Смоліно, Дніпропетровська область, м. Жовті Води) та визнала майданчик у районі смт Смоліне Маловисківського району Кіровоградської області, як такий, що відповідає встановленим критеріям та вимогам до розміщення заводу з виробництва ядерного палива, та більшістю голосів рекомендувала майданчик в районі смт Смоліне для подальшого розгляду у складі техніко-економічного обґрунтування.
29 жовтня 2011 р. в смт Смоліне відбулися громадські слухання з питання будівництва в Україні заводу з виробництва ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000.
4 жовтня 2012 року відбулися урочисті заходи з нагоди відкриття майданчика для будівництва заводу. В урочистих заходах взяли участь Прем'єр-міністр України М. Я. Азаров, Голова Кіровоградської обласної державної адміністрації С. М. Ларін, генеральний директор Державної корпорації по атомній енергії «Росатом» С. В. Кірієнко (Російська Федерація), Міністр енергетики та вугільної промисловості Ю. А. Бойко, генеральний директор ДК «Ядерне паливо» Т. В. Амосова, президент ВАТ «ТВЕЛ» Ю. О. Оленін, т.в.о. директор ПрАТ «Завод ЯП» Ю. Ф. Антіпов, представники апарату Верховної Ради України, представники Маловисківської районної ради та районної державної адміністрації Кіровоградської області. Серед запрошених також були присутні представники Державної інспекції ядерного регулювання, НАЕК «Енергоатом», ДП «СхідГЗК», ДП «УкрНДПРІпромтехнології», ВАТ «ДСПІ».
9 вересня 2013 року на будівельному майданчику розпочались роботи із спорудження заводу.
19 грудня 2013 року ЗМІ повідомляли про намір державного концерну «Ядерне паливо» (Україна) внести до статутного фонду СП суму в 42 млн доларів США до 31 грудня 2013. Паливна компанія «ТВЕЛ» раніше внесла таку саме суму до статутного фонду спільного підприємства. За словами міністра енергетики і вугільної промисловості Едуарда Ставицького, в проекті державного бюджету на 2014 рік заплановано виділити 364 млн гривень на будівництво заводу. На 2014 рік також заплановано розпочати основні будівельні роботи на майданчику для запуску заводу в 2015 році.
У липні 2018 року Китайська компанія China Nuclear Fuel Corporation висловила зацікавленість у викупі російської частки (50% мінус 1 акція) у проекті будівництва заводу ядерного палива на території України. Крім того, інвестор покриє витрати України, що раніше були здійснені на фінансування будівництва заводу.
Див. також
Ядерна енергетика України
Ватутінське уранове родовище
Примітки
Посилання
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ЗАВОД З ВИРОБНИЦТВА ЯДЕРНОГО ПАЛИВА" // clarity-project.info
Офіційний сайт ПрАТ «Завод з виробництва ядерного палива».
Офіційний сайт ДК «Ядерне паливо»
Матеріали про створення заводу на сайті ДК «Ядерне Паливо»
Офіційний сайт «ТВЕЛ»
Ядерна електроенергетика України
Промисловість Кіровоградської області
Засновані в Україні 2012
Смоліне
Уранова промисловість
|
4070897
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BA%20%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%20%D1%82%D0%B0%20%D1%88%D0%B8%D1%97
|
Рак голови та шиї
|
Рак голови та шиї - це група злоякісних пухлин, яка починається у роті, носі, горлі, гортані, пазухах або слинних залозах. Симптоми раку голови та шиї можуть включати опуклість або рану, яка не загоюється, біль у горлі, яка не зникає, проблеми з ковтанням або зміна голосу. Також можуть бути незвичні кровотечі, набряки обличчя або проблеми з диханням.
Близько 75 % випадків раку голови та шиї спричинене вживанням алкоголю або тютюну, включаючи бездимний тютюн. Інші фактори ризику включають жування бетелю, певні типи вірусу папіломи людини, радіаційне опромінення, дія певних чинників виробництва та вірус Епштейна-Барр. Близько 90 % випадків раку голови та шиї - це плоскоклітинний рак. Діагноз підтверджується біопсією тканини. Ступінь поширення може бути визначена за допомогою медичної візуалізації та аналізів крові.
Відмова від тютюну та алкоголю може зменшити ризик раку голови та шиї. Хоча скринінг серед загальної популяції не представляється корисним, скринінг груп високого ризику шляхом обстеження горла може мати зиск. Рак голови та шиї часто є виліковний, якщо його діагностувати рано; однак результати, як правило, погані, якщо діагноз встановлений пізно. Лікування може включати комбінацію хірургічного втручання, променевої терапії, хіміотерапії та націленої терапії. Після лікування одного раку голови та шиї люди мають більший ризик захворіти на другий рак.
У 2015 році на рак голови та шиї в усьому світі хворіло понад 5,5 мільйона людей (2,4 млн — ротової порожнини, 1,7 млн — горла та 1,4 млн — раку гортані). Разом вони є сьомим за частотою раком та дев'ятою за частотою причиною смерті від раку. У Сполучених Штатах приблизно 1% людей хворіє на нього в певний момент свого життя, а чоловіки хворіють удвічі частіше, ніж жінки. Звичайний вік при встановленні діагнозу — від 55 до 65 років. Середнє 5-річне виживання після встановлення діагнозу в розвинених країнах становить 42-64 %.
Ознаки та симптоми
Рак голови та шиї зазвичай починається із симптомів, які здаються досить нешкідливими, таких як збільшення лімфатичного вузла на зовнішній стороні шиї, біль у шиї, біль у горлі або хриплий голос. Однак у випадку раку голови та шиї ці стани можуть зберігатися та переходити в хронічну форму. У горлі або шиї може бути опуклість або рана, яка не загоюється і не зникає. Може бути важке або болюче ковтання. Може ускладнитися мовлення. Також може бути постійний біль у вусі.
До інших симптомів можуть належати: ущільнення в губі, роті або яснах, виразки або рани, які не загоюються, кровотеча з рота або оніміння, неприємний запах з рота, знебарвлені плями, які постійно присутні в роті, біль при говорінні та нечіткість мови якщо рак вражає язик. Також можуть бути закладені пазухи, втрата ваги та деяке оніміння або параліч м’язів обличчя.
Рот
Плоскоклітинний рак поширений в ділянці рота, включаючи внутрішню поверхню губ, язик, дно рота, ясна та тверде небо. Рак рота тісно пов'язаний із вживанням тютюну, особливо вживанням тютюну для жування, а також із вживанням міцного алкоголю. Рак в цій ділянці, особливо язика, частіше лікується хірургічним медом, ніж інші види раку голови та шиї.
Операції з приводу раку рота включають:
Максилектомія (видалення верхньої щелепи, може бути зроблена з орбітальною екзентерацією або без неї)
Мандібулектомія (видалення нижньої щелепи або її частини)
Глоссектомія (видалення язика, може бути тотальною, половинчастою або частковою)
Радикальний розтин шиї
Комбіновані, наприклад, глоссектомія та ларінгектомія, зроблені разом.
Зазвичай дефект покривається за допомогою іншої частини тіла та / або шкірних трансплантатів та / або носінням протеза.
Ніс
Рак навколоносних пазух і структур носової порожнини. Більшість із цих видів раку є плоскоклітинним раком.
Носоглотка
Рак носоглотки виникає в ділянці, в якій носові порожнини і євстахієві труби з'єднуються з верхньою частиною горла. Хоча деякі злоякісні пухлини носоглотки біологічно подібні до звичайних плоскоклітинних карцином голови та шиї (HNSCC), "малодиференційованою" карциномою носоглотки є лімфоепітеліома, яка відрізняється своєю епідеміологією, біологією, клінічною поведінкою та лікуванням і розглядається багатьма фахівцями як окрема хвороба.
Глотка
Більшість випадків раку ротоглотки - це плоскоклітинний рак, який починається в ротоглотці (горлі), середній частині горла, що включає м’яке піднебіння, основу язика та мигдалики. Плоскоклітинний рак мигдаликів сильніше пов'язаний з вірусом папіломи людини, ніж рак інших ділянок голови та шиї. ВПЛ-позитивний рак ротоглотки, як правило, має кращі результати, ніж ВПЛ-негативна хвороба (на 54 % краще виживання) але ця перевага для ВПЛ-асоційованого раку стосується лише раку ротоглотки.
Люди з ротоглотковою карциномою мають високий ризик розвитку другого первинного раку голови та шиї.
Гіпофаринкс
Гіпофаринкс включає грушоподібні пазухи, задню стінку глотки та посткрікоїдну ділянку. Пухлини гіпофаринкса часто бувають запущеними під час діагнозу і мають найбільш несприятливі прогнози серед пухлин глотки. Вони, як правило, рано метастазують через розгалужену лімфатичну мережу навколо гортані.
Гортань
Рак гортані або «голосової скриньки». Рак може виникати на самих голосових складках ("глоттичний" рак) або на тканинах над і під справжніми голосовими зв'язками ("супраглотичний" і "субглотичний" рак). Рак гортані тісно пов’язаний з курінням тютюну.
Хірургічне втручання може включати лазерне висічення дрібних уражень голосових зв’язок, часткову ларінгектомію (видалення частини гортані) або тотальну ларингектомію (видалення всієї гортані). Якщо видалена вся гортань, у людини залишається постійна трахеостомія. Реабілітація голосу у таких пацієнтів можлива трьома способами - стравохідним голосом, трахео-стравохідною пункцією або електрогортанню. Швидше за все, потрібна буде допомога інтенсивного навчання та логопедії та / або електронний пристрій.
Трахея
Рак трахеї - рідкісний рак, який зазвичай класифікується як рак легенів.
Більшість пухлин слинних залоз відрізняються від звичайних плоскоклітинних карцином голови та шиї причиною, гістопатологією, клінічними проявами та терапією. Інші рідкісні пухлини, що виникають в ділянці голови та шиї, включають тератоми, аденокарциноми, аденоїдні кістозні карциноми та мукоепідермоїдні карциноми Рідше зустрічаються меланоми та лімфоми верхніх дихально-травних шляхів.
Причини
Алкоголь та тютюн
Близько 75 % випадків раку голови і шиї спричинені вживанням алкоголю та тютюну.
Куріння тютюну є одним з основних факторів ризику раку голови та шиї. Основною канцерогенною сполукою тютюнового диму є акрилонітрил. Очевидно, що акрилонітрил опосередковано пошкоджує ДНК, посилюючи окислювальний стрес, що призводить до підвищення рівня 8-оксо-2'-дезоксигуанозину (8-оксо-дГ) та формамідопіримідину в ДНК. (див. рис.). І 8-оксо-dG, і формамідопіримідин є мутагенними сполуками. ДНК-глікозилаза NEIL1 запобігає мутагенезу за допомогою 8-оксо-dG і видаляє формамідопіримідини з ДНК.
Однак у курців сигарет протягом життя підвищується ризик раку голови та шиї, що в 5-25 разів більше серед загальної популяції. Ризик екс-курця щодо розвитку раку голови та шиї починає наближатися до ризику загальної популяції через 15 років після відмови від куріння. Висока поширеність вживання тютюну та алкоголю у всьому світі та їх висока асоціація з раком голови і шиї робить ці шкідливі звички ідеальними мішенями для профілактики цього захворювання.
Бездимний тютюн є причиною раку ротової порожнини та раку ротоглотки. Куріння сигар також є важливим фактором ризику раку органів порожнини рота.
Інші зовнішні канцерогени, які підозрюються як потенційні причини раку голови та шиї, включають такі професійні чинники, як переробка нікелевої руди, вплив текстильних волокон та деревообробка. Вживання марихуани, особливо у молодшому віці, було пов'язано зі збільшенням випадків плоскоклітинної карциноми щонайменше в одному дослідженні тоді як інші дослідження свідчать про те, що вживання не пов'язано з плоскоклітинним раком структур ротової порожнини або пов'язане зі зменшенням частоти плоскоклітинного раку.
Дієта
В одному дослідженні надмірне споживання яєць, м’ясопродуктів та червоного м’яса було пов’язане із збільшенням частоти раку голови та шиї, тоді як споживання сирих та варених овочів видавалося захисним чинником.
Не доведено, що вітамін Е запобігає розвитку лейкоплакії - білих нальотів, які є попередником карцином слизової поверхні у дорослих курців. В іншому дослідженні вивчалася комбінація вітаміну Е та бета-каротину у курців з ранньою стадією раку ротоглотки, і виявлено гірший прогноз у споживачів цього вітаміну.
Горіх бетель
Жування бетелю пов’язане з підвищеним ризиком плоскоклітинного раку голови та шиї.
Інфекція
Вірус папіломи людини
Деякі типи раку голови та шиї спричинені вірусом папіломи людини (ВПЛ, Human Papilloma Virus). Зокрема, HPV16 є причинним фактором для деяких плоскоклітинних карцином голови та шиї (HNSCC). Приблизно 15 - 25% випадків HNSCC містять геномну ДНК ВПЛ і асоціація з ним варіюється залежно від місця пухлини особливо ВПЛ-позитивного раку ротоглотки, з найвищим розподілом в мигдаликах, де виявлена ДНК ВПЛ у 45 - 67 % випадків, рідше в гіпофаринксі (13 – 25 %), і найменше в ротовій порожнині (12 – 18%) та гортані (3 – 7 %).
Деякі дослідники підрахували, що хоча до 50 % раків мигдалика можуть бути інфіковані ВПЛ, лише 50 % з них, ймовірно, будуть спричинені ВПЛ (на відміну від звичайних причин тютюну та алкоголю). Роль ВПЛ в решті 25 - 30 % ще не зрозуміла. Оральний секс не є вільним від ризику і призводить до значної частки ВПЛ, пов'язаного з раком голови та шиї.
Позитивний статус ВПЛ16 пов'язаний із покращенням прогнозу щодо ВПЛ-негативної ротової плоскоклітинної карциноми.
ВПЛ може індукувати пухлину за кількома механізмами:
Онкогенні білки Е6 та Е7.
Порушення генів-супресорів пухлини.
Високорівневі ампліфікації ДНК, наприклад, онкогенів.
Створення альтернативних нефункціональних транскриптів.
Міжхромосомні перебудови.
Виражені патерни метилювання та експресії генома хазяїна, що проявляються навіть тоді, коли вірус не інтегрований у геном хазяїна.
Індукція раку може бути пов’язана з експресією вірусних онкопротеїнів, найважливішими з яких є Е6 та Е7, або інших механізмів, багато з яких здійснюються завдяки інтеграції, такій як генерація змінених транскриптів, порушення супресорів пухлини, високий рівень ампліфікації ДНК, міжхромосомні перебудови або зміни в структурі метилювання ДНК. Метилювання може бути виявлене навіть тоді, коли вірус ідентифікований в епісомах. E6 секвеструє p53 і сприяє його деградації, тоді як pRb інгібує E7. p53 запобігає росту клітин, при пошкодженні ДНК шляхом активації апоптозу. p21, кіназа, яка блокує утворення цикліну D/Cdk4, запобігаючи фосфорилюванню pRb і тим самим перешкоджаючи вивільненню E2F - фактора транскрипції, необхідного для активації генів, що беруть участь у проліферації клітин. pRb залишається зв’язаним з E2F, тоді як при фосфорилюванні, він запобігає активації проліферації. Отже, Е6 та Е7 діють синергетично, ініціюючи запуск клітинного циклу, а отже, і неконтрольовану проліферацію, інактивуючи супресори пухлини p53 та Rb.
Вірусна інтеграція, як правило, відбувається в онкогенах або генах-супресорах пухлини або поблизу них, і саме з цієї причини інтеграція вірусу може значно сприяти розвитку характеристик пухлини.
Вірус Епштейна–Барр
Інфекція вірусом Епштейна – Барр (EBV) пов’язана з раком носоглотки. Рак носоглотки ендемічно зустрічається в деяких країнах Середземномор’я та Азії, де титри антитіл до EBV можуть бути виміряні для скринінгу популяцій високого ризику. Рак носоглотки також був пов’язаний із вживанням солоної риби, яка може містити високий вміст нітритів.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба
Наявність рефлюксної хвороби (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба [ГЕРХ]) або рефлюксної хвороби гортані також може бути основним фактором. Шлункові кислоти, що потрапляють до глотки через стравохід, можуть пошкодити її слизову оболонку та підвищити ризик виникнення раку горла.
Трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин
У пацієнтів після трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин (HSCT) спостерігається підвищений ризик розвитку плоскоклітинного раку органів ротової порожнини. Рак органів ротової порожнини після HSCT може мати більш агресивну поведінку з гіршим прогнозом у порівнянні з раком органів порожнини рота у пацієнтів, що не мають HSCT. Цей ефект пов'язують з пожиттєвим пригніченням імунітету та хронічною хворобою трансплантата проти хазяїна.
Інші можливі причини
Існує кілька факторів ризику розвитку раку горла. До них належать куріння або жування тютюну чи інших речовин, такі як гутка або паан, зловживання алкоголем, неповноцінне харчування, що призводять до вітамінної недостатності (гірше, якщо вона викликана зловживанням алкоголю), ослаблений імунітет, дія азбесту, тривала дія пилу деревини або випаровувань фарби, вплив хімічних речовин нафтової промисловості та вік старше 55 років. Інші фактори ризику включають появу білих плям або точок у роті, відомих як лейкоплакія які приблизно в ⅓ випадків переростають у рак, та вдихання кремнезему при різанні бетону, каменю або шлакоблоків, особливо у закритих приміщеннях, такі як склад, гараж або підвал.
Діагностика
Людина, як правило, скаржиться лікареві на один або кілька із перерахованих вище симптомів. Зазвичай, проводять голкову біопсію даного утворення, що надає гістопатологічну інформацію. Міждисциплінарне обговорення оптимальної стратегії лікування проводиться променевим терапевтом, онкохірургом та онкологом. Більшість (90 %) видів раку голови та шиї є похідними епітеліальних клітин і позначаються як "плоскоклітинні карциноми голови та шиї".
Гістопатологія
Рак горла класифікується відповідно до їх гістології або будови клітин, і зазвичай його називають за місцем розташування в ротовій порожнині та шиї. Це впливає на прогноз - деякі види раку горла є більш агресивними, ніж інші, залежно від їх розташування. Стадія, на якій діагностується рак, також є критичним фактором прогнозу перебігу хвороби. Рекомендоване рутинне тестування на наявність ВПЛ для всіх орофарингеальних плоскоклітинних пухлин.
Плоскоклітинний рак
Плоскоклітинний рак - це рак клітин зроговілого епітелію - роду епітеліальних клітин, що містяться як у шкірі, так і в слизових оболонках. На нього припадає понад 90 % усіх видів раку голови та шиї включаючи понад 90 % раку горла. Плоскоклітинний рак найчастіше з’являється у чоловіків старше 40 років із зловживанням міцних алкогольних напоїв разом із курінням в анамнезі.
Маркер пухлини Cyfra 21-1 може бути корисним для діагностики плоскоклітинного раку голови/шиї (SCCHN).
Аденокарцинома
Аденокарцинома - рак епітеліальної тканини, що має залозисті характеристики. Кілька видів раку голови та шиї є аденокарциномами (кишкового або некишкового клітинного типу).
Профілактика
Уникнення відомих факторів ризику (які описані вище) є єдиною найбільш ефективною формою профілактики. Регулярні стоматологічні огляди можуть виявити передракові ураження в порожнині рота.
При ранньому виявленні рак органів порожнини рота, голови та шиї можна лікувати простіше, і шанси на виживання надзвичайно зростають. Станом на 2017 рік не було відомо, чи існуючі вакцини проти ВПЛ, що можуть допомогти запобігти раку голови та шиї.
Ведення пацієнтів
Поліпшення діагностики та місцевого лікування, а також таргетована терапія призвели до поліпшення якості життя та виживання людей з раком голови та шиї.
Після встановлення гістологічного діагнозу та визначення ступеня пухлини вибір відповідного лікування конкретного раку залежить від комплексу змінних, включаючих розташування пухлини, супутні проблеми зі здоров’ям, соціальні та логістичні фактори, попередні первинні пухлини та побажання пацієнта. Планування лікування, як правило, вимагає мультидисциплінарного підходу із залученням онкохірургів, онкологів, спеціалістів з променевої медицини.
[ <span title="no source (May 2014)">цитування потрібно</span> ]
Хірургічна резекція та променева терапія є основними методами лікування більшості випадків раку голови та шиї та в більшості випадків вони залишаються стандартом лікування. При невеликих первинних ракових захворюваннях без регіонарних метастазів (I або II стадія) застосовується широке хірургічне висічення або лише променева терапія. Більш обширні первинні пухлини або наявність регіональних метастазів (стадія III або IV) вимагають запланованих комбінацій до- або післяопераційного опромінення та повного хірургічного висічення. Нещодавно, через те, що історичні показники виживання та контролю визнані малозадовільними, було зроблено акцент на використанні різних індукційних або супутніх схем хіміотерапії.
Хірургічне лікування
Хірургія як метод лікування застосовується при більшості видів раку голови та шиї. Зазвичай мета операції полягає в тому, щоб повністю видалити ракові клітини. Це може бути особливо складно, якщо рак міститься поблизу гортані і може призвести до того, що людина втрачає можливість говорити. Хірургічне втручання також зазвичай використовується для резекції (видалення) деяких або всіх шийних лімфатичних вузлів, щоб запобігти подальшому поширенню захворювання.
Лазерна хірургія на основі CO2 - альтернативний метод лікування. Трансоральна лазерна мікрохірургія дозволяє хірургам видаляти пухлини з голосової скриньки без зовнішніх розрізів. Вона також дозволяє отримати доступ до пухлин, недоступних за для роботизованої хірургії. Під час операції хірург та патологоанатом працюють разом, щоб оцінити адекватність висічення (“маржинальний статус”), мінімізуючи кількість видаленої або пошкодженої нормальної тканини. Цей метод допомагає залишити людині якомога більше функції мовлення та ковтання після операції.
Радіотерапія
Променева терапія є найпоширенішою формою лікування. Існують різні форми променевої терапії, включаючи тривимірну променеву терапію, променеву терапію з модуляцією інтенсивності, променеву терапію частинками та брахітерапію, які зазвичай використовуються для лікування раку голови та шиї. Більшість людей з раком голови та шиї, які отримують лікування в США та Європі, отримують променеву терапію з модуляцією інтенсивності з використанням фотонів високої енергії. Високі дози опромінення голови та шиї пов'язані з порушенням роботи щитоподібної залози та гіпофізарної осі. Променева терапія раку голови та шиї може також спричинити гострі шкірні реакції різного рівня тяжкості, які можна лікувати та контролювати за допомогою кремів або спеціальних плівок для місцевого застосування.
Хіміотерапія
Хіміотерапія при раку горла зазвичай не використовується для лікування раку як такого. Натомість її використовують для забезпечення несприятливого середовища для появи метастазів, щоб вони не закріпилися в інших ділянках тіла. Типовими хіміотерапевтичними засобами є комбінація паклітакселу та карбоплатину. Цетуксимаб також використовується при лікуванні раку горла.
Хіміотерапія на основі доцетакселу показала дуже добрий результат при місцевопоширеному раку голови та шиї. Доцетаксел - єдиний таксан, затверджений FDA США при раку голови та шиї, у поєднанні з цисплатином та фторурацилом для індукційного лікування неоперабельного, локально поширеного плоскоклітинного раку голови та шиї.
Хоча його і не вважають хіміотерапією, аміфостин часто призначаєтьсявнутрішньовенно разом із сеансами променевої терапії IMRT. Аміфостин захищає ясна і слинні залози від впливу радіації.
Немає доказів того, що еритропоетин слід рутинно призначати разом з променевою терапією.
Фотодинамічна терапія
Фотодинамічна терапія може сприяти лікуванню дисплазії слизової та дрібних пухлин голови та шиї. Амфінекс мав хороші результати в ранніх клінічних випробуваннях для лікування запущеного раку голови та шиї.
Таргетована (цільова) терапія
Цільова терапія, за даними Національного інституту раку, є "видом лікування, який використовує ліки або інші речовини, такі як моноклональні антитіла, для виявлення та знищення специфічних ракових клітин без шкоди нормальним клітинам". Деякі таргетовані лікування, що застосовуються при плоскоклітинному раку голови та шиї, включають цетуксимаб, бевацизумаб та ерлотиніб.
Дані найвищої якості доступні для цетуксимабу з моменту публікації у 2006 році результатів рандомізованого клінічного випробування, в якому порівнювали результати променевого лікування та цетуксимаб у порівнянні з результатами променевого лікування окремо. Це дослідження показало, що одночасне призначення цетуксимабу та променевої терапії покращує виживаність та контроль локорегіонарного ураження порівняно з тільки променевою терапією, без істотного збільшення побічних ефектів, які були очікувані при доданні хіміотерапії. Станом на 2020 рік це комбіноване лікування є золотим стандартом лікування запущеного раку голови та шиї. Хоча це дослідження має вирішальне значення, його інтерпретація ускладнена, оскільки цетуксимаб-радіотерапія не була безпосередньо порівняна з іншою хіміорадіотерапією.
В іншому дослідженні оцінювали вплив додавання цетуксимабу до звичайної хіміотерапії (цисплатин) порівняно з цисплатином окремо. Це дослідження не виявило покращення виживаності чи виживаності без рецидиву при додаванні цетуксимабу до звичайної хіміотерапії.
Однак інше дослідження, яке завершилось у березні 2007 року, показало, що виживаність покращилася.
Автори огляду 2010 року дійшли висновку, що комбінація цетуксимабу та препаратів платини / 5-фторурацилу повинна розглядатися як поточне стандартне лікування першої лінії.
Гендицин - це генна терапія, яка використовує аденовірус для доставки гена супресора пухлини p53 до клітин. Він був затверджений у Китаї в 2003 році для лікування плоскоклітинного раку голови та шиї.
Повідомлялося про мутаційний профіль ВПЛ-позитивного та ВПЛ-негативного раку голови та шиї, що ще раз демонструє, що вони є принципово різними захворюваннями.
[ потрібне не первинне джерело ]
Імунотерапія
Імунотерапія - це вид лікування, який активізує імунну систему для боротьби з раком. Один із видів імунотерапії, блокада імунної контрольної точки, пов'язує та блокує гальмівні сигнали на імунних клітинах, щоб звільнити їх протиракову діяльність.
У 2016 році FDA надала прискорене схвалення пембролізумабу для лікування людей з рецидивним або метастатичним HNSCC з прогресуванням захворювання під час або після хіміотерапії, що містять препарати платини. Пізніше того ж року FDA затвердила ніволумаб для лікування за такими ж показаннями. У 2019 році FDA затвердила пембролізумаб у якості лікування першої лінії метастатичного або нерезектабельного рецидиву HNSCC.
Побічні ефекти лікування
Залежно від застосовуваного лікування, пацієнти з раком голови та шиї можуть відчувати такі симптоми та побічні ефекти лікування:
Проблеми з їдою
Біль через ушкодження тканин
Мукозити
Нефротоксичність та ототоксичність
Ксеростомія
Гастроезофагальний рефлюкс
Радіаційний остеонекроз щелепи
Гострі радіаційні реакції шкіри
Психосоціальна підтримка
Можуть бути запропоновані програми підтримки емоційного та соціального благополуччя людей, у яких діагностовано рак голови та шиї. Немає чітких доказів ефективності цих втручань чи будь-якого конкретного типу психосоціальної програми чи тривалості програми, які є найбільш корисними для тих, хто хворіє на рак голови та шиї.
Прогноз
Хоча на ранніх стадіях раку голови та шиї (особливо гортані та органів ротової порожнини) спостерігаються високі показники одужання, до 50 % людей із раком голови та шиї надходять із запущеним захворюванням. Рівень одужання зменшується при локально запущених випадках, ймовірність вилікувати які має обернену залежність від розміру пухлини і тим більшу, чим більше ураження регіональних лімфатичних вузлів.
Групи консенсусу в Америці (AJCC) та Європі (UICC) створили системи стадіювання для плоскоклітинних раків голови та шиї. Ці системи покликані стандартизувати критерії клінічних досліджень та намагаються визначити прогностичні категорії захворювання. Плоскоклітинний рак голови та шиї ділиться на стадії відповідно до класифікаційної системи TNM, де Т - розмір та конфігурація пухлини, N - наявність або відсутність метастазів у лімфатичних вузлах, а М - наявність або відсутність віддалених метастазів. Характеристики T, N і M поєднуються для отримання "стадії" раку, від I до IVB.
Проблема "вторинних первинних" пухлин
Показник виживаності, значно покращений новими методами лікування, виявився "зіпсованим" значним відсотком людей, вилікуваних від плоскоклітинного раку голови та шиї (HNSCC), у яких згодом розвиваються інші первинні пухлини. Частота розвитку "вторинних первинних" пухлин коливається в дослідженнях від 9 % до 23 % протягом 20 років. Вторинні первинні пухлини є основною загрозою довготривалій виживаності після успішної терапії HNSCC на ранній стадії. Їх висока частота обумовлена тим самим канцерогенним впливом, що відповідає за початковий первинний процес, що називається польовою канцеризацією.
Травна система
Багато людей з раком голови та шиї не здатні нормально харчуватися. Пухлина може погіршити здатність людини жувати та ковтати, а рак горла може уражати травну систему. Труднощі з ковтанням можуть призвести до того, що людина задихається їжею, і це заважає нормальному проходженню їжі вниз у стравохід і далі.
Лікування раку горла може також нашкодити травній системі, а також іншим системам організму. Променева терапія може призвести до нудоти та блювання, що може позбавити організм життєво важливих рідин (хоча їх можна отримати за допомогою інфузій, якщо це необхідно). Часте блювання може призвести до порушення електролітного балансу, що має серйозні наслідки для нормальної роботи серця. Воно також може порушити баланс шлункових кислот, що негативно впливає на травну систему, особливо слизову оболонку шлунка та стравоходу.
Деяким людям може знадобитися ентеральне годування - метод, при якому поживні речовини подаються безпосередньо в шлунок людини за допомогою назогастральної або гастростомічної трубки. Потрібні подальші дослідження, щоб визначити найефективніший метод ентерального годування, щоб гарантувати, що люди, які проходять променеву або хіміопроменеву терапію, отримують достатнє живлення під час лікування.
Дихальна система
У випадках деяких видів раку горла проходження повітря ротом та носом можуть перекриватися пухлинними масами або набряками навколо відкритих ран. Якщо рак розташований біля дна глотки, він має велику ймовірність розповсюдження в легені і заважає здатності людини дихати; це особливо ймовірно, якщо людина курить, оскільки при цьому вона дуже вразлива до раку легенів.
Психічне здоров'я
Рак голови або шиї може вплинути на психічне благополуччя людини, а іноді може призвести до соціальної ізоляції. Може виникнути психологічний дистрес і такі почуття, як невпевненість і страх. Деякі люди можуть мати змінений зовнішній вигляд, відмінність в ковтанні або диханні та залишковий біль.
Доглядачі за пацієнтами з раком голови та шиї беруть на себе серйозну та часто технічно ускладнену відповідальність. Через локалізацію цих пухлин їх лікування пов’язане із значною симптоматикою, функційними порушеннями та психосоціальними супутніми захворюваннями. Функційні порушення включають біль, дефіцит зору та мовлення, а також порушення жування та ковтання; тоді як психосоціальні наслідки можуть включати підвищену тривожність та депресію, зниження якості життя та соціальну ізоляцію. Такі порушення, що виникають у пацієнтів з раком голови та шиї, вимагають складних схем допомоги протягом усього періоду лікування та після нього. Як результат, неформальні доглядачі, такі як родичі та друзі, зараз є незамінною та невід’ємною частиною команди лікування раку голови та шиї.
Інше
Як і при будь-якому раку, метастазування уражає багато ділянок тіла, оскільки рак поширюється від клітини до клітини та від органу до органу. Наприклад, якщо він поширюється на кістковий мозок, це заважатиме організму виробляти достатню кількість еритроцитів і впливатиме на належне функціонування білих кров’яних тілець та імунну систему організму; поширення в кровоносну систему заважає транспортуванню кисню до всіх клітин тіла; а рак горла може призвести до хаосу у нервовій системі, через що вона не може належним чином регулювати і контролювати організм.
Епідеміологія
Кількість нових випадків раку голови та шиї в США у 2006 р. становила 40 490, що становить близько 3 % злоякісних пухлин у дорослих. Загалом у 2006 році від цієї хвороби померли 11 170 людей Світова захворюваність щорічно перевищує півмільйона випадків. У Північній Америці та Європі пухлини зазвичай виникають із ротової порожнини, ротоглотки або гортані, тоді як рак носоглотки частіше зустрічається в країнах Середземномор’я та на Далекому Сході. У Південно-Східному Китаї та на Тайвані рак голови та шиї, зокрема рак носоглотки, є найчастішою причиною смерті молодих чоловіків.
У 2008 році в США було зареєстровано 22 900 випадків раку порожнини рота, 12 250 випадків раку гортані та 12 410 випадків раку глотки.
У 2002 році, за оцінками, 7 400 американців померли від цих видів раку.
Понад 70 % випадків раку горла виявляються на запущеній стадії.
У чоловіків хвороба діагностується на 89 % частіше, ніж у жінок, і чоловіки майже вдвічі частіше помирають від цих видів раку.
Афро-американці непропорційно частіше хворіють на рак голови та шиї, при молодшому віці захворюваності, збільшеній смертності та більшій частоті запущених захворювань. Частота раку гортані вища у афроамериканців порівняно з білим, азійським та латиноамериканським населенням. У афроамериканців з раком голови та шиї нижчий рівень виживаності для подібних пухлинних станів.
Куріння та вживання тютюну безпосередньо пов'язані зі смертю від раку ротоглотки (горла).
Ризик розвитку раку голови та шиї зростає з віком, особливо після 50 років. Більшість людей, у яких він діагностується перебувають у віці від 50 до 70 років.
Дослідження
Імунотерапія інгібіторами імунної контрольної точки активно вивчається при раку голови та шиї.
Список літератури
Оториноларингологія
Карциноми
Сторінки з неперевіреними перекладами
|
2118229
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BB%20%D0%A5%D0%BE%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%97
|
Міністерство підприємництва та ремесел Хорватії
|
Міністерство підприємництва та ремесел Хорватії
Міністерство підприємництва і ремесел Республіки Хорватії — одне з найбільш короткочасних міністерств в уряді Хорватії, яке відало адміністративними та іншими питаннями, пов'язаними з малими і середніми підприємствами, промислами, кооперативами, стимулюванням експорту та іноземних інвестицій і підвищенням конкурентоспроможності. З приходом уряду Андрея Пленковича у 2016 році Міністерство підприємництва і ремесел влилося у Міністерство економіки, давши останньому назву Міністерство економіки, підприємництва і ремесел.
Список міністрів
Примітки
Посилання
Міністерства Хорватії
Засновані в Хорватії 2011
|
656565
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%96%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD-%D1%81%D1%8E%D1%80-%D0%9C%D1%83%D0%B0%D0%BD
|
Сен-Жермен-сюр-Муан
|
Сен-Жермен-сюр-Муан — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Пеї-де-ла-Луар, департамент Мен і Луара. Населення — осіб (2011).
Муніципалітет був розташований на відстані близько 330 км на південний захід від Парижа, 35 км на схід від Нанта, 60 км на південний захід від Анже.
Історія
15 грудня 2015 року Сен-Жермен-сюр-Муан, Ле-Лонжрон, Монфокон-Монтіньє, Ла-Ренодьєр, Руссе, Сент-Андре-де-ла-Марш, Сен-Креспен-сюр-Муан, Сен-Макер-ан-Мож, Тійєр i Торфу було об'єднано в новий муніципалітет Севремуан.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 1057 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 2818,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Сен-Жермен-сюр-Муан на сайті французького Національного інституту географії
Сен-Жермен-сюр-Муан на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Мен і Луара
Примітки
Колишні муніципалітети департаменту Мен і Луара
|
3051901
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/GMT400
|
GMT400
|
GMT400
Серія GMT 400 та подібна їй GMT 480 є платформою для повнорозмірних пікапів моделей 1988-1998 років. GMT 410, GMT 420 мск, GMT 425 та GMT 430 були платформами для повнорозмірних позашляховиків з 1992 по 2000 рік. Це був перший GMT призначений для варіантів С (задньопривідні) та K (привід на 4 колеса/повний привід) повнорозмірних вантажних автомобілів й позашляховиків.
Інжиніринг для GMT400 був зроблений GM Truck & Bus group, що в основному працює у орендованому приміщенні у Pioneer Engineering на 9 mile Road у Воррені у Мічигані.
Рами GMT 400 будувалися A.O. Smith Automotive Products, Dana Holding Corporation та Tower Automotive.
Ставилися бензинові двигуни: 4.3L-V6, 5.0L-V8, 5.7L-V8, 7.4L-V8 та дизельні - 6.2L V8 й 6.5L V8. Дросельної заслінки (TBI) впорскуванні палива було використано на '88-'95 бензинових двигунах. Центральноточкове впорскування (CPI) було використано на ''96-'00 4.3L-V6, 5.0L-V8, 5.7L-V8, коли на '96-'00 7.4L-V8 використовувалося багатоточковий послідовний вприск палива (SFI).
Серія GMT400 була замінена на GMT800 починаючи з 1999 року. Моделі GMT400 будувалися у Форт-Вейні, Понтіаці, Флінті, Ошаві, Джейнсвілі та Арлінгтоні (позашляховики).
Серія GMT400 знана як міцна, добре продумана й добре виглядаюча вантажівка. Шевроле Сілверадо 1991 року, що належало мешканцю Вісконсина має задокументовані 1 000 000 міль без капітального ремонту.
Застосування
Примітки
Див. також
Платформи GM GMT
GMT400.com онлайн-форум для GM вантажівок 88-98 стилю
General Motors
|
6235081
|
https://en.wikipedia.org/wiki/M%C3%BClligen
|
Mülligen
|
Mülligen is a municipality in the district of Brugg in canton of Aargau in Switzerland.
History
The earliest known settlement was in the Early Middle Ages, though the only traces of the settlement are two groups of graves. Mülligen is first mentioned in the 12th century as Mülinon. Until the 17th century it was known as Mülinen.
The rights to high and low justice were held by the Habsburgs through Königsfelden Abbey. After the secularization of the abbey, those rights were held by Bern.
Originally the major economic activity in Mülligen was agriculture and viticulture. After 1730, small scale textile production provided another source of income. Then in 1849 a Gypsum processing plant opened in the village. Starting about 1830, the residents of Mülligen worked in the spinning mill in Windisch, and the first industrial plant in Mülligen opened in 1909. In 1924, a gravel plant opened in the village, and it was expanded in 1955. In 1964 the bovine artificial insemination center of the Swiss Association for Artificial Insemination opened.
The passenger ferry on the river Reuss was replaced in 1940 by a bridge. Benefiting from the village's proximity to the junction of the A1 and A3 motorways, A1-A3, Mülligen has become a residential village with many commuters to Brugg, Baden and Zurich.
Geography
Mülligen has an area, , of . Of this area, or 36.7% is used for agricultural purposes, while or 32.0% is forested. Of the rest of the land, or 28.2% is settled (buildings or roads), or 2.5% is either rivers or lakes and or 0.3% is unproductive land.
Of the built up area, housing and buildings made up 6.0% and transportation infrastructure made up 11.4%. Power and water infrastructure as well as other special developed areas made up 9.8% of the area 31.0% of the total land area is heavily forested. Of the agricultural land, 24.7% is used for growing crops and 10.4% is pastures, while 1.6% is used for orchards or vine crops. All the water in the municipality is in rivers and streams.
The municipality is located in the Brugg district, near the Reuss river and along the southern slope of the Eiteberg. It consists of the village of Mülligen and the hamlets of Trotte.
Coat of arms
The blazon of the municipal coat of arms is Or a Mill Wheel Sable and Coupeaux. The coat of arms of Mülligen is an example of canting because of the mill wheel.
Demographics
Mülligen has a population of , 12.7% of the population are foreign nationals. Over the last 10 years (1997–2007) the population has changed at a rate of 17.3%. Most of the population speaks German (94.9%), with French being second most common (1.3%) and Italian being third (1.0%).
The age distribution, , in Mülligen is; 91 children or 9.8% of the population are between 0 and 9 years old and 121 teenagers or 13.0% are between 10 and 19. Of the adult population, 137 people or 14.7% of the population are between 20 and 29 years old. 132 people or 14.2% are between 30 and 39, 159 people or 17.1% are between 40 and 49, and 151 people or 16.2% are between 50 and 59. The senior population distribution is 93 people or 10.0% of the population are between 60 and 69 years old, 29 people or 3.1% are between 70 and 79, there are 19 people or 2.0% who are between 80 and 89.
the average number of residents per living room was 0.59 which is about equal to the cantonal average of 0.57 per room. In this case, a room is defined as space of a housing unit of at least as normal bedrooms, dining rooms, living rooms, kitchens and habitable cellars and attics.
About 54.7% of the total households were owner occupied, or in other words did not pay rent (though they may have a mortgage or a rent-to-own agreement). , there were 26 homes with 1 or 2 persons in the household, 138 homes with 3 or 4 persons in the household, and 134 homes with 5 or more persons in the household. The average number of people per household was 2.57 individuals. there were 152 single family homes (or 38.7% of the total) out of a total of 393 homes and apartments. There were a total of 5 empty apartments for a 1.3% vacancy rate. , the construction rate of new housing units was 4.4 new units per 1000 residents.
In the 2007 federal election the most popular party was the SVP which received 40.9% of the vote. The next three most popular parties were the SP (25%), the Green Party (9.6%) and the FDP (7.6%).
In Mülligen about 85.7% of the population (between age 25 and 64) have completed either non-mandatory upper secondary education or additional higher education (either university or a Fachhochschule). Of the school age population, there are 55 students attending primary school in the municipality.
The historical population is given in the following table:
Economy
, Mülligen had an unemployment rate of 1.44%. , there were 36 people employed in the primary economic sector and about 8 businesses involved in this sector. 34 people are employed in the secondary sector and there are 9 businesses in this sector. 44 people are employed in the tertiary sector, with 16 businesses in this sector.
there was a total of 460 workers who lived in the municipality. Of these, 383 or about 83.3% of the residents worked outside Mülligen while 106 people commuted into the municipality for work. There were a total of 183 jobs (of at least 6 hours per week) in the municipality. Of the working population, 13.6% used public transportation to get to work, and 59.7% used a private car.
Religion
From the , 271 or 34.7% were Roman Catholic, while 411 or 52.7% belonged to the Swiss Reformed Church. Of the rest of the population, there were 2 individuals (or about 0.26% of the population) who belonged to the Christian Catholic faith.
Weather
Mülligen has an average of 133.5 days of rain or snow per year and on average receives of precipitation. The wettest month is August during which time Mülligen receives an average of of rain or snow. During this month there is precipitation for an average of 11.7 days. The month with the most days of precipitation is May, with an average of 13, but with only of rain or snow. The driest month of the year is October with an average of of precipitation over 11.7 days.
References
Municipalities of Aargau
|
61963626
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yandovy
|
Yandovy
|
Yandovy is a rural locality (a village) in Mstyora Urban Settlement, Vyaznikovsky District, Vladimir Oblast, Russia. The population was one as of 2010.
Geography
Yandovy is located 16 km northwest of Vyazniki (the district's administrative centre) by road. Kostenevo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Vyaznikovsky District
|
16893148
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ruthenische%20Revue
|
Ruthenische Revue
|
Ruthenische Revue was a German-language periodical published in Vienna, Austria.
History and profile
Ruthenische Revue was published by Ruthenische Nationalkomitee from 1903 to 1905. It was based in Vienna. It tried to make the Ukrainian issue known among the European politicians and public. Several articles in Ruthenische Revue about the oppressed Ukrainian nation were published or quoted in different European newspapers.
The periodical was published twice a month from May 1903 until December 1905 and was edited by Roman Sembratovych with help of the members of the Austrian House of Deputies (Abgeordnetenhaus) Basil Ritter von Jaworskyj and Dr. Andreas Kos. The last two issues were edited by Basil Ritter von Jaworskyj.
The periodical was continued as Ukrainische Rundschau from 1906 until 1914, but edited by Volodymyr Kushnir.
Both Ruthenische Revue and Ukrainische Rundschau were printed in Ödenburg.
References
Volodymyr Kubijovyč (ed.): Ukraine. A Concise Encyclopædia, vol 2, p. 484, 487. University of Toronto Press 1971. .
Maria Rózsa: Deutschsprachige Presse in Ungarn 1850–1920.
1903 establishments in Austria
1914 disestablishments in Austria-Hungary
Biweekly magazines
Defunct magazines published in Austria
Defunct political magazines
German-language magazines
Magazines established in 1903
Magazines disestablished in 1914
Magazines published in Vienna
Disestablishments in the Empire of Austria (1867–1918)
|
19002678
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mak%C3%B3w-Kolonia
|
Maków-Kolonia
|
Maków-Kolonia is a village in the administrative district of Gmina Maków, within Skierniewice County, Łódź Voivodeship, in central Poland. It lies approximately north of Maków, west of Skierniewice, and north-east of the regional capital Łódź.
Curiosities
In 2009 a resident of the village had 12.3 per mille of alcohol in blood.
References
Villages in Skierniewice County
|
2720356
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Bad%20Blood
|
Bad Blood
|
Bad Blood
«Bad Blood» — четвертий сингл п'ятого студійного альбому американської поп-співачки Тейлор Свіфт — «1989». В США сингл вийшов 17 травня 2015 року. Пісня написана Тейлор Свіфт, Кендріком Ламаром, Максом Мартіном та Shellback; спродюсована Максом Мартіном, Shellback та Ільєю Сальманзадехом. Прем'єра музичного відео відбулася 17 травня 2015 року.
Історія
Свіфт написала пісню «Bad Blood» про невідому жінку-музиканта. У 2014 році в інтерв'ю журналу Rolling Stone вона розповіла, що ця жінка, з якою вона ніколи не була впевнена чи вони друзі, намагалася зірвати один з її концертних турів, найнявши людей, які в той час працювали з нею. Після виходу альбому 1989 року різні видання припустили, що темою пісні стала Кеті Перрі; Перрі й Свіфт були залучені в ворожнечу, що широко висвітлювалася в ЗМІ. Декілька видань, включаючи Time і The Washington Post, відзначили паралелі між текстом "If you live like that, you live with ghosts" в "Bad Blood" та назвою "Ghost", пісні з альбому Перрі 2013 року Prism.
Сингл-версія включає елементи хіп-хопу. До неї увійшли два куплети, написані та виконані Кендріком Ламаром.
Перша версія «Bad Blood» вперше потрапила в чарт Billboard Hot 100 на два тижні в листопаді 2014 року та січні 2015 року, досягнувши 78 місця. Після прем'єри музичного відео на церемонії Billboard Music Awards (2015), реміксова версія пісні за участю репера Кендріка Ламара повторно увійшла в чарт під №53 і як №26 в цифровому чарті Digital Songs Sales, з продажем 47,000 цифрових копій. Пісня досягла № 1 у Billboard Hot 100 на тиждень, що закінчувався 24 травня 2015 року, з продажем 385,000 копій. Вона стала 4-м синглом у кар'єрі співачки на вершині американського хіт-параду і 3-м синглом №1 з одного альбому 1989 (слідом за Shake It Off і Blank Space), зробивши Тейлор Свіфт другим виконавцем і вперше після Адель, кому тричі вдалося очолити Hot 100 синглами з одного свого альбому. Також Bad Blood став 4-м поспіль синглом топ-10 з альбому 1989, 18-м в топ-10 для Тейлор і другим для Ламара (і його першим №1 в США). До червня 2015 року в США було продано 1,1 млн цифрових копій.
Музичне відео
Музичне відео зрежисоване Джозефом Каном, який попередньо працював зі Свіфт над відеокліпом «Blank Space». Знімання проходило 12 квітня 2015 року у Лос-Анджелесі, хоча події відбуваються в Лондоні. Прем'єра відбулася 17 травня 2015 року на початку церемонії нагород Billboard Music Awards. Тизери до відеокліпу почали виходити ще з початку травня 2015 року. Відео поставило на Vevo рекорд за кількістю переглядів за 24 години, зібравши за цей час 20,1 млн глядачів у перший день релізу, побивши рекорд у 19,6 млн переглядів за 24 години, що раніше належав Нікі Мінаж та її кліпу «Anaconda» (2014).
Журнал Rolling Stone описав відеокліп як "футуристичний неонуар" ("futuristic neo-noir" video).
Відеокліп «Bad Blood» отримав 7 номінацій на нагороди MTV Video Music Awards 2015 року, включаючи номінації Найкраще відео року та Найкраще жіноче відео.
В музичному відео знімалися багато знаменитостей, які самі вибирали ім'я своєму персонажу:
Arsyn (Селена Гомес)
Lucky Fiori (Ліна Данем)
The Trinity (Гейлі Стайнфельд)
Dilemma (Серейя)
Slay-Z (Джіджі Хадід)
Destructa X (Еллі Голдінг)
Homeslice (Марта Гант)
Mother Chucker (Кара Делевінь)
Cut Throat (Зендея)
The Crimson Curse (Гейлі Вільямс)
Frostbyte (Лілі Олдрідж)
Knockout (Карлі Клосс)
Domino (Джессіка Альба)
Justice (Маріска Гарґітай)
Luna (Еллен Помпео)
Headmistress (Сінді Кроуфорд)
Чарти
Тижневі чарти
Річні чарти
Продажі
Історія релізів
Примітки
Посилання
Пісні за алфавітом
Сингли 2015
Пісні 2014
Пісні Тейлор Свіфт
Сингли Big Machine Records
Пісні, написані Тейлор Свіфт
Пісні, написані Максом Мартіном
Сингли, які очолювали Canadian Hot 100
Сингли, які очолювали Billboard Hot 100
Англомовні пісні
Поппісні
|
60860095
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Krasnaya%20Regizla
|
Krasnaya Regizla
|
Krasnaya Regizla (Qıźıl Irğıźlı) is a rural locality (a village) in Arkh-Latyshsky Selsoviet, Arkhangelsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 66 as of 2010. There are 8 streets.
Geography
Krasnaya Regizla is located 14 km southeast of Arkhangelskoye (the district's administrative centre) by road. Gorny is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Arkhangelsky District
|
72035489
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Oleksandr%20Avramenko
|
Oleksandr Avramenko
|
Oleksandr Avramenko
Oleksandr Volodymyrovych Avramenko (born 22 March 1999) is a Ukrainian professional footballer who plays as a centre-back for Ukrainian Premier League club Metalist Kharkiv.
In 2020, he tried out for the Spanish club CD Lugo.
External links
References
1999 births
Living people
Footballers from Dnipro
Ukrainian men's footballers
Ukraine men's youth international footballers
Men's association football defenders
FC Metalist Kharkiv players
FC Zorya Luhansk players
FC Karpaty Lviv players
FC Karpaty Halych players
Ukrainian Second League players
|
2980020
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%B9%20%28%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Чекай (Підкарпатське воєводство)
|
Чекай (Підкарпатське воєводство)
Чекай — село в Польщі, у гміні Осек-Ясельський Ясельського повіту Підкарпатського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
Села Ясельського повіту
|
2353441
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%82%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%88%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%BD
|
Оттенштайн
|
Оттенштайн — громада в Німеччині, розташована в землі Нижня Саксонія. Входить до складу району Гольцмінден. Складова частина об'єднання громад Боденвердер-Полле.
Площа — 13,59 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Нижньої Саксонії
|
2024550
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BA%D1%81%D0%B8-%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%BA
|
Акси-Барлик
|
Акси-Барлик — сільське поселення (сумон) Барун-Хемчицького кожууна Республіки Тива Російської Федерації
Населення
Примітки
Барун-Хемчицький кожуун
Населені пункти Тиви
|
2826616
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%87%D0%BA%D1%83%D0%B2
|
Мачкув
|
Мачкув — село в Польщі, у гміні Цибінка Слубицького повіту Любуського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975—1998 роках село належало до Зеленогурського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Див. також
Мачкув — назва німецького м. Гарен у 1945—1948 рр., під час польської окупації, на честь генерала Станіслава Мачека.
Села Слубицького повіту
|
2807817
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%82%D1%83%D0%B7%20%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29
|
Отуз (річка)
|
Отуз (річка)
Отуз, Отузка — річка в Україні, на Кримському півострові, (басейн Чорного моря).
Опис
Довжина річки 4,5 км, площа басейну водозбору 82,3 км². Річка формується 2 річками, багатьма безіменними струмками та загатами.
Розташування
Бере початок на південно-східній околиці Щеретовки (колишнє Отуз). Тече переважно на південний схід через Курортне (колишнє Нижній Отуз) і впадає у Чорне море.
Притоки: Кабактаський Струмок (ліва), Кізилтаський Струмок (права).
Цікаві факти
У книзі Петер-Симон Паллас "НАБЛЮДЕНИЯ, СДЕЛАННЫЕ ВО ВРЕМЯ ПУТЕШЕСТВИЯ ПО ЮЖНЫМ НАМЕСТНИЧЕСТВАМ РУССКОГО ГОСУДАРСТВА в 1793—1794 годах" про цю річку зазначено:
На лівому березі річки розташовані Карадазький природний заповідник та скеля Золоті Ворота.
Примітки
Література
Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
«Каталог річок України». — К.: Видавництво АН УРСР, 1957. — С. 130. — (№ 2246).
Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 406 (Отузка)
Малі річки України
Річки Криму
Річки Феодосії
|
49528694
|
https://en.wikipedia.org/wiki/NGC%20135
|
NGC 135
|
NGC 135 is a lenticular galaxy located in the constellation of Cetus and 335 million light-years away and is 40,000 light-years across.
History
NGC 135 was discovered on October 2, 1886, by Francis Leavenworth (and was later listed as NGC 135), but when Stéphane Javelle rediscovered it on November 4, 1891, it was thought to be another object, and so it was called IC 26. Finally, in 1900, Herbert Alonzo Howe made the connection between the two objects as one. (The cause for this is that Leavenworth made an incorrect measurement.)
References
Lenticular galaxies
Astronomical objects discovered in 1886
IC objects
0135
002010
Cetus
|
5012944
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%B0%20%D0%A3%D1%89%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20I
|
Вовча Ущелина I
|
Вовча Ущелина I
Führerhauptquartier Wolfsschlucht I (Вовча ущелина) - кодова назва одного з військових штабів Адольфа Гітлера, розташованого у фермерському будинку бельгійського села Брюлі-де-Пеш, у муніципалітеті Кувен, неподалік від французького кордону. Він був окупований Гітлером з 6 по 24 червня 1940 року в очікуванні завершення битви за Францію.
Примітки
Посилання
Remnants of Wolfsschlucht I
1940 у Бельгії
Адольф Гітлер
Третій Рейх
Бункери
|
2359776
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%82%D1%96%D2%91%D0%BE%20%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D1%83%D0%BE
|
Етіґо Кадзуо
|
Етіґо Кадзуо (28 грудня 1965, Міє) — японський футболіст, що грав на позиції півзахисника.
Клубна кар'єра
Грав за команду ДЖЕФ Юнайтед Ітіхара, Вегалта Сендай.
Виступи за збірну
Дебютував 1986 року в офіційних матчах у складі національної збірної Японії. У формі головної команди країни зіграв 6 матчів.
Статистика
Статистика виступів у національній збірній.
Примітки
Посилання
National Football Teams
Японські футболісти
Гравці збірної Японії з футболу
|
3378484
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pille
|
Pille
|
Pille is a village in Võru Parish, Võru County in southeastern Estonia.
References
Võru Parish
Villages in Võru County
|
786504
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B6%D1%83%D0%B0%20%28%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%20%D1%96%20%D0%93%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0%29
|
Монжуа (Тарн і Гаронна)
|
Монжуа (Тарн і Гаронна)
Монжуа — муніципалітет у Франції, у регіоні Окситанія, департамент Тарн і Гаронна. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 530 км на південь від Парижа, 80 км на північний захід від Тулузи, 40 км на північний захід від Монтобана.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Південь-Піренеї. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Окситанія.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 74 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 153,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Монжуа на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Тарн і Гаронна
Примітки
Муніципалітети департаменту Тарн і Гаронна
|
741180
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Football%20at%20the%202004%20Summer%20Olympics
|
Football at the 2004 Summer Olympics
|
Football at the 2004 Summer Olympics
The football tournament at the 2004 Summer Olympics started on 11 August (two days before the opening ceremony), and ended on 28 August.
The tournaments take place every four years, in conjunction with the Summer Olympic Games. The associations affiliated to FIFA are invited to participate with their men's U-23 and women's representative teams. The men's tournament allows up to three overage players to join the U-23 squads.
The men's tournament was won by Argentina, coached by Marcelo Bielsa, which held a record of having won every match without conceding a goal in the tournament. The Golden Boot was won by Argentina's Carlos Tevez. The women's tournament was won by the United States.
Venues
Olympic Stadium, Athens
Karaiskakis Stadium, Piraeus
Pankritio Stadium, Heraklion
Pampeloponnisiako Stadium, Patras
Kaftanzoglio Stadium, Thessaloniki
Panthessaliko Stadium, Volos
Men
Women
FIFA Fair play award
Women's tournament
Japan
Sweden
References
External links
Olympic Football Tournaments Athens 2004 – Men, FIFA.com
Olympic Football Tournaments Athens 2004 – Women, FIFA.com
Official result book – Football
2004
2004 in association football
2004
|
3465805
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%96%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8
|
Крижані люди
|
Крижані люди
«Крижані люди» — науково-фантастичний роман британської письменниці Меггі Джи, виданий 1998 року. Розповіжає про майбутній світ, в якому розпочався новий льодовиковий період. Роман досліджує різні елементи сучасного суспільства: основні ролі та стосунки чоловіків і жінок, сексуальність, політику та питання глобального потепління.
Глобальне потепління є початком процесу, за яким підвищення температури потім супроводжується циклічною появою крижаної доби.
«Крижані люди» порівнюються з романами 1984 Джорджа Орвелла та «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі.
Сюжет
Наприкінці XXI століття Велика Британія переживає нову крижану епоху. Чоловіки та жінки значною мірою живуть окремо в різних районах країни, тоді як цивілізація та правопорядк здебільшого припинили своє існування.
Один старець живе з групою розпусників, які розпоряджатимуться ним на власний розсуд, як тільки він втратить користь для них. Ім'я старця — Саул й він починає розповідати історію свого життя, зокрема свого шлюбу з Сарою.
Вони жили в гармонійному шлюбі, але після того як, глобальне потепління почало впливати на навколишнє середовище, пара починає охолоджуватися один до одного та розлучається. Зрештою, Сара залишає Саула, стає політичним активістом, потім намагається налаштувати сина, Люка, проти батька.
Сара забороняє бачити батьку Луку, після чого Саул викрадає хлопчика та втікає, переправляючись через Ла-Манш до Європи. Однак Лука проти того, щоб його забрали з дому, й коли Саул разом з сином намагається потрапити до теплих країн Африки, Люк втікає. Згодом виявляється, що юнак приєднався до групи бандитів в Іспанії.
Втративши сина, Саул повертається до Великої Британії, де потрапляє до автомобільної катастрофи. Саула витягують із уламків люди, які спочатку планують його вбити, але потім вирішують зберегти життя нещасному, коли виявляють у нього навички оповідача.
Але коли книга закінчується, розпусникам набридає Саул, його час закінчується.
Посилання
Look back and wonder . The Guardian
Adeline Johns-Putra, "Care, Gender and the Climate-Changed Future: Maggie Gee’s The Ice People" , Academia.edu
Науково-фантастичні романи Великої Британії
Науково-фантастичні романи 1998
Англомовні фантастичні романи
Антиутопічні романи
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.