id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
2449674
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Scarce%20chaser
|
Scarce chaser
|
Scarce chaser
The scarce chaser (Libellula fulva) is a species of dragonfly. The adult male has a bright blue abdomen with patches of black, while the adult female and juvenile male each have a bright orange abdomen. It is about 45 mm in length with an average wingspan of 74 mm. It is distributed throughout Europe. This dragonfly is considered a species of special concern in Great Britain due to loss of its specific ideal habitat.
This species lives on floodplains and marshes with dense, abundant vegetation, and females deposit their eggs in slow-current streams. Once deposited by the female, the eggs lie embedded in the mud of the riverbed and the larvae develop underwater for usually two years. Adults live from May to August, during which time they mate and lay eggs.
References
Libellulidae
Dragonflies of Europe
Insects described in 1764
|
3445349
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F%2C%20%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%BA%29
|
Роджерсвілл (парафія, Нью-Брансвік)
|
Роджерсвілл (парафія, Нью-Брансвік)
Роджерсвілл — парафія в Канаді, у провінції Нью-Брансвік, у складі графства Нортамберленд.
Населення
За даними перепису 2016 року, парафія нараховувала 1102 особи, показавши скорочення на 9,2%, порівняно з 2011-м роком. Середня густина населення становила 3,4 осіб/км².
З офіційних мов обидвома одночасно володіли 905 жителів, тільки англійською — 105, тільки французькою — 90. Усього 10 осіб вважали рідною мовою не одну з офіційних.
Працездатне населення становило 57,1% усього населення, рівень безробіття — 21,6% (26,2% серед чоловіків та 15,1% серед жінок). 96,6% осіб були найманими працівниками, а 3,4% — самозайнятими.
Середній дохід на особу становив $30 783 (медіана $26 795), при цьому для чоловіків — $36 470, а для жінок $24 204 (медіани — $32 235 та $21 344 відповідно).
22,8% мешканців мали закінчену шкільну освіту, не мали закінченої шкільної освіти — 46,5%, 31,2% мали післяшкільну освіту, з яких 4,8% мали диплом бакалавра, або вищий.
Клімат
Середня річна температура становить 4,6°C, середня максимальна – 23,3°C, а середня мінімальна – -17,2°C. Середня річна кількість опадів – 1 138 мм.
Примітки
Населені пункти Нью-Брансвіку
|
4756263
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B3%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%96
|
Меглеці
|
Меглеці — присілок в Мошенському районі Новгородської області Російської Федерації.
Населення становить 300 осіб. Входить до складу муніципального утворення Кіровське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Кіровське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Мошенського району
|
18345708
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gubino
|
Gubino
|
Gubino is the name of several rural localities in Russia:
Gubino, Klinsky District, Moscow Oblast, a village in Klinsky District of Moscow Oblast
Gubino, Mozhaysky District, Moscow Oblast, a village in Mozhaysky District of Moscow Oblast
Gubino, Orekhovo-Zuyevsky District, Moscow Oblast, a village in Orekhovo-Zuyevsky District of Moscow Oblast
Gubino, Shatursky District, Moscow Oblast, a village in Shatursky District of Moscow Oblast
Gubino, Voskresensky District, Moscow Oblast, a village in Voskresensky District of Moscow Oblast
Gubino, Novgorod Oblast, a village in Novgorod Oblast
Gubino, name of several other rural localities
|
18280830
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dark%20triad
|
Dark triad
|
Dark triad
The dark triad is a psychological theory of personality, first published by Delroy L. Paulhus and Kevin M. Williams in 2002, that describes three notably offensive, but non-pathological personality types: Machiavellianism, sub-clinical narcissism, and sub-clinical psychopathy. Each of these personality types is called dark because each is considered to contain malevolent qualities.
All three dark triad traits are conceptually distinct although empirical evidence shows them to be overlapping. They are associated with a callous–manipulative interpersonal style.
Narcissism is characterized by grandiosity, pride, egotism, and a lack of empathy.
Machiavellianism is characterized by the manipulation and exploitation of others, indifference to morality, lack of empathy, and a strategic focus on self-interest.
Psychopathy is characterized by continuous antisocial behavior, impulsivity, selfishness, callous and unemotional traits (CU), and remorselessness.
High scores in these traits have been found to statistically increase a person's likelihood to commit crimes, cause social distress, and create severe problems for organizations, especially if they are in leadership positions. They also tend to be less compassionate, agreeable, empathetic, and satisfied with their lives, and less likely to believe they and others are good.
A factor analysis found that among the big five personality traits, low agreeableness is the strongest correlate of the dark triad, while neuroticism and a lack of conscientiousness were associated with some of the dark triad members. Research indicates that there is a consistent association between changes in agreeableness and the dark triad traits over the course of an individual's life.
History
In 1998, McHoskey, Worzel, and Szyarto provoked a controversy by claiming that narcissism, Machiavellianism, and psychopathy are more or less interchangeable in normal samples. Delroy L. Paulhus and McHoskey debated these perspectives at a subsequent American Psychological Association conference, inspiring a body of research that continues to grow in the published literature. Paulhus and Williams found enough behavioral, personality, and cognitive differences between the traits to suggest that they were distinct constructs; however, they concluded that further research was needed to elucidate how and why they overlap. While some psychologists argue that Machiavellianism seems to be indistinguishable from psychopathy and that scales of Machiavellianism seem to measure the psychopathy construct, there is enough evidence to suggest that they are two separate traits, as Paulhus notes that psychopaths are impulsive and careless, which makes them different from High Machs who are calculating and plan for the long term.
Components
The dark triad traits have significant theoretical and empirical overlap. All three traits share characteristics such as a lack of empathy, interpersonal hostility, and interpersonal offensiveness.
A number of measures have been developed to measure all three dark triad traits simultaneously, such as the Dirty Dozen and the Short Dark Triad (SD3). Most of these measures are questionnaire-style and either self-response or observer-response (e.g., ratings from supervisors or coworkers as measured by the Dark Informant-Rated Triad [DIRT]). Both methods can prove problematic when attempting to measure any socially-aversive trait. Self-responders may be motivated to lie, and with observer responses—particularly for Machiavellianism—individuals who are skilled at deceiving and manipulating others should be perceived as low in deceptiveness and manipulation by others, resulting in inaccurate ratings.
One study claimed that the Dirty Dozen gives mixed results on the construct validity of previous studies done on it. To show this, the study used a sample of over 3000 people and measured the convergent validity of the traits to other measures and questionnaires. They then used the Item Response Theory to analyze all of the results. This showed that there was an uneven distribution in the traits and that the scale was better at revealing Machiavellianism and psychopathy than narcissism.
Despite these challenges and the acknowledged commonalities among the dark triad traits, there is evidence that the three traits are distinct.
Narcissism
Individuals who score high on narcissism display grandiosity, entitlement, dominance, and superiority. Narcissism has been found to correlate positively with extraversion and openness and negatively with agreeableness. Narcissism has also been found to have a significant correlation with psychopathy.
Assessment of narcissism required clinical interviews until the popular Narcissistic Personality Inventory (NPI) was created by Raskin and Hall in 1979. Since the NPI, several other measures have emerged which attempt to provide self-report alternatives for personality disorder assessment. In addition, new instruments have been developed to study pathological narcissism as opposed to grandiose narcissism, which is what many argue the NPI measures.
Machiavellianism
People who score high on this trait, conceptualized in 1970 by psychologists Richard Christie and Florence Geis, are callous, unprincipled, and are excessively motivated by self-interest. They view interpersonal manipulation as the key for life success, and behave accordingly. Individuals who are measured to have a high level of Machiavellianism tend to have low agreeableness and conscientiousness.
The original published version of the Mach-IV is the most widely used measure in empirical research.
Psychopathy
Psychopathy is considered the most malevolent of the dark triad. Individuals who score high on psychopathy show low levels of empathy and high levels of impulsivity and thrill-seeking. With respect to the Big Five personality factors, psychopathy has been found to correlate negatively with agreeableness and conscientiousness.
Robert Hare revolutionized the study of psychopathy with his Psychopathy Checklist (PCL), and its revision (PCL-R). Hare noted that asking psychopaths to self-report on psychologically important matters does not necessarily provide accurate or unbiased data. However, efforts have been made to study psychopathy in the dimensional realm using self-reported instruments, as with the Levenson Primary and Secondary Psychopathy Scales, The Psychopathic Personality Inventory, and the Self-Report Psychopathy Scale.
Other forms
Other groupings of dark personality traits have been proposed.
Dark tetrad
Several researchers have suggested that sadism should be considered a fourth dark trait. While sadism is highly correlated with the dark triad, researchers have shown that sadism predicts anti-social behavior beyond the dark triad. Sadism shares common characteristics with psychopathy and antisocial behavior (lack of empathy, readiness for emotional involvement, inflicting suffering), although Reidy et al. (2011) showed that sadism distinctively predicted unprovoked aggression separate from psychopathy.
Furthermore, sadism predicted delinquent behavior separately from the other dark triad traits when evaluating high school students.
Harmful behavior against living creatures, brutal and destructive amoral dispositions, and criminal recidivism were additionally more prominently predicted by sadism than psychopathic traits.
Studies on how sadists gain pleasure from cruelty to subjects were applied towards testing people who possessed dark triad traits. Results showed that only people exhibiting traits of sadism derived a sense of pleasure from acts of cruelty, concluding that sadism encompasses distinctly cruel traits not covered by the rest of the dark triad, therefore deserving of its position within the dark tetrad.
Vulnerable dark triad
The vulnerable dark triad comprises three related and similar constructs: vulnerable narcissism, sociopathy, and borderline personality disorder. A study found that these three constructs are significantly related to one another and manifest similar nomological networks. Although the vulnerable dark triad members are related to negative emotionality and antagonistic interpersonal styles, they are also related to introversion and disinhibition.
According to both research and theory, persons who are highly affected by the Dark Triad are influenced by external, controllable factors. On the contrary, those who are high in the Vulnerable Dark Triad (VDT) are driven by internal, embedded desires.
Unification of traits
Researchers who criticize the dark triad model note that many of the theoretical characteristics that is stated to separate Psychopathy, Machiavellianism and Narcissism from each other do not appear in empirical research. Machiavellianism in particular is stated to be distinguished from psychopathy in better impulse control and in the ability to form strategic long term plans, but Machiavellianism has also been correlated with reckless behavior in certain situations. Much of the traits within measures of psychopathy already include Machiavellianism and narcissism. For example, Machiavellianism is featured in most of the Factor 1 traits in the PCL-R, in the "Interpersonal Manipulation" factor within the Hare’s Self-Report Psychopathy Scale-III, and in the "Manipulation" scale in the Elemental Psychopathy Assessment. Narcissism is featured within the Psychopathy Checklist as "Grandiose sense of self worth". Machiavellianism and psychopathy also share the nearly exact same correlations between the Big Five personality traits, which led one research team to conclude that the results of the study supported McHoskey's claim that Machiavellianism ‘‘is a global measure of Psychopathy in non-institutionalized populations.’’ Even a recent study from 2016 notes that Machiavellianism seems to be indistinguishable from psychopathy and that scales of Machiavellianism seem to measure the psychopathy construct. Because of these issues, researchers have proposed that the dark triad traits be merged into one singular construct. Narcissism has also been viewed as interchangeable with Machiavellianism.
Psychiatric disorders
Psychopathy and narcissism both have their clinical counterparts recognized by psychiatrists, known as narcissistic personality disorder (or NPD) and antisocial personality disorder (or ASPD). Given the dimensional model of narcissism and psychopathy, these traits are present at the subclinical level, which is a less severe form of clinical narcissism and psychopathy. People with subclinical traits can be identified using self-report assessments that are appropriate for the general population. In the general population, the prevalence rates for sub-clinical and clinical psychopathy are estimated at 1% and 0.2%, respectively.
Machiavellianism is not referenced in the Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders. It has been treated as strictly a personality construct.
Behaviors
In the workplace
Oliver James identifies each of the three dark triadic personality traits as typically being prevalent in the workplace. Furnham (2010) has identified that the dark triad is related to the acquisition of leadership positions and interpersonal influence. In a meta-analysis of dark triad and workplace outcomes, Jonason and colleagues (2012) found that each of the dark triad traits were related to manipulation in the workplace, but each via unique mechanisms. Specifically, Machiavellianism was related with the use of excessive charm in manipulation, narcissism was related with the use of physical appearance, and psychopathy was related with physical threats. Jonason and colleagues also found that the dark triad traits fully mediated the relationship between gender and workplace manipulation. All three dark triad traits lead to knowledge sabotage. The dark triad traits have also been found to be fairly well-represented in upper-level management and CEOs.
Internet trolls
Recent studies have found that people who are identified as internet trolls tend to have dark personality traits and show signs of sadism, antisocial behavior, psychopathy, and Machiavellianism. The 2013 case study suggested that there are a number of similarities between anti-social and flame trolling activities, and the 2014 survey indicated that trolling is a manifestation of everyday sadism. Both studies suggest that this trolling may be linked to bullying in both adolescents and adults. A 2021 study found that the dark triad's influence may be mediated by malicious motives, and that there is no strong connection between having these traits and engaging in trolling.
Crime
Youth who score higher in dark triad traits show higher amounts of violent delinquency, specifically with interpersonal violence. Individuals with low self control and dark triad traits showed more overall delinquency, however higher self control lowered the delinquency. Another study found that those who have admitted to stealing at some point in their life score higher on Machiavellianism and primary and secondary psychopathy. Those higher in psychopathy and Machiavellianism were shown to predict psychological abuse with intimate partner violence, however agreeableness was found to be the main factor.
Cyber crime
There is a clear distinction in the methods of a cyber attack between each part of the dark triad. Psychopathy correlated with faster speeds of persistence and exploitation; narcissism correlated with faster privilege escalation, persistence, and extraction; and Machiavellianism correlated with stealth. Individuals with higher levels of psychopathy are more likely to engage in cyber bullying, with some correlation to both narcissism and Machiavellianism. Individuals with dark triad traits were also found to be more likely to commit acts of online fraud, with each trait having different impacts on factors. Machiavellianism has impacts on opportunity and motivation; psychopathy has impacts on rationalization; and narcissism has impacts on perceptions of motivation and capabilities.
Ideology
Dark triad characteristics correlate with support for various extremist ideologies. Support for the alt-right, which is prolifically associated with online trolling and harassment, and politically correct authoritarianism both correlate with all three traits as well as measures of entitlement. To a lesser extent, support for a more liberal form of political correctness correlates negatively with psychopathy. Dark triad characteristics correlate positively with out-group threat perceptions, anti-immigrant prejudice, and social dominance orientation, a psychological disposition toward group-based supremacy. Costello et al (2022) found that left- and right-wing authoritarianism correlate similarly with psychopathy.
Sex and relationships
Psychologists looked at how dark triad traits affected individuals in their romantic relationships. In most cases these traits cause people to have shorter-term relationships. The people who tend to be higher in these traits will be in relationship types such as "One-night stand, which is when you have sexual relations with the person only once", "hookups", "friends with benefits, which is when there is a relationship with a friend but do not define the relationship as a romantic one", "booty calls, solicitation from a non-long-term relationship for the intent of sexual relations". People who score high in dark triad traits tend to be less likely to have long-lasting relationships, and report lower relationship satisfaction. They are also more willing to terminate relationships than people who score lower on the dark triad.
It is likely that men who embody the dark tetrad are well-represented among the clientele of prostitutes.
Origins
Genetics and environment
In a similar manner to research on the Big Five personality traits, twin studies have been conducted in an effort to understand the relative contributions of genetic and environmental factors in the development of dark triad traits.
All three traits of the dark triad have been found to have substantial genetic components. It has also been found that the observed relationships between the three traits, and with the Big Five, are strongly driven by individual differences in genes. Within the triad, psychopathy and narcissism have both been found to be more inheritable than Machiavellianism.
Environmental factors contribute to the development of dark triad traits, although they have less influence than genetics. During childhood and adolescence, environmental factors that are not shared with siblings (such as friends or extracurricular activities) contribute to all three dark triad traits. However, only Machiavellianism is related to environmental factors that are shared with siblings. The results of a study among German adolescents reveal a positive association between the experience of parental rejection by both parents and punishment as well as parental control and overprotection and Machiavellianism, narcissism and psychopathy. Some researchers have interpreted these findings to mean that, of the three, Machiavellianism is the trait most likely to be influenced by the environment.
Evolution
Evolutionary theory may also explain the development of dark triad traits. Despite the relationship of these traits with clinical disorders, some argue that adaptive qualities may accompany the maladaptive ones; their frequency in the gene pool requires at least some local adaptation. The everyday versions of these traits appear in student and community samples, where even high levels can be observed among individuals who manage to get along in daily life. Even in these samples, research indicates correlations with aggression, racism, and bullying among other forms of social aversiveness.
It has been argued that evolutionary behavior predicts not only the development of dark triad personalities, but also the flourishing of such personalities. Indeed, it has been found that individuals demonstrating dark triad personality can be highly successful in society. However, this success is typically short-lived. The main evolutionary argument behind the dark triad traits emphasizes mating strategies. This argument is based on life history theory, which proposes that individuals differ in reproductive strategies; an emphasis on mating is termed a "fast life" strategy, while an emphasis on parenting is termed a "slow reproductive" strategy. There is some evidence that the dark triad traits are related to fast life history strategies; however, there have been some mixed results, and not all three dark triad traits have been related to this strategy. A more detailed approach has attempted to account for some of these mixed results by analyzing the traits at a finer level of detail. These researchers found that while some components of the dark triad are related to a fast life strategy, other components are related to slow reproductive strategies.
Accelerated mating strategy
Studies have suggested that, on average, those who exhibit the dark triad of personality traits have an accelerated mating strategy, reporting more sex partners, more favorable attitudes towards casual sex, lowered standards in their short-term mates, a tendency to steal or poach mates from others, more risk-taking in the form of substance abuse, a tendency to prefer immediate but smaller amounts of money over delayed but larger amounts of money, limited self-control and greater incidence of ADHD symptoms, and a pragmatic and game-playing romance style. These traits have been identified as part of a strategy that appears to be enacted by an exploitative, opportunistic, and protean approach to life in general and at work.
The evidence is mixed regarding the exact link between the dark triad and reproductive success. For example, there is a lack of empirical evidence for reproductive success in the case of psychopathy. Additionally, these traits are not universally short-term-oriented nor are they all impulsive. Furthermore, much of the research reported pertaining to the dark triad cited in the above paragraph is based on statistical procedures that assume the dark triad is a single construct, in spite of genetic and meta-analytic evidence to the contrary.
Physical attractiveness
Several academic studies have found evidence that people with dark triad personalities are judged as slightly better-looking than average on first sight. Two studies have determined that this is because people with dark triad traits put more effort into their appearance, and the difference in attractiveness disappears when "dressed down" with bland clothing and without makeup. Two more studies found that only narcissistic subjects were judged to be better-looking, but the other dark triad traits of Machiavellianism and psychopathy had no correlation with looks. Facial features associated with dark triad traits tend to be rated as less attractive.
Group differences
Gender
The most pronounced group difference is in gender: numerous studies have shown that men tend to score higher than women on narcissism, Machiavellianism, and psychopathy, although the magnitude of the difference varies across traits, the measurement instruments, and the age of the participants. One interesting finding related to narcissism—albeit one based on non-representative samples—is that while men continue to score higher than women, it seems that the gender gap has shrunk considerably when comparing cohort data from 1992 and 2006. More specifically, the aforementioned findings indicate that there has been a general increase in levels of narcissism over time among college students of both sexes, but comparatively, the average level of narcissism in women has increased more than the average level of narcissism in men. When looking at the Dirty Dozen measurement, one study found that men generally scored higher in narcissism and psychopathy than women, and that there was little variance between sex for Machiavellianism. One explanation was that the traditional gender roles in society contribute to these differences. A different study in 2017, using three separate samples of adults from northern Italy and an Italian version of the Dirty Dozen measurement, found that the difference in scores between men and women are not caused by measurement errors. It also found that men scored much higher than women in Machiavellianism and psychopathy than in narcissism.
Race
There is far less information available on race differences in dark triad traits, and the data that is available is not representative of the population at-large. For instance, a 2008 research study using undergraduate participants found that Caucasians reported higher levels of narcissism relative to Asians. Similarly, another 2008 study using undergraduate participants found that Caucasians tended to score slightly higher than non-Caucasians on Machiavellianism. When attempting to discern whether there are ethnic differences in psychopathy, researchers have addressed the issue using different measurement instruments (e.g., the Self-Report Psychopathy Scale and The Psychopathic Personality Inventory), but no race differences have been found regardless of the measure used. Additionally, when comparing Caucasians and African Americans from correctional, substance abuse, and psychiatric samples—groups with typically high prevalence rates of psychopathy—researchers again failed to find any meaningful group differences in psychopathy. However, in controversial research conducted by Richard Lynn, a substantial racial difference in psychopathy was found. Lynn proposes "that there are racial and ethnic differences in psychopathic personality conceptualised as a continuously distributed trait, such that high values of the trait are present in blacks and Native Americans, intermediate values in Hispanics, lower values in whites and the lowest values in East Asians." However this research has been heavily criticized for not distinguishing between psychopathy and other anti-social behaviors, confusing between personality and behavioral concepts of psychopathy and presuming rather than demonstrating genetic or evolutionary causes for supposed disparities.
Generational Differences
Based on analyses of responses to the Narcissistic Personality Inventory collected from over 16,000 U.S. undergraduate students between 1979 and 2006, it was concluded that average levels of narcissism had increased over time. Similar results were obtained in a follow-up study that analyzed the changes within each college campus. However, a 2017 study found little evidence of strong or widespread cohort-linked changes in disposition or behavioral strategies, although they did find some indications that the current generation is more cynical and less trusting.
An alternative perspective explored group differences in the dark triad and how they relate to positive emotion. Applying structural equation modeling and Latent Profile Analysis, a type of mixture model, to establish patterns in UK, US, and Canadian students, four groups were found: "unhappy but not narcissistic", "vulnerable narcissism", "happy non-narcissism" and "grandiose narcissism". Some extrapolations on how a person might deal with these groups of individuals in practice have been suggested.
Relationship to other personality models
Big Five
The five factor model of personality has significant relationships with the dark triad combined and with each of the dark triad's traits. The dark triad overall is negatively related to both agreeableness and conscientiousness. More specifically, Machiavellianism captures a suspicious versus trusting view of human nature which is also captured by the Trust sub-scale on the agreeableness trait. Extraversion captures similar aspects of assertiveness, dominance, and self-importance as narcissism. Narcissism also is positively related to the achievement striving and competence aspects of Conscientiousness. Psychopathy has the strongest correlations with low dutifulness and deliberation aspects of Conscientiousness.
Honesty–humility
The honesty–humility factor from the HEXACO model of personality is used to measure sincerity, fairness, greed avoidance, and modesty. Honesty–Humility has been found to be strongly negatively correlated to the dark triad traits. Likewise, all three dark triad traits are strongly negatively correlated with Honesty–Humility. The conceptual overlap of the three traits which represents a tendency to manipulate and exploit others for personal gain defines the negative pole of the honesty–humility factor. Typically, any positive effects from the Dark Triad and low Honesty–Humility occur at the individual level, that is, any benefits are conferred onto the one with the traits (e.g., successful mating, obtainment of leadership positions) and not onto others or society at large.
Light triad
Influenced by the dark triad, Scott Barry Kaufman proposed a light triad of personality traits: humanism, Kantianism, and faith in humanity. High scorers on humanism are more likely to value others' dignity and self worth. High scorers on Kantianism are more likely to see others as people, not as a means to an end. High scorers for faith in humanity are more likely to believe others are fundamentally good. When comparing individuals who take both dark triad and light triad tests, the average person was more likely to exhibit light triad traits. This test is not an inversion of dark triad tests, as Kaufman instead focused on developing characteristics that were conceptually opposite from the dark triad. A reliable measure of the light triad traits was developed, and demonstrated that they are not simply the opposite of the dark triad's Big Five and HEXACO model traits. The light triad predicts positive and negative outcomes regarding Agreeableness and Honesty-Humility personality traits, and expands on understanding the dark triad as a useful contrasting analog.
Individuals who score high on light triad traits also report higher levels of religiosity, spirituality, life satisfaction, acceptance of others, belief that they and others are good, compassion, empathy, self-esteem, authenticity, sense of self, positive enthusiasm, having a quiet ego, openness to experience, and conscientiousness. Additionally, those who score higher on the light triad scale are intellectually curious, secure in their attachments to others, and more tolerant to other perspectives. These individuals typically have less motives for achievement and self-enhancement (even though the light triad was positively related to productivity and competence). In contrast to the character strengths of the dark triad, the light triad was uncorrelated with bravery or assertiveness. Lack of such characteristics may be problematic for individuals attempting to reach more challenging goals and fully self-actualizing.
Atlas of Personality, Emotion and Behaviour
The Atlas of Personality, Emotion and Behaviour is a catalogue of 2,400 words descriptive of personality, emotion and behaviour. The words in the catalogue were scored according to a two dimensional matrix taxonomy with orthogonal dimensions of affiliation and dominance. Adjectives representing the behavioural patterns described by the Dark Triad were scored according to the atlas and visualised using kernel density plots in two dimensions. The atlas clearly delineates the three components of the Dark Triad, narcissism (Yellow), Machiavellianism (blue), and psychopathy (red).
See also
Evil
Macdonald triad
Malignant narcissism
Dark Factor of Personality
References
Further reading
Personality disorders
Personality traits
Abnormal psychology
Clinical psychology
Industrial and organizational psychology
Moral psychology
Psychological manipulation
3 (number)
|
4128758
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Brahmaputra%20Valley%20semi-evergreen%20forests
|
Brahmaputra Valley semi-evergreen forests
|
Brahmaputra Valley semi-evergreen forests
The Brahmaputra Valley semi-evergreen forests is a tropical moist broadleaf forest ecoregion of Northeastern India, southern Bhutan and adjacent Bangladesh.
Location and description
The ecoregion covers and encompasses the alluvial plain of the upper Brahmaputra River as it moves westward through India's Assam state (with small parts of the ecoregion in the states of Arunachal Pradesh and Nagaland and also south Bhutan and northern Bangladesh). The valley lies between the Himalayas to the north and the Lushai hills to the south and when the river floods during the June to September monsoon it brings up to 300 cm of water onto the plain carrying rich soils to create a fertile environment which has been extensively farmed for thousands of years. Other rivers that water the plains as well as the Brahmaputra include the Manas and the Subansiri.
Flora/plants
The extensive farming has meant that the original semi-evergreen forest now exists only in patches. Typical canopy trees include the evergreen Syzygium, Cinnamomum and Magnoliaceae along with deciduous Terminalia myriocarpa, Terminalia citrina, Terminalia tomentosa, Tetrameles species. Understory trees and shrubs include the laurels Phoebe, Machilus, and Actinodaphne, Polyalthias, Aphanamixis, and cultivated Mesua ferrea and species of mahogany, cashews, nutmegs and magnolias, with bamboos such as Bambusa arundinaria and Melocanna bambusoides.
Fauna/animals
Despite the centuries of human clearance and exploitation, the forests and grasslands along the river remain a habitat for a variety of wildlife including tiger (Panthera tigris), clouded leopard (Pardofelis nebulosa), capped langur (Semnopithecus pileatus), gaur (Bos gaurus), barasingha deer (Cervus duvaucelii), sloth bear (Melursus ursinus), wild water buffalo (Bubalus arnee), India's largest population of Asian elephants (Elephas maximus) and the world's largest population of Indian rhinoceros, while Asian black bears live in the higher slopes of the valley sides. Most of these mammals are threatened or endangered species. The Brahmaputra is a natural barrier to the migration of much wildlife and many species, such as the pygmy hog, hispid hare, or the Malayan sun bear, pig-tailed macaque, golden langur, stump-tailed macaque, western hoolock gibbon live on one side of the river only. The area is a meeting point of species of Indian and Malayan origin. The endemic mammals of the valley are the pygmy hog and the hispid hare, both of which inhabit the grasslands of the riverbanks.
The valley is home to rich bird life with 370 species of which two are endemic, the Manipur bush quail (Perdicula manipurensis) and the marsh babbler (Pellorneum palustre) and one, the Bengal florican is very rare. Woodland birds like kalij pheasant, great hornbill, rufous necked hornbill, brown hornbill, Oriental pied hornbill, grey hornbill, peacock pheasant and tragopan are quite common.
Threats and preservation
This area has been densely populated for centuries and most of the valley has been and still are used for agriculture. Some blocks of natural habitat do remain, however, mainly in national parks the largest of which are Manas, Dibru-Saikhowa and Kaziranga National Parks in India. In Bhutan, these areas are part of Royal Manas National Park.
Protected areas
In 1997, the World Wildlife Fund identified twelve protected areas in the ecoregion, with a combined area of approximately 2,560 km2, that include 5% of the ecoregion's area.
Dehing Patkai Landscape, including Dehing Patkai National Park and Dehing Patkai Elephant Reserve
Mehao Wildlife Sanctuary, Arunachal Pradesh (190 km2, also includes portions of the Eastern Himalayan broadleaf forests and Himalayan subtropical pine forests)
Manas National Park, Assam (560 km2)
Bornadi Wildlife Sanctuary, Assam (90 km2)
Kaziranga National Park, Assam (320 km2)
Orang National Park, Assam (110 km2)
Laokhowa Wildlife Sanctuary, Assam (170 km2)
Pobitora Wildlife Sanctuary, Assam (80 km2)
Sonai Rupai Wildlife Sanctuary, Assam (160 km2)
Nameri National Park, Assam (90 km2)
Dibru-Saikhowa National Park, Assam (490 km2)
D'Ering Memorial Wildlife Sanctuary, Arunachal Pradesh (190 km2)
Pabha Wildlife Sanctuary, Assam (110 km2)
Vulture breeding
Rani Vulture Breeding Centre was established in 2008 inside Brahmaputra Valley semi-evergreen forests at Rani in Kamprup district with the help of Jatayu Conservation Breeding Centre, Pinjore, which now houses 90 vultures as of December 2018. 40 million vultures have died in last 20 years.
See also
List of ecoregions in Bhutan
List of ecoregions in India
References
External links
Geographical ecoregion maps and basic info.
Tropical and subtropical moist broadleaf forests
Ecoregions of Bhutan
Ecoregions of India
Biota of Bhutan
Biota of India
Indomalayan ecoregions
Environment of Assam
|
951770
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B0%20%D0%84%D0%B7%D0%B5%D0%BA%D1%96%D1%97%D0%BB%D1%8F
|
Видіння пророка Єзекіїля
|
Видіння пророка Єзекіїля - відомий твір художника Врубеля, ймовірно, пізнього періоду творчості на релігійну тему.
Створення великої за розмірами акварелі охоплене загадками і тайною. Ймовірно, близько 1906 року вже важко хворий Врубель знов звернувся до релігійної тематики. Якось в бесіді зі знайомим він болісно зауважив, що мало мав замов на монументальні твори, а ще менше - на твори зі значущим змістом.
На жаль, гірка, похмура буржуазна дісність Російської імперії кінція 19 століття не сприяла ні розквиту мистецтв, що існували наче всупереч їй, ні створенню монументальних творів. Нема й ніяких даних про замову картин Врубелю на подібну тему. Є лише сама картина.
Видіння пророка Єзекіїля - і похмурі, і надто моторошні. Одне з них - видіння сухих кісток на величезному цвитарі, коли за вказівкою Бога - мерці постали з могил, кістки одяглися жилами, м'язами, шкірою і почали чекати душ, аби їх наново оживив Творець.
Розбурхана хворобою свідомість Врубеля зосореджена в ескізі лише на постаті Єзекіїля, урочистій, але похмурій, пригніченій видінням мерців і цвинтаря, терпляче підкореній владі всемогутнього Бога.
Таємнича і значуща зустріч з волею Бога передана художником феєричною, примарною атмосферою хаотичних мазків і плям, зхожих з пилом та сміттям, підхопленим і закрученим угору велетенським вихором. Їх виявилося вдосталь, аби вже уява обізнаного глядача домалювала все необхідне, аби моторошна картина видіння пророка стала повною.
Сміливість технічних прийомів Врубеля вражає. Вона споріднена і хаотичним мазкам англійця Вільяма Тернера, і буревіям Джона Констебла, і кубістичним експериментам Пікассо. Пізній твір Врубеля наче відкривав нові обрії мистецтва майбутнього.
Провенанс
Ймовірно, створена у 1906 р. Придбана у 1913 р. для збірок Російського музею в Петербурзі. Жорсткі вимоги зберігання акварельних творів великого розміру спонукають показувати твір тільки на тимчасових виставках.
Джерела
Михаил Александрович Врубель. Выставка произведений. Каталог ГТГ., М, «Искусство», 1957 (рос)
Константин Коровин вспоминает…,М, «Изобразительное искусство», 1990,(рос)
«Акварели Врубеля» А.Михайлов ж «Юный художник», № 2,1986 (рос)
Михаил Врубель. Каталог. Автор вступительной статьи, летописи жизни и творчества М. Ю. Герман., Ленинград, «Аврора», 1989 (рос)
Див. також
Провенанс
Янгол з кадилом і свічкою
Портрет Костянтина Арцибушева
Портрет Савви Мамонтова
Італія. Неаполітанська ніч
Політ Фауста і Мефістофеля
Квіти в синій вазі
Малюнки Михайла Врубеля
Дівчинка на тлі перського килима
Картини за алфавітом
Картини 1906
Твори Врубеля
|
4865834
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%80%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3%20%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Бирченко Олег Вікторович
|
Бирченко Олег Вікторович
Олег Вікторович Бирченко (13 жовтня 1995, смт Краснопілля, Сумська область — березень 2022) — український учитель, військовослужбовець, старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2022, посмертно).
Життєпис
Олег Бирченко народився 13 жовтня 1995 року в смт Краснопілля, нині Краснопільської громади Сумського району Сумської области України.
Закінчив фізико-математичного факультету Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Працював учителем Чернеччинського НВК.
Був солістом Краснопільського палацу культури, переможець всеукраїнських та міжнародних пісенних конкурсів.
Нагороди
орден Богдана Хмельницького III ступеня (2 квітня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Військові звання
старший лейтенант (2022, посмертно),
лейтенант.
Примітки
Джерела
Соліст, вчитель, воїн // Краснопілля край Слобожанський.
|
18213534
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ion%20Sturza
|
Ion Sturza
|
Ion Sturza (born 9 May 1960) is a Moldovan politician and businessman who served as Prime Minister of Moldova from 19 February to 12 November 1999. On 21 December 2015, President Nicolae Timofti nominated Ion Sturza to occupy the position of prime minister for a second time. However, Ion Sturza gave up the mandate, after the meeting in which his cabinet should receive the investiture vote was not held due to lack of quorum.
Education and early professional career
Born in Pîrjolteni, Călărași district, Ion Sturza graduated his studies in economics at the Moldova State University.
Before the fall of the USSR in 1991, Sturza worked for the country’s Exterior Commerce Company. In 1991, he founded the Incon Company, based in Chișinău, which soon became one of Moldova’s largest industrial groups, operating in the food and beverages industry. He worked as the president of “FinComBank” in Chișinău and, from 1996, as the chairman of the Bank’s Steering Board. Currently, Sturza is the founder and chairman of Fribourg Capital, a private equity and venture capital fund.
As Prime Minister of Moldova
Ion Sturza gained broad political experience as he was a prominent politician in Moldova. He was selected as a member of the Parliament in 1998, and he subsequently became the Vice Prime Minister and Minister of the Economy. He served as Prime Minister from 19 February 1999 to 12 November 1999.
International position
As former Prime Minister of Moldova he signed in 2011 the Soros open letter calling for more Europe in the single currency turmoil.
In April 2016 Sturza's name was included on a list of prominent business, government and former government people around the globe in the Panama Papers.
Civic activities
Ion Sturza is involved in various civic activities, being an active member of several organizations and charities. Among others, he is the founder of the Family Sturza Foundation, which has a wide range of support programmes that include giving educational grants and scholarships, supporting orphanages, and sponsoring cultural events.
References
|-
Romanian people of Moldovan descent
1960 births
Deputy prime ministers of Moldova
Living people
Moldova State University alumni
Moldovan businesspeople
Moldovan economists
People from Călărași District
Prime ministers of Moldova
People named in the Panama Papers
|
4792845
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Pratt%20%26%20Whitney%20JT8D
|
Pratt & Whitney JT8D
|
Pratt & Whitney JT8D — це (0,96 до 1) турбовентиляторний двигун, представлений Pratt & Whitney у лютому 1963 року під час першого польоту Boeing 727. Це була модифікація турбореактивного двигуна Pratt & Whitney J52, який оснащував штурмовики ВМС США A-6 Intruder і A-4 Skyhawk. Вісім моделей складають стандартне сімейство двигунів JT8D, що охоплює діапазон тяги від 12 250 до 17 400 фунтів сили і потужністю (62-77 кН) 727, 737-100/200, DC-9. Оновлене сімейство JT8D-200, що охоплює від 18 900 до 21 000 фунтів сили і потужністю (від 84 до 93 кН), приводить в дію літак MD-80 і оновлений двигун для Boeing 727. Volvo RM8 був виготовлений за ліцензією у Швеції для винищувача Saab 37 Viggen. Pratt & Whitney також продає статичні версії для силової установки та суднової тяги тауі як FT8.
Дизайн
JT8D — це передній турбовентиляторний двигун з осьовим потоком, який має двозолотникову конструкцію. Є дві коаксіально встановлені незалежні обертові вузли: один обертовий вузол для компресора низького тиску, який складається з перших шести ступенів (тобто шести пар обертових і статорних лопатей, включаючи перші два ступені, які призначені для двоконтурного турбовентилятора), що приводиться в рух другою (за потоком) турбіною (яка складається з трьох ступенів); і другий обертовий вузол для секції компресора високого тиску, який має сім ступенів. Компресор високого тиску приводиться в рух першою (передньою) турбіною, яка має один ступінь.
Двоконтурний вентилятор, встановлений спереду, має два ступені. Кільцевий нагнітальний канал для перепускного вентилятора проходить по всій довжині двигуна, так що як повітря вентилятора, так і вихлопні гази можуть виходити через те саме сопло. Таке розташування дозволяє деяке послаблення шуму, оскільки все ще гарячий вихлоп турбіни, що швидко рухається, огортається набагато прохолоднішим і повільнішим повітрям (від байпасного вентилятора) перед взаємодією з навколишнім повітрям. Таким чином, рівень шуму JT8D був значно знижений порівняно з попередніми нетурбовентиляторними двигунами, хоча низький коефіцієнт двоконтурності означав, що, порівняно з пізніше розробленими турбовентиляторами, все ще вироблявся високий рівень шуму.
Оновлення програм
У відповідь на екологічні проблеми, що виникли в 1970-х роках, компанія почала розробку нової версії двигуна, серії JT8D-200. Розроблена, щоб бути тихішою, чистішою, ефективнішою, але потужнішою, ніж попередні моделі, електростанцію серії 200 було перероблено зі значно вищим коефіцієнтом перепуску (1,74 до 1), що охоплює 18 500–21 700 фунтів сили і (82 до 97 кН) діапазон тяги та потужності для серії McDonnell Douglas MD-80. Це збільшення було досягнуто шляхом збільшення діаметра байпасного вентилятора з 101 см до 125 см і зниження коефіцієнта тиску вентилятора (з 2,21 до 1,92). Загальний коефіцієнт тиску двигуна також було збільшено з 15,4 до 21,0. З моменту введення в експлуатацію в 1980 році було випущено більше 2900 двигунів серії-200.
Варіанти
Виробництво
Було випущено понад 14 000 двигунів JT8D, які напрацювали понад півмільярда годин, з більш ніж 350 операторами, що робить його найпопулярнішим з усіх турбовентиляторних двигунів з низьким байпасом, коли-небудь вироблених. Регулярне виробництво припинилося в 1985 році, але деякі замінні двигуни були виготовлені для військових літаків у 2011 році. Основні авіакомпанії використовували JT8D до 2020 року, коли авіакомпанія Delta Airlines достроково припинила свій парк MD-88 через пандемію COVID-19.
Застосування
Aerion SBJ – запропонований, не побудований
Boeing 707RE
Boeing 727 - оновлені двигуни Super 27 мають JT8D-200
Боїнг 737 -100 і -200
Dassault Mercure
Кавасакі С-1
McDonnell Douglas DC-9
Серія McDonnell Douglas MD-80 - лише JT8D-200s
McDonnell Douglas YC-15
Northrop Grumman E-8C Joint STARS – лише один тестовий стенд
Sud Aviation Caravelle 10B, 10R, 11R і 12
Мобільні генератори Pratt & Whitney FT8 MobilePac і SwiftPac.
Див. також
Pratt & Whitney J52
Volvo RM8
Comparable engines
Kuznetsov NK-8
Rolls-Royce Spey
Soloviev D-30
Related lists
List of aircraft engines
Примітки
Посилання
Pratt & Whitney - Сторінка JT8D Archived
Двигуни Pratt & Whitney
Турбовентиляторні двигуни
|
2097795
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Perrhenic%20acid
|
Perrhenic acid
|
Perrhenic acid is the chemical compound with the formula . It is obtained by evaporating aqueous solutions of . Conventionally, perrhenic acid is considered to have the formula , and a species of this formula forms when rhenium(VII) oxide sublimes in the presence of water or steam. When a solution of is kept for a period of months, it breaks down and crystals of are formed, which contain tetrahedral . For most purposes, perrhenic acid and rhenium(VII) oxide are used interchangeably. Rhenium can be dissolved in nitric or concentrated sulfuric acid to produce perrhenic acid.
Properties
The structure of solid perrhenic acid is . This species is a rare example of a metal oxide coordinated to water; most often metal–oxo–aquo species are unstable with respect to their corresponding hydroxides:
The two rhenium atoms have different bonding geometries, with one being tetrahedral and the other octahedral, and with the water ligands coordinated to the latter.
Gaseous perrhenic acid is tetrahedral, as suggested by its formula .
Reactions
Perrhenic acid or the related anhydrous oxide converts to dirhenium heptasulfide upon treatment with hydrogen sulfide:
The heptasulfide catalyzes various reductions.
Perrhenic acid in the presence of hydrochloric acid undergoes reduction in the presence of thioethers and tertiary phosphines to give rhenium(V) complexes with the formula .
Perrhenic acid combined with platinum on a support gives rise to a useful hydrogenation and hydrocracking catalyst for the petroleum industry. For example, silica impregnated with a solution of perrhenic acid is reduced with hydrogen at 500 °C. This catalyst is used in the dehydrogenation of alcohols and also promotes the decomposition of ammonia.
Catalysis
Perrhenic acid is a precursor to a variety of homogeneous catalysts, some of which are promising in niche applications that can justify the high cost of rhenium. In combination with tertiary arsines, perrhenic acid gives a catalyst for the epoxidation of alkenes with hydrogen peroxide. Perrhenic acid catalyses the dehydration of oximes to nitriles.
Other uses
Perrhenic acid is also used in the manufacture of x-ray targets.
See also
Perrhenate
Rhenium(VII) oxide
References
Mineral acids
Perrhenates
Transition metal oxoacids
|
860782
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B0
|
Люкарна
|
Люкарна (від «світло») — вид дахового вікна (переважно овальної або круглої форми), ліхтар на мансардному даху або склепінні. Зазвичай не виступає за межі червоної лінії фасаду. У добу пізньої французької готики і ренесансу багато декорувалось.
Джерела
Архітектура: Короткий словник-довідник (за ред. А. Мардера). — К. : Будівельник, 1995. — С. 152.
Вікна
Архітектурні елементи
|
2689957
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D1%94%D1%86%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%8F
|
Паневежиська дієцезія
|
Паневежиська дієцезія — одна з семи католицьких дієцезій латинського обряду в Литві з кафедрою в місті Паневежис (Паневежиський повіт). Входить до складу церковної провінції Вільнюса. Є суфраганною дієцезією Вільнюської архідієцезії. Кафедральним собором Паневежиської дієцезії є церква Христа Царя.
Дієцезія заснована в 1926 році.
Ординарії дієцезії
єпископ Казімерас Палтарокас (5.04.1926 — 1.01.1958)
Sede vacante (1958—1991)
єпископ Юозас Прейкшас (24.12.1991 — 5.01.2002)
єпископ Йонас Каунецкас (5.01.2002 — 6.06.2013)
єпископ Льонґінас Вірбалас, S.J. (6.06.2013 — 11.06.2015)
єпископ Лінас Водоп'яновас, O.F.M. (20.05.2016 — дотепер).
Примітки
Джерела
Misius K., Šinkūnas R. Lietuvos katalikų bažnyčios: Žinynas. — V.: Pradai, 1993.
Посилання
Офіційний сайт Паневежиської дієцезії
Інформація на сайті catholic-hierarchy.org
Інформація на сайті gcatholic.org
Дієцезії Римо-католицької церкви в Литві
Паневежис
|
33457480
|
https://en.wikipedia.org/wiki/11351%20Leucus
|
11351 Leucus
|
11351 Leucus is a mid-sized Jupiter trojan from the Greek camp, approximately in diameter. It is a target of the Lucy mission, scheduled for a flyby in April 2028. The assumed D-type asteroid is an exceptionally slow rotator with a rotation period of 466 hours. It was discovered on 12 October 1997 by the Beijing Schmidt CCD Asteroid Program (SCAP) at Xinglong Station in the Chinese province of Hebei, and later named after the Achaean warrior Leucus from Greek mythology.
Orbit and classification
Leucus is a dark Jupiter trojan asteroid in a 1:1 orbital resonance with Jupiter. It is located in the leading Greek camp at Jupiter's Lagrangian point, 60° ahead of its orbit . It is also a non-family asteroid in the Jovian background population.
It orbits the Sun at a distance of 5.0–5.6 AU once every 12 years and 2 months (4,440 days; semi-major axis of 5.29 AU). Its orbit has an eccentricity of 0.06 and an inclination of 12° with respect to the ecliptic. The body's observation arc begins with a precovery taken at the Siding Spring Observatory in July 1982, more than 15 years prior to its official discovery observation at Xinglong.
Exploration
Lucy mission target
Leucus is planned to be visited by the Lucy spacecraft, which launched in 2021. The flyby is scheduled for 18 April 2028, and will approach the asteroid to a distance of at a relative velocity of .
Physical characteristics
Leucus is a D-type asteroid, which is the dominant spectral type among the Jupiter trojans, with the remainder being mostly carbonaceous C-type and primitive P-type asteroids.
Slow rotator
During spring 2013, a rotational lightcurve of Leucus was obtained from photometric observations made by astronomers Robert Stephens and Daniel Coley at the Center for Solar System Studies (CS3), California, using a 0.35/0.4-meter Schmidt-Cassegrain telescope. The lightcurve showed an exceptionally slow rotation period of 513.7 hours with a brightness variation of 0.53 in magnitude. No evidence of a non-principal axis rotation (NPAR) was found. It is one of the slowest rotators known to exist.
In preparation for the planned visit by the Lucy spacecraft, Leucus was once again observed by astronomers Marc Buie at SwRI and Stefano Mottola at DLR in 2016. The obtained bimodal lightcurve gave a somewhat shorter period of 440 hours and an amplitude of 0.7 magnitude.
Diameter and albedo
According to the surveys carried out by the Infrared Astronomical Satellite IRAS, and NASA's Wide-field Infrared Survey Explorer with its subsequent NEOWISE mission, Leucus has a low albedo of 0.06 and 0.08, with a diameter of 42.1 and 34.2 kilometers, respectively. The Collaborative Asteroid Lightcurve Link derives a lower albedo of 0.05 and a diameter of 42.1 kilometers, in accordance with the result obtained by IRAS.
Naming
This minor planet was named from Greek mythology, after the Achaean warrior Leucus in Homer's Iliad. He was a companion of Odysseus. Leucus was killed during the Trojan War by Antiphus, one of the fifty sons of King Priam of Troy. The approved naming citation was published by the Minor Planet Center on 22 February 2016.
References
External links
Asteroid Lightcurve Database (LCDB), query form (info )
Dictionary of Minor Planet Names, Google books
Discovery Circumstances: Numbered Minor Planets (10001)-(15000) – Minor Planet Center
Asteroid 11351 Leucus at the Small Bodies Data Ferret
Jupiter trojans (Greek camp)
Discoveries by SCAP
Leucus
Slow rotating minor planets
Minor planets to be visited by spacecraft
Objects observed by stellar occultation
19971012
|
4682656
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%94%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Галина Димитрова
|
Галина Димитрова (нар. 11 квітня 1978) — колишня болгарська тенісистка.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 400 місце досягла 7 жовтня 1996, парну — 316 місце — 24 липня 1995 року.
Здобула 3 парні титули туру ITF.
Фінали ITF
Парний розряд: 7 (3–4)
Примітки
Посилання
Народились 1978
Болгарські тенісистки
Болгарські емігранти до США
|
3300578
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%BB%D1%96%20%D0%A2%D0%B0%D1%83%D0%BD%D1%88%D0%B8%D0%BF%20%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%94%D0%B6%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%96%29
|
Берклі Тауншип (Нью-Джерсі)
|
Берклі Тауншип (Нью-Джерсі)
Берклі Тауншип — селище в США, в окрузі Оушен штату Нью-Джерсі. Населення — особи (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Було 23818 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,0 %. Частка іспаномовних становила 4,9 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 11,9 % — особи молодші 18 років, 44,7 % — особи у віці 18—64 років, 43,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 61,1 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 81,5 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 78,6 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 7,6 % осіб, у тому числі 13,9 % дітей у віці до 18 років та 6,3 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 25,1 %, роздрібна торгівля — 13,8 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 10,0 %, публічна адміністрація — 7,9 %.
Примітки
Джерела
Селища Нью-Джерсі
Населені пункти округу Оушен (Нью-Джерсі)
Населені пункти США, засновані 1875
|
15785827
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chambornay-l%C3%A8s-Pin
|
Chambornay-lès-Pin
|
Chambornay-lès-Pin (literally Chambornay near Pin) is a commune in the Haute-Saône department in the region of Bourgogne-Franche-Comté in eastern France.
See also
Communes of the Haute-Saône department
References
Communes of Haute-Saône
|
621852
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%84%D1%84%D1%96%D0%B0%D0%BA%20%28%D0%A8%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%29
|
Руффіак (Шаранта)
|
Руффіак (Шаранта)
Руффіак — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Шаранта. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 440 км на південний захід від Парижа, 150 км на південь від Пуатьє, 45 км на південь від Ангулема.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 53 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 109,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Руффіак на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Шаранта
Примітки
Муніципалітети департаменту Шаранта
|
1567711
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/DivX
|
DivX
|
DivX — відеокодек стандарту MPEG-4 Part 2; технологія відеозапису та пакет програм на її основі, що дозволяють створювати і переглядати медіа файли з високим ступенем стиснення.
DivX 8 включає ряд удосконалень, розрахованих на роботу з відео високої чіткості у форматі H.264 і контейнерів MKV.
Склад пакету
DivX Plus Player Безкоштовна версія програвача для відтворення файлів у форматах DivX, AVI, MKV, MP4, MOV з функцією DivX To Go (швидке перенесення відео з комп'ютера на різні пристрої, що підтримують DivX (DVD-плеєри, телевізори, ігрові консолі тощо)).
DivX Plus Codec Pack Безкоштовний набір кодеків для відтворення DivX і MKV файлів в будь-якому програвачі.
DivX Plus Web Player Програма для програвання потокових DivX, AVI і MKV файлів, інтегрується в популярні браузери.
DivX Plus Converter Конвертер відео (15-ти денна пробна версія).
Див. також
Xvid
QuickTime
Посилання
Офіційний сайт.
Відеокодеки
Програмне забезпечення
Програмне забезпечення для Windows
Програмне забезпечення для Mac OS X
Власницьке багатоплатформне програмне забезпечення
|
1336519
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Корнілово (Бабаєвський район)
|
Корнілово (Бабаєвський район)
Корнілово — присілок в Бабаєвському районі Вологодської області.
Входить до складу Борисовського сільського поселення (Борисівська сільрада).
Відстань по автодорозі до районного центру Бабаєво — 66 км, до центру муніципального утворення села Борисово-Судське по прямій — 4 км. Найближчі населені пункти — с. Карасово, с. Папіно, с. Судаково. Станом на 2002 рік проживало 2 чоловік.
Примітки
Посилання
Корнілово
Населені пункти Бабаєвського району
Присілки Вологодської області
|
26736886
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tupolev%20ANT-10
|
Tupolev ANT-10
|
Tupolev ANT-10
The Tupolev ANT-10 (also known as the R-7) was a prototype single-engined light bomber/reconnaissance aircraft of the 1930s. Only a single example was built, the Polikarpov R-5 being preferred.
Development and design
In 1928, the design bureau led by Nikolai Nikolaevich Polikarpov produced the R-5 to replace the R-1, an unlicensed copy of the Airco DH.9A, which was the Soviet Union's standard light reconnaissance aircraft/bomber. As a response, the design bureau led by Andrei Tupolev produced a rival replacement for the R-1, based on Tupolev's earlier Tupolev R-3. Like the R-3, the new design, the ANT-10 was a single-engined sesquiplane with a duralumin structure, but with a much larger upper wing (based on that of the I-4 fighter). Like the R-5, it was powered by an imported BMW VI engine. It could carry 500 kg (1,100 lb) of bombs in an internal bomb-bay.
The ANT-10 (which received the Soviet Air Force designation R-7) made its first flight on 30 January 1930, but its performance was little better than the R-5, while the R-5's wooden structure was advantageous at a time of metal shortages. The type was therefore abandoned later in the year in favour of the R-5.
Specifications
See also
Notes
References
Duffy, Paul and Andrei Kandalov. Tupolev,: The Man and His Aircraft. Shrewsbury, UK: Airlife Publishing, 1996. .
Gunston, Bill. The Osprey Encyclopedia of Russian Aircraft 1875–1995. London:Osprey, 1995. .
1930s Soviet military reconnaissance aircraft
ANT-10
Sesquiplanes
Single-engined tractor aircraft
Aircraft first flown in 1930
|
110245
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ila%2C%20Georgia
|
Ila, Georgia
|
Ila, Georgia
Ila is a city in Madison County, Georgia, United States. The population was 350 at the 2020 census.
History
Ila was first settled in the mid-1800s by farmers from North Carolina and Virginia. The community became an agricultural one and growing corn, cotton, soybeans, wheat, and other crops.
The Georgia General Assembly incorporated the Town of Ila in 1910. Ila is a name derived from the Choctaw language meaning "dead".
Geography
Ila is located in northwestern Madison County at (34.173692, -83.292706). The city is concentrated around the intersection of Georgia State Route 98 and Georgia State Route 106. SR 106 leads south-southwest to Athens and north-northeast to Carnesville, while SR 98 leads west-northwest to Commerce and southeast to Danielsville, the Madison county seat.
According to the United States Census Bureau, Ila has a total area of , of which , or 0.13%, are water. Ila sits on a ridge between the South Fork of the Broad River to the south and its tributary, Furnace Creek, to the northeast. The city is part of the Savannah River watershed.
Demographics
As of the census of 2000, there were 328 people, 137 households, and 86 families residing in the city. The population density was . There were 143 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 97.26% White, 2.13% African American, and 0.61% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.30% of the population.
There were 137 households, out of which 27.0% had children under the age of 18 living with them, 49.6% were married couples living together, 6.6% had a female householder with no husband present, and 37.2% were non-families. 29.9% of all households were made up of individuals, and 13.9% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.39 and the average family size was 3.03.
In the city, the population was spread out, with 22.9% under the age of 18, 7.6% from 18 to 24, 29.0% from 25 to 44, 28.4% from 45 to 64, and 12.2% who were 65 years of age or older. The median age was 39 years. For every 100 females, there were 97.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 94.6 males.
The median income for a household in the city was $41,250, and the median income for a family was $44,583. Males had a median income of $31,875 versus $24,167 for females. The per capita income for the city was $16,890. About 11.6% of families and 14.6% of the population were below the poverty line, including 22.2% of those under age 18 and 15.2% of those age 65 or over.
References
Cities in Georgia (U.S. state)
Cities in Madison County, Georgia
Athens – Clarke County metropolitan area
Populated places established in 1910
|
18085907
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Simon%20Stadler
|
Simon Stadler
|
Simon Stadler (born 20 July 1983 in Heidelberg, West Germany) is a German retired professional left-handed tennis player. He reached his career-high singles ranking of world No. 140 in February 2009 and his career-high doubles ranking of world No. 52 in February 2014.
Juniors career
Stadler reached a career-high of No. 8 in singles in February 2001 and No. 14 in doubles in January 2001.
Professional career
2008
After a slow start to the year, Stadler reached Challenger semifinals two weeks in a row in Cremona and Athens to reach his career-high ranking of No. 164 in April. He reached another semifinal in Telde in May.
In June, Stadler qualified in singles for the 2008 Wimbledon Championships, beating British junior No. 949 Daniel Cox (a week after Cox knocked off No. 67 Thomaz Bellucci), No. 248 Rainer Eitzinger and No. 270 Nicolás Todero. He took this form into the main singles draw, where he faced the 18th seed Ivo Karlović from Croatia and beat him in four sets. He then defeated the aforementioned Brazilian, Thomaz Bellucci in the second round, 8–6 in the fifth. He would go on to lose to Cypriot Marcos Baghdatis in the third round.
ATP career finals
Doubles: 3 (1–2)
Performance timelines
Singles
Doubles
References
External links
1983 births
German male tennis players
Sportspeople from Heidelberg
Living people
Tennis players from Baden-Württemberg
21st-century German people
|
395541
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hiiu%20County
|
Hiiu County
|
Hiiu County (or Hiiumaa) is one of 15 counties of Estonia, being the smallest county both in terms of area and population. It consists of Hiiumaa (German and ), the second largest island of Estonia, and several smaller islands near it. The county borders Lääne County to the east and Saare County to the south.
History
Human habitation of Hiiumaa can be traced back to the fifth millennium BC. Mesolithic sites in Kõpu peninsula are exemplified by the seal-hunters' settlements. There are several well-preserved grave fields of the Iron Age. The island was first mentioned in 1228, in annals written under the name Dageida. In 1254, Hiiumaa was divided between the Livonian Order and the Bishopric of Ösel-Wiek. In 1563 Hiiumaa was annexed into Sweden. In 1710, as a result of the Great Northern War the island went under the control of the Russian Empire. During World War I, the German military forces occupied Hiiumaa in 1917. In 1918–1940 Hiiumaa was part of the Republic of Estonia, then until 1991 occupied by the Soviet Union.
On demands of the Hanseatic League a lighthouse was built in Kõpu (previously known as Dagerort) at the beginning of the 16th century. It is considered the third-oldest continuously operating lighthouse in the world, still showing its light to of the sea.
Most of the farm architecture comes from the 19th century. Prominent examples include the Mihkli farming complex and Soera farm-museum with historical national artifacts, respectively.
Sights
Most important sights:
Suuremõisa manor
Kõpu Lighthouse and ancient graves
Suursadam port
Tahkuna Lighthouse and associated coastal defenses
Ristna Lighthouse
Sääretirp
Saarnaki laid and other isles
Kärdla town
Käina church ruins
Reigi church
Kärdla meteorite crater
Kassari chapel, Kassari
County government
The County Government was led by Governor, who is appointed by the Government of Estonia for a term of five years. The last Governor was Riho Rahuoja 2012−2017.
Religion
Municipalities
The county consists of one municipality after the administrative reform of 2017. Between 2013 and 2017 the county was subdivided into 4 municipalities (– parishes). The only urban settlement Kärdla is part of Hiiumaa Parish since 2017.
Rural municipalities:
Hiiumaa Parish (includes the town of Kärdla)
Geography
The county includes the islands of Hiiumaa and Kassari and a number of surrounding islets. The highest point is Tornimägi hill, the longest river is Luguse, and the biggest lake is Tihu Suurjärv.
In the landscapes there can be found pine forests, mixed spruce and deciduous forests, swampy thickets and juniper shrubs, coastal meadows and bogs. The most frequent tree is pine which makes about a half of forests. Pine is followed by birch, spruce and alder. In total, there are about 1,000 species of vascular plants, of which about 100 are under protection. The wildlife of Hiiumaa is remarkable. Out of 30 species of mammals, big game as elk, deer, fox, wild boar and lynx roam the island. There are about 250 species of birds on the island, 195 of them nesting.
Among the Estonian counties Hiiumaa is the richest in forest – nearly 60% of the island are wooded areas. There are large marsh areas in the middle of the island. The marshes cover about 7% of its area. Cultivated land and settlements take about 23% of the area of the county.
References
External links
Lääne-Viru County Government – Official website
Lääne-Virumaa County Infoserver – map and tourism info
Counties of Estonia
|
1504304
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%81%D0%B1%D0%B9%D0%BE%D1%80%D0%BD%20%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%81%D0%BE%D0%BD
|
Есбйорн Свенссон
|
Есбйорн Свенссон (16 квітня 1964, Скультуна, Швеція — 14 червня 2008, Стокгольм, Швеція) — шведський джазовий музикант, піаніст, засновник Esbjörn Svensson Trio. У 1995 та 1996 роках визнавався найкращим джазовим музикантом Швеції, володар індивідуальної премії Grammis 1997 року в номінації «Композитор року», а також численних шведських та закордонних премій у складі тріо.
Трагічно загинув 14 червня 2008 року під час пірнання з аквалангом на островах поблизу Стокгольму.
Життєпис
З раннього дитинства Свенссон зростав під впливом джазу та класичної музики. Причиною цього стала «музичність» його родини: мати Есбйорна була піаністкою, батько великим любителем джазу, а двоюрідний дід Гуннар Свенссон відомим шведським співаком, піаністом та кінокомпозитором. Хлопець від початку захопився класичною музикою, але у підлітковому віці його не оминула й любов до року. Свенссон навіть створив декілька «гаражних» гуртів разом зі своїми однокласниками. Хоча це захоплення й було нетривалим і незабаром Есбйорн знову повернувся до класики, а пізніше до джазу, безсумнівно, рок-музика залишила значний слід у його подальшій експериментальній творчості.
У віці 16 років Есбйорн Свенссон почав навчатися у музичному коледжі за спеціальністю «Фортепіано». До цього він здобував музичну освіту самотужки. Трохи згодом хлопець вступив до Стокгольмського королівського коледжу музики, де провчився 4 роки.
У 1990 році Свенссон створив свій перший джазовий дует разом з другом дитинства барабанщиком Магнусом Естремом. У 1993 році до них приєднався Дан Берглунд — так утворилося Esbjörn Svensson Trio, учасники якого вже того ж року презентували широкому загалу свій дебютний альбом «When Everyone Has Gone», виданий компанією Dragon Records. У 1995 та 1996 роках Есбйорна Свенссона двічі поспіль визнавали найкращим джазовим музикантом Швеції, а у 1997 він отримав найпрестижнішу шведську музичну премію Grammis у номінації «Композитор року» за альбом «Winter In Venice».
У 1999 році тріо здійснило міжнародний прорив, підписавши угоду на видання альбому «From Gagarin's Point Of View» з німецькою рекординговою компанією The ACT Company. А починаючи з 2000 року музиканти брали участь у найважливіших фестивалях Європи, США та Японії. Майже щороку шведський музичний колектив отримував престижну музичну нагороду тієї чи іншої країни. Альбом «Strange Place for Snow» 2002 року було удостоєно призу німецьких критиків звукозапису; у 2003, 2005 та 2006 роках Esbjörn Svensson Trio отримували Grammis, як найкращі шведські джазмени; 2004 року їм було присуджено приз Ганса Коллера у номінації «Найкращий європейський джазовий виконавець». Крім того, у 2005 році вони стали першими європейцями, яких було розміщено на обкладинці престижного американського журналу «Down Beat».
Останні виступ Esbjörn Svensson Trio відбувся 30 травня 2008 року в залі імені П. І. Чайковського в Москві. Через два тижні діяльність колективу перервалася разом із життям Есбйорна Свенссона. Музикант отримав травми, несумісні з життям, під час пірнання з аквалангом на островах поблизу Стокгольма. Його знайшли непритомним на дні моря та доставили вертольотом у Karolinska University Hospital, проте врятувати життя Свенссона так і не вдалося. На момент трагедії йому було 44 роки, в нього залишилися дружина та двоє синів. У 2009 році Есбйорна Свенссона було посмертно нагороджено стипендією Яна Юганссона.
Дискографія
Усі релізи було видано у складі Esbjörn Svensson Trio разом з контрабасистом Даном Берглундом та барабанщиком Магнусом Естремом.
Студійні альбоми
Концертні альбоми
Збірки пісень
Співпраця
Цікаві факти
Есбйорн Свенссон надавав перевагу інструментам виробництва компаній Steinway чи Yamaha, проте був відкритим до використання інструментів і інших виробників. Як зазначав сам музикант, першочерговим є звучання інструмент, а не бренд, під яким його виготовлено.
Офіційно абревіатура назви тріо пишеться маленькими літерами — e.s.t., хоча Есбйорн завжди жадав написання великими (E.S.T.).
Заголовки пісень Esbjörn Svensson Trio часто є дуже екстравагантними, та включають у себе рими, алітерації, каламбури тощо.
Література
EST Songbook Vol 1. — 2007. — ISBN 978-3-86543-330-5
Примітки
Посилання
Учасники Esbjörn Svensson Trio
Шведські піаністи
|
1611551
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%8E%D0%BA%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9%20%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Мартинюк Леонтій Святославович
|
Мартинюк Леонтій Святославович
Леонтій Святославович Мартинюк (* 22 липня 1971) — український політик та політтехнолог. Народний депутат України 7-го скликання. Заступник голови ВО «Свобода» з питань зв'язків із громадськістю.
Біографія
Народився у волинській родині. Дід Леонтій Мартинюк — чотар УПА. Дід по мамі загинув у російській тюрмі.
Виріс у Львові, займався біатлоном. Гітарист рок-гурту «Дивні». Працював менеджером з реклами ТОВ «Сфера сім», розвиваючи навички політичної пропаганди.
2010-2012 — депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода».
На парламентських виборах 2012 року обраний народним депутатом України від ВО «Свобода» (№ 11 у списку), призначений заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Серед помічників — відомий блогер Олександр Аронець.
Примітки
Посилання
Сайт Верховної Ради України
Політики України
Депутати Львівської обласної ради
Члени ВО «Свобода»
Рок-музиканти
Біатлоністи
Народні депутати України 7-го скликання
|
15571057
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Abb%C3%A9ville-la-Rivi%C3%A8re
|
Abbéville-la-Rivière
|
Abbéville-la-Rivière is a commune in the Essonne department in Île-de-France in northern France.
Inhabitants are known as Abbevillois in French.
Population
See also
Communes of the Essonne department
References
Communes of Essonne
|
33107453
|
https://en.wikipedia.org/wiki/%C3%89rik%20Chvojka
|
Érik Chvojka
|
Érik Chvojka (born October 26, 1986) is a Canadian former professional tennis player.
Chvojka's first ATP World Tour main-draw singles appearance was a close three-set loss in the first round of the 2011 Rogers Cup to world No. 21 Alexandr Dolgopolov. Chvojka has also made the main draw of the 2012 BRD Năstase Țiriac Trophy in Romania as a lucky loser, but lost to Cedrik-Marcel Stebe in the first round.
ATP Challenger Tour and ITF Futures finals
Singles: 13 (6–7)
Doubles: 33 (16–17)
Personal
Chvojka speaks French, Czech, and English.
References
External links
1986 births
Living people
Canadian male tennis players
Canadian people of Czech descent
Tennis players from Montreal
20th-century Canadian people
21st-century Canadian people
|
41061104
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ashkar%20Meydan
|
Ashkar Meydan
|
Ashkar Meydan (also Romanized as Ashkar Meydān) is a village in Amlash-e Shomali Rural District, in the Central District of Amlash County, Gilan Province, Iran. At the 2006 census, its population was 219, in 69 families.
References
Populated places in Amlash County
|
4108114
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roxanne%20McKee
|
Roxanne McKee
|
Roxanne McKee (born 12 August 1980) is a British actress. She is best known for playing Louise Summers in the British soap opera Hollyoaks (2005–2008), Lou Foster in the British drama series Lip Service (2010), Doreah in the HBO fantasy drama series Game of Thrones (2011–2012) and Lady Claire Riesen in the Syfy apocalyptic supernatural series Dominion (2014–2015). She has also starred in films including Wrong Turn 5: Bloodlines (2012), Vendetta (2013) and The Legend of Hercules (2014).
Early life and education
McKee was born in Canada to Irish parents. She completed a BA degree in Social Policy & Political Studies at Royal Holloway, University of London in 2005.
Career
Hollyoaks
McKee auditioned for the role of Hollyoaks character Louise Summers in 2004 as part of Hollyoaks: On the Pull, a nationwide search to find a new actor. After being chosen from over 35,000 applicants, McKee began portraying Louise, who was introduced by series producer David Hanson in 2005.
In 2008, McKee hinted at a possible exit for her character, despite refusing claims that she wanted to leave. She told Look magazine: "I'm not going to be there forever. I don't mind the long hours but I'll have been doing that for four years in October when my contract ends." After her contract ended in October 2008, McKee decided to leave the show to focus on other projects, mainly theatre. Several months after her final on-screen appearance, tabloid newspapers began to speculate that McKee would reprise the role to coincide with the exit of Jamie Lomas's character, Warren. McKee had previously told Digital Spy: "Well, Louise might not be dead! That's the exciting twist in the future....On screen, you'll feel like she's dead but depending on me and whether I want to come back for an episode in March — I might be back. I filmed an extra scene showing that I'm still alive. There are flashbacks which show me being killed, but then there's a flashback which viewers won't see for a while, that will be used if I choose to come back for the episode. I kind of want to come back and finish off Louise's storyline, but at the moment, I might be doing something else. It would be really good, though — I'd be going back to kill a few people off."
Following McKee's decision to leave the show, she said: "I have enjoyed my time at Hollyoaks immensely and I'm going to really miss everyone at Lime Pictures. I have learned so much and will take away with me many happy memories — not just from everyone I have worked with but from Liverpool as a city too, which has become my second home. I know I will shed a few tears on the day I leave but I am so excited about what the future holds." Hollyoaks series producer Bryan Kirkwood commented on her departure, stating: "As well as being the nation's sexiest soap star for two years running, Roxanne has worked incredibly hard to prove herself as a talented actress. She has been at the centre of one of our biggest storylines for the past two years and her exit scenes will be a fitting climax. Roxanne is a real star in the making and I'm sure this won't be the last that we hear of her." McKee won the award 'Sexiest Female' at The British Soap Awards in 2007 and 2008, an award she had been nominated for in 2006 and 2009. McKee was also won 'Sexiest Female' at the Inside Soap Awards in 2007 and 2008. In 2008 she was also nominated for 'Best Actress'.
Virgin Media profiled some of Hollyoaks "hottest females" in their opinion, of Louise they stated: "It's no surprise that sultry Roxanne McKee was voted sexiest soap star for two years running at the British Soap Awards. She's so foxy that even on-screen fiancé Warren was sad he had to finish her off."
Subsequent roles
In 2008, McKee appeared in the Taio Cruz music video for "She's like a Star". The following year, McKee filmed parts in Johannes Roberts' hooligan horror film F and BBC Two's The Persuasionists.
In July 2009, McKee became the face of Clothes Show Live, stating: "I've always watched it on TV and wanted to go, so I'm very flattered to be part of such a huge event". In 2010, she was cast in a small role in the on-line drama EastEnders: E20, playing bisexual character Pippa.
McKee acted in the modern lesbian drama Lip Service for BBC Three set in Glasgow, McKee would later play the part of a new character, Doreah in Game of Thrones, an HBO series based on the best-selling epic fantasy series of novels written by George RR Martin.
In May 2012, McKee was announced as being part of the horror sequel Wrong Turn 5: Bloodlines.
Filmography
Film
Television
Awards and nominations
2006
No. 91 in the FHM 100 Sexiest Women in the World.
2007
Won at British Soap Awards in category of Sexiest Female for her role in Hollyoaks.
Won at Inside Soap Award in category of Sexiest Female for her role in Hollyoaks.
No. 42 in the FHM 100 Sexiest Women in the World.
2008
Won at Digital Spy Soap Awards in the category of Sexiest Female for her role in Hollyoaks.
No. 97 in the FHM 100 Sexiest Women in the World.
Won at British Soap Awards in category of Sexiest Female for her role in Hollyoaks.
References
External links
Profile, whatsontv.co.uk
1980 births
Living people
21st-century English actresses
Alumni of Royal Holloway, University of London
British people of Irish descent
British soap opera actresses
British television actresses
Canadian people of Irish descent
Canadian television actresses
English soap opera actresses
People educated at Our Lady of Sion School
|
2970426
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Putto
|
Putto
|
Putto
A putto (plural putti ) is a figure in a work of art depicted as a chubby male child, usually naked and very often winged. Originally limited to profane passions in symbolism, the putto came to represent a sort of baby angel in religious art, often called cherubs (plural cherubim), though in traditional Christian theology a cherub is actually one of the most senior types of angel.
The same figures were also seen in representations of classical myth, and increasingly in general decorative art. In Baroque art the putto came to represent the omnipresence of God. A putto representing a cupid is also called an amorino (plural amorini) or amoretto (plural amoretti).
Etymology
The more commonly found form putti is the plural of the Italian word putto. The Italian word comes from the Latin word putus, meaning "boy" or "child". Today, in Italian, putto means either toddler winged angel or, rarely, toddler boy. It may have been derived from the same Indo-European root as the Sanskrit word "putra" (meaning "boy child", as opposed to "son"), Avestan puθra-, Old Persian puça-, Pahlavi (Middle Persian) pus and pusar, all meaning "son", and the New Persian pesar "boy, son".
History
Putti, in the ancient classical world of art, were winged infants that were believed to influence human lives. In Renaissance art, the form of the putto was derived in various ways including the Greek Eros or Roman Amor/Cupid, the god of love and companion of Aphrodite or Venus; the Roman, genius, a type of guardian spirit; or sometimes the Greek, daemon, a type of messenger spirit, being halfway between the realms of the human and the divine.
Revival of the putto in the Renaissance
Putti are a classical motif found primarily on child sarcophagi of the 2nd century, where they are depicted fighting, dancing, participating in bacchic rites, playing sports, etc.
The putto disappeared during the Middle Ages and was revived during the Quattrocento. The revival of the figure of the putto is generally attributed to Donatello, in Florence, in the 1420s, although there are some earlier manifestations (for example the tomb of Ilaria del Carretto, sculpted by Jacopo della Quercia in Lucca). Since then, Donatello has been called the originator of the putto because of the contribution to art he made in restoring the classical form of putto. He gave putti a distinct character by infusing the form with Christian meanings and using it in new contexts such as musician angels. Putti also began to feature in works showing figures from classical mythology, which became popular in the same period.
Some of Donatello's putti are rather older than the usual toddler type, and also behaving in a less than angelic way. The bronze figure of Amore-Attis is the most extreme of these. These are often termed spiritelli, sometimes translated as "imps". Older putto-like figures are seen in other art; they are very typical as winged teenage boys in the borders of works by the Embriachi workshop from the years around 1400.
Most Renaissance putti are essentially decorative and they ornament both religious and secular works, without usually taking any actual part in the events depicted in narrative paintings. There are two popular forms of the putto as the main subject of a work of art in 16th-century Italian Renaissance art: the sleeping putto and the standing putto with an animal or other object.
Where putti are found
Putti, cupids, and angels (see below) can be found in both religious and secular art from the 1420s in Italy, the turn of the 16th century in the Netherlands and Germany, the Mannerist period and late Renaissance in France, and throughout Baroque ceiling frescoes. Many artists have depicted them, but among the best-known are the sculptor Donatello and the painter Raphael. The two relaxed and curious putti who appear at the foot of Raphael's Sistine Madonna are often reproduced.
They also experienced a major revival in the 19th century, where they gamboled through paintings by French academic painters, from advertisements to Gustave Doré’s illustrations for Orlando Furioso.
Iconography of the putto
The iconography of putti is deliberately unfixed, so that it is difficult to tell the difference between putti, cupids, and various forms of angels. They have no unique, immediately identifiable attributes, so that putti may have many meanings and roles in the context of art.
Some of the more common associations are:
Associations with Aphrodite, and so with romantic—or erotic—love
Associations with Heaven
Associations with peace, prosperity, mirth, and leisure
Historiography
The historiography of this subject matter is very short. Many art historians have commented on the importance of the putto in art, but few have undertaken a major study. One useful scholarly examination is Charles Dempsey's Inventing the Renaissance Putto.
Gallery
See also
Puer Mingens – Artistic depictions of boys urinating
Four Kumāras – A group of semi-divine sage boys in Hinduism
Gohō dōji – Buddhist guardian deities in the form of young boys
References
External links
Warburg Institute Iconographic Database (ca 1,400 images of Amoretti in secular contexts)
Angels in art
Italian words and phrases
Renaissance art
Visual motifs
Eros
Cupid
Cherubim
|
687256
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0%20%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D0%B2%D0%B0
|
Гелена Ангава
|
Гелена Ангава
Руф Гелена Ангава (*24 жовтня 1925, Гельсінкі, Фінляндія ) — фінська поетеса, письменниця, перекладачка. Укладачка авторитетних літературних антологій. Авторка дитячих радіопередач.
Творчість
Ангава дебютувала 1971 року збіркою «Murheellisen kuullen on puhuttava hiljaa». Але вперше публікувалася 1968 у колективній зібрці «Сім новел».
Відома у Фінляндії як автор багатьох творів для дітей, визнаний лірик, мода на яку не проходить ось уже 40 років. Але найбільш відома завдяки численним книжкам власних афоризмів, які ввійшли до повсякденної мови фінів.
Член Фінської Афористичної Асоціації, також і перша лауреатка Премії імені Самулі Паронена — найвідомішого фінського творця афоризмів.
Одна з улюблених поетес молодої поп-зірки Паули Весала.
Твори перекладені шведською, норвезькою, естонською мовою.
Родина
Батько Ангави — відомий поет, теолог і педагог Лаурі Погьянпяа, чоловік Туомас Ангава — поет, перекладач японської поезії. Четверо дітей, при чому син Мартті Ангава також професійно займається літературою (переважно есеїстика).
Твори
Murheellisen kuullen on puhuttava hiljaa (1971)
Vuorosanoja (1973)
Kysy hiljaisuudelta itseäsi (1974)
Sivusta (афоризми, 1976, Otava)
Hidas osa (1979)
Sanon silti (вірші та афоризми, 1982, Otava)
Kun on nuorin (novelleja, 1985)
Uusi vanha tuttava (книжка для дітей, 1985)
Valoa (вірші, 1988, Otava)
Runot 1971—1990 (Вірші, 1990)
Eihän elämälle mitään voi (новели, 1995)
Maininki ennen aaltoa (1997)
Ei kenenkään maa — mietteitä, havaittua 1971—1999 (афоризми, 2000, Otava)
Lakastumisen aika (2003)
Toimita talosi — Muistijälkiä (muistelmateos, 2006, Otava)
Kukaan ei tiedä (вірші та афоризми, 2008, Otava)
Примітки
Посилання
Otava — Helena Anhava (фін.)
Helena Anhavan ajatuksia ja aforismeja (фін.)
Фінські письменниці
Фінські поетеси
Фінські перекладачі
Фінські дитячі письменники
|
25249
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D0%BA%D1%96%20%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%20%28%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC%20%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B8%29
|
Дикі танці (альбом Руслани)
|
Дикі танці (альбом Руслани)
Дикі танці — студійний альбом української співачки Руслани, випущений у 2003 році. Дикі танці — це сучасна компіляція древніх етнічних гуцульських мотивів (ритмів і танців) і нових течій поп- і рок-музики.
Цей альбом, разом з його англомовною версією Wild Dances (вийшла у 2004) став п'ятикратно платиновим в Україні (продано понад 500,000 екземплярів платівки). «Евробонус»-видання альбому (з додатковими композиціями й реміксами) вийшло 27 січня 2004.
Історія запису
У грудні 2002 року Руслана підписала контракт з компанією Comp Music / EMI — ліцензіатом транснаціонального лейбла EMI в Україні, і відразу ж розпочала роботу над альбомом Дикі танці.
Творчістю співачки зацікавилися англійські фахівці, і Руслана отримала запрошення здійснити зведення альбому в британській студії Пітера Гебріела «Real World». 11 червня 2003 року відбувся національний реліз альбому Руслани Дикі танці.
3 жовтня 2003 альбом досяг позначки «Платинового диска» — 100 000 ліцензійних офіційно проданих копій за 100 днів без проведення концертного туру. (Не зважаючи на те, що Океан Ельзи таки досяг цієї мети днями швидше за Руслану, отримавши найпершого «Платинового диска» в Україні за свій альбом Суперсиметрія.)
17 грудня 2003 року врочисто вручена почесна нагорода «Платиновий диск» Руслані за альбом Дикі танці. Відбулася ця подія на Офіційній церемонії нагородження «Українська музична премія-2003».
Вручав нагороду Руслані Регіональний директор по Східній Європі міжнародної організації IFPI Стефан Кравчек (Брюссель).
Список композицій
Оформлення
Фотограф — Валерій Решетняк
Чарти
Сертифікації
Примітки
Посилання
Огляд альбому, ukrainianmusic.net
Інформація про альбом на сайті ozon.ru
Платинові музичні альбоми
Альбоми Руслани
|
57562648
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Edens%20Zero
|
Edens Zero
|
Edens Zero (stylized in all caps) is a Japanese science fantasy manga series written and illustrated by Hiro Mashima. It has been serialized in Kodansha's Weekly Shōnen Magazine since June 2018, and is scheduled to end in June 2024, with its chapters collected into thirty-two volumes as of June 2024. Set in a fictional spacefaring universe, the story follows Shiki Granbell, a boy with gravity powers who embarks on a voyage aboard the titular starship in search of a cosmic entity named Mother.
The manga is published digitally in six other languages as they are released in Japan, with Kodansha USA licensing the series for English publication in North America on Crunchyroll Manga, Comixology, and Amazon Kindle. An anime television series adaptation produced by J.C.Staff aired from April to October 2021. A second season aired from April to October 2023. A video game adaptation by Konami was also released.
Plot
Shiki Granbell, a human boy, lives among robots on the deserted theme park planet Granbell in the Sakura Cosmos. His adoptive grandfather, a benevolent Demon King robot named Ziggy, teaches him to control gravity with a superhuman power called Ether Gear. Ten years after Ziggy's death, the park is visited by spacefaring content creators Rebecca Bluegarden and Happy, whom Shiki befriends when the robots force the three off Granbell before expending their vital Ether energy, saving Shiki from solitude.
Seeking new friends and adventure, the three set out in search of Mother, the fabled goddess of the cosmos. Early on, the space pirate Elsie Crimson gifts Shiki with his inheritance from Ziggy, the interstellar warship Edens Zero. Shiki prepares for the voyage by recruiting Ziggy's android crewmates, the Four Shining Stars, as well as others he befriends: Weisz Steiner, a criminal from an alternate history created by a time-eating Chronophage; E.M. Pino, a memory-impaired EMP android built by Ziggy; and Homura Kôgetsu, a young swordswoman and pupil of one of the Shining Stars. Meanwhile, Rebecca develops her own latent Ether Gear ability to reverse time and travel between parallel universes to save Shiki after he is killed by the crime lord Drakken Joe.
Before leaving the Sakura Cosmos, the Edens Zero crew encounters a revived, malevolent Ziggy, who desires to eradicate all human life. Captaining the Edens One, an upgraded version of the Edens Zero, Ziggy draws Shiki's crew into a war with the neighboring Aoi Cosmos's empire, where he detonates the empire's arsenal of 20,000 antimatter bombs to kill them. Shiki leads the crew to escape, although their crewmate Witch Regret sacrifices herself to protect them from the explosion.
Following a three-year conflict, Shiki discovers Ziggy's identity as an alternate version of himself who tried to stop the antimatter bombs instead of escaping, an act that sent him and Rebecca 20,000 years into the future through a spacetime distortion. Ziggy reveals the Edens Zero was built for him to travel back in time to Universe Zero—the convergence point of all universes—to save Mother, whose death will trigger a multiversal extinction event for humans, something he now aims to ensure by killing her. Pino realizes Ziggy is being controlled when he discreetly repairs her memory, allowing her to access an empowered Overdrive state and free him with her EMP. At Ziggy's urging, Shiki destroys him to thwart his controller, the artificially intelligent Edens One.
With Mother's death imminent, the crew travels to Universe Zero's past by activating Etherion, the ship's time travel function made from the future Rebecca's Ether. The process imparts the crew's memories and abilities onto their past selves, who find Universe Zero to be an idyllic reality where all who were killed in other universes are still alive. Tracing Mother to an uncharted region of space, the Edens Zero is joined by a resurrected Ziggy in destroying the Edens One and its android avatar, Void, whose consciousness Ziggy recognizes as that of his and Rebecca's unborn future son.
Upon meeting Shiki, Mother reveals herself as the Overdrive form of a dying planet Earth, Shiki homeworld, where Ziggy first found him while she was temporarily reverted to her original form by the Chronophage. Learning that allowing Mother to die in Universe Zero would ensure the survival of everyone who died in the previous world, Shiki does so with the intent to lure the Chronophage into restoring Earth. He succeeds after defeating the Chronophage's core body, the future Rebecca, who vanishes upon remembering her past. The crew then use their technology to avert Earth's destruction, allowing a past version of Shiki to lead a peaceful life on the planet.
Production
Following the conclusion of his series Fairy Tail on July 26, 2017, Hiro Mashima posted a Tweet on December 31, 2017, promising to start a new series sometime in 2018. After his visit to the Angoulême International Comics Festival in France, Mashima revealed that the new series would be "a new form of fantasy", and that the character Plue from his earlier series Rave Master would appear in the manga. On May 14, 2018, Mashima commented on Twitter that he was becoming "a little confused" due to working simultaneously on this series, a Fairy Tail continuation, and another "secret" project. He also stated that he was coming up with new ideas for the series "one after another". On May 30, 2018, Weekly Shōnen Magazine revealed that the series was tentatively titled Eden's Zero. Although the title is the name of the main characters' spaceship, Mashima revealed that he thought of a deeper meaning for it, but that its usage would depend on future developments of the story.
When developing the idea for his next series, Mashima originally anticipated using another sword and sorcery setting similar to his previous manga, but decided on creating a "space fantasy" adventure due to a lack of such contemporary shōnen manga; he coined the term "space fantasy" from his own misinterpretation of "SF", the abbreviation of science fiction in Japan, as a child. He also cited the genre's unpopularity in shōnen manga as an influence, viewing it as a challenge he wanted to overcome. Mashima has described his approach to writing Edens Zero as being in between those of Rave Master and Fairy Tail, combining predetermined story elements with ideas that he draws "just from momentum" while writing on a weekly basis to give the manga a "real time" feeling. He also expressed an intention to end Edens Zero when its number of collected volumes is in between those of the two previous series. In 2021, Mashima stated that Edens Zero would continue the themes of friendship, family, and battles from Fairy Tail, but that it may change slightly by the end when the mystery of the character Mother is revealed.
Media
Manga
Edens Zero is written and illustrated by Hiro Mashima. The series began in Kodansha's manga magazine Weekly Shōnen Magazine on June 27, 2018, and is scheduled to end on June 26, 2024. Kodansha has collected its chapters into individual volumes. The first volume was released on September 14, 2018. As of June 17, 2024, thirty-two volumes have been released.
The series is published simultaneously in seven languages: English, French, Chinese, Korean, Thai, German and Brazilian Portuguese. North American publisher Kodansha USA has released chapters of the series on digital platforms such as Crunchyroll Manga and Amazon Kindle. This was replaced with the K Manga app service that was released on May 10, 2023.
Anime
On June 12, 2020, Mashima announced on Twitter that the manga would be adapted into an anime television series. At the Tokyo Game Show livestream on September 26, 2020, it was revealed that the anime would be produced by J.C.Staff and directed by Yūji Suzuki, with Shinji Ishihira serving as chief director, Mitsutaka Hirota overseeing scripts, Yurika Sako designing the characters, and Yoshihisa Hirano composing the music. The series aired on Nippon TV and other channels from April 11 to October 3, 2021. Netflix acquired streaming rights to the series, which was released globally on August 26, 2021. The opening theme is "Eden Through the Rough" by Takanori Nishikawa, and the ending theme is by CHiCO with HoneyWorks. The second opening theme is "Forever" by L'Arc-en-Ciel, and the second ending theme is by Sayuri.
Director Yūji Suzuki died on September 9, 2021, before the series' broadcast was completed. Although he had worked in the industry as a key animator and episode director since the mid-2000s, Edens Zero was the first and only full series Suzuki directed.
On February 9, 2022, it was announced that the series would receive a second season, which aired from April 2 to October 1, 2023, with Toshinori Watanabe replacing Suzuki as the director. The opening theme is "Never say Never" by Takanori Nishikawa, and the ending theme is by Asca. The second opening theme of season 2 is performed by Tani Yuuki, and the second ending theme is "My Star" by Lozareena. The second season was licensed internationally by Mediatoon Distribution and streamed by Crunchyroll in various regions. A 72-minute recap original net animation of the first season aired in Japan on the same day as the second season premiere, and was streamed by Crunchyroll from April 29, 2023.
Video games
On September 16, 2020, Konami announced that they are developing an Edens Zero video game. It was later revealed at the Tokyo Game Show 2020 livestream that two separate action role-playing games were being developed, one being a 3D game for consoles, and the other being a top-down game for mobile devices. In February 2022, the latter was revealed as Edens Zero Pocket Galaxy and was released on February 24 for iOS and Android. however the game ended it's service on February 29, 2024.
On December 17, 2021, Mashima announced that he was developing an Edens Zero video game by himself using RPG Maker. Describing it as a "hobby project" that he worked on in his free time, he released the game, for free on PC on March 16, 2022.
Reception
Sales
In Japan, the first volume of Edens Zero reached 13th place on the weekly Oricon chart with 30,178 copies sold. The second volume ranked 16th with 41,506 copies sold, and the third volume at 18th place with 31,316 copies.
Critical response
The first volume received a mixed response from critics on Anime News Network, where it was rated on a 1 to 5 scale. Amy McNulty gave the volume a 3.5 rating, calling it a "solid start" and praising the story's pacing, characters, and art, while adding that it "may not blow anyone away". McNulty also commented on Mashima's similar visual and design choices to Fairy Tail – which she noted could be taken negatively – but opined that the manga could benefit from readers' familiarity with Fairy Tail, and found it accessible to new readers of Mashima's work. Rebecca Silverman, who also rated it 3.5, considered the manga to be Mashima's darkest work, and praised him for using themes that "helped make his previous series Fairy Tail work so well", citing Shiki and Rebecca's complementary backgrounds as orphans as an example. However, she expressed slight concerns over the story potentially becoming confusing for readers with the volume's implications of time travel and flash-forward cliffhanger. Faye Hopper, who gave the volume a 3 rating, found that the shift from "high fantasy pastiche to Star Wars reminiscent sci-fi" helped enrich the story, but criticized Mashima's humor and adherence to manga conventions. Teresa Navarro gave it a 2 rating, finding the characters and art style to be nearly identical to those in Fairy Tail, but considering its potential to gain a cult following from fans of the genre.
Notes
General
Translations
References
External links
at Netflix
2018 manga
Action role-playing video games
Adventure anime and manga
Anime and manga about parallel universes
Aniplex
Crunchyroll anime
Fiction about social media
Hiro Mashima
J.C.Staff
Kodansha manga
Konami games
Netflix original anime
Nippon TV original programming
Science fantasy anime and manga
Science fantasy video games
Science fantasy television series
Shōnen manga
Unreal Engine games
|
21688062
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jane%C5%BEevo%20Brdo
|
Janeževo Brdo
|
Janeževo Brdo is a small village in the hills east of Prem in the Municipality of Ilirska Bistrica in the Inner Carniola region of Slovenia.
The local church in the settlement is dedicated to Saint Francis of Assisi and belongs to the Parish of Prem.
References
External links
Janeževo Brdo on Geopedia
Populated places in the Municipality of Ilirska Bistrica
|
517707
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%BB-%D1%96-%D0%91%27%D1%8E%D1%82
|
Аргайл-і-Б'ют
|
Аргайл-і-Б'ют — область в складі Шотландії. Розташована на заході країни. Адміністративний центр — Лохгілпхед. До складу Аргайл-і-Б'ют входить більша частина історичної області Аргайл, острів Б'ют та частина історичної області Дамбартоншір, Геленсбург та Ломонд включені до складу області Аргайл-і-Б'ют в результаті змін в адміністративно-територіальному поділі Шотландії у 1996 році.
Розташування
На півночі область межує з Гайлендом, на північному сході — з Перт-і-Кінроссом, на сході — зі Стерлінгом, на півдні — із західним Данбартонширом. Південний берег Аргайл-і-Б'ют омивають води затоки Ферт-оф-Клайд. Загальна площа Аргайл-і-Б'ют становить 6.909 квадратних кілометрів. Більшу частину Аргайл-і-Б'ют займають південно-західні відроги Шотландського нагір'я. До складу графства також входить безліч островів, у тому числі 25 з них заселені. Найбільші з них — Б'ють, Малл і Фладда. Берегова лінія сильно порізана, її загальна площа становить близько 2.700 км (з урахуванням островів — 4.800 км). Тут розташовано маєток Кілмор, в якому засідає рада області.
Історія
Території сьогоднішнього графства Аргайл і Б'ють в числі перших були заселені вихідцями з Ірландії — скоттами. Приблизно в V столітті н. е. тут було створено гельська королівство Дал Ріада. У VII столітті його центром був форт Дунадд. Королівство швидко розросталося, цей процес йшов паралельно з поширенням християнства. Важливим центром кельтської церкви став монастир на острові Іона. Засновник монастиря Святий Іона — проповідник християнства серед піктів, що населяли територію сучасної Шотландії. У 843 році відбулося об'єднання скоттів та піктів під владою вождя Дал Ріада Кеннета Макалпіна. Адміністративні центри нового королівства перемістилися на схід, і західні області втратили визначальне значення у розвитку держави. Зміцнення позицій католицької церкви в роки правління Святої Маргарити підірвало вплив кельтської церкви і монастиря на острові Іона. Прибережні райони все частіше піддавалися набігам норвезьких вікінгів. Частина вікінгів, осіла на території Аргайла і в Кінтайр, спочатку приєднала її до земель норвезького королівства, а в 1140 році на території Аргайли, Гебридів та Мена було створено гельська-норвезьке Королівство Островів, на чолі якого став полководець Сомерлед. Про цей період в історії краю нагадують руїни замків, побудованих наприкінці XII століття: замок Суин на західному узбережжі Аргайл зведений нащадками норвезьких завойовників, замок Ротсей на острові Б'ют — представниками династії Стюартів . Протистояння норвежців та шотландської королівської династії вилилося у збройний конфлікт, що завершився перемогою військ шотландського короля Олександра Стюарта в битві при Ларгсі в 1263 році. Наступники Сомерледа з кланів Макдугалл і Макдональд представляли серйозну небезпеку для шотландської корони, що вела запеклу боротьбу за посилення свого впливу в регіоні. Її опорою в Аргайл став клан Кемпбеллів. Допомагаючи королю Роберту Брюсу, Кемпбелли заручились підтримкою центральної влади і добилися перемоги над ворожим кланом МакДугаллів. Члени клану Кемпбелл неодноразово ставали королівськими генерал-лейтенантами, придушували Гаельська повстання, зміцнювали владу корони в Аргайлі і на Гебридських островах . У XV столітті, здобувши перемогу в протистоянні з кланом Макдональд, Кемпбелл приєднали до своїх володінь Кінтайр. До кінця XV століття Кемпбелли стала одним з наймогутніших шотландських пологів та найвпливовішою політичною силою в регіоні. У 1641 році король Карл I завітав Арчибальдові Кемпбеллу VIII графу Аргайльскому титул маркіза. Переломним моментом в історії клану стала участь Кемпбеллів у повстаннях якобітів в 1715 і 1745 роках. Поразка повстань, крім усього іншого, свідчило про старіння кланової системи та її дискредитації. Беззастережно підкоряючись центральної влади, клан Кембеллів часів перших герцогів Аргайльских все ще утримував домінуючі позиції в регіоні. Однак подальша централізація влади остаточно ослабила вплив Кемпбеллів, і до кінця XVIII століття Аргайл був цікавий, швидше не політикам, а першим туристам.
Населення
Протягом усього XIX століття йшло скорочення частки сільського населення, пов'язане з укрупненням ферм і застосуванням більш раціональних методів у сільському господарстві. XX століття ознаменоване подальшим зростанням міст, а також розвитком туристичної галузі, яке уповільнювався лише під час Першої та Другої світової війн.
За даними перепису 2006 року, чисельність населення Аргайл-і-Б'ют становить приблизно 91 390 чоловік. Помітна тенденція до скорочення чисельності населення та підвищення середнього віку жителів. Найбільші міста — Обан, Інверері, Кемпбелтаун, Орсей.
Найбільші міста
Міста з населенням понад 5 тисяч осіб:
Пам'ятки
Особливе місце серед пам'яток цього краю займають середньовічні замки: Данстаффнейдж, Кемпбелл, Карнассері, Стерлінг, Сталкер, Кілхурн, Інверарі, Торос, а також замок Ротсей на острові Б'ют. Замок Сталкер один із наймальовничіших замків. Замок Інверарі на березі озера Лох-Файн довгий час був резиденцією клану Кемпбеллів, а замок Кемпбелл поблизу села Долар — цитаделлю, що дозволяла утримувати контроль над долиною. Ці замки стали свідками низки драматичних подій шотландської історії.
Див. також
Адміністративний поділ Шотландії
Примітки
Посилання
Області Шотландії
Аргайл-і-Б'ют
|
4615499
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%8C%D0%BE%D0%B2%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%20%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Букарьов Дмитро Євгенович
|
Букарьов Дмитро Євгенович (19 квітня 1971, м. Хмельницький — 28 липня, 2022, селище Оленівка, Донецької області) — український військовий діяч, полковник (посмертно), заступник командира окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов», Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.
Життєпис
Дмитро Букарьов пішов на війну добровольцем у 2014 році, віддав 8 років життя захисту України, виховав чимало молодих «азовців». Разом з побратимами гідно тримав оборону Маріуполя.
З 28 лютого 2020 року — заступник командира Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. із застосування артилерії.
Заради збереження життя людей за наказом вищого командування 20 травня 2022 року потрапив у полон під час виходу із заводу «Азовсталь» в Маріуполі. Утримувався у виправній колонії в селищі Оленівка.
28 липня 2022 року загинув у полоні у виправній колонії № 120 в окупованому селищі Оленівка Кальміуського району Донецької області.
Нагороди
За участь в АТО/ООС нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (Указ Президента України № 254/2022 від 17 квітня 2022 року). .
Знак МВС - медаль «Захиснику Маріуполя» (Наказ МВС України № 2496 о/с від 25.11.2015)
Нагрудний знак «ЗА ВІДЗНАКУ В СЛУЖБІ» (наказ МВС України №480 о/с від 28.04.2016)
Почесна відзнака "За оборону Маріуполя" (наказ №543 від 11.10.2017р.)
Нагрудний знак DEI GRATIA 30 ОМБр (наказ Міністерства оборони України №1925 від 20.08.2019)
Відзнака Командувача об'єднаних сил «Козацький хрест» III ступеня (наказ № 594 від 08.10.2018)
Відзнака Командувача об'єднаних сил «Козацький хрест» II ступеня (наказ № 293 від 21.09.2019)
Орден «За мужність» III ступеня (указ Президента України № 290/2022 від 30.04.2022) .
Орден «За мужність» II ступеня (посмертно) (указ Президента України № 726 від 03.11.2023) .
Примітки
Учасники битви за Маріуполь (2022)
Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
|
4683164
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%BC%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81
|
Інмакулада Варас
|
Інмакулада Варас (нар. 8 грудня 1964) — колишня іспанська тенісистка.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 174 місце досягла 24 жовтня 1988, парну — 244 місце — 18 липня 1988 року.
Фінали ITF
Одиночний розряд: 6 (5–1)
Парний розряд: 4 (0–4)
Примітки
Посилання
Народились 1964
Іспанські тенісистки
|
2887138
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D1%96%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%85%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%29
|
Аді (Казахстан)
|
Аді (Казахстан)
Аді — село у складі Жарминського району Абайської області Казахстану. Входить до складу Каратобинського сільського округу.
Населення — 337 осіб (2009; 477 у 1999, 700 у 1989).
Національний склад станом на 1989 рік:
казахи — 100 %
До 1993 року село називалось Мариновка, до 2015 року — Билкилдак.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Жарминського району
Села Абайської області
|
660958
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%A1%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0%29
|
Марсон (Сарта)
|
Марсон (Сарта)
Марсон — муніципалітет у Франції, у регіоні Пеї-де-ла-Луар, департамент Сарта. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 190 км на південний захід від Парижа, 165 км на схід від Нанта, 45 км на південний схід від Ле-Мана.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 448 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 1010,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Сарта
Примітки
Муніципалітети департаменту Сарта
|
75976956
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pluzhne%20rural%20hromada
|
Pluzhne rural hromada
|
Pluzhne rural hromada
Pluzhne rural territorial hromada is one of the hromadas of Ukraine, located in Shepetivka Raion in northern Khmelnytskyi Oblast. Its administrative centre is the village of Pluzhne.
The hromada has a total population of 7,337, as well as an area of .
Composition
The community includes twenty-three villages:
References
Hromadas of Khmelnytskyi Oblast
2019 establishments in Ukraine
States and territories established in 2019
|
1881132
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Philadelphus%20lewisii
|
Philadelphus lewisii
|
Philadelphus lewisii, the Lewis' mock-orange, mock-orange, Gordon's mockorange, wild mockorange, Indian arrowwood, or syringa, is a deciduous shrub native to western North America, and is the state flower of Idaho.
Description
The perennial shrub is rounded and grows to in height. It sends out long stems which are red when new and fade to gray with age, the bark shredding in small flakes.
The oppositely arranged leaves vary in size across individual plants but they are usually oval, long, smooth or serrated along the edges, and light green in color with a rough texture.
The flowers are produced in clusters at the ends of long stems, with four white petals up to long and numerous yellow stamens. At the height of flowering, the plant is covered in a mass of blossoms. The flowers have a heavy, sweet scent similar to orange blossoms with a hint of pineapple.
The fruit is a small hard capsule about 1 cm long with woody, pointed wings, containing many brown seeds. Drought will stunt fruit development and prevent the production of viable seeds.
The plant is somewhat similar in appearance to serviceberry.
Taxonomy
It was first collected for science by scientist and explorer Meriwether Lewis in 1806 during the Lewis and Clark Expedition, and so was named after him.
Distribution and habitat
Lewis' mock-orange occurs from northwestern California in the Sierra Nevada, north through the Pacific Northwest to southern British Columbia, and east to Idaho and Montana. In the Cascades it occurs from sea level up to , while in the Sierra Nevada it grows from .
Though it is tolerant of moderate shade, it prefers full sun. It is common in open coniferous forests and on forest edges, and in drier regions of the Northwest it occurs mostly in wetter and riparian areas. It is also found in chaparral and seral communities.
It occurs on well-drained, moist sites, and is tolerant of rocky soil, and it is hardy from USDA zones 3 to 9.
Ecology
The foliage of Lewis' mock orange is of moderate importance as winter forage for elk and deer in British Columbia, Idaho, and Montana. In Montana, a 1957 study found that it comprised 2% of mule deer diets in the winter and a trace in the summer.
The seeds are eaten by quail and squirrels.
It occurs in dense shrub habitats which provide good thermal and security cover for wildlife.
Philadelphus lewisii is able to spread vegetatively and from seed. It forms seedbanks in the top of soil.
Fire ecology
The shrub is native to relatively arid regions of the American West which experience frequent wildfires, and is therefore quite well adapted to fire. Although mock-orange is typically completely top-killed by fires, it will enthusiastically resprout from rhizomes and root crowns afterward. A 1971 study found that in the next growing season after a fire, mock-orange had already regrown to 50% of its previous diameter and height, and that those plants had an average of 28.9 to 38.0 sprouts per plant postfire compared to just 0.6 to 1.5 before.
Lewis' mock orange palatability for Rocky Mountain elk is much greater after fire, with 36.3% of twigs browsed compared to only 1.3% on adjacent unburned sites.
Human use
Ethnobotany
Native American tribes use P. lewisii for numerous purposes. The hard wood is useful for making hunting and fishing tools, snowshoes, pipes, combs, cradles, netting shuttles, and furniture. The leaves and bark, which contain saponins, are mixed in water for use as a mild soap. The flowers are used in preparing perfumes and teas.
Cultivation
Lewis' mock-orange prefers full sun to partial sun. It is drought-tolerant, will grow in poor soils, and is suitable for xeriscaping. It provides a landscape with flashy flowers and a fruity scent.[[File:Waterton Mockorange Philadelphus lewisii 'Waterton'.JPG|right|thumb|Waterton Mockorange Philadelphus lewisii 'Waterton''']]
The Waterton Mockorange Philadelphus lewisii 'Waterton' was hybridized by the Alberta Horticultural Research Station in Brooks, Alberta, Canada. It grows to in height. It is named for Augustus Griffin, who in 1933 noted that this plant was growing in what is now Waterton Lakes National Park in Canada.
In culture Philadelphus lewisii'' is the state flower of Idaho. The plant is protected by Idaho state law along with other native wildflowers and shrubs, and it is illegal to collect wild specimens on public property for export, sale, or transport without approval.
References
External links
Idaho Statutes: State Flower
Jepson eFlora: Philadelphus lewisii
Plants of British Columbia: Philadelphus lewisii
University of Michigan, Dearborn: Ethnobotany of Philadelphus lewisii
lewisii
Flora of California
Flora of Oregon
Flora of British Columbia
Flora of Idaho
Flora of Montana
Flora of Washington (state)
Flora of the Sierra Nevada (United States)
Natural history of the California chaparral and woodlands
Natural history of the California Coast Ranges
Garden plants of North America
Symbols of Idaho
|
2748227
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Synergetics%20%28Haken%29
|
Synergetics (Haken)
|
Synergetics (Haken)
Synergetics is an interdisciplinary science explaining the formation and self-organization of patterns and structures in open systems far from thermodynamic equilibrium. It is founded by Hermann Haken, inspired by the laser theory. Haken's interpretation of the laser principles as self-organization of non-equilibrium systems paved the way at the end of the 1960s to the development of synergetics. One of his successful popular books is Erfolgsgeheimnisse der Natur, translated into English as The Science of Structure: Synergetics.
Self-organization requires a 'macroscopic' system, consisting of many nonlinearly interacting subsystems. Depending on the external control parameters (environment, energy fluxes) self-organization takes place.
Order-parameter concept
Essential in synergetics is the order-parameter concept which was originally introduced in the Ginzburg–Landau theory in order to describe phase transitions in thermodynamics. The order parameter concept is generalized by Haken to the "enslaving-principle" saying that the dynamics of fast-relaxing (stable) modes is completely determined by the 'slow' dynamics of, as a rule, only a few 'order-parameters' (unstable modes). The order parameters can be interpreted as the amplitudes of the unstable modes determining the macroscopic pattern.
As a consequence, self-organization means an enormous reduction of degrees of freedom (entropy) of the system which macroscopically reveals an increase of 'order' (pattern-formation). This far-reaching macroscopic order is independent of the details of the microscopic interactions of the subsystems. This supposedly explains the self-organization of patterns in so many different systems in physics, chemistry and biology.
See also
Effective field theory
Josiah Willard Gibbs
Phase rule
Free energy principle
Fokker–Planck equation
Ginzburg–Landau theory
Buckminster Fuller
Alexander Bogdanov
Abiogenesis
References
A. S. Mikhailov: Foundations of Synergetics I. Distributed active systems (2nd rev. ed. 1994). Springer Verlag, Berlin, 1990, .
A. S. Mikhailov, A. Yu. Loskutov: Foundations of Synergetics II. Chaos and Noise, 2nd revised and enlarged edition, Springer Series in Synergetics. Springer, Berlin — Heidelberg 1996 (erste Auflage 1991), .
Norbert Niemeier "Organisatorischer Wandel aus der Sicht der Synergetik"; Deutscher Universitätsverlag, Wiesbaden, 2000,
D.S. Chernavskii: "Синергетика и информация: Динамическая теория информации", 2-е изд. М.: УРСС.
External links
Homepage of the former Institute for Theoretical Physics and Synergetics (IFTPUS)
Holism
Cybernetics
Thermodynamics
es:Sinergia
|
878558
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80-%D0%BB%27%D0%90%D0%B1%D0%B1%D0%B5
|
Сен-Віктор-л'Аббе
|
Сен-Віктор-л'Аббе — муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Приморська Сена. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 130 км на північний захід від Парижа, 26 км на північ від Руана.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Верхня Нормандія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Нормандія.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 271 оподатковане домогосподарство, у яких проживали 713,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Сен-Віктор-л'Аббе на сайті французького Національного інституту географії
Сен-Віктор-л'Аббе на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Приморська Сена
Примітки
Муніципалітети департаменту Приморська Сена
|
11116552
|
https://en.wikipedia.org/wiki/NYC%20Beat
|
NYC Beat
|
NYC Beat
"NYC Beat" is the second single from Armand Van Helden's seventh studio album, Ghettoblaster. It is a cover/sample of the early 80's single New York City Beats, performed by Fenton Bailey and Randy Barbato, performing as the Fabulous Pop Tarts.
Music video
At the beginning of the video, the date circled is Wednesday 10 June, the next time those dates fall into the calendar at the time was 2009.
The video stars Daisy Lowe (brunette) and Leah Hibbert (from Shipwrecked: Battle of The Islands) She is the short haired blonde model, and another unidentified blond model partaking in a variety of apple related activities.
Track listing
Australia CD Single
"NYC Beat" (Radio Edit) – 3:14
"NYC Beat" (Original) – 6:27
"NYC Beat" (MSTRKRFT Remix) – 4:58
"NYC Beat" (Emperor Machine Remix) – 8:03
"NYC Beat" (Detroit Remix) – 8:09
"NYC Beat" (Prince Language Remix) – 7:15
12"
NYC Beat (Original)
NYC Beat (MSTRKRFT Remix)
NYC Beat (Emperor Machine Dub)
Chart history
References
2007 singles
Armand Van Helden songs
Songs written by Armand Van Helden
2007 songs
|
4493417
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%82%D1%96%20%D0%9E%D1%83%D0%BD%D0%BF%D1%83%D1%83
|
Кеті Оунпуу
|
Кеті Оунпуу (4 грудня 1987, Таллінн, Естонська РСР) — естонська футболістка, півзахисниця «Флори» (Таллінн) та жіночої збірної Естонії.
Клубна кар'єра
Фубольну кар'єру розпочала 2005 року в «Кетні Юнайтед». Наступного року перейшла до «Калева» (Таллінн). З 2009 року захищає кольори іншого столичного клубу, «Флори».
Кар'єра в збірній
У футболці національної збірної Естонії дебютувала 27 червня 2008 року в поєдинку проти Туреччини. Загалом зіграла за національну команду понад 100 матчів (100-й матч провела 4 жовтня 2019 року).
Досягнення
Чемпіонат Естонії
Чемпіон (1): 2019
Суперкубок Естонії
Володар (1): 2020
Примітки
Посилання
Візитна картка футболістки на офіційному сайті Естонської футбольної асоціації
Профіль гравчині на сайті soccerdonna.de
Профіль гравчині на сайті soccerpunter.com
Профіль гравчині на сайті worldfootball.net
Профіль гравчині на сайті fbref.com
Уродженці Таллінна
Естонські футболістки
Гравчині збірної Естонії з футболу
Футболістки «Таллінна Калев»
Футболістки «Флори»
|
890744
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Ситников Микола Васильович
|
Ситников Микола Васильович
Микола Васильович Ситников (4(17) липня 1910, Єкатеринбург — 23 червня 1993, Єкатеринбург) — російський театральний художник. Народний художник РРФСР (1973).
Біографія
1938 року закінчив Інститут живопису, скульптури й архітектури імені Іллі Рєпіна. Від 1938 року працював в Уфимському театрі опери та балету, від 1944 року — в Свердловську, де оформляв спектаклі в театрі опери та балету, театрі музичної комедії, театрі юного глядача.
Література
Н. В. Ситников. Каталог персональной выставки. — Свердловск, 1950.
Тяжелых В. Г. Н. В. Ситников. — Ленинград, 1962.
Посилання
Уральська історична енциклопедія. Ситников Микола Васильович
Персоналії за алфавітом
Російські художники театру
|
47782733
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Girl%20in%20the%20Photographs
|
The Girl in the Photographs
|
The Girl in the Photographs is a 2015 American horror thriller film written and directed by Nick Simon and executive produced by Wes Craven. The film stars Kal Penn, Claudia Lee, Kenny Wormald, Miranda Rae Mayo, Luke Baines, Christy Carlson Romano, Katharine Isabelle, and Mitch Pileggi. Filming began in April 2015 in Victoria, British Columbia. It was an official selection at Toronto International Film Festival 2015 in the Midnight Madness category. The film was released on April 1, 2016, in a limited release and through video on demand, by Vertical Entertainment. The Girl in the Photographs is the last film Wes Craven produced before his death on August 30, 2015.
Plot
The film opens with two young women, Britney and Janet, exiting a movie theater and heading in opposite directions. Janet heads to her car in a dark parking lot where one other truck, a blood-red Bronco, sits. As she drives off the Bronco begins following her. As she enters her home there's a man waiting. He is wearing a mask, no shirt and he attacks her. After tying her up, he meets with the second man, along with her vehicle. All the while, they're taking pictures of her.
Next, a man sits at a computer printing out a picture. Colleen is a young woman working at the local grocery store. Arriving early in the morning for work she sees a photograph stapled to the bulletin board at the front of the store. It contains a young bloodied woman, Janet, lying dead on a bed.
Later that day Colleen goes to the Sheriff's Station in Spearfish and shows them the photograph. Not believing a crime took place, they tell her to sign a statement and be on her way. She points out that this picture is labeled number 7 at the bottom.
In L.A., Peter Hemmings, a prior Spearfish resident and photographer, is reading an online blog about the same photographs. Assuming that the person taking the photographs is trying to create the "Dead Model" look, he decides to travel to Spearfish. Along with his assistant Chris, his girlfriend and model Rose, and two other models, Victoria and Trip, they head to Spearfish.
When they arrive they meet Colleen at the local grocery store, where she works, and invite her to the house they're renting for a party. Prior to her arrival she contacts her friend Jill, to meet her at the party. Unbeknownst to her, Jill was kidnapped by the two men who kidnapped the previous girl. In a cage, a man offers her a can of cat food. Angry, she refuses the food, and he goads her into trying to take her cell phone. When she reaches for it, the second man uses a belt to choke her. The first man then uses Jill's phone to text Colleen, as Jill, that she will meet her at the party.
While getting ready for the party, Colleen's boyfriend, Ben, says he wants to see her, which she refuses. After arriving at the party, Peter begins taking her photograph until she pushes him away and goes to her car. When she gets to her car she sees another photograph. The picture is of Jill, mutilated and one eyeball removed. The police arrive and say there isn't anything they can do.
Arriving home, Ben is waiting and they get into an argument. When he leaves, he gets ambushed by the men and is taken. One of the men enters Colleen's apartment, unbeknownst to her, and leaves Ben's wallet behind. Later, at work, Colleen meets one of the men, Tom. After a short conversation, she is approached by Chris and Peter. Peter offers to take her to L.A. and make her a model, the star of his new ad campaign, to which she agrees.
After heading home, she packs a few belongings and texts Ben that she's leaving town. When Tom checks Ben's phone, he sees the message and tells him his body will fit into two bags. At the house, Peter and Rose head to the hot tub, where they're attacked. Peter is viciously stabbed to death and Rose has her neck broken with a towel. Next, the two models are blinded by the flash of a camera and stabbed to death.
In the bedroom, Colleen and Chris are talking and she decides to go to bed. Chris heads downstairs and sees the front door open. After approaching the door, he sees Rose lying on the ground, covered by a towel and dead. He runs back inside calling for Peter and tries to call 911, when the power goes out. Using the flash lens from the camera as a light, he walks around the house, but Gerry approaches from behind and stabs him in the head. Upstairs, Colleen tries to leave the room, but Tom is holding the door shut. She hides under a desk until the power comes back on. After heading downstairs she sees the bodies and the two men arranging them by the couch. Tom turns and takes her picture. He also tells her that he wants her to tie her hair up for second picture. After trying to escape, she is stopped by Gerry.
In the end, we see Britney heading to work. As she's about to open the store, she sees a photograph on the front door. Chris, Peter, Rose, Ben, Victoria and Trip are all posed, while Colleen is sitting in the middle with her hair tied up.
Cast
Kal Penn as Peter Hemmings
Claudia Lee as Colleen
Kenny Wormald as Chris
Toby Hemingway as Ben
Luke Baines as Tom
Corey Schmitt as Gerry
Miranda Rae Mayo as Rose
Autumn Kendrick as Victoria
Christy Carlson Romano as Britney
Katharine Isabelle as Janet
Mitch Pileggi as Sheriff Porter
Oliver Seitz as Trip
Production
In January 2015, it was revealed that Al-Ghanim Entertainment would produce 'The Girl in The Photographs' as its first project, with Wes Craven executive producing, Nick Simon, directing, and Thomas Mahoney producing. In April 2015, it was revealed that Kal Penn had been cast in the film.
Release
The film had its world premiere at the 2015 Toronto International Film Festival on September 14, 2015. Shortly after, Vertical Entertainment acquired distribution rights to the film. The film was released in a limited release and through video on demand on April 1, 2016.
Reception
The Girl in the Photographs received mostly negative reviews from film critics. It currently holds an 17% approval rating on Rotten Tomatoes, based on 23 reviews, with an average rating of 3.5/10. On Metacritic, the film holds a rating of 35 out of 100, based on 10 critics, indicating "Generally unfavorable reviews".
Joe Leydon of Variety gave the film a negative review, writing: "Trouble is, this initially promising premise quickly devolves into an excuse for standard-issue bloodletting, and the film emerges as something best left to undiscriminating VOD streamers and niche festival attendees."
Jordan Mintzer of The Hollywood Reporter gave the film a positive review and said "[with] the hilarious Kal Penn as an unbearable L.A. hipster you’re just hoping will meet his end, this offbeat indie chiller benefits from colorful cinematography and bits of satisfying butchery, even if a less than airtight scenario fails to make it run efficiently. Following a premiere in Toronto's Midnight Madness section, a small domestic release and VOD playdates could be in store – especially with the endorsement of the late Wes Craven, credited here as executive producer."
References
External links
2015 horror films
2015 films
2015 horror thriller films
2010s slasher films
American horror thriller films
American slasher films
Vertical Entertainment films
2010s English-language films
2010s American films
|
5085486
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%86%D1%96%D0%BD%20%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Марцін Камінський
|
Марцін Камінський (1894—1940) — капітан Війська Польського, банкір, жертва Катинського розстрілу.
Марцін Камінський (1941) — професор медицини, ректор Сілезького медичного університету в Катовицях.
Марцін Камінський (1976) — польський репер, псевдонім «Kamień».
Марцін Камінський (1992) — польський футболіст, центральний захисник.
Марцін Камінський (1977) — польський шахіст, гросмейстер.
Марцін Камінський — польський комп'ютерний науковець, який працює у Варшавському університеті.
|
5072471
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%83%D0%BC%D1%96%D1%88
|
Морська суміш
|
Морська суміш (МС) — умовна назва деяких видів бризантної композиційної вибухівки, які отримують шляхом змішування у різних пропорціях тротилу, гексогену та алюмінію, та скріплюючого флегматизатора церезина. По суті — це різновид вибухівки ТГА. Вироблялася в СРСР для оснащення морських боєприпасів (торпед) та для потреб військово-морського флоту.
Хімічні та технічні параметри
Являє собою однорідну негігроскопічну масу світло-коричневого кольору з оранжевим відтінком та сріблястими алюмінієвими вкрапленнями. З металами не взаємодіє. Застосовується для наповнення інженерних, авіаційних, рідше ракетно-артилерійських та мінно-торпедних боєприпасів.
Варіант МС
Хімічний склад: 57 % гексоген, 19 % тротил, 17 % алюмінієва пудра, 7 % церезин.
Тротиловий еквівалент: 1,46
Швидкість детонації:
7500—7600 м/c при щільності спорядження 1,68 г/см³.
7500 м/c при щільності спорядження 1,69 г/см³.
7600 м/c при щільності спорядження 1,70 г/см³.
Бризантність: 18÷22 мм.
Чутливість до удару для вантажу 10 кг та висоти 25 см: 20 %.
Чутливість до тертя з піском 1350 кгс/см²
Чутливість до тертя без піску 3000 кгс/см²
Температура спалаху: 210 °С:
Питома енергія вибухового перетворення: 5,72÷6,1 МДж/кг.
Фугасність: 480 см³
Об'єм продуктів вибуху: 0,73÷0,77 м³/кг.
Гарантійний термін зберігання у складських умовах: 20 років.
Варіант МС—2
Хімічний склад: 46,8 % гексоген, 21 % тротил, 27 % алюміній, 5,2 % церезин.
Швидкість детонації: 7200 м/c, при густині спорядження 1,75 г/см³.
Питома енергія вибухового перетворення: 7,2 МДж/кг.
Примітки
Література
Пиросправка. Справочник по взрывчатым веществам, порохам и пиротехническим составам. / 6-е издание. — М.: 2012. — 310 c.
Посилання
Взрывной эквивалент: стандарт уничтожения
Взрывчатые вещества и средства взрывания
Бризантные взрывчатые вещества на сайте Занимательная саперка
Вибухові матеріали
|
1679746
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D1%83%D0%BD%D0%B0%20%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29
|
Абуна (річка)
|
Абуна (річка)
Абуна (в Бразилії — Абунан, ) — річка у Південній Америці, в північній Болівії (департамент Пандо) та центрально-західній Бразилії (штати Акрі та Рондонія) — ліва притока річки Мадейри. Належить до водного басейну Амазонки → Атлантичного океану.
Географія
Річка бере свій початок на кордоні, на південному сході штату Акрі (Бразилія) та північному заході департаменту Пандо (Болівія), в передгір'ї хребта Кордильєра-Орієнталь (на території Болівії має назву Кордильєра-Реаль). Тече у північно-східному, у середній та нижній течії, у східному — північно-східному напрямах, утворюючи більшу частину північного болівійського кордону (департамент Пандо) із Бразилією (штати Акрі та Рондонія). Впадає у річку Мадейру із лівого берега. Судноплавна протягом 320 км від гирла.
Річка Абуна має довжину , а від витоку річки Іна — 520 км. Площа басейну , із них — в Болівії. Середньорічний стік води, у гирлі, становить . Живлення дощове.
Притоки
Річка Абуна на своєму шляху приймає воду багатьох приток, найбільші із них (від витоку до гирла):
Раппіран (ліва)
Ріо-Неґро (права, 367 км)
Примітки
Посилання
Sistema del Amazonas. ABUNÃ (Río) ,
Rio Abunã на Panoramio.com
Амазонка
Річка Мадейра
Річки Бразилії
Річки Болівії
Притоки Мадейри
|
1109933
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Only%20Girl%20%28In%20the%20World%29
|
Only Girl (In the World)
|
Only Girl (In the World)
«Only Girl (In the World)» (укр. Єдина дівчина у світі) — пісня барбадоської співачки Ріанни з її п'ятого альбому «Loud». Пісня була випущена як головний сингл 10 вересня 2010 року лейблом Def Jam. Сингл став дев'ятим #1 у кар'єрі Ріанни в американському сингловому чарті Billboard Hot 100. Композиція перемогла в номінації «Найкраща танцювальна пісня» на 53-ій церемонії Ґреммі.
Трек-лист
Digital download
«Only Girl (In the World)» — 3:55
CD сингл для Німеччини
«Only Girl (In the World)» — 3:55
«Only Girl (In the World)» (Extended Club Mix) — 5:39
CD сингл для Великої Британії
«Only Girl (In the World)» — 3:55
«Only Girl (In the World)» (Instrumental) — 3:55
Позиції в чартах та сертифікації
Тижневі чарти
Сертифікації сингла
Примітки
Посилання
Only Girl (In The World) відеокліп на сайті YouTube
Пісні 2010
Пісні Ріанни
Сингли, які очолювали Canadian Hot 100
Сингли, які очолювали Billboard Hot 100
Пісні за алфавітом
Поппісні
Пісні про жінок
Англомовні пісні
|
3016099
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Glaucous-winged%20gull
|
Glaucous-winged gull
|
Glaucous-winged gull
The glaucous-winged gull (Larus glaucescens) is a large, white-headed gull. The genus name is from Latin Larus which appears to have referred to a gull or other large seabird. The specific glaucescens is Neo-Latin for "glaucous" from the Ancient Greek, glaukos, denoting the grey color of its wings.
Range and lifespan
The glaucous-winged gull is rarely found far from the ocean. It is a resident from the western coast of Alaska to the coast of Washington. These glaucous winged gulls can also be found in the Puget Sound region. It also breeds on the northwest coast of Alaska, in the summertime and in the Russian Far East. During winter, they can be found along the coast of California, Oregon, Baja California, Baja California Sur, and Sonora. Glaucous-winged gulls are thought to live about 15 years, but some live much longer; a bird in British Columbia, for example, lived for more than 21 years, while one in the US state of Washington lived for at least 22 years, 9 months. The longevity record though, is more than 37 years, for a bird banded as a chick in British Columbia.
It is an exceptionally rare vagrant to the Western Palearctic region, with records from Morocco, the Canary Islands and, most recently, from Ireland in February and March 2016. It has also been recorded in Britain in the winters of 2006/2007 and 2008/2009. The 2008/2009 record was from Saltholme Pools, Cleveland, and attracted hundreds of twitchers.
Description
This gull is a large bird, being close in size and shape to the closely related Western gull (L. occidentalis). It measures in length and in wingspan, with a body mass of . It weighs around on average. Among standard measurements, the wing chord is , the bill is and the tarsus is . It has a white head, neck, breast, and belly, a white tail. The silver-gray wings and back form the mantle, which is darker than that of the Glaucous gull and paler than the Herring gull and Western Gull. The primary flight feathers (wingtips) are grey, usually the same shade as the mantle. Its legs are pink and the beak is yellow with a red subterminal spot (the spot near the end of the bill that chicks peck in order to stimulate regurgitative feeding). The irises are typically dark, and surrounded by pink orbital skin. The forehead is somewhat flat. During the winter, the head and nape is darker with a varied smudged or mottled pattern, and the bill colour becomes duller, often with dark markings near the tip. Young birds are brown or gray with black beaks, and take four years to reach adult plumage.
Behaviour
The glaucous-winged gull nests in the summer, and each pair produces two or three chicks which fledge at six weeks.
It feeds along the coast, scavenging for dead or weak animals, fish, mussels and scraps. In urban areas it is well known for its tendency to accept food from people and peck open unprotected garbage bags in search of edibles.
Its call is a low-pitched "kak-kak-kak" or "wow", or a more high-pitched wailing.
Hybridization
The Glaucous-winged Gull frequently hybridizes with western gull where their ranges overlap in Washington and Oregon. In the Puget Sound area, hybrids may outnumber pure birds and backcross with either parent species leading to further identification problems. Referred to as the Olympic gull, this hybrid is found along the Pacific coast from British Columbia south to California. Hybrids are variable and have characteristics of either parent species. Often they resemble Glaucous-winged gulls but have darker grey wingtips which strongly contrast from the mantle, and may have a heavier bill more typical of Western gulls. Hybrids also tend to exhibit dark head markings in nonbreeding plumage, compared to the virtually unstreaked white head of pure Western Gulls.
The prevalence of 'Olympic gull' hybrids is an example of bounded hybrid superiority, where natural selection favours hybrids in areas of intermediate habitat. One study found that females paired with hybrid males have higher breeding success than pairs of the same species. In the central part of the hybrid zone, clutch size was larger among pairs with hybrid males, many of which established breeding grounds in more vegetative cover than pure western gull males, which preferred sand habitat resulting in heavier predation. In the northern section of the hybrid zone, there was no difference in clutch size, but breeding success is higher due to the hybrids being more similar to western gulls in foraging behaviour, feeding more on fish than glaucous-winged gulls. Little evidence of assortative mating was observed, except for weak assortative mating among hybrids in absence of mixed species pairs.
This species also hybridizes regularly with the American herring gull in southern Alaska, sometimes referred to as the Cook Inlet Gull. This hybrid combination may be found along the Pacific coast from Alaska down to southern California, and are highly variable, sometimes resembling Thayer's gull but with a larger bill and inconsistent wing pattern. They typically have paler eyes and darker primaries than Glaucous-winged, and the winter head pattern of either parent species (Herring gull has a more streaked winter hood).
Hybrids with Glaucous gull are common in west Alaska where up to 50% of birds in the Seward Peninsula are hybrids, and rare visitors further south to Japan and California. Hybrids with Slaty-backed gull are uncommon but have been known to breed on the east coast of the Kamchatka Peninsula and Commander Islands, reaching south to Japan in winter.
References
Further reading
Identification
King, Jon (2007) Identification of Glaucous-winged Gull: a photo-gallery Birding World 20(2):64-72
External links
Detailed year-to-year plumage of the glaucous-winged gull
Glaucous-winged gull at Animal Diversity Web
glaucous-winged gull
Native birds of Alaska
Native birds of Western Canada
Birds of North Asia
glaucous-winged gull
glaucous-winged gull
|
2356634
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%96%D0%B7%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8
|
Ангольсько-ізраїльські відносини
|
Ангольсько-ізраїльські відносини
Ангольско-ізраїльські відносини — двосторонні відносини між Анголою та Ізраїлем. Дипломатичні відносини між країнами встановлено в 1975.
Історія
У 1963 і 1969 Кабінет міністрів Ізраїлю надавав допомогу Національному фронту визволення Анголи (FNLA) під час Війни за незалежність Анголи.
У 1960 Холден Роберто, керівник FNLA, відвідував Ізраїль, а членів цієї організації відправляли в Ізраїль для навчання.
У 1970-х Ізраїль постачав зброю FNLA через Заїр. 1995 року відкрито посольство Ізраїлю в Луанді, Тамар Голан була призначена послом Ізраїлю, вона працювала над підтримкою контактів Ізраїлю з африканськими країнами протягом десятиліть.
У 2002 Тамар Голан покинула цей пост, але повернулася в Анголу на прохання президента Жозе Едуарду душ Сантуша, щоб допомогти створити робочу групу під егідою ООН для розмінування території. Ізраїльська компанія «Geomine» постачала Анголі обладнання для розмінування. 2005 року президент душ Сантуш відвідав Ізраїль з державним візитом. У березні 2006 року обсяг товарообігу між двома країнами становив 400 млн. доларів США. У 2010 році уряд Анголи відмовився приймати ізраїльського дипломата Ізі Янука як нового посла у зв'язку з його гомосексуальністю. Станом на 2016 посаду посла Ізраїлю в Анголі займає Рафаель Сінгер.
У серпні 2012 урядова делегація Анголи здійснила триденний візит в Єрусалим, потім члени уряду Анголи і Ізраїлю ратифікували в Тель-Авіві угоду про зміцнення зв'язків між двома країнами. Президент Ізраїлю Шимон Перес заявив, що співпраця розвиватиметься в галузях науки, техніки, економіки та безпеки, а також ангольці висловили бажання продовжити двосторонню співпрацю в області охорони здоров'я і сільського господарства.
Див. також
Аркадій Олександрович Гайдамак
Примітки
А
І
|
2211584
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ompok
|
Ompok
|
Ompok — рід риб з родини Сомові ряду сомоподібних. Має 27 видів.
Опис
Загальна довжина представників цього роду коливається від 10 до 50 см. Голова середнього або маленького розміру. Очі невеличкі. Грудні та черевні плавці помірні. Спинний плавець невеличкий, деякі з шипом. Анальний плавець великий, довгий, тягнеться до хвостового плавця. Хвостовий плавець роздвоєно.
Забарвлення коричневе, сріблясте, з металевим відтінком.
Спосіб життя
Є пелагічними рибами. Вони зустрічаються всюди — в чистих і брудних річках, каналах, озерах, ставках і, просто, в резервуарах з водою. Активні вночі, але при тьмяному освітлення і великими ділянками затінених зон з'являтися вдень. Дрібні види збираються у зграї, великі є здебільшого одинаками. Є доволі ненажерливими хижаками. Живляться водними безхребетними, рибою і рослинними кормами. Після прийому їжі люблять «повалятися» на м'якому ґрунті.
Розповсюдження
Поширені від Китаю до Індонезії.
Акваріум
Для них потрібні акваріуми об'ємом від 20 до 150 літрів. На дно насипають дрібний пісок сірого кольору. Зверху кладуть камені і гіллясті корчі. 35-40 % площі засаджують рослинами. Бажано наявність плаваючих рослин на поверхні води.
У неволі годують шматочками риби, креветками, молюсками. Сусідами можуть бути великі коропові — лящеподібні барбуси, змієголови. З технічних засобів знадобиться невеликий внутрішній фільтр для створення слабкої течії, компресор. Температура утримання має становити 20-28 °C.
Види
Ompok bimaculatus
Ompok binotatus
Ompok borneensis
Ompok brevirictus
Ompok canio
Ompok ceylonensis
Ompok eugeneiatus
Ompok fumidus
Ompok goae
Ompok hypophthalmus
Ompok javanensis
Ompok jaynei
Ompok karunkodu
Ompok leiacanthus
Ompok malabaricus
Ompok miostoma
Ompok pabda
Ompok pabo
Ompok pinnatus
Ompok platyrhynchus
Ompok pluriradiatus
Ompok rhadinurus
Ompok siluroides
Ompok sindensis
Ompok supernus
Ompok urbaini
Ompok weberi
Джерела
Helfman, G., B. Collette i D. Facey: The diversity of fishes. Blackwell Science, Malden, Massachusetts (Estats Units), 1997.
Сомові
|
11778
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Frederick%20Soddy
|
Frederick Soddy
|
Frederick Soddy FRS (2 September 1877 – 22 September 1956) was an English radiochemist who explained, with Ernest Rutherford, that radioactivity is due to the transmutation of elements, now known to involve nuclear reactions. He also proved the existence of isotopes of certain radioactive elements. In 1921 he received the Nobel Prize in Chemistry "for his contributions to our knowledge of the chemistry of radioactive substances, and his investigations into the origin and nature of isotopes". Soddy was a polymath who mastered chemistry, nuclear physics, statistical mechanics, finance and economics.
Biography
Soddy was born at 6 Bolton Road, Eastbourne, England, the son of Benjamin Soddy, corn merchant, and his wife Hannah Green. He went to school at Eastbourne College, before going on to study at University College of Wales at Aberystwyth and at Merton College, Oxford, where he graduated in 1898 with first class honours in chemistry. He was a researcher at Oxford from 1898 to 1900.
Scientific career
In 1900 he became a demonstrator in chemistry at McGill University in Montreal, Quebec, where he worked with Ernest Rutherford on radioactivity.
He and Rutherford realized that the anomalous behaviour of radioactive elements was because they decayed into other elements.
This decay also produced alpha, beta, and gamma radiation. When radioactivity was first discovered, no one was sure what the cause was. It needed careful work by Soddy and Rutherford to prove that atomic transmutation was in fact occurring.
In 1903, with Sir William Ramsay at University College London, Soddy showed that the decay of radium produced helium gas. In the experiment a sample of radium was enclosed in a thin-walled glass envelope sited within an evacuated glass bulb. After leaving the experiment running for a long period of time, a spectral analysis of the contents of the former evacuated space revealed the presence of helium. Later in 1907, Rutherford and Thomas Royds showed that the helium was first formed as positively charged nuclei of helium (He2+) which were identical to alpha particles, which could pass through the thin glass wall but were contained within the surrounding glass envelope.
From 1904 to 1914, Soddy was a lecturer at the University of Glasgow. Ruth Pirret worked as his research assistant during this time. In May 1910 Soddy was elected a Fellow of the Royal Society. In 1914 he was appointed to a chair at the University of Aberdeen, where he worked on research related to World War I.
In 1913, Soddy showed that an atom moves lower in atomic number by two places on alpha emission, higher by one place on beta emission. This was discovered at about the same time by Kazimierz Fajans, and is known as the radioactive displacement law of Fajans and Soddy, a fundamental step toward understanding the relationships among families of radioactive elements. In 1913 Soddy also described the phenomenon in which a radioactive element may have more than one atomic mass though the chemical properties are identical. He named this concept isotope meaning "same place". The word was initially suggested to him by Margaret Todd. Later, J. J. Thomson showed that non-radioactive elements can also have multiple isotopes.
The work that Soddy and his research assistant Ada Hitchins did at Glasgow and Aberdeen showed that uranium decays to radium.
Soddy published The Interpretation of Radium (1909) and Atomic Transmutation (1953).
In 1918, working with the Scottish scientist John Arnold Cranston, he announced the discovery of an isotope of the element later named protactinium. This slightly post-dated its discovery by the Germans Lise Meitner and Otto Hahn; however, it is said their discovery was actually made in 1915 but its announcement was delayed due to Cranston's notes being locked away whilst on active service in the First World War.
In 1919 he moved to the University of Oxford as the first Dr. Lee's Professor of Chemistry, where, in the period up till 1936, he reorganized the laboratories and the syllabus in chemistry. He received the 1921 Nobel Prize in chemistry for his research in radioactive decay and particularly for his formulation of the theory of isotopes.
His work and essays popularising the new understanding of radioactivity was the main inspiration for H. G. Wells's The World Set Free (1914), which features atomic bombs dropped from biplanes in a war set many years in the future. Wells's novel is also known as The Last War and imagines a peaceful world emerging from the chaos. In Wealth, Virtual Wealth and Debt Soddy praises Wells's The World Set Free. He also says that radioactive processes probably power the stars.
Economics
In four books written from 1921 to 1934, Soddy carried on a "campaign for a radical restructuring of global monetary relationships", offering a perspective on economics rooted in physics – the laws of thermodynamics, in particular – and was "roundly dismissed as a crank". While most of his proposals – "to abandon the gold standard, let international exchange rates float, use federal surpluses and deficits as macroeconomic policy tools that could counter cyclical trends, and establish bureaus of economic statistics (including a consumer price index) in order to facilitate this effort" – are now conventional practice, his critique of fractional-reserve banking still "remains outside the bounds of conventional wisdom" although a recent paper by the IMF reinvigorated his proposals. Soddy wrote that financial debts grew exponentially at compound interest but the real economy was based on exhaustible stocks of fossil fuels. Energy obtained from the fossil fuels could not be used again. This criticism of economic growth is echoed by his intellectual heirs in the now emergent field of ecological economics.
The New Palgrave Dictionary of Economics, an influential reference text in economics, recognized Soddy as a "reformer" for his works on monetary reforms.
Political views
In Wealth, Virtual Wealth and Debt, Soddy cited the Protocols of the Learned Elders of Zion, which had been widely disseminated by Henry Ford in the United States, as evidence that the belief in a "financial conspiracy to enslave the world" was widespread at the time. He further wrote that "conscious conspiracy or not a corrupt monetary system strikes at the very life of the nation". Later in life he published a pamphlet Abolish Private Money, or Drown in Debt (1939).
The influence of his writing can be gauged, for example, in this quote from Ezra Pound:
Though some activists have insubstantially accused Soddy of anti-Semitism, most of his biographers dispute this narrative and argue that among Soddy's friends and students were some Jews who held positive views of him.
Descartes' theorem
He rediscovered the Descartes' theorem in 1936 and published it as a poem, "The Kiss Precise", quoted at Problem of Apollonius. The kissing circles in this problem are sometimes known as Soddy circles.
Honours and awards
He received the Nobel Prize in Chemistry in 1921 and the same year he was elected member of the International Atomic Weights Committee. A small crater on the far side of the Moon as well as the radioactive uranium mineral soddyite are named after him. The author H. G. Wells dedicated his novel The World Set Free to Soddy's Interpretation of Radium (1909).
Personal life
In 1908, Soddy married Winifred Moller Beilby (1885-1936), the daughter of industrial chemist Sir George Beilby and Lady Emma Bielby, a philanthropist to women's causes. The couple worked together and co-published a paper in 1910 on the absorption of gamma rays from radium. He died in Brighton, England in 1956, twenty days after his 79th birthday.
Bibliography
Radioactivity (1904)
The Interpretation of Radium (1909)
Matter and Energy (1911), second edition (2015)
The Chemistry of the Radio-elements (1915)
Science and life: Aberdeen addresses (1920)
Cartesian Economics: The Bearing of Physical Science upon State Stewardship (1921)
Science and Life Wealth, Virtual Wealth, and Debt Money versus Man etc (1921)
Nobel Lecture – The origins of the conception of isotopes (1922)
Wealth, Virtual Wealth and Debt. The solution of the economic paradox (George Allen & Unwin, 1926)
The wrecking of a scientific age (1927)
The Interpretation of the Atom (1932)
Money versus Man (1933)
The Role of Money (London: George Routledge & Sons Ltd, 1934) at Internet Archive.org, second edition (2015)
Money as nothing for something ; The gold "standard" snare (1935)
Abolish Private Money, or Drown in Debt (1939)
Present outlook, a warning : debasement of the currency, deflation and unemployment (1944)
The Story of Atomic Energy (1949)
Atomic Transmutation (1953)
See also
Ada Hitchins, who helped Soddy to discover the element protactinium
Alfred J. Lotka
Problem of Apollonius
Oliver Sacks' autobiography Uncle Tungsten, in which Soddy, his work and his profound discoveries in atomic physics are extensively discussed and explained in Sacks' insightful and easily understandable language.
References
Further reading
External links
The Central Role of Energy in Soddy's Holistic and Critical Approach to Nuclear Science, Economics, and Social Responsibility
Annotated bibliography for Frederick Soddy from the Alsos Digital Library for Nuclear Issues
M. King Hubbert on the Nature of Growth. 1974
A biography of Frederick Soddy by Arian Forrest Nevin
The Frederick Soddy Trust
including the Nobel Lecture, 12 December 1922 The Origins of the Conception of Isotopes
Frederick Soddy Papers, 1920-1956 (inclusive). H MS c388. Harvard Medical Library, Francis A. Countway Library of Medicine, Boston, Mass.
1877 births
1956 deaths
Academics of the University of Aberdeen
Alumni of Merton College, Oxford
Alumni of Aberystwyth University
British Nobel laureates
Fellows of the Royal Society
Corresponding Members of the Russian Academy of Sciences (1917–1925)
Corresponding Members of the USSR Academy of Sciences
Nobel laureates in Chemistry
People educated at Eastbourne College
People from Eastbourne
English chemists
English Nobel laureates
Dr Lee's Professors of Chemistry
Academic staff of McGill University
People involved with the periodic table
|
551701
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%20%28%D0%86%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%BD%29
|
Вік (Івлін)
|
Вік (Івлін)
Вік — муніципалітет у Франції, у регіоні Іль-де-Франс, департамент Івлін. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 75 км на південний захід від Парижа, 60 км на південний захід від Версаля.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 110 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 315,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Вік на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Івлін
Примітки
Муніципалітети департаменту Івлін
|
825633
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%80
|
Еллімер
|
Еллімер — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Мозель. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 330 км на схід від Парижа, 50 км на схід від Меца.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Лотарингія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 230 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 606,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Еллімер на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Мозель
Примітки
Муніципалітети департаменту Мозель
|
564580
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%81%D1%96-%D1%81%D1%8E%D1%80-%D0%9A%D1%8E%D1%80
|
Арсі-сюр-Кюр
|
Арсі-сюр-Кюр — муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Йонна. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 175 км на південний схід від Парижа, 105 км на захід від Діжона, 27 км на південний схід від Осера.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 246 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 523,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Посилання
Арсі-сюр-Кюр на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Йонна
Примітки
Муніципалітети департаменту Йонна
|
3727615
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%B4%D0%B6%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%8C%D0%BE%29
|
Інджон (ван Корьо)
|
Інджон (ван Корьо)
Інджон; ім'я при народженні Ван Хе (29 жовтня 1109 — 10 квітня 1146) — корейський правитель, сімнадцятий володар Корьо.
Правління
Був старшим сином і спадкоємцем вана Єджона. Зійшов на трон у 13-річному віці після смерті батька.
За його правління стались дві внутрішні кризи, що ледь не призвели до падіння родини Ван і припинення існування держави Корьо. Зокрема 1126 року Лі Джагьом, онук Лі Джайона — аристократа, який видав трьох своїх дочок заміж за вана Мунджона, двічі намагався вбити Інджона та за сприяння чжурчженьської династії Цзінь захопити владу. Однак Лі ніхто не підтримав. Зрештою його схопили та заслали з країни.
Пізніше в країні почало зростати невдоволення свавіллям чиновників, особливо родичів правителя. Багато нових чиновників, які отримали посади через систему державних іспитів та які служили в західній столиці, місті Согьоне (сучасний Пхеньян), об'єднались навколо буддійського ченця Мьочхона, який запропонував вану Інджону проголосити державу Корьо імперією та перенести столицю до Согьона. Проте столична аристократія з Кегьона почала опиратись перенесенню столиці до Согьона й виступала за війну проти Цзінь. Мьочхон 1135 року підбурив повстання, втім урядові війська на чолі з Кім Бусіком придушили його.
На міжнародній арені головними подіями часів правління Інджона стали падіння Північної Сун та заснування нової чжурчженьської держави Цзінь, яка зайняла панівні позиції в регіоні.
Помер 1146 року, після чого на престол зійшов його старший син Ийджон.
Література
Посилання
Правителі XII століття
|
63314676
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Primary%20Russia
|
Primary Russia
|
Primary Russia is a 1985 Soviet historical epic film directed by Gennady Vasilyev.
Plot
The film takes place in Ancient Rus', when Ratibor united the Slavs into one army and rebuffed the nomads.
Cast
Lyudmila Chursina as Aneya
Boris Nevzorov as Vseslav
Innokenty Smoktunovsky as Emperor Justinian
Margarita Terekhova as Theodora
Elena Kondulainen as Mlava
Arnis Licitis as Malkh
Igor Dmitriev as Tribonian
Vladimir Talashko as Demetrius
Vladimir Antonik as Ratibor
Viktor Gogolev as Velimudr
Mikhail Kokshenov as Kolot
Mikhail Svetin as Repartius
Yevgeny Steblov as Hypatius
Elguja Burduli as Belisarius
Georgi Yumatov as sentenced to death
References
External links
1985 films
1980s Soviet films
1980s Russian-language films
1980s historical drama films
1980s war drama films
Films set in the Byzantine Empire
Films set in the 6th century
Soviet historical drama films
Soviet war drama films
Historical epic films
War epic films
Soviet epic films
Gorky Film Studio films
Direct-to-video drama films
1985 direct-to-video films
Films based on Russian novels
|
2895606
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BA%D1%88%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Вільчиці (Свентокшиське воєводство)
|
Вільчиці (Свентокшиське воєводство)
Вільчице — село в Польщі, у гміні Вільчиці Сандомирського повіту Свентокшиського воєводства.
Населення — (2011).
Демографія
Демографічна структура на день 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Сандомирського повіту
|
7793557
|
https://en.wikipedia.org/wiki/%C4%BDubica
|
Ľubica
|
Ľubica is a large village and municipality in Kežmarok District in the Prešov Region of north Slovakia. It is now a mostly housing development district with many panel block houses.
History
In historical records the village was first mentioned in 1271. Before the establishment of independent Czechoslovakia in 1918, Ľubica was part of Szepes County within the Kingdom of Hungary. From 1939 to 1945, it was part of the Slovak Republic. On 27 January 1945, the Red Army dislodged the Wehrmacht from Ľubica in the course of the Western Carpathian offensive and it was once again part of Czechoslovakia.
Martin Luther's Ninety-Five Theses were first read publicly in Ľubica in 1521 by Thomas Preisner.
Geography
The municipality lies at an altitude of 630 metres and covers an area of 26.421 km². It has a population of about 4,507 people.
References
External links
Villages and municipalities in Kežmarok District
Spiš
|
1021609
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/The%20Battle%20for%20Wesnoth
|
The Battle for Wesnoth
|
The Battle for Wesnoth
Битва за Веснот — це покрокова стратегія у жанрі фентезі, що була придумана австралійцем Девідом Вайтом (David White). Розробка гри розпочалася у червні 2003 року, а 3 жовтня 2005 року була випущена її перша релізна версія. Метою гри є побудова сильної армії та захоплення контролю над селами для перемоги над ворогом. Вайт взяв багато елеметів Wesnoth із сюжету відеоігор для платформи Sega Genesis: Master of Monsters та Warsong. Він прагнув створити вільно-доступну стратегію з відкритим кодом, яка має дуже прості правила, але при цьому із сильним штучним інтелектом та складним і цікавим ігровим процесом.
Гра доступна за умовами ліцензії GPL для більшості популярних операційних систем.
Ігровий процес
Битва за Веснот — покрокова стратегія на гексагональній карті. Стратегія бойових дій включає в себе битви на сприятливій для різних бійців місцевості та в сприятливий час доби. Іншим важливим елементом є захоплення поселень, які дають золото для вербування та утримання бійців, а також використання зон контролю бійців для обмеження пересування супротивника. Партії Wesnoth проходять як у вигляді кампанії для одного гравця, так і багатокористувацьких матчів.
Кожен боєць у Wesnoth має свої сильні та слабкі боки. Захист бійця залежить від місцевості, на якій він знаходиться. Наприклад, в ельфів дуже важко поцілити, коли вони знаходяться у лісі. Різні види атак (ближня чи дистанційна), типів зброї (ріжуча, колюча, ударна) чи магічного нападу (вогонь, холод, містичний напад), а також зміна дня і ночі мають значний вплив на кількість шкоди, що завдає та отримує боєць. Під час бойових зіткнень бійці отримують досвід і можуть просунутись до наступного рівня, стаючи при цьому сильнішими.
Філософія дизайну гри ґрунтується на принципі «KISS» - будь-яка нова ідея не має ускладнювати ігровий процес. Іншою особистістю гри є фактор випадковості та маніпуляції над ним. Гравець ніколи не може бути впевнений, чи атаки його бійців влучать в ціль; сама гра відображає лише імовірність успіху. За думкою розробників гри, фактор випадковості додає грі повторюваності та стратегічної глибини.
Світ гри
Дії гри відбуваються у світі, населеному такими толкінськими расами, як люди, ельфи, гноми, орки і тролі, а також унікальними расами Веснота, як драконоподібні дрейки. Ігрові кампанії мають місце впродовж всієї історії та на всіх куточках ігрового світу, але в основному зосереджуються на однойменному королівстві людей Веснот, яке часто є об’єктом нападу орків та живих мерців.
Назва Веснота була спочатку придумана творцем гри як поєднання складів, що на його думку була б милозвучною для гри у жанрі фентезі. Коли проект розрісся і став складнішим, розробники створили вигадану етимологію для назви: жителі землі Веснот прийшли із заходу та півночі, даючи назву Westnorth, яка зрештою перетворилася у Wesnoth. Ця етимологія пояснюється у кампанії Становлення Весноту.
Підтримка модифікацій
Доповнення
Гра підтримує створення та поширення додаткового контенту, створеного користувачами (наприклад, нових кампаній, карт та "епох" для багатокористувацької гри) завдяки вбудованій системі "доповнень". Їх можна завантажувати та поширювати через вбудований сервер доповнень або вручну, розміщуючи файли доповнення у ігровій директорії.
Редактор карт
Battle for Wesnoth має вбудований редактор карт, який дозволяє створювати нові карти - як власні, так і випадкові. Редактор карт повністю підтримує усі види місцевості, доступні як у самій грі, так і у встановлених доповненнях. Підтримується зміна циклу дня і ночі, а також створення власної схеми освітлення карти. Редактор також дозволяє працювати з декількома відкритими картами одночасно.
WML
За допомогою будь-якого текстового редактору гравці можуть самостійно створювати додатковий контент, використовуючи мову WML (англ. Wesnoth Markup Language). Мова WML має багато спільних елементів з іншими мовами розмітки і дозволяє створювати власні кампанії, сценарії для створених карт, бойові одиниці і так далі. За час існування гри WML перетворилася з простої мови розмітки на вузькоспеціалізовану мову програмування, яка дозволяє легко модифікувати ресурси гри. Актуальна документація по використанню WML завжди доступна на офіційній вікі Wesnoth..
Lua
Починаючи з версії 1.7, творці контенту можуть вбудовувати у події WML скрипти, написані на мові Lua. Її також можна використовувати для створення альтернативних імплементацій штучного інтелекту гри.
Розробка
Гра написана мовою програмування C++. Розробка Wesnoth децентралізована через її вільний та відкритий вихідний код. Часто офіційні кампанії і юніти в комплекті з грою створюються на основі користувацького контенту. Форуми і вікі Wesnoth використовуються для розробки нових кампаній, у тому числі нових типів юнітів та графічного оформлення. Гра дає можливість завантажити різноманітні модифікації, включаючи кампанії, нові режими багатокористувацької гри та інші пакети ресурсів з центрального серверу додатків. Вміст розміщених на офіційному сервері модифікацій повинен бути доступний за умовами ліцензії GNU GPL, як і сама гра.
Станом на серпень 2020 року гра доступна 52 мовами, 12 з яких мають більш ніж 95% рівень перекладу.
Примітки
Посилання
Gna! project page
Стратегічні відеоігри
Ігри для Apple Macintosh
Ігри для Linux
Ігри для Mac OS
Ігри для GP2X
Вільні відеоігри
Покрокові стратегії
Відеоігри 2003
Вільне програмне забезпечення на C++
Ігри для AmigaOS 4
Багатокористувацькі hotseat ігри
Ігри для MorphOS
Відеоігри, що використовують мову Lua
Тактичні рольові ігри
Комп'ютерні варгейми
Відеоігри, розроблені в Австралії
Багатоосібні та одноосібні відеоігри
Вільне програмне забезпечення, що використовує SDL
|
1033856
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D1%83%D0%BA%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%29
|
Крук (округ)
|
Крук (округ)
Крук (округ, Орегон)
Крук (округ, Вайомінг)
|
1500926
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%20%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B7%D0%B5%D0%BB%D1%8C
|
Петер Гентзель
|
Петер Гентзель (12 жовтня 1968) — шведський гандболіст, олімпійський медаліст.
Виступи на Олімпіадах
Зовнішні посилання
Досьє на sport.references.com
Шведські гандболісти
Гандболісти на літніх Олімпійських іграх 2000
Німці Швеції
Шведські срібні олімпійські медалісти
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 2000
Спортсмени Гетеборга
|
4626082
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%84%D0%BD%D0%B5%D0%BA
|
Рафнек
|
Рафнек (англ. Roughneck — «груба шия») — сленгова назва людини, професією якої є важка фізична праця.
Загальний опис
Термін застосовується в багатьох галузях промисловості, але найчастіше асоціюється з робітниками на буровій платформі. Ідеал працьовитого, міцного рафнека був взятий кількома спортивними командами, які використовують цю фразу як частину своєї назви чи логотипу.
Спочатку цей термін використовувався на мандрівних карнавалах у Сполучених Штатах 19-го століття, майже як взаємозамінний з терміном «ростабаут» (англ. roustabout — роботяга, різноробочий). До 1930-х років термін перейшов до нафтової промисловості. У нафтовій промисловості Сполученого Королівства, починаючи з 1970-х років, рафнек означав тих, хто працював на буровому майданчику бурової установки, обслуговуючи спеціальне бурове обладнання для буріння та контролю тиску. На практиці ці працівники варіювалися від некваліфікованих до висококваліфікованих, суб'єктивно залежно від здібностей і досвіду окремого працівника. А, роустабаут виконуватиме загальну роботу, таку як завантаження та розвантаження вантажу з кошиків крана та допомога зварювальникам, механікам, електрикам та іншим кваліфікованим робітникам.
Рафнеки нафтових родовищ
На нафтових родовищах обов’язки майстра можуть включати будь-які дії, пов’язані зі з’єднанням труб у стовбурі свердловини, а також загальну роботу навколо бурової установки. Екіпаж наземної нафтової вишки можна додатково розділити на кілька посад:
Штовхач інструменту (Toolpusher): найвища посада на місці буріння, відповідальний за кожну бригаду. Під час робіт штовхач інструментів може залишатися на місці протягом декількох днів або тижнів, тоді як окремі бурові бригади працюють лише восьми- або 12-годинними змінами або «турами» (вимовляються як «вежі»).
Бурильник (Driller): керівник окремої бригади, відповідальний за керування механізмами бурової установки під час буріння, а також за більшість інших операцій на буровій установці.
Деррікхенд "Рука вишки" (Derrickhand): відповідає за буровий розчин, бурові ями, де бурові рідини циркулюють по системі, і бурові насоси, а також є рукою в вишці, яка маніпулює стійками в і з пальців під час спуску. операції. Виконуючи роль керівника для бурильника, який здебільшого обмежений на майданчику бурової установки. У багатьох випадках бригадир несе виключну відповідальність за роботу в вишці під час «спуску» труби в свердловину та з неї.
Спостерігач за свердловиною (Pit Watcher): відповідає за буровий розчин, бурові ями та пов’язане з ними перекачування/циркуляцію бурового розчину та різних рідин через ями, свердловини та повернення через ями.
Машиніст (Motoman): відповідає за щоденне технічне обслуговування різних двигунів, водяних насосів, водопроводів, паропроводів, котлів та різноманітних інших механізмів, встановлених на буровій платформі. Також відповідає за переміщення обладнання на місці. У буровій бригаді з чотирьох осіб моторист також є ланцюжником.
Котельник (Boilerman): хоча ця посада вже застаріла, до середини 20 століття, коли більшість бурових установок працювали на парі, котельник відповідав за котли. Котляр також виконував функції праля, очищаючи парою засмальцьований робочий одяг останньої бригади в «дувній бочці», а потім розвішував його сушитися на теплому повітрі біля котлів.
Спец по ланцюгам (Chainhand) (Floorhand): Ця посада призначається робітнику, який також може кинути ланцюг, який допомагає розкручувати з’єднання, але з 2013 року, коли деякі завдання автоматизовані на бурових установках, це майже ще один робітник, який стежить за "хробаком" і не стає таким брудним.
"Ведуча рука" (Leadhand) ("хробак"): зазвичай найнижчий член бурової бригади, тих, хто займає цю посаду, часто називають "хробаком", оскільки його руки роблять найбруднішу та найбільш фізично вимогливу працю. Майстер працює в основному на підлозі бурової установки, де він фактично керує щипцями, буксиром і подіумом, а також виконує майже будь-яку іншу роботу, яку від нього просять.
Ростабаут, різноробочий (Roustabout) (leasehand): на великих і морських бурових установках виконує більшу частину фарбування та чищення, щоб рафнеки могли виконувати іншу роботу.
Гінзель (Ginsel): помічник "хробака". Це принизлива назва серед рафнеків. Також його ще називають "п'ята рука".
Залізний Рафнек (Iron Roughneck) - це спеціальне обладнання, яке використовується для буріння нафти. Незалежно від того, чи труба подається в стовбур свердловини, чи її витягують, залізний рафнек використовує поворотний стіл і динамометричний ключ, щоб з’єднати або роз'єднати секції труб.
У Канаді на наземних бурових установках термін рафнек відноситься до "Floorhand".
У культурі
Команда «Едмонтон Ойлерз» з Національної хокейної ліги використовувала в якості одного зі своїх вторинних логотипів зображення нафтової установки з хокейною ключкою. Рафнек, як символ наполегливої праці та сили духу, був джерелом натхнення для команди з лакросу "Calgary Roughnecks", а також "Tulsa Roughnecks" з Північноамериканської футбольної ліги, Tulsa Roughnecks з Об’єднаних футбольних ліг і "Tulsa Roughnecks FC" з USL. "West Texas Roughnecks" Ліги внутрішнього футболу також використовують це прізвисько. У національних лігах BAFA, "Aberdeen Roughnecks" також прийняли це прізвисько. В AUDL (American Ultimate Disc League) команда Dallas також є Roughnecks. Однією з перших команд оновленого XFL були "Х'юстон Рафнекс"
З середини 1970-х років, компанія виробник контейнерів для їжі та смітєвих контейнерів "Rubbermaid" використовує назву «Roughneck» для сміттєвих баків і сумок.
У третьому розділі «Великого Гетсбі» під час першої зустрічі з Джеєм Гетсбі Нік Керравей описує його як «елегантного молодого рафнека, якому рік чи два більше тридцяти, чия витончена формальність мови просто не стала абсурдною».
Основний загін у фільмі Зоряний десант називається "Roughnecks" (в українському перекладі "Круті хлопці").
Джонні Кеш написав і виконав пісню «Born to Be a Roughneck».
Кілька телевізійних програм були зосереджені на житті рафнеків, зокрема Oil Strike North (1975), Roughnecks (1994–1995) і Black Gold (2008–2013).
Пісня Стена Роджерса «Free in the Harbour» про міграцію атлантичних рибалок до нафтової промисловості описує цих мігрантів як «Калгарійських рафнеків із Ермітажної затоки».
Див. також
Реднек
Гірник
Примітки
Видобування нафти
Нафтова промисловість
Видобування нафти і газу
Сленг
Види зайнятості
|
4300024
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D0%B0-%D1%96%D1%88%D1%88%D0%B0%D0%BD
|
Пала-ішшан
|
Пала-ішшан (д/н — бл. 1545 до н. е.) — суккуль-мах (верховний володар) Еламу близько 1570—1545 роках до н. е.
Життєпис
Походив з династії Епартідів (Суккуль-махів). Був небожем або іншим родичем Атта-мерра-халкі. Близько 1580 року до н. е. призначається суккалем Суз. Згодом після смерті Темпті-агуна (II), суккаля Еламу і Симашкі, дістав цю посаду. Спадкував владу після смерті Атта-мерра-халкі близько 1570 року до н. е. Призначив суккалем Еламу і Симашкі свого брата Ланкуку, а суккалем Суз — свого сина Кук-Саніта.
За його панування відбувається політичне й економічне відродження Еламу. Його сучасники та наступні покоління вважали Пала-ішшана одним з наймогутніших володарів. Ймовірно, замирився з Країною Моря, зосередивши увагу на північному сході. Відомого про великий похід в гірську місцину на сході, звідки суккуль-мах привіз велику здобич.
Збереглася циліндрична печатка із зображенням Пала-ішшана. З однієї з торгівельних угод відомо, що суккуль-мах «відновив справедливість і праведність». Дослідники припускають, що тут мається на увазі загальне зменшення податків і прощення боргів. Напевне успішні грабіжницькі походи дозволили наповнити скарбницю та зменшити податковий тягар.
Наприкінці панування почергово померли брат і син. Тому спадкоємцем став небіж Пала-ішшана — Кук-кірваш.
Джерела
Hinz, The lost World of Elam, London 1972
The Cambridge Ancient History Volume 2, Part 1: The Middle East and the Aegean Region, c.1800-1380 BC by I. E. S. Edwards, C. J. Gadd, N. G. L. Hammond, E. Sollberger. 1973
Правителі Еламу
|
61815
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hudson
|
Hudson
|
Hudson may refer to:
People
Hudson (given name)
Hudson (surname)
Hudson (footballer, born 1986), Hudson Fernando Tobias de Carvalho, Brazilian football right-back
Hudson (footballer, born 1988), Hudson Rodrigues dos Santos, Brazilian football defensive midfielder
Hudson (footballer, born 1996), Hudson Felipe Gonçalves, Brazilian football midfielder
Hudson (footballer, born 2001), Hudson Alexandre Batista da Silva, Brazilian football defensive midfielder
Places
Argentina
Hudson, Buenos Aires Province, a town in Berazategui Partido
Australia
Hudson, Queensland, a locality in the Cassowardy Coast Region
Canada
Hudson, Ontario
Hudson, Quebec
Hudson, Edmonton, Alberta
United States
Hudson, Colorado, a town in Weld County
Hudson, Florida, a census-designated place in Pasco County
Hudson, Illinois, a town in McLean County
Hudson, Indiana, a town in Steuben County
Hudson, Iowa, a town in Black Hawk County
Hudson, Kansas, a town in Stafford County
Hudson, Maine, a town in Penobscot County
Hudson, Massachusetts, a town in Middlesex County
Hudson (CDP), Massachusetts, the main village in the town
Hudson, Michigan, a town in Lenawee County
Hudson, Missouri, an unincorporated community
Hudson, New Hampshire, a town in Hillsborough County
Hudson (CDP), New Hampshire, the urban part of the town
Hudson City, New Jersey, a former city, now part of Jersey City
Hudson, New York, a city in Columbia County
Hudson, North Carolina, a town in Caldwell County
Hudson, Ohio, a city in Summit County
Hudson, Pennsylvania, part of Plains Township
Hudson, South Dakota, a town in Lincoln County
Hudson, Texas, a town in Angelina County
Hudson (town), Wisconsin, in St. Croix County
Hudson, Wisconsin, a city in the town
Hudson, Wyoming, a town in Fremont County
Hudson County, New Jersey
Hudson Square, Manhattan, a neighborhood in New York City
Geographical features
Hudson Bay, in northeastern Canada
Hudson Gardens, in Littleton, Colorado, US
Hudson Island (or Coolah Island), the southernmost island of the Family Islands group, east of Tully Heads
Hudson River, a river mainly in New York State, US
Hudson Valley, a river valley formed by the Hudson River
Hudson Strait, connecting Hudson Bay to the Atlantic Ocean in Canada
Mount Hudson, a volcano in Chile
Arts, entertainment, and media
Fictional characters
Angus Hudson, the butler in the 1970s British period drama Upstairs, Downstairs
Hudson (gargoyle), a character in Disney's 1994 Gargoyles series
Doc Hudson, a 2006 anthropomorphic automobile from the Disney Cars franchise
Other uses in arts, entertainment, and media
Hudson (album), a 2017 jazz album by Jack DeJohnette, John Medeski, John Scofield, and Larry Grenadier
Hudson River School, a 19th-century (1800's) American artistic genre
Hudson Brothers, a 1965 American music group
Hudson Valley (magazine), 1971
Hudson Hawk, a 1991 film starring Bruce Willis
Hudson City, a setting in the Dark Champions game, and the title of a spin-off book
Brands and enterprises
Hudson Boatworks, a racing shell manufacturer in London, Ontario (1981 to present)
Hudson Foods Company of Rogers, Arkansas
Hudson Group, a retail newspaper stand company
Hudson Soft, a former Japanese video game publisher and developer
Hudson's, a defunct Detroit-based department store chain
Hudson's Bay Company, an English (later Canadian) fur trading and retail company, founded 1670
Robert Hudson (company), a defunct locomotive manufacturer
Computing
Hudson (software), a continuous integration tool
Hudson, a codename for the Fusion controller hub (FCH) chipset on AMD motherboards
Transport
Hudson station (RTM), an 1800s commuter rail station in Hudson, Quebec, Canada
Hudson station (New York), an 1874 train station in Hudson, New York
USRC Hudson (1893), a U.S. Revenue Service cutter from the Battle of Cárdenas
Hudson, the generic name in most of North America for any steam locomotive with an 1896 4-6-4 wheel arrangement
Hudson (steam automobile) (1901–1902)
Hudson Motor Car Company, 1909, (merged in 1954 with American Motors)
Hudson Super Six, an automobile (1916-1926, 1933, 1940-1950)
Hudson Greater Eight, a line of automobiles (1931–1932)
Hudson Utility Coupe, an automobile (1937–1942)
Hudson Commodore, an automobile (1941–1952)
Hudson Hornet, an automobile (1951–1954)
Fabulous Hudson Hornet, 1951, a famous NASCAR Grand National and AAA stock car
Hudson Wasp, an automobile (1952–1954)
Hudson Jet, a compact automobile (1953–1954)
Hudson Italia, a two-door compact coupé (1954–1955)
NYC Hudson, a class of locomotives used by New York Central in the 1930s
Henry Hudson Bridge, 1936, in New York City
Royal Hudson, a type of locomotive used by Canadian Pacific Railway 1937–1960
Lockheed Hudson, a 1938 World War II aircraft
USS Hudson (DD-475), a United States Navy destroyer (1943–1946)
CCGS Hudson, a 1963 Canadian Coast Guard research vessel
4-6-4, a wheel arrangement applied to some North American steam locomotives
Other uses
Filmotype Hudson, typeface produced by Filmotype
Hudson Institute, an American conservative think tank
Hudson Project, a powerline supplying New York City
Hudson v. McMillian, a United States Supreme Court decision concerning treatment of prisoners
Hudson Valley Renegades, an American minor league baseball team
See also
Hudson Township (disambiguation)
Justice Hudson (disambiguation)
|
1255858
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D0%BE%D0%BA%D0%B0
|
Будинок Стенбока
|
Будинок Стенбока — будівля Уряду і Держканцелярії Естонської Республіки.
Цей представницький будинок з балконом з шістьма доричними колонами і строго класицистичного вигляду, розташований з північного боку пагорба Тоомпеа в Таллінн, архітектор Йоганн Каспар Мор спроектував для судових установ Естляндської губернії. Однак після зведення будівлі в 1792 році вона стала міською резиденцією графа Якоба Понтуса Стенбока.
Починаючи з 2005 року в Будинку Стенбока щороку проходять дні відкритих дверей.
Примітки
Ресурси Інтернету
Сайт уряду Естонської Республіки
Старе місто Таллінна
Споруди, збудовані 1792
Пам'ятки культури Естонії
|
881836
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C
|
Менескевіль
|
Менескевіль — муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, департамент Ер. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 90 км на північний захід від Парижа, 24 км на схід від Руана, 45 км на північний схід від Евре.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Верхня Нормандія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Нормандія.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 163 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 442,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Галерея зображень
Посилання
Менескевіль на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ер
Примітки
Муніципалітети департаменту Ер
|
335962
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Suginami
|
Suginami
|
Suginami
is a special ward in the Tokyo Metropolis in Japan. The ward refers to itself as Suginami City in English.
As of June 1, 2022, Suginami has an estimated population of 588,354 and a population density of 17,274 persons per km2. The total area is 34.06 km2.
Geography
Suginami occupies the western part of the ward area of Tokyo. Its neighbors include these special wards: to the east, Shibuya and Nakano; to the north, Nerima; and to the south, Setagaya. Its western neighbors are the cities of Mitaka and Musashino.
The Kanda River passes through Suginami. The Zenpukuji river originates from Zenpukuji Park in western Suginami, and the Myōshōji River originates in Myōshōji Park, to the north of Ogikubo station.
History
The name Suginami dates back to the early Edo period and is a shortened version of Suginamiki ("avenue of cedars"). This name came about when an early land baron, Lord Tadayoshi Okabe, planted a row of cedar trees to mark the bounds of his property.
The ward was founded on March 15, 1947.
In 1970, 40 high school students in the area were exposed to photochemical smog and required hospitalization. The incident attracted national attention and increased awareness of the dangers of pollution.
Districts and neighborhoods
The following neighborhoods make up Suginami-ku:
Iogi Area
Igusa
Imagawa
Kamiigusa
Kamiogi
Minamiogikubo
Momoi
Nishiogikita
Nishiogiminami
Ogikubo
Shimizu
Shimoigusa
Zenpukuji
Suginami Area
Amanuma
Asagayakita
Asagayaminami
Hon'amanuma
Kōenjikita
Kōenjiminami
Naritahigashi
Naritanishi
Umezato
Takaido Area
Hamadayama
Kamitakaido
Kugayama
Miyamae
Shimotakaido
Shōan
Takaido
Takaidohigashi
Takaidonishi
Wadabori Area
Eifuku
Hōnan
Horinouchi
Izumi
Matsunoki
Ōmiya
Wada
Politics
Historically, Suginami has leaned toward liberal activism. In 1954, local housewives launched the "Suginami Appeal" against nuclear weapons, a petition that spread nationwide and ultimately collected 20 million signatures. More recently in 2005, Suginami became part of Japan's fight against nationalist textbook revisionism when residents petitioned Tokyo's courts to prevent the adoption of a controversial textbook published by Fusosha Publishing which claimed to justify Japanese actions during World War II. The ward has also passed an ordinance placing limits on the installation of security cameras.
To combat burglaries, which reached a record number of 1,710 in 2002, the ward created an unconventional anti-crime program called Operation Flower. The ward urged residents to plant flowers facing the street, with the long-term goal of increasing neighborhood watchfulness (necessitated by watering and otherwise attending to the plants). In addition, 9,600 volunteers were recruited for neighborhood safety patrols, 200 security cameras were placed at crime-vulnerable areas, and a daily email update was created for residents. Subsequent to the start of the program, burglaries were down 80% to 390 in 2008.
Suginami refused to connect to Japan's Residents Basic Registry Network. As of 2005, it is implementing a measure to make registry optional.
On June 19, 2022, Satoko Kishimoto was elected mayor despite being a long-time resident of Belgium and not having any connections to the ward. She narrowly defeated 3-term incumbent Ryō Tanaka by less than 200 votes. Kishimoto had come to prominence through online political debates during the COVID-19 pandemic. Kishimoto has opposed building new road extensions through Kōenji district and the privatization of public facilities. Kishimoto is the district's first-ever female leader and plans on creating more opportunities for women in Japanese politics. Japan currently has only 2 female politicians in the current national cabinet and only 3 female mayors out of Tokyo's 23 main districts.
Transportation
Rail
JR East
Chūō Main Line (Chūō-Sobu Line): Koenji, Asagaya, Ogikubo, Nishi-Ogikubo Stations
Keio Corporation
Keio Line: Hachiman-yama Station, Roka-kōen Station
Keio Inokashira Line: Eifuku-cho, Nishi Eifuku, Hamada-yama, Takaido, Fujimi-ga-oka, Kuga-yama Stations
Seibu Railway
Seibu Shinjuku Line: Shimo-Igusa, Iogi, Kami-Igusa Stations
Tokyo Metro
Tokyo Metro Marunouchi Line: Honancho (branch line); Higashi Koenji, Shin-Koenji, Minami Asagaya, Ogikubo Stations
Road
National highways: Route 20, the Kōshū Kaidō
Kan-nana Dori (Number 7 Ring Road)
Kan-pachi Dori (Number 8 Ring Road)
Itsukaichi Kaidō (Suginami Akiruno Line, Tokyo Metropolitan Road Route 7)
Ōme Kaidō
Education
Public high schools are operated by the Tokyo Metropolitan Government Board of Education.
Nishi High School
Suginami City operates public elementary and junior high schools.
Municipal combined elementary and junior high schools:
Koenji Gakuen (高円寺学園)
Suginami Izumi Gakuen (杉並和泉学園)
Municipal junior high schools:
Amanuma Junior High School (天沼中学校)
Asagaya Junior High School (阿佐ヶ谷中学校)
Fujimigaoka Junior High School (富士見丘中学校)
Higashida Junior High School (東田中学校)
Higashihara Junior High School (東原中学校)
Igusa Junior High School (井草中学校)
Iogi Junior High School (井荻中学校)
Konan Junior High School (高南中学校)
Koyo Junior High School (向陽中学校)
Matsunoki Junior High School (松ノ木中学校)
Miyamae Junior High School (宮前中学校)
Nakase Junior High School (中瀬中学校)
Nishimiya Junior High School (西宮中学校)
Ogikubo Junior High School (荻窪中学校)
Omiya Junior High School (大宮中学校)
Sen-nan Junior High School (泉南中学校)
Shinmei Junior High School (神明中学校)
Shokei Junior High School (松溪中学校)
Sugimori Junior High School (杉森中学校)
Takaido Junior High School (高井戸中学校)
Wada Junior High School (和田中学校)
Municipal elementary schools:
Amanuma (天沼小学校)
Eifuku (永福小学校)
Fujimigaoka (富士見丘小学校)
Hachinari (八成小学校)
Hamadayama
Higashita (東田小学校)
Honan (方南小学校)
Horinouchi (堀之内小学校)
Iogi (井荻小学校)
Kugayama (久我山小学校)
Kutsukake (沓掛小学校)
Mabashi (馬橋小学校)
Matsunoki (松ノ木小学校)
Momoi No. 1 (桃井第一小学校)
Momoi No. 2 (桃井第二小学校)
Momoi No. 3 (桃井第三小学校)
Momoi No. 4 (桃井第四小学校)
Momoi No. 5 (桃井第五小学校)
Nishita (西田小学校)
Ogikubo (荻窪小学校)
Omiya (大宮小学校)
Sanya (三谷小学校)
Seibi (済美小学校)
Shinomiya (四宮小学校)
Shoan (松庵小学校)
Suginami No. 1 (杉並第一小学校)
Suginami No. 2 (杉並第ニ小学校)
Suginami No. 3 (杉並第三小学校)
Suginami No. 6 (杉並第六小学校)
Suginami No. 7 (杉並第七小学校)
Suginami No. 9 (杉並第九小学校)
Suginami No. 10 (杉並第十小学校)
Takaido (高井戸小学校)
Takaido No. 2 (高井戸第二小学校)
Takaido No. 3 (高井戸第三小学校)
Takaido No. 4 (高井戸第四小学校)
Takaido Higashi (高井戸東小学校)
Wada (和田小学校)
International schools:
Bunka Suginami Canadian International School
- North Korean school
Higher Education:
Meiji University, Izumi Campus
Economy
Animation
Several animation studios are located in Suginami. Bones is headquartered in Igusa, while Sunrise has its headquarters near the Kami-Igusa Station on the Seibu Shinjuku Line. Bones was founded by former members of Sunrise, and staff at each company often help each other on projects. The Satelight studio, founded in Sapporo, relocated to the Asagaya neighborhood in 2006 (an earlier Tokyo office, at a different location in Suginami, had been in existence since 2003). In addition, many smaller studios are based here; as of 2006, over 70 studios (of 400 throughout Japan) were located in Suginami.
Japanese operations
The communications and electronics giant Iwatsu Electric is headquartered in Kugayama.
Foreign operations
American Express used to have its Japanese headquarters south of Ogikubo station, but it moved to Toranomon in central Tokyo in 2020.
Microsoft has a branch office in the Daitabashi Asahi Seimei Building in Izumi.
Former economic operations
Prior to its disestablishment, Data East had its headquarters in Suginami.
Culture
Ōmiya Hachiman Shrine
Suginami Kokaido: a concert hall and the home of the Japan Philharmonic Orchestra. It is also the same place where , the pre-premiere special of Ultraman was held which recorded on July 9, 1966 and later aired on Tokyo Broadcasting System (the Ultra Series' original network before TV Tokyo) the next day in 7:00 pm. In fact, as a tribute to the 50th anniversary of the Ultra Series, was held in Suginami Kokaido on July 10, 2016.
Suginami Animation Museum: a small museum which includes a screening theater, library, and historical overview of Japanese animation, with English language explanations
References
External links
Suginami City Official Website
Wards of Tokyo
|
8052510
|
https://en.wikipedia.org/wiki/San%20Girolamo%20dei%20Croati
|
San Girolamo dei Croati
|
San Girolamo dei Croati
Saint Jerome of the Croats is the national Catholic church of Croatia on Via Tomacelli in the Campus Martius of Rome. It is now a chapel of the Pontifical Croatian College of Saint Jerome in Rome and is only open to visitors by arrangement with the College.
Name
It is also known as "St. Jerome of the Illyrians", and was formerly known as "St. Jerome of the Slavs".
History
It was first built in 1585-1587 for refugees from areas ruled by the Turks, and dedicated to St Jerome, who was from Dalmatia (former Roman Illyricum). The small, ruined church of Santa Marina de Posterula had been given to them in 1453 (the year of the Fall of Constantinople) by Pope Nicholas V, for the construction of a church and hospice. It once faced the port built on the Tiber River, called the Porto di Ripetta.
The confraternity was renamed Congregatio or "Society of St. Jerome" in 1544.
Architecture
Around 1588, Pope Sixtus V, who as Cardinal Montalvo had served as cardinal-protector, commissioned Martino Longhi the Elder to completely rebuild the church and add a bell tower. The late Renaissance façade is of travertine, decorated with the pope’s emblems.
The fresco on the interior cupola was done in a Trompe-l'œil effect by Giovanni Guerra around 1590. The Evangelists on the pendentives are by Paolo Guidotti. Andrea Lilio provided frescoes for the transept side vaults. Most of them had previously done work for Sixtus at the Vatican. Frescoes in the nave were completed by Pietro Gagliardi in 1847 from a bequest of Pope Pius IX.
The church underwent restoration in 2018 after the earthquakes of two years prior.
Burials
Early burials took place in the guesthouse cemetery.
Juraj Barakovic, poet, 1628
Johannes Lucius, historian, 1679
Ivan Paštrić, linguist, 1708
List of Cardinal Protectors
Prospero Santacroce 8 February 1566 - 12 April 1570
Felice Peretti 9 June 1570 - 24 April 1585
Alessandro Damasceni Peretti 14 June 1585 - 24 April 1585
Pedro de Deza 20 April 1587 - 18 August 1597
Simeone Tagliavia d'Aragonia 18 August 1587 - 21 February 1600
Felice Centini 12 September 1612 - 12 August 1613
Matteo Priuli 17 October 1616 - 23 June 1621
Giovanni Delfino (camerlengo) 23 June 1621 - 23 August 1622
Péter Pázmány 31 May 1632 - 19 March 1637
Girolamo Buonvisi 23 April 1657 - 21 February 1670
Felice Piretti di Montalvo 20 November 1570 - 24 March 1585
Lipót Kollonics 14 November 1689 - 20 January 1707
Cornelio Bentivoglio 15 April 1720 - 25 June 1727
Leandro Porzia 10 May 1728 - 20 September 1728
Sinitaldo Doria 17 December 1731 - 2 December 1733
Giacomoi Oddi 5 April 1745 - 12 January 1756
Pietro Paolo de Conti 19 November 1759 - 25 March 1763
Franziskus von Paula Herzan von Harras 11 December 1780 - 13 September 1782
11 April 1785 - 11 April 1791
Cesare Brancadoro 20 July 1801 - 29 May 1820
Gabriel della Genga Sermattei 21 November 1836 - 10 February 1861
Antonio Maria Panebianco 30 September 1861 - 23 December 1861
Giuseppe Andrea Bizzarri 19 March 1863 - 5 July 1875
Luigi Serafini 20 March 1877 - 1 June 1888
Serafino Vannutelli 11 February 1889 - 12 June 1893
Lorinc Schlauch 21 May 1894 - 10 July 1902
Andrea Aiuti 12 November 1903 - 28 April 1905
Frantisek Salesky Bauer 2 December 1912 - 25 November 1915
Raffaele Scapinelli di Leguigno 7 December 1916 - 16 September 1933
Santiago Luis Copello 19 December 1935 - 14 December 1959
Gustavo Testa 17 December 1959 - 28 February 1969
Paolo Bertoli 5 March 1973 - 30 June 1979
Franjo Kuharić 2 February 1983 - 11 March 2002
Josip Bozanić 21 October 2003 – present
References
Sources
Mariano Armellini, Le chiese di Roma dal secolo IV al XIX, Roma 1891, pp. 328–329
Christian Hülsen, Le chiese di Roma nel Medio Evo, Firenze 1927, pp. 380–381
F. Titi, Descrizione delle Pitture, Sculture e Architetture esposte in Roma: San Girolamo degli Illiri, Roma 1763, pp. 396–397
Titular churches
Saint Jerome of the Croats
National churches in Rome
Churches of Rome (rione Campo Marzio)
|
1624127
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%86%D1%96%20%28%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%A2%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D1%86%D0%B5%29
|
Івановці (Моравське Топлице)
|
Івановці (Моравське Топлице)
Івановці — поселення в общині Моравське Топлице, Помурський регіон, Словенія. Висота над рівнем моря: 274,1 м.
Посилання
Статистичне бюро Республіки Словенія
Населені пункти Словенії
|
2873520
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%B8
|
Нове Скошеви
|
Нове Скошеви — село в Польщі, у гміні Новосольна Лодзький-Східного повіту Лодзинського воєводства.
Населення — (2011).
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Лодзького-Східного повіту
|
42718139
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2019%20European%20Games
|
2019 European Games
|
2019 European Games
The 2nd European Games 2019 (Jeŭrapiejskija huĺni 2019; , Yevropeyskiye igry 2019), informally known as Minsk 2019, were held in Minsk, Belarus, from 21 June to 30 June 2019. The games featured 200 events in 15 sports (23 disciplines). Around 4,000 athletes from 50 countries participated. Ten of the sports offered qualification opportunities for the 2020 Summer Olympics in Tokyo, Japan. The opening ceremony at the Dinamo Stadium was held on 21 June, and the closing ceremony at the same venue was held on 30 June.
The logo of the games was "paparać-kvietka"—a plant that plays an important role in the culture of the Slavs. The slogan of the event is "Bright Year, Bright You", which also makes reference to the national domain of the Republic of Belarus and the official international shortening—BY.
Host selection
A number of countries and cities expressed their interest to host the second European Games in 2019 but only the Netherlands submitted an official bid. At the meeting of an Extraordinary General Assembly on 16 May 2015, the Netherlands was unanimously approved as host of the second edition of the Games. The competition intended to be nationwide and based in seven cities, including Amsterdam, The Hague, Eindhoven, Rotterdam, Utrecht. On 10 June 2015, the Netherlands announced their refusal to hold the second European Games after insufficient funding for the Games, projected to cost €57.5m. The European Olympic Committee president, Patrick Hickey said the news was "disappointing". Following this, a number of countries expressed interest in hosting the games: Belarus (Minsk), United Kingdom (Glasgow), Poland (Poznan), Russia (Kazan and Sochi), Turkey (Istanbul).
In November 2015, Russia was announced as a future host country for the II European Games. At the same time, the WADA began its investigation of the doping scandal in Russia which led to the IOC's refusal to support the holding of major sports events in Russia, including the second European Games.
During the meeting of the EOС General Assembly, held in Minsk on 21 October 2016, Minsk was selected as a host city for the second European Games. A contract was signed on 1 September 2017 by the chairman of the Minsk City Executive Committee Andrei Shorets, the president of the EOC Janez Kocijančič, the Minister of Sport and Tourism of Belarus Alexander Shamko, first Vice-President of the NOC of Belarus Andrey Astashevich, Director of the 2nd European Games 2019 Georgy Katulin, Secretary-General of the European Olympic Committees Rafael Pagnozzi.
Organising Committee
On 12 May 2017, the President of Belarus Alexander Lukashenko signed a decree on the Foundation of the Directorate of the II European Games 2019. The founders of the foundation are the National Olympic Committee, the Minsk City Executive Committee and the Ministry of Sports and Tourism. Georgy Katulin, General Secretary of the National Olympic Committee of the Republic of Belarus, was appointed the CEO of the foundation in August 2017.
In November 2017, the management launched the official website of the games.
In April 2019, Lukashenko announced that the Games were on budget and on time and that "everything should meet the highest standards". Sergei Rumas, Belarus's prime minister and the head of the Organising Committee also said that all the facilities would be finished by 15 May and that "95 per cent of the equipment has already been installed".
On 20 May 2019, Lukashenko signed Decree No.191, entitled "On security measures during the 2nd European Games in Belarus". It gave the Ministry of Defence the power to restrict access to certain areas and placed a ban on drones, unmanned aerial vehicles and model aeroplanes at competition venues. Drones and planes violating the decree will be seized until 2 July, when the Games end.
Volunteers
The start of the volunteer selection began in September 2017 during the "Dobrofest" and registration ended on 1 April 2019. In April 2019, the head of the volunteer network for the Games, Nadezhda Anisovets, said that the appeal resulted in 24,000 applications, much larger than the 8,000 needed for the Games. Most of them are students of Belarusian universities. Applications were also received from 52 other countries including Russia, Australia, the USA, Mexico, and Egypt. The basic requirements for the candidate are communication skills and high English-language proficiency. The selected volunteers will be involved in over 34 functional areas. Each volunteer will be given a special uniform, badges and souvenirs.
On June 30, 2019, Tony Moore performed his composition “We Are The Light” at the closing ceremony of the European Games 2019 in Belarus. The song was written to honour the 8000 volunteers who helped host the Euro Games in Minsk 2019.
Opening ceremony
The Opening ceremony was held at National Olympic Stadium Dinamo and ran from 22:10 to 00:45 FET. It was produced by Russian company Art City 5, and was directed by Alexander Vavilov (Belarus) and Alexei Sechenov (Russia). Augmented reality imagery was used during the ceremony. The main musical performers were Anna Netrebko, Ilya Silchukov with Elena Salo and Dimash Kudaibergen. During the parade of nations, Greece entered the stadium first. The host nation Belarus marched last, while other countries entered in English alphabetical order. Each delegation is escorted by girls in dresses representing the Kupala wheel, a symbol of the sun for Eastern Slavs decorated with traditional Belarusian ornaments. Attending the ceremony was President Alexander Lukashenko, who opened the games, Janez Kocijančič of the European Olympic Committee, as well as other foreign delegations such as Igor Dodon representing Moldova, Aleksandar Vučić representing Serbia as well as Dmitry Medvedev and Ramzan Kadyrov representing Russia. Georgian President Salome Zourabichvili, who was due to attend the ceremony, left early due to the civil unrest in the Georgian capital of Tbilisi.
Closing ceremony
The Closing ceremony was held at National Olympic Stadium Dinamo and ran from 22:00 to 23:50 FET. In attendance were IOC President Thomas Bach, Russian President Vladimir Putin, Tajik President Emomali Rahmon, and Armenian President Armen Sarkissian.
Transportation
On 27 December 2017, it was announced about the finalising of the development of a comprehensive transport service plan for the competition, based on the needs of all stakeholders and the experience of the previous Olympic and European Games host cities: Beijing, London, Baku. The main goal of the developed plan is to optimise the routes in such a way that any participant can get to any stadium in no more than half an hour.
Rail services between Masyukovshchina (Minsk-Arena), Belarus (regatta course Zaslawye) and Loshitsa (Čyžoŭka-Arena) will operate with higher frequency during the event. In addition, the existing bus network will be expanded by 10 to 12 new routes to the competition sites, which will run up to 300 buses and trolleybuses.
In August 2018, new digital information boards were unveiled in order to improve the public transport network for foreign visitors. Valery Shkuratov, the director of Metropolitan Transport and Communications (the firm which manage the transit systems in the city), said that more than 270 displays had already been installed.
In October 2018, it was announced that the Minsk metro would have full 4G coverage by the time the Games began.
The next month, fourteen taxi companies in Minsk as well as several governmental and administrational departments signed a memorandum of understanding to guarantee fair prices during the Games. In March 2019, it was announced that the taxis adhering to the scheme would carry a logo to enable customers to identify them.
Venues
The Organising committee plans to involve already existed sports facilities after their renovation. The Opening and closing ceremonies, as well as competitions in track and field, will be held at the Dinamo Stadium (Minsk, Kirov, 8).
Athletes, team officials and other team personnel will stay on the grounds of Minsk University, which has the capacity to host up to 7,500 people. The students have been evicted for the duration of the Games and given alternative accommodation. Part of the village facilities has already been put into operation, part of it will be completed by April 2019. Each apartment has two bedrooms and can hold up to 4 people. The village also has a canteen, gym, merchandise store and cultural centre.
Participating countries
Fifty European Olympic Committees member countries competed at the games. Numbers in brackets denote the number of athletes being sent to the Games.
(host)
Games
A total of 15 sports were presented: archery, athletics, badminton, basketball 3-on-3, beach football, boxing, canoe sprint, cycling, gymnastics, judo, karate, sambo, shooting, table tennis and wrestling. A number of disciplines were dropped after the 2015 European Games: all aquatics (diving, swimming, synchronised swimming and water polo), BMX racing, mountain biking, fencing, taekwondo, triathlon and all volleyball (beach volleyball and indoor volleyball). Ten of the sports offered qualification opportunities for the 2020 Summer Olympics in Tokyo, Japan.
Archery (8)
Athletics (10)
Badminton (5)
Basketball (3x3) (2)
Beach soccer (1)
Boxing (15)
Canoe sprint (16)
Cycling
Road cycling (4)
Track cycling (20)
Gymnastics
Acrobatic (6)
Aerobic (2)
Artistic (12)
Trampoline (4)
Rhythmic (8)
Judo (15)
Karate (12)
Sambo (18)
Shooting (19)
Table tennis (5)
Wrestling (18)
Freestyle
Greco-Roman
Women
Calendar
The competition schedule consists of 200 events. The agenda as the competition schedule may change.
Archery
At the 2019 European Games in Minsk, eight events of archery will be contested. Archers will shoot at the Olympic Sports Complex over seven days of competition. The 2019 Games will be the first to include compound archery.
Athletics
Athletics competitions will held be from 23 to 28 June at the Dinamo Stadium with a seating capacity of 22,000. Athletes will compete over six days in men's, women's and mixed track and fields events.
Badminton
Badminton competition will take place at the Falcon Club with a seating capacity of 2,000 from 24 to 30 June. The competition will be held over a seven-day period and include five medal events in men's and women's singles, men's and women's doubles and mixed.
Basketball 3x3
Basketball competitions will be held from 21 to 24 June at the Palova Arena with a seating capacity of 1,000. The competition will take place in the half-court 3x3 format, and both the men's and women's tournaments will feature 128 athletes.
Beach soccer
The beach soccer tournament will be held from 25 to 29 June at the Olympic Sports Complex with a seating capacity of 1,500. Ninety-six male athletes will compete over five days of competition.
Boxing
Boxing competitions will be held from 21 to 30 June at the URUCHIE Sports Palace. The competition consists ten weights events for men and five for women.
Canoe sprint
Canoeing will be contested between 25 and 27 June at the ZASLAVL Regatta Course. A total of sixteen medal events in canoe and kayak across both genders will be held. The European Games will replace the 2019 Canoe Sprint European Championships. Therefore, the winners of each discipline will be considered as European Champion 2019.
Cycling
Two disciplines of cycling will be contested at the games: road cycling and track cycling. A total of 24 medal events will be held. Competitions on-road cycling will take place in Minsk city and region from 22 to 25 June. Competitions on track cycling will take place at Minsk Arena velodrome from 27 to 30 June. Road cycling will take place in Minsk City centre.
Gymnastics
Gymnastics at the games will be held in five categories: artistic gymnastics, rhythmic gymnastics, trampolining, acrobatics, and aerobics. All competitions will take place at the Minsk-Arena with a seating capacity of 8,000. The acrobatics competitions will take place from 22 to 23 June. The competition will be held over a two-day period and include six medal events in women's trios and mixed pairs. Competitions on aerobics will take place from 24 to 25 June. The competition will be held over a two-day period and include two medal events in mixed pairs and teams. The gymnastic trampoline competitions will take place from 24 to 25 June. The competition will be held over a two-day period and include four medal events. The artistic gymnastics will take place from 27 to 30 June. The competition will be held over a four-day period and include twelve medal events. The rhythmic gymnastics will take place from 22 to 23 June. The competition will be held over a two-day period and include eight medal events.
Judo
Judo competitions will be held from 22 to 25 June at the Čyžoŭka-Arena with a seating capacity of 8,800. The competition will consist of seven weight events and one team event in each gender; a total of 15 medal events. The European Games will replace the Judo European Championship.
Karate
Karate competitions will be held from 29 to 30 June at the Čyžoŭka-Arena with a seating capacity of 8,800. The competition will consist of twelve events, six in each gender—individual Kata and ten weighted Kumite.
Sambo
Sambo competitions will take place at the Minsk Sports Palace from 22 to 23 June and will consist of 18 events, nine in each gender.
Shooting
Shooting at the games will be held in two categories: shooting rifle and pistol and shooting shotgun. Competitions on shooting rifle and pistol will take place at the Shooting Center from 22 to 29 June. Competitions on shooting shotgun will take place at the Sporting Club from 22 to 28 June. In total, the competition will be held over an eight-day period and include nineteen medal events.
Table tennis
Table tennis will take place from 22 to 29 June at Tennis Olympic Center with a seating capacity of 1,000. Athletes will compete in five events.
Wrestling
The wrestling events will be held at the Minsk Sports Palace with a seating capacity 3,300 from 25 to 30 June. 18 events will be held, six events in freestyle for men, six events for women, and six in the Greco-Roman style for men.
Medal table
Marketing
Logo
The prototype for creating the 2nd European Games' logo in Minsk was the Kupala fire and "paparat-kvetka", which plays an important role in the Slavic culture. According to legend, "paparat-kvetka" blossoms once a year at midnight on Kupala Night. Anyone who sees this flowering will become the owner of unusual abilities and talents.
Mascot
In autumn of 2017, an open republican contest for the development of the mascot of the European Games was announced. Anyone could take part in the competition. Over 2,000 variants were collected from professionals and amateurs. The public presentation of the winning version took place in Minsk on 29 November 2018. The mascot chosen was a baby fox named "Lesik" who wears a shirt and shorts with the colours of the games' logo and wears shoes and a baseball hat with the games' slogan.
Lesik's story is based after The Little Prince, when after the Little Prince leaves Earth, Lesik the Fox misses his new friend and wants to make more. He learns of a legendary flower called the Paparats Kvetka which can help his dream come true, but he needs to travel 1 million steps to Belarus to find it. He represents friendship, development, harmony, discipline, determination, cheerfulness, invincibility and vigour, according to the mascot's creators.
Slogan
The slogan of the event is "Bright Year, Bright You!", which also successfully points to the national domain of the Republic of Belarus and the official international abbreviation BY. The Belarusian equivalent of the slogan is the phrase "", and the Russian is "", literally "Time for bright victories!"
Star Ambassadors
Darya Domracheva
Aliaksandr Bahdanovich
Aleksandr Medved
Volha Mazuronak
Rostislav Krimer
Alexandr Romankov
Ruslan Alekhno
Maria Vasilevich
Askold Zapashny
Edgard Zapashny
Tunzala Agayeva
Ani Lorak
Alexei Yagudin
Nellie Kim
Torch relay
The torch relay "Flame of Peace" was planned for before the games. In addition to traditional running with a torch, there were also creative performances organised along the route. The torch relay will last for 50 days and will cover 7,700 km. The relay will include 450 torchbearers, 100 volunteers and 10 flame keepers. The torch relay will begin on 3 May in Rome.
The torch itself was designed by Yulia Braychuk, weighs 1.7 kg and is 81 cm tall. It is made from stainless steel and can be attached to a bike or wheelchair.
Route
3 May (day 1)
Rome
4 May (day 2)
Courmayeur
5-7 May
Mont Blanc (5-7 May)
Courmayeur (Return after descent on 7 May)
8 May (day 3)
Ljubljana
9 May (day 4)
Vienna
Budapest
10 May (day 5)
Bratislava
Brno
11 May (day 6)
Warsaw
12 May (day 7)
Brest
13 May (day 8)
Skoki
14 May (day 9)
Kamyanyets
Belovezhskaya Pushcha National Park
15 May (day 10)
Pinsk
16 May (day 11)
Kudrichi
Mikashevichy
17 May (day 12)
Baranavichy
Kosava
18 May (day 13)
Grodno
19 May (day 14)
Augustów Canal
20 May (day 15)
Vawkavysk
21 May (day 16)
Mir
Navahrudak
22 May (day 17)
Byarozawka
Lida
23 May (day 18)
Oginski Family Estate and Museum
Astravyets
Gervyaty
24 May (day 19)
Vitebsk
25 May (day 20)
Polatsk
Navapolatsk
26 May (day 21)
Yelnya
Braslaw
27 May (day 22)
Mosar
Hlybokaye
28 May (day 23)
Lepel
29 May (day 24)
Orsha
30 May (day 25)
Mogilev
31 May (day 26)
Shkloŭ
Aleksandryia
1 June (day 27)
Horki
2 June (day 28)
Slawharad
Bychaŭ
Chigirinsky reservoir
3-4 June (day 29, 30)
Babruysk
5-6 June (day 31, 32)
Gomel
7 June (day 33)
Žlobin
Krasnyy Bereg
8 June (day 34)
Pripyatsky National Park
9 June (day 35)
Turaŭ
10 June (day 36)
Mazyr
11 June (day 37)
Salihorsk
12 June (day 38)
Niasviž
Mound of Glory
13 June (day 39)
Barysaw
Zhodzina
14 June (day 40)
Lahoysk
Khatyn Memorial
15 June (day 41)
Maladzyechna
16 June (day 42)
Stalin Line
Zasłaŭje
17-20 June (day 43, 44, 45, 46, 47)
Minsk
21 June (day 48)
Olympic Stadium
Promotion
Selfie contest
The deadline for submitting the selfie photos was October 2018. The criteria for evaluating photos include compliance with the theme and conditions of the contest, as well as artistic taste and originality. The final results were to be announced in late December 2018; however, the competition was extended to the 31 December. It was then later announced that the deadline would be extended again to the 25 February 2019.
The winners were awarded diplomas from Belteleradiocompany, as well as sets of tickets for the events of the European Games in Minsk and the official gear of the National Team of the Republic of Belarus. It happened on 21 June, nearly 30 minutes prior to Opening Ceremony of the Games.
Sponsors
Sponsorship was approved as one of the sources to reduce the number of budgetary funds for the games according to the decree of the President of the Republic of Belarus of 12 May 2017 «On the Directorate of the second European Games 2019».
On 15 December 2017, the official sponsor of the games became the operator of electronic interactive games «Sport Pari».
On 22 December 2017, it was announced that the telecommunication operator velcom is the official telecommunication partner of the 2nd European Games of 2019.
In March 2019, the Games' Organising Committee signed a memorandum of understanding with UNAIDS to strengthen co-operation in promoting safe lifestyles, preventing the spread of HIV/AIDS and eliminating discrimination around the infection.
Stamps
On 1 February 2019, Belposhta, the Belarusian postal service, released the official stamps for the Games. The four designs depict a cyclist, a runner, a rower and a dancer and were designed by Marina Vitkovskaya, with 120,000 sets being printed. There was an official cancellation ceremony in Minsk City Hall on the day of release.
Broadcasting rights
In February 2019, International Sports Broadcasting, a Spanish firm, was chosen as the host broadcaster for the Games, beating Match TV and Medialuso-Mediapro. The company had previously broadcast the 1st European Games in Baku. In March 2019, ISB was allowed to sell global broadcasting rights for the Games, with around 117 countries that have already been granted viewing rights. ISB and the Games' organisers have expressed that they hope to broadcast to more than 160 countries.
Europe
– Tring Media
– AzTV
- BTRC
– ČT sport
– DR
– Teledeporte
– La chaine L'Équipe
– BT Sport
– 1TV, 2TV
, , and – Sport1
– ERT
– MTVA
– Sky Sport
– RTK
– Polsat
– Sport TV
– TVR
– Match TV
– RTV Slo 2
– STV 2
– Sportstv
– Inter Media Group
Asia-Pacific and the Americas
46 countries in the region including United States, Australia, Japan, Philippines, South Korea and Brazil – Olympic Channel
– China Central Television
Cultural Program
The European Games featured a cultural program that included historical European martial arts. The program consisted of a tournament with 28 unique nations from 3 continents competing in 4 different weapon categories. Also, there was an exhibition of rare, original swords, fencing treatises, and martial arts paraphernalia from the 15th through the early 20th centuries. The exhibition also featured a conference of lectures and presentations from scholars on historical martial arts on 21 June 2019.
Art exhibition
On 7 June 2019, an exhibition celebrating the Games and its cultural legacy called "The High Art of Sport", opened at the National Centre for Contemporary Arts in Minsk. The exhibition contained more than 500 items, including materials from the Belarusian State Archive and works from artists from 11 of the competing countries. It was to be run until 4 August.
References
External links
Travel advice for British nationals travelling to Belarus for the European Games
General information about 2019 European games for expats and tourists
2019
2019 in multi-sport events
2019 in European sport
International sports competitions hosted by Belarus
Sports competitions in Minsk
2019 European Games
June 2019 sports events in Europe
2019 in Belarusian sport
|
2430276
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Шмалій Юрій Семенович
|
Шмалій Юрій Семенович
Юрій Семенович Шмалій — український науковець, доктор технічних наук, професор Нью-Йоркського університету, член французької академії наук, Державного комітету по присудженню Державних премій України в галузі науки і техніки.
З життєпису
Випускник кафедри фізики та радіоелектроніки, Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
1991 року захистив докторську дисертацію — «Стабілізація частоти прецизійних кварцових генераторів на основі природної нерівномірності динамічних модуляційних характеристик».
Станом на 1999 рік — професор кафедри приймальних та передаючих пристроїв ХВУ.
Серед робіт
«Вплив межі електрода на власні коливання п'єзоелектричних резонаторів», співавтори — К. Вейсс, Є. А. Ганенко, Т. В. Ємельянова, С. С. Недорезов, В. Є. Пустоваров, 2000
«Вплив форми електрода на частотний спектр анізотропних п'єзоелектричних резонаторів», співавтори Є. А. Ганенко, Т. В. Ємельянова, С. С. Недорезов, В. Є. Пустоваров, 2001
«Локалізовані коливання анізотропних п'єзоелектричних резонаторів», співавтори — Є. А. Ганенко, Т. В. Ємельянова, С. С. Недорезов, 1999
Серед патентів
«Спосіб стабілізації частоти кварцового генератору», 1998
«Спосіб вимірювання нестабільностей частоти кварцового генератору», 1998
«Кварцевий генератор», 1997, співавтори — Василенко Анатолій Сергійович, Василенко Сергій Анатолійович, Пустоваров Володимир Євгенович.
Джерела
Досягнення та нагороди кафедри фізики та радіоелектроніки
Патенти автора
Видатні випускники кафедри фізики та радіоелектроніки
Дисертації та автореферати
Випускники Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба
Доктори технічних наук України
Українські винахідники
Члени Французької академії наук
Українські професори
|
1681186
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Dryolestoidea
|
Dryolestoidea
|
Dryolestoidea — надряд мезозойських ссавців, що містить два вимерлих ряди. Вважається, що серед представників групи були нащадки справжніх звірів (Theria). Dryolestoidea відомі, в основному, по залишках зубів. У юрському періоді відомі лише з Північної півкулі, а в кінці крейдового періоду поширились і у Південну півкулю.
Посилання
Викопні ссавці
Надряди хордових
Вимерлі тварини, описані 1981
|
1110764
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%81%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Бенкс (значення)
|
Бенкс (значення)
Бенкс — англійське прізвище
Бенкс — півострів в регіоні Кентербері на Південному острові.
Бенкс — місто, штат Алабама
Бенкс — місто, штат Арканзас
Бенкс — місто, штат Орегон
Бенкс Тауншип — селище в окрузі Карбон, штат Пенсільванія
Бенкс Тауншип — селище в окрузі Індіана, штат Пенсильванія
Бенкс — переписна місцевість, штат Айдахо
Інше
Бенкс — острів у Північному Льдовитому океані
Острови Бенкс — група вулканічних островів в південно-західній частині Тихого океану
|
1770214
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Aleksander%20Stanis%C5%82aw%20Potocki
|
Aleksander Stanisław Potocki
|
Aleksander Stanisław Potocki
Count Aleksander Stanisław Potocki (1778–1845) was a Polish noble, landowner and politician. He was the senator-castellan of the Polish Kingdom in 1824 and chamberlain of Napoleon I. He was awarded Order of the White Eagle on 24 May 1829.
Biography
Youth and family
Born in Warsaw, he was the son of the third Prime Minister of Poland Count Stanisław Kostka Potocki and his wife Aleksandra Lubomirska. On 15 May 1805, in Vilnius, he married Anna Tyszkiewicz (with whom he had Augustus, Maurycy and Natalia Potocka). The unsuccessful marriage ended in divorce in 1821. In 1823 he entered into a marriage with Izabella Mostowska, with whom he had Stanisław Potocki. He divorced Izabella soon after the birth of the child. At the end of his life Potocki was involved in a romance with a widow, Aleksandra Stokowska, which he never married.
Politics and career
In 1802 was made a Knight of Malta. From 1805 he lived with his wife in the estate in the district of Wilanów, named in 1807 in honour of his daughter Natalia - Natolin (property several times rebuilt by Piotr Aigner, and after the divorce with his first wife in the years 1821-1845 under the supervision of Henryk Marconi).
Potocki was a chamberlain Emperor Napoleon Bonaparte, 1812 has been a member of the Committee set up by him of the Provisional Government of the Grand Duchy of Lithuania. In 1824 he was the Senator-Castellan of Congress Poland. On 24 May 1829 he was awarded the Order of the White Eagle. Potocki did not participate in the November Uprising, nor in any of the sessions of the Sejm, for which in 1831 was expelled from the Senate. On 12 April 1843 he inherited the title of count.
External links
Alexander Potocki at the Wilanow Palace Museum
Further reading
Potocka-Wąsowiczowa, Anna z Tyszkiewiczów. Wspomnienia naocznego świadka. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1965.
1778 births
1845 deaths
Senators of Congress Poland
Counts of Poland
Aleksander Stanislaw Potocki
19th-century Polish landowners
|
475144
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D0%B0-%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F
|
Вілла-Санта-Марія
|
Вілла-Санта-Марія — муніципалітет в Італії, у регіоні Абруццо, провінція К'єті.
Вілла-Санта-Марія розташована на відстані близько 155 км на схід від Рима, 95 км на південний схід від Л'Аквіли, 50 км на південь від К'єті.
Населення — (2014).
Покровитель — святий Миколай.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Атесса
Бомба
Боррелло
Колледімеццо
Фалло
Монтебелло-суль-Сангро
Монтеферранте
Монтелап'яно
Пеннадомо
П'єтраферраццана
Ройо-дель-Сангро
Розелло
Див. також
Список муніципалітетів провінції К'єті
Примітки
Муніципалітети провінції К'єті
|
18378740
|
https://en.wikipedia.org/wiki/W%C5%82oszyca%20Luba%C5%84ska
|
Włoszyca Lubańska
|
Włoszyca Lubańska is a village in the administrative district of Gmina Lubanie, within Włocławek County, Kuyavian-Pomeranian Voivodeship, in north-central Poland. It lies approximately north-west of Włocławek and south-east of Toruń.
References
Villages in Włocławek County
|
2978898
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D1%82%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Вотчинське сільське поселення
|
Вотчинське сільське поселення — муніципальне утворення у складі Сисольського району Республіки Комі, Росія. Адміністративний центр — село Вотча.
Населення
Населення — 174 особи (2017, 202 у 2010, 274 у 2002, 378 у 1989).
Склад
До складу поселення входять такі населені пункти:
Примітки
Поселення Сисольського району
|
8771929
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bjarki%20Gunnlaugsson
|
Bjarki Gunnlaugsson
|
Bjarki Gunnlaugsson
Bjarki Bergmann Gunnlaugsson (born 3 March 1973 in Akranes) is a retired Icelandic professional footballer who last played for FH.
Club career
After a period in English football at Preston North End FC, Bjarki joined up with his twin brother Arnar and they played together at KR Reykjavík when they came back home. The played with the team for several years, then joined their childhood club, ÍA Akranes, in 2006. They became the managers of the club, when the team manager, Ólafur Þórðarson, left the club because of a horrible start in the division. The brothers saved the club from relegation, but the chairman of the club hired manager Guðjón Þórðarson to control the club. Then the brothers left ÍA Akranes to join the Icelandic champions, FH Hafnarfjörður.
In July 2008, the brothers left FH amicably when Guðjón Þórðarson had been fired from ÍA, and again took the reins of their old club as player-managers.
In June 2010, it was announced that Bjarki had joined his former club and Icelandic champions FH Hafnarfjörður on free transfer. He signed a one-year contract. This transfer meant that for the first time the Gunnlaugsson twins were on opposing sides in the same league, as Arnar currently played for Fram Reykjavik.
International career
Bjarki made his debut for Iceland in an October 1993 friendly match against Tunisia, coming on as a substitute for Arnar Grétarsson. He has been capped 27 times for Iceland, scoring seven goals. He scored in his last international match, a February 2000 friendly match against the Faroe Islands.
References
External links
1973 births
Living people
Bjarki Gunnlaugsson
Bjarki Gunnlaugsson
Bjarki Gunnlaugsson
Feyenoord players
1. FC Nürnberg players
SV Waldhof Mannheim players
Molde FK players
SK Brann players
Bjarki Gunnlaugsson
Preston North End F.C. players
Bjarki Gunnlaugsson
Bjarki Gunnlaugsson
Eredivisie players
Eliteserien players
2. Bundesliga players
Bjarki Gunnlaugsson
Bjarki Gunnlaugsson
Expatriate men's footballers in the Netherlands
Bjarki Gunnlaugsson
Expatriate men's footballers in Germany
Bjarki Gunnlaugsson
Expatriate men's footballers in Norway
Expatriate men's footballers in England
Bjarki Gunnlaugsson
Bjarki Gunnlaugsson
Bjarki Gunnlaugsson
Men's association football midfielders
Bjarki Gunnlaugsson
English Football League players
|
2016499
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Smilacaceae
|
Smilacaceae
|
Smilacaceae (Смілаксові) — родина однодольних рослин. Два роди з приблизно 315 видами поширеними майже в усьому світі в основному в тропічних і субтропічних регіонах, лише кілька видів процвітає в районах з помірним кліматом.
Опис
Міцні, виткі чи висячі кущі, як правило, роздільностатеві, голі, рідше запушені; коріння росте з компактного кореневища. Стебла і гілки часто загострені. Листки чергові або супротивні, черешкові, тонкі або шкірясті. Суцвіття з від небагато до багатоквіткових парасольок. Парасольки поодинокі або розташовані в китицях. Квітки правильні, одностатеві; оцвітина 6-сегментна. Чоловічі квітки з 3 або 6 (-15) тичинок. Плоди: кулясті або широко-оберненояйцевидні ягоди з 1-3 сферичним насінням.
Поширення, екологія
Це пантропічний, субтропічний і помірний вид, який росте в обох півкулях з центрами різноманітності в Південній Америці, Африці і Південно-Східної Азії. Heterosmilax зустрічається в Індії, Китаї, Японії, Тайвані та Малезії.
Це в основному підліскові лози у вологих лісах, хоча багато видів Smilax поширилися на сухі місця проживання. Більшість видів деревні й багаторічні, але деякі види в регіонах з помірним кліматом мають трав'янисті, річні, повітряні стебла.
Дрібні квіти запилюються комахами (бджоли, мухи). Плоди розсіюються птахами.
Використання людиною
Багато видів Smilax використовуються в медицині, рід також є джерелом ароматизатора. Виготовлявся освіжаючий напій з коріння рослини Smilax aspera. Цей, вже дуже давній, напій був дуже популярний в Європі та Сполучених Штатах до появи безалкогольних напоїв, таких як Coca-Cola. Молоді стебла, ягоди, бульби споживаються час від часу.
Примітки
Джерела
An online resource for monocot plants
Flora Vascular
United States Department of Agriculture
Родини квіткових
|
198139
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mawson%20Station
|
Mawson Station
|
Mawson Station, commonly called Mawson, is one of three permanent bases and research outposts in Antarctica managed by the Australian Antarctic Division (AAD). Mawson lies in Holme Bay in Mac. Robertson Land, East Antarctica in the Australian Antarctic Territory, a territory claimed by Australia. Established in 1954, Mawson is Australia's oldest Antarctic station and the oldest continuously inhabited Antarctic station south of the Antarctic Circle. It houses approximately 20 personnel over winter and up to 53 in summer.
Mawson was named in honour of the Australian Antarctic explorer Sir Douglas Mawson.
Mawson was listed on the Register of the National Estate in 2001 and listed on the Commonwealth Heritage List on 22 June 2004, reflecting the post-World War Two revival of Australia's scientific research and territorial interests in Antarctica.
Purpose
Mawson Station is an active base for scientific research programs including an underground cosmic ray detector, various long-term meteorological aeronomy and geomagnetic studies, as well as ongoing conservation biology studies, in particular of nearby Auster rookery, a breeding ground for emperor penguins and Adélie penguins.
History
In 1946, the Minister for External Affairs, H.V. Evatt indicated his support for a proposal by Douglas Mawson for the establishment of a permanent Australian base in Antarctica. It was another seven years before a suitable ship, the Kista Dan could be chartered to set up facilities on the southern continent.
The station site was chosen in 1953 by Phillip Law, the first director of the AAD, who drew aerial photographs taken during the U.S. Operation Highjump (OpHjp) of 1946-1947 to select the site for its large natural harbour (Horseshoe Harbour) and permanently exposed rock for building. The station was built during 1954. Some of the small pre-fabricated huts used in the first years remain on the station, but these are overshadowed by large steel-framed modular buildings dating from a major rebuilding program that started in the late 1970s.
By 1959, the facilities at Mawson Station had expanded significantly. Personnel at that time included 6 scientists, 4 technicians, 2 pilots, 2 weather observers, and 10 others. Scientific disciplines represented included cartography, geology and geomagnetism, glaciology, seismology, ionospheric and auroral physics, meteorology, and physiology. Vehicles included 2 de Havilland Canada DHC-2 Beaver aircraft, 3 Caterpillar D4 tractors, 1 TEA-20 Ferguson, and 1 Sno-Cat.
Geography
Mawson Station is located at Holme Bay in Mac Robertson Land, East Antarctica, named in January 1930 by Sir Douglas Mawson during the first British Australian and New Zealand Antarctic Research Expedition (BANZARE) voyage, aboard Discovery. It is in a region which Mawson proclaimed as British territory on several occasions in 1930 and 1931 (including at Proclamation Island, Scullin Monolith and Cape Bruce), and later became Australian Antarctic Territory.
Some notable geographic features in the region include the Framnes Mountains, which form the dramatic backdrop to Mawson Station. The Framnes Mountains were named in the 1930s by Norwegian explorers financed by the shipowner and whaling magnate Lars Christensen.
Climate
Mawson Station experiences a Polar climate:
Research
During March and April 1960, an ANARE survey party from Mawson Station carried out a barometric mapping control traverse along the route of a dog sledge journey from Cape Batterbee through the Napier Mountains to Martin Island in Edward VIII Bay. The members of this survey party — led by Syd Kirkby — were the first people to set foot in the Napier Mountains. The highest peak of this small range — Mount Elkins — was identified and named at this time for Terence James Elkins. Many other terrain features were mapped, visited or named as a result of this expedition, including Armstrong Peak, Bird Ridge, Mount Griffiths, Newman Nunataks, Wilkinson Peaks, and the Young Nunataks.
In 2018, astronaut and academic Jay C. Buckey conducted research using virtual reality, at the Australian Antarctic Division’s Mawson Station, wherein the expeditioners used VR headsets to view Australian beach scenes, European nature scenes, and North American nature scenes of forests and urban environments, which were different from the isolation of the whiteness and silence of Antarctica. The research will inform psychological techniques to support long-duration spaceflight such as for astronauts going to Mars.
Logistics
Mawson is from Hobart, the AAD's main supply hub for Antarctic operations, and from Fremantle.
Communications
Mawson's infrastructure includes an ANARESAT satellite antenna Earth station for communication.
Air transport
In early summer when sea ice conditions are most favourable, a ski landing area (SLA) is constructed adjacent to Mawson. As sea ice conditions progressively worsen over summer, operations are moved to Rumdoodle SLA, a field camp on the inland ice plateau 10 km from Mawson.
Rumdoodle SLA has been in use since the 1950s, and the glacier surface requires annual inspection and preparation prior to use. It is accessible from Mawson by Hägglunds ground vehicles.
Sea transport
Mawson Station is accessible by sea for only a short period each austral summer, between February and March.
It has a deep, sheltered natural harbour and is ice-free in February. A direct voyage from Hobart to Mawson takes about 10—12 days, due to variable weather and sea-ice conditions. The approach to Horseshoe Harbour is through the Mawson Corridor and the Entrance Shoal.
Between 1953 and 1987, Mawson was supplied by the ice-strengthened polar research vessels, including Kista Dan, Magga Dan, Thala Dan, and Nella Dan. This period came to an end when Nella Dan ran aground and sank at Macquarie Island on 3 December 1987.
Wind power
Mawson is the only Antarctic station to use wind generators designed to take advantage of the fierce katabatic winds. Two 300 kW wind turbines were installed in 2003, but one failed in 2017.
See also
List of Antarctic research stations
List of Antarctic field camps
Marble Rock (Antarctica)
Mawson Corridor
References
Further reading
External links
Official website Australian Antarctic Division
Australian Antarctic Division's Mawson Station page
Mawson Station webcam
Restoration of Biscoe Hut, one of the original 1954 buildings
COMNAP Antarctic Facilities
COMNAP Antarctic Facilities Map
Australian Antarctic Territory
East Antarctica
Outposts of Antarctica
1954 establishments in Australia
Commonwealth Heritage List
Earth stations in the Antarctic Territory Australia
1954 establishments in Antarctica
|
3625840
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BA%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD
|
Кіквідзенський район
|
Кіквідзенський район — муніципальне утворення у Волгоградській області.
Розташований на території українського історичного та культурного краю Жовтий Клин.
Примітки
Райони Волгоградської області
Кіквідзенський район
|
1787378
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Windows%20NT%203.5
|
Windows NT 3.5
|
Windows NT 3.5 - друга операційна система лінійки Microsoft Windows NT. Вона була випущена 21 вересня 1994 року.
Однією з головних цілей розробки Windows NT 3.5 було збільшення швидкості роботи операційної системи; в результаті проєкту було присвоєно кодову назву "Daytona", що є відсиланням до перегонової траси Daytona International Speedway у Дейтона-Біч, Флорида.
Слідом за Windows NT 3.5 були випущені версії Windows NT 3.51 у 1995 році й Windows NT 4.0 у 1996.
Загальна характеристика
У цій версії Windows NT вперше стали використовуватися назви редакцій системи «Windows NT Workstation» і «Windows NT Server» (у версії 3.1 редакції називалися «Windows NT і Windows NT Advanced Server»). Версія Workstation допускала підключення до сервера файл тільки 10 клієнтів і не підтримувала клієнтів Apple Macintosh. Версія Server включала всі можливі мережеві функції й опції.
Windows NT 3.5 включала інтегровану підтримку WinSock і TCP/IP. Перша версія Windows NT 3.1 включала лише неповну реалізацію TCP/IP; NT 3.5 стеки: TCP/IP та IPX/SPX були переписані. Була додана підтримка прошарку сумісності для TCP/IP NetBIOS over TCP/IP (NetBT), а також додані клієнти та сервери DHCP і WINS.
Windows NT 3.5 могла надавати загальний доступ до файлів через FTP, а до принтерів через LPR. Були доступні сервери Gopher, WWW і WAIS. Комплект Windows NT 3.5 Resource Kit включав першу реалізацію Microsoft DNS. Windows NT 3.5 підтримувала віддалений доступ до системи (Remote Access Service) з використанням модему, підключеного до телефонної лінії. Підтримувалися протоколи SLIP і PPP.
Іншими новими можливостями Windows NT 3.5 є підтримка VFAT (здатність використовувати імена файлів довжиною до 255 символів), а також підтримка IOCP. Додано новий екран запуску системи. Інтерфейс був оновлений відповідно до Windows 3.1x, Windows for Workgroups 3.xx. Версія компонента Object Linking and Embedding (OLE) була оновлена з 1.0 до 2.0, що призвело до підвищення продуктивності й зменшення обсягу використовуваної пам'яті.
Windows NT 3.5 не підтримувала портативні комп'ютери, оскільки для неї не було драйверів карт PCMCIA.
У липні 1995 року Windows NT 3.5 із пакетом оновлень Service Pack 3 був привласнений рейтинг TCSEC C2.
Windows NT 3.5 не може бути встановлена на процесорах новіше, ніж вихідна версія Pentium (ядро P5). Ця помилка була виправлена в Windows NT 3.51. Установка могла бути здійснена після модифікації файлів на компакт-диску з дистрибутивом.
Редакції
Windows NT 3.5 Workstation
Windows NT Server 3.5
Примітки
Посилання
Guidebook: Windows NT 3.5 Gallery .
З'явилися 1994
Windows NT
Програмне забезпечення 1994
|
3180339
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F-14
|
П-14
|
П-14Ф «Лена» (індекс ГРАУ — 5Н84, за класифікацією міністерства оборони США і НАТО: Tall king — «Високе стебло») — радянська мобільна двокоординатна радіолокаційна станція метрового діапазону хвиль. Виявлення об'єктів здійснюється на граничній дальності до 600 км при роботі в 4 режимі, 400 км в 3 режимі, 200 км в 2 режимі та 100 км в першому режимі.
РЛС призначена для контролю простору, визначення координат (азимут, дальність), швидкості та траєкторії польоту повітряних цілей на великих відстанях і висотах з високою роздільною здатністю в умовах інтенсивної радіопротидії при роботі в складі АСУ ППО, сил швидкого реагування і системи УВС.
Історія
Розробка РЛС дальнього виявлення П-14 розпочалася 1955 року постановою ЦК КПРС. Р-14 - перша потужна РЛС, розроблена Радянським Союзом, вона була прийнята на озброєння в 1959 після успішного завершення програми випробувань радарів. Р-14 розроблявся під керівництвом В.І. Овсяннікова в конструкторському бюро державного заводу №197, нині це Нижньогородський науково-дослідний інститут радіотехніки (ННДІРТ). Група розробників за розробку П-14 була нагороджена Ленінською премією Радянського Союзу у 1960 році. П-14 використовувався тривалий час і експортувався в багато країн. У 1982 році на зміну П-14 прийшла РЛС 55Ж6 "Небо", але П-14 все ще перебуває в експлуатації. Існують варіанти модернізації, включаючи заміну застарілих компонентів сучасними системами, цифрову обробку сигналів та відображення на базі ПК.
Окрім мобільної станції були розроблені й стаціонарні варіанти — 1РЛ113 та 44Ж6, які розміщувались в окремих будівлях.
Склад
До складу РЛС входять:
напівпричіп А і П-1 (основна антена);
напівпричіп А і П-2 (допоміжна антена);
напівпричіп АП-1 (приймальна апаратура, апаратура захисту від завад);
напівпричіп АП-2 (передавальний пристрій);
напівпричіп АП-3 (виносні ІКО, апаратура спряження);
дизельна електростанція 5Е96;
кабіна РПК 5Е88;
причіп 73Е61.
Крім того, до складу висотоміра входить наземний запит радіолокації НРЗ-4П (1Л22), виконаний в автомобільному варіанті.
Оператори
- Модернізовано підприємством Aerotechnica MLT
(П-14 "Оборона")
- Мала два радари, один було знищено в 1999, другий закінчив службу в 2012.
- Перейшли до наступників.
- Останній П-14 знято з озброєння 2003.
- досі на службі.
Посилання
Радіолокаційні станції СРСР
Наземні РЛС
Протиповітряна оборона
|
1694032
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1%83%D0%BB%D1%83%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Зулу (фільм)
|
Зулу (фільм)
«Зулу» — французький кінофільм режисера Жерома Салля, що вийшов на екрани в 2013.
Сюжет
У Південній Африці, де ще панує апартеїд, два поліцейських розшукують вбивцю молодої дівчини в негритянських гетто і у фешенебельних районах Кейптауна. Це розслідування переверне життя героїв і змусить їх боротися зі своїми внутрішніми страхами.
У ролях
Знімальна група
Режисер — Жером Салль
Сценарист — Жюльєн Рапно, Жером Салль, Карі Фере
Продюсер — Рішар Гранпьер, Вів'єн Асланян, Фредерік Донекуан
Композитор — Олександр Депла
Посилання
Фільми Франції 2013
Фільми з музикою Александра Деспла
Кримінальні фільми Франції
Фільми англійською мовою
|
36856599
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Trap%20God
|
Trap God
|
Trap God is a mixtape by American rapper Gucci Mane, released on October 17, 2012. The mixtape was announced on July 31, 2012, with no release date notified. However, on August 8, Gucci announced that October 17, 2012, would be the date of the release. The mixtape features major guest appearances from Rick Ross, Waka Flocka Flame, Meek Mill, Future, T-Pain, Kevin McCall, Trae Tha Truth, Kirko Bangz, and Birdman, as well as up and coming rapper Young Scooter who is featured on 6 of the tracks.
Background
On September 19, 2012, the first song was released in promotion of the mixtape titled "Fuck The World" featuring Future. On October 4, 2012, the music video was released for "Head Shots" featuring Rick Ross. On October 8, 2012, the music video was released for "Money Habits" featuring Young Scooter. On October 12, 2012, the music video was released for "Get Lost" featuring Birdman. On October 13, 2012, the music video was released for "Truth". On October 15, 2012, the music video was released for "Dead Man" featuring Young Scooter and Trae tha Truth. On October 17, 2012, the music video was released for "Fuck The World" featuring Future. On October 31, 2012, the music video was released for "Crazy" featuring Waka Flocka Flame. On November 7, 2012, the music video was released for "Gas and Mud". On February 20, 2013, the music video was released for "Shooter" featuring Young Scooter and Yung Fresh.
Critical reception
Trap God was met with generally favorable reviews from music critics. Calvin Stovall of BET gave the mixtape four out of five stars, saying "Trap God doesn't necessarily cement Radric Davis’ legacy, but it certainly proves that he is capable of standing alongside his peers as an MC and a businessman." Miles Raymer of Pitchfork Media gave the mixtape a 7.2 out of ten, saying "Trap God has the lyrics and the punchline frequency (as well as the nasally congested, marble-mouthed flow), but it's short on the trademark Gucci vocal tics." Edwin Ortiz of HipHopDX said "“In retrospect, this is a similar formula utilized on his last mixtape I’m Up, which featured a Rap-stacked deck to masked Gucci Mane’s weaknesses."
Track listing
Charts
References
2012 mixtape albums
Gucci Mane mixtape albums
Albums produced by Drumma Boy
Albums produced by Lex Luger
Albums produced by Honorable C.N.O.T.E.
Albums produced by Mike Will Made It
Albums produced by Shawty Redd
Albums produced by Zaytoven
Albums produced by Detail (record producer)
Albums produced by Southside (record producer)
|
140080
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Douglas%2C%20Wyoming
|
Douglas, Wyoming
|
Douglas, Wyoming
Douglas is a city in Converse County, Wyoming, United States. The population was 6,386 at the 2020 census. It is the county seat of Converse County and the home of the Wyoming State Fair.
History
Douglas was platted in 1886 when the Wyoming Central Railway (later the Chicago and North Western Transportation Company) established a railway station; the settlement had been in existence since 1867 when Fort Fetterman was built and was first known as "Tent City" before it was officially named "Douglas", after Senator Stephen A. Douglas. It served as a supply point, warehousing and retail, for surrounding cattle ranches, as well as servicing railway crews, cowboys and the troops of the U.S. Army stationed at Fort Fetterman.
Douglas was the home of a World War II prisoner of war camp.
Its former railroad passenger depot is listed on the National Register of Historic Places.
Geography
Douglas is located at (42.756008, -105.384555).
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , of which is land and is water.
Climate
Douglas has a semi-arid climate (Köppen climate classification BSk).
Demographics
2020 census
As of the 2020 census, there were 6,386 people, and 2,673 households in the city. The population density was 977.3 people per square mile. The racial makeup of the city was 95.5% White (5,577 people), 0.5% African American (30), 1.0% Native American (52), 0.6% Asian (37), 0.0% Pacific Islander (3), and 2.3% from two or more races (429). Those of Hispanic or Latino origin made up 14.7% (658) of the population.
The ancestry of Douglas in 2021 was 27.3% German, 10.6% Irish, 10.6% English, 5.1% Norwegian, 1.6% Italian, 1.2% French, 1.2% Polish, and 0.8% Scottish.
26.4% were under 18, and 8.1% were under 5. People over 65 made up 15.4% of the population, with 10.4% from 65 to 74, 2.8% from 75 to 84, and 2.2% older than 85. The gender makeup was 48.1% female and 51.9% male.
The median household income was $71,155, families had $95,123, married couples had $101,618, and non-families had $36,346. The per capita income was $37,955. 11.4% of the people were in poverty, with 23.5% of people under 18 being in poverty, 8.5% from 18 to 64, and 3.0% of people over 65 in poverty.
Education
Public education in the city of Douglas is provided by Converse County School District #1. Zoned campuses include Douglas Primary School (grades k-1), Douglas Intermediate School (grades 2-3), Douglas Upper Elementary School (grades 4-5), Douglas Middle School (grades 6-8), Douglas High school (grades 9-12). Douglas is also home to the branch campus of Eastern Wyoming College, one of the state's seven community colleges.
Douglas has a public library, a branch of the Converse County Library
Culture
Douglas is located on the banks of the North Platte River, and is named for Stephen A. Douglas, U.S. Senator. The city grew after it was designated a stop on the Fremont, Elkhorn and Missouri Valley Railroad. Railroads brought settlers and pioneers west; some stayed and others continued on. Douglas' location affords excellent access to nearby sights. Medicine Bow National Forest is located nearby, as is Thunder Basin National Grassland and Ayres Natural Bridge. In 1996 Douglas was listed by Norman Crampton as one of The 100 Best Small Towns in America.
The former Fremont, Elkhorn and Missouri Valley Railroad Passenger Depot in Douglas is included on the National Register of Historic Places. The Douglas Chamber of Commerce, part of the Douglas Railroad Interpretive Center is located in the depot. The free of charge exhibition outside contains eight railroad vehicles, one steam locomotive with tender and seven cars.
Horse culture
Since Fort Fetterman days, Douglas has been a center of American horse culture. The remains of the first winner of American racing's Triple Crown, thoroughbred Sir Barton, are buried here. Today, Douglas is the location of the Wyoming State Fair, held every summer and known for its rodeo and animal competitions. Also on the fairgrounds is the Wyoming Pioneer Memorial Museum, a collection of pioneer and Native American relics pertaining to the history of Converse County.
Jackalopes
In 1932, the jackalope legend in the United States was attributed by The New York Times to Douglas Herrick (1920−2003) of Douglas, and thus the city was named the "Home of the Jackalope" by the state of Wyoming in 1985. Douglas has issued Jackalope Hunting licenses to tourists. The tags are good for hunting during official Jackalope season, which occurs for only one day, June 31.
According to the Douglas Chamber of Commerce, a 1930s hunting trip for jackrabbits led to the idea of a Jackalope. Herrick and his brother had studied taxidermy by mail order as teenagers. When the brothers returned from a hunting trip, Herrick tossed a jackrabbit carcass into the taxidermy shop, which rested beside a pair of deer antlers. The accidental combination of animal forms sparked Douglas Herrick's idea for a jackalope.
Wyoming State Fair
Each August Douglas hosts the Wyoming State Fair, not to be confused with Cheyenne Frontier Days Rodeo held in late July. The fair includes a carnival midway, live entertainment, and its own rodeo. On August 12, 2009, the fair hosted country music star John Anderson. The centennial fair in 2012 attracted sixty thousand persons, large by Wyoming standards; the Dierks Bentley concert was the first ever sold-out show in the fair.
The 101st fair opened in Douglas on August 10, 2013; it corresponds with the centennial of the Wyoming State 4-H Club, an active group in the annual fair. Fair performers will include country musicians Hunter Hayes and Brantley Gilbert.
Transportation
Highways
North-South Interstate running from New Mexico to Wyoming; runs concurrent with US 87 through Douglas.
I-25 Business, an alternate Business Route of I-25, running through the center of Douglas.
Transit
Intercity bus service to the city is provided by Express Arrow.
Airport
Air service is available 58 miles west of Douglas at Casper/Natrona County International Airport. The airport is located west of Casper, just off of US Highway 26. Passenger flights are offered by United Express (SkyWest Airlines), Delta Connection (SkyWest Airlines), and Allegiant Airlines.
Radio stations
KKTY (AM) 1470 and 93.3FM, Classic Hits, Wyoming Cowboys, Denver Broncos, Colorado Rockies
KKTY-FM 100.1, Full-Service Country
KKTS-FM 99.3, Hot Adult Contemporary
Notable people
David R. Edwards (1938-2013) — Republican member of the Wyoming House of Representatives
Michael John Sullivan (born 1939) — Governor of Wyoming, 1987-1995
George H. Cross (1854-1946) — state senator (1895-1897; 1909-1913)
References
External links
Douglas Photos From Wyoming Tales and Trails
Cities in Wyoming
Cities in Converse County, Wyoming
County seats in Wyoming
Populated places established in 1886
|
2270705
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%85%D0%BC%D0%B0%D0%B4%20%D0%A4%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B7
|
Ахмад Фараз
|
Ахмад Фараз (Сайед Ахмед Шах; 12 січня 1931, Кохат, Британська Індія — 25 серпня 2008, Ісламабад) — пакистанський поет урду. Визнаний одним з найкращих поетів урду ХХ століття, працював під псевдонімом Фараз.
Біографія
Етнічний пуштун, Ахмад Фараз народився в Кохаті, мав брата Саїда Масуда Каусара. Пізніше сім'я переїхала у Пешавар. Здобув освіту в місцевому коледжі, здобув ступінь магістра урду та перської мови в Університеті Пешавара.
Пізніше він став викладачем в Університеті Пешавара. Під час навчання почав товаришувати з прогресивними поетами Фаїзом Ахмадом Фаїзом і Сардаром Алі Джафри.
Кар'єра
Ахмад Фараз працював Головою Національного книжкового фонду, Ісламабад, Пакистан.
Фараз займає унікальне місце одного з найкращих урду поетів сучасності, з тонким, але простим стилем написання. Навіть звичайні люди можуть легко зрозуміти його поезію.
Був заарештований за вірші з критикою військових правителів у Пакистані за правління Зія-уль-Хака. Після цього арешту вирушив у добровільне вигнання. Прожив 6 років у Великій Британії, Канаді і Європі, перш ніж повернутися у Пакистан, де він був спочатку призначений головою Академії словесності, а пізніше — головою Книжкового фонду. Фараз удостоєний численних національних і міжнародних нагород.
Приклад поезії
Посилання
http://www.studybee.net/ahmed-faraz-love-poetry/ , Ahmad Faraz love poetry on studybee.net
https://rekhta.org/poets/ahmad-faraz/ Ahmad faraz collection on Rekhta
https://web.archive.org/web/20160322201403/http://urduhits.com/category/poetry/ahmed-faraz-poetry/ Best of Ahmed Faraz Poetry
Obituary of Ahmed Faraz, published 12 Sep 2008 in Jang Online
Примітки
Народились 1931
Померли 2008
Поети XX століття
Померли від ниркової недостатності
Пуштуни
Поети урду
|
2793648
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Himalayan%20quail
|
Himalayan quail
|
Himalayan quail
The Himalayan quail (Ophrysia superciliosa) or mountain quail, is a medium-sized quail belonging to the pheasant family. It was last reported in 1876 and is feared extinct. This species was known from only 2 locations (and 12 specimens) in the western Himalayas in Uttarakhand, north-west India. The last verifiable record was in 1876 near the hill station of Mussoorie.
Description
The red bill and legs of this small dark quail and white spots before and after the eye make it distinctive. The male is dark grey with bleak streaks and a white forehead and supercilium. The female is brownish with dark streaks and greyish brow. Like the male it has a white spot in front of the eye and a larger one behind the eye. It is believed to fly only when flushed at close quarters and was found in coveys of five or six. The habitat was steep hillsides covered by long grass. The genus name is derived from Ophrys which refers the brow.
This quail has long tail coverts and the 10 feathered tail is longer, nearly as long as the wing, than in most quails. The feathers of the forehead are bristly and stiff.
The species was described in 1846 by J. E. Gray from living specimens in the collection of the Earl of Derby at Knowsley Hall, and he gave the locality as "India" with a query. These are the two syntype specimens of Rollulus superciliosa J.E.Gray (Knowsley Menagerie, 1, 1846, p.8, pl.16) and are held in the collections of National Museums Liverpool at World Museum, with accession numbers D259 (male) and D259a (female). The specimens were collected in India (=Mussoorie), were purchased from Tucker on 1 April 1836, and came to the Liverpool national collection via the 13th Earl of Derby’s collection which was bequeathed to the city of Liverpool.
It was not until 1865 that it was first found in the wild by Kenneth Mackinnon who shot a pair in November, in a hollow between Budraj and Benog, behind Mussoorie, at about elevation. Two years later, again in November, five specimens were obtained by a group near Jerepani (Jharipani). In December 1876, Major G. Carwithen obtained a specimen from the eastern slopes of Sher-ka-danda, close to Nainital, at an elevation of . Frank Finn suggested that it was a migratory bird, arriving in winter, although expressing doubts on account of the short wings. The birds near Mussoorie as observed by Hutton and others occurred in small coveys of six to ten, that kept to high grass and scrub, fed on seeds of grass, were difficult to flush, and had a shrill whistling note when flushed. They appeared to arrive about November, but in one case stayed as late as June, after which they disappeared.
Specimens and records
Specimens are known from
Uttar Pradesh (now Uttarakhand), Mussoorie (1836, 2 specimens, type locality)
5 km to the north-west of Mussoorie, between Badraj and Benog, 1,850 m. (November 1865, 1 specimen, 1 lost)
Jharipani, 5 km to the south of Mussorie, c.1,650 m (November - June 1867/68 or 1869/70, 4 specimens total)
Eastern slopes of Sher-ka-danda near Nainital, 2,100 m (December 1876, 1 specimen)
By 1904 it was already considered a rarity.
Sidney Dillon Ripley (1952) records a local bird name sano kalo titra ("small black/dusky partridge") from the Dailekh district of Nepal. The only bird from the general area that seems to fit such a description would be a male Himalayan quail.
Ecology
All records of the Himalayan quail are in the altitude range of 1,650 to 2,400 m. They were seen in patches of tall grass ("high jungle grass", "tall seed-grass", see Terai) and brushwood on steep hillsides, particularly on the crests of south- or east-facing slopes. It probably bred around September. The June specimen is a yearling male in moult.A. O. Hume (Stray Feathers 9 [1880 or 1881]: 467-471) suggested that it was similar in habit to the Manipur bush quails Perdicula manipurensis in that it was seen very rarely, except at dawn or dusk, keeping to tall grassland, relying on its legs rather than its wings for escape and only flying when closely approached. The fluffy, soft plumage suggests it was adapted for low temperatures; it has been suggested that the birds migrated north and uphill in the summer months to the higher mountains, but the shape and size of its wings do not suggest a bird capable of flying long distances. However, the sites where it was recorded are almost 200 km apart and separated by the much lower elevation of the Ganges valley near Rishikesh. If the species was not an ice age relict that originally evolved in lower-lying areas during a globally colder climate and was only encountered by Europeans in the last vestiges of its range and at the time of its extinction, the distance between the records argues for the species being a short-distance seasonal migrant with a fairly contiguous breeding distribution but disjunct winter quarters.
Taxonomy
"Gray (1846), describing Mountain Quails for the first time scientifically, places them together with the Crested Wood Partridges into the genus Rollulus. Gould (1883) believes in a close alliance to the See-See-Partridges, Ammoperdix. Ogilvie-Grant (1896) calls the Mountain Quail a pygmy pheasant and assumes a close relationship to the Blood Pheasants, Ithaginis. Ripley (1952) puts the Mountain Quails close to the Blood-Pheasants Ithaginis and Spurfowl, Galloperdix. Boetticher (1958) believes Mountain Quails to be related to the spurfowl, Galloperdix. Johnsgard (1988) thinks that Mountain Quails are closely related to Bush Quails, Perdicula (Johnsgard includes the genus Cryptoplectron into Perdicula). Ali (1977) also believes that Mountain Quails are closely related to Bush Quails, Perdicula, and Blood Pheasants, Ithaginis, due to a short stout bill and stiff bristle-like feathers on the forehead, features common in all three genera Ithaginis, Perdicula and Ophrysia.
As indicated by climate data from Mussoorie and Nainital, the records seem to suggest the species was present in these localities during the coldest (late January) and up to the hottest (late May to early July) time of the year. However, it was notably absent during the wet season (late June to mid-September). Since no very young birds were ever found, breeding may have taken place during the wet months perhaps in central Uttarakhand's Garhwal Himalaya, due northeast of the places where it was recorded and comparatively sparsely inhabited even today." (I. Rieger, D. Walzthoeny, 1993)
Status
The Himalayan Quail has not been reliably recorded in the wild after 1876. The locations where they were historically found have been greatly altered by human activity and the current habitats in these locations may not represent their normal habitat requirements. A 2015 study examined the rate of extinction and suggested that the species might still be extant and using the habitat preference of monal suggest that there might be some locations around Mussoorie where intensive surveys could be attempted.
References
External links
BirdLife Species Factsheet
Threatened Birds of Asia Red Data Book Species Information
Search for the species
Himalayan quail
Himalayan quail
Birds of North India
Birds of the Himalayas
Himalayan quail
Himalayan quail
Articles containing video clips
|
1361179
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%20%D0%92%D0%B0%D1%88%D0%B5%D1%80%D0%BE
|
Андре Вашеро
|
Андре Вашеро (27 серпня 1860, Париж, Франція - 22 березня 1950, там само) - французький тенісист, старший брат Мішеля Вашеро. Найбільше досягнення - чотири перемоги на Відкритому чемпіонаті Франції з тенісу - у 1894, 1895, 1896 і 1901 роках.
Фінали турнірів Великого шолома
Перемоги
Поразки
Література
Бад Коллінз: Total Tennis - The Ultimate Tennis Encyclopedia (2003 Edition, ISBN 0-9731443-4-3).
Народились 27 серпня
Народились 1860
Уродженці Парижа
Померли 22 березня
Померли 1950
Французькі тенісисти
Переможці Відкритого чемпіонату Франції з тенісу
|
2907564
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%88%D0%BE%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3
|
Алтиншокинський сільський округ
|
Алтиншокинський сільський округ — адміністративна одиниця у складі Урджарського району Абайської області Казахстану. Адміністративний центр — село Алтиншоки.
Населення — 3267 осіб (2009; 4319 в 1999, 5306 у 1989).
Станом на 1989 рік існувала Предгорненська сільська рада (села Лайбулак, Предгорне, Текебулак), село Кизилжулдиз перебувало у складі Новотроїцької сільради колишнього Таскескенського району.
Склад
До складу округу входять такі населені пункти:
Примітки
Сільські округи Урджарського району
|
1198332
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%88%20%28%D0%91%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D1%86%D0%B0-%D0%9D%D0%B5%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%B4%29
|
Урменіш (Бістріца-Несеуд)
|
Урменіш (Бістріца-Несеуд)
Урменіш — село у повіті Бистриця-Несеуд в Румунії. Адміністративний центр комуни Урменіш.
Село розташоване на відстані 292 км на північний захід від Бухареста, 41 км на південь від Бистриці, 58 км на схід від Клуж-Напоки.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали осіб.
Національний склад населення села:
Рідною мовою назвали:
Примітки
Села повіту Бістріца-Несеуд
|
4478411
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Угловська сільська рада
|
Угловська сільська рада
Угловська сільська рада — сільське поселення, Мазановський район, Амурська область
Угловська сільська рада — сільське поселення, Угловський район, Алтайський край
|
63313599
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Frolovo%2C%20Mezhdurechensky%20District%2C%20Vologda%20Oblast
|
Frolovo, Mezhdurechensky District, Vologda Oblast
|
Frolovo, Mezhdurechensky District, Vologda Oblast
Frolovo is a rural locality (a village) in Staroselskoye Rural Settlement, Mezhdurechensky District, Vologda Oblast, Russia. The population was 9 as of 2002.
Geography
Frolovo is located 22 km southwest of Shuyskoye (the district's administrative centre) by road. Novaya is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Mezhdurechensky District, Vologda Oblast
|
2569581
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%20%D0%94%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%88%D0%B0
|
Карен Давіша
|
Карен Давіша (2 грудня 1949, Колорадо-Спрінгз — 11 квітня 2018, Оксфорд, Огайо) — американська вчена і письменниця, професор політології в Університеті Маямі (Огайо), директор Центру російських і пострадянських досліджень імені Вальтера Е. Хавігхерста.
Освіта
Отримала ступінь бакалавра в Університеті Ланкастера і ступінь доктора наук в Лондонській школі економіки і політичних наук.
Кар'єра
Була радницею в Комітеті міжнародних відносин Палати громад Великої Британії, членкинею Ради з міжнародних відносин, співробітницею Державного департаменту США (1985—1987). До літа 2000 року була професором кафедри державного управління і політології Мерілендського університету і директором Центру вивчення посткомуністичних спільнот. 2014 року привернула значну увагу у зв'язку з її роботою з детального вивчення приходу до влади і злочинів Путіна.
Книга «Клептократія Путіна»
Книга «Клептократія Путіна: Хто володіє Росією?», видана в 2014 році видавництвом Simon & Schuster була охарактеризована як «хто є хто в списку санкцій складеному Америкою і Європою». У книзі описано сходження Путіна до вершини влади під час його перебування в Санкт-Петербурзі в 1990-і роки. Давіша показує як друзі і колеги Путіна в роки його становлення накопичили великі статки і домоглися значного впливу. Хоча Путін був обраний з обіцянками тримати під контролем олігархів, що виникли в 1990-і роки, Давіша пише, що Путін перетворив «олігархію, незалежну від держави і більш сильну, ніж держава, в корпоративну структуру, в якій олігархи підпорядковувалися державним чиновникам, які отримали і використовували економічний контроль … як для потреб держави, так і для своїх власних». В результаті 110 осіб контролюють 35 % багатств Росії, як стверджує Давіша. Тоді як дослідники традиційно розглядають Росію Путіна як невдалу спробу побудови демократії, Давіша стверджує, що «з самого початку Путін і його оточення задумували створити авторитарний режим, керований згуртованою групою … використовуючи демократію для прикриття».
Розбіжності під час публікації
Давіша мала намір видавати книгу в видавництві Кембриджського університету у Великій Британії, в якому раніше видала п'ять книг, і яке спочатку взяло книгу. Однак, отримавши 500-сторінковий рукопис, видавництво відмовилося від публікації. Редактор Джонатан Хаслам (Jonathan Haslam) послався на ризик судових позовів в електронному листі від 20 березня, пізніше опублікованому журналістом Едвардом Лукасом в журналі «Економіст». Хаслам писав, що «в зв'язку зі спірною темою книги і її основним твердженням, що влада Путіна заснована на його зв'язках з організованою злочинністю, ми не впевнені, що книгу можливо переписати так, щоб ми відчували себе комфортно». Давіша відповіла, що «одне з найвпливовіших і шанованих видавництв відмовляється від книги не у зв'язку з якістю досліджень, а тому, що тема занадто гостра». Давіша пояснила, що її обурення спрямоване не на видавництво, а на атмосферу у Великій Британії, яка призводить до «превентивного спалювання книг». Також газета Financial Times зазначила «страх перед британськими законами про наклеп, відомими своєю схильністю до позивачів». Давіша пізніше знайшла видавництво в США, де закони про наклеп не такі суворі.
Відгуки
«Клептократія Путіна» була названа «незворушним науковим викриттям», виконаним із «вражаючою непохитністю», в якому «міць аргументів посилюється спокоєм викладу». Згідно з одними твердженнями, книга обрушує «бурхливий потік деталей», який може «втопити читачів, не знайомих з радянською та російської політикою». Згідно з іншими твердженнями, книга розцінюється як «найбільш переконливий звіт про корупцію в сучасній Росії», і детальний виклад є сильною її стороною.
Журналістка і письменниця Енн Епплбом схвалила інтенсивний "фокус на фінансовій історії сходження Путіна до влади: «сторінка за сторінкою книга відкриває неприкрашені подробиці однієї злочинної операції за другою, включаючи імена, дати і цифри», і похвалила сміливість книги: «багато з цих подробиць ніхто досі не збирав до купи — і зі зрозумілих причин».
Найбільш гострій критиці книгу піддав політолог Річард Саква, який зазначив, що, хоча книга є «видатним досьє злодіянь і політичної корупції в епічних масштабах» і «сміливим і ретельним розслідуванням основи багатства і влади в Росії», але не погодився з використанням терміна «клептократія». Він стверджував, що російське суспільство працює на підставі соціального контракту (негласної угоди між державою і народом), який відбивається в тому, що режим використовує деяку частину коштів на законні соціальні потреби. Давіша відповіла на цю заяву в декількох публічних виступах, стверджуючи, що поняття соціального контракту за часів Путіна є сумнівним. Наприклад, виступаючи в Лондоні в 2015 році, Давіша так відповіла на запитання про цю критику: «Коли президент говорить про бізнес-еліту як про курку, що висиджує яйця … що він має на увазі? … Де правові норми в Росії? … Правові норми для Росії знаходяться в Лондоні. Чому 150 мільярдів доларів покинули країну в минулому році? Тому, що вважається можливим убезпечити свої багатства в довгостроковій перспективі тільки за межами їх власної країни. Таким чином, якщо ви не можете захистити ваші права, то, я вважаю, що жодна політична теорія не може стверджувати, що існує соціальний контракт; навіть російська політична теорія».
Інші публікації
Росія і нові держави Євразії: Політичний переворот (Видавництво Кембріджського університету 1994 в співавторстві з Брюсом Парротом (Bruce Parrott)).
Східна Європа, Горбачов і реформа: Велике завдання (Видавництво Кембріджського університету 1989, друге видання 1990).
Кремль і Празька весна (Видавництво Каліфорнійського університету 1984)
Радянський Союз на Середньому сході: Політика і перспективи (Видавництво Холмс і Мейер (Holmes and Meier) для Королівського інституту міжнародних відносин 1982).
Радянські Східно-європейські дилеми: Примус, конкуренція і згоду (Видавництво Холмс і Мейер для Королівського інституту міжнародних відносин 1981)
Радянська зовнішня політика по відношенню до Єгипту (Видавництво Macmillan 1979)
Примітки
Політологи США
Письменниці США
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.