Datasets:

PolyAgent
/

wiki_uk_en_parallel

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (2)

train · 2.12M rows

id stringlengths 3 8	url stringlengths 31 795	title stringlengths 1 211	text stringlengths 12 350k
12167	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0	Церковна десятина	Церковна десятина Десятина — рід церковного або світського податку, поширений в Середньовічній Європі та на Русі в княжу добу; десята частина доходів, яку сплачувало залежне населення церкві у феодальний період в європейських країнах. Первісно десятину давав князь єпископові як десяту частину своїх річних прибутків. Десятина в Старому Заповіті У Старому Заповіті про десятину вперше згадується в історії про патріарха Авраама, який передав десяту частину військової здобичі Мелхіседеку, царю Саліма і священику: Патріарх Яків обіцяв віддати Богу десятину, якщо Він збереже його у дорозі: Однак немає прямого підтвердження, що спочатку десятина мала регулярний або загальнообов'язковий характер. Найбільш раннє свідоцтво про регулярну десятину — слова з Книги пророка Амоса: Поступово десятина набуває іншого змісту. Мойсей встановлює її як обов'язковий податок для ізраїльтян, які отримали землю в Ханаані, на користь левітів, храмових служителів, що не мали земельних наділів і тому їм потрібні були засоби для існування. Десятина в даному випадку становила своєрідну компенсацію, що виділялась їм замість відсутнього наділу землі. Одну десяту частину від отриманої десятини Левіти вносили на утримання первосвященика. (Чис. 18: 21-32). Під десятиною розумілася десята частина зі всього, що добуває своєю працею людина: Але не тільки десятина була засобом жертви Богу — існували й іншого роду пожертвування. Так, у Виході (22: 29-30) записано: Первістки людей присвячувалися Богу, а первістки від тварин приносилися на восьмий день в жертву Богові. Головний сенс приношення десятини в Старому Заповіті — навчитися боятися Господа: Старозавітна людина була переконана, що земля та її плоди належать Богу, який дав їх Ізраїлю у володіння: Саме тому пророк Малахія називає несплату десятини «обкраданням Бога»: Десятина в Новому Заповіті У Новому Заповіті заповідь про десятину прямо не скасовується, але й не пропонується. Христос викриває буквалізм співвітчизників: Цікаво, що десятиною хвалиться фарисей з євангельської притчі: В апостольських посланнях відсутні вимоги чи вказівки для християн слідувати системі десятин. Однак апостол Павло неодноразово пише про необхідність матеріальної підтримки Церкви, зокрема її служителів. Так, у Першому посланні до коринтян він говорить: Слід зазначити, що Апостол не визначає конкретну суму або частину доходу, яку повинні збирати християни на потреби Церкви, але пропонує: Такі пожертвування повинні відбуватися віруючими добровільно: Десятина в історії Церкви Десятина в католицькій церкві До початку III ст. регулярна десятина в Церкві не практикувалася. Проте вже тоді ієрархи висловлювали жаль, що християни не хочуть навіть десяту частину свого майна передати Церкві для підтримки. Як обов'язок для кожного християнина десятина була встановлена в Західній Церкві в V ст. Церковна десятина згадується в 14 проповідях єпископа Цезарія Арльского. Широко питання представлене і в 33-й проповіді, яка створена приблизно у 536 році. Проповіді обґрунтовують ключові положення — справедливість і доцільність сплати парафіянами церковної десятини, їх пряму для себе вигоду. Починаючи з VI століття, десятина стає обов'язковою для кріпаків, несплата якої загрожує відлученням від Церкви: Турський собор 567 року пропонував вірним вносити десятину, Маконський собор 585 року вже наказував платити десятину під загрозою відлучення Імператор Карл Великий указом 779 року ввів десятину в державне законодавство, поширивши її виключно на землевласників, при цьому її несплата вважалася кримінальним злочином і каралася іноді стратою. Разом з тим закони Карла Великого передбачали поділ десятини на три частини: на будівництво та утримання храмів, на допомогу мандрівникам і прочанам, на потреби духовенства. У пізньому середньовіччі римо-католицькі єпископи поширили десятину на всі прибуткові заняття, включаючи й самі аморальні. При цьому церковна благодійність була майже повністю забута, зате значна частина доходів йшла на потреби Папи Римського (особливо з століття, при папі Олександрі III). З посиленням королівської влади духовенству довелося ділитися десятиною і з ними. Через те, що десятина в сумі становила великі доходи, виникали різкі зіткнення між окремими категоріями середньовічного суспільства (наприклад, вікова боротьба за десятину в Польщі між шляхтою і духовенством, про що повідомляє Любович у книзі «Історія реформації в Польщі»). В епоху реформації католицька церква втратила в більшій частині протестантських країн свої мирські володіння і доходи, що стали тепер надбанням світської влади та дворянства. Відбулась секуляризація церковних володінь. В Англії десятина збереглася, і спроба її відмінити, зроблена в епоху першої революції століття, не увінчалася успіхом, бо в англійській церкві десятина йшла на утримання духовенства, і, скасовуючи її, доводилося шукати замість неї інше джерело прибутку. У католицьких державах десятина продовжувала існувати як і раніше, і, наприклад, у Франції перед революцією духовенство отримувало близько 125 млн ліврів десятини, яка здебільшого залишалася в руках вищого духовенства. З 1789 року почалася епоха скасування десятини, прикладом стала Франція, де революція скасувала десятину, віддавши духовенство на утримання держави. У Швейцарії та деяких державах Німеччини десятина, як і у Франції, була скасована без будь-якої винагороди для тих установ, на користь яких вона стягувалася, але більшість німецьких держав (Нассау, Баварія, обидва Гессена, Баден, Вюртемберг, Ганновер, Саксонія, Австрія, Пруссія та ін) вдавалися до системи викупу. У XIX столітті десятина втрималася в Англії, де в 1836 році за у розподілі та способах стягнення цього податку були внесені істотні зміни. У сільських десятинах сплата натурою була замінена певною сумою, що називалася . Кількість хліба, ячменю і вівса було встановлено раз і назавжди (нормою було прийнято середню кількість за 7 років) і вартість щорічно офіційно визначалась за ринковими цінами та виплачувалась грошима. Крім того, скасовано десятину з рибного промислу, гірського промислу та ін. Зараз у ряді Західних країн існує церковний податок, який в обов'язковому порядку виплачують віруючі різних конфесій. Десятина у православній церкві Коріння десятини виходять із практики забезпечення язичницьких святилищ. Офіційно виникла у Х ст. і зберігалася до XIX ст. Церковна десятина у Київській Русі з'явилась після прийняття Володимиром Великим християнства у 988 році. Він віддав десяту частину своїх прибутків на будівництво Десятинної церкви (церкви Богородиці) — першої кам'яної церкви Київської Русі Це джерело прибутку «священства» було привнесено з Візантії і спиралося на давню першохристиянську традицію. Десятина закріплювалася 59-м апостольським правилом церковного статуту Володимира, який проголошував, що церковне багатство — На Русі десятина спочатку являла собою 1 / 10 частина князівських доходів, які передавалися на користь церкви (іноді замінювалася грошами або угіддями). Для її збору існували спеціальні посадові особи — десятники, які могли бути людьми як духовними, так і світськими. До обов'язків десятників, крім збору податків, входили й інші обов'язки, головним чином спостереження за благопристойною поведінкою священнослужителів і сумлінним виконанням ними своїх службових обов'язків. У чистому вигляді, як князівська данина десятина існувала з IX до кінця XII в. Десята частина врожаю віддавалася церковними (монастирськими) селянами на користь монастиря, який виступав як феодальний власник. Така ситуація могла викликати невдоволення селянства. У 1337 р. відбулось повстання в Новгороді проти Юр'ївського монастиря, яке закінчилось вбивством архімандрита, в 1594—1595 р.р. — повстання селян Волоколамського монастиря. До XVI–XVII ст.. отримала розвиток система спеціальних зборів на користь церкви, яка була незалежною від державної влади. Збори з парафіяльних дворів (воєводських, вотчинних, гостинних) становили 6 грошей; з піддячих, найкращих людей посадських — 4; з інших — 2 гроша. З 1687 р. система була офіційно обов'язковою для всіх єпархій. Мали місце додаткові прибутки: встановлені мита з новопоставлених осіб та церков, передача певної кількості землі приходу для власноручнї обробітки. Православна Церква особливого значення десятині не надавала, оскільки її доходи без були і так достатні. Благочестиві російські князі, купці і самі прості люди жертвували на утримання церкви великі кошти без будь-якого спеціального примусу. Це були не тільки гроші, але, в першу чергу, чудотворні ікони, дорогоцінне начиння, землі для заснування монастирів. У необхідних випадках до фінансової допомоги церкві вдавалася світська влада. Однак, починаючи з царювання Петра Великого, добробут церкви почав непокоїти світську владу, яка мріяла про повне відлучення церковного майна. Перша, несмілива спроба секуляризації була зроблена самим Петром, який перетворив Монастирський наказ у Економічну колегію. Імператриця Катерина ІІ в 1764 році відразу позбавила церкву всіх її земельних володінь. При цьому перестало існувати більше двох третин всіх Російських монастирів, а ті монастирі і храми, що залишилися стали утримуватися за рахунок Державної скарбниці. Ліквідована церковна десятина була в кінці XIX в. Ще безжалісніше діяли більшовики, які організували в 1922 році тотальне вилучення церковних цінностей, при якому Церква, не тільки була пограбована матеріально, а й загинула величезна кількість пам'яток культури та духовних святинь. Після розпаду СРСР православна церква знаходить ці кошти у вигляді добровільних пожертвувань віруючих та благодійних актів. При цьому, ні про яку обов'язкову десятину або про будь-який інший церковний податок мова не йде. Вислови про десятину Багато людей вірять в те, що, віддаючи десятину, хвалять свого Бога і забезпечують собі місце на небесах. У церкві Королівського коледжу в Кембриджі (Англія) можна прочитати такі слова Вільяма Вордсворта: Примітки Література Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 р. — К., 1990. — 524 с Кульчицький С. В. Мисик Ю. А. Власов В. С. Історія України, Київ «Літера», 2011 рік, 526 ст. Полонська-Василенко Н. Історія України у 2-х томах, К. 1992 р. Всесвітня історія Документи і матеріали 6-11 класи,-Х.: «Ранок», 2011 р. 288 с. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с. Посилання Православие и современность Десятина церковна // Історія оподаткування Благодійність Дарування
19521614	https://en.wikipedia.org/wiki/Cie%C5%9Ble%2C%20%C5%9Awi%C4%99tokrzyskie%20Voivodeship	Cieśle, Świętokrzyskie Voivodeship	Cieśle, Świętokrzyskie Voivodeship Cieśle is a village in the administrative district of Gmina Krasocin, within Włoszczowa County, Świętokrzyskie Voivodeship, in south-central Poland. It lies approximately south-east of Krasocin, east of Włoszczowa, and west of the regional capital Kielce. References Villages in Włoszczowa County
798954	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%96%D0%BC%D0%BE%D1%82%D1%96%20%D0%93%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%BE%D0%BD	Тімоті Гаттон	Тімоті Гаттон (16 серпня 1960, Малібу, Каліфорнія) — американський актор і режисер. Наймолодший актор, що отримав Оскар за найкращу чоловічу роль другого плану (у 20 років). Біографія Тімоті Гаттон — син актора Джима Гаттона. Свою кар'єру він розпочав на телебаченні, дебют Хаттона в кіно відбувся в 1980 р. в фільмі Роберта Редфорда «Звичайні люди». За цю роль Хаттон отримав премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану. Свою нагороду він присвятив своєму батьку, який не дочекався успіху сина. Надалі Гаттона очікувала ціла низка відомих фільмів: «Даніель» про Етель і Юліуса Розенбергах, «Відбій», «Агенти Сокіл і Сніговик». Завдячуючи участю в комедії Алана Рудольфа «Зроблено на небесах» Гаттон познайомився зі своєю майбутньою дружиною Деброю Вінгер, з якою у них є син Ной. Після розлучення з Деброю Вінгер Гаттон одружився з племінницею колишнього президента Франції Валері Жискар д'Естена Аурор, в них народився син Міло. Фільмографія Актор 1979 — And Baby Makes Six (ТВ) / And Baby makes six 1980 — Звичайні люди / Ordinary people — Конрад Джарэтт 1981 — Довга дорога додому / A long way home 1982 — Відбій / Taps 1983 — Даніель / Daniel 1984 — Крижана людина / Iceman — Доктор Стенлі Шепард 1985 — Агенти Сокіл і Сніговик / The Falcon and the Snowman — Кріс Бойс 1985 — Турок 182 / Turk 182! — Джиммі Лінч 1987 — Зроблено на небесах / Made in Heaven 1988 — Час Долі / A time of destiny — Джек 1988 — Стовідсотковий американець для всіх / Everybody's All-American — Донні «Кейк» 1988 — Зрада / Betrayed — Фокусник на ярмарку 1989 — Весняні води / Torrents of spring — Дмитрій Санін 1990 — Запитання та відповіді / Q & A - помічник прокурора Алоизий «Ел» Френсіс Рейлі 1991 — Незнайомці / The Stranger 1993 — Zelda (ТВ) / Zelda 1993 — Тимчасова секретарка / The temp — Пітер Дернс 1993 — Темна половина / The dark half — Тад Бомонт 1995 — Останнє слово / The last word — Мартин Райан 1995 — Французький поцілунок / French Kiss — Чарлі 1996 — Mr. and Mrs. Loving (ТВ)/ Mr. and Mrs. Loving 1996 — Красиві дівчата / Beautiful Girls — Вилли Конвэй 1997 — Зображаючи Бога / Playing God 1997 — Зона злочинності / City of Industry 1997 — Нічний вбивця (ТВ) / Dead by midnight 1998 — Шпигун (ТВ) / Aldrich Ames: Traitor within 1998 — Грошові королі (ТВ) / Vig — Фрэнки 1999 — Всього одна ніч / Just one night 1999 — Ексгумація / Deterrence 1999 — Донька генерала / The General's daughter — полковник Уильям Кент 2000 — Deliberate Intent (ТВ)/ Deliberate intent 2000 — Золоті павуки / The Golden Spiders: A Nero Wolfe Mystery — Арчі Гудвін 2001—2002 — Таємниці Ніро Вульфа (телесеріал) / Nero Wolfe Mystery — Арчі Гудвін 2001 — Третя світова війна (ТВ) / WW3 — Ларрі 2002 — Сонячний штат / Sunshine State 2004 — Таємне вікно / Secret window — Тед Мілнер 2004 — Кінсі / Kinsey 2004 — П'ять днів до півночі (ТВ) / 5ive Days to Midnight — Професор Джей-Ті Ноймайер 2006 — Ложное искушение / The Good Shepherd 2006 — Ящик Ковака / The Kovak Box — Девід Нортон 2006 — Стефані Делі / Stephanie Daley — Пол 2006 — Остання відпустка / Last Holiday — Меттью Креген 2006 — Месник / Avenger — Френк МакБрайд 2007 — Стерта реальність / When a Man Falls in the Forest — Гарі 2007 — Остання Мімзі всесвіту / The Last Mimzy — Девід Вілдер 2008—2012 — Противага (телесеріал) / Leverage — Нейтона Форд 2009 — Кімната смерті / Killing Room, The — Крофорд Хейнс 2009 — Це розлучення! / Serious Moonlight — Йан 2009 — Брокен Гілл / Broken Hill 2010 — Багаторазові сарказми / Multiple Sarcasms 2010 — Примара / Ghost Writer, The 2018 — Гарний хлопчик / Beautiful Boy 2018 — Привиди будинку на пагорбі / The Haunting of Hill House — Г'ю Крейн Режисер 1998 — Підкоп у Китай / Digging to China 2001 — Таємниці Ніро Вульфа (телесеріал) / A Nero Wolfe Mystery Премії та нагороди Премія Оскар, 1980 рік: Найкраща чоловіча роль другого плану («Звичайні люди») Золотий глобус, 1981 год: Премія «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль другого плану («Звичайні люди»); Чоловічий прорив року («Звичайні люди») Посилання Офіційний сайт Кінорежисери США Кіноактори США Лауреати премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану Лауреати премії «Золотий глобус» Уродженці Малібу Американські режисери музичних відеокліпів
46598617	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Life%20of%20Pablo	The Life of Pablo	The Life of Pablo is the seventh studio album by the American rapper Kanye West. It was released on February 14, 2016, through GOOD Music and distributed by Def Jam Recordings. Recording sessions took place from 2013 to 2016, in Italy, Mexico, Canada, and the United States. West and a variety of producers, including co-executive producers Rick Rubin and Noah Goldstein handled production. West enlisted guest vocals for the album from The-Dream, Kelly Price, Chance the Rapper, Kirk Franklin, Kid Cudi, Desiigner, Rihanna, Young Thug, Chris Brown, The Weeknd, Ty Dolla Sign, Vic Mensa, Sia, Frank Ocean, Kendrick Lamar, Post Malone, and Sampha. Several promotional singles preceded the release of The Life of Pablo, including the tracks "Real Friends" and "No More Parties in LA". During the months before its release, the album's title and tracklist went through several publicized changes. West premiered an early version at Madison Square Garden on February 11, 2016, as part of his Yeezy Season 3 fashion show. After several additional sessions and alterations, the exclusive launch occurred for streaming on Tidal three days later. Following its official streaming debut, West continued to make changes to The Life of Pablo. A largely updated version of it, including alternate mixes and other changes, was made available on other streaming services and for digital purchase on his website on April 1, 2016. The singles "Famous", the two-part "Father Stretch My Hands", and "Fade" were released to support it in 2016. The album received generally positive reviews from music critics, with particular attention being paid to the fragmented, unfinished nature of the composition and release. Multiple publications named it one of 2016's best albums. The Life of Pablo received five nominations at the 2017 Grammy Awards, including Best Rap Album, though the Album of the Year rejection was deemed a snub by numerous publications. Following Tidal's initial disclosure of its streaming data and its release to competing streaming services, the album debuted at number one on the US Billboard 200, becoming the first to reach the summit primarily through streaming, and was ultimately certified double platinum by the Recording Industry Association of America (RIAA). It also debuted at number one in Norway, and in the top ten in Canada, Denmark, Finland, Ireland, the Netherlands, and Sweden. Background and development In November 2013, Kanye West began working on his seventh studio album, with the working title of So Help Me God intended for a 2014 release date. Q-Tip announced he and Rick Rubin, one of the executive producers of West's sixth studio album Yeezus (2013), would produce the album. Early recording sessions resulted in several tracks released as standalone singles or given to other artists, including West's Paul McCartney collaborations "All Day", "Only One", and the McCartney and Rihanna collaboration "FourFiveSeconds". In 2015, West announced the album's new title as SWISH, though he noted the title could change. West announced in January 2016 that SWISH would be released on February 11. He released a new song "Real Friends" that month simultaneously with a snippet of "No More Parties in LA". This signified a revival of the GOOD Fridays initiative where West had released new singles every Friday. On January 26, 2016, West revealed he had renamed the album Waves. The track "Famous", featuring vocals by frequent West collaborator Rihanna and American hip hop recording artist Swizz Beatz, was scrutinized on social media for its controversial lyrical reference to American singer Taylor Swift, because West had interrupted her acceptance speech at the 2009 MTV Video Music Awards. On February 9, 2016, several days ahead of its release, West changed the title to The Life of Pablo. On February 11, West premiered an early version of the album at Madison Square Garden during the presentation of his Yeezy Season 3 clothing line. Following the preview, West announced he would modify the track list again before its public release. He delayed the release further to finalize the recording of the track "Waves" at the behest of co-writer Chance the Rapper. Recording Initial sessions The Life of Pablo was recorded between 2013 and 2016, though recording for the track "No More Parties in LA" started in 2010, during the sessions for My Beautiful Dark Twisted Fantasy. Ty Dolla Sign reported that writing and recording for the album took place in Mexico in September 2014; he recalled McCartney and Rihanna were present. American rappers Pusha T and Consequence confirmed that they had ended their feud to work with West on music to be released by him. In April 2014, during an interview with Self-Titled, English electronic music producer Evian Christ explained that despite West not always being musically clear, he just seemed "interested in pushing aesthetic boundaries as far into the Avant as possible". He will say "This is not experimental enough. This is too poppy. Make something else." This can confuse other musicians. Christ said that West is "a dream to work with", adding that when it comes to creative freedom, West is on his own level in terms of the freedom. He explained "he wants you to work to a blueprint, the blueprint is: 'Don't make a rap beat. Anything but a rap beat'. In February 2015, while West was continuing work on The Life of Pablo, he confirmed the album was around 80% complete. In March 2015, during an interview with MTV, promoting his third studio album Dark Sky Paradise (2015), Big Sean spoke about the multiple recording locations involved in The Life of Pablo including Mexico and Hawaii. In an October 2015 interview with The Fader, Post Malone, who is featured on the track "Fade" with Ty Dolla Sign, discussed his experiences with West describing him as "just a normal guy, like me, and super cool". On January 27, 2016, West revealed the update of the final track listing for The Life of Pablo on his official Twitter account. The updated track listing included a number of unannounced potential collaborators: Earl Sweatshirt, The-Dream, Tyler, the Creator, The World Famous Tony Williams, Diddy, Danny!, ASAP Rocky, Kid Cudi, Lil Uzi Vert, Drake, Teyana Taylor, Zoë Kravitz, Bibi Bourelly, Doug E. Fresh, How to Dress Well, and French Montana, as well as a return of his frequent production collaborators, such as Mike Dean, Hudson Mohawke, Plain Pat, Vicious, Anthony Kilhoffer, A-Trak, and Noah Goldstein. Following the album's premiere at Madison Square Garden, it was revealed that Brooklyn-based rapper Desiigner contributed vocals to "Pt. 2" and "Freestyle 4". Post-release updates West released The Life of Pablo for streaming on February 14, 2016, following a performance on Saturday Night Live. Although a statement by West around the time of The Life of Pablos release indicated it would be a permanent exclusive to Tidal, the album was released through several other competing services beginning in April 2016. Before the release of The Life of Pablo, West had tweeted that it was a hip hop and a gospel album. In an interview on Big Boy Radio, West said: "When I was sitting in the studio with Kirk, Kirk Franklin, and we're just going through it, I said this is a gospel album, with a whole lot of cursing on it, but it's still a gospel album." Following The Life of Pablos initial Tidal release, West said he intended to continue altering the songs, declaring the album a "living breathing changing creative expression". On March 13, 2016, over a month after the release, West uploaded an updated version of "Famous", swapping out the lyric "She be Puerto Rican day parade wavin' for "She in school to be a real estate agent", as well as making slight tweaks to the overall mix. Three days later, West updated the album's Tidal track list with a reworked version of "Wolves", which included previously removed guest vocals by Vic Mensa and Sia, and separated the ending portion sung by Frank Ocean into a separate interlude under the title of "Frank's Track". This reworking was done around a month after West proposed a fix to the song. On March 30, The Life of Pablo received a major update, with at least 12 tracks appearing in altered forms. The updates included prominent vocal additions, new lyrics, and altered mixes. Def Jam confirmed this incarnation to be "a newly updated, remixed and remastered version", and clarified that the album would continue to appear with "new updates, new versions and new iterations" in the following months, calling it "a continuous process". A minor update was published on April 2, fixing the outro vocals for "30 Hours" which had been rendered off-time during the March 31 update. Finally, on June 14, The Life of Pablo was updated to include an additional track titled "Saint Pablo" featuring vocals by British musician Sampha, with other miscellaneous alterations throughout the album. Discussing The Life of Pablos continued alterations, Jayson Greene of Pitchfork mused "at what point is a record 'over', and who gets to make the call"? He claimed West was "seeing how far he can stretch the point right now, in a way no pop star has ever quite tried", describing him as "testing the shifting state of the 'album cycle' to see if he can break it entirely, making his album like another piece of software on your phone that sends you push updates". Winston Cook-Wilson of Inverse described the album as "a fluid construct", writing that "as a way of holding the public's attention span, Kanye's choice to continue to tweak The Life is Pablo indefinitely is genius". He elaborated, "It encourages people spend time processing an album that deserves it: a bewildering, sprawling, and controversy-courting piece of art." The unconventional updates post-release inspired other artists to do the same, with Future and Young Thug making similar alterations after the release of their albums. However, in The Guardian, Nosheen Iqbal noted the criticism that West faced for updating the album. Brian Welk and Ross A. Lincoln from TheWrap claimed West should have ended the updates after his initial changes to The Life of Pablo three days after its release. In a January 2020 interview with GQ, West explained his continuous updates to the album, saying, "Nothing is ever done." Musical style The Life of Pablo was noted by Entertainment Weeklys Madison Vain for its "raw, occasionally even intentionally messy, composition" in contrast to West's previous albums. Compared to his pre-Yeezus work, Robert Yaniz Jr of Cheat Sheet viewed the album as West taking on a sound that is not as accessible and "more self-indulgent". Rolling Stones Rob Sheffield wrote that The Life of Pablo sounds messy, though he expressed the feeling the sound is purposeful to follow on from "the laser-sharp intensity of Yeezus", saying the album is "designed to sound like a work in progress". Carl Wilson of Slate suggested that with the given context of the sonic landscaping throughout The Life of Pablo, the point is that "in West's kamikaze, mood-swinging way, Pablo now seems undeniably (not half-assedly, as I'd been about to conclude) like an album of struggle", noting the strange connections that it created "between Kanye's many iterations—soul-sample enthusiast, heartbroken Auto-Tune crooner, hedonistic avant-pop composer, industrial-rap shit-talker" while making use of bass and percussion lines "that are only the tail-end decay of some lost starting place, some vanished rhythmic Eden". Writing for The Daily Telegraph, Neil McCormick claimed the album sounds like abstract hip hop work and noted the somewhat disjointed sound, while Pretty Much Amazing critic Nathan Wisnicki noted occasional elements of "hyperactive" progressive hip hop. West described the music on The Life of Pablo as "The gospel according to Ye", explaining that his gospel differs somewhat from what happened in the Bible, "but it's this story idea of Mary Magdalene becoming Mary". Corbin Reiff of The A.V. Club claimed the album only works "as a gospel record if, as a listener, you worship at his altar". Madison Vain described The Life of Pablo as "a gospel album". In Uproxx, Steven Hyden dubbed the album as West's "ecstatically bleary gospel-rap excursion". Gavin Haynes of NME described The Life of Pablo as the point where West suddenly changes direction "from futuristic beats on the likes of 'Feedback' to bog-standard modern trap", with Haynes citing Desiigner's vocals on "Pt. 2" as an example of the latter, while he noted West took on the direction of "vintage soul on 'Ultra Light Beam'. Chance the Rapper and his instrumental collaborator Donnie Trumpet bring elements of soul revivalism into the track during Chance the Rapper's guest verse. Greg Kot of the Chicago Tribune contrasted Chance the Rapper's "gospel-informed hip-hop tracks" with West's take on that tradition, claiming the version of gospel provided by West includes "some of those sonic cues – heavy organ, soaring choirs". However, Kot concluded by describing West as "more preoccupied with gospel text and the notion of redemption". "Ultralight Beam", in particular, has been described as featuring several gospel elements, including "the sound of a 4-year-old preaching gospel, some organ", as well as a church choir singing the refrain of "This is a God dream". Gospel elements similar to those of the song are included in "Low Lights", adding to the general gospel theme. "Father Stretch My Hands, Pt. 1" was described as gospel music in its composition. Lyrics and themes Ray Rahman of Entertainment Weekly noted the album's frequent meditations on matters of faith, family, and West's own role as a cultural figure while observing that "Pablo frequently (some might say abruptly) toggles between Sad Kanye and the bombastic and celebratory Kanye". McCormick described West as "constantly veering between swaggering bravado and insecurity bordering on paranoia, smashing the sacred against the profane and disrupting his own flowing grooves with interjections". He claimed the interjections sound as if "they are spilling over from another studio altogether". Referencing West's lyrical performance, Sheffield wrote that he "knows he's got some issues to work on". The Life of Pablo features "gloomy, doomy" discussions of trust issues, antidepressants, and familial problems on tracks such as "FML" and "Real Friends". Chance the Rapper explained certain lyrics on his "Ultralight Beam" verse are a reference to his "own leadership of all other artists towards independence and freedom". The song itself is focused around West's faith in God. Miles Raymer of GQ wrote that "Father Stretch My Hands, Pt. 1" is "a gospel song about fucking models" and described it as transitioning into "a soul-baring confessional dance track" in "Pt. 2", which includes "two entire verses of an entirely different song about drug-dealing and cars" from Desiigner, with his single "Panda" being sampled. Raymer noted that after Desiigner's vocals, the song resolves "into a meditative piece for vocoder" from contemporary classical composer Caroline Shaw. The song "Famous" includes the controversial lyric "I feel like me and Taylor might still have sex/Why? I made that bitch famous". The lyric refers to West interrupting Taylor Swift's acceptance speech at the 2009 MTV Video Music Awards. This was heavily publicized and many publications and viewers criticized West. Kot called the song "an example of just how brilliant and infuriating West can be at the same time". Greene wrote that the lyric "feels like a piece of bathroom graffiti" and felt its intention is to "reignite the most racially-charged rivalry in 21st-century pop". Throughout the song, West references the fame and wealth that he's gathered during his career, and he also showcases braggadocio. "Feedback" features West responding to his critics with the lyric, "Name one genius that ain't crazy" to do so. Raymer wrote the lyric is confirming the two frequent major criticisms of West "that he's an egomaniac and that he's mentally unwell". God and his connection to spirituality are referenced within "Low Lights", with the vocals coming from an unknown woman delivering a sample of Sandy Rivera's performance on the a cappella version of "Save Me" by the duo Kings of Tomorrow. West raps about the newfound fame and fortune in his life after marrying Kim Kardashian in "Highlights". West uses sexually explicit lyrics to describe his fantasies and dreams on "Freestyle 4". The interlude "I Love Kanye" features self-aware a cappella lyrics referencing West's changing public image. The track "Waves" is "uplifting", including braggadocious lyrics mixed with those of a darker tone that reference death or the ending of relationships. Within "FML", West raps about maintaining his loyalty to Kardashian, and the title stands for "Fuck My Life" as well as "For My Lady", as both phrases are mentioned in the song. Raymer claimed that the lyric "You ain't never seen nothing crazier than this nigga when he off his Lexapro" is confirmation of West's major sources of criticism. West touches on trust issues with his family on "Real Friends", which includes lyrics about a cousin blackmailing him. West shows fear of possibly being viewed as a guilt-ridden son on "Wolves". The song features the lyrics "Cover Nori in lamb's wool/We surrounded by/The fuckin wolves", used by West to offer an image of him and Kardashian as the biblical figures Mary and Joseph. The interlude "Frank's Track" consists of Frank Ocean crooning depressing and dark lyrics. American rapper Max B delivers a voicemail about "good vibes" on "Siiiiiiiiilver Surffffeeeeer Intermission", which is followed by fellow rapper French Montana blurting out the phrase "silver surfer" repeatedly on the interlude, until the phrase is repeated by Max B. The song "30 Hours" includes West delivering the "real life commentary" that he has become known for. West unapologetically declares his greatness in "No More Parties in LA", while fellow rapper Kendrick Lamar adds to the backdrop of the song. "Facts (Charlie Heat Version)" is a Nike diss track that features West bragging about the success of his Yeezy shoes. Forrest Wickman from Slate wrote that "Fade" is where "West, R&B singer-songwriter Ty Dolla Sign, and 'White Iverson' singer Post Malone alternate verses", with Wickman viewing the lyrics as being centered on "trying to hold on to a love that's fading". West raps in a self-reflective way on "Saint Pablo", which also includes him rapping with political edge, humor, and a logically clear through-line. Promotion and release West marked his first music release since "All Day" with the release of the promotional single "Facts" on December 31, 2015. A new version of the song was released on The Life of Pablo under the title "Facts (Charlie Heat Version)". On January 8, 2016, Kardashian announced via Twitter the release of "Real Friends", which simultaneously initiated the return of West's GOOD Fridays; West had launched this initiative as a weekly free music giveaway leading up to the release of My Beautiful Dark Twisted Fantasy. "Real Friends", featuring vocals by Ty Dolla Sign, was released the day it was announced via West's SoundCloud account with the disclosure of The Life of Pablos release date. As well as debuting the song, West shared a snippet of the forthcoming GOOD Friday release, titled "No More Parties in LA", which features vocals by Kendrick Lamar. On August 16, 2019, "Real Friends" was certified silver in the United Kingdom by the British Phonographic Industry (BPI) for selling 200,000 units. "No More Parties in LA" experienced its proper release the following week, also through SoundCloud. Madlib and West produced the song, which contains a sample of "Suzie Thundertussy" performed by Walter "Junie" Morrison. It was certified gold in the US by the Recording Industry Association of America (RIAA) for sales of 500,000 units on August 15, 2018. After a number of delayed premieres, On February 12, 2016, West released a new track, titled "30 Hours", as part of his GOOD Fridays series. The song features vocals by American musician André 3000. On February 14, West performed "Highlights" and "Ultralight Beam" on Saturday Night Live. That same day, The Life of Pablo was released for streaming exclusively on Tidal through GOOD Music, distributed by Def Jam Recordings. It was made available for purchase for $20 for a few hours, though it reverted to streaming-only afterwards. West announced the album would be available outside of Tidal a week later, while imploring people to sign up for the service. However, the following day, West claimed he would never release The Life of Pablo outside of Tidal, encouraging his fans to sign up for the service. On the same day, Pigeons & Planes claimed the version of the album made available for streaming on Tidal was not its final version. After an active weekend, during which he was finishing The Life of Pablo, West stated he had $53,000,000 in personal debt and called for Facebook founder Mark Zuckerberg to invest $1 billion in his ideas. West also called on other tech billionaires to help him. The album's premier and launch won the awards for Innovation and Integrated Campaign, respectively, at the 2017 Clio Awards. Streaming and commercial release The Life of Pablo initially received an exclusive Tidal release on February 14, 2016. West urged the public to download the application to hear the album, which resulted in it temporarily reaching the number one spot on the US App Store. West later tweeted that he "was thinking about not making CDs ever again", and stated that he would never release The Life of Pablo outside of Tidal. The album's initial exclusive release on Tidal resulted in a large increase in subscribers to the service, 250 million streams in the first 10 days, and 400 million streams in the first six weeks before its release to other streaming platforms. Following the Tidal exclusive release, it was announced that "Famous" would be sent to radio stations in the United States on March 28 as the lead single from The Life of Pablo; the song was exclusively released for streaming on Spotify and Apple Music on that date. It peaked at number 34 on the US Billboard Hot 100 and lasted for 14 weeks on the chart. The song was certified double platinum in the US by the RIAA for selling two million units on March 7, 2018. The song reached number 33 on the UK Singles Chart and remained on it for 16 weeks. On January 19, 2018, "Famous" was certified gold in the UK by the BPI for sales of 400,000 units. "I Love Kanye" was the next song from the album to be released on streaming services other than Tidal on March 30, 2016; it also became available on Spotify and Apple Music. On April 1, 2016, West released an updated version of The Life of Pablo for streaming on Spotify, Apple Music, and Google Play. He also made the album available for purchase on his official website. Though "Father Stretch My Hands, Pt. 1" and "Pt. 2" were released as separate tracks on the album, both parts of the song were serviced to radio stations across the United States as the second single, "Father Stretch My Hands", on June 7. On the Billboard Hot 100, "Father Stretch My Hands, Pt. 1" charted at number 37 and spent 23 weeks on the chart. The song was certified double platinum in the US by the RIAA for sales of two million units on March 7, 2018. It peaked at number 54 on the UK Singles Chart and stayed on the chart for three weeks. The song was certified silver in the UK by the BPI for pushing 200,000 units on October 20, 2017. "Pt. 2" reached number 54 on the Billboard Hot 100 and remained on the chart for three weeks. On February 1, 2018, the song was certified platinum in the US by the RIAA for selling one million units. The song reached number 70 on the UK Singles Chart and remained there for three weeks, tying the chart stay of "Father Stretch My Hands, Pt. 1". "Fade" was released as the third and final single to radio stations in the UK on September 9, 2016, and sent to US radio stations on September 20. On the Billboard Hot 100, the song peaked at number 47 and spent 13 weeks on the chart. It reached number 50 on the UK Singles Chart and remained there for eight weeks. On May 12, 2017, "Fade" was certified silver in the UK by the BPI for selling 200,000 units. Lawsuit The release onto other streaming platforms, along with West's claims that the album would remain a permanent Tidal "exclusive" prompted a lawsuit to be filed on April 18, 2016 by law firm Edelson PC. It was filed against West and Jay-Z, who was involved as the owner of Tidal, with each of them being sued for $5 million. The lawsuit was filed on behalf of California resident Justin Baker-Rhett accusing them of false advertising. Seeking class-action status, the lawsuit claimed that Tidal and West never intended to have the album as a Tidal limited exclusive forever, but said so to boost Tidal's struggling subscriber growth; with the lawsuit claiming that Tidal's subscriber numbers tripled following the initial release of the album. The lawsuit also claimed that "Kanye has the power to send one tweet out into the world and get 2 million people to act on it" and suing West "is about holding him accountable when he abuses that power". In January 2019, it was reported the lawsuit had been settled with undisclosed terms; the class action lawsuit did not proceed. Tour In August 2016, West embarked on the Saint Pablo Tour in support of The Life of Pablo, two months after announcing it. The performances featured a floating platform, the first time West had used one. West postponed several dates in October following the Paris robbery of his then-wife Kim Kardashian. The remainder of the tour was canceled on November 21, 2016, following controversy over comments West made that week supporting president-elect Donald Trump and public criticism by other artists; fellow rapper Snoop Dogg spoke negatively of West's critical comments. West was admitted for psychiatric observation at the UCLA Medical Center later that month. Before its cancellation, the Saint Pablo Tour was set to run until December 2016. Artwork and title On February 11, 2016, West revealed the album's artwork, designed by Belgian artist Peter De Potter. De Potter's level of fame at the time was not as great as that of artists such as George Condo and Takashi Murakami, who had previously designed cover art for West. As De Potter had collaborated with fashion designer Raf Simons in the past, and West had cited him as an influence, there was much speculation that Simons was the reason the two became involved with each other. The artwork was described as a "post-modern cover" and it displays the album's title in all caps, as well as featuring a small family photo in the bottom corner. West shared another cover for The Life of Pablo on the same date with the phrase "which one" on it that was included on the notepad of the final track list, and a cropped photo of British model Sheniz Halil that shows her buttocks; this artwork was used for the official release. Kim Kardashian reportedly chose Halil for the artwork. After this information was revealed, Halil's Instagram popularity increased. In response to being selected, Halil said in an interview with the New York Daily News that she "couldn't be more flattered and honoured", thanking both West and Kardashian. By titling his album The Life of Pablo, West confused people as to which Pablo he was referencing with the title. Pablo Escobar, Pablo Neruda, Pablo Picasso and a child named Pablo who famously shouted his support of West for president at the 2015 VMAs were viewed as potential people referenced in the album's title. MTV pointed to the title being in reference to Picasso, as West had said during a 2015 lecture at the University of Oxford that if he "was going to do art, fine art", then he would have aimed "to become Picasso or greater". By writing "Which one?" on his notepad, West hinted that he might not remember the meaning of the title he had chosen. West eventually revealed the meaning during an episode of the American talk show Kocktails with Khloé in April 2016. His sister-in-law Khloé Kardashian asked him, "Who the fuck is Pablo"? He replied the title was inspired by Escobar, Picasso and the Apostle Paul, since Paul translates into Pablo in Spanish. Writing for The Guardian, Jonathan Jones drew an artistic comparison between West and Picasso, claiming that West's sampling of music, "reworking old songs" and "mixing it all up" is similar to the way in which Picasso "first put bits of the real world into modern art". Critical reception The Life of Pablo was met with generally positive reviews from music critics. At Metacritic, which assigns a normalized rating out of 100 to reviews from professional publications, the album received an average score of 75, based on 35 reviews. Aggregator AnyDecentMusic? gave it 7.4 out of 10, based on their assessment of the critical consensus. Rob Sheffield dubbed it both a mess and masterpiece: "This is a messy album that feels like it was made that way on purpose." He elaborated, writing that "West just drops broken pieces of his psyche all over the album and challenges you to fit them together". Corbin Reiff opined that The Life of Pablo "feels far different from any of the tightly constructed, singular works of West's past", asserting instead that "as a beautiful, messy, mixed-up collection of 18 songs, it's a brilliant document". Writing for The New York Times, Jon Caramanica said West "has perfected the art of aesthetic and intellectual bricolage, shape-shifting in real time and counting on listeners to keep up", concluding "this is Tumblr-as-album, the piecing together of divergent fragments to make a cohesive whole". In a highly positive review, Jayson Greene wrote that all of West's work is animated by "a madcap sense of humor", and claimed "The Life of Pablo has a freewheeling energy that is infectious and unique to his discography", finding that it manages to come across "as both his most labored-over and unfinished album, full of asterisks and corrections and footnotes". Robert Christgau of Vice found the record "wittingly casual and easy on the ears", writing that, "unlike Yeezus, it won't top many 2016 lists—it's too blatantly imperfect, too flagrantly unfocused. But that's also its charm, and I prefer it". Spins Greg Tate wrote that "even if Mr. West feels (for now, at least) that his best years as a rap superstar are behind him, there's still hella great beats roaming around that dazed and befuddling noggin per The Life of Pablo for dang sure" and described the album as "long on musical confidence and short on inspirational verses". He viewed the "plaintive vulnerability and alienation" expressed by West as at least seeming "cathartically crafted". Writing for USA Today, Patrick Ryan claimed that even though the album "may not deliver on West's promise of being 'the album of the life', it's undeniably the work of one of music's most boundary-pushing artists and will give fans plenty to unpack". Ray Rahman was less enthusiastic, calling The Life of Pablo "an ambitious album that finds the rapper struggling to compact his many identities into one weird, uncomfortable, glorious whole". He elaborated, claiming that like West "himself, the album is emotional, explosive, unpredictable, and undeniably thrilling". Alexis Petridis expressed further criticism in The Guardian, finding the album "at turns, rambling, chaotic, deeply underwhelming, impressively audacious, and completely infuriating", suggesting that it "appears to have had ideas thrown at it until it feels messy and incoherent", despite concluding that "when The Life of Pablo is good, it's very good indeed". Neil McCormick wrote, "The Life of Pablo is certainly rich in musical scope, chock a block with inspired ideas", but he felt the work to be "so self-involved it crosses over into self-delusion, marked by such a tangible absence of perspective and objectivity". In a mixed review, Greg Kot expressed the viewpoint that "The Life of Pablo sounds like a work in progress rather than a finished album", though he claimed that "West comes off as a man with hundreds of ideas in play all at once" who lacks any filter. Rankings The Life of Pablo appeared on several year-end lists of the best albums of 2016. Dummy ranked the album as the best of 2016, claiming that "it delivered some of the hugest musical moments of the year", noting elements of songs such as "Ultralight Beam" and "Pt. 2". Caramanica also named The Life of Pablo the best album of the year and called it: "A grand, caustic album about grace: finding it, praying for it, falling from it." Time Out London was among the three publications to list The Life of Pablo as the best album of 2016, writing that "the incredible, exciting and daring The Life of Pablo really does show Kanye as a restless, Jobs-esque genius, with a flair for convening talented people and getting exceptional work out of them". As well as ranking at number three on the Pitchfork Readers' Poll: Top 50 Albums of 2016, the album was voted fifth by readers for both the most underrated and most overrated album of the year. On the Top 50 Songs of 2016 poll, "Ultralight Beam" ranked at number one. "Real Friends" and "No More Parties in LA" also appeared on the list as the 13th and 16th best songs, respectively. In February 2016, Inverse named The Life of Pablo West's best album. Industry awards At the 2016 BET Hip Hop Awards, The Life of Pablo was nominated for Album of the Year. The album received a nomination for Best Rap Album at the 2017 Grammy Awards, ultimately losing to Chance the Rapper's third mixtape Coloring Book. At the same ceremony, "Ultralight Beam" and "Famous" were both nominated in the categories of Best Rap/Sung Performance and Best Rap Song. West's failure to win any awards gave him a streak of losing 16 Grammy nominations in a row. Despite The Life of Pablo being more successful in terms of Grammy nominations than Yeezus, My Beautiful Dark Twisted Fantasy and West's fourth studio album 808s & Heartbreak (2008), several publications viewed the lack of a nomination for Album of the Year as being a snub. Writing for Bustle, Sam Rullo called West's lack of a nomination for the award "so disappointing", though he claimed that "the snub can't be deemed surprising, because it follows in a long tradition of the awards show shying away from his more experimental albums". Rullo also claimed that other tracks from The Life of Pablo should have been nominated in award categories as well as "Ultralight Beam" and "Famous". The Life of Pablo was nominated for Best Album at the 2017 NME Awards. At the 2016 Soul Train Music Awards, the album earned a nomination for Album of the Year. Commercial performance After being made available solely on Tidal, The Life of Pablo failed to chart initially because West declined to share the streaming numbers with Nielsen Music. The album was reportedly subject to over 500,000 illegal downloads within 24 hours of its release, becoming the most illegally downloaded album ever and causing a resurgence in the file sharing of music. Despite West asking Tidal to withhold streaming numbers for The Life of Pablo in February, the service revealed in March 2016 that the album was streamed over 250 million times within ten days of being released. In May 2018, the Norwegian newspaper Dagens Næringsliv published an investigative report that accused Tidal of manipulating Beyonce's Lemonade and Kanye West's Life of Pablo streaming numbers. The report claimed that "listener numbers on Tidal have been manipulated to the tune of several hundred million false plays"; the service denied the report. On April 9, 2016, Billboard reported that after The Life of Pablo had been released to services other than Tidal the album was set to debut atop the US Billboard 200 and had sold 90,000 album-equivalent units at the time. The Life of Pablo was a chart-topping debut, West's seventh consecutive number one studio album in the United States, selling 94,000 album-equivalent units. 28,000 of the album-equivalent units for The Life of Pablo were pure album sales, while the remaining 66,000 units were streaming equivalent albums that equated to over 99 million streams and accounted for 70% of the units. This stood as the first time an album had topped the Billboard 200 with the majority of the units coming from streaming equivalent albums, surpassing the previous benchmark of 44.6% set by Rihanna's eighth studio album Anti (2016). The Life of Pablos 66,000 streaming equivalent albums stood as the second highest streaming sum behind the 67,000 by Canadian singer Justin Bieber's fourth studio album Purpose (2015). In its second week on the Billboard 200, The Life of Pablo descended three places to number four and pushed 47,000 album-equivalent units, experiencing a 50% decline from the first week's sales. The album dropped 95% in pure album sales, selling around 1,000 copies. The album ranked as the 27th most popular album of 2016 on the Billboard 200, while ranking at number 88 on the US Top R&B/Hip-Hop Albums chart for that year. On April 4, 2017, The Life of Pablo was certified platinum in the US by the RIAA for sales of one million album-equivalent units, 798,000 of which had been sold up to January 1. Though it had been confirmed that the RIAA do not break out the components of any certifications, West's label Def Jam confirmed the album was certified from streaming-only. This made it stand as the first streaming-only album to go platinum in the US and also gave West his eighth album to achieve an RIAA certification of platinum or higher. The album was certified double platinum in the US by the RIAA for selling two million album-equivalent units on February 27, 2020. The Life of Pablo debuted at number one on the Norwegian Albums Chart and remained on it for 62 weeks, giving West his first chart-topping solo album in Norway as well as his longest-charting album there. The album peaked at number two on the Swedish Albums chart, standing as West's highest charting album in Sweden and ultimately ranking as the 55th most popular album of 2016 on the chart. In Denmark, The Life of Pablo attained the same peak position on the Danish Albums chart. The album ranked as the 12th most popular album of 2016 on the chart. On November 12, 2018, The Life of Pablo was certified double platinum in Denmark by IFPI Danmark for shipments of 40,000 copies. The album debuted on the Finnish Albums (Top 50) chart at number 12 and climbed seven places to number five in its second week on the chart. On the Canadian Albums Chart, The Life of Pablo entered at number six and ranked as the 40th most popular album of 2016 on the chart. In the week of Jesus Is Kings release in 2019, The Life of Pablo rose 93 places from number 159 to number 66 on the Canadian Albums chart, increasing in consumption units by 51%. The album reached number eight on the Dutch Album Top 100 and ranked as the 72nd most popular album on the chart in 2016. The same position was attained by The Life of Pablo on the Irish Albums Chart. On the UK Albums Chart, the album charted at number 30. It stood as West's eighth top 40 album in the UK and spent 47 weeks on the chart. The Life of Pablo was certified gold in the UK by the BPI on March 3, 2017, for sales of 100,000 album-equivalent units that were the results of streams, becoming the first album to ever do so in the country. Official Charts data reported that the 100,000 units required for being gold accounted to each song being streamed an average of 10.5 million times and that the album equivalent streams amounted to 100,316. The same week that The Life of Pablo debuted on the Billboard 200, 12 of the tracks appeared on the US Hot R&B/Hip-Hop Songs chart, with "Famous" charting the highest at number 13. However, since the song had debuted on the chart a week prior, only 11 of the 12 tracks entered the Hot R&B/Hip-Hop Songs that week; the entry of "Father Stretch My Hands, Pt. 1" at number 14 stood as the highest debut. Eight of the tracks debuted on the Billboard Hot 100, with "Famous" having the highest entry at number 34. The tracks appearing on the charts lead to West reaching a new peak of number three on the Billboard Artist 100, which was the first time he reached the top ten of the chart. On the UK Singles Chart, nine of the tracks charted upon the album's release, with "Famous" having the highest debut by opening at number 33. Track listing Notes signifies a co-producer signifies an additional producer "Ultralight Beam" features vocals by Chance the Rapper, Kirk Franklin, The-Dream, and Kelly Price, and additional vocals by Natalie Green and Samoria Green "Father Stretch My Hands Pt. 1" features vocals by Kid Cudi and Kelly Price "Pt. 2" features vocals by Desiigner and Caroline Shaw "Famous" features vocals by Rihanna and Swizz Beatz "Highlights" features vocals by Young Thug, and additional vocals by The-Dream, El DeBarge, and Kelly Price "Freestyle 4" features vocals by Desiigner "Waves" features vocals by Chris Brown and Kid Cudi "FML" features vocals by The Weeknd, and additional vocals by Caroline Shaw "Real Friends" features vocals by Ty Dolla Sign "Wolves" features vocals by Vic Mensa, Sia, and Caroline Shaw "Frank's Track" features uncredited vocals by Frank Ocean "Siiiiiiiiilver Surffffeeeeer Intermission" features vocals by Max B and French Montana "30 Hours" features background vocals by André Benjamin "No More Parties in LA" features vocals by Kendrick Lamar "Fade" features vocals by Post Malone and Ty Dolla Sign "Saint Pablo" features vocals by Sampha Sample credits "Father Stretch My Hands, Pt. 1" contains samples of "Father I Stretch My Hands", written and performed by Pastor T. L. Barrett featuring Youth for Christ. "Pt. 2" contains samples of the song "Panda", written by Sidney Selby III and Adnan Khan, and performed by Desiigner; samples of "Father I Stretch My Hands", written and performed by Pastor T. L. Barrett featuring Youth for Christ; and contains a sound effect from the video game Street Fighter II: The World Warrior. "Famous" contains samples of "Do What You Gotta Do", written by Jimmy Webb and performed by Nina Simone; samples of "Bam Bam", written by Winston Riley and performed by Sister Nancy; and samples of "Mi Sono Svegliato E... Ho Chiuso Gli Occhi", written by Luis Bacalov, Sergio Bardotti, Giampiero Scalamogna, and Enzo Vita, and performed by Il Rovescio della Medaglia. "Feedback" contains samples of "Talagh", written by Ardalan Sarfaraz and Manouchehr Cheshmazar, and performed by Googoosh. "Low Lights" contains samples of "So Alive (Acapella)", written by Sandy Rivera and performed by Kings of Tomorrow. "Freestyle 4" contains samples of "Human", written by Alison Goldfrapp, Robert Locke, Timothy Norfolk, and William Gregory, and performed by Goldfrapp. "Waves" contains samples and elements of "Fantastic Freaks at the Dixie", written by Fred Bratwaithe, Robin Diggs, Kevin Ferguson, Theodore Livingston, Darryl Mason, and James Whipper, and performed by Fantastic Freaks. "FML" contains interpolations of "Hit", written by Lawrence Cassidy, Vincent Cassidy, and Paul Wiggin, and performed by Section 25. "Real Friends" contains interpolations of "Friends", written by Jalil Hutchins and Lawrence Smith, and performed by Whodini. "Wolves" contains samples of "Walking Dub", written and performed by Sugar Minott. "30 Hours" contains samples of "Answers Me", written and performed by Arthur Russell; interpolations of "Hot in Herre", written by Cornell Haynes, Pharrell Williams, and Charles Brown, and performed by Nelly; interpolations of "EI", written by Cornell Haynes and Jason Epperson, and performed by Nelly; and samples of "Joy", written and performed by Isaac Hayes. "No More Parties in LA" contains samples of "Give Me My Love", written and performed by Johnny "Guitar" Watson; samples of "Suzie Thundertussy", written and performed by Walter "Junie" Morrison; samples of "Mighty Healthy", written by Herbert Rooney, Ronald Bean, Highleigh Crizoe, and Dennis Coles, and performed by Ghostface Killah; and samples of "Stand Up and Shout About Love", written by Larry Graham Jr., Tina Graham, and Sam Dees, and performed by Larry Graham. "Facts (Charlie Heat Version)" contains samples of "Dirt and Grime", written by Nicholas Smith and performed by Father's Children; interpolations of "Jumpman", written by Aubrey Graham, Leland T. Wayne, and Nayvadius D. Wilburn, and performed by Drake and Future; and contains elements of the video game Street Fighter II: The World Warrior. "Fade" contains samples of "(I Know) I'm Losing You", written by Eddie Holland, Norman Whitfield, and Cornelius Grant, and performed by Rare Earth; samples of "(I Know) I'm Losing You", written by Eddie Holland, Norman Whitfield, and Cornelius Grant, and performed by The Undisputed Truth; samples of "Mystery of Love", written by Larry Heard and Robert Owens, and performed by Mr. Fingers; samples of "Deep Inside", written by Louie Vega and performed by Hardrive; samples of "I Get Lifted (The Underground Network Mix)", written by Louie Vega, Ronald Carroll, Barbara Tucker, and Harold Matthews, and performed by Barbara Tucker; and contains an interpolation of "Rock the Boat", written by Stephen Garrett, Rapture Stewart, and Eric Seats, and performed by Aaliyah. "Saint Pablo" contains samples of "Where I'm From", written by Shawn Carter, Deric Angelettie, Ronald Lawrence, and Norman Whitfield, and performed by Jay-Z. Personnel Credits adapted from West's website and Tidal. Technical Andrew Dawson – engineering (1–8, 10, 11, 13, 16–20) Mike Dean – engineering (1–8, 10, 11, 13, 16, 18–20), mastering (all tracks) Noah Goldstein – engineering (1–13, 16–20), mixing (9, 14, 15) Anthony Kilhoffer – engineering (1–8, 10, 11, 13, 16, 18–20) Mike Malchicoff – engineering (1, 7) Nathaniel Alford – engineering (7) Dee Brown – engineering (7) Alex Tumay – engineering (7) Tom Kahre – engineering (8, 10) Ty Dolla Sign – engineering (12) French Montana – engineering (15) MixedByAli – engineering (17) Manny Marroquin – mixing (1–8, 10–13, 16–20) Kez Khou – mix assistance (7, 13) Chris Galland – mix assistance (12, 17, 20) Jeff Jackson – mix assistance (12, 17, 20) Ike Schultz – mix assistance (12, 17, 20) Kuk Harrell – vocal production for Rihanna (4) Zeke Mishanec – vocals recording for Swizz Beatz (4) Marcos Tovar – vocals recording for Rihanna (4) Shin Kamiyama – vocals recording for The Weeknd (11) Joe Balaguer – vocals assistance for Rihanna (4) Musicians Mike Dean – keyboards (1, 2, 7, 11, 12), bass guitar (1), Moog modular (2), vocoder (16) Donnie Trumpet – trumpets (1) Anthony Evans – choir contracting (1) Shanika Bereal – choir (1) Kenyon Dixon – choir (1) Aaron Encinas – choir (1) Crystal Lewis Ray – choir (1) LaKesha Shantell – choir (1) Tiffany Stevenson – choir (1) Chavonne Stewart – choir (1) Rachel Whitlow – choir (1) George Young – choir (1) Greg Phillinganes – keyboards (7) Design Virgil Abloh – assistant creative direction Peter De Potter – album artwork design DONDA – art direction Joe Perez Mark Seekings Justin Saunders Nate Brown Ryan Dwyer – photography Sheniz H – photo model Kanye West – creative direction Charts Weekly charts Year-end charts Decade-end charts Certifications Release history See also 2016 in hip hop music GOOD Fridays List of Billboard 200 number-one albums of 2016 List of number-one albums in Norway References External links 2016 albums Albums produced by Allen Ritter Albums produced by Boi-1da Albums produced by Cashmere Cat Albums produced by DJDS Albums produced by Frank Dukes Albums produced by Havoc (musician) Albums produced by Hudson Mohawke Albums produced by Kanye West Albums produced by Karriem Riggins Albums produced by Madlib Albums produced by Metro Boomin Albums produced by Mike Dean (record producer) Albums produced by Plain Pat Albums produced by Rick Rubin Albums produced by Southside (record producer) Albums produced by Swizz Beatz Albums recorded at Noble Street Studios Def Jam Recordings albums GOOD Music albums Gospel albums by American artists Kanye West albums
3763702	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%E2%80%94%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%96	Страхотина — Германовиці	Страхотина — Германовиці Страхотина – Германовиці – сполучувальна ланка у газотранспортній системі Польщі, котра може стати частиною нового інтерконектора з українською газотранспортною системою. З 1982-го у Страхотині діє підземне сховище газу, ресурс до якого закачували через трубопровід діаметром 300 мм, прокладений від Германовиць. В останніх до нього потрапляв ресурс, відібраний із інтерконектора Комарно – Ярослав (з 1960-х сполучає газотранспортні системи України та Польщі), а також поданий компресорною станцією Мацьковичі – однією зі станцій, котра обслуговує найбільше в історії газової промисловості Польщі родовище Перемишль. У середині 2010-х рух по ділянці Комарно – Ярослав реверсували для поставок в Україну, так що блакитне паливо до Германовиць почало надходити (окрім перемишльського родовища) через переведений у непроектний режим газотранспортний коридор Ярослав – Варшава. У другій половині 2010-х Польща активізувала спроби уникнути залежності від постачання блакитного палива російського походження. Найбільш значним із започаткованих з цією метою проектів став запланований до завершення у 2022-му газогін Baltic Pipe, яким на балтійське узбережжя країни надходитиме природний газ норвезького походження. У комплексі з ним через західні та південні регіони Польщі прокладають трубопровід від Щецина, котрий досягатиме Страхотини. Останню перетворять на газовий хаб, де сходитимуться інтерконектори зі Словаччиною та Україною. При цьому в квітні 2020-го вже ввели в експлуатацію ще одину нитку трубопровіда між Страхотиною та Германовицями довжиною 72 км та значно більшим діаметром, аніж у попередньої – 700 мм (втім, частиною інтерконектору вона стане лише у випадку спорудження ділянки між Германовицями та українським гігантським комплексом підземних сховищ у Більче-Волиці). На трасі нової нитки за допомогою методу спрямованого горизонтального буріння виконали 36 безтраншейних переходів, зокрема, довжиною 980 метрів під річкою Сян. Ще 8 тунелів знадобились для проходу під підвищеннями рел’єфу (траса проходить через Бещади), а 27 – для перетину автомобільних доріг, залізниць та водотоків. Примітки Газопроводи Польщі
2849925	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D1%8F-%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0	Воля-Домбровецька	Воля-Домбровецька — село в Польщі, у гміні Вольштин Вольштинського повіту Великопольського воєводства. Примітки Села Вольштинського повіту
2488645	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%BA%20%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%201996	Кубок Меланезії з футболу 1996	Кубок Меланезії з футболу 1996 Кубок Меланезії 1996 року проходив у Папуа Новій Гвінеї і зібрав трьох учасників: Соломонові Острови, Папуа Нову Гвінею та Вануату. Кубок не був офіційним турніром і виконував функції першого етапу відбіркового турніру чемпіонату світу з футболу 1998 року в тихоокеанській континентальній зоні. і не брали участь у цьому розіграші. Команди зустрічалися по одному разу кожна з кожною, вперше виграла кубок Меланезії і вийшла в другий етап відбіркового турніру чемпіонату світу. , які посіли друге місце, вийшли у стиковий матч першого етапу відбіркового турніру чемпіонату світу. Всі матчі були зіграні в місті Лае. Результати Чемпіонат світу з футболу 1998 Посилання Турнір на RSSSF 1996 у футболі Кубок Меланезії з футболу
62056781	https://en.wikipedia.org/wiki/Dragoljub%20Jacimovi%C4%87	Dragoljub Jacimović	Dragoljub Jacimović (born 10 January 1964) is a Macedonian chess Grandmaster (GM) (2001), Macedonian Chess Championship winner (1996), Chess Olympiad individual gold medal winner (2000). Biography Twice Dragoljub Jacimović played in Yugoslav Chess Championship finals (1985, 1991). After Macedonia's proclamation of independence he has been one of the leading Macedonian chess players. Dragoljub Jacimović has repeatedly participated in the Macedonian Chess Championships, with the best successes in 1996 (winner), 2005 (shared 1st - 3rd place), 2007 (shared 2nd - 3rd place), 2008 (shared 3rd - 5th). In 1998, in Skopje Dragoljub Jacimović ranked 3rd in the International Chess Tournament, but in 2011, in this tournament, he shared 1st -5th place. Dragoljub Jacimović played for North Macedonia in the Chess Olympiads: In 1994, at third board in the 31st Chess Olympiad in Moscow (+4, =5, -3), In 1996, at fourth board in the 32nd Chess Olympiad in Yerevan (+5, =5, -2), In 1998, at third board in the 33rd Chess Olympiad in Elista (+4, =4, -2), In 2000, at third board in the 34th Chess Olympiad in Istanbul (+6, =2, -1) and won individual gold medal, In 2006, at fourth board in the 37th Chess Olympiad in Turin (+1, =5, -1). Dragoljub Jacimović played for North Macedonia in the World Team Chess Championship: In 2001, at third board in the 5th World Team Chess Championship in Yerevan (+0, =3, -2). Dragoljub Jacimović played for North Macedonia in the European Team Chess Championships: In 1997, at first reserve board in the 11th European Team Chess Championship in Pula (+2, =5, -0), In 2001, at fourth board in the 13th European Team Chess Championship in León (+2, =3, -2), In 2005, at third board in the 15th European Team Chess Championship in Gothenburg (+1, =2, -3), In 2013, at first reserve board in the 19th European Team Chess Championship in Warsaw (+1, =2, -0). References External links Dragoljub Jacimović chess games at 365Chess.com 1964 births Living people Macedonian chess players Yugoslav chess players Chess Grandmasters Chess Olympiad competitors
4490295	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B6%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%83%20%C2%AB%D0%9A%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%96%20%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97%C2%BB%202017%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83	Список персонажів мультсеріалу «Качині історії» 2017 року	Список персонажів мультсеріалу «Качині історії» 2017 року Наведений нижче список є переліком персонажів американського анімаційного серіалу «Качині історії» 2017 року. Головні протагоністи Скрудж МакДак — старий качур-скнара родом з Шотландії. Найбагатший качур світу. На початку серіалу повідомляє, що «вже відійшов від справ». За все своє життя нажив багато ворогів, таких як брати Барбоси, Хапун і Магіка. Найбільше зі своїх речей цінує перші зароблені 10 центів, котрі він заробив ще хлопцем у Британії. До трійнят спершу ставиться погано, але потім починає вважати їх родиною і розуміє, що вони його квиток до пригод. Перша Поява: «Woo-oo!» Крячик, Квачик та Кручик — внучаті племінники Скруджа та племінники Дональда Дака. Перша Поява: «Woo-oo!» Крячик — найрозумніший з трьох, також прагне бути лідером частіше, ніж Квачик. Любить, щоб все було за правилами й продумано на перед. Завжди намагається усіх розвеселити. Свято вірить всьому, що написано в енциклопедії Юних Мандрівників, через що в нього часто бувають суперечки з Пір'їнкою. Квачик — лідер тріо. Любить спорт та пригоди. Весь час шукає підказки про те, де зникла його мати, в чому йому допомагає Пір'їнка. Вважає себе кращим за своїх братів. Любить похвалитися своїми вміннями, що не часто приводить до добра. Улюбленець Скруджа. Кручик — найбільш творчий, мислитель цієї компанії. Дуже лінивий, боягузливий і цинічний. Його лінь часто створює багато проблем для нього і для інших. Любить витрачати гроші свого дядька Скруджа. Завжди всім лестить, коли йому щось від них потрібно. Дональд Дак — дядько племінників і племінник Скруджа. Раніше разом зі Скруджем і своєю сестрою Деллою ішов на зустріч пригодам, але після невідомого інциденту, пов'язаного з Деллою, навіть не спілкувався з МакДаком. Є повною протилежністю свого везучого кузена Фартовія. Дуже любить своїх племінників і завжди їх оберігає. Не має роботи та живе на човні в басейні Скруджа. Перша Поява: «Woo-oo!» Делла Дак — мати трьох каченят (Кручика, Квачика та Крячика), сестра Дональда та племінниця Скруджа. Раніше разом зі Скруджем і своїм братом Дональдом йшла на зустріч пригодам, але після аварії у космосі, не бачилася з ними понад 10 років. Перебуваючи на місяці, познайомилася з «Місячним Кліщем» та мешканцями Місяцю. Вижила на супутнику за допомогою кисневої гумки Гвинта. За допомогою мешканців Місяцю повернулася на Землю до своєї сім'ї. Пізніше живе у маєтку Скруджа разом зі своїми дітьми. Любить своїх дітей та піклується про них. Полюбляє мандрувати разом зі своєю ріднею. Перша Поява: «The Shadow War!» Пір'їнка Вандеркряк — онучка пані Крякви. Шанувальниця родини МакДаків. Багато років не виходила з маєтку і тому не пристосована до зовнішнього світу. Добре володіє бойовими мистецтвами та здатна відлупцювати Крячика, Квачика та Кручика разом взятих. Любить пригоди та небезпеки. Допомагає Квачикові з пошуками його мами. Ховає в себе в кімнаті книгу темних заклинань. Перша Поява: «Woo-oo!» Форсаж МакКряк — пілот та водій Скруджа, який завжди невдало приземляється і невдало паркується. Дуже сміливий та відважний, але занадто наївний та неуважний, щоб когось врятувати. Фанат серіалу «Темний плащ». Перша Поява: «Woo-oo!» Пані Кряква — домогосподарка в маєтку Скруджа. Дуже відповідальна та дбайлива. Довгий час не випускала Пір'їнку з маєтку. Також навчала її майстерності шпигунства. Спершу вважала Дональда безвідповідальним та незграбним дурником, але потім змінила свою думку. Недолюблює Дакворта за його нахабний характер. Колишній спецагент 22. Перша Поява: «Woo-oo!» Другорядні протагоністи Дворецький Дакворд — дворецький в маєтку Скруджа. Помер до початку серіалу, але повернувся у вигляді привида, коли його випадково прикликав один з Барбосів. Нахабно ставиться до пані Крякви, вважаючи себе кращим за неї у своїй справі. За словами багатьох персонажів є найкращим організатором свят. Перша Поява: «McMystery at McDuck McManor!» Гвинт Недокрут — головний винахідник компанії МакДака. Зверхньо та нахабно ставиться до всіх окрім свого боса. Майже всі його винаходи стають злими та намагаються вбити самого Гвинта і всіх кого побачать. Не дивлячись на жорстокість своїх роботів, Гвинт завжди виправдовує їх. Єдиний злий робот, якого він приборкав — Лампик. Перша Поява: «The Great Dime Chase!» Ліна Ле Стрендж — племінниця Магіки фон Чварен і найкраща подруга Пір'їнки. На відміну від своєї тітки, Ліна не любить магію і нікому не бажає зла, але вона знаходиться у Магіки в полоні й тому мусить виконувати всі її доручення. Розривається між дружбою з Пір'їнкою та допомогою своїй тітці. В кінці першого сезону виявляється, що Ліна це тінь Магіки, котру та оживила, щоб використовувати як маріонетку. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Фартовій — кузен Дональда і племінник Скруджа. Є дуже везучим і завжди цим вихваляється, через що Дональд і Скрудж його дуже не люблять. Повна протилежність свого кузена. Якийсь час був у полоні духа везіння Ліо Хая. Кумир Кручика. Перша Поява: «The House of the Lucky Gander!» Кучер Дак — дивакуватий кузен Дональда та працівник підводної лабораторії, збудованої Скруджем багато років тому. Єдиний працівник та житель лабораторії. Спершу був кумиром Крячика, доки той не дізнавсь, що Кучер — не вчений. В кінці серії, в якій і з'явився, вирішив таки стати справжнім вченим. Перша Поява: «The Depths of Cousin Fethry!» Фентон Тріщун/РобоКачур — стажист в компанії МакДака, який працює на Гвинта Недокрута. Весь час намагається проявити себе, але лише отримує у свій адрес образи від Гвинта. В одній з серій одягає нову розробку Недокрута і стає супергероєм РобоКачурем. Спершу використовує костюм у своїх цілях, та потім розуміє, що може стати героєм і врятувати все місто. Перша Поява: «Beware the B.U.D.D.Y. System!» Мама Тріщун — мати Фентона та офіцер поліції. Завжди підтримує свого сина, до чого б той не взявся. Любить латинські серіали. Перша Поява: «Who is GizmoDuck?!» Златка Огріш — колишня коханка, бізнес-партнер, а пізніше і суперниця Скруджа. Не дивлячись на почуття МакДака, вона завжди його зраджує, щоб не ділитися з ним золотом. Але іноді готова допомогти Скруджу в фінансових проблемах. Володіє амулетом Око Демогоргони, котрий захищає від високих температур. Перша Поява: «The Golden Lagoon of White Agony Plains!» Дауні МакДак — мати Скруджа. Типова бабуся, яка дуже любить усіх обіймати та нагодовувати. Разом зі своїм чоловіком стала безсмертною, через те, що Скрудж подарував їм магічні кристали друїдів. Перша Поява: «The Secret(s) of Castle McDuck!» Ферґюс МакДак — батько Скруджа. Дуже суворий та буркотливий. Часто принижує й ображає свого сина, але саме він підіслав чолов'ягу, який дав Скруджу американський десятицентник, щоб той повірив у власні сили. Став безсмертним, як і його жінка. Перша Поява: «The Secret(s) of Castle McDuck!» Пані Крякфастер — божевільна бібліотекарка в сховищі Скруджа. Зберігає усі секрети клану МакДак. Занадто добре виконує свою роботу і навіть готова вбити непроханих гостей. Перша Поява: «The Great Dime Chase!» Хосе Каріока — зелений папуга, друг Дональда родом з Латинської Америки. Входив до групи «Три Кабальєро» разом з Дональдом та Панчіто. Брехав своїм друзям, що працює в дорогій туристичній агенції, але потім, як і вони, зізнався в брехні. Старається завжди говорити та поводитися дуже вишукано. Його парасоля одночасно є і сопілкою. Перша Поява: «The Town Where Everyone Was Nice!» Панчіто Пістолес — червоний птах, друг Дональда з Латинської Америки. Колись разом з Дональдом та Хосе входив до групи «Три Кабальєро». Брехав своїм друзям, що є відомим музикантом, але потім в усьому зізнався. Завжди носить з собою гітару та два телефони. Перша Поява: «The Town Where Everyone Was Nice!» Духи Різдва — троє духів, що можуть подорожувати у часі. Перша Поява: «Last Christmas!» Дух Давнього Різдва — маленький Дух Різдва, що схожий на світляка. Подорожує у часі за допомогою парасолі. Застряг у минулому через те, що намагався залишити там Скруджа, після чого став монстром, але був повернений у норму МакДаком. Дух Нинішнього Різдва — Дух Різдва, що схожий на товстого свина. Носить зелений костюм, який нагадує костюм Санта-Клауса. Недалекий, самовпевнений та заздрісний. Дух Майбутнього Різдва — Дух Різдва, що схожий на смерть з косою. Ніколи не говорить. Хоч він і виглядає страхітливо, насправді є мирним та спокійним. Вайлет Цаплекрил — дівчинка птах, що цікавиться магією та усім містичним. Пізніше, через спільні захоплення, познайомилася з Пір'їнкою, а під час «Піжамної Вечірки» остаточно подружилася з нею. У перший день знайомства з Пір'їнкою, випадково, разом з нею, звільнила Ліну з царства тіней. Серед батьків у неї два татусі. Перша Поява: «Friendship Hates Magic!» Фаріз Джин — пес мандрівник зі шляхетного роду. Мандрує в пошуках сімейних реліквій, серед яких — славетна лампа Джина. Перша Поява: «Treasure of the Found Lamp!» Головні антагоністи Магіка фон Чварен — головний антагоніст першого сезону та найзапекліший ворог МакДака. Могутня чаклунка, що з'являється у вигляді тіні своєї племінниці. Намагається здобути першу монету Скруджа, щоб збільшити свої сили. Магіка ненавидить МакДака і весь його рід, бо саме Скрудж винен у тому, що чаклунка втратила тілесний образ. Знає усю на світі магію, заклинання та магічні предмети. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Хапун Дерихвіст — другий найбагатший качур у світі. Головний суперник Скруджа. Набагато жорстокіший останнього, але також щедріший за нього. Весь час намагається обійти МакДака, а то і вбити його. Іноді може об'єднатися зі своїм ворогом заради особистої вигоди. Перша Поява: «Woo-oo!» Родина Барбосів — родина біглів-злодіїв. Марк Дзьоб — сірий папуга, молодий багатій, котрого не хвилюють гроші, адже його хвилюють вподобайки та репости. Власник компанії «Ковиляка». Часто краде чужі винаходи та називає їх своїми (Лампик, РобоКачур). Весь час насміхається над Скруджем та Недокрутом, чим дуже їх дратує. Відсилає собою до Марка Цукерберга. Перша Поява: «The Infernal Internship of Mark Beaks!» Генерал Місячус — місячанин, головний антагоніст другого сезону. Мріяв потрапити на Землю та захопити її. Дослідив абсолютно всі слабкі місця Скруджа, щоб останній не зміг завадити йому. Скористався довірливістю Делли і отримав креслення її космічного апарату. Місяць вважає планетою. Перша поява: «What Ever Happened to Della Duck?!» Бредфорд Жмикрут — падальник, колишній агент організації S.H.U.S.H., засновник і лідер організації F.O.W.L., а також головний виконавчий директор у компанії МакДака. Він є головним антагоністом усього серіалу. Будучи агентом S.H.U.S.H., марно намагався переконати Людвига фон Дрейка у необхідності тотального контролю над світом, аби вберегти його від потенційних загроз. Після відмови з боку Дрейка він об'єднався з лиходійкою на ім'я Чорногус і створив організацію F.O.W.L.. Впродовж багатьох років намагався контролювати Скруджа і запобігати жахливим наслідкам його пригод. Саме Бредфорд винен у смерті Дакворда та зникненні Делли Дак. Створив собі двох клонів — Бентлі і Буфорда, для підстраховки. Перша поява: «Woo-oo!» Другорядні антагоністи Орла Розсікайсон — ніндзя-найманка, котру найняв Хапун для викрадення кристалу Атлантиди. Користується лише холодною зброєю. Перша Поява: «Woo-oo!» Капітан Гачко — привид пірата-орла, котрого колись перемогли Скрудж, Дональд та Делла. Перша Поява: «Woo-oo!» Жаба Ліо Хай — дух везіння та шансу. Виглядає як товста зелена жаба в зеленому одязі. Якийсь час утримував у полоні Фартовія, щоб харчуватися його везінням. Перша Поява: «The House of The Lucky Gander!» Лампик — маленький, але жорстокий та агресивний лампоголовий робот, створений Гвинтом. Здатен за лічені секунди збудувати собі велетенське тіло. Ненавидить, коли яких-небудь роботів ображають. Коли він злиться, то починає світитися червоним. Перша Поява: «The Great Dime Chase!» Сокіл Гроза — найманець, котрого найняв Марк Дзьоб, щоб розіграти власне викрадення. Після того, як Гроза дізнався правду, намагався вбити Дзьоба. Перша Поява: «The Infernal Internship of Mark Beaks!» Тот-Ра — мумія сокола-фараона. Віками був лише маріонеткою, від імені якої правив його онук, та потім був розчаклований. Володіє могутньою силою, лазерним поглядом та здатністю розмовляти зі скарабеями. Перша Поява: «The Living Mummies of Toth-Ra!» Шипшинка і Ожинка — рожева та фіолетова поні (пародія на «Дружба — це диво»). Живуть на полі для гольфу друїдів. Намагалися заманити героїв на спину, щоб потім втопити. Перша Поява: «The Missing Links of Moorshire!» Пончик — агресивний багатий хлопчина з зайвою вагою. Тримав у полоні Кручика. Зробив своїх батьків слугами, коли отримав величезний спадок від бабусі. Перша Поява: «Day of the Only Child!» Чорногус — агентка злочинної організації Г.О.Р.Е. Намагалася викрасти рецепт стрибучого зілля Ведмедиків Ґаммі. Після провалу операції втекла. В минулому саме вона створила Пір'їнку та двох її клонів. Перша Поява: «From the Confidential Casefiles of Agent 22!» Небесні Пірати. Перша Поява: «Sky Pirates…in the Sky!» Дон Іклань — жорстокий та кровожерливий капітан Небесних Піратів. Разом зі своєю бандою собак-пілотів атакує всі торгові літаки, супроводжуючи це співом і танцями. Усіх, хто критикує його повітряний виступ, він вбиває, через що навіть команда його боїться. Трилапа — рудоволоса низькоросла дівчина-пірат, в якої замість лівої ноги металевий протез. Має доволі жорсткий, але спокійний характер. Весь час губить свій капелюх. Стражко — худий пес в блакитній безрукавці. Завжди бажає якось виділитися, але Дон Іклань не дозволяє йому це робити. Бранко — мускулистий пес в блакитній бандані. Любить перераховувати вкрадені гроші. Одноока — одноока дівчина-пірат. Сестра Паштета. Паштет — худий пес в червоній бандані. Брат Одноокої Лінди. Пушинка — мускулиста дівчина-пірат. Любить балет. Лейтенант Затьмара — помічниця генерала Місячуса. Познайомившись з Деллою, мала погану думку про неї, але під час битви з «Місяце-кліщем» взагалі зненавиділа її, проте змінила свою думку, після промови Місячуса щодо заволодіння Землею. Гарно володіє зброєю. Перша Поява: «What Ever Happened to Della Duck?!» Ластівочка — агент злочинної організації F.O.W.L. а також вчена «Без зобов'язань». Хитра та непередбачувана. Справді розуміється на науці та зробила кілька винаходів. Перша Поява: «The Dangerous Chemistry of Gandra Dee!» Родина Барбосів Ма Барбос — мати братів Барбосів. Сама жадібна й агресивна з сімейки. Давно знайома зі Скруджем і знає, що краще з ним не зв'язуватися, аби не потрапити до в'язниці. Вважає своїх синів ідіотами, але все одно їх любить і каже, що майбутнє Крякбурга за ними. Перша Поява: «Daytrip of Doom!» Біґтайм Барбос — низький бігль. Головний у трійці. Весь час вигадує божевільні ідеї, котрі завжди провалюються. Часто б'є своїх братів за невдачі. Бургер Барбос — худий бігль. Погано говорить, тому часто просто гарчить або мичить. Бункер Барбос — кремезний бігль. Мускули команди. Іноді може здатися тупим та агресивним, але насправді дуже добродушний. Стильні Міщани — трійця Барбосів в одязі та зі зброєю янкі. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Французики — трійця Барбосів-французів, котрі б'ються багетами. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Злюки з 6-ї авеню — трійця злих та вульгарних Барбосів-злюк. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Боксер Барбос — мускулистий бігль в боксерських рукавичках та маленькому капелюсі. Добряки з 6-ї авеню — трійця добрих та вихованих Барбосів-добряків. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Спортивні такіто — трійця спортивних Барбосів-лонгбордистів. Також вони анархісти. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Блазні — тріо Барбосів-блазнів. Спілкуються свистом. Можливо Ма їх усиновила. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Ходак — бігль на ходулях і в циліндрі. Силач — сильний бігль в костюмі шута з намальованим лицем на потилиці. Акробат — бігль-акробат в чорному трико. Гидкі невдахи — трійця наївних та недалеких Барбосів-невдах. Перша Поява: «The Beagle Birthday Massacre!» Ботчед-Джоб Барбос — товстий високий бігль. Банґл Барбос — маленький кучерявий бігль у светрі. Боттл Барбос — худий бігль без маски з довгим світлим волоссям, під яким ховаються великі блакитні очі. Носить на пальцях пляшки. Блек Арт Барбос — майстер темної магії. Носить чорний одяг з плащем. Ходив до школи магів, але так нічому путньому і не навчився. Повернув з того світу Дакворта. Перша Поява: «McMystery at McDuck McManor!» Дідусь Барбос — покійний бігль, котрий колись заволодів правами на місто Крякбург, але потім їх у нього видурив МакДак. Перша Поява: «Last Christmas!» Команда Дідуся — Барбоси, з якими Дідусь Барбос грабував місто. Перша Поява: «Last Christmas!» Банкір Барбос — великий мускулистий бігль з довгим підборіддям Бейбіфейс Барбос — маленький на зріст бігль, який часто поводиться й одягається як дитина. Баґл Барбос — худорлявий бігль, що любить джаз та диско. Примітки Списки персонажів телесеріалів Качині історії
28901395	https://en.wikipedia.org/wiki/Ludwig%20III%2C%20Count%20of%20W%C3%BCrttemberg	Ludwig III, Count of Württemberg	Ludwig III, Count of Württemberg Ludwig III (1166–1241) was Count of Württemberg. He was probably married to a daughter of count Adalbert III von Dillenburg, whose name is unknown. Ludwig III and Hartmann were both known as 'Count of Württemberg' in documents of King Otto IV in his Rhineland, Swabian and Franconian palaces at the same time, so it seems they co-managed the county, with one staying at home and the other accompanying the emperor on his travels in Germany and Italy. In 1194 Ludwig took part in the conquest of Sicily by emperor Henry VI and Hartmann accompanied Otto IV to his coronation in Rome on 4 October 1209. 1166 births 1241 deaths 12th-century counts of Württemberg 13th-century counts of Württemberg
23139089	https://en.wikipedia.org/wiki/R%C4%83u%C8%9Bel	Răuțel	Răuțel is a village in Fălești District, Moldova. References Villages of Fălești District
23729662	https://en.wikipedia.org/wiki/1983%20Virginia%20Slims%20of%20Houston	1983 Virginia Slims of Houston	1983 Virginia Slims of Houston The 1983 Virginia Slims of Houston was a women's tennis tournament played on indoor carpet courts at the Astro Arena in Houston, Texas in the United States that was part of the 1983 Virginia Slims World Championship Series. The tournament was held from January 10 through January 16, 1983. First-seeded Martina Navratilova won the singles title and earned $28,000 first-prize money. Finals Singles Martina Navratilova defeated Sylvia Hanika 6–3, 7–6(7–5) It was Navratilova's 3rd title of the year and the 150th of her career. Doubles Martina Navratilova / Pam Shriver defeated Jo Durie / Barbara Potter 6–4, 6–3 It was Navrtilova's 4th title of the year and the 151st of her career. It was Shriver's 2nd title of the year and the 36th of her career. Prize money References External links ITF tournament edition details Virginia Slims of Houston Virginia Slims of Houston Virginia Slims of Houston Virginia Slims of Houston Virginia Slims of Houston Virginia Slims of Houston
12539970	https://en.wikipedia.org/wiki/Trefoil%20horseshoe%20bat	Trefoil horseshoe bat	Trefoil horseshoe bat The trefoil horseshoe bat (Rhinolophus trifoliatus) is a species of bat in the family Rhinolophidae. It is found in Brunei, India, Indonesia, Malaysia, Myanmar, Singapore, and Thailand. In Borneo locally common up to 1,800m, including mangroves. Description Rhinolophus trifoliatus is a medium-sized horseshoe bat with a forearm length of and weight of . This bat has fluffy, pale grey fur, with a yellow nose-leaf and ear membranes. Ecology and behaviour R. trifoliatus is caught in the understory of primary and secondary rainforest. This species is thought to be solitary, with individuals observed roosting underneath exposed leaves. As with the neotropical Honduran white bat it is thought that their pale fur may be an adaptation to make them camouflaged when roosting, as sunlight filtering through the leaf will make them appear green. References External links Sound recordings of Rhinolophus trifoliatus on BioAcoustica Rhinolophidae Bats of Southeast Asia Bats of Indonesia Bats of Malaysia Bats of Borneo Mammals of Myanmar Mammals of China Mammals of India Mammals of Thailand Fauna of Sumatra Mammals described in 1834 Taxonomy articles created by Polbot Taxa named by Coenraad Jacob Temminck
13063228	https://en.wikipedia.org/wiki/H%C3%A9ninel	Héninel	Héninel is a commune in the Pas-de-Calais department in the Hauts-de-France region of France. Geography A small farming village situated southeast of Arras, on the D33 road and just yards away from the A1 autoroute. Population Places of interest The church of St. Germain, rebuilt, as was most of the village, after the First World War. The Commonwealth War Graves Commission cemeteries. Traces of an old castle. See also Communes of the Pas-de-Calais department References External links The Heninel-Croiselles CWGC cemetery The Heninel CWGC cemetery Communes of Pas-de-Calais
4403174	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE%20%C2%AB%D0%93%D1%80%D1%83%D1%88%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%C2%BB	Джерело «Грушівське»	Джерело «Грушівське» — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Кельменецької селищної громади Дністровського району Чернівецької області, на захід від села Нагоряни. Площа 0,25 га. Статус присвоєно 10.06.2004 року. Перебуває у віданні ДП «Сокирянський лісгосп» (Кельменецьке лісництво, кв. 4, вид. 2). Джерела Кельменецьке лісництво (карта) Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення «Джерело Грушівське» Гідрологічні пам'ятки природи Чернівецької області Природно-заповідний фонд Кельменецького району Природоохоронні об'єкти, засновані 2004 Засновані в Україні 2004 2004 у Чернівецькій області Природоохоронні території над Дністром Джерела Чернівецької області
4043365	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BD%20%D0%A4%D0%9A%20%C2%AB%D0%A0%D0%B5%D0%B0%D0%BB%20%D0%A1%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%94%D0%B4%D0%B0%D0%B4%C2%BB%202016%E2%80%942017	Сезон ФК «Реал Сосьєдад» 2016—2017	Сезон ФК «Реал Сосьєдад» 2016—2017 - 70-й за ліком сезон футбольного клубу Реал Сосьєдад у найвищому дивізіоні іспанського футболу. Поточний склад В оренді в іншому клубі Прийшли Пішли Передсезонні та товариські матчі Змагання Усі турніри Ла-Ліга Турнірна таблиця Підсумки загалом source: Результати за туром Матчі Копа-дель-Рей 1/16 фіналу 1/8 фіналу Чвертьфінал Статистика гравців Матчі та голи Востаннє оновлено станом на 21 травня 2017. \|- ! colspan=14 style=background:#dcdcdc; text-align:center\|Воротарі \|- ! colspan=14 style=background:#dcdcdc; text-align:center\|Захисники \|- ! colspan=14 style=background:#dcdcdc; text-align:center\|Півзахисники \|- ! colspan=14 style=background:#dcdcdc; text-align:center\|Нападники \|- ! colspan=14 style=background:#dcdcdc; text-align:center\| Гравці, що в цьому сезоні виходили на поле, або мали номер у складі, але потім полишили клуб \|- \|} Примітки Посилання Club's official website Real Sociedad Сезони ФК «Реал Сосьєдад»
2457959	https://en.wikipedia.org/wiki/HMS%20Dolphin%20%281751%29	HMS Dolphin (1751)	HMS Dolphin (1751) HMS Dolphin was a 24-gun sixth-rate frigate of the Royal Navy. Launched in 1751, she was used as a survey ship from 1764 and made two circumnavigations of the world under the successive commands of John Byron and Samuel Wallis. She was the first ship to circumnavigate the world twice. She remained in service until she was paid off in September 1776. She was broken up in early 1777. Construction Built to the 1745 Establishment, Dolphin was originally ordered from the private yard of Earlsman Sparrow in Rotherhithe (under contract dated 7 October 1747). Following Sparrow's bankruptcy in 1748, the order was moved to Woolwich Dockyard. In order to reduce the likely incidence of shipworm, Dolphins hull was copper-sheathed ahead of her first voyage of circumnavigation in 1764. Early service Not long after her commissioning, the hostilities of the Seven Years' War had escalated and spread to Europe, and in May 1756 Britain declared war on France of the Ancien Régime. Dolphin was pressed into service throughout the conflict, and was present at the Battle of Minorca in 1756 when a fleet under Admiral John Byng failed to relieve Port Mahon, Britain's main base in the Western Mediterranean (as a result of which Byng was later court-martialled and shot). First circumnavigation With Britain's successful conclusion of the Seven Years' War in 1763, her attentions turned towards consolidating her gains and continuing to expand her trade and influence at the expense of the other competing European powers. The Pacific Ocean was beginning to be opened up by exploratory European vessels, and interest had developed in this route as an alternate to reach the East Indies. This interest was compounded by theories put forward which suggested that a large, hitherto-unknown continental landmass (Terra Australis Incognita) must exist at southern latitudes to "counterbalance" the northern hemisphere's landmasses. No longer in a state of war, the Admiralty had more funds, ships and men at her disposal to devote to exploratory ventures. Accordingly, an expedition was soon formed with instructions to investigate and establish a South Atlantic base from which Britain could keep an eye on voyages bound for the Pacific. Another purpose was to generally explore for unknown lands which could then be claimed and exploited by the Crown, and to reach the Far East if necessary. Dolphin was selected as lead vessel for this voyage, and she was to be accompanied by the sloop . Her captain was Commodore John Byron, a 42-year-old veteran of the sea, and younger brother to the profligate William Byron, 5th Baron Byron. Between June 1764 and May 1766 Dolphin completed the circumnavigation of the globe. This was the first such circumnavigation of less than two years. During this voyage, in 1765, Byron took possession of the Falkland Islands on behalf of Britain on the grounds of prior discovery, and in so doing was nearly the cause of a war between Great Britain and Spain, both countries having armed fleets ready to contest the sovereignty of the barren islands. Later Byron visited islands of Tuamotus, Tokelau and Nikunau in the Gilbert Islands, putting them on European maps for the first time (in European circles, Nikunau went by the name "Byron Island" for over 100 years); and visited Tinian in the Northern Marianas Islands. Second circumnavigation Dolphin circumnavigated the world for a second time, under the command of Samuel Wallis. Her master's mate, John Gore, was among a number of the crew from Byron's circumnavigation who crewed with Wallis. The master on this voyage, George Robertson, subsequently wrote a book The discovery of Tahiti; a journal of the second voyage of H.M.S. Dolphin round the world under the command of Captain Wallis, R.N., in the years 1766, 1767, and 1768, written by her master. Dolphin sailed in 1766 in the company of , under the command of Philip Carteret, who had served on Byron's circumnavigation. Dolphin dropped anchor at the peninsula of Tahiti Iti ("small Tahiti", aka Taiarapu) on 17 June 1767 but quickly left to find a better anchorage. Wallis chose Matavai Bay on 23 June. Although the Spanish had visited the Marquesas Islands in 1595, some 170 years earlier, Wallis officially took possession of Otaheiti, which he named "King George III Island". (About a year later, French navigator Louis-Antoine de Bougainville landed at Hitiaa on the opposite side of Tahiti and unaware of Wallis's earlier visit, claimed it for the King of France.) Early on a large canoe approached Dolphin and at a signal its occupants launched a storm of stones at the British, who replied with grapeshot. Dolphin's gunnery cut the canoe in two, killing most of its occupants. Wallis then sent his carpenters ashore to cut the eighty-some canoes there in half. Eventually, friendly relations were established between the British sailors and the locals. The relationships became particularly friendly when the sailors discovered that the women were eager to exchange sex for iron. This trade became so extensive that the loss of nails started to threaten Dolphin's physical integrity. See also European and American voyages of scientific exploration Notes References External links Log entry from Bougainville aboard HMS Dolphin, 1768 Exploration ships of the United Kingdom 1751 ships Ships built in Woolwich Sixth-rate frigates of the Royal Navy
160065	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%94%D0%B2%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Апрелєв Василь Петрович	Апрелєв Василь Петрович — (1805—1855) — ротмістр кавалергвардського полку. Тарас Шевченко познайомився з ним 1841. Намалював його портрет, за який він так і не заплатив. Шевченко згадував Апрелєва 2 липня 1857 в «Щоденнику». Джерела Знайомі Тараса Шевченка Російські військовики
1629038	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%A7%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B2%29	Імені Чапаєва (житломасив)	Імені Чапаєва (житломасив) Імені Чапаєва — житловий масив на заході Тернівського району Кривого Рогу. Закладений у кінці 90-х рр. ХІХ століття як гірниче селище на землях поміщиці А.Е. Харченко. Згодом перейшло до Сергія Колачевського. Розвитку набув у 30, 50-70-х рр. Мешкають гірники Рудоуправління імені Леніна. Площа 58,7 га. Має 9 вулиць, мешкає до 900 осіб. Джерела Енциклопедія Криворіжжя. — У 2-х т./Упоряд. В. П. Бухтіяров. — Кр. Ріг: «ЯВВА», 2005 Місцевості Кривого Рогу Тернівський район
1144475	https://uk.wikipedia.org/wiki/11051%20%D0%A0%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BD	11051 Расін	11051 Расін (11051 Racine) — астероїд головного поясу, відкритий 15 листопада 1990 року. Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,217. Названо на честь французького драматурга Жана Расіна Примітки Див. також Список астероїдів (11001-11100) Посилання Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net Астрономічні об'єкти, відкриті 1990 Головний пояс астероїдів
12286553	https://en.wikipedia.org/wiki/Max%20Abegglen	Max Abegglen	Max Abegglen Max "Xam" Abegglen (11 April 1902 – 25 August 1970) was a Swiss footballer who played as a forward. Throughout his career, he played for FC Lausanne until 1923 when he transferred to Grasshopper Zurich. He was the brother of André 'Trello' Abegglen and Jean Abegglen, both also players of the Swiss national team. Abegglen played for the Switzerland national team 68 times, scoring 34 goals. He was the sole leading goal-scorer for the team until Kubilay Türkyilmaz's 34th goal in his 62nd and final international in 2001. Their records were broken on 30 May 2008 with Alexander Frei's 35th goal. Abegglen scored a hat-trick in his first international, against the Netherlands in Bern on 19 November 1922. His only other hat-trick was in the Football at the 1924 Summer Olympics on 24 May 1924, with three goals in a 9–0 win over Lithuania. The Swiss won the silver medal after losing the final 3–0 to Uruguay. Abegglen missed the 1934 FIFA World Cup. In his final match, he was captain as Switzerland lost 1–0 to Nazi Germany on 2 May 1937. The club Neuchâtel Xamax, twice Swiss champions in the 1980s, is named after "Xam" Max Abegglen. He also competed at the 1924 Summer Olympics and the 1928 Summer Olympics. Honours Grasshopper Club Zürich Swiss Championship: 1926–27, 1927–28, 1930–31, 1936–37, 1938–39 (5) Swiss Cup: 1925–26, 1926–27, 1931–32, 1933–34, 1936–37, 1937–38, 1939–40, 1940–41 (8) References External links Max "Xam" Abegglen – Goals in International Matches, by Erik Garin and Roberto Mamrud, RSSSF. 1902 births 1970 deaths Swiss men's footballers Switzerland men's international footballers Footballers at the 1924 Summer Olympics Footballers at the 1928 Summer Olympics Olympic footballers for Switzerland Olympic silver medalists for Switzerland Grasshopper Club Zürich players FC Lausanne-Sport players Olympic medalists in football Medalists at the 1924 Summer Olympics Men's association football forwards Sportspeople from Neuchâtel
1333615	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%27%D1%8F%D0%B7-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%88%D0%B8%D1%80%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D1%87%20%D0%B7%D1%96%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96	М'яз-розширювач зіниці	М'яз-розширювач зіниці або дилататор зіниці — внутрішній м'яз ока, що розширює зіницю. М'яз розміщений безпосередньо на пігментному шарі райдужки. Він є антагоністом м'яза-звужувача зіниці і викликає розширення зіниці — мідріаз. М'яз-розширювач зіниці іннервується симпатичними волокнами з верхнього шийного вузла (симпатичного стовбура). Симпатичні волокна транзитом проходять через циліарний вузол (не переключаються у синапсі). Послаблення м'яза-звужувача зіниці виникає при порушенні симпатичної іннервації і проявляєть зниженням амплітуди реакції на світло, міозом. При синдромі Горнера міоз супроводжується птозом. Птоз виникає через втрату симпатичної іннервації верхнім м'язом хряща. Література Синельников Р. Д., Синельников Я. Р. Атлас анатомии человека в 4 томах. Т.3. — М.: Медицина, 1996. — ISBN 5-225-02723-7 Анатомія ока ссавців М'язи голови та шиї
3125693	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B5%D0%BA-%D0%A0%D0%BE%D0%BA	Блек-Рок	Блек-Рок Блек-Рок — місто, штат Арканзас Блек-Рок — переписна місцевість, штат Нью-Мексико
2354726	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%85%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8	Товариство прихильників слов'янщини	Товариство прихильників слов'янщини — таємний польський громадсько-літературний гурток, заснований студентською молоддю Львівського університету (1821—1826). За свідченням Людвіка Набєляка, поштовх до його створення дали «історичні дослідження Зоряна Ходаковського на ниві слов'янщини, а крім того недавні, хоч і невдалі, політичні зусилля Пестеля і Муравйова», які надихнули молодь «слов'янським духом». Товариство ставило перед собою завдання збагачувати національну літературу, установлювати тісніші відносини дружби і доброзичливості між слов'янськими народами. Провідні діячі — Людвік Набєляк (керівник), Август Бельовський, Люціан Семенський. Члени товариства видали альманахи «Haliczanin» (1830), «Ziewonia» (т. 1, Львів, 1834; т. 2, Прага, 1837 — конфіскований цензурою, перевиданий у Страсбурзі 1839). Автори підтримували тісні творчі зв'язки з «Руською трійцею». Джерела та література Стеблій Ф. І. Товариство прихильників слов'янщини // Таємні організації Історичні організації Львова Культурні рухи Панславізм
5133469	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%BB%D1%82%D1%83%D1%85%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Йолтухівський Михайло Володимирович	Йолтухівський Михайло Володимирович (12 лютого 1953 р., с. Явтухи, Деражнянський р-н, Хмельницька обл.) — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри нормальної фізіології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, заслужений працівник освіти України (2016). Життєпис У 1968 р. закінчив Явтуську восьмирічну школу з похвальною грамотою та вступив на І курс Кам'янець-Подільського медичного училища. У лютому 1972 р. отримав дипломом із відзнакою, працював фельдшером амбулаторії дільничної лікарні в селі Слобідка-Шелехівська Деражнянського району Хмельницької області. У вересні 1972 р. став студентом педіатричного факультету Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова, який закінчив з відзнакою у 1978 р. й був рекомендований вченою радою на наукову роботу. Весь трудовий шлях Михайла Володимировича пов'язаний з кафедрою нормальної фізіології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова: 1978—1980 рр. — старший лаборант, 1980—1983 рр. — аспірант, 1983—1991 рр. — асистент, 1991—1992 рр. — старший викладач, 1992—2001 рр. — доцент, 2001—2015 рр. — професор кафедри нормальної фізіології, з 2015 р. до т. ч. завідувач кафедри нормальної фізіології. У 1984 р. захистив кандидатську дисертацію «Электрофизиологический анализ влияния гипоталамуса на кору мозжечка» в Інституті фізіології ім. Л. А. Орбелі Вірменської РСР. У 1999 р. захистив докторську дисертацію «Латеральний гіпоталамус і префронтальна кора в організації довільних рухів» в Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького. У 2003—2020 роках входив до складу спеціалізованої Вченої ради Д 05.600.02 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Заступник голови комісії з фізіології Центру тестування МОЗ України. Був експертом Державної акредитаційної комісії Департаменту атестації кадрів МОН України (2011—2016), членом Науково-методичної комісії з довузівської та базової підготовки іноземних громадян МОН України (2013—2015). Нагороджений Почесними грамотами Вінницької обласної державної адміністрації та обласної Ради (2005, 2018), двічі нагороджений грамотами Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України (1996, 2006), знаком Міністерства освіти України «Відмінник освіти України» (1999), пам'ятною медаллю Українського державного центру міжнародної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «За досягнення в галузі міжнародної освіти» (2012). Указом Президента присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України» (2016). Примітки Джерела ЕСУ уродженці Деражнянського району доктори медичних наук України українські професори
4754432	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%BA%20%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B0%20%D0%86%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%29	Банський потік (притока Іпеля)	Банський потік (притока Іпеля) Банський потік — річка в Словаччині; права притока Іпеля довжиною 18.5 км. Протікає в окрузі Полтар. Витікає в масиві Вепорські гори на висоті 800 метрів. Протікає територією сіл Цінобаня; Младзово і Брезничка. Впадає в Іпель на висоті 217 метрів. Примітки Посилання Vodny tok 2020 округ Полтар Річки Словаччини Басейн Дунаю Річки басейну Іпеля
4871702	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%B8%D1%86%D1%96	Ваймиці	Ваймиці — присілок в Псковському районі Псковської області Російської Федерації. Населення становить 22 особи. Входить до складу муніципального утворення Логозовська волость. Історія Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Логозовська волость. Населення Примітки Населені пункти Псковського району
422647	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%A1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%B0	Залізниця Сорокабана	Залізниця Сорокабана — колишня залізниця в бразильському штаті Сан-Паулу та компанія, що керувала нею. «Компанія залізниці Сорокобана» (Companhia Estrada de Ferro Sorocabana) заснована 2 лютого 1870 підприємцем австро-угорського походження Луїзом Матеусом Майлаським з капіталом у 1 200 млн реалів, поступово капітал збільшився до 4 млрд реалів. Перші поїзди почали рухатися по залізниці 10 липня 1875, тоді залізниця мала лише одну лінію між містом Сан-Паулу і залізничною системою Іпанема, перетинаючи місто Сорокаба. Спочатку лінія була призначена для транспорту бавовнику, але потім переключилася на транспорт кави, головного продукту штату, а її лінія були продовжена до Ботукату. В 1919 система продовжена до муніципалітету Презіденті-Пруденті, а в 1922 — до Презіденті-Епітасіу, на березі річки Парана. В 1920-х її найраніші ділянки почали переважно обслуговувати приміські поїзди. Дальні поїзди рухалися по системі до 1999, коли система була передана компанії Ferroban. Вантажні перевезення по більшій частині цієї системи продовжуються і зараз. Примітки Сан-Паулу (штат) Залізниці Бразилії
417340	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B3%D0%B0%D0%BC%D1%96	Огамі	Огамі — невеликий острів у групі Міяко островів Сакісіма архіпелагу Рюкю, Японія. Адміністративно належить до округу Міяко повіту Міяко префектури Окінава. Географія Розташований у 4 км від північно-східного узбережжя острова Міяко. Острів гористий, найвища точка — 75 м. Опис Площа острова становить 0,24 км². Населення — 35 осіб — проживає в невеликому селищі Оґамі. Острови Міяко
3076246	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B8%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83	Збірна Європи з футболу	Збірна Європи з футболу — футбольна збірна, яка складається з гравців, що виступають у чемпіонатах УЄФА. Проводить лише товариські або благодійні матчі в честь певних визначальних подій. Через це кожен наступний матч команди не розглядається як продовження попереднього і може мати інший регламент включення гравців. Матчі Відомі тренери Відомі гравці Примітки Є
1929401	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D0%B0%D0%B9%D1%82	Дейна Вайт	Дейна Вайт Дейна Фредерік Вайт молодший — чинний президент Абсолютного бійцівського чемпіонату (UFC) — найбільшої у світі організації змішаних бойових мистецтв (MMA). Біографія Дитинство і молодість Дейна Вайт народився 28 липня 1969 року в Манчестері, штат Коннектикут. Зростав у Лас-Вегасі, штат Невада, та в Леванті, штат Мен. Вайт здобував освіту в одному з коледжів Бостона, але не завершив навчання, проте почав працювати інструктором з аеробіки і боксу. У 1992 році Вайт заснував компанію «Дейна Вайт Ентерпрайзез», у якій проводились уроки аеробіки у трьох різних спортзалах. Разом із Тіто Ортісом і Чаком Лідделлом почав працювати менеджером бійців ММА. Купівля UFC Працюючи менеджером, Вайт дізнався, що Semaphore Entertainment Group, материнська компанія UFC, шукає покупця UFC. Вайт зв'язався з другом дитинства, Лоренцо Фертітта, менеджером мережі казино Station Casinos і колишнім комісіонером Атлетичної комісії штату Невада. Через місяць Лоренцо і його старший брат Френк викупили UFC, призначивши Вайта президентом компанії. Нині Вайту належить 9 % компанії Zuffa, створеної як материнська компанія для UFC. Президент UFC З часів покупки, Вайт є незмінним президентом промоушена. За час діяльності на цій посаді, Вайт відіграв ключову роль у розвитку та популяризації ММА в США та світі. Зроблено це було завдяки значним зусиллям у зміні правил спорту, які зробили поєдинки обмеженішими в часі і правилах (зокрема, були накладені заборони на раніше дозволені удари в пах, удари ногами в голову лежачого суперника тощо), що зробило спорт менш травмівним для широких мас людей. Крім того, змінилася маркетингова компанія: UFC стали співпрацювати з багатьма компаніями, отримали доступ до кабельного каналу SpikeTV. Попри успіхи в ролі промоутера, Вайт регулярно піддається критиці за свою різкість (він не добирає висловлювань під час публічних виступів та інтерв'ю) і жорсткість: наприклад, японські та російські промоутери ММА в деяких випадках не змогли знайти з ним спільної мови. Також Вайт нерідко конфліктував із журналістами, які висвітлювали події ММА, зокрема, в інтернеті з'явилося відео, де Вайт нецензурно висловлюється про Лоретту Гант — журналістку сайту Sherdog, а також використовує вирази, що ображають геїв. Пізніше Вайт публічно попросив вибачення за образи на адресу геїв, однак навмисно не перепросив у Гант. Відтоді журналістам від Sherdog акредитації на пресконференції UFC не надаються. Особисте життя Зі своєю дружиною Енн, з якою він познайомився ще під час навчання в середній школі, Вайт виховує трьох дітей (двох синів і дочку). Також відомо, що Вайт є атеїстом, хоча, за власним визнанням, «зачарований релігією». Крім ММА, Вайт цікавиться іншими видами спорту, такими як регбі (під час четвертого сезону The Ultimate Fighter, Вайт кілька разів з'являвся в майці ірландської збірної з регбі), бейсбол (Вайт є лютим фанатом команди «Бостон Ред Сокс») і бокс, яким Вайт сам займався в молодості. Скандали 7 травня 2021 року Джошуа Фабіа, тренер , в інтерв'ю Джону Гібсону виступив зі звинуваченнями на адресу керівництва UFC. Серед іншого, Фабіа розповів про те, що Дейна Вайт разом із матчмейкером Шоном Шелбі займалися сексом з дівчатами-бійцями, та повідомив, що має якісь відеоматеріали. Раніше, 5 травня 2021 року, Дієго Санчес вибухнув емоційною промовою, в якій заявив, що неодноразово просив зустрічі з керівництвом UFC, але так і не отримав такої можливості. Скандал стався після того, як 29 квітня організація повідомила про зрив поєдинку Санчеса з Дональдом Серроне, після чого Санчес оголосив про вихід із UFC. Підтримка російських спортсменів Протягом 2022—2023 років, після російського вторгнення в Україну та попри міжнародні санкції, Дейна Вайт виступає за участь росіян у турнірах MMA і за дозвіл представникам держави-агресора використовувати свій прапор. Досягнення та нагороди «Промоутер року» за версією журналу Wrestling Observer Newsletter (2005—2009) «Спортсмен року штату Невада» (2009) Примітки Посилання Вебсайт UFC Стаття з обкладинки журналу Men's Fitness (англійською) Ultimate Fighting Championship Підприємці США Головні виконавчі директори США
2249790	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BE%D0%B2%D1%82%D1%83%D1%82%D0%B0%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87	Шовтута Олександр Іванович	Шовтута Олександр Іванович Олександр Іва́нович Шовтута (21 жовтня 1984 — 3 вересня 2014) — солдат 27-го реактивного артилерійського полку Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Життєпис Закінчив ЗОШ, Недригайлівське ПТУ, агрономічне відділення, пройшов строкову службу у Володимирі-Волинському. Демобілізувавшись, проживав у Сумах, одружився. Працював на автозаправній станції, згодом повернувся до Недригайлова. Працював у ТОВ «Сумиагротехніка» комбайнером, придбав автомобіль. Мобілізований наприкінці березня 2014-го, старший механік, 27-й реактивний артилерійський полк. Уночі проти 4 вересня 2014-го загинув під час обстрілу з території РФ із РСЗВ «Смерч» базового табору артилерійського полку в селі Побєда. Без Олександра лишились батько, мама Віра Юріївна, дружина, син (2009 р. н.), донька Влада (2013 р. н.) Похований у смт Недригайлів. 3 вересня 2019 року на його честь та військових Сергія Грибеника й Євгена Керечанини у смт Недригайлів звели пам'ятник. Нагороди За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) Примітки Джерела Шовтута Олександр Іванович Поховані в Недригайлівському районі
49538949	https://en.wikipedia.org/wiki/Rabdion%20forsteni	Rabdion forsteni	Rabdion forsteni, also known commonly as Forsten's pointed snake, is a species of snake in the family Colubridae. The species is native to a part of Indonesia. Etymology The specific name, forsteni, is in honor of Dutch naturalist Eltio Alegondas Forsten. Geographic range R. forsteni is endemic to the island of Sulawesi (formerly called Celebes) in Indonesia. Habitat The preferred natural habitat of R. forsteni is forest, at altitudes up to . Reproduction R. forsteni is oviparous. References Further reading Boulenger GA (1894). Catalogue of the Snakes in the British Museum (Natural History). Volume II., Containing the Conclusion of the Colubridæ Aglyphæ. London: Trustees of the British Museum (Natural History). (Taylor and Francis, printers). xi + 382 pp. + Plates I–XX. (Rhabdophidium forsteni, replacement name, p. 328). Duméril A-M-C, Bibron G, Duméril A[-H-A] (1854). Erpétologie générale ou histoire naturelle complète des reptiles. Tome septième. Première partie. Comprenant l'histoire des serpents non venimeux. [=General Herpetology or Complete Natural History of the Reptiles. Volume 7. Part 1. Containing the Natural History of the Nonvenomous Snakes]. Paris: Roret. xvi + 780 pp. (Rabdion forsteni, new species, pp. 116–119). (in French). Koch A (2012). Discovery, Diversity, and Distribution of the Amphibians and Reptiles of Sulawesi and its offshore islands. Frankfurt am Main, Germany: Chimaira. 374 pp. . Leviton AE (1958). "Reinstatement of the Generic Name Rabdion A.H.A. Dumeril for a Monotypic Genus of Asian Burrowing Snakes". Herpetologica 14 (1): 47–48. Reptiles described in 1854 Taxa named by André Marie Constant Duméril Taxa named by Gabriel Bibron Taxa named by Auguste Duméril Rabdion Reptiles of Indonesia
46847	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0	Абазівка	Абазівка Села: Абазівка — Полтавська область, Полтавський район Абазівка — Харківська область, Зачепилівський район Транспорт: Абазівка — залізнична станція Південної залізниці Інше: Абазівка — колишнє село, нині південно-східна околиця міста Краматорськ Абазівка — колишнє село (колонія), нині частина с. Коритне (Одеська область)
4996562	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8F%D0%B1%27%D1%94%D0%B2%D0%B0%20%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%BA%29	Аляб'єва (присілок)	Аляб'єва (присілок) Аляб'єва — присілок в Октябрському районі Курської області Російської Федерації. Населення становить 126 осіб. Входить до складу муніципального утворення Филипівська сільрада. Історія Населений пункт розташований на території українського етнічного та культурного краю Східна Слобожанщина. Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Филипівська сільрада. Населення Примітки Населені пункти Октябрського району Курської області
247644	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%96%20%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8	Вестманнові острови	Вестманнові острови Вестманові острови або Вестманнаейяр — муніципалітет, що розміщується на невеликому (близько 15 км²) архіпелазі на півдні від берегів острова Ісландія. Географія Вулканічна діяльність, як і в самій Ісландії, дуже активна. Велике виверження вулкана Ельдфетль в 1973 році змусило евакуювати населення Хеймаей. По його закінченні на місці луків утворилася гора висотою близько 200 метрів. Острови архіпелагу Геймаей (13,4 км²) Суртсей (1,4 км²) Еллідаей (0,45 км²) Bjarnarey (0,32 км²) Álsey (0,25 км²) Suðurey (0,20 км²) Brandur (0,1 км²) Hellisey (0,1 км²) Súlnasker (0,03 км²) Geldungur (0,02 км²) Geirfuglasker (0,02 км²) Hani Hæna Hrauney Вестманові острови лежать на шляху перельотів багатьох видів птахів. Деякі види гніздуються на архіпелазі. Клімат Місто знаходиться у зоні, котра характеризується морським кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 10 °C (50 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 1.1 °С (34 °F). Історія Точна дата відкриття островів невідома, але вважається, що архіпелаг відкрили ірландські мореплавці та вікінги одночасно з Ісландією. Острови відомі тим, що в 1627 році були захоплені османським флотом і берберськими піратами, які поневолили місцеве населення в рабство і протягом 5 років використовували ці острови в якості своєї бази для операцій в Атлантичному океані. Вдруге про архіпелаг заговорили в 1960-х рр, коли на південний захід від нього утворився новий острів Суртсей. Вулканічна діяльність, як і в самій Ісландії, дуже активна. Велике виверження в 1973 році змусило евакуювати населення Геймаея. По його закінченні на місці луки утворилася гора висотою близько 200 метрів. Походження назви В перекладі з ісландської Вестманнаейяр означає «острови західних людей», що нагадує про перших поселенців цих місць — ірландців (котрих норвезькі вікінги називали «західними людьми»), рабів, що підняли бунт проти свого господаря, норвезького вікінга Хьйорлейва Хродмарссона, та втекли на ці острови. Населення Архіпелаг складається з одного населеного острова Геймаей та 13-ти маленьких безлюдних островів, а також декількох десятків скель та ухилів. Населення на грудень 2006 року становило 4075 осіб. Транспорт Дістатися до архіпелагу можна або літаком, або поромом. Примітки Посилання Офіційний вебсайт Туристична інформація Вестманових островів Офіційний вебсайт Вестманнових островів Яндекс. Мапи Острови Ісландії Населені пункти Судурланда
2959744	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%BA%20%D0%9A%D1%96%D0%BF%D1%80%D1%83%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%202008%E2%80%942009	Кубок Кіпру з футболу 2008—2009	Кубок Кіпру з футболу 2008—2009 Кубок Кіпру з футболу 2008–2009 — 67-й розіграш кубкового футбольного турніру на Кіпрі. Титул вперше здобув АПОП. Календар Перший раунд \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|23 вересня/4 жовтня 2008 \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|23 вересня/5 жовтня 2008 \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|24 вересня/4 жовтня 2008 \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|24 вересня/5 жовтня 2008 \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|1/5 жовтня 2008 \|} 1/8 фіналу \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|14/28 січня 2009 \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|21 січня/4 лютого 2009 \|} 1/4 фіналу \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|25 лютого/11 березня 2009 \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|4/18 березня 2009 \|} 1/2 фіналу \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|15 квітня/6 травня 2009 \|- \|colspan="5" style="background-color:#D0D0D0" align=center\|4/18 березня 2009 \|} Фінал Посилання Кубок Кіпру на soccerway Кубок Кіпру на rsssf 2008–2009 Кіпр Кіпр
253214	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B9%20%D0%A1%D1%82%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9	Нижній Студений	Нижній Студений — село в Україні, Закарпатській області, Хустському районі. Входить до складу Пилипецької сільської громади. Історія Колишня назва — «Студений Потік». Нижній Студений — старовинне село, колишня назва Студений Потік, яке згадується в історичних джерелах ще в XVI ст. Воно відрізнялось від інших тим, що тут жили великими дворищами, по кілька родин, часто навіть і не споріднених. Розташоване на берегах річки Студенки. Перша згадка у 1612 як Ztudina, у 1653-назва зміна на Hydeghpathaka. Згадки: 1851: Hidegpatak (Fényes 2: 108), 1877: Hidegpatak (Alsó- és Felső-), Sztudevoje (!) (Hnt.), 1882: AlsóHidegpatak (Hnt.), 1913: Alsóhidegpatak (Hnt.), 1925: Nižni Studenoje, Nižné Studenoje (ComMarmUg. 94), 1944: Alsóhidegpatak, Нижнее Студеное (Hnt.), 1983: Нижній Студений, Нижнuй Студеный (ZO). У 16 столітті цими землями володіли сім'ї Липчеїв та Довгаїв які заселили сюди родини вільних селян Kornis György, Bernáth László, Farkas György, Kun Péter, Bér Mihály. Присілки Студений Студений - колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обєднане з селом Нижній Студений Згадки: 1892: Sztudenei (Hnt.), 1898: Sztudenei (Hnt.), 1904: Sztudenszki potyik, Patakvölgy (Lelkes 66), 1907: Patakvölgy (Hnt.), 1913: Patakvölgy (Hnt.). Храми храм Благовіщення пр. богородиці. 1812. Центральна частина села — це колишній Середній Студений. У 1751 р. тут була дерев'яна церква. В 1801 р. є згадка про закриту дерев'яну церкву, тобто вже була необхідність будувати нову церкву. Очевидно, нинішню церкву споруджено вже не в бойківському стилі. Але три зруби і ґанок дуже подібні до зрубів і ґанку бойківської церкви у Верхньому Студеному. Дахи над навою та вівтарем значно розтягнуті по осі схід-захід. Башта над бабинцем досить низька, з нерозвинутим бароковим завершенням. Церква має чудові різьблені деталі: стовпчики ґанку, двері з фігурним одвірком, різноманітної форми «качури» та «східці» оздоблюють випуски вінців, орнаментована «насічкою» лиштва підкреслює аркаду нижніх голосниць. На одвірку напис — СОЙЗВОЛЕНИЕМ ОЦА ПС…ЛАНІЕ СТАГО ДУХА РОКУ БОЖИЯ \| AWIB (1812) МІСЯЦЯ ІЮНІЯ Г (3). На жаль, відкритий ґанок недавно забито дошками і бляхою. Всередині збережено старий іконостас і бічні вівтарі. Бічний вівтар зліва виконав Ігнатій Глинський на замовлення куратора Івана Кондрича, а фундували роботу Михайло Матуляк, староста села Іван Ґимба, Стефан Фурданик, Федір Кополович та парох Антон Сабад. Вівтар справа купив Ілько Кондрич у 1870 р. Михайло Книш з дружиною Марією потурбувалися про кивот. Всі три зруби перекрито коробовими склепіннями. Біля церкви стоїть типова для Міжгірщини дерев'яна дзвіниця. Квадратна в плані споруда має традиційні два яруси — нижній зрубний, вкритий опасанням, і верхній — каркасний, під восьмисхилим шатром. Цікава художня знахідка — двоярусна аркада голосниць під шатровим верхом.Докладніше: Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (Середній Студений) храм Вознесіння Господнього. 1926. Матеріали на спорудження мурованої церкви почали заготовляти в 1921 p., після того як громада на зборах, проведених о. Іваном Мустяновичем, висловилася за будівництво. Для ведення робіт було обрано раду, до якої увійшли Василь Мазур, Федір Жиган, Федір Гуйван, Федір Томинець, Дмитро Щадей та Олекса Ціфрак. Будівництво вирішили розпочати аж у кінці 1923 р. і тоді вибради раду у складі 27 осіб. Населення села поділили на 5 категорій залежно від майнового стану. Найбагатші мали внести по 2000 чехословацьких корон і матеріали, внески інших категорій становили 1700, 1300, 700 корон і матеріали, а найбідніші здавали по можливості. Очолив раду Дмитро Щадей. Церкву довжиною 20 м і шириною 10 м, з високою вежею будували з 1924 по 1926 р. Посвятив її єпископ Петро Ґебей 26 травня 1928 р. у присутності священика Євгена Медвецького та 6 монахів, що здійснювали місію в селі. Згадують, що проект церкви зробив інженер-залізничник із Скотарського, головним майстром був угорець Янош Лешко, а дахову конструкцію клав також угорець Райк. Чотирирядний іконостас спорудив у 1946 р. різьбар з Підгорян (Мукачево) Ілля Винар, а художню роботу виконав Д. В. Мешко. У вежі — три дзвони. Найдавніший з 1821 р. має напис: «Сей звон до Нижньой веси Студеное іждівенієм общества ізлят в Пряшеві». Вага його 415 кг. Другий дзвін відлито 1929 р. на честь св. Михайла, а третій вагою 25 кг з присвятою св. Іллі відлив Ф. Еґрі. Першим священиком у цій церкві був о. Іван Мустянович. Наступниками були о. Євген Медвецький, о. Сільвай, о. Реківчак, о. Микола Анталь, о. Михайло Манзюк. Першим куратором був Василь Мазур. храм св. Миколи У 1751 р. в Нижньому Студеному згадують недавно поставлену велику дерев'яну церкву св. Михайла з трьома малими вежами (можливо, бойківського стилю). У 1801 р. йдеться про стару дерев'яну церкву, що розпадається, і тому громада почала будувати нову церкву на 420 вірників, на що просила кошти з релігійного фонду. Згідно з переказами, цю церкву переносили двічі, вона згоріла в кінці XIX ст. До дзвіниці, що залишилася, прибудували наву з вівтарем і таким чином споруджено нову церкву. Дерев'яну дзвіницю до церкви перенесли з Лісковця. Після спорудження мурованої дерев'яну церкву св. Миколи розібрали в 1928 або 1929 р., а дзвіницю — в кінці 1930-х років. Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1192 особи, з яких 574 чоловіки та 618 жінок. За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1124 особи. Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Туристичні місця - храм св. Михайла 1751 р - храм Вознесіння Господнього. 1926. - храм Благовіщення пр. богородиці. 1812. - гірськолижний витяг Примітки Посилання Погода в селі Нижній Студений Інформація на сайті Дерев'яні Храми України Села Закарпатської області
4603589	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%28%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Барське (Галицький район)	Барське (Галицький район) Барське — присілок в Галицькому районі Костромської області Російської Федерації. Населення становить 31 особу. Входить до складу муніципального утворення Орєховське сільське поселення. Історія У 1936-1944 року населений пункт перебував у складі Ярославської області. Від 1944 належить до Костромської області. Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Орєховське сільське поселення. Населення Примітки Населені пункти Галицького району Костромської області
4851912	https://uk.wikipedia.org/wiki/Liolaemus%20umbrifer	Liolaemus umbrifer	Liolaemus umbrifer — вид ігуаноподібних ящірок родини Liolaemidae. Ендемік Аргентини. Поширення і екологія Liolaemus umbrifer мешкають в горах на території провінції Катамарка. Вони живуть на стрімких гірських схилах та на високогірних луках пуна, місцями порослих чагарниками. Зустрічаються на висоті від 3192 до 3965 м над рівнем моря. Є всеїдними і живородними. Примітки Liolaemidae Тварини, описані 2003 Плазуни Аргентини Ендемічна фауна Аргентини
3240846	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D1%81%20%28%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B9%D1%81%29	Чебанс (Іллінойс)	Чебанс (Іллінойс) Чебанс — селище в США, в округах Іроквай і Канкакі штату Іллінойс. Населення — 1044 особи (2020). Географія Чебанс розташований за координатами (41.005810, -87.909767). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 3,07 км², уся площа — суходіл. Демографія Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкали особи в 421 домогосподарстві у складі 306 родин. Густота населення становила 346 осіб/км². Було 455 помешкань (148/км²). Расовий склад населення: До двох чи більше рас належало 0,8 %. Частка іспаномовних становила 1,7 % від усіх жителів. За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 24,3 % — особи молодші 18 років, 61,3 % — особи у віці 18—64 років, 14,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,4 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 94,1 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 92,8 чоловіків також старших 18 років. Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила долар для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 12,1 % осіб, у тому числі 19,7 % дітей у віці до 18 років та 5,0 % осіб у віці 65 років та старших. Цивільне працевлаштоване населення становило 539 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 32,3 %, роздрібна торгівля — 16,1 %, виробництво — 10,6 %, транспорт — 7,2 %. Примітки Джерела Селища Іллінойсу Населені пункти округу Іроквай (Іллінойс) Населені пункти округу Канкакі (Іллінойс) Населені пункти США, засновані 1854
4580219	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9	Федосіївський	Федосіївський — селище у Болховському районі Орловської області Російської Федерації. Населення становить 5 осіб. Входить до муніципального утворення Новосинецьке сільське поселення. Історія Населений пункт розташований у межах Чорнозем'я. 30 липня 1928 року у складі Орловського округу Центрально-Чорноземної області, 13 червня 1934 року після ліквідації Центрально-Чорноземної області населений пункт увійшов до складу новоствореної Курської області. З 27 вересня 1937 року район у складі новоствореної Орловської області. Від 2013 року входить до муніципального утворення Новосинецьке сільське поселення. Населення Примітки Населені пункти Болховського району
4044944	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F%29	Літки (Росія)	Літки (Росія) Літки — село у складі Старошайговського району Мордовії, Росія. Входить до складу Старошайговського сільського поселення. Населення — 360 осіб (2010; 401 у 2002). Національний склад (станом на 2002 рік): росіяни — 86 % У селі народився Геро Радянського Союзу Шаріков Микола Григорович (1922-1991). Джерела Примітки Посилання На Вікімапії Населені пункти Старошайговського району Села Мордовії
14853516	https://en.wikipedia.org/wiki/Chasse-sur-Rh%C3%B4ne	Chasse-sur-Rhône	Chasse-sur-Rhône (literally Chasse on Rhône) is a commune in the Isère department in southeastern France. The St. Joan of Arc Chapel, where Joan of Arc reputedly visited and prayed at the chapel on 9 March 1429 after meeting King Charles VII of France was originally built in Chasse-sur-Rhône, before being dismantled and transported to the United States, where it was rebuilt, in 1927. Population Twin towns Chasse-sur-Rhône is twinned with: Nor Hachen, Armenia, since 1998 Campobello di Licata, Italy, since 2003 See also Communes of the Isère department References Communes of Isère
70863083	https://en.wikipedia.org/wiki/Novi%20Velidnyky	Novi Velidnyky	Novi Velidnyky (New Velidnyky) is a village in Korosten Raion, Ukraine, the administrative center of Novovilednicka rural council. In the past it was known simply as Velidnyky, Russian name: Veledniki, , Yiddish: Vilednik. Nearby there is the village of Old Velidnyky (Stari Velidnyky). History The Geographical Dictionary of the Kingdom of Poland describes Wieledniki as a miasteczko by the mouth of Pleszczaha (Iłinka) river entering the in powiat Owrucki, gmina Noryn, 157 households, 1,118 persons. The recorded history of the settlement dates back to 1499, when during the distribution of a heritage in the Kmitycz family the manor of Welednykowicze was mentioned. A 1545 local census recorded the village of Wielednykowicze in the property of Krzysztof Kmitycz. In 1581 a Wieledniki miasteczko was recorded in the property of a Filon Kmita Czarnobylski. Further years record further changes of the ownership. Jewish history In early 19th century Veledniki was the center of Chasidism in Volhynia. By the end of the century there were two synagogues. In 1859 there were 659 Jews, in 125 households, almost 50% of the population of total 1140. The ohel of is located there, a Chasidic pilgrimage site. In 1924 there were 427 Jews, of about a quarter of the village population. On October 18, 1941, a massacre of the Velidnyky Jews who didn't escape to the East, was carried out by the Nazis. The number of victims is estimated between 38 (by Soviet documents) and 93 (as inscribed on the monument erected at the murder site in 2000s. After the war many returned Jews from Velidnyky settled in Ovruch, because their houses were looted or taken by the Ukrainians. The last Jew of Velidnyky moved to Korosten in 1970s. References Villages in Korosten Raion Ovruchsky Uyezd Historic Jewish communities in Ukraine
1818759	https://uk.wikipedia.org/wiki/TALOS	TALOS	TALOS — проект перспективного американського роботизованого екзоскелету військового призначення. Передбачається, що конструкція систем TALOS буде забезпечувати зв'язок, навігацію, контроль за життєзабезпеченням свого власника, а також його захист із допомогою, так званої, технології «рідкої керамічної броні». Перший прототип костюма був представлений у травні 2013 року. Склад учасників На вебсайті проекту перераховуються 55 промислових, 20 державних і 12 академічних установ. Серед учасників проекту згадується Массачусетський технологічний інститут, Університет Делавера, корпорації Boeing, Lockheed Martin, Raytheon, Adidas, NPR, Nike, Red Bull Air Force та ін. Очікувані характеристики Оптимальний розподіл ваги солдата та його спорядження на несучі компоненти системи Повний балістичний захист усієї поверхні тіла найсучаснішими засобами Низьке енергоспоживання Світлошумова скритність у використанні Інтегровані системи терморегулювання і біомедичного контролю за станом людини, а також вбудовані компоненти для надання першої медичної допомоги при пораненні Система безперервного моніторингу навколишньої ситуації Повна вага не більше 180 кг при забезпеченні енергоспоживання потужністю 12 кВт протягом 12 годин. Командування SOCOM в особі адмірала МакРейвена висловило надію побачити повністю завершений комплект спорядження не пізніше серпня 2018 року. Критика проекту Після оголошення термінів і наявних фондів на проведення НДДКР, неназвані експерти оборонної промисловості поставилися до планів організаторів проекту "TALOS" зі стриманим скепсисом. При цьому багато згадують фактичний фінансовий провал попередньої програми Land Warrior, на три основних контракти якої з 1996 по 2006 рік було витрачено $500 млн. доларів. Крім цього, повідомляється, що технологічний рівень, необхідний для здійснення цілей програми "TALOS" не може бути досягнутий раніше 2026 року. Серед основних проблем, у першу чергу, називається відсутність досить компактних, надійних і легких джерел енергоживлення. Один з відставних військовослужбовців американського спецназу Скотт Нейл (Scott Neil, Special Forces Master Sergeant), зауважив, що ніякі дорогі технологічні новації у системах "TALOS" не замінять на полі бою адекватного управління солдатами та грамотної розвідки. Примітки Посилання Стаття «США почали розробку костюму для надання військовим здібностей супергероїв» на сайті "ammokor.ru" Армія США отримає «костюм Залізної людини» Військові технології Засоби індивідуального захисту Військова електроніка США Військова продукція Raytheon
2421260	https://en.wikipedia.org/wiki/Terp	Terp	Terp A terp, also known as a wierde, woerd, warf, warft, werf, werve, wurt or værft, is an artificial dwelling mound found on the North European Plain that has been created to provide safe ground during storm surges, high tides and sea or river flooding. The various terms used reflect the regional dialects of the North European region. These mounds occur in the coastal parts of the Netherlands (in the provinces of Zeeland, Friesland and Groningen), in southern parts of Denmark and in the north-western parts of Germany where, before dykes were made, floodwater interfered with daily life. These can be found especially in the region Ostfriesland and Kreis Nordfriesland in Germany. In Kreis Nordfriesland on the Halligen, people still live on terps unprotected by dykes. Terps also occur in the Rhine and Meuse river plains in the central part of the Netherlands. Furthermore, terps can be found more to the south in the province North Holland, like Avendorp near the town of Schagen, and in the towns of Bredene en Leffinge near Oostende in Belgium. Other terps can be found at the mouth of the river IJssel like the one at the hamlet Kampereiland, the province Overijssel and on the former Island of Schokland in the former Zuiderzee, today the reclaimed land Noordoostpolder. Even underneath the town of Den Helder in the north of the province North Holland lies an old terp, named Het Torp. Terpen in the province of Friesland In the Dutch province of Friesland, an artificial dwelling hill is called terp (plural terpen). Terp means "village" in Old Frisian and is cognate with English thorp, Danish torp, German Dorf, modern West Frisian doarp and Dutch dorp. Terpen were built to "curb natural influences" such as floods by being a part of a network of terpen that rerouted large-scale flooding. Historical Frisian settlements were built on artificial terpen up to high to be safe from the floods in periods of rising sea levels. The first terp-building period dates to 500 BC, the second from 200 BC to 50 BC. In the mid-3rd century, the rise of sea level was so dramatic that the clay district was deserted, and settlers returned only around AD 400. A third terp-building period dates from AD 700 (Old Frisian times). This ended with the coming of the dike somewhere around 1200. During the 18th and 19th centuries, many terps were destroyed to use the fertile soil they contained to fertilize farm fields. Terpen were usually well fertilized by the decay of the rubbish and personal waste deposited by their inhabitants over centuries. Wierden in the province of Groningen In the Dutch province of Groningen an artificial dwelling mound is called a wierde (plural wierden). As in Friesland, the first wierde was built around 500 BC or maybe earlier. List of artificial dwelling mounds Place names in the Frisian coastal region ending in -werd, -ward, -uert etc. refer to the fact that the village was built on an artificial dwelling mound (wierde). The greater part of the terp villages, though, have names ending in -um, from -heem or -hiem, meaning (farm)yard, grounds. There are a few village names in Friesland ending with -terp (e.g. Ureterp), referring not to a dwelling mound but merely to the Old Frisian word for village. The first element of the toponyms is quite often a person's name or is simply describing the environmental features of the settlement (e.g. Rasquert (prov. Groningen) Riazuurđ: wierde with reed, where reed grows). Some 1,200 terpen are recorded in Groningen and Friesland alone. They range from abandoned settlements to mounds with only one or a few farmhouses, to larger villages and old towns. A few of them are listed below. Friesland Aalsum Bolsward (Boalsert) Britsum Cornwerd (Koarnwert) Dokkum Ee Ferwert Ginnum Hegebeintum Hitzum Jannum Jouswier Leeuwarden (Ljouwert) Metslawier Wijnaldum Groningen Adorp Bedum Bierum Ezinge Feerwerd Garnwerd Godlinze Holwierde Leens Middelstum Niehove Rottum Saaksum Spijk Stitswerd Ulrum Usquert Wirdum Northern Germany Loquard (East Frisia) Rysum (East Frisia) Eckwarden (Butjadingen) Itzwärden (Land Wursten) See also Platform mound Tell (archaeology) Crannog Cattle mound Literature Moritz Heyne (1899): Das deutsche Wohnungswesen. Von den ältesten geschichtlichen Zeiten bis zum 16. Jahrhundert, Bremen 2012. References External links Warften/Wurten (page of the Society for Schleswig-Holstein History) Webseite zu den Warftendörfern Ziallerns und Rysum (private site) Historical site of Wüppel in the Wangerland Water supply in the North Frisian Marshland (private site) Manual making a Terp in 12 Steps (post of the Frisia Coast Trail) Vereniging voor terpenonderzoek (Foundation for terp research, the Netherlands) Artificial landforms Indigenous architecture Coastal construction Artificial hills + Hills
18640181	https://en.wikipedia.org/wiki/Stoczek%2C%20Grajewo%20County	Stoczek, Grajewo County	Stoczek, Grajewo County Stoczek is a village in the administrative district of Gmina Rajgród, within Grajewo County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland. It lies approximately south of Rajgród, east of Grajewo, and north-west of the regional capital Białystok. References Stoczek
98954	https://en.wikipedia.org/wiki/Frances%20Wright	Frances Wright	Frances Wright (September 6, 1795 – December 13, 1852), widely known as Fanny Wright, was a Scottish-born lecturer, writer, freethinker, feminist, utopian socialist, abolitionist, social reformer, and Epicurean philosopher, who became a US citizen in 1825. The same year, she founded the Nashoba Commune in Tennessee as a utopian community to demonstrate how to prepare slaves for eventual emancipation, but the project lasted only five years. In the late 1820s, Wright was among the first women in America to speak publicly about politics and social reform before gatherings of both men and women. She advocated universal education, the emancipation of slaves, birth control, equal rights, sexual freedom, legal rights for married women, and liberal divorce laws. Wright was also vocal in her opposition to organized religion and capital punishment. The clergy and the press harshly criticized Wright's radical views. Her public lectures in the United States led to the establishment of Fanny Wright societies. Her association with the Working Men's Party, organized in New York City in 1829, became so intense that its opponents called the party's slate of candidates the Fanny Wright ticket. Wright was also a writer. Her Views of Society and Manners in America (1821), a travel memoir that included observations on the political and social institutions of the United States, was very successful. She also authored A Plan for the Gradual Abolition of Slavery in the United States Without Danger of Loss to the Citizens of the South (1825). In addition, Wright co-edited The New Harmony and Nashoba Gazette with Robert Dale Owen in New Harmony, Indiana, as well as other periodicals. Early life and education Frances "Fanny" Wright was born at 136 Nethergate in Dundee, Scotland, on September 6, 1795, to Camilla Campbell and her husband James Wright. Their house was then a newly built house by the town architect, Samuel Bell on the recently widened Nethergate, close to Dundee harbour. Her father was a wealthy linen manufacturer, a designer of Dundee trade tokens, and a political radical. He corresponded with Adam Smith and was sympathetic to the American patriots and French republicans, including Gilbert du Motier, Marquis de Lafayette, and Thomas Paine. Frances, or "Fanny" as she was called since childhood, was the second eldest of the family's three children. Her siblings included an older brother, who died when Frances was still young, and a sister named Camilla. Wright's mother also died young, and her father died in 1798, when Frances was about the age of two. With support from a substantial inheritance, the orphaned Wright sisters were raised in England by members of the Campbell family, who were their mother's relatives. A maternal aunt became Wright's guardian and taught her ideas founded on the philosophy of the French materialists. In 1813, when Wright was sixteen, she returned to Scotland to live with her great-uncle, James Mylne, a philosophy professor at Glasgow College. Wright was interested in the works of Greek philosophers, especially Epicurus, who was the subject of her first book, A Few Days in Athens (1822), which she had written by the age of eighteen. Wright also studied history and became interested in the United States' democratic form of government. First visits to the United States and France Twenty-three-year-old Wright and her younger sister Camilla made their first trip to the United States in 1818. The sisters toured the country for two years before returning to England. While Wright was visiting New York City, Altorf, her play about the struggle for Swiss independence from Austria, was anonymously produced and performed beginning on February 19, 1819. However, it closed after three performances. For its Philadelphia premiere on January 5, 1820, an advertisement noted that it was "performed in New York last season with distinguished success." Soon after her return to England in 1820, Wright published Views of Society and Manners in America (1821). The book's publication was a major turning point in her life. It brought her an invitation from Jeremy Bentham to join his circle of acquaintances, which included economist James Mill, politician Francis Plore, and author George Grote, among others. The group's opposition to religious clergy influenced Wright's own emerging philosophy. In 1821, Wright traveled to France at the invitation of the Marquis de Lafayette and met with him in Paris. Despite the differences in their ages, the two became friends. At one point, Wright encouraged him to adopt her and her sister. Wright's request strained the relationship with General Lafayette's family, and no adoption occurred. Wright's friendship with the general continued after relations with his family were repaired. She also returned to Lafayette's home in France for a six-month visit in 1827 to work on a biography of him. Second visit to the United States In 1824, Wright and her sister returned to the United States to follow the Marquis de Lafayette and his entourage during much of his farewell tour of the United States. Wright joined Lafayette for a two-week stay at Monticello, Thomas Jefferson's plantation in Virginia. In addition to Jefferson, Lafayette also introduced Wright to Presidents James Madison and John Quincy Adams, as well as General Andrew Jackson. In February 1825, when Lafayette headed south, Wright traveled northwest to visit Harmonie, George Rapp's utopian community in Butler County, Pennsylvania. She also visited the Rappite colony established in Indiana, which was also named Harmonie. At that time, the Indiana community was in a period of transition. It had recently been sold to Welsh industrialist and social reformer Robert Owen, who renamed his utopian community New Harmony. Wright's visits to these utopian communities inspired her to form an experimental community, which she established in Tennessee. After leaving Indiana, she traveled along the Mississippi River with her new friend Emily Ronalds to rejoin Lafayette's group in New Orleans in April 1825. When Lafayette returned to France, Wright decided to remain in the United States, where she continued her work as a social reformer. It was also in 1825 that Wright became a U.S. citizen. Views Wright believed in many foundational tenets of feminism, including equality in education between the sexes. She opposed organized religion, marriage, and capitalism. Educational opportunities were a particular interest. Along with Robert Owen, Wright demanded that the government offer free public education for all children after the age of twelve or eighteen months of age in federal government-supported boarding schools. Wright was a vocal advocate of birth control, equal rights, sexual freedom, legal rights for married women, liberal divorce laws, the emancipation of slaves, and the controversial idea of interracial marriages. She tried to demonstrate through her experiment project in Tennessee what the utopian socialist Charles Fourier had said in France, "that the progress of civilization depended on the progress of women." Wright's opposition to slavery contrasted with the views of many other Democrats of the era, especially those of the South. Her activism on behalf of working men also distanced her from the leading abolitionists of the day. Career Early career Wright's early writing career included her book, Few Days in Athens (1822), which was a defense of the philosophy of Epicurus, written before the age of eighteen. Wright's Views of Society and Manners in America (1821), a memoir of her first visit to the United States, enthusiastically supported the country's democratic institutions. This book provides early descriptions of American life that preceded later works such as Alexis De Tocqueville's Democracy in America (1835 and 1840) and Harriet Martineau's Society in America (1837). Wright's book is also an example of an early nineteenth-century humanitarian perspective of the new democratic world. Historian Helen Elliott also pointed out that Wright's travelogue was "translated into several languages and widely read by liberals and reformers" in Great Britain, the United States, and Europe. Nashoba experiment In early 1825, after spending time at former President Jefferson's home in Virginia and Robert Owen's utopian settlement at New Harmony, Wright began developing her plans for an experimental farming community. By the summer of 1825, she sought advice from Lafayette and Jefferson, among others, to implement her ideas. Owen and Lafayette later became members of her project's board of trustees; however, Jefferson declined to participate. Wright also published A Plan for the Gradual Abolition of Slavery in the United States Without Danger of Loss to the Citizens of the South (1825), a tract that she hoped would persuade the U.S. Congress to set aside federal land for promoting emancipation. To demonstrate how enslaved people could be emancipated without their owners losing money, Wright established a model farming community in Tennessee where enslaved people could work to earn money to purchase their own freedom and receive an education. Taking inspiration from the New Harmony community in Indiana, Wright traveled to Tennessee in the fall of 1825 and bought about of land along Wolf River about thirteen miles from Memphis. Wright founded a community at this wilderness site, which she named Nashoba. Emily Ronalds contributed £300 to the scheme. To demonstrate that her idea was a viable way to abolish slavery, Wright purchased about thirty enslaved people, nearly half of them children, to live in the experimental community. Her plan was for the enslaved people to acquire their freedom through labor on the property gradually. Wright also planned to eventually colonize the newly emancipated slaves to areas outside the United States. In addition to building cabins and farm buildings, Wright planned to establish a school for black students. However, many abolitionists criticized her idea of gradual emancipation and educational training for formerly enslaved people. Wright joined in the early efforts to clear land and build log cabins for its inhabitants, which included blacks and whites. Nashoba was, however, plagued with difficulties from the start. It was built on mosquito-infested land conducive to malaria and failed to produce good harvests. Wright contracted malaria in the summer of 1826 and had to leave the property to recover her health in New Harmony, Indiana, and visits to France and England. While she was absent from Nashoba, the community declined. Its interim managers began instituting a policy of harsher punishments toward the black workers. A scandal also erupted over the community's tolerance of "free love" amid publicized accounts of an interracial relationship between James Richardson, a white supervisor of the community, and Josephone Lalotte, the mulatto daughter of a freed African American woman slave who had brought her family to live at Nashoba. Wright returned to Nashoba in 1828 with her friend, Frances Trollope, who spent ten days in the community and found it in disarray and on the verge of financial collapse. Trollope's published descriptions of the area criticized its poor weather, lack of scenic beauty, and Nashoba's remoteness and desolation. In 1828, when Nashoba was rapidly declining, the New-Harmony Gazette published Wright's explanation and defense of the commune and her views on the principles of "human liberty and equality." In January 1830, Wright chartered a ship and accompanied the community's thirty slaves to Haiti, which had achieved independence in 1804, so they could live as free men and women. The failed experiment cost Wright about US$16,000. Germantown, Tennessee, a present-day suburb of Memphis, was established on the land where Nashoba once stood. Newspaper editor After Wright's failure at Nashoba in the late 1820s, she returned to New Harmony, Indiana, where she became the coeditor of The New Harmony and Nashoba Gazette (later renamed the Free Enquirer) with Robert Dale Owen, the eldest son of Robert Owen, the Owenite community's founder. In 1829, Wright and Robert Dale Owen moved to New York City, where they continued to edit and publish the Free Enquirer. Wright was also editor of The Sentinel (later titled New York Sentinel and Working Man's Advocate). Political and social activist Beginning in the late 1820s and early 1830s, Wright spoke publicly in favor of abolition and lectured to support women's suffrage. She also campaigned for reforms to marriage and property laws. While residing in New York City, she purchased a former church in the Bowery area and converted it into a "Hall of Science" as a lecture hall. From 1833 to 1836, her lectures on slavery and other social institutions attracted large and enthusiastic audiences of men and women in the eastern United States and the Midwest, leading to the establishment of what were called Fanny Wright societies. Although her lecture tours extended to the principal cities of the United States, the enunciation of her views and publication of a collection of her speeches in her book, Course of Popular Lectures (1829 and 1836), met with opposition. The clergy and the press were critical of Wright and her opinions on religion and social reform. The New York American, for example, called Wright "a female monster" because of her controversial views, but she was undeterred. As Wright's philosophy became even more radical, she left the Democratic Party to join the Working Men's Party, organized in New York City in 1829. Her influence on the Working Men's Party was so strong that its opponents called its slate of candidates the Fanny Wright ticket. Wright was also an activist in the American Popular Health Movement in the 1830s and advocated for women being involved in health and medicine. Personal life Wright married French physician Guillaume D'Arusmont in Paris, France, on July 22, 1831. Wright met him at New Harmony, Indiana, where he was once a teacher. D'Arusmont accompanied her to Haiti in 1830, serving as her business manager. Wright's and D'Arusmont's daughter, Francès-Sylva Phiquepal D'Arusmont, was born on April 14, 1832. Later years Wright, her husband, and their daughter traveled to the United States in 1835 and made several subsequent trips between the United States and Europe. Wright eventually settled in Cincinnati, Ohio, where she bought a home in 1844 and attempted to resume her career as a lecturer. Wright continued to travel the lecture circuit, but her appearances and views on social reform issues were not always welcome. She also became a supporter of President Andrew Jackson. After the mid-term political campaign of 1838, Wright suffered from various health problems. She published her final book, England, the Civilizer in 1848. Wright divorced D'Arusmont in 1850. She also fought a lengthy legal battle to retain custody of their daughter and control of her own personal wealth. The legal proceedings remained unsettled at the time of Wright's death. Wright spent her last years in quiet retirement at Cincinnati, estranged from her daughter, Francès-Sylva D'Arusmont. Death and legacy Wright died on December 13, 1852, in Cincinnati, Ohio, from complications of a broken hip after falling on ice outside her home. She is buried at the Spring Grove Cemetery in Cincinnati. Her daughter, Francès-Sylva D'Arusmont, inherited the majority of Wright's wealth and property. Wright, an early women's rights advocate and a social reformer, was the first woman to deliver public lectures to men and women on political social reform issues in the United States in the late 1820s. Her views on slavery, theology, and women's rights were considered radical for that time, and attracted harsh criticism from the press and clergy. The first volume of History of Woman Suffrage, published in 1881, states, “THESE VOLUMES ARE AFFECTIONATELY INSCRIBED TO THE Memory of Mary Wollstonecraft, Frances Wright, Lucretia Mott, Harriet Martineau, Lydia Maria Child, Margaret Fuller, Sarah and Angelina Grimké, Josephine S. Griffing, Martha C. Wright, Harriot K. Hunt, M.D., Mariana W. Johnson, Alice and Phebe Carey, Ann Preston, M.D., Lydia Mott, Eliza W. Farnham, Lydia F. Fowler, M.D., Paulina Wright Davis, Whose Earnest Lives and Fearless Words, in Demanding Political Rights for Women, have been, in the Preparation of these Pages, a Constant Inspiration TO The Editors”. Honors and memorials Wright's name is included on the Reformers’ Memorial in Kensal Green Cemetery in London. A plaque was installed on a wall of her birthplace at 136 Nethergate in Dundee, Scotland. Wright was inducted into the National Women's Hall of Fame in 1994. Selected published works Altorf: A Tragedy (Philadelphia, 1819) Views on Society and Manners in America (London, 1821) A Few Days in Athens (London, 1822) A Plan for the Gradual Abolition of Slavery in the United States (1825) Lectures on Free Inquiry (New York, 1829; 6th ed., 1836) Address on the State of the Public Mind and the Measures Which it Calls For (New York, 1829) Course of Popular Lectures (New York, 1829 and 1836) Explanatory Notes Respecting the Nature and Objects of the Institution of Nashoba (1830) What is the Matter? A Political Address as Delivered in Masonic Hall (1838) Fables (London, 1842) Political Letters, or, Observations on Religion and Civilization (1844) England the Civilizer: Her History Developed in Its Principles (1848) Biography, Notes, and Political Letters of Frances Wright D'Arusmont (1849) See also Robert Owen Robert Dale Owen New Harmony, Indiana Popular Health Movement Working Men's Party Fanny Trollope Notes References Via Gallica BnF. (Translated from the French text.) Further reading Connors, Robert J. (1999). "Frances Wright: First Female Civic Rhetor in America," College English 62 (1), pp. 30–57. Everett, L.S. (1831). An Exposure of the Principles of the "Free Inquirers." Boston: B. B. Mussey Schlereth, Eric R. (2013). An Age of Infidels: The Politics of Religious Controversy in the Early United States. University of Pennsylvania Press. Wilentz, Sean (2004). Chants Democratic: New York City and the Rise of the American Working Class, 1788-1850. Oxford University Press. External links Frances Wright, Woman's Advocate Biography with excerpt from Lectures The Germantown Museum. Andy Pouncey: Frances Wright. A Few Days in Athens Different sides of the picture. Four Women's Views of Canada (1816 - 1838). Submitted in partial fulfilment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy, by Susan Birkwood, Faculty of Graduate Studies, The University of Western Ontario, London, Ontario, 1997 (Ann Cuthbert Knight; Anna Brownell Jameson; Frances Trollope; Wright) 1795 births 1852 deaths 19th-century American philosophers 19th-century English women writers 19th-century Scottish writers 19th-century Scottish women writers American abolitionists American anti-capitalists American birth control activists American social reformers American socialist feminists American women philosophers American women's rights activists Burials at Spring Grove Cemetery Critics of religions English expatriates in the United States Founders of utopian communities Freethought writers People from Cincinnati People from Dundee Naturalized citizens of the United States Philosophers from Tennessee Scottish emigrants to the United States Scottish expatriates in the United States Scottish philosophers Scottish socialist feminists Scottish women philosophers Tennessee Democrats Utopian socialists
768792	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8E	Система корпоративного контролю	Система корпоративного контролю — сукупність видів контролю фінансово-господарської діяльності підприємств з боку власників. Контроль за діяльністю підприємств здійснюється як ззовні, так і з середини. Зовнішній контроль Зовнішній контроль поділяється на зовнішній нагляд (з боку зовнішніх інвесторів та державних органів корпоративного контролю) та зовнішній аудит. До завдань зовнішнього нагляду належать: забезпечення надійності та раціональності господарських операцій, досягнення оптимальної пропорційності капіталів, резервування коштів, достатніх для управління комерційними ризиками. Основна мета нагляду — мінімізація ризику фінансових втрат власників і кредиторів, а також підтримка надійності підприємства. Зовнішній аудит з'ясовує: дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності з операцій, що здійснює корпоративне підприємство; стан внутрішнього контролю в умовах корпоративного підприємс-тва та його оцінку; дотримання корпоративним підприємством положень законодавчих та нормативних актів України; виконання економічних завдань, встановлених рішенням загальних зборів власників. Внутрішній контроль Внутрішній контроль корпоративного підприємства здійснюють : а) спостережна рада; б) ревізійна комісія; в) правління (рада директорів); г) функціональні підрозділи; д) служба внутрішнього аудиту. Система ефективного внутрішнього контролю – це важлива складова управління корпоративним підприємством, яка є основою її безперебійного функціонування. Дієві заходи внутрішнього контролю сприяють виконанню головних завдань корпоративного підприємства, досягненню ним стратегічних та тактичних цілей. Така система спонукає працівників корпоративного підприємства дотримуватися чинного законодавства та нормативних актів, а також розробленої виробничо-збутової політики, планів, внутрішніх правил та процедур, вчасно виявляти та знижувати ризик непередбачених витрат чи втрати ділової репутації. У розвинених країнах функції контролюючого органу корпорації виконує також рада директорів, функції якої за змістом аналогічні функціям спостережної ради. Залежно від ділової активності і ступеня впливу на господарське управління ради директорів бувають трьох видів : 1) «сторожовий пес». Ця рада здійснює контроль за діяльністю корпорації у всіх сферах через створення механізмів контролю з безлічі питань на регулярній основі з малим або великим ступенем деталізації; 2) «опікун». Ця рада діє в ролі довіреної особи – охоронця власності, несе відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності і досягнення економічного ефекту; 3) «пілот». Ця рада заснована на принципі управлінської свободи та абсолютної непідзвітності. Джерела Астапова Г. В. Організаційно-економічний механізм корпоратив-ного управління підприємствами на основі права трудової власності : монографія/ Г. В. Астапова. — К. : НАУ, 2006. — 248 с. Амоша А. И. Каноны рынка и законы экономики / А. И. Амоша, Н. Д. Прокопенко, Е. Т. Иванов. — Донецк : ИЭП НАН Украины, 2001. — Кн. 4 : Процесс распределения и общественные отношения. — 546 с. корпоративне управління
26953328	https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Wonderful%20Visit	The Wonderful Visit	The Wonderful Visit is an 1895 novel by H. G. Wells. With an angel—a creature of fantasy unlike a religious angel—as protagonist and taking place in contemporary England, the book could be classified as contemporary fantasy, although the genre was not recognised in Wells's time. The Wonderful Visit also has strong satirical themes, gently mocking customs and institutions of Victorian England as well as idealistic rebellion itself. Plot summary The Wonderful Visit tells how an angel spends a little more than a week in southern England. He is at first mistaken for a bird because of his dazzling polychromatic plumage, for he is "neither the Angel of religious feeling nor the Angel of popular belief," but rather "the Angel of Italian art." As a result, he is hunted and shot in the wing by an amateur ornithologist, the Rev. K. Hilyer, the vicar of Siddermoton, and then taken in and cared for at the vicarage. The creature comes from "the Land of Dreams" (also the angel's term for our world), and while "charmingly affable," is "quite ignorant of the most elementary facts of civilisation." During his brief visit he grows increasingly dismayed by what he learns about the world in general and about life in Victorian England in particular. As he grows increasingly critical of local mores, he is eventually denounced as "a Socialist." The vicar, his host, meanwhile comes under attack by fellow clerics, neighbours, and even servants for harbouring a disreputable character (no one but the vicar believes he comes from another world, and people take to calling him "Mr. Angel"). The angel's one talent is his divine violin-playing, but he is discredited at a reception that Lady Hammergallow agrees to host when it is discovered that he cannot read music and confides to a sympathetic listener that he has taken an interest in the vicar's serving girl, Delia. Instead of healing, his wings begin to atrophy. The local physician, Dr. Crump, threatens to have him put in a prison or a madhouse. After the angel destroys some barbed wire on a local baronet's property, Sir John Gotch gives the vicar one week to send him away before he begins proceedings against him. The Rev. Mr. Hilyer is regretfully planning how he will take the angel to London and try to establish him there when two catastrophes abort the plan. First, the angel, who "had been breathing the poisonous air of this Struggle for Existence of ours for more than a week," beats Sir John Gotch with Gotch's own whip in a fury after the local landowner insolently orders him off his land. Distraught to think (mistakenly) that he has killed a man, he returns to the village to find the vicar's house in flames. Delia, the serving girl, has entered the burning building in an attempt to rescue the angel's violin: this extraordinary act comes as a revelation to the angel. "Then in a flash he saw it all, saw this grim little world of battle and cruelty, transfigured in a splendour that outshone the Angelic Land, suffused suddenly and insupportably glorious with the wonderful light of Love and Self-Sacrifice." The angel attempts to rescue Delia, someone seems to see "two figures with wings" flash up and vanish among the flames, and a strange music that "began and ended like the opening and shutting of a door" suggests that the angel has gone back to where he came from, accompanied by Delia. An epilogue reveals that "there is nothing beneath" the two white crosses in Siddermorton cemetery that bear the names of Thomas Angel and Delia Hardy, and that the vicar, who never recovered his aplomb after the angel's departure, died within a year of the fire. Background The Wonderful Visit was inspired by John Ruskin's remark that an angel appearing on earth in Victorian England would be shot on sight. The novel's publication date of September 1895 means that it must have been read by the public as a commentary on the notorious trial of Oscar Wilde, whose persecution had begun in February 1895 and who was imprisoned on 25 May 1895. Wells dedicated the book to his friend Walter Low, who died of pneumonia in 1895. Low had helped Wells get a foothold in the world of journalism in 1891 when both were working at the University Correspondence College. The Wonderful Visit was published in the same year (1895) as Select Conversations with an Uncle, The Time Machine, and The Stolen Bacillus and Other Incidents; at this time Wells's published output was about 7,000 words a day. In 1907 George Bernard Shaw discouraged Wells from thoughts he had long harboured of turning the book into a play; at least four attempts to dramatise the work—some of them realised, some not—seem to have been made, in 1896, 1900, 1921, and 1934. Reception Reviews were favourable, with one contemporary reviewer calling The Wonderful Visit "a striking fantasia wrought with tact, charm and wit." Joseph Conrad, whom Wells met when he reviewed his early work favourably, admired The Wonderful Visit and wrote to him to praise his "imagination so unbounded and so brilliant." For biographer Michael Sherbourne, The Wonderful Visit "presages the humour of Kurt Vonnegut." Adaptations The novel was adapted to film by Marcel Carné in 1974 as La Merveilleuse visite. An operatic adaptation, La visita meravigliosa, by Nino Rota, premiered in 1970; an excerpt from the work was performed at Federico Fellini's funeral in 1993. A 1988 adaptation for BBC Radio 4 by Stephen Gallagher featured Bernard Cribbins as The Vicar. References External links 1895 British novels Novels by H. G. Wells British fantasy novels Novels about angels British novels adapted into films Novels adapted into operas
279045	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Людвинівка (Вишгородський район)	Людвинівка (Вишгородський район) Людвинівка — село в Україні, в Вишгородському районі Київської області. Населення становить 70 осіб. Розташування Село Людвинівка розташувалось на правому березі річки Осниці, притоки річки Жереви, що впадає в річку Тетерів. Знаходиться за 0,5 кілометрів на захід від села Варівськ за 30 кілометрів від залізничної станції Малин, за 110 кілометрів північніше Києва. Назва Назва походить від імені поміщика Людвіка Жміївського. За радянської влади населений пункт був підпорядкований Варівській сільській раді. Історія За спогадами старожилів село Людвинівка засновано приблизно в XIX столітті. Село і землі належали поміщику Людвику Жміївському — від того і пішла назва села. Першими поселенцями села Рафалівки були росіяни-старообрядовці які тікали у ліси. Першими поселенцями були Блохіни. Займалися скотарством, землеробством і лісовим промислом. На час ліквідації кріпосного права в селі нараховувалось 16 хат і близько 100 жителів. Жителі орендували землю в поміщика Людвика Жміївського. Під час реформи було взято частину земель і передано селянам під виплату на 49 років. На кінець XIX століття в селі було 37 хат і 237 жителів. Після Жовтневого заколоту Людвинівка була підпорядкована Варівській сільській раді. Під час колективізації село було окремою рільничою бригадою і входила в колгосп імені Воровського села Варівськ. З 1935 по 1951 село було окремим колгоспом імені Кірова. За даними 1951 року в селі 83 будинки і 276 осіб. Мешканці села активно брали участь у боротьбі з німецькими окупантами, входили до комуністичних партизанських загонів. За Німецько-радянської війни загинуло 27 чоловік. З лютого по квітень 2022 року село було окуповане російськими військами. Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Села Київської області
15918579	https://en.wikipedia.org/wiki/Lays-sur-le-Doubs	Lays-sur-le-Doubs	Lays-sur-le-Doubs is a commune in the Saône-et-Loire department in the region of Bourgogne-Franche-Comté in eastern France. See also Communes of the Saône-et-Loire department References Communes of Saône-et-Loire
25343	https://en.wikipedia.org/wiki/Quasi-War	Quasi-War	Quasi-War The Quasi-War was an undeclared war fought between 1798 to 1800 by the United States and the French First Republic. It took place at sea, primarily the Caribbean and the East Coast of the United States. In 1793, Congress unilaterally suspended repayment of French loans incurred during the American Revolutionary War. France, then engaged in the 1792–1797 War of the First Coalition, also viewed the 1794 Jay Treaty between the USA and Great Britain, as incompatible with those treaties. They retaliated by seizing American ships trading with Britain, and in October 1796, French privateers began attacking all merchant ships sailing in American waters, regardless of nationality. The dissolution of Federal naval forces following independence left the US unable to mount an effective response and by October 1797, over 316 American ships had been captured. In March 1798, Congress reconstituted the United States Navy, and in July authorized the use of force against France. By 1799, American commercial losses had been significantly reduced through informal cooperation with the Royal Navy, whereby merchant ships from both nations were allowed to join each other's convoys. The replacement of the French First Republic by the Consulate in November 1799 led to the Convention of 1800, which ended the war. The right of Congress to authorize military action without a formal declaration of war was later confirmed by the Supreme Court. This ruling formed the basis of many similar actions since, including American participation in the Vietnam War and the 1991 Gulf War. Background Under the Treaty of Alliance (1778), the United States had agreed to protect the French West Indies in return for French support in the American Revolutionary War. As the treaty had no termination date, France claimed this obligation included defending them against Great Britain and the Dutch Republic during the 1792 to 1797 War of the First Coalition. Despite popular enthusiasm for the French Revolution, especially among anti-British Jeffersonians, there was little support for this in Congress. Neutrality allowed New England shipowners to earn huge profits evading the British blockade, while Southern plantation owners feared the example set by France's abolition of slavery in 1794. In 1793, Congress suspended repayment of French loans incurred during the Revolutionary War, arguing the execution of Louis XVI and establishment of the French First Republic rendered existing agreements void. They further argued American military obligations under the Treaty of Alliance applied only to a "defensive conflict" and thus did not apply, since France had declared war on Britain and the Dutch Republic. To ensure the US did not become involved, Congress passed the Neutrality Act of 1794, while President George Washington issued an Executive Order forbidding American merchant ships from arming themselves. France accepted these acts on the basis of 'benevolent neutrality'. Their interpretation of this was allowing French privateers access to US ports, and the right to sell captured British ships in American prize courts, but not vice versa. However, the US viewed 'neutrality' as the right to provide the same privileges to both. These differences were further exacerbated in November 1794 when the US and Britain signed the Jay Treaty. By resolving outstanding issues from the American Revolution, it led to a rapid expansion of trade between the two countries. Between 1794 and 1801, American exports to Britain nearly tripled in value, from US$33 million to $94 million. As a result, in late 1796 French privateers began seizing American ships trading with the British. An effective response was hampered by the almost complete lack of a United States Navy, whose last warship had been sold in 1785, leaving only a small flotilla belonging to the United States Revenue Cutter Service and a few neglected coastal forts. This allowed French privateers to roam virtually unchecked; from October 1796 to June 1797, they captured 316 ships, 6% of the entire American merchant fleet, causing losses of $12 to $15 million. On 2 March 1797, the French Directory issued a decree permitting the seizure of any neutral shipping without a role d'equipage, a crew manifest which listed the nationalities of each crewmen. Since virtually no American merchantman carried such a document, this effectively initiated a French commerce war on American shipping. Efforts to resolve the conflict through diplomacy ended in the 1797 dispute known as the XYZ Affair. However, the hostilities created support for establishing a limited naval force, and on 18 June, President John Adams appointed Benjamin Stoddert the first Secretary of the Navy. On 7 July 1798, Congress approved the use of force against French warships in American waters, but wanted to ensure conflict did not escalate beyond these strictly limited objectives. As a result, it was called a "limited" or "Quasi-War" and led to political debate over whether it was constitutional. A series of rulings by the Supreme Court of the United States established its legality and confirmed the ability of the US to conduct undeclared war or "police actions". Forces and strategy Since ships of the line were expensive to build and required highly specialised construction facilities, in 1794 Congress compromised by ordering six large frigates. By 1798, the first three were nearly complete and on 16 July 1798, additional funding was approved for the , , and , plus the frigates and . The provision of naval stores and equipment by the British allowed these to be built relatively quickly, and all saw action during the war. The US Navy was further reinforced by so-called 'subscription ships', privately funded vessels provided by individual cities. These included five frigates, among them the , commanded by Stephen Decatur, and four merchantmen converted into sloops. Primarily intended to attack foreign shipping, these were noted for their speed, and earned huge profits for their owners; the captured over 80 enemy vessels, including the French corvette . With most of the French fleet confined to home ports by the Royal Navy, Secretary Stoddert was able to concentrate his forces against the limited number of frigates and smaller vessels that evaded the blockade and reached the Caribbean. The US also needed convoy protection, and while there was no formal agreement with the British, considerable co-operation took place at a local level. The two navies shared a signal system, and allowed their merchantmen to join each other's convoys, most of which were provided by the British, who had four to five times more escorts available. This allowed the US Navy to concentrate on attacking French privateers, most of very shallow draft and armed with between one and twenty guns. Operating from French and Spanish bases in the Caribbean, particularly Guadeloupe, they made opportunistic attacks on passing ships, before escaping back into port. To counter those tactics, the US used similarly sized vessels from the United States Revenue Cutter Service, as well as commissioning their own privateers. The first American ship to see action was the , a converted East Indiaman with 26 guns; most were far smaller. The Revenue cutter , commanded by Edward Preble, made two cruises to the West Indies and captured ten prizes. Preble turned command of Pickering over to Benjamin Hillar, who captured the much larger and more heavily armed French privateer lEgypte Conquise after a nine-hour battle. In September 1800, Hillar, Pickering, and her entire crew were lost at sea in a storm. Preble next commanded the frigate , which he sailed around Cape Horn into the Pacific to protect U.S. merchantmen in the East Indies. He recaptured several U.S. ships that had been seized by French privateers. For various reasons, the role of the Royal Navy was minimised both at the time and later; the first significant study of the war by US naval historian Gardner W. Allen in 1909 focused exclusively on ship-to-ship actions, and this is how the war is often remembered. However, historian Michael Palmer argues American naval operations cannot be understood in isolation and when operating in the Caribbean Significant naval actions From the perspective of the US Navy, the Quasi-War consisted of a series of ship-to-ship actions in US coastal waters and the Caribbean; one of the first was the Capture of La Croyable on 7 July 1798 by outside Egg Harbor, New Jersey. On 20 November, a pair of French frigates, Insurgente and Volontaire, captured the schooner , commanded by Lieutenant William Bainbridge; Retaliation would be recaptured on 28 June 1799. On 9 February 1799, the frigate captured the French Navy's frigate L'Insurgente. By 1 July, under the command of Stephen Decatur, had been refitted and repaired and embarked on her mission to patrol the South Atlantic coast and West Indies in search of French ships which were preying on American merchant vessels. On 1 January 1800, a convoy of American merchant ships escorted by fought off an attack by French-allied Haitian privateers near Hispaniola. On 1 February, Constellation severely damaged the French frigate La Vengeance off the coast of Saint Kitts. Silas Talbot led a naval expedition against Puerto Plata in early May, capturing the coastal fort and a French corvette. When French troops occupied Curaçao in July, and began a blockade of the island in September that forced them to withdraw. On 12 October, the frigate Boston captured the corvette . On 25 October, defeated the French brig Flambeau near Dominica. Enterprise also captured eight privateers and freed eleven U.S. merchant ships from captivity, while Experiment captured the French privateers Deux Amis and Diane and liberated numerous American merchant ships. Although US military losses were light, the French had seized over 2,000 American merchant ships by the time the war ended. Conclusion of hostilities By late 1800, the United States Navy and the Royal Navy, combined with a more conciliatory diplomatic stance by the government of First Consul Napoleon Bonaparte, had reduced the activity of the French privateers and warships. The Convention of 1800, signed on 30 September, ended the Quasi-War. It affirmed the rights of Americans as neutrals upon the sea and abrogated the alliance with France of 1778. However, it failed to provide compensation for the $20 million "French Spoliation Claims" of the United States. The agreement between the two nations implicitly ensured that the United States would remain neutral toward France in the wars of Napoleon and ended the "entangling" French alliance. This alliance had been viable only between 1778 and 1783. See also List of wars between democracies Franco-American relations Explanatory notes Citations General and cited references Further reading A history of the use of the term "Quasi-War" in the years after 1800. Nash, Howard Pervear. The Forgotten Wars: The Role of the US Navy in the Quasi War with France and the Barbary Wars 1798–1805 (AS Barnes, 1968) External links "Selected Bibliography of The Quasi-War with France" compiled by the United States Army Center of Military History U.S. Department of State "The XYZ Affair and the Quasi-War with France, 1798–1800" "U.S. treaties and federal legal documents re 'Quasi-War with France 1791–1800'", compiled by the Lillian Goldman Law Library of Yale Law School 1798 in France 1798 in the United States 1799 in France 1799 in the United States 1800 in France 1800 in the United States 18th century in France 18th century in the United States Conflicts in 1798 Conflicts in 1799 Conflicts in 1800 United States Marine Corps in the 18th and 19th centuries Wars involving France Wars involving the United States
9526	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%B9	Філей	Філей — був сином короля Еліди Авгія, та батьком . Він підтримав Геракла, а не свого батька в справі Авгієвих стаєнь і був вигнаним. Після того як Геракл вбив Авгія та інших його синів, Філей успадкував королівство. Під час свого вигнання, Філей керував колонізацією Елідійцями острова . Його син Мегес повів їх з Дучіліума на Троянську війну. Тімандра, дочка Тірандея зі Спарти, зрадила з Філеєм свого чоловіка . Зноски Посилання Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький.— 2-е вид.— К.: Наук. думка, 1989.— 240 с. ISBN 5-12-001101-2 Энциклопедия классической греко-римской мифологии // Обнорский В.— Ногинск: Остеон-Пресс, 2014. — 1418 с. — ISBN 978-5-85689-024-1. Персонажі за алфавітом Давньогрецькі герої
1698787	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29	Новоолександрівська сільська рада (Олександрівський район)	Новоолександрівська сільська рада (Олександрівський район) Склад ради Рада складається з 12 депутатів та голови. Керівний склад сільської ради Примітка: таблиця складена за даними джерела Примітки Посилання Картка ради на сайті Верховної Ради України Адміністративний устрій Олександрівського району (Донецька область)
1629966	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA	Повурськ	Повурськ Повýрськ (також, Поворськ) — протіжна залізнична станція Рівненської дирекції Львівської залізниці на лінії Сарни — Ковель між станціями Троянівка (14 км) та Ковель (33 км). Розташована в селі Поворськ Ковельського району Волинської області. Історія Станція відкрита 1902 року під такою ж назвою під час будівництва Києво-Берестейської залізниці. До наших часів збереглася стара будівля вокзалу, яка подібна до вокзальних будівель на станціях Буча, Малин, Чоповичі, Олевськ, Маневичі цієї залізниці. Вокзал станції Повурськ — окраса невеликого села Поворськ на Волині, який відкритий одночасно зі станцією 1902 року. Ця споруда виконана за типовим проєктом середніх вокзалів цієї залізниці. В оформленні використовувались елементи романської та готичної архітектури: центральний об'єм виділено ризалітом і прикрашено високим аттиком, готичними пінаклями й баштами, що надає йому риси середньовічних замків. На жаль, не весь декор зберігся до наших днів: минулого століття були частково втрачені дві декоративні башти над входами, але ці втрати — найменше з того, що могло статися, адже станцію бомбила авіація в кожній зі світових війн: 13 лютого 1917 року та 7 липня 1944 року. В останньому випадку вокзал від нападу захищав бронепоїзд 47-го окремого дивізіону бронепоїздів. У січні 2019 року розпочалися роботи з електрифікації дільниці Ковель — Повурськ. Пасажирське сполучення На станції Повурськ зупиняються лише приміські поїзди сполученням — . У 2020 році планувалося призначення тарифної зупинки по станції Повурськ пасажирському поїзду «Галичина» № 141/142 сполученням Львів — Бахмут (наразі поїзд через російське вторгнення в Україну тимчасово скасований). Примітки Джерела Посилання Станції Львівської залізниці Залізничні станції Волинської області Транспорт Ковельського району Засновані в Україні 1902
4366855	https://uk.wikipedia.org/wiki/Yungipicus	Yungipicus	Yungipicus — рід дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Представники цього роду мешкають в Східній і Південно-Східній Азії. Систематика Представників цього роду довгий час відносили до роду Дятел (Dendrocopos), однак за результатами молекулярно-генетичного дослідження, опублікованого в 2015 році, вони були віднесені до відновленого роду Yungipicus. Рід Yungipicus є сестринським по відношенню до роду Трипалий дятел (Picoides). Види Виділяють сім видів: Дятел сулавеський (Yungipicus temminckii) Дятел рудоголовий (Yungipicus nanus) Дятел сіролобий (Yungipicus canicapillus) Дятел філіпінський Yungipicus maculatus Дятел сулуйський (Yungipicus ramsayi) Дятел малазійський (Yungipicus moluccensis) Дятел бурощокий (Yungipicus kizuki) Етимологія Наукова назва роду Yungipicus походить від сполучення наукових назв родів Крутигловка (Jynx) і Жовна (Picus). Примітки Дятлові Роди птахів
1600908	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5	Івановське	Івановське Івановське — присілок, Бокситогорський район, Ленінградська область Івановське — село, Волоколамський міський округ, Московська область Івановське — село, Дмитровський міський округ, Московська область Івановське — присілок, Дмитровський міський округ, Московська область Івановське — село, Красногорський міський округ, Московська область Івановське — село, Рильський район, Курська область Івановське — село, Свічинський район, Кіровська область Івановське — село, Чорноголовський міський округ, Московська область Див. також Іванівське
16258	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F%20%D0%B2%20%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BC%20%D0%9E%D0%B1%D1%89%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%20%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B0%20%D0%9B%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%86%D0%B0	Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца	Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца «Чтения в Историческом Обществе Нестора летописца» — видання Історичного товариства Нестора-Літописця при Київському університеті. Впродовж 1879—1914 років вийшло 24 книги. Другий том вийшов через 9 років після появи першої книги. 3 1888 року видавались, за окремими винятками, щорічно по одній книзі. Книги 14-24 мають кілька випусків. У кожному збірнику вміщувались дані про склад товариства та його діяльність, протоколи засідань, наукові статті. Друкувались матеріали з історії України, Росії та інших слов'янських країн, а також з історії права, філології, археології, історії географії, палеографії та нумізматики. Особливо цінним виданням товариства були «Акты по истории землевладения в Малороссии» (1890, кн. 4). В «Чтениях в Историческом Обществе Нестора летописца» друкувалися такі відомі фахівці з історії України, як Михайло Владимирський-Буданов, Іван Каманін, Олександр Кістяковський, Олександр Лазаревський, Микола Дашкевич, Володимир Іконніков, Василь Ляскоронський та інші. Джерела та література Ясь О. «Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца» // Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца (архів випусків) \| Електронна бібілотека Україніка Література Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца // Посилання Випуски Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца на ЧТИВІ Історія в Україні Імператорський університет Святого Володимира Історичні видання Періодичні видання Російської імперії
4624833	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%BD%D1%8F%D0%B6%D0%BD%D0%B0	Івняжна	Івняжна — присілок в Ветлузькому районі Нижньогородської області Російської Федерації. Населення становить 2 особи. Входить до складу муніципального утворення Туранська сільрада. Історія Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Туранська сільрада. Населення Примітки Населені пункти Ветлузького району
994278	https://uk.wikipedia.org/wiki/1905%20%D0%90%D0%BC%D0%B1%D0%B0%D1%80%D1%86%D1%83%D0%BC%D1%96%D0%B0%D0%BD	1905 Амбарцуміан	1905 Амбарцуміан (1972 JZ, 1932 FC, 1952 HO3, 1959 QD, 1962 JX, 1969 PF, 1976 SS5, 1905 Ambartsumian) — астероїд головного поясу, відкритий 14 травня 1972 року. Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,629. Примітки Див. також Список астероїдів (1901-2000) Посилання Астрономічні об'єкти, відкриті 1972 Головний пояс астероїдів
2156469	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%B9%D0%BB%D0%B0-%D0%99%D0%BE%D0%B0	Кейла-Йоа	Кейла-Йоа (колишня назва Йоа, Фалль) — селище на півночі Естонії. Географія Селище в волості Кейла повіту Гар'юмаа. Населення селища у 2011 році становило 389 осіб. Через селище протікає річка Кейла . Тут розташований водоспад Кейла висотою 6 метрів, невелика гідроелектростанція і колишня дворянська садиба Фалло. Водоспад Кейла Висота водоспаду складає 6 м, а ширина — 70 м; за своєю потужністю цей водоспад поступається тільки водоспадам Нарва і Ягала. Дорога з парку до водоспаду проходить уздовж русла річки через два висячих моста. Історія Перші згадки про Кейла-Йоа датуються 1555 роком, коли тут знаходився водяний млин. У той час ця земля належала ордену мечоносців, а в 1561 році перейшла у володіння Ревельському замку. У XVII столітті поряд з млином була утворена дворянська миза. Миза в Кейла-Йоа змінила безліч власників. У різний час нею володіли Нінкірхени, Врангелі, Тізенгаузени, Дені і Берги. У 1827 році мизу придбав Олександр Бенкендорф, який побудував на місці старої садиби нову, відому як замок Фалль. Естонською те ж саме місце називалося Кейла-їе-Йоа або скорочено Кейла-Йоа на честь водоспаду на річці Кейла. Нова садиба була побудована за проектом архітектора Андрія Штакеншнейдера. У 1837 році Бенкендорф купив у Карла Уекскюллі на лівому березі річки маєток Меремийза. Територія маєтку було використана для розширення парку. Сам маєток залишено недобудованим і з нього зняли дах, перетворивши в декоративні руїни. У парку було встановлено пам'ятник Костянтину Бенкендорфу. Через річку було побудовано кілька мостів. Один з мостів спроектував композитор і інженер Олексій Львов. На честь нього міст назвали «Львовським». Сам міст зовні нагадував смичок від скрипки. У 1917 році міст обвалився під вагою снігу. 23 вересня 1844 року Олександра Бенкендорф помер і був похований на родинному цвинтарі в парку Йоа. Маєток перейшов до його дочки Марії, дружини російського дипломата Григорія Волконського. Марія відкрила в Йоа школу для дітей працівників маєтку. Школа розташовувалася в будівлі трактиру. Марія Волконська померла в 1881 році і також була похована на фамільному кладовищі в Йоа. Наступним власником мизи став син Марії та Григорія Петро. 19 серпня 1896 Петро помер і миза перейшла у володіння його сина Григорія, який став останнім князем, що володів маєтком. В ході лютневої революції 1917 року садиба була розорена. Під час першої республіки миза Йоа була відчужена на користь держави згідно із земельним законом. Територія маєтку стала власністю міністерства закордонних справ. У 1928 році на місці старого водяного млина була побудована гідроелектростанція. У 1936 році був побудований канал для видобутку води. У 1934 році в Йоа почалося будівництво урядових дач. У період окупації Естонії Німеччиною під час Другої світової війни, з березня 1942 по вересень 1944 року в будівлі мизи перебувала розвідшкола Абверу «Табір № 2». В ході війни замок і парк сильно постраждали. За радянських часів в Кейла-Йоа знаходився відділ промислового швейного об'єднання «Балтика», рибна ферма колгоспу «Маяк» і 5 дачних кооперативів. У будівлях садиби до 1990-х років розташовувалася військова частина. У 1990 році дачі були продані з аукціону. У 1999 році припинила свою роботу гідроелектростанція. Її робота була відновленапісля реконструкції 9 травня 2006 року. У 2010 почалася реставрація мизи Йоа. В ході реставрації використовувалися креслення Штакеншнейдера і збереглися малюнки внутрішніх приміщень. З 2014 року відреставрована садиба відкрита для відвідувань. Примітки Посилання Keila Parish Keila-Joa at Estonian Manors Portal Селища Гар'юмаа Гар'юмаа Волость Ляене-Гар'ю Волость Кейла
3176247	https://en.wikipedia.org/wiki/Orinoco%20crocodile	Orinoco crocodile	Orinoco crocodile The Orinoco crocodile (Crocodylus intermedius) is a critically endangered crocodile. Its population is very small, and they can only be found in the Orinoco river basin in Venezuela and Colombia. Extensively hunted for their skins in the 19th and 20th centuries, it is one of the most endangered species of crocodiles. It is a very large species of crocodilian; males have been reported up to in the past, weighing over , but such sizes do not exist today, being a more widely accepted maximum size. A large male today may attain in length and can weigh up to , while females are substantially smaller with the largest likely to weigh around . Sexual dimorphism is not as profound as in other crocodilian species. The coloration is light even in adults. The biology of the Orinoco crocodile is poorly documented in the wild, mostly due to its small population. It is thought to have a more piscivorous diet with an opportunistic nature, resulting in generalist predatory behaviour. The Orinoco crocodile is an apex predator, and will take the opportunity to prey on a variety of birds, mammals, and reptiles, including caimans on occasion. The prey base is mostly made up of large predatory fish, challenging the general view by locals complaining about crocodiles hunting local fish to very low numbers. Despite its large size, the Orinoco crocodile rarely poses a threat to humans, despite several reports. Reproduction takes place in the dry season when the water level is lower. Orinoco crocodiles are hole nesters, just like the related Nile and freshwater, and they dig holes in the sand to lay their eggs. The females guard the nests and young for several years. Taxonomy The genus Crocodylus likely originated in Africa and radiated outwards towards Southeast Asia and the Americas, although an Australia/Asia origin has also been considered. Phylogenetic evidence supports Crocodylus diverging from its closest recent relative, the extinct Voay of Madagascar, around 25 million years ago, near the Oligocene/Miocene boundary. Below is a cladogram based on a 2018 tip dating study by Lee & Yates simultaneously using morphological, molecular (DNA sequencing), and stratigraphic (fossil age) data, as revised by the 2021 Hekkala et al. paleogenomics study using DNA extracted from the extinct Voay. Characteristics The Orinoco crocodile can be recognised by its relatively long snout, which is narrower than that of the somewhat similar-looking American crocodile. This species generally has a pale tan hide, though at least three coloration variations are known, with some almost completely yellowish, and some a dark brownish-gray. The skin can change colour over long periods of time; this phenomenon has been recorded in other species that can gradually change the amount of melanin in their skin. These crocodiles have dark-brown markings, which present as more pronounced bands in younger specimens and as scattered markings on mature ones. One individual measuring and weighing had a bite force of . Size The Orinoco crocodile ranks among the largest living reptiles, as well as the largest predator in the Americas. It is arguably, on average, the largest crocodilian in the Americas; while American crocodiles, black caimans and the American alligator may approach similar dimensions, the Orinoco crocodile may be (or had been, when in healthy numbers) slightly longer. Given its possible maximum sizes, the Orinoco crocodile may rank as the third largest extant true crocodile, after the saltwater crocodile and Nile crocodile (which is closely related to it, despite its substantially different range), and additionally rank 4th amongst all extant crocodilians behind the gharial, though there is little to suggest that Orinoco specimens in modern times can rival these species. Sexual maturity for Orinoco crocodiles is obtained for females at around while that of males seems to be obtained around length, with most adult crocodiles of the species exceeding . Average length of wild adult females from 1985 to 1992 was found to be while that of males is not known to have been surveyed at that time. If not culled by humans, mature males easily exceed and attain a length of as much as as they grow throughout life, perhaps weighing in big specimens, while females may grow over the expected size of in length and may sometimes exceed . According to Guinness Records, the average length of adults that they were able to examine was only and the largest specimen found firsthand was . In captivity, at the Roberto Franco Tropical Biological Station (EBTRF), the largest male was recorded at and weighed , and maximum size recorded for females was long and in weight. In Venezuela, males have been reported to reach at least in length and weigh , while females reach up to and weigh up to . The largest specimen historically reported was shot in 1800, and allegedly measured at , although the source is considered reliable, unfortunately, no voucher specimen is known from this. Because of extensive hunting for their skins in the 20th century, such giants do not exist today, and modern Orinoco crocodiles have not been reported to exceed in length. Merchán listed the maximum total length attainable for a male as and the maximum length of a female as . Distribution and habitat This species is restricted to the Orinoco river basin in Venezuela and Colombia. They have been occasionally reported on the island of Trinidad, but this has not been confirmed, and witnesses may have mistaken an American crocodile for the rarer species. This crocodile was once thought to have inhabited a wide range of riparian habitats, from tropical forests to the streams of the Andes foothills. Today, this species is restricted to the Llanos savanna and associated seasonal freshwater rivers. Behavior and ecology Hunting and diet Little study has gone into the dietary biology of Orinoco crocodiles but from eye-witness accounts and partial studies from captivity and crocodile farms, the majority of the Orinoco crocodile's diet appears to consists of large fish. The species' relatively narrow snout is ideally suited to minimize water resistance in capturing such aquatic prey. However, as an opportunistic apex predator, virtually any animal living within its range could be considered a potential meal, such as invertebrates, reptiles, birds, and mammals. Despite having a rather elongated skull, its base snout is wide, hinting to a generalist diet. Additionally, as they age, mature males in particular appear to manifest a broadened snout, presumably due to a shift to being able to take larger prey as is seen in several other large crocodile species. It stalks both aquatic and terrestrial prey. As a large adult, terrestrial prey may include monkeys, deer, birds, other reptiles, domestic animals, and even occasionally other large predators if the opportunity arises. Similar to many of the larger crocodile species, the Orinoco crocodile has also been observed catching and eating smaller species of crocodilians, such as adult common caimans and sometimes cannibalizing smaller individuals of its own kind. Attacks on humans have been reported, but this is highly unlikely to be a common behavior today, given the very small population of the species and its relative isolation from large human settlements. Historically attacks were not unusual and on his trip to the region in 1800, natives told Alexander von Humboldt that two or three adult people were killed per year by Orinoco crocodiles. A small number of better documented fatal attacks were reported in the 1900s–1930s when the species was still relatively common. The only well-documented recent attack, on a fisherman in 2009, was serious but not fatal. A second survivor was reported in 2011 to live in La Palmita at the Cojedes River, but any details of this attack (including when exactly it happened) are lacking. Reproduction When water recedes in the dry season, Orinoco crocodiles retreat to burrows they excavate into the riverbanks. The adult pair mates during the drier period of the year. Adult males attract the females by roaring. The females often outnumber the males two to one and appear to select the males with the deepest roars. In a reintroduced population, only 6 of 14 potential adult males parented over 90% of eggs laid. Usually 14 weeks after mating, the female crocodile will dig a nest and lay about 40 eggs. It is a hole-nester, as are all crocodilians, and it usually makes its nest on a sand bank. The eggs incubate under a mixture of soil and rotting vegetation for around three months. The most common predator of buried eggs are tegu lizards although the tegus are sometimes caught and killed by the mother crocodile. During the night the young hatch and call to their mother; she digs them out of the nest and carries them to the water, which is considerably higher at this point. Young Orinoco crocodiles are often at risk from predation by American black vultures, tegu lizards, anacondas, caimans, coatis, jaguars, and other carnivores, though these species are sometimes also caught and killed by the defending mother crocodile. Adults have no predators except for humans. Females have defended pods of juveniles for over three years, though closer to one year to independence is generally most common. A study of captive Orinoco crocodiles noted the aggressive behavior of adults while nesting and noted that the normally relatively docile crocodilians could not be approached while they were actively brooding. Without persecution, it is possible that Orinoco crocodiles may reach a lifespan of 70–80 years. Conservation status The Orinoco crocodile is highly endangered due to excessive hunting for its hide. During the 1940s to the 1960s, thousands of these animals were slaughtered in the Orinoco River and the Llanos wetlands, and the species came very close to extinction. The Orinoco crocodile was given protected status in the 1970s, but has yet to recover. Today, it is protected both in Colombia and Venezuela, and also included on Appendix I by CITES. In addition to hunting for its hide, more recent threats include the collection of juveniles for sale in the live animal trade, pollution, and the proposal of a dam in the upper Orinoco River region. Another problem is the increased population of spectacled caimans, a smaller crocodilian that can outcompete the Orinoco crocodile for fish due to its much larger population and much more accelerated breeding rates. It's unclear how many individuals remain in the wild, but estimates range between 250 and 1500. The largest subpopulation in Venezuela is in Cojedes and Sarare, with fewer than 500 adults remaining. A number of other smaller subpopulations exist. In November 2007, 50 individuals were held in zoos registered by Species360, of which the largest population, 35 individuals, were kept in the Dallas World Aquarium. Additionally, a large number of individuals are held at captive-breeding facilities in Venezuela. Since the early 1990s, a large number of hatchlings have been released both into private ranchlands (especially in the Llanos where nature-oriented tourism is important for the local economy) and in national parks in Venezuela. While six Venezuelan captive-breeding programs continue today, many are plagued by lack of funds or staff, as well as conflicts between private and state-owned facilities. The Orinoco crocodile became part of Proyecto Vida Silvestre, a program launched in 2014 to protect 10 wildlife species of Colombia's Llanos. Thanks to that program, between May 2015 and February 2016, 41 orinoco crocodiles were reintroduced at El Tuparro National Natural Park in eastern Colombia. References External links Promise for the Survival of the Orinoco Crocodile: a strong commitment from the private sector in Venezuela Crocodylidae Reptiles of Colombia Reptiles of Venezuela Reptiles described in 1819 Crocodilians of South America Apex predators
2442673	https://en.wikipedia.org/wiki/Blue-throated%20mountaingem	Blue-throated mountaingem	Blue-throated mountaingem The blue-throated mountaingem, also known as the blue-throated mountain-gem or blue-throated hummingbird (Lampornis clemenciae) is a species of hummingbird in tribe Lampornithini of subfamily Trochilinae. It is found in the United States and Mexico. Taxonomy and systematics In the 19th century the blue-throated mountaingem was placed several different genera, and in the early 20th century in its own genus Cyanolaemus. Since the mid-1900s it has been in its present genus Lampornis. It has three subspecies, the nominate L. c. clemenciae, L. c. phasmorus, and L. c. bessophilus. Description The blue-throated mountaingem is the largest hummingbird found in the United States. It is long. Males weigh an average of and females . Both sexes have a medium-length black bill, though there is some variation among the subspecies and females' bills are longer than males'. Both sexes of all subspecies have a conspicuous white stripe behind the eye and a narrower stripe extending backward from the corner of its bill under a blackish cheek patch. The nominate subspecies is the largest and has the longest bill. Adult males have an iridescent cobalt to cerulean blue gorget with a narrow buffy gray margin. They have mostly bright greenish bronze upperparts that become dark bronzy olive on the rump. They have medium brownish gray underparts with some greenish bronze iridescence on the sides of the breast. The tail is black with some faint indigo iridescence and white tips on the outer two pairs of feathers. Females have entirely medium gray underparts without the gorget. Subspecies L. c. phasmorus is the smallest and has the shortest bill. Its upperparts are bright green rather than greenish bronze. Males' underparts are a cold gray rather than brownish gray and females' are dark gray. The iridescence on the sides of the breast is green. The white tips on the tail feathers are wider than those of the nominate. Subspecies L. c. bessophilus is between the other two subspecies in size. Its upperparts are duller than the nominate's, with less bronze to the green. Males' underparts are brownish gray and females' medium pale gray; like the nominate there is some greenish bronze iridescence on the sides of the breast. The white tips on the tail feathers are the narrowest of all subspecies. Distribution and habitat The nominated subspecies of blue-throated mountain gem has the largest range. It is found in Mexico's Sierra Madre Oriental and central plateau as far south as Oaxaca. L. c. basophils is found in southeastern Arizona, southern New Mexico, and in the northwestern Mexican states of Sonora, Chihuahua, and Durango. L. c. phasmorus is positively known only from the Chisos Mountains of southern Texas, where it breeds, but its non-breeding range is not known. Birds in the northern Mexican state of Nuevo León may also be this subspecies rather than the nominate. The blue-throated mountain gem is found in a variety of moist forest landscapes. In the US and northern Mexico, it occurs in riparian forest (often in canyons), pine-oak forest, and mixed coniferous forests. In central and southern Mexico it tends to favor coniferous forests. In Arizona it is found in the "sky island" mountain ranges, seldom below of elevation. Near Mexico City it occurs between and in Oaxaca between . Behavior Movement The two northern subspecies of blue-throated mountaingem, and possibly the northernmost of the nominate subspecies, migrate south in winter, but their exact locations are not known. A few individuals remain through winter at feeding stations in southeastern Arizona. The populations in central and southern Mexico are thought to withdraw to lower elevations in winter but this movement has not been fully defined. Feeding The blue-throated mountaingem forages for nectar at a wide variety of flowering plants. The species fed from vary considerably across the bird's wide north–south and elevational ranges. It is common at sugar-water feeders. It hovers to feed on nectar. In some areas it defends patches of large flowers but not those of smaller ones. In the breeding season (especially early when flowers are scarce) and in winter it also feeds on small arthropods. These are taken by hawking, in sustained flight, and by gleaning from bark and foliage. In winter it also feeds on sap from wells created by the Red-naped sapsucker (Syraphicus nuchalis). Breeding The blue-throated mountaingem's breeding seasons vary throughout its range. It begins in February in Veracruz, Mexico, and continues to September in some parts of its range. The earliest known egg laying in Arizona was in mid-Apr. In the higher elevations in Mexico laying begins in late May or June. Two clutches per season are common and sometimes three have been documented. As with all hummingbirds, the female alone constructs the nest and raises the young. The nest is made from soft plant fibers cemented with spider silk. The exterior is camouflaged with green mosses where available; in drier habitats, moss-like dendroid lichens may be used, or the exterior may be left bare. It is typically attached to a tree branch or to roots and stems under natural overhangs. They are also commonly placed on human-made substrates such as a wire or nail under an eave or in a building. The female incubates the two white eggs for 17 to 19 days and fledging occurs 24 to 26 days after hatch. Vocalization Male blue-throated mountaingems sing two types of songs: a simple "peep song", which sounds like a squeaky wheel lasting about one second, and a quiet but complex "whisper song" lasting as long as eight seconds. The female is also reported to sing during the breeding season to attract the attention of males. The male song differs in several respects from that of oscine birds in that it uses sharp atonal forceful trills and clicks, and has an unusually large vocal range of 1.8 to 30 kHz. Males sing from a perch, usually a bare twig high in a tree. Females vocalize near the nest when alarmed or when disputing a nectar source. The bird also uses ultrasonic vibrations which are not for communication, but possibly serve to flush out and disorient its insect prey. Status The IUCN has assessed the blue-throated mountaingem as being of least concern. It has a very large range and its population of about 2,000,000 mature individuals is believed to be stable. No immediate threats have been identified. The species is highly tolerant of human activity. However, in the northern part of its range it is uncommon and found in only a few narrow canyons, so damage to those areas by fire or human alteration may affect it. Except in the US, little of its range has formal protection. References Further reading Williamson, S. L. 2001. A Field Guide to Hummingbirds of North America (Peterson Field Guide Series). Houghton Mifflin. Co., Boston, MA. External links Blue-throated Hummingbird photo, Article Southeast AZ: Arizona-Sonora Desert Museum Blue-throated Hummingbird photo; photo-2 focusonnature.com Blue-throated Hummingbird photo gallery with picture of nest & egg clutch Lampornis Native birds of the Southwestern United States Birds of Mexico Birds described in 1829 Taxa named by René Lesson Birds of the Sierra Madre Occidental Birds of the Sierra Madre Oriental
48861264	https://en.wikipedia.org/wiki/Venetian%20Snares	Venetian Snares	Venetian Snares Aaron Funk (born January 11, 1975), known as Venetian Snares, is a Canadian electronic musician based in Winnipeg, Manitoba. He is widely known for innovating and popularising the breakcore genre, and is one of the most recognisable artists to be signed to Planet Mu, an experimental electronic music label. His signature style involves meticulously complex drums, eclectic use of samples, and odd time signatures, in particular, . His 2005 release Rossz Csillag Alatt Született combined breakbeats with orchestral samples, and was released to critical acclaim, helping bring the artist and genre into popularity within the experimental electronic music community. Funk is a very prolific musician, often releasing several records each year, sometimes on several different record labels, including Planet Mu, Hymen, Sublight, and his own imprint Timesig, and also under different aliases, including Last Step, Snares Man!, Snares, and Speed Dealer Moms. He has also explored other electronic genres such as glitch, IDM, modern classical and acid techno. Career 1990s to early 2000s: Greg Hates Car Culture Funk began producing music at least as early as 1992, when he was experimenting with several 'ghetto blasters': I'd use a bunch of ghetto blasters playing all at once to play different sounds I'd recorded with some shitty ghetto blaster. Most of my sources I'd get riding around on my bicycle and just listening for interesting sounds. I'd use garbage bins and streetlights and anything else I could find that was hollow or metallic to bang out rhythms on. Then I'd set up all the ghettos and record them all playing into that same ghetto blaster. Then I'd play a bunch of those tapes all at the same time and record that and so on. Then I would do cut-ups or pause-ups of those tapes to create a more startling rhythmic effect. A strange ritual in retrospect. I somehow came across this looping delay pedal that would hold a 2 second sample. This pedal coupled with the ghetto blaster experiments really changed my life.Funk then got an Amiga 500 computer, where he initially produced music through a music tracker, OctaMED. He formed the name 'Venetian Snares' after '...writing a track with really fast snare rolls that sounded like scraping a stick across a grate or running a pencil down venetian blinds in a distracted classroom'. He would self-release several cassettes during the 1990s, releasing his first three studio albums Spells, Subvert! and Rorschach Stuffocate all on cassette. He released the 1999 12-inch EP, Greg Hates Car Culture, followed by a split album with Stunt Rock, Fuck Canada // Fuck America, and more EPs in the next year 2000, including Salt, 7 sevens.med, Shitfuckers!, and his fourth studio album, printf("shiver in eternal darkness/n");. Funk then moved to using a PC sometime before 2000, producing music in MED Soundstudio, a Windows port of OctaMED. Early-to-mid 2000s: Planet Mu Records and prolific output After hearing Greg Hates Car Culture while browsing a Minneapolis record store, Mike Paradinas (also known as μ-Ziq) immediately signed Funk on to his record label Planet Mu, leading to three releases for the label in 2001, a collaboration album with Speedranch, Making Orange Things, a 7-inch EP, Defluxion, and a full-length album, Songs About My Cats. In addition, he also released Doll Doll Doll, as well as split 12-inch with Cex and a raggacore 7-inch as Snares Man!, all in the same year. The Snares Man! 7-inch has been cited as influential in the development of raggacore. The following year, 2002, Funk released three full-length albums, Higgins Ultra Low Track Glue Funk Hits 1972–2006, 2370894 (under Vsnares), and Winter in the Belly of a Snake, plus a 15-minute limited edition EP, A Giant Alien Force More Violent & Sick Than Anything You Can Imagine. 2003 saw the release of The Chocolate Wheelchair Album, Find Candace, a 7-inch EP Badminton, two split 7-inch EPs, one with Fanny under BeeSnares, and the other with Phantomsmasher, and an experimental collaboration album with Hecate, Nymphomatriarch. Following 2004, Funk released Huge Chrome Cylinder Box Unfolding; three EPs, Horse And Goat, Infolepsy, and Moonglow/This Bitter Earth; and a remix of Doormouse's Skelechairs. During this time period, Funk started using Cubase next to MED. Mid-2000s to mid-2010s: Rossz Csillag Alatt Született and slowing output Funk first released in 2005 his tribute album to his hometown, Winnipeg is a Frozen Shithole, before releasing Rossz Csillag Alatt Született, an album inspired by Funk's recent Hungary trip that combines fast breakbeats with classical strings and trumpets, to critical acclaim. 'Tiny Mix Tapes called it Funk's "...most accomplished album to date", describing the album as "... of uncouth beauty that is at once sublime, timeless, cinematic, sporadic, and moving from start to finish for the uppity junglist or the CBC Radio 1 listener in your family". At the same year, Funk has also released another album, Meathole, and debuted under his new acid-oriented alias, Last Step, in You're a Nice Girl. In the later years, Funk's amount of releases would decrease to at least one each year, compared to as many as six earlier before. The next year, 2006, Funk released one album, Cavalcade of Glee and Dadaist Happy Hardcore Pom Poms, and a single EP, Hospitality. Another classical-styled album, My Downfall (Original Soundtrack); the Pink + Green EP, a 10-inch series of dubstep-styled Black Sabbath covers under Snares; and his first full-length self-titled album under Last Step, were released in 2007. In 2008, Funk released another Last Step album, 1961. He also released the Detrimentalist album and the "Miss Balaton" single in the same year. The album Filth and the Horsey Noises EP were released in 2009. Afterwards in 2010, Funk released the My So-Called Life album and a 12-inch collaboration with Red Hot Chili Peppers guitarist John Frusciante under Speed Dealer Moms. Funk's only release in 2011 is the EP Cubist Reggae. Two EPs Fool the Detector and Affectionate, as well as a Last Step album Sleep. were released in 2012. Live At WTW 07 (AKA Return Of The Snare) - June 15, 2001 was released in 2013. Funk's next release came in 2014 with a new album, My Love Is a Bulldozer, as well as a self-titled debut collaboration album with Joanne Pollock, Poemss, and a self-released Last Step EP, Lost Sleep. Funk released the Your Face EP in 2015. 2015–present: Bandcamp Funk reached out to fans in 2015 for financial assistance in light of undisclosed circumstances. After an outpouring of support, he released a "thank you" album in appreciation. Funk released a new album on February 19, 2016, called Traditional Synthesizer Music. This album was the product of Funk's experimentations with modular synthesizers, and was created exclusively on modular synthesizer hardware. In 2017, Funk announced a collaboration with Daniel Lanois. This was recorded in Toronto and released in 2018 as Venetian Snares x Daniel Lanois. Musical style Funk is well known for using odd time signatures, especially . For instance, the track "Szamár Madár" from Rossz Csillag Alatt Született uses a sample from Edward Elgar's 'Cello Concerto', edited into a time signature. The album Thank You for Your Consideration also employs unusual meters instead of the time used in most electronic music. Discography Studio albums Fake, Impossible. (1997, self-release) Spells (1998, self-release) Subvert! (1998, self-release) Rorschach Stuffocate (1999, self-release) printf("shiver in eternal darkness/n"); (2000, Isolate Records; 2013 re-issue, self-release) Songs About My Cats (2001, Planet Mu) Doll Doll Doll (2001, Hymen Records) Higgins Ultra Low Track Glue Funk Hits 1972–2006 (2002, Planet Mu) Winter in the Belly of a Snake (2002, Planet Mu) The Chocolate Wheelchair Album (2003, Planet Mu) Huge Chrome Cylinder Box Unfolding (2004, Planet Mu) Winnipeg Is a Frozen Shithole (2005, Sublight Records) Rossz Csillag Alatt Született (2005, Planet Mu) Meathole (2005, Planet Mu) Cavalcade of Glee and Dadaist Happy Hardcore Pom Poms (2006, Planet Mu) My Downfall (Original Soundtrack) (2007, Planet Mu) Detrimentalist (2008, Planet Mu) Filth (2009, Planet Mu) My So-Called Life (2010, Timesig) Live At WTW 07 (AKA Return Of The Snare) - June 15, 2001 (2013, Addict Records) My Love Is a Bulldozer (2014, Planet Mu) Thank You for Your Consideration (2015, self-released) Traditional Synthesizer Music (2016, Planet Mu) She Began To Cry Tears Of Blood Which Became Little Brick Houses When They Hit The Ground (2018, self-released) Greg Hates Car Culture (2019, Timesig) This album was originally released as a 1999 EP, but was reissued in 2019 as an album References Further reading External links Venetian Snares / Aaron Funk at Discogs Venetian Snares at Last.fm Last Step's page on Discogs 1975 births Breakcore Canadian electronic musicians Intelligent dance musicians Musicians from Winnipeg Living people Planet Mu artists
4262455	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%20%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D1%80-%D0%A4%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B3	Норма Крокер-Флемінг	Норма Крокер-Флемінг — австралійська легкоатлетка, яка спеціалізувалася в бігу на короткі дистанції та стрибках у довжину. Із життєпису Олімпійська чемпіонка в естафеті 4×100 метрів (1956). Посіла 4-е місце у стрибках у довжину на Олімпіаді-1956. На Іграх-1960 брала участь у трьох дисциплінах (біг на 200 метрів, стрибки у довжину, естафета 4×100 метрів), проте в жодній не досягла особливого успіху. Ексрекордсменка світу в естафетах 4×100 метрів, а також 4×110 та 4×220 ярдів. Основні міжнародні виступи Примітки Джерела Норма Крокер-Флемінг — профіль на сайті Світової легкої атлетики Норма Крокер-Флемінг — профіль на сайті trackfield.brinkster.net Довідник з хронології світових рекордів на сайті Світової легкої атлетики Австралійські бігуни на короткі дистанції Австралійські стрибуни у довжину Австралійські легкоатлетки Легкоатлети на літніх Олімпійських іграх 1956 Легкоатлети на літніх Олімпійських іграх 1960 Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1956 Австралійські олімпійські чемпіони Рекордсмени світу з легкої атлетики
71922770	https://en.wikipedia.org/wiki/Library%20of%20Pantainos	Library of Pantainos	Library of Pantainos The Library of Pantainos was a building in ancient Athens. It was located at the southeast end of the Agora of Athens, south of the Stoa of Attalus, on the left side of Panathenaion Street. It was built by the Athenian philosopher Titus Flavius Pantainos between 98 and 102 AD, during the reign of the Roman emperor Trajan. The library building was dedicated to Athena Archegetis, with Trajan himself and the people of Athens, according to an inscription on the lintel of the main entrance, which is preserved embedded in the late Roman wall,. The monument still survives today but is in a fragmentary state. It is partially covered by the late Roman wall of the Agora and mainly by a large tower. It is one of the buildings where the study of philosophy and the cult of the Muses flourished. Destroyed in 267 A.D. during the Herulian incursion, it was incorporated in the 5th century into the great peristyle. Architecture The building had an unusual floor plan and structure, and is unlike any other known Roman library. The reason for the unusual floor plan was due to the irregular level of the area. The core of the building consisted of two spaces. One was a large open courtyard measuring 20 × 13.5 m, the floor of which was paved with small irregular marble tiles embedded in mortar. The other space was a large square room, open to the east, whose floor was paved with marble slabs. Later, a peristyle was added to the courtyard, the central part of which was also paved with marble slabs. The entrance to the building was in the area directly below the site where the inscribed lintel was found. No trace remains of the internal supports of the shelves where the books would have been stored. The walls were internally lined with marble slabs, as was the floor. The architrave on the north and west facades had Ionic columns with blue marble flutes. The masonry was not particularly elaborate. The excavations Excavations of the building began in 1933 and the first results appeared two years later, in 1935. The eastern part of the library building was completed in 1970. Inscriptions There are two inscriptions, one referring to the foundation of the library by T. Flavius Pantainos and the other to its operation. White marble plaque - Found in the ancient Agora of Athens. The inscription recalls the rules of today's libraries. It is kept in the museum of the Stoa of Attalus. Note: On the epigraph Β(υ)βλίον is inscribed with "υ" and not "ι" βιβλίον - Originally βύβλος means Egyptian papyrus - a name that refers to the Phoenician city Βύβλος (Present-day Lebanon) that produced the plant. See also The Athenian Agora: Site Guide, Fifth Edition History of the American School of Classical Studies at Athens, 1939-1980 References Ancient libraries Libraries in Greece Libraries in Athens Ancient Roman buildings and structures in Greece
4907089	https://en.wikipedia.org/wiki/Henstedt-Ulzburg	Henstedt-Ulzburg	Henstedt-Ulzburg is a municipality in the district of Segeberg, in Schleswig-Holstein, Germany. Geography The municipality of Henstedt-Ulzburg is situated approximately 30 km north of Hamburg and 13 km north of Norderstedt. Currently it is the largest municipality in Schleswig-Holstein without town privileges. The rivers Alster and Pinnau rise in Henstedt-Ulzburg. History The growing greater community of Henstedt-Ulzburg came into being on January 1, 1970, with the unification of the municipalities of Götzberg, Henstedt (with Henstedt-Rhen) and Ulzburg (with Ulzburg Süd). The three municipalities of Götzberg, Henstedt, and Ulzburg came into being during the Middle Ages as farming towns. Ulzburg is first mentioned in records in 1339, Henstedt in 1343, and Götzberg in 1520. Despite this, archaeological finds show that humans have lived in the area since the Paleolithic period, and the first settlements appeared there during the Bronze Age and the Iron Age. Facilities North of Rhen, there is a large 380 kV/110 kV-substation. To this substation belongs also a 99 metres tall lattice tower used for radio relay links. Under the legs of this tower a road passable for trucks, but closed for public traffic runs through. Twin towns – sister cities Henstedt-Ulzburg is twinned with: Maurepas, France Usedom, Germany Waterlooville, England, United Kingdom Wierzchowo, Poland Notable people Ole Wittmann (born 1977), art historian, specializes in the role of tattooing in art. Johann Scheerer (born 1982), musician and music producer based in Hamburg. Florentyna Parker (born 1989), an English professional golfer, lives in Hamburg David Kross (born 1990), actor Felix Drinkuth (born 1994), pro footballer; played almost 300 games Thore Jacobsen (born 1997), pro footballer; played over 200 games References Segeberg
1309662	https://en.wikipedia.org/wiki/Earle%20Wheeler	Earle Wheeler	Earle Wheeler Earle Gilmore Wheeler (January 13, 1908 – December 18, 1975), nicknamed Bus, was a United States Army general who served as the chief of Staff of the United States Army from 1962 to 1964 and then as the sixth chairman of the Joint Chiefs of Staff (1964–1970), holding the latter position during the Vietnam War. Early life and education Earle Gilmore Wheeler was born in Washington, D.C., on January 13, 1908, to Dock Stone and Ida Gilmore. He was later adopted by Ida's second husband. Wheeler began his military career in 1924, at the age of 16, as a private in Company E, 121st Engineers, District of Columbia National Guard. He was promoted to sergeant in 1926, then, in 1928, was honorably discharged in order to enroll at the United States Military Academy. He graduated from the Academy in 1932 and was commissioned into the infantry. After graduation he married Frances "Betty" Rogers Howell, whom he met at a society party in 1930. He served in the 29th Infantry Regiment from 1932 to 1936, then attended Infantry School in 1937. He served with the 15th Infantry Regiment, from 1937 to 1940, stationed in China from 1937 to 1938. Career From 1940 to 1941, Wheeler was a mathematics instructor at West Point. Rising from battalion commander to more senior roles, he trained the newly activated 36th and 99th Infantry Divisions from 1941 to 1944, then went to Europe in November 1944 as chief of staff of the newly formed 63rd Infantry Division. Wheeler served in senior staff positions in a variety of specialties, including supply, intelligence, planning, and armor. In late 1945, Wheeler returned to the U.S. as an artillery instructor at Fort Sill, then returned to Germany from 1947 to 1949 as a staff officer of the United States Constabulary (formerly VI Corps), occupying Germany. He attended the National War College in 1950. He then returned to Europe as a staff officer in NATO, in a series of roles. In 1951–52 he commanded the 351st Infantry Regiment, which controlled the Free Territory of Trieste, a front-line position of the Cold War. In 1955, Wheeler joined the General Staff at The Pentagon. In 1958 he took command of the 2nd Armored Division. In 1959, he took command of III Corps. He became Director of the Joint Staff in 1960. In 1962 he was briefly Deputy Commander of U.S. Forces in Europe before being named Chief of Staff of the United States Army later that year. Chairman of the Joint Chiefs of Staff President Lyndon B. Johnson appointed Wheeler Chairman of the Joint Chiefs of Staff in July 1964 to succeed General Maxwell Taylor. Wheeler's tenure as the nation's top military officer spanned the height of America's involvement in the Vietnam War. Wheeler's accession to the top job in the U.S. military, over the heads of officers with more combat experience, drew some criticism. Then Air Force Chief of Staff, General Curtis LeMay, called him "Polly Parrot" and said he was awarded a medal for "fighting the Battle of Fort Benning", an army post in Georgia where Wheeler served during much of World War II. Wheeler oversaw and supported the expanding U.S. military role in the Vietnam War in the mid-1960s, consistently backing the field commander's requests for additional troops and operating authority. He often urged President Johnson to strike harder at North Vietnam and to expand aerial bombing campaigns. Wheeler was concerned with minimizing costs to U.S. ground troops. At the same time, he preferred what he saw as a realistic assessment of the capabilities of the South Vietnamese military. This earned him a reputation as a "hawk." Wheeler, with General William C. Westmoreland, the field commander, and President Johnson, pushed to raise additional American forces after the February 1968 Tet Offensive. American media at the time widely reported the Tet Offensive as Viet Cong victory. This followed a widely noted news report in 1967 that cited an unnamed American general (later identified as General Frederick C. Weyand) who called the situation in Vietnam a "stalemate." It was a view with which Wheeler agreed in more confidential circles. However, Wheeler was concerned that the American buildup in Vietnam depleted U.S. military capabilities in other parts of the world. He called for 205,000 additional ground troops, to be gained by mobilizing reserves, but intended these remain in the US as an active reserve. The president decided this was not easily accomplished. Together with the Tet Offensive and shifts in American public opinion, this abortive effort contributed to President Johnson's ultimate decision to de-escalate the war. After the election of President Richard M. Nixon, Wheeler oversaw the implementation of the "Vietnamization" program, whereby South Vietnamese forces assumed increasing responsibility for the war as American forces were withdrawn. Wheeler retired from the U.S. Army in July 1970. Wheeler was the longest-serving Chairman of the Joint Chiefs to date, serving six years. Upon his retirement, he was awarded the Defense Distinguished Service Medal and was the first recipient of that decoration. Death Wheeler died in Frederick, Maryland, after a heart attack on December 18, 1975. Dates of rank * postwar reduction Decorations and medals References External links ANC Explorer United States Army Chiefs of Staff United States Military Academy alumni Recipients of the Defense Distinguished Service Medal Recipients of the Distinguished Service Medal (US Army) Recipients of the Legion of Merit Recipients of the Legion of Honour Recipients of the Croix de Guerre (France) United States Army personnel of World War II Burials at Arlington National Cemetery 1908 births 1975 deaths United States Army Infantry Branch personnel United States Army Corps of Engineers personnel Chairmen of the Joint Chiefs of Staff United States Army personnel of the Vietnam War American adoptees Recipients of the Air Force Distinguished Service Medal Military personnel from Washington, D.C.
902550	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97	Сенатські провінції	Сенатські провінції — провінції в Римській імперії, намісники яких призначалися сенатом. Ці провінції були далекі від кордонів імперії, а небезпека повстання в них була мінімальною. Таким чином, на території цих провінцій було дуже мало військ, що зменшувало імовірність, що сенат спробує застосувати силу проти імператора. Поділ на імператорські і сенатські провінції був здійснений невдовзі після приходу до влади імператора Октавіана Августа. В 14 році нашої ери (кінець правління імператора Октавіана) такі провінції мали статус сенатських: Азія Ахея Африка Бетика Віфінія Кіпр Крит і Киренаїка Македонія Нарбонська Галлія Понт Сицилія Див. також Імператорські провінції Римська провінція Посилання Римські провінції на unrv.com Історичні області Римська імперія Римські провінції
7347446	https://en.wikipedia.org/wiki/Robocopy	Robocopy	Robocopy is a command-line file transfer utility for Microsoft Windows. Robocopy is functionally more comprehensive than the COPY command and XCOPY, but replaces neither. Created by Kevin Allen and first released as part of the Windows NT 4.0 Resource Kit, it has been a standard feature of Windows since Windows Vista and Windows Server 2008. Features Robocopy provides features not found in the built-in Windows COPY and XCOPY commands, including the following: Recovering from temporary loss of network connectivity (Incomplete files are marked with a date stamp of 1970-01-01 and contain a recovery record so Robocopy knows where to continue from). Detecting and skipping NTFS junction points, which, under certain circumstances, may cause copying failures because of infinite loops (with the /XJ switch). Preserving any combination of the following: file contents, attributes, metadata (e.g., original timestamps), NTFS ACLs (DACLs, SACLs, and owner). For example, it is possible to copy ACLs from one file to another. Before version XP026, however, this capability was limited to files only, not folders.ps). Utilizing the Windows NT "Backup Files and Directories" privilege (SeBackupPrivilege, normally not available to standard user accounts) to bypass NTFS ACLs that would otherwise impede transfer (requires the /B switch). Persistence by default, with a programmable number of automatic retries if a file cannot be copied. The mirror mode, which keeps two directory trees synchronized by also deleting files in the destination that are not present in the source. Skipping files already in the destination folder with identical size and timestamp. Progress indicator Support for paths exceeding 259 characters, up to a theoretical limit of about 32,000 characters. Multithreaded copying (introduced with Windows 7 and Windows Server 2008 R2). Return codes (used in automation). Compression Since Windows Server 2019 and Windows 10, Robocopy supports SMB compression for transferring files across a network. If the /compress is specified, the destination computer supports SMB compression, and the files being copied are compressible, the operation enjoys significant performance improvements. The SMB compression adds inline whitespace compression to file transfers. Compression is also available with the XCOPY command and Hyper-V live migration with SMB. Examples of use Here are some examples of usage, which is not case-sensitive. If more than one option is specified, they must be separated by spaces. Example 1 Copy directory contents of the source to the destination (including file data, attributes and timestamps), recursively with empty directories (/E): Robocopy "C:\Directory A" "C:\Directory B" /E If directory names have non-standard characters, such as spaces, they must be enclosed in double quotes, as is usual in the command line. Example 2 Copy directory recursively (/E), copy all file information (/COPYALL, equivalent to /COPY:DATSOU, D=Data, A=Attributes, T=Timestamps, S=Security=NTFS ACLs, O=Owner info, U=Auditing info), do not retry locked files (/R:0) (the number of retries on failed copies default value is 1 million), preserve original directories' Timestamps (/DCOPY:T - requires version XP026 or later): Robocopy C:\A C:\B /COPYALL /E /R:0 /DCOPY:T Example 3 Mirror A to B, destroying any files in B that are not present in A (/MIR), copy files in resume mode (/Z) in case network connection is lost: Robocopy C:\A \\backupserver\B /MIR /Z For the full reference, see the Microsoft TechNet Robocopy page. Syntactic focus on copying folders Robocopy syntax is markedly different from its predecessors (copy and xcopy), in that it accepts only folder names, without trailing backslash, as its source and destination arguments. File names and wildcard characters (such as * and ?) are not valid as source or destination arguments; files may be selected or excluded using the optional "file" filtering argument (which supports wildcards) along with various other options. For example, to copy two files from folder c:\bar to c:\baz, the following syntax is used: robocopy c:\bar c:\baz file1.txt file2.db And to copy all PDF files from c:\bar to c:\baz: robocopy c:\bar c:\baz *.pdf The files named are copied only from the folder selected for copying; fully qualified path names are not supported. CAUTION: A long-standing issue with Robocopy means that if you back up from the root folder of a drive [ e.g., ], the destination files will be given attributes including SH. This means that they will be invisible to normal access (including DIR in cmd.exe). To fix this, add to the robocopy command line - or do an ATTRIB command to remove them afterwards. Output Robocopy outputs to the screen, or optionally to a log file, the names of all the directories it encounters, in alphabetical order. Each name is preceded by the number of files in the directory that fulfill the criteria for being copied. If the directory does not yet exist in the target, it is marked "New Dir"; if the directory is empty and the /E option is not used, or it contains no files meeting the criteria, a new directory will not be created. If the /NFL (no file names in log) option is not used, the files being copied will be listed after the name of the directory they are in. At the end of the output is a table giving numbers of directories, files, and bytes. For each of these, the table gives the total number found in the source, the number copied (including directories marked "New Dir" even if they are not copied), the number skipped (because they already exist in the target), and the number of mismatches, FAILED, and extras. "Failed" can mean that there was an I/O error that prevented a file being copied, or that access was denied. There is also a row of time taken (in which the time spent on failed files seems to be in the wrong column). Bandwidth throttling Robocopy's "inter-packet gap" (IPG) option allows some control over the network bandwidth used in a session. In theory, the following formula expresses the delay (in milliseconds) required to simulate a desired bandwidth (in kilobits per second), over a network link with an available bandwidth of kbps: In practice however, some experimentation is usually required to find a suitable delay, due to factors such as the nature and volume of other traffic on the network. The methodology employed by the IPG option may not offer the same level of control provided by some other bandwidth throttling technologies, such as BITS (which is used by Windows Update and BranchCache). Limitations Robocopy does not copy open files. Any process may open files for exclusive read access by withholding the FILE_SHARE_READ flag during opening. Normally Volume Shadow Copy Service is used for such situations, but Robocopy does not use it. Consequently, Robocopy is not suitable for backing up live operating system volumes. However, a separate utility such as ShadowSpawn (under MIT License) or DiskShadow (included with Windows Server 2008), can be used beforehand to create a shadow copy of a given volume, which Robocopy can then back up. Robocopy versions on systems older than Windows Vista do not mirror properly. They ignore changed security attributes of previously mirrored files. When specifying the /MT[:n] option to enable multithreaded copying, the /NP option to disable reporting of the progress percentage for files is ignored. By default the MT switch provides 8 threads. The n is the number of threads you specify if you do not want to use the default. GUI Although Robocopy itself is a command-line tool, Microsoft TechNet provided a GUI front-end called Robocopy GUI. It was developed by Derk Benisch, a systems engineer with the MSN Search group at Microsoft, and required .NET Framework 2.0. It included a copy of Robocopy version XP026. It is no longer available from Microsoft, but may be downloaded from the Internet Archive's Wayback Machine. There are non-Microsoft GUIs for Robocopy: RoboCopy GUI by PC Assist Software v3.0 (includes job scheduling) (April 19, 2024) Cinchoo's ChoEazyCopy, Simple and powerful RoboCopy GUI v2.0.0.1 (March 11, 2022) "Easy RoboCopy", latest version 1.0.16 released on January 11, 2022. "WinRoboCopy" revision 1.3.5953.40896 released on April 19, 2016. RoboCop RoboCopy, Robocopy GUI Skin and script generator with Progress Monitoring, 10 September 2015. A program by SH-Soft, also called "Robocopy GUI" v1.0.0.24 (October 8, 2005). Ken Tamaru of Microsoft developed a copying program with functionality similar to Robocopy, called RichCopy, this was discontinued in 2010. It is not based on Robocopy, and does not require .NET Framework. Versions All versions of Robocopy store their version number and release date in their executable file header, viewable with File Explorer or PowerShell. Some of them (not all) report their version numbers in their textual output. See also List of file copying software Command line List of DOS commands rsync GUI SyncToy Ultracopier References External links Official sources Microsoft Robocopy documentation Robocopy download (Version XP010) as part of Windows Server 2003 Resource Kit Tools. Includes 35-page documentation "robocopy.doc". Robocopy short documentation on Microsoft TechNet Library Robocopy GUI download (Version 3.1.2.0) on Microsoft TechNet Magazine Other ROBOCOPY.exe (XP Resource Kit/Standard Vista command) File copy utilities
37993245	https://en.wikipedia.org/wiki/Sergey%20Ignatovich	Sergey Ignatovich	Sergey Ignatovich Sergey Sergeyevich Ignatovich (born 29 June 1992) is a Belarusian professional football player currently playing for Shakhtyor Soligorsk. He has also represented and the Belarus national team and Belarus U21. Honours Dinamo Brest Belarusian Super Cup winner: 2020 Shakhtyor Soligorsk Belarusian Super Cup winner: 2023 References External links 1992 births Living people Footballers from Mogilev Belarusian men's footballers Men's association football goalkeepers Belarus men's international footballers FC Dinamo Minsk players FC Bereza-2010 players FC Dynamo Brest players FC Minsk players FC Isloch Minsk Raion players FC Shakhtyor Soligorsk players
2865912	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BC%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%9B%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D0%B0	Дембова-Лонка	Дембова-Лонка — село в Польщі, у гміні Дембова-Лонка Вомбжезького повіту Куявсько-Поморського воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Торунського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Вомбжезького повіту
503887	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%BF%D0%B5%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%20%D0%A1%D0%B0%D0%BD-%D0%9F%D0%B0%D1%83%D0%BB%D1%83%29	Татуапе (округ Сан-Паулу)	Татуапе (округ Сан-Паулу) Татуапе — округ в центральній частині міста Сан-Паулу, частина субпрефектури Моока. В районі знаходиться штаб-квартира футбольної команди Корінтіанс-Пауліста та два великих торгових центри — «Метро Татуапе» і «Бульвар Татуапе». Прославлений синів Сільвія Нунес Масіел де Олівейра — бразильський пастор і композитор. Галерея Округи Сан-Паулу
64695	https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%202491	NGC 2491	NGC 2491 Об'єкти NGC Малий Пес (сузір'я) Галактики Астрономічні об'єкти, відкриті 1885
2903271	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%85%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B2%20%28%D0%9B%D1%96%D0%BF%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29	Міхалув (Ліпський повіт)	Міхалув (Ліпський повіт) Міхалув — село в Польщі, у гміні Жечнюв Ліпського повіту Мазовецького воєводства. Населення — (2011). У 1975-1998 роках село належало до Радомського воєводства. Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року: Примітки . Села Ліпського повіту
5744898	https://en.wikipedia.org/wiki/Deville	Deville	Deville, DeVille, De Ville, or de Vil may refer to: Automobiles Cadillac DeVille, model of automobile produced between 1949 and 2005 in the United States by General Motors Coupé de Ville, European term for the "town car" body style Panther De Ville, model of automobile produced between 1974 and 1985 in the United Kingdom by Panther Westwinds Statesman de Ville, model of automobile produced between 1971 and 1984 in Australia by General Motors People Abigail DeVille, Brandon Deville, C.C. DeVille (born 1962), lead guitarist for American glam metal band Poison Céline Deville, Charles Joseph Sainte-Claire Deville (1814–1876), French geologist Cherie Deville (born 1978), American pornographic actress Cristian Deville, Cruella de Ville, 1980s punk rock band Édouard-Gaston Deville (1849–1924), French inventor, surveyor, astronomer Émile Deville, Frank Deville, Gabriel Deville (1854–1940), French politician Henri Étienne Sainte-Claire Deville (1818–1881), French chemist Julia deVille, Maurice Deville, Michel Deville (1931–2023), French film director Patrick Deville, Philippe DeVille (born 1944), Belgian economist Scoop DeVille, Sonya Deville, Stephanie Devillé, Toots Deville, Willy DeVille, musician Mink DeVille, rock band led by Willy DeVille Fictional characters Cruella de Vil, the main villainess from the book The Hundred and One Dalmatians and movie One Hundred and One Dalmatians Betty DeVille, Howard DeVille, Phil and Lil DeVille, from the Nickelodeon TV series Rugrats and All Grown Up! Count de Ville is a title used by the vampire Dracula in the novel of the same name. Places Deville, Ardennes, commune of the Ardennes in France Deville, Louisiana, census-designated place in the United States Other uses Jaxson de Ville, American football mascot Kip Deville, thoroughbred race horse who won the 2007 Breeders' Cup Mile See also Ville (disambiguation) French toponymic surnames
16792985	https://en.wikipedia.org/wiki/Lobo%2C%20the%20King%20of%20Currumpaw	Lobo, the King of Currumpaw	Lobo, the King of Currumpaw "Lobo, the King of Currumpaw" is the first story of author Ernest Thompson Seton's 1898 book Wild Animals I Have Known. Seton based the book on his experience hunting wolves in the Southwestern United States. Summary Lobo was a North American Mexican gray wolf who lived in the Currumpaw Valley (Corrumpa Creek) in New Mexico. During the 1890s, Lobo and his pack, having been deprived of their natural prey such as bison, elk, and pronghorn by settlers, became forced to prey on the settlers' livestock to survive. The ranchers (at Cross L Ranch) tried to kill Lobo and his pack by poisoning critter carcasses, but the wolves removed the poisoned pieces and threw them aside, eating the rest. They tried to kill the wolves with traps and by hunting parties, but these efforts also failed. Ernest Thompson Seton was tempted by the challenge and the $1,000 bounty for the head of Lobo, the leader of the pack. Seton tried poisoning five baits, carefully covering traces of human scent, and setting them out in Lobo's territory. The following day all the baits were gone, and Seton assumed Lobo would be dead. Later, however, he found the five baits all in a pile covered by wolf feces to show Lobo's contempt and mockery of Seton's attempt to kill him and the other wolves. Seton bought new, specialized traps and carefully concealed them in Lobo's territory, but he later found Lobo's tracks leading from trap to trap, exposing each. When an effort that was initially supposed to take two weeks stretched into four months of failed attempts to capture Lobo, Seton became tired and frustrated. While camping out above the creek where snow geese and cranes were wintering, he found Lobo's track strangely following a set of smaller tracks. Quickly he realized Lobo's weakness: his mate, a white wolf nicknamed Blanca. Due to Lobo's misbehavior a rancher named Leandro Vejarano decided to try to get a run at the wolf. This ultimately failed and he was lost forever by Lobo's wrath. Seton then set out several traps in a narrow passage, thinking Blanca would fall for Seton's planted baits that Lobo had thus far managed to avoid. Finally Seton succeeded; Blanca, while trying to investigate Seton's planted cattle head, became trapped. When Seton found her, she was whining with Lobo by her side. Lobo ran to a safe distance and watched as Seton and his partner killed Blanca and tied her to their horses. Seton heard the howls of Lobo for two days afterward. Lobo's calls were described by Seton as having "an unmistakable note of sorrow in it... It was no longer the loud, defiant howl, but a long, plaintive wail." Although Seton felt remorse for the grieving wolf, he decided to continue his plan to capture Lobo. Despite the danger, Lobo followed Blanca's scent to Seton's ranch house where they had taken the body. After spotting Lobo wandering near his ranch house, Seton set more traps, using Blanca's body to scent them. Prior to this point, Lobo had not revealed himself to Seton even once since he arrived at the Currumpaw Valley. But now, Lobo's grief had clearly taken over and dulled his sense of caution. He was now at his most vulnerable, which Seton was well aware of. On January 31, 1894, Lobo was caught, with each of his four legs clutched in a trap. On Seton's approach, Lobo stood, despite his injuries, and howled. Touched by Lobo's bravery and loyalty to his mate, Seton could not kill him. He and his men roped Lobo, muzzled him and secured him to a horse, taking him back to the ranch. Lobo refused to eat or even look at his captors. They secured him with a chain and he just gazed across his former kingdom. Lobo died that night, four hours later, due to a broken heart. Legacy Lobo's pelt is kept at the Ernest Thompson Seton Memorial Library and Museum at the Philmont Scout Ranch near Cimarron, New Mexico. Until his death in 1946, Seton championed the wolf—an animal that had always previously been demonized. "Ever since Lobo", Seton later wrote, "my sincerest wish has been to impress upon people that each of our native wild creatures is in itself a precious heritage that we have no right to destroy or put beyond the reach of our children." Seton's story of Lobo touched the hearts of many, both in the U.S. and the rest of the world, and was partly responsible for changing views towards the environment and provided a spur for the starting of the conservationist movement. The story had a profound influence on one of the world's most acclaimed broadcasters and naturalists, Sir David Attenborough, and was adapted into a film by Walt Disney Productions as The Legend of Lobo in 1962. Lobo's story was the subject of a BBC documentary directed by Steve Gooder in 2007. An account of Seton's hunt for Lobo is found in Ernest Thompson Seton: The Life and Legacy of an Artist and Conservationist by David L. Witt. It is based on Seton's personal journal and other historical sources. The story was also featured in a 2010–2011 exhibition at the New Mexico History Museum. The Academy for the Love of Learning, an educational organization in Santa Fe, NM, stands on Ernest Thompson Seton’s former estate and currently houses the Seton Legacy Project. The Seton Legacy Project, overseen by Academy Historian David Witt, curates Seton’s artwork and writings and explores the vital connections between Seton’s early 20th century vision of wild nature, contemporary environmental issues, and thoughtful stewardship. The Academy holds an annual Seton birthday event every August. The 2018 event, titled Lobo, The King of Currumpaw: The World's Greatest Wolf Story, centered on the 124th anniversary of this story. An exhibition in the Seton Gallery displayed the original art of more than 50 contemporary artists, each illustrating one part of the Lobo story in their own interpretation, with the collected art published in the form of a graphic novel. See also List of wolves Three Toes of Harding County Nature fakers controversy References External links The Wolf That Changed America - Nature Channel, PBS Video Seton Legacy Project, Academy for the Love of Learning Individual wolves 1898 short stories Individual wild animals Ernest Thompson Seton
125320	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0	Бутара	Бутара (рос. бутара, англ. sizing trommel, washing drum; нім. Waschbütte f, Waschbottich m, Waschtrommel f) — конічний барабанний грохот, пристрій для промивання гірничої маси (легко- та середньопромивистих руд — пісків розсипних родовищ золота і каситериту тощо) з метою видалення глини та дрібного породного матеріалу, а також для доводки первинних гравітаційних концентратів. Складається з завантажувальної воронки, похилого грохота, промивного шлюзу. Робоча поверхня складається з шести або восьми плоских сит, що створюють бокову поверхню у формі призми або зрізаної піраміди. Вони мають велику продуктивність, при цьому митий продукт виходить у вигляді класів визначеної крупності. Найбільше розповсюдження отримала на поч. XIX ст. Бутари і барабанні промивні грохоти застосовують при переробці легко- і середньопромивних руд крупністю до 300 мм. Вони мають велику продуктивність, при цьому митий продукт виходить у вигляді класів визначеної крупності. Барабанні грохоти і бутари практично не відрізняються від аналогічних апаратів, що застосовуються для класифікації . Бутари, що встановлюються на драгах, називаються дражними бочками. Вони мають довжину до 16 м і виконуються з декількох ставів, що мають різний розмір отворів (від меншого до більшого у напрямку розвантаження). Див. також Грохот барабанний Скрубер (збагачення корисних копалин) Література Смирнов В. О., Білецький В. С. Гравітаційні процеси збагачення корисних копалин. Навчальний посібник. — Донецьк: Східний видавничий дім, — 2005. — 300 с. Білецький В. С., Олійник Т. А., Смирнов В. О., Скляр Л. В. Основи техніки та технології збагачення корисних копалин: навчальний посібник. — К.: Ліра-К 2020. — 634 с. Грохочення Збагачувальне обладнання
22349647	https://en.wikipedia.org/wiki/Mindaugas%20Gri%C5%A1konis	Mindaugas Griškonis	Mindaugas Griškonis (born 17 January 1986) is a Lithuanian rower. Competing in the single sculls he won six medals at the European and world championships between 2007 and 2015, including three European gold medals. He placed eighth at the 2008 and 2012 Olympics, before getting his first Olympic medal in the double scull event in 2016, a silver with Saulius Ritter. References External links Website of Mindaugas Griskonis Living people 1986 births Lithuanian male rowers Sportspeople from Vilnius Rowers at the 2008 Summer Olympics Rowers at the 2012 Summer Olympics Rowers at the 2016 Summer Olympics Rowers at the 2020 Summer Olympics Olympic rowers for Lithuania World Rowing Championships medalists for Lithuania Olympic silver medalists for Lithuania Olympic medalists in rowing Medalists at the 2016 Summer Olympics European Rowing Championships medalists
2995453	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%BD%20%D0%93%D0%BE%D1%84%D1%84	Бенджамін Гофф	Бенджамін Гофф (1946) — американський письменник. Насамперед відомий як автор книги «Дао Вінні-Пуха» (1982) та «Де Пацика» (1992). 2006 року осудив книжкову індустрію та оголосив про свою відмову писати. 1988 року книга під назвою «Співучий струмок, де верби ростуть» здобула Американську книжкову премію. Біографія Народився 1946 року в Орегоні, США. Своє дитинство провів у Портленді (район Сильван-Хайлендс), де й розвинув свою любов до природи, що мала вирішальний вплив на його пьсьменницьку діяльність. Спочатку здобував шкільну освіту у Сильвані, але згодом став учнем старших класів у Бенсонській політехнічній середній школі та Середній школі імені Лінкольна в Портленді. Вищу освіту здобував в Університеті Орегона та Школі мистецтв Портлендського музею (нині Тихоокеанський північно-західний коледж мистецтв). 1973 року отримав ступінь бакалавра з азійського мистецтва в Коледжі Вічнозеленого штату, Олімпія, Вашингтон. Гофф також вивчав архітектуру, музику, витончені мистецтва, графічний дизайн та азійську культуру, зокрема отримав сертифікат, що підтверджує його рівень з японської чайної церемонії, протягом двох років стажувався та навчався методам японської санітарної обрізки дерев. Окрім того, протягом чотирьох років займався бойовим мистецтвом тайцзіцюань, а також рік свого життя присвятив вивченню ціґун, стародавнього китайського мистецтва саморегуляції енергії ці. Перш ніж розпочати свою письменницьку кар'єру, йому доводилося працювати обрізувальником дерев, реставратором антикваріату, санітаром у лікарні, журналістом-розслідувальником, фотожурналістом, студійним музикантом, співаком та автором пісень. У 1960-х роках вклав свою лепту у створення рок-поп гурту United Travel Service. У вільний час практикує даоський ціґун та займається бойовим мистецтвом тайцзіцюань. Також із задоволенням грає на класичній гітарі, складає музику та робить фотографії природи. Кар'єра Загалом, Бенджамін Гофф написав п'ять книжок: «Шлях до життя» (1981), «Будинок на скалі» (2002), «Співучий струмок, де верби ростуть» (1986), «Дао Вінні-Пуха» (1982) та «Де Пацика» (1992). Дві останні книги стали його найвідомішими творами, що розглядають принципи даосизму на прикладі персонажів Алана Александра Мілна. «Співучий струмок, де верби ростуть» — біографія Опал Вітлі, американської письменниці з Орегона. 2006 року Гофф опублікував на своєму вебсайті есей під назвою «Прощавай, авторство», у якому осудив книжкову індустрію та оголосив про свою відмову писати книжки. Переклади українською Примітки Письменники-романісти США Прозаїки США Дитячі письменники США Письменники фентезі США Даосизм Фотожурналісти США
45561799	https://en.wikipedia.org/wiki/Aleksey%20Mazurenko	Aleksey Mazurenko	Aleksey Mazurenko Aleksey Yefimovich Mazurenko (– 11 March 2004) was the commander of the 7th Guards Assault Aviation Regiment in the Black Sea Fleet during World War II. He was twice awarded the title Hero of the Soviet Union during the war and remained in the military afterwards, reaching the rank of General-major. Early life Mazurenko was born on on a farm in Yelisavetgrad to a Ukrainian family. For most of his upbringing he lived in Shakhty, Rostov oblast, where after completing his seventh grade of school in 1933 he was employed as a tram driver and later as an electrician at a mine. Before graduating from the Shakhty aeroclub in 1938 and entering the military in October that year, he trained at a glider school. After graduating from the Yeisk Naval Aviation School in December 1940 he was assigned to the 1st Mine-Torpedo Aviation Regiment, which flew the DB-3F and was part of the Baltic Fleet. He became a member of the Communist Party in 1942. World War II From June to August 1941 Mazurenko flew 20 sorties in the DB-3F with the 1st Mine-Torpedo Regiment before he was transferred to the 71st Baltic Fleet Aviation Regiment. However, he soon switched to the 57th Baltic Fleet Regiment in October, which used the Il-2 and I-153. By 28 December 1941 he had flown 43 sorties in the Il-2 during the Battle of Leningrad, taking out 10 tanks and over a dozen anti-aircraft guns in addition to a large quantity of enemy equipment; for this he was nominated for the title Hero of the Soviet Union along with several of his colleagues, but the nomination was not initially approved. On 23 June 1942 the Baltic Fleet requested that Mazurenko's nomination be approved. The telegram was ignored until early August, but in the end the award was approved and he received the title in October. Before receiving the title he had entered staff general improvement course at the Yeisk Naval Aviation School, which he completed in January 1943. He was then made a flight inspector in the directorate of combat training of naval aviation, a position he held for one year. When he was assigned to the Northern Fleet, he trained 32 pilots in addition to flying in combat. In June he flew five sorties, sinking a transport and a minesweeper in the Barents Sea. Later that year he was sent to the Black Sea Fleet, during which he gained two personal and nine shared sinkings of enemy vessels. In early 1944 he became commander of the 7th Guards Assault Aviation Regiment; there, despite his high position, he routinely flew sorties on an Il-2, and by 17 August 1944 he was nominated to receive a second gold star for flying 202 missions. During his tenure he sank multiple large vessels and many smaller ones; on 23 March 1944 while leading a group of seven aircraft he sank a ship with a displacement of 1,500 tons. On 16 May 1944 he led a formation of 22 planes in an attack that resulted in damage to one ship and the sinking of five more. On 18 June 1944, while leading a group of thirteen planes in an attack, he dropped two FAB-250 on a vessel with a displacement of 2,000 tons, causing the transport to burn all day. After receiving the title Hero of the Soviet Union for a second time he continued to fly in combat, totaling 257 combat missions by the end of the war (217 in the Il-2, 20 in the DB-3F, and 20 in the I-153). Less than a week before the capitulation of Germany he sank a ship in Pomeranian Bay with a displacement of 8,000 tons. The pilots in the regiment under his command flew over 3,000 missions, resulting in the sinking of 152 enemy vessels, the shooting down of 24 aircraft, the destruction of 36 tanks and hundreds of vehicles, and the killing of many enemy personnel. Postwar Until December 1946 Mazurenko continued to command his regiment. From then until June 1947 he commanded the 60th Assault Aviation Regiment, after which he became deputy commander of the 15th Mixed Aviation Division; he left the position at the end of 1948. In 1949 he was promoted to the rank of colonel and graduated from the Higher Officers Flight Tactical Courses of Naval Aviation, and in 1952 he graduated from the Kuznetsov Naval Academy in Leningrad. From then until November 1953 he commanded the 24th Guards Fighter Aviation Division, after which he was posted to the 601st Assault Aviation Division until November 1954. He then transferred to Marine Scientific and Technical Committee of the Navy, where he remained until 1961 when he was given a command post again - the 25th Training Squadron of the Pacific Fleet. There, he was promoted to the rank of general-major the next year. In 1964 he headed a department at the Leningrad Higher Naval Engineering School, where he remained until 1969 when he was made deputy head of material and technical supply for a naval academy. He left the military in 1972, died in Saint Petersburg on 11 March 2004 and was buried in the Nikolskoe Cemetery. Awards and honors Soviet Two Hero of the Soviet Unions (23 October 1942 and 5 May 1944) Order of Lenin (23 October 1942) Three Order of the Red Banners (24 November 1941, 9 June 1942, and 22 June 1944) Order of Ushakov 2nd class (17 May 1945) Two Order of the Patriotic Wars, 1st class (10 September 1943 and 11 March 1985) Order of the Red Star (3 November 1953) Other States Russia - Order of Honour (6 August 1997) Russia - Honorary Citizen of St. Petersburg (1999) Ukraine - Order For Courage 3rd class (15 May 2003) References Bibliography 1917 births 2004 deaths Heroes of the Soviet Union Soviet World War II pilots Soviet major generals Soviet Navy personnel Recipients of the Order of Honour (Russia) Recipients of the Order of Lenin Recipients of the Order of the Red Banner Recipients of the Order of Ushakov, 2nd class Recipients of the Medal of Zhukov Burials at Nikolskoe Cemetery
18780198	https://en.wikipedia.org/wiki/Svetlin%20Rusev	Svetlin Rusev	Svetlin Rusev (14 June 1933 – 26 May 2018) was a Bulgarian artist and a collector of art. He is known for the Svetlin Rusev Donative Exhibition, a permanent art exhibition in Pleven, including over 400 works of Bulgarian and foreign artist donated by him. References 1933 births 2018 deaths 20th-century Bulgarian male artists 20th-century Bulgarian artists People from Pleven
2707211	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%90%D0%B3%D0%B5%D0%B4%D0%B8	Герб Агеди	Герб Агеди — офіційний символ міста Агеда, Португалія. Використовується як територіальний герб. На срібному щиті дві зелені сосни із золотими шишками. Між ними, у верхній частині щита розташоване червоне зубчате колесо. По обидва боки від колеса, над соснами, висять грона золотого винограду із зеленим листям. Внизу щита дві сині хвилясті смуги, символ річки Вога. Щит увінчує срібна мурована міська корона з п'ятьма вежами. Під щитом біла стрічка, на якій великими літерами напис португальською: «Águeda» (Агеда). Офіційно затверджений 14 грудня 1990 року. Створений на основі попереднього містечкового герба, ухваленого 28 лютого 1936 року. Галерея Джерела Agueda Посилання Португальські герби Герб Агеди Геральдика Агеди // Câmara Municipal de Águeda Агеда Герби міст Португалії Португальська геральдика
37967336	https://en.wikipedia.org/wiki/Razan%20Taha	Razan Taha	Razan Taha (born December 29, 1991) is a Jordanian swimmer, who specialized in sprint freestyle events. She represented her nation Jordan at the 2008 Summer Olympics, placing herself among the top 70 swimmers in the 50 m freestyle. At age sixteen, Taha became one of the youngest swimmers to mark their debut for the 2008 Summer Olympics in Beijing, competing in the women's 50 m freestyle. She raced to fourth in heat five with a time of 27.82, just a close, hundredth-second margin (0.010 behind top three finisher Dalia Tórrez Zamora of Nicaragua. Taha, however, failed to advance into the semi-finals, as she placed fifty-sixth overall out of ninety-two swimmers in the prelims. References External links NBC 2008 Olympics profile Sportspeople from Amman 1991 births Jordanian female swimmers Living people Olympic swimmers for Jordan Swimmers at the 2008 Summer Olympics Jordanian female freestyle swimmers
4479639	https://en.wikipedia.org/wiki/Roslavl	Roslavl	Roslavl is a town and the administrative center of Roslavlsky District in Smolensk Oblast, Russia. It is a road and rail junction and a market town. Population: History Roslavl was founded as Rostislavl in the 1130s or 1140s. The name is likely due to Prince Rostislav of Smolensk, who was the founder of the fortress. It belonged to the Principality of Smolensk. The area belonged intermittently to the Principality of Smolensk and the Grand Duchy of Lithuania. In 1376, Roslavl was transferred to Lithuania and became the center of a principality. It was chartered under Lithuanian rule in 1408. In 1515, it was conquered by the Grand Duchy of Moscow, but in 1618 transferred to Poland. Under Polish-Lithuanian rule Roslavl was part of the Smolensk Voivodeship. In 1667, according to the Truce of Andrusovo, Roslavl was transferred back to Russia. During all this period, it was a fortress at the border, and the fortifications were extensively used. The last time they were in use in 1706, during the Great Northern War. In the course of the administrative reform carried out in 1708 by Peter the Great, the area was included into Smolensk Governorate and remained there until 1929, with the exception of the brief periods between 1713 and 1726, when it belonged to Riga Governorate, and between 1775 and 1796, when Smolensk Governorate was transformed into Smolensk Viceroyalty. It was the center of Roslavlsky Uyezd. On 12 July 1929, governorates and uyezds were abolished, and Roslavlsky District with the administrative center in Roslavl was established. The district belonged to Roslavl Okrug of Western Oblast, which had its administrative center in Roslavl. On August 1, 1930, the okrugs were abolished, and the districts were subordinated directly to the oblast. On 27 September 1937 Western Oblast was abolished and split between Oryol and Smolensk Oblasts. Roslavlsky District was transferred to Smolensk Oblast. Between August 3, 1941 to September 25, 1943, during WWII, the district was occupied by German troops. Administrative and municipal status Within the framework of administrative divisions, Roslavl serves as the administrative center of Roslavlsky District. As an administrative division, it is incorporated within Roslavlsky District as Roslavlskoye Urban Settlement. As a municipal division, this administrative unit also has urban settlement status and is a part of Roslavlsky Municipal District. Economy Industry In Roslavl, there are enterprises producing parts for trucks, electrical equipment, and ceramics, as well as food. Transportation A railway connecting Smolensk and Bryansk passes through Roslavl I railway station. Another railway to Kirov (Fayansovaya railway station), branches off east. The line from Roslavl across the border with Belarus to Krychaw is defunct, since traffic across the border has been halted. There is no passenger traffic along the line to Kirov. The Russian route A130, formerly A101, connecting Moscow with the border of Belarus and continuing to Babruysk, passes through Roslavl. Another road, R120 (formerly A141), which connects Smolensk with Bryansk and Oryol, passes through Roslavl as well. There is a road between Roslavl and Yelnya, as well as local roads with bus traffic originating from Roslavl. Geography Climate Roslavl has a warm-summer humid continental climate (Dfb in the Köppen climate classification). Culture and recreation There is a local museum in Roslavl, exhibiting archeological, ethnographic, and art collections. Notable people Among the natives of Roslavl were sculptors Mikhail Mikeshin and Sergey Konenkov, film director Ilya Frez, athlete Maria Itkina, as well as some ancestors of Fyodor Tyutchev. Gallery References Sources External links The murder of the Jews of Roslavl during World War II, at Yad Vashem website. Cities and towns in Smolensk Oblast 1137 establishments in Europe 12th-century establishments in Russia Roslavlsky Uyezd Holocaust locations in Russia
64000331	https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20Fox%20Searchlight%20Pictures%20films%20%281995%E2%80%931999%29	List of Fox Searchlight Pictures films (1995–1999)	List of Fox Searchlight Pictures films (1995–1999) This is a list of films produced by the American film studio Fox Searchlight Pictures (now Searchlight Pictures) from 1995 to 1999. References Disney-related lists Lists of films by studio American films by studio
70818323	https://en.wikipedia.org/wiki/Ischnocolus%20vanandelae	Ischnocolus vanandelae	Ischnocolus vanandelae is a tarantula species in the Ischnocolus genus, it is found in Oman, and Iran, it was first described in 2020 by Vivian M. Montemor, Rick C. West, Alireza Zamani. This spider is named after Mrs. Priscilla M. J. van Andel, a Dutch wildlife enthusiast, who first collected this species with her husband Mr. J. H. Hans Raaijmakers. Description Males and females have pale golden short hairs on the body, with legs being barely darker and a noticeable lineal pattern on abdomen. Males differ from other species of the Ischnocolus genus, except for Ischnocolus jickelii as the shape of the palpal bulb has a long embolus, tapering towards the apical end, with a slight fold at the apex. They can be distinguished from Ischnocolus jickelii by the size of the embolus, being longer in Ischnocolus vanandelae, and by the embolus tip. Females can be distinguished by the shape of spermathecae, composed by two triangle receptacles, Ischnocolus jickelli having a smaller spermathecae. Behavior In Iran, a subadult female was found in a rocky dry plain, under a large rock in a self made hide along the underside of the rock, not extending vertically down. They are usually found under large rocks or at the base of large trees. The entrance to the hide was lightly silken, and younger specimens were more easily found at their hide entrances. Prey remains found in hide of this spider consisted of small darkling beetles. A mature male was found wandering the ground at night in early June suggesting a breeding season between May and June. Habitat This tarantula is found in Oman and Iran, is found in the semi-deciduous transition zones along the Dhofar Mountains, where there is grassland and evergreen woodlands. In the majority of this areas there are no permanent waterways, but there are plenty of spring pools, throughout most of the year, the area can be considered arid, although in some months, the rain peaks. The annual rainfall is about 45–154 mm a year, peaking in July, with the average temperatures being 27 °C. References Spiders described in 2020 Spiders of Asia Theraphosidae
23563568	https://en.wikipedia.org/wiki/Preah%20Sihanouk%20province	Preah Sihanouk province	Preah Sihanouk province Preah Sihanouk (UNGEGN: , ALA-LC: ), also Sihanoukville, is a province (khaet) in southwest Cambodia on the Gulf of Thailand. The provincial capital, also called Sihanoukville, is a deep water port city and a steadily growing and diversifying urban center on an elevated peninsula. First established as Kampong Som, the province was later renamed in honor of former King Norodom Sihanouk, who orchestrated the establishment of Sihanoukville city and the Sihanoukville municipality as this took place alongside the construction of the Sihanoukville Port, which commenced in June 1955. The only deep water port of Cambodia, it includes an oil terminal and a transport logistics facility. Preah Sihanouk is divided into four districts, each with a distinct economic character, defined largely by location and access to resources. In addition to the port and the growing tourism industry, the activities of countless NGOs and international investment have contributed to the rapid economic growth of the province over the course of the last decade. Primary economic sectors are transport and logistics, process manufacturing, agriculture and fisheries, textiles, and real estate. The islands and beaches of Preah Sihanouk Province are an international tourist destination as visitor numbers have risen steadily since the late-20th century. Sihanoukville municipality was elevated to provincial status on 22 December 2008 after King Norodom Sihamoni signed a decree converting the municipalities of Kep, Pailin, and Sihanoukville into provinces, as well as incorporating Kompong Seila District. As one of Cambodia's agriculturally and industrially most diverse provinces, its economic future has a solid basis, although the essential sectors of agriculture and tourism require strict and permanent administrative protection of local natural resources. Etymology The official name in Khmer is: Khaet ('province') Preah ('holy') Sihanouk (name of the former king), which translates to, 'province of the holy Sihanouk' or 'honorable Sihanouk province'. It honors the former king Norodom Sihanouk (reigned 1941–1955 and 1993–2004) who was and still is revered as the "father of the modern nation". Sihanouk himself suggested the official Western variant Sihanoukville. The name "Sihanouk" is derived from Sanskrit through two Pali words, sīha ('lion'), and hanu ('jaws'). The former name Kampong Som (also romanized as Kompong Som) means 'Port of the Moon' or 'Shiva's Port'. Som is derived from the Sanskrit word saumya, the original (Rig Vedic) meaning of which was Somā, the 'juice or sacrifice of the moon-god', but evolved into Pali 'moon', 'moonlike' 'name of Shiva'. The word Kampong or Kompong is of Malayan origin and means 'village' or 'hamlet'. Its meaning underwent extension towards 'pier' or 'river landing bridge'. History Classical period (before 1700) Prior to the city's creation in 1955, no recorded settlement on the peninsula existed that was larger than a traditional trading or fishing village. During the many centuries of pre-Angkorian and Angkorian history – from Funan to Chenla and during the Khmer Empire, regional trade was centered at O Keo (Vietnamese: Óc Eo) in the Mekong Delta, now the province of Rạch Giá in Vietnam. The township of Prei Nokor (Saigon) was a commercial center of the Khmer Empire. The Chronicle of Samtec Cauva Vamn Juon – one of the 18th and 19th century Cambodian Royal Chronicles – briefly mentions the region as the country was split into three parts during a nine year civil war from 1476 to 1485: "In 1479, Dhammaraja took on the throne at Catumukh (Phnom Penh) and controlled the provinces of Samrong Tong, Thpong, Kompong Saom, Kampot up to the Bassak, Preah Trapeang, Kramuon Sar, Koh Slaket and Peam". Early modern period (c. 1700–1863) From the end of the 17th century, Cambodia lost control of the Mekong River as Vietnamese power expanded into the lower Mekong. During the Nguyen-Siamese War (1717–1718) a Siamese fleet burned the port of Kompong Som in 1717 but was defeated by the Vietnamese at Banteay Meas/Ha Tien. A Cambodian king of the late-18th century, Outey-Reachea III allied with a Chinese pirate, Mac-Thien-Tu, who had established an autonomous polity based in Ha Tien and controlled the maritime network in the eastern part of the Gulf of Thailand. Ha Tien was at a point where a river linking to the Bassac River flows into the Gulf of Thailand. Landlocked Cambodia tried to keep its access to maritime trade through Ha Tien. In 1757 Ha Tien acquired the ports of Kampot and Kompong Som as a reward for Mac's military support of the King of Cambodia. Until its destruction in 1771 the port developed into an independent duty-free entrepôt linked with several Chinese trading networks. Alexander Hamilton, who traveled on the Gulf of Thailand in 1720, wrote that "Kompong Som and Banteay Meas (later Ha Tien) belonged to Cambodia, as Cochin-China was divided from Cambodia by a river (Bassac River) of three leagues broad." and "King Ang Duong constructed a road from his capital of Oudong to Kampot". Kampot remained the only international seaport of Cambodia. "The traveling time between Udong and Kampot was eight days by oxcart and four days by elephants." French Résident Adhemard Leclère wrote: "...Until the 1840s, the Vietnamese governed Kampot and Péam [Mekong Delta], but Kompong Som belonged to Cambodia. The Vietnamese constructed a road from Ha Tien to Svai village - on the border with Kompong-Som - via Kampot." The British Empire followed a distinct policy by the 1850s, seeking to consolidate its influence. Eyewitness reports give rare insights, as Foreign Secretary Lord Palmerston's agent John Crawfurd reports: "Cambodia was...the Keystone of our policy in these countries, - the King of that ancient Kingdom is ready to throw himself under the protection of any European nation...The Vietnamese were interfering with the trade at Kampot, and this would be the basis of an approach..." Palmerston concluded: "The trade at Kampot - one of the few remaining ports, could never be considerable, in consequence of the main entrance to the country, the Mekong, with all its feeders flowing into the Sea through the territory of Cochin China The country, too, had been devastated by recent Siam - Vietnam wars. Thus, without the aid of Great Britain, Kampot or any other port in Cambodia, can never become a commercial Emporium." Crawfurd later wrote: "The Cambodians... sought to use intervals of peace in the Siam - Vietnam wars to develop intercourse with outside nations. The trade at Kampot which they sought to foster was imperiled by pirates. Here is a point where the wedge might be inserted, that would open the interior of the Indo-Chinese Peninsula to British Commerce, as the great River of the Cambodians traverses its entire length and even affords communication into the heart of Siam". French rule (1863–1954) Under French rule Vietnam, Laos, and Cambodia became a single administrative and economic unit. The coastal region Circonscription Résidentielle with Kampot as its capital contained the arrondissements of Kampot, Kompong Som, Trang, and Kong-Pisey. The establishment of another international trading center near the existing city of Saigon was not considered necessary. Focus remained the Mekong, and the idea to establish an alternative route to Chinese and Thai internal markets along an uninterrupted navigable waterway from the Red River to the Mekong Delta. Insurrection An insurrection that took place from 1885 to 1887 further discouraged French ambition. It started in Kampot and quickly spread to Veal Rinh, Kampong Seila, and Kompong Som, where the insurgents were led by a Chinese pirate named Quan-Khiem. He managed to control the northern part of Preah Sihanouk for some time until he - an old man - was arrested by Preah Sihanouk's governor. The most notable infrastructural improvements of this period were the construction of Route Coloniale No. 17, later renamed National Road No. 3 and the national railway system, although work on the "Southern Line" – from Phnom Penh to Sihanoukville – only began in 1960. After independence (since 1954) The province's alternative name Kompong Saom (Kampong Som) was adopted from the local indigenous community. After the dissolution of French Indochina in 1954, it became apparent that the steadily tightening control of the Mekong Delta by Vietnam required a solution to gain unrestricted access to the seas. Plans were made to construct an entirely new deep water port. Kompong Saom was selected for water depth and ease of access. In August 1955, a French/Cambodian construction team cut a base camp into the unoccupied jungle in the area that is now known as Hawaii Beach. Funds for construction of the port came from France and the road was financed by the United States. During the Vietnam War the port became a military facility for both sides, in the service of National Front for the Liberation of South Vietnam and after 1970, under the government of Lon Nol, in the service of the United States. The port was the last place to be evacuated by the US Army, only days before Khmer Rouge guerrillas took control of the government in April 1975. The events surrounding the taking of the US container ship SS Mayaguez and its crew on 12 May 1975 by the Khmer Rouge and the subsequent rescue operation by US Marines played out on the waters of Koh Tang off the coast of Sihanoukville. During the two days of action, the US struck at targets on mainland Sihanoukville including the port, the Ream Naval Base, an airfield, the railroad yard, and the petroleum refinery in addition to strikes and naval gun fire on several islands. In 1993, Ream National Park was established by a royal decree of former King Sihanouk. Sihanoukville Municipality was elevated to provincial status on 22 December 2008 after King Norodom Sihamoni signed a decree converting the municipalities of Kep, Pailin, and Sihanoukville into provinces. On 26 May 2011 the Preah Sihanouk area joined the Paris-based club Les Plus Belles Baies Du Monde ('The most Beautiful Bays in the World'). The organisation officially accepts the Bay of Cambodia as one of its members at the 7th General Assembly. Chinese investment From 2013 to 2017, China has invested about US$1 billion annually in Cambodia, making it the largest foreign direct investor. A significant share of that investment has been directed to Sihanoukville province. Chinese investments there are concentrated in a few key sectors such as casinos, real estate, resorts, and a deep-water port. Casinos are being built at such a fast pace that there is no agreement on how many there are: estimates range from 30 to 150. Rising in concert with Chinese-owned buildings is the Chinese population of the province. Channel News Asia in late-2018 estimated that there were 78,000 Chinese residents and 120,000 Chinese visitors in Sihanoukville. The Cambodian population of the province is 150,000. The media—both national and international—have taken to calling Sihanoukville "China Town" or "Macau 2". Geography Preah Sihanouk Province is on the coast of the Gulf of Thailand in southern Cambodia, occupying an area of 2536 km2 that includes the foothills of the Elephant Mountains and a sizable peninsula. Moderately developed beaches, a national park and a number of islands in proximity are natural assets that attract national and foreign visitors. A small group of islands dot the near coast due south and west. Preah Sihanouk Province borders Koh Kong and Kampong Speu province to the north and west, Kampot province to the east, and the Gulf of Thailand to the south. The peninsula is separated from the central plains of Cambodia by the Elephant Mountains. The province incorporates Ream National Park, 210 km2, that includes the islands of Koh Thmei and Koh Seh. Being a comparatively small province, Preah Sihanouk Province has only two urban centers: Sihanoukville city itself and Veal Rinh in the Prey Nob District, 46 kilometers north of Sihanoukville town. Prey Nob District in the east is predominantly rural and agricultural. Stung Hauv District in the northwest, only half the size of Prey Nob, has the largest fisheries sector of the province. Kampong Seila District in the north is still in the process of incorporation. Mittakpheap District in the south about the size of Stung Hauv, including the islands of Sangkat Koh Rong is one of the most advanced settlement centers of Cambodia with a developed and versatile industry, a large pool of skilled work force and a high human development index. The province is connected to Phnom Penh by National Highway No. 4, to Kampot province by National Highway No. 3, and to Koh Kong province by National Highway No. 48. National Highway No. 4 is the southern end of Asian Highway 11, which is a section of the Asian Highway Network. Sihanoukville town: The town's layout reflects little urban planning. Neighborhoods accumulate around the major road Ekreach (English, 'independence'). Beaches Sihanoukville's beaches are one of the province's most valuable economic resources with varying degrees of commercial exploitation. The beaches listed below do not include any of the island's beaches. Ochheuteal Beach : Ochheuteal Beach is a 3.3 km long strip of white sand beach lined with casuarina and tamarisk trees, grass umbrellas, rental chairs and around 30 standardized beach huts which serve meals and drinks, some serve also as night-time party spot. Well established middle class hotels and high-profile residences flank the beach along its Northern part. The sustainability of Ochheuteal Beach was a primary consideration of various stakeholders, which brought about the development of a tourism development and management plan in 2005. The southern half remains - apart from some hotels at its far end - essentially undeveloped. Serendipity Beach: Technically the western end (roughly one fifth or 600 m) of Ochheuteal beach, is very popular with Western tourists and has a few small guesthouses on the beach. It has been named by an American fellow, who came here in the 1990s. Struck by its (then) unspoiled beauty and pristine condition, he came up with the term, which quickly entered common vocabulary. Otres Beach: is around 4.6 km long and beyond the small "Queen Hill" headland at the southern end of Ochheuteal Beach. Its long white sand strip, also completely lined with casuarina and tamarisk trees, is far less developed and commercialized than Ochheuteal Beach and has developed into a preferred lodging place for Western visitors. From 2004 to 2011 this beach was occupied by numerous bungalows and dormitories, run by Western people. Due to the element of illegality of on-beach accommodation, among other reasons, police cleaned up the area in May 2011, removing the greater part of the beach-side bungalows. Permanent structures beyond the beach road supplement the remaining places since 2012. It is a very popular, well established holiday retreat – where prices have risen considerably over the course of the last years. Sokha Beach: Sokha Beach is around 1.2 km long and is west of Serendipity Beach. The beach is privately owned by, and its southern half occupied by, the Sokha Beach Hotel, the first luxury beach hotel in Cambodia. While the beach is well kept and many facilities are provided, visitors have to pay for their use and beach vendors are not allowed. Independence Beach: Independence Beach is around 1.3 km long and is northwest of Sokha Beach. The beach is named after the Independence Hotel, towering on top of a rock at its northern end. Victory Beach: Victory beach is around 300 m long and is at the furthest north of the peninsula of Sihanoukville. It was heavily used by backpackers and is still popular with budget travelers. The deep water port is at the northern end of the beach. A consortium of Russian business people undertook large scale development here. The beach is regularly maintained. Lamherkay/Hawaii Beach: is the southern succession of Victory Beach, north of Independence Beach. It is a strip of similar length as Victory Beach - around 300 m. Here is the very place where the French/Cambodian construction team's groundwork began for the construction of the Sihanoukville Autonomous Port in 1955. Treasure Island Beach south of Lamherkay/Hawaii Beach is less than 50 m long and its entire length is fringed with concrete steps and wooden pavilions of a big Cambodian seafood restaurant. Hun Sen (Prek Treng) Beach: is the northernmost beach of the city with a length of around 1.5 km, behind the local port and essentially empty without beach huts and bars, it sees only weekend - and holiday visitors. The water is very shallow, but the area is lacking favorable infrastructure and is not regularly cleaned. Ream Beach: is south of Otres Beach, with an overall length of around 7.7 km, it consists of several sections with occasional stretches of rocks and vegetation. Koh Ta Kiev lies just 800 m off its southern end. Beaches inside the national park : At Ream National Park's southern coast exist several unnamed beaches with an approximate length of 10 km. Beaches of Steung Hav District : Beyond Sihanoukville's oil port lie two sizable beaches inside the Komong Saom Bay, in Prey Nob District. Rivers The mangrove lined Ou Trojak Jet river runs from Otres pagoda to Otres beach is the city's longest river popular with both canoeists and anglers, the lower section harbours a marina. Restaurants along the south bank of the river serve fresh seafood supplied by the local inshore fishing boats. Islands Twenty-two islands are administered by Preah Sihanouk Province. An increasing number are being developed for tourism. Koh Rong and Koh Rong Sanloem in particular have so far undergone years of unplanned development with many guesthouses and resorts. Koh Russei, កោះបស្សី: Also known as Bamboo Island. This medium-sized island is a few kilometers out from Otres Beach or Ream. There is a small naval base and is being "developed". Koh Rong, កោះរ៉ុង: Twenty-six kilometres west of the Sihanoukville. Koh Rong is the largest of the islands. It encompasses an area of 78 km2. The terrain is predominantly hilly with a sizable mountain at the island's southwest. The hills provide water for creeks, lagoons and estuaries. The island's interior is almost completely forested. Although there are already many guest houses and pubs in and around Koh Tuich village, the island remains virtually deserted – its sheer size dwarfs all settlements. As of 2016, there is a well-functioning ferry network between Sihanoukville and Koh Rong. Koh Rong Sanloem, កោះរុងសន្លឹម: South of Koh Rong with smaller beaches on the west and east coasts. South of Koh Rong, it resembles its bigger sister in shape and geography – although a bit thinner, it is covered in dense forest, generally more flat, and it has noticeably less landmass in relation to its coastline. The marine life around Koh Rong Sanloem is very diverse and offers many diving spots. As of 2016, there is a well-functioning ferry network between Sihanoukville and Koh Rong Sanloem. Accommodation and prices range from cheap dorm beds to modern villas. Koh Kaong Kang/Thass, កោះកោងកាង/ថាស: 'Mangrove Island', Ile des Paletuviers (old French name), Koh Kaong Kang/Thass – one of the inner islands – is popular with snorkelers. Koh Kaong Kang/Thass is very flat, hence freshwater is scarce - one of the reasons why nobody lives there permanently. Koh Koun, កោះកូន: 'Child Island', Ile de Cone (old French name), a small island between Koh Rong and Koh Rong Sanloem, has no beach, is uninhabited, but a popular dive - and snorkel spot. Koh Tuich, កោះតូច: Small island, a tiny island off Koh Rong’s Koh Tuich village. There is a little pagoda on it in service since around 2010. Shallow waters provide good snorkeling spots around the whole island. Koh Pos, កោះពស់: also known as Morokot Island or Snake Island. This island lies off Victory Beach. It is under development by Russian investors and being converted into a luxury holiday destination and high standard residential area. Snake Island was linked to the mainland with a regular road traffic bridge since around July 2011. The bridge is not currently open for public traffic. Koh Dek Koul, កោះដេកកោល: This small island lies off Victory Beach and only a further few hundred meters off Snake Island. The Russian Mirax Luxury Resort corporation operates a hotel business on this predominantly rocky island. Koh Bong Po-oun/Song Saa, កោះបងកោះប្អូន: – Siblings/Lovers Islands – Les Frères (old French name), renamed Koh Song Saa – 'Lovers islands' – two tiny islets off Koh Rong's northeast, it is home of the Song Saa Resort. Koh Tres/Kteah, កោះខ្ទះ: 'Pan Island', Ile Ronde (old French name), off Otres beach and easy to reach (15 min by Kayak) and has got a “beach” of around 10 m2 in size, which is submerged during high tide. Only one Cambodian family (officials) lives there. Koh Preus,កោះប្រឺស, 'Deer Island' – Ile Nord-Ouest (old French name) Koh Thmei,កោះថ្មី, 'New Island' – Ile du Milieu (old French name), immediately southeast of the Sihanoukville headland inside Ream National Park Koh Seh,កោះសេះ, 'Horse Island' – Ile a L’eau (old French name), 1.5 km (1 mi) south of Koh Thmei and around 9 km (6 mi) south of the mainland of Sihanoukville's Ream commune. Less than 400 meters southwest of Koh Seh lies the tiny islet of Koh Ky. Climate Sihanoukville lies in the tropical monsoon (Am) climate zone. It has two seasons: a wet season and a dry season. Monthly averages range from in January to in July. The maximum mean is about 30 °C; the minimum mean, about 24 °C. Maximum temperatures of higher than 32 °C (89.6 °F), however, are common and, just before the start of the rainy season, they may rise to more than 38 °C (100.4 °F). Minimum temperatures rarely fall below 20 °C (50 °F). January is the coolest month, and April is the warmest. Tropical cyclones cause much less damage in Cambodia than they do in Vietnam. The total annual rainfall average is between 1,000 and 1,500 millimeters (39.4 and 59.1 in). The heaviest amounts fall in August and September. The relative humidity is high at night throughout the year; usually it exceeds 90%. During the daytime in the dry season, humidity averages about 50% or slightly lower, but it may remain about 60% in the rainy period. Administration Sihanoukville used to be one municipality, holding the same status as a province. It was converted to a full province on 22 December 2008. There is a provincial governor and three deputy governors. It is divided into three districts and one municipality. The port is autonomously administered. The districts are divided into 26 communes and 118 villages. Kampong Seila District, which belonged to Koh Kong province has, by royal decree, was transferred to Preah Sihanouk Province in January 2009: "The administrative boundaries of Preah Sihanouk municipality and Koh Kong province shall be adjusted by sub-dividing land from Kampong Seila district in whole and partial land of Sre Ambil district in Koh Kong province to Preah Sihanouk municipality." Officials were assigned to create a National Workshop - also in relation to other provinces - and process all necessary administrative tasks. The National Institute of Statistics of Cambodia refers in its most recent and preliminary studies to a successful integration of the district, including maps, although official statistics and numbers are expected to come with the next full report. Preah Sihanouk province's new official domain has incorporated Kompong Seila District. Economy The economy of Sihanoukville province is varied but to a great part defined by its international port and the nearby oil port with numerous import-export companies settled in the area and the attached freight-transport sector with the local cargo storage facilities. Other sizable economic sectors of the province are fisheries, aquaculture, agriculture, mining, frozen shrimp processing, the garment industry, the real estate market, and tourism. Sihanoukville is the home of Angkor Beer, one of Cambodia's major breweries. About US$1 billion was invested in the province by the Chinese between 2016–2018. . There are around 50 Chinese-owned casinos in the province, and dozens of new hotels are under construction, all aimed at the influx of Chinese tourists. Sihanoukville Special Economic Zone The Sihanoukville Special Economic Zone (SSEZ) is an economic and trade cooperation zone which was designed to promote favorable market conditions such as: policy advantages, a safe political environment, favorable trade status, completed infrastructure, and cheap labor. In addition to its areas around the port, a sizable industrial center, exclusively composed of Chinese companies has been developed since around 2010. Sihanoukville Autonomous Port The Sihanoukville Autonomous Port has an independent administration. In combination with the related logistics and transport sector it is the city's economic backbone. At present, the total operational land area of the Sihanoukville Autonomous Port is around 124.76 ha. The Old Jetty was constructed in 1956 and became operational in 1960. The jetty is 290 m long by 28 m wide and can accommodate four vessels with medium GT at both sides. The exterior berth is -8.50 m to 13 m depth, while the interior berth is -7.50 m to -8.50 m depth. In order to cope with the increasing volume of cargo, the Royal Government of Cambodia had constructed another long new quay with maximum draft in 1966. At present, this new quay can accommodate three vessels with draft. The construction of the container terminal, long by depth and a container yard was completed in March 2007. Primary Destinations: Singapore, Hong Kong, Bangkok, Ho Chi Minh City, Shanghai, Laem Chabang, Yantian, Kaohsiung Frequency of scheduled services: 38/week The Sihanoukville Autonomous Port was finished in 1960 as the international sea port of Cambodia. It has an area of 290 meters length and 28 meters width. Its exterior berth depth is 8.50 to 13 meters and 7.50 to 8.50 meters depth in the interior. Four medium vessels can simultaneously moor at the port. The port is 18 kilometers (11 miles) from the Kaong Kang Airport and four kilometers (2 miles) from Sihanoukville town. Ships' passengers are allowed to visit Sihanoukville town. The terminal itself has no shopping center, banking or tourist offices, only toilets. Agriculture As one of Cambodia's smallest provinces numbers of rice tonnage (37,211) are of little relevance for the annual statistics. Still Preah Sihanouk province has been able to diversify in subsidiary and industrial crops, fruits and permanent crops and incorporates fisheries (40,100 tons) into the sector. Agricultural Land: 106,163.746 ha included 15,000 h of rice fields Irrigation drainage: Total length: 132 km, Dam/dike: Total length: 90 km Fisheries Although the province is endowed with relatively abundant natural resources, protection thereof is of greatest significance. Pollution remains a concern particularly from trade vessels, domestic waste, and local industry. Resources are being indiscriminately diminished by illegal fishing via the neighboring countries. Seagrass beds and coral reefs are also under continued stress from over-exploitation and destructive activities. The catching and processing of marine fisheries products is undertaken by both small-scale family style operations as well as on a large commercial level. Most coastal fishers lack the resources to procure suitable fishing equipment for coastal fishing. They, thus, tend to use small-scale fishing gear appropriate for inland use. The offshore net catch capacity of Cambodian fishers is relatively small compared to the available exploitation potential. The marine component of the fisheries sector in Cambodia is not nearly as important as that of the inland areas because of consumer preference for inland fish species. Sport fishing is popular with barracuda and marlin being the main target fish. Boats regularly operate from Otres Marina Transport Roads and streets National Highway 4: Phnom Penh and Sihanoukville are connected by the National Road 4. The road was built and financed by the United States to accommodate heavy freight containers and petroleum tanker trucks connecting the port with Phnom Penh. There are three toll stations along its nd 250 km length. It is considered the most dangerous road of Cambodia due to dense traffic, regular traffic accidents, and lack of enforcement. National Highway 3: Connects Sihanoukville with Kampot province. The road joins NR4 at Prey Nob District. It is paved and but largely lacks traffic signs. Free roaming cattle and other livestock regularly block road traffic. The road underwent significant refurbishment in 2008 and forms part of an international "north-south economic corridor" from Kunming in China to Bangkok in Thailand. National Highway 48: Connects Sihanoukville and Phnom Penh with Koh Kong province, in southwest Cambodia. The road ends at the Thai-Cambodian border. The old four ferry crossing points over the estuaries along the route were replaced by bridges. This road has very little traffic. Streets in Sihanoukville town and province are in relative good condition. However, traffic does not obey traffic laws, the police do little in the way of enforcement of international norms. Cambodia drives on the right. In urban and residential areas there is an abundance of motorbikes due to the absence of public transportation and taxis. Highways and Sihanoukville city are considered unsafe for driving. Drivers of motorbikes do not wear helmets, drive indiscriminately on either side of the street, do not have mirrors and it is common to see motorbikes with more than two passengers or vehicles driven by children and underage persons. Traffic lights are ignored altogether. In 2008 the government ordered the enforcement of the use of helmets countrywide, but these rules are not yet followed. The province does not have a scheduled public transportation system. Therefore, there exists an informal communal and urban transportation system of mini buses, taxis, motor-taxis (moto-dups) and tuk-tuks. This system is not administered by authorities, as anybody can become a bus, motor-taxi, or tuk-tuk driver. As a consequence, prices of services are ad-hoc, insurance non-existent, and service quality varies considerably. Airport The province is served by Sihanouk International Airport, from Sihanoukville town, although as of 2014 it sees limited commercial operation. The airport currently only schedules national passenger flights of Cambodia Angkor Air to Siem Reap and Phnom Penh. The airport's former name, Kaong Kang (កោងកាង, 'mangrove') reflects its site on top of a drained mangrove marsh by the sea in Ream commune in southern Sihanoukville province near National Highway 4. Buses and long-distance taxis Long-distance-buses start in Sihanoukville city near the port. Cambodia is home to many competing companies that offer frequent services to all major provinces. Direct destinations are Phnom Penh, Koh Kong, and Kampot. Some companies offer services to Bangkok, Ho Chi Minh City, and Siem Reap through a connection in Phnom Penh. Marine transport The last daily national official marine ferry service from/to Sihanoukville city to/from Krong Koh Kong ceased operation with the completion of National Highway 48 in 2007. Koh Rong and Koh Rong Sanloem have daily ferry service. Access to smaller islands is generally provided by local holiday resorts, dive operators, the marina at Otres, or private operators. Additionally, small long-tail boats and medium size cruising boats can be hired for sightseeing, fishing, diving and drinking trips at the marina at Otres, guest houses, travel agencies and diving operators. Marina Oceania, the first marina in Cambodia, is operational and fully equipped since 2013 for yachts and boats up to 25 meters with 4-5 meter deep berths for 20 boats. It is at the local port's pier, near Koh Preab. (coordinates: 10° 39' 59" N / 103° 30' 41" E). Holiday Cruise ships infrequently stop by at the port during their voyages in Southeast Asia. Rail The railway network of Cambodia was re-constructed for freight transport by Toll Holdings, which has obtained a building and maintenance concession from the Royal Cambodian Railway. The "Southern Line", constructed 1960-1969 with a length of 264 km, connects the Sihanoukville Port Special Economic Zone with the capital Phnom Penh. The currently rather deteriorated train station near the Autonomous Port used to manage passenger train transportation to Phnom Penh via Kampot before 1975. Demographics The 2008 census of Cambodia counted 199,902 inhabitants of Sihanoukville province. Khmer are the main ethnic group. In addition, there are other groups: Vietnamese, Chinese, Cham, Thai, French, British, Korean Europeans, Australians, and Americans, due to its status as an international port and a tourist destination. Krong Preah Sihanouk has a relative high Human Development Index (HDI) of 0.750 in average, compared to the national average HDI of 0.523. According to a report in the Bangkok Post nearly 78,000 Chinese nationals live in the province in 2019, only 20,000 with official work permits. The influx has caused housing prices to soar. Culture The majority of the province's inhabitants are of East Asian descent, which profoundly characterize and influence local customs, moral, commerce, cuisine, and tradition based on pan-East Asian beliefs and ideas. Cambodian culture is of distinct ancient Khmer origin, accompanied by century-old Chinese and Vietnamese cultural influences. The prolonged presence of foreign and in particular Western people in Cambodia and Sihanoukville town contributes to a noticeable varied, modern, multi-cultural manifestation, which is increasingly influenced by modern media. The inhabitants of Sihanoukville province celebrate all religious, traditional and secular festivities such as Cambodian New Year (April), Chinese New Year (between January and February), Water Festival (November), Pchum Ben (honor to the ancestors in October) and Kathen Ceremony (offerings to the monks), 8 January (Day of Cambodian - Vietnamese Friendship) among others. The ethnic and minority religious groups celebrate Christmas Day (25 December) and Holy Week for the Catholics, Ramadan for the Muslims, Valentine's Day and the International New Year (31 December). Many urban families of Chinese or Sino-Khmer descent in Sihanoukville city have for most of Cambodia's history constituted the commercial elite and urban upper classes which was dominated by the ruling Cambodian People's Party (CPP). Besides the expressed Buddhist faith there is a strong dedication to Confucian work ethics, on commercial conduct and trade procedures while family bonds are very strong. Religion As of 2004, there were 27 Theravada Buddhist pagodas in the province with a population of 1,918 monks. Buddhist Pagodas are central in Cambodian culture as the defining spiritual source of villages and cities. Sihanoukville province is also home to minor communities of other religions such as: Catholics, Muslims, Protestants and Taoists. Places of worship: St. Michael's Church: It is the center of the Catholic communities. The church was built in 1960 by sailors, it is on the same hill as the Upper Pagoda, facing the sea. Iber Bikhalifah Mosque: It is the religious center of the local Muslim community. It is in Sihanoukville town, in the populous, central Psah Leu (upper market) area. Education Public spending on education in Cambodia, totaled 2.60% (of GDP) as of 2010. Cambodian general education is based on the national school curriculum that consists of: 1. Basic education The basic education curriculum is divided into three cycles of three years each. The first cycle (grade 1-3) consists of 27-30 lessons per week lasting 40 minutes which are allocated to five main subjects. The second cycle (grade 4-6) consists of the same number of lessons but is slightly different. The third cycle (grade 7-9) consists of 32-35 lessons which are allocated for seven major subjects. 2. Upper secondary education The upper Secondary Education curriculum consists of two different phases. The curriculum for the first phase (grade 10) is identical to the third cycle of primary education. The second phase (grade 11-12) has two main components: Compulsory and Electives. The total adult literacy rate of Sihanoukville is 95%. The 2004 statistics show the following centers of education: 33 pre-schools with 1,670 children, 52 primary schools with 34,863 students, five colleges with 4,794 students; two high schools with 1,449 students; 10 vocational training with 961 students, and 13,728 students in private schools. Private educational institutes in Sihanoukville are: Life University, University of Management and Economics, Built Bright University, Khmer Technology and Management Center, Don Bosco Technical School and Don Bosco Hotel School. Sister cities Miami, United States Seattle, United States Swansea, South Wales, United Kingdom Bibliography Kitagawa, T. 2005, "'Kampot' of the belle epoque: from the outlet of Cambodia to a colonial rule", in Southeast Asian Studies = Tonan Ajia kenkyu, vol. 42, no. 4, Kampot of the Belle Epoque: From the Outlet of Cambodia to a Colonial Resort Henri Mouhot: Travels in Siam, Cambodia, Laos, and Annam, White Lotus Co, Ltd., References External links Government Preah Sihanouk province official homepage Ministry of Tourism National Institute of Statistics of Cambodia Royal Government of Cambodia (English Version) Sihanoukville Autonomous Port Agence Kampuchea Presse Ministry of Public Works and Transport Industry Sihanoukville Special Economic Zone(SSEZ) Toll Royal Railways - Cambodian rail operator Chemical Waste Dumped near Sihanoukville Cambodia Airports Info, History & Geography Independent Travel Guide on Koh Rong & Koh Rong Sanloem Cambodian Research Centre for Development (CRCD) Cambodia’s islands - Island Species Cambodia Canbypublications Website with full information about Sihanoukville SihanoukVille Tourism Site Provinces of Cambodia Gulf of Thailand States and territories established in 1957
4514791	https://en.wikipedia.org/wiki/CMC%20International	CMC International	CMC International was an American independent record label founded by Bill Cain and Tom Lipsky in 1991, focused mainly on classic rock, and classic heavy metal. The label was the haven of many hard rock, arena rock, thrash metal, glam metal, and AOR artists in the period when all the majors were investing all their financial efforts on grunge and alternative rock acts. In 1995 CMC started a partnership with BMG Entertainment, which in 1999 owned the majority of the company, with founder Tom Lipsky holding a minority stake. CMC International became a division of Sanctuary Records Group in 2000, with Lipsky becoming president of Sanctuary Records North America. After Universal Music Group acquired Sanctuary in 2007, CMC International ceased to exist. However, due to conditions imposed by the European Commission following UMG's 2012 acquisition of EMI, it sold Sanctuary to BMG Rights Management in 2013 for over €46 million ($71.875 million). Since then, Sanctuary has been distributed globally by Warner Music Group through its ADA division. Tom Lipsky is currently working as president of Roadrunner Records' Loud & Proud division, managing classic rock bands and artists. Notable former artists Accept Annihilator Pat Benatar Blackthorn Bruce Dickinson Blue Öyster Cult Christopher Cross Deep Purple (US) Dokken Eddie Money The Fixx Iron Maiden Joe Cocker Judas Priest Justin Hayward Kix L.A. Guns Alexi Lalas La Toya Jackson Loverboy Lynch Mob Lynyrd Skynyrd Yngwie J. Malmsteen Molly Hatchet Motörhead Night Ranger Overkill Saigon Kick Saxon Slaughter Soulmotor Styx 38 Special Thin Lizzy Tyketto Vixen Warrant Widowmaker W.A.S.P. Yes See also WARHEAD "Tonight We Rock EP. 002 Release for CMC References American independent record labels Heavy metal record labels Rock record labels Record labels established in 1991 Record labels disestablished in 2000 Defunct record labels of the United States 1991 establishments in North Carolina
5123772	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%81%20%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80	Денніс Меландер	Денніс Меландер (19 січня 1983) — шведський футболіст, захисник. Протягом майже всієї кар'єри грав за «Треллеборг», провівши понад 200 ігор за клуб в Аллсвенскан і Супереттан. Клубна кар'єра Меландер почав займатися футболом у молодіжній команді «Треллеборга». Після того, як клуб вилетів з вищого дивізіону в кінці сезону 2001 року, він швидко закріпився в основній команді і до кінця сезону зіграв 25 із 30 ігор чемпіонату у другому дивізіоні 2002 року. Після травми хряща в коліні він пропустив наступний сезон, але з осені 2003 року повернувся до тренувань, а команда того року повернулась до Аллсвенскан. У результаті він дебютував у вищому дивізіоні в сезоні 2004 року. Наприкінці 2004 року команда з Меландером знову вилетіла з еліти, але у наступному сезоні він знову зарекомендував себе як основний гравець і повернувся з командою до вищого дивізіону в кінці сезону 2006 року. Незважаючи на те, що йому неодноразово заважали травми та ушкодження він став капітаном команди зі Сконе. У середині квітня 2011 року травма знову зупинила його і вивела зі строю на кілька тижнів. Хоча він повернувся на початку липня, але після трьох ігор знову отримав травму. Загалом у цьому сезоні він провів лише дев'ять матчів, і без свого капітана команда завершила сезон 2011 на передостанньому місці в таблиці і знову змушена була відправитись у другий дивізіон. У наступному сезоні, незважаючи на те, що він знову був переважно гравцем основного складу, провівши 21 матч був капітаном команди, клуб знову понизився у класі, до Дивізіону 1. Після цього у Меландера закінчився контракт, а наприкінці березня 2013 року він приєднався до іншої команди з цього міста, «ІФК Треллеборг», який виступав у п'ятому за рівнем дивізіоні, де і грав до завершення кар'єри. Виступи за збірні 2004 року залучався до складу молодіжної збірної Швеції, з якою брав участь у молодіжному чемпіонаті Європи 2004 року в Німеччині, де шведи посли 4 місце. Всього на турнірі зіграв у одному матчі групового етапу проти Швейцарії (3:1). Примітки Посилання Народились 1983 шведські футболісти Гравці молодіжної збірної Швеції з футболу Футболісти «Треллеборга» Футболісти «ІФК Треллеборг»
3116101	https://en.wikipedia.org/wiki/Jaldhaka%20River	Jaldhaka River	Jaldhaka River The Jaldhaka River (Pron:/ˌdʒælˈdɑːkə/), also known as Dichu, is a tributary of the Brahmaputra and a trans-boundary river flowing through India, Bhutan and Bangladesh with a length of 233 kilometres. It originates from the Bitang Lake at Kupup, Gangtok District, Sikkim, near the Jelep La pass below Dongkya Mountain Range. It flows through Pakyong District of Sikkim, India and then passes through forests of Samtse District of Bhutan where it flows for around 40 kilometres and than re-enters India at Bindu, Kalimpong district. Further it passes through Neora Valley National Park, Chapramari Wildlife Sanctuary and Gorumara National Park in West Bengal along with cities and towns, like Paren, Gairibas, Jhalong, Dhupguri, Falakata, Mathabhanga and flows through Kalimpong, Jalpaiguri and Cooch Behar districts in West Bengal, India before entering Bangladesh at Mogolhat, Lalmonirhat District of Rangpur Division. It is known as Dharla River in Bangladesh and flows through towns like Kolaghat, Phulbari and Kurigram City and Passes southwards until the Dharla debouches into the Brahmaputra River at Bagua Anantpur of Kurigram District. Due to the river's wandering over several international borders, only a small length of the river lies in Bangladesh and Bhutan and most of its path lies in India. In some places, this river is also known as Mansai river and Singhimari river. Geography Jaldhak or Dichu originates from the Kupup Lake, a small glacial lake in Sikkim. It gains volume through the confluence of two other streams near Bindu, viz., Bindu Khola and Dudh Pokhri. The combined stream meet at Bindu to increase the volume of Jaldhaka River, thus forming a riverine boundary with India and Bhutan in the left bank. The main tributaries that join the river on its right bank are the Murti, the Jholung khola, the Naksal Khola, the Sutunga and the Jarda in the lower reach. The Diana, Rehti-Duduya and Mujnai are the main left bank tributaries. The river flows through the three North Bengal districts of Kalimpong, Jalpaiguri and Cooch Bihar. The entire watershed is the most fertile agricultural zone along with the Teesta Basin. The upper course is famous for crops like ginger, medicinal herbs and fruits like oranges and pomegranate. The middle course comprising Jalpaiguri district is entirely tea and corn dominated and the lower course is dominated by rice, jute and tobacco. The inter-river formed lands are cultivated with crops like bamboo and mat sticks. In the lower basin, the inter-river lands are cultivated with banana. The river enters Bangladesh at Ghoksadanga district to meet the Brahmaputra or the Jamuna as it is known there. Floods River Jaldhaka, along with River Teesta have caused major flooding multiple times in Bangladesh during monsoon season between June and September. See also River Teesta References External links Jaldhaka River mapped on OpenStreetMap Rivers of Bangladesh Rivers of Sikkim Rivers of West Bengal International rivers of Asia Rivers of Rangpur Division Rivers of Kalimpong district Tributaries of the Brahmaputra River
774343	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%92%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%29	Вулиця Винниченка (Львів)	Вулиця Винниченка (Львів) Вулиця Винниченка — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в історичному центрі. Сполучає площу Соборну з вулицями Максима Кривоноса та Замковою. Історія і назва Широка за бернардинами. Є відомості, що під такою назвою не пізніше 1544 року вже існувала початкова частина вулиці. Проходила паралельно до східного (тильного) муру Бернардинського монастиря на ділянці від нинішньої площі Соборної до вул. Личаківської. У 1828 році згадується як Панська вища. 1871 року нова назва — Чарнецького на честь польського полководця Стефана Чарнецького. Разом із перейменуванням, припинили своє існування та увійшли до складу вулиці дві площі: Площа Архієпископська або Єпископська, знаходилась перед Палацом римо-католицьких архієпископів. До неї початково належали усі будинки з парного боку майбутньої вулиці від Палацу архієпископів (№ 32) до нинішнього будинку НТШ (№ 24). Площа вогневого пікету, що над нинішнім підземним переходом на Т-подібному перехресті з Личаківською. Назва походила від пожежного управління, що знаходилось тут. Радянська — названа так у 1940 році за часів радянської окупації. У серпні 1941 року під час німецької окупації повернено стару назву — Чарнецького. Від листопада 1941 — Дістріктштрассе. Назва пов'язана із адміністрацією Дистрикту Галичина, що на той час містилася у колишньому будинку Галицького намісництва. У липні 1944 втретє повернено назву Чарнецького. У грудні 1944 року вдруге отримала назву Радянська. сучасна назва від 1992 року, на честь Володимира Винниченка, українського письменника і драматурга, голови першого уряду УНР. Опис Вулиця розташована у межах Личаківського району Львова. Початкова ділянка до перехрестя із вулицею Личаківською, є межею Личаківського та Галицького районів. Бере початок від перехрестя із вулицею Франка і площею Соборною, завершується Т-подібним перехрестям з вулицями Максима Кривоноса та Замковою. До парного боку прилучаються: вулиця Личаківська, площа Митна, вулиця Просвіти, вулиця Лисенка. До непарного — вулиця Підвальна. Рух транспорту ускладнений перекритою ділянкою навпроти будинків Львівської обласної ради та Львівської ОДА, що використовується для паркування службового автотранспорту. Об'їзд даної ділянки здійснюється через вулицю Підвальну. З непарного боку забудова вулиці присутня лише на самому початку (будинки № 1 та 3). Наступний будинок під № 7 існував до 1900-х років. Нині на його місці влаштовано один із виходів підземного переходу та реконструйована частина каналу з містком до Глинянської брами Бернардинського монастиря. У грудні 2002 року у сквері «На Валах», навпроти будинку Обласної державної адміністрації відкрито пам'ятник першому демократично обраному голові обласної ради, лідеру Народного Руху України В'ячеславу Чорноволу. Скульптор Іван Самотос, архітектор Василь Каменщик. Археологічні дослідження Перед встановленням пам'ятника В'ячеславу Чорноволу було проведено археологічне дослідження ділянки під майбутнім фундаментом. Майже від поверхні й до глибини 6 м виявлено залишки мурованого ескарпу валу третьої міської оборонної лінії XV—XVII століть, а також сліди поселень XV—XVIII століть. Знайдено також велику кількість уламків керамічного та скляного посуду, кахлів, архітектурних деталей, німецьку монету XV—XVI століть, мідну боратинку XVII століття, крейцер 1780 року. Дослідження проведено філією підприємства «Галстар», Архітектурно-археологічною службою міста Львова, Рятівною археологічною службою України, Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича, Інститутом археології НАН України. Забудова З непарного боку вулиці № 1 — триповерховий будинок, на розі сучасних площі Соборної та вулиці Винниченка, споруджений у першій половині XIX століття в стилі класицизму на місці розібраних фортифікацій бернардинського монастиря. У 1850-х роках його власниками були Анна та Станіслав Родкевичі. У 1877 році половина нерухомості перебувала у власності графині Анни Скарбек (повне ім'я — Станіслава Анна Катажина з Вітвіцьких Скарбек). 30 червня 1892 року будинок придбало Товариство купців та торговельної молоді. У будинку нові власники розмістили бібліотеку, читальню та ігрову залу. До відкриття будинку 8 грудня 1892 року, були зібрані кошти та замовлено фігуру Діви Марії для будинку. Двометрову фігуру виконав відомий львівський скульптор Леонард Марконі, яку встановили у ніші на наріжнику будинку, що над балконом другого поверху. Під час другої світової війни фігуру було втрачено, натомість в часи незалежності, встановлено нову. У 1892—1894 роках на першому поверсі будинку відкрилася цукерня Д. Кнаппа, яку 1904 року змінила кав'ярня «Сецесія» Яна Мосса. 1911 року купецьке товариство взялося за реконструкцію будинку. Старий проїзд у центрі східного фасаду використали для розширення приміщень, а невеликий магазин справа від колишнього в'їзду переобладнали на вхідні сіни, а також замінили частину старої стелі у кав'ярні. У 1913 році на їх замовлення Валерій Шульман розробив проєкт незначного перепланування кав'ярні. 1925 року архітектор та будівничий Максиміліан Кочур розробив проєкт ґрунтовного перепланування будинку з надбудовою четвертого поверху, який не було реалізовано. У той самий час кав'ярня також змінила власника і стала називатися «Європейською», власником якої наприкінці 1920-х—початку 1930-х років був К. Швайцер. У 1928 році Товариство купців та торговельної молоді продало будинок і переїхало в інший, що на вул. Легіонів (нині — проспект Свободи), 1. Того ж року власником цього будинку стало Товариство народної школи, де розмістилося керівництво організації для території Східної Галичини. Одразу після купівлі будинку, новими власниками проведено його реконструкцію (перепланування та внутрішня адаптація будинку), зокрема, архітектор Вавжинець Дайчак розробив відповідний проєкт, який затвердили на початку 1929 року. 1937 року під керівництвом інженера-інсталятора Адольфа Майснера здійснювалася заміна каналізації. Товариство діяло до 1939 року. У радянські часи у приміщенні колишньої кав'ярні «Європейська» від 1952 року працювала дієтична їдальня, від 1990-х років — кав'ярня «На розі». У 1950-х роках в будинку також працював дитячий садок № 1 Ленінського району м. Львова. Від 1990-х років другий поверх будівлі займає Львівська обласна бібліотека для дітей. У 2000-х роках у вікнах сходової клітки були встановлені вітражі. 15 вересня 2020 року Львівська обласна рада продала приміщення книгосховища Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Приміщення площею 64,8 м² придбав підприємець Іван Кульчицький. Новий власник після реконструкції приміщення книгосховища планує відкрити тут ресторан. № 3 — перший будинок на цій ділянці постав близько 1780 року поза фортифікаціями бернардинського монастиря. Наступний триповерховий був збудований для Яна Родкевича у першій половині XIX століття разом з будинком під № 1. В будинку на той час більшість приміщень були кімнатами для винайму, а на першому поверсі працював шинок. З тилу ділянки стояла двоповерхова офіцина, що прилягала до муру бернардинського монастиря. У 1877 році будинок придбала графиня Анна Скарбек (повне ім'я — Станіслава Анна Катажина з Вітвіцьких Скарбек). У 1892 році цю кам'яницю придбала графиня Альбертина Лончинська. У її планах було звести тут новий чотириповерховий будинок. Проєкт будівничого і члена Ради міста Зигмунта Кендзерського на чотириповерховий будинок, був затверджений будівельним відділом магістрату у березні 1898 року та розпочалося будівництво. Ще до закінчення будівництва, у червні 1898 року Альбертина Лончинська продала нерухомість графові Ізидору Лончинському. 1899 року будівництво завершили, у процесі вносилися незначні зміни до проєкту, які затверджував замість Лончинського його адвокат та уповноважена особа — доктор права Тадеуш Соловій. Скульптурне оздоблення будинку виконав Броніслав Солтис. Ще до початку першої світової війни власниками будинку стали Станіслав Плятовський та його дружина Кароліна і залишалися ними до 1939 року. На першому поверсі тоді містилася ресторація з крамницею дамлатинських вин «Брати Дідоліч», що згодом змінила назву на «Дідоліч і Прпіч». У 1900 році тут містився магазин цементу Адольфа Кампеля, майстерня військового кравця Г. Маюліка, а також редакція часопису «Garderoba dziecięcia», офіс Польської національної ліги, товариство «Чеська бесіда» та «Наглік, Вайтхед і спілка». В будинку, до побудови власної кам'яниці на вул. Конопницької, 8, мешкав відомий лікар та судовий експерт Влодзімєж Сєрадзький та інші. У радянські часи в будинку містився гуртожиток Торгово-економічного інституту, у 1950-х роках на першому поверсі працювала шашлична, від 1980-х років — бар та ресторан «Глинянська вежа», від 2010 року — ресторан «Панська чарка». Частину приміщень третього поверху займає Львівська обласна бібліотека для дітей. На фасаді будівлі у 1994 році встановлено бронзову художньо-меморіальну таблицю, яка сповіщає, що тут 14 січня 1944 року загинув визначний діяч українського національного руху, полковник армії УНР Роман Сушко. № 7 — навпроти муру Бернардинського монастиря 1817 року у стилі класицизму було споруджено будівлю «Стражниці пожежної», яку розібрано близько 1880 року. Наступну будівлю однієї з дільниць новоутвореної пожежної команди споруджено у 1883—1885 роках за проєктом архітектора Юліуша Гохберґера у поєднанні рис характерних романському та готичному стилям. Це був одно-двоповерховий, цегляний, нетинькований, будинок, в якому були помешкання сержанта та помп'єрів (пожежників), дві стайні на 14 коней та два склади для насосів та іншого пожежного обладнання. 1901 року із спорудженням нової будівлі міської пожежної команди на вулиці Підвальній, 6 пожежники перейшли до нової спеціалізованої споруди. Певний час будівля не використовувалася і лише 1908 року ії на 25 років віддають у оренду військовим. Разом із військовими будівлю використовувала низка інших установ і наприкінці 1920-х—початку 1930-х років споруда стражниці перетворюється на аварійну, невдовзі, рішенням ради міста стара «вогнева пікета», як називали будівлю львів'яни, була остаточно розібрана. На цьому місці у 1950-х роках встановили квітковий годинник, а 1976 року збудовано підземний перехід та відкрито прохід через стару браму на подвір'я Бернардинського монастиря. З парного боку вулиці № 2 — колишній будинок М. Баворовського, споруджений наприкінці XIX століття за проєктом архітектора Еразма Герматніка. № 6 — п'ятиповерховий адміністративний будинок споруджений в стилі функціоналізму. Тут за радянських часів містилися обласне управління житлово-комунального господарства, обласне управління автотранспорту і шосейних доріг та кореспондентський пункт газети «Радянська Україна». Нині на першому поверсі працює ресторан-пивоварня «Кумпель на Митній» та від 2002 року діє Почесне консульство Німеччини у Львові, а на п'ятому поверсі розмістилась телекомпанія «НТА». № 8 — будинок на розі з вулицею Личаківською, споруджений близько 1804—1805 років для друкарні родини Піллерів. Фасад оздоблений скульптурами на аттиках та п'ятнадцятьма рельєфами із зображенням античних богів та путті-ремісників. Усе оздоблення виконано Гартманом Вітвером і його братом Йоганом-Міхаелем. 1839 року перебудована у стилі ампір архітектором Францішеком Томеком для австрійської податкової адміністрації. 1866 року в будинку розташувалося Галицьке музичне товариство (від 1880 року — консерваторія). У 1893—1894 роках в будинку мешкав український письменник Осип Маковей. У другій половині XIX століття в наріжному приміщенні першого поверху містилося поштове відділення, яке припинило існування у 1970-х роках через будівництво підземного переходу до Бернардинського монастиря. Нині перший поверх частково зайнятий виходом із підземного переходу, збудованому у 1976 році. У будинку міститься редакція комунальної газети «Ратуша», декілька приватних помешкань та офісів різних фірм. У цьому будинку від 1817 року у приватній друкарні львівського поліграфіста Корнелія Піллера діяло «Стоваришування взаємної допомоги членів друкарської справи». Метою організації був захист соціально-економічні прав та інтересів робітників. Вони першими серед друкарень міста відстояли 10-годинний робочий день, скасували дитячу працю та домоглися збільшення зарплатні. 31 січня 2013 року на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю, присвячену 195-літтю від часу заснування першої профспілкової організації в Україні, яка тоді йменувалася, як «Стоваришування взаємної допомоги членів друкарської справи». Авторами бронзової пам'ятної таблиці є львівські скульптори Василь та Микола Гурмаки, архітектори Олег Микита, Андрій Лисенко, які за сприяння генерального директора підприємства «Аргентум» та директора кераміко-скульптурної фабрики Петра Червіня виготовили та встановили її. У 1935—1939 роках в будинку мешкав та працював український політичний і військовий діяч, один з організаторів листопадового повстання 1918 року у Львові, співзасновник УВО Дмитро Паліїв. 15 травня 2011 року відбулося урочисте відкриття і посвячення художньо-меморіальної таблиці Дмитрові Паліїву, встановлену на фасаді будинку. Автор таблиці — відомий львівський скульптор Василь Ярич. № 10 — триповерховий житловий будинок був споруджений до 1828 року для графині Аґнєшки Понінської. У той час ковалі Гайнріх та Вільгельм Аренд планували збудувати тут офіцину із кузнею, але отримали відмову від магістрату. 1854 року власником будинку став відомий фармацевт і бальнеолог вірменського походження Теодор Торосевич. На першому поверсі містилася аптека «Під римським цісарем Титусом», заснована Теодором Торосевичем ще у 1819 році. 1856 року за проєктом львівського будівничого Вільгельма Шміда проведена реконструкція будинку під час якої розбудовано офіцини, а також, широкий в'їзд до подвір'я у центрі будинку переробили на вхід з правого краю будинку. Після смерті Торосевича у 1876 році будинок та аптека перейшли його дружині Юзефі, але згодом будинок з аптекою придбав фармацевт, член міської ради Анджей Кохановський. 1889 року на його замовлення львівський архітектор Адольф Кун розробив проєкт реконструкції цього будинку у стилі історизму, мансардний поверх переробили на повноцінний четвертий поверх. Перебудова завершилася у грудні 1890 року і будинок набув сучасного вигляду. 1893 року Кохановський помер й до 1895 року років аптека та будинок перейшли його дружині Ружі. Аптечною справою їй допомагав магістр фармацевтики Ян Лісовський, котрий згодом перейшов працювати у аптеку при Загальному крайовому шпиталі. 1895 року власником аптеки став Антоній Ербар, за керівництва якого у 1903 році відбулося перенесення аптеки «Під римським цісарем Титусом» з цього будинку на вул. Личаківську, 3. Після 1893 року власницею будинку ненадовго стала Ядвіґа Стечковська, яка вже 1898 року його продала його гірничому комісарові Здіславу Подґурському. Співвласниками стали його дружина Софія з Богдановичів та Казимира Савицька. У 1900 році Подґурський замінював аптечні вітрини у будинку за проєктом Івана Левинського, столярні роботи виконав Францішек Тенерович. У 1916 році власником будинку був підприємець Нухім Сімхе Бомбах, у 1935 році — Ґілель і Ґізеля Ґрюнфельди. У більшості приміщень першого поверху містилися різні крамниці. У 1934 році проведена незначна реконструкція приміщень за проєктом будівничого Владислава Вілкона. У наш час будинок зазнав перепланувань та руйнувань, замінена покрівля даху та втрачені ковальські дахові парапети. Нині на першому поверсі міститься відділення № 33 ПриватБанку та крамниця жіночого одягу «Марі». № 12 — триповерховий будинок споруджений у 1810—1820-х роках. 1851 року його власницею була Анна Ностіц, 1856 року будинок належав торговцю Карлу Вернеру. Після смерті Вернера, будинок успадкували його дочка Кароліна та її чоловік банкір Авґуст Шелленберґ. 1892 року проведено реконструкцію складського приміщення з тилу ділянки на житло за проєктом архітектора Яна Шульца, а 1894 року будинок підключили до міської каналізації. До 1911 року будинок належав спадкоємцям Авґуста Шелленберґа, зокрема, Артурові із дружиною Авґустою Вельш де Вельшенау. Артур продовжував батьківський бізнес — банківську фірму «Авґуст Шелленберґ і син», до власної смерті у 1908 році. Ще один син Авґуста та Кароліни — Леопольд Шелленберґ, лікар-гінеколог та член Лікарського товариства у Львові, певний час мав приймальню у цьому будинку. Між 1908 та 1911 роками Леопольд Шелленберґ продав кам'яницю своєму колезі, також лікарю-гінекологу, Едвардові Жерару де Фестенбурґу, який крім того був ще президентом Лікарської Палати. 1911 року на замовлення де Фестенбурґа була проведена незначна реконструкція будинку. Після його смерті у 1914 році певний час будинок перебував у власності його дружини Гелени з Савицьких. Близько 1920 року власниками будинку стали організація «Книжниця Польська» Вчительського товариства вищих шкіл, що займалася виданням освітньої літератури польською мовою, а також графічний заклад «Графія», друкарня та палітурня. 1921 року у Львові заснована акційна спілка «Атляс», що спеціалізувалася на друці карт, її очолив Євґеніуш Ромер. Разом ці організації утворили спілку «Книжниця-Атляс», яка містилася у цьому будинку та на вул. Зеленій, 20. 1922 році на замовлення «Ґрафії» архітектор та будівничий Едмунд Жихович виконав проєкт, згідно якого вікно першого поверху перетворили на широку браму (в'їзд на подвір'я), над нею мав бути перенесений балкон з другого поверху будинку, але від ідеї з балконом згодом відмовилися. У 1924 році Жиховичем розроблений проєкт будівнитцва нової друкарні у подвір'ї цього будинку, згідно з яким будівлю помістили посеред подвір'я. Розрахунок залізобетонних конструкцій здійснив професор Львівської політехніки Ян Богуцький. По війні, потужності «Книжниці-Атляс» перейшли до Львівського поліграфічного інституту (нині — Українська академія друкарства). На місці читальні від 2000—х років діє кав'ярня-книгарня «Кабінет», що займає перший поверх і підвал будинку. Також, у будинку містяться офіси низки громадських організацій, Відділ містобудування та архітектури Львівської обласної державної адміністрації, а 9 серпня 2017 року тут ще відкрилося Почесне консульство Королівства Нідерландів у Львові. №№ 14, 16 — Палац губернаторів перебудований у стилі ампір з колишнього палацу Ф. Краттера, для губернатора Галичини Франца Серафа фон Гауера, котрий замешкав у перебудованому палаці від 1821 року. Нині у будинку № 16 знаходиться сесійна зала Львівської обласної ради. 23 вересня 2008 року обидва будинки внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. № 18 — будівля Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації, початково збудований для Галицького намісництва, тут також містився архів намісництва. В часи першої світової війни тут розмістився штаб 8-ї російської армії. У листопаді 1918 року тут знаходився Секретаріат закордонних справ ЗУНР. Від 1940 року тут містився обласний комітет Компартії України. Будинок зведено у 1876—1884 роках у стилі неоренесансу за спільним проєктом архітекторів Фелікса Ксенжарського та Сильвестра Гавришкевича. Скульптурне оздоблення вестибюля і сходової клітки виконав Леонард Марконі. На фасаді встановлено меморіальну табличку про те, що тут у 1990—1992 роках головою Обласної ради працював В'ячеслав Чорновіл. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Нині у будинку перебувають підрозділи виконавчого апарату Львівської обласної ради, управління та відділи Львівської обласної державної адміністрації та представництво Міністерства закордонних справ України. Попередній будинок, що стояв на цьому місці — палац Холоневських, споруджений у 1818—1820 роках за проєктом Фридерика Баумана у стилі класицизму, оздоблений циклом рельєфів на тему троянської війни скульптора Антона Шімзера. Від 1830 року будинок належав графам Адаму і Здиславу Замойським, а згодом — Альфреду Млоцькому. Близько 1863 року тут діяло фотоательє Рудольфа Едера. Поруч у XVIII століття був невеликий палац Коморовських, в якому містився заїзд диліжансової пошти, що утримувала комунікацію між Львовом і Віднем. № 20а — двоповерхова будівля колишнього монастиря Ордену кармелітів босих. У березні 2023 року в приміщенні колишньої кав'ярні «Кармель» відкрили кафе «Республіка Святого Саду» у пам'ять про його засновника Дмитра Пащука, який загинув 12 березня 2023 року на Херсонщині. № 22 — храм Архистратига Михаїла і монастир студитів УГКЦ. Розташований на пагорбі, колись званому Галюсівським. Початково належав римо-католицькому орденові кармелітів босих. Будівництво храму розпочали у 1634 році за сприяння маґнатів Олександра Заславського, Олександра Куропатви, кармеліта Адама Покоровича. Будівничим, ймовірно був брат Адама — Ян Покорович. Будівництво тривало упродовж 1634—1641 років. Завершено мурування склепінь вже на початку XVII століття. 6 вересня 1642 року у новозбудованому монастирі поблизу костелу оселилися отці кармеліти, тоді ж було освячено костел. У 1648 році під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького, костел був зруйнований і тривалий час простояв потім без склепінь. Завдяки Адаму Клосінському, у другій половині XVII століття кармеліти відбудовували храм та монастир під керівництвом королівського інженера Яна Беренса. У вересні 1704 року укріплений монастир кармелітів босих здобули шведські війська на чолі з Карлом ХІІ. У 1717 році кармелітам вдалось відновити костел. У 1731—1732 роках італійський художник Джузеппе Педретті спільно з Бенедиктом Мазуркевичем виконали фресковий розпис стін та склепіння. Сучасного вигляду костел набув у XIX столітті. Вежі спроєктовані Алоїзом Вондрашкою у 1835—1849 роках завершено аж у 1906 році під час реставрації архітектором Владиславом Галицьким. Розписи виконано Джузеппе Карло Педретті разом з учнем Бенедиктом Мазуркевичем. Частково збереглось скульптурне оздоблення XVIII століття Антона Штиля. Головний вівтар XVII століття ймовірно виконав Олександр Прохенкович. Збереглися залишки монастирських укріплень XVII століття від вулиці Просвіти. № 24 — триповерхова чиншова кам'яниця, споруджена у 1837—1838 роках за проєктом архітекторів Йогана Зальцмана та Флоріана Ондерки для дружини львівського купця Едварда Габленца, Алоїзії, на частині міських ґрунтів, що у XVII столітті належали родині Жолкєвських, згодом — Якову Собеському, батькові Яна III Собеського. 2 листопада 1841 року член відділу магістрату Едвард Копецький придбав цю кам'яницю, але вже за два роки, у 1846 році відпродав його Маврицію Зубу Здановичу. Після смерті Мавріція Здановича у 1849 році, частина будинку перейшла його синові Антонію. У 1845—1847 роках будинок винаймав губернатор Моравії граф Леопольд Лазанський, що у Львові виконував обов'язки губерніального віце-президента. 1854 року Антон Зданович провів у кам'яниці деякі адаптаційні роботи (добудував нові туалети), а 1857 року у подвір'ї збудував стайню та возівню. 1864 році повновладною власницею цього будинку на тодішній площі Архієпископській, 1-4/4 стала княгиня Кароліна Любомирська. У 1864—1865 роках вона завершила кам'яницю добудовою чотиривіконної вставки з балконом від тодішньої вулиці Стрільницької (нині вул. Лисенка), з'єднавши її з сусіднім будинком № 3, використавши для цього незабудовану ділянку між будинками. Автором вставки був архітектор Йозеф Енґель. 1903 року власницею будинку була Єроніма Любомирська, а вже 1904 року за проєктом Антона Конинського у внутрішньому подвір'ї були споруджені господарські будівлі, що нині використовуються як приватні гаражі. 1912 року придбаний Науковим товариством імені Шевченка. Ще 1912 року секретар НТШ Володимир Гнатюк звернувся до магістрату за дозволом розібрати дві стіни у приміщенні для музейних збірок. Будівельне управління магістрату дало дозвіл. Проєкт виконав Володимир Підгородецький. Тоді ж була проведена реконструкція двох кутових кімнат за спільним проєктом Івана Левинського та інженера Ярослава Ганкевича. На першому поверсі було розміщено бібліотеку товариства (близько 150 тис. томів), на другому — музей етнографічної тематики, а також археологічних знахідок. У будинку містилась природознавча збірка, однак через нестачу місця не експонувалась. Від 1982 року в будинку в колишньому книгосховищі бібліотеки НТШ міститься відділ українознавчої літератури Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Також у будинку містяться НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. За часів незалежності на фасаді будинку встановлено меморіальні таблиці визначним українським діячам: Лесі Українці, Філарету Колессі, Ярославу Дашкевичу, а також Борису Грінченку, що була встановлена ще у 1988 році та відновлена у 2002 році. № 26 — будинок споруджений 1879 року за проектом Міхала Фехтера на замовлення власника ділянки, члена міської ради (секція будівництва) Петра Вайди. До йосифінської реформи 1784 року на цьому місці був двір із господарськими будівлями жіночого монастиря кармеліток босих, що по реформі відійшов до фонду релігійного майна Після націоналізації, 1786 року дирекція духовних дібр Львова продало його львівському стельмахові («каретникові») Якову Велькеру. 8 лютого 1802 року маєток придбаний Каспаром і Єлизаветою Захерль, пізніше успадкований їх дітьми, а у 1865 році проданий купцю Леопольдові Габерману, котрий у тому ж році провів реконструкцію двоповерхового будинку. 17 жовтня 1875 року Габерман продає будинок подружжю Петра і Гонорати Вайдів, котрі уже в наступному ж році замовляють проєкт реконструкції у Міхала Фехтера. Однак перший проєкт не був реалізований, натомість було зведено новий будинок у 1879—1880 роках за другим проєктом Фехтера. До побудови 1887 року власного будинку на нинішній вулиці Січових стрільців, 3 тут перебувала дирекція залізниці. До 1896 року будинок мав № 28, коли на прохання Вайди був змінений магістратом на № 26. 5 серпня 1898 року будинок продано Науковому товариству імені Шевченка (договір купівлі-продажу підписаний особисто Костем Левицьким та Євгеном Озаркевичем). Вартість придбаного будинку становила 240 тисяч корон, з яких 90 тисяч виділив для цих потреб професор медицини Павло Пелехін (Пелехин). Товариство перенесло сюди свою бібліотеку, котра проіснувала до 1907 року. З січня 1899 року тут функціювало Товариство для розвою руської штуки. У 1912 році проведено реконструкцію офіцини під керівництвом архітекторів Володимира Підгородецького та Івана Левинського, де було облаштовано друкарню та палітурню товариства. Решта будинку винаймалась як житло орендарями. 1964 року на фасаді будинку була встановлена мармурова меморіальна таблиця, яка сповіщала, що у 1901—1903 роках тут було сховище ленінської «Іскри» та іншої російської літератури соціал-демократичного спрямування. На початку 1990-х років таблицю було демонтовано. 1981 року фасаді встановлено пам'ятну таблицю Іванові Франкові (скульптор Теодозія Бриж, архітектор Л. Романюк). 1994 року встановлено бронзову таблицю з горельєфним зображенням Ярослави Музики, яка мешкала тут у 1909—1973 роках. Скульптор Еммануїл Мисько, архітектор Василь Каменщик. № 28 — будинок споруджений у 1879—1880 роках у стилі французького неоренесансу за проєктом архітектора Міхала Фехтера як міська вілла Пйотра Вайди. Фасад та репрезентативні інтер'єри декоровані ліпниною видатного львівського скульптора Леонарда Марконі. Пйотр Вайда та його дружина Гонората залишалися власниками будинку до 1900 року. 24 січня 1900 року будинок придбав Адольф Веселовський, у 1916—1936 роках будинок належав Римо-католицькій релігійній фундації. Від радянських часів — багатоквартирний житловий будинок. № 30. Колишній Костел Стрітення і монастир кармеліток босих або ж діюча церква Стрітення Господнього, споруджена за проєктом архітектора Джованні Баттиста Джизлені у 1644—1692 роках. За взірець він взяв храм Санта Сусана у Римі, архітектором якого був Карло Мадерно. Храм однонавний хрещатий (з трансептом). Над трансептом розміщено невеликий купол, завершений сигнатуркою. З двох боків від порталу у нішах стоять вази, на другому ярусі — скульптури святого Йосифа та святої Терези Авільської, виконані Андреасом Шванером. Храм реставровано і 1976 року там відкрився Львівський обласний будинок якості, метрології та стандартизації (нині — Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», при вулиці Кривоноса, 6). Нині належить греко-католицькій громаді. У монастирі до 2005 року містився Прикарпатський інститут імені Михайла Грушевського Міжрегіональної Академії управління персоналом (нині — Прикарпатський інститут імені Михайла Грушевського ПАТ «ВНЗ „Міжрегіональна Академія управління персоналом“», функціює у Трускавці). № 32. Палац латинських архієпископів. Споруджений у 1842—1844 роках у стилі бідермаєру Йоганом Зальцманом на кошти архієпископа Франца Піштека. На аттику було розміщено п'ять скульптур католицьких святих. Ймовірно авторства віденського скульптора Йозефа Клебера. Скульптури усунуто під час перебудови 1866 року. Реставрований у 1886 році. 1939 року відібраний у римо-католицької курії, після чого тут було розміщено радянську військову частину. Інтер'єр було знищено, проведено переобладнання приміщень, вивезено усі меблі. 1941 року німецька адміністрація повернула палац Римо-католицькій церкві. По війні, від 1944 року в палаці був розміщений військовий шпиталь. Від 1972 року у будинку містився науково-дослідний інститут «Система», де розроблялися технології для військово-промислового комплексу СРСР. У 2001 році Кабінет Міністрів України постановив передати будинок курії Львівської архідієцезії римо-католицької церкви до 1 січня 2005 року. 25 червня 2001 року під час свого візиту в Україну Палац римо-католицьких архієпископів відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ і після цього будівля була остаточно передана до Управлінню Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви. Примітки Джерела Biriulow J. Rzeźba Lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku. Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — 332 s. — ISBN 978-83-7543-009-7. Посилання Вулиці Львова, названі на честь людей Історичний центр Львова Вулиці Галицького району Львова Львів
21363290	https://en.wikipedia.org/wiki/Dach%C3%B3w	Dachów	Dachów is a village in the administrative district of Gmina Bobrowice, within Krosno Odrzańskie County, Lubusz Voivodeship, in western Poland. It lies approximately south of Bobrowice, south of Krosno Odrzańskie, and west of Zielona Góra. References Villages in Krosno Odrzańskie County
832829	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D0%BD%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C	Янн Мартель	Янн Мартель (25 червня 1963, Саламанка, Іспанія) — канадський письменник, переможець Букерівської премії 2002-го року за роман «Життя Пі». Біографія Янн Мартель, син Ніколь та Еміля Мартеля, народився в 1963 році в іспанському місті Саламанка. Його батьки були франкомовними квебекцями</ref> . Батько був дипломатом, тому у дитинстві Янну довелося супроводжувати батьків у поїздках по Європі, Центральній і Північній Америці. Він жив на Алясці, в Британській Колумбії, Коста-Риці, у Франції, Мексиці та Канаді. Підлітком відвідував школу-інтернат Trinity College School в Порт Гоуп у провінції Онтаріо (Канада). Вивчав філософію в Trent University, поблизу міста Пітерборо (Онтаріо). Провів 13 місяців в Індії відвідуючи храми, церкви, мечеті та зоопарки, а також два роки читав релігійні тексти та історії про корабельні аварії. Дорослим жив в Ірані, Туреччині та Індії. Зараз Янн мешкає в Канаді, у місті Саскатун, з дружиною Еліс, також письменницею. Творчість Почав писати в 27 років, до цього змінив багато професій. Перший опублікований художній твір — «Сім історій» («Seven Stories») — з'явився в 1993. Його збірки оповідань і роман «Я сам» («Self», 1996) були сприйняті схвально, однак не отримали такої популярності, як «Життя Пі». Роман про Пісцина (Пі) Пателя, що приніс письменникові світове визнання, був опублікований в Канаді видавництвом «Knopfy» у 2001 році. «Життя Пі» видано більше ніж у 50-ти країнах, загалом у світі продано понад 10 млн його примірників. Роман протримався 61 тиждень у Списку бестселерів за версією The New York Times (2002–2003). Бібліографія Романи Self (1996) Life of Pi / Життя Пі (2001) Beatrice and Virgil (2010) The High Mountains of Portugal / Високі Гори Португалії (2016) Збірки оповідань The Facts Behind the Helsinki Roccamatios (1993) Seven Stories (1993) 101 Letters to a Prime Minister: The Complete Letters to Stephen Harper (2012) Відзнаки 1991 — Премія Journey за оповідання «The Facts behind the Helsinki Roccamatios»; 2001 — Премія Хью Макленнана («Життя Пі»); 2002 — Букерівська премія («Життя Пі»); 2002 — переможець «Asian/Pacific American Awards for Literature» («Життя Пі»); 2003 — Південно-Африканська премія Boeke («Життя Пі»); 2004 — переможець премії «Deutsche Bücherpreis» («Життя Пі»); 2010 — роман «Beatrice and Virgil» у Списку бестселерів за версією The New York Times; 2016 — роман «Високі Гори Португалії» у Списку бестселерів за версією The New York Times. Екранізації У 2012 році на кіноекрани вийшла однойменна екранізація роману «Життя Пі» режисера Енга Лі. Стрічка була висунута на 11 номінацій на премію«Оскар», здобувши перемогу в 4-х — «Найкраща режисерська робота», «Найкраща операторська робота», «Найкраща музика до фільму», «Найкращі візуальні ефекти». Видання українською мовою Життя Пі : роман / Янн Мартель ; пер. з англ. Ірини Шувалової. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 400 с. Високі Гори Португалії : роман / Янн Мартель ; пер. з англ. Віктора Морозова. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 344 с. Рецензії Д. Дроздовський. Боги й демони у житті Пі («Друг Читача», 26.04.2016). Примітки Посилання Дар'я Кучеренко. Букерівські лауреати, яких у нас видали - Друг читача, 24.02.2016 М Автори філософської прози Лауреати Букерівської премії Уродженці Саламанки
11320155	https://en.wikipedia.org/wiki/Tina%20Pisnik	Tina Pisnik	Tina Pisnik (born 19 February 1981) is a former professional tennis player and current pickleball player from Slovenia. Pisnik turned professional in 1999. Pisnik's highest singles ranking was world No. 29, which she reached on 12 January 2004. Her career-high doubles ranking is world No. 63 on 3 April 2000. She won one singles title and two doubles titles on the WTA Tour. Biography Pisnik is a baseliner who plays a serve-and-volley style game on grass. Her father Boris is a former Slovenian national team soccer player and a soccer coach and he traveled with her on tour. Her mother Saska is an economic technician. Other sports interests include basketball and soccer. She moved to United States in 2015 and was a High performance director at CPAC, Lincolnshire until early 2020. She owns a business called Smash Tennis and currently coaches privately at Bradenton Tennis Center in Bradenton, Florida. WTA Tour finals Singles: 1 (title) Doubles: 3 (2 titles, 1 runner-up) ITF Circuit finals Singles (1–0) Doubles (3–1) External links Living people Slovenian female tennis players 1981 births Sportspeople from Maribor Pickleball players
1925441	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29	Грядки (значення)	Грядки (значення) Грядки — село, Рівненська область, Дубенський район Грядки — колишнє село, Сумська область, Лебединський район Грядки — село, Мінська область, Смолевицький район Грядки — село в окрузі Требішов Кошицького краю.
2733979	https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2	Гайдуков	Гайдуков (Гайдукова) — прізвище. Відомі носії Гайдуков Андрій (1989) — білоруський громадський діяч, політв'язень. Гайдуков Віктор Михайлович (1935—2017) — радянський і російський лікар-ортопед, винахідник, автор праць з ортопедії та травматології. Автор поетичних збірників. Гайдуков Олександр Якович (1946—1985) — співак, заслужений працівник культури України. Гайдуков Олександр Олександрович (нар. 1979) — російський футболіст, півзахисник. Гайдуков Сергій Миколайович (1936—2008) — космонавт-випробувач. Див. також Гайдук
30385759	https://en.wikipedia.org/wiki/Giurgiu%E2%80%93Ruse%20pipeline	Giurgiu–Ruse pipeline	Giurgiu–Ruse pipeline The Giurgiu–Ruse pipeline will be a natural gas pipeline from Giurgiu in Romania to Ruse in Bulgaria diversifying natural gas suppliers and delivery routes for the two countries and connects the two natural gas national grids. The Giurgiu–Ruse pipeline will be part of the larger New European Transmission System meant to unite Central and South Eastern Europe's natural gas transmission networks. Preparations for the project started in 2010 and the intergovernmental agreement between Romania and Bulgaria was signed in November 2010. The project is developed by the consortium of two companies. The final investment decision was made at the end of 2010. The pipeline is expected to be operational by February 2012 and it will carry a minimum of 0.5 billion cubic meters and a maximum of 1.5 billion cubic meters of natural gas per year. History The agreement between the Romanian gas company Transgaz and Bulgarian gas company Bulgartransgaz was signed in November 2010. The intergovernmental agreement to build a natural gas pipeline between the two countries was also signed in November 2010 in Ruse. The pipeline is supposed to be inaugurated in February 2012. Technical description The length of the Romanian section will be . The length of Bulgarian section will be . The pipeline will also have a section that will be built under the Danube river, and two natural gas measuring stations in both Giurgiu and Ruse. The diameter of pipeline will be 20 in (508 mm) and the capacity will be a maximum 1.5 billion cubic meter (bcm) of natural gas per annum. The total cost of the pipeline will be around €23.8 million (US$31 million) and the construction cost will be 42.4% for the Romanian section and 57.6% for the Bulgarian section. The two sections will meet near the Bulgarian/Romanian border under the Danube river. See also Arad–Szeged pipeline References Natural gas pipelines in Romania Natural gas pipelines in Bulgaria Bulgaria–Romania relations

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.