id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
418310
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F%20%28%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F%29
|
Морфологія (біологія)
|
Морфологія (біологія)
Морфологія — розділ біології, що займається вивченням форми та будови організмів та їх специфічних структурних особливостей.
Сюди входять аспекти зовнішнього вигляду (форма, структура, колір, візерунок, розмір), тобто зовнішня морфологія (або ейдономія), а також форма та структура внутрішніх частин, як-от кістки та органи, тобто внутрішня морфологія (або анатомія).
Примітки
Посилання
МОРФОЛОГІЯ //Фармацевтична енциклопедія
Digital Morphology — цифрова бібліотека Техаського університету рентгенівських і томографічних знімків різноманітних біологічних зразків.
Література
Морфологія людини. Морфологія рослин. Морфологія тварин // Біологічний словник : 2-е вид. / за редакцією академіка АН УРСР К. М. Ситника, члена-кореспондента АН УРСР В. О. Топачевського. — К. : Головна редакція УРЕ, 1986. — С. 372—374.
Морфологія сільськогосподарських тварин : у схемах : навчальний посібник / В. О. Іванов, В. К. Костюк, В. В. Самойлюк. – Херсон : Олді–Плюс, 2012. – 192 с. – ISBN 978-966-2393-58-3
Розділи біології
Порівняльна анатомія
|
34001723
|
https://en.wikipedia.org/wiki/John%20Jairo%20Ruiz
|
John Jairo Ruiz
|
John Jairo Ruiz Barrantes (born January 10, 1994) is a Costa Rican professional footballer who plays as winger for Liga FPD club Herediano.
Club career
C.D. Saprissa
John Jairo began his career with C.D. Saprissa in 2011, scoring one goal against San Carlos on 11 September 2011. During the absence of Jairo Arrieta, Ruiz emerged as Saprissa's top striker in December 2011.
Lille OSC
In January 2012, Ruiz signed a four-year contract with French side Lille OSC, and was playing with the reserve team until he was sidelined by injuries. In July 2012, Lille agreed a deal to send Ruiz to Belgian newly promoted Belgian Second Division team Royal Mouscron-Péruwelz on loan. After the 2013–14 season he spent playing with the first team and Lille II equally, Ruiz moved on new loan to Oostende, where he spent the whole 2014–15 season. On 25 August 2015, Ruiz was loaned to Ukrainian club Dnipro Dnipropetrovsk.
Red Star Belgrade
On June 28, 2016, Ruiz signed a three-year contract with Red Star Belgrade. He made his debut in an official match for Red Star on July 12, in the first leg of the second qualifying round of the 2016–17 UEFA Champions League in a game Red Star was playing against Valletta F.C. away. Red Star won 1–2, and Ruiz entered as a substitute of Aleksandar Katai in 83rd minute.
Al-Fayha
On August 9, 2017, Ruiz signed a three-year contract with Al-Fayha.
Return to Saprissa
In 2019, Ruiz returned to his boyhood club, Saprissa.
Ironi Kiryat Shmona
On 3 July 2019 Ruiz signed the Israeli Premier League club Ironi Kiryat Shmona.
C.S. Herediano
In January 2020 signed to Herediano.
International career
Ruiz was selected in Costa Rica national team for the 2011 CONCACAF U-17 Championship and he was named in the 2011 CONCACAF U-20 Championship. He participated in the 2011 FIFA U-20 World Cup finals in Colombia, where he scored Costa Rica's first goal of the tournament.
Ruiz earned his inaugural senior cap on 6 March 2014 in the 2:1 win over Paraguay in a friendly match after coming on as a second-half substitute for Bryan Ruiz.
After a solid start at the 2016–17 season with Red Star, Ruiz was one of the six legionnaires selected for the Costa Rica national team for the 2017 Copa Centroamericana.
Career statistics
Club
International
Young international goals
Scores and results list Costa Rica's goal tally first.
International goals
Scores and results list. Costa Rica's goal tally first.
References
External links
1994 births
Living people
People from Puntarenas
Costa Rican men's footballers
Deportivo Saprissa players
Lille OSC players
Royal Excel Mouscron players
K.V. Oostende players
FC Dnipro players
Al-Fayha FC players
Red Star Belgrade footballers
Hapoel Ironi Kiryat Shmona F.C. players
C.S. Herediano footballers
Liga FPD players
Ligue 1 players
Belgian Pro League players
Ukrainian Premier League players
Saudi Pro League players
Serbian SuperLiga players
Israeli Premier League players
Challenger Pro League players
Costa Rican expatriate men's footballers
Expatriate men's footballers in Ukraine
Expatriate men's footballers in Serbia
Expatriate men's footballers in France
Expatriate men's footballers in Belgium
Expatriate men's footballers in Saudi Arabia
Expatriate men's footballers in Israel
Costa Rican expatriate sportspeople in Ukraine
Costa Rican expatriate sportspeople in Serbia
Costa Rican expatriate sportspeople in France
Costa Rican expatriate sportspeople in Belgium
Costa Rican expatriate sportspeople in Saudi Arabia
Costa Rican expatriate sportspeople in Israel
Costa Rica men's youth international footballers
Costa Rica men's under-20 international footballers
Costa Rica men's international footballers
Men's association football forwards
|
2915513
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%B3%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D1%8C%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%87%D0%B5%29
|
Хмелево (гміна Сьверче)
|
Хмелево (гміна Сьверче)
Хмелево — село в Польщі, у гміні Сьверче Пултуського повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Цехановського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Пултуського повіту
|
2930922
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%B9%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D1%96-%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D1%96
|
Лейлавкі-Малі
|
Лейлавкі-Малі — село в Польщі, у гміні Орнета Лідзбарського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства.
У 1975-1998 роках село належало до Ельблонзького воєводства.
Примітки
Села Лідзбарського повіту
|
3113441
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D1%8F%20%D0%AE%D1%85%D0%B8%D0%BC%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Конопля Юхим Дмитрович
|
Конопля Юхим Дмитрович
Юхим Дмитрович Конóпля (26 серпня 1999, Донецьк) — український футболіст, правий захисник донецького «Шахтаря» та збірної України. Чемпіон світу молодіжного чемпіонату світу 2019 у складі збірної України U-20.
Клубна кар'єра
Вихованець клубної академії донецького «Шахтаря». У складі команди U-14 (2013) і U-15 (2014) двічі ставав чемпіоном України. Загалом у дитячо-юнацькій футбольній лізі України (ДЮФЛ) провів 70 матчів, забив 7 голів.
Сезон 2016—2017 року провів в основі «Шахтаря» U-19. З сезону 2017—2018 року виступає за «Шахтар» U-21.
У турнірах УЄФА дебютував 13 вересня 2017 року у домашньому матчі проти італійського «Наполі» (1:2) у рамках групового турніру юнацької ліги УЄФА.
Перед початком сезону 2019/20 перейшов в оренду до чернігівської «Десни», де почав отримувати регулярну ігрову практику на рівні УПЛ. Згодом орендну угоду гравця було подовжено ще на рік. У міжсезоння чернігівську команду покинув Денис Фаворов, тож сезону 2020/21 Конопля розпочав як стабільний основний гравець на правому фланзі оборони «Десни».
Виступи за збірну
У 2019 році у складі збірної України U-20 став чемпіоном світу на чемпіонаті, що проходив у Польщі.
7 жовтня 2020 року дебютував у складі національної збірної України у товариській грі проти збірної Франції (1:7), ставши першим представником чернігівської «Десни» в історії збірної України.
Статистика виступів
Клубна статистика
Станом на 25 травня 2024 року
Матчі за збірну
Титули та досягнення
«Шахтар»
Чемпіон України (2): 2022-23, 2023-24
Володар Кубка України (1): 2023-24
Володар Суперкубка України (1): 2021
«Збірна України U-20»
Чемпіон світу серед молоді: 2019
Державні нагороди
Орден «За заслуги» III ст. (2019)
Примітки
Посилання
Профіль спортсмена на сайті УПЛ
Профіль спортсмена на сайті «Шахтаря»
Уродженці Донецька
Українські футболісти
Футболісти «Шахтаря» (Донецьк)
Футболісти «Десни»
Гравці молодіжної збірної України з футболу
Гравці збірної України з футболу
|
1874203
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0
|
Традиційна полтавська сорочка
|
Традиційна полтавська сорочка
Старовинний крій сорочок полягав у тому, що всі частини сорочки викроювалися по прямій нитці. Частини сорочки були: сама сорочка, полики, рукави, ластки. Всі частини сорочки зшивалися спеціальними швами: ялинкою, :настилуванням, мережкою і ін.
Жіноча сорочка
Особливістю української традиційної сорочки, є розріз посередині, який часто прошивали мережкою або обрублювали білою ниткою, але не вишивали кольоровою. Навколо шиї робили в один ряд або і кілька рядів збори та обшивали вузенькою вишитою лямівкою. Рукава вверху збирали морщенням, головками чи ін. способом, внизу рукава збирали також і обшивали тонкою лямівкою. Подолок сорочки оздоблювався вирізуванням, настилуванням, мережкою. Ширина вишивки знизу могла бути 5-7,5 см.
Крій та розміри
Ширина сорочки 122 - 132 см, довжина розрізу 12,5-15 см, довжина сорочки визначалася відносно росту.
Довжина рукава приблизно 46 см., ширина рукава 60-71 см., довжина полика - 20 см., ширина полика 11,5 - 12,7, ластка (квадрат) 8,9 - 10,16
Література
Катерина Антонович, Український одяг, 1954 р.
Українське народне вбрання
|
1966312
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%20%D0%A2%D0%B0%D0%B9%D1%94%D0%B1
|
Джонатан Тайєб
|
Джонатан Тайєб (6 серпня 1986,Франція) — французький кінорежисер, сценарист, оператор та продюсер.
Біографія
Джонатан Тайєб народився 6 серпня 1986 у Франції. Кінематографічну кар'єру почав кількома проєктами у регіоні Прованс як оператор, асистент режисера, декоратор тощо. Свій перший короткометражний художній фільм, «Життя звіра» (Vivre La bête), зняв у 19-річному віці. У 21 рік переїхав до Парижа, де три роки працював над своїм першим повнометражним фільмом «Світ повинен зв'язатися зі мною», який з успіхом показали на низці кінофестивалів та який вийшов на екрани французьких кінотеатрів восени 2013 року.
У грудні 2013 року за 11 днів таємно зняв у Харкові (Україна) свій другий повнометражний малобюджетний художній фільм «Stand» («Протистояння»), присвячений темі гомофобного насильства в Росії. 2014 року стрічку було представлено на низці кінофестивалів, зокрема у міжнародному конкурсі «Sunny Bunny» 44-го Міжнародного кінофестивалю «Молодість» у Києві.
Фільмографія
Визнання
Примітки
Посилання
Французькі кінорежисери
Французькі сценаристи
Французькі кінопродюсери
|
1088256
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%96%D1%81%20%D0%A5%D1%96%D0%BE%D1%82%D1%96%D1%81
|
Діонісіс Хіотіс
|
Діонісіс Хіотіс (4 червня 1977, Афіни, Греція) — грецький футболіст, воротар. Нині виступає за кіпрський футбольний клуб «АПОЕЛ». Провів 1 матч за збірну Греції.
Досягнення
Чемпіон Кіпру (5):
АПОЕЛ: 2008-09, 2010-11, 2012-13, 2013-14, 2014-15
Володар Кубка Кіпру (2):
АПОЕЛ: 2013-14, 2014-15
Володар Суперкубка Кіпру (4):
АПОЕЛ: 2008, 2009, 2011, 2013
Володар Кубка Греції (1):
АЕК: 2001-02
Посилання
Профіль на National Football Teams
Грецькі футболісти
Гравці збірної Греції з футболу
Футбольні воротарі
Уродженці Афін
Футболісти АЕКа (Афіни)
Футболісти «Етнікоса» (Пірей)
Футболісти «Проодефтікі»
Футболісти «Керкіри»
Футболісти АПОЕЛа
|
4461496
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%20%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%81%20%28%D0%BA%D0%B5%D1%80%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%96%D1%81%D1%82%29
|
Марк Ніколс (керлінгіст)
|
Марк Ніколс (керлінгіст)
Марк Ніколс — канадський керлінгіст, олімпійський чемпіон 2006 року, бронзовий призер Олімпійських ігор 2022 року, призер чемпіонатів світу.
Посилання
Марк Ніколс на сайті WCF
Керлінгісти на зимових Олімпійських іграх 2006
Керлінгісти на зимових Олімпійських іграх 2022
Канадські керлінгісти
Канадські олімпійські чемпіони
Канадські бронзові олімпійські медалісти
Чемпіони зимових Олімпійських ігор 2006
Бронзові призери зимових Олімпійських ігор 2022
Спортсмени Сент-Джонса (Ньюфаундленд і Лабрадор)
|
2008052
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B0%D0%BA%D0%B0
|
Повстання Понтіака
|
Повстання Понтіака — повстання корінних американських індіанців, які були незадоволені британською колоніальною політикою. У ньому брало участь кілька племен, що проживали на територіях в регіоні Великих озер, а також сучасних штатів Іллінойс і Огайо, які до Семирічної війни контролювали французи. Повстання отримало назву по імені вождя племені оттава Понтіака, одного з лідерів індіанців, які виступили проти англійців.
Активні бойові дії почалися в 1763 — відразу після закінчення Франко-індіанської війни, північноамериканського театру Семирічної війни 1754—1763 рр., і були спровоковані командувачем британською армією генералом Амхерстом, який був схильний вважати індіанців завойованим народом. У травні 1763 індіанці атакували велику кількість британських фортів і поселень. Вісім з них було спалено, сотні прибулих на нові території англійських колоністів були захоплені в полон або вбиті, інші втекли на схід. До 1764 повстання в основному було придушене, але переговори з індіанськими племенами тривали ще два роки і, зокрема, привели до формальної заборони для англійських колоністів захоплювати землі індіанців на захід від гір Аппалачі. У ході придушення повстання індіанців Північної Америки англійцями було знову застосовано біологічну зброю. Перші випадки роздачі та продажу корінним жителям Америки зараженого одягу і тканин відомі ще в 1730-х роках. Тоді віспа знищила кілька племен. Цим досвідом і вирішив скористатися генерал Джеффрі Амхерст. За його наказом індіанцям в районі форту Пітт (сучасне місто Піттсбург) були видані ковдри, заражені вірусом віспи.
Головними лідерами з боку індіанців були: Понтіак і Гуясута. Головними лідерами з боку Британії були: генерал Джеффрі Амхерст (командувач британською армією) і полковник Анрі Буке (командир форту Пітт).
27 квітня 1763 Понтіак виступив на раді індіанських вождів поблизу форту Детройт і закликав їх до штурму англійського поселення. 1 травня він особисто відвідав форт, щоб оцінити сили місцевого гарнізону.
7 травня Понтіак спробував раптово атакувати форт Детройт з 300 воїнами, але англійський командир, майор Гладвін, був кимось попереджений про майбутню атаку, і перший штурм був відбитий, після чого індіанці вирізали в окрузі всіх англійців, включаючи жінок і дітей, а форт був обложений загоном з 900 індіанців шести різних племен. Один з схоплених англійських солдатів був з'їдений в ході ритуалу місцевими канібалами. Французьких фермерів індіанці не чіпали.
У липні 1763 були розбиті і знищені англійські війська, які спробували атакувати табір Понтіака. Тим не менш, взяти форт індіанцям не вдалося, і в жовтні Понтіак був змушений зняти облогу.
В інших повсталих районах у період з 16 травня по 2 червня п'ять невеликих англійських фортів, гарнізони яких не були інформовані про повстання, були спалені.
У вересні в районі форту Ніагара індіанці захопили обоз, що прямував в форт, і розбили загони англійців, які намагалися його відстояти. З англійської сторони при цьому загинуло 70 осіб, що вважається найбільш кровопролитною битвою повстання.
З настанням зими індіанці припинили військові дії, але в наступному 1764 їх рейди поновились — в тому числі на територіях, здавна заселених англійцями: у Вірджинії, Пенсільванії, Меріленді. Генерал Амхерст, що вважався відповідальним за втрати, був відсторонений від командування і відкликаний до Лондона. Його замінив генерал Гейдж, який відправив на територію Огайо дві експедиції під командуванням Буке та Бредстріта. Загін полковника Бредстріта налічував близько 1200 солдатів і мав велике підкріплення союзних індіанських племен. Він проїхав у район озера Ері і досяг форту Детройт в серпні 1764 — форти були знову відбудовані, а повсталі схилялися до миру шляхом переговорів, у яких з боку індіанців брав участь впливовий вождь Гуясута.
Загін Буке з 1150 солдатів виступив з форту Пітт в жовтні 1764. У ході переговорів з місцевими племенами полковник Буке зажадав, щоб індіанці повернули всіх полонених, у тому числі дітей, усиновлених індіанськими сім'ями.
З індіанцями, що проживали в басейні Міссісіпі, мир був укладений лише в липні 1766 — там вожді могли розраховувати на постачання зброї з Нового Орлеана, який залишався в руках іспанців, і туди відступив сам Понтіак. Не розраховуючи на військовий успіх, англійці послали до нього своїх представників для переговорів, які тривали протягом року. Їм вдалося укласти з Понтіаком мирний договір, після чого індіанці, які не побажали залишатися на території, підконтрольній англійцям, пішли за річку Міссісіпі, що стала кордоном англійських володінь.
Див. також
Список війн і битв з індіанцями Північної Америки
Посилання
Повстання Понтіака. Англійські колонії напередодні війни за незалежність
Милослав Стингл. ІНДІАНЦІ БЕЗ ТОМАГАВКІВ
Chevrette, Louis. «Pontiac». Dictionary of Canadian Biography Online.
Dixon, David. Never Come to Peace Again: Pontiac's Uprising and the Fate of the British Empire in North America. Norman: University of Oklahoma Press, 2005. ISBN 0-8061-3656-1.
Індіанські війни
Війни XVIII століття
Новоісторична Канада
Новоісторичні США
Конфлікти в 1763
1763 у Північній Америці
Конфлікти в 1764
1764 у Північній Америці
Конфлікти в 1765
1765 у Північній Америці
Конфлікти в 1766
1766 у Північній Америці
Події 27 квітня
Квітень 1763
Події 25 липня
Липень 1766
|
5027894
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D1%96%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Місто в облозі (значення)
|
Місто в облозі (значення)
Місто в облозі — італійський кримінальний фільм 1974 року.
Місто в облозі — гонконзький науково-фантастичний бойовик 2010 року.
Поліцейська академія 6: Місто в облозі — американська кінокомедія 1989 року.
ESWAT: City under Siege — відеогра 1990 року.
|
4117214
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Mycoplasma%20mycoides
|
Mycoplasma mycoides
|
Mycoplasma mycoides — вид бактерій роду Mycoplasma з класу Mollicutes. Як і всі мікоплазми, M. mycoides є дрібними мікроорганізмами (0,3-0,8 мкм), що не мають жорсткої клітинної стінки (як наслідок, від зовнішнього середовища їх відокремлює лише цитоплазматична мембрана), й мають чітко окреслений поліморфізм. Цей мікроорганізм — паразит, який мешкає в жуйних. Mycoplasma mycoides містить два підвиди, mycoides та capri, які інфікують велику рогату худобу та дрібних жуйних тварин, таких як кози, відповідно.
Геном M. mycoides є чи не найпростішим з усіх відомих. Це другий вид мікоплазми, для якого повністю синтезована штучна молекула ДНК.
Mycoplasma mycoides subsp. mycoides
Підвид Mycoplasma mycoides subsp. mycoides, який раніше іменувався Mycoplasma mycoides subsp. mycoides Small Colony (SC) type (MmmSC), відомий як збудник заразної плевропневмонії великої рогатої худоби. Вперше її було виділено в 1898 році Едмондом Нокардом та колегами й вона була першою виділеною мікоплазмою.
Раніше M. mycoides subsp. mycoides іменувалася Asterococcus mycoides.
Кластер Mycoplasma mycoides
Mycoplasma mycoides належить до кластера Mycoplasma mycoides, або групи Mycoplasma mycoides, групи близькоспоріднених інфекційних мікоплазм, вперше так названої Вайсбургом та колегами.
Кластер sensu stricto містить роди Mycoplasma mycoides та Mycoplasma capricolum і охоплює шість видів та підвидів:
M. mycoides subsp. mycoides biotype Small Colony (MmmSC)
M. mycoides subsp. mycoides biotype Large Colony (MmmLC)
M. mycoides subsp. capri (Mmc)
M. capricolum subsp. capricolum (Mcc)
M. capricolum subsp. capripneumoniae (Mccp)
Mycoplasma sp. 'bovine group 7' (MBG7)
Останній оскаржується щодо того, чи є він окремим видом.
У 2009 році, Мансо-Сілван та колеги запропонували розглядати M. mycoides subsp. mycoides biotype Large Colony рівним M. mycoides subsp. capri. Ба більше, вони запропонували назву Mycoplasma leachii sp. nov. для Mycoplasma sp. bovine group 7 як для окремого виду.
Синоніми
Синоніми виду охоплюють такі назви:
:
Проєкт мінімального геному
У 2010 році, в рамках «Проєкту мінімального геному», команда з Інституту Дж. Крейга Вентера синтезувала модифіковану версію (JCVI-syn1.0) геному M. mycoides, довжиною 1 000 000 пар основ, й імплантувала її в бактеріальну оболонку Mycoplasma capricolum з якої було видалено ДНК; було показано, що організм, що утворився, самовідтворюється.
У 2016 році, команда з цього ж Інституту використала гени з JCVI-syn1.0 для синтезу ще меншого геному, який вони назвали JCVI-syn3.0, який складався з 531560 пар основ і містив 473 гени. Порівняння цих двох геномів виявило загальний набір з 256 генів, який, на думку команди, може представляти мінімальний набір генів, необхідних для життєздатності.
Посилання
Бактерії, описані 1929
Мікоплазми
Firmicutes
|
3036528
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Слободенко Олег Анатолійович
|
Слободенко Олег Анатолійович
Олег Анатолійович Слободенко — український співак, музикант, композитор, народний артист України (2011). Почесний доктор наук Хмельницького національного університету.
Життєпис
Олег Слободенко народився року.
В юному віці розпочав кар'єру як гітарист легендарного гурту «Друге дихання», створеного у червні 1966 року разом з ровесниками Сергієм Чаришниковим (барабани), Михайлом Ніколаєвим (бас-гітара) і Володимиром Ткаличем (гітара).
Виконували не лише кавери на пісні «Бітлз» та «Холіз», обробки народних пісень, але й створювали власні пісні. На київському фестивалі біг-біту (жовтень 1967 року) гурт посів перше місце. 1968 року гурт перейшов до Укрконцерту вже під назвою «Веселі шпаки», але проіснував недовго.
Навесні 1969 року Олег Слободенко і Сергій Чаришников разом Юрієм Виноградовим (вокал, клавішні), Григорієм Махно (бас-гітара) та Олександром Кузнєцовим (гітара), створили професійний гурт (ВІА) «Граймо». Олег Слободенко став художнім керівником гурту. Гурт виступав разом з Юлією Пашковською і супроводжував її в програмах популярного на той час гумористичного дуету Штепселя і Тарапуньки. Гурт знімався в їхніх фільмах, виступав у популярних передачах «Блакитний вогник».
Після припинення існування гурту «Граймо» 1986 року Олег Слободенко працював коментатором Держтелерадіо, а згодом став відомим естрадним композитором, пісні якого співали Софія Ротару, Василь Зінкевич, Алла Кудлай, Лілія Сандулеса, Володимир Удовиченко, гурт «Краяни», Лев Лещенко, Тамара Гвердцителі, Катя Семенова, Йон Суручану.
Виступав також як співак з своїми сольними програмами.
Написав книгу про творчу діяльність артистів розмовного жанру Юхима Бєрєзіна та Юрія Тимошенка.
Пісні
Біла свічка (слова С. Галябарди) — А. Кудлай
Казино у Василя (слова М. Войнаренка) — «Світязь»
Магнолія (слова Галини Дишиневич) — О. Слободенко
Мови чарівний голос (слова С. Галябарди) — О. Слободенко
Молоді літа (слова В. Герасимова) — гурт «Краяни»; ВІА «Беркут»
На перехресті доріг — Крізь літа (слова В. Герасимова) — В. Зінкевич; ВІА «Беркут»
Не поверну човен (слова С. Галябарди) — А. Кудлай
Солодка омана (слова Галини Дишиневич) — В. Зінкевич
Сломанная ветка (слова Галини Дышиневич) — О.Слободенко
Дорогая (слова Галини Дишиневич) — О.Слободенко
Цветы из папье-маше (слова Галини Дишиневич) — К. Семенова, С. Ротару
Дикая роза(слова Галини Дишиневич) — О.Слободенко
Примітки
Джерела
Слободенко Олег // Золотий Фонд української естради uaestrada.org
Пісні Олега Слободенка pisni.org.ua
Друге дихання rock-oko.com
Слободенко Олег — Каталог советских пластинок
ВІА Граймо
Українські співаки
Українські гітаристи
Українські піснярі
Співаки XX століття
Співаки XXI століття
|
31040514
|
https://en.wikipedia.org/wiki/DUSP23
|
DUSP23
|
DUSP23
Dual specificity protein phosphatase 23, also known as low molecular mass dual specificity phosphatase 3 (LDP-3), is an enzyme (and ) that in humans is encoded by the DUSP23 gene.
References
Further reading
External links
EC 3.1.3
|
2456114
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/9%20%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%8C
|
9 пісень
|
9 пісень
«9 пісень» — еротичний фільм 2004 року, знятий режисером .
Сюжет
Фільм розповідає історію любовних і сексуальних відносин Метта, вченого, що досліджує Антарктиду, і студентки Лізи. Вони зустрілися на рок-концерті і їхні стосунки тривали деякий час, поки Ліза не виїхала до себе додому.
Історія створення
Фільм знімався без сценарію. Всі діалоги — продукт акторської імпровізації і пропозицій режисера. Перед початком зйомок актори Кіран О'Брайан і Марго Стіллі пройшли короткий репетиційний період, під час якого їм належало вирішити, чи готові вони продовжувати зйомки. За іронією долі частину матеріалу, знятого в цей період, увійшла в остаточну версію фільму.
Майкл Вінтерботтом хотів включити в картину фрагменти живих концертних виступів, які проходили в Лондоні в період з листопада 2003 року по лютий 2004 року. Згідно концертному графіку в зазначені терміни вписалися тільки Primal Scream, Super Furry Animals, Elbow, The Von Bondies, Franz Ferdinand, Black Rebel Motorcycle Club, The Dandy Warhols і Майкл Найман, концерт якого був присвячений 60-річчю композитора. Фільм «9 Пісень» знятий на цифрову відеокамеру без використання додаткового освітлення. Під час концертів у залі знаходилося три оператори, що знімали в аналогічній манері. Це дозволило знімальній групі залишитися непоміченою і зафіксувати справжню атмосферу рок-виступи.
В ролях
Факти
Слоган фільму: «2 Lovers. 1 Year.»;
Прем'єра в Англії — 11 березня 2005 року;
Прем'єра в Україні — 24 березня 2005 року;
Прем'єра в Америці — 22 липня 2005 року (обмежений прокат);
Фестивальні прем'єри — Кембридж (16 липня 2004 року), Торонто (14 вересня 2004 року), Сан-Себастьян (18 вересня 2004 року), Фландерс (6 жовтня 2004 року), Dinard (жовтень 2004 року), Санденс (21 січня 2005 року), Роттердам (28 січня 2005 року), Дублін (12 лютого 2005 року), Гонконг (25 березня 2005 року);
Марго Стіллі не хотіла, щоб її ім'я з'явилося в титрах фільму, і просила режисера замінити її ім'я на ім'я її героїні Лізи;
Це перший британський фільм з яскраво вираженим сексуальним змістом, який отримав право вважатися фільмом основного, не спеціалізованого кінопотоку;
Це також перший фільм, який балансує на межі порнографії, вийшов легально в кінотеатрах Ірландії;
Фільм цілком знятий на цифрову відеокамеру;
На зйомки картини знімальній групі було дано 10 тижнів, проте фільм знімався протягом 5 місяців;
Кіран О'Брайан і Марго Стіллі не спілкувалися одне з одним під час зйомок фільму;
Фільм заборонений до широкого показу в Білорусі;
Саундтрек
«C'mon c'mon» (Live) — The Von Bondies
«Fallen Angel» (Live) — Elbow
«Jacqueline» (Live) — Franz Ferdinand
«Love Burns» (Live) — Black Rebel Motorcycle Club
"Movin' On Up (Live) — Primal Scream
"Slow Life (Live) — Super Furry Animals
«The Last High» (Live) — The Dandy Warhols
«Whatever Happened To My Rock and Roll» — Black Rebel Motorcycle Club
«Debbie» і «Nadia» — Майкл Найман
«Madan» (Exotic Dance Mix) — Salif Keita
«Michael» — Franz Ferdinand
«Sola» & «Platform» — Melissa Parmenter
«Horse Tears» — Goldfrapp
«I've Got Your Number» — Elbow
Примітки
Посилання
Офіційний британський сайт фільму
Офіційний американський сайт фільму
(англ.)
Музичні фільми Великої Британії
Фільми-драми Великої Британії
Фільми-мелодрами Великої Британії
Фільми Великої Британії 2004
Фільми Майкла Вінтерботтома
Фільми англійською мовою
Суперечки про непристойність у фільмах
|
15630853
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Eridu%20Genesis
|
Eridu Genesis
|
Eridu Genesis, also called the Sumerian Creation Myth, Sumerian Flood Story and the Sumerian Deluge Myth, offers a description of the story surrounding how humanity was created by the gods, how the office of kingship entered human civilization, the circumstances leading to the origins of the first cities, and the global flood.
Other Sumerian creation myths include the Barton Cylinder, the Debate between sheep and grain and the Debate between Winter and Summer, also found at Nippur. Other flood myths appear in the Epic of Gilgamesh and the Genesis creation narrative.
Fragments
The story is known from three fragments representing different versions of the narrative. One is a tablet excavated from the ancient Sumerian city known as Nippur. This tablet was discovered during the Expedition of the University of Pennsylvania in 1893, and the creation story was recognized by Arno Poebel in 1912. It is written in the Sumerian language and is dated to around 1600 BC. The second fragment is from Ur, also written in Sumerian and from the same time period. The third is a bilingual Sumerian-Akkadian fragment from the Library of Ashurbanipal ca. 600
In 2018, a new fragment of the Eridu Genesis story was published.
Synopsis
The first 36 lines of the primary tablet from Nippur are lost, although they can be inferred to have discussed the creation of man and animals, and likely spoke about the dissolute existence of mankind prior to civilization (as is indicated by the fragment from Ur). The surviving portion begins with a monologue from Nintur, the goddess who birthed mankind, where she calls humans from a vagrant existence as nomads to build cities, temples, and become both sedentary and civilized. After the monologue, there is another missing section that only resumes after another 36 lines, and at this point humans are still in a nomadic state; the missing section may have spoken of an initial unsuccessful attempt by humans to establish civilization. When the text resumes, Nintur is still planning on providing kingship and organization to humans. Then, the first cities are named (beginning with Eridu, whose leadership Nintur placed under Nudimmud), then Badtibira, Larak, Sippar, and finally Shuruppak. The cities were established as distributional (not monetary) economies. Another lacuna (missing section) of 34 lines proceeds. The fragment from the library of Ashurbanipal, as well as independent evidence from the Sumerian King List, suggests this section included the naming of more cities and their rulers. What occurs next is a statement that humans began to make noises that annoyed the gods: Enlil in particular was entirely unable to sleep due to humanity and made the radical decision to deal with this by destroying humanity with a flood. The god Enki informs one human, Ziusudra (likely a priest), of this decision and advises him to build a boat to save both himself and one couple of every living creature. Ziusudra builds the boat, boards it with his family and the animals, and the gods unleash the flood, although the exact phrasing is unclear as another lacuna appears in this section. Mankind and the rest of life survives, and again, the text breaks off.
Flood myth
In Eridu Genesis
Before the missing section, the gods have decided to send a flood to destroy humanity. Enki, god of the underworld sea of fresh water and equivalent of Babylonian Ea, warns Ziusudra, the ruler of Shuruppak, to build a large boat, though the directions for the boat are also lost.
When the tablet resumes, it describes the flood. A terrible storm rages for seven days and nights. "The huge boat had been tossed about on the great waters." Then Utu (Sun) appears and Ziusudra opens a window, prostrates himself, and sacrifices an ox and a sheep.
After another break, the text resumes with the flood apparently over, and Ziusudra prostrating himself before An (Sky) and Enlil (Lordbreath), who give him "breath eternal" for "preserving the animals and the seed of mankind". The remainder is lost.
The Epic of Ziusudra adds an element at lines 258–261 not found in other versions, that after the river flood "king Ziusudra ... they caused to dwell in the land of the country of Dilmun, the place where the sun rises". In this version of the story, Ziusudra's boat floats down the Euphrates river into the Persian Gulf (rather than up onto a mountain, or up-stream to Kish). The Sumerian word KUR in line 140 of the Gilgamesh flood myth was interpreted to mean "mountain" in Akkadian, although in Sumerian, KUR means "mountain" but also "land", especially a foreign country, as well as "the Underworld".
Historical context
Some modern scholars believe the Sumerian deluge story corresponds to localized river flooding at Shuruppak (modern Tell Fara, Iraq) and various other cities as far north as Kish, as revealed by a layer of riverine sediments, radiocarbon dated to c. 2900 BCE, which interrupt the continuity of settlement. Polychrome pottery from the Jemdet Nasr period (c. 3000–2900 BCE) was discovered immediately below this Shuruppak flood stratum. None of the predynastic antediluvian rulers have been verified as historical by archaeological excavations, epigraphical inscriptions or otherwise, but the Sumerians purported them to have lived in the mythical era before the great deluge.
See also
Atra-Hasis
Creation myth
Deluge (mythology)
Enūma Eliš
Epic of Gilgamesh
Gilgamesh flood myth
Mesopotamian mythology
Song of the hoe
Sumerian literature
References
Citations
Sources
External links
Eridu Genesis – Britannica
ETCSL – Text and translation of the Eridu Genesis (alternate site) (The Electronic Text Corpus of Sumerian Literature, Oxford)
Translation and adaptation of Eridu Genesis (Livius.org)
16th-century BC literature
Archaeological discoveries in Iraq
Sumerian literature
Creation myths
Flood myths
Clay tablets
Shuruppak
|
244152
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yusef%20Komunyakaa
|
Yusef Komunyakaa
|
Yusef Komunyakaa (born James William Brown; April 29, 1941) is an American poet who teaches at New York University and is a member of the Fellowship of Southern Writers. Komunyakaa is a recipient of the 1994 Kingsley Tufts Poetry Award, for Neon Vernacular and the 1994 Pulitzer Prize for Poetry. He also received the Ruth Lilly Poetry Prize. Komunyakaa received the 2007 Louisiana Writer Award for his contribution to poetry.
His subject matter ranges from the black experience through rural Southern life before the Civil Rights era and his experience as a soldier during the Vietnam War.
Life and career
According to public records, Komunyakaa was born in 1947 and given the name James William Brown. (His former wife said in her memoir that he was born in 1941.) He was the eldest of five children of James William Brown, a carpenter, and his wife. He grew up in the small town of Bogalusa, Louisiana. As an adult, he reclaimed the name Komunyakaa, said to be his grandfather's African name. He said that his grandfather had reached the United States as a stowaway in a ship from Trinidad.
Brown served in the US Army, serving one tour of duty in South Vietnam during the Vietnam War. According to his former wife, Mandy Sayer, he was discharged on 14 December 1966. He worked as a specialist for the military paper, Southern Cross, covering actions and stories, interviewing fellow soldiers, and publishing articles on Vietnamese history, which earned him a Bronze Star. He has since used these experiences as the source of his war poetry collections Toys in a Field (1986) and Dien Cai Dau (1988), the title of which derives from a derogatory term in Vietnamese for American soldiers. Komunyakaa has said that following his return to the United States, he found the American people's rejection of Vietnam veterans to be every bit as painful as the racism he had experienced while growing up in the American South before the Civil Rights Movement.
After his service, he attended college at the University of Colorado, Colorado Springs, where he was an editor for the campus arts and literature publication, riverrun, to which he also contributed. He began to write poetry in 1973 and took the name Yusef Komunyakaa. He earned his M.A. in Writing from Colorado State University in 1978, and an M.F.A. in creative writing from the University of California, Irvine, in 1980. After receiving his M.F.A., Komunyakaa began teaching poetry in the New Orleans public school system and creative writing at the University of New Orleans.
Komunyakaa taught at Indiana University Bloomington until the fall of 1997, when he became a professor in the Program in Creative Writing at Princeton University. Yusef Komunyakaa is a professor in the Creative Writing Program at New York University.
Poetry
Komunyakaa's I Apologize for the Eyes in My Head, published in 1986, won the San Francisco Poetry Prize. More attention came with the publication of Dien Cai Dau (Vietnamese for "crazy in the head"), published in 1988, which focused on his experiences in Vietnam and won the Dark Room Poetry Prize. Included was the poem "Facing It", in which the speaker of the poems visits the Vietnam Veterans Memorial in Washington, D.C.:
He's lost his right arm
inside the stone. In the black mirror
a woman's trying to erase names
No, she's brushing a boy's hair.
— from "Facing It"
Komunyakaa many other published collections of poetry, include Taboo: The Wishbone Trilogy, Part I (2004), Pleasure Dome: New and Collected Poems, 1975–1999 (2001), Talking Dirty to the Gods (2000), Thieves of Paradise (1998), Neon Vernacular (1994), and Magic City (1992).
In 2004, Komunyakaa began a collaboration with dramaturge and theater producer Chad Gracia on a dramatic adaptation of The Epic of Gilgamesh. The play was published in October 2006 by Wesleyan University Press. In spring 2008, New York's 92nd Street Y staged a one-night performance by director Robert Scanlon. In May 2013 it received a full production by the Constellation Theatre Company in Washington, D.C.
He views his own work as an indirectness, an "insinuation":
Poetry is a kind of distilled insinuation. It’s a way of expanding and talking around an idea or a question. Sometimes, more actually gets said through such a technique than a full frontal assault.
Marriage and family
Komunyakaa married Australian novelist Mandy Sayer in 1985. That year, he was hired as an associate professor at Indiana University Bloomington. He also held the Ruth Lilly Professorship for two years from 1989 to 1990. He and Sayer were married for ten years.
He later had a relationship with India-born poet Reetika Vazirani with whom he had a child. Vazirani died in a murder-suicide, killing their son Jehan and herself in 2003; he was two years old.
Interviews
Over the years, Komunyakaa has taken part in many interviews on his life and works. In a 2018 interview titled "The Complexity of Being Human," Komunyakaa addresses the careful use of language and influences of some of his most famous works such as "Facing It." He compares his work to that of a painter or carpenter. He states that poetry is vastly different from journalism in that his work is more violent, much like nature.
In his interview "The Singing Underneath," Komunyakaa describes the biblical influences in his work. He recalls reading the Bible in his youth and discovering what he believed to be underlying poetic elements. Komunyakaa also pays his respects to early influences such as Langston Hughes, Paul Laurence Dunbar, and Phillis Wheatley.
In a 2010 interview by Tufts Observer, Komunyakaa when asked to list the individuals who most influenced him, he names Robert Hayden, Bishop, Pablo Neruda, and Walt Whitman.
Below are a few of his most popular interviews:
Interview: Paul Muldoon & Yusef Komunyakaa
An Interview with Yusef Komunyakaa
Still Negotiating with the Images: An Interview with Yusef Komunyakaa
Yusef Komunyakaa: The Willow Springs Interview
A Conversation Between Yusef Komunyakaa and Alan Fox, November 28, 1997
Bibliography
Poetry
Collections
Lost in the Bone Wheel Factory, Lynx House, 1979,
Copacetic, Wesleyan University Press, 1984,
I Apologize for the Eyes in My Head, Wesleyan University Press, 1986,
Toys in a Field, Black River Press, 1986
Dien Cai Dau, Wesleyan University Press, 1988,
Magic City, Wesleyan University Press, 1992,
Neon Vernacular, Wesleyan University Press, 1993
Thieves of Paradise, Wesleyan University Press, 1998
Pleasure Dome, Wesleyan University Press, 2001,
Talking Dirty to the Gods, Farrar, Straus and Girou], 2001,
Taboo, Farrar, Straus and Giroux, 2004,
Gilgamesh, Wesleyan University Press, 2006,
Warhorses, Farrar, Straus and Giroux, 2008,
The Chameleon Couch, Farrar, Straus and Giroux, 2011,
The Emperor of Water Clocks Farrar, Straus and Giroux, 2015
List of poems
Anthologies
Ghost Fishing : An Eco-Justice Poetry Anthology, University of Georgia Press, 2018.
Essays
Condition Red : Essays, Interviews, and Commentaries, edited by Radiclani Clytus (University of Michigan Press, 2017).
Blue Notes : Essays, Interviews, and Commentaries, edited by Radiclani Clytus (Michigan, 2000).
———————
Notes
References
External links
The Chameleon Couch by Yusef Komunyakaa (2011)
Profile and poems of Yusef Komunyakaa, including audio files, at the Poetry Foundation.
Biography at ibiblio
Views on Poetry
Biography
Profile and poems at Poets.org
Video of Yusef's reading, 3/09/09, at the Boston Court Theatre in Pasadena, CA, as featured on Poetry.LA
Yusef Komunyakaa Papers. James Weldon Johnson Collection in the Yale Collection of American Literature, Beinecke Rare Book and Manuscript Library.
https://www.poetryfoundation.org/poets/yusef-komunyakaa
1941 births
Living people
20th-century African-American writers
20th-century American essayists
20th-century American poets
21st-century African-American writers
21st-century American essayists
21st-century American poets
African-American poets
American academics of English literature
American male poets
American war correspondents of the Vietnam War
Colorado State University alumni
Indiana University Bloomington faculty
Members of the American Academy of Arts and Letters
The New Yorker people
People from Bogalusa, Louisiana
Poets from Louisiana
Princeton University faculty
Pulitzer Prize for Poetry winners
United States Army personnel of the Vietnam War
University of Colorado Colorado Springs alumni
University of New Orleans faculty
Writers of American Southern literature
|
4715545
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%BA%D0%B8
|
Небезпечні думки
|
Небезпечні думки
«Небезпечні думки» — американський драматичний фільм 1995 року режисера Джона Н. Сміта за сценарієм Роналда Бесса, створеним на основі автобіографії ЛуЕнн Джонсон, відставної морської піхотинки, яка після звільнення зі служби зайняла посаду викладача у школі, де більшість її учнів була афроамериканцями і латиноамериканцями.
Сюжет
ЛуЕнн Джонсон, колишня морська піхотинка, отримує роботу викладача у школі. При знайомстві з класом вона зіштовхується з ворожістю учнів, більшість з яких афроамериканці і латиноамериканці, усі вихідці з малозабезпечених родин, втягнуті в бандитські розбірки і наркоторгівлю.
Намагаючись знайти підхід до підлітків, ЛуЕнн Джонсон задає вправи, які відповідають шкільній програмі і в той же час подобаються учням, заохочуючи їх шоколадними батончиками та поїздками на екскурсії. Одночасно з навчанням ЛуЕнн Джонсон намагається розібратися у особистих проблемах учнів.
У ролях
Критика
Думки критиків і глядачів щодо фільму різнилися. На Rotten Tomatoes фільм отримав оцінку 33% на основі 43 відгуків від критиків і 64% від більш ніж 100 000 глядачів. Касові збори склали майже $85 мільйонів, що значно перевищило витрати на виробництво.
Примітки
Посилання
(05.11.2022)
«Небезпечні думки» jarvis.net.ua
Фільми-драми США
Фільми США 1995
Молодіжні фільми США
Фільми Hollywood Pictures
Фільми англійською мовою
Фільми, адаптовані як телесеріали
|
681455
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD-%D0%96%D0%B0%D0%BD-%D1%81%D1%8E%D1%80-%D0%A0%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%81%D1%83%D0%B7
|
Сен-Жан-сюр-Рейссуз
|
Сен-Жан-сюр-Рейссуз — муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь-Рона-Альпи, департамент Ен. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 350 км на південний схід від Парижа, 75 км на північ від Ліона, 25 км на північний захід від Бург-ан-Бресса.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Рона-Альпи. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Овернь-Рона-Альпи.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 317 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 758,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Сен-Жан-сюр-Рейссуз на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ен
Примітки
Муніципалітети департаменту Ен
|
114452
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cedar%20Point%2C%20Kansas
|
Cedar Point, Kansas
|
Cedar Point, Kansas
Cedar Point is a city in Chase County, Kansas, United States. As of the 2020 census, the population of the city was 22. It is about 5 miles east of Florence and 0.5 miles south of U.S. Route 50 highway.
History
Early history
For many millennia, the Great Plains of North America was inhabited by nomadic Native Americans. From the 16th century to 18th century, the Kingdom of France claimed ownership of large parts of North America. In 1762, after the French and Indian War, France secretly ceded New France to Spain, per the Treaty of Fontainebleau.
19th century
In 1802, Spain returned most of the land to France. In 1803, most of the land for modern day Kansas was acquired by the United States from France as part of the 828,000 square mile Louisiana Purchase for 2.83 cents per acre.
In 1806, Zebulon Pike led the Pike Expedition westward from St Louis, Missouri, of which part of their journey followed the Cottonwood River through Chase County near the current city of Cedar Point.
In 1854, the Kansas Territory was organized, then in 1861 Kansas became the 34th U.S. state. In 1855, Marion County was established within the Kansas Territory, which included the land for modern day Cedar Point.
In 1862, Cedar Point was founded. The first post office in Cedar Point was established in 1862.
In 1867, a log dam was built across the Cottonwood River, and a wooden-frame mill was constructed for sawing lumber. The following year (1868) it was converted to grind flour and named Cedar Point Mill. In 1870, the name was changed to Drinkwater & Schriver Mill. In 1871, construction of the current stone structure was started, then completed in 1875. In 1884, the log dam was replaced by a stone dam.
In 1871, the Atchison, Topeka and Santa Fe Railway built a main line east-west and built a nearby station named Cedar Grove in the valley north of Cedar Point. In 1996, it merged with Burlington Northern Railroad and renamed to the current BNSF Railway. Most locals still refer to this railroad as the "Santa Fe".
Geography
Cedar Point is located at (38.260888, -96.821662), in the scenic Flint Hills of the Great Plains. According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all of it land.
Area attractions
Cedar Point has two listings on the National Register of Historic Places (NRHP).
1875 Cedar Point Mill (NRHP).
1916 Cottonwood River Pratt Truss Bridge (NRHP). Located west of the city.
Demographics
Cedar Point is part of the Emporia Micropolitan Statistical Area.
2020 census
The 2020 United States census counted 22 people, 6 households, and 4 families in Cedar Point. The population density was 323.5 per square mile (124.9/km). There were 20 housing units at an average density of 294.1 per square mile (113.6/km). The racial makeup was 86.36% (19) white or European American (86.36% non-Hispanic white), 0.0% (0) black or African-American, 0.0% (0) Native American or Alaska Native, 0.0% (0) Asian, 0.0% (0) Pacific Islander or Native Hawaiian, 4.55% (1) from other races, and 9.09% (2) from two or more races. Hispanic or Latino of any race was 4.55% (1) of the population.
Of the 6 households, 50.0% had children under the age of 18; 33.3% were married couples living together; 33.3% had a female householder with no spouse or partner present. 16.7% of households consisted of individuals and 0.0% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.0 and the average family size was 2.0. The percent of those with a bachelor's degree or higher was estimated to be 0.0% of the population.
31.8% of the population was under the age of 18, 18.2% from 18 to 24, 9.1% from 25 to 44, 27.3% from 45 to 64, and 13.6% who were 65 years of age or older. The median age was 26.0 years. For every 100 females, there were 69.2 males. For every 100 females ages 18 and older, there were 66.7 males.
2010 census
As of the census of 2010, there were 28 people, 13 households, and 5 families residing in the city. The population density was . There were 25 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 96.4% White and 3.6% from two or more races.
There were 13 households, of which 23.1% had children under the age of 18 living with them, 30.8% were married couples living together, 7.7% had a male householder with no wife present, and 61.5% were non-families. 46.2% of all households were made up of individuals, and 38.5% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.15 and the average family size was 3.60.
The median age in the city was 51.5 years. 28.6% of residents were under the age of 18; 0% were between the ages of 18 and 24; 10.7% were from 25 to 44; 32% were from 45 to 64; and 28.6% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 53.6% male and 46.4% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 53 people, 22 households, and 13 families residing in the city. The population density was . There were 28 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 94.34% White, 1.89% Native American, and 3.77% from two or more races.
There were 22 households, out of which 13.6% had children under the age of 18 living with them, 50.0% were married couples living together, 13.6% had a female householder with no husband present, and 36.4% were non-families. 31.8% of all households were made up of individuals, and 13.6% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.41 and the average family size was 3.00.
In the city, the population was spread out, with 22.6% under the age of 18, 17.0% from 18 to 24, 18.9% from 25 to 44, 24.5% from 45 to 64, and 17.0% who were 65 years of age or older. The median age was 38 years. For every 100 females, there were 96.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 95.2 males.
As of 2000 the median income for a household in the city was $28,750, and the median income for a family was $36,250. Males had a median income of $40,000 versus $42,500 for females. The per capita income for the city was $16,102. There were no families and 3.6% of the population living below the poverty line, including no under eighteens and none of those over 64.
Government
The Cedar Point consists of a mayor and three council members. The council meets once a month.
Education
The community is served by Chase County USD 284 public school district. It has two schools.
Chase County Junior/Senior High School, 600 Main St in Cottonwood Falls.
Chase County Elementary School, 401 Maple St in Cottonwood Falls.
Cedar Point schools were closed through school unification. The Cedar Point High School mascot was Cedar Point Bronchos.
Media
Print
Marion County Record, official newspaper for Marion County.
Hillsboro Free Press, free newspaper for greater Marion County area.
Infrastructure
Transportation
U.S. Route 50 highway and BNSF Railway passes east-west near the city.
Utilities
Internet
Satellite is provided by HughesNet, StarBand, WildBlue.
TV
Satellite is provided by DirecTV, Dish Network.
Terrestrial is provided by regional digital TV stations.
Electricity
Rural is provided by Butler REC.
Trash is provided by City of Florence.
See also
Cedar Township, Chase County, Kansas
Fort Drinkwater
National Register of Historic Places listings in Chase County, Kansas
1875 Cedar Point Mill (Drinkwater & Schriver Mill)
1916 Cottonwood River Pratt Truss Bridge
Cottonwood River and Great Flood of 1951
April 1956 tornado outbreak
References
Further reading
External links
Cedar Point - Directory of Public Officials
Chase County Chamber of Commerce
Cedar Point - A "Quiet" town of Chase County, Kansas, History and photographs.
Cedar Point Mill and Dam between 1900 and 1920
Cedar Point city map, KDOT
Cities in Chase County, Kansas
Cities in Kansas
Emporia, Kansas micropolitan area
1862 establishments in Kansas
|
4307540
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE
|
Мачі Коро
|
Мачі Коро («місто гральних кубиків») — настільна гра в жанрі симулятора містобудування, розроблена японським ігровим дизайнером Масао Суганумою, проілюстрована художником Нобору Хоттою та вперше опублікована японською компанією «Grounding, Inc» в 2012 році. Гра полягає в тому, що кожен гравець, використовуючи наявні в нього монети, будує нові об'єкти в своєму місті, які можуть приносити дохід або дозволяють забирати монети в інших гравців. Кожен гравець ходить по черзі, і під час кожного ходу кидає кубики, які вирішують які саме збудовані об'єкти активуються під час цього ходу. Переможцем стає той гравець, який першим збудує всі чотири (в оригінальній версії) або шість (в доповненні) визначні об'єкти.
Гра отримала декілька нагород, зокрема в 2015 році отримала «Geekie Award» як найкраща настільна гра. В тому ж році «Мачі Коро» номінувалась на конкурси та .
Були випущені два великі розширення гри в 2012 та 2015 роках, в 2019 році, а також окрема гра «Machi Koro Bright Lights, Big City» в 2016 році, заснована на тій же ігровій механіці. Існують версії гри такими мовами: англійська, грецька, іспанська, італійська, китайська, корейська, нідерландська, німецька, російська, турецька, французька, чеська, японська.
Ігровий процес
Кожен гравець вступає в роль мера свого міста і починає розвивати його, намагаючись стати першим з гравців, хто побудує всі чотири або шість визначних об'єктів. Хід по черзі переходить від одного гравця до іншого і кожен гравець під час свого ходу кидає один чи два кубики. В кожного гравця є побудовані в його місті об'єкти, які позначаються картками. На кожній картці є число. Коли на кубиках випадає якесь число, активуються картки, на яких написано це число. Активовані картки дозволяють взяти певну кількість монет із банку або в іншого гравця, або зробити іншу дію. Зароблені монети гравець може витратити на купівлю ще одного об'єкта (картки) до свого міста або побудови якогось із визначних об'єктів. Хід гравця складається з трьох етапів: кидання кубиків, збирання доходу та побудова ще одного об'єкта.
Існує п'ять видів карток, які відрізняються кольором та характеристиками:
Визначні об'єкти: кожен гравець на початку гри має чотири або шість непобудованих визначних об'єктів, які можуть бути побудовані протягом гри. Перший гравець, який збудував всі чотири або всі шість визначних об'єктів, стає переможцем. Кожен побудований визначний об'єкт додає гравцю певну здібність, наприклад можливість кидати два кубики замість одного, або перекидувати кубики за бажання.
Первинна промисловість (сині картки): об'єкти, серед яких ферми, шахти, рибальські човни та інші подібні об'єкти, які дають гравцю певну кількість монет коли будь-хто (він сам або інший гравець) викидує на кубиках число, що збігається із числом на картці.
Вторинна та третинна промисловість (зелені картки): об'єкти, серед яких фабрики, магазини та інші подібні об'єкти, які дають гравцю певну кількість монет лише коли він сам або викидує на кубиках число, що збігається із числом на картці.
Заклади харчування (червоні картки): об'єкти, які є ресторанами або іншими подібними закладами, які дають гравцю можливість забрати певну кількість монет в іншого гравця, коли цей інший гравець викидує на кубиках число, що збігається із числом на картці.
Важливі установи (фіолетові картки): великі об'єкти, такі як стадіони, телецентри або бізнес-центри, які дають гравцю, який викинув на кубиках число, що збігається із числом на картці, можливість забрати велику кількість монет в інших гравців або здійснити іншу дію. Ці картки вносять до гри елемент стратегічності, наприклад гравці мають вибрати: накопичувати монети на дорогі об'єкти, ризикуючи що інший гравець їх забере, або ж не ризикувати і одразу витрачати їх на дешеві об'єкти, які, однак, не принесуть стільки ж користі, скільки дорогі.
Розширення
До гри «Мачі Коро» були випущені два великих розширення. В першому з них, «Harbor Expansion», випущеному в 2012 році, кількість визначних об'єктів збільшилась з чотирьох до шести, а максимальна кількість гравців збільшилась з чотирьох до п'яти. Були введені деякі нові правила задля покращення ігрового процесу. Також, були додані нові об'єкти, в основному пов'язані із рибальством та судноплавством. Друге розширення, «Millionaire's Row», було випущене в 2015 році. В ньому були додані деякі нові об'єкти, пов'язані із високими технологіями та із розкішшю. Крім того, були внесені зміни до ігрової механіки: тепер об'єкти можуть тимчасово закриватись. В 2015 році в США була випущена версія «Deluxe Edition», в якій поєднувалась оригінальна гра та обидва розширення.
В 2016 році була випущена окрема гра «Machi Koro Bright Lights, Big City», в якій поєднувались деякі картки з оригінальної гри та з розширень. В 2019 році компанія «Pandasaurus Games» випустила леґасі-версію гри, «Machi Koro Legacy», в якій правила гри та ігровий процес кожного разу, коли в неї грають, був різний.
Посилання
«Мачі Коро» на Board Game Geek
«Мачі Коро» на сайті видавця «Groundling Inc.»
«Мачі Коро» на IDW Games
«Мачі Коро» на «ІгроМаг»
«Мачі Коро» на «domigr.com.ua»
Правила гри «Мачі Коро» на «ІгроМаг»
Правила гри «Мачі Коро» на IDW Games
Примітки
Настільні ігри
Японські ігри
Симулятори містобудування
|
2087210
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%84%20%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BB%20%D0%90%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D0%B0
|
Джозеф Майкл Акаба
|
Джозеф Майкл Акаба (нар. 17 травня 1967, Інґлвуд) — учитель, гідрогеолог і астронавт НАСА. Здійснив три космічних польоти.
Освіта
У 1990 році Акаба отримав ступінь бакалавра з геології в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі, а в 1992 році — ступінь магістра з геології в Університеті Аризони. Акаба був сержантом у Корпусі морської піхоти США, де прослужив 6 років. Працював гідрогеологом в Лос-Анджелесі, провів 2 роки в Корпусі миру і навчив більше 300 вчителів у Домініканській Республіці сучасним методам викладання. Також викладав у Даннеллонській середній школі і в Мельбурнській середній школі у Флориді.
У травні 2004 року Акаба був зарахований до групи підготовки астронавтів 19. Він став першим астронавтом, батьки якого родом з Пуерто-Рико. 10 лютого 2006 року він закінчив своє навчання.
Космічні польоти
Перший політ. 15—28 березня 2009 був учасником місії STS-119 як «спеціаліст польоту — викладач». Метою місії була доставка і монтаж останньої секції S6 панелей сонячних батарей на МКС.
Другий політ. 15 травня 2012 — 17 вересня 2012 — бортінженер корабля «Союз ТМА-04М» і екіпажу МКС за програмою 31-ї і 32-ї основних експедицій.
Третій політ. 12 вересня 2017 — 28 лютого 2018 — бортінженер корабля «Союз МС-06» і екіпажу МКС за програмою 53-ї і 54-ї основних експедицій. Тривалість польоту — 168 діб.
Див. також
Список космонавтів і астронавтів
Посилання
Джерела
Космічна енциклопедія
Космічний корабель «Союз» вирушив на МКС
Астронавти США
Уродженці Інглвуда (Каліфорнія)
Персоналії:Корпус морської піхоти США
|
1314378
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%88%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%84%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Китриш Михайло Єгорович
|
Китриш Михайло Єгорович (21 жовтня 1936, Опішня) — український гончар, скульптор, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999).
Біографічні відомості
Народився в Опішні в гончарській родині: батько Егор та дід Василь були мисковими майстрами. Ліпленням захопився у 12-річному віці, коли тяжко захворів і був прикутим до ліжка. Почав ліпити свистунці, за роботою забував про хворобу. Згодом гончарської справи навчався у Йосипа Степановича Марехи, де досконало опанував технологію виробництва, техніку ангобування, глазурування, мальовки.
З 1963 року почав працювати на заводі «Художній керамік» гончарем, майстром творчої лабораторії. Відтоді ж експонує роботи на обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках, а 1981 року мав першу персональну виставку в 140 робіт. На заводі Михайло Єгорович зустрів і свою майбутню дружину Галину.
Михайло Китриш — співініціатор заснування в Опішні мистецьких навчальних закладів: дитячої студії «Сонячний круг» (разом з Галиною Редчук), Опішнянського філіалу Решетилівського художнього училища № 28, Державної спеціалізованої художньої школи-інтернат «Колегіум мистецтв у Опішному».
2011 року в Опішні відбулася виставка, присвячена 75-річчю з дня народження відомого гончаря.
Творчий доробок
Михайло Китриш — різноплановий майстер. Створює керамічну малу скульптуру й фігурні посудини у вигляді фантастичних тварин, птахів, декоративний посуд. Серед них: «Леви», «Баран» (обидва — 1970 року), «Таріль» (1973 рік), «Ваза з барильцем», «Підсвічники» (обидва — 1978 рік).
Твори Михайла Китриша експонувалися на виставках у Болгарії, Росії, Польщі, Канаді, США, Німеччині, ОАЕ, Норвегії та інших країнах.
Відзнаки і нагороди
Нагороджений великою кількістю похвальних грамот та медалями (остання з них — «Герой Полтавщини»). У 2011 році Указом Президента України призначено дворічну стипендію опішнянському митцю.
Михайло Китриш удостоєний таких нагород.
член Національної спілки художників України (з 1971 рік);
член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 1998 рік);
Заслужений майстер народної творчості України (1985 рік);
лауреат премії імені Данила Щербаківського (1995 рік);
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999 рік)
Примітки
Українські гончарі
Уродженці Опішні
Лауреати премії імені Данила Щербаківського
|
15701763
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Le%20Neubourg
|
Le Neubourg
|
Le Neubourg is a commune in Eure, Normandy, France. The composer and organist Roger Boucher (1885–1918) was born in Le Neubourg.
History
In the 11th century the manor of Le Neubourg was a subsidiary holding of Roger de Beaumont (d.1094), a principal adviser to William the Conqueror, and feudal lord of Beaumont-le-Roger situated 12 km to the SW. He gave the manor to his second son Henry de Beaumont (c.1048-1119), who was created 1st Earl of Warwick in 1088 and who adopted for himself and his descendants the surname "de Newburgh", the Anglicised adjectival form of his Norman lordship. The name was Latinised to de Novo Burgo, meaning "from the new borough/town".
Population
See also
Communes of the Eure department
References
Communes of Eure
|
68686
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Raman%20spectroscopy
|
Raman spectroscopy
|
Raman spectroscopy (named after physicist C. V. Raman) is a spectroscopic technique typically used to determine vibrational modes of molecules, although rotational and other low-frequency modes of systems may also be observed. Raman spectroscopy is commonly used in chemistry to provide a structural fingerprint by which molecules can be identified.
Raman spectroscopy relies upon inelastic scattering of photons, known as Raman scattering. A source of monochromatic light, usually from a laser in the visible, near infrared, or near ultraviolet range is used, although X-rays can also be used. The laser light interacts with molecular vibrations, phonons or other excitations in the system, resulting in the energy of the laser photons being shifted up or down. The shift in energy gives information about the vibrational modes in the system. Infrared spectroscopy typically yields similar yet complementary information.
Typically, a sample is illuminated with a laser beam. Electromagnetic radiation from the illuminated spot is collected with a lens and sent through a monochromator. Elastic scattered radiation at the wavelength corresponding to the laser line (Rayleigh scattering) is filtered out by either a notch filter, edge pass filter, or a band pass filter, while the rest of the collected light is dispersed onto a detector.
Spontaneous Raman scattering is typically very weak; as a result, for many years the main difficulty in collecting Raman spectra was separating the weak inelastically scattered light from the intense Rayleigh scattered laser light (referred to as "laser rejection"). Historically, Raman spectrometers used holographic gratings and multiple dispersion stages to achieve a high degree of laser rejection. In the past, photomultipliers were the detectors of choice for dispersive Raman setups, which resulted in long acquisition times. However, modern instrumentation almost universally employs notch or edge filters for laser rejection. Dispersive single-stage spectrographs (axial transmissive (AT) or Czerny–Turner (CT) monochromators) paired with CCD detectors are most common although Fourier transform (FT) spectrometers are also common for use with NIR lasers.
The name "Raman spectroscopy" typically refers to vibrational Raman using laser wavelengths which are not absorbed by the sample. There are many other variations of Raman spectroscopy including surface-enhanced Raman, resonance Raman, tip-enhanced Raman, polarized Raman, stimulated Raman, transmission Raman, spatially-offset Raman, and hyper Raman.
History
Although the inelastic scattering of light was predicted by Adolf Smekal in 1923, it was not observed in practice until 1928. The Raman effect was named after one of its discoverers, the Indian scientist C. V. Raman, who observed the effect in organic liquids in 1928 together with K. S. Krishnan, and independently by Grigory Landsberg and Leonid Mandelstam in inorganic crystals. Raman won the Nobel Prize in Physics in 1930 for this discovery. The first observation of Raman spectra in gases was in 1929 by Franco Rasetti.
Systematic pioneering theory of the Raman effect was developed by Czechoslovak physicist George Placzek between 1930 and 1934. The mercury arc became the principal light source, first with photographic detection and then with spectrophotometric detection.
In the years following its discovery, Raman spectroscopy was used to provide the first catalog of molecular vibrational frequencies. Typically, the sample was held in a long tube and illuminated along its length with a beam of filtered monochromatic light generated by a gas discharge lamp. The photons that were scattered by the sample were collected through an optical flat at the end of the tube. To maximize the sensitivity, the sample was highly concentrated (1 M or more) and relatively large volumes (5 mL or more) were used.
Theory
The magnitude of the Raman effect correlates with polarizability of the electrons in a molecule. It is a form of inelastic light scattering, where a photon excites the sample. This excitation puts the molecule into a virtual energy state for a short time before the photon is emitted. Inelastic scattering means that the energy of the emitted photon is of either lower or higher energy than the incident photon. After the scattering event, the sample is in a different rotational or vibrational state.
For the total energy of the system to remain constant after the molecule moves to a new rovibronic (rotational–vibrational–electronic) state, the scattered photon shifts to a different energy, and therefore a different frequency. This energy difference is equal to that between the initial and final rovibronic states of the molecule. If the final state is higher in energy than the initial state, the scattered photon will be shifted to a lower frequency (lower energy) so that the total energy remains the same. This shift in frequency is called a Stokes shift, or downshift. If the final state is lower in energy, the scattered photon will be shifted to a higher frequency, which is called an anti-Stokes shift, or upshift.
For a molecule to exhibit a Raman effect, there must be a change in its electric dipole-electric dipole polarizability with respect to the vibrational coordinate corresponding to the rovibronic state. The intensity of the Raman scattering is proportional to this polarizability change. Therefore, the Raman spectrum (scattering intensity as a function of the frequency shifts) depends on the rovibronic states of the molecule.
The Raman effect is based on the interaction between the electron cloud of a sample and the external electric field of the monochromatic light, which can create an induced dipole moment within the molecule based on its polarizability. Because the laser light does not excite the molecule there can be no real transition between energy levels. The Raman effect should not be confused with emission (fluorescence or phosphorescence), where a molecule in an excited electronic state emits a photon and returns to the ground electronic state, in many cases to a vibrationally excited state on the ground electronic state potential energy surface. Raman scattering also contrasts with infrared (IR) absorption, where the energy of the absorbed photon matches the difference in energy between the initial and final rovibronic states. The dependence of Raman on the electric dipole-electric dipole polarizability derivative also differs from IR spectroscopy, which depends on the electric dipole moment derivative, the atomic polar tensor (APT). This contrasting feature allows rovibronic transitions that might not be active in IR to be analyzed using Raman spectroscopy, as exemplified by the rule of mutual exclusion in centrosymmetric molecules. Transitions which have large Raman intensities often have weak IR intensities and vice versa. If a bond is strongly polarized, a small change in its length such as that which occurs during a vibration has only a small resultant effect on polarization. Vibrations involving polar bonds (e.g. C-O , N-O , O-H) are therefore, comparatively weak Raman scatterers. Such polarized bonds, however, carry their electrical charges during the vibrational motion, (unless neutralized by symmetry factors), and this results in a larger net dipole moment change during the vibration, producing a strong IR absorption band. Conversely, relatively neutral bonds (e.g. C-C , C-H , C=C) suffer large changes in polarizability during a vibration. However, the dipole moment is not similarly affected such that while vibrations involving predominantly this type of bond are strong Raman scatterers, they are weak in the IR. A third vibrational spectroscopy technique, inelastic incoherent neutron scattering (IINS), can be used to determine the frequencies of vibrations in highly symmetric molecules that may be both IR and Raman inactive. The IINS selection rules, or allowed transitions, differ from those of IR and Raman, so the three techniques are complementary. They all give the same frequency for a given vibrational transition, but the relative intensities provide different information due to the different types of interaction between the molecule and the incoming particles, photons for IR and Raman, and neutrons for IINS.
Raman shift
Raman shifts are typically reported in wavenumbers, which have units of inverse length, as this value is directly related to energy. In order to convert between spectral wavelength and wavenumbers of shift in the Raman spectrum, the following formula can be used:
where is the Raman shift expressed in wavenumber, is the excitation wavelength, and is the Raman spectrum wavelength. Most commonly, the unit chosen for expressing wavenumber in Raman spectra is inverse centimeters (cm−1). Since wavelength is often expressed in units of nanometers (nm), the formula above can scale for this unit conversion explicitly, giving
Instrumentation
Modern Raman spectroscopy nearly always involves the use of lasers as excitation light sources. Because lasers were not available until more than three decades after the discovery of the effect, Raman and Krishnan used a mercury lamp and photographic plates to record spectra. Early spectra took hours or even days to acquire due to weak light sources, poor sensitivity of the detectors and the weak Raman scattering cross-sections of most materials. Various colored filters and chemical solutions were used to select certain wavelength regions for excitation and detection but the photographic spectra were still dominated by a broad center line corresponding to Rayleigh scattering of the excitation source.
Technological advances have made Raman spectroscopy much more sensitive, particularly since the 1980s. The most common modern detectors are now charge-coupled devices (CCDs). Photodiode arrays and photomultiplier tubes were common prior to the adoption of CCDs. The advent of reliable, stable, inexpensive lasers with narrow bandwidths has also had an impact.
Lasers
Raman spectroscopy requires a light source such as a laser. The resolution of the spectrum relies on the bandwidth of the laser source used. Generally shorter wavelength lasers give stronger Raman scattering due to the 4 increase in Raman scattering cross-sections, but issues with sample degradation or fluorescence may result.
Continuous wave lasers are most common for normal Raman spectroscopy, but pulsed lasers may also be used. These often have wider bandwidths than their CW counterparts but are very useful for other forms of Raman spectroscopy such as transient, time-resolved and resonance Raman.
Detectors
Raman scattered light is typically collected and either dispersed by a spectrograph or used with an interferometer for detection by Fourier Transform (FT) methods. In many cases commercially available FT-IR spectrometers can be modified to become FT-Raman spectrometers.
Detectors for dispersive Raman
In most cases, modern Raman spectrometers use array detectors such as CCDs. Various types of CCDs exist which are optimized for different wavelength ranges. Intensified CCDs can be used for very weak signals and/or pulsed lasers.
The spectral range depends on the size of the CCD and the focal length of spectrograph used.
It was once common to use monochromators coupled to photomultiplier tubes. In this case the monochromator would need to be moved in order to scan through a spectral range.
Detectors for FT–Raman
FT–Raman is almost always used with NIR lasers and appropriate detectors must be used depending on the exciting wavelength. Germanium or Indium gallium arsenide (InGaAs) detectors are commonly used.
Filters
It is usually necessary to separate the Raman scattered light from the Rayleigh signal and reflected laser signal in order to collect high quality Raman spectra using a laser rejection filter. Notch or long-pass optical filters are typically used for this purpose. Before the advent of holographic filters it was common to use a triple-grating monochromator in subtractive mode to isolate the desired signal. This may still be used to record very small Raman shifts as holographic filters typically reflect some of the low frequency bands in addition to the unshifted laser light. However, Volume hologram filters are becoming more common which allow shifts as low as 5 cm−1 to be observed.
Applications
Raman spectroscopy is used in chemistry to identify molecules and study chemical bonding and intramolecular bonds. Because vibrational frequencies are specific to a molecule's chemical bonds and symmetry (the fingerprint region of organic molecules is in the wavenumber range 500–1,500 cm−1), Raman provides a fingerprint to identify molecules. For instance, Raman and IR spectra were used to determine the vibrational frequencies of SiO, Si2O2, and Si3O3 on the basis of normal coordinate analyses. Raman is also used to study the addition of a substrate to an enzyme.
In solid-state physics, Raman spectroscopy is used to characterize materials, measure temperature, and find the crystallographic orientation of a sample. As with single molecules, a solid material can be identified by characteristic phonon modes. Information on the population of a phonon mode is given by the ratio of the Stokes and anti-Stokes intensity of the spontaneous Raman signal. Raman spectroscopy can also be used to observe other low frequency excitations of a solid, such as plasmons, magnons, and superconducting gap excitations. Distributed temperature sensing (DTS) uses the Raman-shifted backscatter from laser pulses to determine the temperature along optical fibers. The orientation of an anisotropic crystal can be found from the polarization of Raman-scattered light with respect to the crystal and the polarization of the laser light, if the crystal structure’s point group is known.
In nanotechnology, a Raman microscope can be used to analyze nanowires to better understand their structures, and the radial breathing mode of carbon nanotubes is commonly used to evaluate their diameter.
Raman active fibers, such as aramid and carbon, have vibrational modes that show a shift in Raman frequency with applied stress. Polypropylene fibers exhibit similar shifts.
In solid state chemistry and the bio-pharmaceutical industry, Raman spectroscopy can be used to not only identify active pharmaceutical ingredients (APIs), but to identify their polymorphic forms, if more than one exist. For example, the drug Cayston (aztreonam), marketed by Gilead Sciences for cystic fibrosis, can be identified and characterized by IR and Raman spectroscopy. Using the correct polymorphic form in bio-pharmaceutical formulations is critical, since different forms have different physical properties, like solubility and melting point.
Raman spectroscopy has a wide variety of applications in biology and medicine. It has helped confirm the existence of low-frequency phonons in proteins and DNA, promoting studies of low-frequency collective motion in proteins and DNA and their biological functions. Raman reporter molecules with olefin or alkyne moieties are being developed for tissue imaging with SERS-labeled antibodies. Raman spectroscopy has also been used as a noninvasive technique for real-time, in situ biochemical characterization of wounds. Multivariate analysis of Raman spectra has enabled development of a quantitative measure for wound healing progress. Spatially offset Raman spectroscopy (SORS), which is less sensitive to surface layers than conventional Raman, can be used to discover counterfeit drugs without opening their packaging, and to non-invasively study biological tissue. A reason why Raman spectroscopy is useful in biological applications is because its results often do not face interference from water molecules, due to the fact that they have permanent dipole moments, and as a result, the Raman scattering cannot be picked up on. This is a large advantage, specifically in biological applications. Raman spectroscopy also has a wide usage for studying biominerals. Lastly, Raman gas analyzers have many practical applications, including real-time monitoring of anesthetic and respiratory gas mixtures during surgery.
Raman spectroscopy has been used in several research projects as a means to detect explosives from a safe distance using laser beams.
Raman Spectroscopy is being further developed so it could be used in the clinical setting. Raman4Clinic is a European organization that is working on incorporating Raman Spectroscopy techniques in the medical field. They are currently working on different projects, one of them being monitoring cancer using bodily fluids such as urine and blood samples which are easily accessible. This technique would be less stressful on the patients than constantly having to take biopsies which are not always risk free.
In photovoltaics, Raman spectroscopy has gained more interest in the past few years demonstrating high efficacy in delivering important properties for such materials. This includes optoelectronic and physicochemical properties such as open circuit voltage, efficiency, and crystalline structure. This has been demonstrated with several photovoltaic technologies, including kesterite-based, CIGS devices, Monocrystalline silicon cells, and perovskites devices.
Art and cultural heritage
Raman spectroscopy is an efficient and non-destructive way to investigate works of art and cultural heritage artifacts, in part because it is a non-invasive process which can be applied in situ. It can be used to analyze the corrosion products on the surfaces of artifacts (statues, pottery, etc.), which can lend insight into the corrosive environments experienced by the artifacts. The resulting spectra can also be compared to the spectra of surfaces that are cleaned or intentionally corroded, which can aid in determining the authenticity of valuable historical artifacts.
It is capable of identifying individual pigments in paintings and their degradation products, which can provide insight into the working method of an artist in addition to aiding in authentication of paintings. It also gives information about the original state of the painting in cases where the pigments have degraded with age. Beyond the identification of pigments, extensive Raman microspectroscopic imaging has been shown to provide access to a plethora of trace compounds in Early Medieval Egyptian blue, which enable to reconstruct the individual "biography" of a colourant, including information on the type and provenance of the raw materials, synthesis and application of the pigment, and the ageing of the paint layer.
In addition to paintings and artifacts, Raman spectroscopy can be used to investigate the chemical composition of historical documents (such as the Book of Kells), which can provide insight about the social and economic conditions when they were created. It also offers a noninvasive way to determine the best method of preservation or conservation of such cultural heritage artifacts, by providing insight into the causes behind deterioration.
The IRUG (Infrared and Raman Users Group) Spectral Database is a rigorously peer-reviewed online database of IR and Raman reference spectra for cultural heritage materials such as works of art, architecture, and archaeological artifacts. The database is open for the general public to peruse, and includes interactive spectra for over a hundred different types of pigments and paints.
Microspectroscopy
Raman spectroscopy offers several advantages for microscopic analysis. Since it is a light scattering technique, specimens do not need to be fixed or sectioned. Raman spectra can be collected from a very small volume (< 1 μm in diameter, < 10 μm in depth); these spectra allow the identification of species present in that volume. Water does not generally interfere with Raman spectral analysis. Thus, Raman spectroscopy is suitable for the microscopic examination of minerals, materials such as polymers and ceramics, cells, proteins and forensic trace evidence. A Raman microscope begins with a standard optical microscope, and adds an excitation laser, a monochromator or polychromator, and a sensitive detector (such as a charge-coupled device (CCD), or photomultiplier tube (PMT)). FT-Raman has also been used with microscopes, typically in combination with near-infrared (NIR) laser excitation. Ultraviolet microscopes and UV enhanced optics must be used when a UV laser source is used for Raman microspectroscopy.
In direct imaging (also termed global imaging or wide-field illumination), the whole field of view is examined for light scattering integrated over a small range of wavenumbers (Raman shifts). For instance, a wavenumber characteristic for cholesterol could be used to record the distribution of cholesterol within a cell culture. This technique is being used for the characterization of large-scale devices, mapping of different compounds and dynamics study. It has already been used for the characterization of graphene layers, J-aggregated dyes inside carbon nanotubes and multiple other 2D materials such as MoS2 and WSe2. Since the excitation beam is dispersed over the whole field of view, those measurements can be done without damaging the sample.
The most common approach is hyperspectral imaging or chemical imaging, in which thousands of Raman spectra are acquired from all over the field of view by, for example, raster scanning of a focused laser beam through a sample. The data can be used to generate images showing the location and amount of different components. Having the full spectroscopic information available in every measurement spot has the advantage that several components can be mapped at the same time, including chemically similar and even polymorphic forms, which cannot be distinguished by detecting only one single wavenumber. Furthermore, material properties such as stress and strain, crystal orientation, crystallinity and incorporation of foreign ions into crystal lattices (e.g., doping, solid solution series) can be determined from hyperspectral maps. Taking the cell culture example, a hyperspectral image could show the distribution of cholesterol, as well as proteins, nucleic acids, and fatty acids. Sophisticated signal- and image-processing techniques can be used to ignore the presence of water, culture media, buffers, and other interferences.
Because a Raman microscope is a diffraction-limited system, its spatial resolution depends on the wavelength of light, the numerical aperture of the focusing element, and — in the case of confocal microscopy — on the diameter of the confocal aperture. When operated in the visible to near-infrared range, a Raman microscope can achieve lateral resolutions of approx. 1 μm down to 250 nm, depending on the wavelength and type of objective lens (e.g., air vs. water or oil immersion lenses). The depth resolution (if not limited by the optical penetration depth of the sample) can range from 1–6 μm with the smallest confocal pinhole aperture to tens of micrometers when operated without a confocal pinhole. Depending on the sample, the high laser power density due to microscopic focussing can have the benefit of enhanced photobleaching of molecules emitting interfering fluorescence. However, the laser wavelength and laser power have to be carefully selected for each type of sample to avoid its degradation.
Applications of Raman imaging range from materials sciences to biological studies. For each type of sample, the measurement parameters have to be individually optimized. For that reason, modern Raman microscopes are often equipped with several lasers offering different wavelengths, a set of objective lenses, and neutral density filters for tuning of the laser power reaching the sample. Selection of the laser wavelength mainly depends on optical properties of the sample and on the aim of the investigation. For example, Raman microscopy of biological and medical specimens is often performed using red to near-infrared excitation (e.g., 785 nm, or 1,064 nm wavelength). Due to typically low absorbances of biological samples in this spectral range, the risk of damaging the specimen as well as autofluorescence emission are reduced, and high penetration depths into tissues can be achieved. However, the intensity of Raman scattering at long wavelengths is low (owing to the ω4 dependence of Raman scattering intensity), leading to long acquisition times. On the other hand, resonance Raman imaging of single-cell algae at 532 nm (green) can specifically probe the carotenoid distribution within a cell by a using low laser power of ~5 μW and only 100 ms acquisition time.
Raman scattering, specifically tip-enhanced Raman spectroscopy, produces high resolution hyperspectral images of single molecules, atoms, and DNA.
Polarization dependence of Raman scattering
Raman scattering is polarization sensitive and can provide detailed information on symmetry of Raman active modes. While conventional Raman spectroscopy identifies chemical composition, polarization effects on Raman spectra can reveal information on the orientation of molecules in single crystals and anisotropic materials, e.g. strained plastic sheets, as well as the symmetry of vibrational modes.
Polarization–dependent Raman spectroscopy uses (plane) polarized laser excitation from a polarizer. The Raman scattered light collected is passed through a second polarizer (called the analyzer) before entering the detector. The analyzer is oriented either parallel or perpendicular to the polarization of the laser. Spectra acquired with the analyzer set at both perpendicular and parallel to the excitation plane can be used to calculate the depolarization ratio. Typically a polarization scrambler is placed between the analyzer and detector also.It is convenient in polarized Raman spectroscopy to describe the propagation and polarization directions using Porto's notation, described by and named after Brazilian physicist Sergio Pereira da Silva Porto.
For isotropic solutions, the Raman scattering from each mode either retains the polarization of the laser or becomes partly or fully depolarized. If the vibrational mode involved in the Raman scattering process is totally symmetric then the polarization of the Raman scattering will be the same as that of the incoming laser beam. In the case that the vibrational mode is not totally symmetric then the polarization will be lost (scrambled) partially or totally, which is referred to as depolarization. Hence polarized Raman spectroscopy can provide detailed information as to the symmetry labels of vibrational modes.
In the solid state, polarized Raman spectroscopy can be useful in the study of oriented samples such as single crystals. The polarizability of a vibrational mode is not equal along and across the bond. Therefore the intensity of the Raman scattering will be different when the laser's polarization is along and orthogonal to a particular bond axis. This effect can provide information on the orientation of molecules with a single crystal or material. The spectral information arising from this analysis is often used to understand macro-molecular orientation in crystal lattices, liquid crystals or polymer samples.
Characterization of the symmetry of a vibrational mode
The polarization technique is useful in understanding the connections between molecular symmetry, Raman activity, and peaks in the corresponding Raman spectra. Polarized light in one direction only gives access to some Raman–active modes, but rotating the polarization gives access to other modes. Each mode is separated according to its symmetry.
The symmetry of a vibrational mode is deduced from the depolarization ratio ρ, which is the ratio of the Raman scattering with polarization orthogonal to the incident laser and the Raman scattering with the same polarization as the incident laser: Here is the intensity of Raman scattering when the analyzer is rotated 90 degrees with respect to the incident light's polarization axis, and the intensity of Raman scattering when the analyzer is aligned with the polarization of the incident laser. When polarized light interacts with a molecule, it distorts the molecule which induces an equal and opposite effect in the plane-wave, causing it to be rotated by the difference between the orientation of the molecule and the angle of polarization of the light wave. If , then the vibrations at that frequency are depolarized; meaning they are not totally symmetric.
Raman Excitation Profile Analysis
Resonance Raman selection rules can be explained by the Kramers-Heisenberg-Dirac (KHD) equation using the Albrecht A and B terms, as demonstrated. The KHD expression is conveniently linked to the polarizability of the molecule within its frame of reference.
The polarizability operator connecting the initial and final states expresses the transition polarizability as a matrix element, as a function of the incidence frequency ω0. The directions x, y, and z in the molecular frame are represented by the Cartesian tensor ρ and σ here. Analyzing Raman excitation patterns requires the use of this equation, which is a sum-over-states expression for polarizability. This series of profiles illustrates the connection between a Raman active vibration's excitation frequency and intensity.
This method takes into account sums over Franck-Condon's active vibrational states and provides insight into electronic absorption and emission spectra. Nevertheless, the work highlights a flaw in the sum-over-states method, especially for large molecules like visible chromophores, which are commonly studied in Raman spectroscopy. The difficulty arises from the potentially infinite number of intermediary steps needed. While lowering the sum at higher vibrational states can help tiny molecules get over this issue, larger molecules find it more challenging when there are more terms in the sum, particularly in the condensed phase when individual eigenstates cannot be resolved spectrally.
To overcome this, two substitute techniques that do not require adding eigenstates can be considered. Among these two methods are available: the transform method. and Heller's time-dependent approach. The goal of both approaches is to take into consideration the frequency-dependent Raman cross-section σR(ω0) of a particular normal mode.
Variants
At least 25 variations of Raman spectroscopy have been developed. The usual purpose is to enhance the sensitivity (e.g., surface-enhanced Raman), to improve the spatial resolution (Raman microscopy), or to acquire very specific information (resonance Raman).
Spontaneous (or far-field) Raman spectroscopy
Terms such as spontaneous Raman spectroscopy or normal Raman spectroscopy summarize Raman spectroscopy techniques based on Raman scattering by using normal far-field optics as described above. Variants of normal Raman spectroscopy exist with respect to excitation-detection geometries, combination with other techniques, use of special (polarizing) optics and specific choice of excitation wavelengths for resonance enhancement.
Correlative Raman imaging – Raman microscopy can be combined with complementary imaging methods, such as atomic force microscopy (Raman-AFM) and scanning electron microscopy (Raman-SEM) to compare Raman distribution maps with (or overlay them onto) topographical or morphological images, and to correlate Raman spectra with complementary physical or chemical information (e.g., gained by SEM-EDX).
Resonance Raman spectroscopy – The excitation wavelength is matched to an electronic transition of the molecule or crystal, so that vibrational modes associated with the excited electronic state are greatly enhanced. This is useful for studying large molecules such as polypeptides, which might show hundreds of bands in "conventional" Raman spectra. It is also useful for associating normal modes with their observed frequency shifts.
Angle-resolved Raman spectroscopy – Not only are standard Raman results recorded but also the angle with respect to the incident laser. If the orientation of the sample is known then detailed information about the phonon dispersion relation can also be gleaned from a single test.
Optical tweezers Raman spectroscopy (OTRS) – Used to study individual particles, and even biochemical processes in single cells trapped by optical tweezers.
Spatially offset Raman spectroscopy (SORS) – The Raman scattering beneath an obscuring surface is retrieved from a scaled subtraction of two spectra taken at two spatially offset points.
Raman optical activity (ROA) – Measures vibrational optical activity by means of a small difference in the intensity of Raman scattering from chiral molecules in right- and left-circularly polarized incident light or, equivalently, a small circularly polarized component in the scattered light.
Transmission Raman – Allows probing of a significant bulk of a turbid material, such as powders, capsules, living tissue, etc. It was largely ignored following investigations in the late 1960s (Schrader and Bergmann, 1967) but was rediscovered in 2006 as a means of rapid assay of pharmaceutical dosage forms. There are medical diagnostic applications particularly in the detection of cancer.
Micro-cavity substrates – A method that improves the detection limit of conventional Raman spectra using micro-Raman in a micro-cavity coated with reflective Au or Ag. The micro-cavity has a radius of several micrometers and enhances the entire Raman signal by providing multiple excitations of the sample and couples the forward-scattered Raman photons toward the collection optics in the back-scattered Raman geometry.
Stand-off remote Raman – In standoff Raman, the sample is measured at a distance from the Raman spectrometer, usually by using a telescope for light collection. Remote Raman spectroscopy was proposed in the 1960s and initially developed for the measurement of atmospheric gases. The technique was extended In 1992 by Angel et al. for standoff Raman detection of hazardous inorganic and organic compounds.
X-ray Raman scattering – Measures electronic transitions rather than vibrations.
Enhanced (or near-field) Raman spectroscopy
Enhancement of Raman scattering is achieved by local electric-field enhancement by optical near-field effects (e.g. localized surface plasmons).
Surface-enhanced Raman spectroscopy (SERS) – Normally done in a silver or gold colloid or a substrate containing silver or gold. Surface plasmons of silver and gold are excited by the laser, resulting in an increase in the electric fields surrounding the metal. Given that Raman intensities are proportional to the electric field, there is large increase in the measured signal (by up to 1011). This effect was originally observed by Martin Fleischmann but the prevailing explanation was proposed by Van Duyne in 1977. A comprehensive theory of the effect was given by Lombardi and Birke.
Surface-enhanced resonance Raman spectroscopy (SERRS) – A combination of SERS and resonance Raman spectroscopy that uses proximity to a surface to increase Raman intensity, and excitation wavelength matched to the maximum absorbance of the molecule being analysed.
Tip-enhanced Raman spectroscopy (TERS) – TERS combines the chemical sensitivity of SERS with the high spatial resolution of scanning probe microscopy techniques, enabling chemical imaging of surfaces at the nanometre length-scale with high detection sensitivity. It uses a metallic (usually silver-/gold-coated AFM or STM) tip to enhance the Raman signals of molecules situated in its vicinity. The spatial resolution is approximately the size of the tip apex (20–30 nm). TERS has been shown to have sensitivity down to the single molecule level and holds some promise for bioanalysis applications and DNA sequencing. TERS was used to image the vibrational normal modes of single molecules.
Surface plasmon polariton enhanced Raman scattering (SPPERS) – This approach exploits apertureless metallic conical tips for near field excitation of molecules. This technique differs from the TERS approach due to its inherent capability of suppressing the background field. In fact, when an appropriate laser source impinges on the base of the cone, a TM0 mode (polaritonic mode) can be locally created, namely far away from the excitation spot (apex of the tip). The mode can propagate along the tip without producing any radiation field up to the tip apex where it interacts with the molecule. In this way, the focal plane is separated from the excitation plane by a distance given by the tip length, and no background plays any role in the Raman excitation of the molecule.
Non-linear Raman spectroscopy
Raman signal enhancements are achieved through non-linear optical effects, typically realized by mixing two or more wavelengths emitted by spatially and temporally synchronized pulsed lasers.
Hyper Raman – A non-linear effect in which the vibrational modes interact with the second harmonic of the excitation beam. This requires very high power, but allows the observation of vibrational modes that are normally "silent". It frequently relies on SERS-type enhancement to boost the sensitivity.
Stimulated Raman spectroscopy (SRS) – A pump-probe technique, where a spatially coincident, two color pulse (with polarization either parallel or perpendicular) transfers the population from ground to a rovibrationally excited state. If the difference in energy corresponds to an allowed Raman transition, scattered light will correspond to loss or gain in the pump beam.
Inverse Raman spectroscopy – A synonym for stimulated Raman loss spectroscopy.
Coherent anti-Stokes Raman spectroscopy (CARS) – Two laser beams are used to generate a coherent anti-Stokes frequency beam, which can be enhanced by resonance.
Morphologically-Directed Raman spectroscopy
Morphologically Directed Raman Spectroscopy (MDRS) combines automated particle imaging and Raman microspectroscopy into a singular integrated platform in order to provide particle size, shape, and chemical identification. Automated particle imaging determines the particle size and shape distributions of components within a blended sample from images of individual particles. The information gathered from automated particle imaging is then utilized to direct the Raman spectroscopic analysis. The Raman spectroscopic analytical process is performed on a randomly-selected subset of the particles, allowing chemical identification of the sample’s multiple components. Tens of thousands of particles can be imaged in a matter of minutes using the MDRS method, making the process ideal for forensic analysis and investigating counterfeit pharmaceuticals and subsequent adjudications.
References
Further reading
External links
DoITPoMS Teaching and Learning Package – Raman Spectroscopy – an introduction to Raman spectroscopy, aimed at undergraduate level.
Raman spectroscopy in analysis of paintings, ColourLex
Infrared & Raman Users Group Database, IRUG
Raman scattering
|
28859439
|
https://en.wikipedia.org/wiki/M%C3%B5nnuste
|
Mõnnuste
|
Mõnnuste is a village in Saaremaa Parish, Saare County in western Estonia.
It is one of the claimants to the title of the geographical centre of Europe.
Before the administrative reform in 2017, the village was in Lääne-Saare Parish.
See also
Kogula Airfield
References
Villages in Saare County
|
253049
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%27%D1%8F%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%91%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Мар'янівка (Брусилівська селищна громада)
|
Мар'янівка (Брусилівська селищна громада)
Мар'янівка (колишня назва Марієндорф) — село в Україні, у Житомирському районі Житомирської області. Входить до складу Брусилівської селищної громади. Населення становить 76 осіб.
Село засноване у 1870-і роки як німецька колонія Марієндорф.
Посилання
Прогноз погоди в селі Мар'янівка
Села Житомирської області
|
1508273
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/20-%D1%82%D0%B0%20%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B7%D1%96%D1%8F%20%28%D0%A2%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B9%20%D0%A0%D0%B5%D0%B9%D1%85%29
|
20-та моторизована дивізія (Третій Рейх)
|
20-та моторизована дивізія (Третій Рейх) — моторизована дивізія Вермахту за часів Другої світової війни. 23 липня 1943 дивізія була переформована на 20-ту панцергренадерську дивізію.
Історія
20-та моторизована дивізія була створена 1 жовтня 1937 шляхом переформування та моторизації 20-ї піхотної дивізії.
Райони бойових дій
Німеччина (жовтень 1937 — вересень 1938);
Чехословаччина (Судетська область) (жовтень 1938);
Німеччина (жовтень 1938 — серпень 1939);
Польща (вересень 1939);
Німеччина (вересень 1939 — травень 1940);
Нідерланди, Бельгія, Франція (травень — грудень 1940);
Німеччина (грудень 1940 — лютий 1941);
Франція (лютий — квітень 1941);
Німеччина (Східна Пруссія) (квітень — червень 1941);
СРСР (центральний напрямок) (червень — серпень 1941);
СРСР (північний напрямок) (серпень 1941 — липень 1943).
Командування
Командири
генерал-лейтенант Максиміліан Шванднер (1 жовтня 1937 — 10 листопада 1938);
генерал від інфантерії Моріц фон Вікторін (10 листопада 1938 — 10 листопада 1940);
генерал від інфантерії Ганс Цорн (10 листопада 1940 — 12 січня 1942);
генерал-лейтенант Еріх Яшке (12 січня 1942 — 3 січня 1943);
генерал-майор Георг Яуер (3 січня — 23 липня 1943).
Нагороджені дивізії
Нагороджені дивізії
Нагороджені Сертифікатом Пошани Головнокомандувача Сухопутних військ (10)
Нагороджені Сертифікатом Пошани Головнокомандувача Сухопутних військ за збитий літак противника (1)
Див. також
20-та піхотна дивізія (Третій Рейх)
22-га планерна дивізія (Третій Рейх)
Битва при Анню
Десант на форт Ебен-Емаель
Мгінська операція (1943)
Посилання
Література
Samuel W. Mitcham. German Order of Battle: 1st—290th Infantry Divisions in World War II — Paderborn: Stackpole Books, 2007. — Vol. 1. — 400 p. — (Stackpole military history series). — ISBN 0-811-73416-1.
Georg Tessin. Band 3: Die Landstreitkräfte. Nr. 6-14 // Verbände und Truppen der Deutschen Wehrmacht und Waffen SS im Zweiten Weltkrieg 1939—1945 — 2. — Osnabrück: Biblio Verlag, 1974. — Vol. 3. — 330 p. — ISBN 3-764-80942-6.
Burkhard Müller-Hillebrand: Das Heer 1933—1945. Entwicklung des organisatorischen Aufbaues. Vol.III: Der Zweifrontenkrieg. Das Heer vom Beginn des Feldzuges gegen die Sowjetunion bis zum Kriegsende. Mittler: Frankfurt am Main 1969, p. 286.
Примітки
Піхотні дивізії Німеччини
Військові формування, засновані 1937
Військові формування, розформовані 1943
Засновані в Німеччині 1934
|
4584954
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%9E%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Тугаріно (Орловська область)
|
Тугаріно (Орловська область)
Тугаріно — присілок у Троснянському районі Орловської області Російської Федерації.
Населення становить 13 осіб. Входить до муніципального утворення Жерновецьке сільське поселення.
Історія
Населений пункт розташований у межах Чорнозем'я та історичного Дикого Поля. Від 30 липня 1928 року у складі Орловського округу Центрально-Чорноземної області, 13 червня 1934 року після ліквідації Центрально-Чорноземної області населений пункт увійшов до складу новоствореної Курської області.
З 1944 року в складі Орловської області.
Від 2013 року входить до муніципального утворення Жерновецьке сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Троснянського району
|
1544302
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2-%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Іванов-Борецький Михайло Володимирович
|
Іванов-Борецький Михайло Володимирович
Михайло Володимирович Іванов-Борецький (4 (16) червня 1874 — 1 квітня 1936) — російський музикознавець, педагог, композитор.
Біографія
Закінчив юридичний факультет Московського університету (1896). Теорію композиції вивчав в 1894—1896 в Москві у М. С. Кленовського і в 1898—1900 в Петербурзі у Н. А. Римського-Корсакова.
У 1901—1905 жив в Італії, де вивчав історію музики у А. Фальконі (Флоренція).
Після повернення до Москви брав участь у діяльності різних музичних суспільно-просвітницьких організацій, у тому числі Кружка комічної опери, де була поставлена його опера «Адольфіна» (1908). В 1913 написав оперу «Чаклунка» за однойменною казкою Є. Н. Чирикова.
Після 1917 р. працював у громадських організаціях, наукових інститутах, читав лекції.
З 1922 р. — професор Московської консерваторії, засновник її науково-дослідного відділення (1923).
Викладав також у Музичному технікумі ім. Гнесіних.
Один з творців радянської школи історичного музикознавства в галузі зарубіжної музики, найбільший фахівець з історії музики епохи Відродження і XVII—XVIII ст.
Автор двох опер та інших музичних творів.
В 1929 Іванов-Борецький видає «Музично-історичну хрестоматію», в якій були представлені зразки оперної творчості XVII—XVIII століть (2-е вид — в 1933—1936). В 1934 під його редакцією виходять «Матеріали та документи з історії музики», в яких зібрано безліч літератупних пам'яток, пов'язаних з історією західноєвропейського театру XVIII століття. В 1935 під його редакцією вийшла збірка «Музичне спадок» з матеріалами з історії російської та зарубіжної опери, що містила також ряд окремих статей про оперних композіторів. Перекладач багатьох розділів у книзі «Музична естетика західноєвропейського Середньовіччя та Відродження» М., 1966.
Роботи
Музикознавство
Монографії
біографічні нариси
Палестрина: Біографічний нарис. М., 1909.
Шуман: Біографічний нарис. М.: 1910 (репринт 2001)
Мендельсон: Біографічний нарис. М.:1910;
Нарис історії меси. — М.: Изд-во Моск. Симф. капели, 1910.
Таблиці із загальної історії музики. М.:1924;
Музично-історична хрестоматія. М.: 1929 (1-е вид.), 1933-36 (2-е перраб. изд.);
Матеріали та документи з історії музики. М.: 1934;
Статті
Забутий музикант (Е. Т. А. Гофман), «РМГ», 1911
Сторінка минулого (Дві опери епохи Великої французької революції). «Музична новина», 1924, вип. 6-7
Джоакіно Россіні. «Пролетарський музикант», 1930, № 7
Від опери до ораторії (Г. Ф. Гендель). «Радянська музика», 1935, № 3.
Опери
Адольфіна (1908)
Чаклунка (1913), за казкою Є. Н. Чирикова
Література
Іванов-Борецький Д., Іскриня М. Видатний музикант. // «Радянська музика», 1961, № 8.
Ліванова Т., М. В. Іванов-Борецький// «Радянська музика», 1934, № 9
Примітки
Посилання
ГІМН. Державний інститут музичної науки (1921—1926)
Російські музикознавці
Російські композитори
|
2228837
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%20%D0%AF%D1%81%D1%83%D0%BE
|
Такаморі Ясуо
|
Такаморі Ясуо
Ясуо Такаморі (3 березня 1934) — японський футболіст, що грав на позиції захисника. Виступав, зокрема, за клуб «Ніппон Кокан», а також національну збірну Японії.
Клубна кар'єра
Грав у футбол у Вищій школі Канзей та Університеті Ріккіо.
У дорослому футболі дебютував 1956 року виступами за команду клубу «Ніппон Кокан», кольори якої і захищав протягом усієї своєї кар'єри гравця, що тривала тринадцять років. Також брав участь у Олімпійських іграх 1956 року.
Виступи за збірну
1955 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Японії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни 30 матчів.
Кар'єра тренера
З 1962 по 1966 рік був граючим тренером «Ніппон Кокан». Досвід тренерської роботи обмежується цим клубом.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів
Збірна
|-
|1955||5||0
|-
|1956||3||0
|-
|1957||0||0
|-
|1958||4||0
|-
|1959||10||0
|-
|1960||1||0
|-
|1961||2||0
|-
|1962||3||0
|-
|1963||2||0
|-
!Всього||30||0
|}
Примітки
Посилання
Japan National Football Team Database
Японські футболісти
Японські футбольні тренери
Гравці збірної Японії з футболу
Футболісти «Ніппон Кокан»
Тренери ФК «Ніппон Кокан»
Уродженці префектури Окаяма
|
1534733
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%BD
|
Новий росіянин
|
Новий росіянин
«Новий росіянин» — кліше, що позначає представників соціального класу Росії та пострадянського простору, які зробили великі статки в 1990-х роках після розпаду Радянського Союзу; підприємців нового типу.
Виникнувши спочатку як нейтральне позначення, незабаром термін набув негативної та іронічної конотації: новими росіянами почали називати стрімко розбагатілих (зазвичай, сумнівним або незаконним шляхом) людей — вчорашніх соціальних маргіналів та великих ділків-мафіозі, які при цьому мають низький рівень культури та інтелекту. Які, незважаючи на свій добробут, використовують лексику дрібного кріміналу та демонструють манери соціальних низів, з яких вони походять.
Іноді «новими русскіми» називають не надто культурних «скоробагачів» незалежно від фактичної етнічної незалежності навіть за межами Росії, оскільки перш за все термін стосується стилю самого життя людини.
Див. також
1990-ті
Нувориш
Олігарх
Російська мафія
Гопник
Маргінал
Mercedes-Benz S600
Посилання
Нові росіяни — стаття в Енциклопедії «Кругосвет».
Хто такі «нові росіяни»? Барсукова С. // Знание — сила. 1998. № 1. С.10—15
Анекдоти про Нових Росіян.
Стереотипи
Фразеологізми
Архетип
Росіяни
Елітологія
Суспільні групи
Етнічні та расові стереотипи
Карикатура
|
1086962
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/2974%20%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%B5%D0%BD
|
2974 Голден
|
2974 Голден (2974 Holden) — астероїд головного поясу, відкритий 23 серпня 1955 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,562.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (2901-3000)
Посилання
http://www.minorplanetcenter.net/iau/lists/NumberedMPs
Астрономічні об'єкти, відкриті 1955
Головний пояс астероїдів
|
5164600
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%85%D0%B0%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%97%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%96
|
Міхаель Зогарі
|
Міхаель Зогарі — (Бобрка, Австро-Угорщина — , Ізраїль) — ізраїльський вчений, ботанік.
Біографія
Міхаель Шайн (згодом Зогарі) народився в єврейській родині в Бібрці, поблизу Львова (тоді Австро-Угорська імперія). Іммігрував до Палестини у 1920 році. Після роботи на будівництві доріг навчався в учительській семінарії в Єрусалимі. Опублікував монументальні «Геоботанічні основи Близького Сходу». Міхаель був відповідальним за впровадження важливого принципу антителеохорії, який показав, що проростання насіння пустельної рослини забезпечується розповсюдженням поблизу батьківської рослини. Його син, Даніель Зогарі (1926—2006) також був ботаніком, який спеціалізувався на доісторичному одомашнюванні рослин.
У 1931 році Александер Ейг заснував Національний ботанічний сад Ізраїлю на горі Скопус разом із Міхаелем Зогарі та Наомі Файнбрун-Дотан. Крім інтересу до географії рослин і рослинності Ізраїлю та Йорданії, з 1950 до 1965 рік Зохарі приділяв особливу увагу Туреччині та Ірану. Він опублікував «Життя рослин Ізраїлю» у 1962 році та велику статтю про рослинність Ірану в Ізраїльському журналі ботаніки у 1964 році. Результатом його роботи над Flora Palaestina стала публікація перших двох томів книги (Pteridophyta,1966 та Dialypetalae ,1972), тим часом його основна двотомна праця «Геоботанічні основи Близького Сходу» з'явилися у 1973 році. Однак найвідомішою працею Зогарі є «Нова аналітична флора Ізраїлю» (1976, іврит).
Офіційно пішов на пенсію у 1967 році, але, почесний професор продовжував свої дослідження, його останньою книгою стала «Рослини Біблії» (1982). Помер 15 квітня 1983 року в Єрусалимі.
Нагороди
Професор Міхаель Зогарі є почесним професором ботаніки Єврейського університету в Єрусалимі. Протягом півстоліття вивчав біблійну флору і вважався видатним авторитетом у цій темі. Його роботи публікувались у кількох книгах і статтях, заслуживши йому низку видатних нагород.
У 1954 році Зогарі нагороджено Премією Ізраїлю за вклад до наук про життя.
Твори
«Сегетальні рослинні спільноти Палестини» (1950)
Flora Palaestina, I—II, Єрусалим 1966—1971
Рослини Біблії, Кембридж, 1982
Доместикація рослин у Старому Світі (3-є видання), Оксфорд, 2000
«Поширення сільськогосподарських культур Південної та Східної Азії та Африки в пояс середземноморського сільського господарства»
Примітки
Посилання
Ботаніка
Викладачі Єврейського університету в Єрусалимі
Члени Ізраїльської академії природничих і гуманітарних наук
Ботаніки XX століття
|
1199405
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cochin%20chicken
|
Cochin chicken
|
Cochin chicken
The Cochin is a breed of large domestic chicken. It derives from large feather-legged chickens brought from China to Europe and North America in the 1840s and 1850s. It is reared principally for exhibition. It was formerly known as Cochin-China.
History
Like the Brahma, the Cochin derives from very large feather-legged chickens brought from China to Europe and North America in the 1840s and 1850s. These were at first known as "Shanghai" birds, and later as "Cochin-Chinas". The large size and striking appearance of these birds contributed to a sudden large increase of interest in poultry-breeding in Western countries, sometimes described as "hen fever".
The Cochin was included in the first edition of the Standard of Excellence in Exhibition Poultry, prepared by William Bernhardt Tegetmeier for the first Poultry Club of Great Britain in 1865. The colours described are buff, black, cinnamon, grouse, lemon, partridge, silver buff, silver cinnamon, and white. Bantam Cochins were not listed.
The Cochin, both full-sized and bantam, was included in the first edition of the Standard of Excellence of the American Poultry Association in 1874. The original colours were white, partridge, buff and black; other colours were later added.
Characteristics
The most distinctive feature of the Cochin is the excessive plumage that covers leg and foot. The skin beneath the feathers is yellow.
In the United Kingdom the recognised colour varieties, for large fowl only, are black, blue, buff, cuckoo, partridge and grouse, and white; Cochin bantams are not recognised by the Poultry Club of Great Britain. However, the Entente Européenne treats the Pekin Bantam as equivalent to the bantam Cochin. The Entente Européenne lists the same nine colours for full-sized Cochins, and twenty-four for the bantam; any of the bantam varieties may be frizzled, with the feathers curling outwards. The American Poultry Association recognises nine colours for the full-sized bird – barred, black, blue, brown, buff, golden-laced, partridge, silver-laced, and white; the same colours are recognised for the bantam, with the addition of four more: birchen, Columbian, mottled, and red.
Use
The Cochin has been bred principally for exhibition, at the expense of productive characteristics. It is a good layer of very large tinted eggs, and lays well in winter. The hens are good sitters and good mothers, and may be used to hatch the eggs of turkeys and ducks. The meat tends to be coarse in texture and excessively dark; capons slaughtered at an age of 12–16 months provide a good large table bird.
Gallery
References
Chicken breeds
Chicken breeds originating in China
Animal breeds on the RBST Watchlist
|
112809
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Aredale%2C%20Iowa
|
Aredale, Iowa
|
Aredale, Iowa
Aredale is a city in Butler County, Iowa, United States. The population was 62 at the 2020 census.
History
The town of Aredale owes its conception to cheese. The area surrounding the town had seen increasing settlement since the 1860s, and in 1890, the local dairy farmers pooled their resources to create a cheese making factory, which eventually helped the town develop enough to warrant the community its own post office and thus township rights.
The name Aredale is derived from a variation on the Pennsylvania town of Airville, from which several Aredale residents had emigrated. The plat was recorded on June 28, 1900, by the Iowa and Minnesota Town Site Company. June 28 later was observed as Field Day by residents, and featured a town celebration and a baseball game visited by hundreds of people from nearby towns.
Soon the town featured a number of competing lumberyards and stockyards, and the Aredale Savings and Loan was constructed in 1901. That same year, the First Methodist Church was organized, and purchased the Coldwater Methodist Church building, which was then moved in town. It was destroyed by fire in 1923 and replaced by a new building.
In 1953, a train wreck destroyed the town depot, and no new one is forthcoming.
In the race for mayor on November 8, 2011, the Butler County elections office results showed that a senior at Hampton–Dumont High School was elected. Jeremy Minnier, age 18, won with 24[write-in votes. Incumbent Mayor Virgil Homer received eight votes.
In April 2012. mayor Jeremy Minnier appeared on The Tonight Show with Jay Leno. Minnier discussed life in the small town and displayed photos. Host Leno and show guest Mel Gibson presented Minnier with a new town sign.
Geography
Aredale is located at (42.834907, -93.004744).
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 74 people, 35 households, and 21 families living in the city. The population density was . There were 40 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 100.0% White. Hispanic or Latino of any race were 1.4% of the population.
There were 35 households, of which 28.6% had children under the age of 18 living with them, 42.9% were married couples living together, 5.7% had a female householder with no husband present, 11.4% had a male householder with no wife present, and 40.0% were non-families. 37.1% of all households were made up of individuals, and 20% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.11 and the average family size was 2.62.
The median age in the city was 42.5 years. 21.6% of residents were under the age of 18; 9.5% were between the ages of 18 and 24; 20.3% were from 25 to 44; 27.1% were from 45 to 64; and 21.6% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 52.7% male and 47.3% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 89 people, 36 households, and 23 families living in the city. The population density was . There were 42 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 98.88% White, and 1.12% from two or more races.
There were 36 households, out of which 30.6% had children under the age of 18 living with them, 50.0% were married couples living together, 5.6% had a female householder with no husband present, and 36.1% were non-families. 36.1% of all households were made up of individuals, and 27.8% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.47 and the average family size was 3.09.
In the city, the population was spread out, with 25.8% under the age of 18, 11.2% from 18 to 24, 16.9% from 25 to 44, 24.7% from 45 to 64, and 21.3% who were 65 years of age or older. The median age was 38 years. For every 100 females, there were 117.1 males. For every 100 females age 18 and over, there were 106.3 males.
The median income for a household in the city was $32,500, and the median income for a family was $40,625. Males had a median income of $27,500 versus $18,750 for females. The per capita income for the city was $15,579. There were no families and 5.3% of the population living below the poverty line, including no under eighteens and 14.8% of those over 64.
Education
Hampton–Dumont Community School District operates the area public schools. It was established on July 1, 1995, by the merger of the Dumont and Hampton school districts.
References
Cities in Butler County, Iowa
Cities in Iowa
|
8344830
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Grey-headed%20goshawk
|
Grey-headed goshawk
|
Grey-headed goshawk
The grey-headed goshawk (Accipiter poliocephalus) is a lightly built, medium-sized bird of prey in the family Accipitridae.
Description
The upperparts are grey, paler on the head and neck; the wings are dark; the underparts are mainly white; the cere and legs are red-orange. The body is 30–38 cm long; females are larger than males. Juveniles have dark brown wings.
Distribution and habitat
The grey-headed goshawk is endemic to New Guinea and adjacent islands. It has been recorded from Saibai Island, Queensland, an Australian territory in the north-western Torres Strait. It lives in forests, forest edges and secondary growth.
Breeding
This species nests in tall trees on a platform of sticks and leaves.
Feeding
It eats small reptiles and insects.
References
BirdLife International. (2006). Species factsheet: Accipiter poliocephalus. Downloaded from http://www.birdlife.org on 9/12/2006
Coates, B.J. (1985), The Birds of Papua New Guinea, Vol. 1, Non-Passerines. Dove: Alderley, Queensland.
Morcombe, Michael. (2000). Field Guide to Australian Birds. Steve Parish Publishing: Queensland.
grey-headed goshawk
Birds of prey of New Guinea
grey-headed goshawk
grey-headed goshawk
|
4579176
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B9%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BD%20%D0%A1%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%96
|
Айртон Свіні
|
Айртон Свіні (11 травня 1993) — південноафриканський артистичний плавець. Учасник Чемпіонату світу з водних видів спорту 2022, де в довільній програмі змішаних дуетів посів останнє, 13-те місце, і не потрапив до фіналу.
Посилання
Айртон Свіні на The-sports.org
Примітки
Народились 1993
Південноафриканські плавці
Призери Африканських ігор з плавання
|
13051514
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Publius%20Valerius%20Comazon
|
Publius Valerius Comazon
|
Publius Valerius Comazon
Publius Valerius Eutychianus Comazon (died after 222) was a Roman general and ally of emperor Elagabalus. Comazon began his career as an ordinary army recruit under the Emperor Commodus, whom he served as a soldier in the province of Thrace. While there he suffered a demotion from the provincial government under Tiberius Claudius Attalus Paterculianus. However, this incident did not permanently affect his military career.
In the year 218 he commanded the Legio II Parthica, which was temporarily stationed in Apamea in Syria. Upon the accession of Macrinus as emperor in 217, Comazon orchestrated a revolt among the members of Legio III Gallica to help secure the throne for Elagabalus, who was tied to the Severan dynasty. Comazon was later rewarded with various important offices in the Empire, including prefect of Elagabalus' bodyguard, known as the Praetorian Guard, consul in 220 and an unprecedented three terms as City prefect in 220, 221 and 222.
Elagabalus proved to be a highly unpopular ruler, and after barely four years in office, he was murdered by members of the Praetorian Guard who proclaimed his cousin Alexander Severus emperor in his place. However Comazon survived the overthrow and under the new Emperor again assumed the office of city prefect. It can be concluded that he retired after the conclusion of his tenure, but his date of death is not known.
References
Paul M. M. Leunissen: Konsuln und Konsulare in der Zeit von Commodus bis Severus Alexander (180–235 n. Chr.). Gieben, Amsterdam 1989, ,
2nd-century births
3rd-century deaths
Year of birth unknown
Year of death unknown
Ancient Roman generals
Imperial Roman consuls
2nd-century Romans
3rd-century Romans
Praetorian prefects
Urban prefects of Rome
Eutychianus Comazon, Publius
|
2364074
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%BD%D0%B0%D0%BA%20%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%29
|
Руснак Іван Степанович (педагог)
|
Руснак Іван Степанович (педагог)
Руснак Іван Степанович (20.04.1949, с. Шишківці Кіцманського району Чернівецької області — грудень 2022) — український педагог, доктор педагогічних наук, професор.
Біографія
Іван Степанович Руснак народився 20 квітня 1949 року в с. Шишківці Кіцманського району Чернівецької області. У 1971 році закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету: за фахом філолог, викладач української мови і літератури. Трудову діяльність розпочав у квітні 1970 р. у комітеті по телебаченню і радіомовленню Чернівецького облвиконкому, де до жовтня 1971 р. працював редактором, кореспондентом радіомовлення. У 1971—1972 рр. служив у Збройних Силах СРСР. У 1972—1979 рр. — редактор багатотиражної газети Чернівецького державного університету «Радянський студент».
Науково-творча діяльність
З 1979 р. — викладач, з 1986 р. — доцент кафедри української літератури Чернівецького держуніверситету. У 1988—1990 рр. — організатор і перший декан факультету підвищення кваліфікації вчителів, у 1991—1998 рр. — організатор і перший декан педагогічного факультету. Завідував кафедрою педагогіки і методики початкового навчання. Працював за сумісництвом професором кафедри теорії і методики трудового і професійного навчання Хмельницького національного університету. З 2012 р. — професор кафедри педагогіки та психології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Член акредитаційної комісії МОН України.
У 1985 р. здобув учений ступінь кандидата філологічних наук, у 2001 р. — доктора педагогічних наук. У 1986 р. присвоєно вчене звання доцента кафедри української літератури, у 2002 р. — професора кафедри педагогіки.
Як педагог і вчений займається підготовкою педагогічних та науково-педагогічних кадрів. Під його керівництвом захищено 17 кандидатських дисертацій. Досліджує розвиток освіти, педагогічної думки і національного виховання в українській західній діаспорі; діяльність початкової і вищої школи та підготовку педагогічних кадрів для системи освіти України і зарубіжних країн.
Відзнаки, нагороди науковця
Грамота Міністерства освіти і науки України (1997).
Звання «Відмінник освіти України» (1998).
Медаль Григорія Ващенка Всеукраїнського педагогічного товариства (2006).
Знак «Василь Сухомлинський» (2009).
Медаль «За сприяння в охороні державного кордону України» (2009).
Лауреат літературної премії імені Івана Бажанського (2010).
Наукові праці
Автор більше 200 наукових та науково-методичних праць.
Розвиток українського шкільництва у Канаді.
Українська література Канади формування національної самосвідомості канадських українців.
Іван Боднарчук (життя і педагогічна діяльність).
Українське шкільництво у Канаді.
Народу віддані життя і праця (творчий шлях Івана Бажанського).
Магістерська робота з педагогіки.
Методика викладання психології.
Українська педагогічна преса Канади і рідномовне шкільництво в діаспорі.
Самостійна робота студентів з педагогічних дисциплін.
Педагогіка і психологія вищої школи.
Українське родинне виховання в Канаді.
Примітки
Джерела
Всесвіт Івана Руснака / Упор. Ю. С. Гусар, Н. І. Ситник. — Вижниця: Черемош, 2014 с. +24 с. фото. — (Серія «Золоті імена Буковини»). — ISBN 978-966-181-130-9.
Гусар Ю. Щоденний рух і творча праця / Юхим Гусар // Освіта. — 2014. — 9-16 квітня (№ 15-16).
Буковинець О. Завжди у творчому горінні / Орест Буковинець // Молодий буковинець. — 2016. — 25-26 квітня.
Гусар Ю.Від пізнання до досвіду / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2014. — 7 травня (№ 18-19).
Романюк С. Труди і дні вченого-педагога / Світлана Романюк // Буковина. — 2016. — 28 квітня (№ 32).
Уродженці Шишківців (Кіцманський район)
Випускники Чернівецького університету
Українські педагоги
українські професори
Українські журналісти
|
3637937
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Formal%20fallacy
|
Formal fallacy
|
Formal fallacy
In logic and philosophy, a formal fallacy, deductive fallacy, logical fallacy or non sequitur is a pattern of reasoning rendered invalid by a flaw in its logical structure that can neatly be expressed in a standard logic system, for example propositional logic. It is defined as a deductive argument that is invalid. The argument itself could have true premises, but still have a false conclusion. Thus, a formal fallacy is a fallacy where deduction goes wrong, and is no longer a logical process. This may not affect the truth of the conclusion, since validity and truth are separate in formal logic.
While a logical argument is a non sequitur if, and only if, it is invalid, the term "non sequitur" typically refers to those types of invalid arguments which do not constitute formal fallacies covered by particular terms (e.g., affirming the consequent). In other words, in practice, "non sequitur" refers to an unnamed formal fallacy.
A special case is a mathematical fallacy, an intentionally invalid mathematical proof, often with the error subtle and somehow concealed. Mathematical fallacies are typically crafted and exhibited for educational purposes, usually taking the form of spurious proofs of obvious contradictions.
A formal fallacy is contrasted with an informal fallacy which may have a valid logical form and yet be unsound because one or more premises are false. A formal fallacy; however, may have a true premise, but a false conclusion.
Taxonomy
Prior Analytics is Aristotle's treatise on deductive reasoning and the syllogism. The standard Aristotelian logical fallacies are:
Fallacy of four terms (Quaternio terminorum);
Fallacy of the undistributed middle;
Fallacy of illicit process of the major or the minor term;
Affirmative conclusion from a negative premise.
Other logical fallacies include:
The self-reliant fallacy
In philosophy, the term logical fallacy properly refers to a formal fallacy—a flaw in the structure of a deductive argument, which renders the argument invalid.
It is often used more generally in informal discourse to mean an argument that is problematic for any reason, and encompasses informal fallacies as well as formal fallacies—valid but unsound claims or poor non-deductive argumentation.
The presence of a formal fallacy in a deductive argument does not imply anything about the argument's premises or its conclusion (see fallacy fallacy). Both may actually be true, or even more probable as a result of the argument (e.g. appeal to authority), but the deductive argument is still invalid because the conclusion does not follow from the premises in the manner described. By extension, an argument can contain a formal fallacy even if the argument is not a deductive one; for instance an inductive argument that incorrectly applies principles of probability or causality can be said to commit a formal fallacy.
Affirming the consequent
Any argument that takes the following form is a non sequitur:
If A is true, then B is true.
B is true.
Therefore, A is true.
Even if the premise and conclusion are both true, the conclusion is not a necessary consequence of the premise. This sort of non sequitur is also called affirming the consequent.
An example of affirming the consequent would be:
If Jackson is a human (A), then Jackson is a mammal. (B)
Jackson is a mammal. (B)
Therefore, Jackson is a human. (A)
While the conclusion may be true, it does not follow from the premise:
Humans are mammals.
Jackson is a mammal.
Therefore, Jackson is a human.
The truth of the conclusion is independent of the truth of its premise – it is a 'non sequitur', since Jackson might be a mammal without being human. For example, he might be an elephant.
Affirming the consequent is essentially the same as the fallacy of the undistributed middle, but using propositions rather than set membership.
Denying the antecedent
Another common non sequitur is this:
If A is true, then B is true.
A is false.
Therefore, B is false.
While B can indeed be false, this cannot be linked to the premise since the statement is a non sequitur. This is called denying the antecedent.
An example of denying the antecedent would be:
If I am Japanese, then I am Asian.
I am not Japanese.
Therefore, I am not Asian.
While the conclusion may be true, it does not follow from the premise. The statement's declarant could be another ethnicity of Asia, e.g., Han Chinese, in which case the premise would be true but the conclusion false. This argument is still a fallacy even if the conclusion is true.
Affirming a disjunct
Affirming a disjunct is a fallacy when in the following form:
A or B is true.
B is true.
Therefore, A is not true.
The conclusion does not follow from the premise as it could be the case that A and B are both true. This fallacy stems from the stated definition of or in propositional logic to be inclusive.
An example of affirming a disjunct would be:
I am at home or I am in the city.
I am at home.
Therefore, I am not in the city.
While the conclusion may be true, it does not follow from the premise. For all the reader knows, the declarant of the statement very well could be in both the city and their home, in which case the premises would be true but the conclusion false. This argument is still a fallacy even if the conclusion is true.
These are only logical fallacies when the word "or" is in its inclusive form. If the two possibilities in question are mutually exclusive, this is not a logical fallacy. For example,
I am either at home or I am in the city (but not both).
I am at home.
Therefore, I am not in the city.
Denying a conjunct
Denying a conjunct is a fallacy when in the following form:
It is not the case that A and B are both true.
B is not true.
Therefore, A is true.
The conclusion does not follow from the premise as it could be the case that A and B are both false.
An example of denying a conjunct would be:
I cannot be both at home and in the city.
I am not at home.
Therefore, I am in the city.
While the conclusion may be true, it does not follow from the premise. For all the reader knows, the declarant of the statement very well could neither be at home nor in the city, in which case the premise would be true but the conclusion false. This argument is still a fallacy even if the conclusion is true.
Illicit commutativity
Illicit commutativity is a fallacy when in the following form:
If A is the case, then B is the case.
Therefore, if B is the case, then A is the case.
The conclusion does not follow from the premise as unlike other logical connectives, the implies operator is one-way only. "P and Q" is the same as "Q and P", but "P implies Q" is not the same as "Q implies P".
An example of this fallacy is as follows:
If it is raining, then I have my umbrella.
If I have my umbrella, then it is raining.
While this may appear to be a reasonable argument, it is not valid because the first statement does not logically guarantee the second statement. The first statement says nothing like "I do not have my umbrella otherwise", which means that having my umbrella on a sunny day would render the first statement true and the second statement false.
Fallacy of the undistributed middle
The fallacy of the undistributed middle is a fallacy that is committed when the middle term in a categorical syllogism is not distributed. It is a syllogistic fallacy. More specifically it is also a form of non sequitur.
The fallacy of the undistributed middle takes the following form:
All Zs are Bs.
Y is a B.
Therefore, Y is a Z.
It may or may not be the case that "all Zs are Bs", but in either case it is irrelevant to the conclusion. What is relevant to the conclusion is whether it is true that "all Bs are Zs," which is ignored in the argument.
An example can be given as follows, where B=mammals, Y=Mary and Z=humans:
All humans are mammals.
Mary is a mammal.
Therefore, Mary is a human.
Note that if the terms (Z and B) were swapped around in the first co-premise then it would no longer be a fallacy and would be correct.
In contrast to informal fallacy
Formal logic is not used to determine whether or not an argument is true. Formal arguments can either be valid or invalid. A valid argument may also be sound or unsound:
A valid argument has a correct formal structure. A valid argument is one where if the premises are true, the conclusion must be true.
A sound argument is a formally correct argument that also contains true premises.
Ideally, the best kind of formal argument is a sound, valid argument.
Formal fallacies do not take into account the soundness of an argument, but rather its validity. Premises in formal logic are commonly represented by letters (most commonly p and q). A fallacy occurs when the structure of the argument is incorrect, despite the truth of the premises.
As modus ponens, the following argument contains no formal fallacies:
If P then Q
P
Therefore, Q
A logical fallacy associated with this format of argument is referred to as affirming the consequent, which would look like this:
If P then Q
Q
Therefore, P
This is a fallacy because it does not take into account other possibilities. To illustrate this more clearly, substitute the letters with premises:
If it rains, the street will be wet.
The street is wet.
Therefore, it rained.
Although it is possible that this conclusion is true, it does not necessarily mean it must be true. The street could be wet for a variety of other reasons that this argument does not take into account. If we look at the valid form of the argument, we can see that the conclusion must be true:
If it rains, the street will be wet.
It rained.
Therefore, the street is wet.
This argument is valid and, if it did rain, it would also be sound.
If statements 1 and 2 are true, it absolutely follows that statement 3 is true. However, it may still be the case that statement 1 or 2 is not true. For example:
If Albert Einstein makes a statement about science, it is correct.
Albert Einstein states that all quantum mechanics is deterministic.
Therefore, it's true that quantum mechanics is deterministic.
In this case, statement 1 is false. The particular informal fallacy being committed in this assertion is argument from authority. By contrast, an argument with a formal fallacy could still contain all true premises:
If an animal is a dog, then it has four legs.
My cat has four legs.
Therefore, my cat is a dog.
Although 1 and 2 are true statements, 3 does not follow because the argument commits the formal fallacy of affirming the consequent.
An argument could contain both an informal fallacy and a formal fallacy yet lead to a conclusion that happens to be true, for example, again affirming the consequent, now also from an untrue premise:
If a scientist makes a statement about science, it is correct.
It is true that quantum mechanics is deterministic.
Therefore, a scientist has made a statement about it.
Common examples
"Some of your key evidence is missing, incomplete, or even faked! That proves I'm right!"
"The vet can't find any reasonable explanation for why my dog died. See! See! That proves that you poisoned him! There’s no other logical explanation!"
In the strictest sense, a logical fallacy is the incorrect application of a valid logical principle or an application of a nonexistent principle:
Most Rimnars are Jornars.
Most Jornars are Dimnars.
Therefore, most Rimnars are Dimnars.
This is fallacious. And so is this:
People in Kentucky support a border fence.
People in New York do not support a border fence.
Therefore, people in New York do not support people in Kentucky.
Indeed, there is no logical principle that states:
For some x, P(x).
For some x, Q(x).
Therefore, for some x, P(x) and Q(x).
An easy way to show the above inference as invalid is by using Venn diagrams. In logical parlance, the inference is invalid, since under at least one interpretation of the predicates it is not validity preserving.
People often have difficulty applying the rules of logic. For example, a person may say the following syllogism is valid, when in fact it is not:
All birds have beaks.
That creature has a beak.
Therefore, that creature is a bird.
"That creature" may well be a bird, but the conclusion does not follow from the premises. Certain other animals also have beaks, for example: an octopus and a squid both have beaks, some turtles and cetaceans have beaks. Errors of this type occur because people reverse a premise. In this case, "All birds have beaks" is converted to "All beaked animals are birds." The reversed premise is plausible because few people are aware of any instances of beaked creatures besides birds—but this premise is not the one that was given. In this way, the deductive fallacy is formed by points that may individually appear logical, but when placed together are shown to be incorrect.
Non sequitur in everyday speech
In everyday speech, a non sequitur is a statement in which the final part is totally unrelated to the first part, for example:
See also
References
Notes
Bibliography
Aristotle, On Sophistical Refutations, De Sophistici Elenchi.
William of Ockham, Summa of Logic (ca. 1323) Part III.4.
John Buridan, Summulae de dialectica Book VII.
Francis Bacon, the doctrine of the idols in Novum Organum Scientiarum, Aphorisms concerning The Interpretation of Nature and the Kingdom of Man, XXIIIff .
The Art of Controversy | Die Kunst, Recht zu behalten – The Art Of Controversy (bilingual), by Arthur Schopenhauer
John Stuart Mill, A System of Logic – Raciocinative and Inductive. Book 5, Chapter 7, Fallacies of Confusion.
C. L. Hamblin, Fallacies. Methuen London, 1970.
Fearnside, W. Ward and William B. Holther, Fallacy: The Counterfeit of Argument, 1959.
Vincent F. Hendricks, Thought 2 Talk: A Crash Course in Reflection and Expression, New York: Automatic Press / VIP, 2005,
D. H. Fischer, Historians' Fallacies: Toward a Logic of Historical Thought, Harper Torchbooks, 1970.
Douglas N. Walton, Informal logic: A handbook for critical argumentation. Cambridge University Press, 1989.
F. H. van Eemeren and R. Grootendorst, Argumentation, Communication and Fallacies: A Pragma-Dialectical Perspective, Lawrence Erlbaum and Associates, 1992.
Warburton Nigel, Thinking from A to Z, Routledge 1998.
Sagan, Carl, The Demon-Haunted World: Science As a Candle in the Dark. Ballantine Books, March 1997 , 480 pp. 1996 hardback edition: Random House,
External links
Barriers to critical thinking
Deductive reasoning
Philosophical logic
|
52763004
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Egyptian%20sole
|
Egyptian sole
|
Egyptian sole
The Egyptian sole (Solea aegyptiaca) is a species of flatfish in the true sole family, Soleidae. It lives on the sandy or muddy seabed of the Mediterranean Sea, and is now colonising the Red Sea. It often semi-immerses itself in the substrate. The upper side is greyish-brown while the underside is white. It grows to a maximum length of about . This fish is used for human consumption and is prized as a food fish. It is caught mostly by trawling on the seabed.
Taxonomy
In the past Solea aegyptiaca was considered a junior synonym of Solea vulgaris, itself a junior synonym of Solea solea, the common sole. However recent molecular studies have demonstrated that it is a separate species with diagnostic molecular and morphological differences between the species.
Taxonomy
Over much of its range Solea aegyptiaca is sympatric with the rather similar common sole and has been considered a subspecies by some authors in the past. It is however more closely related to the east Mediterranean Senegalese sole (Solea senegalensis) than it is to the common sole, and where these two species' ranges meet there is a hybrid zone, with hybrids being detected from the Gulf of Lions and the coats of Tunisia as demonstrated in the research of Dr. Khaled Ouanes. S. senegalensis is thought to have invaded the Mediterranean from the eastern Atlantic through the Straits of Gibraltar, a phenomenon knows as Herculean migration after the Pillars of Hercules.
Description
Solea aegyptiaca is a dextral flatfish with on oval body shape which is brownish grey on the eyed side, with the eyed side pectoral fin being largely coloured black. The left, uneyed, side is white. It is very similar to the common sole, with which it is sympatric, but the vertebrate count and fin ray count differ. S. aegyptiaca has 39-44 vertebrae to the common sole's 46-52, while the dorsal fin of S. aegyptiaca has 62-87 finrays to the common sole's 69-97 finrays, other finray counts are pectoral fin on eyed side with 7-9 to 9-10, anal finrays 51-72 compared to 53-79. The lateral line of S. aegyptiaca has 106-150 pored scales while that of the common sole has 116-165 pored scales. The eyed side pectoral fin of S.aegyptiaca also has a more extensive black blotch than that of the common sole. It tends to be slightly smaller than the common sole with a maximum length of 65 cm and an average length of 25 cm.
Distribution and habitat
Solea aegyptiaca is a benthic demersal species that lives on soft mud and sand substrates in coastal and littoral waters and in brackish lagoons, down to 100m in depth. It is found in the Mediterranean Sea as far west as the Gulf of Gabes and north to the Gulf of Lion and into the southern Adriatic Sea. It has been recorded in the Suez Canal and, more recently, the Gulf of Suez, in the Red Sea, making S. aegytiaca an anti-Lessepsian migrant.
Biology
Solea aegyptiaca feeds on benthic invertebrates, mainly Cnidaria, polychaete worms and bivalves. It is a relatively fast growing species which has a maximum age of four years. Spawing takes place on the southern Mediterranean coasts in the late Autumn and Winter. The female fish tend to be larger than the males and reach sexual maturity at around 15 cm, in Egyptian Mediterranean waters spawning was recorded between January and June, females producing up to 38,000 eggs, with the most eggs being produced by the longest females. S.aegytiaca is a host for the trematode parasite Allopodocotyle tunisiensis.
Fisheries
Solea aegyptiaca is a commercially important flatfish species in the Mediterranean waters of Egypt where it is fished by bottom trawls . The exploitation rate of S. aegyptiaca was 0.71, which is greater than the optimum fisheries exploitation rate of 0.66. A close season has been suggested so that fisheries cease when this species is spawning in January to June with a minimum catch size of 18 cm also being suggested so that all fish have the opportunity to reproduce. The species has also been grown in aquaculture in Egypt. The FAO does not register catches of S.aegyptiaca separately from those of other Mediterranean sole species.
References
Soleidae
Commercial fish
Fish described in 1927
Taxa named by Paul Chabanaud
Fish of the Mediterranean Sea
Fish of the Red Sea
|
226188
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Inauguration
|
Inauguration
|
Inauguration
In government and politics, inauguration is the process of swearing a person into office and thus making that person the incumbent. Such an inauguration commonly occurs through a formal ceremony or special event, which may also include an inaugural address by the new official.
The word inauguration stems from the Latin augur, which refers to the rituals of ancient Roman priests seeking to interpret if it was the will of the gods for a public official to be deemed worthy to assume office.
Public office
The inaugurations of public figures, especially those of political leaders, often feature lavish ceremonies in which the figure publicly takes their oath of office (sometimes called "swearing in"), often in front of a large crowd of spectators. A monarchical inauguration may take on different forms depending on the nation: they may undergo a coronation rite or may simply be required to take an oath in the presence of a country's legislature.
The "inaugural address" is a speech given during this ceremony which informs the people of their intentions as a leader. A famous inauguration speech is John F. Kennedy's.
Presidential inaugurations
Croatian Presidential inauguration
Irish presidential inauguration
Philippine presidential inauguration
Russian presidential inauguration
United States presidential inauguration
See also
Coronation
Enthronement
Installation (Christianity)
Opening (disambiguation)
References
External links
Gaelic Inauguration
|
63181129
|
https://en.wikipedia.org/wiki/HiSky
|
HiSky
|
HiSky is a Romano-Moldavian low-cost airline headquartered in Bucharest, Romania with its main base are Henri Coandă international airport and Chisinau international airport
HiSky Europe is a Romanian low-cost airline headquartered in Bucharest, Romania with its main base in Bucharest Henri Coandă International Airport and secondary bases are in Cluj International Airport and Timișoara Traian Vuia International Airport.
History
The company's CEO, Iulian Scorpan, is a former pilot of Air Moldova.
In February 2020, the Moldovan aviation authorities stated that HiSky currently was not granted an air operator's certificate due to irregularities found during the certification process, and that an investigation has been launched. One of the issues noted is that Cobrex Trans, the airline which was supposed to operate Airbus A320s on behalf of HiSky, does not have this aircraft type in its fleet yet. According to the Civil Aviation Authority of the Republic of Moldova, as of 12 May 2020 HiSky was still not licensed for commercial operation. At the same time, the company was offering tickets for flights originating from Chisinau over its own website. The airline had then stated its plans to launch flights in July with two Airbus A320 family aircraft from Air Lease Corporation.
HiSky was forced to delay their route launches several times in the wake of the COVID-19 pandemic. As of 18 September 2020, the airline removed their planned schedule entirely. However, on the 11th of December 2020, the airline obtained the operational certificate in Romania and on 19 February 2021 the airline has obtained the operational certificate in Moldova.
On 22 February 2021, the airline has announced it would start flying to Dublin and Lisbon from its first hub in Cluj-Napoca, Romania. From 28 April 2021, HiSky Airlines launched new flights from Chisinau to Paris, from Paris and Frankfurt to Baia Mare, from April 29 from Dublin to Iasi, from May 1 from Frankfurt to Satu Mare and from Chisinau to Frankfurt.
Destinations
, HiSky operates to the following destinations
Fleet
, HiSky operates the following aircraft:
, HiSky Europe operates the following aircraft:
References
External links
Airlines of Moldova
Airlines of Romania
Airlines established in 2020
2020 establishments in Moldova
|
68320940
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bodak%20%28surname%29
|
Bodak (surname)
|
Bodak (surname)
Bodak is the surname of the following notable people:
Bob Bodak (born 1961), Canadian ice hockey player
Chuck Bodak (1916–2009), American boxing cutman and trainer
Joanna Bodak (born 1974), Polish rhythmic gymnast
Martin Bodák (born 1998), Slovak ice hockey defenceman
Peter Bodak (born 1961), English football winger
Sergei Bodak (born 1964), Russian football player
See also
Leonard Bodack (1932–2015), American politician
|
18979413
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Domagoj%20Duvnjak
|
Domagoj Duvnjak
|
Domagoj Duvnjak (born 1 June 1988) is a Croatian professional handball player for THW Kiel and the Croatia national team. Duvnjak is regarded as one of the best handball players of all time alongside fellow Croatian Ivano Balić.
He became a member of the Croatia national team at the 2008 Summer Olympics in Beijing, China. He also represented Croatia at the 2012, where Croatia won bronze, and 2016 Olympics. On 26 January 2014, he was named the IHF World Player 2013.
In August 2009, Duvnjak signed a three-year contract with HSV Hamburg worth €2.25 million, including a transfer fee of €1.1 million, making him – at age 21 – the most expensive handball player in history of the sport.
Honours
Club
RK Zagreb
Croatian League: 2006–07, 2007–08, 2008–09
Croatian Cup: 2007, 2008, 2009
HSV Hamburg
EHF Champions League: 2013
Bundesliga: 2010–11
DHB-Pokal: 2010
DHB-Supercup: 2009, 2010
THW Kiel
EHF Champions League: 2020
EHF Cup: 2019
Bundesliga: 2014–15, 2019–20, 2020–21, 2022–23
DHB-Pokal: 2017, 2019, 2022
DHB-Supercup: 2014, 2015, 2020, 2021, 2022, 2023
Individual
General
Dražen Petrović Award: 2007
Bundesliga Ideal Team: 2011
Best Croatian handball player by SN & CHF: 2011, 2012, 2014, 2015
Bundesliga Player of the Season: 2013
Handball-Planet.com's World's Best Handball Player: 2013
IHF World Player of the Year: 2013
Croatian Sportsman of the Year: 2020
All-Star Team
Best centre back of the 2013 World Championship
Best centre back of the 2014 European Championship
Best centre back of the 2017 World Championship
Most Valuable Player (MVP) of the 2020 European Championship
References
External links
hrs
1988 births
Living people
Sportspeople from Đakovo
Croatian male handball players
Olympic handball players for Croatia
Handball players at the 2008 Summer Olympics
Handball players at the 2012 Summer Olympics
Handball players at the 2016 Summer Olympics
RK Zagreb players
Olympic bronze medalists for Croatia in handball
Olympic medalists in handball
Medalists at the 2012 Summer Olympics
Handball-Bundesliga players
THW Kiel players
Croatian expatriate handball players in Germany
|
1239246
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D0%B0%20%D0%9F%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%80%D1%83%D1%81%D1%96%D0%B2
|
Вілла Папірусів
|
Вілла Папірусів() — заміська давньоримська вілла на околиці міста Геркуланум.
Знахідка
Віллу Папірусів відносять до найбільших, знайдених в районі, що постраждав від виверження вулкана Везувій, серед яких також:
Вілла Сан Марко
Вілла Аріадни
Вілла Містерій
Вілла Пастуха.
Вілла Папірусів була знайдена наприкінці 1740-х років на околиці міста Геркуланум. Шар попелу і пірокластичних наносів над віллою досягав 25 — 30 метрів . Дослідження знайденого об'єкту проводив швейцарець Карл Якоб Вебер (1712—1764) протягом шести років. Аби дістатися вілли і її скарбів, використали метод коридорів, як у шахтах. В 1765 році в перешкоді стали виходи отруйного газу і хижацькі розкопки припинили. На новому етапі розкопки відновили в 20 столітті (в 1930-ті і в 1990-ті рр.) Знахідки значної кількості рукописів на папірусі обумовили її сучасну назву. Якщо її володарем вважати Луція Кальпурніуса Пізо, то варто називати споруду — вілла Пізоса, як її і називають іноді в літературі. Окрім папірусів, знайдена також значна кількість скульптур з мармуру і бронзи, а також погруддя — портрети, які вважають портретами володарів розкішної вілли.
Питання про володарів
Вілла значних розмірів і з такою кількістю творів мистецтва значної художньої вартості могла належати лише впливовій і надто багатій особі. Серед перших кандидатів на володіння називали Цезоніо Луція Кальпурніуса Пізо, родича римського імператора. Ретельне вивчення написів на віллі дало ще одне ім'я — Аппій Клавдій Пулькер, що був братом Лукулла і консулом в 38 році до н. е.
Опис споруди
Написи і допомогли датувати побудову вілли 1 століттям до н. е. На початок 21 століття вілла Папірусів розкопана частково. 1998 року через фінансові негаразди розкопки вілли припинили. Її поземний план створено з долею здогадок і імовірності, але головні частини споруди відомі.
Вілла мала видовжений план довжиною понад 250 метрів паралельно берегу Неаполітанської затоки. Припускають, що сади і споруди вілли розпланували на чотирьох терасах, де були також виноградники, городи і власна гавань. Неподалік вілли був ліс. Атріум вілли слугував вестибюлем, через який можна було потрапити в різні її частини. Особливо розкішним був перістиль з басейном, обабіч якого створили портики на десять колон. Вілла мала значну колекцію скульптур, кількість яких досягала вісімдесяти. Серед них:
Відпочиваючий Гермес
Сатири з горщиками
Герма Доріфора
Герма амазонки
Афіна Промахос архаїчної доби
декілька погрудь з бронзи, серед яких і Сципіон Африканський.
Скульптуру «Відпочиваючий Гермес» витягли з розкопаної вілли ще 1758 року. Вона справила значне враження на прихильників давньоримського мистецтва в 18 столітті. Згодом її гальванопластичні копії розійшлися світом. Одна з копій скульптури «Відпочиваючий Гермес» прикрасила фонтан в дворику Ужгородського замку, Україна.
Унікальна антична бібліотека вілли Папірусів
Наукову сенсацію обумовила унікальна антична бібліотека вілли Папірусів, що стала найдавнішою на теренах Італії і Європи. Володар вілли був освіченою особою і цікавився як філософією, так і античною літературою. Матеріальні статки і дозвілля сприяли вивозу на віллу і накопиченню сувоїв і папірусів, кількість яких досягла 1785 зразків. Вважають, що частка рукописів вивезена з Греції і що володар готував власну бібліотеку до евакуації. Але віллу накрили пірокластичні наноси. Сувої і папіруси були пошкоджені високими температурами (300—320 градусів за Цельсієм), частково погоріли і зліпилися. Пройшли процеси карбонізації, як в деревині. Але поховання під шаром наносів в 25-30 метрів уберегло їх від контактів з повітрям і вологою. Знайдені сувої і папіруси винесли ще в середині 18 століття. Частка папірусів згоріла, частка пошкоджена працівниками ще в 18 столітті. Загальну кількість рукописів на віллі вказують гіпотетично. Залишки папірусів передані в Національну бібліотеку в місті Неаполь.
Вже в 18 столітті відбулися перші спроби розгорнути сувої і дослідити тексти. Але це сприяло знищенню ще декількох зразків. Завдання виявилося надто складним через відсутність технологій фіксації пошкоджених носіїв. Примітивну технологію розгортання папірусів і сувоїв запропонував священик Антоніо П'яджо, що робив це за допомогою особливого механізму в бібліотеці Ватикана.
1793 року відбулося перше оприлюднення розтлумачених текстів (вийшло з друку видання з текстами, гравюрами і факсиміле рукописів).
В період 1802–1806 священик Джон Хейтер розгорнув і частково розтлумачив близько двохсот (200) папірусів.
Шість папірусів 1806 року були вимушені передати диктатору Наполеону Бонапарту.
1810 року вісімнадцять (18) рукописів передали англійському королю Георгу IV, чотири розгорнуті — король передав в Бодлеанську бібліотеку, 14 — перейшли до збірок Британського музею.
1818 року нові спроби розгорнути папіруси зробив H. Деви.
Розкопки 1855 року збагатили знахідки новою кількістю папірусів та їх фрагментів.
1969 року з ініціативи Марчелло Джиганте(Gigante) створено Міжнародний центр вивчення Геркуланумських папірусів. Це сприяло вивченню пошкоджених папірусів неруйнівними методами. Були відновлені спроби розкопок вілли Папірусів. 4 липня 2011 року прийшла звістка про оцифровку 1600 папірусів з Геркуланума.
Центр Гетті
Вілла Папірусів справила враження на мільярдера Гетті, що створив сучасну реконструкцію Вілли Папірусів в Каліфорнії, незважаючи на неповне розкриття оригінала в Геркуланумі і недостатнє її дослідження. Вілла Гетті стала значним художнім музеєм античного і західноєвропейського мистецтва в Сполучених Штатах, закупівельні можливості якого перевищують можливості інших великих музеїв світу.
Див. також
Археологія
Помпеї
Фреска
Папіруси з Геркуланума
Мистецтво Італії
Реставрація (мистецтво)
Вілла Містерій
Вілла в Боскореале
Геркуланум
Стабії
Вілла Поппея, Оплонтіс
Джерела
Horst Blanck: Das Buch in der Antike. Beck, München 1992. ISBN 3-406-36686-4
Tiziano Dorandi: La «Villa dei Papiri» a Ercolano e la sua biblioteca. In: Classical Philology. Chicago 90.1995, S.168-182.
Marcello Gigante: Philodemus in Italy. The books from Herculaneum. Univ. of Michigan Press, Ann Arbor 1995, 2002. ISBN 0-472-10569-8
Johann Joachim Winckelmann: Sendschreiben von den herculanischen Entdeckungen. Dresden 1762. Hrsg. von Stephanie-Gerrit Bruer und Max Kunze. Zabern, Mainz 1997. ISBN 3-8053-2022-1
Посилання
Вілли Італії
Помпеї
Зниклі бібліотеки
П
|
1822640
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Токаренко Ігор Олександрович
|
Токаренко Ігор Олександрович
Ігор Олександрович Токаренко (м. Брянка, Луганська область — , м. Луганськ, Україна) — український військовослужбовець, десантник, солдат Збройних сил України.
Життєпис
Ігор Токаренко народився 1995 року на Луганщині, в місті Брянка. Закінчив загальноосвітню школу.
Проходив військову службу за контрактом в Дніпропетровській десантній бригаді.
Солдат, механік-водій 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А1126, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.
Обставини загибелі
13 червня 2014 року десантники готувались до відправлення в зону проведення АТО. У ніч на 14 червня трьома військово-транспортними літаками Іл-76 МД з інтервалом у 10 хвилин вони вилетіли в Луганський аеропорт на ротацію особового складу. На борту також була військова техніка, спорядження та продовольство.
14 червня о 0:40 перший літак (бортовий номер 76683), під командуванням полковника Дмитра Мимрикова приземлився в аеропорту.
Другий Іл-76 МД (бортовий номер 76777), під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, на борту якого перебували 9 членів екіпажу 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації та 40 військовослужбовців 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади, о 0:51, під час заходу на посадку (аеродром міста Луганськ), на висоті 700 метрів, був підбитий російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». В результаті терористичного акту літак вибухнув у повітрі і врізався у землю поблизу території аеропорту. 49 військовослужбовців — весь екіпаж літака та особовий склад десанту — загинули. Третій літак за наказом повернувся в Мелітополь.
Пройшло більше 40 діб, перш ніж десантників поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації.
Похований на кладовищі села Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області.
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» III ст. (20.06.2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу.
Нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
Вшанування пам'яті
13 червня 2015 року в Дніпрі на Алеї Героїв до роковин загибелі військових у збитому терористами літаку Іл-76 встановили пам'ятні плити з іменами загиблих воїнів.
18 червня 2016 року на території військової частини А1126 в смт Гвардійське урочисто відкрили пам'ятник воїнам-десантникам 25-ї повітряно-десантної бригади, які героїчно загинули під час бойових дій в зоні проведення АТО. На гранітних плитах викарбувані 136 прізвищ, серед них і 40 десантників, які загинули у збитому літаку в Луганську.
Див. також
Збиття Іл-76 у Луганську.
Примітки
Джерела
Токаренко Ігор Олександрович // Книга пам'яті полеглих за Україну.
Токаренко Ігор Олександрович // Український меморіал.
Найбільша втрата ЗСУ в небі: річниця аварії Іл-76 під Луганськом // «Вечірній Кам'янець» за матеріалами «Вчасно», 14 червня 2017.
Уродженці Брянки
Учасники АТО родом з Луганської області
Померли в Луганську
Поховані в Новомосковському районі
|
39981449
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Raj%20Singh%20II
|
Raj Singh II
|
Raj Singh II
Maharana Raj Singh II (25 April 1743 – 3 April 1761), was the Maharana of Mewar Kingdom (r. 1754–1762). He was the only son of Maharana Pratap Singh II born posthumously and was declared successor to his father under the care of his paternal uncle Maharana Ari Singh II who after a turbulent reign of his nephew became the succeeding Maharana .
References
Monarchs of Mewar
1743 births
1761 deaths
|
5122316
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Liopholis%20whitii
|
Liopholis whitii
|
Liopholis whitii — вид сцинкоподібних ящірок родини сцинкових (Scincidae). Ендемік Австралії. Вид названий на честь ірландського лікаря і натураліста .
Поширення і екологія
Liopholis whitii мешкають на південному сході Австралії, від на південному сході Квінсленду через Новий Південний Уельс до Вікторії. Окремі популяції також мешкають на острові Кенгуру, на островах затоки Спенсер, на островах Бассової протоки та на Тасманії. Вони живуть в сухих склерофільних лісах і рідколіссях, на пустищах, серед скель і дюн. Зустрічаються на висоті до 1200 м над рівнем моря. Живородні.
Примітки
Сцинкові
Тварини, описані 1804
Плазуни Австралії
Ендемічна фауна Австралії
|
5173556
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%94%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B4
|
Меєрайстад
|
Меєрайстад — муніципалітет на півдні Нідерландів, у провінції Північний Брабант. Муніципалітет є результатом злиття муніципалітетів Схейндел, Сінт-Ауденроде та Вегел у 2017 році. Після злиття він став найбільшим муніципалітетом за площею землі Північного Брабанту (у 2019 році муніципалітет Альтена перевищив ций показник). У місті Вегел розташована ратуша, а муніципальна рада проводить свої засідання в колишній ратуші Сінт-Ауденроде.
Примітки
Посилання
Офіційний вебсайт
Громади Північного Брабанту
|
15439009
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Drachenbronn-Birlenbach
|
Drachenbronn-Birlenbach
|
Drachenbronn-Birlenbach is a commune in the Bas-Rhin department in Grand Est in north-eastern France.
See also
Communes of the Bas-Rhin department
References
Communes of Bas-Rhin
Bas-Rhin communes articles needing translation from French Wikipedia
|
4772861
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%28%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Александровське сільське поселення (Сладковський район)
|
Александровське сільське поселення (Сладковський район)
Александровське сільське поселення — муніципальне утворення у складі Сладковського району Тюменської області, Росія.
Адміністративний центр — село Александровка.
Історія
3 листопада 1923 року були утворені Алекандровська сільська рада, Красивська сільська рада, Михайловська сільська рада та Таволжанська сільська рада. 19 вересня 1937 року ліквідовано Михайловську та Таволжанську сільради. 5 жовтня 1961 року ліквідовано Красивську сільраду.
2004 року Александровська сільська рада перетворена в Александровське сільське поселення.
Населення
Населення — 967 осіб (2020; 1003 у 2018, 1186 у 2010, 1522 у 2002).
Склад
До складу поселення входять такі населені пункти:
Примітки
Поселення Сладковського району
|
483879
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%91%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%B0%D0%BD%D0%BE%29
|
Лана (провінція Больцано)
|
Лана (провінція Больцано)
Лана — муніципалітет в Італії, у регіоні Трентіно-Альто-Адідже, провінція Больцано.
Лана розташована на відстані близько 540 км на північ від Рима, 65 км на північ від Тренто, 20 км на північний захід від Больцано.
Населення — (2014).
Демографія
Сусідні муніципалітети
Чермес
Гаргаццоне
Лагундо
Марленго
Мерано
Натурно
Парчинес
Посталь
Сан-Панкраціо
Тезімо
Див. також
Список муніципалітетів провінції Больцано
Примітки
Муніципалітети провінції Больцано
|
3081457
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BB%D0%B7
|
Фолз
|
Фолз
Вікторія-Фолз (англ. Victoria Falls) — місто на північному заході Зімбабве в провінції Північний Матабелеленд на південному березі річки Замбезі.
Вікторія-Фолз — автомобільно-залізнично-пішохідний міст через річку Замбезі приблизно за 350 м на південь від водоспаду Вікторія.
Таємниці Ґравіті Фолз (англ. Gravity Falls) — американський анімаційний телевізійний серіал Алекса Гірша.
|
12828150
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2003%20Colima%20earthquake
|
2003 Colima earthquake
|
2003 Colima earthquake
The 2003 Colima earthquake occurred on 21 January with a moment magnitude of 7.6 and a maximum Mercalli intensity of VIII (Severe). The epicenter was located on the Pacific coast in the Mexican state of Colima. The earthquake was felt as far away as Mexico City and in southern parts of the United States.
Effects
The 2003 Colima earthquake resulted in 29 deaths and 300 injuries. Additionally, approximately 10,000 were left homeless as the earthquake destroyed 2,005 homes and seriously damaged 6,615. Most of the deaths and damage occurred in Villa de Álvarez, a city which borders the northern part of the city of Colima. Extensive damage (rating VIII) occurred in the city of Colima and in Tecomán. Some deaths and damage occurred in the states of Jalisco and Michoacán and a few buildings were damaged as far away as Guanajuato and Morelos. The quake was felt strongly (rating VI) in parts of Mexico City. It was also felt in most of Mexico and in the United States in Corpus Christi, Texas, Dallas, Texas and El Paso, Texas. Occupants of high-rise buildings in Houston, Texas also reported feeling its effects. Landslides closed a segment of the Colima-Guadalajara Highway and the port of Manzanillo. Power and telephone outages occurred in Mexico City. A local tsunami of about 1 m (peak-to-trough) was recorded at Manzanillo. A seiche was observed on Lake Pontchartrain in the US state of Louisiana, and sediment was stirred up in several Louisiana wells.
Tectonic summary
This shallow earthquake occurred in a seismically active zone near the coast of central Mexico. The earthquake occurred near the juncture of three tectonic plates: the North American Plate to the northeast, the Rivera Plate to the northwest, and the Cocos Plate to the south. Both the Rivera Plate and the Cocos Plate are being subsumed beneath the North American Plate. The slower subducting Rivera Plate is moving northwest at about 2 cm per year relative to the North American Plate and the faster Cocos plate is moving in a similar direction at a rate of about 4.5 cm per year.
Several significant earthquakes have occurred near the recent event. In 1932, a magnitude 8.4 thrust earthquake struck about 100 km to the north-northwest. On 9 October 1995, a magnitude 7.6 earthquake struck about 50 km to the northwest killing at least 49 people and leaving 1,000 homeless. The most deadly earthquake in the region occurred about 170 km to the south-east on 19 September 1985. This magnitude 8.0 earthquake killed at least 9,500 people, injured about 30,000, and left 100,000 people homeless.
See also
List of earthquakes in 2003
List of earthquakes in Mexico
References
Sources
Further reading
External links
2003 disasters in Mexico
Earthquakes in Mexico
2003 earthquakes
2003 tsunamis
History of Colima
2003 in Mexico
Tsunamis in Mexico
January 2003 events in Mexico
|
31821479
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Siegfried%20Verhein
|
Siegfried Verhein
|
Siegfried Verhein
Siegfried Verhein (1 October 1897 – 30 June 1963) was a German general in the Wehrmacht during World War II. He was a recipient of the Knight's Cross of the Iron Cross of Nazi Germany.
Verhein surrendered to the Red Army in the course of the Soviet 1945 Zemland Offensive. Convicted as a war criminal in the Soviet Union, he was held until 1955.
Awards and decorations
Knight's Cross of the Iron Cross on 28 February 1945 as Generalmajor and leader of a Kampfgruppe in the 551. Volks-Grenadier-Division
References
Citations
Bibliography
1897 births
1963 deaths
Lieutenant generals of the German Army (Wehrmacht)
German Army personnel of World War I
Prussian Army personnel
Recipients of the clasp to the Iron Cross, 1st class
Recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross
German prisoners of war in World War II held by the Soviet Union
Military personnel from the Province of Pomerania
People from Vorpommern-Greifswald
Military personnel from Mecklenburg-Western Pomerania
German Army generals of World War II
|
39424625
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Simon%20Bodenmann
|
Simon Bodenmann
|
Simon Bodenmann (born 2 March 1988) is a Swiss professional ice hockey forward who is currently playing for the ZSC Lions of the National League (NL).
Playing career
Bodenmann joined Bern after spending the first 9 professional seasons of his career with fellow Swiss club, the Kloten Flyers. He signed a three-year contract to commence from the 2015–16 season on August 28, 2014.
On November 2, 2017, Bodenmann was signed to a four-year contract worth CHF 3.2 million by the ZSC Lions. The contract will begin from the 2018–19 season.
International play
Bodenmann competed in the 2013 IIHF World Championship, 2015 IIHF World Championship and the 2014 Winter Olympics as a member of the Switzerland men's national ice hockey team.
Career statistics
Regular season and playoffs
International
References
External links
1988 births
Living people
EHC Bülach players
SC Bern players
Ice hockey players at the 2014 Winter Olympics
EHC Kloten players
Olympic ice hockey players for Switzerland
Swiss ice hockey left wingers
Ice hockey players at the 2018 Winter Olympics
HC Thurgau players
ZSC Lions players
|
1639554
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D0%BE%D0%B1-%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BF%D1%96
|
Сроботник-об-Колпі
|
Сроботник-об-Колпі — поселення в общині Костел, регіон Південно-Східна Словенія, Словенія. Висота над рівнем моря: 267,3 м.
Посилання
Статистичне бюро Республіки Словенія
Населені пункти Словенії
|
1008047
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Infanta%20Pilar%2C%20Duchess%20of%20Badajoz
|
Infanta Pilar, Duchess of Badajoz
|
Infanta Pilar, Duchess of Badajoz
Infanta Pilar of Spain, Duchess of Badajoz and Viscountess of La Torre (Spanish: María del Pilar Alfonsa Juana Victoria Luisa Ignacia y Todos los Santos de Borbón y Borbón; 30 July 1936 – 8 January 2020), sometimes known more simply as Pilar de Borbón, was the elder daughter of Infante Juan, Count of Barcelona and Princess María Mercedes of the Two Sicilies, and older sister of King Juan Carlos I.
Early life
Infanta Pilar was the firstborn daughter of Juan de Borbón y Battenberg and María de las Mercedes de Borbón y Orleans, Counts of Barcelona, she was born in Ville Saint Blaise, home of the counts of Barcelona in Cannes (Alpes-Maritimes, France), on 30 July 1936. She was baptized in Cannes, in the church of Rins, with the name of María del Pilar Alfonsa Juana Victoria Luisa Ignacia de Todos los Santos de Borbón y Borbón. Her godparents were her paternal grandfather, King Alfonso XIII and her maternal grandmother the Princess Louise of Orléans, although Alfonso XIII acted by delegation as he did not want to meet his wife Queen Victoria Eugenia. From her birth, as the daughter of the heir to the Crown of Spain she was given the title of Infanta of Spain with treatment of Royal Highness. However, the official recognition of that title came when her brother was already King of Spain.
When she was an infant, the family moved to Rome where the Spanish Royal Family settled in exile. In 1941, after the resignation of Alfonso XIII, her father became the holder of the dynastic rights of the Spanish Crown in exile. During World War II she lived at Lausanne in Switzerland, where her grandmother, Queen Victoria Eugenia, lived. In 1946 the family resettled at Estoril in Portugal.
Her family attempted to marry her to Baudouin of Belgium, who ended up marrying Fabiola de Mora instead.
At the wedding of her brother Juan Carlos I of Spain with Princess Sofía of Greece, in 1962, she was one of eight bridesmaids.
Marriage and family
Pilar needed to renounce her rights of succession to the Spanish throne to marry a commoner as stipulated by the Pragmatic Sanction of Charles III on marriages of members of the royal family.
She married Luis Gómez-Acebo y Duque de Estrada, 2nd Viscount of La Torre (23 December 1934 – 9 March 1991) on 5 May 1967 in Lisbon, Portugal at Jerónimos Monastery, who obtained with his marriage the status of Grandee of Spain. They had five children:
Doña María de Fátima Simoneta Luisa Gómez-Acebo y Borbón (31 October 1968)
Don Juan Filiberto Nicolás Gómez-Acebo y Borbón, later 3rd Viscount of La Torre (6 December 1969)
Don Bruno Alejandro Gómez-Acebo y Borbón (15 June 1971)
Don Luis Beltrán Ataúlfo Alfonso Gómez-Acebo y Borbón (20 May 1973)
Don Fernando Humberto Gómez-Acebo y Borbón (30 September 1974 - 1 March 2024)
Her husband died of lymphatic cancer on 9 March 1991.
Equestrian sport
Pilar de Borbón had been supporting international equestrian sport. She was President of the International Equestrian Federation from 1994 to 2006, succeeded by HRH Princess Haya bint al Hussein. She wrote the foreword of the official Spanish translation of the national instruction handbook of the German National Equestrian Federation, Técnicas Avanzadas de Equitación - Manual Oficial de Instrucción de la Federación Ecuestre Alemana.
From 1996 to 2006 she was a member of the International Olympic Committee for Spain, when she became an honorary member, and Member of the Executive Board of the Spanish Olympic Committee.
Philanthropic and other activities
Pilar de Borbón was one of the founders of Asociación Nuevo Futuro ("New Future Association") in 1968, an international child support organization, and was its president and then president of honor. Until her death, she was one of the leaders and supporters of the Rastrillo Nuevo Futuro event, which provided part of the income that financed Asociación. The event even received the visit of the Queens of Spain, Letizia and Sofia. Rastrillo has always been a place of meeting, solidarity and enjoyment for her, wrote ¡Hola! magazine in January 2019. Her last public appearance was in "Rastrillo" on 23 November 2019.
Pilar de Borbón was also a member of the board of directors of the Queen Sofía Spanish Institute in New York City, president of the World Monuments Fund España and, from 2007 to 2009, president of Europa Nostra, the European Federation for the Defense of Cultural Heritage.
She was also a music fan and accompanied her brother, King Juan Carlos of Spain, and nephews to bullfighting matches.
Financial holdings
Mossack Fonseca files document that in August 1974, Pilar de Borbón became president and director of the Panama-registered company Delantera Financiera SA (registered May 1969) with her husband as secretary-treasurer and director. In 1993, London-based Timothy Lloyd who had represented the undisclosed owner of the company said that Pilar de Borbón owned it. After March 1993, the intermediary representing the company was Madrid-based Abogados, a law firm founded by Pilar de Borbón's brother-in-law . From July 2006 until its dissolution in June 2014, five days before the installation of her nephew Felipe VI, Pilar de Borbón's son Bruno Alejandro Gómez-Acebo Borbón was director and treasurer of the company. On 7 April 2016 she admitted the accusations concerning the company were valid but made it clear that she never personally evaded taxes.
Illness and death
Pilar was operated for an intestinal obstruction on 2 February 2019 in Madrid, and was diagnosed with colon cancer in 2019, being made public in May of the same year. On 5 January 2020, she was admitted to the hospital as her condition worsened. She died 3 days later on 8 January at the Ruber International Hospital in Madrid, with her family at her side.
She was cremated on 9 January and her ashes were buried alongside her husband in Saint Isidore Cemetery, Madrid, in a private ceremony. On 28 January, her funeral was held in El Escorial basilica, attended by her nephew King Felipe VI of Spain, former Queen of the Netherlands, Princess Beatrix, her brother Juan Carlos I and Queen Sofía, cousin-in-law by marriage Queen Margarita (wife of Simeon II of Bulgaria), the Duke of Braganza Duarte Pio, and Spanish political authorities represented by Deputy Prime Minister Carmen Calvo, Mayor of Madrid José Luis Martínez-Almeida and President of the Congress of Deputies Meritxell Batet.
Honours
National
: Knight Grand Cross of the Order of Charles III
: Dame Grand Cross of the Order of Queen Maria Luisa
: Knight Grand Cross of the Royal Order of Sports Merit
Foreign
Greek Royal Family: Dame Grand Cross of the Order of Saints Olga and Sophia
Two Sicilian Royal Family (Hispano-Neapolitan branch): Dame Grand Cross of Justice of the Sacred Military Constantinian Order of Saint George
: Grand Cross of the Order of Infante Henry
Ancestors
References
External links
1936 births
2020 deaths
Deaths from colorectal cancer in Spain
Dukes of Spain
Grandees of Spain
House of Bourbon (Spain)
Spanish International Olympic Committee members
People from Cannes
People named in the Panama Papers
Spanish infantas
|
44515909
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Johannes%20Fabritius
|
Johannes Fabritius
|
Johannes Fabritius (30 November 1636 – after 1693) was a Dutch Golden Age painter.
Fabritius was born in Beemster as the son of Pieter Carelsz Fabritius. He was the brother of Barent and Carel Fabritius. Carel died in the Delft explosion of 1654.
Fabritius is known for still life paintings and probably died in Hoorn where he went to live in 1676.
References
External links
1636 births
1690s deaths
Dutch Golden Age painters
Dutch male painters
People from Beemster
|
2208012
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F%20%D0%9D%D0%90%D0%9D%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%9C.%20%D0%93.%20%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE
|
Премія НАН України імені М. Г. Холодного
|
Премія НАН України імені М. Г. Холодного
Премія НАН України імені М. Г. Холодного — премія, встановлена у 1972 році Академією наук УРСР за видатні наукові роботи в галузі ботаніки, фізіології та екології рослин. Названа на честь видатного ботаніка академіка Миколи Григоровича Холодного.
Першим лауреатом премії стала геоботанік і болотознавець професор Єлизавета Модестівна Брадіс.
Лауреати премії
Див. також
Премії НАН України імені видатних учених України
Холодний Микола Григорович
Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України
Джерела
Цибань В. О. Нагороди Національної академії наук України. — 2-ге видання, перероблене і доповнене. — Київ: Академперіодика, 2013. — 496 с.
Засновані в Україні 1972
Ботаніка України
Нагороди з біології
|
5218852
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Рівень рентгенівського випромінення
|
Рівень рентгенівського випромінення — електронний стан атома, що виступає як початковий чи кінцевий стан процесу, що включає в себе абсорбцію або емісію рентгенівських променів. Він представляє багатоелектронний стан, який, у випадку чистих атомів, має сумарний кутовий момент (J = L + S), як точно визначене квантове число.
Див. також
Рентгенівське випромінювання
Література
Рентгенівське випромінювання
|
17032072
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Carletonite
|
Carletonite
|
Carletonite is a rare silicate mineral with formula KNa4Ca4(CO3)4Si8O18(F,OH)·(H2O).
It is a phyllosilicate and a member of the apophyllite group. Its tetragonal crystals are a translucent blue, white, colorless or pink with a vitreous to dull lustre. It has a density of 2.45 and a hardness of 4–4.5.
It was discovered by G.Y Chao and named for the school he attended, Carleton University of Ottawa. It was first described in 1969 for an occurrence at Mont Saint-Hilaire, Quebec. The type locality at Mont Saint–Hilaire is the only reported occurrence.
It occurs in hornfels and siliceous marble xenoliths within and adjacent to a nepheline syenite intrusion. It occurs in association with quartz, narsarsukite, calcite, fluorite, ancylite, molybdenite, leucosphenite, lorenzenite, galena, albite, pectolite, apophyllite, leifite, microcline and arfvedsonite.
References
Phyllosilicates
Carbonate minerals
Tetragonal minerals
Minerals in space group 127
|
2861364
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BD%20%28%D2%90%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%8C%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Оконін (Ґрудзьондзький повіт)
|
Оконін (Ґрудзьондзький повіт)
Оконін — село в Польщі, у гміні Ґрута Ґрудзьондзького повіту Куявсько-Поморського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Торунського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Ґрудзьондзького повіту
|
1597068
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BD%20%D0%90%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%2C%201990%29
|
Капітан Америка (фільм, 1990)
|
Капітан Америка (фільм, 1990)
«Капітан Америка» — американський фантастичний бойовик 1990 року режисера Альберта П'юна.
Сюжет
Італійські фашисти вели інтенсивні дослідження в області створення нового типу людини, що володіє надприродними здібностями. Перший примірник, названий «Червоний Череп», в силу ряду причин опинився і останнім. Доктор Марія Вассел, яка працювала в цій галузі, зуміла перебратися в США, де продовжила дослідження. Незабаром американці отримали і свою суперлюдину. Як і його прототип, він теж виявився єдиним. Великодосвідчений «Червоний Череп», що плете мережі міжнародної змови, і безстрашний «Капітан Америка» вступають в смертельний поєдинок.
У ролях
Метт Селінджер — Стів Роджерс / Капітан Америка
Ронні Кокс — Том Кімбал
Нед Бітті — Сем Колаветц
Даррен Макгевін — Генерал Флемінг
Майкл Нурі — Підполковник Луїс
Скотт Полін — Червоний Череп / військовий лікар
Кім Джиллінґем — Берніс Стюарт / Шарон
Мелінда Діллон — місіс Роджерс
Білл Мумі — молодий Генерал Флемінг
Франческа Нері — Валентина де Сантіс
Карла Кассола — доктор Марія Васеллі
Массіміліо Массімі — Тадзіо де Сантіс
Вейд Престон — Джек
Норберт Вайссер — Аляскинський інспектор
Геретт Ретліф Генсон — молодий Том Кімбал
Бернарда Оман — мати Тадзіо
Тонко Лонза — наставник Тадзіо
Паор Гальяно — фашистський генерал
Мілан Крістофіч — нацистський генерал 1
Антун Наліс — старий ремонтник
Маріо Ковач — ремонтник
Зоран Покупеч — імплантат доктор
Катрін Фаррелл — Роз
Міа Беговіч — молода італійка
Матко Рагуз — чоловік італійки
Дональд Стенден — охоронець Червоного Черепа
Драгана Жігіч — молодий італієць
Раффаель Буранеллі — молодий італієць
Роберт Егон — молодий італієць
Ігор Сердар — молодий італієць
Гарі Еппер — містер Ерліх
Соня Грегус — боєць опору
Рене Медвесек — боєць опору
Деметр Бітенц — промисловець
Релья Башіч — промисловець
Велемір Гітіл — промисловець
Драго Клобучар — промисловець
Гордан Пікульян — промисловець
Френк Папія — фельдшер
Томас Бітті — молодий Сем Колаветц
Джон Бітті — ветеран війни
Енн Белл — мати Тома Кімбала
Янн Карл — диктор
Герда Шеперд — медсестра
Бет Енн Бауен — дівчина на пляжі
Крістофер Вітні — хлопець на пляжі
Мустафа Надаревич — батько Тадзіо
Едіта Ліповсек — тітка Тадзіо
Любіца Дуймовіч — бабуся Тадзіо
Альдо Галлеацці — німецький учений
Славко Сестак — німецький учений
Петар Томач — італійський торговець
Бруно Грдадольнік — італійський торговець
Джуліо Маріні — нацистський генерал 2
Фей Фінвер — лаборант
Френк Фінвер — лаборант
Пітер Малрін — лаборант
Тандер Поттер — бойскаут
Сара Вассон — маленька дівчинка
Скотт Дель Амо — батько Тома Кімбала
Роберт Рейтмеєр — музикант
Джон С. Рейнольдс — музикант
Лі Вестенгофер — музикант
Майк Джонсон — музикант
Джейсон Брукс — Spa man 1 (в титрах не вказаний)
Роберт Геммонд — Nazi Soldier (в титрах не вказаний)
Свен Медвесек — Pietro (в титрах не вказаний)
Цікаві факти
Серед акторів, яких запрошували на роль Стіва Роджерса, були Дольф Лундгрен і Арнольд Шварценеггер. Але Лундгрен знімався в іншому фільмі про героя коміксів — «Карателя», а Шварценеггер не підійшов через свій німецький акцент.
Примітки
Посилання
Фантастичні фільми 1990
Фантастичні бойовики США
Фільми англійською мовою
Науково-фантастичні фільми США
Фільми Югославії
Фільми Альберта Пьюна
Фільми США 1990
Фільми про Аляску
Фільми, дія яких відбувається в Канаді
Фільми, дія яких відбувається в Німеччині
Фільми, дія яких відбувається в Італії
Фільми, дія яких відбувається в Лос-Анджелесі
Фільми про Огайо
Фільми, дія яких відбувається у Вашингтоні
Фільми, зняті в Лос-Анджелесі
Фільми, зняті в Хорватії
Фільми, зняті в Словенії
Фільми, зняті в Югославії
Фільми про Капітана Америку
|
3258425
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82-%D0%A1%D0%B0%D0%BD-%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%80%D1%96%D0%B5%D0%BB%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Іст-Сан-Габріел (Каліфорнія)
|
Іст-Сан-Габріел (Каліфорнія)
Іст-Сан-Габріел — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Лос-Анджелес штату Каліфорнія. Населення — осіб (2020).
Географія
Іст-Сан-Габріел розташований за координатами (34.119637, -118.080242). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 4,08 км², з яких 4,04 км² — суходіл та 0,04 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали особи в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 3646 осіб/км². Було 5365 помешкань (1315/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,4 %. Частка іспаномовних становила 24,9 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 21,9 % — особи молодші 18 років, 64,5 % — особи у віці 18—64 років, 13,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 40,2 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 94,0 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 90,3 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 11,1 % осіб, у тому числі 12,7 % дітей у віці до 18 років та 10,7 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 26,9 %, роздрібна торгівля — 11,6 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 11,2 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Каліфорнії
Населені пункти округу Лос-Анджелес (округ)
|
3144046
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%20%D0%95%D0%BA
|
Малін Ек
|
Малін Ек (18 квітня 1945, Мальме) — шведська акторка театру і кіно, єдина триразова володарка премії «Золотий жук» за найкращу жіночу роль.
Життєпис
Малін Ек народилася в родині актора Андерса Ека і хореографки Біргіт Кульберг.
Навчалася в Стокгольмській театральній школі з 1965 по 1968 роки, по закінченні отримала запрошення до трупи Королівського драматичного театру. Дебютувала у виставі «Аліса в Країні Чудес» (1968).
У 1982 році пішла з Королівського драматичного театру до Стокгольмського міського театру (театр Unga Klara), де грала у виставі Dans med nästan. Виставу поставив брат Малін, Матс Ек, а одну з ролей виконав інший брат, Ніклас Ек. Також була зайнята в спектаклях En ren flicka, Hitlers barndom, I Lusthuset, Stormen, Mirad — En pojke från Bosnien, Måsen, Det allra viktigaste і Livet en dröm.
Також Малін Ек грала в театрі «Оріон», де брала участь у виставах På Malta і Johanna.
У 2012 році повернулася до Королівського драматичного театру, одні з останніх її робіт — ролі у виставах Drömmen om Herrön — Killinggänget på Dramaten, Slott i Sverige, Den lilla Sjöjungfrun, En egen ö, Tjuvar, Spöksonaten, Till Damaskus, Chéri і De oskyldiga.
Кіно
Популярність як акторка здобула завдяки ролі у фільмі Інгмара Бергмана Ett drömspel (1970). У 1982 році зіграла роль Герд в дебютному фільмі режисерки Сюзанни Остін Mamma, що принесла першу нагороду «Золотий жук». Критика особливо відзначала великий внесок різнобічно талановитої акторки в успіх фільму.
У 1985 році Малін Ек знову удостоїлася цієї премії за роль Клари в трилері Хассе Альфредсона Falsk som vatten. Третій «Золотий жук» їй присуджено у 1990 році за роль Лівії Біркман у ще одному фільмі режисерки Сюзанни Остін Skyddsängeln. За цей же фільм вона була номінована на премію Європейської кіноакадемії 1990 року.
Родина
Брат — балетний танцюрист Ніклас Ек.
Брат-близнюк — режисер Матс Ек.
Дочка — акторка Елін Клінга.
Нагороди та премії
1983 — премія «Золотий жук» найкращій акторці за роль Герд у фільмі Mamma;
1985 — премія «Золотий жук» найкращій акторці за роль Клари у фільмі Falsk som vatten;
1990 — премія «Золотий жук» найкращій акторці за роль Лівії Біркман у фільмі Skyddsängeln;
1997 — премія Карла Окермарка Шведської академії;
2010 — премія О'Ніла.
Фільмографія
1969 — «Пристрасть»
1974 — En skugga (телефільм)
1975 — Figaros bröllop (телефільм)
1979 — Barnförbjudet
1980 — Barnens ö
1982 — Mamma
1985 — Falsk som vatten
1986 — Bröderna Mozart
1990 — Skyddsängeln
1992 — «Недільні діти»
1993 — Hemresa (телефільм)
1996 — Bengbulan
2006 — Wellkåmm to Verona
2008 — Majken
Обрані театральні роботи
Примітки
Посилання
Малін Ек на сайті Internet Movie Database
Малін Ек на сайті Королівського драматичного театру
Малін Ек на сайті Стокгольмського міського театру
Вікіпедія:Статті з іншим значенням на Вікіданих
Акторки XXI століття
Акторки XX століття
Шведські акторки
Акторки за алфавітом
Персоналії за алфавітом
Уродженці Мальме
Народились 1945
Народились 18 квітня
|
1591687
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%83%20%D0%B7%20%D0%BF%D0%BB%D1%8F%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83
|
Збірна Сенегалу з пляжного футболу
|
Збірна Сенегалу з пляжного футболу — національна футбольна команда Сенегалу з пляжного футболу. Управляється (Сенегальською федерацією футболу, F.S.F.). Молода, але досвідчена й титулована збірна має прізвисько пляжні леви або леви Теранги. Як і деякі інші національні збірні з Центральної Африки мають традицію спільної молитви перед матчами.
У 2006 році, коли в Африці проводився перший відбірковий турнір до чемпіонату світу з пляжного футболу, збірна Сенегалу не брала в ньому участі. Зате дебют у наступному році був напрочуд успішним: друге місце в чемпіонаті Африки та вихід у чвертьфінал чемпіонату світу. В наступні роки команда була незмінним фаворитом африканських першостей. Це найбільш успішна команда Африки: триразовий чемпіон континенту, за результатами чемпіонатів світу 2005—2011 посідає дев'ятий щабель світового рейтингу (найкращий результат серед п'яти африканських збірних).
В травні 2013 на турнірі в Марокко сенегальці втретє стали чемпіонами Африки з пляжного футболу (серед восьми команд) і при цьому перемогли в усіх п'яти матчах змагань у основний час. Воротар збірної Аль Сейні Ндіайе на цьому турнірі визнаний найкращим серед своїх колег, форварди Ба, Кукпакі та Нгалла Силла ввійшли в число найкращих бомбардирів (відповідно 7, 8 і 9 голів).
Таким чином, сенегальці кваліфікувались на чемпіонат світу 2013 з першої позиції. На Таїті вони зіграють у групі С разом зі збірними-чемпіонами своїх континентів бразильцями, іранцями та бронзовими призерами чемпіонату Європи збірною України.
Очолює команду колишній гравець національної збірної Сенегалу з "великого" футболу Амаду Діоп. Його помічником є інший відомий футболіст, форвард збірної, сенегальського та бельгійського клубів Віктор Діане.
Збірна Сенегалу на найбільших міжнародних турнірах
Чемпіонати світу
З 1995 по 2007 — команда не брала участі.
2007 — кваліфікувалася з другого місця чемпіонату Африки; вдало зіграла в груповому турнірі: дві перемоги в основний час (над збірною Японії, Уругваю) та одна в додатковий над італійцями, загалом 8 очок (3+3+2) та перше місце в групі; припинили виступи на стадії 1/4 фіналу, поступившись 3:6 збірній Франції; 18 забитих, 14 пропущених голів, Папе Кукпакі з сімома голами серед восьми найкращих бомбардирів змагань.
2008 — кваліфікувалася з першого місця чемпіонату Африки; зіграла в груповому турнірі: перемога над збірною Франції (в серії пенальті), поразка від Уругваю та впевнена перемога над іранцями), лише за додатковими показниками посіли третє місце (три команди набрали по п'ять очок) й вибули зі змагання; 16 забитих, 14 пропущених голів, Кукпакі на шостій сходинці серед бомбардирів.
2009 — команда не пройшла кваліфікацію (третя в Кубку Африки).
2011 — кваліфікувалася з першого місця чемпіонату Африки; вдало зіграла на старті турніру (друге місце в групі): дві перемоги (над збірною Швейцарії (в серії пенальті) та над збірною Ірану), поразка від італійців (в серії пенальті), в чвертьфіналі в серії пенальті поступилися збірній Португалії. Загалом у турнірі 23 забитих, 22 пропущених голів.
Чемпіонат Африки
Склад команди на ЧС-2011
В 2011 році на кваліфікаційному турнірі КАФ в Касабланці сенегальські форварди Фолл та Кукпакі ввійшли в трійку бомбардирів (по 8 голів у 4 матчах), Аль Сейні Ндіає отримав приз як найкращий голкіпер. В 2013 році Ндіайє підтвердив своє реноме найкращого "пляжного" голкіпера Африканського континенту, ставши й найціннішим гравцем турніру.
На кожній світовій першості сенегальці входять у п'ятірку команд за двома показниками: кількість набраних карток і кількість забитих м'ячів. Першість серед бомбардирів Сенегалу на чемпіонатах світу утримує Папе Кукпакі (21 гол).
Капітан збірної: Нгалла Силла.
Для Кукпакі, Ндіає та Силли чемпіонат світу з пляжного футболу 2013 може стати четвертим у їх кар'єрі.
Тренер: Амаду Діоп.
Примітки
Посилання
Збірна Сенегалу з пляжного футболу на сайті ФІФА
Сенегал
Футбол у Сенегалі
Збірні Сенегалу
|
4702437
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D1%81%20%D0%A1%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%BE%D0%BD
|
Френсіс Саймон
|
Френсіс Саймон або Франц Ойген Сімон (Берлін — , Оксфорд) — німецький і британський фізик-експериментатор. Член Лондонського королівського товариства (1941). Наукові праці присвячені переважно фізиці низьких температур і високих тисків, ядерній фізиці, магнетизму.
Біографія
Ранні роки. Служба в армії (1893—1919)
Франц Ойген Сімон народився в Берліні у сім'ї багатого єврейського торговця. Серед його предків по материнській лінії — відомий філософ Мозес Мендельсон. У 1903 році Сімон вступив до гімназії кайзера Фрідріха, де вивчав латинську та грецьку мови та інші предмети класичного циклу, під час канікул відвідував Велику Британію, щоб практикуватися в англійській. Проте він проявляв очевидну схильність до природничих наук, це помітив друг сім'ї відомий біохімік Леонор Міхаеліс. Міхаеліс вмовив батьків Сімона дозволити йому обрати фізику своєю професією. У 1912 році Сімон вступив до Берлінського університету, де збирався вивчати фізику, хімію та математику. У той час серед студентів була поширена практика відвідування інших університетів у перші два роки навчання (ніяких іспитів за цей час не передбачалося), тому Сімон вирушив спочатку до Мюнхенського університету, де навчався в Арнольда Зоммерфельда, а потім до Геттінгенського.
Восени 1913 року Сімона призвали на рік на обов'язкову військову службу та до початку Першої світової війни все ще перебував в армії. Наступні чотири роки він служив у польовій артилерії (у званні лейтенанта) в основному на Західному фронті. Він отримав отруєння в одній із газових атак, був двічі поранений. Друге поранення, отримане лише за два дні до Комп'єнського перемир'я, виявилося настільки важким, що він виписався зі шпиталю лише навесні 1919 року. За особисту мужність Сімона нагородили Залізним хрестом 1-го класу, проте згодом не любив згадувати цю сторінку свого життя.
Берлін (1919—1930)
Навесні 1919 року Симон відновив свої заняття в Берлінському університеті, відвідуючи лекції Макса Планка, Макса фон Лауе, Фріца Габера та Вальтера Нернста. Останній став науковим керівником Сімона, який у січні 1920 року розпочав роботу над докторською дисертацією. Праця, присвячена поведінці питомої теплоємності речовин за низьких температур, була закінчена через 18 місяців. Після здобуття у грудні 1921 року ступеня доктора філософії Сімон залишився працювати в університеті. У 1922 році його призначили асистентом Нернста і того ж року він побрався з Шарлоттою Мюнхгаузен (Charlotte Munchhausen), яка народила йому двох доньок.
У цей час Сімон працював в університетському Фізико-хімічному інституті, яким спочатку керував Нернст, а потім Макс Боденштейн. У 1924 році Сімон отримав посаду приват-доцента, у 1927 році став асистентом професора (Außerordentliche professor). Протягом 1920-х років йому вдалося створити в інституті відділ фізики низьких температур, який продовжував плідну роботу з вивчення теплоємності тіл, отримання твердого гелію, дослідження адсорбції газів і структури кристалів. Для проведення всіх цих робіт було необхідно розробляти нове обладнання: за проєктом Сімона в інституті створили новий ожижник водню, копії якого побудували у багатьох лабораторіях світу, і устаткування зі зрідження гелію, четверте у світі на той момент. До кінця 1920-х років Сімон став широко відомий у наукових колах, запрошувався на різні конференції та зустрічі. Зокрема, влітку 1930 року разом з дружиною він відвідав Радянський Союз, побувавши в Одесі, Москві та Ленінграді.
Бреслау (1931—1933)
На початку 1931 року Сімон переїхав до Бреслау на посаду професора фізичної хімії місцевого Технічного університету (Technische Hochschule Breslau, нині Вроцлавський технологічний університет). Весняний семестр 1932 року він провів у Університеті Каліфорнії в Берклі, куди прибув за запрошенням Гілберта Льюїса. Тут Сімон реалізував ідею зрідження гелію шляхом адіабатичного розширення. Після повернення до Бреслау він отримав посаду декану факультету хімії та гірничої справи та поринув у адміністративні справи. У січні 1933 року, після приходу до влади в Німеччині нацистів, Сімон усвідомив необхідність еміграції. Хоча антиєврейські закони на той момент ще не торкалися його становища (учасників світової війни не виганяли з університетів), він почав шукати собі відповідну позицію за кордоном. У червні 1933 року він отримав запрошення від Фредеріка Ліндемана, директора Кларендонської лабораторії Оксфордського університету, і з радістю прийняв його.
Оксфорд (1933—1956)
У серпні 1933 року Сімон з сім'єю прибув в Оксфорд. Ліндеману вдалося виклопотати дослідницькі гранти компанії Imperial Chemical Industries для Сімона та трьох інших біженців з Німеччини (також фахівців із низькотемпературної фізики і також з Бреслау) — Курта Мендельсона (двоюрідного брата Сімона), Ніколаса Курті та Гайнца Лондона. Сімон захопив із собою з Німеччини деяке обладнання та почав налагоджувати в Кларендонській лабораторії експериментальну роботу, розгорнувши широкі дослідження з магнітного охолодження та інших тем. А втім, Сімон не був задоволений скромними можливостями лабораторії, він хотів більшої самостійності та шукав відповідну професорську позицію. Ці пошуки не мали успіху: отримати місце в Бірмінгемському університеті йому не вдалося, а від пропозицій зі Стамбула та Єрусалиму він відмовився сам. Через скромні можливості в Оксфорді йому доводилося багато подорожувати: він відвідував Амстердам, де було обладнання для вивчення властивостей рідин при високих тисках, а роботи з магнітного охолодження привели його до тісної співпраці (особливо в 1935—1938) з паризькою лабораторією Еме Коттона, в якій були пристрої для отримання доволі сильних магнітних полів. Хоча спочатку Сімон не мав постійної посади в університеті, незабаром після приїзду він здобув ступінь магістра мистецтв і його допустили до професорської коледжу Бейлліол, у 1935 році почав читати лекції з термодинаміки. Наприкінці 1938 року Сімон отримав британське громадянство, з цього часу все більшого поширення став набувати англомовний варіант його імені — Френсіс Саймон.
Після початку Другої світової війни роботи в лабораторії зупинили, проте уряд ще не наважувався залучати недавніх іммігрантів до проблем військового характеру. Отримавши багато вільного часу, Саймон та інші його колеги-біженці (особливо Рудольф Пайєрлс й Отто Фріш) почали активно розробляти нову тему атомної енергії. Лише влітку 1940 року роботи з цієї тематики офіційно затвердили. Оскільки його дружину та дітей евакуювали до Канади, Саймон зміг повністю зосередитися на роботі в рамках британського атомного проєкту, займаючись в основному питанням розділення ізотопів. За участь у цьому проєкті у 1946 році його нагородили орденом Британської імперії. Роком раніше Саймон отримав посаду співробітника (Student) коледжу Крайст Черч, а потім звання професора та керівництво спеціально для нього організованою кафедрою термодинаміки.
У повоєнний час Саймон приділяв багато уваги суспільно-політичним питанням, у 1948—1951 роках працював науковим кореспондентом газети «Файненшл таймс», співпрацював з управлінням з атомної енергії, був членом дослідницької ради Управління з електроенергії та ради Лондонського королівського товариства, обіймав посаду голови комісії з дуже низьких температур Міжнародного союзу чистої та прикладної фізики. Одночасно налагоджував роботу з низькотемпературної фізики в Кларендонській лабораторії, розширюючи штат й обладнання свого відділу.
У 1956 році Саймона обрали наступником Ліндемана (тоді вже лорда Черуелла) на посаді професора експериментальної філософії (Dr. Lee's Professor of Experimental Philosophy) і директором Кларендонської лабораторії. Влітку він зліг через загострення коронарної хвороби серця, від якої став поступово одужувати. 1 жовтня 1956 року Саймон вступив на посаду директора лабораторії, проте наприкінці жовтня стався рецидив хвороби, і 31 жовтня він помер.
Публікації
Теплоємність і третій закон термодинаміки
Перші роботи Саймона (початку 1920-х років) були присвячені вивченню поведінки питомої теплоємності речовин при низьких температурах. Ця тематика тісно пов'язана з обґрунтуванням третього закону термодинаміки, який раніше сформулював керівник Саймона Вальтер Нернст у формі так званої теплової теореми. Увагу Саймона привертали в першу чергу різні аномалії (аномалії лямбда-типу, аномалії Шотткі та інші), які, здавалося, порушують необхідне в міру наближення до абсолютного нуля прагнення ентропії до однієї й тієї ж межі незалежно від фазового стану речовини. Саймон вказав, що у всіх подібних випадках система не знаходиться в стані внутрішньої рівноваги, і тому звичайні термодинамічні уявлення до неї незастосовні. Така ситуація виникає в разі аморфних речовин, різних сумішей і сплавів, що знаходяться в так званих метастабільних станах. Проведена робота дозволила Саймону дати нове формулювання третього закону термодинаміки і, як зазначає Ніколас Курті,
Той факт, що теплова теорема Нернста в наш час розглядається як третій закон термодинаміки, що має те ж фундаментальне значення, що перший і другий закони, багато в чому обумовлено роботою і впливом Саймона.
Результати Саймона в цій галузі знайшли й практичне застосування: проведений ним аналіз рівноваги графіт/алмаз General Electric використала для успішного отримання штучних алмазів. З усім тим, Саймон пророкував існування і реальних фундаментальних аномалій у поведінці теплоємності, пов'язаних із квантовими ефектами. Першу таку аномалію виявили у 1929 році у твердому водні, що пов'язано з існуванням двох його модифікацій — пара- і орто-водню (останній характеризується виродженням основного стану). У 1950-х роках Саймон повертався до вивчення властивостей орто-пара-систем.
Кріогенетика та дотичні дослідження
У 1926 році Саймон розробив метод адіабатичної десорбції для отримання рідкого гелію: з посудини з гелієм, адсорбованим вугіллям при температурі рідкого водню, відкачується газ, що дозволяє різко знизити температуру нижче за критичну. У 1932 році він запропонував новий метод зрідження гелію — так званий експансійний метод на основі його ізоентропійного розширення. Підхід виявився відносно простим і дешевим, тому дозволив інтенсифікувати проведення низькотемпературних досліджень у Кларендонській лабораторії та інших наукових центрах.
Розроблені методики охолодження активно застосовувалися Саймоном у дослідженнях властивостей речовин при екстремально низьких температурах. На початку 1930-х років він розпочав цикл досліджень властивостей рідкого та твердого гелію, які продовжив у післявоєнні роки. Зокрема вивчили криві плавлення гелію, продемонстрували роль поверхневої плівки рідкого гелію у тепловій реакції резервуара з цією рідиною, вивчили процеси теплопередачі в рідкому гелії при температурах нижче 1 К і так далі.
Ще в Берліні Саймон почав роботу з вивчення кривих плавлення таких речовин, як гелій, при зміні тиску. В результаті даної роботи вдалося показати справедливість принципу відповідних станів у цьому випадку та отримати напівемпіричний вираз для тиску плавлення, який можна застосовувати до інших, недоступних на той час для вивчення речовин. У повоєнний час криву плавлення гелію вивчили аж до тисків у 7300 атмосфер, що відповідає температурі плавлення 50 К. При цьому не виявили жодних свідчень існування критичної точки для переходу тверде тіло—рідина.
В останні роки Саймон почав вивчення теплопровідності діелектричних кристалів, робота обмежувалась процесами перекиду (розсіювання фононів внаслідок зіткнень один з одним) та процесами розсіювання фононів на межах кристала. Саймон зі співробітниками експериментально продемонстрував, що за низьких температур перший тип процесів відіграє незначну роль у повній відповідності до теоретичних очікувань, тоді як теплопровідність повністю визначається розсіюванням фононів на кристалічних гранях і, таким чином, залежить від розмірів зразка.
Магнітне та ядерне охолодження
У 1926 році Петер Дебай і Вільям Джіоко незалежно запропонували метод отримання низьких температур за допомогою адіабатичного розмагнічування парамагнітних солей. На початку 1930-х років Саймону вдалося показати, що мінімальна досяжна температура визначається тепловою аномалією, пов'язаною з виникненням упорядкованих орієнтацій спінів електронів. У 1934 році спільно з Ніколасом Курті він розпочав серію експериментів з магнітного охолодження. Насамперед необхідно було встановити термодинамічну шкалу температур у новому діапазоні, тобто навчитися визначати температуру, досяжну у цьому підході (це можна зробити, наприклад, методом нагрівання речовини гамма-випромінюванням). Після цього стало можливим вимірювання властивості речовин (парамагнітних солей) залежно від температури, зокрема, вивчили процес переходу спінової системи в упорядкований стан. Серед інших додатків магнітного охолодження — охолодження різних речовин у новому температурному діапазоні, пошук нових надпровідників, вимірювання теплової релаксації та теплопровідності речовин і так далі.
У 1935 році разом з Курті та незалежно від Корнеліса Гортера Саймон висунув ідею ядерного охолодження. Це показано у працях з адіабатичного розмагнічування, гранична температура охолодження визначається енергією взаємодії спінів (або магнітних моментів) електронів. З іншого боку, енергія взаємодії ядерних магнітних моментів набагато менша, тому, якщо парамагнетизм речовини визначається його ядерними спінами, можна досягти ще нижчих температур. У наступні роки Саймон обґрунтував можливість реалізації цього підходу, проте він мав великі експериментальні труднощі, зокрема необхідність отримання досить сильних магнітних полів і попереднім охолодженням до сотих часток К. Тому перші успішні досліди з ядерного охолодження провели лише влітку 1956 року, коли вдалося опустити спінову температуру до 10 мкК .
Поділ ізотопів
Невдовзі після початку Другої світової війни Саймон дізнався про можливість отримання ядерної вибухівки на основі урану-235. У зв'язку з цим постало питання про створення ефективних методик виокремлення цього ізотопу. Уже до літа 1940 року почались перші експерименти з розділення методом дифузії газової суміші через мембрану. Оскільки усіх британських фізиків залучили до військових робіт, у цих дослідженнях брали участь такі ж іммігранти як Саймон. Перші досліди були доволі примітивними. Згідно зі спогадами Ніколаса Курті:
Хоча було б перебільшенням сказати, як у деяких легковажних спогадах, що перші експерименти з поділу ізотопів у Кларендонській лабораторії проводились на газованій воді за допомогою кухонного фільтра місіс Саймон, це було не так далеко від істини.
Після створення британського атомного проєкту ці роботи отримали офіційний статус. Велику роль у цьому (поряд з «меморандумом Фріша — Паєрлса») зіграла доповідь, складена Саймоном, а також той факт, що лорд Черуелл, Керівник Кларендонської лабораторії, був радником Вінстона Черчилля з наукових питань. Роботи в групі Саймона були значно розширені: проводилися дослідження властивостей гексафториду урану та металевого урану, різних типів мембран, і вже у грудні 1940 року Саймон представив реалістичний проєкт заводу з розділення ізотопів урану. Експериментально вивчалися й інші можливості розділення, зокрема метод центрифугування, теорія якого створив Поль Дірак. Результати, отримані Саймоном і його групою, використовувалися також у рамках Мангеттенського проєкту.
Особистість і громадська позиція Саймона
Під час війни Саймон зміг ближче познайомитися з організацією англійської науки та промисловості. Це знайомство дозволило йому сформувати власний, досить песимістичний погляд на роль і перспективи науки в британському суспільстві. Як фахівець з термодинаміки він виступав різко проти непотрібних витрат палива та людських зусиль, закликав до економії вугілля, найважливішого паливного ресурсу, та заміні традиційних опалювальних систем більш розумними. Його активність в цьому питанні була багато в чому викликана дефіцитом вугілля в післявоєнний час. Водночас він не поділяв супероптимістичного погляду на перспективи ядерної енергетики, вважаючи, що в найближчому майбутньому вугілля, як і раніше, буде основним джерелом тепла. Особливе занепокоєння Саймона викликало становище науки в Англії. Він стверджував, що їй приділяється недостатньо уваги в порівнянні з іншими країнами (США і особливо СРСР), і цей розрив, на його думку, лише зростатиме, що може призвести до серйозних наслідків для майбутнього Великої Британії. В одній із останніх своїх статей він писав:
У нас повинна бути довгострокова політика, істотною частиною якої було б пристосування нашої системи освіти до вимог технологічної епохи. Без політики ми не зможемо конкурувати з Радами. <…> у Британії повинна відбутися ретельна переоцінка ролі науки, і ми повинні подолати брак розуміння серед гуманітаріїв, які займають майже всі ключові позиції в країні.
Саймон не був хорошим лектором, він взагалі не любив виступати публічно (всі його виступи були ретельно підготовлені та вимагали від нього великої напруги). Його вплив на учнів і колег здійснювався швидше за допомогою неформальних контактів і близького спілкування. Хоча він тривалий час жив в Англії, він говорив англійською з невеликим акцентом і був не впевнений у своєму знанні мови, називаючи себе «віцепрезидентом Союзу говорять ламаною англійською» (президентство він віддавав своєму другові Фріцу Лондону). Скаржачись на ненадійну пам'ять, він завжди носив при собі блокнот, куди записував почуту інформацію.
Саймон був завжди готовий допомогти своїм колегам, які залишили нацистську Німеччину, але і після війни він з тривогою стежив за розвитком ситуації на батьківщині, відзначаючи, що дух фашизму ще живий в країні та що багато вчених і політиків, які співпрацювали з нацистами, як і раніше займали важливі посади. Його успішна робота в Кларендонській лабораторії, що стала одним з найбільших центрів кріогеніки, була багато в чому зобов'язана хорошій атмосфері в колективі. Ніколас Курті писав з цього приводу:
Можна сказати, що кларендонські фізики-низькотемпературники, розсіяні по багатьох країнах, утворили щось на зразок великої родини з Саймоном на чолі. Він постійно листувався з ними, підтримуючи їх інтерес один до одного та до роботи один одного, і у своїх численних поїздках він завжди відвідував їх.
Один з колишніх співробітників Саймона так охаректеризував його у некролозі журналу «Nature»:
Він був бешкетним, жвавим, благородним і сердечним, завжди доступним, його неможливо було образити.
Нагороди та пам'ять
Залізний хрест 1-го класу (1918?))
Командор ордену Британської імперії (1946)
Медаль Румфорда Лондонського королівського товариства (1948)
Перша Медаль Камерлінг-Оннеса Голландського інституту охолодження (1952)
Медаль К. Лінде (1952)
Почесний член Американської академії мистецтв і наук (1952)
Лицарство (1955)
Медаль і премія Гутрі (1956)
Британський Інститут фізики нагороджує Меморіальною премією Саймона з 1959 року.
Публікації
Основні наукові роботи
Саймон — автор понад 120 наукових статей, з яких досить умовно можна виділити:
Саймон є автором низки статей публіцистичного характеру в різних виданнях, зокрема в газетах «Санді таймс» і «Файненшл таймс» (він був кореспондентом останньої протягом кількох років). Деякі з публікацій наведені нижче:
Примітки
Література
Архивная копия от 5 мая 2010 на Wayback Machine
Храмов Ю. А. Саймон Френсис (Francis Simon, born Franz Eugen Simon) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Наука, 1983. — С. 241. — 400 с. — 200 000 экз.
Посилання
Члени Американської академії мистецтв і літератури
Члени Лондонського королівського товариства
Британські фізики
Німецькі фізики
Кавалери Залізного хреста 1-го класу
Командори ордена Британської імперії
Померли в Оксфорді
Померли 1956
Померли 31 жовтня
Уродженці Берліна
Народились 1893
Народились 2 липня
|
3478483
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BD%D1%82%D1%96%D1%81%20%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%20%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Єнтіс Любов Степанівна
|
Єнтіс Любов Степанівна
Любов Степанівна Єнтіс (11 січня 1956, Миколаїв) — українська педагог і діячка культури, кандидат педагогічних наук (1997), професор (2003).
Життєпис
Випускниця Миколаївського педагогічного інституту (1994).
Від 1989 року працює у Миколаївській філії Київського національного університету культури і мистецтв. У 1997 році в Київському державному інституті культури захистила дисертацію на тему «Формування у підлітків художньо-творчих інтересів засобами декоративно-прикладного мистецтва». Того ж року обійняла посаду завідувачки кафедри декоративно-прикладного мистецтва.
Куратор напрямків «Дизайн одягу» та «Дизайн зачіски». Засновник театру мод «Інтер-стиль», художньої галереї «ІМЕНА», кафедри реставрації та дизайну.
Наукова і педагогічна діяльність
Галузі наукових інтересів: українські національні традиції, звичаї та обряди, промисли, особливості українського національного орнаменту. Є розробником методики вивчання декоративно-ужиткового мистецтва. За її ініціативою протягом 1996—2001 років були проведені виставки колекцій національних костюмів, зокрема кримських татар, караїмів, часів Київської Русі.
Автор багатьох наукових та навчально-методичних робіт.
Серед учнів — О. Дудник, В. Туровський.
Праці
Сучасний погляд на історію розвитку декоративно-прикладного мистецтва в Україні // Пит. культури Пд. України в світ. аспекті сьогодення: Зб. наук. пр. М., 1998;
Формування інтересу підлітків до декоративно-прикладного мистецтва: Навч. посіб. М., 2000;
Мистецтвознавчі терміни: [Словник] / Л. С. Єнтіс ; Київський національний ун-т культури і мистецтв. Миколаївський філіал. — Миколаїв: Атол, 2001. — 51 с.;
Мистецтво від А до Я. М., 2002;
Формування професійної свідомості фахівця дизайну // Дизайн-освіта 2008: Мат. Всеукр. наук.-метод. конф. Х., 2008.
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України (2001).
Родина
Чоловік — Сергій Єнтіс, тренер з академічного веслування, Заслужений тренер України.
Примітки
Джерела
Посилання
Уродженці Миколаєва
Випускники Миколаївського університету
Українські культурологи
Кандидати педагогічних наук
Професори
Педагоги Миколаєва
|
291713
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%29
|
Софіївка (Знам'янська сільська громада)
|
Софіївка (Знам'янська сільська громада)
Софіївка — село Знам'янської сільської громади, Березівський район, Одеська область в Україні. Населення становить 141 осіб.
Історія
Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 4 жителі села.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила , з яких та .
За переписом населення України 2001 року в селі .
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Села Березівського району
|
4323550
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%96%D0%B5%D0%BD%D0%B0%20%D0%A8%D0%BC%D1%96%D0%B4%D1%82%D0%BA%D0%B5
|
Аліена Шмідтке
|
Аліена Шмідтке (20 листопада 1992) — німецька плавчиня. Учасниця Чемпіонату світу з водних видів спорту 2017, де у своєму півфіналі на дистанції 100 метрів батерфляєм посіла 6-те місце і не потрапила до фіналу.
Примітки
Народились 1992
Німецькі плавчині
Призери Універсіад з плавання
Плавчині батерфляєм
Медалісти літньої Універсіади 2017
|
64700
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%202499
|
NGC 2499
|
NGC 2499
Об'єкти NGC
Малий Пес (сузір'я)
Галактики
Астрономічні об'єкти, відкриті 1864
|
4856661
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%95%D0%A1%20%D0%9F%27%D1%94%D0%B4%D1%80%D0%B0-%D0%91%D1%83%D0%B5%D0%BD%D0%B0
|
ТЕС П'єдра-Буена
|
ТЕС П'єдра-Буена — теплова електростанція поблизу аргентинського міста Баїя-Бланка.
Майданчик станції створили шляхом намиву на північній стороні естуарію . У 1989 та 1991 роках тут стали до ладу два класичні конденсаційні енергоблоки потужністю по 310 МВт. Їх основне обладнання постачили з СРСР, зокрема, турбіни виготовив Ленінградський механічний завод, а генератори завод Електросила. Паливна ефективність цих блоків становить 35 %.
З 1997 по 2021 рік середньорічна генерація станції становила 1920 млн кВт-год із піковою виробіткою на рівні 3434 млн кВт-год у 2011-му.
ТЕС спорудили з розрахунку на використання природного газу, для подачі якого проклали трубопровід завдовжки 22 км. Можливо відзначити, що в районі Баїя-Бланка знаходиться ГПЗ Хенераль-Серрі, через який проходять три потужні газопроводи, крім того, з 2008-го у випадку нестачі ресурсу аргентинського походження можливе надходження палива через термінал для імпорту ЗПГ Баїя-Бланка.
Як резервне паливо використовують мазут, зберігання якого на станції організоване у двох резервуарах загальною ємністю 60 тис. м3.
Для видалення продуктів згоряння спорудили один димар заввишки 152 метра.
Реалізація проекту супроводжувалась корупційними сканадалами, а підсумкова вартість ТЕС виявилась на рівні у 3,2 млрд доларів США. В 2004-му станцію викупила за 25 млн доларів США група Albanesi, а за три роки вона перейшла до компанії Pampa Holding, що сплатила 85 млн доларів США.
Примітки
засновані в Аргентині 1989
П'єдра-Буена
Баїя-Бланка
|
108420
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Silver%20Plume%2C%20Colorado
|
Silver Plume, Colorado
|
Silver Plume, Colorado
Silver Plume is a Statutory Town located in Clear Creek County, Colorado, United States. Silver Plume is a former silver mining camp along Clear Creek in the Front Range of the Rocky Mountains. The federally designated Georgetown-Silver Plume Historic District comprises Silver Plume, the neighboring town of Georgetown, and the Georgetown Loop Historic Mining & Railroad Park between the two towns.
The town population was 207 at the 2020 census. The Silver Plume Post Office has the ZIP code 80476.
Geography
Silver Plume is located in the valley of Clear Creek at (39.695919, -105.726066). Interstate 70 and U.S. Route 6 pass through the town, with access from Exit 226. It is west across the Continental Divide to Silverthorne and east to Denver.
According to the United States Census Bureau, the town of Silver Plume has a total area of 0.2 square miles (0.6 km), all of it land.
Climate
According to the Köppen Climate Classification system, Silver Plume has a subarctic climate, abbreviated "Dfc" on climate maps.
History
The town of Silver Plume has a very rich history. That history can be viewed by the general public either at the George Rowe Museum, which is in the original school house of the town, or by walking the 7:30 Mine Trail, which gives the individual a grand view of the Silver Plume valley and the town nestled at its base.
Many tales circulate about the town. One involves its naming. According to records and legends, Louis Dupuy, the owner of the Hotel De Paris, was also a newspaper editor for the town. When miners from Silver Plume brought him samples of the town's ore and asked him what they should name the small camp, he allegedly wrote a short poem on the spot:
Knights today are miners bold,
Who delve in deep mines' gloom,
To honor men who dig for gold,
For ladies whom their arms enfold,
We'll name the town Silver Plume!
Many other legends abound about the small "Living Ghost Town". One involves a much-beloved citizen from the mining days, Clifford Griffin. According to legend, Mr. Griffin came from the state of New York, where he was raised. Griffin became engaged in New York, but his fiancée tragically, and mysteriously, died the night before their wedding. Her death was contributed to unnameable "natural causes", and to escape the painful memories of his beloved, he moved to Colorado with his brother, who eventually became the owner of the 7:30 Mine (so named because their day shift started a generous hour later than the other mines, who started at 6:30 AM). Clifford became the manager of the 7:30, and was much loved by his miners for his kindness. According to local legend, every Christmas he bought all his miners a goose for their families, and every Fourth of July, he paid off every bar between Silver Plume and current-day Bakerville to the west, so his miners could enjoy their holiday without spending their family's money. Not only did he take care of his miners, every evening he provided them with entertainment as well. Since he could not bear the daily sight of his men with their wives and families after his tragedy, he spent a great deal of time near the entrance to the 7:30, which sits about above the town of Silver Plume. Every evening he would sit near the edge of a nearby cliff and play his violin. Due to the incredible acoustics of the valley, the entire town could step outside and listen to his concerts. According to local legend, one evening, after a particularly beautiful recital, the residents heard a gunshot. Assuming the worst, the miners of the 7:30 raced up the trail to the entrance, and there they found Clifford Griffin, shot through the heart, in a grave he'd dug himself. A note in the nearby Manager's Office told the tale. It asked the residents of Silver Plume to leave him where he lay, because that's where he'd experienced the most happiness since his wife died. Not only did they follow his request, the town erected a 10-foot-tall Gunnison Granite monument in his honor, directly on top of his grave site. The monument can still be seen today, on the cliffs directly in front of the 7:30 Mine.
Demographics
See also
Outline of Colorado
Index of Colorado-related articles
State of Colorado
Colorado cities and towns
Colorado municipalities
Colorado counties
Clear Creek County, Colorado
List of statistical areas in Colorado
Front Range Urban Corridor
North Central Colorado Urban Area
Denver-Aurora-Boulder, CO Combined Statistical Area
Denver-Aurora-Broomfield, CO Metropolitan Statistical Area
Arapaho National Forest
Colorado Silver Boom
References
External links
Town of Silver Plume official website
CDOT map of the Town of Silver Plume
Towns in Clear Creek County, Colorado
Towns in Colorado
National Historic Landmarks in Colorado
Denver metropolitan area
|
4157094
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%20%D0%9C%D1%83%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%BB%D1%8C
|
Лі Муньоль
|
Лі Муньоль (кор. 이문열; 18 травня 1948, Сеул) — південнокорейський прозаїк та професор кафедри Університету іноземних досліджень Хангук. Його літературний дебют відбувся у 1979 році, коли його роман «Сехагок» (кор. «새하곡») переміг на весняному літературному конкурсі Донан Ільбо (кор. 동아일보). Його книги було перекладено 21 мовою світу. Лауреат престижних південнокорейських літературних премій.
Біографія
Народився 24 червня 1948 року у родині Лі Вончоля (кор. 이원철) та Чо Намхьон (кор. 조남현), був третім сином у багатодітній родині, мав двох братів та двох сестер.
Його батько, Лі Вончоль, поїхав вчитися до Японії, де захопився новою ідеологією того часу та став комуністом. Одразу після визволення Кореї, 15 серпня він приєднається до Робітничої партії Південної Кореї. Згодом, коли в 1950 році почалася Корейська війна, він очолив коледж сільського господарства в Сеульському національному університеті, але втік до Північної Кореї після відступу Корейської армії до Інчхонської десантної операції.
Його мати, Чо Намхьон, весь час підтримувала свого чоловіка, роздаючи листівки ще з тих пір, як була вагітна Лі Муньолем, але невдовзі її спіймала поліція і зачинила в ізоляторі. Ім'я Муньолю дав батько, погладивши живіт своєї дружини він сказав: «Ця дитина — палкий боєць, який боровся ще в утробі матері», і дав йому ім'я «Йоль» (кор. 열).
Коли його батько виїхав до Північної Кореї в 1950 році, Лі Муньоль лишився разом з матір'ю ненадовго зупинившись у її рідному місті. Подейкують, що дитинство він провів у старому будиночку Йонян Сокканкотек (кор. 영양 석간고택), який у 18 березні 2013 року був визнаний культурною спадщиною провінції Кьонсан-Пукто.
Через складнощі з частими переїздами, Муньолю довелося кинути середню та старшу школи, а також університет. Тож, загалом він отримав лише 8 років формального навчання.
Нажаль підліткове життя письменника важко назвати безтурботним
«Після того як мій батько втік до Північної Кореї, мені доводилося постійно порівнювати право і ліво. Були випадки, коли мама виходила за продуктами та поверталася додому з блідим обличчям. Тоді ми і зрозуміли, що за ними слідкує поліція. Мама навіть не могла сумувати за чоловіком, з яким поневолі розлучилася. Вона завжди хвилювалася, кажучи: „Якщо старий повернеться, то нічого страшного“. Але вона знала, що якщо він повернеться, то всю родину звинуватять у шпигунстві.»
У 1953 році Муньоль переїхав до міста Андонгун (кор. 안동군), Кьонсан-Пукто (кор. 경상북도), і вступив до початкової школи Андонг (кор. 안동중앙국민학교), потім переїхав до Сеулу де в 1957 році пішов до Сеульської початкової школи Джонам (кор. 서울종암국민학교), а в 1958 році він переїхав до Міряна (кор. 밀양) і перевівся до початкової школи Мірян (кор. 밀양중학교), яку закінчив у 1961 році, і того ж року вступив до середньої школи Мірян і кинув її через 6 місяців. Згодом він склав вступний іспит до середньої школи та вступив до середньої школи Андон у 1964 році, але кинув її і в 1965 році без особливих причин переїхав до Пусану, де провів наступні три роки без навчання. Його автобіографічний твір «Зима того року» (кор. «그해 겨울») — роман, який розповідає про завершення його днів, як гангстера у пусані та початок шляху до нового життя.
У 1968 році він склав вступний іспит до Сеульського Національного Університету (кор. 서울대학교) та вступив на факультет корейської мови. Вже у 1972 році він кинув університет та почав готуватися до державного іспиту на адвокатуру, але тричі провалив екзамен.
Після одруження в 1973 році він пішов на військову службу. Згодом після звільнення у 1976 році він працював інструктором в академії в Тегу, Кьонсан-Пукто.
Творчість
У 1977 році вийшло його оповідання «Чи знаєте ви Назаре» (кор. «나자레를 아십니까»), яке було обране для весняної газети Меіль (кор. 매일신문), де наступного року він працював репортером. Відтоді він використовував псевдонім Лі Муньоль. У 1979 році, у віці 32 років, він нарешті увійшов до центрального літературного кола, коли його роман «Сехагок» (кор. 새하곡), який він написав у новій на той час категорії романів, переміг на весняному літературному конкурсі Донан Ільбо (кор. 동아일보).
Того ж року його роман «Син людський» (кор. «사람의 아들») став хітом, і він швидко став популярним письменником. За спогадами автора, спочатку цей твір був романом, поданим для набору нових письменників до журналу у 1973 році. Лі Муньоль, якому на той час було 26 років, присвятив рік свого життя для написання роману, який складав приблизно 350 сторінок рукопису, щоб завершити свої літературні студії перед військовою службою. Відправивши цей роман на публічний конкурс, він відправився на службу, але через півроку, коли він пішов у свою першу відпустку та перевірив результати, виявив, що не склав попереднього конкурсу. Дізнавшись про це він був дуже розчарованим. Пізніше, у 1979 році, коли він отримав запит від літературного журналу «Світ літератури», він доопрацював цей твір і отримав не тільки публікацію від журнальної компанії, а й був номінований на премію «Сьогоднішній письменник», яку врешті-решт він отримав. Лі Муньоль став бестселером у перший рік свого існування. Наступного року, він почав свою професійну кар'єру письменника.
Його нагороди також неймовірні. Він отримав літературну премію Донін (кор. 동인문학상) у 1982 році за твір «Гимсіджо» (кор. «금시조»), у 1983 році корейську літературну премію за твір «Для Імператора» (кор. «황제를 위하여») та культурну премію Джонан (кор. 중앙문화대상) у 1984 році за «Героїчний вік» (кор. «영웅시대»). Після цього Муньоль взяв трьох річну перерву з 1984 по 1987 роки.
Роман «Поет» (кор. «시인»), що вийшов у 1991 році, не мав комерційного успіху, але отримав високу оцінку критиків і за кордоном. Критик Кім Укдон (кор. 김욱동) також розглядав цей твір як останній твір періоду розквіту Лі Муньоля, оскільки романи, які він опублікував пізніше, такі як «Одіссея в Сеулі» (кор. «오디세이아 서울») та «Після обіду повноліття» (кор. «성년의 오후»), були посередньої якості порівняно з його романами.
1980-ті роки були його розквітом, і жоден інший письменник не міг зрівнятися з його славою, різноманітністю робіт і обсягом продажів. Існує думка, що твори, створені після 1990-х років, які були охоплені різноманітними політичними суперечками, відносно недооцінені порівняно з періодом його розквіту.
З 1994 по 1997 роки викладав корейську мову та літературу в Університеті Седжонг.
Тематика його творів різноманітна — від військових служби до релігійних питань та притаманної для Кореї героїки. Наразі він є однією з найбільш суперечливих фігур корейського суспільства, адже висловлює підтримку традиційних цінностей конфуціанства.
Політична діяльність
Викликав негативну реакцію феміністок, оскільки він запозичив персонажів із династії Чосон і критикував сучасний фемінізм. Це викликало суперечки, коли він уперше почав опублікувати це в осінньому номері журналу World's Literature у 1996 році, і це було спричинено його критикою письменниць-феміністок через головного героя твору.
Коли він вказав на радикальну природу фемінізму в корейському стилі та атакував феміністок, такі писемниці, як Гон Джійон (кор. 공지영) та Лі Гьонджа (кор. 이경자) критикували його. У той же час була сильна негативна реакція з боку феміністичних груп, протягом року. Починаючи з березня 1997 року, федерація жіночих організацій вважала це «перешкодою» для прав жінок.
Бібліографія
• «Син людський» — (кор. «사람의 아들») (1979)
• «Зима того року» - (кор. «그해 겨울») (1979)
• «Сехагок» — (кор. «새하곡») (1979)
• «Гимсіджо» — (кор. «금시조») (1981)
• «Для Імператора» — (кор. «황제를 위하여») (1980~1982)
• «Героїчний вік» — (кор. «영웅시대») (1982~1984)
• «Поет» — (кор. «시인») (1990)
• «Одіссея в Сеулі» — (кор. «오디세이아 서울») (1992)
• «Після обіду повноліття» — (кор. «성년의 오후») (1993~1994)
Нагороди
Літературна премія Dongin
Літературна премія Лі Санга
Премія з сучасної літератури
1999 Ho-Am Art Award
Літературна премія Mokwol 2012 , Літературна премія Dongni
Примітки
Південнокорейські письменники
Уродженці Сеула
Південнокорейські письменники-романісти
|
2061348
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B4%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Брідженд (фільм)
|
Брідженд (фільм)
«Брідженд» — данський драматичний фільм, знятий Йєппе Ронде. Світова прем'єра стрічки відбулась 25 січня 2015 року на Роттердамському міжнародному кінофестивалі. Прем'єра в Україні відбулася 11 липня 2015 року на міжнародному конкурсі Одеського кінофестивалю. Фільм розповідає про стосунки між підлітками та їхніми батьками на тлі таємничої серії самогубств.
У ролях
Ханна Мюррей — Сара
Стівен Воддінгтон — Дейв
Джош О'Коннор — Джеймі
Едріен Роулінс — Вікар
Патрісія Поттер — Рейчел
Визнання
Примітки
Посилання
Фільми 2015
Фільми англійською мовою
Фільми-драми Данії
|
239739
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Милорадівка
|
Милорадівка — селище в Україні, у Божедарівській селищній громаді Кам'янського району Дніпропетровської області. Населення складає 170 осіб. До 2016 року орган місцевого самоврядування — Покровська сільська рада.
Географія
Селище Милорадівка розташоване за 97 км від обласного центру та 87 км від районного центру. За 1,5 км від села розташоване сусіднє село Червоний Орлик. Через селище пролягає електрифікована залізнична лінія Кривий Ріг — Дніпро, на якій розташована однойменна залізнична станція.
Історія
З 7 березня 1923 року село перебувало в складі Криничанського району Дніпропетровської області.
22 липня 2016 року, в ході децентралізації, Покровська сільська рада об'єднана з Божедарівською селищною громадою Криничанського району.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Криничанського району, селище увійшло до складу Кам'янського районуМелітопольського району.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Посилання
Селища Дніпропетровської області
Божедарівська селищна громада
|
87272
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Daisy
|
Daisy
|
Daisy, Daisies or DAISY may refer to:
Plants
Bellis perennis, the common daisy, lawn daisy or English daisy, a European species
Other plants known as daisy
Asteraceae, daisy family
Euryops chrysanthemoides, African bush daisy
Osteospermum, African daisy
Tetraneuris acaulis, angelita daisy
Melampodium leucanthum, blackfoot daisy
Glebionis coronaria, crown daisy
Brachyglottis greyi, daisy bush
Olearia, daisy bush
Argyranthemum, dill daisy, marguerite daisy
Rhodanthemum hosmariense, Moroccan daisy
Leucanthemum vulgare, oxeye daisy, dog daisy
Leucanthemum × superbum, Shasta daisy
Brachyscome, several species
Gerbera jamesonii, Barberton daisy, Transvaal daisy
Ismelia carinata, tricolor daisy
Perityle spp., rock daisy
Scabiosa prolifera, Carmel daisy
Globularia, globe daisies
Cleretum bellidiforme, Livingstone daisy
Arts, entertainment and media
Film and television
Daisy (advertisement), a 1964 controversial political TV advertisement
Daisy (1923 film), a German silent romantic drama film
Daisy (1988 film), a Malayalam musical love story
Daisy (2006 film), a Korean urban romantic melodrama
"Daisy" (How I Met Your Mother), an episode of the TV series
Daisies (film), a 1966 Czech film
Fictional characters
Music
Daisy (Big Scary album), 2021
Daisy (Brand New album), 2009, and a song from the album
Daisy (Dog's Eye View album), 1997
"Daisy" (Ashnikko song), a song by Ashnikko from the 2021 mixtape Demidevil
"Daisy" (Bonnie Pink song), 1999
"Daisy" a song by Halfway to Hazard from the 2007 album Halfway to Hazard
"Daisy" (Pentagon song), a song by Pentagon from the 2020 EP WE:TH
"Daisies" (song), a song by Katy Perry from the 2020 album Smile
"Daisy", a song by Fang Island from the 2010 album Fang Island
"Daisy", a song by Switchfoot from the 2005 album Nothing Is Sound
"Daisy", a song by Brotherhood of Man from the 1977 album Oh Boy!
"Daisy", a song by Stone Temple Pilots from the 1996 album Tiny Music
"Daisy", a song by Hafdís Huld from the 2009 album Synchronised Swimmers
"Daisy", a song by Zedd from the 2015 album True Colors
"Daisy", a song by Pond from the 2019 album Tasmania
"Daisy Bell", an 1892 song with chorus "Daisy, Daisy, give me your answer, do...."
Businesses and organizations
Daisy (Girl Scouts), a membership level
Daisy Outdoor Products, known primarily as Daisy, an American air gun manufacturer
Daisy Systems (disambiguation), several companies
The Daisy, a Rodeo Drive nightclub in Beverly Hills, California, U.S.
Democracy is Freedom – The Daisy, known as The Daisy, an Italian political party
Fort Wayne Daisies, an American women's professional baseball team 1945–1954
Daisy, a brand of sour cream
Computing
Daisy wheel printing, an impact printing technology
Digital Accessible Information System (DAISY), a technical standard for digital audiobooks
List of DAISY software
Digital Automated Identification System (DAISY), an automated species identification system
People
Daisy (given name), including a list of people and fictional characters with the name
Daisy (nickname), including a list of people with the nickname
Places
Australia
Daisy Hill, Queensland
Daisy Hill, Victoria
Canada
Daisy Lake (disambiguation), several Canadian lakes
United States
Daisy, Arkansas
Daisy, Georgia
Daisy, Kentucky
Daisy, Maryland
Daisy, Missouri
Daisy, Oklahoma
Daisy, Virginia
Daisy, West Virginia
Daisy Geyser, Yellowstone National Park
Daisy Swamp, South Carolina
Lake Daisy, Florida
Other uses
Daisy (cocktail), a traditional long drink
Daisy (doll), a 1970s doll designed by Mary Quant
Daisy (steamboat), a steamboat that ran on Puget Sound, Washington, U.S., 1880–1897
Operation Daisy, a 1981 military operation in Angola
Tropical Storm Daisy, tropical cyclones named Daisy
Daisy (perfume), a fragrance brand by Marc Jacobs
Namaqualand Daisies, South Africa field hockey club
See also
DayZ (disambiguation)
Princess Daisy (disambiguation)
Daisy chain (disambiguation)
Daisy Hill (disambiguation)
Daisy Dukes, short, tight denim shorts, named after The Dukes of Hazzard character Daisy Duke
Daizy, a fictional character in Wow! Wow! Wubbzy!
|
679158
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%84%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8F
|
Старозбаразька фортеця
|
Старозбаразька фортеця — оборонна споруда, пам'ятка архітектури національного значення. Діяла у XIII–XVI ст. як перший замок м. Збаража; руїни — на Замковій (або Княжій) горі поблизу села Старий Збараж.
Коротка історія
Доступ до твердині з боку долини річки Гнізна утруднюють урвисті схили, зі східного боку — глибокий перек.
1-й кам'яний замок споруджено 1393 року князем Дмитро Корибут, внуком литовського князя Ольгерда, на місці дерев'яної фортеці.
1474 його спалили татари, у полум'ї загинули захисники замку і збаразький князь Василь Васильович Несвіцький. Згодом відбудований, витримав татарські напади 1558, 1567, 1572, 1588, 1590, 1594. Після того, як його зруйнували татари — 1598 (чи 1589, замок обороняв загін князя Івана Збаразького), не відновлювали. У 1920-х роках залишалися рештки стін, частина в'їзної брами.
Новий замок збудований на території сучасного Збаража.
Після Другої світової війни залишилася частина стіни довжиною 30 м, висотою близько 20 м, так звана «Конарова стіна», яку розібрали на будівництво дороги та ферми. Нині на поверхні видно лише частини фундаменту, сліди оборонних валів. Детального опису первісного вигляду фортеці нема, збереглася давня гравюра, на якій зображено 6 кількаповерхових веж.
Примітки
Література
В. Бойко. Старозбаразька фортеця //
Tomasz Kunzek. Przewodnik po województwie Tarnopolskim (z mapą) // Rzeszów: Libra PL, 2013. — 140 s. — S. 115–116.
Посилання
Старозбаразька фортеця на www.zamki-kreposti.com.ua
Замки та палаци Тернопільської області
Пам'ятки Збаразького району
Збараж
засновані в Україні 1393
|
15399906
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Screen%20Actors%20Guild%20Award%20for%20Outstanding%20Performance%20by%20a%20Stunt%20Ensemble%20in%20a%20Television%20Series
|
Screen Actors Guild Award for Outstanding Performance by a Stunt Ensemble in a Television Series
|
Screen Actors Guild Award for Outstanding Performance by a Stunt Ensemble in a Television Series
The Screen Actors Guild Award for Outstanding Performance by a Stunt Ensemble in a Television Series is one of the awards given by the Screen Actors Guild.
The award recognizes the work of stunt performers and coordinators and was first presented at the 14th Screen Actors Guild Awards in 2007, alongside a corresponding SAG Award for stunt work in film.
Winners and nominees
2000s
2010s
2020s
Series with multiple awards or nominations
Multiple awards
8 awards
Game of Thrones (7 consecutive)
2 awards
24
Multiple nominations
8 nominations
Game of Thrones
The Walking Dead
4 nominations
Homeland
3 nominations
24 (including 24: Live Another Day)
Boardwalk Empire
Dexter
Glow
Marvel's Daredevil
Heroes
Stranger Things
The Unit
Westworld
2 nominations
The Boys
Breaking Bad
Cobra Kai
The Mandalorian
Sons of Anarchy
Southland
The Closer
True Blood
References
External links
SAG Awards official site
Stunt Ensemble Television Series
Stunt awards
|
2390546
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rasam%20%28dish%29
|
Rasam (dish)
|
Rasam (dish)
Rasam is a spicy South Indian soup-like dish. It is usually served as a side dish with rice. In a traditional South Indian meal, it is part of a course that includes sambar rice. Rasam has a distinct taste in comparison to sambar due to its own seasoning ingredients and is fluid in consistency. Chilled prepared versions are marketed commercially as well as rasam paste in bottles.
An Anglo-Indian variety of rasam is the soup-like dish mulligatawny whose name is derived from the Tamil word mulagu thani.
Origin
in Malayalam and Tamil, in Kannada (Kannada script: ), or (చారు) in Telugu means "essence" and, by extension, "juice" or "soup". In South Indian households rasam commonly refers to a soupy dish prepared with a sweet-sour stock made from either kokum or tamarind, along with tomato and lentil, added spices and garnish.
Ingredients
Rasam is prepared mainly with a tart base such as kokum, malabar tamarind (kudam puli), tamarind, vate huli (vate huli powder), ambula or amchur (dried green mango) stock depending on the region. A dal or lentil stock (for rasam, the typical dal used is split yellow pigeon peas or mung beans) is optional but is used in several rasam recipes. Jaggery, cumin, black pepper, turmeric, tomato, lemon, mustard seeds, chilli powder, curry leaves, garlic, shallots and coriander leaves may be used as flavoring ingredients and garnish in South India.
Types
Different kinds of rasam are listed below with their main ingredients.
Koẕi rasam – chicken
Kaḍalai rasam – black chickpeas
Venkāya rasam – Eggplant
Kattu sāru – Togari bele and Byadgi chillies
Huruli sāru - made from Horsegram (Kudu in Tulu)
Tili sāru – sieving water from plain rice
Thakkāḷi rasam – tomato puree
Pūndu rasam – garlic
Inji rasam – ginger
Panasa tona charu - jackfruit (ripe)
Mudakathān rasam – balloon vine
Māngā rasam – raw or semi-ripe mango
Elumichai rasam – lemon juice
Nellikkāi rasam – Indian gooseberry
Murungai pū rasam – drumstick flower
Vēpam pū rasam – neem flower
Kandathippili rasam – greens
Bassāru/kattu sāru – boiled vegetables/greens/lentils
Miḷagu rasam (mulligatawny) – black pepper
Jīraga rasam – cumin
Beetroot rasam
Black pepper sāru – Black pepper (Karimenasu in Kannada)
Puḷi rasam – kokum or tamarind extract
Hesaru kālu sāru – green gram
Paruppu rasam / pappu sāru – pulses and tomato stock
Baellae sāru – pigeon pea lentil
Kattina sāru – jaggery
Mysore rasam – fried lentils
See also
List of soups
References
Andhra cuisine
Foods containing coconut
Indian curries
Indian soups and stews
Karnataka cuisine
Kerala cuisine
South Indian cuisine
Tamil cuisine
Telangana cuisine
Vegetarian dishes of India
Sri Lankan soups and stews
Indo-Caribbean cuisine
|
983609
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B0%D0%BA
|
Квак
|
Квак звичайний (Nycticorax nycticorax) — птах родини чаплевих. В Україні — гніздовий перелітний вид. Українська назва походить від голосу птаха. Квака часом називають нічною чаплею за аналогією з англійською та німецькою назвами, а також через те, що він виходить полювати у сутінках.
Зовнішній вигляд
Квак має коротку у порівнянні з іншими чаплевими шию і короткий, але потужний дзьоб. Ноги теж коротші, ніж в інших чаплевих.
Самець у шлюбному вбранні має чорну з зеленуватим відливом шапочку і такого ж кольору спину. Крила сірі. Черево і боки — білі. На потилиці навесні виростають 2-4 довгі вузькі білі пір'їни. Дзьоб чорний, ноги з довгими пальцями, жовті або рожеві. Самиця має схоже забарвлення.
Молоді кваки — темно-бурі з поздовжніми плямами. Пташенята білі.
Поширення
Квак звичайний населяє практично всю Америку, Африку, Південну і Середню Європу та Азію. Європейські кваки перелітні, зимують в Екваторіальній Африці. Немає квака звичайного лише в Австралії, де замість нього виступає споріднений квак каледонський.
В Україні це гніздовий, перелітний, зимуючий вид. Гніздиться в лісостеповій, степовій смугах; в періоди міграцій може траплятися скрізь; зимує в пониззях Дунаю та Дністра.
Спосіб життя
Кваки активні зазвичай вранці та ввечері, вдень непорушно сидять на гілці. Проте в час гніздування вони активні й вдень. Гніздяться біля густо зарослих водоймищ на узліссі або в самому лісі — на деревах або в кущах. Гніздяться колоніями з іншими чаплями або власними колоніями до тисячі пар в кожній. Якщо місце гніздування далеко від людського житла, можуть гніздитися також і на заломах очерету.
Гніздо будують з дрібних гілочок. У нього самка відкладає 3-4 яйця. Через 21 день вилуплюються пташенята, зазвичай з різницею в 1-2 дні і у тій послідовності, в якій були відкладені яйця. Пташенят годують обоє батьків, спочатку відригуючи їм в дзьоба напівперетравлену їжу. Пізніше, коли пташенята підростуть, їх починають годувати звичайною їжею.
Харчуються кваки в основному рибою і жабами, а також водними комахами.
Див. також
8753 Ніктікоракс — астероїд, названий на честь цього виду птахів.
Джерела
Бейчек В. Штясны К. Птицы. Иллюстрированная энциклопедия. — М.: Лабиринт-пресс, 2004. — 288 с.
Ганзак Я. Иллюстрированная энциклопедия птиц. — Прага: Артия, 1986. — 584 с.
Жизнь животных. Птицы / под ред. В. Д. Ильичева, И. В. Михеева. — 2-е изд. — М.: Просвещение, 1986. — Т. 6. — 527 с.
Примітки
Чаплеві
Прибережні птахи
Космополітичні птахи
Птахи Резолюції 6 Бернської конвенції за назвою
Таксони, описані Карлом Ліннеєм
Птахи, описані 1758
|
1862576
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3
|
Дамбинський сільський округ
|
Дамбинський сільський округ — адміністративна одиниця у складі Атирауської міської адміністрації Атирауської області Казахстану. Адміністративний центр — село Дамба.
Населення — 4196 осіб (2021; 3043 у 2009, 2445 у 1999, 2469 у 1989).
Станом на 1989 рік існувала Дамбинська сільська рада (села Амангельди, Дамба, Пішний) у складі Махамбетського району, з 1990 року — у складі Балакшинського району, з 1993 року — Дамбинський сільський округ у складі Балакшинського району, з 1997 року — у складі Атирауської міської адміністрації. Село Пішний ліквідовано 2013 року.
Склад
До складу округу входять такі населені пункти:
Примітки
Сільські округи Атирауської міської адміністрації
|
2046576
|
https://en.wikipedia.org/wiki/De%20Magnete
|
De Magnete
|
De Magnete, Magneticisque Corporibus, et de Magno Magnete Tellure (On the Magnet and Magnetic Bodies, and on That Great Magnet the Earth) is a scientific work published in 1600 by the English physician and scientist William Gilbert. A highly influential and successful book, it exerted an immediate influence on many contemporary writers, including Francis Godwin and Mark Ridley.
Contents
In De Magnete, Gilbert described many of his experiments with his model Earth called the terrella. Gilbert made the claim that gravity was due to the same force and he believed that this held the Moon in orbit around the Earth.
The work then considered static electricity produced by amber. Amber is called elektron in Greek, and electrum in Latin, so Gilbert decided to refer to the phenomenon by the adjective electricus.
Summary
De Magnete consists of six books.
Book 1
Historical survey of magnetism and theory of Earth's magnetism. The lodestone in antiquity from Plato onwards and the gradual identification of iron ores. The south pole of a lodestone points to the north pole of the Earth and vice versa as the terrestrial globe is magnetic.
Book 2
Distinction between electricity and magnetism. An amber stick when rubbed affects a rotating needle made of any type of metal (a versorium) and attracts paper, leaves and even water. But electricity is different from heat and to magnetism which only attracts iron-bearing materials (he calls it coition). He shows the effects of cutting a spherical lodestone (which he calls a terrella) through the poles and equator and the direction of attraction at different points. Magnets act at a distance but the force has no permanent presence and is not hindered like light. Materials including gold, silver and diamonds are not affected by magnets, nor can one produce perpetual motion.
Book 3
The Earth's normal magnetism. He proposes (incorrectly) that the angle of the ecliptic and precession of the equinoxes are caused by magnetism. A lodestone cut out of rock and floated in water returns to the same direction. Iron heated to white heat and cooled lying along a meridian also acquires magnetism. But stroking with other materials fails—he proved this with an experiment with 75 diamonds in front of witnesses. The best way to magnetize a compass (magnetized versorium).
Book 4
Declination. The compass does not always point to true north. There is considerable variation. Using the terrella he shows that variations in the height of the surface can lead to differences but insists that variation is a global issue. In the midst of the ocean or continent there is no variation. He shows how to measure variation and the sources of common errors.
Book 5
Magnetic dip. The angle of inclination (dip) of a compass to the horizon differs according to latitude. He shows how to construct a dip instrument. At the equator it is level and increases towards the poles as he has shown earlier with his terrella.
Book 6
Terrestrial rotation. Heraclides and others held that the Earth rotates from west to east and this is supported by Copernicus (the "restorer of astronomy"), but Aristotle said otherwise. "If the rotations of the earth seems headlong and not to be permitted by nature because of its rapidity, then worse than insane, both as regards itself and the whole universe is the motion of the primum mobile." He rejects the idea of a sphere of the fixed stars for which no proof has been offered and leaves aside the question of other movements of the Earth but "infers not with mere probability, but with certainty the diurnal revolution of the earth." He states that "the cause of the diurnal motion are to be found in the magnetic energy and the alliance of bodies" but offers no further guidance. The inclination of the Earth's pole to the ecliptic produces the seasons. He explains the precession of the equinoxes as the movement of the Earth's axis.
In Chapter III, Gilbert argues in favor of the Copernican System. He posits that due to the inordinate distance of the celestial spheres, if in fact the spheres exist at all, it is an absurd idea that they would rotate every 24 hours, as opposed to the rotation of the relatively tiny sphere of the Earth. He states, "How far away from the earth are those remotest of stars: they are beyond the reach of eye, or man's devices, or man's thought. What an absurdity is this motion (of spheres)." He also argues for the extreme variability of the distance to the various heavenly bodies and states that situated "in thinnest aether, or in the most subtle fifth essence, or in vacuity – how shall the stars keep their places in the mighty swirl of these enormous spheres composed of a substance of which no one knows aught?".
Editions
De Magnete, Peter Short, London, 1600 (1st edition, in Latin)
De Magnete, Wolfgang Lockmans, Stettin, 1628 (2nd edition, in Latin)
De Magnete, 1633 (3rd edition, in Latin)
De Magnete, 1892 (facsimile of 1st edition)
De Magnete, English translation by Paul Fleury Mottelay, 1893
also published in Vol 28 of Great Books series by Encyclopædia Britannica, 1952.
(Facsimile of 1900 Thompson translation)
(Facsimile of Peter Short 1600 edition)
Analysis
De Magnete was influential because of the inherent interest of its subject matter, but also for the rigorous way in which Gilbert described his experiments and his rejection of ancient theories of magnetism. Gilbert nevertheless acknowledged his debt to Peter of Maricourt and incorporated this 13th-century scientist's experiments on magnetism into his own treatise.
References
Further reading
External links
Guilielmi Gilberti Colcestrensis From the Collections at the Library of Congress.
On the Magnet, Magnetick Bodies Also, and on the Great Magnet The Earth, the 1900 English edition printed by Chiswick Press at Project Gutenberg.
1600 books
Geomagnetism
Historical physics publications
Physics books
16th-century books in Latin
|
18870205
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Va%C4%9Fazin
|
Vağazin
|
Vağazin
Vaghazin is a village in the Lachin District of Azerbaijan.
History
The village was located in the Armenian-occupied territories surrounding Nagorno-Karabakh, coming under the control of ethnic Armenian forces during the First Nagorno-Karabakh War in the early 1990s. The village subsequently became part of the breakaway Republic of Artsakh as part of its Kashatagh Province. It was returned to Azerbaijan as part of the 2020 Nagorno-Karabakh ceasefire agreement.
Demographics
The village had 58 inhabitants in 2005, and 53 inhabitants in 2015.
References
External links
Populated places in Lachin District
|
27658811
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2002%20Kremlin%20Cup%20%E2%80%93%20Men%27s%20doubles
|
2002 Kremlin Cup – Men's doubles
|
2002 Kremlin Cup – Men's doubles
Max Mirnyi and Sandon Stolle were the defending champions but they competed with different partners that year, Mirnyi with Roger Federer and Stolle with Joshua Eagle.
Eagle and Stolle lost in the final 6–4, 7–6(7–0) against Federer and Mirnyi.
Seeds
Draw
External links
2002 Kremlin Cup Men's doubles draw
Kremlin Cup
Kremlin Cup
|
2520546
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NCAPH2
|
NCAPH2
|
NCAPH2 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 22-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 605 амінокислот, а молекулярна маса — 68 227.
Кодований геном білок за функцією належить до фосфопротеїнів.
Задіяний у таких біологічних процесах, як конденсація ДНК, альтернативний сплайсинг.
Локалізований у ядрі, хромосомах.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 22
Некатегоризовані білки
|
937598
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rearrangement%20inequality
|
Rearrangement inequality
|
Rearrangement inequality
In mathematics, the rearrangement inequality states that for every choice of real numbers
and every permutation of the numbers we have
Informally, this means that in these types of sums, the largest sum is achieved by pairing large values with large values, and the smallest sum is achieved by pairing small values with large values. This can be formalised in the case that the are distinct, meaning that
then:
The upper bound in is attained only for permutations that keep the order of that is, or equivalently Such a can permute the indices of -values that are equal; in the case every permutation keeps the order of If then the only such is the identiy.
Correspondingly, the lower bound in is attained only for permutations that reverse the order of meaning that If then for all is the only permutation to do this.
Note that the rearrangement inequality makes no assumptions on the signs of the real numbers, unlike inequalities such as the arithmetic-geometric mean inequality.
Applications
Many important inequalities can be proved by the rearrangement inequality, such as the arithmetic mean – geometric mean inequality, the Cauchy–Schwarz inequality, and Chebyshev's sum inequality.
As a simple example, consider real numbers : By applying with for all it follows that
for every permutation of
Intuition
The rearrangement inequality can be regarded as intuitive in the following way. Imagine there is a heap of $10 bills, a heap of $20 bills and one more heap of $100 bills. You are allowed to take 7 bills from a heap of your choice and then the heap disappears. In the second round you are allowed to take 5 bills from another heap and the heap disappears. In the last round you may take 3 bills from the last heap. In what order do you want to choose the heaps to maximize your profit? Obviously, the best you can do is to gain dollars. This is exactly what the upper bound of the rearrangement inequality says for the sequences and In this sense, it can be considered as an example of a greedy algorithm.
Geometric interpretation
Assume that and Consider a rectangle of width and height subdivided into columns of widths and the same number of rows of heights so there are small rectangles. You are supposed to take of these, one from each column and one from each row. The rearrangement inequality says that you optimize the total area of your selection by taking the rectangles on the diagonal or the antidiagonal.
Proofs
Proof by contradiction
The lower bound and the corresponding discussion of equality follow by applying the results for the upper bound to
Therefore, it suffices to prove the upper bound in and discuss when equality holds.
Since there are only finitely many permutations of there exists at least one for which the middle term in
is maximal. In case there are several permutations with this property, let σ denote one with the highest number of integers from satisfying
We will now prove by contradiction, that has to keep the order of (then we are done with the upper bound in, because the identity has that property). Assume that there exists a such that for all and Hence and there has to exist a with to fill the gap. Therefore,
which implies that
Expanding this product and rearranging gives
which is equivalent to. Hence the permutation
which arises from by exchanging the values and has at least one additional point which keeps the order compared to namely at satisfying and also attains the maximum in due to. This contradicts the choice of
If then we have strict inequalities in,, and, hence the maximum can only be attained by permutations keeping the order of and every other permutation cannot be optimal.
Proof by induction
As above, it suffices to treat the upper bound in. For a proof by mathematical induction, we start with Observe that
implies that
which is equivalent to
hence the upper bound in is true for
If then we get strict inequality in and if and only if Hence only the identity, which is the only permutation here keeping the order of gives the maximum.
As an induction hypothesis assume that the upper bound in the rearrangement inequality is true for with and that in the case there is equality only when the permutation of keeps the order of
Consider now and Take a from the finite number of permutations of such that the rearrangement in the middle of gives the maximal result. There are two cases:
If then and, using the induction hypothesis, the upper bound in is true with equality and keeps the order of in the case
If then there is a with Define the permutation which arises from by exchanging the values of and There are now two subcases:
If or then this exchange of values of has no effect on the middle term in because gives the same sum, and we can proceed by applying the first case to Note that in the case the permutation keeps the order of if and only if does.
If and then which is equivalent to and shows that is not optimal, hence this case cannot happen due to the choice of
Generalizations
Three or more sequences
A straightforward generalization takes into account more sequences. Assume we have finite ordered sequences of nonnegative real numbers
and a permutation of and another permutation of Then
Note that, unlike the standard rearrangement inequality, this statement requires the numbers to be nonnegative. A similar statement is true for any number of sequences with all numbers nonnegative.
Functions instead of factors
Another generalization of the rearrangement inequality states that for all real numbers and every choice of continuously differentiable functions for such that their derivatives satisfy
the inequality
holds for every permutation of
Taking real numbers and the linear functions for real and the standard rearrangement inequality is recovered.
See also
Hardy–Littlewood inequality
Chebyshev's sum inequality
References
Inequalities
Articles containing proofs
|
30038605
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Staurotypinae
|
Staurotypinae
|
Staurotypinae
The Staurotypinae are a subfamily of the family Kinosternidae of aquatic turtles, which contains the genera Claudius and Staurotypus.
Staurotypus exhibits XX/XY sex determination, in contrast to the temperature-dependent sex determination of most turtles. Although the exact mechanism of sex determination in Claudius is unknown, it is known to be genetically determined; it is suspected that it exhibits XX/XY sex determination as well.
Genera
Claudius
Staurotypus
References
Taxa named by John Edward Gray
|
4320284
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BD%D1%81%20%D0%A8%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D0%B5%D1%80
|
Єнс Шрайбер
|
Єнс Шрайбер (26 серпня 1982) — німецький плавець.
Учасник Олімпійських Ігор 2004, 2008 років.
Чемпіон Європи з плавання на короткій воді 2006 року, призер 2003, 2004 років.
Посилання
Єнс Шрайбер на Olympedia.org
Єнс Шрайбер на Sports-Reference.com
Єнс Шрайбер на Swimrankings.net
Примітки
Народились 1982
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2004
Плавці та плавчині на літніх Олімпійських іграх 2008
Німецькі плавці
Плавці вільним стилем
Спортсмени Ольденбурга
Німецькі олімпійські плавці та плавчині
|
1605004
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BB%20%D0%94%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%84%D1%84
|
Майкл Дудікофф
|
Майкл Дудікофф
Майкл Джозеф Стівен Дудікофф — американський актор, який знімався в бойовиках. Відомий за фільмами «Радіоактивні мрії», «Американський ніндзя», «Кіберджек», «Мисливці за головами». Його мати за походженням франкоканадка, а батько — росіянин, який навчив Майкла трохи говорити російською. Закінчив середню школу у Торрансі. Навчався в коледжі Харбор, вивчав дитячу психологію. Володіє прийомами карате і боксу. До початку кар'єри в кіно працював зварювальником і офіціантом.
Фільмографія
Посилання
офіційний сайт
Facebook
Примітки
Кіноактори США
Американці російського походження
Американські борці бразильського джіу-джитсу
Уродженці Редондо-Біч
|
2658185
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0
|
Саламіна
|
Саламіна — місто та муніципалітет на півночі Колумбії, на території департаменту Маґдалена.
Історія
Муніципалітет Саламіна був виділений в окрему адміністративну одиницю в 1765 році.
Географія
Місто розташоване в північно-західній частині департаменту, на правому березі річки Магдалена, на відстані приблизно 102 кілометрів на північний захід від Санта-Марти, адміністративного центру департаменту Маґдалена. Абсолютна висота — 9 метрів над рівнем моря.
Муніципалітет Саламіна на півночі межує з територією муніципалітету Ремоліно, на сході — з муніципалітетом Півіхай, на півдні — з муніципалітетом Ель-Піньйон, на заході — з територією департаменту Атлантико. Площа муніципалітету складає 175 км².
Населення
За даними Національного адміністративного департаменту статистики Колумбії, сукупна чисельність населення міста та муніципалітету в 2015 році становила 7089 осіб.
Динаміка чисельності населення муніципалітету за роками:Згідно з даними перепису 2005 року чоловіки становили 51,6 % від населення Саламіни, жінки — відповідно 48,4 %. У расовому відношенні білі і метиси становили 97,1 % від населення міста; негри, мулати і райсальці — 2,9 %.
Рівень грамотності серед всього населення становив 77,9 %.
Економіка
Основу економіки Саламіни складає сільськогосподарське виробництво.
72,3 % від загальної кількості міських і муніципальних підприємств складають підприємства торговельної сфери, 18,8 % — підприємства сфери обслуговування, 8,4 % — промислові підприємства, 0,5 % — підприємства інших галузей економіки.
Транспорт
Через місто проходить національне шосе № 27.
Примітки
Міста Маґдалени
|
4426669
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2
|
Чужинов
|
Чужинов
Жінки
Чужинова-Денисюк Ірина Валеріївна (* 1972) — українська велогонщиця; учасниця Олімпійських ігор-2004.
Чоловіки
Чужинов Ілля Йосипович — кандидат економічних наук, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1985).
|
3337160
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%83%D0%B4%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%20%28%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Страудсбург (Пенсільванія)
|
Страудсбург (Пенсільванія)
Страудсбург — місто в США, в окрузі Монро штату Пенсільванія. Населення — 5927 осіб (2020).
Географія
Страудсбург розташований за координатами (40.983522, -75.197225). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 4,51 км², з яких 4,47 км² — суходіл та 0,04 км² — водойми.
Клімат
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 1234 особи/км². Було 2661 помешкання (590/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 3,7 %. Частка іспаномовних становила 14,3 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 19,8 % — особи молодші 18 років, 66,2 % — особи у віці 18—64 років, 14,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 34,3 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 90,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 87,3 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила долар для чоловіків та долар для жінок. За межею бідності перебувало 34,7 % осіб, у тому числі 38,4 % дітей у віці до 18 років та 14,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: мистецтво, розваги та відпочинок — 30,0 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 21,2 %, роздрібна торгівля — 9,0 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 7,8 %.
Примітки
Джерела
Містечка Пенсільванії
Населені пункти округу Монро (Пенсільванія)
Окружні центри Пенсільванії
|
2675812
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%20%D0%9A%D1%80%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B4%D0%BE%20%D0%A4%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%81
|
Вандерсон Крісталдо Фаріас
|
Вандерсон Крісталдо Фаріас (2 січня 1988, Крузейру-ду-Уесті) — бразильський футболіст, півзахисник клубу «Спорт Ресіфі».
Ігрова кар'єра
Розпочинав грати у футбол на батьківщині і ряді нижчолігових клубів. 23 серпня 2013 року підписав контракт з клубом Серії А «Португеза Деспортос». Дебютував у вищому дивізіоні 14 вересня в матчі проти «Флуміненсе» (1:2). Вісім днів потому він забив свій перший гол в лізі в грі проти «Інтернасьйонала» (1:0).
Влітку 2014 року перейшов у болгарський «Лудогорець». Станом на 25 лютого 2018 року відіграв за команду з міста Разграда 105 матчів в національному чемпіонаті.
Титули і досягнення
Чемпіон Болгарії (8):
«Лудогорець»: 2013-14, 2014-15, 2015-16, 2016-17, 2017-18, 2018-19, 2019-20, 2020-21
Володар Суперкубка Болгарії (4):
«Лудогорець»: 2014, 2018, 2019, 2021
Примітки
Посилання
Бразильські футболісти
Футболісти «Іраті»
Футболісти СЕНЕ
Футболісти «Оесте»
Футболісти «Португеза Деспортос»
Футболісти «Лудогорця»
Футболісти «Спорт Ресіфі»
Бразильські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Болгарії
Бразильські емігранти до Болгарії
|
1717608
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Grey-breasted%20martin
|
Grey-breasted martin
|
Grey-breasted martin
The grey-breasted martin (Progne chalybea) is a large swallow from Central and South America.
Taxonomy
In 1760 the French zoologist Mathurin Jacques Brisson included a description of the grey-breasted martin in the second volume of his Ornithologie based on a specimen collected in Cayenne, French Guiana. He used the French name L'hirondelle de Cayenne and the Latin name Hirundo Cayanensis. Although Brisson coined Latin names, these do not conform to the binomial system and are not recognised by the International Commission on Zoological Nomenclature. The grey-breasted martin was subsequently described by the French polymath, the Comte de Buffon, in 1779 and by the English ornithologist John Latham in 1783. Latham used the English name "Chalybeate swallow" but neither Buffon nor Latham introduced a scientific name.
The German naturalist Johann Friedrich Gmelin included the grey-breasted martin when he revised and expanded Carl Linnaeus's Systema Naturae in 1789. He placed it with the swallows in the genus Hirundo and coined the binomial name Hirundo chalybea. The specific epithet chalybea is Latin meaning "steely". The grey-breasted martin is now one of nine species placed in the genus Progne that was introduced in 1826 by the German zoologist Friedrich Boie.
The three subspecies and their distributions are:
P. c. chalybea (Gmelin, 1789) – nominate, breeds from Mexico through Central America south to central Brazil, and on Trinidad
P. c. warneri Phillips, A.R., 1986 – found in western Mexico
P. c. macrorhamphus Brooke, 1974 – breeds further south in South America to central Argentina
The southern subspecies migrates north as far as Venezuela during the southern hemisphere's winter, and the nominate form also undertakes local movements after the breeding season.
Description
The grey-breasted martins is in length and weighs . It has a forked tail and relatively broad wings. The adult males is a glossy blue-black with the grey-brown throat, breast and sides contrasting with the white lower underparts. The female is duller than the male with a paler throat; the juvenile have dull brown upperparts.
Behaviour
Breeding
The grey-breasted martin nests in cavities in banks and buildings, or old woodpecker holes. Normally, two to four eggs are laid in the lined nest, and incubated for 15–16 days, with another 22 days to fledging.
Diet
Grey-breasted martins are gregarious birds that hunt for insects in flight. Their call is a gurgly chew-chew, similar to that of the closely related Caribbean martin. The latter species is slightly larger, and has more contrasting underparts.
References
Further reading
External links
grey-breasted martin
Birds of Central America
Birds of South America
grey-breasted martin
grey-breasted martin
|
1443875
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B5
|
Макае
|
Макае — муніципалітет в Бразилії, входить до складу штату Ріо-де-Жанейро. Є складовою частиною мезорегіону Північ штату Ріо-де-Жанейро. Входить до економічно-статистичного мікрорегіону Макае. Населення становить 169 513 чоловіки (станом на 2007 рік). Займає площу 1 215,904 км².
Місто засновано 29 липня 1813 року.
За 5 кілометрів від центру міста розташовано міжнародний аеропорт Макае.
Галерея
Муніципалітети штату Ріо-де-Жанейро
|
3371128
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%96%D1%80%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%B4%20%28%D0%AE%D1%82%D0%B0%29
|
Клірфілд (Юта)
|
Клірфілд (Юта)
Клірфілд — місто в США, в окрузі Девіс штату Юта. Населення — осіб (2020).
Географія
Клірфілд розташований за координатами (41.096778, -112.017469). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 19,85 км², з яких 19,74 км² — суходіл та 0,11 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало осіб у домогосподарстві у складі родин. Густота населення становила 1517 осіб/км². Було 10062 помешкання (507/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 4,4 %. Частка іспаномовних становила 16,1 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 34,7 % — особи молодші 18 років, 59,7 % — особи у віці 18—64 років, 5,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 25,8 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 102,9 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 101,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 13,1 % осіб, у тому числі 17,1 % дітей у віці до 18 років та 12,9 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 16,4 %, роздрібна торгівля — 14,4 %, виробництво — 13,0 %, публічна адміністрація — 12,1 %.
Примітки
Джерела
Міста Юти
Населені пункти округу Девіс (Юта)
Населені пункти США, засновані 1877
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.